Порівняти Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) з Біблія церковнослов'янською (unicode) - Книга Притч Соломонових

Порівняти:

⇄

Книга Притч Соломонових	При́тчей Соломѡ́нихъ

Глава 1	Глава́ а҃

1	1
Притчі Соломона, сина Давидового, царя Ізраїльського,	При̑тчи соломѡ́на сы́на даві́дова, и҆́же ца́рствова во і҆и҃ли,
2	2
щоб пізнати мудрість і наставляння, зрозуміти слова розуму;	позна́ти премꙋ́дрость и҆ наказа́нїе и҆ оу҆разꙋмѣ́ти словеса̀ мꙋ́дрости,
3	3
засвоїти правила розсудливости, правосуддя, суду і правоти;	прїѧ́ти же и҆зви̑тїѧ слове́съ и҆ разрѣшє́нїѧ гада́нїй, оу҆разꙋмѣ́ти же пра́вдꙋ и҆́стиннꙋю и҆ сꙋ́дъ и҆справлѧ́ти:
4	4
простим дати розважливість, юнаку — знання і розсудливість;	да да́стъ неѕлѡ́бивымъ кова́рство, ѻ҆троча́ти же ю҆́нꙋ чꙋ́вство же и҆ смы́слъ.
5	5
послухає мудрий — і примножить пізнання, і розумний знайде мудрі поради;	Си́хъ бо послꙋ́шавъ, мꙋ́дрый премꙋ́дрѣе бꙋ́детъ, а҆ разꙋ́мный строи́телство стѧ́жетъ:
6	6
щоб розуміти притчу і хитромудру мову, слова мудреців і загадки їхні.	оу҆разꙋмѣ́етъ же при́тчꙋ и҆ те́мное сло́во, рѣчє́нїѧ же премꙋ́дрыхъ и҆ гада̑нїѧ.
7	7
Початок мудрости — страх Господній; [добре розуміння в усіх, кого воно водить; а благоговіння до Бога — початок розуміння;] нерозумні тільки нехтують мудрість і наставляння.	Нача́ло премꙋ́дрости стра́хъ гдⷭ҇ень, ра́зꙋмъ же бла́гъ всѣ̑мъ творѧ́щымъ є҆го̀: бл҃гоче́стїе же въ бг҃а нача́ло чꙋ́вства, премꙋ́дрость же и҆ наказа́нїе нечести́вїи оу҆ничижа́тъ.
8	8
Слухай, сину мій, повчання батька твого і не відкидай заповіту матері твоєї,	Слы́ши, сы́не, наказа́нїе ѻ҆тца̀ твоегѡ̀ и҆ не ѿри́ни завѣ́тѡвъ ма́тере твоеѧ̀:
9	9
тому що це — прекрасний вінок для голови твоєї і прикраса для шиї твоєї.	вѣне́цъ бо благода́тей прїи́меши на твое́мъ версѣ̀ и҆ гри́внꙋ зла́тꙋ ѡ҆ твое́й вы́и.
10	10
Сину мій! якщо будуть схиляти тебе грішники, не погоджуйся;	Сы́не, да не прельстѧ́тъ тебѐ мꙋ́жїе нечести́вїи, нижѐ да восхо́щеши,
11	11
якщо будуть говорити: «йди з нами, зробимо засідку для убивства, підстережемо непорочного без вини,	а҆́ще помо́лѧтъ тѧ̀, глаго́люще: и҆дѝ съ на́ми, приѡбщи́сѧ кро́ве, скры́емъ же въ зе́млю мꙋ́жа првⷣна непра́веднѡ:
12	12
живих проковтнемо їх, як пекло, і — цілих, як тих, що сходять у могилу;	пожре́мъ же є҆го̀ ꙗ҆́коже а҆́дъ жи́ва, и҆ во́змемъ па́мѧть є҆гѡ̀ ѿ землѝ,
13	13
наберемо всякого дорогоцінного майна, наповнимо доми наші здобич чю;	стѧжа́нїе є҆гѡ̀ многоцѣ́нное прїи́мемъ, и҆спо́лнимъ же до́мы на́шѧ коры́стей:
14	14
жереб твій ти будеш кидати разом з нами, склад один буде в усіх нас», —	жре́бїй же тво́й положѝ съ на́ми: ѻ҆́бще же влага́лище стѧ́жемъ всѝ, и҆ мѣше́цъ є҆ди́нъ да бꙋ́детъ всѣ̑мъ на́мъ.
15	15
сину мій! не ходи в путь з ними, утримай ногу твою від путі їх,	Не и҆дѝ въ пꙋ́ть съ ни́ми: оу҆клони́ же но́гꙋ твою̀ ѿ сте́зь и҆́хъ:
16	16
тому що ноги їхні біжать до зла і поспішають на пролиття крови.	но́зѣ бо и҆́хъ на ѕло̀ текꙋ́тъ, и҆ ско́ри сꙋ́ть и҆злїѧ́ти кро́вь.
17	17
У очах усіх птахів даремно розставляються тенета,	Не без̾ пра́вды бо простира́ютсѧ мрє́жи перна̑тымъ:
18	18
а роблять за сідку для їхньої крови і підстерігають їхні душі.	ті́и бо оу҆бі́йствꙋ приѡбща́ющесѧ, сокро́вищствꙋютъ себѣ̀ ѕла̑ѧ: разрꙋше́нїе же мꙋже́й законопрестꙋ́пныхъ ѕло̀.
19	19
Такі путі кожного, хто жадає чужого добра: воно віднімає життя у того, хто заволодів ним.	Сі́и пꙋтїѐ сꙋ́ть всѣ́хъ творѧ́щихъ беззакѡ́ннаѧ: нече́стїемъ бо свою̀ дꙋ́шꙋ ѿе́млютъ.
20	20
Премудрість виголошує на вулиці, на площах підносить голос свій,	Премꙋ́дрость во и҆схо́дѣхъ пое́тсѧ, въ сто́гнахъ же дерзнове́нїе во́дитъ,
21	21
у головних місцях зібрань проповідує, біля входів у міські ворота говорить промову свою:	на кра́ехъ же стѣ́нъ проповѣ́дꙋетсѧ, оу҆ вра́тъ же си́льныхъ присѣди́тъ, во вратѣ́хъ же гра́да дерза́ющи глаго́летъ:
22	22
«доки, невігласи, будете любити неуцтво? доки буйні будуть тішитися буйством? доки нерозумні будуть ненавидіти знання?	є҆ли́ко оу҆́бѡ вре́мѧ неѕло́бивїи держа́тсѧ пра́вды, не постыдѧ́тсѧ: безꙋ́мнїи же доса́ды сꙋ́ще жела́телїе, нечести́вїи бы́вше, возненави́дѣша чꙋ́вство
23	23
Зверніться до мого викривання: ось, я виллю на вас дух мій, сповіщу вам слова мої.	и҆ пови́нни бы́ша ѡ҆бличе́нїємъ. Сѐ, предложꙋ̀ ва́мъ моегѡ̀ дыха́нїѧ рѣче́нїе, наꙋчꙋ́ же ва́съ моемꙋ̀ словесѝ.
24	24
Я кликала, і ви не послухалися; простягала руку мою, і не було того, хто слухає;	Поне́же зва́хъ, и҆ не послꙋ́шасте, и҆ простира́хъ словеса̀, и҆ не внима́сте,
25	25
і ви відкинули всі мої поради, і викривань моїх не прийняли.	но ѿмета́сте моѧ̑ совѣ́ты и҆ мои̑мъ ѡ҆бличе́нїємъ не внима́сте:
26	26
За те і я посміюся з вашої загибелі; порадію, коли прийде на вас жах;	оу҆̀бо и҆ а҆́зъ ва́шей поги́бели посмѣю́сѧ, пора́дꙋюсѧ же, є҆гда̀ прїи́детъ ва́мъ па́гꙋба,
27	27
коли прийде на вас жах, як буря, і лихо, як вихор, принесеться на вас; коли осягнуть вас скорбота і тиснява.	и҆ є҆гда̀ прїи́детъ на вы̀ внеза́пꙋ мѧте́жъ, низвраще́нїе же подо́бно бꙋ́ри прїи́детъ, и҆лѝ є҆гда̀ прїи́детъ ва́мъ печа́ль и҆ градоразоре́нїе, и҆лѝ є҆гда̀ на́йдетъ на вы̀ па́гꙋба.
28	28
Тоді будуть кликати мене, і я не почую; зранку будуть шукати мене, і не знайдуть мене.	Бꙋ́детъ бо є҆гда̀ призове́те мѧ̀, а҆́зъ же не послꙋ́шаю ва́съ: взы́щꙋтъ менѐ ѕлі́и и҆ не ѡ҆брѧ́щꙋтъ.
29	29
За те, що вони зненавиділи знання і не обрали для себе страху Господнього,	Возненави́дѣша бо премꙋ́дрость, словесе́ же гдⷭ҇нѧ не прїѧ́ша:
30	30
не прийняли поради моєї, знехтували усі викривання мої;	нижѐ хотѣ́ша внима́ти мои̑мъ совѣ́тѡмъ, рꙋга́хꙋсѧ же мои̑мъ ѡ҆бличе́нїємъ.
31	31
за те і будуть вони споживати від плодів шляхів своїх і насичуватися від помислів їх.	Тѣ́мже снѣдѧ́тъ свои́хъ пꙋті́й плоды̀ и҆ своегѡ̀ нече́стїѧ насы́тѧтсѧ:
32	32
Тому що впертість невігласів уб’є їх, і безтурботність нерозумних погубить їх,	и҆́бо, занѐ ѡ҆би́дѣша младе́нцєвъ, оу҆бїе́ни бꙋ́дꙋтъ, и҆ и҆стѧза́нїе нечести̑выѧ погꙋби́тъ.
33	33
а той, хто слухає мене, буде жити безпечно і спокійно, не боячись зла».	Мене́ же слꙋ́шаѧй всели́тсѧ на оу҆пова́нїи и҆ почі́етъ без̾ стра́ха ѿ всѧ́кагѡ ѕла̀.
Глава 2	Глава́ в҃

1	1
Сину мій! якщо ти приймеш слова мої і збережеш при собі заповіді мої,	Сы́не, а҆́ще прїи́мъ глаго́лъ моеѧ̀ за́повѣди, скры́еши въ себѣ̀,
2	2
так що вухо твоє зробиш уважним до мудрости і нахилиш серце твоє до роздумування;	послꙋ́шаетъ премꙋ́дрости твоѐ оу҆́хо, и҆ приложи́ши се́рдце твоѐ къ ра́зꙋмꙋ: приложи́ши же є҆̀ въ наказа́нїе сы́нꙋ твоемꙋ̀.
3	3
якщо будеш закликати знання і звертатися до розуму;	А҆́ще бо премꙋ́дрость призове́ши и҆ ра́зꙋмꙋ да́си гла́съ тво́й, чꙋ́вство же взы́щеши вели́кимъ гла́сомъ,
4	4
якщо будеш шукати його, як срібла, і відшукувати його, як скарб,	и҆ а҆́ще взы́щеши є҆ѧ̀ ꙗ҆́кѡ сребра̀, и҆ ꙗ҆́коже сокрѡ́вища и҆спыта́еши ю҆̀:
5	5
то зрозумієш страх Господній і знайдеш пізнання про Бога.	тогда̀ оу҆разꙋмѣ́еши стра́хъ гдⷭ҇ень и҆ позна́нїе бж҃їе ѡ҆брѧ́щеши:
6	6
Тому що Господь дає мудрість; з уст Його — знання і розум;	ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇ь дае́тъ премꙋ́дрость, и҆ ѿ лица̀ є҆гѡ̀ позна́нїе и҆ ра́зꙋмъ:
7	7
Він зберігає для праведних спасіння; Він — щит для тих, хто ходить непорочно;	и҆ сокро́вищствꙋетъ и҆справлѧ́ющымъ спⷭ҇нїе, защища́етъ же ше́ствїе и҆́хъ,
8	8
Він охороняє путі правди й оберігає стежки святих Своїх.	є҆́же сохрани́ти пꙋти̑ ѡ҆правда́нїй, и҆ пꙋ́ть благоговѣ́инствꙋющихъ є҆го̀ сохрани́тъ.
9	9
Тоді ти зрозумієш правду і правосуддя і прямоту, усякий добрий шлях.	Тогда̀ оу҆разꙋмѣ́еши пра́вдꙋ и҆ сꙋ́дъ и҆ и҆спра́виши всѧ̑ стєзѝ бл҃гі̑ѧ.
10	10
Коли мудрість увійде в серце твоє, і знання буде приємне душі твоїй,	А҆́ще бо прїи́детъ премꙋ́дрость въ твою̀ мы́сль, чꙋ́вство же твое́й дꙋшѝ добро̀ бы́ти возмни́тсѧ,
11	11
тоді розсудливість буде оберігати тебе, розум буде охороняти тебе,	совѣ́тъ до́бръ сохрани́тъ тѧ̀, помышле́нїе же преподо́бное соблюде́тъ тѧ̀,
12	12
щоб спасти тебе від шляху злого, від людини, яка говорить неправду,	да и҆зба́витъ тѧ̀ ѿ пꙋтѝ ѕла́гѡ и҆ ѿ мꙋ́жа, глаго́люща ничто́же вѣ́рно.
13	13
від тих, які залишають путі прямі, щоб ходити шляхами темряви;	Ѽ, ѡ҆ста́вившїи пꙋти̑ пра̑выѧ, є҆́же ходи́ти въ пꙋте́хъ тмы̀!
14	14
від тих, які радіють, чинячи зло, захоплюються злою розпустою,	ѽ, веселѧ́щїисѧ ѡ҆ ѕлы́хъ и҆ ра́дꙋющїисѧ ѡ҆ развраще́нїи ѕлѣ́мъ!
15	15
шляхи яких криві, і які блукають на стежках своїх;	и҆́хже стєзѝ стро́пѡтны, и҆ кри̑ва течє́нїѧ и҆́хъ, є҆́же дале́че тѧ̀ сотвори́ти ѿ пꙋтѝ пра́ва,
16	16
щоб спасти тебе від дружини іншого, від чужої, яка промовляє солодкі слова свої,	и҆ чꙋ́жда ѿ пра́веднагѡ ра́зꙋма. Сы́не, да тѧ̀ не пости́гнетъ совѣ́тъ ѕлы́й,
17	17
яка залишила керівника юности своєї і забула завіт Бога свого.	ѡ҆ставлѧ́ѧй оу҆че́нїе ю҆́ности, и҆ завѣ́та бжⷭ҇твеннагѡ забы́вый:
18	18
Дім її веде до смерти, і шляхи її — до мерців;	поста́ви бо при сме́рти до́мъ сво́й и҆ при а҆́дѣ съ земны́ми дѣѧ̑нїѧ своѧ̑.
19	19
ніхто з тих, що ввійшли до неї, не повертається і не вступає на путь життя.	Всѝ ходѧ́щїи по немꙋ̀ не возвратѧ́тсѧ, нижѐ пости́гнꙋтъ сте́зь пра́выхъ: ни бо̀ дости́гнꙋтъ лѣ́тъ жи́зни.
20	20
Тому ходи шляхом добрих і тримайся стежок праведників,	А҆́ще бо бы́ша ходи́ли въ стєзѝ бл҃гі̑ѧ, ѡ҆брѣлѝ оу҆́бѡ бы́ша стєзѝ пра̑вы гла̑дки: бла́зи бꙋ́дꙋтъ жи́телїе на землѝ, неѕло́бивїи же ѡ҆ста́нꙋтъ на не́й:
21	21
бо праведні будуть жити на землі, і непорочні будуть перебувати на ній;	ꙗ҆́кѡ пра́вїи вселѧ́тсѧ на землѝ, и҆ прпⷣбнїи ѡ҆ста́нꙋтъ на не́й.
22	22
а беззаконні будуть знищені з землі, і віроломні викорінені з неї.	Пꙋтїѐ нечести́выхъ ѿ землѝ поги́бнꙋтъ, пребеззако́ннїи же и҆зри́нꙋтсѧ ѿ неѧ̀.
Глава 3	Глава́ г҃

1	1
Сину мій! повчання мого не забувай, і заповіді мої нехай зберігає серце твоє;	Сы́не, мои́хъ зако́нѡвъ не забыва́й, глаго́лы же моѧ̑ да соблюда́етъ твоѐ се́рдце:
2	2
бо довготи днів, літ життя і миру вони додадуть тобі.	долготꙋ́ бо житїѧ̀ и҆ лѣ̑та жи́зни и҆ ми́ръ приложа́тъ тебѣ̀.
3	3
Милість і істина нехай не залишають тебе: обв’яжи ними шию твою, напиши їх на скрижалі серця твого,	Ми́лѡстыни и҆ вѣ́ра да не ѡ҆скꙋдѣва́ютъ тебѣ̀: ѡ҆бложи́ же ѧ҆̀ на твое́й вы́и и҆ напишѝ ѧ҆̀ на скрижа́ли се́рдца твоегѡ̀: и҆ ѡ҆брѧ́щеши бл҃года́ть.
4	4
і знайдеш милість і благовоління в очах Бога і людей.	И҆ промышлѧ́й дѡ́браѧ пред̾ гдⷭ҇емъ (бг҃омъ) и҆ человѣ́ки.
5	5
Уповай на Господа всім серцем твоїм, і не покладайся на розум твій.	Бꙋ́ди оу҆пова́ѧ всѣ́мъ се́рдцемъ на бг҃а, ѡ҆ твое́й же премꙋ́дрости не возноси́сѧ:
6	6
У всіх путях твоїх пізнавай Його, і Він направить стежки твої.	во всѣ́хъ пꙋте́хъ твои́хъ познава́й ю҆̀, да и҆справлѧ́етъ пꙋти̑ твоѧ̑.
7	7
Не будь мудрецем в очах твоїх; бійся Господа і віддаляйся від зла:	Не бꙋ́ди мꙋ́дръ ѡ҆ себѣ̀: бо́йсѧ же бг҃а и҆ оу҆клонѧ́йсѧ ѿ всѧ́кагѡ ѕла̀:
8	8
це буде здоров’ям для тіла твого і споживою для кісток твоїх.	тогда̀ и҆сцѣле́нїе бꙋ́детъ тѣ́лꙋ твоемꙋ̀ и҆ оу҆врачева́нїе косте́мъ твои̑мъ.
9	9
Шануй Господа від майна твого і від початків усіх прибутків твоїх,	Чтѝ гдⷭ҇а ѿ пра́ведныхъ твои́хъ трꙋдѡ́въ и҆ нача́тки дава́й є҆мꙋ̀ ѿ твои́хъ плодѡ́въ пра́вды:
10	10
і наповняться скарбниці твої до надлишку, і точила твої будуть переливатися новим вином.	да и҆спо́лнѧтсѧ жи̑тницы твоѧ̑ мно́жествомъ пшени́цы, вїно́ же точи̑ла твоѧ̑ да и҆сточа́ютъ.
11	11
Покарання Господнього, сину мій, не відкидай, і не тяготися викриванням Його;	Сы́не, не пренебрега́й наказа́нїѧ гдⷭ҇нѧ, нижѐ ѡ҆слабѣва́й ѿ негѡ̀ ѡ҆блича́емь:
12	12
бо кого любить Господь, того карає і благоволить до того, як батько до сина свого.	є҆го́же бо лю́битъ гдⷭ҇ь, наказꙋ́етъ, бїе́тъ же всѧ́каго сы́на, є҆го́же прїе́млетъ.
13	13
Блаженний муж, який здобув мудрість, і людина, яка придбала розум, —	Бл҃же́нъ человѣ́къ, и҆́же ѡ҆брѣ́те премꙋ́дрость, и҆ сме́ртенъ, и҆́же оу҆вѣ́дѣ ра́зꙋмъ.
14	14
тому що надбання її краще за придбання срібла, і прибутку від неї більше, ніж від золота:	Лꙋ́чше бо сїю̀ кꙋпова́ти, не́жели зла́та и҆ сребра̀ сокрѡ́вища:
15	15
вона дорожче за дорогоцінне каміння; [ніяке зло не може противитися їй; вона добре відома всім, хто наближається до неї,] і ніщо з бажаного тобою не зрівняється з нею.	честнѣ́йша же є҆́сть ка́менїй многоцѣ́нныхъ: не сопротивлѧ́етсѧ є҆́й ничто́же лꙋка́во, бл҃гозна́тна є҆́сть всѣ̑мъ приближа́ющымсѧ є҆́й: всѧ́ко же честно́е недосто́йно є҆ѧ̀ є҆́сть.
16	16
Довголіття — у правиці її, а в лівій (руці) у неї — багатство і слава; [з уст її виходить правда; закон і милість вона на язиці носить;]	Долгота́ бо житїѧ̀ и҆ лѣ̑та жи́зни въ десни́цѣ є҆ѧ̀, въ шꙋ́йцѣ же є҆ѧ̀ бога́тство и҆ сла́ва: ѿ оу҆́стъ є҆ѧ̀ и҆схо́дитъ пра́вда, зако́нъ же и҆ ми́лость на ѧ҆зы́цѣ но́ситъ.
17	17
путі її — путі приємні, і всі стежки її — мирні.	Пꙋтїѐ є҆ѧ̀ пꙋтїѐ добрѝ, и҆ всѧ̑ стєзѝ є҆ѧ̀ ми̑рны.
18	18
Вона — древо життя для тих, які здобувають її, — і блаженні, які зберігають її!	Дре́во живота̀ є҆́сть всѣ̑мъ держа́щымсѧ є҆ѧ̀, и҆ воскланѧ́ющымсѧ на ню̀, ꙗ҆́кѡ на гдⷭ҇а, тверда̀.
19	19
Господь премудрістю заснував землю, небеса утвердив розумом;	Бг҃ъ премⷣростїю ѡ҆снова̀ зе́млю, оу҆гото́ва же небеса̀ ра́зꙋмомъ:
20	20
Його премудрістю розкрилися безодні, і хмари кроплять росою.	въ чꙋ́вствѣ є҆гѡ̀ бє́здны разверзо́шасѧ, ѡ҆́блацы же и҆сточи́ша ро́сꙋ.
21	21
Сину мій! не випускай їх з очей твоїх; зберігай розсудливість і розважливість,	Сы́не, да не премине́ши, соблюди́ же мо́й совѣ́тъ и҆ мы́сль:
22	22
і вони будуть життям для душі твоєї і прикрасою для шиї твоєї.	да жива̀ бꙋ́детъ дꙋша̀ твоѧ̀, и҆ блгⷣть бꙋ́детъ на твое́й вы́и: (*бꙋ́детъ же и҆сцѣле́нїе пло́темъ твои̑мъ и҆ оу҆врачева́нїе косте́мъ твои̑мъ:)
23	23
Тоді безпечно підеш шляхом твоїм, і нога твоя не спіткнеться.	да хо́диши надѣ́ѧсѧ въ ми́рѣ во всѣ́хъ пꙋте́хъ твои́хъ, нога́ же твоѧ̀ не по́ткнетсѧ.
24	24
Коли ляжеш спати, — не будеш боятися; і коли заснеш, — сон твій приємним буде.	А҆́ще бо сѧ́деши, безбоѧ́зненъ бꙋ́деши, а҆́ще же поспи́ши, сла́достнѡ поспи́ши.
25	25
Не убоїшся несподіваного страху і пагуби від нечестивих, коли вона прийде;	И҆ не оу҆бои́шисѧ стра́ха наше́дшагѡ, нижѐ оу҆стремле́нїѧ нечести́выхъ находѧ́щагѡ:
26	26
тому що Господь буде упованням твоїм і збереже ногу твою від уловлення.	гдⷭ҇ь бо бꙋ́детъ на всѣ́хъ пꙋте́хъ твои́хъ и҆ оу҆тверди́тъ но́гꙋ твою̀, да не поползне́шисѧ.
27	27
Не відмовляй у благодіянні нужденному, коли рука твоя в силі зробити його.	Не ѿрецы́сѧ благотвори́ти тре́бꙋющемꙋ, є҆гда̀ и҆́мать рꙋка̀ твоѧ̀ помога́ти.
28	28
Не говори другові твоєму: «піди і прийди знову, і завтра я дам», коли ти маєш при собі. [Тому що ти не знаєш, що принесе прийдешній день.]	Не рцы̀: ѿше́дъ возврати́сѧ, и҆ заꙋ́тра да́мъ, си́льнꙋ тѝ сꙋ́щꙋ благотвори́ти: не вѣ́си бо, что̀ породи́тъ де́нь находѧ́й.
29	29
Не замишляй проти ближнього твого зла, коли він без побоювання живе з тобою.	Не соплета́й на дрꙋ́га твоего̀ ѕла̀, прише́лца сꙋ́ща и҆ оу҆пова́юща на тѧ̀.
30	30
Не сварися з людиною без причини, коли вона не зробила зла тобі.	Не враждꙋ́й на человѣ́ка тꙋ́не, да не что̀ на тѧ̀ содѣ́етъ ѕло́е.
31	31
Не змагайся з людиною, яка чинить насилля, і не обирай жодного зі шляхів її;	Не стѧжѝ ѕлы́хъ мꙋже́й поноше́нїѧ, ни возревнꙋ́й пꙋтє́мъ и҆́хъ.
32	32
тому що мерзота перед Господом розпусний, а з праведними у Нього спілкування.	Нечи́стъ бо пред̾ гдⷭ҇емъ всѧ́къ законопрестꙋ́пникъ и҆ съ првⷣными не сочетава́етсѧ.
33	33
Прокляття Господнє на домі нечестивого, а житло благочестивих Він благословляє.	Клѧ́тва гдⷭ҇нѧ въ домѣ́хъ нечести́выхъ, дворы́ же првⷣныхъ блгⷭ҇влѧ́ютсѧ.
34	34
Якщо з кощунників Він насміхається, то смиренним дає благодать.	Гдⷭ҇ь гѡ́рдымъ проти́витсѧ, смирє́ннымъ же дае́тъ блгⷣть.
35	35
Мудрі успадковують славу, а нерозумні — ганьбу.	Сла́вꙋ премꙋ́дрїи наслѣ́дѧтъ, нечести́вїи же вознесо́ша безче́стїе.
Глава 4	Глава́ д҃

1	1
Слухайте, діти, настановлення батька, і пильнуйте, щоб навчитися розуму,	Послꙋ́шайте, дѣ́ти, наказа́нїѧ ѻ҆́тча и҆ внемли́те разꙋмѣ́ти помышле́нїе,
2	2
тому що я дав вам добре вчення. Не залишайте заповіді моєї.	да́ръ бо бл҃гі́й да́рꙋю ва́мъ: моегѡ̀ зако́на не ѡ҆ставлѧ́йте.
3	3
Бо і я був син у батька мого, і єдиний у матері моєї, яка ніжно любила мене,	Сы́нъ бо бы́хъ и҆ а҆́зъ ѻ҆тцꙋ̀ послꙋшли́вый, и҆ люби́мый пред̾ лице́мъ ма́тере,
4	4
і він учив мене і говорив мені: нехай утримає серце твоє слова мої; зберігай заповіді мої, і живи.	и҆̀же глаго́лаша и҆ оу҆чи́ша мѧ̀: да оу҆твержда́етсѧ на́ше сло́во въ твое́мъ се́рдцы: хранѝ за́пѡвѣди, не забыва́й:
5	5
Здобувай мудрість, здобувай розум; не забувай цього і не відхиляйся від слів вуст моїх.	стѧжѝ премꙋ́дрость, стѧжѝ ра́зꙋмъ: не забꙋ́ди, нижѐ пре́зри рѣчє́нїѧ мои́хъ оу҆́стъ, нижѐ оу҆клони́сѧ ѿ глагѡ́лъ оу҆́стъ мои́хъ.
6	6
Не залишай її, і вона буде охороняти тебе; люби її, і вона буде оберігати тебе.	Не ѡ҆ста́ви є҆ѧ̀, и҆ и҆́метсѧ тебє̀: возжелѣ́й є҆ѧ̀, и҆ соблюде́тъ тѧ̀.
7	7
Головне — мудрість: здобувай мудрість, і всім майном твоїм здобувай розум.	Нача́ло премꙋ́дрости: стѧжа́ти премꙋ́дрость, и҆ во все́мъ стѧжа́нїи твое́мъ стѧжѝ ра́зꙋмъ.
8	8
Високо цінуй її, і вона піднесе тебе; вона прославить тебе, якщо ти приліпишся до неї;	Ѡ҆градѝ ю҆̀, и҆ вознесе́тъ тѧ̀: почтѝ ю҆̀, да тѧ̀ ѡ҆б̾и́метъ,
9	9
покладе на голову твою прекрасний вінок, доставить тобі чудовий вінець.	да да́стъ главѣ̀ твое́й вѣне́цъ благода́тей, вѣнце́мъ же сла́дости защи́титъ тѧ̀.
10	10
Слухай, сину мій, і прийми слова мої, — і примножаться тобі літа життя.	Слы́ши, сы́не, и҆ прїимѝ моѧ̑ словеса̀, и҆ оу҆мно́жатсѧ лѣ̑та живота̀ твоегѡ̀, да тѝ бꙋ́дꙋтъ мно́зи пꙋтїѐ житїѧ̀.
11	11
Я вказую тобі путь мудрости, веду тебе стежками прямими.	Пꙋтє́мъ бо премꙋ́дрости оу҆чꙋ́ тѧ, наставлѧ́ю же тебѐ на течє́нїѧ пра̑ваѧ:
12	12
Коли підеш, не буде утрудненим хід твій, і коли побіжиш, не спіткнешся.	а҆́ще бо хо́диши, не за́пнꙋтсѧ стѡпы̀ твоѧ̑: а҆́ще ли тече́ши, не оу҆трꙋди́шисѧ.
13	13
Міцно тримайся наставляння, не залишай, зберігай його, тому що воно — життя твоє.	И҆ми́сѧ моегѡ̀ наказа́нїѧ, не ѡ҆ста́ви, но сохранѝ є҆̀ себѣ̀ въ жи́знь твою̀.
14	14
Не вступай на стежку нечестивих і не ходи шляхом злих;	На пꙋти̑ нечести́выхъ не и҆дѝ, нижѐ возревнꙋ́й пꙋтє́мъ законопрестꙋ́пныхъ.
15	15
залиш його, не ходи ним, ухилися від нього і пройди мимо;	На не́мже а҆́ще мѣ́стѣ вѡ́ѧ соберꙋ́тъ, не и҆дѝ та́мѡ: оу҆клони́сѧ же ѿ ни́хъ и҆ и҆змѣнѝ:
16	16
тому що вони не заснуть, якщо не зроблять зла; пропадає сон у них, якщо вони не доведуть кого до падіння;	не оу҆́снꙋтъ бо, а҆́ще ѕла̀ не сотворѧ́тъ: ѿи́метсѧ со́нъ ѿ ни́хъ, и҆ не спѧ́тъ:
17	17
бо вони їдять хліб беззаконня і п’ють вино крадіння.	ті́и бо пита́ютсѧ пи́щею нече́стїѧ, вїно́мъ же законопрестꙋ́пнымъ оу҆пива́ютсѧ.
18	18
Путь праведних — як світило променисте, яке більше і більше світлішає до повного дня.	Пꙋті́е же првⷣныхъ подо́бнѣ свѣ́тꙋ свѣ́тѧтсѧ: предхо́дѧтъ и҆ просвѣща́ютъ, до́ндеже и҆спра́витсѧ де́нь.
19	19
Путь же беззаконних — як темрява; вони не знають, об що спіткнуться.	Пꙋтїе́ же нечести́выхъ те́мни: не вѣ́дѧтъ, ка́кѡ претыка́ютсѧ.
20	20
Сину мій! до слів моїх дослухайся, і до промов моїх прихили вухо твоє;	Сы́не, мои̑мъ глаго́лѡмъ внима́й, къ мои̑мъ же словесє́мъ прилага́й оу҆́хо твоѐ:
21	21
нехай не відходять вони від очей твоїх; зберігай їх усередині серця твого:	да не ѡ҆скꙋдѣ́ютъ тѝ и҆сто́чницы твоѝ, хранѝ ѧ҆̀ въ се́рдцы твое́мъ:
22	22
тому що вони життя для того, хто знайшов їх, і здоров’я для всього тіла його.	живо́тъ бо сꙋ́ть всѣ̑мъ ѡ҆брѣта́ющымъ ѧ҆̀ и҆ все́й пло́ти и҆́хъ и҆сцѣле́нїе.
23	23
Більше за все бережене зберігай серце твоє, тому що з нього джерела життя.	Всѧ́цѣмъ хране́нїемъ блюдѝ твоѐ се́рдце: ѿ си́хъ бо и҆схѡ́дища живота̀.
24	24
Відкинь від себе облудність уст, і лукавство язика віддали від себе.	Ѿимѝ ѿ себє̀ стропти̑ва оу҆ста̀, и҆ ѡ҆би̑дливы оу҆стнѣ̀ дале́че ѿ тебє̀ ѿри́ни.
25	25
Очі твої нехай прямо дивляться, і вії твої нехай будуть спрямовані прямо перед тобою.	Ѻ҆́чи твоѝ пра́вѡ да зрѧ́тъ, и҆ вѣ̑жди твоѝ да помава́ютъ пра́вєднаѧ.
26	26
Обміркуй стежку для ноги твоєї, і всі путі твої нехай будуть твердими.	Пра̑ва течє́нїѧ творѝ твои́ма нога́ма и҆ пꙋти̑ твоѧ̑ и҆справлѧ́й.
27	27
Не ухиляйся ні праворуч, ні ліворуч; віддали ногу твою від зла,	Не оу҆клони́сѧ ни на де́сно, ни на шꙋ́е: ѿврати́ же но́гꙋ твою̀ ѿ пꙋтѝ ѕла̀:
28	28
[тому що шляхи праві спостерігає Господь, а ліві — зіпсовані.	пꙋти̑ бо десны̑ѧ вѣ́сть гдⷭ҇ь, развраще́ни же сꙋ́ть, и҆̀же ѡ҆шꙋ́юю.
29	29
Він же прямими зробить путі твої, і ходу твою у мирі влаштує.]	То́й же пра̑ва сотвори́тъ течє́нїѧ твоѧ̑, и҆ хождє́нїѧ твоѧ̑ въ ми́рѣ поспѣши́тъ.
Глава 5	Глава́ є҃

