|
Книга пророка Iсаї
|
И҆са́їѧ
|
|
Глава 1
|
Глава́ а҃
|
|
1
|
1
|
| Видіння Ісаї, сина Амосового, яке він бачив про Юдею та Єрусалим, у дні Озії, Іоафама, Ахаза, Єзекії — царів юдейських. | Видѣ́нїе, є҆́же ви́дѣ и҆са́їа сы́нъ а҆мѡ́совъ, є҆́же ви́дѣ на і҆ꙋде́ю и҆ на і҆ерⷭ҇ли́мъ, въ ца́рство ѻ҆зі́и и҆ і҆ѡаѳа́ма, и҆ а҆ха́за и҆ є҆зекі́и, и҆̀же ца́рствоваша во і҆ꙋде́и. |
|
2
|
2
|
| Слухайте, небеса, і слухай, земле, бо Господь говорить: Я виховав і підніс синів, а вони обурилися проти Мене. | Слы́ши, нб҃о, и҆ внꙋшѝ, землѐ, ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇ь возгл҃а: сы́ны роди́хъ и҆ возвы́сихъ, ті́и же ѿверго́шасѧ менє̀. |
|
3
|
3
|
| Віл знає володаря свого, і осел — ясла господаря свого; а Ізраїль не знає [Мене], народ Мій не розуміє. | Позна̀ во́лъ стѧжа́вшаго и҆̀, и҆ ѻ҆се́лъ ꙗ҆́сли господи́на своегѡ̀: і҆и҃ль же менє̀ не позна̀, и҆ лю́дїе моѝ не разꙋмѣ́ша. |
|
4
|
4
|
| На жаль, народ грішний, народ обтяжений беззаконнями, плем’я лиходіїв, сини погибельні! Залишили Господа, знехтували Святого Ізраїлевого, — повернулися назад. | Оу҆вы̀, ꙗ҆зы́къ грѣ́шный, лю́дїе и҆спо́лнени грѣхѡ́въ, сѣ́мѧ лꙋка́вое, сы́нове беззако́ннїи, ѡ҆ста́висте гдⷭ҇а и҆ разгнѣ́васте ст҃а́го і҆и҃лева, ѿврати́тесѧ вспѧ́ть. |
|
5
|
5
|
| У що бити ще вас, що продовжуєте свою затятість? Уся голова у виразках, і все серце зачахло. | Что̀ є҆щѐ оу҆ѧзвлѧ́етесѧ, прилага́юще беззако́нїе; Всѧ́каѧ глава̀ въ болѣ́знь, и҆ всѧ́кое се́рдце въ печа́ль. |
|
6
|
6
|
| Від підошви ноги до тімені голови немає у нього здорового місця: виразки, плями, гнійні рани, неочищені й необв’язані і не пом’якшені єлеєм. | Ѿ но́гъ да́же до главы̀ нѣ́сть въ не́мъ цѣ́лости: ни стрꙋ́пъ, ни ꙗ҆́зва, ни ра́на палѧ́щаѧсѧ: нѣ́сть пла́стырѧ приложи́ти, нижѐ є҆ле́а, нижѐ ѡ҆бѧза́нїѧ. |
|
7
|
7
|
| Земля ваша спустошена; міста ваші спалені вогнем; поля ваші на ваших очах з’їдають чужі; усе спорожніло, як після руйнування чужинцями. | Землѧ̀ ва́ша пꙋста̀, гра́ди ва́ши ѻ҆гне́мъ пожже́ни, странꙋ̀ ва́шꙋ пред̾ ва́ми чꙋжді́и поѧда́ютъ, и҆ ѡ҆пꙋстѣ̀ низвраще́на ѿ люді́й чꙋжди́хъ. |
|
8
|
8
|
| І залишилася дочка Сиону, як намет у винограднику, як курінь на горо́ді, як обложене місто. | Ѡ҆ста́витсѧ дще́рь сїѡ́нѧ, ꙗ҆́кѡ кꙋ́ща въ вїногра́дѣ и҆ ꙗ҆́кѡ ѻ҆во́щное храни́лище въ вертогра́дѣ, ꙗ҆́кѡ гра́дъ вою́емый. |
|
9
|
9
|
| Якби Господь Саваоф не полишив нам невеликого залишку, то ми були б те саме, що Содом, уподібнилися б Гоморрі. | И҆ а҆́ще не бы̀ гдⷭ҇ь саваѡ́ѳъ ѡ҆ста́вилъ на́мъ сѣ́мене, ꙗ҆́кѡ содо́ма оу҆́бѡ бы́ли бы́хомъ, и҆ ꙗ҆́кѡ гомо́ррꙋ оу҆подо́билисѧ бы́хомъ. |
|
10
|
10
|
| Слухайте слово Господнє, князі содомські; слухай закон Бога нашого, народе гоморрський! | Оу҆слы́шите сло́во гдⷭ҇не, кнѧ̑зи содо́мстїи: внемли́те зако́нꙋ бж҃їю, лю́дїе гомо́ррстїи. |
|
11
|
11
|
| Для чого Мені безліч жертв ваших? — говорить Господь. Я пересичений всепаленнями баранів і жиром відгодованої худоби, і крови тельців і агнців і козлів не хочу. | Что́ ми мно́жество же́ртвъ ва́шихъ, гл҃етъ гдⷭ҇ь; И҆спо́лненъ є҆́смь всесожже́нїй ѻ҆́внихъ и҆ тꙋ́ка а҆́гнцєвъ, и҆ кро́ве ю҆нцє́въ и҆ козлѡ́въ не хощꙋ̀. |
|
12
|
12
|
| Коли ви приходите стати перед лице Моє, хто вимагає від вас, щоб ви топтали двори Мої? | Нижѐ приходи́те ꙗ҆ви́тисѧ мѝ: кто́ бо и҆зыска̀ сїѧ̑ и҆з̾ рꙋ́къ ва́шихъ; Ходи́ти по дворꙋ̀ моемꙋ̀ не приложитѐ. |
|
13
|
13
|
| Не носіть більше дарів марних: куріння огидне для Мене; новомісяч і субот, святкових зібрань не можу терпіти: беззаконня — і святкування! | И҆ а҆́ще принесе́те мѝ семїда́лъ, всꙋ́е: кади́ло ме́рзость мѝ є҆́сть. |
|
14
|
14
|
| Новомісяччя ваші і свята ваші ненавидить душа Моя: вони тягар для Мене; Мені тяжко нести їх. | Новомⷭ҇чїй ва́шихъ и҆ сꙋббѡ́тъ и҆ днѐ вели́кагѡ не потерплю̀: поста̀ и҆ пра́здности, и҆ новомⷭ҇чїй ва́шихъ и҆ пра́здникѡвъ ва́шихъ ненави́дитъ дш҃а̀ моѧ̀: бы́сте мѝ въ сы́тость, ктомꙋ̀ не стерплю̀ грѣхѡ́въ ва́шихъ. |
|
15
|
15
|
| І коли ви простягаєте руки ваші, Я закриваю від вас очі Мої; і коли ви примножуєте моління ваші, Я не чую: ваші руки повні крови. | Є҆гда̀ простре́те рꙋ́ки (ва́шѧ) ко мнѣ̀, ѿвращꙋ̀ ѻ҆́чи моѝ ѿ ва́съ: и҆ а҆́ще оу҆мно́жите моле́нїе, не оу҆слы́шꙋ ва́съ: рꙋ́ки бо ва́шѧ и҆спо́лнєны кро́ве. |
|
16
|
16
|
| Обмийтеся, очистіться; віддаліть злі діяння ваші від очей Моїх; перестаньте чинити зло; | И҆змы́йтесѧ, (и҆) чи́сти бꙋ́дите, ѿими́те лꙋка̑вства ѿ дꙋ́шъ ва́шихъ пред̾ ѻ҆чи́ма мои́ма, преста́ните ѿ лꙋка́вствъ ва́шихъ. |
|
17
|
17
|
| навчіться чинити добро, шукайте правди, рятуйте пригнобленого, захищайте сироту, заступайтеся за вдову. | Наꙋчи́тесѧ добро̀ твори́ти, взыщи́те сꙋда̀, и҆зба́вите ѡ҆би́димаго, сꙋди́те си́рꙋ и҆ ѡ҆правди́те вдови́цꙋ, |
|
18
|
18
|
| Тоді прийдіть — і розсудимо, — говорить Господь. Якщо будуть гріхи ваші, як багряне, — як сніг убілю; якщо будуть червоні, як пурпур, — як вовну убілю. | и҆ прїиди́те, и҆ и҆стѧ́жимсѧ, гл҃етъ гдⷭ҇ь. И҆ а҆́ще бꙋ́дꙋтъ грѣсѝ ва́ши ꙗ҆́кѡ багрѧ́ное, ꙗ҆́кѡ снѣ́гъ оу҆бѣлю̀: а҆́ще же бꙋ́дꙋтъ ꙗ҆́кѡ червле́ное, ꙗ҆́кѡ во́лнꙋ оу҆бѣлю̀. |
|
19
|
19
|
| Якщо захочете і послухаєтеся, то будете споживати блага землі; | И҆ а҆́ще хо́щете и҆ послꙋ́шаете менѐ, блага̑ѧ землѝ снѣ́сте: |
|
20
|
20
|
| якщо ж зречетеся і будете чинити опір, то меч пожере вас: бо вуста Господні говорять. | а҆́ще же не хо́щете, нижѐ послꙋ́шаете менѐ, ме́чь вы̀ поѧ́стъ: оу҆ста́ бо гдⷭ҇нѧ гл҃аша сїѧ̑. |
|
21
|
21
|
| Як зробилася блудницею вірна столиця, сповнена правосуддя! Правда жила у ній, а тепер — убивці. | Ка́кѡ бы́сть блꙋдни́ца гра́дъ вѣ́рный сїѡ́нъ по́лнъ сꙋда̀; въ не́мже пра́вда почива́ше, нн҃ѣ же (въ не́мъ) оу҆бі̑йцы. |
|
22
|
22
|
| Срібло твоє стало окалиною, вино твоє зіпсоване водою; | Сребро̀ ва́ше неискꙋше́но, корчє́мницы твоѝ мѣша́ютъ вїно̀ съ водо́ю. |
|
23
|
23
|
| князі твої — законопорушники і спільники злодіїв; усі вони люблять подарунки і ганяються за мздою; не захищають сироту, і справа вдови не доходить до них. | Кнѧ̑зи твоѝ не покарѧ́ютсѧ, ѻ҆́бщницы татє́мъ, лю́бѧще да́ры, гонѧ́ще воздаѧ́нїе, си̑рымъ не сꙋдѧ́щїи и҆ сꙋдꙋ̀ вдови́цъ не внима́ющїи. |
|
24
|
24
|
| Тому говорить Господь, Господь Саваоф, Сильний Ізраїлів: о, задовольню Я Себе над супротивниками Моїми й помщуся ворогам Моїм! | Сегѡ̀ ра́ди та́кѡ гл҃етъ влⷣка гдⷭ҇ь саваѡ́ѳъ: го́ре крѣ̑пкимъ во і҆и҃ли: не преста́нетъ бо ꙗ҆́рость моѧ̀ на проти̑вныѧ, и҆ сꙋ́дъ врагѡ́мъ мои̑мъ сотворю̀: |
|
25
|
25
|
| І зверну на тебе руку Мою і, як у лузі, очищу з тебе домішки, і відокремлю від тебе все свинцеве; | и҆ наведꙋ̀ рꙋ́кꙋ мою̀ на тѧ̀, и҆ разжегꙋ̀ въ чистотꙋ̀, непокарѧ́ющихсѧ же погꙋблю̀, и҆ ѿимꙋ̀ всѣ́хъ беззако́нныхъ ѿ тебє̀, и҆ всѣ́хъ го́рдыхъ смирю̀. |
|
26
|
26
|
| і знову буду поставляти тобі суддів, як раніше, і радників, як спочатку; тоді будуть говорити про тебе: «місто правди, столиця вірна». | И҆ приста́влю сꙋдїи̑ твоѧ̑ ꙗ҆́коже пре́жде, и҆ совѣ́тники твоѧ̑ ꙗ҆́кѡ ѿ нача́ла: и҆ по си́хъ нарѣче́шисѧ гра́дъ пра́вды, ма́ти градовѡ́мъ, вѣ́рный сїѡ́нъ. |
|
27
|
27
|
| Сион спасеться правосуддям, і сини його, які навернулися, правдою; | Съ сꙋдо́мъ бо спасе́тсѧ плѣне́нїе є҆гѡ̀ и҆ съ ми́лостынею. |
|
28
|
28
|
| усім же відступникам і грішникам — погибель, і ті, що залишили Господа, знищаться. | И҆ сокрꙋша́тсѧ беззако́ннїи и҆ грѣ̑шницы вкꙋ́пѣ, и҆ ѡ҆ста́вившїи гдⷭ҇а сконча́ютсѧ: |
|
29
|
29
|
| Вони будуть посоромлені за діброви, які настільки любі для вас, і посоромлені за сади, які ви обрали собі; | зане́же постыдѧ́тсѧ ѡ҆ і҆́дѡлѣхъ свои́хъ, и҆́хже са́ми восхотѣ́ша, и҆ посра́мѧтсѧ ѡ҆ садѣ́хъ свои́хъ, и҆́хже возжелѣ́ша. |
|
30
|
30
|
| бо ви будете, як дуб, якого лист обпав, і як сад, у якому немає води. | Бꙋ́дꙋтъ бо ꙗ҆́кѡ тереві́нѳъ ѿме́тнꙋвый ли́ствїѧ (своѧ̑), и҆ ꙗ҆́кѡ вертогра́дъ не и҆мы́й воды̀. |
|
31
|
31
|
| І сильний буде лахміттям, і діло його — іскрою; і будуть горіти разом, — і ніхто не погасить. | И҆ бꙋ́детъ крѣ́пость и҆́хъ ꙗ҆́кѡ сте́бль и҆згре́бїѧ, и҆ дѣ̑ланїѧ и҆́хъ ꙗ҆́кѡ и҆́скры ѻ҆́гнєнныѧ, и҆ сожгꙋ́тсѧ беззакѡ́нницы и҆ грѣ̑шницы вкꙋ́пѣ, и҆ не бꙋ́детъ оу҆гаша́ѧй. |
|
Глава 2
|
Глава́ в҃
|
|
1
|
1
|
| Слово, яке було у видінні до Ісаї, сина Амосового, про Юдею та Єрусалим. | Сло́во бы́вшее ѿ гдⷭ҇а ко и҆са́їи сы́нꙋ а҆мѡ́совꙋ ѡ҆ і҆ꙋде́и и҆ ѡ҆ і҆ерⷭ҇ли́мѣ. |
|
2
|
2
|
| І буде в останні дні, гора дому Господнього буде поставлена у главу гір і підніметься над пагорбами, і потечуть до неї усі народи. | Ꙗ҆́кѡ бꙋ́детъ въ послѣ̑днїѧ дни̑ ꙗ҆вле́на гора̀ гдⷭ҇нѧ, и҆ до́мъ бж҃їй на версѣ̀ го́ръ, и҆ возвы́ситсѧ превы́ше холмѡ́въ: и҆ прїи́дꙋтъ къ не́й всѝ ꙗ҆зы́цы. |
|
3
|
3
|
| І підуть багато народів і скажуть: прийдіть, і зійдемо на гору Господню, у дім Бога Якова, і навчить Він нас Своїх шляхів і будемо ходити стежками Його; бо від Сиону вийде закон, і слово Господнє — з Єрусалима. | И҆ по́йдꙋтъ ꙗ҆зы́цы мно́зи и҆ рекꙋ́тъ: прїиди́те, и҆ взы́демъ на го́рꙋ гдⷭ҇ню и҆ въ до́мъ бг҃а і҆а́кѡвлѧ, и҆ возвѣсти́тъ на́мъ пꙋ́ть сво́й, и҆ по́йдемъ по немꙋ̀. Ѿ сїѡ́на бо и҆зы́детъ зако́нъ, и҆ сло́во гдⷭ҇не и҆з̾ і҆ерⷭ҇ли́ма: |
|
4
|
4
|
| І буде Він судити народи, і викриє багато племен; і перекують мечі свої на орала, і списи свої — на серпи: не підніме народ на народ меча, і не будуть більше вчитися воювати. | и҆ сꙋди́ти бꙋ́детъ посредѣ̀ ꙗ҆зы̑къ и҆ и҆з̾ѡбличи́тъ лю́ди мнѡ́ги: и҆ раскꙋю́тъ мечы̀ своѧ̑ на ѡ҆ра̑ла и҆ ко́пїѧ своѧ̑ на серпы̀, и҆ не во́зметъ ꙗ҆зы́къ на ꙗ҆зы́къ меча̀, и҆ не навы́кнꙋтъ ктомꙋ̀ ра́товатисѧ. |
|
5
|
5
|
| О, доме Якова! Прийдіть, і будемо ходити у світлі Господньому. | И҆ нн҃ѣ, до́ме і҆а́кѡвль, прїиди́те, по́йдемъ свѣ́томъ гдⷭ҇нимъ. |
|
6
|
6
|
| Але Ти відкинув народ Твій, дім Якова, тому що вони багато чого перейняли від сходу: і чаклуни у них, як у филистимлян, і з синами чужих вони у спілкуванні. | Ѡ҆ста́ви бо лю́ди своѧ̑, до́мъ і҆а́кѡвль: занѐ ꙗ҆́коже и҆з̾ нача́ла напо́лнисѧ страна̀ и҆́хъ волхвова́нїй, ꙗ҆́коже и҆ноплеме́нникѡвъ, и҆ ча̑да мнѡ́га и҆ноплемє́ннича роди́шасѧ и҆̀мъ. |
|
7
|
7
|
| І наповнилася земля його сріблом і золотом, і немає числа скарбам його; і наповнилася земля його конями, і немає числа колісницям його; | Напо́лнисѧ бо страна̀ и҆́хъ сребра̀ и҆ зла́та, и҆ не бѧ́ше числа̀ сокро́вищъ и҆́хъ: и҆ напо́лнисѧ землѧ̀ и҆́хъ ко́ней, и҆ не бѧ́ше числа̀ колесни́цъ и҆́хъ: |
|
8
|
8
|
| і наповнилася земля його ідолами: вони поклоняються ділу рук своїх, тому, що зробили персти їх. | и҆ напо́лнисѧ землѧ̀ ме́рзостей дѣ́лъ рꙋ́къ и҆́хъ, и҆ поклони́шасѧ тѣ̑мъ, ꙗ҆̀же сотвори́ша пе́рсты и҆́хъ: |
|
9
|
9
|
| І схилилася людина, і принизився муж, — і Ти не простиш їх. | и҆ преклони́сѧ человѣ́къ, и҆ смири́сѧ мꙋ́жъ, и҆ не претерплю̀ и҆̀мъ. |
|
10
|
10
|
| Іди у скелю і сховайся у землю від страху Господа і від слави величі Його. | И҆ нн҃ѣ вни́дите въ ка́менїе и҆ скры́йтесѧ въ зе́млю ѿ лица̀ стра́ха гдⷭ҇нѧ и҆ ѿ сла́вы крѣ́пости є҆гѡ̀, є҆гда̀ воста́нетъ сокрꙋши́ти зе́млю. |
|
11
|
11
|
| Поникнуть горді погляди людини, і високе людське принизиться; і один Господь буде високий у той день. | Ѻ҆́чи бо гдⷭ҇ни высо́цы, человѣ́къ же смире́нъ: и҆ смири́тсѧ высота̀ человѣ́ческаѧ, и҆ вознесе́тсѧ гдⷭ҇ь є҆ди́нъ въ де́нь ѻ҆́ный. |
|
12
|
12
|
| Бо гряде день Господа Саваофа на все горде й зарозуміле і на все звеличене, — і воно буде принижене, — | Де́нь бо гдⷭ҇а саваѡ́ѳа на всѧ́каго досади́телѧ и҆ гордели́ваго, и҆ на всѧ́каго высо́каго и҆ велича́ваго, и҆ смирѧ́тсѧ: |
|
13
|
13
|
| і на всі кедри ливанські, високі і піднесені, і на всі дуби васанські, | и҆ на всѧ́къ ке́дръ лїва́нскїй высо́кихъ и҆ превознесе́нныхъ и҆ на всѧ́ко дре́во же́лꙋдѧ васа́нска, |
|
14
|
14
|
| і на всі високі гори, і на всі підвищені пагорби, | и҆ на всѧ́кꙋю го́рꙋ высо́кꙋю и҆ на всѧ́кїй хо́лмъ высо́кїй, |
|
15
|
15
|
| і на усяку високу вежу, і на всяку міцну стіну, | и҆ на всѧ́кїй сто́лпъ высо́къ и҆ на всѧ́кꙋю стѣ́нꙋ высо́кꙋю, |
|
16
|
16
|
| і на всі кораблі фарсиські, і на всі жадані прикраси їх. | и҆ на всѧ́кїй кора́бль морскі́й и҆ на всѧ́ко видѣ́нїе добро́ты корабле́й. |
|
17
|
17
|
| І впаде велич людська, і високе людське принизиться; і один Господь буде високий у той день, | И҆ смири́тсѧ всѧ́кїй человѣ́къ, и҆ паде́тсѧ высота̀ человѣ́ча, и҆ вознесе́тсѧ гдⷭ҇ь є҆ди́нъ въ де́нь ѻ҆́ный. |
|
18
|
18
|
| й ідоли зовсім зникнуть. | И҆ рꙋкотворє́наѧ всѧ̑ скры́ютъ, |
|
19
|
19
|
| І ввійдуть люди в ущелини скель і у прірви землі від страху Господа і від слави величі Його, коли Він повстане скрушити землю. | вне́сше въ пещє́ры и҆ въ разсѣ̑лины ка́менїй и҆ въ верте́пы земны̑ѧ, ѿ лица̀ стра́ха гдⷭ҇нѧ и҆ ѿ сла́вы крѣ́пости є҆гѡ̀, є҆гда̀ воста́нетъ сокрꙋши́ти зе́млю. |
|
20
|
20
|
| У той день людина кине кротам і кажанам срібних своїх ідолів і золотих своїх ідолів, яких зробила собі для поклоніння їм, | Въ де́нь бо ѻ҆́ный и҆зри́нетъ человѣ́къ ме́рзѡсти своѧ̑ златы̑ѧ и҆ срє́брѧныѧ, ꙗ҆̀же сотвори́ша, да покланѧ́ютсѧ сꙋ́єтнымъ и҆ нетопырє́мъ, |
|
21
|
21
|
| щоб увійти в ущелини скель і у розпадини гір від страху Господа і від слави величі Його, коли Він повстане скрушити землю. | є҆́же вни́ти въ верте́пы тве́рдагѡ ка́мене и҆ въ разсѣ̑лины ка́менїй, ѿ лица̀ стра́ха гдⷭ҇нѧ и҆ ѿ сла́вы крѣ́пости є҆гѡ̀, є҆гда̀ воста́нетъ сокрꙋши́ти зе́млю. |
|
22
|
22
|
| Перестаньте ви надіятися на людину, дихання якої у ніздрях її, бо що вона значить? | Ѡ҆ста́вите (оу҆̀бо) ва́мъ человѣ́ка, є҆мꙋ́же є҆́сть дыха́нїе въ ноздре́хъ є҆гѡ̀: ꙗ҆́кѡ въ че́мъ вмѣни́сѧ се́й; |
|
Глава 3
|
Глава́ г҃
|
|
1
|
1
|
| Ось, Господь, Господь Саваоф, відніме у Єрусалима і в Іуди посох і тростину, всяке підкріплення хлібом і всяке підкріплення водою, | Сѐ, влⷣка гдⷭ҇ь саваѡ́ѳъ ѿи́метъ ѿ і҆ерⷭ҇ли́ма и҆ ѿ і҆ꙋде́и крѣ́пкаго и҆ крѣ́пкꙋю, крѣ́пость хлѣ́ба и҆ крѣ́пость воды̀, |
|
2
|
2
|
| хороброго вождя і воїна, суддю і пророка, і прозорливця і старця, | и҆споли́на и҆ крѣ́пкаго, и҆ человѣ́ка ра́тника и҆ сꙋдїю̀, и҆ прⷪ҇ро́ка и҆ смотрели́ваго, и҆ ста́рца |
|
3
|
3
|
| п’ятдесятника і вельможу і радника, і мудрого художника і майстерного у слові. | и҆ пѧтьдесѧтонача́лника, и҆ ди́внаго совѣ́тника и҆ премꙋ́драго а҆рхїте́ктона и҆ разꙋ́мнаго послꙋ́шателѧ. |
|
4
|
4
|
| І дам їм отроків у начальники, і діти будуть панувати над ними. | И҆ поста́влю ю҆́ношы кнѧ̑зи и҆́хъ, и҆ рꙋга́телїе госпо́дствовати бꙋ́дꙋтъ и҆́ми. |
|
5
|
5
|
| І у народі один буде пригнічуваний іншим, і кожен — ближнім своїм; юнак буде нахабно підноситися над старцем, і простолюдин над вельможею. | И҆ напа́дати и҆́мꙋтъ лю́дїе, человѣ́къ на человѣ́ка, и҆ человѣ́къ на бли́жнѧго своего̀: прирази́тсѧ ѻ҆троча̀ къ ста́рцꙋ, и҆ безче́стный къ честно́мꙋ. |
|
6
|
6
|
| Тоді вхопиться людина за брата свого, у сімействі батька свого, і скаже: у тебе є одяг, будь нашим вождем, і нехай будуть ці руїни під рукою твоєю. | Ꙗ҆́кѡ и҆́метсѧ человѣ́къ бра́та своегѡ̀, и҆лѝ дома́шнѧгѡ ѻ҆тца̀ своегѡ̀, глаго́лѧ: ри́зꙋ и҆́маши, началово́ждь на́мъ бꙋ́ди, и҆ бра́шно моѐ под̾ тобо́ю да бꙋ́детъ. |
|
7
|
7
|
| А він із клятвою скаже: не можу зцілити ран суспільства; і в моєму домі немає ні хліба, ні одягу; не робіть мене вождем народу. | И҆ ѿвѣща́въ въ де́нь ѻ҆́ный рече́тъ: не бꙋ́дꙋ тво́й началово́ждь, нѣ́сть бо въ домꙋ̀ мое́мъ ни хлѣ́ба, ни ри́зы: не бꙋ́дꙋ началово́ждь лю́демъ си̑мъ. |
|
8
|
8
|
| Так руйнувався Єрусалим, і упав Іуда, тому що язик їх і діла їх — проти Господа, образливі для очей слави Його. | Ꙗ҆́кѡ ѡ҆ста́вленъ бы́сть і҆ерⷭ҇ли́мъ, и҆ і҆ꙋде́а падѐ, и҆ ѧ҆зы́къ и҆́хъ со беззако́нїемъ, не покарѧ́ющьсѧ гдⷭ҇еви. |
|
9
|
9
|
| Вираз облич їх свідчить проти них, і про гріх свій вони розповідають відкрито, як содомляни, не приховують: горе душі їх! бо самі на себе накликають зло. | Сегѡ̀ ра́ди нн҃ѣ смири́сѧ сла́ва и҆́хъ, и҆ стꙋ́дъ лица̀ и҆́хъ проти́вꙋ ста̀ и҆̀мъ: грѣ́хъ же сво́й ꙗ҆́кѡ содо́мскїй возвѣсти́ша и҆ ꙗ҆ви́ша. Го́ре дꙋшѝ и҆́хъ, занѐ оу҆мы́слиша совѣ́тъ лꙋка́вый на себѐ сами́хъ, |
|
10
|
10
|
| Скажіть праведникові, що благо йому, бо він буде споживати плоди діл своїх; | ре́кше: свѧ́жемъ првⷣнаго, ꙗ҆́кѡ непотре́бенъ на́мъ є҆́сть. Оу҆̀бо плоды̀ дѣ́лъ свои́хъ снѣдѧ́тъ. |
|
11
|
11
|
| а беззаконникові — горе, бо буде йому відплата за діла рук його. | Го́ре беззако́нномꙋ: лꙋка̑ваѧ бо приключа́тсѧ є҆мꙋ̀ по дѣлѡ́мъ рꙋкꙋ̀ є҆гѡ̀. |
|
12
|
12
|
| Гнобителі народу Мого — діти, і жінки панують над ним. Народе Мій! вожді твої вводять тебе в оману і путь стежок твоїх зіпсували. | Лю́дїе моѝ, приста̑вницы ва́ши пожина́ютъ ва́съ, и҆ и҆стѧза́ющїи ѡ҆блада́ютъ ва́ми: лю́дїе моѝ, блажа́щїи ва́съ льстѧ́тъ вы̀ и҆ стєзѝ но́гъ ва́шихъ возмꙋща́ютъ. |
|
13
|
13
|
| Повстав Господь на суд — і стоїть, щоб судити народи. | Но нн҃ѣ оу҆стро́итсѧ гдⷭ҇ь на сꙋ́дъ и҆ поста́витъ на сꙋ́дъ лю́ди своѧ̑: |
|
14
|
14
|
| Господь вступає у суд зі старійшинами народу Свого і з князями його: ви спустошили виноградник; награбоване у бідного — у ваших домах; | са́мъ гдⷭ҇ь на сꙋ́дъ прїи́детъ со старѣ̑йшины люді́й и҆ со кнѧ̑зи и҆́хъ. Вы́ же почто̀ запали́сте вїногра́дъ мо́й, и҆ разграбле́нїе оу҆бо́гагѡ въ домѣ́хъ ва́шихъ; |
|
15
|
15
|
| навіщо ви утискуєте народ Мій і гнітите бідних? говорить Господь, Господь Саваоф. | почто̀ вы̀ ѡ҆би́дите люді́й мои́хъ и҆ лицѐ оу҆бо́гихъ посрамлѧ́ете; гл҃етъ гдⷭ҇ь саваѡ́ѳъ. |
|
16
|
16
|
| І сказав Господь: за те, що дочки Сиону гордовиті і ходять, піднявши шию і зваблюючи поглядами, і виступають величною ходою і гримлять ланцюжками на ногах, — | Сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь: поне́же вознесо́шасѧ дщє́ри сїѡ̑ни и҆ ходи́ша высо́кою вы́ею и҆ помиза́нїемъ ѻ҆че́съ и҆ стꙋпа́нїемъ но́гъ, кꙋ́пнѡ ри̑зы влекꙋ́шыѧ (по до́лꙋ) и҆ нога́ма кꙋ́пнѡ и҆гра́ющыѧ: |
|
17
|
17
|
| оголить Господь тім’я дочок Сиону і відкриє Господь сором їх; | и҆ смири́тъ гдⷭ҇ь нача̑лныѧ дщє́ри сїѡ̑ни, и҆ гдⷭ҇ь ѿкры́етъ срамотꙋ̀ и҆́хъ. |
|
18
|
18
|
| у той день відніме Господь красиві ланцюжки на ногах і зірочки, і півмісяці, | Въ де́нь ѡ҆́нъ, и҆ ѿи́метъ гдⷭ҇ь сла́вꙋ ри́зъ и҆́хъ и҆ красоты̑ и҆́хъ, и҆ вплетє́нїѧ злата̑ѧ (на главѣ̀) и҆ трє́сны ри̑зныѧ, и҆ лꙋ̑ницы гри́вєнныѧ |
|
19
|
19
|
| серги, і намиста, й опахала, запонки і зап’ястя, і пояси, і сосудці з парфумами, і привіски чарівні, | и҆ срачи̑цы тѡ́нкїѧ, и҆ красотꙋ̀ лица̀ и҆́хъ и҆ сострое́нїе красы̀ сла́вныѧ, и҆ ѡ҆́брꙋчи и҆ пє́рстни, и҆ мѡни́ста и҆ запѧ̑стїѧ и҆ хꙋдѡ́жныѧ оу҆серѧ̑зи, |
|
20
|
20
|
| персні і кільця в носі, | и҆ багрѧни̑цы и҆ пребагрѧ̑наѧ, и҆ оу҆́тварь хра́мнꙋю |
|
21
|
21
|
| верхній одяг і нижній, і хустки, і гаманці, | и҆ свѣ̑тлаѧ лакѡ̑нскаѧ, и҆ вѷссо́ны и҆ синєты̀, и҆ червлєни́цы |
|
22
|
22
|
| світлі тонкі опанчі і пов’язки, і покривала. | и҆ вѷссо́нъ со зла́томъ и҆ синето́ю преты̑каны, и҆ тѡнчи́цы преи̑маны зла́томъ: |
|
23
|
23
|
| І буде замість пахощів сморід, і замість пояса буде мотузка, і замість завитого волосся — проплішина, і замість широкої опанчі — вузьке веретище, замість краси — клеймо. | и҆ бꙋ́детъ вмѣ́стѡ вонѝ до́брыѧ смра́дъ, и҆ вмѣ́стѡ по́ѧса оу҆́жемъ препоѧ́шешисѧ, и҆ вмѣ́стѡ оу҆краше́нїѧ злата́гѡ, є҆́же на главѣ̀, плѣ́шь и҆мѣ́ти бꙋ́деши дѣ́лъ твои́хъ ра́ди, и҆ вмѣ́стѡ ри́зы багрѧ́ныѧ препоѧ́шешисѧ вре́тищемъ: |
|
24
|
24
|
| Чоловіки твої впадуть від меча, і хоробрі твої — на війні. | и҆ сы́нъ тво́й добрѣ́йшїй, є҆го́же лю́биши, мече́мъ паде́тъ, и҆ крѣ́пцыи ва́ши мече́мъ падꙋ́тъ и҆ смирѧ́тсѧ: |
|
25
|
25
|
| І будуть зітхати і плакати ворота столиці, і буде вона сидіти на землі спустошена. | и҆ воспла́чꙋтсѧ храни̑лища оу҆́тварей ва́шихъ, и҆ ѡ҆ста́нешисѧ є҆ди́на и҆ ѡ҆ зе́млю оу҆да́рена бꙋ́деши. |
|
Глава 4
|
Глава́ д҃
|
|
1
|
1
|
| І вхопляться сім жінок за одного чоловіка у той день, і скажуть: «свій хліб будемо їсти і свій одяг будемо носити, тільки нехай будемо називатися твоїм ім’ям, — зніми з нас ганьбу». | И҆ и҆́мꙋтсѧ се́дмь же́нъ за мꙋ́жа є҆ди́наго, глаго́лющѧ: хлѣ́бъ на́шъ ꙗ҆́сти бꙋ́демъ и҆ въ ри̑зы на́шѧ ѡ҆дѣва́тисѧ, то́чїю и҆́мѧ твоѐ да нарече́тсѧ на на́съ, ѿимѝ оу҆кори́знꙋ на́шꙋ. |
|
2
|
2
|
| У той день паросток Господа з’явиться у красі і честі, і плід землі — у величі і славі, для уцілілих синів Ізраїля. | Въ де́нь ѻ҆́ный возсїѧ́етъ бг҃ъ въ совѣ́тѣ со сла́вою на землѝ, є҆́же вознестѝ и҆ просла́вити ѡ҆ста́нокъ і҆и҃лѧ. |
|
3
|
3
|
| Тоді ті, що залишилися на Сионі й уціліли в Єрусалимі, будуть називатися святими, усі вписані у книгу для життя в Єрусалимі, | И҆ бꙋ́детъ ѡ҆ста́нокъ въ сїѡ́нѣ и҆ ѡ҆ста́нокъ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ, ст҃и нарекꙋ́тсѧ всѝ напи́саннїи въ жи́знь во і҆ерⷭ҇ли́мѣ: |
|
4
|
4
|
| коли Господь омиє скверну дочок Сиону й очистить кров Єрусалима із середовища його духом суду і духом вогню. | ꙗ҆́кѡ ѿмы́етъ гдⷭ҇ь скве́рнꙋ сынѡ́въ и҆ дще́рей сїѡ́нскихъ и҆ кро́вь і҆ерⷭ҇ли́мскꙋ ѡ҆чⷭ҇титъ ѿ среды̀ и҆́хъ дꙋ́хомъ сꙋда̀ и҆ дꙋ́хомъ зно́ѧ. |
|
5
|
5
|
| І створить Господь над усяким місцем гори́ Сиону і над зібраннями її хмару і дим під час дня і блищання палючого вогню у час ночі; бо над усім шанованим буде покров. | И҆ прїи́детъ гдⷭ҇ь, и҆ бꙋ́детъ всѐ мѣ́сто горы̀ сїѡ́ни, и҆ всѧ̑ ꙗ҆̀же ѡ҆́крестъ є҆ѧ̀ ѡ҆сѣни́тъ ѡ҆́блакъ во дни̑, и҆ ꙗ҆́кѡ ды́ма и҆ свѣ́та ѻ҆́гненна горѧ́ща въ нощѝ, все́ю сла́вою покры́етсѧ: |
|
6
|
6
|
| І буде намет для осінення удень від спеки і для притулку і захисту від непогоди і дощу. | и҆ бꙋ́детъ въ сѣ́нь ѿ зно́ѧ и҆ въ покро́въ и҆ въ сокрове́нїе ѿ же́стости и҆ дождѧ̀. |
|
Глава 5
|
Глава́ є҃
|
|
1
|
1
|
| Заспіваю Улюбленому моєму пісню Улюбленого мого про виноградник Його. В Улюбленого мого був виноградник на вершині плодючої гори, | Воспою̀ нн҃ѣ возлю́бленномꙋ пѣ́снь возлю́бленнагѡ моегѡ̀ вїногра́дꙋ моемꙋ̀: вїногра́дъ бы́сть возлю́бленномꙋ въ ро́зѣ, на мѣ́стѣ тꙋ́чнѣ: |
|
2
|
2
|
| і Він обніс його огорожею, й очистив його від каменів, і насадив у ньому добірні виноградні лози, і побудував вежу посередині його, і викопав у ньому точило, й очікував, що він принесе добрі грона, а він приніс дикі ягоди. | и҆ ѡ҆гражде́нїемъ ѡ҆гради́хъ и҆ ѡ҆копа́хъ, и҆ насади́хъ ло́зꙋ и҆збра́ннꙋ, и҆ созда́хъ сто́лпъ посредѣ̀ є҆гѡ̀, и҆ предточи́лїе и҆скопа́хъ въ не́мъ, и҆ жда́хъ, да сотвори́тъ гро́здїе, и҆ сотворѝ те́рнїе. |
|
3
|
3
|
| І нині, жителі Єрусалима і мужі Іуди, розсудіть Мене з виноградником Моїм. | И҆ нн҃ѣ, живꙋ́щїи во і҆ерⷭ҇ли́мѣ и҆ человѣ́че і҆ꙋ́динъ, сꙋди́те междꙋ̀ мно́ю и҆ вїногра́домъ мои́мъ. |
|
4
|
4
|
| Що ще належало б зробити для виноградника Мого, чого Я не зробив йому? Чому, коли Я очікував, що він принесе добрі грона, він приніс дикі ягоди? | Что̀ сотворю̀ є҆щѐ вїногра́дꙋ моемꙋ̀, и҆ не сотвори́хъ є҆мꙋ̀; зане́же жда́хъ, да сотвори́тъ гро́здїе, сотвори́ же те́рнїе. |
|
5
|
5
|
| Отже, Я скажу вам, що зроблю з виноградником Моїм: відніму в нього огорожу, і буде він спустошеним; зруйную стіни його, і буде потоптаним, | Нн҃ѣ оу҆́бѡ возвѣщꙋ̀ ва́мъ, что̀ а҆́зъ сотворю̀ вїногра́дꙋ моемꙋ̀: ѿимꙋ̀ ѡ҆гражде́нїе є҆гѡ̀, и҆ бꙋ́детъ въ разграбле́нїе: и҆ разорю̀ стѣ́нꙋ є҆гѡ̀, и҆ бꙋ́детъ въ попра́нїе. |
|
6
|
6
|
| і залишу його у запустінні: не будуть ні обрізувати, ні обкопувати його, — і заросте він терням і бур’яном, і повелю хмарам не проливати на нього дощ. | И҆ ѡ҆ста́влю вїногра́дъ мо́й, и҆ ктомꙋ̀ не ѡ҆брѣ́жетсѧ, нижѐ покопа́етсѧ, и҆ взы́детъ на не́мъ, ꙗ҆́коже на лѧди́нѣ, те́рнїе: и҆ ѡ҆блакѡ́мъ заповѣ́мъ, є҆́же не ѡ҆дожди́ти на него̀ дождѧ̀. |
|
7
|
7
|
| Виноградник Господа Саваофа є дім Ізраїлів, і мужі Іуди — улюблене насадження Його. І чекав Він правосуддя, але ось — кровопролиття; чекав правди, і ось — волання. | Вїногра́дъ бо гдⷭ҇а саваѡ́ѳа, до́мъ і҆и҃левъ є҆́сть, и҆ человѣ́къ і҆ꙋ́динъ но́вый са́дъ возлю́бленный: жда́хъ, да сотвори́тъ сꙋ́дъ, сотвори́ же беззако́нїе, и҆ не пра́вдꙋ, но во́пль. |
|
8
|
8
|
| Горе вам, хто приєднує дім до дому, хто приєднує поле до поля, так що іншим не залишається місця, начебто ви одні оселені на землі. | Го́ре совокꙋплѧ́ющымъ до́мъ къ до́мꙋ и҆ село̀ къ селꙋ̀ приближа́ющымъ, да бли́жнемꙋ ѿи́мꙋтъ что̀: є҆да̀ вселите́сѧ є҆ди́ни на землѝ; |
|
9
|
9
|
| У вуха мої сказав Господь Саваоф: численні доми ці будуть порожні, великі і красиві — без мешканців; | Оу҆слы́шашасѧ бо во оу҆шесѣ́хъ гдⷭ҇а саваѡ́ѳа сїѧ̑: а҆́ще бо бꙋ́дꙋтъ до́мове мно́зи, въ запꙋстѣ́нїе бꙋ́дꙋтъ вели́цыи и҆ до́брїи, и҆ не бꙋ́дꙋтъ живꙋ́щїи въ ни́хъ: |
|
10
|
10
|
| десять ділянок у винограднику дадуть один бат, і хомер посіяного зерна ледь принесе ефу. | и҆дѣ́же бо воз̾ѡрю́тъ де́сѧть сꙋпрꙋ̑гъ волѡ́въ, сотвори́тъ корча́гъ є҆ди́нъ, и҆ сѣ́ѧй а҆ртава̑съ ше́сть сотвори́тъ мѣ̑ры трѝ. |
|
11
|
11
|
| Горе тим, які з раннього ранку шукають сикери і до пізнього вечора розгарячають себе вином; | Го́ре востаю́щымъ заꙋ́тра и҆ сїке́ръ гонѧ́щымъ, ждꙋ́щымъ ве́чера: вїно́ бо сожже́тъ ѧ҆̀: |
|
12
|
12
|
| і цитра і гуслі, тимпан і сопілка і вино на бенкетах їх; а на справи Господа вони не дивляться і про діяння рук Його не думають. | со гꙋ́сльми бо и҆ пѣвни́цами, и҆ тѷмпа̑ны и҆ свирѣ́льми вїно̀ пїю́тъ, на дѣла́ же гдⷭ҇нѧ не взира́ютъ и҆ дѣ́лъ рꙋкꙋ̀ є҆гѡ̀ не помышлѧ́ютъ. |
|
13
|
13
|
| За те народ мій піде у полон непередбачено, і вельможі його будуть голодувати, і багатії його будуть знемагати від спраги. | Оу҆̀бо плѣне́ни бы́ша лю́дїе моѝ, за є҆́же не вѣ́дѣти и҆̀мъ гдⷭ҇а, и҆ мно́жество бы́сть ме́ртвыхъ гла́да ра́ди и҆ жа́жди водны́ѧ. |
|
14
|
14
|
| За те пекло розширилося і безмірно розкрило пащу свою: і зійде туди слава їх і багатство їх, і шум їх і все́, що веселить їх. | И҆ разширѝ а҆́дъ дꙋ́шꙋ свою̀ и҆ разве́рзе оу҆ста̀ своѧ̑, є҆́же не преста́ти: и҆ сни́дꙋтъ сла́внїи и҆ вели́цыи и҆ бога́тїи и҆ гꙋби́телїе и҆́хъ и҆ веселѧ́йсѧ въ не́мъ: |
|
15
|
15
|
| І принизиться людина, і смириться муж, і очі гордих поникнуть; | и҆ смири́тсѧ человѣ́къ, и҆ ѡ҆безче́ститсѧ мꙋ́жъ, и҆ ѻ҆́чи высокоглѧ́дающїи смирѧ́тсѧ. |
|
16
|
16
|
| а Господь Саваоф звеличиться у суді, і Бог Святий виявить святість Свою у правді. | И҆ вознесе́тсѧ гдⷭ҇ь саваѡ́ѳъ въ сꙋдѣ̀, и҆ бг҃ъ ст҃ы́й просла́витсѧ въ пра́вдѣ: |
|
17
|
17
|
| І будуть пастися вівці за своєю волею, і чужі будуть живитися залишеними плідними пасовищами багатих. | и҆ оу҆пасꙋ́тсѧ расхище́ннїи ꙗ҆́кѡ ю҆нцы̀, и҆ пꙋсты̑ни плѣне́нныхъ а҆́гнцы поѧдѧ́тъ. |
|
18
|
18
|
| Горе тим, хто тягне на себе беззаконня мотузками суєти, і гріх — ніби ременями колісничними; | Го́ре привлача́ющымъ грѣхѝ ꙗ҆́кѡ оу҆́жемъ до́лгимъ, и҆ ꙗ҆́кѡ и҆́га ю҆́нична реме́немъ беззакѡ́нїѧ своѧ̑, |
|
19
|
19
|
| які говорять: «нехай Він поспішить і прискорить діло Своє, щоб ми бачили, і нехай наблизиться і прийде для виконання ради Святого Ізраїлевого, щоб ми пізнали!» | глаго́лющымъ: ско́рѡ да прибли́жатсѧ, ꙗ҆̀же сотвори́тъ, да ви́димъ, и҆ да прїи́детъ совѣ́тъ ст҃а́гѡ і҆и҃лева, да разꙋмѣ́емъ. |
|
20
|
20
|
| Горе тим, які зло називають добром, і добро — злом, пітьму вважають світлом, і світло — пітьмою, гірке вважають солодким, і солодке — гірким! | Го́ре глаго́лющымъ лꙋка́вое до́брое, и҆ до́брое лꙋка́вое, полага́ющымъ тмꙋ̀ свѣ́тъ, и҆ свѣ́тъ тмꙋ̀, полага́ющымъ го́рькое сла́дкое, и҆ сла́дкое го́рькое. |
|
21
|
21
|
| Горе тим, які мудрі у своїх очах і розумні перед самими собою! | Го́ре, и҆̀же мꙋ́дри въ себѣ̀ сами́хъ и҆ пред̾ собо́ю разꙋ́мни. |
|
22
|
22
|
| Горе тим, які сміливі пити вино і сильні готувати міцний напій, | Го́ре крѣ̑пкимъ ва́шымъ, вїно̀ пїю́щымъ, и҆ вельмо́жамъ растворѧ́ющымъ сїке́ръ, |
|
23
|
23
|
| які за подарунки виправдовують винного і правих позбавляють законного! | ѡ҆правда́ющымъ нечести́ва дарѡ́въ ра́ди, и҆ є҆́же є҆́сть првⷣное првⷣнагѡ взе́млющымъ ѿ негѡ̀. |
|
24
|
24
|
| За те, як вогонь з’їдає солому, і полум’я знищує сіно, так зотліє корінь їх, і цвіт їх розвіється, як порох; тому що вони відкинули закон Господа Саваофа і знехтували слово Святого Ізраїлевого. | Сегѡ̀ ра́ди ꙗ҆́коже сгори́тъ тро́сть ѿ оу҆́глїѧ ѻ҆́гненнагѡ и҆ сожже́тсѧ ѿ пла́мене разгорѣ́вшагѡсѧ, ко́рень и҆́хъ ꙗ҆́кѡ пе́рсть бꙋ́детъ, и҆ цвѣ́тъ и҆́хъ ꙗ҆́кѡ пра́хъ взы́детъ: не восхотѣ́ша бо зако́на гдⷭ҇а саваѡ́ѳа, но сло́во ст҃а́гѡ і҆и҃лева раздражи́ша. |
|
25
|
25
|
| За те запалає гнів Господа на народ Його, і простягне Він руку Свою на нього й уразить його, так що здригнуться гори, і трупи їхні будуть як послід на вулицях. І при усьому цьому гнів Його не відвернеться, і рука Його ще буде простягнута. | И҆ воз̾ѧри́сѧ гнѣ́вомъ гдⷭ҇ь саваѡ́ѳъ на лю́ди своѧ̑, и҆ наложѝ рꙋ́кꙋ свою̀ на ни́хъ, и҆ поразѝ и҆̀хъ: и҆ раздражи́шасѧ го́ры, и҆ бы́ша трꙋ́пи и҆́хъ ꙗ҆́кѡ гно́й посредѣ̀ пꙋтѝ. И҆ во всѣ́хъ си́хъ не ѿврати́сѧ ꙗ҆́рость є҆гѡ̀, но є҆щѐ рꙋка̀ є҆гѡ̀ высока̀. |
|
26
|
26
|
| І підніме прапор народам далеким, і дасть знак тому, хто живе на краю землі, — і ось, він легко і скоро прийде; | Воздви́гнетъ оу҆́бѡ зна́менїе во ꙗ҆зы́цѣхъ сꙋ́щихъ дале́че и҆ позви́ждетъ и҆̀мъ ѿ конє́цъ землѝ, и҆ сѐ, ско́рѡ ле́гцѣ грѧдꙋ́тъ: |
|
27
|
27
|
| не буде у нього ні втомленого, ні знеможеного; жоден не задрімає і не засне, і не зніметься пояс зі стегон його, і не розірветься ремінь на взутті його; | не вза́лчꙋтъ, ни оу҆трꙋдѧ́тсѧ, ни воздре́млютъ, ни поспѧ́тъ, ни распоѧ́шꙋтъ по́ѧсѡвъ свои́хъ ѿ чре́слъ свои́хъ, нижѐ расто́ргнꙋтсѧ ремє́ни сапогѡ́въ и҆́хъ: |
|
28
|
28
|
| стріли його загострені, і всі луки його натягнуті; копита коней його подібні до кременю, і колеса його — як вихор; | и҆́хже стрѣ́лы ѻ҆стры̑ сꙋ́ть, и҆ лꙋ́цы и҆́хъ напрѧже́ни: кѡпы́та ко́ней и҆́хъ ꙗ҆́кѡ тве́рдъ ка́мень вмѣни́шасѧ, коле́са колесни́цъ и҆́хъ ꙗ҆́кѡ бꙋ́рѧ. |
|
29
|
29
|
| ревіння його — як ревіння левиці; він рикає подібно до скимнів, і зареве, і схопить здобич і віднесе, і ніхто не відніме. | Ꙗ҆рѧ́тсѧ ꙗ҆́кѡ льво́ве, и҆ предста́ша ꙗ҆́кѡ льви̑чища: и҆ и҆́метъ, и҆ возопїе́тъ ꙗ҆́кѡ ѕвѣ́рь, и҆ и҆зве́ржетъ, и҆ не бꙋ́детъ ѿе́млющагѡ и҆̀хъ. |
|
30
|
30
|
| І зареве на нього у той день ніби ревіння розбурханого моря; і спогляне він на землю, і ось — пітьма, горе, і світло померкло у хмарах. | И҆ возопїе́тъ и҆́хъ ра́ди въ то́й де́нь, ꙗ҆́кѡ шꙋ́мъ мо́рѧ волнꙋ́ющасѧ: и҆ воззрѧ́тъ на зе́млю, и҆ сѐ, тма̀ же́стока въ недоꙋмѣ́нїи и҆́хъ. |
|
Глава 6
|
Глава́ ѕ҃
|
|
1
|
1
|
| У рік смерти царя Озії бачив я Господа, Який сидить на престолі високому і величному, і краї риз Його наповнювали весь храм. | И҆ бы́сть въ лѣ́то, въ не́же оу҆́мре ѻ҆зі́а ца́рь, ви́дѣхъ гдⷭ҇а сѣдѧ́ща на прⷭ҇то́лѣ высо́цѣ и҆ превознесе́ннѣ, и҆ и҆спо́лнь до́мъ сла́вы є҆гѡ̀. |
|
2
|
2
|
| Навколо Нього стояли серафими; у кожного з них по шість крил: двома закривав кожен лице своє, і двома закривав ноги свої, і двома літав. | И҆ серафі́ми стоѧ́хꙋ ѡ҆́крестъ є҆гѡ̀, ше́сть кри́лъ є҆ди́номꙋ и҆ ше́сть кри́лъ дрꙋго́мꙋ: и҆ двѣма̀ оу҆́бѡ покрыва́хꙋ ли́ца своѧ̑, двѣма́ же покрыва́хꙋ но́ги своѧ̑ и҆ двѣма̀ лета́хꙋ. |
|
3
|
3
|
| І взивали вони один до одного і говорили: Святий, Святий, Святий Господь Саваоф! уся земля повна слави Його! | И҆ взыва́хꙋ дрꙋ́гъ ко дрꙋ́гꙋ и҆ глаго́лахꙋ: ст҃ъ, ст҃ъ, ст҃ъ гдⷭ҇ь саваѡ́ѳъ: и҆спо́лнь всѧ̀ землѧ̀ сла́вы є҆гѡ̀. |
|
4
|
4
|
| І похитнулися верхи врат від голосу тих, що викликували, і дім наповнився курінням. | И҆ взѧ́сѧ наддве́рїе ѿ гла́са, и҆́мже вопїѧ́хꙋ, и҆ до́мъ напо́лнисѧ ды́ма. |
|
5
|
5
|
| І сказав я: горе мені! загинув я! бо я людина з нечистими вустами, і живу серед народу також з нечистими вустами, — і очі мої бачили Царя, Господа Саваофа. | И҆ реко́хъ: ѽ, ѡ҆каѧ́нный а҆́зъ, ꙗ҆́кѡ оу҆мили́хсѧ, ꙗ҆́кѡ человѣ́къ сы́й и҆ нечи̑сты оу҆стнѣ̀ и҆мы́й, посредѣ̀ люді́й нечи̑стыѧ оу҆стнѣ̀ и҆мꙋ́щихъ а҆́зъ живꙋ̀: и҆ цр҃ѧ̀ гдⷭ҇а саваѡ́ѳа ви́дѣхъ ѻ҆чи́ма мои́ма. |
|
6
|
6
|
| Тоді прилетів до мене один із серафимів, і в руці у нього розпалене вугілля, яке він узяв кліщами з жертовника, | И҆ по́сланъ бы́сть ко мнѣ̀ є҆ди́нъ ѿ серафі́мѡвъ, и҆ въ рꙋцѣ̀ свое́й и҆мѧ́ше оу҆́гль горѧ́щь, є҆го́же клеща́ми взѧ́тъ ѿ ѻ҆лтарѧ̀, |
|
7
|
7
|
| і торкнувся вуст моїх і сказав: ось, це торкнулося вуст твоїх, і беззаконня твоє вилучене від тебе, і гріх твій очищений. | и҆ прикоснꙋ́сѧ оу҆стна́мъ мои̑мъ и҆ речѐ: сѐ, прикоснꙋ́сѧ сїѐ оу҆стна́мъ твои̑мъ, и҆ ѿи́метъ беззакѡ́нїѧ твоѧ̑ и҆ грѣхѝ твоѧ̑ ѡ҆чⷭ҇титъ. |
|
8
|
8
|
| І почув я голос Господа, Який говорить: кого Мені послати? і хто піде задля Нас? І я сказав: ось я, пошли мене. | И҆ слы́шахъ гла́съ гдⷭ҇а гл҃юща: кого̀ послю̀, и҆ кто̀ по́йдетъ къ лю́демъ си̑мъ; И҆ реко́хъ: сѐ, а҆́зъ є҆́смь, послѝ мѧ̀. |
|
9
|
9
|
| І сказав Він: іди і скажи цьому народові: слухом почуєте — і не зрозумієте, і очима будете дивитися — і не побачите. | И҆ речѐ: и҆дѝ и҆ рцы̀ лю́демъ си̑мъ: слꙋ́хомъ оу҆слы́шите, и҆ не оу҆разꙋмѣ́ете: и҆ ви́дѧще оу҆́зрите, и҆ не оу҆ви́дите: |
|
10
|
10
|
| Бо огрубіло серце народу цього, і вухами насилу чують, і очі свої зімкнули, нехай не побачать очима, і не почують вухами, і не зрозуміють серцем, і не навернуться, щоб Я зцілив їх. | ѡ҆дебелѣ́ бо се́рдце люді́й си́хъ, и҆ оу҆ши́ма свои́ма тѧ́жкѡ слы́шаша, и҆ ѻ҆́чи своѝ смежи́ша, да не когда̀ оу҆́зрѧтъ ѻ҆чи́ма и҆ оу҆ши́ма оу҆слы́шатъ, и҆ се́рдцемъ оу҆разꙋмѣ́ютъ и҆ ѡ҆братѧ́тсѧ, и҆ и҆сцѣлю̀ ѧ҆̀. |
|
11
|
11
|
| І сказав я: чи надовго, Господи? Він сказав: доки не опустіють міста, і залишаться без жителів, і доми без людей, і доки земля ця зовсім не спустіє. | И҆ реко́хъ: доко́лѣ, гдⷭ҇и; И҆ речѐ: до́ндеже ѡ҆пꙋстѣ́ютъ гра́ди, ѿ є҆́же ненаселє́нымъ бы́ти, и҆ до́мы, ѿ є҆́же не бы́ти человѣ́кѡмъ, и҆ землѧ̀ ѡ҆ста́нетсѧ пꙋста̀. |
|
12
|
12
|
| І виселить Господь людей, і велике запустіння буде на цій землі. | И҆ посе́мъ продолжи́тъ бг҃ъ человѣ́ки, и҆ оу҆мно́жатсѧ ѡ҆ста́вльшїисѧ на землѝ. |
|
13
|
13
|
| І якщо ще залишиться десята частина на ній і повернеться, і вона знову буде спустошена; але як від теревинфа і як від дуба, коли вони і зрубані, залишається корінь їх, так святе сíм’я буде коренем її. | И҆ є҆щѐ на не́й є҆́сть десѧти́на, и҆ па́ки бꙋ́детъ въ расхище́нїе ꙗ҆́коже тереві́нѳъ и҆ ꙗ҆́кѡ же́лꙋдь, є҆гда̀ и҆спаде́тъ и҆з̾ плю́ски своеѧ̀: сѣ́мѧ ст҃о стоѧ́нїе є҆гѡ̀. |
|
Глава 7
|
Глава́ з҃
|
|
1
|
1
|
| І було у дні Ахаза, сина Іоафамового, сина Озії, царя Юдейського, Рецин, цар Сирійський, і Факей, син Ремаліїн, цар Ізраїльський, пішли проти Єрусалима, щоб завоювати його, але не могли завоювати. | И҆ бы́сть во дни̑ а҆ха́за сы́на і҆ѡаѳа́млѧ, сы́на ѻ҆зі́и, царѧ̀ і҆ꙋ́дина, взы́де расі́нъ ца́рь а҆ра́мль, и҆ факе́й сы́нъ ромелі́евъ, ца́рь і҆и҃левъ, на і҆ерⷭ҇ли́мъ, воева́ти на него̀, и҆ не возмого́ша разори́ти є҆го̀. |
|
2
|
2
|
| І було сповіщено дому Давидовому і сказано: сиріяни розташувалися у землі Єфремовій; і сколихнулося серце його і серце народу його, як колишуться від вітру дерева у лісі. | И҆ возвѣсти́сѧ въ домꙋ̀ даві́довѣ, глаго́лѧ: совѣща́сѧ а҆ра́мъ со є҆фре́момъ, и҆ оу҆жасе́сѧ дꙋша̀ є҆гѡ̀ и҆ дꙋша̀ люді́й є҆гѡ̀, ꙗ҆́коже въ дꙋбра́вѣ дре́во вѣ́тромъ восколе́блетсѧ. |
|
3
|
3
|
| І сказав Господь Ісаї: вийди ти і син твій Шеар-Ясув назустріч Ахазу, до кінця водопроводу верхнього ставка, на дорогу до поля білильного, | И҆ речѐ гдⷭ҇ь ко и҆са́їи: и҆зы́ди во срѣ́тенїе а҆ха́зꙋ ты̀ и҆ ѡ҆ста́выйсѧ і҆асꙋ́въ сы́нъ тво́й, къ кꙋпѣ́ли го́рнѧгѡ пꙋтѝ села̀ бѣли́лнича, |
|
4
|
4
|
| і скажи йому: спостерігай і будь спокійним; не страшися і нехай не сумує серце твоє від двох кінців цих димлячих головешок, від розпаленого гніву Рецина і сиріян і сина Ремаліїного. | и҆ рече́ши є҆мꙋ̀: блюдѝ, є҆́же молча́ти, и҆ не бо́йсѧ, нижѐ дꙋша̀ твоѧ̀ да и҆знемо́жетъ ѿ двою̀ дрє́вꙋ главе́нь дымѧ́щихсѧ си́хъ: є҆гда́ бо гнѣ́въ ꙗ҆́рости моеѧ̀ бꙋ́детъ, па́ки и҆сцѣлю̀. |
|
5
|
5
|
| Сирія, Єфрем і син Ремаліїн задумали проти тебе зло, говорячи: | Сы́нъ же а҆ра́мль и҆ сы́нъ ромелі́евъ ꙗ҆́кѡ совѣща́ста совѣ́тъ лꙋка́вый на тѧ̀, глаго́люще: |
|
6
|
6
|
| підемо на Юдею й підбуримо її, і оволодіємо нею і поставимо у ній царем сина Тавеїлового. | взы́демъ во і҆ꙋде́ю, и҆ собесѣ́довавше съ ни́ми ѿврати́мъ ѧ҆̀ къ на́мъ и҆ воцари́мъ въ не́й сы́на тавеи́лева: |
|
7
|
7
|
| Але Господь Бог так говорить: це не станеться і не збудеться; | сїѧ̑ же гл҃етъ гдⷭ҇ь саваѡ́ѳъ: не пребꙋ́детъ совѣ́тъ се́й, нижѐ сбꙋ́детсѧ, |
|
8
|
8
|
| бо глава Сирії — Дамаск, і глава Дамаска — Рецин; а через шістдесят п’ять років Єфрем перестане бути народом; | но глава̀ а҆ра́мꙋ дама́скъ, и҆ глава̀ дама́скꙋ расі́нъ: но є҆щѐ шестьдесѧ́тъ и҆ пѧ́ть лѣ́тъ, ѡ҆скꙋдѣ́етъ ца́рство є҆фре́мово ѿ люді́й, |
|
9
|
9
|
| і глава Єфрема — Самарія, і глава Самарії — син Ремаліїн. Якщо ви не вірите, то тому, що ви не засвідчені. | глава́ же є҆фре́мови соморѡ́нъ, и҆ глава̀ соморѡ́нꙋ сы́нъ ромелі́евъ: и҆ а҆́ще не оу҆вѣ́рите, нижѐ и҆́мате разꙋмѣ́ти. |
|
10
|
10
|
| І продовжував Господь говорити до Ахаза, і сказав: | И҆ приложѝ гдⷭ҇ь гл҃ати ко а҆ха́зꙋ, рекі́й: |
|
11
|
11
|
| проси собі знамення у Господа Бога твого: проси або у глибині, або на висоті. | просѝ себѣ̀ зна́менїѧ ѿ гдⷭ҇а бг҃а твоегѡ̀ во глꙋбинꙋ̀, и҆лѝ въ высотꙋ̀. |
|
12
|
12
|
| І сказав Ахаз: не буду просити і не буду спокушати Господа. | И҆ речѐ а҆ха́зъ: не и҆́мамъ проси́ти, нижѐ и҆скꙋшꙋ̀ гдⷭ҇а. |
|
13
|
13
|
| Тоді сказав Ісая: слухайте ж, доме Давидів! хіба мало для вас утруднювати людей, навіщо ви хочете утруднювати і Бога мого? | И҆ речѐ (и҆са́їа): слы́шите оу҆̀бо, до́ме даві́довъ: є҆да̀ ма́ло ва́мъ є҆́сть трꙋ́дъ даѧ́ти человѣ́кѡмъ, и҆ ка́кѡ даетѐ гдⷭ҇еви трꙋ́дъ; |
|
14
|
14
|
| Отже, Сам Господь дасть вам знамення: ось, Діва в утробі прийме і народить Сина, і наречуть ім’я Йому: Еммануїл. | Сегѡ̀ ра́ди да́стъ гдⷭ҇ь са́мъ ва́мъ зна́менїе: сѐ, дв҃а во чре́вѣ зачне́тъ и҆ роди́тъ сн҃а, и҆ нарече́ши и҆́мѧ є҆мꙋ̀ є҆мманꙋ́илъ: |
|
15
|
15
|
| Він буде годуватися молоком і медом, доки не буде розуміти відкидати зле й обирати добре; | ма́сло и҆ ме́дъ снѣ́сть, пре́жде не́же разꙋмѣ́ти є҆мꙋ̀ и҆зво́лити ѕла̑ѧ, и҆лѝ и҆збра́ти благо́е: |
|
16
|
16
|
| бо перш ніж це немовля буде розуміти відкидати зле й обирати добре, земля та, якої ти страхаєшся, буде залишена обома царями її. | занѐ пре́жде не́же разꙋмѣ́ти ѻ҆троча́ти благо́е и҆лѝ ѕло́е, ѿри́нетъ лꙋка́вое, є҆́же и҆збра́ти благо́е, и҆ ѡ҆ста́витсѧ землѧ̀, є҆ѧ́же ты̀ бои́шисѧ, ѿ лица̀ двꙋ́хъ царе́й. |
|
17
|
17
|
| Але наведе Господь на тебе і на народ твій і на дім батька твого дні, які не приходили з часу відпадіння Єфрема від Іуди, наведе царя Ассирійського. | Но наведе́тъ гдⷭ҇ь на тѧ̀ и҆ на лю́ди твоѧ̑ и҆ на до́мъ ѻ҆тца̀ твоегѡ̀ дни̑, и҆̀же є҆щѐ не пришлѝ, ѿ днѐ въ ѻ҆́ньже ѿѧ̀ є҆фре́ма ѿ і҆ꙋ́ды, царѧ̀ а҆ссѷрі́йска. |
|
18
|
18
|
| І буде у той день: дасть знак Господь мусі, яка при гирлі ріки Єгипетської, і бджолі, що у землі Ассирійській, — | И҆ бꙋ́детъ въ то́й де́нь, позви́ждетъ гдⷭ҇ь мꙋ́хамъ, ꙗ҆̀же владѣ́ютъ ча́стїю рѣкѝ є҆гѵ́петскїѧ, и҆ пчелѣ̀, ꙗ҆́же є҆́сть во странѣ̀ а҆ссѷрі́йстѣй: |
|
19
|
19
|
| і прилетять і всядуться усі вони по долинах опустілих і по розщелинах скель, і по всіх колючих чагарниках, і по всіх деревах. | и҆ прїи́дꙋтъ всѝ и҆ почі́ютъ въ де́брехъ страны̀ и҆ въ пеще́рахъ ка́менныхъ, и҆ во верте́пѣхъ и҆ во всѧ́цѣй разсѣ́линѣ и҆ во всѧ́цѣмъ дре́вѣ. |
|
20
|
20
|
| У той день поголить Господь бритвою, найнятою по той бік ріки, царем Ассирійським, голову і волосся на ногах, і навіть відніме бороду. | Въ де́нь ѻ҆́ный ѡ҆брі́етъ гдⷭ҇ь бри́твою наѧ́тою ѡ҆б̾ ѻ҆нꙋ̀ странꙋ̀ рѣкѝ царѧ̀ а҆ссѷрі́йска, главꙋ̀ и҆ власы̀ но́гъ, и҆ брадꙋ̀ ѿи́метъ. |
|
21
|
21
|
| І буде у той день: хто буде мати корову і двох овець, | И҆ бꙋ́детъ въ то́й де́нь, корми́ти бꙋ́детъ человѣ́къ ю҆́ницꙋ ѿ волѡ́въ и҆ двѣ̀ ѻ҆́вцѣ: |
|
22
|
22
|
| за достатком молока, яке вони дадуть, буде їсти масло; маслом і медом будуть годуватися усі, хто залишився у цій землі. | и҆ бꙋ́детъ ѿ мно́жества творе́нїѧ мле́чнагѡ, ма́сло и҆ ме́дъ снѣ́сть всѧ́къ ѡ҆ста́выйсѧ на землѝ. |
|
23
|
23
|
| І буде у той день: на кожному місці, де росла тисяча виноградних лоз на тисячу срібників, буде терня і колючий чагарник. | И҆ бꙋ́детъ въ то́й де́нь, всѧ́ко мѣ́сто, и҆дѣ́же а҆́ще бꙋ́детъ ты́сѧща ло́зъ вїногра́да, по ты́сѧщи сі̑кль, въ лѧди́нꙋ бꙋ́детъ и҆ въ те́рнїе: |
|
24
|
24
|
| Зі стрілами і луками будуть ходити туди, бо уся земля буде терням і колючим чагарником. | со стрѣло́ю и҆ лꙋ́комъ вни́дꙋтъ та́мѡ, ꙗ҆́кѡ лѧди́ною и҆ те́рнїемъ бꙋ́детъ всѧ̀ землѧ̀: |
|
25
|
25
|
| І на жодну з гір, які розчищалися сапами, не підеш, боячись терня і колючого чагарника: туди будуть виганяти волів, і дрібна худоба буде топтати їх. | и҆ всѧ́ка гора̀ ѡ҆ре́маѧ воз̾ѡре́тсѧ, не на́йдетъ та́мѡ стра́хъ: бꙋ́детъ ѿ лѧди́ны и҆ ѿ те́рнїѧ па́ствꙋ ѻ҆вца́мъ и҆ въ попра́нїе волꙋ̀. |
|
Глава 8
|
Глава́ и҃
|
|
1
|
1
|
| І сказав мені Господь: візьми собі великий сувій і накресли на ньому людськими письменами: Магер-шелал-хаш-баз*. | И҆ речѐ гдⷭ҇ь ко мнѣ̀: прїимѝ себѣ̀ сви́токъ но́въ вели́къ и҆ напишѝ въ не́мъ писа́ломъ человѣ́чимъ, є҆́же ско́рѡ плѣне́нїе сотвори́ти коры́стей, приспѣ́ бо: |
|
2
|
2
|
| І я узяв собі вірних свідків: Урію священика і Захарію, сина Варахіїного, — | и҆ свидѣ̑тели мнѣ̀ сотворѝ вѣ̑рны человѣ́ки, оу҆рі́ю і҆ере́а и҆ заха́рїю сы́на варахі́ина. |
|
3
|
3
|
| і приступив я до пророчиці, і вона зачала і народила сина. І сказав мені Господь: наречи йому ім’я: Магер-шелал-хаш-баз, | И҆ пристꙋпи́хъ ко прⷪ҇ро́чицѣ, и҆ во чре́вѣ зача́тъ и҆ родѝ сы́на. И҆ речѐ гдⷭ҇ь мнѣ̀: нарцы̀ и҆́мѧ є҆мꙋ̀: ско́рѡ плѣнѝ, на́глѡ расхи́ти, |
|
4
|
4
|
| бо раніше ніж дитя буде вміти вимовити: батько мій, мати моя, — багатства Дамаска і здобич самарійську понесуть перед царем Ассирійським. | занѐ пре́жде не́же разꙋмѣ́ти ѻ҆троча́ти назва́ти ѻ҆тца̀ и҆лѝ ма́терь, прїи́метъ си́лꙋ дама́сковꙋ, и҆ кѡры́сти самарі̑йскїѧ пред̾ царе́мъ а҆ссѷрі́йскимъ. |
|
5
|
5
|
| І продовжував Господь говорити до мене і сказав ще: | И҆ приложѝ гдⷭ҇ь гл҃ати ко мнѣ̀ є҆щѐ, гл҃ѧ: |
|
6
|
6
|
| за те, що цей народ зневажає води Силоама, які течуть тихо, і захоплюється Рецином і сином Ремаліїним, | поне́же не восхотѣ́ша лю́дїе сі́и воды̀ сїлѡа́мли текꙋ́щїѧ ти́сѣ, но восхотѣ́ша и҆мѣ́ти рассѡ́на и҆ сы́на ромелі́ева царѧ̀ над̾ ва́ми, |
|
7
|
7
|
| наведе на нього Господь води ріки бурхливі і великі — царя Ассирійського з усією славою його; і підніметься вона в усіх протоках своїх і виступить із усіх берегів своїх; | сегѡ̀ ра́ди сѐ, возво́дитъ гдⷭ҇ь на вы̀ во́дꙋ рѣкѝ си́льнꙋ и҆ мно́гꙋ, царѧ̀ а҆ссѷрі́йска и҆ сла́вꙋ є҆гѡ̀: и҆ взы́детъ на всѧ́кꙋ де́брь ва́шꙋ, и҆ ѡ҆бы́детъ всѧ́кꙋ стѣ́нꙋ ва́шꙋ, |
|
8
|
8
|
| і піде по Юдеї, наводнить її і високо підніметься — дійде до шиї; і розпростерті крила її будуть по усій широті землі Твоєї, Еммануїле! | и҆ ѿи́метъ ѿ і҆ꙋде́и человѣ́ка, и҆́же возмо́жетъ главꙋ̀ воздви́гнꙋти, и҆лѝ могꙋ́щаго что̀ соверши́ти: и҆ бꙋ́детъ по́лкъ є҆гѡ̀, во є҆́же напо́лнити ширинꙋ̀ страны̀ твоеѧ̀, съ на́ми бг҃ъ! |
|
9
|
9
|
| Ворогуйте, народи, але тремтіть, і слухайте, усі віддалені землі! Озброюйтесь, але тремтіть; озброюйтесь, але тремтіть! | Разꙋмѣ́йте, ꙗ҆зы́цы, и҆ покарѧ́йтесѧ, оу҆слы́шите да́же до послѣ́днихъ землѝ: могꙋ́щїи, покарѧ́йтесѧ: а҆́ще бо па́ки возмо́жете, па́ки побѣ́ждени бꙋ́дете, |
|
10
|
10
|
| Задумуйте задуми, але вони руйнуються; говоріть слово, але воно не збудеться: бо з нами Бог! | и҆ и҆́же а҆́ще совѣ́тъ совѣща́ете, разори́тъ гдⷭ҇ь, и҆ сло́во, є҆́же а҆́ще возглаго́лете, не пребꙋ́детъ въ ва́съ, ꙗ҆́кѡ съ на́ми бг҃ъ. |
|
11
|
11
|
| Бо так говорив мені Господь, тримаючи на мені міцну руку і напоумлюючи мене не ходити шляхом цього народу, і сказав: | Та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь: крѣ́пкою рꙋко́ю не покарѧ́ютсѧ хожде́нїю пꙋтѝ люді́й си́хъ, глаго́люще: |
|
12
|
12
|
| «Не називайте змовою усього того, що народ цей називає змовою; і не бійтеся того, чого він боїться, і не страшіться. | да не когда̀ рекꙋ́тъ: же́стоко: все́ бо, є҆́же а҆́ще рекꙋ́тъ лю́дїе сі́и, же́стоко є҆́сть: стра́ха же и҆́хъ не оу҆бо́йтесѧ, нижѐ возмѧти́тесѧ. |
|
13
|
13
|
| Господа Саваофа — Його шануйте свято, і Він — страх ваш, і Він — тремтіння ваше! | Гдⷭ҇а си́лъ, того̀ ѡ҆свѧти́те, и҆ то́й бꙋ́детъ тебѣ̀ въ стра́хъ. |
|
14
|
14
|
| І буде Він освяченням і каменем спотикання, і скелею спокуси для обох домів Ізраїля, петлею і сіткою для жителів Єрусалима. | И҆ а҆́ще бꙋ́деши оу҆пова́ѧ на него̀, бꙋ́детъ тебѣ̀ во ѡ҆сщ҃е́нїе, а҆ не ꙗ҆́коже ѡ҆ ка́мень претыка́нїѧ преткне́шисѧ, нижѐ ꙗ҆́кѡ ѡ҆ ка́мень паде́нїѧ: до́мове же і҆а̑кѡвли въ прꙋ́глѣ, и҆ въ раздо́лїи сѣдѧ́щїи во і҆ерⷭ҇ли́мѣ. |
|
15
|
15
|
| І багато хто з них спіткнеться і впаде, і розіб’ється, і заплутається у сітях, і буде уловлений. | Сегѡ̀ ра́ди и҆знемо́гꙋтъ въ ни́хъ мно́зи, и҆ падꙋ́тъ, и҆ сокрꙋша́тсѧ, и҆ прибли́жатсѧ, и҆ ꙗ҆́ти бꙋ́дꙋтъ человѣ́цы въ тверды́ни сꙋ́ще. |
|
16
|
16
|
| Зав’яжи свідчення, і запечатай одкровення при учениках Моїх». | Тогда̀ ꙗ҆вле́ни бꙋ́дꙋтъ печатлѣ́ющїи зако́нъ, є҆́же не оу҆чи́тисѧ. |
|
17
|
17
|
| Отже, я надіюся на Господа, Який сховав лице Своє від дому Якова, й уповаю на Нього. | И҆ рече́тъ: пождꙋ̀ бг҃а ѿвра́щшагѡ лицѐ своѐ ѿ до́мꙋ і҆а́кѡвлѧ и҆ оу҆пова́ѧ бꙋ́дꙋ на́нь. |
|
18
|
18
|
| Ось я і діти, яких дав мені Господь, як вказівки і знамення в Ізраїлі від Господа Саваофа, Який живе на горі Сионі. | Сѐ, а҆́зъ и҆ дѣ́ти, ꙗ҆̀же мѝ дадѐ бг҃ъ: и҆ бꙋ́дꙋтъ зна́мєнїѧ и҆ чꙋдеса̀ въ домꙋ̀ і҆и҃левѣ ѿ гдⷭ҇а саваѡ́ѳа, и҆́же ѡ҆бита́етъ на горѣ̀ сїѡ́нъ. |
|
19
|
19
|
| І коли скажуть вам: зверніться до викликачів померлих і до чаклунів, до шептунів і утробомовців, — тоді відповідайте: чи не повинен народ звертатися до свого Бога? чи запитують мертвих про живих? | И҆ а҆́ще рекꙋ́тъ къ ва́мъ: и҆зыщи́те чревоволше́бникѡвъ и҆ ѿ землѝ возглаша́ющихъ, тщесло́вꙋющихъ, и҆̀же ѿ чре́ва глаша́ютъ, не ꙗ҆зы́къ ли къ бг҃ꙋ своемꙋ̀ взы́щетъ; что̀ и҆спытꙋ́ютъ мє́ртвыѧ ѡ҆ живы́хъ; |
