Порівняти Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) з Біблія церковнослов'янською (unicode) - Книга Юдифі*

Порівняти:

⇄

Книга Юдифі*	І҆ꙋді́ѳ*
* Перекладена з грецької.
Глава 1	Глава́ а҃

1	1
У дванадцятий рік царювання Навуходоносора, який царював над ассиріянами у великому місті Ниневії, — у дні Арфаксада, який царював над мідянами в Екбатанах	Лѣ́та вторагѡна́десѧть ца́рства навꙋходоно́сора, и҆́же ца́рствова над̾ а҆ссѷрі̑аны въ нїнеѵі́и гра́дѣ вели́цѣмъ, во дни̑ а҆рфаѯа́да, и҆́же ца́рствова над̾ ми̑дѧны во є҆квата́нѣхъ
2	2
і побудував навколо Екбатан стіни з тесаних каменів, шириною в три лікті, а довжиною в шість ліктів; і зробив висоту стіни в сімдесят, а ширину в п’ятдесят ліктів,	и҆ созда̀ во є҆квата́нѣхъ ѡ҆́крестъ стѣ́ны ѿ ка́меней те́саныхъ въ широтꙋ̀ ла́ктей трїе́хъ, а҆ въ долготꙋ̀ ла́ктей шестѝ, и҆ сотворѝ высотꙋ̀ стѣны̀ ла́ктей седми́десѧти, а҆ широтꙋ̀ є҆ѧ̀ ла́ктей пѧти́десѧти:
3	3
і поставив над воротами вежі в сто ліктів, які мали в основі до шістдесяти ліктів ширини;	и҆ столпы̀ є҆ѧ̀ поста́ви на вратѣ́хъ є҆гѡ̀ ла́ктей сто̀, и҆ широтꙋ̀ и҆́хъ ѡ҆снова̀ на ла́ктей шетьдесѧ́тъ:
4	4
а ворота, побудовані ним для виходу сильних військ його і для строїв піхоти його, піднімалися на висоту на сімдесят ліктів, а у ширину мали сорок ліктів:	и҆ сотворѝ врата̀ є҆гѡ̀ врата̀ воздви́жєна въ высотꙋ̀ ла́ктей седмьдесѧтъ, а҆ широтꙋ̀ и҆́хъ ла́ктей четы́редесѧть ко и҆схо́дꙋ си́лъ си́льныхъ є҆гѡ̀ и҆ оу҆строе́нїємъ пѣшцє́въ є҆гѡ̀:
5	5
у ті дні цар Навуходоносор почав війну проти царя Арфаксада на великій рівнині, яка у межах Рагава.	и҆ сотворѝ бра́нь во дни̑ ѡ҆́ны ца́рь навꙋходоно́соръ на царѧ̀ а҆рфаѯа́да на по́ли вели́цѣмъ, є҆́же є҆́сть въ предѣ́лѣхъ рага́ѵлихъ.
6	6
До нього зібралися усі, хто живе в нагірній країні, і всі, хто живе біля Євфрату, Тигру й Ідаспису, і з рівнини Ариох, цар Елимейський, і зійшлося дуже багато народів в ополчення синів Хелеуда.	И҆ собра́шасѧ къ немꙋ̀ всѝ живꙋ́щїи въ го́рней и҆ всѝ ѡ҆бита́ющїи при є҆ѵфра́тѣ и҆ ті́грѣ и҆ ѵ҆да́спи и҆ на по́ли а҆рїѡ́ха царѧ̀ є҆лѷмеѡ́нска, и҆ собра́шасѧ ꙗ҆зы́цы мно́зи ѕѣлѡ̀ на ѡ҆полче́нїе сынѡ́въ хелеꙋ́дихъ.
7	7
І послав Навуходоносор, цар Ассирійський, до всіх, хто живе у Персії, і до усіх, хто живе на заході, до тих, хто живе у Киликії і Дамаску, Ливані й Антиливані, і до всіх, хто живе на передній стороні примор’я,	И҆ посла̀ навꙋходоно́соръ ца́рь а҆ссѷрі́йскїй ко всѣ̑мъ ѡ҆бита́ющымъ въ персі́дѣ и҆ ко всѣ̑мъ живꙋ́щымъ къ за́падѡмъ, ѡ҆бита́ющымъ въ кїлїкі́и и҆ дама́сцѣ, и҆ лїва́нѣ и҆ а҆нтїлїва́нѣ, и҆ ко всѣ̑мъ живꙋ́щымъ на лицы̀ примо́рїѧ,
8	8
і між народами Кармила і Галаада й у верхній Галилеї і на великій рівнині Ездрилон,	и҆ къ сꙋ́щымъ во ꙗ҆зы́цѣхъ карми́ла и҆ въ галаа́дѣ, и҆ въ вы́шней галїле́и и҆ на вели́цѣмъ по́ли є҆сдрилѡ́на,
9	9
і до усіх, хто живе у Самарії і містах її, і за Йорданом до Єрусалима, і Ветані і Хела, і Кадиса і ріки Єгипетської, і Тафни і Рамесси й у всій землі Гесемській	и҆ ко всѣ̑мъ сꙋ́щымъ въ самарі́и и҆ градѣ́хъ є҆ѧ̀, и҆ ѡ҆б̾ ѡ҆́нъ по́лъ і҆ѻрда́на да́же до і҆ерⷭ҇ли́ма и҆ вета́ни, и҆ хе́лла и҆ ка́диса, и҆ рѣкѝ є҆гѵ́пєтскїѧ и҆ тафны̀, и҆ рамессѝ и҆ всеѧ̀ землѝ гесе́мскїѧ,
10	10
до входу у верхній Танис і Мемфис, і до всіх, хто живе у Єгипті до входу у межі Ефіопії.	до́ндеже прїитѝ вы́ше та́ниса и҆ ме́мфиса, и҆ ко всѣ̑мъ ѡ҆бита́ющымъ во є҆гѵ́птѣ, до́ндеже прїитѝ на предѣ́лы є҆Ѳїо́пїи.
11	11
Але всі, хто жив у всіх цих землях, знехтували слово Ассирійського царя Навуходоносора і не зібралися до нього на війну, тому що вони не боялися його, але він був для них, як один з них: вони відіслали від себе його послів ні з чим, у нечесті.	И҆ ни во что̀ вмѣни́ша всѝ ѡ҆бита́ющїи по все́й землѝ сло́во навꙋходоно́сора царѧ̀ а҆ссѷрі́йска, и҆ не снидо́шасѧ къ немꙋ̀ на бра́нь, поне́же не боѧ́шасѧ є҆гѡ̀, но бы́сть пред̾ ни́ми а҆́ки мꙋ́жъ є҆ди́нъ: и҆ возврати́ша посла́нникѡвъ є҆гѡ̀ тщи́хъ со безче́стїемъ ѿ лица̀ своегѡ̀.
12	12
Навуходоносор дуже розгнівався на всю цю землю і поклявся престолом і царством своїм помститися усім краям Киликії, Дамаска і Сирії, і мечем своїм умертвити всіх, хто живе в землі Моава, і синів Аммона і всю Юдею, і всіх, хто живе у Єгипті до входу в межі двох морів.	И҆ раз̾ѧри́сѧ навꙋходоно́соръ на всѧ́кꙋ зе́млю сїю̀ ѕѣлѡ̀, и҆ клѧ́тсѧ престо́ломъ и҆ ца́рствомъ свои́мъ всѧ́чески ѿмсти́ти всѣ̑мъ предѣ́лѡмъ кїлїкі́и и҆ дама́ска и҆ сѷрі́и, погꙋби́ти мече́мъ свои́мъ и҆ всѧ̑ живꙋ́щыѧ въ землѝ мѡа́вли и҆ сы́ны а҆ммѡ҆ни, и҆ всю̀ і҆ꙋде́ю и҆ всѣ́хъ сꙋ́щихъ во є҆гѵ́птѣ, до́идеже прїитѝ на предѣ́лы двꙋ́хъ мо́рь.
13	13
І в сімнадцятий рік він ополчився зі своїм військом проти царя Арфаксада і подолав його в битві і примусив утікати все військо Арфаксада, усю кінноту його і усі колісниці його,	И҆ ѡ҆полчи́сѧ въ си́лѣ свое́й на а҆рфаѯа́да царѧ̀ въ лѣ́то седмоена́десѧть, и҆ ѡ҆долѣ̀ на бра́ни свое́й, и҆ побѣдѝ всю̀ си́лꙋ а҆рфаѯа́довꙋ и҆ всю̀ ко́нницꙋ є҆гѡ̀ и҆ всѧ̑ колєсни́цы є҆гѡ̀,
14	14
й оволодів містами його, дійшов до Екбатан, зайняв укріплення, спустошив вулиці міста і красу його перетворив на ганьбу.	и҆ воз̾ѡблада̀ гра́дами є҆гѡ̀: и҆ прїи́де да́же до є҆квата́нъ, и҆ ѡ҆держа̀ столпы̀, и҆ плѣнѝ стѡ́гны є҆гѡ̀, и҆ красотꙋ̀ є҆гѡ̀ положѝ во оу҆ничиже́нїе є҆гѡ̀:
15	15
А Арфаксада схопив на горах Рагава і, проколовши його списом своїм, у той же день погубив його.	и҆ взѧ̀ а҆рфаѯа́да на гора́хъ рага́влихъ, и҆ и҆збодѐ є҆го̀ сꙋ́лицами свои́ми, и҆ и҆стребѝ є҆го̀ да́же въ де́нь ѻ҆́ный:
16	16
Потім пішов назад зі своїми в Ниневію, — він і всі союзники його — велика безліч ратних людей; там він відпочивав, і бенкетував з військом своїм сто двадцять днів.	и҆ возврати́сѧ съ ни́ми въ нїнеѵі́ю са́мъ и҆ всѐ присовокꙋпле́нїе є҆гѡ̀, мно́жество мꙋже́й ра́тныхъ мно́гое ѕѣлѡ̀, и҆ бѣ̀ та́мѡ почива́ѧ и҆ пи́ршествꙋѧ са́мъ и҆ си́ла є҆гѡ̀ дні́й сто̀ два́десѧть.
Глава 2	Глава́ в҃

1	1
У вісімнадцятому році, у двадцять другий день першого місяця, було дано в домі Навуходоносора, царя Ассирійського, повеління — зробити, як він сказав, помсту всій землі.	И҆ въ лѣ́то ѻ҆смоена́десѧть, и҆ въ два́десѧть вторы́й (де́нь) пе́рвагѡ мцⷭ҇а, бы́сть сло́во въ домꙋ̀ навꙋходоно́сора царѧ̀ а҆ссѷрі́йска, ѿмсти́ти всѧ́цѣй землѝ, ꙗ҆́коже глаго́лаше.
2	2
Скликавши всіх служителів і всіх сановників своїх, він відкрив їм таємницю свого наміру і своїми вустами визначив всіляке зло тій землі.	И҆ созва̀ всѧ̑ слꙋжи́тєли своѧ̑ и҆ всѧ̑ вельмо́жы своѧ̑, и҆ соѡбщѝ съ ни́ми та́йнꙋ совѣ́та своегѡ̀, и҆ совершѝ всю̀ ѕло́бꙋ землѝ ѿ ꙗ҆́стъ свои́хъ:
3	3
І вони вирішили погубити всіх, хто не підкорився слову вуст його.	и҆ ті́и сꙋди́ша и҆стреби́ти всѧ́кꙋ пло́ть, и҆̀же не послѣ́доваша словесѝ оу҆́стъ є҆гѡ̀.
4	4
Після закінчення своєї наради, Навуходоносор, цар Ассирійський, покликав головного вождя війська свого, Олоферна, який був другим після нього, і сказав йому:	И҆ бы́сть, є҆гда̀ совершѝ совѣ́тъ сво́й, призва̀ навꙋходоно́соръ ца́рь а҆ссѷрі́йскїй ѻ҆лофе́рна вождонача́лника си́лы своеѧ̀, втора́го сꙋ́ща по не́мъ, и҆ речѐ къ немꙋ̀:
5	5
так говорить великий цар, господар усієї землі: ось, ти підеш від імені мого і візьмеш із собою чоловіків, упевнених у своїй силі, — піших сто двадцять тисяч і безліч коней із дванадцятьма тисячами вершників, —	сїѧ̑ глаго́летъ ца́рь вели́кїй, господи́нъ всеѧ̀ землѝ: сѐ, ты̀ и҆зы́деши ѿ лица̀ моегѡ̀ и҆ во́змеши съ собо́ю мꙋже́й оу҆пова́ющихъ въ крѣ́пости свое́й, пѣшцє́въ до ты́сѧщей сто̀ два́десѧть, и҆ мно́жество ко́ней со вса́дниками ты́сѧщей двана́десѧть,
6	6
і вийдеш проти усієї землі на заході за те, що не підкорилися слову вуст моїх.	и҆ и҆зы́деши бо срѣ́тенїе все́й землѝ на за́пады, ꙗ҆́кѡ не повинꙋ́шасѧ глаго́лꙋ оу҆́стъ мои́хъ:
7	7
І оголосиш їм, щоб вони готували землю і воду, тому що я з гнівом вийду на них, покрию все лице землі їхньої ногами війська мого і віддам йому їх на пограбування.	и҆ возвѣсти́ши и҆̀мъ оу҆готовлѧ́ти зе́млю и҆ во́дꙋ, ꙗ҆́кѡ и҆зы́дꙋ въ ꙗ҆́рости мое́й на ни́хъ, и҆ покры́ю всѐ лицѐ землѝ нога́ми си́лы моеѧ̀, и҆ да́мъ и҆̀хъ въ расхище́нїе и҆̀мъ:
8	8
Доли і потоки наповняться їхніми пораненими, і ріка, загачена трупами їхніми, переповниться;	и҆ ꙗ҆́звеннїи и҆́хъ и҆спо́лнѧтъ дє́бри и҆ пото́ки и҆́хъ, и҆ рѣка̀ наводнѧ́ющаѧсѧ ме́ртвыми и҆́хъ напо́лнитсѧ:
9	9
а полонених їхніх я розсію по краях усієї землі.	и҆ приведꙋ̀ плѣ́нъ и҆́хъ до конє́цъ всеѧ̀ землѝ:
10	10
Ти ж, вирушивши, заволодій для мене всіма межами їх: які самі здадуться тобі, тих ти збережи до дня викриття їх;	ты́ же и҆зше́дъ приѡдержи́ши мнѣ̀ всѧ́къ предѣ́лъ и҆́хъ, и҆ ѿдадꙋ́тъ тебѣ̀ сами́хъ себѐ, и҆ соблюде́ши мѝ и҆̀хъ на де́нь ѡ҆бличе́нїѧ и҆́хъ:
11	11
а непокірливих нехай не пощадить око твоє: віддавай їх на смерть і на пограбування по усій землі твоїй.	непокарѧ́ющихсѧ же не пощади́тъ ѻ҆́ко твоѐ, є҆́же да́ти и҆̀хъ на оу҆бїе́нїе и҆ расхище́нїе во все́й землѝ твое́й:
12	12
Бо живий я, — і міцне царство моє: що сказав, те зроблю моєю рукою.	ꙗ҆́кѡ жи́въ а҆́зъ, и҆ держа́ва ца́рства моегѡ̀: глаго́лахъ и҆ сотворю̀ сїѧ̑ рꙋко́ю мое́ю:
13	13
Не переступи ж ні в чому слів господаря твого, але неодмінно виконай, як я наказав тобі, і не барися з виконанням.	ты́ же да не престꙋпи́ши є҆ди́нагѡ ко́егѡ ѿ глагѡ́лъ господи́на твоегѡ̀, но соверша́ѧ да соверши́ши, ꙗ҆́коже заповѣ́дахъ тебѣ̀, и҆ да не оу҆косни́ши сотвори́ти сїѧ̑.
14	14
Олоферн, вийшовши від лиця господаря свого, запросив до себе всіх сановників, полководців і начальників війська ассирійського,	И҆ и҆зы́де ѻ҆лофе́рнъ ѿ лица̀ господи́на своегѡ̀, и҆ созва̀ всѧ̑ вельмо́жы и҆ воевѡ́ды и҆ нача́лники си́лы а҆ссꙋ́рскїѧ,
15	15
відрахував для битви добірних чоловіків, як повелів йому господар його, сто двадцять тисяч, і кінних стрільців дванадцять тисяч,	и҆ и҆зчи́сли и҆збра́нныхъ мꙋже́й на ѡ҆полче́нїе, ꙗ҆́коже заповѣ́да є҆мꙋ̀ господи́нъ є҆гѡ̀, до двана́десѧть те́мъ, и҆ ко́нникѡвъ стрѣлцє́въ двана́десѧть ты́сѧщей,
16	16
і привів їх у такий порядок, яким шикується військо, яке йде на битву.	и҆ оу҆стро́и и҆̀хъ, и҆́мже ѡ҆́бразомъ бра́ни мно́жество оу҆строева́етсѧ:
17	17
Він узяв дуже багато верблюдів, ослів і мулів для обозу їх, а овець, волів і кіз для продовольства їх — без числа,	и҆ взѧ̀ велблю́ды и҆ ѻ҆слы̀ и҆ мскѝ припа́сѡвъ ра́ди свои́хъ мно́жество мно́го ѕѣлѡ̀, и҆ ѻ҆́вцы и҆ волы̀ и҆ козлы̀ на оу҆гото́ванїе и҆́хъ, и҆̀мже не бѣ̀ числа̀,
18	18
і багато їжі для усіх, і дуже багато золота і срібла з царського дому.	и҆ пи́щи всѧ́комꙋ мꙋ́жꙋ во мно́жествѣ, и҆ зла́та и҆ сребра̀ и҆з̾ до́мꙋ царе́ва мно́гѡ ѕѣлѡ̀:
19	19
І вирушив у похід з усім військом своїм, щоб випередити царя Навуходоносора і покрити усе лице землі на заході колісницями, кіннотою й добірною піхотою своєю.	и҆ и҆зы́де са́мъ и҆ всѧ̀ си́ла є҆гѡ̀ въ пꙋ́ть, є҆́же пред̾итѝ царю̀ навꙋходоно́сорꙋ и҆ покры́ти всѐ лицѐ землѝ къ за́падѡмъ колесни́цами и҆ ко́нницами и҆ пѣшца́ми и҆збра́нными свои́ми:
20	20
І з ним вийшли союзники в такій безлічі, як сарана і як пісок земний, тому що від безлічі не було і рахунку їм.	и҆ мно́гое примѣше́нїе ꙗ҆́кѡ прꙋ́зи и҆зыдо́ша съ ни́ми и҆ ꙗ҆́кѡ песо́къ землѝ, не бо̀ бѣ̀ числа̀ ѿ мно́жества и҆́хъ.
21	21
Пройшовши шлях трьох днів від Ниневії до переднього краю рівнини Вектелеф, вони повернули від Вектелефа, біля гори, що лежить ліворуч від верхньої Киликії.	И҆ и҆зыдо́ша и҆з̾ нїнеѵі́и пꙋте́мъ трїе́хъ дні́й на лицѐ по́лѧ вектїле́ѳъ, и҆ ѡ҆полчи́шисѧ ѿ вектїле́ѳа бли́з̾ горы̀ сꙋ́щїѧ ѡ҆шꙋ́юю вы́шнїѧ кїлїкі́и.
22	22
Звідти, взявши все військо своє, піших і кінних і колісниці свої, він вирушив у нагірну країну;	И҆ поѧ̀ всю̀ си́лꙋ свою̀, пѣшцы̀ и҆ ко́нники и҆ колєсни́цы своѧ̑, и҆ ѿи́де ѿтꙋ́дꙋ въ го́рнюю,
23	23
розбив фудян і лудян і пограбував усіх синів Рассиса і синів Ісмаїла, які жили у пустелі на південь до землі Хеллеонської.	и҆ и҆зсѣчѐ фꙋ́да и҆ лꙋ́да, и҆ поплѣнѝ всѣ́хъ сынѡ́въ рассі́са и҆ сынѡ́въ і҆сма́илевыхъ сꙋ́щихъ по лицꙋ̀ пꙋсты́ни хеллеѡ́нскїѧ къ ю҆́гꙋ.
24	24
Потім, переправившись через Євфрат, він пройшов Месопотамію і зруйнував усі високі міста біля потоку Аврон до входу в море.	И҆ пре́йде є҆ѵфра́тъ, и҆ про́йде месопота́мїю, и҆ раскопа̀ всѧ̑ гра́ды высѡ́кїѧ сꙋ́щыѧ при пото́цѣ а҆врѡ́нѣ, до́ндеже прїитѝ къ мо́рю:
25	25
Зайнявши межі Киликії, він вибив усіх, хто протистояв йому і, пройшовши до країв Іафета, які лежать на південь на передній стороні Аравії,	и҆ ѡ҆б̾ѧ́тъ предѣ́лы кїлїкі̑йскїѧ, и҆ посѣчѐ всѣ́хъ противостоѧ́щихъ себѣ̀: и҆ прїи́де да́же до предѣ̑лъ і҆а́феѳовыхъ, сꙋ́щихъ къ ю҆́гꙋ на лицы̀ а҆раві́и,
26	26
обійшов навкруги усіх синів Мадіама, спалив житла їхні і пограбував стада їхні.	и҆ ѡ҆бы́де всѣ́хъ сынѡ́въ мадїа́млихъ, и҆ пожжѐ селє́нїѧ и҆́хъ и҆ плѣнѝ стада̀ и҆́хъ:
27	27
Потім спустився на рівнину Дамаска, під час жнив пшениці, випалив усі ниви їхні, віддав на знищення стада овець і волів, розграбував міста їхні, спустошив їхні поля і побив усіх юнаків їхніх вістрям меча.	и҆ сни́де на по́ле дама́сково во дне́хъ жа́твы пшени́цъ, и҆ пожжѐ всѧ̑ ни̑вы и҆́хъ, а҆ ѡ҆́вчїѧ и҆ волѡ́выѧ стада̀ дадѐ въ погꙋбле́нїе, и҆ гра́ды и҆́хъ поплѣнѝ, и҆ полѧ̀ и҆́хъ ѡ҆пꙋстошѝ, и҆ поразѝ всѧ̑ ю҆́ношы и҆́хъ ѻ҆́стрїемъ меча̀.
28	28
Страх і жах напав на жителів приморської країни, які жили в Сидоні й Тирі, на жителів Сура й Окини і на всіх жителів Іємнаана, — і всі мешканці Азота й Аскалона дуже злякалися його.	И҆ нападѐ стра́хъ и҆ тре́петъ є҆гѡ̀ на всѣ́хъ живꙋ́щихъ въ примо́рїи, сꙋ́щихъ въ сїдѡ́нѣ и҆ тѵ́рѣ и҆ ѡ҆бита́ющихъ въ сꙋ́рѣ и҆ ѻ҆кі́нѣ и҆ на всѣ́хъ живꙋ́щихъ во і҆емнаа́нѣ. И҆ живꙋ́щїи во а҆зѡ́тѣ и҆ а҆скалѡ́нѣ оу҆боѧ́шасѧ є҆гѡ̀ ѕѣлѡ̀.
Глава 3	Глава́ г҃

