|
Глава 10
|
Глава́ і҃
|
|
1
|
1
|
| Після того обрав Господь і інших сімдесят учеників і послав їх по двоє перед Собою до кожного міста і місцевості, куди Сам хотів іти. | (Заⷱ҇ н҃.) По си́хъ же ꙗ҆вѝ гдⷭ҇ь и҆ и҆нѣ́хъ се́дмьдесѧтъ, и҆ посла̀ и҆̀хъ по двѣма̀ пред̾ лице́мъ свои́мъ во всѧ́къ гра́дъ и҆ мѣ́сто, а҆́може хотѧ́ше са́мъ и҆тѝ: |
|
2
|
2
|
| І сказав їм: жниво велике, а женців мало; тож благайте Господаря жнива, щоб вислав женців на жниво Своє. | гл҃аше же къ ни̑мъ: жа́тва оу҆́бѡ мно́га, дѣ́лателей же ма́лѡ: моли́тесѧ оу҆̀бо гдⷭ҇и́нꙋ жа́твѣ, да и҆зведе́тъ дѣ́латєли на жа́твꙋ свою̀. |
|
3
|
3
|
| Ідіть! Я посилаю вас, як ягнят між вовків. | И҆ди́те: сѐ а҆́зъ посыла́ю вы̀ ꙗ҆́кѡ а҆́гнцы посредѣ̀ волкѡ́въ. |
|
4
|
4
|
| Не беріть ні мішка, ні торби, ні взуття, і нікого в дорозі не вітайте. | Не носи́те влага́лища, ни пи́ры, ни сапѡ́гъ и҆ ни кого́же на пꙋтѝ цѣлꙋ́йте. |
|
5
|
5
|
| В який дім увійдете, спочатку кажіть: мир дому цьому. | Во́ньже а҆́ще до́мъ вни́дете, пе́рвѣе глаго́лите: ми́ръ до́мꙋ семꙋ̀: |
|
6
|
6
|
| І якщо буде там син миру, то спочине на ньому мир ваш, а коли ні, то до вас повернеться. | и҆ а҆́ще оу҆́бѡ бꙋ́детъ тꙋ̀ сы́нъ ми́ра, почі́етъ на не́мъ ми́ръ ва́шъ: а҆́ще ли же нѝ, къ ва́мъ возврати́тсѧ. |
|
7
|
7
|
| В тому ж домі перебувайте, їжте і пийте те, що в них є, бо робітник вартий винагороди своєї. Не переходьте з дому в дім. | Въ то́мъ же домꙋ̀ пребыва́йте, ꙗ҆дꙋ́ще и҆ пїю́ще, ꙗ҆́же сꙋ́ть оу҆ ни́хъ: досто́инъ бо є҆́сть дѣ́латель мзды̀ своеѧ̀: не преходи́те и҆з̾ до́мꙋ въ до́мъ. |
|
8
|
8
|
| І в яке тільки місто прийдете і приймуть вас, їжте, що вам подадуть. | И҆ во́ньже а҆́ще гра́дъ вхо́дите, и҆ прїе́млютъ вы̀, ꙗ҆ди́те предлага́ємаѧ ва́мъ: |
|
9
|
9
|
| І зціляйте недужих, що знаходяться в ньому, і кажіть їм: наблизилось до вас Царство Боже. | и҆ и҆сцѣли́те недꙋ̑жныѧ, и҆̀же сꙋ́ть въ не́мъ, и҆ глаго́лите и҆̀мъ: прибли́жисѧ на вы̀ црⷭ҇твїе бж҃їе. |
|
10
|
10
|
| Якщо ж прийдете в якесь місто і не приймуть вас, то, вийшовши на перехрестя його, скажіть: | И҆ во́ньже а҆́ще гра́дъ вхо́дите, и҆ не прїе́млютъ ва́съ, и҆зше́дше на распꙋ̑тїѧ є҆гѡ̀, рцы́те: |
|
11
|
11
|
| і порох, що прилип до нас з вашого міста, обтрушуємо вам; але знайте, що наблизилося до вас Царство Боже. | и҆ пра́хъ прилѣ́пшїй на́мъ ѿ гра́да ва́шегѡ, ѿтрѧса́емъ ва́мъ. Ѻ҆ба́че сїѐ вѣ́дите, ꙗ҆́кѡ прибли́жисѧ на вы̀ црⷭ҇твїе бж҃їе. |
|
12
|
12
|
| Кажу ж вам, що содомлянам у день той відрадніше буде, ніж місту тому. | Глаго́лю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ содо́млѧнѡмъ въ де́нь то́й ѿра́днѣе бꙋ́детъ, не́же гра́дꙋ томꙋ̀. |
|
