Порівняти Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) з Біблія церковнослов'янською (unicode) - Глава 17

Порівняти:

⇄

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21

Глава 17	Глава́ з҃і

1	1
Після цих слів Ісус звів очі Свої до неба і сказав: Отче! Прийшов час. Прослав Сина Твого, щоб і Син Твій прославив Тебе;	(Заⷱ҇ н҃ѕ҃.) Сїѧ̑ гл҃а і҆и҃съ и҆ возведѐ ѻ҆́чи своѝ на не́бо и҆ речѐ: ѻ҆́ч҃е, прїи́де ча́съ: просла́ви сн҃а твоего̀, да и҆ сн҃ъ тво́й просла́витъ тѧ̀:
2	2
як Ти дав Йому владу над усякою плоттю, щоб усьому, що Ти дав Йому, дав Він життя вічне.	ꙗ҆́коже да́лъ є҆сѝ є҆мꙋ̀ вла́сть всѧ́кїѧ пло́ти, да всѧ́ко, є҆́же да́лъ є҆сѝ є҆мꙋ̀, да́стъ и҆̀мъ живо́тъ вѣ́чный:
3	3
Це ж є життя вічне, щоб пізнали Тебе, Єдиного Істинного Бога, і Того, Кого Ти послав, Ісуса Христа.	се́ же є҆́сть живо́тъ вѣ́чный, да зна́ютъ тебѐ є҆ди́наго и҆́стиннаго бг҃а, и҆ є҆го́же посла́лъ є҆сѝ і҆и҃съ хрⷭ҇та̀.
4	4
Я прославив Тебе на землі, звершив діло, яке Ти доручив Мені виконати.	А҆́зъ просла́вихъ тѧ̀ на землѝ, дѣ́ло соверши́хъ, є҆́же да́лъ є҆сѝ мнѣ̀ да сотворю̀:
5	5
І нині прослав Мене Ти, Отче, в Тебе Самого — славою, яку Я мав у Тебе, коли ще не було світу.	и҆ нн҃ѣ просла́ви мѧ̀ ты̀, ѻ҆́ч҃е, оу҆ тебє̀ самогѡ̀ сла́вою, ю҆́же и҆мѣ́хъ оу҆ тебє̀ пре́жде мі́ръ не бы́сть.
6	6
Я явив ім’я Твоє людям, яких Ти дав Мені від світу; вони були Твої, і Ти дав їх Мені, і вони зберегли слово Твоє.	Ꙗ҆ви́хъ и҆́мѧ твоѐ человѣ́кѡмъ, и҆̀хже да́лъ є҆сѝ мнѣ̀ ѿ мі́ра: твоѝ бѣ́ша, и҆ мнѣ̀ и҆̀хъ да́лъ є҆сѝ, и҆ сло́во твоѐ сохрани́ша:
7	7
Нині зрозуміли, що все, що Ти дав Мені, є від Тебе.	нн҃ѣ разꙋмѣ́ша, ꙗ҆́кѡ всѧ̑, є҆ли̑ка да́лъ є҆сѝ мнѣ̀, ѿ тебє̀ сꙋ́ть:
8	8
Бо слова, які Ти дав Мені, Я передав їм, і вони прийняли і зрозуміли воістину, що Я зійшов від Тебе, і увірували, що Ти послав Мене.	ꙗ҆́кѡ гл҃го́лы, и҆̀хже да́лъ є҆сѝ мнѣ̀, да́хъ и҆̀мъ, и҆ ті́и прїѧ́ша, и҆ разꙋмѣ́ша вои́стиннꙋ, ꙗ҆́кѡ ѿ тебє̀ и҆зыдо́хъ, и҆ вѣ́роваша, ꙗ҆́кѡ ты̀ мѧ̀ посла́лъ є҆сѝ.
9	9