1	1
Сину мій! дослухайся до мудрости моєї, і прихили вухо твоє до розуму мого,	Сы́не, мое́й премꙋ́дрости внима́й, къ мои̑мъ же словесє́мъ прилага́й оу҆́хо твоѐ,
2	2
щоб дотриматися розсудливости, і щоб вуста твої зберегли знання. [Не слухай улесливої жінки;]	да сохрани́ши мы́сль бл҃гꙋ́ю: чꙋ́вство же мои́хъ оу҆сте́нъ заповѣ́даетъ тебѣ̀.
3	3
тому що мед виливають вуста чужої дружини, і м’якша за єлей мова її;	Не внима́й ѕлѣ́й женѣ̀: ме́дъ бо ка́плетъ ѿ оу҆сте́нъ жены̀ блꙋдни́цы, ꙗ҆́же на вре́мѧ наслажда́етъ тво́й горта́нь:
4	4
але наслідки від неї гіркі, як полинь, гострі, як меч двогострий;	послѣди́ же горча́е же́лчи ѡ҆брѧ́щеши, и҆ и҆з̾ѡщре́ннꙋ па́че меча̀ ѻ҆бою́дꙋ ѻ҆́стра:
5	5
ноги її сходять до смерти, стопи її досягають пекла.	безꙋ́мїѧ бо но́зѣ низво́дѧтъ оу҆потреблѧ́ющихъ ю҆̀ со сме́ртїю во а҆́дъ, стѡпы́ же є҆ѧ̀ не оу҆твержда́ютсѧ:
6	6
Якби ти захотів осягнути стежку життя її, то путі її непостійні, і ти не узнаєш їх.	на пꙋти̑ бо живѡ́тныѧ не нахо́дитъ, заблꙋждє́нна же течє́нїѧ є҆ѧ̀ и҆ неблагоразꙋ̑мна.
7	7
Отже, діти, слухайте мене і не відступайте від слів уст моїх.	Нн҃ѣ оу҆̀бо, сы́не, послꙋ́шай менѐ и҆ не ѿриновє́нна сотворѝ моѧ̑ словеса̀:
8	8
Тримай далі від неї путь твою і не підходь близько до дверей дому її,	дале́че ѿ неѧ̀ сотворѝ пꙋ́ть тво́й и҆ не прибли́жисѧ ко две́ремъ домѡ́въ є҆ѧ̀,
9	9
щоб здоров’я твого не віддати іншим і років твоїх мучителеві;	да не преда́стъ и҆ны̑мъ живота̀ твоегѡ̀, и҆ твоегѡ̀ житїѧ̀ неми́лѡстивымъ,
10	10
щоб не насичувалися силою твоєю чужі, і труди твої не були для чужого дому.	да не насы́тѧтсѧ и҆ні́и твоеѧ̀ крѣ́пости, твои́ же трꙋды̀ въ до́мы чꙋжды̑ѧ вни́дꙋтъ,
11	11
І ти будеш стогнати після, коли плоть твоя і тіло твоє будуть виснажені, —	и҆ раска́ешисѧ на послѣ́докъ тво́й, є҆гда̀ и҆стрꙋ́тсѧ плѡ́ти тѣ́ла твоегѡ̀, и҆ рече́ши:
12	12
і скажеш: «навіщо я ненавидів наставляння, і серце моє зневажало викривання,	ка́кѡ возненави́дѣхъ наказа́нїе, и҆ ѿ ѡ҆бличе́нїй оу҆клони́сѧ се́рдце моѐ;
13	13
і я не слухав голоси вчителів моїх, не прихиляв вуха мого до наставників моїх:	не послꙋ́шахъ гла́са наказꙋ́ющагѡ мѧ̀, и҆ ко оу҆ча́щемꙋ мѧ̀ не прилага́хъ оу҆́ха моегѡ̀:
14	14
ледь не впав я у всяке зло серед зібрання і суспільства!»	вма́лѣ бѣ́хъ во всѧ́цѣмъ ѕлѣ̀ посредѣ̀ цр҃кве и҆ со́нмища.
15	15
Пий воду з твоєї водойми і ту, яка тече з твого колодязя.	Сы́не, пі́й во́ды ѿ свои́хъ сосꙋ́дѡвъ и҆ ѿ твои́хъ кладенцє́въ и҆сто́чника:
16	16
Нехай [не] розливаються джерела твої по вулиці, потоки вод — по площах;	да преизлива́ютсѧ тебѣ̀ во́ды ѿ твоегѡ̀ и҆сто́чника, во твоѧ̑ же пꙋти̑ да происхо́дѧтъ твоѧ̑ во́ды.
17	17
нехай вони будуть належати тобі одному, а не чужим з тобою.	Да бꙋ́дꙋтъ тебѣ̀ є҆ди́номꙋ и҆мѣ̑нїѧ, и҆ да никто́же чꙋ́ждь причасти́тсѧ тебѣ̀.
18	18
Джерело твоє нехай буде благословенним; і утішайся дружиною юности твоєї,	И҆сто́чникъ твоеѧ̀ воды̀ да бꙋ́детъ тебѣ̀ тво́й, и҆ весели́сѧ съ жено́ю, ꙗ҆́же ѿ ю҆́ности твоеѧ̀:
19	19
улюбленою ланню і прекрасною сарною: груди її нехай напувають тебе повсякчас, любов’ю її насолоджуйся постійно.	є҆ле́нь любвѐ и҆ жребѧ̀ твои́хъ благода́тей да бесѣ́дꙋетъ тебѣ̀, твоѧ́ же да пред̾и́детъ тебѣ̀ и҆ да бꙋ́детъ съ тобо́ю во всѧ́ко вре́мѧ: въ дрꙋ́жбѣ бо сеѧ̀ спребыва́ѧй оу҆мно́женъ бꙋ́деши.
20	20
І для чого тобі, сину мій, захоплюватися сторонньою й обіймати груди чужої?	Не мно́гъ бꙋ́ди къ чꙋжде́й, нижѐ ѡ҆б̾ѧ́тъ бꙋ́ди ѡ҆б̾ѧ̑тїи не твоеѧ̀:
21	21
Бо перед очима Господа путі людини, і Він вимірює всі стежки її.	пред̾ ѻ҆чи́ма бо сꙋ́ть бж҃їима пꙋтїѐ мꙋ́жа, всѧ̑ же течє́нїѧ є҆гѡ̀ назира́етъ.
22	22
Беззаконного уловлюють власні беззаконня його, і в кайданах гріха свого він утримується:	Законопрестꙋплє́нїѧ мꙋ́жа оу҆ловлѧ́ютъ: плени́цами же свои́хъ грѣхѡ́въ кі́йждо затѧза́етсѧ.
23	23
він помирає без наставляння, і від великого безумства свого губиться.	Се́й скончава́етсѧ съ ненака́занными: ѿ мно́жества же своегѡ̀ житїѧ̀ и҆зве́ржетсѧ и҆ погиба́етъ за безꙋ́мїе.
Глава 6	Глава́ ѕ҃

1	1
Сину мій! якщо ти поручився за ближнього твого і дав руку твою за іншого, —	Сы́не, а҆́ще порꙋчи́шисѧ за твоего̀ дрꙋ́га, преда́си твою̀ рꙋ́кꙋ врагꙋ̀.
2	2
ти обплутав себе словами вуст твоїх, упійманий словами вуст твоїх.	Сѣ́ть бо крѣпка̀ мꙋ́жꙋ своѝ оу҆стнѣ̀, и҆ плѣнѧ́етсѧ оу҆стна́ми свои́хъ оу҆́стъ.
3	3
Зроби ж, сину мій, ось що, і визволи себе, тому що ти потрапив до рук ближнього твого: піди, упади до ніг і благай ближнього твого;	Творѝ, сы́не, ꙗ҆̀же а҆́зъ заповѣ́дꙋю тѝ, и҆ спаса́йсѧ: и҆́деши бо въ рꙋ́цѣ ѕлы́хъ за твоего̀ дрꙋ́га: бꙋ́ди не ѡ҆слабѣва́ѧ, поѡщрѧ́й же и҆ твоего̀ дрꙋ́га, є҆го́же и҆спорꙋчи́лъ є҆сѝ.
4	4
не давай сну очам твоїм і дрімання віям твоїм;	Не да́ждь сна̀ твои́ма ѻ҆чи́ма, нижѐ да воздре́млеши твои́ма вѣ́ждома,
5	5
рятуйся, як сарна з руки і як птах з руки птахолова.	да спасе́шисѧ а҆́ки се́рна ѿ тене́тъ и҆ ꙗ҆́кѡ пти́ца ѿ сѣ́ти.
6	6
Піди до мурахи, лінивцю, подивися на дії її, і будь мудрим.	И҆дѝ ко мра́вїю, ѽ, лѣни́ве, и҆ поревнꙋ́й ви́дѣвъ пꙋти̑ є҆гѡ̀, и҆ бꙋ́ди ѻ҆́нагѡ мꙋдрѣ́йшїй:
7	7
Нема у неї ні начальника, ні приставника, ні володаря;	ѻ҆́нъ бо, не сꙋ́щꙋ є҆мꙋ̀ земледѣ́лцꙋ, нижѐ нꙋ́дѧщаго є҆го̀ и҆мѣ́ѧй, нижѐ под̾ влады́кою сы́й,
8	8
але вона заготовляє влітку хліб свій, збирає під час жнив їжу свою. [Або піди до бджоли і пізнай, яка вона працьовита, яку поважну роботу вона виконує; її труди вживають для здоров’я і царі і простолюдини; улюблена ж вона всіма і славна; хоч силою вона слабка, але мудрістю вшанована.]	гото́витъ въ жа́твꙋ пи́щꙋ и҆ мно́гое въ лѣ́то твори́тъ оу҆гото́ванїе. И҆лѝ и҆дѝ ко пчелѣ̀ и҆ оу҆вѣ́ждь, ко́ль дѣ́лателница є҆́сть, дѣ́ланїе же ко́ль честно́е твори́тъ: є҆ѧ́же трꙋдѡ́въ ца́рїе и҆ прості́и во здра́вїе оу҆потреблѧ́ютъ, люби́ма же є҆́сть всѣ́ми и҆ сла́вна: а҆́ще си́лою и҆ немощна̀ сꙋ́щи, (но) премꙋ́дростїю почте́на произведе́сѧ.
9	9
Доки ти, лінивцю, будеш спати? коли ти встанеш від сну твого?	Доко́лѣ, ѽ, лѣни́ве, лежи́ши; когда́ же ѿ сна̀ воста́неши;
10	10
Трохи поспиш, трохи подрімаєш, трохи, склавши руки, полежиш:	Ма́лѡ оу҆́бѡ спи́ши, ма́лѡ же сѣди́ши, ма́лѡ же дре́млеши, ма́лѡ же ѡ҆б̾е́млеши пє́рси рꙋка́ма:
11	11
і прийде, як перехожий, бідність твоя, і нестаток твій, як розбійник. [Якщо ж будеш не лінивим, то, як джерело, прийдуть жнива твої; убогість же далеко втече від тебе.]	пото́мъ же на́йдетъ тебѣ̀ а҆́ки ѕо́лъ пꙋ́тникъ оу҆бо́жество: скꙋ́дость же а҆́ки благі́й тече́цъ. А҆́ще же не лѣни́въ бꙋ́деши, прїи́детъ ꙗ҆́кѡ и҆сто́чникъ жа́тва твоѧ̀, скꙋ́дость же а҆́ки ѕлы́й тече́цъ (ѿ тебє̀) ѿбѣжи́тъ.
12	12
Людина лукава, людина нечестива ходить з облудними вустами,	Мꙋ́жъ безꙋ́менъ и҆ законопрестꙋ́пный хо́дитъ въ пꙋти̑ не бла̑ги:
13	13
моргає очима своїми, говорить ногами своїми, дає знаки пальцями своїми;	то́й же намиза́етъ ѻ҆́комъ и҆ зна́менїе дае́тъ ного́ю, оу҆чи́тъ же помава́нїемъ пе́рстѡвъ.
14	14
підступність у серці її: вона замишляє зло повсякчас, сіє розбрат.	Развраще́нно же се́рдце кꙋе́тъ ѕла̑ѧ: на всѧ́кое вре́мѧ таковы́й мѧте́жы составлѧ́етъ гра́дꙋ.
15	15
Зате несподівано прийде погибель її, раптом буде розбита — без зцілення.	Сегѡ̀ ра́ди внеза́пꙋ прихо́дитъ є҆мꙋ̀ поги́бель, разсѣче́нїе и҆ сокрꙋше́нїе неисцѣ́льное.
16	16
Ось шість, що ненавидить Господь, навіть сім, що мерзота для душі Його:	Ꙗ҆́кѡ ра́дꙋетсѧ ѡ҆ всѣ́хъ, и҆̀хже ненави́дитъ бг҃ъ, сокрꙋша́етсѧ же за нечистотꙋ̀ дꙋшѝ:
17	17
очі горді, мова неправдива і руки, що проливають кров невинну,	ѻ҆́ко досади́телѧ, ѧ҆зы́къ непра́ведный, рꙋ́цѣ пролива́ющѧ кро́вь првⷣнагѡ,
18	18
серце, яке кує злі задуми, ноги, які швидко біжать до лиходійства,	и҆ се́рдце кꙋю́щее мы̑сли ѕлы̑, и҆ но́зѣ тща́щыѧсѧ ѕло̀ твори́ти потребѧ́тсѧ.
19	19
лжесвідок, який наговорює неправду і сіє розбрат між братами.	Разжиза́етъ лжы̀ свидѣ́тель непра́веденъ и҆ насыла́етъ сꙋды̀ посредѣ̀ бра́тїй.
20	20
Сину мій! зберігай заповідь батька твого і не відкидай наставляння матері твоєї;	Сы́не, хранѝ зако́ны ѻ҆тца̀ твоегѡ̀ и҆ не ѿри́ни наказа̑нїѧ ма́тере твоеѧ̀:
21	21
нав’яжи їх назавжди на серце твоє, обв’яжи ними шию твою.	навѧжи́ же ѧ҆̀ на твою̀ дꙋ́шꙋ прⷭ҇нѡ и҆ ѡ҆бѧжѝ и҆̀хъ ѡ҆ твое́й вы́и.
22	22
Коли ти підеш, вони будуть керувати тобою; коли ляжеш спати, будуть охороняти тебе; коли пробудишся, будуть розмовляти з тобою:	Є҆гда̀ хо́диши, водѝ ю҆̀, и҆ съ тобо́ю да бꙋ́детъ: є҆гда́ же спи́ши, да храни́тъ тѧ̀, да востаю́щꙋ тѝ глаго́летъ съ тобо́ю.
23	23
бо заповідь є світильник, і наставляння — світло, і розсудливі повчання — шлях до життя,	Занѐ свѣти́лникъ за́повѣдь зако́на и҆ свѣ́тъ, и҆ пꙋ́ть жи́зни, и҆ ѡ҆бличе́нїе, и҆ наказа́нїе,
24	24
щоб оберігати тебе від негідної жінки, від улесливої мови чужої.	є҆́же сохрани́ти тѧ̀ ѿ жены̀ мꙋжа́ты и҆ ѿ наважде́нїѧ ѧ҆зы́ка чꙋжда́гѡ.
25	25
Не пожадай краси її в серці твоєму, [нехай не уловленим будеш очима твоїми,] і нехай не захопить вона тебе віями своїми;	Сы́не, да не побѣди́тъ тѧ̀ добро́ты по́хоть, нижѐ оу҆ловле́нъ бꙋ́ди твои́ма ѻ҆чи́ма, нижѐ да совосхи́тишисѧ вѣ́ждами є҆ѧ̀.
26	26
тому що через жінку блудну убожіють до шматка хліба, а заміжня жінка уловлює дорогу душу.	Цѣна́ бо блꙋдни́цы, є҆ли́ка є҆ди́нагѡ хлѣ́ба: жена́ же мꙋже́й честны̑ѧ дꙋ́шы оу҆ловлѧ́етъ.
27	27
Чи може хто взяти собі вогонь у пазуху, щоб не прогорів одяг його?	Ввѧ́жетъ ли кто̀ ѻ҆́гнь въ нѣ̑дра, ри́зъ же (свои́хъ) не сожже́тъ ли;
28	28
Чи може хто ходити по вугіллю, яке горить, щоб не обпекти ніг своїх?	И҆лѝ ходи́ти кто̀ бꙋ́детъ на оу҆́глїехъ ѻ҆́гненныхъ, но́гъ же не сожже́тъ ли;
29	29
Те саме буває і з тим, хто входить до дружини ближнього свого: хто доторкнеться до неї, не залишиться без провини.	Та́кѡ вше́дый къ женѣ̀ мꙋжа́тѣй не без̾ вины̀ бꙋ́детъ, нижѐ всѧ́къ прикаса́йсѧ є҆́й.
30	30
Не дарують злодієві, якщо він краде, щоб наситити душу свою, коли він голодний;	Не ди́вно, а҆́ще кто̀ ꙗ҆́тъ бꙋ́детъ крады́й: кра́детъ бо, да насы́титъ дꙋ́шꙋ свою̀ а҆́лчꙋщꙋю:
31	31
але, будучи упійманим, він заплатить всемеро, віддасть усе майно дому свого.	а҆́ще же ꙗ҆́тъ бꙋ́детъ, возда́стъ седмери́цею, и҆ всѧ̑ и҆мѣ̑нїѧ своѧ̑ да́въ, и҆зба́витъ себѐ.
32	32
Хто ж перелюбствує з жінкою, у того немає розуму; той губить душу свою, хто чинить це:	Прелюбодѣ́й же за скꙋ́дость оу҆ма̀ поги́бель дꙋшѝ свое́й содѣва́етъ,
33	33
побиття і ганьбу знайде він, і нечестя його не згладиться,	болѣ̑зни же и҆ безче́стїе понесе́тъ: поноше́нїе же є҆гѡ̀ не загла́дитсѧ во вѣ́къ:
34	34
тому що ревнощі — лють чоловіка, і не пощадить він у день помсти,	и҆спо́лнена бо ре́вности ꙗ҆́рость мꙋ́жа є҆ѧ̀: не пощади́тъ въ де́нь сꙋда̀,
35	35
не прийме ніякого викупу і не задовольниться, скільки б ти не примножував дари.	не и҆змѣни́тъ ни є҆ди́ною цѣно́ю вражды̀, нижѐ разрѣши́тсѧ мно́гими дармѝ.
Глава 7	Глава́ з҃

1	1
Сину мій! зберігай слова мої і заповіді мої приховай у себе. [Сину мій! шануй Господа, — і зміцнишся, і, крім Нього, не бійся нікого.]	Сы́не, хранѝ моѧ̑ словеса̀, моѧ̑ же за́пѡвѣди скры́й оу҆ себє̀. Сы́не, чтѝ гдⷭ҇а, и҆ оу҆крѣпи́шисѧ: кромѣ́ же є҆гѡ̀ не бо́йсѧ и҆но́гѡ.
2	2
Зберігай заповіді мої і живи, і вчення моє, як зіниця очей твоїх.	Хранѝ моѧ̑ за́пѡвѣди, и҆ поживе́ши, словеса́ же моѧ̑ ꙗ҆́кѡ зѣ̑ницы ѻ҆́чїю:
3	3
Нав’яжи їх на персти твої, напиши їх на скрижалі серця твого.	ѡ҆бложи́ же и҆́ми твоѧ̑ пе́рсты, напиши́ же ѧ҆̀ на скрижа́ли се́рдца твоегѡ̀.
4	4
Скажи мудрості: «ти сестра моя!» і розум назви рідним твоїм,	Нарцы̀ премꙋ́дрость сестрꙋ̀ тебѣ̀ бы́ти, ра́зꙋмъ же зна́емь сотворѝ тебѣ̀,
5	5
щоб вони охороняли тебе від дружини іншого, від чужої, яка пом’якшує слова свої.	да тѧ̀ соблюде́тъ ѿ жены̀ чꙋжді́ѧ и҆ лꙋка́выѧ, а҆́ще тѧ̀ словесы̀ льсти́выми ѡ҆блага́ти на́чнетъ:
6	6
Ось, одного разу дивився я у вікна дому мого, крізь ґрати мої,	ѻ҆ко́нцемъ бо и҆з̾ до́мꙋ своегѡ̀ на пꙋти̑ прини́чꙋщи,
7	7
і побачив серед недосвідчених, помітив між молодими людьми нерозумного юнака,	є҆го́же а҆́ще оу҆́зритъ ѿ безꙋ́мныхъ ча̑дъ ю҆́ношꙋ скꙋдоꙋ́мна,
8	8
який переходив площу біля рогу її і йшов по дорозі до дому її,	проходѧ́щаго ми́мѡ оу҆́гла въ распꙋ́тїихъ до́мꙋ є҆ѧ̀
9	9
у сутінках під вечір дня, у нічній темряві і в мороці.	и҆ глаго́лющаго въ те́мный ве́черъ, є҆гда̀ оу҆покое́нїе бꙋ́детъ нощно́е и҆ мра́чное:
10	10
І ось — назустріч йому жінка, в убранні блудниці, з підступним серцем,	жена́ же срѧ́щетъ є҆го̀, зра́къ и҆мꙋ́щи прелюбодѣ́йничь, ꙗ҆́же твори́тъ ю҆́ныхъ пари́ти сердца́мъ: воскри́лена же є҆́сть и҆ блꙋ́дна,
11	11
галаслива і невгамовна; ноги її не живуть у домі її:	въ домꙋ́ же не почива́ютъ но́зѣ є҆ѧ̀:
12	12
то на вулиці, то на площах, і біля кожного рогу чинить вона кови.	вре́мѧ бо нѣ́кое внѣ̀ глꙋми́тсѧ, вре́мѧ же на распꙋ́тїихъ при всѧ́цѣмъ оу҆́глѣ присѣди́тъ:
13	13
Вона схопила його, цілувала його, і з безсоромним обличчям говорила йому:	пото́мъ є҆́мши лобза́етъ є҆го̀, безстꙋ́днымъ же лице́мъ рече́тъ къ немꙋ̀:
14	14
«мирна жертва у мене: сьогодні я звершила обітниці мої;	же́ртва ми́рна мѝ є҆́сть, дне́сь воздаю̀ ѡ҆бѣ́ты моѧ̑:
15	15
тому і вийшла назустріч тобі, щоб відшукати тебе, і — знайшла тебе;	сегѡ̀ ра́ди и҆зыдо́хъ въ срѣ́тенїе тебѣ̀, жела́ющи лица̀ твоегѡ̀, ѡ҆брѣто́хъ тѧ̀:
16	16
килимами я вбрала постіль мою, різнобарвними тканинами єгипетськими;	простира́лами покры́хъ ѻ҆́дръ мо́й, ковра́ми же сꙋгꙋ́быми постла́хъ, и҆̀же ѿ є҆гѵ́пта,
17	17
спальню мою напахтила смирною, алое і корицею;	шафра́номъ посы́пахъ ло́же моѐ и҆ до́мъ мо́й кори́цею:
18	18
зайди, будемо упиватися ніжностями до ранку, насолодимося любов’ю,	прїидѝ и҆ наслади́мсѧ любвѐ да́же до оу҆́тра, грѧдѝ и҆ повалѧ́емсѧ въ по́хоти:
19	19
тому що чоловіка немає вдома: він вирушив у далеку дорогу;	нѣ́сть бо мꙋ́жа моегѡ̀ въ домꙋ̀, ѿи́де въ пꙋ́ть дале́че,
20	20
гаманець срібла взяв із собою; прийде додому до дня повномісяччя».	дово́лнѡ сребра̀ взѧ̀ съ собо́ю, по мно́гихъ дне́хъ возврати́тсѧ въ до́мъ сво́й.
21	21
Численними ласкавими словами вона звабила його, м’якістю вуст своїх оволоділа ним.	И҆ прельстѝ є҆го̀ мно́гою бесѣ́дою, тене́тами же оу҆сте́нъ (въ блꙋ́дъ) привлечѐ є҆го̀.
22	22
Негайно він пішов за нею, як віл йде на забій, [і як пес — на ланцюг,] і як олень — на постріл,	Ѻ҆́нъ же а҆́бїе послѣ́дова є҆́й ѡ҆б̾юро́дѣвъ, и҆ ꙗ҆́коже во́лъ на заколе́нїе веде́тсѧ, и҆ ꙗ҆́кѡ пе́съ на оу҆́зы,
23	23
доки стріла не простромить печінки його; як пташка кидається в тенета, і не знає, що вони — на погибель її.	и҆лѝ ꙗ҆́кѡ є҆ле́нь оу҆ѧ́звленъ стрѣло́ю въ ꙗ҆́тра: и҆ спѣши́тъ ꙗ҆́кѡ пти́ца въ сѣ́ть, не вѣ́дый, ꙗ҆́кѡ на дꙋ́шꙋ свою̀ тече́тъ.
24	24
Отже, діти, слухайте мене і дослухайтеся до слів моїх.	Нн҃ѣ оу҆̀бо, сы́не, послꙋ́шай менѐ и҆ внима́й глаго́лѡмъ оу҆́стъ мои́хъ,
25	25
Нехай не ухиляється серце твоє на путі її, не блукай по стежках її,	да не оу҆клони́тсѧ въ пꙋти̑ є҆ѧ̀ се́рдце твоѐ,
26	26
тому що багатьох повалила вона пораненими, і багато сильних убиті нею:	и҆ да не прельсти́шисѧ въ стезѧ́хъ є҆ѧ̀: мно́гихъ бо оу҆ѧзви́вши низве́рже, и҆ безчи́сленни сꙋ́ть, и҆̀хже оу҆би́ла є҆́сть:
27	27
дім її — дорога у пекло, яка сходить у внутрішні оселі смерти.	пꙋтїѐ а҆́дѡвы до́мъ є҆ѧ̀, низводѧ́щїи въ сокрѡ́вища смє́ртнаѧ.
Глава 8	Глава́ и҃

1	1
Чи не премудрість взиває? і чи не розум підносить голос свій?	Тѣ́мже ты̀ премꙋ́дрость проповѣ́ждь, да ра́зꙋмъ послꙋ́шаетъ тебѐ.
2	2
Вона стає на підвищених місцях, при шляху, на роздоріжжях;	На высо́кихъ бо крае́хъ є҆́сть, посредѣ́ же сте́зь стои́тъ:
3	3
вона взиває біля воріт при вході в місто, біля входу в двері:	при вратѣ́хъ бо си́льныхъ присѣди́тъ, во вхо́дѣхъ же пое́тсѧ.
4	4
«до вас, люди, взиваю я, і до синів людських голос мій!	Ва́съ, ѽ, человѣ́цы, молю̀, и҆ вдаю̀ мо́й гла́съ сынѡ́мъ человѣ́чєскимъ.
5	5
Навчіться, нерозумні, розсудливости, і дурні — розуму.	Оу҆разꙋмѣ́йте, неѕло́бивїи, кова́рство, ненака́заннїи же, приложи́те се́рдце.
6	6
Слухайте, тому що я буду говорити важливе, і слова вуст моїх — правда;	Послꙋ́шайте менѐ: честна̑ѧ бо рекꙋ̀ и҆ и҆знесꙋ̀ ѿ оу҆сте́нъ пра̑ваѧ.
7	7
бо істину промовить язик мій, і нечестя — мерзота для вуст моїх;	Ꙗ҆́кѡ и҆́стинѣ поꙋчи́тсѧ горта́нь мо́й, мє́рзки же предо мно́ю оу҆стны̀ лжи̑выѧ.
8	8
усі слова вуст моїх справедливі; немає у них підступу і лукавства;	Съ пра́вдою всѝ глаго́лы оу҆́стъ мои́хъ, ничто́же въ ни́хъ стро́потно, нижѐ развраще́нно.
9	9
усі вони ясні для розумного і справедливі для тих, що здобули знання.	Всѧ̑ пра̑ва разꙋмѣва́ющымъ, и҆ пра̑ва ѡ҆брѣта́ющымъ ра́зꙋмъ.
10	10
Прийміть учення моє, а не срібло; краще знання, ніж добірне золото;	Прїими́те наказа́нїе, а҆ не сребро̀, и҆ ра́зꙋмъ па́че зла́та и҆скꙋше́на: и҆збира́йте же вѣ́дѣнїе па́че зла́та чи́ста.
11	11
тому що мудрість краща за перли, і ніщо з бажаного не зрівняється з нею.	Лꙋ́чши бо премꙋ́дрость ка́менїй многоцѣ́нныхъ, всѧ́кое же честно́е недосто́йно є҆ѧ̀ є҆́сть.
12	12
Я, премудрість, живу з розумом і шукаю розсудливого знання.	А҆́зъ премꙋ́дрость всели́хъ совѣ́тъ, и҆ ра́зꙋмъ и҆ смы́слъ а҆́зъ призва́хъ.
13	13
Страх Господній — ненавидіти зло; гордість і зарозумілість і злу путь і підступні вуста я ненавиджу.	Стра́хъ гдⷭ҇ень ненави́дитъ непра́вды, досажде́нїѧ же и҆ горды́ни, и҆ пꙋти̑ лꙋка́выхъ: возненави́дѣхъ же а҆́зъ развращє́нныѧ пꙋти̑ ѕлы́хъ.
14	14
У мене рада і правда; я розум, у мене сила.	Мо́й совѣ́тъ и҆ оу҆твержде́нїе, мо́й ра́зꙋмъ, моѧ́ же крѣ́пость.
15	15
Мною царі царюють і володарі узаконюють правду;	Мно́ю ца́рїе ца́рствꙋютъ, и҆ си́льнїи пи́шꙋтъ пра́вдꙋ:
16	16
мною керуються начальники і вельможі й усі судді землі.	мно́ю вельмѡ́жи велича́ютсѧ, и҆ власти́тилїе мно́ю держа́тъ зе́млю.
17	17
Тих, хто любить мене, я люблю, і ті, що шукають мене, знайдуть мене;	А҆́зъ лю́бѧщыѧ мѧ̀ люблю̀, и҆́щꙋщїи же менѐ ѡ҆брѧ́щꙋтъ блгⷣть.
18	18
багатство і слава у мене, скарб, що не гине, і правда;	Бога́тство и҆ сла́ва моѧ̀ є҆́сть, и҆ стѧжа́нїе мно́гихъ и҆ пра́вда.
19	19
плоди мої кращі за золото, і золото найчистіше, і користи від мене більше, ніж від добірного срібла.	Лꙋ́чше є҆́сть плоди́ти менѐ, па́че зла́та и҆ ка́менїѧ дра́га: мои́ же плоды̀ лꙋ́чше сребра̀ и҆збра́нна.
20	20
Я ходжу шляхом правди, стежками правосуддя,	Въ пꙋте́хъ пра́вды хождꙋ̀ и҆ посредѣ̀ сте́зь ѡ҆правда́нїѧ живꙋ̀,
21	21
щоб доставити тим, хто любить мене, істотне благо, і скарбниці їхні я наповнюю. [Коли я звіщу те, що буває щодня, то не забуду перелічити те, що від віку.]	да раздѣлю̀ лю́бѧщымъ мѧ̀ и҆мѣ́нїе, и҆ сокрѡ́вища и҆́хъ и҆спо́лню благи́хъ. А҆́ще возвѣщꙋ̀ ва́мъ быва̑ющаѧ на всѧ́къ де́нь, помѧнꙋ̀, ꙗ҆̀же ѿ вѣ́ка, и҆счестѝ.
22	22
Господь мав мене початком путі Своєї, раніше творінь Своїх, споконвіку;	Гдⷭ҇ь созда́ мѧ [Є҆вр.: стѧжа́ мѧ.] нача́ло пꙋті́й свои́хъ въ дѣла̀ своѧ̑,
23	23
від віку я помазана, від початку, раніше буття землі.	пре́жде вѣ̑къ ѡ҆снова́ мѧ, въ нача́лѣ, пре́жде не́же зе́млю сотвори́ти,
24	24
Я народилася, коли ще не існували безодні, коли ще не було джерел, повних води.	и҆ пре́жде не́же бє́здны содѣ́лати, пре́жде не́же произы́ти и҆сто́чникѡмъ во́дъ,
25	25
Я народилася раніше, ніж підняті були гори, раніше пагорбів,	пре́жде не́же гора́мъ водрꙋзи́тисѧ, пре́жде же всѣ́хъ холмѡ́въ ражда́етъ мѧ̀.
26	26
коли ще Він не створив ні землі, ні полів, ні початкових порошинок всесвіту.	Гдⷭ҇ь сотворѝ страны̑ и҆ ненаселє́нныѧ, и҆ концы̑ населє́нныѧ поднебе́сныѧ.
27	27
Коли Він готував небеса, я була там. Коли Він проводив кругову лінію по лицю безодні,	Є҆гда̀ гото́вѧше не́бо, съ ни́мъ бѣ́хъ, и҆ є҆гда̀ ѿлꙋча́ше прⷭ҇то́лъ сво́й на вѣ́трѣхъ,
28	28
коли утверджував угорі хмари, коли зміцнював джерела безодні,	и҆ є҆гда̀ крѣ̑пки творѧ́ше вы̑шнїѧ ѡ҆́блаки, и҆ є҆гда̀ твє́рды полага́ше и҆сто́чники поднебе́сныѧ,
29	29
коли давав морю устав, щоб води не переступали меж його, коли покладав основи землі:	и҆ є҆гда̀ полага́ше мо́рю предѣ́лъ є҆гѡ̀, да во́ды не ми́мѡ и҆́дꙋтъ оу҆́стъ є҆гѡ̀, и҆ крѣ̑пка творѧ́ше ѡ҆снова̑нїѧ землѝ, бѣ́хъ при не́мъ оу҆строѧ́ющи.
30	30
тоді я була при Ньому художницею, і була радістю кожного дня, веселячись перед лицем Його в усі часи,	А҆́зъ бѣ́хъ, ѡ҆ не́йже ра́довашесѧ, на всѧ́къ же де́нь веселѧ́хсѧ пред̾ лице́мъ є҆гѡ̀ на всѧ́ко вре́мѧ,
31	31
радіючи на земному колі Його, і радість моя була із синами людськими.	є҆гда̀ веселѧ́шесѧ вселе́ннꙋю соверши́въ, и҆ веселѧ́шесѧ ѡ҆ сынѣ́хъ человѣ́ческихъ.
32	32
Отже, діти, послухайте мене; і блаженні ті, які зберігають путі мої!	Нн҃ѣ оу҆̀бо, сы́не, послꙋ́шай менѐ: и҆ блаже́ни, и҆̀же пꙋти̑ моѧ̑ сохранѧ́тъ.
33	33
Послухайте настанови і будьте мудрі, і не відступайте від них.	Оу҆слы́шите премꙋ́дрость, и҆ оу҆мꙋдри́тесѧ, и҆ не ѿмещи́те.
34	34
Блаженна людина, яка слухає мене, пильнуючи щодня біля воріт моїх і стоячи на сторожі біля дверей моїх!	Блаже́нъ мꙋ́жъ, и҆́же послꙋ́шаетъ менѐ, и҆ человѣ́къ, и҆́же пꙋти̑ моѧ̑ сохрани́тъ, бдѧ́й при мои́хъ две́рехъ прⷭ҇нѡ, соблюда́ѧй пра́ги мои́хъ вхо́дѡвъ:
35	35
тому що, хто знайшов мене, той знайшов життя, і одержить благодать від Господа;	и҆схо́ди бо моѝ и҆схо́ди живота̀, и҆ оу҆готовлѧ́етсѧ хотѣ́нїе ѿ гдⷭ҇а:
36	36
а той, хто грішить проти мене, наносить шкоду душі своїй: усі ненависники мої люблять смерть».	согрѣша́ющїи же въ мѧ̀ нече́ствꙋютъ на своѧ̑ дꙋ́ши, и҆ ненави́дѧщїи мѧ̀ лю́бѧтъ сме́рть.
Глава 9	Глава́ ѳ҃

1	1
Премудрість збудувала собі дім, витесала сім стовпів його,	Премꙋ́дрость созда̀ себѣ̀ до́мъ и҆ оу҆твердѝ столпѡ́въ се́дмь:
2	2
заколола жертву, розбавила вино своє і приготувала в себе трапезу;	закла̀ своѧ̑ же́ртвєннаѧ, и҆ растворѝ въ ча́ши свое́й вїно̀, и҆ оу҆гото́ва свою̀ трапе́зꙋ:
3	3
послала слуг своїх проголосити з височин міських:	посла̀ своѧ̑ рабы̑, созыва́ющи съ высо́кимъ проповѣ́данїемъ на ча́шꙋ, глаго́лющи:
4	4
«хто нерозумний, звернися сюди!» І бідним на розум вона сказала:	и҆́же є҆́сть безꙋ́менъ, да оу҆клони́тсѧ ко мнѣ̀.
5	5
«йдіть, їжте хліб мій і пийте вино, мною розчинене;	И҆ тре́бꙋющымъ оу҆ма̀ речѐ: прїиди́те, ꙗ҆ди́те мо́й хлѣ́бъ и҆ пі́йте вїно̀, є҆́же раствори́хъ ва́мъ:
6	6
залиште нерозумне, і живіть, і ходіть шляхом розуму».	ѡ҆ста́вите безꙋ́мїе и҆ жи́ви бꙋ́дете, да во вѣ́ки воцарите́сѧ: и҆ взыщи́те ра́зꙋма, да поживетѐ и҆ и҆спра́вите ра́зꙋмъ въ вѣ́дѣнїи.
7	7
Той, хто повчає кощунника, наживе собі неславу, і той, хто викриває нечестивого — пляму собі.	Наказꙋ́ѧй ѕлы̑ѧ прїи́метъ себѣ̀ безче́стїе, ѡ҆блича́ѧй же нечести́ваго поро́чна сотвори́тъ себѐ (*ѡ҆бличє́нїѧ бо нечести́вомꙋ ра̑ны є҆мꙋ̀).
8	8
Не викривай кощунника, щоб він не зненавидів тебе; викривай мудрого, і він полюбить тебе;	Не ѡ҆блича́й ѕлы́хъ, да не возненави́дѧтъ тебѐ: ѡ҆блича́й премꙋ́дра, и҆ возлю́битъ тѧ̀.
9	9
дай наставляння мудрому, і він буде ще мудрішим; навчи правдивого, і він примножить знання.	Да́ждь премꙋ́дромꙋ винꙋ̀, и҆ премꙋ́дрѣйшїй бꙋ́детъ: сказꙋ́й првⷣномꙋ, и҆ приложи́тъ прїима́ти.
10	10
Початок мудрости — страх Господній, і пізнання Святого — розум;	Нача́ло премꙋ́дрости стра́хъ гдⷭ҇ень, и҆ совѣ́тъ ст҃ы́хъ ра́зꙋмъ: разꙋмѣ́ти бо зако́нъ, по́мысла є҆́сть блага́гѡ.
11	11
тому що через мене примножаться дні твої, і додадуться тобі роки життя.	Си́мъ бо ѡ҆́бразомъ мно́гое поживе́ши вре́мѧ, и҆ приложа́тсѧ тебѣ̀ лѣ̑та живота̀ твоегѡ̀.
12	12
[Сину мій!] якщо ти мудрий, то мудрий для себе [і для ближніх твоїх]; і якщо буйний, то один потерпиш. [Хто утверджується на неправді, той пасе вітер, той ганяється за птахами летючими: бо він залишив путі свого виноградника і блукає стежками поля свого; проходить через безводну пустелю і землю, приречену на спрагу; збирає руками безплідне.]	Сы́не, а҆́ще премꙋ́дръ бꙋ́деши, себѣ̀ премꙋ́дръ бꙋ́деши и҆ и҆́скрєннимъ твои̑мъ: а҆́ще же ѕо́лъ бꙋ́деши, є҆ди́нъ почерпне́ши ѕла̑ѧ. Сы́нъ нака́занъ премꙋ́дръ бꙋ́детъ, безꙋ́мный же слꙋго́ю оу҆потреби́тсѧ. И҆́же оу҆твержда́етсѧ на лжа́хъ, се́й пасе́тъ вѣ́тры, то́й же пожене́тъ пти̑цы парѧ́щыѧ: ѡ҆ста́ви бо пꙋти̑ своегѡ̀ вїногра́да, въ стезѧ́хъ же своегѡ̀ земледѣ́ланїѧ заблꙋдѝ, прохо́дитъ же сквозѣ̀ пꙋсты́ню безво́днꙋю и҆ зе́млю ѡ҆предѣле́ннꙋю въ жа́ждѣхъ, собира́етъ же рꙋка́ма непло́дїе.
13	13
Жінка безрозсудна, галаслива, нерозумна, яка нічого не знає,	Жена̀ безꙋ́мнаѧ и҆ проде́рзаѧ скꙋдна̀ хлѣ́бомъ быва́етъ, ꙗ҆́же не вѣ́сть стыдѣ́нїѧ,
14	14
сідає біля дверей дому свого на стільці, на підвищених місцях міста,	сѣ́де при две́рехъ до́мꙋ своегѡ̀, на столцѣ̀ ꙗ҆́вѣ на сто́гнахъ,
15	15
щоб кликати тих, що проходять дорогою, йдуть прямо своїми шляхами:	призыва́ющаѧ мимоходѧ́щихъ и҆ и҆справлѧ́ющихъ пꙋти̑ своѧ̑:
16	16
«хто нерозумний, звернися сюди!» і бідному розумом сказала вона:	и҆́же є҆́сть ѿ ва́съ безꙋ́мнѣйшїй, да оу҆клони́тсѧ ко мнѣ̀: и҆ лишє́ннымъ ра́зꙋма повелѣва́ю, глаго́лющи:
17	17
«води вкрадені солодкі, і прихований хліб приємний».	хлѣ́бѡмъ сокровє́ннымъ въ сла́дость прикосни́тесѧ и҆ во́дꙋ татьбы̀ сла́дкꙋю пі́йте.
18	18
І він не знає, що мерці там, і що у глибині пекла закликані нею. [Але ти відскоч, не барися на місці, не зупиняй погляду твого на ній; бо таким чином ти пройдеш воду чужу. Від води чужої віддаляйся, і з джерела чужого не пий, щоб пожити довгий час, і щоб додалися тобі літа життя.]	Ѻ҆́нъ же не вѣ́сть, ꙗ҆́кѡ земноро́днїи оу҆ неѧ̀ погиба́ютъ и҆ во днѣ̀ а҆́да ѡ҆брѣта́ютсѧ. Но ѿскочѝ, не заме́дли на мѣ́стѣ є҆ѧ̀, нижѐ наста́ви ѻ҆́ка своегѡ̀ къ не́й: та́кѡ бо про́йдеши во́дꙋ чꙋждꙋ́ю и҆ пре́йдеши рѣкꙋ̀ чꙋждꙋ́ю: ѿ воды́ же чꙋжді́ѧ ѡ҆ша́йсѧ и҆ ѿ и҆сто́чника чꙋжда́гѡ не пі́й, да мно́гое вре́мѧ поживе́ши, и҆ приложа́тсѧ тебѣ̀ лѣ̑та живота̀.
Глава 10	Глава́ і҃

1	1
Притчі Соломона. Син мудрий радує батька, а син нерозумний — засмучення для його матері.	Сы́нъ премꙋ́дръ весели́тъ ѻ҆тца̀, сы́нъ же безꙋ́менъ печа́ль ма́тери.
2	2
Не приносять користи скарби неправедні, правда ж рятує від смерти.	Не по́льзꙋютъ сокрѡ́вища беззако́нныхъ, пра́вда же и҆зба́витъ ѿ сме́рти.
3	3
Не допустить Господь терпіти голод душі праведного, надбання ж нечестивих вивергне.	Не оу҆бїе́тъ гла́домъ гдⷭ҇ь дꙋ́шꙋ првⷣнꙋю, живо́тъ же нечести́выхъ низврати́тъ.
4	4
Лінива рука робить бідним, а рука старанна збагачує.	Нищета̀ мꙋ́жа смирѧ́етъ: рꙋ́цѣ же мꙋ́жественныхъ ѡ҆богаща́ютсѧ.
5	5
Хто збирає влітку — син розумний, а хто спить під час жнив — син безпутний.	Сы́нъ нака́занъ премꙋ́дръ бꙋ́детъ, безꙋ́мный же слꙋго́ю оу҆потреби́тсѧ: спасе́тсѧ ѿ зно́ѧ сы́нъ разꙋ́мный, вѣтротлѣ́ненъ же быва́етъ на жа́твѣ сы́нъ беззако́нный.
6	6
Благословення — на голові праведника, вуста ж беззаконних загородить насильство.	Блгⷭ҇ве́нїе гдⷭ҇не на главѣ̀ првⷣнагѡ: оу҆ста́ же нечести́выхъ покры́етъ пла́чь безвре́менный.
7	7
Пам’ять праведника буде благословенна, а ім’я нечестивих мерзотним.	Па́мѧть првⷣныхъ съ похвала́ми: и҆́мѧ же нечести́выхъ оу҆гаса́етъ.
8	8
Мудрий серцем приймає заповіді, а нерозумний устами спотикнеться.	Премꙋ́дръ се́рдцемъ прїи́метъ за́пѡвѣди: непокрове́нный же оу҆стна́ма ѡ҆строптѣва́ѧ запне́тсѧ.
9	9
Хто ходить у непорочності, той ходить безпечно; а хто спотворює путі свої, той буде покараний.	И҆́же хо́дитъ про́стѡ, хо́дитъ надѣ́ѧсѧ: развраща́ѧ же пꙋти̑ своѧ̑, позна́нъ бꙋ́детъ.
10	10
Хто мигає очима, той викликає досаду, а нерозумний устами спотикнеться.	Намиза́ѧй ѻ҆́комъ съ ле́стїю собира́етъ мꙋжє́мъ печа̑ли: ѡ҆блича́ѧй же со дерзнове́нїемъ миротвори́тъ.
11	11
Вуста праведника — джерело життя, вуста ж беззаконних загородить насильство.	И҆сто́чникъ жи́зни въ рꙋцѣ̀ првⷣнагѡ: оу҆ста́ же нечести́вагѡ покры́етъ па́гꙋба.
12	12
Ненависть збуджує розбрати, але любов покриває всі гріхи.	Не́нависть воздвиза́етъ ра́спрю: всѣ́хъ же нелюбопри́телныхъ покрыва́етъ любо́вь.
13	13
У вустах розумного знаходиться мудрість, але на тілі нерозумного — різка.	И҆́же ѿ оу҆сте́нъ произно́ситъ премꙋ́дрость, жезло́мъ бїе́тъ мꙋ́жа безсерде́чна.
14	14
Мудрі зберігають знання, але вуста нерозумного — близька загибель.	Премꙋ́дрїи скры́ютъ чꙋ́вство, оу҆ста́ же проде́рзагѡ приближа́ютсѧ сокрꙋше́нїю.
15	15
Майно багатого — міцне місто його, біда для бідних — убогість їх.	Стѧжа́нїе бога́тыхъ гра́дъ тве́рдъ, сокрꙋше́нїе же нечести́выхъ нищета̀.
16	16
Труди праведного — до життя, успіх нечестивого — до гріха.	Дѣла̀ првⷣныхъ живо́тъ творѧ́тъ, пло́дове же нечести́выхъ грѣхѝ.
17	17
Хто зберігає настановлення, той на путі до життя; а той, хто відкидає викривання, — блукає.	Пꙋти̑ жи́зни храни́тъ наказа́нїе: наказа́нїемъ же не ѡ҆бличе́ный заблꙋжда́етъ.
18	18
Хто приховує ненависть, у того вуста неправдиві; і хто розголошує наклепи, той нерозумний.	Покрыва́ютъ враждꙋ̀ оу҆стнѣ̀ пра̑выѧ: и҆зносѧ́щїи же оу҆кори́знꙋ безꙋ́мнѣйшїи сꙋ́ть.
19	19
При багатослів’ї не минути гріха, а той, хто стримує вуста свої, — розумний.	Ѿ многосло́вїѧ не и҆збѣжи́ши грѣха̀: щадѧ́ же оу҆стнѣ̀, разꙋ́менъ бꙋ́деши.
20	20
Добірне срібло — язик праведного, серце ж нечестивих — нікчемність.	Сребро̀ разжже́ное ѧ҆зы́къ првⷣнагѡ: се́рдце же нечести́вагѡ и҆сче́знетъ.
21	21
Уста праведного пасуть багатьох, а нерозумні помирають від нестачі розуму.	Оу҆стнѣ̀ првⷣныхъ вѣ́дѧтъ высѡ́каѧ: безꙋ́мнїи же въ скꙋ́дости скончава́ютсѧ.
22	22
Благословення Господнє — воно збагачує і печалі з собою не приносить.	Блгⷭ҇ве́нїе гдⷭ҇не на главѣ̀ првⷣнагѡ, сїѐ ѡ҆богаща́етъ, и҆ не и҆́мать приложи́тисѧ є҆мꙋ̀ печа́ль въ се́рдцы.
23	23
Для нерозумного злочинне діяння ніби забава, а людині розумній властива мудрість.	Смѣ́хомъ безꙋ́мный твори́тъ ѕла̑ѧ: премꙋ́дрость же мꙋ́жеви ражда́етъ ра́зꙋмъ.
24	24
Чого страшиться нечестивий, те й осягне його, а бажання праведників виконається.	Въ поги́бели нечести́вый ѡ҆бно́ситсѧ: жела́нїе же првⷣнагѡ прїѧ́тно.
25	25
Як проноситься вихор, так немає більше нечестивого; а праведник — на вічній основі.	Преходѧ́щей бꙋ́ри, нечести́вый и҆счеза́етъ, првⷣный же оу҆клони́всѧ спаса́етсѧ во вѣ́ки.
26	26
Що оцет для зубів і дим для очей, те лінивий для тих, хто посилає його.	Ꙗ҆́коже гро́здїе зеле́ное вре́дъ зꙋбѡ́мъ и҆ ды́мъ ѻ҆чи́ма, та́кѡ законопрестꙋпле́нїе творѧ́щымъ є҆̀.
27	27
Страх Господній додає днів, літа ж нечестивих скоротяться.	Стра́хъ гдⷭ҇ень прилага́етъ дни̑: лѣ̑та же нечести́выхъ оу҆ма́лѧтсѧ.
28	28
Очікування праведників — радість, а надія нечестивих загине.	Пребыва́етъ съ првⷣными весе́лїе, оу҆пова́нїе же нечести́выхъ погиба́етъ.
29	29
Путь Господня — твердиня для непорочного і страх для тих, що чинять беззаконня.	Оу҆твержде́нїе прпⷣбномꙋ стра́хъ гдⷭ҇ень, сокрꙋше́нїе же творѧ́щымъ ѕла̑ѧ.
30	30
Праведник повіки не завагається, нечестиві ж не будуть жити на землі.	Првⷣникъ во вѣ́ки не поколе́блетсѧ: нечести́вїи же не населѧ́тъ землѝ.
31	31
Вуста праведника виточують мудрість, а язик зловредний відсічеться.	Оу҆ста̀ првⷣнагѡ ка́плютъ премꙋ́дрость, ѧ҆зы́къ же непра́веднагѡ поги́бнетъ:
32	32
Вуста праведного знають благоприємне, а вуста нечестивих — розбещене.	оу҆стнѣ̀ мꙋже́й првⷣныхъ ка́плютъ бл҃года̑ти, оу҆ста́ же нечести́выхъ развраща́ютсѧ.
Глава 11	Глава́ а҃і

1	1
Невірні терези — мерзота перед Господом, але правильна вага угодна Йому.	Мѣ̑рила льсти̑ваѧ ме́рзость пред̾ гдⷭ҇емъ, вѣ́съ же првⷣный прїѧ́тенъ є҆мꙋ̀.
2	2
Прийде гордість, прийде і посоромлення; але зі смиренними — мудрість. [Праведник, помираючи, залишає жаль; але несподівана і радісна буває погибель нечестивих.]	И҆дѣ́же а҆́ще вни́детъ досажде́нїе, та́мѡ и҆ безче́стїе: оу҆ста́ же смире́нныхъ поꙋча́ютсѧ премꙋ́дрости.
3	3
Непорочність прямодушних буде керувати ними, а лукавство підступних погубить їх.	Оу҆мира́ѧй првⷣникъ ѡ҆ста́ви раска́ѧнїе, оу҆до́бна же быва́етъ и҆ посмѣѧ́телна нечести́выхъ поги́бель.
4	4
Не допоможе багатство у день гніву, правда ж урятує від смерти.	Соверше́нство пра́выхъ наста́витъ и҆̀хъ, и҆ поползнове́нїе ѿрица́ющихсѧ плѣни́тъ и҆̀хъ. Не оу҆по́льзꙋютъ и҆мѣ̑нїѧ въ де́нь ꙗ҆́рости: пра́вда же и҆зба́витъ ѿ сме́рти.
5	5
Правда непорочного рівняє путь його, а нечестивий упаде від нечестя свого.	Пра́вда непоро́чнагѡ и҆справлѧ́етъ пꙋти̑, нече́стїе же впада́етъ въ непра́вдꙋ.
6	6
Правда прямодушних спасе їх, а беззаконники будуть уловлені беззаконням своїм.	Пра́вда мꙋже́й пра́выхъ и҆зба́витъ и҆̀хъ, безсовѣ́тїемъ же оу҆ловлѧ́ютсѧ беззако́ннїи.
7	7
Зі смертю чоловіка нечестивого зникає надія, і чекання беззаконних гине.	Сконча́вшꙋсѧ мꙋ́жꙋ првⷣнꙋ, не поги́бнетъ наде́жда: похвала́ же нечести́выхъ поги́бнетъ.
8	8
Праведник спасається від біди, а замість нього потрапляє у неї нечестивий.	Првⷣный ѿ ло́ва оу҆бѣ́гнетъ, въ негѡ́же мѣ́сто предае́тсѧ нечести́вый.
9	9
Устами лицемір губить ближнього свого, а праведники прозорливістю спасаються.	Во оу҆стѣ́хъ нечести́выхъ сѣ́ть гра́жданѡмъ, чꙋ́вство же првⷣныхъ благопоспѣ́шно.
10	10
При благоденстві праведників веселиться місто, і при погибелі нечестивих буває торжество.	Во бл҃ги́хъ првⷣныхъ и҆спра́витсѧ гра́дъ, и҆ въ поги́бели нечести́выхъ ра́дованїе.
11	11
Благословенням праведних звеличується місто, а вустами нечестивих руйнується.	Въ блгⷭ҇ве́нїи пра́выхъ возвы́ситсѧ гра́дъ, оу҆сты̑ же нечести́выхъ раскопа́етсѧ.
12	12
Бідний на розум висловлює презирство до ближнього свого; але розумна людина мовчить.	Рꙋга́етсѧ гра́жданѡмъ лише́нный ра́зꙋма, мꙋ́жъ же мꙋ́дръ безмо́лвїе во́дитъ.
13	13
Хто ходить як пліткар, той відкриває таємницю; але вірна людина таїть справу.	Мꙋ́жъ двоѧзы́ченъ ѿкрыва́етъ совѣ́ты въ со́нмищи, вѣ́рный же дꙋ́хомъ таи́тъ ве́щы.
14	14
При нестачі піклування падає народ, а при багатьох радниках благоденствує.	И҆̀мже и҆ нѣ́сть оу҆правле́нїѧ, па́даютъ а҆́ки ли́ствїе, спасе́нїе же є҆́сть во мно́зѣ совѣ́тѣ.
15	15
Зло заподіює собі той, хто дає запоруку за стороннього; а хто ненавидить запоруку, той безпечний.	Лꙋка́вый ѕлодѣ́йствꙋетъ, є҆гда̀ сочетава́етсѧ съ првⷣнымъ, ненави́дитъ же гла́са оу҆твержде́нїѧ.
16	16
Доброзвичайна дружина здобуває славу [чоловіку, а дружина, що ненавидить правду, є верх нечестя. Лінивці бувають убогі], а працелюбні, здобувають багатство.	Жена̀ благода́тна возно́ситъ мꙋ́жꙋ сла́вꙋ: престо́лъ же безче́стїѧ жена̀ ненави́дѧщаѧ пра́вды. Бога́тства лѣни́вїи скꙋ́дни быва́ютъ, крѣ́пцыи же оу҆твержда́ютсѧ бога́тствомъ.
17	17
Чоловік милосердий благодіє душі своїй, а жорстокосердий руйнує плоть свою.	Дꙋшѝ свое́й благотвори́тъ мꙋ́жъ ми́лостивый, погꙋблѧ́етъ же тѣ́ло своѐ неми́лостивый.
18	18
Нечестивий робить справу ненадійну, а тому, хто сіє правду, — нагорода певна.	Нечести́вый твори́тъ дѣла̀ непра́вєднаѧ: сѣ́мѧ же првⷣныхъ мзда̀ и҆́стины.
19	19
Праведність веде до життя, а той, хто прагне до зла, прагне смерти своєї.	Сы́нъ првⷣный ражда́етсѧ въ живо́тъ: гоне́нїе же нечести́вагѡ въ сме́рть.
20	20
Мерзота перед Господом — підступні серцем; але благоугодні Йому непорочні в путі.	Ме́рзость гдⷭ҇еви пꙋтїѐ развраще́нни, прїѧ́тни же є҆мꙋ̀ всѝ непоро́чнїи въ пꙋте́хъ свои́хъ.
21	21
Можна ручитися, що порочний не залишиться непокараним; сім’я ж праведних спасеться.	Въ рꙋ́кꙋ рꙋ́цѣ вложи́въ непра́веднѡ, не без̾ мꙋ́ки бꙋ́детъ ѕлы́хъ: сѣ́ѧй же пра́вдꙋ прїи́метъ мздꙋ̀ вѣ́рнꙋ.
22	22
Що золоте кільце в носі у свині, те жінка красива і — нерозсудлива.	Ꙗ҆́коже оу҆серѧ́зь златы́й въ но́здрехъ свинїѝ, та́кѡ женѣ̀ ѕлоꙋ́мнѣй лѣ́пота.
23	23
Бажання праведних є одне добро, очікування нечестивих — гнів.	Жела́нїе првⷣныхъ всѐ благо́е, наде́жда же нечести́выхъ поги́бнетъ.
24	24
Хтось сипле щедро, і йому ще додається; а інший надміру ощадливий, і однак же убожіє.	Сꙋ́ть, и҆̀же своѧ̑ сѣ́юще, мнѡ́жайшаѧ творѧ́тъ: сꙋ́ть же и҆ собира́юще чꙋжда̑ѧ, оу҆малѧ́ютсѧ.
25	25
Благодійна душа буде насичена, і хто напуває інших, той і сам напоєний буде.	Дꙋша̀ блгⷭ҇ве́нна всѧ́каѧ проста́ѧ: мꙋ́жъ ꙗ҆́рый неблагоѡбра́зенъ.
26	26
Хто утримує в себе хліб, того кляне народ; а на голові того, хто продає, — благословення.	Оу҆держава́ѧй пшени́цꙋ ѡ҆ста́витъ ю҆̀ ꙗ҆зы́кѡмъ: продаѧ́й пшени́цꙋ скꙋ́пѡ, ѿ наро́да про́клѧтъ, блгⷭ҇ве́нїе же гдⷭ҇не на главѣ̀ подава́ющагѡ.
27	27
Хто прагне добра, той шукає благовоління; а хто шукає зла, до того воно і приходить.	Творѧ́й блага̑ѧ и҆́щетъ блгⷣти добры̀: и҆́щꙋщаго же ѕла̑ѧ пости́гнꙋтъ є҆го̀.
28	28
Той, хто надіється на багатство своє, упаде; а праведники, як лист, будуть зеленіти.	Надѣ́ѧйсѧ на бога́тство своѐ, се́й паде́тъ: застꙋпа́ѧй же првⷣныхъ, то́й возсїѧ́етъ.
29	29
Той, хто розладнує дім свій, отримає у наділ вітер, і нерозумний буде рабом мудрого серцем.	Не сматрѧ́ѧй своегѡ̀ до́мꙋ наслѣ́дитъ вѣ́тры: порабо́таетъ же безꙋ́мный разꙋ́мномꙋ.
30	30
Плід праведника — древо життя; і мудрий привертає душі.	Ѿ плода̀ пра́вды дре́во жи́зни прозѧба́етъ: ѿе́млютсѧ же безвре́меннѡ дꙋ́ши беззако́нныхъ.
31	31
Так праведнику воздається на землі, тим більше нечестивому і грішному.	А҆́ще првⷣный є҆два̀ спаса́етсѧ, нечести́вый же и҆ грѣ́шный гдѣ̀ ꙗ҆ви́тсѧ;
Глава 12	Глава́ в҃і

1	1
Хто любить настанови, той любить знання; а хто ненавидить викриття, той невіглас.	Любѧ́й наказа́нїе лю́битъ чꙋ́вство: ненави́дѧй же ѡ҆бличе́нїѧ безꙋ́менъ.
2	2
Добрий здобуває благовоління від Господа; а людину підступну Він засудить.	Лꙋ́чше ѡ҆брѣты́й блгⷣть ѿ гдⷭ҇а бг҃а: мꙋ́жъ же законопрестꙋ́пенъ премолча́нъ бꙋ́детъ.
3	3
Не утвердить себе людина беззаконням; корінь же праведників нерухомий.	Не и҆спра́витсѧ человѣ́къ ѿ беззако́ннагѡ: корє́нїѧ же првⷣныхъ не ѿи́мꙋтсѧ.
4	4
Доброчесна дружина — вінець для чоловіка свого; а ганебна — як гниль у кістках його.	Жена̀ мꙋ́жественнаѧ вѣне́цъ мꙋ́жꙋ своемꙋ̀: ꙗ҆́коже въ дре́вѣ че́рвь, та́кѡ мꙋ́жа погꙋблѧ́етъ жена̀ ѕлотво́рнаѧ.
5	5
Помисли праведних — правда, а задуми нечестивих — підступність.	Мы̑сли првⷣныхъ сꙋдбы̑: оу҆правлѧ́ютъ же нечести́вїи лє́сти.
6	6
Промови нечестивих — засідка для пролиття крови, вуста ж праведних спасають їх.	Словеса̀ нечести́выхъ льсти̑ва въ кро́вь, оу҆ста́ же пра́выхъ и҆зба́вѧтъ и҆̀хъ.
7	7
Торкнеться нечестивих нещастя — і немає їх, а дім праведних стоїть.	А҆́може ѡ҆брати́тсѧ нечести́вый, и҆счеза́етъ: хра̑мины же првⷣныхъ пребыва́ютъ.
8	8
Хвалять людину за мірою розуму її, а розбещений серцем буде у презирстві.	Оу҆ста̀ разꙋ́мнагѡ хвали̑ма быва́ютъ ѿ мꙋ́жа: слабосе́рдъ же порꙋга́емь быва́етъ.
9	9
Краще простий, але який працює на себе, ніж той, хто видає себе за знатного, але має потребу у хлібі.	Лꙋ́чше мꙋ́жъ въ безче́стїи рабо́таѧй себѣ̀, не́жели че́сть себѣ̀ ѡ҆бложи́въ и҆ лиша́ѧйсѧ хлѣ́ба.
10	10
Праведний турбується і про життя худоби своєї, серце ж нечестивих жорстоке.	Првⷣникъ ми́лꙋетъ дꙋ́шы скотѡ́въ свои́хъ: оу҆трѡ́бы же нечести́выхъ неми́лѡстивны.
11	11
Хто обробляє землю свою, той буде насичуватися хлібом; а хто йде слідом за тими, що марно гають час, той недоумкуватий. [Хто знаходить задоволення у гаянні часу за вином, той у своєму домі залишить безславність.]	Дѣ́лаѧй свою̀ зе́млю и҆спо́лнитсѧ хлѣ́бѡвъ: гонѧ́щїи же сꙋ́єтнаѧ лише́ни ра́зꙋма. И҆́же є҆́сть сла́достенъ въ ві́ннѣмъ пребыва́нїи, во свои́хъ тверды́нехъ ѡ҆ста́витъ безче́стїе.
12	12
Нечестивий бажає уловити в сіті зла; але корінь праведних твердий.	Жела̑нїѧ нечести́выхъ ѕла̑: коре́нїе же бл҃гочести́выхъ въ тве́рдостехъ.
13	13
Нечестивий уловлюється гріхами вуст своїх; але праведник вийде з біди. [Той, хто дивиться лагідно, помилуваний буде, а той, хто зустрічається у воротах, заважає іншим.]	За грѣ́хъ оу҆сте́нъ впа́даетъ въ сѣ̑ти грѣ́шникъ: и҆збѣга́етъ же ѿ ни́хъ првⷣникъ. Сматрѧ́ѧй кро́ткѡ поми́лованъ бꙋ́детъ, а҆ срѣта́ѧй во вратѣ́хъ ѡ҆скорби́тъ дꙋ́шы.
14	14
Від плоду вуст своїх людина насичується добром, і нагорода людині — за ділами рук її.	Ѿ плодѡ́въ оу҆́стъ дꙋша̀ мꙋ́жа напо́лнитсѧ бл҃ги́хъ, воздаѧ́нїе же оу҆сте́нъ є҆гѡ̀ возда́стсѧ є҆мꙋ̀.
15	15
Шлях нерозумного прямий у його очах; але хто слухає поради, той мудрий.	Пꙋтїѐ безꙋ́мныхъ пра́ви пред̾ ни́ми: послꙋ́шаетъ совѣ́тѡвъ мꙋ́дрый.
16	16
У нерозумного відразу ж виявиться гнів його, а розсудливий ховає образу.	Безꙋ́мный а҆́бїе и҆сповѣ́сть гнѣ́въ сво́й: кры́етъ же своѐ безче́стїе хи́трый.
17	17
Хто говорить те, що знає, той говорить правду; а у свідка неправдивого — омана.	Ꙗ҆вле́ннꙋю вѣ́рꙋ возвѣща́етъ првⷣный: свидѣ́тель же непра́ведныхъ льсти́въ.
18	18
Якийсь пустослів уражає наче мечем, а язик мудрих — лікує.	Сꙋ́ть, и҆̀же глаго́люще оу҆ѧзвлѧ́ютъ а҆́ки мечи̑: ѧ҆зы́цы же премꙋ́дрыхъ и҆сцѣлѧ́ютъ.
19	19
Вуста правдиві вічно перебувають, а неправдивий язик — тільки на мить.	Оу҆стнѣ̀ и҆́стинны и҆справлѧ́ютъ свидѣ́телство: свидѣ́тель же ско́ръ ѧ҆зы́къ и҆́мать непра́веденъ.
20	20
Підступність — у серці зловмисників, радість — у миротворців.	Ле́сть въ се́рдцы кꙋю́щагѡ ѕла̑ѧ: хотѧ́щїи же ми́ра возвеселѧ́тсѧ.
21	21
Не станеться з праведником ніякого зла, нечестиві ж будуть сповнені злом.	Ничто́же непра́ведное оу҆го́дно є҆́сть првⷣномꙋ: нечести́вїи же и҆спо́лнѧтсѧ ѕлы́хъ.
22	22
Мерзота перед Господом — вуста неправдиві, а ті, що говорять істину, благоугодні Йому.	Ме́рзость гдⷭ҇еви оу҆стнѣ̀ лжи̑вы: творѧ́й же вѣ́рнѡ прїѧ́тенъ є҆мꙋ̀.
23	23
Чоловік розсудливий приховує знання, а серце нерозумних висловлює глупоту.	Мꙋ́жъ разꙋми́вый престо́лъ чꙋ́вствїѧ: се́рдце же безꙋ́мныхъ срѧ́щетъ клѧ̑твы.
24	24
Рука старанних буде панувати, а лінива буде під даниною.	Рꙋка̀ и҆збра́нныхъ ѡ҆держи́тъ оу҆до́бь: льсти́вїи же бꙋ́дꙋтъ во плѣне́нїи.
25	25
Туга на серці людини придушує її, а добре слово звеселяє його.	Стра́шное сло́во се́рдце мꙋ́жа првⷣна смꙋща́етъ, вѣ́сть же бл҃га́ѧ весели́тъ є҆го̀.
26	26
Праведник указує ближньому своєму путь, а путь нечестивих вводить їх в оману.	Разꙋми́въ првⷣникъ себѣ̀ дрꙋ́гъ бꙋ́детъ: мы̑сли же нечести́выхъ некрѡ́тки: согрѣша́ющихъ пости́гнꙋтъ ѕла̑ѧ, пꙋ́ть же нечести́выхъ прельсти́тъ ѧ҆̀.
27	27
Лінивий не смажить своєї дичини; а майно людини старанної дорогоцінне.	Не оу҆лꙋчи́тъ льсти́вый лови́твы: стѧжа́нїе же честно́е мꙋ́жъ чи́стый.
28	28
На путі правди — життя, і на стежці її немає смерти.	Въ пꙋте́хъ пра́вды живо́тъ, пꙋтїе́ же ѕлопо́мнѧщихъ въ сме́рть.
Глава 13	Глава́ г҃і

1	1
Мудрий син слухає настанови батька, а буйний не слухає викриття.	Сы́нъ бл҃горазꙋ́мный послꙋшли́въ ѻ҆тцꙋ̀, сы́нъ же непокорли́вый въ поги́бель.
2	2
Від плоду вуст своїх людина споживе добро, душа ж законопорушників — зло.	Ѿ плодѡ́въ пра́вды снѣ́сть бл҃гі́й: дꙋ́шы же беззако́нныхъ погиба́ютъ безвре́меннѡ.
3	3
Хто зберігає вуста свої, той береже душу свою; а хто широко розкриває свій рот, тому біда.	И҆́же храни́тъ своѧ̑ оу҆ста̀, соблюда́етъ свою̀ дꙋ́шꙋ: проде́рзивый же оу҆стна́ма оу҆страши́тъ себѐ.
4	4
Душа лінивого бажає, але марно; а душа старанних насититься.	Въ по́хотехъ є҆́сть всѧ́къ пра́здный: рꙋ́ки же мꙋ́жественныхъ въ прилѣжа́нїи.
5	5
Праведник ненавидить неправдиве слово, а нечестивий осоромлює і нечестить себе.	Словесѐ непра́ведна ненави́дитъ првⷣникъ: нечести́вый же стыди́тсѧ и҆ не воз̾имѣ́тъ дерзнове́нїѧ.
6	6
Правда зберігає непорочного в путі, а нечестя губить грішника.	Пра́вда храни́тъ неѕлѡ́бивыѧ: нечести̑выѧ же ѕлы̑ твори́тъ грѣ́хъ.
7	7
Хтось видає себе за багатого, а в нього нічого нема; інший видає себе за бідного, а в нього багатства багато.	Сꙋ́ть богатѧ́ще себѐ, ничесѡ́же и҆мꙋ́ще: и҆ сꙋ́ть смирѧ́ющесѧ во мно́зѣ бога́тствѣ.
8	8
Багатством своїм людина викуповує життя своє, а бідний і погрози не чує.	И҆збавле́нїе мꙋ́жа дꙋшѝ своѐ є҆мꙋ̀ бога́тство: ни́щїй же не терпи́тъ преще́нїѧ.
9	9
Світло праведних весело горить, світильник же нечестивих угасає. [Душі підступні блукають у гріхах, а праведники співчувають і милують.]	Свѣ́тъ првⷣнымъ всегда̀, свѣ́тъ же нечести́выхъ оу҆гаса́етъ: дꙋ́ши льсти̑выѧ заблꙋжда́ютъ во грѣсѣ́хъ, првⷣнїи же ще́дрѧтъ и҆ ми́лꙋютъ.
10	10
Від зарозумілости виникає розбрат, а в тих, що радяться, — мудрість.	Ѕлы́й съ досажде́нїемъ твори́тъ ѕла̑ѧ: себе́ же зна́ющїи премꙋ́дри (сꙋ́ть).
11	11
Багатство від суєтности виснажується, а той, хто збирає працею, примножує його.	И҆мѣ́нїе поспѣша́емо со беззако́нїемъ оу҆ма́лено быва́етъ, собира́ѧй же себѣ̀ со бл҃гоче́стїемъ и҆зѡби́лствовати бꙋ́детъ: првⷣный ще́дритъ и҆ дае́тъ.
12	12
Надія, яка довго не збувається, мучить серце, а бажання, що сповнилося, — як древо життя.	Лꙋ́чше начина́ѧй помога́ти се́рдцемъ ѡ҆бѣща́ющагѡ и҆ въ наде́ждꙋ ведꙋ́щагѡ: дре́во бо жи́зни жела́нїе до́брое.
13	13
Хто нехтує слово, той заподіює шкоду собі; а хто боїться заповіді, тому воздається.	И҆́же презира́етъ ве́щь, презрѣ́нъ бꙋ́детъ ѿ неѧ̀: а҆ боѧ́йсѧ за́повѣди, се́й здра́вствꙋетъ.
14	14
[У сина лукавого нічого немає доброго, а в розумного раба справи благоуспішні, і путь його пряма.]	Сы́нꙋ лꙋка́вомꙋ ничто́же є҆́сть бла́го: рабꙋ́ же мꙋ́дрꙋ благопоспѣ̑шна бꙋ́дꙋтъ дѣла̀, и҆ и҆спра́витсѧ пꙋ́ть є҆гѡ̀.
15	15
Навчання мудрого — джерело життя, що віддаляє від сітей смерти.	Зако́нъ мꙋ́дромꙋ и҆сто́чникъ жи́зни: безꙋ́мный же ѿ сѣ́ти оу҆́мретъ.
16	16
Добрий розум дає приємність, путь же беззаконних жорстока.	Ра́зꙋмъ бл҃гъ дае́тъ блгⷣть: разꙋмѣ́ти же зако́нъ, мы́сли є҆́сть благі́ѧ: пꙋтїе́ же презира́ющихъ въ поги́бели.
17	17
Усякий розважливий діє зі знанням, а нерозумний виставляє напоказ глупство.	Всѧ́къ хи́трый твори́тъ съ ра́зꙋмомъ, безꙋ́мный же простре́тъ свою̀ ѕло́бꙋ.
18	18
Поганий посол потрапляє в біду, а вірний посланник — спасіння.	Ца́рь де́рзостенъ впаде́тъ во ѕла̑ѧ, вѣ́стникъ же мꙋ́дръ и҆зба́витъ є҆го̀.
19	19
Убогість і посоромлення тому, хто відкидає вчення; а хто дотримується настанов, буде в честі.	Нищетꙋ̀ и҆ безче́стїе ѿе́млетъ наказа́нїе: хранѧ́й же ѡ҆бличє́нїѧ просла́витсѧ.
20	20
Бажання, яке сповнилося, — приємне для душі; але тяжко для глупих ухилятися від зла.	Жела̑нїѧ бл҃гочести́выхъ наслажда́ютъ дꙋ́шꙋ, дѣла́ же нечести́выхъ дале́че ѿ ра́зꙋма.
21	21
Той, хто спілкується з мудрими, стане мудрішим, а хто дружить з нерозумними, розбеститься.	Ходѧ́й съ премꙋ́дрыми премꙋ́дръ бꙋ́детъ, ходѧ́й же съ безꙋ́мными позна́нъ бꙋ́детъ.
22	22
Грішників переслідує зло, а праведникам відплачується добром.	Согрѣша́ющихъ пости́гнꙋтъ ѕла̑ѧ, првⷣныхъ же пости́гнꙋтъ бл҃га̑ѧ.
23	23
Добрий залишає спадщину й онукам, а багатство грішника зберігається для праведного.	Бл҃гъ мꙋ́жъ наслѣ́дитъ сы́ны сынѡ́въ: сокро́вищствꙋетсѧ же првⷣнымъ бога́тство нечести́выхъ.
24	24
Багато хліба буває і на ниві бідних; але дехто гине від безладдя.	Првⷣнїи насладѧ́тсѧ въ бога́тствѣ лѣ̑та мнѡ́га: непра́веднїи же поги́бнꙋтъ вско́рѣ.
25	25
Хто шкодує різки своєї, той ненавидить сина; а хто любить, той з дитинства карає його.	И҆́же щади́тъ же́злъ (сво́й), ненави́дитъ сы́на своего̀: любѧ́й же наказꙋ́етъ прилѣ́жнѡ.
26	26
Праведник їсть до ситости, а утроба беззаконних терпить нестачу.	Првⷣный ꙗ҆ды́й насыща́етъ дꙋ́шꙋ свою̀: дꙋ́шы же нечести́выхъ скꙋ̑дны.
Глава 14	Глава́ д҃і

1	1
Мудра дружина влаштує дім свій, а нерозумна зруйнує його своїми руками.	Мꙋ̑дрыѧ жєны̀ созда́ша до́мы: безꙋ́мнаѧ же раскопа̀ рꙋка́ма свои́ма.
2	2
Хто йде прямим шляхом, боїться Господа; а чиї шляхи криві, той нехтує Його.	Ходѧ́й пра́вѡ бои́тсѧ гдⷭ҇а: развраща́ѧй же пꙋти̑ своѧ̑ ѡ҆безче́ститсѧ.
3	3
У вустах нерозумного — бич гордости; вуста ж мудрих охороняють їх.	И҆з̾ оу҆́стъ безꙋ́мныхъ же́злъ досажде́нїѧ: оу҆стнѣ́ же мꙋ́дрыхъ хранѧ́тъ ѧ҆̀.
4	4
Де немає волів, там ясла порожні; а багато прибутку від сили волів.	И҆дѣ́же нѣ́сть волѡ́въ, ꙗ҆́сли чи̑сты: а҆ и҆дѣ́же жи̑та мнѡ́га, ꙗ҆́вна волꙋ̀ крѣ́пость.
5	5
Вірний свідок не обманює, а свідок неправдивий наговорить багато неправди.	Свидѣ́тель вѣ́ренъ не лже́тъ: разжиза́етъ же лѡ́жнаѧ свидѣ́тель непра́веденъ.
6	6
Розпусний шукає мудрости, і не знаходить; а для розумного знання легке.	Взы́щеши премꙋ́дрости оу҆ ѕлы́хъ, и҆ не ѡ҆брѧ́щеши: чꙋ́вство же оу҆ мꙋ́дрыхъ оу҆до́бно.
7	7
Відійди від чоловіка нерозумного, у якого ти не помічаєш розумних уст.	Всѧ̑ проти̑вна (сꙋ́ть) мꙋ́жеви безꙋ́мнꙋ: ѻ҆рꙋ́жїе же чꙋ́вствїѧ оу҆стнѣ̀ премꙋ̑дры.
8	8
Мудрість розумного — знання путі своєї, глупство ж безрозсудних — омана.	Премꙋ́дрость кова́рныхъ оу҆разꙋмѣ́етъ пꙋти̑ и҆́хъ: бꙋ́йство же безꙋ́мныхъ въ заблꙋжде́нїи.
9	9
Нерозумні глузують з гріха, а серед праведних — благовоління.	До́мове беззако́нныхъ тре́бꙋютъ ѡ҆чище́нїѧ, до́мове же првⷣныхъ прїѧ́тни.
10	10
Серце знає горе душі своєї, і в радість його не втрутиться чужий.	Се́рдце мꙋ́жа чꙋ́вственно печа́ль дꙋшѝ є҆гѡ̀: є҆гда́ же весели́тсѧ, не примѣша́етсѧ досажде́нїю.
11	11
Дім беззаконних зруйнується, а житло праведних розквітне.	До́мове нечести́выхъ и҆сче́знꙋтъ, селє́нїѧ же пра́вѡ творѧ́щихъ пребꙋ́дꙋтъ.
12	12
Є шляхи, які здаються людині прямими; але кінець їх — дорога до смерти.	Є҆́сть пꙋ́ть, и҆́же мни́тсѧ человѣ́кѡмъ пра́въ бы́ти, послѣ̑днѧѧ же є҆гѡ̀ прихо́дѧтъ во дно̀ а҆́да.
13	13
І під час сміху іноді болить серце, і кінцем радости буває печаль.	Ко весе́лїємъ не примѣшава́етсѧ печа́ль: послѣ̑днѧѧ же ра́дости въ пла́чь прихо́дѧтъ.
14	14
Людина з розбещеним серцем насититься від шляхів своїх, і добра — від своїх.	Пꙋті́й свои́хъ насы́титсѧ дерзосе́рдый, ѿ размышле́нїй же свои́хъ мꙋ́жъ бла́гъ.
15	15
Нерозумний вірить усякому слову, розсудливий же уважний до шляхів своїх.	Неѕло́бивый вѣ́рꙋ є҆́млетъ всѧ́комꙋ словесѝ, кова́рный же прихо́дитъ въ раска́ѧнїе.
16	16
Мудрий боїться і віддаляється від зла, а нерозумний дратівливий і самовпевнений.	Премꙋ́дръ оу҆боѧ́всѧ оу҆клони́тсѧ ѿ ѕла̀, безꙋ́мный же на себѐ надѣ́ѧвсѧ смѣшава́етсѧ со беззако́ннымъ.
17	17
Запальний може зробити дурість; але людина, яка навмисне чинить зло, ненависна.	Ѻ҆строѧ́ростный без̾ совѣ́та твори́тъ, мꙋ́жъ же мꙋ́дрый мнѡ́гаѧ терпи́тъ.
18	18
Невігласи одержують у частку собі глупоту, а розсудливі увінчаються знанням.	Раздѣлѧ́ютъ безꙋ́мнїи ѕло́бꙋ, кова́рнїи же оу҆держа́тъ чꙋ́вство.
19	19
Схиляться злі перед добрими і нечестиві — біля воріт праведника.	Попо́лзнꙋтсѧ ѕлі́и пред̾ бл҃ги́ми, и҆ нечести́вїи послꙋ́жатъ пред̾ две́рьми првⷣныхъ.
20	20
Бідний ненавидимим буває навіть близькими своїми, а в багатого багато друзів.	Дрꙋ́зїе возненави́дѧтъ дрꙋгѡ́въ оу҆бо́гихъ: дрꙋ́зїе же бога́тыхъ мно́зи.
21	21
Хто з презирством ставиться до ближнього свого, той грішить; а хто милосердний до бідних, той блаженний.	Безче́стѧй оу҆бѡ́гїѧ согрѣша́етъ, ми́лꙋѧй же ни́щыѧ бл҃же́нъ.
22	22
Чи не помиляються ті, що замишляють зло? [не знають милости і вірности ті, що чинять зло;] але милість і вірність у благомислячих.	Заблꙋжда́ющїи (непра́вєдницы) дѣ́лаютъ ѕла̑ѧ, млⷭ҇ть же и҆ и҆́стинꙋ дѣ́лаютъ бл҃гі́и. Не вѣ́дѧтъ млⷭ҇ти и҆ вѣ́ры дѣ́лателїе ѕлы́хъ: ми́лѡстыни же и҆ вѣ̑ры оу҆ дѣ́лателей бл҃ги́хъ.
23	23
Від усякої праці є прибуток, а від марнослів’я тільки збиток.	Во всѧ́цѣмъ пекꙋ́щемсѧ є҆́сть и҆з̾ѻби́лїе: любосла́стный же и҆ безпеча́льный въ скꙋ́дости бꙋ́детъ.
24	24
Вінець мудрих — багатство їх, а глупота невігласів глупотою і є.	Вѣне́цъ премꙋ́дрыхъ бога́тство и҆́хъ, житїе́ же безꙋ́мныхъ ѕло̀.
25	25
Вірний свідок спасає душі, а неправдивий наговорить багато неправди.	И҆зба́витъ ѿ ѕлы́хъ дꙋ́шꙋ свидѣ́тель вѣ́ренъ, разжиза́етъ же лжи̑ваѧ ле́стный.
26	26
У страху перед Господом — надія тверда, і синам Своїм Він притулок.	Во стра́сѣ гдⷭ҇ни оу҆пова́нїе крѣ́пости, ча́дѡмъ же свои̑мъ ѡ҆ста́витъ оу҆твержде́нїе (ми́ра).
27	27
Страх Господній — джерело життя, що віддаляє від сітей смерти.	Стра́хъ гдⷭ҇ень и҆сто́чникъ жи́зни, твори́тъ же оу҆кланѧ́тисѧ ѿ сѣ́ти сме́ртныѧ.
28	28
У численності народу — велич царя, а при малолюдстві народу біда володареві.	Во мно́зѣ ꙗ҆зы́цѣ сла́ва царю̀: во ѡ҆скꙋдѣ́нїи же лю́дстѣ сокрꙋше́нїе си́льномꙋ.
29	29
У терплячої людини багато розуму, а дратівливий виявляє глупоту.	Долготерпѣли́въ мꙋ́жъ мно́гъ въ ра́зꙋмѣ, малодꙋ́шный же крѣ́пкѡ безꙋ́менъ.
30	30
Лагідне серце — життя для тіла, а заздрість — гниль для кісток.	Кро́ткїй мꙋ́жъ се́рдцꙋ вра́чь: мо́ль же косте́мъ се́рдце чꙋ́вственно.
31	31
Хто пригноблює бідного, той хулить Творця його; хто ж шанує Його, той благодіє нужденному.	Ѡ҆клевета́ѧй оу҆бо́гаго раздража́етъ сотво́ршаго и҆̀, почита́ѧй же є҆го̀ ми́лꙋетъ ни́щаго.
32	32
За зло своє нечестивий буде відкинутий, а праведний і при смерті своїй має надію.	Во ѕло́бѣ свое́й ѿри́нетсѧ нечести́вый: надѣ́ѧйжесѧ на гдⷭ҇а свои́мъ преподо́бїемъ пра́веденъ.
33	33
Мудрість спочиває у серці розумного, і серед дурнів дає знати про себе.	Въ се́рдцы бла́зѣ мꙋ́жа почі́етъ премꙋ́дрость, въ се́рдцы же безꙋ́мныхъ не познава́етсѧ.
34	34
Праведність підносить народ, а беззаконня — нечестя народів.	Пра́вда возвыша́етъ ꙗ҆зы́къ: оу҆малѧ́ютъ же племена̀ грѣсѝ.
35	35
Благовоління царя — до раба розумного, а гнів його — проти того, хто ганьбить його.	Прїѧ́тенъ царе́ви слꙋга̀ разꙋ́мный, свои́мъ же благоѡбраще́нїемъ ѿе́млетъ безче́стїе.
Глава 15	Глава́ є҃і

1	1
[Гнів губить і розумних.] Лагідна відповідь відвертає гнів, а образливе слово збуджує лють.	Гнѣ́въ гꙋби́тъ и҆ разꙋ̑мныѧ: ѿвѣ́тъ же смире́нъ ѿвраща́етъ ꙗ҆́рость, а҆ сло́во же́стоко возвиза́етъ гнѣ́вы.
2	2
Язик мудрих сповіщає добрі знання, а вуста нерозумних вивергають дурість.	Ѧ҆зы́къ мꙋ́дрыхъ дѡ́браѧ свѣ́сть: оу҆ста́ же безꙋ́мныхъ возвѣща́ютъ ѕла̑ѧ.
3	3
На всякому місці очі Господні: вони бачать злих і добрих.	На всѧ́цѣмъ мѣ́стѣ ѻ҆́чи гдⷭ҇ни сматрѧ́ютъ ѕлы̑ѧ же и҆ благі̑ѧ.
4	4
Лагідний язик — древо життя, але неприборканий — печаль духу.	И҆сцѣле́нїе ѧ҆зы́ка дре́во жи́зни: хранѧ́й же є҆го̀ и҆спо́лнитсѧ дꙋ́ха.
5	5
Нерозумний нехтує наставляння батька свого; а хто прислуховується до викривань, той розважливий. [У багатстві правди велика сила, а нечестиві викоріняться з землі.]	Безꙋ́мный рꙋга́етсѧ наказа́нїю ѻ҆́тчꙋ: хранѧ́й же за́пѡвѣди хитрѣ́йшїй. Во мно́зѣ пра́вдѣ крѣ́пость мно́га: нечести́вїи же ѿ землѝ и҆скоренѧ́тсѧ.
6	6
У домі праведника — достаток скарбів, а у прибутку нечестивого — безладдя.	Въ домѣ́хъ првⷣныхъ крѣ́пость мно́га: плоды́ же нечести́выхъ погиба́ютъ.
7	7
Вуста мудрих поширюють знання, а серце нерозумних не так.	Оу҆стнѣ̀ мꙋ́дрыхъ свѧзꙋ́ютсѧ чꙋ́вствомъ, сердца́ же безꙋ́мныхъ не твє́рда.
8	8
Жертва нечестивих — мерзота перед Господом, а молитва праведних благоугодна Йому.	Жє́ртвы нечести́выхъ ме́рзость гдⷭ҇еви, ѡ҆бѣ́ты же правоходѧ́щихъ прїѧ́тни є҆мꙋ̀.
9	9
Мерзота перед Господом — путь нечестивого, а того, хто йде шляхом правди, Він любить.	Ме́рзость гдⷭ҇еви пꙋтїѐ нечести́выхъ: гонѧ́щыѧ же пра́вдꙋ лю́битъ.
10	10
Зле покарання — тому, хто ухиляється від путі, і той, хто ненавидить викриття, загине.	Наказа́нїе неѕло́бивагѡ познава́етсѧ ѿ мимоходѧ́щихъ: ненави́дѧщїи же ѡ҆бличє́нїѧ скончава́ютсѧ сра́мнѡ.
11	11
Пекло й Аваддон відкриті перед Господом, тим більше серця синів людських.	А҆́дъ и҆ па́гꙋба ꙗ҆́вна пред̾ гдⷭ҇емъ, ка́кѡ не и҆ сердца̀ человѣ́кѡвъ;
12	12
Не любить розпусний тих, хто викриває його, і до мудрих не піде.	Не возлю́битъ ненака́занный ѡ҆блича́ющихъ є҆го̀, съ мꙋ́дрыми же не побесѣ́дꙋетъ.
13	13
Веселе серце робить лице веселим, а при сердечній печалі дух занепадає.	Се́рдцꙋ веселѧ́щꙋсѧ, лицѐ цвѣте́тъ: въ печа́лехъ же сꙋ́щꙋ, сѣ́тꙋетъ.
14	14
Серце розумного шукає знання, вуста ж дурних споживають глупство.	Се́рдце пра́вое и҆́щетъ чꙋ́вства: оу҆ста́ же ненака́занныхъ оу҆разꙋмѣ́ютъ ѕла̑ѧ.
15	15
Усі дні нещасного сумні; а в кого серце веселе, у того завжди бенкет.	На всѧ́ко вре́мѧ ѻ҆́чи ѕлы́хъ прїе́млютъ ѕла̑ѧ: до́брїи же безмо́лвствꙋютъ прⷭ҇нѡ.
16	16
Краще небагато зі страхом Господнім, ніж великий скарб, і при ньому тривога.	Лꙋ́чше части́ца ма́лаѧ со стра́хомъ гдⷭ҇нимъ, не́жели сокрѡ́вища вє́лїѧ без̾ боѧ́зни.
17	17
Краще блюдо зелені, і при ньому любов, ніж відгодований бик, і при ньому ненависть.	Лꙋ́чше оу҆чрежде́нїе ѿ ѕе́лїй съ любо́вїю и҆ благода́тїю, не́жели представле́нїе телцє́въ со враждо́ю.
18	18
Запальна людина збуджує розбрат, а терпляча утишує незгоду.	Мꙋ́жъ ꙗ҆́рый оу҆строѧ́етъ бра̑ни, долготерпѣли́вый же и҆ бꙋ́дꙋщꙋю оу҆кроща́етъ. Терпѣли́вый мꙋ́жъ оу҆гаси́тъ сꙋды̀, нечести́вый же воздвиза́етъ па́че.
19	19
Шлях лінивого — як терновий пліт, а путь праведних — гладенька.	Пꙋтїѐ пра́здныхъ по́стлани те́рнїемъ, мꙋ́жественныхъ же оу҆гла́ждени.
20	20
Мудрий син радує батька, а нерозумна людина зневажає матір свою.	Сы́нъ премꙋ́дръ весели́тъ ѻ҆тца̀, сы́нъ же безꙋ́менъ раздража́етъ ма́терь свою̀.
21	21
Глупота — радість для недоумкуватого, а людина розумна йде прямою дорогою.	Несмы́сленнагѡ стєзѝ скꙋ̑дны оу҆ма̀: мꙋ́жъ же разꙋ́менъ и҆справлѧ́ѧ хо́дитъ.
22	22
Без ради розпочаті діла зруйнуються, а з великою кількістю радників вони відбудуться.	Ѿлага́ютъ помышлє́нїѧ не чтꙋ́щїи со́нмищъ: въ сердца́хъ же совѣ́тныхъ пребыва́етъ совѣ́тъ.
23	23
Радість людині у відповіді вуст її, і як добре слово вчасне!	Не послꙋ́шаетъ ѕлы́й є҆гѡ̀, нижѐ рече́тъ поле́зно что̀ и҆ добро̀ ѻ҆́бщемꙋ.
24	24
Путь життя мудрого вгору, щоб ухилитися від пекла внизу.	Пꙋтїѐ живота̀ помышлє́нїѧ разꙋ́мнагѡ, да оу҆клони́всѧ ѿ а҆́да спасе́тсѧ.
25	25
Дім гордовитих розорить Господь, а межу вдови укріпить.	До́мы досади́телей разорѧ́етъ гдⷭ҇ь, оу҆тверди́ же предѣ́лъ вдови́цы.
26	26
Мерзота перед Господом — думки злих, слова ж непорочних угодні Йому.	Ме́рзость гдⷭ҇еви по́мыслъ непра́ведный, чи́стыхъ же глаго́лы чє́стны.
27	27
Корисливий розладнає дім свій, а той, хто ненавидить подарунки, буде жити.	Гꙋби́тъ себѐ мздои́мецъ, ненави́дѧй же дарѡ́въ прїѧ́тїѧ спасе́тсѧ: ми́лостынѧми и҆ вѣ́рами ѡ҆чища́ютсѧ грѣсѝ, стра́хомъ же гдⷭ҇нимъ оу҆клонѧ́етсѧ всѧ́къ ѿ ѕла̀.
28	28
Серце праведного обмірковує відповідь, а вуста нечестивих вивергають зло. [Приємні перед Господом путі праведних; через них і вороги стають друзями.]	Сердца̀ првⷣныхъ поꙋча́ютсѧ вѣ́рѣ, оу҆ста́ же нечести́выхъ ѿвѣща́ютъ ѕла̑ѧ: прїѧ́тни пред̾ гдⷭ҇емъ пꙋтїѐ мꙋже́й првⷣныхъ, и҆́миже и҆ вразѝ дрꙋ́зїе быва́ютъ.
29	29
Далекий Господь від нечестивих, а молитву праведників чує.	Дале́че ѿстои́тъ бг҃ъ ѿ нечести́выхъ, моли́твы же првⷣныхъ послꙋ́шаетъ: лꙋ́чше ма́лое прїѧ́тїе со пра́вдою, не́жели мнѡ́га жи̑та съ непра́вдою: се́рдце мꙋ́жа да мы́слитъ првⷣнаѧ, да ѿ бг҃а и҆спра́вѧтсѧ стѡпы̀ є҆гѡ̀.
30	30
Світлий погляд радує серце, добра звістка зміцнює кістки.	Ви́дѧщее ѻ҆́ко дѡ́браѧ весели́тъ се́рдце, сла́ва же блага́ѧ оу҆тꙋчнѧ́етъ кѡ́сти.
31	31
Вухо, уважне до вчення життя, перебуває між мудрими.	Слꙋ́шаѧй ѡ҆бличе́нїй живота̀ посредѣ̀ премꙋ́дрыхъ водвори́тсѧ.
32	32
Хто відкидає наставляння, той не дбає про свою душу; а хто слухає викривання, той набуває розуму.	И҆́же ѿмета́етъ наказа́нїе, ненави́дитъ себѐ: соблюда́ѧй же ѡ҆бличє́нїѧ лю́битъ свою̀ дꙋ́шꙋ.
33	33
Страх Господній навчає мудрости, і славі передує смирення.	Стра́хъ гдⷭ҇ень наказа́нїе и҆ премꙋ́дрость, и҆ нача́ло сла́вы ѿвѣща́етъ є҆́й (,*пред̾и́детъ же смирє́ннымъ сла́ва).
Глава 16	Глава́ ѕ҃і

1	1
Людині належать припущення серця, але від Господа відповідь язика.	Человѣ́кꙋ предложе́нїе се́рдца: и҆ ѿ гдⷭ҇а ѿвѣ́тъ ѧ҆зы́ка.
2	2
Усі путі людини чисті в її очах, але Господь зважує душі.	Всѧ̑ дѣла̀ смире́ннагѡ ꙗ҆влє́нна пред̾ бг҃омъ, и҆ оу҆крѣплѧ́ѧй дꙋ́хи гдⷭ҇ь.
3	3
Віддай Господу справи твої, і наміри твої звершаться.	Прибли́жи ко гдⷭ҇ꙋ дѣла̀ твоѧ̑, и҆ оу҆твердѧ́тсѧ помышлє́нїѧ твоѧ̑.
4	4
Усе зробив Господь заради Себе; і навіть нечестивого тримає на день біди.	Всѧ̑ содѣ́ла гдⷭ҇ь себє̀ ра́ди: нечести́вїи же въ де́нь ѕо́лъ поги́бнꙋтъ.
5	5
Мерзота перед Господом усякий гордовитий серцем; можна ручитися, що він не залишиться непокараним. [Початок доброго шляху — чинити правду; це угодніше перед Богом, ніж приносити жертви. Хто шукає Господа, знайде знання з правдою; істинно ті, що шукають Його, знайдуть мир.]	Нечи́стъ пред̾ бг҃омъ всѧ́къ высокосе́рдый: въ рꙋ́кꙋ же рꙋ́цѣ влага́ѧй непра́веднѡ не ѡ҆безвини́тсѧ.
6	6
Милосердям і правдою очищається гріх, і страх Господній відводить від зла.	Нача́ло пꙋтѝ бла́га, є҆́же твори́ти првⷣнаѧ, прїѧ̑тна же пред̾ бг҃омъ па́че, не́жели жре́ти жє́ртвы.
7	7
Коли Господу вгодні путі людини, Він і ворогів її примиряє з нею.	И҆ща́й гдⷭ҇а ѡ҆брѧ́щетъ ра́зꙋмъ со пра́вдою:
8	8
Краще небагато з правдою, ніж безліч прибутків з неправдою.	пра́вѣ же и҆́щꙋщїи є҆го̀ ѡ҆брѧ́щꙋтъ ми́ръ.
9	9
Серце людини обмірковує свій шлях, але Господь керує ходом її.	Всѧ̑ дѣла̀ гдⷭ҇нѧ со пра́вдою: храни́тсѧ же нечести́вый на де́нь ѕо́лъ.
10	10
У вустах царя — слово натхненне; вуста його не повинні погрішати на суді.	Прⷪ҇ро́чество во оу҆стнѣ́хъ царе́выхъ, въ сꙋди́щи же не погрѣша́тъ оу҆ста̀ є҆гѡ̀.
11	11
Правильні терези і вагові чаші — від Господа; від Нього ж усі гирі в торбі.	Превѣ́са мѣ́рила пра́вда оу҆ гдⷭ҇а: дѣла́ же є҆гѡ̀ мѣ̑рила првⷣнаѧ.
12	12
Мерзота для царів — діло беззаконне, тому що правдою утверджується престіл.	Ме́рзость царе́ви творѧ́й ѕла̑ѧ: со пра́вдою бо оу҆готовлѧ́етсѧ престо́лъ нача́лства.
13	13
Приємні царю вуста правдиві, і того, хто говорить істину, він любить.	Прїѧ̑тны царю̀ оу҆стнѣ̀ првⷣны, словеса́ же пра̑ваѧ лю́битъ гдⷭ҇ь.
14	14
Царський гнів — вісник смерти; але мудра людина умилостивить його.	Ꙗ҆́рость царе́ва вѣ́стникъ сме́рти: мꙋ́жъ же премꙋ́дръ оу҆толи́тъ є҆го̀.
15	15
У світлому погляді царя — життя, і благовоління його — як хмара з пізнім дощем.	Во свѣ́тѣ жи́зни сы́нъ царе́въ: прїѧ́тнїи же є҆мꙋ̀ ꙗ҆́кѡ ѡ҆́блакъ по́зденъ.
16	16
Придбання мудрости набагато краще за золото, і придбання розуму переважніше за добірне срібло.	Оу҆гнѣждє́нїѧ премꙋ́дрости и҆збра́ннѣе зла́та: вселє́нїѧ же ра́зꙋма дража́йши сребра̀.
17	17
Путь праведних — відхилення від зла: той береже душу свою, хто зберігає путь свою.	Пꙋтїѐ жи́зни оу҆кланѧ́ютсѧ ѿ ѕлы́хъ: долгота́ же житїѧ̀ пꙋтїѐ првⷣни. Прїе́млѧй наказа́нїе во бл҃ги́хъ бꙋ́детъ, хранѧ́й же ѡ҆бличє́нїѧ оу҆мꙋдри́тсѧ. И҆́же храни́тъ своѧ̑ пꙋти̑, соблюда́етъ свою̀ дꙋ́шꙋ: любѧ́й же живо́тъ сво́й щади́тъ своѧ̑ оу҆ста̀.
18	18
Погибелі передує гордість, і падінню — пихатість.	Пре́жде сокрꙋше́нїѧ предварѧ́етъ досажде́нїе, пре́жде же паде́нїѧ ѕлопомышле́нїе.
19	19
Краще смирятися духом з лагідними, ніж розділяти здобич з гордими.	Лꙋ́чше кроткодꙋ́шенъ со смире́нїемъ, не́жели и҆́же раздѣлѧ́етъ коры̑сти съ досади́тельми.
20	20
Хто веде справу розумно, той знайде благо, і хто надіється на Господа, той блаженний.	Разꙋ́мный въ ве́щехъ ѡ҆брѣта́тель бл҃ги́хъ, надѣ́ѧйсѧ же на гдⷭ҇а бл҃же́нъ.
21	21
Мудрий серцем назветься благорозумним, і солодкі слова додасть до навчання.	Премꙋ̑дрыѧ и҆ разꙋ̑мныѧ ѕлы́ми нари́чꙋтъ, сла́дцїи же въ словесѝ мно́жае оу҆слы́шани бꙋ́дꙋтъ.
22	22
Розум для тих, хто має його, — джерело життя, а вченість нерозумних — глупота.	И҆сто́чникъ живо́тенъ ра́зꙋмъ стѧжа́вшымъ, наказа́нїе же безꙋ́мныхъ ѕло̀.
23	23
Серце мудрого робить язик його мудрим і примножує знання у вустах його.	Се́рдце премꙋ́драгѡ оу҆разꙋмѣ́етъ ꙗ҆̀же ѿ свои́хъ є҆мꙋ̀ оу҆́стъ, во оу҆стна́хъ же но́ситъ ра́зꙋмъ.
24	24
Приємна мова — стільниковий мед, солодка для душі і цілюща для кісток.	Со́тове медо́внїи словеса̀ дѡ́браѧ, сла́дость же и҆́хъ и҆сцѣле́нїе дꙋшѝ.
25	25
Є путі, які здаються людині прямими, але кінець їх шлях до смерті.	Сꙋ́ть пꙋтїѐ мнѧ́щїисѧ пра́ви бы́ти мꙋ́жꙋ, ѻ҆ба́че послѣ̑днѧѧ и҆́хъ зрѧ́тъ во дно̀ а҆́дово.
26	26
Трудящий трудиться для себе, тому що змушує його до того рот його.	Мꙋ́жъ въ трꙋдѣ́хъ трꙋжда́етсѧ себѣ̀ и҆ и҆знꙋжда́етъ поги́бель свою̀: стропти́вый во свои́хъ оу҆ста́хъ но́ситъ поги́бель.
27	27
Чоловік лукавий замишляє зло, і на вустах його ніби вогонь палючий.	Мꙋ́жъ безꙋ́менъ копа́етъ себѣ̀ ѕла̑ѧ и҆ во оу҆стна́хъ свои́хъ сокро́вищствꙋетъ ѻ҆́гнь.
28	28
Чоловік підступний сіє розбрат, і навушник розлучає друзів.	Мꙋ́жъ стропти́вый разсыла́етъ ѕла̑ѧ, и҆ свѣти́лникъ льстѝ вжига́етъ ѕлы̑мъ, и҆ разлꙋча́етъ дрꙋ́ги.
29	29
Людина неблагонамірена розбещує ближнього свого і веде його на путь недобру;	Мꙋ́жъ законопрестꙋ́пенъ прельща́етъ дрꙋ́ги и҆ ѿво́дитъ и҆̀хъ въ пꙋти̑ не бла̑ги.
30	30
прищулює очі свої, щоб придумати підступи; закушуючи собі губи, чинить лиходійство; [він — піч злоби].	Оу҆твержда́ѧй ѻ҆́чи своѝ мы́слитъ развращє́ннаѧ, грызы́й же оу҆стнѣ̀ своѝ ѡ҆предѣлѧ́етъ всѧ̑ ѕла̑ѧ: се́й пе́щь є҆́сть ѕло́бы.
31	31
Вінець слави — сивина, яка знаходиться на шляху правди.	Вѣне́цъ хвалы̀ ста́рость, на пꙋте́хъ же пра́вды ѡ҆брѣта́етсѧ.
32	32
Довготерпеливий краще за хороброго, і той, хто володіє собою, краще за завойовника міста.	Лꙋ́чше мꙋ́жъ долготерпѣли́въ па́че крѣ́пкагѡ, (*и҆ мꙋ́жъ ра́зꙋмъ и҆мѣ́ѧй па́че земледѣ́лца вели́кагѡ:) оу҆держава́ѧй же гнѣ́въ па́че взе́млющагѡ гра́дъ.
33	33
У полу кидається жереб, але всі рішення його — від Господа.	Въ нѣ̑дра вхо́дѧтъ всѧ̑ непра́вєднымъ: ѿ гдⷭ҇а же всѧ̑ првⷣнаѧ.
Глава 17	Глава́ з҃і

1	1
Краще шматок сухого хліба, і з ним мир, ніж дім, повний заколотої худоби, з розбратом.	Лꙋ́чше оу҆крꙋ́хъ хлѣ́ба со сла́стїю въ ми́рѣ, не́жели до́мъ и҆спо́лненъ мно́гихъ благи́хъ и҆ непра́ведныхъ же́ртвъ со бра́нїю.
2	2
Розумний раб панує над безпутним сином і між братами розділить спадщину.	Ра́бъ смы́сленъ ѡ҆блада́етъ влады̑ки безꙋ́мными, въ бра́тїихъ же раздѣли́тъ (и҆мѣ́нїе) на ча̑сти.
3	3
Плавильня — для срібла, і горно — для золота, а серця випробовує Господь.	Ꙗ҆́коже и҆скꙋша́етсѧ въ пещѝ сребро̀ и҆ зла́то, та́кѡ и҆збра̑ннаѧ сердца̀ оу҆ гдⷭ҇а.
4	4
Злодій дослухається до вуст беззаконних, неправдомовець слухається язика пагубного.	Ѕлы́й послꙋ́шаетъ ѧ҆зы́ка законопрестꙋ́пныхъ, првⷣный же не внима́етъ оу҆стна́мъ лжи̑вымъ.
5	5
Хто знущається з убогого, той хулить Творця його; хто радіє нещастю, той не залишиться непокараним [а милосердий помилуваний буде].	Рꙋга́йсѧ оу҆бо́гомꙋ раздража́етъ сотво́ршаго є҆го̀, ра́дꙋѧйсѧ же ѡ҆ погиба́ющемъ не ѡ҆безвини́тсѧ: ми́лꙋѧй же поми́лованъ бꙋ́детъ.
6	6
Вінець старих — сини синів, і слава дітей — батьки їхні. [У вірного цілий світ багатства, а в невірного — ні гроша.]	Вѣне́цъ ста́рыхъ ча̑да ча̑дъ: похвала́ же ча́домъ ѻ҆тцы̀ и҆́хъ. Вѣ́рномꙋ ве́сь мі́ръ бога́тство, невѣ́рномꙋ же нижѐ пѣ́нѧзь.
7	7
Непристойна для нерозумного поважна мова, тим більше знатному — вуста неправдиві.	Неприли̑чны сꙋ́ть безꙋ́мномꙋ оу҆стнѣ̀ вѣ̑рны, нижѐ првⷣномꙋ оу҆стнѣ̀ лжи̑вы.
8	8
Подарунок — дорогоцінний камінь в очах того, хто володіє ним: куди не звернеться він, матиме успіх.	Мзда̀ благода́тей наказа́нїе оу҆потреблѧ́ющымъ: и҆ а҆́може а҆́ще ѡ҆брати́тсѧ, оу҆спѣ́етъ.
9	9
Хто прикриває провину, той шукає любови; а хто знову нагадує про неї, той віддаляє друга.	И҆́же таи́тъ ѡ҆би̑ды, и҆́щетъ любвѐ: а҆ и҆́же ненави́дитъ скрыва́ти, разлꙋча́етъ дрꙋ́ги и҆ дома̑шнїѧ.
10	10
На розумного сильніше діє догана, ніж на дурня сто ударів.	Сокрꙋша́етъ преще́нїе се́рдце мꙋ́драгѡ: безꙋ́мный же бїе́мь не чꙋ́вствꙋетъ (ра́нъ).
11	11
Підбурювач шукає тільки зла; тому жорстокий ангел буде посланий проти нього.	Прекослѡ́вїѧ воздви́жетъ всѧ́къ ѕлы́й: гдⷭ҇ь же а҆́гг҃ла неми́лостива по́слетъ на́нь.
12	12
Краще зустріти людині ведмедицю, позбавлену дітей, ніж дурня з його глупотою.	Впаде́тъ попече́нїе мꙋ́жꙋ смы́сленнꙋ: безꙋ́мнїи же размышлѧ́ютъ ѕла̑ѧ.
13	13
Хто за добро відплачує злом, від дому того не відійде зло.	И҆́же воздае́тъ ѕла̑ѧ за бл҃га̑ѧ, не подви́гнꙋтсѧ ѕла̑ѧ и҆з̾ до́мꙋ є҆гѡ̀.
14	14
Початок сварки — як прорив води; залиш сварку раніше, ніж розгориться вона.	Вла́сть дае́тъ словесє́мъ нача́ло пра́вды: предводи́телствꙋетъ же скꙋ́дости прѧ̀ и҆ бра́нь.
15	15
Хто виправдовує нечестивого і хто звинувачує праведного — обоє мерзота перед Господом.	И҆́же сꙋ́дитъ првⷣнаго непра́веднымъ, непра́веднаго же првⷣнымъ, нечи́стъ и҆ ме́рзокъ оу҆ гдⷭ҇а.
16	16
До чого скарб у руках нерозумного? Для придбання мудрости у нього немає розуму. [Хто високим робить свій дім, той шукає, як розбитися; а хто ухиляється від навчання, впаде в біди.]	Вскꙋ́ю бѧ́ше и҆мѣ́нїе безꙋ́мномꙋ; стѧжа́ти бо премꙋ́дрости безсе́рдый не мо́жетъ. И҆́же высо́къ твори́тъ сво́й до́мъ, и҆́щетъ сокрꙋше́нїѧ: ѡ҆строптѣва́ѧй же оу҆чи́тисѧ впаде́тъ во ѕла̑ѧ.
17	17
Друг любить повсякчас і, як брат, з’явиться під час нещастя.	На всѧ́ко вре́мѧ дрꙋ́гъ да бꙋ́детъ тебѣ̀, бра́тїѧ же въ нꙋ́ждахъ поле́зни да бꙋ́дꙋтъ: сегѡ́ бо ра́ди ражда́ютсѧ.
18	18
Чоловік бідний на розум дає руку і ручається за ближнього свого.	Мꙋ́жъ безꙋ́менъ пле́щетъ и҆ ра́дꙋетсѧ себѣ̀, ꙗ҆́коже порꙋча́ѧйсѧ и҆спорꙋ́читъ дрꙋ́га своего̀, на свои́хъ же оу҆стна́хъ ѻ҆́гнь сокро́вищствꙋетъ.
19	19
Хто любить сварки, той любить гріх, і хто високо піднімає ворота свої, той шукає падіння.	Грѣхолю́бецъ ра́дꙋетсѧ сва́рѡмъ, а҆ жестокосе́рдый не оу҆срѧ́щетъ благи́хъ.
20	20
Підступне серце не знайде добра, і лукавий язик потрапить у біду.	Мꙋ́жъ оу҆добопрело́жный ѧ҆зы́комъ впаде́тъ во ѕла̑ѧ: се́рдце же безꙋ́мнагѡ болѣ́знь стѧжа́вшемꙋ є҆̀.
21	21
Породив хто дурня, — собі на лихо, і батько нерозумного не порадіє.	Не весели́тсѧ ѻ҆те́цъ ѡ҆ сы́нѣ ненака́заннѣмъ: сы́нъ же мꙋ́дръ весели́тъ ма́терь свою̀.
22	22
Веселе серце доброчинне, як лікування, а сумовитий дух сушить кістки.	Се́рдце веселѧ́щесѧ бл҃гоимѣ́тисѧ твори́тъ: мꙋ́жꙋ же печа́льнꙋ засы́шꙋтъ кѡ́сти.
23	23
Нечестивий бере подарунок з пазухи, щоб викривити путі правосуддя.	Прїе́млющемꙋ да́ры непра́веднѡ въ нѣ̑дра не пред̾ꙋспѣва́ютъ пꙋтїѐ: нечести́вый же оу҆кланѧ́етъ пꙋти̑ пра́вды.
24	24
Мудрість — перед лицем розумного, а очі дурня — на краю землі.	Лицѐ разꙋ́мно мꙋ́жа премꙋ́дра, ѻ҆́чи же безꙋ́мнагѡ на концѣ́хъ землѝ.
25	25
Нерозумний син — досада батькові своєму і засмучення для матері своєї.	Гнѣ́въ ѻ҆тцꙋ̀ сы́нъ безꙋ́менъ, и҆ болѣ́знь ро́ждшей є҆го̀.
26	26
Недобре й звинувачувати правого, і бити вельмож за правду.	Тщєты̀ твори́ти мꙋ́жꙋ првⷣнꙋ не добро̀, нижѐ преподо́бно навѣ́товати власте́мъ пра́вєднымъ.
27	27
Розумний стриманий у словах своїх, і розсудливий холоднокровний.	И҆́же щади́тъ глаго́лъ произнестѝ же́стокъ, разꙋ́менъ: долготерпѣли́вый же мꙋ́жъ премꙋ́дръ, лꙋ́чше и҆́щꙋщагѡ наꙋ́ки.
28	28
І нерозумний, коли мовчить, може здатися мудрим, і хто закриває вуста свої — розсудливим.	Несмы́сленномꙋ вопроси́вшꙋ ѡ҆ мꙋ́дрости, мꙋ́дрость вмѣни́тсѧ: нѣ́ма же кто̀ себѐ твори́тъ, возмни́тсѧ разꙋ́менъ бы́ти.
Глава 18	Глава́ и҃і

1	1
Примхи шукає норовистий, повстає проти всього розумного.	Вины̑ и҆́щетъ мꙋ́жъ хотѧ̀ ѿлꙋчи́тисѧ ѿ дрꙋгѡ́въ, на всѧ́ко же вре́мѧ поноси́мь бꙋ́детъ.
2	2
Дурень не любить знання, а тільки б виявити свій розум.	Не тре́бꙋетъ премꙋ́дрости мꙋ́жъ скꙋдоꙋ́менъ, занѐ па́че во́дитсѧ безꙋ́мїемъ.
3	3
З приходом нечестивого приходить і презирство, а з неславою — ганьба.	Є҆гда̀ прїи́детъ нечести́вый во глꙋбинꙋ̀ ѕѡ́лъ, неради́тъ: нахо́дитъ же є҆мꙋ̀ безче́стїе и҆ поноше́нїе.
4	4
Слова вуст людських — глибокі води; джерело мудрости — струменевий потік.	Вода̀ глꙋбока̀ сло́во въ се́рдцы мꙋ́жа, рѣка́ же и҆зска́чꙋщи и҆ и҆сто́чникъ жи́зни.
5	5
Недобре бути небезстороннім до нечестивого, щоб звергнути праведного на суді.	Чꙋди́тисѧ лицꙋ̀ нечести́вагѡ не добро̀, нижѐ преподо́бно оу҆кланѧ́ти првⷣное на сꙋдѣ̀.
6	6
Вуста нерозумного йдуть на сварку, і слова його викликають побиття.	Оу҆стнѣ̀ безꙋ́мнагѡ приво́дѧтъ є҆го̀ на ѕло̀, оу҆ста́ же є҆гѡ̀ де́рзѡстнаѧ призыва́ютъ сме́рть.
7	7
Язик нерозумного — загибель для нього, і вуста його — сітка для душі його.	Оу҆ста̀ безꙋ́мнагѡ сокрꙋше́нїе є҆мꙋ̀, оу҆стнѣ́ же є҆гѡ̀ сѣ́ть дꙋшѝ є҆гѡ̀.
8	8
[Лінивого долає страх, а душі жоноподібні будуть голодувати.]	Лѣни̑выѧ низлага́етъ стра́хъ: дꙋ́ши же мꙋже́й жена́мъ подо́бныхъ вза́лчꙋтъ.
9	9
Слова навушника — як ласощі, і вони входять у нутрощі утроби.	Не и҆сцѣлѧ́ѧй себѐ во свои́хъ дѣ́лѣхъ бра́тъ є҆́сть погꙋблѧ́ющемꙋ себѐ сама́го.
10	10
Недбайливий у роботі своїй — брат марнотратцю.	И҆з̾ вели́чества крѣ́пости и҆́мѧ гдⷭ҇не, къ немꙋ́же притека́юще првⷣницы возно́сѧтсѧ.
11	11
Ім’я Господа — міцна вежа: втікає до неї праведник — і у безпеці.	И҆мѣ́нїе бога́тꙋ мꙋ́жꙋ гра́дъ тве́рдъ, сла́ва же є҆гѡ̀ вельмѝ присѣнѧ́етъ.
12	12
Майно багатого — міцне місто його, і як висока огорожа в його уяві.	Пре́жде сокрꙋше́нїѧ возно́ситсѧ се́рдце мꙋ́жꙋ и҆ пре́жде сла́вы смирѧ́етсѧ.
13	13
Перед падінням підноситься серце людини, а смирення передує славі.	И҆́же ѿвѣща́етъ сло́во пре́жде слы́шанїѧ, безꙋ́мїе є҆мꙋ̀ є҆́сть и҆ поноше́нїе.
14	14
Хто дає відповідь не вислухавши, той нерозумний, і сором йому.	Гнѣ́въ мꙋ́жа оу҆кроща́етъ ра́бъ разꙋ́мный: малодꙋ́шна же человѣ́ка кто̀ стерпи́тъ;
15	15
Дух людини переносить її немочі; а вражений дух — хто може підкріпити його?	Се́рдце разꙋ́мнагѡ стѧ́жетъ чꙋ́вствїе, оу҆шеса́ же мꙋ́дрыхъ и҆́щꙋтъ смы́сла.
16	16
Серце розумного здобуває знання, і вухо мудрих шукає знання.	Даѧ́нїе человѣ́ка распространѧ́етъ є҆го̀ и҆ съ си́льными посажда́етъ є҆го̀.
17	17
Подарунок у людини дає їй простір і до вельмож доведе її.	Првⷣный себє̀ сама́гѡ ѡ҆глаго́лникъ во первосло́вїи: є҆гда́ же приложи́тъ сꙋпоста́тъ, ѡ҆блича́етсѧ.
18	18
Перший у позові своєму правий, але приходить суперник його і досліджує її.	Прекослѡ́вїѧ оу҆толѧ́етъ молчали́вый и҆ во власте́хъ ѡ҆предѣлѧ́етъ.
19	19
Жереб припиняє суперечки і вирішує між сильними.	Бра́тъ ѿ бра́та помога́емь, ꙗ҆́кѡ гра́дъ тве́рдъ и҆ высо́къ, оу҆крѣплѧ́етсѧ же ꙗ҆́коже ѡ҆снова́ное ца́рство.
20	20
Брат, який озлобився, неприступніший за міцне місто, і сварки подібні до запорів замку.	Ѿ плодѡ́въ оу҆́стъ мꙋ́жъ насыща́етъ чре́во своѐ, и҆ ѿ плодѡ́въ оу҆сте́нъ свои́хъ насы́титсѧ.
21	21
Від плоду вуст людини наповнюється утроба її; плодами вуст своїх вона насичується.	Сме́рть и҆ живо́тъ въ рꙋцѣ̀ ѧ҆зы́ка: оу҆держава́ющїи же є҆го̀ снѣдѧ́тъ плоды̀ є҆гѡ̀.
22	22
Смерть і життя — у владі язика, і ті, що люблять його, споживуть від плодів його.	И҆́же ѡ҆брѣ́те женꙋ̀ добрꙋ̀, ѡ҆брѣ́те благода́ть, прїѧ́лъ же є҆́сть ѿ гдⷭ҇а тишинꙋ̀.
23	23
Хто знайшов [добру] дружину, той знайшов благо й одержав благодать від Господа. [Хто виганяє добру дружину, той виганяє щастя, а хто утримує перелюбницю — божевільний і нечестивий.]	И҆́же и҆згонѧ́етъ женꙋ̀ до́брꙋю, и҆згонѧ́етъ блага̑ѧ: держа́й же прелюбодѣ́йцꙋ безꙋ́менъ и҆ нечести́въ.
24	24
З благанням говорить убогий, а багатий відповідає грубо.	Съ молє́нїи глаго́летъ оу҆бо́гїй, бога́тый же ѿвѣща́етъ же́стокѡ.
25	25
Хто хоче мати друзів, той і сам повинен бути дружнім; і буває друг, більш прив’язаний, ніж брат.	Мꙋ́жъ любо́венъ къ дрꙋ́жбѣ, и҆ є҆́сть дрꙋ́гъ прилѣпи́выйсѧ па́че бра́та.
Глава 19	Глава́ ѳ҃і

1	1
Краще бідний, який ходить у своїй непорочності, ніж [багатий] із неправдивими вустами, і притім нерозумний.	Лꙋ́чше є҆́сть оу҆бо́гъ ходѧ́й въ простотѣ̀ свое́й, не́же бога́тый стропти́въ оу҆стны̑ свои́ми и҆ несмы́сленъ.
2	2
Недобре душі без знання, і хто поспішний ногами, той оступиться.	И҆дѣ́же нѣ́сть оу҆че́нїѧ дꙋшѝ, нѣ́сть добро̀, и҆ и҆́же ско́ръ є҆́сть нога́ма, по́ткнетсѧ.
3	3
Глупота людини спотворює путь її, а серце її обурюється на Господа.	Неразꙋ́мїе мꙋ́жа погꙋблѧ́етъ пꙋти̑ є҆гѡ̀, и҆ бг҃а вино́вна твори́тъ въ се́рдцы свое́мъ.
4	4
Багатство додає багато друзів, а бідного залишає і друг його.	Бога́тство прилага́етъ дрꙋ́ги мнѡ́ги: ни́щїй же и҆ ѿ сꙋ́щагѡ дрꙋ́га ѡ҆ставлѧ́емь быва́етъ.
5	5
Лжесвідок не залишиться непокараним, і хто говорить неправду, не врятується.	Свидѣ́тель лжи́въ без̾ мꙋ́ки не бꙋ́детъ: ѡ҆клевета́ѧй же непра́веднѡ не оу҆бѣжи́тъ є҆ѧ̀.
6	6
Багато хто запобігає перед знатними, і всякий — друг людині, яка дає подарунки.	Мно́зи оу҆гожда́ютъ ли́цамъ ца̑рскимъ: всѧ́къ же ѕо́лъ быва́етъ въ поноше́нїе мꙋ́жеви.
7	7
Бідного ненавидять усі брати його, тим більше друзі його віддаляються від нього: женеться за ними, щоб поговорити, але і цього немає.	Всѧ́къ, и҆́же оу҆бо́гаго бра́та ненави́дитъ, и҆ ѿ содрꙋ́жества дале́че бꙋ́детъ. Мы́сль блага́ѧ вѣ́дѧщымъ ю҆̀ приближа́етсѧ, мꙋ́жъ же мꙋ́дръ ѡ҆брѧ́щетъ ю҆̀. Мно́гѡ творѧ́й ѕла̀ соверша́етъ ѕло́бꙋ, а҆ и҆́же раздража́етъ словесы̀, не спасе́тсѧ.
8	8
Хто здобуває розум, той любить душу свою; хто спостерігає розважливість, той знаходить благо.	Стѧжа́вый мꙋ́дрость лю́битъ себѐ, а҆ и҆́же сохранѧ́етъ ра́зꙋмъ, ѡ҆брѧ́щетъ блага̑ѧ.
9	9
Лжесвідок не залишиться непокараним, і хто говорить неправду, загине.	Свидѣ́тель лжи́вый не без̾ мꙋ́ки бꙋ́детъ, а҆ и҆́же разжиза́етъ ѕло́бꙋ, поги́бнетъ ѿ неѧ̀.
10	10
Непристойна нерозумному пишність, тим більше рабові панування над князями.	Не по́льзꙋетъ безꙋ́мномꙋ сла́дость, и҆ а҆́ще ра́бъ на́чнетъ съ досажде́нїемъ ѡ҆блада́ти.
11	11
Розсудливість робить людину повільною на гнів, і слава для неї — бути поблажливою до провин.	Ми́лостивъ мꙋ́жъ долготерпи́тъ, похвала́ же є҆гѡ̀ превосхо́дитъ законопрестꙋ́пныхъ.
12	12
Гнів царя — як ревіння лева, а благовоління його — як роса на траву.	Царе́во преще́нїе подо́бно рыка́нїю льво́вꙋ, и҆ ꙗ҆́коже роса̀ ѕла́кꙋ, та́кѡ ти́хость є҆гѡ̀.
13	13
Нерозумний син — руйнування для батька свого, і сварлива дружина — стічна труба.	Стꙋ́дъ є҆́сть ѻ҆тцꙋ̀ сы́нъ безꙋ́менъ, и҆ нечи̑сты ѡ҆бѣ́ты ѿ мзды̀ блꙋдни́цы.
14	14
Дім і майно — спадщина від батьків, а розумна дружина — від Господа.	До́мъ и҆ и҆мѣ́нїе раздѣлѧ́ютъ ѻ҆тцы̀ ча́дѡмъ: ѿ гдⷭ҇а же сочетава́етсѧ жена̀ мꙋ́жеви.
15	15
Лінощі занурюють у сонливість, і недбайлива душа буде терпіти голод.	Стра́хъ содержи́тъ мꙋ́жа женонра́вна: дꙋша́ же пра́зднагѡ вза́лчетъ.
16	16
Хто зберігає заповідь, той зберігає душу свою, а хто не дбає про путі свої, — загине.	И҆́же храни́тъ за́пѡвѣди, соблюда́етъ свою̀ дꙋ́шꙋ, а҆ нерадѧ́й ѡ҆ свои́хъ пꙋте́хъ поги́бнетъ.
17	17
Хто благодіє бідному, дає в борг Господу, і Він воздасть йому за благодіяння його.	Ми́лꙋѧй ни́ща взаи́мъ дае́тъ бг҃ови, по даѧ́нїю же є҆гѡ̀ возда́стсѧ є҆мꙋ̀.
18	18
Карай сина свого, доки є надія, і не обурюйся криком його.	Наказꙋ́й сы́на твоего̀, та́кѡ бо бꙋ́детъ благонаде́женъ: въ досажде́нїе же не взе́млисѧ дꙋше́ю твое́ю.
19	19
Гнівливий нехай терпить покарання, тому що, коли пощадиш його, доведеться тобі ще більше карати його.	Ѕлоꙋ́менъ мꙋ́жъ мно́гѡ ѡ҆тщети́тсѧ: а҆́ще же гꙋби́тель є҆́сть, и҆ дꙋ́шꙋ свою̀ приложи́тъ.
20	20
Слухайся поради і приймай викривання, щоб стати тобі згодом мудрим.	Слꙋ́шай, сы́не, ѻ҆тца̀ твоегѡ̀ наказа́нїѧ, да мꙋ́дръ бꙋ́деши въ послѣ̑днѧѧ твоѧ̑.
21	21
Багато задумів у серці людини, але відбудеться тільки визначене Господом.	Мнѡ́ги мы̑сли въ се́рдцы мꙋ́жа: совѣ́тъ же гдⷭ҇ень во вѣ́къ пребыва́етъ.
22	22
Радість людині — добродійність її, і бідна людина краще, ніж неправдива.	Пло́дъ мꙋ́жеви ми́лостынѧ: лꙋ́чше же ни́щь првⷣный, не́жели бога́тъ лжи́въ.
23	23
Страх Господній веде до життя, і хто має його, завжди буде задоволений, і зло не осягне його.	Стра́хъ гдⷭ҇ень въ живо́тъ мꙋ́жеви: а҆ безстра́шный водвори́тсѧ на мѣ́стѣхъ, и҆дѣ́же не наблюда́етсѧ ра́зꙋмъ.
24	24
Лінивий опускає руку свою у чашу, і не хоче донести її до рота свого.	Скрыва́ѧй въ нѣ́дрѣхъ рꙋ́цѣ своѝ непра́веднѡ нижѐ ко оу҆стѡ́мъ свои̑мъ принесе́тъ ѧ҆̀.
25	25
Якщо ти покараєш кощунника, то і простий зробиться розсудливим; і якщо викриєш розумного, то він зрозуміє наставляння.	Гꙋби́телю ра̑ны прїе́млющꙋ, безꙋ́мный кова́рнѣе бꙋ́детъ: а҆́ще же ѡ҆блича́еши мꙋ́жа разꙋ́мна, оу҆разꙋмѣ́етъ чꙋ́вство.
26	26
Хто розоряє батька і виганяє матір, — син соромітний і безчесний.	Безче́ствꙋѧй ѻ҆тца̀ и҆ ѿрѣва́ѧй ма́терь свою̀ срамотꙋ̀ прїи́метъ и҆ поноше́нїе.
27	27
Перестань, сину мій, слухати напоумлення про відхилення від висловів розуму.	Сы́нъ ѡ҆ставлѧ́ѧй храни́ти наказа́нїе ѻ҆́тчее поꙋчи́тсѧ словесє́мъ ѕлы̑мъ.
28	28
Лукавий свідок знущається із суду, і вуста беззаконних ковтають неправду.	Вырꙋча́ѧй ѻ҆́трока несмы́слена досажда́етъ ѡ҆правда́нїю: оу҆ста́ же нечести́выхъ пожрꙋ́тъ сꙋ́дъ.
29	29
Готові суди для кощунників, і побиття — на тіло нерозумних.	Оу҆готовлѧ́ютсѧ невоздє́ржнымъ ра̑ны, и҆ мꙋчє́нїѧ подо́бнѣ неразꙋ̑мнымъ.
Глава 20	Глава́ к҃

1	1
Вино — глузливе, сикера — буйна; і всякий, хто захоплюється ними, нерозумний.	Неви́нно вїно̀, оу҆кори́зненно же пїѧ́нство, и҆ всѧ́къ пребыва́ѧй въ не́мъ не бꙋ́детъ премꙋ́дръ.
2	2
Гроза царя — ніби ревіння лева: хто дратує його, той грішить проти самого себе.	Не ра́знствꙋетъ преще́нїе царе́во ѿ ꙗ҆́рости льво́вы: раздража́ѧй же є҆го̀ и҆ примѣша́ѧйсѧ є҆мꙋ̀ согрѣша́етъ въ свою̀ дꙋ́шꙋ.
3	3
Шана для людини — відстати від сварки; а всякий дурень задерикуватий.	Сла́ва мꙋ́жꙋ ѿвраща́тисѧ ѿ досажде́нїѧ: всѧ́къ же безꙋ́менъ си́ми соплета́етсѧ.
4	4
Лінивець узимку не оре: шукає влітку — і немає нічого.	Поноси́мь лѣни́вый не оу҆срамлѧ́етсѧ, та́кожде и҆ зае́млѧй пшени́цꙋ въ жа́твꙋ.
5	5
Помисли в серці людини — глибокі води, але людина розумна вичерпує їх.	Вода̀ глꙋбока̀ совѣ́тъ въ се́рдцы мꙋ́жа: мꙋ́жъ же премꙋ́дръ и҆сче́рплетъ ю҆̀.
6	6
Багато хто хвалить людину за милосердя, але правдиву людину хто знаходить?	Вели́ка ве́щь человѣ́къ, и҆ драга́ѧ мꙋ́жъ творѧ́й ми́лость: мꙋ́жа же вѣ́рна (вели́ко) дѣ́ло ѡ҆брѣстѝ.
7	7
Праведник ходить у своїй непорочності: блаженні діти його після нього!	И҆́же без̾ поро́ка живе́тъ въ пра́вдѣ, блажє́ны ѡ҆ста́витъ дѣ́ти своѧ̑.
8	8
Цар, який сидить на престолі суду, розганяє очима своїми все зле.	Є҆гда̀ ца́рь пра́веденъ на престо́лѣ сѧ́детъ, не проти́витсѧ пред̾ ѻ҆чи́ма є҆гѡ̀ ничто́же лꙋка́во.
9	9
Хто може сказати: «я очистив моє серце, я чистий від гріха мого?»	Кто̀ похва́литсѧ чи́сто и҆мѣ́ти се́рдце; и҆лѝ кто̀ де́рзнетъ рещѝ чи́ста себѐ бы́ти ѿ грѣхѡ́въ;
10	10
Неоднакові терези, неоднакова міра, те й інше — мерзота перед Господом.	Вѣ́съ вели́къ и҆ ма́лъ, и҆ мѣ́ра сꙋгꙋ́ба, нечи̑ста пред̾ гдⷭ҇емъ ѻ҆боѧ̀:
11	11
Можна узнати навіть отрока за заняттями його, чи чистою і чи правильною буде поведінка його.	и҆ творѧ́й ѧ҆̀ въ начина́нїихъ свои́хъ за́пнетсѧ: ю҆́нота съ преподо́бнымъ, и҆ пра́вый пꙋ́ть є҆гѡ̀.
12	12
Вухо, що чує, й око, що бачить, — і те й інше створив Господь.	Оу҆́ хо слы́шитъ, и҆ ѻ҆́ко ви́дитъ: гдⷭ҇нѧ дѣла̀ ѻ҆боѧ̀.
13	13
Не люби спати, щоб тобі не зубожіти; тримай відкритими очі твої, і будеш досита їсти хліб.	Не любѝ клевета́ти, да не вознесе́шисѧ: ѿве́рзи ѻ҆́чи твоѝ и҆ насыща́йсѧ хлѣ́ба.
14	14
«Погано, погано», говорить покупець, а коли відійде, хвалиться.	Ѕло̀, ѕло̀, рече́тъ стѧжава́ѧй, и҆ ѿше́дъ тогда̀ похва́литсѧ.
15	15
Є золото і багато перлів, але дорогоцінне начиння — вуста розумні.	Є҆́сть зла́то и҆ мно́жество ка́менїй драги́хъ, сосꙋ́дъ че́стенъ оу҆стнѣ̀ разꙋ̑мны.
16	16
Візьми одяг його, оскільки він заручився за чужого; і за стороннього візьми від нього заставу.	Возмѝ ри́зꙋ є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ и҆спорꙋ́чникъ бы́сть чꙋжды́ѧ, и҆ за чꙋждꙋ́ю возмѝ зало́гъ ѿ негѡ̀.
17	17
Солодкий для людини хліб, придбаний неправдою; але після рот її наповниться жорствою.	Сла́докъ є҆́сть человѣ́кꙋ хлѣ́бъ лжѝ, но пото́мъ и҆спо́лнѧтсѧ оу҆ста̀ є҆гѡ̀ ка́менїѧ.
18	18
Починання одержують твердість через нараду, і після наради веди війну.	Помышле́нїе въ совѣ́тѣ оу҆гото́витсѧ, въ правле́нїи же твори́тъ бра́нь.
19	19
Хто ходить переносником, той відкриває таємницю; і хто широко розкриває рот, з тим не спілкуйся.	Ѿкрыва́ѧй та́йнꙋ хо́дитъ ле́стїю: и҆ прельща́ющемꙋ оу҆стна́ми свои́ми не примѣша́йсѧ.
20	20
Хто лихословить батька свого і свою матір, того світильник згасне серед глибокої темряви.	Ѕлосло́вѧщемꙋ ѻ҆тца̀ и҆лѝ ма́терь оу҆га́снетъ свѣти́лникъ, зѣ̑ницы же ѻ҆че́съ є҆гѡ̀ оу҆́зрѧтъ тмꙋ̀.
21	21
Спадщина, поспішно захоплена спочатку, не благословиться згодом.	Ча́сть поспѣ́шна въ нача́лѣ, въ послѣ́днихъ не благослови́тсѧ.
22	22
Не говори: «я відплачу за зло»; залиш Господу, і Він збереже тебе.	Не рцы̀: ѿмщꙋ̀ врагꙋ̀: но потерпѝ гдⷭ҇а, да тѝ помо́жетъ.
23	23
Мерзота перед Господом — неоднакові гирі, і неправильні терези — не добро.	Ме́рзость гдⷭ҇еви сꙋгꙋ́бый вѣ́съ, и҆ мѣ́рило лжи́во не добро̀ пред̾ ни́мъ.
24	24
Від Господа спрямовуються кроки людини; людині ж як дізнатися про шлях свій?	Ѿ гдⷭ҇а и҆справлѧ́ютсѧ стѡпы̀ мꙋ́жꙋ: сме́ртный же ка́кѡ оу҆разꙋмѣ́етъ пꙋти̑ своѧ̑;
25	25
Сітка для людини — поспішно давати обітницю, і після обітниці обмірковувати.	Сѣ́ть мꙋ́жеви ско́рѡ нѣ́что ѿ свои́хъ ѡ҆свѧща́ти: по ѡ҆бѣ́тѣ бо раска́ѧнїе быва́етъ.
26	26
Мудрий цар розвіє нечестивих і поверне на них колесо.	Вѣ́ѧтель нечести́выхъ є҆́сть ца́рь мꙋ́дръ и҆ наложи́тъ на нѧ̀ ко́ло.
27	27
Світильник Господній — дух людини, який випробовує всі глибини серця.	Свѣ́тъ гдⷭ҇ень дыха́нїе человѣ́кѡмъ, и҆́же и҆спыта́етъ та̑йнаѧ оу҆тро́бы.
28	28
Милість і істина охороняють царя, і милістю він підтримує престіл свій.	Ми́лостынѧ и҆ и҆́стина сохране́нїе царю̀, и҆ ѡ҆б̾и́дꙋтъ престо́лъ є҆гѡ̀ въ пра́вдѣ.
29	29
Слава юнаків — сила їх, а прикраса старих — сивина.	Лѣ́пота (є҆́сть) ю҆́нымъ премꙋ́дрость: сла́ва же ста̑рымъ сѣди̑ны.
30	30
Рани від побиття — лікування проти зла, й удари, що проникають у нутрощі утроби.	Ра̑ны и҆ сокрꙋшє́нїѧ срѣта́ютъ ѕлы́хъ, ꙗ҆́звы же въ сокро́вищихъ чре́ва.
Глава 21	Глава́ к҃а

1	1
Серце царя — у руці Господа, як потоки вод: куди захоче, туди Він направляє його.	Ꙗ҆́коже оу҆стремле́нїе воды̀, та́кѡ се́рдце царе́во въ рꙋцѣ̀ бж҃їей: а҆́може а҆́ще восхо́щетъ ѡ҆брати́ти, та́мѡ оу҆клони́тъ є҆̀.
2	2
Усякий шлях людини прямий в очах її; але Господь зважує серця.	Всѧ́къ мꙋ́жъ ꙗ҆влѧ́етсѧ себѣ̀ пра́веденъ: оу҆правлѧ́етъ же сердца̀ гдⷭ҇ь.
3	3
Дотримання правди і правосуддя більш угодне Господу, ніж жертва.	Твори́ти првⷣнаѧ и҆ и҆́стинствовати оу҆гѡ́дна бг҃ꙋ па́че, не́жели же́ртвъ кро́вь.
4	4
Гордість очей і зарозумілість серця, які відзначають нечестивих, — гріх.	Велемꙋ́дрый во оу҆кори́знѣ дерзосе́рдъ, свѣти́ло же нечести́выхъ грѣсѝ.
5	5
Думки старанного прагнуть достатку, а всякий поспішний терпить збиток.	Помышлє́нїѧ тщали́вагѡ во и҆з̾ѻби́лїи, и҆ всѧ́къ неради́вый въ лише́нїи.
6	6
Придбання скарбу неправдивим язиком — скороминучий подув тих, хто шукає смерти.	Дѣ́лаѧй сокрѡ́вища ѧ҆зы́комъ лжи́вымъ сꙋ́етнаѧ го́нитъ въ сѣ̑ти смє́ртныѧ.
7	7
Насильство нечестивих упаде на них, тому що вони зреклися дотримуватися правди.	Всегꙋби́телство на нечєсти́выѧ оу҆стремлѧ́етсѧ: не хотѧ́тъ бо твори́ти првⷣнаѧ.
8	8
Мінливий шлях у людини розбещеної; а хто чистий, того дія пряма.	Къ стро́пѡтнымъ стро́пѡтныѧ пꙋти̑ посыла́етъ бг҃ъ: чи̑ста бо и҆ пра̑ва дѣла̀ є҆гѡ̀.
9	9
Краще жити в кутку на покрівлі, ніж зі сварливою дружиною у просторому домі.	Лꙋ́чше жи́ти во оу҆́глѣ непокрове́ннѣмъ, не́жели въ пова́пленныхъ съ непра́вдою и҆ въ хра́минѣ ѻ҆́бщей.
10	10
Душа нечестивого бажає зла: не знайде милости в очах його і друг його.	Дꙋша̀ нечести́вагѡ не поми́лꙋетсѧ ни ѿ є҆ди́нагѡ ѿ человѣ́кѡвъ.
11	11
Коли карається кощунник, простий робиться мудрим; і коли врозумляється мудрий, то він здобуває знання.	Тщетꙋ̀ прїе́млющꙋ невозде́ржномꙋ, кова́рнѣйшїй бꙋ́детъ неѕло́бивый, разꙋмѣва́ѧй же мꙋ́дрый прїи́метъ ра́зꙋмъ.
12	12
Праведник спостерігає за домом нечестивого: як впадають нечестиві у нещастя.	Разꙋмѣва́етъ првⷣный сердца̀ нечести́выхъ и҆ оу҆ничтожа́етъ нечести̑выѧ въ ѕлы́хъ.
13	13
Хто затикає вухо своє від волання бідного, той і сам буде волати, — і не буде почутий.	И҆́же затыка́етъ оу҆шеса̀ своѧ̑, є҆́же не послꙋ́шати немощна́гѡ, и҆ то́й призове́тъ, и҆ не бꙋ́детъ послꙋ́шаѧй є҆гѡ̀.
14	14
Подарунок таємний гасить гнів, і дарунок у пазуху — сильну лють.	Даѧ́нїе та́йно ѿвраща́етъ гнѣ́вы, щадѧ́й же дарѡ́въ воздвиза́етъ ꙗ҆́рость крѣ́пкꙋю.
15	15
Дотримання правосуддя — радість для праведника і страх для тих, хто чинить зло.	Весе́лїе првⷣныхъ твори́ти сꙋ́дъ: прпⷣбный же нечи́стъ оу҆ ѕлодѣ́євъ.
16	16
Людина, що збилася з путі розуму, оселиться в зібранні мерців.	Мꙋ́жъ заблꙋжда́ѧй ѿ пꙋтѝ пра́вды въ со́нмищи и҆споли́нѡвъ почі́етъ.
17	17
Хто любить веселощі, зубожіє; а хто любить вино і жир, не розбагатіє.	Мꙋ́жъ скꙋ́денъ лю́битъ весе́лїе, любѧ́й же вїно̀ и҆ є҆ле́й не ѡ҆богати́тсѧ.
18	18
Викупом буде за праведного нечестивий і за прямодушного — лукавий.	Ѡ҆тре́бїе же првⷣникꙋ беззако́нникъ.
19	19
Краще жити у землі пустельній, ніж з дружиною сварливою і сердитою.	Лꙋ́чше жи́ти въ землѝ пꙋ́стѣ, не́же жи́ти съ жено́ю сварли́вою и҆ ѧ҆зы́чною и҆ гнѣвли́вою.
20	20
Жаданий скарб і жир — у домі мудрого; а нерозумна людина марнотратить їх.	Сокро́вище вожделѣ́нно почі́етъ во оу҆стѣ́хъ мꙋ́драгѡ: безꙋ́мнїи же мꙋ́жїе пожира́ютъ є҆̀.
21	21
Хто дотримується правди і милости, той знайде життя, правду і славу.	Пꙋ́ть пра́вды и҆ ми́лостыни ѡ҆брѧ́щетъ живо́тъ и҆ сла́вꙋ.
22	22
Мудрий входить у місто сильних і знищує укріплення, на яке вони сподівалися.	Во гра́ды крѣ̑пки вни́де премꙋ́дрый и҆ разрꙋшѝ оу҆твержде́нїе, на не́же надѣ́ѧшасѧ нечести́вїи.
23	23
Хто зберігає вуста свої і язик свій, той зберігає від біди душу свою.	И҆́же храни́тъ своѧ̑ оу҆ста̀ и҆ ѧ҆зы́къ, соблюда́етъ ѿ печа́ли дꙋ́шꙋ свою̀.
24	24
Зарозумілий злодій — кощунник ім’я йому — діє у запалі гордости.	Проде́рзый и҆ велича́вый и҆ гордели́вый гꙋби́тель нарица́етсѧ: а҆ и҆́же памѧтоѕло́бствꙋетъ, беззако́ненъ.
25	25
Жадоба лінивця уб’є його, тому що руки його відмовляються працювати;	По́хѡти лѣни́ваго оу҆бива́ютъ: не произволѧ́ютъ бо рꙋ́цѣ є҆гѡ̀ твори́ти что̀.
26	26
кожного дня він сильно жадає, а праведник дає і не шкодує.	Нечести́вый жела́етъ ве́сь де́нь по́хѡти ѕлы̑ѧ, првⷣный же ми́лꙋетъ и҆ ще́дритъ неща́днѡ.
27	27
Жертва нечестивих — мерзота, особливо коли з лукавством приносять її.	Жє́ртвы нечести́выхъ ме́рзость гдⷭ҇еви: и҆́бо беззако́ннѡ прино́сѧтъ ѧ҆̀.
28	28
Лжесвідок загине; а людина, яка говорить те, що знає, буде говорити завжди.	Свидѣ́тель ло́жный поги́бнетъ, мꙋ́жъ же послꙋшли́въ сохранѧ́емь возглаго́летъ.
29	29
Людина нечестива зухвала лицем своїм, а праведний тримає прямо путь свою.	Нечести́въ мꙋ́жъ безстꙋ́днѡ стои́тъ лице́мъ: пра́вый же са́мъ разꙋмѣва́етъ пꙋти̑ своѧ̑.
30	30
Немає мудрости, і немає розуму, і немає ради всупереч Господу.	Нѣ́сть премꙋ́дрости, нѣ́сть мꙋ́жества, нѣ́сть совѣ́та оу҆ нечести́вагѡ.
31	31
Коня готують на день битви, але перемога — від Господа.	Ко́нь оу҆готовлѧ́етсѧ на де́нь бра́ни: ѿ гдⷭ҇а же по́мощь.
Глава 22	Глава́ к҃в

1	1
Добре ім’я краще за велике багатство, і добра слава краща за срібло і золото.	Лꙋ́чше и҆́мѧ до́брое, не́же бога́тство мно́го, па́че же сребра̀ и҆ зла́та блгⷣть бл҃га́ѧ.
2	2
Багатий і бідний зустрічаються один з одним: того й іншого створив Господь.	Бога́тъ и҆ ни́щь срѣто́ста дрꙋ́гъ дрꙋ́га, ѻ҆бои́хъ же гдⷭ҇ь сотворѝ.
3	3
Розсудливий бачить біду, і ховається; а недосвідчені йдуть уперед, і караються.	Хꙋдо́гъ, ви́дѣвъ лꙋка́ваго мꙋ́чима крѣ́пкѡ, са́мъ наказꙋ́етсѧ: безꙋ́мнїи же мимоше́дше ѡ҆тщети́шасѧ.
4	4
За смиренням іде страх Господній, багатство і слава і життя.	Ро́дъ премꙋ́дрости стра́хъ гдⷭ҇ень, и҆ бога́тство и҆ сла́ва и҆ живо́тъ.
5	5
Терня і сіті на шляху підступного; хто береже душу свою, віддалися від них.	Волчцы̀ и҆ сѣ̑ти на пꙋте́хъ стро́потныхъ, хранѧ́й же свою̀ дꙋ́шꙋ и҆збѣжи́тъ и҆̀хъ.
6	6
Напоум юнака на початку путі його: він не ухилиться від неї, коли і постаріє.	Бога́тїи оу҆бо́гими и҆́мꙋтъ ѡ҆блада́ти,
7	7
Багатий панує над бідним, і боржник робиться рабом позикодавця.	и҆ рабѝ свои̑мъ господе́мъ взаи́мъ дадꙋ́тъ.
8	8
Хто сіє неправду, пожне біду, і тростини гніву його не стане. [Людину, яка доброхітно дає, любить Бог, і нестачу діл її поповнить.]	Сѣ́ѧвый ѕла̑ѧ по́жнетъ ѕла̑ѧ, ꙗ҆́звꙋ же дѣ́лъ свои́хъ соверши́тъ.
9	9
Милосердий буде благословлятися, тому що дає бідному від хліба свого. [Перемогу і честь здобуває той, хто дає дари, і навіть оволодіває душею тих, що одержують їх.]	Мꙋ́жа ти́ха и҆ даѧ́телѧ лю́битъ гдⷭ҇ь, сꙋетꙋ́ же дѣ́лъ є҆гѡ̀ сконча́етъ.
10	10
Прожени кощунника, і віддалиться розбрат, і припиняться сварка і лайка.	Ми́лꙋѧй ни́щаго са́мъ препита́етсѧ: ѿ свои́хъ бо хлѣ́бѡвъ дадѐ оу҆бо́гомꙋ. Побѣ́дꙋ и҆ че́сть оу҆строѧ́етъ даѧ́й да́ры, ѻ҆ба́че дꙋ́шꙋ погꙋблѧ́етъ стѧжа́вшихъ.
11	11
Хто любить чистоту серця, у того приємність на вустах, тому цар — друг.	И҆зженѝ ѿ со́нмища гꙋби́телѧ, и҆ и҆зы́детъ съ ни́мъ прѣ́нїе: є҆гда́ бо сѧ́детъ въ со́нмищи, всѣ́хъ безче́ститъ.
12	12
Очі Господа охороняють знання, а слова законопорушника Він відкидає.	Лю́битъ гдⷭ҇ь прпⷣбнаѧ сердца̀, прїѧ́тни же є҆мꙋ̀ всѝ непоро́чнїи въ пꙋте́хъ свои́хъ: оу҆стна́ма пасе́тъ ца́рь (лю́ди своѧ̑).
13	13
Лінивець говорить: «лев на вулиці! посередині площі уб’ють мене!»	Ѻ҆́чи гдⷭ҇ни соблюда́ютъ чꙋ́вство: презира́етъ словеса̀ законопрестꙋ́пный.
14	14
Глибока прірва — вуста блудниць: на кого прогнівається Господь, той упаде туди.	Вины̀ и҆́щетъ и҆ глаго́летъ лѣни́вый: ле́въ на стезѧ́хъ, на пꙋте́хъ же разбѡ́йницы.
15	15
Глупота прив’язалася до серця юнака, але виправна різка віддалить її від нього.	Ꙗ҆́ма глꙋбока̀ оу҆ста̀ законопрестꙋ́пныхъ: возненави́дѣный же ѿ гдⷭ҇а впаде́тсѧ въ ню̀. Сꙋ́ть пꙋтїѐ ѕлі́и пред̾ мꙋ́жемъ, и҆ не лю́битъ возврати́тисѧ ѿ ни́хъ: возврати́тисѧ же подоба́етъ ѿ пꙋтѝ стро́потна и҆ ѕла́гѡ.
16	16
Хто кривдить бідного, щоб примножити своє багатство, і хто дає багатому, той зубожіє.	Безꙋ́мїе ви́ситъ на се́рдцы ю҆́нагѡ: же́злъ же и҆ наказа́нїе дале́че (ѿго́нитъ) ѿ негѡ̀.
17	17
Прихили вухо твоє, і слухай слова мудрих, і серце твоє зверни до мого знання;	Ѡ҆би́дѧй оу҆бо́гаго мнѡ́гаѧ себѣ̀ ѕла̑ твори́тъ, дае́тъ же бога́томꙋ во ѡ҆скꙋдѣ́нїе (себѣ̀).
18	18
тому що утіхою буде, якщо ти будеш зберігати їх у серці твоєму, і вони будуть також на вустах твоїх.	Ко словесє́мъ мꙋ́дрыхъ прилага́й твоѐ оу҆́хо, и҆ оу҆слы́ши моѧ̑ словеса̀: свое́ же се́рдце оу҆твердѝ (къ ни̑мъ), да разꙋмѣ́еши, ꙗ҆́кѡ дѡбра̀ сꙋ́ть.
19	19
Щоб уповання твоє було на Господа, я вчу тебе і сьогодні, і ти пам’ятай.	И҆ а҆́ще вложи́ши ѧ҆̀ въ се́рдце твоѐ, возвеселѧ́тъ тебѐ кꙋ́пнѡ во твои́хъ оу҆стнѣ́хъ.
20	20
Чи не писав я тобі тричі в порадах і наставляннях,	Да бꙋ́детъ тѝ на гдⷭ҇а наде́жда, и҆ пока́жетъ тѝ пꙋ́ть сво́й.
21	21
щоб навчити тебе точних слів істини, щоб ти міг передавати слова істини тим, хто посилає тебе?	Ты́ же напишѝ ѧ҆̀ себѣ̀ три́жды, на совѣ́тъ и҆ смы́слъ и҆ ра́зꙋмъ, на широтѣ̀ се́рдца твоегѡ̀: оу҆чꙋ́ бо тѧ̀ и҆́стинномꙋ словесѝ, и҆ ра́зꙋма блага́гѡ слꙋ́шати на ѿвѣ́ты словесє́мъ и҆́стиннымъ предлага́ємымъ тебѣ̀.
22	22
Не будь грабіжником бідного, тому що він бідний, і не утискуй нещасного біля воріт,	Не наси́лствꙋй ни́щаго, занѐ оу҆бо́гъ є҆́сть, и҆ не досажда́й немощно́мꙋ во вратѣ́хъ:
23	23
тому що Господь вступиться у справу їх і візьме душу у грабіжників їхніх.	гдⷭ҇ь бо и҆́мать сꙋди́ти є҆гѡ̀ сꙋ́дъ, и҆ и҆зба́виши твою̀ безбѣ́днꙋю дꙋ́шꙋ.
24	24
Не дружися з гнівливим і не спілкуйся з людиною запальною,	Не быва́й дрꙋ́гъ мꙋ́жꙋ гнѣвли́вꙋ и҆ со дрꙋ́гомъ жестокосе́рдымъ не соводворѧ́йсѧ:
25	25
щоб не навчитися шляхів її і не накинути петлі на душу свою.	да не когда̀ наꙋчи́шисѧ пꙋтє́мъ є҆гѡ̀ и҆ прїи́меши тене́та дꙋшѝ твое́й.
26	26
Не будь з тих, які дають руки і ручаються за борги:	Не вдава́йсѧ въ порꙋче́нїе, стыдѧ́сѧ лица̀:
27	27
якщо тобі нема чим заплатити, то для чого доводити себе, щоб узяли постіль твою з-під тебе?	є҆гда́ бо не бꙋ́деши и҆мѣ́ти чи́мъ и҆скꙋпи́тисѧ, во́змꙋтъ посте́лю, ꙗ҆́же под̾ ре́бры твои́ми.
28	28
Не пересувай межі давньої, яку провели батьки твої.	Не прелага́й предѣ̑лъ вѣ́чныхъ, ꙗ҆̀же положи́ша ѻ҆тцы̀ твоѝ.
29	29
Чи бачив ти людину моторну у своїй справі? Вона буде стояти перед царями, вона не буде стояти перед простими.	Прозри́телнꙋ человѣ́кꙋ и҆ ѻ҆́стромꙋ въ дѣ́лѣхъ свои́хъ пред̾ царьмѝ подоба́етъ стоѧ́ти, и҆ не стоѧ́ти пред̾ мꙋжмѝ просты́ми.
Глава 23	Глава́ к҃г

1	1
Коли сядеш споживати їжу з володарем, то ретельно спостерігай, що перед тобою,	А҆́ще сѧ́деши вечерѧ́ти на трапе́зѣ си́льнагѡ, разꙋ́мнѡ разꙋмѣва́й предлага́ємаѧ тебѣ̀,
2	2
і постав перешкоду в гортані твоїй, якщо ти жадібний.	и҆ налага́й рꙋ́кꙋ твою̀, вѣ́дый, ꙗ҆́кѡ сицєва́ѧ тебѣ̀ подоба́етъ оу҆гото́вити:
3	3
Не захоплюйся ласими стравами його; це — оманна їжа.	а҆́ще же несы́тнѣйшїй є҆сѝ, не жела́й бра́шенъ є҆гѡ̀: сїѧ̑ бо и҆́мꙋтъ живо́тъ ло́женъ.
4	4
Не піклуйся про те, щоб нажити багатство; залиш такі думки твої.	Не распростира́йсѧ оу҆бо́гъ сы́й съ бога́тымъ, твое́ю же мы́слїю оу҆далѧ́йсѧ.
5	5
Спрямуєш очі твої на нього, і — його вже немає; тому що воно зробить собі крила і, як орел, полетить до неба.	А҆́ще оу҆стреми́ши на него̀ ѻ҆́ко твоѐ, никогда́же ꙗ҆ви́тсѧ: содѣ̑ланы бо сꙋ́ть є҆мꙋ̀ кри́ла ꙗ҆́кѡ ѻ҆рлꙋ̀, и҆ ѡ҆браща́етсѧ въ до́мъ настоѧ́телѧ своегѡ̀.
6	6
Не споживай їжі у людини заздрісної і не захоплюйся ласими стравами її;	Не вечерѧ́й съ мꙋ́жемъ зави́стливымъ, нижѐ похо́щеши пи́щей є҆гѡ̀:
7	7
тому що, які думки у душі її, така й вона; «їж і пий», говорить вона тобі, а серце її не з тобою.	и҆́мже бо ѡ҆́бразомъ а҆́ще кто̀ поглоти́тъ власы̀, си́це ꙗ҆́стъ и҆ пїе́тъ: нижѐ къ себѣ̀ да введе́ши є҆го̀ и҆ снѣ́си хлѣ́бъ тво́й съ ни́мъ:
8	8
Шматок, який ти з’їв, виблюєш, і добрі слова твої ти витратиш даремно.	и҆зблюе́тъ бо є҆го̀ и҆ ѡ҆скверни́тъ словеса̀ твоѧ̑ дѡ́браѧ.
9	9
У вуха нерозумного не говори, тому що він знехтує розумні слова твої.	Во оу҆́шїю безꙋ́мнагѡ ничто́же глаго́ли, да не когда̀ порꙋга́етъ разꙋ̑мнаѧ словеса̀ твоѧ̑.
10	10
Не пересувай межі давньої і на поля сиріт не заходь,	Не прелага́й предѣ̑лъ вѣ́чныхъ и҆ въ стѧжа́нїе сиро́тъ не вни́ди:
11	11
тому що Захисник їх сильний; Він вступиться у справу їх з тобою.	и҆збавлѧ́ѧй бо и҆̀хъ гдⷭ҇ь крѣ́покъ є҆́сть и҆ разсꙋ́дитъ сꙋ́дъ и҆́хъ съ тобо́ю.
12	12
Прихили серце твоє до навчання і вуха твої — до розумних слів.	Да́ждь въ наказа́нїе се́рдце твоѐ, оу҆шеса́ же твоѧ̑ оу҆гото́вай словесє́мъ чꙋ́вствєннымъ.
13	13
Не залишай юнака без покарання: якщо покараєш його різкою, він не помре;	Не престава́й младе́нца нака́зовати: а҆́ще бо жезло́мъ бїе́ши є҆го̀, не оу҆́мретъ (ѿ негѡ̀):
14	14
ти покараєш його різкою і спасеш душу його від пекла.	ты́ бо побїе́ши є҆го̀ жезло́мъ, дꙋ́шꙋ же є҆гѡ̀ и҆зба́виши ѿ сме́рти.
15	15
Сину мій! якщо серце твоє буде мудре, то порадіє і моє серце;	Сы́не, а҆́ще премꙋ́дро бꙋ́детъ се́рдце твоѐ, возвесели́ши и҆ моѐ се́рдце,
16	16
і нутрощі мої будуть радіти, коли вуста твої будуть говорити справедливе.	и҆ пребꙋ́дꙋтъ въ словесѣ́хъ твоѝ оу҆стнѣ̀ къ мои̑мъ оу҆стна́мъ, а҆́ще пра̑ва бꙋ́дꙋтъ.
17	17
Нехай не заздрить серце твоє грішникам, але нехай перебуває воно в усі дні у страху Господньому;	Да не ревнꙋ́етъ се́рдце твоѐ грѣ́шникѡмъ, но въ стра́сѣ гдⷭ҇ни бꙋ́ди ве́сь де́нь:
18	18
тому що є майбутнє, і надія твоя не втрачена.	а҆́ще бо соблюде́ши ѧ҆̀, бꙋ́дꙋтъ тѝ внꙋ́цы, и҆ оу҆пова́нїе твоѐ не ѿстꙋ́питъ.
19	19
Слухай, сину мій, і будь мудрий, і направляй серце твоє на пряму путь.	Слꙋ́шай, сы́не, и҆ премꙋ́дръ быва́й и҆ и҆справлѧ́й мы̑сли твоегѡ̀ се́рдца:
20	20
Не будь між тими, хто упивається вином, між тими, хто пересичується м’ясом:	не бꙋ́ди вїнопі́йца, нижѐ прилага́йсѧ къ сложе́нїємъ и҆ кꙋпова́нїємъ мѧ́съ:
21	21
тому що п’яниця і той, хто пересичується, зубожіють, і сонливість одягне в руб’я.	всѧ́къ бо пїѧ́ница и҆ блꙋдни́къ ѡ҆бнища́етъ, и҆ ѡ҆блече́тсѧ въ раздра̑ннаѧ и҆ въ рꙋ̑бища всѧ́къ сонли́вый.
22	22
Слухайся батька твого: він породив тебе; і не зневажай матері твоєї, коли вона і постаріє.	Слꙋ́шай, сы́не, ѻ҆тца̀ роди́вшагѡ тѧ̀, и҆ не презира́й, є҆гда̀ состарѣ́етсѧ ма́ти твоѧ̀.
23	23
Купи істину і не продавай мудрости і вчення і розуму.	И҆́стинꙋ стѧжѝ и҆ не ѿри́ни мꙋ́дрости и҆ оу҆че́нїѧ и҆ ра́зꙋма.
24	24
Торжествує батько праведника, і хто породив мудрого, радіє за нього.	До́брѣ воспитова́етъ ѻ҆те́цъ пра́веденъ, ѡ҆ сы́нѣ же премꙋ́дрѣмъ весели́тсѧ дꙋша̀ є҆гѡ̀.
25	25
Нехай веселиться батько твій і нехай торжествує мати твоя, що народила тебе.	Да весели́тсѧ ѻ҆те́цъ и҆ ма́ти ѡ҆ тебѣ̀, и҆ да ра́дꙋетсѧ ро́ждшаѧ тѧ̀.
26	26
Сину мій! віддай серце твоє мені, і очі твої нехай спостерігають за путями моїми,	Да́ждь мѝ, сы́не, твоѐ се́рдце, ѻ҆́чи же твоѝ моѧ̑ пꙋти̑ да соблюда́ютъ.
27	27
тому що блудниця — глибока прірва, і чужа дружина — вузький колодязь;	Сосꙋ́дъ бо сокрꙋше́нъ чꙋжді́й до́мъ, и҆ стꙋдене́цъ тѣ́сенъ чꙋжді́й:
28	28
вона, як розбійник, сидить у засідці і множить між людьми законопорушників.	се́й бо вско́рѣ поги́бнетъ, и҆ всѧ́кїй законопрестꙋ́пникъ потреби́тсѧ.
29	29
У кого виття? у кого стогін? у кого сварки? у кого горе? у кого рани без причини? у кого багряні очі?	Комꙋ̀ го́ре; комꙋ̀ молва̀; комꙋ̀ сꙋ́дове; комꙋ̀ го́рєсти и҆ сва̑ры; комꙋ̀ сокрꙋшє́нїѧ вотщѐ; комꙋ̀ си̑ни ѻ҆́чи;
30	30
У тих, які довго сидять за вином, які приходять шукати вина приправленого.	Не пребыва́ющымъ ли въ вїнѣ̀; и҆ не назира́ющымъ ли, гдѣ̀ пи́рове быва́ютъ;
31	31
Не дивися на вино, як воно червоніє, як воно іскриться в чаші, як воно світиться рівно:	Не оу҆пива́йтесѧ вїно́мъ, но бесѣ́дꙋйте ко человѣ́кѡмъ првⷣнымъ, и҆ бесѣ́дꙋйте во прохо́дѣхъ: а҆́ще бо на ча́шы и҆ стклѧ̑ницы вда́си ѻ҆́чи твоѝ, послѣдѝ и҆́маши ходи́ти нажа́йшїй бѣли́лнагѡ дре́ва:
32	32
згодом, як змій, воно вкусить, і вжалить, як аспид;	послѣди́ же ꙗ҆́кѡ ѿ ѕмі́а оу҆ѧ́звенъ простре́тсѧ, и҆ ꙗ҆́коже ѿ кера́ста разлива́етсѧ є҆мꙋ̀ ꙗ҆́дъ.
33	33
очі твої будуть дивитися на чужих дружин, і серце твоє заговорить про розпусне,	Ѻ҆́чи твоѝ є҆гда̀ оу҆́зрѧтъ (женꙋ̀) чꙋждꙋ́ю, оу҆ста̀ твоѧ̑ тогда̀ возглаго́лютъ стро́пѡтнаѧ:
34	34
і ти будеш, як той, що спить серед моря, і як той, що спить на верхівці щогли.	и҆ возлѧ́жеши ꙗ҆́кѡ въ се́рдцы мо́рѧ и҆ ꙗ҆́коже ко́рмчїй во мно́зѣ волне́нїи.
35	35
[І скажеш:] «били мене, мені не було боляче; штовхали мене, я не відчував. Коли прокинуся, знову буду шукати того самого».	Рече́ши же: би́ша мѧ̀, и҆ не поболѣ́хъ, и҆ порꙋга́шасѧ мѝ, а҆́зъ же не разꙋмѣ́хъ: когда̀ оу҆́тро бꙋ́детъ, да ше́дъ взыщꙋ̀, съ ни́миже сни́дꙋсѧ;
Глава 24	Глава́ к҃д

1	1
Не ревнуй злим людям і не бажай бути з ними,	Сы́не, не ревнꙋ́й мꙋжє́мъ ѕлы̑мъ, нижѐ возжелѣ́й бы́ти съ ни́ми:
2	2
тому що про насильство помишляє серце їх, і про зле говорять вуста їхні.	лжа́мъ бо поꙋча́етсѧ се́рдце и҆́хъ, и҆ болѣ̑зни оу҆стнѣ̀ и҆́хъ глаго́лютъ.
3	3
Мудрістю влаштовується дім і розумом утверджується,	Съ премꙋ́дростїю зи́ждетсѧ до́мъ и҆ съ ра́зꙋмомъ и҆справлѧ́етсѧ.
4	4
і з умінням наповнюється він усередині всяким дорогоцінним і прекрасним майном.	Съ чꙋ́вствїемъ и҆сполнѧ́ютсѧ сокрѡ́вища ѿ всѧ́кагѡ бога́тства честна́гѡ и҆ до́брагѡ.
5	5
Людина мудра сильна, і людина розумна зміцнює силу свою.	Лꙋ́чше мꙋ́дрый крѣ́пкагѡ, и҆ мꙋ́жъ ра́зꙋмъ и҆мѣ́ѧй земледѣ́лца вели́ка.
6	6
Тому обдумано веди війну твою, і успіх буде при багатьох нарадах.	Со оу҆правле́нїемъ быва́етъ бра́нь, по́мощь же съ се́рдцемъ совѣ́тнымъ.
7	7
Для нерозумного занадто високою є мудрість; біля воріт не відкриє він уст своїх.	Премꙋ́дрость и҆ мы́сль бла́га во вратѣ́хъ премꙋ́дрыхъ: смы́сленнїи не оу҆кланѧ́ютсѧ ѿ зако́на гдⷭ҇нѧ,
8	8
Хто замишляє зробити зло, того називають зловмисником.	но совѣ́тꙋютъ въ со́нмищихъ. Ненака́занныхъ срѣта́етъ сме́рть,
9	9
Помисел глупоти — гріх, і кощунник — мерзота для людей.	оу҆мира́етъ же безꙋ́мный во грѣсѣ́хъ. Нечистота̀ мꙋ́жꙋ гꙋби́телю:
10	10
Якщо ти в день нещастя виявився слабким, то бідна сила твоя.	ѡ҆скверни́тсѧ въ де́нь ѕо́лъ и҆ въ де́нь печа́ли, до́ндеже ѡ҆скꙋдѣ́етъ.
11	11
Рятуй узятих на смерть, і невже відмовишся від приречених на убиття?	И҆зба́ви ведѡ́мыѧ на сме́рть и҆ и҆скꙋпѝ оу҆бива́емыхъ, не щадѝ.
12	12
Чи скажеш: «ось, ми не знали цього»? А Той, Хто випробовує серця, хіба не знає? Той, Хто спостерігає за душею твоєю, знає це, і воздасть людині за ділами її.	А҆́ще же рече́ши: не вѣ́мъ сегѡ̀: разꙋмѣ́й, ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇ь всѣ́хъ сердца̀ вѣ́сть, и҆ созда́вый дыха́нїе всѣ̑мъ, се́й вѣ́сть всѧ́чєскаѧ, и҆́же возда́стъ комꙋ́ждо по дѣлѡ́мъ є҆гѡ̀.
13	13
Їж, сину мій, мед, тому що він приємний, і стільник, який солодкий для гортані твоєї:	Ꙗ҆́ждь ме́дъ, сы́не, бла́гъ бо є҆́сть со́тъ, да наслади́тсѧ горта́нь тво́й:
14	14
таке і пізнання мудрости для душі твоєї. Якщо ти знайшов її, тобто майбутнє, і надія твоя не втрачена.	си́це оу҆разꙋмѣ́еши премꙋ́дрость дꙋше́ю твое́ю: а҆́ще бо ѡ҆брѧ́щеши, бꙋ́детъ добра̀ кончи́на твоѧ̀, и҆ оу҆пова́нїе не ѡ҆ста́витъ тебѐ.
15	15
Не замислюй зла, нечестивий, проти житла праведника, не спустошуй місця спокою його,	Не приводѝ нечести́ваго на па́жить првⷣныхъ, нижѐ прельща́йсѧ насыще́нїемъ чре́ва:
16	16
бо сім разів упаде праведник, і встане; а нечестиві впадуть у погибель.	седмери́цею бо паде́тъ првⷣный и҆ воста́нетъ, нечести́вїи же и҆знемо́гꙋтъ въ ѕлы́хъ.
17	17
Не радій, коли упаде ворог твій, і нехай не веселиться серце твоє, коли він спіткнеться.	А҆́ще паде́тъ вра́гъ тво́й, не ѡ҆бра́дꙋйсѧ є҆мꙋ̀, въ преткнове́нїи же є҆гѡ̀ не возноси́сѧ:
18	18
Інакше, побачить Господь, і неугодне буде це в очах Його, і Він відверне від нього гнів Свій.	ꙗ҆́кѡ оу҆́зритъ гдⷭ҇ь, и҆ не оу҆го́дно є҆мꙋ̀ бꙋ́детъ, и҆ ѿврати́тъ ꙗ҆́рость свою̀ ѿ негѡ̀.
19	19
Не обурюйся на злодіїв і не заздри нечестивим,	Не ра́дꙋйсѧ ѡ҆ ѕлодѣ́ющихъ и҆ не ревнꙋ́й грѣ̑шнымъ,
20	20
тому що злий не має майбуття, — світильник нечестивих погасне.	не пребꙋ́дꙋтъ бо внꙋ́цы лꙋка́выхъ, свѣти́ло же нечести́выхъ оу҆га́снетъ.
21	21
Бійся, сину мій, Господа і царя; із заколотниками не спілкуйся,	Бо́йсѧ бг҃а, сы́не, и҆ царѧ̀, и҆ ни є҆ди́номꙋ же и҆́хъ проти́висѧ:
22	22
тому що несподівано прийде погибель від них, і біду від них обох хто передбачить?	внеза́пꙋ бо и҆стѧ́жꙋтъ нечести́выхъ, мꙋчє́нїѧ же ѻ҆бои́хъ кто̀ оу҆вѣ́сть; Сло́во сохранѧ́ѧй сы́нъ кромѣ̀ поги́бели бꙋ́детъ: прїе́млѧй же прїѧ́тъ ѻ҆́ное. Ничто́же ло́жно ѿ ѧ҆зы́ка царе́ви да глаго́летсѧ, и҆ ни є҆ди́на лжа̀ ѿ ѧ҆зы́ка є҆гѡ̀ да и҆зы́детъ: ме́чь (є҆́сть) ѧ҆зы́къ царе́въ, а҆ не пло́тѧнъ: и҆ и҆́же а҆́ще пре́данъ бꙋ́детъ, сокрꙋши́тсѧ: а҆́ще бо раздражи́тсѧ ꙗ҆́рость є҆гѡ̀, со жи́лами человѣ́ки гꙋби́тъ, и҆ кѡ́сти человѣ́чєскїѧ поѧда́етъ и҆ сожига́етъ ꙗ҆́кѡ пла́мень, ꙗ҆́кѡ не ꙗ҆дѡ́мымъ бы́ти птенца́ми ѻ҆́рлими. Мои́хъ слове́съ, сы́не, бо́йсѧ, и҆ прїи́мъ ѧ҆̀ пока́йсѧ.
23	23
Сказано також мудрими: мати упередженість на суді — недобре.	Сїѧ̑ же ва́мъ смы́слєннымъ глаго́лю разꙋмѣ́ти: срамлѧ́тисѧ лица̀ на сꙋдѣ̀ не добро̀.
24	24
Хто говорить винному: «ти правий», того будуть проклинати народи, того будуть ненавидіти племена;	Глаго́лѧй нечести́ваго, ꙗ҆́кѡ пра́веденъ є҆́сть, про́клѧтъ ѿ люді́й бꙋ́детъ и҆ возненави́дѣнъ во ꙗ҆зы́цѣхъ:
25	25
а викривачів будуть любити, і на них прийде благословення.	ѡ҆блича́ющїи же лꙋ́чшїи ꙗ҆вѧ́тсѧ, на нѧ́же прїи́детъ благослове́нїе бла́го:
26	26
В уста цілує той, хто відповідає словами вірними.	и҆ оу҆стнѣ̀ ѡ҆блобыза́ютъ ѿвѣща́ющыѧ словеса̀ бла̑га.
27	27
Зверши справи твої поза домом, закінчи їх на полі твоєму, і потім облаштовуй і дім твій.	Оу҆готовлѧ́й на и҆схо́дъ дѣла̀ твоѧ̑, и҆ оу҆гото́висѧ на село̀, и҆ ходѝ в̾слѣ́дъ менє̀, и҆ сози́ждеши до́мъ тво́й.
28	28
Не будь лжесвідком на ближнього твого: для чого тобі обманювати вустами твоїми?	Не бꙋ́ди свидѣ́тель лжи́въ на твоего̀ граждани́на, нижѐ пространѧ́йсѧ твои́ма оу҆стна́ма.
29	29
Не говори: «як він вчинив зі мною, так і я зроблю з ним, воздам людині за ділами її».	Не рцы̀: и҆́мже ѡ҆́бразомъ сотвори́ ми, сотворю̀ є҆мꙋ̀ и҆ ѿмщꙋ̀ є҆мꙋ̀, и҆́миже мѧ̀ преѡби́дѣ.
30	30
Проходив я мимо поля чоловіка лінивого і мимо виноградника чоловіка бідного на розум:	Ꙗ҆́коже ни́ва мꙋ́жъ безꙋ́мный, и҆ ꙗ҆́кѡ вїногра́дъ человѣ́къ скꙋдоꙋ́мный:
31	31
і ось, усе це заросло терням, поверхня його вкрилася кропивою, і кам’яна огорожа його зруйнувалася.	а҆́ще ѡ҆ста́виши є҆го̀, ѡ҆пꙋстѣ́етъ и҆ траво́ю порасте́тъ ве́сь, и҆ бꙋ́детъ ѡ҆ста́вленъ, ѡ҆гра̑ды же ка́мєнныѧ є҆гѡ̀ раскопа́ютсѧ.
32	32
І подивився я, і взяв до серця свого, і подивився й отримав урок:	Послѣдѝ а҆́зъ пока́ѧхсѧ, воззрѣ́хъ и҆збра́ти наказа́нїе:
33	33
«трохи поспиш, трохи подрімаєш, трохи, склавши руки, полежиш, —	ма́лѡ дремлю̀, ма́лѡ же сплю̀ и҆ ма́лѡ ѡ҆б̾е́млю рꙋка́ма пє́рси:
34	34
і прийде, як перехожий, бідність твоя, і нестаток твій — як людина озброєна».	а҆́ще же сїѐ твори́ши, прїи́детъ пред̾идꙋ́щи нищета̀ твоѧ̀ и҆ скꙋ́дость твоѧ̀, ꙗ҆́кѡ бла́гъ тече́цъ.
Глава 25	Глава́ к҃є

1	1
І це притчі Соломона, які зібрали люди Єзекії, царя Юдейського.	Сїѧ̑ при̑тчи соломѡ̑ни бы́вшыѧ нерасположє́нны, ꙗ҆̀же списа́ша дрꙋ́зїе є҆зекі́и царѧ̀ і҆ꙋде́йска.
2	2
Слава Божа — покривати таємницею справу, а слава царів — досліджувати справу.	Сла́ва бж҃їѧ кры́етъ сло́во, сла́ва же царе́ва почита́етъ повелѣ̑нїѧ є҆гѡ̀.
3	3
Як небо у висоті й земля в глибині, так серце царів — недослідиме.	Не́бо высоко̀, землѧ́ же глꙋбока̀: се́рдце же царе́во неѡбличи́телно.
4	4
Відокреми домішки від срібла, і вийде у срібника сосуд:	Кꙋ́й неискꙋше́нное сребро̀, и҆ ѡ҆чи́ститсѧ чи́сто всѐ.
5	5
віддали неправедного від царя, і престіл його утвердиться правдою.	Оу҆бива́й нечести̑выѧ ѿ лица̀ царе́ва, и҆ и҆спра́витсѧ въ пра́вдѣ престо́лъ є҆гѡ̀.
6	6
Не величайся перед лицем царя, і на місці великих не ставай;	Не горди́сѧ пред̾ лице́мъ царе́вымъ и҆ на мѣ́стѣ си́льныхъ не ста́ни:
7	7
тому що краще, коли скажуть тобі: «йди сюди вище», ніж коли понизять тебе перед знатним, якого бачили очі твої.	лꙋ́чше бо тѝ є҆́сть, є҆гда̀ рече́тъ: взы́ди ко мнѣ̀: не́жели смири́тисѧ тебѣ̀ пред̾ лице́мъ си́льнагѡ.
8	8
Не вступай поспішно в тяжбу: інакше що будеш робити після закінчення, коли суперник твій осоромить тебе?	Ꙗ҆̀же ви́дѣста ѻ҆́чи твоѝ, глаго́ли. Не впа́дай въ тѧ́жбꙋ ско́рѡ, да не раска́ешисѧ по́слѣжди, є҆гда̀ тебѣ̀ досади́тъ дрꙋ́гъ тво́й.
9	9
Веди тяжбу із суперником твоїм, але таємниці іншого не відкривай,	Встꙋпа́й вспѧ́ть, не нерадѝ, да не поно́ситъ оу҆́бѡ тебѣ̀ дрꙋ́гъ:
10	10
щоб не докорив тобі той, хто почує це, і тоді нечестя твоє не відійде від тебе. [Любов і дружба звільняють: збережи їх для себе, щоб не зробитися тобі достойним ганьби; збережи путі твої благовпорядкованими.]	сва́ра же твоѧ̀ и҆ вражда̀ твоѧ̀ не ѿстꙋ́питъ, но бꙋ́детъ тѝ ра́вна со сме́ртїю. Благода́ть и҆ любы̀ свобожда́етъ, въ ни́хже оу҆твердѝ себѐ, да не въ поноше́нїи бꙋ́деши, но сохранѝ пꙋти̑ твоѧ̑ до́брѣ оу҆стро́єны.
11	11
Золоті яблука у срібних прозорих посудинах — слово, сказане пристойно.	(Ꙗ҆́коже) ꙗ҆́блоко зла́то во оу҆серѧ́зи сарді́йскагѡ ка́мене, си́це рещѝ сло́во при прили́чныхъ є҆мꙋ̀.
12	12
Золота серга і прикраса з чистого золота — мудрий викривач для уважного вуха.	И҆ (ꙗ҆́коже) во оу҆серѧ́зь златы́й сарді́йскїй ка́мень многоцѣ́нный вѧ́жетсѧ, (си́це) сло́во премꙋ́дро во оу҆́хо благопослꙋ́шно.
13	13
Що прохолода від снігу під час жнив, те вірний посланець для того, хто посилає його: він доставляє душі господаря свого відраду.	Ꙗ҆́коже и҆схо́дище снѣ́га въ жа́твꙋ зно́ѧ по́льзꙋетъ, та́кѡ вѣ́стникъ вѣ́ренъ посла́вшихъ є҆го̀: дꙋ́шы бо оу҆потреблѧ́ющихъ є҆го̀ по́льзꙋетъ.
14	14
Що хмари і вітри без дощу, те людина, яка хвалиться подарунками, яких не дає.	Ꙗ҆́коже вѣ́три и҆ ѡ҆́блацы и҆ дожде́ве ꙗ҆влѧ́ющїисѧ, та́кѡ и҆ хва́лѧщїйсѧ ѡ҆ даѧ́нїи ло́жнѣмъ.
15	15
Лагідністю схиляється до милости вельможа, і м’який язик переломлює кістки.	Въ долготерпѣ́нїи благополꙋ́чїе царє́мъ: ѧ҆зы́къ же мѧ́кокъ сокрꙋша́етъ кѡ́сти.
16	16
Знайшов ти мед, — їж, скільки тобі потрібно, щоб не пересититися ним і не виблювати його.	Ме́дъ ѡ҆брѣ́тъ ꙗ҆́ждь оу҆мѣ́реннѡ, да не ка́кѡ пресыще́нъ и҆зблюе́ши.
17	17
Не вчащай входити в дім друга твого, щоб ти не надокучив йому і він не зненавидів тебе.	Не оу҆чаща́й вноси́ти но́гꙋ твою̀ ко дрꙋ́гꙋ твоемꙋ̀, да не когда̀ насы́щьсѧ тебє̀, возненави́дитъ тѧ̀.
18	18
Що молот і меч і гостра стріла, те людина, яка виголошує лжесвідчення проти ближнього свого.	Дреко́ль и҆ ме́чь и҆ стрѣла̀ ѻ҆стра̀, та́кѡ и҆ мꙋ́жъ свидѣ́телствꙋѧй на дрꙋ́га своего̀ свидѣ́телство ло́жное.
19	19
Що зламаний зуб і розслаблена нога, те надія на ненадійну [людину] в день біди.	Пꙋ́ть ѕла́гѡ и҆ нога̀ законопрестꙋ́пнагѡ поги́бнꙋтъ въ де́нь ѕо́лъ.
20	20
Що холодний день, для того, хто знімає із себе одяг, що оцет на рану, те той, хто співає пісень сумному серцю. [Як міль одягу і черва дереву, так печаль шкодить серцю людини.]	Ꙗ҆́коже ѻ҆́цетъ неполе́зенъ вре́дꙋ и҆ ды́мъ ѻ҆чи́ма, та́кѡ припа́дшаѧ стра́сть въ тѣлесѝ се́рдце ѡ҆скорблѧ́етъ.
21	21
Якщо голодний ворог твій, нагодуй його хлібом; і якщо він спраглий, напої його водою:	Ꙗ҆́коже мо́лїе въ ри́зѣ и҆ че́рвїе въ дре́вѣ, та́кѡ печа́ль мꙋ́жꙋ вреди́тъ се́рдце.
22	22
тому що, [роблячи це,] ти збираєш палаюче вугілля на голову його, і Господь воздасть тобі.	А҆́ще а҆́лчетъ вра́гъ тво́й, оу҆хлѣ́би є҆го̀: а҆́ще ли жа́ждетъ, напо́й є҆го̀:
23	23
Північний вітер приносить дощ, а таємна мова — незадоволені обличчя.	сїе́ бо творѧ̀, оу҆́глїе ѻ҆́гненное собира́еши на главꙋ̀ є҆гѡ̀, гдⷭ҇ь же возда́стъ тебѣ̀ бл҃га̑ѧ.
24	24
Краще жити в кутку на покрівлі, ніж із сварливою дружиною у просторому домі.	Вѣ́тръ сѣ́верный воздвиза́етъ ѡ҆́блаки, лице́ же безстꙋ́дно ѧ҆зы́къ раздража́етъ.
25	25
Що холодна вода для виснаженої спрагою душі, те добра звістка з далекої країни.	Лꙋ́чше жи́ти во оу҆́глѣ непокры́тѣмъ, не́же во хра́минѣ ѻ҆́бщей со жено́ю клеветли́вою.
26	26
Що збурене джерело й пошкоджена криниця, те праведник, що падає перед нечестивим.	Ꙗ҆́коже вода̀ стꙋде́наѧ дꙋшѝ жа́ждꙋщей благопрїѧ́тна, та́кѡ вѣ́сть блага́ѧ ѿ землѝ и҆здале́ча.
27	27
Як недобре їсти багато меду, так домагатися слави не є слава.	Ꙗ҆́коже а҆́ще кто̀ и҆сто́чникъ загражда́етъ и҆ и҆схо́дище воды̀ гꙋби́тъ, та́кѡ не лѣ́по првⷣникꙋ па́сти пред̾ нечести́вымъ.
28	28
Що місто зруйноване, без стін, те людина, що не володіє духом своїм.	Ꙗ҆́сти ме́дъ мно́гѡ не добро̀: почита́ти же подоба́етъ словеса̀ сла̑вна.
Глава 26	Глава́ к҃ѕ

1	1
Як сніг улітку і дощ під час жнив, так честь непристойна нерозумному.	Ꙗ҆́коже роса̀ въ жа́твꙋ и҆ ꙗ҆́коже до́ждь въ лѣ́тѣ [Є҆вр.: ꙗ҆́коже снѣ́гъ въ лѣ́тѣ и҆ до́ждь въ жа́твꙋ.], та́кѡ нѣ́сть безꙋ́мномꙋ че́сти.
2	2
Як горобець спурхне, як ластівка полетить, так незаслужене прокляття не збудеться.	Ꙗ҆́коже пти̑цы ѿлета́ютъ и҆ вра́бїеве, та́кѡ клѧ́тва сꙋ́етнаѧ не на́йдетъ ни на кого́же.
3	3
Бич для коня, вузда для осла, а палка для дурних.	Ꙗ҆́коже би́чь коню̀ и҆ ѡ҆сте́нъ ѻ҆слꙋ̀, та́кѡ же́злъ ꙗ҆зы́кꙋ законопрестꙋ́пнꙋ.
4	4
Не відповідай нерозумному за глупотою його, щоб і тобі не зробитися подібним до нього;	Не ѿвѣща́й безꙋ́мномꙋ по безꙋ́мїю є҆гѡ̀, да не подо́бенъ є҆мꙋ̀ бꙋ́деши:
5	5
не відповідай нерозумному за глупотою його, щоб він не став мудрецем в очах своїх.	но ѿвѣща́й безꙋ́мномꙋ по безꙋ́мїю є҆гѡ̀, да не ꙗ҆ви́тсѧ мꙋ́дръ оу҆ себє̀.
6	6
Підрізує собі ноги, терпить неприємність той, хто дає словесне доручення дурневі.	Ѿ пꙋті́й свои́хъ поноше́нїе твори́тъ, и҆́же посла̀ вѣ́стникомъ безꙋ́мнымъ сло́во.
7	7
Нерівно піднімаються ноги у кульгавого, — і притча у вустах дурнів.	Ѿимѝ ше́ствїе ѿ гле́знъ и҆ законопрестꙋпле́нїе ѿ оу҆́стъ безꙋ́мныхъ.
8	8
Що той, хто вкладає коштовний камінь у пращу, те саме той, що віддає нерозумному шану.	И҆́же привѧзꙋ́етъ ка́мень въ пра́щи, подо́бенъ є҆́сть даю́щемꙋ безꙋ́мномꙋ сла́вꙋ.
9	9
Що колючий терен у руці п’яного, те притча в устах дурнів.	Тє́рнїѧ прозѧба́ютъ въ рꙋцѣ̀ пїѧ́ницы, и҆ порабоще́нїе въ рꙋцѣ̀ безꙋ́мныхъ.
10	10
Сильний робить усе довільно: і нерозумного нагороджує, і всякого перехожого нагороджує.	Мно́гими волнꙋ́етсѧ всѧ́ка пло́ть безꙋ́мныхъ, сокрꙋша́етсѧ бо и҆зстꙋпле́нїе и҆́хъ.
11	11
Як пес повертається на блювотину свою, так нерозумний повторює дурість свою.	Ꙗ҆́коже пе́съ, є҆гда̀ возврати́тсѧ на своѧ̑ блевѡ́тины, и҆ ме́рзокъ быва́етъ, та́кѡ безꙋ́мный свое́ю ѕло́бою возвра́щьсѧ на сво́й грѣ́хъ. Є҆́сть сты́дъ наводѧ́й грѣ́хъ, и҆ є҆́сть сты́дъ сла́ва и҆ благода́ть.
12	12
Чи бачив ти чоловіка, мудрого в очах своїх? На нерозумного більше надії, ніж на нього.	Ви́дѣхъ мꙋ́жа непщева́вша себѐ мꙋ́дра бы́ти, оу҆пова́нїе же и҆́мать безꙋ́мный па́че є҆гѡ̀.
13	13
Лінивець говорить: «лев на дорозі! лев на площах!»	Глаго́летъ лѣни́вый по́сланъ на пꙋ́ть: ле́въ на пꙋте́хъ, на сто́гнахъ же разбѡ́йницы.
14	14
Двері качаються на гаках своїх, а лінивець на постелі своїй.	Ꙗ҆́коже две́рь ѡ҆браща́етсѧ на пѧтѣ̀, та́кѡ лѣни́вый на ло́жи свое́мъ.
15	15
Лінивець опускає руку свою в чашу, і йому важко донести її до рота свого.	Скры́въ лѣни́вый рꙋ́кꙋ въ нѣ́дро своѐ не возмо́жетъ принестѝ ко оу҆стѡ́мъ.
16	16
Лінивець в очах своїх мудріший за сімох, які відповідають обдумано.	Мꙋдрѣ́йшїй себѣ̀ лѣни́вый ꙗ҆влѧ́етсѧ, па́че во и҆з̾ѻби́лїи и҆зносѧ́щагѡ вѣ́сть.
17	17
Хапає пса за вуха, хто, проходячи мимо, втручається в чужу сварку.	Ꙗ҆́коже держа́й за ѡ҆́шибъ пса̀, та́кѡ предсѣда́телствꙋѧй чꙋжде́мꙋ сꙋдꙋ̀.
18	18
Як той, хто прикидається несповна розуму, кидає вогонь, стріли і смерть,	Ꙗ҆́коже врачꙋ́емїи ме́щꙋтъ словеса̀ на человѣ́ки, срѣта́ѧй же сло́вомъ пе́рвый за́пнетсѧ:
19	19
так — чоловік, який підступно шкодить другові своєму і потім говорить: «я тільки пожартував».	та́кѡ всѝ кова́рствꙋющїи над̾ свои́ми дрꙋ̑ги: є҆гда́ же оу҆ви́дѣни бꙋ́дꙋтъ, глаго́лютъ, ꙗ҆́кѡ и҆гра́ѧ содѣ́ѧхъ.
20	20
Де немає більше дров, вогонь погасає, і де немає навушника, розбрат вщухає.	Во мно́зѣхъ дре́вѣхъ расте́тъ ѻ҆́гнь: а҆ и҆дѣ́же нѣ́сть разгнѣвлѧ́юща, оу҆молка́етъ сва́ръ.
21	21
Вугілля — для жару і дрова — для вогню, а людина сварлива — для розпалення сварки.	Ѻ҆гни́ще оу҆́глїю, и҆ дрова̀ ѻ҆гне́ви: мꙋ́жъ же клеветли́въ въ мѧте́жъ сва́ра.
22	22
Слова навушника — як ласощі, і вони входять у нутрощі утроби.	Словеса̀ ласка́телей мѧ̑гка: сїѧ̑ же оу҆дарѧ́ютъ въ сокрѡ́вища оу҆тро́бъ.
23	23
Що нечистим сріблом обкладена глиняна посудина, те полум’яні вуста і серце злісне.	Сребро̀ дае́мо съ ле́стїю, ꙗ҆́коже скꙋде́ль вмѣнѧ́емо: оу҆стнѣ̀ гла̑дки се́рдце покрыва́ютъ приско́рбно.
24	24
Вустами своїми прикидається ворог, а у серці своєму замишляє підступи.	Оу҆стна́ма всѧ̑ ѡ҆бѣщава́етъ пла́чай вра́гъ, въ се́рдцы же содѣва́етъ ле́сть.
25	25
Якщо він говорить і ніжним голосом, не вір йому, тому що сім мерзот у серці його.	А҆́ще тѧ̀ мо́литъ вра́гъ ве́лїимъ гла́сомъ, не вѣ́рꙋй є҆мꙋ̀, се́дмь бо є҆́сть лꙋка́вствїй въ дꙋшѝ є҆гѡ̀.
26	26
Якщо ненависть прикривається наодинці, то відкриється злоба його в народному зібранні.	Таѧ́й враждꙋ̀ составлѧ́етъ ле́сть: ѿкрыва́етъ же своѧ̑ грѣхѝ благоразꙋ́мный на со́нмищихъ.
27	27
Хто риє яму, той упаде в неї, і хто покотить нагору камінь, до того він повернеться.	И҆зрыва́ѧй ꙗ҆́мꙋ и҆́скреннемꙋ впаде́тсѧ въ ню̀: валѧ́ѧй же ка́мень на себѐ вали́тъ.
28	28
Неправдивий язик ненавидить уражених ним, і улесливі вуста готують падіння.	Ѧ҆зы́къ лжи́въ ненави́дитъ и҆́стины, оу҆ста́ же непокровє́нна творѧ́тъ нестрое́нїе.
Глава 27	Глава́ к҃з

1	1
Не хвалися завтрашнім днем, тому що не знаєш, що народить той день.	Не хвали́сѧ ѡ҆ оу҆́трїи, не вѣ́си бо, что̀ роди́тъ (де́нь) находѧ́й.
2	2
Нехай хвалить тебе інший, а не вуста твої, — чужий, а не язик твій.	Да хва́литъ тѧ̀ и҆́скреннїй, а҆ не твоѧ̑ оу҆ста̀, чꙋжді́й, а҆ не твоѝ оу҆стнѣ̀.
3	3
Важкий камінь, вагомий і пісок; але гнів дурня важчий за них обох.	Тѧ́жкѡ ка́мень и҆ неꙋдобоно́снѡ песо́къ, гнѣ́въ же безꙋ́мнагѡ тѧ́жшїй ѻ҆боегѡ̀.
4	4
Жорстокий гнів, неприборкна лють; але хто устоїть проти ревнощів?	Безми́лостивна ꙗ҆́рость и҆ ѻ҆́стръ гнѣ́въ, но ничто́же постои́тъ ре́вности.
5	5
Краще відкрите викривання, ніж прихована любов.	Лꙋ́чше ѡ҆бличє́нїѧ ѿкровє́нна та́йныѧ любвѐ.
6	6
Щирі докори від того, хто любить, і неправдиві поцілунки ненависника.	Достовѣ́рнѣе сꙋ́ть ꙗ҆́звы дрꙋ́га, не́жели вѡ́льнаѧ лобза̑нїѧ врага̀.
7	7
Сита душа зневажає і стільник, а голодній душі все гірке солодке.	Дꙋша̀ въ сы́тости сꙋ́щи со́тамъ рꙋга́етсѧ: дꙋши́ же нище́тнѣй и҆ гѡ́рькаѧ сла̑дка ꙗ҆влѧ́ютсѧ.
8	8
Як птах, який залишив гніздо своє, так людина, яка залишила місце своє.	Ꙗ҆́коже є҆гда̀ пти́ца ѿлети́тъ ѿ гнѣзда̀ своегѡ̀, та́кѡ человѣ́къ порабоща́етсѧ, є҆гда̀ оу҆страни́тсѧ ѿ свои́хъ мѣ́стъ.
9	9
Масті і пахощі радують серце; так солодкий усякому друг сердечною порадою своєю.	Мѵ́ры и҆ вїно́мъ и҆ ѳѷмїа̑мы красꙋ́етсѧ се́рдце, растерзава́етжесѧ ѿ бѣ́дъ дꙋша̀.
10	10
Не залишай друга твого і друга батька твого, і в дім брата твого не ходи в день нещастя твого: краще сусід поблизу, ніж брат далеко.	Дрꙋ́га твоегѡ̀ и҆лѝ дрꙋ́га ѻ҆́тча не ѡ҆ставлѧ́й: въ до́мъ же бра́та своегѡ̀ не вни́ди неблагополꙋ́чнѡ: лꙋ́чше дрꙋ́гъ бли́з̾, не́же бра́тъ дале́че живы́й.
11	11
Будь мудрий, сину мій, і радуй серце моє; і я буду мати, що відповідати тому, хто лихословить мене.	Мꙋ́дръ бꙋ́ди, сы́не, да весели́тсѧ се́рдце твоѐ, и҆ ѿвратѝ ѿ себє̀ понѡ́слива словеса̀.
12	12
Розсудливий бачить біду і ховається; а недосвідчені йдуть уперед і караються.	Хи́трый ѕлы̑мъ находѧ́щымъ оу҆крыва́етсѧ: безꙋ́мнїи же наше́дше тщетꙋ̀ постра́ждꙋтъ.
13	13
Візьми у нього одяг його, тому що він ручився за чужого, і за стороннього візьми від нього заставу.	Ѿимѝ ри́зꙋ є҆гѡ̀, пре́йде бо досади́тель, и҆́же чꙋжда̑ѧ погꙋблѧ́етъ.
14	14
Хто голосно хвалить друга свого з раннього ранку, того вважатимуть за лихомовця.	И҆́же а҆́ще благослови́тъ дрꙋ́га оу҆́трѡ ве́лїимъ гла́сомъ, ѿ кленꙋ́щагѡ ни чи́мже ра́знствовати возмни́тсѧ.
15	15
Безперестанний капіж у дощовий день і сварлива дружина — рівні:	Ка̑пли и҆згонѧ́ютъ человѣ́ка въ де́нь зи́менъ и҆з̾ до́мꙋ є҆гѡ̀, та́кѡ и҆ жена̀ клеветли́ваѧ и҆з̾ своегѡ̀ до́мꙋ.
16	16
хто хоче приховати її, той хоче приховати вітер і масть у правій руці своїй, що дає знати про себе.	Сѣ́веръ же́стокъ вѣ́тръ, и҆́менемъ же прїѧ́тенъ нарица́етсѧ.
17	17
Як залізо гострить залізо, так людина гострить погляд друга свого.	Желѣ́зо желѣ́за ѡ҆стри́тъ: мꙋ́жъ же поѡщрѧ́етъ лицѐ дрꙋ́жне.
18	18
Хто стереже смоковницю, той буде їсти плоди її; і хто береже господаря свого, той буде в шані.	И҆́же насажда́етъ смоко́вницꙋ, снѣ́сть плоды̀ є҆ѧ̀: а҆ и҆́же храни́тъ го́спода своего̀, че́стенъ бꙋ́детъ.
19	19
Як у воді лице — до лиця, так серце людини — до людини.	Ꙗ҆́коже сꙋ́ть неподѡ́бна ли́ца ли́цамъ, си́це нижѐ сердца̀ человѣ́кѡвъ.
20	20
Пекло й Аваддон — ненаситні; так ненаситні й очі людські. [Мерзота перед Господом той, хто зухвало піднімає очі, і нерозумні нестримані на язик.]	А҆́дъ и҆ поги́бель не насыща́ютсѧ: та́кожде и҆ ѻ҆́чи человѣ́честїи несы́ти. Ме́рзость гдⷭ҇еви оу҆твержда́ѧй ѻ҆́чи, и҆ ненака́заннїи невозде́ржни ѧ҆зы́комъ.
21	21
Що плавильня — для срібла, горно — для золота, те для людини вуста, які хвалять її. [Серце беззаконника шукає зла, серце ж праведне шукає знання.]	И҆скꙋше́нїе сребрꙋ̀ и҆ зла́тꙋ раздеже́нїе: мꙋ́жъ же и҆скꙋша́етсѧ оу҆сты̑ хва́лѧщихъ є҆го̀. Се́рдце беззако́нника взыскꙋ́етъ ѕла̑ѧ, се́рдце же пра́во взыскꙋ́етъ ра́зꙋма.
22	22
Товчи нерозумного, як зерно у ступі, не відокремиться від нього глупота його.	А҆́ще бїе́ши безꙋ́мнаго посредѣ̀ со́нмища срамлѧ́ѧ є҆го̀, не ѿи́меши безꙋ́мїѧ є҆гѡ̀.
23	23
Добре спостерігай за худобою твоєю, май піклування про стада;	Разꙋ́мнѣ разꙋмѣва́й дꙋ́ши ста́да твоегѡ̀, и҆ да приста́виши се́рдце твоѐ ко твои̑мъ стада́мъ.
24	24
тому що багатство не навіки, та й влада хіба з роду в рід?	Ꙗ҆́кѡ не во вѣ́къ мꙋ́жеви держа́ва и҆ крѣ́пость, нижѐ предае́тъ ѿ ро́да въ ро́дъ.
25	25
Проростає трава, і з’являється зелень, і збирають гірські трави.	Прилѣжѝ ѡ҆ ѕла́цѣхъ сꙋ́щихъ на по́ли и҆ пожне́ши травꙋ̀, и҆ собира́й сѣ́но наго́рное,
26	26
Вівці — на одяг тобі, і козли — на купівлю поля.	да и҆́маши ѻ҆́вцы на ѡ҆дѣѧ́нїе: почита́й по́ле, да бꙋ́дꙋтъ тѝ а҆́гнцы.
27	27
І достатньо козячого молока на їжу тобі, на їжу домашнім твоїм і на споживу служницям твоїм.	Сы́не, ѿ менє̀ и҆́маши рѣчє́нїѧ крѣ̑пка въ жи́знь твою̀ и҆ въ жи́знь твои́хъ слꙋжи́телей.
Глава 28	Глава́ к҃и

1	1
Нечестивий біжить, коли ніхто не женеться за ним; а праведник сміливий, як лев.	Бѣ́гаетъ нечести́вый ни є҆ди́номꙋ же гонѧ́щꙋ, првⷣный же ꙗ҆́кѡ ле́въ оу҆пова́ѧ.
2	2
Коли країна відступить від закону, тоді багато в ній начальників; а при розумному і знаючому мужі вона довговічна.	За грѣхѝ нечести́выхъ сꙋ́дове востаю́тъ: мꙋ́жъ же хи́трый оу҆гаси́тъ ѧ҆̀.
3	3
Чоловік бідний і який гнобить слабких, те саме, що злива, яка змиває хліб.	Проде́рзый въ нече́стїихъ ѡ҆клевета́етъ ни́щыѧ, ꙗ҆́коже до́ждь си́льный не поле́зенъ:
4	4
Відступники від закону хвалять нечестивих, а ті, що зберігають закон, обурюються на них.	та́кѡ ѡ҆ста́вившїи зако́нъ хва́лѧтъ нече́стїе, лю́бѧщїи же зако́нъ ѡ҆гражда́ютъ себѣ̀ стѣ́нꙋ.
5	5
Злі люди не розуміють справедливости, а ті, що шукають Господа, розуміють усе.	Мꙋ́жїе ѕлі́и не оу҆разꙋмѣ́ютъ сꙋда̀, и҆́щꙋщїи же гдⷭ҇а оу҆разꙋмѣ́ютъ ѡ҆ все́мъ.
6	6
Краще бідний, який ходить у своїй непорочності, ніж той, хто спотворює шляхи свої, хоч він і багатий.	Лꙋ́чше ни́щь ходѧ́й во и҆́стинѣ, не́жели бога́тъ ло́жь.
7	7
Той, хто зберігає закон, — син розумний, а той, хто спілкується з марнотратцями, осоромлює батька свого.	Храни́тъ зако́нъ сы́нъ разꙋ́мный: а҆ и҆́же пасе́тъ несы́тость, безче́ститъ ѻ҆тца̀ своего̀.
8	8
Хто примножує майно своє ростом і лихвою, збере його для благодійника бідних.	Оу҆множа́ѧй бога́тство своѐ съ ли́хвами и҆ прибы̑тки ми́лꙋющемꙋ ни́щыѧ собира́етъ є҆̀.
9	9
Хто відхиляє вухо своє від слухання закону, того і молитва — мерзота.	Оу҆кланѧ́ѧй оу҆́хо своѐ не послꙋ́шати зако́на и҆ са́мъ моли́твꙋ свою̀ ѡ҆мерзи́лъ.
10	10
Хто спокушає праведних на путь зла, сам упаде в свою яму, а непорочні успадковують добро.	И҆́же льсти́тъ пра̑выѧ на пꙋтѝ ѕлѣ́мъ, во и҆стлѣ́нїе са́мъ впаде́тъ: беззако́ннїи же минꙋ́ютъ блага̑ѧ и҆ не вни́дꙋтъ въ нѧ̀.
11	11
Чоловік багатий — мудрець в очах своїх, але розумний бідняк викриє його.	Премꙋ́дръ оу҆ себє̀ мꙋ́жъ бога́тый, оу҆бо́гїй же разꙋми́въ пре́зритъ є҆го̀.
12	12
Коли торжествують праведники, велика слава, але коли підіймаються нечестиві, люди ховаються.	По́мощїю првⷣныхъ мно́га быва́етъ сла́ва, на мѣ́стѣхъ же нечести́выхъ погиба́ютъ человѣ́цы.
13	13
Хто приховує свої злочини, той не буде мати успіху; а хто зізнається і залишає їх, той буде помилуваний.	Покрыва́ѧй нече́стїе своѐ не оу҆спѣ́етъ во блага̑ѧ, повѣ́даѧ же ѡ҆бличє́нїѧ возлю́бленъ бꙋ́детъ.
14	14
Блаженна людина, яка завжди перебуває у благоговінні; а хто озлоблює серце своє, той потрапить у біду.	Блаже́нъ мꙋ́жъ, и҆́же бои́тсѧ всѣ́хъ за благоговѣ́нїе, а҆ жестосе́рдый впа́даетъ во ѕла̑ѧ.
15	15
Як рикаючий лев і голодний ведмідь, так нечестивий володар над бідним народом.	Ле́въ а҆́лченъ и҆ во́лкъ жа́жденъ, и҆́же тѷра́нствꙋетъ [мꙋчи́тельски ѡ҆блада́етъ], ни́щь сы́й, над̾ ꙗ҆зы́комъ оу҆бо́гимъ.
16	16
Нерозумний правитель багато робить утисків, а хто ненавидить користь, продовжить дні.	Ца́рь скꙋ́денъ оу҆ро́комъ вели́къ клеветни́къ (быва́етъ), а҆ ненави́дѧй непра̑вды до́лгѡ лѣ́тъ поживе́тъ.
17	17
Чоловік, винний у пролитті людської крови, буде бігати до могили, щоб хто не схопив його.	Мꙋ́жа, и҆́же въ винѣ̀ сме́ртнѣ, вырꙋча́ѧй бѣгле́цъ бꙋ́детъ, а҆ не оу҆твержде́нъ. Наказꙋ́й сы́на, и҆ возлю́битъ тѧ̀ и҆ да́стъ лѣ́потꙋ твое́й дꙋшѝ, не послꙋ́шаетъ ꙗ҆зы́ка законопрестꙋ́пна.
18	18
Хто ходить непорочно, той буде неушкодженим; а хто ходить кривими путями, упаде на одній з них.	Ходѧ́й пра́веднѡ по́мощь прїи́метъ, ходѧ́й же въ стро́пѡтны пꙋти̑ оу҆вѧ́знетъ.
19	19
Хто обробляє землю свою, той буде насичуватися хлібом, а хто наслідує бездіяльних, той насититься убогістю.	Дѣ́лаѧй свою̀ зе́млю насы́титсѧ хлѣ́бѡвъ, гонѧ́й же пра́здность насы́титсѧ нищеты̀.
20	20
Вірна людина багата благословеннями, а хто поспішає розбагатіти, той не залишиться непокараним.	Мꙋ́жъ вѣ́ры досто́йный мно́гѡ благослови́тсѧ, ѕлы́й же не без̾ мꙋче́нїѧ бꙋ́детъ.
21	21
Бути упередженим — недобре: така людина і за шматок хліба вчинить неправду.	И҆́же не срамлѧ́етсѧ лица̀ првⷣныхъ, не бла́гъ: таковы́й за оу҆крꙋ́хъ хлѣ́ба прода́стъ мꙋ́жа.
22	22
Поспішає до багатства заздрісна людина, і не думає, що убогість осягне її.	Тщи́тсѧ ѡ҆богати́тисѧ мꙋ́жъ зави́дливъ, и҆ не вѣ́сть, ꙗ҆́кѡ ми́лостивый воз̾ѡблада́етъ и҆́мъ.
23	23
Хто викриває людину, знайде потім більшу приязнь, ніж той, хто лестить язиком.	Ѡ҆блича́ѧй человѣ́чы пꙋти̑ благода́ть и҆́мать па́че ѧ҆зы́комъ ласка́ющагѡ.
24	24
Хто обкрадає батька свого і матір свою і говорить: «це не гріх», той — спільник грабіжникам.	И҆́же ѿверга́етъ ѻ҆тца̀ и҆лѝ ма́терь и҆ мни́тсѧ не согрѣша́ти, се́й соприча́стникъ є҆́сть мꙋ́жꙋ нечести́вꙋ.
25	25
Пихатий розпалює сварку, а хто уповає на Господа, буде благоденствувати.	Невѣ́рный мꙋ́жъ сꙋ́дитъ тꙋ́не, а҆ и҆́же надѣ́етсѧ на гдⷭ҇а, въ прилѣжа́нїи бꙋ́детъ.
26	26
Хто сподівається на себе, той нерозумний; а хто ходить в мудрості, той буде цілий.	И҆́же надѣ́етсѧ на де́рзо се́рдце, таковы́й безꙋ́менъ: а҆ и҆́же хо́дитъ въ премꙋ́дрости, спасе́тсѧ.
27	27
Хто дає убогому, не зубожіє; а хто закриває очі свої від нього, на тому багато проклять.	И҆́же дае́тъ оу҆бѡ́гимъ, не ѡ҆скꙋдѣ́етъ: а҆ и҆́же ѿвраща́етъ ѻ҆́ко своѐ, въ скꙋ́дости бꙋ́детъ мно́зѣ.
28	28
Коли підносяться нечестиві, люди ховаються, а коли вони падають, примножуються праведники.	На мѣ́стѣхъ нечести́выхъ стенѧ́тъ првⷣнїи, въ поги́бели же и҆́хъ оу҆мно́жатсѧ првⷣнїи.
Глава 29	Глава́ к҃ѳ

1	1
Людина, яка, будучи викритою, озлоблює шию свою, раптово скрушиться, і не буде їй зцілення.	Лꙋ́чше мꙋ́жъ ѡ҆блича́ѧй, не́жели мꙋ́жъ жестоковы́йный: внеза́пꙋ бо пали́мꙋ є҆мꙋ̀, нѣ́сть и҆сцѣле́нїѧ.
2	2
Коли примножуються праведники, веселиться народ, а коли панує нечестивий, народ стогне.	Похвалѧ́ємымъ првⷣнымъ, возвеселѧ́тсѧ лю́дїе: нача́лствꙋющымъ же нечєсти́вымъ, стенѧ́тъ мꙋ́жїе.
3	3
Чоловік, який любить мудрість, радує батька свого; а хто знається з блудницями, той марнує майно.	Мꙋ́жꙋ лю́бѧщꙋ премꙋ́дрость, весели́тсѧ ѻ҆те́цъ є҆гѡ̀: а҆ и҆́же пасе́тъ любодѣ̑йцы, погꙋби́тъ бога́тство.
4	4
Цар правосуддям утверджує землю, а хто любить подарунки, розоряє її.	Ца́рь пра́веденъ возвыша́етъ зе́млю, мꙋ́жъ же законопрестꙋ́пникъ раскопова́етъ.
5	5
Чоловік, який лестить другові своєму, розстелює сіті ногам його.	И҆́же оу҆готовлѧ́етъ на лицѐ своемꙋ̀ дрꙋ́гꙋ мре́жꙋ, ѡ҆блага́етъ ю҆̀ на своѧ̑ но́ги.
6	6
У гріху злої людини — тенета для неї, а праведник веселиться і радіє.	Согрѣша́ющемꙋ мꙋ́жꙋ ве́лїѧ сѣ́ть: првⷣный же въ ра́дости и҆ въ весе́лїи бꙋ́детъ.
7	7
Праведник ретельно вникає у позов бідних, а нечестивий не розглядає справи.	Оу҆мѣ́етъ првⷣный сꙋ́дъ твори́ти оу҆бѡ́гимъ, а҆ нечести́вый не разꙋмѣ́етъ ра́зꙋма, и҆ оу҆бо́гомꙋ нѣ́сть оу҆ма̀ разꙋмѣва́ющагѡ.
8	8
Люди розпусні обурюють місто, а мудрі втихомирюють заколот.	Мꙋ́жїе беззако́ннїи сожго́ша гра́дъ, мꙋ́дрїи же ѿврати́ша гнѣ́въ.
9	9
Розумна людина, маючи суд з людиною дурною, чи сердиться, чи сміється, — не має спокою.	Мꙋ́жъ мꙋ́дръ сꙋ́дитъ ꙗ҆зы́ки, мꙋ́жъ же ѕлы́й гнѣ́ваѧйсѧ посмѣва́емь быва́етъ, а҆ не оу҆страша́етъ.
10	10
Кровожерливі люди ненавидять непорочного, а праведні піклуються про його життя.	Мꙋ́жїе крове́й прича́стни возненави́дѧтъ прпⷣбнаго, пра́вїи же взы́щꙋтъ дꙋ́шꙋ є҆гѡ̀.
11	11
Нерозумний весь гнів свій виливає, а мудрий стримує його.	Ве́сь гнѣ́въ сво́й произно́ситъ безꙋ́мный: премꙋ́дрый же скрыва́етъ по ча́сти.
12	12
Якщо правитель слухає неправдиві слова, то і всі службовці у нього нечестиві.	Царю̀ послꙋ́шающꙋ словесѐ непра́ведна, всѝ, и҆̀же под̾ ни́мъ, законопрестꙋ̑пницы.
13	13
Бідний і лихвар зустрічаються один з одним; але світло очам того й іншого дає Господь.	Заимода́вцꙋ и҆ должникꙋ̀, дрꙋ́гъ со дрꙋ́гомъ соше́дшымсѧ, посѣще́нїе твори́тъ ѻ҆бѣ́ма гдⷭ҇ь.
14	14
Якщо цар судить бідних за правдою, то престіл його назавжди утвердиться.	Царю̀ во и҆́стинѣ сꙋдѧ́щемꙋ ни́щымъ, престо́лъ є҆гѡ̀ во свидѣ́телство оу҆стро́итсѧ.
15	15
Різка і викриття дають мудрість; але отрок, залишений у нехтуванні, чинить сором своїй матері.	Ꙗ҆́звы и҆ ѡ҆бличє́нїѧ даю́тъ мꙋ́дрость: ѻ҆́трокъ же заблꙋжда́ѧй срамлѧ́етъ роди́тєли своѧ̑.
16	16
При примноженні нечестивих збільшується беззаконня; але праведники побачать падіння їх.	Мнѡ́гимъ сꙋ́щымъ нечєсти́вымъ мно́зи грѣсѝ быва́ютъ, првⷣнїи же, ѡ҆́нымъ па́дающымъ, оу҆страша́еми быва́ютъ.
17	17
Карай сина твого, і він дасть тобі спокій, і принесе радість душі твоїй.	Наказꙋ́й сы́на твоего̀, и҆ оу҆поко́итъ тѧ̀ и҆ да́стъ лѣ́потꙋ дꙋшѝ твое́й.
18	18
Без одкровення з висоти народ неприборканий, а хто дотримується закону — блаженний.	Не бꙋ́детъ сказа́тель ꙗ҆зы́кꙋ законопрестꙋ́пнꙋ, хранѧ́й же зако́нъ блаже́нъ.
19	19
Словами не навчиться раб, тому що, хоча він розуміє їх, але не слухається.	Не нака́жетсѧ словесы̀ ра́бъ же́стокъ: а҆́ще бо и҆ оу҆разꙋмѣ́етъ, но не послꙋ́шаетъ.
20	20
Чи бачив ти чоловіка необачного у словах своїх? на нерозумного більше надії, ніж на нього.	А҆́ще оу҆ви́диши мꙋ́жа ско́ра въ словесѣ́хъ, разꙋмѣ́й, ꙗ҆́кѡ оу҆пова́нїе и҆́мать па́че є҆гѡ̀ безꙋ́мный.
21	21
Якщо з дитинства виховувати раба у розкоші, то згодом він захоче бути сином.	И҆́же ласкосе́рдъ бꙋ́детъ ѿ дѣ́тства, порабо́титсѧ, на послѣ́докъ же болѣ́зновати бꙋ́детъ ѡ҆ се́мъ.
22	22
Чоловік гнівливий заводить сварку, і запальний багато грішить.	Мꙋ́жъ гнѣвли́вый воздвиза́етъ сва́ръ, мꙋ́жъ же ꙗ҆́рый ѿкрыва́етъ грѣхѝ.
23	23
Гордість людини принижує її, а смиренний духом здобуває шану.	Досажде́нїе мꙋ́жа смирѧ́етъ, а҆ смирє́нныѧ оу҆твержда́етъ гдⷭ҇ь въ сла́вѣ.
24	24
Хто ділиться зі злодієм, той ненавидить душу свою; чує він прокляття, але не оголошує про те.	И҆́же соѡбща́етсѧ та́тю, ненави́дитъ своеѧ̀ дꙋшѝ: а҆́ще же клѧ́твꙋ предложе́ннꙋю слы́шавшїи не возвѣстѧ́тъ,
25	25
Острах перед людьми ставить тенета; а хто уповає на Господа, буде у безпеці.	оу҆боѧ́вшесѧ и҆ постыдѣ́вшесѧ человѣ́кѡвъ, преткнꙋ́тсѧ: надѣ́ѧвыйсѧ же на гдⷭ҇а возвесели́тсѧ. Нече́стїе мꙋ́жꙋ дае́тъ соблажне́нїе: оу҆пова́ѧй же на влⷣкꙋ спасе́тсѧ.
26	26
Багато хто шукає прихильного лиця правителя, але доля людини — від Господа.	Мно́зи оу҆гожда́ютъ ли́цамъ нача́лникѡвъ: ѿ гдⷭ҇а же сбыва́етсѧ пра́вда мꙋ́жꙋ.
27	27
Мерзота для праведників — людина неправедна, і мерзота для нечестивого — хто йде прямим шляхом.	Ме́рзость првⷣникꙋ мꙋ́жъ непра́веденъ: ме́рзость же законопрестꙋ́пномꙋ пꙋ́ть правоведѧ́й.
Глава 30	Глава́ л҃

1	1
Слова Агура, сина Іакеєвого. Натхненні слова, які сказав цей чоловік Іфиїлу, Іфиїлу й Укалу:	Сїѧ̑ глаго́летъ мꙋ́жъ вѣ́рꙋющымъ бг҃ови, и҆ почива́ю:
2	2
справді, я більший невіглас, ніж будь-хто з людей, і розуму людського немає у мене,	безꙋ́мнѣе бо є҆́смь ѿ всѣ́хъ человѣ̑къ, и҆ ра́зꙋма человѣ́ческагѡ нѣ́сть во мнѣ̀:
3	3
і не навчився я мудрости, і пізнання святих не маю.	бг҃ъ же наꙋчи́ мѧ премꙋ́дрости, и҆ ра́зꙋмъ ст҃ы́хъ оу҆разꙋмѣ́хъ.
4	4
Хто піднімався на небо і сходив? хто зібрав вітер у пригорщі свої? хто зав’язав воду в одяг? хто поставив усі межі землі? яке ім’я йому? і яке ім’я синові його? чи знаєш?	Кто̀ взы́де на не́бо и҆ сни́де; кто̀ собра̀ вѣ́тры въ нѣ̑дра; кто̀ возвратѝ во́дꙋ въ ри́зꙋ; кто̀ ѡ҆бдержа̀ всѧ̑ концы̑ землѝ; ко́е и҆́мѧ є҆гѡ̀; и҆лѝ ко́е и҆́мѧ сы́нꙋ є҆гѡ̀, да разꙋмѣ́еши;
5	5
Усяке слово Бога чисте; Він — щит тим, хто уповає на Нього.	Всѧ̑ бо словеса̀ бж҃їѧ раздежє́на: защища́етъ же са́мъ благоговѣ́ющихъ є҆мꙋ̀.
6	6
Не додавай до слів Його, щоб Він не викрив тебе, і ти не виявився неправдомовцем.	Не приложѝ ко словесє́мъ є҆гѡ̀, да не ѡ҆бличи́тъ тѧ̀, и҆ ло́жь бꙋ́деши.
7	7
Дві речі я прошу в Тебе, не відмов мені, перше ніж я помру:	Дво́е прошꙋ̀ оу҆ тебє̀: не ѿимѝ ѿ менє̀ благода́ти пре́жде оу҆ме́ртвїѧ моегѡ̀:
8	8
суєту і неправду віддали від мене, убогости і багатства не давай мені, годуй мене насущним хлібом,	сꙋ́етно сло́во и҆ ло́жно дале́че ѿ менє̀ сотворѝ, бога́тства же и҆ нищеты̀ не да́ждь мѝ: оу҆стро́й же мѝ потрє́бнаѧ и҆ самодовѡ́лнаѧ,
9	9
щоб, переситившись, я не зрікся Тебе і не сказав: «хто Господь?» і щоб, зубожівши, не став красти і вживати ім’я Бога мого марно.	да не насы́щьсѧ ло́жь бꙋ́дꙋ и҆ рекꙋ̀: кто́ мѧ ви́дитъ; и҆лѝ ѡ҆бнища́въ оу҆кра́дꙋ и҆ кленꙋ́сѧ и҆́менемъ бж҃їимъ.
10	10
Не лихослов раба перед господарем його, щоб він не прокляв тебе, і ти не залишився винним.	Не преда́ждь раба̀ въ рꙋ́цѣ господи́на, да не когда̀ проклене́тъ тѧ̀, и҆ и҆сче́знеши.
11	11
Є рід, який проклинає батька свого і не благословляє матері своєї.	Ча́до ѕло̀ клене́тъ ѻ҆тца̀ и҆ ма́терь не благослови́тъ.
12	12
Є рід, який чистий в очах своїх, тоді як не омитий від нечистот своїх.	Ча́до ѕло̀ пра́ведна себѐ сꙋ́дитъ, и҆схо́да же своегѡ̀ не и҆змы̀.
13	13
Є рід — о, які зарозумілі очі його, і як підняті вії його!	Ча́до ѕло̀ высѡ́ки ѻ҆́чи и҆́мать, вѣ́ждома же свои́ма возно́ситсѧ.
14	14
Є рід, у якого зуби — мечі, і щелепи — ножі, щоб пожирати бідних на землі й убогих між людьми.	Ча́до ѕло̀ ме́чь зꙋ́бы (своѧ̑) и҆́мать, и҆ членѡ́вныѧ ꙗ҆́кѡ сѣ́чиво, є҆́же гꙋби́ти и҆ поѧда́ти смирє́нныѧ ѿ землѝ и҆ оу҆бѡ́гїѧ и҆́хъ ѿ человѣ̑къ.
15	15
У ненаситності дві дочки: «давай, давай!» Ось три невситимих, і чотири, які не скажуть: «достатньо!»	Пїѧ́вица и҆мѣ̀ трѝ дщє́ри, любо́вїю возлю́блєны, и҆ трѝ сїѧ̑ не насы́тишасѧ є҆ѧ̀, и҆ четве́ртаѧ не оу҆довли́сѧ рещѝ: дово́лно (мѝ є҆́сть).
16	16
Пекло й утроба безплідна, земля, що не насичується водою, і вогонь, що не говорить: «досить!»	А҆́дъ и҆ по́хоть жены̀, и҆ землѧ̀ ненапое́наѧ водо́ю и҆ вода̀ и҆ ѻ҆́гнь не рекꙋ́тъ: довлѣ́етъ.
17	17
Око, що насміхається з батька і нехтує покірністю до матері, виклюють ворони дольні, і пожеруть пташенята орлині!	Ѻ҆́ко рꙋга́ющеесѧ ѻ҆тцꙋ̀ и҆ досажда́ющее ста́рости ма́терни, да и҆сто́ргнꙋтъ є҆̀ вра́нове ѿ де́брїѧ и҆ да снѣдѧ́тъ є҆̀ птенцы̀ ѡ҆́рли.
18	18
Три речі незбагненні для мене, і чотирьох я не розумію:	Трїе́ ми сꙋ́ть невозмѡ́жнаѧ оу҆разꙋмѣ́ти, и҆ четве́ртагѡ не вѣ́мъ:
19	19
путі орла на небі, путі змія на скелі, путі корабля серед моря і путі чоловіка до дівчини.	слѣда̀ ѻ҆рла̀ парѧ́ща (по воздꙋ́хꙋ) и҆ пꙋтѝ ѕмі́а (ползꙋ́ща) по ка́мени, и҆ стезѝ кораблѧ̀ пловꙋ́ща по мо́рю и҆ пꙋті́й мꙋ́жа въ ю҆́ности (є҆гѡ̀).
20	20
Така путь і дружини перелюбної; поїла й обтерла рот свій, і говорить: «я нічого поганого не зробила».	Тако́въ пꙋ́ть жены̀ блꙋдни́цы: ꙗ҆́же є҆гда̀ сотвори́тъ, и҆ и҆змы́вшисѧ, ничто́же, речѐ, содѣ́ѧхъ нелѣ́по.
21	21
Від трьох трясеться земля, чотирьох вона не може носити:	Тре́ми трѧсе́тсѧ землѧ̀, четве́ртагѡ же не мо́жетъ понестѝ:
22	22
раба, коли він стає царем; нерозумного, коли він досита їсть хліб;	а҆́ще ра́бъ воцари́тсѧ, и҆ безꙋ́мный и҆спо́лнитсѧ пи́щею, и҆ раба̀ а҆́ще и҆зжене́тъ свою̀ госпожꙋ̀,
23	23
ганебну жінку, коли вона виходить заміж, і служницю, коли вона займає місце пані своєї.	и҆ ме́рзкаѧ жена̀ а҆́ще ключи́тсѧ добрꙋ̀ мꙋ́жꙋ.
24	24
Ось чотири малих на землі, але вони мудріші за мудрих:	Четы́ри же сꙋ́ть малѣ̑йшаѧ на землѝ, сїѧ̑ же сꙋ́ть мꙋдрѣ̑йша мꙋ́дрыхъ:
25	25
мурахи — народ несильний, але влітку заготовляють їжу свою;	мра́вїє, и҆̀мже нѣ́сть крѣ́пости и҆ оу҆готовлѧ́ютъ въ жа́твꙋ пи́щꙋ:
26	26
гірські миші — народ слабкий, але ставлять доми свої на скелі;	и҆ хїрогрѵ́лли, ꙗ҆зы́къ не крѣ́покъ, и҆̀же сотвори́ша въ ка́менїихъ до́мы своѧ̑:
27	27
у сарани немає царя, але виступає уся вона струнко;	безца́рни сꙋ́ть прꙋ́зїе, и҆ вою́ютъ ѿ є҆ди́нагѡ повелѣ́нїѧ благочи́ннѡ:
28	28
павук лапками чіпляється, але буває у царських чертогах.	ꙗ҆́щерица (Є҆вр.: паꙋ́къ.), рꙋка́ми ѡ҆пира́ющисѧ и҆ оу҆до́бь оу҆ловлѧ́ема сꙋ́щи, живе́тъ во тве́рдехъ царе́выхъ.
29	29
Ось троє мають струнку ходу, і четверо струнко виступають:	Трїѐ сꙋ́ть, ꙗ҆̀же благопоспѣ́шнѡ хо́дѧтъ, четве́ртое же, є҆́же до́брѣ прохо́дитъ:
30	30
лев, силач між звірами, не посторониться ні перед ким;	скѵ́менъ льво́въ крѣпча́е ѕвѣре́й, и҆́же не ѿвраща́етсѧ, ни оу҆страша́етсѧ скота̀,
31	31
кінь і козел, [проводир стада,] і цар серед народу свого.	и҆ пѣ́тель ходѧ̀ въ ко́кошѣхъ благодꙋ́шенъ, и҆ козе́лъ предводи́тель ста́дꙋ, и҆ ца́рь глаго́лѧй къ наро́дꙋ во ꙗ҆зы́цѣ.
32	32
Якщо ти у зарозумілості своїй зробив дурість і помислив зле, то поклади руку на вуста;	А҆́ще вда́си себѐ въ весе́лїе и҆ простре́ши рꙋ́кꙋ твою̀ со сва́ромъ, порꙋ́ганъ бꙋ́деши.
33	33
тому що, як збивання молока робить масло, поштовх у ніс викликає кров, так і пробудження гніву чинить сварку.	Мельзѝ млеко̀, и҆ бꙋ́детъ ма́сло. А҆́ще ли нѡ́здри че́шеши, и҆зы́детъ кро́вь: а҆́ще же и҆звлече́ши словеса̀, и҆зы́дꙋтъ сꙋ́дове и҆ тѧ̑жбы.
Глава 31	Глава́ л҃а

1	1
Слова Лемуїла царя. Наставляння, які дала йому мати його:	Моѧ̑ словеса̀ реко́шасѧ ѿ бг҃а, царе́во проро́чество, є҆го́же наказа̀ ма́ти є҆гѡ̀:
2	2
що, сину мій? що, сину утроби моєї? що, сину обітниць моїх?	что̀, ча́до, (*соблюде́ши,) что̀ рѣче́нїе бж҃їе; перворо́дне, тебѣ̀ глаго́лю, сы́не: что̀, ча́до моегѡ̀ чре́ва; что̀, ча́до мои́хъ моли́твъ;
3	3
Не віддавай жінкам сил твоїх, ні шляхів твоїх згубницям царів.	Не да́ждь жена́мъ твоегѡ̀ бога́тства и҆ твоегѡ̀ оу҆ма̀ и҆ житїѧ̀ въ послѣ́днїй совѣ́тъ.
4	4
Не царям, Лемуїле, не царям пити вино, і не князям — сикеру,	Съ совѣ́томъ всѐ творѝ, съ совѣ́томъ пі́й вїно̀: си́льнїи гнѣвли́ви сꙋ́ть, вїна̀ да не пїю́тъ,
5	5
щоб, напившись, вони не забули закону і не викривили суду всіх пригноблених.	да напи́вшесѧ не забꙋ́дꙋтъ мꙋ́дрости и҆ пра́во сꙋди́ти немѡщны́мъ не возмо́гꙋтъ.
6	6
Дайте сикеру тому, хто гине, і вино засмученому душею;	Дади́те сїке́ра сꙋ́щымъ въ печа́лехъ и҆ вїно̀ пи́ти сꙋ́щымъ въ болѣ́знехъ,
7	7
нехай він вип’є і забуде бідність свою і не згадає більше про своє страждання.	да забꙋ́дꙋтъ оу҆боже́ства и҆ болѣ́зней не воспомѧ́нꙋтъ ктомꙋ̀.
8	8
Відкривай уста твої за безмовного і для захисту всіх сиріт.	Сы́не, ѿверза́й оу҆ста̀ твоѧ̑ сло́вꙋ бж҃їю и҆ сꙋдѝ всѧ̑ здра́вѡ:
9	9
Відкривай уста твої для правосуддя і для справи бідного й убогого.	ѿверза́й оу҆ста̀ твоѧ̑ и҆ сꙋдѝ првⷣнѡ, разсꙋжда́й же оу҆бо́га и҆ не́мощна.
10	10
Хто знайде доброчесну дружину? ціна її вища за перли;	Женꙋ̀ до́блю кто̀ ѡ҆брѧ́щетъ, дража́йши є҆́сть ка́менїѧ многоцѣ́ннагѡ такова́ѧ:
11	11
упевнене у ній серце чоловіка її, і він не залишиться без прибутку;	дерза́етъ на ню̀ се́рдце мꙋ́жа є҆ѧ̀: такова́ѧ до́брыхъ коры́стей не лиши́тсѧ:
12	12
вона відплачує йому добром, а не злом, в усі дні життя свого.	дѣ́лаетъ бо мꙋ́жꙋ своемꙋ̀ блага̑ѧ во всѐ житїѐ:
13	13
Добуває вовну і льон, і з охотою працює своїми руками.	ѡ҆брѣ́тши во́лнꙋ и҆ ле́нъ, сотворѝ благопотре́бное рꙋка́ма свои́ма.
14	14
Вона, як купецькі кораблі, здалеку добуває хліб свій.	Бы́сть ꙗ҆́кѡ кора́бль кꙋ́плю дѣ́ѧ, и҆здале́ча собира́етъ себѣ̀ бога́тство:
15	15
Вона встає ще вночі і роздає їжу в домі своєму і визначає денну працю служницям своїм.	и҆ востае́тъ и҆з̾ но́щи, и҆ дадѐ бра̑шна до́мꙋ и҆ дѣла̀ рабы́нѧмъ.
16	16
Задумає вона про поле, і придбає його; від плодів рук своїх насаджує виноградник.	Оу҆зрѣ́вши село̀ кꙋпѝ, ѿ плодѡ́въ же рꙋ́къ свои́хъ насадѝ стѧжа́нїе.
17	17
Підперезує силою стегна свої і зміцнює м’язи свої.	Препоѧ́савши крѣ́пкѡ чрє́сла своѧ̑, оу҆тверди́тъ мы̑шцы своѧ̑ на дѣ́ло,
18	18
Вона відчуває, що заняття її добре, і — світильник її не гасне і вночі.	и҆ вкꙋсѝ, ꙗ҆́кѡ добро̀ є҆́сть дѣ́лати, и҆ не оу҆гаса́етъ свѣти́лникъ є҆ѧ̀ всю̀ но́щь.
19	19
Простягає руки свої до прядки, і персти її беруться за веретено.	Ла̑кти своѧ̑ простира́етъ на полє́знаѧ, рꙋ́цѣ же своѝ оу҆твержда́етъ на вретено̀,
20	20
Долоню свою вона відкриває бідному, і руку свою подає нужденному.	и҆ рꙋ́цѣ своѝ ѿверза́етъ оу҆бо́гомꙋ, дла́нь же прострѐ ни́щꙋ.
21	21
Не боїться холоду для родини своєї, тому що вся родина її одягнена у подвійний одяг.	Не пече́тсѧ ѡ҆ сꙋ́щихъ въ домꙋ̀ мꙋ́жъ є҆ѧ̀, є҆гда̀ гдѣ̀ заме́длитъ: вси́ бо оу҆ неѧ̀ ѡ҆дѣ́ѧни сꙋ́ть.
22	22
Вона робить собі килими; висон і пурпур — одяг її.	Сꙋгꙋ̑ба ѡ҆дѣѧ̑нїѧ сотворѝ мꙋ́жꙋ своемꙋ̀, ѿ вѷссо́на же и҆ порфѵ́ры себѣ̀ ѡ҆дѣѧ̑нїѧ.
23	23
Чоловік її відомий біля воріт, коли сидить зі старійшинами землі.	Сла́венъ быва́етъ во вратѣ́хъ мꙋ́жъ є҆ѧ̀, внегда̀ а҆́ще сѧ́детъ въ со́нмищи со старѣ̑йшины жи́тельми землѝ.
24	24
Вона робить покривала і продає, і пояси доставляє купцям фінікійським.	Плащани̑цы сотворѝ и҆ продадѐ фїнїкі́анѡмъ, ѡ҆поѧ̑санїѧ же ханане́ѡмъ.
25	25
Сила і краса — одяг її, і весело дивиться вона на майбутнє.	Оу҆ста̀ своѧ̑ ѿве́рзе внима́телнѡ и҆ зако́ннѡ и҆ чи́нъ заповѣ́да ѧ҆зы́кꙋ своемꙋ̀.
26	26
Вуста свої відкриває з мудрістю, і лагідне наставляння на язиці її.	Крѣ́постїю и҆ лѣ́потою ѡ҆блече́сѧ, и҆ возвесели́сѧ во дни̑ послѣ̑днїѧ.
27	27
Вона спостерігає за господарством у домі своєму і не їсть хліба неробства.	Тѣ̑сны стєзѝ до́мꙋ є҆ѧ̀, бра́шна же лѣ́ностнагѡ не ꙗ҆дѐ.
28	28
Встають діти й ублажають її, — чоловік, і хвалить її:	Оу҆ста̀ своѧ̑ ѿве́рзе мꙋ́дрѡ и҆ зако́ннѡ.
29	29
«багато було дружин доброчесних, але ти перевершила всіх їх».	Ми́лостынѧ же є҆ѧ̀ возста́ви ча̑да є҆ѧ̀, и҆ ѡ҆богати́шасѧ: и҆ мꙋ́жъ є҆ѧ̀ похвалѝ ю҆̀:
30	30
Миловидість оманлива і краса суєтна; але дружина, яка боїться Господа, гідна похвали.	мнѡ́ги дще́ри стѧжа́ша бога́тство, мнѡ́ги сотвори́ша си́лꙋ: ты́ же пред̾ꙋспѣ́ла и҆ превознесла́сѧ є҆сѝ над̾ всѣ́ми:
31	31
Дайте їй від плоду рук її, і нехай прославлять її біля воріт діла її!	ло́жнагѡ оу҆гожде́нїѧ и҆ сꙋ́етныѧ добро́ты же́нскїѧ нѣ́сть въ тебѣ̀: жена́ бо разꙋ́мнаѧ благослове́на є҆́сть: стра́хъ же гдⷭ҇ень сїѧ̀ да хва́литъ.

← Псалтир

Книга Екклезiаста, або Проповідника →

Категорії

Контакти

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Категорії

Контакти

Паперові видання

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Паперові видання

Старий Заповіт

Новий Заповіт