1	1
І послали до нього вісників з такою мирною пропозицією:	И҆ посла́ша къ немꙋ̀ посла́нникѡвъ словесы̀ ми́рными, глаго́люще:
2	2
ось ми, раби великого царя Навуходоносора, схиляємося перед тобою: роби з нами, що тобі завгодно.	сѐ, мы̀ ѻ҆́троцы навꙋходоно́сора царѧ̀ вели́кагѡ поверга́емсѧ пред̾ тобо́ю, оу҆потребѝ на́съ, ꙗ҆́коже оу҆го́дно є҆́сть лицꙋ̀ твоемꙋ̀:
3	3
Ось перед тобою: і селища наші, і всі місця наші, і всі ниви з пшеницею, і стада овець і волів, і всі будівлі наших жител: використовуй їх, як побажаєш.	сѐ, се́ла на̑ша, и҆ всѧ́кое мѣ́сто на́ше, и҆ всѐ по́ле пшени́цъ, и҆ ѡ҆́вчїѧ и҆ волѡ́выѧ стада̀, и҆ всѧ̑ ѡ҆гра̑ды селе́нїй на́шихъ, сꙋ́ть пред̾ лице́мъ твои́мъ, оу҆потребѝ, ꙗ҆́коже оу҆го́дно тебѣ̀:
4	4
Ось і міста наші і ті, що живуть у них, — раби твої: йди і роби з ними, як буде угодно очам твоїм.	сѐ, и҆ гра́ди на́ши, и҆ живꙋ́щїи въ ни́хъ рабѝ твоѝ сꙋ́ть: ше́дъ срѣ́ти и҆̀хъ, ꙗ҆́коже є҆́сть бла́го пред̾ ѻ҆чи́ма твои́ма.
5	5
І прийшли до Олоферна чоловіки і передали йому ці слова.	И҆ прїидо́ша мꙋ́жїе ко ѻ҆лофе́рнꙋ и҆ возвѣсти́ша є҆мꙋ̀ по словесе́мъ си̑мъ.
6	6
Тоді він прийшов у приморську країну з військом своїм, оточив високі міста вартою і взяв із них добірних чоловіків у соратники собі.	И҆ сни́де на помо́рїе са́мъ и҆ си́ла є҆гѡ̀, и҆ оу҆твердѝ стра́жею гра́ды высѡ́кїѧ и҆ взѧ̀ и҆з̾ ни́хъ на споборе́нїе мꙋже́й и҆збра́нныхъ.
7	7
А вони і вся околиця їх прийняли його з вінками, ликами і тимпанами.	И҆ прїѧ́ша є҆го̀ ті́и и҆ всѧ̑ ѡ҆крє́стнаѧ и҆́хъ съ вѣнца́ми и҆ ли̑ки и҆ тѷмпа̑ны.
8	8
Він же зруйнував усі висоти їхні і вирубав діброви їхні: йому наказано було знищити всіх богів тієї землі, щоб усі народи служили одному Навуходоносору, і усі народи і усі племена їх прикликали його, як бога.	И҆ разорѝ всѧ̑ предѣ́лы и҆́хъ, и҆ дꙋбра̑вы и҆́хъ и҆зсѣчѐ. И҆ бѣ̀ заповѣ́дано є҆мꙋ̀ и҆стреби́ти всѣ́хъ богѡ́въ землѝ, ꙗ҆́кѡ да самомꙋ̀ є҆ди́номꙋ навꙋходоно́сорꙋ послꙋ́жатъ всѝ ро́ди и҆ всѝ ꙗ҆зы́цы, и҆ всѧ̑ племена̀ и҆́хъ да призыва́ютъ є҆го̀ въ бо́га.
9	9
Прийшовши до Ездрилона біля Дотеї, що лежить навпроти великої тіснини Юдейської,	И҆ прїи́де на лицѐ є҆сдрилѡ́на бли́з̾ дѡте́и, ꙗ҆́же є҆́сть проти́вꙋ вели́кїѧ пилы̀ і҆ꙋде́и,
10	10
він розташувався між Гаваєм і містом скіфів і залишався там цілий місяць, щоб зібрати весь обоз свого війська.	и҆ ѡ҆полчи́сѧ междꙋ̀ гава́емъ и҆ скѵ́ѳскимъ гра́домъ, и҆ бѣ̀ та́мѡ мцⷭ҇ъ дні́й, ко є҆́же собра́ти всѧ́кїй припа́съ си́лы своеѧ̀.
Глава 4	Глава́ д҃

1	1
Сини Ізраїля, які жили в Юдеї, почувши про все, що зробив з народами Олоферн, воєначальник Ассирійського царя Навуходоносора, і як розграбував він усі святилища їх і віддав їх на знищення,	И҆ оу҆слы́шаша сы́нове і҆и҃лєвы живꙋ́щїи во і҆ꙋде́и всѧ̑, є҆ли̑ка сотворѝ ѻ҆лофе́рнъ ꙗ҆зы́кѡмъ, вождонача́лникъ навꙋходоно́сора царѧ̀ а҆ссѷрі́йскагѡ, и҆ и҆́мже ѡ҆́бразомъ расхи́ти всѧ̑ свѧщє́ннаѧ и҆́хъ и҆ дадѐ сїѧ̑ во и҆стребле́нїе:
2	2
дуже, дуже злякалися його і тремтіли за Єрусалим і храм Господа Бога свого;	и҆ оу҆боѧ́шасѧ ѕѣлѡ̀ ѿ лица̀ є҆гѡ̀, и҆ ѡ҆ і҆ерли́мѣ и҆ ѡ҆ хра́мѣ гдⷭ҇а бг҃а своегѡ̀ смѧто́шасѧ,
3	3
бо нещодавно повернулися вони з полону, нещодавно увесь народ юдейський зібрався, й освячені від осквернення сосуди, жертовник і дім Господній.	поне́же неда́внѡ и҆зыдо́ша ѿ плѣне́нїѧ и҆ неда́внѡ всѝ лю́дїе совра́шасѧ і҆ꙋде́йстїи, и҆ сосꙋ́ди и҆ ѻ҆лта́рь и҆ до́мъ ѿ ѡ҆скверне́нїѧ ѡ҆свѧщє́на бы́ша.
4	4
Вони послали в усі краї Самарії і Конії, і Ветерона і Вельмена, і Єрихона, і в Хову й Есору, і в рівнину Салимську,	И҆ посла́ша во всѧ́кїй предѣ́лъ самарі́и и҆ кѡні́и, и҆ веѳѡрѡ́на и҆ велме́на и҆ і҆ерїхѡ́на, и҆ въ хѡвꙋ̀ и҆ є҆сѡ́рꙋ и҆ во ю҆до́ль сали́мскꙋю,
5	5
зайняли усі вершини високих гір, відгородили стінами селища, що знаходяться на них, і відклали запаси хліба на випадок війни, тому що ниви їхні недавно були зжаті,	и҆ предпрїѧ́ша всѧ̑ верхѝ го́ръ высо́кихъ, и҆ ѡ҆гради́ша стѣна́ми сꙋ́щыѧ въ ни́хъ се́ла, и҆ ѿложи́ша на пи́щꙋ ко приꙋготовле́нїю бра́ни, ꙗ҆́кѡ неда́внѡ бы́ша полѧ̀ и҆́хъ пожа̑та.
6	6
а великий священик Іоаким, який був у ті дні у Єрусалимі, написав жителям Ветилуї і Ветомесфема, що лежить навпроти Ездрилона, на передній стороні рівнини, близької до Дофаїма,	И҆ писа̀ і҆ѡакі́мъ і҆ере́й вели́кїй, и҆́же бѣ̀ во дне́хъ ѻ҆́нѣхъ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ, живꙋ́щымъ во ветѷлꙋ́и и҆ ветомесѳе́мѣ, и҆́же є҆́сть проти́вꙋ є҆сдрилѡ́иа, на лицы̀ по́лѧ сꙋ́щагѡ бли́з̾ дѡѳаі́ма,
7	7
щоб вони зайняли входи у нагірну країну, тому що через них був вхід у Юдею, і їм легко було перешкодити тим, що приходили, тому що тісним був прохід навіть для двох людей.	глаго́лѧ ѡ҆держа́ти восхо́ды го́рнїѧ, и҆́бо и҆́ми бѣ̀ вхо́дъ во і҆ꙋде́ю, и҆ бѣ̀ оу҆до́бно возбранѧ́ти и҆̀хъ приходѧ́щихъ, тѣ́снꙋ прохо́дꙋ сꙋ́шꙋ, ꙗ҆́кѡ всѣ̑мъ мꙋжє́мъ по два̀ (проитѝ).
8	8
Сини Ізраїля зробили так, як повелів їм великий священик Іоаким і старійшини всього народу ізраїльського, що перебували у Єрусалимі.	И҆ сотвори́ша сы́нове і҆и҃лєвы, ꙗ҆́коже повелѣ̀ и҆̀мъ і҆ѡакі́мъ і҆ере́й вели́кїй и҆ старѣ́йшинство всегѡ̀ со́нма і҆и҃лева, и҆̀же сѣдѧ́хꙋ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ.
9	9
І з великою щирістю взивали до Бога всі мужі Ізраїля і смирили душі свої з великою ревністю:	И҆ возопи́ша всѧ́кїй мꙋ́жъ і҆и҃левъ къ бг҃ꙋ съ прилѣжа́нїемъ вели́кимъ и҆ смири́ша дꙋ́шы своѧ̑ въ прилѣжа́нїи вели́цѣмъ:
10	10
вони і дружини їхні, і діти їхні, і худоба їхня; і всякий прибулець, і найманець, і куплений за срібло наклали веретища на стегна свої.	са́ми и҆ жєны̀ и҆́хъ и҆ младе́нецы и҆́хъ, и҆ ско́ти и҆́хъ, и҆ всѧ́кїй пришле́цъ и҆ нае́мникъ, и҆ сребро́мъ кꙋ́пленый и҆́хъ, возложи́ша вре́тища на чрє́сла своѧ̑.
11	11
І всякий чоловік ізраїльський і всяка дружина, і діти, і жителі Єрусалима упали перед храмом, посипали попелом свої голови, розстелили перед Господом свої веретища,	И҆ всѧ́кїй мꙋ́жъ і҆и҃левъ и҆ жена̀, и҆ дѣ́ти, и҆ жнвꙋ́щїи во і̑ерⷭ҇ли́мѣ падо́ша пред̾ лице́мъ хра́ма, и҆ посы́паша пе́рстїю главы̑ своѧ̑, и҆ простро́ша врє́тища своѧ̑ пред̾ лице́мъ гдⷭ҇нимъ,
12	12
вдягли жертовник у веретище і ревно й одностайно взивали до Бога Ізраїлевого, щоб Він, на радість язичникам, не віддав дітей їхніх на розкрадання, дружин їхніх на здобич, міста спадщини їхньої на руйнування, святинь їхніх на осквернення і наругу.	и҆ ѻ҆лта́рь вре́тищемъ ѡ҆дѣ́ѧша, и҆ возопи́ша къ бг҃ꙋ і҆и҃левꙋ є҆динодꙋ́шнѡ прилѣ́жнѡ, є҆́же не да́ти въ расхище́нїе младе́нцєвъ и҆́хъ, и҆ же́нъ въ плѣне́нїе, и҆ градѡ́въ наслѣ́дїѧ и҆́хъ въ разоре́нїе, и҆ ст҃а̑ѧ во ѡ҆скверне́нїе и҆ поноше́нїе, ѡ҆бра́дованїе ꙗ҆зы́кѡмъ.
13	13
І Господь почув голос їхній і зглянувся на скорботу їхню; і в усій Юдеї й Єрусалимі народ багато днів постився перед святилищем Господа Вседержителя.	И҆ оу҆слы́ша гдⷭ҇ь гла́съ и҆́хъ и҆ призрѣ̀ на ско́рбь и҆́хъ. И҆ бѧ́хꙋ лю́дїе постѧ́щесѧ дни̑ мнѡ́ги во все́й і҆ꙋде́и и҆ і҆ерⷭ҇ли́мѣ, пред̾ лице́мъ ст҃ы́хъ гдⷭ҇а вседержи́телѧ.
14	14
А Іоаким, великий священик, і усі священики, які стояли перед Господом, служителі Його, оперезавши веретищем стегна свої, приносили безперестанні всепалення, обітниці і добровільні дари народу.	И҆ і҆ѡакі́мъ і҆ере́й вели́кїй, и҆ всѝ предстоѧ́щїи пред̾ гдⷭ҇емъ, і҆ере́є и҆ слꙋжа́щїи гдⷭ҇еви, вре́тищами преиоѧ́сани ѡ҆ чре́слѣхъ свои́хъ, приноша́хꙋ всесожже́нїе непреста́нное и҆ ѡ҆бѣ́ты и҆ произвѡ́льнаѧ даѧ̑нїѧ люді́й:
15	15
На кидарах їхніх був попіл, і вони з усієї сили взивали до Господа, щоб Він відвідав милістю весь дім Ізраїля.	и҆ бѣ̀ пе́пелъ на кїда́рѣхъ и҆́хъ, и҆ вопїѧ́хꙋ ко гдⷭ҇ꙋ ѿ всеѧ̀ си́лы, да посѣти́тъ во бл҃го ве́сь до́мъ і҆и҃левъ.
Глава 5	Глава́ є҃

1	1
Тим часом Олоферну, воєначальникові війська ассирійського, дано було знати, що сини Ізраїля приготувалися до війни: заклали входи у нагірну країну і зміцнили стінами кожну вершину високої гори, а на рівнинах влаштували перешкоди.	И҆ возвѣще́ио бы́сть ѻ҆лофе́рнꙋ вождонача́лникꙋ си́лы а҆ссꙋ́рскїѧ, ꙗ҆́кѡ сы́нове і҆и҃лєвы оу҆гото́вашасѧ на бра́нь, и҆ прохо́ды го́рнїѧ заключи́ша, и҆ ѡ҆гради́ша стѣна́ми всѧ́кїй ве́рхъ горы̀ высо́кїѧ, и҆ положи́ша на полѧ́хъ преткновє́нїѧ.
2	2
Він дуже розгнівався і, покликавши всіх начальників Моава і вождів Аммона і всіх правителів приморської країни, сказав їм:	И҆ разгнѣ́васѧ ꙗ҆́ростїю ѕѣлѡ̀, и҆ созва̀ всѣ́хъ нача́лникѡвъ мѡа́влихъ и҆ воево́дъ сынѡ́въ а҆ммѡ́нихъ и҆ всѣ́хъ вла́стелей помо́рїѧ,
3	3
скажіть мені, сини Ханаана, що це за народ, який живе в нагірній країні, які міста населені ними, чи багато у них війська, у чому їхня міцність і сила, хто поставлений над ними царем, проводирем війська їхнього,	и҆ рече́ и҆̀мъ: возвѣсти́те оу҆̀бо мѝ, сы́нове ханаа̑ни, кто̀ лю́дїе сі́и живꙋ́щїи въ го́рней, и҆ каковы̀, въ ни́хже живꙋ́тъ, гра́ди, и҆ мно́жество си́лы и҆́хъ, и҆ въ че́мъ держа́ва и҆́хъ и҆ крѣ́пость и҆́хъ, и҆ кто̀ поста́вленъ над̾ ни́ми ца́рь во́ждь во́инства и҆́хъ;
4	4
і чому вони більше за усіх, хто живе на заході, уперто не хочуть вийти мені назустріч?	и҆ чесѡ̀ ра́ди сопроти́вишасѧ, є҆́же не и҆зы́ти во срѣ́тенїе мнѣ̀, па́че всѣ́хъ живꙋ́щихъ на за́падѣхъ;
5	5
Ахиор, проводир усіх синів Аммона, сказав йому: вислухай, господарю мій, слово з вуст раба твого; я скажу тобі істину про цей народ, який живе біля тебе в цій нагірній країні, і не вийде неправда з вуст раба твого.	И҆ речѐ къ немꙋ̀ а҆хїѡ́ръ во́ждь всѣ́хъ сынѡ́въ а҆ммѡ́нихъ: послꙋ́шай оу҆бо, господи́не мо́й, сло́ва ѿ оу҆́стъ раба̀ твоегѡ̀, и҆ возвѣщꙋ̀ тебѣ̀ и҆́стинꙋ ѡ҆ лю́дехъ си́хъ, и҆̀же ѡ҆бита́ютъ въ го́рней се́й бли́з̾ тебє̀ живꙋ́ще, и҆ не и҆зы́детъ ло́жь и҆з̾ оу҆́стъ раба̀ твоегѡ̀:
6	6
Цей народ походить від халдеїв.	лю́дїе сі́и сꙋ́ть и҆сча̑дїѧ халде́ѡвъ
7	7
Колись вони оселилися в Месопотамії, тому що не хотіли служити богам батьків своїх, які були в землі Халдейській,	и҆ всели́шасѧ пе́рвѣе въ месопота́мїи, поне́же не восхотѣ́ша послѣ́довати богѡ́мъ ѻ҆тцє́въ свои́хъ, и҆̀же бѣ́ша въ землѝ халде́йстѣй:
8	8
і ухилилися від путі предків своїх і почали поклонятися Богу неба, Богу, Якого вони пізнали; і халдеї вигнали їх від лиця богів своїх, — і вони втекли в Месопотамію і довго там жили.	и҆ ѿврати́шасѧ ѿ пꙋтѝ ѻ҆тє́цъ свои́хъ и҆ поклони́шасѧ бг҃ꙋ нб҃сѐ, бг҃ꙋ, є҆го́же позна́ша: и҆ и҆згна́ша и҆̀хъ ѿ лица̀ богѡ́въ свои́хъ, и҆ побѣго́ша въ месопота́мїю и҆ ѡ҆бита́ша та́мѡ дни̑ мнѡ́ги:
9	9
Але Бог їхній сказав, щоб вони вийшли з місця переселення і йшли в землю Ханаанську; вони оселилися там і дуже збагатилися золотом, сріблом і безліччю худоби.	и҆ речѐ бг҃ъ и҆́хъ, да и҆зы́дꙋтъ ѿ прише́лствїѧ своегѡ̀ и҆ да и҆́дꙋтъ въ зе́млю хаиаа́ню: и҆ всели́шасѧ та́мѡ, и҆ оу҆мно́жишасѧ зла́томъ и҆ сребро́мъ и҆ скѡты̀ мно́гими ѕѣлѡ̀:
10	10
Звідси перейшли вони в Єгипет, тому що голод покрив лице землі Ханаанської, і там залишалися, поки знаходили їжу, і розмножилися там до того, що не було і числа роду їхньому.	и҆ снидо́ша во є҆гѵ́петъ, покры́ бо лицѐ землѝ ханаа́ни гла́дъ, и҆ прише́лствоваша та́мѡ, до́идеже прекорми́шасѧ, и҆ бы́ша та́мѡ во мно́жество мно́го, и҆ не бѣ̀ числа̀ ро́дꙋ и҆́хъ:
11	11
І постав на них цар Єгипетський, ужив проти них хитрість, обтяжуючи їх працею і виробленням цегли, і зробив їх рабами.	и҆ воста̀ на ни́хъ ца́рь є҆гѵ́петскїй и҆ прехи́три и҆̀хъ, и҆ въ трꙋдѣ̀ и҆ плі́нѳѣ смирѝ и҆̀хъ, и҆ положѝ и҆̀хъ въ рабы̑:
12	12
Тоді вони воззвали до Бога свого, — і Він уразив усю землю Єгипетську невиліковними виразками, — і єгиптяни прогнали їх від себе.	и҆ возопи́ша къ бг҃ꙋ своемꙋ̀, и҆ поразѝ всю̀ землю є҆гѵ́петскꙋю ꙗ҆́звами, въ ни́хже не бѣ̀ и҆зцѣле́нїе, и҆ и҆згна́ша и҆̀хъ є҆гѵ́птѧне ѿ лица̀ своегѡ̀:
13	13
Бог висушив перед ними Червоне море	и҆ и҆зсꙋшѝ бг҃ъ чермно́е мо́ре пред̾ ни́ми,
14	14
і вів їх шляхом Сини і Кадис-Варні; вони вигнали усіх, хто жив у цій пустелі;	и҆ ведѐ и҆̀хъ на пꙋ́ть сїны̀ и҆ ка́дисъ-варнѝ, и҆ и҆згна́ша всѣ́хъ живꙋ́щихъ въ пꙋсты́ни,
15	15
оселилися в землі аморреїв, своєю силою знищили усіх есевонитян, перейшли Йордан, успадкували всю нагірну країну	и҆ всели́шасѧ въ землѝ а҆морре́ѡвъ, и҆ всѣ́хъ є҆севѡні́тѡвъ и҆стреби́ша крѣ́постїю свое́ю, и҆ преше́дше і҆ѻрда́нъ наслѣ́диша всю̀ го́рнюю:
16	16
і, прогнавши від себе Хананея, Ферезея, Ієвусея, Сихема і всіх гергесеян, жили у ній багато днів.	и҆ и҆згна́ша ѿ лица̀ своегѡ̀ ханане́а и҆ ферезе́а, и҆ і҆евꙋсе́а и҆ сѷхе́ма и҆ всѣ́хъ гергесе́ѡвъ, и҆ ѡ҆бита́ша въ не́й дни̑ мнѡ́ги:
17	17
І доки не згрішили перед Богом своїм, щастя було з ними, тому що з ними Бог, який ненавидить неправду.	и҆ до́идеже не согрѣши́ша пред̾ бг҃омъ свои́мъ, бѣ́ша блага̑ѧ съ ни́ми, поне́же бг҃ъ ненави́дѧй непра́вды съ ни́ми є҆́сть:
18	18
Але коли вони ухилилися від путі, яку Він заповів їм, то у багатьох війнах вони потерпіли дуже сильні поразки, були відведені у полон, у чужу землю, храм Бога їхнього зруйнований, і міста їхні узяті ворогами.	є҆гда́ же ѿстꙋпи́ша ѿ пꙋтѝ, є҆го́же завѣща̀ и҆̀мъ, и҆стреби́шасѧ во мно́зѣхъ бра́нехъ на мно́го ѕѣлѡ̀, и҆ плѣне́ни бы́ша въ зе́млю не свою̀, и҆ хра́мъ бг҃а и҆́хъ бы́сть въ попра́нїе, и҆ гра́ди и҆́хъ ѡ҆держа́ни бы́ша ѿ сꙋпоста̑тъ:
19	19
Нині ж, навернувшись до Бога свого, вони повернулися з розсіяння, у якому були, оволоділи Єрусалимом, в якому святилище їхнє, й оселилися у нагірній країні, тому що вона була порожня.	и҆ нн҃ѣ ѡ҆брати́вшесѧ къ бг҃ꙋ своемꙋ̀, взыдо́ша ѿ разсѣ́ѧнїѧ, и҆дѣ́же разсѣ́ѧни бы́ша та́мѡ, и҆ ѡ҆держа́ша і҆ерⷭ҇ли́мъ, и҆дѣ́же свѧти́лище и҆́хъ, и҆ всели́шасѧ въ го́рней, поне́же бѣ̀ пꙋста̀:
20	20
І тепер, повелителю-господарю, якщо є омана в цьому народі, і вони грішать перед Богом своїм, і ми помітимо, що у них є це спотикання, то ми підемо і переможемо їх.	и҆ ни҃ѣ, влады́ко господи́не, а҆́ще оу҆бѡ є҆́сть безꙋ́мїе въ лю́дехъ си́хъ, и҆ согрѣша́ютъ къ бг҃ꙋ своемꙋ̀, и҆ разсмо́тримъ сїѐ, ꙗ҆́кѡ є҆́сть въ ни́хъ собла́знъ се́й, и҆ взы́демъ и҆ повою́емъ и҆̀хъ:
21	21
А якщо немає в цьому народі беззаконня, то нехай відійде господар мій, щоб Господь не захистив їх, і Бог їхній не був за них, — і тоді ми для всієї землі будемо предметом ганьби.	а҆́ще же нѣ́сть беззако́нїѧ въ ꙗ҆зы́цѣ и҆́хъ, да пре́йдетъ господи́нъ мо́й, да не когда̀ защи́титъ гдⷭ҇ь и҆́хъ и҆ бг҃ъ и҆́хъ по ни́хъ, и҆ бꙋ́демъ въ поноше́нїе пред̾ все́ю земле́ю.
22	22
Коли Ахиор закінчив цю розповідь, весь народ, який стояв навколо намету, почав нарікати, а вельможі Олоферна і всі, хто населяв примор’я і землю Моава, заговорили: негайно потрібно вбити його;	И҆ бы́стѣ ꙗ҆́кѡ преста̀ а҆хїѡ́ръ глаго́лѧ словеса̀ сїѧ̑, и҆ возропта́ша всѝ лю́дїе ѡ҆бстоѧ́щїи шате́ръ и҆ предстоѧ́щїи, и҆ рѣ́ша вельмѡ́жи ѻ҆лофе́рнѡвы и҆ вси живꙋ́щїи въ примо́рїи и҆ въ мѡа́вѣ посѣщѝ є҆го̀:
23	23
тому що ми не побоїмося синів Ізраїля: це — народ, у якого немає ні війська, ні сили для міцного ополчення.	не бо̀ оу҆бои́мсѧ ѿ сынѡ́въ і҆и҃левыхъ: се́ бо, лю́дїе, въ ни́хже нѣ́сть си́лы, нижѐ могꙋ́тства ко ѡ҆полче́нїю крѣ́пкомꙋ:
24	24
Отже, підемо, повелителю Олоферне, — і вони стануть здобиччю всього війська твого.	тѣ́мже оу҆̀бо взы́димъ, и҆ бꙋ́дꙋтъ во снѣ́дь всемꙋ̀ во́инствꙋ твоемꙋ̀, влады́ко ѻ҆лофе́рне.
Глава 6	Глава́ ѕ҃

