Ревни́теля Ілію́ нра́ви подража́я, / Крести́телю пра́вими стезя́ми послі́дуя, / о́тче Анто́ніє, / пусти́ні бил єси́ жи́тель, / і вселе́нную утверди́л єси́ моли́твами твої́ми. / Ті́мже моли́ Христа́ Бо́га // спасти́ся душа́м на́шим.

Ревнителя Іллю наслідуючи звичаями, / за Хрестителем ідучи правими стежками, отче Антоніє, / Ти був жителем пустелі / і вселенну утвердив Ти молитвами твоїми. / Тому моли Христа Бога, // щоб спаслися душі наші.

Жите́йськія молви́ отри́нув, / безмо́лвно житіє́ сконча́л єси́, / Крести́теля подража́яй вся́ким о́бразом, преподо́бнійший, / с ним у́бо тя почита́єм, // отце́в нача́льниче Анто́ніє.

Житейську метушню відкинувши, / тихо життя скінчив єси, / Хрестителя наслідуючи всяким чином, преподобний, / отож із ним тебе почитаємо, // начальнику отців Антоніє.