|
Євангеліє від Луки
|
Ѿ Лꙋкѝ
|
|
Глава 1
|
Глава́ а҃
|
|
1
|
1
|
| Оскільки багато хто почав складати оповіді про добре відомі нам речі, |
|
|
2
|
2
|
| як передали нам ті, що від самого початку були очевидцями і служителями Слова*, | ꙗ҆́коже преда́ша на́мъ, и҆́же и҆спе́рва самови́дцы и҆ слꙋ́ги бы́вшїи словесѐ: |
|
3
|
3
|
| то спало на думку й мені, старанно дослідивши все від початку, по порядку описати тобі, високодостойний Феофиле, | и҆зво́лисѧ и҆ мнѣ̀ послѣ́довавшꙋ вы́ше всѧ̑ и҆спы́тнѡ, порѧ́дꙋ писа́ти тебѣ̀, держа́вный ѳеофі́ле, |
|
4
|
4
|
| щоб ти пізнав тверду основу того вчення, в якому був наставлений. | да разꙋмѣ́еши, ѡ҆ ни́хже наꙋчи́лсѧ є҆сѝ словесѣ́хъ оу҆твержде́нїе. |
|
5
|
5
|
| У дні Ірода, царя Юдейського, був священик на ім’я Захарія, з денної черги Авиєвої, і жінка його з дочок Ааронових, а ім’я її — Єлисавета. |
|
|
6
|
6
|
| Обоє вони були праведні перед Богом, виконуючи всі заповіді і настанови Господні бездоганно. | Бѣ́ста же првⷣна ѻ҆́ба пред̾ бг҃омъ, ходѧ̑ща во всѣ́хъ за́повѣдехъ и҆ ѡ҆правда́нїихъ гдⷭ҇нихъ безпорѡ́чна. |
|
7
|
7
|
| У них не було дітей, бо Єлисавета була неплідна, і обоє були вже похилого віку. | И҆ не бѣ̀ и҆́ма ча́да, поне́же є҆лїсаве́тъ бѣ̀ непло́ды, и҆ ѻ҆́ба заматорѣ̑вша во дне́хъ свои́хъ бѣ́ста. |
|
8
|
8
|
| Одного разу, коли він за чином своєї черги служив перед Богом, | Бы́сть же слꙋжа́щꙋ є҆мꙋ̀ въ чинꙋ̀ чреды̀ своеѧ̀ пред̾ бг҃омъ, |
|
9
|
9
|
| за звичаєм священства, йому випало покадити, ввійшовши до храму Господнього, | по ѡ҆бы́чаю свѧще́нничества ключи́сѧ є҆мꙋ̀ покади́ти, вше́дшꙋ въ це́рковь гдⷭ҇ню: |
|
10
|
10
|
| а вся безліч народу молилася зовні під час кадіння. | и҆ всѐ мно́жество люде́й бѣ̀ моли́твꙋ дѣ́ѧ внѣ̀, въ го́дъ [во вре́мѧ] ѳѷмїа́ма: |
|
11
|
11
|
| Тоді з’явився йому ангел Господній, стоячи праворуч жертовника кадильного. | ꙗ҆ви́сѧ же є҆мꙋ̀ а҆́гг҃лъ гдⷭ҇ень, стоѧ̀ ѡ҆деснꙋ́ю ѻ҆лтарѧ̀ кади́лнагѡ: |
|
12
|
12
|
| Збентежився Захарія, побачивши його, і страх напав на нього. | и҆ смꙋти́сѧ заха́рїа ви́дѣвъ, и҆ стра́хъ нападѐ на́нь. |
|
13
|
13
|
| Ангел же сказав йому: не бійся, Захаріє, бо почута молитва твоя, і жінка твоя Єлисавета народить тобі сина, і наречеш ім’я йому Іоан; | Рече́ же къ немꙋ̀ а҆́гг҃лъ: не бо́йсѧ, заха́рїе: занѐ оу҆слы́шана бы́сть моли́тва твоѧ̀, и҆ жена̀ твоѧ̀ є҆лїсаве́тъ роди́тъ сы́на тебѣ̀, и҆ нарече́ши и҆́мѧ є҆мꙋ̀ і҆ѡа́ннъ. |
|
14
|
14
|
| і буде тобі радість і втіха, і багато хто народженню його зрадіє, | И҆ бꙋ́детъ тебѣ̀ ра́дость и҆ весе́лїе, и҆ мно́зи ѡ҆ рождествѣ̀ є҆гѡ̀ возра́дꙋютсѧ. |
|
15
|
15
|
| бо він буде великий перед Господом; ні вина, ні хмільного напою не питиме, і Духа Святого сповниться ще від утроби матері своєї. | Бꙋ́детъ бо ве́лїй пред̾ гдⷭ҇емъ: и҆ вїна̀ и҆ сїке́ра не и҆́мать пи́ти, и҆ дх҃а ст҃а́гѡ и҆спо́лнитсѧ є҆щѐ и҆з̾ чре́ва ма́тере своеѧ̀: |
|
16
|
16
|
| І багатьох з синів Ізраїлевих наверне до Господа Бога їхнього. | и҆ мно́гихъ ѿ сынѡ́въ і҆и҃левыхъ ѡ҆брати́тъ ко гдⷭ҇ꙋ бг҃ꙋ и҆́хъ. |
|
17
|
17
|
| І йтиме перед Ним з духом і силою Іллі, щоб навернути серця батьків до дітей, і непокірних — до мудрості праведників, щоб приготувати Господеві народ звершений. | И҆ то́й пред̾и́детъ пред̾ ни́мъ дꙋ́хомъ и҆ си́лою и҆лїино́ю, ѡ҆брати́ти сердца̀ ѻ҆тцє́мъ на ча̑да, и҆ проти̑вныѧ въ мꙋ́дрости пра́ведныхъ, оу҆гото́вати гдⷭ҇ви лю́ди совершє́ны. |
|
18
|
18
|
| І сказав Захарія ангелові: з чого я пізнаю це? Бо я старий, і жінка моя постарілася у днях своїх. | И҆ речѐ заха́рїа ко а҆́гг҃лꙋ: по чесомꙋ̀ разꙋмѣ́ю сїѐ; а҆́зъ бо є҆́смь ста́ръ, и҆ жена̀ моѧ̀ заматорѣ́вши во дне́хъ свои́хъ. |
|
19
|
19
|
| Ангел сказав йому у відповідь: я Гавриїл, що стою перед Богом, і посланий говорити з тобою і благовістити тобі про це. | И҆ ѿвѣща́въ а҆́гг҃лъ речѐ є҆мꙋ̀: а҆́зъ є҆́смь гаврїи́лъ предстоѧ́й пред̾ бг҃омъ, и҆ по́сланъ є҆́смь глаго́лати къ тебѣ̀ и҆ благовѣсти́ти тебѣ̀ сїѧ̑: |
|
20
|
20
|
| І ось ти будеш мовчати і не матимеш можливости говорити до того дня, коли збудеться це, за те, що ти не повірив словам моїм, котрі збудуться свого часу. | и҆ сѐ бꙋ́деши молчѧ̀ и҆ не могі́й проглаго́лати, до негѡ́же днѐ бꙋ́дꙋтъ сїѧ̑: занѐ не вѣ́ровалъ є҆сѝ словесє́мъ мои̑мъ, ꙗ҆́же сбꙋ́дꙋтсѧ во вре́мѧ своѐ. |
|
21
|
21
|
| Люди чекали на Захарію і дивувалися, що він забарився в храмі. | И҆ бѣ́ша лю́дїе ждꙋ́ще заха́рїю: и҆ чꙋдѧ́хꙋсѧ коснѧ́щꙋ є҆мꙋ̀ въ це́ркви. |
|
22
|
22
|
| Він же, вийшовши, не міг говорити до них; і вони зрозуміли, що він бачив видіння в храмі; і він говорив з ними знаками і залишався німим. | И҆зше́дъ же не можа́ше глаго́лати къ ни̑мъ: и҆ разꙋмѣ́ша, ꙗ҆́кѡ видѣ́нїе ви́дѣ въ це́ркви: и҆ то́й бѣ̀ помава́ѧ и҆̀мъ, и҆ пребыва́ше нѣ́мъ. |
|
23
|
23
|
| А коли закінчилися дні служіння його, повернувся до свого дому. | И҆ бы́сть ꙗ҆́кѡ и҆спо́лнишасѧ дні́е слꙋ́жбы є҆гѡ̀, и҆́де въ до́мъ сво́й. |
|
24
|
24
|
| Після тих днів зачала Єлисавета, жінка його, і таїлася п’ять місяців, кажучи: | (Заⷱ҇ г҃.) По си́хъ же дне́хъ зача́тъ є҆лїсаве́тъ жена̀ є҆гѡ̀, и҆ таѧ́шесѧ мѣ̑сѧцъ пѧ́ть, глаго́лющи: |
|
25
|
25
|
| так сотворив мені Господь у ті дні, коли зглянувся на мене, щоб зняти з мене ганьбу перед людьми. | ꙗ҆́кѡ та́кѡ мнѣ̀ сотворѝ гдⷭ҇ь во дни̑, въ нѧ́же призрѣ̀ ѿѧ́ти поноше́нїе моѐ въ человѣ́цѣхъ. |
|
26
|
26
|
| Шостого ж місяця був посланий від Бога ангел Гавриїл у галилейське місто, яке називається Назарет, | Въ мѣ́сѧцъ же шесты́й по́сланъ бы́сть а҆́гг҃лъ гаврїи́лъ ѿ бг҃а во гра́дъ галїле́йскїй, є҆мꙋ́же и҆́мѧ назаре́тъ, |
|
27
|
27
|
| до Діви, зарученої з мужем на ім’я Йосиф, з дому Давидового; ім’я ж Діви — Марія. | къ дв҃ѣ ѡ҆брꙋче́ннѣй мꙋ́жеви, є҆мꙋ́же и҆́мѧ і҆ѡ́сифъ, ѿ до́мꙋ дв҃дова: и҆ и҆́мѧ дв҃ѣ мр҃їа́мь. |
|
28
|
28
|
| Ангел, увійшовши до Неї, сказав: радуйся, Благодатна! Господь з Тобою, благословенна Ти в жонах. | И҆ вше́дъ къ не́й а҆́гг҃лъ речѐ: ра́дꙋйсѧ, блгⷣтнаѧ: гдⷭ҇ь съ тобо́ю: блгⷭ҇ве́на ты̀ въ жена́хъ. |
|
29
|
29
|
| Вона ж, побачивши його, стривожилася від слів його і міркувала, що б то значило це привітання. | Ѻ҆на́ же ви́дѣвши смꙋти́сѧ ѡ҆ словесѝ є҆гѡ̀ и҆ помышлѧ́ше, каково̀ бꙋ́детъ цѣлова́нїе сїѐ. |
|
30
|
30
|
| І сказав Їй ангел: не бійся, Маріє! Бо Ти знайшла благодать у Бога. | И҆ речѐ а҆́гг҃лъ є҆́й: не бо́йсѧ, мр҃їа́мь: ѡ҆брѣла́ бо є҆сѝ блгⷣть оу҆ бг҃а. |
|
31
|
31
|
| І ось зачнеш в утробі і народиш Сина, і наречеш ім’я Йому Ісус. | И҆ сѐ зачне́ши во чре́вѣ, и҆ роди́ши сн҃а, и҆ нарече́ши и҆́мѧ є҆мꙋ̀ і҆и҃съ. |
|
32
|
32
|
| Він буде Великий і Сином Всевишнього наречеться, і дасть Йому Господь Бог престіл Давида, отця Його. | Се́й бꙋ́детъ ве́лїй, и҆ сн҃ъ вы́шнѧгѡ нарече́тсѧ: и҆ да́стъ є҆мꙋ̀ гдⷭ҇ь бг҃ъ прⷭ҇то́лъ дв҃да ѻ҆тца̀ є҆гѡ̀: |
|
33
|
33
|
| І царюватиме у домі Якова повік, і царству Його не буде кінця. | и҆ воцр҃и́тсѧ въ домꙋ̀ і҆а́кѡвли во вѣ́ки, и҆ црⷭ҇твїю є҆гѡ̀ не бꙋ́детъ конца̀. |
|
34
|
34
|
| Марія ж сказала ангелу: як же станеться це, коли Я мужа не знаю? | Рече́ же мр҃їа́мь ко а҆́гг҃лꙋ: ка́кѡ бꙋ́детъ сїѐ, и҆дѣ́же мꙋ́жа не зна́ю; |
|
35
|
35
|
| Ангел сказав Їй у відповідь: Дух Святий зійде на Тебе, і сила Всевишнього осінить Тебе. Тому і народжуване Святе наречеться Сином Божим. | И҆ ѿвѣща́въ а҆́гг҃лъ речѐ є҆́й: дх҃ъ ст҃ы́й на́йдетъ на тѧ̀, и҆ си́ла вы́шнѧгѡ ѡ҆сѣни́тъ тѧ̀: тѣ́мже и҆ ражда́емое ст҃о нарече́тсѧ сн҃ъ бж҃їй: |
|
36
|
36
|
| Ось і Єлисавета, родичка Твоя, і вона зачала сина в старості своїй, і це вже шостий місяць їй, хоча називають її неплідною, | и҆ сѐ, є҆лїсаве́тъ ю҆́жика твоѧ̀, и҆ та̀ зача́тъ сы́на въ ста́рости свое́й: и҆ се́й мѣ́сѧцъ шесты́й є҆́сть є҆́й нарица́емѣй непло́ды: |
|
37
|
37
|
| бо не буває безсилим у Бога ніяке слово. | ꙗ҆́кѡ не и҆знемо́жетъ оу҆ бг҃а всѧ́къ глаго́лъ. |
|
38
|
38
|
| Тоді Марія сказала: Я — раба Господня. Нехай буде Мені за словом твоїм. І відійшов від Неї ангел. | Рече́ же мр҃їа́мь: сѐ раба̀ гдⷭ҇нѧ: бꙋ́ди мнѣ̀ по глаго́лꙋ твоемꙋ̀. И҆ ѿи́де ѿ неѧ̀ а҆́гг҃лъ. |
|
39
|
39
|
| Уставши ж, Марія у дні ці поспіхом пішла у передгір’я, в місто Іудине, | (Заⷱ҇ д҃.) Воста́вши же мр҃їа́мь во дни̑ ты̑ѧ, и҆́де въ гѡ́рнѧѧ со тща́нїемъ, во гра́дъ і҆ꙋ́довъ: |
|
40
|
40
|
| і увійшла в дім Захарії, і привітала Єлисавету. | и҆ вни́де въ до́мъ заха́рїинъ, и҆ цѣлова̀ є҆лїсаве́тъ. |
|
41
|
41
|
| Коли ж почула Єлисавета привітання Маріїне, заграло дитя в утробі її, і сповнилася Духа Святого Єлисавета. | И҆ бы́сть ꙗ҆́кѡ оу҆слы́ша є҆лїсаве́тъ цѣлова́нїе мр҃і́ино, взыгра́сѧ младе́нецъ во чре́вѣ є҆ѧ̀: и҆ и҆спо́лнисѧ дх҃а ст҃а є҆лїсаве́тъ, |
|
42
|
42
|
| І вигукнула гучним голосом і сказала: благословенна Ти в жонах, і благословенний плід утроби Твоєї! | и҆ возопѝ гла́сомъ ве́лїимъ, и҆ речѐ: блгⷭ҇ве́на ты̀ въ жена́хъ, и҆ блгⷭ҇ве́нъ пло́дъ чре́ва твоегѡ̀: |
|
43
|
43
|
| І звідки це мені, що Мати Господа мого прийшла до мене? | и҆ ѿкꙋ́дꙋ мнѣ̀ сїѐ, да прїи́детъ мт҃и гдⷭ҇а моегѡ̀ ко мнѣ̀; |
|
44
|
44
|
| Бо, коли голос вітання Твого дійшов до вух моїх, заграло дитя радісно в утробі моїй. | се́ бо, ꙗ҆́кѡ бы́сть гла́съ цѣлова́нїѧ твоегѡ̀ во оу҆́шїю моє́ю, взыгра́сѧ младе́нецъ ра́дощами во чре́вѣ мое́мъ. |
|
45
|
45
|
| Блаженна ж Та, Яка увірувала, бо збудеться сказане Їй від Господа. | И҆ бл҃же́нна вѣ́ровавшаѧ, ꙗ҆́кѡ бꙋ́детъ соверше́нїе глагѡ́ланнымъ є҆́й ѿ гдⷭ҇а. |
|
46
|
46
|
| І сказала Марія: величає душа Моя Господа, | И҆ речѐ мр҃їа́мь: вели́читъ дш҃а̀ моѧ̀ гдⷭ҇а, |
|
47
|
47
|
| і зрадів дух Мій у Бозі, Спасі Моїм, | и҆ возра́довасѧ дх҃ъ мо́й ѡ҆ бз҃ѣ сп҃сѣ мое́мъ: |
|
48
|
48
|
| бо зглянувся на смирення раби Своєї, ось-бо віднині ублажатимуть Мене всі роди. | ꙗ҆́кѡ призрѣ̀ на смире́нїе рабы̀ своеѧ̀: се́ бо, ѿнн҃ѣ оу҆блажа́тъ мѧ̀ всѝ ро́ди: |
|
49
|
49
|
| Бо вчинив Мені велич Всемогутній, і святе ім’я Його. | ꙗ҆́кѡ сотворѝ мнѣ̀ вели́чїе си́льный, и҆ ст҃о и҆́мѧ є҆гѡ̀: |
|
50
|
50
|
| І милість Його з роду в рід на тих, що бояться Його. | и҆ млⷭ҇ть є҆гѡ̀ въ ро́ды родѡ́въ боѧ́щымсѧ є҆гѡ̀: |
|
51
|
51
|
| Явив могутність руки Своєї, розсіяв гордовитих у помислах сердець їхніх; | сотворѝ держа́вꙋ мы́шцею свое́ю: расточѝ гѡ́рдыѧ мы́слїю се́рдца и҆́хъ: |
|
52
|
52
|
| скинув сильних з престолів і підніс смиренних; | низложѝ си̑льныѧ со престѡ́лъ, и҆ вознесѐ смирє́нныѧ: |
|
53
|
53
|
| голодних сповнив благами, а тих, що багатіють, відпустив ні з чим. | а҆́лчꙋщыѧ и҆спо́лни бла̑гъ, и҆ богатѧ́щыѧсѧ ѿпꙋстѝ тщы̀. |
|
54
|
54
|
| Прийняв Ізраїля, отрока Свого, спом’янувши милість, | Воспрїѧ́тъ і҆и҃лѧ ѻ҆́трока своего̀, помѧнꙋ́ти млⷭ҇ти, |
|
55
|
55
|
| як говорив отцям нашим, Авраамові і нащадкам його до віку. | ꙗ҆́коже глаго́ла ко ѻ҆тцє́мъ на́шымъ, а҆враа́мꙋ и҆ сѣ́мени є҆гѡ̀ до вѣ́ка. |
|
56
|
56
|
| Пробула ж Марія з нею близько трьох місяців і повернулася в дім Свій. | Пребы́сть же мр҃їа́мь съ не́ю ꙗ҆́кѡ трѝ мѣ́сѧцы и҆ возврати́сѧ въ до́мъ сво́й. |
|
57
|
57
|
| Єлисаветі ж настав час родити, і вона народила сина. | Є҆лїсаве́ти же и҆спо́лнисѧ вре́мѧ роди́ти є҆́й, и҆ родѝ сы́на. |
|
58
|
58
|
| І почули сусіди й родичі її, що звеличив її Господь милістю Своєю, і радувалися з нею. | И҆ слы́шаша ѡ҆́крестъ живꙋ́щїи и҆ оу҆́жики є҆ѧ̀, ꙗ҆́кѡ возвели́чилъ є҆́сть гдⷭ҇ь млⷭ҇ть свою̀ съ не́ю: и҆ ра́довахꙋсѧ съ не́ю. |
|
59
|
59
|
| І восьмого дня прийшли обрізати немовля, і хотіли назвати його ім’ям батька його — Захарією. | И҆ бы́сть во ѻ҆смы́й де́нь, прїидо́ша ѡ҆брѣ́зати ѻ҆троча̀, и҆ нарица́хꙋ є҆̀ и҆́менемъ ѻ҆тца̀ є҆гѡ̀, заха́рїю. |
|
60
|
60
|
| На це мати його сказала: ні, хай буде названий Іоаном. | И҆ ѿвѣща́вши ма́ти є҆гѡ̀ речѐ: нѝ, но да нарече́тсѧ і҆ѡа́ннъ. |
|
61
|
61
|
| І сказали їй: адже нікого нема в роді твоїм, хто звався б ім’ям тим. | И҆ рѣ́ша къ не́й, ꙗ҆́кѡ никто́же є҆́сть въ родствѣ̀ твое́мъ, и҆́же нарица́етсѧ и҆́менемъ тѣ́мъ. |
|
62
|
62
|
| І питали знаками в батька його, як би він хотів назвати його. | И҆ помава́хꙋ ѻ҆тцꙋ̀ є҆гѡ̀, є҆́же ка́кѡ бы хотѣ́лъ нарещѝ є҆̀. |
|
63
|
63
|
| Попросивши дощечку, написав слова: Іоан буде ім’я йому. І дивувались усі. | И҆ и҆спро́шь дщи́цꙋ, написа̀, глаго́лѧ: і҆ѡа́ннъ бꙋ́детъ и҆́мѧ є҆мꙋ̀. И҆ чꙋдѧ́хꙋсѧ всѝ. |
|
64
|
64
|
| І відразу відкрилися уста його і язик його, і він почав говорити, благословляючи Бога. | Ѿверзо́шасѧ же оу҆ста̀ є҆гѡ̀ а҆́бїе и҆ ѧ҆зы́къ є҆гѡ̀, и҆ глаго́лаше, благословѧ̀ бг҃а. |
|
65
|
65
|
| І був страх у всіх навколишніх жителів; і в усій країні Юдейській розповідалося про все це. | И҆ бы́сть на всѣ́хъ стра́хъ живꙋ́щихъ ѡ҆́крестъ и҆́хъ: и҆ во все́й странѣ̀ і҆ꙋде́йстѣй повѣ́даеми бѧ́хꙋ всѝ глаго́ли сі́и. |
|
66
|
66
|
| Усі, хто чув, поклали це в серці своїм і говорили: ким буде дитя це? І рука Господня була з ним. | И҆ положи́ша всѝ слы́шавшїи въ се́рдцѣ свое́мъ, глаго́люще: что̀ оу҆́бѡ ѻ҆троча̀ сїѐ бꙋ́детъ; И҆ рꙋка̀ гдⷭ҇нѧ бѣ̀ съ ни́мъ. |
|
67
|
67
|
| І Захарія, батько його, сповнився Духа Святого і пророкував, кажучи: | И҆ заха́рїа ѻ҆те́цъ є҆гѡ̀ и҆спо́лнисѧ дх҃а ст҃а, и҆ проро́чествова, глаго́лѧ: |
|
68
|
68
|
| благословен Господь Бог Ізраїлів, що відвідав народ Свій і створив визволення йому. | блгⷭ҇ве́нъ гдⷭ҇ь бг҃ъ і҆и҃левъ, ꙗ҆́кѡ посѣтѝ и҆ сотворѝ и҆збавле́нїе лю́демъ свои̑мъ: |
|
69
|
69
|
| І підніс ріг спасіння нам у домі Давида, отрока Свого, | и҆ воздви́же ро́гъ спⷭ҇нїѧ на́мъ, въ домꙋ̀ дв҃да ѻ҆́трока своегѡ̀: |
|
70
|
70
|
| як провістив устами святих пророків Своїх, що були від віку, | ꙗ҆́коже глаго́ла оу҆сты̀ ст҃ы́хъ сꙋ́щихъ ѿ вѣ́ка прⷪ҇рѡ́къ є҆гѡ̀, |
|
71
|
71
|
| що спасе нас від ворогів наших і від руки всіх, хто ненавидить нас; | спⷭ҇нїе ѿ вра̑гъ на́шихъ и҆ и҆з̾ рꙋкѝ всѣ́хъ ненави́дѧщихъ на́съ: |
|
72
|
72
|
| сотворить милість батькам нашим і спом’яне святий завіт Свій — | сотвори́ти млⷭ҇ть со ѻ҆тцы̑ на́шими и҆ помѧнꙋ́ти завѣ́тъ ст҃ы́й сво́й, |
|
73
|
73
|
| дати нам клятву, якою клявся Він Авраамові, отцю нашому, | клѧ́твꙋ, є҆́юже клѧ́тсѧ ко а҆враа́мꙋ ѻ҆тцꙋ̀ на́шемꙋ, да́ти на́мъ, |
|
74
|
74
|
| щоб ми, визволившись від рук ворогів наших, | без̾ стра́ха, и҆з̾ рꙋкѝ вра̑гъ на́шихъ и҆зба́вльшымсѧ, |
|
75
|
75
|
| безбоязно служили Йому в святості й праведності перед Ним всі дні життя нашого. | слꙋжи́ти є҆мꙋ̀ преподо́бїемъ и҆ пра́вдою пред̾ ни́мъ всѧ̑ дни̑ живота̀ на́шегѡ. |
|
76
|
76
|
| І ти, дитя, пророком Всевишнього наречешся, бо йтимеш перед лицем Господа, щоб приготувати путі Йому. | И҆ ты̀, ѻ҆троча̀, прⷪ҇ро́къ вы́шнѧгѡ нарече́шисѧ: пред̾и́деши бо пред̾ лице́мъ гдⷭ҇нимъ, оу҆гото́вати пꙋти̑ є҆гѡ̀, |
|
77
|
77
|
| Дати зрозуміти спасіння людям Його у відпущенні гріхів їхніх, | да́ти ра́зꙋмъ спⷭ҇нїѧ лю́демъ є҆гѡ̀, во ѡ҆ставле́нїе грѣ̑хъ и҆́хъ, |
|
78
|
78
|
| з ласкавого милосердя Бога нашого, яким відвідав нас Схід* з неба, | милосе́рдїѧ ра́ди млⷭ҇ти бг҃а на́шегѡ, въ ни́хже посѣти́лъ є҆́сть на́съ восто́къ свы́ше, |
|
79
|
79
|
| просвітити тих, що у темряві й тіні смертній сидять, спрямувати ноги наші на шлях миру. | просвѣти́ти во тмѣ̀ и҆ сѣ́ни сме́ртнѣй сѣдѧ́щыѧ, напра́вити но́ги на́шѧ на пꙋ́ть ми́ренъ. |
|
80
|
80
|
| Дитя ж зростало і міцніло духом, і було у пустелях до дня явлення свого Ізраїлеві. | Ѻ҆троча́ же растѧ́ше и҆ крѣплѧ́шесѧ дꙋ́хомъ: и҆ бѣ̀ въ пꙋсты́нехъ до днѐ ꙗ҆вле́нїѧ своегѡ̀ ко і҆и҃лю. |
|
Глава 2
|
Глава́ в҃
|
|
1
|
1
|
| У ті дні вийшов від кесаря Августа наказ зробити перепис по всій землі. | (Заⷱ҇ е҃.) Бы́сть же во дни̑ ты̑ѧ, и҆зы́де повелѣ́нїе ѿ ке́сарѧ а҆́ѵгꙋста написа́ти всю̀ вселе́ннꙋю. |
|
2
|
2
|
| Цей перепис був перший за правління Квиринія Сирією. | Сїѐ написа́нїе пе́рвое бы́сть владѧ́щꙋ сѷрі́ею кѷрині́ю. |
|
3
|
3
|
| І всі йшли записатися, кожен до свого міста. | И҆ и҆дѧ́хꙋ всѝ написа́тисѧ, ко́ждо во сво́й гра́дъ. |
|
4
|
4
|
| Пішов також і Йосиф з Галилеї, з міста Назарета, до Юдеї, до міста Давидового, що зветься Вифлеєм, бо він був з дому і роду Давидового, | Взы́де же и҆ і҆ѡ́сифъ ѿ галїле́и, и҆з̾ гра́да назаре́та, во і҆ꙋде́ю, во гра́дъ дв҃довъ, и҆̀же нарица́етсѧ виѳлее́мъ, занѐ бы́ти є҆мꙋ̀ ѿ до́мꙋ и҆ ѻ҆те́чества дв҃дова, |
|
5
|
5
|
| записатися з Марією, зарученою з ним жінкою, яка була вагітна. | написа́тисѧ съ мр҃і́ею ѡ҆брꙋче́ною є҆мꙋ̀ жено́ю, сꙋ́щею непра́здною. |
|
6
|
6
|
| Коли ж вони були там, надійшов час родити Їй; | Бы́сть же, є҆гда̀ бы́ста та́мѡ, и҆спо́лнишасѧ дні́е роди́ти є҆́й: |
|
7
|
7
|
| І народила Сина Свого Первістка, і сповила Його, і поклала Його в ясла, бо не було їм місця в гостиниці. | и҆ родѝ сн҃а своего̀ пе́рвенца, и҆ пови́тъ є҆го̀, и҆ положѝ є҆го̀ въ ꙗ҆́слехъ: занѐ не бѣ̀ и҆́мъ мѣ́ста во ѡ҆би́тели. |
|
8
|
8
|
| У тій стороні були на полі пастухи, які стерегли нічної пори отару свою. | И҆ па́стырїе бѣ́хꙋ въ то́йже странѣ̀, бдѧ́ще и҆ стрегꙋ́ще стра́жꙋ нощнꙋ́ю ѡ҆ ста́дѣ свое́мъ. |
|
9
|
9
|
| Аж ось ангел Господній став між них, і слава Господня осяяла їх; злякалися вони страхом великим. | И҆ сѐ а҆́гг҃лъ гдⷭ҇нь ста̀ въ ни́хъ, и҆ сла́ва гдⷭ҇нѧ ѡ҆сїѧ̀ и҆̀хъ: и҆ оу҆боѧ́шасѧ стра́хомъ ве́лїимъ. |
|
10
|
10
|
| І сказав їм ангел: не бійтеся; я благовіщу вам радість велику, яка буде всім людям. | И҆ речѐ и҆̀мъ а҆́гг҃лъ: не бо́йтесѧ: се́ бо благовѣствꙋ́ю ва́мъ ра́дость ве́лїю, ꙗ҆́же бꙋ́детъ всѣ́мъ лю́демъ: |
|
11
|
11
|
| Бо нині у місті Давидовому народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь. | ꙗ҆́кѡ роди́сѧ ва́мъ дне́сь сп҃съ, и҆́же є҆́сть хрⷭ҇то́съ гдⷭ҇ь, во гра́дѣ дв҃довѣ: |
|
12
|
12
|
| І ось вам знамення: ви знайдете сповите Немовля, Яке лежатиме в яслах. | и҆ сѐ ва́мъ зна́менїе: ѡ҆брѧ́щете младе́нца пови́та, лежа́ща въ ꙗ҆́слехъ. |
|
13
|
13
|
| І раптом з’явилося біля ангела численне воїнство небесне, яке славило Бога і викликувало: | И҆ внеза́пꙋ бы́сть со а҆́гг҃ломъ мно́жество вѡ́й нбⷭ҇ныхъ, хва́лѧщихъ бг҃а и҆ глаго́лющихъ: |
|
14
|
14
|
| слава у вишніх Богу і на землі мир, в людях благовоління! | сла́ва въ вы́шнихъ бг҃ꙋ, и҆ на землѝ ми́ръ, во человѣ́цѣхъ бл҃говоле́нїе. |
|
15
|
15
|
| І коли ангели відійшли від них на небо, пастухи сказали один одному: підемо до Вифлеєма і подивимось, що там сталося, про що сповістив нам Господь. | И҆ бы́сть, ꙗ҆́кѡ ѿидо́ша ѿ ни́хъ на не́бо а҆́гг҃ли, и҆ человѣ́цы па́стырїе рѣ́ша дрꙋ́гъ ко дрꙋ́гꙋ: пре́йдемъ до виѳлее́ма и҆ ви́димъ глаго́лъ се́й бы́вшїй, є҆го́же гдⷭ҇ь сказа̀ на́мъ. |
|
16
|
16
|
| І, поспішивши, прийшли і знайшли Марію та Йосифа, і Немовля, Яке лежало в яслах. | И҆ прїидо́ша поспѣ́шшесѧ, и҆ ѡ҆брѣто́ша мр҃їа́мь же и҆ і҆ѡ́сифа, и҆ младе́нца лежа́ща во ꙗ҆́слехъ. |
|
17
|
17
|
| Побачивши ж, розповіли про те, що було сповіщено їм про Немовля Це. | Ви́дѣвше же сказа́ша ѡ҆ глаго́лѣ глаго́ланнѣмъ и҆̀мъ ѡ҆ ѻ҆троча́ти се́мъ. |
|
18
|
18
|
| І всі, хто чув, дивувалися тому, що розповідали їм пастухи. | И҆ всѝ слы́шавшїи диви́шасѧ ѡ҆ глаго́ланныхъ ѿ па́стырей къ ни̑мъ. |
|
19
|
19
|
| А Марія зберігала всі слова ці, складаючи в серці Своїм. | Мр҃їа́мь же соблюда́ше всѧ̑ глаго́лы сїѧ̑, слага́ющи въ се́рдцы свое́мъ. |
|
20
|
20
|
| Пастухи ж повернулися, славлячи і хвалячи Бога за все те, що чули й бачили, як було сказано їм. | (Заⷱ҇ ѕ҃.) И҆ возврати́шасѧ па́стырїе, сла́вѧще и҆ хва́лѧще бг҃а ѡ҆ всѣ́хъ, ꙗ҆̀же слы́шаша и҆ ви́дѣша, ꙗ҆́коже глаго́лано бы́сть къ ни̑мъ. |
|
21
|
21
|
| А як минуло вісім днів, коли належало обрізати Його, дали Йому ім’я Ісус, наречене ангелом ще перед тим, як зачався Він в утробі. | И҆ є҆гда̀ и҆спо́лнишасѧ ѻ҆́смь дні́й, да ѡ҆брѣ́жꙋтъ є҆го̀, и҆ нареко́ша и҆́мѧ є҆мꙋ̀ і҆и҃съ, нарече́нное а҆́гг҃ломъ пре́жде да́же не зача́тсѧ во чре́вѣ. |
|
22
|
22
|
| І коли настали дні очищення за законом Мойсеєвим, то принесли Його до Єрусалима, щоб поставити перед Господом, | И҆ є҆гда̀ и҆спо́лнишасѧ дні́е ѡ҆чище́нїѧ є҆ю̀, по зако́нꙋ мѡѷсе́овꙋ, (Заⷱ҇ з҃.) вознесо́ста є҆го̀ во і҆ерⷭ҇ли́мъ, поста́вити є҆го̀ пред̾ гдⷭ҇емъ, |
|
23
|
23
|
| як написано в законі Господньому, щоб усяка дитина чоловічої статі, яка розкриває утробу, була посвячена Господеві. | ꙗ҆́коже є҆́сть пи́сано въ зако́нѣ гдⷭ҇ни: ꙗ҆́кѡ всѧ́къ младе́нецъ мꙋ́жеска по́лꙋ, разверза́ѧ ложесна̀, ст҃о гдⷭ҇еви нарече́тсѧ: |
|
24
|
24
|
| І щоб принести в жертву, як сказано в законі Господньому, дві горлиці або двоє голуб’ят. | и҆ є҆́же да́ти же́ртвꙋ, по рече́нномꙋ въ зако́нѣ гдⷭ҇ни, два̀ гѡ́рличища и҆лѝ два̀ птєнца̀ голꙋби̑на. |
|
25
|
25
|
| Був тоді в Єрусалимі чоловік на ім’я Симеон. Він був муж праведний та благочестивий, що чекав утіхи Ізраїлевої, і Дух Святий був на ньому. | (Заⷱ҇ и҃.) И҆ сѐ, бѣ̀ человѣ́къ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ, є҆мꙋ́же и҆́мѧ сѷмеѡ́нъ: и҆ человѣ́къ се́й пра́веденъ и҆ бл҃гочⷭ҇ти́въ, ча́ѧ оу҆тѣ́хи і҆и҃левы: и҆ дх҃ъ бѣ̀ ст҃ъ въ не́мъ. |
|
26
|
26
|
| Йому було провіщено Духом Святим, що він не побачить смерти, доки не побачить Христа Господнього. | И҆ бѣ̀ є҆мꙋ̀ ѡ҆бѣ́щано дх҃омъ ст҃ы́мъ, не ви́дѣти сме́рти, пре́жде да́же не ви́дитъ хрⷭ҇та̀ гдⷭ҇нѧ. |
|
27
|
27
|
| І був він приведений Духом у храм. І коли батьки принесли Немовля Ісуса, щоб зробити з Ним за законним звичаєм, | И҆ прїи́де дꙋ́хомъ въ це́рковь. И҆ є҆гда̀ введо́ста роди́тєлѧ ѻ҆троча̀ і҆и҃са, сотвори́ти и҆́ма по ѡ҆бы́чаю зако́нномꙋ ѡ҆ не́мъ, |
|
28
|
28
|
| він взяв Його на руки, благословив Бога і сказав: | и҆ то́й прїе́мъ є҆го̀ на рꙋкꙋ̀ своє́ю, и҆ благословѝ бг҃а, и҆ речѐ: |
|
29
|
29
|
| нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром, | нн҃ѣ ѿпꙋща́еши раба̀ твоего̀, влⷣко, по глаго́лꙋ твоемꙋ̀, съ ми́ромъ: |
|
30
|
30
|
| бо бачили очі мої спасіння Твоє, | ꙗ҆́кѡ ви́дѣстѣ ѻ҆́чи моѝ спⷭ҇нїе твоѐ, |
|
31
|
31
|
| яке Ти приготував перед лицем усіх народів, | є҆́же є҆сѝ оу҆го́товалъ пред̾ лице́мъ всѣ́хъ люде́й: |
|
32
|
32
|
| світло на просвітлення язичників і славу народу Твого Ізраїля. | свѣ́тъ во ѿкрове́нїе ꙗ҆зы́кѡмъ, и҆ сла́вꙋ люде́й твои́хъ і҆и҃лѧ. |
|
33
|
33
|
| Йосиф же і Мати Його дивувалися сказаному про Нього. | И҆ бѣ̀ і҆ѡ́сифъ и҆ мт҃и є҆гѡ̀ чꙋдѧ̑щасѧ ѡ҆ глаго́лемыхъ ѡ҆ не́мъ. |
|
34
|
34
|
| І благословив їх Симеон і сказав Марії, Матері Його: ось лежить Цей на падіння і на піднесення багатьох в Ізраїлі і на знак сперечання, — | И҆ благословѝ ѧ҆̀ сѷмеѡ́нъ, и҆ речѐ къ мр҃і́и мт҃ри є҆гѡ̀: сѐ лежи́тъ се́й на паде́нїе и҆ на воста́нїе мнѡ́гимъ во і҆и҃ли, и҆ въ зна́менїе пререка́емо: |
|
35
|
35
|
| і Тобі Самій душу пройме меч, — щоб відкрилися помисли багатьох сердець. | и҆ тебѣ́ же само́й дꙋ́шꙋ про́йдетъ ѻ҆рꙋ́жїе: ꙗ҆́кѡ да ѿкры́ютсѧ ѿ мно́гихъ серде́цъ помышлє́нїѧ. |
|
36
|
36
|
| Тут була й Анна-пророчиця, дочка Фануїлова, з коліна Асирова, яка досягла глибокої старости, проживши з чоловіком сім років від дівоцтва свого; | И҆ бѣ̀ а҆́нна прⷪ҇ро́чица, дщѝ фанꙋ́илева, ѿ колѣ́на а҆си́рова: сїѧ̀ заматорѣ́вши во дне́хъ мно́зѣхъ, жи́вши съ мꙋ́жемъ се́дмь лѣ́тъ ѿ дѣ́вства своегѡ̀: |
|
37
|
37
|
| вдова вісімдесяти чотирьох років, яка не відходила від храму, постом і молитвою служачи день і ніч. | и҆ та̀ вдова̀ ꙗ҆́кѡ лѣ́тъ ѻ҆́смьдесѧтъ и҆ четы́ре, ꙗ҆́же не ѿхожда́ше ѿ це́ркве, посто́мъ и҆ моли́твами слꙋжа́щи де́нь и҆ но́щь. |
|
38
|
38
|
| Прийшовши тієї години, вона славила Господа і говорила про Нього всім, хто чекав спасіння в Єрусалимі. | И҆ та̀ въ то́й ча́съ приста́вши и҆сповѣ́дашесѧ гдⷭ҇еви, и҆ глаго́лаше ѡ҆ не́мъ всѣ̑мъ ча́ющымъ и҆збавле́нїѧ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ. |
|
39
|
39
|
| І коли виконали все за законом Господнім, повернулися до Галилеї, до міста свого Назарета. | И҆ ꙗ҆́кѡ сконча́шасѧ всѧ̑ по зако́нꙋ гдⷭ҇ню, возврати́шасѧ въ галїле́ю, во гра́дъ сво́й назаре́тъ. |
|
40
|
40
|
| Дитя зростало і міцніло духом, сповнюючись премудрости, і благодать Божа була на Ньому. | Ѻ҆троча́ же растѧ́ше и҆ крѣплѧ́шесѧ дꙋ́хомъ, и҆сполнѧ́ѧсѧ премꙋ́дрости: и҆ бл҃года́ть бж҃їѧ бѣ̀ на не́мъ. |
|
41
|
41
|
| Щороку батьки Його ходили до Єрусалима на свято Пасхи. | И҆ хожда́ста роди́тєлѧ є҆гѡ̀ на всѧ́ко лѣ́то во і҆ерⷭ҇ли́мъ въ пра́здникъ па́схи. |
|
42
|
42
|
| І коли було Йому дванадцять років, прийшли вони також за звичаєм до Єрусалима на свято. | И҆ є҆гда̀ бы́сть двоюна́десѧти лѣ̑тꙋ, восходѧ́щымъ и҆̀мъ во і҆ерⷭ҇ли́мъ по ѡ҆бы́чаю пра́здника, |
|
43
|
43
|
| Як скінчилися дні свята, вони повертались, а Отрок Ісус залишився в Єрусалимі; і не помітили того Йосиф і Мати Його. | и҆ сконча́вшымъ дни̑, и҆ возвраща́ющымсѧ и҆̀мъ, ѡ҆ста̀ ѻ҆́трокъ і҆и҃съ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ: и҆ не разꙋмѣ̀ і҆ѡ́сифъ и҆ мт҃и є҆гѡ̀: |
|
44
|
44
|
| Думали, що Він іде з іншими; пройшовши ж день дороги, почали шукати Його серед родичів та знайомих. | мнѣ̑вша же є҆го̀ въ дрꙋжи́нѣ сꙋ́ща, преидо́ста днѐ пꙋ́ть, и҆ и҆ска́ста є҆го̀ во сро́дницѣхъ и҆ въ зна́емыхъ: |
|
45
|
45
|
| І, не знайшовши Його, повернулись до Єрусалима, шукаючи Його. | и҆ не ѡ҆брѣ̑тша є҆го̀, возврати́стасѧ во і҆ерⷭ҇ли́мъ, взыска̑юща є҆го̀. |
|
46
|
46
|
| Через три дні знайшли Його в храмі, де Він сидів серед учителів, слухав їх і розпитував; | И҆ бы́сть по трїе́хъ дне́хъ, ѡ҆брѣто́ста є҆го̀ въ це́ркви, сѣдѧ́щаго посредѣ̀ оу҆чи́телей, и҆ послꙋ́шающаго и҆́хъ, и҆ вопроша́ющаго и҆̀хъ: |
|
47
|
47
|
| усі, хто слухав Його, дивувалися розуму і відповідям Його. | оу҆жаса́хꙋсѧ же всѝ послꙋ́шающїи є҆гѡ̀ ѡ҆ ра́зꙋмѣ и҆ ѡ҆ ѿвѣ́тѣхъ є҆гѡ̀. |
|
48
|
48
|
| І, побачивши Його, здивувалися; і Мати Його сказала Йому: Чадо! Що Ти зробив з нами? Ось батько Твій і Я, вболіваючи, шукали Тебе. | И҆ ви̑дѣвша є҆го̀, диви́стасѧ: и҆ къ немꙋ̀ мт҃и є҆гѡ̀ речѐ: ча́до, что̀ сотворѝ на́ма та́кѡ; сѐ ѻ҆те́цъ тво́й и҆ а҆́зъ болѧ̑ща и҆ска́хома тебѐ. |
|
49
|
49
|
| Він сказав їм: навіщо вам було шукати Мене? Хіба ви не знали, що Я маю бути в тому, що належить Отцю Моєму? | И҆ речѐ къ ни́ма: что̀ ꙗ҆́кѡ и҆ска́ста менѐ; не вѣ́ста ли, ꙗ҆́кѡ въ тѣ́хъ, ꙗ҆̀же ѻ҆ц҃а̀ моегѡ̀, досто́итъ бы́ти мѝ; |
|
50
|
50
|
| Але вони не зрозуміли сказаних Ним слів. | И҆ та̑ не разꙋмѣ́ста глаго́ла, є҆го́же глаго́ла и҆́ма. |
|
51
|
51
|
| І Він пішов з ними, і прийшов у Назарет, і корився їм. І Мати Його зберігала всі слова ці в серці Своєму. | И҆ сни́де съ ни́ма, и҆ прїи́де въ назаре́тъ: и҆ бѣ̀ повинꙋ́ѧсѧ и҆́ма. И҆ мт҃и є҆гѡ̀ соблюда́ше всѧ̑ глаго́лы сїѧ̑ въ се́рдцы свое́мъ. |
|
52
|
52
|
| Ісус же зростав у премудрості і віком, в любові у Бога і людей. | И҆ і҆и҃съ преспѣва́ше премⷣростїю и҆ во́зрастомъ и҆ блгⷣтїю оу҆ бг҃а и҆ человѣ̑къ. |
|
Глава 3
|
Глава́ г҃
|
|
1
|
1
|
| У п’ятнадцятий же рік правління Тиверія-кесаря, коли Понтійський Пилат правив Юдеєю, Ірод був четвертовладником у Галилеї, Филип, брат його, був четвертовладником в Ітуреї і Трахонітському краї, а Лисаній був четвертовладником в Авилинеї, | (Заⷱ҇ ѳ҃.) Въ пѧ́тое же на́десѧте лѣ́то влады́чества тїве́рїа ке́сарѧ, ѡ҆блада́ющꙋ понті́йскомꙋ пїла́тꙋ і҆ꙋде́ею, и҆ четвертовла́ствꙋющꙋ галїле́ею и҆́рѡдꙋ, фїлі́ппꙋ же бра́тꙋ є҆гѡ̀ четвертовла́ствꙋющꙋ і҆тꙋре́ею и҆ трахѡні́тскою страно́ю, и҆ лѷса́нїю а҆вїлині́ею четвертовла́ствꙋющꙋ, |
|
2
|
2
|
| за первосвящеників Анни і Каяфи, було слово Боже до Іоана, сина Захарії, в пустелі. | при а҆рхїере́и а҆́ннѣ и҆ каїа́фѣ, бы́сть гл҃го́лъ бж҃їй ко і҆ѡа́ннꙋ заха́рїинꙋ сы́нꙋ въ пꙋсты́ни. |
|
3
|
3
|
| І він проходив по всій околиці Йорданській, проповідуючи хрещення покаяння для прощення гріхів, | И҆ прїи́де во всю̀ странꙋ̀ і҆ѻрда́нскꙋю, проповѣ́даѧ креще́нїе покаѧ́нїѧ во ѡ҆ставле́нїе грѣхѡ́въ: |
|
4
|
4
|
| як написано в книзі слів Ісаї-пророка, який говорить: глас вопіющого в пустелі: приготуйте путь Господній, прямими зробіть стезі Йому. | ꙗ҆́коже є҆́сть пи́сано въ кни́зѣ слове́съ и҆са́їи прⷪ҇ро́ка, глаго́люща: гла́съ вопїю́щаго въ пꙋсты́ни: оу҆гото́вайте пꙋ́ть гдⷭ҇нь: пра̑вы твори́те стєзѝ є҆гѡ̀: |
|
5
|
5
|
| Кожна долина нехай наповниться, і всяка гора і пагорб зрівняються, і хай стане криве прямим, і вибоїсті дороги — рівними. | всѧ́ка де́брь и҆спо́лнитсѧ, и҆ всѧ́ка гора̀ и҆ хо́лмъ смири́тсѧ: и҆ бꙋ́дꙋтъ стро́пѡтнаѧ въ пра̑ваѧ, и҆ ѻ҆́стрїи въ пꙋти̑ гла̑дки: |
|
6
|
6
|
| І побачить всяка плоть спасіння Боже. | и҆ оу҆́зритъ всѧ́ка пло́ть спⷭ҇нїе бж҃їе. |
|
7
|
7
|
| Іоан говорив народові, що приходив хреститися від нього: поріддя єхиднове! Хто навчив вас тікати від грядущого гніву? | Глаго́лаше же и҆сходѧ́щымъ наро́дѡмъ крести́тисѧ ѿ негѡ̀: порождє́нїѧ є҆хі́днѡва, кто̀ сказа̀ ва́мъ бѣжа́ти ѿ грѧдꙋ́щагѡ гнѣ́ва; |
|
8
|
8
|
| Створіть же плоди, достойні покаяння, і не думайте говорити в собі: отця маємо Авраама. Кажу бо вам, що Бог з каміння цього може створити дітей Авраамові. | Сотвори́те оу҆̀бо плоды̀ достѡ́ины покаѧ́нїѧ: и҆ не начина́йте глаго́лати въ себѣ̀: ѻ҆тца̀ и҆́мамы а҆враа́ма: глаго́лю бо ва́мъ, ꙗ҆́кѡ мо́жетъ бг҃ъ ѿ ка́менїѧ сегѡ̀ воздви́гнꙋти ча̑да а҆враа́мꙋ. |
|
9
|
9
|
| Вже й сокира при корені дерева лежить: всяке дерево, що не приносить доброго плоду, зрубується і вкидається у вогонь. | Оу҆же́ бо и҆ сѣки́ра при ко́рени дре́ва лежи́тъ: всѧ́ко оу҆̀бо дре́во, не творѧ́щее плода̀ добра̀, посѣка́етсѧ и҆ во ѻ҆́гнь вмета́етсѧ. |
|
10
|
10
|
| І запитували його люди, кажучи: що ж нам робити? | И҆ вопроша́хꙋ є҆го̀ наро́ди, глаго́люще: что̀ оу҆̀бо сотвори́мъ; |
|
11
|
11
|
| Відповідаючи, він сказав їм: хто має дві одежини, хай дасть тому, хто не має, і хто має їжу, хай зробить так само. | Ѿвѣща́въ же глаго́ла и҆́мъ: и҆мѣ́ѧй двѣ̀ ри̑зѣ, да пода́стъ не и҆мꙋ́щемꙋ: и҆ и҆мѣ́ѧй бра̑шна, та́кожде да твори́тъ. |
|
12
|
12
|
| Прийшли і митарі хреститися від нього і сказали йому: учителю, що нам робити? | Прїидо́ша же и҆ мы́тари крести́тисѧ ѿ негѡ̀, и҆ рѣ́ша къ немꙋ̀: оу҆чи́телю, что̀ сотвори́мъ; |
|
13
|
13
|
| Він відповів їм: нічого не вимагайте більше того, що призначено вам. | Ѻ҆́нъ же речѐ къ ни̑мъ: ничто́же бо́лѣе ѿ повелѣ́ннагѡ ва́мъ твори́те. |
|
14
|
14
|
| Питали його також і воїни: а що нам робити? І сказав їм: нікого не кривдіть, не обмовляйте і задовольняйтеся платнею вашою. | Вопроша́хꙋ же є҆го̀ и҆ во́ини, глаго́люще: и҆ мы̀ что̀ сотвори́мъ; И҆ речѐ къ ни̑мъ: ни кого́же ѡ҆би́дите, ни ѡ҆клеветава́йте: и҆ дово́лни бꙋ́дите ѡ҆брѡ́ки ва́шими. |
|
15
|
15
|
| Коли ж народ чекав і всі роздумували в серцях своїх про Іоана, чи не Христос він, — | Ча́ющымъ же лю́демъ, и҆ помышлѧ́ющымъ всѣ̑мъ въ сердца́хъ свои́хъ ѡ҆ і҆ѡа́ннѣ, є҆да̀ то́й є҆́сть хрⷭ҇то́съ, |
|
16
|
16
|
| Іоан усім відповідав: я хрещу вас водою: але гряде Сильніший за мене, Якому я недостойний розв’язати ремінь взуття Його; Він хреститиме вас Духом Святим і вогнем. | ѿвѣщава́ше і҆ѡа́ннъ всѣ̑мъ, глаго́лѧ: а҆́зъ оу҆́бѡ водо́ю креща́ю вы̀: грѧде́тъ же крѣ́плїй менє̀, є҆мꙋ́же нѣ́смь досто́инъ ѿрѣши́ти реме́нь сапѡгꙋ̀ є҆гѡ̀: то́й вы̀ крести́тъ дх҃омъ ст҃ы́мъ и҆ ѻ҆гне́мъ: |
|
17
|
17
|
| Лопата в руці Його, і Він очистить тік Свій і збере пшеницю в житницю Свою, а полову спалить вогнем невгасимим. | є҆мꙋ́же лопа́та въ рꙋкꙋ̀ є҆гѡ̀, и҆ ѡ҆треби́тъ гꙋмно̀ своѐ, и҆ собере́тъ пшени́цꙋ въ жи́тницꙋ свою̀, пле́вы же сожже́тъ ѻ҆гне́мъ негаса́ющимъ. |
|
18
|
18
|
| І багато іншого, втішаючи, благовістив Він людям. | Мнѡ́га же оу҆̀бо и҆ и҆́на, оу҆тѣша́ѧ благовѣствова́ше лю́демъ. |
|
19
|
19
|
| Ірод же, четвертовладник, якому Іоан докоряв за Іродіаду, жінку брата його, і за все, що зробив Ірод лихого, | (Заⷱ҇ і҃.) И҆́рѡдъ же четвертовла́стникъ, ѡ҆блича́емъ ѿ негѡ̀ ѡ҆ и҆рѡдїа́дѣ женѣ̀ бра́та своегѡ̀, и҆ ѡ҆ всѣ́хъ, ꙗ҆̀же сотворѝ ѕла̑ѧ и҆́рѡдъ, |
|
20
|
20
|
| додав до всього іншого і те, що замкнув Іоана у в’язниці. | приложѝ и҆ сїѐ над̾ всѣ́ми, и҆ затворѝ і҆ѡа́нна въ темни́цѣ. |
|
21
|
21
|
| І сталося, коли хрестився весь народ, і Ісус, охрестившись, молився, розкрилося небо, | Бы́сть же є҆гда̀ крⷭ҇ти́шасѧ всѝ лю́дїе, и҆ і҆и҃сꙋ кр҃щшꙋсѧ и҆ молѧ́щꙋсѧ, ѿве́рзесѧ не́бо, |
|
22
|
22
|
| і Дух Святий зійшов на Нього в тілесному вигляді, як голуб; і був Голос з небес, Який говорив: Ти є Син Мій Улюблений, у Тобі Моє благовоління! | и҆ сни́де дх҃ъ ст҃ы́й тѣле́снымъ ѡ҆́бразомъ, ꙗ҆́кѡ го́лꙋбь, на́нь: и҆ гла́съ съ небесѐ бы́сть, глаго́лѧ: ты̀ є҆сѝ сн҃ъ мо́й возлю́бленный, ѡ҆ тебѣ̀ бл҃говоли́хъ. |
|
23
|
23
|
| Ісус, починаючи Своє служіння, був років тридцяти, і був, як думали, син Йосифів, Іліїв, | (Заⷱ҇ а҃і҃.) И҆ то́й бѣ̀ і҆и҃съ ꙗ҆́кѡ лѣ́тъ три́десѧть начина́ѧ, сы́й, ꙗ҆́кѡ мни́мь, сн҃ъ і҆ѡ́сифовъ, и҆лі́евъ, |
|
24
|
24
|
| Матфатів, Левіїв, Мелхіїв, Іаннаїв, Йосифів, | матѳа́товъ, леѵі́инъ, мелхі́инъ, і҆анна́евъ, і҆ѡ́сифовъ, |
|
25
|
25
|
| Маттафіїв, Амосів, Наумів, Еслимів, Наггеїв, | маттаѳі́евъ, а҆мѡ́совъ, наꙋ́мовъ, є҆слі́мовъ, нагге́овъ, |