1	1
Коли затих шум навколо зібрання, Олоферн, воєначальник війська ассирійського, сказав Ахиору перед усім народом іноплемінників і всіх синів Моава:	И҆ є҆гда̀ оу҆тиши́сѧ мѧте́жъ мꙋже́й сꙋ́щихъ ѡ҆́крестъ засѣда́нїѧ и҆ речѐ ѻ҆лофе́рнъ вождонача́лникъ си́лы а҆ссꙋ́рскїѧ ко а҆хїѡ́рꙋ пред̾ всѣ́мъ наро́домъ и҆ноплеме́нникѡвъ и҆ ко всѣ̑мъ сынѡ́мъ мѡа̑влимъ:
2	2
хто ти такий, Ахиоре, з найманцями Єфрема, що напророкував нам сьогодні і сказав, щоб ми не воювали з родом Ізраїльським, тому що Бог їх захищає? Хто ж Бог, як не Навуходоносор? Він пошле свою силу і зітре їх з лиця землі, — і Бог їхній не спасе їх.	и҆ кто́ є҆си ты̀, а҆хїѡ́ре, и҆ нає́мницы є҆фрє́мли, ꙗ҆́кѡ проро́чествовалъ є҆сѝ въ на́съ, ꙗ҆́коже дне́сь, и҆ ре́клъ є҆сѝ ро́дъ і҆и҃левъ не воева́ти, ꙗ҆́кѡ бг҃ъ и҆́хъ защища́етъ и҆̀хъ; и҆ кто̀ бг҃ъ, а҆́ще не навꙋходоно́соръ; се́й по́слетъ держа́вꙋ свою̀ и҆ и҆стреби́тъ и҆̀хъ ѿ лица̀ землѝ, и҆ не и҆зба́витъ и҆́хъ бг҃ъ и҆́хъ:
3	3
Але ми, раби його, вразимо їх, як одну людину, і не встояти їм проти сили наших коней.	но мы̀ рабѝ є҆гѡ̀ порази́мъ и҆́хъ ꙗ҆́ки человѣ́ка є҆ди́наго, и҆ не претерпѧ́тъ крѣ́пости ко́ней на́шихъ,
4	4
Ми розтопчемо їх; гори їхні уп’ються їхньою кров’ю, рівнини їхні наповняться їхніми трупами, і не стане стопа ніг їхніх проти нашого лиця, але загибеллю загинуть вони, говорить цар Навуходоносор, господар усієї землі. Тому що він сказав, — і не даремні будуть слова повелінь його.	попере́мъ бо и҆̀хъ и҆́ми, и҆ го́ры и҆́хъ оу҆пїю́тсѧ въ кро́ви и҆́хъ, и҆ полѧ̀ и҆́хъ и҆спо́лнѧтсѧ ме́ртвыми и҆́хъ, и҆ не постои́тъ стопа̀ но́гъ и҆́хъ проти́вꙋ лица̀ на́шегѡ, но погꙋбле́нїемъ поги́бнꙋтъ, глаго́летъ ца́рь навꙋходоно́соръ, господи́нъ всеѧ̀ землѝ, рече́ бо: не вотщѐ бꙋ́дꙋтъ глаго́лы слове́съ є҆гѡ̀:
5	5
А ти, Ахиоре, найманцю Аммона, який висловив слова ці в день неправди твоєї, від цього дня не побачиш більше обличчя мого, доки я не помщуся цьому народові, який прийшов з Єгипту.	ты́ же, а҆хїѡ́ре, нае́мниче а҆ммѡ́нь, и҆́же глаго́лалъ є҆сѝ словеса̀ сїѧ̑ въ де́нь непра́вды твоеѧ̀, не оу҆́зриши ктомꙋ̀ лица̀ моегѡ̀ ѿ днѐ сегѡ̀, до́ндеже не ѿмшꙋ̀ ро́дꙋ сꙋ́щихъ и҆з̾ є҆гѵ́пта,
6	6
Коли ж я повернуся, меч війська мого і натовп слуг моїх пройде по ребрах твоїх, — і ти упадеш між пораненими їхніми.	и҆ тогда̀ про́йдетъ ме́чь во́инства моегѡ̀ и҆ наро́да рабѡ́въ мои́хъ ре́бра твоѧ̑, и҆ паде́ши въ ꙗ҆́звенныхъ и҆́хъ, є҆гда̀ возвращꙋ́сѧ:
7	7
Раби мої відведуть тебе в нагірну країну і залишать в одному з міст на висотах,	и҆ ѿведꙋ́тъ тѧ̀ рабѝ моѝ въ го́рнюю, и҆ ѡ҆ста́вѧтъ тѧ̀ во є҆ди́нѣмъ ѿ градѡ́въ восхо́дѡвъ,
8	8
і ти не помреш там, доки не будеш з ними знищений.	и҆ не поги́бнеши до́ндеже и҆стребле́нъ бꙋ́деши съ ни́ми:
9	9
Якщо ж ти сподіваєшся в серці твоєму, що вони не будуть взяті, то нехай не спадає лице твоє. Я сказав, і жодне зі слів моїх не пропаде.	и҆ а҆́ще оу҆пова́еши се́рдцемъ твои́мъ, ꙗ҆́кѡ не во́змꙋтсѧ да не и҆спада́етъ твоѐ лицѐ: рѣ́хъ, и҆ ничто́же ѿпаде́тъ ѿ глаго́лѡвъ мои́хъ.
10	10
І наказав Олоферн рабам своїм, які стояли в наметі його, взяти Ахиора, відвести його у Ветилую і віддати в руки синів Ізраїля.	И҆ повелѣ̀ ѻ҆лофе́рнъ рабѡ́мъ свои̑мъ, и҆̀же предстоѧ́хꙋ въ шатрѣ̀ є҆гѡ̀, ꙗ҆́ти а҆хїѡ́ра и҆ ѿвстѝ є҆го̀ къ ветѷлꙋ́и и҆ преда́ти въ рꙋ́ки сынѡ́въ і҆и҃левых.
11	11
Раби його схопили і вивели його за стан на поле, а із середовища рівнини піднялися в нагірну країну і прийшли до джерел, що були під Ветилуєю.	И҆ ꙗ҆́ша є҆го̀ рабѝ є҆гѡ̀ и҆ и҆зведо́ша є҆го̀ внѣ̀ полка̀ на по́ле, и҆ воздвиго́шасѧ ѿ среды̀ напо́льныѧ въ го́рнюю и҆ прїидо́ша на и҆сто́чники, и҆̀же бы́ша под̾ ветѵ́лꙋ́ею.
12	12
Коли побачили їх жителі міста на вершині гори, то взялися за зброю свою і, вийшовши за місто на вершину гори, усі чоловіки-пращники охороняли вхід свій і кидали в них камінням.	И҆ ꙗ҆́кѡ оу҆би́дѣша и҆̀хъ мꙋ́жїе гра́да на верхꙋ̀ горы̀, взѧ́ша ѻ҆рꙋ̑жїѧ своѧ̑ и҆ ѿидо́ша внѣ̀ гра́да на ве́рхъ горы̀: и҆ бсѧ́кїй мꙋ́жъ пра́щникъ ѡ҆держа́ша восхо́дъ сво́й и҆ мета́хꙋ ка́менїемъ на ни́хъ.
13	13
А вони, підійшовши під гору, зв’язали Ахиора і, залишивши його кинутим біля підошви гори, пішли до свого господаря.	И҆ подше́дше под̾ го́рꙋ, свѧза́ша а҆хїѡ́ра и҆ ѡ҆ста́виша пове́рженна под̾ ко́ренемъ горы̀, и҆ ѿидо́ша ко господи́нꙋ своемꙋ̀.
14	14
Сини ж Ізраїля, які вийшли зі свого міста, зупинилися над ним і, розв’язавши його, привели у Ветилую, і представили його начальникам свого міста,	Снизоше́дше же сы́нове і҆и҃лєвы ѿ гра́да своегѡ̀ ста́ша над̾ ни́мъ, и҆ разрѣши́вше є҆го̀ введо́ша въ ветѷлꙋ́ю и҆ поста́виша є҆го̀ пред̾ нача́лниками гра́да своегѡ̀,
15	15
якими були у ті дні Озія, син Михи з коліна Симеонового, Хаврій, син Гофониїла, і Хармій, син Мелхиїла.	и҆̀же бы́ша во дне́хъ ты́хъ, ѻ҆зі́а сы́нъ мі́хинъ ѿ пле́мене сѷмеѡ́нѧ, и҆ хаврі́й сы́нъ гоѳонїи́левъ, и҆ хармі́й сы́нъ мелхїи́левъ.
16	16
Вони скликали всіх старійшин міста, і збіглися на зібрання усі юнаки їхні і дружини, і поставили Ахиора серед усього народу свого, й Озія запитав його про те, що трапилося.	И҆ созва́ша всѣ́хъ старѣ́йшинъ гра́да: и҆ стеко́шасѧ всѧ́кїй ю҆́ноша и҆́хъ и҆ жєны̀ въ собра́нїе, и҆ поста́виша а҆хїѡ́ра посредѣ̀ всегѡ̀ наро́да своегѡ̀. И҆ вопросѝ є҆го̀ ѻ҆зі́а ѡ҆ слꙋчи́вшемсѧ.
17	17
Він у відповідь переказав їм слова зібрання Олофернового й усі слова, які він висловив серед начальників синів Ассура, і всі гордовиті слова Олоферна про дім Ізраїля.	И҆ ѿвѣща́въ возвѣстѝ и҆̀мъ глаго́лы засѣда́нїѧ ѻ҆лофе́рнова и҆ всѧ̑ глаго́лы, є҆ли̑ка глаго́ла посредѣ̀ кнѧзе́й сынѡ́въ а҆ссꙋ́рскихъ, и҆ є҆ли̑ка велерѣ́чева ѻ҆лофе́рнъ на до́мъ і҆и҃левъ.
18	18
Тоді народ упав, поклонився Богу і воззвав:	И҆ па́дше лю́дїе поклони́шасѧ бг҃ꙋ и҆ возопи́ша, глаго́люще:
19	19
Господи, Боже Небесний! подивися на їхню гординю і помилуй смиренність роду нашого, і зглянься на лице освячених Тобі у цей день.	гдⷭ҇и бж҃е нб҃сѐ, при́зри на горды̑ни и҆́хъ, и҆ поми́лꙋй смире́нїе ро́да на́шегѡ, и҆ при́зри на лицѐ ѡ҆свѧще́нныхъ тевѣ̀ въ де́нь се́й.
20	20
І втішили Ахиора і похвалили його.	И҆ оу҆тѣ́шиша а҆хїѡ́ра и҆ похвали́ша є҆го̀ ѕѣлѡ̀.
21	21
Потім Озія взяв його із зібрання у свій дім і зробив бенкет для старійшин, — і цілу ніч ту вони закликали Бога Ізраїлевого на допомогу.	И҆ взѧ̀ є҆го̀ ѻ҆зі́а и҆з̾ собра́нїѧ въ до́мъ сво́й и҆ сотворѝ пи́ръ старѣ́йшинамъ, и҆ призыва́хꙋ бг҃а і҆и҃лева на по́мощь всю̀ но́щь ѻ҆́нꙋ.
Глава 7	Глава́ з҃

1	1
На другий день Олоферн наказав усьому війську своєму і всьому народові своєму, який прийшов до нього на допомогу, підступити до Ветилуї, зайняти висоти нагірної країни і почати війну проти синів Ізраїлевих.	Во оу҆́трїе же ѡ҆б̾ѧвѝ ѻ҆лофе́рнъ всемꙋ̀ во́инствꙋ своемꙋ̀ и҆ всѣ̑мъ лю́демъ свои̑мъ, и҆̀же прїидо́ша на споборе́нїе є҆мꙋ̀, воздви́гнꙋтисѧ къ ветѷлꙋ́и и҆ восхо́ды го́рнїѧ предвоспрїѧ́ти и҆ твори́ти бра́нь проти́вꙋ сынѡ́въ і҆и҃левыхъ.
2	2
І у той самий день піднялися всі сильні чоловіки їхні: військо їхнє складалося зі ста сімдесяти тисяч ратників, воїнів піших, і з дванадцяти тисяч кінних, крім обозу і піших людей, які були при них, — а і цих була безліч.	И҆ воздви́жесѧ въ де́нь то́й всѧ́къ мꙋ́жъ си́льный и҆́хъ: а҆ си́ла и҆́хъ мꙋже́й ра́тныхъ, мꙋже́й пѣ́шихъ сто̀ се́дмьдесѧть ты́сѧщъ, и҆ ко́иникѡвъ ты́сѧщей двана́десѧть, кромѣ̀ приꙋготовле́нїѧ и҆ мꙋже́й, и҆̀же бы́ша пѣшцы̀ въ ни́хъ, мно́жество мно́го ѕѣлѡ̀.
3	3
Зупинившись на долині біля Ветилуї біля джерела, вони простягнулися в ширину від Дофаїма до Велфема, а у довжину від Ветилуї до Киамона, що лежить навпроти Ездрилона.	И҆ ѡ҆полчи́шасѧ бо ю҆до́ли бли́ѯ ветѷлꙋ́и при и҆сто́чницѣ, и҆ протѧго́шасѧ въ широтꙋ̀ ѿ дѡѳаі́ма да́же до велѳе́ма, и҆ въ долготꙋ́ ѿ ветѷлꙋ́и да́же до кѷамѡ́на, и҆́же є҆́сть проти́вꙋ є҆сдрилѡ́иа.
4	4
Сини ж Ізраїля, побачивши безліч їх, дуже збентежилися, і кожен говорив ближньому своєму: тепер вони спустошать усю землю, і ні високі гори, ні долини, ні пагорби не витримають їхньої ваги.	Сы́нове же і҆и҃лєвы, ꙗ҆́кѡ оу҆ви́дѣша и҆́хъ мно́жество, смꙋти́шасѧ ѕѣлѡ̀, и҆ речѐ кі́йждо ко бли́жнемꙋ своемꙋ̀: нн҃ѣ поли́жꙋтъ сі́и лицѐ землѝ всеѧ̀, и҆ нижѐ го́ры высѡ́кїѧ, нижѐ дє́бри, нижѐ хо́лми снесꙋ́тъ тѧ́жесть и҆́хъ.
5	5
І, взявши кожен свою бойову зброю, і запаливши вогні на вежах своїх, вони всю цю ніч провели на варті.	И҆ взе́мше кі́йждо ѻ҆рꙋ̑дїѧ ра̑тнаѧ своѧ̑ и҆ возже́гше ѻ҆гни̑ на ба́шнехъ свои́хъ, пребыва́ша стрегꙋ́ще всю̀ но́щь ѻ҆́нꙋ.
6	6
На другий день Олоферн вивів усю свою кінноту перед лице синів Ізраїлевих, які були у Ветилуї,	Во вторы́й же де́нь и҆зведѐ ѻ҆лофе́рнъ всю̀ ко́нницꙋ свою̀ проти́вꙋ лица̀ сынѡ́въ і҆и҃левыхъ,и҆̀же бы́ша въ ветѷлꙋ́и,
7	7
оглянув входи міста їхнього, обійшов і зайняв джерела вод їхніх і, оточивши їх ратними людьми, повернувся до свого народу.	и҆ оу҆сма́триваше восхо́дѡвъ гра́да и҆́хъ, и҆ на и҆сто́чники гра́да и҆́хъ на́йде, и҆ предвоспрїѧ̀ и҆̀хъ, и҆ приста́ви къ ни̑мъ ѡ҆полчє́нїѧ мꙋже́й ра́тныхъ, а҆ са́мъ возврати́сѧ къ лю́демъ свои̑мъ.
8	8
Але прийшли до нього усі начальники синів Ісава і всі вожді народу моавитського і всі воєначальники примор’я і сказали:	И҆ прише́дше къ немꙋ̀ всѝ нача̑лницы сыиѡ́въ и҆са́ѵлихъ и҆ всѝ вожде́ве люді́й мѡа́влихъ и҆ воевѡ́ды примо́рїѧ рѣ́ша:
9	9
вислухай, господарю наш, слово, щоб не було втрати у війську твоєму.	да послꙋ́шаетъ оу҆́бѡ словесѐ влады́ка на́шъ, да не бꙋ́детъ сокрꙋше́нїѧ въ си́лѣ твое́й:
10	10
Цей народ синів Ізраїля сподівається не на списи свої, але на висоти гір своїх, на яких живуть, тому що незручно підніматися на вершини їхніх гір.	наро́дъ бо се́й сынѡ́въ і҆и҃левыхъ не оу҆пова́ютъ на ко́пїѧ своѧ̑, но на высоты̑ го́ръ свои́хъ, въ ни́хже ѻ҆нѝ живꙋ́тъ, не бо̀ є҆́сть оу҆до́бно прїитѝ верха́ми го́ръ и҆́хъ:
11	11
Отже, господарю, не воюй з ним так, як буває звичайна війна, — і жоден чоловік не впаде з народу твого.	и҆ нн҃ѣ, влады́ко, не ра́тꙋй на ни́хъ, ꙗ҆́коже быва́етъ ра́ть ѡ҆полче́нїѧ, и҆ не паде́тъ ѿ люді́й твои́хъ мꙋ́жъ є҆ди́нъ:
12	12
Ти залишся у своєму таборі, щоб зберегти кожного чоловіка у війську твоєму, а раби твої нехай оволодіють джерелом води, що витікає з підошви гори;	пребꙋ́ди въ полцѣ̀ твое́мъ, соблюда́ѧй всѧ́каго мꙋ́жа ѿ си́лы твоеѧ̀, и҆ да ѡ҆бдержа́тъ ѻ҆́троцы твоѝ и҆сто́чникъ водны́й, и҆́же и҆схо́дитъ и҆з̾ ко́рене горы̀,
13	13
тому що звідти беруть воду всі жителі Ветилуї, — і погубить їх спрага, і вони здадуть своє місто; а ми з нашим народом піднімемося на ближні вершини гір і розташуємося на них для сторожі, щоб жодна людина не вийшла з міста.	занѐ ѿтꙋ́дꙋ напаѧ́ютсѧ всѝ живꙋ́щїи въ ветѷлꙋ́и: и҆ погꙋби́тъ и҆̀хъ жа́жда, и҆ ѿдадѧ́тъ гра́дъ сво́й, а҆ мы̀ и҆ лю́дїе на́ши взы́демъ на бли̑зкїѧ верхѝ го́ръ и҆ ѡ҆иолчи́мсѧ на ни́хъ въ пред̾ѡхране́нїе, є҆́же не и҆зы́ти и҆з̾ гра́да мꙋ́жꙋ є҆ди́номꙋ:
14	14
І будуть знемагати вони від голоду, і дружини їхні і діти їхні, і раніше, ніж торкнеться їх меч, упадуть на вулицях оселення свого;	и҆ и҆ста́ютъ гла́домъ са́ми и҆ жены̀ и҆́хъ и҆ ча̑да и҆́хъ и҆ пре́жде не́же прїитѝ мечꙋ̀ на ни́хъ, падꙋ́тъ на сто́гнахъ ѡ҆бита́нїѧ своегѡ̀:
15	15
і ти віддаси їм злом за те, що вони обурилися і не зустріли тебе з миром.	и҆ возда́си и҆̀мъ воздаѧ́нїе лꙋка́вое, поне́же бозкрамо́лствоваша и҆ не срѣто́ша лица̀ твоегѡ̀ въ ми́рѣ.
16	16
Сподобалися ці слова їхні Олоферну і всім слугам його, і він вирішив зробити так, як вони сказали.	И҆ оу҆гѡ́дна бы́ша словеса̀ и҆́хъ пред̾ ѻ҆лофе́рномъ и҆ пред̾ всѣ́ми слꙋги̑ є҆гѡ̀, и҆ оу҆ста́виша сотвори́ти, ꙗ҆́коже глаго́лаша.
17	17
І рушив полк синів Аммона і з ними п’ять тисяч синів Ассура і, розташувавшись у долині, оволоділи водами і джерелами вод синів Ізраїля.	И҆ воздви́жесѧ по́лкъ сынѡ́въ а҆ммѡ́нихъ, и҆ съ ни́ми пѧ́ть ты́сѧщей сынѡ́въ а҆ссꙋ́рскихъ, и҆ ѡ҆иолчи́шасѧ во ю҆до́ли и҆ предвоспрїѧ́ша во́ды и҆ и҆сто́чники во́дъ сынѡ́въ і҆и҃левыхъ.
18	18
А сини Ісава і сини Аммона піднялися і зайняли нагірну область навпроти Дофаїма, і відправили частину їх на південь і на схід навпроти Екревиля, що біля Хуса, який стоїть при потоці Мохмур; інше ж ассирійське військо розташувалося на рівнині і покрило усе лице землі: намети й обози їхні з безліччю народу розтяглися на дуже великому просторі.	И҆ взыдо́ша сы́иове и҆са̑ѵли и҆ сы́нове а҆ммѡ̑ни и҆ ѡ҆полчи́шасѧ въ го́рнѣй проти́вꙋ дѡѳі́ма, и҆ посла́ша ѿ себє̀ къ ю҆́гꙋ и҆ восто́кꙋ проти́вꙋ є҆креви́ла, и҆́же є҆́сть бли́з̾ хꙋ́са, и҆́же є҆́сть при пото́цѣ мохмꙋ́ръ: а҆ про́чее во́инство а҆ссѷрі́ѡвъ ѡ҆полчи́шасѧ на по́ли и҆ покры́ша всѐ лицѐ землѝ: и҆ шатры̀ и҆ припа́сы и҆́хъ разста́вишасѧ въ наро́дѣ мно́зѣ, и҆ бы́ша во мно́жество мно́го ѕѣлѡ̀.
19	19
Сини Ізраїля воззвали до Господа Бога свого, тому що вони упали духом, тому що усі вороги їхні оточили їх, і їм не можна було втекти від них.	Сы́нове же і҆и҃левы возопи́ша ко гдⷭ҇ꙋ бг҃ꙋ своемꙋ̀, занѐ возмалодꙋ́шествова дꙋ́хъ и҆́хъ, ꙗ҆́кѡ ѡ҆быдо́ша всѣ́хъ вразѝ и҆́хъ, и҆ не бѣ̀ возмо́жно и҆збѣжа́ти и҆з̾ среды̀ и҆́хъ.
20	20
Навколо них стояло все військо ассирійське, — піші, колісниці і кіннота їх, — тридцять чотири дні; у всіх жителів Ветилуї спорожніли всі сосуди з водою,	И҆ пребы́сть ѡ҆́крестъ и҆́хъ всѐ ѡ҆полче́нїе а҆ссꙋ́рское, пѣшцы̀ и҆ колєсни́цы и҆ кѡ́нницы и҆́хъ, дні́й три́десѧть четы́ре: и҆ ѡ҆скꙋдѣ́ша всѣ̑мъ живꙋ́щымъ во ветѷлꙋ́и всѧ̑ прїѧ́тєлища и҆́хъ водна̑ѧ,
21	21
спорожніли водойми, і жодного дня вони не могли пити води вдосталь, тому що давали їм пити мірою.	и҆ рвы̀ ѡ҆скꙋдѣва́ша, и҆ не и҆мѣ̀ѧхꙋ пи́ти въ сы́тость воды̀ днѐ є҆ди́нагѡ, занѐ мѣ́рою дава́хꙋ и҆̀мъ пи́ти.
22	22
І засумували діти їхні і дружини їхні і юнаки і, знемагаючи від спраги, падали на вулицях міста й у проходах воріт, і вже не було у них сили.	И҆ смѧто́шасѧ младе́нцы и҆́хъ и҆ жєны̀ и҆́хъ и҆ ю҆́нѡши, и҆знемога́хꙋ ѿ жа́жды и҆ па́дахꙋ на сто́гнахъ гра́да и҆ въ прохо́дѣхъ вра́тъ, и҆ не бѣ̀ крѣ́пости ктомꙋ̀ въ ни́хъ.
23	23
Тоді весь народ зібрався до Озії і до начальників міста, — юнаки, дружини і діти, — і з голосним воланням говорили усім старійшинам:	И҆ собра́шасѧ всѝ лю́дїе ко ѻ҆зі́и и҆ кнѧзє́мъ гра́да, ю̀нѡши и҆ жєны̀ и҆ ѻ҆́троцы и҆ возопи́ша гла́сомъ вели́кимъ и҆ рѣ́ша пред̾ всѣ́ми старѣ́йшинами:
24	24
нехай судить Бог між нами і вами; ви зробили нам велику неправду, тому що не запропонували миру синам Ассура;	да сꙋ́дитъ бг҃ъ междꙋ̀ на́ми и҆ ва́ми, ꙗ҆́кѡ сотвори́сте въ на́съ непра́вдꙋ ве́лїю, не глаго́люще ми̑рнаѧ съ сынмѝ а҆ссꙋ́рскими:
25	25
і тепер немає у нас помічника: Бог віддав нас у їхні руки, щоб погубити нас спрагою і великою погибеллю.	и҆ нн҃ѣ нѣ́сть помо́щника на́мъ, но продадѐ на́съ бг҃ъ въ рꙋ́цѣ и҆́хъ, є҆́же низве́ржєнымъ бы́ти пред̾ ни́ми жа́ждею и҆ погꙋбле́нїемъ вели́кимъ:
26	26
Запросіть же їх тепер і віддайте все місто на розграбування народу Олоферна і всього війська його,	и҆ нн҃ѣ призови́те и҆̀хъ и҆ ѿдади́те гра́дъ ве́сь въ расхище́нїе лю́демъ ѻ҆лофе́рнѡвымъ и҆ все́й си́лѣ є҆гѡ̀:
27	27
бо краще для нас дістатися їм на пограбування: хоч ми будемо рабами їхніми, зате живою буде душа наша, і очі наші не побачать смерти немовлят наших і дружин і дітей наших, що розлучаються з душами своїми.	лꙋ́чше бо на́мъ бы́ти и҆̀мъ въ расхище́нїе, бꙋ́демъ бо въ рабы̑, и҆ жива̀ бꙋ́детъ дꙋша̀ на́ша, и҆ не оу҆́зримъ сме́рти младе́нцєвъ на́шихъ во ѻ҆чесѣ́хъ на́шихъ, и҆ же́нъ и҆ ча̑дъ на́шихъ и҆зчеза́щихъ дꙋша́ми свои́ми:
28	28
Закликаємо перед вами у свідки небо і землю, Бога нашого і Господа батьків наших, Який карає нас за гріхи наші і за гріхи батьків наших, нехай учинить за словами цими в нинішній день.	свидѣ́телствꙋемъ ва́мъ не́бомъ и҆ земле́ю и҆ бг҃омъ на́шимъ и҆ гдⷭ҇емъ ѻ҆тє́цъ на́шихъ, и҆́же ѿмща́етъ на́мъ по грѣхѡ́мъ на́шымъ и҆ по грѣхѡ́мъ ѻ҆тє́цъ на́шихъ, да не сотвори́тъ по глаго́лѡмъ си̑мъ во дне́шнїй де́нь.
29	29
І підняли вони одностайно великий плач серед зібрання і голосно волали до Господа Бога.	И҆ бы́сть пла́чь ве́лїй посредѣ̀ собра́нїѧ всѣ́хъ є҆динодꙋ́шнѡ, и҆ возопи́ша ко гдⷭ҇ꙋ бг҃ꙋ гла́сомъ вели́кимъ.
30	30
Озія сказав їм: не сумуйте, брати! потерпимо ще п’ять днів, в які Господь Бог наш поверне милість Свою на нас, бо Він не залишить нас до кінця.	И҆ речѐ къ ни̑мъ ѻ҆зі́а: дерза́йте, бра́тїѧ, претерпи́мъ є҆щѐ пѧ́ть дні́й, въ ни́хже ѡ҆брати́тъ гдⷭ҇ь бг҃ъ на́шъ млⷭ҇ть свою̀ на на́съ, не бо̀ ѡ҆ста́витъ на́съ въ коне́цъ:
31	31
Якщо ж вони пройдуть, і допомога до нас не прийде, — я зроблю за вашими словами.	а҆́ще же пре́йдꙋтъ сі́и, и҆ не прїи́детъ на на́съ по́мощь, сотворю̀ по словесе́мъ ва́шымъ.
32	32
І відпустив народ у свій стан, і вони пішли на стіни і вежі свого міста, а дружин і дітей відіслав по домах їхніх; і у великій скорботі залишалися вони в місті.	И҆ распꙋстѝ люді́й ко своемꙋ̀ ѡ҆полче́нїю: и҆ на стѣ́ны и҆ ба̑шни гра́да своегѡ̀ ѿидо́ша, а҆ жены̀ и҆ ча̑да въ до́мы и҆́хъ ѿсла̀. И҆ бы́ша во смире́нїи мно́зѣмъ во гра́дѣ.
Глава 8	Глава́ и҃

