|
Глава 16
|
Главa ѕ7i
|
|
1
|
1
|
| І сказала Юдиф: почніть Богу моєму на тимпанах, співайте Господу моєму на кимвалах, злагоджено співайте Йому нову пісню, возносьте і закликайте ім’я Його; | И# речE їудjfъ: начни1те бGу моемY въ тmмпaнэхъ, пойте гDеви моемY въ кmмвaлэхъ, крaснw восп0йте є3мY пёснь н0ву, возноси1те и3 призывaйте и4мz є3гw2: |
|
2
|
2
|
| тому що Він є Бог Господь, Який сокрушає війни, тому що Він ополчився за мене серед народу і вивів мене від руки моїх переслідувачів. | ћкw бGъ сокрушazй бр†ни гDь, ћкw во њполченіихъ є3гw2 посредЁ людjй и3з8sтъ мS и3з8 руки2 гонsщихъ мS: |
|
3
|
3
|
| Прийшов Ассур з гір півночі, прийшов з міріадами війська свого, і безліч їх загатили воду в джерелах, і кіннота їх покрила пагорби. | пріи1де ґссyръ и3з8 г0ръ t сёвера, пріи1де во тмaхъ си1лы своеS, и4хже мн0жество загради2 и3ст0чники, и3 к0нница и4хъ покры2 х0лмы: |
|
4
|
4
|
| Він сказав, що краї мої спалить, юнаків моїх мечем знищить, грудних немовлят кине об землю, малих дітей моїх віддасть на розкрадання, дів моїх полонить. | речE пожещи2 предёлы мо‰, и3 ю4ношы мо‰ ўби1ти мечeмъ, и3 ссyщыz мо‰ положи1ти въ пом0стъ, и3 младeнцы мо‰ дaти въ расхищeніе, и3 дBвы мо‰ плэни1ти: |
|
5
|
5
|
| Але Господь Вседержитель подолав їх рукою жінки. | гDь вседержи1тель њпровeрже и5хъ рук0ю жены2, |
|
6
|
6
|
| Не від юнаків упав сильний їх, не сини титанів уразили його, і не рослі велетні налягли на нього, але Юдиф, дочка Мерарії, красою лиця свого погубила його; | не бо2 падE си1льный и4хъ t ю4ношъ, нижE сhнове тітaнwвы порази1ша є3го2, нижE выс0цы и3споли1ни напад0ша на него2, но їудjfъ дщи2 мерaріна доброт0ю лицA своегw2 разслaби є3го2: |
|
7
|
7
|
| тому що вона для звеличення тих, що бідували в Ізраїлі, зняла із себе одяг удівства свого, помазала лице своє запашною мастю, | совлечeсz бо њдэsніz вдовствA своегw2 на возвышeніе бёдствующихъ во ї}ли, помaза лицE своE ўмащeніемъ |
|
8
|
8
|
| прикрасила волосся своє головним убором, одягла для зваблення його лляний одяг. | и3 ўвэнчA власы2 сво‰ ўвsсломъ и3 пріsтъ nдeжду льнsну въ прельщeніе є3гw2: |
|
9
|
9
|
| Її сандалії зачарували погляд його, і краса її полонила душу його; меч пройшов по шиї його. | сандaліz є3S похи1ти џко є3гw2, и3 добр0та є3S плэни2 дyшу є3гw2, пр0йде мeчь вhю є3гw2: |
|
10
|
10
|
| Перси жахнулися від відваги її, і ми́дяни розгубилися від сміливости її. | ўстраши1шасz пeрсы держaвы є3S, и3 ми1ды дерзновeніемъ є3S разсэд0шасz: |
|
11
|
11
|
| Тоді вигукнули смиренні мої, — і вони злякалися; немічні мої, — і вони знітилися; піднесли голос свій, — і вони кинулися тікати. | тогдA воскли1кнуша смирeнніи мои2 и3 возопи1ша немощнjи мои2, и3 ўстраши1шасz: вознес0ша глaсъ св0й, и3 побэждeни бhша: |
|
12
|
12
|
| Сини молодих дружин кололи їх і, як дітям рабів-утікачів, наносили їм рани; вони загинули від ополчення Господа мого. | сhнове nтрокови1цъ бод0ша и5хъ и3 ћкw рабHвъ бэглецHвъ ўzзвлsху и5хъ, погиб0ша t њполчeніz гDа моегw2: |
|
13
|
13
|
| Заспіваю Господу моєму пісню нову. Великий Ти, Господи, і славний, дивний силою і непереможний! | воспою2 гDеви моемY пёснь н0ву: гDи, вeлій є3си2 и3 слaвенъ, ди1венъ въ крёпости, непребори1мый, |
|
14
|
14
|
| Нехай працює для Тебе усяке створіння Твоє: бо Ти сказав, — і звершилося; Ти послав Духа Твого, — і влаштувалося, — і немає нікого, хто протистав би гласові Твоєму. | тебЁ да раб0таетъ всsка твaрь твоS: ћкw рeклъ є3си2, и3 бhша: послaлъ є3си2 д¦а твоего2, и3 создA: и3 нёсть, и4же противостaнетъ глaсу твоемY: |
|
15
|
15
|
