|
Глава 13
|
Глава 13
|
|
1
|
1
|
|
Бя́ху же нѣ́цыи во це́ркви су́щей во Антіохі́и проро́цы и учи́теліє: Варна́ва же и Симео́нъ нарица́ємый Ні́геръ, и Лукі́й Кирине́анинъ, и Манаи́лъ со И́родомъ четвертовла́стникомъ воспита́нный, и Са́влъ.
|
В Антиохійській церкві були деякі пророки і вчителі: Варнава і Симеон, що звався Нігер, і Луцій киринеянин, і Манаїл, вихований з Іродом четвертовладником, і Савл.
|
|
2
|
2
|
|
Служа́щымъ же и́мъ Го́сподеви и постя́щымся, рече́ Ду́хъ Святы́й: отдѣли́те Ми́ Варна́ву и Са́вла на дѣ́ло, на не́же призва́хъ и́хъ.
|
Коли вони служили Господеві й постили, Дух Святий сказав: «Відділіть Мені Варнаву та Савла для діла, на яке Я покликав їх».
|
|
3
|
3
|
|
Тогда́ пости́вшеся и помоли́вшеся и возло́жше ру́ки на ня́, отпусти́ша и́хъ.
|
Тоді вони, попостившись і помолившись та поклавши руки на них, відпустили їх.
|
|
4
|
4
|
|
Сія́ у́бо, по́слана бы́вша от Ду́ха Свя́та, снидо́ста въ Селевкі́ю, отту́ду же отплы́ста въ Ки́пръ,
|
Вони, послані Духом Святим, прийшли до Селевкії, а звідтіль відпливли до Кіпру;
|
|
5
|
5
|
|
и бы́вша въ Саламі́нѣ, возвѣща́ста сло́во Бо́жіє въ со́нмищихъ Іуде́йскихъ: имѣ́яста же и Іоа́нна слугу́.
|
і, бувши в Саламіні, проповідували слово Боже в юдейських синагогах; мали ж вони й Іоана для служіння.
|
|
6
|
6
|
|
Проше́дша же о́стровъ да́же до Па́фа, обрѣто́ста нѣ́коєго му́жа волхва́ лжепроро́ка Іуде́анина, єму́же и́мя Варіису́съ,
|
Пройшовши весь острів до Пафа, знайшли вони одного волхва, лжепророка, юдеянина на ім’я Варіісус,
|
|
7
|
7
|
|
и́же бѣ́ со анѳипа́томъ Се́ргіємъ Па́вломъ, му́жемъ разу́мнымъ. Се́й призва́въ Варна́ву и Са́вла, взыска́ услы́шати сло́во Бо́жіє:
|
який був із проконсулом Сергієм Павлом, чоловіком розумним. Він, покликавши Варнаву та Савла, побажав почути слово Боже.
|
|
8
|
8
|
|
сопротивля́шеся же и́ма Єли́ма во́лхвъ, та́ко бо сказу́єтся и́мя єго́, искі́й разврати́ти анѳипа́та от вѣ́ры.
|
А Еліма-волхв [бо те означає ім’я його] противився їм, намагаючись відвернути проконсула від віри.
|
|
9
|
9
|
|
Са́влъ же, и́же и Па́велъ, испо́лнися Ду́ха Свя́та, и воззрѣ́въ на́нь,
|
Але Савл, він же й Павло, сповнившись Духа Святого і глянувши на нього,
|
|
10
|
10
|
|
рече́: о, испо́лненне вся́кія льсти́ и вся́кія зло́бы, сы́не діа́воль, вра́же вся́кія пра́вды, не преста́неши ли развраща́я пути́ Госпо́дни пра́выя?
|
сказав: «О, сповнений всякого лукавства і всякого лиходійства, сину дияволів, ворог усякої правди! Чи перестанеш ти збивати з прямих путей Господніх?
|
|
11
|
11
|
|
И ны́нѣ, се́, рука́ Госпо́дня на тя́, и бу́деши слѣ́пъ, не ви́дя со́лнца до вре́мене. Внеза́пу же нападе́ на́нь мра́къ и тма́, и осяза́я иска́ше вожда́.
|
І нині ось рука Господня на тобі: ти будеш сліпий і не побачиш сонця до часу». І раптом обійняла його темрява й пітьма, і він ходив навпомацки, шукаючи поводиря.
|
|
12
|
12
|
|
Тогда́ ви́дѣвъ анѳипа́тъ бы́вшеє, вѣ́рова, дивя́ся о уче́ніи Госпо́дни.
|
Тоді проконсул, побачивши, що сталося, увірував, дивуючись ученню Господньому.
