|
Глава 16
|
Глава 16
|
|
1
|
1
|
|
Пріи́де же въ Де́рвію и Ли́стру. И се́, учени́къ нѣ́кій бѣ́ ту́, и́менемъ Тімоѳє́й, сы́нъ жены́ нѣ́кія Іуде́аныни вѣ́рны, отца́ же Є́ллина:
|
Дійшов він до Дервії і Лістри. І ось був там один ученик на ім’я Тимофій, у якого мати була юдеянка, що увірувала, а батько — еллін,
|
|
2
|
2
|
|
и́же свидѣ́телствованъ бѣ́ от су́щихъ въ Ли́стрѣхъ и Іконі́и бра́тіи.
|
і про якого свідчили браття, що перебували в Лістрі та Іконії.
|
|
3
|
3
|
|
Сего́ восхотѣ́ Па́велъ съ собо́ю изы́ти: и пріє́мь обрѣ́за єго́, Іуде́й ра́ди су́щихъ на мѣ́стѣхъ о́нѣхъ: вѣ́дяху бо вси́ отца́ єго́, я́ко Є́ллинъ бя́ше.
|
Павло захотів узяти його з собою; і взявши, обрізав його заради юдеїв, що були в тих місцях; бо всі знали про батька його, що він був еллін.
|
|
4
|
4
|
|
И я́коже прохожда́ху гра́ды, предая́ше и́мъ храни́ти уста́вы сужде́нныя от апо́столъ и ста́рецъ, и́же во Ієрусали́мѣ.
|
Проходячи ж по містах, вони передавали вірним дотримуватися постанов, схвалених апостолами і пресвітерами в Єрусалимі.
|
|
5
|
5
|
|
Це́ркви же утвержда́хуся вѣ́рою и прибыва́ху въ число́ по вся́ дни́.
|
І церкви утверджувалися вірою і повсякденно зростали кількісно.
|
|
6
|
6
|
|
Проше́дше же Фригі́ю и Галаті́йскую страну́, возбране́ни [бы́ша] от Свята́го Ду́ха глаго́лати сло́во во Асі́и.
|
Коли ж вони пройшли Фригію та Галатійську країну, заборонив їм Святий Дух проповідувати слово в Асії.
|
|
7
|
7
|
|
Прише́дше же въ Мисі́ю, покуша́хуся въ Віѳині́ю поити́: и не оста́ви и́хъ Ду́хъ.
|
Дійшовши до Місії, вони поривалися йти у Вифинію; але Дух не допустив їх.
|
|
8
|
8
|
|
Преше́дше же Мисі́ю, снидо́ша въ Троа́ду.
|
Перейшовши ж Місію, вони зійшли в Троаду.
|
|
9
|
9
|
|
И видѣ́ніє въ нощи́ яви́ся Па́влу: му́жъ нѣ́кій бѣ́ Македо́нянинъ стоя́, моля́ єго́ и глаго́ля: прише́дъ въ Македо́нію, помози́ на́мъ.
|
І було Павлові вночі видіння: один муж, македонянин, стояв і благав його, кажучи: «Прийди до Македонії і допоможи нам».
|
|
10
|
10
|
|
И я́коже видѣ́ніє ви́дѣ, а́біє взыска́хомъ изы́ти въ Македо́нію, разумѣ́вше, я́ко призва́ ны́ Госпо́дь благовѣсти́ти и́мъ.
|
Після цього видіння зараз же ми вирішили йти до Македонії, зрозумівши, що нас покликав Господь благовістити там.
|
|
11
|
11
|
|
Отве́зшеся же от Троа́ды, пріидо́хомъ въ Самоѳра́къ, воу́тріє же въ Неапо́ль,
|
Отже, вирушивши з Троади, ми прибули до Самофракії, а другого дня до Неаполя,
|
|
12
|
12
|
|
отту́ду же въ Філі́ппы, и́же є́сть пе́рвый гра́дъ ча́сти Македо́ніи, коло́ніа. Бѣ́хомъ же въ то́мъ гра́дѣ пребыва́юще дни́ нѣ́кія.
|
звідти ж у Филипи; це перше місто в тій частині Македонії, колонія. У тому місті ми пробули кілька днів.
