Порівняти Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) з Біблія церковнослов'янською (unicode) - Книга пророка Варуха*

Порівняти:

⇄

Книга пророка Варуха*	Варꙋ́хъ*
* Перекладена з грецької.
Глава 1	Глава́ а҃

1	1
Слова книги, які написав Варух, син Нирії, сина Маасея, сина Седекії, сина Асадія, сина Хелкії, у Вавилоні,	Сїѧ̑ словеса̀ кни́ги, ю҆́же написа̀ варꙋ́хъ сы́нъ нирі́инъ, сы́на маасе́ева, сы́на седекі́ина, сы́на а҆саде́ева, сы́на хелкі́ина въ вавѷлѡ́нѣ,
2	2
у п’ятий рік, у сьомий день місяця, у той час, коли халдеї взяли Єрусалим і спалили його вогнем.	въ пѧ́тое лѣ́то, въ седмы́й де́нь мцⷭ҇а, во вре́мѧ, въ не́же взѧ́ша халде́є і҆ерⷭ҇ли́мъ и҆ пожго́ша є҆го̀ ѻ҆гне́мъ.
3	3
І прочитав Варух слова цієї книги вголос Ієхонії, сину Іоакимовому, царю Юдейському, і вголос усьому народу, який прийшов на слухання книги,	И҆ прочтѐ варꙋ́хъ словеса̀ кни́ги сеѧ̀ во оу҆́шы і҆ехоні́и сы́на і҆ѡакі́ма царѧ̀ і҆ꙋ́дина и҆ во оу҆́шы всѣ́хъ люді́й приходѧ́щихъ ко кни́зѣ,
4	4
і вголос вельможам і синам царським, і вголос старійшинам, і вголос усьому народу, від малого до великого, усім, що жили у Вавилоні біля ріки Суд.	и҆ во оу҆́шы си́льныхъ и҆ сынѡ́въ ца́рскихъ и҆ во оу҆́шы старѣ́йшинъ, и҆ во оу҆́шы всѣ́хъ люді́й ѿ ма́ла и҆ до вели́ка и҆́хъ, всѣ́хъ живꙋ́щихъ въ вавѷлѡ́нѣ при рѣцѣ̀ сꙋ́дъ.
5	5
І вони плакали, і постились, і молилися Господу,	И҆ пла́кахꙋсѧ, и҆ постѧ́хꙋсѧ, и҆ молѧ́хꙋсѧ моли́твами пред̾ гдⷭ҇емъ,
6	6
і зібрали срібла, скільки було під силу кожному,	и҆ собра́ша сребро̀, ꙗ҆́коже когѡ́ждо можа́ше рꙋка̀,
7	7
і послали в Єрусалим до Іоакима, сина Хелкії, сина Саломового, до первосвященика, і до священиків і до всього народу, який знаходився з ним у Єрусалимі,	и҆ посла́ша во і҆ерⷭ҇ли́мъ ко і҆ѡакі́мꙋ жерцꙋ̀ вели́комꙋ, сы́нꙋ хелкі́инꙋ сы́на салѡ́млѧ и҆ ко жерцє́мъ и҆ ко всѣ̑мъ лю́демъ, и҆̀же ѡ҆брѣто́шасѧ съ ни́мъ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ,
8	8
коли Варух прийняв узяті з храму сосуди дому Господнього для повернення їх у землю Юдейську, в десятий день місяця Сиуала, сосуди срібні, які зробив Седекія, син Іосії, цар Юдейський,	внегда̀ взѧ̀ сосꙋ́ды хра́ма гдⷭ҇нѧ и҆знесє́ныѧ ѿ хра́ма возврати́ти на зе́млю і҆ꙋ́динꙋ, въ десѧ́тый де́нь мцⷭ҇а сива́нъ, сосꙋ́ды срє́брѧны, ꙗ҆̀же сотворѝ седекі́а сы́нъ і҆ѡсі́инъ ца́рь і҆ꙋ́динъ,
9	9
після того, як Навуходоносор, цар Вавилонський, переселив з Єрусалима Ієхонію і князів, і в’язнів і вельмож, і народ землі, і привів його у Вавилон.	повнегда̀ преселѝ навꙋходоно́соръ ца́рь вавѷлѡ́нскїй і҆ехоні́ю и҆ кнѧ̑зи, и҆ оу҆́зники и҆ си̑льныѧ и҆ лю́ди землѝ ѿ і҆ерⷭ҇ли́ма, и҆ введѐ ѧ҆̀ (свѧ̑заны) въ вавѷлѡ́нъ.
10	10
І говорили вони: ось, ми посилаємо вам срібло, і купіть на це срібло всепалення і жертву за гріх і ладан, і приготуйте дар, і піднесіть на жертовник Господа Бога нашого,	И҆ реко́ша: сѐ, посла́хомъ къ ва́мъ сребро̀, да кꙋ́пите на сребрѣ̀ всесожжє́нїѧ за грѣ́хъ и҆ ѳѷмїа́мъ, и҆ сотвори́те же́ртвꙋ и҆ вознеси́те на же́ртвенникъ гдⷭ҇а бг҃а на́шегѡ,
11	11
і моліться за життя Навуходоносора, царя Вавилонського, і за життя Валтасара, сина його, щоб дні їхні були, як дні неба, на землі.	и҆ моли́тесѧ за житїѐ навꙋходоно́сора царѧ̀ вавѷлѡ́нскагѡ и҆ за житїѐ валтаса́ра сы́на є҆гѡ̀, да бꙋ́дꙋтъ дні́е и҆́хъ, ꙗ҆́коже дні́е небе́снїи, на землѝ.
12	12
І дасть нам Господь силу і просвітить очі наші, і ми будемо жити під покровом Навуходоносора, царя Вавилонського, і під покровом Валтасара, сина його, і будемо служити їм багато днів, і знайдемо милість у них.	И҆ да да́стъ гдⷭ҇ь крѣ́пость на́мъ и҆ да просвѣти́тъ ѻ҆́чи на́ши, и҆ да живе́мъ под̾ сѣ́нїю навꙋходоно́сора царѧ̀ вавѷлѡ́нска и҆ под̾ сѣ́нїю валтаса́ра сы́на є҆гѡ̀, да рабо́таемъ и҆̀мъ дни̑ мнѡ́ги и҆ ѡ҆брѧ́щемъ благода́ть пред̾ ни́ми.
13	13
Моліться і за нас Господу Богу нашому, тому що ми згрішили перед Господом, Богом нашим, і не відвернулася від нас лють Господа і гнів Його до цього дня;	И҆ моли́тесѧ за на́съ ко гдⷭ҇еви бг҃ꙋ на́шемꙋ, ꙗ҆́кѡ согрѣши́хомъ гдⷭ҇еви бг҃ꙋ на́шемꙋ, и҆ не ѿврати́сѧ ꙗ҆́рость гдⷭ҇нѧ и҆ гнѣ́въ є҆гѡ̀ ѿ на́съ до сегѡ̀ днѐ.
14	14
і прочитайте цю книгу, яку ми посилаємо вам, щоб обнародувати у домі Господньому в день святковий і в дні урочисті;	И҆ прочти́те кни́гꙋ сїю̀, ю҆́же посла́хомъ къ ва́мъ, и҆сповѣ́дати въ домꙋ̀ гдⷭ҇ни въ де́нь пра́здника, во дни̑ годовы̑ѧ,
15	15
і скажіть: у Господа Бога нашого — правда, а у нас — сором на обличчях, як сьогодні, у всякого юдея й у тих, що живуть у Єрусалимі,	и҆ да рече́те: гдⷭ҇ꙋ бг҃ꙋ на́шемꙋ пра́вда, а҆ на́мъ стыдѣ́нїе ли́цъ, ꙗ҆́коже де́нь се́й, человѣ́кꙋ і҆ꙋ́динꙋ и҆ живꙋ́щымъ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ,
16	16
і у царів наших, і в князів наших, і у священиків наших, і у пророків наших, і у батьків наших,	и҆ царє́мъ на́шымъ и҆ кнѧзє́мъ на́шымъ, и҆ жерцє́мъ на́шымъ и҆ проро́кѡмъ на́шымъ и҆ ѻ҆тцє́мъ на́шымъ:
17	17
від того, що ми згрішили перед Господом,	поне́же согрѣши́хомъ пред̾ гдⷭ҇емъ
18	18
і не скорялися Йому, і не слухали гласу Господа Бога нашого, щоб ходити у повеліннях Господа, які Він дав перед лицем нашим.	и҆ не покори́хомсѧ є҆мꙋ̀ и҆ не послꙋ́шахомъ гла́са гдⷭ҇а бг҃а на́шегѡ ходи́ти въ повелѣ́нїихъ є҆гѡ̀, ꙗ҆̀же дадѐ пред̾ лице́мъ на́шимъ.
19	19
З того дня, в який Господь вивів батьків наших із землі Єгипетської, і до цього дня ми були непокірливі перед Господом Богом нашим і не зважали на те, що не слухали гласу Його.	Ѿ днѐ, въ ѻ҆́ньже и҆зведѐ гдⷭ҇ь ѻ҆тцы̀ на́шѧ ѿ землѝ є҆гѵ́петски, и҆ до сегѡ̀ днѐ бѣ́хомъ не покарѧ́ющесѧ гдⷭ҇еви бг҃ꙋ на́шемꙋ и҆ ѿмета́хомсѧ, є҆́же не послꙋ́шати гла́са є҆гѡ̀.
20	20
Тому й осягли нас біди і клятва, — як сьогодні, — яку визначив Господь перед рабом Своїм Мойсеєм у той день, в який вивів батьків наших із землі Єгипетської, щоб дати нам землю, що тече молоком і медом.	И҆ прильпѐ къ на́мъ ѕло̀ и҆ клѧ́тва, ю҆́же сочинѝ гдⷭ҇ь мѡѷсе́ю ѻ҆́трокꙋ своемꙋ̀ въ де́нь, въ ѻ҆́ньже и҆зведѐ гдⷭ҇ь ѻ҆тцы̀ на́шѧ ѿ землѝ є҆гѵ́петскїѧ, да́ти на́мъ зе́млю кипѧ́щꙋю млеко́мъ и҆ ме́домъ, ꙗ҆́коже де́нь се́й.
21	21
І не слухали ми гласу Господа Бога нашого в усіх словах пророків, яких Він посилав до нас,	И҆ не послꙋ́шахомъ гла́са гдⷭ҇а бг҃а на́шегѡ по всѣ̑мъ словесє́мъ прⷪ҇ро́чєскимъ, ꙗ҆̀же посла̀ къ на́мъ,
22	22
і ходили кожен за думками злого серця свого, і служили іншим богам, звершуючі злі справи перед очима Господа Бога нашого.	и҆ хожда́хомъ кі́йждо на́съ по ра́зꙋмꙋ се́рдца своегѡ̀ ѕла́гѡ рабо́тати богѡ́мъ и҆нѣ̑мъ, твори́ти ѕла̑ѧ пред̾ ѻ҆чи́ма гдⷭ҇а бг҃а на́шегѡ.
Глава 2	Глава́ в҃