|
|
13
|
13
|
|
Отве́зшеся же от Па́фа Па́велъ и су́щіи съ ни́мъ, пріидо́ша въ Пергі́ю Памфилі́йскую: Іоа́ннъ же, отлучи́вся от ни́хъ, возврати́ся во Ієрусали́мъ.
|
Відпливши з Пафа, Павло та ті, що були з ним, прибули до Пергії, у Памфілії. А Іоан, відлучившись від них, повернувся до Єрусалима.
|
|
14
|
14
|
|
Они́ же, проше́дше от Пергі́и, пріидо́ша во Антіохі́ю Пісіді́йскую, и вше́дше въ со́нмище въ де́нь суббо́тный, сѣдо́ша.
|
Вони ж, проходячи від Пергії, прибули до Антиохії пісидійської і, увійшовши в синагогу суботнього дня, сіли.
|
|
15
|
15
|
|
По чте́ніи же Зако́на и Проро́къ, посла́ша нача́лницы со́нмища къ ни́мъ, глаго́люще: му́жіє бра́тіє, а́ще є́сть сло́во въ ва́съ утѣше́нія къ лю́демъ, глаго́лите.
|
Після читання Закону і Пророків начальники синагоги послали сказати їм: «Мужі-браття! Якщо у вас є слово повчання до народу, говоріть».
|
|
16
|
16
|
|
Воста́въ же Па́велъ и помаа́въ руко́ю, рече́: му́жіє Ізра́илтяне и боя́щіися Бо́га, услы́шите:
|
Павло, підвівшись, дав знак рукою і сказав: «Мужі ізраїльтяни і ті‚ що бояться Бога, вислухайте!
|
|
17
|
17
|
|
Бо́гъ люді́й си́хъ избра́ отцы́ на́шя и лю́ди вознесе́ въ прише́лствіи въ земли́ Єги́петстѣй, и мы́шцею высо́кою изведе́ и́хъ изъ нея́
|
Бог народу цього обрав батьків наших і підніс цей народ під час перебування у землі єгипетській, і силою великою вивів їх із неї,
|
|
18
|
18
|
|
и до четы́редесяти лѣ́тъ препита́ и́хъ въ пусты́ни:
|
і близько сорока років годував їх у пустелі.
|
|
19
|
19
|
|
и низложи́въ язы́къ се́дмь въ земли́ Ханаа́нстѣй, даде́ и́мъ въ наслѣ́діє зе́млю и́хъ,
|
І, знищивши сім народів у землі Ханаанській, розділив їм у спадщину їхню землю.
|
|
20
|
20
|
|
и по си́хъ, я́ко лѣ́тъ четы́реста и пятьдеся́тъ, даде́ и́мъ судіи́ до Самуи́ла проро́ка:
|
І після цього, близько чотирьохсот п’ятдесяти років, давав їм суддів до пророка Самуїла.
|
|
21
|
21
|
|
и отту́ду проси́ша царя́, и даде́ и́мъ Бо́гъ Сау́ла сы́на Кі́сова, му́жа от колѣ́на Веніамі́нова, лѣ́тъ четы́редесять:
|
Потім просили вони царя, і Бог дав їм Саула, сина Кісового, мужа з коліна Веніамінового. Так минуло років сорок.
|
|
22
|
22
|
|
и преста́вль єго́, воздви́же и́мъ Дави́да въ царя́, єму́же и рече́ свидѣ́телствовавъ: обрѣто́хъ Дави́да сы́на Ієссе́ова, му́жа по се́рдцу Моєму́, и́же сотвори́тъ вся́ хотѣ́нія Моя́.
|
Усунувши його, настановив їм царем Давида, про якого і сказав, засвідчивши: «Знайшов Я мужа по серцю Моєму, Давида, сина Єссея, який здійснить усі бажання Мої».
|
|
23
|
23
|
|
От сего́ сѣ́мене Бо́гъ по обѣтова́нію воздви́же Ізра́илю Спасе́ніє Іису́са,
|
З його роду Бог за обітницею підніс Ісуса — Спасителя Ізраїлеві.
|
|
24
|
24
|
|
проповѣ́давшу Іоа́нну предъ лице́мъ вни́тія Єго́ креще́ніє покая́нія всѣ́мъ лю́демъ Ізра́илевымъ.
|
Перед самим пришестям Його Іоан проповідував хрещення всьому народові ізраїльському.
|
|
25
|
25
|
|
И я́коже скончава́ше Іоа́ннъ тече́ніє, глаго́лаше: кого́ мя́ непщу́єте бы́ти? Нѣ́смь а́зъ, но се́, гряде́тъ по мнѣ́, Єму́же нѣ́смь досто́инъ разрѣши́ти реме́нь сапогу́ Єго́.
