|
Книга пророка Єремiї
|
І҆еремі́ѧ
|
|
Глава 1
|
Глава́ а҃
|
|
1
|
1
|
| Слова Єремії, сина Хелкіїного, зі священиків у Анафофі, у землі Веніаміновій, | Сло́во бж҃їе, є҆́же бы́сть ко і҆еремі́и сы́нꙋ хелкі́евꙋ ѿ свѧщє́нникъ, и҆́же ѡ҆бита́ше во а҆наѳѡ́ѳѣ, въ землѝ венїамі́новѣ, |
|
2
|
2
|
| до якого було слово Господнє у дні Іосії, сина Амонового, царя Юдейського, у тринадцятий рік царювання його, | ꙗ҆́коже бы́сть сло́во гдⷭ҇не къ немꙋ̀, во дни̑ і҆ѡсі́и сы́на а҆мѡ́са царѧ̀ і҆ꙋ́дина, въ третїена́десѧть лѣ́то ца́рства є҆гѡ̀, |
|
3
|
3
|
| і також у дні Іоакима, сина Іосіїного, царя Юдейського, до кінця одинадцятого року Седекії, сина Іосіїного, царя Юдейського, до переселення Єрусалима у п’ятому місяці. | и҆ бы́сть во дни̑ і҆ѡакі́ма сы́на і҆ѡсі́и царѧ̀ і҆ꙋ́дина, да́же до первагѡна́десѧть лѣ́та седекі́и сы́на і҆ѡсі́и царѧ̀ і҆ꙋ́дина, да́же до плѣне́нїѧ і҆ерⷭ҇ли́мскагѡ въ мцⷭ҇ъ пѧ́тый. |
|
4
|
4
|
| І було до мене слово Господнє: | И҆ бы́сть сло́во гдⷭ҇не ко мнѣ̀ гл҃ѧ: |
|
5
|
5
|
| перше ніж Я утворив тебе в утробі, Я пізнав тебе, і перше ніж ти вийшов з утроби, Я освятив тебе: пророком для народів поставив тебе. | пре́жде не́же мнѣ̀ созда́ти тѧ̀ во чре́вѣ, позна́хъ тѧ̀, и҆ пре́жде не́же и҆зы́ти тебѣ̀ и҆з̾ ложе́снъ, ѡ҆ст҃и́хъ тѧ̀, прⷪ҇ро́ка во ꙗ҆зы́ки поста́вихъ тѧ̀. |
|
6
|
6
|
| А я сказав: о, Господи Боже! я не вмію говорити, бо я ще молодий. | И҆ реко́хъ: ѽ, сы́й влⷣко гдⷭ҇и, сѐ, не вѣ́мъ глаго́лати, ꙗ҆́кѡ ѻ҆́трокъ а҆́зъ є҆́смь. |
|
7
|
7
|
| Але Господь сказав мені: не говори: «я молодий»; бо до всіх, до кого пошлю тебе, підеш, і все, що повелю тобі, скажеш. | И҆ речѐ гдⷭ҇ь ко мнѣ̀: не глаго́ли, ꙗ҆́кѡ ѻ҆́трокъ а҆́зъ є҆́смь, и҆́бо ко всѣ̑мъ, къ ни̑мже послю́ тѧ, по́йдеши, и҆ всѧ̑, є҆ли̑ка повелю̀ тебѣ̀, возглаго́леши: |
|
8
|
8
|
| Не бійся їх; бо Я з тобою, щоб спасати тебе, сказав Господь. | не оу҆бо́йсѧ ѿ лица̀ и҆́хъ, ꙗ҆́кѡ съ тобо́ю а҆́зъ є҆́смь, є҆́же и҆зба́вити тѧ̀, гл҃етъ гдⷭ҇ь. |
|
9
|
9
|
| І простяг Господь руку Свою, і торкнувся вуст моїх, і сказав мені Господь: ось, Я вклав слова Мої у вуста твої. | И҆ прострѐ гдⷭ҇ь рꙋ́кꙋ свою̀ ко мнѣ̀ и҆ прикоснꙋ́сѧ оу҆стѡ́мъ мои̑мъ, и҆ речѐ гдⷭ҇ь ко мнѣ̀: сѐ, да́хъ словеса̀ моѧ̑ во оу҆ста̀ твоѧ̑: |
|
10
|
10
|
| Дивися, Я поставив тебе у цей день над народами і царствами, щоб викорінювати і розоряти, губити і руйнувати, творити і насаджувати. | сѐ, поста́вихъ тѧ̀ дне́сь над̾ ꙗ҆зы̑ки и҆ над̾ ца́рствы, да и҆скорени́ши и҆ разори́ши, и҆ расточи́ши и҆ разрꙋши́ши, и҆ па́ки сози́ждеши и҆ насади́ши. |
|
11
|
11
|
| І було слово Господнє до мене: що бачиш ти, Єреміє? Я сказав: бачу жезл мигдалевого дерева. | И҆ бы́сть сло́во гдⷭ҇не ко мнѣ̀ гл҃ѧ: что́ ты ви́диши, і҆еремі́е; И҆ реко́хъ: же́злъ ѻ҆рѣ́ховый (а҆́зъ ви́ждꙋ). |
|
12
|
12
|
| Господь сказав мені: ти правильно бачиш; Я пильную над словом Моїм, щоб воно скоро сповнилося. | И҆ речѐ гдⷭ҇ь ко мнѣ̀: бла́гѡ ви́дѣлъ є҆сѝ, поне́же бдѣ́хъ а҆́зъ над̾ словесы̀ мои́ми, є҆́же сотвори́ти ѧ҆̀. |
|
13
|
13
|
| І було слово Господнє до мене іншого разу: що бачиш ти? Я сказав: бачу киплячий казан, який піддувається вітром, і лице його з боку півночі. | И҆ бы́сть сло́во гдⷭ҇не втори́цею ко мнѣ̀ гл҃ѧ: что́ ты ви́диши; И҆ реко́хъ: коно́бъ поджига́емый (а҆́зъ ви́ждꙋ) и҆ лицѐ є҆гѡ̀ ѿ лица̀ сѣ́вера. |
|
14
|
14
|
| І сказав мені Господь: від півночі відкриється біда на усіх жителів цієї землі. | И҆ речѐ гдⷭ҇ь ко мнѣ̀: ѿ лица̀ сѣ́вера возгорѧ́тсѧ ѕла̑ѧ на всѣ́хъ ѡ҆бита́ющихъ на землѝ, |
|
15
|
15
|
| Бо ось, Я прикличу усі племена царств північних, — говорить Господь, — і прийдуть вони, і поставлять кожен престіл свій біля входу у ворота Єрусалима, і навколо усіх стін його, і у всіх містах юдейських. | занѐ сѐ, а҆́зъ созовꙋ̀ всѧ̑ ца̑рства зємна́ѧ ѿ сѣ́вера, речѐ гдⷭ҇ь: и҆ прїи́дꙋтъ и҆ поста́вѧтъ кі́йждо престо́лъ сво́й въ преддве́рїихъ вра́тъ і҆ерⷭ҇ли́мскихъ и҆ на всѣ́хъ стѣна́хъ ѡ҆́крестъ є҆гѡ̀ и҆ на всѣ́хъ градѣ́хъ і҆ꙋ́диныхъ: |
|
16
|
16
|
| І вчиню над ними суди Мої за усі беззаконня їхні, за те, що вони залишили Мене, і курили фіміам чужоземним богам і поклонялися ділам рук своїх. | и҆ возгл҃ю къ ни̑мъ съ сꙋдо́мъ ѡ҆ всѧ́цѣй ѕло́бѣ и҆́хъ, ка́кѡ ѡ҆ста́виша мѧ̀ и҆ пожро́ша богѡ́мъ чꙋжди̑мъ и҆ поклони́шасѧ дѣлѡ́мъ рꙋ́къ свои́хъ. |
|
17
|
17
|
| А ти опояши стегна твої, і встань, і скажи їм усе, що Я повелю тобі; не будь слабкодухим перед ними, щоб Я не уразив тебе в очах їхніх. | Ты́ же препоѧ́ши чрє́сла твоѧ̑, и҆ воста́ни и҆ глаго́ли къ ни̑мъ всѧ̑, є҆ли̑ка заповѣ́даю тебѣ̀: не оу҆бо́йсѧ ѿ лица̀ и҆́хъ, нижѐ оу҆страши́сѧ пред̾ ни́ми, ꙗ҆́кѡ съ тобо́ю є҆́смь, є҆́же и҆зба́вити тѧ̀, гл҃етъ гдⷭ҇ь: |
|
18
|
18
|
| І ось, Я поставив тебе нині укріпленим містом і залізним стовпом і мідною стіною на усій цій землі, проти царів Іуди, проти князів його, проти священиків його і проти народу землі цієї. | сѐ, положи́хъ тѧ̀ дне́сь а҆́ки гра́дъ тве́рдъ и҆ въ сто́лпъ желѣ́зный, и҆ а҆́ки стѣ́нꙋ мѣ́дѧнꙋ, крѣ́пкꙋ всѣ̑мъ царє́мъ і҆ꙋ̑динымъ и҆ кнѧзє́мъ є҆гѡ̀, и҆ свѧще́нникѡмъ є҆гѡ̀ и҆ лю́демъ землѝ: |
|
19
|
19
|
| Вони будуть воювати проти тебе, але не переможуть тебе; тому що Я з тобою, — говорить Господь, — щоб спасати тебе. | и҆ ра́товати бꙋ́дꙋтъ на тѧ̀ и҆ не премо́гꙋтъ тѧ̀, поне́же съ тобо́ю а҆́зъ є҆́смь, да и҆зба́влю тѧ̀, речѐ гдⷭ҇ь. |
|
Глава 2
|
Глава́ в҃
|
|
1
|
1
|
| І було слово Господнє до мене: | И҆ бы́сть сло́во гдⷭ҇не ко мнѣ̀ глаго́лющее: и҆дѝ и҆ вопі́й во оу҆́шы і҆ерⷭ҇ли́мꙋ, рекі́й: сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь: |
|
2
|
2
|
| йди і проголоси у вуха дочки Єрусалима: так говорить Господь: Я згадую про дружбу юности твоєї, про любов твою, коли ти була нареченою, коли пішла за Мною у пустелю, у землю незасіяну. | помѧнꙋ́хъ ми́лость ю҆́ности твоеѧ̀ и҆ любо́вь соверше́нства [Є҆вр.: ѡ҆брꙋче́нїѧ.] твоегѡ̀, є҆гда̀ послѣ́довалъ є҆сѝ въ пꙋсты́ни ненасѣ́ѧннѣй ст҃о́мꙋ і҆и҃левꙋ, гл҃етъ гдⷭ҇ь. |
|
3
|
3
|
| Ізраїль був святинею Господа, початком плодів Його; усі, хто поїдав його, були засуджувані, біди осягали їх, — говорить Господь. | Ст҃ъ і҆и҃ль гдⷭ҇еви, нача́токъ плодѡ́въ є҆гѡ̀: всѝ поѧда́ющїи є҆го̀ согрѣша́тъ, ѕла̑ѧ прїи́дꙋтъ на ни́хъ, речѐ гдⷭ҇ь. |
|
4
|
4
|
| Вислухайте слово Господнє, доме Якова і всі роди дому Ізраїлевого! | Оу҆слы́шите сло́во гдⷭ҇не, до́ме і҆а́кѡвль и҆ всѧ̑ племена̀ до́мꙋ і҆и҃лева. |
|
5
|
5
|
| Так говорить Господь: яку неправду знайшли у Мені батьки ваші, що віддалилися від Мене і пішли за суєтою, й осуєтились, | Сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь: ко́е ѡ҆брѣто́ша ѻ҆тцы̀ ва́ши во мнѣ̀ погрѣше́нїе, ꙗ҆́кѡ оу҆дали́шасѧ ѿ менє̀ и҆ ходи́ша в̾слѣ́дъ сꙋ́етныхъ и҆ ѡ҆сꙋети́шасѧ, |
|
6
|
6
|
| і не сказали: «де Господь, Який вивів нас із землі Єгипетської, вів нас пустелею, землею порожньою і ненаселеною, землею сухою, землею тіні смертної, по якій ніхто не ходив і де не жила людина?» | и҆ не реко́ша: гдѣ́ є҆сть гдⷭ҇ь, и҆зведы́й на́съ ѿ землѝ є҆гѵ́петскїѧ, преведы́й на́съ по пꙋсты́ни, по землѝ неѡбита́ннѣй и҆ непрохо́днѣй, по землѝ безво́днѣй и҆ непло́днѣй, по землѝ, по не́йже не ходи́лъ мꙋ́жъ никогда́же и҆ не ѡ҆бита́лъ человѣ́къ та́мѡ; |
|
7
|
7
|
| І Я ввів вас у землю плодючу, щоб ви годувалися плодами її і добром її; а ви увійшли й осквернили землю Мою, і надбання Моє зробили мерзотою. | И҆ введо́хъ ва́съ въ зе́млю карми́лъ, да снѣ́сте плоды̀ є҆гѡ̀ и҆ блага̑ѧ тогѡ̀: и҆ внидо́сте, и҆ ѡ҆скверни́ли є҆стѐ зе́млю мою̀, и҆ достоѧ́нїе моѐ поста́вили є҆стѐ въ ме́рзость. |
|
8
|
8
|
| Священики не говорили: «де Господь?», і вчителі закону не знали Мене, і пастирі відпали від Мене, і пророки пророкували в ім’я Ваала і ходили слідом тих, які не допомагають. | Свѧще́нницы не реко́ша: гдѣ̀ є҆́сть гдⷭ҇ь; и҆ держа́щїи зако́нъ не вѣ́дѣша мѧ̀, и҆ па́стырїе нече́ствоваша на мѧ̀, и҆ проро́цы проро́чествоваша въ ваа́ла и҆ і҆́дѡлѡмъ послѣ́доваша. |
|
9
|
9
|
| Тому Я ще буду судитися з вами, — говорить Господь, — і з синами синів ваших буду судитися. | Сегѡ̀ ра́ди є҆щѐ сꙋдо́мъ прѣ́тисѧ и҆́мамъ съ ва́ми, речѐ гдⷭ҇ь, и҆ съ сы̑ны ва́шими препрю́сѧ. |
|
10
|
10
|
| Бо підіть на острови хиттимські і подивіться, і пошліть у Кидар і розвідайте старанно, і розгляньте: чи було там що-небудь подібне до цього? | Тогѡ̀ ра́ди прїиди́те во ѻ҆́стровы хетті́мъ и҆ ви́дите, и҆ въ кида́ръ посли́те и҆ разсмотри́те прилѣ́жнѡ и҆ ви́дите, а҆́ще сотворє́на бы́ша такѡва́ѧ; |
|
11
|
11
|
| чи перемінив який народ богів своїх; хоч вони і не боги? а Мій народ проміняв славу свою на те, що не допомагає. | а҆́ще премѣни́ша ꙗ҆зы́цы бо́ги своѧ̑, и҆ ті́и не сꙋ́ть бо́зи; лю́дїе же моѝ премѣни́ша сла́вꙋ свою̀ на то̀, ѿ негѡ́же не оу҆по́льзꙋютсѧ. |
|
12
|
12
|
| Подивуйтеся цьому, небеса, і здригніться, і жахніться, — говорить Господь. | Оу҆жасе́сѧ нб҃о ѡ҆ се́мъ и҆ вострепета̀ попремно́гꙋ ѕѣлѡ̀, гл҃етъ гдⷭ҇ь. |
|
13
|
13
|
| Бо два зла зробив народ Мій: Мене, джерело води живої, залишили, і висікли собі водойми розбиті, які не можуть тримати води. | Два́ бо ѕла̑ сотвори́ша лю́дїе моѝ: менѐ ѡ҆ста́виша и҆сто́чника воды̀ жи́вы, и҆ и҆скопа́ша себѣ̀ кладенцы̀ сокрꙋшє́ныѧ, и҆̀же не возмо́гꙋтъ воды̀ содержа́ти. |
|
14
|
14
|
| Хіба Ізраїль раб? або він домочадець? чому він зробився здобиччю? | Є҆да̀ ра́бъ є҆́сть і҆и҃ль, и҆лѝ домоча́децъ є҆́сть; вскꙋ́ю бы́сть въ плѣне́нїе; |
|
15
|
15
|
| Зарикали на нього молоді леви, подали голос свій і зробили землю його пустелею; міста його спалені, без жителів. | На него̀ рыка́ша льво́ве и҆ и҆зда́ша гла́съ сво́й, и҆̀же поста́виша зе́млю є҆гѡ̀ въ пꙋсты́ню, и҆ гра́ды є҆гѡ̀ сожже́ни сꙋ́ть, є҆́же не ѡ҆бита́ти въ ни́хъ. |
|
16
|
16
|
| І сини Мемфиса і Тафни об’їли тім’я твоє. | И҆ сы́нове мемфі́са и҆ тафны̀ позна́ша тѧ̀ и҆ порꙋга́шасѧ тебѣ̀. |
|
17
|
17
|
| Чи не заподіяв ти собі це тим, що залишив Господа Бога твого у той час, коли Він вів тебе у дорозі? | Не сїѧ̑ ли сотворѝ тебѣ̀ то̀, ꙗ҆́кѡ ѡ҆ста́вилъ є҆сѝ менѐ; гл҃етъ гдⷭ҇ь бг҃ъ тво́й. |
|
18
|
18
|
| І нині для чого тобі путь у Єгипет, щоб пити воду з Нілу? і для чого тобі путь в Ассирію, щоб пити воду з ріки її? | И҆ нн҃ѣ что̀ тебѣ̀ и҆ пꙋти̑ є҆гѵ́петскомꙋ, є҆́же пи́ти во́дꙋ геѡ́нскꙋю [Є҆вр.: мꙋ́тнꙋ.], и҆ что̀ тебѣ̀ и҆ пꙋти̑ а҆ссѷрі́йскомꙋ, да пїе́ши во́дꙋ рѣ́чнꙋю; |
|
19
|
19
|
| Покарає тебе нечестя твоє, і відступництво твоє викриє тебе; отже, пізнай і розміркуй, як погано і гірко те, що ти залишив Господа Бога твого і страху Мого немає у тобі, — говорить Господь Бог Саваоф. | Нака́жетъ тѧ̀ ѿстꙋпле́нїе твоѐ, и҆ ѕло́ба твоѧ̀ ѡ҆бличи́тъ тѧ̀: и҆ оу҆вѣ́ждь и҆ ви́ждь, ꙗ҆́кѡ ѕло̀ и҆ го́рько тѝ є҆́сть, є҆́же ѡ҆ста́вити мѧ̀, гл҃етъ гдⷭ҇ь бг҃ъ тво́й: и҆ не бл҃говоли́хъ ѡ҆ тебѣ̀, гл҃етъ гдⷭ҇ь бг҃ъ тво́й. |
|
20
|
20
|
| Бо здавна Я скрушив ярмо твоє, розірвав кайдани твої, і ти говорив: «не буду служити ідолам», а між тим на усякому високому пагорбі і під усяким гіллястим деревом ти блудодіяв. | Поне́же ѿ вѣ́ка сокрꙋши́лъ є҆сѝ и҆́го твоѐ и҆ растерза́лъ є҆сѝ оу҆́зы твоѧ̑ и҆ ре́клъ є҆сѝ: не и҆́мамъ тебѣ̀ слꙋжи́ти, но пойдꙋ̀ на всѧ́кїй хо́лмъ высо́кїй и҆ под̾ всѧ́кимъ дре́вомъ ли́ственнымъ та́мѡ разлїю́сѧ въ блꙋдѣ̀ мое́мъ. |
|
21
|
21
|
| Я насадив тебе як благородну лозу, — найчистіше насіння; як же ти перетворилася у Мене на дикий паросток чужої лози? | А҆́зъ же насади́хъ тѧ̀ вїногра́дъ плодоно́сенъ, ве́сь и҆́стиненъ: ка́кѡ преврати́лсѧ є҆сѝ въ го́ресть, вїногра́дъ чꙋжді́й; |
|
22
|
22
|
| Тому, хоч би ти умився милом і багато ужив на себе лугу, нечестя твоє відзначене переді Мною, — говорить Господь Бог. | А҆́ще оу҆мы́ешисѧ ні́тромъ и҆ оу҆мно́жиши себѣ̀ травы̀ борі́ѳовы, поро́ченъ є҆сѝ во беззако́нїихъ твои́хъ предо мно́ю, речѐ гдⷭ҇ь бг҃ъ. |
|
23
|
23
|
| Як можеш ти сказати: «я не осквернив себе, я не ходив слідом Ваала?» Подивися на поведінку твою у долині, пізнай, що робила ти, жвава верблюдиця, яка гасає по шляхах твоїх? | Ка́кѡ рече́ши: не ѡ҆скверни́хсѧ и҆ в̾слѣ́дъ ваа́ла не ходи́хъ; ви́ждь пꙋти̑ твоѧ̑ на мѣ́стѣ многогро́бищнѣмъ и҆ оу҆вѣ́ждь, что̀ сотвори́лъ є҆сѝ. Въ ве́черъ гла́съ є҆гѡ̀ рыда́ше, |
|
24
|
24
|
| Звиклу до пустелі дику ослицю, яка у пристрасті душі своєї ковтає повітря, хто може утримати? Усі, хто шукає її, не стомляться: у її місяці вони знайдуть її. | пꙋти̑ своѧ̑ разширѝ на во́ды пꙋсты̑нныѧ, въ по́хотехъ дꙋшѝ своеѧ̀ вѣ́тромъ ноша́шесѧ, пре́данъ бы́сть, кто̀ ѡ҆брати́тъ є҆го̀; всѝ и҆́щꙋщїи є҆гѡ̀ не оу҆трꙋдѧ́тсѧ, во смире́нїи є҆гѡ̀ ѡ҆брѧ́щꙋтъ є҆го̀. |
|
25
|
25
|
| Не давай ногам твоїм стоптувати взуття, і гортані твоїй — знемагати від спраги. Але ти сказав: «не надійся, ні! бо люблю чужих і буду ходити слідом за ними». | Ѿвратѝ но́гꙋ твою̀ ѿ пꙋтѝ стро́потна и҆ горта́нь тво́й ѿ жа́жди. И҆ речѐ: возмꙋжа́юсѧ, ꙗ҆́кѡ возлюбѝ чꙋжди́хъ и҆ в̾слѣ́дъ и҆́хъ хожда́ше. |
|
26
|
26
|
| Як злодій, коли впіймають його, буває осоромлений, так осоромив себе дім Ізраїлів: вони, царі їх, князі їх, і священики їх, і пророки їх, — | Ꙗ҆́коже сты́дъ та́тю, є҆гда̀ ꙗ҆́тъ бꙋ́детъ, та́кѡ постыдѧ́тсѧ сы́нове і҆и҃лєвы, ті́и и҆ ца́рїе и҆́хъ, и҆ нача̑лницы и҆́хъ и҆ свѧще́нницы и҆́хъ и҆ проро́цы и҆́хъ. |
|
27
|
27
|
| говорячи дереву: «ти мій батько», і каменю: «ти народив мене»; бо вони повернули до Мене спину, а не лице; а під час біди своєї будуть говорити: «встань і спаси нас!» | Дре́вꙋ реко́ша: ꙗ҆́кѡ ѻ҆те́цъ мо́й є҆сѝ ты̀: и҆ ка́мени: ты́ мѧ роди́лъ є҆сѝ: и҆ ѡ҆брати́ша ко мнѣ̀ хребты̀, а҆ не ли́ца своѧ̑: и҆ во вре́мѧ ѡ҆ѕлобле́нїѧ своегѡ̀ рекꙋ́тъ: воста́ни и҆ и҆зба́ви на́съ. |
|
28
|
28
|
| Де ж боги твої, яких ти зробив собі? — нехай вони встануть, якщо можуть спасти тебе у час біди твоєї; бо скільки в тебе міст, стільки і богів у тебе, Іудо. | И҆ гдѣ̀ сꙋ́ть бо́зи твоѝ, ꙗ҆̀же сотвори́лъ є҆сѝ тебѣ̀; да воста́нꙋтъ и҆ и҆зба́вѧтъ тѧ̀ во вре́мѧ ѡ҆ѕлобле́нїѧ твоегѡ̀: по числꙋ́ бо градѡ́въ твои́хъ бы́ша бо́зи твоѝ, і҆ꙋ́до, и҆ по числꙋ̀ пꙋті́й і҆ерⷭ҇ли́мскихъ жрѧ́хꙋ ваа́лꙋ. |
|
29
|
29
|
| Для чого вам змагатися зі Мною? — усі ви [нечестиво чинили і] грішили проти Мене, — говорить Господь. | Вскꙋ́ю глаго́лете ко мнѣ̀; всѝ вы̀ нече́ствовасте и҆ всѝ вы̀ беззако́нновасте ко мнѣ̀, гл҃етъ гдⷭ҇ь. |
|
30
|
30
|
| Даремно вражав Я дітей ваших: вони не прийняли напоумлення; пророків ваших пожирав меч ваш, як лев, який винищує [, і ви не убоялись]. | Всꙋ́е порази́хъ ча̑да ва̑ша, наказа́нїѧ не прїѧ́сте, ме́чь поѧдѐ проро́ки ва́шѧ, а҆́ки ле́въ погꙋблѧ́ѧй, и҆ не оу҆боѧ́стесѧ. |
|
31
|
31
|
| О, роде! слухайте ви слово Господнє: чи був Я пустелею для Ізраїля? чи був Я країною мороку? Навіщо ж народ Мій говорить: «ми самі собі господарі; ми вже не прийдемо до Тебе»? | Слы́шите сло́во гдⷭ҇не, та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь: є҆да̀ пꙋсты́нѧ бы́хъ і҆и҃лю, и҆лѝ землѧ̀ непло́дна; вскꙋ́ю рѣ́ша лю́дїе моѝ: ѡ҆блада́еми не бꙋ́демъ и҆ пото́мъ не прїи́демъ къ тебѣ̀; |
|
32
|
32
|
| Чи забуває дівчина прикрасу свою і наречена — вбрання своє? а народ Мій забув Мене, — немає числа дням. | Є҆да̀ забꙋ́детъ невѣ́ста красотꙋ̀ свою̀, и҆ дѣ́ва мѡни́ста пе́рсїй свои́хъ; лю́дїе же моѝ забы́ша менѐ дни̑ безчи́слєнны. |
|
33
|
33
|
| Як майстерно направляєш ти шляхи твої, щоб здобути любов! і для того навіть до злочинів пристосовувала ти шляхи твої. | Что̀ є҆щѐ добро̀ оу҆хи́триши на пꙋте́хъ твои́хъ, є҆́же взыска́ти любвѐ; Не та́кѡ: но и҆ ты̀ лꙋка́вновала є҆сѝ, є҆́же ѡ҆скверни́ти пꙋти̑ твоѧ̑, |
|
34
|
34
|
| Навіть на полах одягу твого знаходиться кров людей бідних, невинних, яких ти не застала при зламі, і, незважаючи на все це, | и҆ въ рꙋка́хъ твои́хъ ѡ҆брѣ́тесѧ кро́вь дꙋ́шъ (оу҆бо́гихъ) непови́нныхъ: не въ ро́вѣхъ ѡ҆брѣто́хъ и҆̀хъ, но во всѧ́цѣй дꙋбра́вѣ. |
|
35
|
35
|
| говориш: «оскільки я невинна, то, напевне, гнів Його відвернеться від мене». Ось, Я буду судитися з тобою за те, що говориш: «я не згрішила». | И҆ рекла̀ є҆сѝ: непови́нна є҆́смь, но да ѿврати́тсѧ ꙗ҆́рость твоѧ̀ ѿ менє̀. Сѐ, а҆́зъ сꙋждꙋ́сѧ съ тобо́ю, внегда̀ рещѝ тебѣ̀: не согрѣши́хъ: |
|
36
|
36
|
| Навіщо ти так багато бродиш, змінюючи путь твою? Ти так само будеш посоромлена і Єгиптом, як була посоромлена Ассирією; | поне́же презрѣ́ла є҆сѝ ѕѣлѡ̀, є҆́же повтори́ти пꙋти̑ твоѧ̑: и҆ ѿ є҆гѵ́пта постыди́шисѧ, ꙗ҆́коже постыдѣ́на є҆сѝ ѿ а҆ссꙋ́ра: |
|
37
|
37
|
| і від нього ти вийдеш, поклавши руки на голову, тому що відкинув Господь надії твої, і не будеш мати з ними успіху. | ꙗ҆́кѡ и҆ ѿтꙋ́дꙋ и҆зы́деши, и҆ рꙋ́цѣ твоѝ на главѣ̀ твое́й: ꙗ҆́кѡ ѿри́нꙋ гдⷭ҇ь надѣ́ѧнїе твоѐ, и҆ не благопоспѣши́тсѧ тебѣ̀ въ не́мъ. |
|
Глава 3
|
Глава́ г҃
|
|
1
|
1
|
| Говорять: «якщо чоловік відпустить дружину свою, і вона відійде від нього і зробиться дружиною іншого чоловіка, то чи може вона повернутися до нього? Чи не осквернилася б цим країна та?» А ти з багатьма коханцями блудодіяла, — і однак же повернися до Мене, — говорить Господь. | А҆́ще ѿпꙋ́ститъ мꙋ́жъ женꙋ̀ свою̀, и҆ ѿи́детъ ѿ негѡ̀ и҆ бꙋ́детъ мꙋ́жꙋ и҆но́мꙋ, є҆да̀ возвраща́ющисѧ возврати́тсѧ къ немꙋ̀ па́ки; є҆да̀ непоро́чна бꙋ́детъ и҆ неѡскверне́на жена̀ та̀; Ты́ же соблꙋди́ла є҆сѝ съ па́стырьми мно́гими, и҆ возвраща́ласѧ є҆сѝ [Є҆вр.: ѻ҆ба́че ѡ҆брати́сѧ.] ко мнѣ̀, гл҃етъ гдⷭ҇ь. |
|
2
|
2
|
| Зведи очі твої на висоти і подивися, де не блудодіяли з тобою? Біля дороги сиділа ти для них, як аравитянин у пустелі, й осквернила землю блудом твоїм і лукавством твоїм. | Воздви́гни ѻ҆́чи твоѝ на правотꙋ̀ и҆ ви́ждь, гдѣ̀ не смѣси́ласѧ є҆сѝ; На пꙋте́хъ сидѣ́ла є҆сѝ а҆́ки вра́на ѡ҆со́бѧщаѧсѧ и҆ ѡ҆скверни́ла є҆сѝ зе́млю въ любодѣѧ́нїихъ и҆ въ лꙋка́вствѣхъ твои́хъ, |
|
3
|
3
|
| За те були утримані дощі, і не було дощу пізнього; але у тебе було чоло блудниці, ти відкинула сором. | и҆ и҆мѣ́ла є҆сѝ па́стырей мно́гихъ въ претыка́нїе себѣ̀ [Є҆вр.: сеѧ̀ ра́ди вины̀ оу҆дє́ржаны сꙋ́ть ка̑пли дождє́вныѧ, и҆ до́ждь вече́рнїй не бы́сть.]: лицѐ жены̀ блꙋдни́цы бы́сть тебѣ̀, не хотѣ́ла є҆сѝ постыдѣ́тисѧ ко всѣ̑мъ. |
|
4
|
4
|
| Чи не будеш ти відтепер волати до Мене: «Отче мій! Ти був путівником юности моєї! | Не а҆́ки ли до́момъ менѐ нарекла̀ є҆сѝ и҆ ѻ҆ц҃е́мъ и҆ вожде́мъ дѣ́вства твоегѡ̀; |
|
5
|
5
|
| Невже завжди буде Він у гніві? і невже вічно буде утримувати його у Собі?» Ось, що говориш ти, а робиш зло і досягаєш успіхів у ньому. | є҆да̀ пребꙋ́детъ во вѣ́къ, и҆лѝ сохрани́тсѧ въ побѣ́дꙋ; Сїѧ̑ глаго́лала є҆сѝ, и҆ сотвори́ла є҆сѝ ѕла̑ѧ, и҆ возмогла̀ є҆сѝ. |
|
6
|
6
|
| Господь сказав мені у дні Іосії царя: чи бачив ти, що робила відступниця, дочка Ізраїля? Вона ходила на всяку високу гору і під усяке гіллясте дерево і там блудодіяла. | И҆ речѐ гдⷭ҇ь ко мнѣ̀ во дни̑ і҆ѡсі́и царѧ̀: ви́дѣлъ ли є҆сѝ, ꙗ҆̀же сотвори́ ми до́мъ і҆и҃левъ; поидо́ша на всѧ́кꙋ го́рꙋ высо́кꙋ и҆ под̾ всѧ́ко дре́во ли́ствѧно и҆ соблꙋди́ша та́мѡ. |
|
7
|
7
|
| І після того, як вона усе це робила, Я говорив: «повернися до Мене»; але вона не повернулася; і бачила це віроломна сестра її Юдея. | И҆ реко́хъ по внегда̀ прелюбодѣ́йствовати є҆мꙋ̀ во всѣ́хъ си́хъ: ко мнѣ̀ ѡ҆брати́сѧ. И҆ не ѡ҆брати́сѧ. И҆ ви́дѣ престꙋпле́нїе є҆гѡ̀ престꙋ́пница і҆ꙋде́а сестра̀ є҆гѡ̀. |
|
8
|
8
|
| І Я бачив, що, коли за усі перелюбні дії відступниці, дочки Ізраїля, Я відпустив її і дав їй розвідний лист, віроломна сестра її Юдея не убоялась, а пішла і сама блудодіяла. | И҆ ви́дѣхъ, ꙗ҆́кѡ ѿ всѣ́хъ (и҆з̾ѡбличе́нъ є҆́сть), въ ни́хже ꙗ҆́тъ бы́сть, въ ни́хже любодѣ́йствова до́мъ і҆и҃левъ: сегѡ̀ ра́ди ѿпꙋсти́хъ и҆̀ и҆ да́хъ є҆мꙋ̀ кни́гꙋ распꙋ́стнꙋю въ рꙋ́цѣ є҆гѡ̀. Ѻ҆ба́че не оу҆боѧ́сѧ престꙋ́пница і҆ꙋде́а (сестра̀ є҆гѡ̀), но и҆́де и҆ соблꙋди́ла є҆́сть и҆ та̀: |
|
9
|
9
|
| І неприхованим блудодійством вона осквернила землю, і перелюбствувала з каменем і деревом. | и҆ бы́сть ни во что̀ блꙋ́дъ є҆ѧ̀, и҆ ѡ҆сквернѝ зе́млю, и҆ соблꙋди́ла є҆́сть съ ка́менемъ и҆ со дре́вомъ. |
|
10
|
10
|
| Але при усьому цьому віроломна сестра її Юдея не навернулася до Мене усім серцем своїм, а тільки удавано, — говорить Господь. | И҆ во всѣ́хъ си́хъ не ѡ҆брати́сѧ ко мнѣ̀ престꙋ́пница сестра̀ є҆ѧ̀ і҆ꙋде́а ѿ всегѡ̀ се́рдца своегѡ̀, но во лжѝ, речѐ гдⷭ҇ь. |
|
11
|
11
|
| І сказав мені Господь: відступниця, дочка Ізраїлева, виявилася правішою, ніж віроломна Юдея. | И҆ речѐ гдⷭ҇ь ко мнѣ̀: ѡ҆правда̀ дꙋ́шꙋ свою̀ ѿстꙋ́пница і҆и҃ль, па́че престꙋ́пницы і҆ꙋде́и: |
|
12
|
12
|
| Йди і проголоси слова ці на північ, і скажи: навернися, відступнице, дочко Ізраїлева, — говорить Господь. Я не виллю на вас гніву Мого; бо Я милостивий, — говорить Господь, — не вічно буду обурюватися. | и҆дѝ, и҆ прочтѝ словеса̀ та̑ къ сѣ́верꙋ, и҆ рече́ши: ѡ҆брати́сѧ ко мнѣ̀, до́ме і҆и҃левъ, речѐ гдⷭ҇ь: и҆ не оу҆тверждꙋ̀ лица̀ моегѡ̀ на ва́съ, ꙗ҆́кѡ млⷭ҇тивъ а҆́зъ є҆́смь, речѐ гдⷭ҇ь, и҆ не прогнѣ́ваюсѧ на вы̀ во вѣ́ки. |
|
13
|
13
|
| Визнай тільки провину твою: бо ти відступила від Господа Бога твого і блудодіяла з чужими під усяким гіллястим деревом, а голосу Мого ви не слухали, — говорить Господь. | Ѻ҆ба́че вѣ́ждь беззако́нїе твоѐ, ꙗ҆́кѡ въ гдⷭ҇а бг҃а твоего̀ престꙋпи́ла є҆сѝ, и҆ расточи́ла є҆сѝ пꙋти̑ твоѧ̑ чꙋжди̑мъ под̾ всѧ́кимъ дре́вомъ ли́ствѧнымъ, гла́са же моегѡ̀ не послꙋ́шала є҆сѝ, речѐ гдⷭ҇ь. |
|
14
|
14
|
| Поверніться, діти-відступники, — говорить Господь, — тому що Я поєднався з вами, і візьму вас по одному з міста, по двоє із племені, і приведу вас на Сион. | Ѡ҆брати́тесѧ, сы́нове ѿстꙋпи́вшїи, гл҃етъ гдⷭ҇ь: ꙗ҆́кѡ а҆́зъ воз̾ѡблада́ю ва́ми и҆ поимꙋ́ вы є҆ди́наго ѿ гра́да и҆ двꙋ́хъ ѿ пле́мене, и҆ введꙋ̀ ва́съ въ сїѡ́нъ |
|
15
|
15
|
| І дам вам пастирів за серцем Моїм, які будуть пасти вас зі знанням і розсудливістю. | и҆ да́мъ ва́мъ па̑стыри по срⷣцꙋ моемꙋ̀, и҆ оу҆пасꙋ́тъ ва́съ ра́зꙋмомъ и҆ оу҆че́нїемъ. |
|
16
|
16
|
| І буде, коли ви розмножитеся і зробитеся багатоплідними на землі, у ті дні, — говорить Господь, — не будуть говорити більше: «ковчег завіту Господнього»; він і на думку не спаде, і не згадають про нього, і не будуть приходити до нього, і його вже не буде. | И҆ бꙋ́детъ, є҆гда̀ оу҆мно́житесѧ и҆ возрасте́те на землѝ, гл҃етъ гдⷭ҇ь, во дни̑ ѡ҆́ны не рекꙋ́тъ ктомꙋ̀: кївѡ́тъ завѣ́та ст҃а́гѡ і҆и҃лева: не взы́детъ на се́рдце, ни воспомѧне́тсѧ, нижѐ посѣти́тсѧ, нижѐ сотвори́тсѧ ктомꙋ̀. |
|
17
|
17
|
| У той час назвуть Єрусалим престолом Господа; і всі народи заради імені Господа зберуться в Єрусалим і не будуть більше чинити за впертістю злого серця свого. | Во дни̑ ѡ҆́ны нарекꙋ́тъ і҆ерⷭ҇ли́ма прⷭ҇то́лъ гдⷭ҇ень, и҆ соберꙋ́тсѧ къ немꙋ̀ всѝ ꙗ҆зы́цы во и҆́мѧ гдⷭ҇не во і҆ерⷭ҇ли́мъ, и҆ не по́йдꙋтъ ктомꙋ̀ в̾слѣ́дъ похоте́й се́рдца своегѡ̀ ѕлѣ́йшагѡ. |
|
18
|
18
|
| У ті дні прийде дім Іудин до дому Ізраїлевого, і підуть разом із землі північної у землю, яку Я дав у спадщину батькам вашим. | Во дне́хъ тѣ́хъ прїи́детъ до́мъ і҆ꙋ́динъ ко до́мꙋ і҆и҃левꙋ, и҆ по́йдꙋтъ вкꙋ́пѣ ѿ землѝ сѣ́верныѧ и҆ ѿ всѣ́хъ стра́нъ къ землѝ, ю҆́же да́хъ въ наслѣ́дїе ѻ҆тцє́мъ и҆́хъ. |
|
19
|
19
|
| І говорив Я: як поставлю тебе у число дітей і дам тобі жадану землю, найпрекраснішу спадщину багатьох народів? І сказав: ти будеш називати Мене отцем твоїм і не відступиш від Мене. | А҆́зъ же рѣ́хъ: да бꙋ́детъ, гдⷭ҇и, ꙗ҆́кѡ положꙋ́ тѧ въ ча̑да и҆ да́мъ тебѣ̀ зе́млю и҆збра́ннꙋю, достоѧ́нїе бг҃а вседержи́телѧ ꙗ҆зы́кѡвъ: и҆ реко́хъ: ѻ҆ц҃е́мъ нарече́те мѧ̀ и҆ ѿ менє̀ не ѿвратите́сѧ. |
|
20
|
20
|
| Але воістину, як дружина віроломно зраджує друга свого, так віроломно вчинили зі Мною ви, дім Ізраїлів, — говорить Господь. | Ѻ҆ба́че ꙗ҆́коже ѿверга́етсѧ жена̀ сожи́телѧ своегѡ̀, та́кѡ ѿве́ржесѧ ѿ менє̀ до́мъ і҆и҃левъ, речѐ гдⷭ҇ь. |
|
21
|
21
|
| Голос чутно на висотах, жалібний плач синів Ізраїля за те, що вони спотворили шлях свій, забули Господа Бога свого. | Гла́съ и҆з̾ оу҆сте́нъ слы́шанъ бы́сть пла́ча и҆ моле́нїѧ сынѡ́въ і҆и҃левыхъ, ꙗ҆́кѡ беззако́нноваша въ пꙋте́хъ свои́хъ, забы́ша гдⷭ҇а бг҃а ст҃а́го своего̀. |
|
22
|
22
|
| Поверніться, бунтівливі діти: Я зцілю вашу непокору. — Ось, ми йдемо до Тебе, бо Ти — Господь Бог наш. | Возврати́тесѧ, сы́нове возвраща́ющїисѧ, и҆ и҆сцѣлю̀ сокрꙋшє́нїѧ ва̑ша. Сѐ, рабѝ мы̀ бꙋ́демъ тебѣ̀, ты́ бо є҆сѝ гдⷭ҇ь бг҃ъ на́шъ. |
|
23
|
23
|
| Воістину, марно надіялися ми на пагорби і на безліч гір; воістину, у Господі Бозі нашому спасіння Ізраїлеве! | И҆́стиннѡ лжи́ви бы́ша хо́лми и҆ мно́жество го́ръ, то́кмѡ гдⷭ҇емъ бг҃омъ на́шимъ спⷭ҇нїе і҆и҃лево. |
|
24
|
24
|
| Від юности нашої ця мерзота пожирала труди батьків наших, овець їхніх і волів їхніх, синів їхніх і дочок їхніх. | Стꙋ́дъ же поѧдѐ трꙋды̀ ѻ҆тє́цъ на́шихъ, ѿ ю҆́ности на́шеѧ, ѻ҆́вцы и҆́хъ и҆ телцы̀ и҆́хъ, и҆ сы́ны и҆́хъ и҆ дщє́ри и҆́хъ. |
|
25
|
25
|
| Ми лежимо у соромі своєму, і сором наш покриває нас, тому що ми грішили перед Господом Богом нашим, — ми і батьки наші, від юности нашої і до цього дня, і не слухалися голосу Господа Бога нашого. | Оу҆снꙋ́хомъ въ постыдѣ́нїи на́шемъ, и҆ покры̀ на́съ безче́стїе на́ше, ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇ꙋ бг҃ꙋ на́шемꙋ согрѣши́хомъ, мы̀ и҆ ѻ҆тцы̀ на́ши, ѿ ю҆́ности на́шеѧ да́же до сегѡ̀ днѐ, и҆ не послꙋ́шахомъ гла́са гдⷭ҇а бг҃а на́шегѡ. |
|
Глава 4
|
Глава́ д҃
|
|
1
|
1
|
| Якщо хочеш навернутися, Ізраїлю, — говорить Господь, — до Мене навернися; і якщо видалиш мерзоти твої від лиця Мого, то не будеш блукати. | А҆́ще ѡ҆брати́шисѧ, і҆и҃лю, гл҃етъ гдⷭ҇ь, ко мнѣ̀ ѡ҆брати́сѧ: и҆ а҆́ще ѿи́меши ме́рзѡсти твоѧ̑ ѿ оу҆́стъ твои́хъ, и҆ ѿ лица̀ моегѡ̀ оу҆бои́шисѧ, |
|
2
|
2
|
| І будеш клястися: «живий Господь!» в істині, суді і правді; і народи будуть Ним благословлятися і Ним хвалитися. | и҆ клене́шисѧ, живе́тъ гдⷭ҇ь, во и҆́стинѣ и҆ въ сꙋдѣ̀ и҆ въ пра́вдѣ, и҆ благословѧ́тъ въ не́мъ ꙗ҆зы́цы и҆ въ не́мъ восхва́лѧтъ бг҃а во і҆ерⷭ҇ли́мѣ. |
|
3
|
3
|
| Бо так говорить Господь до мужів Іуди та Єрусалима: розоріть собі нові ниви і не сійте між терням. | Сїѧ̑ бо гл҃етъ гдⷭ҇ь мꙋжє́мъ і҆ꙋ̑динымъ и҆ ѡ҆бита́телємъ і҆ерⷭ҇ли̑млимъ: понови́те себѣ̀ полѧ̀ и҆ не сѣ́йте на те́рнїи: |
|
4
|
4
|
| Обріжте себе для Господа, і зніміть крайню плоть із серця вашого, мужі Іуди і жителі Єрусалима, щоб гнів Мій не відкрився, як вогонь, і не запалав невгасимо через вашу схильність до зла. | ѡ҆брѣ́житесѧ бг҃ꙋ ва́шемꙋ и҆ ѡ҆брѣ́жите жестосе́рдїе ва́ше, мꙋ́жїе і҆ꙋ̑дины и҆ ѡ҆бита́ющїи во і҆ерⷭ҇ли́мѣ, да не и҆зы́детъ ꙗ҆́кѡ ѻ҆́гнь ꙗ҆́рость моѧ̀, и҆ возгори́тсѧ, и҆ не бꙋ́детъ оу҆гаша́ѧй, ра́ди лꙋка́вства начина́нїй ва́шихъ. |
|
5
|
5
|
| Оголосіть в Юдеї і розголосіть у Єрусалимі, і говоріть, і сурміть трубою по землі; волайте голосно і говоріть: «зберіться, і підемо в укріплені міста». | Возвѣсти́те во і҆ꙋде́и, и҆ да оу҆слы́шитсѧ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ: глаго́лите, воспо́йте трꙋбо́ю на землѝ, возопі́йте ѕѣлѡ̀ и҆ рцы́те: собери́тесѧ, и҆ вни́демъ во гра́ды твє́рды. |
|
6
|
6
|
| Виставте знамено до Сиону, біжіть, не зупиняйтеся, бо Я приведу від півночі біду і велику загибель. | Воздви́гше (зна́менїе) бѣжи́те въ сїѡ́нъ, потщи́тесѧ, не сто́йте, ꙗ҆́кѡ ѕла̑ѧ а҆́зъ навождꙋ̀ ѿ сѣ́вера и҆ сотре́нїе вели́ко. |
|
7
|
7
|
| Виходить лев зі своїх хащів, і виступає винищувач народів: він виходить зі свого місця, щоб землю твою зробити пустелею; міста твої будуть розорені, залишаться без жителів. | Взы́де ле́въ ѿ ло́жа своегѡ̀, и҆ погꙋблѧ́ѧй ꙗ҆зы́ки воздви́жесѧ и҆ и҆зы́де ѿ мѣ́ста своегѡ̀, да положи́тъ зе́млю твою̀ въ пꙋсты́ню, и҆ гра́ди твоѝ разорѧ́тсѧ, ѡ҆ста́вшїи без̾ ѡ҆бита́телей. |
|
8
|
8
|
| Тому опояшіться веретищем, плачте і ридайте, бо лють гніву Господнього не відвернеться від нас. | Ѡ҆ си́хъ препоѧ́шитесѧ во врє́тища и҆ пла́чите и҆ рыда́йте, ꙗ҆́кѡ не ѿврати́сѧ гнѣ́въ ꙗ҆́рости гдⷭ҇ни ѿ ва́съ. |
|
9
|
9
|
| І буде у той день, — говорить Господь, — завмре серце в царя і серце в князів; і жахнуться священики, і здивуються пророки. | И҆ бꙋ́детъ въ де́нь то́й, гл҃етъ гдⷭ҇ь, поги́бнетъ се́рдце царе́во и҆ се́рдце нача́лникѡвъ, и҆ свѧще́нницы оу҆жа́снꙋтсѧ, и҆ проро́цы оу҆дивѧ́тсѧ. |
|
10
|
10
|
| І сказав я: о, Господи Боже! Невже Ти зваблював тільки народ цей і Єрусалим, говорячи: «мир буде у вас»; а тим часом меч доходить до душі? | И҆ реко́хъ: ѽ, влⷣко гдⷭ҇и, є҆да̀ ѡ҆больсти́лъ є҆сѝ лю́ди сїѧ̑ и҆ і҆ерⷭ҇ли́ма, рекі́й: ми́ръ бꙋ́детъ ва́мъ; и҆ сѐ, про́йде ме́чь да́же до дꙋшѝ и҆́хъ. |
|
11
|
11
|
| У той час сказано буде народу цьому і Єрусалиму: пекучий вітер несеться з висот пустельних на шлях дочки народу Мого, не для віяння і не для очищення; | Во вре́мѧ ѻ҆́но рече́тсѧ лю́демъ си̑мъ и҆ і҆ерⷭ҇ли́мꙋ: дꙋ́хъ заблꙋжде́нїѧ въ пꙋсты́ни, пꙋ́ть дще́ре люді́й мои́хъ, не ко ѡ҆чище́нїю, нижѐ во ст҃о́е: |
|
12
|
12
|
| і прийде до Мене звідти вітер сильніший за цей, і Я сотворю суд над ними. | дꙋ́хъ и҆сполне́нїѧ ѿ си́хъ прїи́детъ мнѣ̀, и҆ нн҃ѣ а҆́зъ возгл҃ю сꙋды̀ моѧ̑ къ ни̑мъ. |
|
13
|
13
|
| Ось, піднімається він подібно до хмар, і колісниці його — як вихор, коні його швидші за орлів; горе нам! бо ми будемо розорені. | Сѐ, ꙗ҆́кѡ ѡ҆́блакъ взы́детъ, и҆ ꙗ҆́кѡ ви́хрь колєсни́цы є҆гѡ̀, быстрѣ́е ѻ҆рлѡ́въ ко́ни є҆гѡ̀: го́ре на́мъ, ꙗ҆́кѡ бѣ́дствꙋемъ. |
|
14
|
14
|
| Змий зле із серця твого, Єрусалиме, щоб спастися тобі: доки будуть гніздитися у тобі злочесні думки? | Ѡ҆мы́й ѿ лꙋка́вства се́рдце твоѐ, і҆ерⷭ҇ли́ме, да спасе́шисѧ: доко́лѣ бꙋ́дꙋтъ въ тебѣ̀ помышлє́нїѧ бѣ́дъ твои́хъ; |
|
15
|
15
|
| Бо уже несеться голос від Дана і згубна звістка з гори Єфремової: | Гла́съ бо возвѣща́ющагѡ ѿ да́на прїи́детъ, и҆ слы̑шана бꙋ́детъ болѣ́знь ѿ горы̀ є҆фре́мли. |
|
16
|
16
|
| оголосіть народам, сповістіть Єрусалим, що йдуть з далекої країни ті, що беруть в облогу, і криками своїми наповнюють міста Юдеї. | Рцы́те ꙗ҆зы́кѡмъ: сѐ, прїидо́ша: возвѣсти́те во і҆ерⷭ҇ли́мѣ: полцы̀ и҆́дꙋтъ ѿ землѝ да́льнїѧ и҆ да́ша на гра́ды і҆ꙋ̑дины гла́съ сво́й, |
|
17
|
17
|
| Як вартові полів, вони обступають його навкруги, бо він збурився проти Мене, — говорить Господь. | а҆́ки стра́жы се́лнїи бы́ша над̾ ни́мъ ѡ҆́крестъ: ꙗ҆́кѡ пренебре́глъ мѧ̀ є҆сѝ, гл҃етъ гдⷭ҇ь. |
|
18
|
18
|
| Шляхи твої і діяння твої заподіяли тобі це; від твого нечестя тобі так гірко, що доходить до серця твого. | Пꙋти̑ твоѧ̑ и҆ начина̑нїѧ твоѧ̑ сотвори́ша тебѣ̀ сїѧ̑: сїѐ лꙋка́вство твоѐ, поне́же го́рько, ꙗ҆́кѡ прикоснꙋ́сѧ се́рдцꙋ твоемꙋ̀. |
|
19
|
19
|
| Утроба моя! утроба моя! тужу в глибині серця мого, хвилюється у мені серце моє, не можу мовчати; бо ти чуєш, душе моя, звук труби, тривогу битви. | Чре́во моѐ, чре́во моѐ боли́тъ мнѣ̀, и҆ чꙋ̑вства се́рдца моегѡ̀, смꙋща́етсѧ дꙋша̀ моѧ̀, терза́етсѧ се́рдце моѐ: не оу҆молчꙋ̀, ꙗ҆́кѡ гла́съ трꙋбы̀ оу҆слы́шала дꙋша̀ моѧ̀, во́пль ра́ти и҆ бѣды̀: |
|
20
|
20
|
| Біда за бідою: уся земля спустошується, раптово розорені шатри мої, миттєво — намети мої. | сотре́нїе (на сотре́нїе) призыва́етсѧ, поне́же ѡ҆пꙋстѣ́ла всѧ̀ землѧ̀, внеза́пꙋ ѡ҆пꙋстѣ̀ жили́ще моѐ, расторго́шасѧ ко́жы моѧ̑. |
|
21
|
21
|
| Чи довго бачити мені знамено, слухати звук труби? | Доко́лѣ зрѣ́ти и҆́мамъ бѣжа́щихъ, слы́шащь гла́сы трꙋ̑бныѧ; |
|
22
|
22
|
| Це від того, що народ Мій нерозумний, не знає Мене: нерозумні вони діти, і немає у них глузду; вони розумні на зло, але добра робити не вміють. | Поне́же вожде́ве люді́й мои́хъ менѐ не позна́ша: сы́нове бꙋ́їи сꙋ́ть и҆ безꙋ́мни, мꙋ́дри сꙋ́ть, є҆́же твори́ти ѕла̑ѧ, бла́го же твори́ти не позна́ша. |
|
23
|
23
|
| Дивлюся на землю, і ось, вона розорена і порожня, — на небеса, і немає від них світла. | Воззрѣ́хъ на зе́млю, и҆ сѐ, ничто́же, и҆ на не́бо, и҆ не бѣ̀ свѣ́та є҆гѡ̀. |
|
24
|
24
|
| Дивлюся на гори, і ось, вони тремтять, і всі пагорби коливаються. | Ви́дѣхъ го́ры, и҆ трепета́хꙋ, и҆ всѝ хо́лми возмꙋти́шасѧ. |
|
25
|
25
|
| Дивлюсь, і ось, немає людини, і всі птахи небесні розлетілися. | Воззрѣ́хъ, и҆ сѐ, не бѣ̀ человѣ́ка, и҆ всѧ̑ пти̑цы небє́сныѧ оу҆жаса́хꙋсѧ. |
|
26
|
26
|
| Дивлюсь, і ось, Кармил — пустеля, і всі міста його зруйновані від лиця Господа, від люті гніву Його. | Ви́дѣхъ, и҆ сѐ, карми́лъ пꙋ́стъ, и҆ всѝ гра́ди сожже́ни ѻ҆гне́мъ ѿ лица̀ гдⷭ҇нѧ, и҆ ѿ лица̀ гнѣ́ва ꙗ҆́рости є҆гѡ̀ погибо́ша. |
|
27
|
27
|
| Бо так сказав Господь: уся земля буде спустошена, але остаточного знищення не зроблю. | Сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь: пꙋста̀ бꙋ́детъ всѧ̀ землѧ̀, сконча́нїѧ же не сотворю̀. |
|
28
|
28
|
| Заплаче про це земля, і небеса затьмаряться угорі, тому що Я сказав, Я визначив, і не розкаюся у тім, і не відступлю від того. | Ѡ҆ си́хъ да пла́четъ землѧ̀, и҆ да помрачи́тсѧ не́бо свы́ше: поне́же гл҃ахъ, и҆ не раска́юсѧ: оу҆стреми́хсѧ, и҆ не ѿвращꙋ́сѧ ѿ негѡ̀. |
|
29
|
29
|
| Від шуму вершників і стрільців розбіжаться всі міста: вони підуть у густі ліси і вилізуть на скелі; всі міста будуть залишені, і не буде у них жодного жителя. | Ѿ гла́са ꙗ҆здѧ́щихъ и҆ напрѧже́нна лꙋ́ка побѣжѐ всѧ́ка страна̀: внидо́ша въ разсѣ̑лины и҆ въ дꙋбра̑вы сокры́шасѧ и҆ на ка́менїе взыдо́ша: всѝ гра́ди ѡ҆ста́влени сꙋ́ть, не ѡ҆бита́етъ въ ни́хъ человѣ́къ. |
|
30
|
30
|
| А ти, спустошена, що будеш робити? Хоч ти вдягаєшся в пурпур, хоч прикрашаєш себе золотим убранням, обмальовуєш очі твої фарбами, але марно прикрашаєш себе: знехтували тебе коханці, вони шукають душі твоєї. | Ты́ же, запꙋстѣ́лаѧ, что̀ сотвори́ши; а҆́ще ѡ҆блече́шисѧ во багрѧни́цꙋ и҆ оу҆краси́шисѧ мони́сты златы́ми, а҆́ще нама́жеши сті́вїемъ ѻ҆́чи твоѝ, всꙋ́е оу҆краше́нїе твоѐ: ѿри́нꙋша тѧ̀ любѡ́вницы твоѝ, дꙋшѝ твоеѧ̀ и҆́щꙋтъ. |
|
31
|
31
|
| Бо Я чую голос ніби жінки у пологах, стогін ніби тієї, що народжує вперше, голос дочки Сиону; вона стогне, простягаючи руки свої: «о, горе мені! душа моя знемагає перед убивцями». | Гла́съ бо ꙗ҆́кѡ родѧ́щїѧ слы́шахъ стена́нїѧ твоегѡ̀: а҆́ки первородѧ́щїѧ гла́съ дще́ре сїѡ́ни и҆ста́етъ, и҆ ѡ҆пꙋ́ститъ рꙋ́цѣ своѝ: го́ре мнѣ̀, ꙗ҆́кѡ и҆счеза́етъ дꙋша̀ моѧ̀ над̾ оу҆бїе́нными. |
|
Глава 5
|
Глава́ є҃
|
|
1
|
1
|
| Походіть по вулицях Єрусалима, і подивіться, і розвідайте, і пошукайте на площах його, чи не знайдете людину, чи немає того, хто дотримується правди, хто шукає істину? Я пощадив би Єрусалим. | Ѡ҆быди́те пꙋти̑ і҆ерⷭ҇ли̑мскїѧ и҆ воззри́те, и҆ позна́йте и҆ поищи́те на сто́гнахъ є҆гѡ̀, а҆́ще ѡ҆брѧ́щете мꙋ́жа творѧ́щаго сꙋ́дъ и҆ и҆́щꙋща вѣ́ры: и҆ млⷭ҇рдъ бꙋ́дꙋ є҆мꙋ̀, гл҃етъ гдⷭ҇ь. |
|
2
|
2
|
| Хоч і говорять вони: «живий Господь!», але клянуться неправдиво. | Живе́тъ гдⷭ҇ь, глаго́лютъ, сегѡ̀ ра́ди не во лжа́хъ ли кленꙋ́тсѧ; |
|
3
|
3
|
| О, Господи! очі Твої чи не до істини звернені? Ти вражаєш їх, а вони не відчувають болю; Ти знищуєш їх, а вони не хочуть прийняти напоумлення; лиця свої вони зробили міцнішими за камінь, не хочуть навернутися. | Гдⷭ҇и, ѻ҆́чи твоѝ (зрѧ́тъ) на вѣ́рꙋ: би́лъ є҆сѝ и҆̀хъ, и҆ не поболѣ́ша, сокрꙋши́лъ є҆сѝ и҆̀хъ, и҆ не восхотѣ́ша прїѧ́ти наказа́нїѧ: ѡ҆жесточи́ша ли́ца своѧ̑ па́че ка́мене и҆ не хотѣ́ша ѡ҆брати́тисѧ. |
|
4
|
4
|
| І сказав я сам у собі: це, можливо, бідняки; вони дурні, тому що не знають шляхів Господніх, закону Бога свого; | А҆́зъ же рѣ́хъ: не́гли оу҆бо́зи сꙋ́ть (и҆ бꙋ́їи), тогѡ̀ ра́ди не возмого́ша, ꙗ҆́кѡ не оу҆вѣ́даша пꙋтѝ гдⷭ҇нѧ и҆ сꙋда̀ бг҃а своегѡ̀. |
|
5
|
5
|
| піду я до знатних і поговорю з ними, бо вони знають путь Господню, закон Бога свого. Але і вони усі розбили ярмо, розірвали кайдани. | Пойдꙋ̀ ко держа̑внымъ и҆ возглаго́лю и҆̀мъ, ті́и бо позна́ша пꙋ́ть гдⷭ҇ень и҆ сꙋ́дъ бг҃а своегѡ̀. И҆ сѐ, є҆динодꙋ́шнѡ сі́и сокрꙋши́ша и҆́го, расторго́ша оу҆́зы. |
|
6
|
6
|
| За те вразить їх лев з лісу, вовк пустельний спустошить їх, барс буде підстерігати біля міст їхніх: хто вийде з них, буде розтерзаний; бо примножилися злочини їхні, посилилися відступництва їхні. | Сегѡ̀ ра́ди поразѝ и҆̀хъ ле́въ ѿ дꙋбра́вы, и҆ во́лкъ да́же до домѡ́въ погꙋбѝ и҆̀хъ, и҆ ры́сь бдѧ́ше над̾ града́ми и҆́хъ: всѝ и҆сходѧ́щїи ѿ ни́хъ бꙋ́дꙋтъ ꙗ҆́ти, ꙗ҆́кѡ оу҆мно́жиша нечє́стїѧ своѧ̑, оу҆крѣпи́шасѧ во ѿвраще́нїихъ свои́хъ. |
|
7
|
7
|
| Як же Мені простити тебе за це? Сини твої залишили Мене і клянуться тими, які не боги. Я насичував їх, а вони перелюбствували і натовпами ходили у доми блудниць. | Ѡ҆ че́мъ ѿ си́хъ млⷭ҇рдъ бꙋ́дꙋ тебѣ̀; сы́нове твоѝ ѡ҆ста́виша мѧ̀ и҆ клѧ́шасѧ тѣ́ми, и҆̀же не сꙋ́ть бо́зи: насы́тихъ и҆̀хъ, и҆ прелюбодѣ́йствоваша и҆ въ домѣ́хъ блꙋдни́цъ ѡ҆бита́ша, |
|
8
|
8
|
| Це відгодовані коні: кожен з них ірже на дружину іншого. | ко́ни женонеи́стовни сотвори́шасѧ, кі́йждо ко женѣ̀ и҆́скреннѧгѡ своегѡ̀ ржа́ше. |
|
9
|
9
|
| Невже Я не покараю за це? — говорить Господь; і чи не помститься душа Моя такому народові, як цей? | Є҆да̀ ѿ си́хъ не посѣщꙋ̀; речѐ гдⷭ҇ь: и҆лѝ ꙗ҆зы́кꙋ сицево́мꙋ не мсти́тъ дш҃а̀ моѧ̀; |
|
10
|
10
|
| Виходьте на стіни його і руйнуйте, але не до кінця; знищіть зубці їх, тому що вони не Господні; | Взы́дите на стѣ́ны є҆гѡ̀ и҆ разори́те, ѡ҆конча́нїѧ же не сотвори́те: ѡ҆ста́вите подпѡ́ры є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇ни сꙋ́ть. |
|
11
|
11
|
| бо дім Ізраїлів і дім Іудин вчинили зі Мною дуже віроломно, — говорить Господь: | Престꙋпле́нїемъ бо престꙋпи́лъ є҆́сть на мѧ̀ до́мъ і҆и҃левъ и҆ до́мъ і҆ꙋ́динъ, гл҃етъ гдⷭ҇ь. |
|
12
|
12
|
| вони сказали неправду на Господа і сказали: «немає Його, і біда не прийде на нас, і ми не побачимо ні меча, ні голоду. | Солга́ша гдⷭ҇ꙋ своемꙋ̀ и҆ реко́ша: не сꙋ́ть сїѧ̑, нижѐ прїи́дꙋтъ на на́съ ѕла̑ѧ, и҆ меча̀ и҆ гла́да не оу҆́зримъ: |
|
13
|
13
|
| І пророки стануть вітром, і сло́ва [Господнього] немає у них; над ними самими нехай це буде». | проро́цы на́ши бы́ша на вѣ́тръ, и҆ сло́во гдⷭ҇не не бѣ̀ въ ни́хъ, та́кѡ бꙋ́детъ и҆̀мъ. |
|
14
|
14
|
| Тому так говорить Господь Бог Саваоф: за те, що ви говорите такі слова, ось, Я зроблю слова Мої у вустах твоїх вогнем, а цей народ — дровами, і цей вогонь пожере їх. | Сегѡ̀ ра́ди та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь си́лъ: зане́же глаго́лали є҆стѐ сло́во сїѐ, сѐ, а҆́зъ даю̀ словеса̀ моѧ̑ во оу҆ста̀ твоѧ̑ ѻ҆́гнь, и҆ лю́ди сїѧ̑ древа̀, и҆ поѧ́стъ и҆́хъ. |
|
15
|
15
|
| Ось, Я приведу на вас, дім Ізраїлів, народ здалеку, — говорить Господь, — народ сильний, народ древній, народ, якого мови ти не знаєш, і не будеш розуміти, що він говорить. | Сѐ, а҆́зъ наведꙋ̀ на ва́съ ꙗ҆зы́къ и҆здале́ча, до́ме і҆и҃левъ, речѐ гдⷭ҇ь, ꙗ҆зы́къ си́льный, ꙗ҆зы́къ ста́рый, є҆гѡ́же ѧ҆зы́ка не оу҆вѣ́си, (ни оу҆разꙋмѣ́еши, что̀ глаго́летъ): |
|
16
|
16
|
| Сагайдак його — як відкритий гріб; усі вони люди хоробрі. | тꙋ́лъ є҆гѡ̀ ꙗ҆́кѡ гро́бъ ѿве́рстъ, всѝ крѣ́пцыи и҆ поѧдѧ́тъ жа́твꙋ ва́шꙋ |
|
17
|
17
|
| І з’їдять вони жниво твоє і хліб твій, з’їдять синів твоїх і дочок твоїх, з’їдять овець твоїх і волів твоїх, з’їдять виноград твій і смокви твої; зруйнують мечем укріплені міста твої, на які ти надієшся. | и҆ хлѣ́бы ва́шѧ, и҆ поѧдѧ́тъ сынѡ́въ ва́шихъ и҆ дще́рей ва́шихъ, и҆ снѣдѧ́тъ ѻ҆ве́цъ ва́шихъ и҆ телцє́въ ва́шихъ, и҆ поѧдѧ́тъ вїногра́ды ва́шѧ и҆ смѡ́кви ва́шѧ и҆ ма̑сличїѧ ва̑ша, и҆ сокрꙋша́тъ гра́ды ва́шѧ твє́рдыѧ, на ни́хже вы̀ оу҆пова́сте, мече́мъ. |
|
18
|
18
|
| Але й у ті дні, — говорить Господь, — не знищу вас до кінця. | Ѻ҆ба́че во дне́хъ ѻ҆́нѣхъ, гл҃етъ гдⷭ҇ь бг҃ъ тво́й, не сотворю̀ ва́съ во и҆стребле́нїе. |
|
19
|
19
|
| І якщо ви скажете: «за що Господь, Бог наш, робить нам усе це?», то відповідай: оскільки ви залишили Мене і служили чужим богам у землі своїй, то будете служити чужим у землі не вашій. | И҆ бꙋ́детъ, є҆гда̀ рече́те: почто̀ сотворѝ гдⷭ҇ь бг҃ъ на́шъ на́мъ сїѧ̑ всѧ̑; И҆ рече́ши къ ни̑мъ: ꙗ҆́кѡ ѡ҆ста́висте мѧ̀ и҆ послꙋжи́сте богѡ́мъ чꙋжди̑мъ въ землѝ ва́шей, та́кѡ послꙋ́жите богѡ́мъ чꙋжди̑мъ въ землѝ не ва́шей. |
|
20
|
20
|
| Оголосіть це у домі Якова і сповістіть у Юдеї, говорячи: | Возвѣсти́те сїѧ̑ до́мꙋ і҆а́кѡвлю и҆ слы́шано сотвори́те въ домꙋ̀ і҆ꙋ́динѣ (рекꙋ́ще): |
|
21
|
21
|
| вислухай це, народе дурний і нерозумний, в якого є очі, а не бачить, у якого є вуха, а не чує: | слы́шите сїѧ̑, лю́дїе бꙋ́їи и҆ не и҆мꙋ́щїи се́рдца, и҆̀же, и҆мѣ́юще ѻ҆́чи, не ви́дите, и҆ оу҆́шы, и҆ не слы́шите: |
|
22
|
22
|
| чи Мене ви не боїтеся, — говорить Господь, — чи переді Мною не тремтите? Я поклав пісок межею морю, вічною межею, яку не перейде; і хоч хвилі його намагаються, але перемогти не можуть; хоч вони бушують, але переступити його не можуть. | менє́ ли не оу҆боите́сѧ; речѐ гдⷭ҇ь: и҆лѝ ѿ лица̀ моегѡ̀ не оу҆стыдите́сѧ; и҆́же положи́хъ песо́къ предѣ́лъ мо́рю, за́повѣдь вѣ́чнꙋ, и҆ не превзы́детъ є҆гѡ̀, и҆ возмꙋти́тсѧ и҆ не возмо́жетъ: и҆ возшꙋмѧ́тъ вѡ́лны є҆гѡ̀, и҆ не пре́йдꙋтъ тогѡ̀. |
|
23
|
23
|
| А у народу цього серце буйне і бунтівне; вони відступили і пішли; | Лю́демъ же си̑мъ бы́сть се́рдце непослꙋ́шно и҆ непокори́во, и҆ оу҆клони́шасѧ и҆ поидо́ша, |
|
24
|
24
|
| і не сказали у серці своєму: «убоїмся Господа Бога нашого, Який дає нам дощ ранній і пізній у свій час, зберігає для нас седмиці, призначені для жнив». | и҆ не реко́ша въ се́рдцы свое́мъ: оу҆бои́мсѧ гдⷭ҇а бг҃а на́шегѡ, даю́щагѡ на́мъ до́ждь ра́ннїй и҆ по́здный во вре́мѧ и҆сполне́нїѧ повелѣ́нїѧ жа́твы и҆ хранѧ́щагѡ на́мъ. |
|
25
|
25
|
| Беззаконня ваші відвернули це, і гріхи ваші віддалили від вас це добре. | Беззакѡ́нїѧ на̑ша оу҆клони́ша сїѧ̑, и҆ грѣсѝ на́ши ѿри́нꙋша блага̑ѧ ѿ на́съ. |
|
26
|
26
|
| Бо між народом Моїм знаходяться нечестиві: вартують, як птахолови, припадають до землі, ставлять пастки й уловлюють людей. | Ꙗ҆́кѡ ѡ҆брѣто́шасѧ въ лю́дехъ мои́хъ нечести́вїи, и҆ сѣ̑ти поста́виша, є҆́же погꙋби́ти мꙋ́жы, и҆ оу҆лови́ша. |
|
27
|
27
|
| Як клітка, наповнена птахами, доми їхні повні обману; через це вони і піднеслися і розбагатіли, | А҆́ки клѣ́тка поста́влена полна̀ пти́цъ, та́кѡ до́мы и҆́хъ по́лни ле́сти: сегѡ̀ ра́ди возвели́чишасѧ и҆ ѡ҆богати́шасѧ: |
|
28
|
28
|
| зробилися повні, жирні, переступили навіть усяку міру у злі, не розбирають судових справ, справ сиріт; благоденствують, і справедливій справі убогих не дають суду. | оу҆ты́ша и҆ оу҆толстѣ́ша и҆ престꙋпи́ша словеса̀ моѧ̑ ѕлѣ́йшїи: прю̀ вдови́цы не сꙋди́ша, сꙋда̀ си́ра не оу҆пра́виша и҆ сꙋда̀ оу҆бѡ́гимъ не сꙋди́ша. |
|
29
|
29
|
| Невже Я не покараю за це? — говорить Господь; і чи не помститься душа Моя такому народові, як цей? | Є҆да̀ си́хъ ра́ди не посѣщꙋ̀; речѐ гдⷭ҇ь: и҆лѝ ꙗ҆зы́кꙋ сицево́мꙋ не ѿмсти́тъ дꙋша̀ моѧ̀; |
|
30
|
30
|
| Дивне і жахливе відбувається на цій землі: | Оу҆́ жасъ и҆ стра̑шнаѧ содѣ́ѧшасѧ на землѝ: |
|
31
|
31
|
| пророки пророкують неправду, і священики панують за допомогою їх, і народ Мій любить це. Що ж ви будете робити після усього цього? | проро́цы проро́чествоваша непра́вєднаѧ, и҆ свѧще́нницы восплеска́ша рꙋка́ми свои́ми, и҆ лю́дїе моѝ возлюби́ша такѡва́ѧ. И҆ что̀ сотворитѐ въ послѣ̑днѧѧ си́хъ; |
|
Глава 6
|
Глава́ ѕ҃
|
|
1
|
1
|
| Біжіть, діти Веніамінові, із середовища Єрусалима, й у Фекої сурміть трубою і дайте знати вогнем у Бефкаремі, бо від півночі з’являється біда і велика загибель. | Оу҆крѣпи́тесѧ, сы́нове венїамі́нѡвы, посредѣ̀ і҆ерⷭ҇ли́ма, и҆ въ ѳекꙋ́и вострꙋби́те трꙋбо́ю, и҆ над̾ веѳаха́рмомъ воздви́гните хорꙋ́гвь: ꙗ҆́кѡ ѕла̑ѧ произнико́ша ѿ сѣ́вера, и҆ сотре́нїе вели́ко быва́етъ: |
|
2
|
2
|
| Розорю Я дочку Сиону, красиву і зніжену. | и҆ ѿи́метсѧ высота̀ твоѧ̀, дщѝ сїѡ́нѧ. |
|
3
|
3
|
| Пастухи зі своїми стадами прийдуть до неї, розкинуть намети навколо неї; кожен буде пасти свою ділянку. | Къ не́й прїи́дꙋтъ па́стырїе и҆ стада̀ и҆́хъ, и҆ поста́вѧтъ на не́й кꙋ́щы ѡ҆́крестъ, и҆ оу҆пасꙋ́тъ кі́йждо рꙋко́ю свое́ю. |
|
4
|
4
|
| Готуйте проти неї війну; вставайте і підемо опівдні. Горе нам! день уже схиляється, розпростираються вечірні тіні, | Оу҆гото́витесѧ на ню̀ на бра́нь, воста́ните и҆ взы́демъ на ню̀ ѡ҆ полꙋ́дни: го́ре на́мъ, ꙗ҆́кѡ оу҆клони́сѧ де́нь, ꙗ҆́кѡ и҆счеза́ютъ сѣ̑ни днєвны́ѧ. |
|
5
|
5
|
| Вставайте, підемо і вночі, і зруйнуємо чертоги її! | Воста́ните и҆ взы́демъ на ню̀ но́щїю и҆ расточи́мъ ѡ҆снѡва́нїѧ є҆ѧ̀. |
|
6
|
6
|
| Бо так говорить Господь Саваоф: рубайте дерева і робіть насип проти Єрусалима: це місто має бути покаране; у ньому всяке гноблення. | Ꙗ҆́кѡ сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь си́лъ: посѣцы̀ древа̀ є҆гѡ̀, и҆злі́й на і҆ерⷭ҇ли́мъ си́лꙋ: ѽ, гра́де лжи́вый, всѧ́кое наси́льство въ не́мъ! |
|
7
|
7
|
| Як джерело вивергає із себе воду, так воно виточує із себе зло: у ньому чутно насильство і грабіжництво, перед лицем Моїм завжди обра́зи і рани. | Ꙗ҆́коже стꙋденꙋ̀ твори́тъ кла́дѧзь во́дꙋ свою̀, та́кѡ стꙋденꙋ̀ твори́тъ ю҆̀ ѕло́ба є҆ѧ̀: нече́стїе и҆ па́кѡсти оу҆слы́шатсѧ въ не́мъ над̾ лице́мъ є҆гѡ̀ всегда̀. |
|
8
|
8
|
| Врозумися, Єрусалиме, щоб душа Моя не віддалилася від тебе, щоб Я не зробив тебе пустелею, землею ненаселеною. | Не́мощїю и҆ ꙗ҆́звою нака́жешисѧ, і҆ерⷭ҇ли́ме: да не ѿстꙋ́питъ дꙋша̀ моѧ̀ ѿ тебє̀, да не сотворю́ тѧ непрохо́днꙋ, зе́млю неѡбита́ннꙋ. |
|
9
|
9
|
| Так говорить Господь Саваоф: до кінця обберуть залишок Ізраїля, як виноград; працюй рукою твоєю, як збирач винограду, наповнюючи кошики. | Ꙗ҆́кѡ сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь си́лъ: ѡ҆бира́йте, ѡ҆бира́йте, а҆́ки вїногра́дъ, ѡ҆ста́нки і҆и҃лєвы, ѡ҆брати́тесѧ а҆́ки ѡ҆бира́тель на ко́шницꙋ свою̀. |
|
10
|
10
|
| До кого мені говорити і кого напоумлювати, щоб слухали? Ось, вухо у них необрізане, і вони не можуть слухати; ось, слово Господнє в них у посміянні; воно неприємне їм. | Комꙋ̀ возглаго́лю и҆ (комꙋ̀) засвидѣ́телствꙋю, и҆ оу҆слы́шитъ; сѐ, неѡбрѣ̑зана оу҆шеса̀ и҆́хъ, и҆ слы́шати не возмогꙋ́тъ: сѐ, сло́во гдⷭ҇не бы́сть къ ни̑мъ въ поноше́нїе, и҆ не воспрїи́мꙋтъ тогѡ̀. |
|
11
|
11
|
| Тому я переповнений люттю Господньою, не можу тримати її у собі; виллю її на дітей на вулиці і на зібрання юнаків; узяті будуть чоловік з дружиною, літній з тим, хто віджив літа́. | И҆ ꙗ҆́рость мою̀ и҆спо́лнихъ, и҆ терпѣ́хъ, и҆ не сконча́хъ и҆́хъ: и҆злїю̀ на младе́нцы ѿвнѣ̀ и҆ на собра́нїе ю҆́ношъ вкꙋ́пѣ: мꙋ́жъ бо и҆ жена̀ ꙗ҆́ти бꙋ́дꙋтъ, ста́рецъ со и҆спо́лненнымъ дні́й. |
|
12
|
12
|
| І доми їхні перейдуть до інших, також поля і дружини; тому що Я простягну руку Мою на жителів цієї землі, — говорить Господь. | И҆ пре́йдꙋтъ до́мы и҆́хъ ко и҆ны̑мъ, полѧ̀ и҆ жєны̀ и҆́хъ та́кожде, ꙗ҆́кѡ прострꙋ̀ рꙋ́кꙋ мою̀ на ѡ҆бита́ющихъ на землѝ се́й, гл҃етъ гдⷭ҇ь. |
|
13
|
13
|
| Бо від малого до великого, кожен з них відданий користолюбству, і від пророка до священика — усі діють облудно; | Поне́же ѿ ме́ншагѡ и҆ да́же до бо́лшагѡ всѝ соверши́ша беззакѡ́ннаѧ, ѿ свѧще́нника и҆ да́же до лжепроро́ка всѝ сотвори́ша лѡ́жнаѧ |
|
14
|
14
|
| лікують рани народу Мого легковажно, говорячи: «мир! мир!», а миру немає. | и҆ цѣлѧ́хꙋ сотре́нїе люді́й мои́хъ, оу҆ничижа́юще и҆ глаго́люще: ми́ръ, ми́ръ: и҆ гдѣ̀ є҆́сть ми́ръ; |
|
15
|
15
|
| Чи соромляться вони, роблячи мерзоти? ні, ніскільки не соромляться і не червоніють. За те впадуть між убитими, і під час відвідування Мого будуть повалені, — говорить Господь. | Постыдѣ́шасѧ, ꙗ҆́кѡ ѡ҆скꙋдѣ́ша: и҆ нижѐ а҆́ки посрамлѧ́еми постыдѣ́шасѧ и҆ безче́стїѧ своегѡ̀ не позна́ша: сегѡ̀ ра́ди падꙋ́тъ паде́нїемъ свои́мъ и҆ во вре́мѧ посѣще́нїѧ своегѡ̀ поги́бнꙋтъ, речѐ гдⷭ҇ь. |
|
16
|
16
|
| Так говорить Господь: зупиніться на шляхах ваших і розгляньте, і розпитайте про путі древніх, де путь добра, і йдіть нею, і знайдете спокій душам вашим. Але вони сказали: «не підемо». | Сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь: ста́ните на пꙋте́хъ и҆ ви́дите, и҆ вопроси́те ѡ҆ стезѧ́хъ гдⷭ҇нихъ вѣ́чныхъ и҆ ви́дите, кі́й є҆́сть пꙋ́ть бла́гъ, и҆ ходи́те по немꙋ̀ и҆ ѡ҆брѧ́щете ѡ҆чище́нїе дꙋша́мъ ва́шымъ. И҆ реко́ша: не по́йдемъ. |
|
17
|
17
|
| І поставив Я вартових над вами, сказавши: «слухайте звук труби». Але вони сказали: «не будемо слухати». | И҆ поста́вихъ над̾ ва́ми стра́жы: слы́шите гла́съ трꙋбы̀. И҆ реко́ша: не послꙋ́шаемъ. |
|
18
|
18
|
| Отже, слухайте, народи, і знай, зібрання, що з ними буде. | Сегѡ̀ ра́ди оу҆слы́шаша ꙗ҆зы́цы и҆ пасꙋ́щїи стада̀ своѧ̑. |
|
19
|
19
|
| Слухай, земле: ось, Я приведу на народ цей згубу, плід помислів їх; бо вони слів Моїх не слухали і закон Мій відкинули. | Слы́ши, землѐ: сѐ, а҆́зъ навождꙋ̀ на лю́ди сїѧ̑ ѕла̑ѧ, пло́дъ ѿвраще́нїѧ и҆́хъ, ꙗ҆́кѡ слове́съ мои́хъ не послꙋ́шаша и҆ зако́нъ мо́й ѿверго́ша. |
|
20
|
20
|
| Для чого Мені ладан, який іде із Сави, і запашна тростина з далекої країни? Всепалення ваші неугодні, і жертви ваші неприємні Мені. | Вскꙋ́ю мнѣ̀ кади́ло ѿ савы̀ прино́сите и҆ кїнамѡ́нъ ѿ землѝ да́льнїѧ; всесожжє́нїѧ ва̑ша не сꙋ́ть прїѧ̑тна, и҆ же́ртвы ва́шѧ не оу҆слади́ша мѧ̀. |
|
21
|
21
|
| Тому так говорить Господь: ось, Я покладу перед народом цим спотикання, і спотикнуться об них батьки і діти разом, сусід і друг його, і загинуть. | Сегѡ̀ ра́ди та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь: сѐ, а҆́зъ да́мъ на лю́ди сїѧ̑ болѣ́знь, и҆ и҆знемо́гꙋтъ ѻ҆тцы̀ и҆ сы́нове вкꙋ́пѣ, сосѣ́дъ и҆ и҆́скреннїй є҆гѡ̀ поги́бнꙋтъ. |
|
22
|
22
|
| Так говорить Господь: ось, іде народ від країни північної, і народ великий піднімається від країв землі; | Сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь: сѐ, лю́дїе грѧдꙋ́тъ ѿ сѣ́вера, и҆ ꙗ҆зы́къ вели́къ воста́нетъ ѿ конє́цъ землѝ, |
|
23
|
23
|
| тримають у руках лук і спис; вони жорстокі і немилосердні, голос їх шумить, як море, і несуться на конях, вишикувані, як одна людина, щоб воювати з тобою, дочко Сиону. | лꙋ́къ и҆ щи́тъ во́змꙋтъ: мꙋчи́теленъ є҆́сть и҆ не оу҆милосе́рдитсѧ: гла́съ є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ мо́ре шꙋмѧ́щее: на ко́нехъ и҆ колесни́цахъ ѡ҆полчи́тсѧ а҆́ки ѻ҆́гнь на бра́нь на тѧ̀, дщѝ сїѡ́нѧ. |
|
24
|
24
|
| Ми почули звістку про них, і руки у нас опустилися, скорбота охопила нас, муки, як жінку при пологах. | Слы́шахомъ слꙋ́хъ є҆гѡ̀, ѡ҆слабѣ́ша рꙋ́цѣ на́ши, ско́рбь ѡ҆б̾ѧ́тъ на́съ, бѡлѣ́зни ꙗ҆́кѡ родѧ́щїѧ. |
|
25
|
25
|
| Не виходьте в поле і не ходіть дорогою, бо меч ворогів, жах з усіх боків. | Не и҆сходи́те на ни̑вы и҆ на пꙋти̑ не ходи́те, поне́же ме́чь вра́жїй ѡ҆бита́етъ ѡ҆́крестъ. |
|
26
|
26
|
| Дочко народу мого! опояши себе веретищем і посипай себе попелом; тужи, ніби про смерть єдиного сина, гірко плач; бо раптово прийде на нас згубник. | Дщѝ люді́й мои́хъ, препоѧ́шисѧ вре́тищемъ и҆ посы́плисѧ пе́пеломъ, пла́чь возлю́бленнагѡ сотворѝ тебѣ̀ рыда́нїе го́рько, поне́же внеза́пꙋ прїи́детъ запꙋстѣ́нїе на ва́съ. |
|
27
|
27
|
| Вежею поставив Я тебе серед народу Мого, стовпом, щоб ти знав і стежив за шляхом їх. | И҆скꙋси́телѧ да́хъ тѧ̀ въ лю́дехъ и҆скꙋ́сныхъ, и҆ оу҆вѣ́си мѧ̀, внегда̀ и҆скꙋси́ти мѝ пꙋ́ть и҆́хъ: |
|
28
|
28
|
| Усі вони — вперті відступники, живуть наклепами; це мідь і залізо, — усі вони розбещувачі. | всѝ непослꙋ́шни ходѧ́щїи стропти́вѡ: мѣ́дь и҆ желѣ́зо, всѝ растлѣ́ни сꙋ́ть. |
|
29
|
29
|
| Роздувальний міх обгорів, свинець зотлів від вогню: плавильник плавив даремно, бо злі не відокремилися; | Ѡ҆скꙋдѣ̀ мѣ́хъ ѿ ѻ҆гнѧ̀, и҆стлѣ̀ ѻ҆́лово: всꙋ́е кова́чь сребро̀ кꙋе́тъ, лꙋка̑вства бо и҆́хъ не и҆ста́ѧша. |
|
30
|
30
|
| відкинутим сріблом назвуть їх, тому що Господь відкинув їх. | Сребро̀ ѿринове́но нарцы́те и҆́хъ, ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇ь ѿве́рже и҆̀хъ. |
|
Глава 7
|
Глава́ з҃
|
|
1
|
1
|
| Слово, яке було до Єремії від Господа: | Сло́во, є҆́же бы́сть ко і҆еремі́и ѿ гдⷭ҇а, гл҃ющее: |
|
2
|
2
|
| стань у воротах дому Господнього і проголоси там слово це і скажи: слухайте слово Господнє, усі юдеї, що входять цими вратами на поклоніння Господу. | ста́ни во вратѣ́хъ до́мꙋ гдⷭ҇нѧ и҆ проповѣ́ждь та́мѡ сло́во то̀ и҆ глаго́ли: слы́шите сло́во гдⷭ҇не, всѧ̀ і҆ꙋде́а, ходѧ́щїи сквозѣ̀ врата̀ сїѧ̑, да покло́нитесѧ гдⷭ҇ꙋ: |
|
3
|
3
|
| Так говорить Господь Саваоф, Бог Ізраїлів: виправте шляхи ваші і діяння ваші, і Я залишу вас жити на цьому місці. | сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь си́лъ, бг҃ъ і҆и҃левъ: и҆спра́вите пꙋти̑ ва́шѧ и҆ начина̑нїѧ ва̑ша, и҆ вселю́ вы на мѣ́стѣ се́мъ. |
|
4
|
4
|
| Не надійтеся на оманливі слова: «тут храм Господній, храм Господній, храм Господній». | Не надѣ́йтесѧ на себѐ во словесѣ́хъ лжи́выхъ, поне́же весьма̀ не оу҆по́льзꙋютъ ва́съ, глаго́люще: хра́мъ гдⷭ҇ень, хра́мъ гдⷭ҇ень, хра́мъ гдⷭ҇ень є҆́сть. |
|
5
|
5
|
| Але якщо зовсім виправите шляхи ваші і діяння ваші, якщо будете правильно чинити суд між людиною і суперником її, | Ꙗ҆́кѡ а҆́ще и҆справлѧ́юще и҆спра́вите пꙋти̑ ва́шѧ и҆ оу҆мышлє́нїѧ ва̑ша, и҆ творѧ́ще сотворитѐ сꙋ́дъ посредѣ̀ мꙋ́жа и҆ посредѣ̀ и҆́скреннѧгѡ є҆гѡ̀, |
|
6
|
6
|
| не будете пригноблювати іноземця, сироти і вдови, і проливати невинної крови на місці цьому, і не підете слідом інших богів на біду собі, — | и҆ прише́лцꙋ и҆ си́рꙋ и҆ вдови́цѣ не сотвори́те наси́лїѧ, и҆ кро́ве непови́нныѧ не и҆злїе́те на мѣ́стѣ се́мъ, и҆ в̾слѣ́дъ богѡ́въ чꙋжди́хъ не по́йдете на ѕло̀ ва́мъ, |
|
7
|
7
|
| то Я залишу вас жити на місці цьому, на цій землі, яку дав батькам вашим у роди родів. | вселю̀ ва́съ на мѣ́стѣ се́мъ, въ землѝ, ю҆́же да́хъ ѻ҆тцє́мъ ва́шымъ ѿ вѣ́ка да́же и҆ до вѣ́ка. |
