Глава 8
1
У ці дні почула Юдиф, дочка Мерарії, сина Окса, сина Йосифа, сина Озиїла, сина Елкія, сина Ананії, сина Гедеона, сина Рафаїна, сина Акифона, сина Ілія, сина Елиава, сина Нафанаїла, сина Саламиїла, сина Саласадая, сина Ієіля.
2
Чоловік її Манассія, з одного з нею коліна і племені, помер під час жнив ячменю;
3
тому що, коли він стояв у полі біля тих, що в’язали снопи, спека вдарила його у голову, — і він зліг у постіль і помер у своєму місті Ветилуї; його поховали з батьками його на полі між Дофаїмом і Валамоном.
4
І вдовувала Юдиф у своєму дому три роки і чотири місяці.
5
Вона зробила для себе на покрівлі дому свого намет, поклала на стегна свої веретище, і був на ній одяг удівства її.
6
Вона постилась усі дні удівства свого, крім днів перед суботами і субот, днів перед новомісяччями і новомісяч, і свят і торжеств дому Ізраїлевого.
7
Вона була красива на вигляд і дуже приваблива поглядом; чоловік її Манассія залишив їй золото і срібло, слуг і служниць, худобу і поля, чим вона і володіла.
8
І ніхто не докоряв їй злим словом, тому що вона була дуже богобоязка.
9
Почула вона про лихі слова народу проти начальника, тому що вони стали слабкодухими через нестачу води, почула Юдиф і про всі слова, які сказав їм Озія, як він поклявся їм через п’ять днів здати місто ассиріянам,
10
і послала вона служницю свою, яка розпоряджалася всім її майном, запросити Озію, Хаврина і Хармина, старійшин її міста.
11
Вони прийшли, — і вона сказала їм: вислухайте мене, начальники жителів Ветилуї! не праве слово ваше, яке ви сьогодні сказали перед народом, і поклали клятву, яку вирекли між Богом і вами, і сказали, що здасте місто нашим ворогам, якщо цими днями Господь не допоможе нам.
12
Хто ж ви, що спокушали сьогодні Бога і стали замість Бога посередині синів людських?
13
Ось, ви тепер випробовуєте Господа Вседержителя, але ніколи нічого не довідаєтеся;
14
тому що вам не осягнути глибини серця у людині і не зрозуміти слів думки її: як же випробуєте ви Бога, який створив усе це, і пізнаєте розум Його, і зрозумієте думку Його? Ні, брати, не прогнівляйте Господа Бога нашого!
15
Тому що коли Він не захоче допомогти нам у ці п’ять днів, то Він має владу захистити нас у які завгодно Йому дні, або вразити нас перед лицем ворогів наших.
16
Не віддавайте ж у заставу рад Господа Бога нашого: Богу не можна погрожувати, як людині, не можна і вказувати Йому, як синові людському.
17
Тому, очікуючи від Нього спасіння, будемо закликати Його до себе на допомогу, і Він почує голос наш, якщо це Йому буде угодно.
18
Бо не було у родах наших, і немає в даний час ні коліна, ні племені, ні народу, ні міста в нас, які кланялися б богам рукотворним, як було в давні дні,
19
за що батьки наші віддані були мечу і пограбуванню і впали великим падінням перед нашими ворогами.
20
Але ми не знаємо іншого Бога, крім Нього, а тому і сподіваємося, що Він не знехтує нас і нікого з нашого роду.
21
Бо з нашим полоном упаде і вся Юдея, і святині наші будуть розграбовані, і Він стягне осквернення їх від уст наших,
22
і вбивство братів наших і полон землі і спустошення спадщини нашої поверне на нашу голову серед народів, якими ми будемо поневолені, і будемо на спокусу і ганьбу серед тих, які оволодіють нами;
23
тому що рабство не послужить нам на честь, але Господь Бог наш поставить його у нечестя.
24
Отже, брати, покажімо братам нашим, що від нас залежить життя їхнє, і на нас утверджуються і святині, і дім Господній, і жертовник.
25
За все це подякуємо Господу Богу нашому, Який випробовує нас, як і батьків наших.
26
Згадайте, що́ Він зробив з Авраамом, чим спокушав Ісаака, що́ було з Яковом у Сирській Месопотамії, коли він пас овець Лавана, брата матері своєї:
27
як їх спокушав Він не для катування серця їх, так і нам не мститься, а тільки для напоумлення карає Господь тих, хто наближається до Нього.
28
Озія сказав їй: усе, що ти сказала, сказала від доброго серця, і ніхто не буде противитися словам твоїм,
29
бо не з сьогоднішнього тільки дня відома мудрість твоя, але від початку днів твоїх весь народ знає розум твій і добрі почуття твого серця.
30
Але народ знеміг від спраги і примусив нас зробити так, як ми сказали їм, і зобов’язав нас клятвою, якої ми не порушимо.
31
Помолись же за нас, бо ти жінка побожна, і Господь пошле дощ для наповнення водосховищ наших, і ми більше не будемо знемагати від спраги.
32
Юдиф сказала їм: послухайте мене, — і я зроблю діло, яке пронесеться синами роду нашого в роди родів.
33
Станьте в цю ніч біля воріт, — а я вийду з моєю служницею, і протягом днів, після яких ви вирішили віддати місто нашим ворогам, Господь відвідає Ізраїля моєю рукою.
34
Тільки не розпитуйте про мій намір, тому що я не скажу вам, доки не звершиться те, що́ я маю намір зробити.
35
І сказав їй Озія і начальники: йди з миром, і Господь Бог перед тобою на помсту ворогам нашим!
36
І вийшли з намету її і пішли до полків своїх.
