|
Глава 12
|
Глава́ в҃і
|
|
1
|
1
|
| Ісус же за шість днів до Пасхи прийшов у Вифанію, де був Лазар померлий, якого Він воскресив з мертвих. | (Заⷱ҇ м҃а҃.) І҆и҃съ же пре́жде шестѝ дні́й па́схи прїи́де въ виѳа́нїю, и҆дѣ́же бѣ̀ ла́зарь оу҆ме́рый, є҆го́же воскр҃сѝ ѿ ме́ртвыхъ. |
|
2
|
2
|
| Там приготували Йому вечерю, і Марфа прислуговувала, а Лазар був одним з тих, що возлежали з Ним. | Сотвори́ша же є҆мꙋ̀ ве́черю тꙋ̀, и҆ ма́рѳа слꙋжа́ше: ла́зарь же є҆ди́нъ бѣ̀ ѿ возлежа́щихъ съ ни́мъ. |
|
3
|
3
|
| Марія ж, узявши літр нардового чистого дорогоцінного мира, помазала ноги Ісуса і обтерла волоссям своїм ноги Його; і дім наповнився пахощами мира. | Марі́а же прїе́мши лі́трꙋ мѵ́ра на́рда пїсті́ка многоцѣ́нна, пома́за но́зѣ і҆и҃сѡвѣ, и҆ ѡ҆трѐ власы̑ свои́ми но́зѣ є҆гѡ̀: хра́мина же и҆спо́лнисѧ ѿ вонѝ ма́сти (благово́нныѧ). |
|
4
|
4
|
| Тоді один з учеників Його, Іуда Симонів Іскаріот, який хотів видати Його, сказав: | Глаго́ла же є҆ди́нъ ѿ оу҆чн҃къ є҆гѡ̀, і҆ꙋ́да сі́мѡновъ і҆скарїѡ́тскїй, и҆́же хотѧ́ше є҆го̀ преда́ти: |
|
5
|
5
|
| а чому б було не продати це миро за триста динаріїв і не роздати убогим? | чесѡ̀ ра́ди мѵ́ро сїѐ не про́дано бы́сть на трїе́хъ стѣ́хъ пѣ̑нѧзь и҆ дано̀ ни́щымъ; |
|
6
|
6
|
| Сказав же він це не тому, що піклувався про убогих, а тому, що був злодієм. Він мав при собі грошову скриньку і носив, що туди вкидали. | Сїе́ же речѐ, не ꙗ҆́кѡ ѡ҆ ни́щихъ печа́шесѧ, но ꙗ҆́кѡ та́ть бѣ̀, и҆ ковче́жецъ и҆мѣ́ѧше, и҆ вмета́ємаѧ ноша́ше. |
|
7
|
7
|
| Ісус же сказав: залиште її; вона зберегла це на день погребіння Мого. | Рече́ же і҆и҃съ: не дѣ́йте є҆ѧ̀, да въ де́нь погребе́нїѧ моегѡ̀ соблюде́тъ є҆̀: |
|
8
|
8
|
| Бо вбогих завжди маєте з собою, а Мене не завжди. | ни́щыѧ бо всегда̀ и҆́мате съ собо́ю, мене́ же не всегда̀ и҆́мате. |
|
9
|
9
|
| Багато юдеїв дізналися, що Він там, і прийшли не тільки заради Ісуса, але щоб бачити і Лазаря, якого Він воскресив з мертвих. | Разꙋмѣ́ же наро́дъ мно́гъ ѿ і҆ꙋдє́й, ꙗ҆́кѡ тꙋ̀ є҆́сть: и҆ прїидо́ша не і҆и҃са ра́ди то́кмѡ, но да и҆ ла́зарѧ ви́дѧтъ, є҆го́же воскресѝ ѿ ме́ртвыхъ. |
|
10
|
10
|
| Первосвященики ж змовились убити і Лазаря, | Совѣща́ша же а҆рхїере́є, да и҆ ла́зарѧ оу҆бїю́тъ, |
|
11
|
11
|
| бо через нього багато хто відходив від юдеїв і вірував в Ісуса. | ꙗ҆́кѡ мно́зи є҆гѡ̀ ра́ди и҆дѧ́хꙋ ѿ і҆ꙋдє́й и҆ вѣ́ровахꙋ во і҆и҃са. |