|
|
13
|
13
|
|
Въ де́нь же суббо́тный изыдо́хомъ во́нъ изъ гра́да при рѣцѣ́, идѣ́же мня́шеся моли́твенница бы́ти, и сѣ́дше глаго́лахомъ къ собра́вшымся жена́мъ.
|
А суботнього дня ми вийшли за місто до річки, де, за звичаєм, було місце молитви, і, сівши, розмовляли з жінками, які посходились.
|
|
14
|
14
|
|
И нѣ́кая жена́, и́менемъ Лиді́а, порфиропрода́лница от гра́да Ѳиаті́рскаго, чту́щи Бо́га, послу́шаше: є́йже Госпо́дь отве́рзе се́рдце внима́ти глаго́лемымъ от Па́вла.
|
І слухала одна жінка на ймення Лідія, з міста Фіатір, що торгувала багряницею, яка шанувала Бога; і Господь відкрив їй серце слухати уважно те, про що говорив Павло.
|
|
15
|
15
|
|
Я́коже крести́ся та́ и до́мъ єя́, моля́ше ны́ глаго́лющи: а́ще усмотри́сте мя́ вѣ́рну Го́сподеви бы́ти, вше́дше въ до́мъ мо́й, пребу́дите. И прину́ди на́съ.
|
Коли ж вона та її домашні охрестились, то благала нас, кажучи: «Якщо ви визнали мене вірною Господу, то увійдіть у мій дім і живіть у мене»; і переконала нас.
|
|
16
|
16
|
|
Бы́сть же иду́щымъ на́мъ на моли́тву, отрокови́ца нѣ́кая иму́щая ду́хъ пытли́въ срѣ́те на́съ, я́же стяжа́ніє мно́го дая́ше господе́мъ свои́мъ волхву́ющи.
|
Сталося ж, як ішли ми на молитву, зустріла нас одна служниця, яка мала духа віщування і яка віщуванням давала великий прибуток своїм господарям.
|
|
17
|
17
|
|
Та́ послѣ́довавши Па́влу и на́мъ, взыва́ше глаго́лющи: сі́и человѣ́цы раби́ Бо́га Вы́шняго су́ть, и́же возвѣща́ютъ на́мъ пу́ть спасе́нія.
|
Йдучи за Павлом і за нами, вона кричала, кажучи: «Ці чоловіки — раби Бога Всевишнього, які звіщають нам путь спасіння».
|
|
18
|
18
|
|
Се́ же творя́ше на мно́ги дни́. Стужи́въ же си́ Па́велъ и обра́щься, ду́хови рече́: запреща́ю ти́ и́менемъ Іису́са Христа́, изы́ди изъ нея́. И изы́де въ то́мъ часѣ́.
|
Це вона робила багато днів. Павло, розгнівавшись, обернувся і сказав духові: «Повеліваю тобі ім’ям Ісуса Христа вийти з неї». І дух вийшов відразу.
|
|
19
|
19
|
|
Ви́дѣвше же госпо́діє єя́, я́ко изы́де наде́жда стяжа́нія и́хъ, поє́мше Па́вла и Сі́лу, влеко́ша на то́ргъ ко князе́мъ,
|
Господарі ж її, побачивши, що втратили надію на їхній прибуток, схопили Павла й Силу і потягли на площу до начальників.
|
|
20
|
20
|
|
и приве́дше и́хъ къ воєво́дамъ, рѣ́ша: сі́и человѣ́цы возмуща́ютъ гра́дъ на́шъ, Іуде́є су́ще,
|
І, привівши їх до воєвод, сказали: «Ці люди, будучи юдеями, збурюють наше місто
|
|
21
|
21
|
|
и завѣщава́ютъ обы́чаи, я́же не досто́итъ на́мъ пріима́ти ни твори́ти, Ри́мляномъ су́щымъ.
|
і проповідують звичаї, яких нам, римлянам, не личить ні приймати, ні виконувати».
|
|
22
|
22
|
|
И сни́деся наро́дъ на ни́хъ, и воєво́ды растерза́вше и́ма ри́зы, веля́ху па́лицами би́ти и́хъ:
|
Народ також піднявся на них, а воєводи, зірвавши з них одяг, звеліли бити їх палицями
|
|
23
|
23
|
|
мно́ги же да́вше и́ма ра́ны, всади́ша въ темни́цу, завѣща́вше темни́чному стра́жу тве́рдо стрещи́ и́хъ:
|
і, нанісши їм багато ударів, вкинули у в’язницю, наказавши в’язничному сторожеві пильно стерегти їх.