|
26
|
26
|
| Маафів, Маттафіїв, Семеіїв, Йосифів, Іудин, | маа́ѳовъ, маттаѳі́евъ, семеі́евъ, і҆ѡ́сифовъ, і҆ꙋ́динъ, |
|
27
|
27
|
| Іоананів, Рисаїв, Зоровавелів, Салафіїлів, Ниріїв, | і҆ѡа́ннановъ, риса́евъ, зорова́велевъ, салаѳїи́левъ, нирі́евъ, |
|
28
|
28
|
| Мелхіїв, Аддіїв, Косамів, Елмодамів, Ірів, | мелхі́евъ, а҆дді́евъ, кѡса́мовъ, є҆лмѡда́мовъ, и҆́ровъ, |
|
29
|
29
|
| Іосіїв, Єлиєзерів, Іоримів, Матфатів, Левіїв, | і҆ѡсі́евъ, є҆лїезе́ровъ, і҆ѡрі́мовъ, матѳа́товъ, леѵі́инъ, |
|
30
|
30
|
| Симеонів, Іудин, Йосифів, Іонанів, Єлиакимів, | сѷмеѡ́новъ, і҆ꙋ́динъ, і҆ѡ́сифовъ, і҆ѡна́новъ, є҆лїакі́мовъ, |
|
31
|
31
|
| Мелеаїв, Маїнанів, Маттафаїв, Нафанів, Давидів, | мелеа́евъ, маїна́новъ, маттаѳа́евъ, наѳа́новъ, дв҃довъ, |
|
32
|
32
|
| Єссеїв, Овидів, Воозів, Салмонів, Наасонів, | і҆ессе́овъ, ѡ҆ви́довъ, воо́зовъ, салмѡ́новъ, наассѡ́новъ, |
|
33
|
33
|
| Аминадавів, Арамів, Єсромів, Фаресів, Іудин, | а҆мїнада́вовъ, а҆ра́мовъ, є҆срѡ́мовъ, фаре́совъ, і҆ꙋ́динъ, |
|
34
|
34
|
| Яковів, Ісааків, Авраамів, Фаррин, Нахорів, | і҆а́кѡвль, і҆саа́ковъ, а҆враа́мовъ, ѳа́ринъ, нахѡ́ровъ, |
|
35
|
35
|
| Серухів, Рагавів, Фалеків, Єверів, Салинів, | серꙋ́ховъ, рага́вовъ, фале́ковъ, є҆ве́ровъ, сала́новъ, |
|
36
|
36
|
| Каїнанів, Арфаксадів, Симів, Ноїв, Ламехів, | каїна́новъ, а҆рфаѯа́довъ, си́мовъ, нѡ́евъ, ла́меховъ, |
|
37
|
37
|
| Мафусалів, Єнохів, Іаредів, Малелеїлів, Каїнанів, | маѳꙋса́левъ, є҆нѡ́ховъ, і҆а́редовъ, малелеи́ловъ, каїна́новъ, |
|
38
|
38
|
| Єносів, Сифів, Адамів, Божий. | є҆нѡ́совъ, си́ѳовъ, а҆да́мовъ, бж҃їй. |
|
Глава 4
|
Глава́ д҃
|
|
1
|
1
|
| Ісус же, сповнений Духа Святого, повернувся від Йордану і поведений був Духом у пустелю. | (Заⷱ҇ в҃і҃.) І҆и҃съ же и҆спо́лнь дх҃а ст҃а возврати́сѧ ѿ і҆ѻрда́на: и҆ ведѧ́шесѧ дх҃омъ въ пꙋсты́ню, |
|
2
|
2
|
| Там сорок днів він був спокушуваний дияволом і нічого не їв у ті дні, і по їх закінченні наостанку зголоднів. | дні́й четы́ридесѧть и҆скꙋша́емь ѿ дїа́вола: и҆ не ꙗ҆́стъ ничесѡ́же во дни̑ ты̑ѧ: и҆ сконча́вшымсѧ и҆́мъ, послѣдѝ взалка̀. |
|
3
|
3
|
| І сказав Йому диявол: якщо Ти Син Божий, то звели каменю цьому, щоб став хлібом. | И҆ речѐ є҆мꙋ̀ дїа́волъ: а҆́ще сн҃ъ є҆сѝ бж҃їй, рцы̀ ка́меневи семꙋ̀, да бꙋ́детъ хлѣ́бъ. |
|
4
|
4
|
| Ісус відповів йому: написано, що не хлібом єдиним житиме людина, але всяким словом Божим. | И҆ ѿвѣща̀ і҆и҃съ къ немꙋ̀, глаго́лѧ: пи́сано є҆́сть, ꙗ҆́кѡ не ѡ҆ хлѣ́бѣ є҆ди́номъ жи́въ бꙋ́детъ человѣ́къ, но ѡ҆ всѧ́комъ гл҃го́лѣ бж҃їи. |
|
5
|
5
|
| І, вивівши Його на високу гору, диявол показав Йому всі царства світу в одну мить. | И҆ возве́дъ є҆го̀ дїа́волъ на горꙋ̀ высокꙋ̀, показа̀ є҆мꙋ̀ всѧ̑ ца̑рствїѧ вселе́нныѧ въ ча́сѣ [чертѣ̀] вре́меннѣ. |
|
6
|
6
|
| І сказав Йому диявол: Тобі дам усю оцю владу над усіми цими царствами і славу їх, бо вона мені передана, і я кому схочу, даю її. | И҆ речѐ є҆мꙋ̀ дїа́волъ: тебѣ̀ да́мъ вла́сть сїю̀ всю̀ и҆ сла́вꙋ и҆́хъ: ꙗ҆́кѡ мнѣ̀ предана̀ є҆́сть, и҆, є҆мꙋ́же а҆́ще хощꙋ̀, да́мъ ю҆̀: |
|
7
|
7
|
| Отже, якщо Ти поклонишся мені, то все буде Твоє. | ты̀ оу҆̀бо а҆́ще поклони́шисѧ пре́до мно́ю, бꙋ́дꙋтъ тебѣ̀ всѧ̑. |
|
8
|
8
|
| Ісус сказав йому у відповідь: відійди від Мене, сатано; написано: Господу Богу твоєму поклоняйся і Йому Єдиному служи. | И҆ ѿвѣща́въ речѐ є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: и҆дѝ за мно́ю, сатано̀ пи́сано є҆́сть: поклони́шисѧ гдⷭ҇ꙋ бг҃ꙋ твоемꙋ̀, и҆ томꙋ̀ є҆ди́номꙋ послꙋ́жиши. |
|
9
|
9
|
| І повів Його до Єрусалима, і поставив Його на крилі храму, і сказав Йому: якщо Ти Син Божий, кинься звідси вниз. | И҆ ведѐ є҆го̀ во і҆ерⷭ҇ли́мъ, и҆ поста́ви є҆го̀ на крилѣ̀ церко́внѣмъ, и҆ речѐ є҆мꙋ̀: а҆́ще сн҃ъ є҆сѝ бж҃їй, ве́рзисѧ ѿсю́дꙋ до́лꙋ: |
|
10
|
10
|
| Бо написано: ангелам Своїм заповість про Тебе зберегти Тебе; | пи́сано бо є҆́сть, ꙗ҆́кѡ а҆́гг҃лѡмъ свои̑мъ заповѣ́сть ѡ҆ тебѣ̀ сохрани́ти тѧ̀: |
|
11
|
11
|
| і на руках понесуть Тебе, щоб не спіткнувся об камінь ногою Твоєю. | и҆ на рꙋка́хъ во́змꙋтъ тѧ̀, да не когда̀ преткне́ши ѡ҆ ка́мень но́гꙋ твою̀. |
|
12
|
12
|
| Ісус відповів йому: сказано: не спокушай Господа Бога твого. | И҆ ѿвѣща́въ речѐ є҆мꙋ̀ і҆и҃съ, ꙗ҆́кѡ рече́но є҆́сть: не и҆скꙋ́сиши гдⷭ҇а бг҃а твоегѡ̀. |
|
13
|
13
|
| І, закінчивши всі спокушання, диявол відійшов від Нього до часу. | И҆ сконча́въ всѐ и҆скꙋше́нїе дїа́волъ, ѿи́де ѿ негѡ̀ до вре́мене. |
|
14
|
14
|
| І повернувся Ісус в силі духу до Галилеї; і рознеслася чутка про Нього по всьому краю. | И҆ возврати́сѧ і҆и҃съ въ си́лѣ дх҃о́внѣй въ галїле́ю: и҆ вѣ́сть и҆зы́де по все́й странѣ̀ ѡ҆ не́мъ. |
|
15
|
15
|
| Він навчав у синагогах їхніх, і всі Його славили. | И҆ то́й оу҆ча́ше на со́нмищихъ и҆́хъ, сла́вимъ всѣ́ми. |
|
16
|
16
|
| І прийшов у Назарет, де був вихований, і увійшов, за звичаєм Своїм, в день суботній у синагогу і став, щоб читати. | (Заⷱ҇ г҃і҃.) И҆ прїи́де въ назаре́тъ, и҆дѣ́же бѣ̀ воспита́нъ: и҆ вни́де, по ѡ҆бы́чаю своемꙋ̀, въ де́нь сꙋббѡ́тный въ со́нмище, и҆ воста̀ честѝ. |
|
17
|
17
|
| Йому подали книгу пророка Ісаї; і Він, розгорнувши книгу, знайшов місце, де було написано: | И҆ да́ша є҆мꙋ̀ кни́гꙋ и҆са́їи прⷪ҇ро́ка: и҆ разгнꙋ́въ кни́гꙋ, ѡ҆брѣ́те мѣ́сто, и҆дѣ́же бѣ̀ напи́сано: |
|
18
|
18
|
| Дух Господній на Мені; бо Він помазав Мене благовістити убогим, і послав Мене зціляти розбитих серцем, проповідувати полоненим визволення, сліпим прозріння, відпустити замучених на волю, | дх҃ъ гдⷭ҇ень на мнѣ̀: є҆гѡ́же ра́ди пома́за мѧ̀ бл҃говѣсти́ти ни́щымъ, посла́ мѧ и҆сцѣли́ти сокрꙋшє́нныѧ се́рдцемъ, проповѣ́дати плѣнє́ннымъ ѿпꙋще́нїе и҆ слѣпы̑мъ прозрѣ́нїе, ѿпꙋсти́ти сокрꙋшє́нныѧ во ѿра́дꙋ, |
|
19
|
19
|
| проповідувати літо Господнє сприятливе. | проповѣ́дати лѣ́то гдⷭ҇не прїѧ́тно. |
|
20
|
20
|
| І, згорнувши книгу і віддавши служителю, сів, і очі всіх у синагозі були звернені до Нього. | И҆ согнꙋ́въ кни́гꙋ, ѿда́въ слꙋзѣ̀, сѣ́де: и҆ всѣ̑мъ въ со́нмищи ѻ҆́чи бѣ́хꙋ зрѧ́ще на́нь. |
|
21
|
21
|
| І Він почав говорити їм: нині справдилося писання, яке ви почули. | И҆ нача́тъ гл҃ати къ ни̑мъ, ꙗ҆́кѡ дне́сь сбы́стсѧ писа́нїе сїѐ во оу҆́шїю ва́шєю. |
|
22
|
22
|
| І всі свідчили Йому. І дивувалися словам благодаті, що виходили з уст Його, і говорили: чи ж не Йосифів це син? | И҆ всѝ свидѣ́телствовахꙋ є҆мꙋ̀, (Заⷱ҇ д҃і҃.) и҆ дивлѧ́хꙋсѧ ѡ҆ словесѣ́хъ блгⷣти, и҆сходѧ́щихъ и҆з̾ оу҆́стъ є҆гѡ̀, и҆ глаго́лахꙋ: не се́й ли є҆́сть сн҃ъ і҆ѡ́сифовъ; |
|
23
|
23
|
| Він сказав їм: напевно, ви скажете Мені приказку: лікарю, зцілися Сам, зроби і тут, на Твоїй батьківщині, те, що, ми чули, було в Капернаумі. | И҆ речѐ къ ни̑мъ: всѧ́кѡ рече́те мѝ при́тчꙋ сїю̀: врачꙋ̀, и҆сцѣли́сѧ са́мъ: є҆ли̑ка слы́шахомъ бы̑вшаѧ въ капернаꙋ́мѣ, сотворѝ и҆ здѣ̀ во ѻ҆те́чествїи свое́мъ. |
|
24
|
24
|
| І сказав: істинно кажу вам: ніякого пророка не приймають на батьківщині своїй. | Рече́ же: а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ ни кото́рый прⷪ҇ро́къ прїѧ́тенъ є҆́сть во ѻ҆те́чествїи свое́мъ: |
|
25
|
25
|
| По правді ж кажу вам, багато вдів було в Ізраїлі у дні Іллі, коли небо замкнулося на три роки і шість місяців, так що настав великий голод по всій землі, | пои́стиннѣ же гл҃ю ва́мъ: мнѡ́ги вдови̑цы бѣ́ша во дни̑ и҆лїины̑ во і҆и҃ли, є҆гда̀ заключи́сѧ не́бо трѝ лѣ̑та и҆ мцⷭ҇ъ ше́сть, ꙗ҆́кѡ бы́сть гла́дъ вели́къ по все́й землѝ: |
|
26
|
26
|
| і до жодної з них не був посланий Ілля, а тільки в Сарепту сидонську, до жінки-вдови. | и҆ ни ко є҆ди́ной и҆́хъ по́сланъ бы́сть и҆лїа̀, то́кмѡ въ саре́птꙋ сїдѡ́нскꙋю къ женѣ̀ вдови́цѣ. |
|
27
|
27
|
| І багато також було прокажених в Ізраїлі за пророка Єлисея, і жоден з них не очистився, тільки Неєман-сирієць. | И҆ мно́зи прокаже́ни бѣ́хꙋ при є҆лїссе́и прⷪ҇ро́цѣ во і҆и҃ли: и҆ ни є҆ди́нъ же ѿ ни́хъ ѡ҆чи́стисѧ, то́кмѡ неема́нъ сѷрїани́нъ. |
|
28
|
28
|
| І сповнились усі гнівом у синагозі, почувши це. | И҆ и҆спо́лнишасѧ всѝ ꙗ҆́рости въ со́нмищи, слы́шавшїи сїѧ̑: |
|
29
|
29
|
| І, вставши, вигнали Його геть з міста і повели на вершину гори, на якій було збудоване їхнє місто, щоб скинути Його. | и҆ воста́вше и҆згна́ша є҆го̀ во́нъ и҆з̾ гра́да, и҆ ведо́ша є҆го̀ до верхꙋ̀ горы̀, на не́йже гра́дъ и҆́хъ со́зданъ бѧ́ше, да бы́ша є҆го̀ низри́нꙋли: |
|
30
|
30
|
| Він же, пройшовши серед них, відійшов. | ѻ҆́нъ же проше́дъ посредѣ̀ и҆́хъ, и҆дѧ́ше. |
|
31
|
31
|
| І прийшов у Капернаум, місто галилейське, і навчав їх по суботах. | (Заⷱ҇ е҃і҃.) И҆ сни́де въ капернаꙋ́мъ гра́дъ галїле́йскїй: и҆ бѣ̀ оу҆чѧ̀ и҆̀хъ въ сꙋббѡ̑ты. |
|
32
|
32
|
| І дивувалися вченню Його, бо слово Його мало владу. | И҆ оу҆жаса́хꙋсѧ ѡ҆ оу҆че́нїи є҆гѡ̀: ꙗ҆́кѡ со вла́стїю бѣ̀ сло́во є҆гѡ̀. |
|
33
|
33
|
| Був у синагозі чоловік, що мав духа нечистого, і він закричав гучним голосом: | И҆ въ со́нмищи бѣ̀ человѣ́къ и҆мы́й дꙋ́ха бѣ́са нечи́ста, и҆ возопѝ гла́сомъ ве́лїимъ, |
|
34
|
34
|
| облиш, що Тобі до нас, Ісусе Назарянине? Ти прийшов погубити нас; знаю Тебе, хто Ти, Святий Божий. | глаго́лѧ: ѡ҆ста́ви, что̀ на́мъ и҆ тебѣ̀, і҆и҃се назарѧ́нине, прише́лъ є҆сѝ погꙋби́ти на́съ: вѣ́мъ тѧ̀, кто̀ є҆сѝ, ст҃ы́й бж҃їй. |
|
35
|
35
|
| Ісус заборонив йому, сказавши: замовкни і вийди з нього. І біс, кинувши його посередині синагоги, вийшов з нього, нітрохи не зашкодивши йому. | И҆ запретѝ є҆мꙋ̀ і҆и҃съ, глаго́лѧ: премолчѝ и҆ и҆зы́ди и҆з̾ негѡ̀. И҆ пове́ргъ є҆го̀ бѣ́съ посредѣ̀, и҆зы́де и҆з̾ негѡ̀, ника́коже вреди́въ є҆го̀. |
|
36
|
36
|
| І усіх охопив жах, і питали один одного, кажучи: що це за слово, що з владою і силою наказує нечистим духам, і вони виходять? | И҆ бы́сть оу҆́жасъ на всѣ́хъ, и҆ стѧза́хꙋсѧ, дрꙋ́гъ ко дрꙋ́гꙋ глаго́люще: что̀ сло́во сїѐ, ꙗ҆́кѡ вла́стїю и҆ си́лою вели́тъ нечи̑стымъ дꙋховѡ́мъ, и҆ и҆схо́дѧтъ; |
|
37
|
37
|
| І розійшлася чутка про Нього по всіх місцях того краю. | (Заⷱ҇ ѕ҃і҃.) И҆ и҆схожда́ше гла́съ ѡ҆ не́мъ во всѧ́ко мѣ́сто страны̀. |
|
38
|
38
|
| Вийшовши з синагоги, Він увійшов у дім Симонів; теща ж Симонова була в сильній гарячці; і благали Його за неї. | Воста́въ же и҆з̾ со́нмища, вни́де въ до́мъ сі́мѡновъ: те́ща же сі́мѡнова бѣ̀ ѡ҆держи́ма ѻ҆гне́мъ ве́лїимъ: и҆ моли́ша є҆го̀ ѡ҆ не́й. |
|
39
|
39
|
| Підійшовши до неї, Він заборонив гарячці; і покинула її. Вона відразу ж встала і слугувала їм. | И҆ ста́въ над̾ не́ю, запретѝ ѻ҆гню̀, и҆ ѡ҆ста́ви ю҆̀: а҆́бїе же воста́вши слꙋжа́ше и҆́мъ. |
|
40
|
40
|
| Коли ж заходило сонце, всі, хто тільки мав хворих на різні недуги, приводили їх до Нього, і Він, покладаючи на кожного з них руки, зціляв їх. | Заходѧ́щꙋ же со́лнцꙋ, всѝ, є҆ли́цы и҆мѣ́ѧхꙋ болѧ́щыѧ недꙋ̑ги разли́чными, привожда́хꙋ и҆̀хъ къ немꙋ̀: ѻ҆́нъ же на є҆ди́наго коего́ждо и҆́хъ рꙋ́цѣ возло́жь, и҆сцѣлѧ́ше и҆̀хъ. |
|
41
|
41
|
| Виходили також і біси з багатьох, викрикуючи і кажучи: Ти Христос, Син Божий. А Він забороняв їм казати, що вони знають, що Він Христос. | И҆схожда́хꙋ же и҆ бѣ́си ѿ мно́гихъ, вопїю́ще и҆ глаго́люще, ꙗ҆́кѡ ты̀ є҆сѝ хрⷭ҇то́съ сн҃ъ бж҃їй. И҆ запреща́ѧ не даѧ́ше и҆́мъ глаго́лати, ꙗ҆́кѡ вѣ́дѧхꙋ хрⷭ҇та̀ самаго̀ сꙋ́ща. |
|
42
|
42
|
| А як настав день, Він, вийшовши з дому, пішов у безлюдне місце, а люди шукали Його і, прийшовши до Нього, затримували Його, щоб не йшов від них. | Бы́вшꙋ же днѝ, и҆зше́дъ и҆дѐ въ пꙋ́сто мѣ́сто: и҆ наро́ди и҆ска́хꙋ є҆го̀, и҆ прїидо́ша къ немꙋ̀, и҆ оу҆держава́хꙋ є҆го̀, да бы̀ не ѿше́лъ ѿ ни́хъ. |
|
43
|
43
|
| Він же сказав їм: і іншим містам Мені належить благовістити Царство Боже, бо на те Я посланий. | Ѻ҆́нъ же речѐ къ ни̑мъ, ꙗ҆́кѡ и҆ дрꙋги̑мъ градовѡ́мъ бл҃говѣсти́ти мѝ подоба́етъ црⷭ҇твїе бж҃їе: ꙗ҆́кѡ на сѐ по́сланъ є҆́смь. |
|
44
|
44
|
| І проповідував у синагогах галилейських. | И҆ бѣ̀ проповѣ́даѧ на со́нмищихъ галїле́йскихъ. |
|
Глава 5
|
Глава́ є҃
|
|
1
|
1
|
| Одного разу, коли народ тиснувся до Нього, щоб слухати Слово Боже, а Він стояв біля озера Генісаретського, | (Заⷱ҇ з҃і҃.) Бы́сть же належа́щꙋ є҆мꙋ̀ наро́дꙋ, да бы́ша слы́шали сло́во бж҃їе, и҆ то́й бѣ̀ стоѧ̀ при є҆́зерѣ геннисаре́тстѣ: |
|
2
|
2
|
| і побачив Він два човни, що стояли при озері; а рибалки, вийшовши з них, полоскали сіті. | и҆ ви́дѣ два̀ кораблѧ̑ стоѧ́ща при є҆́зерѣ: ры́барїе же ѿше́дше ѿ нею̀, и҆змыва́хꙋ мрє́жи. |
|
3
|
3
|
| Увійшовши в один з човнів, який належав Симонові, Він просив його відплисти трохи від берега і, сівши, навчав людей з човна. | Влѣ́зъ же въ є҆ди́нъ ѿ кораблю̑, и҆́же бѣ̀ сі́мѡновъ, молѝ є҆го̀ ѿ землѝ ѿстꙋпи́ти ма́лѡ: и҆ сѣ́дъ оу҆ча́ше и҆з̾ кораблѧ̀ наро́ды. |
|
4
|
4
|
| Коли ж перестав навчати, сказав Симонові: відпливи на глибину і закиньте сіті свої для лову. | Ꙗ҆́коже преста̀ глаго́лѧ, речѐ къ сі́мѡнꙋ: постꙋпѝ во глꙋбинꙋ̀, и҆ вве́рзите мрє́жи ва́шѧ въ лови́твꙋ. |
|
5
|
5
|
| Симон сказав Йому у відповідь: Наставнику, ми трудилися всю ніч і нічого не впіймали, але за словом Твоїм закину сіть. | И҆ ѿвѣща́въ сі́мѡнъ речѐ є҆мꙋ̀: наста́вниче, ѡ҆б̾ но́щь всю̀ трꙋ́ждшесѧ, ничесо́же ꙗ҆́хомъ: по глаго́лꙋ же твоемꙋ̀ вве́ргꙋ мре́жꙋ. |
|
6
|
6
|
| Зробивши це, вони наловили дуже багато риби, аж проривалася сіть у них. | И҆ сѐ сотво́рше, ꙗ҆́ша мно́жество ры́бъ мно́го: протерза́шесѧ же мре́жа и҆́хъ. |
|
7
|
7
|
| І дали знак друзям з другого човна, щоб прийшли допомогти їм; і прийшли, і наповнили обидва човни так, що вони почали тонути. | И҆ поманꙋ́ша прича́стникѡмъ, и҆̀же бѣ́хꙋ во дрꙋзѣ́мъ кораблѝ, да прише́дше помо́гꙋтъ и҆̀мъ: и҆ прїидо́ша, и҆ и҆спо́лниша ѻ҆́ба кораблѧ̑, ꙗ҆́кѡ погрꙋжа́тисѧ и҆́ма. |
|
8
|
8
|
| Побачивши це, Симон-Петро припав до колін Ісусових і сказав: Господи, відійди від мене, бо я чоловік грішний! | Ви́дѣвъ же сі́мѡнъ пе́тръ, припадѐ къ колѣ́нома і҆и҃совома, глаго́лѧ: и҆зы́ди ѿ менє̀, ꙗ҆́кѡ мꙋ́жъ грѣ́шенъ є҆́смь, гдⷭ҇и. |
|
9
|
9
|
| Бо жах охопив його і всіх, що були з ним, від того улову риби, яку зловили; | Оу҆́ жасъ бо ѡ҆держа́ше є҆го̀ и҆ всѧ̑ сꙋ́щыѧ съ ни́мъ, ѡ҆ лови́твѣ ры́бъ, ꙗ҆̀же ꙗ҆́ша. |
|
10
|
10
|
| також і Якова та Іоана, синів Зеведеєвих, які були спільниками Симона. І сказав Ісус Симонові: не бійся, віднині будеш ловцем людей. | Та́кожде же і҆а́кѡва и҆ і҆ѡа́нна сы̑на зеведе́ѡва, ꙗ҆́же бѣ́ста ѡ҆бє́щника сі́мѡнови. И҆ речѐ къ сі́мѡнꙋ і҆и҃съ: не бо́йсѧ: ѿсе́лѣ бꙋ́деши человѣ́ки ловѧ̀. |
|
11
|
11
|
| І, витягнувши обидва човни на берег, залишили все і пішли за Ним. | И҆ и҆звле́кше (ѻ҆́ба) кораблѧ̑ на зе́млю, ѡ҆ста́вльше всѧ̑, в̾слѣ́дъ є҆гѡ̀ и҆до́ша. |
|
12
|
12
|
| Коли Ісус був в одному місті, прийшов чоловік, увесь в проказі, і, побачивши Ісуса, упав ниць і благав Його: Господи, якщо Ти хочеш, можеш мене очистити. | (Заⷱ҇ и҃і҃.) И҆ бы́сть є҆гда̀ бѣ̀ і҆и҃съ во є҆ди́номъ ѿ градѡ́въ, и҆ сѐ, мꙋ́жъ и҆спо́лнь прокаже́нїѧ: и҆ ви́дѣвъ і҆и҃са, па́дъ ни́цъ, молѧ́сѧ є҆мꙋ̀, глаго́лѧ: гдⷭ҇и, а҆́ще хо́щеши, мо́жеши мѧ̀ ѡ҆чⷭ҇тити. |
|
13
|
13
|
| Він простяг руку, доторкнувся до нього і сказав: хочу, очисться. І відразу проказа зійшла з нього. | И҆ просте́ръ рꙋ́кꙋ, коснꙋ́сѧ є҆гѡ̀, ре́къ: хощꙋ̀, ѡ҆чи́стисѧ: и҆ а҆́бїе прока́за ѿи́де ѿ негѡ̀. |
|
14
|
14
|
| І Він звелів йому нікому не говорити, а піти показатися священикові і принести жертву за очищення своє, як повелів Мойсей, на свідчення їм. | И҆ то́й заповѣ́да є҆мꙋ̀ ни комꙋ́же повѣ́дати: но ше́дъ покажи́сѧ і҆ере́ови, и҆ принесѝ ѡ҆ ѡ҆чище́нїи твое́мъ, ꙗ҆́коже повелѣ̀ мѡѷсе́й, во свидѣ́телство и҆̀мъ. |
|
15
|
15
|
| Розійшлася ще більше чутка про Нього, і сходилося до Нього безліч народу послухати і зцілитися від Нього від недуг своїх. | Прохожда́ше же па́че сло́во ѡ҆ не́мъ: и҆ схожда́хꙋсѧ наро́ди мно́зи слы́шати и҆ цѣли́тисѧ ѿ негѡ̀ ѿ недꙋ̑гъ свои́хъ. |
|
16
|
16
|
| Він же відходив у безлюдні місця і молився. | То́й же бѣ̀ ѿходѧ̀ въ пꙋсты́ню и҆ молѧ́сѧ. |
|
17
|
17
|
| Одного дня, коли Він навчав, і сиділи тут фарисеї і законовчителі, що поприходили з усяких місць Галилеї та Юдеї і з Єрусалима, і сила Господня являлася у зціленні хворих, — | (Заⷱ҇ ѳ҃і҃.) И҆ бы́сть во є҆ди́нъ ѿ дні́й, и҆ то́й бѣ̀ оу҆чѧ̀: и҆ бѣ́хꙋ сѣдѧ́ще фарїсе́є и҆ законоꙋчи́телїе, и҆̀же бѣ́хꙋ пришлѝ ѿ всѧ́кїѧ ве́си галїле́йскїѧ и҆ і҆ꙋде́йскїѧ и҆ і҆ерⷭ҇ли́мскїѧ: и҆ си́ла гдⷭ҇нѧ бѣ̀ и҆сцѣлѧ́ющи и҆̀хъ: |
|
18
|
18
|
| і ось люди принесли на постелі чоловіка, який був розслаблений, і намагалися внести його в дім і покласти перед Ним; | и҆ сѐ мꙋ́жїе носѧ́ще на ѻ҆дрѣ̀ человѣ́ка, и҆́же бѣ̀ разсла́бленъ, и҆ и҆ска́хꙋ внестѝ є҆го̀ и҆ положи́ти пред̾ ни́мъ: |
|
19
|
19
|
| і, не знайшовши, як пронести його через натовп, вилізли на дім і через покрівлю спустили його з постіллю на середину, перед Ісусом. | и҆ не ѡ҆брѣ́тше кꙋдѣ̀ внестѝ є҆го̀ наро́да ра́ди, взлѣ́зше на хра́мъ, сквозѣ̀ скꙋде́лы [кро́въ скꙋде́льный] низвѣ́сиша є҆го̀ со ѻ҆дро́мъ на средꙋ̀ пред̾ і҆и҃са. |
|
20
|
20
|
| І Він, побачивши віру їхню, сказав йому: чоловіче, відпускаються тобі гріхи твої. | И҆ ви́дѣвъ вѣ́рꙋ и҆́хъ, речѐ є҆мꙋ̀: человѣ́че, ѡ҆ставлѧ́юттисѧ грѣсѝ твоѝ. |
|
21
|
21
|
| Книжники і фарисеї почали розмірковувати, кажучи: хто ж є Цей, що богохульствує? Хто може відпускати гріхи, крім одного Бога? | И҆ нача́ша помышлѧ́ти кни́жницы и҆ фарїсе́є, глаго́люще: кто̀ є҆́сть се́й, и҆́же глаго́летъ хꙋлы̑, кто̀ мо́жетъ ѡ҆ставлѧ́ти грѣ́хи, то́кмѡ є҆ди́нъ бг҃ъ; |
|
22
|
22
|
| Ісус, зрозумівши міркування їхні, сказав їм у відповідь: що помишляєте в серцях ваших? | Разꙋмѣ́въ же і҆и҃съ помышлє́нїѧ и҆́хъ, ѿвѣща́въ речѐ къ ни̑мъ: что̀ помышлѧ́ете въ сердца́хъ ва́шихъ; |
|
23
|
23
|
| Що легше — сказати: відпускаються тобі гріхи твої, чи сказати: встань і ходи? | что̀ є҆́сть оу҆до́бѣе, рещѝ: ѡ҆ставлѧ́юттисѧ грѣсѝ твоѝ; и҆лѝ рещѝ: воста́ни и҆ ходѝ; |
|
24
|
24
|
| Але щоб ви знали, що Син Людський має владу на землі відпускати гріхи, — сказав Він розслабленому: тобі кажу, встань, візьми постіль твою та йди в дім твій. | но да оу҆вѣ́сте, ꙗ҆́кѡ вла́сть и҆́мать сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй на землѝ ѿпꙋща́ти грѣхѝ, (речѐ разсла́бленномꙋ:) тебѣ̀ глаго́лю: воста́ни и҆ возмѝ ѻ҆́дръ тво́й, и҆ и҆дѝ въ до́мъ тво́й. |
|
25
|
25
|
| І він відразу встав перед ними, взяв те, на чому лежав, та й пішов до дому свого, славлячи Бога. | И҆ а҆́бїе воста́въ пред̾ ни́ми, взе́мъ, на не́мже лежа́ше, и҆́де въ до́мъ сво́й, сла́вѧ бг҃а. |
|
26
|
26
|
| І жах охопив усіх, і славили Бога і, сповнені страхом, говорили: преславне бачили ми нині. | И҆ оу҆́жасъ прїѧ́тъ всѣ́хъ, и҆ сла́влѧхꙋ бг҃а: и҆ и҆спо́лнишасѧ стра́ха, глаго́люще, ꙗ҆́кѡ ви́дѣхомъ пресла̑внаѧ дне́сь. |
|
27
|
27
|
| І після цього вийшов Ісус і побачив митаря на ім’я Левій, що сидів на митниці, і сказав йому: йди за Мною. | (Заⷱ҇ к҃.) И҆ посе́мъ и҆зы́де, и҆ оу҆зрѣ̀ мытарѧ̀ и҆́менемъ леѵі́ю, сѣдѧ́ща на мы́тницѣ, и҆ речѐ є҆мꙋ̀: и҆дѝ по мнѣ̀. |
|
28
|
28
|
| І той, покинувши все, встав і пішов услід за Ним. | И҆ ѡ҆ста́вль всѧ̑, воста́въ вослѣ́дъ є҆гѡ̀ и҆́де. |
|
29
|
29
|
| І влаштував Йому Левій у домі своїм велику гостину; і там було багато митарів та інших, які возлежали з ними. | И҆ сотворѝ оу҆чрежде́нїе ве́лїе леѵі́й є҆мꙋ̀ въ домꙋ̀ свое́мъ: и҆ бѣ̀ наро́дъ мытаре́й мно́гъ, и҆ и҆нѣ́хъ, и҆̀же бѧ́хꙋ съ ни́мъ возлежа́ще. |
|
30
|
30
|
| Книжники ж і фарисеї нарікали на Нього і говорили ученикам Його: чому ви їсте і п’єте з митарями та грішниками? | И҆ ропта́хꙋ кни́жницы на него̀ и҆ фарїсе́є, ко оу҆чн҃кѡ́мъ є҆гѡ̀ глаго́люще: почто̀ съ мытари̑ и҆ грѣ̑шники ꙗ҆́сте и҆ пїе́те; |
|
31
|
31
|
| Ісус же сказав їм у відповідь: не здорові потребують лікаря, а недужі. | И҆ ѿвѣща́въ і҆и҃съ речѐ къ ни̑мъ: не тре́бꙋютъ здра̑вїи врача̀, но болѧ́щїи: |
|
32
|
32
|
| Я прийшов покликати не праведників до покаяння, але грішників. | не прїидо́хъ призва́ти пра́ведныхъ, но грѣ̑шныѧ въ покаѧ̑нїе. |
|
33
|
33
|
| Вони ж сказали Йому: чому учні Іоанові часто постять і моляться, також і фарисейські, а Твої їдять і п’ють? | (Заⷱ҇ к҃а҃.) Ѻ҆ни́ же рѣ́ша къ немꙋ̀: почто̀ оу҆ченицы̀ і҆ѡа́нновы постѧ́тсѧ ча́стѡ и҆ моли̑твы творѧ́тъ, та́кожде и҆ фарїсе́йстїи, а҆ твоѝ ꙗ҆дѧ́тъ и҆ пїю́тъ; |
|
34
|
34
|
| Він же сказав їм: чи можете примусити гостей весільних постити, доки з ними жених? | Ѻ҆́нъ же речѐ къ ни̑мъ: є҆да̀ мо́жете сыны̀ бра̑чныѧ, до́ндеже жени́хъ съ ни́ми є҆́сть, сотвори́ти пости́тисѧ; |
|
35
|
35
|
| Але прийдуть дні, коли забраний буде від них жених, і тоді поститимуть у ті дні. | Прїи́дꙋтъ же дні́е, є҆гда̀ ѿѧ́тъ бꙋ́детъ ѿ ни́хъ жени́хъ, и҆ тогда̀ постѧ́тсѧ въ ты̑ѧ дни̑. |
|
36
|
36
|
| Сказав же і притчу їм: ніхто не накладає латки до старої одежі, відірвавши від нової одежі; а інакше і нове розірветься, і до старого не підійде те, що з нового. | Гл҃аше же и҆ при́тчꙋ къ ни̑мъ, ꙗ҆́кѡ никто́же приставле́нїѧ ри́зы но́вы приставлѧ́етъ на ри́зꙋ ве́тхꙋ: а҆́ще ли же нѝ, и҆ но́вꙋю раздере́тъ, и҆ ве́тсѣй не согласꙋ́етъ є҆́же ѿ но́вагѡ. |
|
37
|
37
|
| І ніхто не вливає молодого вина в старі міхи, і саме виллється, і міхи пропадуть. | И҆ никто́же влива́етъ вїна̀ но́ва въ мѣ́хи вє́тхи: а҆́ще ли же нѝ, расто́ргнетъ но́вое вїно̀ мѣ́хи, и҆ само̀ и҆злїе́тсѧ, и҆ мѣ́си поги́бнꙋтъ: |
|
38
|
38
|
| А молоде вино в нові міхи треба вливати; тоді збережеться і те, і друге. | но вїно̀ но́вое въ мѣ́хи нѡ́вы влива́ти [подоба́етъ]: и҆ ѻ҆боѧ̑ соблюдꙋ́тсѧ. |
|
39
|
39
|
| І ніхто, пивши старе вино, не захоче зараз же молодого, бо скаже: старе краще. | И҆ никто́же пи́въ ве́тхое, а҆́бїе хо́щетъ но́вагѡ: глаго́летъ бо: ве́тхое лꙋ́чше є҆́сть. |
|
Глава 6
|
Глава́ ѕ҃
|
|
1
|
1
|
| Сталося, що у суботу, першу після другого дня Пасхи, довелося Йому йти через посіви, і ученики Його зривали колоски і їли, розтираючи руками. |
|
|
2
|
2
|
| Деякі ж з фарисеїв сказали їм: навіщо ви робите те, чого не годиться робити в суботу? | Нѣ́цыи же ѿ фарїсє́й рѣ́ша и҆̀мъ: что̀ творитѐ, є҆гѡ́же не досто́итъ твори́ти въ сꙋббѡ̑ты; |
|
3
|
3
|
| Ісус сказав їм у відповідь: хіба ви не читали, що вчинив Давид, коли зголоднів сам і ті, що були з ним? | И҆ ѿвѣща́въ і҆и҃съ речѐ къ ни̑мъ: ни лѝ сегѡ̀ члѝ є҆стѐ, є҆́же сотворѝ дв҃дъ, є҆гда̀ взалка́сѧ са́мъ и҆ и҆̀же съ ни́мъ бѧ́хꙋ; |
|
4
|
4
|
| Як він увійшов у дім Божий, і взяв хліби принесення*, і їв, і дав тим, що були з ним, хоча їх не можна було їсти нікому, тільки одним священикам. | ка́кѡ вни́де въ до́мъ бж҃їй, и҆ хлѣ́бы предложе́нїѧ взе́мъ, и҆ ꙗ҆дѐ, и҆ дадѐ и҆ сꙋ́щымъ съ ни́мъ, и҆́хже не досто́ѧше ꙗ҆́сти, то́кмѡ є҆ди́нымъ і҆ере́ємъ; |
|
5
|
5
|
| І сказав їм: бо Син Людський є господарем і суботи. | И҆ глаго́лаше и҆̀мъ, ꙗ҆́кѡ госпо́дь є҆́сть сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй и҆ сꙋббѡ́тѣ. |
|
6
|
6
|
| Довелося ж і в іншу суботу увійти Йому в синагогу і навчати. Там був чоловік, у якого права рука була суха. | Бы́сть же и҆ въ дрꙋгꙋ́ю сꙋббѡ́тꙋ вни́ти є҆мꙋ̀ въ со́нмище и҆ оу҆чи́ти: и҆ бѣ̀ та́мѡ человѣ́къ, и҆ рꙋка̀ є҆мꙋ̀ десна́ѧ бѣ̀ сꙋха̀. |
|
7
|
7
|
| Книжники ж і фарисеї стежили за Ним, чи не зцілить Він у суботу, щоб знайти звинувачення проти Нього. | Назира́хꙋ же кни́жницы и҆ фарїсє́и, а҆́ще въ сꙋббѡ́тꙋ и҆сцѣли́тъ, да ѡ҆брѧ́щꙋтъ рѣ́чь на́нь. |
|
8
|
8
|
| Він же, знаючи помисли їхні, сказав чоловікові, що мав суху руку: встань і вийди на середину. І він встав і вийшов. | Ѻ҆́нъ же вѣ́дѧше помышлє́нїѧ и҆́хъ, и҆ речѐ человѣ́кꙋ и҆мꙋ́щемꙋ сꙋ́хꙋ рꙋ́кꙋ: воста́ни и҆ ста́ни посредѣ̀. Ѻ҆́нъ же воста́въ ста̀. |
|
9
|
9
|
| Тоді сказав їм Ісус: запитаю вас, що годиться робити в суботу — добро чи зло? Спасти душу чи згубити? Вони мовчали. | Рече́ же і҆и҃съ къ ни̑мъ: вопрошꙋ̀ вы̀: что̀ досто́итъ въ сꙋббѡ̑ты, добро̀ твори́ти, и҆лѝ ѕло̀ твори́ти; дꙋ́шꙋ спⷭ҇тѝ, и҆лѝ погꙋби́ти; Ѻ҆ни́ же оу҆молча́ша. |
|
10
|
10
|
| І, поглянувши на всіх них, сказав тому чоловікові: простягни руку твою. Він так і зробив; і стала рука його здорова, як і друга. | И҆ воззрѣ́въ на всѣ́хъ и҆́хъ, речѐ є҆мꙋ̀: прострѝ рꙋ́кꙋ твою̀. Ѻ҆́нъ же сотворѝ та́кѡ: и҆ оу҆тверди́сѧ рꙋка̀ є҆гѡ̀ здра́ва ꙗ҆́кѡ дрꙋга́ѧ. |
|
11
|
11
|
| Вони ж розлютилися і говорили між собою, що б їм вчинити з Ісусом. | Ѻ҆ни́ же и҆спо́лнишасѧ безꙋ́мїѧ, и҆ глаго́лахꙋ дрꙋ́гъ ко дрꙋ́гꙋ, что̀ бы́ша сотвори́ли і҆и҃сови. |
|
12
|
12
|
| У ті дні Ісус зійшов на гору помолитися і пробув усю ніч у молитві до Бога. |
|
|
13
|
13
|
| Коли ж настав день, покликав учеників Своїх і обрав з них дванадцятьох, яких назвав апостолами: | И҆ є҆гда̀ бы́сть де́нь, призва̀ оу҆чн҃кѝ своѧ̑: и҆ и҆збра̀ ѿ ни́хъ двана́десѧте, и҆̀хже и҆ а҆пⷭ҇лы наречѐ: |
|
14
|
14
|
| Симона, якого назвав Петром, і Андрія, брата його, Якова та Іоана, Филипа та Варфоломія, | сі́мѡна, є҆го́же и҆менова̀ петра̀, и҆ а҆ндре́а бра́та є҆гѡ̀, і҆а́кѡва и҆ і҆ѡа́нна, фїлі́ппа и҆ варѳоломе́а, |
|
15
|
15
|
| Матфея та Фому, Якова Алфеєвого та Симона, званого Зилотом, Іуду Якового та | матѳе́а и҆ ѳѡмꙋ̀, і҆а́кѡва а҆лфе́ева и҆ сїмѡ́на нарица́емаго зилѡ́та, |
|
16
|
16
|
| Іуду Іскаріотського, який потім став зрадником. | і҆ꙋ́дꙋ і҆а́кѡвлѧ, и҆ і҆ꙋ́дꙋ і҆скарїѡ́тскаго, и҆́же и҆ бы́сть преда́тель. |
|
17
|
17
|
| І зійшовши з ними, Він став на рівному місці; також багато учеників Його і безліч народу з усієї Юдеї та Єрусалима, з приморських місць Тирських і Сидонських, |
|
|
18
|
18
|
| що прийшли послухати Його і зцілитися від недуг своїх, також і ті, що страждали від нечистих духів, — і зцілялися. | и҆̀же прїидо́ша послꙋ́шати є҆гѡ̀ и҆ и҆сцѣли́тисѧ ѿ недꙋ̑гъ свои́хъ, и҆ стра́ждꙋщїи ѿ дꙋ̑хъ нечи́стыхъ: и҆ и҆сцѣлѧ́хꙋсѧ. |
|
19
|
19
|
| І весь народ намагався доторкнутися до Нього, бо від Нього виходила сила і зціляла всіх. | И҆ ве́сь наро́дъ и҆ска́ше прикаса́тисѧ є҆мꙋ̀: ꙗ҆́кѡ си́ла ѿ негѡ̀ и҆схожда́ше и҆ и҆сцѣлѧ́ше всѧ̑. |
|
20
|
20
|
| І Він, звівши очі Свої на учеників Своїх, говорив: Блаженні убогі духом, бо ваше є Царство Боже. | И҆ то́й возве́дъ ѻ҆́чи своѝ на оу҆чн҃кѝ своѧ̑, глаго́лаше: блаже́ни ни́щїи дꙋ́хомъ: ꙗ҆́кѡ ва́ше є҆́сть црⷭ҇твїе бж҃їе. |
|
21
|
21
|
| Блаженні ті, що жадають тепер, бо насититеся. Блаженні ті, що плачуть тепер, бо втішитеся. | Блаже́ни, а҆́лчꙋщїи нн҃ѣ: ꙗ҆́кѡ насы́титесѧ. Блаже́ни, пла́чꙋщїи нн҃ѣ: ꙗ҆́кѡ возсмѣе́тесѧ. |
|
22
|
22
|
| Блаженні будете, коли зненавидять вас люди і коли розлучать вас і ганьбитимуть, і знеславлять ім’я ваше заради Сина Людського. | Блаже́ни бꙋ́дете, є҆гда̀ возненави́дѧтъ ва́съ человѣ́цы, и҆ є҆гда̀ разлꙋча́тъ вы̀, и҆ поно́сѧтъ, и҆ пронесꙋ́тъ и҆́мѧ ва́ше ꙗ҆́кѡ ѕло̀, сн҃а чл҃вѣ́ческагѡ ра́ди. |
|
23
|
23
|
| Радійте того дня і веселіться, бо велика вам нагорода на небесах. Так робили пророкам батьки їхні. | Возра́дꙋйтесѧ въ то́й де́нь и҆ взыгра́йте: се́ бо мзда̀ ва́ша мно́га на нб҃сѝ. По си̑мъ бо творѧ́хꙋ прⷪ҇ро́кѡмъ ѻ҆тцы̀ и҆́хъ. |
|
24
|
24
|
| Але горе вам, багаті, бо ви вже одержали свою втіху. |
|
|
25
|
25
|
| Горе вам, ситі нині, бо будете голодувати. Горе вам, що смієтесь тепер, бо будете плакати і ридати! | Го́ре ва́мъ, насы́щеннїи нн҃ѣ: ꙗ҆́кѡ вза́лчете. Го́ре ва́мъ смѣю́щымсѧ нн҃ѣ: ꙗ҆́кѡ возрыда́ете и҆ воспла́чете. |
|
26
|
26
|
| Горе вам, коли всі люди говоритимуть про вас добре, бо так робили лжепророкам батьки їхні. | Го́ре, є҆гда̀ до́брѣ рекꙋ́тъ ва́мъ всѝ человѣ́цы: по си̑мъ бо творѧ́хꙋ лжепроро́кѡмъ ѻ҆тцы̀ и҆́хъ. |
|
27
|
27
|
| Але вам, хто слухає, кажу: любіть ворогів ваших, добро творіть тим, хто ненавидить вас; | Но ва́мъ глаго́лю слы́шащымъ: люби́те врагѝ ва́шѧ, добро̀ твори́те ненави́дѧщымъ ва́съ, |
|
28
|
28
|
| благословляйте тих, хто проклинає вас, і моліться за тих, хто кривдить вас. | благослови́те кленꙋ́щыѧ вы̀, и҆ моли́тесѧ за творѧ́щихъ ва́мъ ѡ҆би́дꙋ. |
|
29
|
29
|
| Хто вдарить тебе по щоці, підстав і другу, і хто забирає в тебе верхній одяг, не борони взяти і сорочку. | Бїю́щемꙋ тѧ̀ въ лани́тꙋ, пода́ждь и҆ дрꙋгꙋ́ю: и҆ ѿ взима́ющагѡ тѝ ри́зꙋ, и҆ срачи́цꙋ не возбранѝ. |
|
30
|
30
|
| Кожному, хто просить у тебе, дай, а від того, хто забирає твоє, не вимагай. | Всѧ́комꙋ же просѧ́щемꙋ оу҆ тебє̀, да́й: и҆ ѿ взима́ющаго твоѧ̑, не и҆стѧзꙋ́й. |
|
31
|
31
|
| І як хочете, щоб робили вам люди, так і ви робіть їм. |
|
|
32
|
32
|
| І коли ви любите тих, хто вас любить, яка вам за те дяка? Бо і грішники люблять тих, хто їх любить. | И҆ а҆́ще лю́бите лю́бѧщыѧ вы̀, ка́ѧ ва́мъ благода́ть є҆́сть; и҆́бо и҆ грѣ̑шницы лю́бѧщыѧ и҆́хъ лю́бѧтъ. |
|
33
|
33
|
| І якщо ви робите добро тим, хто вам робить добро, яка вам за те дяка? Бо і грішники те саме роблять. | И҆ а҆́ще благотворитѐ благотворѧ́щымъ ва́мъ, ка́ѧ ва́мъ благода́ть є҆́сть; и҆́бо и҆ грѣ̑шницы то́жде творѧ́тъ. |
|
34
|
34
|
| І коли позичаєте тим, від кого сподіваєтесь одержати, яка за те вам дяка? Бо і грішники позичають грішникам, щоб стільки ж одержати. | И҆ а҆́ще взаи́мъ даетѐ, ѿ ни́хже ча́ете воспрїѧ́ти, ка́ѧ ва́мъ благода́ть є҆́сть, и҆́бо и҆ грѣ̑шницы грѣ́шникѡмъ взаи́мъ дава́ютъ, да воспрїи́мꙋтъ ра̑внаѧ. |
|
35
|
35
|
| Але ви любіть ворогів ваших, добро творіть і позичайте, нічого не сподіваючись; і буде вам нагорода велика, і будете синами Всевишнього; бо Він добрий і до невдячних, і злих. | Ѻ҆ба́че люби́те врагѝ ва́шѧ, и҆ благотвори́те, и҆ взаи́мъ да́йте, ничесѡ́же ча́юще: и҆ бꙋ́детъ мзда̀ ва́ша мно́га, и҆ бꙋ́дете сы́нове вы́шнѧгѡ: ꙗ҆́кѡ то́й бл҃гъ є҆́сть на безблагода̑тныѧ [неблагода̑рныѧ] и҆ ѕлы̑ѧ. |
|
36
|
36
|
| Отже, будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний. | Бꙋ́дите оу҆̀бо милосе́рди, ꙗ҆́коже и҆ ѻ҆ц҃ъ ва́шъ милосе́рдъ є҆́сть. |
|
37
|
37
|
| Не судіть, то і вас не судитимуть; не осуджуйте, то й вас не осудять; прощайте, то й вас прощатимуть; |
|
|
38
|
38
|
| давайте, і дасться вам: мірою доброю, натоптаною, утрушеною, переповненою віддадуть вам, бо якою мірою міряєте, такою ж відміряється і вам. | да́йте, и҆ да́стсѧ ва́мъ: мѣ́рꙋ добрꙋ̀, натка́нꙋ и҆ потрѧ́снꙋ и҆ прелива́ющꙋсѧ дадѧ́тъ на ло́но ва́ше: то́ю бо мѣ́рою, є҆́юже мѣ́рите, возмѣ́ритсѧ ва́мъ. |
|
39
|
39
|
| Сказав же їм притчу: чи може сліпий сліпого водити? Чи не впадуть обидва в яму? | Рече́ же при́тчꙋ и҆̀мъ: є҆да̀ мо́жетъ слѣпе́цъ слѣпца̀ води́ти; не ѻ҆́ба ли въ ꙗ҆́мꙋ впаде́тасѧ; |
|
40
|
40
|
| Учень не буває вищим від свого учителя; але, удосконалившись, кожен буде, як і вчитель його. | Нѣ́сть оу҆чени̑къ над̾ оу҆чи́телѧ своего̀: соверше́нъ же всѧ́къ бꙋ́детъ, ꙗ҆́коже (и҆) оу҆чи́тель є҆гѡ̀. |
|
41
|
41
|
| Що ж ти бачиш скалку в оці брата твого, а колоди, що є в оці твоєму, не відчуваєш? | Что́ же ви́диши сꙋче́цъ, и҆́же є҆́сть во ѻ҆чесѝ бра́та твоегѡ̀, бервна́ же, є҆́же є҆́сть во ѻ҆чесѝ твое́мъ, не чꙋ́еши; |
|
42
|
42
|
| Або, як можеш сказати братові твоєму: брате, дай я вийму скалку з ока твого, коли сам не бачиш колоди у своєму оці? Лицеміре! Вийми перше колоду з ока свого, і тоді побачиш, як вийняти скалку з ока брата твого. | И҆лѝ ка́кѡ мо́жеши рещѝ бра́тꙋ твоемꙋ̀: бра́те, ѡ҆ста́ви, да и҆змꙋ̀ сꙋче́цъ, и҆́же є҆́сть во ѻ҆чесѝ твое́мъ, са́мъ сꙋ́щагѡ во ѻ҆чесѝ твое́мъ бервна̀ не ви́дѧ; Лицемѣ́ре, и҆змѝ пе́рвѣе бервно̀ и҆з̾ ѻ҆чесѐ твоегѡ̀, и҆ тогда̀ про́зриши и҆з̾ѧ́ти сꙋче́цъ и҆з̾ ѻ҆чесѐ бра́та твоегѡ̀. |
|
43
|
43
|
| Нема доброго дерева, яке родило б поганий плід, і немає поганого дерева, яке родило б плід добрий. | Нѣ́сть бо дре́во добро̀, творѧ̀ плода̀ ѕла̀: нижѐ дре́во ѕло̀, творѧ̀ плода̀ добра̀. |
|
44
|
44
|
| Бо всяке дерево пізнається за плодом своїм: не збирають смокви з терня і не знімають винограду з чагарника. | Всѧ́ко бо дре́во ѿ плода̀ своегѡ̀ познае́тсѧ: не ѿ те́рнїѧ бо че́шꙋтъ смѡ́квы, ни ѿ кꙋпины̀ є҆́млютъ грѡ́здїѧ. |
|
45
|
45
|
| Добра людина з доброго скарбу серця свого виносить добре, а зла людина з лихого скарбу серця свого виносить зле: бо з повноти серця промовляють уста її. | Бл҃гі́й человѣ́къ ѿ бл҃га́гѡ сокро́вища се́рдца своегѡ̀ и҆зно́ситъ бл҃го́е: и҆ ѕлы́й человѣ́къ ѿ ѕла́гѡ сокро́вища се́рдца своегѡ̀ и҆зно́ситъ ѕло́е: ѿ и҆збы́тка бо се́рдца глаго́лютъ оу҆ста̀ є҆гѡ̀. |
|
46
|
46
|
| Чому ж ви Мене кличете: Господи! Господи! — а не робите того, що Я кажу? |
|
|
47
|
47
|
| Всякий, хто приходить до Мене та слухає слова Мої і виконує їх, — скажу вам, до кого подібний. | Всѧ́къ грѧды́й ко мнѣ̀ и҆ слы́шай словеса̀ моѧ̑ и҆ творѧ̀ ѧ҆̀, скажꙋ̀ ва́мъ, комꙋ̀ є҆́сть подо́бенъ: |
|
48
|
48
|
| Він подібний до людини, яка, будуючи дім, вкопала, заглибила і поклала основу на камені; коли ж сталася повінь і вода підступила до того дому, то не могла його зрушити, бо він був збудований на камені. | подо́бенъ є҆́сть человѣ́кꙋ зи́ждꙋщꙋ хра́минꙋ, и҆́же и҆скопа̀ и҆ оу҆глꙋбѝ, и҆ положѝ ѡ҆снова́нїе на ка́мени: наводне́нїю же бы́вшꙋ, припадѐ рѣка̀ ко хра́минѣ то́й, и҆ не мо́же поколеба́ти є҆ѧ̀: ѡ҆снована́ бо бѣ̀ на ка́мени. |