|
12
|
12
|
| На другий день багато народу прийшло на свято; почувши, що Ісус іде в Єрусалим, | Во оу҆́трїй (же) де́нь наро́дъ мно́гъ прише́дый въ пра́здникъ, слы́шавше, ꙗ҆́кѡ і҆и҃съ грѧде́тъ во і҆ерⷭ҇ли́мъ, |
|
13
|
13
|
| взяли пальмове віття, вийшли назустріч Йому і викликували: осанна! Благословен, Хто йде в ім’я Господнє, Цар Ізраїлів! | прїѧ́ша ва̑їа ѿ фі̑нїкъ, и҆ и҆зыдо́ша въ срѣ́тенїе є҆мꙋ̀, и҆ зва́хꙋ (глаго́люще): ѡ҆са́нна, блгⷭ҇ве́нъ грѧды́й во и҆́мѧ гдⷭ҇не, цр҃ь і҆и҃левъ. |
|
14
|
14
|
| Ісус же, знайшовши осля, сів на нього, як написано: | Ѡ҆брѣ́тъ же і҆и҃съ ѻ҆слѧ̀, всѣ́де на нѐ, ꙗ҆́коже є҆́сть пи́сано: |
|
15
|
15
|
| не бійся, дочко Сионська! Ось Цар твій гряде, сидячи на молодому ослі. | не бо́йсѧ, дщѝ сїѡ́нѧ: сѐ цр҃ь тво́й грѧде́тъ, сѣдѧ̀ на жребѧ́ти ѻ҆́сли. |
|
16
|
16
|
| Ученики Його спочатку не зрозуміли цього, але коли прославився Ісус, тоді згадали, що так було про Нього написано, і це зробили Йому. | Си́хъ же не разꙋмѣ́ша оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀ пре́жде: но є҆гда̀ просла́висѧ і҆и҃съ, тогда̀ помѧнꙋ́ша, ꙗ҆́кѡ сїѧ̑ бы́ша ѡ҆ не́мъ пи̑сана, и҆ сїѧ̑ сотвори́ша є҆мꙋ̀. |
|
17
|
17
|
| Народ, що був з Ним раніш, свідчив, що Він викликав Лазаря із гробу і воскресив його з мертвих. | Свидѣ́телствоваше оу҆̀бо наро́дъ, и҆́же бѣ̀ (пре́жде) съ ни́мъ, є҆гда̀ ла́зарѧ возгласѝ ѿ гро́ба и҆ воскресѝ є҆го̀ ѿ ме́ртвыхъ: |
|
18
|
18
|
| Тому і зустрів Його народ, бо чув, що Він сотворив це чудо. | сегѡ̀ ра́ди и҆ срѣ́те є҆го̀ наро́дъ, ꙗ҆́кѡ слы́шаша є҆го̀ сїѐ сотво́рша зна́менїе. |
|
19
|
19
|
| Фарисеї ж говорили між собою: чи бачите, що нічого не вдієте? Весь світ іде за Ним. | (Заⷱ҇ м҃в҃.) Фарїсе́є оу҆̀бо рѣ́ша къ себѣ̀: ви́дите, ꙗ҆́кѡ ника́ѧже по́льза є҆́сть; сѐ мі́ръ по не́мъ и҆́детъ. |
|
20
|
20
|
| Між тими, що прийшли поклонитися на свято, деякі були еллінами. | Бѧ́хꙋ же нѣ́цыи є҆́ллини ѿ прише́дшихъ, да покло́нѧтсѧ въ пра́здникъ: |
|
21
|
21
|
| Вони підійшли до Филипа, що був з Вифсаїди галилейської, і просили його, кажучи: господарю, хочемо бачити Ісуса. | сі́и оу҆̀бо пристꙋпи́ша къ фїлі́ппꙋ, и҆́же бѣ̀ ѿ виѳсаі́ды галїле́йскїѧ, и҆ молѧ́хꙋ є҆го̀, глаго́люще: го́споди, хо́щемъ і҆и҃са ви́дѣти. |
|
22
|
22
|