|
Закінчуючи ж путь свою, Іоан говорив: «За кого ви мене вважаєте? Я не Той; але ось іде за мною, у Якого я недостойний розв’язати взуття на ногах.
|
|
26
|
26
|
|
Му́жіє бра́тіє, сы́нове ро́да Авраа́мля, и и́же въ ва́съ боя́щіися Бо́га, ва́мъ сло́во спасе́нія сего́ посла́ся.
|
Мужі-браття, сини роду Авраамового і всі між вами, хто боїться Бога! Вам послано слово спасіння цього.
|
|
27
|
27
|
|
Живу́щіи бо во Ієрусали́мѣ и кня́зи и́хъ, сего́ не разумѣ́вше, и гла́сы проро́ческія по вся́ суббо́ты что́мыя, осуди́вше [Єго́], испо́лниша,
|
Бо жителі Єрусалима і начальники їхні, не визнавши Його і осудивши, сповнили слова пророчі, що читаються кожної суботи,
|
|
28
|
28
|
|
и ни єди́ныя вины́ сме́ртныя обрѣ́тше, проси́ша у Піла́та уби́ти Єго́:
|
і, не знайшовши в Ньому ніякої провини, вартої смерти, просили Пилата вбити Його.
|
|
29
|
29
|
|
я́коже сконча́ша вся́, я́же о Не́мъ пи́сана, сне́мше съ дре́ва, положи́ша во гро́бѣ.
|
Коли ж сповнилось усе, написане про Нього, то, знявши з дерева, поклали Його до гробу.
|
|
30
|
30
|
|
Бо́гъ же воскреси́ Єго́ от ме́ртвыхъ:
|
А Бог воскресив Його з мертвих.
|
|
31
|
31
|
|
и́же явля́шеся во дни́ мно́ги совозше́дшымъ съ Ни́мъ от Галіле́и во Ієрусали́мъ, и́же ны́нѣ су́ть свидѣ́теліє Єго́ къ лю́демъ.
|
Він багато днів являвся тим, які вийшли з Ним із Галилеї до Єрусалима і які нині є свідками Його перед народом.
|
|
32
|
32
|
|
И мы́ ва́мъ благовѣству́ємъ обѣтова́ніє бы́вшеє ко отце́мъ, я́ко сіє́ Бо́гъ испо́лнилъ є́сть на́мъ ча́домъ и́хъ, воздви́гъ Іису́са,
|
І ми благовістимо вам, що обітницю, дану батькам, Бог виконав нам, дітям їхнім, воскресивши Ісуса,
|
|
33
|
33
|
|
я́коже и во псалмѣ́ вторѣ́мъ пи́сано є́сть: Сы́нъ Мо́й єси́ Ты́, А́зъ дне́сь роди́хъ Тя́.
|
як і в другому псалмі написано: «Ти Син Мій: Я нині родив Тебе».
|
|
34
|
34
|
|
А я́коже воскреси́ Єго́ от ме́ртвыхъ, не ктому́ хотя́ща возврати́тися во истлѣ́ніє, си́це рече́: я́ко да́мъ ва́мъ преподо́бная Дави́дова вѣ́рная.
|
А що воскресив Його з мертвих, так що Він уже не обернеться в тління, про це сказав так: «Я дам вам милості, обіцяні Давидові, вірно».
|
|
35
|
35
|
|
Тѣ́мже и въ друго́мъ глаго́летъ: не да́си Преподо́бному Твоєму́ ви́дѣти истлѣ́нія.
|
Тому й в іншому місці говорить: «Не даси Святому Твоєму побачити тління».
|
|
36
|
36
|
|
Дави́дъ бо, своєму́ ро́ду послужи́въ Бо́жіимъ совѣ́томъ, у́спе, и приложи́ся ко отце́мъ свои́мъ, и ви́дѣ истлѣ́ніє:
|
Давид, послуживши у свій час Божій волі, упокоївся, і приєднався до своїх отців, і побачив тління;
|
|
37
|
37
|
|
а Єго́же Бо́гъ воздви́же, не ви́дѣ истлѣ́нія.
|
а Той, Котрого Бог воскресив, не побачив тління.
|
|
38
|
38
|
|
Вѣ́домо у́бо да бу́детъ ва́мъ, му́жіє бра́тіє, я́ко Єго́ ра́ди ва́мъ оставле́ніє грѣхо́въ проповѣ́даєтся:
|
Отже, нехай буде відомо вам, мужі-браття, що заради Нього вам сповіщається відпущення гріхів;
|
|
39
|
39
|
|
и от всѣ́хъ, от ни́хже не возмого́сте въ зако́нѣ Моисе́овѣ оправди́тися, о Се́мъ вся́къ вѣ́руяй оправда́єтся.
