Порівняти Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) з Біблія церковнослов'янською (unicode) - Євангеліє від Іоана

Порівняти:

⇄

Євангеліє від Іоана	Ѿ І҆ѡа́нна

Глава 1	Глава́ а҃

1	1
Споконвіку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог.	(Заⷱ҇ а҃.) Въ нача́лѣ бѣ̀ сло́во, и҆ сло́во бѣ̀ къ бг҃ꙋ [оу҆ бг҃а], и҆ бг҃ъ бѣ̀ сло́во.
2	2
Воно було споконвіку в Бога.	Се́й бѣ̀ и҆сконѝ къ бг҃ꙋ [оу҆ бг҃а]:
3	3
Все через Нього сталось, і без Нього ніщо не сталося, що сталося.	всѧ̑ тѣ́мъ бы́ша, и҆ без̾ негѡ̀ ничто́же бы́сть, є҆́же бы́сть.
4	4
У Ньому було життя, і життя було світлом людям.	Въ то́мъ живо́тъ бѣ̀, и҆ живо́тъ бѣ̀ свѣ́тъ человѣ́кѡмъ:
5	5
І світло в темряві світить, і темрява не огорнула його.	и҆ свѣ́тъ во тмѣ̀ свѣ́титсѧ, и҆ тма̀ є҆гѡ̀ не ѡ҆б̾ѧ́тъ.
6	6
Був чоловік, посланий від Бога; ім’я йому Іоан.	Бы́сть человѣ́къ по́сланъ ѿ бг҃а, и҆́мѧ є҆мꙋ̀ і҆ѡа́ннъ:
7	7
Він прийшов для свідчення, щоб свідчити про Світло, щоб усі увірували через нього.	се́й прїи́де во свидѣ́телство, да свидѣ́телствꙋетъ ѡ҆ свѣ́тѣ, да всѝ вѣ́рꙋ и҆́мꙋтъ є҆мꙋ̀ [да всѝ оу҆вѣ́рꙋютъ чрез̾ него̀].
8	8
Він не був світлом, але був посланий, щоб свідчити про Світло.	Не бѣ̀ то́й свѣ́тъ, но да свидѣ́телствꙋетъ ѡ҆ свѣ́тѣ:
9	9
Було Світло істинне, що освітлює кожну людину, яка приходить у світ.	бѣ̀ свѣ́тъ и҆́стинный, и҆́же просвѣща́етъ всѧ́каго человѣ́ка грѧдꙋ́щаго въ мі́ръ:
10	10
У світі був, і світ через Нього постав, і світ Його не пізнав.	въ мі́рѣ бѣ̀, и҆ мі́ръ тѣ́мъ бы́сть, и҆ мі́ръ є҆го̀ не позна̀:
11	11
До своїх прийшов, і свої Його не прийняли.	во своѧ̑ прїи́де, и҆ своѝ є҆гѡ̀ не прїѧ́ша.
12	12
А тим, які прийняли Його, що вірують в ім’я Його, дав силу дітьми Божими бути,	Є҆ли́цы же прїѧ́ша є҆го̀, дадѐ и҆̀мъ ѡ҆́бласть ча́дѡмъ бж҃їимъ бы́ти, вѣ́рꙋющымъ во и҆́мѧ є҆гѡ̀,
13	13
які не від крови, не від похоті плотської, не від хотіння чоловічого, а від Бога народилися.	и҆̀же не ѿ кро́вѣ, ни ѿ по́хоти плотскі́ѧ, ни ѿ по́хоти мꙋ́жескїѧ, но ѿ бг҃а роди́шасѧ.
14	14
І Слово стало плоттю, і вселилося між нами, повне благодаті й істини; і ми бачили славу Його, славу, як Єдинородного від Отця.	И҆ сло́во пл҃ть бы́сть и҆ всели́сѧ въ ны̀, и҆ ви́дѣхомъ сла́вꙋ є҆гѡ̀, сла́вꙋ ꙗ҆́кѡ є҆диноро́днагѡ ѿ ѻ҆ц҃а̀, и҆спо́лнь блгⷣти и҆ и҆́стины.
15	15
Іоан свідчить про Нього і голосно каже: це Той, про Кого я говорив; Той, Хто йде за мною, став попереду мене, бо раніше від мене був.	І҆ѡа́ннъ свидѣ́телствꙋетъ ѡ҆ не́мъ и҆ воззва̀ глаго́ла: се́й бѣ̀, є҆го́же рѣ́хъ, и҆́же по мнѣ̀ грѧды́й, предо мно́ю бы́сть, ꙗ҆́кѡ пе́рвѣе менє̀ бѣ̀.
16	16
І від повноти Його ми всі прийняли і благодать на благодать,	И҆ ѿ и҆сполне́нїѧ є҆гѡ̀ мы̀ всѝ прїѧ́хомъ и҆ блгⷣть воз̾ блгⷣть:
17	17
бо закон був даний через Мойсея; а благодать і істина через Ісуса Христа сталися.	ꙗ҆́кѡ зако́нъ мѡѷсе́омъ да́нъ бы́сть, блгⷣть (же) и҆ и҆́стина і҆и҃съ хрⷭ҇то́мъ бы́сть.
18	18
Бога ніхто не бачив ніколи; Єдинородний Син, Який у лоні Отця, Він явив.	(Заⷱ҇ в҃.) Бг҃а никто́же ви́дѣ нигдѣ́же: є҆диноро́дный сн҃ъ, сы́й въ ло́нѣ ѻ҆́ч҃и, то́й и҆сповѣ́да.
19	19
І ось свідчення Іоана, коли юдеї послали з Єрусалима священиків і левитів спитати його: хто ти є?	И҆ сїѐ є҆́сть свидѣ́телство і҆ѡа́нново, є҆гда̀ посла́ша жи́дове ѿ і҆ерⷭ҇ли́ма і҆ере́євъ и҆ леѵі́тѡвъ, да вопро́сѧтъ є҆го̀: ты̀ кто̀ є҆сѝ;
20	20
Він визнав, і не зрікся, і визнав, що: я — не Христос.	И҆ и҆сповѣ́да и҆ не ѿве́ржесѧ: и҆ и҆сповѣ́да, ꙗ҆́кѡ нѣ́смь а҆́зъ хрⷭ҇то́съ.
21	21
І запитали його: то хто ж ти? Чи не Ілля? Він сказав: ні. Ти пророк? Він відповів: ні.	И҆ вопроси́ша є҆го̀: что̀ оу҆̀бо; и҆лїа́ ли є҆сѝ ты̀; И҆ глаго́ла: нѣ́смь. Прⷪ҇ро́къ ли є҆сѝ; И҆ ѿвѣща̀: нѝ.
22	22
Тоді сказали йому: хто ж ти такий? Щоб нам відповідь дати тим, що послали нас; що ти скажеш про самого себе?	Рѣ́ша же є҆мꙋ̀: кто̀ є҆сѝ; да ѿвѣ́тъ да́мы посла́вшымъ ны̀: что̀ глаго́леши ѡ҆ тебѣ̀ самѣ́мъ;
23	23
Він сказав: я глас вопіющого в пустелі; приготуйте путь Господеві, як сказав Ісая пророк.	Речѐ: а҆́зъ гла́съ вопїю́щагѡ въ пꙋсты́ни: и҆спра́вите пꙋ́ть гдⷭ҇ень, ꙗ҆́коже речѐ и҆са́їа прⷪ҇ро́къ.
24	24
А посланці були від фарисеїв.	И҆ по́сланнїи бѣ́хꙋ ѿ фарїсє́й:
25	25
І вони запитали його і сказали йому: що ж ти хрестиш, якщо ти не є Христос, ні Ілля, ні пророк?	и҆ вопроси́ша є҆го̀ и҆ рѣ́ша є҆мꙋ̀: что̀ оу҆̀бо креща́еши, а҆́ще ты̀ нѣ́си хрⷭ҇то́съ, ни и҆лїа̀, ни прⷪ҇ро́къ;
26	26
Іоан сказав їм у відповідь: я хрещу водою; але серед вас стоїть Той, Кого ви не знаєте;	Ѿвѣща̀ и҆̀мъ і҆ѡа́ннъ, глаго́лѧ: а҆́зъ креща́ю водо́ю: посредѣ́ же ва́съ стои́тъ, є҆гѡ́же вы̀ не вѣ́сте:
27	27
Він гряде за мною, але переді мною був; я недостойний розв’язати ремінь взуття Його.	то́й є҆́сть грѧды́й по мнѣ̀, и҆́же предо мно́ю бы́сть, є҆мꙋ́же нѣ́смь а҆́зъ досто́инъ, да ѿрѣшꙋ̀ реме́нь сапогꙋ̀ є҆гѡ̀.
28	28
Це сталося у Вифаварі по той бік Йордану, де хрестив Іоан.	Сїѧ̑ въ виѳава́рѣ бы́ша ѡ҆б̾ ѡ҆́нъ по́лъ і҆ѻрда́на, и҆дѣ́же бѣ̀ і҆ѡа́ннъ крестѧ̀.
29	29
Наступного дня бачить Іоан Ісуса, Який іде до нього, і говорить: ось Агнець Божий, Який бере на себе гріхи світу.	(Заⷱ҇ г҃.) Во оу҆́трїй (же) ви́дѣ і҆ѡа́ннъ і҆и҃са грѧдꙋ́ща къ себѣ̀ и҆ глаго́ла: сѐ, а҆́гнецъ бж҃їй, взе́млѧй грѣхѝ мі́ра:
30	30
Це Той, про Якого я сказав: за мною гряде Муж, Який переді мною був, бо Він був раніше від мене.	се́й є҆́сть, ѡ҆ не́мже а҆́зъ рѣ́хъ: по мнѣ̀ грѧде́тъ мꙋ́жъ, и҆́же предо мно́ю бы́сть, ꙗ҆́кѡ пе́рвѣе менє̀ бѣ̀:
31	31
Я не знав Його; але прийшов хрестити водою для того, щоб Він явився Ізраїлеві.	и҆ а҆́зъ не вѣ́дехъ є҆гѡ̀: но да ꙗ҆ви́тсѧ і҆и҃леви, сегѡ̀ ра́ди прїидо́хъ а҆́зъ водо́ю крестѧ̀.
32	32
І свідчив Іоан, кажучи: я бачив Духа, Який сходив з неба, мов голуб, і перебував на Ньому.	И҆ свидѣ́телствова і҆ѡа́ннъ, глаго́лѧ, ꙗ҆́кѡ ви́дѣхъ дх҃а сходѧ́ща ꙗ҆́кѡ го́лꙋбѧ съ небесѐ, и҆ пребы́сть на не́мъ:
33	33
Я не знав Його; але Той, Хто послав мене хрестити водою, сказав мені: на Кому побачиш Духа, Який сходить і перебуває на Ньому, Той хреститиме Духом Святим.	и҆ а҆́зъ не вѣ́дѣхъ є҆гѡ̀: но посла́вый мѧ̀ крести́ти водо́ю, то́й мнѣ̀ речѐ: над̾ него́же оу҆́зриши дх҃а сходѧ́ща и҆ пребыва́юща на не́мъ, то́й є҆́сть крⷭ҇тѧ́й дх҃омъ ст҃ы́мъ:
34	34
І я бачив і засвідчив, що Цей є Син Божий.	и҆ а҆́зъ ви́дѣхъ и҆ свидѣ́телствовахъ, ꙗ҆́кѡ се́й є҆́сть сн҃ъ бж҃їй.
35	35
Наступного дня знову стояв Іоан з двома з його учнів.	(Заⷱ҇ д҃.) Во оу҆́трїй (же) па́ки стоѧ́ше і҆ѡа́ннъ, и҆ ѿ оу҆чени̑къ є҆гѡ̀ два̀.
36	36
І, побачивши Ісуса, Який ішов, сказав: ось Агнець Божий.	И҆ оу҆зрѣ́въ і҆и҃са грѧдꙋ́ща, глаго́ла: сѐ, а҆́гнецъ бж҃їй.
37	37
Почувши від нього ці слова, обидва учні пішли за Ісусом.	И҆ слы́шаста є҆го̀ ѻ҆́ба оу҆ченика̑ глаго́лющаго, и҆ по і҆и҃сѣ и҆до́ста.
38	38
Ісус же, обернувшись і побачивши, що вони йдуть за Ним, говорить їм: чого ви шукаєте? Вони сказали Йому: Равві [що означає: Учителю]! Де Ти живеш?	Ѡ҆бра́щьсѧ же і҆и҃съ и҆ ви́дѣвъ ѧ҆̀ по себѣ̀ и҆дꙋ̑ща, гл҃а и҆́ма: чесѡ̀ и҆́щета; Ѡ҆́на же рѣ́ста є҆мꙋ̀: равві̀, є҆́же глаго́летсѧ сказа́емо оу҆чт҃лю, гдѣ̀ живе́ши;
39	39
Говорить їм: підіть і побачите. Вони пішли і побачили, де Він живе; і пробули у Нього той день, а було близько десятої години.	(И҆) гл҃а и҆́ма: прїиди́та и҆ ви́дита. Прїидо́ста и҆ ви́дѣста, гдѣ̀ живѧ́ше, и҆ оу҆ негѡ̀ пребы́ста де́нь то́й. Бѣ́ же ча́съ десѧ́тый.
40	40
Одним з тих двох, які чули від Іоана про Ісуса і пішли за Ним, був Андрій, брат Симона-Петра.	Бѣ́ (же) а҆ндре́й, бра́тъ сі́мѡна петра̀, є҆ди́нъ ѿ ѻ҆бою̀ слы́шавшєю ѿ і҆ѡа́нна и҆ по не́мъ ше́дшєю.
41	41
Він спочатку розшукав брата свого Симона і каже йому: ми знайшли Месію, що означає: Христос.	Ѡ҆брѣ́те се́й пре́жде бра́та своего̀ сі́мѡна и҆ глаго́ла є҆мꙋ̀: ѡ҆брѣто́хомъ мессі́ю, є҆́же є҆́сть сказа́емо хрⷭ҇то́съ.
42	42
І привів його до Ісуса. Ісус же, поглянувши на нього, сказав: ти — Симон, син Іони; ти наречешся Кифа, що означає камінь [Петро].	И҆ приведѐ є҆го̀ ко і҆и҃сови. Воззрѣ́въ же на́нь і҆и҃съ речѐ: ты̀ є҆сѝ сі́мѡнъ сы́нъ і҆ѡ́нинъ: ты̀ нарече́шисѧ ки́фа, є҆́же сказа́етсѧ пе́тръ.
43	43
Наступного дня Ісус захотів йти до Галилеї; і знаходить Филипа, і каже йому: йди за Мною.	(Заⷱ҇ е҃.) Во оу҆́трїй (же) восхотѣ̀ и҆зы́ти въ галїле́ю: и҆ ѡ҆брѣ́те фїлі́ппа и҆ гл҃а є҆мꙋ̀: грѧдѝ по мнѣ̀.
44	44
Филип же був з Вифсаїди, з одного міста з Андрієм і Петром.	Бѣ́ (же) фїлі́ппъ ѿ виѳсаі́ды, ѿ гра́да а҆ндре́ова и҆ петро́ва.
45	45
Филип знаходить Нафанаїла і каже йому: ми знайшли Того, про Якого писали Мойсей у законі і пророки, Ісуса, сина Йосифа, з Назарета.	Ѡ҆брѣ́те фїлі́ппъ наѳана́ила и҆ глаго́ла є҆мꙋ̀: є҆го́же писа̀ мѡѷсе́й въ зако́нѣ и҆ прⷪ҇ро́цы, ѡ҆брѣто́хомъ і҆и҃са сн҃а і҆ѡ́сифова, и҆̀же ѿ назаре́та.
46	46
Але Нафанаїл сказав йому: чи може щось добре бути з Назарета? Филип говорить йому: піди і подивись.	И҆ глаго́ла є҆мꙋ̀ наѳана́илъ: ѿ назаре́та мо́жетъ ли что̀ добро̀ бы́ти; Глаго́ла є҆мꙋ̀ фїлі́ппъ: прїидѝ и҆ ви́ждь.
47	47
Ісус, побачивши Нафанаїла, який ішов до Нього, говорить про нього: ось воістину ізраїльтянин, у якому нема лукавства.	Ви́дѣ (же) і҆и҃съ наѳана́ила грѧдꙋ́ща къ себѣ̀ и҆ гл҃а ѡ҆ не́мъ: сѐ, вои́стиннꙋ і҆и҃лтѧнинъ, въ не́мже льстѝ нѣ́сть.
48	48
Нафанаїл говорить Йому: звідки Ти мене знаєш? Ісус відповів йому: перше ніж покликав тебе Филип, Я бачив тебе під смоковницею.	Глаго́ла є҆мꙋ̀ наѳана́илъ: ка́кѡ мѧ̀ зна́еши; Ѿвѣща̀ і҆и҃съ и҆ речѐ є҆мꙋ̀: пре́жде да́же не возгласѝ тебѐ фїлі́ппъ, сꙋ́ща тѧ̀ под̾ смоко́вницею ви́дѣхъ тѧ̀.
49	49
Нафанаїл відповів Йому: Учителю! Ти — Син Божий, Ти — Цар Ізраїлів.	Ѿвѣща̀ наѳана́илъ и҆ глаго́ла є҆мꙋ̀: равві̀, ты̀ є҆сѝ сн҃ъ бж҃їй, ты̀ є҆сѝ цр҃ь і҆и҃левъ.
50	50
Ісус сказав йому у відповідь: через те, що Я сказав тобі, що бачив тебе під смоковницею, ти віруєш; більше цього побачиш.	Ѿвѣща̀ і҆и҃съ и҆ речѐ є҆мꙋ̀: занѐ рѣ́хъ тѝ, ꙗ҆́кѡ ви́дѣхъ тѧ̀ под̾ смоко́вницею, вѣ́рꙋеши: бѡ́лша си́хъ оу҆́зриши.
51	51
І говорить йому: істинно, істинно кажу вам: віднині побачите небо відкрите і ангелів Божих, які піднімаються і спускаються над Сином Людським.	И҆ гл҃а є҆мꙋ̀: а҆ми́нь, а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, ѿсе́лѣ оу҆́зрите не́бо ѿве́рсто и҆ а҆́гг҃лы бж҃їѧ восходѧ́щыѧ и҆ низходѧ́щыѧ над̾ сн҃а чл҃вѣ́ческаго.
Глава 2	Глава́ в҃

1	1
На третій день було весілля в Кані галилейській, і Мати Ісусова була там.	(Заⷱ҇ ѕ҃.) И҆ въ тре́тїй де́нь бра́къ бы́сть въ ка́нѣ галїле́йстѣй: и҆ бѣ̀ мт҃и і҆и҃сова тꙋ̀.
2	2
Був також запрошений на весілля Ісус з учениками Його.	Зва́нъ же бы́сть і҆и҃съ и҆ оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀ на бра́къ.
3	3
Коли не вистачило вина, Мати Ісуса каже Йому: вина не мають.	И҆ недоста́вшꙋ вїнꙋ̀, гл҃го́ла мт҃и і҆и҃сова къ немꙋ̀: вїна̀ не и҆́мꙋтъ.
4	4
Ісус говорить Їй: що Мені і Тобі, Жоно? Ще не прийшов час Мій.	Гл҃а є҆́й і҆и҃съ: что̀ (є҆́сть) мнѣ̀ и҆ тебѣ̀, же́но; не оу҆̀ прїи́де ча́съ мо́й.
5	5
Мати Його говорить слугам: що скаже Він вам, те зробіть.	Гл҃го́ла мт҃и є҆гѡ̀ слꙋга́мъ: є҆́же а҆́ще гл҃етъ ва́мъ, сотвори́те.
6	6
Було ж тут шість кам’яних водоносів, що стояли за звичаєм для очищення юдейського, кожен вміщав по дві чи по три міри.	Бѣ́хꙋ же тꙋ̀ водоно́си ка́менни ше́сть, лежа́ще по ѡ҆чище́нїю і҆ꙋде́йскꙋ, вмѣстѧ́щїй по двѣма̀ и҆лѝ трїе́мъ мѣ́рамъ.
7	7
Ісус говорить їм: наповніть посудини водою. І наповнили їх до верху.	Гл҃а и҆̀мъ і҆и҃съ: напо́лните водоно́сы воды̀. И҆ напо́лниша и҆̀хъ до верха̀.
8	8
І говорить їм: тепер зачерпніть і несіть до розпорядника весілля. І понесли.	И҆ гл҃а и҆̀мъ: почерпи́те нн҃ѣ и҆ принеси́те а҆рхїтриклі́нови. И҆ принесо́ша.
9	9
Коли ж розпорядник покуштував воду, що стала вином [а він не знав, звідки це вино, знали ж тільки слуги, які набирали воду], тоді розпорядник кличе жениха	Ꙗ҆́коже вкꙋсѝ а҆рхїтриклі́нъ вїна̀ бы́вшагѡ ѿ воды̀, и҆ не вѣ́даше, ѿкꙋ́дꙋ є҆́сть: слꙋ́ги же вѣ́дѧхꙋ поче́рпшїи во́дꙋ: пригласѝ жениха̀ а҆рхїтриклі́нъ.
10	10
і говорить йому: кожна людина спочатку добре вино подає, а коли нап’ються, тоді гірше; а ти добре вино зберіг аж досі.	И҆ глаго́ла є҆мꙋ̀: всѧ́къ человѣ́къ пре́жде до́брое вїно̀ полагае́тъ, и҆ є҆гда̀ оу҆пїю́тсѧ, тогда̀ хꙋ́ждшее: ты́ (же) соблю́лъ є҆сѝ до́брое вїно̀ досе́лѣ.
11	11
Так поклав Ісус початок чудесам у Кані галилейській і явив славу Свою; і увірували в Нього ученики Його.	Сѐ сотворѝ нача́токъ зна́менїємъ і҆и҃съ въ ка́нѣ галїле́йстѣй и҆ ꙗ҆вѝ сла́вꙋ свою̀: и҆ вѣ́роваша въ него̀ оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀.
12	12
Після цього прийшов Ісус до Капернаума, Сам і Мати Його, і брати Його, і ученики Його; і пробули там небагато днів.	(Заⷱ҇ з҃.) По се́мъ сни́де въ капернаꙋ́мъ са́мъ и҆ мт҃и є҆гѡ̀, и҆ бра́тїѧ є҆гѡ̀: и҆ тꙋ̀ не мнѡ́ги дни̑ пребы́ша.
13	13
Наближалася Пасха юдейська, і Ісус прийшов до Єрусалима.	И҆ бли́з̾ бѣ̀ па́сха і҆ꙋде́йска, и҆ взы́де во і҆ерⷭ҇ли́мъ і҆и҃съ
14	14
І знайшов, що в храмі продавали волів, овець і голубів, і сиділи міняльники грошей.	и҆ ѡ҆брѣ́те въ це́ркви продаю́щаѧ ѻ҆́вцы и҆ волы̀ и҆ гѡ́лꙋби, и҆ пѣ́нѧжники сѣдѧ́щыѧ.
15	15
І, зробивши бич з вірьовок, вигнав з храму всіх, овець і волів; і розсипав гроші міняльників, а столи їхні поперекидав.	И҆ сотвори́въ би́чь ѿ ве́рвїй, всѧ̑ и҆згна̀ и҆з̾ це́ркве, ѻ҆́вцы и҆ волы̀: и҆ торжникѡ́мъ разсы́па пѣ̑нѧзи и҆ дски̑ ѡ҆прове́рже:
16	16
І сказав продавцям голубів: візьміть це звідси і не робіть дому Отця Мого домом торгівлі.	и҆ продаю́щымъ гѡ́лꙋби речѐ: возми́те сїѧ̑ ѿсю́дꙋ и҆ не твори́те до́мꙋ ѻ҆ц҃а̀ моегѡ̀ до́мꙋ кꙋ́пленагѡ [кꙋ́пли].
17	17
При цьому ученики Його згадали, що написано: ревність до дому Твого з’їдає Мене.	Помѧнꙋ́ша же оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ пи́сано є҆́сть: жа́лость до́мꙋ твоегѡ̀ снѣ́сть мѧ̀ [ре́вность до́мꙋ твоегѡ̀ снѣде́ мѧ].
18	18
На це юдеї сказали Йому: яке знамення покажеш нам, що маєш владу так чинити?	Ѿвѣща́ша же і҆ꙋде́є и҆ рѣ́ша є҆мꙋ̀: ко́е зна́менїє ꙗ҆влѧ́еши на́мъ, ꙗ҆́кѡ сїѧ̑ твори́ши.
19	19
Ісус сказав їм у відповідь: зруйнуйте храм цей, і Я за три дні поставлю його.	Ѿвѣща̀ і҆и҃съ и҆ речѐ и҆̀мъ: разоритѐ це́рковь сїю̀, и҆ тре́ми де́нми воздви́гнꙋ ю҆̀.
20	20
На це сказали юдеї: сорок шість років будувався храм цей, а Ти за три дні поставиш його?	Рѣ́ша же і҆ꙋде́є: четы́редесѧть и҆ шестїю̀ лѣ́тъ создана̀ бы́сть це́рковь сїѧ̀, и҆ ты́ ли тре́ми де́нми воздви́гнеши ю҆̀;
21	21
Він же говорив про храм тіла Свого.	Ѻ҆́нъ же гл҃аше ѡ҆ це́ркви тѣ́ла своегѡ̀.
22	22
Коли ж Він воскрес з мертвих, то згадали ученики Його, що Він казав їм це, і повірили Писанню і слову, яке сказав Ісус.	Є҆гда̀ оу҆̀бо воста̀ ѿ ме́ртвыхъ, помѧнꙋ́ша оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ сѐ гл҃аше, и҆ вѣ́роваша писа́нїю и҆ словесѝ, є҆́же речѐ і҆и҃съ.
23	23
І коли Він був у Єрусалимі на святі Пасхи, багато хто увірував в ім’я Його, побачивши чудеса, які Він творив.	Є҆гда́ же бѣ̀ въ і҆ерⷭ҇ли́мѣхъ въ пра́здникъ па́ски, мно́зи вѣ́роваша во и҆́мѧ є҆гѡ̀, ви́дѧще зна́мєнїѧ є҆гѡ̀, ꙗ҆̀же творѧ́ше.
24	24
Але Сам Ісус не ввіряв Себе їм, бо знав усіх;	Са́мъ же і҆и҃съ не вдаѧ́ше себѐ въ вѣ́рꙋ и҆́хъ, занѐ са́мъ вѣ́дѧше всѧ̑,
25	25
і не треба було Йому, щоб хтось засвідчив про людину, бо Сам знав, що було в людині.	и҆ ꙗ҆́кѡ не тре́боваше, да кто̀ свидѣ́телствꙋетъ ѡ҆ человѣ́цехъ: са́мъ бо вѣ́дѧше, что̀ бѣ̀ въ человѣ́цехъ.
Глава 3	Глава́ г҃

1	1
Був же чоловік з фарисеїв на ім’я Никодим, начальник юдейський.	(Заⷱ҇ и҃.) Бѣ́ же человѣ́къ ѿ фарїсє́й, нїкоди́мъ и҆́мѧ є҆мꙋ̀, кнѧ́зь жидо́вскїй:
2	2
Він уночі прийшов до Ісуса і сказав Йому: Учителю, ми знаємо, що Ти Учитель, Який прийшов від Бога; бо ніхто не може таких чудес творити, які Ти твориш, якби Бог не був з ним.	се́й прїи́де ко і҆и҃сꙋ но́щїю, и҆ речѐ є҆мꙋ̀: равві̀, вѣ́мъ, ꙗ҆́кѡ ѿ бг҃а прише́лъ є҆сѝ оу҆чт҃ль: никто́же бо мо́жетъ зна́менїй си́хъ твори́ти, ꙗ҆̀же ты̀ твори́ши, а҆́ще не бꙋ́детъ бг҃ъ съ ни́мъ.
3	3
Ісус сказав йому у відповідь: істинно, істинно кажу тобі: якщо хто не народиться звище, не може бачити Царства Божого.	Ѿвѣща̀ і҆и҃съ и҆ речѐ є҆мꙋ̀: а҆ми́нь, а҆ми́нь глаго́лю тебѣ̀: а҆́ще кто̀ не роди́тсѧ свы́ше, не мо́жетъ ви́дѣти црⷭ҇твїѧ бж҃їѧ.
4	4
Никодим говорить Йому: як може людина народитися, будучи старою? Хіба вона може вдруге ввійти в утробу матері своєї і народитися?	Глаго́ла къ немꙋ̀ нїкоди́мъ: ка́кѡ мо́жетъ человѣ́къ роди́тисѧ ста́ръ сы́й; є҆да̀ мо́жетъ второ́е вни́ти во оу҆тро́бꙋ ма́тере своеѧ̀ и҆ роди́тисѧ;
5	5
Ісус відповів: істинно, істинно кажу тобі: якщо хто не народиться водою і Духом, не може увійти в Царство Боже.	Ѿвѣща̀ і҆и҃съ: а҆ми́нь, а҆ми́нь гл҃ю тебѣ̀: а҆́ще кто̀ не роди́тсѧ водо́ю и҆ дх҃омъ, не мо́жетъ вни́ти во црⷭ҇твїе бж҃їе:
6	6
Народжене від плоті є плоть, а народжене від Духа є дух.	рожде́нное ѿ пло́ти пло́ть є҆́сть, и҆ рожде́нное ѿ дх҃а дꙋ́хъ є҆́сть.
7	7
Не дивуйся тому, що Я сказав тобі; треба вам народитися звище.	Не диви́сѧ, ꙗ҆́кѡ рѣ́хъ тѝ: подоба́етъ ва́мъ роди́тисѧ свы́ше.
8	8
Дух дише де хоче, і голос його чуєш, але не знаєш, звідки він приходить і куди йде: так буває з кожною людиною, народженою від Духа.	Дꙋ́хъ, и҆дѣ́же хо́щетъ, ды́шетъ, и҆ гла́съ є҆гѡ̀ слы́шиши, но не вѣ́си, ѿкꙋ́дꙋ прихо́дитъ и҆ ка́мѡ и҆́детъ: та́кѡ є҆́сть всѧ́къ (человѣ́къ) рожде́нный ѿ дх҃а.
9	9
Никодим сказав Йому у відповідь: як це може бути?	Ѿвѣща̀ нїкоди́мъ и҆ речѐ є҆мꙋ̀: ка́кѡ мо́гꙋтъ сїѧ̑ бы́ти;
10	10
Ісус відповів йому і сказав: ти — учитель Ізраїлів, і чи цього не знаєш?	Ѿвѣща̀ і҆и҃съ и҆ речѐ є҆мꙋ̀: ты̀ є҆сѝ оу҆чи́тель і҆и҃левъ, и҆ си́хъ ли не вѣ́си;
11	11
Істинно, істинно кажу тобі: Ми говоримо про те, що знаємо, і свідчимо про те, що бачили, а ви свідчення Нашого не приймаєте.	А҆ми́нь, а҆ми́нь глаго́лю тебѣ̀, ꙗ҆́кѡ, є҆́же вѣ́мы, глаго́лемъ, и҆, є҆́же ви́дѣхомъ, свидѣ́телствꙋемъ, и҆ свидѣ́телства на́шегѡ не прїе́млете:
12	12
Якщо Я сказав вам про земне і ви не вірите, то як повірите, коли буду говорити вам про небесне?	а҆́ще земна̑ѧ реко́хъ ва́мъ, и҆ не вѣ́рꙋете: ка́кѡ, а҆́ще рекꙋ̀ ва́мъ нбⷭ҇наѧ, оу҆вѣ́рꙋете;
13	13
Ніхто не сходив на небо, тільки Той, Хто зійшов з небес, Син Людський, Сущий на небесах.	(Заⷱ҇ ѳ҃.) И҆ никто́же взы́де на нб҃о, то́кмѡ сше́дый съ нб҃сѐ сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй, сы́й на нб҃сѝ:
14	14
І як Мойсей підніс змія в пустелі, так належить піднестися Синові Людському,	и҆ ꙗ҆́коже мѡѷсе́й вознесѐ ѕмїю̀ въ пꙋсты́ни, та́кѡ подоба́етъ вознести́сѧ сн҃ꙋ чл҃вѣ́ческомꙋ,
15	15
щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне.	да всѧ́къ вѣ́рꙋѧй въ ѻ҆́нь не поги́бнетъ, но и҆́мать живо́тъ вѣ́чный.
16	16
Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне.	(Заⷱ҇ і҃.) Та́кѡ бо возлюбѝ бг҃ъ мі́ръ, ꙗ҆́кѡ и҆ сн҃а своего̀ є҆диноро́днаго да́лъ є҆́сть, да всѧ́къ вѣ́рꙋѧй въ ѻ҆́нь не поги́бнетъ, но и҆́мать живо́тъ вѣ́чный.
17	17
Бо не послав Бог Сина Свого в світ, щоб судити світ, а щоб світ спасся через Нього.	Не посла́ бо бг҃ъ сн҃а своего̀ въ мі́ръ, да сꙋ́дитъ мі́рови, но да спасе́тсѧ и҆́мъ мі́ръ.
18	18
Хто вірує в Нього, не буде осуджений, а хто не вірує, вже осуджений, бо не увірував в ім’я Єдинородного Сина Божого.	Вѣ́рꙋѧй въ ѻ҆́нь не бꙋ́детъ [нѣ́сть] ѡ҆сꙋжде́нъ: а҆ не вѣ́рꙋѧй оу҆жѐ ѡ҆сꙋжде́нъ є҆́сть, ꙗ҆́кѡ не вѣ́рова во и҆́мѧ є҆диноро́днагѡ сн҃а бж҃їѧ.
19	19
Суд полягає в тому, що світло прийшло у світ, а люди полюбили темряву більше, ніж світло, бо діла їхні були лихі;	Се́й же є҆́сть сꙋ́дъ, ꙗ҆́кѡ свѣ́тъ прїи́де въ мі́ръ, и҆ возлюби́ша человѣ́цы па́че тмꙋ̀, не́же свѣ́тъ: бѣ́ша бо и҆́хъ дѣла̀ ѕла̑.
20	20
бо кожен, хто чинить зло, ненавидить світло і не йде до світла, щоб не викрилися діла його, бо вони злі.	Всѧ́къ бо дѣ́лаѧй ѕла̑ѧ ненави́дитъ свѣ́та и҆ не прихо́дитъ къ свѣ́тꙋ, да не ѡ҆блича́тсѧ дѣла̀ є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ лꙋка̑ва сꙋ́ть:
21	21
А хто чинить правду, йде до світла, щоб відкрилися діла його, бо вони чинилися в Бозі.	творѧ́й же и҆́стинꙋ грѧде́тъ къ свѣ́тꙋ, да ꙗ҆́вѧтсѧ дѣла̀ є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ ѡ҆ бз҃ѣ сꙋ́ть содѣ́лана.
22	22
Після цього прийшов Ісус з учениками Своїми в Юдейську землю, і там жив з ними і хрестив.	(Заⷱ҇ а҃і҃.) По си́хъ (же) прїи́де і҆и҃съ и҆ оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀ въ жидо́вскꙋю зе́млю: и҆ тꙋ̀ живѧ́ше съ ни́ми, и҆ кр҃ща́ше.
23	23
Іоан же хрестив в Еноні, поблизу Салима, бо там було багато води; і приходили туди, і хрестилися,	Бѣ́ же і҆ѡа́ннъ крестѧ̀ во є҆нѡ́нѣ бли́з̾ салі́ма, ꙗ҆́кѡ во́ды мнѡ́ги бѧ́хꙋ тꙋ̀: и҆ прихожда́хꙋ и҆ креща́хꙋсѧ:
24	24
бо Іоан ще не був посаджений до в’язниці.	не оу҆̀ бо бѣ̀ всажде́нъ въ темни́цꙋ і҆ѡа́ннъ.
25	25
Тоді виникла суперечка учнів Іоанових з юдеями про очищення.	Бы́сть же стѧза́нїе ѿ оу҆чени̑къ і҆ѡа́нновыхъ со і҆ꙋдє́и ѡ҆ ѡ҆чище́нїи:
26	26
І прийшли до Іоана і сказали йому: учителю! Той, Який був з тобою по той бік Йордану, про Якого ти свідчив, ось Він хрестить, і всі йдуть до Нього.	и҆ прїидо́ша ко і҆ѡа́ннꙋ, и҆ реко́ша є҆мꙋ̀: равві̀, и҆́же бѣ̀ съ тобо́ю ѡ҆б̾ ѡ҆́нъ по́лъ і҆ѻрда́на, є҆мꙋ́же ты̀ свидѣ́телствовалъ є҆сѝ, сѐ се́й кр҃ща́етъ, и҆ всѝ грѧдꙋ́тъ къ немꙋ̀.
27	27
Іоан сказав у відповідь: не може людина приймати на себе нічого, якщо не буде дано їй з неба.	Ѿвѣща̀ і҆ѡа́ннъ и҆ речѐ: не мо́жетъ человѣ́къ прїима́ти ничесѡ́же, а҆́ще не бꙋ́детъ дано̀ є҆мꙋ̀ съ нб҃сѐ.
28	28
Ви самі мені свідчите про те, що я сказав: я не Христос, але я посланий перед Ним.	Вы̀ са́ми мнѣ̀ свидѣ́телствꙋете, ꙗ҆́кѡ рѣ́хъ: нѣ́смь а҆́зъ хрⷭ҇то́съ, но ꙗ҆́кѡ по́сланъ є҆́смь пред̾ ни́мъ.
29	29
Хто має наречену, той жених, а друг жениха, стоячи і слухаючи його, радістю радіє, чуючи голос жениха. Отже, ця радість моя сповнилася.	И҆мѣ́ѧй невѣ́стꙋ жени́хъ є҆́сть: а҆ дрꙋ́гъ женихо́въ, стоѧ̀ и҆ послꙋ́шаѧ є҆гѡ̀, ра́достїю ра́дꙋетсѧ за гла́съ женихо́въ: сїѧ̀ оу҆̀бо ра́дость моѧ̀ и҆спо́лнисѧ:
30	30
Йому належить рости, а мені умалятися.	ѻ҆́номꙋ подоба́етъ растѝ, мнѣ́ же ма́литисѧ.
31	31
Хто приходить згори, Той над усіма є, хто від землі — земний є і по-земному говорить. Хто з неба йде, Той над усіма є.	Грѧды́й свы́ше над̾ всѣ́ми є҆́сть: сы́й ѿ землѝ, ѿ землѝ є҆́сть, и҆ ѿ землѝ глаго́летъ: грѧды́й съ нб҃сѐ над̾ всѣ́ми є҆́сть:
32	32
І що Він бачив і чув, про те й свідчить; і свідчення Його ніхто не приймає.	и҆ є҆́же ви́дѣ и҆ слы́ша, сїѐ свидѣ́телствꙋетъ: и҆ свидѣ́телства є҆гѡ̀ никто́же прїе́млетъ.
33	33
Хто прийняв Його свідчення, той ствердив, що Бог є істинний.	Прїе́мый є҆гѡ̀ свидѣ́телство вѣ́рова [оу҆твердѝ] ꙗ҆́кѡ бг҃ъ и҆́стиненъ є҆́сть.
34	34
Бо Той, Кого послав Бог, говорить слова Божі; бо без міри дає Бог Духа.	Є҆го́же бо посла̀ бг҃ъ, гл҃го́лы бж҃їѧ гл҃етъ: не въ мѣ́рꙋ бо бг҃ъ дае́тъ дх҃а.
35	35
Отець любить Сина і все дав у руки Йому.	Ѻ҆ц҃ъ (бо) лю́битъ сн҃а, и҆ всѧ̑ дадѐ въ рꙋ́цѣ є҆гѡ̀.
36	36
Хто вірує в Сина, має життя вічне, а хто не вірує в Сина, не побачить життя, але гнів Божий перебуває на ньому.	Вѣ́рꙋѧй въ сн҃а и҆́мать живо́тъ вѣ́чный: а҆ и҆́же не вѣ́рꙋетъ въ сн҃а, не оу҆́зритъ живота̀, но гнѣ́въ бж҃їй пребыва́етъ на не́мъ.
Глава 4	Глава́ д҃

1	1
Коли ж Ісус довідався про почуте фарисеями, що Ісус більше збирає учеників і хрестить, ніж Іоан, —	Є҆гда̀ оу҆̀бо разꙋмѣ̀ і҆и҃съ, ꙗ҆́кѡ оу҆слы́шаша фарїсе́є, ꙗ҆́кѡ і҆и҃съ мно́жайшыѧ оу҆чн҃кѝ твори́тъ и҆ кр҃ща́етъ, не́же і҆ѡа́ннъ:
2	2
хоч Ісус Сам не хрестив, а ученики Його, —	і҆и҃съ же са́мъ не кр҃ща́ше, но оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀:
3	3
то залишив Юдею і знову пішов до Галилеї.	ѡ҆ста́ви і҆ꙋде́ю, и҆ и҆́де па́ки въ галїле́ю.
4	4
Належало ж Йому проходити через Самарію.	Подоба́ше же є҆мꙋ̀ проитѝ сквозѣ̀ самарі́ю.
5	5
Ось приходить Він до міста самарянського, що зветься Сихар, поблизу землі, яку Яків дав синові своєму Йосифу.	(Заⷱ҇ в҃і҃.) Прїи́де оу҆̀бо во гра́дъ самарі́йскїй, глаго́лемый сїха́рь, бли́з̾ ве́си, ю҆́же дадѐ і҆а́кѡвъ і҆ѡ́сифꙋ сы́нꙋ своемꙋ̀:
6	6
Була там криниця Якова. Ісус, утомившись з дороги, сів біля криниці, а було близько шостої години.	бѣ́ же тꙋ̀ и҆сто́чникъ і҆а́кѡвль. І҆и҃съ же оу҆трꙋ́ждсѧ ѿ пꙋтѝ, сѣдѧ́ше та́кѡ на и҆сто́чницѣ: бѣ́ (же) ꙗ҆́кѡ ча́съ шесты́й.
7	7
Приходить жінка з Самарії набрати води. Ісус говорить їй: дай Мені напитися.	Прїи́де жена̀ ѿ самарі́и почерпа́ти во́дꙋ. Гл҃а є҆́й і҆и҃съ: да́ждь мѝ пи́ти.
8	8
Бо ученики Його пішли до міста, щоб купити їжі.	Оу҆чн҃цы́ бо є҆гѡ̀ ѿшлѝ бѧ́хꙋ во гра́дъ, да бра́шно кꙋ́пѧтъ.
9	9
Жінка-самарянка каже Йому: як Ти, будучи юдеєм, просиш напитися у мене, самарянки? Адже юдеї не знаються з самарянами.	Глаго́ла є҆мꙋ̀ жена̀ самарѧны́нѧ: ка́кѡ ты̀ жидови́нъ сы́й ѿ менє̀ пи́ти про́сиши, жены̀ самарѧны́ни сꙋ́щїѧ, не прикаса́ютбосѧ жи́дове самарѧ́нѡмъ.
10	10
Ісус сказав їй у відповідь: якби ти знала дар Божий і Хто говорить тобі: дай Мені напитися, — то ти попросила б у Нього, і Він дав би тобі води живої.	Ѿвѣща̀ і҆и҃съ и҆ речѐ є҆́й: а҆́ще бы вѣ́дала є҆сѝ да́ръ бж҃їй, и҆ кто̀ є҆́сть гл҃ѧй тѝ: да́ждь мѝ пи́ти: ты́ бы проси́ла оу҆ негѡ̀, и҆ да́лъ бы тѝ во́дꙋ жи́вꙋ.
11	11
Говорить Йому жінка: Господи! Тобі і зачерпнути нема чим, а криниця глибока; звідки ж Ти маєш воду живу?	Глаго́ла є҆мꙋ̀ жена̀: го́споди, ни почерпа́ла и҆ма́ши, и҆ стꙋдене́цъ є҆́сть глꙋбо́къ: ѿкꙋ́дꙋ оу҆̀бо и҆ма́ши во́дꙋ жи́вꙋ,
12	12
Невже Ти більший за отця нашого Якова, який дав нам криницю оцю і сам з неї пив, і діти його, і худоба його?	є҆да̀ ты̀ бо́лїи є҆сѝ ѻ҆тца̀ на́шегѡ і҆а́кѡва, и҆́же дадѐ на́мъ стꙋдене́цъ се́й, и҆ то́й и҆з̾ негѡ̀ пи́тъ, и҆ сы́нове є҆гѡ̀, и҆ ско́ти є҆гѡ̀;
13	13
Ісус сказав їй у відповідь: всякий, хто п’є цю воду, знову буде спраглим.	Ѿвѣща̀ і҆и҃съ и҆ речѐ є҆́й: всѧ́къ пїѧ́й ѿ воды̀ сеѧ̀ вжа́ждетсѧ па́ки:
14	14
А хто питиме воду, яку дам Я йому, той не буде спраглим повік; але вода, яку дам йому Я, стане в ньому джерелом води, що тече в життя вічне.	а҆ и҆́же пїе́тъ ѿ воды̀, ю҆́же а҆́зъ да́мъ є҆мꙋ̀, не вжа́ждетсѧ во вѣ́ки: но вода̀, ю҆́же (а҆́зъ) да́мъ є҆мꙋ̀, бꙋ́детъ въ не́мъ и҆сто́чникъ воды̀ текꙋ́щїѧ въ живо́тъ вѣ́чный.
15	15
Говорить Йому жінка: Господи, дай мені цієї води, щоб я не хотіла пити і не приходила сюди черпати.	Глаго́ла къ немꙋ̀ жена̀: го́споди, да́ждь мѝ сїю̀ во́дꙋ, да ни жа́ждꙋ, ни прихождꙋ̀ сѣ́мѡ почерпа́ти.
16	16
Ісус говорить їй: іди поклич чоловіка свого і приходь сюди.	Гл҃а є҆́й і҆и҃съ: и҆дѝ, пригласѝ мꙋ́жа твоего̀ и҆ прїидѝ сѣ́мѡ.
17	17
Жінка сказала Йому у відповідь: не маю я чоловіка. Говорить їй Ісус: правду сказала, що чоловіка не маєш,	Ѿвѣща̀ жена̀ и҆ речѐ (є҆мꙋ̀): не и҆́мамъ мꙋ́жа. Гл҃а є҆́й і҆и҃съ: до́брѣ рекла̀ є҆сѝ, ꙗ҆́кѡ мꙋ́жа не и҆́мамъ:
18	18
бо п’ять чоловіків мала, і той, кого маєш тепер, не чоловік тобі; це ти правду сказала.	пѧ́ть бо мꙋже́й и҆мѣ́ла є҆сѝ, и҆ нн҃ѣ, є҆го́же и҆́маши, нѣ́сть тѝ мꙋ́жъ: сѐ вои́стиннꙋ рекла̀ є҆сѝ.
19	19
Жінка говорить Йому: Господи, бачу, що Ти пророк.	Глаго́ла є҆мꙋ̀ жена̀: гдⷭ҇и, ви́жꙋ, ꙗ҆́кѡ прⷪ҇ро́къ є҆сѝ ты̀:
20	20
Батьки наші поклонялися на цій горі, а ви говорите, що місце, де належить поклонятися, знаходиться в Єрусалимі.	ѻ҆тцы̀ на́ши въ горѣ̀ се́й поклони́шасѧ: и҆ вы̀ глаго́лете, ꙗ҆́кѡ во і҆ерⷭ҇ли́мѣхъ є҆́сть мѣ́сто, и҆́дѣже кла́нѧтисѧ подоба́етъ.
21	21
Ісус говорить їй: жінко, повір Мені, що надходить час, коли будете поклонятись Отцеві, і не на цій горі, і не в Єрусалимі.	Гл҃а є҆́й і҆и҃съ: же́но, вѣ́рꙋ мѝ и҆мѝ, ꙗ҆́кѡ грѧде́тъ ча́съ, є҆гда̀ ни въ горѣ̀ се́й, ни во і҆ерⷭ҇ли́мѣхъ покло́нитесѧ ѻ҆ц҃ꙋ̀:
22	22
Ви кланяєтеся тому, чого не знаєте, а ми кланяємося тому, що знаємо, бо спасіння — від юдеїв.	вы̀ кла́нѧетесѧ, є҆гѡ́же не вѣ́сте: мы̀ кла́нѧемсѧ, є҆го́же вѣ́мы, ꙗ҆́кѡ спⷭ҇нїе ѿ і҆ꙋдє́и є҆́сть:
23	23
Але прийде час, і нині вже є, коли справжні поклонники кланятимуться Отцеві духом та істиною, бо таких поклонників шукає Отець Собі.	но грѧде́тъ ча́съ, и҆ нн҃ѣ є҆́сть, є҆гда̀ и҆́стиннїи поклѡ́нницы покло́нѧтсѧ ѻ҆ц҃ꙋ̀ дꙋ́хомъ и҆ и҆́стиною: и҆́бо ѻ҆ц҃ъ таковы́хъ и҆́щетъ покланѧ́ющихсѧ є҆мꙋ̀:
24	24
Бог є Дух, і тим, що поклоняються Йому, належить поклонятися духом та істиною.	дх҃ъ (є҆́сть) бг҃ъ: и҆ и҆́же кла́нѧетсѧ є҆мꙋ̀, дꙋ́хомъ и҆ и҆́стиною досто́итъ кла́нѧтисѧ.
25	25
Жінка говорить Йому: знаю, що прийде Месія, званий Христос; коли Він прийде, сповістить нам усе.	Глаго́ла є҆мꙋ̀ жена̀: вѣ́мъ, ꙗ҆́кѡ мессі́а прїи́детъ, глаго́лемый хрⷭ҇то́съ: є҆гда̀ то́й прїи́детъ, возвѣсти́тъ на́мъ всѧ̑.
26	26
Ісус сказав їй: це Я, Який розмовляю з тобою.	Гл҃а є҆́й і҆и҃съ: а҆́зъ є҆́смь, гл҃ѧй съ тобо́ю.
27	27
В цей час прийшли ученики Його і здивувалися, що Він розмовляє з жінкою; проте ніхто не сказав: чого Тобі треба? Або: про що говориш з нею?	И҆ тогда̀ прїидо́ша оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀ и҆ чꙋдѧ́хꙋсѧ, ꙗ҆́кѡ съ же́ною гл҃аше: ѻ҆ба́че никто́же речѐ: чесѡ̀ и҆́щеши; и҆лѝ: что̀ гл҃еши съ не́ю;
28	28
Тоді жінка залишила свій водонос, пішла до міста і сказала людям:	Ѡ҆ста́ви же водоно́съ сво́й жена̀, и҆ и҆́де во гра́дъ, и҆ глаго́ла человѣ́кѡмъ:
29	29
ідіть, побачите Чоловіка, Який сказав мені про все, що я зробила; чи не Він Христос?	прїиди́те (и҆) ви́дите чл҃вѣ́ка, и҆́же рече́ ми всѧ̑, є҆ли̑ка сотвори́хъ: є҆да̀ то́й є҆́сть хрⷭ҇то́съ;
30	30
Вони вийшли з міста і пішли до Нього.	И҆зыдо́ша же и҆з̾ гра́да, и҆ грѧдѧ́хꙋ къ немꙋ̀.
31	31
Тим часом ученики просили Його, кажучи: Учителю, їж.	Междꙋ́ же си́мъ молѧ́хꙋ є҆го̀ оу҆чн҃цы̀ (є҆гѡ̀), глаго́люще: равві̀, ꙗ҆́ждь.
32	32
Він же сказав їм: Я маю їжу, якої ви не знаєте.	Ѻ҆́нъ же речѐ и҆́мъ: а҆́зъ бра́шно и҆́мамъ ꙗ҆́сти, є҆гѡ́же вы̀ не вѣ́сте.
33	33
Тому ученики говорили між собою: хіба хто приніс Йому їсти?	Глаго́лахꙋ оу҆̀бо оу҆чн҃цы̀ къ себѣ̀: є҆да̀ кто̀ принесѐ є҆мꙋ̀ ꙗ҆́сти;
34	34
Ісус говорить їм: Моя їжа є творити волю Того, Хто послав Мене, і звершити діло Його.	Гл҃а и҆́мъ і҆и҃съ: моѐ бра́шно є҆́сть, да сотворю̀ во́лю посла́вшагѡ мѧ̀ и҆ совершꙋ̀ дѣ́ло є҆гѡ̀.
35	35
Чи не кажете ви, що ще чотири місяці, і настануть жнива? А Я говорю вам: зведіть очі ваші і погляньте на ниви, як вони пополовіли і готові до жнив.	Не вы́ ли глаго́лете, ꙗ҆́кѡ є҆щѐ четы́ри мѣ́сѧцы сꙋ́ть, и҆ жа́тва прїи́детъ; Сѐ гл҃ю ва́мъ: возведи́те ѻ҆́чи ва́ши, и҆ ви́дите ни́вы, ꙗ҆́кѡ пла́вы сꙋ́ть къ жа́твѣ оу҆жѐ:
36	36
Хто жне, той одержує нагороду і збирає плід у життя вічне, щоб і сівач, і жнець разом раділи.	и҆ жнѧ́й мздꙋ̀ прїе́млетъ, и҆ собира́етъ пло́дъ въ живо́тъ вѣ́чный, да и҆ сѣ́ѧй вкꙋ́пѣ ра́дꙋетсѧ, и҆ жнѧ́й:
37	37
Бо про це є правдиве слово: один сіє, а інший жне.	ѡ҆ се́мъ бо сло́во є҆́сть и҆́стинное, ꙗ҆́кѡ и҆́нъ є҆́сть сѣ́ѧй, и҆ и҆́нъ є҆́сть жнѧ́й:
38	38
Я послав вас жати те, над чим ви не працювали: інші працювали, а ви ввійшли в їхню працю.	а҆́зъ посла́хъ вы̀ жа́ти, и҆дѣ́же вы̀ не трꙋди́стесѧ: и҆ні́и трꙋди́шасѧ, и҆ вы̀ въ трꙋ́дъ и҆́хъ внидо́сте.
39	39
І багато самарян з міста того увірували в Нього за словом жінки, яка засвідчила, що Він сказав їй про все, що вона зробила.	Ѿ гра́да же тогѡ̀ мно́зи вѣ́роваша въ ѻ҆́нь ѿ самарѧ́нъ, за сло́во жены̀ свидѣ́телствꙋющїѧ, ꙗ҆́кѡ рече́ ми всѧ̑, є҆ли́ка сотвори́хъ.
40	40
І тому, коли прийшли до Нього самаряни, то просили Його побути в них; і Він пробув там два дні.	Є҆гда̀ оу҆̀бо прїидо́ша къ немꙋ̀ самарѧ́не, молѧ́хꙋ є҆го̀, да бы пребы́лъ оу҆ ни́хъ: и҆ пребы́сть тꙋ̀ два̀ дни̑.
41	41
І ще більше увірувало в Нього за Його словом.	И҆ мно́гѡ па́че вѣ́роваша за сло́во є҆гѡ̀:
42	42
А жінці тій говорили: вже не через твої слова віруємо, бо самі чули і знаємо, що Він істинно Спаситель світу, Христос.	женѣ́ же глаго́лахꙋ, ꙗ҆́кѡ не ктомꙋ̀ за твою̀ бесѣ́дꙋ вѣ́рꙋемъ: са́ми бо слы́шахомъ, и҆ вѣ́мы, ꙗ҆́кѡ се́й є҆́сть вои́стиннꙋ сп҃съ мі́рꙋ, хрⷭ҇то́съ.
43	43
Як минуло ж два дні, Він вийшов звідти і пішов до Галилеї,	По двою́ же дню̑ и҆зы́де ѿтꙋ́дꙋ, и҆ и҆́де въ галїле́ю:
44	44
бо Сам Ісус свідчив, що пророк у своїй батьківщині не має чести.	са́мъ бо і҆и҃съ свидѣ́телствова, ꙗ҆́кѡ прⷪ҇ро́къ во свое́мъ ѻ҆те́чествїи че́сти не и҆́мать.
45	45
Коли Він прийшов до Галилеї, то галилеяни прийняли Його, побачивши все, що Він зробив в Єрусалимі під час свята, бо і вони ходили на свято.	Є҆гда́ же прїи́де въ галїле́ю, прїѧ́ша є҆го̀ галїле́ане, всѧ̑ ви́дѣвше, ꙗ҆́же сотворѝ во і҆ерⷭ҇ли́мѣхъ въ пра́здникъ: и҆ ті́и бо прїидо́ша въ пра́здникъ.
46	46
Отже, Ісус знову прийшов до Кани галилейської, де перетворив воду на вино. Був у Капернаумі царедворець, у якого син був хворий.	Прїи́де же па́ки і҆и҃съ въ ка́нꙋ галїле́йскꙋю, и҆дѣ́же претворѝ во́дꙋ въ вїно̀. (Заⷱ҇ г҃і҃.) И҆ бѣ̀ нѣ́кїй царе́въ мꙋ́жъ, є҆гѡ́же сы́нъ болѧ́ше въ капернаꙋ́мѣ.
47	47
Він, почувши, що Ісус прийшов з Юдеї в Галилею, прийшов до Нього і просив Його прийти і зцілити його сина, який був при смерті.	Се́й слы́шавъ, ꙗ҆́кѡ і҆и҃съ прїи́де ѿ і҆ꙋде́и въ галїле́ю, и҆́де къ немꙋ̀ и҆ молѧ́ше є҆го̀, да сни́детъ и҆ и҆сцѣли́тъ сы́на є҆гѡ̀: и҆мѣ́ѧше бо оу҆мре́ти.
48	48
Ісус сказав йому: ви не увіруєте, якщо не побачите знамень і чудес.	Речѐ оу҆̀бо і҆и҃съ къ немꙋ̀: а҆́ще зна́менїи и҆ чꙋде́съ не ви́дите, не и҆́мате вѣ́ровати.
49	49
Царедворець говорить Йому: Господи! Прийди, поки не помер син мій.	Глаго́ла къ немꙋ̀ царе́въ мꙋ́жъ: гдⷭ҇и, сни́ди, пре́жде да́же не оу҆́мретъ ѻ҆троча̀ моѐ.
50	50
Ісус каже йому: іди, син твій живий. І повірив чоловік слову, яке сказав йому Ісус, і пішов.	Гл҃а є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: и҆дѝ, сы́нъ тво́й жи́въ є҆́сть. И҆ вѣ́рова человѣ́къ словесѝ, є҆́же речѐ є҆мꙋ̀ і҆и҃съ, и҆ и҆дѧ́ше.
51	51
Одразу, як тільки він входив, зустріли його слуги його і сказали: син твій живий.	А҆́бїе же входѧ́щꙋ є҆мꙋ̀, (сѐ,) рабѝ є҆гѡ̀ срѣто́ша є҆го̀, и҆ возвѣсти́ша (є҆мꙋ̀), глаго́люще, ꙗ҆́кѡ сы́нъ тво́й жи́въ є҆́сть.
52	52
Він спитав у них: о котрій годині стало йому легше? Йому сказали: вчора о сьомій годині покинула його гарячка.	Вопроша́ше оу҆̀бо ѿ ни́хъ ѡ҆ ча́сѣ, въ кото́рый легча́е є҆мꙋ̀ бы́сть, и҆ рѣ́ша є҆мꙋ̀, ꙗ҆́кѡ вчера̀ въ ча́съ седмы́й ѡ҆ста́ви є҆го̀ ѻ҆́гнь.
53	53
Зрозумів батько, що це був саме той час, коли Ісус сказав йому: син твій живий, і увірував сам і весь дім його.	Разꙋмѣ́ же ѻ҆те́цъ, ꙗ҆́кѡ то́й бѣ̀ ча́съ, въ ѻ҆́ньже речѐ є҆мꙋ̀ і҆и҃съ, ꙗ҆́кѡ сы́нъ тво́й жи́въ є҆́сть: и҆ вѣ́рова са́мъ и҆ ве́сь до́мъ є҆гѡ̀.
54	54
Це вже друге чудо сотворив Ісус, повернувшись з Юдеї в Галилею.	Сїѐ па́ки второ́е знаме́нїе сотворѝ і҆и҃съ, прише́дъ ѿ і҆ꙋде́и въ галїле́ю.
Глава 5	Глава́ є҃

1	1
Після цього було юдейське свято, і прийшов Ісус до Єрусалима.	(Заⷱ҇ д҃і҃.) По си́хъ (же) бѣ̀ пра́здникъ і҆ꙋде́йскїй, и҆ взы́де і҆и҃съ во і҆ерⷭ҇ли́мъ.
2	2
В Єрусалимі ж біля Овечих воріт є купальня, що по-єврейськи зветься Вифезда, яка мала п’ять критих входів.	Є҆́сть же во і҆ерⷭ҇ли́мѣхъ ѻ҆́вчаѧ кꙋпѣ́ль, ꙗ҆́же глаго́летсѧ є҆вре́йски виѳесда̀, пѧ́ть притвѡ́ръ и҆мꙋ́щи:
3	3
У них лежало багато хворих, сліпих, кривих, сухих, що чекали руху води,	въ тѣ́хъ слежа́ше мно́жество болѧ́щихъ, слѣпы́хъ, хромы́хъ, сꙋхи́хъ, ча́ющихъ движе́нїѧ воды̀:
4	4
бо ангел Господній щороку сходив у купальню і збурював воду; і хто перший входив після збурення води, той одужував, хоч би яку недугу мав.	а҆́гг҃лъ бо гдⷭ҇ень на (всѧ́ко) лѣ́то схожда́ше въ кꙋпѣ́ль и҆ возмꙋща́ше во́дꙋ: (и҆) и҆́же пе́рвѣе вла́зѧше по возмꙋще́нїи воды̀, здра́въ быва́ше, ꙗ҆цѣ́мъ же недꙋ́гомъ ѡ҆держи́мь быва́ше.
5	5
Тут був чоловік, який хворів тридцять вісім років.	Бѣ́ же тꙋ̀ нѣ́кїй человѣ́къ, три́десѧть и҆ ѻ҆́смь лѣ́тъ и҆мы́й въ недꙋ́зѣ (свое́мъ).
6	6
Ісус, побачивши, що він лежить, і знаючи, що вже довго хворіє, говорить йому: чи хочеш бути здоровим?	Сего̀ ви́дѣвъ і҆и҃съ лежа́ща, и҆ разꙋмѣ́въ, ꙗ҆́кѡ мнѡ́га лѣ̑та оу҆жѐ и҆мѧ́ше (въ недꙋ́зѣ), гл҃а є҆мꙋ̀: хо́щеши ли цѣ́лъ бы́ти;
7	7
Недужий відповів Йому: так, Господи! Але людини не маю, щоб, коли збуриться вода, опустила мене в купальню; коли ж я приходжу, інший вже поперед мене входить.	Ѿвѣща̀ є҆мꙋ̀ недꙋ́жный: є҆́й, гдⷭ҇и, человѣ́ка не и҆́мамъ, да, є҆гда̀ возмꙋти́тсѧ вода̀, вве́ржетъ мѧ̀ въ кꙋпѣ́ль: є҆гда́ же прихождꙋ̀ а҆́зъ, и҆́нъ пре́жде менє̀ сла́зитъ.
8	8
Ісус говорить йому: встань, візьми постіль твою і ходи.	Гл҃а є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: воста́ни, возмѝ ѻ҆́дръ тво́й, и҆ ходѝ.
9	9
І він одразу одужав, взяв постіль свою і пішов. Була ж субота у той день.	И҆ а҆́бїе здра́въ бы́сть человѣ́къ: и҆ взе́мъ ѻ҆́дръ сво́й, и҆ хожда́ше. Бѣ́ же сꙋббѡ́та въ то́й де́нь.
10	10
Тому юдеї говорили зціленому: сьогодні субота, і не слід було тобі брати постіль свою.	Глаго́лахꙋ же жи́дове и҆сцѣлѣ́вшемꙋ: сꙋббѡ́та є҆́сть, и҆ не досто́итъ тѝ взѧ́ти ѻ҆дра̀ (твоегѡ̀).
11	11
Він відповів їм: Хто зцілив мене, Той сказав мені: візьми постіль твою і ходи.	Ѻ҆́нъ (же) ѿвѣща̀ и҆́мъ: и҆́же мѧ̀ сотворѝ цѣ́ла, то́й мнѣ̀ речѐ: возмѝ ѻ҆́дръ тво́й и҆ ходѝ.
12	12
Його спитали: Хто Той Чоловік, Який сказав тобі: візьми постіль твою і ходи?	Вопроси́ша же є҆го̀: кто̀ є҆́сть человѣ́къ рекі́и тѝ: возмѝ ѻ҆́дръ тво́й и҆ ходѝ;
13	13
А зцілений не знав, хто Він, бо Ісус зник у натовпі, що був на тому місці.	И҆сцѣлѣ́вый же не вѣ́дѧше, кто̀ є҆́сть: і҆и҃съ бо оу҆клони́сѧ, наро́дꙋ сꙋ́щꙋ на мѣ́стѣ.
14	14
Потім Ісус зустрів його у храмі і сказав йому: ось ти одужав; не гріши більше, щоб з тобою не сталося чого гіршого.	Пото́мъ (же) ѡ҆брѣ́те є҆го̀ і҆и҃съ въ це́ркви, и҆ речѐ є҆мꙋ̀: сѐ здра́въ є҆́си: ктомꙋ̀ не согрѣша́й, да не го́рше тѝ что̀ бꙋ́детъ.
15	15
Чоловік цей пішов і сказав юдеям, що Той, Хто зцілив його, є Ісус.	И҆́де (же) человѣ́къ, и҆ повѣ́да і҆ꙋде́ѡмъ, ꙗ҆́кѡ і҆и҃съ є҆́сть, и҆́же мѧ̀ сотворѝ цѣ́ла.
16	16
І почали юдеї переслідувати Ісуса, і шукали, як Його вбити за те, що творив такі діла в суботу.	И҆ сегѡ̀ ра́ди гонѧ́хꙋ і҆и҃са і҆ꙋде́є, и҆ и҆ска́хꙋ є҆го̀ оу҆би́ти, занѐ сїѧ̑ творѧ́ше въ сꙋббѡ́тꙋ.
17	17
Ісус же говорив їм: Отець Мій донині робить, і Я роблю.	І҆и҃съ же ѿвѣща́ваше и҆́мъ: (Заⷱ҇ е҃і҃.) ѻ҆ц҃ъ мо́й досе́лѣ дѣ́лаетъ, и҆ а҆́зъ дѣ́лаю.
18	18
Юдеї ще більше вишукували, як Його вбити за те, що Він не тільки порушував суботу, але й Отцем Своїм називав Бога, рівняючи Себе до Бога.	И҆ сегѡ̀ ра́ди па́че и҆ска́хꙋ є҆го̀ і҆ꙋде́є оу҆би́ти, ꙗ҆́кѡ не то́кмѡ разорѧ́ше сꙋббѡ́тꙋ, но и҆ ѻ҆ц҃а̀ своего̀ гл҃аше бг҃а, ра́венъ сѧ̀ творѧ̀ бг҃ꙋ.
19	19
На це Ісус сказав: істинно, істинно говорю вам: Син нічого не може творити Сам від Себе, якщо не побачить, як творить Отець; бо, що Він творить, те так само творить і Син.	Ѿвѣща́ же і҆и҃съ и҆ речѐ и҆̀мъ: а҆ми́нь, а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, не мо́жетъ сн҃ъ твори́ти ѡ҆ себѣ̀ ничесѡ́же, а҆́ще не є҆́же ви́дитъ ѻ҆ц҃а̀ творѧ́ща: ꙗ҆̀же бо ѻ҆́нъ твори́тъ, сїѧ̑ и҆ сн҃ъ та́кожде тво́ритъ.
20	20
Бо Отець любить Сина і показує Йому все, що Сам творить; і покаже Йому діла більші від цих, щоб ви дивувались.	Ѻ҆ц҃ъ бо лю́битъ сн҃а, и҆ всѧ̑ показꙋ́етъ є҆мꙋ̀, ꙗ҆́же са́мъ твори́тъ: и҆ бѡ́лша си́хъ пока́жетъ є҆мꙋ̀ дѣла̀, да вы̀ чꙋдите́сѧ.
21	21
Бо, як Отець воскрешає мертвих і оживляє, так і Син оживляє, кого хоче.	Ꙗ҆́коже бо ѻ҆ц҃ъ воскреша́етъ мє́ртвыѧ и҆ живи́тъ, та́кѡ и҆ сн҃ъ, и҆́хже хо́щетъ, живи́тъ.
22	22
Бо Отець не судить нікого, а весь суд віддав Синові,	Ѻ҆ц҃ъ бо не сꙋ́дитъ ни комꙋ́же, но сꙋ́дъ ве́сь дадѐ сн҃ови,
23	23
щоб усі шанували Сина, як шанують Отця; а хто не шанує Сина, той не шанує і Отця, Який послав Його.	да всѝ чтꙋ́тъ сн҃а, ꙗ҆́коже чтꙋ́тъ ѻ҆ц҃а̀. (А҆) и҆́же не чти́тъ сн҃а, не чти́тъ ѻ҆ц҃а̀ посла́вшагѡ є҆го̀.
24	24
Істинно, істинно кажу вам: хто слово Моє слухає і вірить у Того, Хто послав Мене, той має вічне життя і на суд не приходить, а перейшов від смерти до життя.	(Заⷱ҇ ѕ҃і҃.) А҆ми́нь, а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ слꙋ́шаѧй словесѐ моегѡ̀ и҆ вѣ́рꙋѧй посла́вшемꙋ мѧ̀ и҆́мать живо́тъ вѣ́чный, и҆ на сꙋ́дъ не прїи́детъ, но преи́детъ ѿ сме́рти въ живо́тъ.
25	25
Істинно, істинно кажу вам, що настане час, і нині вже є, коли мертві почують голос Сина Божого і, почувши, оживуть.	А҆ми́нь, а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ грѧде́тъ ча́съ, и҆ нн҃ѣ є҆́сть, є҆гда̀ ме́ртвїи оу҆слы́шатъ гла́съ сн҃а бж҃їѧ, и҆ оу҆слы́шавше ѡ҆живꙋ́тъ.
26	26
Бо як Отець має життя в Самому Собі, так і Синові дав мати життя в Самому Собі.	Ꙗ҆́коже бо ѻ҆ц҃ъ и҆́мать живо́тъ въ себѣ̀, та́кѡ дадѐ и҆ сн҃ови живо́тъ и҆мѣ́ти въ себѣ̀
27	27
І дав Йому владу суд творити, бо Він є Син Людський.	и҆ ѡ҆́бласть дадѐ є҆мꙋ̀ и҆ сꙋ́дъ твори́ти, ꙗ҆́кѡ сн҃ъ чл҃вѣ́чь є҆́сть.
28	28
Не дивуйтесь цьому, бо настає час, коли всі, хто в гробах, почують голос Сина Божого;	Не диви́тесѧ семꙋ̀: ꙗ҆́кѡ грѧде́тъ ча́съ, въ ѻ҆́ньже всѝ сꙋ́щїи во гробѣ́хъ оу҆слы́шатъ гла́съ сн҃а бж҃їѧ,
29	29
і вийдуть ті, хто творив добро, у воскресіння життя, а ті, хто чинив зло, — у воскресіння суду.	и҆ и҆зы́дꙋтъ сотво́ршїи бл҃га́ѧ въ воскреше́нїе живота̀, а҆ сотво́ршїи ѕла́ѧ въ воскреше́нїе сꙋда̀.
30	30
Я нічого не можу творити Сам від Себе. Як чую, так і суджу, і суд Мій праведний; бо не шукаю Моєї волі, а волі Отця, Який послав Мене.	Не могꙋ̀ а҆́зъ ѡ҆ себѣ̀ твори́ти ничесѡ́же. (Заⷱ҇ ́҃) Ꙗ҆́коже слы́шꙋ, сꙋждꙋ̀, и҆ сꙋ́дъ мо́й пра́веденъ є҆́сть, ꙗ҆́кѡ не и҆щꙋ̀ во́ли моеѧ̀, но во́ли посла́вшагѡ мѧ̀ ѻ҆ц҃а̀.
31	31
Коли Я свідчу Сам про Себе, то свідчення Моє не є істинне.	А҆́ще а҆́зъ свидѣ́телствꙋю ѡ҆ мнѣ̀, свидѣ́телство моѐ нѣ́сть и҆́стинно:
32	32
Є інший, який свідчить про Мене; і Я знаю, що істинне те свідчення, яким він свідчить про Мене.	и҆́нъ є҆́сть свидѣ́телствꙋѧй ѡ҆ мнѣ̀, и҆ вѣ́мъ, ꙗ҆́кѡ и҆́стинно є҆́сть свидѣ́телство, є҆́же свидѣ́телствꙋетъ ѡ҆ мнѣ̀:
33	33
Ви посилали до Іоана, і він засвідчив істину.	вы̀ посла́сте ко і҆ѡа́ннꙋ, и҆ свидѣ́телствова ѡ҆ и҆́стинѣ.
34	34
А втім, Я не від людини приймаю свідчення, але говорю це для того, щоб ви спаслися.	А҆́зъ же не ѿ человѣ́ка свидѣ́телства прїе́млю, но сїѧ̑ гл҃ю, да вы̀ спасе́ни бꙋ́дете.
35	35
Він був світильник, який горів і світив; ви ж хотіли короткий час порадуватися при світлі його.	Ѻ҆́нъ бѣ̀ свѣти́лникъ горѧ̀ и҆ свѣтѧ̀: вы́ же восхотѣ́сте возра́доватисѧ въ ча́съ свѣтѣ́нїѧ є҆гѡ̀ [до вре́мене въ свѣтѣ́нїи є҆гѡ̀].
36	36
Я ж маю свідчення більше за Іоанове: бо діла, які Отець дав Мені звершити, саме ці діла, які Я творю, свідчать про Мене, що Отець Мене послав.	А҆́зъ же и҆́мамъ свидѣ́телство бо́лѣе і҆ѡа́ннова: дѣла́ бо, ꙗ҆́же дадѐ мнѣ̀ ѻ҆ц҃ъ, да совершꙋ̀ ѧ҆̀, та̑ дѣла̀, ꙗ҆́же а҆́зъ творю̀, свидѣ́телствꙋютъ ѡ҆ мнѣ̀, ꙗ҆́кѡ ѻ҆ц҃ъ мѧ̀ посла̀.
37	37
І Отець, Який послав Мене, Сам засвідчив про Мене. А ви ні голосу Його ніколи не чули, ні лиця Його ніколи не бачили;	И҆ посла́вый мѧ̀ ѻ҆ц҃ъ са́мъ свидѣ́телствова ѡ҆ мнѣ̀. Ни гла́са є҆гѡ̀ нигдѣ́же слы́шасте, ни видѣ́нїѧ є҆гѡ̀ ви́дѣсте,
38	38
і не маєте слова Його, яке перебувало б у вас; бо ви не віруєте в Того, Кого Він послав.	и҆ словесѐ є҆гѡ̀ не и҆́мате пребыва́юща въ ва́съ, занѐ, є҆го́же то́й посла̀, семꙋ̀ вы̀ вѣ́ры не є҆́млете.
39	39
Дослідіть Писання, бо ви сподіваєтесь через них мати життя вічне; а вони свідчать про Мене.	И҆спыта́йте писа́нїй, ꙗ҆́кѡ вы̀ мнитѐ въ ни́хъ и҆мѣ́ти живо́тъ вѣ́чный: и҆ та̑ сꙋ́ть свидѣ́тєлствꙋющаѧ ѡ҆ мнѣ̀.
40	40
Але ви не хочете прийти до Мене, щоб мати життя.	И҆ не хо́щете прїитѝ ко мнѣ̀, да живо́тъ и҆́мате.
41	41
Не приймаю слави від людей,	Сла́вы ѿ человѣ́къ не прїе́млю,
42	42
але знаю вас: ви не маєте в собі любови до Бога.	но разꙋмѣ́хъ вы̀, ꙗ҆́кѡ любвѐ бж҃їѧ не и҆́мате въ себѣ̀.
43	43
Я прийшов в ім’я Отця Мого, і не приймаєте Мене; а коли інший прийде в ім’я своє, того приймете.	А҆́зъ прїидо́хъ во и҆́мѧ ѻ҆ц҃а̀ моегѡ̀, и҆ не прїе́млете менѐ: а҆́ще и҆́нъ прїи́детъ во и҆́мѧ своѐ, того̀ прїе́млете.
44	44
Як ви можете вірувати, коли приймаєте славу один від одного, а слави, яка від Єдиного Бога, не шукаєте?	Ка́кѡ вы̀ мо́жете вѣ́ровати, сла́вꙋ дрꙋ́гъ ѿ дрꙋ́га прїе́млюще, и҆ сла́вы, ꙗ҆́же ѿ є҆ди́нагѡ бг҃а, не и҆́щете;
45	45
Не думайте, що Я буду звинувачувати вас перед Отцем: є той, хто вас звинувачує, — Мойсей, на якого ви уповаєте.	Не мни́те, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ на вы̀ рекꙋ̀ ко ѻ҆ц҃ꙋ̀: є҆́сть, и҆́же на вы̀ глаго́летъ, мѡѷсе́й, на́ньже вы̀ оу҆пова́ете.
46	46
Бо якби ви вірили Мойсеєві, то повірили б і Мені, тому що він писав про Мене.	А҆́ще бо бы́сте вѣ́ровали мѡѷсе́ови, вѣ́ровали бы́сте (оу҆́бѡ и҆) мнѣ̀: ѡ҆ мнѣ́ бо то́й писа̀.
47	47
Якщо ж його Писанням не вірите, то як повірите Моїм словам?	А҆́ще ли тогѡ̀ писа́нїємъ не вѣ́рꙋете, ка́кѡ мои́мъ гл҃го́лѡмъ вѣ́рꙋ и҆́мете;
Глава 6	Глава́ ѕ҃

1	1
Після цього пішов Ісус на той бік Тиверіадського моря в Галилеї.	По си́хъ и҆́де і҆и҃съ на ѡ҆́нъ по́лъ мо́рѧ галїле́и тїверїа́дска:
2	2
За Ним ішло багато народу, бо бачили чудеса, які Він творив над недужими.	и҆ по не́мъ и҆дѧ́ше наро́дъ мно́гъ, ꙗ҆́кѡ ви́дѧхꙋ зна́мєнїѧ є҆гѡ̀, ꙗ҆̀же творѧ́ше над̾ недꙋ́жными.
3	3
Ісус зійшов на гору і сидів там з учениками Своїми.	Взы́де же на го́рꙋ і҆и҃съ, и҆ тꙋ̀ сѣдѧ́ше со оу҆чн҃ки̑ свои́ми.
4	4
Наближалася ж Пасха, юдейське свято.	Бѣ́ же бли́з̾ па́сха, пра́здникъ жидо́вскїй.
5	5
Ісус, звівши очі і побачивши, що багато народу йде до Нього, говорить Филипові: за що нам купити хлібів, щоб їх нагодувати?	(Заⷱ҇ и҃і҃.) Возве́дъ оу҆̀бо і҆и҃съ ѻ҆́чи и҆ ви́дѣвъ, ꙗ҆́кѡ мно́гъ наро́дъ грѧде́тъ къ немꙋ̀, глаго́ла къ фїлі́ппꙋ: чи́мъ кꙋ́пимъ хлѣ́бы, да ꙗ҆дѧ́тъ сі́и;
6	6
Говорив же це, випробовуючи його, бо Сам знав, що хотів зробити.	Сїе́ же глаго́лаше, и҆скꙋша́ѧ є҆го̀: са́мъ бо вѣ́дѧше, что̀ хо́щетъ сотвори́ти.
7	7
Филип відповів Йому: і на двісті динаріїв не вистачить хліба, щоб кожний з них хоч трохи одержав.	Ѿвѣща̀ є҆мꙋ̀ фїлі́ппъ: двѣма̀ сто́ма пѣ́нѧзей хлѣ́бы не довлѣ́ютъ и҆́мъ, да кі́иждо и҆́хъ ма́ло что̀ прїи́метъ.
8	8
Один з учеників Його, Андрій, брат Симона-Петра, говорить Йому:	Глаго́ла є҆мꙋ̀ є҆ди́нъ ѿ оу҆чн҃къ є҆гѡ̀, а҆ндре́й, бра́тъ сі́мѡна петра̀:
9	9
тут є один юнак, який має п’ять хлібів ячмінних і дві рибини; але що то на таку безліч?	є҆́сть ѻ҆́трочищь здѣ̀ є҆ди́нъ, и҆́же и҆́мать пѧ́ть хлѣ́бъ ꙗ҆чме́нныхъ и҆ двѣ̀ ры̑бѣ: но сі́и что̀ сꙋ́ть на толи́ко;
10	10
Ісус сказав: звеліть людям сісти. Було ж на тому місці багато трави. Отже, сіло людей близько п’яти тисяч.	Рече́ же і҆и҃съ: сотвори́те человѣ́ки возлещѝ. Бѣ́ же трава̀ мно́га на мѣ́стѣ. Возлежѐ оу҆̀бо мꙋже́й число́мъ ꙗ҆́кѡ пѧ́ть ты́сѧщъ.
11	11
Ісус, взявши хліби і воздавши хвалу, роздав ученикам, а ученики — тим, що сиділи, також і риби, скільки хто хотів.	Прїѧ́тъ же хлѣ́бы і҆и҃съ и҆, хвалꙋ̀ возда́въ, подадѐ оу҆чн҃кѡ́мъ, оу҆чн҃цы́ же возлежа́щымъ: та́кожде и҆ ѿ ры̑бꙋ, є҆ли́кѡ хотѧ́хꙋ.
12	12
І коли наситилися, то сказав ученикам Своїм: зберіть залишки, щоб нічого не пропало.	И҆ ꙗ҆́кѡ насы́тишасѧ, гл҃а оу҆чн҃кѡ́мъ свои̑мъ: собери́те и҆збы́тки оу҆крꙋ̑хъ, да не поги́бнетъ ничто́же.
13	13
І зібрали, і наповнили дванадцять кошиків залишками від п’яти ячмінних хлібів, що їли.	Собра́ша же, и҆ и҆спо́лниша двана́десѧте ко́шѧ оу҆крꙋ̑хъ ѿ пѧти́хъ хлѣ̑бъ ꙗ҆чме́нныхъ, и҆̀же и҆збы́ша ꙗ҆́дшымъ.
14	14
Тоді люди, побачивши, яке чудо сотворив Ісус, сказали: це воістину Той Пророк, Який має прийти у світ.	(Заⷱ҇ ѳ҃і҃.) Человѣ́цы же ви́дѣвше зна́менїе, є҆́же сотворѝ і҆и҃съ, глаго́лахꙋ, ꙗ҆́кѡ се́й є҆́сть вои́стиннꙋ прⷪ҇ро́къ грѧды́й въ мі́ръ.
15	15
Ісус же, дізнавшись, що хочуть прийти, несподівано взяти Його і зробити царем, знову пішов на гору один.	І҆и҃съ оу҆̀бо разꙋмѣ́въ, ꙗ҆́кѡ хотѧ́тъ прїитѝ, да восхи́тѧтъ є҆го̀ и҆ сотворѧ́тъ є҆го̀ цр҃ѧ̀, ѿи́де па́ки въ го́рꙋ є҆ди́нъ.
16	16
Коли ж настав вечір, то ученики Його зійшли до моря.	Ꙗ҆́кѡ по́здѣ бы́сть, снидо́ша оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀ на мо́ре,
17	17
І, сівши в човен, попливли на другий бік моря до Капернаума. Було вже темно, а Ісус не приходив до них.	и҆ влѣзо́ша въ кора́бль, и҆ и҆дѧ́хꙋ на ѡ҆́нъ по́лъ мо́рѧ въ капернаꙋ́мъ. И҆ тма̀ а҆́бїе бы́сть, и҆ не (оу҆̀) бѣ̀ прише́лъ къ ни̑мъ і҆и҃съ.
18	18
Дув сильний вітер, і море хвилювалося.	Мо́ре же, вѣ́трꙋ ве́лїю дыха́ющꙋ, воздвиза́шесѧ.
19	19
Пропливши стадій близько двадцяти п’яти чи тридцяти^*, вони побачили Ісуса, Який ішов по морю і вже наближався до човна, і злякались.	Гре́бше же ꙗ҆́кѡ ста́дїй два́десѧть пѧ́ть и҆лѝ три́десѧть, оу҆зрѣ́ша і҆и҃са ходѧ́ща по мо́рю и҆ бли́з̾ кораблѧ̀ бы́вша, и҆ оу҆боѧ́шасѧ.
20	20
Але Він сказав їм: це Я, не бійтеся.	Ѻ҆́нъ же гл҃а и҆́мъ: а҆́зъ є҆́смь, не бо́йтесѧ.
21	21
Вони хотіли взяти Його в човен; і у ту ж мить човен пристав до берега, куди пливли.	Хотѧ́хꙋ оу҆̀бо прїѧ́ти є҆го̀ въ кора́бль: и҆ а҆́бїе кора́бль бы́сть на землѝ, въ ню́же и҆дѧ́хꙋ.
22	22
Наступного дня народ, який стояв по той бік моря, бачив, що іншого човна не було там, крім того, в який увійшли ученики Його, і що Ісус не входив у човен з учениками Своїми, а відпливли одні ученики Його.	Во оу҆́трїй (же) наро́дъ, и҆́же стоѧ́ше ѡ҆б̾ ѡ҆́нъ по́лъ мо́рѧ, ви́дѣвъ, ꙗ҆́кѡ кораблѧ̀ и҆но́гѡ не бѣ̀ тꙋ̀, то́кмѡ є҆ди́нъ то́й, въ ѻ҆́ньже внидо́ша оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀, и҆ ꙗ҆́кѡ не вни́де со оу҆чн҃ки̑ свои́ми і҆и҃съ въ кора́бль, но є҆ди́ни оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀ и҆до́ша:
23	23
Тим часом прийшли з Тиверіади інші човни до того місця, де їли хліб за благословенням Господнім.	и҆ и҆́ни прїидо́ша корабли̑ ѿ тїверїа́ды бли́з̾ мѣ́ста, и҆дѣ́же ꙗ҆до́ша хлѣ́бы, хвалꙋ̀ возда́вше гдⷭ҇еви:
24	24
Коли ж люди побачили, що тут немає ні Ісуса, ні учеників Його, то посідали в човни і попливли до Капернаума, шукаючи Ісуса.	є҆гда́ же ви́дѣша наро́ди, ꙗ҆́кѡ і҆и҃са не бы́сть тꙋ̀, ни оу҆чн҃къ є҆гѡ̀, влѣзо́ша са́ми въ корабли̑, и҆ прїидо́ша въ капернаꙋ́мъ, и҆́щꙋще і҆и҃са,
25	25
І, знайшовши Його по той бік моря, сказали Йому: Учителю, коли Ти прибув сюди?	и҆ ѡ҆брѣ́тше є҆го̀ ѡ҆б̾ ѡ҆́нъ по́лъ мо́рѧ, рѣ́ша є҆мꙋ̀: равві̀, когда̀ здѣ̀ бы́сть [когда̀ сѣ́мѡ прише́лъ є҆сѝ];
26	26
Ісус сказав їм у відповідь: істинно, істинно кажу вам: ви шукаєте Мене не тому, що бачили чудеса, а тому, що їли хліб і наситились.	Ѿвѣща̀ и҆́мъ і҆и҃съ и҆ речѐ: а҆ми́нь, а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, и҆́щете менє̀, не ꙗ҆́кѡ ви́дѣсте зна́менїе, но ꙗ҆́кѡ ꙗ҆́ли є҆стѐ хлѣ́бы и҆ насы́тистесѧ:
27	27
Дбайте не про їжу тлінну, а про їжу, яка залишається на життя вічне, яку дасть вам Син Людський, бо назнаменував Його Отець, Бог.	(Заⷱ҇ к҃.) дѣ́лайте же не бра́шно ги́блющее, но бра́шно пребыва́ющее въ живо́тъ вѣ́чный, є҆́же сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй ва́мъ да́стъ: сего́ бо ѻ҆ц҃ъ зна́мена бг҃ъ.
28	28
Вони сказали Йому: що нам робити, щоб чинити діла Божі?	Рѣ́ша же къ немꙋ̀: что̀ сотвори́мъ, да дѣ́лаемъ дѣла̀ бж҃їѧ;
29	29
Ісус сказав їм у відповідь: ось діло Боже, щоб ви увірували в Того, Кого Він послав.	Ѿвѣща̀ і҆и҃съ и҆ речѐ и҆́мъ: сѐ є҆́сть дѣ́ло бж҃їе, да вѣ́рꙋете въ того̀, є҆го́же посла̀ ѻ҆́нъ.
30	30
На це вони сказали Йому: яке ж знамення Ти створиш, щоб ми побачили і увірували в Тебе? Що Ти чиниш?	Рѣ́ша же є҆мꙋ̀: ко́е оу҆̀бо ты̀ твори́ши зна́менїе, да ви́димъ и҆ вѣ́рꙋ и҆́мемъ тебѣ̀, что̀ дѣ́лаеши,
31	31
Батьки наші їли манну в пустелі, як написано: хліб з неба дав їм їсти.	ѻ҆тцы̀ на́ши ꙗ҆до́ша ма́ннꙋ въ пꙋсты́ни, ꙗ҆́коже є҆́сть пи́сано: хлѣ́бъ съ небесѐ дадѐ и҆́мъ ꙗ҆́сти.
32	32
Ісус же сказав їм: істинно, істинно кажу вам: не Мойсей дав вам хліб з неба, але Отець Мій дає вам істинний хліб з небес.	Речѐ оу҆̀бо и҆́мъ і҆и҃съ: а҆ми́нь, а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, не мѡѷсе́й дадѐ ва́мъ хлѣ́бъ съ небесѐ, но ѻ҆ц҃ъ мо́й дае́тъ ва́мъ хлѣ́бъ и҆́стинный съ нб҃сѐ:
33	33
Бо хліб Божий є той, який сходить з небес і дає життя світові.	хлѣ́бъ бо бж҃їй є҆́сть сходѧ́й съ нб҃сѐ и҆ даѧ́й живо́тъ мі́рꙋ.
34	34
На це сказали Йому: Господи! Завжди давай нам хліб цей.	Рѣ́ша оу҆̀бо къ немꙋ̀: гдⷭ҇и, всегда̀ да́ждь на́мъ хлѣ́бъ се́й.
35	35
Ісус сказав їм: Я є хліб життя; хто приходить до Мене, не відчуватиме голоду, і хто вірує в Мене, ніколи не матиме спраги.	Рече́ же и҆́мъ і҆и҃съ: (Заⷱ҇ к҃а҃.) а҆́зъ є҆́смь хлѣ́бъ живо́тный: грѧды́й ко мнѣ̀ не и҆́мать взалка́тисѧ, и҆ вѣ́рꙋѧй въ мѧ̀ не и҆́мать вжа́ждатисѧ никогда́же.
36	36
Але Я вам сказав, що ви хоч і бачили Мене, та не віруєте.	Но рѣ́хъ ва́мъ, ꙗ҆́кѡ и҆ ви́дѣсте мѧ̀, и҆ не вѣ́рꙋете.
37	37
Усе, що дає Мені Отець, до Мене прийде; і того, хто приходить до Мене, Я не вижену геть.	Всѐ, є҆́же дае́тъ мнѣ̀ ѻ҆ц҃ъ, ко мнѣ̀ прїи́детъ, и҆ грѧдꙋ́щаго ко мнѣ̀ не и҆зженꙋ̀ во́нъ:
38	38
Бо Я зійшов з небес не для того, щоб творити волю Мою, а волю Отця, Який послав Мене.	ꙗ҆́кѡ снидо́хъ съ нб҃сѐ, не да творю̀ во́лю мою̀, но во́лю посла́вшагѡ мѧ̀ ѻ҆ц҃а̀.
39	39
Воля ж Отця, Який послав Мене, є та, щоб з усього, що Він дав Мені, нічого не погубити, а все те воскресити в останній день.	Се́ же є҆́сть во́лѧ посла́вшагѡ мѧ̀ ѻ҆ц҃а̀, да всѐ, є҆́же да́де мѝ, не погꙋблю̀ ѿ негѡ̀, но воскрешꙋ̀ є҆̀ въ послѣ́днїй де́нь.
40	40
Воля Того, Хто послав Мене, є та, щоб кожен, хто бачить Сина і вірує в Нього, мав життя вічне; і Я воскрешу його в останній день.	(Заⷱ҇ к҃в҃.) Се́ же є҆́сть во́лѧ посла́вшагѡ мѧ̀, да всѧ́къ ви́дѧй сн҃а и҆ вѣ́рꙋѧй въ него̀ и҆́мать живо́тъ вѣ́чный, и҆ воскрешꙋ̀ є҆го̀ а҆́зъ въ послѣ́днїй де́нь.
41	41
Ремствували на Нього юдеї за те, що Він казав: Я є хліб, який зійшов з небес.	Ропта́хꙋ оу҆̀бо і҆ꙋде́є ѡ҆ не́мъ, ꙗ҆́кѡ речѐ: а҆́зъ є҆́смь хлѣ́бъ сше́дый съ нб҃сѐ.
42	42
І говорили: чи це не Ісус, син Йосифів, батька і матір Якого ми знаємо? Як же говорить Він: Я зійшов з небес?	И҆ глаго́лахꙋ: не се́й ли є҆́сть і҆и҃съ сы́нъ і҆ѡ́сифовъ, є҆гѡ́же мы̀ зна́емъ ѻ҆тца̀ и҆ ма́терь, ка́кѡ оу҆̀бо глаго́летъ се́й, ꙗ҆́кѡ съ нб҃сѐ снидо́хъ;
43	43
Ісус сказав їм у відповідь: не ремствуйте між собою.	Ѿвѣща̀ оу҆̀бо і҆и҃съ и҆ речѐ и҆̀мъ: не ропщи́те междꙋ̀ собо́ю:
44	44
Ніхто не може прийти до Мене, якщо Отець, Який послав Мене, не залучить його; і Я воскрешу його в останній день.	никто́же мо́жетъ прїитѝ ко мнѣ̀, а҆́ще не ѻ҆ц҃ъ посла́вый мѧ̀ привлече́тъ є҆го̀, и҆ а҆́зъ воскрешꙋ̀ є҆го̀ въ послѣ́днїй де́нь.
45	45
У пророків написано: і будуть усі навчені Богом. Кожен, хто чув Отця і навчився, приходить до Мене.	Є҆́сть пи́сано во прⷪ҇ро́цѣхъ: и҆ бꙋ́дꙋтъ всѝ наꙋче́ни бг҃омъ. Всѧ́къ слы́шавый ѿ ѻ҆ц҃а̀ и҆ навы́къ, прїи́детъ ко мнѣ̀.
46	46
Це не значить, що хтось бачив Отця, хіба лише Той, Хто від Бога; Він бачив Отця.	Не ꙗ҆́кѡ ѻ҆ц҃а̀ ви́дѣлъ є҆́сть кто̀, то́кмѡ сы́й ѿ бг҃а, се́й ви́дѣ ѻ҆ц҃а̀.
47	47
Істинно, істинно кажу вам: хто вірує в Мене, має життя вічне.	А҆ми́нь, а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ: вѣ́рꙋѧй въ мѧ̀ и҆́мать живо́тъ вѣ́чный.
48	48
Я є хліб життя.	(Заⷱ҇ к҃г҃.) А҆́зъ є҆́смь хлѣ́бъ живо́тный:
49	49
Батьки ваші їли манну в пустелі — й померли.	ѻ҆тцы̀ ва́ши ꙗ҆до́ша ма́ннꙋ въ пꙋсты́ни, и҆ оу҆мро́ша:
50	50
Це ж є хліб, який сходить з небес, той, хто його їсть, не помре.	се́й є҆́сть хлѣ́бъ сходѧ́й съ нб҃сѐ, да, а҆́ще кто̀ ѿ негѡ̀ ꙗ҆́стъ, не оу҆́мретъ:
51	51
Я — хліб живий, який зійшов з небес; хто їсть цей хліб, житиме вічно; хліб же, який Я дам, є Плоть Моя, яку Я віддам за життя світу.	а҆́зъ є҆́смь хлѣ́бъ живо́тный, и҆́же сше́дый съ нб҃сѐ: а҆́ще кто̀ снѣ́сть ѿ хлѣ́ба сегѡ̀, жи́въ бꙋ́детъ во вѣ́ки: и҆ хлѣ́бъ, є҆го́же а҆́зъ да́мъ, пл҃ть моѧ̀ є҆́сть, ю҆́же а҆́зъ да́мъ за живо́тъ мі́ра.
52	52
Тоді юдеї почали сперечатися між собою, кажучи: як Він може дати нам Плоть Свою їсти?	Прѧ́хꙋсѧ же междꙋ̀ собо́ю жи́дове, глаго́люще: ка́кѡ мо́жетъ се́й на́мъ да́ти пл҃ть (свою̀) ꙗ҆́сти;
53	53
Ісус же сказав їм: істинно, істинно кажу вам: якщо не будете споживати Плоті Сина Людського і не питимете Його Крови, то не будете мати життя в собі.	Рече́ же и҆̀мъ і҆и҃съ: а҆ми́нь, а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ: а҆́ще не снѣ́сте пл҃ти сн҃а чл҃вѣ́ческагѡ, ни пїе́те кро́ве є҆гѡ̀, живота̀ не и҆́мате въ себѣ̀.
54	54
Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, має життя вічне, і Я воскрешу його в останній день.	Ꙗ҆ды́й мою̀ пл҃ть и҆ пїѧ́й мою̀ кро́вь и҆́мать живо́тъ вѣ́чный, и҆ а҆́зъ воскрешꙋ̀ є҆го̀ въ послѣ́днїй де́нь.
55	55
Бо Плоть Моя є істинною їжею, і Кров Моя є істинним питтям.	Пл҃ть бо моѧ̀ и҆́стиннѡ є҆́сть бра́шно, и҆ кро́вь моѧ̀ и҆́стиннѡ є҆́сть пи́во.
56	56
Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, в Мені перебуває, і Я в ньому.	(Заⷱ҇ к҃д҃.) Ꙗ҆ды́й мою̀ пл҃ть и҆ пїѧ́й мою̀ кро́вь во мнѣ̀ пребыва́етъ, и҆ а҆́зъ въ не́мъ.
57	57
Як послав Мене Живий Отець, — і Я живу Отцем, — так і той, хто їсть Мене, житиме через Мене.	Ꙗ҆́коже посла́ мѧ живы́й ѻ҆ц҃ъ, и҆ а҆́зъ живꙋ̀ ѻ҆ц҃а̀ ра́ди: и҆ ꙗ҆ды́й мѧ̀, и҆ то́й жи́въ бꙋ́детъ менє̀ ра́ди.
58	58
Цей і є хліб, який зійшов з небес. Не так, як батьки ваші їли манну і померли; хто їсть хліб цей, житиме повік.	Се́й є҆́сть хлѣ́бъ сше́дый съ нб҃сѐ: не ꙗ҆́коже ꙗ҆до́ша ѻ҆тцы̀ ва́ши ма́ннꙋ, и҆ оу҆мро́ша: ꙗ҆ды́й хлѣ́бъ се́й жи́въ бꙋ́детъ во вѣ́ки.
59	59
Це Він говорив, навчаючи у синагозі, в Капернаумі.	Сїѧ̑ речѐ на со́нмищи, оу҆чѧ̀ въ капернаꙋ́мѣ.
60	60
Багато хто з учеників Його, слухаючи те, говорили: жорстоке це слово! Хто може це слухати?	Мно́зи оу҆̀бо слы́шавше ѿ оу҆чн҃къ є҆гѡ̀, рѣ́ша: жесто́ко є҆́сть сло́во сїѐ: (и҆) кто̀ мо́жетъ є҆гѡ̀ послꙋ́шати;
61	61
Але Ісус, знаючи Сам у Собі, що ученики Його ремствують на те, сказав їм: чи це спокушає вас?	Вѣ́дый же і҆и҃съ въ себѣ̀, ꙗ҆́кѡ ро́пщꙋтъ ѡ҆ се́мъ оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀, речѐ и҆́мъ: сїе́ ли вы̀ блазни́тъ;
62	62
А що ж, коли побачите Сина Людського, Який возноситься туди, де був раніш?	а҆́ще оу҆̀бо оу҆́зрите сн҃а чл҃вѣ́ческаго восходѧ́ща, и҆дѣ́же бѣ̀ пре́жде;
63	63
Дух оживляє; плоть аніскільки не допомагає.	дꙋ́хъ є҆́сть, и҆́же ѡ҆живлѧ́етъ, пло́ть не по́льзꙋетъ ничто́же: гл҃го́лы, ꙗ҆́же а҆́зъ гл҃ахъ ва́мъ, дꙋ́хъ сꙋ́ть и҆ живо́тъ сꙋ́ть:
64	64
Але є між вами деякі, що не вірують. Бо Ісус знав з самого початку, хто не вірує і хто зрадить Його.	но сꙋ́ть ѿ ва́съ нѣ́цыи, и҆́же не вѣ́рꙋютъ. Вѣ́дѧше бо и҆сконѝ і҆и҃съ, кі́и сꙋ́ть невѣ́рꙋющїи, и҆ кто̀ є҆́сть предаѧ́й є҆го̀.
65	65
І сказав: Я для того і говорив вам, що ніхто не може прийти до Мене, якщо те не буде дано йому від Отця Мого.	И҆ гл҃аше: сегѡ̀ ра́ди рѣ́хъ ва́мъ, ꙗ҆́кѡ никто́же мо́жетъ прїитѝ ко мнѣ̀, а҆́ще не бꙋ́детъ є҆мꙋ̀ дано̀ ѿ ѻ҆ц҃а̀ моегѡ̀.
66	66
Відтоді багато з учеників Його відійшли від Нього і вже з Ним не ходили.	Ѿ сегѡ̀ мно́зи ѿ оу҆чн҃къ є҆гѡ̀ и҆до́ша вспѧ́ть, и҆ ктомꙋ̀ не хожда́хꙋ съ ни́мъ.
67	67
Тоді Ісус сказав дванадцятьом: чи не хочете відійти і ви?	Рече́ же і҆и҃съ ѻ҆бѣмана́десѧте: є҆да̀ и҆ вы̀ хо́щете и҆тѝ;
68	68
Симон-Петро відповів Йому: Господи, до кого нам іти? Ти маєш слова життя вічного,	Ѿвѣща̀ оу҆̀бо є҆мꙋ̀ сі́мѡнъ пе́тръ: гдⷭ҇и, къ комꙋ̀ и҆́демъ; гл҃го́лы живота̀ вѣ́чнагѡ и҆́маши,
69	69
і ми увірували і пізнали, що Ти Христос, Син Бога Живого.	и҆ мы̀ вѣ́ровахомъ, и҆ позна́хомъ, ꙗ҆́кѡ ты̀ є҆сѝ хрⷭ҇то́съ, сн҃ъ бг҃а жива́гѡ.
70	70
Ісус відповів їм: чи не дванадцять Я обрав вас? Але один з вас є диявол.	Ѿвѣща̀ и҆̀мъ і҆и҃съ: не а҆́зъ ли ва́съ двана́десѧте и҆збра́хъ; и҆ є҆ди́нъ ѿ ва́съ дїа́волъ є҆́сть.
71	71
Це говорив Він про Іуду Симонового Іскаріота, бо той мав зрадити Його, хоч був одним з дванадцятьох.	Гл҃аше же і҆ꙋ́дꙋ сїмѡ́нова і҆скарїѡ́та: се́й бо хотѧ́ше преда́ти є҆го̀, є҆ди́нъ сы́й ѿ ѻ҆боюна́десѧте.
Глава 7	Глава́ з҃

1	1
Після цього Ісус ходив Галилеєю, бо не хотів ходити по Юдеї, тому що шукали юдеї, як вбити Його.	(Заⷱ҇ к҃е҃.) И҆ хожда́ше і҆и҃съ по си́хъ въ галїле́и: не хотѧ́ше бо во і҆ꙋде́и ходи́ти, ꙗ҆́кѡ и҆ска́хꙋ є҆го̀ і҆ꙋде́є оу҆би́ти.
2	2
Наближалося свято юдейське — ставлення кущів.	Бѣ́ же бли́з̾ пра́здникъ і҆ꙋде́йскїй, потче́нїе сѣ́ни.
3	3
Тоді брати Його сказали Йому: вийди звідси та іди до Юдеї, щоб і ученики Твої бачили діла, які Ти твориш.	Рѣ́ша оу҆̀бо къ немꙋ̀ бра́тїѧ є҆гѡ̀: прейдѝ ѿсю́дꙋ, и҆ и҆дѝ во і҆ꙋде́ю, да и҆ оу҆чн҃цы̀ твоѝ ви́дѧтъ дѣла̀ твоѧ̑, ꙗ҆̀же твори́ши:
4	4
Бо ніхто не робить щось таємно, коли сам домагається бути відомим. Якщо Ти твориш такі діла, яви Себе світові.	никто́же бо въ та́йнѣ твори́тъ что̀, и҆ и҆́щетъ са́мъ ꙗ҆́вѣ бы́ти: а҆́ще сїѧ̑ твори́ши, ꙗ҆вѝ себѐ мі́рови.
5	5
Бо і брати Його не вірували в Нього.	Ни бра́тїѧ бо є҆гѡ̀ вѣ́ровахꙋ въ него̀.
6	6
На це Ісус сказав їм: Мій час ще не настав, час же вам завжди готовий.	Гл҃а оу҆̀бо и҆̀мъ і҆и҃съ: вре́мѧ моѐ не оу҆̀ прїи́де: вре́мѧ же ва́ше всегда̀ гото́во є҆́сть:
7	7
Не може світ ненавидіти вас, а Мене ненавидить, бо Я свідчу про нього, що діла його злі.	не мо́жетъ мі́ръ ненави́дѣти ва́съ: мене́ же ненави́дитъ, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ свидѣ́телствꙋю ѡ҆ не́мъ, ꙗ҆́кѡ дѣла̀ є҆гѡ̀ ѕла̑ сꙋ́ть:
8	8
Ви йдіть на свято це, а Я ще не піду на це свято, бо час Мій ще не настав.	вы̀ взы́дите въ пра́здникъ се́й: а҆́зъ не взы́дꙋ [не оу҆̀ взы́дꙋ] въ пра́здникъ се́й, ꙗ҆́кѡ вре́мѧ моѐ не оу҆̀ и҆спо́лнисѧ.
9	9
Сказавши це їм, залишився в Галилеї.	Сїѧ̑ ре́къ и҆̀мъ, ѡ҆ста̀ въ галїле́и.
10	10
Але коли брати Його прийшли на свято, тоді і Він прийшов, та не явно, а ніби таємно.	Є҆гда́ же взыдо́ша бра́тїѧ є҆гѡ̀ въ пра́здникъ, тогда̀ и҆ са́мъ взы́де, не ꙗ҆́вѣ, но ꙗ҆́кѡ та́й.
11	11
Юдеї ж шукали Його на святі і говорили: де Він?	Жи́дове же и҆ска́хꙋ є҆го̀ въ пра́здникъ, и҆ глаго́лахꙋ: гдѣ̀ є҆́сть ѻ҆́нъ;
12	12
І багато було розмов про Нього в народі. Одні говорили, що Він добрий, інші казали, що ні, Він зваблює народ.	И҆ ро́потъ мно́гъ бѣ̀ ѡ҆ не́мъ въ наро́дѣхъ: ѻ҆́вїи глаго́лахꙋ, ꙗ҆́кѡ бл҃гъ є҆́сть: и҆ні́и же глаго́лахꙋ: нѝ, но льсти́тъ наро́ды.
13	13
Проте ніхто не говорив про Нього відкрито, бо боялись юдеїв.	Никто́же оу҆́бѡ ꙗ҆́вѣ глаго́лаше ѡ҆ не́мъ, стра́ха ра́ди і҆ꙋде́йскагѡ.
14	14
У переполовення свята Ісус увійшов у храм і навчав.	(Заⷱ҇ к҃ѕ҃.) А҆́бїе же въ преполове́нїе пра́здника взы́де і҆и҃съ во це́рковь, и҆ оу҆ча́ше.
15	15
І дивувалися юдеї, кажучи: як Він знає Писання, не вчившись?	И҆ дивлѧ́хꙋсѧ і҆ꙋде́є, глаго́люще: ка́кѡ се́й кни̑ги вѣ́сть не оу҆чи́всѧ;
16	16
Ісус сказав їм у відповідь: Моє вчення — не Моє, а Того, Хто послав Мене;	Ѿвѣща̀ (оу҆̀бо) и҆̀мъ і҆и҃съ и҆ речѐ: моѐ оу҆ч҃нїе нѣ́сть моѐ, но посла́вшагѡ мѧ̀:
17	17
хто хоче творити волю Його, той довідається про це вчення, чи воно від Бога, чи Я Сам від Себе кажу.	а҆́ще кто̀ хо́щетъ во́лю є҆гѡ̀ тво́рити, разꙋмѣ́етъ ѡ҆ оу҆ч҃нїи, ко́е ѿ бг҃а є҆́сть, и҆лѝ а҆́зъ ѿ себє̀ гл҃ю:
18	18
Хто говорить сам від себе, той шукає слави собі, а Хто шукає слави Тому, Хто послав Його, Той є істинний, і неправди немає в Ньому.	глаго́лѧй ѿ себє̀, сла́вы своеѧ̀ и҆́щетъ: а҆ и҆щѧ́й сла́вы посла́вшагѡ є҆го̀, се́й и҆́стиненъ є҆́сть, и҆ нѣ́сть непра́вды въ не́мъ.
19	19
Чи не дав вам Мойсей закон? І ніхто з вас не виконує закону. Чого ж шукаєте, як вбити Мене?	Не мѡѷсе́й ли дадѐ ва́мъ зако́нъ; и҆ никто́же ѿ ва́съ твори́тъ зако́на. Что̀ менѐ и҆́щете оу҆би́ти;
20	20
Народ сказав у відповідь: чи не біс у Тобі? Хто хоче Тебе вбити?	Ѿвѣща̀ наро́дъ и҆ речѐ: бѣ́са ли и҆́маши; кто̀ тебѐ и҆́щетъ оу҆би́ти;
21	21
Ісус далі сказав їм: одне діло зробив Я, і ви всі дивуєтеся.	Ѿвѣща̀ і҆и҃съ и҆ речѐ и҆̀мъ: є҆ди́но дѣ́ло сотвори́хъ, и҆ всѝ дивите́сѧ:
22	22
Мойсей дав вам обрізання [хоч воно не від Мойсея, а від отців], і в суботу ви обрізуєте чоловіка.	сегѡ̀ ра́ди мѡѷсе́й дадѐ ва́мъ ѡ҆брѣ́занїе, не ꙗ҆́кѡ ѿ мѡѷсе́а є҆́сть, но ѿ ѻ҆тє́цъ: и҆ въ сꙋббѡ́тꙋ ѡ҆брѣ́заете человѣ́ка:
23	23
Якщо в суботу приймає чоловік обрізання, щоб не порушити закону Мойсеєвого, — то чому на Мене ремствуєте за те, що Я всього чоловіка зцілив у суботу?	а҆́ще ѡ҆брѣ́занїе прїе́млетъ человѣ́къ въ сꙋббѡ́тꙋ, да не разори́тсѧ зако́нъ мѡѷсе́овъ: на мѧ́ ли гнѣ́ваетесѧ, ꙗ҆́кѡ всего̀ человѣ́ка здра́ва сотвори́хъ въ сꙋббѡ́тꙋ;
24	24
Не судіть з вигляду, а судіть судом справедливим.	не сꙋди́те на лица̑, но првⷣный сꙋ́дъ сꙋди́те.
25	25
Тут деякі з єрусалимлян говорили: чи не Той це, Якого хочуть убити?	Глаго́лахꙋ оу҆̀бо нѣ́цыи ѿ і҆ерⷭ҇ли́млѧнъ: не се́й ли є҆́сть, є҆го́же и҆́щꙋтъ оу҆би́ти;
26	26
Ось Він говорить відкрито, і нічого не кажуть Йому; чи не переконалися начальники, що Він справді Христос?	и҆ сѐ, не ѡ҆бинꙋ́ѧсѧ гл҃етъ, и҆ ничесѡ́же є҆мꙋ̀ не глаго́лютъ: є҆да̀ ка́кѡ [вои́стиннꙋ] разꙋмѣ́ша кнѧ̑зи, ꙗ҆́кѡ се́й є҆́сть хрⷭ҇то́съ;
27	27
Але ж ми знаємо, звідки Він; Христос же, коли прийде, ніхто не знатиме, звідки Він.	но сего̀ вѣ́мы, ѿкꙋ́дꙋ є҆́сть: хрⷭ҇то́съ же є҆гда̀ прїи́детъ, никто́же вѣ́сть, ѿкꙋ́дꙋ бꙋ́детъ.
28	28
Тоді Ісус, навчаючи, голосно заговорив у храмі: і Мене знаєте, і знаєте звідки Я; і Я прийшов не Сам від Себе, але є істинний Той, Хто послав Мене, Якого ви не знаєте.	Воззва̀ оу҆̀бо въ це́ркви оу҆чѧ̀ і҆и҃съ и҆ гл҃ѧ: и҆ менѐ вѣ́сте, и҆ вѣ́сте, ѿкꙋ́дꙋ є҆́смь: и҆ ѡ҆ себѣ̀ не прїидо́хъ, но є҆́сть и҆́стиненъ посла́вый мѧ̀, є҆гѡ́же вы̀ не вѣ́сте:
29	29
Я ж знаю Його, бо Я від Нього, і Він послав Мене.	а҆́зъ вѣ́мъ є҆го̀, ꙗ҆́кѡ ѿ негѡ̀ є҆́смь, и҆ то́й мѧ̀ посла̀.
30	30
І хотіли схопити Його, але ніхто не наклав на Нього руки, бо ще не настав час Його.	И҆ска́хꙋ оу҆̀бо, да и҆́мꙋтъ є҆го̀: и҆ никто́же возложѝ на́нь рꙋкѝ, ꙗ҆́кѡ не оу҆̀ бѣ̀ прише́лъ ча́съ є҆гѡ̀.
31	31
Багато ж з народу увірували в Нього і говорили: коли Христос прийде, невже створить більші чудеса, ніж Цей створив?	Мно́зи же ѿ наро́да вѣ́роваша въ него̀, и҆ глаго́лахꙋ, ꙗ҆́кѡ хрⷭ҇то́съ, є҆гда̀ прїи́детъ, є҆да̀ бѡ́лша зна́мєнїѧ сотвори́тъ, ꙗ҆̀же се́й твори́тъ;
32	32
Фарисеї почули, що таке говорить про Нього народ, і послали фарисеї та первосвященики слуг схопити Його.	Слы́шаша фарїсе́є наро́дъ ро́пщꙋщь ѡ҆ не́мъ сїѧ̑: и҆ посла́ша фарїсе́є и҆ а҆рхїере́є слꙋги̑, да и҆́мꙋтъ є҆го̀.
33	33
Ісус же сказав їм: ще недовго бути Мені з вами, і Я піду до Того, Хто Мене послав.	Речѐ оу҆̀бо і҆и҃съ: є҆щѐ ма́ло вре́мѧ съ ва́ми є҆́смь, и҆ и҆дꙋ̀ къ посла́вшемꙋ мѧ̀:
34	34
Шукатимете Мене, і не знайдете; і де буду Я, туди ви не зможете прийти.	взы́щете менѐ, и҆ не ѡ҆брѧ́щете: и҆ и҆дѣ́же є҆́смь а҆́зъ, вы̀ не мо́жете прїитѝ.
35	35
При цьому юдеї говорили між собою: куди Він хоче йти, що ми не знайдемо Його? Чи не хоче Він іти в еллінське розсіяння і вчити еллінів?	Рѣ́ша же і҆ꙋде́є къ себѣ̀: ка́мѡ се́й хо́щетъ и҆тѝ, ꙗ҆́кѡ мы̀ не ѡ҆брѧ́щемъ є҆гѡ̀; є҆да̀ въ разсѣ́ѧнїе є҆́ллинское хо́щетъ и҆тѝ и҆ оу҆чи́ти є҆́ллины;
36	36
Що означають слова ці, які Він сказав: будете шукати Мене і не знайдете; і де Я буду, туди ви не зможете прийти?	что̀ є҆́сть сїѐ сло́во, є҆́же речѐ: взы́щете менѐ, и҆ не ѡ҆брѧ́щете; и҆ и҆дѣ́же є҆́смь а҆́зъ, вы̀ не мо́жете прїитѝ;
37	37
В останній же великий день свята стояв Ісус і голосно говорив: хто спраглий, нехай іде до Мене і п’є.	(Заⷱ҇ к҃з҃.) Въ послѣ́днїй же де́нь вели́кїй пра́здника стоѧ́ше і҆и҃съ, и҆ зва́ше, гл҃ѧ: а҆́ще кто̀ жа́ждетъ, да прїи́детъ ко мнѣ̀ и҆ пїе́тъ:
38	38
Хто вірує в Мене, у того, як сказано в Писанні, з утроби його потечуть ріки води живої.	вѣ́рꙋѧй въ мѧ̀, ꙗ҆́коже речѐ писа́нїе, рѣ́ки ѿ чре́ва є҆гѡ̀ и҆стекꙋ́тъ воды̀ жи́вы.
39	39
Це сказав Він про Духа, Якого мали прийняти віруючі в ім’я Його; бо ще не було на них Духа Святого, оскільки Ісус ще не був прославлений.	Сїе́ же речѐ ѡ҆ д©ѣ, є҆го́же хотѧ́хꙋ прїима́ти вѣ́рꙋющїи во и҆́мѧ є҆гѡ̀: не оу҆̀ бо бѣ̀ дх҃ъ ст҃ы́й, ꙗ҆́кѡ і҆и҃съ не оу҆̀ бѣ̀ просла́вленъ.
40	40
Багато ж з народу, почувши ці слова, говорили: Він воістину пророк.	Мно́зи же ѿ наро́да слы́шавше сло́во, глаго́лахꙋ: се́й є҆́сть вои́стиннꙋ прⷪ҇ро́къ.
41	41
Інші говорили: Це Христос. А ще інші казали: хіба з Галилеї Христос прийде?	Дрꙋзі́и глаго́лахꙋ: се́й є҆́сть хрⷭ҇то́съ. Ѻ҆́вїи же глаго́лахꙋ: є҆да̀ ѿ галїле́и хрⷭ҇то́съ прихо́дитъ;
42	42
Чи не сказано в Писанні, що Христос прийде з роду Давидового і з Вифлеєма, з того міста, звідки був Давид?	не писа́нїе ли речѐ, ꙗ҆́кѡ ѿ сѣ́мене дв҃дова и҆ ѿ виѳлее́мскїѧ ве́си, и҆дѣ́же бѣ̀ дв҃дъ, хрⷭ҇то́съ прїи́детъ;
43	43
Отже, виникла в народі через Нього незгода.	Ра́спрѧ оу҆̀бо бы́сть въ наро́дѣ є҆гѡ̀ ра́ди.
44	44
Деякі з них хотіли схопити Його; але ніхто не наклав на Нього рук.	Нѣ́цыи же ѿ ни́хъ хотѧ́хꙋ ꙗ҆́ти є҆го̀: но никто́же возложѝ на́нь рꙋ́цѣ.
45	45
І слуги повернулися до первосвящеників і фарисеїв; і дорікали їм: чому не привели Його?	Прїидо́ша же слꙋги̑ ко а҆рхїере́ѡмъ и҆ фарїсе́ѡмъ: и҆ рѣ́ша и҆̀мъ ті́и: почто̀ не приведо́сте є҆гѡ̀;
46	46
Слуги відповіли: ніколи не говорила людина так, як Цей Чоловік.	Ѿвѣща́ша слꙋги̑: николи́же та́кѡ є҆́сть глаго́лалъ человѣ́къ, ꙗ҆́кѡ се́й чл҃вѣ́къ.
47	47
Фарисеї ж сказали їм: невже і ви спокусилися?	Ѿвѣща́ша оу҆̀бо и҆̀мъ фарїсе́є: є҆да̀ и҆ вы̀ прельще́ни бы́сте;
48	48
Хіба увірував у Нього хтось з начальників або з фарисеїв?	є҆да̀ кто̀ ѿ кнѧ̑зь вѣ́рова въ ѻ҆́нь, и҆лѝ ѿ фарїсє́й;
49	49
Але цей народ, що не знає закону, проклятий він.	но наро́дъ се́й, и҆́же не вѣ́сть зако́на, про́клѧти сꙋ́ть.
50	50
Никодим, один з них, який приходив до Нього вночі, говорить їм:	Глаго́ла нїкоди́мъ къ ни̑мъ, и҆́же прише́дый къ немꙋ̀ но́щїю, є҆ди́нъ сы́й ѿ ни́хъ:
51	51
хіба закон наш судить людину, якщо раніше не вислухають її і не дізнаються, що вона робить?	є҆да̀ зако́нъ на́шъ сꙋ́дитъ человѣ́кꙋ, а҆́ще не слы́шитъ ѿ негѡ̀ пре́жде и҆ разꙋмѣ́етъ, что̀ твори́тъ;
52	52
На це сказали йому: чи й ти не з Галилеї? Роздивись і побачиш, що пророк з Галилеї не приходить.	Ѿвѣща́ша и҆ реко́ша є҆мꙋ̀: є҆да̀ и҆ ты̀ ѿ галїле́и є҆сѝ; и҆спыта́й и҆ ви́ждь, ꙗ҆́кѡ прⷪ҇ро́къ ѿ галїле́и не прихо́дитъ.
53	53
І кожний пішов до свого дому.	И҆ и҆́де кі́йждо въ до́мъ сво́й.
Глава 8	Глава́ и҃

1	1
Ісус же пішов на гору Елеонську.	І҆и҃съ же и҆́де въ го́рꙋ є҆леѡ́нскꙋ.
2	2
А вранці знову прийшов у храм, і весь народ ішов до Нього. Він сів і навчав їх.	Заꙋ́тра же па́ки прїи́де въ це́рковь, и҆ всѝ лю́дїе и҆дѧ́хꙋ къ немꙋ̀: и҆ сѣ́дъ оу҆ча́ше и҆̀хъ.
3	3
Приводять книжники і фарисеї до Нього жінку, схоплену під час перелюбу, і, поставивши її посередині, кажуть Йому:	(Заⷱ҇ к҃и҃.) Приведо́ша же кни́жницы и҆ фарїсе́є къ немꙋ̀ женꙋ̀ въ прелюбодѣѧ́нїи ꙗ҆́тꙋ, и҆ поста́вивше ю҆̀ посредѣ̀,
4	4
Учителю, цю жінку взяли нині на перелюбі;	глаго́лаша є҆мꙋ̀: оу҆чт҃лю, сїѧ̀ жена̀ ꙗ҆́та є҆́сть нн҃ѣ въ прелюбодѣѧ́нїи:
5	5
а Мойсей в законі повелів нам побивати таких камінням; а Ти що скажеш?	въ зако́нѣ же на́мъ мѡѷсе́й повелѣ̀ такѡвы́ѧ ка́менїемъ побива́ти: ты́ же что̀ гл҃еши;
6	6
Говорили ж це, спокушаючи Його, щоб знайти, за що Його звинуватити. Але Ісус, нахилившись додолу, пальцем писав по землі, не звертаючи на них уваги.	Сїе́ же рѣ́ша и҆скꙋша́юще є҆го̀, да бы́ша и҆мѣ́ли что̀ глаго́лати на́нь. І҆и҃съ же до́лꙋ прекло́ньсѧ, пе́рстомъ писа́ше на землѝ, не слага́ѧ (и҆̀мъ).
7	7
Коли ж продовжували запитувати Його, Він, підвівшись, сказав їм: хто з вас без гріха, перший кинь у неї камінь.	Ꙗ҆́коже прилѣжа́хꙋ вопроша́юще є҆го̀, воскло́ньсѧ речѐ къ ни̑мъ: и҆́же є҆́сть без̾ грѣха̀ въ ва́съ, пре́жде [пе́рвый] ве́рзи ка́мень на ню̀.
8	8
І знов, нахилившись додолу, писав на землі.	И҆ па́ки до́лꙋ прекло́ньсѧ, писа́ше на землѝ.
9	9
Вони ж, почувши це, докорені совістю, почали виходити один за одним, починаючи від старших до останніх; і залишився один Ісус і жінка, яка стояла посередині.	Ѻ҆ни́ же слы́шавше и҆ со́вѣстїю ѡ҆блича́еми, и҆схожда́хꙋ є҆ди́нъ по є҆ди́номꙋ, наче́нше ѿ ста́рєцъ до послѣ́днихъ: и҆ ѡ҆ста̀ є҆ди́нъ і҆и҃съ, и҆ жена̀ посредѣ̀ сꙋ́щи.
10	10
Ісус, підвівшись і нікого не побачивши, крім жінки, сказав їй: жінко! Де ті, що звинувачували тебе? Ніхто тебе не осудив?	Воскло́ньсѧ же і҆и҃съ, и҆ ни є҆ди́наго ви́дѣвъ, то́чїю женꙋ̀, речѐ є҆́й: же́но, гдѣ̀ сꙋ́ть, и҆̀же важда́хꙋ на тѧ̀; никі́йже ли тебѐ ѡ҆сꙋдѝ;
11	11
Вона відповіла: ніхто, Господи. Ісус сказав їй: і Я не осуджую тебе; іди, і віднині більше не гріши.	Ѻ҆на́ же речѐ: никто́же, гдⷭ҇и. Рече́ же є҆́й і҆и҃съ: ни а҆́зъ тебѐ ѡ҆сꙋжда́ю: и҆дѝ, и҆ ѿсе́лѣ ктомꙋ̀ не согрѣша́й.
12	12
Ісус знову говорив до народу, кажучи: Я — Світло для світу; хто піде вслід за Мною, той не ходитиме в темряві, а матиме світло життя.	(Заⷱ҇ к҃ѳ҃.) Па́ки же и҆̀мъ і҆и҃съ речѐ, гл҃ѧ: а҆́зъ є҆́смь свѣ́тъ мі́рꙋ: ходѧ́й по мнѣ̀ не и҆́мать ходи́ти во тмѣ̀, но и҆́мать свѣ́тъ живо́тный.
13	13
Тоді фарисеї сказали Йому: Ти Сам про Себе свідчиш, і свідчення Твоє неправдиве.	Рѣ́ша оу҆̀бо є҆мꙋ̀ фарїсе́є: ты̀ ѡ҆ себѣ̀ са́мъ свидѣ́телствꙋеши: свидѣ́телство твоѐ нѣ́сть и҆́стинно.
14	14
Ісус сказав їм у відповідь: якщо і Сам про Себе свідчу, свідчення Моє правдиве, бо Я знаю, звідки прийшов і куди йду; а ви не знаєте, звідки Я і куди йду.	Ѿвѣща̀ і҆и҃съ и҆ речѐ и҆̀мъ: а҆́ще а҆́зъ свидѣ́телствꙋю ѡ҆ себѣ̀, и҆́стинно є҆́сть свидѣ́телство моѐ: ꙗ҆́кѡ вѣ́мъ, ѿкꙋ́дꙋ прїидо́хъ и҆ ка́мѡ и҆дꙋ̀: вы́ же не вѣ́сте, ѿкꙋ́дꙋ прихождꙋ̀ и҆ ка́мѡ грѧдꙋ̀:
15	15
Ви судите за плоттю; а Я не суджу нікого.	вы̀ по пло́ти сꙋ́дите, а҆́зъ не сꙋждꙋ̀ никомꙋ́же:
16	16
А якщо і суджу Я, то суд Мій праведний, бо Я не один, а Я і Отець, Який Мене послав.	и҆ а҆́ще сꙋждꙋ̀ а҆́зъ, сꙋ́дъ мо́й и҆́стиненъ є҆́сть: ꙗ҆́кѡ є҆ди́нъ нѣ́смь, но а҆́зъ и҆ посла́вый мѧ̀ ѻ҆ц҃ъ:
17	17
У законі вашому написано, що свідчення двох людей є правдиве.	и҆ въ зако́нѣ же ва́шемъ пи́сано є҆́сть, ꙗ҆́кѡ двою̀ человѣ́кꙋ свидѣ́телство и҆́стинно є҆́сть:
18	18
Я Сам свідчу про Себе, і свідчить про Мене Отець, Який Мене послав.	а҆́зъ є҆́смь свидѣ́телствꙋѧй ѡ҆ мнѣ̀ само́мъ, и҆ свидѣ́телствꙋетъ ѡ҆ мнѣ̀ посла́вый мѧ̀ ѻ҆ц҃ъ.
19	19
Тоді сказали Йому: де Твій Отець? Ісус відповів: ви не знаєте ні Мене, ні Отця Мого; якби ви знали Мене, то знали б і Отця Мого.	Глаго́лахꙋ же є҆мꙋ̀: гдѣ̀ є҆́сть ѻ҆ц҃ъ тво́й; Ѿвѣща̀ і҆и҃съ: ни менє̀ вѣ́сте, ни ѻ҆ц҃а̀ моегѡ̀: а҆́ще мѧ̀ бы́сте вѣ́дали, и҆ ѻ҆ц҃а̀ моего̀ вѣ́дали бы́сте.
20	20
Ці слова говорив Ісус біля скарбниці, коли навчав у храмі; і ніхто не взяв Його, бо ще не прийшов час Його.	Сїѧ̑ глаго́лы гл҃а і҆и҃съ въ газофѷлакі́и, оу҆чѧ̀ въ це́ркви: и҆ никто́же ꙗ҆́тъ є҆го̀, ꙗ҆́кѡ не оу҆̀ бѣ̀ прише́лъ ча́съ є҆гѡ̀.
21	21
Знову сказав їм Ісус: Я відходжу, і будете шукати Мене, і помрете в гріху вашому. Куди Я йду, туди ви не можете прийти.	(Заⷱ҇ л҃.) Рече́ же и҆̀мъ па́ки і҆и҃съ: а҆́зъ и҆дꙋ̀, и҆ взы́щете менѐ, и҆ во грѣсѣ̀ ва́шемъ оу҆́мрете: а҆́може а҆́зъ и҆дꙋ̀, вы̀ не мо́жете прїитѝ.
22	22
Говорили ж юдеї: невже Він уб’є Сам Себе, що каже: куди Я іду, ви не можете прийти?	Глаго́лахꙋ оу҆̀бо і҆ꙋде́є: є҆да̀ сѧ̀ са́мъ оу҆бїе́тъ, ꙗ҆́кѡ гл҃етъ: а҆́може а҆́зъ и҆дꙋ̀, вы̀ не мо́жете прїитѝ;
23	23
Він сказав їм: ви від нижніх, Я ж від вишніх; ви від світу цього, Я ж не від цього світу.	И҆ речѐ и҆̀мъ: вы̀ ѿ ни́жнихъ є҆стѐ, а҆́зъ ѿ вы́шнихъ є҆́смь: вы̀ ѿ мі́ра сегѡ̀ є҆стѐ, а҆́зъ нѣ́смь ѿ мі́ра сегѡ̀:
24	24
Тому Я сказав вам, що ви помрете в гріхах ваших. Бо якщо не увіруєте, що це Я, то помрете в гріхах ваших.	рѣ́хъ оу҆̀бо ва́мъ, ꙗ҆́кѡ оу҆́мрете во грѣсѣ́хъ ва́шихъ: а҆́ще бо не и҆́мете вѣ́ры, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ є҆́смь, оу҆́мрете во грѣсѣ́хъ ва́шихъ.
25	25
Тоді сказали Йому: Хто ж Ти? Ісус відповів їм: Початок всього, що й кажу вам.	Глаго́лахꙋ оу҆̀бо є҆мꙋ̀: ты̀ кто̀ є҆сѝ; И҆ речѐ и҆̀мъ і҆и҃съ: нача́токъ, ꙗ҆́кѡ и҆ гл҃ю ва́мъ:
26	26
Багато чого маю говорити і судити про вас, але Той, Хто послав Мене, істинний є, і що почув Я від Нього, те й кажу світові.	мнѡ́га и҆́мамъ ѡ҆ ва́съ гл҃ати и҆ сꙋди́ти: но посла́вый мѧ̀ и҆́стиненъ є҆́сть, и҆ а҆́зъ ꙗ҆̀же слы́шахъ ѿ негѡ̀, сїѧ̑ гл҃ю въ мі́рѣ.
27	27
Не зрозуміли, що Він говорив їм про Отця.	Не разꙋмѣ́ша (оу҆̀бо), ꙗ҆́кѡ ѻ҆ц҃а̀ и҆̀мъ гл҃аше.
28	28
Сказав же їм Ісус: коли піднесете Сина Людського, тоді зрозумієте, що це Я, і що нічого не роблю від Себе, а як навчив Мене Отець Мій, так і говорю.	Рече́ же и҆̀мъ і҆и҃съ: є҆гда̀ вознесе́те сн҃а чл҃вѣ́ческаго, тогда̀ оу҆разꙋмѣ́ете, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ є҆́смь, и҆ ѡ҆ себѣ̀ ничесѡ́же творю̀, но, ꙗ҆́коже наꙋчи́ мѧ ѻ҆ц҃ъ мо́й, сїѧ̑ гл҃ю:
29	29
Той, Хто послав Мене, є зі Мною; Отець не залишив Мене одного, бо Я завжди роблю угодне Йому.	и҆ посла́вый мѧ̀ со мно́ю є҆́сть: не ѡ҆ста́ви менє̀ є҆ди́нагѡ ѻ҆ц҃ъ, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ оу҆гѡ́днаѧ є҆мꙋ̀ всегда̀ творю̀.
30	30
Коли Він це говорив, багато хто увірував у Нього.	Сїѧ̑ є҆мꙋ̀ гл҃ющꙋ, мно́зи вѣ́роваша въ него̀.
31	31
Тоді Ісус сказав юдеям, які увірували в Нього: якщо будете перебувати в слові Моєму, то ви істинно будете Моїми учениками;	(Заⷱ҇ л҃а҃.) Гл҃аше оу҆̀бо і҆и҃съ къ вѣ́ровавшымъ є҆мꙋ̀ і҆ꙋде́ѡмъ: а҆́ще вы̀ пребꙋ́дете во словесѝ мое́мъ, вои́стиннꙋ оу҆чн҃цы̀ моѝ бꙋ́дете:
32	32
і пізнаєте істину, і істина визволить вас.	и҆ оу҆разꙋмѣ́ете и҆́стинꙋ, и҆ и҆́стина свободи́тъ вы̀.
33	33
Йому відповіли: ми рід Авраамів, і ніколи не були рабами нікому, як же Ти кажеш: станете вільними?	Ѿвѣща́ша (и҆ рѣ́ша) є҆мꙋ̀: сѣ́мѧ а҆враа́мле є҆смы̀, и҆ никомꙋ́же рабо́тахомъ николи́же: ка́кѡ ты̀ гл҃еши, ꙗ҆́кѡ свобо́дни бꙋ́дете;
34	34
Ісус відповів їм: істинно, істинно кажу вам, що кожен, хто чинить гріх, є раб гріха.	Ѿвѣща̀ и҆̀мъ і҆и҃съ: а҆ми́нь, а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ всѧ́къ творѧ́й грѣ́хъ ра́бъ є҆́сть грѣха̀:
35	35
Але раб не перебуває в домі вічно, а Син перебуває вічно.	ра́бъ же не пребыва́етъ въ домꙋ̀ во вѣ́къ: сы́нъ пребыва́етъ во вѣ́къ:
36	36
Отже, якщо Син визволить вас, то справді будете вільними.	а҆́ще оу҆̀бо сн҃ъ вы̀ свободи́тъ, вои́стиннꙋ свобо́дни бꙋ́дете:
37	37
Знаю, що ви рід Авраамів, однак шукаєте, як вбити Мене, бо слово Моє не вміщається у вас.	вѣ́мъ, ꙗ҆́кѡ сѣ́мѧ а҆враа́мле є҆стѐ: но и҆́щете менѐ оу҆би́ти, ꙗ҆́кѡ сло́во моѐ не вмѣща́етсѧ въ вы̀:
38	38
Я говорю те, що бачив у Отця Мого; і ви робите те, що бачили в отця вашого.	а҆́зъ, є҆́же ви́дѣхъ оу҆ ѻ҆ц҃а̀ моегѡ̀, гл҃ю: и҆ бы̀ оу҆̀бо, є҆́же ви́дѣсте оу҆ ѻ҆тца̀ ва́шегѡ, творитѐ.
39	39
Сказали Йому у відповідь: отець наш є Авраам. Ісус сказав їм: якби ви були дітьми Авраама, то чинили б діла Авраамові.	Ѿвѣща́ша и҆ рѣ́ша є҆мꙋ̀: ѻ҆те́цъ на́шъ а҆враа́мъ є҆́сть. Гл҃а и҆̀мъ і҆и҃съ: а҆́ще ча̑да а҆враа̑млѧ бы́сте бы́ли, дѣла̀ а҆враа̑млѧ бы́сте твори́ли:
40	40
Нині ж шукаєте, як вбити Мене, Чоловіка, Який сповістив вам правду, почуту від Бога; Авраам цього не робив.	нн҃ѣ же и҆́щете менѐ оу҆би́ти, чл҃вѣ́ка, и҆́же и҆́стинꙋ ва́мъ гл҃ахъ, ю҆́же слы́шахъ ѿ бг҃а: сегѡ̀ а҆враа́мъ нѣ́сть сотвори́лъ:
41	41
Ви робите діла отця вашого. На це сказали Йому: ми не від любодійства народжені; маємо одного Отця — Бога.	вы̀ творитѐ дѣла̀ ѻ҆тца̀ ва́шегѡ. Рѣ́ша же є҆мꙋ̀: мы̀ ѿ любодѣѧ́нїѧ нѣ́смы рожде́ни: є҆ди́наго ѻ҆ц҃а̀ и҆́мамы, бг҃а.
42	42
Ісус сказав їм: якби Бог був Отець ваш, то ви любили б Мене, тому що Я вийшов і прийшов від Бога; бо Я не Сам від Себе прийшов, а Він послав Мене.	(Заⷱ҇ л҃в҃.) Рече́ же и҆̀мъ і҆и҃съ: а҆́ще бг҃ъ ѻ҆ц҃ъ ва́шъ (бы) бы́лъ, люби́ли бы́сте (оу҆́бѡ) менѐ: а҆́зъ бо ѿ бг҃а и҆зыдо́хъ и҆ прїидо́хъ: не ѡ҆ себѣ́ бо прїидо́хъ, но то́й мѧ̀ посла̀:
43	43
Чому ви не розумієте Моїх слів? Тому що не можете чути слова Мого.	почто̀ бесѣ́ды моеѧ̀ не разꙋмѣ́ете; ꙗ҆́кѡ не мо́жете слы́шати словесѐ моегѡ̀:
44	44
Ваш батько є диявол; і ви хочете виконувати похоті батька вашого. Він людиновбивцею був споконвіку і не стоїть в істині, бо істини немає в ньому. Коли він говорить неправду, від себе говорить, бо він неправдомовець і батько неправди.	вы̀ ѻ҆тца̀ (ва́шегѡ) дїа́вола є҆стѐ, и҆ по́хѡти ѻ҆тца̀ ва́шегѡ хо́щете твори́ти: ѻ҆́нъ человѣкоꙋбі́йца бѣ̀ и҆сконѝ, и҆ во и҆́стинѣ не стои́тъ, ꙗ҆́кѡ нѣ́сть и҆́стины въ не́мъ: є҆гда̀ глаго́летъ лжꙋ̀, ѿ свои́хъ глаго́летъ: ꙗ҆́кѡ ло́жь є҆́сть и҆ ѻ҆те́цъ лжѝ:
45	45
А коли Я істину говорю, то не вірите Мені.	а҆́зъ же занѐ и҆́стинꙋ гл҃ю, не вѣ́рꙋете мнѣ̀:
46	46
Хто з вас викриє Мене у гріху? Якщо ж Я говорю істину, то чому ви не вірите Мені?	кто̀ ѿ ва́съ ѡ҆блича́етъ мѧ̀ ѡ҆ грѣсѣ̀; а҆́ще ли и҆́стинꙋ гл҃ю, почто̀ вы̀ не вѣ́рꙋете мнѣ̀;
47	47
Хто від Бога, той слова Божі слухає; ви тому не слухаєте, що ви не від Бога.	и҆́же є҆́сть ѿ бг҃а, гл҃го́лѡвъ бж҃їихъ послꙋ́шаетъ: сегѡ̀ ра́ди вы̀ не послꙋ́шаете, ꙗ҆́кѡ ѿ бг҃а нѣ́сте.
48	48
На це юдеї сказали Йому у відповідь: чи не правду ми говоримо, що Ти самарянин і що біс у Тобі?	Ѿвѣща́ша оу҆̀бо і҆ꙋде́є и҆ рѣ́ша є҆мꙋ̀: не до́брѣ ли мы̀ глаго́лемъ, ꙗ҆́кѡ самарѧни́нъ є҆сѝ ты̀ и҆ бѣ́са и҆́маши;
49	49
Ісус відповів: у Мені біса нема, але Я шаную Отця Мого, а ви зневажаєте Мене.	Ѿвѣща̀ і҆и҃съ: а҆́зъ бѣ́са не и҆́мамъ, но чтꙋ̀ ѻ҆ц҃а̀ моего̀, и҆ вы̀ не чте́те менє̀:
50	50
А втім, Я не шукаю слави Моєї; є Той, Хто шукає і судить.	а҆́зъ же не и҆щꙋ̀ сла́вы моеѧ̀: є҆́сть и҆щѧ̀ и҆ сꙋдѧ̀:
51	51
Істинно, істинно кажу вам: хто слово Моє збереже, той не побачить смерти повік.	(Заⷱ҇ л҃г҃.) а҆ми́нь, а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ: а҆́ще кто̀ сло́во моѐ соблюде́тъ, сме́рти не и҆́мать ви́дѣти во вѣ́ки.
52	52
Юдеї сказали Йому: тепер ми зрозуміли, що біс у Тобі. Авраам і пророки померли, а Ти кажеш, що хто слово Моє збереже, той не зазнає смерти повік.	Рѣ́ша оу҆̀бо є҆мꙋ̀ жи́дове: нн҃ѣ разꙋмѣ́хомъ, ꙗ҆́кѡ бѣ́са и҆́маши: а҆враа́мъ оу҆́мре и҆ прⷪ҇ро́цы, и҆ ты̀ гл҃еши: а҆́ще кто̀ сло́во моѐ соблюде́тъ, сме́рти не и҆́мать вкꙋси́ти во вѣ́ки:
53	53
Невже Ти більший від отця нашого Авраама, який помер?	є҆да̀ ты̀ бо́лїй є҆сѝ ѻ҆тца̀ на́шегѡ а҆враа́ма, и҆́же оу҆́мре; и҆ прⷪ҇ро́цы оу҆мро́ша: кого̀ себѐ са́мъ ты̀ твори́ши;
54	54
Ісус відповів: якщо Я Сам Себе славлю, то слава Моя ніщо. Мене прославляє Отець Мій, про Якого ви говорите, що Він Бог ваш.	Ѿвѣща̀ і҆и҃съ: а҆́ще а҆́зъ сла́влюсѧ са́мъ, сла́ва моѧ̀ ничесѡ́же є҆́сть: є҆́сть ѻ҆ц҃ъ мо́й сла́вѧй мѧ̀, є҆го́же вы̀ глаго́лете, ꙗ҆́кѡ бг҃ъ ва́шъ є҆́сть:
55	55
І ви не пізнали Його, а Я знаю Його; і якщо скажу, що не знаю Його, то буду подібним до вас неправдомовцем. Але Я знаю Його і слово Його зберігаю.	и҆ не позна́сте є҆гѡ̀, а҆́зъ же вѣ́мъ є҆го̀: и҆ а҆́ще рекꙋ̀, ꙗ҆́кѡ не вѣ́мъ є҆гѡ̀, бꙋ́дꙋ подо́бенъ ва́мъ ло́жь: но вѣ́мъ є҆го̀, и҆ сло́во є҆гѡ̀ соблюда́ю:
56	56
Авраам, отець ваш, був би радий побачити день Мій; і побачив, і зрадів.	а҆враа́мъ ѻ҆те́цъ ва́шъ ра́дъ бы бы́лъ, да бы̀ ви́дѣлъ де́нь мо́й: и҆ ви́дѣ, и҆ возра́довасѧ.
57	57
На це сказали Йому юдеї: Тобі немає ще й п’ятдесяти років, і Ти бачив Авраама?	Рѣ́ша оу҆̀бо і҆ꙋде́є къ немꙋ̀: пѧти́десѧтъ лѣ́тъ не оу҆̀ и҆́маши, и҆ а҆враа́ма лѝ є҆сѝ ви́дѣлъ;
58	58
Ісус сказав їм: істинно, істинно кажу вам: раніш, ніж був Авраам, Я є.	Рече́ (же) и҆̀мъ і҆и҃съ: а҆ми́нь, а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ: пре́жде да́же а҆враа́мъ не бы́сть, а҆́зъ є҆́смь.
59	59
Тоді взяли каміння, щоб кинути на Нього; але Ісус сховався і вийшов з храму, пройшовши посеред них, і пішов далі.	Взѧ́ша оу҆̀бо ка́менїе, да ве́ргꙋтъ на́нь: і҆и҃съ же скры́сѧ, и҆ и҆зы́де и҆з̾ це́ркве, проше́дъ посредѣ̀ и҆́хъ: и҆ мимохожда́ше та́кѡ.
Глава 9	Глава́ ѳ҃

1	1
І, проходячи, побачив чоловіка, сліпого від народження.	(Заⷱ҇ л҃д҃.) И҆ мимоиды́й ви́дѣ человѣ́ка слѣ́па ѿ рождества̀.
2	2
Ученики Його запитали в Нього: Учителю, хто згрішив, — він чи батьки його, що сліпим народився?	И҆ вопроси́ша є҆го̀ оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀, глаго́люще: равві̀, кто̀ согрѣшѝ, се́й ли, и҆лѝ роди́тєлѧ є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ слѣ́пъ роди́сѧ;
3	3
Ісус відповів: ні він не згрішив, ні батьки його, а це для того, щоб відкрилися на ньому діла Божі.	Ѿвѣща̀ і҆и҃съ: ни се́й согрѣшѝ, ни роди́тєлѧ є҆гѡ̀, но да ꙗ҆вѧ́тсѧ дѣла̀ бж҃їѧ на не́мъ:
4	4
Мені належить робити діла Того, Хто послав Мене, доки день є; прийде ніч, коли ніхто робити не зможе.	мнѣ̀ подоба́етъ дѣ́лати дѣла̀ посла́вшагѡ мѧ̀, до́ндеже де́нь є҆́сть: прїи́детъ но́щь, є҆гда̀ никто́же мо́жетъ дѣ́лати:
5	5
Доки Я в світі, Я Світло для світу.	є҆гда̀ въ мі́рѣ є҆́смь, свѣ́тъ є҆́смь мі́рꙋ.
6	6
Сказавши це, плюнув на землю, зробив із слини суміш і помазав сумішшю очі сліпому.	Сїѧ̑ ре́къ, плю́нꙋ на зе́млю, и҆ сотворѝ бре́нїе ѿ плюнове́нїѧ, и҆ пома́за ѻ҆́чи бре́нїемъ слѣпо́мꙋ,
7	7
І сказав йому: іди, вмийся у купальні Силоам, що означає: посланий. Він пішов і вмився, і прийшов зрячим.	и҆ речѐ є҆мꙋ̀: и҆дѝ, оу҆мы́йсѧ въ кꙋпѣ́ли сїлѡа́мстѣ, є҆́же сказа́етсѧ, по́сланъ. И҆́де оу҆̀бо, и҆ оу҆мы́сѧ, и҆ прїи́де ви́дѧ.
8	8
Сусіди і ті, що бачили його раніше, як він був сліпим, говорили: чи не той це, що сидів і просив?	Сосѣ́ди же и҆ и҆́же бѧ́хꙋ ви́дѣли є҆го̀ пре́жде, ꙗ҆́кѡ слѣ́пъ бѣ̀, глаго́лахꙋ: не се́й лѝ є҆́сть сѣдѧ́й и҆ просѧ́й;
9	9
Одні говорили, що це той; інші ж — що схожий на нього. Він же сказав: це я.	Ѻ҆́вїи глаго́лахꙋ, ꙗ҆́кѡ се́й є҆́сть: и҆ні́и же глаго́лахꙋ, ꙗ҆́кѡ подо́бенъ є҆мꙋ̀ є҆́сть. Ѻ҆́нъ (же) глаго́лаше, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ є҆́смь.
10	10
Тоді запитали в нього: як відкрилися в тебе очі?	Глаго́лахꙋ же є҆мꙋ̀: ка́кѡ тѝ ѿверзо́стѣсѧ ѻ҆́чи;
11	11
Він казав їм у відповідь: Чоловік, Якого звуть Ісус, зробив суміш, помазав очі мої і сказав мені: іди в купальню Силоам і вмийся. Я пішов, умився і прозрів.	Ѿвѣща̀ ѻ҆́нъ и҆ речѐ: чл҃вѣ́къ нарица́емый і҆и҃съ бре́нїе сотворѝ, и҆ пома́за ѻ҆́чи моѝ, и҆ рече́ ми: и҆дѝ въ кꙋпѣ́ль сїлѡа́млю и҆ оу҆мы́йсѧ. Ше́дъ же и҆ оу҆мы́всѧ, прозрѣ́хъ.
12	12
Тоді сказали йому: де ж Він? Він відповів: не знаю.	Рѣ́ша оу҆̀бо є҆мꙋ̀: кто̀ [гдѣ̀] то́й є҆́сть; Глаго́ла: не вѣ́мъ.
13	13
Повели цього колишнього сліпця до фарисеїв.	Ведо́ша (же) є҆го̀ къ фарїсе́ѡмъ, и҆́же бѣ̀ и҆ногда̀ слѣ́пъ.
14	14
А була субота, коли Ісус зробив суміш і відкрив йому очі.	Бѣ́ же сꙋббѡ́та, є҆гда̀ сотворѝ бре́нїе і҆и҃съ и҆ ѿве́рзе є҆мꙋ̀ ѻ҆́чи.
15	15
Спитали його також фарисеї, як він прозрів. Він же сказав їм: суміш поклав Він на мої очі, і я вмився і бачу.	Па́ки же вопроша́хꙋ є҆го̀ и҆ фарїсе́є, ка́кѡ прозрѣ̀. Ѻ҆́нъ же речѐ и҆̀мъ: бре́нїе положѝ мнѣ̀ на ѻ҆́чи, и҆ оу҆мы́хсѧ, и҆ ви́жꙋ.
16	16
Тоді деякі з фарисеїв говорили: Чоловік Цей не від Бога, бо не шанує суботи. Інші говорили: як може грішний чоловік такі чудеса творити? І сталася між ними суперечка.	Глаго́лахꙋ оу҆̀бо ѿ фарїсє́и нѣ́цыи: нѣ́сть се́й ѿ бг҃а чл҃вѣ́къ, ꙗ҆́кѡ сꙋббѡ́тꙋ не храни́тъ. Ѻ҆́вїи глаго́лахꙋ: ка́кѡ мо́жетъ человѣ́къ грѣ́шенъ сицєва̑ зна́мєнїѧ твори́ти; И҆ ра́спрѧ бѣ̀ въ ни́хъ.
17	17
Знов говорять сліпому: що ти скажеш про Того, Хто відкрив тобі очі? Він сказав: це пророк.	Глаго́лахꙋ (оу҆̀бо) слѣпцꙋ̀ па́ки: ты̀ что̀ глаго́леши ѡ҆ не́мъ, ꙗ҆́кѡ ѿве́рзе ѻ҆́чи твоѝ; Ѻ҆́нъ же речѐ, ꙗ҆́кѡ прⷪ҇ро́къ є҆́сть.
18	18
Але юдеї не повірили, що він був сліпим і прозрів, доки не покликали батьків того, хто прозрів,	Не ꙗ҆́ша оу҆̀бо вѣ́ры і҆ꙋде́є ѡ҆ не́мъ, ꙗ҆́кѡ слѣ́пъ бѣ̀ и҆ прозрѣ̀, до́ндеже возгласи́ша роди́тєлѧ тогѡ̀ прозрѣ́вшагѡ
19	19
і запитали, кажучи: чи це син ваш, про якого ви кажете, що народився сліпим? Як же він тепер бачить?	и҆ вопроси́ша ѧ҆̀, глаго́люще: се́й ли є҆́сть сы́нъ ва́ю, є҆го́же вы̀ глаго́лете, ꙗ҆́кѡ слѣ́пъ роди́сѧ; ка́кѡ оу҆̀бо нн҃ѣ ви́дитъ;
20	20
Батьки його сказали їм у відповідь: ми знаємо, що він — це син наш і що він сліпим народився,	Ѿвѣща́ста (же) и҆̀мъ роди́тєлѧ є҆гѡ̀ и҆ рѣ́ста: вѣ́мы, ꙗ҆́кѡ се́й є҆́сть сы́нъ на́ю и҆ ꙗ҆́кѡ слѣ́пъ роди́сѧ:
21	21
а як тепер бачить, не знаємо, і хто відкрив йому очі, ми не знаємо. Він сам уже дорослий; самого спитайте, нехай сам про себе скаже.	ка́кѡ же нн҃ѣ ви́дитъ, не вѣ́мы: и҆лѝ кто̀ ѿве́рзе є҆мꙋ̀ ѻ҆́чи, мы̀ не вѣ́мы: са́мъ во́зрастъ и҆́мать, самого̀ вопроси́те, са́мъ ѡ҆ себѣ̀ да глаго́летъ.
22	22
Так відповіли батьки його, тому що боялись юдеїв; бо юдеї вже змовилися, щоб того, хто визнає Його за Христа, відлучити від синагоги.	Сїѧ̑ реко́ста роди́тєлѧ є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ боѧ́стасѧ жидѡ́въ: оу҆же́ бо бѧ́хꙋ сложи́лисѧ жи́дове, да, а҆́ще кто̀ є҆го̀ и҆сповѣ́сть хрⷭ҇та̀, ѿлꙋче́нъ ѿ со́нмища бꙋ́детъ:
23	23
Тому-то батьки його сказали: він уже дорослий, самого запитайте.	сегѡ̀ ра́ди роди́тєлѧ є҆гѡ̀ реко́ста, ꙗ҆́кѡ во́зрастъ и҆́мать, самого̀ вопроси́те.
24	24
Отже, вдруге покликали чоловіка, який був сліпим, і сказали йому: віддай славу Богові; ми знаємо, що Чоловік Той — грішник.	Возгласи́ша же втори́цею человѣ́ка, и҆́же бѣ̀ слѣ́пъ, и҆ рѣ́ша є҆мꙋ̀: да́ждь сла́вꙋ бг҃ꙋ: мы̀ вѣ́мы, ꙗ҆́кѡ чл҃вѣ́къ се́й грѣ́шенъ є҆́сть.
25	25
Він сказав їм у відповідь: чи Він — грішник, не знаю; одне знаю, що я був сліпий, а тепер бачу.	Ѿвѣща̀ оу҆̀бо ѻ҆́нъ и҆ речѐ: а҆́ще грѣ́шенъ є҆́сть, не вѣ́мъ: є҆ди́но вѣ́мъ, ꙗ҆́кѡ слѣ́пъ бѣ́хъ, нн҃ѣ же ви́жꙋ.
26	26
Знову запитали його: що Він зробив з тобою? Як відкрив твої очі?	Рѣ́ша же є҆мꙋ̀ па́ки: что̀ сотворѝ тебѣ̀; ка́кѡ ѿве́рзе ѻ҆́чи твоѝ;
27	27
Відповів їм: я вже сказав вам, і ви не вислухали; що ще хочете почути? Чи не хочете і ви стати Його учениками?	Ѿвѣща̀ и҆̀мъ: реко́хъ ва́мъ оу҆жѐ, и҆ не слы́шасте: что̀ па́ки хо́щете слы́шати; є҆да̀ и҆ вы̀ оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀ хо́щете бы́ти;
28	28
Вони ж докорили йому і сказали: ти Його ученик, ми ж Мойсеєві учні.	Ѻ҆ни́ же оу҆кори́ша є҆гѡ̀ и҆ рѣ́ша є҆мꙋ̀: ты̀ оу҆чн҃къ є҆сѝ тогѡ̀: мы́ же мѡѷсе́ѡвы є҆смы̀ оу҆ченицы̀:
29	29
Ми знаємо, що з Мойсеєм говорив Бог; а про Цього ж не знаємо, звідки Він.	мы̀ вѣ́мы, ꙗ҆́кѡ мѡѷсе́ови гл҃а бг҃ъ: сегѡ́ же не вѣ́мы, ѿкꙋ́дꙋ є҆́сть.
30	30
Чоловік, який прозрів, сказав їм у відповідь: це й дивно, що ви не знаєте, звідки Він, а Він відкрив мені очі.	Ѿвѣща̀ человѣ́къ и҆ речѐ и҆̀мъ: ѡ҆ се́мъ бо ди́вно є҆́сть, ꙗ҆́кѡ вы̀ не вѣ́сте, ѿкꙋ́дꙋ є҆́сть, и҆ ѿве́рзе ѻ҆́чи моѝ:
31	31
Але ми знаємо, що грішників Бог не слухає; хто шанує Бога і волю Його творить, того слухає.	вѣ́мы же, ꙗ҆́кѡ грѣ́шники бг҃ъ не послꙋ́шаетъ: но а҆́ще кто̀ бг҃очте́цъ є҆́сть и҆ во́лю є҆гѡ̀ твори́тъ, тогѡ̀ послꙋ́шаетъ:
32	32
Споконвіку не чувано, щоб хтось відкрив очі сліпому від народження.	ѿ вѣ́ка нѣ́сть слы́шано, ꙗ҆́кѡ кто̀ ѿве́рзе ѻ҆́чи слѣ́пꙋ рожде́нꙋ:
33	33
Якби Він не був від Бога, то не міг би нічого творити.	а҆́ще не бы̀ бы́лъ се́й ѿ бг҃а, не мо́глъ бы твори́ти ничесѡ́же.
34	34
Сказали йому у відповідь: у гріхах ти весь народився, і чи ти нас учиш? І вигнали його геть.	Ѿвѣща́ша и҆ рѣ́ша є҆мꙋ̀: во грѣсѣ́хъ ты̀ роди́лсѧ є҆сѝ ве́сь, и҆ ты́ ли ны̀ оу҆́чиши; И҆ и҆згна́ша є҆го̀ во́нъ.
35	35
Ісус, почувши, що вигнали його геть, знайшов його і сказав йому: чи віруєш ти в Сина Божого?	Оу҆слы́ша і҆и҃съ, ꙗ҆́кѡ и҆згна́ша є҆го̀ во́нъ: и҆ ѡ҆брѣ́тъ є҆го̀, речѐ є҆мꙋ̀: ты̀ вѣ́рꙋеши ли въ сн҃а бж҃їѧ;
36	36
Він відповів і сказав: а хто Він, Господи, щоб мені вірувати в Нього?	Ѿвѣща̀ ѻ҆́нъ и҆ речѐ: и҆ кто̀ є҆́сть, гдⷭ҇и, да вѣ́рꙋю въ него̀;
37	37
Ісус сказав йому: і бачив ти Його, і Він говорить з тобою.	Рече́ же є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: и҆ ви́дѣлъ є҆сѝ є҆го̀, и҆ гл҃ѧй съ тобо́ю то́й є҆́сть.
38	38
Він же промовив: вірую, Господи! І поклонився Йому.	Ѻ҆́нъ же речѐ: вѣ́рꙋю, гдⷭ҇и. И҆ поклони́сѧ є҆мꙋ̀.
39	39
І сказав Ісус: на суд Я прийшов у світ цей, щоб незрячі бачили, а зрячі стали сліпими.	(Заⷱ҇ л҃е҃.) И҆ речѐ і҆и҃съ: на сꙋ́дъ а҆́зъ въ мі́ръ се́й прїидо́хъ, да неви́дѧщїи ви́дѧтъ, и҆ ви́дѧщїи слѣ́пи бꙋ́дꙋтъ.
40	40
Почувши це, деякі з фарисеїв, що були з Ним, сказали Йому: невже і ми сліпі?	И҆ слы́шаша ѿ фарїсє́й сїѧ̑ сꙋ́щїи съ ни́мъ, и҆ рѣ́ша є҆мꙋ̀: є҆да̀ и҆ мы̀ слѣ́пи є҆смы̀;
41	41
Ісус сказав їм: якби ви були сліпі, то не мали б на собі гріха, але як ви говорите, що бачите, то гріх лишається на вас.	Речѐ и҆̀мъ і҆и҃съ: а҆́ще бы́сте слѣ́пи бы́ли, не бы́сте и҆мѣ́ли грѣха̀: нн҃ѣ же глаго́лете, ꙗ҆́кѡ ви́димъ: грѣ́хъ оу҆̀бо ва́шъ пребыва́етъ.
Глава 10	Глава́ і҃

1	1
Істинно, істинно кажу вам: хто входить в овечий двір не дверима, а десь перелазить, той злодій і розбійник.	А҆ми́нь, а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ: не входѧ́й две́рьми во дво́ръ ѻ҆́вчїй, но прела́зѧ и҆́нꙋдѣ, то́й та́ть є҆́сть и҆ разбо́йникъ:
2	2
А хто входить у двері, той пастир овець.	а҆ входѧ́й две́рьми па́стырь є҆́сть ѻ҆вца́мъ:
3	3
Йому воротар відчиняє, і вівці голос його чують, він кличе своїх овець на ймення і виводить їх.	семꙋ̀ две́рникъ ѿверза́етъ, и҆ ѻ҆́вцы гла́съ є҆гѡ̀ слы́шатъ, и҆ своѧ̑ ѻ҆́вцы глаша́етъ по и҆́мени, и҆ и҆зго́нитъ и҆̀хъ:
4	4
І коли виведе своїх овець, йде поперед них, а вівці йдуть за ним, бо знають його голос.	и҆ є҆гда̀ своѧ̑ ѻ҆́вцы и҆ждене́тъ, пред̾ ни́ми хо́дитъ: и҆ ѻ҆́вцы по не́мъ и҆́дꙋтъ, ꙗ҆́кѡ вѣ́дѧтъ гла́съ є҆гѡ̀:
5	5
За чужим же не йдуть, а тікають від нього, бо не знають чужого голосу.	по чꙋжде́мъ же не и҆́дꙋтъ, но бѣжа́тъ ѿ негѡ̀, ꙗ҆́кѡ не зна́ютъ чꙋжда́гѡ гла́са.
6	6
Цю притчу сказав їм Ісус; але вони не зрозуміли, про що Він говорив їм.	Сїю̀ при́тчꙋ речѐ и҆̀мъ і҆и҃съ: ѻ҆ни́ же не разꙋмѣ́ша, что̀ бѧ́ше, ꙗ҆́же гл҃аше и҆̀мъ.
7	7
Отже, знову сказав їм Ісус: істинно, істинно кажу вам, що Я двері вівцям.	Рече́ же па́ки и҆̀мъ і҆и҃съ: а҆ми́нь, а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ є҆́смь две́рь ѻ҆вца́мъ.
8	8
Всі, скільки їх приходило переді Мною, є злодії й розбійники; але вівці не послухали їх.	Всѝ, є҆ли́кѡ (и҆́хъ) прїи́де пре́жде менє̀, та́тїе сꙋ́ть и҆ разбо́йницы: но не послꙋ́шаша и҆́хъ ѻ҆́вцы.
9	9
Я є двері: хто через Мене увійде, той спасеться, і увійде, і вийде, і пасовище знайде.	(Заⷱ҇ л҃ѕ҃.) А҆́зъ є҆́смь две́рь: мно́ю а҆́ще кто̀ вни́детъ, сп҃се́тсѧ: и҆ вни́детъ и҆ и҆зы́детъ, и҆ па́жить ѡ҆брѧ́щетъ.
10	10
Злодій приходить тільки для того, щоб украсти, вбити й погубити. Я прийшов для того, щоб мали життя, і надто мали.	Та́ть не прихо́дитъ, ра́звѣ да оу҆кра́детъ и҆ оу҆бїе́тъ и҆ погꙋби́тъ: а҆́зъ прїидо́хъ, да живо́тъ и҆́мꙋтъ и҆ ли́шше и҆́мꙋтъ.
11	11
Я Пастир Добрий: пастир добрий душу свою покладає за овець.	А҆́зъ є҆́смь па́стырь до́брый: па́стырь до́брый дꙋ́шꙋ свою̀ полага́етъ за ѻ҆́вцы:
12	12
А наймит, не пастир, якому вівці не свої, побачивши, що йде вовк, кидає овець і тікає, а вовк хапає і розганяє овець.	а҆ нае́мникъ, и҆́же нѣ́сть па́стырь, є҆мꙋ́же не сꙋ́ть ѻ҆́вцы своѧ̑, ви́дитъ во́лка грѧдꙋ́ща, и҆ ѡ҆ставлѧ́етъ ѻ҆́вцы, и҆ бѣ́гаетъ: и҆ во́лкъ расхи́титъ и҆̀хъ, и҆ распꙋ́дитъ ѻ҆́вцы:
13	13
А наймит тікає, бо він наймит, і не турбується про овець.	а҆ нае́мникъ бѣжи́тъ, ꙗ҆́кѡ нае́мникъ є҆́сть, и҆ неради́тъ ѡ҆ ѻ҆вца́хъ.
14	14
Я ж Пастир Добрий; і знаю Моїх, і знають Мене Мої.	А҆́зъ є҆́смь па́стырь до́брый: и҆ зна́ю моѧ̑, и҆ зна́ютъ мѧ̀ моѧ̑:
15	15
Як знає Мене Отець, так і Я знаю Отця; і душу Мою покладаю за овець.	ꙗ҆́коже зна́етъ мѧ̀ ѻ҆ц҃ъ, и҆ а҆́зъ зна́ю ѻ҆ц҃а̀: и҆ дꙋ́шꙋ мою̀ полага́ю за ѻ҆́вцы.
16	16
Й інших овець маю, які не з цього двору, і тих Мені треба привести; і голос Мій почують, і буде одне стадо і один Пастир.	И҆ и҆́ны ѻ҆́вцы и҆́мамъ, ꙗ҆̀же не сꙋ́ть ѿ двора̀ сегѡ̀: и҆ ты̑ѧ мѝ подоба́етъ привестѝ, и҆ гла́съ мо́й оу҆слы́шатъ: и҆ бꙋ́детъ є҆ди́но ста́до и҆ є҆ди́нъ па́стырь.
17	17
Тому любить Мене Отець, що Я душу Мою віддаю, щоб знову прийняти її.	(Заⷱ҇ л҃з҃.) Сегѡ̀ ра́ди мѧ̀ ѻ҆ц҃ъ лю́битъ, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ дш҃ꙋ мою̀ полага́ю, да па́ки прїимꙋ̀ ю҆̀:
18	18
Ніхто не відбирає її від Мене, але Я Сам віддаю її. Маю владу віддати її і владу маю знову прийняти її. Цю заповідь Я прийняв від Отця Мого.	никто́же во́зметъ ю҆̀ ѿ менє̀, но а҆́зъ полага́ю ю҆̀ ѡ҆ себѣ̀: ѡ҆́бласть и҆́мамъ положи́ти ю҆̀, и҆ ѡ҆́бласть и҆́мамъ па́ки прїѧ́ти ю҆̀. Сїю̀ за́повѣдь прїѧ́хъ ѿ ѻ҆ц҃а̀ моегѡ̀.
19	19
Через ці слова знову виникла суперечка між юдеями.	Ра́спрѧ же па́ки бы́сть во і҆ꙋде́ехъ за словеса̀ сїѧ̑.
20	20
Багато з них говорили: Він біса має і безумствує; чому ж слухаєте Його?	Глаго́лахꙋ же мно́зи ѿ ни́хъ: бѣ́са и҆́мать и҆ неи́стовъ є҆́сть: что̀ є҆гѡ̀ послꙋ́шаете;
21	21
Інші говорили: це слова не біснуватого; хіба може біс відкривати очі сліпим?	И҆ні́и глаго́лахꙋ: сїѝ гл҃гѡ́ли не сꙋ́ть бѣснꙋ́ющагѡсѧ: є҆да̀ мо́жетъ бѣ́съ слѣпы̑мъ ѻ҆́чи ѿве́рсти;
22	22
Було тоді в Єрусалимі свято оновлення, і стояла зима.	(Заⷱ҇.) Бы́ша же (тогда̀) ѡ҆бновлє́нїѧ во і҆ерⷭ҇ли́мѣхъ, и҆ зима̀ бѣ̀.
23	23
Ісус ходив у храмі, у притворі Соломоновім.	И҆ хожда́ше і҆и҃съ въ це́ркви, въ притво́рѣ соломѡ́ни.
24	24
Тут юдеї обступили Його і говорили Йому: чи довго триматимеш душі наші у невіданні? Якщо Ти Христос, скажи нам прямо.	Ѡ҆быдо́ша же є҆го̀ і҆ꙋде́є, и҆ глаго́лахꙋ є҆мꙋ̀: доко́лѣ дꙋ́шы на́шѧ взе́млеши, а҆́ще ты̀ є҆сѝ хрⷭ҇то́съ, рцы̀ на́мъ не ѡ҆бинꙋ́ѧсѧ.
25	25
Ісус відповів їм: Я сказав вам, і не вірите; діла, які Я творю в ім’я Отця Мого, свідчать про Мене.	Ѿвѣща̀ и҆̀мъ і҆и҃съ: рѣ́хъ ва́мъ, и҆ не вѣ́рꙋете: дѣла̀, ꙗ҆̀же а҆́зъ творю̀ ѡ҆ и҆́мени ѻ҆ц҃а̀ моегѡ̀, та̑ свидѣ́телствꙋютъ ѡ҆ мнѣ̀:
26	26
Але ви не вірите, бо ви не з Моїх овець, як Я сказав вам.	но вы̀ не вѣ́рꙋете: нѣ́сте бо ѿ ѻ҆ве́цъ мои́хъ, ꙗ҆́коже рѣ́хъ ва́мъ:
27	27
Вівці Мої голосу Мого слухаються, і Я знаю їх; і вони йдуть за Мною.	(Заⷱ҇ л҃и҃.) ѻ҆́вцы моѧ̑ гла́са моегѡ̀ слꙋ́шаютъ, и҆ а҆́зъ зна́ю и҆́хъ, и҆ по мнѣ̀ грѧдꙋ́тъ:
28	28
І Я дам їм життя вічне, і не загинуть повік; і ніхто не викраде їх з руки Моєї.	и҆ а҆́зъ живо́тъ вѣ́чный да́мъ и҆̀мъ, и҆ не поги́бнꙋтъ во вѣ́ки, и҆ не восхи́титъ и҆́хъ никто́же ѿ рꙋкѝ моеѧ̀:
29	29
Отець Мій, Який дав Мені їх, більший за всіх, і ніхто не може викрасти їх з руки Отця Мого.	ѻ҆ц҃ъ мо́й, и҆́же дадѐ мнѣ̀, бо́лїй всѣ́хъ є҆́сть: и҆ никто́же мо́жетъ восхи́тити и҆̀хъ ѿ рꙋкѝ ѻ҆ц҃а̀ моегѡ̀:
30	30
Я і Отець — єдине.	а҆́зъ и҆ ѻ҆ц҃ъ є҆ди́но є҆сма̀.
31	31
Тут знов юдеї схопили каміння, щоб побити Його.	Взѧ́ша же ка́менїе па́ки і҆ꙋде́є, да побїю́тъ є҆го̀.
32	32
Ісус відповів їм: багато добрих діл показав Я вам від Отця Мого; за яке з них хочете побити Мене камінням?	Ѿвѣща̀ и҆̀мъ і҆и҃съ: мнѡ́га дѡбра̀ дѣла̀ ꙗ҆ви́хъ ва́мъ ѿ ѻ҆ц҃а̀ моегѡ̀: за ко́е и҆́хъ дѣ́ло ка́менїе ме́щете на мѧ̀;
33	33
Юдеї сказали Йому у відповідь: не за добрі діла хочемо побити Тебе камінням, а за богохульство і за те, що Ти, будучи людиною, робиш Себе Богом.	Ѿвѣща́ша є҆мꙋ̀ і҆ꙋде́є, глаго́люще: ѡ҆ добрѣ̀ дѣ́лѣ ка́менїе не ме́щемъ на тѧ̀, но ѡ҆ хꙋлѣ̀, ꙗ҆́кѡ ты̀, чл҃вѣ́къ сы́й, твори́ши себѐ бг҃а.
34	34
Ісус відповів їм: чи не написано в законі вашому: Я сказав, що ви боги?	Ѿвѣща̀ и҆̀мъ і҆и҃съ: нѣ́сть ли пи́сано въ зако́нѣ ва́шемъ: а҆́зъ рѣ́хъ: бо́зи є҆стѐ;
35	35
Якщо назвав богами тих, до кого було слово Боже, і не може порушитись Писання, —	А҆́ще ѻ҆́ныхъ речѐ богѡ́въ, къ ни̑мже сло́во бж҃їе бы́сть, и҆ не мо́жетъ разори́тисѧ писа́нїе:
36	36
чи Тому, Якого Отець освятив і послав у світ, ви говорите, що богохульствує, бо сказав: Я Син Божий?	є҆го́же ѻ҆ц҃ъ ст҃ѝ и҆ посла̀ въ мі́ръ, вы̀ глаго́лете, ꙗ҆́кѡ хꙋлꙋ̀ гл҃еши, занѐ рѣ́хъ: сн҃ъ бж҃їй є҆́смь.
37	37
Якщо Я не творю діл Отця Мого, не вірте Мені;	А҆́ще не творю̀ дѣла̀ ѻ҆ц҃а̀ моегѡ̀, не и҆ми́те мѝ вѣ́ры:
38	38
а якщо творю, то, коли не вірите Мені, вірте ділам Моїм, щоб пізнати і повірити, що Отець в Мені і Я в Ньому.	а҆́ще ли творю̀, а҆́ще и҆ мнѣ̀ не вѣ́рꙋете, дѣлѡ́мъ (мои̑мъ) вѣ́рꙋйте: да разꙋмѣ́ете и҆ вѣ́рꙋете, ꙗ҆́кѡ во мнѣ̀ ѻ҆ц҃ъ, и҆ а҆́зъ въ не́мъ.
39	39
Тоді знову намагалися Його схопити; але Він ухилився від рук їхніх.	И҆ска́хꙋ оу҆̀бо па́ки ꙗ҆́ти є҆го̀: и҆ и҆зы́де ѿ рꙋ́къ и҆́хъ,
40	40
І пішов знову на той бік Йордану, на те місце, де раніше хрестив Іоан, і залишився там.	и҆ и҆́де па́ки на ѡ҆́нъ по́лъ і҆ѻрда́на, на мѣ́сто, и҆дѣ́же бѣ̀ і҆ѡа́ннъ пре́жде крестѧ̀: и҆ пребы́сть тꙋ̀.
41	41
І багато прийшло до Нього і говорили, що Іоан не створив жодного чуда, але все, що Іоан сказав про Нього, було правдою.	И҆ мно́зи прїидо́ша къ немꙋ̀, и҆ глаго́лахꙋ, ꙗ҆́кѡ і҆ѡа́ннъ оу҆́бѡ зна́менїѧ не сотворѝ ни є҆ди́нагѡ: всѧ̑ же, є҆ли̑ка речѐ і҆ѡа́ннъ ѡ҆ се́мъ, и҆́стинна бѧ́хꙋ.
42	42
І багато хто там увірував у Нього.	И҆ мно́зи вѣ́роваша въ него̀ тꙋ̀.
Глава 11	Глава́ а҃і

1	1
Був один недужий — Лазар з Вифанії, села Марії та її сестри Марфи.	(Заⷱ҇ л҃ѳ҃.) Бѣ́ же нѣ́кто болѧ̀ ла́зарь ѿ виѳа́нїи, ѿ ве́си марі́ины и҆ ма́рѳы сестры̀ є҆ѧ̀.
2	2
Марія ж, брат якої Лазар був недужий, була та, що помазала Господа миром і обтерла ноги Його волоссям своїм.	Бѣ́ же марі́а пома́завшаѧ гдⷭ҇а мѵ́ромъ и҆ ѡ҆те́ршаѧ но́зѣ є҆гѡ̀ власы̑ свои́ми, є҆ѧ́же бра́тъ ла́зарь болѧ́ше.
3	3
Сестри послали сказати Йому: Господи, ось, кого Ти любиш, нездужає.	Посла́стѣ оу҆̀бо сєстрѣ̑ къ немꙋ̀, глаго́лющѣ: гдⷭ҇и, сѐ, є҆го́же лю́биши, боли́тъ.
4	4
Ісус, почувши те, сказав: ця недуга не на смерть, а на славу Божу, щоб через неї прославився Син Божий.	Слы́шавъ же і҆и҃съ речѐ: сїѧ̀ болѣ́знь нѣ́сть къ сме́рти, но ѡ҆ сла́вѣ бж҃їи, да просла́витсѧ сн҃ъ бж҃їй є҆ѧ̀ ра́ди.
5	5
Ісус же любив Марфу і сестру її та Лазаря.	Люблѧ́ше же і҆и҃съ ма́рѳꙋ и҆ сестрꙋ̀ є҆ѧ̀ и҆ ла́зарѧ.
6	6
Коли ж почув, що він хворий, то пробув два дні на тому місці, де знаходився.	Є҆гда́ же оу҆слы́ша, ꙗ҆́кѡ боли́тъ, тогда̀ пребы́сть на не́мже бѣ̀ мѣ́стѣ два̀ дни̑.
7	7
Після цього сказав ученикам: підемо знову до Юдеї.	Пото́мъ же гл҃а оу҆чн҃кѡ́мъ: и҆́демъ во і҆ꙋде́ю па́ки.
8	8
Ученики сказали Йому: Учителю, чи давно юдеї намагалися побити Тебе камінням, і Ти знову йдеш туди?	Глаго́лаша є҆мꙋ̀ оу҆чн҃цы̀: равві̀, нн҃ѣ и҆ска́хꙋ тебѐ ка́менїемъ поби́ти і҆ꙋде́є, и҆ па́ки ли и҆́деши та́мѡ;
9	9
Ісус відповів: чи не дванадцять годин є у дні? Хто ходить удень, той не спотикається, тому що бачить світло світу цього;	Ѿвѣща̀ і҆и҃съ: не два́ ли на́десѧте часа̑ є҆ста̀ во днѝ; а҆́ще кто̀ хо́дитъ во днѝ, не по́ткнетсѧ, ꙗ҆́кѡ свѣ́тъ мі́ра сегѡ̀ ви́дитъ:
10	10
а хто ходить уночі, спотикається, бо немає світла з ним.	а҆́ще же кто̀ хо́дитъ въ нощѝ, по́ткнетсѧ, ꙗ҆́кѡ нѣ́сть свѣ́та въ не́мъ.
11	11
Сказавши це, говорить їм потім: Лазар, друг наш, заснув; але Я йду розбудити його.	Сїѧ̑ речѐ, и҆ посе́мъ гл҃а и҆̀мъ: ла́зарь дрꙋ́гъ на́шъ оу҆́спе: но и҆дꙋ̀, да возбꙋжꙋ̀ є҆го̀.
12	12
Ученики Його сказали: Господи, якщо заснув, то одужає.	Рѣ́ша оу҆̀бо оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀: гдⷭ҇и, а҆́ще оу҆́спе, спасе́нъ бꙋ́детъ.
13	13
Ісус говорив про смерть його, а вони думали, що Він говорить про звичайний сон.	Рече́ же і҆и҃съ ѡ҆ сме́рти є҆гѡ̀: ѻ҆ни́ же мнѣ́ша, ꙗ҆́кѡ ѡ҆ оу҆спе́нїи сна̀ гл҃етъ.
14	14
Тоді Ісус сказав їм просто: Лазар помер;	Тогда̀ речѐ и҆̀мъ і҆и҃съ не ѡ҆бинꙋ́ѧсѧ: ла́зарь оу҆́мре:
15	15
і радію за вас, що Я не був там, щоб ви увірували; але ходімо до нього.	и҆ ра́дꙋюсѧ ва́съ ра́ди, да вѣ́рꙋете, ꙗ҆́кѡ не бѣ́хъ та́мѡ: но и҆́демъ къ немꙋ̀.
16	16
Тоді Фома, званий ще Близнюком, сказав ученикам: ходімо й ми і помремо з Ним.	Рече́ же ѳѡма̀, глаго́лемый близне́цъ, оу҆чн҃кѡ́мъ: и҆́демъ и҆ мы̀, да оу҆́мремъ съ ни́мъ.
17	17
Прийшовши, Ісус знайшов, що він уже чотири дні у гробі.	Прише́дъ же і҆и҃съ, ѡ҆брѣ́те є҆го̀ четы́ри дни̑ оу҆жѐ и҆мꙋ́ща во гро́бѣ.
18	18
Вифанія ж була поблизу Єрусалима, стадій з п’ятнадцять.	Бѣ́ же виѳа́нїа бли́з̾ і҆ерⷭ҇ли́ма ꙗ҆́кѡ ста́дїй пѧтьна́десѧть,
19	19
І багато юдеїв прийшли до Марфи й Марії, щоб утішити їх у скорботі за братом їхнім.	и҆ мно́зи ѿ і҆ꙋдє́й бѧ́хꙋ пришлѝ къ ма́рѳѣ и҆ марі́и, да оу҆тѣ́шатъ и҆̀хъ ѡ҆ бра́тѣ є҆ю̀.
20	20
Марфа, почувши, що йде Ісус, вийшла назустріч Йому; Марія ж сиділа вдома.	Ма́рѳа оу҆̀бо є҆гда̀ оу҆слы́ша, ꙗ҆́кѡ і҆и҃съ грѧде́тъ, срѣ́те є҆го̀: марі́а же до́ма сѣдѧ́ше.
21	21
Тоді Марфа сказала Ісусові: Господи! Якби Ти був тут, не помер би брат мій.	Рече́ же ма́рѳа ко і҆и҃сꙋ: гдⷭ҇и, а҆́ще бы є҆сѝ здѣ̀ бы́лъ, не бы̀ бра́тъ мо́й оу҆́мерлъ:
22	22
Але й тепер знаю, що, коли чого Ти попросиш у Бога, дасть Тобі Бог.	но и҆ нн҃ѣ вѣ́мъ, ꙗ҆́кѡ є҆ли̑ка а҆́ще про́сиши ѿ бг҃а, да́стъ тебѣ̀ бг҃ъ.
23	23
Ісус говорить їй: воскресне брат твій.	Гл҃а є҆́й і҆и҃съ: воскре́снетъ бра́тъ тво́й.
24	24
Марфа сказала Йому: знаю, що воскресне при воскресінні, в останній день.	Глаго́ла є҆мꙋ̀ ма́рѳа: вѣ́мъ, ꙗ҆́кѡ воскре́снетъ въ воскр҃ше́нїе, въ послѣ́днїй де́нь.
25	25
Ісус сказав їй: Я є воскресіння і життя; хто вірує в Мене, якщо і помре, оживе.	Рече́ (же) є҆́й і҆и҃съ: а҆́зъ є҆́смь воскр҃ше́нїе и҆ живо́тъ: вѣ́рꙋѧй въ мѧ̀, а҆́ще и҆ оу҆́мретъ, ѡ҆живе́тъ:
26	26
І кожен, хто живе і вірує в Мене, не помре повік. Чи віриш цьому?	и҆ всѧ́къ живы́й и҆ вѣ́рꙋѧй въ мѧ̀ не оу҆́мретъ во вѣ́ки. Є҆́млеши ли вѣ́рꙋ семꙋ̀;
27	27
Вона говорить Йому: так, Господи! Я вірую, що Ти Христос, Син Божий, Який гряде у світ.	Глаго́ла є҆мꙋ̀: є҆́й, гдⷭ҇и: а҆́зъ вѣ́ровахъ, ꙗ҆́кѡ ты̀ є҆сѝ хрⷭ҇то́съ сн҃ъ бж҃їй, и҆́же въ мі́ръ грѧды́й.
28	28
Сказавши так, пішла і покликала Марію, сестру свою, нишком, кажучи: Учитель тут і кличе тебе.	И҆ сїѧ̑ ре́кши, и҆́де и҆ пригласѝ марі́ю сестрꙋ̀ свою̀ та́й, ре́кши: оу҆чт҃ль прише́лъ є҆́сть, и҆ глаша́етъ тѧ̀.
29	29
Вона, як тільки почула, поспішно встала і пішла до Нього.	Ѻ҆на́ (же) ꙗ҆́кѡ оу҆слы́ша, воста̀ ско́рѡ и҆ и҆́де къ немꙋ̀.
30	30
Ісус ще не входив у село, але був на тому місці, де зустріла Його Марфа.	Не оу҆же́ бо бѣ̀ прише́лъ і҆и҃съ въ ве́сь, но бѣ̀ на мѣ́стѣ, и҆дѣ́же срѣ́те є҆го̀ ма́рѳа.
31	31
Юдеї, які були з нею в домі і втішали її, коли побачили, що Марія поспішно встала і вийшла, пішли за нею, гадаючи, що вона пішла до гробу — плакати там.	І҆ꙋде́є (же) оу҆̀бо сꙋ́щїи съ не́ю въ домꙋ̀ и҆ оу҆тѣша́юще ю҆̀, ви́дѣвше марі́ю, ꙗ҆́кѡ ско́рѡ воста̀ и҆ и҆зы́де, по не́й и҆до́ша, глаго́люще, ꙗ҆́кѡ и҆́детъ на гро́бъ, да пла́четъ та́мѡ.
32	32
Марія ж, прийшовши туди, де був Ісус, та побачивши Його, впала до ніг Його і сказала Йому: Господи! Якби Ти був тут, не помер би брат мій.	Марі́а же ꙗ҆́кѡ прїи́де, и҆дѣ́же бѣ̀ і҆и҃съ, ви́дѣвши є҆го̀, падѐ є҆мꙋ̀ на ногꙋ̀, глаго́лющи є҆мꙋ̀: гдⷭ҇и, а҆́ще бы є҆сѝ бы́лъ здѣ̀, не бы̀ оу҆́мерлъ мо́й бра́тъ.
33	33
Ісус, коли побачив, що вона плаче і плачуть юдеї, які прийшли з нею, Сам уболівав духом і зворушився.	І҆и҃съ оу҆̀бо, ꙗ҆́кѡ ви́дѣ ю҆̀ пла́чꙋщꙋсѧ и҆ прише́дшыѧ съ не́ю і҆ꙋдє́и пла́чꙋщѧ, запретѝ дх҃ꙋ, и҆ возмꙋти́сѧ са́мъ,
34	34
І сказав: де ви поклали його? Кажуть Йому: Господи, піди і подивись.	и҆ речѐ: гдѣ̀ положи́сте є҆го̀; Глаго́лаша є҆мꙋ̀: гдⷭ҇и, прїидѝ и҆ ви́ждь.
35	35
Заплакав Ісус.	Прослези́сѧ і҆и҃съ.
36	36
Тоді юдеї говорили: дивись, як Він любив його.	Глаго́лахꙋ оу҆̀бо жи́дове: ви́ждь, ка́кѡ люблѧ́ше є҆го̀.
37	37
А деякі з них сказали: чи не міг би Цей, що відкрив очі сліпому, зробити так, щоб і цей не помер?	Нѣ́цыи же ѿ ни́хъ рѣ́ша: не можа́ше ли се́й, ѿве́рзый ѻ҆́чи слѣпо́мꙋ, сотвори́ти, да и҆ се́й не оу҆́мретъ;
38	38
Ісус же, знову пройнявшись жалем, приходить до гробу. То була печера, і камінь лежав на ній.	І҆и҃съ же па́ки претѧ̀ въ себѣ̀, прїи́де ко гро́бꙋ. Бѣ́ же пеще́ра, и҆ ка́мень лежа́ше на не́й.
39	39
Ісус говорить: візьміть камінь. Сестра померлого, Марфа, говорить Йому: Господи! Вже смердить, бо чотири дні, як він у гробі.	Гл҃а і҆и҃съ: возми́те ка́мень. Глаго́ла є҆мꙋ̀ сестра̀ оу҆ме́ршагѡ ма́рѳа: гдⷭ҇и, оу҆жѐ смерди́тъ: четверодне́венъ бо є҆́сть.
40	40
Ісус говорить їй: чи не сказав Я тобі, що, коли будеш вірувати, побачиш славу Божу?	Гл҃а є҆́й і҆и҃съ: не рѣ́хъ ли тѝ, ꙗ҆́кѡ а҆́ще вѣ́рꙋеши, оу҆́зриши сла́вꙋ бж҃їю;
41	41
Відвалили камінь від печери, де лежав померлий. Ісус звів очі до неба і сказав: Отче! Хвалу Тобі воздаю, що Ти почув Мене.	Взѧ́ша оу҆̀бо ка́мень, и҆дѣ́же бѣ̀ оу҆ме́рый лежѧ̀. І҆и҃съ же возведѐ ѻ҆́чи горѣ̀ и҆ речѐ: ѻ҆́ч҃е, хвалꙋ̀ тебѣ̀ воздаю̀, ꙗ҆́кѡ оу҆слы́шалъ є҆сѝ мѧ̀:
42	42
Я і знав, що Ти завжди почуєш Мене; але сказав це для народу, який стоїть тут, щоб повірили, що Ти послав Мене.	а҆́зъ же вѣ́дѣхъ, ꙗ҆́кѡ всегда̀ мѧ̀ послꙋ́шаеши: но наро́да ра́ди стоѧ́щагѡ ѡ҆́крестъ рѣ́хъ, да вѣ́рꙋ и҆́мꙋтъ, ꙗ҆́кѡ ты̀ мѧ̀ посла́лъ є҆сѝ.
43	43
Сказавши це, Він голосно промовив: Лазарю! Вийди геть.	И҆ сїѧ̑ ре́къ, гла́сомъ вели́кимъ воззва̀: ла́заре, грѧдѝ во́нъ.
44	44
І вийшов померлий, оповитий по руках і ногах поховальними пеленами, і обличчя його обв’язане було хусткою. Ісус говорить їм: розв’яжіть його, нехай іде.	И҆ и҆зы́де оу҆ме́рый, ѡ҆бѧ́занъ рꙋка́ма и҆ нога́ма оу҆кро́емъ, и҆ лицѐ є҆гѡ̀ оу҆брꙋ́сомъ ѡ҆бѧ́зано. Гл҃а и҆̀мъ і҆и҃съ: разрѣши́те є҆го̀, и҆ ѡ҆ста́вите и҆тѝ.
45	45
Тоді багато з юдеїв, які прийшли до Марії і бачили, що сотворив Ісус, увірували в Нього.	Мно́зи оу҆̀бо ѿ і҆ꙋдє́й прише́дшїи къ марі́и и҆ ви́дѣвше, ꙗ҆̀же сотворѝ і҆и҃съ, вѣ́роваша въ него̀:
46	46
А деякі з них пішли до фарисеїв і сказали їм, що зробив Ісус.	нѣ́цыи же ѿ ни́хъ и҆до́ша къ фарїсе́ѡмъ и҆ реко́ша и҆̀мъ, ꙗ҆̀же сотворѝ і҆и҃съ.
47	47
Тоді первосвященики й фарисеї зібрали раду і говорили: що нам робити? Цей Чоловік багато чудес творить.	(Заⷱ҇ м҃.) Собра́ша оу҆̀бо а҆рхїере́є и҆ фарїсе́є со́нмъ, и҆ глаго́лахꙋ: что̀ сотвори́мъ; ꙗ҆́кѡ чл҃вѣ́къ се́й мнѡ́га зна́мєнїѧ твори́тъ:
48	48
Якщо залишимо Його так, то всі увірують у Нього, і прийдуть римляни і заволодіють містом нашим і народом.	а҆́ще ѡ҆ста́вимъ є҆го̀ та́кѡ, всѝ оу҆вѣ́рꙋютъ въ него̀: и҆ прїи́дꙋтъ ри́млѧне, и҆ во́змꙋтъ мѣ́сто и҆ ꙗ҆зы́къ на́шъ.
49	49
Один же з них, на ім’я Каяфа, який був того року первосвящеником, сказав їм: ви нічого не знаєте,	Є҆ди́нъ же нѣ́кто ѿ ни́хъ каїа́фа, а҆рхїере́й сы́й лѣ́тꙋ томꙋ̀, речѐ и҆̀мъ: вы̀ не вѣ́сте ничесѡ́же,
50	50
і не подумаєте, що краще нам, щоб один чоловік помер за людей, ніж щоб увесь народ загинув.	ни помышлѧ́ете, ꙗ҆́кѡ оу҆́не є҆́сть на́мъ, да є҆ди́нъ человѣ́къ оу҆́мретъ за лю́ди, а҆ не ве́сь ꙗ҆зы́къ поги́бнетъ.
51	51
Це ж сказав він не від себе, а, будучи того року первосвящеником, пророкував, що Ісус мав померти за народ, —	Сегѡ́ же ѡ҆ себѣ̀ не речѐ: но а҆рхїере́й сы́й лѣ́тꙋ томꙋ̀, проречѐ, ꙗ҆́кѡ хотѧ́ше і҆и҃съ оу҆мре́ти за лю́ди,
52	52
і не тільки за народ, але щоб і розсіяні чада Божі зібрати воєдино.	и҆ не то́кмѡ за лю́ди, но да и҆ ча̑да бж҃їѧ расточє́наѧ собере́тъ во є҆ди́но.
53	53
З того дня змовились убити Його.	Ѿ тогѡ̀ оу҆̀бо днѐ совѣща́ша, да оу҆бїю́тъ є҆го̀.
54	54
І тому Ісус уже не ходив між юдеями явно, а пішов звідти в країну поблизу пустелі, в місто, що зветься Єфрем, і там залишився з учениками Своїми.	І҆и҃съ же ктомꙋ̀ не ꙗ҆́вѣ хожда́ше во і҆ꙋде́ехъ, но и҆́де ѿтꙋ́дꙋ во странꙋ̀ бли́з̾ пꙋсты́ни, во є҆фре́мъ нарица́емый гра́дъ, и҆ тꙋ̀ хожда́ше со оу҆чн҃ки̑ свои́ми.
55	55
Наближалася Пасха юдейська, і багато людей з усієї країни прийшло до Єрусалима перед Пасхою, щоб очиститися.	Бѣ́ же бли́з̾ па́сха і҆ꙋде́йска, и҆ взыдо́ша мно́зи во і҆ерⷭ҇ли́мъ ѿ стра́нъ пре́жде па́схи, да ѡ҆чи́стѧтсѧ.
56	56
Тоді шукали Ісуса і, стоячи в храмі, говорили один одному: як вам здається? Чи не прийде Він на свято?	И҆ска́хꙋ оу҆̀бо і҆и҃са, и҆ глаго́лахꙋ къ себѣ̀, въ це́ркви стоѧ́ще: что̀ мни́тсѧ ва́мъ, ꙗ҆́кѡ не и҆́мать ли прїитѝ въ пра́здникъ;
57	57
А первосвященики і фарисеї дали наказ, що, коли хто довідається, де Він буде, нехай повідомить, щоб їм схопити Його.	Да́ша же а҆рхїере́є и҆ фарїсе́є за́повѣдь, да а҆́ще кто̀ ѡ҆щꙋти́тъ (є҆го̀), гдѣ̀ бꙋ́детъ, повѣ́сть, ꙗ҆́кѡ да и҆́мꙋтъ є҆го̀.
Глава 12	Глава́ в҃і

1	1
Ісус же за шість днів до Пасхи прийшов у Вифанію, де був Лазар померлий, якого Він воскресив з мертвих.	(Заⷱ҇ м҃а҃.) І҆и҃съ же пре́жде шестѝ дні́й па́схи прїи́де въ виѳа́нїю, и҆дѣ́же бѣ̀ ла́зарь оу҆ме́рый, є҆го́же воскр҃сѝ ѿ ме́ртвыхъ.
2	2
Там приготували Йому вечерю, і Марфа прислуговувала, а Лазар був одним з тих, що возлежали з Ним.	Сотвори́ша же є҆мꙋ̀ ве́черю тꙋ̀, и҆ ма́рѳа слꙋжа́ше: ла́зарь же є҆ди́нъ бѣ̀ ѿ возлежа́щихъ съ ни́мъ.
3	3
Марія ж, узявши літр нардового чистого дорогоцінного мира, помазала ноги Ісуса і обтерла волоссям своїм ноги Його; і дім наповнився пахощами мира.	Марі́а же прїе́мши лі́трꙋ мѵ́ра на́рда пїсті́ка многоцѣ́нна, пома́за но́зѣ і҆и҃сѡвѣ, и҆ ѡ҆трѐ власы̑ свои́ми но́зѣ є҆гѡ̀: хра́мина же и҆спо́лнисѧ ѿ вонѝ ма́сти (благово́нныѧ).
4	4
Тоді один з учеників Його, Іуда Симонів Іскаріот, який хотів видати Його, сказав:	Глаго́ла же є҆ди́нъ ѿ оу҆чн҃къ є҆гѡ̀, і҆ꙋ́да сі́мѡновъ і҆скарїѡ́тскїй, и҆́же хотѧ́ше є҆го̀ преда́ти:
5	5
а чому б було не продати це миро за триста динаріїв і не роздати убогим?	чесѡ̀ ра́ди мѵ́ро сїѐ не про́дано бы́сть на трїе́хъ стѣ́хъ пѣ̑нѧзь и҆ дано̀ ни́щымъ;
6	6
Сказав же він це не тому, що піклувався про убогих, а тому, що був злодієм. Він мав при собі грошову скриньку і носив, що туди вкидали.	Сїе́ же речѐ, не ꙗ҆́кѡ ѡ҆ ни́щихъ печа́шесѧ, но ꙗ҆́кѡ та́ть бѣ̀, и҆ ковче́жецъ и҆мѣ́ѧше, и҆ вмета́ємаѧ ноша́ше.
7	7
Ісус же сказав: залиште її; вона зберегла це на день погребіння Мого.	Рече́ же і҆и҃съ: не дѣ́йте є҆ѧ̀, да въ де́нь погребе́нїѧ моегѡ̀ соблюде́тъ є҆̀:
8	8
Бо вбогих завжди маєте з собою, а Мене не завжди.	ни́щыѧ бо всегда̀ и҆́мате съ собо́ю, мене́ же не всегда̀ и҆́мате.
9	9
Багато юдеїв дізналися, що Він там, і прийшли не тільки заради Ісуса, але щоб бачити і Лазаря, якого Він воскресив з мертвих.	Разꙋмѣ́ же наро́дъ мно́гъ ѿ і҆ꙋдє́й, ꙗ҆́кѡ тꙋ̀ є҆́сть: и҆ прїидо́ша не і҆и҃са ра́ди то́кмѡ, но да и҆ ла́зарѧ ви́дѧтъ, є҆го́же воскресѝ ѿ ме́ртвыхъ.
10	10
Первосвященики ж змовились убити і Лазаря,	Совѣща́ша же а҆рхїере́є, да и҆ ла́зарѧ оу҆бїю́тъ,
11	11
бо через нього багато хто відходив від юдеїв і вірував в Ісуса.	ꙗ҆́кѡ мно́зи є҆гѡ̀ ра́ди и҆дѧ́хꙋ ѿ і҆ꙋдє́й и҆ вѣ́ровахꙋ во і҆и҃са.
12	12
На другий день багато народу прийшло на свято; почувши, що Ісус іде в Єрусалим,	Во оу҆́трїй (же) де́нь наро́дъ мно́гъ прише́дый въ пра́здникъ, слы́шавше, ꙗ҆́кѡ і҆и҃съ грѧде́тъ во і҆ерⷭ҇ли́мъ,
13	13
взяли пальмове віття, вийшли назустріч Йому і викликували: осанна! Благословен, Хто йде в ім’я Господнє, Цар Ізраїлів!	прїѧ́ша ва̑їа ѿ фі̑нїкъ, и҆ и҆зыдо́ша въ срѣ́тенїе є҆мꙋ̀, и҆ зва́хꙋ (глаго́люще): ѡ҆са́нна, блгⷭ҇ве́нъ грѧды́й во и҆́мѧ гдⷭ҇не, цр҃ь і҆и҃левъ.
14	14
Ісус же, знайшовши осля, сів на нього, як написано:	Ѡ҆брѣ́тъ же і҆и҃съ ѻ҆слѧ̀, всѣ́де на нѐ, ꙗ҆́коже є҆́сть пи́сано:
15	15
не бійся, дочко Сионська! Ось Цар твій гряде, сидячи на молодому ослі.	не бо́йсѧ, дщѝ сїѡ́нѧ: сѐ цр҃ь тво́й грѧде́тъ, сѣдѧ̀ на жребѧ́ти ѻ҆́сли.
16	16
Ученики Його спочатку не зрозуміли цього, але коли прославився Ісус, тоді згадали, що так було про Нього написано, і це зробили Йому.	Си́хъ же не разꙋмѣ́ша оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀ пре́жде: но є҆гда̀ просла́висѧ і҆и҃съ, тогда̀ помѧнꙋ́ша, ꙗ҆́кѡ сїѧ̑ бы́ша ѡ҆ не́мъ пи̑сана, и҆ сїѧ̑ сотвори́ша є҆мꙋ̀.
17	17
Народ, що був з Ним раніш, свідчив, що Він викликав Лазаря із гробу і воскресив його з мертвих.	Свидѣ́телствоваше оу҆̀бо наро́дъ, и҆́же бѣ̀ (пре́жде) съ ни́мъ, є҆гда̀ ла́зарѧ возгласѝ ѿ гро́ба и҆ воскресѝ є҆го̀ ѿ ме́ртвыхъ:
18	18
Тому і зустрів Його народ, бо чув, що Він сотворив це чудо.	сегѡ̀ ра́ди и҆ срѣ́те є҆го̀ наро́дъ, ꙗ҆́кѡ слы́шаша є҆го̀ сїѐ сотво́рша зна́менїе.
19	19
Фарисеї ж говорили між собою: чи бачите, що нічого не вдієте? Весь світ іде за Ним.	(Заⷱ҇ м҃в҃.) Фарїсе́є оу҆̀бо рѣ́ша къ себѣ̀: ви́дите, ꙗ҆́кѡ ника́ѧже по́льза є҆́сть; сѐ мі́ръ по не́мъ и҆́детъ.
20	20
Між тими, що прийшли поклонитися на свято, деякі були еллінами.	Бѧ́хꙋ же нѣ́цыи є҆́ллини ѿ прише́дшихъ, да покло́нѧтсѧ въ пра́здникъ:
21	21
Вони підійшли до Филипа, що був з Вифсаїди галилейської, і просили його, кажучи: господарю, хочемо бачити Ісуса.	сі́и оу҆̀бо пристꙋпи́ша къ фїлі́ппꙋ, и҆́же бѣ̀ ѿ виѳсаі́ды галїле́йскїѧ, и҆ молѧ́хꙋ є҆го̀, глаго́люще: го́споди, хо́щемъ і҆и҃са ви́дѣти.
22	22
Филип іде і говорить про те Андрієві; а потім Андрій і Филип розповідають про те Ісусові.	Прїи́де фїлі́ппъ и҆ глаго́ла а҆ндре́ови: и҆ па́ки а҆ндре́й и҆ фїлі́ппъ глаго́ласта і҆и҃сови.
23	23
Ісус же сказав їм у відповідь: настав час прославитися Синові Людському.	І҆и҃съ же ѿвѣща̀ и҆́ма, гл҃ѧ: прїи́де ча́съ, да просла́витсѧ сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй:
24	24
Істинно, істинно кажу вам: якщо пшеничне зерно, упавши на землю, не помре, то залишиться одне, а якщо помре, то принесе багато плодів.	а҆ми́нь, а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ: а҆́ще зе́рно пшени́чно па́дъ на землѝ не оу҆́мретъ, то̀ є҆ди́но пребыва́етъ: а҆́ще же оу҆́мретъ, мно́гъ пло́дъ сотвори́тъ:
25	25
Хто любить душу свою, погубить її, а хто ненавидить душу свою у світі цьому, збереже її в життя вічне.	любѧ́й дꙋ́шꙋ свою̀, погꙋби́тъ ю҆̀: и҆ ненави́дѧй дꙋшѝ своеѧ̀ въ мі́рѣ се́мъ, въ живо́тъ вѣ́чный сохрани́тъ ю҆̀:
26	26
Хто Мені служить, нехай за Мною йде; і де Я, там і слуга Мій буде. І хто Мені служить, того вшанує Отець Мій.	а҆́ще кто̀ мнѣ̀ слꙋ́житъ, мнѣ̀ да послѣ́дствꙋетъ: и҆ и҆дѣ́же є҆́смь а҆́зъ, тꙋ̀ и҆ слꙋга̀ мо́й бꙋ́детъ: и҆ а҆́ще кто̀ мнѣ̀ слꙋ́житъ, почти́тъ є҆го̀ ѻ҆ц҃ъ мо́й:
27	27
Нині душа Моя стривожена; і що Мені сказати? Отче, спаси Мене від цієї години! Але задля цього Я і прийшов — на цю годину.	нн҃ѣ дш҃а̀ моѧ̀ возмꙋти́сѧ и҆ что̀ рекꙋ̀; Ѻ҆́ч҃е, сп҃си́ мѧ ѿ часа̀ сегѡ̀: но сегѡ̀ ра́ди прїидо́хъ на ча́съ се́й:
28	28
Отче, прослав ім’я Твоє! Тоді зійшов голос з неба: і прославив, і ще прославлю.	(Заⷱ҇.) ѻ҆́ч҃е, просла́ви и҆́мѧ твоѐ. Прїи́де же гла́съ съ небесѐ: и҆ просла́вихъ, и҆ па́ки просла́влю.
29	29
Народ, який стояв і чув те, говорив: це грім. А інші казали: ангел говорив Йому.	Наро́дъ же стоѧ́й и҆ слы́шавъ, глаго́лахꙋ: гро́мъ бы́сть. И҆ні́и глаго́лахꙋ: а҆́гг҃лъ глаго́ла є҆мꙋ̀.
30	30
Ісус на це сказав: не для Мене був голос цей, а для народу.	Ѿвѣща̀ і҆и҃съ и҆ речѐ: не менє̀ ра́ди гла́съ се́й бы́сть, но наро́да ра́ди:
31	31
Нині суд світові цьому; нині князь світу цього вигнаний буде геть.	нн҃ѣ сꙋ́дъ є҆́сть мі́рꙋ семꙋ̀: нн҃ѣ кнѧ́зь мі́ра сегѡ̀ и҆згна́нъ бꙋ́детъ во́нъ:
32	32
І коли Я буду піднесений від землі, то всіх приверну до Себе.	и҆ а҆́ще а҆́зъ вознесе́нъ бꙋ́дꙋ ѿ землѝ, всѧ̑ привлекꙋ̀ къ себѣ̀.
33	33
Це говорив Він, даючи зрозуміти, якою смертю Він помре.	Сїе́ же гл҃аше, назна́менꙋѧ, ко́ею сме́ртїю хотѧ́ше оу҆мре́ти.
34	34
Народ відповів Йому: ми чули із закону, що Христос перебуває повік; як же Ти говориш, що належить піднестися Синові Людському? Хто є Цей Син Людський?	Ѿвѣща̀ є҆мꙋ̀ наро́дъ: мы̀ слы́шахомъ ѿ зако́на, ꙗ҆́кѡ хрⷭ҇то́съ пребыва́етъ во вѣ́ки: ка́кѡ ты̀ гл҃еши: вознести́сѧ подоба́етъ сн҃ꙋ чл҃вѣ́ческомꙋ; кто̀ є҆́сть се́й сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй;
35	35
Тоді Ісус сказав їм: ще короткий час світло є з вами. Ходіть, поки є світло, щоб темрява вас не огорнула; а той, що ходить у темряві, не знає, куди йде.	Рече́ же и҆̀мъ і҆и҃съ: є҆щѐ ма́ло вре́мѧ свѣ́тъ въ ва́съ є҆́сть: ходи́те, до́ндеже свѣ́тъ и҆́мате, да тма̀ ва́съ не и҆́метъ: и҆ ходѧ́й во тмѣ̀ не вѣ́сть, ка́мѡ и҆́детъ:
36	36
Доки світло з вами, віруйте у світло, щоб бути вам синами світла. Це промовивши, Ісус відійшов від них і зник.	(Заⷱ҇ м҃г҃.) до́ндеже свѣ́тъ и҆́мате, вѣ́рꙋйте во свѣ́тъ, да сы́нове свѣ́та бꙋ́дете. Сїѧ̑ гл҃а і҆и҃съ, и҆ ѿше́дъ скры́сѧ ѿ ни́хъ.
37	37
Стільки чудес сотворив Він перед ними, і вони не вірували в Нього,	Толи̑ка [же] зна́мєнїѧ сотво́ршꙋ є҆мꙋ̀ пред̾ ни́ми, не вѣ́ровахꙋ въ него̀,
38	38
щоб справдилося слово пророка Ісаї, який сказав: Господи! Хто повірив тому, що ми чули? І кому відкрилася сила Господня?	да сбꙋ́детсѧ сло́во и҆са́їи прⷪ҇ро́ка, є҆́же речѐ: гдⷭ҇и, кто̀ вѣ́рова слꙋ́хꙋ на́шемꙋ; и҆ мы́шца гдⷭ҇нѧ комꙋ̀ ѿкры́сѧ;
39	39
Тому не могли вони вірувати, що, як ще сказав Ісая:	Сегѡ̀ ра́ди не можа́хꙋ вѣ́ровати, ꙗ҆́кѡ па́ки речѐ и҆са́їа:
40	40
засліпив очі їхні, закам’янив серця їхні, щоб не бачили очима і не розуміли серцем і не навернулися, щоб Я зцілив їх.	ѡ҆слѣпѝ ѻ҆́чи и҆́хъ, и҆ ѡ҆ка́менилъ є҆́сть сердца̀ и҆́хъ, да не ви́дѧтъ ѻ҆чи́ма, ни разꙋмѣ́ютъ се́рдцемъ, и҆ ѡ҆братѧ́тсѧ, и҆ и҆сцѣлю̀ и҆̀хъ.
41	41
Це сказав Ісая, коли бачив славу Його і говорив про Нього.	Сїѧ̑ речѐ и҆са́їа, є҆гда̀ ви́дѣ сла́вꙋ є҆гѡ̀ и҆ глаго́ла ѡ҆ не́мъ.
42	42
Проте і з начальників багато хто увірував у Нього; та через фарисеїв не признавалися, щоб не відлучили їх від синагоги.	Ѻ҆ба́че оу҆́бѡ и҆ ѿ кнѧ̑зь мно́зи вѣ́роваша въ него̀: но фарїсє́й ра́ди не и҆сповѣ́довахꙋ, да не и҆з̾ со́нмищъ и҆згна́ни бꙋ́дꙋтъ:
43	43
Бо полюбили більше людську славу, ніж славу Божу.	возлюби́ша бо па́че сла́вꙋ человѣ́ческꙋю, не́же сла́вꙋ бж҃їю.
44	44
Ісус же проголосив: хто вірує в Мене, не в Мене вірує, а в Того, Хто послав Мене.	І҆и҃съ же воззва̀ и҆ речѐ: вѣ́рꙋѧй въ мѧ̀ не вѣ́рꙋетъ въ мѧ̀, но въ посла́вшаго мѧ̀:
45	45
І хто Мене бачить, той бачить Того, Хто послав Мене.	и҆ ви́дѧй мѧ̀ ви́дитъ посла́вшаго мѧ̀:
46	46
Я Світло, прийшов у світ, щоб усякий, хто в Мене вірує, не залишався у темряві.	а҆́зъ свѣ́тъ въ мі́ръ прїидо́хъ, да всѧ́къ вѣ́рꙋѧй въ мѧ̀ во тмѣ̀ не пребꙋ́детъ:
47	47
І коли хто почує слова Мої і не повірить, Я не суджу його, бо Я прийшов не судити світ, але спасти світ.	и҆ а҆́ще кто̀ оу҆слы́шитъ гл҃го́лы моѧ̑ и҆ не вѣ́рꙋетъ, а҆́зъ не сꙋждꙋ̀ є҆мꙋ̀: не прїидо́хъ бо, да сꙋждꙋ̀ мі́рови, но да спасꙋ̀ мі́ръ:
48	48
Хто від Мене відмовляється і не приймає слів Моїх, має собі суддю: слово, яке Я сказав, — воно судитиме його в останній день.	ѿмета́ѧйсѧ менє̀ и҆ не прїе́млѧй гл҃гѡ́лъ мои́хъ и҆́мать сꙋдѧ́щаго є҆мꙋ̀: сло́во, є҆́же гл҃ахъ, то̀ сꙋ́дитъ є҆мꙋ̀ въ послѣ́днїй де́нь:
49	49
Бо Я говорив не від Себе; а Отець, Який послав Мене, Він дав Мені заповідь, що маю сказати і що говорити.	ꙗ҆́кѡ а҆́зъ ѿ себє̀ не гл҃ахъ: но посла́вый мѧ̀ ѻ҆ц҃ъ, то́й мнѣ̀ за́повѣдь дадѐ, что̀ рекꙋ̀ и҆ что̀ возгл҃ю:
50	50
І Я знаю, що заповідь Його є життя вічне. Отже, що Я говорю, то говорю так, як сказав Мені Отець.	и҆ вѣ́мъ, ꙗ҆́кѡ за́повѣдь є҆гѡ̀ живо́тъ вѣ́чный є҆́сть: ꙗ҆́же оу҆̀бо а҆́зъ гл҃ю, ꙗ҆́коже речѐ мнѣ̀ ѻ҆ц҃ъ, та́кѡ гл҃ю.
Глава 13	Глава́ г҃і

1	1
Перед святом Пасхи Ісус, знаючи, що прийшов Його час перейти з цього світу до Отця, показав на ділі, що, полюбивши Своїх, які були в світі, до кінця полюбив їх.	(Заⷱ҇ м҃д҃.) Пре́жде же пра́здника па́схи, вѣ́дый і҆и҃съ, ꙗ҆́кѡ прїи́де є҆мꙋ̀ ча́съ, да пре́йдетъ ѿ мі́ра сегѡ̀ ко ѻ҆ц҃ꙋ̀, возлю́бль своѧ̑ сꙋ́щыѧ въ мі́рѣ, до конца̀ возлюбѝ и҆̀хъ.
2	2
І під час вечері, коли диявол уже вклав у серце Іуді Симоновому Іскаріотові видати Його,	И҆ ве́чери бы́вшей, дїа́волꙋ оу҆жѐ вложи́вшꙋ въ се́рдце і҆ꙋ́дѣ сі́мѡновꙋ і҆скарїѡ́тскомꙋ, да є҆го̀ преда́стъ,
3	3
Ісус, знаючи, що Отець усе віддав до рук Його і що Він від Бога вийшов і до Бога відходить,	вѣ́дый і҆и҃съ, ꙗ҆́кѡ всѧ̑ дадѐ є҆мꙋ̀ ѻ҆ц҃ъ въ рꙋ́цѣ, и҆ ꙗ҆́кѡ ѿ бг҃а и҆зы́де и҆ къ бг҃ꙋ грѧде́тъ:
4	4
встав від вечері, зняв з Себе верхній одяг і, взявши рушник, підперезався.	воста̀ ѿ ве́чери, и҆ положѝ ри̑зы, и҆ прїе́мъ ле́нтїонъ, препоѧ́сасѧ:
5	5
Потім налив води в умивальницю і почав умивати ноги ученикам, і обтирати рушником, яким був підперезаний.	пото́мъ влїѧ̀ во́дꙋ во оу҆мыва́лницꙋ, и҆ нача́тъ оу҆мыва́ти но́ги оу҆чн҃кѡ́мъ и҆ ѡ҆тира́ти ле́нтїемъ, и҆́мже бѣ̀ препоѧ́санъ.
6	6
Підходить і до Симона-Петра, а той говорить Йому: Господи! Чи Тобі умивати мої ноги?	Прїи́де же къ сі́мѡнꙋ петрꙋ̀, и҆ глаго́ла є҆мꙋ̀ то́й: гдⷭ҇и, ты́ ли моѝ оу҆мы́еши но́зѣ;
7	7
Ісус сказав йому у відповідь: що Я роблю, ти тепер не знаєш, а зрозумієш потім.	Ѿвѣща̀ і҆и҃съ и҆ речѐ є҆мꙋ̀: є҆́же а҆́зъ творю̀, ты̀ не вѣ́си нн҃ѣ, оу҆разꙋмѣ́еши же по си́хъ.
8	8
Петро каже Йому: не вмиєш ніг моїх повік. Ісус відповів йому: якщо не вмию тебе, не матимеш частини зі Мною.	Глаго́ла є҆мꙋ̀ пе́тръ: не оу҆мы́еши нѡ́гꙋ моє́ю во вѣ́ки. Ѿвѣща̀ є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: а҆́ще не оу҆мы́ю тебѐ, не и҆́маши ча́сти со мно́ю.
9	9
Симон-Петро каже Йому: Господи, не тільки ноги мої, але й руки і голову.	Глаго́ла є҆мꙋ̀ сі́мѡнъ пе́тръ: гдⷭ҇и, не но́зѣ моѝ то́кмѡ, но и҆ рꙋ́цѣ и҆ главꙋ̀.
10	10
Ісус говорить йому: вмитому треба тільки ноги обмити, бо увесь чистий; і ви чисті, але не всі.	Гл҃а є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: и҆змове́нный не тре́бꙋетъ, то́кмѡ но́зѣ оу҆мы́ти, є҆́сть бо ве́сь чи́стъ: и҆ вы̀ чи́сти є҆стѐ, но не всѝ.
11	11
Бо знав Він зрадника Свого, тому і сказав, що не всі вони чисті.	Вѣ́дѧше бо предаю́щаго є҆го̀: се́гѡ ра́ди речѐ, ꙗ҆́кѡ не всѝ чи́сти є҆стѐ.
12	12
Коли ж умив їм ноги і надів одяг Свій, то знову возліг і сказав їм: чи знаєте, що Я зробив вам?	(Заⷱ҇ м҃е҃.) Є҆гда́ же оу҆мы̀ но́ги и҆́хъ, прїѧ́тъ ри̑зы своѧ̑, возле́гъ па́ки, речѐ и҆̀мъ: вѣ́сте ли, что̀ сотвори́хъ ва́мъ;
13	13
Ви називаєте Мене Учителем і Господом, і добре кажете, бо Я Той і є.	Вы̀ глаша́ете мѧ̀ оу҆чт҃лѧ и҆ гдⷭ҇а: и҆ до́брѣ глаго́лете, є҆́смь бо.
14	14
Отже, якщо Я, Господь і Учитель, умив вам ноги, то і ви повинні вмивати ноги один одному.	А҆́ще оу҆̀бо а҆́зъ оу҆мы́хъ ва́ши но́зѣ, гдⷭ҇ь и҆ оу҆чт҃ль, и҆ вы̀ до́лжни є҆стѐ дрꙋ́гъ дрꙋ́гꙋ оу҆мыва́ти но́зѣ:
15	15
Бо Я дав вам приклад, щоб і ви робили так само, як Я зробив вам.	ѡ҆́бразъ бо да́хъ ва́мъ, да, ꙗ҆́коже а҆́зъ сотвори́хъ ва́мъ, и҆ вы̀ твори́те.
16	16
Істинно, істинно кажу вам: раб не більший за господаря свого, і посланець не більший за того, хто послав його.	А҆ми́нь, а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ: нѣ́сть ра́бъ бо́лїй го́спода своегѡ̀, ни посла́нникъ бо́лїй посла́вшагѡ є҆го̀.
17	17
Якщо це знаєте, блаженні ви, коли виконуєте.	А҆́ще сїѧ̑ вѣ́сте, бл҃же́ни є҆стѐ, а҆́ще творитѐ ѧ҆̀.
18	18
Не про всіх вас кажу; Я знаю тих, кого обрав. Але нехай здійсниться Писання: той, хто їсть зі Мною хліб, підняв на Мене п’яту свою.	Не ѡ҆ всѣ́хъ ва́съ гл҃ю: а҆́зъ (бо) вѣ́мъ, и҆̀хже и҆збра́хъ: но да писа́нїе сбꙋ́детсѧ: ꙗ҆ды́й со мно́ю хлѣ́бъ воздви́же на мѧ̀ пѧ́тꙋ свою̀.
19	19
Тепер кажу вам, перш ніж те збудеться, щоб, як станеться, ви повірили, що це Я.	Ѿсе́лѣ гл҃ю ва́мъ, пре́жде да́же не бꙋ́детъ, да, є҆гда̀ бꙋ́детъ, вѣ́рꙋ и҆́мете, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ є҆́смь.
20	20
Істинно, істинно кажу вам: хто приймає того, кого Я пошлю, Мене приймає; а хто Мене приймає, приймає Того, Хто послав Мене.	А҆ми́нь, а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ: прїе́млѧй, а҆́ще кого̀ послю̀, менѐ прїе́млетъ: а҆ прїе́млѧй менѐ прїе́млетъ посла́вшаго мѧ̀.
21	21
Сказавши це, Ісус стривожився духом, і засвідчив, і сказав: істинно, істинно кажу вам, що один з вас видасть Мене.	Сїѧ̑ ре́къ і҆и҃съ возмꙋти́сѧ дх҃омъ и҆ свидѣ́телствова и҆ речѐ: а҆ми́нь, а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ є҆ди́нъ ѿ ва́съ преда́стъ мѧ̀.
22	22
Тоді ученики озирались один на одного, не розуміючи, про кого Він говорить.	Сзира́хꙋсѧ оу҆̀бо междꙋ̀ собо́ю оу҆чн҃цы̀, недоꙋмѣ́ющесѧ, ѡ҆ ко́мъ гл҃етъ.
23	23
Один же з учеників Його, якого любив Ісус, возлежав при лоні Ісусовому.	Бѣ́ же є҆ди́нъ ѿ оу҆чн҃къ є҆гѡ̀ возлежѧ̀ на ло́нѣ і҆и҃совѣ, є҆го́же люблѧ́ше і҆и҃съ:
24	24
Йому Симон-Петро зробив знак, щоб запитав, хто це, про кого Він говорить.	поманꙋ́ же семꙋ̀ сі́мѡнъ пе́тръ вопроси́ти, кто́ бы бы́лъ, ѡ҆ не́мже гл҃етъ.
25	25
Той, припавши до грудей Ісуса, сказав Йому: Господи, хто це?	Напа́дъ же то́й на пє́рси і҆и҃сѡвы, глаго́ла є҆мꙋ̀: гдⷭ҇и, кто̀ є҆́сть;
26	26
Ісус відповів: той, кому Я, вмочивши, подам хліб. І, вмочивши хліб, подав Іуді Симоновому Іскаріоту.	Ѿвѣща̀ і҆и҃съ: то́й є҆́сть, є҆мꙋ́же а҆́зъ ѡ҆мочи́въ хлѣ́бъ пода́мъ. И҆ ѡ҆мо́чь хлѣ́бъ, дадѐ і҆ꙋ́дѣ сі́мѡновꙋ і҆скарїѡ́тскомꙋ.
27	27
І з цим хлібом увійшов у нього сатана. І сказав йому Ісус: що робиш, роби швидше.	И҆ по хлѣ́бѣ тогда̀ вни́де въ ѻ҆́нь сатана̀. Гл҃а оу҆̀бо є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: є҆́же твори́ши, сотворѝ ско́рѡ.
28	28
Але ніхто з тих, що возлежали, не зрозумів, до чого Він це сказав йому.	Се́гѡ же никто́же разꙋмѣ̀ ѿ возлежа́щихъ, къ чесомꙋ̀ речѐ є҆мꙋ̀.
29	29
Оскільки в Іуди була грошова скринька, то деякі гадали, що Ісус звелів йому купити те, що треба було до свята, або щоб дав що-небудь убогим.	Нѣ́цыи же мнѧ́хꙋ, поне́же ковче́жецъ и҆мѧ́ше і҆ꙋ́да, ꙗ҆́кѡ гл҃етъ є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: кꙋпѝ, є҆́же тре́бꙋемъ на пра́здникъ: и҆лѝ ни́щымъ да нѣ́что да́стъ.
30	30
Він, взявши той хліб, одразу ж вийшов; а була ніч.	Прїи́мъ же ѻ҆́нъ хлѣ́бъ, а҆́бїе и҆зы́де: бѣ́ же но́щь. Є҆гда̀ и҆зы́де,
31	31
Коли він вийшов, Ісус промовив: нині прославився Син Людський, і Бог прославився в Ньому.	гл҃а і҆и҃съ: (Заⷱ҇ м҃ѕ҃.) нн҃ѣ просла́висѧ сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй, и҆ бг҃ъ просла́висѧ ѡ҆ не́мъ:
32	32
Якщо Бог прославився в Ньому, то і Бог прославить Його в Собі, і скоро прославить Його.	а҆́ще бг҃ъ просла́висѧ ѡ҆ не́мъ, и҆ бг҃ъ просла́витъ є҆го̀ въ себѣ̀, и҆ а҆́бїе просла́витъ є҆го̀.
33	33
Діти! Недовго вже бути Мені з вами. Будете шукати Мене і, як Я сказав юдеям, — куди Я йду, ви не можете прийти, так і вам кажу тепер.	Ча̑дца, є҆щѐ съ ва́ми ма́лѡ є҆́смь: взы́щете менѐ, и҆ ꙗ҆́коже рѣ́хъ і҆ꙋде́ѡмъ, ꙗ҆́кѡ а҆́може а҆́зъ и҆дꙋ̀, вы̀ не мо́жете прїитѝ: и҆ ва́мъ гл҃ю нн҃ѣ.
34	34
Заповідь нову даю вам: щоб ви любили один одного; як Я полюбив вас, так і ви любіть один одного.	За́повѣдь но́вꙋю даю̀ ва́мъ, да лю́бите дрꙋ́гъ дрꙋ́га: ꙗ҆́коже возлюби́хъ вы̀, да и҆ вы̀ лю́бите себѐ:
35	35
З того знатимуть усі, що ви Мої ученики, якщо будете мати любов між собою.	ѡ҆ се́мъ разꙋмѣ́ютъ всѝ, ꙗ҆́кѡ моѝ оу҆чн҃цы̀ є҆стѐ, а҆́ще любо́вь и҆́мате междꙋ̀ собо́ю.
36	36
Симон-Петро сказав Йому: Господи, куди Ти йдеш? Ісус відповів йому: куди Я йду, ти не можеш тепер іти за Мною, а згодом підеш за Мною.	Глаго́ла є҆мꙋ̀ сі́мѡнъ пе́тръ: гдⷭ҇и, ка́мѡ и҆́деши; Ѿвѣща̀ є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: а҆́може (а҆́зъ) и҆дꙋ̀, не мо́жеши нн҃ѣ по мнѣ̀ и҆тѝ: послѣди́ же по мнѣ̀ и҆́деши.
37	37
Петро сказав Йому: Господи! Чому я не можу йти за Тобою тепер? Я душу мою покладу за Тебе.	Глаго́ла є҆мꙋ̀ пе́тръ: гдⷭ҇и, почто̀ не могꙋ̀ нн҃ѣ по тебѣ̀ и҆тѝ; нн҃ѣ дꙋ́шꙋ мою̀ за тѧ̀ положꙋ̀.
38	38
Ісус відповів йому: душу твою за Мене покладеш? Істинно, істинно кажу тобі: не проспіває півень, як тричі зречешся Мене.	Ѿвѣща̀ є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: дꙋ́шꙋ ли твою̀ за мѧ̀ положи́ши; а҆ми́нь, а҆ми́нь гл҃ю тебѣ̀: не возгласи́тъ а҆ле́ктѡръ, до́ндеже ѿве́ржешисѧ менє̀ три́щи.
Глава 14	Глава́ д҃і

1	1
Нехай не тривожиться серце ваше; віруйте в Бога і в Мене віруйте.	(Заⷱ҇ м҃з҃.) Да не смꙋща́етсѧ се́рдце ва́ше: вѣ́рꙋйте въ бг҃а, и҆ въ мѧ̀ вѣ́рꙋйте:
2	2
В домі Отця Мого осель багато. А якби не так, Я сказав би вам: Я йду приготувати місце вам.	въ домꙋ̀ ѻ҆ц҃а̀ моегѡ̀ ѡ҆би́тєли мнѡ́ги сꙋ́ть: а҆́ще ли же нѝ, ре́клъ бы́хъ ва́мъ: и҆дꙋ̀ оу҆гото́вати мѣ́сто ва́мъ:
3	3
І коли піду і приготую вам місце, прийду знову і візьму вас до Себе, щоб і ви були там, де Я.	и҆ а҆́ще [а҆́ще пойдꙋ̀ и҆] оу҆гото́влю мѣ́сто ва́мъ, па́ки прїидꙋ̀ и҆ поимꙋ̀ вы̀ къ себѣ̀, да, и҆дѣ́же є҆́смь а҆́зъ и҆ вы̀ бꙋ́дете:
4	4
А куди Я йду, ви знаєте, і путь знаєте.	и҆ а҆́може а҆́зъ и҆дꙋ̀, вѣ́сте, и҆ пꙋ́ть вѣ́сте.
5	5
Фома сказав Йому: Господи! Не знаємо, куди йдеш; і як можемо знати путь?	Глаго́ла є҆мꙋ̀ ѳома̀: гдⷭ҇и, не вѣ́мы, ка́мѡ и҆́деши: и҆ ка́кѡ мо́жемъ пꙋ́ть вѣ́дѣти;
6	6
Ісус сказав йому: Я є путь, і істина, і життя; ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене.	Гл҃а є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: а҆́зъ є҆́смь пꙋ́ть и҆ и҆́стина и҆ живо́тъ: никто́же прїи́детъ ко ѻ҆ц҃ꙋ̀, то́кмѡ мно́ю:
7	7
Коли б ви знали Мене, то знали б і Отця Мого. І віднині знаєте Його і бачили Його.	а҆́ще мѧ̀ бы́сте зна́ли, и҆ ѻ҆ц҃а̀ моего̀ зна́ли бы́сте (оу҆́бѡ): и҆ ѿсе́лѣ позна́сте є҆го̀, и҆ ви́дѣсте є҆го̀.
8	8
Филип сказав Йому: Господи, покажи нам Отця, і нам вистачить.	Глаго́ла є҆мꙋ̀ фїлі́ппъ: гдⷭ҇и, покажѝ на́мъ ѻ҆ц҃а̀, и҆ довлѣ́етъ на́мъ.
9	9
Ісус сказав йому: стільки часу Я з вами, і ти не знаєш Мене, Филипе? Хто бачив Мене, той і Отця бачив; як же ти говориш: покажи нам Отця?	Гл҃а є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: толи́ко вре́мѧ съ ва́ми є҆́смь, и҆ не позна́лъ є҆сѝ менѐ, фїлі́ппе; ви́дѣвый менѐ ви́дѣ ѻ҆ц҃а̀: и҆ ка́кѡ ты̀ глаго́леши: покажѝ на́мъ ѻ҆ц҃а̀;
10	10
Хіба ти не віриш, що Я в Отці і Отець у Мені? Слова, які Я кажу, не від Себе кажу; Отець, Який в Мені перебуває, Він творить діла.	не вѣ́рꙋеши ли, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ во ѻ҆ц҃ѣ̀, и҆ ѻ҆ц҃ъ во мнѣ̀ є҆́сть; (Заⷱ҇ м҃и҃.) гл҃го́лы, ꙗ҆̀же а҆́зъ гл҃ю ва́мъ, ѡ҆ себѣ̀ не гл҃ю: ѻ҆ц҃ъ же во мнѣ̀ пребыва́ѧй, то́й твори́тъ дѣла̀:
11	11
Вірте Мені, що Я в Отці і Отець у Мені. Якщо ж ні, то вірте Мені за самими ділами.	вѣ́рꙋйте мнѣ̀, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ во ѻ҆ц҃ѣ̀, и҆ ѻ҆ц҃ъ во мнѣ̀: а҆́ще ли же нѝ, за та̑ дѣла̀ вѣ́рꙋ и҆ми́те мѝ.
12	12
Істинно, істинно кажу вам: хто вірує в Мене, діла, які творю Я, і він створить, і більше цих створить; тому що Я до Отця Мого іду.	А҆ми́нь, а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ: вѣ́рꙋѧй въ мѧ̀, дѣла̀, ꙗ҆́же а҆́зъ творю̀, и҆ то́й сотвори́тъ, и҆ бѡ́лша си́хъ сотвори́тъ: ꙗ҆́кѡ а҆́зъ ко ѻ҆ц҃ꙋ̀ моемꙋ̀ грѧдꙋ̀:
13	13
І коли чого попросите у Отця в ім’я Моє, те зроблю, щоб Отець прославився в Сині.	и҆ є҆́же а҆́ще что̀ про́сите (ѿ ѻ҆ц҃а̀) во и҆́мѧ моѐ, то̀ сотворю̀, да просла́витсѧ ѻ҆ц҃ъ въ сн҃ѣ:
14	14
І коли чого попросите в ім’я Моє, Я те зроблю.	(и҆) а҆́ще чесѡ̀ про́сите во и҆́мѧ моѐ, а҆́зъ сотворю̀.
15	15
Якщо любите Мене, то дотримуйтесь Моїх заповідей.	А҆́ще лю́бите мѧ̀, за́пѡвѣди моѧ̑ соблюди́те,
16	16
І Я ублагаю Отця, й іншого Утішителя дасть вам, щоб був з вами повік,	и҆ а҆́зъ оу҆молю̀ ѻ҆ц҃а̀, и҆ и҆но́го оу҆тѣ́шителѧ да́стъ ва́мъ, да бꙋ́детъ съ ва́ми въ вѣ́къ,
17	17
Духа істини, Якого світ не може прийняти, бо не бачить Його і не знає Його; ви ж знаєте Його, бо Він з вами перебуває і у вас буде.	дх҃ъ и҆́стины, є҆гѡ́же мі́ръ не мо́жетъ прїѧ́ти, ꙗ҆́кѡ не ви́дитъ є҆гѡ̀, нижѐ зна́етъ є҆гѡ̀: вы́ же зна́ете є҆го̀, ꙗ҆́кѡ въ ва́съ пребыва́етъ и҆ въ ва́съ бꙋ́детъ.
18	18
Не залишу вас сиротами; прийду до вас.	Не ѡ҆ста́влю ва́съ си̑ры: прїидꙋ̀ къ ва́мъ:
19	19
Ще трохи, і світ уже не побачить Мене; а ви побачите Мене, бо Я живу, і ви будете жити.	є҆щѐ ма́лѡ, и҆ мі́ръ ктомꙋ̀ не оу҆ви́дитъ менѐ, вы́ же оу҆ви́дите мѧ̀, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ живꙋ̀, и҆ вы̀ жи́ви бꙋ́дете:
20	20
Того дня дізнаєтесь ви, що Я в Отці Моєму, і ви в Мені, і Я в вас.	въ то́й де́нь оу҆разꙋмѣ́ете вы̀, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ во ѻ҆ц҃ѣ̀ мое́мъ, и҆ вы̀ во мнѣ̀, и҆ а҆́зъ въ ва́съ.
21	21
Хто має заповіді Мої і дотримується їх, той любить Мене; а хто любить Мене, того полюбить Отець Мій; і Я полюблю його і явлюся йому Сам.	(Заⷱ҇.) И҆мѣ́ѧй за́пѡвѣди моѧ̑ и҆ соблюда́ѧй и҆̀хъ, то́й є҆́сть любѧ́й мѧ̀: а҆ любѧ́й мѧ̀ возлю́бленъ бꙋ́детъ ѻ҆ц҃е́мъ мои́мъ, и҆ а҆́зъ возлюблю̀ є҆го̀, и҆ ꙗ҆влю́сѧ є҆мꙋ̀ са́мъ.
22	22
Іуда, не Іскаріот, говорить Йому: Господи, що це, що Ти хочеш явити Себе нам, а не світові?	Глаго́ла є҆мꙋ̀ і҆ꙋ́да не і҆скарїѡ́тскїй: гдⷭ҇и, и҆ что̀ бы́сть, ꙗ҆́кѡ на́мъ хо́щеши ꙗ҆ви́тисѧ, а҆ не мі́рови;
23	23
Ісус сказав йому у відповідь: хто любить Мене, той слово Моє збереже; і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до Нього і оселю сотворимо у Нього.	Ѿвѣща̀ і҆и҃съ и҆ речѐ є҆мꙋ̀: а҆́ще кто̀ лю́битъ мѧ̀, сло́во моѐ соблюде́тъ: и҆ ѻ҆ц҃ъ мо́й возлю́битъ є҆го̀, и҆ къ немꙋ̀ прїи́дема, и҆ ѡ҆би́тель оу҆ негѡ̀ сотвори́ма:
24	24
А хто не любить Мене, слів Моїх не береже; слово ж, яке ви чуєте, не Моє, а Отця, Який послав Мене.	не любѧ́й мѧ̀ слове́съ мои́хъ не соблюда́етъ: и҆ сло́во, є҆́же слы́шасте, нѣ́сть моѐ, но посла́вшагѡ мѧ̀ ѻ҆ц҃а̀.
25	25
Це сказав Я вам, перебуваючи з вами.	Сїѧ̑ гл҃ахъ ва́мъ въ ва́съ сы́й:
26	26
Утішитель же, Дух Святий, Якого пошле Отець в ім’я Моє, навчить вас усього і нагадає вам усе, що Я говорив вам.	оу҆тѣ́шитель же, дх҃ъ ст҃ы́й, є҆го́же по́слетъ ѻ҆ц҃ъ во и҆́мѧ моѐ, то́й вы̀ наꙋчи́тъ всемꙋ̀, и҆ воспомѧне́тъ ва́мъ всѧ̑, ꙗ҆̀же рѣ́хъ ва́мъ.
27	27
Мир залишаю вам, мир Мій даю вам; не так, як світ дає, Я даю вам. Нехай не тривожиться серце ваше і нехай не страхається.	Ми́ръ ѡ҆ставлѧ́ю ва́мъ, ми́ръ мо́й даю̀ ва́мъ: не ꙗ҆́коже мі́ръ дае́тъ, а҆́зъ даю̀ ва́мъ. (Заⷱ҇ м҃ѳ҃.) Да не смꙋща́етсѧ се́рдце ва́ше, ни оу҆страша́етъ.
28	28
Ви чули, що Я сказав вам: іду від вас і прийду до вас. Коли б ви любили Мене, то зраділи б, що Я сказав: іду до Отця; бо Отець Мій більший за Мене.	Слы́шасте, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ рѣ́хъ ва́мъ: и҆дꙋ̀ и҆ прїидꙋ̀ къ ва́мъ. А҆́ще бы́сте люби́ли мѧ̀, возра́довалисѧ бы́сте (оу҆́бѡ), ꙗ҆́кѡ рѣ́хъ: и҆дꙋ̀ ко ѻ҆ц҃ꙋ̀: ꙗ҆́кѡ ѻ҆ц҃ъ мо́й бо́лїй менє̀ є҆́сть.
29	29
І ось Я сказав вам про те, перш ніж збулося, щоб ви повірили, коли збудеться.	И҆ нн҃ѣ рѣ́хъ ва́мъ, пре́жде да́же не бꙋ́детъ, да, є҆гда̀ бꙋ́детъ, вѣ́рꙋ и҆́мете.
30	30
Вже небагато Мені говорити з вами; бо йде князь світу цього, і в Мені він не має нічого.	Ктомꙋ̀ не мно́гѡ гл҃ю съ ва́ми: грѧде́тъ бо сегѡ̀ мі́ра кнѧ́зь, и҆ во мнѣ̀ не и҆́мать ничесѡ́же.
31	31
Та щоб світ знав, що Я люблю Отця і, як заповів Мені Отець, так і творю. Вставайте, підемо звідси.	Но да разꙋмѣ́етъ мі́ръ, ꙗ҆́кѡ люблю̀ ѻ҆ц҃а̀, и҆ ꙗ҆́коже заповѣ́да мнѣ̀ ѻ҆ц҃ъ, та́кѡ творю̀: воста́ните, и҆́демъ ѿсю́дꙋ.
Глава 15	Глава́ є҃і

1	1
Я є істинна виноградна лоза, а Отець Мій — виноградар.	(Заⷱ҇ н҃.) А҆́зъ є҆́смь лоза̀ и҆́стиннаѧ, и҆ ѻ҆ц҃ъ мо́й дѣ́латель є҆́сть:
2	2
Всяку гілку в Мене Він відсікає, що не плодоносить, і всяку, що плодоносить, очищає, щоб більше принесла плоду.	всѧ́кꙋ ро́згꙋ ѡ҆ мнѣ̀ не творѧ́щꙋю плода̀, и҆́зметъ ю҆̀: и҆ всѧ́кꙋ творѧ́щꙋю пло́дъ, ѡ҆треби́тъ ю҆̀, да мно́жайшїй пло́дъ принесе́тъ.
3	3
Ви вже очищені через слово, яке Я проповідував вам.	Оу҆жѐ вы̀ чи́сти є҆стѐ за сло́во, є҆́же гл҃ахъ ва́мъ.
4	4
Перебувайте в Мені, і Я у вас. Як гілка не може приносити плоду сама від себе, якщо не буде на лозі, так і ви, якщо не будете в Мені.	Бꙋ́дите во мнѣ̀, и҆ а҆́зъ въ ва́съ. Ꙗ҆́коже розга̀ не мо́жетъ плода̀ сотвори́ти ѡ҆ себѣ̀, а҆́ще не бꙋ́детъ на лозѣ̀, та́кѡ и҆ вы̀, а҆́ще во мнѣ̀ не пребꙋ́дете.
5	5
Я є лоза, а ви гілки; хто перебуває в Мені, і Я в ньому, той приносить багато плоду; бо без Мене не можете робити нічого.	А҆́зъ є҆́смь лоза̀, вы́ (же) ро́ждїе: (и҆) и҆́же бꙋ́детъ во мнѣ̀, и҆ а҆́зъ въ не́мъ, то́й сотвори́тъ пло́дъ мно́гъ, ꙗ҆́кѡ без̾ менє̀ не мо́жете твори́ти ничесѡ́же:
6	6
Хто не буде в Мені, той буде відкинутий геть, як гілка, і всохне; а такі гілки збирають і кидають у вогонь, і вони згоряють.	а҆́ще кто̀ во мнѣ̀ не пребꙋ́детъ, и҆зве́ржетсѧ во́нъ, ꙗ҆́коже розга̀, и҆ и҆зсы́шетъ: и҆ собира́ютъ ю҆̀ и҆ во ѻ҆́гнь влага́ютъ, и҆ сгара́етъ:
7	7
Якщо перебуватимете в Мені, і слова Мої у вас будуть, то, чого б ви не захотіли, просіть, і буде вам.	а҆́ще пребꙋ́дете во мнѣ̀ и҆ гл҃го́лы моѝ въ ва́съ пребꙋ́дꙋтъ, є҆гѡ́же а҆́ще хо́щете, проси́те, и҆ бꙋ́детъ ва́мъ:
8	8
Тим прославиться Отець Мій, якщо ви принесете багато плоду і будете Моїми учениками.	ѡ҆ се́мъ просла́висѧ ѻ҆ц҃ъ мо́й, да пло́дъ мно́гъ сотворитѐ, и҆ бꙋ́дете моѝ оу҆чн҃цы̀.
9	9
Як полюбив Мене Отець, так і Я полюбив вас; перебувайте ж у Моїй любові.	(Заⷱ҇ н҃а҃.) Ꙗ҆́коже возлюби́ мѧ ѻ҆ц҃ъ, и҆ а҆́зъ возлюби́хъ ва́съ: бꙋ́дите въ любвѝ мое́й:
10	10
Якщо заповідей Моїх дотримаєтесь, то будете в любові Моїй, як і Я, дотримавшись заповідей Отця Мого, перебуваю в Його любові.	а҆́ще за́пѡвѣди моѧ̑ соблюде́те, пребꙋ́дете въ любвѝ мое́й, ꙗ҆́коже а҆́зъ за́пѡвѣди ѻ҆ц҃а̀ моегѡ̀ соблюдо́хъ, и҆ пребыва́ю въ є҆гѡ̀ любвѝ.
11	11
Це сказав Я вам, щоб радість Моя у вас перебувала, і радість ваша буде повна.	Сїѧ̑ гл҃ахъ ва́мъ, да ра́дость моѧ̀ въ ва́съ бꙋ́детъ и҆ ра́дость ва́ша и҆спо́лнитсѧ.
12	12
Це є заповідь Моя, щоб ви любили один одного, як Я полюбив вас.	Сїѧ̀ є҆́сть за́повѣдь моѧ̀, да лю́бите дрꙋ́гъ дрꙋ́га, ꙗ҆́коже возлюби́хъ вы̀:
13	13
Немає більше від тієї любови, як хто душу свою покладе за друзів своїх.	бо́лши сеѧ̀ любвѐ никто́же и҆́мать, да кто̀ дꙋ́шꙋ свою̀ положи́тъ за дрꙋ́ги своѧ̑.
14	14
Ви — друзі Мої, якщо виконуєте те, що Я заповідаю вам.	Вы̀ дрꙋ́зи моѝ є҆стѐ, а҆́ще творитѐ, є҆ли̑ка а҆́зъ заповѣ́даю ва́мъ:
15	15
Не називаю вас більше рабами, бо раб не знає, що робить господар його; а Я назвав вас друзями, тому що сказав вам усе, що чув від Отця Мого.	не ктомꙋ̀ ва́съ гл҃ю рабы̑, ꙗ҆́кѡ ра́бъ не вѣ́сть, что̀ твори́тъ госпо́дь є҆гѡ̀: ва́съ же реко́хъ дрꙋ́ги, ꙗ҆́кѡ всѧ̑, ꙗ҆̀же слы́шахъ ѿ ѻ҆ц҃а̀ моегѡ̀, сказа́хъ ва́мъ.
16	16
Не ви Мене обрали, але Я вас обрав і настановив вас, щоб ви йшли і приносили плід, і щоб плід ваш залишився, щоб, чого не попросите в Отця в ім’я Моє, Він дав вам.	Не вы̀ менѐ и҆збра́сте, но а҆́зъ и҆збра́хъ ва́съ, и҆ положи́хъ ва́съ, да вы̀ и҆́дете и҆ пло́дъ принесе́те, и҆ пло́дъ ва́шъ пребꙋ́детъ, да, є҆гѡ́же а҆́ще про́сите ѿ ѻ҆ц҃а̀ во и҆́мѧ моѐ, да́стъ ва́мъ.
17	17
Це заповідаю вам, щоб ви любили один одного.	(Заⷱ҇ н҃в҃.) Сїѧ̑ заповѣ́даю ва́мъ, да лю́бите дрꙋ́гъ дрꙋ́га.
18	18
Якщо світ вас ненавидить, знайте, що Мене перше, ніж вас, зненавидів.	А҆́ще мі́ръ ва́съ ненави́дитъ, вѣ́дите, ꙗ҆́кѡ менѐ пре́жде ва́съ возненави́дѣ:
19	19
Якби ви були від світу, то світ любив би своє; а оскільки ви не від світу, але Я обрав вас від світу, тому ненавидить вас світ.	а҆́ще ѿ мі́ра бы́сте бы́ли, мі́ръ оу҆́бѡ своѐ люби́лъ бы̀: ꙗ҆́коже ѿ мі́ра нѣ́сте, но а҆́зъ и҆збра́хъ вы̀ ѿ мі́ра, сегѡ̀ ра́ди ненави́дитъ ва́съ мі́ръ.
20	20
Пам’ятайте слово, яке Я сказав вам: раб не більший за господаря свого. Якщо Мене гнали, то гнатимуть і вас; якщо Мого слова дотримувались, будуть дотримуватись і вашого.	Помина́йте сло́во, є҆́же а҆́зъ рѣ́хъ ва́мъ: нѣ́сть ра́бъ бо́лїй го́спода своегѡ̀: а҆́ще менѐ и҆згна́ша, и҆ ва́съ и҆зженꙋ́тъ: а҆́ще сло́во моѐ соблюдо́ша, и҆ ва́ше соблюдꙋ́тъ:
21	21
Та все те чинитимуть вам за ім’я Моє, тому що не знають Того, Хто послав Мене.	но сїѧ̑ всѧ̑ творѧ́тъ ва́мъ за и҆́мѧ моѐ, ꙗ҆́кѡ не вѣ́дѧтъ посла́вшагѡ мѧ̀.
22	22
Якби Я не прийшов і не говорив їм, то не мали б гріха; а тепер не мають виправдання за гріх свій.	А҆́ще не бы́хъ прише́лъ и҆ гл҃алъ и҆̀мъ, грѣха̀ не бы́ша и҆мѣ́ли: нн҃ѣ же вины̀ [и҆звине́нїѧ] не и҆́мꙋтъ ѡ҆ грѣсѣ̀ свое́мъ:
23	23
Хто ненавидить Мене, той ненавидить і Отця Мого.	ненави́дѧй менѐ, и҆ ѻ҆ц҃а̀ моего̀ ненави́дитъ:
24	24
Коли б Я не творив серед них діл, яких ніхто інший не створив, то не мали б гріха; а тепер і бачили, і зненавиділи й Мене, і Отця Мого.	а҆́ще дѣ́лъ не бы́хъ сотвори́лъ въ ни́хъ, и҆́хже и҆́нъ никто́же сотворѝ, грѣха̀ не бы́ша и҆мѣ́ли: нн҃ѣ же и҆ ви́дѣша, и҆ возненави́дѣша менѐ и҆ ѻ҆ц҃а̀ моего̀:
25	25
Але нехай справдиться слово, написане в законі їхньому: зненавиділи Мене даремно.	но да сбꙋ́детсѧ сло́во, пи́санное въ зако́нѣ и҆́хъ, ꙗ҆́кѡ возненави́дѣша мѧ̀ тꙋ́не.
26	26
Коли ж прийде Утішитель, Якого Я пошлю вам від Отця, Дух істини, Який від Отця виходить, Він буде свідчити про Мене.	Є҆гда́ же прїи́детъ оу҆тѣ́шитель, є҆го́же а҆́зъ послю̀ ва́мъ ѿ ѻ҆ц҃а̀, дх҃ъ и҆́стины, и҆́же ѿ ѻ҆ц҃а̀ и҆схо́дитъ, то́й свидѣ́телствꙋетъ ѡ҆ мнѣ̀:
27	27
Також і ви будете свідчити, бо ви спочатку зі Мною.	и҆ вы́ же свидѣ́телствꙋете, ꙗ҆́кѡ и҆сконѝ со мно́ю є҆стѐ.
Глава 16	Глава́ ѕ҃і

1	1
Це сказав Я вам, щоб ви не спокусилися.	Сїѧ̑ гл҃ахъ ва́мъ, да не соблазни́тесѧ.
2	2
Виженуть вас із синагог; прийде навіть час, коли всякий, хто вбиватиме вас, буде думати, що тим він служить Богові.	Ѿ со́нмищъ и҆жденꙋ́тъ вы̀: (Заⷱ҇ н҃г҃.) но прїи́детъ ча́съ, да всѧ́къ, и҆́же оу҆бїе́тъ вы̀, возмни́тсѧ слꙋ́жбꙋ приноси́ти бг҃ꙋ:
3	3
Так будуть робити, бо не пізнали ні Отця, ні Мене.	и҆ сїѧ̑ сотворѧ́тъ, ꙗ҆́кѡ не позна́ша ѻ҆ц҃а̀, ни менє̀.
4	4
Але Я сказав це для того, щоб ви, як прийде той час, згадали, що Я казав вам про те. А не говорив вам цього спочатку тому, що був з вами.	Но сїѧ̑ гл҃ахъ ва́мъ, да, є҆гда̀ прїи́детъ ча́съ, воспомѧ́нете сїѧ̑, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ рѣ́хъ ва́мъ: си́хъ же ва́мъ и҆спе́рва не рѣ́хъ, ꙗ҆́кѡ съ ва́ми бѣ́хъ.
5	5
А тепер іду до Того, Хто Мене послав, і ніхто з вас не питає Мене: куди йдеш?	Нн҃ѣ же и҆дꙋ̀ къ посла́вшемꙋ мѧ̀, и҆ никто́же ѿ ва́съ вопроша́етъ менѐ: ка́мѡ и҆́деши;
6	6
Але від того, що Я сказав вам це, скорботою пройнялися серця ваші.	Но ꙗ҆́кѡ сїѧ̑ гл҃ахъ ва́мъ, ско́рби и҆спо́лнихъ сердца̀ ва̑ша.
7	7
Але Я істину кажу вам: краще для вас, щоб Я пішов. Бо, якщо Я не піду, Утішитель не прийде до вас; а як піду, то пошлю Його до вас,	Но а҆́зъ и҆́стинꙋ ва́мъ гл҃ю: оу҆́не є҆́сть ва́мъ, да а҆́зъ и҆дꙋ̀: а҆́ще бо не и҆дꙋ̀ а҆́зъ; оу҆тѣ́шитель не прїи́детъ къ ва́мъ: а҆́ще (ли) же и҆дꙋ̀, послю̀ є҆го̀ къ ва́мъ,
8	8
і коли Він прийде, викриє світ за гріх, і за правду, і за суд.	и҆ прише́дъ ѻ҆́нъ ѡ҆бличи́тъ мі́ръ ѡ҆ грѣсѣ̀ и҆ ѡ҆ пра́вдѣ и҆ ѡ҆ сꙋдѣ̀:
9	9
За гріх — тому, що не вірують в Мене.	ѡ҆ грѣсѣ̀ оу҆́бѡ, ꙗ҆́кѡ не вѣ́рꙋютъ въ мѧ̀:
10	10
За правду — тому, що Я йду до Отця Мого, і вже не побачите Мене.	ѡ҆ пра́вдѣ же, ꙗ҆́кѡ ко ѻ҆ц҃ꙋ̀ моемꙋ̀ и҆дꙋ̀, и҆ ктомꙋ̀ не ви́дите менє̀:
11	11
А за суд, бо князя світу цього осуджено.	ѡ҆ сꙋдѣ́ же, ꙗ҆́кѡ кнѧ́зь мі́ра сегѡ̀ ѡ҆сꙋжде́нъ бы́сть.
12	12
Ще багато чого маю сказати вам, але ви тепер не можете вмістити.	Є҆щѐ мно́гѡ и҆́мамъ гл҃ати ва́мъ, но не мо́жете носи́ти нн҃ѣ:
13	13
Коли ж прийде Він, Дух істини, то наставить вас на всяку істину; бо не від Себе говоритиме, а буде говорити те, що почує, і майбутнє звістить вам.	є҆гда́ же прїи́детъ ѻ҆́нъ, дх҃ъ и҆́стины, наста́витъ вы̀ на всѧ́кꙋ и҆́стинꙋ: не ѿ себє́ бо гл҃ати и҆́мать, но є҆ли̑ка а҆́ще оу҆слы́шитъ, гл҃ати и҆́мать, и҆ грѧдꙋ̑щаѧ возвѣсти́тъ ва́мъ:
14	14
Він прославить Мене, бо від Мого візьме і звістить вам.	ѻ҆́нъ мѧ̀ просла́витъ, ꙗ҆́кѡ ѿ моегѡ̀ прїи́метъ и҆ возвѣсти́тъ ва́мъ.
15	15
Усе, що має Отець, — Моє; тому Я сказав, що від Мого візьме і звістить вам.	(Заⷱ҇ н҃д҃.) Всѧ̑, є҆ли̑ка и҆́мать ѻ҆ц҃ъ, моѧ̑ сꙋ́ть: сегѡ̀ ра́ди рѣ́хъ, ꙗ҆́кѡ ѿ моегѡ̀ прїи́метъ и҆ возвѣсти́тъ ва́мъ.
16	16
Ще трохи, і ви вже не побачите Мене, і знову незабаром побачите Мене, бо Я йду до Отця.	Вма́лѣ, и҆ (ктомꙋ̀) не ви́дите менє̀: и҆ па́ки вма́лѣ, и҆ оу҆́зрите мѧ̀, ꙗ҆́кѡ и҆дꙋ̀ ко ѻ҆ц҃ꙋ̀.
17	17
Тут деякі з учеників Його сказали один одному: що це Він говорить нам: ще трохи, і ви не побачите Мене, і знову незабаром побачите Мене; і: Я йду до Отця?	Рѣ́ша же ѿ оу҆чн҃къ є҆гѡ̀ къ себѣ̀: что̀ є҆́сть сїѐ, є҆́же гл҃етъ на́мъ: вма́лѣ, и҆ не ви́дите менє̀: и҆ па́ки вма́лѣ, и҆ оу҆́зрите мѧ̀: и҆: ꙗ҆́кѡ а҆́зъ и҆дꙋ̀ ко ѻ҆ц҃ꙋ̀;
18	18
Отже, вони говорили: що це говорить Він: ще трохи? Не знаємо, що каже.	Глаго́лахꙋ оу҆̀бо: что̀ сїѐ є҆́сть, є҆́же гл҃етъ: вма́лѣ, не вѣ́мы, что̀ гл҃етъ.
19	19
Ісус, зрозумівши, що хочуть спитати Його, сказав їм: чи про те допитуєтеся між собою, що Я сказав: ще трохи, і не побачите Мене, і знову незабаром побачите Мене?	Разꙋмѣ́ же і҆и҃съ, ꙗ҆́кѡ хотѧ́хꙋ є҆го̀ вопроша́ти, и҆ речѐ и҆̀мъ: ѡ҆ се́мъ ли стѧза́етесѧ междꙋ̀ собо́ю, ꙗ҆́кѡ рѣ́хъ: вма́лѣ, и҆ не ви́дите менє̀: и҆ па́ки вма́лѣ, и҆ оу҆́зрите мѧ̀;
20	20
Істинно, істинно кажу вам: ви будете плакати і ридати, а світ зрадіє; ви печальні будете, та печаль ваша за радість буде.	а҆ми́нь, а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ воспла́четесѧ и҆ возрыда́ете вы̀, а҆ мі́ръ возра́дꙋетсѧ: вы́ же печа́льни бꙋ́дете, но печа́ль ва́ша въ ра́дость бꙋ́детъ:
21	21
Жінка, коли родить, терпить скорботу, бо прийшла година її; коли ж породила дитя, вже не пам’ятає скорботи від радости, тому що народилася людина на світ.	жена̀ є҆гда̀ ражда́етъ, ско́рбь и҆́мать, ꙗ҆́кѡ прїи́де го́дъ є҆ѧ̀: є҆гда́ же роди́тъ ѻ҆троча̀, ктомꙋ̀ не по́мнитъ ско́рби за ра́дость, ꙗ҆́кѡ роди́сѧ человѣ́къ въ мі́ръ:
22	22
Так і ви маєте печаль нині; але Я знову побачу вас, і зрадіє серце ваше, і радости вашої ніхто не відбере від вас.	и҆ вы́ же печа́ль и҆́мате оу҆́бѡ нн҃ѣ: па́ки же оу҆зрю́ вы, и҆ возра́дꙋетсѧ се́рдце ва́ше, и҆ ра́дости ва́шеѧ никто́же во́зметъ ѿ ва́съ:
23	23
І в той день ви не спитаєте Мене ні про що. Істинно, істинно кажу вам: чого б ви не попросили в Отця в ім’я Моє, дасть вам.	и҆ въ то́й де́нь менѐ не воспро́сите ничесѡ́же. (Заⷱ҇ н҃е҃.) А҆ми́нь, а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ є҆ли̑ка а҆́ще (чесѡ̀) про́сите ѿ ѻ҆ц҃а̀ во и҆́мѧ моѐ, да́стъ ва́мъ:
24	24
Донині ви нічого не просили в ім’я Моє; просіть і одержите, щоб радість ваша була повною.	досе́лѣ не проси́сте ничесѡ́же во и҆́мѧ моѐ: проси́те, и҆ прїи́мете, да ра́дость ва́ша и҆спо́лнена бꙋ́детъ.
25	25
Це Я говорив вам притчами; але настає час, коли вже не буду говорити вам притчами, а відкрито сповіщу вам про Отця.	Сїѧ̑ въ при́тчахъ гл҃ахъ ва́мъ: но прїи́детъ ча́съ, є҆гда̀ ктомꙋ̀ въ при́тчахъ не гл҃ю ва́мъ, но ꙗ҆́вѣ ѡ҆ ѻ҆ц҃ѣ̀ возвѣщꙋ̀ ва́мъ.
26	26
В той день будете просити в ім’я Моє, і не кажу вам, що Я благатиму Отця за вас:	Въ то́й де́нь во и҆́мѧ моѐ воспро́сите, и҆ не гл҃ю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ оу҆молю̀ ѻ҆ц҃а̀ ѡ҆ ва́съ:
27	27
бо Сам Отець любить вас, тому що ви полюбили Мене і увірували, що Я зійшов від Бога.	са́мъ бо ѻ҆ц҃ъ лю́битъ вы̀, ꙗ҆́кѡ вы̀ менѐ возлюби́сте и҆ вѣ́ровасте, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ ѿ бг҃а и҆зыдо́хъ.
28	28
Я зійшов від Отця і прийшов у світ; і знову залишаю світ і йду до Отця.	И҆зыдо́хъ ѿ ѻ҆ц҃а̀, и҆ прїидо́хъ въ мі́ръ: (и҆) па́ки ѡ҆ставлѧ́ю мі́ръ, и҆ и҆дꙋ̀ ко ѻ҆ц҃ꙋ̀.
29	29
Ученики Його сказали Йому: ось тепер Ти говориш просто, і притчі не кажеш ніякої.	Глаго́лаша є҆мꙋ̀ оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀: сѐ, нн҃ѣ не ѡ҆бинꙋ́ѧсѧ гл҃еши, а҆ при́тчи ни коеѧ́же не гл҃еши:
30	30
Тепер бачимо, що Ти все знаєш і не потребуєш, щоб хто питав Тебе. Тому і віруємо, що Ти від Бога зійшов.	нн҃ѣ вѣ́мы, ꙗ҆́кѡ вѣ́си всѧ̑ и҆ не тре́бꙋеши, да кто̀ тѧ̀ вопроша́етъ: ѡ҆ се́мъ вѣ́рꙋемъ, ꙗ҆́кѡ ѿ бг҃а и҆зше́лъ є҆сѝ.
31	31
Ісус відповів їм: тепер віруєте?	Ѿвѣща̀ и҆̀мъ і҆и҃съ: нн҃ѣ ли вѣ́рꙋете;
32	32
Ось настає час, і вже настав, коли ви розійдетесь кожний до свого і Мене залишите одного, але Я не один, бо Отець зі Мною.	сѐ, грѧде́тъ ча́съ, и҆ нн҃ѣ прїи́де, да разы́детесѧ кі́йждо во своѧ̑ и҆ менѐ є҆ди́наго ѡ҆ста́вите: и҆ нѣ́смь є҆ди́нъ, ꙗ҆́кѡ ѻ҆ц҃ъ со мно́ю є҆́сть:
33	33
Це сказав Я вам, щоб ви мали в Мені мир. У світі зазнаєте скорботи, але мужайтесь: Я переміг світ.	сїѧ̑ гл҃ахъ ва́мъ, да во мнѣ̀ ми́ръ и҆́мате: въ мі́рѣ ско́рбни бꙋ́дете: но дерза́йте, (ꙗ҆́кѡ) а҆́зъ побѣди́хъ мі́ръ.
Глава 17	Глава́ з҃і

1	1
Після цих слів Ісус звів очі Свої до неба і сказав: Отче! Прийшов час. Прослав Сина Твого, щоб і Син Твій прославив Тебе;	(Заⷱ҇ н҃ѕ҃.) Сїѧ̑ гл҃а і҆и҃съ и҆ возведѐ ѻ҆́чи своѝ на не́бо и҆ речѐ: ѻ҆́ч҃е, прїи́де ча́съ: просла́ви сн҃а твоего̀, да и҆ сн҃ъ тво́й просла́витъ тѧ̀:
2	2
як Ти дав Йому владу над усякою плоттю, щоб усьому, що Ти дав Йому, дав Він життя вічне.	ꙗ҆́коже да́лъ є҆сѝ є҆мꙋ̀ вла́сть всѧ́кїѧ пло́ти, да всѧ́ко, є҆́же да́лъ є҆сѝ є҆мꙋ̀, да́стъ и҆̀мъ живо́тъ вѣ́чный:
3	3
Це ж є життя вічне, щоб пізнали Тебе, Єдиного Істинного Бога, і Того, Кого Ти послав, Ісуса Христа.	се́ же є҆́сть живо́тъ вѣ́чный, да зна́ютъ тебѐ є҆ди́наго и҆́стиннаго бг҃а, и҆ є҆го́же посла́лъ є҆сѝ і҆и҃съ хрⷭ҇та̀.
4	4
Я прославив Тебе на землі, звершив діло, яке Ти доручив Мені виконати.	А҆́зъ просла́вихъ тѧ̀ на землѝ, дѣ́ло соверши́хъ, є҆́же да́лъ є҆сѝ мнѣ̀ да сотворю̀:
5	5
І нині прослав Мене Ти, Отче, в Тебе Самого — славою, яку Я мав у Тебе, коли ще не було світу.	и҆ нн҃ѣ просла́ви мѧ̀ ты̀, ѻ҆́ч҃е, оу҆ тебє̀ самогѡ̀ сла́вою, ю҆́же и҆мѣ́хъ оу҆ тебє̀ пре́жде мі́ръ не бы́сть.
6	6
Я явив ім’я Твоє людям, яких Ти дав Мені від світу; вони були Твої, і Ти дав їх Мені, і вони зберегли слово Твоє.	Ꙗ҆ви́хъ и҆́мѧ твоѐ человѣ́кѡмъ, и҆̀хже да́лъ є҆сѝ мнѣ̀ ѿ мі́ра: твоѝ бѣ́ша, и҆ мнѣ̀ и҆̀хъ да́лъ є҆сѝ, и҆ сло́во твоѐ сохрани́ша:
7	7
Нині зрозуміли, що все, що Ти дав Мені, є від Тебе.	нн҃ѣ разꙋмѣ́ша, ꙗ҆́кѡ всѧ̑, є҆ли̑ка да́лъ є҆сѝ мнѣ̀, ѿ тебє̀ сꙋ́ть:
8	8
Бо слова, які Ти дав Мені, Я передав їм, і вони прийняли і зрозуміли воістину, що Я зійшов від Тебе, і увірували, що Ти послав Мене.	ꙗ҆́кѡ гл҃го́лы, и҆̀хже да́лъ є҆сѝ мнѣ̀, да́хъ и҆̀мъ, и҆ ті́и прїѧ́ша, и҆ разꙋмѣ́ша вои́стиннꙋ, ꙗ҆́кѡ ѿ тебє̀ и҆зыдо́хъ, и҆ вѣ́роваша, ꙗ҆́кѡ ты̀ мѧ̀ посла́лъ є҆сѝ.
9	9
Я за них благаю, — не за весь світ благаю, але за тих, яких Ти дав Мені, тому що вони Твої.	А҆́зъ ѡ҆ си́хъ молю̀: не ѡ҆ (все́мъ) мі́рѣ молю̀, но ѡ҆ тѣ́хъ, и҆̀хже да́лъ є҆сѝ мнѣ̀, ꙗ҆́кѡ твоѝ сꙋ́ть:
10	10
І все Моє — Твоє, і Твоє — Моє; і Я прославився в них.	и҆ моѧ̑ всѧ̑ твоѧ̑ сꙋ́ть, и҆ твоѧ̑ моѧ̑: и҆ просла́вихсѧ въ ни́хъ:
11	11
Я вже не в світі, та вони в світі, а Я до Тебе йду. Отче Святий! Збережи їх в ім’я Твоє, тих, кого Ти дав Мені, щоб вони були єдине, як і Ми.	и҆ ктомꙋ̀ нѣ́смь въ мі́рѣ, и҆ сі́и въ мі́рѣ сꙋ́ть, и҆ а҆́зъ къ тебѣ̀ грѧдꙋ̀. Ѻ҆́ч҃е ст҃ы́й, соблюдѝ и҆̀хъ во и҆́мѧ твоѐ, и҆̀хже да́лъ є҆сѝ мнѣ̀, да бꙋ́дꙋтъ є҆ди́но, ꙗ҆́коже (и҆) мы̀.
12	12
Коли Я був з ними у світі, Я зберігав їх в ім’я Твоє; тих, яких Ти дав Мені, Я зберіг, і ніхто з них не загинув, тільки син погибельний, щоб збулося Писання.	Є҆гда̀ бѣ́хъ съ ни́ми въ мі́рѣ, а҆́зъ соблюда́хъ и҆̀хъ во и҆́мѧ твоѐ: и҆̀хже да́лъ є҆сѝ мнѣ̀, сохрани́хъ, и҆ никто́же ѿ ни́хъ поги́бе, то́кмѡ сы́нъ поги́бельный, да сбꙋ́детсѧ писа́нїе:
13	13
Нині ж до Тебе йду, і це говорю у світі, щоб вони мали в собі радість Мою повну.	нн҃ѣ же къ тебѣ̀ грѧдꙋ̀, и҆ сїѧ̑ гл҃ю въ мі́рѣ, да и҆́мꙋтъ ра́дость мою̀ и҆спо́лненꙋ въ себѣ̀.
14	14
Я дав їм слово Твоє, і світ зненавидів їх, тому що вони не від світу, як і Я не від світу.	А҆́зъ да́хъ и҆̀мъ сло́во твоѐ, и҆ мі́ръ возненави́дѣ и҆́хъ, ꙗ҆́кѡ не сꙋ́ть ѿ мі́ра, ꙗ҆́коже (и҆) а҆́зъ ѿ мі́ра нѣ́смь:
15	15
Не благаю, щоб Ти взяв їх від світу, але щоб зберіг їх від зла.	не молю̀, да во́змеши и҆̀хъ ѿ мі́ра, но да соблюде́ши и҆̀хъ ѿ непрїѧ́зни:
16	16
Вони не від світу, як і Я не від світу.	ѿ мі́ра не сꙋ́ть, ꙗ҆́коже (и҆) а҆́зъ ѿ мі́ра нѣ́смь:
17	17
Освяти їх істиною Твоєю; слово Твоє є істина.	ст҃ѝ и҆̀хъ во и҆́стинꙋ твою̀: сло́во твоѐ и҆́стина є҆́сть.
18	18
Як Ти послав Мене у світ, так і Я послав їх у світ.	(Заⷱ҇ н҃з҃.) Ꙗ҆́коже менѐ посла́лъ є҆сѝ въ мі́ръ, и҆ а҆́зъ посла́хъ и҆̀хъ въ мі́ръ,
19	19
І за них Я освячую Себе, щоб і вони були освячені істиною.	и҆ за ни́хъ а҆́зъ сщ҃ꙋ̀ себѐ, да и҆ ті́и бꙋ́дꙋтъ сщ҃е́ни во и҆́стинꙋ.
20	20
Не за них же тільки благаю, але й за віруючих у Мене за словом їхнім.	Не ѡ҆ си́хъ же молю̀ то́кмѡ, но и҆ ѡ҆ вѣ́рꙋющихъ словесѐ и҆́хъ ра́ди въ мѧ̀,
21	21
Щоб усі були єдине: як Ти, Отче, в Мені, і Я в Тобі, так і вони нехай будуть в Нас єдине, — щоб увірував світ, що Ти послав Мене.	да всѝ є҆ди́но бꙋ́дꙋтъ: ꙗ҆́коже ты̀, ѻ҆́ч҃е, во мнѣ̀, и҆ а҆́зъ въ тебѣ̀, да и҆ ті́и въ на́съ є҆ди́но бꙋ́дꙋтъ: да (и҆) мі́ръ вѣ́рꙋ и҆́метъ, ꙗ҆́кѡ ты̀ мѧ̀ посла́лъ є҆сѝ:
22	22
І славу, яку Ти дав Мені, Я дав їм: щоб були єдине, як і Ми єдине;	и҆ а҆́зъ сла́вꙋ, ю҆́же да́лъ є҆сѝ мнѣ̀, да́хъ и҆̀мъ: да бꙋ́дꙋтъ є҆ди́но, ꙗ҆́коже мы̀ є҆ди́но є҆сма̀:
23	23
Я в них, і Ти в Мені; щоб вони були звершені в єдності, і щоб зрозумів світ, що Ти послав Мене і полюбив їх, як полюбив Мене.	а҆́зъ въ ни́хъ, и҆ ты̀ во мнѣ̀: да бꙋ́дꙋтъ соверше́ни во є҆ди́но, и҆ да разꙋмѣ́етъ мі́ръ, ꙗ҆́кѡ ты̀ мѧ̀ посла́лъ є҆сѝ и҆ возлюби́лъ є҆сѝ и҆̀хъ, ꙗ҆́коже менѐ возлюби́лъ є҆сѝ.
24	24
Отче! Ті, кого Ти дав Мені, хочу, щоб там, де Я, і вони були зі Мною, щоб бачили славу Мою, яку Ти дав Мені, тому що полюбив Мене раніше від створення світу.	Ѻ҆́ч҃е, и҆̀хже да́лъ є҆сѝ мнѣ̀, хощꙋ̀, да и҆дѣ́же є҆́смь а҆́зъ, и҆ ті́и бꙋ́дꙋтъ со мно́ю, да ви́дѧтъ сла́вꙋ мою̀, ю҆́же да́лъ є҆сѝ мнѣ̀, ꙗ҆́кѡ возлюби́лъ мѧ̀ є҆сѝ пре́жде сложе́нїѧ мі́ра.
25	25
Отче Праведний! І світ Тебе не пізнав; а Я пізнав Тебе, і ці пізнали, що Ти послав Мене.	Ѻ҆́ч҃е првⷣный, и҆ мі́ръ тебє̀ не позна̀, а҆́зъ же тѧ̀ позна́хъ, и҆ сі́и позна́ша, ꙗ҆́кѡ ты̀ мѧ̀ посла́лъ є҆сѝ:
26	26
І Я відкрив їм ім’я Твоє і відкрию, щоб любов, якою Ти полюбив Мене, в них була, і Я в них.	и҆ сказа́хъ и҆̀мъ и҆́мѧ твоѐ, и҆ скажꙋ̀, да любы̀, є҆́юже мѧ̀ є҆сѝ возлюби́лъ, въ ни́хъ бꙋ́детъ, и҆ а҆́зъ въ ни́хъ.
Глава 18	Глава́ и҃і

1	1
Сказавши це, Ісус вийшов з учениками Своїми на той бік потоку Кедрону, де був сад, в який увійшов Сам і ученики Його.	(Заⷱ҇ н҃и҃.) (И҆) сїѧ̑ ре́къ і҆и҃съ, и҆зы́де со оу҆чн҃ки̑ свои́ми на ѡ҆́нъ по́лъ пото́ка ке́дрска, и҆дѣ́же бѣ̀ вертогра́дъ, въ ѻ҆́ньже вни́де са́мъ и҆ оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀:
2	2
Знав же це місце й Іуда, зрадник Його, тому що Ісус часто збирався там з учениками Своїми.	вѣ́дѧше же [и҆] і҆ꙋ́да предаѧ́й є҆го̀ мѣ́сто, ꙗ҆́кѡ мно́жицею собира́шесѧ і҆и҃съ тꙋ̀ со оу҆чн҃кѝ свои́ми.
3	3
Отже, Іуда, взявши загін воїнів та слуг первосвящеників і фарисеїв, приходить туди з ліхтарями і світильниками та зброєю.	І҆ꙋ́да оу҆̀бо прїе́мь спі́рꙋ и҆ ѿ а҆рхїерє́й и҆ фарїсє́й слꙋги̑, прїи́де та́мѡ со свѣти́лы и҆ свѣща́ми и҆ ѻ҆рꙋ̑жїи.
4	4
Ісус же, знаючи все, що з Ним буде, вийшов і сказав їм: кого шукаєте?	І҆и҃съ же вѣ́дый всѧ̑ грѧдꙋ̑щаѧ на́нь, и҆зше́дъ речѐ и҆̀мъ: когѡ̀ и҆́щете;
5	5
Йому відповіли: Ісуса Назорея. Ісус говорить їм: це Я. Стояв же з ними й Іуда, зрадник Його.	Ѿвѣща́ша є҆мꙋ̀: і҆и҃са назѡре́а. Гл҃а и҆̀мъ і҆и҃съ: а҆́зъ є҆́смь. Стоѧ́ше же и҆ і҆ꙋ́да, и҆́же предаѧ́ше є҆го̀, съ ни́ми.
6	6
І коли сказав їм: це Я, — вони відступили назад і впали на землю.	Є҆гда́ же речѐ и҆̀мъ: а҆́зъ є҆́смь, и҆до́ша вспѧ́ть и҆ падо́ша на землѝ.
7	7
Знову запитав їх Ісус: кого шукаєте? Вони сказали: Ісуса Назорея.	Па́ки оу҆̀бо вопросѝ и҆̀хъ (і҆и҃съ): когѡ̀ и҆́щете; Ѻ҆ни́ же рѣ́ша: і҆и҃са назѡре́а.
8	8
Ісус відповів: Я сказав вам, що це Я; отже, якщо Мене шукаєте, залиште цих, нехай ідуть.	Ѿвѣща̀ і҆и҃съ: рѣ́хъ ва́мъ, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ є҆́смь: а҆́ще оу҆̀бо менє̀ и҆́щете, ѡ҆ста́вите си́хъ и҆тѝ:
9	9
Щоб збулося сказане слово: з тих, якого Ти дав Мені, Я не погубив нікого.	да сбꙋ́детсѧ сло́во, є҆́же речѐ, ꙗ҆́кѡ и҆̀хже да́лъ є҆сѝ мнѣ̀, не погꙋби́хъ ѿ ни́хъ ни когѡ́же.
10	10
Симон же Петро, маючи меч, витяг його і вдарив раба первосвященика і відсік йому праве вухо. Ім’я раба було Малх.	Сі́мѡнъ же пе́тръ, и҆мы́й но́жъ, и҆звлечѐ є҆го̀, и҆ оу҆да́ри а҆рхїере́ова раба̀, и҆ оу҆рѣ́за є҆мꙋ̀ оу҆́хо десно́е: бѣ́ же и҆́мѧ рабꙋ̀ ма́лхъ.
11	11
Але Ісус сказав Петрові: сховай меч у піхви; невже Мені не пити чаші, яку дав Мені Отець?	Речѐ оу҆̀бо і҆и҃съ петро́ви, вонзѝ но́жъ въ но́жницꙋ: ча́шꙋ, ю҆́же дадѐ мнѣ̀ ѻ҆ц҃ъ, не и҆́мамъ ли пи́ти є҆ѧ̀,
12	12
Тоді воїни, і тисяцький, і слуги юдейські взяли Ісуса і зв’язали Його.	спі́ра же и҆ ты́сѧщникъ и҆ слꙋги̑ і҆ꙋде́йстїи ꙗ҆́ша і҆и҃са и҆ свѧза́ша є҆го̀,
13	13
І відвели Його спершу до Анни, бо він був тестем Каяфи, який був первосвящеником того року.	и҆ ведо́ша є҆го̀ ко а҆́ннѣ пе́рвѣе: бѣ́ бо те́сть каїа́фѣ, и҆́же бѣ̀ а҆рхїере́й лѣ́тꙋ томꙋ̀:
14	14
Це був той Каяфа, який дав пораду юдеям, що краще одному чоловікові вмерти за народ.	бѣ́ же каїа́фа да́вый совѣ́тъ і҆ꙋде́ѡмъ, ꙗ҆́кѡ оу҆́не є҆́сть є҆ди́номꙋ человѣ́кꙋ оу҆мре́ти за лю́ди.
15	15
Услід за Ісусом ішли Симон-Петро та інший ученик; ученик же той був знайомий первосвященикові і ввійшов з Ісусом у двір первосвященика.	По і҆и҃сѣ же и҆дѧ́ше сі́мѡнъ пе́тръ и҆ дрꙋгі́й оу҆чн҃къ: оу҆чн҃къ же то́й бѣ̀ зна́емь а҆рхїере́ови, и҆ вни́де со і҆и҃сомъ во дво́ръ а҆рхїере́овъ:
16	16
А Петро стояв зовні при дверях. Потім ученик, який був знайомий первосвященикові, вийшов і сказав воротарці, і ввів Петра.	пе́тръ же стоѧ́ше при две́рехъ внѣ̀. И҆зы́де оу҆̀бо оу҆чн҃къ то́й, и҆́же бѣ̀ зна́емь а҆рхїере́ови, и҆ речѐ две́рницѣ, и҆ введѐ петра̀.
17	17
І ось рабиня-воротарка каже Петрові: чи ти не з учеників Цього Чоловіка? Він сказав: ні.	Глаго́ла же раба̀ две́рница петро́ви: є҆да̀ и҆ ты̀ оу҆чн҃къ є҆сѝ чл҃вѣ́ка сегѡ̀; Глаго́ла ѻ҆́нъ: нѣ́смь.
18	18
Тим часом раби і слуги, розпаливши вогнище, бо було холодно, стояли і грілися. Петро також стояв з ними і грівся.	Стоѧ́хꙋ же рабѝ и҆ слꙋги̑ ѻ҆́гнь сотво́рше, ꙗ҆́кѡ зима̀ бѣ̀, и҆ грѣ́ѧхꙋсѧ: бѣ́ же съ ни́ми пе́тръ стоѧ̀ и҆ грѣ́ѧсѧ.
19	19
Первосвященик же запитав Ісуса про учеників Його і про вчення Його.	А҆рхїере́й же вопросѝ і҆и҃са ѡ҆ оу҆чн҃цѣ́хъ є҆гѡ̀ и҆ ѡ҆ оу҆ч҃нїи є҆гѡ̀.
20	20
Ісус відповів йому: Я говорив світові відкрито; Я завжди навчав у синагогах і в храмі, де завжди юдеї сходяться, і таємно не говорив нічого.	Ѿвѣща̀ є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: а҆́зъ не ѡ҆бинꙋ́ѧсѧ гл҃ахъ мі́рꙋ: а҆́зъ всегда̀ оу҆ча́хъ на со́нмищахъ и҆ въ це́ркви, и҆дѣ́же всегда̀ і҆ꙋде́є сне́млютсѧ, и҆ та́й не гл҃ахъ ничесѡ́же:
21	21
Чого запитуєш Мене? Запитай тих, які чули, що Я говорив їм; ось ці знають, що Я говорив.	что́ мѧ вопроша́еши; вопросѝ слы́шавшихъ, что̀ гл҃ахъ и҆̀мъ: сѐ, сі́и вѣ́дѧтъ, ꙗ҆̀же рѣ́хъ а҆́зъ.
22	22
Коли Він сказав це, один із слуг, що стояв близько, ударив Ісуса по щоці, кажучи: так відповідаєш Ти первосвященикові?	Сїѧ̑ же ре́кшꙋ є҆мꙋ̀, є҆ди́нъ ѿ предстоѧ́щихъ слꙋ́гъ оу҆да́ри въ лани́тꙋ і҆и҃са, ре́къ: та́кѡ ли ѿвѣщава́еши а҆рхїере́ови;
23	23
Ісус відповів йому: якщо Я сказав зле, то доведи, що зле, а коли добре, за що ти б’єш Мене?	Ѿвѣща̀ є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: а҆́ще ѕлѣ̀ гл҃ахъ, свидѣ́телствꙋй ѡ҆ ѕлѣ̀: а҆́ще ли до́брѣ, что́ мѧ бїе́ши;
24	24
Анна відіслав Його зв’язаного до первосвященика Каяфи.	Посла́ же є҆го̀ а҆́нна свѧ́зана къ каїа́фѣ а҆рхїере́ови.
25	25
А Симон-Петро стояв і грівся. Тут сказали йому: чи не з учеників Його і ти? Він відрікся і сказав: ні.	Бѣ́ же сі́мѡнъ пе́тръ стоѧ̀ и҆ грѣ́ѧсѧ. Рѣ́ша же є҆мꙋ̀: є҆да̀ и҆ ты̀ ѿ оу҆чн҃къ є҆гѡ̀ є҆сѝ; Ѻ҆́нъ (же) ѿве́ржесѧ и҆ речѐ: нѣ́смь.
26	26
Один з рабів первосвященика, родич того, якому Петро відсік вухо, говорить: чи я не бачив тебе з Ним у саду?	Глаго́ла є҆ди́нъ ѿ ра̑бъ а҆рхїере́овыхъ, ю҆́жика сы́й, є҆мꙋ́же пе́тръ оу҆рѣ́за оу҆́хо: не а҆́зъ ли тѧ̀ ви́дѣхъ въ вертогра́дѣ съ ни́мъ;
27	27
Петро знову відрікся, і зараз же заспівав півень.	Па́ки оу҆̀бо пе́тръ ѿве́ржесѧ, и҆ а҆́бїе пѣ́тель возгласѝ.
28	28
Від Каяфи повели Ісуса до преторії. Був ранок; і вони не ввійшли у преторію, щоб не осквернитися, але щоб можна було їсти паску.	(Заⷱ҇ н҃ѳ҃.) Ведо́ша же і҆и҃са ѿ каїа́фы въ претѡ́ръ. Бѣ́ же оу҆́тро: и҆ ті́и не внидо́ша въ претѡ́ръ, да не ѡ҆сквернѧ́тсѧ, но да ꙗ҆дѧ́тъ па́схꙋ.
29	29
Пилат вийшов до них і сказав: у чому ви звинувачуєте Чоловіка Цього?	И҆зы́де же пїла́тъ къ ни̑мъ во́нъ и҆ речѐ: кꙋ́ю рѣ́чь [винꙋ̀] прино́сите на человѣ́ка сего̀;
30	30
Вони сказали йому у відповідь: якби Він не був злочинець, ми не видали б Його тобі.	Ѿвѣща́ша и҆ рѣ́ша є҆мꙋ̀: а҆́ще не бы̀ (бы́лъ) се́й ѕлодѣ́й, не бы́хомъ пре́дали є҆го̀ тебѣ̀.
31	31
Пилат сказав їм: візьміть Його ви, і за законом вашим судіть Його. Юдеї сказали йому: нам не дозволено віддавати на смерть нікого, —	Рече́ же и҆̀мъ пїла́тъ: поими́те є҆го̀ вы̀ и҆ по зако́нꙋ ва́шемꙋ сꙋди́те є҆мꙋ̀. Рѣ́ша же є҆мꙋ̀ і҆ꙋде́є: на́мъ не досто́итъ оу҆би́ти ни кого́же:
32	32
щоб справдилося слово Ісусове, яке Він сказав, даючи зрозуміти, якою смертю мав померти.	да сло́во і҆и҃сово сбꙋ́детсѧ, є҆́же речѐ, назна́менꙋѧ, ко́ею сме́ртїю хотѧ́ше оу҆мре́ти.
33	33
Тоді Пилат знову ввійшов у преторію, покликав Ісуса і сказав Йому: чи не Ти Цар Юдейський?	Вни́де оу҆̀бо па́ки пїла́тъ въ претѡ́ръ, и҆ пригласѝ і҆и҃са, и҆ речѐ є҆мꙋ̀: ты́ ли є҆сѝ цр҃ь і҆ꙋде́йскъ;
34	34
Ісус відповів йому: чи від себе ти говориш це, чи інші сказали тобі про Мене?	Ѿвѣща̀ є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: ѡ҆ себѣ́ ли ты̀ сїѐ глаго́леши, и҆лѝ и҆ні́и тебѣ̀ реко́ша ѡ҆ мнѣ̀;
35	35
Пилат відповів: хіба я юдей? Твій народ і первосвященики видали Тебе мені; що Ти зробив?	Ѿвѣща̀ пїла́тъ: є҆да̀ а҆́зъ жидови́нъ є҆́смь; ро́дъ тво́й и҆ а҆рхїере́є преда́ша тѧ̀ мнѣ̀: что̀ є҆сѝ сотвори́лъ;
36	36
Ісус відповів: Царство Моє не від світу цього: якби від світу цього було Царство Моє, то слуги Мої змагалися б за Мене, щоб Я не був виданий юдеям; але нині Царство Моє не звідси.	Ѿвѣща̀ і҆и҃съ: црⷭ҇тво моѐ нѣ́сть ѿ мі́ра сегѡ̀: а҆́ще ѿ мі́ра сегѡ̀ бы́ло бы црⷭ҇тво моѐ, слꙋги̑ моѝ (оу҆́бѡ) подвиза́лисѧ бы́ша, да не пре́данъ бы́хъ бы́лъ і҆ꙋде́ѡмъ: нн҃ѣ же црⷭ҇тво моѐ нѣ́сть ѿсю́дꙋ.
37	37
Пилат сказав Йому: отже, Ти Цар? Ісус відповів: ти говориш, що Я Цар. Я для того народився і для того прийшов у світ, щоб свідчити про істину; кожен, хто від істини, слухається голосу Мого.	Рече́ же є҆мꙋ̀ пїла́тъ: оу҆̀бо цр҃ь ли є҆сѝ ты̀; Ѿвѣща̀ і҆и҃съ: ты̀ глаго́леши, ꙗ҆́кѡ цр҃ь є҆́смь а҆́зъ: а҆́зъ на сїѐ роди́хсѧ и҆ на сїѐ прїидо́хъ въ мі́ръ, да свидѣ́телствꙋю и҆́стинꙋ: (и҆) всѧ́къ, и҆́же є҆́сть ѿ и҆́стины, послꙋ́шаетъ гла́са моегѡ̀.
38	38
Пилат сказав Йому: що є істина? І, сказавши це, знову вийшов до юдеїв і сказав їм: я ніякої провини не знаходжу в Ньому.	Глаго́ла є҆мꙋ̀ пїла́тъ: что̀ є҆́сть и҆́стина; И҆ сїѐ ре́къ, па́ки и҆зы́де ко і҆ꙋде́ѡмъ, и҆ глаго́ла и҆̀мъ: а҆́зъ ни є҆ди́ныѧ вины̀ ѡ҆брѣта́ю въ не́мъ:
39	39
Є ж у вас звичай, щоб я одного відпускав вам на Пасху; чи хочете, відпущу вам Царя Юдейського?	є҆́сть же ѡ҆бы́чай ва́мъ, да є҆ди́наго ва́мъ ѿпꙋщꙋ̀ на па́схꙋ: хо́щете ли оу҆̀бо, (да) ѿпꙋщꙋ̀ ва́мъ цр҃ѧ̀ і҆ꙋде́йска;
40	40
Тоді знову закричали всі, кажучи: не Його, а Варавву. Варавва ж був розбійник.	Возопи́ша же па́ки всѝ, глаго́люще: не сего̀, но вара́ввꙋ. Бѣ́ же вара́вва разбо́йникъ.
Глава 19	Глава́ ѳ҃і

1	1
Тоді Пилат узяв Ісуса і звелів бити Його.	Тогда̀ оу҆̀бо пїла́тъ поѧ́тъ і҆и҃са, и҆ бѝ (є҆го̀):
2	2
І воїни, сплівши вінець з терну, поклали Йому на голову, і одягли Його в багряницю,	и҆ во́ини спле́тше вѣне́цъ ѿ те́рнїѧ, возложи́ша є҆мꙋ̀ на главꙋ̀, и҆ въ ри́зꙋ багрѧ́нꙋ ѡ҆блеко́ша є҆го̀,
3	3
і говорили: радуйся, Царю Юдейський! І били Його по щоках.	и҆ глаго́лахꙋ: ра́дꙋйсѧ, цр҃ю̀ і҆ꙋде́йскїй. И҆ бїѧ́хꙋ є҆го̀ по лани́тома.
4	4
Пилат знову вийшов і сказав їм: ось я виводжу Його до вас, щоб ви знали, що я не знаходжу в Ньому ніякої провини.	И҆зы́де оу҆̀бо па́ки во́нъ пїла́тъ, и҆ глаго́ла и҆̀мъ: сѐ, и҆звождꙋ̀ є҆го̀ ва́мъ во́нъ, да разꙋмѣ́ете, ꙗ҆́кѡ въ не́мъ ни є҆ди́ныѧ вины̀ ѡ҆брѣта́ю.
5	5
Тоді вийшов Ісус у терновому вінці і в багряниці. І сказав їм Пилат: це — Чоловік!	И҆зы́де же во́нъ і҆и҃съ, носѧ̀ терно́венъ вѣне́цъ и҆ багрѧ́нꙋ ри́зꙋ. И҆ глаго́ла и҆̀мъ: сѐ, чл҃вѣ́къ.
6	6
Коли ж побачили Його первосвященики і слуги, то закричали: розіпни, розіпни Його! Пилат говорить їм: візьміть Його ви, і розіпніть; бо я не знаходжу в Ньому провини.	Є҆гда́ же ви́дѣша є҆го̀ а҆рхїере́є и҆ слꙋги̑, возопи́ша глаго́люще: (Заⷱ҇ ѯ҃.) распнѝ, распнѝ є҆го̀. Глаго́ла и҆̀мъ пїла́тъ: поими́те є҆го̀ вы̀, и҆ распни́те, а҆́зъ бо не ѡ҆брѣта́ю въ не́мъ вины̀.
7	7
Юдеї відповіли йому: ми маємо закон, і за законом нашим Він повинен умерти, тому що зробив Себе Сином Божим.	Ѿвѣща́ша є҆мꙋ̀ і҆ꙋде́є: мы̀ зако́нъ и҆́мамы, и҆ по зако́нꙋ на́шемꙋ до́лженъ є҆́сть оу҆мре́ти, ꙗ҆́кѡ себѐ сн҃а бж҃їѧ сотворѝ.
8	8
Пилат же, почувши це слово, ще більше злякався.	Є҆гда̀ оу҆̀бо слы́ша пїла́тъ сїѐ сло́во, па́че оу҆боѧ́сѧ,
9	9
І знов увійшов у преторію і сказав Ісусові: звідки Ти? Але Ісус відповіді не дав йому.	и҆ вни́де въ претѡ́ръ па́ки, и҆ глаго́ла і҆и҃сови: ѿкꙋ́дꙋ є҆сѝ ты̀; І҆и҃съ же ѿвѣ́та не дадѐ є҆мꙋ̀.
10	10
Пилат же каже Йому: чи мені не відповідаєш? Хіба не знаєш, що я маю владу розіп’ясти Тебе, і владу маю відпустити Тебе?	Глаго́ла же є҆мꙋ̀ пїла́тъ: мнѣ́ ли не гл҃еши; не вѣ́си ли, ꙗ҆́кѡ вла́сть и҆́мамъ распѧ́ти тѧ̀ и҆ вла́сть и҆́мамъ пꙋсти́ти тѧ̀;
11	11
Ісус відповів: ти не мав би наді Мною ніякої влади, якби не було тобі дано звище. Тому більший гріх на тому, хто видав Мене тобі.	Ѿвѣща̀ і҆и҃съ: не и҆́маши вла́сти ни є҆ди́ныѧ на мнѣ̀, а҆́ще не бы̀ тѝ дано̀ свы́ше: сегѡ̀ ра́ди преда́вый мѧ̀ тебѣ̀ бо́лїй грѣ́хъ и҆́мать.
12	12
З того часу Пилат намагався відпустити Його. Юдеї ж кричали: якщо відпустиш Його, ти не друг кесареві; всякий, хто робить себе царем, противиться кесареві.	Ѿ сегѡ̀ и҆ска́ше пїла́тъ пꙋсти́ти є҆го̀. І҆ꙋде́є же вопїѧ́хꙋ, глаго́люще: а҆́ще сего̀ пꙋ́стиши, нѣ́си дрꙋ́гъ ке́саревъ: всѧ́къ, и҆́же царѧ̀ себѐ твори́тъ, проти́витсѧ ке́сарю.
13	13
Пилат, почувши це слово, вивів Ісуса і сів на судилищі, на місці, що зветься ліфостротон^*, а по-єврейськи — гаввафа.	Пїла́тъ оу҆̀бо слы́шавъ сїѐ сло́во, и҆зведѐ во́нъ і҆и҃са и҆ сѣ́де на сꙋди́щи, на мѣ́стѣ глаго́лемѣмъ лїѳострѡто́нъ, є҆вре́йски же гавва́ѳа.
14	14
Тоді була п’ятниця перед Пасхою, близько шостої години. І сказав Пилат юдеям: це Цар ваш!	Бѣ́ же пѧто́къ па́сцѣ, ча́съ же ꙗ҆́кѡ шесты́й. И҆ глаго́ла і҆ꙋде́ѡмъ: сѐ, цр҃ь ва́шъ.
15	15
Вони ж закричали: візьми, візьми і розіпни Його! Пилат говорить їм: чи Царя вашого розіпну? Первосвященики відповіли: немає в нас царя, крім кесаря.	Ѻ҆ни́ же вопїѧ́хꙋ: возмѝ, возмѝ, распнѝ є҆го̀. Глаго́ла и҆̀мъ пїла́тъ: цр҃ѧ́ ли ва́шего распнꙋ̀; Ѿвѣща́ша а҆рхїере́є: не и҆́мамы царѧ̀ то́кмѡ ке́сарѧ.
16	16
І тоді він видав Його їм на розп’яття. І взяли Ісуса, і повели.	Тогда̀ оу҆̀бо предадѐ є҆го̀ и҆̀мъ, да ра́спнетсѧ. Пое́мше же і҆и҃са и҆ ведо́ша:
17	17
І, несучи хрест Свій, Він вийшов на місце, що зветься Лобне, по-єврейськи Голгофа;	и҆ носѧ̀ крⷭ҇тъ своѝ, и҆зы́де на глаго́лемое ло́бное мѣ́сто, є҆́же глаго́летсѧ є҆вре́йски голго́ѳа,
18	18
там розіп’яли Його, і з Ним двох інших, з одного і другого боку, а посередині Ісуса.	и҆дѣ́же пропѧ́ша є҆го̀, и҆ съ ни́мъ и҆́на два̀ сю́дꙋ и҆ сю́дꙋ, посредѣ́ же і҆и҃са.
19	19
Пилат же написав і напис і виставив на хресті. Написано було: Ісус Назорей, Цар Юдейський.	Написа́ же и҆ ті̑тла пїла́тъ, и҆ положѝ на крⷭ҇тѣ̀. Бѣ́ же напи́сано: і҆и҃съ назѡрѧни́нъ, цр҃ь і҆ꙋде́йскїй.
20	20
Цей напис читало багато юдеїв, тому що місце, де був розіп’ятий Ісус, було недалеко від міста, і написано було єврейською, грецькою, римською мовами.	Сегѡ́ же ті́тла мно́зи что́ша ѿ і҆ꙋдє́й, ꙗ҆́кѡ бли́з̾ бѣ̀ мѣ́сто гра́да, и҆дѣ́же пропѧ́ша і҆и҃са: и҆ бѣ̀ напи́сано є҆вре́йски, гре́чески, ри́мски.
21	21
Первосвященики ж юдейські сказали Пилатові: не пиши: Цар Юдейський, але що Він говорив: Я Цар Юдейський.	Глаго́лахꙋ оу҆̀бо пїла́тꙋ а҆рхїере́є і҆ꙋде́йстїи: не пишѝ: цр҃ь і҆ꙋде́йскїй: но ꙗ҆́кѡ са́мъ речѐ: цр҃ь є҆́смь і҆ꙋде́йскїй.
22	22
Пилат відповів: що я написав — те написав.	Ѿвѣща̀ пїла́тъ: є҆́же писа́хъ, писа́хъ.
23	23
Воїни ж, коли розіп’яли Ісуса, взяли одяг Його і розділили на чотири частини, кожному воїнові по частині, і хітон. Хітон же був не зшитий, а весь зітканий згори.	Во́ини же, є҆гда̀ пропѧ́ша і҆и҃са, прїѧ́ша ри̑зы є҆гѡ̀, и҆ сотвори́ша четы́ри ча̑сти, коемꙋ́ждо во́инꙋ ча́сть, и҆ хїтѡ́нъ: бѣ́ же хїтѡ́нъ нешве́нъ, свы́ше и҆стка́нъ ве́сь.
24	24
Вирішили між собою: не будемо роздирати його, а киньмо жереб на нього, кому буде, — щоб збулося сказане в Писанні: розділили ризи Мої між собою, за одяг Мій кидали жереб. Так воїни і зробили.	Рѣ́ша же къ себѣ̀: не предере́мъ є҆гѡ̀, но ме́тнемъ жрє́бїѧ ѡ҆ не́мъ, комꙋ̀ бꙋ́детъ: да сбꙋ́детсѧ писа́нїе, глаго́лющее: раздѣли́ша ри̑зы моѧ̑ себѣ̀ и҆ ѡ҆ і҆маті́смѣ мое́й мета́ша жрє́бїѧ. Во́ини оу҆̀бо сїѧ̀ сотвори́ша.
25	25
Біля хреста Ісуса стояли Мати Його і сестра Матері Його, Марія Клеопова, і Марія Магдалина.	(Заⷱ҇ ѯ҃а҃.) Стоѧ́хꙋ же при крⷭ҇тѣ̀ і҆и҃совѣ мт҃и є҆гѡ̀, и҆ сестра̀ мт҃ре є҆гѡ̀, марі́а клеѡ́пова, и҆ марі́а магдали́на.
26	26
Ісус, побачивши Матір і ученика, що тут стояв, якого любив, говорить до Матері Своєї: Жоно! Це — син Твій.	І҆и҃съ же ви́дѣвъ мт҃рь и҆ оу҆чн҃ка̀ стоѧ́ща, є҆го́же люблѧ́ше, гл҃а мт҃ри свое́й: же́но, сѐ, сы́нъ тво́й.
27	27
Потім каже ученикові: це — Мати твоя! І з цього часу ученик взяв Її до себе.	Пото́мъ гл҃а оу҆чн҃кꙋ̀: сѐ, мт҃и твоѧ̀. И҆ ѿ тогѡ̀ часа̀ поѧ́тъ ю҆̀ оу҆чн҃къ во своѧ̑ си.
28	28
Після того Ісус, знаючи, що вже усе звершилося, щоб справдилося Писання, говорить: пити!	Посе́мъ вѣ́дый і҆и҃съ, ꙗ҆́кѡ всѧ̑ оу҆жѐ соверши́шасѧ, да сбꙋ́детсѧ писа́нїе, гл҃а: жа́ждꙋ.
29	29
Стояла тут посудина, повна оцту. Воїни, намочивши оцтом губку і настромивши її на тростину, піднесли до уст Його.	Сосꙋ́дъ же стоѧ́ше по́лнъ ѻ҆́цта. Ѻ҆ни́ же и҆спо́лнивше гꙋ́бꙋ ѻ҆́цта и҆ на тро́сть во́нзше, придѣ́ша ко оу҆стѡ́мъ є҆гѡ̀.
30	30
Коли ж спробував оцту Ісус, сказав: звершилось! І, схиливши голову, віддав дух.	Є҆гда́ же прїѧ́тъ ѻ҆́цетъ і҆и҃съ, речѐ: соверши́шасѧ. И҆ прекло́нь главꙋ̀, предадѐ дх҃ъ.
31	31
А оскільки тоді була п’ятниця, то юдеї, щоб не залишати тіл на хресті в суботу [бо та субота була Великдень], просили Пилата, щоб перебити їхні голінки і зняти їх.	І҆ꙋде́є же, поне́же пѧто́къ бѣ̀, да не ѡ҆ста́нꙋтъ на крестѣ̀ тѣлеса̀ въ сꙋббѡ́тꙋ, бѣ́ бо вели́къ де́нь тоѧ̀ сꙋббѡ́ты, моли́ша пїла́та, да пребїю́тъ гѡ́лени и҆́хъ и҆ во́змꙋтъ.
32	32
Отже, прийшли воїни і в першого перебили голінки, і в другого, розіп’ятого з Ним.	Прїидо́ша же во́ини, и҆ пе́рвомꙋ оу҆́бѡ преби́ша гѡ́лени, и҆ дрꙋго́мꙋ распѧ́томꙋ съ ни́мъ:
33	33
А коли, підійшовши до Ісуса, побачили, що Він уже помер, то не перебили в Нього голінок.	на і҆и҃са же прише́дше, ꙗ҆́кѡ ви́дѣша є҆го̀ оу҆жѐ оу҆ме́рша, не преби́ша є҆мꙋ̀ го́ленїй,
34	34
Але один з воїнів списом проколов Йому ребра, і відразу витекли кров і вода.	но є҆ди́нъ ѿ вѡ́инъ копїе́мъ ре́бра є҆мꙋ̀ прободѐ, и҆ а҆́бїе и҆зы́де кро́вь и҆ вода̀.
35	35
І той, що бачив, засвідчив, — і свідчення його правдиве. Він знає, що говорить правду, щоб ви повірили.	И҆ ви́дѣвый свидѣ́телствова, и҆ и҆́стинно є҆́сть свидѣ́телство є҆гѡ̀, и҆ то́й вѣ́сть, ꙗ҆́кѡ и҆́стинꙋ глаго́летъ, да вы̀ вѣ́рꙋ и҆́мете.
36	36
Бо це сталося, щоб справдилося Писання: кість не розломиться в Нього.	Бы́ша бо сїѧ̑, да сбꙋ́детсѧ писа́нїе: ко́сть не сокрꙋши́тсѧ ѿ негѡ̀.
37	37
Також і в іншому місці Писання говориться: будуть дивитися на Того, Якого прокололи.	И҆ па́ки дрꙋго́е писа́нїе глаго́летъ: воззрѧ́тъ на́нь, є҆го́же прободо́ша.
38	38
Після цього Йосиф з Аримафеї, ученик Ісуса, але таємний — з остраху перед юдеями, просив Пилата, щоб зняти тіло Ісуса; і Пилат дозволив. Він пішов і зняв тіло Ісуса.	(Заⷱ҇ ѯ҃в҃.) По си́хъ же молѝ пїла́та і҆ѡ́сифъ, и҆́же ѿ а҆римаѳе́а, сы́й оу҆чн҃къ і҆и҃совъ, потае́нъ же стра́ха ра́ди і҆ꙋде́йска, да во́зметъ тѣ́ло і҆и҃сово: и҆ повелѣ̀ пїла́тъ. Прїи́де же и҆ взѧ́тъ тѣ́ло і҆и҃сово.
39	39
Прийшов також і Никодим, який приходив раніше до Ісуса вночі, і приніс суміш смирни та алое, близько сотні літрів.	Прїи́де же и҆ нїкоди́мъ, прише́дый ко і҆и҃сови но́щїю пре́жде, носѧ̀ смѣше́нїе смѵ́рнено и҆ а҆ло́йно, ꙗ҆́кѡ лі́тръ сто̀.
40	40
Отже, вони взяли тіло Ісуса і обгорнули пеленами з пахощами, як за звичаєм поховання в юдеїв.	Прїѧ́ста же тѣ́ло і҆и҃сово, и҆ ѡ҆бви́ста є҆̀ ри́зами со а҆рѡма̑ты, ꙗ҆́коже ѡ҆бы́чай є҆́сть і҆ꙋде́ѡмъ погреба́ти.
41	41
На тому місці, де Його розіп’яли, був сад, і в саду новий гріб, в якому ще ніхто ніколи не був покладений.	Бѣ́ же на мѣ́стѣ, и҆дѣ́же распѧ́тсѧ, вѣ́ртъ [вертогра́дъ], и҆ въ ве́ртѣ гро́бъ но́въ, въ не́мже николи́же никто́же положе́нъ бѣ̀:
42	42
Там і поклали Ісуса ради п’ятниці юдейської, тому що гріб був близько.	тꙋ̀ оу҆̀бо пѧтка̀ ра́ди і҆ꙋде́йска, ꙗ҆́кѡ бли́з̾ бѧ́ше гро́бъ, положи́ста і҆и҃са.
Глава 20	Глава́ к҃

1	1
У перший же день після суботи Марія Магдалина приходить до гробу вранці, коли було ще темно, і бачить, що камінь відвалений від гробу.	(Заⷱ҇ ѯ҃г҃.) Во є҆ди́нꙋ же ѿ сꙋббѡ́тъ марі́а магдали́на прїи́де заꙋ́тра, є҆щѐ сꙋ́щей тмѣ̀, на гро́бъ, и҆ ви́дѣ ка́мень взѧ́тъ ѿ гро́ба:
2	2
Отже, біжить і приходить до Симона-Петра та до іншого ученика, якого любив Ісус, і каже їм: узяли Господа з гробу і не знаємо, де поклали Його.	течѐ оу҆̀бо и҆ прїи́де къ сі́мѡнꙋ петрꙋ̀ и҆ къ дрꙋго́мꙋ оу҆чн҃кꙋ̀, є҆го́же люблѧ́ше і҆и҃съ, и҆ глаго́ла и҆́ма: взѧ́ша гдⷭ҇а ѿ гро́ба, и҆ не вѣ́мъ, гдѣ̀ положи́ша є҆го̀.
3	3
Негайно ж вийшли Петро та інший ученик і пішли до гробу.	И҆зы́де же пе́тръ и҆ дрꙋгі́й оу҆чн҃къ, и҆ и҆дѧ́ста ко гро́бꙋ,
4	4
Вони бігли обидва разом; але інший ученик біг швидше за Петра і прибув до гробу перший.	теча́ста же ѻ҆́ба вкꙋ́пѣ: и҆ дрꙋгі́й оу҆чн҃къ течѐ скорѣ́е петра̀ и҆ прїи́де пре́жде ко гро́бꙋ,
5	5
І, нахилившись, побачив, що лежать пелени; але не ввійшов.	и҆ прини́къ ви́дѣ ри̑зы лежа́щѧ: ѻ҆ба́че не вни́де.
6	6
Слідом за ним прийшов Симон-Петро, і ввійшов у гріб, і побачив одні лиш пелени, що лежали;	Прїи́де же сі́мѡнъ пе́тръ в̾слѣ́дъ є҆гѡ̀, и҆ вни́де во гро́бъ, и҆ ви́дѣ ри̑зы (є҆ди̑ны) лежа́щѧ
7	7
а хустина, яка була на голові Його, лежала згорнена не з пеленами, а осторонь, на іншому місці.	и҆ сꙋда́рь, и҆́же бѣ̀ на главѣ̀ є҆гѡ̀, не съ ри́зами лежа́щь, но ѡ҆со́бь сви́тъ на є҆ди́нѣмъ мѣ́стѣ.
8	8
Тоді ввійшов і інший ученик, що раніше прийшов до гробу, і побачив, і увірував.	Тогда̀ оу҆̀бо вни́де и҆ дрꙋгі́й оу҆чн҃къ, прише́дый пре́жде ко гро́бꙋ, и҆ ви́дѣ, и҆ вѣ́рова:
9	9
Бо вони ще не знали Писання, що Йому належало воскреснути з мертвих.	не оу҆̀ бо вѣ́дѧхꙋ писа́нїѧ, ꙗ҆́кѡ подоба́етъ є҆мꙋ̀ и҆з̾ ме́ртвыхъ воскрⷭ҇нꙋти.
10	10
Тоді ученики знову повернулися до себе.	И҆до́ста же па́ки къ себѣ̀ оу҆чн҃ка̑.
11	11
Марія стояла зовні біля гробу і плакала; і, коли плакала, нахилилася до гробу,	(Заⷱ҇ ѯ҃д҃.) Марі́а же стоѧ́ше оу҆ гро́ба внѣ̀ пла́чꙋщи: ꙗ҆́коже пла́кашесѧ, прини́че во гро́бъ
12	12
і бачить двох ангелів у білому, що сиділи — один в головах, а другий в ногах, де лежало тіло Ісусове.	и҆ ви́дѣ два̀ а҆́гг҃ла въ бѣ́лыхъ (ри́захъ) сѣдѧ̑ща, є҆ди́наго оу҆ главы̀ и҆ є҆ди́наго оу҆ ногꙋ̀, и҆дѣ́же бѣ̀ лежа́ло тѣ́ло і҆и҃сово.
13	13
І вони кажуть їй: жоно, чого плачеш? Говорить їм: взяли Господа мого, і не знаю, де поклали Його.	И҆ глаго́ласта є҆́й ѡ҆́на: же́но, что̀ пла́чешисѧ; Глаго́ла и҆́ма: ꙗ҆́кѡ взѧ́ша гдⷭ҇а моего̀, и҆ не вѣ́мъ, гдѣ̀ положи́ша є҆го̀.
14	14
Сказавши це, обернулася назад і побачила Ісуса, Який стояв, але не впізнала, що це Ісус.	И҆ сїѧ̑ ре́кши ѡ҆брати́сѧ вспѧ́ть и҆ ви́дѣ і҆и҃са стоѧ́ща, и҆ не вѣ́дѧше, ꙗ҆́кѡ і҆и҃съ є҆́сть.
15	15
Говорить їй Ісус: жоно, чого плачеш? Кого шукаєш? Вона, думаючи, що це садівник, каже Йому: господарю, якщо ти забрав Його, скажи мені, де ти поклав Його, і я візьму Його.	Гл҃а є҆́й і҆и҃съ: же́но, что̀ пла́чеши, кого̀ и҆́щеши; Ѻ҆на́ (же) мнѧ́щи, ꙗ҆́кѡ вертогра́дарь є҆́сть, глаго́ла є҆мꙋ̀: го́споди, а҆́ще ты̀ є҆сѝ взѧ́лъ є҆го̀, повѣ́ждь мѝ, гдѣ̀ є҆сѝ положи́лъ є҆го̀, и҆ а҆́зъ возмꙋ̀ є҆го̀.
16	16
Ісус говорить їй: Маріє! Вона, обернувшись, каже Йому: Раввуні! Що означає: Учителю!	Гл҃а є҆́й і҆и҃съ: марі́е. Ѻ҆на́ (же) ѡ҆бра́щшисѧ глаго́ла є҆мꙋ̀: раввꙋні̀, є҆́же глаго́летсѧ, оу҆чт҃лю.
17	17
Ісус говорить їй: не доторкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Отця Мого; а йди до братів Моїх і скажи їм: іду до Отця Мого і Отця вашого, і до Бога Мого і Бога вашого.	Гл҃а є҆́й і҆и҃съ: не прикаса́йсѧ мнѣ̀, не оу҆̀ бо взыдо́хъ ко ѻ҆ц҃ꙋ̀ моемꙋ̀: и҆ди́ же ко бра́тїи мое́й и҆ рцы̀ и҆̀мъ: восхождꙋ̀ ко ѻ҆ц҃ꙋ̀ моемꙋ̀ и҆ ѻ҆ц҃ꙋ̀ ва́шемꙋ, и҆ бг҃ꙋ моемꙋ̀ и҆ бг҃ꙋ ва́шемꙋ.
18	18
Марія Магдалина прийшла і сповістила ученикам, що бачила Господа і що Він це сказав їй.	Прїи́де (же) марі́а магдали́на повѣ́дающи оу҆чн҃кѡ́мъ, ꙗ҆́кѡ ви́дѣ гдⷭ҇а, и҆ сїѧ̑ речѐ є҆́й.
19	19
Того ж першого дня після суботи, ввечері, коли двері дому, де зібралися ученики Його, були замкнені з остраху перед юдеями, прийшов Ісус і став посередині, і каже їм: мир вам!	(Заⷱ҇ ѯ҃е҃.) Сꙋ́щꙋ же по́здѣ въ де́нь то́й во є҆ди́нꙋ ѿ сꙋббѡ́тъ, и҆ две́ремъ затворє́ннымъ, и҆дѣ́же бѧ́хꙋ оу҆чн҃цы̀ (є҆гѡ̀) со́брани, стра́ха ра́ди і҆ꙋде́йска, прїи́де і҆и҃съ и҆ ста̀ посредѣ̀, и҆ гл҃а и҆̀мъ: ми́ръ ва́мъ.
20	20
Сказавши це, Він показав їм руки, і ноги, і ребра Свої. Ученики зраділи, побачивши Господа.	И҆ сїѐ ре́къ, показа̀ и҆̀мъ рꙋ́цѣ (и҆ но́зѣ) и҆ ре́бра своѧ̑. Возра́довашасѧ оу҆̀бо оу҆чн҃цы̀, ви́дѣвше гдⷭ҇а.
21	21
Ісус же сказав їм вдруге: мир вам! Як послав Мене Отець, так і Я посилаю вас.	Рече́ же и҆̀мъ і҆и҃съ па́ки: ми́ръ ва́мъ: ꙗ҆́коже посла́ мѧ ѻ҆ц҃ъ, и҆ а҆́зъ посыла́ю вы̀.
22	22
Сказавши це, Він дихнув і говорить їм: прийміть Духа Святого.	И҆ сїѐ ре́къ, дꙋ́нꙋ и҆ гл҃а и҆̀мъ: прїими́те дх҃ъ ст҃ъ:
23	23
Кому відпустите гріхи, тим відпустяться, на кому залишите, залишаться.	и҆̀мже ѿпꙋститѐ грѣхѝ, ѿпꙋ́стѧтсѧ и҆̀мъ: и҆ и҆̀мже держитѐ, держа́тсѧ.
24	24
Фома ж, один з дванадцятьох, який звався Близнюком, не був тут з ними, коли приходив Ісус.	Ѳѡма́ же, є҆ди́нъ ѿ ѻ҆боюна́десѧте, глаго́лемый близне́цъ, не бѣ̀ (тꙋ̀) съ ни́ми, є҆гда̀ прїи́де і҆и҃съ.
25	25
Інші ученики сказали йому: ми бачили Господа. Він же сказав їм: якщо не побачу на руках Його рани від цвяхів і не вкладу пальця мого в рани від цвяхів, і не вкладу руки моєї в ребра Його, не повірю.	Глаго́лахꙋ же є҆мꙋ̀ дрꙋзі́и оу҆чн҃цы̀: ви́дѣхомъ гдⷭ҇а. Ѻ҆́нъ же речѐ и҆̀мъ: а҆́ще не ви́жꙋ на рꙋкꙋ̀ є҆гѡ̀ ꙗ҆́звы гвозди̑нныѧ, и҆ вложꙋ̀ пе́рста моегѡ̀ въ ꙗ҆́звы гвозди̑нныѧ, и҆ вложꙋ̀ рꙋ́кꙋ мою̀ въ ре́бра є҆гѡ̀, не и҆́мꙋ вѣ́ры.
26	26
Через вісім днів ученики Його знову були в домі, й Фома з ними. Прийшов Ісус, коли двері були замкнені, став посеред них і сказав: мир вам!	И҆ по дне́хъ ѻ҆сми́хъ па́ки бѧ́хꙋ внꙋ́трь оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀, и҆ ѳѡма̀ съ ни́ми. Прїи́де і҆и҃съ две́ремъ затворє́ннымъ, и҆ ста̀ посредѣ̀ (и҆́хъ) и҆ речѐ: ми́ръ ва́мъ.
27	27
Потім говорить Фомі: дай палець твій сюди і подивись на руки Мої; подай руку твою і вклади в ребра Мої, і не будь невірним, але вірним.	Пото́мъ гл҃а ѳѡмѣ̀: принесѝ пе́рстъ тво́й сѣ́мѡ, и҆ ви́ждь рꙋ́цѣ моѝ: и҆ принесѝ рꙋ́кꙋ твою̀, и҆ вложѝ въ ре́бра моѧ̑: и҆ не бꙋ́ди невѣ́ренъ, но вѣ́ренъ.
28	28
Фома у відповідь сказав Йому: Господь мій і Бог мій!	И҆ ѿвѣща̀ ѳѡма̀ и҆ речѐ є҆мꙋ̀: гдⷭ҇ь мо́й и҆ бг҃ъ мо́й.
29	29
Ісус говорить йому: ти повірив, тому що побачив Мене; блаженні ті, що не бачили й увірували.	Гл҃а є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: ꙗ҆́кѡ ви́дѣвъ мѧ̀, вѣ́ровалъ є҆сѝ: бл҃же́ни не ви́дѣвшїи и҆ вѣ́ровавше.
30	30
Багато інших чудес сотворив Ісус перед учениками Своїми, про які не написано в цій книзі.	Мнѡ́га же и҆ и҆́на зна́мєнїѧ сотворѝ і҆и҃съ пред̾ оу҆чн҃ки̑ свои́ми, ꙗ҆́же не сꙋ́ть пи̑сана въ кни́гахъ си́хъ:
31	31
Це ж написано, щоб ви увірували, що Ісус є Христос, Син Божий, і, віруючи, мали життя в ім’я Його.	сїѧ̑ же пи̑сана бы́ша, да вѣ́рꙋете, ꙗ҆́кѡ і҆и҃съ є҆́сть хрⷭ҇то́съ сн҃ъ бж҃їй, и҆ да вѣ́рꙋюще живо́тъ и҆́мате во и҆́мѧ є҆гѡ̀.
Глава 21	Глава́ к҃а

1	1
Після того знову явився Ісус ученикам Своїм по воскресінні з мертвих біля моря Тиверіадського. Явився ж так:	(Заⷱ҇ ѯ҃ѕ҃.) Посе́мъ ꙗ҆ви́сѧ па́ки і҆и҃съ оу҆чн҃кѡ́мъ (свои̑мъ, воста́въ ѿ ме́ртвыхъ,) на мо́ри тїверїа́дстѣмъ. Ꙗ҆ви́сѧ же си́це:
2	2
були разом Симон-Петро, і Фома, званий Близнюком, і Нафанаїл з Кани галилейської, і сини Зеведеєві, і двоє інших з учеників Його.	бѧ́хꙋ вкꙋ́пѣ сі́мѡнъ пе́тръ, и҆ ѳѡма̀ нарица́емый близне́цъ, и҆ нафана́илъ, и҆́же (бѣ̀) ѿ ка́ны галїле́йскїѧ, и҆ сы̑на зеведе́ѡва, и҆ и҆́на ѿ оу҆чн҃къ є҆гѡ̀ два̀.
3	3
Симон-Петро говорить їм: йду ловити рибу. Кажуть йому: йдемо і ми з тобою! Пішли і відразу ввійшли в човен, і не впіймали в ту ніч нічого.	Глаго́ла и҆̀мъ сі́мѡнъ пе́тръ: и҆дꙋ̀ ры́бы лови́ти. Глаго́лаша є҆мꙋ̀: и҆́демъ и҆ мы̀ съ тобо́ю. И҆зыдо́ша (же) и҆ всѣдо́ша а҆́бїе въ кора́бль, и҆ въ тꙋ̀ но́щь не ꙗ҆́ша ничесѡ́же.
4	4
А коли вже настав ранок, Ісус стояв на березі; але ученики не впізнали, що це Ісус.	Оу҆́ трꙋ же бы́вшꙋ, ста̀ і҆и҃съ при бре́зѣ: не позна́ша же оу҆чн҃цы̀, ꙗ҆́кѡ і҆и҃съ є҆́сть.
5	5
Ісус говорить їм: діти, чи є у вас яка їжа? Вони відповіли: ні.	Гл҃а же и҆̀мъ і҆и҃съ: дѣ́ти, є҆да̀ что̀ снѣ́дно и҆́мате; Ѿвѣща́ша є҆мꙋ̀: нѝ.
6	6
Він же сказав їм: закиньте сіті з правого боку човна і впіймаєте. Вони закинули, і вже не могли витягти через велику кількість риби.	Ѻ҆́нъ же речѐ и҆̀мъ: вве́рзите мре́жꙋ ѡ҆ деснꙋ́ю странꙋ̀ кораблѧ̀ и҆ ѡ҆брѧ́щете. Вверго́ша же, и҆ ктомꙋ̀ не можа́хꙋ привлещѝ є҆ѧ̀ ѿ мно́жества ры́бъ.
7	7
Тоді ученик, якого любив Ісус, говорить Петрові: це Господь. Симон же Петро, почувши, що це Господь, оперезався одягом, бо він був нагий, і кинувся в море.	Глаго́ла же оу҆чн҃къ то́й, є҆го́же люблѧ́ше і҆и҃съ, петро́ви: гдⷭ҇ь є҆́сть. Сі́мѡнъ же пе́тръ слы́шавъ, ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇ь є҆́сть, є҆пендѵ́томъ препоѧ́сасѧ, бѣ́ бо на́гъ, и҆ вве́ржесѧ въ мо́ре:
8	8
А інші ученики припливли човном, бо недалеко були від землі, ліктів близько двохсот, і тягли сіть з рибою.	а҆ дрꙋзі́и оу҆чн҃цы̀ кораблеце́мъ прїидо́ша, не бѣ́ша бо дале́че ѿ землѝ, но ꙗ҆́кѡ двѣ̀ стѣ̀ лакте́й, влекꙋ́ще мре́жꙋ ры́бъ.
9	9
А коли вийшли на землю, бачать розкладене вогнище, і рибу, що на ньому лежала, і хліб.	Є҆гда̀ оу҆̀бо и҆злѣзо́ша на зе́млю, ви́дѣша ѻ҆́гнь лежа́щь, и҆ ры́бꙋ на не́мъ лежа́щꙋ и҆ хлѣ́бъ.
10	10
Ісус говорить їм: принесіть тієї риби, яку ви тепер упіймали.	(И҆) гл҃а и҆̀мъ і҆и҃съ: принеси́те ѿ ры́бъ, ꙗ҆́же ꙗ҆́сте нн҃ѣ.
11	11
Симон-Петро пішов і витяг на землю сіть, повну великих рибин — сто п’ятдесят три; і від такої кількости риби не прорвалася сіть.	Влѣ́зъ (же) сі́мѡнъ пе́тръ, и҆звлечѐ мре́жꙋ на зе́млю, по́лнꙋ вели́кихъ ры́бъ сто̀ (и҆) пѧтьдесѧ́тъ (и҆) трѝ: и҆ толи́кѡ сꙋ́щымъ, не прото́ржесѧ мре́жа.
12	12
Ісус говорить їм: ідіть обідайте. Ніхто ж з учеників не посмів запитати Його: хто Ти? Бо знали, що це Господь.	Гл҃а и҆̀мъ і҆и҃съ: прїиди́те, ѡ҆бѣ́дꙋйте. Ни є҆ди́нъ же смѣ́ѧше ѿ оу҆чн҃къ и҆стѧза́ти є҆го̀: ты̀ кто̀ є҆сѝ; вѣ́дѧще, ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇ь є҆́сть.
13	13
Ісус підходить, бере хліб і дає їм, також і рибу.	Прїи́де же і҆и҃съ, и҆ прїѧ́тъ хлѣ́бъ, и҆ дадѐ и҆̀мъ, и҆ ры́бꙋ та́кожде.
14	14
Це вже втретє явився Ісус ученикам Своїм по воскресінні Своєму з мертвих.	Сѐ оу҆жѐ тре́тїе ꙗ҆ви́сѧ і҆и҃съ оу҆чн҃кѡ́мъ свои̑мъ, воста́въ ѿ ме́ртвыхъ.
15	15
Коли ж вони обідали, Ісус каже Симону-Петрові: Симоне Іонин! Чи любиш ти Мене більше, ніж вони? Петро каже Йому: так, Господи! Ти знаєш, що я люблю Тебе. Ісус говорить йому: паси ягнят Моїх.	(Заⷱ҇ ѯ҃з҃.) Є҆гда́ же ѡ҆бѣ́доваше, гл҃а сі́мѡнꙋ петрꙋ̀ і҆и҃съ: сі́мѡне і҆ѡ́нинъ, лю́биши ли мѧ̀ па́че си́хъ; Глаго́ла є҆мꙋ̀: є҆́й, гдⷭ҇и, ты̀ вѣ́си, ꙗ҆́кѡ люблю́ тѧ. Гл҃а є҆мꙋ̀: пасѝ а҆́гнцы моѧ̑.
16	16
Ще говорить йому вдруге: Симоне Іонин! Чи любиш ти Мене? Петро говорить Йому: так, Господи! Ти знаєш, що я люблю Тебе. Ісус говорить йому: паси вівці Мої.	Гл҃а є҆мꙋ̀ па́ки второ́е: сі́мѡне і҆ѡ́нинъ, лю́биши ли мѧ̀; Глаго́ла є҆мꙋ̀: є҆́й, гдⷭ҇и, ты̀ вѣ́си, ꙗ҆́кѡ люблю́ тѧ. Гл҃а є҆мꙋ̀: пасѝ ѻ҆́вцы моѧ̑.
17	17
Говорить йому втретє: Симоне Іонин! Чи любиш ти Мене? Петро засмутився, що втретє спитав його: чи любиш ти Мене? І сказав Йому: Господи! Ти все знаєш: Ти знаєш, що я люблю Тебе. Ісус говорить йому: паси вівці Мої.	Гл҃а є҆мꙋ̀ тре́тїе: сі́мѡне і҆ѡ́нинъ, лю́биши ли мѧ̀; Ѡ҆скорбѣ́ (же) пе́тръ, ꙗ҆́кѡ речѐ є҆мꙋ̀ тре́тїе: лю́биши ли мѧ̀; и҆ глаго́ла є҆мꙋ̀: гдⷭ҇и, ты̀ всѧ̑ вѣ́си: ты̀ вѣ́си, ꙗ҆́кѡ люблю́ тѧ. Гл҃а є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: пасѝ ѻ҆́вцы моѧ̑.
18	18
Істинно, істинно кажу тобі: коли ти був молодий, то підперізувався сам і ходив, куди хотів; коли ж постарієш, то простягнеш руки твої й інший підпереже тебе і поведе, куди не хочеш.	А҆ми́нь, а҆ми́нь гл҃ю тебѣ̀: є҆гда̀ бы́лъ є҆сѝ ю҆́нъ, поѧ́салсѧ є҆сѝ са́мъ, и҆ ходи́лъ є҆сѝ, а҆́може хотѣ́лъ є҆сѝ: є҆гда́ же состарѣ́ешисѧ, воздѣ́жеши рꙋ́цѣ твоѝ, и҆ и҆́нъ тѧ̀ поѧ́шетъ, и҆ веде́тъ, а҆́може не хо́щеши.
19	19
Це Він сказав, щоб зрозуміли, якою смертю Петро прославить Бога. І, сказавши це, говорить йому: йди за Мною.	Сїе́ же речѐ, назна́менꙋѧ, ко́ею сме́ртїю просла́витъ бг҃а. И҆ сїѧ̑ ре́къ, гл҃а є҆мꙋ̀: и҆дѝ по мнѣ̀.
20	20
Петро ж, обернувшись, бачить, що йде за ним ученик, якого любив Ісус і який на вечері, припавши до грудей Його, сказав: Господи, хто видасть Тебе?	Ѡ҆бра́щьсѧ же пе́тръ ви́дѣ оу҆чн҃ка̀, є҆го́же люблѧ́ше і҆и҃съ, в̾слѣ́дъ и҆дꙋ́ща, и҆́же и҆ возлежѐ на ве́чери на пе́рси є҆гѡ̀ и҆ речѐ: гдⷭ҇и, кто̀ є҆́сть предаѧ́й тѧ̀;
21	21
Побачивши його, Петро говорить Ісусові: Господи, а він що?	Сего̀ ви́дѣвъ пе́тръ, глаго́ла і҆и҃сови: гдⷭ҇и, се́й же что̀;
22	22
Ісус говорить йому: якщо Я хочу, щоб він залишився, доки прийду, що тобі до того? Ти йди за Мною.	Гл҃а є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: а҆́ще хощꙋ̀, да то́й пребыва́етъ, до́ндеже прїидꙋ̀, что̀ къ тебѣ̀; ты̀ по мнѣ̀ грѧдѝ.
23	23
І рознеслося це слово поміж браттями, що ученик той не помре. Але Ісус не сказав йому, що не помре, але: якщо Я хочу, щоб він залишився, доки прийду, що тобі до того?	И҆зы́де же сло́во сѐ въ бра́тїю, ꙗ҆́кѡ оу҆чн҃къ то́й не оу҆́мретъ. И҆ не речѐ є҆мꙋ̀ і҆и҃съ, ꙗ҆́кѡ не оу҆́мретъ, но: а҆́ще хощꙋ̀ томꙋ̀ пребыва́ти, до́ндеже прїидꙋ̀, что̀ къ тебѣ̀;
24	24
Це той ученик, що свідчить про це і написав це; і знаємо, що правдиве свідчення його.	Се́й є҆́сть оу҆чн҃къ свидѣ́телствꙋѧй ѡ҆ си́хъ, и҆́же и҆ написа̀ сїѧ̑: и҆ вѣ́мъ, ꙗ҆́кѡ и҆́стинно є҆́сть свидѣ́телство є҆гѡ̀.
25	25
Багато й іншого сотворив Ісус; але, коли б написати про те докладно, то, думаю, і сам світ не вмістив би написаних книг. Амінь.	Сꙋ́ть же и҆ и҆́на мнѡ́га, ꙗ҆̀же сотворѝ і҆и҃съ, ꙗ҆̀же а҆́ще бы по є҆ди́номꙋ пи̑сана бы́ша, ни самомꙋ̀ мню̀ (всемꙋ̀) мі́рꙋ вмѣсти́ти пи́шемыхъ кни́гъ. А҆ми́нь.

← Євангеліє від Луки

Діяння святих апостолів →

Категорії

Контакти

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Категорії

Контакти

Паперові видання

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Паперові видання

Старий Заповіт

Новий Заповіт