|
20
|
20
|
| Звертайтеся до закону й одкровення. Якщо вони не говорять, як це слово, то немає у них світла. | Зако́нъ бо въ по́мощь дадѐ, да рекꙋ́тъ не ꙗ҆́коже сло́во сїѐ, за́ньже не лѣ́ть да́ры даѧ́ти. |
|
21
|
21
|
| І будуть вони бродити по землі, жорстоко пригноблені і голодні; і під час голоду будуть злостивитися, хулити царя свого і Бога свого. | И҆ прїи́детъ на вы̀ же́стокъ гла́дъ, и҆ бꙋ́детъ, є҆гда̀ вза́лчете, ско́рбни бꙋ́дете и҆ ѕло̀ рече́те кнѧ́зю и҆ ѻ҆те́чествꙋ: |
|
22
|
22
|
| І глянуть угору, і подивляться на землю; і ось — горе і морок, густа пітьма, і будуть скинуті у пітьму. Але не завжди буде морок там, де тепер він загуснув. | и҆ воззрѧ́тъ на не́бо горѣ̀, и҆ на зе́млю ни́зꙋ при́зрѧтъ, и҆ сѐ, скꙋ́дость тѣ́сна и҆ тма̀, ско́рбь и҆ тѣснота̀ и҆ тма̀, ꙗ҆́коже не ви́дѣти: и҆ не ѡ҆скꙋдѣ́етъ въ тѣ́снотѣ сы́й да́же до вре́мене. |
|
Глава 9
|
Глава́ ѳ҃
|
|
1
|
1
|
| Час, що минув, принизив землю Завулонову і землю Неффалимову; але наступний звеличить приморську путь, зайорданську країну, Галилею язичницьку. | Сїѐ пре́жде и҆спі́й, ско́рѡ творѝ, страно̀ завꙋлѡ́нѧ и҆ землѐ нефѳалі́млѧ, и҆ про́чїи при мо́ри живꙋ́щїи, и҆ ѡ҆б̾ ѻ҆нꙋ̀ странꙋ̀ і҆ѻрда́на, галїле́а ꙗ҆зы́кѡвъ. |
|
2
|
2
|
| Народ, що ходить у пітьмі, побачить світло велике; на тих, що живуть у країні тіні смертної, світло засяє. | Лю́дїе ходѧ́щїи во тмѣ̀ ви́дѣша свѣ́тъ ве́лїй: живꙋ́щїи во странѣ̀ и҆ сѣ́ни сме́ртнѣй, свѣ́тъ возсїѧ́етъ на вы̀. |
|
3
|
3
|
| Ти примножиш народ, збільшиш радість його. Він буде веселитися перед Тобою, як веселяться під час жнив, як радіють при розподілі здобичі. | Мно́жайшїи лю́дїе, ꙗ҆̀же и҆зве́лъ є҆сѝ, въ весе́лїи твое́мъ: и҆ возвеселѧ́тсѧ пред̾ тобо́ю, ꙗ҆́коже веселѧ́щїисѧ въ жа́твꙋ, и҆ ꙗ҆́коже веселѧ́тсѧ дѣлѧ́щїи коры̑сти. |
|
4
|
4
|
| Бо ярмо, яке обтяжувало його, і жезл, який уражав його, і тростину, яка пригноблювала його, Ти скрушиш, як у день Мадіама. | Занѐ ѿѧ́тсѧ ꙗ҆ре́мъ лежа́й на ни́хъ, и҆ же́злъ, и҆́же на вы́и и҆́хъ: же́злъ бо и҆стѧзꙋ́ющихъ разсы́па гдⷭ҇ь, ꙗ҆́коже въ де́нь, и҆́же на мадїа́ма. |
|
5
|
5
|
| Бо усяке взуття воїна під час битви й одяг, обагрений кров’ю, будуть віддані на спалення, на поживу вогню. | Ꙗ҆́кѡ всѧ́кꙋю ѻ҆де́ждꙋ со́браннꙋ ле́стїю и҆ ри́зꙋ съ примире́нїемъ ѿдадꙋ́тъ, и҆ восхотѧ́тъ, да бы́ша ѻ҆гне́мъ сожже́ны бы́ли. |
|
6
|
6
|
| Бо Немовля народилося нам — Син даний нам; владарювання на раменах Його, і наречуть ім’я Йому: Дивний, Радник, Бог кріпкий, Отець вічности, Князь миру*. | Ꙗ҆́кѡ ѻ҆троча̀ роди́сѧ на́мъ, сн҃ъ, и҆ даде́сѧ на́мъ, є҆гѡ́же нача́лство бы́сть на ра́мѣ є҆гѡ̀: и҆ нарица́етсѧ и҆́мѧ є҆гѡ̀: вели́ка совѣ́та а҆́гг҃лъ, чꙋ́денъ, совѣ́тникъ, бг҃ъ крѣ́пкїй, властели́нъ, кн҃зь ми́ра, ѻ҆ц҃ъ бꙋ́дꙋщагѡ вѣ́ка: приведꙋ́ бо ми́ръ на кнѧ̑зи, ми́ръ и҆ здра́вїе є҆мꙋ̀. |
|
7
|
7
|
| Примноженню владарювання Його і миру немає межі на престолі Давида й у царстві його, щоб Йому утвердити його і зміцнити його судом і правдою віднині і довіку. Ревність Господа Саваофа зробить це. | И҆ ве́лїе нача́лство є҆гѡ̀, и҆ ми́ра є҆гѡ̀ нѣ́сть предѣ́ла на прⷭ҇то́лѣ дв҃довѣ и҆ на црⷭ҇твѣ є҆гѡ̀, и҆спра́вити є҆̀ и҆ застꙋпи́ти є҆го̀ въ сꙋдѣ̀ и҆ пра́вдѣ, ѿнн҃ѣ и҆ до вѣ́ка: ре́вность гдⷭ҇а саваѡ́ѳа сотвори́тъ сїѧ̑. |
|
8
|
8
|
| Слово посилає Господь на Якова, і воно сходить на Ізраїля, | Сме́рть [Є҆вр.: сло́во.] посла̀ гдⷭ҇ь на і҆а́кѡва, и҆ прїи́де на і҆и҃лѧ: |
|
9
|
9
|
| щоб знав увесь народ, Єфрем і жителі Самарії, які з гордістю і пихатим серцем говорять: | и҆ оу҆разꙋмѣ́ютъ всѝ лю́дїе є҆фре́мѡвы и҆ живꙋ́щїи въ самарі́и, въ досажде́нїи и҆ высо́цѣмъ се́рдцы глаго́люще: |
|
10
|
10
|
| цеглини упали — побудуємо з тесаного каменю; сикомори вирубані — замінимо їх кедрами. | плі̑нѳы падо́ша, но прїиди́те, и҆зсѣче́мъ ка́менїе и҆ посѣче́мъ черни́чїе и҆ ке́дры, и҆ сози́ждемъ себѣ̀ сто́лпъ. |
|
11
|
11
|
| І воздвигне Господь проти нього ворогів Рецина, і супротивників його озброїть: | И҆ разрꙋши́тъ бг҃ъ востаю́щыѧ на го́рꙋ сїѡ́ню, и҆ врагѝ є҆гѡ̀ разсы́плетъ: |
|
12
|
12
|
| сиріян зі сходу, а филистимлян із заходу; і будуть вони пожирати Ізраїля повним ротом. При усьому цьому не відвернеться гнів Його, і рука Його ще простерта. | сѷрі́ю ѿ востѡ́къ со́лнца и҆ є҆́ллины ѿ за́пада со́лнца, поѧда́ющыѧ і҆и҃лѧ всѣ́ми оу҆сты̑. Во всѣ́хъ си́хъ не ѿврати́сѧ ꙗ҆́рость є҆гѡ̀, но є҆щѐ рꙋка̀ є҆гѡ̀ высока̀. |
|
13
|
13
|
| Але народ не навертається до Того, Хто б’є його, і до Господа Саваофа не прибігає. | И҆ лю́дїе не ѡ҆брати́шасѧ, до́ндеже ꙗ҆́звени бы́ша, и҆ гдⷭ҇а не взыска́ша. |
|
14
|
14
|
| І відсіче Господь у Ізраїля голову і хвіст, пальму і тростину, в один день: | И҆ ѿѧ́тъ гдⷭ҇ь ѿ і҆и҃лѧ главꙋ̀ и҆ ѡ҆́шибъ, вели́ка и҆ ма́ла, во є҆ди́нъ де́нь: |
|
15
|
15
|
| старець і знатний, — це голова; а пророк-лжевчитель є хвіст. | ста́рца и҆ чꙋдѧ́щихсѧ ли́цамъ, сїѐ нача́ло: и҆ проро́ка оу҆ча́ща беззакѡ́ннаѧ, се́й ѡ҆́шибъ. |
|
16
|
16
|
| І вожді цього народу введуть його в оману, і ті, що водять їх, загинуть. | И҆ бꙋ́дꙋтъ блажа́щїи люді́й си́хъ льстѧ́ше, и҆ льстѧ́тъ, ꙗ҆́кѡ да поглотѧ́тъ ѧ҆̀. |
|
17
|
17
|
| Тому за юнаків його не порадіє Господь, і сиріт його і вдів його не помилує: бо усі вони — лицеміри і лиходії, і вуста усіх говорять нечестиво. При усьому цьому не відвернеться гнів Його, і рука Його ще простерта. | Сегѡ̀ ра́ди ѡ҆ ю҆́ношахъ и҆́хъ не возвесели́тсѧ гдⷭ҇ь, и҆ сиро́тъ и҆́хъ и҆ вдови́цъ и҆́хъ не поми́лꙋетъ: ꙗ҆́кѡ всѝ беззако́ннїи и҆ лꙋка́вїи, и҆ всѧ̑каѧ оу҆ста̀ глаго́лютъ непра́вдꙋ. Во всѣ́хъ си́хъ не ѿврати́сѧ ꙗ҆́рость є҆гѡ̀, но є҆щѐ рꙋка̀ є҆гѡ̀ высока̀. |
|
18
|
18
|
| Бо беззаконня, як вогонь, розгорілося, пожирає терня і колючий чагарник і палає у хащах лісу, і піднімаються стовпи диму. | И҆ разгори́тсѧ ꙗ҆́кѡ ѻ҆́гнь беззако́нїе, и҆ ꙗ҆́кѡ тро́скотъ сꙋхі́й поѧде́нъ бꙋ́детъ ѻ҆гне́мъ, и҆ разгори́тсѧ въ ча́щахъ дꙋбра́вныхъ и҆ поѧ́стъ, ꙗ҆̀же ѡ҆́крестъ холмѡ́въ всѧ̑. |
|
19
|
19
|
| Лють Господа Саваофа обпалить землю, і народ зробиться ніби поживою вогню; не пощадить людина брата свого. | За ꙗ҆́рость гнѣ́ва гдⷭ҇нѧ сгорѣ̀ всѧ̀ землѧ̀, и҆ бꙋ́дꙋтъ лю́дїе ꙗ҆́кѡ ѻ҆гне́мъ пожже́ни: человѣ́къ бра́та своегѡ̀ не поми́лꙋетъ, |
|
20
|
20
|
| І будуть різати праворуч, і залишаться голодні; і будуть їсти ліворуч, і не будуть ситі; кожен буде пожирати плоть м’язів своїх: | но оу҆клони́тсѧ на де́сно, ꙗ҆́кѡ вза́лчетъ, и҆ снѣ́сть ѿ шꙋ́їихъ, и҆ не насы́титсѧ человѣ́къ ꙗ҆ды́й плѡ́ти мы́шцы своеѧ̀: снѣ́сть бо манассі́й є҆фре́мово, и҆ є҆фре́мъ манассі́ино, ꙗ҆́кѡ вкꙋ́пѣ повою́ютъ і҆ꙋ́дꙋ. |
|
21
|
21
|
| Манассія — Єфрема, і Єфрем — Манассію, обоє разом — Іуду. При усьому цьому не відвернеться гнів Його, і рука Його ще простерта. | Во всѣ́хъ си́хъ не ѿврати́сѧ ꙗ҆́рость (є҆гѡ̀), но є҆щѐ рꙋка̀ є҆гѡ̀ высока̀. |
|
Глава 10
|
Глава́ і҃
|
|
1
|
1
|
| Горе тим, які постановляють несправедливі закони і пишуть жорстокі рішення, | Го́ре пи́шꙋщымъ лꙋка́вство: пи́шꙋщїи бо лꙋка́вство пи́шꙋтъ, |
|
2
|
2
|
| щоб усунути бідних від правосуддя і викрасти права у слабосилих з народу Мого, щоб удів зробити здобиччю своєю й пограбувати сиріт. | оу҆кланѧ́юще сꙋ́дъ оу҆бо́гихъ, восхища́юще сꙋ́дъ ни́щихъ люді́й мои́хъ, ꙗ҆́кѡ бы́ти и҆̀мъ вдови́цѣ въ расхище́нїе и҆ сиротѣ̀ въ разграбле́нїе. |
|
3
|
3
|
| І що ви будете робити у день відвідання, коли прийде загибель здалеку? До кого звернетеся по допомогу? І де залишите багатство ваше? | И҆ что̀ сотворѧ́тъ въ де́нь посѣще́нїѧ; ско́рбь бо ва́мъ ѿдале́че прїи́детъ. И҆ къ комꙋ̀ прибѣ́гнете, да помо́жетъ ва́мъ; И҆ гдѣ̀ ѡ҆ста́вите сла́вꙋ ва́шꙋ, |
|
4
|
4
|
| Без Мене зігнуться між в’язнями і впадуть між убитими. При усьому цьому не відвернеться гнів Його, і рука Його ще простерта. | є҆́же не впа́сти въ плѣне́нїе; И҆ под̾ оу҆бїе́ными падꙋ́тъ. И҆ во всѣ́хъ си́хъ не ѿврати́сѧ гнѣ́въ є҆гѡ̀, но є҆щѐ рꙋка̀ є҆гѡ̀ высока̀. |
|
5
|
5
|
| О, Ассур, жезл гніву Мого! і бич у руці його — Моє обурення! | Го́ре а҆ссѷрі́ємъ, же́злъ ꙗ҆́рости моеѧ̀ и҆ гнѣ́въ є҆́сть въ рꙋкꙋ̀ и҆́хъ. |
|
6
|
6
|
| Я пошлю його проти народу нечестивого і проти народу гніву Мого, дам йому повеління пограбувати грабежем і здобути здобич і потоптати його, як бруд на вулицях. | Гнѣ́въ мо́й послю̀ на ꙗ҆зы́къ беззако́ненъ, и҆ свои́хъ люді́й повелю̀ сотвори́ти коры̑сти и҆ плѣне́нїе, и҆ попра́ти гра́ды и҆ положи́ти ѧ҆̀ въ пра́хъ. |
|
7
|
7
|
| Але він не так подумає і не так помислить серце його; у нього буде на серці — зруйнувати і знищити чимало народів. | Се́й же не та́кѡ помы́сли и҆ дꙋше́ю не та́кѡ возмнѣ̀: но ѿстꙋ́питъ оу҆́мъ є҆гѡ̀, и҆ є҆́же потреби́ти ꙗ҆зы́ки не ма̑лы. |
|
8
|
8
|
| Бо він скаже: «чи не всі царі князі мої? | И҆ а҆́ще рекꙋ́тъ є҆мꙋ̀: ты́ ли є҆сѝ є҆ди́нъ кнѧ́зь; |
|
9
|
9
|
| Халне чи не те саме, що Кархемис? Емаф чи не те саме, що Арпад? Самарія чи не те саме, що Дамаск? | И҆ рече́тъ: не взѧ́хъ ли страны̀, ꙗ҆́же вы́ше вавѷлѡ́на и҆ хала́ни, и҆дѣ́же сто́лпъ созда́нъ, и҆ взѧ́хъ а҆раві́ю и҆ дама́скъ и҆ самарі́ю; |
|
10
|
10
|
| Оскільки рука моя оволоділа царствами ідольськими, в яких кумирів більше, ніж у Єрусалимі й Самарії, — | Ꙗ҆́коже сїѧ̑ взѧ́хъ, и҆ всѧ̑ кнѧжє́нїѧ возмꙋ̀. Возрыда́йте, и҆зва̑ѧннаѧ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ и҆ въ самарі́и: |
|
11
|
11
|
| то чи не зроблю того самого з Єрусалимом і статуями його, як зробив із Самарією та ідолами її?» | ꙗ҆́коже бо сотвори́хъ самарі́и и҆ рꙋкотворє́ннымъ є҆ѧ̀, та́кѡ сотворю̀ и҆ і҆ерⷭ҇ли́мꙋ и҆ кꙋмі́рѡмъ є҆гѡ̀. |
|
12
|
12
|
| І буде, коли Господь звершить усе Своє діло на горі Сионі і в Єрусалимі, скаже: подивлюся на успіх гордовитого серця царя Ассирійського і на марнославство високо піднятих очей його. | И҆ бꙋ́детъ, є҆гда̀ сконча́етъ гдⷭ҇ь всѧ̑ творѧ̀ въ горѣ̀ сїѡ́ни и҆ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ, наведе́тъ на оу҆́мъ вели́кїй, на кнѧ́зѧ а҆ссѷрі́йска и҆ на высотꙋ̀ сла́вы ѻ҆́чїю є҆гѡ̀. |
|
13
|
13
|
| Він говорить: «силою руки моєї і моєю мудрістю я зробив це, тому що я розумний: і переставляю межі народів, і розграбовую скарби їх, і скидаю з престолів, як велетень; | Рече́ бо: крѣ́постїю рꙋкѝ моеѧ̀ сотворю̀, и҆ премꙋ́дростїю ра́зꙋма (моегѡ̀) ѿимꙋ̀ предѣ́лы ꙗ҆зы́кѡвъ, и҆ си́лꙋ и҆́хъ плѣню̀, |
|
14
|
14
|
| і рука моя захопила багатство народів, як гнізда; і як забирають залишені у них яйця, так забрав я всю землю, і ніхто не поворухнув крилом, і не відкрив рота, і не пискнув». | и҆ сотрѧсꙋ̀ гра́ды населє́ныѧ, и҆ вселе́ннꙋю всю̀ ѡ҆б̾имꙋ̀ рꙋко́ю мое́ю ꙗ҆́кѡ гнѣздо̀, и҆ ꙗ҆́кѡ ѡ҆ста́влєнаѧ ꙗ҆́ица возмꙋ̀: и҆ нѣ́сть, и҆́же оу҆бѣжи́тъ менє̀, и҆лѝ проти́вꙋ мнѣ̀ рече́тъ, и҆ ѿве́рзетъ оу҆ста̀ и҆ глꙋми́тъ. |
|
15
|
15
|
| Чи величається сокира перед тим, хто рубає нею? Чи пила пишається перед тим, хто рухає нею? Начебто жезл повстає проти того, хто піднімає його; начебто палка піднімається на того, хто не дерево! | Є҆да̀ просла́витсѧ сѣки́ра без̾ сѣкꙋ́щагѡ є҆́ю; и҆лѝ вознесе́тсѧ пила̀ без̾ влекꙋ́щагѡ ю҆̀; Та́кожде а҆́ще кто̀ во́зметъ же́злъ, и҆лѝ дре́во: и҆ не та́кѡ. |
|
16
|
16
|
| За те Господь, Господь Саваоф, пошле чахлість на повних його, і між знаменитими його запалить полум’я, як полум’я вогню. | Но по́слетъ гдⷭ҇ь саваѡ́ѳъ на твою̀ че́сть безче́стїе, и҆ на твою̀ сла́вꙋ ѻ҆́гнь горѧ̀ возгори́тсѧ. |
|
17
|
17
|
| Світло Ізраїля буде вогнем, і Святий його — полум’ям, яке спалить і пожере терня його і бур’ян його в один день; | И҆ бꙋ́детъ свѣ́тъ і҆и҃левъ во ѻ҆́гнь, и҆ ѡ҆ст҃и́тъ є҆го̀ ѻ҆гне́мъ горѧ́щимъ, и҆ поѧ́стъ ꙗ҆́кѡ сѣ́но вещество̀. |
|
18
|
18
|
| і славний ліс його і сад його, від душі до тіла, знищить; і він буде, як чахлий умирущий. | Въ то́й де́нь оу҆га́снꙋтъ го́ры и҆ хо́лми и҆ дꙋбра̑вы, и҆ поѧ́стъ ѿ дꙋшѝ да́же до пло́тей: и҆ бꙋ́детъ бѣжа́й, ꙗ҆́кѡ бѣжа́й ѿ пла́мене горѧ́ща: |
|
19
|
19
|
| І залишок дерев лісу його такий буде нечисленний, що дитя спроможне буде зробити опис. | и҆ ѡ҆ста́вльшїисѧ ѿ ни́хъ бꙋ́дꙋтъ въ число̀, и҆ ѻ҆троча̀ ма́лое напи́шетъ ѧ҆̀. |
|
20
|
20
|
| І буде у той день: залишок Ізраїля й ті з дому Якова, що спаслися, не будуть більше покладатися на того, хто уразив їх, але покладуть уповання на Господа, Святого Ізраїлевого, щиросердо. | И҆ бꙋ́детъ въ то́й де́нь, не приложи́тсѧ ктомꙋ̀ ѡ҆ста́нокъ і҆и҃левъ, и҆ спасе́ннїи і҆а̑кѡвли не бꙋ́дꙋтъ ктомꙋ̀ оу҆пова́юще на ѡ҆би́дѣвшыѧ и҆̀хъ, но бꙋ́дꙋтъ оу҆пова́юще на бг҃а ст҃а́го і҆и҃лева и҆́стиною. |
|
21
|
21
|
| Залишок навернеться, залишок Якова — до Бога сильного. | И҆ ѡ҆брати́тсѧ ѡ҆ста́нокъ і҆а́кѡвль къ бг҃ꙋ крѣ́пкомꙋ. |
|
22
|
22
|
| Бо хоч би народу в тебе, Ізраїле, було стільки, скільки піску морського, тільки залишок його навернеться; знищення визначено повною правдою; | И҆ а҆́ще бꙋ́дꙋтъ лю́дїе і҆и҃лєвы ꙗ҆́кѡ песо́къ морскі́й, ѡ҆ста́нокъ и҆́хъ спасе́тсѧ: |
|
23
|
23
|
| бо визначене знищення звершить Господь, Господь Саваоф, по усій землі. | сло́во бо соверша́ѧ и҆ сокраща́ѧ пра́вдою, ꙗ҆́кѡ сло́во сокраще́но сотвори́тъ гдⷭ҇ь во все́й вселе́ннѣй. |
|
24
|
24
|
| Тому так говорить Господь, Господь Саваоф: народе Мій, що живеш на Сионі! не бійся Ассура. Він уразить тебе жезлом і тростину свою підніме на тебе, як Єгипет. | Сегѡ̀ ра́ди сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь саваѡ́ѳъ: не бо́йтесѧ, лю́дїе моѝ, ѿ а҆ссѷрі́анъ, живꙋ́щїи въ сїѡ́нѣ, ꙗ҆́кѡ жезло́мъ порази́тъ тѧ̀: ꙗ҆́звꙋ бо наво́дитъ на тѧ̀, є҆́же ви́дѣти пꙋ́ть є҆гѵ́пта. |
|
25
|
25
|
| Ще трохи, дуже трохи, і мине Моє обурення, і лють Моя обернеться на знищення їх. | Є҆ще́ бо ма́лѡ, и҆ преста́нетъ гнѣ́въ, ꙗ҆́рость же моѧ̀ на совѣ́тъ и҆́хъ: |
|
26
|
26
|
| І підніме Господь Саваоф бич на нього, як у час поразки Мадіама біля скелі Орива, або як простяг на море жезл, і підніме його, як на Єгипет. | и҆ воздви́гнетъ бг҃ъ си́лъ на нѧ̀ ꙗ҆́звꙋ, ꙗ҆́кѡ ꙗ҆́звꙋ мадїа́млю на мѣ́стѣ ско́рби, и҆ ꙗ҆́рость є҆гѡ̀ на пꙋ́ть и҆́же къ мо́рю, на пꙋ́ть и҆́же во є҆гѵ́петъ: |
|
27
|
27
|
| І буде у той день: зніметься з рамен твоїх тягар його, і ярмо його — із шиї твоєї; і розпадеться ярмо від жиру. | и҆ бꙋ́детъ въ то́й де́нь, ѿи́метсѧ и҆́го є҆гѡ̀ ѿ ра́мене твоегѡ̀ и҆ стра́хъ є҆гѡ̀ ѿ тебє̀, и҆ согнїе́тъ и҆́го ѿ ра́менъ ва́шихъ. |
|
28
|
28
|
| Він іде на Аїаф, проходить Мигрон, у Михмасі складає свої запаси. | Прїи́детъ бо во гра́дъ а҆гга́й, и҆ пре́йдетъ въ магеддѡ̀, и҆ въ махма́сѣ положи́тъ сосꙋ́ды своѧ̑. |
|
29
|
29
|
| Проходять тіснини; у Геві ночівля їх; Рама трясеться; Гива Саулова розбіглася. | И҆ мине́тъ де́брь, и҆ прїи́детъ во а҆гга́й: стра́хъ прїи́метъ рамꙋ̀ гра́дъ саꙋ́ловъ, |
|
30
|
30
|
| Вий голосом твоїм, дочко Галима; нехай почує тебе Лаїс, бідний Анафоф! | побѣ́гнетъ дще́рь галі́млѧ, оу҆слы́шитсѧ въ лаїсѣ̀, оу҆слы́шитсѧ во а҆наѳѡ́ѳѣ. |
|
31
|
31
|
| Мадмена розбіглася, жителі Гевима поспішають утікати. | И҆ оу҆жасе́сѧ мадеми́на и҆ живꙋ́щїи во гїви́мѣ. |
|
32
|
32
|
| Ще день простоїть він у Нові; погрожує рукою своєю горі Сиону, пагорбу Єрусалимському. | Оу҆тѣша́йте дне́сь є҆́же на пꙋтѝ пребы́ти: оу҆тѣша́йте рꙋко́ю го́рꙋ дще́рь сїѡ́ню, и҆ хо́лми, и҆̀же во і҆ерⷭ҇ли́мѣ: |
|
33
|
33
|
| Ось, Господь, Господь Саваоф, страшною силою зірве гілки дерев, і ті, що величаються зростом, будуть зрубані, високі — повалені на землю. | сѐ, влⷣка гдⷭ҇ь саваѡ́ѳъ смѧте́тъ сла̑вныѧ со крѣ́постїю, и҆ высо́цїи оу҆кори́зною сокрꙋша́тсѧ, и҆ высо́цыи смирѧ́тсѧ, |
|
34
|
34
|
| І посіче хащу лісу залізом, і Ливан упаде від Всемогутнього. | и҆ падꙋ́тъ высо́цыи мече́мъ, лїва́нъ же съ высо́кими паде́тсѧ. |
|
Глава 11
|
Глава́ а҃і
|
|
1
|
1
|
| І вийде паросток від кореня Ієссеєвого, і гілка виросте від кореня його; | И҆ и҆зы́детъ же́злъ и҆з̾ ко́рене і҆ессе́ова, и҆ цвѣ́тъ ѿ ко́рене є҆гѡ̀ взы́детъ: |
|
2
|
2
|
| і спочине на ньому Дух Господній, дух премудрости і розуму, дух ради і кріпкости, дух вíдання і благочестя; | и҆ почі́етъ на не́мъ дх҃ъ бж҃їй, дх҃ъ премⷣрости и҆ ра́зꙋма, дх҃ъ совѣ́та и҆ крѣ́пости, дх҃ъ вѣ́дѣнїѧ и҆ бл҃гоче́стїѧ: |
|
3
|
3
|
| і страхом Господнім сповниться, і буде судити не за поглядом очей Своїх, і не за слухом вух Своїх вирішувати діла. | и҆спо́лнитъ є҆го̀ дх҃ъ стра́ха бж҃їѧ: не бо сла́вѣ сꙋди́ти и҆́мать, нижѐ по глаго́ланїю ѡ҆бличи́тъ, |
|
4
|
4
|
| Він буде судити бідних за правдою, і діла страдників землі вирішувати за істиною; і жезлом уст Своїх уразить землю, і духом уст Своїх уб’є нечестивого. | но сꙋ́дитъ пра́вдою смире́нномꙋ сꙋ́дъ и҆ ѡ҆бличи́тъ пра́востїю смирє́нныѧ землѝ, и҆ порази́тъ зе́млю сло́вомъ оу҆́стъ свои́хъ и҆ дх҃омъ оу҆сте́нъ оу҆бїе́тъ нечести́ваго: |
|
5
|
5
|
| І буде опоясанням стегон Його правда, і опоясанням крижів Його — істина. | и҆ бꙋ́детъ препоѧ́санъ пра́вдою ѡ҆ чре́слѣхъ свои́хъ и҆ и҆́стиною ѡ҆бви́тъ по ре́брамъ свои̑мъ: |
|
6
|
6
|
| Тоді вовк буде жити разом з ягням, і барс буде лежати разом з козеням; і теля, і молодий лев, і віл будуть разом, і мале дитя буде водити їх. | и҆ пасти́сѧ бꙋ́дꙋтъ вкꙋ́пѣ во́лкъ со а҆́гнцемъ, и҆ ры́сь почі́етъ со ко́злищемъ, и҆ теле́цъ и҆ ю҆не́цъ и҆ ле́въ вкꙋ́пѣ пасти́сѧ бꙋ́дꙋтъ, и҆ ѻ҆троча̀ ма́ло поведе́тъ ѧ҆̀: |
|
7
|
7
|
| І корова буде пастися з ведмедицею, і дитинчата їх будуть лежати разом, і лев, як віл, буде їсти солому. | и҆ во́лъ и҆ медвѣ́дь вкꙋ́пѣ пасти́сѧ бꙋ́дꙋтъ, и҆ вкꙋ́пѣ дѣ́ти и҆́хъ бꙋ́дꙋтъ, и҆ ле́въ а҆́ки во́лъ ꙗ҆́сти бꙋ́детъ плє́вы: |
|
8
|
8
|
| І немовля буде гратися над норою аспида, і дитя простягне руку свою на гніздо змії. | и҆ ѻ҆троча̀ мла́до на пещє́ры а҆́спїдѡвъ и҆ на ло́же и҆сча́дїй а҆́спїдскихъ рꙋ́кꙋ возложи́тъ: |
|
9
|
9
|
| Не будуть робити зла і шкоди на усій святій горі Моїй, бо земля буде наповнена віданням Господа, як води наповнюють море. | и҆ не сотворѧ́тъ ѕла̀, ни возмо́гꙋтъ погꙋби́ти ни кого́же на горѣ̀ ст҃ѣ́й мое́й: ꙗ҆́кѡ напо́лнисѧ всѧ̀ землѧ̀ вѣ́дѣнїѧ гдⷭ҇нѧ, а҆́ки вода̀ мно́га покры̀ мо́ре. |
|
10
|
10
|
| І буде у той день: до кореня Ієссеєвого, який стане, як знамено для народів, навернуться язичники, — і спокій його буде слава. | И҆ бꙋ́детъ въ де́нь ѻ҆́ный ко́рень і҆ессе́овъ, и҆ востаѧ́й владѣ́ти ꙗ҆зы̑ки, на того̀ ꙗ҆зы́цы оу҆пова́ти бꙋ́дꙋтъ: и҆ бꙋ́детъ поко́й є҆гѡ̀ че́сть. |
|
11
|
11
|
| І буде у той день: Господь знову простягне руку Свою, щоб повернути Собі залишок народу Свого, який залишиться в Ассура, і в Єгипті, і в Патросі, й у Хуса, і в Елама, й у Сеннаарі, й у Емафі, й на островах моря, | И҆ бꙋ́детъ въ де́нь ѻ҆́ный, приложи́тъ гдⷭ҇ь показа́ти рꙋ́кꙋ свою̀, є҆́же возревнова́ти по ѡ҆ста́нкꙋ про́чемꙋ люді́й, и҆́же а҆́ще ѡ҆ста́нетъ ѿ а҆ссѷрі́ѡвъ и҆ ѿ є҆гѵ́пта, и҆ вавѷлѡ́на и҆ ѿ є҆ѳїо́пїи, и҆ ѿ є҆ламі́тѡвъ и҆ ѿ восто́кѡвъ со́лнца, и҆ ѿ а҆раві́и и҆ ѿ ѻ҆стровѡ́въ морски́хъ. |
|
12
|
12
|
| І підніме знамено язичникам, і збере вигнанців Ізраїля, і розсіяних юдеїв скличе від чотирьох кінців землі. | И҆ воздви́гнетъ зна́менїе въ ꙗ҆зы́ки, и҆ собере́тъ поги́бшыѧ і҆и҃лєвы, и҆ расточє́нныѧ і҆ꙋ̑дины собере́тъ ѿ четы́рехъ кри́лъ землѝ. |
|
13
|
13
|
| І припиниться заздрість Єфрема, і ті, що ворогують проти Іуди, будуть знищені. Єфрем не буде заздрити Іуді, й Іуда не буде пригноблювати Єфрема. | И҆ ѿи́метсѧ ре́вность є҆фре́мова, и҆ вразѝ і҆ꙋ̑дины поги́бнꙋтъ: є҆фре́мъ не возревнꙋ́етъ і҆ꙋ́дѣ, и҆ і҆ꙋ́да не ѡ҆скорби́тъ є҆фре́ма. |
|
14
|
14
|
| І полетять через плечі филистимлян на захід, пограбують усіх дітей Сходу; на Едома і Моава накладуть руку свою, і діти Аммона будуть підданими їм. | И҆ полетѧ́тъ въ корабле́хъ и҆ноплеме́нничихъ, мо́ре кꙋ́пнѡ плѣнѧ́тъ, и҆ сꙋ́щихъ ѿ востѡ́къ со́лнца, и҆ і҆дꙋме́ю: и҆ на мѡа́ва пе́рвѣе рꙋ́ки возложа́тъ, сы́нове же а҆ммѡ̑ни пе́рвїи покорѧ́тсѧ. |
|
15
|
15
|
| І висушить Господь затоку моря Єгипетського, і простягне руку Свою на ріку в сильному вітрі Своєму, і розіб’є її на сім струмків, так що у сандаліях можуть переходити її. | И҆ ѡ҆пꙋстоши́тъ гдⷭ҇ь мо́ре є҆гѵ́петское и҆ возложи́тъ рꙋ́кꙋ свою̀ на рѣкꙋ̀ дꙋ́хомъ преси́льнымъ: и҆ порази́тъ на се́дмь де́брїй, ꙗ҆́коже преходи́ти ю҆̀ во ѡ҆бꙋве́нїи: |
|
16
|
16
|
| Тоді для залишку народу Його, що залишиться в Ассура, буде велика дорога, як це було для Ізраїля, коли він виходив із землі Єгипетської. | и҆ бꙋ́детъ проше́ствїе лю́демъ мои̑мъ ѡ҆ста́вшымъ во є҆гѵ́птѣ, и҆ бꙋ́детъ і҆и҃лю, ꙗ҆́коже въ де́нь, є҆гда̀ и҆зы́де ѿ землѝ є҆гѵ́петскїѧ. |
|
Глава 12
|
Глава́ в҃і
|
|
1
|
1
|
| І скажеш у той день: славлю Тебе, Господи; Ти гнівався на мене, але відвернув гнів Твій і утішив мене. | И҆ рече́ши въ де́нь ѻ҆́ный: благословлю̀ тѧ̀, гдⷭ҇и, ꙗ҆́кѡ разгнѣ́валсѧ є҆сѝ на мѧ̀, и҆ ѿврати́лъ є҆сѝ ꙗ҆́рость твою̀ (ѿ менє̀), и҆ поми́ловалъ мѧ̀ є҆сѝ. |
|
2
|
2
|
| Ось, Бог — спасіння моє: уповаю на Нього і не боюся; бо Господь — сила моя, і спів мій — Господь; і Він був мені на спасіння. | Сѐ, бг҃ъ мо́й сп҃съ мо́й, оу҆пова́ѧ бꙋ́дꙋ на него̀ и҆ не оу҆бою́сѧ: занѐ сла́ва моѧ̀ и҆ похвала̀ моѧ̀ гдⷭ҇ь, и҆ бы́сть мѝ во спⷭ҇нїе. |
|
3
|
3
|
| І у радості будете черпати воду із джерел спасіння, | И҆ почерпи́те во́дꙋ со весе́лїемъ ѿ и҆стѡ́чникъ спасе́нїѧ. |
|
4
|
4
|
| і скажете у той день: славте Господа, закликайте ім’я Його; сповіщайте у народах діла Його; нагадуйте, що велике ім’я Його; | И҆ рече́ши въ де́нь ѻ҆́ный: хвали́те гдⷭ҇а, воспо́йте и҆́мѧ є҆гѡ̀, возвѣсти́те во ꙗ҆зы́цѣхъ сла̑внаѧ є҆гѡ̀, помина́йте, ꙗ҆́кѡ вознесе́сѧ и҆́мѧ є҆гѡ̀. |
|
5
|
5
|
| співайте Господу, бо Він створив велике, — нехай знають це по усій землі. | Хвали́те и҆́мѧ гдⷭ҇не, ꙗ҆́кѡ высѡ́каѧ сотворѝ: возвѣсти́те сїѧ̑ по все́й землѝ. |
|
6
|
6
|
| Веселися і радуйся, жителько Сиону, бо великий посеред тебе Святий Ізраїлів. | Весели́тесѧ и҆ ра́дꙋйтесѧ, живꙋ́щїи въ сїѡ́нѣ, ꙗ҆́кѡ вознесе́сѧ ст҃ы́й і҆и҃левъ посредѣ̀ тебє̀. |
|
Глава 13
|
Глава́ г҃і
|
|
1
|
1
|
| Пророцтво про Вавилон, яке прорік Ісая, син Амосів. | Видѣ́нїе на вавѷлѡ́на, є҆́же ви́дѣ и҆са́їа сы́нъ а҆мѡ́совъ. |
|
2
|
2
|
| Підніміть знамено на відкритій горі, піднесіть голос; махніть їм рукою, щоб ішли у ворота володарів. | На горѣ̀ по́льнѣй воздви́гните зна́менїе, вознеси́те гла́съ и҆̀мъ, не бо́йтесѧ, поꙋща́йте рꙋко́ю, ѿве́рзите, кнѧ̑зи. |
|
3
|
3
|
| Я дав повеління обраним Моїм і закликав для звершення гніву Мого сильних Моїх, які торжествують у величі Моїй. | А҆́зъ повелѣва́ю, ѡ҆свѧще́нни сꙋ́ть: и҆ а҆́зъ ведꙋ̀ и҆̀хъ, и҆споли́ни и҆́дꙋтъ и҆спо́лнити ꙗ҆́рость мою̀ ра́дꙋющесѧ, вкꙋ́пѣ и҆ оу҆карѧ́юще. |
|
4
|
4
|
| Великий шум на горах, ніби від багатолюдного народу, бунтівний шум царств і народів, які зібралися разом: Господь Саваоф оглядає бойове військо. | Гла́съ ꙗ҆зы́кѡвъ мно́гихъ на гора́хъ, подо́бенъ ꙗ҆зы́кѡвъ мно́гихъ, гла́съ царе́й и҆ ꙗ҆зы́кѡвъ собра́вшихсѧ: гдⷭ҇ь саваѡ́ѳъ заповѣ́да ꙗ҆зы́кꙋ ѻ҆рꙋжебо́рцꙋ |
|
5
|
5
|
| Ідуть з далекої країни, від краю неба, Господь і знаряддя гніву Його, щоб скрушити усю землю. | прїитѝ ѿ землѝ и҆здале́ча, ѿ кра́ѧ ѡ҆снова́нїѧ небесѐ, гдⷭ҇ь и҆ ѻ҆рꙋжебо́рцы є҆гѡ̀, растли́ти всю̀ вселе́ннꙋю. |
|
6
|
6
|
| Ридайте, бо день Господа близький, іде як руйнівна сила від Всемогутнього. | Рыда́йте: бли́з̾ бо де́нь гдⷭ҇ень, и҆ сокрꙋше́нїе ѿ бг҃а прїи́детъ: |
|
7
|
7
|
| Від того руки у всіх опустилися, і серце у кожної людини розтануло. | сегѡ̀ ра́ди всѧ́ка рꙋка̀ разслабѣ́етъ, и҆ всѧ́ка дꙋша̀ человѣ́ча оу҆бои́тсѧ, |
|
8
|
8
|
| Жахнулися, судома і болі схопили їх; мучаться, як та, що народжує, зі здивуванням дивляться одне на одного, обличчя у них розгорілися. | и҆ смѧтꙋ́тсѧ послы̀, и҆ бѡлѣ́зни прїи́мꙋтъ ѧ҆̀ ꙗ҆́кѡ жены̀ ражда́ющїѧ: и҆ поскорбѧ́тъ дрꙋ́гъ ко дрꙋ́гꙋ, и҆ оу҆жа́снꙋтсѧ, и҆ лицѐ своѐ ꙗ҆́кѡ пла́мень и҆змѣнѧ́тъ. |
|
9
|
9
|
| Ось, приходить день Господа лютий, з гнівом і палаючою люттю, щоб зробити землю пустелею і знищити з неї грішників її. | Се́ бо, де́нь гдⷭ҇ень грѧде́тъ неисцѣ́льный, ꙗ҆́рости и҆ гнѣ́ва, положи́ти вселе́ннꙋю (всю̀) пꙋ́стꙋ и҆ грѣ́шники погꙋби́ти ѿ неѧ̀. |
|
10
|
10
|
| Зірки небесні і світила не дають від себе світла; сонце меркне при сході своєму, і місяць не сяє світлом своїм. | Ѕвѣ́зды бо небє́сныѧ и҆ ѡ҆рі́ѡнъ и҆ всѐ оу҆краше́нїе небе́сное свѣ́та своегѡ̀ не дадѧ́тъ, и҆ помрачи́тсѧ со́лнце возсїѧва́ющее, и҆ лꙋна̀ не да́стъ свѣ́та своегѡ̀. |
|
11
|
11
|
| Я покараю світ за зло, і нечестивих — за беззаконня їхні, і покладу кінець зарозумілости гордих, і принижу пихатість гнобителів; | И҆ заповѣ́мъ все́й вселе́ннѣй ѕла̑ѧ и҆ нечести̑вымъ грѣхѝ и҆́хъ, и҆ погꙋблю̀ оу҆кори́знꙋ беззако́нныхъ и҆ оу҆кори́знꙋ го́рдыхъ смирю̀: |
|
12
|
12
|
| зроблю те, що люди будуть дорожчі за чисте золото, і мужі — дорожчі за золото офирське. | и҆ бꙋ́дꙋтъ ѡ҆ста́вшїи честні́и па́че, не́жели зла́то нежже́ное, и҆ человѣ́къ че́стенъ бꙋ́детъ па́че, не́жели ка́мень, и҆́же ѿ сꙋфі́ра. |
|
13
|
13
|
| Для цього потрясу небо, і земля зрушиться з місця свого у люті Господа Саваофа, у день палаючого гніву Його. | Раз̾ѧри́тсѧ бо не́бо, и҆ землѧ̀ потрѧсе́тсѧ ѿ ѡ҆снова́нїй свои́хъ, за ꙗ҆́рость гнѣ́ва гдⷭ҇а саваѡ́ѳа въ де́нь, въ ѻ҆́ньже прїи́детъ ꙗ҆́рость є҆гѡ̀. |
|
14
|
14
|
| Тоді кожен, як переслідувана сарна і як покинуті вівці, повернеться до народу свого, і кожен побіжить у свою землю. | И҆ бꙋ́дꙋтъ ѡ҆ста́вшїи ꙗ҆́кѡ се́рна бѣжа́щаѧ и҆ ꙗ҆́кѡ ѻ҆вца̀ заблꙋди́вшаѧ, и҆ не бꙋ́детъ собира́ѧй, ꙗ҆́кѡ человѣ́кꙋ въ лю́ди своѧ̑ возврати́тисѧ, и҆ человѣ́къ во странꙋ̀ свою̀ побѣ́гнетъ. |
|
15
|
15
|
| Але хто попадеться, буде проколотий, і кого схоплять, той упаде від меча. | И҆́же бо а҆́ще плѣни́тсѧ, порази́тсѧ, и҆ и҆̀же со́брани сꙋ́ть, мече́мъ падꙋ́тъ. |
|
16
|
16
|
| І немовлята їхні будуть розбиті на очах їхніх; доми їхні будуть розграбовані і дружини їхні знечещені. | И҆ ча̑да и҆́хъ пред̾ ни́ми разбїю́тъ, и҆ до́мы и҆́хъ плѣнѧ́тъ, и҆ жєны̀ и҆́хъ по́ймꙋтъ. |
|
17
|
17
|
| Ось, Я підніму проти них мидян, які не цінують срібла і не мають пристрасти до золота. | Сѐ, а҆́зъ возбꙋжда́ю на вы̀ ми́дѡвъ, и҆̀же сребра̀ не вмѣнѧ́ютъ, нижѐ зла́та тре́бꙋютъ: |
|
18
|
18
|
| Луки їхні уразять юнаків і не пощадять плоду утроби: око їх не зласкавиться над дітьми. | стрѣлѧ̑нїѧ ю҆́ношєскаѧ сокрꙋша́тъ, и҆ ча̑дъ ва́шихъ не поми́лꙋютъ, нижѐ пощадѧ́тъ ча̑дъ твои́хъ ѻ҆́чи и҆́хъ. |
|
19
|
19
|
| І Вавилон, краса царств, гордість халдеїв, буде знищений Богом, як Содом і Гоморра, | И҆ бꙋ́детъ вавѷлѡ́нъ, и҆́же нарица́етсѧ сла́вный ѿ царѧ̀ халде́йска, ꙗ҆́коже разсы́па бг҃ъ содо́мꙋ и҆ гомо́ррꙋ, |
|
20
|
20
|
| не заселиться ніколи, й у роди родів не буде жителів у ньому; не розкине аравитянин намету свого, і пастухи зі стадами не будуть відпочивати там. | не насели́тсѧ въ вѣ́чное вре́мѧ, и҆ не вни́дꙋтъ въ ѻ҆́нь чрез̾ мнѡ́гїѧ ро́ды, нижѐ про́йдꙋтъ є҆го̀ а҆ра́влѧне, нижѐ пастꙋсѝ почі́ютъ въ не́мъ. |
|
21
|
21
|
| Але будуть жити у ньому звірі пустелі, і доми наповняться пугачами; і страуси оселяться, і кошлаті будуть скакати там. | И҆ почі́ютъ та́мѡ ѕвѣ́рїе, и҆ напо́лнѧтсѧ до́мове шꙋ́ма, и҆ почі́ютъ тꙋ̀ сі́рини, и҆ бѣ́си та́мѡ восплѧ́шꙋтъ, |
|
22
|
22
|
| Шакали будуть вити у палацах їхніх, і гієни — у розважальних домах. | и҆ ѻ҆нокента́ѵры та́мѡ вселѧ́тсѧ, и҆ вогнѣздѧ́тсѧ є҆же́ве въ домѣ́хъ и҆́хъ. |
|
Глава 14
|
Глава́ д҃і
|
|
1
|
1
|
| Близький час його, і не забаряться дні його, бо помилує Господь Якова і знову полюбить Ізраїля; і оселить їх на землі їхній, і приєднаються до них іноземці і приліпляться до дому Якова. | Ско́рѡ и҆́детъ и҆ не оу҆ме́длитъ: и҆ поми́лꙋетъ гдⷭ҇ь і҆а́кѡва и҆ и҆збере́тъ па́ки і҆и҃лѧ, и҆ почі́ютъ на землѝ свое́й, и҆ пришле́цъ приложи́тсѧ къ ни̑мъ и҆ приложи́тсѧ къ до́мꙋ і҆а́кѡвлю, |
|
2
|
2
|
| І візьмуть їх народи, і приведуть на місце їх, і дім Ізраїля засвоїть їх собі на землі Господній рабами і рабинями, і візьме у полон тих, що полонили його, і буде панувати над гнобителями своїми. | и҆ по́ймꙋтъ и҆̀хъ ꙗ҆зы́цы и҆ введꙋ́тъ на мѣ́сто и҆́хъ, и҆ наслѣ́дѧтъ и҆ оу҆мно́жатсѧ на землѝ бж҃їи въ рабы̑ и҆ рабы̑ни: и҆ бꙋ́дꙋтъ плѣне́ни плѣни́вшїи ѧ҆̀, и҆ ѡ҆блада́ни бꙋ́дꙋтъ ѡ҆блада́вшїи и҆́ми. |
|
3
|
3
|
| І буде у той день: коли Господь визволить тебе від скорботи твоєї і від страху і від тяжкого рабства, в якому ти був поневолений, | И҆ бꙋ́детъ въ то́й де́нь, оу҆поко́итъ тѧ̀ гдⷭ҇ь ѿ болѣ́зни и҆ ꙗ҆́рости твоеѧ̀ и҆ ѿ рабо́ты жесто́кїѧ, є҆́юже рабо́талъ є҆сѝ и҆̀мъ. |
|
4
|
4
|
| ти промовиш переможну пісню на царя Вавилонського і скажеш: як не стало мучителя, припинилося грабіжництво! | И҆ прїи́меши пла́чь се́й [Є҆вр.: при́тчꙋ сїю̀.] на царѧ̀ вавѷлѡ́нска и҆ рече́ши въ то́й де́нь: ка́кѡ преста̀ и҆стѧзꙋ́ѧй и҆ преста̀ понꙋжда́ѧй; |
|
5
|
5
|
| Розтрощив Господь жезл нечестивих, скіпетр владик, | Сокрꙋшѝ бг҃ъ ꙗ҆ре́мъ грѣ́шникѡвъ, ꙗ҆ре́мъ кнѧзе́й, |
|
6
|
6
|
| який уражав народи у люті ударами невідворотними, який у гніві панував над племенами з нестримним переслідуванням. | порази́въ ꙗ҆зы́къ ꙗ҆́ростїю, ꙗ҆́звою неисцѣ́льною, поража́ѧй ꙗ҆зы́къ ꙗ҆́звою ꙗ҆́рости, є҆́юже не пощадѣ̀, почѝ оу҆пова́ющи. |
|
7
|
7
|
| Уся земля відпочиває, покоїться, викликує з радости; | Всѧ̀ землѧ̀ вопїе́тъ со весе́лїемъ, |
|
8
|
8
|
| і кипариси радіють за тебе, і кедри ливанські, говорячи: «з тих пір, як ти заснув, ніхто не приходить рубати нас». | и҆ древа̀ лїва́нѡва возвесели́шасѧ ѡ҆ тебѣ̀ и҆ ке́дръ лїва́нскїй: ѡ҆не́лѣже ты̀ оу҆снꙋ́лъ є҆сѝ, не взы́де посѣка́ѧй на́съ. |
|
9
|
9
|
| Пекло глибинне почало рухатися заради тебе, щоб зустріти тебе при вході твоєму; пробудив для тебе рефаїмів, усіх вождів землі; підняв усіх царів язичницьких із престолів їхніх. | А҆́дъ до́лѣ ѡ҆горчи́сѧ, срѣ́тъ тѧ̀: воста́ша съ тобо́ю всѝ и҆споли́ни ѡ҆блада́вшїи земле́ю, подвиза́вшїи ѿ престо́лѡвъ свои́хъ всѣ́хъ царе́й ꙗ҆зы́ческихъ. |
|
10
|
10
|
| Усі вони будуть говорити тобі: і ти зробився безсилим, як ми! і ти став подібним до нас! | Всѝ ѿвѣща́ютъ и҆ рекꙋ́тъ тебѣ̀: и҆ ты̀ плѣне́нъ є҆сѝ, ꙗ҆́коже и҆ мы̀: и҆ въ на́съ вмѣне́нъ є҆сѝ. |
|
11
|
11
|
| У пекло скинута гординя твоя з усім шумом твоїм; під тобою підстилається черва, і черва — покров твій. | Сни́де сла́ва твоѧ̀ во а҆́дъ, мно́гое весе́лїе твоѐ: под̾ тобо́ю посте́лютъ гни́лость, и҆ покро́въ тво́й че́рвь. |
|
12
|
12
|
| Як упав ти з неба, денниця, син зорі! розбився об землю, який топтав народи. | Ка́кѡ спадѐ съ небесѐ денни́ца восходѧ́щаѧ заꙋ́тра; сокрꙋши́сѧ на землѝ посыла́ѧй ко всѣ̑мъ ꙗ҆зы́кѡмъ. |
|
13
|
13
|
| А говорив у серці своєму: «зійду на небо, вище за зірки Божі піднесу престіл мій і сяду на горí у зібранні богів, на краю півночі; | Ты́ же ре́клъ є҆сѝ во оу҆мѣ̀ твое́мъ: на не́бо взы́дꙋ, вы́ше ѕвѣ́здъ небе́сныхъ поста́влю престо́лъ мо́й, сѧ́дꙋ на горѣ̀ высо́цѣ, на гора́хъ высо́кихъ, ꙗ҆̀же къ сѣ́верꙋ: |
|
14
|
14
|
| зійду на висоти хмарні, буду подібний до Всевишнього». | взы́дꙋ вы́ше ѡ҆́блакъ, бꙋ́дꙋ подо́бенъ вы́шнемꙋ. |
|
15
|
15
|
| Але скинутий у пекло, у глибини пекельні. | Нн҃ѣ же во а҆́дъ сни́деши и҆ во ѡ҆снѡва́нїѧ землѝ. |
|
16
|
16
|
| Ті, що бачили тебе, вдивляються у тебе, розмірковують про тебе: «чи той це чоловік, який коливав землю, тряс царства, | Ви́дѣвшїи тѧ̀ оу҆дивѧ́тсѧ ѡ҆ тебѣ̀ и҆ рекꙋ́тъ: се́й человѣ́къ раздража́ѧй зе́млю, потрѧса́ѧй цари̑, |
|
17
|
17
|
| всесвіт зробив пустелею і руйнував міста його, полонених своїх не відпускав додому?». | положи́вый вселе́ннꙋю всю̀ пꙋ́стꙋ и҆ гра́ды є҆ѧ̀ разсы́па, плѣне́ныхъ не разрѣшѝ. |
|
18
|
18
|
| Всі царі народів, усі лежать у шані, кожен у своїй усипальниці; | Всѝ ца́рїе ꙗ҆зы́кѡвъ оу҆спо́ша въ че́сти, кі́йждо въ домꙋ̀ свое́мъ. |
|
19
|
19
|
| а ти повалений поза гробницею своєю, як знехтувана гілка, як одяг убитих, уражених мечем, яких опускають у кам’яні рови, — ти, як потоптаний труп, | Ты́ же пове́рженъ бꙋ́деши въ гора́хъ, ꙗ҆́кѡ мертве́цъ ме́рзкїй со мно́гими мертвєцы̀ и҆зсѣ́чеными мече́мъ, сходѧ́щими во а҆́дъ. |
|
20
|
20
|
| не з’єднаєшся з ними у могилі; бо ти зруйнував землю твою, убив народ твій: повіки не пом’янеться плем’я лиходіїв. | Ꙗ҆́коже ри́за въ кро́ви намоче́на не бꙋ́детъ чиста̀, та́кожде и҆ ты̀ не бꙋ́деши чи́стъ, занѐ зе́млю мою̀ погꙋби́лъ є҆сѝ и҆ лю́ди моѧ̑ и҆зби́лъ є҆сѝ: не пребꙋ́деши въ вѣ́чное вре́мѧ, сѣ́мѧ ѕло́е. |
|
21
|
21
|
| Готуйте заколення синам його за беззаконня батька їхнього, щоб не повстали і не заволоділи землею і не наповнили всесвіт ворогами. | Оу҆гото́ви ча̑да твоѧ̑ на оу҆бїе́нїе грѣха́ми ѻ҆тца̀ твоегѡ̀, да воста́нꙋтъ и҆ наслѣ́дѧтъ зе́млю и҆ напо́лнѧтъ зе́млю ра́тьми. |
|
22
|
22
|
| І повстану на них, — говорить Господь Саваоф, — і знищу ім’я Вавилона і весь залишок, і сина й онука, — говорить Господь. | И҆ воста́нꙋ на нѧ̀, гл҃етъ гдⷭ҇ь саваѡ́ѳъ, и҆ погꙋблю̀ и҆́мѧ и҆́хъ, и҆ ѡ҆ста́нокъ, и҆ сѣ́мѧ: сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь. |
|
23
|
23
|
| І зроблю його володінням їжаків і болотом, і вимету його мітлою знищувальною, — говорить Господь Саваоф. | И҆ положꙋ̀ вавѷлѡ́на пꙋ́ста, ꙗ҆́кѡ вогнѣзди́тисѧ є҆жє́мъ, и҆ бꙋ́детъ ни во что́же: и҆ положꙋ̀ и҆̀ бре́нїѧ про́пасть въ па́гꙋбꙋ. |
|
24
|
24
|
| З клятвою говорить Господь Саваоф: як Я задумав, так і буде; як Я визначив, так і відбудеться, | Сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь саваѡ́ѳъ: ꙗ҆́коже гл҃ахъ, та́кѡ бꙋ́детъ, и҆ ꙗ҆́коже совѣща́хъ, та́кѡ пребꙋ́детъ, |
|
25
|
25
|
| щоб знищити Ассура у землі Моїй і розтоптати його на горах Моїх; і спаде з них ярмо його, і зніметься тягар його з рамен їхніх. | є҆́же погꙋби́ти а҆ссѷрі́анъ на землѝ мое́й и҆ на гора́хъ мои́хъ: и҆ бꙋ́дꙋтъ въ попра́нїе, и҆ ѿи́метсѧ ѿ ни́хъ ꙗ҆ре́мъ и҆́хъ, и҆ сла́ва [Є҆вр.: бре́мѧ.] и҆́хъ ѿ ра́менъ и҆́хъ ѿи́метсѧ. |
|
26
|
26
|
| Таке визначення, ухвалене про усю землю, і ось рука, простягнута на усі народи, | Се́й совѣ́тъ, є҆го́же совѣща̀ гдⷭ҇ь на всю̀ вселе́ннꙋю, и҆ сїѧ̀ рꙋка̀ на всѧ̑ ꙗ҆зы́ки вселе́нныѧ: |
|
27
|
27
|
| бо Господь Саваоф визначив, і хто може скасувати це? рука Його простягнута, — і хто відверне її? | ꙗ҆̀же бо бг҃ъ ст҃ы́й совѣща̀, кто̀ разори́тъ; и҆ рꙋ́кꙋ є҆гѡ̀ высо́кꙋю кто̀ ѿврати́тъ; |
|
28
|
28
|
| У рік смерти царя Ахаза було таке пророче слово: | Въ лѣ́то, въ не́же оу҆́мре а҆ха́зъ ца́рь, бы́сть глаго́лъ се́й: |
|
29
|
29
|
| не радуйся, земле Филистимська, що розтрощено жезл, який уражав тебе, бо з кореня зміїного вийде аспид, і плодом його буде летючий дракон. | не ра́дꙋйтесѧ, всѝ и҆ноплемє́нницы, сокрꙋши́сѧ бо ꙗ҆ре́мъ бїю́щагѡ вы̀: ѿ сѣ́мене бо ѕмїи́на и҆зы́дꙋтъ и҆сча̑дїѧ а҆́спїдѡвъ, и҆ и҆сча̑дїѧ и҆́хъ и҆зы́дꙋтъ ѕмїи̑ парѧ́щїи: |
|
30
|
30
|
| Тоді найбідніші будуть нагодовані, жебраки будуть спочивати у безпеці; а твій корінь уморю голодом, і він уб’є залишок твій. | и҆ оу҆пасꙋ́тсѧ оу҆бо́зїи и҆́мъ, ни́щїи же человѣ́цы въ ми́рѣ почі́ютъ: и҆ потреби́тъ гла́домъ сѣ́мѧ твоѐ, и҆ ѡ҆ста́нокъ тво́й и҆збїе́тъ. |
|
31
|
31
|
| Ридайте, ворота! вий голосом, місто! Розпадешся ти, уся земле Филистимська, тому що від півночі дим іде, і немає відсталого у полчищах їх. | Воспла́читесѧ, врата̀ градѡ́въ, да возопїю́тъ гра́ды смѧте́ннїи, и҆ноплемє́нницы всѝ, занѐ ды́мъ ѿ сѣ́вера и҆́детъ, и҆ нѣ́сть, и҆́же пребꙋ́детъ. |
|
32
|
32
|
| Що ж скажуть вісники народу? — Те, що Господь утвердив Сион, і у ньому знайдуть притулок бідні з народу Його. | И҆ что̀ ѿвѣща́ютъ ца́рїе ꙗ҆зы́кѡвъ; ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇ь ѡ҆снова̀ сїѡ́на, и҆ тѣ́мъ спасꙋ́тсѧ смире́ннїи люді́й є҆гѡ̀. |
|
Глава 15
|
Глава́ є҃і
|
|
1
|
1
|
| Пророцтво про Моав. — Так! уночі буде зруйнований Ар-Моав і знищений; так! уночі буде зруйнований Кир-Моав і знищений! | Сло́во на мѡаві́тскꙋю зе́млю. Но́щїю поги́бнетъ мѡаві́тска землѧ̀, но́щїю бо поги́бнетъ стѣна̀ мѡаві́тскаѧ. |
|
2
|
2
|
| Він піднімається до Баїта і Дивона, піднімається на висоти, щоб плакати; Моав ридає над Нево́ і Медевою; у всіх них обстрижені голови, в усіх поголені бороди. | Пла́читесѧ ѡ҆ себѣ̀, поги́бнетъ бо и҆ дивѡ́нъ, и҆дѣ́же тре́бище ва́ше: та́мѡ взы́дете пла́катисѧ над̾ нава́ѵомъ мѡаві́тскимъ. Пла́читесѧ, на всѧ́цѣй главѣ̀ плѣ́шь, всѧ̑ мы̑шцы ѡ҆бсѣ́чєны, |
|
3
|
3
|
| На вулицях його опоясуються веретищем; на покрівлях його і площах його усе ридає, потопає у сльозах. | на сто́гнахъ є҆гѡ̀ препоѧ́шитесѧ во врє́тища, и҆ воспла́читесѧ на хра́минахъ є҆гѡ̀ и҆ на оу҆́лицахъ є҆гѡ̀ и҆ на сто́гнахъ є҆гѡ̀, всѝ возрыда́йте съ пла́чемъ. |
|
4
|
4
|
| І волає Есевон і Елеала; голос їх чується до самої Іааци; за ними і воїни Моава ридають; душа його збурена в ньому. | Ꙗ҆́кѡ возопѝ є҆севѡ́нъ и҆ є҆леала̀, да́же до і҆ассы̀ оу҆слы́шасѧ гла́съ и҆́хъ: сегѡ̀ ра́ди чрє́сла мѡаві́тїды вопїю́тъ, дꙋша̀ є҆ѧ̀ оу҆вѣ́сть. |
|
5
|
5
|
| Ридає серце моє за Моавом; біжать з нього до Сигора, до третьої Егли; піднімаються на Лухит з плачем; по дорозі Хоронаїмській здіймають страшний крик; | Се́рдце мѡаві́тїды вопїе́тъ въ не́й да́же до сигѡ́ра: ю҆́ница бо є҆́сть трилѣ́тна. Въ возше́ствїи же лꙋі́ѳа къ тебѣ̀ пла́чꙋщесѧ взы́дꙋтъ пꙋте́мъ а҆рѡнїи́млимъ: вопїе́тъ сотре́нїе и҆ трꙋ́съ. |
|
6
|
6
|
| тому що води Нимрима вичерпалися, луки засохли, трава вигоріла, не стало зелені. | Вода̀ немрі́млѧ пꙋста̀ бꙋ́детъ, и҆ трава̀ є҆ѧ̀ ѡ҆скꙋдѣ́етъ: травы́ бо зеле́ны не бꙋ́детъ. |
|
7
|
7
|
| Тому вони залишки запасів і те, що збережено ними, переносять за ріку Аравійську. | Є҆да̀ и҆ си́це спасе́тсѧ; наведꙋ́ бо на де́брь а҆ра́влѧнъ, и҆ во́змꙋтъ ю҆̀: |
|
8
|
8
|
| Бо волання по усіх краях Моава, до Еглаїма плач його і до Беер-Елима плач його; | пре́йде бо во́пль предѣ́лъ землѝ мѡаві́тскїѧ до а҆галлі́ма, и҆ пла́чь є҆ѧ̀ да́же до кла́дѧзѧ є҆лі́млѧ. |
|
9
|
9
|
| тому що води Димона наповнилися кров’ю, і Я наведу на Димон ще нове — левів на тих, що втекли з Моава, і на тих, що залишилися у країні. | Вода́ бо дїмѡ́нѧ напо́лнитсѧ кро́ве: наведꙋ́ бо на дїмѡ́на а҆ра́влѧны, и҆ возмꙋ̀ сѣ́мѧ мѡа́вле и҆ а҆рїи́лево и҆ ѡ҆ста́нокъ а҆дами́нь. |
|
Глава 16
|
Глава́ ѕ҃і
|
|
1
|
1
|
| Посилайте агнців володарю землі з Сели у пустелі на гору дочки Сиону; | Послю̀ а҆́ки га́ды на зе́млю: є҆да̀ ка́мень пꙋ́стъ є҆́сть гора̀ дще́ре сїѡ́ни [посли́те а҆́гнцы владꙋ́щемꙋ земле́ю ѿ ка́мене пꙋсты́ни къ горѣ̀ дще́ре сїѡ́ни]; |
|
2
|
2
|
| бо до мандрівного птаха, викинутого з гнізда, будуть подібні дочки Моава біля бродів Арнонських. | Бꙋ́деши бо а҆́ки пти́цы парѧ́щїѧ птене́цъ ѿѧ́тый, дщѝ мѡа́влѧ, пото́мъ же а҆рнѡ́нъ [Є҆вр.: въ прохожде́нїи а҆рнѡ́на.] мно́жайше совѣщава́й. |
|
3
|
3
|
| «Збери раду, ухвали рішення; осіни нас серед полудня, як уночі, тінню твоєю, укрий вигнаних, не видай тих, що блукають. | Сотвори́те покро́въ пла́ча є҆ѧ̀ прⷭ҇нѡ: въ полꙋ́деннѣй тмѣ̀ бѣгꙋ́тъ, оу҆жаснꙋ́шасѧ: да не ѿведе́шисѧ, |
|
4
|
4
|
| Нехай поживуть у тебе мої вигнані моавитяни; будь їм покровом від грабіжника: бо гнобителя не стане, грабунок припиниться, ті, що топчуть, зникнуть із землі. | ѡ҆бита́ти бꙋ́дꙋтъ въ тебѣ̀ бѣглецы̀ мѡа̑вли: бꙋ́дꙋтъ въ покрове́нїе ва́мъ ѿ лица̀ гонѧ́щагѡ, ꙗ҆́кѡ ѿѧ́сѧ по́мощь твоѧ̀, и҆ кнѧ́зь поги́бе попира́ѧй ѿ землѝ. |
|
5
|
5
|
| Й утвердиться престіл милістю, і сяде на ньому в істині, у наметі Давидовому, суддя, що шукає правди і прагне правосуддя». | И҆ и҆спра́витсѧ съ ми́лостїю престо́лъ, и҆ сѧ́детъ на не́мъ со и҆́стиною во ски́нїи даві́довѣ, сꙋдѧ̀ и҆ взыска́ѧ сꙋ́дъ и҆ оу҆скорѧ́ѧ пра́вдꙋ. |
|
6
|
6
|
| «Чули ми про гордість Моава, гордість надмірну, про пихатість його і зарозумілость і шаленість його: нещира мова його». | Слы́шахомъ оу҆кори́знꙋ мѡа́влю, оу҆кори́тель (бы́сть) ѕѣлѡ̀, горды́ню ѿѧ́хъ: не та́кѡ волхвова́нїе твоѐ, не та́кѡ. |
|
7
|
7
|
| Тому заридає Моав за Моавом, — усі будуть ридати; стогніть за твердинями Кирхарешета: вони зовсім зруйновані. | Воспла́четсѧ мѡа́въ, въ мѡаві́тїдѣ бо всѝ воспла́чꙋтсѧ: живꙋ́щымъ же въ се́ѳѣ помышлє́нїѧ, и҆ не оу҆срами́шисѧ. |
|
8
|
8
|
| Поля есевонські зубожіли, також і виноградник севамський; володарі народів знищили кращі лози його, які досягали Іазера, розстилалися по пустелі; пагони їх розширювалися, переходили за море. | Полѧ̀ є҆севѡ̑нѧ возрыда́ютъ, вїногра́дъ севама́нь: пожира́ющїи ꙗ҆зы́кѡвъ, попери́те вїногра́ды є҆гѡ̀, да́же до і҆ази́ра: не совокꙋпи́тесѧ, ѡ҆бходи́те пꙋсты́ню, по́сланнїи ѡ҆ста́шасѧ, проидо́ша бо мо́ре. |
|
9
|
9
|
| Тому і я буду плакати за лозою севамською плачем Іазера, буду обливати тебе сльозами моїми, Есевон і Елеала; бо під час збирання винограду твого і під час жнив твоїх немає більше гучної радости. | Сегѡ̀ ра́ди воспла́чꙋсѧ ꙗ҆́кѡ пла́чемъ і҆ази́ровымъ ѡ҆ вїногра́дѣ севама́ни: древа̀ твоѧ̑ посѣчѐ є҆севѡ́нъ и҆ є҆лїала̀, ꙗ҆́кѡ на жа́твꙋ твою̀ и҆ на ѡ҆б̾има́нїе вїна̀ поперꙋ̀, и҆ всѧ̑ падꙋ́тсѧ. |
|
10
|
10
|
| Зникли з плодючої землі веселощі і радість, і у виноградниках не співають, не торжествують; виноградар не топче винограду у точилах: Я припинив радість. | И҆ ѿи́метсѧ ра́дость и҆ весе́лїе ѿ вїногра́дѡвъ, и҆ въ вїногра́дѣхъ твои́хъ не возра́дꙋютсѧ, и҆ не и҆згнетꙋ́тъ вїна̀ въ точи́лѣхъ, преста́ло бо є҆́сть: |
|
11
|
11
|
| Від того нутрощі мої стогнуть за Моавом, як гуслі, і серце моє — за Кирхарешетом. | сегѡ̀ ра́ди чре́во моѐ на мѡа́ва а҆́ки гꙋ́сли возгласи́тъ, и҆ внꙋ́трєннѧѧ моѧ̑ а҆́ки стѣ́нꙋ ѡ҆бнови́лъ є҆сѝ. |
|
12
|
12
|
| Хоч і з’явиться Моав, і буде до втоми подвизатися на висотах, і прийде до святилища свого помолитися, але ніщо не допоможе. | И҆ бꙋ́детъ въ посрамле́нїе тебѣ̀, ꙗ҆́кѡ оу҆трꙋди́сѧ мѡа́въ ѡ҆ тре́бищихъ, и҆ вни́детъ въ рꙋкотворє́ннаѧ своѧ̑, да помо́литсѧ, и҆ не возмо́гꙋтъ и҆зба́вити є҆го̀. |
|
13
|
13
|
| Ось слово, яке прорік Господь про Моав здавна. | Сїѐ сло́во є҆́же гл҃а гдⷭ҇ь на мѡа́ва, є҆гда̀ возгл҃а. |
|
14
|
14
|
| Нині ж так говорить Господь: через три роки, рахуючи роками найманства, велич Моава буде принижена з усією великою багатолюдністю, і залишок буде дуже малий і незначний. | И҆ нн҃ѣ глаго́лю: въ трїе́хъ лѣ́тѣхъ лѣ́тъ нае́мника ѡ҆безче́ститсѧ сла́ва мѡа́влѧ во все́мъ бога́тствѣ мно́зѣ, и҆ ѡ҆ста́витсѧ оу҆ма́ленъ и҆ нече́стенъ. |
|
Глава 17
|
Глава́ з҃і
|
|
1
|
1
|
| Пророцтво про Дамаск. — Ось, Дамаск виключається з числа міст і буде купою руїн. | Сло́во, є҆́же на дама́скъ. Сѐ, дама́скъ во́зметсѧ ѿ градѡ́въ бꙋ́детъ въ паде́нїе. |
|
2
|
2
|
| Міста ароерські будуть покинуті, — залишаться для стад, які будуть відпочивати там, і нікому буде лякати їх. | Ѡ҆ста́вленъ въ вѣ́къ, въ ло́же стада́мъ и҆ въ поко́й, и҆ не бꙋ́детъ ѿгонѧ́ѧй. |
|
3
|
3
|
| Не стане твердині Єфремової і царства Дамаскського зі всією Сирією; з ними буде те саме, що зі славою синів Ізраїля, — говорить Господь Саваоф. | И҆ ксемꙋ̀ не бꙋ́детъ оу҆крѣпле́нъ, є҆́же вбѣ́гнꙋти та́мѡ є҆фре́мꙋ: и҆ ксемꙋ̀ не бꙋ́детъ ца́рство въ дама́сцѣ, и҆ ѡ҆ста́нокъ сѵ́рѧнъ поги́бнетъ: нѣ́си бо ты̀ лꙋ́чшїй ѿ сынѡ́въ і҆и҃левыхъ и҆ сла́вы и҆́хъ: сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь саваѡ́ѳъ. |
|
4
|
4
|
| І буде у той день: умалиться слава Якова, і повне тіло його стане худим. | Бꙋ́детъ въ то́й де́нь помраче́нїе сла́вы і҆а́кѡвли, и҆ тꙋ̑чнаѧ сла́вы є҆гѡ̀ потрѧсꙋ́тсѧ. |
|
5
|
5
|
| Те саме буде, що після збору хліба женцем, коли рука його пожне колосся, і коли зберуть колосся у долині Рефаїмській. | И҆ бꙋ́детъ, ꙗ҆́коже а҆́ще кто̀ собира́етъ жа́твꙋ стоѧ́щꙋю, и҆ сѣ́мѧ кла́сѡвъ пожина́етъ: и҆ бꙋ́детъ, ꙗ҆́коже а҆́ще кто̀ собира́етъ кла́сы въ де́бри тве́рдѣ. |
|
6
|
6
|
| І залишаться у нього, як буває при оббиванні маслин, дві-три ягоди на самій вершині, або чотири-п’ять на плодючих гілках, — говорить Господь, Бог Ізраїлів. | И҆ ѡ҆ста́нетсѧ въ не́й сте́блїе, и҆лѝ а҆́ки зе́рна ма̑слична двѣ̀ и҆лѝ трѝ на версѣ̀ высо́цѣ, и҆лѝ четы́ре и҆лѝ пѧ́ть на вѣ́твїи є҆ѧ̀ ѡ҆ста́нꙋтъ: сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь бг҃ъ і҆и҃левъ. |
|
7
|
7
|
| У той день зверне людина погляд свій до Творця свого, і очі її будуть спрямовані до Святого Ізраїлевого; | Въ то́й де́нь оу҆пова́ѧ бꙋ́детъ человѣ́къ на сотво́ршаго и҆̀, и҆ ѻ҆́чи є҆гѡ̀ ко ст҃о́мꙋ і҆и҃левꙋ воззрѧ́тъ, |
|
8
|
8
|
| і не гляне на жертовники, на діло рук своїх, і не подивиться на те, що зробили пальці її, на ідолів Астарти і Ваала. | и҆ не бꙋ́дꙋтъ оу҆пова́юще на трє́бища, нижѐ на дѣла̀ рꙋ́къ свои́хъ, ꙗ҆̀же сотвори́ша пе́рсты и҆́хъ, и҆ не бꙋ́дꙋтъ смотри́ти на дꙋбра̑вы, нижѐ на ме́рзѡсти и҆́хъ. |
|
9
|
9
|
| У той день укріплені міста будуть, як руїни у лісах і на вершинах гір, залишені перед синами Ізраїля, — і буде порожньо. | Въ то́й де́нь бꙋ́дꙋтъ гра́ди твоѝ ѡ҆ста́влени, ꙗ҆́коже ѡ҆ста́виша а҆морре́є и҆ є҆ѵе́є ѿ лица̀ сынѡ́въ і҆и҃левыхъ: и҆ бꙋ́дꙋтъ пꙋ́сти, |
|
10
|
10
|
| Бо ти забув Бога спасіння твого, і не згадував про скелю притулку твого; від того розвів розважальні сади і насадив живці від чужої лози. | занѐ ѡ҆ста́вилъ є҆сѝ бг҃а сп҃са твоего̀ и҆ гдⷭ҇а помо́щника твоего̀ не помѧнꙋ́лъ є҆сѝ: сегѡ̀ ра́ди насади́ши са́дъ невѣ́ренъ и҆ сѣ́мѧ невѣ́рно. |
|
11
|
11
|
| У день насадження твого ти піклувався, щоб воно росло і щоб посіяне тобою рано розцвіло; але у день збирання не купа жни́ва буде, але скорбота жорстока. | Въ ѻ҆́ньже бо де́нь а҆́ще насади́ши, прельсти́шисѧ: а҆ є҆́же а҆́ще заꙋ́тра посѣ́еши, то̀ процвѣте́тъ на жа́твꙋ, во ѻ҆́ньже де́нь наслѣ́диши, и҆ а҆́ки ѻ҆те́цъ человѣ́чь наслѣ́дїе да́си сынѡ́мъ твои̑мъ. |
|
12
|
12
|
| На жаль! шум народів багатьох! шумлять вони, як шумить море. Ревіння племен! вони ревуть, як ревуть сильні води. | Ѽ, лю́тѣ мно́жествꙋ ꙗ҆зы́кѡвъ мно́гихъ! а҆́ки мо́ре волнꙋ́ющеесѧ, та́кѡ смѧте́тесѧ, и҆ хребе́тъ ꙗ҆зы́кѡвъ мно́гихъ ꙗ҆́кѡ вода̀ возшꙋми́тъ: |
|
13
|
13
|