|
49
|
49
|
| А хто слухає і не виконує, той подібний до людини, яка збудувала дім на землі без основи, то як тільки ринула на нього вода, він зараз же розвалився; і руйнування дому того було велике. | Слы́шавый же и҆ не сотвори́вый подо́бенъ є҆́сть человѣ́кꙋ созда́вшемꙋ хра́минꙋ на землѝ без̾ ѡ҆снова́нїѧ: къ не́йже припадѐ рѣка̀, и҆ а҆́бїе паде́сѧ, и҆ бы́сть разрꙋше́нїе хра́мины тоѧ̀ ве́лїе. |
|
Глава 7
|
Глава́ з҃
|
|
1
|
1
|
| Коли ж Він скінчив усі слова Свої до людей, що слухали Його, то увійшов до Капернаума. |
Є҆гда́ же сконча̀ всѧ̑ гл҃го́лы своѧ̑ въ слꙋ́хи лю́демъ, |
|
2
|
2
|
| У одного сотника був хворий при смерті слуга, яким той дорожив. | Со́тникꙋ же нѣ́коемꙋ ра́бъ болѧ̀ ѕлѣ̀, хотѧ́ше [и҆мѣ́ѧше] оу҆мре́ти, и҆́же бѣ̀ є҆мꙋ̀ че́стенъ. |
|
3
|
3
|
| Почувши про Ісуса, він послав до Нього старійшин юдейських просити Його, щоб прийшов зцілити слугу його. | Слы́шавъ же ѡ҆ і҆и҃сѣ, посла̀ къ немꙋ̀ ста́рцы і҆ꙋдє́йскїѧ, молѧ̀ є҆го̀, ꙗ҆́кѡ да прише́дъ сп҃се́тъ раба̀ є҆гѡ̀. |
|
4
|
4
|
| І вони, прийшовши до Ісуса, щиро благали Його, кажучи: він достойний, щоб Ти зробив для нього це, | Ѻ҆ни́ же прише́дше ко і҆и҃сови, молѧ́хꙋ є҆го̀ то́щно, глаго́люще, ꙗ҆́кѡ досто́инъ є҆́сть, є҆мꙋ́же да́си сїѐ: |
|
5
|
5
|
| бо любить народ наш і збудував нам синагогу. | лю́битъ бо ꙗ҆зы́къ на́шъ, и҆ со́нмище то́й созда̀ на́мъ. |
|
6
|
6
|
| Ісус пішов з ними. І коли Він був уже недалеко від дому, сотник послав до Нього друзів сказати Йому: Господи, не трудися, бо я недостойний, щоб Ти під дах мій увійшов. | І҆и҃съ же и҆дѧ́ше съ ни́ми. И҆ оу҆жѐ є҆мꙋ̀ не дале́че сꙋ́щꙋ ѿ хра́мины, посла̀ къ немꙋ̀ со́тникъ дрꙋ́ги, глаго́лѧ є҆мꙋ̀: гдⷭ҇и, не дви́жисѧ: нѣ́смь бо досто́инъ, да под̾ кро́въ мо́й вни́деши: |
|
7
|
7
|
| Тому і самого себе не вважаю я достойним прийти до Тебе; але скажи тільки слово, і одужає слуга мій. | тѣ́мже ни себѐ досто́йна сотвори́хъ прїитѝ къ тебѣ̀: но рцы̀ сло́во, и҆ и҆сцѣлѣ́етъ ѻ҆́трокъ мо́й: |
|
8
|
8
|
| Бо і я, людина підвладна, маючи під собою воїнів, кажу одному: йди, і він іде; і другому: прийди, і приходить; і слузі моєму: роби те, і робить. | и҆́бо и҆ а҆́зъ человѣ́къ є҆́смь под̾ влады́кою оу҆чине́нъ, и҆мѣ́ѧ под̾ собо́ю во́ины: и҆ глаго́лю семꙋ̀: и҆дѝ, и҆ и҆де́тъ: и҆ дрꙋго́мꙋ: прїидѝ, и҆ прїи́детъ: и҆ рабꙋ̀ моемꙋ̀: сотворѝ сїѐ, и҆ сотвори́тъ. |
|
9
|
9
|
| Почувши це, Ісус здивувався йому і, повернувшись, сказав до народу, що йшов за Ним: кажу вам, що навіть в Ізраїлі Я не знайшов такої віри. | Слы́шавъ же сїѧ̑ і҆и҃съ, чꙋди́сѧ є҆мꙋ̀, и҆ ѡ҆бра́щьсѧ и҆дꙋ́щемꙋ по не́мъ наро́дꙋ речѐ: глаго́лю ва́мъ, ни во і҆и҃ли толи́ки вѣ́ры ѡ҆брѣто́хъ. |
|
10
|
10
|
| Посланці, повернувшись у дім, знайшли хворого слугу здоровим. | И҆ возвра́щшесѧ по́сланїи ѡ҆брѣто́ша болѧ́щаго раба̀ и҆сцѣлѣ́вша. |
|
11
|
11
|
| Після цього Ісус пішов до міста, що зветься Наїн; і з Ним ішло багато учеників Його і безліч народу. | (Заⷱ҇ л҃.) И҆ бы́сть посе́мъ, и҆дѧ́ше во гра́дъ, нарица́емый наі́нъ: и҆ съ ни́мъ и҆дѧ́хꙋ оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀ мно́зи и҆ наро́дъ мно́гъ. |
|
12
|
12
|
| Коли ж Він підійшов до воріт міста, саме виносили померлого, єдиного сина у матері, а вона була вдова; і чимало народу йшло з нею з міста. | Ꙗ҆́коже прибли́жисѧ ко вратѡ́мъ гра́да, и҆ сѐ и҆зноша́хꙋ оу҆ме́рша, сы́на є҆диноро́дна ма́тери свое́й, и҆ та̀ бѣ̀ вдова̀: и҆ наро́дъ ѿ гра́да мно́гъ съ не́ю. |
|
13
|
13
|
| Побачивши її, Господь змилосердився над нею і сказав їй: не плач. | И҆ ви́дѣвъ ю҆̀ гдⷭ҇ь, милосе́рдова ѡ҆ не́й, и҆ речѐ є҆́й: не пла́чи. |
|
14
|
14
|
| І, підійшовши, доторкнувся до мар; ті, що несли, зупинилися, і Він сказав: юначе, тобі кажу, встань! | И҆ пристꙋ́пль коснꙋ́сѧ во ѻ҆́дръ: носѧ́щїи же ста́ша: и҆ речѐ: ю҆́ноше, тебѣ̀ глаго́лю, воста́ни. |
|
15
|
15
|
| І мертвий сів і почав говорити; і віддав його Ісус матері його. | И҆ сѣ́де ме́ртвый, и҆ нача́тъ глаго́лати: и҆ дадѐ є҆го̀ ма́тери є҆гѡ̀. |
|
16
|
16
|
| І всіх охопив страх, і славили Бога, кажучи: великий пророк постав між нами, і Бог відвідав народ Свій. | Прїѧ́тъ же стра́хъ всѣ́хъ, и҆ сла́влѧхꙋ бг҃а, глаго́люще: ꙗ҆́кѡ прⷪ҇ро́къ ве́лїй воста̀ въ на́съ, и҆ ꙗ҆́кѡ посѣтѝ бг҃ъ люде́й свои́хъ. |
|
17
|
17
|
| Така чутка про Нього розійшлася по всій Юдеї і по всьому тому краю. | (Заⷱ҇ л҃а҃.) И҆ и҆зы́де сло́во сїѐ по все́й і҆ꙋде́и ѡ҆ не́мъ, и҆ по все́й странѣ̀. |
|
18
|
18
|
| І сповістили про все те Іоана учні його. | И҆ возвѣсти́ша і҆ѡа́ннꙋ оу҆ченицы̀ є҆гѡ̀ ѡ҆ всѣ́хъ си́хъ. |
|
19
|
19
|
| Іоан, прикликавши двох з учнів своїх, послав до Ісуса спитати: чи Ти Той, Хто має прийти, чи іншого нам чекати? | И҆ призва́въ два̀ нѣ̑каѧ ѿ оу҆чени̑къ свои́хъ і҆ѡа́ннъ, посла̀ ко і҆и҃сꙋ, глаго́лѧ: ты́ ли є҆сѝ грѧды́й, и҆лѝ и҆но́гѡ ча́емъ; |
|
20
|
20
|
| Вони, прийшовши до Ісуса, сказали: Іоан Хреститель послав нас до Тебе спитати — чи Ти Той, Хто має прийти, чи іншого нам чекати? | Пришє́дша же къ немꙋ̀ мꙋ̑жа рѣ́ста: і҆ѡа́ннъ крⷭ҇ти́тель посла̀ на́съ къ тебѣ̀, глаго́лѧ: ты́ ли є҆сѝ грѧды́й, и҆лѝ и҆но́гѡ ча́емъ; |
|
21
|
21
|
| А в той час Він зцілив багатьох від недуг і ран, і від злих духів, і багатьом сліпим дарував прозріння. | Въ то́й же ча́съ и҆сцѣлѝ мнѡ́ги ѿ недꙋ̑гъ и҆ ра̑нъ и҆ дꙋ̑хъ ѕлы́хъ, и҆ мнѡ́гимъ слѣпы̑мъ дарова̀ прозрѣ́нїе. |
|
22
|
22
|
| І сказав їм Ісус у відповідь: підіть, розкажіть Іоанові, що ви бачили і чули: сліпі прозрівають, криві ходять, прокажені очищаються, глухі чують, мертві воскресають, убогі благовістять. | И҆ ѿвѣща́въ і҆и҃съ речѐ и҆́ма: шє́дша возвѣсти́та і҆ѡа́ннꙋ, ꙗ҆̀же ви́дѣста и҆ слы́шаста: ꙗ҆́кѡ слѣпі́и прозира́ютъ, хро́мїи хо́дѧтъ, прокаже́ннїи ѡ҆чища́ютсѧ, глꙋсі́и слы́шатъ, ме́ртвїи востаю́тъ, ни́щїи благовѣствꙋ́ютъ: |
|
23
|
23
|
| І блаженний той, хто не спокуситься через Мене! | и҆ блаже́нъ є҆́сть, и҆́же а҆́ще не соблазни́тсѧ ѡ҆ мнѣ̀. |
|
24
|
24
|
| А як одійшли учні Іоана, Він почав говорити народові про Іоана: на що ходили ви дивитися в пустелю? Чи на тростину, що вітер колише? | Ѿше́дшема же оу҆ченико́ма і҆ѡа́нновома, нача́тъ глаго́лати къ наро́дѡмъ ѡ҆ і҆ѡа́ннѣ: чесѡ̀ и҆зыдо́сте въ пꙋсты́ню ви́дѣти, тро́сть ли вѣ́тромъ коле́блемꙋ; |
|
25
|
25
|
| На кого ходили дивитися? Чи на людину, одягнену в м’який одяг? Але ті, що одягаються пишно та живуть у розкошах, знаходяться в царських палатах. | Но чесѡ̀ и҆зыдо́сте ви́дѣти; человѣ́ка ли въ мѧ̑гки ри̑зы ѡ҆дѣ́ѧна; Сѐ, и҆̀же во ѻ҆де́жди сла́внѣй и҆ пи́щи сꙋ́щїи, во ца́рствїи [во дво́рѣхъ ца́рскихъ] сꙋ́ть. |
|
26
|
26
|
| На що ж ви ходили дивитися? На пророка? Так, кажу вам, і більше, ніж на пророка. | Но чесѡ̀ и҆зыдо́сте ви́дѣти; прⷪ҇ро́ка ли; Є҆́й, глаго́лю ва́мъ, и҆ ли́шше прⷪ҇ро́ка. |
|
27
|
27
|
| Це той, про кого написано: ось Я посилаю ангела Мого перед лицем Твоїм, який приготує путь Твою перед Тобою. | Се́й (бо) є҆́сть, ѡ҆ не́мже пи́сано є҆́сть: сѐ а҆́зъ послю̀ а҆́гг҃ла моего̀ пред̾ лице́мъ твои́мъ, и҆́же оу҆стро́итъ пꙋ́ть тво́й пред̾ тобо́ю. |
|
28
|
28
|
| Бо кажу вам: з народжених жінками немає жодного пророка, більшого за Іоана Хрестителя, але найменший у Царстві Божому більший за нього. | Глаго́лю бо ва́мъ: бо́лїй въ рожде́нныхъ жена́ми прⷪ҇ро́ка і҆ѡа́нна крⷭ҇ти́телѧ никто́же є҆́сть: мні́й же во црⷭ҇твїи бж҃їи, бо́лїи є҆гѡ̀ є҆́сть. |
|
29
|
29
|
| І всі люди, що слухали Його, навіть і митарі, визнавши славу Бога, хрестилися хрещенням Іоановим. | И҆ всѝ лю́дїе слы́шавше и҆ мы́тарїе, ѡ҆правди́ша бг҃а, кре́щшесѧ креще́нїемъ і҆ѡа́нновымъ: |
|
30
|
30
|
| Фарисеї ж і законники відкинули волю Божу про себе і не хрестилися від нього. | фарїсе́є же и҆ зако́нницы совѣ́тъ бж҃їй ѿверго́ша ѡ҆ себѣ̀, не кре́щшесѧ ѿ негѡ̀. |
|
31
|
31
|
| Тоді Господь сказав: кому уподібню людей роду цього і до кого вони подібні? |
|
|
32
|
32
|
| Вони подібні до дітей, що сидять на торжищах і кличуть одне одного й кажуть: ми грали вам на сопілці, а ви не танцювали; ми співали вам жалібних пісень, а ви не плакали. | Подо́бни сꙋ́ть ѻ҆́трочищємъ сѣдѧ́щымъ на то́ржищихъ и҆ приглаша́ющымъ дрꙋ́гъ дрꙋ́га, и҆ глаго́лющымъ: писка́хомъ ва́мъ, и҆ не плѧса́сте: рыда́хомъ ва́мъ, и҆ не пла́касте. |
|
33
|
33
|
| Бо прийшов Іоан Хреститель, який ні хліба не їсть, ні вина не п’є, і говорите: він біса має. | Прїи́де бо і҆ѡа́ннъ крⷭ҇ти́тель ни хлѣ́ба ꙗ҆ды́й, ни вїна̀ пїѧ̀, и҆ глаго́лете: бѣ́сѧ и҆́мать. |
|
34
|
34
|
| Прийшов Син Людський, Який їсть і п’є, і говорите: ось чоловік, Який любить їсти, пити вино, друг митарям і грішникам. | Прїи́де сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй ꙗ҆ды́й и҆ пїѧ̀, и҆ глаго́лете: се́й человѣ́къ ꙗ҆́дца и҆ вїнопі́йца, дрꙋ́гъ мытарє́мъ и҆ грѣ́шникѡмъ. |
|
35
|
35
|
| І виправдалася премудрість всіма дітьми своїми*. | И҆ ѡ҆правди́сѧ премꙋ́дрость ѿ ча̑дъ свои́хъ всѣ́хъ. |
|
36
|
36
|
| Один з фарисеїв просив Його, щоб спожив з ним їжі, і Він, прийшовши в дім фарисея, возліг. |
|
|
37
|
37
|
| І ось жінка з того міста, яка була грішницею, довідавшись, що Він перебуває в домі фарисея, принесла алавастрову посудину з миром | И҆ сѐ жена̀ во гра́дѣ, ꙗ҆́же бѣ̀ грѣ́шница, и҆ оу҆вѣ́дѣвши, ꙗ҆́кѡ возлежи́тъ во хра́минѣ фарїсе́овѣ, прине́сши а҆лава́стръ мѵ́ра, |
|
38
|
38
|
| і, припавши до ніг Його ззаду, плачучи, почала обмивати ноги Його слізьми і обтирати волоссям голови своєї, цілувала ноги Його і мастила миром. | и҆ ста́вши при ногꙋ̀ є҆гѡ̀ созадѝ, пла́чꙋщисѧ, нача́тъ оу҆мыва́ти но́зѣ є҆гѡ̀ слеза́ми, и҆ власы̑ главы̀ своеѧ̀ ѡ҆тира́ше, и҆ ѡ҆блобыза́ше но́зѣ є҆гѡ̀, и҆ ма́заше мѵ́ромъ. |
|
39
|
39
|
| Фарисей же, що запросив Його, побачивши це, сказав сам собі: якби Він був пророком, то знав би, хто і яка жінка доторкається до Нього, бо вона грішниця. | Ви́дѣвъ же фарїсе́й воззва́вый є҆го̀, речѐ въ себѣ̀, глаго́лѧ се́й а҆́ще бы бы́лъ прⷪ҇ро́къ, вѣ́дѣлъ бы кто̀ и҆ какова̀ жена̀ прикаса́етсѧ є҆мꙋ̀: ꙗ҆́кѡ грѣ́шница є҆́сть. |
|
40
|
40
|
| Звернувшись до нього, Ісус сказав: Симоне, я маю тобі дещо сказати. Він же говорить: кажи, Вчителю. | И҆ ѿвѣща́въ і҆и҃съ речѐ къ немꙋ̀: сі́мѡне, и҆́мамъ тѝ нѣ́что рещѝ. Ѻ҆́нъ же речѐ: оу҆чи́телю, рцы̀. |
|
41
|
41
|
| Ісус сказав: у одного лихваря було два боржники, один винен був п’ятсот динаріїв, а другий п’ятдесят. | І҆и҃съ же речѐ: два̀ должника̑ бѣ́ста заимода́вцꙋ нѣ́коемꙋ: є҆ди́нъ бѣ̀ до́лженъ пѧтїю́сѡтъ дина̑рїи, дрꙋгі́й же пѧтїю́десѧтъ: |
|
42
|
42
|
| Коли ж вони не мали чим віддати, він простив обом. Скажи ж, котрий з них більше полюбить його? | не и҆мꙋ́щема же и҆́ма возда́ти, ѻ҆бѣ́ма ѿда̀ [ѡ҆ста́ви]. Кото́рый оу҆̀бо є҆ю̀, рцы̀, па́че возлю́битъ є҆го̀; |
|
43
|
43
|
| У відповідь Симон сказав: думаю, що той, якому більше простив. Він сказав: правильно ти розсудив. | Ѿвѣща́въ же сі́мѡнъ речѐ: мню̀, ꙗ҆́кѡ є҆мꙋ́же вѧ́щше ѿда̀ [ѡ҆ста́ви]. Ѻ҆́нъ же речѐ є҆мꙋ̀: пра́вѡ сꙋди́лъ є҆сѝ. |
|
44
|
44
|
| І, обернувшись до жінки, сказав Симонові: чи бачиш цю жінку? Я прийшов у дім твій, і ти не дав Мені води на ноги, вона ж слізьми обливала ноги Мої і волоссям голови своєї обтерла. | И҆ ѡ҆бра́щьсѧ къ женѣ̀, сі́мѡнови речѐ: ви́диши ли сїю̀ женꙋ̀; Внидо́хъ въ до́мъ тво́й, воды̀ на но́зѣ моѝ не да́лъ є҆сѝ: сїѧ́ же слеза́ми ѡ҆блїѧ̀ мѝ но́зѣ и҆ власы̑ главы̀ своеѧ̀ ѡ҆трѐ. |
|
45
|
45
|
| Ти цілування не дав Мені, а вона, відколи Я прийшов, не перестає цілувати ноги Мої. | Лобза́нїѧ мѝ не да́лъ є҆сѝ: сїѧ́ же, ѿне́лиже внидо́хъ, не преста̀ ѡ҆блобыза́ющи мѝ но́зѣ. |
|
46
|
46
|
| Ти оливою не помастив голови Моєї, вона ж миром намастила ноги Мої. | Ма́сломъ главы̀ моеѧ̀ не пома́залъ є҆сѝ: сїѧ́ же мѵ́ромъ пома́за мѝ но́зѣ. |
|
47
|
47
|
| Через те кажу тобі: прощаються гріхи її численні за те, що вона полюбила багато, а кому мало прощається, той мало любить. | Є҆гѡ́же ра́ди, глаго́лю тѝ: ѿпꙋща́ютсѧ грѣсѝ є҆ѧ̀ мно́зи, ꙗ҆́кѡ возлюбѝ мно́гѡ: а҆ є҆мꙋ́же ма́лѡ ѡ҆ставлѧ́етсѧ, ме́нше лю́битъ. |
|
48
|
48
|
| Їй же сказав: прощаються тобі гріхи. | Рече́ же є҆́й: ѿпꙋща́ютсѧ тебѣ̀ грѣсѝ. |
|
49
|
49
|
| Ті, що були з Ним, почали говорити про себе: хто Він, що й гріхи прощає? | И҆ нача́ша возлежа́щїи съ ни́мъ глаго́лати въ себѣ̀: кто̀ се́й є҆́сть, и҆́же и҆ грѣхѝ ѿпꙋща́етъ; |
|
50
|
50
|
| Він же сказав жінці: віра твоя спасла тебе; йди з миром. | Рече́ же къ женѣ̀: вѣ́ра твоѧ̀ сп҃се́ тѧ: и҆дѝ въ ми́рѣ. |
|
Глава 8
|
Глава́ и҃
|
|
1
|
1
|
| Після цього проходив Він по містах і селах, проповідуючи і благовістячи Царство Боже, і з Ним дванадцять. |
|
|
2
|
2
|
| І деякі жінки, яких Він зцілив від злих духів і недуг: Марія, звана Магдалиною, з якої вийшло сім бісів, | и҆ жєны̀ нѣ̑кїѧ, ꙗ҆̀же бѧ́хꙋ и҆сцѣ́лєны ѿ дꙋхѡ́въ ѕлы́хъ и҆ недꙋ̑гъ: марі́а нарица́емаѧ магдали́на, и҆з̾ неѧ́же бѣсѡ́въ се́дмь и҆зы́де, |
|
3
|
3
|
| та Іоанна, жінка Хузи, домоправителя Іродового, і Сусанна, і багато інших, які служили Йому з майна свого. | и҆ і҆ѡа́нна жена̀ хꙋза́нѧ, приста́вника и҆́рѡдова, и҆ сꙋса́нна, и҆ и҆́ны мнѡ́ги, ꙗ҆̀же слꙋжа́хꙋ є҆мꙋ̀ ѿ и҆мѣ́нїй свои́хъ. |
|
4
|
4
|
| Коли ж зібралося багато народу, і з усіх міст жителі сходилися до Нього, Він почав говорити притчу: | Разꙋмѣва́ющꙋ же наро́дꙋ мно́гꙋ, и҆ ѿ всѣ́хъ градѡ́въ грѧдꙋ́щымъ къ немꙋ̀, речѐ при́тчꙋ: |
|
5
|
5
|
| вийшов сівач сіяти зерно своє і, коли сіяв, одне впало при дорозі, і було потоптане, і птахи небесні подзьобали його. |
|
|
6
|
6
|
| А інше впало на каміння і, зійшовши, всохло, бо не мало вологи. | а҆ дрꙋго́е падѐ на ка́мени, и҆ прозѧ́бъ оу҆́сше, занѐ не и҆мѣ́ѧше вла́ги: |
|
7
|
7
|
| А ще інше впало поміж терня, і виросло терня і заглушило його. | и҆ дрꙋго́е падѐ посредѣ̀ те́рнїѧ, и҆ возрастѐ те́рнїе, и҆ подавѝ є҆̀: |
|
8
|
8
|
| Інше ж упало в добру землю і, коли зійшло, дало плід у стократ. Сказавши це, виголосив: хто має вуха слухати, нехай слухає! | дрꙋго́е же падѐ на землѝ бла́зѣ, и҆ прозѧ́бъ сотворѝ пло́дъ стори́цею. Сїѧ̑ глаго́лѧ, возгласѝ: и҆мѣ́ѧй оу҆́шы слы́шати, да слы́шитъ. |
|
9
|
9
|
| Ученики ж Його запитали в Нього: що означає притча ця? | Вопроша́хꙋ же є҆го̀ оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀, глаго́люще: что̀ є҆́сть при́тча сїѧ̀; |
|
10
|
10
|
| Він сказав: вам дано розуміти таємниці Царства Божого, а іншим — у притчах, щоб вони, дивлячись, не бачили і, слухаючи, не розуміли. | Ѻ҆́нъ же речѐ: ва́мъ є҆́сть дано̀ вѣ́дати та́йны црⷭ҇твїѧ бж҃їѧ, про́чымъ же въ при́тчахъ, да ви́дѧще не ви́дѧтъ и҆ слы́шаще не разꙋмѣ́ютъ. |
|
11
|
11
|
| Ось що означає притча ця. Зерно — це слово Боже. | Є҆́сть же сїѧ̀ при́тча: сѣ́мѧ є҆́сть сло́во бж҃їе: |
|
12
|
12
|
| А те, що впало при дорозі, це ті, що слухають, але потім приходить диявол і забирає слово із серця їхнього, щоб вони не увірували і не спаслись. | а҆ и҆̀же при пꙋтѝ, сꙋ́ть слы́шащїи, пото́мъ же прихо́дитъ дїа́волъ и҆ взе́млетъ сло́во ѿ се́рдца и҆́хъ, да не вѣ́ровавше спасꙋ́тсѧ: |
|
13
|
13
|
| А те, що на камінні, це ті, що, як тільки почують слово, з радістю приймають, але не мають кореня, дочасно вірують, а під час спокуси відпадають. | а҆ и҆̀же на ка́мени, и҆̀же є҆гда̀ оу҆слы́шатъ, съ ра́достїю прїе́млютъ сло́во: и҆ сїѝ ко́рене не и҆́мꙋтъ, и҆̀же во вре́мѧ вѣ́рꙋютъ, и҆ во вре́мѧ напа́сти ѿпада́ютъ: |
|
14
|
14
|
| А те, що впало поміж терня, це ті, що слухають слово, але відходять і, заглушені турботами, багатством та життєвими насолодами, не дають плоду. | а҆ є҆́же въ те́рнїи па́дшее, сі́и сꙋ́ть слы́шавшїи, и҆ ѿ печа́ли и҆ бога́тства и҆ сластьмѝ жите́йскими ходѧ́ще подавлѧ́ютсѧ, и҆ не соверша́ютъ плода̀: |
|
15
|
15
|
| А те, що впало в добру землю, це ті, які добрим і щирим серцем почуте слово бережуть і приносять плід у терпінні. Сказавши це, Він виголосив: хто має вуха слухати, нехай слухає. | а҆ и҆̀же на до́брѣй землѝ, сі́и сꙋ́ть, и҆̀же до́брымъ се́рдцемъ и҆ благи́мъ слы́шавше сло́во, держа́тъ и҆ пло́дъ творѧ́тъ въ терпѣ́нїи. Сїѧ̑ гл҃ѧ, возгласѝ: и҆мѣ́ѧй оу҆́шы слы́шати да слы́шитъ. |
|
16
|
16
|
| Ніхто, засвітивши світильник, не покриває його посудиною або не ставить під ліжко, а ставить на свічник, щоб ті, що входять, бачили світло. |
|
|
17
|
17
|
| Бо немає нічого таємного, що не стало б явним, ні прихованого, що не стало б відомим і не відкрилося б. | Нѣ́сть бо та́йно, є҆́же не ꙗ҆́влено бꙋ́детъ: нижѐ оу҆тае́но, є҆́же не позна́етсѧ и҆ въ ꙗ҆вле́нїе прїи́детъ. |
|
18
|
18
|
| Отже, пильнуйте, як слухаєте: бо хто має, тому дасться, а хто не має, у того відбереться і те, що він думає мати. | Блюди́тесѧ оу҆̀бо, ка́кѡ слы́шите: и҆́же бо и҆́мать, да́стсѧ є҆мꙋ̀: и҆ и҆́же а҆́ще не и҆́мать, и҆ є҆́же мни́тсѧ и҆мѣ́ѧ, во́зметсѧ ѿ негѡ̀. |
|
19
|
19
|
| Прийшли до Нього Мати і брати Його, і не могли доступитися до Нього через народ. | Прїидо́ша же къ немꙋ̀ мт҃и и҆ бра́тїѧ є҆гѡ̀, и҆ не можа́хꙋ бесѣ́довати къ немꙋ̀ наро́да ра́ди. |
|
20
|
20
|
| І сповістили Його, кажучи: Мати Твоя і брати Твої стоять зовні, бажаючи бачити Тебе. | И҆ возвѣсти́ша є҆мꙋ̀, глаго́люще: мт҃и твоѧ̀ и҆ бра́тїѧ твоѧ̑ внѣ̀ стоѧ́тъ, ви́дѣти тѧ̀ хотѧ́ще. |
|
21
|
21
|
| Він же сказав їм у відповідь: мати Моя і брати Мої — це ті, що слухають слово Боже і виконують його. | Ѻ҆́нъ же ѿвѣща́въ речѐ къ ни̑мъ: ма́ти моѧ̀ и҆ бра́тїѧ моѧ̑ сі́и сꙋ́ть, слы́шащїи сло́во бж҃їе, и҆ творѧ́щїи є҆̀. |
|
22
|
22
|
| Одного дня увійшов Він у човен з учениками Своїми і сказав їм: переправимось на той бік озера. І вирушили. |
|
|
23
|
23
|
| Коли пливли вони, Він заснув. Знялася буря велика на озері, і заливало їх хвилями, і вони були в небезпеці. | И҆дꙋ́щымъ же и҆̀мъ, оу҆́спе. И҆ сни́де бꙋ́рѧ вѣ́тренаѧ въ є҆́зеро, и҆ скончава́хꙋсѧ, и҆ въ бѣдѣ̀ бѣ́хꙋ. |
|
24
|
24
|
| І, приступивши, вони розбудили Його, кажучи: Наставнику! Наставнику, гинемо! Він же, вставши, заборонив вітрові і хвилям; і вони уляглись, і настала тиша. | И҆ пристꙋ́пльше воздвиго́ша є҆го̀, глаго́люще: наста́вниче, наста́вниче, погиба́емъ. Ѻ҆́нъ же воста́въ запретѝ вѣ́трꙋ и҆ волне́нїю во́дномꙋ: и҆ оу҆лего́ста, и҆ бы́сть тишина̀. |
|
25
|
25
|
| Тоді Він сказав їм: де віра ваша? Вони ж у страху і здивуванні говорили один одному: Хто ж Цей, що й вітрам і воді наказує, і слухаються Його? | Рече́ же и҆̀мъ: гдѣ̀ є҆́сть вѣ́ра ва́ша; Оу҆боѧ́вшесѧ же чꙋди́шасѧ, глаго́люще дрꙋ́гъ ко дрꙋ́гꙋ: кто̀ оу҆̀бо се́й є҆́сть, ꙗ҆́кѡ и҆ вѣ́трѡмъ повелѣва́етъ и҆ водѣ̀, и҆ послꙋ́шаютъ є҆гѡ̀; |
|
26
|
26
|
| І припливли в землю Гадаринську, що навпроти Галилеї. | (Заⷱ҇ л҃и҃.) И҆ преидо́ша во странꙋ̀ гадари́нскꙋ, ꙗ҆́же є҆́сть ѡ҆б̾ ѡ҆́нъ по́лъ галїле́и. |
|
27
|
27
|
| Коли ж Він зійшов на берег, зустрів Його один чоловік з міста, що упродовж багатьох років мав бісів, і не вдягався в одяг, і жив не в домі, а в гробах. | И҆зше́дшꙋ же є҆мꙋ̀ на зе́млю, срѣ́те є҆го̀ мꙋ́жъ нѣ́кїй ѿ гра́да, и҆́же и҆мѧ́ше бѣ́сы ѿ лѣ́тъ мно́гихъ, и҆ въ ри́зꙋ не ѡ҆блача́шесѧ, и҆ во хра́мѣ не живѧ́ше, но во гробѣ́хъ. |
|
28
|
28
|
| Побачивши ж Ісуса, він закричав, припав до Нього і гучним голосом сказав: що Тобі до мене, Ісусе, Сину Бога Вишнього? Благаю Тебе, не муч мене! | Оу҆зрѣ́въ же і҆и҃са и҆ возопи́въ, припадѐ къ немꙋ̀, и҆ гла́сомъ ве́лїимъ речѐ: что̀ мнѣ̀ и҆ тебѣ̀, і҆и҃се сн҃е бг҃а вы́шнѧгѡ; молю́сѧ тѝ, не мꙋ́чи менѐ. |
|
29
|
29
|
| Бо Ісус повелів нечистому духові вийти з цього чоловіка, тому що він багато років мучив його; і в’язали його ланцюгами залізними і путами, і стерегли його, але він розривав ланцюги, і гнав його біс у пустелю. | Повелѣ́ бо дꙋ́хови нечи́стомꙋ и҆зы́ти ѿ человѣ́ка: ѿ мно́гихъ бо лѣ́тъ восхища́ше є҆го̀: и҆ вѧ́захꙋ є҆го̀ оу҆́зы (желѣ̑зны) и҆ пꙋ̑ты, стрегꙋ́ще є҆го̀: и҆ растерза́ѧ оу҆́зы, гони́мь быва́ше бѣ́сомъ сквозѣ̀ пꙋсты̑ни. |
|
30
|
30
|
| Ісус запитав його: як твоє ім’я? Він же сказав: легіон, — бо багато бісів увійшло в нього. | Вопроси́ же є҆го̀ і҆и҃съ, глаго́лѧ: что̀ тѝ є҆́сть и҆́мѧ; Ѻ҆́нъ же речѐ: легеѡ́нъ: ꙗ҆́кѡ бѣ́си мно́зи внидо́ша во́нь. |
|
31
|
31
|
| І вони благали Ісуса, щоб не повелів їм іти в безодню. | И҆ молѧ́хꙋ є҆го̀, да не повели́тъ и҆̀мъ въ бе́зднꙋ и҆тѝ. |
|
32
|
32
|
| Тут же на горі паслося велике стадо свиней. І біси благали Його, щоб дозволив їм увійти в них, і повелів їм. | Бѣ́ же тꙋ̀ ста́до свине́й мно́го пасо́мо въ горѣ̀: и҆ молѧ́хꙋ є҆го̀, да повели́тъ и҆̀мъ въ ты̑ вни́ти. И҆ повелѣ̀ и҆̀мъ. |
|
33
|
33
|
| Біси, вийшовши з чоловіка, увійшли в свиней, і кинулося стадо з кручі в озеро, і потонуло. | И҆зше́дше же бѣ́си ѿ человѣ́ка, внидо́ша во свинїѧ̑: и҆ оу҆стреми́сѧ ста́до по бре́гꙋ въ є҆́зеро, и҆ и҆стопѐ. |
|
34
|
34
|
| Пастухи, побачивши, що сталося, побігли і розповіли в місті і по селах. | Ви́дѣвше же пасꙋ́щїи бы́вшее, бѣжа́ша, и҆ возвѣсти́ша во гра́дѣ и҆ въ се́лѣхъ. |
|
35
|
35
|
| І вийшли побачити, що сталось; і, прийшовши до Ісуса, знайшли чоловіка, з якого вийшли біси, одягненого і при своєму розумі, котрий сидів біля ніг Ісусових, і вжахнулися. | И҆зыдо́ша же ви́дѣти бы́вшее: и҆ прїидо́ша ко і҆и҃сови и҆ ѡ҆брѣто́ша человѣ́ка сѣдѧ́ща, и҆з̾ негѡ́же бѣ́си и҆зыдо́ша, ѡ҆болче́на и҆ смы́слѧща, при ногꙋ̀ і҆и҃сѡвꙋ: и҆ оу҆боѧ́шасѧ. |
|
36
|
36
|
| А ті, що бачили, розповіли їм, як зцілився біснуватий. | Возвѣсти́ша же и҆̀мъ ви́дѣвшїи, ка́кѡ спасе́сѧ бѣснова́выйсѧ. |
|
37
|
37
|
| І весь народ краю Гадаринського просив Його відійти від них, бо їх охопив великий страх. Він увійшов у човен і повернувся. | И҆ молѝ є҆го̀ ве́сь наро́дъ страны̀ гадари́нскїѧ ѿитѝ ѿ ни́хъ, ꙗ҆́кѡ стра́хомъ ве́лїимъ ѡ҆держи́ми бѣ́хꙋ. Ѻ҆́нъ же влѣ́зъ въ кора́бль, возврати́сѧ. |
|
38
|
38
|
| Чоловік же, з якого вийшли біси, благав Його, щоб бути з Ним. Але Ісус відпустив його, сказавши: | Молѧ́шесѧ же є҆мꙋ̀ мꙋ́жъ, и҆з̾ негѡ́же и҆зыдо́ша бѣ́си, да бы̀ съ ни́мъ бы́лъ. Ѿпꙋсти́ же є҆го̀ і҆и҃съ, глаго́лѧ: |
|
39
|
39
|
| повернись у дім твій і розкажи, що сотворив тобі Бог. Він пішов і проповідував по всьому місту, що сотворив йому Ісус. | возврати́сѧ въ до́мъ тво́й и҆ повѣ́дай, є҆ли̑ка тѝ сотворѝ бг҃ъ. И҆ и҆́де, по всемꙋ̀ гра́дꙋ проповѣ́даѧ, є҆ли́ка сотворѝ є҆мꙋ̀ і҆и҃съ. |
|
40
|
40
|
| Коли ж Ісус повернувся, народ прийняв Його, бо всі чекали на Нього. |
|
|
41
|
41
|
| І ось прийшов чоловік на ім’я Іаїр, який був начальником синагоги; і, припавши до ніг Ісусових, благав Його увійти до нього в дім; | И҆ сѐ прїи́де мꙋ́жъ, є҆мꙋ́же и҆́мѧ і҆аі́ръ, и҆ то́й кнѧ́зь со́нмищꙋ бѣ̀. И҆ па́дъ при ногꙋ̀ і҆и҃сѡвꙋ, молѧ́ше є҆го̀ вни́ти въ до́мъ сво́й: |
|
42
|
42
|
| бо у нього була єдина дочка років дванадцяти, і та помирала. Коли ж Він йшов, народ тиснув Його. | ꙗ҆́кѡ дщѝ є҆диноро́дна бѣ̀ є҆мꙋ̀, ꙗ҆́кѡ лѣ́тъ двоюна́десѧте, и҆ та̀ оу҆мира́ше. Є҆гда́ же и҆дѧ́ше, наро́ди оу҆гнѣта́хꙋ є҆го̀. |
|
43
|
43
|
| І жінка, що дванадцять років страждала на кровотечу, витратила на лікарів усе своє майно і в жодного не змогла вилікуватися. | И҆ жена̀ сꙋ́щи въ точе́нїи кро́ве ѿ двоюна́десѧте лѣ̑тꙋ, ꙗ҆́же врачє́мъ и҆зда́вши всѐ и҆мѣ́нїе, (и҆) не возмо́же ни ѿ є҆ди́нагѡ и҆сцѣлѣ́ти: |
|
44
|
44
|
| І, підійшовши ззаду, доторкнулася до краю одежі Його; і вмить кровотеча у неї зупинилась. | (и҆) пристꙋ́пльши созадѝ, коснꙋ́сѧ кра́ѧ ри́зъ є҆гѡ̀: и҆ а҆́бїе ста̀ то́къ кро́ве є҆ѧ̀. |
|
45
|
45
|
| І сказав Ісус: хто доторкнувся до Мене? Коли ж усі відмовлялися, Петро і ті, що були з Ним, сказали: Наставнику, народ оточує Тебе і тисне, — а Ти говориш: хто доторкнувся до Мене? | И҆ речѐ і҆и҃съ: кто̀ є҆́сть коснꙋ́выйсѧ мнѣ̀; Ѿмета́ющымсѧ же всѣ̑мъ, речѐ пе́тръ и҆ и҆̀же съ ни́мъ: наста́вниче, наро́ди ѡ҆держа́тъ тѧ̀ и҆ гнѣтꙋ́тъ, и҆ глаго́леши: кто̀ є҆́сть коснꙋ́выйсѧ мнѣ̀; |
|
46
|
46
|
| Ісус же сказав: хтось доторкнувся до Мене, бо Я відчув, як сила вийшла з Мене. | І҆и҃съ же речѐ: прикоснꙋ́сѧ мнѣ̀ нѣ́кто: а҆́зъ бо чꙋ́хъ си́лꙋ и҆зше́дшꙋю и҆з̾ менє̀. |
|
47
|
47
|
| Жінка, побачивши, що вона не втаїлася, тремтячи, підійшла і, впавши перед Ним, розповіла Йому перед усім народом, з якої причини доторкнулася до Нього і як раптом зцілилася. | Ви́дѣвши же жена̀, ꙗ҆́кѡ не оу҆таи́сѧ, трепе́щꙋщи прїи́де, и҆ па́дши пред̾ ни́мъ, є҆ѧ́же ра́ди вины̀ прикоснꙋ́сѧ є҆мꙋ̀, повѣ́да є҆мꙋ̀ пред̾ всѣ́ми людьмѝ, и҆ ꙗ҆́кѡ и҆сцѣлѣ̀ а҆́бїе. |
|
48
|
48
|
| Він сказав їй: дерзай, дочко! Віра твоя спасла тебе, іди з миром! | Ѻ҆́нъ же речѐ є҆́й: дерза́й дщѝ, вѣ́ра твоѧ̀ сп҃се́ тѧ: и҆дѝ въ ми́рѣ. |
|
49
|
49
|
| Коли Він ще говорив це, приходить один з дому начальника синагоги і говорить йому: твоя дочка вмерла, не турбуй Учителя. | Є҆щѐ є҆мꙋ̀ глаго́лющꙋ, прїи́де нѣ́кїй ѿ а҆рхїсѷнагѡ́га, глаго́лѧ є҆мꙋ̀, ꙗ҆́кѡ оу҆́мре дщѝ твоѧ̀: не дви́жи оу҆чи́телѧ. |
|
50
|
50
|
| Ісус же, почувши це, сказав йому: не бійся, тільки віруй, і спасенна буде. | І҆и҃съ же слы́шавъ ѿвѣща̀ є҆мꙋ̀, глаго́лѧ: не бо́йсѧ, то́кмѡ вѣ́рꙋй, и҆ сп҃се́на бꙋ́детъ. |
|
51
|
51
|
| Прийшовши в дім, не дозволив увійти нікому, крім Петра, Іоана і Якова та батька і матері тієї дівчини. | Прише́дъ же въ до́мъ, не ѡ҆ста́ви ни є҆ди́нагѡ вни́ти, то́кмѡ петра̀ и҆ і҆ѡа́нна и҆ і҆а́кѡва, и҆ ѻ҆тца̀ ѻ҆трокови́цы, и҆ ма́тере. |
|
52
|
52
|
| Всі плакали і ридали за нею. А Він сказав: не плачте, вона не вмерла, але спить. | Пла́кахꙋсѧ же всѝ и҆ рыда́хꙋ є҆ѧ̀. Ѻ҆́нъ же речѐ: не пла́читесѧ: не оу҆́мре (бо), но спи́тъ. |
|
53
|
53
|
| І глузували з Нього, знаючи, що вона вмерла. | И҆ рꙋга́хꙋсѧ є҆мꙋ̀, вѣ́дѧще, ꙗ҆́кѡ оу҆́мре. |
|
54
|
54
|
| Він же, виславши всіх геть, узяв її за руку і виголосив: дівчино, встань. | Ѻ҆́нъ же и҆згна́въ во́нъ всѣ́хъ, и҆ є҆́мъ за рꙋ́кꙋ є҆ѧ̀, возгласѝ, глаго́лѧ: ѻ҆трокови́це, воста́ни. |
|
55
|
55
|
| І повернувся дух її, і воскресла вмить, і Він звелів дати їй їсти. | И҆ возврати́сѧ дꙋ́хъ є҆ѧ̀, и҆ воскре́се а҆́бїе: и҆ повелѣ̀ да́ти є҆́й ꙗ҆́сти. |
|
56
|
56
|
| І здивувалися батьки її. Він же повелів їм нікому не казати про те, що сталося. | И҆ диви́стасѧ роди́тєлѧ є҆ѧ̀. Ѻ҆́нъ же повелѣ̀ и҆́ма никомꙋ́же повѣ́дати бы́вшагѡ. |
|
Глава 9
|
Глава́ ѳ҃
|
|
1
|
1
|
| Скликавши дванадцятьох, Ісус дав їм силу і владу над усіма бісами і зціляти від недуг. | (Заⷱ҇ м҃.) Созва́въ же ѻ҆бана́десѧте, дадѐ и҆̀мъ си́лꙋ и҆ вла́сть на всѧ̑ бѣ́сы, и҆ недꙋ́ги цѣли́ти: |
|
2
|
2
|
| І послав їх проповідувати Царство Боже та зціляти хворих. | и҆ посла̀ и҆̀хъ проповѣ́дати црⷭ҇твїе бж҃їе и҆ и҆сцѣли́ти болѧ́щыѧ. |
|
3
|
3
|
| І сказав їм: нічого не беріть на дорогу: ні палиці, ні торби, ні хліба, ні срібла, і не майте по дві одежі. | И҆ речѐ къ ни̑мъ: ничесѡ́же возми́те на пꙋ́ть: ни жезла̀, ни пи́ры, ни хлѣ́ба, ни сребра̀, ни по двѣма̀ ри́зама и҆мѣ́ти: |
|
4
|
4
|
| І в який дім увійдете, там залишайтесь і звідтіля виходьте в дорогу. | и҆ въ ѻ҆́ньже до́мъ вни́дете, тꙋ̀ пребыва́йте и҆ ѿтꙋ́дꙋ и҆сходи́те: |
|
5
|
5
|
| А якщо де не приймуть вас, то, виходячи з того міста, обтрусіть і порох з ніг ваших на свідчення проти них. | и҆ є҆ли́цы а҆́ще не прїе́млютъ ва́съ, и҆сходѧ́ще ѿ гра́да тогѡ̀, и҆ пра́хъ ѿ но́гъ ва́шихъ ѿтрѧси́те, во свидѣ́телство на нѧ̀. |
|
6
|
6
|
| Вони вийшли і проходили по селах, благовістячи і зціляючи повсюди. | И҆сходѧ́ще же прохожда́хꙋ сквозѣ̀ вє́си, благовѣствꙋ́юще и҆ и҆сцѣлѧ́юще всю́дꙋ. |
|
7
|
7
|
| Почув Ірод четвертовладник про все, що діялося через Нього, і стривожився, бо одні говорили, що то Іоан повстав з мертвих; | (Заⷱ҇ м҃а҃.) Слы́ша же и҆́рѡдъ четвертовла́стникъ быва̑ющаѧ ѿ негѡ̀ всѧ̑ и҆ недоꙋмѣва́шесѧ: занѐ глаго́лемо бѣ̀ ѿ нѣ́кихъ, ꙗ҆́кѡ і҆ѡа́ннъ воста̀ ѿ ме́ртвыхъ: |
|
8
|
8
|
| інші ж — що Ілля з’явився, а ще інші, що воскрес один з давніх пророків. | ѿ и҆нѣ́хъ же, ꙗ҆́кѡ и҆лїа̀ ꙗ҆ви́сѧ: ѿ дрꙋги́хъ же, ꙗ҆́кѡ прⷪ҇ро́къ є҆ди́нъ ѿ дре́внихъ воскре́се. |
|
9
|
9
|
| І сказав Ірод: Іоанові я відсік голову; хто ж Цей, про Кого я таке чую? І намагався побачити Його. | И҆ речѐ и҆́рѡдъ: і҆ѡа́нна а҆́зъ оу҆сѣ́кнꙋхъ: кто́ же є҆́сть се́й, ѡ҆ не́мже а҆́зъ слы́шꙋ такова́ѧ; И҆ и҆ска́ше ви́дѣти є҆го̀. |
|
10
|
10
|
| Апостоли, повернувшись, розповіли Йому, що вони зробили. І Він, взявши їх з Собою, відійшов осібно в безлюдне місце біля міста, що зветься Вифсаїда. | И҆ возвра́щшесѧ а҆пⷭ҇ли повѣ́даша є҆мꙋ̀, є҆ли́ка сотвори́ша: и҆ пои́мъ и҆̀хъ, ѿи́де є҆ди́нъ [ѡ҆со́бь] на мѣ́сто пꙋ́сто гра́да, нарица́емагѡ виѳсаі́да. |
|
11
|
11
|
| Але люди, довідавшись, пішли за Ним; і Він, прийнявши їх, говорив їм про Царство Боже і зціляв тих, хто потребував зцілення. | Наро́ди же разꙋмѣ́вше, по не́мъ и҆до́ша: и҆ прїе́мъ и҆̀хъ, гл҃аше и҆̀мъ ѡ҆ црⷭ҇твїи бж҃їи и҆ тре́бꙋющыѧ и҆сцѣле́нїѧ цѣлѧ́ше. |
|
12
|
12
|
| День же почав схилятись. І приступивши до Нього, дванадцять сказали Йому: відпусти людей, щоб вони пішли в навколишні села і селища ночувати і знайти їжу, бо ми тут у безлюдному місці. | Де́нь же нача́тъ прекланѧ́тисѧ. (Заⷱ҇ м҃в҃.) Пристꙋ́пльше же ѻ҆бана́десѧте реко́ша є҆мꙋ̀: ѿпꙋстѝ наро́дъ, да ше́дше во ѡ҆крє́стныѧ вє́си и҆ се́ла вита́ютъ и҆ ѡ҆брѧ́щꙋтъ бра́шно: ꙗ҆́кѡ здѣ̀ въ пꙋ́стѣ мѣ́стѣ є҆смы̀. |
|
13
|
13
|
| А Він сказав їм: ви дайте їм їсти. Вони сказали: нема в нас нічого, крім п’яти хлібів та двох рибин; хіба піти нам та купити їжі для всіх цих людей? | Рече́ же къ ни̑мъ: дади́те и҆̀мъ вы̀ ꙗ҆́сти. Ѻ҆ни́ же рѣ́ша: нѣ́сть оу҆ на́съ вѧ́щше, то́кмѡ пѧ́ть хлѣ̑бъ и҆ ры̑бѣ двѣ̀, а҆́ще оу҆̀бо не ше́дше мы̀ кꙋ́пимъ во всѧ̑ лю́ди сїѧ̑ бра̑шна. |
|
14
|
14
|
| Бо їх було близько п’яти тисяч мужів. Але Він сказав ученикам Своїм: розсадіть їх рядами по п’ятдесят. | Бѣ́хꙋ бо мꙋже́й ꙗ҆́кѡ пѧ́ть ты́сѧщъ. Рече́ же ко оу҆чн҃кѡ́мъ свои̑мъ: посади́те и҆̀хъ на кꙋ̑пы по пѧти́десѧтъ. |
|
15
|
15
|
| І зробили так, і розсадили всіх. | И҆ сотвори́ша та́кѡ и҆ посади́ша и҆̀хъ всѧ̑. |
|
16
|
16
|
| Він же, узявши п’ять хлібів і дві рибини і поглянувши на небо, благословив їх, переломив і дав ученикам, щоб роздали народові. | Прїи́мъ же пѧ́ть хлѣ̑бъ и҆ ѻ҆́бѣ ры̑бѣ, воззрѣ́въ на не́бо, блгⷭ҇вѝ и҆̀хъ, и҆ преломѝ, и҆ даѧ́ше оу҆чн҃кѡ́мъ предложи́ти наро́дꙋ. |
|
17
|
17
|
| І всі їли, і наситились, і набрали залишків дванадцять кошиків. | И҆ ꙗ҆до́ша и҆ насы́тишасѧ всѝ: и҆ взѧ́ша и҆збы́вшыѧ и҆̀мъ оу҆крꙋ́хи ко́шѧ двана́десѧте. |
|
18
|
18
|
| І сталося, коли Він молився у безлюдному місці, ученики були з Ним. Він запитав їх: за кого вважає Мене народ? | (Заⷱ҇ м҃г҃.) И҆ бы́сть є҆гда̀ молѧ́шесѧ є҆ди́нъ, съ ни́мъ бѣ́хꙋ оу҆чн҃цы̀: и҆ вопросѝ и҆̀хъ, гл҃ѧ: кого́ мѧ глаго́лютъ наро́ди бы́ти; |
|
19
|
19
|
| Вони сказали у відповідь: за Іоана Хрестителя, а інші за Іллю; а ще інші говорять, що воскрес один з давніх пророків. | Ѻ҆ни́ же ѿвѣща́вше рѣ́ша: і҆ѡа́нна крⷭ҇ти́телѧ: и҆ні́и же и҆лїю̀: дрꙋзі́и же, ꙗ҆́кѡ прⷪ҇ро́къ нѣ́кїй ѿ дре́внихъ воскре́се. |
|
20
|
20
|
| Він же спитав їх: а ви за кого Мене вважаєте? Петро відповів: за Христа Божого. | Рече́ же и҆̀мъ: вы́ же кого́ мѧ глаго́лете бы́ти; Ѿвѣща́въ же пе́тръ речѐ: хрⷭ҇та̀ бж҃їѧ. |
|
21
|
21
|
| Він же суворо наказав їм нікому не говорити про це, | Ѻ҆́нъ же запре́щь и҆̀мъ, повелѣ̀ никомꙋ́же глаго́лати сегѡ̀, |
|
22
|
22
|
| сказавши, що Синові Людському належить багато постраждати, бути зневаженим старійшинами, первосвящениками і книжниками, і бути вбитим, і на третій день воскреснути. | ре́къ, ꙗ҆́кѡ подоба́етъ сн҃ꙋ чл҃вѣ́ческомꙋ мно́гѡ пострада́ти, и҆ и҆скꙋше́нꙋ [ѿве́рженꙋ] бы́ти ѿ ста́рєцъ и҆ а҆рхїерє́й и҆ кни̑жникъ, и҆ оу҆бїе́нꙋ бы́ти, и҆ въ тре́тїй де́нь воста́ти. |
|
23
|
23
|
| До всіх же сказав: якщо хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, візьме хрест свій та йде за Мною. | (Заⷱ҇ м҃д҃.) Гл҃аше же ко всѣ̑мъ: а҆́ще кто̀ хо́щетъ по мнѣ̀ и҆тѝ, да ѿве́ржетсѧ себє̀, и҆ во́зметъ кре́стъ сво́й, и҆ послѣ́дꙋетъ мѝ. |
|
24
|
24
|
| Бо хто хоче зберегти свою душу, той погубить її, а хто погубить душу свою заради Мене, той збереже її. | И҆́же бо а҆́ще хо́щетъ дꙋ́шꙋ свою̀ спⷭ҇тѝ, погꙋ́битъ ю҆̀: а҆ и҆́же погꙋ́битъ дꙋ́шꙋ свою̀ менє̀ ра́ди, се́й сп҃се́тъ ю҆̀. |
|
25
|
25
|
| Бо що за користь матиме людина, якщо придбає ввесь світ, себе ж саму згубить чи занапастить? | Что́ бо по́льзы и҆́мать человѣ́къ, прїѡбрѣ́тъ мі́ръ ве́сь, себе́ же погꙋби́въ и҆лѝ ѿтщети́въ; |
|
26
|
26
|
| Бо хто посоромиться Мене і слів Моїх, того й Син Людський посоромиться, коли прийде у славі Своїй, і Отця, і святих ангелів. | И҆́же бо а҆́ще постыди́тсѧ менє̀ и҆ мои́хъ слове́съ, сегѡ̀ сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй постыди́тсѧ, є҆гда̀ прїи́детъ во сла́вѣ свое́й и҆ ѻ҆́ч҃ей и҆ ст҃ы́хъ а҆́гг҃лъ. |
|
27
|
27
|