1	1
У ці дні почула Юдиф, дочка Мерарії, сина Окса, сина Йосифа, сина Озиїла, сина Елкія, сина Ананії, сина Гедеона, сина Рафаїна, сина Акифона, сина Ілія, сина Елиава, сина Нафанаїла, сина Саламиїла, сина Саласадая, сина Ієіля.	И҆ оу҆слы́ша во дне́хъ ѻ҆́нѣхъ і҆ꙋді́ѳъ дще́рь мерарі́и, сы́на ѡ҆́ѯова, сы́на і҆ѡ́сифова, сы́на ѻ҆зїи́лева, сы́на є҆лкі́ева, сы́на а҆нані́ева, сы́на гедеѡ́нова, сы́на рафаі́нова, сы́на а҆кїѳѡ́нова, сы́на и҆лі́ева, сы́на є҆лїа́вова, сы́на наѳанаи́лева, сы́на саламїи́лева, сы́на саласадаі́ева, сы́на і҆еи́лева.
2	2
Чоловік її Манассія, з одного з нею коліна і племені, помер під час жнив ячменю;	И҆ мꙋ́жъ є҆ѧ̀ манассі́а, ѿ пле́мене є҆ѧ̀ и҆ ѻ҆те́чества є҆ѧ̀, и҆ оу҆́мре во дне́хъ жа́твы ꙗ҆чме́нѧ:
3	3
тому що, коли він стояв у полі біля тих, що в’язали снопи, спека вдарила його у голову, — і він зліг у постіль і помер у своєму місті Ветилуї; його поховали з батьками його на полі між Дофаїмом і Валамоном.	настоѧ́ше бо над̾ вѧ́жꙋщими снопы̀ на по́ли, и҆ зно́й прїи́де на главꙋ̀ є҆гѡ̀, и҆ падѐ на ѻ҆́дръ и҆ сконча́сѧ во ветѷлꙋ́и гра́дѣ свое́мъ: и҆ погребо́ша є҆го̀ со ѻ҆тцы̑ є҆гѡ̀ на селѣ̀ сꙋ́щемъ посредѣ̀ дѡѳаі́ма и҆ валамѡ́на.
4	4
І вдовувала Юдиф у своєму дому три роки і чотири місяці.	И҆ бѣ̀ і҆ꙋді́ѳъ въ домꙋ̀ свое́мъ вдо́вствꙋющи лѣ̑та трѝ и҆ мцⷭ҇ы четы́ри.
5	5
Вона зробила для себе на покрівлі дому свого намет, поклала на стегна свої веретище, і був на ній одяг удівства її.	И҆ сотворѝ себѣ̀ жили́ще на кро́вѣ до́мꙋ своегѡ̀ и҆ возложѝ на чре́сло своѐ вре́тище, и҆ бѧ́хꙋ на не́й ри̑зы вдовства̀ є҆ѧ̀:
6	6
Вона постилась усі дні удівства свого, крім днів перед суботами і субот, днів перед новомісяччями і новомісяч, і свят і торжеств дому Ізраїлевого.	и҆ постѧ́шесѧ всѧ̑ дни̑ вдовства̀ своегѡ̀ кромѣ̀ предсꙋббѡ́тїй и҆ сꙋббѡ́тъ, и҆ предновомчⷭ҇їй и҆ новомчⷭ҇їй, и҆ пра́здникѡвъ и҆ ра́дованїй до́мꙋ і҆и҃лева:
7	7
Вона була красива на вигляд і дуже приваблива поглядом; чоловік її Манассія залишив їй золото і срібло, слуг і служниць, худобу і поля, чим вона і володіла.	и҆ бѣ̀ добра̀ ви́домъ и҆ красна̀ взо́ромъ ѕѣлѡ̀: и҆ ѡ҆ста́ви є҆́й манассі́а мꙋ́жъ є҆ѧ̀ сребро̀ и҆ зла́то, и҆ ѻ҆́троки и҆ ѻ҆трокѡви́цы, и҆ скоты̀ и҆ се́ла, и҆ пребыва́ше над̾ ни́ми:
8	8
І ніхто не докоряв їй злим словом, тому що вона була дуже богобоязка.	и҆ не бѣ̀, и҆́же бы нане́слъ є҆́й глаго́лъ ѕлы́й поне́же боѧ́шесѧ бг҃а ѕѣлѡ̀.
9	9
Почула вона про лихі слова народу проти начальника, тому що вони стали слабкодухими через нестачу води, почула Юдиф і про всі слова, які сказав їм Озія, як він поклявся їм через п’ять днів здати місто ассиріянам,	И҆ оу҆слы́ша глаго́лы люді́й ѕлы̑ѧ на нача́лника, ꙗ҆́кѡ возмалодꙋ́шествоваша ѡ҆ скꙋ́дости во́дъ: и҆ слы́ша всѧ̑ словеса̀ і҆ꙋді́ѳъ, ꙗ҆̀же глаго́лаше къ ни̑мъ ѻ҆зі́а, ꙗ҆́кѡ клѧ́тсѧ и҆̀мъ преда́ти гра́дъ по пѧтѝ дне́хъ а҆ссѷрі́ѡмъ:
10	10
і послала вона служницю свою, яка розпоряджалася всім її майном, запросити Озію, Хаврина і Хармина, старійшин її міста.	и҆ посла́вши рабы́ню свою̀, приста́вницꙋ всемꙋ̀ и҆мѣ́нїю є҆ѧ̀, призва̀ ѻ҆зі́ю и҆ хаврі́иа и҆ хармі́на, старѣ́йшинъ гра́да своегѡ̀.
11	11
Вони прийшли, — і вона сказала їм: вислухайте мене, начальники жителів Ветилуї! не праве слово ваше, яке ви сьогодні сказали перед народом, і поклали клятву, яку вирекли між Богом і вами, і сказали, що здасте місто нашим ворогам, якщо цими днями Господь не допоможе нам.	И҆ прїидо́ша къ не́й, и҆ речѐ къ ни̑мъ: послꙋ́шайте оу҆̀бо менѐ, нача̑лницы живꙋ́щихъ во ветѷлꙋ́и, ꙗ҆́кѡ непра́во сло́во ва́ше, є҆́же глаго́ласте пред̾ людьмѝ въ де́нь се́й, и҆ оу҆ста́висте клѧ́твꙋ, ю҆́же глаго́ласте междꙋ̀ бг҃омъ и҆ ва́ми, и҆ рѣ́сте преда́ти гра́дъ врагѡ́мъ на́шымъ, а҆́ще не въ ты̑ѧ ѡ҆брати́тсѧ гдⷭ҇ь помощѝ на́мъ:
12	12
Хто ж ви, що спокушали сьогодні Бога і стали замість Бога посередині синів людських?	и҆ ни҃ѣ кто̀ є҆стѐ вы̀, и҆̀же и҆скꙋси́сте бг҃а во дне́шнїй де́нь, и҆ оу҆ста́висте кромѣ̀ бг҃а посредѣ̀ сынѡ́въ человѣ́ческихъ;
13	13
Ось, ви тепер випробовуєте Господа Вседержителя, але ніколи нічого не довідаєтеся;	и҆ нн҃ѣ гдⷭ҇а вседержи́телѧ и҆спытꙋ́ете, и҆ ничто́же позна́ете да́же до вѣ́ка,
14	14
тому що вам не осягнути глибини серця у людині і не зрозуміти слів думки її: як же випробуєте ви Бога, який створив усе це, і пізнаєте розум Його, і зрозумієте думку Його? Ні, брати, не прогнівляйте Господа Бога нашого!	поне́же глꙋбины̀ се́рдца человѣ́ческагѡ не и҆зслѣ́дите и҆ слове́съ мы́сли є҆гѡ̀ не пости́гнете: и҆ ка́кѡ бг҃а, и҆́же сотворѝ всѧ̑ сїѧ̑, и҆спыта́ете, и҆ оу҆́мъ є҆гѡ̀ оу҆вѣ́даете, и҆ мы́сль є҆гѡ̀ позна́ете; ника́коже, бра́тїѧ, не прогнѣвлѧ́йте гдⷭ҇а бг҃а на́шегѡ:
15	15
Тому що коли Він не захоче допомогти нам у ці п’ять днів, то Він має владу захистити нас у які завгодно Йому дні, або вразити нас перед лицем ворогів наших.	Занѐ а҆́ще не восхо́щетъ въ пѧтѝ днѣ́хъ помощѝ на́мъ, то́и и҆́мать вла́сть въ кі́ихъ хо́щетъ покры́ти дне́хъ, и҆лѝ и҆ и҆стреби́ти на́съ пред̾ лице́мъ врагѡ́въ на́шихъ:
16	16
Не віддавайте ж у заставу рад Господа Бога нашого: Богу не можна погрожувати, як людині, не можна і вказувати Йому, як синові людському.	вы́ же не ѡ҆должа́йте совѣ́тами гдⷭ҇а бг҃а на́шего, занѐ не ꙗ҆́кѡ человѣ́кꙋ бг҃ꙋ прети́ти, нижѐ ꙗ҆́кѡ сы́на человѣ́ча сꙋди́ти:
17	17
Тому, очікуючи від Нього спасіння, будемо закликати Його до себе на допомогу, і Він почує голос наш, якщо це Йому буде угодно.	сегѡ̀ ра́ди ѡ҆жида́юще ѿ негѡ̀ спⷭ҇нїѧ, призове́мъ є҆го̀ на по́мощь на́шꙋ, и҆ послꙋ́шаетъ гла́са на́шегѡ, а҆́ще бꙋ́детъ є҆мꙋ̀ оу҆го́дно:
18	18
Бо не було у родах наших, і немає в даний час ні коліна, ні племені, ні народу, ні міста в нас, які кланялися б богам рукотворним, як було в давні дні,	и҆́бо не воста̀ въ ро́дѣхъ на́шихъ, нижѐ є҆́сть во дне́шнїй де́нь, нижѐ пле́мѧ, нижѐ ѻ҆те́чество, нижѐ со́нмъ, нижѐ гра́дъ ѿ на́съ, и҆̀же покланѧ́ютсѧ богѡ́мъ рꙋкотворє́ннымъ, ꙗ҆́коже бы́сть въ пе́рвыхъ дне́хъ,
19	19
за що батьки наші віддані були мечу і пограбуванню і впали великим падінням перед нашими ворогами.	и҆́хже ра́ди преда́ни бы́ша под̾ ме́чь и҆ на расхище́нїе ѻ҆тцы̀ на́ши и҆ падо́ша паде́нїемъ вели́кимъ пред̾ врага́ми на́шими:
20	20
Але ми не знаємо іншого Бога, крім Нього, а тому і сподіваємося, що Він не знехтує нас і нікого з нашого роду.	мы́ же и҆на́гѡ бг҃а не позна́хомъ ра́звѣ є҆гѡ̀, тѣ́мже оу҆пова́емъ, ꙗ҆́кѡ не пре́зритъ на́съ, нижѐ ѿ ро́да на́шегѡ:
21	21
Бо з нашим полоном упаде і вся Юдея, і святині наші будуть розграбовані, і Він стягне осквернення їх від уст наших,	поне́же, внегда̀ взѧ̑тымъ бы́ти на́мъ, та́кѡ сѧ́детъ всѧ̀ і҆ꙋде́а, и҆ расхищє́на бꙋ́дꙋтъ свѧта̑ѧ на̑ша, и҆ взꙋ́щетъ ѡ҆скверне́нїѧ и҆́хъ ѿ оу҆́стъ на́шихъ,
22	22
і вбивство братів наших і полон землі і спустошення спадщини нашої поверне на нашу голову серед народів, якими ми будемо поневолені, і будемо на спокусу і ганьбу серед тих, які оволодіють нами;	и҆ оу҆бїє́нїѧ бра́тїи на́шеѧ и҆ плѣне́нїе землѝ и҆ ѡ҆пꙋстѣ́нїе наслѣ́дїѧ на́шегѡ ѡ҆брати́тъ на главꙋ̀ на́шꙋ во ꙗ҆зы́цѣхъ, и҆дѣ́же а҆́ще порабо́таемъ та́мѡ, и҆ бꙋ́демъ въ собла́знъ и҆ въ поноше́нїе пред̾ стѧжа́вшими на́съ,
23	23
тому що рабство не послужить нам на честь, але Господь Бог наш поставить його у нечестя.	и҆́бо не и҆сира́витсѧ слꙋ́жба на́ша въ благода́ть, но въ безче́стїе положи́тъ ю҆̀ гдⷭ҇ь бг҃ъ на́шъ:
24	24
Отже, брати, покажімо братам нашим, що від нас залежить життя їхнє, і на нас утверджуються і святині, і дім Господній, і жертовник.	и҆ ни҃ѣ, бра́тїѧ, пока́жемъ бра́тїи на́шей, ꙗ҆́кѡ ѿ на́съ зави́ситъ дꙋша̀ и҆́хъ, и҆ свѧта̑ѧ и҆ до́мъ и҆ ѻ҆лта́рь оу҆твержда́етсѧ на на́съ:
25	25
За все це подякуємо Господу Богу нашому, Який випробовує нас, як і батьків наших.	кромѣ̀ си́хъ всѣ́хъ возблагодари́мъ гдⷭ҇еви бг҃ꙋ на́шемꙋ, и҆́же и҆скꙋша́етъ на́съ, ꙗ҆́коже и҆ ѻ҆тцє́въ на́шихъ:
26	26
Згадайте, що́ Він зробив з Авраамом, чим спокушав Ісаака, що́ було з Яковом у Сирській Месопотамії, коли він пас овець Лавана, брата матері своєї:	помѧни́те, є҆ли̑ка сотворѝ со а҆враа́момъ, и҆ є҆ли́кими и҆скꙋша́ше і҆саа́ка, и҆ є҆ли̑ка бы́ша і҆а́кѡвꙋ въ месопота́мїи сѵ́рстѣй, пасꙋ́щꙋ ѻ҆́вцы лава́на бра́та ма́тере своеѧ̀,
27	27
як їх спокушав Він не для катування серця їх, так і нам не мститься, а тільки для напоумлення карає Господь тих, хто наближається до Нього.	Зане не ꙗ҆́коже ѻ҆́ныхъ и҆скꙋсѝ во и҆стѧза́нїи се́рдца и҆́хъ, и҆ на́съ не ѡ҆би́дѣ, но въ наꙋче́нїе наказꙋ́етъ гдь приближа́ющихсѧ є҆мꙋ̀.
28	28
Озія сказав їй: усе, що ти сказала, сказала від доброго серця, і ніхто не буде противитися словам твоїм,	И҆ речѐ къ не́й ѻ҆зі́а: всѧ̑, є҆ли̑ка рекла̀ є҆сѝ, благи́мъ сре́дцемъ глагола́ла є҆сѝ, и҆ нѣ́сть, и҆́же бы противоста́лъ словесе́мъ твои̑мъ,
29	29
бо не з сьогоднішнього тільки дня відома мудрість твоя, але від початку днів твоїх весь народ знає розум твій і добрі почуття твого серця.	поне́же не ни҃ѣ мꙋ́дрость твоѧ̀ ꙗ҆́вна є҆́сть, но ѿ нача́ла дні́й твои́хъ вѣ́даютъ всѝ лю́дїе ра́зꙋмъ тво́й, ка́кѡ бла́го є҆́сть смышле́нїе се́рдца твоегѡ̀:
30	30
Але народ знеміг від спраги і примусив нас зробити так, як ми сказали їм, і зобов’язав нас клятвою, якої ми не порушимо.	но лю́дїе жажда́хꙋ ѕѣлѡ̀ и҆ принꙋ́диша сотвори́ти на́съ, ꙗ҆́коже глаго́лахомъ и҆̀мъ, и҆ навестѝ клѧ́твꙋ на на́съ, є҆ѧ́же не престꙋ́пимъ:
31	31
Помолись же за нас, бо ти жінка побожна, і Господь пошле дощ для наповнення водосховищ наших, і ми більше не будемо знемагати від спраги.	и҆ ни҃ѣ моли́сѧ ѡ҆ на́съ, и҆́бо жена̀ благочести́ва є҆сѝ, и҆ по́слетъ гдⷭ҇ь до́ждь во и҆сполне́нїе рвѡ́въ на́шихъ, и҆ ѡ҆скꙋдѣва́ти не бꙋ́демъ ктомꙋ̀.
32	32
Юдиф сказала їм: послухайте мене, — і я зроблю діло, яке пронесеться синами роду нашого в роди родів.	И҆ речѐ къ ни̑мъ і҆ꙋді́ѳъ: послꙋ́шайте менѐ, и҆ сотворю̀ дѣ́ло, є҆́же простре́тсѧ въ ро́ды родѡ́въ сынѡ́мъ ро́да на́шегѡ:
33	33
Станьте в цю ніч біля воріт, — а я вийду з моєю служницею, і протягом днів, після яких ви вирішили віддати місто нашим ворогам, Господь відвідає Ізраїля моєю рукою.	вы̀ ста́нете при вратѣ́хъ въ но́щь сїю̀, и҆ и҆зы́дꙋ а҆́зъ съ рабы́нею мое́ю, и҆ во дне́хъ, по ни́хже рѣ́сте преда́ти гра́дъ врагѡ́мъ на́шымъ, посѣти́тъ гдⷭ҇ь і҆и҃лѧ рꙋко́ю мое́ю:
34	34
Тільки не розпитуйте про мій намір, тому що я не скажу вам, доки не звершиться те, що́ я маю намір зробити.	вы́ же не и҆сиытꙋ́йте дѣ́ла моегѡ̀, не бо̀ рекꙋ̀ ва́мъ, до́ндеже соверша́тсѧ, ꙗ҆̀же а҆́зъ творю̀.
35	35
І сказав їй Озія і начальники: йди з миром, і Господь Бог перед тобою на помсту ворогам нашим!	И҆ речѐ ѻ҆зі́а и҆ нача̑лницы къ не́й: и҆дѝ съ ми́ромъ, и҆ гдⷭ҇ь бг҃ъ пред̾ тобо́ю на ѿмще́нїе врагѡ́въ на́шихъ.
36	36
І вийшли з намету її і пішли до полків своїх.	И҆ возвра́щьшесѧ ѿ жили́ща, и҆до́ща ко ѡ҆полче́нїємъ свои̑мъ.
Глава 9	Глава́ ѳ҃