1	1
І виконав Господь слово Своє, яке Він вирік проти нас і проти суддів наших, які судили Ізраїля, і проти царів наших, і проти князів наших, і проти всякого ізраїльтянина та юдея,	И҆ оу҆ста́ви гдⷭ҇ь сло́во своѐ, є҆́же гл҃а на на́съ и҆ на сꙋді́й на́шихъ, сꙋди́вшихъ во і҆и҃ли, и҆ на цари̑ на́шѧ и҆ на кнѧ̑зи на́шѧ, и҆ на всѧ́каго человѣ́ка і҆и҃лева и҆ і҆ꙋ́дина,
2	2
що Він наведе на нас великі біди, яких не бувало під усім небом, як зробив Він у Єрусалимі, за написаним у законі Мойсеєвому,	навестѝ на ны̀ ѕло̀ ве́лїе, є҆́же не сотвори́сѧ под̾ всѣ́мъ небесе́мъ, ꙗ҆́коже сотвори́сѧ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ, по пи̑саннымъ въ зако́нѣ мѡѷсе́овѣ,
3	3
що ми будемо їсти — один плоть сина свого, а інший — плоть дочки своєї.	є҆́же ꙗ҆́сти на́мъ пло́ть человѣ́ческꙋ сы́на своегѡ̀ и҆ пло́ть человѣ́ческꙋ дще́ре своеѧ̀.
4	4
І Він віддав їх у підданство усім царствам, які навколо нас, на наругу і спустошення усім навколишнім народам, між якими розсіяв їх Господь.	И҆ дадѐ ѧ҆̀ подрꙋ̑чны всѣ̑мъ ца́рствамъ, ꙗ҆̀же ѡ҆́крестъ на́съ, на оу҆кори́знꙋ и҆ въ непрохожде́нїе во всѣ́хъ лю́дехъ, и҆̀же ѡ҆́крестъ на́съ, а҆́може и҆̀хъ разсѣ́ѧ гдⷭ҇ь.
5	5
І ми виявилися внизу, а не нагорі, тому що ми згрішили перед Господом Богом нашим, не слухаючи гласу Його.	И҆ бы́хомъ во и҆сподѝ, а҆ не въ верхꙋ̀, ꙗ҆́кѡ согрѣши́хомъ гдⷭ҇еви бг҃ꙋ на́шемꙋ, не слꙋ́шающе гла́са є҆гѡ̀.
6	6
У Господа Бога нашого — правда, а в нас і батьків наших — сором на лицях, як сьогодні.	Гдⷭ҇еви бг҃ꙋ на́шемꙋ пра́вда, на́мъ же и҆ ѻ҆тцє́мъ на́шымъ стыдѣ́нїе ли́цъ, ꙗ҆́коже де́нь се́й.
7	7
Усі ті біди, які Господь вирік на нас, осягли нас.	Ꙗ҆̀же гл҃а гдⷭ҇ь на на́съ всѧ̑ ѕла̑ѧ, сїѧ̑ прїидо́ша на ны̀,
8	8
Ми не молилися перед лицем Господа, щоб Він відвернув кожного від думок злого серця його.	занѐ не моли́хомсѧ лицꙋ̀ гдⷭ҇ню, є҆́же ѿврати́тисѧ комꙋ́ждо ѿ мы́слей се́рдца своегѡ̀ ѕла́гѡ.
9	9
І Господь спостерігав за цими бідами, і навів їх Господь на нас, тому що Господь праведний в усьому, що заповів нам.	И҆ оу҆бꙋди́сѧ гдⷭ҇ь ѡ҆ ѕло́бахъ и҆ наведѐ на на́съ сїѧ̑, (ꙗ҆̀же постиго́ша ны̀,) ꙗ҆́кѡ првⷣнъ гдⷭ҇ь во всѣ́хъ дѣ́лѣхъ свои́хъ, ꙗ҆̀же заповѣ́да на́мъ.
10	10
Але ми не слухали гласу Його, щоб ходити у повеліннях Господніх, які Він дав перед лицем нашим.	И҆ не послꙋ́шахомъ гла́са є҆гѡ̀ ходи́ти въ повелѣ́нїихъ є҆гѡ̀, ꙗ҆̀же дадѐ пред̾ лице́мъ на́шимъ.
11	11
І нині, Господи, Боже Ізраїлів, Ти, Який вивів народ Твій із землі Єгипетської рукою сильною, і знаменнями, і чудесами, і силою великою і м’язами високими, і створив Собі ім’я, як сьогодні:	И҆ нн҃ѣ, гдⷭ҇и бж҃е і҆и҃левъ, и҆́же и҆зве́лъ є҆сѝ лю́ди твоѧ̑ и҆з̾ землѝ є҆гѵ́петскїѧ рꙋко́ю крѣ́пкою и҆ мы́шцею высо́кою, зна́мєнїи и҆ чꙋдесы̀ и҆ си́лою вели́кою, и҆ сотвори́лъ є҆сѝ себѣ̀ и҆́мѧ, ꙗ҆́коже де́нь се́й,
12	12
згрішили ми, чинили нечестиво, неправедно проти всіх уставів Твоїх, Господи Боже наш!	согрѣши́хомъ, нече́ствовахомъ, непра́вдовахомъ, гдⷭ҇и бж҃е на́шъ, во всѣ́хъ ѡ҆правда́нїихъ твои́хъ.
13	13
Нехай відвернеться від нас лють Твоя, бо мало залишилося нас серед народів, між якими Ти розсіяв нас.	Да ѿврати́тсѧ оу҆̀бо ѿ на́съ ꙗ҆́рость твоѧ̀, ꙗ҆́кѡ ѡ҆ста́сѧ на́съ ма́лѡ во ꙗ҆зы́цѣхъ, а҆́може разсѣ́ѧлъ ны̀ є҆сѝ.
14	14
Почуй, Господи, молитву нашу і прохання наше, і визволи нас заради Тебе, і дай нам милість перед лицем тих, які переселили нас,	Оу҆слы́ши, гдⷭ҇и, моли́твꙋ на́шꙋ и҆ проше́нїе на́ше, и҆ и҆зба́ви на́съ тебє̀ ра́ди, и҆ да́ждь на́мъ благода́ть пред̾ лице́мъ пресели́вшихъ на́съ:
15	15
щоб уся земля пізнала, що Ти — Господь Бог наш, оскільки ім’я Твоє наречене на Ізраїлі і на роді його.	да оу҆вѣ́сть всѧ̀ землѧ̀, ꙗ҆́кѡ ты̀ гдⷭ҇ь бг҃ъ на́шъ, и҆ ꙗ҆́кѡ и҆́мѧ твоѐ призва́сѧ на і҆и҃ли и҆ на пле́мени є҆гѡ̀.
16	16
Споглянь, Господи, від святого дому Твого і згадай про нас, і прихили, Господи, вухо Твоє, і почуй.	Гдⷭ҇и, при́зри и҆з̾ до́мꙋ ст҃а́гѡ твоегѡ̀ на на́съ и҆ вонмѝ на́мъ, и҆ приклонѝ оу҆́хо твоѐ и҆ оу҆слы́ши на́съ.
17	17
Відкрий очі Твої, подивися, тому що не мертві у пеклі, яких дух узятий з нутрощів їх, воздадуть славу і хвалу Господу;	Ѿве́рзи, гдⷭ҇и, ѻ҆́чи твоѝ и҆ ви́ждь, ꙗ҆́кѡ не оу҆ме́ршїи, и҆̀же во а҆́дѣ, и҆́хже взѧ́сѧ дꙋ́хъ и҆́хъ ѿ оу҆тро́бъ и҆́хъ, воздадѧ́тъ тебѣ̀ сла́вꙋ и҆ ѡ҆правда́нїе гдⷭ҇еви:
18	18
але людина, яка у скорботі через великі біди, яка ходить поникнувши й сумно, і очі потусклі і душа, яка прагне, воздадуть славу і правду Тобі, Господи.	но дꙋша̀ сѣ́тꙋющаѧ ѡ҆ вели́чествѣ ѕла̀, и҆́же хо́дитъ слѧ́ченъ и҆ болѧ́й, и҆ ѻ҆́чи ѡ҆скꙋдѣва́ющїи, и҆ дꙋша̀ а҆́лчꙋщаѧ воздадѧ́тъ тебѣ̀ сла́вꙋ и҆ пра́вдꙋ, гдⷭ҇и!
19	19