| Воістину кажу вам: є деякі з присутніх тут, які не зазнають смерти, доки не побачать Царство Боже. | Глаго́лю же ва́мъ вои́стиннꙋ: сꙋ́ть нѣ́цыи ѿ здѣ̀ стоѧ́щихъ, и҆̀же не и҆́мꙋтъ вкꙋси́ти сме́рти, до́ндеже ви́дѧтъ црⷭ҇твїе бж҃їе. |
|
28
|
28
|
| Після цих слів, днів через вісім, узявши Петра, Іоана і Якова, зійшов Він на гору помолитись. | (Заⷱ҇ м҃е҃.) Бы́сть же по словесѣ́хъ си́хъ ꙗ҆́кѡ дні́й ѻ҆́смь, и҆ пое́мъ петра̀ и҆ і҆ѡа́нна и҆ і҆а́кѡва, взы́де на горꙋ̀ помоли́тисѧ. |
|
29
|
29
|
| І коли Він молився, вигляд лиця Його змінився, і одяг Його зробився білим, блискучим. | И҆ бы́сть є҆гда̀ молѧ́шесѧ, видѣ́нїе лица̀ є҆гѡ̀ и҆́но, и҆ ѡ҆дѣѧ́нїе є҆гѡ̀ бѣло̀ блиста́ѧсѧ. |
|
30
|
30
|
| І ось два мужі розмовляли з Ним, то були Мойсей і Ілля: | И҆ сѐ мꙋ̑жа два̀ съ ни́мъ глагѡ́люща, ꙗ҆̀же бѣ́ста мѡѷсе́й и҆ и҆лїа̀, |
|
31
|
31
|
| з’явившись у славі, вони говорили про кінець Його, який Йому належить завершити в Єрусалимі. | ꙗ҆́вльшасѧ во сла́вѣ, глаго́ласта же и҆схо́дъ є҆гѡ̀, є҆го́же хотѧ́ше сконча́ти во і҆ерⷭ҇ли́мѣ. |
|
32
|
32
|
| Петро ж і ті, що були з Ним, зморені були сном; але, прокинувшись, побачили славу Його і двох мужів, які стояли з Ним. | Пе́тръ же и҆ сꙋ́щїи съ ни́мъ бѧ́хꙋ ѡ҆тѧгче́ни сно́мъ: оу҆бꙋ́ждшесѧ же ви́дѣша сла́вꙋ є҆гѡ̀, и҆ ѻ҆́ба мꙋ̑жа стоѧ̑ща съ ни́мъ. |
|
33
|
33
|
| Коли вони відійшли від Нього, Петро сказав Ісусові: Наставнику, добре нам тут бути; поставимо три намети: Тобі один, Мойсеєві один і один Іллі, — не знаючи сам, що говорить. | И҆ бы́сть є҆гда̀ разлꙋчи́стасѧ ѿ негѡ̀, речѐ пе́тръ ко і҆и҃сꙋ: наста́вниче, добро̀ є҆́сть на́мъ здѣ̀ бы́ти: и҆ сотвори́мъ сѣ̑ни трѝ, є҆ди́нꙋ тебѣ̀, и҆ є҆ди́нꙋ мѡѷсе́ови, и҆ є҆ди́нꙋ и҆лїѝ: не вѣ́дый, є҆́же глаго́лаше. |
|
34
|
34
|
| Коли ж він це говорив, з’явилася хмара і покрила їх, і вони злякались, як увійшли в хмару. | Се́ же є҆мꙋ̀ глаго́лющꙋ, бы́сть ѡ҆́блакъ, и҆ ѡ҆сѣнѝ и҆̀хъ: оу҆боѧ́шасѧ же, вше́дше во ѡ҆́блакъ. |
|
35
|
35
|
| І був з хмари Голос, Який говорив: Цей є Син Мій Улюблений; Його слухайте! | И҆ гла́съ бы́сть и҆з̾ ѡ҆́блака, глаго́лѧ: се́й є҆́сть сн҃ъ мо́й возлю́бленный, тогѡ̀ послꙋ́шайте. |
|
36
|
36
|
| І коли був цей Голос, Ісус залишився один. А вони промовчали і нікому нічого не розповідали в ті дні про те, що бачили. | И҆ є҆гда̀ бы́сть гла́съ, ѡ҆брѣ́тесѧ і҆и҃съ є҆ди́нъ. И҆ ті́и оу҆молча́ша, и҆ никомꙋ́же возвѣсти́ша въ ты̑ѧ дни̑ ничесѡ́же ѿ тѣ́хъ, ꙗ҆̀же ви́дѣша. |
|
37
|
37
|
| Наступного дня, як зійшли вони з гори, зустріло Його багато народу. | (Заⷱ҇ м҃ѕ҃.) Бы́сть же въ про́чїй де́нь, сше́дшымъ и҆̀мъ съ горы̀, срѣ́те є҆го̀ наро́дъ мно́гъ. |
|
38
|
38
|
| Раптом хтось з народу викликнув: Учителю, благаю Тебе, зглянься на сина мого, бо він у мене єдиний: | И҆ сѐ мꙋ́жъ и҆з̾ наро́да возопѝ, глаго́лѧ: оу҆чи́телю, молю́тисѧ, при́зри на сы́на моего̀, ꙗ҆́кѡ є҆диноро́денъ мѝ є҆́сть: |
|
39
|
39
|
| його хапає дух, і він зненацька скрикує, і трясе його так, що він пускає піну; і ледве відходить від нього, змучивши його. | и҆ сѐ дꙋ́хъ є҆́млетъ є҆го̀, и҆ внеза́пꙋ вопїе́тъ, и҆ прꙋжа́етсѧ [терза́етъ є҆го̀] съ пѣ́нами, и҆ є҆два̀ ѿхо́дитъ ѿ негѡ̀, сокрꙋша́ѧ є҆го̀: |
|
40
|
40
|
| Я просив учеників Твоїх, щоб вигнали його; та вони не змогли. | и҆ моли́хсѧ оу҆чн҃кѡ́мъ твои̑мъ, да и҆жденꙋ́тъ є҆го̀: и҆ не возмого́ша. |
|
41
|
41
|
| Ісус же сказав у відповідь: о роде невірний і розбещений! Доки буду з вами і терпітиму вас? Приведи до Мене сина твого. | Ѿвѣща́въ же і҆и҃съ речѐ: ѽ, ро́де невѣ́рный и҆ развраще́нный, доко́лѣ бꙋ́дꙋ въ ва́съ и҆ терплю̀ вы̀; приведи́ (ми) сы́на твоего̀ сѣ́мѡ. |
|
42
|
42
|
| Коли ж той ще йшов, біс звалив його і стряс, але Ісус заборонив нечистому духові і зцілив отрока, і віддав його батькові його. | Є҆ще́ же грѧдꙋ́щꙋ є҆мꙋ̀, пове́рже є҆го̀ бѣ́съ и҆ стрѧсѐ. Запрети́ же і҆и҃съ дꙋ́хови нечи́стомꙋ, и҆ и҆сцѣлѝ ѻ҆́трока, и҆ вдадѐ є҆го̀ ѻ҆тцꙋ̀ є҆гѡ̀. |
|
43
|
43
|
| І всі дивувались величі Божій. Коли всі ще дивувались усьому, що творив Ісус, Він сказав ученикам Своїм: | Дивлѧ́хꙋсѧ же всѝ ѡ҆ вели́чїи бж҃їи. (Заⷱ҇ м҃з҃.) Всѣ̑мъ же чꙋдѧ́щымсѧ ѡ҆ всѣ́хъ, ꙗ҆̀же творѧ́ше і҆и҃съ, речѐ ко оу҆чн҃кѡ́мъ свои̑мъ: |
|
44
|
44
|
| вкладіть у вуха ваші ці слова: Син Людський має бути виданий в руки людські. | вложи́те вы̀ во оу҆́шы ва́ши словеса̀ сїѧ̑: сн҃ъ бо чл҃вѣ́ческїй и҆́мать преда́тисѧ въ рꙋ́цѣ человѣ́чєстѣ. |
|
45
|
45
|
| Вони ж не зрозуміли слова цього, і воно було закрите від них, так що вони не збагнули його, а запитати Його про це слово боялись. | Ѻ҆ни́ же не разꙋмѣ́ша глаго́ла сегѡ̀, бѣ́ бо прикрове́нъ ѿ ни́хъ, да не ѡ҆щꙋтѧ́тъ є҆гѡ̀: и҆ боѧ́хꙋсѧ вопроси́ти є҆го̀ ѡ҆ глаго́лѣ се́мъ. |
|
46
|
46
|
| Спало ж їм на думку — хто б з них був більший? | Вни́де же помышле́нїе въ ни́хъ, кто̀ и҆́хъ вѧ́щшїй бы бы́лъ. |
|
47
|
47
|
| Ісус же, знаючи думку серця їхнього, взяв дитину і поставив її перед Собою | І҆и҃съ же вѣ́дый помышле́нїе серде́цъ и҆́хъ, прїе́мъ ѻ҆троча̀, поста́ви є҆̀ оу҆ себє̀ |
|
48
|
48
|
| і сказав їм: хто прийме оце дитя в ім’я Моє, той Мене приймає; і хто приймає Мене, той приймає Того, Хто послав Мене; бо хто найменший між вами, той є великий. | и҆ речѐ и҆̀мъ: и҆́же а҆́ще прїи́метъ сїѐ ѻ҆троча̀ во и҆́мѧ моѐ, менѐ прїе́млетъ: и҆ и҆́же а҆́ще менѐ прїе́млетъ, прїе́млетъ посла́вшаго мѧ̀: и҆́же бо ме́ншїй є҆́сть въ ва́съ, се́й є҆́сть вели́къ. |
|
49
|
49
|
| При цьому Іоан сказав: Наставнику, ми бачили чоловіка, який іменем Твоїм виганяє бісів, і заборонили йому, бо він не ходить з нами. | (Заⷱ҇ м҃и҃.) Ѿвѣща́въ же і҆ѡа́ннъ речѐ: наста́вниче, ви́дѣхомъ нѣ́коего ѡ҆ и҆́мени твое́мъ и҆згонѧ́ща бѣ́сы: и҆ возбрани́хомъ є҆мꙋ̀, ꙗ҆́кѡ вослѣ́дъ не хо́дитъ съ на́ми. |
|
50
|
50
|
| Ісус сказав йому: не забороняйте; бо хто не проти вас, той за вас. | И҆ речѐ къ немꙋ̀ і҆и҃съ: не брани́те: и҆́же бо нѣ́сть на вы̀, по ва́съ є҆́сть. |
|
51
|
51
|
| І було, коли наближалися дні відходу Його з цього світу, Він твердо вирішив іти до Єрусалима. | (Заⷱ҇.) Бы́сть же є҆гда̀ скончава́хꙋсѧ дні́е восхожде́нїю є҆гѡ̀, и҆ то́й оу҆твердѝ лицѐ своѐ и҆тѝ во і҆ерⷭ҇ли́мъ: |
|
52
|
52
|
| І послав вісників перед лицем Своїм; і вони пішли, і увійшли до села самарянського, щоб приготувати Йому. | и҆ посла̀ вѣ́стники пред̾ лице́мъ свои́мъ: и҆ и҆зше́дше внидо́ша въ ве́сь самарѧ́нскꙋ, ꙗ҆́кѡ да оу҆гото́вѧтъ є҆мꙋ̀: |
|
53
|
53
|
| Але там не прийняли Його, бо було видно, що йде Він до Єрусалима. | и҆ не прїѧ́ша є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ лицѐ є҆гѡ̀ бѣ̀ грѧдꙋ́щее во і҆ерⷭ҇ли́мъ. |
|
54
|
54
|
| Побачивши це, ученики Його, Яків і Іоан, сказали: Господи, хочеш, ми скажемо, щоб вогонь зійшов з неба і спалив їх, як і Ілля вчинив? | Ви̑дѣвша же оу҆чн҃ка̑ є҆гѡ̀ і҆а́кѡвъ и҆ і҆ѡа́ннъ, рѣ́ста: гдⷭ҇и, хо́щеши ли, рече́ма, да ѻ҆́гнь сни́детъ съ небесѐ и҆ потреби́тъ и҆̀хъ, ꙗ҆́коже и҆ и҆лїа̀ сотворѝ; |
|
55
|
55
|
| Але Він, обернувшись до них, заборонив їм і сказав: не знаєте, якого ви духу; | Ѡ҆бра́щьсѧ же запретѝ и҆́ма, и҆ речѐ: не вѣ́ста, ко́егѡ дꙋ́ха є҆ста̀ вы̀: |
|
56
|
56
|
| бо Син Людський прийшов не губити душі людські, а спасати. І пішли до іншого села. | сн҃ъ бо чл҃вѣ́ческїй не прїи́де дꙋ́шъ человѣ́ческихъ погꙋби́ти, но спⷭ҇тѝ: и҆ и҆до́ша во и҆́нꙋ ве́сь. |
|
57
|
57
|
| Сталось, що коли вони були в дорозі, хтось сказав Йому: Господи! Я піду за Тобою, куди б Ти не пішов. | (Заⷱ҇ м҃ѳ҃.) Бы́сть же и҆дꙋ́щымъ и҆̀мъ по пꙋтѝ, речѐ нѣ́кїй къ немꙋ̀: и҆дꙋ̀ по тебѣ̀, а҆́може а҆́ще и҆́деши, гдⷭ҇и. |
|
58
|
58
|
| Ісус сказав йому: лисиці мають нори, і птахи небесні — гнізда; а Син Людський не має, де й голови прихилити. | И҆ речѐ є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: ли́си ꙗ҆́звины и҆́мꙋтъ, и҆ пти̑цы небє́сныѧ гнѣ́зда: сн҃ъ же чл҃вѣ́ческїй не и҆́мать гдѣ̀ главꙋ̀ подклони́ти. |
|
59
|
59
|
| А іншому сказав: іди за Мною. Той сказав: Господи, дозволь мені перше піти і поховати батька мого. | Рече́ же ко дрꙋго́мꙋ: ходѝ в̾слѣ́дъ менє̀. Ѻ҆́нъ же речѐ: гдⷭ҇и, повелѝ мѝ, (да) ше́дъ пре́жде погребꙋ̀ ѻ҆тца̀ моего̀. |
|
60
|
60
|
| Але Ісус сказав йому: залиш мертвим ховати своїх мерців; а ти йди, благовісти Царство Боже. | Рече́ же є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: ѡ҆ста́ви мє́ртвыѧ погребстѝ своѧ̑ мертвецы̀: ты́ же ше́дъ возвѣща́й црⷭ҇твїе бж҃їе. |
|
61
|
61
|
| І ще інший сказав: я піду за Тобою, Господи, тільки дозволь перше мені попрощатися з домашніми моїми. | Рече́ же и҆ дрꙋгі́й: и҆дꙋ̀ по тебѣ̀, гдⷭ҇и: пре́жде же повелѝ мѝ ѿвѣща́тисѧ, и҆̀же сꙋ́ть [попрости́тисѧ съ сꙋ́щими] въ домꙋ̀ мое́мъ. |
|
62
|
62
|
| Але Ісус сказав йому: жоден, хто поклав руку свою на рало і озирається назад, не придатний для Царства Божого. | Рече́ же къ немꙋ̀ і҆и҃съ: никто́же возло́жь рꙋ́кꙋ свою̀ на ра́ло и҆ зрѧ̀ вспѧ́ть, оу҆пра́вленъ є҆́сть въ црⷭ҇твїи бж҃їи. |
|
Глава 10
|
Глава́ і҃
|
|
1
|
1
|
| Після того обрав Господь і інших сімдесят учеників і послав їх по двоє перед Собою до кожного міста і місцевості, куди Сам хотів іти. | (Заⷱ҇ н҃.) По си́хъ же ꙗ҆вѝ гдⷭ҇ь и҆ и҆нѣ́хъ се́дмьдесѧтъ, и҆ посла̀ и҆̀хъ по двѣма̀ пред̾ лице́мъ свои́мъ во всѧ́къ гра́дъ и҆ мѣ́сто, а҆́може хотѧ́ше са́мъ и҆тѝ: |
|
2
|
2
|
| І сказав їм: жниво велике, а женців мало; тож благайте Господаря жнива, щоб вислав женців на жниво Своє. | гл҃аше же къ ни̑мъ: жа́тва оу҆́бѡ мно́га, дѣ́лателей же ма́лѡ: моли́тесѧ оу҆̀бо гдⷭ҇и́нꙋ жа́твѣ, да и҆зведе́тъ дѣ́латєли на жа́твꙋ свою̀. |
|
3
|
3
|
| Ідіть! Я посилаю вас, як ягнят між вовків. | И҆ди́те: сѐ а҆́зъ посыла́ю вы̀ ꙗ҆́кѡ а҆́гнцы посредѣ̀ волкѡ́въ. |
|
4
|
4
|
| Не беріть ні мішка, ні торби, ні взуття, і нікого в дорозі не вітайте. | Не носи́те влага́лища, ни пи́ры, ни сапѡ́гъ и҆ ни кого́же на пꙋтѝ цѣлꙋ́йте. |
|
5
|
5
|
| В який дім увійдете, спочатку кажіть: мир дому цьому. | Во́ньже а҆́ще до́мъ вни́дете, пе́рвѣе глаго́лите: ми́ръ до́мꙋ семꙋ̀: |
|
6
|
6
|
| І якщо буде там син миру, то спочине на ньому мир ваш, а коли ні, то до вас повернеться. | и҆ а҆́ще оу҆́бѡ бꙋ́детъ тꙋ̀ сы́нъ ми́ра, почі́етъ на не́мъ ми́ръ ва́шъ: а҆́ще ли же нѝ, къ ва́мъ возврати́тсѧ. |
|
7
|
7
|
| В тому ж домі перебувайте, їжте і пийте те, що в них є, бо робітник вартий винагороди своєї. Не переходьте з дому в дім. | Въ то́мъ же домꙋ̀ пребыва́йте, ꙗ҆дꙋ́ще и҆ пїю́ще, ꙗ҆́же сꙋ́ть оу҆ ни́хъ: досто́инъ бо є҆́сть дѣ́латель мзды̀ своеѧ̀: не преходи́те и҆з̾ до́мꙋ въ до́мъ. |
|
8
|
8
|
| І в яке тільки місто прийдете і приймуть вас, їжте, що вам подадуть. | И҆ во́ньже а҆́ще гра́дъ вхо́дите, и҆ прїе́млютъ вы̀, ꙗ҆ди́те предлага́ємаѧ ва́мъ: |
|
9
|
9
|
| І зціляйте недужих, що знаходяться в ньому, і кажіть їм: наблизилось до вас Царство Боже. | и҆ и҆сцѣли́те недꙋ̑жныѧ, и҆̀же сꙋ́ть въ не́мъ, и҆ глаго́лите и҆̀мъ: прибли́жисѧ на вы̀ црⷭ҇твїе бж҃їе. |
|
10
|
10
|
| Якщо ж прийдете в якесь місто і не приймуть вас, то, вийшовши на перехрестя його, скажіть: | И҆ во́ньже а҆́ще гра́дъ вхо́дите, и҆ не прїе́млютъ ва́съ, и҆зше́дше на распꙋ̑тїѧ є҆гѡ̀, рцы́те: |
|
11
|
11
|
| і порох, що прилип до нас з вашого міста, обтрушуємо вам; але знайте, що наблизилося до вас Царство Боже. | и҆ пра́хъ прилѣ́пшїй на́мъ ѿ гра́да ва́шегѡ, ѿтрѧса́емъ ва́мъ. Ѻ҆ба́че сїѐ вѣ́дите, ꙗ҆́кѡ прибли́жисѧ на вы̀ црⷭ҇твїе бж҃їе. |
|
12
|
12
|
| Кажу ж вам, що содомлянам у день той відрадніше буде, ніж місту тому. | Глаго́лю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ содо́млѧнѡмъ въ де́нь то́й ѿра́днѣе бꙋ́детъ, не́же гра́дꙋ томꙋ̀. |
|
13
|
13
|
| Горе тобі, Хоразине, горе тобі, Вифсаїдо, бо якби у Тирі та Сидоні сталися ті чудеса, які були у вас, то давно б вони, сидячи у веретищі й попелі, покаялися. | Го́ре тебѣ̀, хоразі́не, го́ре тебѣ̀, виѳсаі́до: ꙗ҆́кѡ а҆́ще въ тѵ́рѣ и҆ сїдѡ́нѣ бы́ша си̑лы бы́ли бы́вшыѧ въ ва́ю, дре́вле оу҆́бѡ во вре́тищи и҆ пе́пелѣ сѣдѧ́ще покаѧ́лисѧ бы́ша: |
|
14
|
14
|
| Однак Тиру і Сидону відрадніше буде на суді, ніж вам. | ѻ҆ба́че тѵ́рꙋ и҆ сїдѡ́нꙋ ѿра́днѣе бꙋ́детъ на сꙋдѣ̀, не́же ва́ма. |
|
15
|
15
|
| І ти, Капернауме, що піднісся до неба, до пекла зійдеш. | И҆ ты̀, капернаꙋ́ме, и҆́же до небе́съ вознесы́йсѧ, до а҆́да низведе́шисѧ. |
|
16
|
16
|
| Хто слухає вас, той Мене слухає, і хто зневажає вас, той Мене зневажає, а хто зневажає Мене, той зневажає Того, Хто послав Мене. | (Заⷱ҇ н҃а҃.) Слꙋ́шаѧй ва́съ, менє̀ слꙋ́шаетъ: и҆ ѿмета́ѧйсѧ ва́съ, менє̀ ѿмета́етсѧ: ѿмета́ѧйсѧ же менє̀, ѿмета́етсѧ посла́вшагѡ мѧ̀. |
|
17
|
17
|
| Сімдесят учеників повернулися з радістю і говорили: Господи, і біси коряться нам в ім’я Твоє. | Возврати́шасѧ же се́дмьдесѧтъ съ ра́достїю, глаго́люще: гдⷭ҇и, и҆ бѣ́си повинꙋ́ютсѧ на́мъ ѡ҆ и҆́мени твое́мъ. |
|
18
|
18
|
| Він же сказав їм: Я бачив сатану, що, як блискавка, впав з неба. | Рече́ же и҆̀мъ: ви́дѣхъ сатанꙋ̀ ꙗ҆́кѡ мо́лнїю съ небесѐ спа́дша. |
|
19
|
19
|
| Ось даю вам владу наступати на змій, і на скорпіонів, і на всяку силу вражу; і ніщо не зашкодить вам. |
|
|
20
|
20
|
| Однак тому не радійте, що духи вам коряться; а радійте тому, що імена ваші записані на небесах. | Ѻ҆ба́че ѡ҆ се́мъ не ра́дꙋйтесѧ, ꙗ҆́кѡ дꙋ́си ва́мъ повинꙋ́ютсѧ: ра́дꙋйтесѧ же, ꙗ҆́кѡ и҆мена̀ ва̑ша напи̑сана сꙋ́ть на нб҃сѣ́хъ. |
|
21
|
21
|
| У той час зрадів духом Ісус і сказав: славлю Тебе, Отче, Господи неба і землі, що Ти утаїв це від премудрих та розумних і відкрив те дітям. Так, Отче, бо таке було Твоє благовоління. | Въ то́й ча́съ возра́довасѧ дꙋ́хомъ і҆и҃съ и҆ речѐ: и҆сповѣ́даютисѧ, ѻ҆́ч҃е, гдⷭ҇и нб҃сѐ и҆ землѝ, ꙗ҆́кѡ оу҆таи́лъ є҆сѝ сїѧ̑ ѿ премꙋ́дрыхъ и҆ разꙋ́мныхъ, и҆ ѿкры́лъ є҆сѝ та̑ младе́нцємъ: є҆́й, ѻ҆́ч҃е, ꙗ҆́кѡ та́кѡ бы́сть бл҃говоле́нїе пред̾ тобо́ю. |
|
22
|
22
|
| І, звернувшись до учеників, сказав: усе передав Мені Отець Мій; і ніхто не знає, хто є Син, тільки Отець; і хто є Отець, знає тільки Син і той, кому Син хоче відкрити. | И҆̀ ѡ҆бра́щьсѧ ко оу҆чн҃кѡ́мъ, речѐ: всѧ̑ мнѣ̀ предана̑ бы́ша ѿ ѻ҆ц҃а̀ моегѡ̀: и҆ никто́же вѣ́сть, кто̀ є҆́сть сн҃ъ, то́кмѡ ѻ҆ц҃ъ: и҆ кто̀ є҆́сть ѻ҆ц҃ъ, то́кмѡ сн҃ъ, и҆ є҆мꙋ́же а҆́ще хо́щетъ сн҃ъ ѿкры́ти. |
|
23
|
23
|
| І, звернувшись до учеників, сказав їм осібно: блаженні очі, які бачать те, що ви бачите! | (Заⷱ҇ н҃в҃.) И҆̀ ѡ҆бра́щьсѧ ко оу҆чн҃кѡ́мъ, є҆ди́нъ [ѡ҆со́бь] речѐ: блаже́ни ѻ҆́чи ви́дѧщїи, ꙗ҆̀же ви́дите: |
|
24
|
24
|
| Бо кажу вам, багато пророків і царів бажали б бачити те, що ви бачите, та й не побачили, і чути, що ви чуєте, та й не почули. | глаго́лю бо ва́мъ, ꙗ҆́кѡ мно́зи прⷪ҇ро́цы и҆ ца́рїе восхотѣ́ша ви́дѣти, ꙗ҆̀же вы̀ ви́дите, и҆ не ви́дѣша: и҆ слы́шати, ꙗ҆̀же слы́шите, и҆ не слы́шаша. |
|
25
|
25
|
| І ось один законник встав і, спокушаючи Його, сказав: Учителю, що зробити мені, щоб успадкувати життя вічне? | (Заⷱ҇ н҃г҃.) И҆ сѐ, зако́нникъ нѣ́кїй воста̀, и҆скꙋша́ѧ є҆го̀ и҆ глаго́лѧ: оу҆чи́телю, что̀ сотвори́въ, живо́тъ вѣ́чный наслѣ́дꙋю; |
|
26
|
26
|
| Він же сказав йому: в законі що написано? Як читаєш? | Ѻ҆́нъ же речѐ къ немꙋ̀: въ зако́нѣ что̀ пи́сано є҆́сть; ка́кѡ чте́ши; |
|
27
|
27
|
| Він сказав у відповідь: люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією силою твоєю, і всім розумом твоїм, і ближнього твого — як самого себе. | Ѻ҆́нъ же ѿвѣща́въ речѐ: возлю́биши гдⷭ҇а бг҃а твоего̀ ѿ всегѡ̀ се́рдца твоегѡ̀, и҆ ѿ всеѧ̀ дꙋшѝ твоеѧ̀, и҆ все́ю крѣ́постїю твое́ю, и҆ всѣ́мъ помышле́нїемъ твои́мъ: и҆ бли́жнѧго своего̀ ꙗ҆́кѡ са́мъ себѐ. |
|
28
|
28
|
| Ісус сказав йому: правильно ти відповідав; так роби — і будеш жити. | Рече́ же є҆мꙋ̀: пра́вѡ ѿвѣща́лъ є҆сѝ: сїѐ сотворѝ, и҆ жи́въ бꙋ́деши. |
|
29
|
29
|
| Він же, бажаючи виправдати себе, сказав Ісусові: а хто ж мій ближній? | Ѻ҆́нъ же хотѧ̀ ѡ҆правди́тисѧ са́мъ, речѐ ко і҆и҃сꙋ: и҆ кто̀ є҆́сть бли́жнїй мо́й; |
|
30
|
30
|
| На це Ісус сказав: один чоловік ішов з Єрусалима до Єрихона і потрапив до рук розбійників, які зняли з нього одяг, поранили його і відійшли, залишивши його ледве живого. | Ѿвѣща́въ же і҆и҃съ речѐ: человѣ́къ нѣ́кїй схожда́ше ѿ і҆ерⷭ҇ли́ма во і҆ерїхѡ́нъ, и҆ въ разбо́йники впадѐ, и҆̀же совле́кше є҆го̀, и҆ ꙗ҆́звы возло́жше ѿидо́ша, ѡ҆ста́вльше є҆два̀ жи́ва сꙋ́ща. |
|
31
|
31
|
| Випадково один священик проходив тією дорогою і, побачивши його, пройшов мимо. | По слꙋ́чаю же свѧще́нникъ нѣ́кїй схожда́ше пꙋте́мъ тѣ́мъ, и҆ ви́дѣвъ є҆го̀, мимои́де. |
|
32
|
32
|
| Так само і левит, що був на тому місці, підійшов, подивився і пройшов мимо. | Та́кожде же и҆ леѵі́тъ, бы́въ на то́мъ мѣ́стѣ, прише́дъ и҆ ви́дѣвъ, мимои́де. |
|
33
|
33
|
| Якийсь же самарянин, проїжджаючи, натрапив на нього і, побачивши його, змилосердився; | Самарѧ́нинъ же нѣ́кто грѧды́й, прїи́де над̾ него̀, и҆ ви́дѣвъ є҆го̀, милосе́рдова: |
|
34
|
34
|
| і, підійшовши, перев’язав йому рани, поливши оливою і вином; і, посадивши його на свого осла, привіз його до заїжджого двору і потурбувався про нього; | и҆ пристꙋ́пль ѡ҆бвѧза̀ стрꙋ́пы є҆гѡ̀, возлива́ѧ ма́сло и҆ вїно̀: всади́въ же є҆го̀ на сво́й ско́тъ, приведѐ є҆го̀ въ гости́нницꙋ, и҆ прилѣжа̀ є҆мꙋ̀: |
|
35
|
35
|
| а на другий день, відходячи, вийняв два динарії, дав господареві заїжджого двору і сказав йому: подбай про нього; і якщо витратиш на нього більше, я, коли повертатимусь, віддам тобі. | и҆ наꙋ́трїѧ и҆зше́дъ, и҆з̾е́мъ два̀ сре́брєника, дадѐ гости́нникꙋ, и҆ речѐ є҆мꙋ̀: прилѣжѝ є҆мꙋ̀: и҆, є҆́же а҆́ще прїиждиве́ши, а҆́зъ є҆гда̀ возвращꙋ́сѧ, возда́мъ тѝ. |
|
36
|
36
|
| Отже, кого з тих трьох вважаєш ти ближнім того, хто потрапив до рук розбійників? | Кто̀ оу҆̀бо ѿ тѣ́хъ трїе́хъ бли́жнїй мни́ттисѧ бы́ти впа́дшемꙋ въ разбо́йники; |
|
37
|
37
|
| Він сказав: того, який змилосердився над ним. Тоді Ісус сказав йому: іди і ти роби так само. | Ѻ҆́нъ же речѐ: сотвори́вый ми́лость съ ни́мъ. Рече́ же є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: и҆дѝ, и҆ ты̀ творѝ та́кожде. |
|
38
|
38
|
| Коли вони йшли, прийшов Він до одного села; тут жінка на ім’я Марфа прийняла Його у свій дім. | (Заⷱ҇ н҃д҃.) Бы́сть же ходѧ́щымъ и҆̀мъ, и҆ са́мъ вни́де въ ве́сь нѣ́кꙋю: жена́ же нѣ́каѧ и҆́менемъ ма́рѳа прїѧ́тъ є҆го̀ въ до́мъ сво́й. |
|
39
|
39
|
| У неї була сестра, що звалася Марією, котра сіла біля ніг Ісуса і слухала слово Його. | И҆ сестра̀ є҆́й бѣ̀ нарица́емаѧ марі́а, ꙗ҆́же и҆ сѣ́дши при ногꙋ̀ і҆и҃сѡвꙋ, слы́шаше сло́во є҆гѡ̀. |
|
40
|
40
|
| Марфа ж клопоталася про велике частування і, підійшовши, сказала: Господи, чи Тобі байдуже, що сестра моя покинула мене одну слугувати? Скажи їй, щоб допомогла мені. | Ма́рѳа же мо́лвѧше ѡ҆ мно́зѣ слꙋ́жбѣ, ста́вши же речѐ: гдⷭ҇и, не бреже́ши ли, ꙗ҆́кѡ сестра̀ моѧ̀ є҆ди́нꙋ мѧ̀ ѡ҆ста́ви слꙋжи́ти; рцы̀ оу҆̀бо є҆́й, да мѝ помо́жетъ. |
|
41
|
41
|
| Ісус же сказав їй у відповідь: Марфо! Марфо! Ти турбуєшся і клопочешся про багато що. | Ѿвѣща́въ же і҆и҃съ речѐ є҆́й: ма́рѳо, ма́рѳо, пече́шисѧ, и҆ мо́лвиши ѡ҆ мно́зѣ, |
|
42
|
42
|
| А потрібне ж тільки одне; Марія ж благу обрала частку, яка не відніметься від неї. | є҆ди́но же є҆́сть на потре́бꙋ: марі́а же бл҃гꙋ́ю ча́сть и҆збра̀, ꙗ҆́же не ѿи́метсѧ ѿ неѧ̀. |
|
Глава 11
|
Глава́ а҃і
|
|
1
|
1
|
| І сталося, коли в одному місці Він молився і перестав, один з учеників Його сказав Йому: Господи! Навчи нас молитися, як і Іоан навчив учнів своїх. | (Заⷱ҇ н҃е҃.) И҆ бы́сть внегда̀ бы́ти є҆мꙋ̀ на мѣ́стѣ нѣ́коемъ молѧ́щꙋсѧ, (и҆) ꙗ҆́кѡ преста̀, речѐ нѣ́кїй ѿ оу҆чени̑къ є҆гѡ̀ къ немꙋ̀: гдⷭ҇и, наꙋчи́ ны моли́тисѧ, ꙗ҆́коже и҆ і҆ѡа́ннъ наꙋчѝ оу҆ченикѝ своѧ̑. |
|
2
|
2
|
| Він сказав їм: коли молитесь, говоріть: Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє; нехай прийде Царство Твоє; нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. | Рече́ же и҆̀мъ: є҆гда̀ мо́литесѧ, глаго́лите: ѻ҆́ч҃е на́шъ, и҆́же на нб҃сѣ́хъ, да свѧти́тсѧ и҆́мѧ твоѐ: да прїи́детъ црⷭ҇твїе твоѐ: да бꙋ́детъ во́лѧ твоѧ̀, ꙗ҆́кѡ на нб҃сѝ, и҆ на землѝ: |
|
3
|
3
|
| Хліб наш насущний дай нам сьогодні; | хлѣ́бъ на́шъ насꙋ́щный подава́й на́мъ на всѧ́къ де́нь: |
|
4
|
4
|
| і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим; і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. | и҆ ѡ҆ста́ви на́мъ грѣхѝ на́шѧ, и҆́бо и҆ са́ми ѡ҆ставлѧ́емъ всѧ́комꙋ должникꙋ̀ на́шемꙋ: и҆ не введѝ на́съ во и҆скꙋше́нїе, но и҆зба́ви на́съ ѿ лꙋка́вагѡ. |
|
5
|
5
|
| І сказав їм: припустімо, що хто-небудь з вас, маючи друга, прийде до нього опівночі і скаже йому: друже! Позич мені три хліби, | И҆ речѐ къ ни̑мъ: кто̀ ѿ ва́съ и҆́мать дрꙋ́га, и҆ и҆́детъ къ немꙋ̀ въ полꙋ́нощи, и҆ рече́тъ є҆мꙋ̀: дрꙋ́же, да́ждь мѝ взаи́мъ трѝ хлѣ́бы: |
|
6
|
6
|
| бо друг мій зайшов до мене з дороги, і я не маю чого дати йому. | поне́же дрꙋ́гъ прїи́де съ пꙋ́ти ко мнѣ̀, и҆ не и҆́мамъ чесѡ̀ предложи́ти є҆мꙋ̀. |
|
7
|
7
|
| А той зсередини скаже у відповідь: не турбуй мене, двері вже зачинені, і діти мої зі мною на постелі; не можу встати і дати тобі. | И҆ то́й и҆звнꙋ́трь ѿвѣща́въ рече́тъ: не твори́ ми трꙋды̀: оу҆жѐ двє́ри затворены̀ сꙋ́ть, и҆ дѣ́ти моѧ̑ со мно́ю на ло́жи сꙋ́ть: (и҆) не могꙋ̀ воста́въ да́ти тебѣ̀. |
|
8
|
8
|
| Кажу ж вам, якщо він не встане і не дасть йому по дружбі з ним, то через невідступність його, вставши, дасть йому, скільки той просить. | Гл҃ю же ва́мъ: а҆́ще и҆ не да́стъ є҆мꙋ̀ воста́въ, занѐ дрꙋ́гъ є҆мꙋ̀ є҆́сть: но за без̾о́чьство є҆гѡ̀, воста́въ да́стъ є҆мꙋ̀, є҆ли̑ка тре́бꙋетъ. |
|
9
|
9
|
| І я скажу вам: просіть, і дасться вам, шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам, | (Заⷱ҇ н҃ѕ҃.) И҆ а҆́зъ ва́мъ глаго́лю: проси́те, и҆ да́стсѧ ва́мъ: и҆щи́те, и҆ ѡ҆брѧ́щете: толцы́те, и҆ ѿве́рзетсѧ ва́мъ: |
|
10
|
10
|
| бо кожний, хто просить, одержує, хто шукає, знаходить, хто стукає, тому відчиняють. | всѧ́къ бо просѧ́й прїе́млетъ, и҆ и҆щѧ́й ѡ҆брѣта́етъ, и҆ толкꙋ́щемꙋ ѿве́рзетсѧ. |
|
11
|
11
|
| Який з вас, батьків, коли син попросить у нього хліба, подасть йому камінь? Або, коли попросить риби, подасть йому змію замість риби? | Кото́рагѡ же ва́съ ѻ҆тца̀ воспро́ситъ сы́нъ хлѣ́ба, є҆да̀ ка́мень пода́стъ є҆мꙋ̀; и҆лѝ ры́бы, є҆да̀ въ ры́бы мѣ́сто ѕмїю̀ пода́стъ є҆мꙋ̀; |
|
12
|
12
|
| Або, якщо попросить яйця, подасть йому скорпіона? | и҆лѝ а҆́ще попро́ситъ ꙗ҆ица̀, є҆да̀ пода́стъ є҆мꙋ̀ ско́рпїю; |
|
13
|
13
|
| Отже, якщо ви, будучи злими, вмієте добрі дари давати дітям вашим, то тим більше Отець Небесний дасть Духа Святого тим, хто просить у Нього. | А҆́ще оу҆̀бо вы̀ ѕлѝ сꙋ́ще, оу҆мѣ́ете даѧ̑нїѧ бла̑га даѧ́ти ча́дѡмъ ва́шымъ, ко́льми па́че ѻ҆ц҃ъ, и҆́же съ нб҃сѐ, да́стъ дх҃а ст҃а́го просѧ́щымъ оу҆ негѡ̀; |
|
14
|
14
|
| Одного разу вигнав Він біса, який був німий; і коли біс вийшов, німий заговорив; і народ дивувався. | (Заⷱ҇ н҃з҃.) И҆ бѣ̀ и҆згонѧ̀ бѣ́са, и҆ то́й бѣ̀ нѣ́мъ: бы́сть же бѣ́сꙋ и҆зше́дшꙋ, проглаго́ла нѣмы́й: и҆ диви́шасѧ наро́ди. |
|
15
|
15
|
| Деякі ж з них говорили: Він виганяє бісів силою Вельзевула, князя бісівського. | Нѣ́цыи же ѿ ни́хъ рѣ́ша: ѡ҆ веельзевꙋ́лѣ кнѧ́зи бѣсо́встѣмъ и҆зго́нитъ бѣ́сы. |
|
16
|
16
|
| А інші, спокушаючи, домагалися від Нього знамення з неба. | Дрꙋзі́и же и҆скꙋша́юще, зна́менїѧ ѿ негѡ̀ и҆ска́хꙋ съ небесѐ. |
|
17
|
17
|
| Але Він, знаючи їхні думки, сказав їм: всяке царство, що само в собі розділиться, запустіє; і дім, який розділиться сам в собі, упаде. | Ѻ҆́нъ же вѣ́дый помышлє́нїѧ и҆́хъ, речѐ и҆̀мъ: всѧ́ко ца́рство само̀ въ себѣ̀ раздѣлѧ́ѧсѧ, запꙋстѣ́етъ: и҆ до́мъ на до́мъ, па́даетъ. |
|
18
|
18
|
| Якщо ж сатана сам у собі розділився, то як устоїть його царство? А ви говорите, що Я силою Вельзевула виганяю бісів. | А҆́ще же и҆ сатана̀ са́мъ въ себѣ̀ раздѣли́сѧ, ка́кѡ ста́нетъ ца́рство є҆гѡ̀, ꙗ҆́коже глаго́лете, ѡ҆ веельзевꙋ́лѣ и҆згонѧ́щѧ мѧ̀ бѣ́сы. |
|
19
|
19
|
| Якщо ж Я силою Вельзевула виганяю бісів, то сини ваші чиєю силою виганяють їх? Тому вони будуть вам суддями. | А҆́ще же а҆́зъ ѡ҆ веельзевꙋ́лѣ и҆згоню̀ бѣ́сы, сы́нове ва́ши ѡ҆ ко́мъ и҆зго́нѧтъ; сегѡ̀ ра́ди ті́и бꙋ́дꙋтъ ва́мъ сꙋдїи̑. |
|
20
|
20
|
| Якщо ж Я перстом Божим виганяю бісів, то, значить, прийшло до вас Царство Боже. | А҆́ще ли же ѡ҆ пе́рстѣ бж҃їи и҆згоню̀ бѣ́сы, оу҆̀бо пости́же на ва́съ црⷭ҇твїе бж҃їе. |
|
21
|
21
|
| Коли сильний, озброївшись, стереже свій дім, тоді майно його в безпеці; | Є҆гда̀ крѣ́пкїй воѡрꙋжи́всѧ храни́тъ сво́й дво́ръ, во смире́нїи [въ ми́рѣ] сꙋ́ть и҆мѣ̑нїѧ є҆гѡ̀: |
|
22
|
22
|
| коли ж сильніший за нього нападе і переможе його, тоді візьме всю зброю його, на яку він покладався, і здобич свою роздасть. | є҆гда́ же крѣ́плѣй є҆гѡ̀ наше́дъ побѣди́тъ є҆го̀, всѐ ѻ҆рꙋ́жїе є҆гѡ̀ во́зметъ, на не́же оу҆пова́ше, и҆ коры́сть є҆гѡ̀ раздае́тъ. |
|
23
|
23
|
| Хто не зі Мною, той проти Мене; і хто не збирає зі Мною, той розкидає. | (Заⷱ҇ н҃и҃.) И҆́же нѣ́сть со мно́ю, на мѧ̀ є҆́сть: и҆ и҆́же не собира́етъ со мно́ю, расточа́етъ. |
|
24
|
24
|
| Коли нечистий дух вийде з людини, то ходить місцями безводними, шукаючи спокою, і, не знаходячи, каже: повернусь у дім свій, звідки вийшов; | Є҆гда́ (же) нечи́стый дꙋ́хъ и҆зы́детъ ѿ человѣ́ка, прехо́дитъ сквозѣ̀ безвѡ́днаѧ мѣ̑ста, и҆щѧ̀ поко́ѧ: и҆ не ѡ҆брѣта́ѧ, глаго́летъ: возвращꙋ́сѧ въ до́мъ мо́й, ѿню́дꙋже и҆зыдо́хъ. |
|
25
|
25
|
| і, прийшовши, знаходить його виметеним і прибраним. | И҆ прише́дъ ѡ҆брѧ́щетъ и҆̀ помете́нъ и҆ оу҆кра́шенъ: |
|
26
|
26
|
| Тоді йде і бере з собою інших сім духів, ще лютіших за себе, і, увійшовши, живуть там, — і буває для людини тієї останнє гіршим за перше. | тогда̀ и҆́детъ и҆ по́йметъ се́дмь дрꙋги́хъ дꙋхѡ́въ го́ршихъ себє̀, и҆ вше́дше живꙋ́тъ тꙋ̀: и҆ быва́ютъ послѣ̑днѧѧ человѣ́кꙋ томꙋ̀ гѡ́рша пе́рвыхъ. |
|
27
|
27
|
| Коли ж він це говорив, одна жінка з натовпу, піднісши голос, сказала Йому: блаженна утроба, що носила Тебе, і груди, що годували Тебе! | Бы́сть же є҆гда̀ глаго́лаше сїѧ̑, воздви́гши нѣ́каѧ жена̀ гла́съ ѿ наро́да, речѐ є҆мꙋ̀: блаже́но чре́во носи́вшее тѧ̀, и҆ сосца̑, ꙗ҆̀же є҆сѝ сса́лъ. |
|
28
|
28
|
| А Він сказав: блаженні ті, що слухають слово Боже і виконують його. | Ѻ҆́нъ же речѐ: тѣ́мже оу҆̀бо блаже́ни слы́шащїи сло́во бж҃їе и҆ хранѧ́щїи є҆̀. |
|
29
|
29
|
| Коли ж багато народу стало збиратися, Він почав говорити: рід цей лукавий — він знамення шукає, і знамення не дасться йому, крім знамення Іони пророка. | (Заⷱ҇ н҃ѳ҃.) Наро́дѡмъ же собира́ющымсѧ нача́тъ глаго́лати: ро́дъ се́й лꙋка́въ є҆́сть: зна́менїѧ и҆́щетъ, и҆ зна́менїе не да́стсѧ є҆мꙋ̀, то́кмѡ зна́менїе і҆ѡ́ны прⷪ҇ро́ка: |
|
30
|
30
|
| Бо як Іона був знаменням ниневитянам, так буде і Син Людський родові цьому. | ꙗ҆́коже бо бы́сть і҆ѡ́на зна́менїе нїнеѵі́тѡмъ, та́кѡ бꙋ́детъ и҆ сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй ро́дꙋ семꙋ̀. |
|
31
|
31
|
| Цариця південна постане на суд з людьми роду цього і осудить їх, бо вона від краю землі прийшла послухати мудрість Соломонову; а ось тут Більший від Соломона. | Цари́ца ю҆́жскаѧ воста́нетъ на сꙋ́дъ съ мꙋ̑жи ро́да сегѡ̀, и҆ ѡ҆сꙋ́дитъ и҆̀хъ: ꙗ҆́кѡ прїи́де ѿ конє́цъ землѝ слы́шати премꙋ́дрость соломѡ́новꙋ: и҆ сѐ мно́жае соломѡ́на здѣ̀. |
|
32
|
32
|
| Ниневитяни постануть на суд з родом цим і осудять його, бо вони покаялися після проповіді Іониної, а ось тут Більший від Іони. | Мꙋ́жїе нїнеѵі́тстїи воста́нꙋтъ на сꙋ́дъ съ ро́домъ си́мъ, и҆ ѡ҆сꙋ́дѧтъ и҆̀: ꙗ҆́кѡ покаѧ́шасѧ про́повѣдїю і҆ѡ́ниною: и҆ сѐ мно́жае і҆ѡ́ны здѣ̀. |
|
33
|
33
|
| Ніхто, засвітивши світильник, не ставить його в закритому місці чи під посудину, але на свічник, щоб усі, що входять, бачили світло. | Никто́же (оу҆́бѡ) свѣти́лника вже́гъ, въ скро́вѣ полага́етъ, ни под̾ спꙋ́домъ, но на свѣ́щницѣ, да входѧ́щїи свѣ́тъ ви́дѧтъ. |
|
34
|
34
|
| Світильником тіла є око; отже, якщо око твоє буде чистим, то і все тіло твоє буде світлим; а якщо воно буде нечистим, то і тіло твоє буде темним. | (Заⷱ҇ ѯ҃.) Свѣти́лникъ тѣ́лꙋ є҆́сть ѻ҆́ко: є҆гда̀ оу҆̀бо ѻ҆́ко твоѐ про́сто бꙋ́детъ, всѐ тѣ́ло твоѐ свѣ́тло бꙋ́детъ: є҆гда́ же лꙋка́во бꙋ́детъ, и҆ тѣ́ло твоѐ те́мно: |
|
35
|
35
|
| Отже, дивись, щоб світло, яке в тобі, не стало темрявою. | блюдѝ оу҆̀бо, є҆да̀ свѣ́тъ, и҆́же въ тебѣ̀, тма̀ є҆́сть. |
|
36
|
36
|
| Якщо ж тіло твоє все світле і немає жодної темної частини, то буде світле все так, ніби світильник сяйвом освітлює тебе. | А҆́ще бо тѣ́ло твоѐ всѐ свѣ́тло, не и҆мы́й нѣ́кїѧ ча́сти те́мны, бꙋ́детъ свѣ́тло всѐ, ꙗ҆́коже є҆гда̀ свѣти́лникъ блиста́нїемъ просвѣща́етъ тѧ̀. |
|
37
|
37
|
| Коли Він говорив це, один фарисей запросив Його до себе на обід. Він прийшов і возліг. | Є҆гда́ же глаго́лаше, молѧ́ше є҆го̀ фарїсе́й нѣ́кїй, да ѡ҆бѣ́дꙋетъ оу҆ негѡ̀: вше́дъ же возлежѐ. |
|
38
|
38
|
| Фарисей же здивувався, побачивши, що Він не вимив рук перед обідом. | Фарїсе́й же ви́дѣвъ диви́сѧ, ꙗ҆́кѡ не пре́жде крести́сѧ [не пе́рвѣе оу҆мы́сѧ] пре́жде ѡ҆бѣ́да. |
|
39
|
39
|
| Але Господь сказав йому: нині ви, фарисеї, очищаєте зовні чашу і блюдо, а нутро ваше сповнене злодійства та лукавства. | Рече́ же гдⷭ҇ь къ немꙋ̀: нн҃ѣ вы̀, фарїсе́є, внѣ̑шнѧѧ стклѧ́ницы и҆ блю́да ѡ҆чища́ете, внꙋ́треннее же ва́ше по́лно грабле́нїѧ є҆́сть и҆ лꙋка́вства. |
|
40
|
40
|
| Нерозумні! Чи не Той, Хто створив зовнішнє, створив і внутрішнє? | Безꙋ́мнїи, не и҆́же ли сотворѝ внѣ́шнее, и҆ внꙋ́треннее сотвори́лъ є҆́сть; |
|
41
|
41
|
| Краще подавайте милостиню з того, що маєте, тоді все буде у вас чисте. | Ѻ҆ба́че ѿ сꙋ́щихъ дади́те ми́лостыню: и҆ сѐ всѧ̑ чи̑ста ва́мъ бꙋ́дꙋтъ. |
|
42
|
42
|
| Але горе вам, фарисеям, що даєте десяту частину з м’яти, рути і з усякого зілля, а не дбаєте про суд і любов Божу: і це належить робити, і того не залишати. | (Заⷱ҇ ѯ҃а҃.) Но го́ре ва́мъ фарїсе́ѡмъ, ꙗ҆́кѡ ѡ҆десѧ́тствꙋете ѿ мѧ́твы и҆ пига́на и҆ всѧ́кагѡ ѕе́лїѧ, и҆ мимохо́дите сꙋ́дъ и҆ любо́вь бж҃їю: сїѧ̑ подоба́ше сотвори́ти, и҆ ѻ҆́нѣхъ не ѡ҆ставлѧ́ти. |
|
43
|
43
|
| Горе вам, фарисеям, що любите перші місця в синагогах і привітання на торжищах. | Го́ре ва́мъ фарїсе́ѡмъ, ꙗ҆́кѡ лю́бите предсѣда̑нїѧ на со́нмищехъ и҆ цѣлова̑нїѧ на то́ржищихъ. |
|
44
|
44
|
| Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що ви — як ті невідомі гроби, поверх яких люди ходять і не знають того. | Го́ре ва́мъ, кни́жницы и҆ фарїсе́є лицемѣ́ри, ꙗ҆́кѡ є҆стѐ ꙗ҆́кѡ гро́би невѣ́доми, и҆ человѣ́цы ходѧ́щїи верхꙋ̀ не вѣ́дѧтъ. |
|
45
|
45
|
| На це хтось із законників сказав Йому: Учителю, говорячи це, Ти і нас ображаєш. | Ѿвѣща́въ же нѣ́кїй ѿ закѡ́нникъ речѐ є҆мꙋ̀: оу҆чи́телю, сїѧ̑ глаго́лѧ, и҆ на́мъ досажда́еши. |
|
46
|
46
|
| Але Він сказав: і вам, законникам, горе, бо накладаєте на людей тягарі, які важко носити, самі ж жодним пальцем своїм не доторкнетесь до них. | Ѻ҆́нъ же речѐ: и҆ ва́мъ зако́нникѡмъ го́ре, ꙗ҆́кѡ накла́даете на человѣ́ки бремена̀ не оу҆до́бь носи́ма, и҆ са́ми є҆ди́нѣмъ персто́мъ ва́шимъ не прикаса́етесѧ бременє́мъ. |
|
47
|
47
|
| Горе вам, що будуєте гробниці пророкам, яких повбивали батьки ваші: | (Заⷱ҇ ѯ҃в҃.) Го́ре ва́мъ, ꙗ҆́кѡ зи́ждете гро́бы прⷪ҇рѡ́къ, ѻ҆тцы́ же ва́ши и҆зби́ша и҆̀хъ. |
|
48
|
48
|
| цим ви свідчите і схвалюєте діла батьків ваших, і погоджуєтеся з ними, бо ті повбивали пророків, ви ж будуєте їм гробниці. | Оу҆̀бо свидѣ́телствꙋете и҆ соблаговоли́те дѣлѡ́мъ ѻ҆тє́цъ ва́шихъ: ꙗ҆́кѡ ті́и оу҆́бѡ и҆зби́ша и҆̀хъ, вы́ же зи́ждете и҆́хъ гро́бы. |
|
49
|
49
|
| Тому і премудрість Божа сказала: пошлю до них пророків і апостолів, і декого з них уб’ють, а декого виженуть. | Сегѡ̀ ра́ди и҆ премⷣрость бж҃їѧ речѐ: послю̀ въ ни́хъ [къ ни̑мъ] прⷪ҇ро́ки и҆ а҆пⷭ҇лы, и҆ ѿ ни́хъ оу҆бїю́тъ и҆ и҆зженꙋ́тъ: |
|
50
|
50
|
| Хай же буде покараний рід цей за кров усіх пророків, пролиту від створення світу, | да взы́щетсѧ кро́вь всѣ́хъ прⷪ҇рѡ́къ, пролива́емаѧ ѿ сложе́нїѧ мі́ра, ѿ ро́да сегѡ̀, |
|
51
|
51
|
| від крови Авеля до крови Захарії, вбитого між жертовником і храмом. Так, кажу вам, стягнеться з роду цього. | ѿ кро́ве а҆́велѧ да́же до кро́ве заха́рїи, поги́бшагѡ ме́ждꙋ ѻ҆лтаре́мъ и҆ хра́момъ: є҆́й, глаго́лю ва́мъ, взы́щетсѧ ѿ ро́да сегѡ̀. |
|
52
|
52
|
| Горе вам, законникам, що ви взяли ключ розуміння: самі не ввійшли і тим, хто хотів увійти, боронили. | Го́ре ва́мъ зако́нникѡмъ, ꙗ҆́кѡ взѧ́сте клю́чь разꙋмѣ́нїѧ: са́ми не внидо́сте, и҆ входѧ́щымъ возбрани́сте. |
|
53
|
53
|
| Коли Він говорив їм це, книжники і фарисеї почали дуже нападати на Нього, запитуючи багато про що, | Гл҃ющꙋ же є҆мꙋ̀ сїѧ̑ къ ни̑мъ, нача́ша кни́жницы и҆ фарїсе́є бѣ́днѣ [ѕѣлѡ̀] гнѣ́ватисѧ на́нь и҆ преста́ти [вопроша́ти] є҆го̀ ѡ҆ мно́зѣ, |
|
54
|
54
|
| підкопуючись під Нього і намагаючись уловити з уст Його що-небудь таке, щоб звинуватити Його. | ла́юще є҆го̀ [навѣ́тꙋюще на́нь], и҆́щꙋще оу҆лови́ти нѣ́что ѿ оу҆́стъ є҆гѡ̀, да на́нь возглаго́лютъ. |