| Ревуть народи, як ревуть сильні води; але Він пригрозив їм і вони далеко побігли, і були гнані, як порох по горах від вітру і як пил від вихору. | а҆́ки вода̀ мно́га ꙗ҆зы́цы мно́зи, а҆́ки (шꙋ́мъ) воды̀ мно́гїѧ нꙋ́ждею носи́мыѧ: и҆ ѿве́ржетъ є҆го̀ и҆ дале́че пожене́тъ є҆го̀, а҆́ки пра́хъ пле́вный вѣ́ющихъ проти́вꙋ вѣ́тра, и҆ ꙗ҆́кѡ пра́хъ коле́сный бꙋ́рѧ возносѧ́щаѧ. |
|
14
|
14
|
| Вечір — і ось жах! і раніше ранку вже немає його. Така доля грабіжників наших, жереб руйнівників наших. | Къ ве́черꙋ, и҆ бꙋ́детъ пла́чь: пре́жде заꙋ́трїѧ, и҆ не бꙋ́детъ: сїѧ̀ ча́сть плѣни́вшихъ ны̀, и҆ жре́бїй наслѣ́дившихъ на́съ. |
|
Глава 18
|
Глава́ и҃і
|
|
1
|
1
|
| Горе землі, яка осіняє крилами по той бік рік ефіопських, | Го́ре корабє́лнымъ кри́ламъ землѝ, ꙗ҆̀же ѡ҆б̾ ѻ҆нꙋ̀ странꙋ̀ рѣ́къ є҆ѳїо́пскихъ. |
|
2
|
2
|
| і посилає послів по морю, у папірусних суднах по водах! Ідіть, швидкі посли, до народу міцного і бадьорого, до народу страшного від початку і донині, до народу рослого і який усе топче, землю якого розрізають ріки. | Посыла́ѧй по мо́рю послы̀ въ зало́гъ и҆ посла̑нїѧ кни̑жнаѧ верхꙋ̀ воды̀: по́йдꙋтъ бо вѣ̑стницы ле́гцы ко ꙗ҆зы́кꙋ высо́кꙋ и҆ къ лю́демъ стра̑ннымъ и҆ стрѡпти́вымъ. Кто̀ да́лѣе и҆́хъ; ꙗ҆зы́къ безнаде́женъ и҆ попра́нъ. |
|
3
|
3
|
| Усі ви, що населяєте всесвіт і живете на землі! дивіться, коли знамено підніметься на горах, і, коли засурмить труба, слухайте! | Нн҃ѣ рѣ́ки зємны́ѧ всѧ̑ а҆́ки страна̀ населе́на насели́тсѧ, страна̀ и҆́хъ а҆́ки зна́менїе ѿ горы̀ воздви́гнетсѧ, а҆́ки гла́съ трꙋбы̀ оу҆слы́шанъ бꙋ́детъ. |
|
4
|
4
|
| Бо так Господь сказав мені: Я спокійно дивлюся з оселі Моєї, як світла теплота після дощу, як хмара роси під час жнивної спеки. | Ꙗ҆́кѡ та́кѡ мѝ речѐ гдⷭ҇ь: оу҆твержде́нїе бꙋ́детъ въ мое́мъ гра́дѣ, а҆́ки свѣ́тъ зно́ѧ полꙋ́деннагѡ и҆ а҆́ки ѡ҆́блакъ ро́сный въ де́нь жа́твы бꙋ́детъ. |
|
5
|
5
|
| Бо раніше збирання винограду, коли він відцвіте, і грона почнуть дозрівати, Він обріже ножем гілки і відкине, і відрубає гілля. | Пре́жде жа́твы, є҆гда̀ соверши́тсѧ цвѣ́тъ, и҆ гре́знъ произы́детъ по цвѣ́тѣ недозрѣ́лъ: и҆ ѿи́метъ гро́здїе ма́лое серпа́ми и҆ ло́зїе ѿи́метъ и҆ посѣче́тъ, |
|
6
|
6
|
| І залишать усе хижим птахам на горах і звірам польовим; і птахи будуть проводити там літо, а всі звірі польові будуть зимувати там. | и҆ ѡ҆ста́витъ вкꙋ́пѣ пти́цамъ небє́снымъ и҆ ѕвѣрє́мъ земны̑мъ: и҆ соберꙋ́тсѧ на нѧ̀ пти̑цы небє́сныѧ, и҆ всѝ ѕвѣ́рїе землѝ на́нь прїи́дꙋтъ. |
|
7
|
7
|
| У той час буде принесений дар Господу Саваофу від народу міцного і бадьорого, від народу страшного від початку і донині, від народу рослого, і який усе́ топче, землю якого розрізають ріки, — до місця імені Господа Саваофа, на гору Сион. | Въ то̀ вре́мѧ принесꙋ́тсѧ да́ры гдⷭ҇ꙋ саваѡ́ѳꙋ ѿ люді́й ѡ҆скорбле́ныхъ и҆ ѿто́рженыхъ и҆ ѿ люді́й вели́кихъ, ѿнн҃ѣ и҆ въ вѣ́чное вре́мѧ: ꙗ҆зы́къ надѣ́ющьсѧ и҆ попра́нъ, и҆́же є҆́сть въ ча̑сти рѣ́чнѣй страны̀ своеѧ̀, на мѣ́сто, и҆дѣ́же и҆́мѧ гдⷭ҇а саваѡ́ѳа, на го́рꙋ сїѡ́ню. |
|
Глава 19
|
Глава́ ѳ҃і
|
|
1
|
1
|
| Пророцтво про Єгипет. — Ось, Господь сидить на хмарі легкій і гряде в Єгипет. І затремтять від лиця Його ідоли єгипетські, і серце Єгипту розтане у ньому. | Видѣ́нїе на є҆гѵ́пта. Сѐ, гдⷭ҇ь сѣди́тъ на ѡ҆́блацѣ ле́гцѣ и҆ прїи́детъ во є҆гѵ́петъ, и҆ потрѧсꙋ́тсѧ рꙋкотворє́ннаѧ є҆гѵ́пєтскаѧ ѿ лица̀ є҆гѡ̀, и҆ сердца̀ и҆́хъ разсла́бнꙋтъ въ ни́хъ. |
|
2
|
2
|
| Я озброю єгиптян проти єгиптян; і будуть битися брат проти брата і друг проти друга, місто з містом, царство з царством. | И҆ воста́нꙋтъ є҆гѵ́птѧне на є҆гѵ́птѧны, и҆ воѻрꙋжи́тсѧ человѣ́къ на бра́та своего̀, и҆ всѧ́къ на бли́жнѧго своего̀, воста́нетъ гра́дъ на гра́дъ и҆ зако́нъ на зако́нъ. |
|
3
|
3
|
| І дух Єгипту знеможе у ньому, і зруйную раду його, і вдадуться вони до ідолів і до чаклунів, і до тих, що викликають мертвих, і до ворожбитів. | И҆ возмѧте́тсѧ дꙋ́хъ є҆гѵ́птѧнъ въ ни́хъ, и҆ совѣ́тъ и҆́хъ разсы́плю, и҆ вопро́сѧтъ богѡ́въ свои́хъ и҆ кꙋмі́рѡвъ свои́хъ, и҆ гласѧ́щихъ ѿ землѝ и҆ чревоволше́бникѡвъ. |
|
4
|
4
|
| І віддам єгиптян до рук володаря жорстокого, і лютий цар буде панувати над ними, говорить Господь, Господь Саваоф. | И҆ преда́мъ є҆гѵ́петъ въ рꙋ́цѣ человѣ́кѡвъ вла́стелей же́стокихъ, и҆ ца́рїе же́стоцы ѡ҆блада́ти бꙋ́дꙋтъ и҆́ми: сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь саваѡ́ѳъ. |
|
5
|
5
|
| І виснажаться води у морі і ріка вичерпається і висохне; | И҆ и҆спїю́тъ є҆гѵ́птѧне во́дꙋ, ꙗ҆́же при мо́ри, а҆ рѣка̀ ѡ҆скꙋдѣ́етъ и҆ и҆́зсхнетъ. |
|
6
|
6
|
| і збідніють ріки, і канали єгипетські обміліють і висохнуть; очерет і тростина зав’януть. | И҆ ѡ҆скꙋдѣ́ютъ рѣ́ки и҆ ровє́нницы рѣ́чнїи: и҆ и҆́зсхнетъ ве́сь со́нмъ водны́й, и҆ во всѧ́цѣмъ лꙋ́зѣ тро́стнѣмъ и҆ си́тнѣмъ, |
|
7
|
7
|
| Поля біля ріки, по берегах ріки, і все, посіяне біля ріки, засохне, розвіється і зникне. | и҆ ѕла́къ зеле́ный ве́сь и҆́же ѡ҆́крестъ рѣкѝ, и҆ всѐ сѣ́емое при рѣцѣ̀ по́схнетъ вѣ́тромъ растлѣ́нно. |
|
8
|
8
|
| І заплачуть рибалки, і заридають усі, хто кидає вудку в ріку, і ті, що ставлять сіті у воді, засмутяться, | И҆ возстенѧ́тъ ры́барїе, и҆ возстенѧ́тъ всѝ ме́щꙋщїи оу҆́дицꙋ въ рѣкꙋ̀, и҆ ме́щꙋщїи не́воды и҆ ме́щꙋщїи сѣ̑ти возрыда́ютъ. |
|
9
|
9
|
| і будуть збентежені ті, що обробляють льон, і ткачі білих полотен; | И҆ стꙋ́дъ прїи́метъ дѣ́лающихъ ле́нъ расче́саный и҆ дѣ́лающихъ вѷссо́нъ, и҆ бꙋ́дꙋтъ дѣ́лающїи ѧ҆̀ въ болѣ́зни, |
|
10
|
10
|
| і будуть роздерті сіті, й усі, які мають насадки для живої риби, впадуть духом. | и҆ всѝ творѧ́щїи сїке́рꙋ ѡ҆печа́лѧтсѧ и҆ поболѧ́тъ дꙋша́ми. |
|
11
|
11
|
| Так! збожеволіли князі цоанські; рада мудрих радників фараонових стала безглуздою. Як скажете ви фараонові: «я син мудреців, син царів древніх?» | И҆ ю҆ро́диви бꙋ́дꙋтъ кнѧ̑зи тане́сѡвы: мꙋ́дрїи царє́вы совѣ̑тницы, совѣ́тъ и҆́хъ ѡ҆б̾юро́дѣетъ. Ка́кѡ рече́те царю̀: сы́нове смы́сленыхъ мы̀, сы́нове царе́й дре́внихъ; |
|
12
|
12
|
| Де вони? де твої мудреці? нехай вони тепер скажуть тобі; нехай довідаються, що́ Господь Саваоф визначив про Єгипет. | Гдѣ̀ сꙋ́ть нн҃ѣ мꙋ́дрїи твоѝ, и҆ да возвѣстѧ́тъ тебѣ̀ и҆ рекꙋ́тъ: что̀ совѣща̀ гдⷭ҇ь саваѡ́ѳъ на є҆гѵ́петъ; |
|
13
|
13
|
| Збожеволіли князі цоанські; впали в оману князі мемфиські, і звів Єгипет з путі глав племен його. | Ѡ҆скꙋдѣ́ша кнѧ̑зи тане́сѡвы, и҆ вознесо́шасѧ кнѧ̑зи мемфі́тстїи, и҆ прельстѧ́тъ є҆гѵ́пта по племенѡ́мъ. |
|
14
|
14
|
| Господь послав у нього дух сп’яніння; і вони ввели Єгипет в оману в усіх ділах його, подібно до того, як п’яний бродить по блювотині своїй. | Гдⷭ҇ь бо растворѝ и҆̀мъ дꙋ́хъ прельще́нїѧ, и҆ прельсти́ша є҆гѵ́пта всѣ́ми дѣлесы̀ свои́ми, ꙗ҆́коже прельща́етсѧ пїѧ́ный и҆ кꙋ́пнѡ блю́ющь. |
|
15
|
15
|
| І не буде в Єгипті такого діла, яке вміли б зробити голова і хвіст, пальма і тростина. | И҆ не бꙋ́детъ є҆гѵ́птѧнѡмъ дѣ́ла, є҆́же бы сотвори́ло главꙋ̀ и҆ ѡ҆́шибъ, и҆ нача́ло и҆ коне́цъ. |
|
16
|
16
|
| У той день єгиптяни будуть подібні до жінок, і затремтять і убояться руху руки Господа Саваофа, яку Він підніме на них. | Въ то́й де́нь бꙋ́дꙋтъ є҆гѵ́птѧне а҆́ки жєны̀ во стра́сѣ и҆ тре́пете ѿ лица̀ рꙋкѝ гдⷭ҇а саваѡ́ѳа, ю҆́же то́й возложи́тъ на нѧ̀. |
|
17
|
17
|
| Земля Іудина зробиться жахом для Єгипту; хто згадає про неї, той затремтить від визначення Господа Саваофа, яке Він ухвалив про нього. | И҆ бꙋ́детъ страна̀ і҆ꙋде́йска во стра́хъ є҆гѵ́птѧнѡмъ: всѧ́къ, и҆́же а҆́ще воспомѧне́тъ ю҆̀ и҆̀мъ, оу҆боѧ́тсѧ совѣ́та ра́ди, є҆го́же совѣща̀ гдⷭ҇ь саваѡ́ѳъ на́нь. |
|
18
|
18
|
| У той день п’ять міст у землі Єгипетській будуть говорити мовою ханаанською і клястися Господом Саваофом; одне назветься містом сонця. | Въ то́й де́нь бꙋ́детъ пѧ́ть градѡ́въ во є҆гѵ́птѣ, глаго́лющихъ ѧ҆зы́комъ ханаані́тскимъ и҆ кленꙋ́щихсѧ и҆́менемъ гдⷭ҇а саваѡ́ѳа: гра́дъ а҆седе́къ прозове́тсѧ є҆ди́нъ гра́дъ. |
|
19
|
19
|
| У той день жертовник Господу буде посередині землі Єгипетської, і пам’ятник Господу — біля меж її. | Въ то́й де́нь бꙋ́детъ же́ртвенникъ гдⷭ҇еви въ землѝ є҆гѵ́петстѣй и҆ сто́лпъ въ предѣ́лѣхъ є҆гѡ̀ гдⷭ҇еви. |
|
20
|
20
|
| І буде він знаменням і свідченням про Господа Саваофа у землі Єгипетській, тому що вони воззвуть до Господа з причини гнобителів, і Він пошле їм спасителя і заступника, і визволить їх. | И҆ бꙋ́детъ въ зна́менїе во вѣ́къ гдⷭ҇еви въ землѝ є҆гѵ́петстѣй: ꙗ҆́кѡ возопїю́тъ ко гдⷭ҇ꙋ на ѡ҆скорблѧ́ющыѧ и҆̀хъ, и҆ по́слетъ и҆̀мъ гдⷭ҇ь человѣ́ка, и҆́же спасе́тъ ѧ҆̀, сꙋдѧ́й спасе́тъ ѧ҆̀. |
|
21
|
21
|
| І Господь явить Себе в Єгипті; і єгиптяни у той день пізнають Господа і принесуть жертви і дари, і дадуть обітниці Господу, і виконають. | И҆ позна́нъ бꙋ́детъ гдⷭ҇ь є҆гѵ́птѧнѡмъ: и҆ оу҆вѣ́дѧтъ є҆гѵ́птѧне гдⷭ҇а въ то́й де́нь и҆ сотворѧ́тъ жє́ртвы и҆ да́ры, и҆ ѡ҆бѣща́ютъ ѡ҆бѣ́ты гдⷭ҇еви и҆ воздадѧ́тъ. |
|
22
|
22
|
| І уразить Господь Єгипет; уразить і зцілить; вони навернуться до Господа, і Він почує їх, і зцілить їх. | И҆ порази́тъ гдⷭ҇ь є҆гѵ́птѧнъ ꙗ҆́звою вели́кою и҆ и҆сцѣли́тъ и҆̀хъ цѣльбо́ю, и҆ ѡ҆братѧ́тсѧ ко гдⷭ҇еви, и҆ оу҆слы́шитъ и҆̀хъ и҆ и҆сцѣли́тъ и҆̀хъ цѣльбо́ю. |
|
23
|
23
|
| У той день з Єгипту в Ассирію буде велика дорога, і буде приходити Ассур у Єгипет, і єгиптяни — в Ассирію; і єгиптяни разом з ассиріянами будуть служити Господу. | Въ то́й де́нь бꙋ́детъ пꙋ́ть ѿ є҆гѵ́пта ко а҆ссѷрі́анѡмъ, и҆ вни́дꙋтъ а҆ссѷрі́ане во є҆гѵ́петъ, и҆ є҆гѵ́птѧне по́йдꙋтъ ко а҆ссѷрі́анѡмъ, и҆ порабо́таютъ є҆гѵ́птѧне а҆ссѷрі́анѡмъ. |
|
24
|
24
|
| В той день Ізраїль буде третім з Єгиптом і Ассирією; благословення буде посеред землі, | Въ то́й де́нь бꙋ́детъ і҆и҃ль тре́тїй во є҆гѵ́птѧнѣхъ и҆ во а҆ссѷрі́анѣхъ, благослове́нъ на землѝ, |
|
25
|
25
|
| яку благословить Господь Саваоф, говорячи: благословенний народ Мій — єгиптяни, і діла рук Моїх — ассиріяни, і спадщина Моя — Ізраїль. | ю҆́же блгⷭ҇вѝ гдⷭ҇ь саваѡ́ѳъ, гл҃ѧ: блгⷭ҇ве́ни лю́дїе моѝ, и҆̀же во є҆гѵ́птѣ и҆ и҆̀же во а҆ссѷрі́ахъ, и҆ наслѣ́дїе моѐ і҆и҃ль. |
|
Глава 20
|
Глава́ к҃
|
|
1
|
1
|
| У рік, коли Тартан прийшов до Азота, бувши посланим від Саргона, царя Ассирійського, і воював проти Азота, і взяв його, | Въ лѣ́то, въ не́же вни́де танаѳа́нъ во а҆зѡ́тъ, є҆гда̀ по́сланъ бы́сть ѿ а҆рны̀, царѧ̀ а҆ссѷрі́йскагѡ, и҆ воева̀ на а҆зѡ́тъ и҆ взѧ̀ є҆го̀, |
|
2
|
2
|
| у той самий час Господь сказав Ісаї, синові Амосовому, так: піди і зніми веретище зі стегон твоїх і скинь сандалії твої з ніг твоїх. Він так і зробив: ходив нагий і босий. | тогда̀ речѐ гдⷭ҇ь ко и҆са́їи сы́нꙋ а҆мѡ́совꙋ, гл҃ѧ: и҆дѝ и҆ све́рзи вре́тище со чре́слъ свои́хъ, и҆ санда̑лїѧ твоѧ̑ и҆ззꙋ́й съ но́гъ твои́хъ, и҆ сотворѝ си́це, ходѧ̀ на́гъ и҆ бо́съ. |
|
3
|
3
|
| І сказав Господь: як раб Мій Ісая ходив нагий і босий три роки, на вказівку і знамення про Єгипет і Ефіопію, | И҆ речѐ гдⷭ҇ь: ꙗ҆́коже ходи́лъ ра́бъ мо́й и҆са́їа на́гъ и҆ бо́съ трѝ лѣ̑та, трѝ лѣ̑та бꙋ́дꙋтъ зна́мєнїѧ и҆ чꙋдеса̀ є҆гѵ́птѧнѡмъ и҆ є҆ѳїо́плѧнѡмъ: |
|
4
|
4
|
| так поведе цар Ассирійський полонених з Єгипту і переселенців з Ефіопії, молодих і старих, нагими і босими і з оголеними стегнами, для посоромлення Єгипту. | ꙗ҆́кѡ та́кожде ѿведе́тъ ца́рь а҆ссѷрі́йскъ плѣ́нъ є҆гѵ́петскъ и҆ є҆ѳїо́пскъ, ю҆́ношы и҆ ста́рцы, на́ги и҆ бо́сы, ѿкровє́ны во стыдѣ́нїе є҆гѵ́птꙋ. |
|
5
|
5
|
| Тоді жахнуться і засоромляться через Ефіопію, надію свою, і через Єгипет, яким хвалилися. | И҆ постыдѧ́тсѧ побѣжде́ни є҆гѵ́птѧне ѡ҆ є҆ѳїо́плѧнѣхъ, на ни́хже оу҆пова́хꙋ є҆гѵ́птѧне, бѧ́хꙋ бо и҆̀мъ сла́ва. |
|
6
|
6
|
| І скажуть у той день жителі цієї країни: ось які ті, на яких ми надіялися і до яких зверталися по допомогу, щоб урятуватися від царя Ассирійського! і як урятувалися б ми? | И҆ рекꙋ́тъ живꙋ́щїи на ѻ҆́стровѣ се́мъ въ де́нь ѻ҆́ный: сѐ, мы̀ бѣ́хомъ оу҆пова́юще бѣжа́ти къ ни̑мъ на по́мощь, и҆́же не мого́ша спасти́сѧ ѿ царѧ̀ а҆ссѷрі́йска, и҆ ка́кѡ мы̀ спасе́мсѧ; |
|
Глава 21
|
Глава́ к҃а
|
|
1
|
1
|
| Пророцтво про пустелю приморську. — Як бурі на півдні носяться, йде він від пустелі, із землі страшної. | Видѣ́нїе пꙋсты́ни. Ꙗ҆́коже бꙋ́рѧ сквозѣ̀ пꙋсты́ню прохо́дитъ, ѿ пꙋсты́ни и҆сходѧ́щаѧ и҆з̾ землѝ, |
|
2
|
2
|
| Грізне видіння показане мені: грабіжник грабує, спустошувач спустошує; піднімайся, Еламе, облягай, Миде! усім стогнанням я покладу кінець. | стра́шно видѣ́нїе и҆ же́стоко повѣ́дасѧ мнѣ̀: престꙋпа́ѧй престꙋпа́етъ, и҆ беззако́ннꙋѧй беззако́нствꙋетъ: на мѧ̀ є҆ламі́тє, и҆ послы̀ пе́рсстїи на мѧ̀ и҆́дꙋтъ: нн҃ѣ воздохнꙋ̀ и҆ оу҆тѣ́шꙋ себѐ. |
|
3
|
3
|
| Від цього стегна мої трясуться; муки схопили мене, як муки тієї, що народжує. Я схвильований від того, що чую; я збентежений від того, що бачу. | Сегѡ̀ ра́ди напо́лнишасѧ чрє́сла моѧ̑ разслабле́нїѧ, и҆ бѡлѣ́зни прїѧ́ша мѧ̀ а҆́ки ражда́ющꙋю: непра́вдовахъ є҆́же не слы́шати, потща́хсѧ є҆́же не ви́дѣти. |
|
4
|
4
|
| Серце моє тремтить; дрож б’є мене; відрадна ніч моя перетворилася на жах для мене. | Се́рдце моѐ заблꙋжда́етъ, и҆ беззако́нїе погрꙋжа́етъ мѧ̀, дꙋша̀ моѧ̀ стои́тъ во стра́сѣ. |
|
5
|
5
|
| Готують стіл, розстилають покривала, — їдять, п’ють. «Вставайте, князі, мажте щити!» | Оу҆гото́вите трапе́зꙋ, ꙗ҆ди́те, пі́йте: воста́вше, кнѧ̑зи, оу҆гото́вите щиты̀, |
|
6
|
6
|
| Бо так сказав мені Господь: піди, постав сторожа; нехай він розповідає, що побачить. | ꙗ҆́кѡ та́кѡ речѐ гдⷭ҇ь ко мнѣ̀: ше́дъ поста́ви себѣ̀ стра́жа, и҆ є҆́же а҆́ще оу҆́зриши, возвѣстѝ. |
|
7
|
7
|
| І побачив він вершників на конях, вершників на ослах, вершників на верблюдах, що їхали попарно; і вслухався він старанно, з великою увагою, — | И҆ оу҆зрѣ́хъ вса́дники кѡ́нныѧ два̀, вса́дника на ѻ҆слѧ́ти и҆ вса́дника на велблю́дѣ. Послꙋ́шай слꙋ́шанїемъ мно́гимъ |
|
8
|
8
|
| і закричав, як лев: господарю мій! на сторожі стояв я весь день, і на місці моєму залишався цілі ночі: | и҆ призовѝ оу҆рі́ю на стра́жбꙋ гдⷭ҇ню. И҆ речѐ: стоѧ́хъ вы́нꙋ де́нь, и҆ оу҆ по́лчища а҆́зъ стоѧ́хъ всю̀ но́щь, |
|
9
|
9
|
| і ось, їдуть люди, вершники на конях попарно. Потім він виголосив і сказав: упав, упав Вавилон, і всі ідоли богів його лежать на землі розбиті. | и҆ сѐ, са́мъ грѧде́тъ (мꙋ́жъ) вса́дникъ двоко́нный, и҆ ѿвѣща́въ речѐ: падѐ, падѐ вавѷлѡ́нъ, и҆ всѝ кꙋмі́ры є҆гѡ̀ и҆ всѧ̑ рꙋкотворє́ннаѧ є҆гѡ̀ сокрꙋши́шасѧ на землѝ. |
|
10
|
10
|
| О, вимолочений мій і син току мого! Що чув я від Господа Саваофа, Бога Ізраїлевого, те і сповістив вам. | Послꙋ́шайте, ѡ҆ста́вшїисѧ, и҆ болѣ́знꙋющїи, оу҆слы́шите: є҆́же слы́шахъ ѿ гдⷭ҇а саваѡ́ѳа, бг҃ъ і҆и҃левъ возвѣстѝ на́мъ. |
|
11
|
11
|
| Пророцтво про Думу. — Кричать до мене із Сеїра: сторож! скільки ночі? сторож! скільки ночі? | Видѣ́нїе на і҆дꙋме́ю. Ко мнѣ̀ зовѝ ѿ сиі́ра: стреги́те забра̑ла. |
|
12
|
12
|
| Сторож відповідає: наближається ранок, але ще ніч. Якщо ви наполегливо запитуєте, то наверніться і приходьте. | Стрегꙋ̀ заꙋ́тра и҆ но́щїю. А҆́ще и҆́щеши, и҆щѝ и҆ оу҆ менє̀ ѡ҆бита́й. |
|
13
|
13
|
| Пророцтво про Аравію. — У лісі аравійському ночуйте, каравани деданські! | Въ дꙋбра́вѣ въ ве́черъ преспи́ши, и҆лѝ на пꙋтѝ деда́новѣ. |
|
14
|
14
|
| Хто живе у землі Фемайській! несіть воду назустріч спраглим; з хлібом зустрічайте тих, що біжать, | Во срѣ́тенїе жа́ждꙋщемꙋ во́дꙋ принеси́те, живꙋ́щїи во странѣ̀ ѳема́новѣ, со хлѣ̑бы срѣта́йте бѣжа́щыѧ мно́жества ра́ди оу҆бїе́нныхъ |
|
15
|
15
|
| бо вони від мечів біжать, від меча оголеного і від лука натягнутого, і від лютости війни. | и҆ мно́жества ра́ди заблꙋжда́ющихъ, и҆ мно́жества ра́ди мече́й и҆ мно́жества ра́ди лꙋкѡ́въ напрѧже́нныхъ, и҆ мно́жества ра́ди па́дшихъ на сѣ́чи. |
|
16
|
16
|
| Бо так сказав мені Господь: ще рік, рівний року найманця, і вся слава Кидарова щезне, | Ꙗ҆́кѡ си́це речѐ гдⷭ҇ь ко мнѣ̀: є҆щѐ лѣ́то (є҆ди́но), ꙗ҆́коже лѣ́то нае́мника, ѡ҆скꙋдѣ́етъ сла́ва сынѡ́въ кида́рскихъ, |
|
17
|
17
|
| і луків у хоробрих синів Кидара залишиться небагато: так сказав Господь, Бог Ізраїлів. | и҆ ѡ҆ста́нокъ лꙋкѡ́въ си́льныхъ сынѡ́въ кида́рскихъ бꙋ́детъ ма́лъ, ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇ь бг҃ъ і҆и҃левъ гл҃а. |
|
Глава 22
|
Глава́ к҃в
|
|
1
|
1
|
| Пророцтво про долину видіння. — Що з тобою, що ти весь зійшов на покрівлі? | Видѣ́нїе де́бри сїѡ́ни. Что̀ бы́сть тебѣ̀, ꙗ҆́кѡ нн҃ѣ возлѣзо́сте всѝ на хра̑мины тщє́тныѧ; |
|
2
|
2
|
| Місто гамірливе, яке хвилюється, місто радісне! Уражені твої не мечем убиті і не у битві померли; | Напо́лнисѧ гра́дъ вопїю́щихъ, оу҆ѧ́звленнїи твоѝ не мечьмѝ оу҆ѧзвле́ни, нижѐ мертвецы̀ твоѝ оу҆мерщвле́ни ра́тїю: |
|
3
|
3
|
| усі вожді твої бігли разом, але були зв’язані стрільцями; усі знайдені у тебе зв’язані разом, як би далеко не бігли. | всѝ кнѧ̑зи твоѝ побѣго́ша, и҆ плѣне́ннїи же́стоцѣ сꙋ́ть свѧ́зани, и҆ крѣ́пцыи въ тебѣ̀ дале́че ѿбѣжа́ша. |
|
4
|
4
|
| Тому говорю: залиште мене, я буду плакати гірко; не намагайтеся утішати мене у розоренні дочки народу мого. | Сегѡ̀ ра́ди реко́хъ: ѡ҆ста́вите менѐ, да го́рцѣ воспла́чꙋсѧ: не належи́те оу҆тѣша́ти мѧ̀ ѡ҆ сокрꙋше́нїи дще́ре ро́да моегѡ̀: |
|
5
|
5
|
| Бо день сум’яття і потоптання і збентеження у долині видіння від Господа, Бога Саваофа. Ламають стіну, і крик піднімається у гори. | ꙗ҆́кѡ де́нь мѧте́жа и҆ па́гꙋбы и҆ попра́нїѧ, и҆ смѧте́нїе ѿ гдⷭ҇а саваѡ́ѳа: въ де́бри сїѡ́ни скита́ютсѧ, ѿ ма́ла да́же до вели́ка скита́ютсѧ по гора́мъ. |
|
6
|
6
|
| І Елам несе сагайдак; люди на колісницях і вершники, і Кир оголює щит. | Є҆ламі́тє же взѧ́ша тꙋ́лы, и҆ вса́дницы человѣ́цы на ко́нехъ, и҆ собо́ръ ѡ҆полче́нїѧ. |
|
7
|
7
|
| І ось, кращі долини твої повні колісниць, і вершники вишикувалися навпроти воріт, | И҆ бꙋ́дꙋтъ и҆збра̑нны дє́бри твоѧ̑, напо́лнѧтсѧ колесни́цъ, кѡ́нницы же застꙋ́пѧтъ врата̀ твоѧ̑ |
|
8
|
8
|
| і знімають покров з Юдеї; і ти у той день звертаєш погляд на запас зброї у домі кедровому. | и҆ ѿкры́ютъ врата̀ і҆ꙋ̑дина, и҆ воззрѧ́тъ въ то́й де́нь во и҆збра̑нныѧ до́мы гра́да, |
|
9
|
9
|
| Але ви бачите, що багато проламів у стіні міста Давидового, і збираєте во́ди у нижньому ставку; | и҆ ѿкры́ютъ сокровє́ннаѧ домѡ́въ краегра́дїѧ даві́дова, и҆ оу҆́зрѧтъ, ꙗ҆́кѡ мно́жайшїи сꙋ́ть, и҆ ꙗ҆́кѡ ѿврати́ша во́дꙋ дре́внїѧ кꙋпѣ́ли во гра́дъ, |
|
10
|
10
|
| і відзначаєте доми у Єрусалимі, і руйнуєте доми, щоб зміцнити стіну; | и҆ ꙗ҆́кѡ разори́ша до́мы і҆ерⷭ҇ли̑мли на оу҆твержде́нїе стѣнѣ̀ гра́днѣй. |
|
11
|
11
|
| і влаштовуєте між двома стінами сховище для вод старого ставка. А на Того, Хто це робить, не дивитеся, і не дивитеся на Того, Хто здавна визначив це. | И҆ сотвори́сте себѣ̀ во́дꙋ междꙋ̀ двѣма̀ стѣна́ма, внꙋтрьꙋ́дꙋ кꙋпѣ́ли дре́внїѧ, и҆ не воззрѣ́сте на сотвори́вшаго ю҆̀ и҆спе́рва, и҆ согра́ждшагѡ ю҆̀ не ви́дѣсте. |
|
12
|
12
|
| І Господь, Господь Саваоф, закликає вас у цей день плакати і тужити, й обстригти волосся й опоясатися веретищем. | И҆ призва̀ гдⷭ҇ь, гдⷭ҇ь саваѡ́ѳъ въ то́й де́нь пла́чь и҆ рыда́нїе, и҆ ѡ҆стриже́нїе и҆ препоѧ́санїе во врє́тища: |
|
13
|
13
|
| Але ось, веселощі і радість! Убивають волів, і ріжуть овець; їдять м’ясо, і п’ють вино: «будемо їсти і пити, бо завтра помремо!» | ті́и же сотвори́ша ра́дость и҆ весе́лїе, закала́юще телцы̀ и҆ жрꙋ́ще ѻ҆́вцы, ꙗ҆́кѡ ꙗ҆́сти мѧса̀ и҆ пи́ти вїно̀, глаго́люще: да ꙗ҆́мы и҆ пїе́мъ, оу҆́трѣ бо оу҆́мремъ. |
|
14
|
14
|
| І відкрив мені у вуха Господь Саваоф: не буде прощено вам це нечестя, доки не помрете, сказав Господь, Господь Саваоф. | И҆ ѿкровє́нна сїѧ̑ сꙋ́ть во оу҆́шїю гдⷭ҇а саваѡ́ѳа, ꙗ҆́кѡ не ѡ҆ста́витсѧ ва́мъ то́й грѣ́хъ, до́ндеже оу҆́мрете. |
|
15
|
15
|
| Так сказав Господь, Господь Саваоф: іди собі, піди до цього царедворця, до Севни, начальника палацу [і скажи йому]: | Си́це гл҃етъ гдⷭ҇ь саваѡ́ѳъ: и҆дѝ въ кꙋ́щꙋ ко сомна́нꙋ строи́телю до́мꙋ и҆ рцы̀ є҆мꙋ̀: |
|
16
|
16
|
| що у тебе тут, і хто тут у тебе, що ти тут висікаєш собі гробницю? — Він висікає собі гробницю на підвищенні, вирубує у скелі житло собі. | что̀ ты̀ здѣ̀, и҆ что̀ тебѣ̀ здѣ̀, ꙗ҆́кѡ и҆стеса́лъ є҆сѝ себѣ̀ здѣ̀ гро́бъ и҆ сотвори́лъ є҆сѝ себѣ̀ на высо́цѣ гро́бъ, и҆ написа́лъ є҆сѝ себѣ̀ на ка́мени кꙋ́щꙋ; |
|
17
|
17
|
| Ось, Господь перекине тебе, як кидає сильна людина, і стисне тебе у клубок; | Сѐ, нн҃ѣ гдⷭ҇ь саваѡ́ѳъ и҆зве́ржетъ и҆ сотре́тъ мꙋ́жа, и҆ ѿи́метъ оу҆́тварь твою̀ и҆ вѣне́цъ тво́й сла́вный, |
|
18
|
18
|
| згорнувши тебе у згорток, кине тебе, як меч, у землю простору; там ти помреш, і там чудові колісниці твої будуть ганьбою для дому господаря твого. | и҆ пове́ржетъ тѧ̀ во странꙋ̀ вели́кꙋ и҆ безмѣ́рнꙋ, и҆ та́мѡ оу҆́мреши: и҆ положи́тъ колесни́цꙋ твою̀ до́брꙋю въ безче́стїе и҆ до́мъ кнѧ́зѧ твоегѡ̀ въ попра́нїе: |
|
19
|
19
|
| І зіштовхну тебе з місця твого, і скину тебе із ступеня твого. | и҆ и҆зве́ржешисѧ ѿ строи́телства твоегѡ̀ и҆ ѿ степе́не твоегѡ̀. |
|
20
|
20
|
| І буде у той день, прикличу раба Мого Елиакима, сина Хелкиїного, | И҆ бꙋ́детъ въ то́й де́нь, и҆ призовꙋ̀ раба̀ моего̀ є҆лїакі́ма сы́на хелкі́ева |
|
21
|
21
|
| і вдягну його в одяг твій, і поясом твоїм підпережу його, і владу твою передам до рук його; і буде він батьком для жителів Єрусалима і для дому Іудиного. | и҆ ѡ҆блекꙋ̀ є҆го̀ во оу҆́тварь твою̀, и҆ вѣне́цъ тво́й да́мъ є҆мꙋ̀ и҆ держа́вꙋ твою̀, и҆ строи́телство твоѐ да́мъ въ рꙋ́цѣ є҆гѡ̀, и҆ бꙋ́детъ ꙗ҆́кѡ ѻ҆те́цъ живꙋ́щымъ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ и҆ живꙋ́щымъ во і҆ꙋде́и. |
|
22
|
22
|
| І ключ дому Давидового покладу на рамена його; відчинить він, і ніхто не зачинить; зачинить він, і ніхто не відчинить. | И҆ да́мъ є҆мꙋ̀ сла́вꙋ даві́довꙋ, и҆ ѡ҆бвладѣ́етъ, и҆ не бꙋ́детъ противоглаго́лющагѡ: и҆ да́мъ є҆мꙋ̀ клю́чь до́мꙋ даві́дова на ра́мо є҆гѡ̀, и҆ ѿве́рзетъ, и҆ не бꙋ́детъ затворѧ́ющагѡ, и҆ затво́ритъ, и҆ не бꙋ́детъ ѿверза́ющагѡ. |
|
23
|
23
|
| І зміцню його як цвях у твердому місці; і буде він як сідалище слави для дома батька свого. | И҆ поста́влю є҆го̀ кнѧ́зѧ на мѣ́стѣ вѣ́рнѣ, и҆ бꙋ́детъ на престо́лѣ сла́вы до́мꙋ ѻ҆тца̀ своегѡ̀. |
|
24
|
24
|
| І буде висіти на ньому вся слава дому батька його, дітей та онуків, усього домашнього начиння до останніх музичних інструментів. | И҆ бꙋ́детъ оу҆пова́ѧй на него̀ всѧ́къ сла́вный въ домꙋ̀ ѻ҆тца̀ є҆гѡ̀, ѿ ма́ла да́же до вели́ка: и҆ бꙋ́дꙋтъ зави́сѧще на не́мъ. |
|
25
|
25
|
| У той день, — говорить Господь Саваоф, — похитнеться цвях, укріплений у твердому місці, і буде вибитий, і впаде, і розпадеться уся вага, яка на ньому: бо Господь говорить. | Въ то́й де́нь, сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь саваѡ́ѳъ, подви́гнетсѧ человѣ́къ оу҆твержде́нъ на мѣ́стѣ вѣ́рнѣ, и҆ ѿи́метсѧ, и҆ паде́тъ, и҆ потреби́тсѧ сла́ва, ꙗ҆́же на не́мъ, ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇ь гл҃а. |
|
Глава 23
|
Глава́ к҃г
|
|
1
|
1
|
| Пророцтво про Тир. — Ридайте, кораблі Фарсиса, бо він зруйнований; немає домів, і нема кому входити у доми. Так їм сповіщено із землі Киттийської. | Видѣ́нїе на тѵ́ра. Пла́читесѧ, корабли̑ кархидо́нстїи, ꙗ҆́кѡ поги́бе, и҆ ктомꙋ̀ не и҆́дꙋтъ ѿ землѝ китїе́йскїѧ, ѿведе́сѧ плѣне́нъ. |
|
2
|
2
|
| Замовкніть, мешканці острова, який наповнювали купці сидонські, що плавають по морю. | Комꙋ̀ подо́бни бы́ша живꙋ́щїи во ѻ҆́стровѣ, кꙋпцы̀ фі́нїчестїи, преходѧ́щїи мо́ре; |
|
3
|
3
|
| По великих водах привозили в нього насіння Сихора, жниво великої ріки, і був він торговищем народів. | Въ водѣ̀ мно́зѣ сѣ́мѧ кꙋпе́ческо, а҆́ки жа́твѣ вноси́мѣй кꙋпцы̀ ꙗ҆зы́честїи. |
|
4
|
4
|
| Посоромся, Сидоне; бо ось що говорить море, сила морська: «як би не мучилося я пологами і не народжувало, і не виховувало юнаків, не вирощувало дівчат». | Оу҆срами́сѧ, сїдѡ́не, речѐ мо́ре. Крѣ́пость же морска́ѧ речѐ: не болѣ́хъ, ни породи́хъ, ни вскорми́хъ ю҆́ношъ, нижѐ вознесо́хъ дѣви́цъ. |
|
5
|
5
|
| Коли звістка дійде до єгиптян, здригнуться вони, почувши про Тир. | Є҆гда́ же слы́шано бꙋ́детъ во є҆гѵ́птѣ, прїи́метъ ѧ҆̀ болѣ́знь ѡ҆ тѵ́рѣ. |
|
6
|
6
|
| Переселяйтеся у Фарсис, ридайте, мешканці острова! | И҆ди́те въ кархидо́нъ, пла́читесѧ, живꙋ́щїи во ѻ҆́стровѣ се́мъ. |
|
7
|
7
|
| Чи це ваше радісне місто, початок якого від днів древніх? Ноги його несуть його блукати у країні далекій. | Не сїе́ ли бѣ̀ велича́нїе ва́мъ и҆спе́рва, пре́жде не́же пре́данꙋ бы́ти є҆мꙋ̀; |
|
8
|
8
|
| Хто визначив це Тиру, який роздавав вінці, якого купці були князями, торговці — знаменитостями землі? | Кто̀ сїѧ̑ совѣща̀ на тѵ́ра; є҆да̀ хꙋ́ждшїй є҆́сть, и҆лѝ не крѣ́пкїй є҆́сть; кꙋпцы̀ є҆гѡ̀ сла́внїи кнѧ̑зи землѝ. |
|
9
|
9
|
| Господь Саваоф визначив це, щоб посоромити гордовитість усякої слави, щоб принизити всі знаменитості землі. | Гдⷭ҇ь саваѡ́ѳъ совѣща̀ разсы́пати всѧ́кꙋю горды́ню сла́вныхъ и҆ ѡ҆безче́стити всѧ́кое сла́вное на землѝ. |
|
10
|
10
|
| Ходи по землі твоїй, дочко Фарсиса, як ріка: немає більше перепони. | Дѣ́лай зе́млю твою̀, и҆́бо корабли̑ ктомꙋ̀ не прїи́дꙋтъ ѿ кархидо́на. |
|
11
|
11
|
| Він простяг руку Свою на море, потряс царства; Господь дав повеління про Ханаана зруйнувати укріплення його | И҆ рꙋка̀ твоѧ̀ ктомꙋ̀ не оу҆крѣпѣ́етъ по мо́рю, разгнѣвлѧ́ющаѧ царе́й. Гдⷭ҇ь саваѡ́ѳъ заповѣ́да ѡ҆ ханаа́нѣ, є҆́же погꙋби́ти крѣ́пость є҆гѡ̀. |
|
12
|
12
|
| і сказав: ти не будеш більше радіти, осоромлена дівчино, дочко Сидона! Вставай, іди в Киттим, але і там не буде тобі спокою. | И҆ рекꙋ́тъ: ктомꙋ̀ не приложи́те оу҆карѧ́ти и҆ ѡ҆би́дѣти дще́рь сїдѡ́ню: и҆ а҆́ще ѿи́деши ко китїи́ѡмъ, нижѐ та́мѡ бꙋ́детъ тебѣ̀ поко́й: |
|
13
|
13
|
| Ось земля халдеїв. Цього народу раніше не було; Ассур поклав йому початок з мешканців пустель. Вони ставлять вежі свої, руйнують палаци його, перетворюють його на руїни. | и҆ въ зе́млю халде́йскꙋ, но и҆ та̀ ѡ҆пꙋстѣ́ла ѿ а҆ссѷрі́анъ, ꙗ҆́кѡ стѣна̀ є҆ѧ̀ паде́сѧ. |
|
14
|
14
|
| Ридайте, кораблі фарсиські! Бо твердиня ваша розорена. | Пла́читесѧ, корабли̑ кархидо́нстїи, ꙗ҆́кѡ поги́бе тверды́нѧ ва́ша. |
|
15
|
15
|
| І буде в той день, забудуть Тир на сімдесят років, мірою днів одного царя. Після закінчення ж сімдесяти років з Тиром буде те саме, що співають про блудницю: | И҆ бꙋ́детъ въ то́й де́нь, ѡ҆ста́вленъ бꙋ́детъ тѵ́ръ се́дмьдесѧтъ лѣ́тъ, ꙗ҆́коже вре́мѧ (є҆ди́нагѡ) царѧ̀, ꙗ҆́кѡ вре́мѧ человѣ́ческо: и҆ по седми́десѧтихъ лѣ́тѣхъ бꙋ́детъ тѵ́ръ ꙗ҆́кѡ пѣ́снь блꙋдни́цы. |
|
16
|
16
|
| «візьми цитру, ходи по місту, забута блуднице! Грай складно, співай багато пісень, щоб згадали про тебе». | Возмѝ гꙋ́сли, ѡ҆быдѝ гра́дъ, блꙋдни́ца забве́наѧ, до́брѣ погꙋдѝ, мно́гѡ воспо́й, да па́мѧть твоѧ̀ бꙋ́детъ. |
|
17
|
17
|
| І буде, після закінчення сімдесяти років, Господь відвідає Тир; і він знову почне одержувати прибуток свій і буде блудодіяти з усіма царствами земними по всьому всесвіту. | И҆ бꙋ́детъ по седми́десѧтихъ лѣ́тѣхъ, присѣще́нїе сотвори́тъ бг҃ъ тѵ́рꙋ, и҆ па́ки возста́витсѧ на пре́жднее и҆ бꙋ́детъ то́ржище всѣ̑мъ ца́рствамъ вселе́нныѧ на лицы̀ землѝ. |
|
18
|
18
|
| Але торгівля його і прибуток його будуть присвячувані Господу; не будуть замкнені і покладені в комори, бо до тих, що живуть перед лицем Господа, буде переходити прибуток від торгівлі його, щоб вони їли до ситости і мали одяг міцний. | И҆ бꙋ́детъ є҆гѡ̀ кꙋ́плѧ и҆ мзда̀ ст҃о гдⷭ҇еви, не и҆̀мъ со́брано бꙋ́детъ, но живꙋ́щымъ пред̾ гдⷭ҇емъ, всѧ̀ кꙋ́плѧ є҆гѡ̀, ꙗ҆́сти и҆ пи́ти и҆ напо́лнитисѧ, и҆ въ сы́тость, на па́мѧть пред̾ гдⷭ҇емъ. |
|
Глава 24
|
Глава́ к҃д
|
|
1
|
1
|
| Ось, Господь спустошує землю і робить її неплідною: змінює вигляд її і розсіває тих, що живуть на ній. | Сѐ, гдⷭ҇ь разсы́плетъ вселе́ннꙋю и҆ ѡ҆пꙋстоши́тъ ю҆̀, и҆ ѿкры́етъ лицѐ є҆ѧ̀ и҆ расточи́тъ живꙋ́щыѧ на не́й. |
|
2
|
2
|
| І що буде з народом, те і зі священиком; що зі слугою, те і з господарем його; що зі служницею, те і з господинею її; що з тим, хто купує, те і з тим, що продає; що з позичальником, те і з позикодавцем; що з лихварем, те і з тим, що дає у ріст. | И҆ бꙋ́дꙋтъ лю́дїе а҆́ки жре́цъ, и҆ ра́бъ а҆́ки господи́нъ, и҆ раба̀ а҆́ки госпожа̀: бꙋ́детъ кꙋпꙋ́ѧй ꙗ҆́кѡ продаѧ́й, и҆ взаи́мъ є҆́млѧй а҆́ки заимода́вецъ, и҆ до́лжный а҆́ки є҆мꙋ́же є҆́сть до́лженъ. |
|
3
|
3
|
| Земля спустошена вкрай і зовсім розграбована, бо Господь прорік слово це. | Тлѣ́нїемъ и҆стлѣ́етъ землѧ̀, и҆ расхище́нїемъ расхище́на бꙋ́детъ землѧ̀: оу҆ста́ бо гдⷭ҇нѧ гл҃аша сїѧ̑. |
|
4
|
4
|
| Ремствує, смутна земля; поник, смутний всесвіт; поникли ті, що підносилися над народом землі. | Воспла́касѧ землѧ̀, и҆ растлѣ́нна бы́сть вселе́ннаѧ, воспла́кашасѧ высо́цыи землѝ. |
|
5
|
5
|
| І земля осквернена тими, що живуть на ній, бо вони переступили закони, змінили устав, порушили вічний завіт. | Землѧ́ бо беззако́нїе сотворѝ живꙋ́щихъ ра́ди на не́й, поне́же престꙋпи́ша зако́нъ и҆ и҆змѣни́ша за́пѡвѣди, разрꙋши́ша завѣ́тъ вѣ́чный. |
|
6
|
6
|
| За те прокляття поїдає землю, і несуть покарання ті, що живуть на ній; за те спалені мешканці землі, і небагато залишилося людей. | Сегѡ̀ ра́ди проклѧ́тїе поѧ́стъ зе́млю, ꙗ҆́кѡ согрѣши́ша живꙋ́щїи на не́й: сегѡ̀ ра́ди оу҆бо́зи бꙋ́дꙋтъ живꙋ́щїи на землѝ, и҆ ѡ҆ста́нетсѧ человѣ́кѡвъ ма́лѡ. |
|
7
|
7
|
| Плаче сік грона; хворіє виноградна лоза; зітхають усі, що веселилися серцем. | Воспла́четсѧ вїно̀, возрыда́етъ вїногра́дъ, возстенꙋ́тъ всѝ ра́дꙋющїисѧ дꙋше́ю. |
|
8
|
8
|
| Припинилися веселощі з тимпанами; замовк шум тих, хто веселиться; затихли звуки гуслів; | Преста́ло є҆́сть весе́лїе тѷмпа́нѡвъ, преста̀ высокоде́рзость и҆ бога́тство нечести́выхъ, преста́лъ є҆́сть гла́съ гꙋ́слей: |
|
9
|
9
|
| уже не п’ють вина з піснями; гірка сикера для тих, які п’ють її. | оу҆срами́шасѧ, не пи́ша вїна̀, горька̀ бы́сть сїке́ра пїю́щымъ. |
|
10
|
10
|
| Зруйноване запустіле місто, всі доми замкнені, не можна ввійти. | Ѡ҆пꙋстѣ̀ всѧ́къ гра́дъ, заключи́тъ хра́мъ, є҆́же не вни́ти. |
|
11
|
11
|
| Плачуть за вином на вулицях; затьмарилася усяка радість; вигнана усяка веселість землі. | Пла́читесѧ ѡ҆ вїнѣ̀ всю́дꙋ, преста́ла є҆́сть ра́дость всѧ̀ земна́ѧ, ѿи́де всѧ̀ ра́дость землѝ. |
|
12
|
12
|
| У місті лишилося запустіння, і ворота розвалилися. | И҆ ѡ҆ста́нꙋтъ гра́ди пꙋ́сти, и҆ до́мове ѡ҆ста́влени поги́бнꙋтъ. |
|
13
|
13
|
| А посеред землі, між народами, буде те саме, що буває при оббиванні маслин, при оббиранні винограду, коли закінчене збирання. | Сїѧ̑ всѧ̑ бꙋ́дꙋтъ на землѝ средѝ ꙗ҆зы́кѡвъ: ꙗ҆́коже а҆́ще кто̀ ѡ҆трѧса́етъ ма́сличинꙋ, та́кѡ ѡ҆трѧсꙋ́тъ и҆̀хъ: и҆ (ꙗ҆́коже) а҆́ще ѡ҆ста́нетъ ѿ ѡ҆б̾има́нїѧ вїногра́да, |
|
14
|
14
|
| Вони піднесуть голос свій, торжествуючи у величі Господа, голосно будуть викликувати з моря. | сі́и гла́сомъ возопїю́тъ: ѡ҆ста́вшїисѧ же на землѝ возра́дꙋютсѧ со сла́вою гдⷭ҇нею, возмѧте́тсѧ вода̀ морска́ѧ. |
|
15
|
15
|
| Отже, славте Господа на сході, на островах морських — ім’я Господа, Бога Ізраїлевого. | Сегѡ̀ ра́ди сла́ва гдⷭ҇нѧ во ѻ҆́стровѣхъ бꙋ́детъ морски́хъ, и҆́мѧ гдⷭ҇не просла́влено бꙋ́детъ. |
|
16
|
16
|
| Від краю землі ми чуємо пісню: «Слава Праведному!» І сказав я: лихо мені, лихо мені! горе мені! лиходії злодійствують, і злодійствують лиходії як злочинники. | Гдⷭ҇и бж҃е і҆и҃левъ, ѿ кри́лъ земны́хъ чꙋдеса̀ слы́шахомъ, наде́жда бл҃гочести́вомꙋ: и҆ рекꙋ́тъ: (го́ре хꙋ́лѧщымъ, и҆̀же хꙋ́лѧтъ зако́нъ,) го́ре престꙋ́пникѡмъ, и҆̀же престꙋпа́ютъ зако́нъ. |
|
17
|
17
|
| Жах і яма і петля для тебе, жителю землі! | Стра́хъ и҆ про́пасть и҆ сѣ́ть на ва́съ живꙋ́щихъ на землѝ. |
|
18
|
18
|
| Тоді той, хто побіжить від крику жаху, упаде в яму; і хто вийде з ями, потрапить у петлю; бо вікна з небесної висоти розкриються, і основи землі потрясуться. | И҆ бꙋ́детъ, бѣжа́й стра́ха впаде́тъ въ про́пасть, и҆ и҆зла́зѧй и҆з̾ про́пасти и҆́метсѧ въ сѣ́ть: ꙗ҆́кѡ ѻ҆́кна съ небесѐ ѿверзо́шасѧ, и҆ потрѧсꙋ́тсѧ ѡ҆снѡва́нїѧ земна̑ѧ. |
|
19
|
19
|
| Земля розтрощується, земля розпадається, земля сильно трясеться; | Мѧте́жемъ возмѧте́тсѧ землѧ̀, и҆ скꙋ́достїю ѡ҆скꙋдѣ́етъ землѧ̀. |
|
20
|
20
|
| хитається земля, наче п’яний, і качається, як колиска, і беззаконня її тяжіє на ній; вона впаде, і вже не встане. | Преклони́сѧ и҆ потрѧсе́сѧ землѧ̀ а҆́ки ѻ҆во́щное храни́лище, и҆ а҆́ки пїѧ́нъ и҆ шꙋ́менъ паде́тъ и҆ не возмо́жетъ воста́ти, преѡдолѣ́ бо на не́й беззако́нїе. |
|
21
|
21
|
| І буде у той день: відвідає Господь воїнство піднесене на висоті і царів земних на землі. | И҆ бꙋ́детъ въ то́й де́нь, наведе́тъ гдⷭ҇ь на оу҆́тварь небе́снꙋю рꙋ́кꙋ и҆ на цари̑ земны̑ѧ. |
|
22
|
22
|
| І будуть зібрані разом, як в’язні, у рів, і будуть зачинені у в’язниці, і після багатьох днів будуть покарані. | И҆ соберꙋ́тъ собра́нїе є҆ѧ̀ и҆ затворѧ́тъ въ твє́рди и҆ въ тємни́цы: мно́зѣми рѡ́ды бꙋ́детъ посѣще́нїе и҆́хъ. |
|
23
|
23
|
| І почервоніє місяць, і засоромиться сонце, коли Господь Саваоф воцариться на горі Сионі й у Єрусалимі, і перед старійшинами його буде слава. | И҆ и҆ста́етъ плі́нѳа и҆ паде́тъ стѣна̀, и҆ оу҆стыди́тсѧ лꙋна̀ и҆ посрами́тсѧ со́лнце: ꙗ҆́кѡ воц҃ри́тсѧ гдⷭ҇ь въ сїѡ́нѣ и҆ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ и҆ пред̾ старѣ̑йшины сла́венъ бꙋ́детъ. |
|
Глава 25
|
Глава́ к҃є
|
|
1
|
1
|
| Господи! Ти Бог мій; буду прославляти Тебе, буду величати ім’я Твоє, бо Ти звершив дивне; напередвизначення древні істинні, амінь. | Гдⷭ҇и бж҃е мо́й, просла́влю тѧ̀, воспою̀ и҆́мѧ твоѐ, ꙗ҆́кѡ сотвори́лъ є҆сѝ чꙋ̑днаѧ дѣла̀, совѣ́тъ дре́внїй и҆́стинный: да бꙋ́детъ, гдⷭ҇и. |
|
2
|
2
|
| Ти перетворив місто на купу каміння, міцне укріплення на руїни; палаців іноплемінників уже не стало у місті; повік не буде воно відновлене. | Ꙗ҆́кѡ положи́лъ є҆сѝ гра́ды въ пе́рсть, гра́ды твє́рдыѧ, є҆́же па́сти ѡ҆снова́нїємъ и҆́хъ, нечести́выхъ гра́дъ да же сози́ждетсѧ во вѣ́къ. |
|
3
|
3
|
| Тому будуть прославляти Тебе народи сильні; міста страшних племен будуть боятися Тебе, | Сегѡ̀ ра́ди благословѧ́тъ тѧ̀ лю́дїе ни́щїи, и҆ гра́ди человѣ́кѡвъ ѡ҆би́димыхъ возблагословѧ́тъ тѧ̀. |
|
4
|
4
|
| бо Ти був притулком бідного, притулком убогого у тяжкий для нього час, захистом від бурі, тінню від спеки; бо гнівне дихання тиранів було подібне до бурі проти стіни. | Бы́лъ бо є҆сѝ всѧ́комꙋ гра́дꙋ смире́нномꙋ помо́щникъ, и҆ и҆знемога́ющымъ за ѡ҆скꙋдѣ́нїе покро́въ, ѿ человѣ̑къ ѕлы́хъ и҆зба́виши и҆̀хъ: покро́въ жа́ждꙋщихъ, и҆ дꙋ́хъ человѣ́кѡвъ ѡ҆би́димыхъ. |
|
5
|
5
|
| Як спека в місці безводному, Ти приборкав буйство ворогів; як спеку тінню хмари, придушено тріумфування гнобителів. | А҆́ки человѣ́цы малодꙋ́шнїи жа́ждꙋщїи въ сїѡ́нѣ, ꙗ҆́кѡ и҆зба́виши и҆̀хъ ѿ человѣ̑къ нечести́выхъ, и҆̀мже на́съ пре́далъ є҆сѝ. |
|
6
|
6
|
| І зробить Господь Саваоф на горі цій для усіх народів трапезу з ситних страв, трапезу з чистих вин, з жиру кісток і найчистіших вин; | И҆ сотвори́тъ гдⷭ҇ь саваѡ́ѳъ всѣ̑мъ ꙗ҆зы́кѡмъ: на горѣ̀ се́й и҆спїю́тъ ра́дость, и҆спїю́тъ вїно̀, |
|
7
|
7
|
| і знищить на горі цій покривало, яке покриває усі народи, покривало, яке лежить на усіх племенах. | пома́жꙋтсѧ мѵ́ромъ на горѣ̀ се́й: преда́ждь сїѧ̑ всѧ̑ ꙗ҆зы́кѡмъ: то́й бо совѣ́тъ на всѧ̑ ꙗ҆зы́ки. |
|
8
|
8
|
| Поглинена буде смерть навіки, і витре Господь Бог сльози з усіх облич, і зніме ганьбу з народу Свого по усій землі; бо так говорить Господь. | Пожрѐ сме́рть [Є҆вр.: поже́рта бꙋ́детъ сме́рть] возмо́гши, и҆ па́ки ѿѧ́тъ гдⷭ҇ь бг҃ъ всѧ́кꙋю сле́зꙋ ѿ всѧ́кагѡ лица̀: поноше́нїе люді́й ѿѧ́тъ ѿ всеѧ̀ землѝ, оу҆ста́ бо гдⷭ҇нѧ гл҃аша (сїѧ̑). |
|
9
|
9
|
| І скажуть у той день: ось Він, Бог наш! на Нього ми уповали, і Він спас нас! Цей є Господь; на Нього уповали ми; радіймо і веселімось у спасінні Його! | И҆ рекꙋ́тъ въ де́нь ѻ҆́ный: сѐ, бг҃ъ на́шъ, на́ньже оу҆пова́хомъ, и҆ сп҃се́тъ на́съ: се́й гдⷭ҇ь, потерпѣ́хомъ є҆го̀, и҆ возра́довахомсѧ и҆ возвесели́хомсѧ ѡ҆ спⷭ҇нїи на́шемъ. |
|
10
|
10
|
| Бо рука Господа спочиває на горі цій, і Моав буде подоланий на місці своєму, як топчеться солома у гною. | Поко́й да́стъ бг҃ъ на горѣ̀ се́й, и҆ попере́тсѧ мѡаві́тїда, ꙗ҆́коже то́пчꙋтъ то́къ колесни́цами. |
|
11
|
11
|
| І хоч він простягне посеред нього руки свої, як плавець простягає їх для плавання, але Бог принизить гордість його разом з лукавством рук його. | И҆ воздви́гнетъ рꙋ́цѣ своѝ, ꙗ҆́коже и҆ то́й смирѝ, є҆́же погꙋби́ти: и҆ смири́тъ горды́ню є҆гѡ̀, на нѧ́же рꙋ́цѣ возложѝ. |
|
12
|
12
|
| І твердиню високих стін твоїх зруйнує, скине, повалить на землю, у порох. | И҆ высотꙋ̀ оу҆бѣ́жища ѡ҆гра́ды твоеѧ̀ смири́тъ, и҆ ѡ҆бни́зитсѧ да́же до землѝ. |
|
Глава 26
|
Глава́ к҃ѕ
|
|
1
|
1
|
| У той день будуть співати пісню цю у землі Іудиній: місто міцне у нас; спасіння дав Він замість стіни і валу. | Въ то́й де́нь воспою́тъ пѣ́снь сїю̀ въ землѝ і҆ꙋде́йстѣй, глаго́люще: сѐ, гра́дъ крѣ́покъ, и҆ спасе́нїе на́мъ положи́тъ стѣ́нꙋ и҆ ѡ҆гражде́нїе. |
|
2
|
2
|
| Відчиніть ворота; нехай увійде народ праведний, який зберігає істину. | Ѿве́рзите врата̀, да вни́дꙋтъ лю́дїе хранѧ́щїи пра́вдꙋ и҆ хранѧ́щїи и҆́стинꙋ, |
|
3
|
3
|
| Твердого духом Ти зберігаєш у довершеному мирі, бо на Тебе уповає він. | прїе́млющїи и҆́стинꙋ и҆ хранѧ́щїи ми́ръ. |
|
4
|
4
|
| Уповайте на Господа повіки, бо Господь Бог є твердиня вічна: | Ꙗ҆́кѡ на тѧ̀ надѣ́ѧнїемъ надѣ́ѧшасѧ, гдⷭ҇и, во вѣ́къ, бж҃е вели́кїй, вѣ́чный, |
|
5
|
5
|
| Він скидає тих, що жили на висоті, місто, що високо стояло; повалив його, повалив на землю, кинув його у порох. | и҆́же смири́въ низве́лъ є҆сѝ живꙋ́щыѧ въ высо́кихъ: гра́ды крѣ̑пкїѧ разори́ши и҆ ѡ҆бни́зиши ѧ҆̀ да́же до землѝ. |
|
6
|
6
|
| Нога топче його, ноги бідного, стопи убогих. | И҆ поперꙋ́тъ ѧ҆̀ но́ги кро́ткихъ и҆ смире́нныхъ. |
|
7
|
7
|
| Путь праведника пряма; Ти вирівнюєш шлях праведника. | Пꙋ́ть бл҃гочести́выхъ пра́въ бы́сть, и҆ приꙋгото́ванъ пꙋ́ть бл҃гочести́выхъ. |
|
8
|
8
|
| І на путі судів Твоїх, Господи, ми уповали на Тебе; до імені Твого і до спогадів про Тебе прагнула душа наша. | Пꙋ́ть бо гдⷭ҇ень сꙋ́дъ: оу҆пова́хомъ на и҆́мѧ твоѐ и҆ па́мѧть, є҆ѧ́же жела́етъ дꙋша̀ на́ша. |
|
9
|
9
|
| Душею моєю я прагнув до Тебе вночі, і духом моїм я буду шукати Тебе у нутрощах моїх з раннього ранку, бо коли суди Твої звершуються на землі, тоді ті, що живуть у мирі, навчаються правди. | Ѿ но́щи оу҆́тренюетъ дꙋ́хъ мо́й къ тебѣ̀, бж҃е, занѐ свѣ́тъ повелѣ̑нїѧ твоѧ̑ на землѝ: пра́вдѣ наꙋчи́тесѧ, живꙋ́щїи на землѝ. |
|
10
|
10
|
| Якщо нечестивий буде помилуваний, то не навчиться він правди, — буде лиходійствувати у землі правих і не буде дивитися на велич Господа. | Преста́ бо нечести́вый: всѧ́къ, и҆́же не наꙋчи́тсѧ пра́вдѣ на землѝ, и҆́стины не сотвори́тъ: да во́зметсѧ нечести́вый, да не ви́дитъ сла́вы гдⷭ҇ни. |
|
11
|
11
|
| Господи! рука Твоя була високо піднята, але вони не бачили її; побачать і посоромляться ті, що ненавидять народ Твій; вогонь пожере ворогів Твоїх. | Гдⷭ҇и, высока̀ твоѧ̀ мы́шца, и҆ не вѣ́дѣша, разꙋмѣ́вше же постыдѧ́тсѧ: ре́вность прїи́метъ лю́ди ненака̑занныѧ, и҆ нн҃ѣ ѻ҆́гнь сꙋпоста́ты поѧ́стъ. |
|
12
|
12
|
| Господи! Ти даруєш нам мир; бо і всі діла наші Ти влаштовуєш для нас. | Гдⷭ҇и бж҃е на́шъ, ми́ръ да́ждь на́мъ, всѧ̑ бо возда́лъ є҆сѝ на́мъ. |
|
13
|
13
|
| Господи Боже наш! інші владики, крім Тебе, панували над нами; але через Тебе тільки ми славимо ім’я Твоє. | Гдⷭ҇и бж҃е на́шъ, стѧжи́ ны: гдⷭ҇и, ра́звѣ тебє̀ и҆но́гѡ не вѣ́мы: и҆́мѧ твоѐ и҆менꙋ́емъ. |
|
14
|
14
|
| Мертві не оживуть; рефаїми не встануть, тому що Ти відвідав і знищив їх, і знищив усяку пам’ять про них. | Ме́ртвїи же живота̀ не и҆́мꙋтъ ви́дѣти, нижѐ вра́чеве воскресѧ́тъ: сегѡ̀ ра́ди наве́лъ є҆сѝ и҆ погꙋби́лъ є҆сѝ, и҆ взѧ́лъ є҆сѝ всѧ́къ мꙋ́жескъ по́лъ и҆́хъ. |
|
15
|
15
|
| Ти примножив народ, Господи, примножив народ, — прославив Себе, поширив усі краї землі. | Приложѝ и҆̀мъ ѕла̑, гдⷭ҇и, приложѝ ѕла̑ сла̑внымъ землѝ. |
|
16
|
16
|
| Господи! у біді він шукав Тебе; проливав тихе моління, коли покарання Твоє осягало його. | Гдⷭ҇и, въ ско́рби помѧнꙋ́хомъ тѧ̀, въ ско́рби ма́лѣ наказа́нїе твоѐ на́мъ. |
|
17
|
17
|
| Як вагітна жінка, коли настає час пологів, мучиться, волає від болю свого, так були ми перед Тобою, Господи. | И҆ ꙗ҆́кѡ болѧ́щаѧ приближа́етсѧ роди́ти и҆ въ болѣ́зни свое́й воскрича̀, та́кѡ бы́хомъ возлю́бленномꙋ твоемꙋ̀. |
|
18
|
18
|
| Були вагітні, мучилися, — і народжували ніби вітер; спасіння не надали землі, й інші жителі всесвіту не упали. | Стра́ха ра́ди твоегѡ̀, гдⷭ҇и, во чре́вѣ прїѧ́хомъ и҆ поболѣ́хомъ, и҆ роди́хомъ дꙋ́хъ спⷭ҇нїѧ твоегѡ̀, є҆го́же сотвори́хомъ на землѝ: не паде́мсѧ, но падꙋ́тсѧ всѝ живꙋ́щїи на землѝ. |
|
19
|
19
|
| Оживуть мерці Твої, повстануть мертві тіла! Оживайте і торжествуйте, повалені у порох: бо роса Твоя — роса рослин, і земля вивергне мерців. | Воскре́снꙋтъ ме́ртвїи и҆ воста́нꙋтъ и҆̀же во гробѣ́хъ, и҆ возра́дꙋютсѧ и҆̀же на землѝ: роса́ бо, ꙗ҆́же ѿ тебє̀, и҆сцѣле́нїе и҆̀мъ є҆́сть, землѧ́ же нечести́выхъ паде́тъ. |
|
20
|
20
|
| Піди, народе мій, увійди у покої твої і замкни за собою двері твої, сховайся на мить, доки не мине гнів; | И҆ди́те, лю́дїе моѝ, вни́дите во хра́минꙋ ва́шꙋ, затвори́те двє́ри своѧ̑, оу҆кры́йтесѧ ма́лѡ є҆ли́кѡ є҆ли́кѡ, до́ндеже мимои́детъ гнѣ́въ гдⷭ҇ень. |
|
21
|
21
|
| бо ось, Господь виходить з оселі Своєї покарати мешканців землі за їхнє беззаконня, і земля відкриє поглинену нею кров і вже не сховає убитих своїх. | Се́ бо, гдⷭ҇ь ѿ ст҃а́гѡ (мѣ́ста) наво́дитъ гнѣ́въ на живꙋ́щыѧ на землѝ: и҆ ѿкры́етъ землѧ̀ кро́вь свою̀ и҆ не покры́етъ и҆збїе́ныхъ. |
|
Глава 27
|
Глава́ к҃з
|
|
1
|
1
|
| У той день уразить Господь мечем Своїм тяжким, і великим і міцним, левіафана, змія, що прямо біжить, і левіафана, змія, що вигинається, й уб’є чудовисько морське. | Въ то́й де́нь наведе́тъ гдⷭ҇ь ме́чь ст҃ы́й и҆ вели́кїй и҆ крѣ́пкїй на дра́конта ѕмі́а бѣжа́ща, на дра́конта ѕмі́а лꙋка́ваго, и҆ оу҆бїе́тъ дра́конта сꙋ́щаго въ мо́ри. |
|
2
|
2
|
| У той день оспівайте його — улюблений виноградник: | Въ то́й де́нь вїногра́дъ до́брый, жела́нїе пѣ́ти над̾ ни́мъ: |
|
3
|
3
|
| Я, Господь, охоронитель його, кожної миті напуваю його; вночі і вдень стережу його, щоб ніхто не увірвався в нього. | а҆́зъ гра́дъ крѣ́пкїй, гра́дъ вою́емый, всꙋ́е напою̀ є҆го̀: плѣне́нъ бо бꙋ́детъ но́щїю, въ де́нь же паде́тсѧ стѣна̀ є҆гѡ̀: нѣ́сть тогѡ̀, и҆́же не во́зметъ є҆гѡ̀. |
|
4
|
4
|
| Гніву немає у Мене. Але якби хто протиставив Мені у ньому бур’ян і терня, Я війною піду проти нього, випалю його зовсім. | Кто́ мѧ приста́витъ стрещѝ сте́блїе на ни́вѣ; ра́ди вражды̀ сеѧ̀ ѿри́нꙋхъ и҆̀. Оу҆̀бо сегѡ̀ ра́ди сотворѝ гдⷭ҇ь бг҃ъ всѧ̑, є҆ли̑ка совѣща̀. |
|
5
|
5
|
| Хіба удасться до захисту Мого й укладе мир зі Мною? тоді нехай укладе мир зі Мною. | И҆ сгорѣ́хъ, возопїю́тъ живꙋ́щїи въ не́мъ: сотвори́мъ ми́ръ є҆мꙋ̀, сотвори́мъ ми́ръ, |
|
6
|
6
|
| У грядущі дні укоріниться Яків, дасть паросток і розцвіте Ізраїль; і наповниться плодами вселенна. | приходѧ̑щаѧ ча̑да і҆а̑кѡвлѧ: прозѧ́бнетъ и҆ процвѣте́тъ і҆и҃ль, и҆ напо́лнитсѧ вселе́ннаѧ плода̀ є҆гѡ̀. |
|
7
|
7
|
| Чи так Він уражав його, як уражав тих, що уражали його? Чи так убивав його, як убиті ті, що убивали його? | Є҆да̀ ꙗ҆́коже то́й поразѝ, и҆ са́мъ си́це оу҆ѧзви́тсѧ; и҆ ꙗ҆́коже са́мъ оу҆бѝ, та́кожде оу҆бїе́нъ бꙋ́детъ; |
|
8
|
8
|
| Мірою Ти карав його, коли відкидав його; викинув його сильним подувом Своїм, ніби у день східного вітру. | Сварѧ́сѧ и҆ оу҆корѧ́ѧ ѿпꙋ́ститъ ѧ҆̀: не ты́ ли бы́лъ є҆сѝ помышлѧ́ѧ дꙋ́хомъ же́стокимъ, оу҆би́ти ѧ҆̀ дꙋ́хомъ ꙗ҆́рости; |
|
9
|
9
|
| І через це загладиться беззаконня Якова; і плодом цього буде зняття гріха з нього, коли усі камені жертовників він перетворить на шматки вапна, і не будуть уже стояти діброви й ідоли сонця. | Сегѡ̀ ра́ди ѿи́метсѧ беззако́нїе і҆а́кѡвле, и҆ сїѐ є҆́сть блгⷭ҇ве́нїе є҆гѡ̀, є҆гда̀ ѿимꙋ̀ грѣ́хъ є҆гѡ̀, є҆гда̀ положа́тъ всѐ ка́менїе тре́бищъ сокрꙋше́но а҆́ки пра́хъ дро́бный: и҆ не пребꙋ́дꙋтъ древеса̀ и҆́хъ, и҆ кꙋмі́ры и҆́хъ бꙋ́дꙋтъ посѣ́чени, а҆́ки дꙋбра́ва дале́че. |
|
10
|
10
|
| Бо укріплене місто спорожніє, оселі будуть покинуті й обезлюднені, як пустеля. Там буде пастися теля, і там воно буде спочивати і об’їдати гілки його. | Ѡ҆бита́ющее ста́до ѿпꙋще́нно бꙋ́детъ, а҆́ки ста́до ѡ҆ста́вленое: и҆ бꙋ́детъ мно́го вре́мѧ въ па́жить, и҆ та́мѡ почі́ютъ стада̀. |
|
11
|
11
|
| Коли гілки його засохнуть, їх обламають; жінки прийдуть і спалять їх. Оскільки це народ безрозсудний, то не пожаліє його Творець його, і не помилує його Творець його. | И҆ по вре́мени не бꙋ́детъ въ не́мъ всѧ́кагѡ ѕла́ка, зане́же и҆́зсхнетъ: жєны̀ грѧдꙋ́щыѧ съ позо́рища, прїиди́те: не сꙋ́ть бо лю́дїе и҆мꙋ́ще смы́сла, сегѡ̀ ра́ди не оу҆ще́дритъ сотвори́вый ѧ҆̀, нижѐ созда́вый и҆̀хъ поми́лꙋетъ. |
|
12
|
12
|
| Але буде у той день: Господь потрясе усе́ від великої ріки до потоку Єгипетського, і ви, сини Ізраїля, будете зібрані один до одного; | И҆ бꙋ́детъ въ то́й де́нь, загради́тъ гдⷭ҇ь ѡ҆ рове́нника рѣ́чнагѡ, да́же до рїнокорꙋ́ры [Є҆вр.: водоте́чи є҆гѵ́петскїѧ.] (гра́да): вы́ же собери́те сы́ны і҆и҃лєвы по є҆ди́номꙋ. |
|
13
|
13
|
| і буде у той день: засурмить велика труба, і прийдуть заблудлі в Ассирійській землі і вигнані у землю Єгипетську і поклоняться Господу на горі святій у Єрусалимі. | И҆ бꙋ́детъ въ то́й де́нь, вострꙋ́бѧтъ трꙋбо́ю вели́кою, и҆ прїи́дꙋтъ погꙋблѧ́емїи во странѣ̀ а҆ссѷрі́йстѣй и҆ погꙋблѧ́емїи во є҆гѵ́птѣ, и҆ покло́нѧтсѧ гдⷭ҇еви на горѣ̀ ст҃ѣ́й во і҆ерⷭ҇ли́мѣ. |
|
Глава 28
|
Глава́ к҃и
|
|
1
|
1
|
| Горе вінку гордости п’яних єфремлян, зів’ялій квітці красивого вбрання його, яка на вершині плодючої долини уражених вином! | Го́ре вѣнцꙋ̀ горды́ни, наи̑мницы є҆фре́мѡвы, цвѣ́тъ ѿпады́й ѿ сла́вы, на версѣ̀ горы̀ тꙋ́чныѧ пїѧ́нїи без̾ вїна̀. |
|
2
|
2
|
| Ось, міцний і сильний у Господа, як злива з градом і згубний вихор, як розлита повінь бурхливих вод, із силою валить його на землю. | Сѐ, крѣпка̀ и҆ же́стока ꙗ҆́рость гдⷭ҇нѧ, а҆́ки гра́дъ низпꙋща́емый не и҆мы́й кро́ва, наси́льнѡ низпꙋща́емый: ꙗ҆́коже воды̀ мно́гое мно́жество влекꙋ́щее странꙋ̀, землѝ сотвори́тъ поко́й рꙋка́ма, |
|
3
|
3
|
| Ногами топчеться вінок гордости п’яних єфремлян. | и҆ нога́ма попере́тсѧ вѣне́цъ горды́ни, наи̑мницы є҆фре́мѡвы. |
|
4
|
4
|
| І з зів’ялою квіткою красивого убрання його, яка на вершині плодючої долини, відбувається те саме, що буває із дозрілою раніше часу смоквою, яку, як тільки хто побачить, негайно бере у руку і проковтує її. | И҆ бꙋ́детъ цвѣ́тъ ѿпады́й ѿ наде́жды сла́вы на версѣ̀ горы̀ высо́кїѧ, а҆́ки ра́ннїй пло́дъ смо́квинъ: ви́дѣвый є҆го̀, пре́жде взѧ́тїѧ въ рꙋ́цѣ своѝ, восхо́щетъ поглоти́ти є҆го̀. |
|
5
|
5
|
| У той день Господь Саваоф буде чудовим вінцем і славною діадемою для залишку народу Свого, | Въ то́й де́нь бꙋ́детъ гдⷭ҇ь саваѡ́ѳъ вѣне́цъ наде́жди, сплете́ный сла́вою ѡ҆ста́вшымсѧ лю́демъ. |
|
6
|
6
|
| і духом правосуддя для того, хто сидить на судилищі, і мужністю для тих, що відбивають ворога біля воріт. | И҆ ѡ҆ста́вѧтсѧ дꙋ́хомъ сꙋ́днымъ на сꙋ́дъ, и҆ крѣ́пость возбранѧ́ющихъ погꙋблѧ́ти. |
|
7
|
7
|
| Але і ці хитаються від вина і збиваються зі шляху від сикери; священик і пророк спотикаються від міцних напоїв; переможені вином, збожеволіли від сикери, у видінні помиляються, у судженні спотикаються. | Сі́и бо вїно́мъ сꙋ́ть прельще́ни: прельсти́шасѧ сїке́ры ра́ди, жре́цъ и҆ проро́къ и҆зстꙋпи́ша оу҆ма̀ ѿ сїке́ры, пожє́рты бы́ша вїно́мъ, потрѧсо́шасѧ ѿ пїѧ́нства сїке́ры, прельсти́шасѧ: сїѐ є҆́сть привидѣ́нїе. |
|
8
|
8
|
| Бо усі столи наповнені гидкою блювотиною, немає чистого місця. — | Проклѧ́тїе поѧ́стъ се́й совѣ́тъ, се́й бо совѣ́тъ ра́ди лихои́мства. |
|
9
|
9
|
| А говорять: «кого хоче він учити вíдання? і кого врозумлювати проповіддю? віднятих від грудного молока, відлучених від сосків матері? | Комꙋ̀ возвѣсти́хомъ ѕла̑ѧ и҆ комꙋ̀ повѣ́дахомъ вѣ́сть; и҆̀же ѿдое́нїи (сꙋ́ть) ѿ млека̀, ѿто́рженнїи ѿ сосца̀. |
|
10
|
10
|
| Бо усе заповідь на заповідь, заповідь на заповідь, правило на правило, правило на правило, тут трохи і там трохи». | Печа́ли на печа́ль ѡ҆жида́й, наде́жды къ наде́жди, є҆щѐ ма́лѡ, є҆щѐ ма́лѡ, |
|
11
|
11
|
| За те белькотливими вустами і чужою мовою будуть говорити до цього народу. | ꙗ҆́кѡ хꙋ́достїю оу҆сте́нъ, ѧ҆зы́комъ и҆ны́мъ возглаго́лютъ лю́демъ си̑мъ, рекꙋ́ще и҆̀мъ: |
|
12
|
12
|
| Їм говорили: «ось — спокій, дайте спокій натрудженому, і ось — заспокоєння». Але вони не хотіли слухати. | се́й поко́й а҆́лчномꙋ и҆ сїѐ сокрꙋше́нїе, и҆ не восхотѣ́ша слы́шати. |
|
13
|
13
|
| І стало у них словом Господа: заповідь на заповідь, заповідь на заповідь, правило на правило, правило на правило, тут трохи, там трохи, — так що вони підуть, і упадуть горілиць, і розіб’ються, і потраплять у сітку і будуть уловлені. | И҆ бꙋ́детъ и҆̀мъ сло́во гдⷭ҇а бг҃а, печа́ль къ печа́ли, наде́жда къ наде́жди, є҆щѐ ма́лѡ, є҆щѐ ма́лѡ, да и҆́дꙋтъ и҆ падꙋ́тсѧ вспѧ́ть и҆ въ бѣдꙋ̀ впадꙋ́тъ, и҆ сокрꙋша́тсѧ и҆ плѣне́ни бꙋ́дꙋтъ. |
|
14
|
14
|
| Отже, слухайте слово Господнє, хульники, правителі народу цього, який у Єрусалимі. | Сегѡ̀ ра́ди оу҆слы́шите сло́во гдⷭ҇не, мꙋ́жїе ѡ҆ѕло́бленнїи и҆ кнѧ̑зи люді́й сꙋ́щихъ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ. |
|
15
|
15
|
| Тому що ви говорите: «ми уклали союз зі смертю і з пеклом зробили договір: коли всевражаючий бич буде проходити, він не дійде до нас, — тому що неправду зробили ми притулком для себе, і обманом прикриємо себе». | Ꙗ҆́кѡ реко́сте: сотвори́хомъ завѣ́тъ со а҆́домъ и҆ со сме́ртїю сложе́нїе: бꙋ́рѧ носи́ма а҆́ще мимои́детъ, не прїи́детъ на на́съ: положи́хомъ лжꙋ̀ наде́ждꙋ на́шꙋ и҆ лже́ю покры́емсѧ. |
|
16
|
16
|
| Тому так говорить Господь Бог: ось, Я покладаю в основу на Сионі камінь, — камінь випробуваний, наріжний, дорогоцінний, міцно утверджений: віруючий у нього не посоромиться. | Сегѡ̀ ра́ди та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь: сѐ, а҆́зъ полага́ю во ѡ҆снова́нїе сїѡ́нꙋ ка́мень многоцѣ́ненъ, и҆збра́нъ, краеꙋго́ленъ, чтⷭ҇енъ, во ѡ҆снова́нїе є҆мꙋ̀, и҆ вѣ́рꙋѧй въ ѻ҆́нь не постыди́тсѧ: |
|
17
|
17
|
| І поставлю суд мірилом і правду терезами; і градом знищиться притулок неправди, і води потоплять місце приховування. | и҆ положꙋ̀ сꙋ́дъ въ наде́ждꙋ, млⷭ҇ть же моѧ̀ на мѣ́рилѣхъ, и҆ оу҆пова́вшїи вотщѐ на лжꙋ̀, ꙗ҆́кѡ не мине́тъ ва́съ бꙋ́рѧ: |
|
18
|
18
|
| І союз ваш зі смертю зруйнується, і договір ваш із пеклом не встоїть. Коли піде всевражаючий бич, ви будете потоптані. | и҆ не ѿи́метъ ѿ ва́съ завѣ́та сме́ртнагѡ, и҆ наде́жда ва́ша, ꙗ҆́же ко а҆́дꙋ, не пребꙋ́детъ. Бꙋ́рѧ и҆дꙋ́щаѧ а҆́ще на́йдетъ, бꙋ́дете є҆́й въ попра́нїе: |
|
19
|
19
|
| Як тільки він піде, схопить вас; ходити ж буде щоранку, день і ніч, і одна чутка про нього буде вселяти жах. | є҆гда̀ мимои́детъ, во́зметъ ва́съ: ꙗ҆́кѡ по всѧ́ко оу҆́тро преходи́ти бꙋ́детъ въ де́нь, и҆ въ нощѝ бꙋ́детъ наде́жда ѕла̀. Наꙋчи́тесѧ слы́шати, оу҆тѣснѧ́емїи: |
|
20
|
20
|
| Занадто коротка буде постіль, щоб простягнутися; занадто вузькою і ковдра, щоб загорнутися у неї. | не мо́жемъ ра́товати, са́ми же и҆знемога́емъ, є҆́же собра́тисѧ на́мъ. |
|
21
|
21
|
| Бо повстане Господь, як на горі Перацимі; розгнівається, як на долині Гаваонській, щоб зробити діло Своє, надзвичайне діло, і звершити дію Свою, дивну Свою дію. | Ꙗ҆́коже гора̀ на нечести́выхъ воста́нетъ гдⷭ҇ь, и҆ бꙋ́детъ (ꙗ҆́коже) въ де́бри гаваѡ́нстѣй, съ ꙗ҆́ростїю сотвори́тъ дѣла̀ своѧ̑, го́рести дѣ́ло: ꙗ҆́рость же є҆гѡ̀ чꙋ́ждѡ оу҆потреби́тсѧ, и҆ погꙋбле́нїе є҆гѡ̀ стра́нно. |
|
22
|
22
|
| Отже, не кощунствуйте, щоб кайдани ваші не стали міцнішими; бо я чув від Господа, Бога Саваофа, що знищення визначене для усієї землі. | И҆ вы̀ не ра́дꙋйтесѧ, нижѐ да возмо́гꙋтъ ва́ши оу҆́зы: занѐ сконча̑ны и҆ сокращє́ны вє́щи слы́шахъ ѿ гдⷭ҇а саваѡ́ѳа, ꙗ҆̀же сотвори́тъ над̾ все́ю земле́ю. |
|
23
|
23
|
| Прихиліть вухо, і послухайте мого голосу; будьте уважні, і вислухайте промову мою. | Внꙋши́те и҆ слы́шите гла́съ мо́й, внемли́те и҆ слы́шите словеса̀ моѧ̑. |
|
24
|
24
|
| Чи завжди хлібороб оре для посіву, борознить і боронить землю свою? | Є҆да̀ ве́сь де́нь бꙋ́детъ ѡ҆рѧ́й ѡ҆ра́ти; и҆лѝ сѣ́мѧ оу҆гото́витъ пре́жде воздѣ́ланїѧ землѝ; |
|
25
|
25
|
| Ні; коли вирівняє поверхню її, він сіє чорнуху, або розсипає кмин, або розкидає пшеницю рядами, і ячмінь у визначеному місці, і просо поряд з ним. | Не є҆гда́ ли оу҆мѧгчи́тъ [оу҆равни́тъ] лицѐ є҆ѧ̀, тогда̀ всѣ́етъ ма́лѡ чернꙋ́хи и҆ кѷмі́на, пото́мъ же сѣ́етъ пшени́цꙋ и҆ ꙗ҆чме́нь и҆ про́со въ предѣ́лѣхъ твои́хъ; |
|
26
|
26
|
| І такого порядку вчить його Бог його; Він наставляє його. | И҆ наꙋчи́шисѧ сꙋдꙋ̀ бг҃а твоегѡ̀ и҆ возра́дꙋешисѧ. |
|
27
|
27
|
| Бо не молотять чорнуху котком зубцюватим, і коліс молотильних не катають по кмину; але палкою вибивають чорнуху, і кмин — палкою. | И҆́бо не съ же́стокостїю ѡ҆чища́етсѧ чернꙋ́ха, нижѐ ко́ло колесни́чное ѡ҆бы́детъ кѷмі́на, но жезло́мъ и҆стрѧса́етсѧ чернꙋ́ха, кѷмі́нъ же со хлѣ́бомъ снѣ́стсѧ. |
|
28
|
28
|
| Зерновий хліб вимолочують, але не розбивають його; і водять по ньому молотильні колеса з конями їх, але не розтирають його. | Не во вѣ́къ бо а҆́зъ разгнѣ́ваюсѧ на вы̀, нижѐ гла́съ гнѣ́ва моегѡ̀ попере́тъ ва́съ. |
|
29
|
29
|
| І це походить від Господа Саваофа: дивні долі Його, велика премудрість Його! | И҆ сїѧ̑ ѿ гдⷭ҇а саваѡ́ѳа и҆зыдо́ша чꙋдеса̀: совѣ́тꙋйте, вознеси́те тще́тное оу҆тѣше́нїе. |
|
Глава 29
|
Глава́ к҃ѳ
|
|
1
|
1
|
| Горе Ариїлу, Ариїлу, місту, в якому жив Давид! прикладіть рік до року; нехай заколюють жертви. | Го́ре гра́дꙋ а҆рїи́лꙋ, на́ньже даві́дъ воева̀. Собери́те жи̑та ѿ го́да до го́да, снѣ́сте бо вкꙋ́пѣ съ мѡа́вомъ: |
|
2
|
2
|
| Але Я стисну Ариїл, і буде плач і нарікання; і він залишиться у Мене, як Ариїл. | ѡ҆ѕло́блю бо а҆рїи́ла, и҆ бꙋ́детъ крѣ́пость є҆гѡ̀ и҆ бога́тство мнѣ̀: |
|
3
|
3
|
| Я розташуюся станом навколо тебе і стисну тебе сторожею спостерігачів, і збудую проти тебе укріплення. | и҆ ѡ҆бсѧ́дꙋ тѧ̀ а҆́ки даві́дъ, и҆ поста́влю ѡ҆́крестъ тебє̀ ѻ҆стро́гъ, и҆ сограждꙋ̀ столпы̀. |
|
4
|
4
|
| І будеш принижений, із землі будеш говорити, і глуха буде мова твоя з-під пороху, і голос твій буде, як голос утробомовця, і з-під пороху шепотіти буде голос твій. | И҆ смирѧ́тсѧ словеса̀ твоѧ̑ до землѝ, и҆ въ зе́млю вни́дꙋтъ словеса̀ твоѧ̑: и҆ бꙋ́детъ гла́съ тво́й а҆́ки гласѧ́щихъ ѿ землѝ, и҆ ко землѝ и҆знемо́жетъ гла́съ тво́й. |
|
5
|
5
|
| Безліч ворогів буде у тебе, як дрібний пил, і полчище лютих, як пліва, що розлітається; і це звершиться раптово, в одну мить. | И҆ бꙋ́детъ ꙗ҆́кѡ пе́рсть ѿ колесѐ бога́тство нечести́выхъ, и҆ а҆́ки пра́хъ летѧ́й мно́жество оу҆тѣснѧ́ющихъ тѧ̀, и҆ бꙋ́детъ а҆́ки черта̀ внеза́пꙋ ѿ гдⷭ҇а саваѡ́ѳа. |
|
6
|
6
|
| Господь Саваоф відвідає тебе громом і землетрусом, і сильним голосом, бурею і вихром, і полум’ям усепожерливого вогню. | Присѣще́нїе бо бꙋ́детъ со гро́момъ и҆ съ трꙋ́сомъ и҆ гла́сомъ вели́кимъ, бꙋ́рѧ несо́ма и҆ пла́мень ѻ҆́гненный поѧда́ѧй. |
|
7
|
7
|
| І як сон, як нічне сновидіння, буде безліч усіх народів, які воюють проти Ариїла, й усіх, що виступили проти нього й укріплень його і тих, що стиснули його. | И҆ бꙋ́детъ а҆́ки со́нїе ви́дѧй во снѣ̀ но́щїю, бога́тство всѣ́хъ ꙗ҆зы́кѡвъ, є҆ли́цы воева́ша на а҆рїи́ла, и҆ всѝ, и҆̀же воева́ша на і҆ерⷭ҇ли́ма, и҆ всѝ со́браннїи на́нь и҆ ѡ҆ѕлоблѧ́ющїи є҆го̀. |
|
8
|
8
|
| І як голодному сниться, ніби він їсть, але пробуджується, і душа його голодна; і як спраглому сниться, ніби він п’є, але пробуджується, і ось він знемагає, і душа його спрагла: те саме буде і з безліччю усіх народів, які воюють проти гори Сион. | И҆ бꙋ́дꙋтъ а҆́ки во снѣ̀ ꙗ҆дꙋ́щїи и҆ пїю́щїи, и҆ воста́вшымъ, то́щь и҆́хъ со́нъ: и҆ ꙗ҆́коже во снѣ̀ жа́ждай а҆́ки пїѧ́й, воспрѧнꙋ́въ же є҆щѐ жа́ждетъ, дꙋша́ же є҆гѡ̀ вотщѐ надѣ́ѧсѧ: та́кѡ бꙋ́детъ бога́тство всѣ́хъ ꙗ҆зы́кѡвъ, є҆ли́цы воева́ша на го́рꙋ сїѡ́ню. |
|
9
|
9
|
| Чудуйтеся і дивуйтеся: вони осліпили інших, і самі осліпли; вони п’яні, але не від вина, — хитаються, але не від сикери; | Разслабѣ́йте и҆ оу҆жасни́тесѧ, и҆ оу҆пі́йтесѧ не сїке́ромъ, ни вїно́мъ, |
|
10
|
10
|
| бо навів на вас Господь дух приспання і зімкнув очі ваші, пророки, і закрив ваші голови, прозорливці. | ꙗ҆́кѡ напоѝ ва́съ гдⷭ҇ь дꙋ́хомъ оу҆миле́нїѧ, и҆ смежи́тъ ѻ҆́чи и҆́хъ и҆ проро́кѡвъ и҆́хъ и҆ кнѧзе́й и҆́хъ, ви́дѧщихъ сокровє́ннаѧ. |
|
11
|
11
|
| І всяке пророцтво для вас те саме, що слова в запечатаній книзі, яку подають тому, хто вміє читати книгу, і говорять: «прочитай її»; і той відповідає: «не можу, тому що вона запечатана». | И҆ бꙋ́дꙋтъ ва́мъ всѧ̑ сїѧ̑ словеса̀, а҆́ки словеса̀ кни́ги запечатлѣ́нныѧ сеѧ̀, ю҆́же а҆́ще дадꙋ́тъ человѣ́кꙋ вѣ́дꙋщемꙋ писа̑нїѧ, глаго́люще: прочтѝ сїѐ. И҆ рече́тъ: не могꙋ̀ прочестѝ, запечатлѣ́нна бо. |
|
12
|
12
|
| І передають книгу тому, хто читати не вміє, і говорять: «прочитай її»; і той відповідає: «я не вмію читати». | И҆ да́стсѧ кни́га сїѧ̀ въ рꙋ́цѣ человѣ́кꙋ не вѣ́дꙋщемꙋ писа̑нїѧ, и҆ рече́тсѧ є҆мꙋ̀: прочтѝ сїѐ. И҆ рече́тъ: не вѣ́мъ писа̑нїѧ. |
|
13
|
13
|
| І сказав Господь: оскільки цей народ наближається до Мене вустами своїми, і язиком своїм шанує Мене, серце ж його далеко відстоїть від Мене, і благоговіння їх переді Мною є вивчення заповідей людських; | И҆ речѐ гдⷭ҇ь: приближа́ютсѧ мнѣ̀ лю́дїе сі́и оу҆сты̑ свои́ми и҆ оу҆стна́ми свои́ми почита́ютъ мѧ̀, се́рдце же и҆́хъ дале́че ѿстои́тъ ѿ менє̀: всꙋ́е же почита́ютъ мѧ̀, оу҆ча́ще за́повѣдемъ человѣ́чєскимъ и҆ оу҆че́нїємъ. |
|
14
|
14
|
| то ось, Я ще незвичайно вчиню з цим народом, чудно і дивно, так що мудрість мудреців його загине, і розуму у розумних його не стане. | Сегѡ̀ ра́ди сѐ, а҆́зъ приложꙋ̀, є҆́же пресели́ти лю́ди сїѧ̑, и҆ преста́влю ѧ҆̀, и҆ погꙋблю̀ премꙋ́дрость премꙋ́дрыхъ и҆ ра́зꙋмъ разꙋ́мныхъ сокры́ю. |
|
15
|
15
|
| Горе тим, які думають сховатися у глибині, щоб намір свій приховати від Господа, які роблять діла свої у мороці й говорять: «хто побачить нас? і хто пізнає нас?» | Го́ре творѧ́щымъ глꙋбо́кѡ совѣ́тъ, а҆ не гдⷭ҇емъ: го́ре въ та́йнѣ совѣ́тъ творѧ́щымъ, и҆ бꙋ́дꙋтъ во тмѣ̀ дѣла̀ и҆́хъ, и҆ рекꙋ́тъ: кто́ ны ви́дѣ, и҆ кто́ ны оу҆разꙋмѣ́етъ, ꙗ҆̀же мы̀ твори́мъ; |
|
16
|
16
|
| Яка нерозсудливість! Хіба можна вважати гончара глиною? Чи скаже витвір про того, хто зробив його: «не він зробив мене»? і чи скаже твір про художника свого: «він не розуміє»? | Не ꙗ҆́коже ли бре́нїе скꙋде́льника вмѣните́сѧ; Є҆да̀ рече́тъ зда́нїе созда́вшемꙋ є҆̀: не ты̀ мѧ̀ созда́лъ є҆сѝ; и҆лѝ творе́нїе сотво́ршемꙋ: не разꙋ́мнѡ мѧ̀ сотвори́лъ є҆сѝ; |
|
17
|
17
|
| Ще трохи, дуже трохи, і Ливан чи не перетвориться на сад, а сад чи не будуть вважати за ліс? | Не є҆ще́ ли ма́лѡ, и҆ приложи́тсѧ лїва́нъ, а҆́ки гора̀ херме́ль, и҆ херме́ль въ дꙋбра́вꙋ вмѣни́тсѧ; |
|
18
|
18
|
| І у той день глухі почують слова книги, і прозріють із пітьми і мороку очі сліпих. | И҆ оу҆слы́шатъ въ де́нь ѻ҆́ный глꙋсі́и словеса̀ кни́ги (сеѧ̀), и҆ и҆̀же во тмѣ̀ и҆ и҆̀же во мглѣ̀ ѻ҆́чи слѣпы́хъ оу҆́зрѧтъ. |
|
19
|
19
|
| І стражденні більше і більше будуть радіти у Господі, і бідні люди будуть торжествувати за Святого Ізраїля, | И҆ возра́дꙋютсѧ ни́щїи ра́ди гдⷭ҇а въ весе́лїи, и҆ ѿча́ѧвшїисѧ человѣ́цы и҆спо́лнѧтсѧ весе́лїѧ. |
|
20
|
20
|
| бо не буде більше кривдника, і хульник зникне, і будуть знищені усі поборники неправди, | И҆счезѐ беззако́нникъ, и҆ поги́бе го́рдый, и҆ потреби́шасѧ всѝ беззако́ннꙋющїи во ѕло́бѣ |
|
21
|
21
|
| які заплутують людину у словах, і тому, хто вимагає суду, біля воріт розставляють сіті, і відштовхують правого. | и҆ творѧ́щїи согрѣша́ти человѣ́ки во сло́вѣ: всѣ̑мъ же ѡ҆блича́ющымъ во вратѣ́хъ претыка́нїе положа́тъ, поне́же соврати́ша въ непра́вдахъ првⷣнаго. |
|
22
|
22
|
| Тому так говорить про дім Якова Господь, Який відкупив Авраама: тоді Яків не буде у соромі, і лице його більше не зблідне. | Сегѡ̀ ра́ди та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь на до́мъ і҆а́кѡвль, є҆го́же ѡ҆предѣлѝ ѿ а҆враа́ма: не нн҃ѣ постыди́тсѧ і҆а́кѡвъ, нижѐ нн҃ѣ лицѐ своѐ и҆змѣни́тъ і҆и҃ль: |
|
23
|
23
|
| Бо коли побачить у себе дітей своїх, діла рук Моїх, то вони свято будуть шанувати ім’я Моє і свято шанувати Святого Яковового, і благоговіти перед Богом Ізраїлевим. | но є҆гда̀ оу҆ви́дѧтъ ча̑да и҆́хъ дѣла̀ моѧ̑, менє̀ ра́ди ѡ҆свѧтѧ́тъ и҆́мѧ моѐ и҆ ѡ҆свѧтѧ́тъ ст҃а́го і҆а́кѡвлѧ, и҆ бг҃а і҆и҃лева оу҆боѧ́тсѧ. |
|
24
|
24
|
| Тоді ті, що блукають духом, пізнають мудрість, і непокірливі навчаться послуху. | И҆ оу҆разꙋмѣ́ютъ заблꙋжда́ющїи дꙋ́хомъ смы́слъ, и҆ ро́пщꙋщїи наꙋча́тсѧ послꙋ́шати, и҆ ѧ҆зы́цы нѣмотствꙋ́ющїи наꙋча́тсѧ глаго́лати ми́ръ. |
|
Глава 30
|
Глава́ л҃
|
|
1
|
1
|
| Горе непокірливим синам, — говорить Господь, — які роблять наради, але без Мене, і укладають союзи, але не за духом Моїм, щоб додавати гріх до гріха: | Го́ре, ча̑да ѿстꙋпи̑вшаѧ, сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь: сотвори́сте совѣ́тъ не мно́ю и҆ завѣ́ты не дх҃омъ мои́мъ, приложи́ти грѣхѝ ко грѣхѡ́мъ: |
|
2
|
2
|
| не запитавши вуст Моїх, йдуть у Єгипет, щоб підкріпити себе силою фараона й укритися під тінню Єгипту. | и҆дꙋ́щїи сни́ти во є҆гѵ́петъ, мене́ же не вопроси́ша, є҆́же по́мощь и҆мѣ́ти ѿ фараѡ́на и҆ застꙋпле́нїе ѿ є҆гѵ́птѧнъ. |
|
3
|
3
|
| Але сила фараона буде для вас соромом, і притулок під тінню Єгипту — нечестям; | Бꙋ́детъ бо ва́мъ покро́въ фараѡ́новъ въ постыдѣ́нїе и҆ оу҆пова́ющымъ на є҆гѵ́петъ оу҆кори́зна: |
|
4
|
4
|
| тому що князі його* вже у Цоані, і посли його дійшли до Ханеса. | ꙗ҆́кѡ сꙋ́ть въ та́нѣ старѣ̑йшины є҆гѡ̀, и҆ вѣ̑стницы є҆гѡ̀ ѕлѝ. |
|
5
|
5
|
| Усі вони будуть посоромлені через народ, який некорисний для них; не буде від нього ні допомоги, ні користи, але — стид і сором. | Вотщѐ потрꙋдѧ́тсѧ люді́й ра́ди, и҆̀же не оу҆по́льзꙋютъ и҆́хъ, нижѐ на по́мощь, нижѐ на по́льзꙋ, но на стꙋ́дъ и҆ на оу҆кори́знꙋ. |
|
6
|
6
|
| Тягарі на тваринах, які йдуть на південь, по землі гноблення й утисків, звідки виходять левиці і леви, аспиди і летючі змії; вони несуть на хребтах ослів багатства свої і на горбах верблюдів скарби свої до народу, який не принесе їм користи. | Видѣ́нїе четвероно́гихъ, и҆̀же въ пꙋсты́ни. ̑ Въ печа́ли и҆ въ тѣснотѣ̀ ле́въ и҆ льви́чищь: ѿтꙋ́дꙋ а҆́спїды и҆ пле́мѧ а҆́спїдѡвъ парѧ́щихъ, и҆̀же везѧ́хꙋ на ѻ҆слѣ́хъ и҆ на велблю́дѣхъ бога́тство своѐ ко ꙗ҆зы́кꙋ, и҆́же не помо́жетъ и҆̀мъ въ по́мощь, но на стꙋ́дъ и҆ оу҆кори́знꙋ. |
|
7
|
7
|
| Бо допомога Єгипту буде марна і даремна; тому Я сказав їм: сила їх — сидіти спокійно. | Є҆гѵ́птѧне вотщѐ и҆ всꙋ́е оу҆спѣ́ютъ ва́мъ: возвѣстѝ и҆̀мъ, ꙗ҆́кѡ тще́тно оу҆тѣше́нїе ва́ше сїѐ. |
|
8
|
8
|
| Тепер піди, накресли це на дошці у них, і впиши це у книгу, щоб залишилося на майбутній час, назавжди, навіки. | Нн҃ѣ оу҆̀бо сѣ́дъ напишѝ сїѧ̑ на дскѣ̀ и҆ въ кни́гꙋ: ꙗ҆́кѡ бꙋ́дꙋтъ сїѧ̑ во дни̑ време́нъ и҆ да́же до вѣ́ка. |
|
9
|
9
|
| Бо це народ непокірний, діти неправдиві, діти, які не хочуть слухати закону Господнього, | Ꙗ҆́кѡ лю́дїе непокори́ви сꙋ́ть, сы́нове лжи́вїи, и҆̀же не похотѣ́ша слы́шати зако́на бж҃їѧ, |
|
10
|
10
|
| які провидцям говорять: «перестаньте провидіти», і пророкам: «не пророкуйте нам правди, говоріть нам утішне, пророкуйте приємне; | глаго́люще прⷪ҇ро́кѡмъ: не повѣ́дайте на́мъ: и҆ видѣ̑нїѧ ви́дѧщымъ: не глаго́лите на́мъ, но на́мъ глаго́лите и҆ возвѣща́йте на́мъ и҆но́е прельще́нїе |
|
11
|
11
|
| зійдіть з дороги, ухиліться від путі; усуньте від очей наших Святого Ізраїлевого». | и҆ соврати́те на́съ съ пꙋтѝ сегѡ̀: ѿими́те ѿ на́съ пꙋ́ть се́й и҆ ѿими́те ѿ на́съ сꙋ́дъ і҆и҃левъ [Є҆вр.: ст҃о́е і҆и҃лево.]. |
|
12
|
12
|
| Тому так говорить Святий Ізраїлів: оскільки ви відкидаєте слово це, а сподіваєтеся на обман і неправду, і спираєтеся на те: | Тогѡ̀ ра́ди си́це гл҃етъ гдⷭ҇ь ст҃ы́й і҆и҃левъ: поне́же не покори́стесѧ словесє́мъ си̑мъ и҆ надѣ́ѧстесѧ на лжꙋ̀, и҆ ꙗ҆́кѡ поропта́сте и҆ оу҆пова́юще бы́сте на сло́во сїѐ, |
|
13
|
13
|
| то беззаконня це буде для вас, як тріщина, що загрожує падінням, виявлена у високій стіні, руйнування якої настане раптово, в одну мить. | сегѡ̀ ра́ди бꙋ́детъ ва́мъ грѣ́хъ се́й, а҆́ки стѣна̀ па́дающаѧ внеза́пꙋ гра́да тве́рда плѣне́на, є҆гѡ́же а҆́бїе настои́тъ паде́нїе: |
|
14
|
14
|
| І Він зруйнує її, як розтрощують глиняну посудину, розбиваючи її без пощади, так що в уламках її не знайдеться і черепка, щоб узяти вогню з вогнища або зачерпнути води з водойми; | и҆ паде́нїе є҆гѡ̀ бꙋ́детъ ꙗ҆́кѡ сокрꙋше́нїе сосꙋ́да гли́нѧна, ѿ гли́ны дро́бны, ꙗ҆́кѡ не мо́жно ѡ҆брѣстѝ въ ни́хъ чре́па, и҆́мже ѻ҆́гнь во́змеши и҆ въ ѻ҆́ньже влїе́ши воды̀ ма́лѡ. |
|
15
|
15
|
| бо так говорить Господь Бог, Святий Ізраїлів: залишаючись на місці й у спокої, ви спаслися б; у тиші й упованні міцність ваша; але ви не хотіли | Та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь, гдⷭ҇ь ст҃ы́й і҆и҃левъ: є҆гда̀ возврати́всѧ воздо́хнеши, тогда̀ спасе́шисѧ и҆ оу҆разꙋмѣ́еши, гдѣ̀ є҆сѝ бы́лъ: є҆гда̀ оу҆пова́лъ є҆сѝ на сꙋ́єтнаѧ, тще́тна крѣ́пость ва́ша бы́сть, и҆ не хотѣ́сте послꙋ́шати, |
|
16
|
16
|
| і говорили: «ні, ми на конях утечемо», — за те і побіжите; «ми на швидких поскачемо», — за те і ті, що переслідують вас, будуть швидкі. | но реко́сте: на ко́нехъ побѣ́гнемъ. Тогѡ̀ ра́ди побѣ́гнете. И҆ реко́сте: на ле́гкихъ вса́дницы бꙋ́демъ. Тогѡ̀ ра́ди ле́гцы бꙋ́дꙋтъ гонѧ́щїи ва́съ. |
|
17
|
17
|
| Від погрози одного побіжить тисяча, від погрози п’ятьох побіжите так, що залишок ваш буде як віха на вершині гори і як знамено на пагорбі. | Ѿ гла́са є҆ди́нагѡ побѣ́гнꙋтъ ты́сѧща, и҆ ѿ гла́са пѧтѝ побѣ́гнꙋтъ мно́зи, до́ндеже ѡ҆ста́влени бꙋ́дете а҆́ки що́гла на горѣ̀ и҆ ꙗ҆́кѡ зна́мѧ носѧ́й на холмѣ̀. |
|
18
|
18
|
| І тому Господь бариться, щоб поми́лувати вас, і тому ще утримується, щоб пожаліти вас; бо Господь є Бог правди: блаженні всі, що уповають на Нього! | И҆ па́ки пожде́тъ бг҃ъ, є҆́же оу҆ще́дрити ва́съ, и҆ сегѡ̀ ра́ди вознесе́тсѧ є҆́же поми́ловати ва́съ: занѐ сꙋдїѧ̀ гдⷭ҇ь бг҃ъ ва́шъ є҆́сть, и҆ гдѣ̀ ѡ҆ста́вите сла́вꙋ ва́шꙋ; блаже́ни всѝ пребыва́ющїи въ не́мъ. |
|
19
|
19
|
| Народ буде жити на Сионі в Єрусалимі; ти не будеш багато плакати, — Він помилує тебе, за голосом волання твого, і як тільки почує його, відповість тобі. | Занѐ лю́дїе ст҃і́и въ сїѡ́нѣ вселѧ́тсѧ, і҆ерⷭ҇ли́мъ же пла́чемъ воспла́касѧ: поми́лꙋй мѧ̀. Поми́лꙋетъ тѧ̀, є҆гда̀ оу҆зрѣ̀ гла́съ во́плѧ твоегѡ̀, послꙋ́ша тебѐ. |
|
20
|
20
|
| І дасть вам Господь хліб у горі і воду в нужді; і вчителі твої уже не будуть ховатися, й очі твої будуть бачити вчителів твоїх; | И҆ да́стъ гдⷭ҇ь ва́мъ хлѣ́бъ печа́ли и҆ во́дꙋ тѣ́снꙋю, и҆ ктомꙋ̀ не прибли́жатсѧ къ тебѣ̀ льстѧ́щїи тѧ̀: ꙗ҆́кѡ ѻ҆́чи твоѝ оу҆́зрѧтъ прельща́ющихъ тѧ̀, |
|
21
|
21
|
| і вуха твої будуть чути слово, що говорить позаду тебе: «ось шлях, ідіть ним», якби ви ухилилися праворуч і якби ви ухилилися ліворуч. | и҆ оу҆шеса̀ твоѧ̑ оу҆слы́шатъ словеса̀ созадѝ тебѐ прельща́ющихъ, и҆̀же глаго́лютъ: се́й пꙋ́ть, поиди́мъ по немꙋ̀ и҆лѝ на де́сно, и҆лѝ на лѣ́во. |
|
22
|
22
|
| Тоді ви будете вважати скверною оклад ідолів зі срібла твого й оклад ідолів із золота твого; ти кинеш їх, як нечистоту; ти скажеш їм: геть звідси. | И҆ ѿве́ржеши кꙋмі́ры посре́брєнныѧ, и҆ позлащє́нныѧ раздроби́ши, и҆ развѣ́еши ꙗ҆́кѡ во́дꙋ жены̀ мѣ́сѧчныѧ, и҆ а҆́ки мѡты́ла ѿве́ржеши ѧ҆̀. |
|
23
|
23
|
| І Він дасть дощ на насіння твоє, яким засієш поле, і хліб, плід землі, і він буде рясний і соковитий; стада твої у той день будуть пастися на широких пасовищах. | Тогда̀ бꙋ́детъ до́ждь сѣ́мени землѝ твоеѧ̀, и҆ хлѣ́бъ жи́та землѝ твоеѧ̀ бꙋ́детъ и҆з̾ѻби́ленъ и҆ тꙋ́ченъ, и҆ напасꙋ́тсѧ ско́ти твоѝ въ то́й де́нь на мѣ́стѣ тꙋ́чнѣ и҆ простра́ннѣ. |
|
24
|
24
|
| І воли й осли, які обробляють поле, будуть їсти корм солоний, очищений лопатою і віялом. | Ю҆нцы̀ ва́ши и҆ воло́ве дѣ́лающїи зе́млю наѧдѧ́тсѧ пле́въ смѣ́шенныхъ со ꙗ҆чме́немъ и҆звѣ́ѧнымъ. |
|
25
|
25
|
| І на всякій горі високій і на всякому пагорбі підвищеному потечуть струмки, потоки вод, у день великої поразки, коли упадуть вежі. | И҆ бꙋ́детъ на всѧ́цѣй горѣ̀ высо́цѣ и҆ на всѧ́цѣмъ хо́лмѣ вознесе́ннѣ вода̀ текꙋ́щаѧ въ де́нь ѻ҆́ный, є҆гда̀ поги́бнꙋтъ мно́зи, и҆ є҆гда̀ падꙋ́тсѧ столпѝ: |
|
26
|
26
|
| І світло місяця буде, як світло сонця, а світло сонця буде світлішим усемеро, як світло семи днів, у той день, коли Господь обв’яже рану народу Свого і зцілить нанесені йому виразки. | и҆ бꙋ́детъ свѣ́тъ лꙋны̀ а҆́ки свѣ́тъ со́лнца, и҆ свѣ́тъ со́лнечный бꙋ́детъ седмери́цею въ то́й де́нь, є҆гда̀ и҆сцѣли́тъ гдⷭ҇ь сокрꙋше́нїе люді́й свои́хъ и҆ болѣ́знь ꙗ҆́звы твоеѧ̀ и҆сцѣли́тъ. |
|
27
|
27
|
| Ось, ім’я Господа йде здаля, горить гнів Його, і полум’я його сильне, вуста Його сповнені обурення, і язик Його, як вогонь, що поїдає, | Сѐ, и҆́мѧ гдⷭ҇не и҆́детъ вре́менемъ мно́гимъ, горѧ́щаѧ ꙗ҆́рость є҆гѡ̀: со сла́вою сло́во оу҆сте́нъ є҆гѡ̀, сло́во гнѣ́ва по́лно, и҆ гнѣ́въ ꙗ҆́рости ꙗ҆́кѡ ѻ҆́гнь поѧ́стъ: |
|
28
|
28
|
| і подих Його, як потік, що розлився, який піднімається навіть до шиї, щоб розвіяти народи до останку; і буде у щелепах народів вузда, яка направляє до омани. | и҆ дꙋ́хъ є҆гѡ̀ а҆́ки вода̀ въ де́бри влекꙋ́щи прїи́детъ да́же до вы́и и҆ раздѣли́тсѧ, є҆́же смꙋти́ти ꙗ҆зы́ки ѡ҆ прельще́нїи сꙋ́етнѣмъ, и҆ пожене́тъ ѧ҆̀ пре́лесть тща̀, и҆ во́зметъ ѧ҆̀ пред̾ лице́мъ и҆́хъ. |
|
29
|
29
|
| А у вас будуть пісні, як у ніч священного свята, і веселість серця, як у того, хто йде із сопілкою на гору Господню, до твердині Ізраїлевої. | Є҆да̀ прⷭ҇нѡ подоба́етъ ва́мъ ра́доватисѧ и҆ входи́ти во ст҃а̑ѧ моѧ̑ всегда̀, а҆́ки пра́зднꙋющымъ и҆ ꙗ҆́кѡ веселѧ́щымсѧ вни́ти со сопѣ́лїю въ го́рꙋ гдⷭ҇ню къ бг҃ꙋ і҆и҃левꙋ; |
|
30
|
30
|
| І загримить Господь величним гласом Своїм і явить тяжкий м’яз Свій у сильному гніві й у полум’ї вогню, що поїдає, у бурі й у повені й у кам’яному граді. | И҆ слы́шанꙋ сотвори́тъ гдⷭ҇ь сла́вꙋ гла́са своегѡ̀, и҆ ꙗ҆́рость мы́шцы своеѧ̀ показа́ти, съ ꙗ҆́ростїю и҆ гнѣ́вомъ, и҆ со пла́менемъ поѧда́ющимъ возгреми́тъ ѕѣ́лнѡ, и҆ ꙗ҆́кѡ вода̀ и҆ гра́дъ низходѧ́щь нꙋ́ждею. |
|
31
|
31
|
| Бо від гласу Господа здригнеться Ассур, жезлом уражений. | Гла́сомъ бо гдⷭ҇нимъ побѣжде́ни бꙋ́дꙋтъ а҆ссѷрі́ане ꙗ҆́звою, є҆́юже а҆́ще порази́тъ ѧ҆̀. |
|
32
|
32
|
| І всякий рух визначеного йому жезла, який Господь направить на нього, буде з тимпанами і цитрами, і Він піде проти нього війною спустошливою. | И҆ бꙋ́детъ є҆мꙋ̀ ѡ҆́крестъ, ѿѻнꙋ́дꙋже бѣ̀ и҆́хъ наде́жда по́мощи, на ню́же то́й оу҆пова́ше: ті́и со тѷмпа̑ны и҆ гꙋ́сльми ра́товати бꙋ́дꙋтъ на́нь ѿ премѣне́нїѧ. |
|
33
|
33
|
| Бо Тофет давно уже влаштований; він приготований і для царя, глибокий і широкий; у багатті його багато вогню і дров; подув Господа, як потік сірки, запалить його. | Ты́ бо пре́жде дні́й и҆стѧ́занъ бꙋ́деши: є҆да̀ и҆ тебѣ̀ оу҆гото́васѧ ца́рствовати; де́брь глꙋбо́кꙋю, древеса̀ лежа̑ща, ѻ҆́гнь и҆ древа̀ мнѡ́га, ꙗ҆́рость гдⷭ҇нѧ а҆́ки де́брь жꙋ́пеломъ горѧ́щаѧ. |
|
Глава 31
|
Глава́ л҃а
|
|
1
|
1
|
| Горе тим, які йдуть у Єгипет по допомогу, сподіваються на коней і покладаються на колісниці, тому що їх багато, і на вершників, тому що вони дуже сильні, а на Святого Ізраїлевого не дивляться і до Господа не прибігають! | Го́ре сходѧ́щымъ во є҆гѵ́петъ по́мощи ра́ди, оу҆пова́ющымъ на ко́ни и҆ на колесни̑цы: сꙋ́ть бо мнѡ́га, и҆ ко́нническое мно́жество мно́го ѕѣлѡ̀: и҆ не бѣ́ша оу҆пова́юще на ст҃а́го і҆и҃лева, и҆ бг҃а не взыска́ша. |
|
2
|
2
|
| Але премудрий Він; і наведе біду, і не скасує слів Своїх; повстане проти дому нечестивих і проти допомоги тих, що чинять беззаконня. | То́йже премⷣрѣ наведѐ на ни́хъ ѕла̑ѧ, и҆ сло́во є҆гѡ̀ не ѿри́нетсѧ, и҆ воста́нетъ на до́мы человѣ́кѡвъ ѕлы́хъ и҆ на наде́ждꙋ и҆́хъ тще́тнꙋю, |
|
3
|
3
|
| І єгиптяни — люди, а не Бог; і коні їхні — плоть, а не дух. І простягне руку Свою Господь, і спіткнеться захисник, і упаде той, кого захищають, і усі разом загинуть. | є҆гѵ́птѧнина человѣ́ка, а҆ не бг҃а, кѡ́нски плѡ́ти, и҆ не бꙋ́детъ по́мощи: гдⷭ҇ь же наведе́тъ рꙋ́кꙋ свою̀ на нѧ̀, и҆ оу҆трꙋдѧ́тсѧ помага́ющїи, и҆ всѝ вкꙋ́пѣ поги́бнꙋтъ. |
|
4
|
4
|
| Бо так сказав мені Господь: як лев, як скимен, який реве над своєю здобиччю, хоч би багато пастухів кричало на нього, від крику їхнього не здригнеться і безлічі їх не поступиться, — так Господь Саваоф зійде воювати за гору Сион і за пагорб його. | Зане́же та́кѡ речѐ мнѣ̀ гдⷭ҇ь: ꙗ҆́коже возреве́тъ ле́въ, и҆лѝ льви́чищь ѡ҆ лови́твѣ, ю҆́же и҆́метъ, и҆ возопїе́тъ над̾ не́ю, до́ндеже напо́лнѧтсѧ го́ры гла́са є҆гѡ̀, и҆ побѣди́шасѧ и҆ мно́жества ꙗ҆́рости оу҆боѧ́шасѧ: та́кѡ гдⷭ҇ь саваѡ́ѳъ сни́детъ на го́рꙋ сїѡ́ню и҆ на го́ры є҆гѡ̀ воева́ти. |
|
5
|
5
|
| Як птахи — пташенят, так Господь Саваоф покриє Єрусалим, захистить і визволить, пощадить і спасе. | Ꙗ҆́коже пти̑цы парѧ́щыѧ, си́це защи́титъ гдⷭ҇ь саваѡ́ѳъ ѡ҆ і҆ерⷭ҇ли́мѣ, защи́титъ и҆ и҆зба́витъ, и҆ снабди́тъ и҆ сп҃се́тъ. |
|
6
|
6
|
| Наверніться до Того, від Якого вас стільки відпало, сини Ізраїля! | Ѡ҆брати́тесѧ, совѣщава́ющїи глꙋбо́къ совѣ́тъ и҆ беззако́ненъ, сы́нове і҆и҃лєвы: |
|
7
|
7
|
| У той день відкине кожна людина своїх срібних ідолів і золотих своїх ідолів, яких руки ваші зробили вам на гріх. | ꙗ҆́кѡ въ то́й де́нь ѿве́ргꙋтъ человѣ́цы рꙋкотворє́ннаѧ своѧ̑ срє́брѧнаѧ и҆ рꙋкотворє́ннаѧ злата̑ѧ, ꙗ҆̀же сотвори́ша рꙋ́ки и҆́хъ. |
|
8
|
8
|
| І Ассур упаде не від людського меча, і не людський меч уразить його, — він уникне меча, і юнаки його будуть податтю. | И҆ паде́тъ а҆ссꙋ́ръ не мече́мъ человѣ́ческимъ, ни ме́чь мꙋ́жескїй поѧ́стъ є҆го̀, и҆ побѣ́гнетъ не ѿ лица̀ меча̀: ю҆́нѡты же бꙋ́дꙋтъ въ побѣжде́нїе. |
|
9
|
9
|
| І від страху пробіжить повз укріплення своє; і князі його будуть лякатися прапора, — говорить Господь, Якого вогонь на Сионі і горно в Єрусалимі. | Ка́менїемъ бо ѡ҆б̾и́мꙋтсѧ ꙗ҆́кѡ ѻ҆стро́гомъ и҆ побѣжде́ни бꙋ́дꙋтъ, а҆ бѣжа́й плѣне́нъ бꙋ́детъ. Сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь: (бл҃же́нъ,) и҆́же и҆мѣ́етъ пле́мѧ въ сїѡ́нѣ и҆ ю҆́жики во і҆ерⷭ҇ли́мѣ. |
|
Глава 32
|
Глава́ л҃в
|
|
1
|
1
|
| Ось, Цар буде царювати за правдою, і князі будуть правити за законом; | Се́ бо, цр҃ь првⷣный воц҃ри́тсѧ, и҆ кнѧ̑зи со сꙋдо́мъ владѣ́ти начнꙋ́тъ. |
|
2
|
2
|
| і кожен з них буде як захист від вітру і покрив від негоди, як джерела вод у степу, як тінь від високої скелі у землі спраглій. | И҆ бꙋ́детъ человѣ́къ сокрыва́ѧй словеса̀ своѧ̑, и҆ скры́етсѧ, а҆́ки ѿ воды̀ носи́мыѧ: и҆ ꙗ҆ви́тсѧ въ сїѡ́нѣ ꙗ҆́кѡ рѣка̀ текꙋ́щаѧ сла́внаѧ въ землѝ жа́ждꙋщей. |
|
3
|
3
|
| І очі тих, що бачать, не будуть закриватися, і вуха тих, що чують, будуть слухати. | И҆ ксемꙋ̀ не бꙋ́дꙋтъ оу҆пова́юще на человѣ́ки, но оу҆́шы вдадѧ́тъ на слы́шанїе, |
|
4
|
4
|
| І серце легковажних буде вміти міркувати; і недорікуваті будуть говорити ясно. | и҆ се́рдце и҆знемо́гшихъ во́нметъ послꙋ́шати, и҆ ѧ҆зы́цы нѣмотствꙋ́ющїи ско́рѡ наꙋча́тсѧ глаго́лати ми́ръ: |
|
5
|
5
|
| Невігласа уже не будуть називати шановним, і про підступного не скажуть, що він чесний. | и҆ ксемꙋ̀ не рекꙋ́тъ ю҆ро́дивомꙋ владѣ́ти, и҆ ксемꙋ̀ не рекꙋ́тъ слꙋги̑ твоѝ: молчѝ. |
|
6
|
6
|
| Бо невіглас говорить дурне, і серце його думає про беззаконне, щоб діяти лицемірно і промовляти хулу на Господа, душу голодного позбавляти хліба і віднімати питво у спраглих. | Ю҆ро́дъ бо ю҆рѡ́диваѧ и҆зрѣче́тъ, и҆ се́рдце є҆гѡ̀ тщє́тнаѧ оу҆разꙋмѣ́етъ, є҆́же соверша́ти беззакѡ́ннаѧ и҆ глаго́лати на гдⷭ҇а пре́лесть, є҆́же растли́ти дꙋ́шы а҆́лчныѧ и҆ дꙋ́шы жа́ждꙋщыѧ тщы̀ сотвори́ти. |
|
7
|
7
|
| У підступного і дії згубні: він задумує підступи, щоб згубити бідного словами неправди, хоч би бідний був і правий. | Совѣ́тъ бо ѕлы́хъ беззакѡ́ннаѧ совѣщава́етъ, растли́ти смирє́нныѧ словесы̀ непра́ведными и҆ разсы́пати словеса̀ смире́нныхъ на сꙋдѣ̀. |
|
8
|
8
|
| А чесний і думає про чесне і твердо стоїть у всьому, що чесне. | Благочести́вїи же смы́сленнѣ совѣща́ша, и҆ то́й совѣ́тъ пребꙋ́детъ. |
|
9
|
9
|
| Жінки недбалі! встаньте, послухайте голосу мого; дочки безтурботні! прихиліть слух до моїх слів. | Жєны̀ бога̑тыѧ, воста́ните и҆ оу҆слы́шите гла́съ мо́й: дщє́ри, съ наде́ждею слы́шите словеса̀ моѧ̑: |
|
10
|
10
|
| Ще кілька днів понад рік, і жахнетеся, недбалі! бо не буде оббирання винограду, і час жнив не настане. | днѧ̀ лѣ́тнѧгѡ па́мѧть сотвори́те въ болѣ́зни съ наде́ждею: потреби́сѧ ѡ҆б̾има́нїе ві́нное, преста̀ сѣ́ѧнїе, и҆ (собира́нїе) ктомꙋ̀ не прїи́детъ. |
|
11
|
11
|
| Здригніться, безтурботні! жахніться, недбалі! скиньте одяг, оголіться й опояшіть стегна. | Оу҆жасни́тесѧ, сжа́литесѧ, оу҆пова́вшыѧ, совлецы́тесѧ, на̑ги бꙋ́дите, препоѧ́шите чрє́сла своѧ̑ во врє́тища |
|
12
|
12
|
| Будуть бити себе у груди за прекрасні поля, за плідну виноградну лозу. | и҆ въ пє́рси бі́йтесѧ ѡ҆ селѣ̀ жела́емѣмъ и҆ ѡ҆ вїногра́днѣмъ рожде́нїи. |
|
13
|
13
|
| На землі народу мого будуть рости терни і бур’ян, також і на усіх домах веселощів у радісному місті; | На землѝ люді́й мои́хъ те́рнїе и҆ бы́лїе возни́кнетъ, и҆ ѿ всегѡ̀ до́мꙋ ра́дость восхи́титсѧ: гра́дъ бога́тъ, |
|
14
|
14
|
| бо палаци будуть залишені; гамірливе місто буде покинуте; Офел і вежа назавжди будуть служити, замість печер, притулком диких ослів і стад, що пасуться, | до́мове ѡ҆ста́вленнїи, бога́тство гра́да и҆ до́мы вожделѣ́нїѧ ѡ҆ста́вѧтъ: и҆ бꙋ́дꙋтъ вє́си пещє́ры до вѣ́ка, ра́дость ѻ҆слѡ́мъ ди̑вїимъ, па̑ствы пастꙋхѡ́въ: |
|
15
|
15
|
| доки не виллється на нас Дух звище, і пустеля не зробиться садом, а сад не будуть вважати лісом. | до́ндеже на́йдетъ на ны̀ дх҃ъ ѿ вы́шнѧгѡ, и҆ бꙋ́детъ пꙋсты́нѧ въ херме́ль, а҆ херме́ль въ дꙋбра́вꙋ вмѣни́тсѧ. |
|
16
|
16
|
| Тоді суд установиться у цій пустелі, і правосуддя буде перебувати на плодоносному полі. | И҆ почі́етъ въ пꙋсты́ни сꙋ́дъ, и҆ пра́вда въ карми́лѣ всели́тсѧ: |
|
17
|
17
|
| І справою правди буде мир, і плодом правосуддя — спокій і безпека навіки. | и҆ бꙋ́дꙋтъ дѣла̀ пра́вды ми́ръ, и҆ ѡ҆держи́тъ пра́вда поко́й, и҆ оу҆пова́юще бꙋ́дꙋтъ до вѣ́ка: |
|
18
|
18
|
| Тоді народ мій буде жити в оселях миру й у селищах безпечних, і у покоях блаженних. | и҆ вселѧ́тсѧ лю́дїе є҆гѡ̀ во гра́дѣ ми́ра и҆ ѡ҆бита́ти бꙋ́дꙋтъ оу҆пова́юще, и҆ почі́ютъ съ бога́тствомъ. |
|
19
|
19
|
| І град буде падати на ліс, і місто спуститься у долину. | Гра́дъ же, а҆́ще сни́детъ, то̀ не на вы̀ прїи́детъ: и҆ бꙋ́дꙋтъ живꙋ́щїи въ дꙋбра́вахъ оу҆пова́юще, ꙗ҆́коже сꙋ́щїи на полѧ́хъ. |
|
20
|
20
|
| Блаженні ви, що сієте біля усіх вод і посилаєте туди вола й осла. | Блаже́ни сѣ́ющїи при всѧ́цѣй водѣ̀, и҆дѣ́же во́лъ и҆ ѻ҆се́лъ попира́етъ. |
|
Глава 33
|
Глава́ л҃г
|
|
1
|
1
|
| Горе тобі, спустошувач, який не був спустошуваним, і грабіжник, якого не грабували! Коли закінчиш спустошування, будеш спустошений і ти; коли припиниш грабунки, розграбують і тебе. | Го́ре ѡ҆би́дѧщымъ ва́съ! ва́съ никто́же и҆з̾ѡби́дитъ, и҆ ѿверга́ѧй ва́съ не ѿве́ржетъ: плѣне́ни бꙋ́дꙋтъ ѿмета́ющїи (ва́съ) и҆ предадѧ́тсѧ, и҆ ꙗ҆́кѡ мо́лїе въ ри́зѣ, та́кѡ побѣжде́ни бꙋ́дꙋтъ. |
|
2
|
2
|
| Господи! помилуй нас; на Тебе уповаємо ми; будь нашою силою з раннього ранку і спасінням нашим у час тисняви. | Гдⷭ҇и, поми́лꙋй ны̀, на тѧ́ бо оу҆пова́хомъ: бы́сть пле́мѧ непокарѧ́ющихсѧ въ па́гꙋбꙋ, спⷭ҇нїе же на́ше во вре́мѧ печа́ли. |
|
3
|
3
|
| Від грізного гласу Твого побіжать народи; коли повстанеш, розсіються племена, | Гла́сомъ стра́ха твоегѡ̀ оу҆жасо́шасѧ лю́дїе ѿ стра́ха твоегѡ̀, и҆ разсѣ́ѧшасѧ ꙗ҆зы́цы. |
|
4
|
4
|
| і будуть збирати здобич вашу, як збирає гусінь; кинуться на неї, як кидається сарана. | Нн҃ѣ же соберꙋ́тсѧ кѡры́сти ва́шѧ ма́лагѡ и҆ вели́кагѡ: ꙗ҆́коже а҆́ще кто̀ собере́тъ прꙋ́ги, та́кѡ нарꙋга́ютсѧ ва́мъ. |
|
5
|
5
|
| Високий Господь, Який живе у вишніх; Він наповнить Сион судом і правдою. | Ст҃ъ бг҃ъ живы́й въ вы́шнихъ, напо́лнисѧ сїѡ́нъ сꙋда̀ и҆ пра́вды. |
|
6
|
6
|
| І настануть безпечні часи твої, повнота спасіння, мудрости і відання; страх Господній буде скарбом твоїм. | Въ зако́нѣ предадѧ́тсѧ, въ сокро́вищихъ спⷭ҇нїе на́ше, та́мѡ премꙋ́дрость и҆ хи́трость и҆ бл҃гоче́стїе ко гдⷭ҇еви: сїѧ̑ сꙋ́ть сокрѡ́вища пра́вды. |
|
7
|
7
|
| Ось, сильні їхні кричать на вулицях; посли для миру гірко плачуть. | Сѐ, нн҃ѣ во стра́сѣ ва́шемъ ті́и оу҆боѧ́тсѧ: и҆́хже боѧ́стесѧ, возопїю́тъ ѿ ва́съ: вѣ̑стницы бо по́слани бꙋ́дꙋтъ го́рцѣ пла́чꙋщесѧ, просѧ́ще ми́ра. |
|
8
|
8
|
| Спорожніли дороги; не стало подорожніх; він порушив договір, зруйнував міста, — ні у що ставить людей. | Ѡ҆пꙋстѣ́ютъ бо си́хъ пꙋтїѐ: преста̀ стра́хъ ꙗ҆зы́кѡвъ, и҆ завѣ́тъ и҆́же къ ни̑мъ взе́млетсѧ, и҆ не вмѣнитѐ и҆́хъ въ человѣ́ки. |
|
9
|
9
|
| Земля нарікає, сохне; Ливан посоромлений, зів’янув; Сарон схожий став на пустелю, й оголені від листя свого Васан і Кармил. | Воспла́касѧ землѧ̀, посра́мленъ лїва́нъ, бла́то бы́сть са́рѡнь: ꙗ҆вле́на бꙋ́детъ галїле́а и҆ херме́ль. |
|
10
|
10
|
| Нині Я повстану, — говорить Господь, — нині піднімуся, нині піднесуся. | Нн҃ѣ воскрⷭ҇нꙋ, гл҃етъ гдⷭ҇ь, нн҃ѣ просла́влюсѧ, нн҃ѣ вознесꙋ́сѧ. |
|
11
|
11
|
| Ви вагітні сіном, розродіться соломою; дихання ваше — вогонь, який пожере вас. | Нн҃ѣ оу҆́зрите, нн҃ѣ ѡ҆щꙋтитѐ, тще́тна бꙋ́детъ крѣ́пость дꙋ́ха ва́шегѡ: ѻ҆́гнь вы̀ поѧ́стъ. |
|
12
|
12
|
| І будуть народи, як розпалене вапно, як зрубане терня, будуть спалені у вогні. | И҆ бꙋ́дꙋтъ ꙗ҆зы́цы пожже́ни, а҆́ки те́рнїе на ни́вѣ разме́тано и҆ пожже́но. |
|
13
|
13
|
| Слухайте, далекі, що зроблю Я; і ви, ближні, пізнайте могутність Мою. | Оу҆слы́шатъ да́льнїи, ꙗ҆̀же сотвори́хъ, (гл҃етъ гдⷭ҇ь,) оу҆вѣ́дѧтъ приближа́ющїисѧ крѣ́пость мою̀. |
|
14
|
14
|
| Злякалися грішники на Сионі; тремтіння оволоділо нечестивими: «хто з нас може жити при вогні, що пожирає? хто з нас може жити при вічному полум’ї?» | Ѿстꙋпи́ша, и҆̀же въ сїѡ́нѣ, беззакѡ́нницы, прїи́метъ тре́петъ нечести̑выѧ: кто̀ возвѣсти́тъ ва́мъ, ꙗ҆́кѡ ѻ҆́гнь гори́тъ; кто̀ возвѣсти́тъ ва́мъ мѣ́сто вѣ́чное; |
|
15
|
15
|
| Той, хто ходить у правді і говорить істину; хто нехтує користь від утиску, утримує руки свої від хабарів, затикає вуха свої, щоб не чути про кровопролиття, і закриває очі свої, щоб не бачити зла; | Ходѧ́й въ пра́вдѣ, глаго́лѧй пра́вый пꙋ́ть, ненави́дѧй беззако́нїѧ и҆ непра́вды и҆ рꙋ́цѣ ѿтрѧса́ѧй ѿ дарѡ́въ: ѡ҆тѧгчава́ѧй оу҆́шы, да не оу҆слы́шитъ сꙋда̀ кро́ве: смежа́ѧй ѻ҆́чи, да не оу҆́зритъ непра́вды, |
|
16
|
16
|
| той буде жити на висотах; притулок його — неприступні скелі; хліб буде даний йому; вода у нього не висохне. | се́й всели́тсѧ во высо́цѣ пеще́рѣ ка́мене крѣ́пкагѡ: хлѣ́бъ є҆мꙋ̀ да́стсѧ, и҆ вода̀ є҆гѡ̀ вѣ́рна. |
|
17
|
17
|
| Очі твої побачать Царя у красі Його, побачать землю віддалену; | Цр҃ѧ̀ со сла́вою оу҆́зрите, и҆ ѻ҆́чи ва́ши оу҆́зрѧтъ зе́млю и҆здале́ча, |
|
18
|
18
|
| серце твоє буде тільки згадувати про жахи: «де той, хто робив перепис? де той, хто зважував данину? де той, хто оглядав вежі?» | дꙋша̀ ва́ша поꙋчи́тсѧ стра́хꙋ гдⷭ҇ню: гдѣ̀ сꙋ́ть книгѡ́чїи; гдѣ̀ сꙋ́ть совѣщава́ющїи; гдѣ̀ є҆́сть и҆счита́ѧй пита́ємыѧ ма̑лы и҆ вели̑ки лю́ди; |
|
19
|
19
|
| Не побачиш більше народу лютого, народу з глухою, нерозбірливою мовою, з мовою дивною, незрозумілою. | И҆̀мже не совѣща́ше, нижѐ вѣ́дѧше глꙋбо́кїй гла́съ и҆мꙋ́щагѡ, ꙗ҆́кѡ не слы́шати лю́демъ оу҆ничтожє́нымъ, и҆ нѣ́сть слы́шащемꙋ смы́сла. |
|
20
|
20
|
| Поглянь на Сион, місто святкових зібрань наших; очі твої побачать Єрусалим, житло мирне, непохитну скинію; стовпи її ніколи не викоріняться, і жоден шнур її не порветься. | Сѐ, сїѡ́нъ гра́дъ, спасе́нїе на́ше, ѻ҆́чи твоѝ оу҆́зрѧтъ, і҆ерⷭ҇ли́ме, гра́де бога́тый, кꙋ́щы не поколе́блютсѧ, нижѐ подви́гнꙋтсѧ ко́лїе хра́мины є҆гѡ̀ въ вѣ́чное вре́мѧ, и҆ оу҆́жѧ є҆гѡ̀ не прето́ргнꙋтсѧ. |
|
21
|
21
|
| Там у нас великий Господь буде замість рік, замість широких каналів; туди не ввійде жодне веслове судно, і не пройде великий корабель. | Ꙗ҆́кѡ и҆́мѧ гдⷭ҇не вели́ко ва́мъ є҆́сть, мѣ́сто ва́мъ бꙋ́детъ, рѣ́ки и҆ ровє́нницы широ́цы и҆ простра́нни: не по́йдеши по семꙋ̀ пꙋтѝ, нижѐ по́йдетъ кора́бль пловꙋ́щь: |
|
22
|
22
|
| Бо Господь — суддя наш, Господь — законодавець наш, Господь — цар наш; Він спасе нас. | бг҃ъ бо мо́й вели́къ є҆́сть: не мине́тъ менѐ гдⷭ҇ь сꙋдїѧ̀ на́шъ, гдⷭ҇ь кн҃зь на́шъ, гдⷭ҇ь цр҃ь на́шъ, гдⷭ҇ь то́й на́съ сп҃се́тъ. |
|
23
|
23
|
| Ослабли мотузки твої, не можуть утримати щогли і натягнути вітрила. Тоді буде великий розподіл здобичі, так що і кульгаві підуть на грабунок. | Прерва́шасѧ оу҆́жѧ твоѧ̑, ꙗ҆́кѡ не оу҆крѣпи́шасѧ: що́гла твоѧ̀ преклони́сѧ, не распꙋ́ститъ вѣ́трилъ, не воздви́гнетъ зна́менїѧ, до́ндеже преда́стсѧ на плѣне́нїе: тѣ́мже мно́зи хромі́и плѣ́нъ сотворѧ́тъ, |
|
24
|
24
|
| І жоден з жителів не скаже: «я хворий»; народу, який живе там, будуть відпущені гріхи. | и҆ не рекꙋ́тъ: трꙋжда́емсѧ, лю́дїе живꙋ́щїи въ ни́хъ, ѡ҆ста́висѧ бо и҆̀мъ грѣ́хъ. |
|
Глава 34
|
Глава́ л҃д
|
|
1
|
1
|
| Приступіть, народи, слухайте і прислуховуйтеся, племена! нехай чує земля і усе, що наповнює її, вселенна і усе, що народжується у ній! | Пристꙋпи́те, ꙗ҆зы́цы, и҆ оу҆слы́шите, кнѧ̑зи: да слы́шитъ землѧ̀ и҆ живꙋ́щїи на не́й, вселе́ннаѧ и҆ лю́дїе, и҆̀же на не́й. |
|
2
|
2
|
| Бо гнів Господа на усі народи, і лють Його на усе воїнство їх. Він піддав їх закляттю, віддав їх на заколення. | Занѐ ꙗ҆́рость гдⷭ҇нѧ на всѧ̑ ꙗ҆зы́ки и҆ гнѣ́въ на число̀ и҆́хъ, є҆́же погꙋби́ти и҆̀хъ и҆ преда́ти ѧ҆̀ на закла́нїе. |
|
3
|
3
|
| І вбиті їхні будуть розкидані, і від трупів їхніх підніметься сморід, і гори розмокнуть від крови їхньої. | И҆ ꙗ҆́звенїи и҆́хъ пове́ргнꙋтсѧ и҆ мертвецы̀, и҆ взы́детъ и҆́хъ смра́дъ, и҆ намо́кнꙋтъ го́ры кро́вїю и҆́хъ: |
|
4
|
4
|
| І зотліє все небесне воїнство*; і небеса згорнуться, як сувій книжний; і усе воїнство їх упаде, як спадає лист з виноградної лози, і як зів’ялий лист — зі смоковниці. | и҆ и҆ста́ютъ всѧ̑ си̑лы небє́сныѧ, и҆ свїе́тсѧ не́бо а҆́ки сви́токъ, и҆ всѧ̑ ѕвѣ́зды спадꙋ́тъ ꙗ҆́кѡ ли́ствїе съ лозы̀, и҆ ꙗ҆́коже спа́даетъ ли́ствїе смоко́вницы. |
|
5
|
5
|
| Бо упився меч Мій на небесах: ось, для суду сходить він на Едом і на народ, підданий Мною закляттю. | Оу҆пи́сѧ ме́чь мо́й на небесѝ: сѐ, на і҆дꙋме́ю сни́детъ и҆ на лю́ди па̑гꙋбныѧ съ сꙋдо́мъ. |
|
6
|
6
|
| Меч Господа наповниться кров’ю, утучниться від жиру, від крови агнців і козлів, від жиру з нирок баранів: бо жертва у Господа у Восорі і велике заколення в землі Едома. | Ме́чь гдⷭ҇ень напо́лнисѧ кро́ве, растолстѣ̀ тꙋ́комъ, ѿ кро́ве козлѡ́въ и҆ а҆́гнцєвъ и҆ ѿ тꙋ́ка козлѡ́въ и҆ ѻ҆внѡ́въ: ꙗ҆́кѡ же́ртва гдⷭ҇еви въ восо́рѣ, и҆ закла́нїе ве́лїе во і҆дꙋме́и. |
|
7
|
7
|
| І буйволи впадуть з ними, і тельці разом з волами, й уп’ється земля їх кров’ю, і прах їх наповниться жиром. | И҆ падꙋ́тъ съ ни́ми си́льнїи, и҆ ѻ҆вны̀ и҆ ю҆нцы̀, и҆ оу҆пїе́тсѧ землѧ̀ ѿ кро́ве и҆ ѿ тꙋ́ка и҆́хъ насы́титсѧ: |
|
8
|
8
|
| Бо день помсти у Господа, рік відплати за Сион. | де́нь бо сꙋда̀ гдⷭ҇нѧ, и҆ лѣ́то воздаѧ́нїѧ сꙋда̀ сїѡ́нѧ. |
|
9
|
9
|
| І перетворяться ріки його на смолу, і прах його — на сірку, і буде земля його розпаленою смолою: | И҆ ѡ҆братѧ́тсѧ дє́бри є҆гѡ̀ въ смолꙋ̀, и҆ землѧ̀ є҆гѡ̀ въ жꙋ́пелъ, |
|
10
|
10
|
| не буде гаснути ні вдень, ні вночі; вічно буде підніматися дим її; буде від роду у рід залишатися спустілою; повіки віків ніхто не пройде по ній; | и҆ бꙋ́детъ землѧ̀ є҆гѡ̀ горѧ́щи ꙗ҆́кѡ смола̀ дне́мъ и҆ но́щїю, и҆ не оу҆га́снетъ въ вѣ́чное вре́мѧ, и҆ взы́детъ ды́мъ є҆ѧ̀ высо́цѣ, въ ро́ды своѧ̑ ѡ҆пꙋстѣ́етъ. |
|
11
|
11
|
| і заволодіють нею пелікан і їжак; і пугач і ворон оселяться у ній; і протягнуть по ній шнур руйнування і висок знищення. | И҆ во вре́мѧ мно́го пти̑цы и҆ є҆́жеве, сѡвы̀ и҆ вра́нове возгнѣздѧ́тсѧ въ не́мъ: и҆ возложа́тъ на́нь оу҆́же землемѣ́рно пꙋсты́ни, и҆ ѻ҆нокента́ѵри вселѧ́тсѧ въ не́мъ. |
|
12
|
12
|
| Нікого не залишиться там зі знатних її, кого можна було б покликати на царство, і усі князі її будуть ніщо. | Кнѧ̑зи є҆гѡ̀ не бꙋ́дꙋтъ: ца́рїе бо и҆ вельмѡ́жи є҆гѡ̀ бꙋ́дꙋтъ въ па́гꙋбꙋ. |
|
13
|
13
|
| І заростуть палаци її колючими рослинами, кропивою і реп’яхом — твердині її; і буде вона житлом шакалів, пристановищем страусів. | И҆ возни́кнꙋтъ во градѣ́хъ и҆́хъ тернѡ́ваѧ древеса̀ и҆ во тверды́нехъ є҆гѡ̀, и҆ бꙋ́дꙋтъ селє́нїѧ сі́ринѡмъ сели̑ща стрꙋѳїо́нѡмъ: |
|
14
|
14
|
| І звірі пустелі будуть зустрічатися з дикими кішками, і лісовики будуть перегукуватися один з одним; там буде відпочивати нічна примара і знаходити собі спокій. | и҆ срѧ́щꙋтсѧ бѣ́си со ѻ҆нокента̑ѵры и҆ возопїю́тъ дрꙋ́гъ ко дрꙋ́гꙋ, тꙋ̀ почі́ютъ ѻ҆нокента́ѵри, ѡ҆брѣ́тше себѣ̀ покѡ́ища: |
|
15
|
15
|
| Там угніздиться летючий змій, буде відкладати яйця і виводити дітей і збирати їх під тінь свою; там і шуліки будуть збиратися один до одного. | та́мѡ возгнѣзди́тсѧ є҆́жь, и҆ сохрани́тъ землѧ̀ дѣ́ти є҆гѡ̀ со оу҆твержде́нїемъ: та́мѡ є҆лє́ни срѣто́шасѧ и҆ оу҆ви́дѣша ли́ца дрꙋ́гъ дрꙋ́га. |
|
16
|
16
|
| Відшукайте у книзі Господній і прочитайте; жодне з цих не промине прийти, і одне іншим не заміниться. Бо самі вуста Його повеліли, і сам дух Його збере їх. | Число́мъ преидо́ша, и҆ є҆ди́нъ ѿ ни́хъ не поги́бе, дрꙋ́гъ дрꙋ́га не взыска̀, ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇ь заповѣ́да и҆̀мъ, и҆ дх҃ъ є҆гѡ̀ собра̀ ѧ҆̀. |
|
17
|
17
|
| І Сам Він кинув їм жереб, і Його рука розділила їм своєю мірою; повіки будуть вони володіти нею, з роду у рід будуть жити на ній. | И҆ то́й ве́ржетъ и҆̀мъ жрє́бїѧ, и҆ рꙋка̀ є҆гѡ̀ раздѣлѝ пасти́сѧ: въ вѣ́чное вре́мѧ наслѣ́дите, въ ро́ды родѡ́въ почі́ютъ въ не́мъ. |
|
Глава 35
|
Глава́ л҃є
|
|
1
|
1
|
| Звеселиться пустеля і суха земля, і зрадіє країна ненаселена і розцвіте як нарцис; | Ра́дꙋйсѧ, пꙋсты́нѧ жа́ждꙋщаѧ, да весели́тсѧ пꙋсты́нѧ и҆ да цвѣте́тъ ꙗ҆́кѡ крі́нъ. |
|
2
|
2
|
| чудово буде цвісти і радіти, буде торжествувати і тріумфувати; слава Ливану дасться їй, пишнота Кармила і Сарона; вони побачать славу Господа, велич Бога нашого. | И҆ процвѣте́тъ и҆ возвесели́тсѧ пꙋсты́нѧ і҆ѻрда́нова: и҆ сла́ва лїва́нова даде́сѧ є҆́й, и҆ че́сть карми́лова, и҆ оу҆́зрѧтъ лю́дїе моѝ сла́вꙋ гдⷭ҇ню и҆ высотꙋ̀ бж҃їю. |
|
3
|
3
|
| Укріпіть ослаблені руки й утвердіть коліна тремтячі; | Оу҆крѣпи́тесѧ, рꙋ́цѣ ѡ҆сла́блєныѧ и҆ кѡлѣ́на разсла́блєнаѧ: |
|
4
|
4
|
| скажіть боязким душею: будьте тверді, не бійтеся; ось Бог ваш, прийде помста, воздаяння Боже; Він прийде і спасе вас. | оу҆тѣ́шитесѧ, малодꙋ́шнїи оу҆мо́мъ, оу҆крѣпи́тесѧ, не бо́йтесѧ: сѐ, бг҃ъ на́шъ сꙋ́дъ воздае́тъ и҆ возда́стъ, то́й прїи́детъ и҆ сп҃се́тъ на́съ. |
|
5
|
5
|
| Тоді прозріють очі сліпих, і вуха глухих відкриються. | Тогда̀ ѿве́рзꙋтсѧ ѻ҆́чи слѣпы́хъ, и҆ оу҆́ши глꙋхи́хъ оу҆слы́шатъ. |
|
6
|
6
|
| Тоді кульгавий скакатиме, як олень, і язик німого буде співати; бо проб’ються води у пустелі, і у степу — потоки. | Тогда̀ ско́читъ хромы́й ꙗ҆́кѡ є҆ле́нь, и҆ ꙗ҆́сенъ бꙋ́детъ ѧ҆зы́къ гꙋгни́выхъ: ꙗ҆́кѡ прото́ржесѧ вода̀ въ пꙋсты́ни и҆ де́брь въ землѝ жа́ждꙋщей. |
|
7
|
7
|
| І перетвориться примара вод на озеро, і спрагла земля — на джерела вод; у житло шакалів, де вони спочивають, буде місцем для тростини й очерету. | И҆ безво́днаѧ бꙋ́детъ во є҆зе́ра, и҆ на жа́ждꙋщей землѝ и҆сто́чникъ водны́й бꙋ́детъ: та́мѡ бꙋ́детъ весе́лїе пти́цамъ, и҆ сели́тва тро́сти, и҆ лꙋ́зи. |
|
8
|
8
|
| І буде там велика дорога, і путь по ній назветься шляхом святим: нечистий не буде ходити по ньому; але він буде для них одних; ті, що йдуть цим шляхом, навіть і недосвідчені, не заблукають. | И҆ та́мѡ бꙋ́детъ пꙋ́ть чи́стъ, и҆ пꙋ́ть ст҃ъ нарѣче́тсѧ: и҆ не пре́йдетъ та́мѡ нечи́стый, нижѐ бꙋ́детъ та́мѡ пꙋ́ть нечи́стъ: разсѣ́ѧннїи же по́йдꙋтъ по немꙋ̀ и҆ не заблꙋ́дѧтъ. |
|
9
|
9
|
| Лева не буде там, і хижий звір не зійде на нього; його не знайдеться там, а будуть ходити відкуплені. | И҆ не бꙋ́детъ та́мѡ льва̀, ни ѿ ѕвѣре́й ѕлы́хъ не взы́детъ на́нь, нижѐ ѡ҆брѧ́щетсѧ та́мѡ, но по́йдꙋтъ по немꙋ̀ и҆зба́вленнїи: |
|
10
|
10
|
| І повернуться визволені Господом, прийдуть на Сион з радісними вигуками; і радість вічна буде над головою їх; вони знайдуть радість і веселощі, а сум і зітхання відійдуть. | и҆ со́браннїи гдⷭ҇емъ ѡ҆братѧ́тсѧ и҆ прїи́дꙋтъ въ сїѡ́нъ съ ра́достїю, и҆ ра́дость вѣ́чнаѧ над̾ главо́ю и҆́хъ: над̾ главо́ю бо и҆́хъ хвала̀ и҆ весе́лїе, и҆ ра́дость прїи́метъ ѧ҆̀, ѿбѣжѐ болѣ́знь и҆ печа́ль и҆ воздыха́нїе. |
|
Глава 36
|
Глава́ л҃ѕ
|
|
1
|
1
|
| І було у чотирнадцятий рік царя Єзекії, пішов Сеннахирим, цар Ассирійський, проти усіх укріплених міст Юдеї і узяв їх. | И҆ бы́сть во четвертоена́десѧть лѣ́то ца́рствꙋющꙋ є҆зекі́и, взы́де сеннахирі́мъ ца́рь а҆ссѷрі́йскъ на гра́ды твє́рды і҆ꙋдє́йски и҆ взѧ̀ ѡ҆́ныѧ. |
|
2
|
2
|
| І послав цар Ассирійський з Лахиса в Єрусалим до царя Єзекії Рабсака з великим військом; і він зупинився біля водопроводу верхнього ставу на дорозі до поля білильного. | И҆ посла̀ ца́рь а҆ссѷрі́йскъ раѱа́ка ѿ лахі́са во і҆ерⷭ҇ли́мъ ко царю̀ є҆зекі́и съ си́лою вели́кою, и҆ ста̀ оу҆ водова́жды кꙋпѣ́ли вы́шнїѧ на пꙋтѝ села̀ кнафе́ова [бѣли́лнича]. |
|
3
|
3
|
| І вийшов до нього Елиаким, син Хелкіїн, начальник палацу, і Севна писар, й Іоах, син Асафів, дієописувач. | И҆ и҆зы́де къ немꙋ̀ є҆лїакі́мъ сы́нъ хелкі́евъ домострои́тель, и҆ сомна́съ книго́чїй, и҆ і҆ѡа́хъ сы́нъ а҆са́фовъ памѧтопи́сецъ. |
|
4
|
4
|
| І сказав їм Рабсак: скажіть Єзекії: так говорить цар великий, цар Ассирійський: що це за уповання, на яке ти уповаєш? | И҆ речѐ и҆̀мъ раѱа́къ: рцы́те є҆зекі́и: сїѧ̑ глаго́летъ ца́рь вели́кїй, ца́рь а҆ссѷрі́йскъ: на что̀ оу҆пова́еши; |
|
5
|
5
|
| Я думаю, що це одні пусті слова, а для війни потрібні рада і сила: отже, на кого ти уповаєш, що відійшов від мене? | є҆да̀ совѣ́томъ и҆ словесы̀ оу҆́стными би́тва быва́етъ; и҆ нн҃ѣ на кого̀ оу҆пова́еши, ꙗ҆́кѡ не покарѧ́ешисѧ мнѣ̀; |
|
6
|
6
|
| Ось, ти думаєш спертися на Єгипет, на цю тростину надламану, яка, якщо хто зіпреться на неї, ввійде тому у руку і проколе її! Такий фараон, цар Єгипетський, для усіх, хто надіється на нього. | сѐ, оу҆пова́еши на же́злъ тро́стѧнъ сокрꙋше́нный се́й, на є҆гѵ́петъ, на него́же а҆́ще ѡ҆пре́тсѧ мꙋ́жъ, вни́детъ въ рꙋ́кꙋ є҆гѡ̀ и҆ прободе́тъ ю҆̀: та́кѡ є҆́сть фараѡ́нъ ца́рь є҆гѵ́петскїй, и҆ всѝ оу҆пова́ющїи на него̀: |
|
7
|
7
|
| А якщо скажеш мені: «на Господа, Бога нашого ми уповаємо», то чи на того, якого висоти і жертовники відмінив Єзекія і сказав Іуді та Єрусалиму: «перед цим тільки жертовником поклоняйтеся»? | а҆́ще же глаго́лете, на гдⷭ҇а бг҃а на́шего оу҆пова́емъ: не се́й ли є҆́сть, є҆гѡ́же разорѝ є҆зекі́а высѡ́каѧ и҆ трє́бища є҆гѡ̀, и҆ заповѣ́да і҆ꙋ́дѣ и҆ і҆ерⷭ҇ли́мꙋ: пред̾ ѻ҆лтаре́мъ си́мъ поклони́тесѧ; |
|
8
|
8
|
| Отже, вступи у союз з господарем моїм, царем Ассирійським; я дам тобі дві тисячі коней; чи можеш дістати собі вершників на них? | нн҃ѣ соедини́тесѧ господи́нꙋ моемꙋ̀ царю̀ а҆ссѷрі́йскꙋ, и҆ да́мъ ва́мъ двѣ̀ ты́сѧщы ко́ней, а҆́ще мо́жете да́ти всѣда́ющыѧ на ни́хъ: |
|
9
|
9
|
| І як ти хочеш примусити відступити вождя, одного з найменших рабів господаря мого, сподіваючись на Єгипет, заради колісниць і коней? | и҆ ка́кѡ мо́жете ѿврати́ти лицѐ воево́ды є҆ди́нагѡ; рабѝ сꙋ́ть, и҆̀же оу҆пова́ютъ на є҆гѵ́птѧнъ, на ко́ней и҆ вса́дникѡвъ: |
|
10
|
10
|
| Та хіба я без волі Господньої пішов на землю цю, щоб розорити її? Господь сказав мені: піди на землю цю і розори її. | и҆ нн҃ѣ є҆да̀ без̾ гдⷭ҇а прїидо́хомъ на странꙋ̀ сїю̀, воева́ти на ню̀; гдⷭ҇ь речѐ ко мнѣ̀: взы́ди на зе́млю сїю̀ и҆ погꙋбѝ ю҆̀. |
|
11
|
11
|
| І сказав Елиаким і Севна та Іоах Рабсаку: говори рабам твоїм по-арамейськи, бо ми розуміємо, а не говори з нами по-юдейськи, уголос при народі, який на стіні. | И҆ речѐ къ немꙋ̀ є҆лїакі́мъ и҆ сомна́съ книго́чїй и҆ і҆ѡа́хъ: глаго́ли къ рабѡ́мъ твои̑мъ сѵ́рски, разꙋмѣ́емъ бо мы̀, а҆ не глаго́ли къ на́мъ і҆ꙋде́йски: и҆ вскꙋ́ю глаго́леши во оу҆́шы человѣ́кѡмъ сѣдѧ́щымъ на стѣнѣ̀; |
|
12
|
12
|
| І сказав Рабсак: хіба тільки до господаря твого і до тебе послав мене господар мій сказати слова ці? Ні, також і до людей, які сидять на стіні, щоб їсти кал свій і пити сечу свою з вами. | И҆ речѐ къ ни̑мъ раѱа́къ: є҆да̀ ко господи́нꙋ ва́шемꙋ, и҆лѝ къ ва́мъ посла́ мѧ господи́нъ мо́й глаго́лати словеса̀ сїѧ̑; не къ человѣ́кѡмъ ли сѣдѧ́щымъ на ѡ҆гра́дѣ, да ꙗ҆дѧ́тъ моты̑ла и҆ пїю́тъ мо́чь съ ва́ми вкꙋ́пѣ; |
|
13
|
13
|
| І встав Рабсак, і виголосив гучним голосом по-юдейськи, і сказав: слухайте слово царя великого, царя Ассирійського! | И҆ ста̀ раѱа́къ, и҆ возопѝ гла́сомъ ве́лїимъ і҆ꙋде́йски и҆ речѐ: слы́шите словеса̀ царѧ̀ вели́кагѡ, царѧ̀ а҆ссѷрі́йска: |
|
14
|
14
|
| Так говорить цар: нехай не зваблює вас Єзекія, тому що він не може врятувати вас; | сїѧ̑ глаго́летъ ца́рь: да не прельща́етъ ва́съ є҆зекі́а словесы̀, не мо́жетъ и҆зба́вити ва́съ: |
|
15
|
15
|
| і нехай не подає вам Єзекія надію на Господа, говорячи: «спасе нас Господь; не буде місто це віддане у руки царя Ассирійського». | и҆ да не глаго́летъ ва́мъ є҆зекі́а, ꙗ҆́кѡ и҆зба́витъ вы̀ бг҃ъ, и҆ не преда́стсѧ гра́дъ се́й въ рꙋ́цѣ царѧ̀ а҆ссѷрі́йска: |
|
16
|
16
|
| Не слухайте Єзекію, бо так говорить цар Ассирійський: примиріться зі мною і вийдіть до мене, і нехай кожен їсть плоди виноградної лози своєї і смоковниці своєї, і нехай кожен п’є воду зі свого колодязя, | не слꙋ́шайте є҆зекі́и: сїѧ̑ глаго́летъ ца́рь а҆ссѷрі́йскїй: а҆́ще хо́щете благослове́ни бы́ти, и҆зыди́те ко мнѣ̀ и҆ ꙗ҆ди́те кі́йждо вїногра́дъ сво́й и҆ смѡ́кви, и҆ пі́йте ѿ пото́ка ва́шегѡ, |
|
17
|
17
|
| доки я не прийду і не візьму вас у землю таку ж, як і ваша земля, у землю хліба і вина, в землю плодів і виноградників. | до́ндеже прїидꙋ̀ и҆ поимꙋ̀ вы̀ въ зе́млю, ꙗ҆́же а҆́ки ва́ша землѧ̀, землѧ̀ пшени́цы и҆ вїна̀ и҆ хлѣ́бѡвъ и҆ вїногра́дѡвъ: |
|
18
|
18
|
| Отже, нехай не зваблює вас Єзекія, говорячи: «Господь спасе нас». Чи врятували боги народів, кожен свою землю, від руки царя Ассирійського? | да не прельща́етъ ва́съ є҆зекі́а, глаго́лѧ: бг҃ъ ва́шъ и҆зба́витъ вы̀: є҆да̀ и҆зба́виша бо́зи ꙗ҆зы́честїи, кі́йждо странꙋ̀ свою̀ ѿ рꙋкѝ царѧ̀ а҆ссѷрі́йска; |
|
19
|
19
|
| Де боги Емафа й Арпада? Де боги Сепарваїма? Чи врятували вони Самарію від руки моєї? | гдѣ̀ є҆́сть бо́гъ є҆ма́ѳовъ и҆ а҆рфа́ѳовъ; и҆ гдѣ̀ бо́гъ гра́да сепфарі́ма; є҆да̀ возмого́ша и҆зба́вити самарі́ю ѿ рꙋкѝ моеѧ̀; |
|
20
|
20
|
| Який з усіх богів земель цих урятував землю свою від руки моєї? Так невже спасе Господь Єрусалим від руки моєї? | кто̀ ѿ богѡ́въ всѣ́хъ ꙗ҆зы́кѡвъ си́хъ, и҆́же и҆зба́ви зе́млю свою̀ ѿ рꙋкѝ моеѧ̀, ꙗ҆́кѡ и҆зба́витъ бг҃ъ і҆ерⷭ҇ли́ма ѿ рꙋкѝ моеѧ̀; |
|
21
|
21
|
| Але вони мовчали і не відповідали йому жодного слова, бо від царя даний був наказ: не відповідайте йому. | И҆ оу҆молко́ша, и҆ никто́же ѿвѣща̀ є҆мꙋ̀ словесѐ, повелѣ́нїѧ ра́ди царе́ва, да никто́же ѿвѣща́етъ. |
|
22
|
22
|
| І прийшов Елиаким, син Хелкіїн, начальник палацу, і Севна писар, й Іоах, син Асафів, дієописувач, до Єзекії у розідраному одязі і переказали йому слова Рабсака. | И҆ вни́де є҆лїакі́мъ сы́нъ хелкі́евъ домострои́тель, и҆ сомна́съ книго́чїй си́лы, и҆ і҆ѡа́хъ сы́нъ а҆са́фовъ памѧтопи́сецъ ко є҆зекі́и въ расте́рзаныхъ ри́захъ и҆ повѣ́даша є҆мꙋ̀ словеса̀ раѱа́кѡва. |
|
Глава 37
|
Глава́ л҃з
|
|
1
|
1
|
| Коли почув це цар Єзекія, те роздер одяг свій і покрився веретищем, і пішов у дім Господній; | И҆ бы́сть є҆гда̀ оу҆слы́ша ца́рь є҆зекі́а, растерза̀ ри̑зы и҆ ѡ҆блече́сѧ во вре́тище и҆ вни́де во хра́мъ гдⷭ҇ень: |
|
2
|
2
|
| і послав Елиакима, начальника палацу, і Севну писаря, і старших священиків, покритих веретищами, до пророка Ісаї, сина Амосового. | и҆ посла̀ є҆лїакі́ма домострои́телѧ, и҆ со́мнꙋ книго́чїѧ, и҆ старѣ̑йшины жре́чєски ѡ҆болчє́ны во врє́тища ко и҆са́їи прⷪ҇ро́кꙋ сы́нꙋ а҆мѡ́совꙋ. |
|
3
|
3
|
| І вони сказали йому: так говорить Єзекія: день скорботи і покарання і посоромлення день цей, бо немовлята дійшли до отвору утроби материнської, а сили немає родити. | И҆ реко́ша є҆мꙋ̀: сїѧ̑ глаго́летъ є҆зекі́а: де́нь печа́ли и҆ оу҆кори́зны и҆ ѡ҆бличе́нїѧ и҆ гнѣ́ва дне́шнїй де́нь, поне́же прїи́де болѣ́знь ражда́ющей, крѣ́пости же не и҆мѣ́етъ роди́ти: |
|
4
|
4
|
| Можливо, почує Господь Бог твій слова Рабсака, якого послав цар Ассирійський, господар його, хулити Бога живого і ганьбити словами, які чув Господь, Бог твій; піднеси ж молитву про тих, що залишилися, які перебувають ще у живих. | да оу҆слы́шитъ гдⷭ҇ь бг҃ъ тво́й словеса̀ раѱа́кѡва, ꙗ҆̀же посла̀ ца́рь а҆ссѷрі́йскїй, господи́нъ є҆гѡ̀, оу҆карѧ́ти бг҃а жива́го и҆ поноси́ти словесы̀, ꙗ҆̀же слы́ша гдⷭ҇ь бг҃ъ тво́й, и҆ да помо́лишисѧ ко гдⷭ҇еви бг҃ꙋ твоемꙋ̀ ѡ҆ ѡ҆ста́вшихсѧ си́хъ. |
|
5
|
5
|
| І прийшли слуги царя Єзекії до Ісаї. | И҆ прїидо́ша ѻ҆́троцы царѧ̀ є҆зекі́и ко и҆са́їи. |
|
6
|
6
|
| І сказав їм Ісая: так скажіть господарю вашому: так говорить Господь: не бійся слів, які чув ти, якими ганьбили Мене слуги царя Ассирійського. | И҆ речѐ и҆̀мъ и҆са́їа: си́це рцы́те ко господи́нꙋ ва́шемꙋ: сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь: не оу҆бо́йсѧ ѿ слове́съ, ꙗ҆̀же є҆сѝ слы́шалъ, и҆́миже оу҆кори́ша мѧ̀ послы̀ царѧ̀ а҆ссѷрі́йска: |
|
7
|
7
|
| Ось, Я пошлю на нього дух, і він почує звістку, і повернеться у землю свою, і Я вражу його мечем у землі його. | сѐ, а҆́зъ вложꙋ̀ въ него̀ дꙋ́хъ, и҆ оу҆слы́шавъ вѣ́сть возврати́тсѧ во странꙋ̀ свою̀ и҆ паде́тъ мече́мъ на свое́й землѝ. |
|
8
|
8
|
| І повернувся Рабсак і знайшов царя Ассирійського, що воював проти Ливни; бо він чув, що той відійшов від Лахиса. | И҆ возврати́сѧ раѱа́къ и҆ ѡ҆брѣ́те царѧ̀ а҆ссѷрі́йскаго ѡ҆блежа́ща ловнꙋ̀: и҆ оу҆слы́ша ца́рь а҆ссѷрі́йскъ, ꙗ҆́кѡ ѿи́де ѿ лахі́са, |
|
9
|
9
|
| І почув він про Тиргака, царя Ефіопського; йому сказали: ось, він вийшов воювати з тобою. Почувши це, він послав послів до Єзекії, сказавши: | и҆ и҆зы́де ѳарака̀ ца́рь є҆ѳїо́пскїй воева́ти на́нь: и҆ оу҆слы́шавъ возврати́сѧ и҆ посла̀ послы̀ ко є҆зекі́и, глаго́лѧ: |
|
10
|
10
|
| так скажіть Єзекії, царю Юдейському: нехай не обманює тебе Бог твій, на Якого ти уповаєш, думаючи: «не буде відданий Єрусалим до рук царя Ассирійського». | си́це рцы́те є҆зекі́и царю̀ і҆ꙋде́йскꙋ: да не прельща́етъ бг҃ъ тво́й тебѐ, на него́же оу҆пова́ѧ є҆сѝ, глаго́лѧ, ꙗ҆́кѡ не преда́стсѧ і҆ерⷭ҇ли́мъ въ рꙋ́цѣ царѧ̀ а҆ссѷрі́йска: |
|
11
|
11
|
| Ось, ти чув, що зробили царі ассирійські з усіма землями, поклавши на них закляття; чи ти вцілієш? | и҆лѝ не слы́шалъ є҆сѝ ты̀, что̀ сотвори́ша ца́рїе а҆ссѷрі́йстїи, ка́кѡ всю̀ зе́млю погꙋби́ша, и҆ ты́ ли и҆зба́вишисѧ; |
|
12
|
12
|
| Боги народів, яких розорили батьки мої, чи спасли їх, чи спасли Гозан і Харан, і Рецеф, і синів Едена, що у Фалассарі? | є҆да̀ и҆зба́виша си́хъ бо́зи ꙗ҆зы́честїи, и҆̀хже погꙋби́ша ѻ҆тцы̀ моѝ, гѡза́нъ и҆ харра́нъ и҆ расе́мъ, и҆̀же сꙋ́ть во странѣ̀ ѳеема́ѳи; |
|
13
|
13
|
| Де цар Емафа і цар Арпада, і цар міста Сепарваїма, Ени та Івви? | гдѣ̀ сꙋ́ть ца́рїе є҆ма́ѳѡвы, и҆ гдѣ̀ а҆рфа́ѳѡвы, и҆ гдѣ̀ гра́да є҆пфарꙋе́ма, а҆нагꙋга́на; |
|
14
|
14
|
| І узяв Єзекія лист із руки послів і прочитав його, і пішов у дім Господній, і розгорнув його Єзекія перед лицем Господнім; | И҆ взѧ̀ є҆зекі́а кни́гꙋ ѿ послѡ́въ и҆ прочтѐ ю҆̀, и҆ вни́де во хра́мъ гдⷭ҇ень и҆ ѿве́рзе ю҆̀ пред̾ гдⷭ҇емъ. |
|
15
|
15
|
| і молився Єзекія перед лицем Господнім і говорив: | И҆ помоли́сѧ є҆зекі́а ко гдⷭ҇еви, глаго́лѧ: |
|
16
|
16
|
| Господи Саваофе, Боже Ізраїлів, що сидиш на херувимах! Ти один Бог усіх царств землі; Ти створив небо і землю. | гдⷭ҇и саваѡ́ѳъ, бж҃е і҆и҃левъ, сѣдѧ́й на херꙋві́мѣхъ, ты̀ є҆сѝ бг҃ъ є҆ди́нъ цр҃ь всѧ́кагѡ ца́рства вселе́нныѧ, ты̀ сотвори́лъ є҆сѝ не́бо и҆ зе́млю: |
|
17
|
17
|
| Прихили, Господи, вухо Твоє і почуй; відкрий, Господи, очі Твої і подивись, і почуй слова Сеннахирима, який послав ганьбити Тебе, Бога живого. | приклонѝ, гдⷭ҇и, оу҆́хо твоѐ, оу҆слы́ши, гдⷭ҇и, ѿве́рзи, гдⷭ҇и, ѻ҆́чи твоѝ, при́зри, гдⷭ҇и, и҆ ви́ждь и҆ слы́ши всѧ̑ словеса̀ сеннахирі̑млѧ, ꙗ҆̀же посла̀ оу҆карѧ́ти бг҃а жива́го: |
|
18
|
18
|
| Правда, о, Господи! царі ассирійські спустошили усі країни і землі їх | пои́стиннѣ бо, гдⷭ҇и, пꙋ́стꙋ сотвори́ша ца́рїе а҆ссѷрі́йстїи всю̀ зе́млю и҆ страны̑ и҆́хъ, |
|
19
|
19
|
| і покидали богів їх у вогонь; але це були не боги, а витвори рук людських, дерево і камінь, тому і знищили їх. | и҆ вверго́ша кꙋмі́ры и҆́хъ во ѻ҆́гнь, не бѣ́ша бо бо́зи, но дѣла̀ рꙋ́къ человѣ́ческихъ, древа̀ и҆ ка́менїе, и҆ погꙋби́ша ѧ҆̀: |
|
20
|
20
|
| І нині, Господи Боже наш, спаси нас від руки його; і дізнаються усі царства землі, що Ти, Господи, Бог один. | нн҃ѣ же, гдⷭ҇и бж҃е на́шъ, сп҃си́ ны ѿ рꙋкѝ и҆́хъ, да оу҆вѣ́дѧтъ всѧ̑ ца̑рствїѧ земна̑ѧ, ꙗ҆́кѡ ты̀ є҆сѝ (гдⷭ҇ь) бг҃ъ є҆ди́нъ. |
|
21
|
21
|
| І послав Ісая, син Амосів, до Єзекії сказати: так говорить Господь, Бог Ізраїлів: про що ти молився Мені проти Сеннахирима, царя Ассирійського, — | И҆ по́сланъ бы́сть и҆са́їа сы́нъ а҆мѡ́совъ ко є҆зекі́и и҆ речѐ є҆мꙋ̀: сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь бг҃ъ і҆и҃левъ: слы́шахъ, ѡ҆ ни́хже моли́лсѧ є҆сѝ ко мнѣ̀ ѡ҆ сеннахирі́мѣ царѝ а҆ссѷрі́йстѣмъ. |
|
22
|
22
|
| ось слово, яке Господь прорік про нього: знехтує тебе, посміється з тебе дівствена дочка Сиону, похитає вслід тобі головою дочка Єрусалима. | Сїѐ сло́во, є҆́же гл҃а ѡ҆ не́мъ бг҃ъ: похꙋ́ли тѧ̀ и҆ порꙋга́сѧ тебѣ̀ дѣви́ца дщѝ сїѡ́нѧ, на тѧ̀ главо́ю покива̀ дщѝ і҆ерⷭ҇ли́млѧ: |
|
23
|
23
|
| Кого ти хулив і ганьбив? і на кого підняв голос і підніс так високо очі твої? на Святого Ізраїлевого. | кого̀ оу҆кори́лъ и҆ разгнѣ́валъ є҆сѝ; и҆лѝ къ комꙋ̀ возвы́силъ є҆сѝ гла́съ тво́й, и҆ не воздви́глъ є҆сѝ на высотꙋ̀ ѻ҆че́съ твои́хъ; ко ст҃о́мꙋ і҆и҃левꙋ! |
|
24
|
24
|
| Через рабів твоїх ти хулив Господа і сказав: «з безліччю колісниць моїх я зійшов на висоту гір, на ребра Ливану, і зрубав високі кедри його, відмінні кипариси його, і прийшов на саму вершину його, у гай саду його; | ꙗ҆́кѡ посла́ми оу҆кори́лъ є҆сѝ гдⷭ҇а, ты́ бо ре́клъ є҆сѝ: мно́жествомъ колесни́цъ а҆́зъ взыдо́хъ на высотꙋ̀ го́ръ и҆ на послѣ̑днѧѧ лїва́на, и҆ посѣко́хъ высотꙋ̀ ке́дра є҆гѡ̀ и҆ добро́тꙋ кѷпарі́совꙋ, и҆ внидо́хъ въ высотꙋ̀ ча́сти дꙋбра́вныѧ |
|
25
|
25
|
| і відкопував я, і пив воду; й осушу ступнями ніг моїх усі ріки єгипетські». | и҆ положи́хъ мо́стъ, и҆ ѡ҆пꙋстоши́хъ во́ды и҆ всѐ собра́нїе водно́е: |
|
26
|
26
|
| Хіба не чув ти, що Я здавна зробив це, у давні дні наперед накреслив це, а нині виконав тим, що ти спустошуєш міцні міста, перетворюючи їх на купи руїн? | не слы́шалъ ли є҆сѝ и҆здре́вле си́хъ, ꙗ҆̀же а҆́зъ сотвори́хъ; ѿ дре́внихъ дні́й совѣща́хъ, нн҃ѣ же показа́хъ ѡ҆пꙋстоши́ти ꙗ҆зы́ки въ тверды́нехъ и҆ живꙋ́щыѧ во тве́рдыхъ градѣ́хъ: |
|
27
|
27
|
| І жителі їх зробилися слабкосилі, тремтять і залишаються в соромі; вони стали як трава на полі і ніжна зелень, як проріст на покрівлях і обпалений хліб, перше ніж виколосився. | ѡ҆пꙋсти́хъ рꙋ́цѣ, и҆ и҆зсхо́ша и҆ бы́ша а҆́ки сꙋ́хо сѣ́но на кро́вѣхъ и҆ а҆́ки тро́скотъ: |
|
28
|
28
|
| Чи сядеш ти, чи вийдеш, чи ввійдеш, Я знаю все, знаю і зухвалість твою проти Мене. | нн҃ѣ же поко́й тво́й и҆ и҆схо́дъ тво́й и҆ вхо́дъ тво́й а҆́зъ вѣ́мъ, |
|
29
|
29
|
| За твою зухвалість проти Мене і за те, що пихатість твоя дійшла до вух Моїх, Я вкладу кільце Моє у ніздрі твої і вудила Мої в рот твій, і поверну тебе назад тією ж дорогою, якою ти прийшов. | ꙗ҆́рость же твоѧ̀, є҆́юже разгнѣ́валсѧ є҆сѝ, и҆ ѡ҆горче́нїе твоѐ взы́де ко мнѣ̀, и҆ вложꙋ̀ броздꙋ̀ въ нѡ́здри твоѧ̑ и҆ оу҆здꙋ̀ во оу҆ста̀ твоѧ̑, и҆ возвращꙋ́ тѧ пꙋте́мъ, и҆́мже є҆сѝ прише́лъ. |
|
30
|
30
|
| І ось, тобі, Єзекіє, знамення: їжте у цей рік те, що виросло від упалого зерна, і на другий рік — самородне; а на третій рік сійте і жніть, і садіть виноградні сади, і їжте плоди їх. | Сїе́ же тебѣ̀ зна́менїе: ꙗ҆́ждь сегѡ̀ лѣ́та, є҆́же є҆сѝ всѣ́ѧлъ, а҆ во второ́е лѣ́то, є҆́же ѿ себє̀ расте́тъ: а҆ въ тре́тїе насѣ́ѧвше по́жнете и҆ насадитѐ вїногра́ды и҆ снѣ́сте плоды̀ и҆́хъ: |
|
31
|
31
|
| І уцілілий у домі Іуди залишок пустить знову корінь унизу і принесе плід угорі, | и҆ бꙋ́дꙋтъ ѡ҆ста́вшїи во і҆ꙋде́и, прорастѧ́тъ коре́нїе до́лꙋ и҆ сотворѧ́тъ въ ве́рхъ пло́дъ, |
|
32
|
32
|
| бо з Єрусалима вийде залишок, і спасіння — від гори Сиону. Ревність Господа Саваофа зробить це. | ꙗ҆́кѡ ѿ і҆ерⷭ҇ли́ма бꙋ́дꙋтъ ѡ҆ста́вшїисѧ и҆ спа́сшїисѧ ѿ горы̀ сїѡ́ни: ре́вность гдⷭ҇а саваѡ́ѳа сотвори́тъ сїѧ̑. |
|
33
|
33
|
| Тому так говорить Господь про царя Ассирійського: «не увійде він у це місто і не кине туди стріли́, і не приступить до нього зі щитом, і не насипле проти нього валу. | Сегѡ̀ ра́ди та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь на царѧ̀ а҆ссѷрі́йска: не вни́детъ въ се́й гра́дъ, нижѐ пꙋ́ститъ на́нь стрѣлꙋ̀, нижѐ возложи́тъ на́нь щита̀, нижѐ ѡ҆гради́тъ ѡ҆́крестъ є҆гѡ̀ ѡ҆гражде́нїѧ: |
|
34
|
34
|
| Тією ж дорогою, якою прийшов, повернеться, а у місто це не ввійде, — говорить Господь. | но пꙋте́мъ, и҆́мже прїи́де, тѣ́мже возврати́тсѧ, и҆ во гра́дъ се́й не вни́детъ. Сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь: |
|
35
|
35
|
| Я буду охороняти місто це, щоб спасти його заради Себе і заради Давида, раба Мого». | защищꙋ̀ гра́дъ се́й, є҆́же спⷭ҇тѝ є҆го̀ менє̀ ра́ди и҆ ра́ди даві́да раба̀ моегѡ̀. |
|
36
|
36
|
| І вийшов ангел Господній і вразив у стані ассирійському сто вісімдесят п’ять тисяч чоловік. І встали вранці, і ось, усі тіла мертві. | И҆ и҆зы́де а҆́гг҃лъ гдⷭ҇ень и҆ и҆збѝ ѿ полка̀ а҆ссѷрі́йска сто̀ ѻ҆́смьдесѧтъ пѧ́ть ты́сѧщъ. И҆ воста́вше заꙋ́тра, ѡ҆брѣто́ша всѧ̑ тѣлеса̀ мє́ртва. |
|
37
|
37
|
| І відступив, і пішов, і повернувся Сеннахирим, цар Ассирійський, і жив у Ниневії. | И҆ ѿи́де возвра́щьсѧ сеннахирі́мъ ца́рь а҆ссѷрі́йскїй и҆ всели́сѧ во нїнеѵі́и. |
|
38
|
38
|
| І коли він поклонявся у домі Нисроха, бога свого, Адрамелех і Шарецер, сини його, убили його мечем, а самі втекли у землю Араратську. І став царем Асардан, син його, замість нього. | И҆ внегда̀ покланѧ́тисѧ є҆мꙋ̀ въ домꙋ̀ насара́хꙋ ѻ҆течествонача́лникꙋ своемꙋ̀, а҆драмеле́хъ и҆ сараса́ръ сы́нове є҆гѡ̀ оу҆би́ста є҆го̀ мечьмѝ, са́ми же оу҆бѣжа́ста во а҆рме́нїю. И҆ воцари́сѧ а҆сорда́нъ сы́нъ є҆гѡ̀ вмѣ́стѡ є҆гѡ̀. |
|
Глава 38
|
Глава́ л҃и
|
|
1
|
1
|
| У ті дні Єзекія занедужав смертельно. І прийшов до нього пророк Ісая, син Амосів, і сказав йому: так говорить Господь: зроби заповіт для дому твого, бо ти помреш, не видужаєш. | Бы́сть же въ то̀ вре́мѧ, разболѣ́сѧ є҆зекі́а до сме́рти. И҆ прїи́де къ немꙋ̀ и҆са́їа прⷪ҇ро́къ сы́нъ а҆мѡ́совъ и҆ речѐ къ немꙋ̀: сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь: оу҆стро́й ѡ҆ до́мѣ твое́мъ, оу҆мира́еши бо ты̀ и҆ не бꙋ́деши жи́въ. |
|
2
|
2
|
| Тоді Єзекія відвернувся лицем до стіни і молився Господу, говорячи: | И҆ ѡ҆братѝ є҆зекі́а лицѐ своѐ ко стѣнѣ̀ и҆ помоли́сѧ ко гдⷭ҇еви глаго́лѧ: |
|
3
|
3
|
| «о, Господи! пом’яни, що я ходив перед лицем Твоїм вірно і з відданим Тобі серцем і робив угодне в очах Твоїх». І заплакав Єзекія сильно. | помѧнѝ, гдⷭ҇ь, ка́кѡ ходи́хъ пред̾ тобо́ю со и҆́стиною и҆ се́рдцемъ и҆́стиннымъ, и҆ оу҆гѡ́днаѧ пред̾ тобо́ю сотвори́хъ. И҆ пла́касѧ є҆зекі́а пла́чемъ вели́кимъ. |
|
4
|
4
|
| І було слово Господнє до Ісаї, і сказано: | И҆ бы́сть сло́во гдⷭ҇не ко и҆са́їи гл҃ѧ: |
|
5
|
5
|
| піди і скажи Єзекії: так говорить Господь, Бог Давида, батька твого: Я почув молитву твою, побачив сльози твої, і ось, Я додам до днів твоїх п’ятнадцять років, | и҆дѝ и҆ рцы̀ є҆зекі́и: та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь бг҃ъ даві́да ѻ҆тца̀ твоегѡ̀: оу҆слы́шахъ моли́твꙋ твою̀ и҆ ви́дѣхъ сле́зы твоѧ̑, сѐ, прилага́ю къ лѣ́тѡмъ твои̑мъ лѣ́тъ пѧтьна́десѧть, |
|
6
|
6
|
| і від руки царя Ассирійського спасу тебе і місто це і захищу місто це. | и҆ ѿ рꙋкѝ царѧ̀ а҆ссѷрі́йска и҆зба́влю тѧ̀ и҆ гра́дъ се́й, и҆ защищꙋ̀ ѡ҆ гра́дѣ се́мъ: |
|
7
|
7
|
| І ось тобі знамення від Господа, що Господь виконає слово, яке Він прорік. | сїе́ же тебѣ̀ зна́менїе ѿ гдⷭ҇а, ꙗ҆́кѡ бг҃ъ сотвори́тъ гл҃го́лъ се́й, ꙗ҆́коже гл҃а: |
|
8
|
8
|
| Ось, я поверну назад на десять ступенів сонячну тінь, яка пройшла по ступенях Ахазових. І повернулося сонце на десять ступенів по ступенях, по яких воно сходило. | сѐ, а҆́зъ возвращꙋ̀ сѣ́нь степе́ней, и҆́миже сни́де со́лнце де́сѧть степе́ней до́мꙋ ѻ҆тца̀ твоегѡ̀, возвращꙋ̀ со́лнце де́сѧть степе́ней, и҆́миже сни́де сѣ́нь. И҆ взы́де со́лнце де́сѧть степе́ней, и҆́миже сни́де сѣ́нь. |
|
9
|
9
|
| Молитва Єзекії, царя Юдейського, коли він хворий був і видужав від хвороби: | Моли́тва є҆зекі́и царѧ̀ і҆ꙋде́йска, є҆гда̀ болѣ̀ и҆ воста̀ ѿ недꙋ́га своегѡ̀. |
|
10
|
10
|
| «Я сказав у собі: у переполовення днів моїх повинен я іти у врата пекла; я позбавлений залишку років моїх. | А҆́зъ реко́хъ въ высотѣ̀ дні́й мои́хъ: пойдꙋ̀ во врата̀ а҆́дѡва, ѡ҆ста́влю лѣ̑та прѡ́чаѧ. |
|
11
|
11
|
| Я говорив: не побачу я Господа, Господа на землі живих; не побачу більше людини між тими, що живуть у мирі; | Реко́хъ: ктомꙋ̀ не оу҆зрю̀ спⷭ҇нїѧ бж҃їѧ на землѝ живы́хъ, ктомꙋ̀ не оу҆зрю̀ спⷭ҇нїѧ і҆и҃лева на землѝ, ктомꙋ̀ не оу҆зрю̀ человѣ́ка со живꙋ́щими: |
|
12
|
12
|
| оселя моя знімається з місця і несеться від мене, як курінь пастуший; я повинен відрізати подібно до ткача життя моє; Він відріже мене від основи; день і ніч я чекав, що Ти пошлеш мені кончину. | ѡ҆ста́хъ ѿ сродства̀ моегѡ̀, ѡ҆ста́вихъ про́чее живота̀ моегѡ̀, и҆зы́де и҆ ѿи́де ѿ менє̀ а҆́ки разрꙋша́ѧй кꙋ́щꙋ поткнꙋ́вый: а҆́ки платно̀ дꙋ́хъ мо́й во мнѣ̀ бы́сть, тка́телницѣ приближа́ющейсѧ ѿрѣ́зати. |
|
13
|
13
|
| Я чекав до ранку; подібно до лева, Він скрушав усі кістки мої; день і ніч я чекав, що Ти пошлеш мені кончину. | Въ то́й де́нь пре́данъ бы́хъ до заꙋ́тра а҆́ки львꙋ̀, та́кѡ сокрꙋшѝ всѧ̑ кѡ́сти моѧ̑: ѿ дне́ бо до но́щи пре́данъ бы́хъ. |
|
14
|
14
|
| Як журавель, як ластівка видавав я звуки, тужив як голуб; сумно дивилися очі мої до неба: Господи! тяжко мені; спаси мене. | Ꙗ҆́кѡ ла́стовица, та́кѡ возопїю̀, и҆ ꙗ҆́кѡ го́лꙋбь, та́кѡ поꙋчꙋ́сѧ: и҆счезо́стѣ бо ѻ҆́чи моѝ, є҆́же взира́ти на высотꙋ̀ небе́снꙋю ко гдⷭ҇ꙋ, и҆́же и҆зба́ви мѧ̀ и҆ ѿѧ̀ болѣ́знь дꙋшѝ моеѧ̀: |
|
15
|
15
|
| Що скажу я? Він сказав мені, Він і зробив. Тихо буду проводити усі роки життя мого, пам’ятаючи гіркоту душі моєї. | и҆ то́й сотворѝ пꙋтево́дство во всѧ̑ лѣ̑та моѧ̑. |
|
16
|
16
|
| Господи! так живуть, і в усьому цьому життя мого духу; Ти зцілиш мене, даруєш мені життя. | Гдⷭ҇и, ѡ҆ то́й бо возвѣсти́сѧ тебѣ̀, и҆ воздви́глъ є҆сѝ дыха́нїе моѐ, и҆ оу҆тѣ́шивсѧ ѡ҆жи́хъ. |
|
17
|
17
|
| Ось, на благо мені була сильна гіркота, і Ти визволив душу мою від рову погибелі, кинув усі гріхи мої за хребет Свій. | И҆зба́вилъ бо є҆сѝ дꙋ́шꙋ мою̀, да не поги́бнетъ, и҆ заве́рглъ є҆сѝ за мѧ̀ всѧ̑ грѣхѝ моѧ̑. |
|
18
|
18
|
| Бо не пекло славить Тебе, не смерть вихваляє Тебе, не ті, що зійшли у могилу, уповають на істину Твою. | Не похва́лѧтъ бо тебѐ, и҆̀же во а҆́дѣ, ни оу҆ме́ршїи возблагословѧ́тъ тѧ̀, и҆ не надѣ́ютсѧ, и҆̀же во а҆́дѣ, млⷭ҇ти твоеѧ̀. |
|
19
|
19
|
| Живий, тільки живий прославить Тебе, як я нині: батько сповістить дітям істину Твою. | Живі́и же возблагословѧ́тъ тѧ̀, ꙗ҆́коже и҆ а҆́зъ: ѿдне́сь бо дѣ́ти сотворю̀, ꙗ҆̀же возвѣстѧ́тъ пра́вдꙋ твою̀, |
|
20
|
20
|
| Господь спасе мене; і ми в усі дні життя нашого зі звуками струн моїх будемо співати пісні у домі Господньому». | гдⷭ҇и спⷭ҇нїѧ моегѡ̀: и҆ не преста́нꙋ благословѧ́ тѧ съ пѣ́снїю всѧ̑ дни̑ живота̀ моегѡ̀ прѧ́мѡ до́мꙋ бж҃їю. |
|
21
|
21
|
| І сказав Ісая: нехай принесуть пласт смокв і обкладуть ним нарив; і він стане здоровим. | И҆ речѐ и҆са́їа ко є҆зекі́и: возмѝ ѿ смо́квїй и҆ сотрѝ, и҆ приложѝ пла́стырь на ꙗ҆́звꙋ и҆ здра́въ бꙋ́деши. |
|
22
|
22
|
| А Єзекія сказав: яке знамення, що я буду ходити у дім Господній? | И҆ речѐ є҆зекі́а: сїѐ зна́менїе, ꙗ҆́кѡ взы́дꙋ въ до́мъ бж҃їй. |
|
Глава 39
|
Глава́ л҃ѳ
|
|
1
|
1
|
| У той час Меродах Валадан, син Валадана, цар Вавилонський, надіслав Єзекії лист і дари, бо чув, що він був хворий і одужав. | Въ то̀ вре́мѧ посла̀ мерода́хъ валада́нъ сы́нъ валада́новъ, ца́рь вавѷлѡ́нскїй, писа̑нїѧ и҆ послы̀ и҆ да́ры є҆зекі́и: слы́ша бо, ꙗ҆́кѡ болѣ́лъ є҆́сть до сме́рти и҆ воста̀. |
|
2
|
2
|
| І зрадів посланим Єзекія, і показав їм дім скарбів своїх, срібло і золото, й аромати, і дорогоцінні масті, весь збройовий свій дім і усе, що знаходилося у скарбницях його; нічого не залишилося, чого не показав би їм Єзекія у домі своєму і в усьому володінні своєму. | И҆ ѡ҆бра́довасѧ ѡ҆ ни́хъ є҆зекі́а ра́достїю вели́кою, и҆ показа̀ и҆̀мъ до́мъ а҆рѡма́тѡвъ и҆ мѵ́ра, и҆ ста́кти и҆ ѳѷмїа́ма, и҆ сребра̀ и҆ зла́та, и҆ всѧ̑ до́мы сосꙋ́дѡвъ сокро́вищныхъ, и҆ всѧ̑ є҆ли̑ка бѧ́хꙋ во сокро́вищихъ є҆гѡ̀: и҆ не ѡ҆ста̀ ничто́же, є҆гѡ́же не показа̀ и҆̀мъ є҆зекі́а въ домꙋ̀ свое́мъ и҆ во все́й ѡ҆́бласти свое́й. |
|
3
|
3
|
| І прийшов пророк Ісая до царя Єзекії і сказав йому: що говорили ці люди? і звідки вони приходили до тебе? Єзекія сказав: з далекої землі приходили вони до мене, з Вавилона. | И҆ прїи́де и҆са́їа прⷪ҇ро́къ ко є҆зекі́и царю̀ и҆ речѐ къ немꙋ̀: что̀ глаго́лютъ сі́и мꙋ́жїе, и҆ ѿкꙋ́дꙋ прїидо́ша къ тебѣ̀; И҆ речѐ є҆зекі́а: ѿ землѝ дале́кїѧ прїидо́ша ко мнѣ̀, ѿ вавѷлѡ́на. |
|
4
|
4
|
| І сказав Ісая: що бачили вони у домі твоєму? Єзекія сказав: бачили все, що є у домі моєму; нічого не залишилося у скарбницях моїх, чого я не показав би їм. | И҆ речѐ и҆са́їа: что̀ ви́дѣша въ домꙋ̀ твое́мъ; И҆ речѐ є҆зекі́а: всѧ̑, є҆ли̑ка въ домꙋ̀ мое́мъ, ви́дѣша, и҆ нѣ́сть въ домꙋ̀ мое́мъ, є҆гѡ́же бы не ви́дѣли, но и҆ ꙗ҆̀же въ сокро́вищихъ мои́хъ. |
|
5
|
5
|
| І сказав Ісая Єзекії: вислухай слово Господа Саваофа: | И҆ речѐ є҆мꙋ̀ и҆са́їа: послꙋ́шай словесѐ гдⷭ҇а саваѡ́ѳа: |
|
6
|
6
|
| ось, прийдуть дні, і все, що є у домі твоєму і що зібрали батьки твої до цього дня, буде віднесене у Вавилон; нічого не залишиться, — говорить Господь. | сѐ, дні́е грѧдꙋ́тъ, гл҃етъ гдⷭ҇ь, и҆ во́змꙋтъ всѧ̑, ꙗ҆̀же въ домꙋ̀ твое́мъ, и҆ є҆ли̑ка собра́ша ѻ҆тцы̀ твоѝ да́же до днѐ сегѡ̀, въ вавѷлѡ́нъ пре́йдꙋтъ, и҆ ничесо́же ѡ҆ста́вѧтъ: |
|
7
|
7
|
| І візьмуть із синів твоїх, які народяться від тебе, яких ти народиш, — і вони будуть євнухами у палаці царя Вавилонського. | речѐ гдⷭ҇ь, ꙗ҆́кѡ и҆ ѿ ча̑дъ твои́хъ, и҆̀хже роди́лъ є҆сѝ, по́ймꙋтъ и҆ сотворѧ́тъ ка́женики въ домꙋ̀ царѧ̀ вавѷлѡ́нска. |
|
8
|
8
|
| І сказав Єзекія Ісаї: благе слово Господнє, яке ти прорік; тому що, — додав він, — мир і добробут будуть у дні мої. | И҆ речѐ є҆зекі́а ко и҆са́їи: бл҃го сло́во гдⷭ҇не, є҆́же гл҃а: да бꙋ́детъ нн҃ѣ ми́ръ и҆ пра́вда во дни̑ моѧ̑. |
|
Глава 40
|
Глава́ м҃
|
|
1
|
1
|
| Утішайте, утішайте народ Мій, — говорить Бог ваш; | Оу҆тѣша́йте, оу҆тѣша́йте лю́ди моѧ̑, гл҃етъ бг҃ъ: |
|
2
|
2
|
| говоріть до серця Єрусалима і сповіщайте йому, що сповнився час боротьби його, що за неправди його зроблено відкуплення, тому що він від руки Господньої прийняв удвічі за усі гріхи свої. | свѧще́нницы, глаго́лите въ се́рдце і҆ерⷭ҇ли́мꙋ, оу҆тѣша́йте и҆̀, ꙗ҆́кѡ напо́лнисѧ смире́нїе є҆гѡ̀, разрѣши́сѧ грѣ́хъ є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ прїѧ́тъ ѿ рꙋ́ки гдⷭ҇ни сꙋгꙋ̑бы грѣхѝ своѧ̑. |
|
3
|
3
|
| Голос волаючого в пустелі: приготуйте путь Господу, прямими зробіть у степу стежки Богу нашому; | Гла́съ вопїю́щагѡ въ пꙋсты́ни: оу҆гото́вайте пꙋ́ть гдⷭ҇ень, пра̑вы сотвори́те стєзѝ бг҃а на́шегѡ: |
|
4
|
4
|
| усякий діл нехай наповниться, і усяка гора і пагорб нехай понизяться, кривизни випрямляться і нерівні путі зробляться гладенькими; | всѧ́ка де́брь напо́лнитсѧ, и҆ всѧ́ка гора̀ и҆ хо́лмъ смири́тсѧ, и҆ бꙋ́дꙋтъ всѧ̑ стро́пѡтнаѧ въ пра́во, и҆ ѻ҆́страѧ въ пꙋти̑ гла̑дки. |
|
5
|
5
|
| і явиться слава Господня, і побачить усяка плоть [спасіння Боже]; бо вуста Господні вирекли це. | И҆ ꙗ҆ви́тсѧ сла́ва гдⷭ҇нѧ, и҆ оу҆́зритъ всѧ́ка пло́ть спⷭ҇нїе бж҃їе, ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇ь гл҃а. |
|
6
|
6
|
| Голос говорить: звіщай! І сказав: що мені звіщати? Усяка плоть — трава, і уся краса її — як цвіт польовий. | Гла́съ вопїю́щагѡ: возопі́й. И҆ реко́хъ: что̀ возопїю̀; всѧ́ка пло́ть сѣ́но, и҆ всѧ́ка сла́ва человѣ́ча ꙗ҆́кѡ цвѣ́тъ травны́й: |
|
7
|
7
|
| Засихає трава, в’яне цвіт, коли дуне на нього подув Господа: так і народ — трава. | и҆́зсше трава̀, и҆ цвѣ́тъ ѿпадѐ, |
|
8
|
8
|
| Трава засихає, цвіт в’яне, а слово Бога нашого перебуватиме вічно. | гл҃го́лъ же бг҃а на́шегѡ пребыва́етъ во вѣ́ки. |
|
9
|
9
|
| Зійди на високу гору, Сионе, що благовістиш! піднеси сильно голос твій, Єрусалиме, що благовістиш! піднеси, не бійся; скажи містам Іудиним: ось Бог ваш! | На го́рꙋ высо́кꙋ взы́ди, благовѣствꙋ́ѧй сїѡ́нꙋ, возвы́си крѣ́постїю гла́съ тво́й, благовѣствꙋ́ѧй і҆ерⷭ҇ли́мꙋ: возвы́сите, не бо́йтесѧ. Рцы̀ градѡ́мъ і҆ꙋ̑динымъ: |
|
10
|
10
|
| Ось, Господь Бог гряде із силою, і сила Його з владою. Ось, нагорода Його з Ним і воздаяння Його перед лицем Його. | сѐ, бг҃ъ ва́шъ, сѐ, гдⷭ҇ь, гдⷭ҇ь со крѣ́постїю и҆́детъ, и҆ мы́шца є҆гѡ̀ со вла́стїю: сѐ, мзда̀ є҆гѡ̀ съ ни́мъ, и҆ дѣ́ло є҆гѡ̀ пред̾ ни́мъ: |
|
11
|
11
|
| Як пастир Він буде пасти стадо Своє; агнців буде брати на руки і носити на грудях Своїх, і водити дійних. | а҆́ки па́стырь оу҆пасе́тъ па́ствꙋ свою̀, и҆ мы́шцею свое́ю собере́тъ а҆́гнцы, и҆ и҆мꙋ́щыѧ во оу҆тро́бѣ оу҆тѣ́шитъ. |
|
12
|
12
|
| Хто вичерпав во́ди жменею своєю і п’яддю виміряв небеса, і вмістив у міру порох землі, і зважив на терезах гори і на чашах вагових пагорби? | Кто̀ и҆змѣ́ри го́рстїю во́дꙋ и҆ не́бо пѧ́дїю и҆ всю̀ зе́млю го́рстїю; кто̀ поста́ви го́ры въ мѣ́рилѣ и҆ хо́лмы въ вѣ́сѣ; |
|
13
|
13
|
| Хто зрозумів дух Господа, і був радником у Нього й учив Його? | кто̀ оу҆разꙋмѣ̀ оу҆́мъ гдⷭ҇ень, и҆ кто̀ совѣ́тникъ є҆мꙋ̀ бы́сть, и҆́же наꙋча́етъ є҆го̀; |
|
14
|
14
|
| З ким радиться Він, і хто напоумляє Його і наставляє Його на путь правди, і вчить Його знання, і вказує Йому путь мудрости? | и҆лѝ съ ки́мъ совѣ́това, и҆ наста́ви и҆̀; и҆лѝ кто̀ показа̀ є҆мꙋ̀ сꙋ́дъ; и҆лѝ пꙋ́ть разꙋмѣ́нїѧ кто̀ показа̀ є҆мꙋ̀; и҆лѝ кто̀ пре́жде дадѐ є҆мꙋ̀, и҆ возда́стсѧ є҆мꙋ̀; |
|
15
|
15
|
| Ось народи — як крапля з відра, і вважаються як порошинка на терезах. Ось, острови як порошинку піднімає Він. | А҆́ще всѝ ꙗ҆зы́цы, а҆́ки ка́плѧ ѿ ка́ди, и҆ ꙗ҆́кѡ претѧже́нїе вѣ́са вмѣни́шасѧ, и҆ а҆́ки плюнове́нїе вмѣнѧ́тсѧ; |
|
16
|
16
|
| І Ливану недостатньо для жертовного вогню, і тварин на ньому — для всепалення. | Дꙋбра́ва же лїва́нова не дово́лна на сожже́нїе, и҆ всѧ̑ четверонѡ́гаѧ не довѡ́лна на всесожже́нїе. |
|
17
|
17
|
| Усі народи перед Ним як ніщо, — менше за нікчемність і порожнечу вважаються у Нього. | И҆ всѝ ꙗ҆зы́цы ꙗ҆́кѡ ничто́же сꙋ́ть, и҆ въ ничто́же вмѣни́шасѧ. |
|
18
|
18
|
| Отже, кому уподібните ви Бога? І яку подобу знайдете Йому? | Комꙋ̀ оу҆подо́бисте гдⷭ҇а, и҆ ко́емꙋ подо́бїю оу҆подо́бисте є҆го̀; |
|
19
|
19
|
| Ідола відливає художник, і золотильник покриває його золотом і прилаштовує срібні ланцюжки. | Є҆да̀ ѡ҆́бразъ сотворѝ древодѣ́латель, и҆лѝ зла́тарь слїѧ́въ зла́то позлатѝ є҆го̀, и҆лѝ подо́бїемъ сотворѝ є҆го̀; |
|
20
|
20
|
| А хто бідний для такого приношення, вибирає дерево, що не гниє, знаходить собі майстерного художника, щоб зробити ідола, який стояв би твердо. | Дре́во бо негнїю́щее и҆збира́етъ древодѣ́латель и҆ мꙋ́дрѣ и҆́щетъ, ка́кѡ поста́витъ ѡ҆́бразъ є҆гѡ̀, и҆ да не поколе́блетсѧ. |
|
21
|
21
|
| Хіба не знаєте? хіба ви не чули? хіба вам не говорено було від початку? хіба ви не зрозуміли із основ землі? | Не разꙋмѣ́сте ли, не слы́шасте ли, не возвѣсти́сѧ ли ва́мъ и҆спе́рва; не разꙋмѣ́сте ли ѡ҆снова̑нїѧ землѝ; |
|
22
|
22
|
| Він є Той, Який сидить над колом землі, і ті, що живуть на ній, — як сарана перед Ним; Він розпростер небеса, як тонку тканину, і розкинув їх, як намет для житла. | Содержа́й крꙋ́гъ землѝ, и҆ живꙋ́щїи на не́й а҆́ки прꙋ́зи: поста́вивый не́бо ꙗ҆́кѡ кама́рꙋ и҆ просте́ръ є҆̀, ꙗ҆́кѡ ски́нїю ѡ҆бита́ти: |
|
23
|
23
|
| Він обертає князів на ніщо, робить чимось пустим суддів землі. | даѧ́й кнѧ̑зи а҆́ки ничто́же владѣ́ти, и҆ зе́млю а҆́ки ничто́же сотворѝ. |
|
24
|
24
|
| Ледь вони посаджені, ледь посіяні, ледь укорінився у землі стовбур їх, і як тільки Він дихнув на них, вони засохли, і вихор розніс їх, як солому. | Не насадѧ́тъ бо, нижѐ насѣ́ютъ, и҆ не вкорени́тсѧ въ землѝ коре́нїе и҆́хъ: дхнꙋ̀ на ни́хъ вѣ́тръ, и҆ и҆зсхо́ша, и҆ бꙋ́рѧ а҆́ки сте́блїе во́зметъ и҆̀хъ. |
|
25
|
25
|
| До кого ж ви уподібните Мене і з ким порівняєте? — говорить Святий. | Нн҃ѣ оу҆̀бо комꙋ́ мѧ оу҆подо́бисте, и҆ вознесꙋ́сѧ; речѐ ст҃ы́й. |
|
26
|
26
|
| Зведіть очі ваші на висоту небес і подивіться, хто створив їх? Хто виводить воїнство їх за переліком? Він усіх їх називає на ім’я: через безліч могутности і велику силу у Нього ніщо не вибуває. | Воззри́те на высотꙋ̀ ѻ҆чи́ма ва́шима и҆ ви́дите, кто̀ сотворѝ сїѧ̑ всѧ̑: носѧ́й по числꙋ̀ оу҆́тварь свою̀, и҆ всѧ̑ по и҆́мени прозове́тъ ѿ мно́гїѧ сла́вы и҆ въ держа́вѣ крѣ́пости своеѧ̀: ничто́же оу҆таи́сѧ ѿ тебє̀. |
|
27
|
27
|
| Як же говориш ти, Якове, і вимовляєш, Ізраїлю: «путь мій прихований від Господа, і діла мої забуті у Бога мого»? | Є҆да́ бо рече́ши, і҆а́кѡве, и҆ что̀ глаго́лалъ є҆сѝ, і҆и҃лю: оу҆таи́сѧ пꙋ́ть мо́й ѿ бг҃а, и҆ бг҃ъ мо́й сꙋ́дъ ѿѧ̀, и҆ ѿстꙋпѝ; |
|
28
|
28
|
| Хіба ти не знаєш? хіба ти не чув, що вічний Господь Бог, Який створив краї землі, не стомлюється і не знемагає? розум Його недослідимий. | И҆ нн҃ѣ не оу҆разꙋмѣ́лъ ли є҆сѝ; ни лѝ слы́шалъ є҆сѝ; бг҃ъ вѣ́чный, бг҃ъ оу҆стро́ивый концы̑ землѝ, не вза́лчетъ, нижѐ оу҆трꙋди́тсѧ, нижѐ є҆́сть и҆з̾ѡбрѣ́тенїе премⷣрости є҆гѡ̀, |
|
29
|
29
|
| Він дає стомленому силу, і знеможеному дарує міцність. | даѧ́й а҆́лчꙋщымъ крѣ́пость и҆ неболѣ́знєннымъ печа́ль. |
|
30
|
30
|
| Стомлюються і юнаки і слабшають, і молоді люди падають, | Вза́лчꙋтъ бо ю҆нѣ́йшїи, и҆ оу҆трꙋдѧ́тсѧ ю҆́нѡты, и҆ и҆збра́ннїи не крѣ́пцы бꙋ́дꙋтъ: |
|
31
|
31
|
| а ті, що надіються на Господа, оновляться у силі: піднімуть крила, як орли, потечуть — і не втомляться, підуть — і не зморяться. | терпѧ́щїи же гдⷭ҇а и҆змѣнѧ́тъ крѣ́пость, ѡ҆крыла́тѣютъ а҆́ки ѻ҆рлѝ, потекꙋ́тъ и҆ не оу҆трꙋдѧ́тсѧ, по́йдꙋтъ и҆ не вза́лчꙋтъ. |
|
Глава 41
|
Глава́ м҃а
|
|
1
|
1
|
| Замовкніть переді Мною, острови, і народи нехай оновлять свої сили; нехай вони наблизяться і скажуть: «станьмо разом на суд». | Ѡ҆бновлѧ́йтесѧ ко мнѣ̀, ѻ҆́строви, кнѧ̑зи бо и҆змѣнѧ́тъ крѣ́пость: да прибли́жатсѧ и҆ да глаго́лютъ вкꙋ́пѣ, тогда̀ сꙋ́дъ да возвѣща́ютъ. |
|
2
|
2
|
| Хто воздвиг від сходу мужа правди, закликав його йти за собою, віддав йому народи і підкорив царів? Він обернув їх мечем своїм на порох, луком своїм на солому, яку розносить вітром. | Кто̀ возста́ви ѿ востѡ́къ пра́вдꙋ, призва̀ ю҆̀ къ нога́мъ свои̑мъ, и҆ по́йдетъ; да́стъ пред̾ ꙗ҆зы́ки, и҆ цари̑ оу҆жаси́тъ: и҆ пове́ржетъ на зе́млю мечы̀ и҆́хъ, и҆ а҆́ки сте́блїе ѿве́ржени лꙋ́цы и҆́хъ, |
|
3
|
3
|
| Він жене їх, іде спокійно дорогою, якою ніколи не ходив ногами своїми. | и҆ прожене́тъ ѧ҆̀, и҆ про́йдетъ съ ми́ромъ пꙋ́ть но́гъ є҆гѡ̀. |
|
4
|
4
|
| Хто зробив і звершив це? Той, Хто від початку викликає пологи; Я — Господь перший, і в останніх — Я той самий. | Кто̀ содѣ́ла и҆ сотворѝ сїѧ̑; призва̀ ю҆̀ призыва́ѧй ю҆̀ ѿ нача́ла родѡ́въ. А҆́зъ бг҃ъ пе́рвый, и҆ въ грѧдꙋ̑щаѧ а҆́зъ є҆́смь. |
|
5
|
5
|
| Побачили острови і жахнулися, краї землі затріпотіли. Вони зблизилися і зійшлися; | Ви́дѣша ꙗ҆зы́цы и҆ оу҆боѧ́шасѧ, концы̑ земні́и прибли́жишасѧ и҆ прїидо́ша вкꙋ́пѣ. |
|
6
|
6
|
| кожен допомагає своєму товаришеві і говорить своєму братові: «кріпися!» | Сꙋдѧ́й кі́йждо бли́жнемꙋ, и҆ бра́тꙋ помощѝ, и҆ рече́тъ: |
|
7
|
7
|
| Коваль підбадьорює плавильника, той, який розгладжує листи молотом, — того, хто кує на ковадлі, говорячи про спайку: «гарна»; і зміцнює цвяхами, щоб було твердо. | превозмо́же мꙋ́жъ древодѣ́латель, и҆ кова́чь бїѧ́й мла́томъ, вкꙋ́пѣ прокова́ѧй: ѻ҆вогда̀ оу҆́бѡ рече́тъ: спаѧ́нїе добро̀ є҆́сть, оу҆тверди́ша ѧ҆̀ гвоздьмѝ, положа́тъ ѧ҆̀, и҆ не подви́гнꙋтсѧ. |
|
8
|
8
|
| А ти, Ізраїль, раб Мій, Яків, якого Я обрав, сíм’я Авраама, друга Мого, — | Ты́ же, і҆и҃лю, ра́бе мо́й, і҆а́кѡве, є҆го́же и҆збра́хъ, сѣ́мѧ а҆враа́мле, є҆го́же возлюби́хъ, |
|
9
|
9
|
| ти, якого Я взяв від країв землі і покликав від кінців її, і сказав тобі: «ти Мій раб, Я обрав тебе і не відкину тебе»: | є҆го́же поѧ́хъ ѿ конє́цъ землѝ, и҆ ѿ стра́жбъ є҆ѧ̀ призва́хъ тѧ̀, и҆ реко́хъ тѝ: ра́бъ мо́й є҆сѝ, и҆збра́хъ тѧ̀, и҆ не ѡ҆ста́вихъ тебѐ: |
|
10
|
10
|
| не бійся, бо Я з тобою; не знічуйся, бо Я Бог твій; Я зміцню тебе, і допоможу тобі, і підтримаю тебе правицею правди Моєї. | не бо́йсѧ, съ тобо́ю бо є҆́смь, не прельща́ю: а҆́зъ бо є҆́смь бг҃ъ тво́й, оу҆крѣпи́вый тѧ̀, и҆ помого́хъ тѝ, и҆ оу҆тверди́хъ тѧ̀ десни́цею мое́ю првⷣною: |
|
11
|
11
|
| Ось, у соромі й посоромленні залишаться всі, роздратовані проти тебе; будуть як ніщо і загинуть ті, що сперечаються з тобою. | сѐ, постыдѧ́тсѧ и҆ посра́мѧтсѧ всѝ сопротивлѧ́ющїисѧ тебѣ̀, бꙋ́дꙋтъ бо ꙗ҆́кѡ не сꙋ́щїи, и҆ поги́бнꙋтъ всѝ сопє́рницы твоѝ: |
|
12
|
12
|
| Будеш шукати їх, і не знайдеш їх, які ворогують проти тебе; ті, що борються з тобою, будуть як ніщо, зовсім ніщо; | взы́щеши и҆̀хъ, и҆ не ѡ҆брѧ́щеши человѣ́кѡвъ, и҆̀же порꙋга́ютсѧ тебѣ̀: бꙋ́дꙋтъ бо а҆́ки не бы́вшїи и҆ не бꙋ́дꙋтъ ра́тꙋющїи тебѐ. |
|
13
|
13
|
| бо Я Господь, Бог твій; тримаю тебе за праву руку твою, говорю тобі: «не бійся, Я допомагаю тобі». | Ꙗ҆́кѡ а҆́зъ бг҃ъ тво́й держа́й десни́цꙋ твою̀, гл҃ѧй тебѣ̀: |
|
14
|
14
|
| Не бійся, черв’як Яків, малолюдний Ізраїль, — Я допомагаю тобі, говорить Господь і Відкупитель твій, Святий Ізраїлів. | не бо́йсѧ, і҆а́кѡве, ма́лый і҆и҃лю, а҆́зъ помого́хъ тѝ, гл҃етъ бг҃ъ тво́й, и҆збавлѧ́ѧй тѧ̀ ст҃ы́й і҆и҃левъ: |
|
15
|
15
|
| Ось, Я зробив тебе гострим молотилом, новим, зубцюватим; ти будеш молотити і розтирати гори, і пагорби зробиш, як полову. | сѐ, сотвори́хъ тѧ̀ а҆́ки коле́са колєсни́чнаѧ нѡ́ваѧ, стира̑ющаѧ а҆́ки пила̀, и҆ сотре́ши го́ры, и҆ и҆стончи́ши хо́лмы, и҆ а҆́ки пра́хъ положи́ши, |
|
16
|
16
|
| Ти будеш віяти їх, і вітер рознесе їх, і вихор розвіє їх; а ти зрадієш у Господі, будеш хвалитися Святим Ізраїлевим. | и҆ и҆звѣ́еши, и҆ вѣ́тръ во́зметъ ѧ҆̀, и҆ бꙋ́рѧ развѣ́етъ ѧ҆̀: ты́ же возвесели́шисѧ во ст҃ы́хъ і҆и҃левыхъ. |
|
17
|
17
|
| Бідні й убогі шукають води, і немає її; язик їх сохне від спраги: Я, Господь, почую їх, Я, Бог Ізраїлів, не залишу їх. | И҆ возра́дꙋютсѧ оу҆бо́зїи и҆ неимꙋ́щїи: пои́щꙋтъ бо воды̀, и҆ не бꙋ́детъ, ѧ҆зы́къ и҆́хъ ѿ жа́жди и҆́зсше. А҆́зъ гдⷭ҇ь бг҃ъ, а҆́зъ оу҆слы́шꙋ и҆̀хъ, бг҃ъ і҆и҃левъ, и҆ не ѡ҆ста́влю и҆́хъ, |
|
18
|
18
|
| Відкрию на горах ріки і серед долин джерела; пустелю зроблю озером і суху землю — джерелами води; | но ѿве́рзꙋ на гора́хъ рѣ́ки и҆ средѝ по́лѧ и҆сто́чники, сотворю̀ пꙋсты́ню въ лꙋ́ги водны̑ѧ и҆ жа́ждꙋщꙋю зе́млю въ водоте́чы, |
|
19
|
19
|
| посаджу в пустелі кедр, ситим і мирту й оливу; насаджу в степу кипарис, явір і бук разом, | положꙋ̀ въ безво́днꙋю зе́млю ке́дръ и҆ сме́рчїе, и҆ мѷрсі́нꙋ и҆ кѷпарі́съ и҆ топо́лю: |
|
20
|
20
|
| щоб побачили і пізнали, і розглянули й зрозуміли, що рука Господня зробила це, і Святий Ізраїлів створив це. | да оу҆́зрѧтъ и҆ оу҆разꙋмѣ́ютъ, и҆ помы́слѧтъ и҆ оу҆вѣ́дѧтъ вкꙋ́пѣ, ꙗ҆́кѡ рꙋка̀ гдⷭ҇нѧ сотворѝ сїѧ̑ всѧ̑, и҆ ст҃ы́й і҆и҃левъ показа̀. |
|
21
|
21
|
| Подайте справу вашу, — говорить Господь; наведіть ваші докази, говорить Цар Якова. | Приближа́етсѧ сꙋ́дъ ва́шъ, гл҃етъ гдⷭ҇ь бг҃ъ: прибли́жишасѧ совѣ́ти ва́ши, гл҃етъ цр҃ь і҆а́кѡвль. |
|
22
|
22
|
| Нехай вони подадуть і скажуть нам, що відбудеться; нехай сповістять що-небудь раніше, ніж воно відбулося, і ми вникнемо розумом своїм і дізнаємось, як воно закінчилося, або нехай наперед сповістять нам про майбутнє. | Да прибли́жатсѧ и҆ возвѣстѧ́тъ ва́мъ, ꙗ҆̀же сбꙋ́дꙋтсѧ, и҆лѝ ꙗ҆̀же пре́жде бы́ша, рцы́те: и҆ приста́вимъ оу҆́мъ и҆ оу҆разꙋмѣ́емъ, что̀ послѣ̑днѧѧ и҆ бꙋ̑дꙋщаѧ: рцы́те на́мъ, |
|
23
|
23
|
| Скажіть, що відбудеться у майбутньому, і ми будемо знати, що ви боги, або зробіть що-небудь, чи добре, чи лихе, щоб ми здивувалися і разом з вами побачили. | возвѣсти́те на́мъ грѧдꙋ̑щаѧ на послѣ́докъ, и҆ оу҆вѣ́мы, ꙗ҆́кѡ бо́зи є҆стѐ: бла́го сотвори́те и҆ ѕло̀ сотвори́те, и҆ почꙋди́мсѧ и҆ оу҆́зримъ вкꙋ́пѣ. |
|
24
|
24
|
| Але ви ніщо, і діло ваше ніщо; мерзота той, хто обирає вас. | Ꙗ҆́кѡ ѿкꙋ́дꙋ є҆стѐ вы̀, и҆ ѿкꙋ́дꙋ дѣ́ло ва́ше; ѿ землѝ ме́рзость и҆збра́ша ва́съ. |
|
25
|
25
|
| Я воздвиг його від півночі, і він прийде; від сходу сонця буде прикликати ім’я Моє і топтати владик, як бруд, і топтати, як гончар глину. | А҆́зъ же возста́вихъ, и҆̀же ѿ сѣ́вера и҆ и҆̀же ѿ востѡ́къ со́лнечныхъ, прозовꙋ́тсѧ и҆́менемъ мои́мъ: да прїи́дꙋтъ кнѧ̑зи, и҆ ꙗ҆́кѡ бре́нїе скꙋде́льника и҆ ꙗ҆́кѡ скꙋде́льникъ то́пчꙋщь бре́нїе, та́кѡ попра́ни бꙋ́дете. |
|
26
|
26
|
| Хто звістив про це спочатку, щоб нам знати, і задовго перед тим, щоб нам можна було сказати: «правда»? Але ніхто не сказав, ніхто не сповістив, ніхто не чув слів ваших. | Кто́ бо возвѣсти́тъ, ꙗ҆̀же и҆спе́рва, да оу҆вѣ́мы, ꙗ҆̀же напредѝ, и҆ рече́мъ, ꙗ҆́кѡ и҆́стинна сꙋ́ть; нѣ́сть предглаго́лющагѡ, ни слы́шащагѡ слове́съ ва́шихъ. |
|
27
|
27
|
| Я перший сказав Сиону: «ось воно!» і дав Єрусалиму благовісника. | Нача́ло сїѡ́нꙋ да́мъ и҆ і҆ерⷭ҇ли́ма оу҆тѣ́шꙋ на пꙋтѝ. |
|
28
|
28
|
| Отже, Я дивився, і не було нікого, і між ними не знайшлося радника, щоб Я міг запитати їх, і вони дали відповідь. | Ѿ ꙗ҆зы̑къ бо, сѐ, ни є҆ди́нъ: и҆ ѿ кꙋмі̑ръ и҆́хъ нѣ́сть возвѣща́ѧй. И҆ а҆́ще вопрошꙋ̀ и҆̀хъ, ѿкꙋ́дꙋ є҆стѐ, не ѿвѣща́ютъ мѝ. |
|
29
|
29
|
| Ось, усі вони ніщо, нікчемні й діла їх; вітер і порожнеча ідоли їх. | Сꙋ́ть бо творѧ́щїи ва́съ и҆ всꙋ́е прельща́ющїи ва́съ. |
|
Глава 42
|
Глава́ м҃в
|
|
1
|
1
|
| Ось, Отрок Мій, Якого Я тримаю за руку, обраний Мій, до якого благоволить душа Моя. Покладу дух Мій на Нього, і сповістить народам суд; | І҆а́кѡвъ ѻ҆́трокъ мо́й, воспрїимꙋ̀ и҆̀: і҆и҃ль и҆збра́нный мо́й, прїѧ́тъ є҆го̀ дш҃а̀ моѧ̀, да́хъ дх҃ъ мо́й на́нь, сꙋ́дъ ꙗ҆зы́кѡмъ возвѣсти́тъ: |
|
2
|
2
|
| не заволає і не підвищить голосу Свого, і не дасть почути його на вулицях; | не возопїе́тъ, нижѐ ѡ҆сла́битъ, нижѐ оу҆слы́шитсѧ внѣ̀ гла́съ є҆гѡ̀: |
|
3
|
3
|
| тростини надламаної не переломить, і льону, що димить, не загасить; буде чинити суд за істиною; | тро́сти сокрꙋше́ны не сотре́тъ и҆ льна̀ кꙋрѧ́щасѧ не оу҆гаси́тъ, но во и҆́стинꙋ и҆знесе́тъ сꙋ́дъ: |
|
4
|
4
|
| не ослабне і не знеможе, доки на землі не утвердить суд, і на закон Його будуть уповати острови*. | возсїѧ́етъ и҆ не потꙋ́хнетъ, до́ндеже положи́тъ на землѝ сꙋ́дъ, и҆ на и҆́мѧ є҆гѡ̀ ꙗ҆зы́цы оу҆пова́ти и҆́мꙋтъ. |
|
5
|
5
|
| Так говорить Господь Бог, Який створив небеса і простір їх, розпростер землю з плодами її, Який дає дихання народу на ній і дух тим, що ходять по ній. | Та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь бг҃ъ, сотвори́вый не́бо и҆ водрꙋзи́вый є҆̀, оу҆твержде́й зе́млю и҆ ꙗ҆̀же на не́й, и҆ даѧ́й дыха́нїе лю́демъ, и҆̀же на не́й, и҆ дꙋ́хъ ходѧ́щымъ на не́й: |
|
6
|
6
|
| Я, Господь, прикликав Тебе у правду, і буду тримати Тебе за руку й оберігати Тебе, і поставлю Тебе у завіт для народу, у світло для язичників, | а҆́зъ гдⷭ҇ь бг҃ъ призва́хъ тѧ̀ въ пра́вдѣ, и҆ оу҆держꙋ̀ за рꙋ́кꙋ твою̀ и҆ оу҆крѣплю́ тѧ: и҆ да́хъ тѧ̀ въ завѣ́тъ ро́да і҆и҃лева, во свѣ́тъ ꙗ҆зы́кѡвъ, |
|
7
|
7
|
| щоб відкрити очі сліпих, щоб в’язнів вивести з ув’язнення і тих, хто сидить у пітьмі, — з темниць. | ѿве́рсти ѻ҆́чи слѣпы́хъ, и҆звестѝ ѿ оу҆́зъ свѧ̑занныѧ и҆ и҆з̾ до́мꙋ темни́цы и҆ сѣдѧ́щыѧ во тмѣ̀. |
|
8
|
8
|
| Я Господь, це — Моє ім’я, і не дам слави Моєї іншому і хвали Моєї ідолам. | А҆́зъ гдⷭ҇ь бг҃ъ, сїѐ моѐ є҆́сть и҆́мѧ, сла́вы моеѧ̀ и҆но́мꙋ не да́мъ, нижѐ добродѣ́телей мои́хъ и҆стꙋка̑ннымъ. |
|
9
|
9
|
| Ось, передвіщене раніше збулося, і нове Я звіщу; перш ніж воно відбудеться, Я звіщу вам. | Ꙗ҆̀же и҆з̾ нача́ла, сѐ, прїидо́ша, и҆ нѡ́ваѧ, ꙗ҆̀же а҆́зъ возвѣщꙋ̀, и҆ пре́жде не́же возвѣсти́ти, ꙗ҆ви́шасѧ ва́мъ. |
|
10
|
10
|
| Співайте Господу нову пісню, хвалу Йому від країв землі, ви, що плаваєте по морю, і все, що наповнює його, острови і ті, що живуть на них. | Воспо́йте гдⷭ҇еви пѣ́снь но́вꙋ: нача́лство є҆гѡ̀, просла́вите и҆́мѧ є҆гѡ̀ ѿ конє́цъ землѝ, сходѧ́щїи въ мо́ре и҆ пла́вающїи по немꙋ̀, ѻ҆́строви и҆ живꙋ́щїи на ни́хъ. |
|
11
|
11
|
| Нехай піднесе голос пустеля і міста її, селища, де живе Кидар; нехай торжествують ті, що живуть на скелях, нехай виголошують з вершин гір. | Возвесели́сѧ, пꙋсты́не, и҆ вє́си є҆ѧ̀, придвѡ́рїѧ, и҆ живꙋ́щїи въ кида́рѣ: возвеселѧ́тсѧ живꙋ́щїи на ка́мени, ѿ кра́ѧ го́ръ возопїю́тъ, |
|
12
|
12
|
| Нехай воздадуть Господу славу, і хвалу Його нехай звістять на островах. | дадѧ́тъ бг҃ꙋ сла́вꙋ, добродѣ́тєли є҆гѡ̀ во ѻ҆́стровѣхъ возвѣстѧ́тъ. |
|
13
|
13
|
| Господь вийде, як велетень, як муж битв пробудить ревність; закличе і підніме воїнський крик, і покаже Себе сильним проти ворогів Своїх. | Гдⷭ҇ь бг҃ъ си́лъ и҆зы́детъ и҆ сокрꙋши́тъ ра́ть, воздви́гнетъ рве́нїе и҆ возопїе́тъ на врагѝ своѧ̑ со крѣ́постїю. |
|
14
|
14
|
| Довго мовчав Я, терпів, стримувався; тепер буду кричати, як та, що народжує, буду руйнувати і поглинати усе; | Молча́хъ, є҆да̀ и҆ всегда̀ оу҆молчꙋ̀ и҆ потерплю̀; Терпѣ́хъ ꙗ҆́кѡ ражда́ющаѧ, и҆стреблю̀ и҆ и҆зсꙋшꙋ̀ вкꙋ́пѣ, |
|
15
|
15
|
| спустошу гори і пагорби, і всю траву їх висушу; і ріки зроблю островами, й осушу озера; | ѡ҆пꙋстошꙋ̀ го́ры и҆ хо́лмы, и҆ всѧ́кꙋ травꙋ̀ и҆́хъ и҆зсꙋшꙋ̀, и҆ положꙋ̀ рѣ́ки во ѻ҆́стровы, и҆ лꙋ́ги и҆зсꙋшꙋ̀: |
|
16
|
16
|
| і поведу сліпих дорогою, якої вони не знають, невідомими шляхами буду вести їх; морок зроблю світлом перед ними, і криві шляхи — прямими: ось що Я зроблю для них і не залишу їх. | и҆ наведꙋ̀ слѣпы̑ѧ на пꙋ́ть, є҆гѡ́же не ви́дѣша, и҆ по стезѧ́мъ, и҆́хже не зна́ша, ходи́ти сотворю̀ и҆̀мъ: сотворю̀ и҆̀мъ тмꙋ̀ во свѣ́тъ и҆ стро́пѡтнаѧ въ пра̑ваѧ: сїѧ̑ гл҃го́лы сотворю̀, и҆ не ѡ҆ста́влю и҆́хъ. |
|
17
|
17
|
| Тоді повернуться назад і великим соромом покриються ті, що надіються на ідолів, які говорять бовванам: «ви наші боги». | Ті́и же возврати́шасѧ вспѧ́ть: посрами́тесѧ стыдѣ́нїемъ, оу҆пова́ющїи на и҆зва̑ѧннаѧ, глаго́лющїи слїѧ̑ннымъ: вы̀ є҆стѐ бо́зи на́ши. |
|
18
|
18
|
| Слухайте, глухі, й дивіться, сліпі, щоб бачити. | Глꙋсі́и, оу҆слы́шите, и҆ слѣпі́и, прозри́те ви́дѣти. |
|
19
|
19
|
| Хто такий сліпий, як раб Мій, і глухий, як вісник Мій, Мною посланий? Хто такий сліпий, як закоханий, такий сліпий, як раб Господа? | И҆ кто̀ слѣ́пъ, ра́звѣ рабѝ моѝ; и҆ глꙋ́си, ра́звѣ владѣ́ющїи и҆́ми; и҆ ѡ҆слѣпо́ша рабѝ бж҃їи. |
|
20
|
20
|
| Ти бачив багато чого, але не помічав; вуха були відкриті, але не чув. | Ви́дѣсте мно́гажды, и҆ не сохрани́сте: ѿвє́рсты оу҆́шы (и҆мꙋ́ще), и҆ не слы́шасте. |
|
21
|
21
|
| Господу вгодно було, заради правди Своєї, звеличити і прославити закон. | Гдⷭ҇ь бг҃ъ восхотѣ̀, да ѡ҆правди́тсѧ и҆ возвели́читъ хвалꙋ̀. |
|
22
|
22
|
| Але це народ розорений і пограбований; усі вони зв’язані у підземеллях і сховані у в’язницях; зробилися здобиччю, і немає визволителя; пограбовані, і ніхто не говорить: «віддай назад!» | И҆ ви́дѣхъ, и҆ бы́ша лю́дїе расхище́ни и҆ разгра́блени: прꙋгло́ бо въ ло́жахъ вездѣ̀, и҆ въ домѣ́хъ вкꙋ́пѣ, и҆дѣ́же скры́ша ѧ҆̀, бы́ша въ плѣ́нъ: и҆ не бы́сть и҆з̾има́ѧй разграбле́нїѧ и҆ не бѣ̀ глаго́лющагѡ: ѿда́ждь. |
|
23
|
23
|
| Хто з вас прихилив до цього вухо, вник і вислухав це для майбутнього? | Кто̀ въ ва́съ, и҆́же внꙋши́тъ сїѧ̑; и҆ оу҆слы́шитъ во грѧдꙋ̑щаѧ. |
|
24
|
24
|
| Хто зрадив Якова на руйнування й Ізраїля грабіжникам? чи не Господь, проти Якого ми грішили? Не хотіли вони ходити путями Його і не слухали закону Його. | Кто̀ дадѐ на разграбле́нїе і҆а́кѡва, и҆ і҆и҃лѧ плѣнѧ́ющымъ є҆го̀; не бг҃ъ ли, є҆мꙋ́же согрѣши́ша и҆ не восхотѣ́ша въ пꙋте́хъ є҆гѡ̀ ходи́ти, ни слꙋ́шати зако́на є҆гѡ̀; |
|
25
|
25
|
| І Він вилив на них лють гніву Свого і лютість війни: вона оточила їх полум’ям з усіх боків, але вони не помічали; і горіла у них, але вони не зрозуміли цього серцем. | И҆ наведѐ на нѧ̀ гнѣ́въ ꙗ҆́рости своеѧ̀, и҆ оу҆крѣпи́сѧ на нѧ̀ ра́ть, и҆ палѧ́щїи и҆̀хъ ѡ҆́крестъ, и҆ не оу҆вѣ́дѣша кі́йждо и҆́хъ, нижѐ положи́ша на оу҆мѣ̀. |
|
Глава 43
|
Глава́ м҃г
|
|
1
|
1
|
| Нині ж так говорить Господь, Який створив тебе, Якове, і Який упорядкував тебе, Ізраїлю, не бійся, тому що Я відкупив тебе, назвав тебе на ім’я твоє; ти Мій. | И҆ нн҃ѣ си́це гл҃етъ гдⷭ҇ь бг҃ъ сотвори́вый тѧ̀, і҆а́кѡве, и҆ созда́вый тѧ̀, і҆и҃лю: не бо́йсѧ, ꙗ҆́кѡ и҆зба́вихъ тѧ̀, прозва́хъ тѧ̀ и҆́менемъ твои́мъ: мо́й є҆сѝ ты̀. |
|
2
|
2
|
| Чи будеш переходити через води, Я з тобою, — чи через ріки, вони не потоплять тебе; чи підеш через вогонь, не обпалишся, і полум’я не обпече тебе. | И҆ а҆́ще прехо́диши сквозѣ̀ во́дꙋ, съ тобо́ю є҆́смь, и҆ рѣ́ки не покры́ютъ тебѐ: и҆ а҆́ще сквозѣ̀ ѻ҆́гнь про́йдеши, не сожже́шисѧ, и҆ пла́мень не ѡ҆пали́тъ тебѐ, |
|
3
|
3
|
| Бо Я Господь, Бог твій, Святий Ізраїлів, Спаситель твій; у викуп за тебе віддав Єгипет, Ефіопію і Савею за тебе. | ꙗ҆́кѡ а҆́зъ гдⷭ҇ь бг҃ъ тво́й, ст҃ы́й і҆и҃левъ, сп҃са́ѧй тѧ̀: сотвори́хъ премѣ́нꙋ твою̀ є҆гѵ́петъ и҆ є҆ѳїо́пїю, и҆ сои́нꙋ за тѧ̀. |
|
4
|
4
|
| Оскільки ти дорогий в очах Моїх, коштовний, і Я полюбив тебе, то віддам інших людей за тебе, і народи за душу твою. | Ѿне́лиже че́стенъ бы́лъ є҆сѝ предо мно́ю, просла́вилсѧ є҆сѝ, и҆ а҆́зъ тѧ̀ возлюби́хъ, и҆ да́мъ человѣ́ки за тебѐ и҆ кнѧ̑зи за главꙋ̀ твою̀. |
|
5
|
5
|
| Не бійся, бо Я з тобою; від сходу приведу плем’я твоє і від заходу зберу тебе. | Не бо́йсѧ, ꙗ҆́кѡ съ тобо́ю є҆́смь: ѿ востѡ́къ приведꙋ̀ сѣ́мѧ твоѐ и҆ ѿ за̑падъ соберꙋ́ тѧ: |
|
6
|
6
|
| Півночі скажу: «віддай»; і півдню: «не утримуй; веди синів Моїх здалеку і дочок Моїх від країв землі, | рекꙋ̀ сѣ́верꙋ: приведѝ: и҆ лі́вꙋ: не возбранѧ́й, приведѝ сы́ны моѧ̑ ѿ землѝ да́льнїѧ и҆ дщє́ри моѧ̑ ѿ кра́євъ земны́хъ, |
|
7
|
7
|
| кожного, хто називається Моїм ім’ям, кого Я створив для слави Моєї, утворив і впорядкував. | всѣ́хъ, є҆ли́цы нарица́ютсѧ и҆́менемъ мои́мъ: во сла́вѣ бо мое́й оу҆стро́ихъ є҆го̀ и҆ созда́хъ є҆го̀ и҆ сотвори́хъ и҆̀. |
|
8
|
8
|
| Виведи народ сліпий, хоч у нього є очі, і глухий, хоч у нього є вуха». | И҆ и҆зведо́хъ лю́ди слѣ́пы, и҆ ѻ҆́чи сꙋ́ть та́кожде слѣ́пы, и҆ глꙋ́си оу҆́шы и҆мꙋ́щїи. |
|
9
|
9
|
| Нехай усі народи зберуться разом, і з’єднаються племена. Хто між ними передбачив це? нехай звістять, що було від початку; нехай представлять свідків від себе і виправдаються, щоб можна було почути і сказати: «правда!» | Всѝ ꙗ҆зы́цы собра́шасѧ вкꙋ́пѣ, и҆ соберꙋ́тсѧ кнѧ̑зи ѿ ни́хъ. Кто̀ возвѣсти́тъ сїѧ̑; и҆лѝ ꙗ҆̀же и҆спе́рва кто̀ возвѣсти́тъ ва́мъ; да приведꙋ́тъ свидѣ̑тели своѧ̑ и҆ ѡ҆правдѧ́тсѧ, и҆ да оу҆слы́шатъ и҆ да рекꙋ́тъ и҆́стинꙋ. |
|
10
|
10
|
| А Мої свідки, говорить Господь, ви і раб Мій, якого Я обрав, щоб ви знали і вірили Мені, і розуміли, що це Я: раніше Мене не було Бога і після Мене не буде. | Бꙋ́дите мѝ свидѣ́телїе, и҆ а҆́зъ свидѣ́тель, гл҃етъ гдⷭ҇ь бг҃ъ, и҆ ѻ҆́трокъ мо́й, є҆го́же и҆збра́хъ, да оу҆вѣ́сте и҆ вѣ́рꙋете мѝ и҆ оу҆разꙋмѣ́ете, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ є҆́смь: пре́жде менє̀ не бы́сть и҆́нъ бг҃ъ, и҆ по мнѣ̀ не бꙋ́детъ. |
|
11
|
11
|
| Я, Я Господь, і немає Спасителя, крім Мене. | А҆́зъ бг҃ъ, и҆ нѣ́сть ра́звѣ менє̀ сп҃са́ѧй. |
|
12
|
12
|
| Я передрік і спас і сповістив; а іншого немає у вас, і ви — свідки Мої, говорить Господь, що Я Бог; | А҆́зъ возвѣсти́хъ и҆ сп҃со́хъ, оу҆кори́хъ, и҆ не бѣ̀ въ ва́съ чꙋжді́й: вы̀ мнѣ̀ свидѣ́телїе, и҆ а҆́зъ свидѣ́тель, гл҃етъ гдⷭ҇ь бг҃ъ, |
|
13
|
13
|
| від початку днів Я Той самий, і ніхто не спасе від руки Моєї; Я зроблю, і хто скасує це? | є҆щѐ ѿ нача́ла, и҆ нѣ́сть и҆з̾има́ѧй ѿ рꙋкꙋ̀ моє́ю: сотворю̀, и҆ кто̀ ѿврати́тъ є҆̀; |
|
14
|
14
|
| Так говорить Господь, Відкупитель ваш, Святий Ізраїлів: заради вас Я послав у Вавилон і скрушив усі запори і халдеїв, які величалися кораблями. | Та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь бг҃ъ, и҆збавлѧ́ѧй ва́съ, ст҃ы́й і҆и҃левъ: ва́съ ра́ди послю̀ въ вавѷлѡ́нъ и҆ воздви́гнꙋ всѧ̑ бѣжа́щыѧ, и҆ халде́є въ корабле́хъ свѧ́жꙋтсѧ. |
|
15
|
15
|
| Я Господь, Святий ваш, Творець Ізраїля, Цар ваш. | А҆́зъ гдⷭ҇ь бг҃ъ ст҃ы́й ва́шъ, показа́вый і҆и҃лѧ царѧ̀ ва́шего. |
|
16
|
16
|
| Так говорить Господь, Який відкрив у море дорогу, у великих водах шлях, | Си́це гл҃етъ гдⷭ҇ь, даѧ́й пꙋ́ть по мо́рю и҆ по водѣ̀ си́льнѣ стезю̀: |
|
17
|
17
|
| Хто вивів колісниці і коней, військо і силу; усі лягли разом, не встали; потухли як світильня, згасли. | и҆зводѧ́й колєсни́цы и҆ ко́ни и҆ наро́дъ си́ленъ: но оу҆спо́ша и҆ не воста́нꙋтъ, оу҆гасо́ша а҆́ки ле́нъ оу҆гаше́нъ. |
|
18
|
18
|
| Але ви не згадуєте минулого і про давнє не помишляєте. | Не помина́йте пе́рвыхъ, и҆ ве́тхихъ не помышлѧ́йте, |
|
19
|
19
|
| Ось, Я творю нове; нині ж воно явиться; невже ви і цього не хочете знати? Я прокладу дорогу в степу, ріки у пустелі. | сѐ, а҆́зъ творю̀ нѡ́ваѧ, ꙗ҆̀же нн҃ѣ возсїѧ́ютъ, и҆ оу҆вѣ́сте ѧ҆̀: и҆ сотворю̀ въ пꙋсты́ни пꙋ́ть и҆ въ безво́днѣй рѣ́ки. |
|
20
|
20
|
| Польові звірі прославлять Мене, шакали і страуси, тому що Я у пустелях дам воду, ріки у сухому степу, щоб напувати обраний народ Мій. | Возблагословѧ́тъ мѧ̀ ѕвѣ́рїе се́лнїи, сі́рини и҆ дщє́ри стрꙋ́ѳѡвы: ꙗ҆́кѡ да́хъ въ пꙋсты́ни во́дꙋ и҆ рѣ́ки въ безво́днѣй, напои́ти ро́дъ мо́й и҆збра́нный, |
|
21
|
21
|
| Цей народ Я утворив для Себе; він буде звіщати славу Мою. | лю́ди моѧ̑, ꙗ҆̀же снабдѣ́хъ, добродѣ́тєли моѧ̑ повѣ́дати. |
|
22
|
22
|
| А ти, Якове, не волав до Мене; ти, Ізраїлю, не трудився для Мене. | Не нн҃ѣ призва́хъ тебѐ, і҆а́кѡве, нижѐ трꙋди́тисѧ сотвори́хъ тѧ̀, і҆и҃лю. |
|
23
|
23
|
| Ти не приносив Мені агнців твоїх у всепалення і жертвами твоїми не шанував Мене. Я не змушував тебе служити Мені хлібним приношенням і не обтяжував тебе фіміамом. | Не прине́слъ є҆сѝ мнѣ̀ ѻ҆ве́цъ твои́хъ всесожже́нїѧ твоегѡ̀, ни въ же́ртвахъ твои́хъ просла́вилъ мѧ̀ є҆сѝ, не порабо́тихъ тѧ̀ въ же́ртвахъ, нижѐ оу҆трꙋжде́на сотвори́хъ тѧ̀ въ лїва́нѣ: |
|
24
|
24
|
| Ти не купував Мені запашної трави за срібло і жиром жертв твоїх не насичував Мене; але ти гріхами твоїми утруднював Мене, беззаконнями твоїми обтяжував Мене. | не кꙋпи́лъ є҆сѝ мнѣ̀ на сребро̀ ѳѷмїа́ма, нижѐ тꙋ́ка тре́бъ твои́хъ возжела́хъ, но во грѣсѣ́хъ твои́хъ ста́лъ є҆сѝ предо мно́ю и҆ въ непра́вдахъ твои́хъ. |
|
25
|
25
|
| Я, Я Сам згладжую злочини твої заради Себе Самого і гріхів твоїх не пом’яну: | А҆́зъ є҆́смь, а҆́зъ є҆́смь заглажда́ѧй беззакѡ́нїѧ твоѧ̑ менє̀ ра́ди и҆ грѣхѝ твоѧ̑, и҆ не помѧнꙋ̀. |
|
26
|
26
|
| пригадай Мені; станемо судитися; говори ти, щоб виправдатися. | Ты́ же помѧнѝ, и҆ да сꙋ́димсѧ: глаго́ли ты̀ беззакѡ́нїѧ твоѧ̑ пре́жде, да ѡ҆правди́шисѧ. |
|
27
|
27
|
| Праотець твій згрішив, і заступники твої відступили від Мене. | Ѻ҆тцы̀ ва́ши пе́рвїи согрѣши́ша, и҆ кнѧ̑зи ва́ши беззако́нноваша на мѧ̀. |
|
28
|
28
|
| За те Я предстоятелей святилища позбавив священства і Якова віддав на закляття й Ізраїля на ганьбу. | И҆ ѡ҆скверни́ша кнѧ̑зи ст҃а̑ѧ моѧ̑, и҆ да́хъ погꙋби́ти і҆а́кѡва и҆ і҆и҃лѧ во оу҆кори́знꙋ. |
|
Глава 44
|
Глава́ м҃д
|
|
1
|
1
|
| А нині слухай, Якове, рабе Мій, і Ізраїлю, якого Я обрав. | Нн҃ѣ же слы́ши, ра́бе мо́й і҆а́кѡве, и҆ і҆и҃лю, є҆го́же и҆збра́хъ. |
|
2
|
2
|
| Так говорить Господь, Який створив тебе й утворив тебе, Який допомагає тобі від утроби матері: не бійся, рабе Мій, Якове, й улюблений [Ізраїлю], якого Я обрав; | Си́це гл҃етъ гдⷭ҇ь бг҃ъ сотвори́вый тѧ̀ и҆ созда́вый тѧ̀ и҆з̾ оу҆тро́бы: є҆щѐ помо́жетъ тѝ: не бо́йсѧ, ра́бе мо́й і҆а́кѡве, и҆ возлю́бленный і҆и҃лю, є҆го́же и҆збра́хъ. |
|
3
|
3
|
| бо Я виллю во́ди на спрагле і потоки на висохле; виллю дух Мій на плем’я твоє і благословення Моє на нащадків твоїх. | Ꙗ҆́кѡ а҆́зъ да́мъ во́дꙋ въ жа́ждꙋ ходѧ́щымъ въ безво́днѣй, наложꙋ̀ дх҃ъ мо́й на сѣ́мѧ твоѐ и҆ блгⷭ҇вє́нїѧ моѧ̑ на ча̑да твоѧ̑, |
|
4
|
4
|
| І будуть рости між травою, як і ви при потоках вод. | и҆ прозѧ́бнꙋтъ а҆́ки трава̀ посредѣ̀ воды̀ и҆ ꙗ҆́кѡ ве́рба при водѣ̀ текꙋ́щей. |
|
5
|
5
|
| Один скаже: «я Господній», інший назветься ім’ям Якова; а ще інший напише рукою своєю: «я Господній», і прозветься ім’ям Ізраїля. | Се́й рече́тъ: бж҃їй є҆́смь: и҆ се́й возопїе́тъ ѡ҆ и҆́мени і҆а́кѡвли, и҆ дрꙋгі́й напи́шетъ рꙋко́ю свое́ю: бж҃їй є҆́смь: и҆ ѡ҆ и҆́мени і҆и҃левѣ возопїе́тъ. |
|
6
|
6
|
| Так говорить Господь, Цар Ізраїля, і Відкупитель його, Господь Саваоф: Я перший і Я останній, і, крім Мене, немає Бога, | Си́це гл҃етъ бг҃ъ цр҃ь і҆и҃левъ, и҆ и҆збавле́й є҆го̀ бг҃ъ саваѡ́ѳъ: а҆́зъ пе́рвый и҆ а҆́зъ по си́хъ, кромѣ̀ менє̀ нѣ́сть бг҃а: |
|
7
|
7
|
| бо хто як Я? Нехай він розповість, сповістить і в порядку представить Мені усе з того часу, коли Я утворив народ древній, або нехай звістять про те, що настає, і про майбутнє. | кто̀ ꙗ҆́коже а҆́зъ; да ста́нетъ и҆ да призове́тъ, и҆ да возвѣсти́тъ и҆ да оу҆гото́витъ мѝ, ѿне́лѣже сотвори́хъ человѣ́ка во вѣ́къ, и҆ грѧдꙋ̑щаѧ пре́жде не́же прїитѝ и҆̀мъ, да возвѣстѧ́тъ ва́мъ. |
|
8
|
8
|
| Не бійтеся і не страшіться: чи не здавна Я звістив тобі і пророкував? І ви Мої свідки. Чи є Бог, крім Мене? немає іншої твердині, ніякої не знаю. | Не оу҆крыва́йтесѧ, нижѐ заблꙋжда́йте: не и҆спе́рва ли внꙋши́сте, и҆ возвѣсти́хъ ва́мъ; свидѣ́телїе вы̀ є҆стѐ, а҆́ще є҆́сть бг҃ъ ра́звѣ менє̀. |
|
9
|
9
|
| Ті, що роблять ідолів, усі нікчемні, і найжаданіші їхні не приносять ніякої користи, і вони самі собі свідки у тім. Вони не бачать і не розуміють, і тому будуть посоромлені. | И҆ не послꙋ́шаша тогда̀ созида́ющїи, и҆ ваѧ́ющїи всѝ тще́тни, творѧ́щїи жела̑нїѧ своѧ̑, ꙗ҆̀же не оу҆по́льзꙋютъ и҆̀хъ: |
|
10
|
10
|
| Хто зробив бога і відлив ідола, який не приносить ніякої користи? | но посра́мѧтсѧ всѝ созида́ющїи бо́га и҆ ваѧ́ющїи всѝ неполє́знаѧ. |
|
11
|
11
|
| Усі, хто бере участь у цьому, будуть посоромлені, бо і художники самі з людей же; нехай усі вони зберуться і стануть; вони злякаються, й усі будуть посоромлені. | И҆ всѝ, ѿню́дꙋже бы́ша, и҆зсхо́ша: и҆ глꙋсі́и ѿ человѣ̑къ да соберꙋ́тсѧ всѝ и҆ да ста́нꙋтъ вкꙋ́пѣ, и҆ да посра́мѧтсѧ и҆ оу҆стыдѧ́тсѧ вкꙋ́пѣ. |
|
12
|
12
|
| Коваль робить із заліза сокиру і працює на вугіллі, молотами обробляє її і трудиться над нею сильною рукою своєю до того, що стає голодний і безсилий, не п’є води і знемагає. | Ꙗ҆́кѡ наѡстрѝ древодѣ́латель сѣ́чиво, тесло́ю содѣ́ла ѻ҆́ное, и҆ све́рдломъ соста́ви є҆̀, и҆ дла́томъ и҆здолбѐ є҆̀, и҆ содѣ́ла є҆̀ крѣ́постїю мы́шцы своеѧ̀: и҆ вза́лчетъ, и҆ и҆знемо́жетъ, и҆ не напїе́тсѧ воды̀. |
|
13
|
13
|
| Тесля [вибравши дерево], накреслює на ньому лінію, гострим знаряддям робить на ньому обрис, потім оброблює його різцем і округлює його, і витворює з нього образ людини, красивої на вигляд, щоб поставити його у домі. | И҆ и҆збра́въ древодѣ́лѧ дре́во, поста́ви є҆̀ въ мѣ́рꙋ, и҆ кле́емъ состро́и є҆̀, и҆ сотворѝ є҆̀ а҆́ки ѡ҆́бразъ мꙋ́жескъ и҆ а҆́ки красотꙋ̀ человѣ́чꙋ, поста́вити є҆̀ въ домꙋ̀. |
|
14
|
14
|
| Він рубає собі кедри, бере сосну і дуб, які вибере між деревами в лісі, саджає ясен, а дощ вирощує його. | Посѣчѐ дре́во въ дꙋбра́вѣ, є҆́же насадѝ гдⷭ҇ь, со́снꙋ, и҆ до́ждь возрастѝ, |
|
15
|
15
|
| І це служить людині паливом, і частину з цього вживає вона на те, щоб їй було тепло, і розводить вогонь, і пече хліб. І з того самого робить бога, і поклоняється йому, робить ідола, і падає перед ним. | да бꙋ́детъ человѣ́кѡмъ на жже́нїе: и҆ взѧ́въ ѿ негѡ̀, согрѣ́сѧ, и҆ и҆зже́гше ѧ҆̀, и҆спеко́ша и҆́ми хлѣ́бы, и҆з̾ ѡ҆ста́вшагѡ же сотвори́ша бо́ги и҆ покланѧ́ютсѧ и҆̀мъ: сотворѝ є҆̀ и҆зва́ѧнное, и҆ прекланѧ́етсѧ и҆̀мъ. |
|
16
|
16
|
| Частину дерева спалює у вогні, іншою частиною варить м’ясо для їжі, смажить печеню і їсть досита, а також гріється і говорить: «добре, я зігрівся; відчув вогонь». | По́лъ є҆гѡ̀ сожжѐ ѻ҆гне́мъ, и҆ по́лъ є҆гѡ̀ сожжѐ на оу҆́глїе, и҆ и҆спечѐ въ ни́хъ хлѣ́бы, и҆ на ни́хъ и҆спечѐ мѧ́со, и҆ ꙗ҆дѐ, и҆ насы́тисѧ, и҆ согрѣ́всѧ речѐ: сла́дкѡ мнѣ̀, ꙗ҆́кѡ согрѣ́хсѧ и҆ ви́дѣхъ ѻ҆́гнь. |
|
17
|
17
|
| А з залишків від того робить бога, ідола свого, поклоняється йому, падає перед ним і молиться йому, і говорить: «спаси мене, бо ти бог мій». | И҆з̾ ѡ҆ста́вшагѡ же сотворѝ бо́га и҆зва́ѧнна, прекланѧ́етсѧ є҆мꙋ̀ и҆ покланѧ́етсѧ, и҆ мо́литсѧ є҆мꙋ̀ глаго́лѧ: и҆зба́ви мѧ̀, ꙗ҆́кѡ бо́гъ мо́й є҆сѝ ты̀. |
|
18
|
18
|
| Не знають і не розуміють вони: Він закрив очі їхні, щоб не бачили, і серця їхні, щоб не розуміли. | Не оу҆вѣ́даша смы́слити, ꙗ҆́кѡ ѡ҆темнѣ́ша ѻ҆́чи и҆́хъ, є҆́же ви́дѣти и҆ разꙋмѣ́ти се́рдцемъ свои́мъ. |
|
19
|
19
|
| І не візьме він цього до свого серця, і немає у нього стільки знання і глузду, щоб сказати: «половину його я спалив у вогні і на вугіллі його спік хліб, засмажив м’ясо і з’їв; а із залишку його чи не зроблю я мерзоту? чи буду поклонятися шматку дерева?» | И҆ не помы́сли въ дꙋшѝ свое́й, ни оу҆вѣ́дѣ смышле́нїемъ, ꙗ҆́кѡ по́лъ є҆гѡ̀ сожжѐ ѻ҆гне́мъ, и҆ и҆спечѐ на оу҆́глїехъ є҆гѡ̀ хлѣ́бы, и҆ и҆спе́къ мѧса̀ снѣдѐ, и҆ ѡ҆ста́вшее є҆гѡ̀ въ ме́рзость сотворѝ, и҆ покланѧ́ютсѧ є҆мꙋ̀. |
|
20
|
20
|
| Він ганяється за пилом; обмануте серце ввело його в оману, і він не може звільнити душу свою і сказати: «чи не обман у правій руці моїй?» | Оу҆вѣ́ждь, ꙗ҆́кѡ пе́пелъ є҆́сть се́рдце и҆́хъ, и҆ прельща́ютсѧ, и҆ ни є҆ди́нъ мо́жетъ дꙋшѝ своеѧ̀ и҆зба́вити: ви́дите, не рцы́те, ꙗ҆́кѡ лжа̀ въ десни́цѣ мое́й. |
|
21
|
21
|
| Пам’ятай це, Якове й Ізраїлю, бо ти раб Мій; Я утворив тебе: раб Мій ти, Ізраїль, не забувай Мене. | Помѧнѝ сїѧ̑, і҆а́кѡве и҆ і҆и҃лю, ꙗ҆́кѡ ра́бъ мо́й є҆сѝ ты̀, сотвори́хъ тѧ̀ раба̀ моего̀, и҆ ты̀, і҆и҃лю, не забыва́й менѐ. |
|
22
|
22
|
| Згладжу беззаконня твої, як туман, і гріхи твої, як хмару; звернися до Мене, бо Я відкупив тебе. | Се́ бо, ѿѧ́хъ ꙗ҆́кѡ ѡ҆́блакъ беззакѡ́нїѧ твоѧ̑ и҆ ꙗ҆́кѡ примра́къ грѣхѝ твоѧ̑: ѡ҆брати́сѧ ко мнѣ̀, и҆ и҆зба́влю тѧ̀. |
|
23
|
23
|
| Торжествуйте, небеса, бо Господь створив це. Викликуйте, глибини землі; шуміть з радости, гори, ліс і всі дерева у ньому; бо відкупив Господь Якова і прославиться в Ізраїлі. | Возвесели́тесѧ, небеса̀, ꙗ҆́кѡ поми́лова бг҃ъ і҆и҃лѧ: вострꙋби́те, ѡ҆снова̑нїѧ земна̑ѧ, возопі́йте, го́ры, весе́лїе, хо́лми и҆ всѧ̑ древеса̀, ꙗ҆̀же на ни́хъ: ꙗ҆́кѡ и҆зба́ви бг҃ъ і҆а́кѡва, и҆ і҆и҃ль просла́витсѧ. |
|
24
|
24
|
| Так говорить Господь, Який відкупив тебе й утворив тебе від утроби материнської: Я Господь, Який створив усе, один розпростер небеса і Своєю силою розстелив землю, | Си́це гл҃етъ гдⷭ҇ь и҆збавлѧ́ѧй тѧ̀ и҆ созда́вый тѧ̀ ѿ чре́ва: а҆́зъ гдⷭ҇ь соверша́ѧй всѧ̑, распростро́хъ не́бо є҆ди́нъ и҆ оу҆тверди́хъ зе́млю. |
|
25
|
25
|
| Який робить нікчемними знамення лжепророків і виявляє безумство чарівників, мудреців проганяє назад і знання їх робить дурістю, | Кто̀ и҆́нъ разсы́плетъ зна́мєнїѧ чревоволше́бникѡвъ и҆ волшбы̑ ѿ се́рдца, ѿвраща́ѧй мꙋ̑дрыѧ вспѧ́ть и҆ совѣ́ты и҆́хъ ѡ҆бꙋѧ́ѧй, |
|
26
|
26
|
| Який утверджує слово раба Свого і здійснює висловлювання Своїх посланців, Який говорить Єрусалиму: «ти будеш населений», і містам Іудиним: «ви будете побудовані, й руїни його Я відновлю», | и҆ оу҆ставлѧ́ѧ глаго́лъ раба̀ своегѡ̀, и҆ совѣ́тъ вѣ́стникѡвъ свои́хъ и҆́стиненъ творѧ́й; гл҃ѧй і҆ерⷭ҇ли́мꙋ: насели́шисѧ: и҆ градѡ́мъ і҆ꙋдє́йскимъ: возградите́сѧ, и҆ пꙋсты̑ни є҆гѡ̀ просїѧ́ютъ, |
|
27
|
27
|
| Який безодні говорить: «висохни!» і ріки твої Я висушу, | гл҃ѧй бе́зднѣ: ѡ҆пꙋстѣ́еши, и҆ рѣ́ки твоѧ̑ и҆зсꙋшꙋ̀, |
|
28
|
28
|
| Який говорить про Кира: пастир Мій, і він виконає усю волю Мою і скаже Єрусалиму: «ти будеш побудований!» і храму: «ти будеш заснований!» | гл҃ѧй кѵ́рꙋ смы́слити, и҆ всѧ̑ вѡ́ли моѧ̑ сотвори́тъ: гл҃ѧй і҆ерⷭ҇ли́мꙋ: возгради́шисѧ, и҆ хра́мъ ст҃ы́й мо́й ѡ҆снꙋю̀. |
|
Глава 45
|
Глава́ м҃є
|
|
1
|
1
|
| Так говорить Господь помазаникові Своєму Киру: Я тримаю тебе за праву руку, щоб підкорити тобі народи, і зніму пояси зі стегон царів, щоб відчинялися для тебе двері, й ворота не зачинялися; | Си́це гл҃етъ гдⷭ҇ь бг҃ъ пома́занномꙋ моемꙋ̀ кѵ́рꙋ, є҆го́же оу҆держа́хъ за десни́цꙋ, повинꙋ́ти пред̾ ни́мъ ꙗ҆зы́ки, и҆ крѣ́пость царе́й разрꙋшꙋ̀, ѿве́рзꙋ пред̾ ни́мъ врата̀, и҆ гра́ди не затворѧ́тсѧ: |
|
2
|
2
|
| Я піду перед тобою і гори вирівняю, мідні двері розтрощу і запори залізні зламаю; | а҆́зъ пред̾ тобо́ю пойдꙋ̀ и҆ го́ры оу҆равню̀, врата̀ мѣ̑дѧнаѧ сокрꙋшꙋ̀ и҆ верєѝ желѣ̑зныѧ сломлю̀, |
|
3
|
3
|
| і віддам тобі збережені у тайні скарби і приховані багатства, щоб ти пізнав, що Я Господь, який називає тебе на ім’я, Бог Ізраїлів. | и҆ да́мъ тѝ сокрѡ́вища тє́мнаѧ сокровє́ннаѧ: неви̑димаѧ ѿве́рзꙋ тебѣ̀, да оу҆вѣ́си, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ гдⷭ҇ь бг҃ъ тво́й прозыва́ѧ и҆́мѧ твоѐ, бг҃ъ і҆и҃левъ. |
|
4
|
4
|
| Заради Якова, раба Мого, й Ізраїля, обраного Мого, Я назвав тебе на ім’я, вшанував тебе, хоча ти не знав Мене. | Ра́ди раба̀ моегѡ̀ і҆а́кѡва и҆ і҆и҃лѧ и҆збра́ннагѡ моегѡ̀, а҆́зъ прозовꙋ̀ тѧ̀ и҆́менемъ твои́мъ и҆ прїимꙋ́ тѧ: |
|
5
|
5
|
| Я Господь, і немає іншого; немає Бога, крім Мене; Я перепоясав тебе, хоча ти не знав Мене, | ты́ же не позна́лъ є҆сѝ менѐ, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ гдⷭ҇ь бг҃ъ, и҆ нѣ́сть ра́звѣ менє̀ є҆щѐ бг҃а: оу҆крѣпи́хъ тѧ̀, и҆ не позна́лъ є҆сѝ менѐ, |
|
6
|
6
|
| щоб дізналися від сходу сонця і від заходу, що немає, крім Мене; Я Господь, і немає іншого. | да бы́ша оу҆вѣ́дѣли, и҆̀же ѿ востѡ́къ со́лнечныхъ и҆ и҆̀же ѿ за̑падъ, ꙗ҆́кѡ нѣ́сть бг҃ъ ра́звѣ менє̀: а҆́зъ гдⷭ҇ь бг҃ъ, и҆ нѣ́сть є҆щѐ. |
|
7
|
7
|
| Я утворюю світло і творю пітьму, роблю мир і роблю біди; Я, Господь, роблю усе це. | А҆́зъ оу҆стро́ивый свѣ́тъ и҆ сотвори́вый тмꙋ̀, творѧ́й ми́ръ и҆ зи́ждѧй ѕла̑ѧ, а҆́зъ гдⷭ҇ь бг҃ъ, творѧ́й сїѧ̑ всѧ̑. |
|
8
|
8
|
| Кропіть, небеса, звище, і хмари нехай проливають правду; нехай розкриється земля і приносить спасіння, і нехай виростає разом правда. Я, Господь, творю це. | Да возра́дꙋетсѧ не́бо свы́ше, и҆ ѡ҆́блацы да кропѧ́тъ пра́вдꙋ: да прозѧ́бнетъ землѧ̀, и҆ да прорасти́тъ ми́лость, и҆ пра́вдꙋ да прозѧ́бнетъ вкꙋ́пѣ: а҆́зъ є҆́смь гдⷭ҇ь созда́вый тѧ̀. |
|
9
|
9
|
| Горе тому, хто сперечається з Творцем своїм, черепок з черепків земних! Чи скаже глина гончару: «що ти робиш?» і твоя справа чи скаже про тебе: «у нього немає рук»? | Что̀ лꙋ́чшее оу҆стро́ихъ ꙗ҆́кѡ гли́нꙋ скꙋде́льничꙋ; є҆да̀ ѡ҆рѧ́й ѡ҆ра́ти бꙋ́детъ зе́млю ве́сь де́нь; є҆да̀ рече́тъ бре́нїе скꙋде́льникꙋ: что̀ твори́ши, ꙗ҆́кѡ не дѣ́лаеши, нижѐ и҆́маши рꙋ́къ, є҆да̀ ѿвѣща́етъ зда́нїе созда́вшемꙋ є҆̀; |
|
10
|
10
|
| Горе тому, хто говорить батькові: «навіщо ти породив мене на світ?», а матері: «навіщо ти народила мене?» | є҆да̀ глаго́летъ ѻ҆тцꙋ̀: что̀ роди́ши; и҆ ма́тери: что̀ чревоболи́ши; |
|
11
|
11
|
| Так говорить Господь, Святий Ізраїля і Творець його: ви запитуєте Мене про майбутнє синів Моїх і хочете Мені вказувати у ділі рук Моїх? | Ꙗ҆́кѡ та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь бг҃ъ, ст҃ы́й і҆и҃левъ, сотвори́вый грѧдꙋ̑щаѧ: вопроси́те менѐ ѡ҆ сынѣ́хъ мои́хъ и҆ ѡ҆ дще́рехъ мои́хъ, и҆ ѡ҆ дѣ́лѣхъ рꙋкꙋ̀ моє́ю заповѣ́дите мнѣ̀. |
|
12
|
12
|
| Я створив землю і створив на ній людину; Я — Мої руки розпростерли небеса, і всьому воїнству їх дав закон Я. | А҆́зъ сотвори́хъ зе́млю и҆ человѣ́ка на не́й, а҆́зъ рꙋко́ю мое́ю оу҆тверди́хъ не́бо, а҆́зъ всѣ̑мъ ѕвѣзда́мъ заповѣ́дахъ. |
|
13
|
13
|
| Я воздвиг його в правді й вирівняю усі путі його. Він побудує місто Моє і відпустить полонених Моїх, не за викуп і не за дари, — говорить Господь Саваоф. | А҆́зъ возста́вихъ є҆го̀ со пра́вдою царѧ̀, и҆ всѝ пꙋтїѐ є҆гѡ̀ пра̑вы: се́й сози́ждетъ гра́дъ мо́й и҆ плѣне́нїе люді́й мои́хъ возврати́тъ, не по мздѣ̀, ни по дарѡ́мъ, речѐ гдⷭ҇ь саваѡ́ѳъ. |
|
14
|
14
|
| Так говорить Господь: труди єгиптян і торгівля ефіоплян, і савейці, люди рослі, до тебе перейдуть і будуть твоїми; вони підуть за тобою, у кайданах прийдуть і впадуть перед тобою, і будуть благати тебе, говорячи: у тебе тільки Бог, і немає іншого Бога. | Та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь саваѡ́ѳъ: оу҆трꙋди́сѧ є҆гѵ́петъ и҆ кꙋ̑пли є҆ѳїѡ́пскїѧ, и҆ саваі́мстїи мꙋ́жїе высо́цыи къ тебѣ̀ пре́йдꙋтъ и҆ тебѣ̀ бꙋ́дꙋтъ рабѝ, и҆ в̾слѣ́дъ тебє̀ по́йдꙋтъ свѧ́зани оу҆́зами рꙋчны́ми, и҆ пре́йдꙋтъ къ тебѣ̀ и҆ покло́нѧтсѧ тебѣ̀, и҆ въ тебѣ̀ помо́лѧтсѧ, ꙗ҆́кѡ въ тебѣ̀ бг҃ъ є҆́сть, и҆ рекꙋ́тъ: нѣ́сть бг҃а ра́звѣ тебє̀: |
|
15
|
15
|
| Істинно Ти Бог потаємний, Бог Ізраїлів, Спаситель. | ты́ бо є҆сѝ бг҃ъ, и҆ не вѣ́дѣхомъ, бг҃ъ і҆и҃левъ сп҃съ. |
|
16
|
16
|
| Усі вони будуть посоромлені й осоромлені; разом з ними із соромом підуть і всі, що роблять ідолів. | Постыдѧ́тсѧ и҆ посра́мѧтсѧ всѝ проти́вѧщїисѧ є҆мꙋ̀ и҆ по́йдꙋтъ въ стꙋдѣ̀: ѡ҆бновлѧ́йтесѧ ко мнѣ̀, ѻ҆́строви. |
|
17
|
17
|
| Ізраїль же буде спасенний спасінням вічним у Господі; ви не будете посоромлені й осоромлені довіку. | І҆и҃ль спаса́етсѧ ѿ гдⷭ҇а спⷭ҇нїемъ вѣ́чнымъ: не постыдѧ́тсѧ, ни посра́мѧтсѧ да́же до вѣ́ка ктомꙋ̀. |
|
18
|
18
|
| Бо так говорить Господь, Який створив небеса, Він, Бог, Який утворив землю і створив її; Він утвердив її, не марно створив її; Він утворив її для проживання: Я Господь, і немає іншого. | Занѐ та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь сотвори́вый не́бо, се́й бг҃ъ показа́вый зе́млю и҆ сотвори́вый ю҆̀, то́й раздѣлѝ ю҆̀, не вотщѐ сотворѝ ю҆̀, но на вселе́нїе созда̀ ю҆̀: а҆́зъ є҆́смь гдⷭ҇ь, и҆ нѣ́сть ктомꙋ̀. |
|
19
|
19
|
| Не таємно Я говорив, не у темному місці землі; не говорив Я племені Якова: «марно шукаєте Мене». Я Господь, Який проголошує правду, Який відкриває істину. | Не ѡ҆́тай гл҃ахъ, ни въ те́мнѣ мѣ́стѣ землѝ: не реко́хъ пле́мени і҆а́кѡвлю: сꙋ́етнагѡ взыщи́те. А҆́зъ є҆́смь, а҆́зъ є҆́смь гдⷭ҇ь гл҃ѧй пра́вдꙋ и҆ возвѣща́ѧй и҆́стинꙋ. |
|
20
|
20
|
| Зберіться і прийдіть, наблизьтеся усі, уцілілі з народів. Невігласи ті, які носять дерев’яного свого ідола і моляться богу, який не спасає. | Собери́тесѧ и҆ прїиди́те, совѣща́йтесѧ вкꙋ́пѣ, спаса́емїи ѿ ꙗ҆зы̑къ. Не разꙋмѣ́ша воздви́жꙋщїи дре́во и҆зва́ѧнїе своѐ и҆ молѧ́щесѧ богѡ́мъ, и҆̀же не спаса́ютъ. |
|
21
|
21
|
| Оголосіть і скажіть, порадившись між собою: хто звістив це з давніх часів, наперед сказав це? Чи не Я Господь? і немає іншого Бога, крім Мене, Бога праведного і спасительного немає, крім Мене. | А҆́ще возвѣстѧ́тъ, да прибли́жатсѧ, да оу҆вѣ́дѧтъ вкꙋ́пѣ, кто̀ слы̑шана сотворѝ сїѧ̑ и҆спе́рва; Тогда̀ возвѣсти́сѧ ва́мъ: а҆́зъ бг҃ъ, и҆ нѣ́сть и҆но́гѡ ра́звѣ менє̀, првⷣнъ и҆ сп҃си́тель, нѣ́сть кромѣ̀ менє̀. |
|
22
|
22
|
| До Мене наверніться, і будете спасенні, усі кінці землі, бо я Бог, і немає іншого. | Ѡ҆брати́тесѧ ко мнѣ̀ и҆ спасе́тесѧ, и҆̀же ѿ кра́ѧ земна́гѡ: а҆́зъ є҆́смь бг҃ъ, и҆ нѣ́сть и҆но́гѡ. |
|
23
|
23
|
| Мною клянуся: з уст Моїх виходить правда, слово незмінне, що переді Мною схилиться усяке коліно, Мною буде клястися усякий язик. | Кленꙋ́сѧ мно́ю сами́мъ, а҆́ще не и҆зы́детъ и҆зо оу҆́стъ мои́хъ пра́вда, словеса̀ моѧ̑ не возвратѧ́тсѧ: ꙗ҆́кѡ мнѣ̀ покло́нитсѧ всѧ́ко колѣ́но, и҆ и҆сповѣ́стсѧ всѧ́къ ѧ҆зы́къ бг҃ови, глаго́лѧ: |
|
24
|
24
|
| Тільки у Господа, — будуть говорити про Мене, — правда і сила; до Нього прийдуть і посоромляться усі, що ворогували проти Нього. | пра́вда и҆ сла́ва къ немꙋ̀ прїи́детъ: и҆ посра́мѧтсѧ всѝ ѿлꙋча́ющїисѧ. |
|
25
|
25
|
| Господом буде виправдане і прославлене усе плем’я Ізраїлеве. | Ѿ гдⷭ҇а ѡ҆правдѧ́тсѧ, и҆ ѡ҆ бз҃ѣ просла́витсѧ всѐ сѣ́мѧ сынѡ́въ і҆и҃левыхъ. |
|
Глава 46
|
Глава́ м҃ѕ
|
|
1
|
1
|
| Упав Вил, звалився Нево́; ідоли їх — на худобі і в’ючних тваринах; ваша ноша зробилася тягарем для стомлених тварин. | Падѐ ви́лъ, сокрꙋши́сѧ дагѡ́нъ, бы́ша ваѧ̑нїѧ и҆́хъ во ѕвѣ̑ри и҆ ско́ты: но́сите ѧ҆̀ свѧ̑зана ꙗ҆́кѡ бре́мѧ трꙋжда́ющемꙋсѧ и҆ разслабѣ́вшꙋ, |
|
2
|
2
|
| Звалилися, упали разом; не могли захистити тих, які носили, і самі пішли у полон. | и҆ а҆́лчꙋщꙋ и҆ не могꙋ́щꙋ вкꙋ́пѣ, и҆̀же не возмо́гꙋтъ спасти́сѧ ѿ ра́ти, са́ми же плѣне́ни приведо́шасѧ. |
|
3
|
3
|
| Послухайте мене, доме Яковів і весь залишок дому Ізраїлевого, прийняті Мною від утроби, носимі Мною від утроби материнської: | Послꙋ́шайте менѐ, до́ме і҆а́кѡвль и҆ ве́сь ѡ҆ста́нокъ і҆и҃левъ, носи́мїи ѿ чре́ва и҆ наказꙋ́емїи ѿ дѣ́тска да́же до ста́рости: |
|
4
|
4
|
| і до старости вашої Я той самий буду, і до сивини вашої Я ж буду носити вас; Я створив і буду носити, підтримувати й охороняти вас. | а҆́зъ є҆́смь, и҆ до́ндеже состарѣ́етесѧ, а҆́зъ є҆́смь, а҆́зъ терплю̀ ва́мъ, а҆́зъ сотвори́хъ и҆ а҆́зъ понесꙋ̀, а҆́зъ под̾имꙋ̀ и҆ сп҃сꙋ́ вы. |
|
5
|
5
|
| До кого уподібните Мене, і з ким порівняєте, і з ким звірите, щоб ми були подібні? | Комꙋ̀ мѧ̀ оу҆подо́бисте; ви́дите, оу҆хи́трите, заблꙋжда́ющїи, |
|
6
|
6
|
| Висипають золото з гаманця і зважують срібло на терезах, і наймають срібляра, щоб він зробив з нього бога; кланяються йому і падають перед ним; | слага́ющїи зла́то и҆з̾ мѣ́ха, и҆ сребро̀ вѣ́сомъ поставлѧ́ютъ въ мѣ́рилѣ, и҆ нае́мше зла́тарѧ сотвори́ша рꙋкотворє́ннаѧ, и҆ прекло́ншесѧ покланѧ́ютсѧ и҆̀мъ: |
|
7
|
7
|
| піднімають його на плечі, несуть його і ставлять його на своє місце; він стоїть, з місця свого не рухається; кричать до нього, — він не відповідає, не спасає від лиха. | воздви́жꙋтъ ѧ҆̀ на ра́мѣхъ и҆ хо́дѧтъ: а҆́ще же положа́тъ ѧ҆̀ на мѣ́стѣ свое́мъ, тꙋ̀ лежа́тъ, нижѐ подви́жꙋтсѧ: и҆ и҆́же а҆́ще возопїе́тъ къ ни̑мъ, не оу҆слы́шатъ, ѿ бѣ́дъ не спасꙋ́тъ є҆гѡ̀. |
|
8
|
8
|
| Згадайте це і покажіть себе мужами; прийміть це, відступники, до серця; | Помѧни́те сїѧ̑ и҆ возстени́те, пока́йтесѧ, прельсти́вшїисѧ, ѡ҆брати́тесѧ се́рдцемъ |
|
9
|
9
|
| згадайте, що було раніше, від початку віку, бо Я Бог, і немає іншого Бога, і немає подібного до Мене. | и҆ помѧни́те пє́рваѧ ѿ вѣ́ка, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ є҆́смь бг҃ъ, и҆ нѣ́сть є҆щѐ ра́звѣ менє̀: |
|
10
|
10
|
| Я звіщаю від початку, що буде у кінці, і від давніх часів те, що ще не сталося, говорю: Моя рада відбудеться, й усе, що Мені вгодно, Я зроблю. | возвѣща́ѧй пе́рвѣе послѣ̑днѧѧ, пре́жде не́же бы́ти и҆̀мъ, и҆ а҆́бїе сбы́шасѧ: и҆ реко́хъ: ве́сь совѣ́тъ мо́й ста́нетъ, и҆ всѧ̑, є҆ли̑ка совѣща́хъ, сотворю̀. |
|
11
|
11
|
| Я прикликав орла від сходу, з далекої країни, виконавця визначення Мого. Я сказав, і приведу це до виконання; накреслив наперед, і зроблю. | Призыва́ѧй ѿ востѡ́къ пти́цꙋ, и҆ ѿ землѝ и҆здале́ча, ѡ҆ ни́хже совѣща́хъ: реко́хъ и҆ приведо́хъ, созда́хъ и҆ сотвори́хъ, приведо́хъ и҆̀ и҆ бл҃гопоспѣши́хъ пꙋ́ть є҆гѡ̀. |
|
12
|
12
|
| Послухайте Мене, жорстокі серцем, далекі від правди: | Послꙋ́шайте менѐ, погꙋ́бльшїи се́рдце, сꙋ́щїи дале́че ѿ пра́вды: |
|
13
|
13
|
| Я наблизив правду Мою, вона не далеко, і спасіння Моє не забариться; і дам Сиону спасіння, Ізраїлю славу Мою. | прибли́жихъ пра́вдꙋ мою̀, и҆ не оу҆дали́тсѧ, и҆ спⷭ҇нїе, є҆́же ѿ менє̀, не оу҆ме́длю: да́хъ въ сїѡ́нѣ спⷭ҇нїе і҆и҃лю во прославле́нїе. |
|
Глава 47
|
Глава́ м҃з
|
|
1
|
1
|
| Зійди і сядь на порох, дівчино, дочко Вавилона; сиди на землі: престолу немає, дочко халдеїв, і надалі не будуть називати тебе ніжною і розкішною. | Сни́ди, сѧ́ди на землѝ, дѣ́во, дщѝ вавѷлѡ́нѧ, вни́ди во тмꙋ̀ [По и҆ны̑мъ: сѧ́ди на зе́млю.], дщѝ халде́йска, ꙗ҆́кѡ не приложи́ши ксемꙋ̀ прозыва́тисѧ мѧгка̀ и҆ ю҆́на. |
|
2
|
2
|
| Візьми жорна і мели борошно; зніми покривало твоє, підбери поділ, відкрий гомілки, переходь через ріки: | Возмѝ же́рновы, мелѝ мꙋкꙋ̀, ѿкры́й покрыва́ло твоѐ, ѿкры́й сѣди̑ны, возсꙋчѝ го́лєни, прейдѝ рѣ́ки: |
|
3
|
3
|
| відкриється нагота твоя, і навіть видний буде сором твій. Звершу помсту і не пощаджу нікого. | ѿкры́етсѧ стꙋ́дъ тво́й, ꙗ҆вѧ́тсѧ оу҆кори̑зны твоѧ̑, пра́ведное ѿ тебє̀ возмꙋ̀, ктомꙋ̀ не преда́мъ человѣ́кѡмъ. |
|
4
|
4
|
| Відкупитель ваш — Господь Саваоф ім’я Йому, Святий Ізраїлів. | Речѐ и҆зба́вивый тѧ̀ гдⷭ҇ь саваѡ́ѳъ, и҆́мѧ є҆мꙋ̀ ст҃ы́й і҆и҃левъ: |
|
5
|
5
|
| Сиди мовчки і піди у темряву, дочко халдеїв: бо надалі не будуть називати тебе господинею царств. | сѧ́ди оу҆миле́на, вни́ди во тмꙋ̀, дщѝ халде́йска, ксемꙋ̀ не прозове́шисѧ крѣ́пость ца́рства. |
|
6
|
6
|
| Я прогнівався на народ Мій, принизив спадщину Мою і віддав їх у руки твої; а ти не виявила їм милосердя, на старця накладала украй тяжке ярмо твоє. | Разгнѣ́вахсѧ на лю́ди моѧ̑, ѡ҆скверни́ла є҆сѝ наслѣ́дїе моѐ: а҆́зъ вда́хъ ѧ҆̀ въ рꙋ́кꙋ твою̀, ты́ же не дала̀ и҆̀мъ ми́лости, ста́рчїй ꙗ҆ре́мъ ѡ҆тѧгчи́ла є҆сѝ ѕѣлѡ̀ |
|
7
|
7
|
| І ти говорила: «вічно буду господинею», а не уявляла того у розумі твоєму, не думала, що буде опісля. | и҆ рекла̀ є҆сѝ: въ вѣ́къ бꙋ́дꙋ влады́чица: не помы́слила є҆сѝ си́хъ въ се́рдцы твое́мъ, нижѐ помѧнꙋ́ла є҆сѝ послѣ́днихъ: |
|
8
|
8
|
| Але нині вислухай це, зніжена, що живеш безтурботно, говориш у серці своєму: «я, — й іншої подібної до мене немає; не буду сидіти вдовою і не буду знати втрати дітей». | нн҃ѣ же слы́ши сїѐ, ю҆́наѧ, сѣдѧ́щаѧ, оу҆пова́ющаѧ, глаго́лющаѧ въ се́рдцы свое́мъ: а҆́зъ є҆́смь, и҆ нѣ́сть и҆ны́ѧ, не сѧ́дꙋ вдово́ю и҆ не позна́ю сиротства̀. |
|
9
|
9
|
| Але раптово, в один день, прийде до тебе те й інше, втрата дітей і вдівство; повною мірою прийдуть вони на тебе, незважаючи на безліч чародійств твоїх і на велику силу чаклувань твоїх. | Нн҃ѣ же прїи́дꙋтъ на тѧ̀ два̀ сїѧ̑ внеза́пꙋ во є҆ди́нъ де́нь, безча́дїе и҆ вдовство̀ внеза́пꙋ прїи́детъ на тѧ̀, въ волше́бствѣ твое́мъ и҆ въ крѣ́пости волхвѡ́въ твои́хъ ѕѣлѡ̀, |
|
10
|
10
|
| Бо ти сподівалася на лиходійство твоє, говорила: «ніхто не бачить мене». Мудрість твоя і знання твоє — вони збили тебе з путі; і ти говорила у серці твоєму: «я, і ніхто, крім мене». | въ надѣ́ѧнїи ѕло́бы твоеѧ̀: ты́ бо рекла̀ є҆сѝ: а҆́зъ є҆́смь, и҆ нѣ́сть и҆ны́ѧ: оу҆вѣ́ждь, ꙗ҆́кѡ смышле́нїе си́хъ и҆ блꙋже́нїе твоѐ бꙋ́детъ тебѣ̀ сра́мъ: и҆ рекла̀ є҆сѝ се́рдцемъ свои́мъ: а҆́зъ є҆́смь, и҆ нѣ́сть и҆ны́ѧ. |
|
11
|
11
|
| І прийде на тебе біда: ти не дізнаєшся, звідки вона підніметься; і нападе на тебе біда, якої ти не в силах будеш відвернути, і раптово прийде на тебе згуба, про яку ти і не думаєш. | И҆ прїи́детъ на тѧ̀ па́гꙋба, и҆ не оу҆вѣ́си, про́пасть, и҆ впаде́ши въ ню̀: и҆ прїи́детъ на тѧ̀ печа́ль, и҆ не возмо́жеши чиста̀ бы́ти: и҆ прїи́детъ на тѧ̀ внеза́пꙋ па́гꙋба, и҆ не оу҆вѣ́си. |
|
12
|
12
|
| Залишайся ж зі своїми чаклуваннями і з безліччю чародійств твоїх, якими ти займалася від юности твоєї: можливо, допоможеш собі, можливо, встоїш. | Ста́ни нн҃ѣ съ волхвы̑ твои́ми и҆ со мно́гими ча̑ры твои́ми, и҆̀мже наꙋчи́ласѧ є҆сѝ и҆з̾ ю҆́ности твоеѧ̀, а҆́ще возмо́гꙋтъ тѝ помощѝ. |
|
13
|
13
|
| Ти стомлена безліччю порад твоїх; нехай же виступлять спостерігачі небес і звіздарі й віщуни по новомісяччях, і спасуть тебе від того, що повинно статися з тобою. | Оу҆трꙋди́ласѧ є҆сѝ въ совѣ́тѣхъ твои́хъ: да ста́нꙋтъ нн҃ѣ и҆ спасꙋ́тъ тѧ̀ ѕвѣздоче́тцы небесѐ, смотрѧ́ющїи ѕвѣ́здъ, да возвѣстѧ́тъ тѝ, что̀ и҆́мать на тѧ̀ прїитѝ. |
|
14
|
14
|
| Ось вони, як солома: вогонь спалив їх, — не визволили душі своєї від полум’я; не залишилося ні вугілля, щоб погрітися, ні вогню, щоб посидіти біля нього. | Сѐ, всѝ ꙗ҆́кѡ хвра́стїе ѻ҆гне́мъ погорѧ́тъ и҆ не и҆з̾и́мꙋтъ дꙋшѝ своеѧ̀ и҆з̾ пла́мене, поне́же и҆́маши оу҆́глїе ѻ҆́гненное, сѧ́ди на ни́хъ. |
|
15
|
15
|
| Такими стали для тебе ті, з якими ти трудилася, з якими вела торгівлю від юности твоєї. Кожен побрів у свій бік; ніхто не рятує тебе. | Сі́и бꙋ́дꙋтъ тебѣ̀ по́мощь: трꙋди́ласѧ є҆сѝ въ преложе́нїи ѿ ю҆́ности, человѣ́къ са́мъ въ себѣ̀ прельсти́сѧ, тебѣ́ же не бꙋ́детъ спасе́нїѧ. |
|
Глава 48
|
Глава́ м҃и
|
|
1
|
1
|
| Слухайте це, доме Якова, що називаєтеся ім’ям Ізраїля і походите від джерела Іудиного, клянетеся ім’ям Господа і сповідуєте Бога Ізраїлевого, хоча не за істиною і не за правдою. | Оу҆слы́шите сїѧ̑, до́ме і҆а́кѡвль, прозва́ннїи и҆́менемъ і҆и҃левымъ и҆ и҆зше́дшїи и҆з̾ і҆ꙋ́ды, кленꙋ́щїисѧ и҆́менемъ гдⷭ҇а бг҃а і҆и҃лева, помина́ющїи не со и҆́стиною, нижѐ со пра́вдою, |
|
2
|
2
|
| Бо вони називають себе тими, хто походить від святого міста і спираються на Бога Ізраїлевого; Господь Саваоф — ім’я Йому. | и҆ придержа́щїисѧ и҆́мени гра́да ст҃а́гѡ, и҆ ѡ҆ бз҃ѣ і҆и҃левѣ подтвержда́ющїисѧ: гдⷭ҇ь саваѡ́ѳъ и҆́мѧ є҆мꙋ̀. |
|
3
|
3
|
| Минуле Я задовго оголошував; з Моїх уст виходило воно, і Я звіщав це і раптово робив, і все збувалося. | Прє́жднѧѧ є҆щѐ возвѣсти́хъ, и҆ и҆з̾ оу҆́стъ мои́хъ и҆зыдо́ша, и҆ слы́шано бы́сть: внеза́пꙋ сотвори́хъ, и҆ на́йде. |
|
4
|
4
|
| Я знав, що ти впертий, і що у шиї твоїй жили залізні, і чоло твоє — мідне; | Вѣ́мъ, ꙗ҆́кѡ же́стокъ є҆сѝ, и҆ жи́ла желѣ́зна вы́ѧ твоѧ̀, и҆ чело̀ твоѐ мѣ́дѧно. |
|
5
|
5
|
| тому й оголошував тобі задовго до того, як це приходило, і пред’являв тобі, щоб ти не сказав: «ідол мій зробив це, й істукан мій і вирізьблений мій повелів цьому бути». | И҆ возвѣсти́хъ тѝ, ꙗ҆̀же дре́вле, пре́жде не́же прїитѝ на тѧ̀: слы̑шана тебѣ̀ сотвори́хъ, да не когда̀ рече́ши, ꙗ҆́кѡ і҆́дѡли мнѣ̀ сїѧ̑ сотвори́ша, и҆ не рцы̀, ꙗ҆́кѡ и҆зва̑ѧннаѧ и҆ слїѧ̑ннаѧ заповѣ́даша мнѣ̀. |
|
6
|
6
|
| Ти чув, — подивися на усе це! і невже ви не визнаєте́ цього? А нині Я звіщаю тобі нове і таємне, і ти не знав цього. | Слы́шасте всѧ̑, и҆ вы̀ не разꙋмѣ́сте: но и҆ слы̑шана тебѣ̀ сотвори́хъ нѡ́ваѧ ѿнн҃ѣ, ꙗ҆̀же и҆́мꙋтъ бы́ти: |
|
7
|
7
|
| Воно відбулося нині, а не задовго і не за день, і ти не чув про те, щоб ти не сказав: «ось! я знав це». | и҆ не ре́клъ є҆сѝ: нн҃ѣ быва́ютъ, а҆ не пре́жде, и҆ не въ прє́жднїѧ дни̑ слы́шалъ є҆сѝ сїѧ̑: не рцы̀: є҆́й, вѣ́мъ сїѧ̑. |
|
8
|
8
|
| Ти і не чув і не знав про це, і вухо твоє не було раніше відкрите; бо Я знав, що ти вчиниш віроломно, і від самої утроби материнської ти прозваний відступником. | Не вѣ́дѣлъ є҆сѝ, нижѐ разꙋмѣ́лъ є҆сѝ, нижѐ и҆спе́рва ѿверзо́хъ оу҆шеса̀ твоѧ̑: вѣ́дѣхъ бо, ꙗ҆́кѡ ѿверга́ѧ ѿри́неши и҆ беззако́нникъ є҆щѐ ѿ чре́ва прозове́шисѧ. |
|
9
|
9
|
| Заради імені Мого відкладав гнів Мій, і заради слави Моєї утримував Себе від знищення тебе. | И҆́мене моегѡ̀ ра́ди покажꙋ́ ти ꙗ҆́рость мою̀, и҆ сла̑внаѧ моѧ̑ наведꙋ̀ на тѧ̀, да не потреблю̀ тебѐ. |
|
10
|
10
|
| Ось, Я розплавив тебе, але не як срібло; випробував тебе у горнилі страждання. | Сѐ, прода́хъ тѧ̀ не сребра̀ ра́ди: и҆з̾ѧ́хъ же тѧ̀ и҆з̾ пе́щи оу҆бо́жества. |
|
11
|
11
|
| Заради Себе, заради Себе Самого роблю це, — бо яке було б нарікання на ім’я Моє! слави Моєї не дам іншому. | Менє̀ ра́ди сотворю̀ тѝ, ꙗ҆́кѡ моѐ и҆́мѧ ѡ҆сквернѧ́етсѧ, и҆ сла́вы моеѧ̀ и҆но́мꙋ не да́мъ. |
|
12
|
12
|
| Послухай Мене, Якове та Ізраїлю, покликаний Мій: Я той же, Я перший і Я останній. | Послꙋ́шай менѐ, і҆а́кѡве и҆ і҆и҃лю, є҆го́же а҆́зъ призыва́ю: а҆́зъ є҆́смь пе́рвый и҆ а҆́зъ є҆́смь во вѣ́къ. |
|
13
|
13
|
| Моя рука заснувала землю, і Моя правиця розпростерла небеса; покличу їх, і вони постануть разом. | И҆ рꙋка̀ моѧ̀ ѡ҆снова̀ зе́млю, и҆ десни́ца моѧ̀ оу҆твердѝ не́бо: призовꙋ̀ ѧ҆̀, и҆ ста́нетъ вкꙋ́пѣ, |
|
14
|
14
|
| Зберіться усі і слухайте: хто між ними передрік це? Господь полюбив його, і він виконає волю Його над Вавилоном і виявить силу Його над халдеями. | и҆ соберꙋ́тсѧ всѝ и҆ оу҆слы́шатъ: кто̀ и҆̀мъ возвѣстѝ сїѧ̑; любѧ̀ тѧ̀ сотвори́хъ во́лю твою̀ над̾ вавѷлѡ́номъ, є҆́же ѿѧ́ти пле́мѧ халде́йско. |
|
15
|
15
|
| Я, Я сказав, і прикликав його; Я привів його, і путь його буде благоуспішною. | А҆́зъ гл҃ахъ, а҆́зъ призва́хъ, приведо́хъ и҆̀, и҆ благопоспѣши́тъ пꙋ́ть є҆гѡ̀. |
|
16
|
16
|
| Приступіть до Мене, слухайте це: Я і спочатку говорив не таємно; з того часу, як це відбувається, Я був там; і нині послав Мене Господь Бог і Дух Його. | Пристꙋпи́те ко мнѣ̀ и҆ слы́шите сїѧ̑, и҆спе́рва не ѡ҆́тай гл҃ахъ: є҆гда̀ быва́хꙋ, та́мѡ бѣ́хъ, и҆ нн҃ѣ гдⷭ҇ь гдⷭ҇ь посла́ мѧ и҆ дх҃ъ є҆гѡ̀. |
|
17
|
17
|
| Так говорить Господь, Відкупитель твій, Святий Ізраїлів: Я Господь, Бог твій, Який навчає тебе корисного, Який веде тебе тим шляхом, яким слід тобі йти. | Та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь, и҆зба́вивый тѧ̀, ст҃ы́й і҆и҃левъ: а҆́зъ є҆́смь гдⷭ҇ь бг҃ъ тво́й, наꙋчи́хъ тѧ̀, є҆́же ѡ҆брѣстѝ тебѣ̀ пꙋ́ть, по немꙋ́же по́йдеши. |
|
18
|
18
|
| О, якби ти дослухався до заповідей Моїх! тоді мир твій був би як ріка, і правда твоя — як хвилі морські. | И҆ а҆́ще бы є҆сѝ послꙋ́шалъ за́повѣдїй мои́хъ, то̀ бы́лъ бы оу҆́бѡ а҆́ки рѣка̀ ми́ръ тво́й, и҆ пра́вда твоѧ̀ ꙗ҆́кѡ волна̀ морска́ѧ, |
|
19
|
19
|
| І сíм’я твоє було б як пісок, і те, що походить від стегон твоїх, — як піщинки: не згладилось би, не знищилось би ім’я його переді Мною. | и҆ бы́ло бы ꙗ҆́кѡ песо́къ сѣ́мѧ твоѐ, и҆ и҆сча̑дїѧ чре́ва твоегѡ̀ ꙗ҆́кѡ пе́рсть землѝ: нижѐ нн҃ѣ потреби́шисѧ, нижѐ поги́бнетъ и҆́мѧ твоѐ предо мно́ю. |
|
20
|
20
|
| Виходьте з Вавилона, біжіть від халдеїв, із гласом радости звіщайте і проповідуйте це, поширюйте цю звістку до меж землі; говоріть: «Господь відкупив раба Свого Якова». | И҆зы́ди ѿ вавѷлѡ́на, бѣжа́й ѿ халде́євъ: гла́съ ра́дости возвѣсти́те, и҆ да слы́шано бꙋ́детъ сїѐ, возвѣсти́те да́же до послѣ́днихъ землѝ, глаго́лите: и҆зба́ви гдⷭ҇ь раба̀ своего̀ і҆а́кѡва. |
|
21
|
21
|
| І не мають вони спраги у пустелях, через які Він веде їх: Він виточує їм воду з каменя; розсікає скелю, і ллються води. | И҆ а҆́ще вжа́ждꙋтъ, пꙋсты́нею проведе́тъ и҆̀хъ и҆ во́дꙋ и҆з̾ ка́мене и҆зведе́тъ и҆̀мъ: разсѧ́детсѧ ка́мень, и҆ потече́тъ вода̀, и҆ и҆спїю́тъ лю́дїе моѝ. |
|
22
|
22
|
| Нечестивим же немає миру, — говорить Господь. | Нѣ́сть ра́доватисѧ нечести̑вымъ, гл҃етъ гдⷭ҇ь. |
|
Глава 49
|
Глава́ м҃ѳ
|
|
1
|
1
|
| Слухайте Мене, острови, і слухайте, народи далекі: Господь прикликав Мене від утроби, від утроби матері Моєї називав ім’я Моє; | Послꙋ́шайте менѐ, ѻ҆́строви, и҆ внемли́те, ꙗ҆зы́цы. Вре́менемъ мно́гимъ стоѧ́ти бꙋ́детъ, гл҃етъ гдⷭ҇ь: ѿ чре́ва ма́тере моеѧ̀ наречѐ и҆́мѧ моѐ, |
|
2
|
2
|
| і зробив уста Мої як гострий меч; тінню руки Своєї покривав Мене, і зробив Мене стрілою загостреною; у сагайдаці Своєму зберігав Мене; | и҆ положѝ оу҆ста̀ моѧ̑ ꙗ҆́кѡ ме́чь ѻ҆́стръ, и҆ под̾ кро́вомъ рꙋкѝ своеѧ̀ скры̀ мѧ̀: положѝ мѧ̀ ꙗ҆́кѡ стрѣлꙋ̀ и҆збра́ннꙋ, и҆ въ тꙋ́лѣ свое́мъ скры̀ мѧ̀, |
|
3
|
3
|
| і сказав Мені: Ти раб Мій, Ізраїль, у Тобі Я прославлюся. | и҆ речѐ мѝ: ра́бъ мо́й є҆сѝ ты̀, і҆и҃лю, и҆ въ тебѣ̀ просла́влюсѧ. |
|
4
|
4
|
| А Я сказав: даремно Я трудився, ні на що і марно виснажував силу Свою. Але Моє право у Господа, і нагорода Моя у Бога Мого. | А҆́зъ же реко́хъ: вотщѐ трꙋди́хсѧ, всꙋ́е и҆ ни во что̀ да́хъ крѣ́пость мою̀: сегѡ̀ ра́ди сꙋ́дъ мо́й пред̾ гдⷭ҇емъ и҆ трꙋ́дъ мо́й пред̾ бг҃омъ мои́мъ. |
|
5
|
5
|
| І нині говорить Господь, Який утворив Мене від утроби рабом Своїм, щоб навернути до Нього Якова і щоб Ізраїль зібрався до Нього; Я вшанований в очах Господа, і Бог Мій — сила Моя. | И҆ нн҃ѣ та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь, созда́вый мѧ̀ ѿ чре́ва раба̀ себѣ̀, є҆́же собра́ти і҆а́кѡва къ немꙋ̀ и҆ і҆и҃лѧ: соберꙋ́сѧ и҆ просла́влюсѧ пред̾ гдⷭ҇емъ, и҆ бг҃ъ мо́й бꙋ́детъ мнѣ̀ крѣ́пость. |
|
6
|
6
|
| І Він сказав: мало того, що Ти будеш рабом Моїм для відновлення колін Яковових і для повернення залишків Ізраїля, але Я зроблю Тебе світлом народів, щоб спасіння Моє простяглося до країв землі. | И҆ рече́ ми: ве́лїе тѝ є҆́сть, є҆́же назва́тисѧ тебѣ̀ рабо́мъ мои́мъ, є҆́же возста́вити племена̀ і҆а̑кѡвлѧ и҆ разсѣ́ѧнїе і҆и҃лево ѡ҆брати́ти: сѐ, да́хъ тѧ̀ въ завѣ́тъ ро́да, во свѣ́тъ ꙗ҆зы́кѡмъ, є҆́же бы́ти тебѣ̀ во спⷭ҇нїе да́же до послѣ́днихъ землѝ. |
|
7
|
7
|
| Так говорить Господь, Відкупитель Ізраїля, Святий Його, тому, кого зневажають усі, кого ганьбить народ, рабові володарів: царі побачать, і встануть; князі поклоняться заради Господа, Який вірний, заради Святого Ізраїлевого, Який обрав Тебе. | Та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь, и҆зба́вивый тѧ̀ бг҃ъ і҆и҃левъ: ѡ҆свѧти́те оу҆ничижа́ющаго дꙋ́шꙋ свою̀, гнꙋша́емаго ѿ ꙗ҆зы̑къ рабѡ́въ кнѧ́жескихъ: ца́рїе оу҆́зрѧтъ є҆го̀, и҆ воста́нꙋтъ кнѧ̑зи и҆ покло́нѧтсѧ є҆мꙋ̀ гдⷭ҇а ра́ди, ꙗ҆́кѡ вѣ́ренъ є҆́сть ст҃ы́й і҆и҃левъ, и҆ и҆збра́хъ тѧ̀. |
|
8
|
8
|
| Так говорить Господь: у час благоприємний Я почув Тебе, й у день спасіння допоміг Тобі; і Я буду охороняти Тебе, і зроблю Тебе завітом народу, щоб відновити землю, щоб повернути спадкоємцям спадщини спустошені, | Та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь: во вре́мѧ прїѧ́тно послꙋ́шахъ тебѐ и҆ въ де́нь спⷭ҇нїѧ помого́хъ тѝ, и҆ сотвори́хъ тѧ̀ и҆ да́хъ тѧ̀ въ завѣ́тъ вѣ́чный ꙗ҆зы́кѡвъ, є҆́же оу҆стро́ити зе́млю и҆ наслѣ́дити наслѣ̑дїѧ пꙋсты́ни, |
|
9
|
9
|
| сказати в’язням: «виходьте», і тим, що у темряві: «покажіться». Вони при дорогах будуть пасти, і по усіх пагорбах будуть пасовища їхні; | гл҃юща сꙋ́щымъ во оу҆́захъ: и҆зыди́те, и҆ сꙋ́щымъ во тмѣ̀: ѿкры́йтесѧ. На всѣ́хъ пꙋте́хъ пасти́сѧ бꙋ́дꙋтъ, и҆ на всѣ́хъ стезѧ́хъ па́жить и҆́хъ: |
|
10
|
10
|
| не будуть терпіти голоду і спраги, і не вразить їх спека і сонце; бо Той, Хто милує їх, буде вести їх і приведе їх до джерел вод. | не вза́лчꙋтъ, нижѐ вжа́ждꙋтъ, нижѐ порази́тъ и҆̀хъ зно́й, нижѐ со́лнце, но ми́лꙋѧй и҆́хъ оу҆тѣ́шитъ и҆̀хъ и҆ сквозѣ̀ и҆сто́чники водны̑ѧ проведе́тъ и҆̀хъ. |
|
11
|
11
|
| І всі гори Мої зроблю шляхом, і дороги Мої будуть підняті. | И҆ положꙋ̀ всѧ́кꙋ го́рꙋ въ пꙋ́ть и҆ всѧ́кꙋ стезю̀ въ па́ствꙋ и҆̀мъ. |
|
12
|
12
|
| Ось, одні прийдуть здалеку; і ось, одні від півночі і моря, а інші з землі Синим. | Сѐ, сі́и и҆здале́ча прїи́дꙋтъ, сі́и ѿ сѣ́вера и҆ ѿ мо́рѧ, и҆ні́и же ѿ землѝ пе́рсскїѧ. |
|
13
|
13
|
| Радуйтеся, небеса, і веселися, земле, і викликуйте, гори, з радости; бо утішив Господь народ Свій і помилував страдників Своїх. | Ра́дꙋйтесѧ, небеса̀, и҆ весели́сѧ, землѐ, да ѿры́гнꙋтъ го́ры весе́лїе и҆ хо́лми пра́вдꙋ, ꙗ҆́кѡ поми́лова бг҃ъ лю́ди своѧ̑ и҆ смирє́нныѧ люді́й свои́хъ оу҆тѣ́ши. |
|
14
|
14
|
| А Сион говорив: «залишив мене Господь, і Бог мій забув мене!» | Рече́ же сїѡ́нъ: ѡ҆ста́ви мѧ̀ гдⷭ҇ь, и҆ бг҃ъ забы́ мѧ. |
|
15
|
15
|
| Чи забуде жінка грудне дитя своє, щоб не пожаліти сина утроби своєї? але якби і вона забула, то Я не забуду тебе. | Є҆да̀ забꙋ́детъ жена̀ ѻ҆троча̀ своѐ, є҆́же не поми́ловати и҆сча̑дїѧ чре́ва своегѡ̀; а҆́ще же и҆ забꙋ́детъ си́хъ жена̀, но а҆́зъ не забꙋ́дꙋ тебѐ, гл҃етъ гдⷭ҇ь. |
|
16
|
16
|
| Ось, Я накреслив тебе на долонях Моїх; стіни твої завжди переді Мною. | Сѐ, на рꙋка́хъ мои́хъ написа́хъ стѣ́ны твоѧ̑, и҆ предо мно́ю є҆сѝ прⷭ҇нѡ, |
|
17
|
17
|
| Сини твої поспішать до тебе, а розорителі і спустошувачі твої підуть від тебе. | и҆ вско́рѣ возгради́шисѧ, ѿ ни́хже разори́лсѧ є҆сѝ, и҆ ѡ҆пꙋстоши́вшїи тѧ̀ и҆зы́дꙋтъ и҆з̾ тебє̀. |
|
18
|
18
|
| Зведи очі твої і подивися навколо, — усі вони збираються, йдуть до тебе. Живу Я! говорить Господь, — усіма ними ти одягнешся, як убранням, і нарядишся ними, як наречена. | Возведѝ ѡ҆́крестъ ѻ҆́чи твоѝ и҆ ви́ждь всѧ̑, сѐ, собра́шасѧ и҆ прїидо́ша къ тебѣ̀, живꙋ̀ а҆́зъ, гл҃етъ гдⷭ҇ь: ꙗ҆́кѡ всѣ́ми и҆́ми а҆́ки въ красотꙋ̀ ѡ҆блече́шисѧ и҆ ѡ҆бложи́ши себѐ и҆́ми ꙗ҆́кѡ оу҆́тварїю невѣ́ста. |
|
19
|
19
|
| Бо руїни твої і пустелі твої, і розорена земля твоя будуть тепер занадто тісні для жителів, і ті, що поглинали тебе, віддаляться від тебе. | Поне́же пꙋста̑ѧ твоѧ̑ и҆ разсы̑панаѧ и҆ па̑дшаѧ нн҃ѣ оу҆тѣснѣ́ютъ ѿ ѡ҆бита́ющихъ, и҆ оу҆далѧ́тсѧ ѿ тебє̀ поглоща́ющїи тѧ̀. |
|
20
|
20
|
| Діти, які будуть у тебе після втрати попередніх, будуть говорити вголос тобі: «тісне для мене місце; уступи мені, щоб я міг жити». | Рекꙋ́тъ бо во оу҆́шы твоѝ сы́нове твоѝ, и҆̀хже бы́лъ погꙋби́лъ є҆сѝ: тѣ́сно мѝ мѣ́сто, сотвори́ ми мѣ́сто, да вселю́сѧ. |
|
21
|
21
|
| І ти скажеш у серці твоєму: хто мені породив їх? я була бездітна і неплідна, відведена у полон і вилучена; хто ж виростив їх? ось, я залишалася самотньою; де ж вони були? | И҆ рече́ши въ се́рдцы свое́мъ: кто̀ мнѣ̀ породѝ си́хъ; а҆́зъ же безча́дна и҆ вдова̀, си́хъ же кто̀ воспита̀ мнѣ̀; а҆́зъ же ѡ҆ста́хсѧ є҆ди́на, сі́и же мнѣ̀ гдѣ̀ бы́ша; |
|
22
|
22
|
| Так говорить Господь Бог: ось, Я підніму руку Мою до народів, і виставлю знамено Моє племенам, і принесуть синів твоїх на руках і дочок твоїх на плечах. | Та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь гдⷭ҇ь: сѐ, воздвиза́ю на ꙗ҆зы́ки рꙋ́кꙋ мою̀ и҆ на ѻ҆́стровы воздви́гнꙋ зна́менїе моѐ, и҆ приведꙋ́тъ сы́ны твоѧ̑ въ ло́нѣ и҆ дщє́ри твоѧ̑ на плеща́хъ во́змꙋтъ. |
|
23
|
23
|
| І будуть царі годувальниками твоїми, і цариці їхні годувальницями твоїми; лицем до землі будуть кланятися тобі і лизати порох ніг твоїх, і пізнаєш, що Я Господь, що ті, які надіються на Мене, не посоромляться. | И҆ бꙋ́дꙋтъ ца́рїе корми́телїе твоѝ, и҆ кнѧги̑ни и҆́хъ корми̑лицы твоѧ̑: до лица̀ землѝ покло́нѧтсѧ тебѣ̀ и҆ пра́хъ но́гъ твои́хъ ѡ҆бли́жꙋтъ, и҆ оу҆вѣ́си, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ гдⷭ҇ь бг҃ъ, и҆ не посра́мѧтсѧ терпѧ́щїи мѧ̀. |
|
24
|
24
|
| Чи може бути відібрана у сильного здобич, і чи можуть бути відняті у переможця узяті в полон? | Є҆да̀ во́зметъ кто̀ ѿ и҆споли́на кѡры́сти; и҆ а҆́ще кто̀ плѣни́тъ непра́веднѣ, спасе́тлисѧ; |
|
25
|
25
|
| Так! так говорить Господь: і полонені сильним будуть відняті, і здобич тирана буде визволена; тому що Я буду змагатися із супротивниками твоїми і синів твоїх Я спасу; | Занѐ та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь: а҆́ще кто̀ плѣни́тъ и҆споли́на, во́зметъ кѡры́сти: взе́млѧй же ѿ крѣ́пкагѡ спасе́тсѧ: а҆́зъ же прю̀ твою̀ разсꙋждꙋ̀ и҆ а҆́зъ сы́ны твоѧ̑ и҆зба́влю: |
|
26
|
26
|
| і пригноблювачів твоїх нагодую власною їх плоттю, і вони будуть упоєні кров’ю своєю, як молодим вином; і всяка плоть пізнає, що Я Господь, Спаситель твій і Відкупитель твій, Сильний Яковів. | и҆ ѡ҆скорби́вшїи тебѐ снѣдѧ́тъ пло́ть свою̀ и҆ и҆спїю́тъ ꙗ҆́кѡ вїно̀ но́во кро́вь свою̀, и҆ оу҆пїю́тсѧ: и҆ оу҆вѣ́сть всѧ́ка пло́ть, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ гдⷭ҇ь и҆зба́вивый тѧ̀ и҆ застꙋпа́ѧй крѣ́пость і҆а́кѡвлю. |
|
Глава 50
|
Глава́ н҃
|
|
1
|
1
|
| Так говорить Господь: де розвідний лист вашої матері, з яким Я відпустив її? або якому з Моїх позикодавців Я продав вас? Ось, ви продані за гріхи ваші, і за злочини ваші відпущена мати ваша. | Та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь: ка́ѧ кни́га ѿпꙋще́нїѧ ма́тере ва́шеѧ, є҆́юже ѿпꙋсти́хъ ю҆̀; и҆лѝ ко́емꙋ заимода́вцꙋ прода́хъ вы̀; сѐ, грѣхмѝ ва́шими прода́стесѧ, и҆ беззако́нїй ра́ди ва́шихъ ѿпꙋсти́хъ ма́терь ва́шꙋ. |
|
2
|
2
|
| Чому, коли Я приходив, нікого не було, і коли Я кликав, ніхто не відповідав? Хіба рука Моя короткою стала для того, щоб визволяти, чи немає сили у Мені, щоб спасати? Ось, забороною Моєю Я висушую море, перетворюю ріки на пустелю; риби у них гниють від нестачі води і помирають від спраги. | Что̀ ꙗ҆́кѡ прїидо́хъ, и҆ не бѧ́ше человѣ́ка; зва́хъ, и҆ не бѣ̀ послꙋ́шающагѡ; є҆да̀ не мо́жетъ рꙋка̀ моѧ̀ и҆зба́вити, и҆лѝ не могꙋ̀ и҆з̾ѧ́ти; сѐ, запреще́нїемъ мои́мъ ѡ҆пꙋстошꙋ̀ мо́ре и҆ положꙋ̀ рѣ́ки пꙋ̑сты, и҆ и҆́зсхнꙋтъ ры̑бы и҆́хъ не сꙋ́щей водѣ̀ и҆ оу҆́мрꙋтъ жа́ждею: |
|
3
|
3
|
| Я одягаю небеса мороком, і веретище роблю покровом їх. | ѡ҆блекꙋ̀ не́бо во тмꙋ̀ и҆ положꙋ̀ а҆́ки вре́тище ѻ҆де́ждꙋ є҆гѡ̀. |
|
4
|
4
|
| Господь Бог дав Мені язик мудрих, щоб Я міг словом підкріплювати того, хто знемагає; щоранку Він пробуджує, пробуджує вухо Моє, щоб Я слухав, подібно до учнів. | Гдⷭ҇ь гдⷭ҇ь дае́тъ мнѣ̀ ѧ҆зы́къ наꙋче́нїѧ, є҆́же разꙋмѣ́ти, є҆гда̀ подоба́етъ рещѝ сло́во: положи́ мѧ оу҆́трѡ оу҆́трѡ, приложи́ ми оу҆́хо, є҆́же слы́шати, |
|
5
|
5
|
| Господь Бог відкрив Мені вухо, і Я не заперечив, не відступив назад. | и҆ наказа́нїе гдⷭ҇не ѿверза́етъ оу҆́шы моѝ: а҆́зъ же не проти́влюсѧ, ни противоглаго́лю. |
|
6
|
6
|
| Я віддав хребет Мій тим, що б’ють, і щоки Мої тим, що уражають; лиця Мого не закривав від наруг і обплювання. | Плещы̀ моѝ вда́хъ на ра̑ны и҆ лани̑тѣ моѝ на заꙋшє́нїѧ, лица́ же моегѡ̀ не ѿврати́хъ ѿ стꙋда̀ заплева́нїй, |
|
7
|
7
|
| І Господь Бог допомагає Мені: тому Я не соромлюся, тому Я тримаю лице Моє, як кремінь, і знаю, що не залишуся у соромі. | и҆ гдⷭ҇ь гдⷭ҇ь помо́щникъ мѝ бы́сть: сегѡ̀ ра́ди не оу҆срами́хсѧ, но положи́хъ лицѐ своѐ а҆́ки тве́рдый ка́мень и҆ разꙋмѣ́хъ, ꙗ҆́кѡ не постыждꙋ́сѧ: |
|
8
|
8
|
| Близько Той, Хто виправдовує Мене: хто хоче змагатися зі Мною? станьмо разом. Хто хоче судитися зі Мною? нехай підійде до Мене. | занѐ приближа́етсѧ ѡ҆правда́вый мѧ̀. Кто̀ прѧ́йсѧ со мно́ю; да сопротивоста́нетъ мнѣ̀ кꙋ́пнѡ. И҆ кто̀ сꙋдѧ́йсѧ со мно́ю; да прибли́житсѧ ко мнѣ̀. |
|
9
|
9
|
| Ось, Господь Бог допомагає Мені: хто осудить Мене? Ось, усі вони, як одяг, постаріють; міль з’їсть їх. | Сѐ, гдⷭ҇ь гдⷭ҇ь помо́жетъ мѝ: кто̀ ѡ҆ѕло́битъ мѧ̀; Сѐ, всѝ вы̀ ꙗ҆́кѡ ри́за ѡ҆бетша́ете, и҆ ꙗ҆́кѡ мо́лїе и҆з̾ѧ́стъ вы̀. |
|
10
|
10
|
| Хто з вас боїться Господа, слухається гласу Раба Його? Хто ходить у мороці, без світла, нехай уповає на ім’я Господа і нехай утверджується у Бозі своєму. | Кто̀ въ ва́съ боѧ́йсѧ гдⷭ҇а; да послꙋ́шаетъ гла́са ѻ҆́трока є҆гѡ̀. Ходѧ́щїи во тмѣ̀, и҆ нѣ́сть и҆̀мъ свѣ́та, надѣ́йтесѧ на и҆́мѧ гдⷭ҇не и҆ оу҆тверди́тесѧ ѡ҆ бз҃ѣ. |
|
11
|
11
|
| Ось, усі ви, що запалюєте вогонь, озброєні запалювальними стрілами, — йдіть у полум’я вогню вашого і стріл, розжарених вами! Це буде вам від руки Моєї; у муках помрете. | Сѐ, всѝ вы̀ ѻ҆́гнь раждиза́ете оу҆крѣплѧ́ете пла́мень: ходи́те свѣ́томъ ѻ҆гнѧ̀ ва́шегѡ и҆ пла́менемъ, є҆го́же разжего́сте. Менє̀ ра́ди бы́ша сїѧ̑ ва́мъ, въ печа́ли оу҆́спнете. |
|
Глава 51
|
Глава́ н҃а
|
|
1
|
1
|
| Послухайте Мене ті, що прагнуть до правди, що шукають Господа! Гляньте на скелю, з якої ви висічені, у глибину рову, з якого ви витягнуті. | Послꙋ́шайте менѐ, гонѧ́щїи пра́вдꙋ и҆ взыска́ющїи гдⷭ҇а, воззри́те на тве́рдый ка́мень, є҆го́же и҆зсѣко́сте [Є҆вр.: и҆з̾ негѡ́же и҆зсѣ́чени бы́сте.], и҆ въ ю҆до́ль пото́ка, ю҆́же и҆скопа́сте [Є҆вр.: и҆з̾ неѧ́же и҆ско́пани бы́сте.]. |
|
2
|
2
|
| Подивіться на Авраама, батька вашого, і на Сарру, яка народила вас: бо Я прикликав його одного і благословив його, і розмножив його. | Воззри́те на а҆враа́ма ѻ҆тца̀ ва́шего и҆ на са́ррꙋ породи́вшꙋю вы̀: ꙗ҆́кѡ є҆ди́нъ бѣ̀, и҆ призва́хъ є҆го̀, и҆ бл҃гослови́хъ є҆го̀, и҆ возлюби́хъ є҆го̀, и҆ оу҆мно́жихъ є҆го̀. |
|
3
|
3
|
| Так, Господь утішить Сион, утішить усі руїни його і зробить пустелі його, як рай, і степ його, як сад Господа; радість і веселість буде у ньому, славослів’я і піснеспіви. | И҆ тебѐ нн҃ѣ оу҆тѣ́шꙋ, сїѡ́не, и҆ оу҆тѣ́шихъ всѧ̑ пꙋсты̑ни є҆гѡ̀, и҆ поста́влю пꙋсты́ню є҆гѡ̀ ꙗ҆́кѡ ра́й, и҆ ꙗ҆̀же ко за́падѡмъ є҆гѡ̀ а҆́ки ра́й гдⷭ҇ень: ра́дость и҆ весе́лїе ѡ҆брѧ́щꙋтъ въ не́мъ, и҆сповѣ́данїе и҆ гла́съ хвале́нїѧ. |
|
4
|
4
|
| Послухайте Мене, народе Мій, і плем’я Моє, прихиліть вухо до Мене! бо від Мене вийде закон, і суд Мій поставлю світлом для народів. | Послꙋ́шайте менѐ, лю́дїе моѝ, послꙋ́шайте, и҆ ца́рїе, ко мнѣ̀ внꙋши́те: ꙗ҆́кѡ зако́нъ ѿ менє̀ и҆зы́детъ, и҆ сꙋ́дъ мо́й во свѣ́тъ ꙗ҆зы́кѡмъ. |
|
5
|
5
|
| Правда Моя близька; спасіння Моє сходить і сила Моя буде судити народи; острови будуть уповати на Мене і сподіватися на силу Мою. | Приближа́етсѧ ско́рѡ пра́вда моѧ̀, и҆ и҆зы́детъ ꙗ҆́кѡ свѣ́тъ спⷭ҇нїе моѐ, и҆ на мы́шцꙋ мою̀ ꙗ҆зы́цы надѣ́ѧтисѧ бꙋ́дꙋтъ: менѐ ѻ҆́строви ѡ҆жида́ти и҆ на мы́шцꙋ мою̀ оу҆пова́ти бꙋ́дꙋтъ. |
|
6
|
6
|
| Підніміть очі ваші до небес, і подивіться на землю вниз: бо небеса зникнуть, як дим, і земля постаріє, як одяг, і жителі її також вимруть; а Моє спасіння буде перебувати вічно, і правда Моя не перестане. | Воздви́гните на не́бо ѻ҆́чи ва́ши и҆ воззри́те на зе́млю до́лꙋ, поне́же не́бо ꙗ҆́кѡ ды́мъ оу҆тверди́сѧ, и҆ землѧ̀ ꙗ҆́кѡ ри́за ѡ҆бетша́етъ, живꙋ́щїи же на землѝ ꙗ҆́коже сїѧ̑ и҆зо́мрꙋтъ, спⷭ҇нїе же моѐ во вѣ́къ бꙋ́детъ, и҆ пра́вда моѧ̀ не ѡ҆скꙋдѣ́етъ. |
|
7
|
7
|
| Послухайте Мене ті, що знають правду, народ, у якого в серці закон Мій! Не бійтеся ганьби від людей, і лихослів’я їх не страшіться. | Послꙋ́шайте менѐ, вѣ́дѧщїи сꙋ́дъ, лю́дїе моѝ, и҆̀мже зако́нъ мо́й въ се́рдцы ва́шемъ, не бо́йтесѧ оу҆коре́нїѧ человѣ́ча и҆ похꙋле́нїю и҆́хъ не покарѧ́йтесѧ. |
|
8
|
8
|
| Бо, як одяг, з’їсть їх міль і, як вовну, з’їсть їх черва; а правда Моя перебуватиме повік, і спасіння Моє — у роди родів. | Ꙗ҆́коже бо ри́за снѣде́на бꙋ́детъ вре́менемъ, и҆ ꙗ҆́кѡ сꙋкно̀ и҆з̾ѧ́стсѧ мольмѝ, пра́вда же моѧ̀ во вѣ́ки бꙋ́детъ и҆ спⷭ҇нїе моѐ въ ро́ды родѡ́въ. |
|
9
|
9
|
| Повстань, повстань, одягнись міцністю, сила Господня! Повстань, як у дні древні, у роди давні! Чи не ти убила Раава, вразила крокодила? | Воста́ни, воста́ни, і҆ерⷭ҇ли́ме, и҆ ѡ҆блецы́сѧ во крѣ́пость мы́шцы твоеѧ̀, воста́ни ꙗ҆́кѡ въ нача́лѣ днѐ, ꙗ҆́кѡ ро́дъ вѣ́ка: не ты́ ли є҆сѝ побѣди́лъ го́рдаго и҆ расто́ргнꙋлъ ѕмі́а; |
|
10
|
10
|
| Чи не ти висушила море, во́ди великої безодні, перетворила глибини моря на дорогу, щоб пройшли відкуплені? | Не ты̀ и҆ є҆сѝ ѡ҆пꙋстоша́ѧй мо́ре, во́дꙋ бе́здны мно́гꙋ; положи́вый глꙋбины̑ морскі̑ѧ пꙋ́ть прохо́да и҆з̾ѧ̑тымъ и҆ и҆зба́влєнымъ; |
|
11
|
11
|
| І повернуться визволені Господом і прийдуть на Сион зі співом, і радість вічна над головою їх; вони знайдуть радість і веселощі: печаль і зітхання віддаляться. | Гдⷭ҇емъ бо возвратѧ́тсѧ и҆ прїи́дꙋтъ въ сїѡ́нъ съ ра́достїю и҆ со весе́лїемъ вѣ́чнымъ: на главѣ́ бо и҆́хъ весе́лїе и҆ хвала̀, и҆ ра́дость прїи́метъ ѧ҆̀: ѿбѣжѐ болѣ́знь и҆ печа́ль и҆ воздыха́нїе. |
|
12
|
12
|
| Я, Я Сам — Утішитель ваш. Хто ти, що боїшся людини, яка помирає, і сина людського, який те саме, що трава, | А҆́зъ є҆́смь, а҆́зъ є҆́смь оу҆тѣша́ѧй тѧ̀: разꙋмѣ́й, кто̀ сы́й оу҆боѧ́лсѧ є҆сѝ человѣ́ка сме́ртна и҆ сы́на человѣ́ча, и҆̀же ꙗ҆́кѡ трава̀ и҆зсхо́ша, |
|
13
|
13
|
| і забуваєш Господа, Творця свого, Який розпростер небеса і заснував землю; і безперестанно, кожного дня страшишся люті гнобителя, ніби він готовий був знищити? Але де лють гнобителя? | и҆ забы́лъ є҆сѝ бг҃а созда́вшаго тѧ̀, сотво́ршаго не́бо и҆ ѡ҆снова́вшаго зе́млю: и҆ боѧ́лсѧ є҆сѝ прⷭ҇нѡ во всѧ̑ дни̑ лица̀ ꙗ҆́рости стꙋжа́ющагѡ тебѣ̀: ка́кѡ бо восхотѣ̀ взѧ́ти тѧ̀, и҆ нн҃ѣ гдѣ̀ ꙗ҆́рость стꙋжа́ющагѡ тебѣ̀; |
|
14
|
14
|
| Скоро буде визволений полонений, і не помре в ямі і не буде мати потреби у хлібі. | Внегда́ бо спасти́сѧ тебѣ̀, не ста́нетъ, нижѐ оу҆ме́длитъ: |
|
15
|
15
|
| Я Господь, Бог твій, Який збурює море, так що хвилі його ревуть: Господь Саваоф — ім’я Його. | ꙗ҆́кѡ а҆́зъ бг҃ъ тво́й, возмꙋща́ѧй мо́ре и҆ творѧ́й шꙋ́мъ волна́мъ є҆гѡ̀: гдⷭ҇ь саваѡ́ѳъ и҆́мѧ мнѣ̀. |
|
16
|
16
|
| І Я вкладу слова Мої у вуста твої, і тінню руки Моєї покрию тебе, щоб упорядкувати небеса й утвердити землю і сказати Сиону: «ти Мій народ». | Положꙋ̀ словеса̀ моѧ̑ во оу҆ста̀ твоѧ̑ и҆ под̾ сѣ́нїю рꙋкѝ моеѧ̀ покры́ю тѧ̀, є҆́юже поста́вихъ не́бо и҆ ѡ҆снова́хъ зе́млю: и҆ рече́тъ сїѡ́нꙋ: лю́дїе моѝ є҆стѐ вы̀. |
|
17
|
17
|
| Пробудися, пробудися, встань, Єрусалиме, ти, який з руки Господа випив чашу люті Його, випив до дна чашу сп’яніння, осушив. | Воста́ни, воста́ни, воскрⷭ҇нѝ, і҆ерⷭ҇ли́ме, и҆спи́вый ча́шꙋ ꙗ҆́рости ѿ рꙋкѝ гдⷭ҇ни: ча́шꙋ бо паде́нїѧ, фїа́лъ ꙗ҆́рости и҆спи́лъ и҆ и҆стощи́лъ є҆сѝ, |
|
18
|
18
|
| Нікому було вести його з усіх синів, породжених ним, і нікому було підтримати його за руку з усіх синів, яких він виростив. | и҆ не бы́сть оу҆тѣша́ѧй тебѐ ѿ всѣ́хъ ча̑дъ твои́хъ, ꙗ҆̀же роди́лъ є҆сѝ, и҆ не бы́сть под̾е́млющагѡ рꙋкѝ твоеѧ̀, нижѐ ѿ всѣ́хъ сынѡ́въ твои́хъ, и҆̀хже возне́слъ є҆сѝ. |
|
19
|
19
|
| Тебе спостигли дві біди, хто пошкодує про тебе? — спустошення і знищення, голод і меч: ким я втішу тебе? | Два̀ сїѧ̑ проти̑вна тебѣ̀, кто̀ сожалѣ́етъ тебѣ̀; паде́нїе и҆ сокрꙋше́нїе, гла́дъ и҆ ме́чь, кто̀ оу҆тѣ́шитъ тѧ̀; |
|
20
|
20
|
| Сини твої знемогли, лежать на розі усіх вулиць, як сарна в тенетах, сповнені гніву Господа, заборони Бога твого. | Сы́нове твоѝ ѡ҆бнища́вшїи, сѣдѧ́ще на краѝ всѧ́кагѡ и҆схо́да, ꙗ҆́кѡ све́кла недоваре́наѧ, и҆спо́лнени ꙗ҆́рости гдⷭ҇ни, разсла́блени гдⷭ҇емъ бг҃омъ. |
|
21
|
21
|
| Отже, вислухай це, страдник і сп’янілий, але не від вина. | Сегѡ̀ ра́ди слы́ши, смире́нный и҆ оу҆пи́выйсѧ не вїно́мъ: |
|
22
|
22
|
| Так говорить Господь твій, Господь і Бог твій, Який мститься за Свій народ: ось, Я беру з руки твоєї чашу сп’яніння, дріжджі з чаші люті Моєї: ти не будеш уже пити їх, | та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь бг҃ъ сꙋдѧ́й лю́демъ свои̑мъ: сѐ, взѧ́хъ ѿ рꙋкѝ твоеѧ̀ ча́шꙋ паде́нїѧ, фїа́лъ ꙗ҆́рости моеѧ̀, и҆ не приложи́ши ксемꙋ̀ пи́ти є҆ѧ̀: |
|
23
|
23
|
| і подам її у руки мучителям твоїм, які говорили тобі: «впади ниць, щоб нам пройти по тобі»; і ти хребет твій робив ніби землею й вулицею для тих, що проходили. | и҆ вложꙋ̀ ю҆̀ въ рꙋ́цѣ преѡби́дѣвшихъ тѧ̀ и҆ смири́вшихъ тѧ̀, и҆̀же реко́ша дꙋшѝ твое́й: преклони́сѧ, да мине́мъ: и҆ положи́лъ є҆сѝ ра́внѡ землѝ плещы̀ твоѧ̑ ѿвнѣ̀ мимоходѧ́щымъ. |
|
Глава 52
|
Глава́ н҃в
|
|
1
|
1
|
| Повстань, повстань, одягнись у силу твою, Сионе! Одягнись в одяг величі твоєї, Єрусалиме, місто святе! бо вже не буде більше входити у тебе необрізаний і нечистий. | Воста́ни, воста́ни, сїѡ́не, ѡ҆блецы́сѧ во крѣ́пость твою̀, сїѡ́не, и҆ ты̀ ѡ҆блецы́сѧ во сла́вꙋ твою̀, і҆ерⷭ҇ли́ме, гра́де ст҃ы́й, ктомꙋ̀ не приложи́тъ проитѝ сквозѣ̀ тѧ̀ неѡбрѣ́занный и҆ нечи́стый. |
|
2
|
2
|
| Струси із себе порох; встань, полонений Єрусалиме! зніми ланцюги із шиї твоєї, полонена дочко Сиону! | И҆стрѧсѝ пра́хъ и҆ воста́ни, сѧ́ди, і҆ерⷭ҇ли́ме, совлецы̀ оу҆́зꙋ вы́и твоеѧ̀, плѣне́наѧ дщѝ сїѡ́нѧ. |
|
3
|
3
|
| бо так говорить Господь: за ніщо були ви продані, і без срібла будете викуплені; | Ꙗ҆́кѡ сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь: тꙋ́не про́дани бы́сте, и҆ не сребро́мъ и҆зба́витесѧ. |
|
4
|
4
|
| бо так говорить Господь Бог: народ Мій ходив колись у Єгипет, щоб там пожити, й Ассур тіснив його ні за що. | Та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь: во є҆гѵ́петъ снидо́ша лю́дїе моѝ пре́жде, є҆́же прише́лцємъ бы́ти та́мѡ, и҆ во а҆ссѷрі́ю нꙋ́ждею ѿведо́шасѧ. |
|
5
|
5
|
| І тепер що у Мене тут? говорить Господь; народ Мій узятий задарма, володарі їхні шаленіють, — говорить Господь, — і постійно, кожного дня ім’я Моє неславиться. | И҆ нн҃ѣ что̀ здѣ̀ є҆стѐ; сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь: ꙗ҆́кѡ взѧ́шасѧ лю́дїе моѝ тꙋ́не, чꙋди́тесѧ и҆ пла́читесѧ. Та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь: ва́съ ра́ди прⷭ҇нѡ и҆́мѧ моѐ хꙋ́литсѧ во ꙗ҆зы́цѣхъ. |
|
6
|
6
|
| Тому народ Мій пізна́є ім’я Моє; тому дізнається у той день, що Я той самий, Який сказав: «ось Я!» | Сегѡ̀ ра́ди позна́ютъ лю́дїе моѝ и҆́мѧ моѐ въ то́й де́нь, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ є҆́смь са́мъ гл҃ѧй, тꙋ̀ є҆́смь. |
|
7
|
7
|
| Які прекрасні на горах ноги благовісника, що сповіщає мир, благовістить радість, проповідує спасіння, який говорить Сиону: «воцарився Бог твій!» | Ко́ль красны̑ на гора́хъ но́ги благовѣствꙋ́ющихъ ми́ръ, благовѣствꙋ́ющихъ блага̑ѧ, ꙗ҆́кѡ слы́шано сотворю̀ спасе́нїе твоѐ, глаго́лѧ: сїѡ́не, воц҃ри́тсѧ бг҃ъ тво́й. |
|
8
|
8
|
| Голос вартових твоїх — вони піднесли голос і всі разом радіють, бо своїми очима бачать, що Господь повертається у Сион. | Ꙗ҆́кѡ гла́съ хранѧ́щихъ тѧ̀ вознесе́сѧ, и҆ гла́сомъ вкꙋ́пѣ возра́дꙋютсѧ: ꙗ҆́кѡ ѻ҆́чи ко ѻ҆чесє́мъ воззрѧ́тъ, є҆гда̀ поми́лꙋетъ гдⷭ҇ь сїѡ́на. |
|
9
|
9
|
| Торжествуйте, співайте разом, руїни Єрусалима, бо утішив Господь народ Свій, відкупив Єрусалим. | Да ѿры́гнꙋтъ весе́лїе вкꙋ́пѣ пꙋсты̑ни і҆ерⷭ҇ли̑мскїѧ, ꙗ҆́кѡ поми́лова гдⷭ҇ь люді́й свои́хъ и҆ и҆зба́ви і҆ерⷭ҇ли́ма: |
|
10
|
10
|
| Оголив Господь святу правицю Свою перед очима всіх народів; і всі краї землі побачать спасіння Бога нашого. | и҆ ѿкры́етъ гдⷭ҇ь мы́шцꙋ свою̀ ст҃ꙋ́ю пред̾ всѣ́ми ꙗ҆зы̑ки, и҆ оу҆́зрѧтъ всѝ концы̑ землѝ спⷭ҇нїе, є҆́же ѿ бг҃а на́шегѡ. |
|
11
|
11
|
| Ідіть, ідіть, виходьте звідти; не доторкайтеся до нечистого; виходьте із середовища його, очистіть себе ті, що носите сосуди Господні! | Ѿстꙋпи́те, ѿстꙋпи́те, и҆зыди́те ѿсю́дꙋ и҆ нечистотѣ̀ не прикаса́йтесѧ, и҆зыди́те ѿ среды̀ є҆гѡ̀, ѿлꙋчи́тесѧ, носѧ́щїи сосꙋ́ды гдⷭ҇ни: |
|
12
|
12
|
| бо ви вийдете неквапливо, і не побіжите; тому що попереду вас піде Господь, і Бог Ізраїлів буде стражем позаду вас. | ꙗ҆́кѡ не съ мѧте́жемъ и҆зы́дете, нижѐ оу҆бѣжа́нїемъ по́йдете: по́йдетъ бо пред̾ ва́ми гдⷭ҇ь, и҆ собира́ѧй вы̀ гдⷭ҇ь бг҃ъ і҆и҃левъ. |
|
13
|
13
|
| Ось, раб Мій буде благоуспішний, підніметься і піднесеться, і звеличиться. | Сѐ, оу҆разꙋмѣ́етъ ѻ҆́трокъ мо́й и҆ вознесе́тсѧ и҆ просла́витсѧ ѕѣлѡ̀. |
|
14
|
14
|
| Як багато хто дивувався, дивлячись на Тебе, — настільки був спотворений більше за будь-яку людину лик Його, і вигляд Його — більше за синів людських! | Ꙗ҆́коже оу҆жа́снꙋтсѧ ѡ҆ тебѣ̀ мно́зи, та́кѡ ѡ҆безсла́витсѧ ѿ человѣ̑къ ви́дъ тво́й, и҆ сла́ва твоѧ̀ ѿ сынѡ́въ человѣ́ческихъ. |
|
15
|
15
|
| Так багато народів приведе Він у здивування; царі закриють перед Ним уста свої, тому що вони побачать те, про що не було говорено їм, і узнають те, чого не чули. | Та́кѡ оу҆дивѧ́тсѧ ꙗ҆зы́цы мно́зи ѡ҆ не́мъ, и҆ заградѧ́тъ ца́рїе оу҆ста̀ своѧ̑: ꙗ҆́кѡ, и҆̀мже не возвѣсти́сѧ ѡ҆ не́мъ, оу҆́зрѧтъ, и҆ и҆̀же не слы́шаша, оу҆разꙋмѣ́ютъ. |
|
Глава 53
|
Глава́ н҃г
|
|
1
|
1
|
| [Господи!] хто повірив чутому від нас, і кому відкрилася сила Господня? | Гдⷭ҇и, кто̀ вѣ́рова слꙋ́хꙋ на́шемꙋ, и҆ мы́шца гдⷭ҇нѧ комꙋ̀ ѿкры́сѧ; |
|
2
|
2
|
| Бо Він зійшов перед Ним, як пагін і як паросток із сухої землі; немає у Ньому ні вигляду, ні величі; і ми бачили Його, і не було у Ньому вигляду, який приваблював би нас до Нього. | Возвѣсти́хомъ, ꙗ҆́кѡ ѻ҆троча̀ пред̾ ни́мъ ꙗ҆́кѡ ко́рень въ землѝ жа́ждꙋщей, нѣ́сть ви́да є҆мꙋ̀, нижѐ сла́вы: и҆ ви́дѣхомъ є҆го̀, и҆ не и҆мѧ́ше ви́да, ни добро́ты: |
|
3
|
3
|
| Він був знехтуваний і умалений перед людьми, муж скорбот, що пізнав болісті, і ми відвертали від Нього лице своє; Він був зневажуваний, і ми ні у що ставили Його. | но ви́дъ є҆гѡ̀ безче́стенъ, оу҆ма́ленъ па́че всѣ́хъ сынѡ́въ человѣ́ческихъ: человѣ́къ въ ꙗ҆́звѣ сы́й и҆ вѣ́дый терпѣ́ти болѣ́знь, ꙗ҆́кѡ ѿврати́сѧ лицѐ є҆гѡ̀, безче́стно бы́сть, и҆ не вмѣни́сѧ. |
|
4
|
4
|
| Але Він узяв на Себе наші немочі і поніс наші хвороби; а ми думали, що Він був уражений, покараний і принижений Богом. | Се́й грѣхѝ на́шѧ но́ситъ и҆ ѡ҆ на́съ болѣ́знꙋетъ, и҆ мы̀ вмѣни́хомъ є҆го̀ бы́ти въ трꙋдѣ̀ и҆ въ ꙗ҆́звѣ ѿ бг҃а и҆ во ѡ҆ѕлобле́нїи. |
|
5
|
5
|
| Але Він укритий виразками був за гріхи наші і мучимий за беззаконня наші; покарання світу нашого було на Ньому, і ранами Його ми зцілилися. | То́й же ꙗ҆́звенъ бы́сть за грѣхѝ на́шѧ и҆ мꙋ́ченъ бы́сть за беззакѡ́нїѧ на̑ша, наказа́нїе ми́ра на́шегѡ на не́мъ, ꙗ҆́звою є҆гѡ̀ мы̀ и҆сцѣлѣ́хомъ. |
|
6
|
6
|
| Усі ми блукали, як вівці, зведені були кожен на свою дорогу: і Господь поклав на Нього гріхи усіх нас. | Всѝ ꙗ҆́кѡ ѻ҆́вцы заблꙋди́хомъ: человѣ́къ ѿ пꙋтѝ своегѡ̀ заблꙋдѝ, и҆ гдⷭ҇ь предадѐ є҆го̀ грѣ̑хъ ра́ди на́шихъ. |
|
7
|
7
|
| Він був мучимий, але страждав добровільно і не відкривав уст Своїх; як агнець, ведений був Він на заколення, і як агнець перед тим, хто стриже його, безмовний, так Він не відкривав уст Своїх. | И҆ то́й, занѐ ѡ҆ѕло́бленъ бы́сть, не ѿверза́етъ оу҆́стъ свои́хъ: ꙗ҆́кѡ ѻ҆вча̀ на заколе́нїе веде́сѧ, и҆ ꙗ҆́кѡ а҆́гнецъ пред̾ стригꙋ́щимъ є҆го̀ безгла́сенъ, та́кѡ не ѿверза́етъ оу҆́стъ свои́хъ. |
|
8
|
8
|
| Від пут і суду Він був узятий; але рід Його хто пояснить? бо Він відірваний від землі живих; за злочини народу Мого перетерпів страту. | Во смире́нїи є҆гѡ̀ сꙋ́дъ є҆гѡ̀ взѧ́тсѧ: ро́дъ же є҆гѡ̀ кто̀ и҆сповѣ́сть; ꙗ҆́кѡ взе́млетсѧ ѿ землѝ живо́тъ є҆гѡ̀, ра́ди беззако́нїй люді́й мои́хъ веде́сѧ на сме́рть. |
|
9
|
9
|
| Йому призначали гріб зі злочинцями, але Він похований у багатого, тому що не вчинив гріха, і не було неправди у вустах Його. | И҆ да́мъ лꙋка̑выѧ вмѣ́стѡ погребе́нїѧ є҆гѡ̀ и҆ бога̑тыѧ вмѣ́стѡ см҃рти є҆гѡ̀: ꙗ҆́кѡ беззако́нїѧ не сотворѝ, нижѐ ѡ҆брѣ́тесѧ ле́сть во оу҆стѣ́хъ є҆гѡ̀. |
|
10
|
10
|
| Але Господу вгодно було уразити Його, і Він віддав Його на муки; коли ж душа Його принесе жертву умилостивлення, Він побачить потомство довговічне, і воля Господня благоуспішно буде виконуватися рукою Його. | И҆ гдⷭ҇ь хо́щетъ ѡ҆чⷭ҇тити є҆го̀ ѿ ꙗ҆́звы: а҆́ще да́стсѧ ѡ҆ грѣсѣ̀, дꙋша̀ ва́ша оу҆́зритъ сѣ́мѧ долгоживо́тное. |
|
11
|
11
|
| На подвиг душі Своєї Він буде дивитися із задоволенням; через пізнання Його Він, Праведник, Раб Мій, виправдає багатьох і гріхи їхні на Собі понесе. | И҆ хо́щетъ гдⷭ҇ь рꙋко́ю свое́ю ѿѧ́ти болѣ́знь ѿ дꙋшѝ є҆гѡ̀, ꙗ҆ви́ти є҆мꙋ̀ свѣ́тъ и҆ созда́ти ра́зꙋмомъ, ѡ҆правда́ти првⷣнаго бла́гѡ слꙋжа́ща мнѡ́гимъ, и҆ грѣхѝ и҆́хъ то́й понесе́тъ. |
|
12
|
12
|
| Тому Я дам Йому частку між великими, і з сильними буде ділити здобич, за те, що віддав душу Свою на смерть, і до лиходіїв приєднаний був, тоді як Він поніс на Собі гріх багатьох і за злочинців зробився заступником. | Сегѡ̀ ра́ди то́й наслѣ́дитъ мно́гихъ и҆ крѣ́пкихъ раздѣли́тъ кѡры́сти, занѐ предана̀ бы́сть на сме́рть дш҃а̀ є҆гѡ̀, и҆ со беззако́нными вмѣни́сѧ, и҆ то́й грѣхѝ мно́гихъ вознесѐ и҆ за беззакѡ́нїѧ и҆́хъ пре́данъ бы́сть. |
|
Глава 54
|
Глава́ н҃д
|
|
1
|
1
|
| Звеселись, неплідна, яка не народжує; викликни і виголоси, яка не мучилася пологами; тому що у залишеної набагато більше дітей, ніж у тієї, яка має чоловіка, — говорить Господь. | Возвесели́сѧ, непло́ды, неражда́ющаѧ, возгласѝ и҆ возопі́й, нечревоболѣ́вшаѧ, ꙗ҆́кѡ мнѡ́га ча̑да пꙋсты́ѧ па́че, не́жели и҆мꙋ́щїѧ мꙋ́жа. |
|
2
|
2
|
| Розшир місце намету твого, розшир покрівлі осель твоїх; не соромся, пусти довше шнури твої і утверди кілки твої; | Рече́ бо гдⷭ҇ь: разширѝ мѣ́сто кꙋ́щи твоеѧ̀ и҆ покро́вѡвъ твои́хъ, водрꙋзѝ, не пощадѝ, продолжѝ оу҆́жѧ твоѧ̑ и҆ ко́лїе твоѐ оу҆крѣпѝ, |
|
3
|
3
|
| бо ти поширишся праворуч і ліворуч, і потомство твоє заволодіє народами і населить спустошені міста. | є҆щѐ на де́сно и҆ на лѣ́во прострѝ: и҆ сѣ́мѧ твоѐ ꙗ҆зы́ки наслѣ́дитъ, и҆ гра́ды ѡ҆пꙋстѣ́вшыѧ насели́ши. |
|
4
|
4
|
| Не бійся, бо не будеш посоромлена; не знічуйся, бо не будеш у нарузі: ти забудеш посоромлення юности твоєї і не будеш більше згадувати про безславність удівства твого. | Не бо́йсѧ, ꙗ҆́кѡ посра́млена є҆сѝ, нижѐ оу҆стыди́сѧ, ꙗ҆́кѡ оу҆коре́на є҆сѝ: поне́же срамотꙋ̀ вѣ́чнꙋю забꙋ́деши и҆ оу҆кори́зны вдовства̀ твоегѡ̀ не помѧне́ши ктомꙋ̀. |
|
5
|
5
|
| Тому що твій Творець є чоловік твій; Господь Саваоф — ім’я Його; і Відкупитель твій — Святий Ізраїлів: Богом усієї землі назветься Він. | Ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇ь творѧ́й тѧ̀, гдⷭ҇ь саваѡ́ѳъ и҆́мѧ є҆мꙋ̀: и҆ и҆зба́вивый тѧ̀, ст҃ы́й бг҃ъ і҆и҃левъ, все́й землѝ прозове́тсѧ. |
|
6
|
6
|
| Бо як дружину, залишену і скорботну духом, закликає тебе Господь, і як дружину юности, яка була відкинута, — говорить Бог твій. | Не ꙗ҆́кѡ женꙋ̀ ѡ҆ста́вленꙋ и҆ малодꙋ́шнꙋ призва́ тѧ гдⷭ҇ь, нижѐ ꙗ҆́кѡ женꙋ̀ и҆з̾ ю҆́ности возненави́дѣнꙋ, речѐ бг҃ъ тво́й. |
|
7
|
7
|
| На малий час Я залишив тебе, але з великою милістю прийму тебе. | На вре́мѧ ма́ло ѡ҆ста́вихъ тѧ̀, а҆ съ млⷭ҇тїю вели́кою поми́лꙋю тѧ̀: |
|
8
|
8
|
| У полум’ї гніву Я приховав від тебе лице Моє на час, але вічною милістю помилую тебе, — говорить Відкупитель твій, Господь. | во ꙗ҆́рости ма́лѣ ѿврати́хъ лицѐ моѐ ѿ тебє̀, но млⷭ҇тїю вѣ́чною поми́лꙋю тѧ̀, речѐ и҆зба́вивый тѧ̀ гдⷭ҇ь. |
|
9
|
9
|
| Бо це для Мене, як води Ноя: як Я поклявся, що води Ноя не прийдуть більше на землю, так поклявся не гніватися на тебе і не дорікати тобі. | Ѿ воды̀, ꙗ҆́же при нѡ́и, сїѐ мѝ є҆́сть, ꙗ҆́коже клѧ́хсѧ є҆мꙋ̀ во вре́мѧ ѻ҆́но на зе́млю, не разгнѣ́ватисѧ ѡ҆ тебѣ̀ ктомꙋ̀, нижѐ во преще́нїи твое́мъ |
|
10
|
10
|
| Гори зрушаться і пагорби захитаються, — а милість Моя не відступить від тебе, і завіт миру Мого не похитнеться, — говорить Господь, Який милує тебе. | го́ры преста́вити, и҆ хо́лми твоѝ не предви́гнꙋтсѧ: та́кѡ нижѐ, ꙗ҆́же ѿ менє̀ къ тебѣ̀, млⷭ҇ть ѡ҆скꙋдѣ́етъ, нижѐ завѣ́тъ ми́ра твоегѡ̀ преста́витсѧ: рече́ бо млⷭ҇тивъ къ тебѣ̀ гдⷭ҇ь. |
|
11
|
11
|
| Бідна, яку кидає буря, безутішна! Ось, Я покладу камені твої на рубіні і зроблю основу твою із сапфірів; | Смире́ннаѧ и҆ коле́блемаѧ не и҆мѣ́ла є҆сѝ оу҆тѣше́нїѧ: сѐ, а҆́зъ оу҆готовлѧ́ю тебѣ̀ а҆́нѳраѯъ ка́мень тво́й и҆ на ѡ҆снова́нїе твоѐ сапфі́ръ: |
|
12
|
12
|
| і зроблю вікна твої з рубінів і ворота твої — з перлин, і всю огорожу твою — із коштовних каменів. | и҆ положꙋ̀ забра̑ла твоѧ̑ і҆а́спїсъ, и҆ врата̀ твоѧ̑ ка́менїе крѷста́лла, и҆ ѡ҆гражде́нїе твоѐ ка́менїе и҆збра́нное, |
|
13
|
13
|
| І всі сини твої будуть навчені Господом, і великий мир буде у синів твоїх. | и҆ всѧ̑ сы́ны твоѧ̑ наꙋчє́ны бг҃омъ, и҆ во мно́зѣ ми́рѣ ча̑да твоѧ̑. |
|
14
|
14
|
| Ти утвердишся правдою, будеш далека від гноблення, бо тобі боятися немає чого, і від жаху, бо він не наблизиться до тебе. | И҆ пра́вдою возгради́шисѧ: оу҆дали́сѧ ѿ непра́веднагѡ, и҆ не оу҆бои́шисѧ, и҆ тре́петъ не прибли́житсѧ тебѣ̀. |
|
15
|
15
|
| Ось, будуть озброюватися проти тебе, але не від Мене; хто б не озброївся проти тебе, впаде. | Сѐ, прише́лцы прїи́дꙋтъ къ тебѣ̀ мно́ю и҆ вселѧ́тсѧ оу҆ тебє̀ и҆ къ тебѣ̀ прибѣ́гнꙋтъ. |
|
16
|
16
|
| Ось, Я створив коваля, який роздуває вугілля у вогні і робить знаряддя для своєї справи, — і Я творю губителя для знищування. | Сѐ, а҆́зъ созда́хъ тѧ̀, не ꙗ҆́коже кꙋзне́цъ раздꙋва́ѧй оу҆́глїе и҆ и҆зносѧ̀ сосꙋ́дъ на дѣ́ло: а҆́зъ же созда́хъ тѧ̀ не на па́гꙋбꙋ, є҆́же и҆стли́ти. |
|
17
|
17
|
| Жодне знаряддя, зроблене проти тебе, не буде успішним; і всякий язик, який буде змагатися з тобою на суді, — ти звинуватиш. Це є спадщина рабів Господа, виправдання їх від Мене, — говорить Господь. | Всѧ́къ сосꙋ́дъ содѣ́ланъ на тѧ̀ не бл҃гопоспѣшꙋ̀, и҆ всѧ́къ гла́съ, и҆́же на тѧ̀ воста́нетъ на прю̀, ѡ҆долѣ́еши и҆̀мъ всѣ̑мъ: пови́ннїи же твоѝ бꙋ́дꙋтъ въ не́мъ. Є҆́сть наслѣ́дїе слꙋжа́щымъ гдⷭ҇еви, и҆ вы̀ бꙋ́дете мнѣ̀ првⷣни, гл҃етъ гдⷭ҇ь. |
|
Глава 55
|
Глава́ н҃є
|
|
1
|
1
|
| Спраглі! йдіть усі до вод; навіть і ви, у яких немає срібла, йдіть, купуйте і споживайте; йдіть, купуйте без срібла і без плати вино і молоко. | Жа́ждꙋщїи, и҆ди́те на во́дꙋ, и҆ є҆ли́цы не и҆́мате сребра̀, ше́дше кꙋпи́те, и҆ ꙗ҆ди́те (и҆ пі́йте) без̾ сребра̀ и҆ цѣны̀ вїно̀ и҆ тꙋ́къ. |
|
2
|
2
|
| Для чого вам відважувати срібло за те, що не хліб, і надбане трудами своїми за те, що не насичує? Послухайте Мене уважно і споживайте благо, і душа ваша нехай насолодиться жиром. | Вскꙋ́ю цѣнитѐ сребро̀ не въ хлѣ́бы, и҆ трꙋ́дъ ва́шъ не въ сы́тость; Послꙋ́шайте менѐ, и҆ снѣ́сте блага̑ѧ, и҆ наслади́тсѧ во благи́хъ дꙋша̀ ва́ша. |
|
3
|
3
|
| Прихиліть вухо ваше і прийдіть до Мене: послухайте, і жива буде душа ваша, — і дам вам завіт вічний, незмінні милості, обіцяні Давиду. | Внемли́те оу҆ши́ма ва́шима и҆ послѣ́дꙋйте пꙋтє́мъ мои̑мъ: послꙋ́шайте менѐ, и҆ жива̀ бꙋ́детъ во благи́хъ дꙋша̀ ва́ша, и҆ завѣща́ю ва́мъ завѣ́тъ вѣ́ченъ, преподѡ́бнаѧ даві́дѡва вѣ̑рнаѧ. |
|
4
|
4
|
| Ось, Я дав Його свідком для народів, вождем і наставником народам. | Сѐ, свидѣ́телство во ꙗ҆зы́цѣхъ да́хъ є҆го̀, кнѧ́зѧ и҆ повели́телѧ ꙗ҆зы́кѡмъ. |
|
5
|
5
|
| Ось, ти прикличеш народ, якого ти не знав, і народи, які тебе не знали, поспішать до тебе заради Господа Бога твого і заради Святого Ізраїлевого, бо Він прославив тебе. | Сѐ, ꙗ҆зы́цы, и҆̀же не вѣ́дѧхꙋ тебѐ, призовꙋ́тъ тѧ̀, и҆ лю́дїе, и҆̀же не позна́ша тебѐ, ко тебѣ̀ прибѣ́гнꙋтъ ра́ди гдⷭ҇а бг҃а твоегѡ̀, ст҃а́гѡ і҆и҃лева, ꙗ҆́кѡ просла́ви тѧ̀. |
|
6
|
6
|
| Шукайте Господа, коли можна знайти Його; прикликайте Його, коли Він близько. | Взыщи́те гдⷭ҇а, и҆ внегда̀ ѡ҆брѣстѝ ва́мъ того̀, призови́те: є҆гда́ же прибли́житсѧ къ ва́мъ, |
|
7
|
7
|
| Нехай залишить нечестивий путь свій і беззаконник — думки свої, і нехай навернеться до Господа, і Він помилує його, і до Бога нашого, бо Він многомилостивий. | да ѡ҆ста́витъ нечести́вый пꙋти̑ своѧ̑, и҆ мꙋ́жъ беззако́ненъ совѣ́ты своѧ̑, и҆ да ѡ҆брати́тсѧ ко гдⷭ҇ꙋ, и҆ поми́лованъ бꙋ́детъ, ꙗ҆́кѡ попремно́гꙋ ѡ҆ста́витъ грѣ́хи ва́шѧ. |
|
8
|
8
|
| Мої думки — не ваші думки, ні ваші путі — путі Мої, говорить Господь. | Не сꙋ́ть бо совѣ́ти моѝ ꙗ҆́коже совѣ́ти ва́ши, нижѐ ꙗ҆́коже пꙋтїѐ ва́ши пꙋтїѐ моѝ, гл҃етъ гдⷭ҇ь. |
|
9
|
9
|
| Але, як небо вище за землю, так путі Мої вищі за путі ваші, і думки Мої вищі за думки ваші. | Но ꙗ҆́коже ѿстои́тъ не́бо ѿ землѝ, та́кѡ ѿстои́тъ пꙋ́ть мо́й ѿ пꙋті́й ва́шихъ, и҆ помышлє́нїѧ ва̑ша ѿ мы́сли моеѧ̀. |
|
10
|
10
|
| Як дощ і сніг сходить з неба і туди не повертається, але напуває землю і робить її здатною родити і вирощувати, щоб вона давала насіння тому, хто сіє, і хліб тому, хто їсть, — | Ꙗ҆́коже бо а҆́ще сни́детъ до́ждь и҆лѝ снѣ́гъ съ небесѐ, и҆ не возврати́тсѧ, до́ндеже напои́тъ зе́млю, и҆ роди́тъ, и҆ прозѧ́бнетъ, и҆ да́стъ сѣ́мѧ сѣ́ющемꙋ и҆ хлѣ́бъ въ снѣ́дь: |
|
11
|
11
|
| так і слово Моє, яке виходить з уст Моїх, — воно не повертається до Мене марним, але виконує те, що Мені угодно, і звершує те, для чого Я послав його. | та́кѡ бꙋ́детъ гл҃го́лъ мо́й, и҆́же а҆́ще и҆зы́детъ и҆з̾ оу҆́стъ мои́хъ, не возврати́тсѧ ко мнѣ̀ то́щь, до́ндеже соверши́тъ (всѧ̑), є҆ли̑ка восхотѣ́хъ, и҆ поспѣшꙋ̀ пꙋти̑ твоѧ̑ и҆ за́пѡвѣди моѧ̑. |
|
12
|
12
|
| Отже, ви вийдете з веселощами і будете випроваджені з миром; гори і пагорби будуть співати перед вами пісню, і всі дерева у полі рукоплескати вам. | Со весе́лїемъ бо и҆зы́дете и҆ съ ра́достїю наꙋчите́сѧ: го́ры бо и҆ хо́лми возска́чꙋтъ ждꙋ́ще ва́съ съ ра́достїю, и҆ всѧ̑ древеса̀ сє́лнаѧ воспле́щꙋтъ вѣ́твьми: |
|
13
|
13
|
| Замість терня виросте кипарис; замість кропиви виросте мирт; і це буде на славу Господа, у знамення вічне, незламне. | и҆ вмѣ́стѡ дра́чїѧ взы́детъ кѷпарі́съ, и҆ вмѣ́стѡ кропи́вы взы́детъ мѷрсі́на: и҆ бꙋ́детъ гдⷭ҇ь во и҆́мѧ и҆ во зна́менїе вѣ́чное, и҆ не ѡ҆скꙋдѣ́етъ. |
|
Глава 56
|
Глава́ н҃ѕ
|
|
1
|
1
|
| Так говорить Господь: зберігайте суд і чиніть правду; бо близько спасіння Моє й одкровення правди Моєї. | Сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь: сохрани́те сꙋ́дъ и҆ сотвори́те пра́вдꙋ, прибли́жисѧ бо спⷭ҇нїе моѐ прїитѝ и҆ млⷭ҇ть моѧ̀ ѿкры́тисѧ. |
|
2
|
2
|
| Блажен муж, який робить це, і син людський, який міцно тримається цього, який зберігає суботу від осквернення й оберігає руку свою, щоб не зробити ніякого зла. | Блаже́нъ мꙋ́жъ творѧ́й сїѧ̑, и҆ человѣ́къ держа́йсѧ и҆́хъ, и҆ хранѧ́й сꙋббѡ̑ты не ѡ҆сквернѧ́ти, и҆ блюды́й рꙋ́цѣ своѝ не твори́ти непра́вды. |
|
3
|
3
|
| Нехай не говорить син іноплемінника, який приєднався до Господа: «Господь зовсім відокремив мене від Свого народу», і нехай не говорить євнух: «ось я сухе дерево». | Да не глаго́летъ и҆ноплеме́нникъ приложи́выйсѧ ко гдⷭ҇еви: є҆да̀ ѿлꙋчи́тъ мѧ̀ гдⷭ҇ь ѿ люді́й свои́хъ; и҆ да не глаго́летъ ка́женикъ, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ є҆́смь дре́во сꙋ́хо. |
|
4
|
4
|
| Бо Господь так говорить про євнухів: які зберігають Мої суботи й обирають угодне Мені, і міцно тримаються завіту Мого, — | Сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь ка́женикѡмъ: є҆ли́цы сохранѧ́тъ сꙋббѡ̑ты моѧ̑ и҆ и҆зберꙋ́тъ, ꙗ҆̀же а҆́зъ хощꙋ̀, и҆ содержа́тъ завѣ́тъ мо́й, |
|
5
|
5
|
| тим дам Я у домі Моєму й у стінах Моїх місце й ім’я краще, ніж синам і дочкам; дам їм вічне ім’я, яке не знищиться. | да́мъ и҆̀мъ въ домꙋ̀ мое́мъ и҆ во ѡ҆гра́дѣ мое́й мѣ́сто и҆мени́то, лꙋ́чшее ѿ сынѡ́въ и҆ дще́рей, и҆́мѧ вѣ́чно да́мъ и҆̀мъ, и҆ не ѡ҆скꙋдѣ́етъ: |
|
6
|
6
|
| І синів іноплемінників, які приєдналися до Господа, щоб служити Йому і любити ім’я Господа, бути рабами Його, усіх, що зберігають суботу від осквернення її і твердо тримаються завіту Мого, | и҆ и҆ноплеме́нникѡмъ приложи́вшымсѧ гдⷭ҇еви рабо́тати є҆мꙋ̀ и҆ люби́ти и҆́мѧ гдⷭ҇не, є҆́же бы́ти є҆мꙋ̀ въ рабы̑ и҆ рабы̑ни, и҆ всѧ̑ снабдѧ́щыѧ сꙋббѡ̑ты моѧ̑ не ѡ҆сквернѧ́ти и҆ держа́щыѧ завѣ́тъ мо́й, |
|
7
|
7
|
| Я приведу на святу гору Мою й обрадую їх у Моєму домі молитви; всепалення їхні й жертви їхні будуть благоприємні на жертовнику Моєму, бо дім Мій назветься домом молитви для усіх народів. | введꙋ̀ ѧ҆̀ въ го́рꙋ ст҃ꙋ́ю мою̀ и҆ возвеселю̀ ѧ҆̀ въ домꙋ̀ мл҃твы моеѧ̀: всесожжє́нїѧ и҆́хъ и҆ жє́ртвы и҆́хъ бꙋ́дꙋтъ прїѧ̑тны на тре́бницѣ мое́мъ: до́мъ бо мо́й до́мъ моли́твы нарече́тсѧ всѣ̑мъ ꙗ҆зы́кѡмъ, |
|
8
|
8
|
| Господь Бог, Який збирає розсіяних ізраїльтян, говорить: до зібраних у нього Я буду ще збирати інших. | гл҃етъ гдⷭ҇ь, собира́ѧй разсѣ̑ѧныѧ і҆и҃лєвы, ꙗ҆́кѡ соберꙋ̀ къ немꙋ̀ собо́ръ. |
|
9
|
9
|
| Усі звірі польові, усі звірі лісові! йдіть їсти. | Всѝ ѕвѣ́рїе ди́вїи, прїиди́те, ꙗ҆ди́те, всѝ ѕвѣ́рїе дꙋбра́внїи. |
|
10
|
10
|
| Вартові їхні сліпі усі й невігласи: усі вони німі пси, що не можуть гавкати, що марять лежачи, що люблять спати. | Ви́дите, ꙗ҆́кѡ всѝ ѡ҆слѣпо́ша, не разꙋмѣ́ша смы́слити, всѝ псѝ нѣмі́и не возмо́гꙋтъ ла́ѧти, ви́дѧще сны̀ на ло́жи, лю́бѧще дрема́ти, |
|
11
|
11
|
| І це пси, жадібні душею, які не знають ситости; і це пастирі безглузді: усі дивляться на свою дорогу, кожен до останнього, на свою користь; | и҆ псѝ безстꙋ́днїи дꙋше́ю, не вѣ́дѧще сы́тости: и҆ сꙋ́ть лꙋка́ви, не вѣ́дѧще смы́сла, всѝ пꙋтє́мъ свои̑мъ послѣ́доваша, кі́йждо оу҆клони́шасѧ въ лихои́мство своѐ, ѿ пе́рвагѡ и҆ до послѣ́днѧгѡ. |
|
12
|
12
|
| приходьте, говорять, я дістану вина, і ми нап’ємося сикери; і завтра те саме буде, що сьогодні, та ще й більше. | Прїиди́те, да во́змемъ вїно̀ и҆ напо́лнимсѧ пїѧ́нства, и҆ бꙋ́детъ ꙗ҆́кѡ дне́сь, та́кѡ и҆ заꙋ́тра, и҆ мно́гѡ мно́жае. |
|
Глава 57
|
Глава́ н҃з
|
|
1
|
1
|
| Праведник помирає, і ніхто не приймає цього до серця; і мужі благочестиві підносяться від землі, і ніхто не помислить, що праведник підноситься від зла. | Ви́дите, ка́кѡ пра́ведный поги́бе, и҆ никто́же не прїе́млетъ се́рдцемъ, и҆ мꙋ́жїе пра́веднїи взе́млютсѧ, и҆ никто́же разꙋмѣ́етъ: ѿ лица́ бо непра́вды взѧ́сѧ пра́ведный. |
|
2
|
2
|
| Він відходить до миру; ті, що ходять прямими путями, будуть спочивати на ложах своїх. | Бꙋ́детъ съ ми́ромъ погребе́нїе є҆гѡ̀, взѧ́сѧ ѿ среды̀. |
|
3
|
3
|
| Але наблизьтеся сюди ви, сини чаклунки, сíм’я перелюбника і блудниці! | Вы́ же прїиди́те сѣ́мѡ, сы́нове беззако́ннїи, сѣ́мѧ прелюбодѣ́євъ и҆ блꙋдни́цы: |
|
4
|
4
|
| З кого ви глузуєте? проти кого розширюєте рот, висуваєте язик? чи ви не діти злочину, сíм’я неправди, | въ че́мъ оу҆слажда́стесѧ и҆ на кого̀ ѿверзо́сте оу҆ста̀ ва̑ша; и҆ на кого̀ и҆зсꙋ́нꙋсте ѧ҆зы́къ ва́шъ; не вы́ ли є҆стѐ ча̑да па́гꙋбы, сѣ́мѧ беззако́нно, |
|
5
|
5
|
| розпалені похіттю до ідолів під кожним гіллястим деревом, ті, що заколюєте дітей біля струмків, між розщелинами скель? | молѧ́щїисѧ кꙋмі́рѡмъ под̾ дре́вїемъ ча́стымъ, закала́юще ча̑да своѧ̑ въ де́брехъ посредѣ̀ ка́менїѧ; |
|
6
|
6
|
| У гладеньких каменях струмків доля твоя; вони, вони жереб твій; їм ти робиш узливання і приносиш жертви: чи можу Я бути задоволений цим? | То̀ твоѧ̀ ча́сть, се́й тво́й жре́бїй, и҆ тѣ̑мъ пролїѧ́лъ є҆сѝ возлїѧ̑нїѧ, и҆ тѣ̑мъ прине́слъ є҆сѝ жє́ртвы: ѿ си́хъ оу҆̀бо не разгнѣ́ваюсѧ ли; |
|
7
|
7
|
| На високій і видатній горі ти ставиш ложе твоє і туди піднімаєшся приносити жертву. | На горѣ̀ высо́цѣ и҆ превознесе́ннѣ, та́мѡ твоѐ ло́же, и҆ та́мѡ возне́слъ є҆сѝ трє́бы твоѧ̑: |
|
8
|
8
|
| За дверима також і за одвірками ставиш пам’яті твої; бо, відвернувшись від Мене, ти оголюєшся і сходиш; розширюєш постіль твою і домовляєшся з тими з них, з якими любиш лежати, видивляєшся місце. | и҆ за подво́ѧми две́рїй твои́хъ положи́лъ є҆сѝ па́мѧть твою̀: мы́слилъ є҆сѝ, ꙗ҆́кѡ а҆́ще ѿ менє̀ ѿстꙋпи́ши, бо́лѣе нѣ́что воз̾имѣ́еши: возлюби́лъ є҆сѝ спѧ́щыѧ съ тобо́ю, |
|
9
|
9
|
| Ти ходила також до царя із запашною мастю і примножила масті твої, і далеко посилала послів твоїх, і принижувалася до пекла. | и҆ оу҆мно́жилъ є҆сѝ блꙋже́нїе твоѐ съ ни́ми, и҆ мнѡ́ги сотвори́лъ, и҆̀же дале́че ѿ тебє̀, и҆ посла́лъ є҆сѝ послы̀ за предѣ́лы твоѧ̑, и҆ смири́лсѧ є҆сѝ да́же до а҆́да. |
|
10
|
10
|
| Від довгого шляху твого стомлювалася, але не говорила: «надія загублена!»; усе ще знаходила жвавість у руці твоїй, і тому не відчувала ослаблення. | Мно́гими пꙋтьмѝ твои́ми трꙋди́лсѧ є҆сѝ, и҆ не ре́клъ є҆сѝ: преста́нꙋ крѣпѧ́щьсѧ, ꙗ҆́кѡ сотвори́лъ є҆сѝ сїѧ̑, сегѡ̀ ра́ди не помоли́лсѧ мѝ є҆сѝ ты̀. |
|
11
|
11
|
| Кого ж ти злякалася й устрашилася, що зробилася невірною і Мене перестала пам’ятати і зберігати у твоєму серці? чи не від того, що Я мовчав, і притому довго, ти перестала боятися Мене? | Кого̀ благопоче́тъ оу҆боѧ́лсѧ є҆сѝ, и҆ солга́лъ мѝ, и҆ не помѧнꙋ́лъ є҆сѝ менѐ, нижѐ прїѧ́лъ мѧ̀ є҆сѝ во оу҆́мъ, нижѐ въ се́рдце твоѐ; и҆ а҆́зъ тѧ̀ ви́дѧ, презира́ю, и҆ не оу҆боѧ́лсѧ є҆сѝ менѐ. |
|
12
|
12
|
| Я покажу правду твою і діла твої, — і вони будуть не на користь тобі. | И҆ а҆́зъ возвѣщꙋ̀ пра́вдꙋ твою̀ и҆ ѕлѡ́бы твоѧ̑, ꙗ҆̀же не оу҆спѣ́ютъ тебѣ̀: |
|
13
|
13
|
| Коли ти будеш волати, чи спасе тебе збіговисько твоє? — усіх їх віднесе вітер, розвіє подув; а той, хто надіється на Мене, успадкує землю і буде володіти святою горою Моєю. | є҆гда̀ возопїе́ши, да и҆зба́вѧтъ тѧ̀ во печа́лехъ твои́хъ: сїѧ̑ бо всѧ̑ вѣ́тръ во́зметъ, и҆ ѿнесе́тъ бꙋ́рѧ: а҆ держа́щїисѧ менє̀ стѧ́жꙋтъ зе́млю и҆ наслѣ́дѧтъ го́рꙋ ст҃ꙋ́ю мою̀. |
|
14
|
14
|
| І сказав: піднімайте, піднімайте, рівняйте шлях, прибирайте перешкоду зі шляху народу Мого. | И҆ рекꙋ́тъ: ѡ҆чи́стите пред̾ лице́мъ є҆гѡ̀ пꙋти̑ и҆ ѿими́те претыка̑нїѧ ѿ пꙋтѝ люді́й мои́хъ. |
|
15
|
15
|
| Бо так говорить Вишній і Звеличений, Який вічно живе, — Святий ім’я Його: Я живу на висоті небес і у святилищі, й також із упокореними і смиренними духом, щоб оживляти дух смиренних і оживляти серця упокорених. | Сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь вы́шнїй, и҆́же живе́тъ во высо́кихъ во вѣ́къ, ст҃ы́й во ст҃ы́хъ и҆́мѧ є҆мꙋ̀, вы́шнїй, во ст҃ы́хъ почива́ѧй, и҆ малодꙋ̑шнымъ даѧ́й долготерпѣ́нїе и҆ даѧ́й живо́тъ сокрꙋшє́нымъ се́рдцемъ: |
|
16
|
16
|
| Бо не вічно буду Я судитися і не до кінця гніватися; інакше знеможе переді Мною дух і все, що дише, що Мною створене. | не во вѣ́къ ѿмщꙋ̀ ва́мъ, ни всегда̀ гнѣ́ватисѧ бꙋ́дꙋ на вы̀: дх҃ъ бо ѿ менє̀ и҆зы́детъ, и҆ всѧ́кое дыха́нїе а҆́зъ сотвори́хъ. |
|
17
|
17
|
| За гріх користолюбства його Я гнівався й уражав його, ховав лице і обурювався; але він, відвернувшись, пішов шляхом свого серця. | За грѣ́хъ ма́лѡ что̀ ѡ҆печа́лихъ є҆го̀ и҆ порази́хъ є҆го̀ и҆ ѿврати́хъ лицѐ моѐ ѿ негѡ̀: и҆ ѡ҆печа́лисѧ и҆ по́йде дрѧ́хлъ во пꙋте́хъ свои́хъ. |
|
18
|
18
|
| Я бачив шляхи його, і зцілю його, і буду водити його й утішати його і засмучених його. | Пꙋти̑ є҆гѡ̀ ви́дѣхъ и҆ и҆сцѣли́хъ є҆го̀, и҆ оу҆тѣ́шихъ є҆го̀ и҆ да́хъ є҆мꙋ̀ оу҆тѣше́нїе и҆́стинно, |
|
19
|
19
|
| Я виконаю слово: мир, мир далекому і ближньому, — говорить Господь, — і зцілю його. | ми́ръ на ми́ръ дале́че и҆ бли́з̾ сꙋ́щымъ: и҆ речѐ гдⷭ҇ь: и҆сцѣлю̀ ѧ҆̀. |
|
20
|
20
|
| А нечестиві — як море схвильоване, яке не може заспокоїтися, і во́ди якого викидають мул і бруд. | Непра́веднїи же возволнꙋ́ютсѧ и҆ почи́ти не возмо́гꙋтъ. |
|
21
|
21
|
| Немає миру нечестивим, — говорить Бог мій. | Нѣ́сть ра́доватисѧ нечєсти́вымъ, речѐ гдⷭ҇ь бг҃ъ. |
|
Глава 58
|
Глава́ н҃и
|
|
1
|
1
|
| Волай голосно, не стримуйся; піднеси голос твій, подібно до труби, і вкажи народу Моєму на беззаконня його, і дому Якова — на гріхи його. | Возопі́й крѣ́постїю и҆ не пощадѝ: ꙗ҆́кѡ трꙋбꙋ̀ возвы́си гла́съ тво́й и҆ возвѣстѝ лю́демъ мои̑мъ грѣхѝ и҆́хъ и҆ до́мꙋ і҆а́кѡвлю беззакѡ́нїѧ и҆́хъ. |
|
2
|
2
|
| Вони щодня шукають Мене і хочуть знати шляхи Мої, ніби народ, який живе праведно і не полишає законів Бога свого; вони запитують Мене про суди правди, бажають наближення до Бога: | Менѐ де́нь ѿ днѐ и҆́щꙋтъ и҆ разꙋмѣ́ти пꙋти̑ моѧ̑ жела́ютъ, ꙗ҆́кѡ лю́дїе пра́вдꙋ сотвори́вшїи и҆ сꙋда̀ бг҃а своегѡ̀ не ѡ҆ста́вившїи: про́сѧтъ нн҃ѣ оу҆ менє̀ сꙋда̀ првⷣна и҆ прибли́житисѧ ко гдⷭ҇ꙋ жела́ютъ, глаго́люще: |
|
3
|
3
|
| «Чому ми постимося, а Ти не бачиш? смиряємо душі свої, а Ти не знаєш?» — Ось, у день посту вашого ви виконуєте волю вашу і вимагаєте тяжких трудів від інших. | что̀ ꙗ҆́кѡ пости́хомсѧ, и҆ не оу҆ви́дѣлъ є҆сѝ; смири́хомъ дꙋ́шы на́шѧ, и҆ не оу҆вѣ́дѣлъ є҆сѝ; Во дни̑ бо поще́нїй ва́шихъ ѡ҆брѣта́ете вѡ́ли ва́шѧ, и҆ всѧ̑ подрꙋ̑чныѧ ва́шѧ томитѐ: |
|
4
|
4
|
| Ось, ви поститеся для сварок і суперечок і для того, щоб жорстокою рукою бити інших; ви не поститеся у цей час так, щоб голос ваш був почутий на висоті. | а҆́ще въ сꙋдѣ́хъ и҆ сва́рѣхъ постите́сѧ и҆ бїе́те пѧстьмѝ смире́ннаго, вскꙋ́ю мнѣ̀ постите́сѧ ꙗ҆́коже дне́сь, є҆́же оу҆слы́шанꙋ бы́ти съ во́племъ гла́сꙋ ва́шемꙋ; |
|
5
|
5
|
| Чи такий той піст, який Я обрав, день, в який томить людина душу свою, коли гне голову свою, як тростину, і підстилає під себе руб’я і попіл? Чи це назвеш постом і днем, угодним Господу? | Не сицева́гѡ поста̀ а҆́зъ и҆збра́хъ, и҆ днѐ, є҆́же смири́ти человѣ́кꙋ дꙋ́шꙋ свою̀: нижѐ а҆́ще слѧче́ши ꙗ҆́кѡ се́рпъ вы́ю твою̀, и҆ вре́тище и҆ пе́пелъ посте́леши, нижѐ та́кѡ нарече́те по́стъ прїѧ́тенъ. |
|
6
|
6
|
| Ось піст, що Я обрав: зніми кайдани неправди, розв’яжи пута ярма, і пригноблених відпусти на волю, і розірви усяке ярмо; | Не такова́гѡ (бо) поста̀ а҆́зъ и҆збра́хъ, гл҃етъ гдⷭ҇ь: но разрѣша́й всѧ́къ соꙋ́зъ непра́вды, разрꙋша́й ѡ҆бдолжє́нїѧ наси́льныхъ писа́нїй, ѿпꙋстѝ сокрꙋшє́нныѧ во свобо́дꙋ и҆ всѧ́кое писа́нїе непра́ведное раздерѝ: |
|
7
|
7
|
| розділи з голодним хліб твій, і подорожніх бідних уведи у дім; коли побачиш нагого, вдягни його, і від єдинокровного твого не ховайся. | раздроблѧ́й а҆́лчꙋщымъ хлѣ́бъ тво́й и҆ ни́щыѧ безкрѡ́вныѧ введѝ въ до́мъ тво́й: а҆́ще ви́диши на́га, ѡ҆дѣ́й, и҆ ѿ сво́йственныхъ пле́мене твоегѡ̀ не пре́зри. |
|
8
|
8
|
| Тоді відкриється, як зоря, світло твоє, і зцілення твоє швидко проросте, і правда твоя піде перед тобою, і слава Господня буде супроводжувати тебе. | Тогда̀ разве́рзетсѧ ра́нѡ свѣ́тъ тво́й, и҆ и҆сцѣлє́нїѧ твоѧ̑ ско́рѡ возсїѧ́ютъ, и҆ пред̾и́детъ пред̾ тобо́ю пра́вда твоѧ̀, и҆ сла́ва бж҃їѧ ѡ҆б̾и́метъ тѧ̀. |
|
9
|
9
|
| Тоді ти взиватимеш, і Господь почує; заволаєш, і Він скаже: «ось Я!» Коли ти викинеш із середовища твого ярмо, перестанеш піднімати палець і говорити образливе, | Тогда̀ воззове́ши, и҆ бг҃ъ оу҆слы́шитъ тѧ̀, и҆ є҆щѐ глаго́лющꙋ тѝ, рече́тъ: сѐ, прїидо́хъ. А҆́ще ѿи́меши ѿ себє̀ соꙋ́зъ и҆ рꙋкобїе́нїе и҆ глаго́лъ ропта́нїѧ |
|
10
|
10
|
| і віддаси голодному душу твою і наситиш душу страдника: тоді світло твоє зійде у темряві, і морок твій буде як полудень; | и҆ да́си а҆́лчꙋщемꙋ хлѣ́бъ ѿ дꙋшѝ твоеѧ̀ и҆ дꙋ́шꙋ смире́ннꙋю насы́тиши, тогда̀ возсїѧ́етъ во тмѣ̀ свѣ́тъ тво́й, и҆ тма̀ твоѧ̀ бꙋ́детъ ꙗ҆́кѡ полꙋ́дне, |
|
11
|
11
|
| і буде Господь вождем твоїм завжди, і під час засухи буде насичувати душу твою й наповнювати кістки твої, і ти будеш, як напоєний водою сад і як джерело, води якого ніколи не висихають. | и҆ бꙋ́детъ бг҃ъ тво́й съ тобо́ю прⷭ҇нѡ: и҆ насы́тишисѧ, ꙗ҆́коже жела́етъ дꙋша̀ твоѧ̀, и҆ кѡ́сти твоѧ̑ оу҆тꙋчнѣ́ютъ, и҆ бꙋ́дꙋтъ ꙗ҆́кѡ вертогра́дъ напое́нъ, и҆ ꙗ҆́кѡ и҆сто́чникъ, є҆мꙋ́же не ѡ҆скꙋдѣ̀ вода̀: и҆ кѡ́сти твоѧ̑ прозѧ́бнꙋтъ ꙗ҆́кѡ трава̀, и҆ разботѣ́ютъ, и҆ наслѣ́дѧтъ ро́ды родѡ́въ. |
|
12
|
12
|
| І забудуються нащадками твоїми пустелі вікові: ти відновиш основи багатьох поколінь, і будуть називати тебе тим, хто відбудовує руїни, відновителем шляхів для населення. | И҆ сози́ждꙋтсѧ пꙋсты̑ни твоѧ̑ вѣ̑чныѧ, и҆ бꙋ́дꙋтъ ѡ҆снова̑нїѧ твоѧ̑ вѣ̑чнаѧ родѡ́мъ родѡ́въ: и҆ прозове́шисѧ зда́тель ѡ҆гра́дъ, и҆ стєзѝ твоѧ̑ посредѣ̀ оу҆поко́иши. |
|
13
|
13
|
| Якщо ти утримуєш ногу твою заради суботи від виконання примх твоїх у святий день Мій, і будеш називати суботу відрадою, святим днем Господнім, шанованим, і вшануєш її тим, що не будеш займатися звичайними твоїми справами, догоджати твоїм примхам і марнословити, — | А҆́ще ѿврати́ши но́гꙋ твою̀ ѿ сꙋббѡ́тъ, є҆́же не твори́ти хотѣ́нїй твои́хъ въ де́нь ст҃ы́й, и҆ прозове́ши сꙋббѡ̑ты сла́дѡстны, ст҃ы бг҃ови твоемꙋ̀: не воздви́гнеши ногѝ своеѧ̀ на дѣ́ло, нижѐ возглаго́леши словесѐ во гнѣ́вѣ и҆з̾ оу҆́стъ твои́хъ, |
|
14
|
14
|
| то будеш мати радість у Господі, і Я піднесу тебе на висоти землі і дам спожити тобі спадщину Якова, батька твого: вуста Господні вирекли це. | и҆ бꙋ́деши оу҆пова́ѧ на гдⷭ҇а, и҆ возведе́тъ тѧ̀ на благѡты̀ зємны́ѧ, и҆ оу҆хлѣ́битъ тѧ̀ наслѣ́дїемъ і҆а́кѡва ѻ҆тца̀ твоегѡ̀: оу҆ста́ бо гдⷭ҇нѧ гл҃аша сїѧ̑. |
|
Глава 59
|
Глава́ н҃ѳ
|
|
1
|
1
|
| Ось, рука Господа не скоротилася на те, щоб спасати, і вухо Його не обважніло для того, щоб чути. | Є҆да̀ не мо́жетъ рꙋка̀ гдⷭ҇нѧ спⷭ҇тѝ; и҆лѝ ѡ҆тѧгчи́лъ є҆́сть слꙋ́хъ сво́й, є҆́же не оу҆слы́шати; |
|
2
|
2
|
| Але беззаконня ваші зробили розділення між вами і Богом вашим, і гріхи ваші відвертають лице Його від вас, щоб не чути. | Но грѣсѝ ва́ши разлꙋча́ютъ междꙋ̀ ва́ми и҆ междꙋ̀ бг҃омъ, и҆ грѣ̑хъ ра́ди ва́шихъ ѿвратѝ лицѐ своѐ ѿ ва́съ, є҆́же не поми́ловати. |
|
3
|
3
|
| Бо руки ваші осквернені кров’ю і пальці ваші — беззаконням; уста ваші говорять лжу, язик ваш вимовляє неправду. | Рꙋ́цѣ во ва́ши ѡ҆сквернє́нѣ кро́вїю, и҆ пе́рсты ва́ши во грѣсѣ́хъ, оу҆стнѣ́ же ва́ши возглаго́лаша беззако́нїе, и҆ ѧ҆зы́къ ва́шъ непра́вдѣ поꙋча́етсѧ. |
|
4
|
4
|
| Ніхто не підносить голосу за правду, і ніхто не заступається за істину; сподіваються на пусте і говорять неправду, зачинають зло і породжують злодійство; | Никто́же глаго́летъ пра́вды, нижѐ є҆́сть сꙋ́дъ и҆́стиненъ: оу҆пова́ютъ на сꙋ́єтнаѧ и҆ глаго́лютъ тщє́тнаѧ, ꙗ҆́кѡ зачина́ютъ трꙋ́дъ и҆ ражда́ютъ беззако́нїе. |
|
5
|
5
|
| висиджують зміїні яйця і тчуть павутиння; хто з’їсть яйця їх, — помре, а якщо розчавить, — виповзе єхидна. | Ꙗ҆́ица а҆́спїдска разби́ша и҆ поста́въ паꙋчи́нный ткꙋ́тъ, и҆ хотѧ́й ѿ ꙗ҆́ицъ и҆́хъ ꙗ҆́сти, разби́въ за́портокъ (є҆гѡ̀), ѡ҆брѣ́те и҆ въ не́мъ васїлі́ска. |
|
6
|
6
|
| Павутиння їх для одягу непридатне, і вони не покриються своїм виробом; діла їхні — діла неправедні, і насильство у руках їхніх. | Поста́въ и҆́хъ не бꙋ́детъ на ри́зꙋ, и҆ не ѡ҆де́ждꙋтсѧ ѿ дѣ́лъ свои́хъ: дѣла́ бо и҆́хъ дѣла̀ беззако́нїѧ. |
|
7
|
7
|
| Ноги їхні біжать до зла, і вони поспішають на пролиття невинної крови; думки їхні — думки нечестиві; спустошення і загибель на стежках їхніх. | Но́зѣ же и҆́хъ на ѕло̀ текꙋ́тъ, ско́ри пролїѧ́ти кро́вь, и҆ мы̑сли и҆́хъ мы̑сли ѡ҆ оу҆бі́йствахъ: сокрꙋше́нїе и҆ бѣ́дность во пꙋте́хъ и҆́хъ, |
|
8
|
8
|
| Путі миру вони не знають, і немає суду на стежках їхніх; путі їхні викривлені, і ніхто, який іде ними, не знає миру. | и҆ пꙋтѝ ми́рнагѡ не позна́ша, и҆ нѣ́сть сꙋда̀ во пꙋте́хъ и҆́хъ: стєзи́ бо и҆́хъ развращє́ны, по ни́хже хо́дѧтъ, и҆ не вѣ́дѧтъ ми́ра. |
|
9
|
9
|
| Тому-то і далекий від нас суд, і правосуддя не досягає до нас; чекаємо світла, і ось темрява, — осяяння, і ходимо у мороці. | Тогѡ̀ ра́ди ѿстꙋпѝ ѿ ни́хъ сꙋ́дъ, и҆ не пости́гнетъ и҆́хъ пра́вда: ждꙋ́щымъ и҆̀мъ свѣ́та, бы́сть и҆̀мъ тма̀, ждꙋ́ще зарѝ во мра́цѣ ходи́ша. |
|
10
|
10
|
| Сприймаємо на дотик, як сліпі стіну, і, як без очей, ходимо навпомацки; спотикаємося опівдні, як у сутінках, між живими — як мертві. | Ѡ҆сѧ́жꙋтъ ꙗ҆́кѡ слѣпі́и стѣ́нꙋ, ꙗ҆́кѡ сꙋ́ще без̾ ѻ҆че́съ ѡ҆сѧза́ти бꙋ́дꙋтъ, и҆ падꙋ́тсѧ въ полꙋ́дни ꙗ҆́кѡ въ полꙋ́нощи, ꙗ҆́кѡ оу҆мира́юще возстенꙋ́тъ |
|
11
|
11
|
| Усі ми ревемо, як ведмеді, і стогнемо, як голуби; очікуємо суду, і немає його, — спасіння, але воно далеко від нас. | ꙗ҆́кѡ медвѣ́дь, и҆ ꙗ҆́кѡ го́лꙋбь вкꙋ́пѣ по́йдꙋтъ. Жда́хомъ сꙋда̀, и҆ нѣ́сть, спасе́нїе дале́че ѿстꙋпѝ ѿ на́съ. |
|
12
|
12
|
| Бо злочини наші численні перед Тобою, і гріхи наші свідчать проти нас; бо злочини наші з нами, і беззаконня наші ми знаємо. | Мно́го бо беззако́нїе на́ше пред̾ тобо́ю, и҆ грѣсѝ на́ши проти́вꙋ ста́ша на́мъ: беззакѡ́нїѧ бо на̑ша въ на́съ, и҆ непра̑вды на́шѧ оу҆разꙋмѣ́хомъ: |
|
13
|
13
|
| Ми зрадили і сказали неправду перед Господом, і відступили від Бога нашого; говорили наклеп і зраду, зачинали і народжували із серця неправдиві слова. | нече́ствовахомъ и҆ солга́хомъ и҆ ѿстꙋпи́хомъ ѿ послѣ́дованїѧ бг҃а на́шегѡ: глаго́лахомъ непра́вдꙋ и҆ не покори́хомсѧ, во оу҆тро́бѣ зача́хомъ и҆ поꙋчи́хомсѧ ѿ се́рдца на́шегѡ словесє́мъ непра́вєднымъ: |
|
14
|
14
|
| І суд відступив назад, і правда стала вдалині, бо істина спотикнулася на площі, і чесність не може увійти. | и҆ ѡ҆ста́вихомъ созадѝ сꙋ́дъ, и҆ пра́вда дале́че ѿстꙋпѝ ѿ на́съ: ꙗ҆́кѡ и҆знемо́же во пꙋте́хъ и҆́хъ и҆́стина, и҆ пра́вымъ (пꙋте́мъ) не возмого́ша прейтѝ: |
|
15
|
15
|
| І не стало істини, і той, хто віддаляється від зла, піддається образі. І Господь побачив це, й огидно було очам Його, що немає суду. | и҆ и҆́стина взѧ́сѧ, и҆ преста́виша оу҆́мъ сво́й є҆́же смы́слити. И҆ ви́дѣ гдⷭ҇ь и҆ негодова̀, ꙗ҆́кѡ не бѧ́ше сꙋда̀: |
|
16
|
16
|
| І бачив, що немає людини, і дивувався, що немає заступника; і допомогла Йому правиця Його, і правда Його підтримала Його. | и҆ ви́дѣ, и҆ не бѧ́ше мꙋ́жа, и҆ помы́сли, и҆ не бѧ́ше и҆збавлѧ́ющагѡ: и҆ мстѝ и҆̀мъ мы́шцею свое́ю, и҆ поми́лованїемъ оу҆твердѝ. |
|
17
|
17
|
| І Він поклав на Себе правду, як броню, і шолом спасіння на голову Свою; і вдягнувся у ризу помсти, як в одяг, і покрив Себе ревністю, як плащем. | И҆ ѡ҆дѣ́ѧсѧ пра́вдою ꙗ҆́кѡ щито́мъ, и҆ возложѝ шле́мъ спасе́нїѧ на главꙋ̀, и҆ ѡ҆блече́сѧ въ ри́зꙋ ѿмще́нїѧ, и҆ ѻ҆де́ждею свое́ю: |
|
18
|
18
|
| Мірою відплати, за цією мірою Він воздасть супротивникам Своїм — люттю, ворогам Своїм — помстою, островам віддасть належне. | ꙗ҆́кѡ воздава́ѧй воздаѧ́нїе оу҆кори́знꙋ сꙋпоста́тѡмъ. |
|
19
|
19
|
| І будуть боятися імені Господа на заході і слави Його — на сході сонця. Якщо ворог прийде як ріка, подув Господа прожене його. | И҆ оу҆боѧ́тсѧ, и҆̀же ѿ за̑падъ, и҆́мене гдⷭ҇нѧ, и҆ и҆̀же ѿ востѡ́къ со́лнца, и҆́мене є҆гѡ̀ сла́внагѡ: прїи́детъ бо ꙗ҆́кѡ рѣка̀ наси́льнаѧ гнѣ́въ ѿ гдⷭ҇а, прїи́детъ со ꙗ҆́ростїю. |
|
20
|
20
|
| І прийде Відкупитель Сиону і синів Якова, які навернулися від нечестя, — говорить Господь. | И҆ прїи́детъ сїѡ́на ра́ди и҆збавлѧ́ѧй, и҆ ѿврати́тъ нече́стїе ѿ і҆а́кѡва. |
|
21
|
21
|
| І ось завіт Мій з ними, — говорить Господь: Дух Мій, Який на тобі, і слова Мої, які вклав Я в уста твої, не відступлять від уст твоїх і від уст потомства твого, і від уст нащадків потомства твого, — говорить Господь, відтепер і до віку. | И҆ се́й и҆̀мъ и҆́же ѿ менє̀ завѣ́тъ, речѐ гдⷭ҇ь: дх҃ъ мо́й, и҆́же є҆́сть въ тебѣ̀, и҆ гл҃го́лы, ꙗ҆̀же а҆́зъ да́хъ во оу҆ста̀ твоѧ̑, не ѡ҆скꙋдѣ́ютъ ѿ оу҆́стъ твои́хъ и҆ ѿ оу҆́стъ сѣ́мене твоегѡ̀: рече́ бо гдⷭ҇ь ѿнн҃ѣ и҆ во вѣ́къ. |
|
Глава 60
|
Глава́ ѯ҃
|
|
1
|
1
|
| Восстань, світися, [Єрусалиме], бо прийшло світло твоє, і слава Господня зійшла над тобою. | Свѣти́сѧ, свѣти́сѧ, і҆ерⷭ҇ли́ме, прїи́де бо тво́й свѣ́тъ, и҆ сла́ва гдⷭ҇нѧ на тебѣ̀ возсїѧ̀. |
|
2
|
2
|
| Бо ось, темрява покриє землю, і морок — народи; а над тобою засяє Господь, і слава Його явиться над тобою. | Сѐ, тма̀ покры́етъ зе́млю, и҆ мра́къ на ꙗ҆зы́ки, на тебѣ́ же ꙗ҆ви́тсѧ гдⷭ҇ь, и҆ сла́ва є҆гѡ̀ на тебѣ̀ оу҆́зритсѧ. |
|
3
|
3
|
| І прийдуть народи до світла твого, і царі — до сяйва, яке сходить над тобою. | И҆ по́йдꙋтъ ца́рїе свѣ́томъ твои́мъ, и҆ ꙗ҆зы́цы свѣ́тлостїю твое́ю. |
|
4
|
4
|
| Зведи очі твої і подивися навколо: усі вони збираються, йдуть до тебе; сини твої здалеку йдуть і дочок твоїх на руках несуть. | Возведѝ ѡ҆́крестъ ѻ҆́чи твоѝ и҆ ви́ждь собра̑наѧ ча̑да твоѧ̑: сѐ, прїидо́ша всѝ сы́нове твоѝ и҆здале́ча, и҆ дщє́ри твоѧ̑ на ра́мѣхъ во́змꙋтсѧ. |
|
5
|
5
|
| Тоді побачиш, і зрадієш, і затремтить і розшириться серце твоє, тому що багатство моря повернеться до тебе, надбання народів прийде до тебе. | Тогда̀ оу҆́зриши и҆ возра́дꙋешисѧ, и҆ оу҆бои́шисѧ и҆ оу҆жа́снешисѧ се́рдцемъ, ꙗ҆́кѡ преложи́тсѧ къ тебѣ̀ бога́тство морско́е и҆ ꙗ҆зы́кѡвъ и҆ люді́й: |
|
6
|
6
|
| Безліч верблюдів покриє тебе — дромадери з Мадіама й Ефи; усі вони із Сави прийдуть, принесуть золото і ладан і звістять славу Господа. | и҆ прїи́дꙋтъ къ тебѣ̀ стада̀ велблю̑дъ, и҆ покры́ютъ тѧ̀ велблю́ди мадїа́мстїи и҆ гефа́рстїи: всѝ ѿ савы̀ прїи́дꙋтъ, носѧ́ще зла́то, и҆ лїва́нъ принесꙋ́тъ и҆ ка́мень че́стенъ, и҆ спⷭ҇нїе гдⷭ҇не благовозвѣстѧ́тъ: |
|
7
|
7
|
| Усі вівці кидарські будуть зібрані до тебе; барани неваїофські послужать тобі: зійдуть на вівтар Мій жертвою благоугодною, і Я прославлю дім слави Моєї. | и҆ всѧ̑ ѻ҆́вцы кида̑рскїѧ соберꙋ́тсѧ тебѣ̀, и҆ ѻ҆внѝ навеѡ́ѳстїи прїи́дꙋтъ къ тебѣ̀, и҆ вознесꙋ́тсѧ прїѧ̑тнаѧ на же́ртвенникъ мо́й, и҆ до́мъ мл҃твы моеѧ̀ просла́витсѧ. |
|
8
|
8
|
| Хто це летить, як хмари, і як голуби, — до голубників своїх? | Кі́и сꙋ́ть, и҆̀же ꙗ҆́кѡ ѡ҆́блацы летѧ́тъ, и҆ ꙗ҆́кѡ го́лꙋбїе со птєнцы̀ ко мнѣ̀; |
|
9
|
9
|
| Так, на Мене чекають острови, і попереду них — кораблі фарсиські, щоб перевезти синів твоїх здалеку і з ними срібло їх і золото їх, в ім’я Господа Бога твого і Святого Ізраїлевого, бо Він прославив тебе. | Менѐ ѻ҆́строви жда́ша, и҆ корабли̑ ѳарсі́йстїи во пе́рвыхъ, привестѝ ча̑да твоѧ̑ и҆здале́ча, и҆ сребро̀ и҆ зла́то и҆́хъ съ ни́ми, и҆́мене ра́ди гдⷭ҇нѧ ст҃а́гѡ, и҆ за є҆́же ст҃о́мꙋ і҆и҃левꙋ сла́внꙋ бы́ти. |
|
10
|
10
|
| Тоді сини іноземців будуть будувати стіни твої, і царі їхні — служити тобі; бо у гніві Моєму Я вражав тебе, але у благоволінні Моєму буду милостивим до тебе. | И҆ сози́ждꙋтъ сы́нове и҆норо́днїи стѣ́ны твоѧ̑, и҆ ца́рїе и҆́хъ предстоѧ́ти бꙋ́дꙋтъ тебѣ̀: за гнѣ́въ бо мо́й порази́хъ тѧ̀ и҆ за млⷭ҇ть мою̀ возлюби́хъ тѧ̀. |
|
11
|
11
|
| І будуть завжди відкриті врата твої, не будуть зачинятися ні вдень ні вночі, щоб принесено було до тебе надбання народів і приведені були царі їх. | И҆ ѿве́рзꙋтсѧ врата̀ твоѧ̑ прⷭ҇нѡ, де́нь и҆ но́щь не затворѧ́тсѧ, ввестѝ къ тебѣ̀ си́лꙋ ꙗ҆зы̑къ и҆ цари̑ и҆́хъ ведѡ́мыѧ. |
|
12
|
12
|
| Бо народ і царства, які не захочуть служити тобі, — загинуть, і такі народи зовсім знищаться. | Ꙗ҆зы́цы бо и҆ ца́рїе, и҆̀же не порабо́таютъ тѝ, поги́бнꙋтъ, и҆ ꙗ҆зы́цы запꙋстѣ́нїемъ запꙋстѣ́ютъ. |
|
13
|
13
|
| Слава Ливану прийде до тебе, кипарис і певг і разом кедр, щоб прикрасити місце святилища Мого, і Я прославлю підніжжя ніг Моїх. | И҆ сла́ва лїва́нова къ тебѣ̀ прїи́детъ, кѷпарі́сомъ и҆ пе́ѵгомъ и҆ ке́дромъ вкꙋ́пѣ, просла́вити мѣ́сто ст҃о́е моѐ, и҆ мѣ́сто ногꙋ̀ моє́ю просла́влю. |
|
14
|
14
|
| І прийдуть до тебе з покірністю сини гнобителів твоїх, і впадуть до стоп ніг твоїх усі, що зневажали тебе, і назвуть тебе містом Господа, Сионом Святого Ізраїлевого. | И҆ по́йдꙋтъ къ тебѣ̀ боѧ́щесѧ сы́нове смири́вшихъ тѧ̀ и҆ раздражи́вшихъ тѧ̀, и҆ покло́нѧтсѧ слѣда́мъ ногꙋ̀ твоє́ю всѝ прогнѣ́вавшїи тѧ̀, и҆ нарече́шисѧ гра́дъ гдⷭ҇ень, сїѡ́нъ ст҃а́гѡ і҆и҃лева. |
|
15
|
15
|
| Замість того, що ти був залишений і ненавидимий, так що ніхто не проходив через тебе, Я зроблю тебе величчю навіки, радістю у роди родів. | За сїѐ, ꙗ҆́кѡ бы́лъ є҆сѝ ѡ҆ста́вленъ и҆ возненави́дѣнъ и҆ не бѣ̀ помага́ющагѡ тѝ, положꙋ̀ тѧ̀ въ ра́дость вѣ́чнꙋю, весе́лїе родѡ́мъ родѡ́въ. |
|
16
|
16
|
| Ти будеш насичуватися молоком народів, і груди царські ссати будеш, і пізнаєш, що Я Господь — Спаситель твій і Відкупитель твій, Сильний Яковів. | И҆ и҆зссе́ши млеко̀ ꙗ҆зы́кѡвъ и҆ бога́тство царе́й снѣ́си, и҆ оу҆разꙋмѣ́еши, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ гдⷭ҇ь сп҃са́ѧй тѧ̀ и҆ и҆збавлѧ́ѧй тѧ̀ бг҃ъ і҆и҃левъ. |
|
17
|
17
|
| Замість міді буду доставляти тобі золото, і замість заліза срібло, і замість дерева мідь, і замість каменів залізо; і поставлю правителем твоїм мир і наглядачами твоїми — правду. | И҆ вмѣ́стѡ мѣ́ди принесꙋ̀ тѝ зла́то, и҆ вмѣ́стѡ желѣ́за принесꙋ̀ тѝ сребро̀, и҆ вмѣ́стѡ древе́съ принесꙋ̀ тѝ мѣ́дь, и҆ вмѣ́стѡ ка́менїѧ желѣ́зо: и҆ вда́мъ кнѧ̑зи твоѧ̑ въ ми́ръ и҆ надзира̑тели твоѧ̑ въ пра́вдꙋ. |
|
18
|
18
|
| Не чутно буде більше насильства в землі твоїй, спустошення і руйнування — у краях твоїх; і будеш називати стіни твої спасінням і ворота твої — славою. | И҆ не оу҆слы́шитсѧ посе́мъ непра́вда въ землѝ твое́й, ни сокрꙋше́нїе, ни бѣ́дность во предѣ́лѣхъ твои́хъ, но прозове́тсѧ спасе́нїе забра̑ла твоѧ̑ и҆ врата̀ твоѧ̑ хвала̀. |
|
19
|
19
|
| Не буде уже сонце служити тобі світлом денним, і сяйво місяця — світити тобі; але Господь буде тобі вічним світлом, і Бог твій — славою твоєю. | И҆ не бꙋ́детъ тебѣ̀ ктомꙋ̀ со́лнце во свѣ́тъ днѐ, нижѐ восхо́дъ лꙋны̀ просвѣти́тъ твою̀ но́щь, но бꙋ́детъ тебѣ̀ гдⷭ҇ь свѣ́тъ вѣ́чный и҆ бг҃ъ сла́ва твоѧ̀. |
|
20
|
20
|
| Не зайде уже сонце твоє, і місяць твій не сховається, бо Господь буде для тебе вічним світлом, і закінчаться дні сумування твого. | Не за́йдетъ бо со́лнце тебѣ̀, и҆ лꙋна̀ не ѡ҆скꙋдѣ́етъ тебѣ̀: бꙋ́детъ бо гдⷭ҇ь тебѣ̀ свѣ́тъ вѣ́чный, и҆ и҆спо́лнѧтсѧ дні́е рыда́нїѧ твоегѡ̀. |
|
21
|
21
|
| І народ твій весь буде праведний, навіки успадкує землю, — паросток насадження Мого, справу рук Моїх, для прославляння Мого. | И҆ лю́дїе твоѝ всѝ пра́веднїи во вѣ́къ наслѣ́дѧтъ зе́млю, хранѧ́ще са́дъ, дѣла̀ рꙋкꙋ̀ є҆гѡ̀ въ сла́вꙋ. |
|
22
|
22
|
| Від малого вийде тисяча, і від найслабшого — сильний народ. Я, Господь, прискорю звершити це у свій час. | Ма́лый бꙋ́детъ въ ты́сѧщы, а҆ малѣ́йшїй во ꙗ҆зы́къ вели́къ: а҆́зъ гдⷭ҇ь по вре́мени соберꙋ̀ и҆̀хъ. |
|
Глава 61
|
Глава́ ѯ҃а
|
|
1
|
1
|
| Дух Господа Бога на Мені, бо Господь помазав Мене благовістити убогим, послав Мене зціляти скрушених серцем, проповідувати полоненим визволення і в’язням відкриття в’язниці,* | Дх҃ъ гдⷭ҇ень на мнѣ̀, є҆гѡ́же ра́ди пома́за мѧ̀, бл҃говѣсти́ти ни́щымъ посла́ мѧ, и҆сцѣли́ти сокрꙋшє́нныѧ се́рдцемъ, проповѣ́дати плѣ́нникѡмъ ѿпꙋще́нїе и҆ слѣпы̑мъ прозрѣ́нїе, |
|
2
|
2
|
| проповідувати літо Господнє благоприємне і день помсти Бога нашого, утішити усіх засмучених, | нарещѝ лѣ́то гдⷭ҇не прїѧ́тно и҆ де́нь воздаѧ́нїѧ, оу҆тѣ́шити всѧ̑ пла́чꙋщыѧ, |
|
3
|
3
|
| сповістити тим, що тужать на Сионі, що їм замість попелу дасться прикраса, замість плачу — єлей радости, замість сумного духу — славний одяг, і назвуть їх сильними правдою, насадженням Господа на славу Його. | да́ти пла́чꙋщымъ сїѡ́на сла́вꙋ вмѣ́стѡ пе́пела, пома́занїе весе́лїѧ пла́чꙋщымъ, оу҆краше́нїе сла́вы вмѣ́стѡ дꙋ́ха оу҆ны́нїѧ: и҆ нарекꙋ́тсѧ ро́дове пра́вды, насажде́нїе гдⷭ҇не во сла́вꙋ. |
|
4
|
4
|
| І забудують пустелі вікові, відбудують древні руїни і відновлять міста зруйновані, які залишалися в запустінні з давніх родів. | И҆ сози́ждꙋтъ пꙋсты̑ни вѣ̑чныѧ, запꙋстѣ́вшыѧ пре́жде воздви́гнꙋтъ: и҆ ѡ҆бновѧ́тъ гра́ды пꙋсты̑ѧ, ѡ҆пꙋстошє́нныѧ въ ро́ды. |
|
5
|
5
|
| І прийдуть іноземці і будуть пасти стада ваші; і сини чужоземців будуть вашими хліборобами і вашими виноградарями. | И҆ прїи́дꙋтъ и҆норо́днїи, пасꙋ́щїи ѻ҆́вцы твоѧ̑, и҆ и҆ноплемє́нницы ѡ҆ра́телїе и҆ вїногра́дарїе ва́ши: |
|
6
|
6
|
| А ви будете називатися священиками Господа, служителями Бога нашого будуть іменувати вас; будете користуватися надбанням народів і славитися славою їх. | вы́ же свѧще́нницы гдⷭ҇ни нарече́тесѧ, слꙋжи́телїе бг҃а ва́шегѡ, рече́тсѧ ва́мъ: крѣ́пость ꙗ҆зы̑къ снѣ́сте и҆ въ бога́тствѣ и҆́хъ чꙋ́дни бꙋ́дете. |
|
7
|
7
|
| За посоромлення вам буде удвічі; за ганьбу вони будуть радіти своїй частці, тому що у землі своїй удвічі одержать; веселість вічна буде у них. | Си́це зе́млю свою̀ втори́цею наслѣ́дѧтъ, и҆ весе́лїе вѣ́чное над̾ главо́ю и҆́хъ. |
|
8
|
8
|
| Бо Я, Господь, люблю правосуддя, ненавиджу грабіжництво з насильством і воздам нагороду їм за істиною, і завіт вічний укладу з ними; | А҆́зъ бо є҆́смь гдⷭ҇ь любѧ́й пра́вдꙋ и҆ ненави́дѧй граблє́нїѧ ѿ непра́вды: и҆ да́мъ трꙋ́дъ и҆́хъ пра́ведникѡмъ и҆ завѣ́тъ вѣ́ченъ завѣща́ю и҆̀мъ. |
|
9
|
9
|
| і буде відомо між народами сíм’я їх, і потомство їх — серед племен; усі, що бачать їх, пізнають, що вони сíм’я, благословенне Господом. | И҆ позна́етсѧ во ꙗ҆зы́цѣхъ сѣ́мѧ и҆́хъ, и҆ внꙋ́цы и҆́хъ посредѣ̀ люді́й: всѧ́къ ви́дѧй ѧ҆̀ позна́етъ ѧ҆̀, ꙗ҆́кѡ сі́и сꙋ́ть сѣ́мѧ блгⷭ҇ве́но ѿ бг҃а, и҆ ра́достїю возра́дꙋютсѧ ѡ҆ гдⷭ҇ѣ. |
|
10
|
10
|
| Радістю буду радуватися у Господі, звеселиться душа моя у Бозі моєму: бо Він одягнув мене у ризи спасіння, одежею правди одяг мене, як на нареченого, поклав вінець і, як наречену, прикрасив убранням. | Да возра́дꙋетсѧ дꙋша̀ моѧ̀ ѡ҆ гдⷭ҇ѣ: ѡ҆блече́ бо мѧ̀ въ ри́зꙋ спⷭ҇нїѧ и҆ ѻ҆де́ждею весе́лїѧ (ѡ҆дѣ́ѧ мѧ̀): ꙗ҆́кѡ на жениха̀ возложѝ на мѧ̀ вѣне́цъ, и҆ ꙗ҆́кѡ невѣ́стꙋ оу҆краси́ мѧ красото́ю. |
|
11
|
11
|
| Бо, як земля родить рослини свої, і як сад вирощує посіяне в ньому, так Господь Бог виявить правду і славу перед усіма народами. | И҆ ꙗ҆́кѡ землѧ̀ растѧ́щаѧ цвѣ́тъ сво́й, и҆ ꙗ҆́кѡ вертогра́дъ сѣ́мена своѧ̑ прозѧба́етъ: та́кѡ возрасти́тъ гдⷭ҇ь гдⷭ҇ь пра́вдꙋ и҆ весе́лїе пред̾ всѣ́ми ꙗ҆зы̑ки. |
|
Глава 62
|
Глава́ ѯ҃в
|
|
1
|
1
|
| Не вмовкну заради Сиону, і заради Єрусалима не заспокоюся, доки не зійде, як світло, правда його, і спасіння його — як запалений світильник. | Сїѡ́на ра́ди не оу҆молчꙋ̀ и҆ і҆ерⷭ҇ли́ма ра́ди не попꙋщꙋ̀, до́ндеже и҆зы́детъ ꙗ҆́кѡ свѣ́тъ пра́вда моѧ̀, и҆ спⷭ҇нїе моѐ ꙗ҆́кѡ свѣти́ло разжже́тсѧ. |
|
2
|
2
|
| І побачать народи правду твою і всі царі — славу твою, і назвуть тебе новим ім’ям, яке наречуть уста Господа. | И҆ оу҆́зрѧтъ ꙗ҆зы́цы пра́вдꙋ твою̀, и҆ ца́рїе сла́вꙋ твою̀, и҆ прозовꙋ́тъ тѧ̀ и҆́менемъ но́вымъ, и҆́мже гдⷭ҇ь наименꙋ́етъ є҆̀. |
|
3
|
3
|
| І будеш вінцем слави у руці Господа і царською діадемою на долоні Бога твого. | И҆ бꙋ́деши вѣне́цъ добро́ты въ рꙋцѣ̀ гдⷭ҇ни и҆ дїади́ма ца́рствїѧ въ рꙋцѣ̀ бг҃а твоегѡ̀: |
|
4
|
4
|
| Не будуть уже називати тебе «залишеним», і землю твою не будуть більше називати «пустелею», але будуть називати тебе: «Моє благовоління до нього», а землю твою — «заміжньою», бо Господь благоволить до тебе, і земля твоя поєднається. | и҆ не прозове́шисѧ ктомꙋ̀ ѡ҆ста́вленъ, и҆ землѧ̀ твоѧ̀ ктомꙋ̀ не нарече́тсѧ пꙋста̀: тебѣ́ бо прозове́тсѧ во́лѧ моѧ̀, и҆ землѧ̀ твоѧ̀ вселе́ннаѧ, ꙗ҆́кѡ бл҃говолѝ гдⷭ҇ь въ тебѣ̀, и҆ землѧ̀ твоѧ̀ вкꙋ́пѣ насели́тсѧ. |
|
5
|
5
|
| Як юнак поєднується з дівою, так поєднаються з тобою сини твої; і як наречений радіє за наречену, так буде радіти за тебе Бог твій. | И҆ ꙗ҆́коже живѧ́й ю҆́ноша съ дѣ́вою, та́кѡ поживꙋ́тъ сы́нове твоѝ съ тобо́ю: и҆ бꙋ́детъ ꙗ҆́коже ра́дꙋетсѧ жени́хъ ѡ҆ невѣ́стѣ, та́кѡ возра́дꙋетсѧ гдⷭ҇ь ѡ҆ тебѣ̀. |
|
6
|
6
|
| На стінах твоїх, Єрусалиме, Я поставив вартових, які не будуть умовкати ні вдень, ні вночі. О, ви, що нагадуєте про Господа! не умовкайте, — | И҆ на стѣна́хъ твои́хъ, і҆ерⷭ҇ли́ме, приста́вихъ стра́жы ве́сь де́нь и҆ всю̀ но́щь, и҆̀же до конца̀ не премо́лкнꙋтъ помина́юще гдⷭ҇а. |
|
7
|
7
|
| не умовкайте перед Ним, доки Він не відновить і доки не зробить Єрусалим славою на землі. | Нѣ́сть бо ва́мъ подо́бенъ: а҆́ще и҆спра́виши и҆ сотвори́ши, і҆ерⷭ҇ли́ме, ра́дованїе на землѝ. |
|
8
|
8
|
| Господь поклявся правицею Своєю і міцними м’язами Своїми: не дам зерна твого більше в їжу ворогам твоїм, і сини чужих не будуть пити вина твого, над яким ти трудився; | Клѧ́тсѧ гдⷭ҇ь десни́цею свое́ю и҆ крѣ́постїю мы́шцы своеѧ̀: а҆́ще ктомꙋ̀ ѿда́мъ пшени́цꙋ твою̀ и҆ пи́щꙋ твою̀ врагѡ́мъ твои̑мъ, и҆ а҆́ще ктомꙋ̀ и҆спїю́тъ вїно̀ твоѐ сы́нове чꙋжді́и, ѡ҆ не́мже трꙋди́лсѧ є҆сѝ: |
|
9
|
9
|
| але ті, що збирають його, будуть їсти його і славити Господа, і ті, що оббирають виноград, будуть пити вино його у дворах святилища Мого. | но собира́ющїи снѣдѧ́тъ ѧ҆̀ и҆ похва́лѧтъ гдⷭ҇а, и҆ ѡ҆б̾има́ющїи и҆спїю́тъ ѧ҆̀ во дво́рѣхъ ст҃ы́хъ мои́хъ. |
|
10
|
10
|
| Проходьте, проходьте у ворота, готуйте шлях народу! Рівняйте, рівняйте дорогу, прибирайте камені, підніміть знамено для народів! | И҆ди́те враты̀ мои́ми и҆ пꙋ́ть сотвори́те лю́демъ мои̑мъ, и҆ ка́менїе, є҆́же на пꙋтѝ, размещи́те: воздви́гните зна́менїе на ꙗ҆зы́ки. |
|
11
|
11
|
| Ось, Господь повідомляє до краю землі: скажіть дочці Сиону: гряде Спаситель твій; нагорода Його з Ним і воздаяння Його перед Ним. | Се́ бо, гдⷭ҇ь слы́шано сотворѝ до послѣ́днихъ землѝ: рцы́те дще́ри сїѡ́новѣ: сѐ, сп҃си́тель тво́й грѧде́тъ, и҆мѣ́ѧй съ собо́ю мздꙋ̀ и҆ дѣ́ло своѐ пред̾ лице́мъ свои́мъ. |
|
12
|
12
|
| І назвуть їх народом святим, відкупленим Господом, а тебе назвуть знайденим містом, незалишеним. | И҆ прозове́тъ ѧ҆̀ лю́ди ст҃ы, и҆зба́влєны гдⷭ҇емъ: ты́ же прозове́шисѧ взы́сканъ гра́дъ и҆ не ѡ҆ста́вленъ. |
|
Глава 63
|
Глава́ ѯ҃г
|
|
1
|
1
|
| Хто це йде від Едома, у червлених ризах від Восора, настільки величний у Своєму одязі, Який виступає у повноті сили Своєї? «Я — Який проголошує правду, сильний, щоб спасати». | Кто̀ се́й прише́дый ѿ є҆дѡ́ма, червлє́ны ри̑зы є҆гѡ̀ ѿ восо́ра, се́й красе́нъ во оу҆́твари, ѕѣлѡ̀ съ крѣ́постїю; А҆́зъ гл҃ю пра́вдꙋ и҆ сꙋ́дъ спⷭ҇нїѧ. |
|
2
|
2
|
| Від чого ж одіяння Твоє червоне, і ризи у Тебе, як у того, хто топтав у точилі? | Почто̀ червлє́ны ри̑зы твоѧ̑ и҆ ѻ҆дє́жды твоѧ̑ ꙗ҆́кѡ ѿ и҆стопта́нїѧ точи́ла; |
|
3
|
3
|
| «Я топтав точило один, і з народів нікого не було зі Мною; і Я топтав їх у гніві Моєму і давив їх у люті Моїй; кров їх бризкала на ризи Мої, і Я заплямував усе одіяння Своє; | И҆спо́лненъ и҆стопта́нїѧ, и҆ ѿ ꙗ҆зы̑къ нѣ́сть мꙋ́жа со мно́ю: и҆ попра́хъ ѧ҆̀ ꙗ҆́ростїю мое́ю, и҆ сотро́хъ ѧ҆̀ ꙗ҆́кѡ пе́рсть, и҆ сведо́хъ кро́вь и҆́хъ въ зе́млю и҆ всѧ̑ ри̑зы моѧ̑ ѡ҆мочи́хъ: |
|
4
|
4
|
| бо день помсти — у серці Моєму, і рік Моїх відкуплених настав. | де́нь бо воздаѧ́нїѧ прїи́де на ни́хъ, и҆ лѣ́то и҆збавле́нїѧ приспѣ̀: |
|
5
|
5
|
| Я дивився, і не було помічника; дивувався, що не було того, хто підтримує; але допомогла Мені правиця Моя, і лють Моя — вона підтримала Мене: | и҆ воззрѣ́хъ, и҆ не бѣ̀ помо́щника: и҆ помы́слихъ, и҆ никто́же застꙋпѝ: и҆ и҆зба́ви ѧ҆̀ мы́шца моѧ̀, и҆ ꙗ҆́рость моѧ̀ наста̀: |
|
6
|
6
|
| і потоптав Я народи у гніві Моєму, і скрушив їх у люті Моїй, і вилив на землю кров їх». | и҆ попра́хъ ѧ҆̀ гнѣ́вомъ мои́мъ и҆ сведо́хъ кро́вь и҆́хъ въ зе́млю. |
|
7
|
7
|
| Пом’яну милості Господні і славу Господню за все, що Господь дарував нам, і велику благість Його до дому Ізраїлевого, яку вчинив Він йому за милосердям Своїм і за множеством щедрот Своїх. | Млⷭ҇ть гдⷭ҇ню помѧнꙋ́хъ, добродѣ́тєли гдⷭ҇ни во всѣ́хъ, и҆́миже на́мъ воздае́тъ: гдⷭ҇ь, сꙋдїѧ̀ бл҃гъ до́мꙋ і҆и҃левꙋ, наво́дитъ на́мъ по млⷭ҇ти свое́й и҆ по мно́жествꙋ пра́вды своеѧ̀. |
|
8
|
8
|
| Він сказав: «дійсно вони народ Мій, діти, які не скажуть неправди», і Він був для них Спасителем. | И҆ речѐ: не лю́дїе ли моѝ; ча̑да, и҆ не ѿве́ргнꙋтсѧ. И҆ бы́сть и҆̀мъ во спⷭ҇нїе ѿ всѧ́кїѧ ско́рби и҆́хъ. |
|
9
|
9
|
| У всякій скорботі їх Він не залишав їх, і ангел лиця Його спасав їх; з любови Своєї і благосердя Свого Він відкупив їх, узяв і носив їх в усі дні давні. | Не хода́тай, нижѐ а҆́гг҃лъ, но са́мъ гдⷭ҇ь сп҃сѐ и҆̀хъ, занѐ лю́битъ и҆̀хъ и҆ щади́тъ и҆̀хъ: са́мъ и҆зба́ви и҆̀хъ и҆ воспрїѧ́тъ и҆̀хъ и҆ вознесѐ и҆̀хъ во всѧ̑ дни̑ вѣ́ка. |
|
10
|
10
|
| Але вони збурилися і засмутили Святого Духа Його; тому Він обернувся на ворога їх: Сам воював проти них. | Ті́и же не покори́шасѧ и҆ разгнѣ́ваша дх҃а ст҃а́го є҆гѡ̀, и҆ ѡ҆брати́сѧ и҆̀мъ на враждꙋ̀, и҆ то́й воева̀ на нѧ̀. |
|
11
|
11
|
| Тоді народ Його згадав давні дні, Мойсеєві: де Той, Який вивів їх з моря з пастирем овець Своїх? де Той, Який уклав у серце його Святого Духа Свого, | И҆ помѧнꙋ̀ дни̑ вѣ̑чныѧ: гдѣ̀ возведы́й ѿ землѝ [Въ нѣ́к.: ѿ мо́рѧ.] па́стырѧ ѻ҆ве́цъ свои́хъ; гдѣ̀ є҆́сть вложи́вый въ ни́хъ дх҃а ст҃а́го; |
|
12
|
12
|
| Який вів Мойсея за праву руку величною правицею Своєю, розділив перед ними води, щоб зробити Собі вічне ім’я, | Возве́дшаѧ десни́цею мѡѷсе́а, мы́шца сла́вы є҆гѡ̀ раздѣлѝ во́дꙋ пред̾ лице́мъ є҆гѡ̀ сотвори́ти є҆мꙋ̀ и҆́мѧ вѣ́чно, |
|
13
|
13
|
| Який вів їх через безодні, як коня по степу, і вони не спотикалися? | проведѐ и҆̀хъ сквозѣ̀ бе́зднꙋ, ꙗ҆́коже конѧ̀ сквозѣ̀ пꙋсты́ню, и҆ не оу҆трꙋди́шасѧ, |
|
14
|
14
|
| Як стадо сходить у долину, Дух Господній вів їх до спокою. Так вів Ти народ Твій, щоб зробити Собі славне ім’я. | и҆ ꙗ҆́кѡ скоты̀ по по́лю, и҆ сни́де дх҃ъ ѿ гдⷭ҇а и҆ наста́ви и҆̀хъ: та́кѡ прове́лъ є҆сѝ лю́ди твоѧ̑ сотвори́ти тебѣ̀ самомꙋ̀ и҆́мѧ сла́вно. |
|
15
|
15
|
| Споглянь з небес і подивися з оселі святині Твоєї і слави Твоєї: де ревність Твоя і могутність Твоя? — благосердя Твоє і милості Твої до мене утримані. | Ѡ҆брати́сѧ, гдⷭ҇и, ѿ нб҃сѐ и҆ ви́ждь ѿ до́мꙋ ст҃а́гѡ твоегѡ̀ и҆ сла́вы твоеѧ̀: гдѣ̀ є҆́сть ре́вность твоѧ̀ и҆ крѣ́пость твоѧ̀; гдѣ̀ є҆́сть мно́жество млⷭ҇ти твоеѧ̀ и҆ щедро́тъ твои́хъ, ꙗ҆́кѡ терпѣ́лъ є҆сѝ на́мъ; |
|
16
|
16
|
| Тільки Ти — Отець наш; бо Авраам не впізнає нас, і Ізраїль не визнає нас своїми; Ти, Господи, Отець наш, від віку ім’я Твоє: «Відкупитель наш». | Ты́ бо є҆сѝ ѻ҆ц҃ъ на́шъ, поне́же а҆враа́мъ не оу҆вѣ́дѣ на́съ, и҆ і҆и҃ль не позна̀ на́съ, но ты̀, гдⷭ҇и, ѻ҆ц҃ъ на́шъ, и҆зба́ви ны̀, и҆спе́рва и҆́мѧ твоѐ на на́съ є҆́сть. |
|
17
|
17
|
| Для чого, Господи, Ти попустив нам звестися зі шляхів Твоїх, озлобитися серцю нашому, щоб не боятися Тебе? обернися заради рабів Твоїх, заради колін спадщини Твоєї. | Что̀ оу҆клони́лъ є҆сѝ на́съ, гдⷭ҇и, ѿ пꙋтѝ твоегѡ̀; и҆ ѡ҆жесточи́лъ є҆сѝ сердца̀ на̑ша, є҆́же не боѧ́тисѧ тебє̀; Ѡ҆брати́сѧ ра́ди ра̑бъ твои́хъ, ра́ди племе́нъ достоѧ́нїѧ твоегѡ̀, |
|
18
|
18
|
| Короткий час володів ним народ святині Твоєї: вороги наші потоптали святилище Твоє. | да (понѐ) ма́лѡ наслѣ́димъ горы̀ ст҃ы́ѧ твоеѧ̀. Проти̑вницы на́ши попра́ша ст҃ы́ню твою̀: |
|
19
|
19
|
| Ми зробилися такими, над якими Ти ніби ніколи не володарював і над якими не іменувалося ім’я Твоє. | бы́хомъ ꙗ҆́кѡ и҆спе́рва, є҆гда̀ не владѣ́лъ є҆сѝ на́ми, нижѐ бѣ̀ нарѣче́но и҆́мѧ твоѐ на на́съ. |
|
Глава 64
|
Глава́ ѯ҃д
|
|
1
|
1
|
| О, якби Ти розірвав небеса і зійшов! гори розтанули б від лиця Твого, | А҆́ще ѿве́рзеши нб҃о, тре́петъ прїи́мꙋтъ ѿ тебє̀ го́ры и҆ раста́ютъ, |
|
2
|
2
|
| як від вогню, який розплавляє, як від того, хто кип’ятить воду, щоб ім’я Твоє зробити відомим ворогам Твоїм; від лиця Твого здригнулися б народи. | ꙗ҆́кѡ та́етъ во́скъ ѿ лица̀ ѻ҆гнѧ̀, и҆ попали́тъ ѻ҆́гнь сꙋпоста́ты, и҆ ꙗ҆вле́но бꙋ́детъ и҆́мѧ твоѐ въ сопроти́вныхъ твои́хъ: ѿ лица̀ твоегѡ̀ ꙗ҆зы́цы возмѧтꙋ́тсѧ: |
|
3
|
3
|
| Коли Ти звершував страшні діла, для нас несподівані, і сходив, — гори танули від лиця Твого. | є҆гда̀ сотвори́ши сла̑внаѧ, тре́петъ прїи́мꙋтъ ѿ тебє̀ го́ры. |
|
4
|
4
|
| Бо від віку не чули, не слухали вухом, і ніяке око не бачило іншого бога, крім Тебе, Який стільки зробив би для тих, що надіються на нього. | Ѿ вѣ́ка не слы́шахомъ, нижѐ ѻ҆́чи на́ши ви́дѣша бг҃а, ра́звѣ тебє̀, и҆ дѣла̀ твоѧ̑, ꙗ҆̀же сотвори́ши ждꙋ́щымъ млⷭ҇ти. |
|
5
|
5
|
| Ти милостиво зустрічав того, хто радіє і чинить правду, хто поминає Тебе на путях Твоїх. Але ось, Ти прогнівався, тому що ми здавна грішили; і як же ми будемо спасені? | Млⷭ҇ть бо срѧ́щетъ творѧ́щихъ пра́вдꙋ, и҆ пꙋти̑ твоѧ̑ помѧнꙋ́тсѧ: сѐ, ты̀ разгнѣ́валсѧ є҆сѝ, и҆ мы̀ согрѣши́хомъ. |
|
6
|
6
|
| Усі ми зробилися — як нечистий, і вся праведність наша — як забруднений одяг; і всі ми зблякли, як лист, і беззаконня наші, як вітер, несуть нас. | Сегѡ̀ ра́ди заблꙋди́хомъ и҆ бы́хомъ ꙗ҆́кѡ нечи́сти всѝ мы̀, ꙗ҆́коже по́ртъ нечи̑стыѧ всѧ̀ пра́вда на́ша, и҆ ѿпадо́хомъ ꙗ҆́кѡ ли́ствїе беззако́нїй ра́ди на́шихъ: та́кѡ вѣ́тръ восхи́титъ на́съ. |
|
7
|
7
|
| І немає того, хто прикликає ім’я Твоє, хто поклав би міцно триматися за Тебе; тому Ти сховав від нас лице Твоє і залишив нас гинути від беззаконь наших. | И҆ нѣ́сть призыва́ѧй и҆́мѧ твоѐ и҆ помѧнꙋ́вый оу҆держа́ти тѧ̀: ꙗ҆́кѡ ѿврати́лъ є҆сѝ лицѐ твоѐ ѿ на́съ и҆ пре́далъ ны̀ є҆сѝ беззако́нїй ра́ди на́шихъ. |
|
8
|
8
|
| Але нині, Господи, Ти — Отець наш; ми — глина, а Ти — утворитель наш, і всі ми — діло руки Твоєї. | И҆ нн҃ѣ, гдⷭ҇и, ѻ҆ц҃ъ на́шъ є҆сѝ ты̀, мы́ же бре́нїе, дѣла̀ рꙋкꙋ̀ твоє́ю всѝ: |
|
9
|
9
|
| Не гнівайся, Господи, без міри, і не вічно пам’ятай беззаконня. Споглянь же: ми усі народ Твій. | не прогнѣ́вайсѧ на ны̀ ѕѣлѡ̀ и҆ не помѧнѝ во вре́мѧ беззако́нїй на́шихъ, и҆ нн҃ѣ при́зри, ꙗ҆́кѡ лю́дїе твоѝ всѝ мы̀. |
|
10
|
10
|
| Міста святині Твоєї зробилися пустелею; пустелею став Сион; Єрусалим спустошений. | Гра́дъ ст҃и́лища твоегѡ̀ бы́сть пꙋ́стъ, сїѡ́нъ ꙗ҆́коже пꙋсты́нѧ бы́сть, і҆ерⷭ҇ли́мъ на проклѧ́тїе: |
|
11
|
11
|
| Дім освячення нашого і слави нашої, де батьки наші прославляли Тебе, спалений вогнем, і всі коштовності наші розграбовані. | до́мъ ст҃ы́й на́шъ и҆ сла́ва, ю҆́же благослови́ша ѻ҆тцы̀ на́ши, бы́сть ѻ҆гне́мъ пожже́нъ, и҆ всѧ̑ сла̑внаѧ на̑ша кꙋ́пнѡ падо́ша. |
|
12
|
12
|
| Після цього чи будеш ще стримуватися, Господи, чи будеш мовчати і карати нас без міри? | И҆ ѿ всѣ́хъ си́хъ терпѣ́лъ є҆сѝ, гдⷭ҇и, и҆ молча́лъ, и҆ смири́лъ є҆сѝ ны̀ ѕѣлѡ̀. |
|
Глава 65
|
Глава́ ѯ҃є
|
|
1
|
1
|
| Я відкрився тим, що не запитували про Мене; Мене знайшли ті, що не шукали Мене. «Ось Я! ось Я!» — говорив Я народу, який не іменувався ім’ям Моїм. | Ꙗ҆вле́нъ бы́хъ не и҆́щꙋщымъ менѐ, ѡ҆брѣто́хсѧ не вопроша́ющымъ ѡ҆ мнѣ̀, реко́хъ: сѐ, є҆́смь: ꙗ҆зы́кꙋ, и҆̀же не призва́ша и҆́мене моегѡ̀. |
|
2
|
2
|
| Кожного дня простягав Я руки Мої до народу непокірливого, який ходив шляхом недобрим, за своїми помислами, — | Простро́хъ рꙋ́цѣ моѝ ве́сь де́нь къ лю́демъ не покарѧ́ющымсѧ и҆ проти́вꙋ глаго́лющымъ, и҆̀же не ходи́ша пꙋте́мъ и҆́стиннымъ, но в̾слѣ́дъ грѣхѡ́въ свои́хъ. |
|
3
|
3
|
| до народу, який постійно ображає Мене у лице, приносить жертви у дібровах і спалює фіміам на черепках, | Лю́дїе сі́и разгнѣвлѧ́ющїи мѧ̀ пред̾ лице́мъ мои́мъ прⷭ҇нѡ: ті́и жє́ртвы прино́сѧтъ въ вертогра́дѣхъ и҆ кадѧ́тъ во чре́пѣхъ бѣсѡ́мъ, и҆̀же не сꙋ́ть, |
|
4
|
4
|
| сидить у гробах і ночує у печерах; їсть свиняче м’ясо, і мерзенне вариво у посудинах у нього; | и҆ во гробѣ́хъ и҆ во пеще́рахъ лежа́тъ со́нїй ра́ди, и҆̀же ꙗ҆дѧ́тъ мѧса̀ свина̑ѧ и҆ ю҆хꙋ̀ тре́бъ, ѡ҆скверне́ни сосꙋ́ди и҆́хъ всѝ: |
|
5
|
5
|
| який говорить: «зупинися, не підходь до мене, тому що я святий для тебе». Вони — дим для нюху Мого, вогонь, що горить кожного дня. | и҆̀же глаго́лютъ: ѿидѝ ѿ менє̀, не прикосни́сѧ мнѣ̀, ꙗ҆́кѡ чи́стъ є҆́смь. Се́й ды́мъ ꙗ҆́рости моеѧ̀, ѻ҆́гнь гори́тъ въ не́мъ всѧ̑ дни̑. |
|
6
|
6
|
| Ось що написано перед лицем Моїм: не змовчу, але воздам, воздам у надра їх | Сѐ, написа́сѧ предо мно́ю: не оу҆молчꙋ̀, до́ндеже ѿда́мъ въ нѣ̑дра и҆̀мъ грѣхѝ и҆́хъ и҆ грѣхѝ ѻ҆тє́цъ и҆́хъ, гл҃етъ гдⷭ҇ь: |
|
7
|
7
|
| беззаконня ваші, — говорить Господь, — і разом беззаконня батьків ваших, які курили фіміам на горах, і на пагорбах ганьбили Мене; і відміряю у надра їх попередні діяння їх. | и҆̀же кадѧ́хꙋ на гора́хъ и҆ на хо́лмѣхъ оу҆кори́ша мѧ̀, ѿда́мъ дѣла̀ и҆́хъ въ нѣ̑дра и҆̀мъ. |
|
8
|
8
|
| Так говорить Господь: коли у виноградному гроні знаходиться сік, тоді говорять: «не пошкодь його, тому що у ньому благословення»; те саме зроблю Я і заради рабів Моїх, щоб не усіх погубити. | Та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь: и҆́мже ѡ҆́бразомъ ѡ҆брѣта́етсѧ ꙗ҆́года на гре́знѣ, и҆ рекꙋ́тъ: не погꙋбѝ є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ блгⷭ҇ве́нїе є҆́сть въ не́мъ: та́кѡ сотворю̀ слꙋжа́щагѡ мѝ ра́ди, не и҆́мамъ всѣ́хъ погꙋби́ти ра́ди є҆гѡ̀: |
|
9
|
9
|
| І виведу від Якова сíм’я, і від Іуди спадкоємця гір Моїх, і успадкують це обрані Мої, і раби Мої будуть жити там. | и҆ и҆зведꙋ̀ и҆з̾ і҆а́кѡва сѣ́мѧ и҆ и҆з̾ і҆ꙋ́ды, и҆ наслѣ́дитъ го́рꙋ ст҃ꙋ́ю мою̀, и҆ наслѣ́дѧтъ и҆збра́ннїи моѝ и҆ рабѝ моѝ и҆ вселѧ́тсѧ та́мѡ. |
|
10
|
10
|
| І буде Сарон пасовищем для овець і долина Ахор — місцем спочинку для волів народу Мого, який знайшов Мене. | И҆ бꙋ́дꙋтъ во дꙋбра́вѣ ѡ҆гра̑ды стадѡ́мъ, и҆ ю҆до́ль а҆хѡ́рскаѧ въ поко́ище говѧ́дѡвъ лю́демъ мои̑мъ, и҆̀же взыска́ша менѐ. |
|
11
|
11
|
| А вас, які залишили Господа, забули святу гору Мою, готуєте трапезу для Гада і розчиняєте повну чашу для Мени,* — | Вы́ же, ѡ҆ста́вившїи мѧ̀ и҆ забыва́ющїи го́рꙋ ст҃ꙋ́ю мою̀, и҆ оу҆готовлѧ́ющїи де́мѡнꙋ трапе́зꙋ и҆ и҆сполнѧ́ющїи ща́стїю растворе́нїе, |
|
12
|
12
|
| вас прирікаю Я до меча, і всі ви схилитеся на заколення: тому що Я кликав, і ви не відповідали; говорив, і ви не слухали, але робили лихе в очах Моїх і обирали те, що було неугодно Мені. | а҆́зъ преда́мъ ва́съ под̾ ме́чь, всѝ закла́нїемъ паде́те: ꙗ҆́кѡ зва́хъ ва́съ, и҆ не послꙋ́шасте, гл҃ахъ, и҆ преслꙋ́шасте и҆ сотвори́сте лꙋка́вое предо мно́ю, и҆ ꙗ҆̀же не хотѣ́хъ, и҆збра́сте. |
|
13
|
13
|
| Тому так говорить Господь Бог: ось, раби Мої будуть їсти, а ви будете голодувати; раби Мої будуть пити, а ви будете знемагати від спраги; | Сегѡ̀ ра́ди та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь: сѐ, рабо́тающїи мѝ ꙗ҆́сти бꙋ́дꙋтъ, вы́ же вза́лчете: сѐ, рабо́тающїи мѝ пи́ти бꙋ́дꙋтъ, вы́ же возжа́ждете: |
|
14
|
14
|
| раби Мої будуть веселитися, а ви будете у соромі; раби Мої будуть співати від сердечної радости, а ви будете кричати від сердечної скорботи і ридати від скрушення духу. | сѐ, рабо́тающїи мѝ возра́дꙋютсѧ, вы́ же посрамите́сѧ: сѐ, рабо́тающїи мѝ возвеселѧ́тсѧ въ весе́лїи се́рдца, вы́ же возопїе́те въ болѣ́зни се́рдца ва́шегѡ и҆ ѿ сокрꙋше́нїѧ дꙋ́ха воспла́четесѧ. |
|
15
|
15
|
| І залишите ім’я ваше обраним Моїм для прокляття; і вб’є тебе Господь Бог, а рабів Своїх назве іншим ім’ям, | Ѡ҆ста́вите бо и҆́мѧ ва́ше въ насыще́нїе и҆збра̑ннымъ мои̑мъ, ва́съ же и҆збїе́тъ гдⷭ҇ь: рабо́тающымъ же мнѣ̀ нарече́тсѧ и҆́мѧ но́вое, |
|
16
|
16
|
| яким хто буде благословляти себе на землі, буде благословлятися Богом істини; і хто буде клястися на землі, буде клястися Богом істини, — тому що колишні скорботи будуть забуті і приховані від очей Моїх. | є҆́же блгⷭ҇ви́тсѧ на землѝ, благословѧ́тъ бо бг҃а и҆́стиннаго: и҆ кленꙋ́щїисѧ на землѝ клѧ́тисѧ бꙋ́дꙋтъ бг҃омъ и҆́стиннымъ, забꙋ́дꙋтъ бо печа́ль свою̀ пе́рвꙋю, и҆ не взы́детъ и҆̀мъ на се́рдце. |
|
17
|
17
|
| Бо ось, Я творю нове небо і нову землю, і попередні уже не будуть згадувані і не прийдуть на серце. | Бꙋ́детъ бо не́бо но́во и҆ землѧ̀ нова̀, и҆ не помѧнꙋ́тъ пре́жнихъ, нижѐ взы́дꙋтъ на се́рдце и҆́хъ, |
|
18
|
18
|
| А ви будете веселитися і радіти повіки за те, що Я творю: бо ось, Я творю Єрусалим веселістю і народ його радістю. | но ра́дость и҆ весе́лїе ѡ҆брѧ́щꙋтъ на не́й, ꙗ҆́кѡ сѐ, а҆́зъ творю̀ весе́лїе і҆ерⷭ҇ли́мꙋ и҆ лю́демъ мои̑мъ ра́дость. |
|
19
|
19
|
| І буду радуватися за Єрусалим і веселитися за народ Мій; і не почуєте у ньому більше голосу плачу і голосу волання. | И҆ возвеселю́сѧ ѡ҆ і҆ерⷭ҇ли́мѣ и҆ возра́дꙋюсѧ ѡ҆ лю́дехъ мои́хъ, и҆ ксемꙋ̀ не оу҆слы́шитсѧ въ не́мъ гла́съ пла́ча, ни гла́съ во́плѧ, |
|
20
|
20
|
| Там не буде більше малолітнього і старця, який не досягнув би повноти днів своїх; бо столітній буде помирати юнаком, але столітній грішник буде проклятим. | нижѐ бꙋ́детъ та́мѡ младе́нецъ, ни ста́рецъ, и҆́же не и҆спо́лнитъ лѣ́тъ свои́хъ: бꙋ́детъ бо ю҆́ный ста̀ лѣ́тъ, оу҆мира́ѧй же грѣ́шникъ ста̀ лѣ́тъ и҆ про́клѧтъ бꙋ́детъ. |
|
21
|
21
|
| І буду будувати доми і жити у них, і насаджувати виноградники і їсти плоди їх. | И҆ сози́ждꙋтъ до́мы и҆ са́ми вселѧ́тсѧ, и҆ насадѧ́тъ вїногра́ды и҆ са́ми снѣдѧ́тъ плоды̀ и҆́хъ. |
|
22
|
22
|
| Не будуть будувати, щоб інший жив, не будуть насаджувати, щоб інший їв; бо дні народу Мого будуть, як дні дерева, й обрані Мої довго будуть користуватися плодами рук своїх. | Не сози́ждꙋтъ, да и҆ні́и вселѧ́тсѧ, и҆ не насадѧ́тъ, да и҆ні́и снѣдѧ́тъ: ꙗ҆́коже бо дні́е дре́ва жи́зни, бꙋ́дꙋтъ дні́е люді́й мои́хъ: дѣла́ бо трꙋдѡ́въ и҆́хъ ѡ҆бетша́ютъ. |
|
23
|
23
|
| Не будуть трудитися марно і народжувати дітей на горе; бо будуть сіменем, благословенним від Господа, і нащадки їх з ними. | И҆збра́ннїи же моѝ не и҆́мꙋтъ трꙋди́тисѧ вотщѐ, нижѐ породѧ́тъ ча̑дъ на проклѧ́тїе, ꙗ҆́кѡ сѣ́мѧ блгⷭ҇ве́но є҆́сть бг҃омъ, и҆ внꙋ́цы и҆́хъ съ ни́ми бꙋ́дꙋтъ. |
|
24
|
24
|
| І буде, перше ніж вони будуть взивати, Я відповім; вони ще будуть говорити, і Я уже почую. | И҆ бꙋ́детъ, пре́жде не́же воззва́ти и҆̀мъ, а҆́зъ оу҆слы́шꙋ и҆̀хъ, є҆щѐ глаго́лющымъ и҆̀мъ, рекꙋ̀: что́ є҆сть; |
|
25
|
25
|
| Вовк і ягня будуть пастися разом, і лев, як віл, буде їсти солому, а для змія порох буде їжею: вони не будуть чинити зла і шкоди на усій святій горі Моїй, — говорить Господь. | Тогда̀ во́лцы и҆ а҆́гнцы и҆́мꙋтъ пасти́сѧ вкꙋ́пѣ, и҆ ле́въ ꙗ҆́кѡ во́лъ снѣ́сть плє́вы, и҆ ѕмїѧ̀ зе́млю ꙗ҆́кѡ хлѣ́бъ: не повредѧ́тъ, нижѐ погꙋбѧ́тъ на горѣ̀ ст҃ѣ́й мое́й, гл҃етъ гдⷭ҇ь. |
|
Глава 66
|
Глава́ ѯ҃ѕ
|
|
1
|
1
|
| Так говорить Господь: небо — престіл Мій, а земля — підніжжя ніг Моїх; де ж побудуєте ви дім для Мене, і де місце спокою Мого? | Та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь: нб҃о прⷭ҇то́лъ мо́й, землѧ́ же подно́жїе ногꙋ̀ моє́ю: кі́й до́мъ сози́ждете мѝ, и҆ ко́е мѣ́сто поко́ища моегѡ̀; |
|
2
|
2
|
| Бо усе це створила рука Моя, і усе це було, — говорить Господь. А ось на кого Я спогляну: на смиренного і скрушеного духом і на того, хто тріпоче перед словом Моїм. | Всѧ̑ бо сїѧ̑ сотворѝ рꙋка̀ моѧ̀, и҆ сїѧ̑ сꙋ́ть всѧ̑ моѧ̑, гл҃етъ гдⷭ҇ь. И҆ на кого̀ воззрю̀, то́кмѡ на кро́ткаго и҆ молчали́ваго и҆ трепе́щꙋщаго слове́съ мои́хъ; |
|
3
|
3
|
| [Беззаконник же,] який заколює вола — те саме, що той, хто вбиває людину; хто приносить агнця у жертву — те саме, що хто задушив пса; хто приносить семидал — те саме, що той, хто приносить свинячу кров; хто курить фіміам [у пам’ять] — те саме, що той, хто молиться ідолу; і як вони обрали власні свої шляхи, і душа їх знаходить задоволення у мерзотах їхніх, — | Беззако́нникъ же жрѧ́й мѝ телца̀, ꙗ҆́кѡ оу҆бива́ѧй пса̀: и҆ приносѧ́й семїда́лъ, ꙗ҆́кѡ кро́вь свинꙋ́ю: даѧ́й лїва́нъ въ па́мѧть, а҆́ки хꙋ́лникъ. И҆ ті́и и҆збра́ша пꙋти̑ своѧ̑, и҆ ме́рзѡсти и҆́хъ, ꙗ҆̀же дꙋша̀ и҆́хъ и҆зво́ли. |
|
4
|
4
|
| так і Я вживу їх спокусу і наведу на них жахливе для них: тому що Я кликав, і ніхто не відповідав, говорив, і вони не слухали, а робили лихе в очах Моїх і обирали те, що неугодно Мені. | И҆ а҆́зъ и҆зберꙋ̀ порꙋга̑нїѧ и҆́хъ и҆ грѣхѝ и҆́хъ возда́мъ и҆̀мъ: ꙗ҆́кѡ зва́хъ и҆̀хъ, и҆ не послꙋ́шаша менѐ, гл҃ахъ, и҆ преслꙋ́шаша и҆ сотвори́ша ѕло́е предо мно́ю, и҆ ꙗ҆̀же не хотѣ́хъ, и҆збра́ша. |
|
5
|
5
|
| Вислухайте слово Господа ви, що тремтите перед словом Його: ваші брати, які ненавидять вас і виганяють вас за ім’я Моє, говорять: «нехай явить Себе у славі Господь, і ми подивимося на радість вашу». Але вони будуть посоромлені. | Оу҆слы́шите гл҃го́лъ гдⷭ҇ень, трепе́щꙋщїи словесѐ є҆гѡ̀: рцы́те, бра́тїѧ, ненави́дѧщымъ ва́съ и҆ гнꙋша́ющымсѧ, да и҆́мѧ гдⷭ҇не просла́витсѧ и҆ ꙗ҆ви́тсѧ во весе́лїи и҆́хъ, и҆ ѻ҆нѝ посра́мѧтсѧ. |
|
6
|
6
|
| Ось, шум з міста, голос із храму, голос Господа, Який відомщає ворогам Своїм. | Гла́съ во́плѧ ѿ гра́да, гла́съ ѿ хра́ма, гла́съ гдⷭ҇а воздаю́щагѡ воздаѧ́нїе сопроти́вѧщымсѧ. |
|
7
|
7
|
| Ще не мучилася пологами, а народила; раніше ніж настали болі її, розрішилася сином. | Пре́жде не́же чревоболѣ́ти є҆́й, родѝ, пре́жде не́же прїитѝ трꙋдꙋ̀ чревоболѣ́нїѧ, и҆збѣжѐ и҆ породѝ мꙋ́жескъ по́лъ. |
|
8
|
8
|
| Хто чув таке? хто бачив подібне до цього? чи виникала країна в один день? чи народжувався народ в один раз, як Сион, ледь почав пологами мучитися, породив синів своїх? | Кто̀ слы́ша сицево́е, и҆ кто̀ ви́дѣ си́це; а҆́ще родила̀ землѧ̀ съ болѣ́знїю во є҆ди́нъ де́нь; и҆лѝ и҆ роди́сѧ ꙗ҆зы́къ ве́сь кꙋ́пнѡ, ꙗ҆́кѡ поболѣ̀ и҆ родѝ сїѡ́нъ дѣ́ти своѧ̑; |
|
9
|
9
|
| Чи доведу Я до пологів, і не дам народити? — говорить Господь. Або, даючи силу народити, чи закрию утробу? — говорить Бог твій. | А҆́зъ же да́хъ ча́ѧнїе сїѐ, и҆ не помѧнꙋ́лъ є҆сѝ менѐ, речѐ гдⷭ҇ь. Не се́ ли, а҆́зъ родѧ́щꙋю и҆ непло́днꙋю сотвори́хъ; речѐ бг҃ъ тво́й. |
|
10
|
10
|
| Звеселіться з Єрусалимом і радійте за нього усі, хто любить його! радійте з ним радістю усі, хто сумував за нього, | Весели́сѧ, і҆ерⷭ҇ли́ме, и҆ торжествꙋ́йте въ не́мъ, всѝ лю́бѧщїи є҆го̀ и҆ живꙋ́щїи въ не́мъ: ра́дꙋйтесѧ вкꙋ́пѣ съ ни́мъ ра́достїю, всѝ є҆ли́цы пла́касте ѡ҆ не́мъ, |
|
11
|
11
|
| щоб вам годуватися і насичуватися від сосків утішення його, упиватися і насолоджуватися перенасиченням слави його. | да ссе́те и҆ насы́титесѧ ѿ сосца̀ оу҆тѣше́нїѧ є҆гѡ̀, да сса́вше насладите́сѧ ѿ вхо́да сла́вы є҆гѡ̀. |
|
12
|
12
|
| Бо так говорить Господь: ось, Я направляю до нього мир як ріку, і багатство народів — як потік, що розливається для насолоди вашої; на руках будуть носити вас і на колінах пестити. | Ꙗ҆́кѡ сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь: сѐ, а҆́зъ оу҆кланѧ́ю на нѧ̀ а҆́ки рѣкꙋ̀ ми́ра, и҆ а҆́ки пото́къ наводнѧ́емый сла́вꙋ ꙗ҆зы́кѡвъ: дѣ́ти и҆́хъ на ра́мена взѧ̑ты бꙋ́дꙋтъ и҆ на колѣ̑нꙋ оу҆тѣ́шатсѧ. |
|
13
|
13
|
| Як утішає когось мати його, так утішу Я вас, і ви будете втішені в Єрусалимі. | Ꙗ҆́коже а҆́ще кого̀ ма́ти оу҆тѣша́етъ, та́кѡ и҆ а҆́зъ оу҆тѣ́шꙋ вы̀, и҆ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ оу҆тѣ́шитесѧ |
|
14
|
14
|
| І побачите це, і зрадіє серце ваше, і кістки ваші розцвітуть, як молода зелень, і відкриється рука Господа рабам Його, а на ворогів Своїх Він розгнівається. | и҆ оу҆́зрите, и҆ возра́дꙋетсѧ се́рдце ва́ше, и҆ кѡ́сти ва́шѧ ꙗ҆́кѡ трава̀ прозѧ́бнꙋтъ: и҆ позна́етсѧ рꙋка̀ гдⷭ҇нѧ боѧ́щымсѧ є҆гѡ̀, и҆ запрети́тъ непокарѧ́ющымсѧ. |
|
15
|
15
|
| Бо ось, прийде Господь у вогні, і колісниці Його — як вихор, щоб вилити гнів Свій з люттю і покарання Своє з палаючим вогнем. | Се́ бо, гдⷭ҇ь ꙗ҆́кѡ ѻ҆́гнь прїи́детъ, и҆ ꙗ҆́кѡ бꙋ́рѧ колєсни́цы є҆гѡ̀, возда́ти ꙗ҆́ростїю ѿмще́нїе своѐ и҆ преще́нїе во пла́мени ѻ҆́гненнѣ: |
|
16
|
16
|
| Бо Господь з вогнем і мечем Своїм зробить суд над усякою плоттю, і багато буде вражених Господом. | ѻ҆гне́мъ бо гдⷭ҇нимъ сꙋди́тисѧ бꙋ́детъ всѧ̀ землѧ̀, и҆ мече́мъ є҆гѡ̀ всѧ́ка пло́ть: мно́зи ꙗ҆́звени бꙋ́дꙋтъ ѿ гдⷭ҇а. |
|
17
|
17
|
| Ті, які освячують і очищають себе у дібровах, один за одним, їдять свиняче м’ясо і мерзоти і мишей, — усі загинуть, — говорить Господь. | Ѡ҆чища́ющїисѧ и҆ ѡ҆свѧща́ющїисѧ во вертогра́дѣхъ и҆ въ преддве́рїихъ ꙗ҆дꙋ́щїи мѧ́со свино́е и҆ ме́рзѡсти и҆ мы́шы вкꙋ́пѣ поги́бнꙋтъ, речѐ гдⷭ҇ь. |
|
18
|
18
|
| Бо Я знаю діяння їх і думки їх; і ось, прийду зібрати всі народи і язики, і вони прийдуть і побачать славу Мою. | И҆ а҆́зъ дѣла̀ и҆́хъ и҆ помышле́нїе и҆́хъ вѣ́мъ, и҆ грѧдꙋ̀ собра́ти всѧ̑ наро́ды и҆ ꙗ҆зы́ки, и҆ прїи́дꙋтъ и҆ оу҆́зрѧтъ сла́вꙋ мою̀: |
|
19
|
19
|
| І покладу на них знамення, і пошлю зі спасенних від них до народів: у Фарсис, до Пула і Луда, до тих, що натягують лук, до Тубала і Явана, на далекі острови, які не чули про Мене і не бачили слави Моєї: і вони сповістять народам славу Мою | и҆ ѡ҆ста́влю на ни́хъ зна́менїе, и҆ послю̀ ѿ ни́хъ спасе́ныхъ во ꙗ҆зы́ки, во ѳарсі́съ и҆ въ фꙋ́дъ, и҆ въ лꙋ́дъ и҆ въ мосо́хъ, и҆ въ ѳове́ль и҆ во є҆лла́дꙋ, и҆ во ѻ҆́стровы да̑льнїѧ, и҆̀же не слы́шаша и҆́мене моегѡ̀, нижѐ ви́дѣша сла́вꙋ мою̀: и҆ возвѣстѧ́тъ сла́вꙋ мою̀ во ꙗ҆зы́цѣхъ, |
|
20
|
20
|
| і представлять усіх братів ваших від усіх народів у дар Господу на конях і колісницях, і на ношах, і на мулах, і на швидких верблюдах, на святу гору Мою, в Єрусалим, — говорить Господь, — подібно до того, як сини Ізраїлеві приносять дар у дім Господа у чистому сосуді. | и҆ приведꙋ́тъ бра́тїю ва́шꙋ ѿ всѣ́хъ ꙗ҆зы̑къ да́ръ гдⷭ҇еви, съ ко́ньми и҆ колесни́цами и҆ съ носи́лами мскѡ́въ, под̾ сѣ́ньми во ст҃ы́й гра́дъ і҆ерⷭ҇ли́мъ, речѐ гдⷭ҇ь, а҆́ки бы принеслѝ сы́нове і҆и҃лєвы жє́ртвы своѧ̑ мнѣ̀ со ѱалмы̑ въ до́мъ гдⷭ҇ень: |
|
21
|
21
|
| З них буду брати також у священики і левити, — говорить Господь. | и҆ ѿ тѣ́хъ поимꙋ̀ себѣ̀ жерцы̀ и҆ леѵі́ты, речѐ гдⷭ҇ь. |
|
22
|
22
|
| Бо, як нове небо і нова земля, які Я створю, завжди будуть перед лицем Моїм, — говорить Господь, — так буде і сíм’я ваше й ім’я ваше. | Ꙗ҆́коже бо не́бо но́во и҆ землѧ̀ нова̀, ꙗ҆̀же а҆́зъ творю̀, пребыва́ютъ предо мно́ю, гл҃етъ гдⷭ҇ь, та́кѡ ста́нетъ сѣ́мѧ ва́ше и҆ и҆́мѧ ва́ше: |
|
23
|
23
|
| Тоді з місяця у місяць і з суботи у суботу буде приходити усяка плоть перед лице Моє на поклоніння, говорить Господь. | и҆ бꙋ́детъ мцⷭ҇ъ ѿ мцⷭ҇а, и҆ сꙋббѡ́та ѿ сꙋббѡ́ты, прїи́детъ всѧ́ка пло́ть поклони́тисѧ предо мно́ю во і҆ерⷭ҇ли́мъ, речѐ гдⷭ҇ь: |
|
24
|
24
|
| І будуть виходити і побачать трупи людей, які відступили від Мене: бо черва їх не помре, і вогонь їх не згасне; і будуть вони мерзотою для усякої плоті. | и҆ и҆зы́дꙋтъ и҆ оу҆́зрѧтъ трꙋ́пы человѣ́кѡвъ престꙋпи́вшихъ мнѣ̀: че́рвь бо и҆́хъ не сконча́етсѧ, и҆ ѻ҆́гнь и҆́хъ не оу҆га́снетъ, и҆ бꙋ́дꙋтъ въ позо́ръ всѧ́цѣй пло́ти. |
Категорії
Контакти
Співпраця: admin.vira@ukr.net
Наші Телеграм-канали:
Паперові видання
Старий Заповіт
• Бут. • Вих. • Лев. • Чис. • Втор.
• Нав. • Суд. • Руф. • 1 Цар. • 2 Цар. • 3 Цар. • 4 Цар. • 1 Пар. • 2 Пар. • 1 Езд. • 2 Езд. • 3 Езд. • Неєм. • Тов. • Юдиф. • Есф. • 1 Мак. • 2 Мак. • 3 Мак.
• Іов. • Пс. • Притч. • Еккл. • Пісн. • Прем. • Сир.
• Іс. • Єр. • Плач. • Посл. Єр. • Вар. • Єз. • Дан.
• Ос. • Іоїл. • Ам. • Авд. • Іона. • Мих. • Наум. • Авв. • Соф. • Агг. • Зах. • Мал.
Паперові видання
Старий Заповіт
• Бут. • Вих. • Лев. • Чис. • Втор.
• Нав. • Суд. • Руф. • 1 Цар. • 2 Цар. • 3 Цар. • 4 Цар. • 1 Пар. • 2 Пар. • 1 Езд. • 2 Езд. • 3 Езд. • Неєм. • Тов. • Юдиф. • Есф. • 1 Мак. • 2 Мак. • 3 Мак.
• Іов. • Пс. • Притч. • Еккл. • Пісн. • Прем. • Сир.
• Іс. • Єр. • Плач. • Посл. Єр. • Вар. • Єз. • Дан.
• Ос. • Іоїл. • Ам. • Авд. • Іона. • Мих. • Наум. • Авв. • Соф. • Агг. • Зах. • Мал.