1	1
А Юдиф упала на лице, посипала голову свою попелом і скинула із себе веретище, в яке була одягнена; і тільки-но воскурили у Єрусалимі, в домі Господньому, вечірній фіміам, Юдиф гучним голосом воззвала до Господа і сказала:	І҆ꙋді́ѳъ же падѐ на лицѐ, и҆ возложѝ пе́рсть на главꙋ̀ свою̀, и҆ сложѝ, и҆́мже ѡ҆дѣвашесѧ, вре́тище. И҆ бѧ́ше неда́внѡ приноси́мо во і҆ерⷭ҇ли́мѣ въ домꙋ̀ гдⷭ҇ни кади́ло въ ве́черъ то́й, и҆ возопѝ глсомъ вели́кимъ і҆ꙋді́ѳъ ко гдⷭ҇ꙋ и҆ речѐ:
2	2
Господи Боже батька мого Симеона, якому Ти дав у руку меч на помсту іноплемінникам, які відкрили утробу діви для образи, оголили стегно для ганьби й осквернили утробу для посоромлення! Ти сказав: нехай не буде цього, а вони зробили.	гдⷭ҇и, бж҃е ѻ҆тца̀ моегѡ̀ сѷмеѡ́на, є҆мꙋ́же да́лъ є҆сѝ въ рꙋ́кꙋ ме́чь во ѿмще́нїе и҆норо́дныхъ, и҆̀же растли́ша ложесна̀ дѣви̑ча во ѡ҆скверне́нїе и҆ ѡ҆бнажи́ша нѣ́дро въ срамотꙋ̀ и҆ ѡ҆скверни́ша ложесна̀ въ поноше́нїе,
3	3
І за те Ти віддав князів їхніх на убивання, постіль їхню, яка бачила звабу їхню, обагрив кров’ю і вразив рабів поруч з володарями і володарів на тронах їхніх,	ре́клъ бо є҆сѝ: да не бꙋ́детъ та́кѡ: и҆ сотвори́ша, за ꙗ҆̀же да́лъ є҆сѝ кнѧ̑зи и҆́хъ на оу҆бїе́нїе, и҆ посте́лю и҆́хъ, ꙗ҆́же вѣ́дѧше прельще́нїе и҆́хъ, въ кро́вь, и҆ порази́лъ є҆сѝ рабѡ́въ ѡ҆ влады́цѣхъ и҆ влады́ки на престо́лѣхъ и҆́хъ,
4	4
і віддав дружин їхніх на розкрадання, дочок їхніх у полон і всю здобич на розподіл між синами, улюбленими Тобою, які возревнували Твоєю ревністю, погребували оскверненням крови їх, і закликали Тебе на допомогу. Боже, Боже мій, почуй мене, вдову!	и҆ да́лъ є҆сѝ жєны̀ и҆́хъ въ расхище́нїе и҆ дщє́ри и҆́хъ въ плѣне́нїе и҆ всѧ̑ кѡры́сти и҆́хъ въ раздѣле́нїе сынѡ́мъ возлю́блєннымъ ѿ тебє̀, и҆̀же и҆ возревнова́ша ре́вностїю твое́ю и҆ мерзи́шасѧ ѡ҆скверне́нїемъ кро́ве своеѧ̀ и҆ призва́ша тѧ̀ въ помо́щника: бж҃е, бж҃е мо́й, и҆ мене́ оу҆слы́ши вдовꙋ̀:
5	5
Ти створив те, що було раніше цього, і це і наступне за цим, і тримав у розумі теперішнє і грядуще, і, що помислив Ти, те й звершилося;	ты́ бо сотвори́лъ є҆сѝ, ꙗ҆̀же пре́жде ѻ҆́ныхъ и҆ ѡ҆́наѧ, и҆ ꙗ҆̀же по си́хъ и҆ ꙗ҆̀же нн҃ѣ, и҆ грѧдꙋ́щаѧ проразꙋмѣ́лъ є҆сѝ, и҆ собы́шасѧ, ꙗ҆̀же мы́слилъ є҆сѝ,
6	6
що визначив, те й з’явилося і сказало: ось я. Бо всі путі Твої готові, і суд Твій Тобою передбачений.	и҆ предста́ша, ꙗ҆̀же оу҆ста́вилъ є҆сѝ, и҆ рѣ́ша: сѐ, є҆смы̀: вси́ бо пꙋтїѐ твоѝ гото́ви, и҆ сꙋ́дъ тво́й во проразꙋмѣ́нїи:
7	7
Ось, ассиріяни збільшилися в силі своїй, пишаються конем і вершником, марнославляться силою піших, сподіваються і на щит і на спис і на лук і на пращу, а не знають того, що Ти — Господь, Який сокрушає вíйни.	се́ бо, а҆ссѷрі́ане оу҆мно́жишасѧ въ си́лѣ своей, вознесо́шасѧ ѡ҆ конѝ и҆ ѡ҆ вса́дницѣ, возвелича́шасѧ въ мы́шцѣ пѣшє́въ, оу҆пова́ша на щи́тъ и҆ копїѐ и҆ лꙋ́къ и҆ пра́щꙋ, и҆ не позна́ша, ꙗ҆́кѡ ты̀ є҆сѝ гдⷭ҇ь сокрꙋша́ѧй бра̑ни:
8	8
Господь — ім’я Тобі; сокруши ж їхню могутність силою Твоєю, і знищ їхню силу гнівом Твоїм, бо вони замислили осквернити святилище Твоє, насміятися з мирної оселі імені слави Твоєї і залізом розтрощити ріг Твого жертовника.	гдⷭ҇ь и҆́мѧ тебѣ̀, ты̀ сокрꙋшѝ и҆́хъ крѣ́пость си́лою твое́ю и҆ низложѝ держа́вꙋ и҆́хъ ꙗ҆́ростїю твое́ю: оу҆совѣ́товаша бо ѡ҆мерзи́ти ст҃а̑ѧ твоѧ̑, ѡ҆скверни́ти селе́нїе оу҆покое́нїѧ и҆́мене сла́вы твоеѧ̀ и҆ ѡ҆прове́ргнꙋти желѣ́зомъ ро́гъ ѻлтарѧ̀ твоегѡ̀:
9	9
Поглянь на звеличування їхнє, пошли гнів Твій на голови їхні, дай удовиній руці моїй міцність на те, що задумала я.	воззрѝ на го́рдость и҆́хъ, послѝ гнѣ́въ тво́й на главы̑ и҆́хъ, да́ждь въ рꙋ́кꙋ мою̀ вдо́вїю, ю҆́же оу҆мы́слихъ, крѣ́пость,
10	10
Вустами хитрощів моїх урази раба перед вождем, і вождя — перед рабом його, і скруши гординю їхню рукою жіночою;	поразѝ раба́ ѿ оу҆сте́нъ хи́трости моеѧ̀ ѡ҆ кнѧ́зи и҆ кнѧ́зѧ ѡ҆ рабѣ̀ є҆гѡ̀, сокрꙋшѝ горды́ню и҆́хъ рꙋко́ю же́нскою:
11	11
бо не у численності сила Твоя і не в могутніх могутність Твоя; але Ти — Бог смиренних, Ти — помічник принижених, заступник немічних, покровитель упалих духом, спаситель безнадійних.	не бо̀ во мно́жествѣ крѣ́пость твоѧ̀, нижѐ могꙋ́тство твоѐ въ си́льныхъ, но смире́нныхъ є҆сѝ бг҃ъ, малѣ́йшихъ є҆сѝ помо́щникъ, застꙋ́пникъ немощны́хъ, ѿча́ѧнныхъ покрови́тель, ненаде́жныхъ си҃си́тель:
12	12
Так, так, Боже батька мого і Боже спадщини Ізраїля, Владико неба і землі, Творче вод, Царю усякого створіння Твого! Почуй молитву мою,	є҆́й, є҆́й, бж҃е ѻ҆тца̀ моегѡ̀ и҆ бж҃е насле́дїѧ і҆и҃лева, влⷣко небе́съ и҆ землѝ, созда́телю во́дъ, цр҃ю̀ всеѧ̀ⷱ҇҃ори твоеѧ̀, ты̀ оу҆слы́ши моле́нїе моѐ
13	13
зроби слово моє і хитрість мою раною і виразкою для тих, які задумали жорстоке проти завіту Твого, святого дому Твого, висоти Сиону і дому спадщини синів Твоїх.	и҆ да́ждь сло́во моѐ и҆ хи́трость въ ꙗ҆́звꙋ и҆ ра́нꙋ и҆́хъ и҆̀же проти́вꙋ завѣ́та твоегѡ̀ и҆ до́мꙋ ѡ҆сщ҃е́ннагѡ твоегѡ̀, и҆ въ верха̀ сїѡ́нѧ и҆ до́мꙋ ѡ҆держа́нїѧ сынѡ́въ твои́хъ оу҆совѣтова́ша же́стѡкаѧ,
14	14
Напоум увесь народ Твій і всяке плем’я, щоб бачили вони, що Ти — Бог, Бог усякої могутности і сили, і немає іншого захисника роду Ізраїлевого, крім Тебе.	и҆ сотворѝ во все́мъ ꙗ҆зы́цѣ твое́мъ и҆ во все́мъ пле́мени позна́нїе, є҆́же вѣ́дати, ꙗ҆́кѡ ты є҆си, бж҃е бг҃ъ всеѧ̀ си́лы и҆ держа́вы, и҆ нѣ́сть и҆на́гѡ защи́тника ро́да і҆и҃лева кромѣ̀ тебє̀.
Глава 10	Глава́ і҃

1	1
Коли вона перестала взивати до Бога Ізраїлевого і закінчила всі ці слова,	И҆ бꙋ́сть ꙗ҆́кѡ преста̀ вопїю́щи ко бг҃ꙋ і҆и҃левꙋ и҆ сконча̀ всѧ̑ глаго́лы сїѧ̑,
2	2
то піднялася на ноги, покликала служницю свою і ввійшла в дім, в якому вона проводила суботні дні і свята свої.	и҆ воста̀ ѿ поверже́нїѧ и҆ призва̀ рабы́ню свою̀ и҆ сни́де въ до́мъ, въ не́мже пребыва́ше во дни̑ сꙋббѡ̑тнїѧ и҆ въ пра́здники своѧ̑,
3	3
Тут вона зняла із себе веретище, яке одягала, зняла й одяг удівства свого, обмила тіло водою і намастилася дорогоцінним миром, зачесала волосся й одягла на голову пов’язку, вдяглася в одяг веселощів своїх, у який вона вбиралася у дні життя чоловіка свого Манассії;	и҆ сложѝ вре́тище, и҆́мже ѡ҆дѣва́шесѧ, и҆ совлечѐ ри̑зы вдовства̀ своегѡ̀, и҆ ѡ҆бмы̀ тѣ́ло водо́ю и҆ пома́засѧ мѵ́ромъ бога́тымъ, и҆ разчеса̀ власы̀ главы̀ своеѧ̀ и҆ возложѝ оу҆вѧ́сло на ню̀ и҆ ѡ҆блече́сѧ въ ри̑зы весе́лїѧ своегѡ̀, и҆́миже ѡ҆дѣва́шесѧ во дни̑ живота̀ мꙋ́жа своегѡ̀ манассі́и:
4	4
взула ноги свої в сандалії і наклала на себе ланцюжки, зап’ястя, кільця, серги і все своє вбрання, і прикрасила себе, щоб спокусити очі чоловіків, які побачать її.	и҆ взѧ̀ санда̑лїѧ на но́ги своѧ̑, и҆ ѡ҆бложѝ мони̑ста и҆ цѣ̑пки, и҆ пє́рстни и҆ оу҆серѧ̑зи и҆ всѐ оу҆краше́нме своѐ, и҆ оу҆краси́сѧ ѕѣлѡ̀ на прельще́нме ѻ҆че́съ мꙋ́жескихъ, є҆ли́цы а҆́ще оу҆ви́дѧтъ ю҆̀:
5	5
І дала служниці своїй міх вина і сосуд оливи, наповнила мішок борошном і сушеними плодами і чистими хлібами і, обгорнувши всі ці припаси свої, поклала їх на неї.	и҆ дадѐ рабы́ни свое́й ѡ҆плете́нъ сосꙋ́дъ вїна̀ и҆ чва́нецъ є҆ле́а, и҆ мѣше́цъ напо́лни мꙋко́ю и҆ плетени̑цы смо́квами и҆ хлѣ̑бы чи́стыми, и҆ ѡ҆бвѝ всѧ̑ сосꙋ́ды своѧ̑, и҆ возложѝ на ню̀.
6	6
Вийшовши до воріт міста Ветилуї, вони знайшли Озію і старійшин міста, Хаврина і Хармина, що стояли біля них.	И҆ и҆зыдо́стѣ ко вратѡ́мъ гра́да ветѷлꙋ́и и҆ ѡ҆брѣто́стѣ стоѧ́щихъ при ни́хъ ѻ҆зі́ю и҆ ста́рцєвъ гра́да хаврі́на и҆ хармі́на.
7	7
Коли вони побачили її і переміну в її обличчі й одязі, дуже дивувалися красі її і сказали їй:	Ꙗ҆́коже оу҆ви́дѣша ю҆̀, и҆ бѣ̀ и҆змѣне́но лицѐ є҆ѧ̀, и҆ ри́зꙋ премѣне́ннꙋ є҆ѧ̀, и҆ оу҆диви́шасѧ ѡ҆ красотѣ̀ є҆ѧ̀ попремно́гꙋ ѕѣлѡ̀ и҆ рѣ́ша є҆́й:
8	8
Бог, Бог батьків наших, нехай дасть тобі благодать і нехай звершить твої наміри на радість синів Ізраїля і на звеличення Єрусалима. Вона поклонилася Богу	бг҃ъ, бг҃ъ ѻ҆тє́цъ на́шихъ да да́стъ тѧ̀ въ благода́ть и҆ соверши́тъ начина̑нїѧ твоѧ̑ въ вели́чїе сынѡ́въ і҆и҃левыхъ и҆ возвыше́нїе і҆ерⷭ҇ли́ма. И҆ поклони́сѧ бг҃ꙋ
9	9
і сказала їм: звеліть відчинити для мене ворота міста; я вийду для виконання справи, про яку ви говорили зі мною. І звеліли юнакам відчинити для неї, як вона сказала.	и҆ речѐ къ ни̑мъ: повели́те ѿве́рсти мѝ врата̀ гра́да, и҆ и҆зы́дꙋ ко соверше́нїю слове́съ, и҆̀хже глаго́ласте со мно́ю. И҆ повелѣ́ша ю҆́ношамъ ѿве́рсти є҆й, ꙗ҆́коже глаго́лаше.
10	10
Вони виконали це. І вийшла Юдиф і служниця її з нею; а чоловіки міські дивилися вслід їй, поки вона сходила з гори, поки проходила долиною і поки не сховалася від їхніх очей.	И҆ сотвори́ша та́кѡ. И҆ и҆зы́де і҆ꙋді́ѳъ сама̀ и҆ рабы́нѧ є҆ѧ̀ съ не́ю: назира́хꙋ же ю҆̀ мꙋ́жїе гра́да, до́ндеже сни́де съ горы̀, до́ндеже пре́йде ю҆до́ль, и҆ ктомꙋ̀ не оу҆ви́дѣша є҆ѧ̀.
11	11
Вони йшли прямо долиною і зустріла Юдиф передова варта ассиріян,	И҆ и҆дѧ́стѣ ю҆до́лїю прѧ́мѡ. И҆ срѣ́те ю҆̀ пе́рваѧ стра́жа а҆ссѷрі́йскаѧ,
12	12
і взяли її і запитали: чия ти, звідки йдеш і куди вирушаєш? Вона сказала: я дочка євреїв, і тікаю від них, тому що вони будуть віддані вам на знищення.	и҆ взѧ́ша ю҆̀ и҆ вопроси́ша: ѿ ко́ихъ є҆сѝ; и҆ ѿкꙋ́дꙋ грѧде́ши; и҆ ка́мѡ и҆́деши; И҆ речѐ: дщѝ є҆́смь є҆вре́ѡвъ и҆ оу҆бѣга́ю ѿ лица̀ и҆́хъ, ꙗ҆́кѡ и҆́мꙋтъ пре́дани бы́ти ва́мъ на поглоще́нїе:
13	13
Я йду до Олоферна, вождя вашого війська, сповістити слова істини і показати йому шлях, яким він піде й оволодіє всією нагірною країною, так що не загине з людей його жодна людина і жодна жива душа.	и҆ а҆́зъ грѧдꙋ̀ пред̾ лицѐ ѻ҆лофе́рна вождонача́лника си́лы ва́шеѧ, є҆́же возвѣсти́ти глаго́лы и҆́стины, и҆ покажꙋ̀ пред̾ лице́мъ є҆гѡ̀ пꙋ́ть, по немꙋ́же по́йдетъ и҆ воз̾ѡблада́етъ все́ю го́рнею, и҆ не поги́бнетъ ѿ мꙋже́й є҆гѡ̀ пло́ть є҆ди́на,нижѐ дꙋ́хъ жи́зни.
14	14
Коли ці люди слухали слова її і вдивлялися в обличчя її, — вона здалася їм чудом краси, і вони сказали їй:	Ꙗ҆́коже оу҆слы́шаша мꙋ́жїе глаго́лы є҆ѧ̀ и҆ оу҆смотри́ша лицѐ є҆ѧ̀, и҆ бѧ́ше пред̾ ни́ми чꙋдна̀ красото́ю ѕѣлѡ̀, и҆ рѣ́ша къ не́й:
15	15
ти врятувала душу твою, поспішивши прийти до господаря нашого; іди ж до намету його, а наші проводять тебе, поки не передадуть тебе йому на руки.	спасла̀ є҆сѝ дꙋ́шꙋ твою̀, потща́вшисѧ сни́ти пред̾ лицѐ господи́на на́шегѡ: и҆ нн҃ѣ пристꙋпѝ ко шатрꙋ̀ є҆гѡ̀, и҆ ѿ на́съ прово́дѧтъ тѧ̀, до́ндеже предадꙋ́тъ тѧ̀ въ рꙋ́цѣ є҆гѡ̀:
16	16
Коли ти станеш перед ним,– не бійся серцем твоїм, але вислови слова твої, і він тебе облагодіє.	а҆́ще же ста́неши пред̾ ни́мъ, да не оу҆бои́шисѧ се́рдцемъ твои́мъ, но возвѣстѝ по глаго́лѡмъ твои̑мъ, и҆ бла́го тебѣ̀ сотвори́тъ.
17	17
І, вибравши зі свого середовища сто чоловік, приставили їх до неї і до служниці її, і вони повели їх до намету Олоферна.	И҆ и҆збра́ша ѿ себє̀ мꙋже́й сто̀ и҆ присовокꙋпи́ша є҆́й и҆ рабы́ни є҆ѧ̀, и҆ ведо́ша ѧ҆̀ ко шатрꙋ̀ ѻ҆лофе́рновꙋ.
18	18
У всьому стані почався рух, тому що звістка про прихід її рознеслася по наметах: ті, що збіглися, оточили її, тому що вона стояла ззовні намету Олоферна, поки не сповістили його про неї;	И҆ бы́сть стече́нїе во все́мъ ѡ҆полче́нїи, разгласи́сѧ бо по шатрѡ́мъ прише́ствїе є҆ѧ̀: и҆ прише́дше ѡ҆крꙋжа́хꙋ ю҆̀, ꙗ҆́кѡ стоѧ́ше внѣ̀ шатра̀ ѻ҆лофе́рнова, до́ндеже возвѣсти́ша є҆мꙋ̀ ѡ҆ ней.
19	19
і дивувалися красі її, а через неї дивувалися і синам Ізраїля, і говорили кожен ближньому своєму: хто знехтує такий народ, який має таких дружин у себе! Нерозсудливо залишити з них хоч одного чоловіка, тому що ті, що залишаться, будуть у змозі перехитрувати усю землю.	И҆ чꙋдѧ́хꙋсѧ ѡ҆ красотѣ̀ є҆ѧ̀ и҆ оу҆дивлѧ́хꙋсѧ сынѡ́мъ і҆и҃лєвымъ ѡ҆ не́й, и҆ рѣ́ша кі́йждо ко бли́жнемꙋ ссвемꙋ̀: кто̀ пре́зритъ люді́й си́хъ, и҆̀же и҆́мꙋтъ оу҆ себє̀ же́нъ таковы́хъ; ꙗ҆́кѡ не добро̀ є҆́сть ѡ҆ста́вити и҆з̾ ни́хъ мꙋ́жа є҆ди́наго, и҆̀же ѡ҆ста́влени бы́вше возмо́гꙋтъ прехи́трити всю̀ зе́млю.
20	20
Тим часом ті, що спали при Олоферні, і всі служителі його вийшли і ввели її в намет.	И҆ и҆зыдо́ша спѧ́щїи при ѻ҆лофе́рнѣ и҆ всѝ слꙋжи́телїе є҆гѡ̀ и҆ введо́ша ю҆̀ въ шате́ръ.
21	21
Олоферн відпочивав на своїй постелі за завісою, прикрашеною пурпуром, золотом, смарагдом і коштовними каменями.	И҆ бѣ̀ ѻ҆лофе́рнъ ѡ҆почива́ѧ на ѻ҆дрѣ̀ свое́мъ под̾ завѣ́сою, ꙗ҆́же бѣ̀ ѿ порфѵ́ры и҆ зла́та и҆ смара́гда и҆ ка́менїй многоцѣ́нныхъ втка́нныхъ.
22	22
Коли йому доповіли про неї, він вийшов у переднє відділення намету, і перед ним несли срібні лампади.	И҆ возвѣсти́ша є҆мꙋ̀ ѡ҆ не́й, и҆ и҆зы́де въ предсѣ́нїе, и҆ лампа̑ды срє́брѧныѧ пред̾идѧ́хꙋ є҆мꙋ̀.
23	23
Коли Юдиф представилася йому і служителям його, всі здивувалися красі обличчя її. Вона, впавши на лице, поклонилася йому, і служителі його підняли її.	Є҆гда́ же прїи́де пред̾ лицѐ є҆гѡ̀ і҆ꙋді́ѳъ и҆ слꙋ́гъ є҆гѡ̀, диви́шасѧ всѝ ѡ҆ красотѣ̀ лица̀ є҆ѧ̀. И҆ па́дши на лицѐ поклони́сѧ є҆мꙋ̀: и҆ воздвиго́ша ю҆̀ рабѝ є҆гѡ̀.
Глава 11	Глава́ а҃і