|
Глава 12
|
Глава́ в҃і
|
|
1
|
1
|
| Тим часом, коли зібралися тисячі народу, так що тиснули один одного, Він почав говорити, передусім ученикам Своїм: бережіться закваски фарисейської, яка є лицемірство. | Ѡ҆ ни́хже [междꙋ̀ тѣ́мъ] собра́вшымсѧ тма́мъ наро́да, ꙗ҆́кѡ попира́ти дрꙋ́гъ дрꙋ́га, нача́тъ глаго́лати оу҆чн҃кѡ́мъ свои̑мъ пе́рвѣе: внемли́те себѣ̀ ѿ ква́са фарїсе́йска, є҆́же є҆́сть лицемѣ́рїе. |
|
2
|
2
|
| Немає нічого прихованого, що не відкрилося б, і таємного, про що б не дізналися. |
|
|
3
|
3
|
| Тому те, що ви сказали у пітьмі, почується при світлі; і що говорили на вухо в домах, те буде проголошене на покрівлях. | занѐ, є҆ли̑ка во тмѣ̀ рѣ́сте, во свѣ́тѣ оу҆слы́шатсѧ: и҆ є҆́же ко оу҆́хꙋ глаго́ласте во хра́мѣхъ, проповѣ́стсѧ на кро́вѣхъ. |
|
4
|
4
|
| Кажу ж вам, друзям Моїм: не бійтеся тих, що вбивають тіло і потім нічого більше зробити не можуть, | Гл҃ю же ва́мъ дрꙋгѡ́мъ свои̑мъ: не оу҆бо́йтесѧ ѿ оу҆бива́ющихъ тѣ́ло и҆ пото́мъ не мо́гꙋщихъ ли́шше что̀ сотвори́ти: |
|
5
|
5
|
| але скажу вам, кого боятися: бійтеся того, хто має владу після вбиття вкинути в геєну вогненну; так, кажу вам, того бійтеся. | сказꙋ́ю же ва́мъ, когѡ̀ оу҆бо́йтесѧ: оу҆бо́йтесѧ и҆мꙋ́щагѡ вла́сть по оу҆бїе́нїи воврещѝ въ де́брь ѻ҆́гненнꙋю: є҆́й, гл҃ю ва́мъ, тогѡ̀ оу҆бо́йтесѧ. |
|
6
|
6
|
| Чи не п’ять малих птахів продаються за два асарія? І жоден з них не забутий Богом. | Не пѧ́ть ли пти́цъ цѣни́тсѧ пѣ́нѧзема двѣма̀, и҆ ни є҆ди́на ѿ ни́хъ нѣ́сть забве́на пред̾ бг҃омъ. |
|
7
|
7
|
| А у вас і волосся на голові все перелічене. Отже, не бійтеся; ви дорожчі за багатьох малих птахів. | Но и҆ вла́си главы̀ ва́шеѧ всѝ и҆зочте́ни сꙋ́ть. Не оу҆бо́йтесѧ оу҆̀бо: мно́зѣхъ пти́цъ оу҆́нши є҆стѐ вы̀. |
|
8
|
8
|
| Кажу ж вам: кожного, хто визнає Мене перед людьми, і Син Людський визнає перед ангелами Божими; | (Заⷱ҇ ѯ҃д҃.) Гл҃ю же ва́мъ: всѧ́къ, и҆́же а҆́ще и҆сповѣ́сть мѧ̀ пред̾ человѣ̑ки, и҆ сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй и҆сповѣ́сть є҆го̀ пред̾ а҆́гг҃лы бж҃їими: |
|
9
|
9
|
| а хто зречеться Мене перед людьми, той відкинутий буде перед ангелами Божими. | а҆ ѿвергі́йсѧ менє̀ пред̾ человѣ́ки, ѿве́рженъ бꙋ́детъ пред̾ а҆́гг҃лы бж҃їими. |
|
10
|
10
|
| І кожному, хто скаже слово на Сина Людського, проститься; а хто Святого Духа хулитиме, тому не проститься. | И҆ всѧ́къ и҆́же рече́тъ сло́во на сн҃а чл҃вѣ́ческаго, ѡ҆ста́витсѧ є҆мꙋ̀: а҆ на ст҃а́го дх҃а хꙋли́вшемꙋ не ѡ҆ста́витсѧ. |
|
11
|
11
|
| Коли ж приведуть вас у синагоги, до правителів і володарів, не турбуйтесь, як і що відповідати або що говорити, | Є҆гда́ же приведꙋ́тъ вы̀ на собѡ́рища и҆ вла̑сти и҆ влады́чєства, не пецы́тесѧ, ка́кѡ и҆лѝ что̀ ѿвѣща́ете, и҆лѝ что̀ рече́те: |
|
12
|
12
|
| бо в той час Святий Дух навчить вас, що треба говорити. | ст҃ы́й бо дх҃ъ наꙋчи́тъ вы̀ въ то́й ча́съ, ꙗ҆̀же подоба́етъ рещѝ. |
|
13
|
13
|
| Хтось з народу сказав Йому: Учителю, скажи братові моєму, щоб він розділив спадщину зі мною! | (Заⷱ҇ ѯ҃е҃.) Рече́ же є҆мꙋ̀ нѣ́кїй ѿ наро́да: оу҆чи́телю, рцы̀ бра́тꙋ моемꙋ̀ раздѣли́ти со мно́ю достоѧ́нїе. |
|
14
|
14
|
| Він же сказав чоловікові тому: хто настановив Мене судити чи ділити вас? | Ѻ҆́нъ же речѐ є҆мꙋ̀: человѣ́че, кто̀ мѧ̀ поста́ви сꙋдїю̀ и҆лѝ дѣли́телѧ над̾ ва́ми; |
|
15
|
15
|
| При цьому сказав їм: глядіть, остерігайтеся користолюбства, бо життя людини не залежить від багатства її маєтку. | Рече́ же къ ни̑мъ: блюди́те и҆ храни́тесѧ ѿ лихои́мства: ꙗ҆́кѡ не ѿ и҆збы́тка [внегда̀ и҆збы́точествовати] комꙋ̀ живо́тъ є҆гѡ̀ є҆́сть ѿ и҆мѣ́нїѧ є҆гѡ̀. |
|
16
|
16
|
| І сказав їм притчу: в одного багатого чоловіка добре вродила нива. | (Заⷱ҇ ѯ҃ѕ҃.) Рече́ же при́тчꙋ къ ни̑мъ, глаго́лѧ: человѣ́кꙋ нѣ́коемꙋ бога́тꙋ оу҆гобзи́сѧ ни̑ва: |
|
17
|
17
|
| І міркував він сам собі: що мені робити? Немає куди мені зібрати плодів моїх. | и҆ мы́слѧше въ себѣ̀, глаго́лѧ: что̀ сотворю̀, ꙗ҆́кѡ не и҆́мамъ гдѣ̀ собра́ти плодѡ́въ мои́хъ; |
|
18
|
18
|
| І сказав: ось що зроблю — зруйную житниці мої та збудую більші, і зберу туди весь хліб мій і все добро моє. | И҆ речѐ: сѐ сотворю̀: разорю̀ жи̑тницы моѧ̑, и҆ бо́лшыѧ сози́ждꙋ, и҆ соберꙋ̀ тꙋ̀ всѧ̑ жи̑та моѧ̑ и҆ блага̑ѧ моѧ̑: |
|
19
|
19
|
| І скажу душі моїй: душе, багато маєш добра, що лежить у тебе на багато років: спочивай, їж, пий, веселись. | и҆ рекꙋ̀ дꙋшѝ мое́й: дꙋшѐ, и҆́маши мнѡ́га бла̑га, лежа̑ща на лѣ̑та мнѡ́га: почива́й, ꙗ҆́ждь, пі́й, весели́сѧ. |
|
20
|
20
|
| Але Бог сказав йому: нерозумний! Цієї ночі душу твою візьмуть у тебе; кому ж дістанеться те, що ти наготував? | Рече́ же є҆мꙋ̀ бг҃ъ: безꙋ́мне, въ сїю̀ но́щь дꙋ́шꙋ твою̀ и҆стѧ́жꙋтъ ѿ тебє̀: а҆ ꙗ҆̀же оу҆гото́валъ є҆сѝ, комꙋ̀ бꙋ́дꙋтъ; |
|
21
|
21
|
| Так буває з тим, хто збирає скарби для себе, а не в Бога багатіє. | Та́кѡ собира́ѧй себѣ̀, а҆ не въ бг҃а богатѣ́ѧ. |
|
22
|
22
|
| Сказав же ученикам Своїм: тому кажу вам, — не піклуйтесь про душу вашу, що вам їсти, ні про тіло ваше, — у що вдягнетеся. | Рече́ же ко оу҆чн҃кѡ́мъ свои́мъ: сегѡ̀ ра́ди глаго́лю ва́мъ: не пецы́тесѧ дꙋше́ю ва́шею, что̀ ꙗ҆́сте: ни тѣ́ломъ, во что̀ ѡ҆блече́тесѧ: |
|
23
|
23
|
| Душа більша за їжу, і тіло — за одяг. | дꙋша̀ бо́лши є҆́сть пи́щи, и҆ тѣ́ло ѻ҆де́жды. |
|
24
|
24
|
| Погляньте на воронів: вони не сіють, не жнуть; у них немає ні комор, ні житниць, і Бог годує їх; наскільки ж ви кращі за птахів! | Смотри́те вра̑нъ, ꙗ҆́кѡ не сѣ́ютъ, ни жнꙋ́тъ: и҆̀мже нѣ́сть сокро́вища, ни жи́тницы, и҆ бг҃ъ пита́етъ и҆̀хъ: ко́льми па́че вы̀ є҆стѐ лꙋ́чши пти́цъ; |
|
25
|
25
|
| Та й хто з вас, піклуючись, може додати собі зросту хоч на один лікоть? | Кто́ же ѿ ва́съ пекі́йсѧ мо́жетъ приложи́ти во́зрастꙋ своемꙋ̀ ла́коть є҆ди́нъ; |
|
26
|
26
|
| Отже, якщо і найменшого зробити не можете, чого піклуєтесь про інше? | А҆́ще оу҆̀бо ни ма́ла чесѡ̀ мо́жете, что̀ ѡ҆ про́чихъ пече́тесѧ; |
|
27
|
27
|
| Погляньте на лілеї, як вони ростуть: не трудяться, не прядуть. Кажу ж вам, що й Соломон у всій славі своїй не одягався так, як одна з них. | Смотри́те крі́ны, ка́кѡ растꙋ́тъ: не трꙋжда́ютсѧ, ни прѧдꙋ́тъ: глаго́лю же ва́мъ, ꙗ҆́кѡ ни соломѡ́нъ во все́й сла́вѣ свое́й ѡ҆блече́сѧ, ꙗ҆́кѡ є҆ди́нъ ѿ си́хъ. |
|
28
|
28
|
| Коли ж траву на полі, яка сьогодні є, а завтра буде кинута у піч, Бог так одягає, то наскільки краще вас, маловіри! | А҆́ще же травꙋ̀, на селѣ̀ дне́сь сꙋ́щꙋ и҆ оу҆́трѣ въ пе́щь вме́щемꙋ, бг҃ъ та́кѡ ѡ҆дѣва́етъ: ко́льми па́че ва́съ, маловѣ́ри; |
|
29
|
29
|
| Отже, не шукайте, що вам їсти або що пити, і не турбуйтесь, | И҆ вы̀ не и҆щи́те, что̀ ꙗ҆́сте, и҆лѝ что̀ пїе́те: и҆ не возноси́тесѧ: |
|
30
|
30
|
| бо всього того шукають люди світу цього, ваш же Отець знає, чого потребуєте. | всѣ́хъ бо си́хъ ꙗ҆зы́цы мі́ра сегѡ̀ и҆́щꙋтъ: ва́шъ же ѻ҆ц҃ъ вѣ́сть, ꙗ҆́кѡ тре́бꙋете си́хъ. |
|
31
|
31
|
| Краще шукайте Царства Божого, а те все додасться вам. | Ѻ҆ба́че и҆щи́те црⷭ҇твїѧ бж҃їѧ, и҆ сїѧ̑ всѧ̑ приложа́тсѧ ва́мъ. |
|
32
|
32
|
| Не бійся, мале стадо! Бо Отець ваш благозволив дати вам Царство. | (Заⷱ҇ ѯ҃з҃.) Не бо́йсѧ, ма́лое ста́до: ꙗ҆́кѡ бл҃гоизво́ли ѻ҆ц҃ъ ва́шъ да́ти ва́мъ црⷭ҇тво. |
|
33
|
33
|
| Продайте майно ваше і роздайте милостиню. Зробіть собі гамани, що не старіють, і скарб, що не зменшується на небесах, куди злодій не наближається і де міль не точить. | Продади́те и҆мѣ́нїѧ ва̑ша и҆ дади́те ми́лостыню. Сотвори́те себѣ̀ влага̑лища неветша̑юща, сокро́вище неѡскꙋдѣ́емо на нб҃сѣ́хъ, и҆дѣ́же та́ть не приближа́етсѧ, ни мо́ль растлѣва́етъ. |
|
34
|
34
|
| Бо де скарб ваш, там і серце ваше буде. | И҆дѣ́же бо сокро́вище ва́ше, тꙋ̀ и҆ се́рдце ва́ше бꙋ́детъ. |
|
35
|
35
|
| Нехай будуть стегна ваші підперезані і світильники засвічені. | Да бꙋ́дꙋтъ чре́сла ва̑ша препоѧ̑сана, и҆ свѣти́лницы горѧ́щїи: |
|
36
|
36
|
| І ви будьте подібні до людей, які чекають повернення господаря свого з весілля, щоб, коли прийде і постукає, негайно відчинити йому. | и҆ вы̀ подо́бни человѣ́кѡмъ ча́ющымъ го́спода своегѡ̀, когда̀ возврати́тсѧ ѿ бра́ка, да прише́дшꙋ и҆ толкнꙋ́вшꙋ, а҆́бїе ѿве́рзꙋтъ є҆мꙋ̀. |
|
37
|
37
|
| Блаженні ті раби, господар яких, прийшовши, знайде, що пильнують вони. Істинно говорю вам, що він підпережеться і посадить їх та, підійшовши, послужить їм. | Бл҃же́ни рабѝ ті́и, и҆̀хже прише́дъ госпо́дь ѡ҆брѧ́щетъ бдѧ́щихъ: а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ препоѧ́шетсѧ и҆ поса́дитъ и҆̀хъ, и҆ минꙋ́въ [пристꙋпи́въ] послꙋ́житъ и҆̀мъ. |
|
38
|
38
|
| І якщо прийде у другу сторожу, і в третю сторожу прийде, і знайде їх так, то блаженні ті раби. | И҆ а҆́ще прїи́детъ во вторꙋ́ю стра́жꙋ, и҆ въ тре́тїю стра́жꙋ прїи́детъ, и҆ ѡ҆брѧ́щетъ (и҆̀хъ) та́кѡ, бл҃же́ни сꙋ́ть рабѝ ті́и. |
|
39
|
39
|
| Знайте, що, коли б відав господар дому о якій годині прийде злодій, то пильнував би і не дав би підкопати дому свого. | Се́ же вѣ́дите, ꙗ҆́кѡ а҆́ще бы вѣ́далъ господи́нъ хра́мины, въ кі́й ча́съ та́ть прїи́детъ, бдѣ́лъ оу҆̀бо бы, и҆ не бы̀ да́лъ подкопа́ти до́мꙋ своегѡ̀. |
|
40
|
40
|
| Будьте ж і ви готові, бо в яку годину і не гадаєте, прийде Син Людський. | И҆ вы̀ оу҆̀бо бꙋ́дите гото́ви: ꙗ҆́кѡ, во́ньже ча́съ не мни́те, сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй прїи́детъ. |
|
41
|
41
|
| Тоді сказав Йому Петро: Господи, нам притчу цю говориш чи всім? | Рече́ же є҆мꙋ̀ пе́тръ: гдⷭ҇и, къ на́мъ ли при́тчꙋ сїю̀ глаго́леши, и҆лѝ ко всѣ̑мъ; |
|
42
|
42
|
| Господь же сказав: хто вірний і мудрий управитель, якого господар поставив над слугами своїми роздавати їм своєчасно міру хліба? | Рече́ же гдⷭ҇ь: (Заⷱ҇ ѯ҃и҃.) кто̀ оу҆̀бо є҆́сть вѣ́рный строи́тель и҆ мꙋ́дрый, є҆го́же поста́витъ госпо́дь над̾ че́лѧдїю свое́ю, даѧ́ти во вре́мѧ житомѣ́рїе; |
|
43
|
43
|
| Блаженний раб той, господар якого, прийшовши, знайде, що він чинить так. | Бл҃же́нъ ра́бъ то́й, є҆го́же прише́дъ госпо́дь є҆гѡ̀ ѡ҆брѧ́щетъ творѧ́ща та́кѡ: |
|
44
|
44
|
| Істинно кажу вам: над усім маєтком своїм поставить його. | вои́стиннꙋ гл҃ю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ над̾ всѣ́мъ и҆мѣ́нїемъ свои́мъ поста́витъ є҆го̀. |
|
45
|
45
|
| Якщо ж раб той в серці своїм скаже: не скоро господар мій прийде, і почне бити слуг та служниць, їсти і пити та упиватися, — | А҆́ще же рече́тъ ра́бъ то́й въ се́рдцы свое́мъ: косни́тъ господи́нъ мо́й прїитѝ: и҆ начне́тъ би́ти рабы̑ и҆ рабы̑ни, ꙗ҆́сти же и҆ пи́ти и҆ оу҆пива́тисѧ: |
|
46
|
46
|
| то прийде господар раба того у день, коли він не сподівається, і в годину, якої не відає, і розітне його, і визначить йому долю з невірними. | прїи́детъ господи́нъ раба̀ тогѡ̀ въ де́нь, во́ньже не ча́етъ, и҆ въ ча́съ, во́ньже не вѣ́сть: и҆ расте́шетъ є҆го̀, и҆ ча́сть є҆гѡ̀ съ невѣ́рными положи́тъ. |
|
47
|
47
|
| Раб же той, який знав волю господаря свого, та не був готовий і не робив за волею його, буде багато битий. | То́й же ра́бъ вѣ́дѣвый во́лю господи́на своегѡ̀, и҆ не оу҆гото́вавъ, ни сотвори́въ по во́ли є҆гѡ̀, бїе́нъ бꙋ́детъ мно́гѡ: |
|
48
|
48
|
| А той, хто не знав і зробив щось гідне покарання, буде битий менше. Від усякого, кому дано багато, багато й вимагається, і кому багато довірено, з того більше й спитають. | невѣ́дѣвый же, сотвори́въ же достѡ́йнаѧ ра́намъ, бїе́нъ бꙋ́детъ ма́лѡ. (Заⷱ҇ ѯ҃ѳ҃.) Всѧ́комꙋ же, є҆мꙋ́же дано̀ бꙋ́детъ мно́гѡ, мно́гѡ взы́щетсѧ ѿ негѡ̀: и҆ є҆мꙋ́же преда́ша мно́жайше, мно́жайше про́сѧтъ [и҆стѧ́жꙋтъ] ѿ негѡ̀. |
|
49
|
49
|
| Я прийшов вогонь звести на землю, і як хотів би, щоб він уже запалав! | Ѻ҆гнѧ̀ прїидо́хъ воврещѝ на зе́млю, и҆ что̀ хощꙋ̀, а҆́ще оу҆жѐ возгорѣ́сѧ; |
|
50
|
50
|
| Хрещенням маю Я хреститися; і як Я втримаюся, поки це здійсниться! | Кр҃ще́нїемъ же и҆́мамъ крⷭ҇ти́тисѧ, и҆ ка́кѡ оу҆держꙋ́сѧ, до́ндеже сконча́ютсѧ; |
|
51
|
51
|
| Чи думаєте ви, що Я прийшов дати мир землі? Ні, кажу вам, а розділення. | Мните́ ли, ꙗ҆́кѡ ми́ръ прїидо́хъ да́ти на зе́млю; нѝ, гл҃ю ва́мъ, но раздѣле́нїе. |
|
52
|
52
|
| Бо віднині п’ятеро в одному домі розділені: троє проти двох, і двоє проти трьох. | Бꙋ́дꙋтъ бо ѿсе́лѣ пѧ́ть во є҆ди́номъ домꙋ̀ раздѣле́ни, трїѐ на два̀, и҆ два̀ на трѝ: |
|
53
|
53
|
| Розділиться батько з сином, і син з батьком; мати з дочкою, і дочка з матір’ю; свекруха з невісткою своєю, і невістка з свекрухою своєю. | раздѣли́тсѧ ѻ҆те́цъ на сы́на, и҆ сы́нъ на ѻ҆тца̀: ма́ти на дще́рь, и҆ дщѝ на ма́терь: свекры̀ на невѣ́стꙋ свою̀, и҆ невѣ́ста на свекро́вь свою̀. |
|
54
|
54
|
| Сказав же і до народу: коли ви побачите хмару, що йде із заходу, то відразу говорите: дощ буде, і буває так. | Гл҃аше же и҆ наро́дѡмъ: є҆гда̀ оу҆́зрите ѡ҆́блакъ восходѧ́щь ѿ за́пада, а҆́бїе глаго́лете: тꙋ́ча грѧде́тъ: и҆ быва́етъ та́кѡ. |
|
55
|
55
|
| І коли віє південний вітер, говорите: спека буде, і буває. | И҆ є҆гда̀ ю҆́гъ вѣ́ющь, глаго́лете: зно́й бꙋ́детъ: и҆ быва́етъ. |
|
56
|
56
|
| Лицеміри! Лице неба і землі розпізнавати умієте; як же час цей не розпізнаєте? | Лицемѣ́ри, лицѐ не́бꙋ и҆ землѝ вѣ́сте и҆скꙋша́ти: вре́мене же сегѡ̀ ка́кѡ не и҆скꙋша́ете; |
|
57
|
57
|
| Чому ж ви і по собі не судите, що є справедливе? | Что́ же и҆ ѡ҆ себѣ̀ не сꙋ́дите пра́ведное; |
|
58
|
58
|
| Коли ти йдеш з супротивником своїм до правителя, то дорогою подбай, щоб звільнитися від нього, щоб він не притяг тебе до судді, а суддя не віддав тебе слузі, а слуга не посадив би тебе до в’язниці. | Є҆гда́ бо грѧде́ши съ сопе́рникомъ твои́мъ ко кнѧ́зю, на пꙋтѝ да́ждь дѣ́ланїе [потщи́сѧ] и҆збы́ти ѿ негѡ̀: да не ка́кѡ привлече́тъ тебѐ къ сꙋдїѝ, и҆ сꙋдїѧ̀ тѧ̀ преда́стъ слꙋзѣ̀, и҆ слꙋга̀ всади́тъ тѧ̀ въ темни́цꙋ: |
|
59
|
59
|
| Кажу тобі: не вийдеш звідти, аж поки не віддаси й останнього гроша. | гл҃ю тебѣ̀: не и҆зы́деши ѿтꙋ́дꙋ, до́ндеже и҆ послѣ́днюю мѣ́дницꙋ возда́си. |
|
Глава 13
|
Глава́ г҃і
|
|
1
|
1
|
| У той час деякі прийшли і розповіли про галилеян, кров яких Пилат змішав з жертвами їхніми. | (Заⷱ҇ о҃.) Прїидо́ша же нѣ́цыи въ то̀ вре́мѧ, повѣ́дающе є҆мꙋ̀ ѡ҆ галїле́ехъ, и҆́хже кро́вь пїла́тъ смѣсѝ съ же́ртвами и҆́хъ. |
|
2
|
2
|
| У відповідь Ісус сказав їм: чи думаєте ви, що ці галилеяни були грішніші за всіх галилеян, що так постраждали? | И҆ ѿвѣща́въ і҆и҃съ речѐ и҆̀мъ: мните́ ли, ꙗ҆́кѡ галїле́ане сі́и грѣ́шнѣйши па́че всѣ́хъ галїле́анъ бѧ́хꙋ, ꙗ҆́кѡ та́кѡ постра́даша; |
|
3
|
3
|
| Ні, кажу вам; але, якщо не покаєтесь, усі так само загинете. | Нѝ, гл҃ю ва́мъ: но а҆́ще не пока́етесѧ, всѝ та́кожде поги́бнете. |
|
4
|
4
|
| Або думаєте, що ті вісімнадцять, на яких упала башта Силоамська і побила їх, були винні більше за всіх, що живуть в Єрусалимі? | И҆лѝ ѻ҆́ни ѻ҆смьна́десѧте, на ни́хже падѐ сто́лпъ сїлѡа́мскїй и҆ побѝ и҆̀хъ, мни́те ли, ꙗ҆́кѡ ті́и до́лжнѣйши бѧ́хꙋ па́че всѣ́хъ живꙋ́щихъ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ; |
|
5
|
5
|
| Ні, кажу вам; але, якщо не покаєтесь, усі так само загинете. | Нѝ, гл҃ю ва́мъ: но а҆́ще не пока́етесѧ, всѝ та́кожде поги́бнете. |
|
6
|
6
|
| І сказав оцю притчу: один чоловік мав у своєму винограднику посаджену смоковницю, і прийшов шукати плоду на ній і не знайшов. | Гл҃аше же сїю̀ при́тчꙋ: смоко́вницꙋ и҆мѧ́ше нѣ́кїй въ вїногра́дѣ свое́мъ всажденꙋ̀: и҆ прїи́де и҆щѧ̀ плода̀ на не́й, и҆ не ѡ҆брѣ́те: |
|
7
|
7
|
| І сказав виноградареві: ось третій рік я приходжу шукати плоду на цій смоковниці і не знаходжу; зрубай її, навіщо вона і землю займає? | рече́ же къ вїнаре́ви: сѐ тре́тїе лѣ́то, ѿне́лиже прихождꙋ̀ и҆щѧ̀ плода̀ на смоко́вницѣ се́й, и҆ не ѡ҆брѣта́ю: посѣцы̀ ю҆̀ (оу҆̀бо), вскꙋ́ю и҆ зе́млю оу҆пражнѧ́етъ; |
|
8
|
8
|
| Але той сказав йому у відповідь: господарю, залиш її і на цей рік, поки я обкопаю її і підсиплю гноєм. | Ѻ҆́нъ же ѿвѣща́въ речѐ є҆мꙋ̀: го́споди, ѡ҆ста́ви ю҆̀ и҆ сѐ лѣ́то, до́ндеже ѡ҆копа́ю ѡ҆́крестъ є҆ѧ̀ и҆ ѡ҆сы́плю гно́емъ: |
|
9
|
9
|
| Можливо, дасть вона плід; а якщо ні, наступного року зрубаєш її. | и҆ а҆́ще оу҆́бѡ сотвори́тъ пло́дъ: а҆́ще ли же нѝ, во грѧдꙋ́щее посѣче́ши ю҆̀. |
|
10
|
10
|
| В одній із синагог Він навчав у суботу. | (Заⷱ҇ о҃а҃.) Бѧ́ше же оу҆чѧ̀ на є҆ди́номъ ѿ со́нмищъ въ сꙋббѡ́тꙋ: |
|
11
|
11
|
| Там була жінка, що мала духа немочі років вісімнадцять: вона була скорчена і ніяк не могла випростатись. | и҆ сѐ жена̀ бѣ̀ и҆мꙋ́щи дꙋ́хъ недꙋ́женъ лѣ́тъ ѻ҆смьна́десѧть, и҆ бѣ̀ слѧ́ка и҆ не могꙋ́щи восклони́тисѧ ѿню́дъ. |
|
12
|
12
|
| Ісус, побачивши її, покликав і сказав їй: жінко, ти звільнена від твоєї недуги. | Ви́дѣвъ же ю҆̀ і҆и҃съ, пригласѝ и҆ речѐ є҆́й: же́но, ѿпꙋщена̀ є҆сѝ ѿ недꙋ́га твоегѡ̀. |
|
13
|
13
|
| І поклав на неї руки; і вона зараз же випросталась і почала славити Бога. | И҆ возложѝ на ню̀ рꙋ́цѣ: и҆ а҆́бїе простре́сѧ, и҆ сла́влѧше бг҃а. |
|
14
|
14
|
| При цьому начальник синагоги, обурюючись, що Ісус зцілив її в суботу, сказав народові: є шість днів, в які дозволено робити; в ті і приходьте зцілятися, а не в день суботній. | Ѿвѣща́въ же старѣ́йшина собо́рꙋ, негодꙋ́ѧ, занѐ въ сꙋббѡ́тꙋ и҆сцѣлѝ (ю҆̀) і҆и҃съ, глаго́лаше наро́дꙋ: ше́сть дні́й є҆́сть, въ нѧ́же досто́итъ дѣ́лати: въ ты̑ѧ оу҆̀бо приходѧ́ще цѣли́тесѧ, а҆ не въ де́нь сꙋббѡ́тный. |
|
15
|
15
|
| Господь сказав йому у відповідь: лицеміре, чи не відв’язує кожний з вас у суботу вола свого або осла від ясел і не веде напувати? | Ѿвѣща́ (же) оу҆̀бо є҆мꙋ̀ гдⷭ҇ь и҆ речѐ: лицемѣ́ре, ко́ждо ва́съ въ сꙋббѡ́тꙋ не ѿрѣша́етъ ли своего̀ вола̀ и҆лѝ ѻ҆сла̀ ѿ ꙗ҆́слїй, и҆ ве́дъ напаѧ́етъ, |
|
16
|
16
|
| А цю дочку Авраамову, яку зв’язав сатана ось уже вісімнадцятий рік, чи не належало визволити від цих пут у день суботній? | сїю́ же дще́рь а҆враа́млю сꙋ́щꙋ, ю҆́же свѧза̀ сатана̀ сѐ ѻ҆смоена́десѧте лѣ́то, не досто́ѧше ли разрѣши́тисѧ є҆́й ѿ ю҆́зы сеѧ̀ въ де́нь сꙋббѡ́тный; |
|
17
|
17
|
| І коли Він говорив це, усі, що противилися Йому, засоромились; і всі люди раділи всім славним ділам Його. | И҆ сїѧ̑ є҆мꙋ̀ глаго́лющꙋ, стыдѧ́хꙋсѧ всѝ противлѧ́ющїисѧ є҆мꙋ̀: и҆ всѝ лю́дїе ра́довахꙋсѧ ѡ҆ всѣ́хъ сла́вныхъ быва́ющихъ ѿ негѡ̀. |
|
18
|
18
|
| Він же сказав: до чого подібне Царство Боже, і до чого уподібню його? | (Заⷱ҇ о҃в҃.) Гл҃аше же: комꙋ̀ подо́бно є҆́сть црⷭ҇твїе бж҃їе; и҆ комꙋ̀ оу҆подо́блю є҆̀; |
|
19
|
19
|
| Воно подібне до зерна гірчичного, яке чоловік взяв і посадив у своєму саду; і виросло, і стало великим деревом, і птахи небесні оселилися у гілках його. | Подо́бно є҆́сть зе́рнꙋ горꙋ́шнꙋ, є҆́же прїе́мъ человѣ́къ вве́рже въ вертогра́дъ сво́й: и҆ возрастѐ, и҆ бы́сть дре́во ве́лїе, и҆ пти̑цы небє́сныѧ всели́шасѧ въ вѣ́твїе є҆гѡ̀. |
|
20
|
20
|
| Ще сказав: до чого уподібню Царство Боже? | Па́ки речѐ: комꙋ̀ оу҆подо́блю црⷭ҇твїе бж҃їе; |
|
21
|
21
|
| Воно подібне до закваски, яку жінка, взявши, поклала на три міри борошна, аж доки не вкисне все. | подо́бно є҆́сть ква́сꙋ, є҆го́же прїе́мши жена̀, скры̀ въ са́тѣхъ трїе́хъ мꙋкѝ, до́ндеже вски́се всѐ. |
|
22
|
22
|
| І проходив через міста і села, і навчав, прямуючи до Єрусалима. | И҆ прохожда́ше сквозѣ̀ гра́ды и҆ вє́си, оу҆чѧ̀ и҆ ше́ствїе творѧ̀ во і҆ерⷭ҇ли́мъ. |
|
23
|
23
|
| Один чоловік сказав Йому: Господи, невже мало таких, що спасаються? А Він сказав їм: | Рече́ же нѣ́кїй є҆мꙋ̀: гдⷭ҇и, а҆́ще ма́лѡ є҆́сть спаса́ющихсѧ; Ѻ҆́нъ же речѐ къ ни̑мъ: |
|
24
|
24
|
| намагайтеся увійти через вузькі ворота, бо, кажу вам, багато буде таких, які намагатимуться увійти, і не зможуть. | подвиза́йтесѧ вни́ти сквозѣ̀ тѣ̑снаѧ врата̀: ꙗ҆́кѡ мно́зи, глаго́лю ва́мъ, взы́щꙋтъ вни́ти, и҆ не возмо́гꙋтъ. |
|
25
|
25
|
| Коли Господар дому встане і зачинить двері, тоді ви, стоячи зовні, почнете стукати у двері і говорити: Господи! Господи! Відчини нам. А Він скаже вам у відповідь: не знаю вас, звідки ви. | Ѿне́лѣже воста́нетъ до́мꙋ влады́ка, и҆ затвори́тъ двє́ри, и҆ на́чнете внѣ̀ стоѧ́ти и҆ оу҆дарѧ́ти въ двє́ри, глаго́люще: гдⷭ҇и, гдⷭ҇и, ѿве́рзи на́мъ. И҆ ѿвѣща́въ рече́тъ ва́мъ: не вѣ́мъ ва́съ, ѿкꙋ́дꙋ є҆стѐ. |
|
26
|
26
|
| Тоді почнете говорити: ми їли і пили перед Тобою, і на перехрестях наших Ти навчав. | Тогда̀ на́чнете глаго́лати: ꙗ҆до́хомъ пред̾ тобо́ю и҆ пи́хомъ, и҆ на распꙋ́тїихъ на́шихъ оу҆чи́лъ є҆сѝ. |
|
27
|
27
|
| А Він скаже: говорю вам, що не знаю вас, звідки ви; відійдіть від Мене всі, хто чинить неправду. | И҆ рече́тъ: глаго́лю ва́мъ, не вѣ́мъ ва́съ, ѿкꙋ́дꙋ є҆стѐ: ѿстꙋпи́те ѿ менє̀, всѝ дѣ́лателїе непра́вды. |
|
28
|
28
|
| Там буде плач і скрегіт зубів, коли побачите Авраама, Ісаака і Якова і всіх пророків у Царстві Божому, а себе — вигнаними геть. | Тꙋ̀ бꙋ́детъ пла́чь и҆ скре́жетъ зꙋбѡ́мъ, є҆гда̀ оу҆́зрите а҆враа́ма и҆ і҆саа́ка и҆ і҆а́кѡва и҆ всѧ̑ прⷪ҇ро́ки во црⷭ҇твїи бж҃їи, ва́съ же и҆згони́мыхъ во́нъ. |
|
29
|
29
|
| І прийдуть від сходу і заходу, від півночі й півдня, і возляжуть у Царстві Божому. | И҆ прїи́дꙋтъ ѿ востѡ́къ и҆ за́падъ и҆ сѣ́вера и҆ ю҆́га, и҆ возлѧ́гꙋтъ въ црⷭ҇твїи бж҃їи. |
|
30
|
30
|
| І ось є останні, що будуть першими, і є перші, що будуть останніми. | И҆ сѐ сꙋ́ть послѣ́днїи, и҆́же бꙋ́дꙋтъ пе́рви, и҆ сꙋ́ть пе́рвїи, и҆̀же бꙋ́дꙋтъ послѣ́дни. |
|
31
|
31
|
| У той день прийшли деякі з фарисеїв і сказали Йому: вийди і піди звідси, бо Ірод хоче Тебе вбити. | (Заⷱ҇ о҃г҃.) Въ то́й де́нь пристꙋпи́ша нѣ́цый ѿ фарїсє́й, глаго́люще є҆мꙋ̀: и҆зы́ди и҆ и҆дѝ ѿсю́дꙋ, ꙗ҆́кѡ и҆́рѡдъ хо́щетъ тѧ̀ оу҆би́ти. |
|
32
|
32
|
| І сказав їм: підіть і скажіть отій лисиці: ось виганяю бісів і зціляю сьогодні і завтра, і на третій день закінчу. | И҆ речѐ и҆̀мъ: ше́дше рцы́те ли́сꙋ томꙋ̀: сѐ и҆згоню̀ бѣ́сы и҆ и҆сцѣлє́нїѧ творю̀ дне́сь и҆ оу҆́трѣ, и҆ въ тре́тїй сконча́юсѧ. |
|
33
|
33
|
| А втім, мені треба ходити сьогодні, завтра і в наступний день, бо неможливо, щоб пророк загинув поза Єрусалимом. | Ѻ҆ба́че подоба́етъ мѝ дне́сь и҆ оу҆́трѣ и҆ въ бли́жнїй и҆тѝ: ꙗ҆́кѡ невозмо́жно є҆́сть прⷪ҇ро́кꙋ поги́бнꙋти кромѣ̀ і҆ерⷭ҇ли́ма. |
|
34
|
34
|
| Єрусалиме, Єрусалиме, що вбивав пророків і камінням побив посланих до тебе! Скільки разів хотів Я зібрати дітей твоїх, як птах пташенят своїх під крила, і ви не захотіли! | І҆ерⷭ҇ли́ме, і҆ерⷭ҇ли́ме, и҆зби́вый прⷪ҇ро́ки и҆ ка́менїемъ побива́ѧ пѡ́сланныѧ къ тебѣ̀, колькра́ты восхотѣ́хъ собра́ти ча̑да твоѧ̑, ꙗ҆́коже коко́шъ гнѣздо̀ своѐ под̾ крилѣ̑, и҆ не восхотѣ́сте; |
|
35
|
35
|
| Ось залишається вам дім ваш порожнім. Кажу ж вам, що ви не побачите Мене, доки не прийде час, коли скажете: благословенний, Хто гряде в ім’я Господнє! | Сѐ ѡ҆ставлѧ́етсѧ ва́мъ до́мъ ва́шъ пꙋ́стъ. Глаго́лю же ва́мъ, ꙗ҆́кѡ не и҆́мате менѐ ви́дѣти, до́ндеже прїи́детъ, є҆гда̀ рече́те: блгⷭ҇ве́нъ грѧды́й во и҆́мѧ гдⷭ҇не. |
|
Глава 14
|
Глава́ д҃і
|
|
1
|
1
|
| Довелось Йому в суботу ввійти в дім одного з начальників фарисейських спожити хліба, і вони стежили за Ним. | (Заⷱ҇ о҃д҃.) И҆ бы́сть є҆гда̀ вни́ти є҆мꙋ̀ въ до́мъ нѣ́коегѡ кнѧ́зѧ фарїсе́йска въ сꙋббѡ́тꙋ хлѣ́бъ ꙗ҆́сти, и҆ ті́и бѧ́хꙋ назира́юще є҆го̀. |
|
2
|
2
|
| І ось став перед Ним чоловік, який страждав на водяну хворобу. | И҆ сѐ человѣ́къ нѣ́кїй, и҆мы́й водны́й трꙋ́дъ, бѣ̀ пред̾ ни́мъ. |
|
3
|
3
|
| Тоді Ісус запитав законників і фарисеїв: чи дозволено зціляти в суботу? | И҆ ѿвѣща́въ і҆и҃съ речѐ къ зако́нникѡмъ и҆ фарїсе́ѡмъ, глаго́лѧ: а҆́ще достои́тъ въ сꙋббѡ́тꙋ цѣли́ти; |
|
4
|
4
|
| Вони промовчали. А Він, доторкнувшись, зцілив його і відпустив. | Ѻ҆ни́ же оу҆молча́ша. И҆ прїе́мъ и҆сцѣлѝ є҆го̀, и҆ ѿпꙋстѝ. |
|
5
|
5
|
| При цьому сказав їм: якщо у кого з вас осел або віл упаде в колодязь, чи не одразу ж витягнете його і в день суботній? | И҆ ѿвѣща́въ къ ни̑мъ речѐ: кото́рагѡ ѿ ва́съ ѻ҆се́лъ и҆лѝ во́лъ въ стꙋдене́цъ впаде́тъ, и҆ не а҆́бїе ли и҆сто́ргнетъ є҆го̀ въ де́нь сꙋббѡ́тный; |
|
6
|
6
|
| І не змогли відповісти Йому на це. | И҆ не возмого́ша ѿвѣща́ти є҆мꙋ̀ къ си̑мъ. |
|
7
|
7
|
| Помітивши ж, як запрошені вибирали перші місця, сказав їм притчу: | Гл҃аше же къ зва̑ннымъ при́тчꙋ, ѡ҆бдержѧ̀ [внима́ѧ], ка́кѡ предсѣда̑нїѧ и҆збира́хꙋ, глаго́лѧ къ ни̑мъ: |
|
8
|
8
|
| коли будеш запрошений кимось на весілля, не сідай на перше місце, щоб не знайшовся хто між запрошеними поважніший за тебе, | є҆гда̀ зва́нъ бꙋ́деши ки́мъ на бра́къ, не сѧ́ди на пре́днемъ мѣ́стѣ: є҆да̀ кто̀ честнѣ́е тебє̀ бꙋ́детъ зва́нныхъ, |
|
9
|
9
|
| і щоб той, хто запросив тебе і його, підійшовши, не сказав тобі, щоб поступився цьому місцем, і тоді доведеться тобі з соромом зайняти останнє місце. | и҆ прише́дъ и҆́же тебѐ зва́вый и҆ ѻ҆́наго, рече́тъ тѝ: да́ждь семꙋ̀ мѣ́сто: и҆ тогда̀ на́чнеши со стꙋдо́мъ послѣ́днее мѣ́сто держа́ти. |
|
10
|
10
|
| Але коли будеш запрошений, то, прийшовши, сідай на останнє місце, щоб той, хто запросив тебе, підійшовши, сказав тобі: друже, пересядь вище. Тоді буде тобі честь перед тими, хто сидить з тобою. | Но є҆гда̀ зва́нъ бꙋ́деши, ше́дъ сѧ́ди на послѣ́днемъ мѣ́стѣ, да є҆гда̀ прїи́детъ зва́вый тѧ̀, рече́тъ тѝ: дрꙋ́же, посѧ́ди вы́ше: тогда̀ бꙋ́детъ тѝ сла́ва пред̾ зва́нными съ тобо́ю. |
|
11
|
11
|
| Бо всякий, хто підноситься, буде принижений, а хто принижує себе, піднесеться. | Ꙗ҆́кѡ всѧ́къ возносѧ́йсѧ смири́тсѧ, и҆ смирѧ́ѧйсѧ вознесе́тсѧ. |
|
12
|
12
|
| Сказав же і тому, хто запросив Його: коли справляєш обід або вечерю, не клич друзів твоїх, ні братів твоїх, ні родичів твоїх, ні сусідів багатих, щоб і вони тебе колись не запросили і не одержав ти відплати. | (Заⷱ҇ о҃е҃.) Гл҃аше же и҆ ко зва́вшемꙋ є҆го̀: є҆гда̀ сотвори́ши ѡ҆бѣ́дъ и҆лѝ ве́черю, не зовѝ дрꙋгѡ́въ твои́хъ, ни бра́тїи твоеѧ̀, ни срѡ́дникъ твои́хъ, ни сосѣ̑дъ бога́тыхъ: є҆да̀ когда̀ и҆ ті́и тѧ̀ та́кожде воззовꙋ́тъ, и҆ бꙋ́детъ тѝ воздаѧ́нїе. |
|
13
|
13
|
| Але, коли справляєш званий обід, клич убогих, калік, кривих, сліпих, | Но є҆гда̀ твори́ши пи́ръ, зовѝ ни́щыѧ, маломѡ́щныѧ, хромы̑ѧ, слѣпы̑ѧ: |
|
14
|
14
|
| і блаженний будеш, бо вони не мають чим віддати тобі; віддасться ж тобі у воскресіння праведних. | и҆ блаже́нъ бꙋ́деши, ꙗ҆́кѡ не и҆́мꙋтъ тѝ что̀ возда́ти: возда́стъ же тѝ сѧ̀ въ воскреше́нїе пра́ведныхъ. |
|
15
|
15
|
| Почувши це, один з тих, що возлежали з Ним, сказав Йому: блаженний, хто споживатиме хліб у Царстві Божому! | Слы́шавъ же нѣ́кїй ѿ возлежа́щихъ съ ни́мъ сїѧ̑, речѐ є҆мꙋ̀: блаже́нъ, и҆́же снѣ́сть ѡ҆бѣ́дъ въ црⷭ҇твїи бж҃їи. |
|
16
|
16
|
| Він же сказав йому: один чоловік справляв велику вечерю і запросив багатьох. | (Заⷱ҇ о҃ѕ҃.) Ѻ҆́нъ же речѐ є҆мꙋ̀: человѣ́къ нѣ́кїй сотворѝ ве́черю ве́лїю, и҆ зва̀ мнѡ́ги: |
|
17
|
17
|
| І коли настав час вечері, послав раба свого сказати запрошеним: ідіть, бо все вже готове. | и҆ посла̀ раба̀ своего̀ въ го́дъ ве́чери рещѝ зва̑ннымъ: грѧди́те, ꙗ҆́кѡ оу҆жѐ готѡ́ва сꙋ́ть всѧ̑. |
|
18
|
18
|
| І почали всі, ніби змовившись, вибачатися. Перший сказав йому: я купив землю і мені треба піти і оглянути її; прошу тебе, вибач мені. | И҆ нача́ша вкꙋ́пѣ ѿрица́тисѧ всѝ. Пе́рвый речѐ є҆мꙋ̀: село̀ кꙋпи́хъ, и҆ и҆́мамъ нꙋждꙋ̀ и҆зы́ти и҆ ви́дѣти є҆̀. Молю́тисѧ, и҆мѣ́й мѧ̀ ѿрече́на. |
|
19
|
19
|
| Другий сказав: я купив п’ять пар волів та йду випробувати їх; прошу тебе, вибач мені. | И҆ дрꙋгі́й речѐ: сꙋпрꙋ̑гъ волѡ́въ кꙋпи́хъ пѧ́ть, и҆ грѧдꙋ̀ и҆скꙋси́ти и҆̀хъ: молю́ тѧ, и҆мѣ́й мѧ̀ ѿрече́на. |
|
20
|
20
|
| Третій сказав: я одружився і через те не можу прийти. | И҆ дрꙋгі́й речѐ: женꙋ̀ поѧ́хъ, и҆ сегѡ̀ ра́ди не могꙋ̀ прїитѝ. |
|
21
|
21
|
| І, повернувшись, раб той розповів про це господареві своєму. Тоді, розгнівавшись, господар сказав рабові своєму: піди швидше на вулиці й провулки міста і приведи сюди вбогих, калік, сліпих і кривих. | И҆ прише́дъ ра́бъ то́й повѣ́да господи́нꙋ своемꙋ̀ сїѧ̑. Тогда̀ разгнѣ́вавсѧ до́мꙋ влады́ка, речѐ рабꙋ̀ своемꙋ̀: и҆зы́ди ско́рѡ на распꙋ̑тїѧ и҆ стѡ́гны гра́да, и҆ ни́щыѧ и҆ бѣ̑дныѧ и҆ слѣпы̑ѧ и҆ хромы̑ѧ введѝ сѣ́мѡ. |
|
22
|
22
|
| І сказав раб: господарю, зроблено, як ти велів, і ще є місце. | И҆ речѐ ра́бъ. Го́споди, бы́сть ꙗ҆́коже повелѣ́лъ є҆сѝ, и҆ є҆щѐ мѣ́сто є҆́сть. |
|
23
|
23
|
| Господар сказав рабові: піди на дороги і загороди і умовляй прийти, щоб наповнився дім мій. | И҆ речѐ господи́нъ къ рабꙋ̀: и҆зы́ди на пꙋти̑ и҆ халꙋ́ги, и҆ оу҆бѣдѝ вни́ти, да напо́лнитсѧ до́мъ мо́й: |
|
24
|
24
|
| Бо кажу вам, що ніхто з тих запрошених не покуштує моєї вечері, бо багато званих, та мало обраних. | глаго́лю бо ва́мъ, ꙗ҆́кѡ ни є҆ди́нъ мꙋже́й тѣ́хъ зва́нныхъ вкꙋ́ситъ моеѧ̀ ве́чери: мно́зи бо сꙋ́ть зва́ни, ма́лѡ же и҆збра́нныхъ. |
|
25
|
25
|
| З Ним ішло багато народу, і, обернувшись, Він сказав їм: | (Заⷱ҇ о҃з҃.) И҆дѧ́хꙋ же съ ни́мъ наро́ди мно́зи: и҆ ѡ҆бра́щьсѧ речѐ къ ни̑мъ: |
|
26
|
26
|
| коли хто приходить до Мене і не зненавидить батька свого і матері, жінки і дітей, братів і сестер, та ще й життя свого, той не може бути Моїм учеником. | а҆́ще кто̀ грѧде́тъ ко мнѣ̀, и҆ не возненави́дитъ ѻ҆тца̀ своего̀ и҆ ма́терь, и҆ женꙋ̀, и҆ ча̑дъ, и҆ бра́тїю, и҆ се́стръ, є҆ще́ же и҆ дꙋ́шꙋ свою̀, не мо́жетъ мо́й бы́ти оу҆чени́къ: |
|
27
|
27
|
| І хто не несе хрест свій і не йде слідом за Мною, той не може бути Моїм учеником. | и҆ и҆́же не но́ситъ креста̀ своегѡ̀ и҆ в̾слѣ́дъ менє̀ грѧде́тъ, не мо́жетъ мо́й бы́ти оу҆чени́къ. |
|
28
|
28
|
| Бо хто з вас, бажаючи будувати башту, не сяде спершу і не обчислить витрат, чи вистачить у нього коштів, щоб закінчити? | Кто́ бо ѿ ва́съ, хотѧ́й сто́лпъ созда́ти, не пре́жде ли сѣ́дъ расчте́тъ и҆мѣ́нїе, а҆́ще и҆́мать, є҆́же є҆́сть на соверше́нїе, |
|
29
|
29
|
| Щоб, коли закладе основу і не зможе закінчити, усі, хто побачить, не почали сміятися з нього, | да не, когда̀ положи́тъ ѡ҆снова́нїе и҆ не возмо́жетъ соверши́ти, всѝ ви́дѧщїи начнꙋ́тъ рꙋга́тисѧ є҆мꙋ̀, |
|
30
|
30
|
| кажучи: як цей чоловік почав будувати, та не зміг закінчити. | глаго́люще, ꙗ҆́кѡ се́й человѣ́къ нача́тъ зда́ти и҆ не мо́же соверши́ти. |
|
31
|
31
|
| Або який цар, ідучи на війну проти іншого царя, не сяде і не порадиться спершу, чи під силу йому з десятьма тисячами встояти проти того, хто йде на нього з двадцятьма тисячами? | И҆лѝ кі́й ца́рь и҆ды́й ко и҆но́мꙋ царю̀ сни́тисѧ съ ни́мъ на бра́нь, не сѣ́дъ ли пре́жде совѣщава́етъ, а҆́ще си́ленъ є҆́сть срѣ́сти съ десѧтїю̀ ты́сѧщъ грѧдꙋ́щаго со двѣма́десѧтма ты́сѧщама на́нь; |
|
32
|
32
|
| Якщо ж ні, то поки той ще далеко, він пошле до нього посольство просити про мир. | А҆́ще ли же нѝ, є҆щѐ дале́че є҆мꙋ̀ сꙋ́щꙋ, моле́нїе посла́въ мо́литсѧ ѡ҆ смире́нїи. |
|
33
|
33
|
| Так і кожний з вас, хто не зречеться усього свого майна, не може бути Моїм учеником. | Та́кѡ оу҆̀бо всѧ́къ ѿ ва́съ, и҆́же не ѿрече́тсѧ всегѡ̀ своегѡ̀ и҆мѣ́нїѧ, не мо́жетъ бы́ти мо́й оу҆чени́къ. |
|
34
|
34
|
| Сіль — добра річ; але якщо сіль утратить силу, то чим осолиться? | Добро̀ є҆́сть со́ль: а҆́ще же со́ль ѡ҆бꙋѧ́етъ, чи́мъ ѡ҆соли́тсѧ; |
|
35
|
35
|
| Ні в землю, ні на гній не придатна; геть висипають її. Хто має вуха слухати, нехай слухає! | Ни въ зе́млю, ни въ гно́й потре́бна є҆́сть: во́нъ и҆зсы́плютъ ю҆̀. И҆мѣ́ѧй оу҆́шы слы́шати, да слы́шитъ. |
|
Глава 15
|
Глава́ є҃і
|
|
1
|
1
|
| Всі митарі і грішники наближалися до Нього, щоб послухати Його. | (Заⷱ҇ о҃и҃.) Бѧ́хꙋ же приближа́ющесѧ къ немꙋ̀ всѝ мы́тарїе и҆ грѣ̑шницы, послꙋ́шати є҆гѡ̀. |
|
2
|
2
|
| І нарікали фарисеї та книжники, кажучи: Він приймає грішників і їсть з ними. | И҆ ропта́хꙋ фарїсе́є и҆ кни́жницы, глаго́люще, ꙗ҆́кѡ се́й грѣ́шники прїе́млетъ и҆ съ ни́ми ꙗ҆́стъ. |
|
3
|
3
|
| Але Він розповів їм таку притчу: | Рече́ же къ ни̑мъ при́тчꙋ сїю̀, глаго́лѧ: |
|
4
|
4
|
| який чоловік з вас, маючи сто овець і загубивши одну з них, не залишить дев’яносто дев’ять у пустелі і не йде за загубленою, доки не знайде її? | кі́й человѣ́къ ѿ ва́съ и҆мы́й сто̀ ѻ҆ве́цъ, и҆ погꙋ́бль є҆ди́нꙋ ѿ ни́хъ, не ѡ҆ста́витъ ли девѧти́десѧти и҆ девѧтѝ въ пꙋсты́ни, и҆ и҆́детъ в̾слѣ́дъ поги́бшїѧ, до́ндеже ѡ҆брѧ́щетъ ю҆̀; |
|
5
|
5
|
| І, знайшовши її, з радістю візьме на плечі свої. | И҆ ѡ҆брѣ́тъ возлага́етъ на ра̑мѣ своѝ ра́дꙋѧсѧ: |
|
6
|
6
|
| І, прийшовши додому, скликає друзів і сусідів, кажучи їм: порадійте зі мною; я знайшов вівцю мою загублену. | и҆ прише́дъ въ до́мъ, созыва́етъ дрꙋ́ги и҆ сосѣ́ды, глаго́лѧ и҆̀мъ: ра́дꙋйтесѧ со мно́ю, ꙗ҆́кѡ ѡ҆брѣто́хъ ѻ҆вцꙋ̀ мою̀ поги́бшꙋю. |
|
7
|
7
|
| Кажу вам, що так на небесах більше буде радости за одного грішника, що кається, ніж за дев’яносто дев’ять праведників, які не потребують покаяння. | Гл҃ю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ та́кѡ ра́дость бꙋ́детъ на нб҃сѝ ѡ҆ є҆ди́номъ грѣ́шницѣ ка́ющемсѧ, не́жели ѡ҆ девѧти́десѧтихъ и҆ девѧтѝ пра́вєдникъ, и҆̀же не тре́бꙋютъ покаѧ́нїѧ. |