Не за правдами батьків наших і царів наших ми приносимо це благання перед лицем Твоїм, Господи Боже наш;	Ꙗ҆́кѡ не по ѡ҆правда́нїємъ ѻ҆тє́цъ на́шихъ, ни царе́й на́шихъ (и҆злива́емъ мѡли́твы) мы̀, и҆ предлага́емъ мѡли́твы на́шѧ пред̾ лице́мъ твои́мъ, гдⷭ҇и бж҃е на́шъ!
20	20
бо на нас Ти послав лють Твою і гнів Твій, як говорив Ти через рабів Твоїх, пророків.	Ꙗ҆́кѡ посла́лъ є҆сѝ ꙗ҆́рость твою̀ и҆ гнѣ́въ тво́й на на́съ, ꙗ҆́коже гл҃алъ є҆сѝ рꙋко́ю ѻ҆́трѡкъ твои́хъ прⷪ҇рѡ́къ, гл҃ѧ:
21	21
Так сказав Господь: «схиліть плечі ваші, щоб працювати на царя Вавилонського, і будете жити на землі, яку Я дав батькам вашим;	та́кѡ речѐ гдⷭ҇ь: приклони́те ра́мена ва̑ша и҆ послꙋжи́те царю̀ вавѷлѡ́нскомꙋ, и҆ сѣди́те на землѝ, ю҆́же да́хъ ѻ҆тцє́мъ ва́шымъ:
22	22
а якщо не послухаєте гласу Господа, щоб служити цареві Вавилонському,	и҆ а҆́ще не послꙋ́шаете гла́са гдⷭ҇нѧ, є҆́же рабо́тати царю̀ вавѷлѡ́нскꙋ, ѡ҆скꙋдѣ́нїе сотворю̀ и҆з̾ градѡ́въ і҆ꙋ́диныхъ и҆ внѣꙋ́дꙋ і҆ерⷭ҇ли́ма,
23	23
Я зроблю те, що зникне у містах юдейських і околицях Єрусалима голос веселощів і голос радости, голос нареченого і голос нареченої, і не буде на всій цій землі сліду жителів».	и҆ ѿимꙋ̀ (ѿ ва́съ) гла́съ весе́лїѧ и҆ гла́съ ра́дованїѧ, гла́съ жениха̀ и҆ гла́съ невѣ́сты, и҆ бꙋ́детъ всѧ̀ землѧ̀ въ непрохожде́нїе ѿ живꙋ́щихъ.
24	24
Але ми не послухали гласу Твого, щоб служити цареві Вавилонському, і Ти виконав слова Твої, які говорив через рабів Твоїх, пророків, що винесені будуть кістки царів наших і кістки батьків наших із місця свого.	И҆ не послꙋ́шахомъ гла́са твоегѡ̀ слꙋжи́ти царю̀ вавѷлѡ́нскꙋ: и҆ оу҆ста́вилъ є҆сѝ словеса̀ твоѧ̑, ꙗ҆̀же гл҃алъ є҆сѝ рꙋко́ю ѻ҆́трѡкъ твои́хъ прⷪ҇ро́кѡвъ, є҆́же и҆знестѝ кѡ́сти царе́й на́шихъ и҆ кѡ́сти ѻ҆тє́цъ на́шихъ ѿ мѣ́ста и҆́хъ.
25	25
І ось, вони викинуті на денну спеку і нічний холод, а померли вони від злих хвороб, від голоду, від меча і вигнання.	И҆ сѐ, сꙋ́ть и҆зве́ржєны зно́ю дневно́мꙋ и҆ стꙋ́дени нощнѣ́й, и҆ и҆зомро́ша болѣ́зньми ѕлы́ми, гла́домъ и҆ мече́мъ и҆ затче́нїемъ.
26	26
Ти залишив дім, на якому наречене ім’я Твоє, як сьогодні, за нечестя дому Ізраїлевого і дому Іудиного.	И҆ положи́лъ є҆сѝ до́мъ тво́й, въ не́мже нарѣче́сѧ и҆́мѧ твоѐ, ꙗ҆́коже де́нь се́й, ѕло́бы ра́ди до́мꙋ і҆и҃лева и҆ до́мꙋ і҆ꙋ́дина.
27	27
І Ти, Господи Боже наш, учинив з нами з усієї милости Твоєї і з усього великого милосердя Твого,	И҆ сотвори́лъ є҆сѝ въ на́съ, гдⷭ҇и бж҃е на́шъ, по все́й ти́хости твое́й и҆ по всѣ̑мъ щедро́тамъ твои̑мъ вели̑кимъ,
28	28
як сказав Ти через раба Твого Мойсея у той день, у який повелів йому написати закон Твій перед синами Ізраїля, говорячи:	ꙗ҆́коже гл҃алъ є҆сѝ рꙋко́ю раба̀ твоегѡ̀ мѡѷсе́а въ де́нь, въ ѻ҆́ньже заповѣ́далъ є҆сѝ є҆мꙋ̀ вписа́ти зако́нъ тво́й пред̾ сы̑ны і҆и҃левыми, гл҃ѧ:
29	29
«якщо ви не послухаєте гласу Мого, то ця велика і численна сила народу перетвориться на мале серед народів, між якими Я розсію їх.	а҆́ще не послꙋ́шаете гла́са моегѡ̀, мно́жество сїѐ вели́кое и҆ мно́гое ѡ҆брати́тсѧ въ ма́лъ ꙗ҆зы́къ во ꙗ҆зы́цѣхъ, а҆́може а҆́зъ разсѣ́ю ѧ҆̀:
30	30
Я знаю, що вони не послухають Мене, тому що вони — народ упертий; але вони звернуться до серця свого у землі переселення свого,	разꙋмѣ́хъ бо, ꙗ҆́кѡ не и҆́мꙋтъ послꙋ́шати менѐ, ꙗ҆́кѡ лю́дїе жестоковы́йни сꙋ́ть, и҆ ѡ҆братѧ́тсѧ къ се́рдцꙋ своемꙋ̀ на землѝ преселе́нїѧ своегѡ̀,
31	31
і пізнають, що Я — Господь Бог їх. І Я дам їм серце — і зрозуміють, і вуха — і почують.	и҆ оу҆вѣ́дѧтъ, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ гдⷭ҇ь бг҃ъ и҆́хъ: и҆ да́мъ и҆̀мъ се́рдце, (и҆ оу҆разꙋмѣ́ютъ,) и҆ оу҆́шы, и҆ оу҆слы́шатъ,
32	32
І будуть прославляти Мене на землі переселення свого і згадувати ім’я Моє,	и҆ похва́лѧтъ мѧ̀ на землѝ преселе́нїѧ своегѡ̀, и҆ помѧнꙋ́тъ и҆́мѧ моѐ,
33	33
і відвернуться від упертости своєї і від злих діл своїх; тому що згадають путь батьків своїх, які згрішили перед Господом.	и҆ ѡ҆братѧ́тсѧ ѿ хребта̀ своегѡ̀ же́стокагѡ и҆ ѿ ѕло́бъ свои́хъ, ꙗ҆́кѡ помѧнꙋ́тъ пꙋ́ть ѻ҆тє́цъ свои́хъ согрѣши́вшихъ пред̾ гдⷭ҇емъ:
34	34
І Я поверну їх у землю, яку з клятвою обіцяв батькам їхнім, Аврааму й Ісааку та Якову, і вони будуть володіти нею; і примножу їх, і не зменшаться.	и҆ возвращꙋ̀ ѧ҆̀ на зе́млю, є҆́юже клѧ́хсѧ ѻ҆тцє́мъ и҆́хъ, а҆враа́мꙋ и҆ і҆саа́кꙋ и҆ і҆а́кѡвꙋ, и҆ воз̾ѡблада́ютъ є҆́ю: и҆ оу҆мно́жꙋ ѧ҆̀, и҆ не оу҆ма́лѧтсѧ:
35	35
Й укладу з ними вічний завіт у тім, що Я буду їхнім Богом, а вони будуть Моїм народом, і більше не вижену народу Мого Ізраїля з землі, яку дав їм».	и҆ оу҆ста́влю и҆̀мъ завѣ́тъ вѣ́ченъ, є҆́же бы́ти мнѣ̀ и҆̀мъ въ бг҃а, и҆ ті́и бꙋ́дꙋтъ мнѣ̀ лю́дїе: и҆ не подви́гнꙋ ктомꙋ̀ люді́й мои́хъ і҆и҃лѧ и҆ землѝ, ю҆́же да́хъ и҆̀мъ.
Глава 3	Глава́ г҃