13
|
13
|
| Горе тобі, Хоразине, горе тобі, Вифсаїдо, бо якби у Тирі та Сидоні сталися ті чудеса, які були у вас, то давно б вони, сидячи у веретищі й попелі, покаялися. | Го́ре тебѣ̀, хоразі́не, го́ре тебѣ̀, виѳсаі́до: ꙗ҆́кѡ а҆́ще въ тѵ́рѣ и҆ сїдѡ́нѣ бы́ша си̑лы бы́ли бы́вшыѧ въ ва́ю, дре́вле оу҆́бѡ во вре́тищи и҆ пе́пелѣ сѣдѧ́ще покаѧ́лисѧ бы́ша: |
|
14
|
14
|
| Однак Тиру і Сидону відрадніше буде на суді, ніж вам. | ѻ҆ба́че тѵ́рꙋ и҆ сїдѡ́нꙋ ѿра́днѣе бꙋ́детъ на сꙋдѣ̀, не́же ва́ма. |
|
15
|
15
|
| І ти, Капернауме, що піднісся до неба, до пекла зійдеш. | И҆ ты̀, капернаꙋ́ме, и҆́же до небе́съ вознесы́йсѧ, до а҆́да низведе́шисѧ. |
|
16
|
16
|
| Хто слухає вас, той Мене слухає, і хто зневажає вас, той Мене зневажає, а хто зневажає Мене, той зневажає Того, Хто послав Мене. | (Заⷱ҇ н҃а҃.) Слꙋ́шаѧй ва́съ, менє̀ слꙋ́шаетъ: и҆ ѿмета́ѧйсѧ ва́съ, менє̀ ѿмета́етсѧ: ѿмета́ѧйсѧ же менє̀, ѿмета́етсѧ посла́вшагѡ мѧ̀. |
|
17
|
17
|
| Сімдесят учеників повернулися з радістю і говорили: Господи, і біси коряться нам в ім’я Твоє. | Возврати́шасѧ же се́дмьдесѧтъ съ ра́достїю, глаго́люще: гдⷭ҇и, и҆ бѣ́си повинꙋ́ютсѧ на́мъ ѡ҆ и҆́мени твое́мъ. |
|
18
|
18
|
| Він же сказав їм: Я бачив сатану, що, як блискавка, впав з неба. | Рече́ же и҆̀мъ: ви́дѣхъ сатанꙋ̀ ꙗ҆́кѡ мо́лнїю съ небесѐ спа́дша. |
|
19
|
19
|
| Ось даю вам владу наступати на змій, і на скорпіонів, і на всяку силу вражу; і ніщо не зашкодить вам. |
|
|
20
|
20
|
| Однак тому не радійте, що духи вам коряться; а радійте тому, що імена ваші записані на небесах. | Ѻ҆ба́че ѡ҆ се́мъ не ра́дꙋйтесѧ, ꙗ҆́кѡ дꙋ́си ва́мъ повинꙋ́ютсѧ: ра́дꙋйтесѧ же, ꙗ҆́кѡ и҆мена̀ ва̑ша напи̑сана сꙋ́ть на нб҃сѣ́хъ. |
|
21
|
21
|
| У той час зрадів духом Ісус і сказав: славлю Тебе, Отче, Господи неба і землі, що Ти утаїв це від премудрих та розумних і відкрив те дітям. Так, Отче, бо таке було Твоє благовоління. | Въ то́й ча́съ возра́довасѧ дꙋ́хомъ і҆и҃съ и҆ речѐ: и҆сповѣ́даютисѧ, ѻ҆́ч҃е, гдⷭ҇и нб҃сѐ и҆ землѝ, ꙗ҆́кѡ оу҆таи́лъ є҆сѝ сїѧ̑ ѿ премꙋ́дрыхъ и҆ разꙋ́мныхъ, и҆ ѿкры́лъ є҆сѝ та̑ младе́нцємъ: є҆́й, ѻ҆́ч҃е, ꙗ҆́кѡ та́кѡ бы́сть бл҃говоле́нїе пред̾ тобо́ю. |
|
22
|
22
|
| І, звернувшись до учеників, сказав: усе передав Мені Отець Мій; і ніхто не знає, хто є Син, тільки Отець; і хто є Отець, знає тільки Син і той, кому Син хоче відкрити. | И҆̀ ѡ҆бра́щьсѧ ко оу҆чн҃кѡ́мъ, речѐ: всѧ̑ мнѣ̀ предана̑ бы́ша ѿ ѻ҆ц҃а̀ моегѡ̀: и҆ никто́же вѣ́сть, кто̀ є҆́сть сн҃ъ, то́кмѡ ѻ҆ц҃ъ: и҆ кто̀ є҆́сть ѻ҆ц҃ъ, то́кмѡ сн҃ъ, и҆ є҆мꙋ́же а҆́ще хо́щетъ сн҃ъ ѿкры́ти. |
|
23
|
23
|