1	1
Олоферн сказав їй: підбадьорся, жінко; не бійся серцем твоїм, тому що я не зробив зла нікому, хто добровільно зважився служити Навуходоносору, царю всієї землі.	И҆ речѐ къ не́й ѻ҆лофе́рнъ: дерза́й, же́но, да не оу҆страша́ешисѧ се́рдцемъ твои́мъ, занѐ а҆́зъ не ѡ҆ѕло́бихъ человѣ́ка, и҆́же и҆зво́ли слꙋжи́ти царю̀ навꙋходоно́сорꙋ всеѧ̀ землѝ:
2	2
І тепер, якби народ твій, який живе у нагірній країні, не зневажив мене, я не підняв би на них списа мого; але вони самі це зробили для себе.	и҆ нн҃ѣ лю́дїе твоѝ живꙋ́щїи въ го́рней, а҆́ще бы не оу҆ничто́жили мѧ̀, не воздви́глъ бы́хъ копїѧ̀ моегѡ̀ на ни́хъ, но ѻ҆нѝ са́ми себѣ̀ сотвори́ша сїѧ̑:
3	3
Скажи ж мені: чому ти втекла від них і прийшла до нас? Ти знайдеш собі тут порятунок; не бійся: ти будеш жива у цю ніч і після,	и҆ нн҃ѣ глаго́ли мѝ, чесѡ̀ ра́ди ѿшла̀ є҆сѝ ѿ ни́хъ и҆ пришла̀ є҆сѝ къ на́мъ; прихо́диши бо ко спасе́нїю: дерза́й, въ но́щь сїю̀ жива̀ бꙋ́деши, и҆ въ про́чее:
4	4
тому що тебе ніхто не скривдить, навпаки, всякий буде благодіяти тобі, як буває з рабами господаря мого, царя Навуходоносора.	нѣ́сть бо, и҆́же ѡ҆би́дитъ тѧ̀, но бла́го тебѣ̀ сотвори́тъ, ꙗ҆́коже быва́етъ рабѡ́мъ господи́на моегѡ̀ царѧ̀ навꙋходоно́сора.
5	5
Юдиф сказала йому: вислухай слова раби твоєї; нехай раба говорить перед лицем твоїм: я не скажу неправди господареві моєму у цю ніч.	И҆ речѐ къ немꙋ̀ і҆ꙋді́ѳъ: прїимѝ глаго́лы рабы̀ твоеѧ̀, и҆ да проглаго́летъ рабы́нѧ твоѧ̀ пред̾ лице́мъ твои́мъ, и҆ не возвѣщꙋ̀ лжѝ госиоди́нꙋ моемꙋ̀ въ но́щь сїю̀:
6	6
І якщо ти зробиш за словами раби твоєї, то Бог через тебе зробить діло, і господар мій не помилиться у своїх намірах.	и҆ а҆́ще и҆́маши послѣ́довати словесе́мъ рабы́ни твоеѧ̀, соверше́нно дѣ́ло сотвори́тъ съ тобо́ю бг҃ъ, и҆ не ѿпаде́тъ господи́нъ мо́и ѿ начина́нїй свои́хъ:
7	7
Нехай живе Навуходоносор, цар усієї землі, і нехай живе держава його, який послав тебе для очищення всякої душі, тому що не тільки люди через тебе будуть служити йому, але і звірі польові, і худоба, і птахи небесні через твою силу будуть жити під владою Навуходоносора і всього дому його.	жїве́тъ бо ца́рь навꙋходоно́соръ всеѧ̀ землѝ, и҆ живе́тъ держа́ва є҆гѡ̀, и҆́же посла́ тѧ во и҆справле́нїе всѧ́кїѧ дꙋшѝ, ꙗ҆́кѡ не то́кмѡ человѣ́цы тебє̀ ра́ди послꙋ́жатъ є҆мꙋ̀, но и҆ ѕвѣ́рїе по́льнїи и҆ ско́ти и҆ пти̑цы небє́сныѧ крѣ́постїю твое́ю жи́ви бꙋ́дꙋтъ ѡ҆ навꙋходоно́сорѣ и҆ все́мъ до́мѣ є҆гѡ̀:
8	8
Бо ми чули про твою мудрість і хитрість розуму твого, і всій землі відомо, що ти один добрий у всьому царстві, сильний у знанні і чудовий у військових подвигах.	слы́шахомъ бо премꙋ́дрость твою̀ и҆ хи́трѡсти дꙋшѝ твоеѧ̀, и҆ возвѣсти́сѧ все́й землѝ, ꙗ҆́кѡ ты̀ є҆ди́нъ бла́гъ во все́мъ ца́рствѣ и҆ си́ленъ въ ра́зꙋмѣ и҆ чꙋ́денъ во ѡ҆полче́нїихъ бра́ни:
9	9
А що говорив Ахиор у зібранні твоєму, ми чули слова його, тому що чоловіки Ветилуї залишили його в живих, і він розповів їм усе, про що говорив тобі.	и҆ нн҃ѣ̀ сло́во, є҆́же и҆зречѐ а҆хїѡ́ръ въ засѣда́нїи твое́мъ, слышахомъ глаго́лы є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ снабдѣ́ша є҆го̀ мꙋ́жїе гра́да ветѷлꙋ́и, и҆ возвѣстѝ и҆̀мъ всѧ̑, є҆ли̑ка и҆зглаго́ла ѻ҆́нъ оу҆ тебє́:
10	10
Тому, владико-господарю, не залишай без уваги сло́ва його, але збережи його в серці твоєму, тому що воно істинне: рід наш не карається, меч не має сили над нами, якщо вони не грішать перед Богом своїм.	сегѡ̀ ра́ди, влады́ко господи́не, да не престꙋпа́еши словесѐ є҆гѡ̀, но положѝ є҆го̀ въ твое́мъ се́рдцы, ꙗ҆́кѡ и҆́стинно є҆́сть: не бо̀ ѿмща́етсѧ ро́дъ на́шъ, не превозмога́етъ ме́чь на ни́хъ, а҆́ще не согрѣша́тъ къ бг҃ꙋ своемꙋ̀:
11	11
Отже, щоб господар мій не був відбитим і безуспішним, і щоб до них прийшла смерть, — оволодів ними гріх, яким вони прогнівляють Бога свого, роблячи те, чого не слід;	и҆ нн҃ѣ да не бꙋ́детъ господи́нъ мо́й ѿве́рженъ и҆ недѣйстви́теленъ, и҆ нападе́тъ сме́рть на лицѐ и҆́хъ, и҆ пости́гнетъ и҆̀хъ согрѣше́нїе, и҆́мже раздража́тъ бг҃а своего̀, когда́ либо а҆́ще сотворѧ́тъ безмѣ́стїе:
12	12
тому що в них виявилася нестача їжі, й уся вода вичерпалась, — і ось, вони зважилися кинутися на худобу свою і думають годуватися всім, що Бог суворо заборонив у законі Своєму вживати в їжу.	поне́же бо ѡ҆скꙋдѣ́ша и҆̀мъ бра̑шна, и҆ оу҆ма́лисѧ всѧ̀ вода̀, восхотѣ́ша оу҆стреми́тисѧ на скоты̀ своѧ̑, и҆ всѧ̑, є҆ли̑ка ѡ҆предѣлѝ и҆̀мъ бг҃ъ въ зако́нѣхъ свои́хъ не ꙗ҆́сти, оу҆мысли́ша оу҆потреблѧ́ти:
13	13
Навіть початки пшениці і десятини вина й олії, що, після освячення, зберігаються для священиків, які стоять перед лицем Бога нашого у Єрусалимі, вони зважилися вжити, тоді як і руками доторкатися до них не слід було нікому з народу.	и҆ нача́тки пшени́цы, и҆ десѧти̑ны вїиа̀ и҆ є҆ле́а, ꙗ҆̀же соблюда́хꙋ ѡ҆свѧти́вше і҆ереѡ́мъ предстоѧ́щымъ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ пред̾ лице́мъ бг҃а на́шегѡ, сꙋди́ша и҆ждива́ти, и҆̀мже нижѐ рꙋка́ми подоба́ше прикаса́тисѧ комꙋ̀ ѿ люді́й:
14	14
Вони послали у Єрусалим, оскільки і тамтешні жителі робили це, принести на те дозвіл від зборів старійшин.	и҆ посла́ша во і҆ерⷭ҇ли́мъ, ꙗ҆́кѡ и҆ та́мѡ живꙋ́щїи сотвори́ша сїѧ̑, да принесꙋ́тъ и҆̀мъ разрѣше́нїе ѿ старѣ́йшинъ:
15	15
І як тільки дана буде їм звістка, і вони зроблять це, то в той же день будуть віддані тобі на поразку.	и҆ бꙋ́детъ, є҆гда̀ возвѣсти́тсѧ и҆̀мъ, и҆ сотворѧ́тъ, дадꙋ̀тсѧ тебѣ̀ въ погꙋбле́нїе въ де́нь то́й:
16	16
Ось чому я, раба твоя, дізнавшись про усе це, втекла від них, і Бог послав мене зробити разом з тобою такі справи, якими здивується вся земля, де тільки почують про них,	тѣ́мже а҆́зъ раба̀ твоѧ̀, позна́вши сїѧ̑ всѧ̑, ѿбѣго́хъ ѿ лица̀ и҆́хъ: и҆ посла̀ мѧ̀ бг҃ъ твори́ти съ тобо́ю дѣла̀, ѡ҆ ни́хже оу҆жа́снетсѧ всѧ̀ землѧ̀, є҆ли̑цы а҆́ще оу҆слы́шатъ сїѧ̑,
17	17
бо раба твоя побожна і день і ніч служить Богу Небесному. Тепер, господарю мій, я залишуся в тебе; тільки нехай раба твоя ночами виходить на долину молитися Богу, — і Він відкриє мені, коли вони зроблять свій злочин.	занѐ раба̀ твоѧ̀ благочести́ва є҆́сть и҆ слꙋжа́щи но́щїю и҆ дне́мъ бг҃ꙋ нб҃сѐ: и҆ нн҃ѣ пребꙋ́дꙋ оу҆ тебє̀, господи́не мо́й, и҆ да и҆схо́дитъ раба̀ твоѧ̀ въ нощѝ въ де́брь и҆ мо́литсѧ къ бг҃ꙋ: и҆ возвѣсти́тъ мѝ, є҆гда̀ сотворѧ́тъ согрѣшє́нїѧ своѧ̑:
18	18
Я прийду й оголошу тобі, і ти виходь тоді з усім твоїм військом, — і ніхто з них не протистане тобі.	и҆ прише́дши возвѣщꙋ̀ тебѣ̀, и҆ и҆зы́деши со все́ю си́лою твое́ю, и҆ нѣ́сть, и҆́же воспроти́витсѧ тебѣ̀ ѿ ни́хъ:
19	19
Я поведу тебе через Юдею, доки не дійдемо до Єрусалима; поставлю посеред нього сідалище твоє, і ти поженеш їх, як овець, що не мають пастуха, — і пес не поворухне проти тебе язиком своїм. Це сказано мені в одкровенні й оголошено мені, і я послана сповістити тебе.	и҆ поведꙋ́ тѧ сквозѣ̀ і҆ꙋдею, до́идеже прїитѝ прѧ́мѡ і҆ерⷭ҇ли́ма, и҆ положꙋ̀ сѣда́лище твоѐ посредѣ̀ є҆гѡ̀, и҆ пожене́ши и҆̀хъ а҆́ки ѻ҆́вцы, и҆̀мже нѣ́сть па́стырѧ, и҆ не возско́млетъ пе́съ ѧ҆зы́комъ свои́мъ проти́вꙋ тебє̀: занѐ мнѣ̀ сїѧ̑ речє́на сꙋ́ть по предвѣ́дѣнїю моемꙋ̀ и҆ возвѣщє́иа мѝ, и҆ послана̀ є҆́смь возвѣсти́ти тебѣ̀.
20	20
Сподобалися слова її Олоферну і всім слугам його. Вони дивувалися мудрості її і говорили:	И҆ оу҆гѡ́дна бы́ша словеса̀ є҆ѧ̀ пред̾ ѻ҆лофе́рномъ и҆ пред̾ всѣ́ми слꙋги̑ є҆гѡ̀, и҆ диви́шасѧ ѡ҆ премꙋ́дрости є҆ѧ̀ и҆ рѣ́ша:
21	21
від краю до краю землі немає такої жінки за красою обличчя і за розумними словами.	нѣ́сть таковы́ѧ жены̀ ѿ конца̀ да́же до конца̀ землѝ въ красотѣ̀ лица̀ и҆ въ ра́зꙋмѣ слове́съ.
22	22
Олоферн сказав їй: добре Бог зробив, що попереду цього народу послав тебе, щоб у руках наших була сила, а серед тих, хто знехтував господаря мого, — загибель.	И҆ речѐ къ не́й ѻ҆лофе́рнъ: бла́го сотворѝ бг҃ъ посла́вый тѧ̀ пред̾ людьмѝ, є҆́же бы́ти въ рꙋка́хъ на́шихъ держа́вѣ, на оу҆ничижи́вшихъ же господи́на моего̀ поги́бели:
23	23
Прекрасна ти лицем і добрі слова твої. Якщо ти зробиш, як сказала, то твій Бог буде моїм Богом; ти будеш жити у домі царя Навуходоносора і будеш іменита в усій землі.	и҆ нн҃ѣ̀ красна̀ є҆сѝ ты̀ взо́ромъ твои́мъ и҆ блага̀ во словесѣ́хъ твои́хъ: занѐ а҆́ще сотвори́ши, ꙗ҆́коже глаго́лала є҆сѝ, бг҃ъ тво́й бꙋ́детъ мо́й бг҃ъ, и҆ ты̀ въ домꙋ̀ царѧ̀ навꙋходоно́сора сѧ́деши и҆ бꙋ́деши и҆мени́та по все́й землѝ.
Глава 12	Глава́ в҃і

1	1
І наказав ввести її туди, де зберігалися срібні сосуди його, і звелів їй користуватися їжею від столу його і пити вино його.	И҆ повелѣ̀ ввестѝ ю҆̀, и҆дѣ́же положе́ни бы́ша сосꙋ́ди сре́брѧнїи є҆гѡ̀, и҆ повелѣ̀ оу҆гото́вити є҆́й ѿ пи́щей оу҆строева́емыхъ себѣ̀ и҆ ѿ вїна̀ своегѡ̀ пи́ти.
2	2
Але Юдиф сказала: не буду їсти цього, щоб не було спокуси, але нехай подають мені те, що принесене зі мною.	И҆ речѐ і҆ꙋді́ѳъ: не снѣ́мъ ѿ ни́хъ, да не бꙋ́детъ собла́знъ, но ѿ принесе́нныхъ со мно́ю мнѣ̀ подава́емо да бꙋ́детъ.
3	3
Олоферн сказав їй: а коли вичерпається те, що з тобою, звідки ми візьмемо, щоб подавати тобі подібне до цього? Бо серед нас немає нікого з роду твого.	И҆ речѐ къ ней ѻ҆лофе́рнъ: а҆́ще же ѡ҆скꙋдѣ́ютъ сꙋ̑щаѧ съ тобо́ю, ѿкꙋ́дꙋ принесе́мъ тебѣ̀ дава́ти подѡ́бнаѧ си̑мъ; нѣ́сть бо съ на́ми ѿ ро́да твоегѡ̀.
4	4
Юдиф відповіла йому: нехай живе душа твоя, господарю мій; раба твоя не споживе того, що зі мною, раніше, ніж Господь звершить моєю рукою те, що Він визначив.	И҆ речѐ і҆ꙋді́ѳъ къ немꙋ̀: жива̀ є҆́сть дꙋша̀ твоѧ̀, господи́не мо́й, ꙗ҆́кѡ не и҆ждиве́тъ раба̀ твоѧ̀ сꙋ́щихъ со мно́ю, до́ндеже сотвори́тъ гдⷭ҇ь рꙋко́ю мое́ю, ꙗ҆̀же оу҆ста́ви.
5	5
І ввели її слуги Олоферна в намет, і спала вона до півночі; а перед ранковою сторожею встала	И҆ ведо́ша ю҆̀ ѻ҆́троцы ѻ҆лофе́рнѡвы въ шате́ръ, и҆ спа̀ да́же до полꙋ́нощи: и҆ воста̀ ѡ҆ оу҆́тренней стра́жи
6	6
і послала сказати Олоферну: нехай дасть господар мій повеління, щоб рабі твоїй дозволили виходити на молитву.	и҆ посла̀ ко ѻ҆лофе́рнꙋ, глаго́лющи: да повели́тъ оу҆̀бо господи́нъ мо́й пꙋща́ти рабꙋ̀ твою̀ на моли́твꙋ и҆сходи́ти.
7	7
Олоферн наказав своїм охоронцям не перешкоджати їй. І пробула вона в таборі три дні, а ночами виходила в долину Ветилуї, обмивалася біля джерела води біля табору.	И҆ повелѣ̀ ѻ҆лофе́рнъ тѣлохрани́телємъ не возбранѧ́ти є҆́й. И҆ пребы́сть въ полкꙋ̀ дни̑ трѝ: и҆ и҆схожда́ше въ нощѝ въ де́брь ветѷлꙋ́и и҆ оу҆мыва́шесѧ во ѡ҆полче́нїи во и҆сто́чницѣ воды̀,
8	8
І, виходячи, молилася Господу Богу Ізраїлевому, щоб Він направив путь її до спасіння синів Його народу.	и҆ ꙗ҆́кѡ взы́де, молѧ́шесѧ гдⷪ҇ꙋ бг҃ꙋ і҆и҃левꙋ, да оу҆пра́витъ пꙋ́ть є҆ѧ̀ ко возставле́нїю сынѡ́въ люді́й свои́хъ:
9	9
Після повернення вона перебувала у наметі чистою, а надвечір приносили їй їжу.	и҆ входѧ́щи чиста̀ пребыва́ше въ шатрѣ̀, доне́лиже приноша́ше пи́щꙋ свою̀ ко ве́черꙋ.
10	10
У четвертий день Олоферн зробив бенкет для одних слуг своїх і не запросив до прислуговування нікого з приставлених до служіння.	И҆ бы́сть въ де́нь четве́ртый, сотворѝ ѻ҆лофе́рнъ пи́ръ рабѡ́мъ свои̑мъ є҆ди̑нымъ, и҆ не призва̀ въ послꙋже́нїе ни є҆ди́нагѡ ѿ сꙋ́щихъ при слꙋ́жбахъ,
11	11
І сказав євнухові Вагою, який управляв усім, що в нього було: іди і переконай єврейську жінку, яка у тебе, прийти до нас їсти і пити з нами:	и҆ речѐ вагѡ́ю є҆ѵнꙋ́хꙋ, и҆́же бѧ́ше приста́вникъ над̾ всѣ́ми сꙋ́щими є҆гѡ̀: ше́дъ оу҆̀бо оу҆вѣща́й женꙋ̀ є҆вре́иню, ꙗ҆́же є҆́сть оу҆ тебє̀, є҆́же прїитѝ къ на́мъ и҆ ꙗ҆́сти и҆ пи́ти съ на́ми:
12	12
соромно нам залишити таку жінку, не поговоривши з нею; вона осміє нас, якщо ми не запросимо її.	се́ бо, стꙋ́дно лицꙋ̀ на́шемꙋ, а҆́ще женꙋ̀ сицевꙋ́ю ѡ҆ста́вимъ не бесѣ́довавше съ не́ю, занѐ а҆́ще сеѧ̀ не призове́мъ, посмѣе́тсѧ на́мъ.
13	13
Вагой, вийшовши від Олоферна, прийшов до неї і сказав: не відмовся, прекрасна молода жінко, прийти до господаря мого, щоб прийняти честь перед лицем його і пити з нами вино в радості і бути у цей день як однією з дочок синів Ассура, які предстоять у домі Навуходоносора.	И҆ и҆зы́де вагѡ́а ѿ лица̀ ѻ҆лофе́рнова и҆ вни́де къ не́й и҆ речѐ: да не ѡ҆блѣни́тсѧ оу҆̀бо ѻ҆трокови́ца до́браѧ сїѧ̀, прише́дши ко господи́нꙋ моемꙋ̀, просла́витисѧ пред̾ лице́мъ є҆гѡ̀ и҆ пи́ти съ на́ми въ весе́лїе вїно̀ и҆ бы́ти въ де́нь сей, ꙗ҆́кѡ дщѝ є҆ди́на ѿ сынѡ́въ а҆ссꙋ́ровыхъ, ꙗ҆́же предстоѧ́тъ въ домꙋ̀ навꙋходоно́соровѣ.
14	14
Юдиф сказала йому: хто я, щоб перечити господареві моєму? поспішу виконати усе, що буде завгодно господареві моєму, і це буде служити мені втіхою до дня смерти моєї.	И҆ речѐ къ немꙋ̀ і҆ꙋді́ѳъ: и҆ кто̀ є҆́смь а҆́зъ противоглаго́лющи господи́нꙋ моемꙋ̀; занѐ всѐ, є҆́же бꙋ́детъ пред̾ ѻ҆чесы̀ є҆гѡ̀ оу҆го́дно, потща́вшисѧ сотворю̀, и҆ бꙋ́детъ сїѐ мѝ ра́дованїе да́же до днѐ сме́рти моеѧ̀.
15	15
Вона встала і вбралася в одяг і в усі жіночі прикраси; а служниця її прийшла і розстелила для неї по землі перед Олоферном килими, які вона одержала від Вагоя для повсякчасного використання, щоб їсти, лежачи на них.	И҆ воста́вши оу҆краси́сѧ ѡ҆дѣѧ́нїемъ и҆ всѧ́кимъ оу҆краше́нїемъ же́нскимъ: и҆ прїи́де раба̀ є҆ѧ̀ и҆ постла̀ є҆́й пред̾ ѻ҆лофе́рномъ до́лꙋ ковры̀, и҆̀хже взѧ̀ ѿ вагѡ́и ко повседне́вномꙋ оу҆потребле́нїю своемꙋ̀, во є҆́же ꙗ҆́сти возле́гшей на ни́хъ:
16	16
Потім Юдиф прийшла і возлягла. Пробудилося серце Олоферна до неї, і душа його схвилювалася: він сильно бажав зійтися з нею і шукав випадку звабити її з того самого дня, як побачив її.	и҆ вше́дши возлежѐ і҆ꙋді́ѳъ. И҆ и҆зстꙋпѝ се́рдце ѻ҆лофе́рново ѡ҆ ней, и҆ подви́жесѧ дꙋша̀ є҆гѡ̀: и҆ бѧ́ше жела́теленъ ѕѣлѡ̀, є҆́же сни́тисѧ съ не́ю, и҆ оу҆смотрева́ше вре́меие, є҆́же ѡ҆больсти́ти ю҆̀, ѿ негѡ́же днѐ ви́дѣ ю҆̀:
17	17
І сказав їй Олоферн: пий же і веселися з нами.	и҆ речѐ къ не́й ѻ҆лофе́рнъ: пі́й оу҆̀бо и҆ бꙋ́ди съ на́ми въ весе́лїи.
18	18
А Юдиф сказала: буду пити, господарю, тому що сьогодні життя моє звеличилося в мені більше, ніж в усі дні від народження мого.	И҆ речѐ і҆ꙋді́ѳъ: бꙋ́дꙋ оу҆̀бо пи́ти, господи́не, ꙗ҆́кѡ возвели́чисѧ живо́тъ мо́й во мнѣ̀ дне́сь па́че всѣ́хъ дні́й рожде́нїѧ моегѡ̀.
19	19
І вона брала, їла і пила перед ним те, що приготувала служниця її.	И҆ взе́мши ꙗ҆дѐ и҆ пѝ пред̾ ни́мъ, ꙗ҆̀же оу҆гото́ва раба̀ є҆ѧ̀.
20	20
А Олоферн милувався нею і пив вина дуже багато, скільки не пив ніколи, ні в один день від народження.	И҆ возвесели́сѧ ѻ҆лофе́рнъ ѡ҆ не́й и҆ пѝ вїна̀ мно́гѡ ѕѣлѡ̀, є҆ли́кѡ не пѝ никогда́же въ де́нь є҆ди́нъ, ѿне́лиже роди́сѧ.
Глава 13	Глава́ г҃і