1	1
Господи Вседержителю, Боже Ізраїля! пригнічена душа і сумний дух взиває до Тебе:	Гдⷭ҇и вседержи́телю, бж҃е і҆и҃левъ, дꙋша̀ въ тѣснотѣ̀ и҆ дꙋ́хъ въ стꙋже́нїи возопѝ къ тебѣ̀:
2	2
почуй, Господи, і помилуй, бо Ти Бог милосердий: помилуй, бо ми згрішили перед Тобою;	оу҆слы́ши, гдⷭ҇и, и҆ поми́лꙋй, ꙗ҆́кѡ є҆сѝ бг҃ъ млⷭ҇рдъ, и҆ поми́лꙋй на́съ, ꙗ҆́кѡ согрѣши́хомъ пред̾ тобо́ю:
3	3
Ти — вічно перебуваєш, а ми — вічно гинемо.	ꙗ҆́кѡ ты̀ пребыва́ѧй во вѣ́къ, мы́ же погиба́ющїи во вѣ́къ.
4	4
Господи Вседержителю, Боже Ізраїля! почуй молитву померлого Ізраїля і синів їх, що згрішили перед Тобою, які не послухали гласу Господа Бога свого, за те й осягли нас біди.	Гдⷭ҇и вседержи́телю, бж҃е і҆и҃левъ, оу҆слы́ши моли́твꙋ оу҆ме́ршихъ і҆и҃левыхъ и҆ сынѡ́въ согрѣши́вшихъ пред̾ тобо́ю, и҆̀же не послꙋ́шаша гла́са гдⷭ҇а бг҃а своегѡ̀, и҆ прильпо́ша на́мъ ѕла̑ѧ.
5	5
Не поминай неправд батьків наших, але пом’яни руку Твою й ім’я Твоє у цей час,	Не помѧнѝ непра́вдъ ѻ҆тє́цъ на́шихъ, но помѧнѝ рꙋ́кꙋ твою̀ и҆ и҆́мѧ твоѐ въ сїѐ вре́мѧ,
6	6
бо Ти — Господь Бог наш, і ми прославимо Тебе, Господи.	ꙗ҆́кѡ ты̀ гдⷭ҇ь бг҃ъ на́шъ, и҆ похва́лимъ тѧ̀, гдⷭ҇и:
7	7
Ти для того вселив страх Твій у серце наше, щоб ми призивали ім’я Твоє; і ми будемо прославляти Тебе у переселенні нашому, бо ми відкинули від серця нашого всяку неправду батьків наших, які згрішили перед Тобою.	ꙗ҆́кѡ тогѡ̀ ра́ди да́лъ є҆сѝ стра́хъ тво́й въ се́рдце на́ше, є҆́же призыва́ти и҆́мѧ твоѐ, и҆ похва́лимъ тѧ̀ во преселе́нїи на́шемъ, ꙗ҆́кѡ ѿврати́хомъ ѿ се́рдца на́шегѡ всю̀ непра́вдꙋ ѻ҆тє́цъ на́шихъ согрѣши́вшихъ пред̾ тобо́ю.
8	8
Ось, ми тепер у переселенні нашому, куди Ти розсіяв нас для ганьби й прокляття і відплати за всі неправди батьків наших, які відступили від Господа Бога нашого.	Сѐ, мы̀ дне́сь во преселе́нїи на́шемъ, а҆́може ны̀ разсы́палъ є҆сѝ на оу҆кори́знꙋ и҆ на клѧ́твꙋ и҆ на оу҆держа́нїе, по всѣ̑мъ непра́вдамъ ѻ҆тє́цъ на́шихъ, и҆̀же ѿстꙋпи́ша ѿ тебє̀, гдⷭ҇и бж҃е на́шъ.
9	9
Слухай, Ізраїлю, заповіді життя, дослухайтеся, щоб зрозуміти мудрість.	Слы́ши, і҆и҃лю, за́пѡвѣди живота̀, внꙋшѝ разꙋмѣ́ти смышле́нїе.
10	10
Що це значить, Ізраїлю, що ти перебуваєш у землі ворогів? Постарів ти у чужій землі, осквернився разом з мертвими,	Что̀ є҆́сть, і҆и҃лю; что̀ ꙗ҆́кѡ є҆сѝ на землѝ вра́жїи; ѡ҆бетша́лъ є҆сѝ на землѝ чꙋжде́й, ѡ҆скверни́лсѧ є҆сѝ съ ме́ртвыми,
11	11
залічений до тих, хто знаходиться в пеклі,	вмѣни́лсѧ є҆сѝ съ сꙋ́щими во а҆́дѣ,
12	12
залишив джерело премудрости.	ѡ҆ста́вилъ є҆сѝ и҆сто́чника премꙋ́дрости.
13	13
Якби ти ходив путями Божими, то жив би у мирі повіки.	А҆́ще бы пꙋте́мъ бж҃їимъ ходи́лъ є҆сѝ, жи́лъ бы въ ми́рѣ во вре́мѧ вѣ́чное.
14	14
Пізнай, де знаходиться мудрість, де сила, де знання, щоб разом з тим дізнатися, де знаходиться довголіття і життя, де знаходиться світло очей і мир.	Наꙋчи́сѧ, гдѣ̀ є҆́сть смышле́нїе, гдѣ̀ є҆́сть крѣ́пость, гдѣ̀ є҆́сть мꙋ́дрость; є҆́же разꙋмѣ́ти кꙋ́пнѡ, гдѣ̀ є҆́сть долгожи́тїе и҆ жи́знь, гдѣ̀ є҆́сть свѣ́тъ ѻ҆че́съ и҆ ми́ръ;
15	15
Хто знайшов місце її, і хто зійшов у скарбниці її?	Кто̀ ѡ҆брѣ́те мѣ́сто є҆ѧ̀, и҆ кто̀ вни́де въ сокрѡ́вища є҆ѧ̀;
16	16
Де князі народів і володарі звірів земних, які забавлялися птахами небесними,	Гдѣ̀ сꙋ́ть кнѧ̑зи ꙗ҆зы́честїи и҆ владѣ́ющїи ѕвѣрьмѝ сꙋ́щими на землѝ, и҆гра́ющїи пти́цами небе́сными
17	17
і збирали срібло і золото, на які сподіваються люди, і надбанням яких немає кінця?	и҆ хранѧ́щїи зла́то и҆ сребро̀, на не́же оу҆пова́ша человѣ́цы, и҆ нѣ́сть конца̀ стѧжа́нїю и҆́хъ;