Я за них благаю, — не за весь світ благаю, але за тих, яких Ти дав Мені, тому що вони Твої.	А҆́зъ ѡ҆ си́хъ молю̀: не ѡ҆ (все́мъ) мі́рѣ молю̀, но ѡ҆ тѣ́хъ, и҆̀хже да́лъ є҆сѝ мнѣ̀, ꙗ҆́кѡ твоѝ сꙋ́ть:
10	10
І все Моє — Твоє, і Твоє — Моє; і Я прославився в них.	и҆ моѧ̑ всѧ̑ твоѧ̑ сꙋ́ть, и҆ твоѧ̑ моѧ̑: и҆ просла́вихсѧ въ ни́хъ:
11	11
Я вже не в світі, та вони в світі, а Я до Тебе йду. Отче Святий! Збережи їх в ім’я Твоє, тих, кого Ти дав Мені, щоб вони були єдине, як і Ми.	и҆ ктомꙋ̀ нѣ́смь въ мі́рѣ, и҆ сі́и въ мі́рѣ сꙋ́ть, и҆ а҆́зъ къ тебѣ̀ грѧдꙋ̀. Ѻ҆́ч҃е ст҃ы́й, соблюдѝ и҆̀хъ во и҆́мѧ твоѐ, и҆̀хже да́лъ є҆сѝ мнѣ̀, да бꙋ́дꙋтъ є҆ди́но, ꙗ҆́коже (и҆) мы̀.
12	12
Коли Я був з ними у світі, Я зберігав їх в ім’я Твоє; тих, яких Ти дав Мені, Я зберіг, і ніхто з них не загинув, тільки син погибельний, щоб збулося Писання.	Є҆гда̀ бѣ́хъ съ ни́ми въ мі́рѣ, а҆́зъ соблюда́хъ и҆̀хъ во и҆́мѧ твоѐ: и҆̀хже да́лъ є҆сѝ мнѣ̀, сохрани́хъ, и҆ никто́же ѿ ни́хъ поги́бе, то́кмѡ сы́нъ поги́бельный, да сбꙋ́детсѧ писа́нїе:
13	13
Нині ж до Тебе йду, і це говорю у світі, щоб вони мали в собі радість Мою повну.	нн҃ѣ же къ тебѣ̀ грѧдꙋ̀, и҆ сїѧ̑ гл҃ю въ мі́рѣ, да и҆́мꙋтъ ра́дость мою̀ и҆спо́лненꙋ въ себѣ̀.
14	14
Я дав їм слово Твоє, і світ зненавидів їх, тому що вони не від світу, як і Я не від світу.	А҆́зъ да́хъ и҆̀мъ сло́во твоѐ, и҆ мі́ръ возненави́дѣ и҆́хъ, ꙗ҆́кѡ не сꙋ́ть ѿ мі́ра, ꙗ҆́коже (и҆) а҆́зъ ѿ мі́ра нѣ́смь:
15	15
Не благаю, щоб Ти взяв їх від світу, але щоб зберіг їх від зла.	не молю̀, да во́змеши и҆̀хъ ѿ мі́ра, но да соблюде́ши и҆̀хъ ѿ непрїѧ́зни:
16	16
Вони не від світу, як і Я не від світу.	ѿ мі́ра не сꙋ́ть, ꙗ҆́коже (и҆) а҆́зъ ѿ мі́ра нѣ́смь:
17	17
Освяти їх істиною Твоєю; слово Твоє є істина.	ст҃ѝ и҆̀хъ во и҆́стинꙋ твою̀: сло́во твоѐ и҆́стина є҆́сть.
18	18
Як Ти послав Мене у світ, так і Я послав їх у світ.	(Заⷱ҇ н҃з҃.) Ꙗ҆́коже менѐ посла́лъ є҆сѝ въ мі́ръ, и҆ а҆́зъ посла́хъ и҆̀хъ въ мі́ръ,
19	19
І за них Я освячую Себе, щоб і вони були освячені істиною.	и҆ за ни́хъ а҆́зъ сщ҃ꙋ̀ себѐ, да и҆ ті́и бꙋ́дꙋтъ сщ҃е́ни во и҆́стинꙋ.
20	20