1	1
Коли стало пізно, раби його поспішили вийти, а Вагой, відпустивши тих, хто стояв перед лицем його господаря, зачинив намет іззовні, і вони пішли до своїх постель, тому що всі були стомлені тривалістю бенкету.	Є҆гда́ же по́здѣ бы́сть, потща́шасѧ рабѝ є҆гѡ̀ ѿитѝ, и҆ вагѡ́а заключѝ шате́ръ ѿвнѣ̀ и҆ ѿпꙋстѝ предстоѧ́щихъ ѿ лица̀ господи́на своегѡ̀, и҆ ѿидо́ша къ ло́жамъ свои̑мъ, бѧ́хꙋ бо всѝ оу҆трꙋжде́ни, занѐ на мно́зѣ пребы́сть пи́ръ.
2	2
У наметі залишилася одна Юдиф з Олоферном, який упав на ложе своє, тому що був переповнений вином.	Ѡ҆ста́сѧ же і҆ꙋді́ѳъ є҆ди́на въ шатрѣ̀, и҆ ѻ҆лофе́рнъ пове́рженъ на ло́жи свое́мъ: бѧ́ше бо преиспо́лненъ вїно́мъ.
3	3
Юдиф звеліла служниці своїй стати ззовні спальні її й очікувати її виходу, як було кожного дня, сказавши, що вона вийде на молитву. Те саме сказала вона і Вагою.	И҆ речѐ і҆ꙋді́ѳъ рабѣ̀ свое́й, да стои́тъ внѣ̀ ло́жницы є҆ѧ̀ и҆ да смо́тритъ и҆схо́да є҆ѧ̀ ꙗ҆́коже по всѧ́къ де́нь: рече́ бо, ꙗ҆́кѡ и҆зы́ти и҆́мать на моли́твꙋ свою̀: и҆ вагѡ́ю глаго́ла по словесе́мъ си̑мъ.
4	4
Коли усі від неї пішли, і нікого у спальні не залишилося, ні малого, ні великого, Юдиф, ставши біля постелі Олоферна, сказала у серці своєму: Господи, Боже всякої сили! зглянься в годину цю на діла рук моїх до звеличення Єрусалима,	И҆ ѿидо́ша всѝ ѿ лица̀ є҆ѧ̀, и҆ ни є҆ди́нъ ѡ҆ста́сѧ въ ло́жницѣ ѿ ма́ла да́же до вели́ка. И҆ ста́вши і҆ꙋді́ѳъ при ѻ҆дрѣ̀ є҆гѡ̀, речѐ въ се́рдцы свое́мъ: гдⷭ҇и, бж҃е всеѧ̀ си́лы, при́зри въ ча́съ се́й на дѣла̀ рꙋ́къ мои́хъ ко возвыше́нїю і҆ерⷭ҇ли́ма,
5	5
бо тепер час захистити насліддя Твоє і виконати мій намір, уразити ворогів, які повстали на нас.	ꙗ҆́кѡ нн҃ѣ̀ вре́мѧ помоществова́ти наслѣ́дїю твоемꙋ̀ и҆ соверши́ти начина́нїе моѐ ко сокрꙋше́нїю врагѡ́въ, и҆̀же воста́ша на на́съ.
6	6
Потім, підійшовши до стовпчика постелі, що стояв у головах Олоферна, вона зняла з нього меч його	И҆ пристꙋпи́вши къ сто́лпникꙋ ѻ҆дра̀, и҆́же бѧ́ше оу҆ главы̀ ѻ҆лофе́рновы, снѧ́тъ ме́чь є҆гѡ̀ съ негѡ̀,
7	7
і, наблизившись до постелі, схопила волосся голови його і сказала: Господи Боже Ізраїля! укріпи мене в цей день.	и҆ прибли́жившисѧ ко ѻ҆дрꙋ̀, взѧ̀ въ го́рсть власы̀ главы̀ є҆гѡ̀ и҆ речѐ: оу҆крѣпи́ мѧ, гдⷭ҇и бж҃е і҆и҃левъ, въ де́нь се́й.
8	8
І з усієї сили двічі вдарила по шиї Олоферна і зняла з нього голову	И҆ оу҆да́ри въ вы́ю є҆гѡ̀ два́жды си́лою сво́ею, и҆ ѿѧ̀ главꙋ̀ є҆гѡ̀ ѿ негѡ̀,
9	9
і, скинувши з постелі тіло його, взяла зі стовпів завісу. Невдовзі вона вийшла і віддала служниці своїй голову Олоферна,	и҆ ѿвалѝ тѣ́ло є҆гѡ̀ ѿ посте́лн, и҆ ѿѧ̀ завѣ́сꙋ ѿ столпѡ́въ: и҆ по ма́лѣ и҆зы́де и҆ предадѐ рабы́ни свое́й главꙋ̀ ѻ҆лофе́рновꙋ:
10	10
а та поклала її у мішок з харчовими припасами, й обидві разом вийшли, за звичаєм своїм, на молитву. Пройшовши стан, вони обійшли навкруги ущелину, піднялися на гору Ветилуї і пішли до воріт її.	и҆ вложѝ ю҆̀ въ мѣше́цъ снѣ́дей свои́хъ. И҆ и҆зыдо́стѣ ѻ҆́бѣ кꙋ́пнѡ по ѡ҆бы́чаю своемꙋ̀ на моли́твꙋ: и҆ прошедшѣ по́лкъ, ѡ҆быдо́стѣ де́брь ѻ҆́нꙋю, и҆ взыдо́стѣ на го́рꙋ ветѷлꙋ́и, и҆ прїидостѣ ко вратѡ́мъ є҆ѧ̀.
11	11
Юдиф здаля кричала охоронцям воріт: відчиніть, відчиніть ворота! з нами Бог, Бог наш, щоб дарувати ще силу Ізраїлю і перемогу над ворогами, як дарував Він і сьогодні.	И҆ речѐ і҆ꙋді́ѳъ и҆здале́ча стрегꙋ́щымъ на вратѣ́хъ: ѿве́рзите нн҃ѣ, ѿве́рзите врата̀, съ на́ми бг҃ъ, бг҃ъ на́шъ, сотвори́ти є҆щѐ крѣ́пость во і҆и҃ли и҆ си́лꙋ на врагѝ, ꙗ҆́коже и҆ дне́сь сотворѝ.
12	12
Як тільки почули міські мужі голос її, поспішили прийти до міських воріт і скликали старійшин міста.	И҆ бы́сть ꙗ҆́кѡ оу҆слы́шаша мꙋ́жїе гра́да тогѡ̀ гла́съ є҆ѧ̀, потща́шасѧ сни́ти ко вратѡ́мъ гра́да своегѡ̀ и҆ созва́ша ста́рцєвъ гра́да.
13	13
І збіглися всі, від малого до великого, тому що прихід її був для них понад очікування, і, відчинивши ворота, прийняли їх, і, запаливши для освітлення вогонь, оточили їх.	И҆ стеко́шасѧ всѝ ѿ ма́ла да́же до вели́ка, ꙗ҆́кѡ па́че ча́ѧнїѧ бѣ̀ и҆мъ, є҆́же прїитѝ є҆́й, и҆ ѿверзо́ша врата̀ и҆ воспрїѧ́ша и҆̀хъ: и҆ вже́гше ѻ҆́гнь во свѣще́нїе, ѡ҆крꙋжи́ша и҆̀хъ.
14	14
Вона ж сказала їм гучним голосом: хваліть Господа, хваліть, хваліть Господа, що Він не віддалив милости Своєї від дому Ізраїлевого, але в цю ніч скрушив ворогів наших моєю рукою.	Ѻ҆на́ же речѐ къ ни̑мъ гла́сомъ вели́кимъ: хвали́те бг҃а, хвали́те: хвали́те бг҃а, и҆́же не ѿста́ви млⷭ҇ти своеѧ̀ ѿ до́мꙋ і҆и҃лева, но сокрꙋшѝ врагѝ на́шѧ рꙋко́ю мое́ю въ но́щь сїю̀.
15	15
І, вийнявши голову з мішка, показала її і сказала їм: ось голова Олоферна, вождя ассирійського війська, і ось завіса його, за якою він лежав від сп’яніння, — і Господь уразив його рукою жінки.	И҆ и҆зе́мши главꙋ̀ и҆з̾ мѣшца̀ показа̀ и҆ речѐ и҆̀мъ: сѐ, глава̀ ѻ҆лофе́рна вождонача́лника си́лы а҆ссꙋ́рскїѧ, и҆ сѐ, завѣ́са, за не́юже лежа́ше во пїѧ́нствахъ свои́хъ, и҆ поразѝ є҆го̀ гдⷭ҇ь рꙋко́ю же́нскою:
16	16
Живий Господь, який зберіг мене на путі, якою я йшла! тому що лице моє спокусило Олоферна на загибель його, але він не зробив зі мною скверного і ганебного гріха.	и҆ жи́въ є҆́сть гдⷭ҇ь, и҆́же сохрани́ мѧ въ пꙋтѝ мое́мъ, и҆́мже ходи́хъ, ꙗ҆́кѡ прельстѝ є҆го̀ лицѐ моѐ въ па́гꙋбꙋ є҆гѡ̀, и҆ не сотворѝ грѣха̀ со мно́ю во ѡ҆скверне́нїе и҆ срамотꙋ̀.
17	17
Весь народ надзвичайно здивувався; впали, поклонилися Богу й одностайно сказали: благословенний Ти, Боже наш, що знищив сьогодні ворогів народу Твого!	И҆ оу҆жасо́шасѧ всѝ лю́дїе ѕѣлѡ̀, и҆ па́дше поклони́шасѧ бг҃ꙋ, и҆ рѣ́ша є҆динодꙋ́шнѡ: блгⷭ҇ве́нъ є҆сѝ, бж҃е на́шъ, оу҆ничто́живый въ день се́й врагѝ люді́й твои́хъ.
18	18
А Озія сказав їй: благословенна ти, дочко, Всевишнім Богом більше за усіх жінок на землі, і благословенний Господь Бог, що створив небеса і землю і наставив тебе на ураження голови начальника наших ворогів;	И҆ речѐ є҆́й ѻ҆зі́а: блгⷭ҇ве́на ты̀ є҆сѝ, дщѝ, бг҃омъ вы́шнимъ па́че всѣ́хъ же́нъ ꙗ҆̀же на землѝ, и҆ блгⷭ҇ве́нъ гдⷭ҇ь бг҃ъ, и҆́же созда̀ небеса̀ и҆ зе́млю, и҆́же оу҆пра́ви тѧ̀ на сокрꙋше́нїе главы̀ кнѧ́зѧ врагѡ́въ на́шихъ:
19	19
бо надія твоя не відступить від серця людей, які пам’ятають силу Божу, довіку.	ꙗ҆́кѡ не ѿста́нетъ наде́жда твоѧ̀ ѿ се́рдца человѣ̑къ, помина́ющихъ крѣ́пость бж҃їю, да́же до вѣ́ка:
20	20
Нехай поставить тобі це Бог у вічну славу і нехай нагородить тебе благами за те, що ти життя твого не пощадила у час приниження роду нашого, але виступила вперед, коли ми падали, ти, що право ходила перед Богом нашим. І весь народ сказав: нехай буде, нехай буде!	и҆ да сотвори́тъ тебѣ̀ сїѧ̑ бг҃ъ въ возноше́нїе вѣ́чное, є҆́же посѣща́ти тѧ̀ во благи́хъ, за є҆́же не пощадѣ́ла є҆сѝ дꙋшѝ твоеѧ̀ смире́нїѧ ра́ди ро́да на́шегѡ, но посо́бствовала є҆сѝ паде́нїю на́шемꙋ, въ правотѣ̀ ходи́вши пред̾ бг҃омъ на́шимъ. И҆ рѣ̀ша всѝ лю́дїе: бꙋ́ди, бꙋ́ди.
Глава 14	Глава́ д҃і

1	1
Юдиф сказала їм: послухайте ж мене, брати, візьміть цю голову і повісьте на зубцях вашої стіни.	И҆ речѐ къ ни̑мъ і҆ꙋді́ѳъ: послꙋ́шайте оу҆̀бо менѐ, бра́тїѧ, и҆ взе́мше главꙋ̀ сїю̀ повѣ́сите ю҆̀ на забра́лѣ стѣны̀ ва́шеѧ:
2	2
Коли ж настане ранок і сонце зійде над землею, візьміть кожен бойову свою зброю, йдіть усі сильні за місто і дайте їм вождя, начебто намірюючись зійти на рівнину проти передової сторожі синів Ассура, але не сходьте.	и҆ бꙋ́детъ є҆гда̀ возсїѧ́етъ оу҆тро, и҆ взы́детъ со́лнце на зе́млю, прїимете ко́ждо ѻ҆рꙋ̑дїѧ бра̑ннаѧ ва̑ша, и҆ и҆зы́дете всѧ́къ мꙋ́жъ си́льный внѣ̀ гра́да, и҆ дади́те воево́дꙋ над̾ ними, а҆́ки сходѧ́ще на по́ле ко пе́рвѣй стра́жи сынѡ́въ а҆ссꙋ́ровыхъ, и҆ не сни́дете:
3	3
Тоді вони, взявши усю свою зброю, підуть у свій стан, розбудять вождів війська ассирійського, і збіжаться до намету Олоферна, але не знайдуть його; від того нападе на них страх, і вони побіжать від вас.	и҆ взе́мше сі́и всеѻрꙋ̑жїѧ своѧ̑, по́йдꙋтъ ко ѡ҆полче́нїю своемꙋ̀, и҆ возбꙋ́дѧтъ воевѡ́ды си́лы а҆ссꙋ́ровы, и҆ стекꙋ́тсѧ ко шатрꙋ̀ ѻ҆лофе́рновꙋ, и҆ не ѡ҆крѧ́щꙋтъ є҆гѡ̀, и҆ нападе́тъ на ни́хъ стра́хъ, и҆ побѣ́гнꙋтъ ѿ лица̀ ва́шегѡ:
4	4
А ви і всі, хто живе в усякому краю Ізраїльському, переслідуючи їх, уражайте їх на шляху.	и҆ возслѣ́довавшїи ва́мъ, и҆ всѝ живꙋ́щїи во все́мъ предѣ́лѣ і҆и҃лстѣмъ, постила́йте ѧ҆̀ по пꙋтє́мъ и҆́хъ:
5	5
Але перш ніж зробите це, запросіть до мене Ахиора аммонитянина: нехай побачить і впізнає він того, хто принижував дім Ізраїля і прислав його до нас начебто на смерть.	пре́жде же є҆́же сотвори́ти сїѧ̑, призови́те мнѣ̀ а҆хїѡ́ра а҆ммані́тина, да ви́дѣвъ позна́етъ оу҆ничтожа́ющаго до́мъ і҆и҃левъ, и҆ сего̀ ꙗ҆́кѡ на сме́рть по́сланнаго къ на́мъ.
6	6
І прикликали Ахиора з дому Озії. Коли він прийшов і побачив голову Олоферна в руці одного чоловіка серед зібрання народу, то упав на лице своє й ослаб духом.	И҆ призва́ша а҆хїѡ́ра и҆з̾ до́мꙋ ѻ҆зі́ина. Є҆гда́ же прїи́де и҆ ви́дѣ главꙋ̀ ѻ҆лофе́рновꙋ въ рꙋцѣ̀ мꙋ́жа є҆ди́нагѡ въ собра́нїи люді́й, падѐ на лицѐ, и҆ разсла́бисѧ дꙋ́хъ є҆гѡ̀.
7	7
Коли ж підняли його, він припав до ніг Юдифі, поклонився їй і сказав: благословенна ти в усякому селищі Іуди й в усякому народі, які, почувши про ім’я твоє, здивуються.	Є҆гда́ же под̾ѧ́ша є҆го̀, припадѐ къ нога́ма і҆ꙋді́ѳы, и҆ поклони́сѧ лицꙋ̀ є҆ѧ̀, и҆ речѐ: благослове́на ты̀ во всѧ́цѣмъ селе́нїи і҆ꙋ́динѣ и҆ во всѧ́цѣмъ ꙗ҆зы́цѣ, и҆̀же оу҆слы́шавше и҆́мѧ твоѐ смѧтꙋ́тсѧ:
8	8
Розкажи ж мені тепер, що ти робила у ці дні? І Юдиф серед народу розповіла йому все, що вона зробила з того дня, як вийшла, до того дня, в який говорила з ними.	и҆ нн҃ѣ̀ возвѣсти́ ми, є҆ли̑ка сотвори́ла є҆сѝ во дне́хъ си́хъ. И҆ возвѣстѝ є҆мꙋ̀ і҆ꙋді́ѳъ посредѣ̀ люді́и всѧ̑, є҆ли̑ка сотворѝ, ѿ негѡ́же днѐ и҆зы́де, до́ндеже глаго́лаше и҆̀мъ.
9	9
Коли вона перестала говорити, народ голосно викликнув, і радісний крик його пролунав у місті.	Є҆гда́ же преста̀ глаго́лющи, воскли́кнꙋша лю́дїе гла́сомъ вели́кимъ и҆ дадо́ша гла́съ весе́лый во гра́дѣ свое́мъ.
10	10
Ахиор же, бачачи все, що зробив Бог Ізраїлів, щиро увірував у Бога, обрізав крайню плоть свою і приєднався до дому Ізраїлевого, навіть до цього дня.	Ви́дѣвъ же а҆хїѡ́ръ всѧ̑, є҆ли̑ка сотворѝ бг҃ъ і҆и҃левъ, вѣ́рова бг҃ꙋ ѕѣлѡ̀, и҆ ѡ҆брѣ́за пло́ть кра́йнюю свою̀, и҆ приложи́сѧ къ до́мꙋ і҆и҃левꙋ да́же до днѐ сегѡ̀.
11	11
Коли настав ранок, повісили голову Олоферна на стіну; кожен чоловік узяв свою зброю, і вийшли загонами на схили гори.	Є҆гда́ же денни́ца взы́де, свѣ̀сиша главꙋ̀ ѻ҆лофе́рновꙋ со стѣны̀: и҆ воспрїѧ́тъ всѧ́къ мꙋ́жъ і҆и҃левъ ѻ҆рꙋ̑жїѧ своѧ̑, и҆ и҆зыдо́ша полка́ми на восхо́ды горы̀.
12	12
Сини Ассура, побачивши їх, послали до своїх начальників, а вони пішли до вождів, до тисячоначальників і до всякого проводиря свого.	Сы́нове же а҆ссꙋ́рѡвы, ꙗ҆́кѡ оу҆ви́дѣша и҆̀хъ, разосла́ша къ вождє́мъ свои̑мъ: ѻ҆ни́ же прїидо́ша къ воево́дамъ и҆ ты́сѧщникѡмъ и҆ ко всѧ́комꙋ киѧ́зю своемꙋ̀,
13	13
Прийшовши до намету Олоферна, вони сказали тому, хто управляв усім майном його: розбуди нашого господаря, тому що ці раби насмілилися вийти на битву з нами, щоб бути зовсім знищеними.	и҆ прїидо́ша къ шатрꙋ̀ ѻ҆лофе́рновꙋ, и҆ рѣ́ша сꙋ́щемꙋ над̾ всѣми є҆гѡ̀: возбꙋдѝ оу҆̀бо господи́на на́шего, занѐ дерзнꙋ́ша рабѝ сходи́ти къ на́мъ на бра́нь, да и҆стребѧ́тсѧ въ коне́цъ.
14	14
Вагой увійшов і постукав у двері намету, бо думав, що він спить з Юдиф’ю.	И҆ вни́де вагѡ́а и҆ толкнꙋ̀ во дворъ шатра̀, мнѧ́ше бо спа́ти є҆го̀ со і҆ꙋді́ѳою.
15	15
Коли ж ніхто не відгукнувся йому, то, відчинивши, ввійшов у спальню і знайшов, що Олоферн мертвий лежить біля порогу і голова його знята з нього.	Є҆гда́ же никто́же послꙋ́шаше, раствори́въ вни́де въ ло́жницꙋ и҆ ѡ҆брѣ́те є҆го̀ при пра́зѣ пове́ржена ме́ртва, и҆ глава̀ є҆гѡ̀ ѿѧ́та бы́сть ѿ негѡ̀:
16	16
І він голосно викликнув із плачем, стогоном і сильним воланням, і розірвав свій одяг.	и҆ возопѝ гла́сомъ вели́кимъ съ пла́чемъ и҆ стена́нїемъ и҆ во́племъ крѣ́пкимъ, и҆ раздра̀ ри̑зы своѧ̑:
17	17
Потім увійшов у намет, у якому перебувала Юдиф, і не знайшов її. Тоді він вискочив до народу і закричав:	и҆ вни́де въ шате́ръ, и҆дѣ́же бѣ̀ і҆ꙋді́ѳъ ѡ҆бита́ющи, и҆ не ѡ҆брѣ́те є҆ѧ̀, и҆ и҆зскочѝ къ лю́демъ и҆ возопѝ:
18	18
раби вчинили віроломно; одна єврейська жінка зганьбила дім царя Навуходоносора, бо ось Олоферн на підлозі, і голови немає на ньому.	ѿверго́шасѧ рабѝ, сотворѝ стꙋ́дъ є҆ди́на жена̀ є҆вре́йскаѧ на до́мъ царѧ̀ навꙋходоно́сора: занѐ сѐ, ѻ҆лофе́рнъ до́лꙋ, и҆ главы̀ нѣ́сть на не́мъ.
19	19
Коли почули ці слова начальники війська ассирійського, то розірвали одяг свій, і душа їх дуже збентежилася, і пролунав у них крик і дуже велике волання серед стану.	Є҆гда́ же оу҆слы́шаша сїѧ̑ глаго́лы кнѧ́зїе си́лы а҆ссꙋ́ровы, раздра́ша ри̑зы своѧ̑, и҆ смѧте́сѧ дꙋша̀ и҆́хъ ѕѣлѡ̀, и҆ бы̀сть и҆́хъ кри́къ и҆ во́пль ѕѣлѡ̀ посредѣ̀ полка̀.
Глава 15	Глава́ є҃і