| Филип іде і говорить про те Андрієві; а потім Андрій і Филип розповідають про те Ісусові. | Прїи́де фїлі́ппъ и҆ глаго́ла а҆ндре́ови: и҆ па́ки а҆ндре́й и҆ фїлі́ппъ глаго́ласта і҆и҃сови. |
|
23
|
23
|
| Ісус же сказав їм у відповідь: настав час прославитися Синові Людському. | І҆и҃съ же ѿвѣща̀ и҆́ма, гл҃ѧ: прїи́де ча́съ, да просла́витсѧ сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй: |
|
24
|
24
|
| Істинно, істинно кажу вам: якщо пшеничне зерно, упавши на землю, не помре, то залишиться одне, а якщо помре, то принесе багато плодів. | а҆ми́нь, а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ: а҆́ще зе́рно пшени́чно па́дъ на землѝ не оу҆́мретъ, то̀ є҆ди́но пребыва́етъ: а҆́ще же оу҆́мретъ, мно́гъ пло́дъ сотвори́тъ: |
|
25
|
25
|
| Хто любить душу свою, погубить її, а хто ненавидить душу свою у світі цьому, збереже її в життя вічне. | любѧ́й дꙋ́шꙋ свою̀, погꙋби́тъ ю҆̀: и҆ ненави́дѧй дꙋшѝ своеѧ̀ въ мі́рѣ се́мъ, въ живо́тъ вѣ́чный сохрани́тъ ю҆̀: |
|
26
|
26
|
| Хто Мені служить, нехай за Мною йде; і де Я, там і слуга Мій буде. І хто Мені служить, того вшанує Отець Мій. | а҆́ще кто̀ мнѣ̀ слꙋ́житъ, мнѣ̀ да послѣ́дствꙋетъ: и҆ и҆дѣ́же є҆́смь а҆́зъ, тꙋ̀ и҆ слꙋга̀ мо́й бꙋ́детъ: и҆ а҆́ще кто̀ мнѣ̀ слꙋ́житъ, почти́тъ є҆го̀ ѻ҆ц҃ъ мо́й: |
|
27
|
27
|
| Нині душа Моя стривожена; і що Мені сказати? Отче, спаси Мене від цієї години! Але задля цього Я і прийшов — на цю годину. | нн҃ѣ дш҃а̀ моѧ̀ возмꙋти́сѧ и҆ что̀ рекꙋ̀; Ѻ҆́ч҃е, сп҃си́ мѧ ѿ часа̀ сегѡ̀: но сегѡ̀ ра́ди прїидо́хъ на ча́съ се́й: |
|
28
|
28
|
| Отче, прослав ім’я Твоє! Тоді зійшов голос з неба: і прославив, і ще прославлю. | (Заⷱ҇.) ѻ҆́ч҃е, просла́ви и҆́мѧ твоѐ. Прїи́де же гла́съ съ небесѐ: и҆ просла́вихъ, и҆ па́ки просла́влю. |
|
29
|
29
|
| Народ, який стояв і чув те, говорив: це грім. А інші казали: ангел говорив Йому. | Наро́дъ же стоѧ́й и҆ слы́шавъ, глаго́лахꙋ: гро́мъ бы́сть. И҆ні́и глаго́лахꙋ: а҆́гг҃лъ глаго́ла є҆мꙋ̀. |
|
30
|
30
|
| Ісус на це сказав: не для Мене був голос цей, а для народу. | Ѿвѣща̀ і҆и҃съ и҆ речѐ: не менє̀ ра́ди гла́съ се́й бы́сть, но наро́да ра́ди: |
|
31
|
31
|
| Нині суд світові цьому; нині князь світу цього вигнаний буде геть. | нн҃ѣ сꙋ́дъ є҆́сть мі́рꙋ семꙋ̀: нн҃ѣ кнѧ́зь мі́ра сегѡ̀ и҆згна́нъ бꙋ́детъ во́нъ: |
|
32
|
32
|