Не за них же тільки благаю, але й за віруючих у Мене за словом їхнім.	Не ѡ҆ си́хъ же молю̀ то́кмѡ, но и҆ ѡ҆ вѣ́рꙋющихъ словесѐ и҆́хъ ра́ди въ мѧ̀,
21	21
Щоб усі були єдине: як Ти, Отче, в Мені, і Я в Тобі, так і вони нехай будуть в Нас єдине, — щоб увірував світ, що Ти послав Мене.	да всѝ є҆ди́но бꙋ́дꙋтъ: ꙗ҆́коже ты̀, ѻ҆́ч҃е, во мнѣ̀, и҆ а҆́зъ въ тебѣ̀, да и҆ ті́и въ на́съ є҆ди́но бꙋ́дꙋтъ: да (и҆) мі́ръ вѣ́рꙋ и҆́метъ, ꙗ҆́кѡ ты̀ мѧ̀ посла́лъ є҆сѝ:
22	22
І славу, яку Ти дав Мені, Я дав їм: щоб були єдине, як і Ми єдине;	и҆ а҆́зъ сла́вꙋ, ю҆́же да́лъ є҆сѝ мнѣ̀, да́хъ и҆̀мъ: да бꙋ́дꙋтъ є҆ди́но, ꙗ҆́коже мы̀ є҆ди́но є҆сма̀:
23	23
Я в них, і Ти в Мені; щоб вони були звершені в єдності, і щоб зрозумів світ, що Ти послав Мене і полюбив їх, як полюбив Мене.	а҆́зъ въ ни́хъ, и҆ ты̀ во мнѣ̀: да бꙋ́дꙋтъ соверше́ни во є҆ди́но, и҆ да разꙋмѣ́етъ мі́ръ, ꙗ҆́кѡ ты̀ мѧ̀ посла́лъ є҆сѝ и҆ возлюби́лъ є҆сѝ и҆̀хъ, ꙗ҆́коже менѐ возлюби́лъ є҆сѝ.
24	24
Отче! Ті, кого Ти дав Мені, хочу, щоб там, де Я, і вони були зі Мною, щоб бачили славу Мою, яку Ти дав Мені, тому що полюбив Мене раніше від створення світу.	Ѻ҆́ч҃е, и҆̀хже да́лъ є҆сѝ мнѣ̀, хощꙋ̀, да и҆дѣ́же є҆́смь а҆́зъ, и҆ ті́и бꙋ́дꙋтъ со мно́ю, да ви́дѧтъ сла́вꙋ мою̀, ю҆́же да́лъ є҆сѝ мнѣ̀, ꙗ҆́кѡ возлюби́лъ мѧ̀ є҆сѝ пре́жде сложе́нїѧ мі́ра.
25	25
Отче Праведний! І світ Тебе не пізнав; а Я пізнав Тебе, і ці пізнали, що Ти послав Мене.	Ѻ҆́ч҃е првⷣный, и҆ мі́ръ тебє̀ не позна̀, а҆́зъ же тѧ̀ позна́хъ, и҆ сі́и позна́ша, ꙗ҆́кѡ ты̀ мѧ̀ посла́лъ є҆сѝ:
26	26
І Я відкрив їм ім’я Твоє і відкрию, щоб любов, якою Ти полюбив Мене, в них була, і Я в них.	и҆ сказа́хъ и҆̀мъ и҆́мѧ твоѐ, и҆ скажꙋ̀, да любы̀, є҆́юже мѧ̀ є҆сѝ возлюби́лъ, въ ни́хъ бꙋ́детъ, и҆ а҆́зъ въ ни́хъ.

← Глава 16

Глава 18 →

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21

Категорії

Контакти

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Категорії

Контакти

Паперові видання

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Паперові видання

Старий Заповіт

Новий Заповіт