|
і в усьому, в чому ви не могли виправдатися законом Мойсеєвим, виправдовується Ним всякий віруючий.
|
|
40
|
40
|
|
Блюди́те у́бо, да не пріи́детъ на ва́съ рѣче́нноє во проро́цѣхъ:
|
Стережіться ж, щоб не прийшло на вас сказане у пророків:
|
|
41
|
41
|
|
ви́дите, неради́віи, и чуди́теся, и у́зрите и исче́знете: я́ко дѣ́ло А́зъ содѣ́лаю во дни́ ва́шя, єму́же не и́мате вѣ́ровати, а́ще кто́ повѣ́сть ва́мъ.
|
«Дивіться, недбайливі, подивуйтесь і зникніть; бо Я творю діло в дні ваші, діло, якому не повірили б ви, коли б хто розповів вам».
|
|
42
|
42
|
|
Исходя́щымъ же и́мъ от со́нмища Іуде́йска, моля́ху язы́цы въ другу́ю суббо́ту глаго́латися и́мъ глаго́ломъ си́мъ:
|
Як вони виходили з юдейської синагоги, язичники просили їх говорити про те саме й у наступну суботу.
|
|
43
|
43
|
|
разше́дшуся же собо́ру, послѣ́доваша мно́зи от Іуде́й и чести́выхъ пришле́цъ Па́влу и Варна́вѣ, и́же, глаго́люща и́мъ, увѣща́ста и́хъ пребыва́ти въ благода́ти Бо́жієй.
|
Коли ж присутні розходились, то багато юдеїв і шанувальників Бога, навернених з язичників, пішли слідом за Павлом і Варнавою, які, бесідуючи з ними, умовляли їх перебувати у благодаті Божій.
|
|
44
|
44
|
|
Во гряду́щую же суббо́ту ма́ло не ве́сь гра́дъ собра́ся послу́шати сло́ва Бо́жія:
|
Наступної суботи мало не все місто зібралося слухати слово Боже.
|
|
45
|
45
|
|
ви́дѣвше же Іуде́є наро́ды, испо́лнишася за́висти и вопреки́ глаго́лаху глаго́лемымъ от Па́вла, сопроти́въ глаго́люще и хуля́ще.
|
Але юдеї, побачивши народ, сповнилися заздрощів і, сперечаючись та лихословлячи, суперечили тому, що говорив Павло.
|
|
46
|
46
|
|
Дерзну́вша же Па́велъ и Варна́ва реко́ста: ва́мъ бѣ́ лѣ́по пе́рвѣє глаго́лати сло́во Бо́жіє: а поне́же отверго́сте є́ и недосто́йны творите́ са́ми себе́ вѣ́чному животу́, се́, обраща́ємся во язы́ки:
|
Тоді Павло та Варнава з дерзновенням сказали: «Вам першим належало проповідувати слово Боже, а через те, що ви відкидаєте його й самих себе робите недостойними вічного життя, то ми звертаємось до язичників.
|
|
47
|
47
|
|
та́ко бо заповѣ́да на́мъ Госпо́дь: положи́хъ Тя́ во свѣ́тъ язы́комъ, є́же бы́ти Тебѣ́ во спасе́ніє да́же до послѣ́днихъ земли́.
|
Бо так заповів нам Господь: «Я поставив Тебе світлом язичникам, щоб Ти був на спасіння аж до краю землі».
|
|
48
|
48
|
|
Слы́шаще же язы́цы ра́довахуся и сла́вляху сло́во Госпо́дне, и вѣ́роваша, єли́цы учине́ни бя́ху въ жи́знь вѣ́чную:
|
Слухаючи це, язичники раділи і прославляли слово Господнє, і увірували всі, які були наперед визначені до вічного життя.
|
|
49
|
49
|
|
проноша́шеся же сло́во Госпо́дне по все́й странѣ́.
|
І слово Господнє поширилося по всій країні.
|
|
50
|
50
|
|
Іуде́є же наусти́ша чести́выя жены́ и благообра́зныя и старѣ́йшины гра́да, и воздвиго́ша гоне́ніє на Па́вла и Варна́ву, и изгна́ша я́ от предѣ́лъ свои́хъ.
|
Але юдеї намовили побожних та почесних жінок і перших у місті людей, і вчинили гоніння на Павла та Варнаву, і вигнали їх за свої межі.
|
|
51
|
51
|
|
О́на же, отря́сша пра́хъ от но́гъ свои́хъ на ни́хъ, пріидо́ста во Іконі́ю.
|
Вони ж, обтрусивши на них порох з ніг своїх, пішли до Іконії.
|
|
52
|
52
|
|
Ученицы́ же исполня́хуся ра́дости и Ду́ха Свя́та.
|
А ученики сповнювались радости й Духа Святого.
|