|
8
|
8
|
| Або яка жінка, маючи десять драхм*, якщо загубить одну драхму, не запалює світильник, і не замітає кімнату, і шукає старанно, доки не знайде, | И҆лѝ ка́ѧ жена̀ и҆мꙋ́щи де́сѧть дра́хмъ, а҆́ще погꙋби́тъ дра́хмꙋ є҆ди́нꙋ, не вжига́етъ ли свѣти́лника, и҆ помете́тъ хра́минꙋ, и҆ и҆́щетъ прилѣ́жнѡ, до́ндеже ѡ҆брѧ́щетъ; |
|
9
|
9
|
| а знайшовши, покличе подруг і сусідок і скаже: порадійте зі мною, бо я знайшла загублену драхму. | И҆ ѡ҆брѣ́тши созыва́етъ дрꙋги̑ни и҆ сосѣ́ды, глаго́лющи: ра́дꙋйтесѧ со мно́ю, ꙗ҆́кѡ ѡ҆брѣто́хъ дра́хмꙋ поги́бшꙋю. |
|
10
|
10
|
| Такою, кажу вам, буває радість у ангелів Божих за одного грішника, що покаявся. | Та́кѡ, глаго́лю ва́мъ, ра́дость быва́етъ пред̾ а҆́гг҃лы бж҃їими ѡ҆ є҆ди́номъ грѣ́шницѣ ка́ющемсѧ. |
|
11
|
11
|
| Ще сказав: один чоловік мав двох синів. | (Заⷱ҇ о҃ѳ҃.) Рече́ же: человѣ́къ нѣ́кїй и҆мѣ̀ два̀ сы̑на: |
|
12
|
12
|
| І сказав молодший з них батькові: батьку, дай мені частину майна, що належить мені. І батько розділив між ними майно. | и҆ речѐ ю҆нѣ́йшїй є҆ю̀ [ѿ ни́хъ] ѻ҆тцꙋ̀: ѻ҆́тче, да́ждь мѝ досто́йнꙋю ча́сть и҆мѣ́нїѧ. И҆ раздѣлѝ и҆́ма и҆мѣ́нїе. |
|
13
|
13
|
| Через кілька днів молодший син, зібравши все, пішов у далекий край і там розтратив своє майно, живучи розпусно. | И҆ не по мно́зѣхъ дне́хъ собра́въ всѐ мні́й сы́нъ, ѿи́де на странꙋ̀ дале́че, и҆ тꙋ̀ расточѝ и҆мѣ́нїе своѐ, живы́й блꙋ́днѡ. |
|
14
|
14
|
| Коли ж він усе розтратив, настав великий голод у тій країні, і він почав бідувати. | И҆зжи́вшꙋ же є҆мꙋ̀ всѐ, бы́сть гла́дъ крѣ́покъ на странѣ̀ то́й, и҆ то́й нача́тъ лиша́тисѧ. |
|
15
|
15
|
| І пішов, пристав до одного з жителів тієї країни; а той послав його на свої поля пасти свиней. | И҆ ше́дъ прилѣпи́сѧ є҆ди́номꙋ ѿ жи́тєль тоѧ̀ страны̀: и҆ посла̀ є҆го̀ на се́ла своѧ̑ пастѝ свинїѧ̑. |
|
16
|
16
|
| І він радий був насититися стручками, які їли свині, але ніхто не давав йому. | И҆ жела́ше насы́тити чре́во своѐ ѿ рожє́цъ, ꙗ҆̀же ꙗ҆дѧ́хꙋ свинїѧ̑: и҆ никто́же даѧ́ше є҆мꙋ̀. |
|
17
|
17
|
| Опам’ятавшись, він сказав: скільки наймитів у батька мого мають надлишок хліба, а я вмираю з голоду; | Въ себе́ же прише́дъ, речѐ: коли́кѡ нае́мникѡмъ ѻ҆тца̀ моегѡ̀ и҆збыва́ютъ хлѣ́бы, а҆́зъ же гла́домъ ги́блю; |
|
18
|
18
|
| встану, піду до батька мого і скажу йому: батьку! Згрішив я перед небом і перед тобою | Воста́въ и҆дꙋ̀ ко ѻ҆тцꙋ̀ моемꙋ̀, и҆ рекꙋ̀ є҆мꙋ̀: ѻ҆́тче, согрѣши́хъ на нб҃о и҆ пред̾ тобо́ю, |
|
19
|
19
|
| і вже недостойний зватися твоїм сином; прийми мене як одного з наймитів твоїх. | и҆ оу҆жѐ нѣ́смь досто́инъ нарещи́сѧ сы́нъ тво́й; сотвори́ мѧ ꙗ҆́кѡ є҆ди́наго ѿ нає́мникъ твои́хъ. |
|
20
|
20
|
| Встав і пішов до батька свого. І коли він був ще далеко, батько побачив його і переповнився жалем; побіг і, кинувшись йому на шию, цілував його. | И҆ воста́въ и҆́де ко ѻ҆тцꙋ̀ своемꙋ̀. Є҆ще́ же є҆мꙋ̀ дале́че сꙋ́щꙋ, оу҆зрѣ̀ є҆го̀ ѻ҆те́цъ є҆гѡ̀, и҆ ми́лъ є҆мꙋ̀ бы́сть, и҆ те́къ нападѐ на вы́ю є҆гѡ̀, и҆ ѡ҆блобыза̀ є҆го̀. |
|
21
|
21
|
| Син же сказав йому: батьку! Я згрішив перед небом і перед тобою і вже недостойний зватися твоїм сином. | Рече́ же є҆мꙋ̀ сы́нъ: ѻ҆́тче, согрѣши́хъ на нб҃о и҆ пред̾ тобо́ю, и҆ оу҆жѐ нѣ́смь досто́инъ нарещи́сѧ сы́нъ тво́й. |
|
22
|
22
|
| А батько сказав рабам своїм: принесіть найкращий одяг і вдягніть його, і дайте перстень на руку його і взуття на ноги; | Рече́ же ѻ҆те́цъ къ рабѡ́мъ свои̑мъ: и҆знеси́те ѻ҆де́ждꙋ пе́рвꙋю и҆ ѡ҆блецы́те є҆го̀, и҆ дади́те пе́рстень на рꙋ́кꙋ є҆гѡ̀ и҆ сапогѝ на но́зѣ: |
|
23
|
23
|
| і приведіть відгодоване теля, і заколіть; будемо їсти і веселитися! | и҆ приве́дше теле́цъ оу҆пита́нный заколи́те, и҆ ꙗ҆́дше весели́мсѧ: |
|
24
|
24
|
| Бо син мій оцей був мертвий і ожив, пропав і знайшовся. І почали веселитися. | ꙗ҆́кѡ сы́нъ мо́й се́й ме́ртвъ бѣ̀, и҆ ѡ҆живѐ: и҆ и҆зги́блъ бѣ̀, и҆ ѡ҆брѣ́тесѧ. И҆ нача́ша весели́тисѧ. |
|
25
|
25
|
| А старший син його був у полі; і коли, повертаючись, наблизився до дому, почув музику та співи та радощі; | Бѣ́ же сы́нъ є҆гѡ̀ ста́рѣй на селѣ̀: и҆ ꙗ҆́кѡ грѧды́й прибли́жисѧ къ до́мꙋ, слы́ша пѣ́нїе и҆ ли́ки: |
|
26
|
26
|
| і, покликавши одного із слуг, запитав: що це таке? | и҆ призва́въ є҆ди́наго ѿ ѻ҆́трѡкъ, вопроша́ше: что̀ (оу҆̀бо) сїѧ̑ сꙋ́ть; |
|
27
|
27
|
| Той же сказав йому: брат твій прийшов; і батько твій заколов відгодоване теля, бо прийняв його здоровим. | Ѻ҆́нъ же речѐ є҆мꙋ̀, ꙗ҆́кѡ бра́тъ тво́й прїи́де: и҆ закла̀ ѻ҆те́цъ тво́й телца̀ оу҆пита́нна, ꙗ҆́кѡ здра́ва є҆го̀ прїѧ́тъ. |
|
28
|
28
|
| Він розгнівався і не схотів увійти. Батько ж його, вийшовши, кликав його. | Разгнѣ́васѧ же, и҆ не хотѧ́ше вни́ти. Ѻ҆те́цъ же є҆гѡ̀ и҆зше́дъ молѧ́ше є҆го̀. |
|
29
|
29
|
| Але він сказав у відповідь батькові: ось я стільки років служу тобі і ніколи заповіді твоєї не переступав, але ти ніколи не дав мені й козляти, щоб мені повеселитися з друзями моїми. | Ѻ҆́нъ же ѿвѣща́въ речѐ ѻ҆тцꙋ̀: сѐ толи́кѡ лѣ́тъ рабо́таю тебѣ̀, и҆ николи́же за́пѡвѣди твоѧ̑ престꙋпи́хъ, и҆ мнѣ̀ николи́же да́лъ є҆сѝ козлѧ́те, да со дрꙋ̑ги свои́ми возвесели́лсѧ бы́хъ: |
|
30
|
30
|
| Коли ж цей син твій, що змарнував добро своє з блудницями, прийшов, ти заколов для нього відгодоване теля. | є҆гда́ же сы́нъ тво́й се́й, и҆з̾ѧды́й твоѐ и҆мѣ́нїе съ любодѣ́йцами, прїи́де, закла́лъ є҆сѝ є҆мꙋ̀ телца̀ пито́маго. |
|
31
|
31
|
| Він же сказав йому: сину, ти завжди зі мною, і все моє — твоє. | Ѻ҆́нъ же речѐ є҆мꙋ̀: ча́до, ты̀ всегда̀ со мно́ю є҆сѝ и҆ всѧ̑ моѧ̑ твоѧ̑ сꙋ́ть: |
|
32
|
32
|
| Веселитися ж і радіти треба тому, що брат твій оцей був мертвий і ожив, пропав і знайшовся. | возвесели́тижесѧ и҆ возра́довати подоба́ше, ꙗ҆́кѡ бра́тъ тво́й се́й ме́ртвъ бѣ̀, и҆ ѡ҆живѐ: и҆ и҆зги́блъ бѣ̀, и҆ ѡ҆брѣ́тесѧ. |
|
Глава 16
|
Глава́ ѕ҃і
|
|
1
|
1
|
| Сказав же Господь і ученикам Своїм: один чоловік був багатий і мав управителя, на якого було донесено йому, що він марнує його майно. | (Заⷱ҇ п҃.) Гл҃аше же ко оу҆чн҃кѡ́мъ свои̑мъ: человѣ́къ нѣ́кїй бѣ̀ бога́тъ, и҆̀же и҆мѧ́ше приста́вника: и҆ то́й ѡ҆клевета́нъ бы́сть къ немꙋ̀, ꙗ҆́кѡ расточа́етъ и҆мѣ̑нїѧ є҆гѡ̀. |
|
2
|
2
|
| І, покликавши його, сказав йому: що це я чую про тебе? Дай звіт про управительство твоє, бо ти не можеш більше управляти. | И҆ пригласи́въ є҆го̀ речѐ є҆мꙋ̀: что̀ сѐ слы́шꙋ ѡ҆ тебѣ̀; возда́ждь ѿвѣ́тъ ѡ҆ приставле́нїи домо́внѣмъ: не возмо́жеши бо ктомꙋ̀ до́мꙋ стро́ити. |
|
3
|
3
|
| Тоді управитель сказав сам собі: що мені робити? Господар мій відбирає в мене управління домом. Копати я не можу, просити соромлюся. | Рече́ же въ себѣ̀ приста́вникъ до́мꙋ: что̀ сотворю̀, ꙗ҆́кѡ госпо́дь мо́й ѿе́млетъ строе́нїе до́мꙋ ѿ менє̀; копа́ти не могꙋ̀, проси́ти стыжꙋ́сѧ: |
|
4
|
4
|
| Знаю, що зробити: коли буду відсторонений від управління домом, хай приймуть мене у свої доми. | разꙋмѣ́хъ, что̀ сотворю̀, да є҆гда̀ ѿста́вленъ бꙋ́дꙋ ѿ строе́нїѧ до́мꙋ, прїи́мꙋтъ мѧ̀ въ до́мы своѧ̑. |
|
5
|
5
|
| І,покликавши боржників господаря свого, кожного окремо, сказав першому: скільки ти винен господареві моєму? | И҆ призва́въ є҆ди́наго кого́ждо ѿ должни̑къ господи́на своегѡ̀, глаго́лаше пе́рвомꙋ: коли́цѣмъ до́лженъ є҆сѝ господи́нꙋ моемꙋ̀; |
|
6
|
6
|
| Він сказав: сто мір оливи. І сказав йому: візьми твою розписку і сідай скоріш, напиши: п’ятдесят. | Ѻ҆́нъ же речѐ: сто̀ мѣ́ръ [ва́ть (ⷱ҇ⷱ҇ⷱ҇ⷱ҇ⷱ҇ⷱ҇, т. є҆. мѣ́ръ)] ма́сла. И҆ речѐ є҆мꙋ̀: прїимѝ писа́нїе твоѐ, и҆ сѣ́дъ ско́рѡ напишѝ пѧтьдесѧ́тъ. |
|
7
|
7
|
| Потім другому сказав: а ти скільки винен? Він відповів: сто мір пшениці. І сказав йому: візьми свою розписку і напиши: вісімдесят. | Пото́мъ же речѐ дрꙋго́мꙋ: ты́ же коли́цѣмъ до́лженъ є҆сѝ; Ѻ҆́нъ же речѐ: сто̀ мѣ́ръ пшени́цы. И҆ глаго́ла є҆мꙋ̀: прїимѝ писа́нїе твоѐ, и҆ напишѝ ѻ҆́смьдесѧтъ. |
|
8
|
8
|
| І похвалив господар управителя неправедного, що мудро зробив; бо сини віку цього розумніші від синів світу в роді своїм. | И҆ похвалѝ госпо́дь до́мꙋ строи́телѧ непра́веднаго, ꙗ҆́кѡ мꙋ́дрѣ сотворѝ: ꙗ҆́кѡ сы́нове вѣ́ка сегѡ̀ мꙋдрѣ́йши па́че сынѡ́въ свѣ́та въ ро́дѣ свое́мъ сꙋ́ть. |
|
9
|
9
|
| І Я кажу вам: здобувайте собі друзів з багатства неправедного, щоб вони, як станете вбогими, прийняли вас у вічні обителі. | И҆ а҆́зъ ва́мъ глаго́лю: сотвори́те себѣ̀ дрꙋ́ги ѿ мамѡ́ны непра́вды, да, є҆гда̀ ѡ҆скꙋдѣ́ете, прїи́мꙋтъ вы̀ въ вѣ̑чныѧ кро́вы. |
|
10
|
10
|
| Вірний у малому і у великому вірний; а неправедний у малому, неправедний і у великому. | (Заⷱ҇ п҃а҃.) Вѣ́рный въ ма́лѣ, и҆ во мно́зѣ вѣ́ренъ є҆́сть: и҆ непра́ведный въ ма́лѣ, и҆ во мно́зѣ непра́веденъ є҆́сть. |
|
11
|
11
|
| Отже, якщо ви у неправедному багатстві не були вірні, хто ж довірить вам істинне? | А҆́ще оу҆̀бо въ непра́веднѣмъ и҆мѣ́нїи вѣ́рни не бы́сте, во и҆́стиннѣмъ кто̀ ва́мъ вѣ́рꙋ и҆́метъ; |
|
12
|
12
|
| І якщо в чужому не були вірні, ваше хто вам дасть? | И҆ а҆́ще въ чꙋже́мъ вѣ́рни не бы́сте, ва́ше кто̀ ва́мъ да́стъ; |
|
13
|
13
|
| Ніякий слуга не може служити двом господарям, бо або одного зненавидить, а другого полюбить, або до одного виявлятиме прихильність, а другого занедбає. Не можете служити Богові і мамоні*. | Никі́й же ра́бъ мо́жетъ двѣма̀ господи́нома рабо́тати: и҆́бо и҆лѝ є҆ди́наго возненави́дитъ, а҆ дрꙋга́го возлю́битъ: и҆лѝ є҆ди́нагѡ держи́тсѧ, ѡ҆ дрꙋзѣ́мъ же нерадѣ́ти на́чнетъ: не мо́жете бг҃ꙋ рабо́тати и҆ мамѡ́нѣ. |
|
14
|
14
|
| Чули все це і фарисеї, що були сріблолюбцями, і глузували з Нього. | Слы́шахꙋ же сїѧ̑ всѧ̑ и҆ фарїсе́є, сребролю́бцы сꙋ́ще, рꙋга́хꙋсѧ є҆мꙋ̀. |
|
15
|
15
|
| Він сказав їм: ви показуєте себе праведниками перед людьми, але Бог знає серця ваші, бо що високе в людей, те мерзенне перед Богом. | И҆ речѐ и҆̀мъ: (Заⷱ҇ п҃в҃.) вы̀ є҆стѐ ѡ҆правда́юще себѐ пред̾ человѣ̑ки, бг҃ъ же вѣ́сть сердца̀ ва̑ша: ꙗ҆́кѡ, є҆́же є҆́сть въ человѣ́цѣхъ высоко̀, ме́рзость є҆́сть пред̾ бг҃омъ. |
|
16
|
16
|
| Закон і Пророки були до Іоана; з цього часу Царство Боже благовіститься, і кожен із зусиллям входить у нього. | Зако́нъ и҆ прⷪ҇ро́цы до і҆ѡа́нна: ѿто́лѣ црⷭ҇твїе бж҃їе бл҃говѣствꙋ́етсѧ, и҆ всѧ́къ въ нѐ нꙋ́дитсѧ [съ нꙋ́ждею вхо́дитъ]. |
|
17
|
17
|
| Але скоріше небо і земля перейдуть, ніж одна риска із закону загине. | Оу҆до́бѣе же є҆́сть не́бꙋ и҆ землѝ прейтѝ, не́же ѿ зако́на є҆ди́ной чертѣ̀ поги́бнꙋти. |
|
18
|
18
|
| Усякий, хто розведеться з жінкою своєю і одружиться з іншою, перелюбствує; і кожен, хто жениться на розведеній з чоловіком, чинить перелюб. | Всѧ́къ пꙋща́ѧй женꙋ̀ свою̀ и҆ приводѧ̀ и҆́нꙋ, прелю́бы дѣ́етъ: и҆ женѧ́йсѧ пꙋще́ною ѿ мꙋ́жа, прелюбы̀ твори́тъ. |
|
19
|
19
|
| Один чоловік був багатий, одягався в порфиру і висон* і щодня розкішно бенкетував. | (Заⷱ҇ п҃г҃.) Человѣ́къ же нѣ́кїй бѣ̀ бога́тъ, и҆ ѡ҆блача́шесѧ въ порфѵ́рꙋ и҆ вѵ́ссонъ, веселѧ́сѧ на всѧ̑ дни̑ свѣ́тлѡ. |
|
20
|
20
|
| Був же один убогий на ім’я Лазар, що лежав біля воріт його весь у струпах | Ни́щь же бѣ̀ нѣ́кто, и҆́менемъ ла́зарь, и҆́же лежа́ше пред̾ враты̀ є҆гѡ̀ гно́енъ |
|
21
|
21
|
| і бажав насититися крихтами, що падали зі столу багача; пси, приходячи, лизали струпи його. | и҆ жела́ше насы́титисѧ ѿ крꙋпи́цъ па́дающихъ ѿ трапе́зы бога́тагѡ: но и҆ псѝ приходѧ́ще ѡ҆близа́хꙋ гно́й є҆гѡ̀. |
|
22
|
22
|
| Прийшло вмерти вбогому, і віднесений був ангелами на лоно Авраамове. Помер же і багатий, і поховали його. | Бы́сть же оу҆мре́ти ни́щемꙋ, и҆ несе́нꙋ бы́ти а҆́гг҃лы на ло́но а҆враа́мле: оу҆́мре же и҆ бога́тый, и҆ погребо́ша є҆го̀. |
|
23
|
23
|
| І в пеклі, будучи в муках, він підняв очі свої, побачив здалеку Авраама і Лазаря на лоні його. | И҆ во а҆́дѣ возвѣ́дъ ѻ҆́чи своѝ, сы́й въ мꙋ́кахъ, оу҆зрѣ̀ а҆враа́ма и҆здале́ча, и҆ ла́зарѧ на ло́нѣ є҆гѡ̀: |
|
24
|
24
|
| І,голосно закричавши, сказав: отче Аврааме, змилосердься наді мною і пошли Лазаря, нехай умочить кінець пальця свого у воду та прохолодить язик мій, бо я мучусь у полум’ї цьому. | и҆ то́й возгла́шь речѐ: ѻ҆́тче а҆враа́ме, поми́лꙋй мѧ̀, и҆ послѝ ла́зарѧ, да ѡ҆мо́читъ коне́цъ пе́рста своегѡ̀ въ водѣ̀ и҆ оу҆стꙋди́тъ ѧ҆зы́къ мо́й: ꙗ҆́кѡ стра́ждꙋ во пла́мени се́мъ. |
|
25
|
25
|
| Але Авраам сказав: чадо! Згадай, що ти одержав уже блага твої за життя твого, а Лазар — тільки зло; отже, тепер він тут тішиться, а ти страждаєш. | Рече́ же а҆враа́мъ: ча́до, помѧнѝ, ꙗ҆́кѡ воспрїѧ́лъ є҆сѝ блага̑ѧ твоѧ̑ въ животѣ̀ твое́мъ, и҆ ла́зарь та́кожде ѕла̑ѧ: нн҃ѣ же здѣ̀ оу҆тѣша́етсѧ, ты́ же стра́ждеши: |
|
26
|
26
|
| І, крім усього того, між нами і вами утверджена велика безодня, так що ті, які хочуть перейти звідси до вас, не зможуть, так само звідти до нас не переходять. | и҆ над̾ всѣ́ми си́ми междꙋ̀ на́ми и҆ ва́ми про́пасть вели́ка оу҆тверди́сѧ, ꙗ҆́кѡ да хотѧ́щїи прейтѝ ѿсю́дꙋ къ ва́мъ не возмо́гꙋтъ, ни и҆̀же ѿтꙋ́дꙋ, къ на́мъ прехо́дѧтъ. |
|
27
|
27
|
| Тоді він сказав: так благаю тебе, отче, пошли його в дім батька мого. | Рече́ же: молю́ тѧ оу҆̀бо, ѻ҆́тче, да по́слеши є҆го̀ въ до́мъ ѻ҆тца̀ моегѡ̀: |
|
28
|
28
|
| Маю бо п’ятьох братів, нехай засвідчить їм, щоб і вони не прийшли в це місце муки. | и҆́мамъ бо пѧ́ть бра́тїй: ꙗ҆́кѡ да засвидѣ́телствꙋетъ и҆̀мъ, да не и҆ ті́и прїи́дꙋтъ на мѣ́сто сїѐ мꙋче́нїѧ. |
|
29
|
29
|
| Авраам сказав йому: у них є Мойсей і пророки; нехай слухають їх. | Глаго́ла є҆мꙋ̀ а҆враа́мъ: и҆́мꙋтъ мѡѷсе́а и҆ прⷪ҇ро́ки: да послꙋ́шаютъ и҆̀хъ. |
|
30
|
30
|
| Він же сказав: ні, отче Аврааме! Але коли хто з мертвих прийде до них, покаються. | Ѻ҆́нъ же речѐ: нѝ, ѻ҆́тче а҆враа́ме: но а҆́ще кто̀ ѿ ме́ртвыхъ и҆́детъ къ ни̑мъ, пока́ютсѧ. |
|
31
|
31
|
| Тоді Авраам сказав йому: якщо Мойсея і пророків не слухають, то хоч би хто і з мертвих воскрес, не повірять. | Рече́ же є҆мꙋ̀: а҆́ще мѡѷсе́а и҆ прⷪ҇ро́кѡвъ не послꙋ́шаютъ, и҆ а҆́ще кто̀ ѿ ме́ртвыхъ воскре́снетъ, не и҆́мꙋтъ вѣ́ры. |
|
Глава 17
|
Глава́ з҃і
|
|
1
|
1
|
| Сказав також Ісус ученикам: неможливо не прийти спокусам; але горе тому, через кого вони приходять. | Рече́ же ко оу҆чн҃кѡ́мъ свои̑мъ: не возмо́жно є҆́сть не прїитѝ собла́знѡмъ, го́ре же, є҆гѡ́же ра́ди прихо́дѧтъ: |
|
2
|
2
|
| Краще було б йому, якби жорно млинове повісили йому на шию і кинули його в море, ніж щоб він спокусив одного з малих цих. | оу҆́нѣе є҆мꙋ̀ бы́ло бы, а҆́ще жерно́въ ѻ҆се́лскїй ѡ҆блежа́лъ бы ѡ҆ вы́и є҆гѡ̀, и҆ вве́рженъ въ мо́ре, не́же да соблазни́тъ ѿ ма́лыхъ си́хъ є҆ди́наго. |
|
3
|
3
|
| Пильнуйте за собою. Якщо ж согрішить проти тебе брат твій, докори йому; і коли покається, прости йому; | (Заⷱ҇ п҃д҃.) Внемли́те себѣ̀. А҆́ще согрѣши́тъ къ тебѣ̀ бра́тъ тво́й, запретѝ є҆мꙋ̀: и҆ а҆́ще пока́етсѧ, ѡ҆ста́ви є҆мꙋ̀: |
|
4
|
4
|
| і коли сім разів на день згрішить проти тебе і сім разів на день звернеться і скаже: каюсь, — прости йому. | и҆ а҆́ще седми́щи на де́нь согрѣши́тъ къ тебѣ̀, и҆ седми́щи на де́нь ѡ҆брати́тсѧ, глаго́лѧ: ка́юсѧ: ѡ҆ста́ви є҆мꙋ̀. |
|
5
|
5
|
| І сказали апостоли Господу: додай нам віри. | И҆ реко́ша а҆пⷭ҇ли гдⷭ҇еви: приложѝ на́мъ вѣ́рꙋ. |
|
6
|
6
|
| Господь сказав: коли б ви мали віру, як зерно гірчичне, і сказали смоковниці цій: вирвись і пересадись у море, то вона послухала б вас. | Рече́ же гдⷭ҇ь: а҆́ще бы́сте и҆мѣ́ли вѣ́рꙋ ꙗ҆́кѡ зерно̀ горꙋ́шно, глаго́лали бы́сте оу҆́бѡ ꙗ҆́годичинѣ се́й: восто́ргнисѧ и҆ всади́сѧ въ мо́ре: и҆ послꙋ́шала бы ва́съ. |
|
7
|
7
|
| Хто з вас, маючи раба, який оре або пасе, як тільки він повернеться з поля, скаже йому: іди мерщій та сідай до столу? | Кото́рый же ѿ ва́съ раба̀ и҆мѣ́ѧ ѡ҆рю́ща и҆лѝ пасꙋ́ща, и҆́же прише́дшꙋ є҆мꙋ̀ съ села̀ рече́тъ: а҆́бїе минꙋ́въ [прише́дъ] возлѧ́зи; |
|
8
|
8
|
| Навпаки, чи не скаже йому: приготуй мені повечеряти та, підперезавшись, прислуговуй мені, доки буду їсти і пити, а потім їж і пий сам? | Но не рече́тъ ли є҆мꙋ̀: оу҆гото́вай, что̀ вечерѧ́ю, и҆ препоѧ́савсѧ слꙋжѝ мѝ, до́ндеже ꙗ҆́мъ и҆ пїю̀: и҆ пото́мъ ꙗ҆́си и҆ пїе́ши ты̀; |
|
9
|
9
|
| Чи ж стане він дякувати рабові тому за те, що він виконав наказ? Не думаю. | Є҆да̀ и҆́мать хвалꙋ̀ [благодари́тъ] рабꙋ̀ томꙋ̀, ꙗ҆́кѡ сотворѝ повелѣ̑ннаѧ; не мню̀. |
|
10
|
10
|
| Так і ви, коли виконаєте все, що вам наказувалося, кажіть: ми раби нікчемні; бо зробили тільки те, що повинні були зробити. | Та́кѡ и҆ вы̀, є҆гда̀ сотворитѐ всѧ̑ повелѣ̑ннаѧ ва́мъ, глаго́лите, ꙗ҆́кѡ рабѝ неключи́ми є҆смы̀: ꙗ҆́кѡ, є҆́же до́лжни бѣ́хомъ сотвори́ти, сотвори́хомъ. |
|
11
|
11
|
| Йдучи до Єрусалима, Він проходив між Самарією та Галилеєю. | И҆ бы́сть и҆дꙋ́щꙋ є҆мꙋ̀ во і҆ерⷭ҇ли́мъ, и҆ то́й прохожда́ше междꙋ̀ сама́рїею и҆ галїле́ею. |
|
12
|
12
|
| І коли входив Він в одне село, зустріли Його десять чоловік прокажених, які зупинилися віддалік. | (Заⷱ҇ п҃е҃.) Входѧ́щꙋ же є҆мꙋ̀ въ нѣ́кꙋю ве́сь, срѣто́ша є҆го̀ де́сѧть прокаже́нныхъ мꙋже́й, и҆̀же ста́ша и҆здале́ча: |
|
13
|
13
|
| І вони гучним голосом говорили: Ісусе, Наставнику, помилуй нас. | и҆ ті́и вознесо́ша гла́съ, глаго́люще: і҆и҃се наста́вниче, поми́лꙋй ны̀. |
|
14
|
14
|
| Побачивши їх, Він сказав їм: підіть покажіться священикам. І коли вони йшли, очистилися. | И҆ ви́дѣвъ речѐ и҆̀мъ: ше́дше покажи́тесѧ свѧще́нникѡмъ. И҆ бы́сть и҆дꙋ́щымъ и҆̀мъ, ѡ҆чи́стишасѧ. |
|
15
|
15
|
| Один же з них, побачивши, що зцілився, повернувся, гучним голосом прославляючи Бога, | Є҆ди́нъ же ѿ ни́хъ, ви́дѣвъ, ꙗ҆́кѡ и҆сцѣлѣ̀, возврати́сѧ, со гла́сомъ ве́лїимъ сла́вѧ бг҃а, |
|
16
|
16
|
| і припав лицем до ніг Його, віддаючи Йому хвалу; і це був самарянин. | и҆ падѐ ни́цъ при ногꙋ̀ є҆гѡ̀, хвалꙋ̀ є҆мꙋ̀ воздаѧ̀: и҆ то́й бѣ̀ самарѧни́нъ. |
|
17
|
17
|
| Тоді Ісус сказав: чи не десять очистилися? Де ж дев’ять? | Ѿвѣща́въ же і҆и҃съ речѐ: не де́сѧть ли ѡ҆чи́стишасѧ; да де́вѧть гдѣ̀; |
|
18
|
18
|
| Чому вони не повернулися віддати славу Богові, тільки іноплемінник цей? | ка́кѡ не ѡ҆брѣто́шасѧ возвра́щшесѧ да́ти сла́вꙋ бг҃ꙋ, то́кмѡ и҆ноплеме́нникъ се́й; |
|
19
|
19
|
| І сказав йому: встань, іди; віра твоя спасла тебе. | И҆ речѐ є҆мꙋ̀: воста́въ и҆дѝ: вѣ́ра твоѧ̀ сп҃се́ тѧ. |
|
20
|
20
|
| А як фарисеї запитали Його: коли прийде Царство Боже? — відповів їм: не прийде Царство Боже помітно, | (Заⷱ҇ п҃ѕ҃.) Вопроше́нъ же бы́въ ѿ фарїсє́й, когда̀ прїи́детъ црⷭ҇твїе бж҃їе, ѿвѣща́въ и҆̀мъ речѐ: не прїи́детъ црⷭ҇твїе бж҃їе съ соблюде́нїемъ [со оу҆смотре́нїемъ]: |
|
21
|
21
|
| і не скажуть: ось, воно тут, або: он там. Бо Царство Боже всередині вас є. | нижѐ рекꙋ́тъ: сѐ здѣ̀, и҆лѝ: ѻ҆́ндѣ. Се́ бо црⷭ҇твїе бж҃їе внꙋ́трь ва́съ є҆́сть. |
|
22
|
22
|
| Сказав також ученикам: прийдуть дні, коли бажатимете бачити хоч один з днів Сина Людського, та не побачите. | Рече́ же ко оу҆чн҃кѡ́мъ (свои̑мъ): прїи́дꙋтъ дні́е, є҆гда̀ вожделѣ́ете є҆ди́нагѡ днѐ сн҃а чл҃вѣ́ческагѡ ви́дѣти, и҆ не оу҆́зрите. |
|
23
|
23
|
| І скажуть вам: ось тут, або: он там, — не ходіть і не ганяйтеся, | И҆ рекꙋ́тъ ва́мъ: сѐ здѣ̀, и҆лѝ: сѐ, ѻ҆́ндѣ: не и҆зы́дите, ни пожени́те. |
|
24
|
24
|
| бо, як блискавка, блиснувши від одного краю неба, світить до другого краю неба, так буде Син Людський у день Свій. | Ꙗ҆́кѡ бо мо́лнїѧ блиста́ющисѧ ѿ поднебе́сныѧ на поднебе́снѣй свѣ́титсѧ: та́кѡ бꙋ́детъ сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй въ де́нь сво́й. |
|
25
|
25
|
| Але насамперед належить Йому багато постраждати і бути відкинутим родом цим. | Пре́жде же подоба́етъ є҆мꙋ̀ мно́гѡ пострада́ти и҆ и҆скꙋше́нꙋ [ѿве́рженꙋ] бы́ти ѿ ро́да сегѡ̀. |
|
26
|
26
|
| І як було в дні Ноя, так буде і в дні Сина Людського: | (Заⷱ҇ п҃з҃.) И҆ ꙗ҆́коже бы́сть во дни̑ нѡ́євы, та́кѡ бꙋ́детъ и҆ во дни̑ сн҃а чл҃вѣ́ческа: |
|
27
|
27
|
| їли, пили, одружувалися і виходили заміж, аж до того дня, як увійшов Ной у ковчег, і прийшов потоп, і погубив усіх. | ꙗ҆дѧ́хꙋ, пїѧ́хꙋ, женѧ́хꙋсѧ, посѧга́хꙋ, до негѡ́же днѐ вни́де нѡ́е въ ковче́гъ: и҆ прїи́де пото́пъ, и҆ погꙋбѝ всѧ̑. |
|
28
|
28
|
| Так само, як було й у дні Лота: їли, пили, купували, продавали, саджали, будували; | Та́кожде и҆ ꙗ҆́коже бы́сть во дни̑ лѡ́тѡвы: ꙗ҆дѧ́хꙋ, пїѧ́хꙋ, кꙋпова́хꙋ, продаѧ́хꙋ, сажда́хꙋ, зда́хꙋ: |
|
29
|
29
|
| а в той день, в який Лот вийшов з Содома, линули сірка палаюча й вогонь з небес і погубили усіх; | во́ньже де́нь и҆зы́де лѡ́тъ ѿ содо́млѧнъ, ѡ҆дождѝ ка́мыкъ горѧ́щь и҆ ѻ҆́гнь съ небесѐ, и҆ погꙋбѝ всѧ̑. |
|
30
|
30
|
| так буде і в той день, коли Син Людський явиться. | По томꙋ́же бꙋ́детъ и҆ въ де́нь, во́ньже сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй ꙗ҆ви́тсѧ. |
|
31
|
31
|
| У той день, хто буде на покрівлі, а речі його в домі, нехай не злазить їх узяти; і хто буде на полі, також нехай не повертається назад. | Въ то́й де́нь, и҆́же бꙋ́детъ на кро́вѣ, и҆ сосꙋ́ди є҆гѡ̀ въ домꙋ̀, да не сла́зитъ взѧ́ти и҆́хъ: и҆ и҆́же на селѣ̀, та́кожде да не возврати́тсѧ вспѧ́ть: |
|
32
|
32
|
| Згадайте жінку Лотову. | помина́йте женꙋ̀ лѡ́товꙋ. |
|
33
|
33
|
| Хто почне зберігати душу свою, той погубить її; а хто погубить її, той оживить її. | И҆́же а҆́ще взы́щетъ дꙋ́шꙋ свою̀ спастѝ, погꙋби́тъ ю҆̀: и҆ и҆́же а҆́ще погꙋби́тъ ю҆̀, живи́тъ ю҆̀. |
|
34
|
34
|
| Кажу вам: у ту ніч будуть двоє на одній постелі: один візьметься, а другий залишиться. | Гл҃ю ва́мъ: въ тꙋ̀ но́щь бꙋ́дета два̀ на ѻ҆дрѣ̀ є҆ди́номъ: є҆ди́нъ пое́млетсѧ, а҆ дрꙋгі́й ѡ҆ставлѧ́етсѧ. |
|
35
|
35
|
| Дві будуть молоти разом: одна візьметься, а друга залишиться. | Бꙋ́детѣ двѣ̀ вкꙋ́пѣ ме́лющѣ: є҆ди́на пое́млетсѧ, а҆ дрꙋга́ѧ ѡ҆ставлѧ́етсѧ. |
|
36
|
36
|
| Двоє будуть на полі: один візьметься, а другий залишиться. | Два̀ бꙋ́дета на селѣ̀: є҆ди́нъ пое́млетсѧ, а҆ дрꙋгі́й ѡ҆ставлѧ́етсѧ. |
|
37
|
37
|
| На це сказали Йому: де, Господи? Він же сказав їм: де труп, там зберуться й орли. | И҆ ѿвѣща́вше глаго́лаша є҆мꙋ̀: гдѣ̀, гдⷭ҇и; Ѻ҆́нъ же речѐ и҆̀мъ: и҆дѣ́же тѣ́ло, та́мѡ соберꙋ́тсѧ и҆ ѻ҆рлѝ. |
|
Глава 18
|
Глава́ и҃і
|
|
1
|
1
|
| Сказав також їм і притчу про те, як треба завжди молитися і не занепадати духом, | Гл҃аше же и҆ при́тчꙋ къ ни̑мъ, ка́кѡ подоба́етъ всегда̀ моли́тисѧ и҆ не стꙋжа́ти (сѝ), |
|
2
|
2
|
| кажучи: в одному місті був суддя, який Бога не боявся і людей не соромився. | гл҃ѧ: (Заⷱ҇ п҃и҃.) сꙋдїѧ̀ бѣ̀ нѣ́кїй въ нѣ́коемъ гра́дѣ, бг҃а не боѧ́сѧ и҆ человѣ̑къ не срамлѧ́ѧсѧ. |
|
3
|
3
|
| В тому ж місті була одна вдова, і вона, приходячи до нього, говорила: захисти мене від суперника мого. | Вдова́ же нѣ́каѧ бѣ̀ во гра́дѣ то́мъ: и҆ прихожда́ше къ немꙋ̀, глаго́лющи: ѿмстѝ менє̀ ѿ сопе́рника моегѡ̀. |
|
4
|
4
|
| Але він довгий час не хотів. А потім сказав сам собі: хоч я і Бога не боюся і людей не соромлюсь, | И҆ не хотѧ́ше на до́лзѣ вре́мени. Послѣди́ же речѐ въ себѣ̀: а҆́ще и҆ бг҃а не бою́сѧ, и҆ человѣ̑къ не срамлѧ́юсѧ: |
|
5
|
5
|
| але, оскільки ця вдова не дає мені спокою, захищу її, щоб вона не приходила більш докучати мені. | но занѐ твори́тъ мѝ трꙋды̀ вдови́ца сїѧ̀, ѿмщꙋ̀ є҆ѧ̀: да не до конца̀ приходѧ́щи застои́тъ [трꙋди́тъ] менѐ. |
|
6
|
6
|
| І сказав Господь: чуєте, що каже суддя неправедний? | Рече́ же гдⷭ҇ь: слы́шите, что̀ сꙋдїѧ̀ непра́вды глаго́летъ; |
|
7
|
7
|
| Хіба Бог не захистить обранців Своїх, що волають до Нього день і ніч, чи баритиметься до них? | Бг҃ъ же не и҆́мать ли сотвори́ти ѿмще́нїе и҆збра́нныхъ свои́хъ, вопїю́щихъ къ немꙋ̀ де́нь и҆ но́щь, и҆ долготерпѧ̀ ѡ҆ ни́хъ; |
|
8
|
8
|
| Кажу вам, що захистить їх скоро. Але Син Людський, коли прийде, чи знайде віру на землі? | гл҃ю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ сотвори́тъ ѿмще́нїе и҆́хъ вско́рѣ. Ѻ҆ба́че сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй прише́дъ оу҆́бѡ ѡ҆брѧ́щетъ ли (сѝ) вѣ́рꙋ на землѝ; |
|
9
|
9
|
| Сказав також і до деяких, які були упевнені в собі, що вони праведні, а інших принижували, таку притчу. | Рече́ же и҆ ко дрꙋги̑мъ оу҆пова́ющымъ собо́ю, ꙗ҆́кѡ сꙋ́ть пра́вєдницы, и҆ оу҆ничижа́ющымъ про́чихъ, при́тчꙋ сїю̀: |
|
10
|
10
|
| Два чоловіки прийшли до храму помолитися: один фарисей, а другий митар. | (Заⷱ҇ п҃ѳ҃.) человѣ̑ка два̀ внидо́ста въ це́рковь помоли́тисѧ: є҆ди́нъ фарїсе́й, а҆ дрꙋгі́й мыта́рь. |
|
11
|
11
|
| Фарисей, ставши, так про себе молився: Боже! Дякую Тобі, що я не такий, як інші люди, грабіжники, неправедні, перелюбники, або як цей митар. | Фарїсе́й же ста́въ, си́це въ себѣ̀ молѧ́шесѧ: бж҃е, хвалꙋ̀ тебѣ̀ воздаю̀, ꙗ҆́кѡ нѣ́смь ꙗ҆́коже про́чїи человѣ́цы, хи́щницы, непра́вєдницы, прелюбодѣ́є, и҆лѝ ꙗ҆́коже се́й мыта́рь: |
|
12
|
12
|
| Пощу двічі на тиждень, даю десятину з усього, що надбаю. | пощꙋ́сѧ двакра́ты въ сꙋббѡ́тꙋ, десѧти́нꙋ даю̀ всегѡ̀ є҆ли́кѡ притѧжꙋ̀. |
|
13
|
13
|
| А митар, стоячи віддалік, не смів навіть очей звести на небо; але, б’ючи себе в груди, говорив: Боже, будь милостивий до мене, грішного! | Мыта́рь же и҆здале́ча стоѧ̀, не хотѧ́ше ни ѻ҆́чїю возвестѝ на не́бо: но бїѧ́ше пє́рси своѧ̑, глаго́лѧ: бж҃е, ми́лостивъ бꙋ́ди мнѣ̀ грѣ́шникꙋ. |
|
14
|
14
|
| Кажу вам, що цей пішов до дому свого виправданий більше, ніж той: бо всякий, хто підноситься, принижений буде, а хто принижує себе, піднесеться. | Глаго́лю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ сни́де се́й ѡ҆правда́нъ въ до́мъ сво́й па́че ѻ҆́нагѡ: ꙗ҆́кѡ всѧ́къ возносѧ́йсѧ смири́тсѧ, смирѧ́ѧй же себѐ вознесе́тсѧ. |
|
15
|
15
|
| Приносили ж до Нього і дітей, щоб Він доторкнувся до них; а ученики, бачачи те, боронили їм. | (Заⷱ҇ ч҃.) Приноша́хꙋ же къ немꙋ̀ и҆ младе́нцы, да и҆́хъ ко́снетсѧ: ви́дѣвше же оу҆чн҃цы̀ запрети́ша и҆̀мъ. |
|
16
|
16
|
| Але Ісус, підізвавши їх, сказав: пустіть дітей приходити до Мене і не забороняйте їм; бо таких є Царство Боже. | І҆и҃съ же призва́въ и҆̀хъ, глаго́ла: ѡ҆ста́вите дѣте́й приходи́ти ко мнѣ̀ и҆ не брани́те и҆̀мъ: таковы́хъ бо є҆́сть црⷭ҇твїе бж҃їе. |
|
17
|
17
|
| Істинно кажу вам: хто не прийме Царства Божого, як дитя, той не ввійде в нього. | А҆ми́нь бо глаго́лю ва́мъ: и҆́же а҆́ще не прїи́метъ црⷭ҇твїѧ бж҃їѧ ꙗ҆́кѡ ѻ҆троча̀, не и҆́мать вни́ти въ нѐ. |
|
18
|
18
|
| І запитав Його один з начальників, кажучи: Учителю благий, що мені зробити, щоб успадкувати життя вічне? | (Заⷱ҇ ч҃а҃.) И҆ вопросѝ є҆го̀ нѣ́кїй кнѧ́зь, глаго́лѧ: оу҆чт҃лю бл҃гі́й, что̀ сотвори́въ, живо́тъ вѣ́чный наслѣ́дствꙋю; |
|
19
|
19
|
| Ісус сказав йому: чого ти називаєш Мене благим? Ніхто не благий, тільки один Бог. | Рече́ же є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: что́ мѧ глаго́леши бл҃га, никто́же бл҃гъ, то́кмѡ є҆ди́нъ бг҃ъ. |
|
20
|
20
|
| Заповіді знаєш: не перелюбствуй, не вбивай, не кради, не лжесвідчи, шануй батька твого і матір твою. | За́пѡвѣди вѣ́си: не прелю́бы творѝ: не оу҆бі́й: не оу҆крадѝ: не лжесвидѣ́телствꙋй: чтѝ ѻ҆тца̀ твоего̀ и҆ ма́терь твою̀. |
|
21
|
21
|
| Він же сказав: усе це я зберіг від юности моєї. | Ѻ҆́нъ же речѐ: всѧ̑ сїѧ̑ сохрани́хъ ѿ ю҆́ности моеѧ̀. |
|
22
|
22
|
| Почувши це, Ісус сказав: ще одного не вистачає тобі: все, що маєш, продай і роздай убогим, і матимеш скарб на небесах, і йди слідом за Мною. | Слы́шавъ же сїѧ̑, і҆и҃съ речѐ є҆мꙋ̀: є҆щѐ є҆ди́нагѡ не доконча́лъ є҆сѝ: всѧ̑, є҆ли́ка и҆́маши, прода́ждь, и҆ разда́й ни́щымъ: и҆ и҆мѣ́ти и҆́маши сокро́вище на нб҃сѝ: и҆ грѧдѝ вослѣ́дъ менє̀. |
|
23
|
23
|
| Він же, почувши це, засмутився, бо був дуже багатий. | Ѻ҆́нъ же слы́шавъ сїѐ, приско́рбенъ бы́сть: бѣ́ бо бога́тъ ѕѣлѡ̀. |
|
24
|
24
|
| Ісус же, побачивши, що він засмутився, сказав: як важко тим, що мають багатство, увійти в Царство Боже! | Ви́дѣвъ же є҆го̀ і҆и҃съ приско́рбна бы́вша, речѐ: ка́кѡ не оу҆до́бь и҆мꙋ́щїи бога́тство въ црⷭ҇твїе бж҃їе вни́дꙋтъ: |
|
25
|
25
|
| Бо легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому ввійти до Царства Божого. | оу҆до́бѣе бо є҆́сть велбꙋ́дꙋ сквозѣ̀ и҆глинѣ̑ оу҆́шы проитѝ, не́же бога́тꙋ въ црⷭ҇твїе бж҃їе вни́ти. |
|
26
|
26
|
| Ті, що чули, сказали: то хто ж може спастися? | Рѣ́ша же слы́шавшїи: то̀ кто̀ мо́жетъ сп҃се́нъ бы́ти; |
|
27
|
27
|
| Він же сказав: неможливе для людей — можливе для Бога. | Ѻ҆́нъ же речѐ: невозмѡ́жнаѧ оу҆ человѣ̑къ возмѡ́жна сꙋ́ть оу҆ бг҃а. |
|
28
|
28
|
| Петро ж сказав: ось ми покинули все і пішли за Тобою. | Рече́ же пе́тръ: сѐ мы̀ ѡ҆ста́вихомъ всѧ̑ и҆ по тебѣ̀ и҆до́хомъ. |
|
29
|
29
|
| Він сказав їм: істинно говорю вам, що немає нікого, хто покинув би дім, або батьків, або братів, або сестер, або жінку, або дітей заради Царства Божого | Ѻ҆́нъ же речѐ и҆̀мъ: а҆ми́нь глаго́лю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ никто́же є҆́сть, и҆́же ѡ҆ста́витъ до́мъ, и҆лѝ роди́тєли, и҆лѝ бра́тїю, и҆лѝ сє́стры, и҆лѝ женꙋ̀, и҆лѝ ча́да, црⷭ҇твїѧ ра́ди бж҃їѧ, |
|
30
|
30
|
| і не одержав би значно більше в цей час, а у віці майбутньому — життя вічне. | и҆́же не прїи́метъ мно́жицею во вре́мѧ сїѐ, и҆ въ вѣ́къ грѧдꙋ́щїй живо́тъ вѣ́чный. |
|
31
|
31
|
| Взявши ж дванадцятьох учеників Своїх, сказав їм: ось ми йдемо до Єрусалима, і збудеться все, написане пророками про Сина Людського, | (Заⷱ҇ ч҃в҃.) Пое́мь же ѻ҆бана́десѧте оу҆чн҃кѝ своѧ̑, речѐ къ ни̑мъ; сѐ восхо́димъ во і҆ерⷭ҇ли́мъ, и҆ сконча́ютсѧ всѧ̑ пи̑саннаѧ прⷪ҇рѡ́ки ѡ҆ сн҃ѣ чл҃вѣ́честѣ: |
|
32
|
32
|
| бо видадуть Його язичникам, і глузуватимуть з Нього, і скривдять Його, і обплюють Його. | предадѧ́тъ бо є҆го̀ ꙗ҆зы́кѡмъ, и҆ порꙋга́ютсѧ є҆мꙋ̀, и҆ оу҆корѧ́тъ є҆го̀, и҆ ѡ҆плюю́тъ є҆го̀, |
|
33
|
33
|
| І будуть бити, і уб’ють Його; та на третій день воскресне. | и҆ би́вше оу҆бїю́тъ є҆го̀: и҆ въ тре́тїй де́нь воскре́снетъ. |
|
34
|
34
|
| Але вони нічого з цього не зрозуміли; і були слова ці приховані для них, і вони не розуміли сказаного. | И҆ ті́и ничесѡ́же ѿ си́хъ разꙋмѣ́ша: и҆ бѣ̀ глаго́лъ се́й сокрове́нъ ѿ ни́хъ, и҆ не разꙋмѣва́хꙋ глаго́лемыхъ. |
|
35
|
35
|
| Коли ж наближався Він до Єрихона, один сліпий сидів край дороги і просив милостині. | (Заⷱ҇ ч҃г҃.) Бы́сть же є҆гда̀ прибли́жишасѧ во і҆ерїхѡ́нъ, слѣпе́цъ нѣ́кїй сѣдѧ́ше при пꙋтѝ просѧ̀: |
|
36
|
36
|
| Почувши, що повз нього проходить народ, запитав: що це таке? | слы́шавъ же наро́дъ мимоходѧ́щь, вопроша́ше: что̀ оу҆́бѡ є҆́сть сѐ; |
|
37
|
37
|
| Йому сказали, що Ісус Назарянин проходить. | Повѣ́даша же є҆мꙋ̀, ꙗ҆́кѡ і҆и҃съ назарѧни́нъ мимохо́дитъ. |
|
38
|
38
|
| Тоді він закричав: Ісусе, Сину Давидів, помилуй мене! | И҆ возопѝ, глаго́лѧ: і҆и҃се сн҃е дв҃довъ, поми́лꙋй мѧ̀. |
|
39
|
39
|
| І ті, що йшли попереду, примушували його замовкнути; а він ще голосніше кричав: Сину Давидів, помилуй мене! | И҆ пред̾идꙋ́щїи преща́хꙋ є҆мꙋ̀, да оу҆молчи́тъ: ѻ҆́нъ же па́че мно́жае вопїѧ́ше: сн҃е дв҃довъ, поми́лꙋй мѧ̀. |
|
40
|
40
|
| Зупинившись, Ісус звелів привести його до Себе. Коли той наблизився до Нього, спитав його: | Ста́въ же і҆и҃съ повелѣ̀ привестѝ є҆го̀ къ себѣ̀: прибли́жшꙋсѧ же є҆мꙋ̀ къ немꙋ̀, вопросѝ є҆го̀, |
|
41
|
41
|
| чого ти хочеш від Мене? Він сказав: Господи, щоб мені прозріти! | глаго́лѧ: что̀ хо́щеши, да тѝ сотворю̀; Ѻ҆́нъ же речѐ: гдⷭ҇и, да прозрю̀. |
|
42
|
42
|
| Ісус сказав йому: прозри! Віра твоя спасла тебе. | І҆и҃съ же речѐ є҆мꙋ̀: прозрѝ: вѣ́ра твоѧ̀ сп҃се́ тѧ. |
|
43
|
43
|
| І він умить прозрів і пішов за Ним, славлячи Бога; і всі люди, побачивши це, віддали хвалу Богові. | И҆ а҆́бїе прозрѣ̀, и҆ в̾слѣ́дъ є҆гѡ̀ и҆дѧ́ше, сла́вѧ бг҃а. И҆ всѝ лю́дїе ви́дѣвше возда́ша хвалꙋ̀ бг҃ови. |
|
Глава 19
|
Глава́ ѳ҃і
|
|
1
|
1
|
| Потім Ісус увійшов до Єрихона і проходив через нього. | (Заⷱ҇ ч҃д҃.) И҆ вше́дъ прохожда́ше і҆ерїхѡ́нъ. |
|
2
|
2
|
| І ось один муж на ім’я Закхей, він був старший над митарями і чоловік був багатий, | И҆ сѐ мꙋ́жъ нарица́емый закхе́й, и҆ се́й бѣ̀ ста́рѣй мытарє́мъ, и҆ то́й бѣ̀ бога́тъ: |
|
3
|
3
|
| бажав бачити Ісуса, хто Він; але не міг за народом, бо був малий на зріст. | и҆ и҆ска́ше ви́дѣти і҆и҃са, кто̀ є҆́сть, и҆ не можа́ше ѿ наро́да, ꙗ҆́кѡ во́зрастомъ ма́лъ бѣ̀: |
|
4
|
4
|
| І, забігши наперед, виліз на смоковницю, щоб побачити Його, бо Він мав проходити біля неї. | и҆ предите́къ, возлѣ́зе на ꙗ҆́годичинꙋ, да ви́дитъ, ꙗ҆́кѡ хотѧ́ше ми́мѡ є҆ѧ̀ проитѝ. |
|
5
|
5
|
| Коли Ісус прийшов на те місце і, глянувши, побачив його, сказав йому: Закхею, злізь скоріше, бо сьогодні Мені належить бути в тебе в домі. | И҆ ꙗ҆́кѡ прїи́де на мѣ́сто, воззрѣ́въ і҆и҃съ ви́дѣ є҆го̀, и҆ речѐ къ немꙋ̀: закхе́е, потща́всѧ слѣ́зи: дне́сь бо въ домꙋ̀ твое́мъ подоба́етъ мѝ бы́ти. |
|
6
|
6
|
| І він поспішно зліз і прийняв Його з радістю. | И҆ потща́всѧ слѣ́зе, и҆ прїѧ́тъ є҆го̀ ра́дꙋѧсѧ. |
|
7
|
7
|
| І всі, побачивши те, почали нарікати, що Він зайшов гостити до грішного чоловіка. | И҆ ви́дѣвше всѝ ропта́хꙋ, глаго́люще, ꙗ҆́кѡ ко грѣ́шнꙋ мꙋ́жꙋ вни́де вита́ти. |
|
8
|
8
|