1	1
Коли ті, що були в наметах, почули про те, що сталося, то збентежилися,	И҆ є҆гда̀ оу҆слы́шаша въ шатрѣ́хъ сꙋ́щїи, оу҆жасо́шасѧ ѡ҆ бы́вшемъ,
2	2
і напав на них страх і тремтіння, і жоден з них не залишився на очах ближнього, але усі вони кинулися тікати по усіх дорогах рівнини і нагірної країни.	и҆ нападѐ на нѧ̀ стра́хъ и҆ тре́петъ, и҆ не бѣ̀ человѣ́ка пребыва́юща пред̾ лице́мъ бли́жнѧгѡ ктомꙋ̀, но и҆сте́кше є҆динодꙋ́шнѡ бѣжа́хꙋ по всѧ́комꙋ пꙋтѝ по́лѧ и҆ наго́рныѧ:
3	3
І ті, що розташувалися табором у нагірній країні біля Ветилуї, також кинулися тікати. Тоді сини Ізраїля, кожен із них войовничий чоловік, погналися за ними.	и҆ и҆̀же ѡ҆полчи́вшїисѧ въ го́рней ѡ҆́крестъ ветѷлꙋ́и ѡ҆брати́шасѧ въ бѣ́гство: и҆ тогда̀ сы́нове і҆и҃лєвы всѧ́къ мꙋ́жъ ра́тникъ ѿ ни́хъ оу҆стреми́шасѧ на ни́хъ.
4	4
Озія послав у Ветомасфем, Виваю, Ховаю і Холу і в усі краї ізраїльські, щоб сповістити про те, що звершилось, і щоб усі погналися за ворогами для знищення їх.	И҆ посла̀ ѻ҆зі́а въ ветомасѳе́мъ и҆ виваю̀, и҆ хѡваю̀ и҆ хѡлꙋ̀, и҆ во всѧ́къ предѣ̀лъ і҆и҃левъ, вѣ́стники ѡ҆ соверши́вшихсѧ, и҆ да всѝ потекꙋ́тъ в̾слѣ́дъ врагѡ́въ на погꙋбленїе и҆́хъ.
5	5
Як тільки почули про це сини Ізраїля, усі дружно напали на них і вражали їх до Хови; також і ті, що прийшли з Єрусалима і з усієї нагірної країни, тому що їм сповіщено було про те, що́ трапилося у стані ворогів їхніх, і з Галаада і Галилеї, з усіх боків наносили їм велику поразку, доки вони не пройшли за Дамаск і за межі його.	Є҆гда́ же оу҆слы́шаша сы́нове і҆и҃лєвы, всѝ є҆динодꙋ́шнѡ нападо́ша на ни́хъ и҆ сѣко́ша и҆̀хъ да́же до хѡвы̀. Та́кожде же и҆ и҆̀же и҆з̾ і҆ерⷭ҇ли́ма прїидо́ша и҆ и҆з̾ всеѧ̀ наго́рныѧ: возвѣсти́ша бо и҆̀мъ бы̑вшаѧ ѡ҆полче́нїю врагѡ́въ и҆́хъ: и҆ и҆̀же въ галаа́дѣ и҆ въ галїле́и бодо́ша и҆̀хъ ꙗ҆́звою вели́кою, до́ндеже минꙋ́ша дама́скъ и҆ предѣ́лы є҆гѡ̀.
6	6
Інші жителі Ветилуї напали на стан ассирійський, розграбували його і дуже збагатилися.	Про́чїи же живꙋ́щїи во ветѷлꙋ́и, нападо́ша на по́лкъ а҆ссꙋ́ровъ и҆ плѣни́ша и҆̀хъ и҆ ѡ҆богати́шасѧ ѕѣлѡ̀.
7	7
А сини Ізраїля, які повернулися після ураження, оволоділи рештою; і села і селища в нагірній країні і на рівнині одержали велику здобич, тому що її була дуже велика кількість.	Сы́нове же і҆и҃лєвы возврати́вшесѧ ѿ сѣ́чи, воз̾ѡблада́ша про́чими, и҆ вє́си и҆ се́ла, ꙗ҆̀же въ го́рней и҆ напо́льнѣй, воз̾ѡблада́ша мно́гими коры́стьми: бѣ̀ бо мно́жество мно́го ѕѣлѡ̀.
8	8
Великий священик Іоаким і старійшини синів Ізраїлевих, які жили у Єрусалимі, прийшли подивитись, яке благо сотворив Господь для Ізраїля, і бачити Юдиф і вітати її.	І҆ѡакі́мъ же і҆ере́й вели́кїй и҆ старѣ̑йшины сынѡ́въ і҆и҃левыхъ живꙋ́щїи во і҆ерⷭ҇ли́мѣ прїидо́ша є҆́же зрѣ́ти бл҃га̑ѧ, ꙗ҆̀же сотворѝ гдⷭ҇ь і҆и҃лю, и҆ є҆́же ви́дѣти і҆ꙋді́ѳъ и҆ глаго́лати съ не́ю ми́ръ.
9	9
Як тільки вони ввійшли до неї, то всі одностайно благословили її і сказали їй: ти велич Ізраїля, ти велика радість Ізраїля, ти велика слава нашого роду.	Є҆гда́ же прїидо́ша къ не́й, благослови́ша ю҆̀ всѝ є҆динодꙋ́шнѡ и҆ рѣ́ша къ не́й: ты̀ возвыше́нїе і҆и҃лево! ты̀ ра́дованїе вели́ко і҆и҃лево! ты̀ сла́ва велїѧ ро́да на́шегѡ!
10	10
Усе це ти зробила твоєю рукою; ти зробила добро Ізраїлю, і нехай благоволить до нього Бог; будь же благословенна від Господа Вседержителя на вічний час. І увесь народ сказав: нехай буде!	сотвори́ла є҆сѝ всѧ̑ сїѧ̑ рꙋко́ю твое́ю, сотвори́ла є҆сѝ блага̑ѧ со і҆и҃лемъ, и҆ да бл҃говоли́тъ ѡ҆ ни́хъ бг҃ъ: благослове́на бꙋ́ди оу҆ вседержи́телѧ гдⷭ҇а въ вѣ́чное вре́мѧ. И҆ рѣ́ша всѝ лю́дїе: бꙋ́ди.
11	11
Народ грабував табір протягом тридцяти днів, і Юдифі віддали намет Олоферна і усі срібні сосуди і постелі і чаші і все начиння його. Вона взяла, поклала на мула свого, запрягла колісниці свої і склала це на них.	И҆ плѣнѧ́хꙋ всѝ лю́дїе по́лкъ чрез̾ дні́й три́десѧть, и҆ да́ша і҆ꙋді́ѳѣ шате́ръ ѻ҆лофе́рновъ и҆ всѧ̑ срє́брѧныѧ сосꙋ́ды, и҆ ѻ҆дры̀ и҆ оу҆мыва̑лницы, и҆ всѧ̑ оу҆строє́нїѧ є҆гѡ̀. И҆ прїе́мши ѻ҆на̀ возложѝ на мска̀ своего̀, и҆ впрѧжѐ колєсни́цы, и҆ сложѝ ѧ҆̀ на нѧ̀.
12	12
І збіглися всі жінки ізраїльські бачити її, і благословляли її і склали із себе для неї хор; а вона взяла у свої руки оповиті виноградним листям жезли і дала жінкам, які були з нею,	И҆ притечѐ всѧ́каѧ жена̀ і҆и҃лска є҆́же ви́дѣти ю҆̀, и҆ благослови́ша ю҆̀ и҆ сотвори́ша є҆́й ли́къ ѿ себє̀. И҆ взѧ̀ ко́пїѧ цвѣта́ми оу҆кра́шєннаѧ въ рꙋ́цѣ своѝ и҆ дадѐ жена́мъ сꙋ́щымъ съ не́ю:
13	13
і поклали на себе оливкові вінки — вона і ті, що були з нею. Вона йшла попереду всього народу в хорі і вела за собою всіх жінок; за нею йшли всі чоловіки ізраїльські, озброєні, з вінками і з урочистими піснями на своїх устах.	и҆ оу҆вѣнча́сѧ ма́слиною сама̀ и҆ ꙗ҆̀же съ не́ю, и҆ и҆дѧ́ше пред̾ всѣ́ми людьмѝ въ ли́цѣ, ведꙋ́щи всѣ́хъ же́нъ. И҆ послѣ́доваше всѧ́къ мꙋ́жъ і҆и҃левъ воѻрꙋже́ни съ вѣнцы̑ и҆ пѣ̀сньми во оу҆ста́хъ свои́хъ.
14	14
Юдиф почала перед усім Ізраїлем подячну пісню, і увесь народ підспівував цю пісню.	И҆ нача̀ і҆ꙋді́ѳъ и҆сповѣ́данїе сїѐ во все́мъ і҆и҃ли, и҆ возглаша́хꙋ всѝ лю́дїе хвале́нїе сїѐ.
Глава 16	Глава́ ѕ҃і

1	1
І сказала Юдиф: почніть Богу моєму на тимпанах, співайте Господу моєму на кимвалах, злагоджено співайте Йому нову пісню, возносьте і закликайте ім’я Його;	И҆ речѐ і҆ꙋді́ѳъ: начни́те бг҃ꙋ моемꙋ̀ въ тѷмпа́нѣхъ, пойте гдⷭ҇еви моемꙋ̀ въ кѷмва́лѣхъ, кра́снѡ воспо́йте є҆мꙋ̀ пѣ́снь но́вꙋ, возноси́те и҆ призыва́йте и҆́мѧ є҆гѡ̀:
2	2
тому що Він є Бог Господь, Який сокрушає війни, тому що Він ополчився за мене серед народу і вивів мене від руки моїх переслідувачів.	ꙗ҆́кѡ бг҃ъ сокрꙋша́ѧй бра̑ни гдⷭ҇ь, ꙗ҆́кѡ во ѡ҆полченїихъ є҆гѡ̀ посредѣ̀ люді́й и҆з̾ѧ́тъ мѧ̀ и҆з̾ рꙋкѝ гонѧ́щихъ мѧ̀:
3	3
Прийшов Ассур з гір півночі, прийшов з міріадами війська свого, і безліч їх загатили воду в джерелах, і кіннота їх покрила пагорби.	прїи́де а҆ссꙋ́ръ и҆з̾ го́ръ ѿ сѣ́вера, прїи́де во тма́хъ си́лы своеѧ̀, и҆́хже мно́жество заградѝ и҆сто́чники, и҆ ко́нница и҆́хъ покры̀ хо́лмы:
4	4
Він сказав, що краї мої спалить, юнаків моїх мечем знищить, грудних немовлят кине об землю, малих дітей моїх віддасть на розкрадання, дів моїх полонить.	речѐ пожещѝ предѣ́лы моѧ̑, и҆ ю҆́ношы моѧ̑ оу҆би́ти мече́мъ, и҆ ссꙋ́щыѧ моѧ̑ положи́ти въ помо́стъ, и҆ младе́нцы моѧ̑ да́ти въ расхище́нїе, и҆ дѣ̑вы моѧ̑ плѣни́ти:
5	5
Але Господь Вседержитель подолав їх рукою жінки.	гдⷭ҇ь вседержи́тель ѡ҆прове́рже и҆̀хъ рꙋко́ю жены̀,
6	6
Не від юнаків упав сильний їх, не сини титанів уразили його, і не рослі велетні налягли на нього, але Юдиф, дочка Мерарії, красою лиця свого погубила його;	не бо̀ падѐ си́льный и҆́хъ ѿ ю҆́ношъ, нижѐ сы́нове тїта́нѡвы порази́ша є҆го̀, нижѐ высо́цы и҆споли́ни нападо́ша на него̀, но і҆ꙋді́ѳъ дщѝ мера́рїна доброто́ю лица̀ своегѡ̀ разсла́би є҆го̀:
7	7
тому що вона для звеличення тих, що бідували в Ізраїлі, зняла із себе одяг удівства свого, помазала лице своє запашною мастю,	совлече́сѧ бо ѡ҆дѣѧ́нїѧ вдовства̀ своегѡ̀ на возвыше́нїе бѣ́дствꙋющихъ во і҆и҃ли, пома́за лицѐ своѐ оу҆маще́нїемъ
8	8
прикрасила волосся своє головним убором, одягла для зваблення його лляний одяг.	и҆ оу҆вѣнча̀ власы̀ своѧ̑ оу҆вѧ́сломъ и҆ прїѧ́тъ ѻ҆де́ждꙋ льнѧ́нꙋ въ прельще́нїе є҆гѡ̀:
9	9
Її сандалії зачарували погляд його, і краса її полонила душу його; меч пройшов по шиї його.	санда́лїѧ є҆ѧ̀ похи́ти ѻ҆́ко є҆гѡ̀, и҆ добро́та є҆ѧ̀ плѣнѝ дꙋ́шꙋ є҆гѡ̀, про́йде ме́чь вы́ю є҆гѡ̀:
10	10
Перси жахнулися від відваги її, і ми́дяни розгубилися від сміливости її.	оу҆страши́шасѧ пе́рсы держа́вы є҆ѧ̀, и҆ ми́ды дерзнове́нїемъ є҆ѧ̀ разсѣдо́шасѧ:
11	11
Тоді вигукнули смиренні мої, — і вони злякалися; немічні мої, — і вони знітилися; піднесли голос свій, — і вони кинулися тікати.	тогда̀ воскли́кнꙋша смире́ннїи моѝ и҆ возопи́ша немощні́и моѝ, и҆ оу҆страши́шасѧ: вознесо́ша гла́съ сво́й, и҆ побѣжде́ни бы́ша:
12	12
Сини молодих дружин кололи їх і, як дітям рабів-утікачів, наносили їм рани; вони загинули від ополчення Господа мого.	сы́нове ѻ҆трокови́цъ бодо́ша и҆̀хъ и҆ ꙗ҆́кѡ рабѡ́въ бѣглецѡ́въ оу҆ѧзвлѧ́хꙋ и҆̀хъ, погибо́ша ѿ ѡ҆полче́нїѧ гдⷭ҇а моегѡ̀:
13	13
Заспіваю Господу моєму пісню нову. Великий Ти, Господи, і славний, дивний силою і непереможний!	воспою̀ гдⷭ҇еви моемꙋ̀ пѣ́снь но́вꙋ: гдⷭ҇и, ве́лїй є҆сѝ и҆ сла́венъ, ди́венъ въ крѣ́пости, непребори́мый,
14	14
Нехай працює для Тебе усяке створіння Твоє: бо Ти сказав, — і звершилося; Ти послав Духа Твого, — і влаштувалося, — і немає нікого, хто протистав би гласові Твоєму.	тебѣ̀ да рабо́таетъ всѧ́ка тва́рь твоѧ̀: ꙗ҆́кѡ ре́клъ є҆сѝ, и҆ бы́ша: посла́лъ є҆сѝ дх҃а твоего̀, и҆ созда̀: и҆ нѣ́сть, и҆́же противоста́нетъ гла́сꙋ твоемꙋ̀:
15	15
Гори з водами зрушаться з основ, і камені, як віск, розтануть від імені Твого, але до тих, хто боїться Тебе, Ти благомилостивий.	го́ры бо ѿ ѡ҆снова́нїи съ вода́ми подви́гнꙋтсѧ, ка́менїе же ѿ лица̀ твоегѡ̀ ꙗ҆́кѡ во́скъ рата́етъ: над̾ боѧ́щимисѧ же тебє̀ ты̀ оу҆млⷭ҇тивлѧ́ешисѧ,
16	16
Мала всяка жертва для пахощів, і всякий жир незначний для всепалення Тобі, але той, хто боїться Господа, завжди великий.	ꙗ҆́кѡ ма́лѡ всѧ́ка же́ртва въ воню̀ благоꙋха́нїѧ, и҆ малѣ́йшїй всѧ́къ тꙋ́къ во всесожже́нїе тебѣ̀: боѧ́йсѧ же гдⷭ҇а вели́къ вы́нꙋ:
17	17
Горе народам, які повстають на рід мій: Господь Вседержитель помститься їм у день суду, пошле вогонь і черву на їхні тіла, — і вони будуть відчувати біль і плакати вічно.	го́ре ꙗ҆зы́кѡмъ востаю́щымъ на ро́дъ мо́й: гдⷭ҇ь вседержи́тель ѿмститъ и҆̀мъ въ де́нь сꙋ́дный, да́ти ѻ҆́гнь и҆ че́рвїе на плѡ́ти и҆́хъ, и҆ воспла́чꙋтсѧ въ чꙋ́вствѣ да́же до вѣ́ка.
18	18
Коли прийшли в Єрусалим, вони поклонилися Богу, і, коли народ очистився, піднесли всепалення свої і добровільні жертви свої і дари свої.	Є҆гда́ же внидо́ша во і҆ерⷭ҇ли́мъ, поклони́шасѧ бг҃ꙋ: и҆ є҆гда̀ ѡ҆чи́стишасѧ лю́дїе, принесо́ша всесожега́ємаѧ своѧ̑ и҆ произвѡ́льнаѧ своѧ̑ и҆ да́ры своѧ̑.
19	19
Юдиф же принесла всі сосуди Олоферна, які віддав їй народ, і завісу, яку вона взяла зі спальні його, віддала в жертву Господу.	И҆ возложѝ і҆ꙋді́ѳъ всѧ̑ сосꙋ́ды ѻ҆лофе́рнѡвы, є҆ли̑ки дадо́ша лю́дїе є҆́й, и҆ завѣ́сꙋ, ю҆̀же взѧ̀ ѻ҆иа̀ ѿ ло́жницы є҆гѡ̀, въ да́ръ гдⷭ҇ꙋ дадѐ.
20	20
Народ веселився у Єрусалимі перед святилищем три місяці, і Юдиф перебувала з ними.	И҆ бѧ́хꙋ лю́дїе веселѧ́щесѧ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ пред̾ лице́мъ ст҃ы́хъ мцⷭ҇ы трѝ, и҆ і҆ꙋді́ѳъ съ ни́ми пребы́сть.
21	21
Але після цих днів кожен повернувся у край свій, а Юдиф вирушила у Ветилую, де залишалася в маєтку своєму, і була у свій час славною по всій землі.	По дне́хъ же си́хъ возврати́сѧ кі́йждо во наслѣ́дїе своѐ: и҆ і҆ꙋді́ѳъ ѿи́де во ветѵлꙋ́ю, и҆ пребыва́ше над̾ стѧжа́нїемъ свои́мъ, и҆ бы́сть во вре́мѧ своѐ сла́вна во все́й землѝ.
22	22
Багато хто бажав її, але чоловік не пізнав її у всі дні її життя з того дня, як чоловік її Манассія помер і відійшов до народу свого.	И҆ мно́зи жела́ша є҆ѧ̀, и҆ не позна̀ мꙋ́жъ є҆ѧ̀ всѧ̑ дни̑ живота̀ є҆ѧ̀, ѿ негѡ́же днѐ оу҆́мре манассі́а мꙋ́жъ є҆ѧ̀ и҆ приложи́сѧ къ лю́демъ свои̑мъ.
23	23
Вона придбала велику славу і постаріла в домі чоловіка свого, проживши до ста п’яти років, і відпустила служницю свою на волю. Вона померла у Ветилуї, і поховали її в печері чоловіка її Манассії.	И҆ произы́де вели́ка ѕѣ́лѡ̀, и҆ состарѣ́сѧ въ домꙋ̀ мꙋ́жа своегѡ̀ лѣ́тъ ста̀ пѧтѝ, и҆ ѿпꙋстѝ рабы́ню свою̀ свобо́днꙋ, и҆ оу҆́мре во ветѷлꙋ́и, и҆ погребо́ша ю҆̀ въ пеще́рѣ мꙋ́жа є҆ѧ̀ манассі́и.
24	24
Дім Ізраїля оплакував її сім днів. Маєток же свій раніше смерти своєї вона розділила між родичами Манассії, чоловіка свого, і між близькими з роду свого.	И҆ пла́касѧ є҆ѧ̀ до́мъ і҆и҃левъ дні́й се́дмь. И҆ раздѣлѝ и҆мѣ̑нїѧ своѧ̑ пре́жде сме́рти своеѧ̀ всѣ̑мъ бли̑жнимъ манассі́и мꙋ́жа своегѡ̀ и҆ бли̑жнимъ ро́да своегѡ̀.
25	25
І ніхто більше не страшив синів Ізраїля у дні Юдифі і багато днів після смерти її.	И҆ не бѧ́ше ктомꙋ̀ оу҆страша́ѧй сынѡ́въ і҆и҃левыхъ во дни̑ і҆ꙋді́ѳы и҆ по сме́рти є҆ѧ̀ дни̑ мнѡ́ги.

← Книга Товита*

Книга Есфирі →

Категорії

Контакти

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт