Порівняти Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) з Біблія церковнослов'янською (unicode) - Книга Руфі

Порівняти:

⇄

Книга Руфі	Рꙋ́ѳь

Глава 1	Глава́ а҃

1	1
У ті дні, коли управляли судді, настав голод на землі. І пішов один чоловік з Вифлеєма Юдейського зі своєю дружиною і двома синами своїми жити на полях моавитських.	И҆ бы́сть внегда̀ сꙋдѧ́хꙋ сꙋдїи̑, бы́сть гла́дъ на землѝ. И҆ и҆́де мꙋ́жъ ѿ виѳлее́ма і҆ꙋ́дина ѡ҆бита́ти въ селѣ̀ мѡа́вли, са́мъ и҆ жена̀ є҆гѡ̀, и҆ два̀ сы́ны є҆гѡ̀:
2	2
Ім’я чоловіка того Елимелех, ім’я дружини його Ноєминь, а імена двох синів його Махлон і Хилеон; вони були ефрафяни з Вифлеєма Юдейського. І прийшли вони на поля моавитські і залишилися там.	и҆́мѧ же мꙋ́жеви є҆лїмеле́хъ, и҆́мѧ же женѣ̀ є҆гѡ̀ ноеммі́нь и҆ и҆́мѧ двѣма̀ сыно́ма є҆гѡ̀ маалѡ́нъ и҆ хелеѡ́нъ, є҆фраѳе́йстїи ѿ виѳлее́ма і҆ꙋ́дина. И҆ прїидо́ша въ село̀ мѡа́вле, и҆ бѣ́ша та́мѡ.
3	3
І помер Елимелех, чоловік Ноємині, і залишилася вона з двома синами своїми.	И҆ оу҆́мре є҆лїмеле́хъ мꙋ́жъ ноеммі́нинъ, и҆ ѡ҆ста́сѧ ѻ҆на̀ и҆ ѻ҆́ба сы́ны є҆ѧ̀:
4	4
Вони взяли собі дружин з моавитянок, ім’я однієї Орфа, а ім’я другої Руф, і жили там близько десяти років.	и҆ поѧ́ста себѣ̀ жєны̀ мѡаві̑тскїѧ: и҆́мѧ є҆ди́нѣй ѻ҆рфа̀ и҆ и҆́мѧ вторѣ́й рꙋ́ѳь: и҆ жи́ша та́мѡ до десѧтѝ лѣ́тъ.
5	5
Але потім і обидва [сини її], Махлон і Хилеон, померли, і залишилася та жінка після обох своїх синів і після чоловіка свого.	И҆ оу҆мро́ста ѻ҆́ба сы́ны є҆ѧ̀, маалѡ́нъ и҆ хелеѡ́нъ, и҆ ѡ҆ста́сѧ жена̀ ѿ мꙋ́жа своегѡ̀ и҆ ѿ ѻ҆бои́хъ сынѡ́въ є҆ѧ̀.
6	6
І встала вона з невістками своїми і пішла назад з полів моавитських, бо почула на полях моавитських, що Бог відвідав народ Свій і дав їм хліб.	И҆ воста̀ ѻ҆на̀ и҆ ѻ҆́бѣ снѡхѝ є҆ѧ̀, и҆ возврати́шасѧ съ села̀ мѡа́влѧ: занѐ оу҆слы́ша на селѣ̀ мѡа́вли, ꙗ҆́кѡ присѣтѝ гдⷭ҇ь люді́й свои́хъ да́ти и҆̀мъ хлѣ́бы.
7	7
І вийшла вона з того місця, в якому жила, і обидві невістки її з нею. Коли вони йшли по дорозі, повертаючись в землю Юдейську,	И҆ ѿи́де ѿ мѣ́ста, и҆дѣ́же бѣ̀, ѻ҆на̀ и҆ ѻ҆́бѣ снѡхѝ є҆ѧ̀ съ не́ю, и҆ и҆дѧ́хꙋ въ пꙋ́ть возврати́тисѧ въ зе́млю і҆ꙋ́динꙋ.
8	8
Ноєминь сказала двом невісткам своїм: ідіть, повернетеся кожна в дім матері своєї; нехай сотворить Господь з вами милість, як ви чинили з померлими і зі мною!	И҆ речѐ ноеммі́нь ѻ҆бѣ́ма сноха́ма свои́ма: и҆ди́те оу҆̀бо, возврати́тесѧ ка́ѧждо въ до́мъ ѻ҆тца̀ своегѡ̀: да сотвори́тъ гдⷭ҇ь съ ва́ми ми́лость, ꙗ҆́коже сотвори́сте со оу҆ме́ршими и҆ со мно́ю:
9	9
хай дасть вам Господь, щоб ви знайшли пристановище кожна в домі свого чоловіка! І поцілувала їх. Але вони підняли крик і плакали	да да́стъ гдⷭ҇ь бг҃ъ ва́мъ ѡ҆брѣстѝ поко́й ко́ейждо въ домꙋ̀ мꙋ́жа своегѡ̀. И҆ цѣлова̀ ѧ҆̀: ѻ҆ни́ же воздвиго́ша гла́сы своѧ̑ и҆ пла́кашасѧ,
10	10
і сказали: ні, ми з тобою повернемося до народу твого.	и҆ реко́ша є҆́й: нѝ, но и҆́демъ съ тобо́ю въ лю́ди твоѧ̑.
11	11
Ноєминь же сказала: повертайтеся, дочки мої; навіщо вам іти зі мною? Хіба ще є в мене сини в моїй утробі, які були б вам чоловіками?	И҆ речѐ ноеммі́нь: ѡ҆брати́тесѧ оу҆̀бо, дщє́ри моѝ, вскꙋ́ю и҆́дете со мно́ю; и҆лѝ є҆щѐ мнѣ̀ сы́нове во оу҆тро́бѣ мое́й, и҆ бꙋ́дꙋтъ ва́мъ мꙋ̑жи;
12	12
Повертайтеся, дочки мої, йдіть, бо я вже стара, щоб бути одруженою. Та якби я й сказала: «є у мене ще надія», і навіть якби я у цю ж ніч була з чоловіком і потім народила синів, —	возврати́тесѧ оу҆̀бо, дщє́ри моѝ и҆ ѿиди́те, ꙗ҆́кѡ состарѣ́хсѧ, и҆ не бꙋ́дꙋ мꙋ́жꙋ: а҆́ще же бы́хъ и҆ рекла̀, ꙗ҆́кѡ оу҆ менє̀ є҆́сть наде́жда, да бꙋ́дꙋ мꙋ́жꙋ и҆ рождꙋ̀ сы́ны,
13	13
то чи можна вам чекати, поки вони виросли б? чи можна вам баритися і не виходити заміж? Ні, дочки мої, я дуже уболіваю за вас, бо рука Господня відвідала мене.	вы́ ли пожде́те и҆́хъ, до́ндеже возрастꙋ́тъ; и҆ вы́ ли оу҆держите́сѧ, да не бꙋ́дете и҆но́мꙋ мꙋ́жꙋ; нѝ, дщє́ри моѝ, ꙗ҆́кѡ го́рько бы́сть мнѣ̀ па́че ва́съ, ꙗ҆́кѡ и҆зы́де на мѧ̀ рꙋка̀ гдⷭ҇нѧ.
14	14
Вони підняли крик і знову стали плакати. І Орфа попрощалася зі свекрухою своєю [і повернулася до народу свого], а Руф залишилася з нею.	И҆ воздвиго́ша гла́сы своѧ̑, и҆ пла́каша па́ки. И҆ цѣлова̀ ѻ҆рфа̀ свекро́вь свою̀, и҆ возврати́сѧ въ лю́ди своѧ̑, рꙋ́ѳь же послѣ́дова є҆́й.
15	15
[Ноєминь] сказала [Руфі]: ось, невістка твоя повернулася до народу свого і до своїх богів; повернись і ти слідом за невісткою твоєю.	И҆ речѐ ноеммі́нь къ рꙋ́ѳѣ: сѐ, возврати́сѧ ꙗ҆́тровь твоѧ̀ къ лю́демъ свои̑мъ и҆ къ богѡ́мъ свои̑мъ, возврати́сѧ оу҆̀бо и҆ ты̀ в̾слѣ́дъ ꙗ҆́трове своеѧ̀.
16	16
Але Руф сказала: не примушуй мене залишити тебе і повернутися від тебе; але куди ти підеш, туди і я піду, і де ти жити будеш, там і я буду жити; народ твій буде моїм народом, і твій Бог — моїм Богом;	И҆ речѐ рꙋ́ѳь: не срѧ́щи менѐ то̀, є҆́же ѡ҆ста́вити тебѐ и҆лѝ ѡ҆брати́тисѧ мнѣ̀ ѿ тебє̀, но и҆дѣ́же и҆́деши ты̀, и҆ а҆́зъ пойдꙋ̀, и҆ и҆дѣ́же водвори́шисѧ ты̀, водворю́сѧ и҆ а҆́зъ: лю́дїе твоѝ лю́дїе моѝ, и҆ бг҃ъ тво́й бг҃ъ мо́й:
17	17
і де ти помреш, там і я помру і похована буду; нехай те і те зробить мені Господь, і ще більше зробить; смерть одна розлучить мене з тобою.	и҆ и҆дѣ́же а҆́ще оу҆́мреши, оу҆мрꙋ̀ и҆ та́мѡ погребꙋ́сѧ: та́кѡ да сотвори́тъ мнѣ̀ гдⷭ҇ь, и҆ сїѧ̑ да приложи́тъ, ꙗ҆́кѡ сме́рть разлꙋчи́тъ междꙋ̀ мно́ю и҆ тобо́ю.
18	18
[Ноєминь,] бачачи, що вона твердо вирішила йти з нею, перестала умовляти її.	Ви́дѣвши же ноеммі́нь, ꙗ҆́кѡ оу҆крѣпи́сѧ ѻ҆на̀ и҆тѝ съ не́ю, оу҆молчѐ глаго́лати къ не́й ктомꙋ̀.
19	19
І йшли обидві вони, доки не прийшли у Вифлеєм. Коли прийшли вони у Вифлеєм, усе місто прийшло в рух від них, і говорили: це Ноєминь?	И҆до́стѣ же ѻ҆́бѣ, до́ндеже прїидо́стѣ въ виѳлее́мъ. И҆ бы́сть є҆гда̀ прїидо́стѣ ѻ҆нѝ въ виѳлее́мъ, и҆ возгласѝ ве́сь гра́дъ ѡ҆ ни́хъ, и҆ реко́ша: є҆да̀ сїѧ̀ є҆́сть ноеммі́нь;
20	20
Вона сказала їм: не називайте мене Ноєминню^, а називайте мене Марою^, тому що Вседержитель послав мені велику біду;	И҆ речѐ къ ни̑мъ: не зови́те оу҆̀бо менѐ ноеммі́нь, но зови́те менѐ горька̀: ꙗ҆́кѡ и҆спо́лни мѧ̀ го́рести вседержи́тель ѕѣлѡ̀:
21	21
я вийшла звідси зі статком, а повернув мене Господь з порожніми руками; навіщо називати мене Ноєминню, коли Господь змусив мене страждати, і Вседержитель послав мені нещастя?	а҆́зъ и҆спо́лнь ѿидо́хъ, и҆ нн҃ѣ тщꙋ̀ мѧ̀ возвратѝ гдⷭ҇ь: и҆ вскꙋ́ю мѧ̀ нарица́ете ноеммі́нь, гдⷭ҇ь смири́ мѧ и҆ вседержи́тель ѡ҆ѕло́би мѧ̀;
22	22
І повернулася Ноєминь, і з нею невістка її Руф моавитянка, яка прийшла з полів моавитських, і прийшли вони у Вифлеєм на початку жнив ячменю.	И҆ возврати́сѧ ноеммі́нь и҆ рꙋ́ѳь мѡаві́тїнѧ сноха̀ є҆ѧ̀ съ не́ю, ѡ҆браща́ющыѧсѧ съ села̀ мѡа́влѧ: и҆ прїидо́стѣ въ виѳлее́мъ въ нача́лѣ жа́твы ꙗ҆чме́нѧ.
Глава 2	Глава́ в҃

1	1
У Ноємині був родич з боку чоловіка її, людина дуже знатна, з племені Елимелехового, ім’я йому Вооз.	И҆ бѣ̀ мꙋ́жъ зна́емый мꙋ́жꙋ ноеммі́ню: мꙋ́жъ же си́ленъ ѿ ро́да є҆лїмеле́хова, и҆́мѧ же є҆мꙋ̀ воо́зъ.
2	2
І сказала Руф моавитянка Ноємині: піду я на поле і буду підбирати колосся за слідами того, у кого знайду благовоління. Вона сказала їй: іди, дочко моя.	И҆ речѐ рꙋ́ѳь мѡаві́тїнѧ къ ноеммі́ни: да и҆дꙋ̀ оу҆̀бо на ни́вꙋ и҆ соберꙋ̀ кла́сы вслѣ́дствꙋющи, и҆дѣ́же а҆́ще ѡ҆брѧ́щꙋ благода́ть пред̾ ѻ҆чи́ма є҆гѡ̀. Рече́ же є҆́й: и҆дѝ, дщѝ (моѧ̀).
3	3
Вона пішла, і прийшла, і підбирала в полі колосся за женцями. І трапилося, що та частина поля належала Воозу, який із племені Елимелехового.	И҆ и҆́де, и҆ прише́дши собира́ше на ни́вѣ вслѣ́дствꙋющи жа́телємъ: и҆ прїи́де по слꙋ́чаю въ ча́сть ни́вы воо́зовы, и҆́же ѿ сро́дства є҆лїмеле́хова.
4	4
І ось, Вооз прийшов з Вифлеєма і сказав женцям: Господь з вами! Вони сказали йому: нехай благословить тебе Господь!	И҆ сѐ, воо́зъ прїи́де ѿ виѳлее́ма и҆ речѐ жнꙋ́щымъ: гдⷭ҇ь съ ва́ми. И҆ рѣ́ша є҆мꙋ̀: да блгⷭ҇ви́тъ тѧ̀ гдⷭ҇ь.
5	5
І сказав Вооз слузі своєму, приставленому до женців: чия це молода жінка?	И҆ речѐ воо́зъ ѻ҆́трокꙋ своемꙋ̀ стоѧ́щемꙋ над̾ жа́тєли: чїѧ̀ ѻ҆трокови́ца сїѧ̀;
6	6
Слуга, приставлений до женців, відповів і сказав: ця молода жінка — моавитянка, яка прийшла з Ноєминню з полів моавитських;	И҆ ѿвѣща̀ ѻ҆́трокъ стоѧ́й над̾ жнꙋ́щими, и҆ речѐ: ѻ҆трокови́ца мѡаві́тїнѧ є҆́сть, прише́дшаѧ съ ноеммі́ною ѿ села̀ мѡа́влѧ:
7	7
вона сказала: «буду я підбирати і збирати між снопами за женцями»; і прийшла, і знаходиться тут від самого ранку досі; мало буває вона вдома.	и҆ речѐ: да соберꙋ̀ нн҃ѣ и҆ сложꙋ̀ въ снопѣ́хъ по слѣ́дꙋ жнꙋ́щихъ: и҆ прїи́де, и҆ ста̀ ѿ оу҆́тра да́же и҆ до ве́чера, и҆ ни ма́лѡ почѝ на ни́вѣ.
8	8
І сказав Вооз Руфі: послухай, дочко моя, не ходи підбирати на іншому полі і не переходь звідси, але будь тут з моїми служницями;	И҆ речѐ воо́зъ къ рꙋ́ѳѣ: слы́ши, дщѝ, не ходѝ собира́ти на ни́вꙋ и҆́нꙋ, и҆ ты̀ да не ѿи́деши ѿсю́дꙋ: но здѣ̀ прилѣпи́сѧ ко ѻ҆трокови́цамъ мои̑мъ,
9	9
нехай в очах твоїх буде те поле, де вони жнуть, і ходи за ними; ось, я наказав слугам моїм не чіпати тебе; коли захочеш пити, йди до сосудів і пий, звідки черпають слуги мої.	и҆ ѻ҆́чи твоѝ да бꙋ́дꙋтъ на ни́вѣ, и҆дѣ́же жнꙋ́тъ, и҆ да хо́диши в̾слѣ́дъ и҆́хъ: сѐ, заповѣ́дахъ ѻ҆трокѡ́мъ не коснꙋ́тисѧ тебѣ̀: и҆ є҆гда̀ возжа́ждеши, и҆ да и҆́деши къ сосꙋ́дѡмъ, и҆ пїе́ши ѿню́дꙋже че́рплютъ ѻ҆́троцы.
10	10
Вона впала на лице своє і вклонилася до землі і сказала йому: чим здобула я в очах твоїх милість, що ти приймаєш мене, хоча я і чужинка?	И҆ падѐ (ѻ҆трокови́ца) ни́цъ и҆ поклони́сѧ до землѝ, и҆ речѐ є҆мꙋ̀: что̀ ꙗ҆́кѡ ѡ҆брѣто́хъ благода́ть пред̾ ѻ҆чи́ма твои́ма, є҆́же позна́ти мѧ̀, а҆́зъ же є҆́смь стра́нна;
11	11
Вооз відповів і сказав їй: мені сказано все, що зробила ти для свекрухи своєї після смерти чоловіка твого, що ти залишила твого батька і твою матір і твою батьківщину і прийшла до народу, якого ти не знала вчора і третього дня;	И҆ ѿвѣща̀ воо́зъ и҆ речѐ къ не́й: возвѣще́нїемъ возвѣсти́сѧ мнѣ̀, є҆ли̑ка сотвори́ла є҆сѝ со свекро́вїю твое́ю по оу҆ме́ртвїи мꙋ́жа твоегѡ̀, и҆ ка́кѡ ѡ҆ста́вила є҆сѝ ѻ҆тца̀ твоего̀ и҆ ма́терь твою̀ и҆ зе́млю рожде́нїѧ твоегѡ̀, и҆ пришла̀ є҆сѝ въ лю́ди, и҆́хже не вѣ́дала ѿ вчера̀ и҆ тре́тїѧгѡ днѐ:
12	12
нехай воздасть Господь за цю справу твою, і нехай буде тобі повна нагорода від Господа Бога Ізраїлевого, до Якого ти прийшла, щоб заспокоїтися під Його крилами!	да возда́стъ гдⷭ҇ь дѣ́ло твоѐ, и҆ да бꙋ́детъ мзда̀ твоѧ̀ и҆спо́лнь ѿ гдⷭ҇а бг҃а і҆и҃лева, къ немꙋ́же пришла̀ є҆сѝ оу҆пова́ти под̾ крило́ма є҆гѡ̀.
13	13
Вона сказала: нехай буду я в милості перед очима твоїми, господарю мій! Ти втішив мене і говорив до серця раби твоєї, тим часом як я не варта жодної з рабинь твоїх.	Ѻ҆на́ же речѐ: ѡ҆брѣто́хъ благода́ть пред̾ ѻ҆чи́ма твои́ма, господи́не мо́й, ꙗ҆́кѡ оу҆тѣ́шилъ мѧ̀ є҆сѝ, и҆ ꙗ҆́кѡ глаго́лалъ є҆сѝ въ се́рдце рабы̀ твоеѧ̀, и҆ сѐ, а҆́зъ бꙋ́дꙋ ꙗ҆́кѡ є҆ди́на ѿ рабы́нь твои́хъ.
14	14
І сказав їй Вооз: час обіду; прийди сюди і їж хліб і вмочуй шматок твій в оцет. І сіла вона біля женців. Він подав їй хліба; вона їла, наїлася, і ще залишилося.	И҆ речѐ є҆́й воо́зъ: оу҆жѐ ча́съ ꙗ҆́сти, прибли́жисѧ оу҆̀бо сѣ́мѡ, да ꙗ҆́си хлѣ́бъ мо́й, и҆ ѡ҆мочѝ оу҆крꙋ́хъ тво́й во ѻ҆́цетъ. И҆ сѧ́де рꙋ́ѳь ѿ страны̀ жа́телей: и҆ подадѐ є҆́й воо́зъ прѧ́жмо, и҆ ꙗ҆дѐ и҆ насы́тисѧ, и҆ ѡ҆ста̀:
15	15
І встала, щоб підбирати. Вооз дав наказ слугам своїм, сказавши: нехай підбирає вона і між снопами, і не кривдьте її;	и҆ воста̀ собира́ти. И҆ заповѣ́да воо́зъ ѻ҆трокѡ́мъ свои̑мъ, глаго́лѧ: средѣ̀ снопѡ́въ да собира́етъ, и҆ не посрами́те ю҆̀:
16	16
та й від снопів відкидайте їй і залишайте, нехай вона підбирає [і їсть], і не сваріть її.	и҆ носѧ́ще носи́те є҆́й, и҆ ѿлага́юще ѿлага́йте є҆́й ѿ снопѡ́въ, и҆ ѡ҆ста́вите ю҆̀ собира́ти и҆ ꙗ҆́сти, и҆ не возбрани́те є҆́й.
17	17
Так підбирала вона на полі до вечора і вимолотила зібране, і вийшло близько ефи ячменю.	И҆ собира̀ до ве́чера на ни́вѣ, и҆ и҆змлатѝ є҆́же собра̀, и҆ бы́сть ꙗ҆́кѡ і҆фі̀ мѣ́ра ꙗ҆чме́нѧ:
18	18
Узявши це, вона пішла в місто, і свекруха її побачила, що вона набрала. І вийняла [Руф з пазухи своєї] і дала їй те, що залишила, наївшись сама.	и҆ взѧ̀, и҆ прїи́де во гра́дъ. И҆ ви́дѣ свекро́вь є҆ѧ̀ є҆́же собра̀: и҆ и҆з̾е́мши рꙋ́ѳь ѿ нѣ́дръ свои́хъ, дадѐ свекро́ви свое́й, є҆́же ѡ҆ста́вила, ѿ ни́хже насы́тисѧ.
19	19
І сказала їй свекруха її: де ти збирала сьогодні і де працювала? нехай буде благословенний той, хто прийняв тебе! [Руф] відкрила свекрусі своїй, у кого вона працювала, і сказала: чоловікові тому, у якого я сьогодні працювала, ім’я Вооз.	И҆ речѐ къ не́й свекро́вь є҆ѧ̀: гдѣ̀ є҆сѝ собира́ла дне́сь, и҆ гдѣ̀ рабо́тала; да бꙋ́детъ благослове́нъ позна́вый тѧ̀. И҆ повѣ́да рꙋ́ѳь свекро́ви свое́й, гдѣ̀ рабо́тала, и҆ речѐ: и҆́мѧ мꙋ́жꙋ воо́зъ, оу҆ негѡ́же рабо́тахъ дне́сь.
20	20
І сказала Ноєминь невістці своїй: благословенний він від Господа за те, що не позбавив милости своєї ні живих, ні мертвих! І сказала їй Ноєминь: чоловік цей близький до нас; він з наших родичів.	Рече́ же ноеммі́нь снохѣ̀ свое́й: блгⷭ҇ве́нъ є҆́сть гдⷭ҇емъ, ꙗ҆́кѡ не ѡ҆ста́ви ми́лости своеѧ̀ съ живы́ми и҆ со оу҆ме́ршими. И҆ речѐ є҆́й ноеммі́нь: оу҆́жикъ є҆́сть на́мъ мꙋ́жъ то́й, и҆ є҆́сть ѿ оу҆́жикъ на́шихъ.
21	21
Руф моавитянка сказала [свекрусі своїй]: він навіть сказав мені: будь з моїми служницями, доки не закінчать вони жнива мої.	И҆ речѐ рꙋ́ѳь ко свекро́ви свое́й: и҆ мнѣ̀ оу҆́бѡ речѐ: ко ѻ҆трокови́цамъ мои̑мъ приста́ни, до́ндеже сконча́ютъ всю̀ жа́твꙋ, ꙗ҆́же є҆́сть мнѣ̀.
22	22
І сказала Ноєминь невістці своїй Руфі: добре, дочко моя, що ти будеш ходити зі служницями його, і не будуть ображати тебе на іншому полі.	И҆ речѐ ноеммі́нь къ рꙋ́ѳѣ снохѣ̀ свое́й: бла́го, дщѝ, ꙗ҆́кѡ ходи́ла є҆сѝ со ѻ҆трокови́цами є҆гѡ̀, и҆ не сопроти́вѧтсѧ тебѣ̀ на и҆́нѣй ни́вѣ.
23	23
Так була вона зі служницями Воозовими і підбирала [колосся], доки не скінчилися жнива ячменю і жнива пшениці, і жила у свекрухи своєї.	И҆ приста̀ рꙋ́ѳь ко ѻ҆трокови́цамъ воо́зѡвымъ собира́ти (кла́сы), до́ндеже сконча́сѧ жа́тва ꙗ҆чме́нѧ и҆ пшени́цы: и҆ сѣ́де со свекро́вїю свое́ю.
Глава 3	Глава́ г҃

1	1
І сказала їй Ноєминь, свекруха її: дочко моя, чи не пошукати тобі пристановища, щоб тобі добре було?	Рече́ же є҆́й ноеммі́нь свекро́вь є҆ѧ̀: дщѝ (моѧ̀), не поищꙋ́ ли тебѣ̀ поко́ѧ, да бла́го тѝ бꙋ́детъ;
2	2
Ось, Вооз, зі служницями якого ти була, родич наш; ось, він у цю ніч віє на току ячмінь;	и҆ нн҃ѣ воо́зъ не оу҆́жикъ ли на́мъ, и҆дѣ́же со ѻ҆трокови́цами є҆гѡ̀ была̀ є҆сѝ; сѐ, то́й вѣ́етъ на гꙋмнѣ̀ ꙗ҆чме́нь сеѧ̀ но́щи:
3	3
умийся, намастися, вдягни на себе [ошатний] одяг твій і піди на тік, але не показуйся йому, доки не скінчить їсти і пити;	ты́ же и҆змы́йсѧ, и҆ пома́сти лицѐ твоѐ, и҆ ѡ҆блецы́сѧ въ ри̑зы твоѧ̑ (свѣ̑тлыѧ), и҆ и҆зы́ди на гꙋмно̀: не ꙗ҆ви́сѧ мꙋ́жꙋ, до́ндеже сконча́етъ ꙗ҆́сти и҆ пи́ти:
4	4
коли ж він ляже спати, довідайся про місце, де він ляже; тоді прийдеш і відкриєш біля ніг його і ляжеш; він скаже тобі, що тобі робити.	и҆ бꙋ́детъ внегда̀ оу҆снꙋ́ти є҆мꙋ̀, и҆ позна́еши мѣ́сто, гдѣ̀ лѧ́жетъ, та́мѡ да вни́деши, и҆ ѿкры́еши оу҆ но́гъ є҆гѡ̀, и҆ лѧ́жеши: и҆ то́й повѣ́сть тебѣ̀, ꙗ҆̀же и҆́маши твори́ти.
5	5
[Руф] сказала їй: зроблю все, що ти сказала мені.	И҆ речѐ рꙋ́ѳь къ не́й: всѧ̑ є҆ли̑ка рече́ши мнѣ̀, сотворю̀.
6	6
І пішла на тік і зробила все так, як наказувала їй свекруха її.	И҆ и҆́де на гꙋмно̀, и҆ сотворѝ по всемꙋ̀, є҆ли̑ка заповѣ́да є҆́й свекро́вь є҆ѧ̀.
7	7
Вооз наївся і напився, і розвеселив серце своє, і пішов і ліг спати біля скирти. І вона прийшла тихенько, відкрила біля ніг його і лягла.	И҆ ꙗ҆дѐ воо́зъ и҆ пѝ, и҆ возблажа̀ се́рдце є҆гѡ̀, и҆ и҆́де спа́ти со страны̀ сто́га: ѻ҆на́ же прїи́де вта́й, и҆ ѿкры̀ ꙗ҆̀же оу҆ но́гъ є҆гѡ̀, и҆ лѧ́же.
8	8
Опівночі він здригнувся, піднявся, і ось, біля ніг його лежить жінка.	И҆ бы́сть въ полꙋ́нощи, оу҆жасе́сѧ мꙋ́жъ и҆ возмѧте́сѧ, и҆ сѐ, жена̀ лежи́тъ оу҆ но́гъ є҆гѡ̀:
9	9
І сказав [їй Вооз]: хто ти? Вона сказала: я Руф, раба твоя, простягни крило твоє на рабу твою, тому що ти родич.	и҆ речѐ (є҆́й воо́зъ): кто̀ є҆сѝ ты̀; Ѻ҆на́ же речѐ: а҆́зъ є҆́смь рꙋ́ѳь раба̀ твоѧ̀, да возложи́ши крило̀ твоѐ на рабꙋ̀ твою̀, ꙗ҆́кѡ оу҆́жикъ ты̀ є҆сѝ.
10	10
[Вооз] сказав: благословенна ти від Господа [Бога], дочко моя! це останнє твоє добре діло зробила ти ще краще за попереднє, що ти не пішла шукати молодих людей, ні бідних, ні багатих;	И҆ речѐ воо́зъ: блгⷭ҇ве́на ты̀ гдⷭ҇емъ бг҃омъ, дщѝ, ꙗ҆́кѡ разблажи́ла є҆сѝ ми́лость твою̀ послѣ́днюю па́че пе́рвыѧ, є҆́же не и҆тѝ тебѣ̀ в̾слѣ́дъ ю҆́нѡтъ, а҆́ще оу҆бо́гъ, а҆́ще бога́тъ:
11	11
отже, дочко моя, не бійся, я зроблю тобі все, що ти сказала; тому що біля всіх воріт народу мого знають, що ти жінка доброчесна;	и҆ нн҃ѣ, дщѝ, не бо́йсѧ: всѧ̑ є҆ли̑ка рече́ши, сотворю̀ тебѣ̀: вѣ́сть бо всѐ пле́мѧ люді́й мои́хъ, ꙗ҆́кѡ жена̀ си́лы ты̀ є҆сѝ:
12	12
хоча і правда, що я родич, але є ще родич ближче мене;	и҆ нн҃ѣ пои́стиннѣ оу҆́жикъ є҆́смь а҆́зъ: но є҆щѐ є҆́сть оу҆́жикъ бли́жшїй менє̀:
13	13
переночуй цю ніч; завтра ж, якщо він прийме тебе, то добре, нехай прийме; а якщо він не захоче прийняти тебе, то я прийму; живий Господь! Спи до ранку.	прележѝ сїю̀ но́щь, и҆ бꙋ́детъ заꙋ́тра а҆́ще прїи́метъ тѧ̀, то̀ бла́го: да по́йметъ: а҆́ще ли не восхо́щетъ поѧ́ти тебѐ, то̀ поимꙋ́ тѧ а҆́зъ, жи́въ гдⷭ҇ь: прележѝ до заꙋ́трїѧ.
14	14
І спала вона в ногах його до ранку і встала раніше, ніж могли вони розпізнати одне одного. І сказав Вооз: нехай не знають, що жінка приходила на тік.	И҆ лежа̀ оу҆ но́гъ є҆гѡ̀ до заꙋ́трїѧ: ѻ҆на́ же воста̀, пре́жде не́же позна́ти мꙋ́жꙋ по́дрꙋга своего̀. И҆ речѐ воо́зъ: да не оу҆вѣ́стсѧ, ꙗ҆́кѡ приходи́ла жена̀ на гꙋмно̀.
15	15
І сказав їй: подай верхній одяг, що на тобі, потримай його. Вона тримала, і він відміряв [їй] шість мір ячменю, і поклав на неї, і пішов у місто.	И҆ речѐ є҆́й: принесѝ покрыва́ло є҆́же на тебѣ̀, и҆ держѝ є҆̀. Ѻ҆на́ же держа̀ є҆̀, и҆ намѣ́ри є҆́й ше́сть мѣ́ръ ꙗ҆чме́нѧ, и҆ задѣ̀ є҆́й: и҆ и҆́де во гра́дъ.
16	16
А [Руф] прийшла до свекрухи своєї. Та сказала [їй]: що, дочко моя? Вона переказала їй усе, що зробив їй чоловік той.	И҆ прїи́де рꙋ́ѳь ко свекро́ви свое́й. Ѻ҆на́ же речѐ є҆́й: что́ є҆сть, дщѝ; И҆ повѣ́да є҆́й всѧ̑, є҆ли̑ка сотворѝ є҆́й мꙋ́жъ.
17	17
І сказала [їй]: ці шість мір ячменю він дав мені і сказав мені: не ходи до свекрухи своєї з порожніми руками.	И҆ речѐ є҆́й: ше́сть мѣ́ръ си́хъ ꙗ҆чме́нѧ даде́ ми, глаго́ла бо ко мнѣ̀: да не и҆́деши тща̀ ко свекро́ви свое́й.
18	18
Та сказала: почекай, дочко моя, доки не дізнаєшся, чим скінчиться справа; бо чоловік той не залишиться у спокої, не скінчивши сьогоднішньої справи.	Ѻ҆на́ же речѐ: сѣдѝ, дщѝ, до́ндеже оу҆вѣ́си, ка́кѡ паде́тъ сло́во: не оу҆молчи́тъ бо мꙋ́жъ, до́ндеже соверши́тсѧ сло́во дне́сь.
Глава 4	Глава́ д҃

1	1
Вооз вийшов до воріт і сидів там. І ось, іде мимо родич, про якого говорив Вооз. І сказав йому [Вооз]: зайди сюди і сядь тут. Той зайшов і сів.	И҆ воо́зъ прїи́де ко вратѡ́мъ и҆ сѣ́де та́мѡ: и҆ сѐ, оу҆́жикъ мимоидѧ́ше, ѡ҆ не́мже глаго́ла воо́зъ. И҆ речѐ є҆мꙋ̀ воо́зъ: оу҆клони́всѧ сѧ́ди здѣ̀. Ѻ҆́нъ же оу҆клони́сѧ и҆ сѣ́де.
2	2
[Вооз] узяв десять чоловік із старійшин міста і сказав: сядьте тут. І вони сіли.	И҆ поѧ̀ воо́зъ де́сѧть мꙋже́й ѿ старѣ́йшинъ гра́да, и҆ речѐ: сѧ́дите здѣ̀. И҆ сѣдо́ша.
3	3
І сказав [Вооз] родичеві: Ноєминь, яка повернулася з полів моавитських, продає частину поля, що належить братові нашому Елимелеху;	И҆ речѐ воо́зъ оу҆́жикꙋ: ча́сть села̀, ꙗ҆́же є҆́сть бра́та на́шегѡ є҆лїмеле́ха, ꙗ҆́же даде́сѧ ноеммі́нѣ возврати́вшейсѧ ѿ села̀ мѡа́влѧ:
4	4
я зважився довести до вух твоїх і сказати: купи в присутності тих, що сидять тут, і в присутності старійшин народу мого; якщо хочеш викупити, викуповуй; а якщо не хочеш викупити, скажи мені, і я буду знати; бо, крім тебе, нема кому викупити; а після тебе я. Той сказав: я викуповую.	а҆́зъ же реко́хъ: ꙗ҆влю̀ тебѣ̀ сїѐ во оу҆́хо твоѐ, глаго́лѧ, пристѧжѝ пред̾ сѣдѧ́щими и҆ пред̾ старѣ̑йшины люді́й мои́хъ: и҆ а҆́ще оу҆́жичествꙋеши, оу҆́жичествꙋй: а҆́ще же не оу҆́жичествꙋеши, повѣ́ждь мѝ, да вѣ́даю: ꙗ҆́кѡ нѣ́сть ра́звѣ тебє̀ є҆́же оу҆́жичествовати бли́жшїй, и҆ а҆́зъ є҆́смь по тебѣ̀. Ѻ҆́нъ же речѐ: а҆́зъ є҆́смь, оу҆́жичествꙋю.
5	5
Вооз сказав: якщо ти купиш поле в Ноємині, то повинен купити й у Руфі моавитянки, дружини померлого, і повинен взяти її заміж, щоб відновити ім’я померлого у наділі його.	И҆ речѐ воо́зъ: въ де́нь въ ѻ҆́ньже пристѧ́жеши село̀ ѿ рꙋкѝ ноеммі́ни, и҆ ѿ рꙋ́ѳы мѡаві́тѧныни жены̀ оу҆ме́ршагѡ, и҆ сїю̀ досто́итъ тѝ поѧ́ти, да возста́виши и҆́мѧ оу҆ме́ршагѡ въ наслѣ́дїе є҆гѡ̀.
6	6
І сказав той родич: не можу я взяти її собі, щоб не розладнати свого наділу; прийми її ти, бо я не можу прийняти.	И҆ речѐ оу҆́жикъ: не возмогꙋ̀ оу҆́жичествовати себѣ̀, да не разсы́плю наслѣ́дїѧ моегѡ̀: оу҆́жичествꙋй себѣ̀ ты̀ оу҆́жичество моѐ, а҆́зъ бо не возмогꙋ̀ оу҆́жичествовати.
7	7
Раніше такий був звичай у Ізраїля при викупі й при обміні для підтвердження якої-небудь справи: один знімав чобіт свій і давав іншому, [який приймав право родича,] і це було свідченням в Ізраїлі.	И҆ сїѐ оу҆правле́нїе бы́сть пре́жде во і҆и҃ли ѡ҆ оу҆́жичествованїи и҆ ѡ҆ премѣне́нїи, є҆́же оу҆крѣпи́ти всѧ́кое сло́во: и҆ и҆ззꙋва́ше мꙋ́жъ сапо́гъ сво́й, и҆ даѧ́ше по́дрꙋгꙋ своемꙋ̀ оу҆́жичествꙋющꙋ оу҆́жичество є҆гѡ̀: и҆ сїѐ бѧ́ше свидѣ́телство во і҆и҃ли.
8	8
І сказав той родич Воозу: купи собі. І зняв чобіт свій [і дав йому].	И҆ речѐ оу҆́жикъ воо́зꙋ: пристѧжѝ себѣ̀ оу҆́жичество моѐ. И҆ и҆ззꙋ́въ сапо́гъ сво́й, дадѐ є҆мꙋ̀.
9	9
І сказав Вооз старійшинам і всьому народові: ви тепер свідки того, що я купую в Ноємині все Елимелехове і все Хилеонове і Махлонове;	И҆ речѐ воо́зъ старѣ́йшинамъ и҆ всѣ̑мъ лю́демъ: свидѣ́телє вы̀ дне́сь, ꙗ҆́кѡ пристѧжа́хъ дне́сь всѧ̑, ꙗ҆̀же є҆лїмеле́хѡва, и҆ всѧ̑ є҆ли̑ка сꙋ́ть хелеѡ́нѡва и҆ маалѡ́нѡва, ѿ рꙋкѝ ноеммі́ни:
10	10
також і Руф моавитянку, дружину Махлонову, беру собі за дружину, щоб залишити ім’я померлого у наділі його, і щоб не зникло ім’я померлого між братами його й біля воріт місцеперебування його: ви сьогодні свідки того.	ксемꙋ́ же рꙋ́ѳь мѡаві́тѧныню женꙋ̀ маалѡ́ню пое́млю себѣ̀ въ женꙋ̀ возста́вити и҆́мѧ оу҆ме́ршагѡ въ наслѣ́дїе є҆гѡ̀, да не поги́бнетъ и҆́мѧ оу҆ме́ршагѡ ѿ бра́тїи є҆гѡ̀ и҆ ѿ пле́мене люді́й є҆гѡ̀: свидѣ́телє вы̀ дне́сь.
11	11
І сказав увесь народ, що біля воріт, і старійшини: ми свідки; нехай зробить Господь дружиною, ту, яка входить у дім твій, як Рахиль і як Лію, які обидві створили дім Ізраїлів; придбай багатство в Ефрафі, і нехай славиться ім’я твоє у Вифлеємі;	И҆ ѿвѣща́ша всѝ лю́дїе и҆̀же оу҆ вра́тъ: свидѣ́телє є҆смы̀. И҆ старѣ̑йшины рѣ́ша: да да́стъ гдⷭ҇ь женѣ̀ твое́й, входѧ́щей въ до́мъ тво́й, ꙗ҆́коже рахи́ли и҆ ꙗ҆́кѡ лі́и, ꙗ҆̀же созда́ша ѻ҆́бѣ до́мъ і҆и҃левъ, и҆ сотвори́ша си́лꙋ во є҆фра́ѳѣ, и҆ бꙋ́детъ и҆́мѧ въ виѳлее́мѣ:
12	12
і нехай буде дім твій, як дім Фареса, якого народила Фамар Іуді, від того сімені, яке дасть тобі Господь від цієї молодої жінки.	и҆ бꙋ́ди до́мъ тво́й ꙗ҆́коже до́мъ фаре́совъ, є҆го́же родѝ ѳама́рь і҆ꙋ́дѣ, ѿ сѣ́мене твоегѡ̀ да́стъ тебѣ̀ гдⷭ҇ь ѿ рабы̀ сеѧ̀ ча̑да.
13	13
І взяв Вооз Руф, і вона стала його дружиною. І увійшов він до неї, і Господь дав їй вагітність, і вона народила сина.	И҆ поѧ̀ воо́зъ рꙋ́ѳь, и҆ бы́сть є҆мꙋ̀ жена̀, и҆ вни́де къ не́й: и҆ дадѐ є҆́й гдⷭ҇ь зача́ти, и҆ родѝ сы́на.
14	14
І говорили жінки Ноємині: благословенний Господь, що Він не залишив тебе нині без спадкоємця! І нехай буде славне ім’я його в Ізраїлі!	И҆ реко́ша жєны̀ къ ноеммі́нѣ: блгⷭ҇ве́нъ гдⷭ҇ь, и҆́же не разсы́па оу҆́жика твоегѡ̀ дне́сь, и҆ прозове́тсѧ и҆́мѧ твоѐ во і҆и҃ли,
15	15
Він буде тобі втіхою і годувальником у старості твоїй, тому що його народила невістка твоя, яка любить тебе, яка для тебе краще за сім синів.	и҆ бꙋ́детъ тебѣ̀ во ѡ҆браща́ющаго дꙋ́шꙋ и҆ въ прекормле́нїе ста́рости твоеѧ̀, ꙗ҆́кѡ сноха̀ твоѧ̀, возлюби́вшаѧ тебѐ, родѝ сы́на, ꙗ҆́же є҆́сть блага̀ тебѣ̀ па́че седмѝ сынѡ́въ.
16	16
І взяла Ноєминь дитя це, і носила його в обіймах своїх, і була йому нянькою.	И҆ взѧ̀ ноеммі́нь ѻ҆троча̀, и҆ положѝ є҆̀ на ло́нѣ свое́мъ, и҆ бы́сть є҆мꙋ̀ корми́лица.
17	17
Сусідки нарекли йому ім’я і говорили: «у Ноємині народився син», і нарекли йому ім’я: Овид. Він батько Ієссея, батька Давидового.	И҆ прозва́ша сосѣ́ди и҆́мѧ є҆гѡ̀, глаго́люще: роди́сѧ сы́нъ ноеммі́нѣ. И҆ нареко́ша и҆́мѧ є҆мꙋ̀ ѡ҆ви́дъ: се́й є҆́сть ѻ҆те́цъ і҆ессе́а, ѻ҆тца̀ дв҃дова.
18	18
І ось рід Фаресів: Фарес народив Есрома;	И҆ сїѧ̑ рѡдства̀ фаре́сѡва: фаре́съ родѝ є҆срѡ́ма:
19	19
Есром народив Арама; Арам народив Аминадава;	є҆срѡ́мъ же родѝ а҆ра́ма: а҆ра́мъ же родѝ а҆мїнада́ва:
20	20
Аминадав народив Наассона; Наассон народив Салмона;	а҆мїнада́въ же родѝ наассѡ́на: наассѡ́нъ же родѝ салмѡ́на:
21	21
Салмон народив Вооза; Вооз народив Овида;	салмѡ́нъ же родѝ воо́за: воо́зъ же родѝ ѡ҆ви́да:
22	22
Овид народив Ієссея; Ієссей народив Давида.	ѡ҆ви́дъ же родѝ і҆ессе́а: і҆ессе́й же родѝ дв҃да.

← Книга Суддiв Ізраїльських

Перша книга Царств →

Категорії

Контакти

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Категорії

Контакти

Паперові видання

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Паперові видання

Старий Заповіт

Новий Заповіт