| І коли Я буду піднесений від землі, то всіх приверну до Себе. | и҆ а҆́ще а҆́зъ вознесе́нъ бꙋ́дꙋ ѿ землѝ, всѧ̑ привлекꙋ̀ къ себѣ̀. |
|
33
|
33
|
| Це говорив Він, даючи зрозуміти, якою смертю Він помре. | Сїе́ же гл҃аше, назна́менꙋѧ, ко́ею сме́ртїю хотѧ́ше оу҆мре́ти. |
|
34
|
34
|
| Народ відповів Йому: ми чули із закону, що Христос перебуває повік; як же Ти говориш, що належить піднестися Синові Людському? Хто є Цей Син Людський? | Ѿвѣща̀ є҆мꙋ̀ наро́дъ: мы̀ слы́шахомъ ѿ зако́на, ꙗ҆́кѡ хрⷭ҇то́съ пребыва́етъ во вѣ́ки: ка́кѡ ты̀ гл҃еши: вознести́сѧ подоба́етъ сн҃ꙋ чл҃вѣ́ческомꙋ; кто̀ є҆́сть се́й сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй; |
|
35
|
35
|
| Тоді Ісус сказав їм: ще короткий час світло є з вами. Ходіть, поки є світло, щоб темрява вас не огорнула; а той, що ходить у темряві, не знає, куди йде. | Рече́ же и҆̀мъ і҆и҃съ: є҆щѐ ма́ло вре́мѧ свѣ́тъ въ ва́съ є҆́сть: ходи́те, до́ндеже свѣ́тъ и҆́мате, да тма̀ ва́съ не и҆́метъ: и҆ ходѧ́й во тмѣ̀ не вѣ́сть, ка́мѡ и҆́детъ: |
|
36
|
36
|
| Доки світло з вами, віруйте у світло, щоб бути вам синами світла. Це промовивши, Ісус відійшов від них і зник. | (Заⷱ҇ м҃г҃.) до́ндеже свѣ́тъ и҆́мате, вѣ́рꙋйте во свѣ́тъ, да сы́нове свѣ́та бꙋ́дете. Сїѧ̑ гл҃а і҆и҃съ, и҆ ѿше́дъ скры́сѧ ѿ ни́хъ. |
|
37
|
37
|
| Стільки чудес сотворив Він перед ними, і вони не вірували в Нього, | Толи̑ка [же] зна́мєнїѧ сотво́ршꙋ є҆мꙋ̀ пред̾ ни́ми, не вѣ́ровахꙋ въ него̀, |
|
38
|
38
|
| щоб справдилося слово пророка Ісаї, який сказав: Господи! Хто повірив тому, що ми чули? І кому відкрилася сила Господня? | да сбꙋ́детсѧ сло́во и҆са́їи прⷪ҇ро́ка, є҆́же речѐ: гдⷭ҇и, кто̀ вѣ́рова слꙋ́хꙋ на́шемꙋ; и҆ мы́шца гдⷭ҇нѧ комꙋ̀ ѿкры́сѧ; |
|
39
|
39
|
| Тому не могли вони вірувати, що, як ще сказав Ісая: | Сегѡ̀ ра́ди не можа́хꙋ вѣ́ровати, ꙗ҆́кѡ па́ки речѐ и҆са́їа: |
|
40
|
40
|
| засліпив очі їхні, закам’янив серця їхні, щоб не бачили очима і не розуміли серцем і не навернулися, щоб Я зцілив їх. | ѡ҆слѣпѝ ѻ҆́чи и҆́хъ, и҆ ѡ҆ка́менилъ є҆́сть сердца̀ и҆́хъ, да не ви́дѧтъ ѻ҆чи́ма, ни разꙋмѣ́ютъ се́рдцемъ, и҆ ѡ҆братѧ́тсѧ, и҆ и҆сцѣлю̀ и҆̀хъ. |
|
41
|
41
|
| Це сказав Ісая, коли бачив славу Його і говорив про Нього. | Сїѧ̑ речѐ и҆са́їа, є҆гда̀ ви́дѣ сла́вꙋ є҆гѡ̀ и҆ глаго́ла ѡ҆ не́мъ. |
|
42
|
42
|
| Проте і з начальників багато хто увірував у Нього; та через фарисеїв не признавалися, щоб не відлучили їх від синагоги. | Ѻ҆ба́че оу҆́бѡ и҆ ѿ кнѧ̑зь мно́зи вѣ́роваша въ него̀: но фарїсє́й ра́ди не и҆сповѣ́довахꙋ, да не и҆з̾ со́нмищъ и҆згна́ни бꙋ́дꙋтъ: |
|
43
|
43
|
| Бо полюбили більше людську славу, ніж славу Божу. | возлюби́ша бо па́че сла́вꙋ человѣ́ческꙋю, не́же сла́вꙋ бж҃їю. |
|
44
|
44
|
| Ісус же проголосив: хто вірує в Мене, не в Мене вірує, а в Того, Хто послав Мене. | І҆и҃съ же воззва̀ и҆ речѐ: вѣ́рꙋѧй въ мѧ̀ не вѣ́рꙋетъ въ мѧ̀, но въ посла́вшаго мѧ̀: |
|
45
|
45
|
| І хто Мене бачить, той бачить Того, Хто послав Мене. | и҆ ви́дѧй мѧ̀ ви́дитъ посла́вшаго мѧ̀: |
|
46
|
46
|
| Я Світло, прийшов у світ, щоб усякий, хто в Мене вірує, не залишався у темряві. | а҆́зъ свѣ́тъ въ мі́ръ прїидо́хъ, да всѧ́къ вѣ́рꙋѧй въ мѧ̀ во тмѣ̀ не пребꙋ́детъ: |
|
47
|
47
|
| І коли хто почує слова Мої і не повірить, Я не суджу його, бо Я прийшов не судити світ, але спасти світ. | и҆ а҆́ще кто̀ оу҆слы́шитъ гл҃го́лы моѧ̑ и҆ не вѣ́рꙋетъ, а҆́зъ не сꙋждꙋ̀ є҆мꙋ̀: не прїидо́хъ бо, да сꙋждꙋ̀ мі́рови, но да спасꙋ̀ мі́ръ: |
|
48
|
48
|
| Хто від Мене відмовляється і не приймає слів Моїх, має собі суддю: слово, яке Я сказав, — воно судитиме його в останній день. | ѿмета́ѧйсѧ менє̀ и҆ не прїе́млѧй гл҃гѡ́лъ мои́хъ и҆́мать сꙋдѧ́щаго є҆мꙋ̀: сло́во, є҆́же гл҃ахъ, то̀ сꙋ́дитъ є҆мꙋ̀ въ послѣ́днїй де́нь: |
|
49
|
49
|
| Бо Я говорив не від Себе; а Отець, Який послав Мене, Він дав Мені заповідь, що маю сказати і що говорити. | ꙗ҆́кѡ а҆́зъ ѿ себє̀ не гл҃ахъ: но посла́вый мѧ̀ ѻ҆ц҃ъ, то́й мнѣ̀ за́повѣдь дадѐ, что̀ рекꙋ̀ и҆ что̀ возгл҃ю: |
|
50
|
50
|
| І Я знаю, що заповідь Його є життя вічне. Отже, що Я говорю, то говорю так, як сказав Мені Отець. | и҆ вѣ́мъ, ꙗ҆́кѡ за́повѣдь є҆гѡ̀ живо́тъ вѣ́чный є҆́сть: ꙗ҆́же оу҆̀бо а҆́зъ гл҃ю, ꙗ҆́коже речѐ мнѣ̀ ѻ҆ц҃ъ, та́кѡ гл҃ю. |
Паперове видання
Старий Заповіт
• Бут. • Вих. • Лев. • Чис. • Втор.
• Нав. • Суд. • Руф. • 1 Цар. • 2 Цар. • 3 Цар. • 4 Цар. • 1 Пар. • 2 Пар. • 1 Езд. • 2 Езд. • 3 Езд. • Неєм. • Тов. • Юдиф. • Есф. • 1 Мак. • 2 Мак. • 3 Мак.
• Іов. • Пс. • Притч. • Еккл. • Пісн. • Прем. • Сир.
• Іс. • Єр. • Плач. • Посл. Єр. • Вар. • Єз. • Дан.
• Ос. • Іоїл. • Ам. • Авд. • Іона. • Мих. • Наум. • Авв. • Соф. • Агг. • Зах. • Мал.