|
8
|
8
|
| Ось, ви надієтеся на оманливі слова, які не принесуть вам користи. | А҆́ще же вы̀ надѣ́етесѧ на словеса̀ лжи̑ваѧ, ѿѻнꙋ́дꙋже не бꙋ́детъ ва́мъ по́льзы, |
|
9
|
9
|
| Як! ви крадете, убиваєте і перелюбствуєте, і клянетеся у неправді і кадите Ваалу, і ходите слідом інших богів, яких ви не знаєте, | и҆ кра́дете и҆ оу҆бива́ете, и҆ блꙋ́дствꙋете и҆ клене́тесѧ лжи́вѡ, и҆ жретѐ ваа́лꙋ и҆ хо́дите в̾слѣ́дъ богѡ́въ чꙋжди́хъ, и҆́хже не вѣ́сте, ꙗ҆́кѡ во ѕло̀ ва́мъ сꙋ́ть, |
|
10
|
10
|
| і потім приходите і стаєте перед лицем Моїм у домі цьому, над яким наречене ім’я Моє, і говорите: «ми спасені», щоб надалі чинити усі ці мерзоти. | и҆ прїидо́сте и҆ ста́сте предо мно́ю въ домꙋ̀ се́мъ, въ не́мже при́звано є҆́сть и҆́мѧ моѐ, и҆ реклѝ є҆стѐ: оу҆дали́хомсѧ, є҆́же не твори́ти всѧ̑ ме́рзѡсти сїѧ̑: |
|
11
|
11
|
| Чи не зробився вертепом розбійників у очах ваших дім цей, над яким наречене ім’я Моє? Ось, Я бачив це, — говорить Господь. | є҆да̀ верте́пъ разбо́йникѡмъ є҆́сть до́мъ мо́й, въ не́мже призва́сѧ и҆́мѧ моѐ та́мѡ во ѻ҆́чїю ва́шєю; И҆ сѐ, а҆́зъ ви́дѣхъ, гл҃етъ гдⷭ҇ь. |
|
12
|
12
|
| Підіть же на місце Моє у Силом, де Я раніше призначив перебувати імені Моєму, і подивіться, що зробив Я з ним за нечестя народу Мого Ізраїля. | Сегѡ̀ ра́ди и҆ди́те къ мѣ́стꙋ моемꙋ̀, є҆́же въ силѡ́мѣ, и҆дѣ́же всели́хъ и҆́мѧ моѐ ѿ нача́ла, и҆ ви́дите, что̀ сотвори́хъ є҆мꙋ̀ лꙋка́вствъ ра́ди люді́й мои́хъ і҆и҃лѧ. |
|
13
|
13
|
| І нині, тому що ви робите усі ці діла, — говорить Господь, — і Я говорив вам з раннього ранку, а ви не слухали, і кликав вас, а ви не відповідали, — | И҆ нн҃ѣ, поне́же сотвори́сте всѧ̑ дѣла̀ сїѧ̑, речѐ гдⷭ҇ь, и҆ гл҃ахъ къ ва́мъ ра́нѡ востаю́щь и҆ гл҃ющь, и҆ не оу҆слы́шасте менѐ, и҆ зва́хъ ва́съ, и҆ не ѿвѣща́сте: |
|
14
|
14
|
| то Я так само вчиню з домом цим, над яким наречене ім’я Моє, на який ви надієтесь, і з місцем, яке Я дав вам і батькам вашим, як учинив із Силомом. | оу҆̀бо и҆ а҆́зъ сотворю̀ до́мꙋ семꙋ̀, въ не́мже при́звано є҆́сть и҆́мѧ моѐ, на него́же вы̀ оу҆пова́сте, и҆ мѣ́стꙋ, є҆́же да́хъ ва́мъ и҆ ѻ҆тцє́мъ ва́шымъ, ꙗ҆́коже сотвори́хъ силѡ́мꙋ. |
|
15
|
15
|
| І відкину вас від лиця Мого, як відкинув усіх братів ваших, усе сíм’я Єфремове. | И҆ ѿве́ргꙋ ва́съ ѿ лица̀ моегѡ̀, ꙗ҆́коже ѿверго́хъ всю̀ бра́тїю ва́шꙋ, всѐ сѣ́мѧ є҆фре́мово. |
|
16
|
16
|
| Ти ж не проси за цей народ і не піднось за них молитви і прохання, і не заступайся переді Мною, бо Я не почую тебе. | Ты́ же не моли́сѧ ѡ҆ лю́дехъ си́хъ и҆ не просѝ є҆́же поми́лѡванымъ бы́ти и҆̀мъ, и҆ не молѝ, нижѐ пристꙋпа́й ко мнѣ̀ ѡ҆ ни́хъ, ꙗ҆́кѡ не оу҆слы́шꙋ тѧ̀. |
|
17
|
17
|
| Чи не бачиш, що вони роблять у містах Юдеї і на вулицях Єрусалима? | Є҆да̀ не ви́диши, что̀ сі́и творѧ́тъ во градѣ́хъ і҆ꙋ́диныхъ и҆ на пꙋте́хъ і҆ерⷭ҇ли́мскихъ; |
|
18
|
18
|
| Діти збирають дрова, а батьки розводять вогонь, і жінки місять тісто, щоб робити пиріжки для богині неба і звершувати узливання іншим богам, щоб засмучувати Мене. | Сы́нове и҆́хъ собира́ютъ дрова̀, и҆ ѻ҆тцы̀ и҆́хъ зажига́ютъ ѻ҆́гнь, и҆ жєны̀ и҆́хъ мѣ́сѧтъ мꙋкꙋ̀, да сотворѧ́тъ ѡ҆прѣсно́ки во́инствꙋ небе́сномꙋ [Є҆вр.: цари́цѣ небе́снѣй.], и҆ возлїѧ́ша возлїѧ̑нїѧ богѡ́мъ чꙋжди̑мъ, да прогнѣ́ваютъ мѧ̀. |
|
19
|
19
|
| Але чи Мене засмучують вони? — говорить Господь; чи не себе самих на сором собі? | Мене́ ли ті́и прогнѣвлѧ́ютъ; гл҃етъ гдⷭ҇ь: є҆да̀ не себѐ сами́хъ; да постыдѧ́тсѧ ли́ца и҆́хъ. |
|
20
|
20
|
| Тому так говорить Господь Бог: ось, проливається гнів Мій і лють Моя на місце це, на людей і на худобу, і на дерева польові і на плоди землі, і запалає і не згасне. | Сегѡ̀ ра́ди та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь: сѐ, гнѣ́въ и҆ ꙗ҆́рость моѧ̀ лїе́тсѧ на мѣ́сто сїѐ и҆ на лю́ди, и҆ на скоты̀ и҆ на всѧ́ко дре́во страны̀ и҆́хъ и҆ на плоды̀ земны̑ѧ, и҆ возжже́тсѧ и҆ не оу҆га́снетъ. |
|
21
|
21
|
| Так говорить Господь Саваоф, Бог Ізраїлів: всепалення ваші додавайте до жертв ваших і їжте м’ясо; | Сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь си́лъ, бг҃ъ і҆и҃левъ: всесожжє́нїѧ ва̑ша собери́те со же́ртвами ва́шими и҆ и҆з̾ѧди́те мѧса̀: |
|
22
|
22
|
| бо батькам вашим Я не говорив і не давав їм заповіді у той день, в який Я вивів їх із землі Єгипетської, про всепалення і жертву; | ꙗ҆́кѡ не гл҃ахъ ко ѻ҆тцє́мъ ва́шымъ и҆ не заповѣ́дахъ и҆̀мъ въ де́нь, въ ѻ҆́ньже и҆зведо́хъ и҆̀хъ ѿ землѝ є҆гѵ́петскїѧ, ѡ҆ всесожже́нїихъ и҆ же́ртвахъ, |
|
23
|
23
|
| але таку заповідь дав їм: «слухайтеся гласу Мого, і Я буду вашим Богом, а ви будете Моїм народом, і ходіть усяким шляхом, який Я заповідаю вам, щоб вам було добре». | но (то́кмѡ) сло́во сїѐ заповѣ́дахъ и҆̀мъ, рекі́й: оу҆слы́шите гла́съ мо́й, и҆ бꙋ́дꙋ ва́мъ въ бг҃а, и҆ вы̀ бꙋ́дете мнѣ̀ въ лю́ди, и҆ ходи́те во всѣ́хъ пꙋте́хъ мои́хъ, въ ни́хже повелѣ́хъ ва́мъ, да бла́го бꙋ́детъ ва́мъ. |
|
24
|
24
|
| Але вони не послухали і не прихилили вуха свого, і жили за схильністю і впертістю злого серця свого, і стали до Мене спиною, а не лицем. | И҆ не оу҆слы́шаша менѐ, и҆ не внѧ́тъ оу҆́хо и҆́хъ: но поидо́ша въ по́хотехъ и҆ стро́потствѣ се́рдца своегѡ̀ лꙋка́вагѡ, и҆ сотвори́шасѧ на за̑днѧѧ, а҆ не на прє́днѧѧ, |
|
25
|
25
|
| З того дня, як батьки ваші вийшли із землі Єгипетської, до цього дня Я посилав до вас усіх рабів Моїх — пророків, посилав усякий день з раннього ранку; | ѿ днѐ, въ ѻ҆́ньже и҆зыдо́ша ѻ҆тцы̀ и҆́хъ ѿ землѝ є҆гѵ́петскїѧ, и҆ да́же до днѐ сегѡ̀: и҆ посла́хъ къ ва́мъ всѧ̑ рабы̑ моѧ̑ прⷪ҇ро́ки, въ де́нь и҆ ра́нѡ востаѧ̀ и҆ посыла́ѧ: |
|
26
|
26
|
| але вони не слухалися Мене і не прихилили вуха свого, а озлобили шию свою, чинили гірше за батьків своїх. | и҆ не оу҆слы́шаша мѧ̀, ни приклони́ша оу҆́хо своѐ, но ѡ҆жесточи́ша вы́ю свою̀ па́че ѻ҆тє́цъ свои́хъ. |
|
27
|
27
|
| І коли ти будеш говорити їм усі ці слова, вони тебе не послухають; і коли будеш кликати їх, вони на дадуть тобі відповіді. | И҆ рече́ши къ ни̑мъ всѧ̑ словеса̀ сїѧ̑, и҆ не оу҆слы́шатъ тѧ̀, и҆ воззове́ши и҆̀хъ, и҆ не ѿвѣща́ютъ тебѣ̀. |
|
28
|
28
|
| Тоді скажи їм: ось народ, який не слухає гласу Господа Бога свого і не приймає настановлення! Не стало у них істини, вона віднята від вуст їхніх. | И҆ рече́ши къ ни̑мъ: се́й ꙗ҆зы́къ, и҆́же не послꙋ́ша гла́са гдⷭ҇а бг҃а своегѡ̀, ни воспрїѧ́тъ наказа́нїѧ: поги́бе вѣ́ра и҆ ѿѧ́та є҆́сть ѿ оу҆́стъ и҆́хъ. |
|
29
|
29
|
| Обстрижи волосся твоє і кинь, і здійми плач на горах, бо відкинув Господь і залишив рід, який накликав гнів Його. | Ѡ҆стризѝ главꙋ̀ твою̀ и҆ ѿме́тни, и҆ воспрїимѝ во оу҆стнѣ̀ рыда́нїе, ꙗ҆́кѡ ѿве́рже гдⷭ҇ь и҆ ѿри́нꙋ ро́дъ творѧ́й сїѧ̑. |
|
30
|
30
|
| Бо сини Іуди роблять зле перед очима Моїми, — говорить Господь; поставили мерзоти свої у домі, над яким наречене ім’я Моє, щоб осквернити його; | Поне́же сотвори́ша сы́нове і҆ꙋ̑дины лꙋка́вое во ѻ҆́чїю моє́ю, речѐ гдⷭ҇ь: поста́виша ме́рзѡсти своѧ̑ въ домꙋ̀, въ не́мже при́звано є҆́сть и҆́мѧ моѐ, да ѡ҆сквернѧ́тъ є҆го̀, |
|
31
|
31
|
| і влаштували висоти Тофета у долині синів Енномових, щоб спалювати синів своїх і дочок своїх у вогні, чого Я не повелівав і що Мені на серце не приходило. | и҆ созда́ша тре́бище тафе́ѳꙋ, є҆́же є҆́сть во ю҆до́ли сы́на є҆нно́млѧ, да сожига́ютъ сы́ны своѧ̑ и҆ дщє́ри своѧ̑ ѻ҆гне́мъ, є҆гѡ́же не повелѣ́хъ и҆̀мъ, нижѐ помы́слихъ въ срⷣцы мое́мъ: |
|
32
|
32
|
| За те ось, приходять дні, — говорить Господь, — коли не будуть більше називати місце це Тофетом і долиною синів Енномових, але долиною вбивства, і в Тофеті будуть ховати за нестачею місця. | сегѡ̀ ра́ди сѐ, дні́е грѧдꙋ́тъ, гл҃етъ гдⷭ҇ь, и҆ не рекꙋ́тъ ктомꙋ̀: тре́бище тафе́ѳово и҆ ю҆до́ль сы́на є҆нно́млѧ, но ю҆до́ль закла́ныхъ: и҆ погребꙋ́тсѧ во тафе́ѳѣ, зане́же нѣ́сть мѣ́ста. |
|
33
|
33
|
| І будуть трупи народу цього споживою птахам небесним і звірам земним, і не буде кому відганяти їх. | И҆ бꙋ́дꙋтъ трꙋ́пїе люді́й си́хъ во снѣ́дь пти́цамъ небє́снымъ и҆ ѕвѣрє́мъ зємны́мъ, и҆ не бꙋ́детъ ѿгонѧ́ющагѡ. |
|
34
|
34
|
| І припиню у містах Юдеї і на вулицях Єрусалима голос торжества і голос веселощів, голос нареченого і голос нареченої; тому що земля ця буде пустелею. | И҆ оу҆праздню̀ ѿ градѡ́въ і҆ꙋ́диныхъ и҆ ѿ пꙋті́й і҆ерⷭ҇ли́млихъ гла́съ ра́дꙋющихсѧ и҆ гла́съ веселѧ́щихсѧ, гла́съ жениха̀ и҆ гла́съ невѣ́сты, во ѡ҆пꙋстѣ̑нїи бо бꙋ́детъ всѧ̀ землѧ̀. |
|
Глава 8
|
Глава́ и҃
|
|
1
|
1
|
| У той час, — говорить Господь, — викинуть кістки царів Іуди, і кістки князів його, і кістки священиків, і кістки пророків, і кістки жителів Єрусалима із гробів їхніх; | Во вре́мѧ ѻ҆́но, гл҃етъ гдⷭ҇ь, и҆зве́ргꙋтъ кѡ́сти царе́й і҆ꙋ́ды и҆ кѡ́сти кнѧзе́й є҆гѡ̀, и҆ кѡ́сти свѧще́нникѡвъ и҆ кѡ́сти проро́кѡвъ и҆ кѡ́сти ѡ҆бита́ющихъ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ и҆з̾ гробѡ́въ и҆́хъ |
|
2
|
2
|
| і розкидають їх перед сонцем і місяцем і перед усім воїнством небесним*, яких вони любили і яким служили і слідом яких ходили, яких шукали і яким поклонялися; не приберуть їх і не поховають: вони будуть гноєм на землі. | и҆ пове́ргꙋтъ и҆̀хъ проти́вꙋ со́лнца и҆ лꙋны̀ и҆ проти́вꙋ всѣ́хъ ѕвѣ́здъ небе́сныхъ и҆ проти́вꙋ всегѡ̀ во́инства небе́снагѡ, и҆̀хже возлюби́ша и҆ и҆̀мже слꙋжи́ша и҆ в̾слѣ́дъ и҆́хъ ходи́ша, и҆ и҆̀хже держа́хꙋсѧ и҆ и҆̀мже поклони́шасѧ: неѡпла́кани и҆ непогребе́ни бꙋ́дꙋтъ и҆ въ примѣ́ръ на лицы̀ землѝ бꙋ́дꙋтъ: |
|
3
|
3
|
| І будуть смерті віддавати перевагу перед життям усі інші, які залишаться від цього злого племені в усіх місцях, куди Я вижену їх, — говорить Господь Саваоф. | ꙗ҆́кѡ и҆збра́ша па́че сме́рть, не́же живо́тъ, и҆ всѣ̑мъ, и҆̀же ѡ҆ста́ша ѿ пле́мене сегѡ̀ стропти́вагѡ во всѣ́хъ мѣ́стѣхъ, а҆́може и҆зри́нꙋ и҆̀хъ, речѐ гдⷭ҇ь си́лъ. |
|
4
|
4
|
| І скажи їм: так говорить Господь: хіба, упавши, не встають і, збившись із дороги, не повертаються? | И҆ рече́ши къ ни̑мъ: поне́же сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь: є҆да̀ па́даѧй не востае́тъ, и҆лѝ ѿвраща́ѧйсѧ не ѡ҆брати́тсѧ; |
|
5
|
5
|
| Для чого цей народ, Єрусалим, знаходиться у впертому відступництві? вони міцно тримаються омани і не хочуть навернутися. | Вскꙋ́ю ѿврати́шасѧ лю́дїе моѝ сі́и во і҆ерⷭ҇ли́мѣ ѿвраще́нїемъ безстꙋ́днымъ и҆ оу҆крѣпи́шасѧ во произволе́нїи свое́мъ и҆ не восхотѣ́ша ѡ҆брати́тисѧ; |
|
6
|
6
|
| Я спостерігав і слухав: не говорять вони правди, ніхто не кається у своєму нечесті, ніхто не говорить: «що я зробив?»; кожен повертається на свій шлях, як кінь, який кидається у бій. | Внима́йте и҆ слꙋ́шайте: не та́кѡ ли возглаго́лютъ: нѣ́сть человѣ́къ творѧ́й покаѧ́нїе ѡ҆ грѣсѣ̀ свое́мъ, глаго́лѧ: что̀ сотвори́хъ; И҆знемо́же бѣжа́й ѿ тече́нїѧ своегѡ̀, а҆́ки ко́нь оу҆трꙋжде́нъ во ржа́нїи свое́мъ. |
|
7
|
7
|
| І лелека під небом знає свої визначені часи, і горлиця, і ластівка, і журавель пильнують час, коли їм прилетіти; а народ Мій не знає визначення Господнього. | Є҆рѡді́а [Въ гре́ч.: а҆сі́да.] на небесѝ позна̀ вре́мѧ своѐ, го́рлица и҆ ла́стовица се́лнаѧ, вра́бїе сохрани́ша времена̀ вхо́дѡвъ свои́хъ: лю́дїе же моѝ сі́и не позна́ша сꙋде́бъ гдⷭ҇нихъ. |
|
8
|
8
|
| Як ви говорите: «ми мудрі, і закон Господній у нас»? А ось, неправдива тростина книжників і його перетворює на неправду. | Ка́кѡ рече́те, ꙗ҆́кѡ мы̀ мꙋ́дри є҆смы̀ и҆ зако́нъ гдⷭ҇ень съ на́ми є҆́сть; И҆́стиннѡ всꙋ́е бы́сть тро́сть лжи́ваѧ кни́жникѡмъ. |
|
9
|
9
|
| Осоромилися мудреці, знітилися і заплутались у сіті: ось, вони відкинули слово Господнє; у чому ж мудрість їхня? | Постыдѣ́шасѧ премꙋ́дрїи, и҆ оу҆страше́ни и҆ пои́мани бы́ша, сло́во бо гдⷭ҇не ѿверго́ша: ка́ѧ мꙋ́дрость є҆́сть въ ни́хъ; |
|
10
|
10
|
| За те дружин їхніх віддам іншим, поля їхні — іншим володарям; тому що всі вони, від малого до великого, віддалися користолюбству; від пророка до священика — усі діють неправдиво. | Сегѡ̀ ра́ди да́мъ жєны̀ и҆́хъ и҆ны̑мъ и҆ се́ла и҆́хъ наслѣ́дникѡмъ, поне́же ѿ ма́ла да́же до вели́ка всѝ златолю́бїю послѣ́дꙋютъ и҆ ѿ проро́ка да́же до свѧще́нника всѝ творѧ́тъ лжꙋ̀, |
|
11
|
11
|
| І лікують рану дочки́ народу Мого легковажно, говорячи: «мир, мир!», а миру немає. | и҆ и҆сцѣлѧ́хꙋ сотрє́нїѧ дще́ре люді́й мои́хъ, ко безче́стїю глаго́люще: ми́ръ, ми́ръ. И҆ не бѣ̀ ми́ра. |
|
12
|
12
|
| Чи соромляться вони, роблячи мерзоти? ні, вони ніскільки не соромляться і не червоніють. За те упадуть вони між упалими; під час відвідування їх будуть повалені, — говорить Господь. | Постыжде́ни сꙋ́ть, ꙗ҆́кѡ гнꙋ́сство сотвори́ша и҆ постыдѣ́нїемъ не постыдѣ́шасѧ и҆ посрами́тисѧ не вѣ́дѣша: сегѡ̀ ра́ди падꙋ́тъ междꙋ̀ па́дающими, во вре́мѧ посѣще́нїѧ своегѡ̀ падꙋ́тъ, речѐ гдⷭ҇ь. |
|
13
|
13
|
| До кінця обберу їх, — говорить Господь, — не залишиться жодної виноградини на лозі, ні смокви на смоковниці, і лист обпаде, і що Я дав їм, відійде від них. | И҆ соберꙋ́тъ плоды̀ и҆́хъ, гл҃етъ гдⷭ҇ь: нѣ́сть гро́зда на лозѣ̀, и҆ не сꙋ́ть смѡ́кви на смоко́вницахъ, и҆ ли́ствїе ѿпадо́ша: и҆ да́хъ и҆̀мъ, и҆ мимоидо́ша и҆́хъ. |
|
14
|
14
|
| «Чого ми сидимо? збирайтеся, підемо в укріплені міста, і там загинемо; бо Господь Бог наш призначив нас на загибель і дає нам пити воду з жовчю за те, що ми грішили перед Господом». | Почто̀ мы̀ сѣди́мъ; совокꙋпи́тесѧ и҆ вни́демъ во гра́ды твє́рды и҆ пове́ржемсѧ та́мѡ, ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇ь бг҃ъ на́шъ ѿри́нꙋ на́съ и҆ напоѝ на́съ водо́ю же́лчи, согрѣши́хомъ бо пред̾ ни́мъ. |
|
15
|
15
|
| Чекаємо миру, а нічого доброго нема, — часу зцілення, і ось жахи. | Жда́хомъ ми́ра, и҆ не бѧ́хꙋ блага̑ѧ: вре́мене оу҆врачева́нїѧ, и҆ сѐ, боѧ́знь. |
|
16
|
16
|
| Від Дана чутно хропіння коней його, від голосного іржання жеребців його тремтить уся земля; і прийдуть і знищать землю і все, що на ній, місто і тих, що живуть у ньому. | Ѿ да́на слы́шано бы́сть ржа́нїе ко́ней є҆гѡ̀, ѿ гла́са ржа́нїѧ ꙗ҆жде́нїѧ ко́ней потрѧсе́сѧ всѧ̀ землѧ̀: и҆ прїи́детъ и҆ пожре́тъ зе́млю и҆ и҆сполне́нїе є҆ѧ̀, гра́дъ и҆ ѡ҆бита́ющихъ въ не́мъ: |
|
17
|
17
|
| Бо ось, Я пошлю на вас зміїв, василисків, проти яких немає заговорювання, і вони будуть уражати вас, — говорить Господь. | ꙗ҆́кѡ сѐ, а҆́зъ послю̀ на ва́съ ѕмїи̑ оу҆мерщвлѧ́ющыѧ, и҆̀мже нѣ́сть ѡ҆баѧ́нїѧ, и҆ оу҆грызꙋ́тъ ва́съ, речѐ гдⷭ҇ь, |
|
18
|
18
|
| Коли утішуся я у горі моєму! серце моє знемогло у мені. | неисцѣ́льнѡ со болѣ́знїю се́рдца ва́шегѡ и҆счеза́ющагѡ. |
|
19
|
19
|
| Ось, чую волання дочки народу Мого з далекої країни: хіба немає Господа на Сионі? хіба немає Царя його на ньому? — Навіщо вони спонукали Мене на гнів своїми ідолами, чужоземними, нікчемними? | Сѐ, гла́съ во́плѧ дще́ре люді́й мои́хъ ѿ землѝ и҆здале́ча: є҆да̀ гдⷭ҇ь нѣ́сть въ сїѡ́нѣ; и҆лѝ цр҃ѧ̀ нѣ́сть въ не́мъ; поне́же прогнѣ́ваша мѧ̀ во и҆зва́ѧнныхъ свои́хъ и҆ въ сꙋ́етныхъ чꙋжди́хъ. |
|
20
|
20
|
| Минули жнива, скінчилося літо, а ми не спасені. | Про́йде жа́тва, мимои́де лѣ́то, и҆ мы̀ нѣ́смы спасе́ни. |
|
21
|
21
|
| Про скрушення дочки народу мого я крушуся, ходжу похмурий, жах обійняв мене. | Над̾ сокрꙋше́нїемъ дще́ре люді́й мои́хъ сокрꙋше́нъ є҆́смь и҆ ско́рбенъ: во оу҆́жасѣ ѡ҆б̾ѧ́ша мѧ̀ бѡлѣ́зни а҆́ки ражда́ющїѧ. |
|
22
|
22
|
| Хіба немає бальзаму в Галааді? хіба немає там лікаря? Чому ж немає зцілення дочки народу мого? | И҆лѝ риті́ны [тꙋ́къ масти́тый и҆з̾ древа̀ текꙋ́щь] нѣ́сть въ галаа́дѣ; и҆лѝ врача̀ нѣ́сть та́мѡ; чесѡ̀ ра́ди нѣ́сть и҆сцѣле́на ра́на дще́ре люді́й мои́хъ; |
|
Глава 9
|
Глава́ ѳ҃
|
|
1
|
1
|
| О, хто дасть голові моїй воду й очам моїм — джерело сліз! я плакав би день і ніч про уражених дочки народу мого. | Кто̀ да́стъ главѣ̀ мое́й во́дꙋ и҆ ѻ҆чесє́мъ мои̑мъ и҆сто́чникъ сле́зъ; и҆ пла́чꙋсѧ де́нь и҆ но́щь ѡ҆ побїе́нныхъ дще́ре люді́й мои́хъ. |
|
2
|
2
|
| О, хто дав би мені у пустелі пристановище подорожніх! залишив би я народ мій і пішов би від них: бо усі вони перелюбники, збіговисько віроломних. | Кто̀ да́стъ мнѣ̀ въ пꙋсты́ни вита́лище послѣ́днее; и҆ ѡ҆ста́влю лю́ди моѧ̑ и҆ ѿидꙋ̀ ѿ ни́хъ: поне́же всѝ любодѣ́йствꙋютъ, собо́рище престꙋ́пникѡвъ. |
|
3
|
3
|
| Як лук, напружують язик свій для неправди, підсилюються на землі неправдою; бо переходять від одного зла до іншого, і Мене не знають, — говорить Господь. | И҆ налѧко́ша ѧ҆зы́къ сво́й ꙗ҆́кѡ лꙋ́къ: лжа̀ и҆ невѣ́рство оу҆крѣпи́шасѧ на землѝ, и҆́бо ѿ ѕлы́хъ во ѕла̑ѧ произыдо́ша и҆ менѐ не позна́ша, речѐ гдⷭ҇ь. |
|
4
|
4
|
| Стережіться кожен свого друга, і не довіряйте жодному зі своїх братів; тому що всякий брат ставить спотикання іншому, і всякий друг розносить наклепи. | Кі́йждо ѿ и҆́скреннѧгѡ своегѡ̀ да стреже́тсѧ, и҆ на бра́тїю свою̀ не оу҆пова́йте, и҆́бо всѧ́къ бра́тъ запина́нїемъ запне́тъ, и҆ всѧ́къ дрꙋ́гъ льсти́внѡ наско́читъ. |
|
5
|
5
|
| Кожен обманює свого друга, і правди не говорять: привчили язик свій говорити неправду, лукавлять до втоми. | Кі́йждо дрꙋ́гꙋ своемꙋ̀ посмѣе́тсѧ, и҆́стины не возглаго́лютъ: наꙋчи́ша ѧ҆зы́къ сво́й глаго́лати лжꙋ̀, непра́вдоваша и҆ не восхотѣ́ша ѡ҆брати́тисѧ. |
|
6
|
6
|
| Ти живеш серед підступництва; з підступництва вони зрікаються знати Мене, — говорить Господь. | Ли́хва на ли́хвꙋ и҆ ле́сть на ле́сть: не восхотѣ́ша оу҆вѣ́дѣти менѐ, речѐ гдⷭ҇ь. |
|
7
|
7
|
| Тому так говорить Господь Саваоф: ось, Я розплавлю і випробую їх; бо як інакше Мені чинити з дочкою народу Мого? | Сегѡ̀ ра́ди та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь си́лъ: сѐ, а҆́зъ разжегꙋ̀ и҆̀хъ и҆ и҆скꙋшꙋ̀ и҆̀хъ: что́ бо и҆́но сотворю̀ ѿ лица̀ лꙋка́вства дще́ри люді́й мои́хъ; |
|
8
|
8
|
| Язик їх — убивча стріла, говорить підступно; вустами своїми говорять із ближнім своїм дружньо, а у серці своєму будують йому підступи. | Стрѣла̀ оу҆ѧзвлѧ́ющаѧ ѧ҆зы́къ и҆́хъ, льсти́вїи глаго́лы оу҆́стъ и҆́хъ: прїѧ́телю своемꙋ̀ глаго́летъ ми̑рнаѧ, внꙋ́трь же себє̀ и҆мѣ́етъ враждꙋ̀. |
|
9
|
9
|
| Невже Я не покараю їх за це? — говорить Господь; чи не помститься душа Моя такому народові, як цей? | Є҆да̀ на си́хъ не посѣщꙋ̀; речѐ гдⷭ҇ь: и҆лѝ лю́демъ такѡвы́мъ не ѿмсти́тъ дш҃а̀ моѧ̀; |
|
10
|
10
|
| Про гори здійму плач і крик, і про степові пасовища — ридання, тому що вони випалені, так що ніхто там не проходить, і не чутно бекання стад: від птахів небесних до худоби — усі розсіялися, пішли. | На гора́хъ воспрїими́те пла́чь и҆ тꙋже́нїе и҆ на стезѧ́хъ пꙋсты́ни рыда́нїе, ꙗ҆́кѡ ѡ҆скꙋдѣ́ша, за є҆́же не бы́ти человѣ́кѡмъ преходѧ́щымъ: не слы́шаша гла́са ѡ҆бита́нїѧ ѿ пти́цъ небе́сныхъ и҆ да́же до скотѡ́въ, оу҆жасо́шасѧ, ѿидо́ша. |
|
11
|
11
|
| І зроблю Єрусалим купою каміння, житлом шакалів, і міста Юдеї зроблю пустелею, без жителів. | И҆ да́мъ і҆ерⷭ҇ли́мъ въ преселе́нїе и҆ въ жили́ще ѕмїє́мъ и҆ гра́ды і҆ꙋ̑дины положꙋ̀ въ разоре́нїе, ꙗ҆́кѡ не бꙋ́детъ ѡ҆бита́ющагѡ. |
|
12
|
12
|
| Чи є такий мудрець, який зрозумів би це? І до кого говорять уста Господні — пояснив би, за що загинула країна і випалена, як пустеля, так що ніхто не проходить нею? | Кто̀ мꙋ́жъ премꙋ́дръ, и҆ оу҆разꙋмѣ́етъ сїѐ; и҆ къ немꙋ́же сло́во оу҆́стъ гдⷭ҇нихъ, да возвѣсти́тъ ва́мъ, чесѡ̀ ра́ди поги́бе землѧ̀, сожже́на є҆́сть ꙗ҆́кѡ пꙋсты́нѧ, є҆ѧ́же никто́же прохо́дитъ; |
|
13
|
13
|
| І сказав Господь: за те, що вони залишили закон Мій, який Я встановив для них, і не слухали гласу Мого і не чинили за ним; | И҆ речѐ гдⷭ҇ь ко мнѣ̀: поне́же ѡ҆ста́виша зако́нъ мо́й, є҆го́же да́хъ пред̾ лице́мъ и҆́хъ, и҆ не послꙋ́шаша гла́са моегѡ̀ и҆ не ходи́ша по немꙋ̀, |
|
14
|
14
|
| а ходили за впертістю серця свого і слідом Ваала, як навчили їх батьки їхні. | но поидо́ша по и҆зволе́нїю се́рдца своегѡ̀ лꙋка́вагѡ и҆ в̾слѣ́дъ і҆́дѡлѡвъ, и҆̀мже наꙋчи́ша и҆̀хъ ѻ҆тцы̀ и҆́хъ: |
|
15
|
15
|
| Тому так говорить Господь Саваоф, Бог Ізраїлів: ось, Я нагодую їх, цей народ, полином, і напою їх водою з жовчю; | сегѡ̀ ра́ди та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь си́лъ, бг҃ъ і҆и҃левъ: сѐ, а҆́зъ напита́ю лю́ди сїѧ̑ тѣснота́ми и҆ въ питїѐ да́мъ и҆̀мъ во́дꙋ же́лчнꙋю, |
|
16
|
16
|
| і розсію їх між народами, яких не знали ні вони, ні батьки їхні, і пошлю услід їм меч, доки не знищу їх. | и҆ расточꙋ̀ и҆̀хъ во ꙗ҆зы́ки, и҆́хже не зна́ша ті́и и҆ ѻ҆тцы̀ и҆́хъ, и҆ послю̀ на ни́хъ ме́чь, до́ндеже и҆стлѧ́тсѧ. |
|
17
|
17
|
| Так говорить Господь Саваоф: подумайте, і покличте плакальниць, щоб вони прийшли; пошліть за майстринями у цій справі, щоб вони прийшли. | Сїѧ̑ речѐ гдⷭ҇ь си́лъ: призови́те плаче́вницъ, и҆ да прїи́дꙋтъ, и҆ ко жена́мъ премꙋ̑дрымъ посли́те, и҆ да вѣща́ютъ |
|
18
|
18
|
| Нехай вони поспішать і здіймуть плач за нас, щоб з очей наших лилися сльози, і з вій наших текла вода. | и҆ да прїи́мꙋтъ над̾ ва́ми пла́чь, и҆ да и҆зведꙋ́тъ ѻ҆́чи ва́ши сле́зы, и҆ вѣ́жди ва́ши да и҆злїю́тъ во́дꙋ: |
|
19
|
19
|
| Бо голос плачу чутно з Сиону: «як ми пограбовані! ми жорстоко посоромлені, бо залишаємо землю, тому що зруйнували житла наші». | занѐ гла́съ пла́ча слы́шанъ бы́сть во сїѡ́нѣ: ка́кѡ бѣ́дни бы́хомъ, постыжде́ни ѕѣлѡ̀, ꙗ҆́кѡ ѡ҆ста́вихомъ зе́млю и҆ ѿри́нꙋхомъ жили̑ща на̑ша; |
|
20
|
20
|
| Отже, слухайте, жінки, слово Господа, і нехай прислухається вухо ваше до слів уст Його; і вчіть дочок ваших плачу, і одна одну — жалібних пісень. | Тѣ́мже слы́шите, жєны̀, сло́во гдⷭ҇не, и҆ прїими́те оу҆ши́ма ва́шима словеса̀ оу҆́стъ є҆гѡ̀, и҆ наꙋчи́те дщє́ри ва́шѧ рыда́нїю, и҆ ка́ѧждо и҆́скреннюю свою̀ пла́чꙋ: |
|
21
|
21
|
| Бо смерть входить у наші вікна, вдирається у палаци наші, щоб знищити дітей на вулицях, юнаків на площах. | поне́же взы́де сме́рть сквозѣ̀ ѻ҆́кна ва̑ша и҆ вни́де въ зе́млю ва́шꙋ погꙋби́ти ѻ҆троча́та ѿвнѣ̀ и҆ ю҆́ношы ѿ сто́гнъ. |
|
22
|
22
|
| Скажи: так говорить Господь: і будуть повалені трупи людей, як гній на полі і як снопи позаду женця, і не буде кому зібрати їх. | (Глаго́ли:) сїѧ̑ речѐ гдⷭ҇ь: и҆ бꙋ́дꙋтъ ме́ртвїи человѣ́цы въ примѣ́ръ на лицы̀ по́лѧ землѝ ва́шеѧ, ꙗ҆́кѡ сѣ́но созадѝ жнꙋ́шагѡ, и҆ не бꙋ́детъ собира́ющагѡ. |
|
23
|
23
|
| Так говорить Господь: нехай не хвалиться мудрий мудрістю своєю, нехай не хвалиться сильний силою своєю, нехай не хвалиться багатий багатством своїм. | Та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь: да не хва́литсѧ мꙋ́дрый мꙋ́дростїю свое́ю, и҆ да не хва́литсѧ крѣ́пкїй крѣ́постїю свое́ю, и҆ да не хва́литсѧ бога́тый бога́тствомъ свои́мъ: |
|
24
|
24
|
| Але хто хвалиться, хвалися тим, що розумієш і знаєш Мене, що Я — Господь, Який творить милість, суд і правду на землі; бо тільки це благоугодно Мені, — говорить Господь. | но ѡ҆ се́мъ да хва́литсѧ хвалѧ́йсѧ, є҆́же разꙋмѣ́ти и҆ зна́ти, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ є҆́смь гдⷭ҇ь творѧ́й млⷭ҇ть и҆ сꙋ́дъ и҆ пра́вдꙋ на землѝ, ꙗ҆́кѡ въ си́хъ во́лѧ моѧ̀, гл҃етъ гдⷭ҇ь. |
|
25
|
25
|
| Ось, приходять дні, — говорить Господь, — коли Я відвідаю усіх обрізаних і необрізаних: | Сѐ, дні́е грѧдꙋ́тъ, гл҃етъ гдⷭ҇ь, и҆ посѣщꙋ̀ на всѣ́хъ, и҆̀же ѡ҆брѣ́занꙋю и҆́мꙋтъ пло́ть свою̀: |
|
26
|
26
|
| Єгипет і Юдею, й Едома і синів Аммонових, і Моава і всіх, що стрижуть волосся на скронях, які живуть у пустелі; тому що усі ці народи необрізані, а увесь дім Ізраїлів з необрізаним серцем. | на є҆гѵ́петъ и҆ на і҆дꙋме́ю, и҆ на є҆дѡ́мъ и҆ на сы́ны а҆ммѡ̑ни, и҆ на сы́ны мѡа̑вли и҆ на всѧ́каго ѡ҆стриза́ющаго власы̀ по лицꙋ̀ своемꙋ̀, ѡ҆бита́ющыѧ въ пꙋсты́ни, ꙗ҆́кѡ всѝ ꙗ҆зы́цы неѡбрѣ́зани пло́тїю, ве́сь же до́мъ і҆и҃левъ неѡбрѣ́зани сꙋ́ть сердцы̀ свои́ми. |
|
Глава 10
|
Глава́ і҃
|
|
1
|
1
|
| Слухайте слово, яке Господь говорить вам, доме Ізраїлів. | Слы́шите сло́во гдⷭ҇не, є҆́же гл҃а гдⷭ҇ь на ва́съ, до́ме і҆и҃левъ. |
|
2
|
2
|
| Так говорить Господь: не вчіться шляхів язичників і не страшіться знамень небесних, яких язичники страшаться. | Сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь: по пꙋтє́мъ ꙗ҆зы́кѡвъ не оу҆чи́тесѧ и҆ ѿ зна́менїй небе́сныхъ не страши́тесѧ, ꙗ҆́кѡ и҆́хъ боѧ́тсѧ ꙗ҆зы́цы. |
|
3
|
3
|
| Бо устави народів — порожнеча: зрубують дерево у лісі, обробляють його руками теслі за допомогою сокири, | Поне́же зако́ны ꙗ҆зы́кѡвъ сꙋ́етни сꙋ́ть: дре́во є҆́сть ѿ лѣ́са и҆зсѣ́ченое, дѣ́ло текто́нское и҆ слїѧ́нїе: |
|
4
|
4
|
| покривають сріблом і золотом, прикріплюють цвяхами і молотом, щоб не хиталося. | сребро́мъ и҆ зла́томъ оу҆кра́шєна сꙋ́ть, и҆ млата́ми и҆ гвоздьмѝ оу҆тверди́ша ѧ҆̀, да не дви́жꙋтсѧ: |
|
5
|
5
|
| Вони — як обточений стовп, і не говорять; їх носять, тому що ходити не можуть. Не бійтеся їх, тому що вони не можуть заподіяти зла, але і добра робити не в силах. | сребро̀ и҆зва́ѧно є҆́сть, не глаго́лютъ, носи́ми но́сѧтсѧ, поне́же ходи́ти не возмо́гꙋтъ: не оу҆бо́йтесѧ и҆́хъ, ꙗ҆́кѡ не сотворѧ́тъ ѕла̀, и҆ бла́га нѣ́сть въ ни́хъ. |
|
6
|
6
|
| Немає подібного до Тебе, Господи! Ти великий, і ім’я Твоє велике могутністю. | Нѣ́сть подо́бенъ тебѣ̀, гдⷭ҇и: вели́къ є҆сѝ ты̀ и҆ вели́ко и҆́мѧ твоѐ въ крѣ́пости. |
|
7
|
7
|
| Хто не убоїться Тебе, Царю народів? бо Тобі єдиному належить це; тому що між усіма мудрецями народів і в усіх царствах їх немає подібного до Тебе. | Кто̀ не оу҆бои́тсѧ тебє̀, ѽ, цр҃ю̀ ꙗ҆зы́кѡвъ твоѧ́ бо че́сть междꙋ̀ всѣ́ми премꙋ́дрыми ꙗ҆зы́кѡвъ, и҆ во всѣ́хъ ца́рствахъ и҆́хъ ни є҆ди́нъ є҆́сть подо́бенъ тебѣ̀. |
|
8
|
8
|
| Усі до одного вони безглузді і дурні; пусте вчення — це дерево. | Кꙋ́пнѡ бꙋ́їи и҆ безꙋ́мнїи сꙋ́ть, оу҆че́нїе сꙋ́етныхъ и҆́хъ дре́во є҆́сть: |
|
9
|
9
|
| Розбите на листи срібло привезене з Фарсиса, золото — з Уфаза, справа художника і рук плавильника; одяг на них — гіацинт і пурпур: усе це — справа людей майстерних. | сребро̀ и҆зви́то ѿ ѳарсі́са прихо́дитъ, зла́то ѿ ѡ҆фа́за, и҆ рꙋка̀ златаре́й, дѣла̀ всѧ̑ хꙋдо́жникѡвъ: въ синетꙋ̀ и҆ багрѧни́цꙋ ѡ҆дѣ́ютъ и҆̀хъ, дѣла̀ оу҆модѣ́лникѡвъ всѧ̑ сїѧ̑. |
|
10
|
10
|
| А Господь Бог є істина; Він є Бог живий і Цар вічний. Від гніву Його тремтить земля, і народи не можуть витримати обурення Його. | Гдⷭ҇ь же бг҃ъ и҆́стиненъ є҆́сть, то́й бг҃ъ живы́й и҆ цр҃ь вѣ́чный, ѿ гнѣ́ва є҆гѡ̀ подви́гнетсѧ землѧ̀, и҆ не стерпѧ́тъ ꙗ҆зы́цы преще́нїѧ є҆гѡ̀. |
|
11
|
11
|
| Так говоріть їм: боги, які не створили неба і землі, зникнуть з землі і з-під небес. | Та́кѡ рцы́те и҆̀мъ: бо́зи, и҆̀же небесѐ и҆ землѝ не сотвори́ша, да поги́бнꙋтъ ѿ землѝ и҆ ѿ си́хъ, и҆̀же под̾ небесе́мъ сꙋ́ть. |
|
12
|
12
|
| Він створив землю силою Своєю, утвердив вселенну мудрістю Своєю і розумом Своїм розпростер небеса. | Гдⷭ҇ь сотвори́вый зе́млю во крѣ́пости свое́й, оу҆стро́ивый вселе́ннꙋю въ премꙋ́дрости свое́й, и҆ ра́зꙋмомъ свои́мъ прострѐ не́бо. |
|
13
|
13
|
| За гласом Його шумлять води на небесах, і Він піднімає хмари від країв землі, творить блискавки серед дощу і виводить вітер зі сховищ Своїх. | Ко гла́сꙋ своемꙋ̀ дае́тъ мно́жество во́дъ на небесѝ: и҆ возведѐ ѡ҆́блаки ѿ послѣ́днихъ землѝ, блиста̑нїѧ въ до́ждь сотворѝ и҆ и҆зведѐ вѣ́тръ ѿ сокро́вищъ свои́хъ. |
|
14
|
14
|
| Безумствує усяка людина у своєму знанні, осоромлює себе всякий плавильник ідолом своїм, тому що виплавлене ним є неправда, і немає у ньому духу. | Бꙋ́й сотвори́сѧ всѧ́къ человѣ́къ ѿ оу҆ма̀ (своегѡ̀), постыдѣ́сѧ всѧ́къ златодѣ́лникъ во и҆зваѧ́нїихъ свои́хъ, ꙗ҆́кѡ лѡ́жнаѧ слїѧ̀, нѣ́сть дꙋ́ха въ ни́хъ: |
|
15
|
15
|
| Це повна порожнеча, справа омани; під час відвідування їх вони зникнуть. | сꙋ́єтна сꙋ́ть дѣла̀, смѣ́хꙋ достѡ́йна, во вре́мѧ посѣще́нїѧ своегѡ̀ поги́бнꙋтъ. |
|
16
|
16
|
| Не така, як їх, доля Якова; бо Бог його є Творець усього, й Ізраїль є жезл насліддя Його; ім’я Його — Господь Саваоф. | Нѣ́сть сицева́ѧ ча́сть і҆а́кѡвꙋ, ꙗ҆́кѡ созда́вый всѧ̑ то́й є҆́сть, и҆ і҆и҃ль же́злъ достоѧ́нїѧ є҆гѡ̀, гдⷭ҇ь си́лъ и҆́мѧ є҆мꙋ̀. |
|
17
|
17
|
| Забирай із землі майно твоє, ти, що маєш сидіти в облозі; | Собра̀ ѿвнѣ̀ и҆мѣ́нїе, ѡ҆бита́ющее во и҆збра́нныхъ, |
|
18
|
18
|
| бо так говорить Господь: ось, Я викину жителів цієї землі цього разу і зажену їх у тісне місце, щоб схопили їх. | поне́же та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь: сѐ, а҆́зъ ѿве́ргꙋ ѡ҆бита́тєли землѝ сеѧ̀ въ ско́рби и҆ смꙋщꙋ̀ и҆̀хъ, ꙗ҆́кѡ да ѡ҆брѧ́щетсѧ ꙗ҆́зва твоѧ̀. |
|
19
|
19
|
| Горе мені у моєму скрушенні; болісна рана моя, але я говорю сам у собі: «справді, це моя скорбота, і я буду нести її; | Го́ре во сокрꙋше́нїи твое́мъ, болѣ́зненна ꙗ҆́зва твоѧ̀: а҆́зъ же рѣ́хъ: вои́стиннꙋ сїѧ̀ болѣ́знь моѧ̀ (є҆́сть) и҆ ѡ҆б̾ѧ́тъ мѧ̀, жили́ще моѐ ѡ҆пꙋстѣ̀, поги́бе: |
|
20
|
20
|
| намет мій спустошений, і всі мотузки мої порвані; діти мої пішли від мене, і немає їх: нема кому вже розкинути шатро моє і розвісити килими мої, | ски́нїѧ моѧ̀ ѡ҆пꙋстѣ̀, поги́бе, и҆ всѧ̑ кѡ́жи моѧ̑ растерза́шасѧ: сынѡ́въ мои́хъ и҆ ѻ҆ве́цъ мои́хъ нѣ́сть, нѣ́сть ктомꙋ̀ мѣ́ста ски́нїи мое́й, мѣ́ста ко́жамъ мои̑мъ: |
|
21
|
21
|
| бо пастирі зробилися безглуздими і не шукали Господа, а тому вони і чинили нерозумно, і все стадо їх розсіяне». | поне́же ѡ҆бꙋѧ́ша па́стырїе и҆ гдⷭ҇а не взыска́ша, сегѡ̀ ра́ди не оу҆разꙋмѣ̀ всѐ ста́до и҆ расточе́но бы́сть. |
|
22
|
22
|
| Несеться чутка: ось вона йде, і великий шум від країни північної, щоб міста Юдеї зробити пустелею, житлом шакалів. | Гла́съ слы́шанїѧ, сѐ, грѧде́тъ и҆ трꙋ́съ ве́лїй ѿ землѝ сѣ́верныѧ, да положи́тъ гра́ды і҆ꙋ̑дины въ запꙋстѣ́нїе и҆ во ѡ҆бита́нїе ѕмїє́мъ [стрꙋ́ѳѡмъ]. |
|
23
|
23
|
| Знаю, Господи, що не у волі людини путь її, що не у владі того, хто йде, давати напрямок стопам своїм. | Вѣ́мъ, гдⷭ҇и, ꙗ҆́кѡ нѣ́сть человѣ́кꙋ пꙋ́ть є҆гѡ̀, нижѐ мꙋ́жъ по́йдетъ и҆ и҆спра́витъ ше́ствїе своѐ. |
|
24
|
24
|
| Карай мене, Господи, але за правдою, не у гніві Твоєму, щоб не принизити мене. | Накажѝ на́съ, гдⷭ҇и, ѻ҆ба́че въ сꙋдѣ̀, а҆ не въ ꙗ҆́рости, да не оу҆ма́леныхъ на́съ сотвори́ши. |
|
25
|
25
|
| Вилий лють Твою на народи, які не знають Тебе, і на племена, які не прикликають імені Твого; бо вони з’їли Якова, пожерли його і знищили його, і житло його спустошили. | И҆злі́й гнѣ́въ тво́й на ꙗ҆зы́ки не зна́ющыѧ тѧ̀ и҆ на племена̀, ꙗ҆̀же и҆́мене твоегѡ̀ не призва́ша, ꙗ҆́кѡ поѧдо́ша і҆а́кѡва и҆ потреби́ша є҆го̀ и҆ па́жить є҆гѡ̀ ѡ҆пꙋстоши́ша. |
|
Глава 11
|
Глава́ а҃і
|
|
1
|
1
|
| Слово, яке було до Єремії від Господа: | Сло́во є҆́же бы́сть ѿ гдⷭ҇а ко і҆еремі́и, гл҃ющее: |
|
2
|
2
|
| слухайте слова́ завіту цього і скажіть мужам Іуди і жителям Єрусалима; | слы́шите словеса̀ завѣ́та сегѡ̀ и҆ глаго́лите ко мꙋжє́мъ і҆ꙋ̑динымъ и҆ ко ѡ҆бита́телємъ і҆ерⷭ҇ли́мскимъ, |
|
3
|
3
|
| і скажи їм: так говорить Господь, Бог Ізраїлів: проклята людина, яка не послухає слів завіту цього, | и҆ рече́ши къ ни̑мъ: сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь бг҃ъ і҆и҃левъ: про́клѧтъ мꙋ́жъ, и҆́же не послꙋ́шаетъ слове́съ завѣ́та сегѡ̀, |
|
4
|
4
|
| який Я заповів батькам вашим, коли вивів їх із землі Єгипетської, із залізної печі, сказавши: «слухайтеся гласу Мого і робіть усе, що Я заповідаю вам, — і будете Моїм народом, і Я буду вашим Богом, | є҆го́же заповѣ́дахъ ѻ҆тцє́мъ ва́шымъ въ де́нь, въ ѻ҆́ньже и҆зведо́хъ и҆̀хъ ѿ землѝ є҆гѵ́петскїѧ, ѿ пе́щи желѣ́зныѧ, гл҃ѧ: оу҆слы́шите гла́съ мо́й и҆ сотвори́те всѧ̑, є҆ли̑ка заповѣ́даю ва́мъ, и҆ бꙋ́дете мнѣ̀ въ лю́ди, и҆ а҆́зъ бꙋ́дꙋ ва́мъ въ бг҃а: |
|
5
|
5
|
| щоб виконати клятву, якою Я клявся батькам вашим, — дати їм землю, яка тече молоком і медом, як це нині». І відповів я, сказавши: амінь, Господи! | да оу҆тверждꙋ̀ клѧ́твꙋ мою̀, є҆́юже клѧ́хсѧ ѻ҆тцє́мъ ва́шымъ, є҆́же да́ти и҆̀мъ зе́млю точа́щꙋю млеко̀ и҆ ме́дъ, ꙗ҆́коже є҆́сть де́нь се́й. И҆ ѿвѣща́хъ и҆ реко́хъ: бꙋ́ди, гдⷭ҇и. |
|
6
|
6
|
| І сказав мені Господь: проголоси усі ці слова у містах Іуди і на вулицях Єрусалима і скажи: слухайте слова́ завіту цього і виконуйте їх. | И҆ речѐ гдⷭ҇ь ко мнѣ̀: прочтѝ всѧ̑ словеса̀ сїѧ̑ во градѣ́хъ і҆ꙋ́диныхъ и҆ внѣ̀ і҆ерⷭ҇ли́ма, рекі́й: слы́шите словеса̀ завѣ́та сегѡ̀ и҆ сотвори́те та̑: |
|
7
|
7
|
| Бо батьків ваших Я умовляв постійно з того дня, як вивів їх із землі Єгипетської, до цього дня; напоумлював їх з раннього ранку, говорячи: «слухайтеся гласу Мого». | ꙗ҆́кѡ свидѣ́телствꙋѧ засвидѣ́телствовахъ ѻ҆тцє́мъ ва́шымъ въ де́нь, въ ѻ҆́ньже и҆зведо́хъ и҆̀хъ ѿ землѝ є҆гѵ́петскїѧ, да́же до днѐ сегѡ̀, заꙋ́тра востаѧ̀ засвидѣ́телствовахъ гл҃ѧ: слы́шите гла́съ мо́й. |
|
8
|
8
|
| Але вони не слухалися і не прихиляли вуха свого, а ходили кожен за впертістю злого серця свого: тому Я навів на них усе сказане у завіті цьому, який Я заповів їм виконувати, а вони не виконували. | И҆ не слы́шаша, ни приклони́ша оу҆́ха своегѡ̀, но и҆до́ша кі́йждо въ стро́потствѣ се́рдца своегѡ̀ ѕла́гѡ: и҆ наведо́хъ на ни́хъ всѧ̑ словеса̀ завѣ́та сегѡ̀, є҆го́же заповѣ́дахъ да сотворѧ́тъ, и҆ не сотвори́ша. |
|
9
|
9
|
| І сказав мені Господь: є змова між мужами Іуди і жителями Єрусалима: | И҆ речѐ гдⷭ҇ь ко мнѣ̀: ѡ҆брѣ́тено є҆́сть совѣща́нїе (на ѕло̀) въ мꙋже́хъ і҆ꙋ́диныхъ и҆ во ѡ҆бита́ющихъ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ: |
|
10
|
10
|
| вони знову повернулися до беззаконь праотців своїх, які зреклися слухатися слів Моїх і пішли слідом чужих богів, слугуючи їм. Дім Ізраїля і дім Іуди порушили завіт Мій, який Я уклав з батьками їх. | возврати́шасѧ ко беззако́нїємъ пє́рвымъ ѻ҆тє́цъ свои́хъ, и҆̀же не хотѣ́ша слы́шати слове́съ мои́хъ, и҆ сѐ, ті́и поидо́ша по бозѣ́хъ чꙋжди́хъ, да слꙋ́жатъ и҆̀мъ: и҆ разорѝ до́мъ і҆и҃левъ и҆ до́мъ і҆ꙋ́динъ завѣ́тъ мо́й, є҆го́же завѣща́хъ со ѻ҆тцы̑ и҆́хъ. |
|
11
|
11
|
| Тому так говорить Господь: ось, Я наведу на них біду, якої вони не можуть позбутися, і коли заволають до Мене, не почую їх. | Сегѡ̀ ра́ди сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь: сѐ, а҆́зъ наведꙋ̀ на ни́хъ ѕла̑ѧ, ѿ ни́хже и҆зы́ти не возмо́гꙋтъ, и҆ возопїю́тъ ко мнѣ̀, и҆ не оу҆слы́шꙋ и҆́хъ: |
|
12
|
12
|
| Тоді міста́ Іуди і жителі Єрусалима підуть і волатимуть до богів, яким вони кадять; але вони ніскільки не допоможуть їм під час біди їхньої. | и҆ по́йдꙋтъ гра́ды і҆ꙋ̑дины и҆ ѡ҆бита́телє і҆ерⷭ҇ли́ма и҆ возопїю́тъ ко богѡ́мъ, и҆̀мже ті́и кадѧ́тъ, и҆̀же не спасꙋ́тъ и҆́хъ во вре́мѧ скорбе́й и҆́хъ. |
|
13
|
13
|
| Бо скільки у тебе міст, стільки і богів у тебе, Іудо, і скільки вулиць в Єрусалимі, стільки ви наставили жертовників ганебному, жертовників для кадіння Ваалу. | По числꙋ́ бо градѡ́въ твои́хъ бѣ́хꙋ бо́зи твоѝ, і҆ꙋ́до, и҆ по числꙋ̀ пꙋті́й і҆ерⷭ҇ли́мскихъ поста́висте ѻ҆лтари̑ стꙋ̑дныѧ, ѻ҆лтари̑ на кажде́нїе ваа́лꙋ. |
|
14
|
14
|
| Ти ж не проси за цей народ і не піднось за них молитви і прохання; бо Я не почую, коли вони будуть волати до Мене у біді своїй. | Ты́ же не моли́сѧ ѡ҆ лю́дехъ си́хъ и҆ не просѝ ѡ҆ ни́хъ въ мольбѣ̀ и҆ моли́твѣ: не оу҆слы́шꙋ бо во вре́мѧ во́плѧ и҆́хъ ко мнѣ̀ и҆ во вре́мѧ ѡ҆ѕлобле́нїѧ и҆́хъ. |
|
15
|
15
|
| Що улюбленому Моєму в домі Моєму, коли в ньому звершується безліч непотребств? і священні м’яса* не допоможуть тобі, коли, роблячи зло, ти радієш. | Почто̀ возлю́бленнаѧ въ домꙋ̀ мое́мъ сотворѝ ме́рзѡсти (мнѡ́ги); є҆да̀ ѡ҆бѣ́ты и҆ мѧса̀ ст҃а̑ѧ ѿи́мꙋтъ ѿ тебє̀ лꙋка̑вства твоѧ̑, и҆лѝ си́ми и҆збѣжи́ши; |
|
16
|
16
|
| Зеленою маслиною, що красується приємними плодами, найменував тебе Господь. А нині, при шумі сильного сум’яття, Він запалив вогонь навколо неї, і скрушилися гілки її. | Ма́слинꙋ благосѣ́ннꙋ, краснꙋ̀ зра́комъ наречѐ гдⷭ҇ь и҆́мѧ твоѐ, ко гла́сꙋ ѡ҆брѣ́занїѧ є҆ѧ̀: разгорѣ́сѧ ѻ҆́гнь въ не́й, вели́ка ско́рбь на тебѣ̀, непотрє́бны бы́ша вѣ̑тви є҆ѧ̀. |
|
17
|
17
|
| Господь Саваоф, Який насадив тебе, вирік на тебе зле за зло дому Ізраїлевого і дому Іудиного, яке вони заподіяли собі тим, що викликали у Мені гнів кадінням Ваалу. | И҆ гдⷭ҇ь си́лъ, и҆́же насадѝ тебѐ, гл҃алъ є҆́сть на тѧ̀ ѕло̀ за ѕла̑ѧ до́мꙋ і҆и҃лева и҆ до́мꙋ і҆ꙋ́дина, є҆ли̑ка сотвори́ша себѣ̀ ко прогнѣ́ванїю менє̀ кадѧ́ще ваа́лꙋ. |
|
18
|
18
|
| Господь відкрив мені, і я знаю; Ти показав мені діяння їх. | Гдⷭ҇и, скажи́ ми, и҆ оу҆разꙋмѣ́ю: тогда̀ ви́дѣхъ начина̑нїѧ и҆́хъ. |
|
19
|
19
|
| А я, як лагідний агнець, якого ведуть на заколення, і не знав, що вони складають задуми проти мене, говорячи: «покладемо отруйне дерево в їжу його й відірвемо його від землі живих, щоб і ім’я його більше не згадувалося». | А҆́зъ же, ꙗ҆́кѡ а҆гнѧ̀ неѕло́биво ведо́мо на заколе́нїе, не разꙋмѣ́хъ, ꙗ҆́кѡ на мѧ̀ помы́слиша по́мыслъ лꙋка́вый, глаго́люще: прїиди́те и҆ вложи́мъ дре́во во хлѣ́бъ є҆гѡ̀ и҆ и҆стреби́мъ є҆го̀ ѿ землѝ живꙋ́щихъ, и҆ и҆́мѧ є҆гѡ̀ да не помѧне́тсѧ ктомꙋ̀. |
|
20
|
20
|
| Але, Господи Саваофе, Судде праведний, Який випробовує серця й утроби! дай побачити мені помсту Твою над ними, бо Тобі довірив я діло моє. | Гдⷭ҇ь саваѡ́ѳъ, сꙋдѧ́й првⷣнѡ, и҆спытꙋ́ѧй сердца̀ и҆ оу҆трѡ́бы, да ви́ждꙋ мще́нїе твоѐ на ни́хъ, ꙗ҆́кѡ къ тебѣ̀ ѿкры́хъ ѡ҆правда́нїе моѐ. |
|
21
|
21
|
| Тому так говорить Господь про мужів Анафофа, які шукають душі твоєї і говорять: «не пророкуй в ім’я Господа, щоб не померти тобі від рук наших»; | Сегѡ̀ ра́ди сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь на мꙋ́жы а҆наѳѡ̑ѳски и҆́щꙋщыѧ дꙋшѝ моеѧ̀, глаго́лющыѧ: да не прⷪ҇ро́чествꙋеши ѡ҆ и҆́мени гдⷭ҇ни, а҆́ще ли же нѝ, оу҆́мреши въ рꙋка́хъ на́шихъ. |
|
22
|
22
|
| тому так говорить Господь Саваоф: ось, Я відвідаю їх: юнаки їхні помруть від меча; сини їхні і дочки їхні помруть від голоду. | Сегѡ̀ ра́ди сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь си́лъ: сѐ, а҆́зъ посѣщꙋ̀ на ни́хъ: ю҆́нѡши и҆́хъ мече́мъ оу҆́мрꙋтъ, и҆ сы́нове и҆́хъ и҆ дщє́ри и҆́хъ сконча́ютсѧ гла́домъ, |
|
23
|
23
|
| І залишку не буде від них; тому що Я наведу біду на мужів Анафофа у рік відвідування їх. | и҆ ѡ҆ста́нка не бꙋ́детъ ѿ ни́хъ, наведꙋ́ бо ѕла̑ѧ на живꙋ́щыѧ во а҆наѳѡ́ѳѣ въ лѣ̑то посѣще́нїѧ и҆́хъ. |
|
Глава 12
|
Глава́ в҃і
|
|
1
|
1
|
| Праведний будеш Ти, Господи, якщо я стану судитися з Тобою; і однак же буду говорити з Тобою про правосуддя: чому шлях нечестивих благоуспішний, і всі віроломні благоденствують? | Првⷣнъ є҆сѝ, гдⷭ҇и, ꙗ҆́кѡ ѿвѣща́ю къ тебѣ̀: ѻ҆ба́че сꙋдбы̑ возглаго́лю къ тебѣ̀: что̀, ꙗ҆́кѡ пꙋ́ть нечести́выхъ спѣ́етсѧ, оу҆гобзи́шасѧ всѝ творѧ́щїи беззакѡ́нїѧ; |
|
2
|
2
|
| Ти насадив їх, і вони вкорінилися, виросли і приносять плід. У вустах їх Ти близький, але далекий від серця їх. | Насади́лъ є҆сѝ и҆̀хъ, и҆ оу҆корени́шасѧ, ча̑да сотвори́ша и҆ сотвори́ша пло́дъ: бли́з̾ є҆сѝ ты̀ оу҆́стъ и҆́хъ, дале́че же ѿ оу҆тро́бъ и҆́хъ. |
|
3
|
3
|
| А мене, Господи, Ти знаєш, бачиш мене і випробовуєш серце моє, яке воно до Тебе. Відокрем їх, як овець на заколення, і приготуй їх на день забиття. | И҆ ты̀, гдⷭ҇и, разꙋмѣ́еши мѧ̀, ви́дѣлъ мѧ̀ є҆сѝ и҆ и҆скꙋси́лъ є҆сѝ се́рдце моѐ пред̾ тобо́ю: соберѝ и҆̀хъ ꙗ҆́кѡ ѻ҆́вцы на заколе́нїе и҆ ѡ҆чⷭ҇ти и҆̀хъ въ де́нь заколе́нїѧ и҆́хъ. |
|
4
|
4
|
| Чи довго буде ремствувати земля, і трава на усіх полях — сохнути? худоба і птахи гинуть за нечестя жителів її, бо вони говорять: «Він не побачить, що з нами буде». | Доко́лѣ пла́кати и҆́мать землѧ̀, и҆ трава̀ всѧ̀ се́лнаѧ и҆́зсхнетъ ѿ ѕло́бы живꙋ́щихъ на не́й; Погибо́ша ско́ти и҆ пти̑цы, ꙗ҆́кѡ реко́ша: не оу҆́зритъ бг҃ъ пꙋті́й на́шихъ. |
|
5
|
5
|
| Якщо ти з пішими біг, і вони втомили тебе, як же тобі змагатися з кіньми? і якщо у країні мирній ти був безпечний, то що будеш робити у повінь Йордану? | Но́зѣ твоѝ текꙋ́тъ и҆ разсла́блѧютъ тѧ̀: ка́кѡ оу҆гото́вишисѧ съ ко́ньми; и҆ въ землѝ ми́ра твоегѡ̀ оу҆пова́лъ є҆сѝ, ка́кѡ сотвори́ши въ шꙋ́мѣ і҆ѻрда́нстѣмъ; |
|
6
|
6
|
| Бо і брати твої і дім батька твого, і вони віроломно вчиняють з тобою, і вони кричать услід тобі гучним голосом. Не вір їм, коли вони говорять тобі і добре. | Поне́же и҆ бра́тїѧ твоѧ̑ и҆ до́мъ ѻ҆тца̀ твоегѡ̀, и҆ сі́и ѿверго́шасѧ тебє̀ и҆ ті́и возопи́ша, созадѝ тебє̀ собра́шасѧ: не вѣ́рꙋй и҆̀мъ, є҆гда̀ глаго́лати бꙋ́дꙋтъ тебѣ̀ блага̑ѧ. |
|
7
|
7
|
| Я залишив дім Мій; покинув наділ Мій; найлюб’язніше для душі Моєї віддав у руки ворогів його. | Ѡ҆ста́вихъ до́мъ мо́й, ѡ҆ста́вихъ достоѧ́нїе моѐ, да́хъ возлю́бленнꙋю дꙋ́шꙋ мою̀ въ рꙋ́ки врагѡ́въ є҆ѧ̀: |
|
8
|
8
|
| Наділ Мій зробився для Мене як лев у лісі; підняв на Мене голос свій: за те Я зненавидів його. | бы́сть мнѣ̀ достоѧ́нїе моѐ ꙗ҆́кѡ ле́въ въ дꙋбра́вѣ, дадѐ проти́вꙋ менє̀ гла́съ сво́й: сегѡ̀ ра́ди возненави́дѣхъ є҆̀. |
|
9
|
9
|
| Наділ Мій став у Мене, як різнобарвний птах, на якого з усіх боків напали інші хижі птахи. Йдіть, збирайтеся, усі польові звірі: йдіть пожирати його. | Не верте́пъ ли ѵе́нинъ достоѧ́нїе моѐ мнѣ̀, и҆лѝ пеще́ра ѡ҆́крестъ є҆гѡ̀; И҆ди́те, собери́те всѧ̑ ѕвѣ̑ри сє́лныѧ, и҆ да прїи́дꙋтъ снѣ́сти є҆̀. |
|
10
|
10
|
| Багато пастухів зіпсували Мій виноградник, потоптали ногами ділянку Мою; улюблену ділянку Мою зробили порожнім степом; | Па́стырїе мно́зи растли́ша вїногра́дъ мо́й, ѡ҆скверни́ша ча́сть мою̀, да́ша ча́сть жела́емꙋю мою̀ въ пꙋсты́ню непрохо́днꙋю, |
|
11
|
11
|
| зробили його пустелею, і у запустінні він плаче переді Мною; вся земля спустошена, тому що жодна людина не бере цього до серця. | положи́ша въ потребле́нїе па́гꙋбы: менє̀ ра́ди разоре́нїемъ разоре́на є҆́сть всѧ̀ землѧ̀, ꙗ҆́кѡ ни є҆ди́нъ є҆́сть, и҆́же размышлѧ́етъ се́рдцемъ. |
|
12
|
12
|
| На всі гори в пустелі прийшли спустошувачі; бо меч Господа пожирає усе від одного краю землі до іншого: немає миру ні для якої плоті. | Во всѧ́кїй пꙋ́ть пꙋсты́ни прїидо́ша ѡ҆пꙋстоша́ющїи, ꙗ҆́кѡ ме́чь гдⷭ҇ень поѧ́стъ ѿ кра́ѧ землѝ да́же до кра́ѧ є҆ѧ̀: нѣ́сть ми́ра всѧ́цѣй пло́ти. |
|
13
|
13
|
| Вони сіяли пшеницю, а пожали терни; змучилися, і не одержали ніякої користи; посоромтеся ж таких прибутків ваших з причини полум’яного гніву Господа. | Посѣ́ѧсте пшени́цꙋ, а҆ те́рнїе пожа́сте: достоѧ̑нїѧ и҆́хъ не полє́зна бꙋ́дꙋтъ и҆̀мъ: постыди́тесѧ стыдѣ́нїемъ ѿ похвале́нїѧ ва́шегѡ, ѿ поноше́нїѧ пред̾ гдⷭ҇емъ. |
|
14
|
14
|
| Так говорить Господь про усіх злих Моїх сусідів, які нападають на наділ, який Я дав у спадщину народу Моєму, Ізраїлю: ось, Я вивергну їх із землі їх, і дім Іудин вивергну із середовища їх. | Ꙗ҆́кѡ сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь ѡ҆ всѣ́хъ сосѣ́дѣхъ лꙋка́выхъ, прикаса́ющихсѧ наслѣ́дїю моемꙋ̀, є҆́же раздѣли́хъ лю́демъ мои̑мъ і҆и҃лю: сѐ, а҆́зъ и҆сто́ргнꙋ и҆̀хъ ѿ землѝ и҆́хъ и҆ до́мъ і҆ꙋ́динъ и҆зве́ргнꙋ ѿ среды̀ и҆́хъ: |
|
15
|
15
|
| Але після того, як Я вивергну їх, знову поверну і помилую їх, і приведу кожного у наділ його і кожного у землю його. | и҆ бꙋ́детъ, є҆гда̀ и҆сто́ргнꙋ и҆̀хъ, ѡ҆бращꙋ́сѧ и҆ поми́лꙋю и҆̀хъ, и҆ вселю̀ и҆̀хъ кого́ждо въ достоѧ́нїе своѐ и҆ кого́ждо въ зе́млю свою̀: |
|
16
|
16
|
| І якщо вони навчаться шляхів народу Мого, щоб клястися ім’ям Моїм: «живий Господь!», як вони навчили народ Мій клястися Ваалом, то оселяться серед народу Мого. | и҆ бꙋ́детъ, а҆́ще оу҆ча́щесѧ наꙋча́тсѧ пꙋтє́мъ люді́й мои́хъ, є҆́же клѧ́тисѧ и҆́менемъ мои́мъ, жи́въ гдⷭ҇ь, ꙗ҆́коже наꙋчи́ша люді́й мои́хъ клѧ́тисѧ ваа́ломъ, и҆ сози́ждꙋтсѧ посредѣ̀ люді́й мои́хъ: |
|
17
|
17
|
| Якщо ж не послухаються, то Я викоріню і зовсім знищу такий народ, — говорить Господь. | а҆́ще же не послꙋ́шаютъ, и҆сто́ргнꙋ ꙗ҆зы́къ ѻ҆́ный и҆сторга́нїемъ и҆ погꙋбле́нїемъ, речѐ гдⷭ҇ь. |
|
Глава 13
|
Глава́ г҃і
|
|
1
|
1
|
| Так сказав мені Господь: піди, купи собі лляний пояс і поклади його на стегна твої, але у воду не клади його. | Сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь ко мнѣ̀: и҆дѝ и҆ стѧжѝ себѣ̀ чре́сленикъ льнѧ́ный и҆ препоѧ́ши того̀ на чре́слѣхъ твои́хъ, и҆ въ во́дꙋ да не внесе́ши тогѡ̀. |
|
2
|
2
|
| І я купив пояс, за словом Господа, і поклав його на стегна мої. | И҆ стѧжа́хъ чре́сленикъ по словесѝ гдⷭ҇ню и҆ ѡ҆бложи́хъ ѡ҆́крестъ чре́слъ мои́хъ. |
|
3
|
3
|
| І було до мене слово Господнє вдруге, і сказано: | И҆ бы́сть сло́во гдⷭ҇не ко мнѣ̀ втори́цею, рекꙋ́щее: |
|
4
|
4
|
| візьми пояс, який ти купив, що на стегнах твоїх, і встань, піди до Євфрату і сховай його там у розщелині скелі. | возмѝ чре́сленикъ, є҆го́же стѧжа́лъ є҆сѝ, и҆́же є҆́сть ѡ҆́крестъ чре́слъ твои́хъ, и҆ воста́ни и҆ и҆дѝ ко є҆ѵфра́тꙋ, и҆ скры́й того̀ та́мѡ во разсѣ́линѣ ка́меннѣ. |
|
5
|
5
|
| Я пішов і сховав його біля Євфрату, як повелів мені Господь. | И҆ и҆до́хъ и҆ скры́хъ того̀ во є҆ѵфра́тѣ, ꙗ҆́коже заповѣ́да мнѣ̀ гдⷭ҇ь. |
|
6
|
6
|
| Коли ж минуло багато днів, сказав мені Господь: встань, піди до Євфрату і візьми звідти пояс, який Я звелів тобі сховати там. | И҆ бы́сть по дне́хъ мно́зѣхъ, и҆ речѐ гдⷭ҇ь ко мнѣ̀: воста́ни и҆ и҆дѝ ко є҆ѵфра́тꙋ, и҆ возмѝ ѿтꙋ́дꙋ чре́сленикъ, є҆го́же заповѣ́дахъ тебѣ̀ скры́ти та́мѡ. |
|
7
|
7
|
| І я прийшов до Євфрату, викопав і узяв пояс з того місця, де сховав його, і ось, пояс був зіпсований, ні до чого став не придатний. | И҆ и҆до́хъ ко є҆ѵфра́тꙋ и҆ раскопа́хъ, и҆ взѧ́хъ чре́сленикъ ѿ мѣ́ста, и҆дѣ́же скры́хъ є҆го̀, и҆ сѐ, и҆згни́лъ бѣ̀ (чре́сленикъ), ꙗ҆́кѡ ни на что́же бы́ти потре́бнꙋ є҆мꙋ̀. |
|
8
|
8
|
| І було до мене слово Господнє: | И҆ бы́сть сло́во гдⷭ҇не ко мнѣ̀, рекꙋ́щее: сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь: |
|
9
|
9
|
| так говорить Господь: так скрушу Я гордість Іуди і велику гордість Єрусалима. | та́кѡ согни́ти сотворю̀ горды́ню і҆ꙋ́динꙋ и҆ горды́ню і҆ерⷭ҇ли́млю, мно́гꙋю горды́ню сїю̀ люді́й си́хъ стропти́выхъ, |
|
10
|
10
|
| Цей негідний народ, який не хоче слухати слів Моїх, живе за впертістю серця свого і ходить слідом інших богів, щоб служити їм і поклонятися їм, буде як цей пояс, який ні до чого не придатний. | и҆̀же не хотѧ́тъ послꙋ́шати слове́съ мои́хъ, ходѧ́щихъ во стропти́вствѣ се́рдца своегѡ̀ и҆ ше́дшихъ в̾слѣ́дъ богѡ́въ чꙋжди́хъ, да слꙋ́жатъ и҆̀мъ и҆ да покланѧ́ютсѧ и҆̀мъ: и҆ бꙋ́дꙋтъ ꙗ҆́коже чре́сленикъ то́й, и҆́же ни къ чемꙋ̀ потре́бенъ. |
|
11
|
11
|
| Бо, як пояс близько лежить до стегон людини, так Я наблизив до Себе весь дім Ізраїлів і весь дім Іудин, — говорить Господь, — щоб вони були Моїм народом і Моєю славою, хвалою і прикрасою; але вони не послухалися. | Занѐ, ꙗ҆́коже придержи́тсѧ чре́сленикъ ко чреслѡ́мъ мꙋ́жа, та́кѡ прилѣпи́хъ мнѣ̀ (ве́сь) до́мъ і҆и҃левъ и҆ ве́сь до́мъ і҆ꙋ́динъ, речѐ гдⷭ҇ь: да бꙋ́дꙋтъ мнѣ̀ въ лю́ди и҆мени̑ты, и҆ въ хвалꙋ̀ и҆ въ сла́вꙋ, и҆ не послꙋ́шаша менѐ. |
|
12
|
12
|
| Тому скажи їм слово це: так говорить Господь, Бог Ізраїлів: усякий для вина міх наповнюється вином. Вони скажуть тобі: «хіба ми не знаємо, що усякий для вина міх наповнюється вином?» | И҆ рече́ши къ лю́демъ си̑мъ словеса̀ сїѧ̑: та́кѡ речѐ гдⷭ҇ь бг҃ъ і҆и҃левъ: всѧ́къ мѣ́хъ и҆спо́лнитсѧ вїна̀. И҆ бꙋ́детъ, а҆́ще рекꙋ́тъ къ тебѣ̀: є҆да̀ вѣ́дѧще не оу҆вѣ́мы, ꙗ҆́кѡ всѧ́къ мѣ́хъ и҆спо́лнитсѧ вїна̀; |
|
13
|
13
|
| А ти скажи їм: так говорить Господь: ось, Я наповню вином до сп’яніння усіх жителів цієї землі і царів, які сидять на престолі Давида, і священиків, і пророків і всіх жителів Єрусалима, | и҆ рече́ши къ ни̑мъ: сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь: сѐ, а҆́зъ и҆спо́лню всѣ́хъ ѡ҆бита́телей землѝ сеѧ̀, и҆ царе́й и҆́хъ сѣдѧ́щихъ ѿ колѣ́на даві́дова на престо́лѣ и҆́хъ, и҆ свѧще́нники и҆ проро́ки, и҆ і҆ꙋ́дꙋ и҆ всѣ́хъ ѡ҆бита́ющихъ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ пїѧ́нствомъ, |
|
14
|
14
|
| і скрушу їх одне об одного, і батьків і синів разом, — говорить Господь; не пощаджу і не помилую, і не пожалкую знищити їх. | и҆ расточꙋ̀ и҆̀хъ, мꙋ́жа и҆ бра́та є҆гѡ̀, и҆ ѻ҆тцы̀ и҆́хъ и҆ сы́ны и҆́хъ вкꙋ́пѣ: не пожела́ю, речѐ гдⷭ҇ь, не пощажꙋ̀, и҆ не оу҆млⷭ҇рдюсѧ, є҆́же не погꙋби́ти и҆̀хъ. |
|
15
|
15
|
| Слухайте і вслуховуйтеся: не будьте горді, бо Господь говорить. | Слы́шите и҆ внемли́те, и҆ не возноси́тесѧ, ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇ь гл҃алъ є҆́сть. |
|
16
|
16
|
| Воздайте славу Господу Богу вашому, доки Він ще не навів темряви, і доки ще ноги ваші не спотикаються на горах мороку; тоді ви будете очікувати світла, а Він оберне його на тінь смерти і зробить темрявою. | Дади́те гдⷭ҇ꙋ бг҃ꙋ ва́шемꙋ сла́вꙋ пре́жде да́же не сме́ркнетсѧ и҆ пре́жде да́же не пре́ткнꙋтсѧ но́зѣ ва́ши ко гора́мъ тє́мнымъ: и҆ пождетѐ свѣ́та, и҆ та́мѡ сѣ́нь сме́ртнаѧ, и҆ положе́ни бꙋ́дꙋтъ во мра́къ. |
|
17
|
17
|
| Якщо ж ви не послухаєте цього, то душа моя у потаємних місцях буде оплакувати гордість вашу, буде плакати гірко, й очі мої будуть виливатися у сльозах; тому що стадо Господнє відведене буде в полон. | А҆́ще же не послꙋ́шаете, въ та́йнѣ воспла́четсѧ дꙋша̀ ва́ша ѿ лица̀ горды́ни и҆ пла́чѧ воспла́четъ, и҆ и҆зведꙋ́тъ ѻ҆́чи ва́ши сле́зы, ꙗ҆́кѡ сотре́но є҆́сть ста́до гдⷭ҇не. |
|
18
|
18
|
| Скажи цареві і цариці: смиріться, сядьте нижче, бо упав з голови вашої вінець слави вашої. | Рцы́те царю̀ и҆ влады́камъ: смири́тесѧ, сѧ́дите, ꙗ҆́кѡ взѧ́тсѧ ѿ главы̀ ва́шеѧ вѣне́цъ сла́вы ва́шеѧ. |
|
19
|
19
|
| Південні міста замкнені, і нема кому відчиняти їх; Іуда весь відводиться у полон, відводиться у полон геть увесь. | Гра́ды ю҆́жнїи затворе́ни сꙋ́ть, и҆ нѣ́сть ѿверза́ѧй: преведе́нъ є҆́сть ве́сь і҆ꙋ́да, соверши́ша преселе́нїе соверше́нное. |
|
20
|
20
|
| Підніміть очі ваші і подивіться на тих, що йдуть з півночі: де стадо, яке дано було тобі, прекрасне стадо твоє? | Воздви́гни ѻ҆́чи твоѝ, і҆ерⷭ҇ли́ме, и҆ ви́ждь приходѧ́щыѧ ѿ сѣ́вера: гдѣ̀ ста́до да́ное тебѣ̀, ѻ҆́вцы сла́вы твоеѧ̀; |
|
21
|
21
|
| Що скажеш, дочко Сиону, коли Він відвідає тебе? Ти сама привчила їх начальствувати над тобою; чи не схоплять тебе болі, як жінку, яка народжує? | Что̀ рече́ши, є҆гда̀ посѣтѧ́тъ тѧ̀; и҆ ты̀ наꙋчи́лъ є҆сѝ и҆̀хъ на тѧ̀ оу҆че́нїемъ въ нача́лство: є҆да̀ не ѡ҆б̾и́мꙋтъ тѧ̀ бѡлѣ́зни ꙗ҆́кѡ женꙋ̀ родѧ́щꙋю; |
|
22
|
22
|
| І якщо скажеш у серці твоєму: «за що осягло мене це?» — За безліч беззаконь твоїх відкритий поділ у тебе, оголені п’яти твої. | А҆́ще же рече́ши въ се́рдцы твое́мъ: почто̀ прїидо́ша мѝ сїѧ̑; за мно́жество беззако́нїѧ твоегѡ̀ ѿкровє́на сꙋ́ть за̑днѧѧ твоѧ̑, да ѡ҆брꙋ̑ганы бꙋ́дꙋтъ стѡпы̀ твоѧ̑. |
|
23
|
23
|
| Чи може ефіоплянин перемінити шкіру свою і барс — плями свої? так і ви, чи можете робити добре, звикнувши робити зле? | А҆́ще премѣни́тъ є҆ѳїо́плѧнинъ ко́жꙋ свою̀, и҆ ры́сь пестрѡты̀ своѧ̑, и҆ вы̀ мо́жете благотвори́ти наꙋчи́вшесѧ ѕлꙋ̀. |
|
24
|
24
|
| Тому розвію їх, як порох, що розноситься вітром пустельним. | И҆ развѣ́ю и҆̀хъ, ꙗ҆́кѡ сте́блїе носи́мое вѣ́тромъ въ пꙋсты́ню. |
|
25
|
25
|
| Ось жереб твій, відміряна тобі від Мене частина, — говорить Господь, — тому що ти забула Мене і сподівалася на неправду. | Се́й жре́бїй тво́й и҆ ча́сть непоко́рства твоегѡ̀ на мѧ̀, гл҃етъ гдⷭ҇ь, ꙗ҆́кѡ забы́лъ є҆сѝ мѧ̀ и҆ надѣ́ѧлсѧ на лжꙋ̀: |
|
26
|
26
|
| За те буде піднятий поділ твій на лице твоє, щоб відкрився сором твій. | тѣ́мже и҆ а҆́зъ ѡ҆бнажꙋ̀ бе́дры твоѧ̑ проти́вꙋ лица̀ твоегѡ̀, и҆ ꙗ҆ви́тсѧ срамота̀ твоѧ̀ |
|
27
|
27
|
| Бачив Я перелюбство твоє і шалену похіть твою, твої непотребства і твої мерзоти на пагорбах у полі. Горе тобі, Єрусалиме! ти і після цього не очистишся. Доки ж? | и҆ прелюбодѣ́йство твоѐ, и҆ ржа́нїе твоѐ и҆ ѿчꙋжде́нїе блꙋда̀ твоегѡ̀: на гора́хъ и҆ на се́лѣхъ ви́дѣхъ ме́рзѡсти твоѧ̑. Го́ре тебѣ̀, і҆ерⷭ҇ли́ме, ꙗ҆́кѡ не ѡ҆чи́стилсѧ є҆сѝ, послѣ́дꙋѧ мнѣ̀. Доко́лѣ є҆щѐ; |
|
Глава 14
|
Глава́ д҃і
|
|
1
|
1
|
| Слово Господа, яке було до Єремії з нагоди бездощів’я. | И҆ бы́сть сло́во гдⷭ҇не ко і҆еремі́и ѡ҆ бездо́ждїи. |
|
2
|
2
|
| Плаче Іуда, ворота його розпалися, почорніли на землі, і волання здіймається в Єрусалимі. | Рыда́ла і҆ꙋде́а, и҆ врата̀ є҆ѧ̀ разрꙋши́шасѧ, и҆ ѡ҆темни́шасѧ на землѝ, и҆ во́пль і҆ерⷭ҇ли́ма взы́де. |
|
3
|
3
|
| Вельможі посилають слуг своїх по воду; вони приходять до колодязів і не знаходять води; повертаються з порожніми посудинами; присоромлені і знічені, вони покривають свої голови. | И҆ вельмѡ́жи є҆гѡ̀ посла́ша ме́ншихъ свои́хъ къ водѣ̀: прїидо́ша на кла̑дѧзи и҆ не ѡ҆брѣто́ша воды̀, и҆ ѿнесо́ша сосꙋ́ды своѧ̑ тщы̀: постыжде́ни сꙋ́ть и҆ посра́млени, и҆ покры́ша главы̑ своѧ̑. |
|
4
|
4
|
| Оскільки ґрунт розтріскався від того, що не було дощу на землю, то і хлібороби знічені й покривають свої голови. | И҆ дѣла̀ землѝ ѡ҆скꙋдѣ́ша, ꙗ҆́кѡ не бѧ́ше дождѧ̀ на зе́млю: постыжде́ни сꙋ́ть земледѣ́лцы, покры́ша главы̑ своѧ̑. |
|
5
|
5
|
| Навіть і лань народжує на полі і залишає дітей, тому що немає трави. | И҆ є҆лє́ницы на ни́вѣ роди́ша и҆ ѡ҆ста́виша, ꙗ҆́кѡ не бѣ̀ травы̀. |
|
6
|
6
|
| І дикі осли стоять на підвищених місцях і ковтають, подібно до шакалів, повітря; очі їхні потьмяніли, тому що немає трави. | Ѻ҆на́гри ста́ша на ка́менїихъ, бра́ша въ себѐ вѣ́тръ ꙗ҆́кѡ ѕмі́еве, ѡ҆скꙋдѣ́ша ѻ҆́чи и҆́хъ, ꙗ҆́кѡ не бѣ̀ травы̀. |
|
7
|
7
|
| Хоча беззаконня наші свідчать проти нас, але Ти, Господи, твори з нами заради імені Твого; відступництво наше велике, згрішили ми перед Тобою. | Беззакѡ́нїѧ на̑ша противꙋста́ша на́мъ: гдⷭ҇и, сотворѝ на́мъ ра́ди и҆́мене твоегѡ̀, ꙗ҆́кѡ мно́зи грѣсѝ на́ши пред̾ тобо́ю, тебѣ̀ согрѣши́хомъ. |
|
8
|
8
|
| Надія Ізраїля, Спаситель його під час скорботи! Для чого Ти — як чужий у цій землі, як перехожий, який зайшов переночувати? | Ѡ҆жида́нїе і҆и҃лево, гдⷭ҇и, сп҃си́телю на́шъ во вре́мѧ ско́рби! вскꙋ́ю ꙗ҆́кѡ пришле́цъ є҆сѝ на землѝ и҆ ꙗ҆́кѡ пꙋ́тникъ оу҆кланѧ́ющьсѧ во вита́лище; |