| Гори з водами зрушаться з основ, і камені, як віск, розтануть від імені Твого, але до тих, хто боїться Тебе, Ти благомилостивий. | г0ры бо t њсновaніи съ водaми подви1гнутсz, кaменіе же t лицA твоегw2 ћкw в0скъ ратaетъ: над8 боsщимисz же тебє2 ты2 ўмлcтивлsешисz, |
|
16
|
16
|
| Мала всяка жертва для пахощів, і всякий жир незначний для всепалення Тобі, але той, хто боїться Господа, завжди великий. | ћкw мaлw всsка жeртва въ воню2 благоухaніz, и3 малёйшій всsкъ тyкъ во всесожжeніе тебЁ: боsйсz же гDа вели1къ вhну: |
|
17
|
17
|
| Горе народам, які повстають на рід мій: Господь Вседержитель помститься їм у день суду, пошле вогонь і черву на їхні тіла, — і вони будуть відчувати біль і плакати вічно. | г0ре kзhкwмъ востаю1щымъ на р0дъ м0й: гDь вседержи1тель tмститъ и5мъ въ дeнь сyдный, дaти џгнь и3 чeрвіе на плHти и4хъ, и3 восплaчутсz въ чyвствэ дaже до вёка. |
|
18
|
18
|
| Коли прийшли в Єрусалим, вони поклонилися Богу, і, коли народ очистився, піднесли всепалення свої і добровільні жертви свої і дари свої. | Е#гдa же внид0ша во їеrли1мъ, поклони1шасz бGу: и3 є3гдA њчи1стишасz лю1діе, принес0ша всесожегaємаz сво‰ и3 произвHльнаz сво‰ и3 дaры сво‰. |
|
19
|
19
|
| Юдиф же принесла всі сосуди Олоферна, які віддав їй народ, і завісу, яку вона взяла зі спальні його, віддала в жертву Господу. | И# возложи2 їудjfъ вс‰ сосyды nлофeрнwвы, є3ли6ки дад0ша лю1діе є4й, и3 завёсу, ю5же взS nиA t л0жницы є3гw2, въ дaръ гDу дадE. |
|
20
|
20
|
| Народ веселився у Єрусалимі перед святилищем три місяці, і Юдиф перебувала з ними. | И# бsху лю1діе веселsщесz во їеrли1мэ пред8 лицeмъ с™hхъ мцcы три2, и3 їудjfъ съ ни1ми пребhсть. |
|
21
|
21
|
| Але після цих днів кожен повернувся у край свій, а Юдиф вирушила у Ветилую, де залишалася в маєтку своєму, і була у свій час славною по всій землі. | По днeхъ же си1хъ возврати1сz кjйждо во наслёдіе своE: и3 їудjfъ tи1де во ветvлyю, и3 пребывaше над8 стzжaніемъ свои1мъ, и3 бhсть во врeмz своE слaвна во всeй земли2. |
|
22
|
22
|
| Багато хто бажав її, але чоловік не пізнав її у всі дні її життя з того дня, як чоловік її Манассія помер і відійшов до народу свого. | И# мн0зи желaша є3S, и3 не познA мyжъ є3S вс‰ дни6 животA є3S, t негHже днE ќмре манассjа мyжъ є3S и3 приложи1сz къ лю1демъ свои6мъ. |
|
23
|
23
|
| Вона придбала велику славу і постаріла в домі чоловіка свого, проживши до ста п’яти років, і відпустила служницю свою на волю. Вона померла у Ветилуї, і поховали її в печері чоловіка її Манассії. | И# произhде вели1ка ѕёлw2, и3 состарёсz въ домY мyжа своегw2 лётъ стA пzти2, и3 tпусти2 рабhню свою2 своб0дну, и3 ќмре во ветmлyи, и3 погреб0ша ю5 въ пещeрэ мyжа є3S манассjи. |
|
24
|
24
|
| Дім Ізраїля оплакував її сім днів. Маєток же свій раніше смерти своєї вона розділила між родичами Манассії, чоловіка свого, і між близькими з роду свого. | И# плaкасz є3S д0мъ ї}левъ днjй сeдмь. И# раздэли2 и3мBніz сво‰ прeжде смeрти своеS всBмъ бли6жнимъ манассjи мyжа своегw2 и3 бли6жнимъ р0да своегw2. |
|
25
|
25
|
| І ніхто більше не страшив синів Ізраїля у дні Юдифі і багато днів після смерти її. | И# не бsше ктомY ўстрашazй сынHвъ ї}левыхъ во дни6 їудjfы и3 по смeрти є3S дни6 мнHги. |
Зміст ▼
Старий Заповіт
• Бут. • Вих. • Лев. • Чис. • Втор.
• Нав. • Суд. • Руф. • 1 Цар. • 2 Цар. • 3 Цар. • 4 Цар. • 1 Пар. • 2 Пар. • 1 Езд. • 2 Езд. • 3 Езд. • Неєм. • Тов. • Юдиф. • Есф. • 1 Мак. • 2 Мак. • 3 Мак.
• Іов. • Пс. • Притч. • Еккл. • Пісн. • Прем. • Сир.
• Іс. • Єр. • Плач. • Посл. Єр. • Вар. • Єз. • Дан.
• Ос. • Іоїл. • Ам. • Авд. • Іона. • Мих. • Наум. • Авв. • Соф. • Агг. • Зах. • Мал.