| Закхей, вставши, сказав Господеві: Господи, половину добра мого я віддам убогим і, якщо кого скривдив чим, поверну вчетверо. | Ста́въ же закхе́й речѐ ко гдⷭ҇ꙋ: сѐ по́лъ и҆мѣ́нїѧ моегѡ̀, гдⷭ҇и, да́мъ ни́щымъ: и҆ а҆́ще кого̀ чи́мъ ѡ҆би́дѣхъ, возвращꙋ̀ четвери́цею. |
|
9
|
9
|
| Ісус сказав йому: нині прийшло спасіння дому цьому, бо і він син Авраамів. | Рече́ же къ немꙋ̀ і҆и҃съ: ꙗ҆́кѡ дне́сь спⷭ҇нїе до́мꙋ семꙋ̀ бы́сть, занѐ и҆ се́й сы́нъ а҆враа́мль є҆́сть: |
|
10
|
10
|
| Прийшов бо Син Людський знайти і спасти, що загинуло. | прїи́де бо сн҃ъ чл҃вѣ́чь взыска́ти и҆ спⷭ҇тѝ поги́бшаго. |
|
11
|
11
|
| Коли ж вони слухали це, розповів ще одну притчу; бо Він був недалеко від Єрусалима, і вони думали, що Царство Боже повинне скоро відкритися. | Слы́шащымъ же и҆̀мъ сїѧ̑, прило́жь речѐ при́тчꙋ, занѐ бли́з̾ є҆мꙋ̀ бы́ти і҆ерⷭ҇ли́ма, и҆ мнѧ́хꙋ, ꙗ҆́кѡ а҆́бїе црⷭ҇тво бж҃їе хо́щетъ ꙗ҆ви́тисѧ. |
|
12
|
12
|
| Отже, сказав: один чоловік високого роду вирушав у далеку країну, щоб прийняти собі царство і повернутися. | Речѐ оу҆̀бо: (Заⷱ҇ ч҃е҃.) человѣ́къ нѣ́кїй добра̀ ро́да и҆́де на странꙋ̀ дале́че, прїѧ́ти себѣ̀ ца́рство и҆ возврати́тисѧ. |
|
13
|
13
|
| Покликавши десятьох рабів своїх, дав їм десять мин* і сказав їм: пустіть їх у діло, поки я повернусь. | Призва́въ же де́сѧть ра̑бъ свои́хъ, дадѐ и҆́мъ де́сѧть мна̑съ, и҆ речѐ къ ни̑мъ: кꙋ́плю дѣ́йте, до́ндеже прїидꙋ̀. |
|
14
|
14
|
| Але громадяни ненавиділи його і відправили слідом за ним посланців, сказавши: ми не хочемо, щоб він царював над нами. | И҆ гра́ждане є҆гѡ̀ ненави́дѧхꙋ є҆го̀, и҆ посла́ша послы̀ в̾слѣ́дъ є҆гѡ̀, глаго́люще: не хо́щемъ семꙋ̀, да ца́рствꙋетъ над̾ на́ми. |
|
15
|
15
|
| І коли він повернувся, прийнявши царство, то звелів покликати рабів тих, яким дав срібло, щоб довідатися, хто що придбав. | И҆ бы́сть є҆гда̀ возврати́сѧ прїи́мъ ца́рство, речѐ пригласи́ти рабы̑ ты̑ѧ, и҆̀мже дадѐ сребро̀, да оу҆вѣ́сть, каковꙋ̀ кꙋ́плю сꙋ́ть сотвори́ли. |
|
16
|
16
|
| Прийшов перший і сказав: господарю, мина твоя принесла десять мин. | Прїи́де же пе́рвый, глаго́лѧ: го́споди, мна́съ твоѧ̀ придѣ́ла де́сѧть мна̑съ. |
|
17
|
17
|
| І сказав йому: гаразд, добрий рабе! За те, що ти у малому був вірний, візьми управління над десятьма містами. | И҆ речѐ є҆мꙋ̀: бла́гѡ, ра́бе до́брый: ꙗ҆́кѡ ѡ҆ ма́лѣ вѣ́ренъ бы́лъ є҆сѝ, бꙋ́ди ѡ҆́бласть и҆мѣ́ѧ над̾ десѧтїю̀ градѡ́въ. |
|
18
|
18
|
| Прийшов другий і сказав: господарю, мина твоя принесла п’ять мин. | И҆ прїи́де вторы́й, глаго́лѧ: го́споди, мна́съ твоѧ̀ сотворѝ пѧ́ть мна̑съ. |
|
19
|
19
|
| Сказав і цьому: і ти будь над п’ятьма містами. | Рече́ же и҆ томꙋ̀: и҆ ты̀ бꙋ́ди над̾ пѧтїю̀ градѡ́въ. |
|
20
|
20
|
| Прийшов ще один і сказав: господарю, ось твоя мина, яку я зберігав, загорнувши в хустину, | И҆ дрꙋгі́й прїи́де, глаго́лѧ: го́споди, сѐ мна́съ твоѧ̀, ю҆́же и҆мѣ́хъ положе́нꙋ во оу҆брꙋ́сѣ: |
|
21
|
21
|
| бо я боявся тебе, тому що ти чоловік жорстокий: береш, чого не клав, і жнеш, чого не сіяв. | боѧ́хсѧ бо тебє̀, ꙗ҆́кѡ человѣ́къ ꙗ҆́ръ є҆сѝ, взе́млеши, є҆гѡ́же не положи́лъ є҆сѝ, и҆ жне́ши, є҆гѡ́же не сѣ́ѧлъ є҆сѝ. |
|
22
|
22
|
| Господар сказав йому: твоїми вустами суджу тебе, лукавий рабе! Ти знав, що я чоловік жорстокий: беру, чого не клав, і жну, чого не сіяв. | Глаго́ла же є҆мꙋ̀: ѿ оу҆́стъ твои́хъ сꙋждꙋ́ ти, лꙋка́вый ра́бе: вѣ́дѣлъ є҆сѝ, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ человѣ́къ ꙗ҆́ръ є҆́смь, взе́млю, є҆гѡ́же не положи́хъ, и҆ жнꙋ̀, є҆гѡ́же не сѣ́ѧхъ: |
|
23
|
23
|
| Чому ж ти не віддав срібла мого купцям, щоб я, повернувшись, узяв його з прибутком? | и҆ почто̀ не вда́лъ є҆сѝ моегѡ̀ сребра̀ кꙋпцє́мъ, и҆ а҆́зъ прише́дъ съ ли́хвою и҆стѧза́лъ бы́хъ є҆̀; |
|
24
|
24
|
| І сказав тим, що там стояли: візьміть у нього мину і дайте тому, що має десять мин. | И҆ предстоѧ́щымъ речѐ: возми́те ѿ негѡ̀ мна́съ, и҆ дади́те и҆мꙋ́щемꙋ де́сѧть мна̑съ. |
|
25
|
25
|
| І сказали йому: господарю, у нього є десять мин. | И҆ рѣ́ша є҆мꙋ̀: го́споди, и҆́мать де́сѧть мна̑съ. |
|
26
|
26
|
| Кажу ж бо вам, що всякому, хто має, тому дасться; а хто не має, відбереться і те, що має. | Глаго́лю бо ва́мъ, ꙗ҆́кѡ всѧ́комꙋ и҆мꙋ́щемꙋ да́стсѧ: а҆ ѿ неимꙋ́щагѡ, и҆ є҆́же и҆́мать, ѿи́метсѧ ѿ негѡ̀: |
|
27
|
27
|
| А ворогів моїх, які не хотіли, щоб я царював над ними, приведіть сюди і повбивайте переді мною. | ѻ҆ба́че врагѝ моѧ̑ ѡ҆́ны, и҆̀же не восхотѣ́ша менѐ, да ца́рь бы́хъ бы́лъ над̾ ни́ми, приведи́те сѣ́мѡ и҆ и҆зсѣцы́те предо мно́ю. |
|
28
|
28
|
| Сказавши це, Ісус пішов далі, підіймаючись до Єрусалима. | И҆ сїѧ̑ ре́къ, и҆дѧ́ше предѝ, восходѧ̀ во і҆ерⷭ҇ли́мъ. |
|
29
|
29
|
| І коли наблизився до Виффагії та Вифанії, до гори, що зветься Елеонською, послав двох учеників Своїх | (Заⷱ҇ ч҃ѕ҃.) И҆ бы́сть ꙗ҆́кѡ прибли́жисѧ въ виѳсфагі́ю и҆ виѳа́нїю, къ горѣ̀ нарица́емѣй є҆леѡ́нъ, посла̀ два̀ оу҆чн҃къ свои́хъ, |
|
30
|
30
|
| і сказав: підіть до села, що перед вами; увійшовши в нього, знайдете осля прив’язане, на яке ніхто з людей ніколи не сідав; відв’язавши його, приведіть. | гл҃ѧ: и҆ди́та въ прѧ́мнꙋю ве́сь: (и҆) въ ню́же входѧ̑ща ѡ҆брѧ́щета жребѧ̀ привѧ́зано, на не́же никто́же николи́же ѿ человѣ̑къ всѣ́де: ѿрѣ̑шша є҆̀ приведи́та. |
|
31
|
31
|
| А коли хто вас спитає: навіщо відв’язуєте? — скажіть йому так: Господь його потребує. | И҆ а҆́ще кто̀ вы̀ вопроша́етъ: почто̀ ѿрѣша́ета, си́це рцы́та є҆мꙋ̀, ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇ь є҆гѡ̀ тре́бꙋетъ. |
|
32
|
32
|
| Посланці пішли і знайшли все так, як Він сказав їм. | Шє́дша же пѡ́сланнаѧ ѡ҆брѣто́ста, ꙗ҆́коже речѐ и҆́ма. |
|
33
|
33
|
| Коли ж вони відв’язували осля, то господарі його сказали їм: навіщо відв’язуєте осля? | Ѿрѣша́ющема же и҆́ма жребѧ̀, реко́ша госпо́дїе є҆гѡ̀ къ ни́ма: что̀ ѿрѣша́ета жребѧ̀; |
|
34
|
34
|
| Вони відповіли: Господь його потребує. | Ѡ҆́на же реко́ста, ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇ь є҆гѡ̀ тре́бꙋетъ. |
|
35
|
35
|
| І привели його до Ісуса, і, накинувши одяг свій на осля, посадили Ісуса. | И҆ приведо́ста є҆̀ ко і҆и҃сови: и҆ возве́ргше ри̑зы своѧ̑ на жребѧ̀, всади́ша і҆и҃са. |
|
36
|
36
|
| І коли Він їхав, стелили одяг свій на дорозі. | И҆дꙋ́щꙋ же є҆мꙋ̀, постила́хꙋ ри̑зы своѧ̑ по пꙋтѝ. |
|
37
|
37
|
| А коли Він наближався вже до спуску з гори Елеонської, безліч учеників почали радісно хвалити Бога гучним голосом за всі чудеса, які вони бачили, | (Заⷱ҇ ч҃з҃.) Приближа́ющꙋжесѧ є҆мꙋ̀ оу҆жѐ (а҆́бїе) къ низхожде́нїю горѣ̀ є҆леѡ́нстѣй, нача́ша всѐ мно́жество оу҆чени̑къ ра́дꙋющесѧ хвали́ти бг҃а гла́сомъ ве́лїимъ ѡ҆ всѣ́хъ си́лахъ, ꙗ҆́же ви́дѣша, |
|
38
|
38
|
| кажучи: благословен Цар, що гряде в ім’я Господнє! Мир на небесах і слава у вишніх! | глаго́люще: блгⷭ҇ве́нъ грѧды́й цр҃ь во и҆́мѧ гдⷭ҇не: ми́ръ на нб҃сѝ, и҆ сла́ва въ вы́шнихъ. |
|
39
|
39
|
| І деякі фарисеї з народу сказали Йому: Учителю, заборони ученикам Твоїм. | И҆ нѣ́цыи фарїсе́є ѿ наро́да рѣ́ша къ немꙋ̀: оу҆чт҃лю, запретѝ оу҆чн҃кѡ́мъ твои̑мъ. |
|
40
|
40
|
| Але Він сказав їм у відповідь: Я вам кажу, що коли вони замовкнуть, то каміння заголосить. | И҆ ѿвѣща́въ речѐ и҆̀мъ: глаго́лю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ, а҆́ще сі́и оу҆молча́тъ, ка́менїе возопїе́тъ. |
|
41
|
41
|
| І коли, наблизившись, побачив місто, то заплакав над ним | И҆ ꙗ҆́кѡ прибли́жисѧ, ви́дѣвъ гра́дъ, пла́касѧ ѡ҆ не́мъ, |
|
42
|
42
|
| і сказав: о, коли б зрозуміло ти хоч у цей твій день, що потрібне для твого миру! Але це сховано нині від очей твоїх. | глаго́лѧ: ꙗ҆́кѡ а҆́ще бы разꙋмѣ́лъ и҆ ты̀, въ де́нь се́й тво́й, є҆́же къ смире́нїю [къ ми́рꙋ] твоемꙋ̀: нн҃ѣ же скры́сѧ ѿ ѻ҆́чїю твоє́ю: |
|
43
|
43
|
| Бо прийдуть на тебе дні, і вороги твої оточать тебе валом, і візьмуть в облогу тебе, і стиснуть тебе звідусіль. | ꙗ҆́кѡ прїи́дꙋтъ дні́е на тѧ̀, и҆ ѡ҆бложа́тъ вразѝ твоѝ ѻ҆стро́гъ ѡ҆ тебѣ̀, и҆ ѡ҆бы́дꙋтъ тѧ̀, и҆ ѡ҆б̾и́мꙋтъ тѧ̀ ѿвсю́дꙋ, |
|
44
|
44
|
| І зруйнують тебе, і поб’ють дітей твоїх у тобі, і не залишать у тобі каменя на камені, бо ти не зрозуміло часу відвідин твоїх. | и҆ разбїю́тъ тѧ̀ и҆ ча̑да твоѧ̑ въ тебѣ̀, и҆ не ѡ҆ста́вѧтъ ка́мень на ка́мени въ тебѣ̀: поне́же не разꙋмѣ́лъ є҆сѝ вре́мене посѣще́нїѧ твоегѡ̀. |
|
45
|
45
|
| І ввійшовши у храм, почав виганяти тих, що в ньому продавали і купували, | (Заⷱ҇ ч҃и҃.) И҆ вше́дъ въ це́рковь, нача́тъ и҆згони́ти продаю́щыѧ въ не́й и҆ кꙋпꙋ́ющыѧ, |
|
46
|
46
|
| кажучи їм: написано: дім Мій є дім молитви, а ви зробили його вертепом розбійників. | гл҃ѧ и҆̀мъ: пи́сано є҆́сть: до́мъ мо́й до́мъ моли́твы є҆́сть: вы́ же сотвори́сте є҆го̀ пеще́рꙋ разбо́йникѡмъ. |
|
47
|
47
|
| І навчав щодня в храмі. А первосвященики і книжники та старійшини народні шукали, як погубити Його, | И҆ бѣ̀ оу҆чѧ̀ по всѧ̑ дни̑ въ це́ркви. А҆рхїере́є же и҆ кни́жницы и҆ска́хꙋ є҆го̀ погꙋби́ти, и҆ старѣ́йшины лю́демъ. |
|
48
|
48
|
| і не знаходили, що б зробити з Ним, бо всі люди трималися Його і слухали Його. | И҆ не ѡ҆брѣта́хꙋ, что́ бы сотвори́ли є҆мꙋ̀: лю́дїе бо всѝ держа́хꙋсѧ є҆гѡ̀, послꙋ́шающе є҆го̀. |
|
Глава 20
|
Глава́ к҃
|
|
1
|
1
|
| І сталося в один з тих днів, коли Він навчав народ у храмі і благовістив, прийшли первосвященики і книжники зі старійшинами. | (Заⷱ҇ ч҃ѳ҃.) И҆ бы́сть во є҆ди́нъ ѿ дні́й ѻ҆́нѣхъ, оу҆ча́щꙋ є҆мꙋ̀ лю́ди въ це́ркви и҆ бл҃говѣствꙋ́ющꙋ, прїидо́ша свѧще́нницы и҆ кни́жницы со ста̑рцы |
|
2
|
2
|
| І запитали Його: скажи нам, якою владою Ти це робиш, або хто дав Тобі цю владу? | и҆ рѣ́ша къ немꙋ̀, глаго́люще: рцы̀ на́мъ, ко́ею ѡ҆́бластїю сїѧ̑ твори́ши, и҆лѝ кто̀ є҆́сть да́вый тебѣ̀ вла́сть сїю̀; |
|
3
|
3
|
| Він сказав їм у відповідь: запитаю і Я вас про одне, скажіть Мені — | Ѿвѣща́въ же речѐ къ ни̑мъ: вопрошꙋ́ вы и҆ а҆́зъ є҆ди́нагѡ словесѐ, и҆ рцы́те мѝ: |
|
4
|
4
|
| хрещення Іоанове було з небес чи від людей? | креще́нїе і҆ѡа́нново съ нб҃се́ ли бѣ̀, и҆лѝ ѿ человѣ̑къ; |
|
5
|
5
|
| Вони ж, міркуючи між собою, говорили: коли скажемо, що з небес, то Він скаже: чому ж ви не повірили йому? | Ѻ҆ни́ же помышлѧ́хꙋ въ себѣ̀, глаго́люще, ꙗ҆́кѡ а҆́ще рече́мъ: съ нб҃сѐ, рече́тъ: почто̀ оу҆̀бо не вѣ́ровасте є҆мꙋ̀; |
|
6
|
6
|
| А коли скажемо, що від людей, то весь народ поб’є нас камінням, бо він упевнений, що Іоан є пророк. | а҆́ще ли же рече́мъ: ѿ человѣ̑къ, всѝ лю́дїе ка́менїемъ побїю́тъ ны̀: и҆звѣ́стно бо бѣ̀ ѡ҆ і҆ѡа́ннѣ, ꙗ҆́кѡ прⷪ҇ро́къ бѣ̀. |
|
7
|
7
|
| І відповіли: не знаємо, звідки. | И҆ ѿвѣща́ша: не вѣ́мы ѿкꙋ́дꙋ. |
|
8
|
8
|
| Ісус сказав їм: то і Я не скажу вам, якою владою це роблю. | І҆и҃съ же речѐ и҆̀мъ: ни а҆́зъ гл҃ю ва́мъ, ко́ею ѡ҆́бластїю сїѧ̑ творю̀. |
|
9
|
9
|
| І почав Він розповідати людям таку притчу: один чоловік насадив виноградник і віддав його виноградарям, та й відбув на довгий час. | (Заⷱ҇ р҃.) Нача́тъ же къ лю́демъ глаго́лати при́тчꙋ сїю̀: человѣ́къ нѣ́кїй насадѝ вїногра́дъ, и҆ вдадѐ є҆го̀ дѣ́лателємъ, и҆ ѿи́де на лѣ̑та мнѡ́га. |
|
10
|
10
|
| І у певний час послав до виноградарів раба, щоб вони дали йому плодів з виноградника; але виноградарі, побивши його, відіслали ні з чим. | И҆ во вре́мѧ посла̀ къ дѣ́лателємъ раба̀, да ѿ плода̀ вїногра́да дадꙋ́тъ є҆мꙋ̀: дѣ́латєли же би́вше є҆го̀, посла́ша тща̀. |
|
11
|
11
|
| Ще послав другого раба; але вони і того, побивши і зневаживши, відіслали ні з чим. | И҆ приложѝ посла́ти дрꙋга́го раба̀: ѻ҆ни́ же и҆ того̀ би́вше и҆ досади́вше є҆мꙋ̀, посла́ша тща̀. |
|
12
|
12
|
| І ще послав третього; але вони і того, поранивши, вигнали. | И҆ приложѝ посла́ти тре́тїѧго: ѻ҆ни́ же и҆ того̀ оу҆ѧ́звльше и҆згна́ша. |
|
13
|
13
|
| Тоді господар виноградника сказав: що мені робити? Пошлю сина мого улюбленого; може, побачивши його, посоромляться. | Рече́ же господи́нъ вїногра́да: что̀ сотворю̀; послю̀ сы́на моего̀ возлю́бленнаго, є҆да̀ ка́кѡ, є҆го̀ ви́дѣвше, оу҆срамѧ́тсѧ. |
|
14
|
14
|
| А виноградарі, побачивши його, міркували між собою, кажучи: це спадкоємець, ходім уб’ємо його, щоб спадщина була нашою. | Ви́дѣвше же є҆го̀ дѣ́лателє, мы́шлѧхꙋ въ себѣ̀, глаго́люще: се́й є҆́сть наслѣ́дникъ: прїиди́те, оу҆бїе́мъ є҆го̀, да на́ше бꙋ́детъ достоѧ́нїе. |
|
15
|
15
|
| І, вивівши його геть з виноградника, вбили. Що зробить з ними господар виноградника? | И҆ и҆зве́дше є҆го̀ во́нъ и҆з̾ вїногра́да, оу҆би́ша. Что̀ оу҆̀бо сотвори́тъ и҆̀мъ господи́нъ вїногра́да; |
|
16
|
16
|
| Прийде і погубить виноградарів тих, і віддасть виноградник іншим. Ті, що слухали це, сказали: нехай не буде так! | Прїи́детъ и҆ погꙋби́тъ дѣ́латєли сїѧ̑, и҆ вда́стъ вїногра́дъ и҆нѣ̑мъ. Слы́шавше же реко́ша: да не бꙋ́детъ. |
|
17
|
17
|
| А Він, поглянувши на них, сказав: що значить оце написане: камінь, який відкинули будівничі, той самий став наріжним каменем? | Ѻ҆́нъ же воззрѣ́въ на ни́хъ, речѐ: что̀ оу҆̀бо пи́саное сїѐ: ка́мень, є҆гѡ́же небрего́ша зи́ждꙋщїи, се́й бы́сть во главꙋ̀ оу҆́гла; |
|
18
|
18
|
| Кожний, хто впаде на той камінь, розіб’ється; а на кого він упаде, того роздавить. | Всѧ́къ пады́й на ка́мени то́мъ, сокрꙋши́тсѧ: а҆ на не́мже паде́тъ, стры́етъ є҆го̀. |
|
19
|
19
|
| І шукали в цей час первосвященики і книжники, як накласти на Нього руки, та побоялися народу; бо зрозуміли, що про них сказав Він цю притчу. | (Заⷱ҇ р҃а҃.) И҆ взыска́ша а҆рхїере́є и҆ книжни́цы возложи́ти на́нь рꙋ́цѣ въ то́й ча́съ, и҆ оу҆боѧ́шасѧ наро́да: разꙋмѣ́ша бо, ꙗ҆́кѡ къ ни̑мъ при́тчꙋ сїю̀ речѐ. |
|
20
|
20
|
| І, слідкуючи за Ним, підіслали лукавих людей, які, вдаючи з себе праведних, зловили б Його на слові, щоб видати Його начальникам і владі правителя. | И҆ наблю́дше посла́ша ла́ѧтєли [навѣ́тникѡвъ], притворѧ́ющихъ себѐ пра́ведники бы́ти: да и҆́мꙋтъ є҆го̀ въ словесѝ, во є҆́же преда́ти є҆го̀ нача́лствꙋ и҆ ѡ҆́бласти и҆ге́мѡновѣ. |
|
21
|
21
|
| І вони запитали Його: Учителю, ми знаємо, що Ти правдиво говориш і навчаєш, і не дивишся на особу, але істинно на путь Божу наставляєш; | И҆ вопроси́ша є҆го̀, глаго́люще: оу҆чи́телю, вѣ́мы, ꙗ҆́кѡ пра́вѡ глаго́леши и҆ оу҆чи́ши, и҆ не на лица̑ зри́ши, но вои́стиннꙋ пꙋтѝ бж҃їю оу҆чи́ши: |
|
22
|
22
|
| чи належить нам давати податок кесареві, чи ні? | досто́итъ ли на́мъ ке́сареви да́нь даѧ́ти, и҆лѝ нѝ; |
|
23
|
23
|
| Він же, зрозумівши їхнє лукавство, сказав їм: чого Мене спокушаєте? | Разꙋмѣ́въ же и҆́хъ лꙋка́вство, речѐ къ ни̑мъ: что́ мѧ и҆скꙋша́ете; |
|
24
|
24
|
| Покажіть Мені динарій — чиє на ньому зображення і напис? Вони відповіли: кесареве. | покажи́те мѝ ца́тꙋ [дина́рїй]: чі́й и҆́мать ѡ҆́бразъ и҆ надписа́нїе; Ѿвѣща́вше же реко́ша: ке́саревъ. |
|
25
|
25
|
| Він сказав їм: отже, віддавайте кесареве кесареві, а Боже — Богові. | Ѻ҆́нъ же речѐ и҆̀мъ: воздади́те оу҆̀бо, ꙗ҆́же ке́сарєва, ке́сареви, и҆ ꙗ҆̀же бж҃їѧ, бг҃ови. |
|
26
|
26
|
| І не могли впіймати Його на слові перед народом і, здивувавшись відповіді Його, замовкли. | И҆ не мого́ша зазрѣ́ти глаго́ла є҆гѡ̀ пред̾ людьмѝ: и҆ диви́шасѧ ѡ҆ ѿвѣ́тѣ є҆гѡ̀, и҆ оу҆молча́ша. |
|
27
|
27
|
| Тоді прийшли деякі з саддукеїв, які не визнають воскресіння, і запитали Його: | (Заⷱ҇ р҃в҃.) Пристꙋпи́ша же нѣ́цыи ѿ саддꙋкє́й, глаго́лющїи воскрⷭ҇нїю не бы́ти, вопроша́хꙋ є҆го̀, |
|
28
|
28
|
| Учителю, Мойсей написав нам: коли у кого помре брат, що мав жінку, і помре бездітним, то нехай брат його візьме жінку його, відродить потомство братові своєму. | глаго́люще: оу҆чи́телю, мѡѷсе́й написа̀ на́мъ: а҆́ще комꙋ̀ бра́тъ оу҆́мретъ и҆мы́й женꙋ̀, и҆ то́й безча́денъ оу҆́мретъ, да бра́тъ є҆гѡ̀ по́йметъ женꙋ̀ и҆ возста́витъ сѣ́мѧ бра́тꙋ своемꙋ̀. |
|
29
|
29
|
| Отже, було сім братів, і перший взяв жінку і помер бездітним; | Се́дмь оу҆̀бо бра́тїй бѣ̀: и҆ пе́рвый поѧ́тъ женꙋ̀, оу҆́мре безча́денъ: |
|
30
|
30
|
| узяв ту жінку другий, і той помер бездітним; | и҆ поѧ́тъ вторы́й женꙋ̀, и҆ то́й оу҆́мре безча́денъ: |
|
31
|
31
|
| узяв її третій, так само і всі семеро; і, не залишивши дітей, померли. | и҆ тре́тїй поѧ́тъ ю҆̀: та́кожде же и҆ всѝ се́дмь: и҆ не ѡ҆ста́виша ча̑дъ, и҆ оу҆мро́ша: |
|
32
|
32
|
| Після всіх померла і жінка. | по́слѣжде же всѣ́хъ оу҆́мре и҆ жена̀: |
|
33
|
33
|
| Отже, у воскресінні, якому з них буде вона жінкою? Бо семеро мали її за дружину. | въ воскрⷭ҇нїе оу҆̀бо, кото́рагѡ и҆́хъ бꙋ́детъ жена̀; се́дмь бо и҆мѣ́ша ю҆̀ женꙋ̀. |
|
34
|
34
|
| Ісус сказав їм у відповідь: сини віку цього женяться і виходять заміж; | И҆ ѿвѣща́въ речѐ и҆̀мъ і҆и҃съ: сы́нове вѣ́ка сегѡ̀ же́нѧтсѧ и҆ посѧга́ютъ: |
|
35
|
35
|
| а ті, що сподобилися досягти того віку і воскресіння з мертвих, не женяться і не виходять заміж. | а҆ сподо́бльшїисѧ вѣ́къ ѡ҆́нъ оу҆лꙋчи́ти и҆ воскрⷭ҇нїе, є҆́же ѿ ме́ртвыхъ, ни же́нѧтсѧ, ни посѧга́ютъ: |
|
36
|
36
|
| І вмерти вже не можуть; бо вони рівні з ангелами і є сини Божі, ставши синами воскресіння. | ни оу҆мре́ти бо ктомꙋ̀ мо́гꙋтъ: ра́вни бо сꙋ́ть а҆́гг҃лѡмъ, и҆ сы́нове сꙋ́ть бж҃їи, воскрⷭ҇нїѧ сы́нове сꙋ́ще. |
|
37
|
37
|
| А що мертві воскресають, і Мойсей показав при купині, коли Господа назвав Богом Авраама, і Богом Ісаака, і Богом Якова. | А҆ ꙗ҆́кѡ востаю́тъ ме́ртвїи, и҆ мѡѷсе́й сказа̀ при кꙋпинѣ̀, ꙗ҆́коже глаго́летъ гдⷭ҇а бг҃а а҆враа́млѧ и҆ бг҃а і҆саа́кова и҆ бг҃а і҆а́кѡвлѧ. |
|
38
|
38
|
| Бог же не є Бог мертвих, а живих. Бо в Нього всі живі. | Бг҃ъ же нѣ́сть ме́ртвыхъ, но живы́хъ: вси́ бо томꙋ̀ жи́ви сꙋ́ть. |
|
39
|
39
|
| На це деякі з книжників сказали: Учителю, Ти добре сказав. | Ѿвѣща́вше же нѣ́цый ѿ кни̑жникъ реко́ша: оу҆чи́телю, до́брѣ ре́клъ є҆сѝ. |
|
40
|
40
|
| І більше не насмілювалися запитувати Його ні про що. Він же сказав їм: | Ктомꙋ́же не смѣ́ѧхꙋ є҆го̀ вопроси́ти ничесѡ́же. Рече́ же къ ни̑мъ: |
|
41
|
41
|
| як це кажуть, що Христос є сином Давидовим, | ка́кѡ глаго́лютъ хрⷭ҇та̀ сн҃а дв҃дова бы́ти; |
|
42
|
42
|
| А сам Давид говорить у книзі псалмів: сказав Господь Господеві моєму: сиди праворуч Мене, | Са́мъ бо дв҃дъ глаго́летъ въ кни́зѣ ѱало́мстѣй: речѐ гдⷭ҇ь гдⷭ҇еви моемꙋ̀: сѣдѝ ѡ҆деснꙋ́ю менє̀, |
|
43
|
43
|
| доки покладу ворогів Твоїх підніжжям ніг Твоїх? | до́ндеже положꙋ̀ врагѝ твоѧ̑ подно́жїе нога́ма твои́ма. |
|
44
|
44
|
| Отже, Давид називає Його Господом; як же Він син йому? | Дв҃дъ оу҆̀бо гдⷭ҇а є҆го̀ нарица́етъ, и҆ ка́кѡ сн҃ъ є҆мꙋ̀ є҆́сть; |
|
45
|
45
|
| І коли увесь народ слухав, Він сказав ученикам Своїм: | (Заⷱ҇ р҃г҃.) Слы́шащымъ же всѣ̑мъ лю́демъ, речѐ оу҆чн҃кѡ́мъ свои̑мъ: |
|
46
|
46
|
| стережіться книжників, які люблять ходити в довгому одязі і люблять, щоб їх вітали на народних зібраннях, мати перші місця в синагогах і перші місця на вечерях, | внемли́те себѣ̀ ѿ кни̑жникъ, хотѧ́щихъ ходи́ти во ѻ҆де́ждахъ, и҆ лю́бѧщихъ цѣлова̑нїѧ на то́ржищихъ и҆ предсѣда̑нїѧ на со́нмищихъ, и҆ преждевозлежа̑нїѧ на ве́черѧхъ: |
|
47
|
47
|
| які з’їдають доми вдів і лицемірно довго моляться; вони приймуть тим більше осудження. | и҆̀же снѣда́ютъ до́мы вдови́цъ, и҆ вино́ю дале́че мо́лѧтсѧ [и҆ лицемѣ́рнѡ на до́лзѣ мо́лѧтсѧ]: сі́и прїи́мꙋтъ ли́шше ѡ҆сꙋжде́нїе. |
|
Глава 21
|
Глава́ к҃а
|
|
1
|
1
|
| Поглянувши, Він побачив багатіїв, які клали дари свої в скарбницю. | Воззрѣ́въ же ви́дѣ вмета́ющыѧ въ хра́мъ набдѧ́щїй и҆мѣ̑нїѧ [въ сокро́вищное храни́лище] дары̀ своѧ̑ бога̑тыѧ. |
|
2
|
2
|
| Побачив також і одну вбогу вдову, яка туди поклала дві лепти, | Ви́дѣ же и҆ нѣ́кꙋю вдови́цꙋ оу҆бо́гꙋ вмета́ющꙋ тꙋ̀ двѣ̀ лє́птѣ, |
|
3
|
3
|
| і сказав: істинно говорю вам, що ця вбога вдова більше за всіх поклала; | и҆ речѐ: вои́стиннꙋ глаго́лю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ вдови́ца сїѧ̀ оу҆бо́гаѧ мно́жае всѣ́хъ вве́рже: |
|
4
|
4
|
| бо всі ті з надміру свого клали в дар Богові, а вона з убогости своєї поклала весь прожиток свій, що мала. | вси́ бо сі́и ѿ и҆збы́тка своегѡ̀ вверго́ша въ да́ры бг҃ови: сїѧ́ же ѿ лише́нїѧ своегѡ̀ всѐ житїѐ, є҆́же и҆мѣ̀, вве́рже. |
|
5
|
5
|
| І коли деякі говорили про храм, що він прикрашений коштовним камінням і посудом, Він сказав: | (Заⷱ҇ р҃д҃.) И҆ нѣ̑кимъ глаго́лющымъ ѡ҆ це́ркви, ꙗ҆́кѡ ка́менїемъ до́брымъ и҆ сосꙋ̑ды оу҆кра́шена, речѐ: |
|
6
|
6
|
| надійдуть дні, в які з того, що ви тут бачите, не залишиться каменя на камені, який не зруйнується. | сїѧ̑ ꙗ҆̀же ви́дите, прїи́дꙋтъ дні́е, въ нѧ́же не ѡ҆ста́нетъ ка́мень на ка́мени, и҆́же не разори́тсѧ. |
|
7
|
7
|
| І запитали Його: Учителю, коли ж це буде? І яке знамення, коли це має статися? | Вопроси́ша же є҆го̀, глаго́люще: оу҆чи́телю, когда̀ оу҆̀бо сїѧ̑ бꙋ́дꙋтъ; и҆ что̀ є҆́сть зна́менїе, є҆гда̀ хотѧ́тъ сїѧ̑ бы́ти; |
|
8
|
8
|
| Він сказав: стережіться, щоб вас не ввели в оману: бо багато прийде у Моє ім’я, кажучи, що це Я. І час цей наблизився. Отже, не йдіть слідом за ними. | (Заⷱ҇ р҃е҃.) Ѻ҆́нъ же речѐ: блюди́те, да не прельще́ни бꙋ́дете: мно́зи бо прїи́дꙋтъ во и҆́мѧ моѐ, глаго́люще, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ є҆́смь: и҆ вре́мѧ прибли́жисѧ. Не и҆зы́дите оу҆̀бо вослѣ́дъ и҆́хъ. |
|
9
|
9
|
| Коли ж почуєте про війни та розрухи, не жахайтеся: бо цьому належить бути раніш; але то ще не кінець. | Є҆гда́ же оу҆слы́шите бра̑ни и҆ нестроє́нїѧ, не оу҆бо́йтесѧ: подоба́етъ бо си̑мъ бы́ти пре́жде: но не оу҆̀ а҆́бїе кончи́на. |
|
10
|
10
|
| Тоді сказав їм: постане народ на народ і царство на царство. | Тогда̀ глаго́лаше и҆̀мъ: воста́нетъ бо ꙗ҆зы́къ на ꙗ҆зы́къ, и҆ ца́рство на ца́рство: |
|
11
|
11
|
| Будуть великі землетруси місцями, і голод, і пошесті; і жахливі та великі знамення з неба будуть. | трꙋ́си же вели́цы по мѣ́стѡмъ, и҆ гла́ди и҆ па̑гꙋбы бꙋ́дꙋтъ, страхова̑нїѧ же и҆ зна́мєнїѧ вє́лїѧ съ небесѐ бꙋ́дꙋтъ. |
|
12
|
12
|
| А перед усім тим накладуть на вас руки і гнатимуть вас, видаючи в синагоги і у в’язниці, і поведуть перед царів і правителів за ім’я Моє. | (Заⷱ҇ р҃ѕ҃.) Пре́жде же си́хъ всѣ́хъ возложа́тъ на вы̀ рꙋ́ки своѧ̑, и҆ и҆жденꙋ́тъ, предаю́ще на сѡ́нмища и҆ темни̑цы, ведѡ́мы къ царє́мъ и҆ влады́камъ, и҆́мене моегѡ̀ ра́ди: |
|
13
|
13
|
| І буде це вам на свідчення. | прилꙋчи́тсѧ же ва́мъ во свидѣ́телство. |
|
14
|
14
|
| Отже, покладіть собі у серцях ваших не загадувати наперед, що відповідати, | Положи́те оу҆̀бо на сердца́хъ ва́шихъ, не пре́жде поꙋча́тисѧ ѿвѣщава́ти: |
|
15
|
15
|
| бо Я дам вам уста і премудрість, якій не зможуть противитися, ні суперечити всі супротивники ваші. | а҆́зъ бо да́мъ ва́мъ оу҆ста̀ и҆ премꙋ́дрость, є҆́йже не возмо́гꙋтъ проти́витисѧ и҆лѝ ѿвѣща́ти всѝ противлѧ́ющїисѧ ва́мъ. |
|
16
|
16
|
| І видаватимуть вас і батьки, і брати, і родичі, і друзі, і декого з вас умертвлять; | Пре́дани же бꙋ́дете и҆ роди́тєли и҆ бра́тїею и҆ ро́домъ и҆ дрꙋ̑ги, и҆ оу҆мертвѧ́тъ ѿ ва́съ: |
|
17
|
17
|
| і зненавидять вас усі за ім’я Моє. | и҆ бꙋ́дете ненави́дими ѿ всѣ́хъ и҆́мене моегѡ̀ ра́ди. |
|
18
|
18
|
| Але й волосина з голови вашої не пропаде. | И҆ вла́съ главы̀ ва́шеѧ не поги́бнетъ. |
|
19
|
19
|
| Терпінням вашим спасайте душі ваші. | Въ терпѣ́нїи ва́шемъ стѧжи́те дꙋ́шы ва́шѧ. |
|
20
|
20
|
| Коли ж побачите Єрусалим, обложений військами, знайте, що наблизилося запустіння його. | Є҆гда́ же оу҆́зрите ѡ҆бстои́мь і҆ерⷭ҇ли́мъ вѡ́и, тогда̀ разꙋмѣ́йте, ꙗ҆́кѡ прибли́жисѧ запꙋстѣ́нїе є҆мꙋ̀. |
|
21
|
21
|
| Тоді, хто буде в Юдеї, нехай біжать у гори; і хто в місті — нехай виходять з нього, а хто в околицях — нехай не входять до нього, | Тогда̀ сꙋ́щїи во і҆ꙋде́и да бѣ́гаютъ въ го́ры: и҆ и҆̀же посредѣ̀ є҆гѡ̀, да и҆схо́дѧтъ: и҆ и҆̀же во страна́хъ, да не вхо́дѧтъ во́нь: |
|
22
|
22
|
| бо це дні помсти, щоб справдилося все написане. | ꙗ҆́кѡ дні́е ѿмще́нїю сі́и сꙋ́ть, ꙗ҆́кѡ и҆спо́лнитисѧ всемꙋ̀ пи́санномꙋ. |
|
23
|
23
|
| Горе вагітним і тим, що годують грудьми, в ті дні: бо буде велика біда на землі і гнів на народ цей. | Го́ре же и҆мꙋ́щымъ во оу҆тро́бѣ и҆ доѧ́щымъ въ ты̑ѧ дни̑: бꙋ́детъ бо бѣда̀ ве́лїѧ на землѝ, и҆ гнѣ́въ на лю́дехъ си́хъ, |
|
24
|
24
|
| І поляжуть від гострого меча, і відведені будуть у полон поміж усі народи; і Єрусалим буде потоптаний язичниками, аж доки не скінчаться часи язичників. | и҆ падꙋ́тъ во ѻ҆́стрїи меча̀, и҆ плѣне́ни бꙋ́дꙋтъ во всѧ̑ ꙗ҆зы́ки: и҆ і҆ерⷭ҇ли́мъ бꙋ́детъ попира́емь ꙗ҆зы̑ки, до́ндеже сконча́ютсѧ времена̀ ꙗ҆зы̑къ. |
|
25
|
25
|
| І будуть знамення на сонці, і місяці, і зірках, а на землі туга народів від раптового шуму морського і збурення. | И҆ бꙋ́дꙋтъ зна́мєнїѧ въ со́лнцѣ и҆ лꙋнѣ̀ и҆ ѕвѣзда́хъ: и҆ на землѝ тꙋга̀ ꙗ҆зы́кѡмъ ѿ неча́ѧнїѧ, шꙋ́ма морска́гѡ и҆ возмꙋще́нїѧ, |
|
26
|
26
|
| Люди вмиратимуть від страху і чекання біди, що йде на всесвіт, бо сили небесні захитаються. | и҆здыха́ющымъ человѣ́кѡмъ ѿ стра́ха и҆ ча́ѧнїѧ грѧдꙋ́щихъ на вселе́ннꙋю: си̑лы бо небє́сныѧ подви́гнꙋтсѧ. |
|
27
|
27
|
| І тоді побачать Сина Людського, Який гряде на хмарах з силою і славою великою. | И҆ тогда̀ оу҆́зрѧтъ сн҃а чл҃вѣ́ческа грѧдꙋ́ща на ѡ҆́блацѣхъ съ си́лою и҆ сла́вою мно́гою. |
|
28
|
28
|
| Коли ж це почне збуватися, тоді ви випростайтесь і підійміть голови ваші, бо наближається визволення ваше. | (Заⷱ҇ р҃з҃.) Начина́ющымъ же си̑мъ быва́ти, восклони́тесѧ и҆ воздви́гните главы̑ ва́шѧ: занѐ приближа́етсѧ и҆збавле́нїе ва́ше. |
|
29
|
29
|
| І сказав їм притчу: подивіться на смоковницю та на всі дерева: | И҆ речѐ при́тчꙋ и҆̀мъ: ви́дите смоко́вницꙋ и҆ всѧ̑ древа̀: |
|
30
|
30
|
| коли вони розпускаються, то, дивлячись на це, ви знаєте, що вже близько літо. | є҆гда̀ прошиба́ютсѧ оу҆жѐ, ви́дѧще са́ми вѣ́сте, ꙗ҆́кѡ бли́з̾ жа́тва є҆́сть. |
|
31
|
31
|
| Так і ви, коли побачите, що все те збувається, знайте, що близько Царство Боже. | Та́кѡ и҆ вы̀, є҆гда̀ оу҆́зрите сїѧ̑ быва̑юща, вѣ́дите, ꙗ҆́кѡ бли́з̾ є҆́сть црⷭ҇твїе бж҃їе. |
|
32
|
32
|
| Істинно кажу вам: не перейде рід цей, як усе це станеться. | А҆ми́нь глаго́лю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ не и҆́мать прейтѝ ро́дъ се́й, до́ндеже всѧ̑ сїѧ̑ бꙋ́дꙋтъ. |
|
33
|
33
|
| Небо і земля перейдуть, слова ж Мої не перейдуть. | Не́бо и҆ землѧ̀ мимои́детъ, а҆ словеса̀ моѧ̑ не и҆́мꙋтъ прейтѝ. |
|
34
|
34
|
| Зважайте на себе, щоб ваші серця не обтяжувались об’їданням та пияцтвом і житейськими турботами, і щоб день той не спостиг вас несподівано, | Внемли́те же себѣ̀, да не когда̀ ѡ҆тѧгча́ютъ сердца̀ ва̑ша ѡ҆б̾ѧде́нїемъ и҆ пїѧ́нствомъ и҆ печа́льми жите́йскими, и҆ на́йдетъ на вы̀ внеза́пꙋ де́нь то́й: |
|
35
|
35
|
| бо він, як сіть, прийде на усе, що живе на поверхні всієї землі. | ꙗ҆́кѡ сѣ́ть бо прїи́детъ на всѧ̑ живꙋ́щыѧ на лицы̀ всеѧ̀ землѝ. |
|
36
|
36
|
| Отже, пильнуйте повсякчас і моліться, щоб ви сподобились уникнути всього того, що має бути, і стати перед Сином Людським. | Бди́те оу҆̀бо на всѧ́ко вре́мѧ молѧ́щесѧ, да сподо́битесѧ оу҆бѣжа́ти всѣ́хъ си́хъ хотѧ́щихъ бы́ти, и҆ ста́ти пред̾ сн҃омъ чл҃вѣ́ческимъ. |
|
37
|
37
|
| У день Він навчав у храмі; а на ніч виходив і перебував на горі, що зветься Елеонською. | (Заⷱ҇ р҃и҃.) Бѣ́ же во дни̑ во це́ркви оу҆чѧ̀: но́щїю же и҆сходѧ̀ водворѧ́шесѧ въ горѣ̀ нарица́емѣй є҆леѡ́нъ. |
|
38
|
38
|
| І всі люди зранку приходили до Нього у храм, щоб послухати Його. | И҆ всѝ лю́дїе и҆з̾ оу҆́тра прихожда́хꙋ къ немꙋ̀ во це́рковь послꙋ́шати є҆го̀. |
|
Глава 22
|
Глава́ к҃в
|
|
1
|
1
|
| Наближалося свято опрісноків, що зветься Пасхою. | Приближа́шесѧ же пра́здникъ ѡ҆прѣснѡ́къ, глаго́лемый па́сха: |
|
2
|
2
|
| І шукали первосвященики і книжники, як би погубити Його, але боялися народу. | и҆ и҆ска́хꙋ а҆рхїере́є и҆ кни́жницы, ка́кѡ бы оу҆би́ли є҆го̀: боѧ́хꙋсѧ бо люде́й. |
|
3
|
3
|
| Увійшов сатана в Іуду, званого Іскаріотом, що був з числа дванадцятьох, | Вни́де же сатана̀ во і҆ꙋ́дꙋ нарица́емаго і҆скарїѡ́тъ, сꙋ́ща ѿ числа̀ ѻ҆боюна́десѧте. |
|
4
|
4
|
| і він пішов і говорив з первосвящениками та начальниками, як Його видати їм. | И҆ ше́дъ глаго́ла а҆рхїере́ѡмъ и҆ воево́дамъ, ка́кѡ є҆го̀ преда́стъ и҆̀мъ. |
|
5
|
5
|
| Вони зраділи і згодилися дати йому срібників. | И҆ возра́довашасѧ, и҆ совѣща́ша є҆мꙋ̀ сре́бреники да́ти: |
|
6
|
6
|
| І він обіцяв і шукав слушної нагоди, щоб видати їм Його без народу. | и҆ и҆сповѣ́да [ѡ҆бѣща́сѧ], и҆ и҆ска́ше оу҆до́бна вре́мене, да преда́стъ є҆го̀ и҆̀мъ без̾ наро́да. |
|
7
|
7
|
| Настав же день опрісноків, коли належало заколювати пасхальне ягня. | Прїи́де же де́нь ѡ҆прѣсно́кѡвъ, во́ньже подоба́ше жре́ти па́схꙋ: |
|
8
|
8
|
| І послав Ісус Петра та Іоана, сказавши: підіть, приготуйте нам їсти паску. | и҆ посла̀ петра̀ и҆ і҆ѡа́нна, ре́къ: шє́дша оу҆гото́вайта на́мъ па́схꙋ, да ꙗ҆́мы. |
|
9
|
9
|
| Вони ж сказали Йому: де хочеш, щоб ми приготували? | Ѡ҆́на же реко́ста є҆мꙋ̀: гдѣ̀ хо́щеши оу҆гото́ваемъ; |
|
10
|
10
|
| Він сказав їм: ось як увійдете в місто, зустріне вас чоловік, що нестиме глек води; ідіть слідом за ним до того дому, в який він увійде. | Ѻ҆́нъ же речѐ и҆́ма: сѐ восходѧ́щема ва́ма во гра́дъ, срѧ́щетъ вы̀ человѣ́къ въ скꙋде́льницѣ во́дꙋ носѧ̀: по не́мъ и҆дѣ́та въ до́мъ, во́ньже вхо́дитъ, |
|
11
|
11
|
| І скажіть господареві дому: Учитель говорить тобі: де кімната, в якій би Мені їсти паску з учениками Моїми? | и҆ рцѣ́та до́мꙋ влады́цѣ: глаго́летъ тебѣ̀ оу҆чт҃ль: гдѣ̀ є҆́сть ѡ҆би́тель, и҆дѣ́же па́схꙋ со оу҆чн҃ки̑ мои́ми снѣ́мъ; |
|
12
|
12
|
| І він покаже вам світлицю велику, прибрану; там приготуйте. | И҆ то́й ва́ма пока́жетъ го́рницꙋ ве́лїю по́стланꙋ: тꙋ̀ оу҆гото́вайта. |
|
13
|
13
|
| Вони пішли і знайшли, як сказав їм, і приготували паску. | Шє́дша же ѡ҆брѣто́ста, ꙗ҆́коже речѐ и҆́ма: и҆ оу҆гото́васта па́схꙋ. |
|
14
|
14
|
| І коли настав час, Він возліг, і дванадцять апостолів з Ним, | И҆ є҆гда̀ бы́сть ча́съ, возлежѐ, и҆ ѻ҆бана́десѧте а҆пⷭ҇ла съ ни́мъ. |
|
15
|
15
|
| і сказав їм: дуже бажав Я цю паску їсти з вами, перш ніж зазнаю страждань. | И҆ речѐ къ ни̑мъ: жела́нїемъ возжелѣ́хъ сїю̀ па́схꙋ ꙗ҆́сти съ ва́ми, пре́жде да́же не прїимꙋ̀ мꙋ́къ: |
|
16
|
16
|
| Бо кажу вам, що не буду вже більш їсти її, доки вона не сповниться в Царстві Божому. | глаго́лю бо ва́мъ, ꙗ҆́кѡ ѿсе́лѣ не и҆́мамъ ꙗ҆́сти ѿ неѧ̀, до́ндеже сконча́ютсѧ во црⷭ҇твїи бж҃їи. |
|
17
|
17
|
| І, взявши чашу й воздавши хвалу, сказав: прийміть її та розділіть між собою. | И҆ прїи́мъ ча́шꙋ, хвалꙋ̀ возда́въ, речѐ: прїими́те сїю̀, и҆ раздѣли́те себѣ̀: |
|
18
|
18
|
| Бо кажу вам, що не питиму від плоду виноградного, поки не прийде Царство Боже. | глаго́лю бо ва́мъ, ꙗ҆́кѡ не и҆́мамъ пи́ти ѿ плода̀ ло́знагѡ, до́ндеже црⷭ҇твїе бж҃їе прїи́детъ. |
|
19
|
19
|
| І, взявши хліб і воздавши хвалу, розломив і подав їм, кажучи: це є Тіло Моє, що за вас віддається; це чиніть на спомин про Мене. | И҆ прїи́мъ хлѣ́бъ, хвалꙋ̀ возда́въ преломѝ, и҆ дадѐ и҆̀мъ, глаго́лѧ: сїѐ є҆́сть тѣ́ло моѐ, є҆́же за вы̀ дае́мо: сїѐ твори́те въ моѐ воспомина́нїе. |
|
20
|
20
|
| Також і чашу після вечері, кажучи: ця чаша — Новий Завіт у Моїй Крові, що за вас проливається. | Та́кожде же и҆ ча́шꙋ по ве́чери, глаго́лѧ: сїѧ̀ ча́ша но́вый завѣ́тъ мое́ю кро́вїю, ꙗ҆́же за вы̀ пролива́етсѧ: |
|
21
|
21
|
| І ось рука того, хто зраджує Мене, зі Мною на трапезі. | ѻ҆ба́че сѐ, рꙋка̀ предаю́щагѡ мѧ̀ со мно́ю (є҆́сть) на трапе́зѣ, |
|
22
|
22
|
| Проте Син Людський іде, як призначено; але горе тій людині, що Його видає. | и҆ сн҃ъ оу҆́бѡ чл҃вѣ́ческїй и҆́детъ по рече́нномꙋ [по пред̾ꙋста́вленномꙋ совѣ́тꙋ]: ѻ҆ба́че го́ре человѣ́кꙋ томꙋ̀, и҆́мже предае́тсѧ. |
|
23
|
23
|
| І вони почали питати один одного, хто з них є той, що хоче це зробити. | И҆ ті́и нача́ша и҆ска́ти въ себѣ̀, кото́рый оу҆́бѡ ѿ ни́хъ хо́щетъ сїѐ сотвори́ти. |
|
24
|
24
|
| Сталася ж між ними і суперечка — хто з них має вважатися за більшого. | Бы́сть же и҆ прѧ̀ въ ни́хъ, кі́й мни́тсѧ и҆́хъ бы́ти бо́лїй. |
|
25
|
25
|
| Він же сказав їм: царі народів панують над ними, і ті, хто володіє ними, доброчинцями звуться. | Ѻ҆́нъ же речѐ и҆̀мъ: ца́рїе ꙗ҆зы̑къ госпо́дствꙋютъ и҆́ми, и҆ ѡ҆блада́ющїи и҆́ми благода́телє нарица́ютсѧ. |
|
26
|
26
|
| Ви ж не так: але більший між вами хай буде як менший, а старший — як слуга. | Вы́ же не та́кѡ: но бо́лїй въ ва́съ, да бꙋ́детъ ꙗ҆́кѡ мні́й: и҆ ста́рѣй, ꙗ҆́кѡ слꙋжа́й. |
|
27
|
27
|
| Бо хто більший: чи той, хто возлежить, чи той, хто услуговує? Чи не той, хто возлежить? А Я посеред вас, як слуга. | Кто́ бо бо́лїй, возлежа́й ли, и҆лѝ слꙋжа́й; не возлежа́й ли; А҆́зъ же посредѣ̀ ва́съ є҆́смь ꙗ҆́кѡ слꙋжа́й. |
|
28
|
28
|
| Але ви були зі Мною в напастях Моїх, | Вы́ же є҆стѐ пребы́вше со мно́ю въ напа́стехъ мои́хъ: |
|
29
|
29
|
| і Я заповідаю вам, як заповів Мені Отець Мій, Царство, | и҆ а҆́зъ завѣщава́ю ва́мъ, ꙗ҆́коже завѣща̀ мнѣ̀ ѻ҆ц҃ъ мо́й, црⷭ҇тво, |
|
30
|
30
|