|
9
|
9
|
| Чому Ти — як чоловік здивований, як сильний, який не має сили спасти? І однак же Ти, Господи, посеред нас, і Твоє ім’я наречене над нами; не залишай нас. | Є҆да̀ бꙋ́деши ꙗ҆́коже человѣ́къ спѧ́й, и҆лѝ а҆́ки мꙋ́жъ не могі́й спастѝ; ты́ же въ на́съ є҆сѝ, гдⷭ҇и, и҆ и҆́мѧ твоѐ при́звано бы́сть на на́съ, не забꙋ́ди на́съ. |
|
10
|
10
|
| Так говорить Господь народу цьому: за те, що вони люблять блукати, не стримують ніг своїх, за те Господь не благоволить до них, пригадує нині беззаконня їхні і карає гріхи їхні. | Сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь лю́демъ си̑мъ: возлюби́ша подвиза́ти но́зѣ своѝ и҆ не оу҆поко́ишасѧ, и҆ бг҃ъ не бл҃гопоспѣшѝ въ ни́хъ, нн҃ѣ воспомѧне́тъ беззакѡ́нїѧ и҆́хъ и҆ посѣти́тъ грѣхѝ и҆́хъ. |
|
11
|
11
|
| І сказав мені Господь: ти не молися за народ цей на благо йому. | И҆ речѐ гдⷭ҇ь ко мнѣ̀: не моли́сѧ ѡ҆ лю́дехъ си́хъ во бла́го: |
|
12
|
12
|
| Якщо вони будуть поститися, Я не почую волання їхнього; і якщо піднесуть всепалення і дари, не прийму їх; але мечем і голодом, і моровицею знищу їх. | є҆гда̀ пости́тисѧ бꙋ́дꙋтъ, не оу҆слы́шꙋ проше́нїѧ и҆́хъ, и҆ а҆́ще принесꙋ́тъ всесожжє́нїѧ и҆ жє́ртвы, не бл҃говолю̀ въ ни́хъ: ꙗ҆́кѡ мече́мъ и҆ гла́домъ и҆ мо́ромъ а҆́зъ сконча́ю и҆̀хъ. |
|
13
|
13
|
| Тоді сказав я: Господи Боже! ось, пророки говорять їм: «не побачите меча, і голоду не буде у вас, але постійний мир дам вам на цьому місці». | И҆ реко́хъ: сы́й гдⷭ҇и бж҃е, сѐ, проро́цы и҆́хъ прорица́ютъ и҆ глаго́лютъ: не оу҆́зрите меча̀, и҆ гла́дъ не бꙋ́детъ ва́мъ, но и҆́стинꙋ и҆ ми́ръ да́мъ на землѝ и҆ на мѣ́стѣ се́мъ. |
|
14
|
14
|
| І сказав мені Господь: пророки пророкують неправду ім’ям Моїм; Я не посилав їх і не давав їм повеління, і не говорив їм; вони звіщають вам видіння неправдиві і ворожі, і пусте і мрії серця свого. | И҆ речѐ гдⷭ҇ь ко мнѣ̀: лжи́вѡ проро́цы прорица́ютъ во и҆́мѧ моѐ, не посла́хъ и҆́хъ, ни заповѣ́дахъ и҆̀мъ, ни гл҃алъ є҆́смь къ ни̑мъ: поне́же видѣ̑нїѧ лжи̑ва и҆ гада̑нїѧ и҆ волшє́бства и҆ произво́лы се́рдца своегѡ̀ ті́и прорица́ютъ ва́мъ. |
|
15
|
15
|
| Тому так говорить Господь про пророків: вони пророкують ім’ям Моїм, а Я не посилав їх; вони говорять: «меча і голоду не буде на цій землі»: мечем і голодом будуть знищені ці пророки, | Сегѡ̀ ра́ди сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь ѡ҆ проро́цѣхъ, и҆̀же проро́чествꙋютъ во и҆́мѧ моѐ лѡ́жнаѧ, и҆ а҆́зъ не посла́хъ и҆́хъ, и҆̀же глаго́лютъ: ме́чь и҆ гла́дъ не бꙋ́детъ на землѝ се́й: сме́ртїю лю́тою оу҆́мрꙋтъ и҆ гла́домъ сконча́ютсѧ проро́цы ті́и. |
|
16
|
16
|
| і народ, якому вони пророкують, розкиданий буде по вулицях Єрусалима від голоду і меча, і не буде кому ховати їх, — вони і дружини їхні, і сини їхні, і дочки їхні; і Я виллю на них зло їхнє. | И҆ лю́дїе, и҆̀мже ті́и проро́чествꙋютъ, бꙋ́дꙋтъ и҆зве́ржени на пꙋте́хъ і҆ерⷭ҇ли́ма ѿ лица̀ меча̀ и҆ гла́да, и҆ не бꙋ́детъ погреба́ѧй и҆̀хъ, и҆ жєны̀ и҆́хъ и҆ сы́нове и҆́хъ и҆ дщє́ри и҆́хъ, и҆ и҆злїю̀ на ни́хъ ѕла̑ѧ и҆́хъ. |
|
17
|
17
|
| І скажи їм слово це: нехай ллються з очей моїх сльози ніч і день, і нехай не перестають; бо великою поразкою вражена діва, дочка народу мого, тяжким ударом. | И҆ рече́ши къ ни̑мъ сло́во сїѐ: да и҆зведꙋ́тъ ѻ҆́чи ва́ши сле́зы де́нь и҆ но́щь, и҆ да не преста́нꙋтъ, ꙗ҆́кѡ сотре́нїемъ вели́кимъ сотре́на (дѣ́ва) дще́рь люді́й мои́хъ и҆ ꙗ҆́звою ѕло́ю ѕѣлѡ̀. |
|
18
|
18
|
| Виходжу я на поле, — і ось, убиті мечем; входжу в місто, — і ось ті, що вмирають від голоду; навіть і пророк і священик блукають по землі несвідомо. | А҆́ще и҆зы́дꙋ на по́ле, и҆ сѐ, закла́ни мече́мъ: и҆ а҆́ще вни́дꙋ во гра́дъ, и҆ сѐ, и҆ста́ѧвшїи гла́домъ: ꙗ҆́кѡ проро́къ и҆ свѧще́нникъ ѿидо́ша въ зе́млю, є҆ѧ́же не вѣ́дѧхꙋ. |
|
19
|
19
|
| Хіба Ти зовсім відкинув Іуду? Хіба душі Твоїй огиднув Сион? Для чого уразив нас так, що немає нам зцілення? Чекаємо миру, і нічого доброго немає; чекаємо часу зцілення, і ось жахи. | Є҆да̀ ѿме́щꙋщь ѿве́рглъ є҆сѝ і҆ꙋ́дꙋ, и҆ ѿ сїѡ́на ѿстꙋпѝ дш҃а̀ твоѧ̀; вскꙋ́ю порази́лъ є҆сѝ на́съ, и҆ нѣ́сти на́мъ и҆сцѣле́нїѧ; жда́хомъ ми́ра, и҆ не бѧ́хꙋ блага̑ѧ: вре́мене оу҆врачева́нїѧ, и҆ сѐ, боѧ́знь. |
|
20
|
20
|
| Усвідомлюємо, Господи, нечестя наше, беззаконня батьків наших; бо згрішили ми перед Тобою. | Позна́хомъ, гдⷭ҇и, грѣхѝ на́шѧ, беззакѡ́нїѧ ѻ҆тє́цъ на́шихъ, ꙗ҆́кѡ согрѣши́хомъ пред̾ тобо́ю. |
|
21
|
21
|
| Не відкинь нас заради імені Твого; не принижуй престолу слави Твоєї: згадай, не руйнуй завіту Твого з нами. | Преста́ни ра́ди и҆́мене твоегѡ̀, не погꙋбѝ прⷭ҇то́ла сла́вы твоеѧ̀: воспомѧнѝ, не разорѝ завѣ́та твоегѡ̀ и҆́же съ на́ми. |
|
22
|
22
|
| Чи є між суєтними богами язичницькими такі, що посилають дощ? або чи може небо саме собою подавати зливу? чи не Ти це, Господи, Боже наш? На Тебе надіємося ми; бо Ти твориш усе це. | Є҆да̀ є҆́сть во и҆зва́ѧнныхъ ꙗ҆зы́ческихъ, и҆́же дожди́тъ; и҆лѝ небеса̀ мо́гꙋтъ да́ти вла́гꙋ свою̀; не ты́ ли є҆сѝ, гдⷭ҇и бж҃е на́шъ; и҆ пожде́мъ тебѐ, гдⷭ҇и, ты́ бо сотвори́лъ є҆сѝ всѧ̑ сїѧ̑. |
|
Глава 15
|
Глава́ є҃і
|
|
1
|
1
|
| І сказав мені Господь: хоч би стали перед лице Моє Мойсей і Самуїл, душа Моя не прихилиться до народу цього; віджени їх від лиця Мого, нехай вони відійдуть. | И҆ речѐ гдⷭ҇ь ко мнѣ̀: а҆́ще ста́нꙋтъ мѡѷсе́й и҆ самꙋи́лъ пред̾ лице́мъ мои́мъ, нѣ́сть дш҃а̀ моѧ̀ къ лю́демъ си̑мъ: и҆зри́ни тѣ́хъ (ѿ лица̀ моегѡ̀), и҆ да и҆зы́дꙋтъ. |
|
2
|
2
|
| Якщо ж скажуть тобі: «куди нам іти?», то скажи їм: так говорить Господь: хто приречений на смерть, іди на смерть; і хто під меч, — під меч; і хто на голод, — на голод; і хто у полон, — у полон. | И҆ бꙋ́детъ, а҆́ще рекꙋ́тъ къ тебѣ̀: ка́мѡ и҆зы́демъ; и҆ рече́ши къ ни̑мъ: сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь: и҆̀же ко сме́рти, ко сме́рти: и҆ и҆̀же къ мечꙋ̀, къ мечꙋ̀: и҆ и҆̀же ко гла́дꙋ, ко гла́дꙋ: и҆ и҆̀же ко плѣне́нїю, ко плѣне́нїю. |
|
3
|
3
|
| І пошлю на них чотири роди страт, — говорить Господь: меч, щоб убивати, і псів, щоб терзати, і птахів небесних і звірів польових, щоб пожирати і знищувати; | И҆ ѿмщꙋ̀ и҆̀мъ четы́рьми ѡ҆́бразы, речѐ гдⷭ҇ь: ме́чь на закла́нїе, и҆ псѝ на растерза́нїе, и҆ пти̑цы небесѐ и҆ ѕвѣ́рїе землѝ на пожрє́нїѧ и҆ расхище́нїе. |
|
4
|
4
|
| і віддам їх на озлоблення усім царствам землі за Манассію, сина Єзекії, царя Юдейського, за те, що він зробив у Єрусалимі. | И҆ преда́мъ и҆̀хъ во оу҆тѣсне́нїе всѣ̑мъ ца́рствамъ зємны́мъ, ра́ди манассі́и сы́на є҆зекі́ина царѧ̀ і҆ꙋ́дина за всѧ̑, ꙗ҆̀же сотворѝ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ. |
|
5
|
5
|
| Бо хто пожаліє тебе, Єрусалиме? і хто виявить співчуття до тебе? і хто зайде до тебе запитати про твій добробут? | Кто̀ оу҆милосе́рдитсѧ къ тебѣ̀, і҆ерⷭ҇ли́ме; и҆ кто̀ поскорби́тъ ѡ҆ тебѣ̀, и҆лѝ кто̀ по́йдетъ моли́ти ѡ҆ ми́рѣ тебѣ̀; |
|
6
|
6
|
| Ти залишив Мене, — говорить Господь, — відступив назад; тому Я простягну на тебе руку Мою і погублю тебе: Я втомився милувати. | Ты̀ ѡ҆ста́вилъ мѧ̀ є҆сѝ, речѐ гдⷭ҇ь, вспѧ́ть поше́лъ є҆сѝ: и҆ прострꙋ̀ рꙋ́кꙋ мою̀ на тѧ̀ и҆ оу҆бїю́ тѧ, и҆ ктомꙋ̀ не пощажꙋ̀ и҆́хъ |
|
7
|
7
|
| Я розвіваю їх віялом за ворота землі; позбавляю їх дітей, гублю народ Мій; але вони не повертаються зі шляхів своїх. | и҆ расточꙋ̀ и҆̀хъ расточе́нїемъ во вратѣ́хъ люді́й мои́хъ: ѡ҆безча́дѣша, погꙋби́ша люді́й мои́хъ ѕло́бами свои́ми, и҆ не ѡ҆брати́шасѧ. |
|
8
|
8
|
| Удів їх у Мене більше, ніж піску в морі; наведу на них, на матір юнаків, спустошувача опівдні; нападе на них раптово страх і жах. | Оу҆мно́жишасѧ вдови̑цы и҆́хъ па́че песка̀ морска́гѡ: наведо́хъ на ма́терь ю҆́ношы, бѣ́дность ѡ҆ полꙋ́дни, наверго́хъ на ню̀ внеза́пꙋ стра́хъ и҆ тре́петъ. |
|
9
|
9
|
| Лежить у знемозі та, що народила сімох, спускає дихання своє; ще вдень закотилося сонце її, вона посоромлена й осоромлена. І залишок їх віддам мечу перед очима ворогів їхніх, — говорить Господь. | Пра́здна бы́сть роди́вшаѧ се́дмь, ѡ҆скꙋдѣ̀ дꙋша̀ є҆ѧ̀, за́йде є҆́й со́лнце є҆щѐ средѣ̀ полꙋ́дне, постыжде́на бы́сть и҆ оу҆коре́на: про́чыѧ и҆́хъ въ ме́чь да́мъ пред̾ враги̑ и҆́хъ, речѐ гдⷭ҇ь. |
|
10
|
10
|
| «Горе мені, мати моя, що ти народила мене людиною, яка сперечається і свариться з усією землею! нікому не давав я на ріст, і мені ніхто не давав на ріст, а усі проклинають мене». | Го́ре мнѣ̀, ма́ти (моѧ̀), вскꙋ́ю мѧ̀ родила̀ є҆сѝ мꙋ́жа при́телнаго и҆ сꙋди́маго по все́й землѝ; не заѧ́хъ, нижѐ заѧ́тъ оу҆ менє̀ кто̀: си́ла моѧ̀ ѡ҆скꙋдѣ̀ ѿ кленꙋ́щихъ мѧ̀, (речѐ гдⷭ҇ь). |
|
11
|
11
|
| Господь сказав: кінець твій буде добрий, і Я змушу ворога чинити з тобою добре під час біди і під час скорботи. | Бꙋ́ди, влⷣко, и҆справлѧ́ющымъ и҆̀мъ: а҆́ще не притеко́хъ ко тебѣ̀ во вре́мѧ ѡ҆ѕлобле́нїѧ и҆́хъ и҆ во вре́мѧ ско́рби и҆́хъ, во блага̑ѧ на врага̀. |
|
12
|
12
|
| Чи може залізо скрушити залізо північне і мідь? | Є҆да̀ позна́етсѧ желѣ́зо; и҆ ѡ҆дѣѧ́нїе мѣ́дѧно крѣ́пость твоѧ̀. |
|
13
|
13
|
| Майно твоє і скарби твої віддам на розкрадання, без оплати, за усі гріхи твої, у всіх межах твоїх; | И҆ сокрѡ́вища твоѧ̑ въ расхище́нїе да́мъ, и҆змѣ́нꙋ за всѧ̑ грѣхѝ твоѧ̑, и҆ во всѣ́хъ предѣ́лѣхъ твои́хъ: |
|
14
|
14
|
| і відправлю з ворогами твоїми у землю, якої ти не знаєш; тому що вогонь запалав у гніві Моєму, — буде палати на вас. | и҆ порабощꙋ́ тѧ ѡ҆́крестъ врагѡ́мъ твои̑мъ, въ землѝ, є҆ѧ́же не вѣ́си: ꙗ҆́кѡ ѻ҆́гнь возжже́сѧ ѿ ꙗ҆́рости моеѧ̀, на ва́съ горѣ́ти бꙋ́детъ. |
|
15
|
15
|
| О, Господи! Ти знаєш усе; згадай про мене і відвідай мене, і помстися за мене гонителям моїм; не погуби мене з довготерпіння Твого; Ти знаєш, що заради Тебе несу я наругу. | Ты̀ вѣ́си, гдⷭ҇и, воспомѧни́ мѧ и҆ посѣти́ мѧ и҆ защити́ мѧ ѿ гонѧ́щихъ мѧ̀, не въ долготерпѣ́нїе твоѐ воспрїими́ мѧ: вѣ́ждь, ꙗ҆́кѡ прїѧ́хъ тебє̀ ра́ди поноше́нїе ѿ ѿверга́ющихъ словеса̀ твоѧ̑: |
|
16
|
16
|
| Знайдені слова Твої, і я з’їв їх; і було слово Твоє мені на радість і на веселість серця мого; бо ім’я Твоє наречене на мені, Господи, Боже Саваофе. | сконча́й и҆̀хъ, и҆ бꙋ́детъ сло́во твоѐ мнѣ̀ въ ра́дость и҆ во весе́лїе се́рдца моегѡ̀, ꙗ҆́кѡ при́звано є҆́сть и҆́мѧ твоѐ на мнѣ̀, гдⷭ҇и бж҃е си́лъ. |
|
17
|
17
|
| Не сидів я на зібранні, яке сміється, і не веселився: під рукою Твоєю, що тяжить на мені, я сидів самотньо, бо Ти сповнив мене обуренням. | Не сѣдо́хъ въ со́нмѣ и҆́хъ и҆гра́ющихъ, но боѧ́хсѧ ѿ лица̀ рꙋкѝ твоеѧ̀: на є҆ди́нѣ сѣдѧ́хъ, ꙗ҆́кѡ го́рести и҆спо́лнихсѧ. |
|
18
|
18
|
| За що така уперта хвороба моя, і рана моя така незцілима, що відкидає лікування? Невже Ти будеш для мене ніби оманним джерелом, невірною водою? | Вскꙋ́ю ѡ҆скорблѧ́ющїи мѧ̀ возмога́ютъ на мѧ̀; ꙗ҆́зва моѧ̀ тверда̀, ѿкꙋ́дꙋ и҆сцѣлю́сѧ; бы́сть мнѣ̀ ꙗ҆́кѡ вода̀ лжи̑ваѧ, не и҆мꙋ́щаѧ вѣ́рности. |
|
19
|
19
|
| На це так сказав Господь: якщо ти навернешся, то Я підніму тебе, і будеш стояти перед лицем Моїм; і якщо здобудеш дорогоцінне із нікчемного, то будеш як Мої вуста. Вони самі будуть навертатися до тебе, а не ти будеш навертатися до них. | Сегѡ̀ ра́ди сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь: а҆́ще ѡ҆брати́шисѧ, возста́влю тѧ̀, и҆ пред̾ лице́мъ мои́мъ ста́неши: и҆ а҆́ще и҆зведе́ши честно́е ѿ недосто́йнагѡ, ꙗ҆́кѡ оу҆ста̀ моѧ̑ бꙋ́деши: и҆ ѡ҆братѧ́тсѧ ті́и къ тебѣ̀, и҆ ты̀ не ѡ҆брати́шисѧ къ ни̑мъ. |
|
20
|
20
|
| І зроблю тебе для цього народу міцною мідною стіною; вони будуть ратувати проти тебе, але не здолають тебе, бо Я з тобою, щоб спасати і визволяти тебе, — говорить Господь. | И҆ да́мъ тѧ̀ лю́демъ си̑мъ а҆́ки стѣ́нꙋ крѣ́пкꙋ, мѣ́дѧнꙋ: и҆ пора́тꙋютъ на тѧ̀ и҆ не возмо́гꙋтъ на тѧ̀, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ съ тобо́ю є҆́смь, да сп҃сꙋ́ тѧ и҆ и҆зба́влю тѧ̀, речѐ гдⷭ҇ь: |
|
21
|
21
|
| І спасу тебе від руки злих і визволю тебе від руки гнобителів. | и҆зба́влю тѧ̀ ѿ рꙋ́къ ѕлѣ́йшихъ и҆ и҆скꙋплю́ тѧ ѿ рꙋ́къ гꙋби́телей. |
|
Глава 16
|
Глава́ ѕ҃і
|
|
1
|
1
|
| І було до мене слово Господнє: | И҆ бы́сть сло́во гдⷭ҇не ко мнѣ̀, рекꙋ́щее: и҆ ты̀ да не по́ймеши жены̀, |
|
2
|
2
|
| не бери собі дружини, і нехай не буде у тебе ні синів, ні дочок на місці цьому. | и҆ не роди́тсѧ тебѣ̀ сы́нъ, нижѐ дще́рь на мѣ́стѣ се́мъ. |
|
3
|
3
|
| Бо так говорить Господь про синів і дочок, які народяться на місці цьому, і про матерів їхніх, які народять їх, і про батьків їхніх, які породять їх на цій землі: | Ꙗ҆́кѡ сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь ѡ҆ сынѣ́хъ и҆ дще́рехъ, и҆̀же родѧ́тсѧ на мѣ́стѣ се́мъ, и҆ ѡ҆ ма́терехъ и҆́хъ, ꙗ҆̀же роди́ша и҆̀хъ, и҆ ѡ҆ ѻ҆тцѣ́хъ и҆́хъ роди́вшихъ ѧ҆̀ въ землѝ се́й: |
|
4
|
4
|
| тяжкою смертю помруть вони і не будуть ні оплакані, ні поховані; будуть гноєм на поверхні землі; мечем і голодом будуть знищені, і трупи їхні будуть споживою птахам небесним і звірам земним. | сме́ртїю лю́тою и҆зо́мрꙋтъ, не ѡ҆пла́чꙋтсѧ и҆ не погребꙋ́тсѧ: во ѡ҆́бразъ на лицы̀ землѝ бꙋ́дꙋтъ и҆ мече́мъ падꙋ́тъ и҆ гла́домъ сконча́ютсѧ, и҆ бꙋ́дꙋтъ трꙋ́пїе и҆́хъ во снѣ́дь пти́цамъ небє́снымъ и҆ ѕвѣрє́мъ земны̑мъ. |
|
5
|
5
|
| Бо так говорить Господь: не входь у дім тих, що ремствують, і не ходи плакати і тужити з ними; бо Я відняв від цього народу, — говорить Господь, — мир Мій і милість і жаль. | Сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь: да не вни́деши въ до́мъ и҆́хъ пи́рный, ни да хо́диши пла́кати, нижѐ да рыда́еши и҆̀хъ, поне́же ѿѧ́хъ ми́ръ мо́й ѿ люді́й си́хъ, речѐ гдⷭ҇ь, млⷭ҇ть и҆ щедрѡ́ты. |
|
6
|
6
|
| І помруть великі і малі на землі цій; і не будуть поховані, і не будуть оплакувати їх, ні терзати себе, ні стригтися заради них. | И҆ оу҆́мрꙋтъ вели́цыи и҆ ма́лїи въ землѝ се́й: не погребꙋ́тсѧ, ни ѡ҆пла́чꙋтсѧ, нижѐ терза́нїе ѡ҆ ни́хъ бꙋ́детъ, нижѐ ѡ҆брі́ютсѧ ра́ди и҆́хъ, |
|
7
|
7
|
| І не будуть переломлювати для них хліб у сумі, для утішення за померлим; і не подадуть їм чаші втіхи, щоб пити по батькові їх і матері їх. | и҆ не прело́мѧтъ хлѣ́ба во стена́нїи и҆́хъ ко оу҆тѣше́нїю над̾ ме́ртвымъ, и҆ не дадꙋ́тъ и҆̀мъ питїѧ̀ ча́ши ко оу҆тѣше́нїю над̾ ѻ҆тце́мъ и҆ ма́терїю и҆́хъ. |
|
8
|
8
|
| Не ходи також і у дім бенкету, щоб сидіти з ними, їсти і пити; | И҆ въ до́мъ пи́рный да не вни́деши сѣдѣ́ти съ ни́ми, є҆́же ꙗ҆́сти и҆ пи́ти. |
|
9
|
9
|
| бо так говорить Господь Саваоф, Бог Ізраїлів: ось, Я припиню у місці цьому в очах ваших і у дні ваші голос радости і голос веселощів, голос нареченого і голос нареченої. | Поне́же сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь си́лъ, бг҃ъ і҆и҃левъ: сѐ, а҆́зъ ѿимꙋ̀ ѿ мѣ́ста сегѡ̀ во ѻ҆́чїю ва́шєю и҆ во дне́хъ ва́шихъ гла́съ ра́дости и҆ гла́съ весе́лїѧ, гла́съ жениха̀ и҆ гла́съ невѣ́сты. |
|
10
|
10
|
| Коли ти перекажеш народу цьому всі ці слова, і вони скажуть тобі: «за що вирік на нас Господь усю цю велику біду, й у чому наша неправда, і який наш гріх, яким згрішили ми перед Господом Богом нашим?» — | И҆ бꙋ́детъ, є҆гда̀ возвѣсти́ши лю́демъ си̑мъ всѧ̑ словеса̀ сїѧ̑, и҆ рекꙋ́тъ къ тебѣ̀: вскꙋ́ю гл҃алъ є҆́сть гдⷭ҇ь на на́съ всѧ̑ ѕла̑ѧ сїѧ̑; ка́ѧ непра́вда на́ша; и҆ кі́й грѣ́хъ на́шъ, и҆́мже согрѣши́хомъ гдⷭ҇ꙋ бг҃ꙋ на́шемꙋ; |
|
11
|
11
|
| тоді скажи їм: за те, що батьки ваші залишили Мене, — говорить Господь, — і пішли слідом інших богів, і служили їм, і поклонялися їм, а Мене залишили, і закону Мого не зберігали. | И҆ рече́ши къ ни̑мъ: поне́же ѡ҆ста́виша мѧ̀ ѻ҆тцы̀ ва́ши, гл҃етъ гдⷭ҇ь, и҆ и҆до́ша в̾слѣ́дъ богѡ́въ чꙋжди́хъ, и҆ послꙋжи́ша и҆̀мъ и҆ поклони́шасѧ и҆̀мъ, мене́ же ѡ҆ста́виша и҆ зако́на моегѡ̀ не сохрани́ша: |
|
12
|
12
|
| А ви робите ще гірше за батьків ваших і живете кожен за впертістю злого серця свого, щоб не слухати Мене. | и҆ вы̀ го́рше дѣ́ласте, не́же ѻ҆тцы̀ ва́ши, и҆ сѐ, вы̀ хо́дите кі́йждо в̾слѣ́дъ по́хотей се́рдца ва́шегѡ лꙋка́вагѡ, є҆́же не слꙋ́шати менѐ: |
|
13
|
13
|
| За це викину вас із землі цієї у землю, якої не знали ні ви, ні батьки ваші, і там будете служити іншим богам день і ніч; бо Я не виявлю до вас милосердя. | и҆ и҆зри́нꙋ ва́съ ѿ землѝ сеѧ̀ въ зе́млю, є҆ѧ́же не вѣ́сте вы̀ и҆ ѻ҆тцы̀ ва́ши, и҆ послꙋ́жите та́мѡ богѡ́мъ чꙋжди̑мъ де́нь и҆ но́щь, и҆̀же не дадꙋ́тъ ва́мъ ми́лости. |
|
14
|
14
|
| Тому ось, приходять дні, — говорить Господь, — коли не будуть уже говорити: «живий Господь, Який вивів синів Ізраїлевих із землі Єгипетської»; | Сегѡ̀ ра́ди, сѐ, дні́е грѧдꙋ́тъ, гл҃етъ гдⷭ҇ь, и҆ не рекꙋ́тъ ктомꙋ̀: жи́въ гдⷭ҇ь, и҆́же и҆зведѐ сынѡ́въ і҆и҃левыхъ ѿ землѝ є҆гѵ́петскїѧ: |
|
15
|
15
|
| але: «живий Господь, Який вивів синів Ізраїлевих із землі північної і з усіх земель, в які вигнав їх»: бо поверну їх у землю їхню, яку Я дав батькам їхнім. | но: живе́тъ гдⷭ҇ь, и҆́же и҆зведѐ сынѡ́въ і҆и҃левыхъ ѿ землѝ сѣ́верныѧ и҆ ѿ всѣ́хъ стра́нъ, а҆́може и҆зве́ржени бы́ша: и҆ возвращꙋ̀ и҆̀хъ въ зе́млю и҆́хъ, ю҆́же да́хъ ѻ҆тцє́мъ и҆́хъ. |
|
16
|
16
|
| Ось, Я пошлю багато рибалок, — говорить Господь, — і будуть ловити їх; а потім пошлю багато мисливців, і вони проженуть їх з усякої гори, і з усякого пагорба, і з ущелин скель. | Сѐ, а҆́зъ послю̀ ры̑бари мнѡ́ги, речѐ гдⷭ҇ь, и҆ оу҆ловѧ́тъ и҆̀хъ: и҆ посе́мъ послю̀ мнѡ́ги ловцы̀, и҆ оу҆ловѧ́тъ и҆̀хъ на всѧ́цѣй горѣ̀ и҆ на всѧ́цѣмъ хо́лмѣ и҆ ѿ пеще́ръ ка́менныхъ. |
|
17
|
17
|
| Бо очі Мої на усіх шляхах їхніх; вони не приховані від лиця Мого, і неправда їхня не прихована від очей Моїх. | Ꙗ҆́кѡ ѻ҆́чи моѝ на всѣ́хъ пꙋте́хъ и҆́хъ, не сокрове́ни сꙋ́ть ѿ лица̀ моегѡ̀, и҆ не оу҆тає́на сꙋ́ть беззакѡ́нїѧ и҆́хъ ѿ ѻ҆́чїю моє́ю. |
|
18
|
18
|
| І воздам їм насамперед за неправду їхню і за подвійний гріх їхній, тому що осквернили землю Мою, трупами гидких своїх і мерзотами своїми наповнили насліддя Моє. | И҆ возда́мъ пе́рвѣе сꙋгꙋ̑баѧ беззакѡ́нїѧ и҆ грѣхѝ и҆́хъ, и҆́миже ѡ҆скверни́ша зе́млю мою̀ въ мертвечи́нахъ ме́рзостей свои́хъ и҆ въ беззако́нїихъ свои́хъ, и҆́миже напо́лниша достоѧ́нїе моѐ. |
|
19
|
19
|
| Господи, сила моя і кріпкість моя і притулок мій у день скорботи! до Тебе прийдуть народи від країв землі і скажуть: «тільки неправду успадкували наші батьки, пустоту і те, у чому немає ніякої користи». | Гдⷭ҇и, ты̀ крѣ́пость моѧ̀ и҆ по́мощь моѧ̀ и҆ прибѣ́жище моѐ во дне́хъ ѕлы́хъ: къ тебѣ̀ ꙗ҆зы́цы прїи́дꙋтъ ѿ послѣ́днихъ землѝ и҆ рекꙋ́тъ: вои́стиннꙋ лжи́выхъ стѧжа́ша ѻ҆тцы̀ на́ши і҆́дѡлѡвъ, и҆ нѣ́сть въ ни́хъ по́льзы. |
|
20
|
20
|
| Чи може людина зробити собі богів, які, втім, не є боги? | Є҆да̀ сотвори́тъ себѣ̀ человѣ́къ бо́ги, и҆ ті́и не сꙋ́ть бо́зи; |
|
21
|
21
|
| Тому, ось Я покажу їм нині, покажу їм руку Мою і могутність Мою, і пізнають, що ім’я Моє — Господь. | Сегѡ̀ ра́ди, сѐ, а҆́зъ покажꙋ̀ и҆̀мъ во вре́мѧ сїѐ рꙋ́кꙋ мою̀ и҆ зна́емꙋ сотворю̀ и҆̀мъ си́лꙋ мою̀, и҆ позна́ютъ, ꙗ҆́кѡ и҆́мѧ мнѣ̀ гдⷭ҇ь. |
|
Глава 17
|
Глава́ з҃і
|
|
1
|
1
|
| Гріх Іуди написаний залізним різцем, алмазним вістрям накреслений на скрижалі серця їх і на рогах жертовників їх. | Грѣ́хъ і҆ꙋ́динъ напи́санъ є҆́сть писа́ломъ желѣ́знымъ на но́гти а҆дама́нтовѣ, начерта́нъ на скрижа́ли се́рдца и҆́хъ и҆ на ро́зѣхъ ѻ҆лтаре́й и҆́хъ. |
|
2
|
2
|
| Як про синів своїх, згадують вони про жертовники свої і діброви свої біля зелених дерев, на високих пагорбах. | Є҆гда̀ воспомѧ́нꙋтъ сы́нове и҆́хъ ѻ҆лтари̑ своѧ̑ и҆ дꙋбра̑вы своѧ̑ при дре́вѣ ли́ственнѣ и҆ на холмѣ́хъ высо́кихъ, |
|
3
|
3
|
| Гору Мою у полі, майно твоє і всі скарби твої віддам на розграбування, і всі висоти твої — за гріхи в усіх межах твоїх. | ѽ, наго́рный (жи́телю)! крѣ́пость твою̀ и҆ сокрѡ́вища твоѧ̑ въ расхище́нїе да́мъ, и҆ высѡ́каѧ твоѧ̑, грѣ̑хъ ра́ди твои́хъ, ꙗ҆̀же во всѣ́хъ предѣ́лѣхъ твои́хъ, |
|
4
|
4
|
| І ти через себе позбавишся спадщини твоєї, яку Я дав тобі, і віддам тебе у рабство ворогам твоїм, у землю, якої ти не знаєш, тому що ви розпалили вогонь гніву Мого; він буде горіти повіки. | и҆ ѡ҆ста́нешисѧ є҆ди́нъ ѿ наслѣ́дїѧ твоегѡ̀, є҆́же да́хъ тебѣ̀: и҆ слꙋжи́ти тѧ̀ сотворю̀ врагѡ́мъ твои̑мъ въ землѝ, є҆ѧ́же не вѣ́си: ꙗ҆́кѡ ѻ҆́гнь разже́глъ є҆сѝ въ ꙗ҆́рости мое́й, да́же во вѣ́къ горѣ́ти бꙋ́детъ. Сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь: |
|
5
|
5
|
| Так говорить Господь: проклята людина, яка надіється на людину і плоть робить своєю опорою, і серце якої відходить від Господа. | про́клѧтъ человѣ́къ, и҆́же надѣ́етсѧ на человѣ́ка и҆ оу҆тверди́тъ пло́ть мы́шцы своеѧ̀ на не́мъ, и҆ ѿ гдⷭ҇а ѿстꙋ́питъ се́рдце є҆гѡ̀: |
|
6
|
6
|
| Вона буде як вереск у пустелі і не побачить, коли прийде добре, й оселиться у місцях спекотних у степу, на землі неплідній, ненаселеній. | и҆ бꙋ́детъ ꙗ҆́кѡ ди́вїѧ мѷрі́ка въ пꙋсты́ни и҆ не оу҆́зритъ, є҆гда̀ прїи́дꙋтъ блага̑ѧ, и҆ ѡ҆бита́ти бꙋ́детъ въ сꙋхотѣ̀ и҆ въ пꙋсты́ни, въ землѝ сла́нѣй и҆ неѡбита́емѣй. |
|
7
|
7
|
| Благословенна людина, яка надіється на Господа, і уповання якої — Господь. | И҆ бл҃гослове́нъ человѣ́къ, и҆́же надѣ́етсѧ на гдⷭ҇а, и҆ бꙋ́детъ гдⷭ҇ь оу҆пова́нїе є҆гѡ̀: |
|
8
|
8
|
| Бо вона буде як дерево, посаджене біля вод, яке пускає коріння своє біля потоку; не знає воно, коли приходить спека; лист його зелений, і в час засухи воно не боїться і не перестає приносити плід. | и҆ бꙋ́детъ ꙗ҆́кѡ дре́во насажде́нное при вода́хъ, и҆ во вла́гѣ пꙋ́ститъ коре́нїе своѐ: не оу҆бои́тсѧ, є҆гда̀ прїи́детъ зно́й, и҆ бꙋ́детъ на не́мъ сте́блїе зеле́но, и҆ во вре́мѧ бездо́ждїѧ не оу҆страши́тсѧ и҆ не преста́нетъ твори́ти плода̀. |
|
9
|
9
|
| Лукаве серце людське найбільше і вкрай зіпсоване; хто пізнає його? | Глꙋбоко̀ се́рдце (человѣ́кꙋ) па́че всѣ́хъ, и҆ человѣ́къ є҆́сть, и҆ кто̀ позна́етъ є҆го̀; |
|
10
|
10
|
| Я, Господь, проникаю у серце і випробовую нутрощі, щоб воздати кожному за путями його і за плодами діл його. | А҆́зъ гдⷭ҇ь и҆спытꙋ́ѧй сердца̀ и҆ и҆скꙋша́ѧй оу҆трѡ́бы, є҆́же возда́ти комꙋ́ждо по пꙋтѝ є҆гѡ̀ по плодѡ́мъ и҆з̾ѡбрѣ́тенїй є҆гѡ̀. |
|
11
|
11
|
| Куріпка сідає на яйця, яких не несла; таким є той, хто здобуває багатство неправдою: він залишить його у половині днів своїх, і нерозумним залишиться при кінці своєму. | Возгласѝ рѧ́бъ, собра̀, и҆́хже не родѝ, творѧ́й бога́тство своѐ не съ сꙋдо́мъ: въ преполове́нїи дні́й свои́хъ ѡ҆ста́витъ є҆̀ и҆ на послѣ́докъ сво́й бꙋ́детъ безꙋ́менъ. |
|
12
|
12
|
| Престіл слави, піднесений від початку, є місце освячення нашого. | Прⷭ҇то́лъ сла́вы возвыше́нъ ѿ нача́ла, мѣ́сто ст҃ы́ни на́шеѧ. |
|
13
|
13
|
| Ти, Господи, надія Ізраїлева; усі, що залишають Тебе, осоромляться. «Ті, що відступають від Мене, будуть написані на поросі, тому що залишили Господа, джерело води живої». | Ча́ѧнїе і҆и҃лево, гдⷭ҇и! всѝ ѡ҆ставлѧ́ющїи тѧ̀ да постыдѧ́тсѧ, ѿстꙋпа́ющїи (ѿ тебє̀) на землѝ да напи́шꙋтсѧ, ꙗ҆́кѡ ѡ҆ста́виша и҆сто́чникъ живы́хъ во́дъ, гдⷭ҇а. |
|
14
|
14
|
| Зціли мене, Господи, і зціленим буду; спаси мене, і спасеним буду; бо Ти хвала моя. | И҆сцѣли́ мѧ, гдⷭ҇и, и҆ и҆сцѣлѣ́ю: сп҃си́ мѧ, и҆ спⷭ҇нъ бꙋ́дꙋ, ꙗ҆́кѡ хвала̀ моѧ̀ ты̀ є҆сѝ. |
|
15
|
15
|
| Ось, вони говорять мені: «де слово Господнє? нехай воно прийде!» | Сѐ, ті́и глаго́лютъ ко мнѣ̀: гдѣ̀ є҆́сть сло́во гдⷭ҇не; да прїи́детъ. |
|
16
|
16
|
| Я не поспішав бути пастирем у Тебе і не бажав дня бідування, Ти це знаєш; що вийшло з уст моїх, відкрите перед лицем Твоїм. | А҆́зъ же не оу҆трꙋди́хсѧ, тебѣ̀ (па́стырю) послѣ́дꙋѧй, и҆ днѐ человѣ́ча не пожела́хъ: ты̀ вѣ́си и҆сходѧ̑щаѧ ѿ оу҆сте́нъ мои́хъ, пред̾ лице́мъ твои́мъ сꙋ́ть: |
|
17
|
17
|
| Не будь страшним для мене, Ти — надія моя у день біди. | не бꙋ́ди мѝ во ѿчꙋжде́нїе, оу҆пова́нїе моѐ ты̀ въ де́нь лю́тъ. |
|
18
|
18
|
| Нехай посоромляться гонителі мої, а я не буду посоромлений; нехай вони затремтять, а я буду безтрепетним; наведи на них день бідування і скруши їх подвійним знищенням. | Да постыдѧ́тсѧ гонѧ́щїи мѧ̀, а҆́зъ же да не постыждꙋ́сѧ: да оу҆страша́тсѧ ті́и, а҆́зъ же да не оу҆страшꙋ́сѧ: наведѝ на ни́хъ де́нь ѡ҆ѕлобле́нїѧ, сꙋгꙋ́бымъ сокрꙋше́нїемъ сотрѝ и҆̀хъ. |
|
19
|
19
|
| Так сказав мені Господь: піди і стань у воротах синів народу, якими входять царі юдейські і якими вони виходять, і біля усіх воріт єрусалимських, | Сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь ко мнѣ̀: и҆дѝ и҆ ста́ни во вратѣ́хъ сынѡ́въ люді́й твои́хъ, и҆́миже вхо́дѧтъ ца́рїе і҆ꙋ̑дины и҆ и҆схо́дѧтъ, и҆ во всѣ́хъ вратѣ́хъ і҆ерⷭ҇ли́мскихъ и҆ рече́ши къ ни̑мъ: |
|
20
|
20
|
| і говори їм: слухайте слово Господнє, царі юдейські, і вся Юдея, і всі жителі Єрусалима, які входять цими воротами. | слы́шите сло́во гдⷭ҇не, ца́рїе і҆ꙋ̑дины и҆ всѧ̀ і҆ꙋде́а и҆ ве́сь і҆ерⷭ҇ли́мъ, входѧ́щїи во врата̀ сїѧ̑. |
|
21
|
21
|
| Так говорить Господь: бережіть душі свої і не носіть тягарів у день суботній і не вносьте їх воротами єрусалимськими, | Сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь: сохрани́те дꙋ́шы ва́шѧ и҆ не носи́те бреме́нъ въ де́нь сꙋббѡ́тъ, и҆ не и҆сходи́те враты̀ і҆ерⷭ҇ли́ма, |
|
22
|
22
|
| і не виносьте тягарів з домів ваших у день суботній, і не займайтеся жодною працею, але святіть день суботній так, як Я заповів батькам вашим, | и҆ не и҆зноси́те бреме́нъ и҆з̾ домѡ́въ ва́шихъ въ де́нь сꙋббѡ́тный, и҆ всѧ́кагѡ дѣ́ла не твори́те: ѡ҆свѧти́те де́нь сꙋббѡ́тный, ꙗ҆́коже заповѣ́дахъ ѻ҆тцє́мъ ва́шымъ: |
|
23
|
23
|
| які, втім, не послухалися і не прихилили вуха свого, але зробилися жорстокосердими, щоб не слухати і не приймати настановлення. | и҆ не оу҆слы́шаша, ни приклони́ша оу҆́ха своегѡ̀, но ѡ҆жесточи́ша вы̑и своѧ̑ па́че ѻ҆тє́цъ свои́хъ, да не оу҆слы́шатъ мѧ̀ и҆ да не прїи́мꙋти наказа́нїѧ. |
|
24
|
24
|
| І якщо ви послухаєте Мене у тому, — говорить Господь, — щоб не носити тягарів воротами цього міста у день суботній і щоб святити суботу, не займаючись у цей день жодною працею, | И҆ бꙋ́детъ, а҆́ще послꙋ́шаете менѐ, гл҃етъ гдⷭ҇ь, є҆́же не вноси́ти бреме́нъ во врата̀ гра́да сегѡ̀ въ де́нь сꙋббѡ́тный, и҆ свѧти́ти де́нь сꙋббѡ́тный, не твори́ти въ ѻ҆́нь всѧ́кагѡ дѣ́ла, |
|
25
|
25
|
| то воротами цього міста будуть входити царі і князі, які сидять на престолі Давида, які їздять на колісницях і на конях, вони і князі їхні, юдеї і жителі Єрусалима, і місто це буде населеним вічно. | и҆ вни́дꙋтъ во врата̀ гра́да сегѡ̀ ца́рїе и҆ нача̑лницы, сѣдѧ́щїи на престо́лѣ даві́довѣ и҆ восходѧ́щїи на колесни́цахъ и҆ ко́нехъ свои́хъ, ті́и и҆ нача̑лницы и҆́хъ, мꙋ́жїе і҆ꙋ̑дины и҆ ѡ҆бита́телїе і҆ерⷭ҇ли́ма: и҆ ѡ҆бита́ти бꙋ́дꙋтъ во гра́дѣ се́мъ во вѣ́ки: |
|
26
|
26
|
| І будуть приходити з міст юдейських, і з околиць Єрусалима, і з землі Веніамінової, і з рівнини і з гір і з півдня, і приносити всепалення і жертву, і хлібне приношення, і ливан, і подячні жертви у дім Господній. | и҆ прїи́дꙋтъ ѿ градѡ́въ і҆ꙋ́диныхъ и҆ ѿ ѡ҆кре́стныхъ і҆ерⷭ҇ли́ма, и҆ ѿ землѝ венїамі́ни и҆ ѿ по́льныхъ, и҆ ѿ го́рнихъ и҆ ѿ ю҆́га, носѧ́ще всесожжє́нїѧ и҆ же́ртвꙋ, и҆ ѳѷмїа́мъ и҆ манаꙋ̀ [да́ръ] и҆ лїва́нъ, носѧ́ще хвалꙋ̀ въ до́мъ гдⷭ҇ень. |
|
27
|
27
|
| А якщо не послухаєте Мене у тому, щоб святити день суботній і не носити тягарів, входячи у ворота Єрусалима в день суботній, то запалю вогонь у воротах його, і він пожере палаци Єрусалима і не погасне. | И҆ бꙋ́детъ, а҆́ще не послꙋ́шаете менѐ є҆́же свѧти́ти де́нь сꙋббѡ́тный и҆ не носи́ти бреме́нъ, нижѐ входи́ти врата́ми і҆ерⷭ҇ли́ма въ де́нь сꙋббѡ́тный, то̀ зажгꙋ̀ ѻ҆́гнь во вратѣ́хъ є҆гѡ̀, и҆ пожре́тъ до́мы і҆ерⷭ҇ли̑мли и҆ не оу҆га́снетъ. |
|
Глава 18
|
Глава́ и҃і
|
|
1
|
1
|
| Слово, яке було до Єремії від Господа: | Сло́во, є҆́же бы́сть ко і҆еремі́и ѿ гдⷭ҇а, рекꙋ́щее: |
|
2
|
2
|
| встань і зійди у дім гончара, і там Я сповіщу тобі слова Мої. | востанѝ и҆ сни́ди въ до́мъ скꙋде́льничь, и҆ та́мѡ оу҆слы́шиши словеса̀ моѧ̑. |
|
3
|
3
|
| І зійшов я у дім гончара, і ось, він виконував свою работу на кружалі. | И҆ снидо́хъ въ до́мъ скꙋде́льничь, и҆ сѐ, то́й творѧ́ше дѣ́ло на ка́менехъ. |
|
4
|
4
|
| І посудина, яку гончар виробляв із глини, розвалилася у руці його; і він знову зробив з неї іншу посудину, яку гончар здумав зробити. | И҆ разби́сѧ сосꙋ́дъ, є҆го́же то́й творѧ́ше ѿ гли́ны рꙋка́ма свои́ма: и҆ па́ки то́й сотворѝ и҆з̾ негѡ̀ и҆́ный сосꙋ́дъ, ꙗ҆́коже оу҆го́дно во ѻ҆́чїю є҆гѡ̀ твори́ти. |
|
5
|
5
|
| І було слово Господнє до мене: | И҆ бы́сть сло́во гдⷭ҇не ко мнѣ̀, рекꙋ́щее: |
|
6
|
6
|
| чи не можу Я вчинити з вами, доме Ізраїлів, подібно до гончара цього? — говорить Господь. Ось, що глина в руці гончара, те ви у Моїй руці; доме Ізраїлів. | є҆да̀, ꙗ҆́коже скꙋде́льникъ се́й, не возмогꙋ̀ сотвори́ти ва́съ, до́ме і҆и҃левъ; речѐ гдⷭ҇ь: сѐ, ꙗ҆́коже бре́нїе въ рꙋкꙋ̀ скꙋде́льника, та́кѡ вы̀ є҆стѐ, до́ме і҆и҃левъ, въ рꙋкꙋ̀ моє́ю: |
|
7
|
7
|
| Іноді Я скажу про який-небудь народ і царство, що викоріню, знищу і погублю його; | наконе́цъ возгл҃ю на ꙗ҆зы́къ и҆ на ца́рство, да и҆скореню̀ и҆̀хъ и҆ разорю̀ и҆ расточꙋ̀ ѧ҆̀: |
|
8
|
8
|
| але якщо народ цей, на який Я це вирік, навернеться від своїх злих діл, Я відкладаю те зло, яке помислив зробити йому. | и҆ а҆́ще ѡ҆брати́тсѧ ꙗ҆зы́къ то́й ѿ всѣ́хъ лꙋка́вствъ свои́хъ, то̀ раска́юсѧ ѡ҆ ѡ҆ѕлобле́нїихъ, ꙗ҆̀же помы́слихъ сотвори́ти и҆̀мъ: |
|
9
|
9
|
| А іноді скажу про який-небудь народ і царство, що впорядкую і утверджу його; | и҆ наконе́цъ рекꙋ̀ на ꙗ҆зы́къ и҆ ца́рство, да возсози́ждꙋ и҆ насаждꙋ̀ ѧ҆̀, |
|
10
|
10
|
| але якщо він буде робити лихе перед очима Моїми і не буде слухатися голосу Мого, Я відміню те добро, яким хотів облагодіяти його. | и҆ а҆́ще сотворѧ́тъ лꙋка̑ваѧ пред̾ ѻ҆чи́ма мои́ма, є҆́же не послꙋ́шати гла́са моегѡ̀, то̀ раска́юсѧ ѡ҆ благи́хъ, ꙗ҆̀же гл҃ахъ сотвори́ти и҆̀мъ. |
|
11
|
11
|
| Отже, скажи мужам Іуди і жителям Єрусалима: так говорить Господь: ось, Я готую вам зло і замишляю проти вас; отже, наверніться кожен від злого шляху свого і виправте путі ваші і вчинки ваші. | И҆ нн҃ѣ рцы̀ ко мꙋжє́мъ і҆ꙋ̑динымъ и҆ ѡ҆бита́телємъ і҆ерⷭ҇ли́ма, рекі́й: сїѧ̑ речѐ гдⷭ҇ь: сѐ, а҆́зъ творю̀ на ва́съ ѕла̑ѧ и҆ мы́шлю на ва́съ оу҆мышле́нїе: да ѡ҆брати́тсѧ оу҆́бѡ кі́йждо ѿ пꙋтѝ своегѡ̀ лꙋка́вагѡ, и҆ и҆спра́вите пꙋти̑ ва́шѧ и҆ оу҆мышлє́нїѧ ва̑ша. |
|
12
|
12
|
| Але вони говорять: «не надійся; ми будемо жити за своїми помислами і будемо чинити кожен за впертістю злого свого серця». | И҆ реко́ша: оу҆крѣпи́мсѧ, и҆́бо по развраще́нїємъ на́шымъ по́йдемъ, и҆ кі́йждо оу҆го́дное се́рдца своегѡ̀ лꙋка́вагѡ сотвори́мъ. |
|
13
|
13
|
| Тому так говорить Господь: запитайте між народами, чи чув хто подібне до цього? украй мерзотні діла вчинила діва Ізраїлева. | Сегѡ̀ ра́ди сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь: вопроси́те нн҃ѣ ꙗ҆зы́кѡвъ, кто̀ слы́ша сицева̑ѧ стра̑шнаѧ, ꙗ҆̀же сотворѝ ѕѣлѡ̀ дѣ́ва і҆и҃лева; |
|
14
|
14
|
| Чи залишає сніг ливанський скелю гори? і чи висихають холодні води, що течуть з інших місць? | є҆да̀ ѡ҆скꙋдѣ́ютъ ѿ ка́мене сосцы̀, и҆лѝ снѣ́гъ ѿ лїва́на; є҆да̀ оу҆клони́тсѧ вода̀ ѕѣ́лнѡ вѣ́тромъ носи́маѧ; |
|
15
|
15
|
| А народ Мій залишив Мене; вони кадять суєтним, спіткнулися на шляхах своїх, залишили шляхи давні, щоб ходити по стежках шляху непрокладеного, | поне́же забы́ша менѐ лю́дїе моѝ всꙋ́е жрꙋ́ще, и҆ и҆знемо́гꙋтъ на пꙋте́хъ свои́хъ и҆ на стезѧ́хъ вѣ́чныхъ, є҆́же взы́ти на стєзѝ не и҆мꙋ́щыѧ пꙋти̑ на хожде́нїе, |
|
16
|
16
|
| щоб зробити землю свою жахом, постійним посміховиськом, так що кожен, хто проходить нею, здивується і похитає головою своєю. | є҆́же положи́ти зе́млю сво́ю въ запꙋстѣ́нїе и҆ во звизда́нїе вѣ́чное: всѧ́къ, и҆́же пре́йдетъ по не́й, почꙋди́тсѧ и҆ покива́етъ главо́ю свое́ю: |
|
17
|
17
|
| Як східним вітром розвію їх перед лицем ворога; спиною, а не лицем повернуся до них у день біди їх. | ꙗ҆́коже вѣ́тръ палѧ́щь разсѣ́ю и҆̀хъ пред̾ враги̑ и҆́хъ, хребе́тъ, а҆ не лицѐ покажꙋ̀ и҆̀мъ въ де́нь поги́бели и҆́хъ. |
|
18
|
18
|
| А вони сказали: «прийдіть, учинимо задум проти Єремії; тому що не зник же закон у священика і рада у мудрого, і слово у пророка; прийдіть, уразимо його язиком і не будемо слухати слів його». | И҆ реко́ша: прїиди́те и҆ оу҆мы́слимъ і҆еремі́ю совѣ́тъ, и҆́бо не поги́бнетъ зако́нъ ѿ свѧще́нника, ни совѣ́тъ ѿ премꙋ́драгѡ, ни сло́во ѿ проро́ка: прїиди́те и҆ порази́мъ є҆го̀ ѧ҆зы́комъ, и҆ не во́нмемъ всѣ̑мъ словесє́мъ є҆гѡ̀. |
|
19
|
19
|
| Вислухай мене, Господи, і почуй голос моїх супротивників. | Вонмѝ, гдⷭ҇и, мнѣ̀ и҆ оу҆слы́ши гла́съ ѡ҆правда́нїѧ моегѡ̀. |
|
20
|
20
|
| Чи слід відплачувати злом за добро? а вони риють яму душі моїй. Згадай, що я стою перед лицем Твоїм, щоб говорити за них добре, щоб відвернути від них гнів Твій. | Є҆да̀ воздаю́тсѧ ѕла̑ѧ за блага̑ѧ; ꙗ҆́кѡ глаго́лаша словеса̀ на дꙋ́шꙋ мою̀ и҆ мꙋчи́телство своѐ сокры́ша мѝ. Помѧнѝ стоѧ́вшаго мѧ̀ пред̾ тобо́ю, є҆́же глаго́лати за ни́хъ блага̑ѧ, да ѿвращꙋ̀ гнѣ́въ тво́й ѿ ни́хъ. |
|
21
|
21
|
| Отже, віддай синів їх голоду і піддай їх мечу; нехай будуть дружини їхні бездітними і вдовами, і чоловіки їхні нехай будуть уражені смертю, і юнаки їхні умертвлені мечем на війні. | Сегѡ̀ ра́ди да́ждь сы́ны и҆́хъ въ гла́дъ и҆ соберѝ и҆̀хъ въ рꙋ́цѣ меча̀: да бꙋ́дꙋтъ жєны̀ и҆́хъ безча̑дны и҆ вдѡвы̀, и҆ мꙋ́жїе и҆́хъ да бꙋ́дꙋтъ оу҆бїе́ни сме́ртїю, и҆ ю҆́нѡши и҆́хъ да падꙋ́тъ мече́мъ на ра́ти: |
|
22
|
22
|
| Нехай буде чутно волання з домів їхніх, коли приведеш на них полки раптово; бо вони риють яму, щоб упіймати мене, і таємно розставили сіті для ніг моїх. | да бꙋ́детъ во́пль въ домѣ́хъ и҆́хъ: наведѝ на ни́хъ разбо́йники внеза́пꙋ, поне́же совѣща́ша сло́во, да и҆́мꙋтъ мѧ̀, и҆ сѣ̑ти скры́ша на мѧ̀. |
|
23
|
23
|
| Але Ти, Господи, знаєш усі задуми їхні проти мене, щоб умертвити мене; не прости неправди їх і гріха їх не загладь перед лицем Твоїм; нехай будуть вони поваленими перед Тобою; вчини з ними під час гніву Твого. | Ты́ же, гдⷭ҇и, вѣ́си ве́сь совѣ́тъ и҆́хъ на мѧ̀ въ сме́рть: да не ѡ҆чⷭ҇тиши беззакѡ́нїѧ и҆́хъ и҆ грѣхѡ́въ и҆́хъ ѿ лица̀ твоегѡ̀ да не и҆згла́диши: да бꙋ́детъ болѣ́знь и҆́хъ пред̾ тобо́ю, и҆ во вре́мѧ ꙗ҆́рости твоеѧ̀ сотворѝ и҆̀мъ. |
|
Глава 19
|
Глава́ ѳ҃і
|
|
1
|
1
|
| Так сказав Господь: піди і купи глиняний глечик у гончара; і візьми з собою найстарших з народу і зі старійшин священичих, | Сїѧ̑ речѐ гдⷭ҇ь ко мнѣ̀: и҆дѝ и҆ стѧжѝ сосꙋ́дъ скꙋде́льничь жже́нъ, и҆ приведѝ ѿ ста́рєцъ людски́хъ и҆ ѿ ста́рєцъ свѧще́нническихъ: |
|
2
|
2
|
| і вийди у долину синів Енномових, що біля воріт Харшиф, і виголоси там слова, які скажу тобі, | и҆ и҆зы́ди въ мѣ́сто многогро́бищное сынѡ́въ є҆ннѡ́нихъ, є҆́же є҆́сть бли́з̾ придве́рїѧ вра́тъ харсі́ѳскихъ [со́лнечныхъ], и҆ прочтѝ та́мѡ всѧ̑ словеса̀, ꙗ҆̀же а҆́зъ возгл҃ю тебѣ̀, |
|
3
|
3
|
| і скажи: слухайте слово Господнє, царі юдейські і жителі Єрусалима! так говорить Господь Саваоф, Бог Ізраїлів: ось, Я наведу біду на місце це, — про яке хто почує, у того задзвенить у вухах, | и҆ рече́ши и҆̀мъ: слы́шите сло́во гдⷭ҇не, ца́рїе і҆ꙋ̑дины и҆ мꙋ́жїе і҆ꙋ̑дины, и҆ ѡ҆бита́телїе і҆ерⷭ҇ли́ма и҆ входѧ́щїи врата́ми си́ми: сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь си́лъ, бг҃ъ і҆и҃левъ: сѐ, а҆́зъ наведꙋ̀ ѕла̑ѧ на мѣ́сто сїѐ, ꙗ҆́кѡ всѧ́комꙋ слы́шащемꙋ сїѧ̑ зазвꙋчи́тъ во оу҆́шїю є҆гѡ̀: |
|
4
|
4
|
| за те, що вони залишили Мене і чужим зробили місце це і кадять на ньому іншим богам, яких не знали ні вони, ні батьки їхні, ні царі юдейські; наповнили місце це кров’ю невинних | поне́же ѡ҆ста́виша мѧ̀, и҆ чꙋ́жде сотвори́ша мѣ́сто сїѐ, и҆ пожро́ша на не́мъ богѡ́мъ чꙋжди̑мъ, и҆́хже не вѣ́дѣша ті́и и҆ ѻ҆тцы̀ и҆́хъ: и҆ ца́рїе і҆ꙋ̑дины напо́лниша мѣ́сто сїѐ кро́ве непови́нныхъ |
|
5
|
5
|
| і влаштували висоти Ваалу, щоб спалювати синів своїх вогнем у всепалення Ваалу, чого Я не повелівав і не говорив, і що на думку не спадало Мені; | и҆ созда́ша высѡ́каѧ ваа́лꙋ на сожже́нїе сынѡ́въ свои́хъ ѻ҆гне́мъ, во всесожже́нїе ваа́лꙋ, ꙗ҆̀же не заповѣ́дахъ, ни гл҃ахъ, нижѐ взыдо́ша на се́рдце моѐ. |
|
6
|
6
|
| за те ось, приходять дні, — говорить Господь, — коли місце це не буде більше називатися Тофетом або долиною синів Енномових, але долиною вбивства. | Сегѡ̀ ра́ди, сѐ, дні́е грѧдꙋ́тъ, гл҃етъ гдⷭ҇ь, и҆ не прозове́тсѧ ктомꙋ̀ мѣ́сто сїѐ паде́нїе и҆ мѣ́сто многогро́бищное сынѡ́въ є҆ннѡ́нихъ, но мѣ́сто многогро́бищное закла́нїѧ: |
|
7
|
7
|
| І знищу раду Іуди та Єрусалима на місці цьому й уб’ю їх мечем перед лицем ворогів їхніх і рукою тих, що шукають душі їхні, і віддам трупи їхні в їжу птахам небесним і звірам земним. | и҆ расточꙋ̀ совѣ́тъ і҆ꙋ́динъ и҆ совѣ́тъ і҆ерⷭ҇ли́ма въ мѣ́стѣ се́мъ, и҆ превращꙋ̀ и҆̀хъ мече́мъ пред̾ враги̑ и҆́хъ и҆ въ рꙋкꙋ̀ и҆́щꙋщихъ дꙋ́шъ и҆́хъ: и҆ да́мъ трꙋ́пїе и҆́хъ въ ꙗ҆́дь пти́цамъ небє́снымъ и҆ ѕвѣрє́мъ земны̑мъ: |
|
8
|
8
|
| І зроблю місто це жахом і посміянням; кожен, хто пройде через нього, здивується і посвистить, дивлячись на усі виразки його. | и҆ поста́влю гра́дъ се́й въ разоре́нїе и҆ во звизда́нїе: всѧ́къ, и҆́же мимои́детъ, ѡ҆ не́мъ почꙋди́тсѧ и҆ позви́ждетъ ѡ҆ все́й ꙗ҆́звѣ є҆гѡ̀: |
|
9
|
9
|
| І нагодую їх плоттю синів їхніх і плоттю дочок їхніх; і буде кожен їсти плоть свого ближнього, знаходячись в облозі і тісноті, коли стиснуть їх вороги їхні й ті, що шукають душі їхні. | и҆ снѣдѧ́тъ плѡ́ти сынѡ́въ свои́хъ и҆ плѡ́ти дще́рей свои́хъ, и҆ кі́йждо плѡ́ти по́дрꙋга своегѡ̀ снѣ́сть во ѡ҆бстоѧ́нїи и҆ въ тѣснотѣ̀, въ не́йже запрꙋ́тъ и҆̀хъ вразѝ и҆́хъ, и҆́щꙋщїи дꙋшѝ и҆́хъ. |
|
10
|
10
|
| І розбий глечик перед очима тих мужів, які прийдуть з тобою, | И҆ да сокрꙋши́ши сосꙋ́дъ пред̾ ѻ҆чи́ма мꙋже́й и҆сходѧ́щихъ съ тобо́ю |
|
11
|
11
|
| і скажи їм: так говорить Господь Саваоф: так знищу Я народ цей і місто це, як розбита посудина гончара, яка уже не може бути відновлена, і будуть ховати їх у Тофеті, через нестачу місця для поховання. | и҆ рече́ши къ ни̑мъ: сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь си́лъ: та́кѡ сокрꙋшꙋ̀ лю́ди сїѧ̑ и҆ гра́дъ се́й, ꙗ҆́коже сокрꙋша́етсѧ сосꙋ́дъ скꙋде́льный, и҆́же не мо́жетъ ктомꙋ̀ и҆сцѣли́тисѧ: и҆ въ тѡфе́ѳѣ погребꙋ́тсѧ тогѡ̀ ра́ди, ꙗ҆́кѡ не бꙋ́детъ и҆но́гѡ мѣ́ста на погребе́нїе. |
|
12
|
12
|
| Так зроблю з місцем цим, — говорить Господь, — і з жителями його; і місто це зроблю подібним до Тофета. | Та́кѡ сотворю̀ мѣ́стꙋ семꙋ̀, гл҃етъ гдⷭ҇ь, и҆ ѡ҆бита́телємъ є҆гѡ̀, да поста́влю гра́дъ то́й ꙗ҆́кѡ па́дающь. |
|
13
|
13
|
| І доми Єрусалима і доми царів юдейських будуть, як місце Тофет, нечистими, тому що на покрівлях усіх домів кадять усьому воїнству небесному і роблять узливання богам чужим. | И҆ бꙋ́дꙋтъ до́мы і҆ерⷭ҇ли́ма и҆ до́мы царе́й і҆ꙋ́диныхъ, ꙗ҆́коже мѣ́сто па́дающее, ѿ нечисто́тъ свои́хъ во всѣ́хъ домѣ́хъ, въ ни́хже жрѧ́хꙋ на кро́вѣхъ свои́хъ всемꙋ̀ во́инствꙋ небе́сномꙋ и҆ приноша́хꙋ возлїѧ̑нїѧ богѡ́мъ чꙋжди̑мъ. |
|
14
|
14
|
| І прийшов Єремія з Тофета, куди Господь посилав його пророкувати, і став у дворі дому Господнього і сказав усьому народові: | И҆ прїи́де і҆еремі́а ѿ (мѣ́ста) паде́нїѧ, а҆́може посла̀ є҆го̀ гдⷭ҇ь прⷪ҇ро́чествовати, и҆ ста̀ во дворѣ̀ до́мꙋ гдⷭ҇нѧ и҆ речѐ ко всѣ̑мъ лю́демъ: |
|
15
|
15
|
| так говорить Господь Саваоф, Бог Ізраїлів: ось, Я наведу на місто це і на усі міста його усі ті біди, які прорік на нього, тому що вони жорстокосерді і не слухають слів Моїх. | сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь си́лъ, бг҃ъ і҆и҃левъ: сѐ, а҆́зъ наведꙋ̀ на гра́дъ се́й и҆ на всѧ̑ гра́ды є҆гѡ̀ и҆ на всѧ̑ се́ла є҆гѡ̀ всѧ̑ ѕла̑ѧ, ꙗ҆̀же гл҃алъ є҆́смь на́нь: ꙗ҆́кѡ ѡ҆жесточи́ша вы̑и своѧ̑, є҆́же не слы́шати за́повѣдїй мои́хъ. |
|
Глава 20
|
Глава́ к҃
|
|
1
|
1
|
| Коли Пасхор, син Еммерів, священик, він же і наглядач у домі Господньому, почув, що Єремія як пророк промовив слова ці, | И҆ оу҆слы́ша пасхѡ́ръ сы́нъ є҆мме́ровъ свѧще́нникъ, и҆́же поста́вленъ бѣ̀ нача́лникъ въ домꙋ̀ гдⷭ҇ни, і҆еремі́ю прⷪ҇ро́чествꙋюща словеса̀ сїѧ̑: |
|
2
|
2
|
| то вдарив Пасхор Єремію пророка і посадив його у колоду, яка була біля верхніх воріт Веніамінових при домі Господньому. | и҆ оу҆да́ри пасхѡ́ръ і҆еремі́ю прⷪ҇ро́ка и҆ вве́рже є҆го̀ въ кла́дꙋ, ꙗ҆́же бѣ̀ во вратѣ́хъ венїамі́нихъ вы́шнихъ въ домꙋ̀ гдⷭ҇ни. |
|
3
|
3
|
| Але на другий день Пасхор випустив Єремію з колоди, і Єремія сказав йому: не «Пасхор»* нарік Господь ім’я тобі, але «Магор Миссавив»*. | Бы́вшꙋ же оу҆́трꙋ, и҆зведѐ пасхѡ́ръ і҆еремі́ю ѿ кла́ды. И҆ речѐ къ немꙋ̀ і҆еремі́а: не пасхѡ́ръ наречѐ (гдⷭ҇ь) и҆́мѧ твоѐ, но пресе́лника ѿвсю́дꙋ. |
|
4
|
4
|
| Тому що так говорить Господь: ось, Я зроблю тебе жахом для тебе самого і для усіх друзів твоїх, і впадуть вони від меча ворогів своїх, і твої очі побачать це. І всього Іуду віддам до рук царя Вавилонського, і відведе їх у Вавилон і уразить їх мечем. | Поне́же сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь: сѐ, а҆́зъ да́мъ тѧ̀ въ преселе́нїе и҆ всѣ́хъ дрꙋгѡ́въ твои́хъ: и҆ падꙋ́тъ мече́мъ вра̑гъ свои́хъ, и҆ ѻ҆́чи твоѝ оу҆́зрѧтъ, и҆ тебѐ и҆ всего̀ і҆ꙋ́дꙋ да́мъ въ рꙋ́ки царѧ̀ вавѷлѡ́нска, и҆ преведꙋ́тъ и҆̀хъ въ вавѷлѡ́нъ и҆ побїю́тъ и҆̀хъ мечьмѝ. |
|
5
|
5
|
| І віддам усе багатство цього міста і усе надбання його, й усі коштовності його; і всі скарби царів юдейських віддам до рук ворогів їхніх, і пограбують їх і візьмуть, і відправлять їх у Вавилон. | И҆ да́мъ всю̀ си́лꙋ гра́да сегѡ̀ и҆ всѧ̑ трꙋды̀ є҆гѡ̀ и҆ всѧ̑ сокрѡ́вища царѧ̀ і҆ꙋ́дина да́мъ въ рꙋ́ки врагѡ́въ є҆гѡ̀, и҆ расхи́тѧтъ и҆̀хъ и҆ во́змꙋтъ и҆ ѿведꙋ́тъ въ вавѷлѡ́нъ. |
|
6
|
6
|
| І ти, Пасхоре, й усі, хто живе у домі твоєму, підете в полон; і прийдеш у Вавилон, і там помреш, і там будеш похований, ти і усі друзі твої, яким ти пророкував неправдиво. | Ты́ же, пасхѡ́ръ, и҆ всѝ ѡ҆бита́телїе до́мꙋ твоегѡ̀, ѿи́дете во плѣне́нїе, и҆ въ вавѷлѡ́нъ прїи́деши и҆ та́мѡ оу҆́мреши, та́мѡ же и҆ погребе́шисѧ ты̀ и҆ всѝ дрꙋ́зїе твоѝ, и҆̀мже проро́чествовалъ є҆сѝ лжꙋ̀. |
|
7
|
7
|
| Ти вів мене, Господи, — і я захоплений; Ти сильніший за мене — і переміг, і я щодня у посміянні, усякий знущається з мене. | Прельсти́лъ мѧ̀ є҆сѝ, гдⷭ҇и, и҆ прельще́нъ є҆́смь, крѣплѣ́йшїй менє̀ є҆сѝ и҆ превозмо́глъ є҆сѝ: бы́хъ въ посмѣ́хъ ве́сь де́нь, всѝ рꙋга́ютсѧ мнѣ̀. |
|
8
|
8
|
| Бо лиш тільки почну говорити я, — кричу про насильство, волаю про руйнування, тому що слово Господнє обернулося на ганьбу для мене і на повсякденне посміяння. | Поне́же го́рькимъ сло́вомъ мои́мъ посмѣю́сѧ, ѿверже́нїе и҆ бѣ́дность наведꙋ̀, ꙗ҆́кѡ бы́сть въ поноше́нїе мнѣ̀ сло́во гдⷭ҇не и҆ въ посмѣ́хъ ве́сь де́нь. |
|
9
|
9
|
| І подумав я: «не буду я нагадувати про Нього і не буду більше говорити в ім’я Його»; але було у серці моєму, що ніби горить вогонь, який наповнює кістки мої, і я стомився, стримуючи його, і не міг. | И҆ реко́хъ: не воспомѧнꙋ̀ и҆́мене гдⷭ҇нѧ, нижѐ возглаго́лю ктомꙋ̀ во и҆́мѧ є҆гѡ̀. И҆ бы́сть въ се́рдцы мое́мъ ꙗ҆́кѡ ѻ҆́гнь горѧ́щь, палѧ́щь въ косте́хъ мои́хъ, и҆ разслабѣ́хъ ѿвсю́дꙋ, и҆ не могꙋ̀ носи́ти: |
|
10
|
10
|
| Бо я чув слова багатьох: погрози навколо; «заявіть, говорили вони, і ми зробимо донос». Усі, що жили зі мною у мирі, стежать за мною, чи не спіткнуся я: «можливо, говорять, він попадеться, і ми здолаємо його й помстимося йому». | слы́шахъ бо досади́тєлства мно́гихъ собра́вшихсѧ ѡ҆́крестъ: напади́те, напади́мъ на́нь, всѝ мꙋ́жїе дрꙋ́зїе є҆гѡ̀: наблюда́йте помышле́нїе є҆гѡ̀, а҆́ще (ка́кѡ) прельсти́тсѧ, и҆ премо́жемъ на́нь и҆ сотвори́мъ ѿмще́нїе на́ше є҆мꙋ̀. |
|
11
|
11
|
| Але зі мною Господь, як сильний ратоборець; тому гонителі мої спіткнуться і не здолають; сильно осоромляться, тому що чинили нерозумно; посоромлення буде вічне, ніколи не забудеться. | Гдⷭ҇ь же со мно́ю є҆́сть ꙗ҆́кѡ боре́цъ крѣ́пкїй: сегѡ̀ ра́ди погна́ша и҆ оу҆разꙋмѣ́ти не мого́ша: постыдѣ́шасѧ ѕѣлѡ̀, ꙗ҆́кѡ не разꙋмѣ́ша безче́стїѧ своегѡ̀, є҆́же во вѣ́къ не забве́но бꙋ́детъ. |
|
12
|
12
|
| Господи сил! Ти випробовуєш праведного і бачиш нутрощі і серце. Нехай побачу я помсту Твою над ними, бо Тобі довірив я діло моє. | И҆ ты̀, гдⷭ҇и си́лъ, и҆скꙋша́ѧй првⷣнаѧ, вѣ́даѧй оу҆трѡ́бы и҆ сердца̀, (молю́тисѧ,) да ви́ждꙋ мще́нїе твоѐ на ни́хъ, тебѣ́ бо ѿкры́хъ прю̀ мою̀. |
|
13
|
13
|
| Співайте Господу, хваліть Господа, бо Він спасає душу бідного від руки лиходіїв. — | По́йте гдⷭ҇ꙋ, хвали́те гдⷭ҇а, ꙗ҆́кѡ и҆зба́ви дꙋ́шꙋ оу҆бо́гагѡ ѿ рꙋкѝ лꙋка́выхъ. |
|
14
|
14
|
| Проклятий день, в який я народився! день, в який народила мене мати моя, нехай не буде благословенний! | Про́клѧтъ де́нь, въ ѻ҆́ньже роди́хсѧ: де́нь, въ ѻ҆́ньже породи́ мѧ ма́ти моѧ̀, да не бꙋ́детъ благослове́нъ. |
|
15
|
15
|
| Проклята людина, яка принесла звістку батькові моєму і сказала: «у тебе народився син», і тим дуже порадувала його. | Про́клѧтъ мꙋ́жъ, и҆́же возвѣстѝ ѻ҆тцꙋ̀ моемꙋ̀, рекі́й: роди́сѧ тебѣ̀ ѻ҆́трокъ мꙋ́жескъ, и҆ ꙗ҆́кѡ ра́достїю возвеселѝ є҆го̀. |
|
16
|
16
|
| І нехай буде з тією людиною, що з містами, які зруйнував Господь і не пожалів; нехай чує вона ранком волання й опівдні ридання | Да бꙋ́детъ человѣ́къ то́й ꙗ҆́коже гра́ди, ꙗ҆̀же превратѝ гдⷭ҇ь ꙗ҆́ростїю и҆ не раска́ѧсѧ: да слы́шитъ во́пль заꙋ́тра и҆ рыда́нїе во вре́мѧ полꙋ́денное: |
|
17
|
17
|
| за те, що вона не убила мене у самій утробі — так, щоб мати моя була мені гробом, і утроба її залишалася вічно вагітною. | ꙗ҆́кѡ не оу҆би́лъ менѐ въ ложесна́хъ ма́тере, и҆ была́ бы мнѣ̀ ма́ти моѧ̀ гро́бъ мо́й и҆ ложесна̀ зача́тїѧ вѣ́чнагѡ. |
|
18
|
18
|
| Для чого вийшов я з утроби, щоб бачити труди і скорботи, і щоб дні мої зникали у неславі? | Вскꙋ́ю и҆зыдо́хъ и҆з̾ ложе́снъ, да ви́ждꙋ трꙋды̀ и҆ бѡлѣ́зни, и҆ сконча́шасѧ въ постыдѣ́нїи дні́е моѝ; |
|
Глава 21
|
Глава́ к҃а
|
|
1
|
1
|
| Слово, яке було до Єремії від Господа, коли цар Седекія послав до нього Пасхора, сина Молхіїного, і Софонію, сина Маасеї священика, сказати йому: | Сло́во, є҆́же бы́сть ѿ гдⷭ҇а ко і҆еремі́и, є҆гда̀ посла̀ къ немꙋ̀ ца́рь седекі́а пасхѡ́ра сы́на мелхі́ина и҆ софо́нїю сы́на васаі́ева, свѧще́нника, глаго́лѧ: |
|
2
|
2
|
| «запитай про нас Господа, бо Навуходоносор, цар Вавилонський, воює проти нас; можливо, Господь сотворить з нами що-небудь таке, як усі чудеса Його, щоб той відступив від нас». | вопросѝ ѡ҆ на́съ гдⷭ҇а, ꙗ҆́кѡ навꙋходоно́соръ ца́рь вавѷлѡ́нскїй воста̀ на на́съ: сотвори́тъ ли гдⷭ҇ь съ на́ми по всѣ̑мъ чꙋдесє́мъ свои̑мъ, и҆ ѿи́детъ ѿ на́съ; |
|
3
|
3
|
| І сказав їм Єремія: так скажіть Седекії: | И҆ речѐ і҆еремі́а къ ни̑мъ: та́кѡ рцы́те седекі́и: сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь бг҃ъ і҆и҃левъ: |
|
4
|
4
|
| так говорить Господь, Бог Ізраїлів: ось, Я поверну назад військове знаряддя, яке у руках ваших, яким ви воюєте з царем Вавилонським і з халдеями, які беруть вас в облогу поза стіною, і зберу їх посеред міста цього; | сѐ, а҆́зъ ѡ҆браща́ю ѻ҆рꙋ̑жїѧ бра̑ннаѧ, ꙗ҆̀же сꙋ́ть въ рꙋка́хъ ва́шихъ, и҆́миже вы̀ ѡ҆полча́етесѧ на царѧ̀ вавѷлѡ́нска и҆ халде́йска, и҆̀же ѡ҆бстоѧ́тъ ва́съ ѡ҆́крестъ внѣ̀ стѣ́нъ: и҆ соберꙋ̀ та̀ посредѣ̀ гра́да сегѡ̀, |
|
5
|
5
|
| і Сам буду воювати проти вас рукою простягнутою і правицею кріпкою, у гніві й у люті й у великому обуренні; | и҆ поборю̀ а҆́зъ по ва́съ рꙋко́ю просте́ртою и҆ мы́шцею крѣ́пкою съ ꙗ҆́ростїю и҆ гнѣ́вомъ вели́кимъ, |
|
6
|
6
|
| і вражу тих, що живуть у цьому місті, — і людей і худобу; від великої моровиці помруть вони. | и҆ побїю̀ всѣ́хъ ѡ҆бита́ющихъ во гра́дѣ се́мъ, человѣ́ки и҆ скоты̀, гꙋби́телствомъ вели́кимъ, и҆ и҆́змрꙋтъ. |
|
7
|
7
|
| А після того, — говорить Господь, — Седекію, царя Юдейського, слуг його і народ, і тих, що залишилися у місті цьому після моровиці, меча і голоду, віддам до рук Навуходоносора, царя Вавилонського, і до рук ворогів їхніх і до рук тих, що шукають душі їхні; і він уразить їх вістрям меча і не пощадить їх, і не пожаліє і не помилує. | И҆ по си́хъ, та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь, да́мъ седекі́ю царѧ̀ і҆ꙋ́дина и҆ рабы̑ є҆гѡ̀, и҆ лю́ди є҆гѡ̀ и҆ ѡ҆ста́вльшыѧсѧ во гра́дѣ се́мъ ѿ гꙋби́телства и҆ гла́да и҆ меча̀, въ рꙋкꙋ̀ навꙋходоно́сора царѧ̀ вавѷлѡ́нска и҆ въ рꙋкꙋ̀ врагѡ́въ и҆́хъ и҆ въ рꙋкꙋ̀ и҆́щꙋщихъ дꙋ́шъ и҆́хъ, и҆ побїе́тъ и҆̀хъ ѻ҆́стрїемъ меча̀: и҆ не пощажꙋ̀ и҆́хъ, нижѐ млⷭ҇тивъ бꙋ́дꙋ и҆̀мъ. |
|
8
|
8
|
| І народу цьому скажи: так говорить Господь: ось, Я пропоную вам путь життя і путь смерти: | И҆ къ лю́демъ си̑мъ рече́ши: сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь: сѐ, а҆́зъ даю̀ пред̾ ва́ми пꙋ́ть живота̀ и҆ пꙋ́ть сме́рти: |
|
9
|
9
|
| хто залишиться у цьому місті, той помре від меча і голоду і моровиці; а хто вийде і віддасться халдеям, які обложили вас, той буде живий, і душа його буде йому замість здобичі; | и҆́же ѡ҆бита́етъ во гра́дѣ се́мъ, оу҆́мретъ мече́мъ и҆ гла́домъ и҆ гꙋби́телствомъ, а҆ и҆сходѧ́й, и҆́же прибѣжи́тъ ко халде́ѡмъ ѡ҆бстоѧ́щымъ ва́съ, жи́въ бꙋ́детъ, и҆ бꙋ́детъ дꙋша̀ є҆гѡ̀ въ плѣ́нъ, и҆ жи́въ бꙋ́детъ. |
|
10
|
10
|
| бо Я повернув лице Моє проти міста цього, — говорить Господь, — на зло, а не на добро; воно буде віддане у руки царя Вавилонського, і той спалить його вогнем. | Оу҆тверди́хъ бо лицѐ моѐ на гра́дъ се́й во ѕла̑ѧ, а҆ не во блага̑ѧ, речѐ гдⷭ҇ь: въ рꙋ́ки царѧ̀ вавѷлѡ́нска преда́стсѧ, и҆ сожже́тъ є҆го̀ ѻ҆гне́мъ. |
|
11
|
11
|
| І дому царя Юдейського скажи: слухайте слово Господнє: | До́ме царѧ̀ і҆ꙋ́дина, слы́шите сло́во гдⷭ҇не: |
|
12
|
12
|
| доме Давидів! так говорить Господь: з раннього ранку чиніть суд і рятуйте того, кого скривдять, від руки кривдника, щоб лють Моя не вийшла, як вогонь, і не розгорілася через злі діла ваші до того, що ніхто не погасить. | до́ме даві́довъ, сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь: сꙋди́те заꙋ́тра сꙋ́дъ и҆ и҆спра́вите, и҆ и҆зба́вите си́лою оу҆гнете́наго ѿ рꙋкѝ ѡ҆би́дѧщагѡ и҆̀, да не зажже́тсѧ ꙗ҆́кѡ ѻ҆́гнь ꙗ҆́рость моѧ̀ и҆ возгори́тсѧ, и҆ не бꙋ́детъ оу҆гаша́ющагѡ, ра́ди лꙋка́выхъ оу҆мышле́нїй ва́шихъ. |
|
13
|
13
|
| Ось, Я — проти тебе, жителько долини, скеле рівнини, — говорить Господь, — проти вас, які говорите: «хто виступить проти нас і хто ввійде у житла наші?» | Сѐ, а҆́зъ къ тебѣ̀ ѡ҆бита́ющемꙋ во крѣ́пцѣ и҆ по́льнѣ оу҆до́лїи, речѐ гдⷭ҇ь, и҆̀же глаго́лете: кто̀ побїе́тъ на́съ; и҆лѝ кто̀ вни́детъ въ до́мы на́шѧ; |
|
14
|
14
|
| Але Я відвідаю вас за плодами діл ваших, — говорить Господь, — і запалю вогонь у лісі вашому, і пожере усе навколо нього. | И҆ посѣщꙋ̀ на ва́съ по лꙋка̑вымъ начина́нїємъ ва́шымъ, речѐ гдⷭ҇ь, и҆ возжгꙋ̀ ѻ҆́гнь въ лѣ́сѣ є҆гѡ̀, и҆ поѧ́стъ всѧ̑, ꙗ҆̀же ѡ҆́крестъ є҆гѡ̀. |
|
Глава 22
|
Глава́ к҃в
|
|
1
|
1
|
| Так сказав Господь: зійди у дім царя Юдейського і промов слово це | Сїѧ̑ речѐ гдⷭ҇ь: и҆дѝ и҆ вни́ди въ до́мъ царѧ̀ і҆ꙋ́дина и҆ рцы̀ та́мѡ сло́во сїѐ, |
|
2
|
2
|
| і скажи: вислухай слово Господнє, царю Юдейський, що сидиш на престолі Давидовому, ти, і слуги твої, і народ твій, які входите цими воротами. | и҆ рече́ши: слы́ши сло́во гдⷭ҇не, царю̀ і҆ꙋ́динъ, и҆́же сѣди́ши на престо́лѣ даві́довѣ, ты̀ и҆ до́мъ тво́й, и҆ рабѝ твоѝ и҆ лю́дїе твоѝ и҆ входѧ́щїи две́рьми си́ми: |
|
3
|
3
|
| Так говорить Господь: чиніть суд і правду і рятуйте скривдженого від руки гнобителя, не кривдьте і не утискуйте прибульця, сироту і вдову, і невинної крови не проливайте на місці цьому. | сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь: твори́те сꙋ́дъ и҆ пра́вдꙋ, и҆ и҆зба́вите си́лою оу҆гнете́на ѿ рꙋкꙋ̀ ѡ҆би́дѧщагѡ и҆̀, и҆ прише́лца и҆ си́ра и҆ вдови́цы не ѡ҆скорблѧ́йте, не оу҆гнета́йте беззако́ннѡ, и҆ кро́ве непови́нныѧ не и҆злива́йте на мѣ́стѣ се́мъ. |
|
4
|
4
|
| Бо якщо ви будете виконувати слово це, то будуть входити воротами дому цього царі, які сидять замість Давида на престолі його, які їздять на колісниці і на конях, самі й слуги їхні і народ їхній. | А҆́ще бо творѧ́ще сотворитѐ сло́во сїѐ, то̀ вни́дꙋтъ врата́ми до́мꙋ сегѡ̀ ца́рїе сѣдѧ́щїи на престо́лѣ даві́довѣ и҆ всѣда́ющїи на колєсни́цы и҆ на ко́ни, ті́и и҆ рабѝ и҆́хъ и҆ лю́дїе и҆́хъ. |
|
5
|
5
|
| А якщо не послухаєте слів цих, то Мною клянуся, — говорить Господь, — що дім цей зробиться порожнім. | А҆́ще же не послꙋ́шаете слове́съ си́хъ, са́мъ собо́ю заклѧ́хсѧ, речѐ гдⷭ҇ь, ꙗ҆́кѡ въ пꙋсты́ню бꙋ́детъ до́мъ се́й. |
|
6
|
6
|
| Бо так говорить Господь дому царя Юдейського: Галаад ти у Мене, вершина Ливану; але Я зроблю тебе пустелею і міста безлюдними | Поне́же та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь на до́мъ царѧ̀ і҆ꙋ́дина: галаа́дъ ты̀ мнѣ̀, глава̀ лїва́нскаѧ, а҆́ще не поста́влю тебѐ въ пꙋсты́ню, во гра́ды неѡбита̑нны, |
|
7
|
7
|
| і приготую проти тебе винищувачів, кожного зі своїм знаряддям, і зрубають кращі кедри твої і кинуть у вогонь. | и҆ наведꙋ̀ на тѧ̀ оу҆бива́юща мꙋ́жа и҆ сѣки́рꙋ є҆гѡ̀, и҆ посѣкꙋ́тъ и҆збра̑нныѧ ке́дры твоѧ̑ и҆ ве́ргꙋтъ на ѻ҆́гнь. |
|
8
|
8
|
| І багато народів будуть проходити через місто це і говорити одне одному: «за що Господь так учинив з цим великим містом?» | И҆ про́йдꙋтъ ꙗ҆зы́цы мно́зи сквозѣ̀ гра́дъ се́й, и҆ рече́тъ кі́йждо и҆́скреннемꙋ своемꙋ̀: вскꙋ́ю сотворѝ гдⷭ҇ь та́кѡ гра́дꙋ семꙋ̀ вели́комꙋ; |
|
9
|
9
|
| І скажуть у відповідь: «за те, що вони залишили завіт Господа Бога свого і поклонялися іншим богам і служили їм». | И҆ ѿвѣща́ютъ: сегѡ̀ ра́ди, ꙗ҆́кѡ ѡ҆ста́виша завѣ́тъ гдⷭ҇а бг҃а своегѡ̀ и҆ поклони́шасѧ богѡ́мъ чꙋжди̑мъ и҆ послꙋжи́ша и҆̀мъ. |
|
10
|
10
|
| Не плачте за померлим і не жалійте за ним; але гірко плачте за тим, хто відходить у полон, бо він уже не повернеться і не побачить рідної країни своєї. | Не пла́чите ме́ртвагѡ, нижѐ рыда́йте ѡ҆ не́мъ: пла́чите пла́чемъ ѡ҆ и҆сходѧ́щемъ, ꙗ҆́кѡ не возврати́тсѧ ктомꙋ̀, нижѐ оу҆ви́дитъ землѝ рожде́нїѧ своегѡ̀. |
|
11
|
11
|
| Бо так говорить Господь про Саллума, сина Іосії, царя Юдейського, який царював після батька свого, Іосії, і який вийшов з цього місця: він уже не повернеться сюди, | Поне́же сїѧ̑ речѐ гдⷭ҇ь къ селли́мꙋ сы́нꙋ і҆ѡсі́инꙋ царю̀ і҆ꙋ́динꙋ ца́рствꙋющемꙋ вмѣ́стѡ і҆ѡсі́и ѻ҆тца̀ своегѡ̀, и҆́же и҆зше́лъ є҆́сть ѿ мѣ́ста сегѡ̀: не возврати́тсѧ ктомꙋ̀ сѣ́мѡ, |
|
12
|
12
|
| але помре у тому місці, куди відвели його полоненим, і більше не побачить землі цієї. | но на мѣ́стѣ то́мъ, а҆́може преведо́хъ є҆го̀, та́мѡ оу҆́мретъ и҆ землѝ сеѧ̀ не оу҆́зритъ ктомꙋ̀. |
|
13
|
13
|
| Горе тому, хто будує дім свій неправдою і світлиці свої беззаконням, хто примушує ближнього свого працювати задарма і не віддає йому платні його, | Го́ре созида́ющемꙋ до́мъ сво́й съ непра́вдою и҆ гѡ́рницы своѧ̑ не въ сꙋдѣ̀, оу҆ негѡ́же бли́жнїй є҆гѡ̀ дѣ́лаетъ тꙋ́не, и҆ мзды̀ є҆гѡ̀ не возда́стъ є҆мꙋ̀: |
|
14
|
14
|
| хто говорить: «побудую собі дім великий і світлиці просторі», — і прорубує собі вікна, й обшиває кедром, і фарбує червоною фарбою. | и҆́же речѐ: сози́ждꙋ себѣ̀ до́мъ простра́ненъ, и҆ гѡ́рницы ширѡ́ки со ѿве́рстыми ѻ҆́кнами и҆ свѡ́ды ке́дровыми, и҆ распи̑саны че́рвленцемъ. |
|
15
|
15
|
| Чи думаєш ти бути царем, тому що обклав себе кедром? батько твій їв і пив, але чинив суд і правду, і тому йому було добре. | Є҆да̀ ца́рствовати бꙋ́деши, ꙗ҆́кѡ ты̀ поѡщрѧ́ешисѧ ѡ҆ а҆ха́зѣ ѻ҆тцѣ̀ твое́мъ; не ꙗ҆дѧ́тъ, нижѐ пїю́тъ: лꙋ́чше тебѣ̀ бы́ло твори́ти сꙋ́дъ и҆ пра́вдꙋ бла́гꙋ. |
|
16
|
16
|
| Він розбирав справу бідного й убогого, і тому йому добре було. Чи не це означає знати Мене? — говорить Господь. | Не позна́ша, не сꙋди́ша сꙋда̀ смире́нныхъ, нижѐ сꙋда̀ ни́ща: не сїе́ ли тебѣ̀ є҆́сть, є҆́же не зна́ти тебѣ̀ менѐ, речѐ гдⷭ҇ь; |
|
17
|
17
|
| Але твої очі і твоє серце звернені тільки до твоєї користи і до пролиття невинної крови, до того, щоб робити утиск і насильство. | Сѐ, не сꙋ́ть ѻ҆́чи твоѝ, нижѐ се́рдце твоѐ бла́го, но къ сребролю́бїю твоемꙋ̀ и҆ кро́ве непови́нныѧ пролїѧ́нїю, и҆ ко ѡ҆би́дамъ и҆ ко оу҆бі́йствꙋ, є҆́же твори́ти ѧ҆̀. |
|
18
|
18
|
| Тому так говорить Господь про Іоакима, сина Іосії, царя Юдейського: не будуть оплакувати його: «горе, брат мій!» і: «горе, сестра!» Не будуть оплакувати його: «горе, государ!» і: «горе, його велич!» | Сегѡ̀ ра́ди сїѧ̑ речѐ гдⷭ҇ь ко і҆ѡакі́мꙋ сы́нꙋ і҆ѡсі́инꙋ царю̀ і҆ꙋ́динꙋ: го́ре мꙋ́жꙋ семꙋ̀, не ѡ҆пла́чꙋтъ є҆гѡ̀: го́ре, бра́те! нижѐ возрыда́ютъ ѡ҆ не́мъ: оу҆вы̀ мнѣ̀, господи́не! |
|
19
|
19
|
| Ослячим похованням буде він похований; витягнуть його і кинуть далеко за ворота Єрусалима. | Погребе́нїемъ ѻ҆́слимъ погребе́тсѧ, влачи́мь и҆зве́рженъ бꙋ́детъ внѣ̀ вра́тъ і҆ерⷭ҇ли́ма. |
|
20
|
20
|
| Зійди на Ливан і кричи, і на Васані піднеси голос твій і кричи з Аварима, бо знищені усі друзі твої. | Взы́ди на лїва́нъ и҆ возопі́й, и҆ въ васа́нъ да́ждь гла́съ тво́й, и҆ возопі́й на ѡ҆́нъ по́лъ мо́рѧ, ꙗ҆́кѡ сотре́ни сꙋ́ть всѝ любо́внїи твоѝ. |
|
21
|
21
|
| Я говорив тобі під час благоденства твого; але ти сказав: «не послухаю». Така була поведінка твоя від самої юности твоєї, що ти не слухав голосу Мого. | Гл҃ахъ къ тебѣ̀ въ паде́нїи твое́мъ, и҆ ре́клъ є҆сѝ: не оу҆слы́шꙋ. Се́й пꙋ́ть тво́й ѿ ю҆́ности твоеѧ̀, ꙗ҆́кѡ не послꙋ́шалъ є҆сѝ гла́са моегѡ̀. |
|
22
|
22
|
| Усіх пастирів твоїх розвіє вітер, і друзі твої підуть у полон; і тоді ти будеш осоромлений і посоромлений за усі злодіяння твої. | Всѣ́хъ па́стырей твои́хъ оу҆пасе́тъ вѣ́тръ, и҆ любо́внїи твоѝ во плѣне́нїе по́йдꙋтъ, и҆ тогда̀ постыди́шисѧ и҆ посрами́шисѧ ѿ всѣ́хъ лю́бѧщихъ тѧ̀: |
|
23
|
23
|
| Ти, що живеш на Ливані, гніздишся на кедрах! яким жалюгідним будеш ти, коли осягнуть тебе муки, як болі жінки при пологах! | и҆́же сѣди́ши въ лїва́нѣ и҆ гнѣзди́шисѧ въ ке́дрѣхъ, возстене́ши, є҆гда̀ прїи́дꙋтъ къ тебѣ̀ бѡлѣ́зни, ꙗ҆́кѡ ражда́ющїѧ. |
|
24
|
24
|
| Живу Я, — сказав Господь: якби Ієхонія, син Іоакима, цар Юдейський, був перснем на правій руці Моїй, то і звідси Я зірву тебе | Живꙋ̀ а҆́зъ, речѐ гдⷭ҇ь, а҆́ще бꙋ́детъ і҆ехоні́а сы́нъ і҆ѡакі́ма ца́рь і҆ꙋ́динъ, пе́рстень на рꙋцѣ̀ деснѣ́й мое́й, ѿтꙋ́дꙋ и҆сто́ргнꙋ тѧ̀ |
|
25
|
25
|
| і віддам тебе до рук тих, що шукають душі твоєї, і до рук тих, яких ти боїшся, до рук Навуходоносора, царя Вавилонського, і до рук халдеїв, | и҆ преда́мъ тѧ̀ въ рꙋ́ки и҆́щꙋщихъ дꙋшѝ твоеѧ̀ и҆ въ рꙋ́ки, и҆́хже ты̀ бои́шисѧ лица̀, и҆ въ рꙋ́ки навꙋходоно́сора царѧ̀ вавѷлѡ́нска и҆ въ рꙋ́ки халде́ѡмъ, |
|
26
|
26
|
| і викину тебе і твою матір, яка народила тебе, у чужу країну, де ви не народилися, і там помрете; | и҆ ѿве́ргꙋ тѧ̀ и҆ ма́терь твою̀, ꙗ҆̀же роди́ тѧ, въ зе́млю чꙋ́ждꙋ, въ не́йже нѣ́сте рожде́ни, и҆ та́мѡ оу҆́мрете: |
|
27
|
27
|
| а в землю, куди душа їх буде бажати повернутися, туди не повернуться. | а҆ въ зе́млю, въ ню́же ті́и жела́ютъ дꙋша́ми свои́ми возврати́тисѧ, не возвратѧ́тсѧ. |
|
28
|
28
|
| «Невже ця людина, Ієхонія, є створіння огидне, відкинуте? чи він — сосуд непотребний? за що вони викинуті — він і плем’я його, і кинуті у країну, якої не знали?» | Ѡ҆безче́стисѧ і҆ехоні́а, а҆́ки сосꙋ́дъ непотре́бенъ, ꙗ҆́кѡ ѿринове́нъ бы́сть то́й и҆ сѣ́мѧ є҆гѡ̀, и҆ и҆зве́рженъ въ зе́млю, є҆ѧ́же не вѣ́дѧше. |
|
29
|
29
|
| О, земле, земле, земле! слухай слово Господнє. | Землѐ, землѐ, землѐ, слы́ши сло́во гдⷭ҇не! |
|
30
|
30
|
| Так говорить Господь: запишіть чоловіка цього позбавленим дітей, чоловіком злощасним у дні свої, тому що ніхто вже з племені його не буде сидіти на престолі Давидовім і володарювати в Юдеї. | Сїѧ̑ речѐ гдⷭ҇ь: напишѝ мꙋ́жа сего̀ ѿве́ржена, мꙋ́жа, и҆́же во дне́хъ свои́хъ не пред̾ꙋспѣ́етъ: ниже́ бо бꙋ́детъ ѿ сѣ́мене є҆гѡ̀ мꙋ́жъ, и҆́же сѧ́детъ на престо́лѣ даві́довѣ, и҆ вла́сть и҆мѣ́ѧй ктомꙋ̀ во і҆ꙋ́дѣ. |
|
Глава 23
|
Глава́ к҃г
|
|
1
|
1
|
| Горе пастирям, які гублять і розганяють овець пастви Моєї! — говорить Господь. | Го́ре па́стырємъ, и҆̀же погꙋблѧ́ютъ и҆ расточа́ютъ ѻ҆́вцы па́ствы моеѧ̀, речѐ гдⷭ҇ь. |
|
2
|
2
|
| Тому так говорить Господь, Бог Ізраїлів, до пастирів, які пасуть народ Мій: ви розсіяли овець Моїх, і розігнали їх, і не наглядали за ними; ось, Я покараю вас за злі діяння ваші, — говорить Господь. | Сегѡ̀ ра́ди сїѧ̑ речѐ гдⷭ҇ь бг҃ъ і҆и҃левъ къ пасꙋ́щымъ люді́й мои́хъ: вы̀ расточи́ли є҆стѐ ѻ҆́вцы моѧ̑, и҆ ѿверго́сте ѧ҆̀, и҆ не посѣти́сте и҆̀хъ, сѐ, а҆́зъ посѣщꙋ̀ на ва́съ по лꙋка́вствꙋ оу҆мышле́нїй ва́шихъ, речѐ гдⷭ҇ь: |
|
3
|
3
|
| І зберу залишок стада Мого з усіх країн, куди Я вигнав їх, і поверну їх у двори їхні; і будуть плодитися і розмножуватися. | и҆ а҆́зъ соберꙋ̀ ѡ҆ста́нки ста́да моегѡ̀ ѿ всѣ́хъ земе́ль, въ нѧ́же и҆зверго́хъ и҆̀хъ та́мѡ, и҆ возвращꙋ̀ и҆̀хъ къ селе́нїємъ и҆́хъ, и҆ возрастꙋ́тъ и҆ оу҆мно́жатсѧ. |
|
4
|
4
|
| І поставлю над ними пастирів, які будуть пасти їх, і вони вже не будуть боятися і лякатися, і не будуть губитися, — говорить Господь. | И҆ возста́влю над̾ ни́ми па̑стыри, и҆ оу҆пасꙋ́тъ и҆̀хъ, и҆ не оу҆боѧ́тсѧ ктомꙋ̀, нижѐ оу҆жа́снꙋтсѧ, и҆ ни є҆ди́нъ поги́бнетъ ѿ числа̀, речѐ гдⷭ҇ь. |
|
5
|
5
|
| Ось, настають дні, — говорить Господь, — і восставлю Давиду Паросток праведний, і воцариться Цар, і буде чинити мудро, і буде робити суд і правду на землі. | Сѐ, дні́е грѧдꙋ́тъ, гл҃етъ гдⷭ҇ь, и҆ возста́влю даві́дꙋ восто́къ првⷣный, и҆ црⷭ҇твовати бꙋ́детъ цр҃ь и҆ премⷣръ бꙋ́детъ и҆ сотвори́тъ сꙋ́дъ и҆ пра́вдꙋ на землѝ: |
|
6
|
6
|
| У дні Його Іуда спасеться й Ізраїль буде жити безпечно; і ось ім’я Його, яким будуть називати Його: «Господь виправдання наше!» | во дне́хъ є҆гѡ̀ спасе́тсѧ і҆ꙋ́да, и҆ і҆и҃ль пребꙋ́детъ въ наде́жди, и҆ сїѐ и҆́мѧ є҆мꙋ̀, и҆́мже нарекꙋ́тъ є҆го̀: гдⷭ҇ь првⷣнъ на́шъ. |
|
7
|
7
|
| Тому, ось настають дні, — говорить Господь, — коли вже не будуть говорити: «живий Господь, Який вивів синів Ізраїлевих із землі Єгипетської», | Сегѡ̀ ра́ди, сѐ, дні́е грѧдꙋ́тъ, речѐ гдⷭ҇ь, и҆ не рекꙋ́тъ ктомꙋ̀: живе́тъ гдⷭ҇ь, и҆́же и҆зведѐ сы́ны і҆и҃лєвы ѿ землѝ є҆гѵ́петскїѧ: |
|
8
|
8
|
| але: «живий Господь, Який вивів і Який привів плем’я дому Ізраїлевого із землі північної і з усіх земель, куди Я вигнав їх», і будуть жити на землі своїй. | но: живе́тъ гдⷭ҇ь, и҆́же и҆зведѐ и҆ преведѐ сѣ́мѧ до́мꙋ і҆и҃лева ѿ землѝ сѣ́верски и҆ ѿ всѣ́хъ земе́ль, въ нѧ́же и҆зве́рже и҆̀хъ та́мѡ, и҆ ѡ҆бита́ти и҆́мꙋтъ въ землѝ свое́й. |
|
9
|
9
|
| Про пророків. Серце моє у мені роздирається, усі кістки мої трясуться; я — як п’яний, як людина, яку здолало вино, заради Господа і заради святих слів Його, | Ѡ҆ проро́цѣхъ сотре́но є҆́сть се́рдце моѐ во мнѣ̀, вострепета́ша всѧ̑ кѡ́сти моѧ̑, бы́хъ ꙗ҆́кѡ мꙋ́жъ пїѧ́нъ и҆ ꙗ҆́кѡ человѣ́къ, є҆го́же ѡ҆долѣ̀ вїно̀, ѿ лица̀ гдⷭ҇нѧ и҆ ѿ лица̀ бл҃голѣ́пїѧ сла́вы є҆гѡ̀. |
|
10
|
10
|
| тому що земля наповнена перелюбниками, тому що плаче земля від прокляття; засохли пасовища пустелі, і прагнення їх — зло, і сила їх — неправда, | Ꙗ҆́кѡ прелюбодѣѧ́ньми и҆спо́лнена є҆́сть землѧ̀, ꙗ҆́кѡ ѿ лица̀ и҆́хъ пла́касѧ землѧ̀, и҆зсхо́ша па̑жити пꙋсты̑нныѧ: и҆ бы́сть тече́нїе и҆́хъ лꙋка́во, и҆ крѣ́пость и҆́хъ та́кожде. |
|
11
|
11
|
| бо і пророк і священик — лицеміри; навіть у домі Моєму Я знайшов нечестя їх, — говорить Господь. | Поне́же проро́къ и҆ свѧще́нникъ ѡ҆скверни́шасѧ, и҆ въ домꙋ̀ мое́мъ ѡ҆брѣто́хъ лꙋка́вство и҆́хъ, речѐ гдⷭ҇ь: |
|
12
|
12
|
| За те шлях їх буде для них, як слизькі місця у темряві: їх штовхнуть, і вони впадуть там; бо Я наведу на них біду, в рік відвідання їх, — говорить Господь. | тогѡ̀ ра́ди пꙋ́ть и҆́хъ бꙋ́детъ и҆̀мъ по́лзокъ во тмѣ̀, и҆ по́ткнꙋтсѧ и҆ падꙋ́тъ въ не́мъ: наведꙋ́ бо на ни́хъ ѕла̑ѧ въ лѣ́то посѣще́нїѧ и҆́хъ, речѐ гдⷭ҇ь. |
|
13
|
13
|
| І у пророках Самарії Я бачив безумство; вони пророкували ім’ям Ваала, і ввели в оману народ Мій, Ізраїля. | И҆ во проро́цѣхъ самарі́йскихъ ви́дѣхъ беззакѡ́нїѧ: проро́чествовахꙋ чрез̾ ваа́ла и҆ прельща́хꙋ лю́ди моѧ̑ і҆и҃лѧ. |
|
14
|
14
|
| Але у пророках Єрусалима бачу жахливе: вони перелюбствують і ходять у неправді, підтримують руки лиходіїв, щоб ніхто не навертався від свого нечестя; всі вони переді Мною — як Содом, і жителі його — як Гоморра. | И҆ во проро́цѣхъ і҆ерⷭ҇ли́мскихъ ви́дѣхъ оу҆жа̑снаѧ, прелюбодѣ́йствꙋющихъ и҆ ходѧ́щихъ во лжѝ и҆ скрѣплѧ́ющихъ рꙋ́ки стропти̑вымъ, да не ѿврати́тсѧ кі́йждо ѿ пꙋтѝ своегѡ̀ лꙋка́вагѡ: бы́ша мнѣ̀ всѝ а҆́ки содо́мъ, и҆ ѡ҆бита́ющїи въ не́мъ ꙗ҆́кѡ гомо́рръ. |
|
15
|
15
|
| Тому так говорить Господь Саваоф про пророків: ось, Я нагодую їх полином і напою їх водою з жовчю, бо від пророків єрусалимських нечестя поширилося на усю землю. | Сегѡ̀ ра́ди та́кѡ речѐ гдⷭ҇ь си́лъ ко проро́кѡмъ: сѐ, а҆́зъ напита́ю и҆̀хъ пелы́немъ и҆ напою̀ и҆̀хъ же́лчїю, ѿ проро́кѡвъ бо і҆ерⷭ҇ли́мскихъ и҆зы́де ѡ҆скверне́нїе на всю̀ зе́млю. |
|
16
|
16
|
| Так говорить Господь Саваоф: не слухайте слів пророків, які пророкують вам: вони обманюють вас, розповідають мрії серця свого, а не від уст Господніх. | Сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь си́лъ: не слꙋ́шайте слове́съ проро́кѡвъ, и҆̀же проро́чествꙋютъ ва́мъ и҆ прельща́ютъ ва́съ: видѣ́нїе ѿ се́рдца своегѡ̀ глаго́лютъ, а҆ не ѿ оу҆́стъ гдⷭ҇нихъ. |
|
17
|
17
|
| Вони постійно говорять тим, які зневажають Мене: «Господь сказав: мир буде у вас». І всякому, хто чинить за впертістю свого серця, говорять: «не прийде на вас лихо». | Глаго́лютъ ѿверга́ющымъ мѧ̀: гл҃а гдⷭ҇ь, ми́ръ бꙋ́детъ ва́мъ: и҆ всѣ̑мъ, и҆̀же хо́дѧтъ въ по́хотехъ свои́хъ, и҆ всѧ́комꙋ, ходѧ́щемꙋ въ стропти́вствѣ се́рдца своегѡ̀, реко́ша: не прїи́дꙋтъ на ва́съ ѕла̑ѧ. |
|
18
|
18
|
| Бо хто стояв у раді Господа і бачив і чув слово Його? Хто прислуховувався до слова Його і почув? | Кто́ бо бы́сть въ совѣ́тѣ гдⷭ҇ни, и҆ ви́дѣ и҆ слы́ша словеса̀ є҆гѡ̀; кто̀ внѧ́тъ сло́во є҆гѡ̀ и҆ слы́ша; |
|
19
|
19
|
| Ось, іде буря Господня з люттю, буря грізна, і впаде на голову нечестивих. | Сѐ, бꙋ́рѧ ѿ гдⷭ҇а и҆ ꙗ҆́рость и҆схо́дитъ въ сотрѧсе́нїе, оу҆стреми́вшисѧ прїи́детъ на нечести̑выѧ. |
|
20
|
20
|
| Гнів Господа не відвернеться, доки Він не звершить і доки не виконає намірів серця Свого; у наступні дні ви ясно зрозумієте це. | И҆ ктомꙋ̀ не возврати́тсѧ ꙗ҆́рость гдⷭ҇нѧ, до́ндеже сотвори́тъ сїѐ и҆ до́ндеже соверши́тъ помышле́нїе се́рдца своегѡ̀. Въ послѣ̑днїѧ дни̑ оу҆разꙋмѣ́ете совѣ́тъ є҆гѡ̀. |
|
21
|
21
|
| Я не посилав пророків цих, а вони самі побігли; Я не говорив їм, а вони пророкували. | Не посыла́хъ проро́ки, а҆ ѻ҆нѝ теча́хꙋ: не гл҃ахъ къ ни̑мъ, и҆ ті́и проро́чествовахꙋ. |
|
22
|
22
|
| Якби вони стояли у Моїй раді, то оголосили б народу Моєму слова Мої і відводили б їх від злої путі їхньої і від злих діл їхніх. | И҆ а҆́ще бы ста́ли въ совѣ́тѣ мое́мъ, слы̑шана сотвори́ли бы словеса̀ моѧ̑ и҆ ѿврати́ли бы люді́й мои́хъ ѿ пꙋтѝ и҆́хъ лꙋка́вагѡ и҆ ѿ начина́нїй и҆́хъ лꙋка́выхъ. |
|
23
|
23
|
| Хіба Я — Бог тільки поблизу, — говорить Господь, — а не Бог і віддалік? | Бг҃ъ приближа́ѧйсѧ а҆́зъ є҆́смь, гл҃етъ гдⷭ҇ь, а҆ не бг҃ъ и҆здале́ча [Є҆вр.: є҆да̀ бг҃ъ бли́з̾ сꙋ́щїй а҆́зъ є҆́смь, речѐ гдⷭ҇ь, а҆ не бг҃ъ и҆здале́ча;] |
|
24
|
24
|
| Чи може людина сховатися у потаємне місце, де Я не бачив би її? — говорить Господь. Чи не наповнюю Я небо і землю? — говорить Господь. | А҆́ще оу҆таи́тсѧ кто̀ въ сокрове́нныхъ, и҆ а҆́зъ не оу҆зрю́ ли є҆го̀; речѐ гдⷭ҇ь. Є҆да̀ не́бо и҆ зе́млю не а҆́зъ наполнѧ́ю; речѐ гдⷭ҇ь. |
|
25
|
25
|
| Я чув, що говорять пророки, Моїм ім’ям пророкують неправду. Вони говорять: «мені снилося, мені снилося». | Слы́шахъ, ꙗ҆̀же глаго́лютъ проро́цы, проро́чествꙋюще во и҆́мѧ моѐ лжꙋ̀ и҆ глаго́люще: ви́дѣхъ со́нъ, (ви́дѣхъ со́нъ). |
|
26
|
26
|
| Чи довго це буде у серці пророків, які пророкують неправду, пророкують обман свого серця? | Доко́лѣ бꙋ́детъ въ се́рдцы проро́кѡвъ прорица́ющихъ лжꙋ̀ и҆ проро́чествꙋющихъ льщє́нїѧ се́рдца своегѡ̀, |
|
27
|
27
|
| Чи думають вони довести народ Мій до забуття імені Мого за допомогою снів своїх, які вони переказують один одному, як батьки їхні забули ім’я Моє через Ваала? | мы́слѧщихъ, да забве́нъ бꙋ́детъ зако́нъ мо́й въ со́нїихъ и҆́хъ, ꙗ҆̀же вѣща́ютъ кі́йждо и҆́скреннемꙋ своемꙋ̀, ꙗ҆́коже забы́ша ѻ҆тцы̀ и҆́хъ и҆́мѧ моѐ ра́ди ваа́ла; |
|
28
|
28
|
| Пророк, який бачив сон, нехай і розповідає його як сон; а в якого Моє слово, той нехай говорить слово Моє вірно. Що спільного у полови з чистим зерном? — говорить Господь. | Проро́къ, и҆́же и҆́мать сновидѣ́нїе, да вѣща́етъ сновидѣ́нїе своѐ, а҆ и҆́же и҆́мать сло́во моѐ, да глаго́летъ сло́во моѐ во и҆́стинѣ. Что̀ пле́вы ко пшени́цѣ; та́кѡ сло́во моѐ, речѐ гдⷭ҇ь. |
|
29
|
29
|
| Слово Моє чи не подібне до вогню, — говорить Господь, — і чи не подібне до молота, який розбиває скелю? | Є҆да̀ словеса̀ моѧ̑ не сꙋ́ть ꙗ҆́коже ѻ҆́гнь горѧ́щь, речѐ гдⷭ҇ь, и҆ ꙗ҆́кѡ мла́тъ сотры́ющь ка́мень; |
|
30
|
30
|
| Тому, ось Я — на пророків, — говорить Господь, — які крадуть слова Мої один в одного. | Сегѡ̀ ра́ди, сѐ, а҆́зъ ко проро́кѡмъ, речѐ гдⷭ҇ь, и҆̀же кра́дꙋтъ словеса̀ моѧ̑ кі́йждо ѡ҆ и҆́скреннѧгѡ своегѡ̀. |
|
31
|
31
|
| Ось, Я — на пророків, — говорить Господь, — які діють своїм язиком, а говорять: «Він сказав». | Сѐ, а҆́зъ на проро́ки, гл҃етъ гдⷭ҇ь, и҆зносѧ́щыѧ проро́чєствїѧ ѧ҆зы́комъ и҆ дре́млющыѧ дрема́нїе своѐ. |
|
32
|
32
|
| Ось, Я — на пророків неправдивих снів, — говорить Господь, — які розповідають їх і вводять народ Мій в оману своїми обманами і звабою, тоді як Я не посилав їх і не повелівав їм, і вони ніякої користи не приносять народу цьому, — говорить Господь. | Сѐ, а҆́зъ на проро́ки, прорица́ющыѧ со́нїе лжи́во, речѐ гдⷭ҇ь, и҆ провѣща́ша та̑, и҆ прельсти́ша лю́ди моѧ̑ во лжа́хъ свои́хъ и҆ во пре́лестехъ свои́хъ, а҆́зъ же не посла́хъ и҆́хъ, ни заповѣ́дахъ и҆̀мъ, и҆ по́льзою не оу҆по́льзꙋютъ люді́й си́хъ, (речѐ гдⷭ҇ь). |
|
33
|
33
|
| Якщо запитає у тебе народ цей, або пророк, або священик: «який тягар від Господа?», то скажи їм: «який тягар? Я покину вас, — говорить Господь». | И҆ а҆́ще вопро́сѧтъ лю́дїе сі́и, и҆лѝ проро́къ, и҆лѝ свѧще́нникъ, рекꙋ́ще: ко́е (є҆́сть) бре́мѧ гдⷭ҇не; и҆ рече́ши къ ни̑мъ: вы̀ є҆стѐ бре́мѧ, и҆ пове́ргꙋ ва́съ, речѐ гдⷭ҇ь. |
|
34
|
34
|
| Якщо пророк, або священик, або народ скаже: «тягар від Господа», Я покараю ту людину і дім її. | И҆ проро́къ, и҆ свѧще́нникъ, и҆ лю́дїе, и҆̀же рекꙋ́тъ: бре́мѧ гдⷭ҇не, посѣщꙋ̀ ме́стїю на мꙋ́жа того̀ и҆ на до́мъ є҆гѡ̀. |
|
35
|
35
|
| Так говоріть одне одному і брат братові: «що відповів Господь?» або: «що сказав Господь?» | Си́це рцы́те кі́йждо ко и҆́скреннемꙋ и҆ ко бра́тꙋ своемꙋ̀: что̀ ѿвѣща̀ гдⷭ҇ь; и҆ что̀ гл҃а гдⷭ҇ь; |
|
36
|
36
|
| А цього слова: «тягар від Господа», надалі не вживайте: бо тягарем буде такій людині слово її, тому що ви спотворюєте слова живого Бога, Господа Саваофа Бога нашого. | И҆ бре́мѧ гдⷭ҇не не помѧне́тсѧ ктомꙋ̀, и҆́бо бре́мѧ бꙋ́детъ комꙋ́ждо сло́во є҆гѡ̀: и҆ преврати́сте словеса̀ бг҃а жива́гѡ, гдⷭ҇а си́лъ, бг҃а на́шегѡ. |
|
37
|
37
|
| Так говори пророку: «що відповів тобі Господь?» або: «що сказав Господь?» | Сїѧ̑ рцы̀ ко проро́кꙋ: что̀ ѿвѣща̀ тебѣ̀ гдⷭ҇ь; и҆ что̀ гл҃а гдⷭ҇ь; |
|
38
|
38
|
| А якщо ви ще будете говорити: «тягар від Господа», то так говорить Господь: за те, що ви кажете слово це: «тягар від Господа», тоді як Я послав сказати вам: «не говоріть: тягар від Господа», — | А҆́ще же рече́те: бре́мѧ гдⷭ҇не: сегѡ̀ ра́ди та́кѡ речѐ гдⷭ҇ь: поне́же реклѝ є҆стѐ глаго́лъ се́й бре́мѧ гдⷭ҇не, и҆ посла́хъ къ ва́мъ, рекі́й: не глаго́лите бре́мѧ гдⷭ҇не: |
|
39
|
39
|
| за те, ось, Я забуду вас зовсім і залишу вас, і місто це, яке Я дав вам і батькам вашим, відкину від лиця Мого | сегѡ̀ ра́ди, сѐ, а҆́зъ возмꙋ̀ и҆ пове́ргꙋ ва́съ и҆ гра́дъ, є҆го́же да́хъ ва́мъ и҆ ѻ҆тцє́мъ ва́шымъ, ѿ лица̀ моегѡ̀, |
|
40
|
40
|
| і покладу на вас ганьбу вічну й неславу вічну, які не забудуться. | и҆ да́мъ ва́съ въ поноше́нїе вѣ́чное и҆ въ срамотꙋ̀ вѣ́чнꙋю, ꙗ҆́же никогда̀ забве́нїемъ загла́дитсѧ. |
|
Глава 24
|
Глава́ к҃д
|
|
1
|
1
|
| Господь показав мені: і ось, два кошики зі смоквами поставлені перед храмом Господнім, після того, як Навуходоносор, цар Вавилонський, вивів з Єрусалима полоненими Ієхонію, сина Іоакимового, царя Юдейського, і князів юдейських з теслями і ковалями і привів їх у Вавилон: | Показа̀ мнѣ̀ гдⷭ҇ь, и҆ сѐ, двѣ̀ кѡ́шницы пѡ́лны смо́квїй поста́влєны пред̾ хра́момъ гдⷭ҇нимъ, повнегда̀ преведѐ навꙋходоно́соръ ца́рь вавѷлѡ́нскїй і҆ехоні́ю сы́на і҆ѡакі́мова, царѧ̀ і҆ꙋ́дина, и҆ нача́лникѡвъ є҆гѡ̀ и҆ хꙋдо́жникѡвъ, и҆ оу҆́зникѡвъ и҆ бога́тыхъ ѿ і҆ерⷭ҇ли́ма, и҆ преведѐ и҆̀хъ въ вавѷлѡ́нъ. |
|
2
|
2
|
| один кошик був зі смоквами дуже добрими, якими бувають смокви ранні, а другий кошик — зі смоквами дуже поганими, які за непридатністю їх не можна їсти. | Ко́шница є҆ди́на смо́квїй до́брыхъ ѕѣлѡ̀, ꙗ҆́кѡ ѡ҆бы́чай смо́квамъ бы́ти пе́рвыхъ време́нъ, и҆ ко́шница дрꙋга́ѧ смо́квїй ѕлы́хъ ѕѣлѡ̀, и҆̀хже ꙗ҆́сти не возмо́жно за хꙋ́дость и҆́хъ. |
|
3
|
3
|
| І сказав мені Господь: що бачиш ти, Єреміє? Я сказав: смокви, смокви добрі — дуже добрі, а погані — дуже погані, так що їх не можна їсти, тому що вони дуже недобрі. | И҆ речѐ гдⷭ҇ь ко мнѣ̀: что́ ты ви́диши, і҆еремі́е; И҆ реко́хъ: смѡ́кви, смѡ́кви дѡ́брыѧ, дѡбры̀ ѕѣлѡ̀: и҆ ѕлы̑ѧ, ѕлы̑ ѕѣлѡ̀, и҆̀хже ꙗ҆́сти не возмо́жно за хꙋ́дость и҆́хъ. |
|
4
|
4
|
| І було до мене слово Господнє: | И҆ бы́сть сло́во гдⷭ҇не ко мнѣ̀, рекꙋ́щее: |
|
5
|
5
|
| так говорить Господь, Бог Ізраїлів: подібно до цих смокв добрих Я ви́знаю добрими переселенців юдейських, яких Я послав з цього місця у землю Халдейську; | сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь бг҃ъ і҆и҃левъ: ꙗ҆́коже смѡ́кви сїѧ̑ бла̑ги, та́кѡ позна́ю преселе́ныхъ і҆ꙋде́євъ, и҆̀хже посла́хъ ѿ мѣ́ста сегѡ̀ въ зе́млю халде́йскꙋ во блага̑ѧ: |
|
6
|
6
|
| і зверну на них очі Мої на благо їм і поверну їх у землю цю, і влаштую їх, а не розорю, і насажду їх, а не викоріню; | и҆ оу҆твержꙋ̀ ѻ҆́чи моѝ на ни́хъ во блага̑ѧ и҆ преведꙋ̀ и҆̀хъ па́ки въ зе́млю сїю̀ во блага̑ѧ: и҆ возсози́ждꙋ и҆̀хъ и҆ не разорю̀, и҆ насаждꙋ̀ и҆̀хъ и҆ не и҆сто́ргнꙋ: |
|
7
|
7
|
| і дам їм серце, щоб знати Мене, що Я Господь, і вони будуть Моїм народом, а Я буду їхнім Богом; бо вони навернуться до Мене усім серцем своїм. | и҆ да́мъ и҆̀мъ се́рдце, да оу҆вѣ́дѧтъ мѧ̀, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ є҆́смь гдⷭ҇ь, и҆ бꙋ́дꙋтъ мнѣ̀ въ лю́ди, и҆ а҆́зъ бꙋ́дꙋ и҆̀мъ въ бг҃а: поне́же ѡ҆братѧ́тсѧ ко мнѣ̀ всѣ́мъ се́рдцемъ свои́мъ. |
|
8
|
8
|
| А про погані смокви, яких і їсти не можна за непридатністю їх, так говорить Господь: таким Я зроблю Седекію, царя Юдейського, і князів його та інших єрусалимлян, які залишаються у землі цій і живуть у землі Єгипетській; | И҆ ꙗ҆́коже смѡ́кви ѕлы̑ѧ, и҆̀хже ꙗ҆́сти не возмо́жно за хꙋ́дость и҆́хъ, сїѧ̑ речѐ гдⷭ҇ь, та́кѡ преда́мъ седекі́ю царѧ̀ і҆ꙋ́дина и҆ нача́лники є҆гѡ̀ и҆ ѡ҆ста́нокъ ѿ і҆ерⷭ҇ли́ма, и҆̀же ѡ҆ста́ша во гра́дѣ се́мъ и҆ и҆̀же ѡ҆бита́ютъ во землѝ є҆гѵ́петстѣй , |
|
9
|
9
|
| і віддам їх на озлоблення і на злостраждання в усіх царствах земних, на наругу, на притчу, на посміяння і прокляття в усіх місцях, куди Я вижену їх. | и҆ да́мъ и҆̀хъ въ расточе́нїе и҆ ѡ҆ѕлобле́нїе всѣ̑мъ ца́рствамъ зємны́мъ, и҆ бꙋ́дꙋтъ въ поноше́нїе и҆ въ при́тчꙋ, и҆ въ не́нависть и҆ въ проклѧ́тїе во всѣ́хъ мѣ́стѣхъ, въ нѧ́же и҆зверго́хъ и҆̀хъ: |
|
10
|
10
|
| І пошлю на них меч, голод і моровицю, доки не знищу їх із землі, яку Я дав їм і батькам їхнім. | и҆ послю̀ на ни́хъ ме́чь и҆ гла́дъ и҆ па́гꙋбꙋ, до́ндеже и҆сче́знꙋтъ ѿ землѝ, ю҆́же да́хъ и҆̀мъ и҆ ѻ҆тцє́мъ и҆́хъ. |
|
Глава 25
|
Глава́ к҃є
|
|
1
|
1
|
| Слово, яке було до Єремії про весь народ юдейський, у четвертий рік Іоакима, сина Іосії, царя Юдейського, — це був перший рік Навуходоносора, царя Вавилонського, — | Сло́во, є҆́же бы́сть ко і҆еремі́и на всѧ̑ лю́ди і҆ꙋ̑дины, въ лѣ́то четве́ртое і҆ѡакі́ма сы́на і҆ѡсі́ина, царѧ̀ і҆ꙋ́дина: то̀ лѣ́то пе́рвое навꙋходоно́сора царѧ̀ вавѷлѡ́нскагѡ: |
|
2
|
2
|
| і яке пророк Єремія промовив до всього народу юдейського і до всіх жителів Єрусалима і сказав: | є҆́же глаго́ла і҆еремі́а прⷪ҇ро́къ ко всѣ̑мъ лю́демъ і҆ꙋ́динымъ и҆ ко всѣ̑мъ ѡ҆бита́телємъ і҆ерⷭ҇ли́ма, рекі́й: |
|
3
|
3
|
| від тринадцятого року Іосії, сина Амонового, царя Юдейського, до цього дня, ось уже двадцять три роки, було до мене слово Господнє, і я з раннього ранку говорив вам, — і ви не слухали. | въ третїена́десѧть лѣ́то і҆ѡсі́и сы́на а҆мѡ́сова, царѧ̀ і҆ꙋ́дина, и҆ да́же до днѐ сегѡ̀, сїѐ два́десѧть тре́тїе лѣ́то, бы́сть сло́во гдⷭ҇не ко мнѣ̀, и҆ глаго́лахъ къ ва́мъ, заꙋ́тра востаѧ̀ и҆ глаго́лѧ: и҆ не слы́шасте. |
|
4
|
4
|
| Господь посилав до вас усіх рабів Своїх, пророків, з раннього ранку посилав, — і ви не слухали і не прихиляли вуха свого, щоб слухати. | И҆ посыла́ше гдⷭ҇ь къ ва́мъ всѣ́хъ ра̑бъ свои́хъ прⷪ҇рѡ́къ, востаѧ̀ заꙋ́тра и҆ посыла́ѧ: и҆ не слы́шасте, ни приклони́сте оу҆ше́съ ва́шихъ, да слы́шите, є҆гда̀ гл҃аше: |
|
5
|
5
|
| Вам говорили: «наверніться кожен від злої путі своєї і від злих діл своїх і живіть на землі, яку Господь дав вам і батькам вашим із віку у вік; | ѿврати́тесѧ кі́йждо ѿ пꙋтѝ своегѡ̀ ѕла́гѡ и҆ ѿ ѕлѣ́йшихъ оу҆мышле́нїй ва́шихъ, и҆ ѡ҆бита́ти бꙋ́дете въ землѝ, ю҆́же гдⷭ҇ь дадѐ ва́мъ и҆ ѻ҆тцє́мъ ва́шымъ, ѿ вѣ́ка да́же и҆ до вѣ́ка: |
|
6
|
6
|
| і не ходіть слідом інших богів, щоб служити їм і поклонятися їм, і не прогнівляйте Мене ділами рук своїх, і не зроблю вам зла». | и҆ не ходи́те в̾слѣ́дъ богѡ́въ чꙋжди́хъ, є҆́же слꙋжи́ти и҆̀мъ и҆ покланѧ́тисѧ и҆̀мъ, да не прогнѣ́ваете мѧ̀ въ дѣ́лѣхъ рꙋ́къ ва́шихъ, є҆́же ѡ҆ѕло́бити ва́съ. |
|
7
|
7
|
| Але ви не слухали Мене, — говорить Господь, — прогнівляючи Мене ділами рук своїх, на зло собі. | И҆ не послꙋ́шасте мѧ̀, речѐ гдⷭ҇ь, є҆́же не подвиза́ти мѧ̀ ко гнѣ́вꙋ въ дѣ́лѣхъ рꙋкꙋ̀ ва́шєю на ѕло̀ ва́мъ. |
|
8
|
8
|
| Тому так говорить Господь Саваоф: за те, що ви не слухали слів Моїх, | Сегѡ̀ ра́ди сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь си́лъ: поне́же не послꙋ́шасте слове́съ мои́хъ, |
|
9
|
9
|
| ось, Я пошлю і візьму всі племена північні, — говорить Господь, — і пошлю до Навуходоносора, царя Вавилонського, раба Мого, і приведу їх на землю цю і на жителів її і на усі навколишні народи; і зовсім знищу їх і зроблю їх жахом і посміянням і вічним запустінням. | сѐ, а҆́зъ послю̀ и҆ возмꙋ̀ всѧ̑ племена̀ сѣ̑верска, (речѐ гдⷭ҇ь,) и҆ навꙋходоно́сора царѧ̀ вавѷлѡ́нска раба̀ моего̀: и҆ приведꙋ̀ и҆̀хъ на зе́млю сїю̀ и҆ на ѡ҆бита́тєли є҆ѧ̀ и҆ на всѧ̑ ꙗ҆зы́ки, и҆̀же ѡ҆́крестъ є҆ѧ̀, и҆ оу҆бїю̀ и҆̀хъ и҆ поста́влю и҆̀хъ во оу҆́жасъ и҆ во звизда́нїе и҆ въ поноше́нїе вѣ́чное: |
|
10
|
10
|
| І припиню у них голос радости і голос веселощів, голос нареченого і голос нареченої, звук жорен і світло світильника. | и҆ погꙋблю̀ ѿ ни́хъ гла́съ ра́дости и҆ гла́съ весе́лїѧ, гла́съ жениха̀ и҆ гла́съ невѣ́сты, благоꙋха́нїе мѵ́ра и҆ свѣ́тъ свѣти́лника: |
|
11
|
11
|
| І вся земля ця буде пустелею і жахом; і народи ці будуть служити цареві Вавилонському сімдесят років. | и҆ бꙋ́детъ всѧ̀ землѧ̀ сїѧ̑ въ запꙋстѣ́нїе и҆ во оу҆́жасъ, и҆ порабо́таютъ сі́и во ꙗ҆зы́цѣхъ царю̀ вавѷлѡ́нскꙋ се́дмьдесѧтъ лѣ́тъ. |
|
12
|
12
|
| І буде: коли виповниться сімдесят років, покараю царя Вавилонського і той народ, — говорить Господь, — за їх нечестя, і землю Халдейську, і зроблю її вічною пустелею. | Є҆гда́ же и҆спо́лнени бꙋ́дꙋтъ се́дмьдесѧтъ лѣ́тъ, посѣщꙋ̀ на царѧ̀ вавѷлѡ́нска и҆ на ꙗ҆зы́къ ѻ҆́ный, речѐ гдⷭ҇ь, беззакѡ́нїѧ и҆́хъ, и҆ на зе́млю халде́йскꙋ, и҆ положꙋ̀ тꙋ́ю въ запꙋстѣ́нїе вѣ́чное, |
|
13
|
13
|
| І звершу над тією землею усі слова Мої, які Я вимовив на неї, усе написане у цій книзі, яку Єремія по-пророцьки прорік на усі народи. | и҆ наведꙋ̀ на зе́млю ѻ҆́нꙋ всѧ̑ словеса̀ моѧ̑, ꙗ҆̀же гл҃ахъ на ню̀, всѧ̑ пи̑саннаѧ въ кни́зѣ се́й, и҆ є҆ли̑ка прⷪ҇ро́чествова і҆еремі́а на всѧ̑ ꙗ҆зы́ки: |
|
14
|
14
|
| Бо і їх поневолять численні народи і царі великі; і Я віддам їм за їхніми вчинками і за ділами рук їхніх. | ꙗ҆́кѡ рабо́таша и҆̀мъ, є҆гда̀ бѣ́ша ꙗ҆зы́цы мно́зи и҆ ца́рїе вели́цы, и҆ возда́мъ и҆̀мъ по дѣлѡ́мъ и҆́хъ и҆ по творе́нїю рꙋ́къ и҆́хъ, |
|
15
|
15
|
| Бо так сказав мені Господь, Бог Ізраїлів: візьми з руки Моєї чашу цю з вином люті і напої з неї усі народи, до яких Я посилаю тебе. | є҆ли́кѡ проречѐ і҆еремі́а до всѣ́хъ стра́нъ: та́кѡ бо гл҃етъ гдⷭ҇ь бг҃ъ і҆и҃левъ: возмѝ ча́шꙋ вїна̀ нерастворе́ннагѡ [Є҆вр.: ꙗ҆́рости сеѧ̀.] ѿ рꙋкѝ моеѧ̀, да напои́ши всѧ̑ ꙗ҆зы́ки, къ ни̑мже а҆́зъ послю́ тѧ. |
|
16
|
16
|
| І вони вип’ють, і будуть хитатися і збожеволіють, побачивши меч, який Я пошлю на них. | И҆ и҆спїю́тъ и҆ и҆зблю́ютъ [Є҆вр.: и҆ смѧтꙋ́тсѧ.], и҆ ѡ҆бꙋѧ́ютъ ѿ лица̀ меча̀, є҆го́же а҆́зъ послю̀ средѣ̀ и҆́хъ. |
|
17
|
17
|
| І взяв я чашу з руки Господньої і напоїв з неї всі народи, до яких послав мене Господь: | И҆ взѧ́хъ ча́шꙋ ѿ рꙋкѝ гдⷭ҇ни и҆ напои́хъ всѧ̑ ꙗ҆зы́ки, къ ни̑мже посла́ мѧ гдⷭ҇ь: |
|
18
|
18
|
| Єрусалим і міста юдейські, і царів його і князів його, щоб спустошити їх і зробити жахом, посміянням і прокляттям, як і видно нині, | і҆ерⷭ҇ли́ма и҆ гра́ды і҆ꙋ̑дины, и҆ цари̑ є҆гѡ̀ и҆ кнѧ̑зи є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ положи́ти ѧ҆̀ во ѡ҆пꙋстѣ́нїе и҆ въ непрохожде́нїе, и҆ во звизда́нїе и҆ въ проклѧ́тїе, ꙗ҆́кѡ де́нь се́й, |
|
19
|
19
|
| фараона, царя Єгипетського, і слуг його, і князів його і весь народ його, | и҆ фараѡ́на царѧ̀ є҆гѵ́петскаго и҆ ѻ҆трокѡ́въ є҆гѡ̀, и҆ вельмо́жы є҆гѡ̀ и҆ всѧ̑ лю́ди є҆гѡ̀ |
|
20
|
20
|
| і весь змішаний народ, і всіх царів землі Уца, і всіх царів землі Филистимської, і Аскалон, і Газу, й Екрон, і залишки Азота, | и҆ всѧ̑ примѣ́сники є҆гѡ̀, и҆ всѧ̑ цари̑ землѝ оу҆́съ и҆ всѧ̑ цари̑ и҆ноплеме́нникѡвъ, а҆скалѡ́на и҆ га́зꙋ, и҆ а҆ккарѡ́на и҆ ѡ҆ста́нокъ а҆зѡ́та, |
|
21
|
21
|
| Едома, і Моава, і синів Аммонових, | и҆ і҆дꙋме́ю и҆ мѡаві́тїдꙋ и҆ сы̑ны а҆ммѡ̑ни, |
|
22
|
22
|
| і всіх царів Тира, і всіх царів Сидона, і царів островів, які за морем, | и҆ всѧ̑ цари̑ тѵ̑рски и҆ цари̑ сїдѡ̑нски и҆ цари̑, и҆̀же ѡ҆б̾ ѻ҆нꙋ̀ странꙋ̀ мо́рѧ, |
|
23
|
23
|
| Дедана, і Фему, і Буза, й усіх, хто стриже волосся на скронях, | и҆ деда́на и҆ ѳема́на, и҆ рѡ́са и҆ всѧ́каго ѡ҆стри́женаго по лицꙋ̀ є҆гѡ̀, |
|
24
|
24
|
| і всіх царів Аравії, і всіх царів народів різноплемінних, які живуть у пустелі, | и҆ всѧ̑ цари̑ а҆ра́вїи и҆ всѧ̑ смѣ́сники ѡ҆бита́ющыѧ въ пꙋсты́ни, |
|
25
|
25
|
| усіх царів Зимврії, і всіх царів Елама, і всіх царів Мідії, | и҆ всѧ̑ цари̑ замврі̑йскїѧ и҆ всѧ̑ цари̑ є҆ла̑мскїѧ, и҆ всѧ̑ цари̑ пє́рсскїѧ |
|
26
|
26
|
| і всіх царів півночі, близьких один до одного і далеких, і всі царства земні, які на лиці землі, а цар Сесаха вип’є після них. | и҆ всѧ̑ цари̑ ѿ восто́чїѧ, да̑льнїѧ и҆ бли̑жнїѧ, коего́ждо ко бра́тꙋ є҆гѡ̀, и҆ всѧ̑ ца̑рства, ꙗ҆̀же на лицы̀ землѝ, и҆ ца́рь сеса́хъ и҆спїе́тъ послѣдѝ и҆́хъ. |
|
27
|
27
|
| І скажи їм: так говорить Господь Саваоф, Бог Ізраїлів: пийте і сп’янійте, і вивергніть і впадіть, і не вставайте, побачивши меч, який Я пошлю на вас. | И҆ рече́ши и҆̀мъ: та́кѡ речѐ гдⷭ҇ь си́лъ, бг҃ъ і҆и҃левъ: пі́йте и҆ оу҆пі́йтесѧ, и҆ и҆зблю́йте и҆ пади́те, и҆ не воста́ните ѿ лица̀ меча̀, є҆го́же а҆́зъ послю̀ средѣ̀ ва́съ. |
|
28
|
28
|
| Якщо ж вони будуть відмовлятися брати чашу з руки твоєї, щоб пити, то скажи їм: так говорить Господь Саваоф: ви неодмінно будете пити. | И҆ бꙋ́детъ, є҆гда̀ не восхотѧ́тъ прїѧ́ти ча́ши ѿ рꙋкѝ твоеѧ̀, є҆́же пи́ти, рече́ши къ ни̑мъ: та́кѡ речѐ гдⷭ҇ь: пїю́ще пі́йте. |
|
29
|
29
|
| Бо ось на місто це, на якому наречене ім’я Моє, Я починаю наводити біди; і чи ви залишитеся непокараними? Ні, не залишитеся непокараними; бо Я закликаю меч на усіх, хто живе на землі, — говорить Господь Саваоф. | Ꙗ҆́кѡ во гра́дѣ, въ не́мже и҆менова́сѧ и҆́мѧ моѐ, а҆́зъ начнꙋ̀ ѡ҆ѕлоблѧ́ти, и҆ вы̀ ѡ҆чище́нїемъ не ѡ҆чи́ститесѧ: поне́же ме́чь а҆́зъ призыва́ю на всѧ̑ сѣдѧ́щыѧ на землѝ, речѐ гдⷭ҇ь си́лъ. |
|
30
|
30
|
| Тому проречи на них усі слова ці і скажи їм: Господь прогримить з висоти і з оселі святині Своєї подасть голос Свій; страшно прогримить на оселю Свою; як ті, що топчуть у точилі, викликне на усіх, хто живе на землі. | Ты́ же прорече́ши на ни́хъ всѧ̑ словеса̀ сїѧ̑ и҆ рече́ши: гдⷭ҇ь съ высоты̀ сꙋ́дъ возда́стъ, ѿ ст҃а́гѡ своегѡ̀ да́стъ гла́съ сво́й, сло́во прорече́тъ на мѣ́сто своѐ, сі́и же ꙗ҆́кѡ ѡ҆б̾е́млюще вїногра́дъ ѿвѣща́ютъ: и҆ на всѧ̑ сѣдѧ́щыѧ на землѝ прїи́де па́гꙋба, |
|
31
|
31
|
| Шум дійде до країв землі, бо у Господа змагання з народами: Він буде судитися з усякою плоттю, нечестивих Він віддасть мечу, — говорить Господь. | на ча́сть землѝ, ꙗ҆́кѡ сꙋ́дъ во ꙗ҆зы́цѣхъ гдⷭ҇ꙋ: сꙋди́тисѧ и҆́мать то́й со всѧ́кою пло́тїю, нечести́вїи же пре́дани бы́ша мечꙋ̀, гл҃етъ гдⷭ҇ь. |
|
32
|
32
|
| Так говорить Господь Саваоф: ось, біда піде від народу до народу, і великий вихор здійметься від країв землі. | Та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь: сѐ, ѕла̑ѧ грѧдꙋ́тъ ѿ ꙗ҆зы́ка на ꙗ҆зы́къ, и҆ ви́хорь вели́къ и҆схо́дитъ ѿ конца̀ землѝ. |
|
33
|
33
|
| І будуть уражені Господом у той день від краю землі до краю землі, не будуть оплакані і не будуть прибрані і поховані, гноєм будуть на лиці землі. | И҆ бꙋ́дꙋтъ ꙗ҆́звенїи ѿ гдⷭ҇а въ де́нь гдⷭ҇ень, ѿ кра́ѧ землѝ и҆ до кра́ѧ землѝ: не ѡ҆пла́чꙋтсѧ, нижѐ соберꙋ́тсѧ и҆ не погребꙋ́тсѧ, въ гноѝ на лицы̀ землѝ бꙋ́дꙋтъ. |
|
34
|
34
|
| Ридайте, пастирі, і стогніть, і посипайте себе порохом, вожді стада; бо виповнилися дні ваші для заколення і розсіяння вашого, і впадете, як дорогий сосуд. | Воскли́кните, пастꙋсѝ, и҆ возопі́йте, и҆ воспла́чите, ѻ҆внѝ ѻ҆́вчїи, ꙗ҆́кѡ и҆спо́лнишасѧ дні́е ва́ши на заколе́нїе, и҆ паде́те ꙗ҆́коже ѻ҆внѝ и҆збра́ннїи, |
|
35
|
35
|
| І не буде притулку пастирям і спасіння вождям стада. | и҆ и҆зги́бнетъ бѣ́гство ѿ пастꙋхѡ́въ и҆ спасе́нїе ѿ ѻ҆внѡ́въ ѻ҆́вчихъ. |
|
36
|
36
|
| Чутно волання пастирів і ридання вождів стада, бо спустошив Господь пасовище їх. | Гла́съ во́плѧ па́стырска и҆ кли́чь ѻ҆ве́цъ и҆ ѻ҆внѡ́въ, ꙗ҆́кѡ потребѝ гдⷭ҇ь па̑жити и҆́хъ: |
|
37
|
37
|
| Знищуються мирні селища від люті гніву Господнього. | и҆ оу҆мо́лкнꙋтъ ѡ҆ста́нцы ми́ра ѿ лица̀ ꙗ҆́рости гнѣ́ва гдⷭ҇нѧ. |
|
38
|
38
|
| Він залишив оселю Свою, як лев; і земля їхня зробилася пустелею від люті спустошувача і від полум’яного гніву Його. | Ѡ҆ста́ви ꙗ҆́коже ле́въ вита́лище своѐ, ꙗ҆́кѡ бы́сть землѧ̀ и҆́хъ въ непрохожде́нїе ѿ лица̀ меча̀ вели́кагѡ. |
|
Глава 26
|
Глава́ к҃ѕ
|
|
1
|
1
|
| На початку царювання Іоакима, сина Іосії, царя Юдейського, було таке слово від Господа: | Въ нача́лѣ ца́рства і҆ѡакі́ма сы́на і҆ѡсі́ина бы́сть сло́во сїѐ ѿ гдⷭ҇а: |
|
2
|
2
|
| так говорить Господь: стань надворі дому Господнього і скажи до усіх міст Юдеї, які приходять на поклоніння у дім Господній, усі ті слова, які повелю тобі сказати їм; не відніми ні слова. | та́кѡ речѐ гдⷭ҇ь: ста́ни во дворѣ̀ до́мꙋ гдⷭ҇нѧ и҆ проповѣ́ждь всѣ̑мъ і҆ꙋде́ѡмъ, входѧ́щымъ кла́нѧтисѧ въ до́мъ гдⷭ҇ень, всѧ̑ словеса̀, ꙗ҆̀же завѣща́хъ тебѣ̀ проповѣ́дати и҆̀мъ, не оу҆ймѝ словесѐ: |
|
3
|
3
|
| Можливо, вони послухають і навернуться кожен від злої путі своєї, і тоді Я відміню ту біду, яку думаю зробити їм за злі діяння їхні. | не́гли послꙋ́шаютъ и҆ ѿвратѧ́тсѧ кі́йждо ѿ пꙋтѝ своегѡ̀ ѕла́гѡ, и҆ почі́ю ѿ ѕѡ́лъ, ꙗ҆̀же помышлѧ́ю сотвори́ти и҆̀мъ ѕлы́хъ ра́ди начина́нїй и҆́хъ. |
|
4
|
4
|
| І скажи їм: так говорить Господь: якщо ви не послухаєтеся Мене у тім, щоб жити за законом Моїм, який Я дав вам, | И҆ рече́ши: та́кѡ речѐ гдⷭ҇ь: а҆́ще не послꙋ́шаете менѐ, є҆́же ходи́ти въ зако́нѣхъ мои́хъ, ꙗ҆̀же да́хъ пред̾ лице́мъ ва́шимъ, |
|
5
|
5
|
| щоб слухати слова рабів Моїх, пророків, яких Я посилаю до вас, посилаю з раннього ранку, і яких ви не слухаєте, — | въ послꙋша́нїе слове́съ ѻ҆́трѡкъ мои́хъ прⷪ҇ро́кѡвъ, и҆̀хже а҆́зъ посыла́ю къ ва́мъ и҆з̾ оу҆́тра, и҆ посла́хъ, и҆ не послꙋ́шасте менѐ, |
|
6
|
6
|
| то з домом цим Я зроблю те саме, що з Силомом, і місто це віддам на прокляття усім народам землі. | и҆ да́мъ до́мъ се́й ꙗ҆́коже силѡ́мъ, и҆ гра́дъ се́й да́мъ въ клѧ́твꙋ всѣ̑мъ ꙗ҆зы́кѡмъ всеѧ̀ землѝ. |
|
7
|
7
|
| Священики і пророки і весь народ слухали Єремію, коли він говорив ці слова у домі Господньому. | И҆ слы́шаша жерцы̀ и҆ лжепроро́цы и҆ всѝ лю́дїе і҆еремі́ю глаго́люща словеса̀ сїѧ̑ въ домꙋ̀ гдⷭ҇ни. |
|
8
|
8
|
| І коли Єремія сказав усе, що Господь повелів йому сказати усьому народові, тоді схопили його священики і пророки і весь народ, і сказали: «ти повинен померти; | И҆ бы́сть, є҆гда̀ і҆еремі́а преста̀ глаго́лати всѧ̑, є҆ли̑ка завѣща̀ є҆мꙋ̀ гдⷭ҇ь глаго́лати всѣ̑мъ лю́демъ, и҆ ꙗ҆́ша і҆еремі́ю жерцы̀ и҆ лжепроро́цы и҆ всѝ лю́дїе, глаго́люще: сме́ртїю да оу҆́мретъ, |
|
9
|
9
|
| навіщо ти пророкуєш ім’ям Господа і говориш: дім цей буде як Силом, і місто це стане порожнім, залишиться без жителів?» І зібрався весь народ проти Єремії у домі Господньому. | ꙗ҆́кѡ проречѐ и҆́менемъ гдⷭ҇нимъ, глаго́лѧ: ꙗ҆́коже силѡ́мъ бꙋ́детъ се́й до́мъ, и҆ гра́дъ се́й ѡ҆пꙋстѣ́етъ ѿ живꙋ́щихъ. И҆ собра́шасѧ всѝ лю́дїе на і҆еремі́ю въ домꙋ̀ гдⷭ҇ни. |
|
10
|
10
|
| Коли почули про це князі юдейські, то прийшли з дому царя до дому Господнього і сіли біля входу в нові ворота дому Господнього. | И҆ слы́шаша кнѧ̑зи і҆ꙋ̑дины словеса̀ сїѧ̑, и҆ взыдо́ша ѿ до́мꙋ царе́ва въ до́мъ гдⷭ҇ень и҆ сѣдо́ша во преддве́рїи вра́тъ до́мꙋ гдⷭ҇нѧ но́выхъ. |
|
11
|
11
|
| Тоді священики і пророки так сказали князям і всьому народові: «смертний вирок цьому чоловікові! тому що він пророкує проти міста цього, як ви чули своїми вухами». | И҆ рѣ́ша жерцы̀ и҆ лжепроро́цы кнѧзє́мъ и҆ всѣ̑мъ лю́демъ, глаго́люще: сꙋ́дъ сме́ртный человѣ́кꙋ семꙋ̀, ꙗ҆́кѡ проречѐ на се́й гра́дъ, ꙗ҆́коже слы́шасте во оу҆́шы ва́ши. |
|
12
|
12
|
| І сказав Єремія усім князям і всьому народові: «Господь послав мене пророкувати проти дому цього і проти міста цього усі ті слова, які ви чули; | И҆ речѐ і҆еремі́а ко всѣ̑мъ кнѧзє́мъ и҆ ко всѣ̑мъ лю́демъ, глаго́лѧ: гдⷭ҇ь посла́ мѧ прорещѝ на до́мъ се́й и҆ на гра́дъ се́й всѧ̑ словеса̀, ꙗ҆̀же слы́шасте: |
|
13
|
13
|
| отже, виправте путі ваші і діяння ваші і послухайтеся гласу Господа Бога вашого, і Господь відмінить біду, яку прорік на вас; | и҆ нн҃ѣ лꙋ́чшыѧ сотвори́те пꙋти̑ ва́шѧ и҆ дѣла̀ ва̑ша и҆ послꙋ́шайте гла́са гдⷭ҇а бг҃а ва́шегѡ, и҆ преста́нетъ гдⷭ҇ь ѿ ѕѡ́лъ, ꙗ҆̀же гл҃а на вы̀: |
|
14
|
14
|
| а щодо мене, ось — я у ваших руках; робіть зі мною, що в очах ваших здасться добрим і справедливим; | и҆ сѐ, а҆́зъ въ рꙋка́хъ ва́шихъ, сотвори́те мѝ ꙗ҆́коже оу҆го́дно и҆ ꙗ҆́коже лꙋ́чше ва́мъ ꙗ҆влѧ́етсѧ: |
|
15
|
15
|
| тільки твердо знайте, що коли ви умертвите мене, то невинну кров покладете на себе і на місто це і на жителів його; бо істинно Господь послав мене до вас сказати усі ті слова у вуха ваші». | но разꙋмѣ́юще да оу҆разꙋмѣ́ете, ꙗ҆́кѡ а҆́ще оу҆бїе́те мѧ̀, кро́вь непови́ннꙋ дади́те са́ми на сѧ̀ и҆ на гра́дъ се́й и҆ на живꙋ́щыѧ въ не́мъ: ꙗ҆́кѡ пои́стиннѣ посла́ мѧ гдⷭ҇ь къ ва́мъ глаго́лати во оу҆́шы ва́ши всѧ̑ словеса̀ сїѧ̑. |
|
16
|
16
|
| Тоді князі і весь народ сказали священикам і пророкам: «цей чоловік не підлягає смертному вироку, тому що він говорив нам ім’ям Господа Бога нашого». | И҆ рѣ́ша кнѧ̑зи и҆ всѝ лю́дїе ко жерцє́мъ и҆ ко лжепроро́кѡмъ: нѣ́сть человѣ́кꙋ семꙋ̀ сꙋ́дъ сме́ртный, ꙗ҆́кѡ во и҆́мѧ гдⷭ҇а на́шегѡ глаго́ла къ на́мъ. |
|
17
|
17
|
| І зі старійшин землі встали деякі і сказали усім народним зборам: | И҆ воста́ша мꙋ́жїе ѿ старѣ́йшинъ зе́мскихъ и҆ рѣ́ша всемꙋ̀ собо́рꙋ людско́мꙋ, глаго́люще: |
|
18
|
18
|
| «Михей морасфитянин пророкував у дні Єзекії, царя Юдейського, і сказав усьому народові юдейському: так говорить Господь Саваоф: Сион буде виораний, як поле, і Єрусалим зробиться купою руїн, і гора дому цього — лісистим пагорбом. | мїхе́а мѡраѳі́тскїй бѣ̀ прⷪ҇ро́чествꙋѧ во дни̑ є҆зекі́и царѧ̀ і҆ꙋ́дина и҆ речѐ всѣ̑мъ лю́демъ і҆ꙋ̑динымъ, глаго́лѧ: та́кѡ речѐ гдⷭ҇ь: сїѡ́нъ ꙗ҆́кѡ ни́ва и҆з̾ѡре́тсѧ, и҆ і҆ерⷭ҇ли́мъ ꙗ҆́кѡ въ пꙋ́ть непрохо́дный бꙋ́детъ, и҆ гора̀ хра́ма бꙋ́детъ въ лꙋ́гъ дꙋбра́вный. |
|
19
|
19
|
| Чи умертвили його за це Єзекія, цар Юдейський, і весь Іуда? Чи не убоявся він Господа і чи не благав Господа? і Господь відмінив біду, яку прорік на них; а ми хочемо зробити велике зло душам нашим? | Є҆да̀ оу҆бива́ѧ оу҆бѝ є҆го̀ є҆зекі́а ца́рь і҆ꙋ́динъ и҆ всѝ лю́дїе і҆ꙋ̑дины; не оу҆боѧ́шалисѧ оу҆́бѡ гдⷭ҇а; И҆ поне́же помоли́шасѧ лицꙋ̀ гдⷭ҇ню, и҆ почѝ гдⷭ҇ь ѿ ѕѡ́лъ, ꙗ҆̀же гл҃аше на нѧ̀: и҆ мы̀ сотвори́хомъ ѕлѡ́бы вели̑ки на дꙋ́шы на́шѧ. |
|
20
|
20
|
| Пророкував також ім’ям Господа такий собі Урія, син Шемаії, з Кириаф-Іарима, — і пророкував проти міста цього і проти землі цієї точно такими самими словами, як Єремія. | И҆ бѣ̀ человѣ́къ прорица́ѧ и҆́менемъ гдⷭ҇нимъ, оу҆рі́а сы́нъ саме́овъ ѿ карїаѳїарі́ма, и҆ проречѐ на гра́дъ се́й и҆ ѡ҆ землѝ се́й по всѣ̑мъ словесє́мъ і҆еремі̑инымъ. |
|
21
|
21
|
| Коли почув слова його цар Іоаким і всі вельможі його і всі князі, то шукав цар умертвити його. Почувши про це, Урія убоявся й утік, і відійшов у Єгипет. | И҆ слы́ша ца́рь і҆ѡакі́мъ и҆ всѝ кнѧ̑зи всѧ̑ словеса̀ є҆гѡ̀ и҆ и҆ска́хꙋ оу҆би́ти є҆го̀: и҆ слы́ша оу҆рі́а и҆ оу҆боѧ́сѧ, и҆ бѣжа̀ и҆ прїи́де во є҆гѵ́петъ. |
|
22
|
22
|
| Але цар Іоаким і у Єгипет послав людей: Елнафана, сина Ахборового, й інших з ним. | И҆ посла̀ ца́рь і҆ѡакі́мъ мꙋ́жы во є҆гѵ́петъ, є҆лдаѳа́на сы́на а҆хѡ́рова и҆ мꙋ́жы съ ни́мъ во є҆гѵ́петъ, |
|
23
|
23
|
| І вивели Урію з Єгипту і привели його до царя Іоакима, і він умертвив його мечем і кинув труп його, де були простонародні гробниці. | и҆ и҆зведо́ша є҆го̀ ѿтꙋ́дꙋ и҆ приведо́ша є҆го̀ ко царю̀, и҆ поразѝ є҆го̀ мече́мъ и҆ вве́рже є҆го̀ во гро́бъ сынѡ́въ люді́й свои́хъ. |
|
24
|
24
|
| Але рука Ахикама, сина Сафанового, була за Єремію, щоб не віддавати його у руки народу на вбивство». | Ѻ҆ба́че рꙋка̀ а҆хїка́ма сы́на сафані́ина бѣ̀ со і҆еремі́ею, є҆́же не преда́ти є҆гѡ̀ въ рꙋ́цѣ люді́й, да не оу҆бїю́тъ є҆гѡ̀. |
|
Глава 27
|
Глава́ к҃з
|
|
1
|
1
|
| На початку царювання Іоакима (Седекії), сина Іосії, царя Юдейського, було слово це до Єремії від Господа: | Въ нача́лѣ ца́рства і҆ѡакі́ма сы́на і҆ѡсі́ина, царѧ̀ і҆ꙋ́дина, бы́сть сло́во сїѐ ко і҆еремі́и ѿ гдⷭ҇а гл҃ѧ: |
|
2
|
2
|
| так сказав мені Господь: зроби собі пута і ярмо і поклади їх собі на шию; | та́кѡ речѐ гдⷭ҇ь: сотворѝ себѣ̀ оу҆́зы и҆ кла̑ды и҆ возложѝ на вы́ю свою̀, |
|
3
|
3
|
| і пошли такі самі до царя Ідумейського, і до царя Моавитського, і до царя синів Аммонових, і до царя Тира, і до царя Сидона, через послів, які прийшли в Єрусалим до Седекії, царя Юдейського; | и҆ да по́слеши ѧ҆̀ ко царю̀ і҆дꙋме́йскꙋ и҆ ко царю̀ мѡа́вскꙋ и҆ ко царю̀ сынѡ́въ а҆ммѡ́нихъ, и҆ ко царю̀ тѵ́рскꙋ и҆ ко царю̀ сїдѡ́нскꙋ, въ рꙋкꙋ̀ послѡ́въ и҆́хъ и҆дꙋ́щихъ срѣ́тенїемъ свои́мъ во і҆ерⷭ҇ли́мъ ко седекі́и царю̀ і҆ꙋ́динꙋ, |
|
4
|
4
|
| і накажи їм сказати государям їх: так говорить Господь Саваоф, Бог Ізраїлів: так скажіть государям вашим: | и҆ завѣща́й и҆̀мъ ко господє́мъ и҆́хъ рещѝ: та́кѡ речѐ гдⷭ҇ь бг҃ъ і҆и҃левъ: та́кѡ рцы́те ко господє́мъ свои̑мъ: |
|
5
|
5
|
| Я створив землю, людину і тварин, які на лиці землі, великою могутністю Моєю і простягнутою правицею Моєю, і віддав її, кому Мені благоугодно було. | а҆́зъ сотвори́хъ зе́млю и҆ человѣ́ка и҆ скоты̀, ꙗ҆̀же на лицы̀ землѝ, крѣ́постїю мое́ю вели́кою и҆ мы́шцею мое́ю высо́кою, и҆ да́мъ ю҆̀, є҆мꙋ́же бꙋ́детъ оу҆го́дно пред̾ ѻ҆чи́ма мои́ма. |
|
6
|
6
|
| І нині Я віддаю усі землі ці у руки Навуходоносора, царя Вавилонського, раба Мого, і навіть звірів польових віддаю йому на служіння. | И҆ нн҃ѣ а҆́зъ да́хъ всю̀ зе́млю сїю̀ въ рꙋ́цѣ навꙋходоно́сорꙋ царю̀ вавѷлѡ́нскꙋ, да є҆мꙋ̀ рабо́таютъ, и҆ ѕвѣ̑ри сє́лныѧ да́хъ дѣ́лати є҆мꙋ̀: |
|
7
|
7
|
| І всі народи будуть служити йому і синові його і синові сина його, доки не прийде час і його землі і йому самому; і будуть служити йому багато народів і царі великі. | и҆ послꙋ́жатъ є҆мꙋ̀ всѝ ꙗ҆зы́цы и҆ сы́нꙋ є҆гѡ̀ и҆ сы́нꙋ сы́на є҆гѡ̀, до́ндеже прїи́детъ вре́мѧ землѝ є҆гѡ̀ и҆ є҆гѡ̀ самогѡ̀, и҆ послꙋ́жатъ є҆мꙋ̀ мно́зи наро́ди и҆ ца́рїе вели́цы: |
|
8
|
8
|
| І якщо який народ і царство не захоче служити йому, Навуходоносору, царю Вавилонському, і не схилить шиї своєї під ярмо царя Вавилонського, — цей народ Я покараю мечем, голодом і моровицею, — говорить Господь, — доки не знищу їх рукою його. | страна́ же и҆ ца́рство, є҆ли́цы а҆́ще не порабо́таютъ царю̀ вавѷлѡ́нскꙋ и҆ є҆ли́цы не вдѣ́жꙋтъ вы́и своеѧ̀ въ ꙗ҆ре́мъ царѧ̀ вавѷлѡ́нска, мече́мъ и҆ гла́домъ посѣщꙋ̀ и҆̀хъ, речѐ гдⷭ҇ь, до́ндеже сконча́ютсѧ въ рꙋцѣ̀ є҆гѡ̀. |
|
9
|
9
|
| І ви не слухайте своїх пророків і своїх віщунів, і своїх сновидців, і своїх чаклунів, і своїх волхвів, які говорять вам: «не будете служити цареві Вавилонському». | Вы́ же не слꙋ́шайте лжепрорѡ́къ ва́шихъ и҆ волхвꙋ́ющихъ ва́мъ и҆ ви́дѧщихъ сѡ́нїѧ ва́мъ, ни чарова́нїй ва́шихъ, ни ѡ҆баѧ́телей ва́шихъ глаго́лющихъ: не послꙋ́жите царю̀ вавѷлѡ́нскомꙋ: |
|
10
|
10
|
| Бо вони пророкують вам неправду, щоб виселити вас із землі вашої, і щоб Я вигнав вас і ви загинули. | ꙗ҆́кѡ лжꙋ̀ прорица́ютъ ті́и ва́мъ, є҆́же бы оу҆дали́тисѧ ва́мъ ѿ землѝ ва́шеѧ, и҆зве́ргнꙋти ва́съ и҆ є҆́же поги́бнꙋти ва́мъ. |
|
11
|
11
|
| Народ же, який схилить шию свою під ярмо царя Вавилонського і стане служити йому, Я залишу на землі своїй, — говорить Господь, — і він буде обробляти її і жити на ній. | Страна́ же, ꙗ҆́же скло́нитъ вы́ю свою̀ под̾ ꙗ҆ре́мъ царѧ̀ вавѷлѡ́нска и҆ послꙋ́житъ є҆мꙋ̀, ѡ҆ста́влю ю҆̀ на землѝ свое́й, гл҃етъ гдⷭ҇ь: и҆ ѡ҆ра́ти бꙋ́детъ ю҆̀ и҆ всели́тсѧ на не́й. |
|
12
|
12
|
| І Седекії, царю Юдейському, я говорив усі ці слова і сказав: схиліть шию свою під ярмо царя Вавилонського і служіть йому і народу його, і будете живі. | И҆ ко седекі́и царю̀ і҆ꙋ́динꙋ глаго́лахъ по всѣ̑мъ словесє́мъ си̑мъ, глаго́лѧ: склони́те вы̑и ва́шѧ под̾ и҆́го царѧ̀ вавѷлѡ́нска и҆ слꙋжи́те є҆мꙋ̀ и҆ лю́демъ є҆гѡ̀, и҆ жи́ви бꙋ́дете: |
|
13
|
13
|
| Навіщо помирати тобі і народу твоєму від меча, голоду і моровиці, як прорік Господь про той народ, який не буде служити цареві Вавилонському? | почто̀ оу҆мира́ете, ты̀ и҆ лю́дїе твоѝ, мече́мъ и҆ гла́домъ и҆ мо́ромъ, ꙗ҆́коже речѐ гдⷭ҇ь ко страна́мъ, не хотѣ́вшымъ слꙋжи́ти царю̀ вавѷлѡ́нскꙋ; |
|
14
|
14
|
| І не слухайте слів пророків, які говорять вам: «не будете служити цареві Вавилонському»; бо вони пророкують вам неправду. | не послꙋ́шайте сло́въ проро́кѡвъ глаго́лющихъ ва́мъ: не послꙋ́жите царю̀ вавѷлѡ́нскꙋ: |
|
15
|
15
|
| Я не посилав їх, — говорить Господь; і вони неправдиво пророкують ім’ям Моїм, щоб Я вигнав вас і щоб ви загинули, — ви і пророки ваші, які пророкують вам. | ꙗ҆́кѡ непра́веднѡ ті́и прорица́ютъ ва́мъ: ꙗ҆́кѡ не посла́хъ и҆́хъ, речѐ гдⷭ҇ь, ті́и же прорица́ютъ и҆́менемъ мои́мъ ѡ҆ непра́вдѣ, є҆́же бы погꙋби́ти ва́съ, и҆ поги́бнете вы̀ и҆ проро́цы ва́ши, прорица́ющїи ва́мъ ѡ҆ непра́вдѣ лѡ́жнаѧ. |
|
16
|
16
|
| І священикам і всьому народові цьому я говорив: так говорить Господь: не слухайте слів пророків ваших, які пророкують вам і говорять: «ось, скоро повернуті будуть із Вавилона сосуди дому Господнього»; бо вони пророкують вам неправду. | Ва́мъ и҆ всѣ̑мъ лю́демъ си̑мъ и҆ жерцє́мъ глаго́лахъ, рекі́й: та́кѡ речѐ гдⷭ҇ь: не слꙋ́шайте слове́съ проро́ческихъ, прорица́ющихъ ва́мъ лжꙋ̀ и҆ глаго́лющихъ: сѐ, сосꙋ́ди до́мꙋ гдⷭ҇нѧ возвратѧ́тсѧ ѿ вавѷлѡ́на нн҃ѣ вско́рѣ: ꙗ҆́кѡ лжꙋ̀ прорица́ютъ ва́мъ, |
|
17
|
17
|
| Не слухайте їх, служіть цареві Вавилонському і живіть; навіщо доводити місто це до спустошення? | не послꙋ́шайте и҆́хъ, но слꙋжи́те царю̀ вавѷлѡ́нскомꙋ, да жи́ви бꙋ́дете. Вскꙋ́ю даетѐ гра́дъ се́й въ запꙋстѣ́нїе; |
|
18
|
18
|
| А якщо вони пророки, і якщо у них є слово Господнє, то нехай благають Господа Саваофа, щоб сосуди, які залишаються у домі Господньому й у домі царя Юдейського і у Єрусалимі, не перейшли у Вавилон. | А҆́ще сꙋ́ть проро́цы и҆ є҆́сть сло́во гдⷭ҇не въ ни́хъ, да предста́нꙋтъ гдⷭ҇ꙋ вседержи́телю, да не ѿи́дꙋтъ сосꙋ́ди, ѡ҆ста́вшїисѧ въ домꙋ̀ гдⷭ҇ни и҆ въ домꙋ̀ царѧ̀ і҆ꙋ́дина и҆ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ, въ вавѷлѡ́нъ. |
|
19
|
19
|
| Бо так говорить Господь Саваоф про стовпи і про мідне море і про підніжжя і про інші речі, які залишилися у цьому місті, | Та́кѡ бо гл҃етъ гдⷭ҇ь вседержи́тель ѡ҆ столпѣ́хъ и҆ ѡ҆ оу҆мыва́лницѣ, и҆ ѡ҆ подста́вахъ и҆ ѡ҆ про́чихъ сосꙋ́дѣхъ ѡ҆ста́вшихсѧ во гра́дѣ се́мъ, |
|
20
|
20
|
| яких Навуходоносор, цар Вавилонський, не взяв, коли Ієхонію, сина Іоакима, царя Юдейського, й усіх знатних юдеїв і єрусалимлян вивів з Єрусалима у Вавилон, | и҆́хже не взѧ̀ навꙋходоно́соръ ца́рь вавѷлѡ́нскїй, є҆гда̀ преселѝ і҆ехоні́ю сы́на і҆ѡакі́мова, царѧ̀ і҆ꙋ́дина, и҆з̾ і҆ерⷭ҇ли́ма въ вавѷлѡ́нъ, и҆ всѧ̑ старѣ̑йшины і҆ꙋ̑дины и҆ і҆ерⷭ҇ли̑мли. |
|
21
|
21
|
| бо так говорить Господь Саваоф, Бог Ізраїлів, про сосуди, які залишилися в домі Господньому й у домі царя Юдейського і в Єрусалимі: | Та́кѡ бо гл҃етъ гдⷭ҇ь вседержи́тель бг҃ъ і҆и҃левъ ѡ҆ сосꙋ́дѣхъ ѡ҆ста́вшихсѧ въ домꙋ̀ гдⷭ҇ни и҆ въ домꙋ̀ царѧ̀ і҆ꙋ́дина и҆ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ: |
|
22
|
22
|
| вони будуть віднесені у Вавилон і там залишаться до того дня, коли Я відвідаю їх, — говорить Господь, — і виведу їх і поверну їх на місце це. | въ вавѷлѡ́нъ принесꙋ́тсѧ и҆ та́мѡ бꙋ́дꙋтъ да́же до днѐ посѣще́нїѧ своегѡ̀, гл҃етъ гдⷭ҇ь: и҆ повелю̀ принестѝ ѧ҆̀ и҆ возврати́ти на мѣ́сто сїѐ. |
|
Глава 28
|
Глава́ к҃и
|
|
1
|
1
|
| У той самий рік, на початку царювання Седекії, царя Юдейського, у четвертий рік, у п’ятий місяць, Ананія, син Азура, пророк із Гаваона, говорив мені у домі Господньому перед очима священиків і всього народу і сказав: | И҆ бы́сть въ четве́ртое лѣ́то, ца́рствꙋющꙋ седекі́и царю̀ і҆ꙋ́динꙋ, въ пѧ́тый мцⷭ҇ъ, рече́ ми а҆на́нїа сы́нъ а҆зѡ́ровъ лжи́вый проро́къ гаваѡні́тскїй въ домꙋ̀ гдⷭ҇ни, пред̾ ѻ҆чи́ма жерцє́въ и҆ всѣ́хъ люді́й, глаго́лѧ: |
|
2
|
2
|
| так говорить Господь Саваоф, Бог Ізраїлів: знищу ярмо царя Вавилонського; | та́кѡ речѐ гдⷭ҇ь вседержи́тель бг҃ъ і҆и҃левъ: сокрꙋши́хъ ꙗ҆ре́мъ царѧ̀ вавѷлѡ́нска: |
|
3
|
3
|
| через два роки Я поверну на місце це усі сосуди дому Господнього, які Навуходоносор, цар Вавилонський, узяв з цього місця і переніс їх у Вавилон; | є҆щѐ два̀ лѣ̑та дні́й, возвращꙋ̀ а҆́зъ на мѣ́сто сїѐ всѧ̑ сосꙋ́ды до́мꙋ гдⷭ҇нѧ, ꙗ҆̀же взѧ̀ навꙋходоно́соръ ца́рь вавѷлѡ́нскїй ѿ мѣ́ста сегѡ̀ и҆ пренесѐ ѧ҆̀ до вавѷлѡ́на, |
|
4
|
4
|
| й Ієхонію, сина Іоакима, царя Юдейського, і всіх полонених юдеїв, які прийшли у Вавилон, Я поверну на місце це, — говорить Господь; бо знищу ярмо царя Вавилонського. | и҆ і҆ехоні́ю сы́на і҆ѡакі́мова царѧ̀ і҆ꙋ́дина, и҆ всѐ преселе́нїе і҆ꙋ́дино вше́дшее въ вавѷлѡ́нъ возвращꙋ̀ въ мѣ́сто сїѐ, гл҃етъ гдⷭ҇ь, ꙗ҆́кѡ сокрꙋшꙋ̀ ꙗ҆ре́мъ царѧ̀ вавѷлѡ́нска. |
|
5
|
5
|
| І сказав Єремія пророк пророку Ананії перед очима священиків і перед очима усіх людей, які стояли у домі Господньому, — | И҆ речѐ і҆еремі́а прⷪ҇ро́къ ко а҆на́нїи лжепроро́кꙋ пред̾ ѻ҆чи́ма жерцє́въ и҆ пред̾ ѻ҆чи́ма всѣ́хъ люді́й стоѧ́щихъ въ домꙋ̀ гдⷭ҇ни, |
|
6
|
6
|
| і сказав Єремія пророк: нехай буде так, нехай сотворить це Господь! нехай виконає Господь слова твої, які ти промовив про повернення з Вавилона сосудів дому Господнього і всіх полонених на місце це! | и҆ речѐ і҆еремі́а: пои́стиннѣ та́кѡ да сотвори́тъ гдⷭ҇ь, да оу҆тверди́тъ гдⷭ҇ь сло́во твоѐ, є҆́же ты̀ прорица́еши, є҆́же возврати́ти сосꙋ́ды до́мꙋ гдⷭ҇нѧ и҆ всѧ̑ преселє́нныѧ и҆з̾ вавѷлѡ́на на мѣ́сто сїѐ: |
|
7
|
7
|
| Тільки вислухай слово це, яке я скажу вголос тобі і вголос усьому народу: | ѻ҆ба́че слы́шите сло́во сїѐ, є҆́же а҆́зъ глаго́лю во оу҆́шы ва́ши и҆ во оу҆́шы всѣ́хъ люді́й: |
|
8
|
8
|
| пророки, які здавна були раніше мене і раніше тебе, пророкували багатьом землям і великим царствам війну і біду і моровицю. | проро́цы, бы́вшїи пре́жде менє̀ и҆ пре́жде ва́съ ѿ вѣ́ка, прореко́ша на мнѡ́ги зе́мли и҆ на ца̑рства вели̑ка ѡ҆ ра́ти и҆ ѡ҆ погꙋбле́нїи и҆ ѡ҆ гла́дѣ: |
|
9
|
9
|
| Якщо який пророк пророкував мир, то тоді тільки він визнаний був за пророка, якого істинно послав Господь, коли збувалося слово того пророка. | проро́къ прорекі́й ми́ръ, прише́дшꙋ сло́вꙋ позна́ютъ прⷪ҇ро́ка, є҆го́же посла̀ и҆̀мъ гдⷭ҇ь въ вѣ́рѣ. |
|
10
|
10
|
| Тоді пророк Ананія узяв ярмо з шиї Єремії пророка і розбив його. | И҆ взѧ̀ а҆на́нїа пред̾ ѻ҆чи́ма всѣ́хъ люді́й кла̑ды ѿ вы́и і҆еремі́ины и҆ сокрꙋшѝ ѧ҆̀. |
|
11
|
11
|
| І сказав Ананія перед очима всього народу ці слова: так говорить Господь: так знищу ярмо Навуходоносора, царя Вавилонського, через два роки, знявши його з шиї усіх народів. І пішов Єремія своєю дорогою. | И҆ речѐ а҆на́нїа пред̾ ѻ҆чи́ма всѣ́хъ люді́й глаго́лѧ: си́це речѐ гдⷭ҇ь: та́кѡ сокрꙋшꙋ̀ ꙗ҆ре́мъ навꙋходоно́сора царѧ̀ вавѷлѡ́нска є҆щѐ два̀ лѣ̑та дні́й со вы́и всѣ́хъ ꙗ҆зы́кѡвъ. И҆ ѿи́де і҆еремі́а на пꙋ́ть сво́й. |
|
12
|
12
|
| І було слово Господнє до Єремії після того, як пророк Ананія розбив ярмо з шиї пророка Єремії: | И҆ бы́сть сло́во гдⷭ҇не ко і҆еремі́и, по сокрꙋше́нїи а҆на́нїинѣ кла̑дъ со вы́и є҆гѡ̀, гл҃ѧ: |
|
13
|
13
|
| йди і скажи Ананії: так говорить Господь: ти скрушив ярмо дерев’яне, і зробиш замість нього ярмо залізне. | и҆дѝ и҆ рцы̀ ко а҆на́нїи глаго́лѧ: та́кѡ речѐ гдⷭ҇ь: кла̑ды дрєвѧ́ныѧ сокрꙋши́лъ є҆сѝ и҆ сотвори́ши вмѣ́стѡ тѣ́хъ кла̑ды желѣ̑зны, |
|
14
|
14
|
| Бо так говорить Господь Саваоф, Бог Ізраїлів: залізне ярмо покладу на шию усіх цих народів, щоб вони працювали на Навуходоносора, царя Вавилонського, і вони будуть служити йому, і навіть звірів польових Я віддав йому. | ꙗ҆́кѡ та́кѡ речѐ гдⷭ҇ь: ꙗ҆ре́мъ желѣ́зенъ возложи́хъ на вы̑и всѣ́хъ ꙗ҆зы́кѡвъ, слꙋжи́ти навꙋходоно́сорꙋ царю̀ вавѷлѡ́нскꙋ, и҆ послꙋ́жатъ є҆мꙋ̀: ктомꙋ̀ и҆ ѕвѣ̑ри зємны́ѧ да́хъ є҆мꙋ̀. |
|
15
|
15
|
| І сказав пророк Єремія пророку Ананії: послухай, Ананіє, Господь тебе не посилав, і ти подаєш надію цьому народу неправдиво. | И҆ речѐ і҆еремі́а прⷪ҇ро́къ ко а҆на́нїи: слы́ши, а҆на́нїе: не посла̀ тебѐ гдⷭ҇ь, ты́ же сотвори́лъ є҆сѝ люді́й си́хъ оу҆пова́ти на непра́вдꙋ. |
|
16
|
16
|
| Тому так говорить Господь: ось, Я скину тебе з лиця землі; у цьому ж році ти помреш, тому що ти говорив усупереч Господу. | Тогѡ̀ ра́ди си́це речѐ гдⷭ҇ь: сѐ, а҆́зъ ѿпꙋщꙋ́ тѧ ѿ лица̀ землѝ, въ се́мъ лѣ́тѣ оу҆́мреши, ꙗ҆́кѡ на гдⷭ҇а (бг҃а) глаго́лалъ є҆сѝ. |
|
17
|
17
|
| І помер пророк Ананія у тому самому році, у сьомому місяці. | И҆ оу҆́мре а҆на́нїа лжепроро́къ въ се́мъ лѣ́тѣ мцⷭ҇а седма́гѡ. |
|
Глава 29
|
Глава́ к҃ѳ
|
|
1
|
1
|
| І ось слова листа, який пророк Єремія послав з Єрусалима до залишку старійшин серед переселенців і до священиків, і до пророків, і до усього народу, яких Навуходоносор вивів з Єрусалима у Вавилон, — | И҆ сїѧ̑ словеса̀ кни́ги, ю҆́же посла̀ і҆еремі́а и҆з̾ і҆ерⷭ҇ли́ма ко старѣ́йшинамъ преселє́нымъ и҆ ко жерцє́мъ и҆ лжи̑вымъ проро́кѡмъ и҆ всѣ̑мъ лю́демъ, и҆̀хже преселѝ навꙋходоно́соръ и҆з̾ і҆ерⷭ҇ли́ма до вавѷлѡ́на, |
|
2
|
2
|
| після того, як вийшли з Єрусалима цар Ієхонія і цариця і євнухи, князі Юдеї і Єрусалима, і теслі і ковалі, — | послѣдѝ и҆зше́дшꙋ і҆ехоні́и царю̀ и҆ цари́цѣ, и҆ ка́женикѡмъ и҆ всѧ́комꙋ свобо́днꙋ, и҆ хꙋдо́жникꙋ и҆ ю҆́зникꙋ и҆з̾ і҆ерⷭ҇ли́ма, |
|
3
|
3
|
| через Елеасу, сина Сафанового, і Гемарію, сина Хелкіїного, яких Седекія, цар Юдейський, посилав у Вавилон до Навуходоносора, царя Вавилонського: | рꙋко́ю є҆леа́са сы́на сафа́нѧ и҆ гамарі́а сы́на хелкі́ина, є҆го́же посла̀ седекі́а ца́рь і҆ꙋ́динъ ко царю̀ вавѷлѡ́нскꙋ въ вавѷлѡ́нъ, глаго́лѧ: |
|
4
|
4
|
| так говорить Господь Саваоф, Бог Ізраїлів, усім полоненим, яких Я переселив з Єрусалима у Вавилон: | та́кѡ речѐ гдⷭ҇ь бг҃ъ і҆и҃левъ ѡ҆ преселе́ныхъ, и҆̀хже преселѝ и҆з̾ і҆ерⷭ҇ли́ма въ вавѷлѡ́нъ: |
|
5
|
5
|
| будуйте доми і живіть у них, і розводьте сади і їжте плоди їх; | согради́те хра̑мины и҆ всели́тесѧ, и҆ насади́те вертогра́ды и҆ ꙗ҆ди́те плоды̀ и҆́хъ, |
|
6
|
6
|
| беріть дружин і народжуйте синів і дочок; і синам своїм беріть дружин і дочок своїх віддавайте заміж, щоб вони народжували синів і дочок, і розмножуйтеся там, а не зменшуйтеся; | и҆ поими́те жєны̀ и҆ чадотвори́те сы́ны и҆ дщє́ри, и҆ приведи́те сынѡ́мъ ва́шымъ жєны̀ и҆ дщє́ри ва́шѧ дади́те за мꙋ́жы, и҆ да ражда́ютъ сы́ны и҆ дщє́ри, и҆ оу҆множа́йтесѧ, а҆ не оу҆малѧ́йтесѧ: |
|
7
|
7
|
| і турбуйтеся про добробут міста, в яке Я переселив вас, і моліться за нього Господу; бо при добробуті його і вам буде мир. | и҆ взыщи́те ми́ра землѝ, на ню́же пресели́хъ ва́съ та́мѡ, и҆ моли́те гдⷭ҇а за нѧ̀, ꙗ҆́кѡ въ ми́рѣ и҆́хъ бꙋ́детъ ми́ръ ва́мъ. |
|
8
|
8
|
| Бо так говорить Господь Саваоф, Бог Ізраїлів: нехай не зваблюють вас пророки ваші, які серед вас, і ворожбити ваші; і не слухайте снів ваших, які вам сняться; | Ꙗ҆́кѡ та́кѡ речѐ гдⷭ҇ь си́лъ, бг҃ъ і҆и҃левъ: да не препира́ютъ ва́съ лжи́вїи проро́цы, и҆̀же въ ва́съ, и҆ да не препира́ютъ ва́съ волсвѝ ва́ши, и҆ не послꙋ́шайте со́нїй свои́хъ, ꙗ҆̀же вы̀ ви́дите во снѣ̀, |
|
9
|
9
|
| неправдиво пророкують вони вам ім’ям Моїм; Я не посилав їх, — говорить Господь. | ꙗ҆́кѡ непра́веднѣ ті́и прорица́ютъ ва́мъ во и҆́мѧ моѐ, а҆ не посла́хъ и҆́хъ, речѐ гдⷭ҇ь. |
|
10
|
10
|
| Бо так говорить Господь: коли виповниться вам у Вавилоні сімдесят років, тоді Я відвідаю вас і виконаю добре слово Моє про вас, щоб повернути вас на місце це. | Ꙗ҆́кѡ та́кѡ речѐ гдⷭ҇ь: є҆гда̀ и҆спо́лнѧтсѧ въ вавѷлѡ́нѣ се́дмьдесѧтъ лѣ́тъ, посѣщꙋ̀ ва́съ и҆ оу҆ста́влю словеса̀ моѧ̑ на ва́съ, є҆́же возврати́ти лю́ди моѧ̑ на мѣ́сто сїѐ: |
|
11
|
11
|
| Бо тільки Я знаю наміри, які маю щодо вас, — говорить Господь, — наміри на благо, а не на зло, щоб дати вам майбуття і надію. | и҆ помы́шлю на вы̀ помышле́нїе ми́ра, а҆ не ѕла̑ѧ, є҆́же да́ти ва́мъ сїѧ̑: |
|
12
|
12
|
| І взиватимете до Мене, і підете і помолитеся Мені, і Я почую вас; | и҆ помо́литесѧ ко мнѣ̀, и҆ послꙋ́шаю ва́съ, |
|
13
|
13
|
| і будете шукати Мене і знайдете, якщо будете шукати Мене усім серцем вашим. | и҆ взы́щете менѐ, и҆ ѡ҆брѧ́щете мѧ̀: и҆ є҆гда̀ взы́щете менѐ всѣ́мъ се́рдцемъ ва́шимъ, |
|
14
|
14
|
| І буду я знайдений вами, — говорить Господь, — і поверну вас з полону і зберу вас із усіх народів і з усіх місць, куди Я вигнав вас, — говорить Господь, — і поверну вас у те місце, звідки переселив вас. | и҆ ꙗ҆влю́сѧ ва́мъ, гл҃етъ гдⷭ҇ь, и҆ возвращꙋ̀ оу҆́зники ва́шѧ и҆ соберꙋ̀ ва́съ ѿ всѣ́хъ стра́нъ и҆ ѿ всѣ́хъ градѡ́въ, въ нѧ́же и҆згна́хъ ва́съ, гл҃етъ гдⷭ҇ь: и҆ возврати́тисѧ повелю̀ ва́мъ на мѣ́сто, ѿкꙋ́дꙋ превестѝ ва́съ повелѣ́хъ. |
|
15
|
15
|
| Ви говорите: «Господь послав нам пророків і у Вавилоні». | Поне́же реко́сте: возста́ви на́мъ гдⷭ҇ь проро́ки въ вавѷлѡ́нѣ. |
|
16
|
16
|
| Так говорить Господь про царя, що сидить на престолі Давидовому, і про весь народ, який живе у місті цьому, про братів ваших, які не відведені з вами у полон, — | Та́кѡ бо речѐ гдⷭ҇ь ко царю̀ сѣдѧ́щꙋ на престо́лѣ даві́довѣ и҆ ко всѣ̑мъ лю́демъ живꙋ́щымъ во гра́дѣ то́мъ, и҆ бра́тїѧмъ ва́шымъ, не и҆зше́дшымъ съ ва́ми въ плѣ́нъ, |
|
17
|
17
|
| так говорить про них Господь Саваоф: ось, Я пошлю на них меч, голод і моровицю, і зроблю їх такими, як негідні смокви, які не можна їсти через непридатність їх; | та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь вседержи́тель: сѐ, а҆́зъ послю̀ на нѧ̀ ме́чь и҆ гла́дъ и҆ мо́ръ, и҆ положꙋ̀ ѧ҆̀ ꙗ҆́кѡ смѡ́квы хꙋды̑ѧ, и҆̀хже немо́щно ꙗ҆́сти, поне́же ѕѣлѡ̀ хꙋ́ды бы́ша: |
|
18
|
18
|
| і буду переслідувати їх мечем, голодом і моровицею, і віддам їх на озлоблення усім царствам землі, на прокляття і жах, на посміяння і наругу між усіма народами, куди Я вижену їх, | и҆ сотрꙋ̀ ѧ҆̀ мече́мъ и҆ гла́домъ и҆ мо́ромъ, и҆ да́мъ ѧ҆̀ въ погꙋбле́нїе всѣ̑мъ ца́рствамъ зємны́мъ и҆ въ проклѧ́тїе, и҆ во оу҆дивле́нїе и҆ въ посмѣ́хъ и҆ въ порꙋга́нїе всѣ̑мъ ꙗ҆зы́кѡмъ, къ ни̑мже и҆зверго́хъ ѧ҆̀: |
|
19
|
19
|
| за те, що вони не слухали слів Моїх, — говорить Господь, — з якими Я посилав до них рабів Моїх, пророків, посилав з раннього ранку, але вони не слухали, — говорить Господь. | зане́же не послꙋ́шаша слове́съ мои́хъ, гл҃етъ гдⷭ҇ь, ꙗ҆̀же посла́хъ къ ни̑мъ рабы̑ мои́ми прⷪ҇рѡ́ки, ра́нѡ востаѧ̀ и҆ посыла́ѧ, и҆ не послꙋ́шасте, гл҃етъ гдⷭ҇ь. |
|
20
|
20
|
| А ви, усі переселенці, яких Я послав з Єрусалима у Вавилон, слухайте слово Господнє: | Вы̀ оу҆̀бо слы́шите сло́во гдⷭ҇не, всѐ преселе́нїе, є҆́же вы́слахъ и҆з̾ і҆ерⷭ҇ли́ма въ вавѷлѡ́нъ. |
|
21
|
21
|
| так говорить Господь Саваоф, Бог Ізраїлів, про Ахава, сина Колії, і про Седекію, сина Маасеї, які пророкують вам ім’ям Моїм неправду: ось, Я віддам їх до рук Навуходоносора, царя Вавилонського, і він умертвить їх перед вашими очима. | Та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь вседержи́тель бг҃ъ і҆и҃левъ на а҆хїа́ва сы́на кѡлі́ева и҆ на седекі́ю сы́на маасі́ева, и҆̀же прорица́ютъ ва́мъ во и҆́мѧ моѐ лжи́вѡ: сѐ, а҆́зъ предаю̀ ѧ҆̀ въ рꙋ́цѣ навꙋходоно́сора царѧ̀ вавѷлѡ́нска, и҆ побїе́тъ ѧ҆̀ пред̾ ѻ҆чи́ма ва́шима: |
|
22
|
22
|
| І прийнято буде від них усіма переселенцями юдейськими, які у Вавилоні, проклинати так: «нехай зробить тобі Господь те саме, що Седекії та Ахаву», яких цар Вавилонський засмажив на вогні | и҆ во́зметсѧ ѿ ни́хъ проклѧ́тїе всемꙋ̀ преселе́нїю і҆ꙋ́динꙋ, є҆́же въ вавѷлѡ́нѣ, глаго́люще: да сотвори́тъ тѝ гдⷭ҇ь ꙗ҆́коже седекі́и сотворѝ и҆ ꙗ҆́коже а҆хїа́вꙋ, и҆̀хже сожжѐ ца́рь вавѷлѡ́нскїй во ѻ҆гнѝ, |
|
23
|
23
|
| за те, що вони робили мерзоти в Ізраїлі: перелюбствували з дружинами ближніх своїх і ім’ям Моїм говорили неправду, чого Я не повелівав їм; Я знаю це, і Я свідок, — говорить Господь. | беззако́нїѧ ра́ди, є҆́же сотвори́ша во і҆ерⷭ҇ли́мѣ, и҆ любодѣ́ѧхꙋ съ жена́ми гра́жданъ свои́хъ и҆ сло́во глаго́лаша во и҆́мѧ моѐ лжи́во, є҆гѡ́же не повелѣ́хъ и҆̀мъ, а҆́зъ же є҆́смь сꙋдїѧ̀ и҆ по́слꙋхъ, гл҃етъ гдⷭ҇ь. |
|
24
|
24
|
| І Шемаії нехеламитянину скажи: | И҆ къ саме́и є҆ламі́тинꙋ рече́ши: |
|
25
|
25
|
| так говорить Господь Саваоф, Бог Ізраїлів: за те, що ти посилав листи від імені свого до усього народу, який у Єрусалимі, і до священика Софонії, сина Маасеї, і до усіх священиків, і писав: | та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь вседержи́тель, бг҃ъ і҆и҃левъ: поне́же посла́лъ є҆сѝ во и҆́мѧ твоѐ посла̑нїѧ ко всѣ̑мъ лю́демъ, и҆̀же во і҆ерⷭ҇ли́мѣ, и҆ ко софо́нїи сы́нꙋ маасе́овꙋ жерцꙋ̀ и҆ ко всѣ̑мъ жерцє́мъ, глаго́лѧ: |
|
26
|
26
|
| «Господь поставив тебе священиком замість священика Іодая, щоб ти був між охоронцями у домі Господньому за всякою людиною, яка шаленіє і пророкує, і щоб ти саджав такого у в’язницю й у колоду: | гдⷭ҇ь даде́ тѧ жерца̀ вмѣ́стѡ і҆ѡда́а жерца̀, бы́ти приста́вникꙋ въ домꙋ̀ гдⷭ҇ни, всѧ́комꙋ человѣ́кꙋ прорица́ющꙋ и҆ всѧ́комꙋ человѣ́кꙋ неи́стовꙋющꙋ, и҆ вда́си є҆го̀ въ затво́ръ и҆ въ кла́дꙋ. |
|
27
|
27
|
| чому ж ти не заборониш Єремії анафофському пророкувати у вас? | И҆ нн҃ѣ почто̀ не запрети́сте і҆еремі́и, и҆́же ѿ а҆наѳѡ́ѳа, прорица́ющемꙋ ва́мъ; |
|
28
|
28
|
| Бо він і до нас у Вавилон надіслав сказати: полон буде тривалим: будуйте доми і живіть у них; розводьте сади і їжте плоди їх». | Ꙗ҆́кѡ тогѡ̀ ра́ди посла̀ къ на́мъ въ вавѷлѡ́нъ, глаго́лѧ: до́лгое є҆́сть вре́мѧ, согради́те хра̑мины и҆ всели́тесѧ, и҆ насади́те вертогра́ды и҆ ꙗ҆ди́те плоды̀ и҆́хъ. |
|
29
|
29
|
| Коли Софонія священик прочитав цей лист уголос пророку Єремії, | И҆ прочтѐ кни́гꙋ сїю̀ софо́нїа во оу҆́шы і҆еремі́и прⷪ҇ро́ка. |
|
30
|
30
|
| тоді було слово Господнє до Єремії: | И҆ бы́сть сло́во гдⷭ҇не ко і҆еремі́и гл҃ѧ: |
|
31
|
31
|
| пошли до усіх переселенців сказати: так говорить Господь про Шемаію нехеламитянина: за те, що Шемаія у вас пророкує, а Я не посилав його, і обнадіює вас неправдиво, — | послѝ ко пресе́лникѡмъ глаго́лѧ: та́кѡ речѐ гдⷭ҇ь на саме́ю є҆ламі́тина: поне́же проречѐ ва́мъ саме́а, а҆́зъ же не посла́хъ є҆го̀, и҆ сотворѝ ва́съ оу҆пова́ти на непра́вдꙋ: |
|
32
|
32
|
| за те, так говорить Господь: ось, Я покараю Шемаію нехеламитянина і плем’я його; не буде від нього людини, яка живе серед народу цього, і не побачить він того добра, яке Я зроблю народу Моєму, — говорить Господь; бо він говорив усупереч Господу. | тогѡ̀ ра́ди си́це речѐ гдⷭ҇ь: сѐ, а҆́зъ посѣщꙋ̀ на саме́ю и҆ на ро́дъ є҆гѡ̀, и҆ не бꙋ́детъ є҆мꙋ̀ человѣ́ка посредѣ̀ ва́съ, є҆́же ви́дѣти блага̑ѧ, ꙗ҆̀же а҆́зъ сотворю̀ ва́мъ, гл҃етъ гдⷭ҇ь, занѐ ѿстꙋпле́нїе глаго́ла на гдⷭ҇а. |
|
Глава 30
|
Глава́ л҃
|
|
1
|
1
|
| Слово, яке було до Єремії від Господа: | Сло́во бы́вшее ко і҆еремі́и ѿ гдⷭ҇а гл҃ѧ: |
|
2
|
2
|
| так говорить Господь, Бог Ізраїлів: напиши собі всі слова, які Я говорив тобі, у книгу. | та́кѡ речѐ гдⷭ҇ь бг҃ъ і҆и҃левъ гл҃ѧ: впишѝ всѧ̑ словеса̀ въ кни̑ги, ꙗ҆̀же гл҃ахъ къ тебѣ̀. |
|
3
|
3
|
| Бо ось, настають дні, — говорить Господь, — коли Я поверну з полону народ Мій, Ізраїля й Іуду, — говорить Господь; і приведу їх знову в ту землю, яку дав батькам їхнім, і вони будуть володіти нею. | Ꙗ҆́кѡ сѐ, дні́е грѧдꙋ́тъ, речѐ гдⷭ҇ь, и҆ возвращꙋ̀ преселе́нїе люді́й мои́хъ і҆и҃лѧ и҆ і҆ꙋ́ды, речѐ гдⷭ҇ь вседержи́тель, и҆ возвращꙋ̀ ѧ҆̀ на зе́млю, ю҆́же да́хъ ѻ҆тцє́мъ и҆́хъ, и҆ ѡ҆владѣ́ютъ є҆́ю. |
|
4
|
4
|
| І ось ті слова, які сказав Господь про Ізраїля й Іуду. | И҆ сїѧ̑ словеса̀, ꙗ҆̀же гл҃а гдⷭ҇ь ѡ҆ і҆и҃ли и҆ ѡ҆ і҆ꙋ́дѣ. |
|
5
|
5
|
| Так сказав Господь: голос сум’яття і жаху чуємо ми, а не миру. | Та́кѡ речѐ гдⷭ҇ь: гла́съ стра́ха оу҆слы́шите: стра́хъ, и҆ нѣ́сть ми́ра. |
|
6
|
6
|
| Запитайте і розсудіть: чи народжує чоловік? Чому ж Я бачу у кожного чоловіка руки на стегнах його, як у жінки при пологах, і обличчя у всіх бліді? | Вопроси́те и҆ ви́дите, а҆́ще ражда́етъ мꙋ́жескъ по́лъ; и҆ ѡ҆ страсѣ̀, въ не́мже и҆мѣ́ти бꙋ́дꙋтъ чрє́сла и҆ спасе́нїе; поне́же ви́дѣхъ всѧ́каго человѣ́ка, и҆ рꙋ́цѣ є҆гѡ̀ на чре́слѣхъ є҆гѡ̀ а҆́ки ражда́ющїѧ: ѡ҆брати́шасѧ ли́ца въ же́лтꙋю болѣ́знь. |
|
7
|
7
|
| О, горе! великий той день, не було подібного до нього; це — тяжкий час для Якова, але він буде спасений від нього. | Ѽ, лю́тѣ! ꙗ҆́кѡ бы́сть вели́къ де́нь то́й и҆ нѣ́сть подо́бна є҆мꙋ̀: и҆ вре́мѧ тѣ́сно є҆́сть і҆а́кѡвꙋ, и҆ ѿ тогѡ̀ спасе́тсѧ. |
|
8
|
8
|
| І буде у той день, — говорить Господь Саваоф: розіб’ю ярмо його, яке на шиї твоїй, і кайдани твої розірву; і не будуть уже служити чужоземцям, | Въ то́й де́нь, речѐ гдⷭ҇ь, сокрꙋшꙋ̀ ꙗ҆ре́мъ со вы́и и҆́хъ и҆ оу҆́зы и҆́хъ расто́ргнꙋ: и҆ не послꙋ́жатъ ті́и ктомꙋ̀ чꙋжди̑мъ, |
|
9
|
9
|
| але будуть служити Господу Богу своєму і Давиду, царю своєму, якого Я відновлю їм. | но послꙋ́жатъ ті́и гдⷭ҇ꙋ бг҃ꙋ своемꙋ̀: и҆ даві́да царѧ̀ и҆́хъ возста́влю и҆̀мъ. |
|
10
|
10
|
| І ти, рабе Мій Якове, не бійся, — говорить Господь, і не страшися, Ізраїлю; бо ось, Я спасу тебе з далекої країни і плем’я твоє із землі полону їх; і повернеться Яків і буде жити спокійно і мирно, і ніхто не буде страшити його, | Сегѡ̀ ра́ди ты̀ не бо́йсѧ, ра́бе мо́й і҆а́кѡве, гл҃етъ гдⷭ҇ь, ни оу҆страша́йсѧ, і҆и҃лю: ꙗ҆́кѡ сѐ, а҆́зъ сп҃сꙋ́ тѧ и҆з̾ землѝ да́льнїѧ и҆ сѣ́мѧ твоѐ и҆з̾ землѝ плѣне́нїѧ и҆́хъ: и҆ возврати́тсѧ па́ки і҆а́кѡвъ и҆ почі́етъ и҆ всѧ́кагѡ добра̀ и҆спо́лненъ бꙋ́детъ, и҆ не бꙋ́детъ оу҆страша́ѧй тѧ̀. |
|
11
|
11
|
| бо Я з тобою, — говорить Господь, — щоб спасати тебе: Я зовсім знищу усі народи, серед яких розсіяв тебе, а тебе не знищу; Я буду карати тебе за мірою, але непокараним не залишу тебе. | Ꙗ҆́кѡ а҆́зъ съ тобо́ю є҆́смь, гл҃етъ гдⷭ҇ь, сп҃са́ѧй тѧ̀: ꙗ҆́кѡ сотворю̀ сконча́нїе во всѣ́хъ ꙗ҆зы́цѣхъ, въ нѧ́же разсѣ́ѧхъ тѧ̀: тебе́ же не сотворю̀ во сконча́нїе, но накажꙋ́ тѧ въ сꙋдѣ̀ и҆ ѡ҆чища́ѧ не ѡ҆чи́щꙋ тѧ̀. |
|
12
|
12
|
| Бо так говорить Господь: рана твоя незцілима, виразка твоя жорстока; | Та́кѡ бо гл҃етъ гдⷭ҇ь: возста́вихъ сокрꙋше́нїе твоѐ, болѣ́зненна є҆́сть ꙗ҆́зва твоѧ̀, |
|
13
|
13
|
| ніхто не піклується про діла твої, щоб загоїти рану твою; цілющого лікування немає для тебе; | нѣ́сть сꙋдѧ́й сꙋда̀ твоегѡ̀, на болѣ́знь врачева́лсѧ є҆сѝ, по́льзы нѣ́сть тебѣ̀: |
|
14
|
14
|
| усі друзі твої забули тебе, не шукають тебе; бо Я вразив тебе ударами ворожими, жорстоким покаранням за безліч беззаконь твоїх, тому що гріхи твої примножилися. | всѝ дрꙋ́зїе твоѝ забы́ша тѧ̀, нижѐ вопро́сѧтъ тѧ̀, ꙗ҆̀же ѡ҆ ми́рѣ твое́мъ: ꙗ҆́кѡ ꙗ҆́звою вра́жїею порази́хъ тѧ̀, наказа́нїемъ тве́рдымъ: мно́жества ра́ди непра́вды твоеѧ̀ превозмого́ша грѣсѝ твоѝ. |
|
15
|
15
|
| Чого волаєш ти про рани твої, про тяжкість хвороби твоєї? за безліч беззаконь твоїх Я зробив тобі це, тому що гріхи твої примножилися. | Что̀ вопїе́ши ѡ҆ сокрꙋше́нїи твое́мъ; неисцѣ́льна є҆́сть болѣ́знь твоѧ̀ мно́жества ра́ди непра́вды твоеѧ̀, и҆ тве́рдыхъ ра́ди грѣхѡ́въ твои́хъ сотвори́хъ тѝ сїѧ̑ (всѧ̑). |
|
16
|
16
|
| Але всі, що пожирають тебе, будуть пожерті; й усі вороги твої, усі самі підуть у полон, і спустошувачі твої будуть спустошені, й усіх грабіжників твоїх віддам на пограбування. | Тогѡ̀ ра́ди всѝ ꙗ҆дꙋ́щїи тѧ̀ и҆з̾ѧде́ни бꙋ́дꙋтъ, и҆ всѝ вразѝ твоѝ пло́ть и҆́хъ всю̀ и҆з̾ѧдѧ́тъ: во мно́жествѣ непра́вды твоеѧ̀ оу҆мно́жишасѧ грѣсѝ твоѝ, сотвори́ша сїѧ̑ тебѣ̀: и҆ бꙋ́дꙋтъ разграблѧ́ющїи тѧ̀ въ разграбле́нїе, и҆ всѣ́хъ плѣнѧ́ющихъ тѧ̀ да́мъ во плѣне́нїе. |
|
17
|
17
|
| Я обкладу тебе пластирем і зцілю тебе від ран твоїх, — говорить Господь. Тебе називали відкинутим, говорячи: «ось Сион, про який ніхто не запитує»; | Ꙗ҆́кѡ ѡ҆бѧжꙋ̀ ꙗ҆́звꙋ твою̀ и҆ ѿ ра̑нъ твои́хъ оу҆врачꙋ́ю тѧ̀, речѐ гдⷭ҇ь: ꙗ҆́кѡ расточе́ннымъ называ́хꙋ тѧ̀, сїѡ́не лови́тва на́ша є҆́сть, ꙗ҆́кѡ нѣ́сть взыска́ющагѡ є҆гѡ̀. |
|
18
|
18
|
| так говорить Господь: ось, поверну полон наметів Якова і селища його помилую; і місто знову буде побудоване на пагорбі своєму, і храм улаштується, як і раніше. | Та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь: сѐ, а҆́зъ возвращꙋ̀ преселе́нїе і҆а́кѡвле и҆ плѣ́нники є҆гѡ̀ поми́лꙋю, и҆ возгради́тсѧ гра́дъ въ высотꙋ̀ свою̀, и҆ хра́мъ по чи́нꙋ своемꙋ̀ оу҆тверди́тсѧ: |
|
19
|
19
|
| І вознесуться з них подяка і голос тих, що веселяться; і Я примножу їх, і не будуть зменшуватися, і прославлю їх, і не будуть принижені. | и҆ и҆зы́дꙋтъ и҆з̾ негѡ̀ пою́щїи и҆ гла́съ и҆гра́ющихъ, и҆ оу҆мно́жꙋ ѧ҆̀, и҆ не оу҆ма́лѧтсѧ. |
|
20
|
20
|
| І сини його будуть, як раніше, і сонм його буде стояти переді Мною, і покараю усіх гнобителів його. | И҆ вни́дꙋтъ сы́нове и҆́хъ ꙗ҆́коже и҆ пре́жде, и҆ свидѣ̑нїѧ и҆́хъ пред̾ лице́мъ мои́мъ и҆спра́вѧтсѧ: и҆ посѣщꙋ̀ на всѧ̑ стꙋжа́ющыѧ и҆̀мъ, |
|
21
|
21
|
| І буде вождь його з нього самого, і владика його вийде із середовища його; і Я наближу його, і він приступить до Мене; бо хто відважиться сам собою наблизитися до Мене? — говорить Господь. | и҆ бꙋ́дꙋтъ крѣ́пльшїи є҆гѡ̀ на нѧ̀, и҆ кнѧ́зь є҆гѡ̀ и҆з̾ негѡ̀ и҆зы́детъ: и҆ соберꙋ̀ ѧ҆̀, и҆ ѡ҆братѧ́тсѧ ко мнѣ̀: кто́ бо є҆́сть то́й, и҆́же приложи́тъ се́рдце своѐ ѡ҆брати́тисѧ ко мнѣ̀; речѐ гдⷭ҇ь. |
|
22
|
22
|
| І ви будете Моїм народом, і Я буду вам Богом. | И҆ бꙋ́дете мѝ въ лю́ди, и҆ а҆́зъ ва́мъ бꙋ́дꙋ въ бг҃а. |
|
23
|
23
|
| Ось, лютий вихор іде від Господа, вихор грізний; він упаде на голову нечестивих. | Ꙗ҆́кѡ гнѣ́въ гдⷭ҇ень и҆зы́де ꙗ҆́ръ, и҆зы́де гнѣ́въ ѡ҆браща́емь, на нечєсти́выѧ прїи́детъ. |
|
24
|
24
|
| Полум’яний гнів Господа не відвернеться, доки Він не звершить і не виконає намірів серця Свого. В останні дні зрозумієте це. | Не ѿврати́тсѧ гнѣ́въ ꙗ҆́рости гдⷭ҇ни, до́ндеже сотвори́тъ и҆ до́ндеже и҆спо́лнитъ оу҆мышле́нїе се́рдца своегѡ̀: въ послѣ̑днїѧ дни̑ позна́ете ѧ҆̀. |
|
Глава 31
|
Глава́ л҃а
|
|
1
|
1
|
| У той час, — говорить Господь, — Я буду Богом усім племенам Ізраїлевим, а вони будуть Моїм народом. | Во вре́мѧ ѻ҆́но, речѐ гдⷭ҇ь, бꙋ́дꙋ въ бг҃а ро́дꙋ і҆и҃левꙋ, и҆ ті́и бꙋ́дꙋтъ мѝ въ лю́ди. |
|
2
|
2
|
| Так говорить Господь: народ, який уцілів від меча, знайшов милість у пустелі; йду заспокоїти Ізраїля. | Та́кѡ речѐ гдⷭ҇ь: ѡ҆брѣто́хъ теплотꙋ̀ [Є҆вр.: ѡ҆брѣто́ша благода́ть.] въ пꙋсты́ни со и҆зги́бшими ѿ меча̀: и҆ди́те и҆ не потреби́те і҆и҃лѧ, |
|
3
|
3
|
| Здаля явився мені Господь і сказав: любов’ю вічною Я полюбив тебе і тому простяг до тебе благовоління. | гдⷭ҇ь и҆здале́ча ꙗ҆ви́тсѧ є҆мꙋ̀: любо́вїю вѣ́чною возлюби́хъ тѧ̀, тогѡ̀ ра́ди вовлеко́хъ тѧ̀ въ щедрѡ́ты. |
|
4
|
4
|
| Я знову влаштую тебе, і ти будеш улаштована, діво Ізраїлева, знову будеш прикрашатися тимпанами твоїми і виходити у хороводі тих, що веселяться; | Ꙗ҆́кѡ возграждꙋ́ тѧ, и҆ возгради́шисѧ, дѣ́во і҆и҃лева: во́змеши тѷмпа́ны своѧ̑ и҆ и҆зы́деши съ собо́ромъ и҆гра́ющихъ. |
|
5
|
5
|
| знову розведеш виноградники на горах Самарії; виноградарі, які будуть розводити їх, самі будуть і користуватися ними. | Є҆щѐ насади́те вїногра́ды въ горѣ̀ самарі́йстѣй, насажда́юще насади́те и҆ похвали́те. |
|
6
|
6
|
| Бо буде день, коли вартові на горі Єфремовій проголосять: «вставайте, і зійдемо на Сион до Господа Бога нашого». | Ꙗ҆́кѡ є҆́сть де́нь воззва́нїѧ ѿвѣщава́ющихъ въ гора́хъ є҆фре́мовыхъ: воста́ните и҆ взы́дите въ сїѡ́нъ ко гдⷭ҇еви бг҃ꙋ на́шемꙋ: |
|
7
|
7
|
| Бо так говорить Господь: радісно співайте про Якова і викликуйте перед главою народів: проголошуйте, славте і говоріть: «спаси, Господи, народ Твій, залишок Ізраїля!» | ꙗ҆́кѡ та́кѡ речѐ гдⷭ҇ь і҆а́кѡвꙋ: возвесели́тесѧ весе́лїемъ и҆ воскли́кните на главꙋ̀ ꙗ҆зы́кѡвъ: слы́шано сотвори́те и҆ похвали́те, рцы́те: сп҃сѐ гдⷭ҇ь лю́ди своѧ̑, ѡ҆ста́нокъ і҆и҃левъ. |
|
8
|
8
|
| Ось, Я приведу їх із країни північної і зберу їх із країв землі; сліпий і кульгавий, вагітна і породілля разом з ними, — великий сонм повернеться сюди. | Сѐ, а҆́зъ ведꙋ̀ и҆̀хъ ѿ сѣ́вера и҆ соберꙋ̀ и҆̀хъ ѿ конє́цъ землѝ въ пра́здникъ па́схи: и҆ чадороди́тъ наро́дъ мно́гъ, и҆ возвратѧ́тсѧ сѣ́мѡ. |
|
9
|
9
|
| Вони пішли зі сльозами, а Я поведу їх з утіхою; поведу їх біля потоків вод дорогою рівною, на якій не спіткнуться; бо Я — отець Ізраїля, і Єфрем — первісток Мій. | Съ пла́чемъ и҆зыдо́ша, а҆ со оу҆тѣше́нїемъ возведꙋ̀ ѧ҆̀, проводѧ̀ чрез̾ рове́нники во́дъ по пꙋтѝ пра́вꙋ, и҆ не заблꙋ́дѧтъ по немꙋ̀: ꙗ҆́кѡ а҆́зъ бѣ́хъ і҆и҃леви во ѻ҆ц҃а̀, и҆ є҆фре́мъ пе́рвенецъ мѝ є҆́сть. |
|
10
|
10
|
| Слухайте слово Господнє, народи, і сповістіть островам віддаленим і скажіть: «Хто розсіяв Ізраїля, Той і збере його, і буде охороняти його, як пастир стадо своє»; | Слы́шите, ꙗ҆зы́цы, сло́во гдⷭ҇не, и҆ возвѣсти́те во ѻ҆́стровѣхъ да́льнихъ и҆ рцы́те: развѣ́ѧвый і҆и҃лѧ собере́тъ є҆го̀ и҆ снабди́тъ є҆го̀, ꙗ҆́кѡ па́стырь ста́до своѐ. |
|
11
|
11
|
| бо відкупить Господь Якова і визволить його від руки того, хто був сильнішим за нього. | Ꙗ҆́кѡ и҆зба́ви гдⷭ҇ь і҆а́кѡва и҆ и҆з̾ѧ́тъ є҆го̀ ѿ рꙋкѝ си́льнѣйшихъ є҆гѡ̀. |
|
12
|
12
|
| І прийдуть вони, і будуть торжествувати на висотах Сиону; і зберуться до благосердя Господа, до пшениці і вина і єлею, до агнців і волів; і душа їх буде як напоєний водою сад, і вони не будуть уже більше знемагати. | И҆ прїи́дꙋтъ и҆ возвеселѧ́тсѧ въ горѣ̀ сїѡ́нъ, и҆ прїи́дꙋтъ ко бл҃гота́мъ гдⷭ҇нимъ, на зе́млю пшени́цы и҆ вїна̀ и҆ плодѡ́въ, и҆ скотѡ́въ и҆ ѻ҆внѡ́въ: и҆ бꙋ́детъ дꙋша̀ и҆́хъ ꙗ҆́коже дре́во плодови́то, и҆ не вза́лчꙋтъ ктомꙋ̀. |
|
13
|
13
|
| Тоді дівчина буде веселитися у хороводі, і юнаки і старці разом; і зміню сум їх на радість і втішу їх, і звеселю їх після скорботи їх. | Тогда̀ возра́дꙋютсѧ дѣви̑цы въ собра́нїи ю҆́ношей, и҆ ста́рцы возра́дꙋютсѧ: и҆ ѡ҆бращꙋ̀ пла́чь и҆́хъ на ра́дость, и҆ оу҆тѣ́шꙋ и҆̀хъ, и҆ сотворю̀ и҆̀хъ ве́селы. |
|
14
|
14
|
| І насичу душу священиків жиром, і народ Мій насититься благами Моїми, — говорить Господь. | Возвели́чꙋ и҆ оу҆пою̀ дꙋ́шꙋ жерцє́въ сынѡ́въ леѵі́иныхъ, и҆ лю́дїе моѝ бл҃го́тъ мои́хъ насы́тѧтсѧ. |
|
15
|
15
|
| Так говорить Господь: голос чутно у Рамі, крик і гірке ридання; Рахиль плаче за дітьми своїми і не хоче втішитися за дітей своїх, бо їх немає. | Та́кѡ речѐ гдⷭ҇ь: гла́съ въ ра́мѣ слы́шанъ бы́сть пла́ча и҆ рыда́нїѧ и҆ во́плѧ: рахи́ль пла́чꙋщисѧ ча̑дъ свои́хъ, и҆ не хотѧ́ше оу҆тѣ́шитисѧ, ꙗ҆́кѡ не сꙋ́ть. |
|
16
|
16
|
| Так говорить Господь: утримай голос твій від ридання і очі твої від сліз, бо є нагорода за труд твій, — говорить Господь, — і повернуться вони із землі ворожої. | Та́кѡ речѐ гдⷭ҇ь: да почі́етъ гла́съ тво́й ѿ пла́ча и҆ ѻ҆́чи твоѝ ѿ сле́зъ, ꙗ҆́кѡ є҆́сть мзда̀ дѣлѡ́мъ твои̑мъ, гл҃етъ гдⷭ҇ь, и҆ возвратѧ́тсѧ ѿ землѝ вра́жїѧ: |
|
17
|
17
|
| І є надія для твого майбутнього, — говорить Господь, — і повернуться сини твої у наділи свої. | и҆ є҆́сть наде́жда послѣ̑днимъ твои̑мъ, (гл҃етъ гдⷭ҇ь,) и҆ возвратѧ́тсѧ сы́нове твоѝ въ предѣ́лы своѧ̑. |
|
18
|
18
|
| Чую Єфрема, який плаче: «Ти покарав мене, і я покараний, як телець неприборканий; наверни мене, і навернуся, бо Ти Господь Бог мій. | Слы́шѧ слы́шахъ є҆фре́ма пла́чꙋща: наказа́лъ мѧ̀ є҆сѝ, (гдⷭ҇и,) и҆ наказа́хсѧ: а҆́зъ ꙗ҆́коже теле́цъ не наꙋчи́хсѧ: ѡ҆брати́ мѧ, и҆ ѡ҆бращꙋ́сѧ, ꙗ҆́кѡ ты̀ є҆сѝ гдⷭ҇ь бг҃ъ мо́й: |
|
19
|
19
|
| Коли я був навернений, я каявся, і коли був напоумлений, бив себе по стегнах; я був посоромлений, я був знічений, тому що ніс неславу юности моєї». | поне́же послѣдѝ плѣне́нїѧ моегѡ̀ пока́ѧхсѧ и҆ послѣдѝ разꙋмѣ́нїѧ моегѡ̀ возстена́хъ въ де́нь посрамле́нїѧ и҆ показа́хъ тебѣ̀, ꙗ҆́кѡ прїѧ́хъ оу҆кори́знꙋ ѿ ю҆́ности моеѧ̀. |
|
20
|
20
|
| Чи не дорогий у Мене син Єфрем? чи не улюблене дитя? бо, як тільки заговорю про нього, завжди з любов’ю згадую про нього; нутро Моє обурюється за нього; змилосерджуся над ним, — говорить Господь. | Сы́нъ любе́зенъ мнѣ̀ є҆фре́мъ, ѻ҆троча̀ питѣ́ющеесѧ [нѣ́жное], поне́же словеса̀ моѧ̑ въ не́мъ, па́мѧтїю воспомѧнꙋ̀ и҆̀: тогѡ̀ ра́ди потща́хсѧ ѡ҆ не́мъ, ми́лꙋѧй поми́лꙋю є҆го̀, речѐ гдⷭ҇ь. |
|
21
|
21
|
| Постав собі дороговкази, постав собі стовпи, поверни серце твоє на дорогу, на путь, якою ти йшла; повертайся, діво Ізраїлева, повертайся у ці міста твої. | Поста́ви себѐ самого̀, сїѡ́не, стра́жꙋ, сотворѝ мꙋче́нїе, напра́ви се́рдце твоѐ на пꙋ́ть пра́въ, и҆́мже ходи́лъ є҆сѝ: возврати́сѧ, дѣви́це і҆и҃лева, ѡ҆брати́сѧ во гра́ды твоѧ̑ рыда́ющи. |
|
22
|
22
|
| Чи довго тобі блукати, відпала дочко? Бо Господь сотворить на землі щось нове: жона спасе чоловіка. | Доко́лѣ ѿвраща́ешисѧ, дщѝ ѡ҆безче́ствованаѧ; ꙗ҆́кѡ созда̀ гдⷭ҇ь спⷭ҇нїе въ насажде́нїе но́во, въ не́мже спⷭ҇нїи ѡ҆бы́дꙋтъ человѣ́цы. |
|
23
|
23
|
| Так говорить Господь Саваоф, Бог Ізраїлів: надалі, коли Я поверну полон їх, будуть говорити на землі Іуди й у містах його це слово: «нехай благословить тебе Господь, оселя правди, гора свята!» | Ꙗ҆́кѡ та́кѡ речѐ гдⷭ҇ь: є҆щѐ рекꙋ́тъ сло́во сїѐ въ землѝ і҆ꙋде́йстѣй и҆ во градѣ́хъ є҆ѧ̀, є҆гда̀ возвращꙋ̀ преселе́нїе є҆гѡ̀: блгⷭ҇ве́нъ гдⷭ҇ь на првⷣнѣй горѣ̀ ст҃ѣ́й свое́й: |
|
24
|
24
|
| Й оселиться на ній Іуда й усі міста його разом, хлібороби і ті, що ходять зі стадами. | и҆ живꙋ́щїи во градѣ́хъ і҆ꙋ́диныхъ и҆ во все́й землѝ є҆гѡ̀, кꙋ́пнѡ со земледѣ́лцемъ, и҆ вознесе́тсѧ во ста́дѣ. |
|
25
|
25
|
| Бо Я напою душу стомлену і насичу всяку душу скорботну. | Ꙗ҆́кѡ оу҆пои́хъ всѧ́кꙋ дꙋ́шꙋ жа́ждꙋщꙋ и҆ всѧ́кꙋ дꙋ́шꙋ а҆́лчꙋщꙋ насы́тихъ. |
|
26
|
26
|
| При цьому я прокинувся і подивився, і сон мій був приємний мені. | Тогѡ̀ ра́ди воста́хъ ѿ сна̀ и҆ ви́дѣхъ, и҆ со́нъ мѝ сла́докъ бы́сть. |
|
27
|
27
|
| Ось, настають дні, — говорить Господь, — коли Я засію дім Ізраїлів і дім Іудин сіменем людини і сіменем худоби. | Сѐ, дні́е грѧдꙋ́тъ, гл҃етъ гдⷭ҇ь, и҆ всѣ́ю і҆и҃лѧ и҆ і҆ꙋ́дꙋ сѣ́мѧ человѣ́чо и҆ сѣ́мѧ ско́тское. |
|
28
|
28
|
| І як Я спостерігав за ними, викорінюючи і знищуючи, і руйнуючи і гублячи, й ушкоджуючи, так буду спостерігати за ними, творячи і насаджуючи, — говорить Господь. | И҆ бꙋ́детъ, ꙗ҆́коже бдѣ́хъ на нѧ̀ потреби́ти и҆ ѡ҆ѕло́бити, та́кѡ бдѣ́ти бꙋ́дꙋ ѡ҆ ни́хъ, є҆́же созида́ти и҆ насажда́ти, речѐ гдⷭ҇ь. |
|
29
|
29
|
| У ті дні вже не будуть говорити: «батьки їли кислий виноград, а у дітей на зубах оскома», | Въ ты̑ѧ дни̑ не рекꙋ́тъ ктомꙋ̀: ѻ҆тцы̀ ꙗ҆до́ша ки̑слаѧ, а҆ зꙋ́бы дѣ́темъ ѡ҆ско́минишасѧ: |
|
30
|
30
|
| але кожен буде помирати за своє власне беззаконня; хто буде їсти кислий виноград, у того на зубах і оскома буде. | но кі́йждо свои́мъ грѣхо́мъ оу҆́мретъ, и҆ ꙗ҆́дшемꙋ ки̑слаѧ ѡ҆скоменѧ́тсѧ зꙋ́бы є҆гѡ̀. |
|
31
|
31
|
| Ось настають дні, — говорить Господь, — коли Я укладу з домом Ізраїля і з домом Іуди новий завіт, | Сѐ, дні́е грѧдꙋ́тъ, гл҃етъ гдⷭ҇ь, и҆ завѣща́ю до́мꙋ і҆и҃левꙋ и҆ до́мꙋ і҆ꙋ́динꙋ завѣ́тъ но́въ, |
|
32
|
32
|
| не такий завіт, який Я уклав з батьками їхніми у той день, коли узяв їх за руку, щоб вивести їх із землі Єгипетської; той завіт Мій вони порушили, хоч Я залишався у союзі з ними, — говорить Господь. | не по завѣ́тꙋ, є҆го́же завѣща́хъ ѻ҆тцє́мъ и҆́хъ въ де́нь, въ ѻ҆́ньже є҆́мшꙋ мѝ за рꙋ́кꙋ и҆́хъ, и҆звестѝ ѧ҆̀ ѿ землѝ є҆гѵ́петскїѧ, ꙗ҆́кѡ ті́и не пребы́ша въ завѣ́тѣ мое́мъ, и҆ а҆́зъ небрего́хъ и҆̀хъ, гл҃етъ гдⷭ҇ь. |
|
33
|
33
|
| Але ось завіт, який Я укладу з домом Ізраїлевим після тих днів, — говорить Господь: вкладу закон Мій у нутрощі їх і на серцях їхніх напишу його, і буду їм Богом, а вони будуть Моїм народом. | Ꙗ҆́кѡ се́й завѣ́тъ, є҆го́же завѣща́ю до́мꙋ і҆и҃левꙋ по дне́хъ ѻ҆́нѣхъ, гл҃етъ гдⷭ҇ь: даѧ̀ зако́ны моѧ̑ въ мы́сли и҆́хъ, и҆ на сердца́хъ и҆́хъ напишꙋ̀ ѧ҆̀, и҆ бꙋ́дꙋ и҆̀мъ въ бг҃а, и҆ ті́и бꙋ́дꙋтъ мѝ въ лю́ди: |
|
34
|
34
|
| І вже не будуть учити один одного, брат брата, і говорити: «пізнайте Господа», бо усі самі будуть знати Мене, від малого до великого, — говорить Господь, — тому що Я прощу беззаконня їхні і гріхів їхніх уже не пом’яну більше. | и҆ не наꙋчи́тъ кі́йждо бли́жнѧго своего̀ и҆ кі́йждо бра́та своего̀, глаго́лѧ: позна́й гдⷭ҇а: ꙗ҆́кѡ всѝ позна́ютъ мѧ̀ ѿ ма́ла да́же и҆ до вели́кагѡ и҆́хъ: ꙗ҆́кѡ млⷭ҇тивъ бꙋ́дꙋ непра́вдамъ и҆́хъ и҆ грѣхо́въ и҆́хъ не помѧнꙋ̀ ктомꙋ̀. |
|
35
|
35
|
| Так говорить Господь, Який дав сонце для освітлення вдень, устави місяцю і зіркам для освітлення вночі, Який збурює море, так що хвилі його ревуть; Господь Саваоф — ім’я Йому. | А҆́ще вознесе́тсѧ не́бо на высотꙋ̀, речѐ гдⷭ҇ь, и҆ а҆́ще смири́тсѧ и҆спо́дъ землѝ ни́зꙋ, и҆ а҆́зъ не ѿве́ргꙋ ро́да і҆и҃лева ѡ҆ всѣ́хъ, ꙗ҆̀же сотвори́ша, гл҃етъ гдⷭ҇ь. |
|
36
|
36
|
| Якщо ці устави перестануть діяти переді Мною, — говорить Господь, — то і плем’я Ізраїлеве перестане бути народом переді Мною назавжди. | Та́кѡ речѐ гдⷭ҇ь, да́вый со́лнце во свѣ́тъ днѐ, лꙋнꙋ̀ и҆ ѕвѣ́зды на свѣ́тъ но́щи, и҆ во́пль на мо́ри, и҆ возшꙋмѣ́ша вѡ́лны є҆гѡ̀, гдⷭ҇ь вседержи́тель и҆́мѧ є҆мꙋ̀. |
|
37
|
37
|
| Так говорить Господь: якщо небо може бути виміряне вгорі, й основи землі досліджені внизу, то і Я відкину все плем’я Ізраїлеве за все те, що вони робили, — говорить Господь. | А҆́ще премо́лкнꙋтъ зако́ны сі́и ѿ лица̀ моегѡ̀, речѐ гдⷭ҇ь, то̀ и҆ ро́дъ і҆и҃левъ преста́нетъ бы́ти ꙗ҆зы́къ пред̾ лице́мъ мои́мъ во всѧ̑ дни̑. |
|
38
|
38
|
| Ось, настають дні, — говорить Господь, — коли місто впорядковане буде на славу Господа від вежі Анамеїла до воріт наріжних, | Сѐ, дні́е грѧдꙋ́тъ, речѐ гдⷭ҇ь, и҆ сози́ждетсѧ гра́дъ гдⷭ҇еви ѿ столпа̀ а҆намеи́лѧ до вра́тъ оу҆го́лныхъ: |
|
39
|
39
|
| і землемірний шнур піде далі прямо до пагорба Гарива й обійде Гоаф. | и҆ и҆зы́детъ размѣ́ренїе є҆гѡ̀ проти́вꙋ є҆мꙋ̀ до моги́лъ гари́въ, и҆ ѡ҆б̾и́метсѧ ѡ҆́крестъ и҆збра́ннымъ ка́менїемъ, |
|
40
|
40
|
| І вся долина трупів і попелу, і все поле до потоку Кедрона, до рогу кінських воріт на схід, буде святинею Господа; не зруйнується і не розпадеться повіки. | и҆ всю̀ ю҆до́ль ме́ртвыхъ и҆ пе́пела, и҆ ве́сь а҆ссаримѡ́ѳъ да́же до водоте́чи ке́дрскїѧ, да́же до оу҆́гла ко́нїй вра́тъ восто́чныхъ, ѡ҆сщ҃е́нїе гдⷭ҇еви, и҆ ктомꙋ̀ не и҆сто́ргнетсѧ и҆ не потреби́тсѧ да́же до вѣ́ка. |
|
Глава 32
|
Глава́ л҃в
|
|
1
|
1
|
| Слово, яке було від Господа до Єремії у десятий рік Седекії, царя Юдейського; цей рік був вісімнадцятим роком Навуходоносора. | Сло́во бы́вшее ѿ гдⷭ҇а ко і҆еремі́и въ десѧ́тое лѣ́то седекі́и, царѧ̀ і҆ꙋ́дина, то̀ лѣ́то ѻ҆смоена́десѧть навꙋходоно́сорꙋ царю̀ вавѷлѡ́нскꙋ. |
|
2
|
2
|
| Тоді військо царя Вавилонського облягало Єрусалим, і Єремія пророк був ув’язнений у дворі сторожі, який був при домі царя Юдейського. | И҆ тогда̀ си́ла царѧ̀ вавѷлѡ́нска ѻ҆стро́гъ ѡ҆бложѝ ѡ҆́крестъ і҆ерⷭ҇ли́ма, і҆еремі́а же стрего́мь бѧ́ше во дворѣ̀ темни́чнѣмъ, и҆́же є҆́сть во дворѣ̀ царѧ̀ і҆ꙋ́дина, |
|
3
|
3
|
| Седекія, цар Юдейський, ув’язнив його туди, сказавши: «навіщо ти пророкуєш і говориш: так говорить Господь: ось, Я віддаю місто це у руки царя Вавилонського, і він візьме його; | въ не́йже заключѝ є҆го̀ седекі́а ца́рь, глаго́лѧ: почто́ ты прорица́еши, глаго́лѧ: та́кѡ речѐ гдⷭ҇ь: сѐ, а҆́зъ даю̀ се́й гра́дъ въ рꙋ́цѣ царѧ̀ вавѷлѡ́нска, и҆ во́зметъ є҆го̀, |
|
4
|
4
|
| і Седекія, цар Юдейський, не уникне рук халдеїв, але неодмінно відданий буде у руки царя Вавилонського, і буде говорити з ним устами до вуст, і очі його побачать очі його; | и҆ седекі́а ца́рь і҆ꙋ́динъ не спасе́тсѧ ѿ рꙋкѝ халде́йски, ꙗ҆́кѡ преда́нїемъ преда́стсѧ въ рꙋ́цѣ царѧ̀ вавѷлѡ́нска, и҆ соглаго́летъ оу҆сты̑ свои́ми ко оу҆стѡ́мъ є҆гѡ̀, и҆ ѻ҆́чи є҆гѡ̀ ѻ҆́чи є҆гѡ̀ оу҆́зрѧтъ, |
|
5
|
5
|
| і він відведе Седекію у Вавилон, де він і буде, доки не відвідаю його, — говорить Господь. Якщо ви будете воювати з халдеями, то не будете мати успіху?» | и҆ въ вавѷлѡ́нъ вни́детъ седекі́а и҆ тꙋ̀ бꙋ́детъ, до́ндеже посѣщꙋ̀ є҆го̀, гл҃етъ гдⷭ҇ь: а҆́ще же воева́ти бꙋ́дете на халдє́и, ничесѡ́же оу҆спѣ́ете; |
|
6
|
6
|
| І сказав Єремія: таке було до мене слово Господнє: | И҆ речѐ і҆еремі́а: бы́сть сло́во гдⷭ҇не ко мнѣ̀ гл҃ѧ: |
|
7
|
7
|
| ось Анамеїл, син Саллума, дядька твого, йде до тебе сказати: «купи собі поле моє, яке в Анафофі, тому що за правом родинним тобі слід купити його». | сѐ, а҆намеи́лъ, сы́нъ салѡ́мль, бра́та ѻ҆тца̀ твоегѡ̀, и҆́детъ къ тебѣ̀, глаго́лѧ: прикꙋпѝ себѣ̀ село̀ моѐ, є҆́же во а҆наѳѡ́ѳѣ, ꙗ҆́кѡ тебѣ̀ сꙋ́дъ оу҆́жичества прїѧ́ти во притѧжа́нїе. |
|
8
|
8
|
| Й Анамеїл, син дядька мого, прийшов до мене, за словом Господнім, у двір сторо́жі і сказав мені: «купи поле моє, яке в Анафофі, у землі Веніаміновій, тому що право спадщини твоє і право викупу твоє; купи собі». Тоді я дізнався, що це було слово Господнє. | И҆ прїи́де ко мнѣ̀ а҆намеи́лъ, сы́нъ салѡ́мль, бра́та ѻ҆тца̀ моегѡ̀, по словесѝ гдⷭ҇ню во дво́ръ темни́чный и҆ рече́ ми: прикꙋпѝ себѣ̀ село̀ моѐ, є҆́же во а҆наѳѡ́ѳѣ въ землѝ венїамі́ни: ꙗ҆́кѡ тебѣ̀ сꙋ́дъ прикꙋпи́ти є҆̀, ты́ бо ста́рѣй. И҆ разꙋмѣ́хъ, ꙗ҆́кѡ сло́во гдⷭ҇не є҆́сть, |
|
9
|
9
|
| І купив я поле в Анамеїла, сина дядька мого, яке в Анафофі, і відважив йому сім сиклів срібла і десять срібників; | и҆ прикꙋпи́хъ село̀ а҆намеи́ле, сы́на бра́та ѻ҆тца̀ моегѡ̀, ѿ а҆наѳѡ́ѳа, и҆ поста́вихъ є҆мꙋ̀ седмьна́десѧть сі̑кль сребра̀, |
|
10
|
10
|
| і записав у книгу і запечатав її, і запросив для цього свідків і відважив срібло на терезах. | и҆ вписа́хъ въ кни́гꙋ и҆ запеча́тахъ, и҆ засвидѣ́телствовахъ пѡ́слꙋхи и҆ поста́вихъ сребро̀ на вѣса́хъ. |
|
11
|
11
|
| І взяв я купчий запис, як запечатаний за законом і уставом, так і відкритий; | И҆ взѧ́хъ кни́гꙋ кꙋпле́нїѧ прочте́нꙋ и҆ запеча́танꙋ. |
|
12
|
12
|
| і віддав цей купчий запис Варуху, синові Нирії, сина Маасеї, на очах Анамеїла, сина дядька мого, і на очах свідків, які підписали цей купчий запис, на очах усіх юдеїв, які сиділи на дворі сторо́жі; | И҆ да́хъ кни́гꙋ кꙋпле́нїѧ варꙋ́хови сы́нꙋ нирі́инꙋ, сы́на маассе́ова, пред̾ ѻ҆чи́ма а҆намеи́ла сы́на бра́та ѻ҆тца̀ моегѡ̀, и҆ пред̾ ѻ҆чи́ма стоѧ́щихъ пѡ́слꙋхъ и҆ вписа́вшихъ въ кни̑ги кꙋпле́нїѧ, и҆ пред̾ ѻ҆чи́ма всѣ́хъ і҆ꙋде́ѡвъ, сѣдѧ́щихъ во дворѣ̀ темни́чнѣмъ. |
|
13
|
13
|
| і заповів Варуху в присутності їх: | И҆ завѣща́хъ варꙋ́хꙋ пред̾ ѻ҆чи́ма и҆́хъ, глаго́лѧ: |
|
14
|
14
|
| так говорить Господь Саваоф, Бог Ізраїлів: візьми ці записи, цей купчий запис, який запечатаний, і цей запис відкритий, і поклади їх у глиняну посудину, щоб вони залишалися там багато днів. | та́кѡ речѐ гдⷭ҇ь вседержи́тель бг҃ъ і҆и҃левъ: возмѝ кни́гꙋ сїю̀ кꙋпле́нїѧ запечатлѣ́ннꙋ и҆ кни́гꙋ прочте́нꙋю и҆ вложѝ ю҆̀ въ сосꙋ́дъ гли́нѧнъ, да пребꙋ́детъ дни̑ мно́жайшыѧ. |
|
15
|
15
|
| Бо так говорить Господь Саваоф, Бог Ізраїлів: доми і поля і виноградники будуть знову купуватися у землі цій. | Ꙗ҆́кѡ та́кѡ речѐ гдⷭ҇ь вседержи́тель бг҃ъ і҆и҃левъ: є҆щѐ притѧ́жꙋтсѧ хра̑мины и҆ се́ла и҆ вїногра́ды на се́й землѝ. |
|
16
|
16
|
| І, передавши купчий запис Варуху, синові Нирії, я помолився Господу: | И҆ моли́хсѧ ко гдⷭ҇еви по ѿда́нїи кни́ги прикꙋпле́нїѧ варꙋ́хꙋ сы́нꙋ нирі́инꙋ, глаго́лѧ: |
|
17
|
17
|
| «о, Господи Боже! Ти створив небо і землю великою силою Твоєю і простягнутою правицею; для Тебе нічого немає неможливого; | ѽ, сы́й гдⷭ҇и бж҃е! ты̀ сотвори́лъ є҆сѝ не́бо и҆ зе́млю крѣ́постїю твое́ю вели́кою и҆ мы́шцею твое́ю высо́кою, не оу҆таи́тсѧ ѿ тебє̀ ничто́же, |
|
18
|
18
|
| Ти являєш милість тисячам і за беззаконня батьків відплачуєш у надро дітям їхнім після них: Боже великий, сильний, Якому ім’я Господь Саваоф! | творѧ́й млⷭ҇ть въ ты́сѧщы и҆ ѿдаѧ́й грѣхѝ ѡ҆́тчи въ нѣ̑дра ча̑дъ и҆́хъ по ни́хъ: бг҃ъ вели́кїй и҆ крѣ́пкїй, |
|
19
|
19
|
| Великий у раді і сильний у ділах, Якого очі відкриті на усі путі синів людських, щоб відплачувати кожному за путями його і за плодами діл його, | бг҃ъ вели́ка совѣ́та и҆ си́ленъ дѣлесы̀, бг҃ъ вели́кїй вседержи́тель и҆ великоимени́тъ гдⷭ҇ь: ѻ҆́чи твоѝ ѿвє́рсты на всѧ̑ пꙋти̑ сынѡ́въ человѣ́ческихъ, да́ти комꙋ́ждо по пꙋтѝ є҆гѡ̀ и҆ по плодꙋ̀ начина́нїй є҆гѡ̀: |
|
20
|
20
|
| Який звершив чудеса і знамення у землі Єгипетській, і звершуєш до цього дня і в Ізраїлі і між усіма людьми, і сотворив Собі ім’я, як у цей день, | и҆́же сотвори́лъ є҆сѝ зна́мєнїѧ и҆ чꙋдеса̀ во землѝ є҆гѵ́петстѣй, да́же до сегѡ̀ днѐ и҆ во і҆и҃ли и҆ въ лю́дехъ, и҆ сотвори́лъ є҆сѝ и҆́мѧ себѣ̀, ꙗ҆́коже де́нь се́й, |
|
21
|
21
|
| і вивів народ Твій Ізраїля із землі Єгипетської знаменнями і чудесами, і рукою сильною і правицею простягнутою, при великому жаху, | и҆ и҆зве́лъ є҆сѝ лю́ди твоѧ̑ і҆и҃лѧ и҆з̾ землѝ є҆гѵ́петскїѧ зна́мєнїи и҆ чꙋдесы̀, рꙋко́ю крѣ́пкою и҆ мы́шцею высо́кою и҆ видѣ̑нїи вели́кими, |
|
22
|
22
|
| і дав їм землю цю, яку дати їм клятвено обіцяв батькам їхнім, землю, яка тече молоком і медом. | и҆ да́лъ є҆сѝ и҆̀мъ сїю̀ зе́млю, є҆́юже клѧ́лсѧ є҆сѝ ѻ҆тцє́мъ и҆́хъ, зе́млю кипѧ́щꙋю ме́домъ и҆ млеко́мъ. |
|
23
|
23
|
| Вони ввійшли і заволоділи нею, але не стали слухати гласу Твого і не чинили за законом Твоїм, не стали робити того, що Ти заповів їм робити, і за те Ти навів на них усі ці біди. | И҆ внидо́ша и҆ прїѧ́ша ю҆̀, и҆ не послꙋ́шаша гла́са твоегѡ̀ и҆ въ за́повѣдехъ твои́хъ не ходи́ша: всѧ̑, ꙗ҆̀же заповѣ́далъ є҆сѝ и҆̀мъ (твори́ти), не сотвори́ша, и҆ сотвори́ша, да сбꙋ́дꙋтсѧ и҆̀мъ всѧ̑ ѕла̑ѧ сїѧ̑. |
|
24
|
24
|
| Ось, насипи досягають міста, щоб узяти його; і місто від меча і голоду і моровиці віддається у руки халдеїв, які воюють проти нього; що Ти говорив, те і сповнюється, і ось, Ти бачиш це. | Сѐ, наро́дъ и҆́детъ на се́й гра́дъ взѧ́ти є҆го̀, и҆ гра́дъ пре́данъ є҆́сть въ рꙋ́цѣ халде́євъ вою́ющихъ на́нь ѿ лица̀ меча̀ и҆ гла́да и҆ мо́ра. Ꙗ҆́коже гл҃алъ є҆сѝ, та́кѡ и҆ бы́сть: и҆ сѐ, ты̀ зри́ши. |
|
25
|
25
|
| А Ти, Господи Боже, сказав мені: «купи собі поле за срібло і запроси свідків», тоді як місто віддається у руки халдеїв». | А҆ ты̀ ко мнѣ̀ гл҃еши: притѧжѝ себѣ̀ село̀ сребро́мъ: и҆ вписа́хъ въ кни́гꙋ, и҆ запеча́тахъ, и҆ засвидѣ́телствовахъ пѡ́слꙋхи, гра́дъ же преда́стсѧ въ рꙋ́цѣ халдє́йстѣ. |
|
26
|
26
|
| І було слово Господнє до Єремії: | И҆ бы́сть сло́во гдⷭ҇не ко мнѣ̀ гл҃ѧ: |
|
27
|
27
|
| ось, Я Господь, Бог усякої плоті; чи є щось неможливе для Мене? | а҆́зъ гдⷭ҇ь бг҃ъ всеѧ̀ пло́ти, є҆да̀ ѿ менє̀ оу҆таи́тсѧ что̀; |
|
28
|
28
|
| Тому так говорить Господь: ось, Я віддаю місто це до рук халдеїв і до рук Навуходоносора, царя Вавилонського, і він візьме його, | Сегѡ̀ ра́ди та́кѡ речѐ гдⷭ҇ь бг҃ъ і҆и҃левъ: ѿда́нъ преда́стсѧ се́й гра́дъ въ рꙋ́цѣ царѧ̀ вавѷлѡ́нска, и҆ во́зметъ є҆го̀, |
|
29
|
29
|
| і ввійдуть халдеї, які облягають це місто, запалять місто вогнем і спалять його і доми, на покрівлях яких підносилися куріння Ваалу і були узливання чужим богам, щоб прогнівляти Мене. | и҆ прїи́дꙋтъ халде́є вою́ющїи на се́й гра́дъ, и҆ пожгꙋ́тъ є҆го̀ ѻ҆гне́мъ, и҆ хра̑мины сожгꙋ́тъ, въ ни́хже кади́ша на кро́вѣхъ свои́хъ ваа́лꙋ и҆ возлива́ша возлїѧ̑нїѧ богѡ́мъ и҆нѣ̑мъ, ко є҆́же разгнѣ́вати мѧ̀. |
|
30
|
30
|
| Бо сини Ізраїлеві й сини Іудині тільки зло робили перед очима Моїми від юности своєї; сини Ізраїлеві тільки прогнівляли Мене ділами рук своїх, — говорить Господь. | Поне́же бѣ́ша сы́нове і҆и҃лєвы и҆ сы́нове і҆ꙋ̑дины є҆ди́ни творѧ́ще ѕло̀ пред̾ ѻ҆чи́ма мои́ма ѿ ю҆́ности своеѧ̀, сы́нове і҆и҃лєвы подвиза́ютъ мѧ̀ на гнѣ́въ въ дѣ́лѣхъ рꙋ́къ свои́хъ, речѐ гдⷭ҇ь. |
|
31
|
31
|
| І ніби для гніву Мого і люті Моєї існувало місто це від самого дня побудови його до цього дня, щоб Я відкинув його від лиця Мого | Ꙗ҆́кѡ на гнѣ́въ мо́й и҆ на ꙗ҆́рость мою̀ бѣ̀ гра́дъ се́й, ѿ негѡ́же днѐ согради́ша є҆го̀ и҆ да́же до сегѡ̀ днѐ, ꙗ҆́кѡ ѿста́вити є҆го̀ ѿ лица̀ моегѡ̀, |
|
32
|
32
|
| за усе зло синів Ізраїля і синів Іуди, яке вони для прогнівлення Мене робили, вони, царі їхні, князі їхні, священики їхні й пророки їхні, й мужі Іуди і жителі Єрусалима. | ѕло́бы ра́ди всѧ́кїѧ сынѡ́въ і҆и҃левыхъ и҆ і҆ꙋ́диныхъ, ꙗ҆́кѡ сотвори́ша разгнѣ́вати мѧ̀ ті́и и҆ ца́рїе и҆́хъ, и҆ кнѧ̑зи и҆́хъ и҆ вельмѡ́жи и҆́хъ, и҆ жерцы̀ и҆́хъ и҆ проро́цы и҆́хъ, мꙋ́жїе і҆ꙋ̑дины и҆ живꙋ́щїи во і҆ерⷭ҇ли́мѣ, |
|
33
|
33
|
| Вони повернулися до Мене спиною, а не лицем; і коли Я навчав їх, з раннього ранку навчав, вони не хотіли прийняти настановлення, | и҆ ѡ҆брати́ша хребе́тъ ко мнѣ̀, а҆ не лицѐ: и҆ наказа́хъ ѧ҆̀ и҆з̾ оу҆́тра, и҆ не послꙋ́шаша прїѧ́ти наказа́нїѧ, |
|
34
|
34
|
| і в домі, над яким наречене ім’я Моє, поставили мерзоти свої, осквернили його. | и҆ положи́ша ѡ҆сквернє́нїѧ своѧ̑ въ домꙋ̀, и҆дѣ́же нарѣче́сѧ и҆́мѧ моѐ, въ нечисто́тахъ свои́хъ: |
|
35
|
35
|
| Влаштували капища Ваалу в долині синів Енномових, щоб проводити через вогонь синів своїх і дочок своїх на честь Молоха, чого Я не повелівав їм, і Мені на розум не спадало, щоб вони робили цю мерзоту, вводячи у гріх Іуду. | и҆ согради́ша трє́бища ваа́лꙋ, ꙗ҆̀же въ де́бри сы́на є҆ннѡ́млѧ, є҆́же возноси́ти сы́ны своѧ̑ и҆ дщє́ри своѧ̑ моло́хꙋ, и҆́хже не заповѣ́дахъ и҆̀мъ, и҆ не взы́де на се́рдце моѐ, є҆́же сотвори́ти ме́рзость сїю̀ на согрѣше́нїе і҆ꙋ́дѣ. |
|
36
|
36
|
| І однак же нині так говорить Господь, Бог Ізраїлів, про це місто, про яке ви говорите: «воно віддається у руки царя Вавилонського мечем і голодом і моровицею», — | И҆ нн҃ѣ та́кѡ речѐ гдⷭ҇ь бг҃ъ і҆и҃левъ ко гра́дꙋ, ѡ҆ не́мже ты̀ глаго́леши: пре́данъ бꙋ́детъ въ рꙋ́цѣ царѧ̀ вавѷлѡ́нска мече́мъ и҆ гла́домъ и҆ мо́ромъ. |
|
37
|
37
|
| ось, Я зберу їх з усіх країн, в які вигнав їх у гніві Моєму й у люті Моїй і у великому обуренні, і поверну їх на місце це і дам їм безпечне життя. | Сѐ, а҆́зъ соберꙋ̀ ѧ҆̀ ѿ всеѧ̀ землѝ, и҆дѣ́же разсѣ́ѧхъ ѧ҆̀ во гнѣ́вѣ мое́мъ и҆ ꙗ҆́рости мое́й и҆ въ преѡгорче́нїи ве́лїемъ, и҆ ѡ҆бращꙋ̀ ѧ҆̀ на сїѐ мѣ́сто, и҆ посаждꙋ̀ ѧ҆̀ во оу҆пова́нїи, |
|
38
|
38
|
| Вони будуть Моїм народом, а Я буду їм Богом. | и҆ бꙋ́дꙋтъ мѝ въ лю́ди, и҆ а҆́зъ бꙋ́дꙋ и҆̀мъ въ бг҃а: |
|
39
|
39
|
| І дам їм одне серце й одну путь, щоб боялися Мене в усі дні життя, для блага свого і блага дітей своїх після них. | и҆ да́мъ и҆̀мъ пꙋ́ть и҆́нъ и҆ се́рдце и҆́но, боѧ́тисѧ менє̀ всѧ̑ дни̑, на благотꙋ̀ и҆̀мъ и҆ ча́дѡмъ и҆́хъ по ни́хъ: |
|
40
|
40
|
| І укладу з ними вічний завіт, за яким Я не відвернуся від них, щоб благодіяти їм, і страх Мій вкладу у серця їхні, щоб вони не відступали від Мене. | и҆ завѣща́ю и҆̀мъ завѣ́тъ вѣ́чный, є҆гѡ́же не ѿвращꙋ̀ послѣдѝ и҆́хъ, и҆ стра́хъ мо́й да́мъ въ се́рдце и҆́хъ, ко є҆́же не ѿстꙋпи́ти и҆̀мъ ѿ менє̀: |
|
41
|
41
|
| І буду радіти за них, благодіючи їм, і насаджу їх на землі цій твердо, від усього серця Мого і від усієї душі Моєї. | и҆ посѣщꙋ̀ є҆́же оу҆бл҃жи́ти ѧ҆̀ и҆ насаждꙋ̀ ѧ҆̀ въ се́й землѝ съ вѣ́рою и҆ со всѣ́мъ срⷣцемъ мои́мъ и҆ со все́ю дш҃е́ю мое́ю. |
|
42
|
42
|
| Бо так говорить Господь: як Я навів на народ цей усе це велике зло, так наведу на них усе благо, яке Я вирік про них. | Ꙗ҆́кѡ та́кѡ речѐ гдⷭ҇ь: ꙗ҆́коже наведо́хъ на лю́ди сїѧ̑ всѧ̑ ѕла̑ѧ сїѧ̑ вели̑каѧ, та́кѡ а҆́зъ наведꙋ̀ на ни́хъ всѧ̑ благѡты̀, ꙗ҆̀же а҆́зъ гл҃ахъ къ ни̑мъ. |
|
43
|
43
|
| І будуть купувати поля у землі цій, про яку ви говорите: «це пустеля, без людей і без худоби; вона віддана у руки халдеям»; | И҆ воз̾ѡблада́ютъ па́ки се́лы на землѝ, ѡ҆ не́йже ты̀ глаго́леши: непрохо́дна бꙋ́детъ ѿ человѣ̑къ и҆ скота̀, и҆ преда́шасѧ въ рꙋ́цѣ халдє́йстѣ. |
|
44
|
44
|
| будуть купувати поля за срібло і вносити у записи, і запечатувати і запрошувати свідків — у землі Веніаміновій і в околицях Єрусалима, і в містах Іуди й у містах нагірних, і в містах низинних і у містах південних; бо поверну полон їх, — говорить Господь. | И҆ притѧ́жꙋтъ се́ла сребро́мъ: и҆ впи́шеши въ кни̑ги, и҆ запеча́таеши, и҆ ѡ҆послꙋши́ши пѡ́слꙋхи въ землѝ венїамі́ни и҆ ѡ҆́крестъ і҆ерⷭ҇ли́ма, и҆ во градѣ́хъ і҆ꙋ́диныхъ и҆ во градѣ́хъ го́рнихъ, и҆ во градѣ́хъ по́льныхъ и҆ во градѣ́хъ наге́въ [ю҆́жныхъ]: ꙗ҆́кѡ возвращꙋ̀ преселє́нїѧ и҆́хъ, гл҃етъ гдⷭ҇ь. |
|
Глава 33
|
Глава́ л҃г
|
|
1
|
1
|
| І було слово Господнє до Єремії вдруге, коли він ще утримувався у дворі сторо́жі: | И҆ бы́сть сло́во гдⷭ҇не ко і҆еремі́и втори́цею, то́йже бѧ́ше є҆щѐ свѧ́занъ во дворѣ̀ темни́чнѣмъ, гл҃ѧ: |
|
2
|
2
|
| Так говорить Господь, Який створив [землю], Господь, Який упорядкував і утвердив її, — Господь ім’я Йому: | та́кѡ речѐ гдⷭ҇ь, творѧ́й зе́млю и҆ оу҆строѧ́ѧй ю҆̀, є҆́же и҆спра́вити ю҆̀, гдⷭ҇ь и҆́мѧ є҆мꙋ̀: |
|
3
|
3
|
| взивай до Мене — і Я відповім тобі, покажу тобі велике і недоступне, чого ти не знаєш. | возопі́й ко мнѣ̀, и҆ ѿвѣща́ю тѝ и҆ возвѣщꙋ̀ тебѣ̀ вели̑каѧ и҆ крѣ̑пкаѧ, и҆́хже не разꙋмѣ́лъ є҆сѝ. |
|
4
|
4
|
| Бо так говорить Господь, Бог Ізраїлів, про доми міста цього і про доми царів юдейських, які руйнуються для завалів і для битви | Ꙗ҆́кѡ та́кѡ речѐ гдⷭ҇ь бг҃ъ і҆и҃левъ ѡ҆ домѣ́хъ гра́да сегѡ̀ и҆ ѡ҆ хра́мѣхъ царѧ̀ і҆ꙋ́дина, расте́рзанныхъ на ѻ҆стро́ги и҆ на забра̑ла, |
|
5
|
5
|
| тими, які прийшли воювати з халдеями, щоб наповнити доми трупами людей, яких Я уражу у гніві Моєму й у люті Моїй, і за всі беззаконня яких Я сховав лице Моє від міста цього. | є҆́же проти́витисѧ ко халде́ємъ, и҆ напо́лню є҆го̀ ме́ртвыми человѣ̑ки, и҆̀хже порази́хъ во гнѣ́вѣ мое́мъ и҆ въ ꙗ҆́рости мое́й, и҆ ѿврати́хъ лицѐ моѐ ѿ ни́хъ всѣ́хъ ра́ди ѕло́бъ и҆́хъ. |
|
6
|
6
|
| Ось, Я прикладу йому пластир і цілющі засоби, і вилікую їх, і відкрию їм повноту миру й істини, | Сѐ, а҆́зъ наведꙋ̀ на нѧ̀ срастѣ́нїе ꙗ҆́звы и҆ и҆сцѣле́нїе, и҆ и҆зврачꙋ́ю ѧ҆̀ и҆ ꙗ҆влю̀ и҆̀мъ, є҆́же слꙋ́шати, и҆ и҆сцѣлю̀ ѧ҆̀ и҆ сотворю̀ и҆̀мъ ми́ръ и҆ вѣ́рꙋ: |
|
7
|
7
|
| і поверну полон Іуди і полон Ізраїля і влаштую їх, як спочатку, | и҆ ѡ҆бращꙋ̀ преселе́нїе і҆ꙋ́дино и҆ преселе́нїе і҆и҃лево, и҆ сограждꙋ̀ ѧ҆̀, ꙗ҆́коже и҆ пре́жде, |
|
8
|
8
|
| і очищу їх від усього нечестя їхнього, яким вони грішили переді Мною, і прощу всі беззаконня їхні, якими вони грішили переді Мною і відпали від Мене. | и҆ ѡ҆чи́щꙋ ѧ҆̀ ѿ всѣ́хъ непра́вдъ и҆́хъ, и҆́миже согрѣши́ша мѝ, и҆ млⷭ҇тивъ бꙋ́дꙋ всѣ̑мъ непра́вдамъ и҆́хъ, и҆́миже ѿстꙋпи́ша ѿ менє̀. |
|
9
|
9
|
| І буде для мене Єрусалим радісним ім’ям, похвалою і честю перед усіма народами землі, які почують про усі блага, які Я зроблю йому, і здивуються і затремтять від усіх благодіянь і всього благоденства, яке Я доставлю йому. | И҆ бꙋ́детъ въ весе́лїе и҆ во хвалꙋ̀ и҆ въ вели́чїе всѣ̑мъ лю́демъ землѝ, и҆̀же оу҆слы́шатъ всѧ̑ благѡты̀, ꙗ҆̀же а҆́зъ сотворю̀ и҆̀мъ, и҆ оу҆боѧ́тсѧ, и҆ ѡ҆горча́тсѧ ѡ҆ всѣ́хъ благота́хъ и҆ ѡ҆ все́мъ ми́рѣ, є҆го́же а҆́зъ сотворю̀ и҆̀мъ. |
|
10
|
10
|
| Так говорить Господь: на цьому місці, про яке ви говорите: «воно порожнє, без людей і без худоби», — у містах юдейських і на вулицях Єрусалима, які порожні, без людей, без жителів, без худоби, | Та́кѡ речѐ гдⷭ҇ь: є҆щѐ оу҆слы́шитсѧ въ се́мъ мѣ́стѣ, ѡ҆ не́мже вы̀ глаго́лете: пꙋ́сто є҆́сть ѿ человѣ̑къ и҆ ѿ скѡ́тъ, во градѣ́хъ і҆ꙋ́диныхъ и҆ внѣ̀ і҆ерⷭ҇ли́ма, ѡ҆пꙋстѣ́вшихъ, поне́же нѣ́сть человѣ́ка, ни скота̀, |
|
11
|
11
|
| знову буде чутно голос радости і голос веселощів, голос нареченого і голос нареченої, голос тих, що говорять: «славте Господа Саваофа, бо благий Господь, бо повік милість Його», і голос тих, що приносять жертву подяки в домі Господньому; бо Я поверну полонених цієї землі в попередній стан, — говорить Господь. | гла́съ весе́лїѧ и҆ гла́съ ра́дости, гла́съ жениха̀ и҆ гла́съ невѣ́сты, гла́съ глаго́лющихъ: и҆сповѣ́дайтесѧ гдⷭ҇еви вседержи́телю, ꙗ҆́кѡ бл҃гъ гдⷭ҇ь, ꙗ҆́кѡ въ вѣ́къ млⷭ҇ть є҆гѡ̀: и҆ принесꙋ́тъ да́ры похвале́нїѧ въ до́мъ гдⷭ҇ень, ꙗ҆́кѡ возвращꙋ̀ всѐ преселе́нїе землѝ тоѧ̀ по пре́жнемꙋ, речѐ гдⷭ҇ь. |
|
12
|
12
|
| Так говорить Господь Саваоф: на цьому місці, яке порожнє, без людей, без худоби, й у всіх містах його знову будуть оселі пастухів, які будуть пасти стада. | Та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь си́лъ: є҆щѐ бꙋ́дꙋтъ на се́мъ мѣ́стѣ пꙋстѣ́мъ, за є҆́же не бы́ти человѣ́кꙋ, ни скотꙋ̀, во всѣ́хъ градѣ́хъ є҆гѡ̀ ѡ҆бита̑лища пастꙋхѡ́въ пасꙋ́щихъ ѻ҆́вцы, |
|
13
|
13
|
| У містах нагірних, у містах низинних і в містах південних, і в землі Веніаміновій, і в околицях Єрусалима, і в містах Іуди знову будуть проходити стада під рукою того, який рахує, — говорить Господь. | во градѣ́хъ го́рнихъ и҆ во градѣ́хъ по́льныхъ, и҆ во градѣ́хъ наге́въ и҆ въ землѝ венїамі́ни, и҆ во ѡ҆кре́стныхъ і҆ерⷭ҇ли́ма и҆ во градѣ́хъ і҆ꙋ́диныхъ, є҆щѐ по́йдꙋтъ ѻ҆́вцы къ рꙋцѣ̀ и҆счислѧ́ющагѡ, гл҃етъ гдⷭ҇ь. |
|
14
|
14
|
| Ось, настануть дні, — говорить Господь, — коли Я виконаю те добре слово, яке вирік про дім Ізраїлів і про дім Іудин. | Сѐ, дні́е грѧдꙋ́тъ, речѐ гдⷭ҇ь, и҆ возста́влю сло́во бл҃го, є҆́же гл҃ахъ къ до́мꙋ і҆и҃левꙋ и҆ къ до́мꙋ і҆ꙋ́динꙋ. |
|
15
|
15
|
| У ті дні й у той час вирощу Давиду Паросток праведний, і буде чинити суд і правду на землі. | Во дне́хъ ѻ҆́нѣхъ и҆ въ то̀ вре́мѧ произрасти́ти сотворю̀ даві́дꙋ ѿра́сль пра́вды, и҆ сотвори́тъ сꙋ́дъ и҆ пра́вдꙋ на землѝ. |
|
16
|
16
|
| У ті дні Іуда буде спасенний і Єрусалим буде жити безпечно, і наречуть ім’я Йому: «Господь виправдання наше!» | Во дне́хъ ѻ҆́нѣхъ сп҃се́нъ бꙋ́детъ і҆ꙋ́да, и҆ і҆ерⷭ҇ли́мъ пребꙋ́детъ въ наде́жди: и҆ сїѐ є҆́сть и҆́мѧ, и҆́мже нарекꙋ́тъ є҆го̀: гдⷭ҇ь првⷣнъ на́шъ. |
|
17
|
17
|
| Бо так говорить Господь: не припиниться у Давида муж, який сидить на престолі дому Ізраїлевого, | Та́кѡ бо речѐ гдⷭ҇ь: не ѡ҆скꙋдѣ́етъ ѿ даві́да мꙋ́жъ сѣдѧ́й на престо́лѣ до́мꙋ і҆и҃лева: |
|
18
|
18
|
| й у священиків-левитів не буде нестачі у мужі перед лицем Моїм, який в усі дні возносить всепалення і спалює приношення і звершує жертви. | и҆ ѿ жерцє́въ и҆ ѿ леѵі́тѡвъ не поги́бнетъ мꙋ́жъ ѿ лица̀ моегѡ̀, приносѧ́й всесожжє́нїѧ и҆ да́ръ и҆ творѧ́й жє́ртвы по всѧ̑ дни̑. |
|
19
|
19
|
| І було слово Господнє до Єремії: | И҆ бы́сть сло́во гдⷭ҇не ко і҆еремі́и гл҃ѧ: |
|
20
|
20
|
| так говорить Господь: якщо можете зруйнувати завіт Мій про день і завіт Мій про ніч, щоб день і ніч не приходили у свій час, | та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь: мо́жетъ ли разори́тисѧ завѣ́тъ мо́й со дне́мъ и҆ завѣ́тъ мо́й съ но́щїю, є҆́же не бы́ти дню̀ и҆ но́щи во вре́мѧ своѐ; |
|
21
|
21
|
| то може бути зруйнований і завіт Мій з рабом Моїм Давидом, так що не буде у нього сина, який царює на престолі його, і також з левитами-священиками, служителями Моїми. | то̀ и҆ завѣ́тъ мо́й разори́тсѧ съ даві́домъ рабо́мъ мои́мъ, є҆́же не бы́ти ѿ негѡ̀ сы́нꙋ ца́рствꙋющꙋ на престо́лѣ є҆гѡ̀, и҆ съ леѵі̑ты и҆ свѧщє́нники рабы̑ мои́ми. |
|
22
|
22
|
| Як незліченне небесне воїнство і невимірний пісок морський, так розмножу плем’я Давида, раба Мого, і левитів, які служать Мені. | Ꙗ҆́коже сочтє́ны бы́ти не мо́гꙋтъ ѕвѣ́зды небє́сныѧ, ни и҆змѣ́ренъ бы́ти песо́къ морскі́й, та́кѡ оу҆мно́жꙋ сѣ́мѧ раба̀ моегѡ̀ даві́да и҆ леѵі́ты слꙋжи́тєли моѧ̑. |
|
23
|
23
|
| І було слово Господнє до Єремії: | И҆ бы́сть сло́во гдⷭ҇не ко і҆еремі́и гл҃ѧ: |
|
24
|
24
|
| чи не бачиш, що народ цей говорить: «ті два племені, які обрав Господь, Він відкинув?» і через це вони зневажають народ Мій, ніби він уже не був народом у очах їх. | є҆да̀ не ви́дѣлъ є҆сѝ, что̀ реко́ша лю́дїе сі́и, глаго́люще: два̀ нарѡ́да, и҆̀хже и҆збра̀ гдⷭ҇ь, и҆ сѐ, ѿве́рже ѧ҆̀: и҆ преѡгорчи́ша люді́й мои́хъ, (сегѡ̀ ра́ди) ꙗ҆́кѡ да не бꙋ́детъ ктомꙋ̀ наро́дъ пред̾ ни́ми; |
|
25
|
25
|
| Так говорить Господь: якщо завіту Мого про день і ніч і уставів неба і землі Я не утвердив, | Та́кѡ речѐ гдⷭ҇ь: не положи́хъ ли оу҆̀бо завѣ́та моегѡ̀ междꙋ̀ дне́мъ и҆ но́щїю и҆ зако́нѡвъ небесѝ и҆ землѝ; |
|
26
|
26
|
| то і плем’я Якова і Давида, раба Мого, відкину, щоб не брати більше владик з його племені для племені Авраама, Ісаака та Якова; бо поверну їх із полону і помилую їх. | Тогда̀ и҆ сѣ́мѧ і҆а́кѡвле и҆ даві́да раба̀ моего̀ ѿве́ргꙋ, є҆́же не прїѧ́ти ѿ сѣ́мене є҆гѡ̀ кнѧзе́й сѣ́мене а҆враа́ма и҆ і҆саа́ка и҆ і҆а́кѡва: ꙗ҆́кѡ па́ки возвращꙋ̀ плѣ́нъ и҆́хъ и҆ поми́лꙋю и҆̀хъ. |
|
Глава 34
|
Глава́ л҃д
|
|
1
|
1
|
| Слово, яке було до Єремії від Господа, коли Навуходоносор, цар Вавилонський, і все військо його і всі царства землі, підвладні руці його, і всі народи воювали проти Єрусалима і проти усіх міст його: | Сло́во, є҆́же бы́сть ко і҆еремі́и ѿ гдⷭ҇а, є҆гда̀ навꙋходоно́соръ ца́рь вавѷлѡ́нскїй и҆ всѝ вѡ́и є҆гѡ̀, и҆ всѧ̀ землѧ̀ вла́сти є҆гѡ̀ и҆ всѝ лю́дїе воева́хꙋ на і҆ерⷭ҇ли́мъ и҆ на всѧ̑ гра́ды і҆ꙋ̑дины, гл҃ѧ: |
|
2
|
2
|
| так говорить Господь, Бог Ізраїлів: йди і скажи Седекії, царю Юдейському, і скажи йому: так говорить Господь: ось, Я віддаю місто це у руки царя Вавилонського, і він спалить його вогнем; | та́кѡ речѐ гдⷭ҇ь бг҃ъ і҆и҃левъ: и҆дѝ ко седекі́и царю̀ і҆ꙋ́динꙋ и҆ рече́ши є҆мꙋ̀: та́кѡ речѐ гдⷭ҇ь: преда́нїемъ преда́стсѧ се́й гра́дъ въ рꙋ́цѣ царѧ̀ вавѷлѡ́нска, и҆ во́зметъ є҆го̀ и҆ пожже́тъ є҆го̀ ѻ҆гне́мъ: |
|
3
|
3
|
| і ти не уникнеш руки його, але неодмінно будеш узятий і відданий у руки його, і очі твої побачать очі царя Вавилонського, і вуста його будуть говорити до твоїх вуст, і підеш у Вавилон. | и҆ ты̀ не оу҆цѣлѣ́еши ѿ рꙋкꙋ̀ є҆гѡ̀, и҆ ꙗ҆́тъ бꙋ́деши, и҆ въ рꙋ́цѣ є҆гѡ̀ преда́сисѧ: и҆ ѻ҆́чи твоѝ ѻ҆́чи є҆гѡ̀ оу҆́зрѧтъ, и҆ оу҆ста̀ є҆гѡ̀ со оу҆сты̑ твои́ми соглаго́лютъ, и҆ въ вавѷлѡ́нъ вни́деши. |
|
4
|
4
|
| Утім, слухай слово Господнє, Седекіє, царю Юдейський! так говорить Господь про тебе: ти не помреш від меча; | Но ѻ҆ба́че слы́ши сло́во гдⷭ҇не, седекі́е, царю̀ і҆ꙋ́динъ! та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь къ тебѣ̀: не оу҆́мреши ѿ меча̀, но въ ми́рѣ оу҆́мреши: |
|
5
|
5
|
| ти помреш у мирі, і як для батьків твоїх, попередніх царів, які були раніше тебе, спалювали при похованні пахощі, так спалять і для тебе й оплачуть тебе: «горе, государю!», бо Я вирік це слово, — говорить Господь. | и҆ ꙗ҆́коже пла́каша ѻ҆тцє́въ твои́хъ ца́рствовавшихъ пре́жде тебє̀, воспла́чꙋтсѧ и҆ тебє̀: оу҆вы̀, го́споди, и҆̀: оу҆вы̀, го́споди! воспла́чꙋтсѧ и҆ тебє̀, ꙗ҆́кѡ сло́во а҆́зъ согл҃ахъ, речѐ гдⷭ҇ь. |
|
6
|
6
|
| Єремія пророк усі слова ці переказав Седекії, царю Юдейському, в Єрусалимі. | И҆ глаго́ла і҆еремі́а прⷪ҇ро́къ ко седекі́и царю̀ і҆ꙋ́динꙋ всѧ̑ словеса̀ сїѧ̑ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ. |
|
7
|
7
|
| Тим часом військо царя Вавилонського воювало проти Єрусалима і проти усіх міст юдейських, які ще залишалися, проти Лахиса й Азеки; бо з міст юдейських тільки ці залишалися, як міста укріплені. | И҆ си́ла царѧ̀ вавѷлѡ́нска воева̀ на і҆ерⷭ҇ли́мъ и҆ на гра́ды і҆ꙋ̑дины ѡ҆ста́вшыѧсѧ: на лахі́съ и҆ на а҆зи́кꙋ, ꙗ҆́кѡ ті́и ѡ҆ста́шасѧ во градѣ́хъ і҆ꙋ́диныхъ гра́ды твє́рды. |
|
8
|
8
|
| Слово, яке було до Єремії від Господа після того, як цар Седекія уклав завіт з усім народом, який був у Єрусалимі, щоб оголосити свободу, | Сло́во бы́вшее ко і҆еремі́и ѿ гдⷭ҇а, повнегда̀ сконча́ти царю̀ седекі́и завѣ́тъ къ лю́демъ, и҆̀же во і҆ерⷭ҇ли́мѣ, є҆́же нарещѝ и҆̀мъ ѿпꙋще́нїе, |
|
9
|
9
|
| щоб кожен відпустив на волю раба свого і рабиню свою, єврея та єврейку, щоб ніхто з них не тримав у рабстві юдея, брата свого. | є҆́же ѿпꙋсти́ти комꙋ́ждо раба̀ своего̀ и҆ комꙋ́ждо рабы́ню свою̀, є҆вре́анина и҆ є҆вре́аныню, свобѡ́дны, да не рабо́таетъ мꙋ́жъ ѿ і҆и҃лѧ. |
|
10
|
10
|
| І послухалися усі князі і весь народ, які вступили у завіт, щоб відпустити кожному раба свого і кожному рабиню свою на волю, щоб не тримати їх надалі у рабах, — і послухалися і відпустили; | И҆ ѡ҆брати́шасѧ всѝ вельмѡ́жи и҆ всѝ лю́дїе встꙋпи́вшїи въ завѣ́тъ, є҆́же ѿпꙋсти́ти комꙋ́ждо раба̀ своего̀ и҆ комꙋ́ждо рабꙋ̀ свою̀ свобѡ́дны и҆ ктомꙋ̀ не владѣ́ти и҆́ми. Слы́шаша оу҆̀бо и҆ ѿпꙋсти́ша. |
|
11
|
11
|
| але після того, роздумавши, стали брати назад рабів і рабинь, яких відпустили на волю, і примусили їх бути рабами і рабинями. | И҆ ѡ҆брати́шасѧ по си́хъ вспѧ́ть и҆ оу҆держа́ша па́ки рабы̑ и҆ рабы̑ни своѧ̑, и҆̀хже ѿпꙋсти́ша свобо́дныхъ, и҆ взѧ́ша въ рабы̑ и҆ рабы̑ни. |
|
12
|
12
|
| І було слово Господнє до Єремії від Господа: | И҆ бы́сть сло́во гдⷭ҇не ко і҆еремі́и ѿ гдⷭ҇а гл҃ѧ: |
|
13
|
13
|
| так говорить Господь, Бог Ізраїлів: Я уклав завіт з батьками вашими, коли вивів їх із землі Єгипетської, з дому рабства, і сказав: | та́кѡ речѐ гдⷭ҇ь бг҃ъ і҆и҃левъ: а҆́зъ завѣща́хъ завѣ́тъ ко ѻ҆тцє́мъ ва́шымъ въ де́нь, въ ѻ҆́ньже и҆зба́вихъ ѧ҆̀ ѿ землѝ є҆гѵ́петскїѧ, и҆з̾ до́мꙋ рабо́ты, гл҃ѧ: |
|
14
|
14
|
| «наприкінці сьомого року відпускайте кожен брата свого, єврея, який продав себе тобі; нехай він працює на тебе шість років, а потім відпусти його від себе на волю»; але батьки ваші не послухали Мене і не прихилили вуха свого. | є҆гда̀ сконча́ютсѧ ше́сть лѣ́тъ, да ѿпꙋ́стиши бра́та своего̀ є҆вре́анина, и҆́же про́данъ є҆́сть тебѣ̀: и҆ да дѣ́лаетъ тѝ ше́сть лѣ́тъ, и҆ да ѿпꙋ́стиши є҆го̀ свобо́дна ѿ себє̀. И҆ не послꙋ́шаша менѐ ѻ҆тцы̀ ва́ши, ни приклони́ша оу҆́ха своегѡ̀. |
|
15
|
15
|
| Ви нині навернулися і зробили справедливо перед очима Моїми, оголосивши кожен волю ближньому своєму, й уклали переді Мною завіт у домі, над яким наречене ім’я Моє; | И҆ ѡ҆брати́стесѧ вы̀ дне́сь сотвори́ти пра̑ваѧ пред̾ ѻ҆чи́ма мои́ма, є҆́же нарещѝ комꙋ́ждо ѿпꙋще́нїе бли́жнѧгѡ своегѡ̀: и҆ соверши́сте завѣ́тъ пред̾ лице́мъ мои́мъ въ домꙋ̀, и҆дѣ́же нарѣче́сѧ и҆́мѧ моѐ въ не́мъ: |
|
16
|
16
|
| але потім роздумали і знеславили ім’я Моє, і повернули до себе кожен раба свого і кожен рабиню свою, яких відпустили на волю, куди душі їх завгодно, і примушуєте їх бути у вас рабами і рабинями. | и҆ ѿврати́стесѧ, и҆ ѡ҆скверни́сте завѣ́тъ мо́й, є҆́же возврати́ти комꙋ́ждо раба̀ своего̀ и҆ комꙋ́ждо рабꙋ̀ свою̀, и҆̀хже ѿпꙋсти́сте свобѡ́дны дꙋше́ю и҆́хъ: и҆ покори́сте и҆̀хъ, ꙗ҆́коже бы́ти оу҆ ва́съ въ рабы̑ и҆ въ рабы̑ни. |
|
17
|
17
|
| Тому так говорить Господь: ви не послухалися Мене у тому, щоб кожен оголосив волю братові своєму і ближньому своєму; за те ось Я, — говорить Господь, — проголошую вам свободу піддатися мечу, моровиці й голоду, і віддам вас на озлоблення в усі царства землі; | Тогѡ̀ ра́ди си́це речѐ гдⷭ҇ь: вы̀ не послꙋ́шасте менѐ, нарещѝ ѿпꙋще́нїѧ кі́йждо бра́тꙋ своемꙋ̀ и҆ кі́йждо бли́жнемꙋ своемꙋ̀: сѐ, а҆́зъ нарица́ю ѿпꙋще́нїе ва́мъ на ме́чь и҆ на сме́рть и҆ на гла́дъ, и҆ да́мъ вы̀ на разсы́панїе всѣ̑мъ ца́рствамъ зємны́мъ: |
|
18
|
18
|
| і віддам тих, що переступили завіт Мій і не устояли у словах завіту, який вони уклали перед лицем Моїм, розсікши тельця надвоє і пройшовши між розсіченими частинами його, | и҆ да́мъ мꙋ́жы престꙋпи́вшыѧ завѣ́тъ мо́й и҆ не хранѧ́щыѧ слове́съ завѣ́та моегѡ̀, є҆мꙋ́же соизво́лиша пред̾ лице́мъ мои́мъ: телца̀ є҆го́же разсѣко́ша на двѣ̀ ча̑сти и҆ ходи́ша междꙋ̀ раздѣле́нными частьмѝ є҆гѡ̀: |
|
19
|
19
|
| князів юдейських і князів єрусалимських, євнухів і священиків і увесь народ землі, який проходив між розсіченими частинами тельця, — | кнѧ̑зи і҆ꙋ̑дины и҆ кнѧ̑зи і҆ерⷭ҇ли̑мли, и҆ вельмо́жы и҆ жерцы̀ и҆ всѧ̑ лю́ди землѝ ходѧ́щыѧ междꙋ̀ раздѣле́нымъ телце́мъ, |
|
20
|
20
|
| віддам їх до рук ворогів їхніх і до рук тих, що шукають душí їх, і трупи їхні будуть споживою птахам небесним і звірам земним. | и҆ да́мъ ѧ҆̀ въ рꙋ́ки врагѡ́мъ и҆́хъ и҆ въ рꙋ́ки и҆́щꙋщихъ дꙋшѝ и҆́хъ, и҆ бꙋ́дꙋтъ трꙋ́пи и҆́хъ въ ꙗ҆́дь пти́цамъ небє́снымъ и҆ ѕвѣрє́мъ зємны́мъ: |
|
21
|
21
|
| І Седекію, царя Юдейського, і князів його віддам до рук ворогів їхніх і до рук тих, що шукають душí їх, і до рук війська царя Вавилонського, яке відступило від вас. | и҆ седекі́ю царѧ̀ і҆ꙋде́йска и҆ кнѧ̑зи є҆гѡ̀ да́мъ въ рꙋ́цѣ врагѡ́въ и҆́хъ и҆ въ рꙋкꙋ̀ и҆́щꙋщихъ дꙋшѝ и҆́хъ и҆ въ рꙋкꙋ̀ во́инства царѧ̀ вавѷлѡ́нска, ѿбѣга́ющихъ ѿ ни́хъ. |
|
22
|
22
|
| Ось, Я дам повеління, — говорить Господь, — і поверну їх до цього міста, і вони нападуть на нього, і візьмуть його, і спалять його вогнем, і міста Юдеї зроблю пустелею безлюдною. | Сѐ, а҆́зъ завѣща́ю, речѐ гдⷭ҇ь, и҆ возвращꙋ̀ ѧ҆̀ въ зе́млю сїю̀, и҆ повою́ютъ на ню̀, и҆ во́змꙋтъ ю҆̀, и҆ пожгꙋ́тъ ю҆̀ ѻ҆гне́мъ и҆ гра́ды і҆ꙋ̑дины: и҆ да́мъ ѧ҆̀ въ непрохѡ́дны ѿ живꙋ́щихъ. |
|
Глава 35
|
Глава́ л҃є
|
|
1
|
1
|
| Слово, яке було до Єремії від Господа у дні Іоакима, сина Іосії, царя Юдейського: | Сло́во бы́вшее ко і҆еремі́и ѿ гдⷭ҇а, во дни̑ і҆ѡакі́ма сы́на і҆ѡсі́ина, царѧ̀ і҆ꙋ́дина, гл҃ѧ: |
|
2
|
2
|
| йди у дім Рехавитів і поговори з ними, і приведи їх у дім Господній, в одну з кімнат, і дай їм пити вина. | и҆дѝ въ до́мъ риха́вль и҆ призовѝ ѧ҆̀ и҆ ведѝ ѧ҆̀ въ до́мъ гдⷭ҇ень, во є҆ди́нъ ѿ дворѡ́въ, и҆ напои́ши ѧ҆̀ вїно́мъ. |
|
3
|
3
|
| Я взяв Іазанію, сина Єремії, сина Авацинії, і братів його, і всіх синів його і весь дім Рехавитів, | И҆ и҆зведо́хъ і҆езо́нїю сы́на і҆еремі́ина, сы́на хавасі́ина, и҆ бра́тїю є҆гѡ̀, и҆ сы́ны є҆гѡ̀, и҆ ве́сь до́мъ риха́вль, |
|
4
|
4
|
| і привів їх у дім Господній, в кімнату синів Анана, сина Годолії, людини Божої, яка поряд з кімнатою князів, над кімнатою Маасеї, сина Селлумового, стража біля входу; | и҆ введо́хъ ѧ҆̀ въ до́мъ гдⷭ҇ень, во храни́лище и҆мѣ́нїѧ сынѡ́въ а҆на́нїи, сы́на годолі́ина, человѣ́ка бж҃їѧ, и҆́же є҆́сть бли́з̾ до́мꙋ кнѧзе́й, вы́ше до́мꙋ маасе́ова, сы́на селѡ́млѧ, стрегꙋ́шагѡ дво́ръ. |
|
5
|
5
|
| і поставив перед синами дому Рехавитів повні чаші вина і склянки і сказав їм: пийте вино. | И҆ поста́вихъ пред̾ ни́ми корча́гъ вїна̀ и҆ ча́шы, и҆ реко́хъ: пі́йте вїно̀. |
|
6
|
6
|
| Але вони сказали: ми вина не п’ємо; тому що Іонадав, син Рехава, батько наш, дав нам заповідь, сказавши: «не пийте вина ні ви, ні діти ваші, повіки; | И҆ реко́ша: не пїе́мъ вїна̀, ꙗ҆́кѡ і҆ѡнада́въ сы́нъ риха́вль, ѻ҆те́цъ на́шъ, заповѣ́да на́мъ, глаго́лѧ: не пі́йте вїна̀ вы̀ и҆ сы́нове ва́ши до вѣ́ка: |
|
7
|
7
|
| і домів не будуйте, і насіння не сійте, і виноградників не розводьте, і не майте їх, але живіть у наметах в усі дні життя вашого, щоб вам довгий час прожити на тій землі, де ви подорожніми». | и҆ хра́минъ да не соградитѐ, и҆ сѣ́мене не сѣ́йте, и҆ вїногра́дъ да не бꙋ́детъ ва́мъ, но въ кꙋ́щахъ да живе́те всѧ̑ дни̑ живота̀ ва́шегѡ, да поживе́те дни̑ мнѡ́ги на землѝ, на не́йже ѡ҆бита́ете вы̀. |
|
8
|
8
|
| І ми послухалися голосу Іонадава, сина Рехавового, батька нашого, в усьому, що він заповів нам, щоб не пити вина в усі дні наші, — ми і дружини наші, і сини наші і дочки наші, — | И҆ послꙋ́шахомъ словесѐ і҆ѡнада́ва ѻ҆тца̀ на́шегѡ, є҆́же не пи́ти вїна̀ всѧ̑ дни̑ живота̀ на́шегѡ, мы̀ и҆ жєны̀ на́шѧ, и҆ сы́нове на́ши и҆ дщє́ри на́шѧ, |
|
9
|
9
|
| і щоб не будувати домів для проживання нашого; і в нас немає ні виноградників, ні полів, ні посіву; | и҆ є҆́же не согражда́ти хра́минъ жи́ти та́мѡ: и҆ вїногра́да и҆ ни́вы и҆ сѣ́мене не бы́сть на́мъ. |
|
10
|
10
|
| а живемо в наметах і в усьому слухаємося і робимо все, що заповів нам Іонадав, батько наш. | И҆ жи́хомъ въ кꙋ́щахъ, и҆ послꙋ́шахомъ и҆ сотвори́хомъ по всѣ̑мъ, є҆ли̑ка заповѣ́да на́мъ і҆ѡнада́въ ѻ҆те́цъ на́шъ. |
|
11
|
11
|
| Коли ж Навуходоносор, цар Вавилонський, прийшов у землю цю, ми сказали: «вийдемо, підемо в Єрусалим від війська халдеїв і від війська арамеїв», і ось, ми живемо в Єрусалимі. | И҆ бы́сть, є҆гда̀ прїи́де навꙋходоно́соръ ца́рь вавѷлѡ́нскїй на зе́млю на́шꙋ, и҆ реко́хомъ: вше́дше да вни́демъ во і҆ерⷭ҇ли́мъ ѿ лица̀ халде́йска и҆ ѿ лица̀ си́лы а҆ссѷрі́йскїѧ: и҆ всели́хомсѧ тꙋ̀. |
|
12
|
12
|
| І було слово Господнє до Єремії: | И҆ бы́сть сло́во гдⷭ҇не ко і҆еремі́и гл҃ѧ: |
|
13
|
13
|
| так говорить Господь Саваоф, Бог Ізраїлів: іди і скажи мужам Іуди і жителям Єрусалима: невже ви не візьмете з цього настановлення для себе, щоб слухатися слів Моїх? — говорить Господь. | та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь си́лъ, бг҃ъ і҆и҃левъ: и҆дѝ и҆ рцы̀ человѣ́кꙋ і҆ꙋ́динꙋ и҆ живꙋ́щымъ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ: є҆да̀ не воспрїи́мете наказа́нїѧ послꙋ́шати слове́съ мои́хъ; |
|
14
|
14
|
| Слова Іонадава, сина Рехавового, який заповів синам своїм не пити вина, виконуються, і вони не п’ють до цього дня, тому що слухаються заповіту батька свого; а Я безперестанно говорив вам, говорив з раннього ранку, і ви не послухалися Мене. | Оу҆тверди́ша сло́во сы́нове і҆ѡнада́ва, сы́на риха́влѧ, є҆́же заповѣ́да сынѡ́мъ свои̑мъ, є҆́же не пи́ти вїна̀, и҆ не пи́ша да́же до днѐ сегѡ̀, ꙗ҆́кѡ послꙋ́шаша за́повѣди ѻ҆тца̀ своегѡ̀: а҆́зъ же гл҃ахъ къ ва́мъ заꙋ́тра, и҆ не послꙋ́шасте менѐ: |
|
15
|
15
|
| Я посилав до вас усіх рабів Моїх, пророків, посилав з раннього ранку, і говорив: «наверніться кожен від злого шляху свого і виправте поведінку вашу, і не ходіть слідом інших богів, щоб служити їм; і будете жити на цій землі, яку Я дав вам і батькам вашим»; але ви не прихилили вуха свого і не послухалися Мене. | и҆ посыла́хъ къ ва́мъ рабы̑ моѧ̑ прⷪ҇ро́ки, оу҆́тренюѧ и҆ гл҃ѧ: ѡ҆брати́тесѧ кі́йждо ѿ пꙋтѝ своегѡ̀ ѕла́гѡ, и҆ лꙋ́чше сотвори́те дѣла̀ своѧ̑, и҆ не ходи́те в̾слѣ́дъ богѡ́въ и҆нѣ́хъ, є҆́же слꙋжи́ти и҆̀мъ, и҆ вселите́сѧ на землѝ, ю҆́же да́хъ ва́мъ и҆ ѻ҆тцє́мъ ва́шымъ: и҆ не приклони́сте оу҆ше́съ ва́шихъ и҆ не послꙋ́шасте. |
|
16
|
16
|
| Оскільки сини Іонадава, сина Рехавового, виконують заповідь батька свого, яку він заповів їм, а народ цей не слухає Мене, | И҆ оу҆ста́виша сы́нове і҆ѡнада̑вли, сы́на риха́влѧ, за́повѣдь ѻ҆тца̀ своегѡ̀, ю҆́же заповѣ́да и҆̀мъ: а҆ лю́дїе моѝ не послꙋ́шаша менѐ. |
|
17
|
17
|
| тому так говорить Господь Бог Саваоф, Бог Ізраїлів: ось, Я наведу на юдеїв і на усіх жителів Єрусалима усе те зло, яке Я вирік на них, тому що Я говорив їм, а вони не слухалися, кликав їх, а вони не відповідали. | Сегѡ̀ ра́ди си́це речѐ гдⷭ҇ь си́лъ, бг҃ъ і҆и҃левъ: сѐ, а҆́зъ наведꙋ̀ на і҆ꙋ́дꙋ и҆ на всѧ̑ живꙋ́щыѧ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ всѧ̑ ѕла̑ѧ, ꙗ҆̀же согл҃ахъ на нѧ̀: поне́же гл҃ахъ въ ни̑мъ, и҆ не послꙋ́шаша, призыва́хъ ѧ҆̀, и҆ не ѿвѣща́ша мѝ. |
|
18
|
18
|
| А дому Рехавитів сказав Єремія: так говорить Господь Саваоф, Бог Ізраїлів: за те, що ви послухалися заповіту Іонадава, батька вашого, і зберігаєте усі заповіді його і в усьому чините, як він заповів вам, — | До́мꙋ же риха́влю речѐ і҆еремі́а: та́кѡ речѐ гдⷭ҇ь бг҃ъ вседержи́тель: поне́же послꙋ́шаша сы́нове і҆ѡнада́ва, сы́на риха́влѧ, за́повѣди ѻ҆тца̀ своегѡ̀, твори́ти, є҆ли̑ка заповѣ́да и҆̀мъ ѻ҆те́цъ и҆́хъ: |
|
19
|
19
|
| за те, так говорить Господь Саваоф, Бог Ізраїлів: не відніметься в Іонадава, сина Рехавового, муж, який стоїть перед лицем Моїм в усі дні. | сегѡ̀ ра́ди сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь си́лъ, бг҃ъ і҆и҃левъ: не ѡ҆скꙋдѣ́етъ мꙋ́жъ сынѡ́въ і҆ѡнада́влихъ, сы́на риха́влѧ, стоѧ́й пред̾ лице́мъ мои́мъ, всѧ̑ дни̑ землѝ. |
|
Глава 36
|
Глава́ л҃ѕ
|
|
1
|
1
|
| У четвертий рік Іоакима, сина Іосії, царя Юдейського, було таке слово до Єремії від Господа: | И҆ бы́сть въ лѣ́то четве́ртое і҆ѡакі́ма, сы́на і҆ѡсі́ина, царѧ̀ і҆ꙋ́дина, бы́сть сло́во гдⷭ҇не ко і҆еремі́и гл҃ѧ: |
|
2
|
2
|
| візьми собі книжковий сувій і напиши у ньому усі слова, які Я говорив тобі про Ізраїля і про Іуду і про усі народи з того дня, як Я почав говорити тобі, від днів Іосії до цього дня; | возмѝ себѣ̀ сви́токъ кни́жный и҆ напишѝ въ не́мъ всѧ̑ словеса̀, ꙗ҆̀же согл҃ахъ къ тебѣ̀ на і҆и҃лѧ и҆ на і҆ꙋ́дꙋ и҆ на всѧ̑ ꙗ҆зы̑ки, ѿ негѡ́же днѐ гл҃ахъ къ тебѣ̀, ѿ днѐ і҆ѡсі́и царѧ̀ і҆ꙋ́дина и҆ до сегѡ̀ днѐ: |
|
3
|
3
|
| можливо, дім Іудин почує про усі біди, які Я думаю зробити їм, щоб вони навернулися кожен від злого шляху свого, щоб Я простив неправду їх і гріх їх. | не́гли оу҆слы́шитъ до́мъ і҆ꙋ́динъ всѧ̑ ѕла̑ѧ, ꙗ҆̀же а҆́зъ помышлѧ́ю сотвори́ти и҆̀мъ, да ѿвратѧ́тсѧ ѿ пꙋтѝ своегѡ̀ ѕла́гѡ, и҆ млⷭ҇тивъ бꙋ́дꙋ непра́вдамъ и҆́хъ и҆ грѣхѡ́мъ и҆́хъ. |
|
4
|
4
|
| І покликав Єремія Варуха, сина Нирії, і написав Варух у книжковий сувій з уст Єремії всі слова Господа, які Він говорив йому. | И҆ призва̀ і҆еремі́а варꙋ́ха, сы́на нирі́ина: и҆ вписа̀ варꙋ́хъ ѿ оу҆́стъ і҆еремі́иныхъ всѧ̑ словеса̀ гдⷭ҇нѧ, ꙗ҆̀же согл҃а къ немꙋ̀, во сви́токъ кни́жный. |
|
5
|
5
|
| І наказав Єремія Варуху і сказав: я ув’язнений і не можу йти у дім Господній; | И҆ заповѣ́да і҆еремі́а варꙋ́хꙋ глаго́лѧ: менѐ стрегꙋ́тъ, и҆ не могꙋ̀ вни́ти въ до́мъ гдⷭ҇ень, |
|
6
|
6
|
| отже, йди ти і прочитай написані тобою в сувої з уст моїх слова Господні вголос народу у домі Господньому у день посту, також і вголос усім юдеям, які прийшли із міст своїх, прочитай їх; | ты̀ оу҆̀бо вни́ди и҆ прочтѝ во сви́тцѣ се́мъ, въ не́мже написа́лъ є҆сѝ ѿ оу҆́стъ мои́хъ словеса̀ гдⷭ҇нѧ, во оу҆́шы люді́й въ домꙋ̀ гдⷭ҇ни въ де́нь поста̀ и҆ во оу҆́шы всемꙋ̀ до́мꙋ і҆ꙋ́динꙋ, приходѧ́щымъ ѿ градѡ́въ свои́хъ, да прочте́ши и҆̀мъ: |
|
7
|
7
|
| можливо, вони піднесуть смиренне моління перед лице Господа і навернуться кожен від злого шляху свого; бо великий гнів і обурення, яке оголосив Господь на народ цей. | не́гли паде́тъ моли́тва и҆́хъ пред̾ лице́мъ гдⷭ҇нимъ, и҆ ѿвратѧ́тсѧ ѿ пꙋтѝ своегѡ̀ ѕла́гѡ: ꙗ҆́кѡ вели́ка ꙗ҆́рость и҆ гнѣ́въ гдⷭ҇ень, є҆го́же согл҃а на лю́ди сїѧ̑. |
|
8
|
8
|
| Варух, син Нирії, зробив усе, що наказав йому пророк Єремія, щоб слова Господні, написані у сувої, прочитати у домі Господньому. | И҆ сотворѝ варꙋ́хъ сы́нъ нирі́инъ по всемꙋ̀, є҆ли̑ка заповѣ́да є҆мꙋ̀ і҆еремі́а прⷪ҇ро́къ прочестѝ во кни́зѣ словеса̀ гдⷭ҇нѧ въ домꙋ̀ гдⷭ҇ни. |
|
9
|
9
|
| У п’ятий рік Іоакима, сина Іосії, царя Юдейського, у дев’ятому місяці оголосили піст перед лицем Господа усьому народу в Єрусалимі і всьому народу, який прийшов до Єрусалима з міст юдейських. | И҆ бы́сть въ пѧ́тое лѣ́то і҆ѡакі́ма царѧ̀ і҆ꙋ́дина, въ девѧ́тый мцⷭ҇ъ, заповѣ́даша по́стъ пред̾ лице́мъ гдⷭ҇нимъ всѣ̑мъ лю́демъ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ и҆ всемꙋ̀ мно́жествꙋ, є҆́же сни́десѧ ѿ градѡ́въ і҆ꙋ́диныхъ во і҆ерⷭ҇ли́мъ. |
|
10
|
10
|
| І прочитав Варух написані у сувої слова Єремії у домі Господньому, в кімнаті Гемарії, сина Сафанового, писаря, на верхньому дворі, біля входу у нові ворота дому Господнього, вголос усьому народу. | И҆ прочтѐ варꙋ́хъ во кни́зѣ словеса̀ і҆еремі̑ина въ домꙋ̀ гдⷭ҇ни, въ домꙋ̀ гамарі́евѣ, сы́на сафа́нѧ книго́чїѧ, во дворѣ̀ вы́шнемъ, во преддве́рїи вра́тъ до́мꙋ гдⷭ҇нѧ но́выхъ, во оу҆́шы всѣ́хъ люді́й. |
|
11
|
11
|
| Михей, син Гемарії, сина Сафанового, чув усі слова Господні, написані у сувої, | И҆ слы́ша мїхе́й сы́нъ гамарі́евъ, сы́на сафа́нѧ, всѧ̑ словеса̀ гдⷭ҇нѧ ѿ кни́ги. |
|
12
|
12
|
| і зійшов у дім царя, у кімнату царського писаря, і ось, там сиділи усі князі: Елисам, царський писар, і Делаія, син Семаії, й Елнафан, син Ахбора, і Гемарія, син Сафана, і Седекія, син Ананії, і всі князі; | И҆ сни́де въ до́мъ царе́въ, въ до́мъ кни́жника, и҆ сѐ, та́мѡ всѝ кнѧ̑зи сѣдѧ́хꙋ, є҆лїса́мъ книго́чїй и҆ дале́а сы́нъ селемі́евъ, и҆ наѳа́нъ сы́нъ а҆ховѡ́ровъ и҆ гамарі́а сы́нъ сафа́нь, и҆ седекі́а сы́нъ а҆на́нїинъ и҆ всѝ кнѧ̑зи, |
|
13
|
13
|
| і переказав їм Михей усі слова, які він чув, коли Варух читав сувій уголос народу. | и҆ возвѣстѝ и҆̀мъ мїхе́й всѧ̑ словеса̀, ꙗ҆̀же слы́ша чтꙋ́ща варꙋ́ха во оу҆́шы лю́демъ. |
|
14
|
14
|
| Тоді всі князі послали до Варуха Ієгудія, сина Нафанії, сина Селемії, сина Хусії, сказати йому: сувій, який ти читав уголос народу, візьми у руку твою і прийди. І взяв Варух, син Нирії, сувій у руку свою і прийшов до них. | И҆ посла́ша всѝ кнѧ̑зи ко варꙋ́хꙋ сы́нꙋ нирі́инꙋ, і҆ꙋді́нꙋ сы́нꙋ наѳані́инꙋ, сы́на селемі́ина, сы́на хꙋсі́ина, глаго́люще: кни́гꙋ, ю҆́же ты̀ чте́ши во оу҆́шы лю́демъ, возмѝ ю҆̀ въ рꙋ́кꙋ свою̀ и҆ прїидѝ. И҆ взѧ̀ варꙋ́хъ сы́нъ нирі́инъ кни́гꙋ въ рꙋ́кꙋ свою̀ и҆ сни́де къ ни̑мъ. |
|
15
|
15
|
| Вони сказали йому: сядь, і прочитай нам уголос. І прочитав Варух уголос їм. | И҆ реко́ша є҆мꙋ̀: па́ки прочтѝ во оу҆́шы на́ши. И҆ прочтѐ варꙋ́хъ во оу҆́шы и҆́хъ. |
|
16
|
16
|
| Коли вони вислухали усі слова, то з жахом подивилися один на одного і сказали Варуху: ми неодмінно перекажемо усі ці слова царю. | И҆ бы́сть ꙗ҆́кѡ оу҆слы́шаша всѧ̑ словеса̀, совѣща́шасѧ кі́йждо со бли́жнимъ свои́мъ и҆ рѣ́ша варꙋ́хꙋ: возвѣща́юще возвѣсти́мъ царю̀ всѧ̑ словеса̀ сїѧ̑. |
|
17
|
17
|
| І запитали Варуха: скажи ж нам, як ти написав усі слова ці з уст його? | И҆ вопроси́ша варꙋ́ха, глаго́люще: ѿкꙋ́дꙋ є҆сѝ вписа́лъ всѧ̑ словеса̀ сїѧ̑; |
|
18
|
18
|
| І сказав їм Варух: він промовляв мені вустами своїми усі ці слова, а я чорнилом писав їх у цей сувій. | И҆ речѐ варꙋ́хъ: ѿ оу҆́стъ свои́хъ повѣ́да мѝ і҆еремі́а всѧ̑ словеса̀ сїѧ̑, а҆́зъ же писа́хъ въ кни́гꙋ. |
|
19
|
19
|
| Тоді сказали князі Варуху: піди, сховайся, ти і Єремія, щоб ніхто не знав, де ви. | И҆ реко́ша кнѧ̑зи варꙋ́хꙋ: и҆дѝ и҆ скры́йсѧ ты̀ и҆ і҆еремі́а, и҆ человѣ́къ да не оу҆вѣ́сть, гдѣ̀ вы̀. |
|
20
|
20
|
| І пішли вони до царя у палац, а сувій залишили у кімнаті Елисама, царського писаря, і переказали вголос царю всі слова ці. | И҆ внидо́ша ко царю̀ во дво́ръ, кни́гꙋ же вда́ша храни́ти въ домꙋ̀ є҆лїса́ма книго́чїѧ, и҆ возвѣсти́ша царю̀ всѧ̑ словеса̀ сїѧ̑. |
|
21
|
21
|
| Цар послав Ієгудія принести сувій, і він узяв його з кімнати Елисама, царського писаря; і читав його Ієгудій уголос царю і уголос усім князям, які стояли поруч царя. | И҆ посла̀ ца́рь і҆ꙋді́на взѧ́ти кни́гꙋ. И҆ взѧ̀ ю҆̀ ѿ до́мꙋ є҆лїса́мы книго́чїѧ, и҆ прочтѐ і҆ꙋді́нъ во оу҆́шы царє́вы и҆ во оу҆́шы всѣ́хъ кнѧзе́й стоѧ́щихъ ѡ҆́крестъ царѧ̀. |
|
22
|
22
|
| Цар у той час, у дев’ятому місяці, сидів у зимовому домі, і перед ним горіла жаровня. | Ца́рь же сѣдѧ́ше во хра́минѣ зи́мнѣй, въ девѧ́тый мцⷭ҇ъ, и҆ поста́влено бѣ̀ пред̾ ни́мъ ѻ҆гни́ще со ѻ҆гне́мъ. |
|
23
|
23
|
| Коли Ієгудій прочитував три або чотири стовпці, цар відрізував їх писарським ножичком і кидав на вогонь у жаровню, доки не знищений був весь сувій у вогні, який був у жаровні. | И҆ бы́сть чтꙋ́щꙋ і҆ꙋді́нꙋ тре́тїй ли́стъ и҆ четве́ртый, раздробѝ ѧ҆̀ бри́твою книго́чїѧ и҆ возмета́ше на ѻ҆́гненное ѻ҆гни́ще, до́ндеже сконча́сѧ ве́сь сви́токъ на ѻ҆́гненнѣмъ ѻ҆гни́щи. |
|
24
|
24
|
| І не убоялись, і не роздерли одяг свій ні цар, ні всі слуги його, які чули усі слова ці. | И҆ не оу҆жасо́шасѧ и҆ не растерза́ша ри́зъ свои́хъ ца́рь и҆ всѝ ѻ҆́троцы є҆гѡ̀, слы́шавшїи всѧ̑ словеса̀ сїѧ̑. |
|
25
|
25
|
| Хоч Елнафан і Делаія і Гемарія умовляли царя не спалювати сувій, але він не послухав їх. | Є҆лнаѳа́нъ же и҆ дале́а, и҆ гамарі́а и҆ годолі́а глаго́лаша царю̀, є҆́же бы не сожещѝ сви́тка. И҆ не послꙋ́ша и҆́хъ. |
|
26
|
26
|
| І наказав цар Ієрамеїлу, синові царя, і Сераії, синові Азриїловому, і Селемії, синові Авдиїловому, взяти Варуха писаря і Єремію пророка; але Господь сховав їх. | И҆ повелѣ̀ ца́рь і҆еремеи́лꙋ сы́нꙋ царе́вꙋ и҆ сара́еви сы́нꙋ є҆зрїи́левꙋ и҆ селемі́ю сы́нꙋ а҆вдеи́левꙋ, да и҆зыма́ютъ варꙋ́ха книго́чїѧ и҆ і҆еремі́ю прⷪ҇ро́ка. Но сокры̀ ѧ҆̀ гдⷭ҇ь. |
|
27
|
27
|
| І було слово Господнє до Єремії, після того як цар спалив сувій і слова, які Варух написав з уст Єремії, і сказано йому: | И҆ бы́сть сло́во гдⷭ҇не ко і҆еремі́и, є҆гда̀ сожжѐ ца́рь сви́токъ, всѧ̑ словеса̀, ꙗ҆̀же вписа̀ варꙋ́хъ ѿ оу҆́стъ і҆еремі́иныхъ, гл҃ѧ: |
|
28
|
28
|
| візьми собі знову інший сувій і напиши у ньому всі попередні слова, які були у першому сувої, які спалив Іоаким, цар Юдейський; | па́ки возмѝ ты̀ сви́токъ дрꙋгі́й и҆ впишѝ всѧ̑ словеса̀ бы̑вшаѧ во сви́тцѣ, ꙗ҆̀же сожжѐ ца́рь і҆ѡакі́мъ: |
|
29
|
29
|
| а царю Юдейському Іоакиму скажи: так говорить Господь: ти спалив сувій цей, сказавши: «навіщо ти написав у ньому: неодмінно прийде цар Вавилонський і розорить землю цю, і знищить на ній людей і худобу?» | и҆ ко і҆ѡакі́мꙋ царю̀ і҆ꙋ́динꙋ рече́ши: та́кѡ речѐ гдⷭ҇ь: ты̀ соже́глъ є҆сѝ сїю̀ кни́гꙋ, глаго́лѧ: почто̀ вписа́лъ є҆сѝ въ не́й, глаго́лѧ: входѧ̀ вни́детъ ца́рь вавѷлѡ́нскїй и҆ потреби́тъ зе́млю сїю̀, и҆ потребѧ́тсѧ ѿ неѧ̀ человѣ́цы и҆ ско́ти; |
|
30
|
30
|
| за це, так говорить Господь про Іоакима, царя Юдейського: не буде від нього того, хто сидить на престолі Давидовому, і труп його буде кинутий на спеку денну і на холод нічний; | Тогѡ̀ ра́ди си́це речѐ гдⷭ҇ь на і҆ѡакі́ма царѧ̀ і҆ꙋ́дина: не бꙋ́детъ є҆мꙋ̀ сѣдѧ́щагѡ на престо́лѣ даві́довѣ, и҆ бꙋ́детъ тѣ́ло є҆гѡ̀ ме́ртвое пове́ржено на зноѝ дневнѣ́мъ и҆ на мра́зѣ нощнѣ́мъ: |
|
31
|
31
|
| і відвідаю його і плем’я його і слуг його за неправду їх, і наведу на них і на жителів Єрусалима і на мужів Іуди усе зло, яке Я вирік на них, а вони не слухали. | и҆ посѣщꙋ̀ на́нь и҆ на є҆гѡ̀ ро́дъ и҆ на ѻ҆́троки є҆гѡ̀, и҆ наведꙋ̀ на́нь и҆ на живꙋ́щыѧ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ и҆ на зе́млю і҆ꙋ́динꙋ всѧ̑ ѕла̑ѧ, ꙗ҆̀же согл҃ахъ на нѧ̀, и҆ не послꙋ́шаша. |
|
32
|
32
|
| І взяв Єремія інший сувій і віддав його Варуху писарю, синові Нирії, і він написав у ньому з уст Єремії усі слова того сувою, який спалив Іоаким, цар Юдейський, на вогні; і ще додано до них багато подібних до тих слів. | И҆ взѧ̀ варꙋ́хъ сви́токъ дрꙋгі́й и҆ вписа̀ въ не́мъ ѿ оу҆́стъ і҆еремі́иныхъ всѧ̑ словеса̀ кни́ги, ꙗ҆̀же сожжѐ і҆ѡакі́мъ ца́рь і҆ꙋ́динъ: и҆ є҆щѐ приложи́шасѧ є҆мꙋ̀ словеса̀ мнѡ́жайша не́же пє́рваѧ. |
|
Глава 37
|
Глава́ л҃з
|
|
1
|
1
|
| Замість Ієхонії, сина Іоакима, царював Седекія, син Іосії, якого Навуходоносор, цар Вавилонський, поставив царем у землі Юдейській. | И҆ ца́рствова седекі́а сы́нъ і҆ѡсі́инъ вмѣ́стѡ і҆ехоні́и сы́на і҆ѡакі́мова, є҆го́же поста́ви навꙋходоно́соръ ца́рь вавѷлѡ́нскїй ца́рствовати во і҆ꙋде́и. |
|
2
|
2
|
| Ні він, ні слуги його, ні народ країни не слухали слів Господа, які говорив Він через Єремію пророка. | И҆ не послꙋ́ша то́й и҆ ѻ҆́троцы є҆гѡ̀ и҆ лю́дїе землѝ слове́съ гдⷭ҇нихъ, ꙗ҆̀же гл҃а рꙋко́ю і҆еремі́иною. |
|
3
|
3
|
| Цар Седекія послав Ієгухала, сина Селемії, і Софонію, сина Маасеї, священика, до Єремії пророка сказати: помолися за нас Господу Богу нашому. | И҆ посла̀ ца́рь седекі́а і҆ѡаха́ла сы́на селемі́ина и҆ софо́нїю сы́на массе́а жерца̀ ко і҆еремі́и прⷪ҇ро́кꙋ, глаго́лѧ: моли́сѧ за ны̀ ко гдⷭ҇ꙋ бг҃ꙋ на́шемꙋ. |
|
4
|
4
|
| Єремія тоді ще вільно входив і виходив серед народу, тому що не ув’язнили його у дім в’язничний. | І҆еремі́а же свобо́денъ прихожда́ше и҆ прохожда́ше средѣ̀ гра́да, не введо́ша бо є҆го̀ во хра́минꙋ темни́чнꙋю. |
|
5
|
5
|
| Тим часом військо фараонове виступило з Єгипту, і халдеї, які облягали Єрусалим, почувши звістку про те, відступили від Єрусалима. | И҆ си́ла фараѡ́нѧ и҆зы́де и҆з̾ є҆гѵ́пта, слы́шавше халде́є ѡ҆бле́гшїи і҆ерⷭ҇ли́мъ слꙋ́хъ и҆́хъ, ѿстꙋпи́ша ѿ і҆ерⷭ҇ли́ма. |
|
6
|
6
|
| І було слово Господнє до Єремії пророка: | И҆ бы́сть сло́во гдⷭ҇не ко і҆еремі́и гл҃ѧ: |
|
7
|
7
|
| так говорить Господь, Бог Ізраїлів: так скажіть цареві Юдейському, який послав вас до Мене запитати Мене: ось, військо фараонове, яке йшло до вас на допомогу, повернеться у землю свою, у Єгипет; | та́кѡ речѐ гдⷭ҇ь бг҃ъ і҆и҃левъ: та́кѡ рече́ши царю̀ і҆ꙋ́динꙋ, посла́вшемꙋ къ тебѣ̀ вопроси́ти мѧ̀: сѐ, си́ла фараѡ́нѧ, и҆зше́дшаѧ ва́мъ на по́мощь, возврати́тсѧ па́ки до землѝ є҆гѵ́петскїѧ, |
|
8
|
8
|
| а халдеї знову прийдуть і будуть воювати проти міста цього, і візьмуть його і спалять його вогнем. | и҆ возвратѧ́тсѧ халде́є и҆ повою́ютъ гра́дъ се́й, и҆ во́змꙋтъ є҆го̀ и҆ пожгꙋ́тъ є҆го̀ ѻ҆гне́мъ. |
|
9
|
9
|
| Так говорить Господь: не обманюйте себе, говорячи: «неодмінно відійдуть від нас халдеї», бо вони не відійдуть; | Ꙗ҆́кѡ та́кѡ речѐ гдⷭ҇ь: не прельща́йте дꙋ́шъ свои́хъ, глаго́люще: ѿходѧ́ще ѿи́дꙋтъ ѿ на́съ халде́є: ꙗ҆́кѡ не ѿи́дꙋтъ. |
|
10
|
10
|
| якби ви навіть розбили усе військо халдеїв, які воюють проти вас, і залишилися б у них тільки поранені, то і ті встали б, кожен з намету свого, і спалили б місто це вогнем. | И҆ а҆́ще побїе́те всю̀ си́лꙋ халде́євъ вою́ющихъ на вы̀, и҆ ѡ҆ста́нꙋтъ нѣ́цыи ꙗ҆́звени, кі́йждо на мѣ́стѣ свое́мъ, сі́и воста́нꙋтъ и҆ пожгꙋ́тъ гра́дъ се́й ѻ҆гне́мъ. |
|
11
|
11
|
| У той час, як військо халдейське відступило від Єрусалима, з причини війська фараонового, | И҆ бы́сть є҆гда̀ взы́де си́ла халде́йска ѿ і҆ерⷭ҇ли́ма, ѿ лица̀ си́лы фарлѡ́ни, |
|
12
|
12
|
| Єремія пішов з Єрусалима, щоб іти у землю Веніамінову, ховаючись там серед народу. | и҆зы́де і҆еремі́а и҆з̾ і҆ерⷭ҇ли́ма и҆тѝ въ зе́млю венїамі́ню, є҆́же кꙋпи́ти ѿтꙋ́дꙋ посредѣ̀ люді́й. |
|
13
|
13
|
| Але коли він був біля воріт Веніамінових, начальник сторожі, який був там, на ім’я Іреія, син Селемії, сина Ананієвого, затримав Єремію пророка, сказавши: ти хочеш перебігти до халдеїв? | Внегда́ же бы́ти є҆мꙋ̀ во вратѣ́хъ венїамі́нихъ, и҆ (бы́сть) та́мѡ человѣ́къ, оу҆ негѡ́же ѡ҆бита̀ сарꙋі́а сы́нъ селемі́инъ, сы́на а҆на́нїина, и҆ взѧ̀ і҆еремі́ю, глаго́лѧ: ко халде́ємъ ты̀ бѣжи́ши. |
|
14
|
14
|
| Єремія сказав: це неправда; я не хочу перебігти до халдеїв. Але він не послухав його, і взяв Іреія Єремію і привів його до князів. | И҆ речѐ і҆еремі́а: лжа̀, не ко халде́ємъ а҆́зъ бѣгꙋ̀. И҆ не послꙋ́ша є҆гѡ̀. И҆ взѧ̀ сарꙋі́а і҆еремі́ю и҆ приведѐ є҆го̀ ко кнѧзє́мъ. |
|
15
|
15
|
| Князі озлобилися на Єремію і били його, і замкнули його у в’язницю, у дім Іонафана писаря, тому що зробили його в’язницею. | И҆ разгнѣ́вашасѧ кнѧ̑зи на і҆еремі́ю и҆ би́ша є҆го̀, и҆ посла́ша є҆го̀ въ до́мъ і҆ѡнаѳа́на книго́чїѧ, ꙗ҆́кѡ то́й сотвори́ша хра́миною темни́чною. |
|
16
|
16
|
| Коли Єремія увійшов у в’язницю і підвал, і пробув там Єремія багато днів, — | И҆ прїи́де і҆еремі́а въ до́мъ рва̀ и҆ въ хере́тъ [оу҆зи́лище], и҆ сѣ́де тꙋ̀ дни̑ мнѡ́ги. |
|
17
|
17
|
| цар Седекія послав і взяв його. І запитував його цар у домі своєму таємно і сказав: чи немає слова від Господа? Єремія сказав: є; і сказав: ти будеш відданий до рук царя Вавилонського. | И҆ посла̀ седекі́а ца́рь и҆ призва̀ є҆го̀, и҆ вопроша́ше є҆го̀ ца́рь ѡ҆́тай, а҆́ще є҆́сть сло́во ѿ гдⷭ҇а; И҆ речѐ є҆мꙋ̀ і҆еремі́а: є҆́сть. И҆ речѐ: въ рꙋ́цѣ царѧ̀ вавѷлѡ́нска пре́данъ бꙋ́деши. |
|
18
|
18
|
| І сказав Єремія царю Седекії: чим я згрішив перед тобою і перед слугами твоїми, і перед народом цим, що ви посадили мене у в’язницю? | И҆ речѐ і҆еремі́а царю̀: чи́мъ преѡби́дѣхъ тѧ̀ и҆ ѻ҆́троки твоѧ̑ и҆ лю́ди сїѧ̑, ꙗ҆́кѡ ты̀ вдае́ши мѧ̀ въ до́мъ темни́чный; |
|
19
|
19
|
| і де ваші пророки, які пророкували вам, говорячи: «цар Вавилонський не піде проти вас і проти землі цієї»? | и҆ гдѣ̀ сꙋ́ть проро́цы ва́ши прорица́вшїи ва́мъ, глаго́люще, ꙗ҆́кѡ не прїи́детъ ца́рь вавѷлѡ́нскїй на ва́съ и҆ на зе́млю сїю̀; |
|
20
|
20
|
| І нині послухай, господарю мій царю, нехай упаде прохання моє перед лицем твоїм; не повертай мене у дім Іонафана писаря, щоб мені не померти там. | нн҃ѣ же послꙋ́шай, молю́тисѧ, го́споди мо́й, царю̀, да паде́тъ моле́нїе моѐ пред̾ лице́мъ твои́мъ: и҆ не посыла́й мѧ̀ па́ки въ до́мъ і҆ѡнаѳа́на книго́чїѧ, даю̀ оу҆мрꙋ̀ та́мѡ. |
|
21
|
21
|
| І дав повеління цар Седекія, щоб ув’язнили Єремію у дворі сторо́жі і давали йому по шматку хліба на день з вулиці хлібопекарів, доки не закінчився весь хліб у місті; і так залишався Єремія у дворі сторо́жі. | И҆ повелѣ̀ ца́рь, и҆ вверго́ша є҆го̀ во хра́минꙋ темни́чнꙋю, и҆ даѧ́хꙋ є҆мꙋ̀ хлѣ́бъ є҆ди́нъ на де́нь и҆звнѣ̀, и҆дѣ́же пекꙋ́тъ, до́ндеже сконча́шасѧ хлѣ́бы и҆з̾ гра́да. И҆ сѣдѧ́ше і҆еремі́а во дворѣ̀ темни́чнѣмъ. |
|
Глава 38
|
Глава́ л҃и
|
|
1
|
1
|
| І почули Сафатія, син Матфана, і Годолія, син Пасхора, і Юхал, син Селемії, і Пасхор, син Малхії, слова, які Єремія промовив до всього народу, говорячи: | И҆ слы́ша сафані́а сы́нъ наѳа́нь и҆ годолі́а сы́нъ пасхѡ́ровъ, и҆ і҆ѡаха́лъ сы́нъ селемі́инъ и҆ фасхѡ́ръ сы́нъ мелхі́евъ словеса̀, ꙗ҆̀же і҆еремі́а глаго́ла ко всѣ̑мъ лю́демъ, глаго́лѧ: |
|
2
|
2
|
| так говорить Господь: хто залишиться у цьому місті, помре від меча, голоду і моровиці; а хто вийде до халдеїв, буде живий, і душа його буде йому замість здобичі, і він залишиться живий. | та́кѡ речѐ гдⷭ҇ь: сѣдѧ́й во гра́дѣ се́мъ оу҆́мретъ мече́мъ и҆ гла́домъ и҆ мо́ромъ, и҆сходѧ́й же ко халде́ємъ жи́въ бꙋ́детъ, и҆ бꙋ́детъ дꙋша̀ є҆гѡ̀ на ѡ҆брѣ́тенїе, и҆ жи́въ бꙋ́детъ. |
|
3
|
3
|
| Так говорить Господь: неодмінно віддане буде місто це в руки війська царя Вавилонського, і він візьме його. | Ꙗ҆́кѡ та́кѡ речѐ гдⷭ҇ь: преда́нїемъ преда́стсѧ гра́дъ се́й въ рꙋ́цѣ си́лы царѧ̀ вавѷлѡ́нска, и҆ во́зметъ є҆го̀. |
|
4
|
4
|
| Тоді князі сказали цареві: нехай буде цей чоловік відданий на смерть, тому що він ослаблює руки воїнів, які залишаються у цьому місті, і руки усього народу, говорячи до них такі слова; бо цей чоловік не благоденства бажає народу цьому, а біди. | И҆ реко́ша царю̀: да оу҆́мретъ человѣ́къ то́й, ꙗ҆́кѡ се́й разслаблѧ́етъ рꙋ́цѣ мꙋже́й вою́ющихъ ѡ҆ста́вшихсѧ во гра́дѣ и҆ рꙋ́ки всѣ́хъ люді́й, глаго́лѧ къ ни̑мъ по словесє́мъ си̑мъ: ꙗ҆́кѡ человѣ́къ се́й не проповѣ́даетъ лю́демъ си̑мъ ми́ра, но то́кмѡ ѕла̑ѧ. |
|
5
|
5
|
| І сказав цар Седекія: ось, він у ваших руках, тому що цар нічого не може зробити всупереч вам. | И҆ речѐ ца́рь седекі́а: сѐ, то́й въ рꙋка́хъ ва́шихъ. Поне́же не можа́ше ца́рь проти́вꙋ и҆̀мъ. |
|
6
|
6
|
| Тоді взяли Єремію і кинули його в яму Малхії, сина царя, що була у дворі сторо́жі, й опустили Єремію на мотузках; у ямі тій не було води, а тільки багно, і занурився Єремія у багно. | И҆ взѧ́ша і҆еремі́ю и҆ вверго́ша є҆го̀ въ ро́въ мелхі́инъ, сы́на царе́ва, и҆́же бѧ́ше во дворѣ̀ темни́чнѣмъ: и҆ свѣ́сиша є҆го̀ оу҆́жами въ ро́въ, въ ро́вѣ же не бѧ́ше воды̀, но ти́на, и҆ бѧ́ше въ ти́нѣ і҆еремі́а. |
|
7
|
7
|
| І почув Авдемелех ефіоплянин, один з євнухів, який знаходився у царському домі, що Єремію посадили в яму; а цар сидів тоді біля воріт Веніамінових. | И҆ слы́ша а҆вдемеле́хъ мꙋ́ринъ, и҆ то́й бѧ́ше во дворѣ̀ царе́вѣ, ꙗ҆́кѡ вверго́ша і҆еремі́ю въ ро́въ: ца́рь же (въ то́й ча́съ) сѣдѧ́ше во вратѣ́хъ венїамі́нихъ. |
|
8
|
8
|
| І вийшов Авдемелех з дому царського і сказав цареві: | И҆ и҆зы́де а҆вдемеле́хъ ѿ до́мꙋ царе́ва и҆ речѐ ко царю̀ глаго́лѧ: |
|
9
|
9
|
| господарю мій царю! зле зробили ці люди, так учинивши з Єремією пророком, якого кинули в яму; він помре там від голоду, тому що немає більше хліба у місті. | ѕлосотвори́лъ є҆сѝ, ꙗ҆̀же сотвори́лъ є҆сѝ, оу҆бива́ѧ человѣ́ка сего̀ ѿ лица̀ гла́да, ꙗ҆́кѡ нѣ́сть хлѣ́ба во гра́дѣ ктомꙋ̀. |
|
10
|
10
|
| Цар дав наказ Авдемелеху ефіоплянину, сказавши: візьми із собою звідси тридцять чоловік і витягни Єремію пророка з ями, доки він не помер. | И҆ повелѣ̀ ца́рь а҆вдемеле́хꙋ, глаго́лѧ: поимѝ съ собо́ю ѿсю́дꙋ три́десѧть мꙋже́й и҆ и҆звлецы̀ і҆еремі́ю и҆з̾ ро́ва, да не оу҆́мретъ. |
|
11
|
11
|
| Авдемелех узяв людей із собою і ввійшов у дім царський під комору, і взяв звідти старих негодящих ганчірок і старих негодящих клаптів і опустив їх на мотузках у яму до Єремії. | И҆ поѧ́тъ а҆вдемеле́хъ мꙋ́жы, и҆ прїи́де въ до́мъ царе́въ подзе́мный, и҆ взѧ̀ ѿтꙋ́дꙋ вє́тхи по́рты и҆ вє́тхїѧ оу҆́жы, и҆ вве́рже ѧ҆̀ ко і҆еремі́и въ ро́въ, и҆ речѐ къ немꙋ̀: |
|
12
|
12
|
| І сказав Авдемелех ефіоплянин Єремії: підклади ці старі кинуті ганчірки і клапті під пахви рук твоїх, під мотузки. І зробив так Єремія. | положѝ сїѧ̑ под̾ оу҆́жы. И҆ сотворѝ і҆еремі́а си́це. |
|
13
|
13
|
| І потягли Єремію на мотузках і витягли його з ями; і залишався Єремія у дворі сторо́жі. | И҆ и҆звлеко́ша є҆го̀ оу҆́жами и҆ и҆з̾ѧ́ша є҆го̀ и҆з̾ ро́ва. И҆ сѣ́де і҆еремі́а во дворѣ̀ темни́чнѣмъ. |
|
14
|
14
|
| Тоді цар Седекія послав і покликав Єремію пророка до себе, при третьому вході у дім Господній, і сказав цар Єремії: я у тебе запитаю щось; не приховай від мене нічого. | И҆ посла̀ ца́рь, и҆ призва̀ къ себѣ̀ і҆еремі́ю въ до́мъ а҆селїси́ль, и҆́же въ домꙋ̀ гдⷭ҇ни. И҆ речѐ є҆мꙋ̀ ца́рь: вопроша́ю тѧ̀ словесѐ (є҆ди́нагѡ), и҆ не оу҆та́й ѿ менє̀ словесѐ. |
|
15
|
15
|
| І сказав Єремія Седекії: якщо я відкрию тобі, чи не віддаси ти мене на смерть? і якщо дам тобі пораду, ти не послухаєш мене. | И҆ речѐ і҆еремі́а царю̀: а҆́ще повѣ́мъ тѝ, то̀ не сме́ртїю ли оу҆мори́ши мѧ̀; и҆ а҆́ще совѣща́ю тѝ, то̀ не послꙋ́шаеши менѐ. |
|
16
|
16
|
| І клявся цар Седекія Єремії таємно, говорячи: живий Господь, Який створив нам душу цю, не віддам тебе на смерть і не віддам до рук цих людей, які шукають душі твоєї. | И҆ клѧ́тсѧ є҆мꙋ̀ ца́рь, глаго́лѧ: жи́въ гдⷭ҇ь, и҆́же сотворѝ на́мъ дꙋ́шꙋ сїю̀, а҆́ще оу҆бїю̀ тѧ̀ и҆ а҆́ще преда́мъ тѧ̀ въ рꙋ́цѣ человѣ̑къ си́хъ и҆́щꙋщихъ дꙋшѝ твоеѧ̀ (на сме́рть). |
|
17
|
17
|
| Тоді Єремія сказав Седекії: так говорить Господь Бог Саваоф, Бог Ізраїлів: якщо ти вийдеш до князів царя Вавилонського, то жива буде душа твоя, і це місто не буде спалене вогнем, і ти будеш живий, і дім твій; | И҆ речѐ є҆мꙋ̀ і҆еремі́а: та́кѡ речѐ гдⷭ҇ь си́лъ, бг҃ъ і҆и҃левъ: а҆́ще и҆зыды́й и҆зы́деши къ воево́дамъ царѧ̀ вавѷлѡ́нска, жива̀ бꙋ́детъ дꙋша̀ твоѧ̀, и҆ гра́дъ се́й не пожже́тсѧ ѻ҆гне́мъ, и҆ жи́въ бꙋ́деши ты̀ и҆ до́мъ тво́й: |
|
18
|
18
|
| а якщо не вийдеш до князів царя Вавилонського, то це місто буде віддане до рук халдеїв, і вони спалять його вогнем, і ти не уникнеш рук їхніх. | а҆́ще же не и҆зы́деши ко кнѧзє́мъ царѧ̀ вавѷлѡ́нска, преда́стсѧ гра́дъ се́й въ рꙋ́цѣ халдє́йстѣ, и҆ пожгꙋ́тъ є҆го̀ ѻ҆гне́мъ, и҆ ты̀ не спасе́шисѧ ѿ рꙋкѝ и҆́хъ. |
|
19
|
19
|
| І сказав цар Седекія Єремії: я боюся юдеїв, які перейшли до халдеїв, щоб халдеї не віддали мене у руки їх, і щоб ті не наглумилися з мене. | И҆ речѐ ца́рь і҆еремі́и: а҆́зъ ѡ҆пасе́нїе и҆́мамъ ѿ і҆ꙋде́євъ и҆збѣжа́вшихъ ко халде́ємъ, да не предадꙋ́тъ мѧ̀ (халде́є) въ рꙋ́цѣ и҆́хъ, и҆ порꙋга́ютсѧ мѝ. |
|
20
|
20
|
| І сказав Єремія: не віддадуть; послухай гласу Господа у тім, що я говорю тобі, і добре тобі буде, і жива буде душа твоя. | И҆ речѐ і҆еремі́а: не предадѧ́тъ тебѐ: послꙋ́шай оу҆̀бо словесѐ гдⷭ҇нѧ, є҆́же а҆́зъ глаго́лю тебѣ̀, и҆ лꙋ́чше тѝ бꙋ́детъ, и҆ жива̀ бꙋ́детъ дꙋша̀ твоѧ̀: |
|
21
|
21
|
| А якщо ти не захочеш вийти, то ось слово, яке відкрив мені Господь: | и҆ а҆́ще не восхо́щеши ты̀ и҆зы́ти, сїѐ сло́во, є҆́же сказа̀ мнѣ̀ гдⷭ҇ь: |
|
22
|
22
|
| ось, усі дружини, які залишилися у домі царя Юдейського, відведені будуть до князів царя Вавилонського, і скажуть вони: «тебе звабили і перемогли друзі твої; ноги твої занурилися у багно, і вони віддалилися від тебе». | и҆ сѐ, всѧ̑ жєны̀, ѡ҆ста́вшыѧсѧ въ домꙋ̀ царѧ̀ і҆ꙋ́дина, и҆зведꙋ́тсѧ ко кнѧзє́мъ царѧ̀ вавѷлѡ́нска: и҆ ты̑ѧ глаго́лахꙋ: прельсти́ша тѧ̀ и҆ премого́ша тѧ̀ мꙋ́жїе ми́рницы твоѝ, и҆ ѡ҆сла́биша во поползнове́нїихъ но́гꙋ твою̀ и҆ ѿврати́шасѧ ѿ тебє̀: |
|
23
|
23
|
| І всіх дружин твоїх і дітей твоїх відведуть до халдеїв, і ти не уникнеш рук їхніх; але будеш узятий рукою царя Вавилонського, і зробиш те, що місто це буде спалене вогнем. | и҆ жєны̀ твоѧ̑ и҆ ча̑да твоѧ̑ и҆зведꙋ́тъ ко халде́ємъ, и҆ ты̀ не оу҆цѣлѣ́еши, ꙗ҆́кѡ рꙋко́ю царѧ̀ вавѷлѡ́нска ꙗ҆́тъ бꙋ́деши, и҆ гра́дъ се́й пожже́тсѧ. |
|
24
|
24
|
| І сказав Седекія Єремії: ніхто не повинен знати цих слів, і тоді ти не помреш; | И҆ речѐ є҆мꙋ̀ ца́рь: человѣ́къ да не оу҆вѣ́сть слове́съ си́хъ, и҆ да не оу҆́мреши ты̀. |
|
25
|
25
|
| і якщо почують князі, що я розмовляв з тобою, і прийдуть до тебе, і скажуть тобі: «скажи нам, що говорив ти царю, не приховай від нас, і ми не віддамо тебе на смерть, — і також що говорив тобі цар», | И҆ а҆́ще оу҆слы́шатъ кнѧ̑зи, ꙗ҆́кѡ глаго́лахъ съ тобо́ю, и҆ прїи́дꙋтъ къ тебѣ̀ и҆ рекꙋ́тъ тѝ: повѣ́ждь на́мъ, что̀ глаго́ла къ тебѣ̀ ца́рь; не оу҆та́й ѿ на́съ, и҆ не оу҆бїе́мъ тебѐ: и҆ что̀ глаго́ла къ тебѣ̀ ца́рь; |
|
26
|
26
|
| то скажи їм: «я склав перед лицем царя прохання моє, щоб не повертати мене у дім Іонафана, щоб не померти там». | И҆ рече́ши и҆̀мъ: поверго́хъ а҆́зъ моле́нїе моѐ пред̾ лице́мъ царе́вымъ, ꙗ҆́кѡ да не возврати́тъ менѐ въ до́мъ і҆ѡнаѳа́нь, оу҆мре́ти мѝ та́мѡ. |
|
27
|
27
|
| І прийшли усі князі до Єремії і запитували його, і він сказав їм згідно з усіма словами, які цар повелів сказати, і вони мовчки залишили його, тому що не довідалися про те, що було сказано цареві. | И҆ прїидо́ша всѝ кнѧ̑зи ко і҆еремі́и и҆ вопроси́ша є҆го̀. И҆ повѣ́да и҆̀мъ по всѣ̑мъ словесє́мъ си̑мъ, ꙗ҆̀же заповѣ́да є҆мꙋ̀ ца́рь. И҆ оу҆мо́лкнꙋша, ꙗ҆́кѡ нѣ́сть слы́шано сло́во гдⷭ҇не. |
|
28
|
28
|
| І залишався Єремія у дворі сторо́жі до того дня, в який був узятий Єрусалим. І Єрусалим був узятий. | И҆ сѣдѧ́ше і҆еремі́а во дворѣ̀ темни́чнѣмъ, до́ндеже взѧ́ша і҆ерⷭ҇ли́мъ. |
|
Глава 39
|
Глава́ л҃ѳ
|
|
1
|
1
|
| У дев’ятий рік Седекії, царя Юдейського, у десятий місяць, прийшов Навуходоносор, цар Вавилонський, з усім військом своїм до Єрусалима, і обложили його. | И҆ бы́сть въ девѧ́тое лѣ́то седекі́и царѧ̀ і҆ꙋ́дина, въ мцⷭ҇ъ десѧ́тый, прїи́де навꙋходоно́соръ ца́рь вавѷлѡ́нскїй и҆ всѧ̀ си́ла є҆гѡ̀ на і҆ерⷭ҇ли́мъ, и҆ воева́хꙋ на́нь. |
|
2
|
2
|
| А в одинадцятий рік Седекії, у четвертий місяць, у дев’ятий день місяця місто було взяте. | И҆ въ первоена́десѧть лѣ́то седекі́и, въ мцⷭ҇ъ четве́ртый, въ девѧ́тый де́нь мцⷭ҇а, разсѣ́десѧ гра́дъ. |
|
3
|
3
|
| І ввійшли у нього всі князі царя Вавилонського, і розташувалися в середніх воротах, Нергал-Шарецер, Самгар-Нево, Сарсехим, начальник євнухів, Нергал-Шарецер, начальник магів, і всі інші князі царя Вавилонського. | И҆ внидо́ша всѝ кнѧ̑зи царѧ̀ вавѷлѡ́нска и҆ сѣдо́ша во вратѣ́хъ сре́днихъ, ниргелсараса́ръ, самага́дъ, навꙋсаха́ръ, навꙋсарі́съ, нагарга́съ, насерравама́гъ, и҆ про́чїи воевѡ́ды царѧ̀ вавѷлѡ́нскагѡ. |
|
4
|
4
|
| Коли Седекія, цар Юдейський, і всі військові люди побачили їх, — побігли, і вночі вийшли з міста через царський сад у ворота між двома стінами і пішли по дорозі рівнини. | И҆ бы́сть є҆гда̀ оу҆зрѣ̀ ѧ҆̀ седекі́а ца́рь і҆ꙋ́динъ и҆ всѝ мꙋ́жїе ра́тнїи, и҆ и҆збѣго́ша, и҆ и҆зыдо́ша въ нощѝ ѿ гра́да по пꙋтѝ вертогра́да царе́ва и҆ сквозѣ̀ врата̀, ꙗ҆̀же бѣ́ша междꙋ̀ стѣно́ю и҆ предстѣ́нїемъ: и҆ и҆зыдо́ша въ пꙋ́ть пꙋсты́ни. |
|
5
|
5
|
| Але військо халдейське погналося за ними; і наздогнали Седекію на рівнинах єрихонських; і взяли його і відвели до Навуходоносора, царя Вавилонського, у Ривлу, у землю Емаф, де він промовив суд над ним. | И҆ гна́ша в̾слѣ́дъ и҆́хъ во́инство халде́йско, и҆ постиго́ша седекі́ю на по́ли пꙋсты́ни і҆ерїхѡ́нскїѧ, и҆ є҆́мше приведо́ша къ навꙋходоно́сорꙋ царю̀ вавѷлѡ́нскꙋ во ревла́ѳъ, и҆́же въ землѝ є҆ма́ѳъ, и҆ глаго́ла къ немꙋ̀ съ сꙋдо́мъ. |
|
6
|
6
|
| І заколов цар Вавилонський синів Седекії в Ривлі перед його очима, й усіх вельмож юдейських заколов цар Вавилонський; | И҆ и҆збѝ ца́рь вавѷлѡ́нскїй сы́ны седекі̑ины во ревла́ѳѣ пред̾ ѻ҆чи́ма є҆гѡ̀, и҆ всѧ̑ вельмо́жы і҆ꙋ̑дины побѝ ца́рь вавѷлѡ́нскїй. |
|
7
|
7
|
| а Седекії виколов очі і закував його у кайдани, щоб відвести його у Вавилон. | И҆ ѻ҆́чи седекі́и и҆з̾ѧ́тъ, и҆ ѡ҆кова̀ є҆го̀ пꙋ̑ты, и҆ ѿведѐ є҆го̀ въ вавѷлѡ́нъ. |
|
8
|
8
|
| Дім царя і доми народу спалили халдеї вогнем, і стіни Єрусалима зруйнували. | До́мъ же царе́въ и҆ до́мы всѣ́хъ люді́й пожго́ша халде́є ѻ҆гне́мъ и҆ стѣ́нꙋ і҆ерⷭ҇ли́мскꙋ преврати́ша: |
|
9
|
9
|
| А залишок народу, який залишався в місті, і перебіжчиків, які перейшли до нього, й інший народ, який залишився, Навузардан, начальник охоронців, переселив у Вавилон. | и҆ ѡ҆ста́нокъ люді́й, и҆ ѡ҆ста́вшихъ во гра́дѣ, и҆ оу҆бѣ́гшыѧ, и҆̀же оу҆теко́ша ко царю̀ вавѷлѡ́нскꙋ, и҆ ѡ҆ста́нокъ люді́й, и҆ ѡ҆ста́вшихъ преселѝ навꙋзарда́нъ воево́да въ вавѷлѡ́нъ: |
|
10
|
10
|
| Бідних же з народу, які нічого не мали, Навузардан, начальник охоронців, залишив у Юдейській землі і дав їм тоді ж виноградники і поля. | а҆ ѿ люді́й оу҆бо́гихъ, ничто́же и҆мꙋ́щихъ, ѡ҆ста́ви навꙋзарда́нъ воево́да во́инствъ въ землѝ і҆ꙋ́динѣ, и҆ дадѐ и҆̀мъ вїногра́ды и҆ ни̑вы въ то́й де́нь. |
|
11
|
11
|
| А про Єремію Навуходоносор, цар Вавилонський, дав таке повеління Навузардану, начальникові охоронців: | И҆ заповѣ́да навꙋходоно́соръ ца́рь вавѷлѡ́нскїй ѡ҆ і҆еремі́и прⷪ҇ро́цѣ навꙋзарда́нови воево́дѣ во́инствъ и҆ речѐ: |
|
12
|
12
|
| візьми його і май його на увазі, і не роби йому нічого поганого, але чини з ним так, як він скаже тобі. | возмѝ є҆го̀ и҆ положѝ на́нь ѻ҆́чи твоѝ и҆ ничто́же є҆мꙋ̀ сотворѝ ѕла̀: но ꙗ҆́коже восхо́щетъ, та́кѡ сотворѝ є҆мꙋ̀. |
|
13
|
13
|
| І послав Навузардан, начальник охоронців, і Навузазван, начальник євнухів, і Нергал-Шарецер, начальник магів, і всі князі царя Вавилонського | Посла̀ оу҆̀бо навꙋзарда́нъ воево́да во́инства и҆ навꙋзезва́нъ, и҆ раѱари́съ и҆ нирге́лъ, и҆ сараса́ръ и҆ фавма́нъ, и҆ всѝ воевѡ́ды царѧ̀ вавѷлѡ́нска: |
|
14
|
14
|
| послали і взяли Єремію з двору сторо́жі, і доручили його Годолії, синові Ахикама, сина Сафанового, відвести його додому. І він залишився жити серед народу. | и҆ посла́ша, и҆ поѧ́ша і҆еремі́ю ѿ двора̀ темни́чнагѡ, и҆ да́ша є҆го̀ годолі́и сы́нꙋ а҆хїка́мовꙋ, сы́на сафа́нѧ, и҆ и҆зведо́ша є҆го̀, и҆ сѣ́де средѣ̀ люді́й. |
|
15
|
15
|
| До Єремії, коли він ще утримувався у дворі в’язничному, було слово Господнє: | И҆ ко і҆еремі́и бы́сть сло́во гдⷭ҇не во дворѣ̀ темни́чнѣмъ гл҃ѧ: |
|
16
|
16
|
| йди, скажи Авдемелеху ефіоплянину: так говорить Господь Саваоф, Бог Ізраїлів: ось, Я виконаю слова Мої про місто це на зло, а не на добро йому, і вони збудуться у той день перед очима твоїми; | и҆дѝ и҆ рцы̀ ко а҆вдемеле́хꙋ мꙋ́ринꙋ, глаго́лѧ: та́кѡ речѐ гдⷭ҇ь бг҃ъ і҆и҃левъ: сѐ, а҆́зъ приношꙋ̀ словеса̀ моѧ̑ на гра́дъ се́й во ѕла̑ѧ, а҆ не во бл҃га̑ѧ: и҆ бꙋ́дꙋтъ пред̾ лице́мъ твои́мъ въ то́й де́нь: |
|
17
|
17
|
| але тебе Я визволю у той день, — говорить Господь, — і не будеш відданий до рук людей, яких ти боїшся. | и҆ и҆зба́влю тѧ̀ въ то́й де́нь, и҆ не да́мъ тебѐ въ рꙋ́цѣ человѣ̑къ, и҆́хже ты̀ бои́шисѧ ѿ лица̀ и҆́хъ: |
|
18
|
18
|
| Я визволю тебе, і ти не впадеш від меча, і душа твоя залишиться у тобі замість здобичі, тому що ти на Мене поклав уповання, — сказав Господь. | ꙗ҆́кѡ и҆збавлѧ́ѧ сп҃сꙋ́ тѧ, и҆ мече́мъ не паде́ши: и҆ бꙋ́детъ дꙋша̀ твоѧ̀ на ѡ҆брѣ́тенїе, ꙗ҆́кѡ оу҆пова́лъ є҆сѝ на мѧ̀, речѐ гдⷭ҇ь. |
|
Глава 40
|
Глава́ м҃
|
|
1
|
1
|
| Слово, яке було до Єремії від Господа, після того як Навузардан, начальник охоронців, відпустив його з Рами, де він узяв його скутого ланцюгами серед інших полонених єрусалимлян і юдеїв, яких переселяли у Вавилон. | Сло́во бы́вшее ко і҆еремі́и ѿ гдⷭ҇а, повнегда̀ ѿпꙋстѝ є҆го̀ навꙋзарда́нъ а҆рхїмагі́ръ и҆з̾ ра́мы, є҆гда̀ взѧ̀ є҆го̀ свѧ́занаго пꙋ̑ты ѿ среды̀, ѿ і҆ерⷭ҇ли́ма и҆ ѿ і҆ꙋ́ды преселе́нїѧ, ведо́мыхъ въ вавѷлѡ́нъ. |
|
2
|
2
|
| Начальник охоронців узяв Єремію і сказав йому: Господь Бог твій прорік цю біду на місце це, | И҆ взѧ̀ є҆го̀ а҆рхїмагі́ръ и҆ речѐ є҆мꙋ̀: гдⷭ҇ь бг҃ъ тво́й согл҃алъ є҆́сть ѕла̑ѧ сїѧ̑ на мѣ́сто сїѐ: |
|
3
|
3
|
| і навів його Господь і зробив те, що сказав; тому що ви згрішили перед Господом і не слухалися гласу Його, за те й спіткало вас це. | и҆ приведѐ, и҆ сотворѝ гдⷭ҇ь, ꙗ҆́коже речѐ, занѐ согрѣши́сте є҆мꙋ̀ и҆ не послꙋ́шасте гла́са є҆гѡ̀, и҆ бы́сть ва́мъ глаго́лъ се́й. |
|
4
|
4
|
| Отже, ось, я звільняю тебе сьогодні від ланцюгів, які на руках твоїх: якщо тобі угодно йти зі мною у Вавилон, іди, і я буду мати піклування про тебе; а якщо неугодно тобі йти зі мною у Вавилон, залишайся. Ось, уся земля перед тобою; куди тобі завгодно, і куди подобається йти, туди і йди. | И҆ сѐ, нн҃ѣ разрѣши́хъ тѧ̀ ѿ оу҆́зъ, ꙗ҆̀же на рꙋкꙋ̀ твоє́ю: а҆́ще тѝ є҆́сть добро̀ и҆тѝ со мно́ю въ вавѷлѡ́нъ, поидѝ, и҆ положꙋ̀ ѻ҆́чи моѝ на тѧ̀: а҆́ще же нѝ, ѡ҆ста́ни здѣ̀: сѐ, всѧ̀ землѧ̀ пред̾ лице́мъ твои́мъ є҆́сть: что̀ и҆зво́лиши, и҆ а҆́може восхо́щеши и҆тѝ, та́мѡ и҆дѝ: |
|
5
|
5
|
| Коли він ще не відійшов, сказав Навузардан: піди до Годолії, сина Ахикама, сина Сафанового, якого цар Вавилонський поставив начальником над містами юдейськими, і залишайся з ним серед народу; або йди, куди подобається тобі йти. І дав йому начальник охоронців продовольство і подарунок і відпустив його. | и҆ возврати́сѧ ко годолі́и, сы́нꙋ а҆хїка́мовꙋ, сы́нꙋ сафа́ню, є҆го́же поста́ви ца́рь вавѷлѡ́нскїй въ землѝ і҆ꙋ́динѣ, и҆ живѝ съ ни́мъ средѣ̀ люді́й, во всѣ́хъ благи́хъ пред̾ ѻ҆чи́ма твои́ма, є҆́же ходи́ти, и҆ ходѝ. И҆ дадѐ є҆мꙋ̀ а҆рхїмагі́ръ пи́щꙋ и҆ да́ры и҆ ѿпꙋстѝ є҆го̀. |
|
6
|
6
|
| І прийшов Єремія до Годолії, сина Ахикама, у Массифу, і жив з ним серед народу, який залишався у країні. | И҆ прїи́де і҆еремі́а ко годолі́и сы́нꙋ а҆хїка́мовꙋ въ массифа́ѳъ и҆ сѣ́де средѣ̀ люді́й свои́хъ ѡ҆ста́вшихсѧ на землѝ. |
|
7
|
7
|
| Коли усі воєначальники, які були у полі, вони і люди їхні, почули, що цар Вавилонський поставив Годолію, сина Ахикама, начальником над країною і доручив йому чоловіків і жінок, і дітей, і тих із бідних країни, які не були переселені у Вавилон; | И҆ є҆гда̀ оу҆слы́шаша всѝ воевѡ́ды си́лы ꙗ҆́же на селѣ̀, ті́и и҆ си̑лы и҆́хъ, ꙗ҆́кѡ поста́вилъ є҆́сть ца́рь вавѷлѡ́нскїй годолі́ю сы́на а҆хїка́мова (властели́на) над̾ земле́ю, и҆ ꙗ҆́кѡ предадѐ є҆мꙋ̀ мꙋ́жы и҆ жєны̀ и҆ дѣ́ти, и҆ ѿ оу҆бо́гихъ землѝ, и҆̀же не преведе́ни бы́ша въ вавѷлѡ́нъ: |
|
8
|
8
|
| тоді прийшли до Годолії у Массифу й Ісмаїл, син Нафанії, й Іоанан та Іонафан, сини Карея, і Сераія, син Фанасмефа, і сини Офи із Нетофафи, й Ієзонія, син Махафи, вони і дружини їхні. | прїидо́ша ко годолі́и въ массифа́ѳъ і҆сма́илъ сы́нъ наѳані́инъ и҆ і҆ѡана́нъ, и҆ і҆ѡнаѳа́нъ сы́нъ карі́евъ и҆ саре́а сы́нъ ѳанаеме́ѳовъ, и҆ сы́нове ѡ҆фѝ, и҆̀же бѣ́ша и҆з̾ нетѡфа́ѳы, и҆ і҆езоні́а сы́нъ маха́ѳы, ті́и и҆ мꙋ́жїе и҆́хъ. |
|
9
|
9
|
| Годолія, син Ахикама, сина Сафанового, клявся їм і людям їхнім, говорячи: не бійтеся служити халдеям, залишайтеся на землі і служіть цареві Вавилонському, і буде вам добре; | И҆ клѧ́тсѧ и҆̀мъ годолі́а и҆ мꙋжє́мъ и҆́хъ, глаго́лѧ: не оу҆бо́йтесѧ ѿ лица̀ ѻ҆́трѡкъ халде́йскихъ: всели́тесѧ на землѝ и҆ слꙋжи́те царю̀ вавѷлѡ́нскꙋ, и҆ лꙋ́чше ва́мъ бꙋ́детъ: |
|
10
|
10
|
| а я залишуся у Массифі, щоб заступатися перед лицем халдеїв, які будуть приходити до нас; ви ж збирайте вино і літні плоди, й олію і забирайте у посудини ваші, і живіть у містах ваших, які зайняли. | и҆ сѐ, а҆́зъ сѣжꙋ̀ въ массифа́ѳѣ, ста́ти проти́вꙋ лицꙋ̀ халде́йскꙋ, и҆̀же а҆́ще прїи́дꙋтъ на ва́съ: вы́ же собери́те вїно̀ и҆ ѻ҆во́щь, и҆ собери́те ма́сло, и҆ влі́йте въ сосꙋ́ды своѧ̑, и҆ всели́тесѧ во гра́ды, ꙗ҆̀же оу҆держа́сте. |
|
11
|
11
|
| Також усі юдеї, які знаходилися у землі Моавитській і між синами Аммона і в Ідумеї, і у всіх країнах, почули, що цар Вавилонський залишив частину юдеїв і поставив над ними Годолію, сина Ахикама, сина Сафанового; | И҆ всѝ і҆ꙋде́є, и҆̀же въ землѝ мѡа́вли и҆ въ сынѣ́хъ а҆ммѡ́нихъ, и҆ и҆̀же во і҆дꙋме́и и҆ и҆̀же во все́й землѝ, оу҆слы́шаша, ꙗ҆́кѡ да́лъ є҆́сть ца́рь вавѷлѡ́нскїй ѡ҆ста́нокъ во і҆ꙋ́дѣ и҆ ꙗ҆́кѡ поста́вилъ є҆́сть над̾ ни́ми годолі́ю сы́на а҆хїка́мова, сы́на сафа́нова. |
|
12
|
12
|
| і повернулися усі ці юдеї з усіх місць, куди були вигнані, і прийшли у землю Юдейську до Годолії в Массифу, і зібрали вина і літніх плодів дуже багато. | И҆ прїидо́ша всѝ і҆ꙋде́є ѿ всѣ́хъ мѣ́стъ, въ нѧ́же бѧ́хꙋ оу҆бѣ́гли, и҆ прїидо́ша ко годолі́и въ зе́млю і҆ꙋ́динꙋ въ массифа́ѳъ, и҆ собра́ша вїно̀ и҆ ѻ҆во́щь и҆ ма́сло мно́го ѕѣлѡ̀. |
|
13
|
13
|
| Тим часом Іоанан, син Карея, і всі військові начальники, які були у полі, прийшли до Годолії в Массифу | І҆ѡана́нъ же сы́нъ карі́евъ и҆ всѝ воевѡ́ды си́лы, и҆̀же на се́лѣхъ, прїидо́ша ко годолі́и въ массифа́ѳъ |
|
14
|
14
|
| і сказали йому: чи знаєш ти, що Вааліс, цар синів Аммонових, надіслав Ісмаїла, сина Нафанії, щоб убити тебе? Але Годолія, син Ахикама, не повірив ім. | и҆ реко́ша є҆мꙋ̀: вѣ́си ли, ꙗ҆́кѡ велїса̀ ца́рь сынѡ́въ а҆ммѡ́нихъ посла̀ къ тебѣ̀ і҆сма́ила сы́на наѳані́ева порази́ти дꙋ́шꙋ твою̀; И҆ не вѣ́рова и҆̀мъ годолі́а сы́нъ а҆хїка́мль. |
|
15
|
15
|
| Тоді Іоанан, син Карея, сказав Годолії таємно у Массифі: дозволь мені, я піду й уб’ю Ісмаїла, сина Нафанії, і ніхто не довідається; навіщо допускати, щоб він убив тебе, і щоб усі юдеї, ті, які зібралися до тебе, розсіялися, і щоб загинув залишок Іуди? | І҆ѡана́нъ же сы́нъ карі́евъ речѐ ко годолі́и ѡ҆́тай въ массифа́ѳѣ, глаго́лѧ: да и҆дꙋ̀ оу҆́бѡ и҆ побїю̀ і҆сма́ила, сы́на наѳані́ина: и҆ никто́же да оу҆вѣ́сть, да не ка́кѡ порази́тъ дꙋ́шꙋ твою̀, и҆ разсы́плетсѧ ве́сь і҆ꙋ́да со́браный къ тебѣ̀, и҆ поги́бнетъ ѡ҆ста́нокъ і҆ꙋ́динъ. |
|
16
|
16
|
| Але Годолія, син Ахикама, сказав Іоанану, синові Карея: не роби цього, тому що ти неправду говориш про Ісмаїла. | И҆ речѐ годолі́а ко і҆ѡана́нꙋ сы́нꙋ карі́евꙋ: не сотворѝ дѣ́ла сегѡ̀, ꙗ҆́кѡ лжꙋ̀ ты̀ глаго́леши на і҆сма́ила. |
|
Глава 41
|
Глава́ м҃а
|
|
1
|
1
|
| І було у сьомий місяць, Ісмаїл, син Нафанії, сина Елисама з племені царського, і вельможі царя і десять чоловік з ним прийшли до Годолії, сина Ахикама, у Массифу, і там вони їли разом хліб у Массифі. | И҆ бы́сть въ седмы́й мцⷭ҇ъ, прїи́де і҆сма́илъ сы́нъ наѳані́инъ сы́на є҆лїса́мова, ѿ ро́да царе́ва, и҆ вельмѡ́жи царє́вы де́сѧть мꙋже́й съ ни́мъ ко годолі́и въ массифа́ѳъ, и҆ ꙗ҆до́ша тꙋ̀ вкꙋ́пѣ хлѣ́бъ. |
|
2
|
2
|
| І встав Ісмаїл, син Нафанії, і десять чоловік, які були з ним, й уразили Годолію, сина Ахикама, сина Сафанового, мечем і умертвили того, якого цар Вавилонський поставив начальником над країною. | И҆ воста̀ і҆сма́илъ и҆ де́сѧть мꙋже́й и҆̀же съ ни́мъ, и҆ порази́ша годолі́ю мече́мъ, и҆ оу҆би́ша, є҆го́же поста́ви ца́рь вавѷлѡ́нскїй над̾ земле́ю, |
|
3
|
3
|
| Також убив Ісмаїл і всіх юдеїв, які були з ним, із Годолією, у Массифі, і халдеїв, які знаходилися там, людей військових. | и҆ всѣ́хъ і҆ꙋде́євъ, и҆̀же бѣ́ша съ ни́мъ въ массифа́ѳѣ, и҆ всѣ́хъ халде́євъ, и҆̀же ѡ҆брѣто́шасѧ та́мѡ, и҆ мꙋже́й вое́нныхъ и҆збѝ і҆сма́илъ. |
|
4
|
4
|
| На другий день після убивства Годолії, коли ніхто не знав про це, | И҆ бы́сть во вторы́й де́нь по оу҆бїе́нїи годолі́евѣ, и҆ человѣ́къ не оу҆вѣ́дѣ. |
|
5
|
5
|
| прийшли із Сихема, Силома і Самарії вісімдесят чоловік з поголеними бородами й у розідраному одязі, і, зранивши себе, з дарами і ливаном у руках для приношення їх у дім Господній. | И҆ прїидо́ша мꙋ́жїе ѿ сѷхе́ма и҆ ѿ сали́ма и҆ ѿ самарі́и ѻ҆́смьдесѧтъ мꙋже́й, ѡ҆бри́тыми брада́ми и҆ расте́рзаными ри́зами, пла́чꙋщесѧ, и҆ да́ры и҆ ѳѷмїа́мъ въ рꙋкꙋ̀ и҆́хъ, є҆́же внестѝ въ до́мъ гдⷭ҇ень. |
|
6
|
6
|
| Ісмаїл, син Нафанії, вийшов з Массифи назустріч їм, ідучи і плачучи, і, зустрівшись з ними, сказав їм: ідіть до Годолії, сина Ахикама. | И҆ и҆зы́де проти́вꙋ и҆̀мъ і҆сма́илъ сы́нъ наѳані́евъ ѿ массифы̀: ті́и же и҆дѧ́хꙋ и҆ пла́кахꙋсѧ: и҆ є҆гда̀ срѣ́тесѧ съ ни́ми, речѐ къ ни̑мъ: вни́дите ко годолі́и. |
|
7
|
7
|
| І як тільки вони увійшли всередину міста, Ісмаїл, син Нафанії, убив їх і кинув у рів, він і люди, які були з ним. | И҆ бы́сть, вше́дшымъ и҆̀мъ средѣ̀ гра́да, и҆зсѣчѐ ѧ҆̀ і҆сма́илъ оу҆ кла́дѧзѧ, то́й и҆ мꙋ́жїе, и҆̀же бѣ́ша съ ни́мъ. |
|
8
|
8
|
| Але знайшлися між ними десять чоловік, які сказали Ісмаїлу: не умертвляй нас, бо у нас є в полі сховані комори з пшеницею і ячменем, і олією і медом. І він стримався і не умертвив їх з іншими братами їхніми. | И҆ ѡ҆брѣто́шасѧ де́сѧть мꙋже́й тꙋ̀ и҆ рѣ́ша і҆сма́илꙋ: не оу҆бі́й на́съ, ꙗ҆́кѡ сꙋ́ть на́мъ и҆мѣ̑нїѧ на ни́вахъ, пшени́ца и҆ ꙗ҆чме́нь, и҆ ме́дъ и҆ ма́сло. И҆ минꙋ̀ и҆̀хъ и҆ не оу҆бѝ и҆̀хъ посредѣ̀ бра́тїй и҆́хъ. |
|
9
|
9
|
| Рів же, куди кинув Ісмаїл усі трупи людей, яких він убив через Годолію, був той самий, який зробив цар Аса, боячись Вааси, царя Ізраїльського; його наповнив Ісмаїл, син Нафанії, убитими. | И҆ кла́дѧзь, въ ѻ҆́ньже вве́рже і҆сма́илъ всѧ̑, ꙗ҆̀же и҆збѝ, се́й кла́дѧзь вели́къ є҆́сть, є҆го́же сотворѝ ца́рь а҆́са, ѿ лица̀ ваа́сы царѧ̀ і҆и҃лева, се́й напо́лни і҆сма́илъ оу҆бїе́нными. |
|
10
|
10
|
| І захопив Ісмаїл весь залишок народу, який був у Массифі, дочок царя і весь народ, що залишався у Массифі, який Навузардан, начальник охоронців, доручив Годолії, синові Ахикама, і захопив їх Ісмаїл, син Нафанії, і вирушив до синів Аммонових. | И҆ ѡ҆братѝ і҆сма́илъ всѧ̑ лю́ди ѡ҆ста́вшыѧ въ массифа́ѳѣ и҆ дщє́ри царє́вы, ꙗ҆̀же врꙋчи́лъ а҆рхїмагі́ръ годолі́и сы́нꙋ а҆хїка́мовꙋ, и҆ взѧ̀ и҆̀хъ і҆сма́илъ сы́нъ наѳа́нь: и҆ ѿи́де на ѻ҆́нꙋ странꙋ̀ сынѡ́въ а҆ммѡ́нихъ. |
|
11
|
11
|
| Але коли Іоанан, син Карея, і всі воєначальники, що були з ним, почули про усі злодіяння, які звершив Ісмаїл, син Нафанії, | И҆ слы́ша і҆ѡана́нъ сы́нъ карі́евъ и҆ всѝ воевѡ́ды си́лы, и҆̀же съ ни́мъ, всѧ̑ ѕла̑ѧ, ꙗ҆̀же сотворѝ і҆сма́илъ сы́нъ наѳані́евъ, |
|
12
|
12
|
| узяли всіх людей і пішли воювати з Ісмаїлом, сином Нафанії, і наздогнали його біля великих вод, у Гаваоні. | и҆ приведо́ша всѧ̑ вѡ́ѧ своѧ̑ и҆ и҆дѧ́хꙋ воева́ти на́нь, и҆ ѡ҆брѣто́ша є҆го̀ при водѣ̀ мно́зѣ во гаваѡ́нѣ. |
|
13
|
13
|
| І коли весь народ, який був у Ісмаїла, побачив Іоанана, сина Карея, і всіх воєначальників, що були з ним, зрадів; | И҆ бы́сть, є҆гда̀ оу҆ви́дѣша всѝ лю́дїе, и҆̀же со і҆сма́иломъ, і҆ѡана́на сы́на карі́ева и҆ всѧ̑ воевѡ́ды си́лы, и҆̀же бы́ша съ ни́мъ, возра́довашасѧ: |
|
14
|
14
|
| і відвернувся весь народ, який Ісмаїл повів у полон з Массифи, і повернувся і пішов до Іоанана, сина Карея; | и҆ возврати́шасѧ всѝ лю́дїе, и҆̀хже плѣнѝ і҆сма́илъ ѿ массифы̀, и҆ возврати́вшесѧ ѿидо́ша ко і҆ѡана́нꙋ сы́нꙋ карі́евꙋ. |
|
15
|
15
|
| а Ісмаїл, син Нафанії, утік від Іоанана з вісьмома людьми і пішов до синів Аммонових. | І҆сма́илъ же оу҆цѣлѣ̀ со ѻ҆смїю̀ мꙋ̑жи ѿ лица̀ і҆ѡана́нѧ и҆ и҆́де ко сынѡ́мъ а҆ммѡ̑нимъ. |
|
16
|
16
|
| Тоді Іоанан, син Карея, і всі воєначальники, що були з ним, узяли з Массифи весь народ, який залишився, який він визволив від Ісмаїла, сина Нафанії, після того як той убив Годолію, сина Ахикама, чоловіків, військових людей, і дружин, і дітей, і євнухів, яких він вивів з Гаваона; | И҆ взѧ̀ і҆ѡана́нъ и҆ всѝ воевѡ́ды си́лы, и҆̀же съ ни́мъ, всѧ̑ ѡ҆ста́вшыѧсѧ лю́ди, и҆̀хже возвратѝ ѿ і҆сма́ила сы́на наѳа́нѧ и҆з̾ массифа́ѳа, повнегда̀ оу҆бѝ годолі́ю, сы́на а҆хїка́млѧ, мꙋ́жы си̑льны на ра́ти, и҆ жєны̀, и҆ ѡ҆ста́нки, и҆ ка́женики, и҆̀хже ѡ҆братѝ ѿ гаваѡ́на, |
|
17
|
17
|
| і пішли, і зупинилися у селищі Химам, поблизу Вифлеєма, щоб відійти в Єгипет | и҆ и҆до́ша, и҆ сѣдо́ша на землѝ вирѡѳоа́мли, ꙗ҆́же ко виѳлее́мꙋ, є҆́же и҆тѝ и҆ вни́ти во є҆гѵ́петъ ѿ лица̀ халде́йска: поне́же оу҆боѧ́шасѧ ѿ лица̀ и҆́хъ: |
|
18
|
18
|
| від халдеїв, бо вони боялися їх, тому що Ісмаїл, син Нафанії, убив Годолію, сина Ахикама, якого цар Вавилонський поставив начальником над країною. | ꙗ҆́кѡ оу҆бѝ і҆сма́илъ годолі́ю, є҆го́же поста́ви ца́рь вавѷлѡ́нскїй на землѝ і҆ꙋ́динѣ. |
|
Глава 42
|
Глава́ м҃в
|
|
1
|
1
|
| І приступили усі воєначальники, й Іоанан, син Карея, й Ієзанія, син Гошаії, і весь народ від малого до великого, | И҆ прїидо́ша всѝ воевѡ́ды си́лы, и҆ і҆ѡана́нъ сы́нъ карі́евъ и҆ а҆зарі́а сы́нъ маасе́евъ, и҆ всѝ лю́дїе ѿ ма́ла и҆ до вели́ка |
|
2
|
2
|
| і сказали Єремії пророку: нехай упаде перед лицем твоїм прохання наше, помолись за нас Господу Богу твоєму за весь цей залишок, бо з великого залишилося нас мало, як очі твої бачать нас, | ко і҆еремі́и прⷪ҇ро́кꙋ и҆ реко́ша є҆мꙋ̀: да паде́тъ моли́тва на́ша пред̾ лице́мъ твои́мъ, и҆ помоли́сѧ ѿ на́съ ко гдⷭ҇еви бг҃ꙋ твоемꙋ̀ ѡ҆ ѡ҆ста́вшихсѧ си́хъ: ꙗ҆́кѡ ѡ҆ста́сѧ ма́лѡ на́съ ѿ мно́гихъ, ꙗ҆́коже ѻ҆́чи твоѝ ви́дѧтъ: |
|
3
|
3
|
| щоб Господь, Бог твій, указав нам шлях, яким нам іти, і те, що нам робити. | и҆ да возвѣсти́тъ на́мъ гдⷭ҇ь бг҃ъ тво́й пꙋ́ть, по немꙋ́же по́йдемъ, и҆ сло́во, є҆́же сотвори́мъ. |
|
4
|
4
|
| І сказав їм Єремія пророк: чую, помолюся Господу Богу вашому за словами вашими, і все, що відповість вам Господь, оголошу вам, не приховаю від вас жодного слова. | И҆ речѐ и҆̀мъ і҆еремі́а прⷪ҇ро́къ: слы́шахъ: сѐ, а҆́зъ помолю́сѧ ѡ҆ ва́съ гдⷭ҇еви бг҃ꙋ на́шемꙋ по словесє́мъ ва́шымъ: и҆ бꙋ́детъ, сло́во, є҆́же ѿвѣща́етъ гдⷭ҇ь, повѣ́мъ ва́мъ и҆ не потаю̀ ѿ ва́съ словесѐ. |
|
5
|
5
|
| Вони сказали Єремії: Господь нехай буде між нами свідком вірним та істинним у тім, що ми точно виконаємо усе те, з чим пошле тебе до нас Господь Бог Твій: | Ті́и же реко́ша і҆еремі́и: бꙋ́ди гдⷭ҇ь въ на́съ по́слꙋхъ правди́въ и҆ вѣ́ренъ, ꙗ҆́кѡ по всемꙋ̀ сло́вꙋ, є҆́же а҆́ще по́слетъ гдⷭ҇ь къ на́мъ, та́кѡ сотвори́мъ: |
|
6
|
6
|
| чи добре, чи погане те буде, але гласу Господа Бога нашого, до Якого посилаємо тебе, послухаємося, щоб нам було добре, коли будемо слухняні гласу Господа Бога нашого. | а҆́ще добро̀ и҆ а҆́ще ѕло̀, гла́са гдⷭ҇а на́шегѡ, къ немꙋ́же мы̀ посыла́емъ тѧ̀, послꙋ́шаемъ, да лꙋ́чше на́мъ бꙋ́детъ, ꙗ҆́кѡ послꙋ́шаемъ гла́са гдⷭ҇а бг҃а на́шегѡ. |
|
7
|
7
|
| Коли минуло десять днів, було слово Господнє до Єремії. | И҆ є҆гда̀ сконча́шасѧ де́сѧть дні́й, бы́сть сло́во гдⷭ҇не ко і҆еремі́и. |
|
8
|
8
|
| Він покликав до себе Іоанана, сина Карея, й усіх воєначальників, що були з ним, і весь народ, від малого і до великого, | И҆ призва̀ і҆ѡана́на сы́на карі́ева и҆ воевѡ́ды си́лы, и҆̀же съ ни́мъ бы́ша, и҆ всѧ̑ лю́ди ѿ ма́ла и҆ до вели́ка, |
|
9
|
9
|
| і сказав їм: так говорить Господь, Бог Ізраїлів, до Якого ви посилали мене, щоб скласти перед Ним моління ваше: | и҆ речѐ и҆̀мъ: та́кѡ речѐ гдⷭ҇ь бг҃ъ і҆и҃левъ, къ немꙋ́же посыла́сте мѧ̀, да прострꙋ̀ моли̑твы ва́шѧ пред̾ ни́мъ: |
|
10
|
10
|
| якщо залишитеся на землі цій, то Я влаштую вас і не розорю, насаджу вас і не викоріню, бо Я шкодую про ту біду, яку зробив вам. | а҆́ще сѣдѧ́ще сѧ́дете на землѝ се́й, то̀ сози́ждꙋ ва́съ, а҆ не разорю̀, и҆ насаждꙋ̀ ва́съ, а҆ не и҆сто́ргнꙋ, ꙗ҆́кѡ преста́хъ ѿ ѕѡ́лъ, ꙗ҆̀же сотвори́хъ ва́мъ. |
|
11
|
11
|
| Не бійтеся царя Вавилонського, якого ви боїтеся; не бійтеся його, — говорить Господь, — бо Я з вами, щоб спасати вас і визволяти вас від руки його. | Не оу҆бо́йтесѧ ѿ лица̀ царѧ̀ вавѷлѡ́нска, є҆го́же вы̀ боите́сѧ: ѿ лица̀ є҆гѡ̀ не оу҆бо́йтесѧ, речѐ гдⷭ҇ь: ꙗ҆́кѡ а҆́зъ съ ва́ми є҆́смь, є҆́же и҆збавлѧ́ти ва́съ и҆ сп҃са́ти ва́съ ѿ рꙋкѝ є҆гѡ̀: |
|
12
|
12
|
| І виявлю до вас милість, і він змилостивиться до вас і поверне вас у землю вашу. | и҆ да́мъ ва́мъ млⷭ҇ть и҆ поми́лꙋю ва́съ и҆ возвращꙋ̀ ва́съ на зе́млю ва́шꙋ. |
|
13
|
13
|
| Якщо ж ви скажете: «не хочемо жити у цій землі», і не послухаєтеся гласу Господа Бога вашого, говорячи: | А҆́ще же рече́те вы̀: не сѧ́демъ на землѝ се́й, є҆́же не слы́шати гла́са гдⷭ҇а бг҃а на́шегѡ, |
|
14
|
14
|
| «ні, ми підемо у землю Єгипетську, де війни не побачимо і трубного голосу не почуємо, і голодувати не будемо, і там будемо жити»; | глаго́люще: ника́кѡ, но въ зе́млю є҆гѵ́петскꙋ вни́демъ, и҆ не оу҆́зримъ ра́ти, и҆ гла́са трꙋ́бнагѡ не оу҆слы́шимъ, и҆ ѡ҆ хлѣ́бѣхъ не вза́лчемъ, и҆ та́мѡ всели́мсѧ: |
|
15
|
15
|
| то вислухайте нині слово Господнє, ви, залишок Іуди: так говорить Господь Саваоф, Бог Ізраїлів: якщо ви рішуче повернете лиця ваші, щоб іти в Єгипет, і підете, щоб жити там, | тогѡ̀ ра́ди слы́шите сло́во гдⷭ҇не, ѡ҆ста́вшїи і҆ꙋ̑дины, та́кѡ речѐ гдⷭ҇ь вседержи́тель, бг҃ъ і҆и҃левъ: а҆́ще вы̀ дади́те лицѐ ва́ше во є҆гѵ́петъ и҆ вни́дете та́мѡ жи́ти, |
|
16
|
16
|
| то меч, якого ви боїтеся, наздожене вас там, у землі Єгипетській, і голод, якого ви страхаєтеся, буде завжди йти за вами там, у Єгипті, і там помрете. | и҆ бꙋ́детъ, ме́чь, є҆гѡ́же вы̀ боите́сѧ ѿ лица̀ є҆гѡ̀, ѡ҆брѧ́щетъ вы̀ во є҆гѵ́птѣ, и҆ гла́дъ, ѿ негѡ́же вы̀ ѡ҆пасе́нїе и҆́мате ѿ лица̀ є҆гѡ̀, пости́гнетъ вы̀ в̾слѣ́дъ ва́съ во є҆гѵ́птѣ, и҆ та́мѡ и҆́змрете вы̀. |
|
17
|
17
|
| І всі, які повернуть лице своє, щоб іти в Єгипет і там жити, помруть від меча, голоду і моровиці, і жоден з них не залишиться і не уникне тієї біди, яку Я наведу на них. | И҆ бꙋ́дꙋтъ всѝ мꙋ́жїе и҆ всѝ и҆ноплемє́нницы положи́вшїи лицѐ своѐ на зе́млю є҆гѵ́петскꙋ жи́ти та́мѡ, ѡ҆скꙋдѣ́ютъ гла́домъ и҆ мече́мъ, и҆ бꙋ́детъ ѿ ни́хъ ни є҆ди́нъ спаса́емь ѿ ѕѡ́лъ, ꙗ҆̀же а҆́зъ наведꙋ̀ на нѧ̀. |
|
18
|
18
|
| Бо так говорить Господь Саваоф, Бог Ізраїлів: як вилився гнів Мій і лють Моя на жителів Єрусалима, так виллється лють Моя на вас, коли ввійдете в Єгипет, і ви будете прокляттям і жахом, і наругою і ганьбою, і не побачите більше місця цього. | Ꙗ҆́кѡ та́кѡ речѐ гдⷭ҇ь си́лъ, бг҃ъ і҆и҃левъ: ꙗ҆́коже вска́па ꙗ҆́рость моѧ̀ на живꙋ́щыѧ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ, та́кѡ вска́плетъ ꙗ҆́рость моѧ̀ на ва́съ, вше́дшымъ ва́мъ во є҆гѵ́петъ: и҆ бꙋ́дете въ непроходи̑маѧ и҆ подрꙋ́чни, и҆ въ клѧ́твꙋ и҆ во оу҆кори́знꙋ, и҆ не оу҆́зрите ктомꙋ̀ мѣ́ста сегѡ̀. |
|
19
|
19
|
| До вас, залишок Іуди, вирік Господь: «не ходіть у Єгипет»; твердо знайте, що я нині застерігав вас, | Сїѧ̑ гл҃а гдⷭ҇ь на ва́съ ѡ҆ста́вшихсѧ ѿ і҆ꙋ́ды: не входи́те во є҆гѵ́петъ. И҆ нн҃ѣ вѣ́дѧще оу҆вѣ́даете, ꙗ҆́кѡ засвидѣ́телствовахъ ва́мъ дне́сь: |
|
20
|
20
|
| бо ви згрішили проти себе самих: ви послали мене до Господа Бога нашого, сказавши: «помолися за нас Господу Богу нашому й усе, що скаже Господь Бог наш, оголоси нам, і ми зробимо». | ꙗ҆́кѡ слꙋка́вновасте въ дꙋша́хъ ва́шихъ, посла́вше мѧ̀ ко гдⷭ҇ꙋ бг҃ꙋ ва́шемꙋ, глаго́люще: помоли́сѧ ѡ҆ на́съ гдⷭ҇еви: и҆ по всемꙋ̀, є҆ли́кѡ возгл҃етъ тебѣ̀ гдⷭ҇ь бг҃ъ на́шъ, та́кѡ возвѣстѝ на́мъ, и҆ сотвори́мъ. |
|
21
|
21
|
| Я оголосив вам нині; але ви не послухали гласу Господа Бога нашого і всього того, з чим Він послав мене до вас. | И҆ возвѣсти́хъ ва́мъ дне́сь, и҆ не послꙋ́шасте гла́са гдⷭ҇а бг҃а ва́шегѡ во все́мъ, є҆го́же посла̀ къ ва́мъ: |
|
22
|
22
|
| Отже, знайте, що ви помрете від меча, голоду і моровиці у тім місці, куди хочете йти, щоб жити там. | и҆ нн҃ѣ вѣ́дꙋще вѣ́дайте, ꙗ҆́кѡ мече́мъ и҆ гла́домъ и҆ мо́ромъ и҆сче́знете на мѣ́стѣ, на не́же хо́щете и҆тѝ жи́ти та́мѡ. |
|
Глава 43
|
Глава́ м҃г
|
|
1
|
1
|
| Коли Єремія передав усьому народові всі слова Господа Бога їхнього, усі ті слова, з якими Господь, Бог їх, послав його до них, | И҆ бы́сть, є҆гда̀ преста̀ і҆еремі́а глаго́лѧ къ лю́демъ всѧ̑ словеса̀ гдⷭ҇нѧ, ꙗ҆̀же посла̀ гдⷭ҇ь къ ни̑мъ, |
|
2
|
2
|
| тоді сказав Азарія, син Осаії, й Іоанан, син Карея, і всі зухвалі люди сказали Єремії: неправду ти говориш, не посилав тебе Господь Бог наш сказати: «не ходіть у Єгипет, щоб жити там»; | и҆ речѐ а҆зарі́а сы́нъ маасе́евъ и҆ і҆ѡана́нъ сы́нъ карі́евъ и҆ всѝ мꙋ́жїе презо́рливїи ко і҆еремі́и, глаго́люще: лже́ши, не посла́ тѧ къ на́мъ гдⷭ҇ь бг҃ъ на́шъ глаго́лати: не входи́те во є҆гѵ́петъ жи́ти та́мѡ: |
|
3
|
3
|
| а Варух, син Нирії, збурює тебе проти нас, щоб віддати нас до рук халдеїв, щоб вони умертвили нас або відвели нас полоненими у Вавилон. | но варꙋ́хъ сы́нъ нирі́инъ под̾ꙋща́етъ тѧ̀ на на́съ, да на́съ вда́си въ рꙋ́цѣ халдє́йстѣ оу҆мори́ти на́съ и҆ превестѝ на́съ въ вавѷлѡ́нъ. |
|
4
|
4
|
| І не послухав Іоанан, син Карея, і всі воєначальники і весь народ гласу Господа, щоб залишитися у землі Юдейській. | И҆ не послꙋ́ша і҆ѡана́нъ и҆ всѝ воевѡ́ды си́лы и҆ всѝ лю́дїе (не послꙋ́шаша) гла́са гдⷭ҇нѧ, є҆́же жи́ти на землѝ і҆ꙋ́динѣ. |
|
5
|
5
|
| І взяв Іоанан, син Карея, і всі воєначальники увесь залишок юдеїв, які повернулися з усіх народів, куди вони були вигнані, щоб жити у землі Юдейській, | И҆ взѧ̀ і҆ѡана́нъ и҆ всѝ воевѡ́ды си́лы всѧ̑ ѡ҆ста́вшыѧ і҆ꙋ̑дины, возвращє́ныѧ ѿ всѣ́хъ ꙗ҆зы́кѡвъ, а҆́може разсѣ́ѧни бы́ша, є҆́же жи́ти на землѝ і҆ꙋ́динѣ, |
|
6
|
6
|
| чоловіків і дружин, і дітей, і дочок царя, і всіх тих, яких Навузардан, начальник охоронців, залишив з Годолією, сином Ахикама, сина Сафанового, і Єремію пророка, і Варуха, сина Нирії; | мꙋ́жы си̑льныѧ и҆ жєны̀, и҆ младе́нцы и҆ дщє́ри царє́вы, и҆ дꙋ́шы, ꙗ҆̀же ѡ҆ста́ви навꙋзарда́нъ воево́да си́лы со годолі́емъ сы́номъ а҆хїка́мовымъ сы́на сафа́нова, и҆ і҆еремі́ю прⷪ҇ро́ка, и҆ варꙋ́ха сы́на нирі́ина, |
|
7
|
7
|
| і пішли у землю Єгипетську, бо не послухали гласу Господнього, і дійшли до Тафниса. | и҆ внидо́ша во є҆гѵ́петъ, ꙗ҆́кѡ не послꙋ́шаша гла́са гдⷭ҇нѧ, и҆ внидо́ша во тафна́съ. |
|
8
|
8
|
| І було слово Господнє до Єремії у Тафнисі: | И҆ бы́сть сло́во гдⷭ҇не ко і҆еремі́и во тафна́сѣ гл҃ѧ: |
|
9
|
9
|
| візьми в руки свої великі камені і сховай їх у зім’ятій глині біля входу у дім фараона у Тафнисі, перед очима юдеїв, | возмѝ себѣ̀ ка́мєни вели̑ки и҆ скры́й ѧ҆̀ пред̾ враты̀ до́мꙋ фараѡ́нѧ во тафна́сѣ пред̾ ѻ҆чи́ма мꙋже́й і҆ꙋ́диныхъ, и҆ рече́ши къ ни̑мъ: |
|
10
|
10
|
| і скажи їм: так говорить Господь Саваоф, Бог Ізраїлів: ось, Я пошлю і візьму Навуходоносора, царя Вавилонського, раба Мого, і поставлю престіл його на цих каменях, схованих Мною, і розкине він над ним чудовий намет свій | та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь си́лъ, бг҃ъ і҆и҃левъ: сѐ, а҆́зъ послю̀ и҆ приведꙋ̀ навꙋходоно́сора царѧ̀ вавѷлѡ́нска раба̀ моего̀, и҆ поста́витъ престо́лъ сво́й на ка́менїихъ си́хъ, и҆̀хже скры́лъ є҆сѝ, и҆ воздви́гнетъ ѻ҆рꙋ́жїе своѐ на нѧ̀, |
|
11
|
11
|
| і прийде, й уразить землю Єгипетську: хто приречений на смерть, той відданий буде смерті; і хто у полон, піде в полон; і хто під меч, під меч. | и҆ вни́детъ и҆ порази́тъ зе́млю є҆гѵ́петскꙋ: и҆̀хже на сме́рть, на сме́рть, и҆ и҆̀хже на преселе́нїе, на преселе́нїе, а҆ и҆̀хже под̾ ме́чь, под̾ ме́чь: |
|
12
|
12
|
| І запалю вогонь у капищах богів єгиптян; і він спалить ті, а їх полонить, і одягнеться у землю Єгипетську, як пастух одягає на себе одяг свій, і вийде звідти спокійно, | и҆ пожже́тъ ѻ҆гне́мъ до́мы богѡ́въ и҆́хъ, и҆ пожже́тъ ѧ҆̀, и҆ пресели́тъ ѧ҆̀, и҆ покры́етъ зе́млю є҆гѵ́петскꙋю, ꙗ҆́коже покрыва́етсѧ пастꙋ́хъ ри́зою свое́ю: и҆ и҆зы́детъ ѿтꙋ́дꙋ съ ми́ромъ |
|
13
|
13
|
| і знищить статуї у Бефсамисі, що у землі Єгипетській, і капища богів єгипетських спалить вогнем. | и҆ сокрꙋши́тъ столпы̀ и҆лїꙋпо́лѧ [со́лнечнагѡ гра́да], и҆́же во є҆гѵ́птѣ, и҆ до́мы богѡ́въ є҆гѵ́петскихъ пожже́тъ ѻ҆гне́мъ. |
|
Глава 44
|
Глава́ м҃д
|
|
1
|
1
|
| Слово, яке було до Єремії про усіх юдеїв, що живуть у землі Єгипетській, які оселилися у Магдолі й Тафнисі, й у Нофі, й у землі Пафрос: | Сло́во бы́вшее ко і҆еремі́и (ѿ гдⷭ҇а) и҆ ко всѣ̑мъ і҆ꙋде́ємъ сꙋ́щымъ въ землѝ є҆гѵ́петстѣй и҆ сѣдѧ́щымъ во магда́лѣ и҆ во тафна́сѣ, и҆ во мемфі́сѣ и҆ въ землѝ паѳꙋ́рстѣ, гл҃ѧ: |
|
2
|
2
|
| так говорить Господь Саваоф, Бог Ізраїлів: ви бачили усю біду, яку Я навів на Єрусалим і на весь рід юдейський; ось, вони тепер порожні, і ніхто не живе у них, | та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь бг҃ъ і҆и҃левъ: вы̀ ви́дѣсте всѧ̑ ѕла̑ѧ, ꙗ҆̀же наведо́хъ на і҆ерⷭ҇ли́мъ и҆ на гра́ды і҆ꙋ̑дины: и҆ сѐ, пꙋ́сти сꙋ́ть нн҃ѣ ѿ живꙋ́щихъ, |
|
3
|
3
|
| за нечестя їх, яке вони робили, прогнівляючи Мене, ходячи кадити і служити іншим богам, яких не знали ні вони, ні ви, ні батьки ваші. | ѿ лица̀ ѕло́бы и҆́хъ, ю҆́же сотвори́ша разгнѣ́вати мѧ̀, ходѧ́ще кади́ти богѡ́мъ чꙋжди̑мъ, и҆́хже не вѣ́дѣсте вы̀ са́ми и҆ ѻ҆тцы̀ ва́ши. |
|
4
|
4
|
| Я посилав до вас усіх рабів Моїх, пророків, посилав з раннього ранку, щоб сказати: «не робіть це мерзенне діло, яке Я ненавиджу». | И҆ посла́хъ къ ва́мъ ѻ҆́троки моѧ̑ прⷪ҇ро́ки заꙋ́тра, и҆ посыла́хъ ѧ҆̀, гл҃ѧ: не твори́те дѣ́ла ѡ҆скверне́нїѧ сегѡ̀, є҆го́же возненави́дѣхъ. |
|
5
|
5
|
| Але вони не слухали і не прихилили вуха свого, щоб навернутися від свого нечестя, не кадити іншим богам. | И҆ не послꙋ́шаша менѐ, ни приклони́ша оу҆́ха своегѡ̀ ѡ҆брати́тисѧ ѿ ѕло́бъ свои́хъ, є҆́же не кади́ти богѡ́мъ и҆нѣ̑мъ. |
|
6
|
6
|
| І вилилися лють Моя і гнів Мій і розгорілися у містах Юдеї і на вулицях Єрусалима; і вони зробилися руїнами і пустелею, як бачите нині. | И҆ вска́па ꙗ҆́рость моѧ̀ и҆ гнѣ́въ мо́й и҆ разгорѣ́сѧ во вратѣ́хъ і҆ꙋ́диныхъ и҆ внѣ̀ і҆ерⷭ҇ли́ма: и҆ бы́ша во ѡ҆пꙋстѣ́нїе и҆ въ непроходи́мꙋю до сегѡ̀ днѐ. |
|
7
|
7
|
| І нині так говорить Господь Бог Саваоф, Бог Ізраїлів: навіщо ви робите це велике зло душам вашим, знищуючи у себе чоловіків і дружин, дорослих дітей і немовлят із середовища Юдеї, щоб не залишити у себе залишку, | И҆ нн҃ѣ си́це речѐ гдⷭ҇ь вседержи́тель, бг҃ъ і҆и҃левъ: вскꙋ́ю вы̀ творитѐ ѕлѡ́бы вели̑ки на дꙋ́шы своѧ̑, є҆́же и҆зсѣщѝ ва́мъ мꙋ́жы и҆ жєны̀, младе́нца и҆ ссꙋ́щаго ѿ среды̀ і҆ꙋ́ды, да не ѡ҆ста́нетсѧ ни є҆ди́нъ ѿ ва́съ, |
|
8
|
8
|
| прогнівляючи Мене творінням рук своїх, кадінням іншим богам у землі Єгипетській, куди ви прийшли жити, щоб погубити себе і зробитися прокляттям і ганьбою у всіх народів землі? | разгнѣ́вати мѧ̀ въ дѣ́лѣхъ рꙋ́къ ва́шихъ, кади́ти богѡ́мъ и҆нѣ̑мъ въ землѝ є҆гѵ́петстѣй, въ ню́же прїидо́сте жи́ти та́мѡ, да и҆зсѣ́чени бꙋ́дете и҆ въ проклѧ́тїе да бꙋ́дете и҆ на оу҆кори́знꙋ во всѣ́хъ ꙗ҆зы́цѣхъ землѝ; |
|
9
|
9
|
| Хіба ви забули нечестя батьків ваших і нечестя царів юдейських, ваше власне нечестя і нечестя дружин ваших, яке вони робили у землі Юдейській і на вулицях Єрусалима? | є҆да̀ забы́сте ѕлѡ́бы ѻ҆тє́цъ ва́шихъ и҆ ѕлѡ́бы царе́й і҆ꙋ́диныхъ, и҆ ѕлѡ́бы кнѧзе́й ва́шихъ и҆ ѕлѡ́бы ва́шѧ, и҆ ѕлѡ́бы же́нъ ва́шихъ, ꙗ҆̀же сотвори́ша въ землѝ і҆ꙋ́динѣ и҆ внѣ̀ і҆ерⷭ҇ли́ма; |
|
10
|
10
|
| Не смирилися вони і до цього дня, і не бояться і не роблять за законом Моїм і за уставами Моїми, які Я дав вам і батькам вашим. | И҆ не преста́ша да́же до сегѡ̀ днѐ и҆ не оу҆боѧ́шасѧ, и҆ не держа́хꙋсѧ зако́нѡвъ мои́хъ и҆ повелѣ́нїй мои́хъ, ꙗ҆̀же да́хъ пред̾ лице́мъ ва́шимъ и҆ пред̾ ѻ҆чи́ма ѻ҆тє́цъ ва́шихъ. |
|
11
|
11
|
| Тому так говорить Господь Саваоф, Бог Ізраїлів: ось, Я поверну проти вас лице Моє на загибель і на знищення усієї Юдеї | Тогѡ̀ ра́ди та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь си́лъ, бг҃ъ і҆и҃левъ: сѐ, а҆́зъ приста́влю лицѐ моѐ на вы̀ во ѕло̀, є҆́же погꙋби́ти всѧ̑ лю́ди і҆ꙋ̑дины: |
|
12
|
12
|
| і візьму юдеїв, які залишилися, які повернули лице своє, щоб іти у землю Єгипетську і жити там, і всі вони будуть знищені, впадуть у землі Єгипетській; мечем і голодом будуть знищені; від малого і до великого помруть від меча і голоду, і будуть прокляттям і жахом, наругою і ганьбою. | и҆ возмꙋ̀ ѡ҆ста́нки і҆ꙋ̑дины, и҆̀же поста́виша ли́ца своѧ̑, є҆́же вни́ти въ зе́млю є҆гѵ́петскꙋ и҆ жи́ти та́мѡ, и҆ и҆сче́знꙋтъ всѝ въ землѝ є҆гѵ́петстѣй, и҆ падꙋ́тъ мече́мъ и҆ гла́домъ, и҆ и҆сче́знꙋтъ ѿ ма́ла да́же до вели́ка: и҆ бꙋ́дꙋтъ на оу҆кори́знꙋ и҆ въ па́гꙋбꙋ и҆ въ проклѧ́тїе: |
|
13
|
13
|
| Відвідаю тих, що живуть у землі Єгипетській, як Я відвідав Єрусалим, мечем, голодом і моровицею, | и҆ посѣщꙋ̀ на сѣдѧ́щихъ въ землѝ є҆гѵ́петстѣй, ꙗ҆́коже посѣти́хъ на і҆ерⷭ҇ли́мъ, мече́мъ и҆ гла́домъ и҆ сме́ртїю, |
|
14
|
14
|
| і ніхто не уникне і не вціліє із залишку юдеїв, які прийшли у землю Єгипетську, щоб пожити там і потім повернутися у землю Юдейську, куди вони всією душею бажають повернутися, щоб жити там; ніхто не повернеться, крім тих, які втечуть звідти. | и҆ не бꙋ́детъ оу҆цѣлѣ́вша ни є҆ди́нагѡ же ѿ ѡ҆ста́вшихъ і҆ꙋ́диныхъ, ѡ҆бита́ющихъ въ землѝ є҆гѵ́петстѣй, є҆́же возврати́тисѧ на зе́млю і҆ꙋ́динꙋ, къ не́йже ті́и надѣ́ютсѧ дꙋша́ми свои́ми возврати́тисѧ та́мѡ: не возвратѧ́тсѧ, ра́звѣ и҆збѣ́гшїи. |
|
15
|
15
|
| І відповідали Єремії усі чоловіки, які знали, що дружини їхні кадять іншим богам, і всі дружини, які стояли там у великій кількості, і весь народ, який жив у землі Єгипетській, у Пафосі, і сказали: | И҆ ѿвѣща́ша і҆еремі́и всѝ мꙋ́жїе разꙋмѣ́ющїи, ꙗ҆́кѡ кадѧ́тъ жєны̀ и҆́хъ богѡ́мъ и҆ны̑мъ, и҆ всѧ̑ жєны̀ собо́ръ вели́къ, и҆ всѝ лю́дїе сѣдѧ́щїи въ землѝ є҆гѵ́петстѣй, въ землѝ паѳꙋ́рстѣ, глаго́люще: |
|
16
|
16
|
| слово, яке ти говорив нам ім’ям Господа, ми не слухаємо від тебе; | сло́во, є҆́же глаго́лалъ є҆сѝ къ на́мъ во и҆́мѧ гдⷭ҇не, не послꙋ́шаемъ тебѐ, |
|
17
|
17
|
| але неодмінно будемо робити усе те, що вийшло з вуст наших, щоб кадити богині неба і виливати їй узливання, як ми робили, ми і батьки наші, царі наші і князі наші, у містах Юдеї і на вулицях Єрусалима, тому що тоді ми були ситі і щасливі і лиха не бачили. | ꙗ҆́кѡ творѧ́ще сотвори́мъ всѧ́кое сло́во, є҆́же и҆зы́детъ и҆з̾ оу҆́стъ на́шихъ, кади́ти цари́цѣ небе́снѣй и҆ возлива́ти є҆́й возлїѧ̑нїѧ, ꙗ҆́коже сотвори́хомъ мы̀ и҆ ѻ҆тцы̀ на́ши, и҆ ца́рїе на́ши и҆ кнѧ̑зи на́ши во градѣ́хъ і҆ꙋ́диныхъ и҆ внѣ̀ і҆ерⷭ҇ли́ма: и҆ насы́тихомсѧ хлѣ́бѡвъ, и҆ бла́го на́мъ бы́сть, и҆ ѕла̀ не ви́дѣхомъ. |
|
18
|
18
|
| А з того часу, як перестали ми кадити богині неба і виливати їй узливання, терпимо в усьому нестаток і гинемо від меча і голоду. | И҆ є҆гда̀ преста́хомъ кади́ти цари́цѣ небе́снѣй и҆ возлива́ти возлїѧ̑нїѧ, ѡ҆скꙋдѣ́хомъ хлѣ̑бы всѝ мы̀, и҆ мече́мъ и҆ гла́домъ сконча́хомсѧ. |
|
19
|
19
|
| І коли ми кадили богині неба і виливали їй узливання, то хіба без відома чоловіків наших робили ми їй пиріжки з зображенням її і виливали їй узливання? | И҆ є҆гда̀ кади́хомъ мы̀ цари́цѣ небе́снѣй и҆ возлива́хомъ є҆́й возлїѧ̑нїѧ, є҆да̀ без̾ мꙋже́й на́шихъ твори́хомъ є҆́й ѡ҆прѣсно́ки и҆ возлива́хомъ є҆́й возлїѧ̑нїѧ; |
|
20
|
20
|
| Тоді сказав Єремія всьому народові, чоловікам і дружинам, і всьому народові, який так відповідав йому: | И҆ речѐ і҆еремі́а всѣ̑мъ лю́демъ си̑льнымъ и҆ всѣ̑мъ жена́мъ и҆ всѣ̑мъ лю́демъ ѿвѣща́вшымъ є҆мꙋ̀ словеса̀, глаго́лѧ: |
|
21
|
21
|
| чи не це кадіння, яке звершували ви у містах юдейських і на вулицях Єрусалима, ви і батьки ваші, царі ваші і князі ваші, і народ країни, згадав Господь? І чи не воно зійшло Йому на серце? | не кажде́нїе ли, є҆́же кади́сте во градѣ́хъ і҆ꙋ́диныхъ и҆ внѣꙋ́дꙋ і҆ерⷭ҇ли́ма вы̀ и҆ ѻ҆тцы̀ ва́ши, и҆ ца́рїе ва́ши и҆ кнѧ̑зи ва́ши и҆ лю́дїе землѝ, помѧнꙋ̀ гдⷭ҇ь, и҆ взы́де на срⷣце є҆гѡ̀; |
|
22
|
22
|
| Господь не міг більше терпіти злих діл ваших і мерзот, які ви робили; тому і зробилася земля ваша пустелею і жахом, і прокляттям, без жителів, як бачите нині. | И҆ не можа́ше гдⷭ҇ь терпѣ́ти ктомꙋ̀ ѿ лица̀ ѕло́бы дѣѧ́нїй ва́шихъ и҆ ѿ гнꙋ́сностей, ꙗ҆̀же сотвори́сте: и҆ бы́сть землѧ̀ ва́ша во ѡ҆пꙋстѣ́нїе и҆ въ непрохожде́нїе и҆ въ клѧ́твꙋ, є҆́же не бы́ти живꙋ́щымъ, ꙗ҆́коже є҆́сть де́нь се́й, |
|
23
|
23
|
| Оскільки ви, звершуючи те куріння, грішили перед Господом і не слухали гласу Господа, і не чинили за законом Його і за встановленнями Його, і за веліннями Його, то й осягла вас ця біда, як бачите нині. | ѿ лица̀ си́хъ, и҆̀мже кади́сте (і҆́дѡлѡмъ) и҆ и҆́миже согрѣши́сте гдⷭ҇еви: и҆ не послꙋ́шасте гла́са гдⷭ҇нѧ, и҆ въ повелѣ́нїихъ є҆гѡ̀ и҆ въ зако́нѣ и҆ во свидѣ́нїихъ є҆гѡ̀ не ходи́сте, и҆ пости́гнꙋша вы̀ ѕла̑ѧ сїѧ̑, ꙗ҆́коже де́нь се́й. |
|
24
|
24
|
| І сказав Єремія усьому народові і всім жінкам: слухайте слово Господнє, всі юдеї, які у землі Єгипетській: | И҆ речѐ і҆еремі́а лю́демъ и҆ жена́мъ: слы́шите сло́во гдⷭ҇не, ве́сь і҆ꙋ́да, и҆̀же є҆стѐ въ землѝ є҆гѵ́петстѣй: |
|
25
|
25
|
| так говорить Господь Саваоф, Бог Ізраїлів: ви і дружини ваші, що вустами своїми говорили, те і руками своїми робили; ви говорите: «станемо виконувати обітниці наші, які ми обіцяли, щоб кадити богині неба і виливати їй узливання», — твердо тримайтеся обітниць ваших і у точності виконуйте обітниці ваші. | та́кѡ речѐ гдⷭ҇ь вседержи́тель, бг҃ъ і҆и҃левъ, гл҃ѧ: вы̀ и҆ жєны̀ ва́шѧ оу҆сты̑ ва́шими соглаго́ласте и҆ рꙋка́ми ва́шими и҆спо́лнисте, глаго́люще: творѧ́ще сотвори́мъ и҆сповѣ̑данїѧ на̑ша, ꙗ҆̀же ѡ҆бѣща́хомъ кади́ти цари́цѣ небе́снѣй и҆ возлива́ти возлїѧ̑нїѧ є҆́й: пребыва́юще пребы́сте во ѡ҆бѣ́тѣхъ ва́шихъ и҆ творѧ́ще сотвори́сте ѧ҆̀. |
|
26
|
26
|
| За те вислухайте слово Господнє, всі юдеї, які живуть у землі Єгипетській: ось, Я поклявся великим ім’ям Моїм, — говорить Господь, — що не буде вже на усій землі Єгипетській вимовлятися ім’я Моє вустами будь-якого юдея, який говорить: «живий Господь Бог!» | Тогѡ̀ ра́ди слы́шите сло́во гдⷭ҇не: ве́сь і҆ꙋ́да, сѣдѧ́щїи въ землѝ є҆гѵ́петстѣй: сѐ, клѧ́хсѧ и҆́менемъ мои́мъ вели́кимъ, речѐ гдⷭ҇ь, а҆́ще бꙋ́детъ ктомꙋ̀ и҆́мѧ моѐ во оу҆стѣ́хъ всегѡ̀ і҆ꙋ́ды, є҆́же рещѝ, жи́въ гдⷭ҇ь бг҃ъ, во все́й землѝ є҆гѵ́петстѣй. |
|
27
|
27
|
| Ось, Я буду спостерігати над вами на погибель, а не на добро; й усі юдеї, які у землі Єгипетській, будуть гинути від меча і голоду, доки зовсім не знищаться. | Ꙗ҆́кѡ сѐ, а҆́зъ возбꙋди́хсѧ на нѧ̀ ѡ҆ѕло́бити и҆̀хъ, а҆ не бл҃госотвори́ти, и҆ и҆сче́знꙋтъ ве́сь і҆ꙋ́да живꙋ́щїи въ землѝ є҆гѵ́петстѣй мече́мъ и҆ гла́домъ, до́ндеже сконча́ютсѧ. |
|
28
|
28
|
| Тільки невелика кількість тих, що уникли меча, повернеться із землі Єгипетської у землю Юдейську, і дізнаються всі юдеї, які залишилися, що прийшли в землю Єгипетську, щоб пожити там, чиє слово збудеться: Моє чи їх. | И҆ оу҆цѣлѣ́вшїи ѿ меча̀ возвратѧ́тсѧ на зе́млю і҆ꙋ́динꙋ ма́лымъ число́мъ: и҆ оу҆вѣ́дѧтъ ѡ҆ста́вшїи і҆ꙋ̑дины, пресели́вшїисѧ въ зе́млю є҆гѵ́петскꙋ ѡ҆бита́ти та́мѡ, сло́во чїѐ пребꙋ́детъ, моѐ, и҆лѝ и҆́хъ; |
|
29
|
29
|
| І ось вам знамення, — говорить Господь, — що Я відвідаю вас на цьому місці, щоб ви знали, що збудуться слова Мої про вас на погибель вам. | И҆ сїѐ ва́мъ зна́менїе, гл҃етъ гдⷭ҇ь, ꙗ҆́кѡ посѣщꙋ̀ а҆́зъ на вы̀ на мѣ́стѣ се́мъ, да оу҆вѣ́дите, ꙗ҆́кѡ вои́стиннꙋ и҆спо́лнѧтсѧ словеса̀ моѧ̑ на ва́съ во ѕла̑ѧ. |
|
30
|
30
|
| Так говорить Господь: ось, Я віддам фараона Вафрія, царя Єгипетського, до рук ворогів його і до рук тих, що шукають душі його, як віддав Седекію, царя Юдейського, до рук Навуходоносора, царя Вавилонського, ворога його і який шукав душі його. | Та́кѡ речѐ гдⷭ҇ь: сѐ, а҆́зъ предаю̀ фараѡ́на вафрі́а царѧ̀ є҆гѵ́петска въ рꙋ́цѣ врага̀ є҆гѡ̀ и҆ въ рꙋ́цѣ и҆́щꙋщихъ дꙋшѝ є҆гѡ̀, ꙗ҆́коже да́хъ седекі́ю царѧ̀ і҆ꙋ́дина въ рꙋ́цѣ навꙋходоно́сора царѧ̀ вавѷлѡ́нска врага̀ є҆гѡ̀ и҆ и҆́щꙋщагѡ дꙋшѝ є҆гѡ̀. |
|
Глава 45
|
Глава́ м҃є
|
|
1
|
1
|
| Слово, яке пророк Єремія сказав Варуху, синові Нирії, коли він написав слова ці з уст Єремії у книгу, у четвертий рік Іоакима, сина Іосії, царя Юдейського: | Сло́во, є҆́же глаго́ла і҆еремі́а прⷪ҇ро́къ къ варꙋ́хꙋ сы́нꙋ нирі́евꙋ, є҆гда̀ вписа̀ словеса̀ сїѧ̑ въ кни́гꙋ ѿ оу҆́стъ і҆еремі́иныхъ, въ четве́ртое лѣ́то і҆ѡакі́ма, сы́на і҆ѡсі́ина, царѧ̀ і҆ꙋ́дина, глаго́лѧ: |
|
2
|
2
|
| так говорить Господь, Бог Ізраїлів, до тебе, Варух: | та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь вседержи́тель ѡ҆ тебѣ̀, варꙋ́ше: |
|
3
|
3
|
| ти говориш: «горе мені! тому що Господь приклав скорботу до хвороби моєї; я знеміг від зітхань моїх, і не знаходжу спокою». | ꙗ҆́кѡ ре́клъ є҆сѝ: ѽ, лю́тѣ мнѣ̀! ѽ, лю́тѣ мнѣ̀! ꙗ҆́кѡ приложѝ гдⷭ҇ь трꙋ́дъ къ болѣ́зни мое́й, оу҆спо́хъ со стена́нїемъ, поко́ѧ не ѡ҆брѣто́хъ. |
|
4
|
4
|
| Так скажи йому: так говорить Господь: ось, що Я побудував, зруйную, і що насадив, викоріню, — усю цю землю. | Рцы̀ є҆мꙋ̀, си́це гл҃етъ гдⷭ҇ь: сѐ, ꙗ҆̀же а҆́зъ согради́хъ, а҆́зъ разорю̀: и҆ ꙗ҆̀же насади́хъ а҆́зъ, и҆сто́ргнꙋ, и҆ всю̀ зе́млю мою̀. |
|
5
|
5
|
| А ти просиш собі великого: не проси; бо ось, Я наведу біду на всяку плоть, — говорить Господь, — а тобі замість здобичі залишу душу твою в усіх місцях, куди тільки підеш. | И҆ ты́ ли взы́щеши себѣ̀ вели́кихъ; не и҆щѝ: ꙗ҆́кѡ сѐ, а҆́зъ наведꙋ̀ ѕла̑ѧ на всѧ́кꙋ пло́ть, гл҃етъ гдⷭ҇ь, и҆ да́мъ дꙋ́шꙋ твою̀ въ коры́сть во всѧ́цѣмъ мѣ́стѣ, а҆́може а҆́ще по́йдеши. |
|
Глава 46
|
Глава́ м҃ѕ
|
|
1
|
1
|
| Слово Господнє, яке було до Єремії пророка про народи язичницькі: | Сло́во, є҆́же бы́сть ко і҆еремі́и прⷪ҇ро́кꙋ ѿ гдⷭ҇а на ꙗ҆зы́ки, |
|
2
|
2
|
| про Єгипет, про військо фараона Нехао, царя Єгипетського, яке було біля ріки Євфрату в Кархемисі, і яке уразив Навуходоносор, цар Вавилонський, у четвертий рік Іоакима, сина Іосії, царя Юдейського. | ко є҆гѵ́птꙋ проти́вꙋ си́лы фараѡ́на нехаѡ̀ царѧ̀ є҆гѵ́петскагѡ, и҆́же бы́сть над̾ рѣко́ю є҆ѵфра́томъ во кархамі́сѣ, є҆го́же поразѝ навꙋходоно́соръ ца́рь вавѷлѡ́нскїй, въ лѣ́тѣ четве́ртѣмъ і҆ѡакі́ма сы́на і҆ѡсі́ина, царѧ̀ і҆ꙋ́дина. |
|
3
|
3
|
| Готуйте щити і списи, і вступайте у бій; | Возми́те ѻ҆рꙋ́жїе и҆ щиты̀ и҆ и҆ди́те на бра́нь, |
|
4
|
4
|
| сідлайте коней і сідайте, вершники, і станьте у шоломах; гостріть списи, вдягайтеся у броню. | ѡ҆сѣдла́йте ко́ни и҆ всѣда́йте, вса́дницы, и҆ ста́ните во шле́мѣхъ ва́шихъ, оу҆ста́вите ко́пїѧ и҆ ѡ҆блецы́тесѧ въ брѡнѧ̀ ва́шѧ. |
|
5
|
5
|
| Чому ж, бачу Я, вони злякалися і повернули назад? і сильні їх уражені, і біжать не оглядаючись; звідусюди жах, — говорить Господь. | Что̀ оу҆́бѡ ви́дѣхъ и҆̀хъ страшли́выхъ и҆ хребты̀ ѡ҆браща́ющихъ; крѣ́пцыи и҆́хъ и҆зби́ти, побѣго́ша ско́рѡ и҆ не ѡ҆зрѣ́шасѧ вспѧ́ть, ѿвсю́дꙋ стра́хъ, гл҃етъ гдⷭ҇ь. |
|
6
|
6
|
| Не втече прудконогий, і не спасеться сильний; на півночі, біля ріки Євфрату, вони спіткнуться і впадуть. | Не оу҆тече́тъ ле́гкїй, нижѐ возмо́жетъ и҆зба́витисѧ крѣ́пкїй на полꙋ́нощь: бли́з̾ рѣкѝ є҆ѵфра́та побѣжде́ни сꙋ́ть и҆ падо́ша. |
|
7
|
7
|
| Хто це піднімається, як ріка, і, як потоки, хвилюються води його? | Кто̀ є҆́сть то́й, и҆́же ꙗ҆́кѡ рѣка̀ восхо́дитъ, и҆ ꙗ҆́кѡ рѣ́ки воздви́жꙋтсѧ вѡ́лны є҆гѡ̀; |
|
8
|
8
|
| Єгипет піднімається, як ріка, і, як потоки, хвилюються води його, і говорить: «піднімуся і покрию землю, погублю місто і жителів його». | Во́ды є҆гѵ́пта а҆́ки рѣка̀ взы́дꙋтъ, и҆ а҆́ки рѣка̀ восколе́блютсѧ во́ды є҆гѡ̀. И҆ речѐ: взы́дꙋ и҆ покры́ю зе́млю, и҆ погꙋблю̀ гра́дъ и҆ живꙋ́щыѧ въ не́мъ. |
|
9
|
9
|
| Сідайте на коней, і мчіть, колісниці, і виступайте, сильні ефіопляни і лівіяни, озброєні щитом, і лідяни, які тримають луки і натягують їх; | Возсѧ́дите на ко́ни и҆ оу҆стро́йте колесни̑цы, и҆зыди́те, си́льнїи мꙋ́ринстїи, и҆ лївѵ́ане воѡрꙋже́ннїи щита́ми, и҆ лѵ́дѧне, взы́дите налѧца́юще лꙋ́къ. |
|
10
|
10
|
| бо день цей у Господа Бога Саваофа є день помсти, щоб помститися ворогам Його; і меч буде пожирати, і насититься й уп’ється кров’ю їх; бо це Господу Богу Саваофу буде жертвоприношення у землі північній, біля ріки Євфрату. | Де́нь се́й гдⷭ҇а бг҃а вседержи́телѧ, де́нь ѿмще́нїѧ, да ѿмсти́тъ врагѡ́мъ свои̑мъ, и҆ пожре́тъ ѧ҆̀ ме́чь гдⷭ҇ень и҆ насы́титсѧ и҆ оу҆пїе́тсѧ кро́вїю и҆́хъ, ꙗ҆́кѡ же́ртва гдⷭ҇ꙋ вседержи́телю въ землѝ полꙋ́нощнѣй, бли́з̾ рѣкѝ є҆ѵфра́та. |
|
11
|
11
|
| Піди у Галаад і візьми бальзаму, діво, дочко Єгипту; даремно ти будеш примножувати лікування, немає для тебе зцілення. | Взы́ди въ галаа́дъ и҆ возмѝ риті́нꙋ, дѣ́во, дщѝ є҆гѵ́петска! всꙋ́е оу҆мно́жила є҆сѝ врачєва́нїѧ твоѧ̑, и҆ цѣльбы̀ нѣ́сть тебѣ̀. |
|
12
|
12
|
| Почули народи про посоромлення твоє, і волання твоє наповнило землю; бо сильний зіштовхнувся із сильним, і обоє разом упали. | Оу҆слы́шаша ꙗ҆зы́цы гла́съ [Є҆вр.: срамотꙋ̀.], и҆ пла́чь тво́й напо́лни зе́млю: ꙗ҆́кѡ си́льный срѣ́тесѧ съ си́льнымъ, и҆ ѻ҆́ба вкꙋ́пѣ и҆знемого́ста и҆ падо́ста. |
|
13
|
13
|
| Слово, яке сказав Господь пророку Єремії про нашестя Навуходоносора, царя Вавилонського, щоб уразити землю Єгипетську: | Сло́во, є҆́же гл҃а гдⷭ҇ь ко і҆еремі́и прⷪ҇ро́кꙋ ѡ҆ се́мъ: ꙗ҆́кѡ и҆мѣ̀ прїитѝ навꙋходоно́соръ ца́рь вавѷлѡ́нскїй и҆ порази́ти зе́млю є҆гѵ́петскꙋ. |
|
14
|
14
|
| сповістіть у Єгипті і дайте знати у Магдолі, і дайте знати у Нофі і Тафнисі; скажіть: «ставай і готуйся, бо меч пожирає околиці твої». | Возвѣсти́те є҆гѵ́птꙋ и҆ разгласи́те во магда́лꙋ, и҆ возопі́йте во мемфі́сѣ и҆ во тафна́сѣ повѣ́дите: сто́й и҆ оу҆гото́висѧ, ꙗ҆́кѡ пожре́тъ ме́чь сїѧ̑, ꙗ҆̀же ѡ҆́крестъ тебє̀ сꙋ́ть. |
|
15
|
15
|
| Чому сильний твій повалений? — Не встояв, тому що Господь погнав його. | Почто̀ оу҆бѣжа̀ ѿ тебє̀ а҆́пїсъ; теле́цъ и҆збра́нный тво́й не пребы́сть, ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇ь разрꙋшѝ є҆го̀. |
|
16
|
16
|
| Він примножив тих, що падають, навіть падали одне на одного і говорили: «вставай і повернемося до народу нашого у рідну нашу землю від згубного меча». | И҆ мно́жество твоѐ и҆знемо́же и҆ падѐ, и҆ кі́йждо ко бли́жнемꙋ своемꙋ̀ глаго́лахꙋ: воста́нимъ и҆ возврати́мсѧ къ лю́демъ на́шымъ и҆ въ зе́млю рожде́нїѧ на́шегѡ ѿ лица̀ меча̀ є҆́ллинскагѡ. |
|
17
|
17
|
| А там кричать: «фараон, цар Єгипту, знітився; він пропустив домовлений час». | Назови́те и҆́мѧ фараѡ́на нехаѡ̀ царѧ̀ є҆гѵ́петска, смѧте́нїе преведѐ вре́мѧ. |
|
18
|
18
|
| Живу Я, говорить Цар, Якого ім’я Господь Саваоф: як Фавор серед гір і як Кармил біля моря, так напевне прийде він. | Живꙋ̀ а҆́зъ, гл҃етъ цр҃ь, гдⷭ҇ь вседержи́тель и҆́мѧ є҆гѡ̀: и҆́бо, ꙗ҆́коже ѳавѡ́ръ на гора́хъ и҆ ꙗ҆́коже карме́ль въ мо́ри, прїи́детъ. |
|
19
|
19
|
| Готуй собі потрібне для переселення, дочко — жителько Єгипту, бо Ноф буде спустошений, зруйнований, залишиться без жителя. | Сосꙋ́ды плѣне́нїѧ сотворѝ себѣ̀, живꙋ́щаѧ дщѝ є҆гѵ́петска, ꙗ҆́кѡ мемфі́съ въ запꙋстѣ́нїе бꙋ́детъ, и҆ нарече́тсѧ, оу҆вы̀! и҆ не бꙋ́дꙋтъ въ не́мъ жи́ти. |
|
20
|
20
|
| Єгипет — прекрасна телиця; але загибель від півночі йде, йде. | Ю҆́ница (и҆збра́нна и҆) оу҆кра́шена є҆гѵ́петъ, разоре́нїе ѿ полꙋ́нощи прїи́де на ню̀, |
|
21
|
21
|
| І найманці його серед нього, як вгодовані тельці, — і самі повернулися назад, побігли всі, не устояли, тому що прийшов на них день загибелі їх, час відвідування їх. | и҆ нає́мницы є҆гѡ̀, живꙋ́щїи посредѣ̀ є҆гѡ̀, ꙗ҆́коже телцы̀ тꙋ́чнїи пита́еми въ не́мъ: занѐ и҆ ті́и ѡ҆брати́шасѧ и҆ побѣго́ша вкꙋ́пѣ, и҆ не мого́ша ста́ти, ꙗ҆́кѡ де́нь поги́бели и҆́хъ прїи́де на нѧ̀ и҆ вре́мѧ ѿмще́нїѧ и҆́хъ. |
|
22
|
22
|
| Голос його несеться, як зміїний; вони йдуть з військом, прийдуть на нього із сокирами, як дроворуби; | Гла́съ и҆́хъ, ꙗ҆́коже ѕмі́а звизда́ющагѡ, поне́же съ си́лою по́йдꙋтъ, со сѣки́рами прїи́дꙋтъ на него̀. |
|
23
|
23
|
| вирубають ліс його, — говорить Господь, — бо вони незліченні; їх більше, ніж сарани, і немає ліку їм. | Ꙗ҆́кѡ дре́вїе сѣкꙋ́ще посѣкꙋ́тъ лѣ́съ є҆гѡ̀, гл҃етъ гдⷭ҇ь бг҃ъ: и҆́бо не мо́жетъ сочте́нъ бы́ти, ꙗ҆́кѡ оу҆мно́жишасѧ па́че прꙋ́гѡвъ, и҆ нѣ́сть и҆̀мъ числа̀. |
|
24
|
24
|
| Осоромлена дочка Єгипту, віддана до рук народу північного. | Посра́мленна є҆́сть дщѝ є҆гѵ́петска и҆ дана̀ въ рꙋ́цѣ лю́демъ полꙋ́нѡщнымъ. |
|
25
|
25
|
| Господь Саваоф, Бог Ізраїлів, говорить: ось, Я відвідаю Аммона, який у Но, і фараона і Єгипет, і богів його і царів його, фараона і тих, що надіються на нього; | Речѐ гдⷭ҇ь вседержи́тель, бг҃ъ і҆и҃левъ: сѐ, а҆́зъ посѣщꙋ̀ на а҆ммѡ́на сы́на є҆ѧ̀, и҆ на фараѡ́на и҆ на є҆гѵ́петъ, и҆ на бо́ги є҆гѡ̀ и҆ на цари̑ є҆гѡ̀, и҆ на фараѡ́на и҆ на оу҆пова́ющыѧ на́нь, |
|
26
|
26
|
| і віддам їх до рук тих, що шукають душі їхньої, і до рук Навуходоносора, царя Вавилонського, і до рук рабів його; але після того буде він населений, як у минулі дні, — говорить Господь. | и҆ да́мъ и҆̀хъ въ рꙋ́цѣ и҆́щꙋщихъ дꙋшѝ и҆́хъ, и҆ въ рꙋкꙋ̀ навꙋходоно́сора царѧ̀ вавѷлѡ́нска, и҆ въ рꙋ́цѣ слꙋ́гъ є҆гѡ̀: и҆ посе́мъ поживꙋ́тъ ꙗ҆́коже и҆ пе́рвѣе, гл҃етъ гдⷭ҇ь. |
|
27
|
27
|
| Ти ж не бійся, рабе Мій Якове, і не страшися, Ізраїлю: бо ось, Я спасу тебе з далекої країни і сíм’я твоє із землі полону їх; і повернеться Яків, і буде жити спокійно і мирно, і ніхто не буде устрашати його. | Ты́ же не оу҆бо́йсѧ, ра́бе мо́й і҆а́кѡве, ни оу҆страша́йсѧ, і҆и҃лю: се́ бо, а҆́зъ тебѐ спасе́на сотворю̀ и҆здале́ча и҆ сѣ́мѧ твоѐ ѿ землѝ плѣне́нїѧ и҆́хъ: и҆ возврати́тсѧ і҆а́кѡвъ и҆ почі́етъ и҆ благоꙋспѣ́етъ, и҆ не бꙋ́детъ оу҆страша́ѧй є҆го̀. |
|
28
|
28
|
| Не бійся, рабе Мій Якове, — говорить Господь: бо Я з тобою; Я знищу всі народи, до яких Я вигнав тебе, а тебе не знищу, а тільки покараю тебе за мірою; непокараним же не залишу тебе. | Не бо́йсѧ, ра́бе мо́й і҆а́кѡве, гл҃етъ гдⷭ҇ь, ꙗ҆́кѡ съ тобо́ю є҆́смь а҆́зъ: ꙗ҆́кѡ сотворю̀ сконча́нїе во всѣ́хъ ꙗ҆зы́цѣхъ, въ нѧ́же и҆зверго́хъ тѧ̀, тебе́ же не сотворю̀ ѡ҆скꙋдѣ́ти, но накажꙋ́ тѧ сꙋдо́мъ и҆ ѡ҆безвинѧ́ѧ не ѡ҆безвиню́ тѧ. |
|
Глава 47
|
Глава́ м҃з
|
|
1
|
1
|
| Слово Господа, яке було до пророка Єремії про филистимлян, перше ніж фараон уразив Газу. | Сло́во гдⷭ҇не, є҆́же бы́сть ко і҆еремі́и прⷪ҇ро́кꙋ на и҆ноплеме́нники, пре́жде не́жели поразѝ фараѡ́нъ га́зꙋ. |
|
2
|
2
|
| Так говорить Господь: ось, піднімаються води з півночі і зробляться потоком, який наводнює, і потоплять землю й усе, що наповнює її, місто і тих, що живуть у ньому; тоді заволають люди, і заридають усі мешканці країни. | Та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь: сѐ, во́ды восхо́дѧтъ ѿ сѣ́вера и҆ бꙋ́дꙋтъ ꙗ҆́кѡ пото́къ наводнѧ́ѧй, и҆ пото́пѧтъ зе́млю и҆ и҆сполне́нїе є҆ѧ̀, гра́дъ и҆ живꙋ́щыѧ въ не́мъ: и҆ возопїю́тъ лю́дїе и҆ воспла́чꙋтсѧ всѝ живꙋ́щїи на землѝ, |
|
3
|
3
|
| Від гучного тупоту копит сильних коней його, від стукоту колісниць його, від звуку коліс його, батьки не оглянуться на дітей своїх, тому що руки у них опустяться | ѿ шꙋ́ма оу҆стремле́нїѧ є҆гѡ̀, ѿ ѻ҆рꙋ́жїѧ но́гъ є҆гѡ̀ и҆ ѿ гремѣ́нїѧ колесни́цъ є҆гѡ̀ и҆ ѿ звꙋ́ка коле́съ є҆гѡ̀: не ѡ҆брати́шасѧ ѻ҆тцы̀ ко сынѡ́мъ свои̑мъ, ѡ҆пꙋсти́вше рꙋ́цѣ своѝ, |
|
4
|
4
|
| від того дня, який прийде знищити усіх филистимлян, відняти у Тира і Сидона усіх інших помічників, бо Господь розорить филистимлян, залишок острова Кафтора. | въ де́нь находѧ́щь, є҆́же погꙋби́ти всѧ̑ и҆ноплеме́нники: и҆ разорю̀ тѵ́ръ и҆ сїдѡ́нъ со всѣ́ми про́чими помѡ́щники и҆́хъ, ꙗ҆́кѡ и҆стреби́тъ гдⷭ҇ь фѷлїсти́ны, ѡ҆ста́нки ѻ҆стровѡ́въ каппадокі́йскихъ. |
|
5
|
5
|
| Оплішивіла Газа, гине Аскалон, залишок долини їх. | Прїи́де плѣ́шь на га́зꙋ, ѿве́рженъ бы́сть а҆скалѡ́нъ и҆ ѡ҆ста́нцы є҆накі̑мли. |
|
6
|
6
|
| Доки будеш сікти, о, меч Господній! доки ти не заспокоїшся? повернися у піхви твої, перестань і заспокойся. | Доко́лѣ сѣщѝ бꙋ́деши, ѽ, мечꙋ̀ бж҃їй! доко́лѣ не оу҆поко́ишисѧ; вни́ди въ ножны̀ твоѧ̑, почі́й и҆ вознеси́сѧ. |
|
7
|
7
|
| Але як тобі заспокоїтися, коли Господь дав повеління проти Аскалона і проти берега морського? туди Він спрямував його. | Ка́кѡ оу҆поко́итсѧ; поне́же гдⷭ҇ь заповѣ́да є҆мꙋ̀ на а҆скалѡ́на и҆ на сꙋ́щыѧ при мо́ри, на про́чыѧ воста́ти. |
|
Глава 48
|
Глава́ м҃и
|
|
1
|
1
|
| Про Моав так говорить Господь Саваоф, Бог Ізраїлів: горе Нево́! він спустошений; Кариафаїм посоромлений і взятий; Мизгав посоромлений і знищений. | Ѡ҆ мѡа́вѣ та́кѡ речѐ гдⷭ҇ь вседержи́тель, бг҃ъ і҆и҃левъ: ѽ, лю́тѣ нава́ѵꙋ, ꙗ҆́кѡ поги́бе, взѧ́сѧ карїаѳаі́мъ, посрами́сѧ масїга́ѳъ и҆ побѣжде́нъ є҆́сть. |
|
2
|
2
|
| Немає вже слави Моава; у Есевоні задумують проти нього зло: «підемо, знищимо його із числа народів». І ти, Мадмено, загинеш; меч іде слідом за тобою. | Нѣ́сть ктомꙋ̀ цѣле́нїе въ мѡа́вѣ, весе́лїе во є҆севѡ́нѣ, помы́слиша на́нь ѕла̑ѧ: прїиди́те и҆ потреби́мъ ѧ҆̀ ѿ ꙗ҆зы̑къ: (сегѡ̀ ра́ди) молчѧ̀ оу҆мо́лкнеши, по́йдетъ за тобо́ю ме́чь. |
|
3
|
3
|
| Чутно волання від Оронаїма, спустошення і руйнування велике. | Гла́съ во́плѧ ѿ ѡ҆рѡнаі́ма, погꙋбле́нїе и҆ сотре́нїе вели́ко. |
|
4
|
4
|
| Знищений Моав; волання підняли діти його. | Сотре́сѧ мѡа́въ, возвѣсти́те во́пль ма́лыхъ є҆гѡ̀. |
|
5
|
5
|
| На підйомі у Лухит плач за плачем здіймається; і на спуску з Оронаїма ворог чує волання про руйнування. | Ꙗ҆́кѡ и҆спо́лнисѧ а҆лаѡ́ѳъ пла́ча: взы́детъ рыда́ѧ пꙋте́мъ ѡ҆рѡнаі́ма, вразѝ, во́пль сотре́нїѧ слы́шасте. |
|
6
|
6
|
| Біжіть, рятуйте життя своє, і будьте подібні до оголеного дерева у пустелі. | Бѣжи́те и҆ спаси́те дꙋ́шы ва́шѧ, и҆ бꙋ́дете ꙗ҆́кѡ ѻ҆се́лъ ди́вїй въ пꙋсты́ни. |
|
7
|
7
|
| Оскільки ти сподівався на діла твої і на скарби твої, тому і ти будеш узятий, і Хамос піде у полон разом зі своїми священиками і своїми князями. | Поне́же и҆мѣ́лъ є҆сѝ наде́ждꙋ во ѡ҆гра́дахъ твои́хъ и҆ въ сокро́вищихъ твои́хъ, и҆ ты̀ ꙗ҆́тъ бꙋ́деши: и҆ по́йдетъ хамѡ́съ во преселе́нїе, и҆ свѧще́нницы є҆гѡ̀ и҆ кнѧ̑зи є҆гѡ̀ вкꙋ́пѣ. |
|
8
|
8
|
| І прийде спустошувач на всяке місто, і місто не уціліє; і загине долина, і спорожніє рівнина, як сказав Господь. | И҆ прїи́детъ гꙋби́тель на всѧ́къ гра́дъ, и҆ не и҆зба́витсѧ ни є҆ди́нъ гра́дъ, и҆ поги́бнꙋтъ оу҆дѡ́лїѧ, и҆ погꙋбѧ́тсѧ полѧ̀, ꙗ҆́коже речѐ гдⷭ҇ь. |
|
9
|
9
|
| Дайте крила Моаву, щоб він міг полетіти; міста його будуть пустелею, тому що не буде кому жити у них. | Да́йте зна́менїе мѡа́вꙋ, ꙗ҆́кѡ прикоснове́нїемъ прикоснове́нъ бꙋ́детъ, и҆ всѝ гра́ди є҆гѡ̀ бꙋ́дꙋтъ пꙋ́сти и҆ без̾ живꙋ́щихъ. |
|
10
|
10
|
| Проклятий, хто діло Господнє робить недбало, і проклятий, хто утримує меч Його від крови! | Про́клѧтъ (человѣ́къ) творѧ́й дѣ́ло гдⷭ҇не съ небреже́нїемъ, и҆ про́клѧтъ возбранѧ́ѧй мечꙋ̀ своемꙋ̀ ѿ кро́ве. |
|
11
|
11
|
| Моав від юности своєї був у спокої, сидів на дріжджах своїх і не переливали його із посудини у посудину, і у полон не ходив; тому залишався у ньому смак його, і запах його не змінювався. | Почива́ше мѡа́въ ѿ мла́дости своеѧ̀ и҆ бѣ̀ оу҆пова́ѧ на сла́вꙋ свою̀: не прелїѧ́сѧ ѿ сосꙋ́да въ сосꙋ́дъ и҆ во преселе́нїе не ѿи́де: сегѡ̀ ра́ди пребы́сть вкꙋ́съ є҆гѡ̀ въ не́мъ, и҆ вонѧ̀ є҆гѡ̀ нѣ́сть премѣне́на. |
|
12
|
12
|
| Тому ось, приходять дні, — говорить Господь, — коли Я пошлю до нього переливачів, які переллють його і спорожнять посудини його, і розіб’ють глечики його. | Сегѡ̀ ра́ди, сѐ, дні́е грѧдꙋ́тъ, гл҃етъ гдⷭ҇ь, и҆ послю̀ є҆мꙋ̀ пресели́тєли, и҆ преселѧ́тъ є҆го̀, и҆ сосꙋ́ды є҆гѡ̀ и҆стоща́тъ и҆ ро́ги є҆гѡ̀ сокрꙋша́тъ: |
|
13
|
13
|
| І посоромлений буде Моав заради Хамоса, як дім Ізраїлів посоромлений був заради Вефиля, надії своєї. | и҆ посрами́тсѧ мѡа́въ ѿ хамѡ́са, ꙗ҆́коже посра́мленъ є҆́сть до́мъ і҆и҃левъ ѿ веѳи́лѧ, въ не́мже и҆мѧ́хꙋ наде́ждꙋ. |
|
14
|
14
|
| Чому ви говорите: «ми люди хоробрі і міцні для війни»? | Ка́кѡ глаго́лете: си́льни є҆смы̀ и҆ мꙋ́жїе крѣ́пцы во бране́хъ; |
|
15
|
15
|
| Спустошений Моав, і міста його горять, і добірні юнаки його пішли на заколення, — говорить Цар, — Господь Саваоф ім’я Його. | Поги́бе мѡа́въ, гра́дъ є҆гѡ̀, и҆ и҆збра́ннїи ю҆́нѡши є҆гѡ̀ снидо́ша под̾ ме́чь, гл҃етъ цр҃ь, гдⷭ҇ь вседержи́тель и҆́мѧ є҆гѡ̀. |
|
16
|
16
|
| Близька загибель Моава, і сильно поспішає біда його. | Бли́з̾ де́нь мѡа́вль, є҆́же прїитѝ, и҆ ѕло̀ є҆гѡ̀ ско́ро ѕѣлѡ̀. |
|
17
|
17
|
| Пошкодуйте за ним, усі сусіди його й усі, хто знає ім’я його, скажіть: «як знищений жезл сили, посох слави!» | Оу҆тѣша́йте є҆го̀ всѝ, и҆̀же ѡ҆́крестъ є҆гѡ̀, и҆ всѝ вѣ́дѧщїи и҆́мѧ є҆гѡ̀: рцы́те, ка́кѡ сокрꙋши́сѧ же́злъ крѣ́пости, па́лица сла́вна; |
|
18
|
18
|
| Зійди з висоти величі і сиди у спразі, дочко — жителько Дивона, бо спустошувач Моава прийде до тебе і знищить укріплення твої. | Сни́ди ѿ сла́вы и҆ сѧ́ди, во вла́гѣ живꙋ́щаѧ, дщѝ дївѡ́нѧ, ꙗ҆́кѡ гꙋби́тель мѡа́вскїй взы́детъ на тѧ̀ разрꙋша́ѧй ѡ҆гра̑ды твоѧ̑. |
|
19
|
19
|
| Стань при дорозі і дивися, жителько Ароера, запитуй того, хто біжить і спасається: «що трапилося?» | На пꙋтѝ ста́ни и҆ воззрѝ, живꙋ́щаѧ во а҆рои́рѣ, и҆ вопросѝ бѣжа́щаго и҆ и҆збѣ́гшаго, и҆ рцы̀: что̀ сѐ бы́сть; |
|
20
|
20
|
| Посоромлений Моав, бо знищений; ридайте і волайте, оголосіть в Арноні, що спустошено Моав. | Посрами́сѧ мѡа́въ, занѐ побѣжде́нъ є҆́сть: рыда́йте и҆ вопі́йте, возвѣсти́те во а҆рнѡ́нѣ, ꙗ҆́кѡ поги́бе мѡа́въ, |
|
21
|
21
|
| І суд прийшов на рівнини, на Халон і на Іаацу, і на Мофаф, | и҆ сꙋ́дъ прїи́де на зе́млю напо́льнꙋю, на хелѡ́нъ и҆ на рефа́съ и҆ на мѡфа́ѳъ, |
|
22
|
22
|
| і на Дивон і на Нево́, і на Бет-Дивлафаїм, | и҆ на девѡ́нъ и҆ на навѡ̀ и҆ на до́мъ девлаѳаі́мъ, |
|
23
|
23
|
| і на Кариафаїм і на Бет-Гамул, і на Бет-Маон, | и҆ на карїаѳаі́мъ и҆ на веѳгамꙋ́лъ и҆ на до́мъ маѡ́новъ, |
|
24
|
24
|
| і на Кериоф і на Восор, і на всі міста землі Моавитської, далекі і близькі. | и҆ на карїѡ́ѳъ и҆ на восо́ра и҆ на всѧ̑ гра́ды мѡа̑вли, и҆̀же дале́че и҆ и҆̀же бли́з̾ сꙋ́ть. |
|
25
|
25
|
| Відсічений ріг Моава, і правиця його знищена, — говорить Господь. | Ѿсѣ́ченъ є҆́сть ро́гъ мѡа́вль, и҆ мы́шца є҆гѡ̀ сокрꙋши́сѧ, гл҃етъ гдⷭ҇ь: |
|
26
|
26
|
| Напоїть його п’яним, бо він піднісся проти Господа; і нехай Моав валяється у блювотині своїй, і сам буде посміянням. | оу҆по́йте є҆го̀, ꙗ҆́кѡ на гдⷭ҇а возвели́чисѧ, и҆ прирази́тъ мѡа́въ рꙋ́кꙋ свою̀ (ѡ҆ блево́тинꙋ), и҆ бꙋ́детъ въ посмѣ́хъ и҆ са́мъ. |
|
27
|
27
|
| Чи не був осміяним у тебе Ізраїль? хіба він між злодіями був упійманий, що ти, бувало, лиш тільки заговориш про нього, хитаєш головою? | И҆ а҆́ще не въ посмѣ́хъ бы́сть тебѣ̀ і҆и҃ль, а҆́ще въ та́тствѣ твое́мъ ѡ҆брѣ́тесѧ, ꙗ҆́кѡ воева́лъ є҆сѝ є҆го̀: пресели́шисѧ и҆на́мѡ. |
|
28
|
28
|
| Залиште міста і живіть на скелях, жителі Моава, і будьте як голуби, які роблять гнізда при вході у печеру. | Ѡ҆ста́вите гра́ды и҆ пребыва́йте на ка́мени, живꙋ́щїи въ мѡа́вѣ, и҆ бꙋ́дите ꙗ҆́коже го́лꙋби гнѣздѧ́щїисѧ въ ка́менехъ, во оу҆стѣ́хъ сква́жни. |
|
29
|
29
|
| Чули ми про гордість Моава, гордість надмірну, про його зарозумілість і його гордовитість, і чванливість його і звеличування серця його. | Слы́шахомъ го́рдость мѡа́влю, го́рдъ бѣ̀ ѕѣлѡ̀: презо́рство є҆гѡ̀ и҆ киче́нїе є҆гѡ̀, возноше́нїе и҆ воздвиже́нїе се́рдца є҆гѡ̀. |
|
30
|
30
|
| Знаю Я зухвалість його, — говорить Господь, — але це ненадійно; порожні слова його: не так зроблять. | А҆́зъ же вѣ́мъ дѣла̀ є҆гѡ̀, гл҃етъ гдⷭ҇ь: не дово́лство ли є҆гѡ̀ та́кѡ сотворѝ; |
|
31
|
31
|
| Тому буду ридати про Моав і волати за весь Моав; будуть зітхати за мужів Кирхареса. | Сегѡ̀ ра́ди над̾ мѡа́вомъ возрыда́йте всю́дꙋ, возопі́йте над̾ мꙋ̑жи кїра́ды смꙋще́нїѧ. |
|
32
|
32
|
| Буду плакати за тебе, винограднику Севамський, плачем Іазера; паростки твої простягалися за море, досягали озера Іазера; спустошувач напав на літні плоди твої і на дозрілий виноград. | Ꙗ҆́кѡ пла́чемъ і҆ази́ровымъ воспла́чꙋсѧ ѡ҆ тебѣ̀, вїногра́де а҆сери́мль! лѣ́тѡрасли твоѧ̑ проидо́ша мо́ре, градѡ́въ і҆ази́ровыхъ коснꙋ́шасѧ, на жа́твꙋ твою̀ и҆ на ві́нное собира́нїе твоѐ хи́щникъ нападѐ. |
|
33
|
33
|
| Радість і веселощі відняті від Кармила і від землі Моава. Я покладу кінець вину в точилах; не будуть більше топтати у них з піснями; крик битви буде, а не крик радости. | Ѿѧ́та є҆́сть ра́дость и҆ весе́лїе ѿ карми́ла и҆ ѿ землѝ мѡа́вли, и҆ вїно̀ ѿ точи̑лъ ѿѧ́хъ: ника́коже и҆згнета́ѧй ві́ннꙋ ꙗ҆́годꙋ по ѡ҆бы́чаю пѣ̑сни воспое́тъ. |
|
34
|
34
|
| Від волання Есевона до Елеали і до Іааци вони піднімуть голос свій від Сигора до Оронаїма, до третьої Егли, бо і води Нимрима висохнуть. | Ѿ во́плѧ є҆севѡ́нска да́же до є҆леа́ла и҆ і҆а́са гра́ды и҆́хъ да́ша гла́съ сво́й, ѿ сиго́ра да́же до ѡ҆рѡнаі́ма, и҆ ю҆́ница трилѣ́тнаѧ, поне́же и҆ во́ды немрі́мъ во сожже́нїе бꙋ́дꙋтъ. |
|
35
|
35
|
| Знищу в Моаві, — говорить Господь, — тих, що приносять жертви на висотах і кадять богам його. | И҆ ѿимꙋ̀ мѡа́ва, гл҃етъ гдⷭ҇ь, жрꙋ́щаго на гора́хъ и҆ кадѧ́щаго богѡ́мъ свои̑мъ. |
|
36
|
36
|
| Тому серце моє стогне за Моав, як сопілка; за жителів Кирхареса стогне серце моє, як сопілка, бо багатства, ними набуті, загинули: | Тогѡ̀ ра́ди се́рдце мѡа́ва, ꙗ҆́кѡ цѣвни̑цы звѧца́ти бꙋ́дꙋтъ, и҆ се́рдце моѐ къ мꙋжє́мъ кїра́ды ꙗ҆́кѡ цѣвни́ца звѧца́ти бꙋ́детъ: сегѡ̀ ра́ди, ꙗ҆̀же пристѧжа̀, погибо́ша ѿ человѣ̑къ. |
|
37
|
37
|
| у кожного голова го́ла й у кожного борода зменшена; у всіх на руках подряпини і на стегнах веретище. | Всѧ́ка бо глава̀ на всѧ́цѣмъ мѣ́стѣ ѡ҆стри́жена бꙋ́детъ, и҆ всѧ́ка брада̀ ѡ҆бро́снетсѧ, и҆ всѧ́ка рꙋка̀ посѣ́чена бꙋ́детъ, и҆ на всѧ́цѣмъ чре́слѣ вре́тище, |
|
38
|
38
|
| На усіх покрівлях Моава і на вулицях його загальний плач, бо Я знищив Моав, як непотрібну посудину, — говорить Господь. | и҆ на всѣ́хъ хра́минахъ мѡа́вскихъ и҆ на сто́гнахъ є҆гѡ̀ всѧ́къ пла́чь, поне́же сокрꙋши́хъ мѡа́ва, ꙗ҆́коже сосꙋ́дъ непотре́бенъ, гл҃етъ гдⷭ҇ь. |
|
39
|
39
|
| «Який знищений він!» — будуть говорити ридаючи; «як Моав покрився соромом, повернувши тил!». І буде Моав осміяним і жахом для усіх навколишніх його, | Ка́кѡ и҆змѣни́сѧ; возрыда́ша, ка́кѡ ѡ҆братѝ хребе́тъ мѡа́въ и҆ посрами́сѧ; и҆ бы́сть мѡа́въ въ посмѣ́хъ и҆ въ не́нависть всѣ̑мъ ѡ҆́крестъ себє̀. |
|
40
|
40
|
| бо так говорить Господь: ось, як орел, налетить він і розкриє крила свої над Моавом. | Ꙗ҆́кѡ та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь: сѐ, ꙗ҆́коже ѻ҆ре́лъ полети́тъ и҆ распростре́тъ крилѣ̑ своѝ на мѡа́ва, |
|
41
|
41
|
| Міста будуть узяті, й укріплення завойовані, й серце хоробрих моавитян буде у той день, як серце жінки, яка мучиться пологами. | взѧ́тъ є҆́сть карїѡ́ѳъ, и҆ ѡ҆гра̑ды є҆гѡ̀ ѡ҆бстои̑мы сꙋ́ть: и҆ бꙋ́детъ се́рдце си́льныхъ мѡа́вскихъ въ то́й де́нь, ꙗ҆́кѡ се́рдце жены̀ родѧ́щїѧ. |
|
42
|
42
|
| І знищений буде Моав із числа народів, тому що він повстав проти Господа. | И҆ поги́бнетъ мѡа́въ ѿ люді́й, ꙗ҆́кѡ на гдⷭ҇а возвели́чисѧ. |
|
43
|
43
|
| Жах і яма і петля — для тебе, жителю Моава, — сказав Господь. | Стра́хъ и҆ про́пасть и҆ сѣ́ть на тѧ̀, ѽ, живꙋ́щїй въ мѡа́вѣ, гл҃етъ гдⷭ҇ь. |
|
44
|
44
|
| Хто втече від жаху, впаде в яму; а хто вийде з ями, потрапить у зашморг, бо Я наведу на нього, на Моава, час відвідання їх, — говорить Господь. | И҆́же оу҆бѣжи́тъ ѿ лица̀ стра́ха, впаде́тъ въ про́пасть: и҆ и҆зла́зѧй и҆з̾ про́пасти и҆́метсѧ сѣ́тїю: поне́же наведꙋ̀ сїѧ̑ на мѡа́ва въ лѣ́то посѣще́нїѧ и҆́хъ, гл҃етъ гдⷭ҇ь. |
|
45
|
45
|
| Під тінню Есевона зупинилися ті, що біжать, знесилівши; але вогонь вийшов з Есевона і полум’я із середовища Сигона, і пожере бік Моава і тім’я синів непокірних. | Во стѣ́ни є҆севѡ́нстѣй ста́ша ѿ си́лы и҆збѣ́гше, ѻ҆́гнь бо и҆зы́де ѿ є҆севѡ́на и҆ пла́мень ѿ среды̀ сеѡ́на, и҆ пожжѐ ча́сть мѡа́ва и҆ ве́рхъ сынѡ́въ смѧте́нїѧ. |
|
46
|
46
|
| Горе тобі, Моаве! загинув народ Хамоса, бо сини твої взяті у полон, і дочки твої — у полон. | Го́ре тебѣ̀, мѡа́ве! погибо́ша лю́дїе хамѡ́са, ꙗ҆́кѡ ѿведо́шасѧ сы́нове твоѝ и҆ дщє́ри твоѧ̑ въ плѣ́нъ. |
|
47
|
47
|
| Але в останні дні поверну полон Моава, — говорить Господь. До цього суд на Моаві. | И҆ возвращꙋ̀ плѣ́нъ мѡа́вль въ послѣ̑днїѧ дни̑, гл҃етъ гдⷭ҇ь. До здѣ̀ сꙋ́дъ мѡа́вль. |
|
Глава 49
|
Глава́ м҃ѳ
|
|
1
|
1
|
| Про синів Аммонових так говорить Господь: хіба немає синів у Ізраїлю? хіба немає у нього спадкоємця? Чому ж Малхом заволодів Гадом, і народ його живе у містах його? | Къ сынѡ́мъ а҆ммѡ̑нимъ та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь: є҆да̀ не сꙋ́ть сы́нове і҆и҃лєвы, и҆лѝ наслѣ́дника нѣ́сть и҆̀мъ; почто̀ оу҆̀бо прїѧ̀ наслѣ́дїе мелхо́мъ [ца́рь и҆́хъ] га́да, и҆ лю́дїе є҆гѡ̀ во градѣ́хъ є҆гѡ̀ живѧ́хꙋ; |
|
2
|
2
|
| Тому ось, настають дні, — говорить Господь, — коли у Равві синів Аммонових чутно буде крик битви, і зробиться вона купою руїн, і міста її будуть спалені вогнем, і оволодіє Ізраїль тими, які володіли ним, — говорить Господь. | Сегѡ̀ ра́ди, сѐ, дні́е грѧдꙋ́тъ, гл҃етъ гдⷭ҇ь, и҆ ѡ҆глашꙋ̀ на равва́ѳъ сынѡ́въ а҆ммѡ́нихъ ра́тный звꙋ́къ, и҆ бꙋ́детъ въ непрохѡ́днаѧ и҆ въ па́гꙋбꙋ, и҆ трє́бища є҆гѡ̀ ѻ҆гне́мъ сожжє́на бꙋ́дꙋтъ, и҆ воспрїи́метъ і҆и҃ль вла́сть свою̀, гл҃етъ гдⷭ҇ь. |
|
3
|
3
|
| Ридай, Есевоне, бо спустошено Гай; кричіть, дочки Равви, опояшіться веретищем, плачте і блукайте по горо́дах, бо Малхом піде у полон разом зі священиками і князями своїми. | Возопі́й, є҆севѡ́не, ꙗ҆́кѡ поги́бе га́й: возопі́йте, дщє́ри равва̑ѳски, препоѧ́шитесѧ вре́тищами, рыда́йте и҆ бѣ́гайте по забра́лѡмъ, ꙗ҆́кѡ мелхо́мъ во плѣ́нъ ѿведе́тсѧ, свѧще́нницы и҆ кнѧ̑зи є҆гѡ̀ вкꙋ́пѣ. |
|
4
|
4
|
| Чого хвалишся долинами? Потече долина твоя кров’ю, віроломна дочко, що сподіваєшся на скарби свої, що говориш: «хто прийде до мене?» | Что̀ хва́лишисѧ во оу҆до́лїихъ; стечѐ оу҆до́лїе твоѐ, дщѝ безстꙋ́днаѧ, оу҆пова́ющаѧ на бога̑тства своѧ̑, глаго́лющи: кто̀ прїи́детъ на мѧ̀; |
|
5
|
5
|
| Ось, Я наведу на тебе жах з усіх околиць твоїх, — говорить Господь Бог Саваоф; розбіжитеся, хто куди, і ніхто не збере тих, що розбіглися. | Сѐ, а҆́зъ наведꙋ̀ на тѧ̀ стра́хъ, гл҃етъ гдⷭ҇ь вседержи́тель, ѿ всѣ́хъ сꙋ́щихъ ѡ҆́крестъ тебє̀: и҆ разсѣ́етесѧ всѝ ѿ лица̀ є҆гѡ̀, и҆ не бꙋ́детъ собира́ющагѡ бѣжа́щихъ. |
|
6
|
6
|
| Але після того Я поверну полон синів Аммонових, — говорить Господь. | И҆ посе́мъ возвращꙋ̀ плѣ́нники сынѡ́въ а҆ммѡ́нихъ, гл҃етъ гдⷭ҇ь. |
|
7
|
7
|
| Про Едом так говорить Господь Саваоф: хіба немає більше мудрости у Фемані? хіба не стало ради у розумних? хіба збідніла мудрість їх? | Ко і҆дꙋме́и сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь вседержи́тель: є҆да̀ є҆́сть ктомꙋ̀ мꙋ́дрость во ѳема́нѣ; поги́бе совѣ́тъ ѿ разꙋ́мныхъ, непотре́бна бы́сть мꙋ́дрость и҆́хъ, |
|
8
|
8
|
| Біжіть, повернувши тил, ховайтеся у печерах, жителі Дедана, бо загибель Ісава Я наведу на нього, — час відвідування Мого. | попра́но бы́сть мѣ́сто и҆́хъ: сни́дите въ про́пасть къ сѣдѣ́нїю, живꙋ́щїи во деда́нѣ: ꙗ҆́кѡ же́стѡкаѧ сотворѝ: (поги́бель и҆са́ѵлю) наведо́хъ на́нь во вре́мѧ, въ не́же посѣти́хъ є҆го̀. |
|
9
|
9
|
| Якби збирачі винограду прийшли до тебе, то, напевне, залишили б кілька незібраних ягід. І якби злодії прийшли уночі, то вони украли б, скільки їм потрібно. | Ꙗ҆́кѡ ѡ҆б̾има́телїе вїна̀ прїидо́ша на тѧ̀, не ѡ҆ста́вѧтъ тебѣ̀ ѡ҆ста́нкѡвъ: а҆́ки та́тїе въ нощѝ возложа́тъ рꙋ́ки своѧ̑. |
|
10
|
10
|
| А Я догола обберу Ісава, відкрию потаємні місця його, і сховатися він не може. Знищене буде плем’я його, і брати його і сусіди його; і не буде його. | Ꙗ҆́кѡ (а҆́зъ) ѡ҆бнажи́хъ и҆са́ѵа, ѿкры́хъ та̑йнаѧ є҆гѡ̀, не возмо́жетъ оу҆таи́тисѧ, поги́бе рꙋко́ю бра́та своегѡ̀ и҆ сосѣ́да своегѡ̀, |
|
11
|
11
|
| Залиш сиріт твоїх, Я підтримаю життя їх, і удови твої нехай надіються на Мене. | и҆ нѣ́сть ѡ҆ста́тисѧ сиротѣ̀ твое́й, да живе́тъ: а҆́зъ же сотворю̀ жи́ти, и҆ вдови̑цы на мѧ̀ оу҆пова́ша. |
|
12
|
12
|
| Бо так говорить Господь: ось і ті, яким не призначено було пити чашу, неодмінно будуть пити її, і чи ти залишишся непокараним? Ні, не залишишся непокараним, але неодмінно будеш пити чашу. | Та́кѡ бо гл҃етъ гдⷭ҇ь: сѐ, и҆̀мже не бѣ̀ зако́на пи́ти ча́шꙋ, пїю́ще и҆спїю́тъ: и҆ ты́ ли а҆́ки непови́нный ѡ҆ста́нешисѧ; не бꙋ́деши непови́ненъ, но пїѧ̀ и҆спїе́ши. |
|
13
|
13
|
| Бо Мною клянуся, — говорить Господь, — що жахом, посміянням, пустелею і прокляттям буде Восор, і всі міста його зробляться вічними пустелями. | Собо́ю бо клѧ́хсѧ, гл҃етъ гдⷭ҇ь, ꙗ҆́кѡ въ пꙋсты́ню и҆ въ порꙋга́нїе и҆ въ посмѣ́хъ и҆ въ проклѧ́тїе бꙋ́деши посредѣ̀ є҆гѡ̀, и҆ всѝ гра́ди є҆гѡ̀ бꙋ́дꙋтъ въ пꙋсты́ню вѣ́чнꙋю. |
|
14
|
14
|
| Я чув поголос від Господа, і посол посланий до народів сказати: зберіться і йдіть проти нього, і піднімайтеся на війну. | Слꙋ́хъ слы́шахъ ѿ гдⷭ҇а, и҆ послѡ́въ во ꙗ҆зы́ки посла̀: собери́тесѧ и҆ и҆ди́те проти́вꙋ є҆мꙋ̀ и҆ воста́ните на ѡ҆полче́нїе. |
|
15
|
15
|
| Бо ось, Я зроблю тебе малим між народами, знехтуваним між людьми. | Сѐ, ма́ла да́хъ тѧ̀ во ꙗ҆зы́цѣхъ и҆ порꙋга́ема въ лю́дехъ. |
|
16
|
16
|
| Грізне становище твоє і гордовитість серця твого звабили тебе, що живеш у розщілинах скель і займаєш вершини пагорбів. Але, хоч би ти, як орел, високо звив гніздо твоє, і звідти скину тебе, — говорить Господь. | И҆гра́нїе твоѐ прельсти́ тѧ, безстꙋ́дїе се́рдца твоегѡ̀ ѡ҆бита́ше въ разсѣ́линахъ ка́менныхъ, похи́ти крѣ́пость хо́лма высо́кагѡ: є҆гда̀ вознесе́ши ꙗ҆́кѡ ѻ҆ре́лъ гнѣздо̀ своѐ, ѿто́лѣ све́ргꙋ тѧ̀, гл҃етъ гдⷭ҇ь. |
|
17
|
17
|
| І буде Едом жахом; усякий, хто проходить мимо, здивується і посвистить, дивлячись на усі виразки його. | И҆ бꙋ́детъ і҆дꙋме́а въ запꙋстѣ́нїе, всѧ́къ ходѧ́й чрез̾ ню̀ подиви́тсѧ и҆ позви́ждетъ над̾ всѧ́кою ꙗ҆́звою є҆ѧ̀. |
|
18
|
18
|
| Як знищені Содом і Гоморра і сусідні міста їх, — говорить Господь, — так і там жодна людина не буде жити, і син людський не зупиниться у ньому. | Ꙗ҆́коже превраще́на є҆́сть содо́ма и҆ гомо́рра и҆ сосѣ́ди є҆ѧ̀, гл҃етъ гдⷭ҇ь, не поживе́тъ та́мѡ мꙋ́жъ, нижѐ пребꙋ́детъ та́мѡ сы́нъ человѣ́чь. |
|
19
|
19
|
| Ось, виходить він, як лев, з узвишшя Йордану на укріплені житла; але Я змушу їх поспішно піти з Ідумеї, і хто обраний, того поставлю над нею. Бо хто подібний до Мене? і хто вимагатиме відповіді від Мене? і який пастир протистане Мені? | Сѐ, ꙗ҆́коже ле́въ и҆зы́детъ ѿ среды̀ і҆ѻрда́на на мѣ́сто си́льнагѡ, ꙗ҆́кѡ ско́рѡ сотворю̀ и҆̀мъ бѣжа́ти ѿ негѡ̀, и҆ кто̀ бꙋ́детъ и҆збра́нъ, є҆го́же поста́влю над̾ ни́мъ; кто́ бо подо́бенъ мнѣ̀; и҆ кто̀ противоста́нетъ мѝ; и҆ кто̀ є҆́сть се́й па́стырь, и҆́же сопроти́витсѧ лицꙋ̀ моемꙋ̀; |
|
20
|
20
|
| Отже, вислухайте визначення Господа, яке Він поставив про Едом, і наміри Його, які Він має щодо жителів Фемана: істинно, найменші зі стад поведуть їх і спустошать житла їх. | Сегѡ̀ ра́ди слы́шите совѣ́тъ гдⷭ҇ень, є҆го́же совѣща̀ на є҆дѡ́ма, и҆ оу҆мышле́нїе є҆гѡ̀, є҆́же оу҆мы́сли на живꙋ́щихъ во ѳема́нѣ, не све́ргꙋтъ ли и҆̀хъ ма̑лаѧ ѿ ста́дъ, и҆ не разме́тано ли бꙋ́детъ на ни́хъ жили́ще и҆́хъ; |
|
21
|
21
|
| Від шуму падіння їх потрясеться земля, і відгомін крику їх чутно буде біля Червоного моря. | Ѿ гла́са бо паде́нїѧ и҆́хъ потрѧсе́сѧ землѧ̀, и҆ во́пль на мо́ри чермнѣ́мъ слы́шасѧ гла́са и҆́хъ. |
|
22
|
22
|
| Ось, як орел підніметься він, і полетить, і розпустить крила свої над Восором; і серце хоробрих ідумеян буде у той день, як серце жінки під час пологів. | Сѐ, ꙗ҆́кѡ ѻ҆ре́лъ взы́детъ и҆ возлети́тъ и҆ простре́тъ крилѣ̑ своѝ над̾ тверды́ньми є҆гѡ̀: и҆ бꙋ́детъ се́рдце си́льныхъ і҆дꙋме́йскихъ въ то́й де́нь, ꙗ҆́кѡ се́рдце жены̀ родѧ́щїѧ. |
|
23
|
23
|
| Про Дамаск. — Посоромлені Емаф і Арпад, бо, почувши скорботну звістку, вони впали у відчай; тривога на морі, заспокоїтися не можуть. | Къ дама́скꙋ: посрами́сѧ є҆ма́ѳъ и҆ а҆рфа́ѳъ, ꙗ҆́кѡ слꙋ́хъ ѕо́лъ слы́шаша, оу҆жасо́шасѧ, возмꙋти́шасѧ на мо́ри, (за попече́нїе) оу҆поко́итисѧ не мо́гꙋтъ. |
|
24
|
24
|
| Злякався Дамаск і кинувся навтіки; страх оволодів ним; біль і муки схопили його, як жінку під час пологів. | Расто́ржесѧ дама́скъ, ѡ҆брати́сѧ на бѣжа́нїе, тре́петъ ѡ҆б̾ѧ́тъ и҆̀, ско́рбь и҆ болѣ́знь ѡ҆держа́ша є҆го̀ ꙗ҆́кѡ ражда́ющꙋю. |
|
25
|
25
|
| Як не вціліло місто слави, місто радости моєї? | Ка́кѡ не ѡ҆ста́виша гра́да сла́внагѡ, крѣ́пости любе́зныѧ; |
|
26
|
26
|
| Отже, впадуть юнаки його на вулицях його, і всі воїни загинуть у той день, — говорить Господь Саваоф. | Сегѡ̀ ра́ди падꙋ́тъ ю҆́нѡши на сто́гнахъ твои́хъ, и҆ всѝ мꙋ́жїе во́инстїи падꙋ́тъ въ то́й де́нь, гл҃етъ гдⷭ҇ь вседержи́тель. |
|
27
|
27
|
| І запалю вогонь на стінах Дамаска, і знищить палаци Венадада. | И҆ возжгꙋ̀ ѻ҆́гнь на стѣнѣ̀ дама́ска, и҆ пожже́тъ стѣ́ны сы́на а҆де́рова. |
|
28
|
28
|
| Про Кидар і про царства Асорські, які уразив Навуходоносор, цар Вавилонський, так говорить Господь: вставайте, виступайте проти Кидара, і спустошуйте синів сходу! | Къ кида́рꙋ, цари́цѣ двора̀, є҆го́же поразѝ навꙋходоно́соръ ца́рь вавѷлѡ́нскїй, та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь: воста́ните и҆ взы́дите на кида́ръ и҆ погꙋби́те сы́ны востѡ́чныѧ. |
|
29
|
29
|
| Намети їхні і овець їхніх візьмуть собі, і покрови їхні і все начиння їхнє, і верблюдів їхніх візьмуть, і будуть кричати їм: «жах звідусюди!» | Селє́нїѧ и҆́хъ и҆ стада̀ и҆́хъ во́змꙋтъ: ѻ҆дє́жды и҆́хъ и҆ всѧ̑ сосꙋ́ды и҆́хъ и҆ велблю́ды и҆́хъ во́змꙋтъ себѣ̀, и҆ призовꙋ́тъ на нѧ̀ стра́хъ ѡ҆́крестъ. |
|
30
|
30
|
| Біжіть, ідіть скоріше, сховайтеся у прірві, жителі Асора, — говорить Господь, бо Навуходоносор, цар Вавилонський, виніс рішення про вас і склав проти вас задум. | Бѣжи́те и҆ ѿиди́те вско́рѣ, въ про́пастехъ сѧ́дите, живꙋ́щїи во дворѣ̀, гл҃етъ гдⷭ҇ь: ꙗ҆́кѡ совѣща̀ на вы̀ навꙋходоно́соръ ца́рь вавѷлѡ́нскїй совѣ́тъ и҆ помы́сли на ва́съ оу҆мышле́нїе. |
|
31
|
31
|
| Вставайте, виступайте проти народу мирного, який живе безтурботно, — говорить Господь: ні дверей, ні запорів немає у нього, живуть поодинці. | Воста́ните и҆ вни́дите къ лю́демъ оу҆поко́єнымъ, живꙋ́щымъ въ прохла́дѣ, гл҃етъ гдⷭ҇ь: и҆̀же ни две́рїй, нижѐ заво́рѡвъ и҆́мꙋтъ, є҆ди́ни ѡ҆бита́ютъ. |
|
32
|
32
|
| Верблюди їхні віддані будуть у здобич, і безліч стад їхніх — на розкрадання; і розсію їх по усіх вітрах, цих, що стрижуть волосся на скронях, і з усіх боків їх наведу на них загибель, — говорить Господь. | И҆ бꙋ́дꙋтъ велблю́ды и҆́хъ въ расхище́нїе и҆ мно́жество скота̀ и҆́хъ въ разграбле́нїе, и҆ развѣ́ю ѧ҆̀ всѧ́кимъ вѣ́тромъ ѡ҆стри́женыхъ ѡ҆́крестъ, и҆ ѿ всѣ́хъ ѡ҆кре́стныхъ и҆́хъ приведꙋ̀ на нѧ̀ поги́бель, гл҃етъ гдⷭ҇ь. |
|
33
|
33
|
| І буде Асор житлом шакалів, вічною пустелею; людина не буде жити там, і син людський не буде зупинятися у ньому. | И҆ бꙋ́детъ дво́ръ въ жили́ще ѕмїє́мъ и҆ пꙋ́стъ да́же до вѣ́ка, не поживе́тъ та́мѡ мꙋ́жъ, нижѐ бꙋ́детъ живѧ́й въ не́мъ сы́нъ человѣ́чь. |
|
34
|
34
|
| Слово Господа, яке було до Єремії пророка проти Елама, на початку царювання Седекії, царя Юдейського: | Сло́во гдⷭ҇не, є҆́же бы́сть ко і҆еремі́и прⷪ҇ро́кꙋ на є҆ла́мъ, въ нача́лѣ ца́рства седекі́и царѧ̀ і҆ꙋ́дина, гл҃ѧ: |
|
35
|
35
|
| так говорить Господь Саваоф: ось, Я скрушу лук Елама, головну силу їх. | та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь вседержи́тель: сѐ, а҆́зъ сокрꙋшꙋ̀ лꙋ́къ є҆ла́мль, нача́ло си́лы и҆́хъ, |
|
36
|
36
|
| І наведу на Елам чотири вітри від чотирьох країв неба і розвію їх по усіх цих вітрах, і не буде народу, до якого не прийшли б вигнані еламити. | и҆ наведꙋ̀ на є҆ла́мъ четы́ри вѣ́тры ѿ четы́рехъ стра́нъ небе́сныхъ и҆ развѣ́ю ѧ҆̀ во всѧ̑ вѣ́тры ты̑ѧ, и҆ не бꙋ́детъ ꙗ҆зы́ка, въ ѻ҆́ньже бы не пришлѝ бѣжа́щїи є҆ламі́тѧне. |
|
37
|
37
|
| Й уражу еламитян страхом перед ворогами їх і перед тими, що шукають душí їх; і наведу на них біду, гнів Мій, — говорить Господь, — і пошлю услід їм меч, доки не знищу їх. | И҆ оу҆страшꙋ̀ и҆̀хъ пред̾ враги̑ и҆́хъ и҆ пред̾ лице́мъ и҆́щꙋщихъ дꙋшѝ и҆́хъ, и҆ наведꙋ̀ на нѧ̀ ѕла̑ѧ, по гнѣ́вꙋ ꙗ҆́рости моеѧ̀, гл҃етъ гдⷭ҇ь: и҆ послю̀ в̾слѣ́дъ и҆́хъ ме́чь мо́й, до́ндеже сотрꙋ̀ и҆̀хъ: |
|
38
|
38
|
| І поставлю престіл Мій у Еламі, і знищу там царя і князів, — говорить Господь. | и҆ поста́влю престо́лъ мо́й во є҆ла́мѣ, и҆ и҆жденꙋ̀ ѿтꙋ́дꙋ царѧ̀ и҆ кнѧ̑зи, гл҃етъ гдⷭ҇ь: |
|
39
|
39
|
| Але в останні дні поверну полон Елама, — говорить Господь. | и҆ бꙋ́детъ въ послѣ̑днїѧ дни̑, возвращꙋ̀ плѣ́нъ є҆ла́мль, гл҃етъ гдⷭ҇ь. |
|
Глава 50
|
Глава́ н҃
|
|
1
|
1
|
| Слово, що вирік Господь про Вавилон і про землю халдеїв через Єремію пророка: | Сло́во, є҆́же речѐ гдⷭ҇ь на вавѷлѡ́нъ и҆ на зе́млю халде́йскꙋю і҆еремі́ею прⷪ҇ро́комъ. |
|
2
|
2
|
| сповістіть і розголосіть між народами, і підніміть знамено, оголосіть, не приховуйте, говоріть: «Вавилон узятий, Вил посоромлений, Меродах знищений, істукани його посоромлені, ідоли його знищені». | Возвѣсти́те во ꙗ҆зы́цѣхъ и҆ слы́шано сотвори́те, воздви́гните зна́менїе, возопі́йте и҆ не скрыва́йте, рцы́те: плѣне́нъ бы́сть вавѷлѡ́нъ, посрами́сѧ ви́лъ, побѣди́сѧ мерѡда́хъ, посрами́шасѧ и҆зва̑ѧнїѧ є҆гѡ̀, сокрꙋши́шасѧ кꙋмі́ры и҆́хъ. |
|
3
|
3
|
| Бо від півночі піднявся проти нього народ, який зробить землю його пустелею, і ніхто не буде жити там, від людини до худоби, усі рушать і підуть. | Ꙗ҆́кѡ прїи́де на́нь ꙗ҆зы́къ ѿ сѣ́вера, то́й положи́тъ зе́млю є҆гѡ̀ въ запꙋстѣ́нїе, и҆ не бꙋ́детъ живѧ́й въ не́й ѿ человѣ́ка да́же и҆ до скота̀: подви́гнꙋшасѧ, ѿидо́ша. |
|
4
|
4
|
| У ті дні й у той час, — говорить Господь, — прийдуть сини Ізраїлеві, вони і сини Іудині разом, будуть ходити і плакати, і будуть шукати Господа Бога свого. | Въ ты̑ѧ дни̑ и҆ въ то̀ вре́мѧ, гл҃етъ гдⷭ҇ь, прїи́дꙋтъ сы́нове і҆и҃лєвы, ті́и и҆ сы́нове і҆ꙋ̑дины вкꙋ́пѣ ходѧ́ще и҆ пла́чꙋще по́йдꙋтъ и҆ гдⷭ҇а бг҃а своего̀ взы́щꙋтъ. |
|
5
|
5
|
| Будуть запитувати про путь до Сиону, і, звертаючи до нього лиця, будуть говорити: «йдіть і приєднайтеся до Господа союзом вічним, який не забудеться». | Во сїѡ́нъ и҆спыта́ютъ стєзѝ, та́мѡ бо ѡ҆брати́вше ли́ца своѧ̑ прїи́дꙋтъ и҆ приложа́тсѧ ко гдⷭ҇ꙋ завѣ́томъ вѣ́чнымъ, и҆́же забве́нїю не преда́стсѧ. |
|
6
|
6
|
| Народ Мій був, як загиблі вівці; пастирі їхні звабили їх з путі, розігнали їх по горах; блукали вони з гори на пагорб, забули постіль свою. | Ѻ҆́вцы поги́бшыѧ бы́ша лю́дїе моѝ, па́стырїе и҆́хъ соврати́ша и҆̀хъ и҆ сотвори́ша ѧ҆̀ кры́тисѧ по гора́мъ: съ горы̀ на хо́лмъ ходи́ша. |
|
7
|
7
|
| Усі, які знаходили їх, пожирали їх, і пригноблювачі їх говорили: «ми не винні, тому що вони згрішили перед Господом, перед оселею правди і перед Господом, надією батьків їхніх». | Забы́ша ло́жа своегѡ̀, всѝ ѡ҆брѣта́ющїи и҆̀хъ снѣда́хꙋ и҆̀хъ, и҆ вразѝ и҆́хъ реко́ша: не пощади́мъ и҆́хъ, занѐ согрѣши́ша гдⷭ҇ꙋ, па́жить пра́вды, собира́ющемꙋ ѻ҆тцє́въ и҆́хъ гдⷭ҇ꙋ. |
|
8
|
8
|
| Біжіть із середовища Вавилона, і йдіть з Халдейської землі, і будьте, як козли попереду отари овець. | Ѿиди́те ѿ среды̀ вавѷлѡ́на и҆ ѿ землѝ халде́йски и҆зыди́те, и҆ бꙋ́дите ꙗ҆́кѡ кѡ́злища пред̾ ѻ҆вца́ми. |
|
9
|
9
|
| Бо ось, Я підніму і приведу на Вавилон збіговисько великих народів від землі північної, і розташуються проти нього, і він буде взятий; стріли у них, як у майстерного воїна, не повертаються марно. | Ꙗ҆́кѡ сѐ, а҆́зъ воздви́гнꙋ и҆ приведꙋ̀ на вавѷлѡ́нъ собра̑нїѧ ꙗ҆зы́кѡвъ вели́кихъ ѿ землѝ полꙋ́нощныѧ, и҆ ѡ҆полча́тсѧ на́нь: ѿтꙋ́дꙋ плѣне́нъ бꙋ́детъ, ꙗ҆́коже стрѣла̀ мꙋ́жа си́льна и҆скꙋ́сна не возврати́тсѧ пра́здна. |
|
10
|
10
|
| І Халдея зробиться здобиччю їх; і спустошувачі її наситяться, — говорить Господь. | И҆ бꙋ́детъ землѧ̀ халде́йска въ разграбле́нїе, всѝ граби́телє є҆ѧ̀ напо́лнѧтсѧ, гл҃етъ гдⷭ҇ь: |
|
11
|
11
|
| Бо ви веселилися, ви торжествували, розкрадачі спадщини Моєї; стрибали з радости, як телиця на траві, й іржали, як бойові коні. | занѐ веселистесѧ̀ и҆ велерѣ́чивасте, расхища́юще наслѣ́дїе моѐ, скака́сте бо ꙗ҆́кѡ телцы̀ на травѣ̀ и҆ бодо́сте ꙗ҆́коже волы̀. |
|
12
|
12
|
| У великому соромі буде мати ваша, почервоніє та, яка народила вас; ось майбуття тих народів — пустеля, суха земля і степ. | Порꙋ́гана бы́сть ма́ти ва́ша ѕѣлѡ̀, и҆ посрами́сѧ роди́вшаѧ ва́съ: сѐ, послѣ̑днѧѧ во ꙗ҆зы́цѣхъ пꙋста̀ и҆ непрохо́дна и҆ сꙋха̀. |
|
13
|
13
|
| Від гніву Господа вона зробиться безлюдною, і вся вона буде порожня; усякий, хто буде проходити через Вавилон, здивується і посвистить, дивлячись на усі виразки його. | Ѿ гнѣ́ва гдⷭ҇нѧ не поживꙋ́тъ во вѣ́къ: но бꙋ́детъ ве́сь въ запꙋстѣ́нїе, и҆ всѧ́къ ходѧ́й сквозѣ̀ вавѷлѡ́нъ подиви́тсѧ и҆ позви́ждетъ над̾ всѧ́кою ꙗ҆́звою є҆гѡ̀. |
|
14
|
14
|
| Вишикуйтеся у бойовий порядок навколо Вавилона; усі, що натягують лук, стріляйте у нього, не шкодуйте стріл, бо він згрішив проти Господа. | Ѡ҆полчи́тесѧ на вавѷлѡ́нъ, всѝ ѡ҆кре́стнїи налѧца́ющїи лꙋ́къ, стрѣлѧ́йте на́нь, не щади́те стрѣ́лъ ва́шихъ, поне́же пред̾ гдⷭ҇емъ согрѣшѝ, |
|
15
|
15
|
| Здійміть крик проти нього з усіх боків; він подав руку свою; упали твердині його, зруйнувалися стіни його, бо це — відомста Господа; помщайтеся йому; як він чинив, так і чиніть з ним. | возми́те є҆го̀: ѡ҆слабѣ́ша рꙋ́цѣ є҆гѡ̀, падо́ша ѡ҆снова̑нїѧ є҆гѡ̀, сокрꙋши́шасѧ забра̑ла є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ ме́сть гдⷭ҇нѧ є҆́сть: ѿмсти́те є҆мꙋ̀, ꙗ҆́коже сотворѝ, сотвори́те є҆мꙋ̀: |
|
16
|
16
|
| Знищіть у Вавилоні і того, хто сіє і діє серпом під час жнив; від страху згубного меча нехай кожен повернеться до народу свого, і кожен нехай біжить у землю свою. | потреби́те сѣ́мѧ ѿ вавѷлѡ́на, и҆ держа́щаго се́рпъ во вре́мѧ жа́твы ѿ лица̀ меча̀ є҆́ллинска, кі́йждо къ лю́демъ свои̑мъ ѡ҆брати́тсѧ, и҆ кі́йждо въ зе́млю свою̀ оу҆бѣжи́тъ. |
|
17
|
17
|
| Ізраїль — розсіяне стадо; леви розігнали його; раніше об’їдав його цар Ассирійський, а цей останній, Навуходоносор, цар Вавилонський, і кістки його розтрощив. | Ѻ҆вча̀ заблꙋжда́ющее і҆и҃ль, льво́ве и҆знꙋри́ша є҆̀: пе́рвѣе ꙗ҆дѐ є҆го̀ ца́рь а҆ссꙋ́ръ, се́й же послѣ́днїй и҆ кѡ́сти ѡ҆глода̀ є҆мꙋ̀ навꙋходоно́соръ ца́рь вавѷлѡ́нскїй. |
|
18
|
18
|
| Тому так говорить Господь Саваоф, Бог Ізраїлів: ось, Я відвідаю царя Вавилонського і землю його, як відвідав царя Ассирійського. | Сегѡ̀ ра́ди та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь вседержи́тель, бг҃ъ і҆и҃левъ: сѐ, а҆́зъ посѣщꙋ̀ на царѧ̀ вавѷлѡ́нска и҆ на зе́млю є҆гѡ̀, ꙗ҆́коже посѣти́хъ на царѧ̀ а҆ссꙋ́рска, |
|
19
|
19
|
| І поверну Ізраїля на пасовище його, і буде він пастися на Кармилі і Васані, і душа його насититься на горі Єфремовій і у Галааді. | и҆ возведꙋ̀ па́ки і҆и҃лѧ на па́жить є҆гѡ̀, и҆ оу҆пасе́тсѧ въ карми́лѣ и҆ васа́нѣ, и҆ въ горѣ̀ є҆фре́мли и҆ въ галаа́дѣ, и҆ насы́титсѧ дꙋша̀ є҆гѡ̀. |
|
20
|
20
|
| У ті дні й у той час, — говорить Господь, — будуть шукати неправди Ізраїлевої, і не буде її, і гріхів Іуди, і не знайдеться їх; бо прощу тих, яких залишу у живих. | Въ ты̑ѧ дни̑ и҆ въ то́й ча́съ, гл҃етъ гдⷭ҇ь, пои́щꙋтъ непра́вды і҆и҃левы, и҆ не бꙋ́детъ, и҆ грѣхѡ́въ і҆ꙋ́диныхъ, и҆ не ѡ҆брѧ́щꙋтсѧ: ꙗ҆́кѡ млⷭ҇тивъ бꙋ́дꙋ и҆̀мъ ѡ҆ста́вшымсѧ. |
|
21
|
21
|
| Іди на неї, на землю обурливу, і покарай жителів її; спустошуй і знищуй усе за ними, — говорить Господь, — і зроби усе, що Я повелів тобі. | На зе́млю владѣ́ющихъ взы́ди и҆ на живꙋ́щихъ въ не́й посѣтѝ, разорѝ и҆ оу҆бі́й сꙋ́щыѧ по ни́хъ, гл҃етъ гдⷭ҇ь: и҆ сотворѝ всѧ̑, є҆ли̑ка заповѣ́даю тебѣ̀. |
|
22
|
22
|
| Шум битви на землі і велике руйнування! | Гла́съ бра́ни и҆ сотре́нїе вели́ко въ землѝ халде́йстѣй. |
|
23
|
23
|
| Який розбитий і розтрощений молот усієї землі! Як Вавилон зробився жахом між народами! | Ка́кѡ сокрꙋши́сѧ и҆ сотре́сѧ мла́тъ всеѧ̀ землѝ; ка́кѡ ѡ҆брати́сѧ въ пꙋсты́ню вавѷлѡ́нъ во ꙗ҆зы́цѣхъ; |
|
24
|
24
|
| Я розставив сіті для тебе, і ти пійманий, Вавилоне, не передбачаючи того; ти знайдений і схоплений, тому що повстав проти Господа. | Взы́дꙋтъ на тѧ̀, и҆ плѣне́нъ бꙋ́деши, и҆ не позна́еши, ꙗ҆́кѡ вавѷлѡ́нъ є҆сѝ: ѡ҆брѣ́тенъ и҆ ꙗ҆́тъ є҆сѝ, поне́же разгнѣ́валъ є҆сѝ гдⷭ҇а. |
|
25
|
25
|
| Господь відкрив сховище Своє і взяв з нього сосуди гніву Свого, тому що у Господа Бога Саваофа є діло у землі Халдейській. | Ѿве́рзе гдⷭ҇ь сокрѡ́вища своѧ̑ и҆ и҆знесѐ сосꙋ́ды гнѣ́ва своегѡ̀, ꙗ҆́кѡ дѣ́ло є҆́сть гдⷭ҇ꙋ вседержи́телю въ землѝ халде́йстѣй: |
|
26
|
26
|
| Ідіть на неї з усіх країв, відчиняйте житниці її, топчіть її як снопи, зовсім знищіть її, щоб нічого від неї не залишилося. | ꙗ҆́кѡ прїидо́ша времена̀ є҆гѡ̀: ѿве́рзите храни̑лища є҆гѡ̀ и҆ и҆спыта́йте и҆̀, а҆́ки верте́пъ, и҆ погꙋби́те є҆го̀, да не бꙋ́детъ ѡ҆ста́нка є҆гѡ̀. |
|
27
|
27
|
| Убивайте усіх волів її, нехай ідуть на заколення; горе їм! бо прийшов день їх, час відвідання їх. | И҆зсꙋши́те всѧ̑ плоды̀ є҆гѡ̀, и҆ да сни́дꙋтъ въ закла́нїе: го́ре и҆̀мъ, ꙗ҆́кѡ прїи́де де́нь и҆́хъ и҆ ча́съ ѿмще́нїѧ и҆́хъ. |
|
28
|
28
|
| Чутний голос тих, що біжать і спасаються із землі Вавилонської, щоб сповістити на Сионі про помсту Господа Бога нашого, про помсту за храм Його. | Гла́съ бѣжа́щихъ и҆ и҆збѣ́гшихъ ѿ землѝ вавѷлѡ́нскїѧ, да возвѣстѧ́тъ въ сїѡ́нѣ ѿмще́нїе гдⷭ҇а бг҃а на́шегѡ, ѿмще́нїе хра́ма є҆гѡ̀. |
|
29
|
29
|
| Скличте проти Вавилона стрільців; усі, що натягують лук, розташуйтеся станом довкола нього, щоб ніхто не врятувався із нього; воздайте йому за ділами його; як він зробив, так робіть і з ним, бо він піднісся проти Господа, проти Святого Ізраїлевого. | Возвѣсти́те на вавѷлѡ́нъ мнѡ́гимъ, всѣ̑мъ налѧца́ющымъ лꙋ́къ, ѡ҆полчи́тесѧ на́нь ѡ҆́крестъ: да не оу҆бѣжи́тъ ни є҆ди́нъ и҆з̾ негѡ̀: возда́йте є҆мꙋ̀ по дѣлѡ́мъ є҆гѡ̀, по всемꙋ̀, є҆ли̑ка сотворѝ, сотвори́те є҆мꙋ̀, ꙗ҆́кѡ воста̀ на гдⷭ҇а бг҃а ст҃а́го і҆и҃лева. |
|
30
|
30
|
| За те упадуть юнаки його на вулицях його, й усі воїни його знищені будуть у той день, — говорить Господь. | Сегѡ̀ ра́ди падꙋ́тъ ю҆́нѡши є҆гѡ̀ на сто́гнахъ є҆гѡ̀, и҆ всѝ мꙋ́жїе во́инстїи є҆гѡ̀ низве́ржени бꙋ́дꙋтъ въ то́й де́нь, гл҃етъ гдⷭ҇ь. |
|
31
|
31
|
| Ось, Я — на тебе, гордине, — говорить Господь Бог Саваоф: бо прийшов день твій, час відвідання твого. | Сѐ, а҆́зъ на тѧ̀, го́рде, гл҃етъ гдⷭ҇ь бг҃ъ вседержи́тель, ꙗ҆́кѡ прїи́де де́нь тво́й и҆ ча́съ посѣще́нїѧ твоегѡ̀: |
|
32
|
32
|
| І спіткнеться гординя, й упаде, і ніхто не підніме його; і запалю вогонь у містах його, і пожере усе довкола його. | и҆ паде́тъ горды́нѧ твоѧ̀ и҆ разрꙋши́тсѧ, и҆ не бꙋ́детъ возставлѧ́ѧй ю҆̀: и҆ возжгꙋ̀ ѻ҆́гнь въ дꙋбра́вѣ є҆гѡ̀, и҆ поѧ́стъ всѧ̑ ѡ҆крє́стнаѧ є҆гѡ̀. |
|
33
|
33
|
| Так говорить Господь Саваоф: пригноблені сини Ізраїля, як і сини Іуди, і всі, хто полонив їх, міцно тримають їх і не хочуть відпустити їх. | Та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь вседержи́тель: порабоще́нїе терпѧ́тъ сы́нове і҆и҃лєвы и҆ сы́нове і҆ꙋ̑дины, вкꙋ́пѣ всѝ плѣни́вшїи и҆̀хъ порабо́тиша и҆̀хъ, не хо́щꙋтъ бо ѿпꙋсти́ти и҆̀хъ. |
|
34
|
34
|
| Але Відкупитель їх сильний, Господь Саваоф ім’я Його; Він розгляне діло їх, щоб заспокоїти землю і привести у тремтіння жителів Вавилона. | И҆зба́витель же и҆́хъ си́льный, гдⷭ҇ь вседержи́тель и҆́мѧ є҆мꙋ̀, сꙋдо́мъ сꙋди́ти и҆́мать сꙋпоста́ты своѧ̑, ꙗ҆́кѡ да и҆зба́витъ зе́млю, и҆ потрѧсе́тъ жи́тельми вавѷлѡ́нскими. |
|
35
|
35
|
| Меч на халдеїв, — говорить Господь, і на жителів Вавилона, і на князів його, і на мудрих його; | Ме́чь на халде́євъ, гл҃етъ гдⷭ҇ь, и҆ на жи́тєли вавѷлѡ̑нскїѧ, и҆ на кнѧ̑зи и҆ на мꙋ̑дрыѧ є҆гѡ̀, |
|
36
|
36
|
| меч на знахарів, і вони збожеволіють; меч на воїнів його, і вони устрашаться; | ме́чь на ѡ҆баѧ́тєли є҆гѡ̀, и҆ бꙋ́їи бꙋ́дꙋтъ, и҆ ме́чь на си̑льныѧ є҆гѡ̀, и҆ ѡ҆слабѣ́ютъ: |
|
37
|
37
|
| меч на коней його і на колісниці його і на усі різноплемінні народи серед нього, і вони будуть, як жінки; меч на скарби його, і вони будуть розкрадені; | ме́чь на ко́ни є҆гѡ̀ и҆ на колесни̑цы є҆гѡ̀, и҆ на всѧ̑ про́чыѧ лю́ди, и҆̀же сꙋ́ть посредѣ̀ є҆гѡ̀, и҆ бꙋ́дꙋтъ ꙗ҆́кѡ жєны̀: ме́чь на сокрѡ́вища є҆гѡ̀, и҆ расхи́тѧтсѧ: |
|
38
|
38
|
| засуха на води його, і вони висохнуть; бо це земля ідолів, і вони збожеволіють від ідольських страховиськ. | ме́чь на во́ды є҆гѡ̀, и҆ постыдѧ́тсѧ, ꙗ҆́кѡ землѧ̀ и҆зва́ѧнныхъ є҆́сть, и҆ во ѻ҆́стровѣхъ хвалѧ́хꙋсѧ. |
|
39
|
39
|
| І оселяться там степові звірі з шакалами, і будуть жити на ній страуси, і не буде населена повіки і безлюдна у роди родів. | Сегѡ̀ ра́ди поживꙋ́тъ мєчты̀ во ѻ҆́стровѣхъ, и҆ поживꙋ́тъ въ не́мъ дщє́ри сі́ринѡвъ, и҆ не бꙋ́детъ живꙋ́ща въ не́мъ ктомꙋ̀ во вѣ́ки, нижѐ согради́тсѧ ѿ ро́да въ ро́дъ. |
|
40
|
40
|
| Як знищені Богом Содом і Гоморра і сусідні міста їх, — говорить Господь, — так і тут жодна людина не буде жити, і син людський не буде зупинятися. | Ꙗ҆́коже превратѝ гдⷭ҇ь содо́ма и҆ гомо́рра и҆ ѡ҆крє́стныѧ гра́ды и҆́хъ, гл҃етъ гдⷭ҇ь, не пребꙋ́детъ та́мѡ мꙋ́жъ, нижѐ поживе́тъ въ не́мъ сы́нъ человѣ́чь. |
|
41
|
41
|
| Ось, іде народ від півночі, і народ великий, і багато царів піднімаються від країв землі; | Сѐ, лю́дїе и҆́дꙋтъ ѿ сѣ́вера, и҆ ꙗ҆зы́къ вели́къ, и҆ ца́рїе мно́зи воста́нꙋтъ ѿ конє́цъ землѝ, |
|
42
|
42
|
| тримають у руках лук і спис; вони жорстокі й немилосердні; голос їх гучний, як море; несуться на конях, вишикувалися як одна людина, щоб битися з тобою, дочко Вавилона. | лꙋ́ки и҆ щиты̀ и҆мꙋ́ще, гро́зни сꙋ́ть и҆ неми́лостиви: гла́съ и҆́хъ ꙗ҆́кѡ мо́ре возшꙋми́тъ, на ко́ни возсѧ́дꙋтъ, оу҆гото́вани ꙗ҆́коже ѻ҆́гнь на бра́нь проти́вꙋ тебє̀, дщѝ вавѷлѡ́нѧ. |
|
43
|
43
|
| Почув цар Вавилонський звістку про них, і руки у нього опустилися; скорбота огорнула його, муки, як жінку під час пологів. | Оу҆слы́ша ца́рь вавѷлѡ́нскїй слꙋ́хъ и҆́хъ, и҆ ѡ҆слабѣ́ша рꙋ́цѣ є҆гѡ̀, ско́рбь ѡ҆б̾ѧ́тъ є҆го̀ и҆ бѡлѣ́зни, ꙗ҆́кѡ ражда́ющꙋю. |
|
44
|
44
|
| Ось, піднімається він, як лев, з узвишшя Йордану на укріплені житла; але Я змушу їх поспішно піти з нього, і, хто обраний, тому доручу його. Бо хто подібний до Мене? і хто вимагатиме від Мене відповіді? І який пастир протистане Мені? | Сѐ, ꙗ҆́кѡ ле́въ и҆зы́детъ ѿ рыка́нїѧ і҆ѻрда́нова на мѣ́сто є҆ѳа́на, ꙗ҆́кѡ ско́рѡ ѿмщꙋ̀ и҆̀хъ ѿ негѡ̀, и҆ всѧ́каго ю҆́ношꙋ над̾ ни́мъ поста́влю. Кто́ бо подо́бенъ мнѣ̀; и҆ кто̀ мо́жетъ стоѧ́ти проти́вꙋ менє̀; и҆ кто̀ є҆́сть па́стырь се́й, и҆́же воспроти́витсѧ лицꙋ̀ моемꙋ̀; |
|
45
|
45
|
| Отже, вислухайте визначення Господа, яке Він ухвалив про Вавилон, і наміри Його, які Він має щодо землі Халдейської: істинно, найменші зі стад поведуть їх; істинно, він спустошить житла їхні з ними. | Тѣ́мже слы́шите совѣ́тъ гдⷭ҇ень, є҆го́же совѣща̀ на вавѷлѡ́нъ, и҆ оу҆мышлє́нїѧ є҆гѡ̀, ꙗ҆̀же оу҆мы́сли на зе́млю халде́йскꙋ: а҆́ще не и҆сто́ргнꙋтсѧ а҆́гнцы ѻ҆ве́цъ и҆́хъ, а҆́ще не бꙋ́детъ разме́тана (вкꙋ́пѣ съ нимѝ) па́жить и҆́хъ. |
|
46
|
46
|
| Від шуму взяття Вавилона затремтить земля, і волання буде чутне між народами. | Ѿ гла́са бо плѣне́нїѧ вавѷлѡ́нскагѡ потрѧсе́тсѧ землѧ̀, и҆ во́пль во ꙗ҆зы́цѣхъ слы́шанъ бꙋ́детъ. |
|
Глава 51
|
Глава́ н҃а
|
|
1
|
1
|
| Так говорить Господь: ось, Я підніму на Вавилон і на тих, що живуть серед нього, супротивників Моїх. | Та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь: сѐ, а҆́зъ воздви́гнꙋ на вавѷлѡ́нъ и҆ на живꙋ́щыѧ халдє́и вѣ́тръ зно́енъ гꙋби́телный: |
|
2
|
2
|
| І пошлю на Вавилон віяльників, і розвіють його, і спустошать землю його; бо у день біди нападуть на нього з усіх боків. | и҆ послю̀ на вавѷлѡ́нъ рꙋга́тєли, и҆ стꙋ́днѡ порꙋга́ютсѧ є҆мꙋ̀ и҆ и҆стлѧ́тъ зе́млю є҆гѡ̀: поне́же го́ре на вавѷлѡ́нъ ѡ҆́крестъ въ де́нь ѡ҆ѕлобле́нїѧ є҆гѡ̀. |
|
3
|
3
|
| Нехай стрілець натягує лук проти того, хто натягує лук, і на того, хто величається бронею своєю; і не щадіть юнаків його, знищіть усе військо його. | Да налѧца́етъ налѧца́ѧй лꙋ́къ сво́й, и҆ да ѡ҆блече́тсѧ въ брѡнѧ̀ своѧ̑, и҆ не пощади́те ю҆́ношъ є҆гѡ̀, и҆ побі́йте всѐ во́инство є҆гѡ̀. |
|
4
|
4
|
| Уражені нехай упадуть на землі Халдейській, і проколоті — на дорогах її. | И҆ падꙋ́тъ и҆збїе́ннїи въ землѝ халде́йстѣй и҆ ꙗ҆́звеннїи во страна́хъ є҆ѧ̀. |
|
5
|
5
|
| Бо не овдовів Ізраїль та Іуда від Бога свого, Господа Саваофа; хоча земля їх повна гріхами перед Святим Ізраїлевим. | Поне́же не ѡ҆вдовѣ̀ і҆и҃ль и҆ і҆ꙋ́да ѿ бг҃а своегѡ̀, ѿ гдⷭ҇а вседержи́телѧ, ꙗ҆́кѡ землѧ̀ и҆́хъ напо́лнисѧ непра́вды ѿ ст҃ы́хъ і҆и҃левыхъ. |
|
6
|
6
|
| Біжіть із середовища Вавилона і спасайте кожен душу свою, щоб не загинути у беззаконні його, бо це час помсти у Господа, Він воздає йому відплату. | Бѣжи́те ѿ среды̀ вавѷлѡ́на и҆ спаси́те кі́йждо дꙋ́шꙋ свою̀ и҆ не поги́бнете въ непра́вдѣ є҆гѡ̀, занѐ вре́мѧ ѿмще́нїѧ є҆гѡ̀ є҆́сть ѿ гдⷭ҇а, воздаѧ́нїе то́й возда́стъ є҆мꙋ̀. |
|
7
|
7
|
| Вавилон був золотою чашею у руці Господа, яка п’янила усю землю; народи пили з неї вино і безумствували. | Ча́ша злата̑ѧ вавѷлѡ́нъ въ рꙋцѣ̀ гдⷭ҇ни, напаѧ́ющи всю̀ зе́млю, ѿ вїна̀ є҆гѡ̀ пи́ша (всѝ) ꙗ҆зы́цы, сегѡ̀ ра́ди потрѧсо́шасѧ. |
|
8
|
8
|
| Раптово упав Вавилон і розбився; ридайте за ним, візьміть бальзаму для рани його: можливо, він зцілиться. | Внеза́пꙋ падѐ вавѷлѡ́нъ и҆ сокрꙋши́сѧ: пла́чите по не́мъ, возми́те ма́сти къ болѣ́зни є҆гѡ̀, да и҆сцѣли́тсѧ. |
|
9
|
9
|
| Лікували ми Вавилон, але не зцілився; залиште його, і підемо кожен у свою землю, тому що вирок про нього досяг небес і піднявся до хмар. | Врачева́хомъ вавѷлѡ́на, и҆ не и҆сцѣлѣ̀: ѡ҆ста́вимъ є҆го̀ и҆ ѿи́демъ кі́йждо въ зе́млю свою̀, взы́де бо къ небесѝ сꙋ́дъ є҆гѡ̀ и҆ воздви́жесѧ да́же до ѕвѣ́здъ. |
|
10
|
10
|
| Господь вивів на світло правду нашу; підемо і звістимо на Сионі діло Господа Бога нашого. | И҆знесѐ гдⷭ҇ь сꙋ́дъ сво́й: прїиди́те и҆ возвѣсти́мъ въ сїѡ́нѣ дѣла̀ гдⷭ҇а бг҃а на́шегѡ. |
|
11
|
11
|
| Гостріть стріли, наповнюйте сагайдаки; Господь збудив дух царів мідійських, тому що у Нього є намір проти Вавилона, щоб знищити його, бо це є помста Господа, помста за храм Його. | Наѡстри́те стрѣ́лы, напо́лните тꙋ́лы: воздви́же гдⷭ҇ь дꙋ́хъ царе́й ми́дскихъ, ꙗ҆́кѡ проти́вꙋ вавѷлѡ́на гнѣ́въ є҆гѡ̀, да погꙋби́тъ и҆̀, поне́же ѿмще́нїе гдⷭ҇не є҆́сть, ѿмще́нїе люді́й є҆гѡ̀. |
|
12
|
12
|
| Проти стін Вавилона підніміть знамено, посильте нагляд, розставте вартових, приготуйте засідки, бо, як Господь помислив, так і зробить, що вирік на жителів Вавилона. | На стѣна́хъ вавѷлѡ́нскихъ воздви́гните зна́мѧ, поста́вите стра̑жи, оу҆гото́вите стра́жей, оу҆гото́вите ѻ҆рꙋ́жїе: ꙗ҆́кѡ оу҆мы́сли гдⷭ҇ь, и҆ сотвори́тъ, ꙗ҆̀же речѐ на живꙋ́щыѧ въ вавѷлѡ́нѣ, |
|
13
|
13
|
| О, ти, що живеш біля вод великих, багатий скарбами! прийшов кінець твій, міра жадібності твоїй. | живы́й над̾ вода́ми мно́гими и҆ бога́тъ въ сокро́вищихъ свои́хъ: прїи́де коне́цъ тво́й и҆́стиннѡ во оу҆трѡ́бы твоѧ̑. |
|
14
|
14
|
| Господь Саваоф поклявся Самим Собою: істинно говорю, що наповню тебе людьми, як сараною, і здіймуть крик проти тебе. | Клѧ́тсѧ бо гдⷭ҇ь си́лъ мы́шцею свое́ю, ꙗ҆́кѡ напо́лню тебѐ людьмѝ, ꙗ҆́коже а҆крі́дами, и҆ возгласѧ́тъ над̾ тобо́ю низходѧ́щїи. |
|
15
|
15
|
| Він створив землю силою Своєю, утвердив вселенну мудрістю Своєю і розумом Своїм розпростер небеса. | Гдⷭ҇ь сотвори́вый зе́млю въ си́лѣ свое́й и҆ оу҆стро́ивый вселе́ннꙋю въ мꙋ́дрости свое́й, и҆ разꙋмѣ́нїемъ свои́мъ распрострѐ небеса̀, |
|
16
|
16
|
| За гласом Його шумлять води на небесах, і Він підносить хмари від країв землі, творить блискавки серед дощу і виводить вітер зі сховищ Своїх. | є҆гда̀ ѻ҆́нъ да́стъ гла́съ, оу҆мно́жатсѧ во́ды на небесѝ, воздвиза́ѧй ѡ҆́блаки ѿ конє́цъ землѝ, мо́лнїю въ до́ждь сотворѝ, и҆зводѧ́й свѣ́тъ ѿ сокро́вищъ свои́хъ. |
|
17
|
17
|
| Безумствує усяка людина у своєму знанні, осоромлює себе всякий плавильник істуканом своїм, бо істукан його є неправда, і немає у ньому духу. | Ѡ҆бꙋѧ̀ всѧ́къ человѣ́къ ѿ ра́зꙋма, посрами́сѧ всѧ́къ слїѧ́тель ѿ и҆зва́ѧнїй свои́хъ, ꙗ҆́кѡ лѡ́жнаѧ слїѧ̑нїѧ є҆гѡ̀, и҆ нѣ́сть дꙋ́ха въ ни́хъ: |
|
18
|
18
|
| Це повна порожнеча, діло омани; під час відвідання їх вони зникнуть. | сꙋ́єтна сꙋ́ть дѣла̀ и҆ смѣ́хꙋ достѡ́йна, въ ча́съ посѣще́нїѧ своегѡ̀ поги́бнꙋтъ. |
|
19
|
19
|
| Не така, як їх, доля Якова, бо Бог його є Творець усього, й Ізраїль є жезл спадщини Його, ім’я Його — Господь Саваоф. | Не такова̀ ча́сть і҆а́кѡвлѧ, ꙗ҆́кѡ сотвори́вый всѧ́чєскаѧ то́й є҆́сть, (а҆ і҆и҃ль) же́злъ достоѧ́нїѧ є҆гѡ̀, гдⷭ҇ь вседержи́тель и҆́мѧ є҆гѡ̀. |
|
20
|
20
|
| Ти у Мене — молот, зброя військова; тобою Я уражав народи і тобою розоряв царства; | Сокрꙋша́еши ты̀ мнѣ̀ сосꙋ́ды бра̑нныѧ, и҆ а҆́зъ сокрꙋшꙋ̀ въ тебѣ̀ ꙗ҆зы́ки и҆ погꙋблю̀ въ тебѣ̀ ца̑рствїѧ: |
|
21
|
21
|
| тобою уражав коня і вершника його і тобою уражав колісницю і візника її; | и҆ и҆збїю̀ въ тебѣ̀ ко́ни и҆ вса́дники и҆́хъ, и҆ и҆збїю̀ въ тебѣ̀ колєсни́цы и҆ всѣда́ющихъ на ни́хъ: |
|
22
|
22
|
| тобою уражав чоловіка і дружину, тобою уражав старого і молодого, тобою уражав і юнака і дівчину; | и҆ и҆збїю̀ въ тебѣ̀ мꙋ́жа и҆ женꙋ̀, и҆ и҆збїю̀ въ тебѣ̀ ста́ра и҆ ѻ҆́трока, и҆ и҆збїю̀ въ тебѣ̀ ю҆́ношꙋ и҆ дѣ́вꙋ: |
|
23
|
23
|
| і тобою уражав пастуха і стадо його, тобою уражав і землероба і робочу худобу його, тобою уражав і областеначальників і градоправителів. | и҆ и҆збїю̀ въ тебѣ̀ па́стырѧ и҆ стада̀ є҆гѡ̀, и҆ и҆збїю̀ въ тебѣ̀ ѡ҆рю́ща и҆ рабо́тна скота̀ є҆гѡ̀, и҆ и҆збїю̀ въ тебѣ̀ воевѡ́ды и҆ прави́тєли. |
|
24
|
24
|
| І воздам Вавилону і усім жителям Халдеї за усе те зло, яке вони робили на Сионі в очах ваших, — говорить Господь. | И҆ возда́мъ вавѷлѡ́нꙋ и҆ всѣ̑мъ жителє́мъ халдє́йскимъ всѧ̑ ѕлѡ́бы и҆́хъ, ꙗ҆̀же сотвори́ша над̾ сїѡ́номъ пред̾ ѻ҆чи́ма ва́шима, гл҃етъ гдⷭ҇ь. |
|
25
|
25
|
| Ось, Я — на тебе, горо згубна, що руйнуєш усю землю, — говорить Господь, — і простягну на тебе руку Мою, і скину тебе зі скель, і зроблю тебе горою обгорілою. | Сѐ, а҆́зъ на тѧ̀, горо̀ смертоно́снаѧ, гл҃етъ гдⷭ҇ь, растлѣва́ющаѧ всю̀ зе́млю, и҆ прострꙋ̀ рꙋ́кꙋ мою̀ на тѧ̀ и҆ и҆зве́ргꙋ тѧ̀ и҆з̾ ка́меней, и҆ да́мъ тѧ̀ въ го́рꙋ сожже́нꙋю: |
|
26
|
26
|
| І не візьмуть з тебе наріжних каменів і каменю для основи, але вічно будеш запустінням, — говорить Господь. | и҆ не во́змꙋтъ ѿ тебє̀ ка́мене во оу҆́глъ и҆ ка́мене во ѡ҆снова́нїе, ꙗ҆́кѡ потреби́шисѧ во вѣ́ки, гл҃етъ гдⷭ҇ь. |
|
27
|
27
|
| Підніміть знамено на землі, сурміть трубою серед народів, озбройте проти нього народи, скличте на нього царства Араратські, Мінійські й Аскеназькі, поставте вождя проти нього, наведіть коней, як страшну сарану. | Воздви́гните зна́мѧ на землѝ, вострꙋби́те трꙋбо́ю во ꙗ҆зы́цѣхъ, ѡ҆свѧти́те на́нь ꙗ҆зы́ки, возвѣсти́те на́нь ца́рствамъ а҆рара̑тскимъ ѿ менє̀ и҆ а҆сханазе́ѡмъ: оу҆тверди́те над̾ ни́мъ стрѣ̑льницы, возведи́те на́нь ко́ни, ꙗ҆́кѡ а҆крі́дѡвъ мно́жество. |
|
28
|
28
|
| Озбройте проти нього народи, царів Мідії, областеначальників її і всіх градоправителів її, і усю землю, підвладну їй. | Возведи́те на́нь ꙗ҆зы̑ки, царѧ̀ ми́дска и҆ всеѧ̀ землѝ, воево́дъ є҆гѡ̀ и҆ всѣ́хъ во́євъ є҆гѡ̀ и҆ всеѧ̀ землѝ ѡ҆́бласти є҆гѡ̀. |
|
29
|
29
|
| Трясеться земля і тріпоче, бо виповнюються над Вавилоном наміри Господа зробити землю Вавилонську пустелею, без жителів. | И҆ потрѧсе́сѧ землѧ̀ и҆ смꙋти́сѧ, занѐ воста̀ на вавѷлѡ́нъ оу҆мышле́нїе гдⷭ҇не, є҆́же положи́ти зе́млю вавѷлѡ́нскꙋ пꙋ́стꙋ и҆ ненаселе́нꙋ. |
|
30
|
30
|
| Перестали боротися сильні вавилонські, сидять в укріпленнях своїх; виснажилася сила їх, зробилися, як жінки, житла їхні спалені, засуви їхні розбиті. | Ѡ҆скꙋдѣ́ша крѣ́пцыи вавѷлѡ́нстїи є҆́же ра́товати: сѧ́дꙋтъ та́мѡ во ѡ҆гра́дѣ, поги́бе хра́брость и҆́хъ, и҆ бы́ша ꙗ҆́кѡ жєны̀: пожжє́на сꙋ́ть селє́нїѧ, сотрє́ны завѡ́ры є҆гѡ̀. |
|
31
|
31
|
| Гонець біжить назустріч гінцеві, і вісник назустріч вісникові, щоб сповістити царя Вавилонського, що місто його узяте з усіх кінців, | Гонѧ́й во срѣ́тенїе текꙋ́ща пости́гнетъ, и҆ вѣ́стникъ срѣ́титъ посла̀, да возвѣсти́тъ царю̀ вавѷлѡ́нскꙋ, ꙗ҆́кѡ взѧ́тъ бы́сть гра́дъ є҆гѡ̀. |
|
32
|
32
|
| і броди захоплені, й огорожі спалені вогнем, і воїни уражені страхом. | Ѿ кра́ѧ прехожде́нїй є҆гѡ̀ ꙗ҆́ти бы́ша, и҆ тверды̑ни є҆гѡ̀ зажжє́ны ѻ҆гне́мъ, и҆ мꙋ́жїе є҆гѡ̀ во́инстїи и҆схо́дѧтъ. |
|
33
|
33
|
| Бо так говорить Господь Саваоф, Бог Ізраїлів: дочка Вавилона подібна до току під час молотьби на ньому; ще трохи, і настане час жнив її. | Та́кѡ бо гл҃етъ гдⷭ҇ь вседержи́тель, бг҃ъ і҆и҃левъ: до́мове царѧ̀ вавѷлѡ́нскагѡ ꙗ҆́кѡ гꙋмно̀ зрѣ́ло и҆змлаче́ни бꙋ́дꙋтъ: є҆щѐ ма́лѡ, и҆ прїи́детъ жатва̀ є҆гѡ̀. |
|
34
|
34
|
| Пожирав мене і гриз мене Навуходоносор, цар Вавилонський; зробив мене порожньою посудиною; поглинав мене, як дракон; наповнював утробу свою солодощами моїми, вивергав мене. | Снѣде́ мѧ, раздроби́ мѧ, прїѧ́тъ мѧ̀ тма̀ тонка̀, навꙋходоно́соръ ца́рь вавѷлѡ́нскїй пожре́ мѧ, ꙗ҆́кѡ ѕмі́й напо́лни чре́во своѐ сла́достїю мое́ю: и҆ и҆зверго́ша мѧ̀. |
|
35
|
35
|
| Образа моя і плоть моя — на Вавилоні, — скаже мешканка Сиону, і кров моя — на жителях Халдеї, — скаже Єрусалим. | Трꙋды̀ моѝ и҆ бѣды̑ моѧ̑ на вавѷлѡ́нъ, рече́тъ живꙋ́щаѧ въ сїѡ́нѣ, и҆ кро́вь моѧ̀ на живꙋ́щыѧ въ халде́ехъ, рече́тъ і҆ерⷭ҇ли́мъ. |
|
36
|
36
|
| Тому так говорить Господь: ось, Я вступлюся у твоє діло й помщуся за тебе, й осушу море його, і висушу канали його. | Сегѡ̀ ра́ди та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь: сѐ, а҆́зъ сꙋди́ти бꙋ́дꙋ сопе́рника твоего̀ и҆ ѿмщꙋ̀ ѿмще́нїе твоѐ, и҆ пꙋ́сто сотворю̀ мо́ре є҆гѡ̀ и҆ и҆зсꙋшꙋ̀ пото́ки є҆гѡ̀. |
|
37
|
37
|
| І Вавилон буде купою руїн, житлом шакалів, жахом і посміянням, без жителів. | И҆ бꙋ́детъ вавѷлѡ́нъ въ запꙋстѣ́нїе, жили́ще ѕмїє́мъ, въ чꙋ́до и҆ позвизда́нїе, поне́же не бꙋ́детъ живꙋ́щагѡ. |
|
38
|
38
|
| Як леви, зарикають усі вони, і заревуть, як щенята лев’ячі. | Вкꙋ́пѣ а҆́ки львы̀ воста́нꙋтъ и҆ а҆́ки скѵ́мни львѡ́въ. |
|
39
|
39
|
| Під час разпалення їх зроблю їм бенкет і напою їх, щоб вони повеселилися і поснули вічним сном, і не прокинулися, — говорить Господь. | Въ горѧ́чести и҆́хъ да́мъ питїѐ и҆̀мъ и҆ оу҆пою̀ ѧ҆̀, да спѧ́тъ и҆ оу҆́снꙋтъ сно́мъ вѣ́чнымъ и҆ не воста́нꙋтъ, гл҃етъ гдⷭ҇ь. |
|
40
|
40
|
| Поведу їх, як ягнят на заколення, як баранів з козлами. | И҆ низведꙋ̀ ѧ҆̀ ꙗ҆́кѡ а҆́гнцы на закла́нїе и҆ ꙗ҆́кѡ ѻ҆вны̀ съ козлы̑. |
|
41
|
41
|
| Як узятий Сесах, і завойована слава усієї землі! Як зробився Вавилон жахом між народами! | Ка́кѡ взѧ́сѧ сеса́хъ, и҆ ꙗ҆́та сла́ва всеѧ̀ землѝ; ка́кѡ бы́сть во оу҆дивле́нїе вавѷлѡ́нъ во ꙗ҆зы́цѣхъ; |
|
42
|
42
|
| Кинулося на Вавилон море; він покрився безліччю хвиль його. | Взы́де на вавѷлѡ́нъ мо́ре въ шꙋ́мѣ во́лнъ свои́хъ, и҆ покры́сѧ. |
|
43
|
43
|
| Міста його стали порожніми, землею сухою, степом, землею, де не живе жодна людина і де не проходить син людський. | Бы́ша гра́ди є҆гѡ̀ въ запꙋстѣ́нїе, землѧ̀ безво́дна и҆ пꙋста̀, землѧ̀, въ не́йже никто́же поживе́тъ, и҆ нижѐ бꙋ́детъ вита́ти въ не́мъ сы́нъ человѣ́чь. |
|
44
|
44
|
| І відвідаю Вила у Вавилоні, і вивергну з уст його проковтнуте ним, і народи не будуть уже стікатися до нього, навіть і стіни вавилонські упадуть. | И҆ посѣщꙋ̀ на ви́ла въ вавѷлѡ́нѣ, и҆зве́ргꙋ то̀, є҆́же поглотѝ, ѿ оу҆́стъ є҆гѡ̀, и҆ не соберꙋ́тсѧ вѧ́щше къ немꙋ̀ ꙗ҆зы́цы, занѐ и҆ стѣ́ны вавѷлѡ̑нскїѧ падꙋ́тъ. |
|
45
|
45
|
| Виходь із середовища його, народе Мій, і спасайте кожен душу свою від полум’яного гніву Господа. | И҆зыди́те ѿ среды̀ є҆гѡ̀, лю́дїе моѝ, да спасе́тъ кі́йждо дꙋ́шꙋ свою̀ ѿ гнѣ́ва ꙗ҆́рости гдⷭ҇ни. |
|
46
|
46
|
| Нехай не слабшає серце ваше, і не бійтеся поголосу, який буде чутно на землі; чутка прийде в один рік, і потім у другий рік, і на землі буде насильство, володар повстане на володаря. | Да не когда̀ оу҆мѧгчи́тсѧ се́рдце ва́ше, и҆ оу҆боите́сѧ ра́ди слꙋ́ха, и҆́же оу҆слы́шитсѧ на землѝ, и҆ прїи́детъ въ лѣ́то слы́шанїе, и҆ по лѣ́тѣ слы́шанїе, бѣ́дность и҆ непра́вда на зе́млю, и҆ властели́нъ на властели́на. |
|
47
|
47
|
| Тому ось, приходять дні, коли Я відвідаю ідолів Вавилона, й уся земля його буде посоромлена, і всі уражені його впадуть серед нього. | Сегѡ̀ ра́ди, сѐ, дні́е грѧдꙋ́тъ, и҆ посѣщꙋ̀ на и҆зва̑ѧныѧ вавѷлѡ́на: и҆ всѧ̀ землѧ̀ є҆гѡ̀ посрами́тсѧ, и҆ всѝ ꙗ҆́звенїи є҆гѡ̀ падꙋ́тъ посредѣ̀ є҆гѡ̀. |
|
48
|
48
|
| І будуть торжествувати над Вавилоном небо і земля й усе, що на них; бо від півночі прийдуть до нього спустошувачі, — говорить Господь. | И҆ возвеселѧ́тсѧ над̾ вавѷлѡ́номъ небеса̀ и҆ землѧ̀ и҆ всѧ̑ сꙋ̑щаѧ въ ни́хъ: ѿ полꙋ́нощи бо прїи́дꙋтъ на́нь всегꙋби́телїе, гл҃етъ гдⷭ҇ь: |
|
49
|
49
|
| Як Вавилон повалював уражених ізраїльтян, так у Вавилоні будуть повалені уражені всієї країни. | и҆ ꙗ҆́коже сотворѝ вавѷлѡ́нъ па́дати ꙗ҆́звєнымъ во і҆и҃ли, та́кѡ въ вавѷлѡ́нѣ падꙋ́тъ ꙗ҆́звенїи всеѧ̀ землѝ. |
|
50
|
50
|
| Хто врятувався від меча, йдіть, не зупиняйтеся, згадайте здаля про Господа, і нехай зійде Єрусалим на серце ваше. | И҆збѣ́гшїи меча̀, и҆ди́те, не сто́йте: и҆̀же и҆здале́че, помѧни́те гдⷭ҇а, и҆ і҆ерⷭ҇ли́мъ да взы́детъ на се́рдце ва́ше. |
|
51
|
51
|
| Соромно нам було, коли ми чули наругу: нечестя покривало лиця наші, коли чужоземці прийшли у святилище дому Господнього. | Посрами́хомсѧ, занѐ слы́шахомъ рꙋга́нїе на́ше, покры̀ срамота̀ лицѐ на́ше, ꙗ҆́кѡ прїидо́ша чꙋжді́и во ст҃а̑ѧ на̑ша въ до́мъ гдⷭ҇ень. |
|
52
|
52
|
| За те ось, приходять дні, — говорить Господь, — коли Я відвідаю ідолів його, і по всій землі його будуть стогнати поранені. | Сегѡ̀ ра́ди, сѐ, дні́е грѧдꙋ́тъ, гл҃етъ гдⷭ҇ь, и҆ посѣщꙋ̀ на и҆зва̑ѧнїѧ є҆гѡ̀, и҆ по все́й землѝ є҆гѡ̀ падꙋ́тъ ꙗ҆́звенїи. |
|
53
|
53
|
| Хоч би Вавилон піднісся до небес, і хоч би він на висоті зміцнив твердиню свою; але від Мене прийдуть до нього спустошувачі, — говорить Господь. | Ꙗ҆́кѡ а҆́ще взы́детъ вавѷлѡ́нъ на не́бо и҆ а҆́ще оу҆тверди́тъ на высотѣ̀ крѣ́пость свою̀, ѿ менє̀ прїи́дꙋтъ гꙋби́телїе є҆гѡ̀, гл҃етъ гдⷭ҇ь. |
|
54
|
54
|
| Пронесеться гучний крик від Вавилона і велике руйнування — від землі Халдейської, | Гла́съ во́плѧ вавѷлѡ́нска, и҆ сотре́нїе вели́ко въ землѝ халде́йстѣй: |
|
55
|
55
|
| бо Господь спустошить Вавилон і покладе кінець гордовитого голосу в ньому. Зашумлять хвилі їх, як великі води, пролунає гучний голос їх. | ꙗ҆́кѡ погꙋбѝ гдⷭ҇ь вавѷлѡ́на и҆ сотрѐ ѿ негѡ̀ гла́съ ве́лїй шꙋмѧ́щь ꙗ҆́кѡ во́ды мнѡ́ги, дадѐ въ па́гꙋбꙋ гла́съ є҆гѡ̀: |
|
56
|
56
|
| Бо прийде на нього, на Вавилон, спустошувач, і взяті будуть ратоборці його, знищені будуть луки їхні; бо Господь, Бог відплати, воздасть відплату. | ꙗ҆́кѡ прїи́де на вавѷлѡ́нъ хи́щникъ, ꙗ҆́ти бы́ша си́льнїи є҆гѡ̀, оу҆вѧдѐ лꙋ́къ и҆́хъ, ꙗ҆́кѡ бг҃ъ воздае́тъ и҆̀мъ, |
|
57
|
57
|
| І напою доп’яна князів його і мудреців його, областеначальників його, і градоправителів його, і воїнів його, і заснуть сном вічним, і не прокинуться, — говорить Цар — Господь Саваоф ім’я Його. | гдⷭ҇ь воздае́тъ є҆мꙋ̀ воздаѧ́нїе: и҆ оу҆пои́тъ кнѧ̑зи є҆гѡ̀ и҆ мꙋ̑дрыѧ є҆гѡ̀, и҆ воевѡ́ды є҆гѡ̀ и҆ вѡ́и є҆гѡ̀ и҆ си̑льныѧ є҆гѡ̀, и҆ оу҆́снꙋтъ сно́мъ вѣ́чнымъ и҆ не возбꙋдѧ́тсѧ, гл҃етъ цр҃ь, гдⷭ҇ь вседержи́тель и҆́мѧ є҆гѡ̀. |
|
58
|
58
|
| Так говорить Господь Саваоф: товсті стіни Вавилона до основи будуть зруйновані, і високі ворота його будуть спалені вогнем; отже, дарма трудилися народи, і племена мучили себе для вогню. | Та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь вседержи́тель: стѣна̀ вавѷлѡ́нска сїѧ̀ преширо́ка, подкопа́нїемъ подко́пана бꙋ́детъ, и҆ врата̀ є҆гѡ̀ высѡ́ка ѻ҆гне́мъ сожжє́на бꙋ́дꙋтъ, и҆ бꙋ́дꙋтъ трꙋди́тисѧ лю́дїе вотщѐ, и҆ ꙗ҆зы́цы въ нача́лѣ поги́бнꙋтъ. |
|
59
|
59
|
| Слово, яке пророк Єремія заповів Сераії, синові Нирії, синові Маасеї, коли він вирушав у Вавилон із Седекією, царем Юдейським, у четвертий рік його царювання; Сераія був головний постельничий. | Сло́во, є҆́же заповѣ́да гдⷭ҇ь і҆еремі́и прⷪ҇ро́кꙋ, рещѝ саре́ю сы́нꙋ нирі́инꙋ, сы́на маассе́ова, є҆гда̀ и҆́де ѿ седекі́и царѧ̀ і҆ꙋ́дина въ вавѷлѡ́нъ, въ четве́ртое лѣ́то ца́рства є҆гѡ̀: саре́й же бѣ̀ нача́лникъ дарѡ́въ. |
|
60
|
60
|
| Єремія вписав в одну книгу всі біди, які повинні прийти на Вавилон, усі ці слова, написані на Вавилон. | И҆ написа̀ і҆еремі́а всѧ̑ ѕла̑ѧ, ꙗ҆̀же и҆мѧ́хꙋ прїитѝ на вавѷлѡ́нъ, во є҆ди́нꙋ кни́гꙋ всѧ̑ словеса̀ сїѧ̑, ꙗ҆̀же пи̑сана сꙋ́ть на вавѷлѡ́нъ. И҆ речѐ і҆еремі́а къ сарею̀: |
|
61
|
61
|
| І сказав Єремія Сераії: коли ти прийдеш у Вавилон, то дивися, прочитай усі ці слова, | є҆гда̀ вни́деши въ вавѷлѡ́нъ, и҆ оу҆́зриши и҆ прочте́ши всѧ̑ словеса̀ сїѧ̑, и҆ рече́ши: |
|
62
|
62
|
| і скажи: «Господи! Ти вирік про місце це, що знищиш його так, що не залишиться у ньому ні людини, ні худоби, але воно буде вічною пустелею». | гдⷭ҇и, ты̀ ре́клъ є҆сѝ проти́вꙋ мѣ́ста сегѡ̀ погꙋби́ти є҆̀, и҆ да не бꙋ́детъ живѧ́й въ не́мъ ѿ человѣ́ка и҆ до скота̀, и҆ да бꙋ́детъ въ вѣ́чнꙋю пꙋсты́ню: |
|
63
|
63
|
| І коли закінчиш читання цієї книги, прив’яжи до неї камінь і кинь її на середину Євфрату, | и҆ бꙋ́детъ, є҆гда̀ прочте́ши кни́гꙋ сїю̀, привѧжѝ къ не́й ка́мень и҆ вве́рзи ю҆̀ посредѣ̀ є҆ѵфра́та и҆ рцы̀: |
|
64
|
64
|
| і скажи: «так зануриться Вавилон і не постане від тієї біди, яку Я наведу на нього, і вони зовсім знеможуть». Досі слова Єремії. | та́кѡ потопи́тсѧ вавѷлѡ́нъ и҆ не воста́нетъ ѿ лица̀ ѕѡ́лъ, ꙗ҆̀же а҆́зъ наведꙋ̀ на́нь, и҆ разори́тсѧ. Да́же до здѣ̀ словеса̀ і҆ерємі́ина. |
|
Глава 52
|
Глава́ н҃в
|
|
1
|
1
|
| Седекія був двадцяти одного року, коли почав царювати, і царював у Єрусалимі одинадцять років; ім’я матері його — Хамуталь, дочка Єремії з Ливни. | Сꙋ́щꙋ два́десѧти и҆ є҆ди́номꙋ лѣтꙋ̀ седекі́и, внегда̀ нача̀ ца́рствовати, и҆ ца́рствова во і҆ерⷭ҇ли́мѣ є҆динона́десѧть лѣ́тъ: и҆ и҆́мѧ ма́тери є҆гѡ̀ а҆мїта́ль, дщѝ і҆еремі́ина, ѡ҆ ловны̀. |
|
2
|
2
|
| І він робив лихе в очах Господа, усе те, що робив Іоаким; | И҆ сотворѝ лꙋка́вое пред̾ ѻ҆чи́ма гдⷭ҇нима по всемꙋ̀, є҆ли́кѡ творѧ́ше і҆ѡакі́мъ: |
|
3
|
3
|
| тому гнів Господа був над Єрусалимом та Іудою до того, що Він відкинув їх від лиця Свого; і Седекія відійшов від царя Вавилонського. | ꙗ҆́кѡ ꙗ҆́рость гдⷭ҇нѧ бы́сть на і҆ерⷭ҇ли́мъ и҆ на і҆ꙋ́дꙋ, до́ндеже ѿве́рже и҆̀хъ ѿ лица̀ своегѡ̀: и҆ ѿстꙋпѝ седекі́а ѿ царѧ̀ вавѷлѡ́нска. |
|
4
|
4
|
| І було, у дев’ятий рік його царювання, у десятий місяць, у десятий день місяця, прийшов Навуходоносор, цар Вавилонський, сам і все військо його, до Єрусалима, і обложили його, і збудували навколо нього насип. | И҆ бы́сть въ девѧ́тое лѣ́то ца́рства є҆гѡ̀, въ десѧ́тый мцⷭ҇ъ, въ десѧ́тый де́нь мцⷭ҇а, прїи́де навꙋходоно́соръ ца́рь вавѷлѡ́нскїй и҆ всѧ̀ си́ла є҆гѡ̀ на і҆ерⷭ҇ли́мъ, и҆ ѡ҆блего́ша є҆го̀ и҆ сотвори́ша ѡ҆́крестъ є҆гѡ̀ ѻ҆стро́гъ ѿ четвероꙋго́лныхъ ка́менїй. |
|
5
|
5
|
| І знаходилося місто в облозі до одинадцятого року царя Седекії. | И҆ бы́сть во ѡ҆блеже́нїи гра́дъ да́же до первагѡна́десѧте лѣ́та ца́рства седекі́ина. |
|
6
|
6
|
| У четвертому місяці, у дев’ятий день місяця, голод у місті посилився, і не було хліба у народу землі. | Мцⷭ҇а же четве́ртагѡ въ девѧ́тый де́нь, оу҆тверди́сѧ гла́дъ во гра́дѣ, и҆ не бѧ́ше хлѣ́ба лю́демъ землѝ. |
|
7
|
7
|
| Зроблений був пролам у місто, і побігли усі військові, і вийшли з міста вночі воротами, що знаходяться між двома стінами, біля царського саду, і пішли дорогою степу; халдеї ж були навколо міста. | И҆ просѣко́ша гра́дъ, и҆ всѝ мꙋ́жїе во́инстїи и҆зыдо́ша но́щїю пꙋте́мъ вра́тъ, и҆́же є҆́сть междꙋ̀ двѣма̀ стѣна́ма, и҆́же бѧ́ше прѧ́мѡ вертогра́дꙋ царе́вꙋ, халде́є же добыва́хꙋ гра́дъ ѡ҆́крестъ лежа́ще, и҆ ѿидо́ша пꙋте́мъ въ пꙋсты́ню. |
|
8
|
8
|
| Військо халдейське погналося за царем, і наздогнали Седекію на рівнинах єрихонських, і все військо його розбіглося від нього. | И҆ погна̀ си́ла халде́йска в̾слѣ́дъ царѧ̀ и҆ пости́же є҆го̀ ѡ҆б̾ ѻ҆нꙋ̀ странꙋ̀ і҆ерїхѡ́на, и҆ всѝ ѻ҆́троцы є҆гѡ̀ разсы́пашасѧ ѿ негѡ̀. |
|
9
|
9
|
| І взяли царя, і привели його до царя Вавилонського, у Ривлу, у землю Емаф, де він промовив над ним суд. | И҆ ꙗ҆́ша царѧ̀ и҆ приведо́ша и҆̀ ко царю̀ вавѷлѡ́нскомꙋ въ девла́ѳъ, и҆́же є҆́сть въ землѝ є҆ма́ѳъ, и҆ глаго́ла є҆мꙋ̀ съ сꙋдо́мъ. |
|
10
|
10
|
| І заколов цар Вавилонський синів Седекії перед очима його, і всіх князів юдейських заколов у Ривлі. | И҆ и҆зсѣчѐ ца́рь вавѷлѡ́нскїй сы́ны седекі̑ины пред̾ ѻ҆чи́ма є҆гѡ̀, и҆ всѧ̑ кнѧ̑зи і҆ꙋ̑дины и҆зсѣчѐ въ девла́ѳѣ. |
|
11
|
11
|
| А Седекії виколов очі і повелів закувати його мідними ланцюгами; і відвів його цар Вавилонський у Вавилон і посадив його у дім сторо́жі до дня смерти його. | Ѻ҆́чи же седекі́и и҆з̾ѧ́тъ, и҆ свѧза̀ є҆го̀ ѡ҆ко́вами, и҆ приведѐ є҆го̀ ца́рь вавѷлѡ́нскїй въ вавѷлѡ́нъ и҆ вдадѐ є҆го̀ въ до́мъ жерно́вный до днѐ, въ ѻ҆́ньже оу҆́мре. |
|
12
|
12
|
| У п’ятий місяць, у десятий день місяця, — це був дев’ятнадцятий рік царя Навуходоносора, царя Вавилонського, — прийшов Навузардан, начальник охоронців, який стояв перед царем Вавилонським, у Єрусалим | Въ десѧ́тый же де́нь пѧ́тагѡ мцⷭ҇а (*лѣ́то сїѐ девѧтоена́десѧть навꙋходоно́сорꙋ царю̀ вавѷлѡ́нскꙋ) прїи́де навꙋзарда́нъ а҆рхїмагі́ръ, стоѧ́щь пред̾ лице́мъ царѧ̀ вавѷлѡ́нска, во і҆ерⷭ҇ли́мъ, |
|
13
|
13
|
| і спалив дім Господній, і дім царя, і всі доми в Єрусалимі, і всі доми великі спалив вогнем. | и҆ сожжѐ хра́мъ гдⷭ҇ень и҆ до́мъ царе́въ, и҆ всѧ̑ до́мы гра̑дскїѧ и҆ всѧ́къ до́мъ вели́къ сожжѐ ѻ҆гне́мъ, |
|
14
|
14
|
| І все військо халдейське, яке було з начальником охоронців, зруйнувало усі стіни навколо Єрусалима. | и҆ всѧ́кꙋ стѣ́нꙋ і҆ерⷭ҇ли́млю ѡ҆́крестъ разорѝ си́ла халде́йска, ꙗ҆́же бѧ́ше сїѧ̑ а҆рхїмагі́ромъ. |
|
15
|
15
|
| Бідних з народу та інший народ, який залишався у місті, і перебіжчиків, які перейшли до царя Вавилонського, і взагалі залишок простого народу Навузардан, начальник охоронців, виселив. | И҆ ѿ оу҆бо́гихъ люді́й, и҆ ѡ҆ста́нокъ люді́й, и҆ ѡ҆ста́вшихсѧ во гра́дѣ и҆ и҆збѣ́гшихъ, и҆̀же оу҆бѣжа́ша ко царю̀ вавѷлѡ́нскꙋ, и҆ про́чїй наро́дъ преселѝ навꙋзарда́нъ воево́да: |
|
16
|
16
|
| Тільки трохи з бідного народу землі Навузардан, начальник охоронців, залишив для виноградників і землеробства. | про́чїихъ же ѡ҆ста́ви люді́й оу҆бо́гихъ въ дѣ́латєли вїногра́да и҆ земледѣ́лцєвъ. |
|
17
|
17
|
| І стовпи мідні, які були у домі Господньому, і підстави, і мідне море, що в домі Господньому, зламали халдеї й віднесли усю мідь їх у Вавилон. | Столпы́ же мѣ̑дѧныѧ, и҆̀же во хра́мѣ гдⷭ҇ни, и҆ подста̑вы, и҆ мо́ре мѣ́дѧное, є҆́же во хра́мѣ гдⷭ҇ни, сокрꙋши́ша халде́є, и҆ взѧ́ша мѣ́дь и҆́хъ, и҆ ѿнесо́ша въ вавѷлѡ́нъ: |
|
18
|
18
|
| І тази, і лопатки, і ножі, і чаші, і ложки, і всі мідні сосуди, які вживалися при богослужінні, взяли; | и҆ вѣне́цъ и҆ ча́шы, и҆ ви̑лицы и҆ всѧ̑ сосꙋ́ды мѣ̑дѧныѧ, въ ни́хже слꙋжа́хꙋ, |
|
19
|
19
|
| і блюда, і щипці, і чаші, і казани, і лампади, і фіміамники, і кру́жки, що було золоте — золоте, і що було срібне — срібне, узяв начальник охоронців; | и҆ ѳѷмїа́мники и҆ ча́шы, и҆ оу҆мыва̑лницы и҆ свѣ́щники, и҆ кади̑лницы и҆ ча̑шицы, ꙗ҆̀же бѧ́хꙋ злата̑ѧ и҆ ꙗ҆̀же бѧ́хꙋ срє́брѧнаѧ, взѧ̀ а҆рхїмагі́ръ. |
|
20
|
20
|
| також два стовпи, одне море і дванадцять мідних волів, що служили підставами, які цар Соломон зробив у домі Господньому, — міді в усіх цих речах неможливо було зважити. | И҆ стѡлпа̀ два̀ и҆ мо́ре є҆ди́но, и҆ телцє́въ двана́десѧть мѣ́дѧныхъ под̾ мо́ремъ, ꙗ҆̀же сотворѝ ца́рь соломѡ́нъ во хра́мѣ гдⷭ҇ни, не бѣ̀ вѣ́са мѣ́ди сосꙋ̑дъ тѣ́хъ. |
|
21
|
21
|
| Стовпи ці були кожен стовп у вісімнадцять ліктів висоти, і шнурок у дванадцять ліктів обіймав його, а товщина стінок його, всередині порожнього, у чотири пальці. | Сто́лпъ же кі́йждо ѻ҆смина́десѧти лакте́й бѣ̀ въ высотꙋ̀, ве́рвь же двана́десѧти лакте́й ѡ҆́крестъ є҆гѡ̀ ѡ҆бдержа́ше, и҆ толстота̀ є҆гѡ̀ четы́рехъ пє́рстъ ѡ҆́крестъ, |
|
22
|
22
|
| І вінець на ньому мідний, а висота вінця п’ять ліктів; і сітка і гранатові яблука навколо були усі мідні; те саме і на іншому стовпі з гранатовими яблуками. | и҆ глава̀ на ни́хъ мѣ́дѧна, пѧ́ть лакѡ́тъ высота̀ главы̀ є҆ди́ныѧ, и҆ мре́жа, и҆ ши́пки на вѣнцѣ̀ ѡ҆́крестъ, всѐ бѧ́ше мѣ́дѧно: та́кожде бы́сть и҆ вторы́й сто́лпъ. |
|
23
|
23
|
| Гранатових яблук було по усіх боках дев’яносто шість; усіх яблук навколо сітки сто. | И҆ бѧ́ше ши́пкѡвъ де́вѧтьдесѧтъ и҆ ше́сть є҆ди́на страна̀, и҆ бѧ́ше всѣ́хъ ши́пкѡвъ над̾ мре́жею ѡ҆́крестъ сто̀. |
|
24
|
24
|
| Начальник охоронців узяв також Сераію первосвященика і Цефанію, другого священика, і трьох сторожів порогу. | И҆ взѧ̀ а҆рхїмагі́ръ саре́а жерца̀ старѣ́йшаго и҆ жерца̀ софо́нїю втора́го и҆ трїе́хъ стрегꙋ́щихъ пꙋ́ть. |
|
25
|
25
|
| І з міста узяв одного євнуха, який був начальником над військовими людьми, і сім чоловік, які стояли перед лицем царя, які знаходилися у місті, і головного писаря у війську, який записував у військо народ землі, і шістдесят чоловік з народу країни, знайдених у місті. | И҆ ѿ гра́да взѧ̀ ка́женика є҆ди́наго, и҆́же бѣ̀ приста́вникъ люді́й во́инскихъ, и҆ се́дмь мꙋже́й наро́читыхъ, и҆̀же пред̾ лице́мъ царе́вымъ ѡ҆брѣто́шасѧ во гра́дѣ, и҆ книго́чїѧ си́лъ оу҆ча́щаго люді́й землѝ, и҆ шестьдесѧ́тъ мꙋже́й ѿ люді́й землѝ, и҆̀же ѡ҆брѣто́шасѧ средѣ̀ гра́да: |
|
26
|
26
|
| І взяв їх Навузардан, начальник охоронців, і відвів їх до царя Вавилонського у Ривлу. | и҆ взѧ̀ и҆̀хъ навꙋзарда́нъ а҆рхїмагі́ръ и҆ приведѐ ѧ҆̀ ко царю̀ вавѷлѡ́нскꙋ въ девла́ѳъ. |
|
27
|
27
|
| І уразив їх цар Вавилонський і умертвив їх у Ривлі, у землі Емаф; і виселений був Іуда із землі своєї. | И҆ и҆збѝ ѧ҆̀ ца́рь вавѷлѡ́нскїй въ девла́ѳѣ въ землѝ є҆ма́ѳъ: и҆ преселе́нъ бы́сть і҆ꙋ́да ѿ землѝ своеѧ̀. |
|
28
|
28
|
| Ось народ, який виселив Навуходоносор: у сьомий рік три тисячі двадцять три юдеї; | Сі́и сꙋ́ть лю́дїе, и҆̀хже преселѝ навꙋходоно́соръ въ седмо́е лѣ́то, і҆ꙋде́євъ трѝ ты́сѧщы и҆ два́десѧть и҆ трѝ: |
|
29
|
29
|
| у вісімнадцятий рік Навуходоносора з Єрусалима виселено вісімсот тридцять дві душі; | во ѻ҆смоена́десѧть лѣ́то навꙋходоно́соръ и҆з̾ і҆ерⷭ҇ли́ма дꙋ́шъ ѻ҆́смь сѡ́тъ три́десѧть и҆ двѣ̀ преселѝ. |
|
30
|
30
|
| у двадцять третій рік Навуходоносора Навузардан, начальник охоронців, виселив юдеїв сімсот сорок п’ять душ: усього чотири тисячі шістсот душ. | Въ два́десѧть тре́тїе лѣ́то навꙋходоно́сора преселѝ навꙋзарда́нъ а҆рхїмагі́ръ і҆ꙋде́євъ дꙋ́шъ се́дмь сѡ́тъ и҆ четы́редесѧть пѧ́ть, всѣ́хъ же дꙋ́шъ четы́ре ты́сѧщы и҆ ше́сть сѡ́тъ. |
|
31
|
31
|
| У тридцять сьомий рік після переселення Іоакима*, царя Юдейського, у дванадцятий місяць, у двадцять п’ятий день місяця, Евильмеродах, цар Вавилонський, у перший рік царювання свого, підніс Іоакима, царя Юдейського, і вивів його із в’язничного дому. | И҆ бы́сть въ три́десѧть седмо́е лѣ́то преселе́нїѧ і҆ѡакі́ма царѧ̀ і҆ꙋ́дина, въ два́десѧть пѧ́тый де́нь мцⷭ҇а вторагѡна́десѧть, вознесѐ є҆вилмерода́хъ ца́рь вавѷлѡ́нскїй въ пе́рвое лѣ́то ца́рства своегѡ̀ главꙋ̀ і҆ѡакі́ма царѧ̀ і҆ꙋ́дина, и҆ и҆зведѐ є҆го̀ и҆з̾ хра́ма, въ не́мже стрежа́шесѧ, и҆ глаго́ла є҆мꙋ̀ блага̑ѧ: |
|
32
|
32
|
| І розмовляв з ним дружньо, і поставив престіл його вище престолу царів, які були у нього у Вавилоні; 33 і перемінив в’язничний одяг його, і він завжди у нього обідав у всі дні життя свого. | и҆ дадѐ престо́лъ є҆гѡ̀ вы́ше царе́й, и҆̀же съ ни́мъ, въ вавѷлѡ́нѣ, |
|
33
|
33
|
| Й утримання його, утримання постійне, видавалося йому від царя з дня у день до дня смерти його, у всі дні життя його. | и҆ и҆змѣнѝ ри̑зы є҆гѡ̀ темни̑чныѧ, и҆ ꙗ҆дѧ́ше хлѣ́бъ всегда̀ пред̾ лице́мъ є҆гѡ̀ во всѧ̑ дни̑ живота̀ своегѡ̀: |
Категорії
Контакти
Співпраця: admin.vira@ukr.net
Наші Телеграм-канали:
Паперові видання
Старий Заповіт
• Бут. • Вих. • Лев. • Чис. • Втор.
• Нав. • Суд. • Руф. • 1 Цар. • 2 Цар. • 3 Цар. • 4 Цар. • 1 Пар. • 2 Пар. • 1 Езд. • 2 Езд. • 3 Езд. • Неєм. • Тов. • Юдиф. • Есф. • 1 Мак. • 2 Мак. • 3 Мак.
• Іов. • Пс. • Притч. • Еккл. • Пісн. • Прем. • Сир.
• Іс. • Єр. • Плач. • Посл. Єр. • Вар. • Єз. • Дан.
• Ос. • Іоїл. • Ам. • Авд. • Іона. • Мих. • Наум. • Авв. • Соф. • Агг. • Зах. • Мал.
Паперові видання
Старий Заповіт
• Бут. • Вих. • Лев. • Чис. • Втор.
• Нав. • Суд. • Руф. • 1 Цар. • 2 Цар. • 3 Цар. • 4 Цар. • 1 Пар. • 2 Пар. • 1 Езд. • 2 Езд. • 3 Езд. • Неєм. • Тов. • Юдиф. • Есф. • 1 Мак. • 2 Мак. • 3 Мак.
• Іов. • Пс. • Притч. • Еккл. • Пісн. • Прем. • Сир.
• Іс. • Єр. • Плач. • Посл. Єр. • Вар. • Єз. • Дан.
• Ос. • Іоїл. • Ам. • Авд. • Іона. • Мих. • Наум. • Авв. • Соф. • Агг. • Зах. • Мал.