| І, звернувшись до учеників, сказав їм осібно: блаженні очі, які бачать те, що ви бачите! | (Заⷱ҇ н҃в҃.) И҆̀ ѡ҆бра́щьсѧ ко оу҆чн҃кѡ́мъ, є҆ди́нъ [ѡ҆со́бь] речѐ: блаже́ни ѻ҆́чи ви́дѧщїи, ꙗ҆̀же ви́дите: |
|
24
|
24
|
| Бо кажу вам, багато пророків і царів бажали б бачити те, що ви бачите, та й не побачили, і чути, що ви чуєте, та й не почули. | глаго́лю бо ва́мъ, ꙗ҆́кѡ мно́зи прⷪ҇ро́цы и҆ ца́рїе восхотѣ́ша ви́дѣти, ꙗ҆̀же вы̀ ви́дите, и҆ не ви́дѣша: и҆ слы́шати, ꙗ҆̀же слы́шите, и҆ не слы́шаша. |
|
25
|
25
|
| І ось один законник встав і, спокушаючи Його, сказав: Учителю, що зробити мені, щоб успадкувати життя вічне? | (Заⷱ҇ н҃г҃.) И҆ сѐ, зако́нникъ нѣ́кїй воста̀, и҆скꙋша́ѧ є҆го̀ и҆ глаго́лѧ: оу҆чи́телю, что̀ сотвори́въ, живо́тъ вѣ́чный наслѣ́дꙋю; |
|
26
|
26
|
| Він же сказав йому: в законі що написано? Як читаєш? | Ѻ҆́нъ же речѐ къ немꙋ̀: въ зако́нѣ что̀ пи́сано є҆́сть; ка́кѡ чте́ши; |
|
27
|
27
|
| Він сказав у відповідь: люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією силою твоєю, і всім розумом твоїм, і ближнього твого — як самого себе. | Ѻ҆́нъ же ѿвѣща́въ речѐ: возлю́биши гдⷭ҇а бг҃а твоего̀ ѿ всегѡ̀ се́рдца твоегѡ̀, и҆ ѿ всеѧ̀ дꙋшѝ твоеѧ̀, и҆ все́ю крѣ́постїю твое́ю, и҆ всѣ́мъ помышле́нїемъ твои́мъ: и҆ бли́жнѧго своего̀ ꙗ҆́кѡ са́мъ себѐ. |
|
28
|
28
|
| Ісус сказав йому: правильно ти відповідав; так роби — і будеш жити. | Рече́ же є҆мꙋ̀: пра́вѡ ѿвѣща́лъ є҆сѝ: сїѐ сотворѝ, и҆ жи́въ бꙋ́деши. |
|
29
|
29
|
| Він же, бажаючи виправдати себе, сказав Ісусові: а хто ж мій ближній? | Ѻ҆́нъ же хотѧ̀ ѡ҆правди́тисѧ са́мъ, речѐ ко і҆и҃сꙋ: и҆ кто̀ є҆́сть бли́жнїй мо́й; |
|
30
|
30
|
| На це Ісус сказав: один чоловік ішов з Єрусалима до Єрихона і потрапив до рук розбійників, які зняли з нього одяг, поранили його і відійшли, залишивши його ледве живого. | Ѿвѣща́въ же і҆и҃съ речѐ: человѣ́къ нѣ́кїй схожда́ше ѿ і҆ерⷭ҇ли́ма во і҆ерїхѡ́нъ, и҆ въ разбо́йники впадѐ, и҆̀же совле́кше є҆го̀, и҆ ꙗ҆́звы возло́жше ѿидо́ша, ѡ҆ста́вльше є҆два̀ жи́ва сꙋ́ща. |
|
31
|
31
|
| Випадково один священик проходив тією дорогою і, побачивши його, пройшов мимо. | По слꙋ́чаю же свѧще́нникъ нѣ́кїй схожда́ше пꙋте́мъ тѣ́мъ, и҆ ви́дѣвъ є҆го̀, мимои́де. |
|
32
|
32
|
| Так само і левит, що був на тому місці, підійшов, подивився і пройшов мимо. | Та́кожде же и҆ леѵі́тъ, бы́въ на то́мъ мѣ́стѣ, прише́дъ и҆ ви́дѣвъ, мимои́де. |
|
33
|
33
|
| Якийсь же самарянин, проїжджаючи, натрапив на нього і, побачивши його, змилосердився; | Самарѧ́нинъ же нѣ́кто грѧды́й, прїи́де над̾ него̀, и҆ ви́дѣвъ є҆го̀, милосе́рдова: |
|
34
|
34
|