18	18
Де ті, які займалися срібними виробами, і виробам яких немає числа?	ꙗ҆́кѡ дѣ́лающїи сребро̀ и҆ пекꙋ́щїисѧ, и҆ нѣ́сть и҆з̾ѡбрѣ́тенїѧ дѣ́лъ и҆́хъ.
19	19
Вони зникли і зійшли у пекло, і замість них постали інші.	Погибо́ша и҆ во а҆́дъ снидо́ша, и҆ и҆ні́и вмѣ́стѡ и҆́хъ воста́ша.
20	20
Пізніші бачили світло і жили на землі, але шляхів мудрости не пізнали;	Ю҆нѣ́йшїи ви́дѣша свѣ́тъ и҆ всели́шасѧ на землѝ, пꙋти́ же хи́трости не оу҆вѣ́дѣша,
21	21
не зрозуміли стежок її, і не досягли її сини їхні: вони були далеко від путі її.	ни разꙋмѣ́ша сте́зь є҆ѧ̀, нижѐ прїѧ́ша є҆ѧ̀ сы́нове и҆́хъ, ѿ пꙋтѝ своегѡ̀ дале́че бы́ша.
22	22
Не було чутно про неї у Ханаані, і не було видно її у Фемані.	И҆ не слы́шасѧ въ ханаа́нѣ, нижѐ ꙗ҆ви́сѧ во ѳема́нѣ:
23	23
Сини Агарі шукали земного знання, рівно і купці Мерри і Фемана, і байкослови і дослідники знання; але путі премудрости не пізнали і не помітили стежок її.	сы́нове а҆га́рини взыскꙋ́ющїи ра́зꙋма, и҆̀же на землѝ, кꙋпцы̀ мера̑ни и҆ ѳема̑ни, и҆ басносло́вцы и҆ взыска́телїе ра́зꙋма, пꙋтѝ премꙋ́дрости не оу҆вѣ́дѣша, нижѐ помѧнꙋ́ша сте́зь є҆ѧ̀.
24	24
О, Ізраїлю! який великий дім Божий, і яке просторе місце володіння його!	Ѽⷩ҇̑, і҆и҃лю, ко́ль вели́къ до́мъ бж҃їй и҆ простра́нно мѣ́сто селе́нїѧ є҆гѡ̀!
25	25
Великий він і не має кінця, високий і невимірний.	Вели́ко и҆ не и҆́мать конца̀, высо́ко и҆ безмѣ́рно.
26	26
Там були від початку славні велетні, дуже великі, хоробрі на війні.	Та́мѡ бы́ша и҆споли́ни и҆мени́тїи, бы́вшїи и҆спе́рва ѕѣлѡ̀ вели́цы, оу҆мѣ́юще воева́ти.
27	27
Але не їх обрав Бог, і не їм відкрив путі премудрости;	Не си́хъ и҆збра̀ бг҃ъ, ни пꙋтѝ хи́тростнагѡ дадѐ и҆̀мъ,
28	28
і вони загинули від того, що не мали мудрости, загинули від нерозуму свого.	и҆ погибо́ша, зане́же не и҆мѣ́ша мꙋ́дрости, погибо́ша за безсовѣ́тїе своѐ.
29	29
Хто зійшов на небо, і взяв її, і зніс із хмар?	Кто̀ взы́де на не́бо, и҆ взѧ̀ ю҆̀, и҆ снесѐ ю҆̀ ѿ ѡ҆́блакъ;
30	30
Хто перейшов моря і знайшов її, і хто принесе її, кращу за чисте золото?	Кто̀ пре́йде на ѻ҆́нꙋ странꙋ̀ мо́рѧ, и҆ ѡ҆брѣ́те ю҆̀, и҆ во́зметъ ю҆̀ за зла́то и҆збра́нно;
31	31
Немає нікого, хто знає путь її, ні того, хто помишляє про стежки її.	Нѣ́сть вѣ́дꙋщагѡ пꙋ́ть є҆ѧ̀, ни помышлѧ́ющагѡ сте́зь є҆ѧ̀:
32	32
Але Той, Хто знає все, знає її; Він відкрив її Своїм розумом, Той, Який створив землю на вічні часи і наповнив її чотириногими тваринами,	но вѣ́дый всѧ̑ вѣ́сть ю҆̀, и҆з̾ѡбрѣ́те ю҆̀ смы́сломъ свои́мъ: сотвори́вый зе́млю въ вѣ́чное вре́мѧ напо́лни ю҆̀ ското́мъ двоно́жнымъ и҆ четвероно́жнымъ.
33	33
Який посилає світло, і воно йде, прикликав його, і воно послухалося Його з трепетом;	Посыла́ѧй свѣ́тъ, и҆ и҆́детъ: призва̀ є҆го̀, и҆ послꙋ́ша є҆гѡ̀ со тре́петомъ.
34	34
і зірки засяяли на сторожі своїй, і звеселилися.	Ѕвѣ́зды же возсїѧ́ша во храни́лищихъ свои́хъ и҆ возвесели́шасѧ.
35	35
Він покликав їх, і вони сказали: «ось ми», і засяяли радістю перед Творцем своїм.	Призва̀ ѧ҆̀, и҆ реко́ша: прїидо́хомъ: возсїѧ́ша съ весе́лїемъ сотво́ршемꙋ ѧ҆̀.
36	36
Цей є Бог наш, і ніхто інший не зрівняється з Ним.	Се́й бг҃ъ на́шъ, не вмѣни́тсѧ и҆́нъ къ немꙋ̀.
37	37
Він знайшов усі путі премудрости і дарував її рабові Своєму Якову й улюбленому Своєму Ізраїлю.	И҆з̾ѡбрѣ́те всѧ́къ пꙋ́ть хи́трости и҆ дадѐ ю҆̀ і҆а́кѡвꙋ ѻ҆́трокꙋ своемꙋ̀ и҆ і҆и҃лю возлю́бленномꙋ ѿ негѡ̀.
38	38
Після того Він явився на землі і знаходився між людьми.	Посе́мъ на землѝ ꙗ҆ви́сѧ и҆ съ человѣ̑ки поживѐ.
Глава 4	Глава́ д҃

1	1
Ось книга заповідей Божих і закон, який перебуває повік. Усі, хто дотримуються її, будуть жити, а ті, що залишають її, помруть.	Сїѧ̀ кни́га повелѣ́нїй бж҃їихъ и҆ зако́нъ сы́й во вѣ́къ: всѝ держа́щїисѧ є҆ѧ̀ въ живо́тъ (вни́дꙋтъ), ѡ҆ста́вившїи же ю҆̀ оу҆́мрꙋтъ.
2	2
Звернися, Якове, і візьми її, ходи при сяйві світла її.	Ѡ҆брати́сѧ, і҆а́кѡве, и҆ и҆ми́сѧ є҆ѧ̀, ходѝ ко сїѧ́нїю прѧ́мѡ свѣ́та є҆ѧ̀.
3	3
Не віддавай іншому слави твоєї, і корисного для тебе — чужому народові.	Не да́ждь и҆но́мꙋ сла́вы твоеѧ̀, и҆ поле́зныхъ тебѣ̀ ꙗ҆зы́кꙋ чꙋжде́мꙋ.
4	4
Щасливі ми, Ізраїлю, що ми знаємо, що благоугодно Богу.	Блаже́ни є҆смы̀, і҆и҃лю, ꙗ҆́кѡ оу҆гѡ́днаѧ бг҃ꙋ на́мъ разꙋ̑мна сꙋ́ть.
5	5
Дерзай, народе мій, пам’ятник Ізраїлю!	Дерза́йте, лю́дїе моѝ, па́мѧть і҆и҃лева.
6	6
Ви віддані язичникам не на загибель, але за те, що ви прогнівали Бога, ви віддані ворогам;	Про́дани бы́сте ꙗ҆зы́кѡмъ не на па́гꙋбꙋ: поне́же разгнѣ́васте бг҃а, пре́дани бы́сте сꙋпоста́тѡмъ,
7	7
бо роздратували Того, Хто сотворив вас, приносячи жертви бісам, а не Богу.	преѡгорчи́сте бо сотво́ршаго ва́съ, (бг҃а вѣ́чнаго,) поже́рше бѣсѡ́мъ, а҆ не бг҃ꙋ:
8	8
Ви забули вічного Бога, Який годує вас, а також засмутили і Єрусалим, який виховав вас,	забы́сте бо гдⷭ҇а пита́ющаго ва́съ, ѡ҆печа́листе же и҆ воспита́вшаго ва́съ і҆ерⷭ҇ли́ма.
9	9
бо він бачив гнів, який прийшов на вас від Бога, і говорив: «слухайте, співмешканці Сиону, Бог навів на мене велику скорботу,	Ви́дѣ бо наше́дшїй ва́мъ гнѣ́въ ѿ бг҃а и҆ речѐ: слы́шите, присє́лницы сїѡ̑ни, наведе́ бо мѝ гдⷭ҇ь сѣ́тованїе вели́ко,
10	10
бо я бачив полонення синів моїх і дочок, яке навів на них Вічний.	ви́дѣхъ бо плѣне́нїе люді́й сынѡ́въ мои́хъ и҆ дще́рей, є҆́же наведѐ и҆̀мъ вѣ́чный.
11	11
Я годував їх з радістю, а відпустив із плачем і гіркотою.	Пита́хъ бо ѧ҆̀ съ весе́лїемъ, и҆спꙋсти́хъ же ѧ҆̀ съ пла́чемъ и҆ рыда́нїемъ.
12	12
Ніхто не радуйся за мене, який є вдівцем і залишений багатьма; я спорожнів за гріхи дітей моїх, бо вони ухилилися від закону Божого;	Никто́же да ра́дꙋетсѧ ѡ҆ мнѣ̀ вдови́цѣ и҆ ѡ҆ста́вленнѣй ѿ мно́гихъ, ѡ҆пꙋстѣ́хъ за грѣхѝ ча̑дъ мои́хъ, поне́же оу҆клони́шасѧ ѿ зако́на бж҃їѧ,
13	13
не пізнали уставів Його, не ходили путями заповідей Бога, і не вступили на стежки навчання у правді Його.	и҆ ѡ҆правда́нїй є҆гѡ̀ не позна́ша, и҆ не ходи́ша въ пꙋте́хъ за́повѣдїй бж҃їихъ, нижѐ стезьмѝ наказа́нїѧ въ пра́вдѣ є҆гѡ̀ стꙋпа́ша.
14	14
Прийдіть, співмешканці Сиону, і згадаєте полон синів моїх і дочок, який навів на них Вічний.	Да прїи́дꙋтъ ѡ҆кре́стнїи сїѡ̑ни, и҆ помѧни́те плѣне́нїе сынѡ́въ мои́хъ и҆ дще́рей, є҆́же наведѐ и҆̀мъ вѣ́чный:
15	15
Бо Він навів на них народ здалеку, народ нахабний та іншомовний, бо не посоромилися старця, і не зглянулися на дитину,	наведе́ бо на нѧ̀ ꙗ҆зы́къ и҆здале́ча, ꙗ҆зы́къ безстꙋ́дный и҆ и҆ноѧзы́чный:
16	16
і забрали у вдови синів улюблених і залишили самотню без дочок.	поне́же не оу҆срами́шасѧ ста́рца, ни поми́ловаша ѻ҆троча́те, и҆ ѿведо́ша любе́зныхъ вдови́чихъ, и҆ ѿ дще́рей є҆ди́нꙋ ѡ҆пꙋстоши́ша.
17	17
Я ж чим можу допомогти вам?	А҆́зъ же ка́кѡ мо́щенъ помощѝ ва́мъ;
18	18
Хто навів на вас ці біди, Той і визволить вас від руки ворогів ваших.	Наведы́й бо ва́мъ ѕла̑ѧ и҆зба́витъ ва́съ ѿ рꙋкѝ вра̑гъ ва́шихъ.
19	19
Ідіть, діти, йдіть, бо я залишився порожнім.	И҆ди́те, ча̑да, и҆ди́те: а҆́зъ бо ѡ҆ста́хсѧ пꙋста̀,
20	20
Я зняв із себе одяг світлий й одягся у веретище моління мого; буду волати до Вічного у дні мої.	совлеко́хсѧ ри́зы ми́рныѧ, ѡ҆блеко́хсѧ же во вре́тище моле́нїѧ моегѡ̀: возопїю̀ къ вѣ́чномꙋ во дни̑ моѧ̑.
21	21
Дерзайте, діти, взивайте до Бога, і Він визволить вас від насильства, від руки ворогів.	Дерза́йте, ча̑да, возопі́йте къ бг҃ꙋ, и҆ и҆зба́витъ ва́съ ѿ наси́лїѧ рꙋкѝ вра́жїѧ.
22	22
Бо від Вічного я очікував спасіння вашого, і мені прийшла від Святого радість про милість, що скоро прийде до вас від Вічного, Спасителя нашого.	А҆́зъ бо (и҆спе́рва) надѣ́ѧхсѧ на вѣ́чнаго ѡ҆ спасе́нїи ва́шемъ: и҆ прїи́де мѝ ра́дость ѿ ст҃а́гѡ въ поми́лованїи, є҆́же прїи́детъ ва́мъ вско́рѣ ѿ вѣ́чнагѡ сп҃са на́шегѡ.
23	23
Я відпускав вас із сумом і гіркотою, але Бог поверне мені вас з радістю і веселощами навіки.	И҆спꙋсти́хъ бо ва́съ съ рыда́нїемъ и҆ пла́чемъ, ѿда́стъ же мѝ бг҃ъ ва́съ съ ра́достїю и҆ весе́лїемъ въ вѣ́къ.
24	24
Тому що, як нині співмешканці Сиону бачили полон ваш, так побачать швидке спасіння ваше від Бога, Який прийде до вас з великою славою і величчю Вічного.	Ꙗ҆́коже бо нн҃ѣ ви́дѣша присє́лницы сїѡ̑ни ва́ше плѣне́нїе (ѿ бг҃а), та́кожде оу҆́зрѧтъ вско́рѣ сп҃се́нїе ва́ше ѿ бг҃а, є҆́же прїи́детъ ва́мъ со сла́вою вели́кою и҆ со ѡ҆свѣще́нїемъ вѣ́чнагѡ.
25	25
Діти! потерпіть гнів, який прийшов на вас від Бога: переслідував тебе ворог, але ти незабаром побачиш загибель його, і наступиш йому на шию.	Ча̑да, долготерпи́те и҆́же ѿ бг҃а наше́дшїй ва́мъ гнѣ́въ, гони́лъ бо тѧ̀ вра́гъ тво́й, и҆ оу҆́зриши па́гꙋбꙋ є҆гѡ̀ вско́рѣ и҆ на вы́ю є҆гѡ̀ настꙋ́пиши.
26	26
Виховані у мене у розкошах пішли жорсткими шляхами, схоплені як стадо, розкрадене ворогами.	Младі́и моѝ ходи́ша въ пꙋти̑ же́стѡки, восхище́ни сꙋ́ть, ꙗ҆́коже ста́до похище́но врага́ми.
27	27
Дерзайте, діти, і взивайте до Бога, бо про вас згадає Той, Хто навів на вас це.	Дерза́йте, ча̑да, и҆ возопі́йте къ бг҃ꙋ, бꙋ́детъ бо ва́мъ ѿ наве́дшагѡ па́мѧть.
28	28
Яка була рішучість ваша, щоб віддалитися від Бога, збільшіть її у десять разів, щоб навернутися і шукати Його,	Ꙗ҆́коже бо бы́сть оу҆́мъ ва́шъ заблꙋди́ти ва́мъ ѿ бг҃а, та́кѡ нн҃ѣ десѧти́жды оу҆сꙋгꙋби́те ѡ҆брати́вшесѧ взыска́ти є҆го̀:
29	29
бо Той, Хто навів на вас ці біди, подасть вам вічні веселощі зі спасінням».	наведы́й бо ва́мъ ѕла̑ѧ наведе́тъ ва́мъ вѣ́чное весе́лїе со сп҃се́нїемъ ва́шимъ.
30	30
Дерзай, Єрусалиме! Той, Хто дарував тобі ім’я, утішить тебе.	Дерза́й, і҆ерⷭ҇ли́ме, оу҆тѣ́шитъ тѧ̀ нарекі́й тебѐ.
31	31
Нещасні ті, які ображали тебе і раділи твоєму падінню.	Ѡ҆каѧ́нни ѡ҆ѕло́бившїи тѧ̀ и҆ ра́довавшїисѧ ѡ҆ паде́нїи твое́мъ, (мще́нїе бꙋ́детъ над̾ ни́ми).
32	32
Нещасні міста, яким служили діти твої, нещасна земля, яка прийняла синів твоїх,	Ѡ҆каѧ́нни гра́ди, и҆̀мже порабо́таша ча̑да твоѧ̑, ѡ҆каѧ́нна прїи́мшаѧ сы́ны твоѧ̑.
33	33
бо як вона раділа твоєму падінню і веселилася через твою поразку, так буде у скорботі через своє спустошення.	Ꙗ҆́коже бо пора́довасѧ ѡ҆ твое́мъ паде́нїи и҆ возвесели́сѧ ѡ҆ разоре́нїи твое́мъ, та́кожде ѡ҆печа́литсѧ ѡ҆ свое́мъ запꙋстѣ́нїи.
34	34
Я відніму у неї радість за численність її народу, і хвастощі її будуть на сум;	И҆ ѿсѣкꙋ̀ ѿ неѧ̀ весе́лїе многонаро́дства, и҆ велича́нїе є҆ѧ̀ бꙋ́детъ въ рыда́нїе.
35	35
бо прийде на неї вогонь від Вічного на довгі дні, і дуже тривалий час вона буде населена бісами.	Ѻ҆́гнь и҆ на́йдетъ на ню̀ ѿ вѣ́чнагѡ во дни̑ мнѡ́ги, и҆ насели́тсѧ бѣ́сами на мно́жайшее вре́мѧ.
36	36
Оглянься, Єрусалиме, на схід, і подивися на радість, яка прийде до тебе від Бога.	Воззрѝ на восто́къ, і҆ерⷭ҇ли́ме, и҆ ви́ждь весе́лїе грѧдꙋ́щее тебѣ̀ ѿ бг҃а.
37	37
Ось, ідуть сини твої, яких ти відпустив, ідуть зібрані від сходу до заходу словом Святого, радіючи славі Божій.	Сѐ, грѧдꙋ́тъ сы́нове твоѝ, и҆̀хже и҆спꙋсти́лъ є҆сѝ, грѧдꙋ́тъ со́брани ѿ востѡ́къ да́же до за̑падъ сло́вомъ ст҃а́гѡ, ра́дꙋющесѧ ѡ҆ сла́вѣ бж҃їей.
Глава 5	Глава́ є҃

1	1
Єрусалиме! зніми із себе одяг плачу й озлоблення твого й одягнися у красу слави від Бога повіки.	Совлецы̀, і҆ерⷭ҇ли́ме, ри̑зы плачє́вныѧ и҆ ѡ҆ѕлобле́нїѧ твоегѡ̀ и҆ ѡ҆блецы́сѧ въ лѣ́потꙋ сла́вы, ꙗ҆́же тебѣ̀ бы́сть ѿ бг҃а во вѣ́къ.
2	2
Одягнися в одяг правди від Бога, поклади на голову твою вінець слави Вічного,	Ѡ҆блецы́сѧ во ѻ҆де́ждꙋ пра́вды, ꙗ҆́же ѿ бг҃а, возложѝ вѣне́цъ на главꙋ̀ твою̀ сла́вы вѣ́чнагѡ.
3	3
бо Бог покаже всій піднебесній славу твою.	Бг҃ъ бо ꙗ҆ви́тъ все́й поднебе́снѣй твою̀ свѣ́тлость.
4	4
Навік наречеться від Бога ім’я тобі: «мир правди і слава благочестя».	Нарѣче́тсѧ бо ѿ бг҃а и҆́мѧ твоѐ во вѣ́ки: ми́ръ пра́вды и҆ сла́ва бг҃оче́стїѧ.
5	5
Встань, Єрусалиме, і стань на висоті, і звернися на схід, і подивися на дітей твоїх, зібраних від заходу сонця до сходу словом Святого, які радіють про Боже пам’ятання про них.	Воста́ни, і҆ерⷭ҇ли́ме, и҆ ста́ни на высо́цѣ, и҆ поглѧ́дай на восто́ки, и҆ ви́ждь сѡ́бранаѧ ча̑да твоѧ̑ ѿ востѡ́къ со́лнца до за́пада сло́вомъ ст҃а́гѡ, ра̑дꙋющаѧсѧ бж҃їею па́мѧтїю.
6	6
Вони вийшли від тебе піші, їх вели вороги, а приведе до тебе їх Бог, вознесених зі славою, як царських синів;	И҆зыдо́ша бо ѿ тебє̀ пѣ́ши ведо́ми ѿ врагѡ́въ, введе́тъ же ѧ҆̀ бг҃ъ къ тебѣ̀ несо́мыхъ со сла́вою, ꙗ҆́кѡ сы́ны ца́рства.
7	7
бо Бог визначив, щоб усяка висока гора і вічні пагорби понизилися, а долини наповнилися, для зрівняння землі, щоб Ізраїль ішов твердо, зі славою Божою,	Совѣща́ бо бг҃ъ смири́тисѧ всѧ́цѣй горѣ̀ высо́цѣй и҆ холмѡ́мъ вѣ̑чнымъ, и҆ ю҆до́лїѧмъ напо́лнитисѧ въ ра́вень земнꙋ́ю, да и҆́детъ і҆и҃ль оу҆тверже́нъ сла́вою бж҃їею.
8	8
а ліси і всяке запашне дерево осіняли Ізраїля за велінням Божим.	Ѡ҆сѣни́ша же и҆ дꙋбра̑вы и҆ всѧ́ко дре́во благово́нствомъ і҆и҃лю, повелѣ́нїемъ бж҃їимъ.
9	9
Бог буде з радістю передувати Ізраїлю світлом слави Своєї, з милістю і правдою Своєю.	Пред̾и́детъ бо бг҃ъ і҆и҃леви со весе́лїемъ, свѣ́томъ сла́вы своеѧ̀, съ поми́лованїемъ и҆ пра́вдою, ꙗ҆́же ѿ негѡ̀.

← Послання Єремії*

Книга пророка Єзекиїля →

Категорії

Контакти

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Категорії

Контакти

Паперові видання

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Паперові видання

Старий Заповіт

Новий Заповіт