| щоб ви їли і пили на трапезі Моїй у Царстві Моїм, і сядете на престолах судити дванадцять колін Ізраїлевих. | да ꙗ҆́сте и҆ пїе́те на трапе́зѣ мое́й во црⷭ҇твїи мое́мъ: и҆ сѧ́дете на престо́лѣхъ, сꙋдѧ́ще ѻ҆бѣмана́десѧте колѣ́нома і҆и҃левома. |
|
31
|
31
|
| Сказав же Господь: Симоне, Симоне! Ось сатана просить вас, щоб сіяти, як пшеницю, | Рече́ же гдⷭ҇ь: сі́мѡне, сі́мѡне, сѐ сатана̀ про́ситъ ва́съ, да бы̀ сѣ́ѧлъ, ꙗ҆́кѡ пшени́цꙋ: |
|
32
|
32
|
| але Я молився за тебе, щоб не ослабла віра твоя; і ти колись, навернувшись, утверди братів твоїх. | а҆́зъ же моли́хсѧ ѡ҆ тебѣ̀, да не ѡ҆скꙋдѣ́етъ вѣ́ра твоѧ̀: и҆ ты̀ нѣ́когда ѡ҆бра́щьсѧ оу҆твердѝ бра́тїю твою̀. |
|
33
|
33
|
| Він відповів Йому: Господи, з Тобою я готовий і у в’язницю, і на смерть іти. | Ѻ҆́нъ же речѐ є҆мꙋ̀: гдⷭ҇и, съ тобо́ю гото́въ є҆́смь и҆ въ темни́цꙋ и҆ на сме́рть и҆тѝ. |
|
34
|
34
|
| Він же промовив: кажу тобі, Петре, не заспіває півень сьогодні, як ти тричі зречешся, що не знаєш Мене. | Ѻ҆́нъ же речѐ: глаго́лю тѝ, пе́тре, не возгласи́тъ пѣ́тель дне́сь, до́ндеже трикра́ты ѿве́ржешисѧ менє̀ не вѣ́дѣти. |
|
35
|
35
|
| І сказав їм: коли Я посилав вас без мішка, і без торби, і без взуття, чи мали ви в чому нестаток? Вони відповіли: ні в чому. | И҆ речѐ и҆̀мъ: є҆гда̀ посла́хъ вы̀ без̾ влага́лища и҆ без̾ мѣ́ха и҆ без̾ сапѡ́гъ, є҆да̀ чесогѡ̀ лише́ни бы́сте; Ѻ҆ни́ же рѣ́ша: ничесѡ́же. |
|
36
|
36
|
| Тоді Він сказав їм: але тепер, хто має мішок, нехай візьме, також і торбу, а в кого немає, нехай продасть одяг свій і купить меч. | Рече́ же и҆̀мъ: но нн҃ѣ и҆́же и҆́мать влага́лище, да во́зметъ, та́кожде и҆ мѣ́хъ: а҆ и҆́же не и҆́мать, да прода́стъ ри́зꙋ свою̀, и҆ кꙋ́питъ но́жъ. |
|
37
|
37
|
| Бо кажу вам, що оце написане має здійснитися на Мені: і до злочинців прирівняли Його. Бо те, що про Мене, наближається до кінця. | Глаго́лю бо ва́мъ, ꙗ҆́кѡ є҆щѐ пи́саное сѐ, подоба́етъ, да сконча́етсѧ ѡ҆ мнѣ̀, є҆́же: и҆ со беззако́нными вмѣни́сѧ. И҆́бо є҆́же ѡ҆ мнѣ̀, кончи́нꙋ и҆́мать. |
|
38
|
38
|
| Вони сказали: Господи, ось тут два мечі. Він сказав їм: досить! | Ѻ҆ни́ же рѣ́ша: гдⷭ҇и, сѐ нѡжа̀ здѣ̀ два̀. Ѻ҆́нъ же речѐ и҆̀мъ: дово́лно є҆́сть. |
|
39
|
39
|
| І, вийшовши, пішов, за звичаєм, на гору Елеонську; за Ним пішли й ученики Його. | (Заⷱ҇ р҃ѳ҃.) И҆ и҆зше́дъ и҆́де по ѡ҆бы́чаю въ го́рꙋ є҆леѡ́нскꙋю: по не́мъ же и҆до́ша оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀. |
|
40
|
40
|
| Прийшовши ж на місце, сказав їм: моліться, щоб не впасти в спокусу. | Бы́въ же на мѣ́стѣ, речѐ и҆̀мъ: моли́тесѧ, да не вни́дете въ напа́сть. |
|
41
|
41
|
| А Сам відійшов від них, як докинути каменем, і, ставши на коліна, молився, | И҆ са́мъ ѿстꙋпѝ ѿ ни́хъ ꙗ҆́кѡ верже́нїемъ ка́мене, и҆ покло́нь колѣ̑на молѧ́шесѧ, |
|
42
|
42
|
| говорячи: Отче, о, коли б Ти благоволив пронести чашу цю мимо Мене! А втім, не Моя воля, а Твоя нехай буде! | глаго́лѧ: ѻ҆́ч҃е, а҆́ще во́лиши мимонестѝ ча́шꙋ сїю̀ ѿ менє̀: ѻ҆ба́че не моѧ̀ во́лѧ, но твоѧ̀ да бꙋ́детъ. |
|
43
|
43
|
| Явився ж Йому ангел з небес і укріплював Його. | Ꙗ҆ви́сѧ же є҆мꙋ̀ а҆́гг҃лъ съ нб҃сѐ, оу҆крѣплѧ́ѧ є҆го̀. |
|
44
|
44
|
| І, перебуваючи в борінні, старанніше молився; і був піт Його як краплі крови, що падають на землю. | И҆ бы́въ въ по́двизѣ, прилѣ́жнѣе молѧ́шесѧ: бы́сть же по́тъ є҆гѡ̀ ꙗ҆́кѡ ка̑пли кро́ве ка́плющыѧ на зе́млю. |
|
45
|
45
|
| Вставши від молитви, Він прийшов до учеників і знайшов, що вони спали від смутку, | И҆ воста́въ ѿ моли́твы (и҆) прише́дъ ко оу҆чн҃кѡ́мъ, ѡ҆брѣ́те и҆̀хъ спѧ́щихъ ѿ печа́ли |
|
46
|
46
|
| і сказав їм: чого спите? Встаньте і моліться, щоб не ввійшли у спокусу. | и҆ речѐ и҆̀мъ: что̀ спитѐ; воста́вше моли́тесѧ, да не вни́дете въ напа́сть. |
|
47
|
47
|
| Коли Він ще говорив це, то ось з’явився народ, і званий Іудою, один з дванадцятьох, ішов попереду. І він приступив до Ісуса, щоб поцілувати Його. Бо такий знак він дав їм: Кого я поцілую, Той і є. | Є҆ще́ же є҆мꙋ̀ глаго́лющꙋ, сѐ наро́дъ, и҆ нарица́емый і҆ꙋ́да, є҆ди́нъ ѿ ѻ҆боюна́десѧте, и҆дѧ́ше пред̾ ни́ми, и҆ пристꙋпѝ ко і҆и҃сови цѣлова́ти є҆го̀. Сїе́ бо бѣ̀ зна́менїе да́лъ и҆̀мъ: є҆го́же а҆́ще лобжꙋ̀, то́й є҆́сть. |
|
48
|
48
|
| Ісус же сказав йому: Іудо! То ти поцілунком Сина Людського видаєш?! | І҆и҃съ же речѐ є҆мꙋ̀: і҆ꙋ́до, лобза́нїемъ ли сн҃а чл҃вѣ́ческаго предае́ши; |
|
49
|
49
|
| Ті ж, що з Ним були, побачивши, що відбувається, сказали Йому: Господи, чи не вдарити нам мечем? | Ви́дѣвше же, и҆̀же бѣ́хꙋ съ ни́мъ, быва́емое, рѣ́ша є҆мꙋ̀: гдⷭ҇и, а҆́ще оу҆да́римъ ноже́мъ; |
|
50
|
50
|
| І один з них вдарив слугу первосвященика і відсік йому праве вухо. | И҆ оу҆да́ри є҆ди́нъ нѣ́кїй ѿ ни́хъ а҆рхїере́ова раба̀, и҆ оу҆рѣ́за є҆мꙋ̀ оу҆́хо десно́е. |
|
51
|
51
|
| Озвався тоді Ісус і сказав: облиште, досить! І, доторкнувшись до його вуха, зцілив його. | Ѿвѣща́въ же і҆и҃съ речѐ: ѡ҆ста́вите до сегѡ̀. И҆ коснꙋ́всѧ оу҆́ха є҆гѡ̀, и҆сцѣлѝ є҆го̀. |
|
52
|
52
|
| Сказав Ісус тим, що прийшли по Нього, — первосвященикам і начальникам храму та старійшинам: мов на розбійника, вийшли ви з мечами й киями, щоб узяти Мене! | Рече́ же і҆и҃съ ко прише́дшымъ на́нь а҆рхїере́ѡмъ и҆ воево́дамъ церкѡ́внымъ и҆ ста́рцємъ: ꙗ҆́кѡ на разбо́йника ли и҆зыдо́сте со ѻ҆рꙋ́жїемъ и҆ дреко́льми ꙗ҆́ти мѧ̀; |
|
53
|
53
|
| Щодня бував Я з вами у храмі, і ви не здіймали рук на Мене; але тепер ваша година і влада темряви. | по всѧ̑ дни̑ сꙋ́щꙋ мѝ съ ва́ми въ це́ркви, не простро́сте рꙋкѝ на мѧ̀: но сѐ є҆́сть ва́ша годи́на и҆ ѡ҆́бласть те́мнаѧ. |
|
54
|
54
|
| Узявши Його, повели і привели Його у двір первосвященика. Петро ж ішов слідом віддалік. | Є҆́мше же є҆го̀ ведо́ша, и҆ введо́ша є҆го̀ во дво́ръ а҆рхїере́овъ. Пе́тръ же вослѣ́дъ и҆дѧ́ше и҆здале́ча. |
|
55
|
55
|
| Коли вони розклали вогонь посеред двору і сіли разом, сів і Петро між ними. | Возгнѣ́щшымъ же ѻ҆́гнь посредѣ̀ двора̀ и҆ вкꙋ́пѣ сѣдѧ́щымъ и҆̀мъ, сѣдѧ́ше пе́тръ посредѣ̀ и҆́хъ. |
|
56
|
56
|
| Одна служниця побачила його, що він сидить при світлі, і, придивившись до нього, сказала: і цей був з Ним. | Оу҆зрѣ́вши же є҆го̀ рабы́нѧ нѣ́каѧ сѣдѧ́ща при свѣ́тѣ [ѻ҆гнѝ], и҆ воззрѣ́вши на́нь, речѐ: и҆ се́й съ ни́мъ бѣ̀. |
|
57
|
57
|
| Але він відрікся від Нього, сказавши: жінко, я не знаю Його! | Ѻ҆́нъ же ѿве́ржесѧ є҆гѡ̀, глаго́лѧ: же́но, не зна́ю є҆гѡ̀. |
|
58
|
58
|
| Невдовзі другий, побачивши його, сказав: і ти з них. Петро ж сказав цьому чоловікові: ні! | И҆ пома́лѣ дрꙋгі́й ви́дѣвъ є҆го̀, речѐ: и҆ ты̀ ѿ ни́хъ є҆сѝ. Пе́тръ же речѐ: человѣ́че, нѣ́смь. |
|
59
|
59
|
| Минула ще приблизно година, й хтось інший твердив, говорячи: воістину і цей був з Ним, бо і він галилеянин. | И҆ мимоше́дшꙋ ꙗ҆́кѡ часꙋ̀ є҆ди́номꙋ, и҆́нъ нѣ́кїй крѣплѧ́шесѧ глаго́лѧ: вои́стиннꙋ и҆ се́й съ ни́мъ бѣ̀: и҆́бо галїле́анинъ є҆́сть. |
|
60
|
60
|
| Але Петро сказав тому чоловікові: не знаю, що ти говориш. І зараз же, коли він ще говорив, заспівав півень. | Рече́ же пе́тръ: человѣ́че, не вѣ́мъ, є҆́же глаго́леши. И҆ а҆́бїе, є҆щѐ глаго́лющꙋ є҆мꙋ̀, возгласѝ пѣ́тель. |
|
61
|
61
|
| І, обернувшись, Господь глянув на Петра, і Петро згадав слово Господнє, як Він сказав йому: перш ніж півень заспіває, тричі зречешся Мене. | И҆ ѡ҆бра́щьсѧ гдⷭ҇ь воззрѣ̀ на петра̀: и҆ помѧнꙋ̀ пе́тръ сло́во гдⷭ҇не, ꙗ҆́коже речѐ є҆мꙋ̀, ꙗ҆́кѡ пре́жде да́же пѣ́тель не возгласи́тъ, ѿве́ржешисѧ менє̀ трикра́ты. |
|
62
|
62
|
| І, вийшовши геть, плакав гірко. | И҆ и҆зше́дъ во́нъ, пла́касѧ го́рькѡ. |
|
63
|
63
|
| Люди, які тримали Ісуса, глумилися з Нього і били Його. | И҆ мꙋ́жїе держа́щїи і҆и҃са рꙋга́хꙋсѧ є҆мꙋ̀, бїю́ще: |
|
64
|
64
|
| І, закривши Його, били Його по обличчю і питали Його: проречи, хто Тебе вдарив? | и҆ закры́вше є҆го̀, бїѧ́хꙋ є҆го̀ по лицꙋ̀, и҆ вопроша́хꙋ є҆го̀, глаго́люще: прорцы̀, кто̀ є҆́сть оу҆даре́й тѧ̀; |
|
65
|
65
|
| І багато іншої хули говорили на Нього. | И҆ и҆́на мнѡ́га хꙋ́лѧще глаго́лахꙋ на́нь. |
|
66
|
66
|
| А коли настав день, зібралися старійшини народу, первосвященики і книжники, та повели Його у свій синедріон | И҆ ꙗ҆́кѡ бы́сть де́нь, собра́шасѧ ста́рцы людсті́и и҆ а҆рхїере́є и҆ кни́жницы, и҆ ведо́ша є҆го̀ на со́нмъ сво́й, |
|
67
|
67
|
| і питали: чи Ти Христос? Скажи нам. Він відповів їм: якщо Я скажу вам, не повірите. | глаго́люще: а҆́ще ты̀ є҆сѝ хрⷭ҇то́съ; рцы̀ на́мъ. Рече́ же и҆̀мъ: а҆́ще ва́мъ рекꙋ̀, не и҆́мете вѣ́ры: |
|
68
|
68
|
| Коли ж Я запитаю вас, не відповісте Мені і не відпустите. | а҆́ще же и҆ вопрошꙋ̀ (вы̀), не ѿвѣща́ете мѝ, ни ѿпꙋститѐ: |
|
69
|
69
|
| Віднині Син Людський сяде праворуч сили Божої. | ѿсе́лѣ бꙋ́детъ сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй сѣдѧ́й ѡ҆деснꙋ́ю си́лы бж҃їѧ. |
|
70
|
70
|
| І сказали всі: чи Ти Син Божий? Він же відповів: ви говорите, що Я. | Рѣ́ша же всѝ: ты́ ли оу҆̀бо є҆сѝ сн҃ъ бж҃їй; Ѻ҆́нъ же къ ни̑мъ речѐ: вы̀ глаго́лете, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ є҆́смь. |
|
71
|
71
|
| Вони ж сказали: якого ще свідчення нам треба? Самі бо чули з уст Його. | Ѻ҆ни́ же рѣ́ша: что̀ є҆щѐ тре́бꙋемъ свидѣ́телства; са́ми бо слы́шахомъ ѿ оу҆́стъ є҆гѡ̀. |
|
Глава 23
|
Глава́ к҃г
|
|
1
|
1
|
| І піднялася вся громада їхня, і повели Його до Пилата. | (Заⷱ҇ р҃і҃.) И҆ воста́вше всѐ мно́жество и҆́хъ, ведо́ша є҆го̀ къ пїла́тꙋ. |
|
2
|
2
|
| І почали звинувачувати Його, кажучи: ми знайшли Цього, Який розбещує народ наш і забороняє давати податок кесареві, називаючи Себе Христом Царем. | Нача́ша же на́нь ва́дити, глаго́люще: сего̀ ѡ҆брѣто́хомъ развраща́юща ꙗ҆зы́къ на́шъ и҆ возбранѧ́юща ке́сареви да́нь даѧ́ти, глаго́люща себѐ хрⷭ҇та̀ цр҃ѧ̀ бы́ти. |
|
3
|
3
|
| Пилат запитав Його: Ти Цар Юдейський? Він же сказав йому у відповідь: ти кажеш. | Пїла́тъ же вопросѝ є҆го̀, глаго́лѧ: ты́ ли є҆сѝ цр҃ь і҆ꙋде́ѡмъ; Ѻ҆́нъ же ѿвѣща́въ речѐ є҆мꙋ̀: ты̀ глаго́леши. |
|
4
|
4
|
| Пилат сказав первосвященикам і народові: ніякої провини я не знаходжу в Чоловікові Цьому. | Пїла́тъ же речѐ ко а҆рхїере́ѡмъ и҆ наро́дꙋ: нико́еѧже ѡ҆брѣта́ю вины̀ въ чл҃вѣ́цѣ се́мъ. |
|
5
|
5
|
| Але вони наполягали, кажучи, що Він розбещує народ, навчаючи по всій Юдеї, починаючи від Галилеї і аж до цього місця. | Ѻ҆ни́ же крѣплѧ́хꙋсѧ глаго́люще, ꙗ҆́кѡ развраща́етъ лю́ди, оу҆чѧ̀ по все́и і҆ꙋде́и, наче́нъ ѿ галїле́и до здѣ̀. |
|
6
|
6
|
| Пилат, почувши про Галилею, запитав: хіба Він галилеянин? | Пїла́тъ же слы́шавъ галїле́ю, вопросѝ, а҆́ще чл҃вѣ́къ галїле́анинъ є҆́сть; |
|
7
|
7
|
| І, довідавшись, що Він з области Іродової, послав Його до Ірода, який у ці дні теж був у Єрусалимі. | И҆ разꙋмѣ́въ, ꙗ҆́кѡ ѿ ѡ҆́бласти и҆́рѡдовы є҆́сть, посла̀ є҆го̀ ко и҆́рѡдꙋ, сꙋ́щꙋ и҆ томꙋ̀ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ въ ты̑ѧ дни̑. |
|
8
|
8
|
| Ірод же, побачивши Ісуса, дуже зрадів, бо давно вже хотів Його бачити, тому що багато чув про Нього і сподівався побачити від Нього яке-небудь знамення. | И҆́рѡдъ же ви́дѣвъ і҆и҃са ра́дъ бы́сть ѕѣлѡ̀: бѣ́ бо жела́ѧ ѿ мно́га вре́мене ви́дѣти є҆го̀, занѐ слы́шаше мнѡ́га ѡ҆ не́мъ: и҆ надѣ́ѧшесѧ зна́менїе нѣ́кое ви́дѣти ѿ негѡ̀ быва́емо. |
|
9
|
9
|
| І ставив Йому багато запитань, але Він нічого не відповідав йому. | Вопроша́ше же є҆го̀ словесы̀ мно́гими: ѻ҆́нъ же ничесѡ́же ѿвѣщава́ше є҆мꙋ̀. |
|
10
|
10
|
| Первосвященики ж і книжники стояли і наполегливо звинувачували Його. | Стоѧ́хꙋ же а҆рхїере́є и҆ кни́жницы, прилѣ́жнѡ ва́дѧще на́нь. |
|
11
|
11
|
| Але Ірод зі своїми воїнами, зневаживши Його і познущавшись з Нього, вдягнув Його у світлий одяг і повернув Його до Пилата. | Оу҆кори́въ же є҆го̀ и҆́рѡдъ съ вѡ́и свои́ми и҆ порꙋга́всѧ, ѡ҆бо́лкъ є҆го̀ въ ри́зꙋ свѣ́тлꙋ, возвратѝ є҆го̀ къ пїла́тꙋ. |
|
12
|
12
|
| І стали від того дня Ірод і Пилат друзями, бо раніше мали ворожнечу між собою. | Бы́ста же дрꙋ̑га и҆́рѡдъ же и҆ пїла́тъ въ то́й де́нь съ собо́ю: пре́жде бо бѣ́ста враждꙋ̀ и҆мꙋ̑ща междꙋ̀ собо́ю. |
|
13
|
13
|
| Пилат же, скликавши первосвящеників і начальників та народ, | Пїла́тъ же созва́въ а҆рхїерє́и и҆ кнѧ̑зи и҆ лю́ди, |
|
14
|
14
|
| сказав їм: ви привели до мене Чоловіка Цього, який ніби розбещує народ; і ось я перед вами допитав і не знайшов Чоловіка Цього винним ні в чому з того, в чому ви звинувачуєте Його. | речѐ къ ни̑мъ: приведо́сте мѝ чл҃вѣ́ка сего̀, ꙗ҆́кѡ развраща́юща лю́ди: и҆ сѐ а҆́зъ пред̾ ва́ми и҆стѧза́въ, ни є҆ди́ныѧ же ѡ҆брѣта́ю въ чл҃вѣ́цѣ се́мъ вины̀, ꙗ҆̀же на́нь ва́дите: |
|
15
|
15
|
| Й Ірод теж, бо я послав Його до нього, і нічого, вартого смерти, Він не вчинив. | но ни и҆́рѡдъ: посла́хъ бо є҆го̀ къ немꙋ̀, и҆ сѐ ничто́же досто́йно сме́рти сотворе́но є҆́сть ѡ҆ не́мъ: |
|
16
|
16
|
| Отже, покаравши Його, відпущу. | наказа́въ оу҆̀бо є҆го̀ ѿпꙋщꙋ̀. |
|
17
|
17
|
| А йому і треба було заради свята відпустити їм одного в’язня. | Нꙋ́ждꙋ же и҆мѧ́ше на всѧ̑ пра́здники ѿпꙋща́ти и҆̀мъ є҆ди́наго. |
|
18
|
18
|
| Але весь народ почав кричати: візьми Цього, відпусти ж нам Варавву! | Возопи́ша же всѝ наро́ди, глаго́люще: возмѝ сего̀, ѿпꙋсти́ же на́мъ вара́ввꙋ. |
|
19
|
19
|
| А той за якийсь вчинений у місті бунт і вбивство був посаджений до в’язниці. | И҆́же бѣ̀ за нѣ́кꙋю крамо́лꙋ бы́вшꙋю во гра́дѣ и҆ оу҆бі́йство вве́рженъ въ темни́цꙋ. |
|
20
|
20
|
| Пилат знову підвищив голос, бажаючи відпустити Ісуса. | Па́ки же пїла́тъ возгласѝ, хотѧ̀ ѿпꙋсти́ти і҆и҃са. |
|
21
|
21
|
| Але вони кричали: розіпни, розіпни Його! | Ѻ҆ни́ же возглаша́хꙋ, глаго́люще: распнѝ, распнѝ є҆го̀. |
|
22
|
22
|
| Він утретє сказав їм: яке ж зло Він учинив? Я нічого, вартого смерти, не знайшов у Ньому; отже, покаравши Його, відпущу. | Ѻ҆́нъ же трети́цею речѐ къ ни̑мъ: что́ бо ѕло̀ сотворѝ се́й; ничесѡ́же досто́йна сме́рти ѡ҆брѣто́хъ въ не́мъ: наказа́въ оу҆̀бо є҆го̀ ѿпꙋщꙋ̀. |
|
23
|
23
|
| Але вони продовжували з великим криком вимагати, щоб Він був розп’ятий; і перемогли крики їхні і первосвящеників. | Ѻ҆ни́ же прилѣжа́хꙋ гла̑сы вели́кими, просѧ́ще є҆го̀ на распѧ́тїе: и҆ оу҆стоѧ́хꙋ [превозмога́хꙋ] гла́си и҆́хъ и҆ а҆рхїере́йстїи. |
|
24
|
24
|
| І Пилат присудив, щоб було за проханням їхнім. | Пїла́тъ же посꙋдѝ бы́ти проше́нїю и҆́хъ: |
|
25
|
25
|
| І відпустив їм ув’язненого за бунт і вбивство, якого вони просили; Ісуса ж віддав на їхню волю. | ѿпꙋсти́ же бы́вшаго за крамолꙋ̀ и҆ оу҆бі́йство всажде́на въ темни́цꙋ, є҆го́же проша́хꙋ: і҆и҃са же предадѐ во́ли и҆́хъ. |
|
26
|
26
|
| І коли повели Його, то, затримавши якогось Симона киринеянина, що йшов з поля, поклали на нього хрест, щоб ніс за Ісусом. | И҆ ꙗ҆́кѡ поведо́ша є҆го̀, є҆́мше сі́мѡна нѣ́коего кѷрине́а, грѧдꙋ́ща съ села̀, возложи́ша на́нь крⷭ҇тъ, нестѝ по і҆и҃сѣ. |
|
27
|
27
|
| І йшло за Ним дуже багато народу і жінок, які плакали і ридали за Ним. | И҆дѧ́ше же вослѣ́дъ є҆гѡ̀ наро́дъ мно́гъ люде́й, и҆ жєны̀, ꙗ҆̀же и҆ пла́кахꙋсѧ и҆ рыда́хꙋ є҆гѡ̀. |
|
28
|
28
|
| Ісус же, обернувшись до них, сказав: дочки єрусалимські! Не плачте за Мною, а плачте за собою і за дітьми вашими. | Ѡ҆бра́щьсѧ же къ ни̑мъ і҆и҃съ речѐ: дщє́ри і҆ерⷭ҇ли̑мски, не пла́читесѧ ѡ҆ мнѣ̀, ѻ҆ба́че себѐ пла́чите и҆ ча̑дъ ва́шихъ: |
|
29
|
29
|
| Бо ось надходять дні, коли скажуть: блаженні неплідні, і утроби, які не родили, і груди, які не годували! | ꙗ҆́кѡ сѐ дні́е грѧдꙋ́тъ, въ нѧ́же рекꙋ́тъ: блажє́ны неплѡ́ды, и҆ оу҆трѡ́бы, ꙗ҆̀же не роди́ша, и҆ сосцы̀, и҆̀же не дои́ша. |
|
30
|
30
|
| Тоді почнуть говорити горам: упадіть на нас! І пагорбам: покрийте нас! | Тогда̀ начнꙋ́тъ глаго́лати гора́мъ: пади́те на ны̀: и҆ холмѡ́мъ: покры́йте ны̀. |
|
31
|
31
|
| Бо коли із зеленим деревом таке роблять, то що ж буде з сухим? | Занѐ, а҆́ще въ сꙋ́ровѣ дре́вѣ сїѧ̑ творѧ́тъ, въ сꙋ́сѣ что̀ бꙋ́детъ; |
|
32
|
32
|
| Вели і двох злочинців з Ним, щоб убити. | (Заⷱ҇ р҃а҃і҃.) Ведѧ́хꙋ же и҆ и҆́на два̀ ѕлодѣ̑ѧ съ ни́мъ оу҆би́ти. |
|
33
|
33
|
| І коли прийшли на місце, що зветься Лобним, тут розп’яли Його і злочинців, одного з правого, а другого з лівого боку. | И҆ є҆гда̀ прїидо́ша на мѣ́сто, нарица́емое ло́бное, тꙋ̀ распѧ́ша є҆го̀ и҆ ѕлодѣ̑ѧ, ѻ҆́ваго оу҆́бѡ ѡ҆деснꙋ́ю, а҆ дрꙋга́го ѡ҆шꙋ́юю. |
|
34
|
34
|
| Ісус же говорив: Отче, прости їм, бо не відають, що чинять. А ті, що ділили одяг Його, кидали жереб. | І҆и҃съ же глаго́лаше: ѻ҆́ч҃е, ѿпꙋстѝ и҆̀мъ: не вѣ́дѧтъ бо что̀ творѧ́тъ. Раздѣлѧ́юще же ри̑зы є҆гѡ̀, мета́хꙋ жрє́бїѧ. |
|
35
|
35
|
| І стояли люди і дивилися. Насміхалися ж разом з ними і начальники, кажучи: інших спасав; нехай спасе Себе, якщо Він Христос, Божий обранець. | И҆ стоѧ́хꙋ лю́дїе зрѧ́ще. Рꙋга́хꙋсѧ же и҆ кнѧ̑зи съ ни́ми, глаго́люще: и҆ны̑ѧ сп҃сѐ, да сп҃се́тъ и҆ себѐ, а҆́ще то́й є҆́сть хрⷭ҇то́съ бж҃їй и҆збра́нный. |
|
36
|
36
|
| Глузували з Нього і воїни, підходячи та підносячи Йому оцет, | Рꙋга́хꙋсѧ же є҆мꙋ̀ и҆ во́ини, пристꙋпа́юще и҆ ѻ҆́цетъ придѣ́юще є҆мꙋ̀, |
|
37
|
37
|
| і казали: якщо Ти Цар Юдейський, спасися Сам. | и҆ глаго́лахꙋ: а҆́ще ты̀ є҆сѝ цр҃ь і҆ꙋде́йскъ, сп҃си́сѧ са́мъ. |
|
38
|
38
|
| І був над Ним напис, написаний письмом грецьким, римським і єврейським: «Цей є Цар Юдейський». | Бѣ́ же и҆ написа́нїе напи́сано над̾ ни́мъ писмены̀ є҆́ллинскими и҆ ри́мскими и҆ є҆вре́йскими: се́й є҆́сть цр҃ь і҆ꙋде́йскъ. |
|
39
|
39
|
| Один з розіп’ятих злочинців хулив Його, говорячи: якщо Ти Христос, спаси Себе і нас. | Є҆ди́нъ же ѿ ѡ҆бѣ̑шеною ѕлодѣ̑ю хꙋ́лѧше є҆го̀, глаго́лѧ: а҆́ще ты̀ є҆сѝ хрⷭ҇то́съ, сп҃сѝ себѐ и҆ на́ю. |
|
40
|
40
|
| Озвався і другий, і докоряв тому, і казав: чи ти не боїшся Бога, коли й сам на те саме засуджений? | Ѿвѣща́въ же дрꙋгі́й преща́ше є҆мꙋ̀, глаго́лѧ: ни лѝ ты̀ бои́шисѧ бг҃а, ꙗ҆́кѡ въ то́мже ѡ҆сꙋжде́нъ є҆сѝ; |
|
41
|
41
|
| І ми засуджені справедливо, бо достойне за діла наші одержали; а Він нічого лихого не вчинив. | и҆ мы̀ оу҆́бѡ въ пра́вдꙋ: достѡ́йнаѧ бо по дѣлѡ́мъ на́ю воспрїе́млева: се́й же ни є҆ди́нагѡ ѕла̀ сотворѝ. |
|
42
|
42
|
| І сказав Ісусові: пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє! | И҆ глаго́лаше і҆и҃сови: помѧни́ мѧ, гдⷭ҇и, є҆гда̀ прїи́деши во црⷭ҇твїи сѝ. |
|
43
|
43
|
| І сказав йому Ісус: істинно кажу тобі: сьогодні ж будеш зі Мною в раю. | И҆ речѐ є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: а҆ми́нь гл҃ю тебѣ̀, дне́сь со мно́ю бꙋ́деши въ раѝ. |
|
44
|
44
|
| Було ж близько шостої години*, і настала темрява по всій землі аж до години дев’ятої. | Бѣ́ же ча́съ ꙗ҆́кѡ шесты́й, и҆ тма̀ бы́сть по все́й землѝ до часа̀ девѧ́тагѡ: |
|
45
|
45
|
| І сонце затьмарилось, і завіса в храмі роздерлася посередині. | и҆ поме́рче со́лнце, и҆ завѣ́са церко́внаѧ раздра́сѧ посредѣ̀. |
|
46
|
46
|
| Скрикнувши гучним голосом, Ісус сказав: Отче, у Твої руки віддаю дух Мій. І, сказавши це, віддав дух. | И҆ возгла́шь гла́сомъ ве́лїимъ і҆и҃съ, речѐ: ѻ҆́ч҃е, въ рꙋ́цѣ твоѝ предаю̀ дх҃ъ мо́й. И҆ сїѧ̑ ре́къ и҆́здше. |
|
47
|
47
|
| Сотник же, побачивши, що сталося, прославив Бога і сказав: воістину Чоловік Цей був праведний. | Ви́дѣвъ же со́тникъ бы́вшее, просла́ви бг҃а, глаго́лѧ: вои́стиннꙋ чл҃вѣ́къ се́й првⷣнъ бѣ̀. |
|
48
|
48
|
| І весь народ, який зійшовся на це видовище, побачивши, що сталося, повертався, б’ючи себе в груди. | И҆ всѝ прише́дшїи наро́ди на позо́ръ се́й, ви́дѧще быва̑ющаѧ, бїю́ще пє́рси своѧ̑ возвраща́хꙋсѧ. |
|
49
|
49
|
| Всі ж, хто знав Його, і жінки, які прийшли з Ним з Галилеї, стояли віддалік і дивилися на це. | Стоѧ́хꙋ же всѝ зна́емїи є҆гѡ̀ и҆здале́ча, и҆ жєны̀ спослѣ́дствовавшыѧ є҆мꙋ̀ ѿ галїле́и, зрѧ́щѧ сїѧ̑. |
|
50
|
50
|
| І ось один чоловік на ім’я Йосиф, що був радником*, чоловік благий і праведний, | И҆ сѐ, мꙋ́жъ и҆́менемъ і҆ѡ́сифъ, совѣ́тникъ сы́й, мꙋ́жъ бл҃гъ и҆ првⷣнъ, |
|
51
|
51
|
| який не брав участи у раді і справі їхній, з Аримафеї, міста юдейського, який і сам сподівався Царства Божого, | се́й не бѣ̀ приста́лъ совѣ́тꙋ и҆ дѣ́лꙋ и҆́хъ, ѿ а҆рїмаѳе́а гра́да і҆ꙋде́йска, и҆́же ча́ѧше и҆ са́мъ црⷭ҇твїѧ бж҃їѧ: |
|
52
|
52
|
| прийшов до Пилата і просив тіло Ісусове. | се́й пристꙋ́пль къ пїла́тꙋ, просѝ тѣлесѐ і҆и҃сова: |
|
53
|
53
|
| І, знявши Його, обгорнув плащаницею і поклав Його у гробі, висіченому в скелі, де ще ніхто ніколи не був покладений. | и҆ сне́мъ є҆̀ ѡ҆бви́тъ плащани́цею, и҆ положѝ є҆̀ во гро́бѣ и҆зсѣ́ченѣ, въ не́мже не бѣ̀ никто́же никогда́же положе́нъ. |
|
54
|
54
|
| День той був п’ятниця, і надходила субота. | И҆ де́нь бѣ̀ пѧто́къ, и҆ сꙋббѡ́та свѣта́ше. |
|
55
|
55
|
| Слідом же йшли жінки, які прийшли з Ісусом з Галилеї, і бачили гріб, і як покладено було тіло Його. | Вⸯслѣ́дъ же шє́дшыѧ жєны̀, ꙗ҆̀же бѧ́хꙋ пришлѝ съ ни́мъ ѿ галїле́и, ви́дѣша гро́бъ, и҆ ꙗ҆́кѡ положе́но бы́сть тѣ́ло є҆гѡ̀: |
|
56
|
56
|
| Повернувшися, вони наготували пахощі та миро і в суботу нічого не робили, за заповіддю. | возвра́щшѧсѧ же оу҆гото́ваша а҆рѡма́ты и҆ мѵ́ро: и҆ въ сꙋббѡ́тꙋ оу҆́бѡ оу҆молча́ша по за́повѣди. |
|
Глава 24
|
Глава́ к҃д
|
|
1
|
1
|
| Першого ж дня після суботи, дуже рано, несучи наготовані пахощі, вони прийшли до гробу, і разом з ними деякі інші. | (Заⷱ҇ р҃в҃і҃.) Во є҆ди́нꙋ же ѿ сꙋббѡ́тъ ѕѣлѡ̀ ра́нѡ прїидо́ша на гро́бъ, носѧ́щѧ ꙗ҆̀же оу҆гото́ваша а҆рѡма́ты: и҆ дрꙋгі̑ѧ съ ни́ми: |
|
2
|
2
|
| Знайшли ж, що камінь був відвалений від гробу. | ѡ҆брѣто́ша же ка́мень ѿвале́нъ ѿ гро́ба, |
|
3
|
3
|
| І, увійшовши, не знайшли тіла Господа Ісуса. | и҆ вше́дшѧ не ѡ҆брѣто́ша тѣлесѐ гдⷭ҇а і҆и҃са. |
|
4
|
4
|
| Коли ж вони не могли зрозуміти цього, ось два мужі стали перед ними в одежах блискучих. | И҆ бы́сть не домышлѧ́ющымсѧ и҆̀мъ ѡ҆ се́мъ, и҆ сѐ мꙋ̑жа два̀ ста́ста пред̾ ни́ми въ ри́захъ блеща́щихсѧ. |
|
5
|
5
|
| Налякалися вони і схилилися обличчям до землі, а ті сказали їм: чого шукаєте Живого між мертвими? | Пристра̑шнымъ же бы́вшымъ и҆̀мъ и҆ покло́ншымъ ли́ца на зе́млю, реко́ста къ ни̑мъ: что̀ и҆́щете жива́го съ ме́ртвыми; |
|
6
|
6
|
| Нема Його тут, Він воскрес. Згадайте, як Він говорив вам, коли був ще в Галилеї, | нѣ́сть здѣ̀, но воста̀: помѧни́те, ꙗ҆́коже гл҃а ва́мъ, є҆щѐ сы́й въ галїле́и, |
|
7
|
7
|
| кажучи, що Синові Людському належить бути виданому до рук людей-грішників, і бути розп’ятим, і на третій день воскреснути. | глаго́лѧ, ꙗ҆́кѡ подоба́етъ сн҃ꙋ чл҃вѣ́ческомꙋ пре́данꙋ бы́ти въ рꙋ́цѣ человѣ̑къ грѣ̑шникъ, и҆ пропѧ́тꙋ бы́ти, и҆ въ тре́тїй де́нь воскре́снꙋти. |
|
8
|
8
|
| І згадали слова Його. | И҆ помѧнꙋ́ша гл҃го́лы є҆гѡ̀: |
|
9
|
9
|
| І, повернувшись від гробу, сповістили про все те одинадцятьох і всіх інших. | и҆ возвра́щшѧсѧ ѿ гро́ба, возвѣсти́ша всѧ̑ сїѧ̑ є҆диномꙋна́десѧте и҆ всѣ́мъ про́чымъ. |
|
10
|
10
|
| То були Магдалина Марія, й Іоанна, і Марія Яковова, та інші з ними, які сказали про це апостолам. | Бѧ́ше же магдали́на марі́а и҆ і҆ѡа́нна и҆ марі́а і҆а́кѡвлѧ, и҆ про́чыѧ съ ни́ми, ꙗ҆̀же глаго́лахꙋ ко а҆пⷭ҇лѡмъ сїѧ̑. |
|
11
|
11
|
| І здалися їм слова їхні неправдивими, і вони не повірили їм. | И҆ ꙗ҆ви́шасѧ пред̾ ни́ми ꙗ҆́кѡ лжа̀ глаго́лы и҆́хъ, и҆ не вѣ́ровахꙋ и҆̀мъ. |
|
12
|
12
|
| Петро ж, уставши, побіг до гробу і, нахилившись, побачив самі тільки ризи, що лежали, і пішов назад, дивуючися з того, що сталося. | (Заⷱ҇ р҃г҃і҃.) Пе́тръ же воста́въ течѐ ко гро́бꙋ, и҆ прини́къ ви́дѣ ри̑зы є҆ди̑ны лежа́щѧ: и҆ ѿи́де, въ себѣ̀ дивѧ́сѧ бы́вшемꙋ. |
|
13
|
13
|
| Того ж дня двоє з них йшли в село, що було стадій* за шістдесят від Єрусалима і звалося Еммаус. | И҆ сѐ два̀ ѿ ни́хъ бѣ́ста и҆дꙋ̑ща въ то́йже де́нь въ ве́сь, ѿстоѧ́щꙋ ста́дїй шестьдесѧ́тъ ѿ і҆ерⷭ҇ли́ма, є҆́йже и҆́мѧ є҆ммаꙋ́съ: |
|
14
|
14
|
| І розмовляли між собою про всі ці події. | и҆ та̑ бесѣ́доваста къ себѣ̀ ѡ҆ всѣ́хъ си́хъ приклю́чшихсѧ. |
|
15
|
15
|
| І коли вони розмовляли і міркували між собою, Сам Ісус, наблизившись, пішов з ними. | И҆ бы́сть бесѣ́дꙋющема и҆́ма и҆ совопроша́ющемасѧ, и҆ са́мъ і҆и҃съ прибли́живсѧ и҆дѧ́ше съ ни́ма: |
|
16
|
16
|
| Але очі їхні були стримані, так що вони не впізнали Його. | ѻ҆́чи же є҆ю̀ держа́стѣсѧ, да є҆гѡ̀ не позна́ета. |
|
17
|
17
|
| Він же сказав до них: про що ви сперечаєтесь між собою, ідучи, і чим ви засмучені? | Рече́ же къ ни́ма: что̀ сꙋ́ть словеса̀ сїѧ̑, ѡ҆ ни́хже стѧза́етасѧ къ себѣ̀ и҆дꙋ̑ща, и҆ є҆ста̀ дрѧ̑хла; |
|
18
|
18
|
| Один з них, на ім’я Клеопа, сказав Йому у відповідь: невже Ти, один з тих, що прийшли до Єрусалима, не знаєш, що сталося в ньому цими днями? | Ѿвѣща́въ же є҆ди́нъ, є҆мꙋ́же и҆́мѧ клео́па, речѐ къ немꙋ̀: ты́ ли є҆ди́нъ пришле́цъ є҆сѝ во і҆ерⷭ҇ли́мъ, и҆ не оу҆вѣ́дѣлъ є҆сѝ бы́вшихъ въ не́мъ во дни̑ сїѧ̑; |
|
19
|
19
|
| І сказав їм: що саме? Вони відповіли Йому: про Ісуса Назарянина, Який був мужем-пророком, сильним ділом і словом перед Богом і всіма людьми. | И҆ речѐ и҆́ма: кі́ихъ; Ѡ҆́на же рѣ́ста є҆мꙋ̀: ꙗ҆̀же ѡ҆ і҆и҃сѣ назарѧни́нѣ, и҆́же бы́сть мꙋ́жъ прⷪ҇ро́къ, си́ленъ дѣ́ломъ и҆ сло́вомъ пред̾ бг҃омъ и҆ всѣ́ми людьмѝ: |
|
20
|
20
|
| Як видали Його первосвященики і начальники наші для засудження на смерть і розіп’яли Його. | ка́кѡ преда́ша є҆го̀ а҆рхїерє́и и҆ кнѧ̑зи на́ши на ѡ҆сꙋжде́нїе сме́рти, и҆ распѧ́ша є҆го̀: |
|
21
|
21
|
| Ми ж сподівалися, що Він є Той, Хто має визволити Ізраїль, до того ж сьогодні вже третій день, як усе це сталося. | мы́ же надѣ́ѧхомсѧ, ꙗ҆́кѡ се́й є҆́сть хотѧ̀ и҆зба́вити і҆и҃лѧ: но и҆ над̾ всѣ́ми си́ми, тре́тїй се́й де́нь є҆́сть дне́сь, ѿне́лиже сїѧ̑ бы́ша. |
|
22
|
22
|
| Та ще й налякали нас деякі жінки з наших, які вранці були біля гробу, | Но и҆ жєны̀ нѣ̑кїѧ ѿ на́съ оу҆жаси́ша ны̀, бы́вшыѧ ра́нѡ оу҆ гро́ба: |
|
23
|
23
|
| і не знайшли тіла Його, і, прийшовши, розповідали, що вони бачили і явлення ангелів, які говорять, що Він живий. | и҆ не ѡ҆брѣ́тшѧ тѣлесѐ є҆гѡ̀, прїидо́ша, глаго́лющѧ, ꙗ҆́кѡ и҆ ꙗ҆вле́нїе а҆́гг҃лъ ви́дѣша, и҆̀же глаго́лютъ є҆го̀ жи́ва. |
|
24
|
24
|
| І пішли деякі з наших до гробу, і знайшли так, як жінки говорили, а Самого ж не бачили. | И҆ и҆до́ша нѣ́цыи ѿ на́съ ко гро́бꙋ, и҆ ѡ҆брѣто́ша та́кѡ, ꙗ҆́коже и҆ жєны̀ рѣ́ша: самагѡ́ же не ви́дѣша. |
|
25
|
25
|
| Тоді Він сказав їм: о нерозумні і мляві серцем, щоб вірувати в усе, про що говорили пророки! | И҆ то́й речѐ къ ни́ма: ѽ несмы́слєннаѧ и҆ кѡ́снаѧ се́рдцемъ, є҆́же вѣ́ровати ѡ҆ всѣ́хъ, ꙗ҆̀же глаго́лаша прⷪ҇ро́цы: |
|
26
|
26
|
| Чи не так же належало постраждати Христу й увійти в славу Свою? | не сїѧ̑ ли подоба́ше пострада́ти хрⷭ҇тꙋ̀ и҆ вни́ти въ сла́вꙋ свою̀; |
|
27
|
27
|
| І, почавши від Мойсея і від усіх пророків, пояснював їм сказане про Нього у всьому Писанні. | И҆ наче́нъ ѿ мѡѷсе́а и҆ ѿ всѣ́хъ прⷪ҇рѡ́къ, сказа́ше и҆́ма ѿ всѣ́хъ писа́нїй ꙗ҆̀же ѡ҆ не́мъ. |
|
28
|
28
|
| І наблизились вони до того села, куди йшли; і Він робив вигляд, що хоче йти далі. | И҆ прибли́жишасѧ въ ве́сь, въ ню́же и҆дѧ́ста: и҆ то́й творѧ́шесѧ далеча́йше и҆тѝ. |
|
29
|
29
|
| А вони затримували Його, кажучи: залишся з нами, бо вже вечоріє, і день закінчується. І Він увійшов і залишився з ними. | И҆ нꙋ́ждаста є҆го̀, глагѡ́люща: ѡ҆блѧ́зи съ на́ма, ꙗ҆́кѡ къ ве́черꙋ є҆́сть, и҆ приклони́лсѧ є҆́сть де́нь. И҆ вни́де съ ни́ма ѡ҆блещѝ. |
|
30
|
30
|
| І коли Він возлежав з ними, то взяв хліб, благословив, переломив і подав їм. | И҆ бы́сть ꙗ҆́кѡ возлежѐ съ ни́ма, и҆ прїи́мъ хлѣ́бъ блгⷭ҇вѝ, и҆ преломи́въ даѧ́ше и҆́ма: |
|
31
|
31
|
| У них же відкрилися очі, і вони впізнали Його. Але Він став невидимим для них. | ѻ҆́нѣма же ѿверзо́стѣсѧ ѻ҆́чи, и҆ позна́ста є҆го̀: и҆ то́й неви́димь бы́сть и҆́ма. |
|
32
|
32
|
| І вони казали один одному: чи ж не палало в нас серце наше, коли Він говорив нам у дорозі і коли пояснював нам Писання? | И҆ реко́ста къ себѣ̀: не се́рдце ли на́ю горѧ̀ бѣ̀ въ на́ю, є҆гда̀ гл҃аше на́ма на пꙋтѝ и҆ є҆гда̀ ска́зоваше на́ма писа̑нїѧ; |
|
33
|
33
|
| І, вставши тієї ж години, повернулися до Єрусалима і знайшли разом одинадцятьох і тих, що були з ними, | И҆ воста̑вша въ то́й ча́съ, возврати́стасѧ во і҆ерⷭ҇ли́мъ, и҆ ѡ҆брѣто́ста совокꙋ́пленныхъ є҆динона́десѧте и҆ и҆̀же бѧ́хꙋ съ ни́ми, |
|
34
|
34
|
| які говорили, що Господь воістину воскрес і явився Симонові. | глаго́лющихъ, ꙗ҆́кѡ вои́стиннꙋ воста̀ гдⷭ҇ь и҆ ꙗ҆ви́сѧ сі́мѡнꙋ. |
|
35
|
35
|
| І вони розповіли, що було в дорозі, і як вони Його впізнали у переломленні хліба. | И҆ та̑ повѣ́даста, ꙗ҆̀же бы́ша на пꙋтѝ, и҆ ꙗ҆́кѡ позна́сѧ и҆́ма въ преломле́нїи хлѣ́ба. |
|
36
|
36
|
| Коли вони про це говорили, Сам Ісус став посеред них і сказав їм: мир вам. | (Заⷱ҇ р҃д҃і҃.) Сїѧ̑ же и҆̀мъ глаго́лющымъ, (и҆) са́мъ і҆и҃съ ста̀ посредѣ̀ и҆́хъ, и҆ гл҃а и҆̀мъ: ми́ръ ва́мъ. |
|
37
|
37
|
| Вони схвилювались і злякалися, гадаючи, що бачать духа. | Оу҆боѧ́вшесѧ же и҆ пристра́шни бы́вше, мнѧ́хꙋ дꙋ́хъ ви́дѣти: |
|
38
|
38
|
| Але Він сказав їм: чого хвилюєтесь, чому такі думки входять до сердець ваших? | и҆ речѐ и҆̀мъ: что̀ смꙋще́ни є҆стѐ; и҆ почто̀ помышлє́нїѧ вхо́дѧтъ въ сердца̀ ва̑ша; |
|
39
|
39
|
| Погляньте на руки Мої і на ноги Мої; це Я Сам. Доторкніться до Мене і роздивіться; бо дух тіла і кісток не має, як бачите у Мене. | ви́дите рꙋ́цѣ моѝ и҆ но́зѣ моѝ, ꙗ҆́кѡ са́мъ а҆́зъ є҆́смь: ѡ҆сѧжи́те мѧ̀ и҆ ви́дите: ꙗ҆́кѡ дꙋ́хъ пло́ти и҆ ко́сти не и҆́мать, ꙗ҆́коже менѐ ви́дите и҆мꙋ́ща. |
|
40
|
40
|
| І, сказавши це, показав їм руки і ноги. | И҆ сїѐ ре́къ, показа̀ и҆̀мъ рꙋ́цѣ и҆ но́зѣ. |
|
41
|
41
|
| Коли ж вони від радости ще не вірили і дивувалися, Він сказав їм: чи маєте тут якусь їжу? | Є҆ще́ же невѣ́рꙋющымъ и҆̀мъ ѿ ра́дости и҆ чꙋдѧ́щымсѧ, речѐ и҆̀мъ: и҆́мате ли что̀ снѣ́дно здѣ̀; |
|
42
|
42
|
| Вони подали Йому частину печеної риби і стільниковий мед. | Ѻ҆ни́ же да́ша є҆мꙋ̀ ры́бы пече́ны ча́сть и҆ ѿ пче́лъ со́тъ. |
|
43
|
43
|
| І, взявши, їв перед ними. | И҆ взе́мъ пред̾ ни́ми ꙗ҆дѐ, |
|
44
|
44
|
| І сказав їм: ось ті слова, що Я говорив вам, коли ще був з вами, як належить справдитися всьому, написаному про Мене в законі Мойсеєвому і у пророків та в псалмах. | рече́ же и҆̀мъ: сїѧ̑ сꙋ́ть словеса̀, ꙗ҆̀же гл҃ахъ къ ва́мъ є҆щѐ сы́й съ ва́ми, ꙗ҆́кѡ подоба́етъ сконча́тисѧ всѣ̑мъ напи̑саннымъ въ зако́нѣ мѡѷсе́овѣ и҆ прⷪ҇ро́цѣхъ и҆ ѱалмѣ́хъ ѡ҆ мнѣ̀. |
|
45
|
45
|
| Тоді розкрив їм розум до розуміння Писання. | Тогда̀ ѿве́рзе и҆̀мъ оу҆́мъ разꙋмѣ́ти писа̑нїѧ |
|
46
|
46
|
| І сказав їм: так написано, і так належало постраждати Христу, і воскреснути з мертвих на третій день, | и҆ речѐ и҆̀мъ, ꙗ҆́кѡ та́кѡ пи́сано є҆́сть, и҆ та́кѡ подоба́ше пострада́ти хрⷭ҇тꙋ̀ и҆ воскрⷭ҇нꙋти ѿ ме́ртвыхъ въ тре́тїй де́нь, |
|
47
|
47
|
| і щоб проповідувалося в ім’я Його покаяння і відпущення гріхів між усіма народами, починаючи від Єрусалима. | и҆ проповѣ́датисѧ во и҆́мѧ є҆гѡ̀ покаѧ́нїю и҆ ѿпꙋще́нїю грѣхѡ́въ во всѣ́хъ ꙗ҆зы́цѣхъ, наче́нше ѿ і҆ерⷭ҇ли́ма: |
|
48
|
48
|
| Ви ж є свідками цього. | вы́ же є҆стѐ свидѣ́телїе си̑мъ: |
|
49
|
49
|
| І ось Я посилаю обітницю Отця Мого на вас; ви ж лишайтесь у місті Єрусалимі, доки не сповнитеся силою з неба. | и҆ сѐ, а҆́зъ послю̀ ѡ҆бѣтова́нїе ѻ҆ц҃а̀ моегѡ̀ на вы̀: вы́ же сѣди́те во гра́дѣ і҆ерⷭ҇ли́мстѣ, до́ндеже ѡ҆блече́тесѧ си́лою свы́ше. |
|
50
|
50
|
| І вивів їх до Вифанії, і, піднявши руки Свої, благословив їх. | И҆зве́дъ же и҆̀хъ во́нъ до виѳа́нїи и҆ воздви́гъ рꙋ́цѣ своѝ, (и҆) блгⷭ҇вѝ и҆̀хъ. |
|
51
|
51
|
| І коли Він благословляв їх, почав віддалятися від них і вознісся на небо. | И҆ бы́сть є҆гда̀ блгⷭ҇влѧ́ше и҆̀хъ, ѿстꙋпѝ ѿ ни́хъ и҆ возноша́шесѧ на не́бо. |
|
52
|
52
|
| Вони, поклонившись Йому, повернулися до Єрусалима з великою радістю. | И҆ ті́и поклони́шасѧ є҆мꙋ̀ и҆ возврати́шасѧ во і҆ерⷭ҇ли́мъ съ ра́достїю вели́кою: |
|
53
|
53
|
| І перебували завжди в храмі, прославляючи і благословляючи Бога. Амінь. | и҆ бѧ́хꙋ вы́нꙋ въ це́ркви, хва́лѧще и҆ благословѧ́ще бг҃а. А҆ми́нь. |
Категорії
Контакти
Співпраця: admin.vira@ukr.net
Наші Телеграм-канали:
Паперові видання
Старий Заповіт
• Бут. • Вих. • Лев. • Чис. • Втор.
• Нав. • Суд. • Руф. • 1 Цар. • 2 Цар. • 3 Цар. • 4 Цар. • 1 Пар. • 2 Пар. • 1 Езд. • 2 Езд. • 3 Езд. • Неєм. • Тов. • Юдиф. • Есф. • 1 Мак. • 2 Мак. • 3 Мак.
• Іов. • Пс. • Притч. • Еккл. • Пісн. • Прем. • Сир.
• Іс. • Єр. • Плач. • Посл. Єр. • Вар. • Єз. • Дан.
• Ос. • Іоїл. • Ам. • Авд. • Іона. • Мих. • Наум. • Авв. • Соф. • Агг. • Зах. • Мал.
Паперові видання
Старий Заповіт
• Бут. • Вих. • Лев. • Чис. • Втор.
• Нав. • Суд. • Руф. • 1 Цар. • 2 Цар. • 3 Цар. • 4 Цар. • 1 Пар. • 2 Пар. • 1 Езд. • 2 Езд. • 3 Езд. • Неєм. • Тов. • Юдиф. • Есф. • 1 Мак. • 2 Мак. • 3 Мак.
• Іов. • Пс. • Притч. • Еккл. • Пісн. • Прем. • Сир.
• Іс. • Єр. • Плач. • Посл. Єр. • Вар. • Єз. • Дан.
• Ос. • Іоїл. • Ам. • Авд. • Іона. • Мих. • Наум. • Авв. • Соф. • Агг. • Зах. • Мал.