| і, підійшовши, перев’язав йому рани, поливши оливою і вином; і, посадивши його на свого осла, привіз його до заїжджого двору і потурбувався про нього; | и҆ пристꙋ́пль ѡ҆бвѧза̀ стрꙋ́пы є҆гѡ̀, возлива́ѧ ма́сло и҆ вїно̀: всади́въ же є҆го̀ на сво́й ско́тъ, приведѐ є҆го̀ въ гости́нницꙋ, и҆ прилѣжа̀ є҆мꙋ̀: |
|
35
|
35
|
| а на другий день, відходячи, вийняв два динарії, дав господареві заїжджого двору і сказав йому: подбай про нього; і якщо витратиш на нього більше, я, коли повертатимусь, віддам тобі. | и҆ наꙋ́трїѧ и҆зше́дъ, и҆з̾е́мъ два̀ сре́брєника, дадѐ гости́нникꙋ, и҆ речѐ є҆мꙋ̀: прилѣжѝ є҆мꙋ̀: и҆, є҆́же а҆́ще прїиждиве́ши, а҆́зъ є҆гда̀ возвращꙋ́сѧ, возда́мъ тѝ. |
|
36
|
36
|
| Отже, кого з тих трьох вважаєш ти ближнім того, хто потрапив до рук розбійників? | Кто̀ оу҆̀бо ѿ тѣ́хъ трїе́хъ бли́жнїй мни́ттисѧ бы́ти впа́дшемꙋ въ разбо́йники; |
|
37
|
37
|
| Він сказав: того, який змилосердився над ним. Тоді Ісус сказав йому: іди і ти роби так само. | Ѻ҆́нъ же речѐ: сотвори́вый ми́лость съ ни́мъ. Рече́ же є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: и҆дѝ, и҆ ты̀ творѝ та́кожде. |
|
38
|
38
|
| Коли вони йшли, прийшов Він до одного села; тут жінка на ім’я Марфа прийняла Його у свій дім. | (Заⷱ҇ н҃д҃.) Бы́сть же ходѧ́щымъ и҆̀мъ, и҆ са́мъ вни́де въ ве́сь нѣ́кꙋю: жена́ же нѣ́каѧ и҆́менемъ ма́рѳа прїѧ́тъ є҆го̀ въ до́мъ сво́й. |
|
39
|
39
|
| У неї була сестра, що звалася Марією, котра сіла біля ніг Ісуса і слухала слово Його. | И҆ сестра̀ є҆́й бѣ̀ нарица́емаѧ марі́а, ꙗ҆́же и҆ сѣ́дши при ногꙋ̀ і҆и҃сѡвꙋ, слы́шаше сло́во є҆гѡ̀. |
|
40
|
40
|
| Марфа ж клопоталася про велике частування і, підійшовши, сказала: Господи, чи Тобі байдуже, що сестра моя покинула мене одну слугувати? Скажи їй, щоб допомогла мені. | Ма́рѳа же мо́лвѧше ѡ҆ мно́зѣ слꙋ́жбѣ, ста́вши же речѐ: гдⷭ҇и, не бреже́ши ли, ꙗ҆́кѡ сестра̀ моѧ̀ є҆ди́нꙋ мѧ̀ ѡ҆ста́ви слꙋжи́ти; рцы̀ оу҆̀бо є҆́й, да мѝ помо́жетъ. |
|
41
|
41
|
| Ісус же сказав їй у відповідь: Марфо! Марфо! Ти турбуєшся і клопочешся про багато що. | Ѿвѣща́въ же і҆и҃съ речѐ є҆́й: ма́рѳо, ма́рѳо, пече́шисѧ, и҆ мо́лвиши ѡ҆ мно́зѣ, |
|
42
|
42
|
| А потрібне ж тільки одне; Марія ж благу обрала частку, яка не відніметься від неї. | є҆ди́но же є҆́сть на потре́бꙋ: марі́а же бл҃гꙋ́ю ча́сть и҆збра̀, ꙗ҆́же не ѿи́метсѧ ѿ неѧ̀. |
Паперове видання
Старий Заповіт
• Бут. • Вих. • Лев. • Чис. • Втор.
• Нав. • Суд. • Руф. • 1 Цар. • 2 Цар. • 3 Цар. • 4 Цар. • 1 Пар. • 2 Пар. • 1 Езд. • 2 Езд. • 3 Езд. • Неєм. • Тов. • Юдиф. • Есф. • 1 Мак. • 2 Мак. • 3 Мак.
• Іов. • Пс. • Притч. • Еккл. • Пісн. • Прем. • Сир.
• Іс. • Єр. • Плач. • Посл. Єр. • Вар. • Єз. • Дан.
• Ос. • Іоїл. • Ам. • Авд. • Іона. • Мих. • Наум. • Авв. • Соф. • Агг. • Зах. • Мал.