|
|
24
|
24
|
|
и́же таково́ завѣща́ніє пріє́мь, всади́ и́хъ во вну́треннюю темни́цу и но́ги и́хъ заби́ въ кла́дѣ.
|
Одержавши такий наказ, він вкинув їх у внутрішню в’язницю і ноги їхні забив у колоду.
|
|
25
|
25
|
|
Въ полу́нощи же Па́велъ и Сі́ла моля́щася поя́ста Бо́га: послу́шаху же и́хъ ю́зницы.
|
Близько опівночі Павло і Сила, молячись, прославляли Бога; в’язні ж слухали їх.
|
|
26
|
26
|
|
Внеза́пу же тру́съ бы́сть ве́лій, я́ко поколеба́тися основа́нію темни́чному: отверзо́шася же а́біє две́ри вся́, и всѣ́мъ ю́зы ослабѣ́ша.
|
Раптом стався великий землетрус, так що захиталася основа в’язниці; і враз відчинились усі двері, і кайдани на всіх послабли.
|
|
27
|
27
|
|
Возбу́ждься же темни́чный стра́жъ и ви́дѣвъ отве́рсты две́ри темни́цы, извле́къ но́жъ, хотя́ше себе́ уби́ти, мня́ избѣ́гшя ю́зники.
|
В’язничний сторож, прокинувшись і побачивши, що двері в’язниці відчинені, вихопив меч і хотів накласти на себе руки, думаючи, що в’язні втекли.
|
|
28
|
28
|
|
Возгласи́ же гла́сомъ ве́ліимъ Па́велъ глаго́ля: ничто́же сотвори́ себѣ́ зла́, вси́ бо єсмы́ здѣ́.
|
Але Павло вигукнув голосно: «Не роби собі ніякого зла, бо всі ми тут».
|
|
29
|
29
|
|
Проси́въ же свѣщи́ вскочи́, и тре́петенъ бы́въ, припаде́ къ Па́влу и Сі́лѣ,
|
Він же, зажадавши світла, вбіг до в’язниці; і припав у тремтінні до Павла і Сили,
|
|
30
|
30
|
|
и изве́дъ и́хъ во́нъ, рече́: госпо́діє, что́ ми подоба́єтъ твори́ти, да спасу́ся?
|
і, вивівши їх геть, сказав: «Господарі мої, що мені робити, щоб спастися?»
|
|
31
|
31
|
|
О́на же реко́ста: вѣ́руй въ Го́спода Іису́са Христа́, и спасе́шися ты́ и ве́сь до́мъ тво́й.
|
Вони ж сказали: «Віруй у Господа Ісуса Христа і спасешся ти і весь дім твій».
|
|
32
|
32
|
|
И глаго́ласта єму́ сло́во Госпо́дне, и всѣ́мъ, и́же въ дому́ єго́.
|
І проповідали слово Господнє йому і всім, хто був у домі його.
|
|
33
|
33
|
|
И поє́мь я́ въ то́йже ча́съ но́щи, измы́ от ра́нъ и крести́ся са́мъ и свои́ єму́ вси́ а́біє:
|
І, взявши їх тієї ж години ночі, він обмив їхні рани і негайно охрестився сам і всі домашні його.
|
|
34
|
34
|
|
вве́дъ же я́ въ до́мъ сво́й, поста́ви трапе́зу и возра́довася со всѣ́мъ до́момъ свои́мъ, вѣ́ровавъ Бо́гу.
|
І, привівши їх у свій дім, запропонував трапезу і радів з усім домом своїм, що увірував у Бога.
|
|
35
|
35
|
|
Дню́ же бы́вшу, посла́ша воєво́ды па́личники, глаго́люще: отпусти́ человѣ́ка о́на.
|
Коли ж настав день, воєводи послали міських служителів сказати: «Відпусти людей тих».
|
|
36
|
36
|
|
Сказа́ же темни́чный стра́жъ словеса́ сія́ Па́влу, я́ко посла́ша воєво́ды, да отпуще́на бу́дета: ны́нѣ у́бо изше́дша, иди́та съ ми́ромъ.
|
В’язничний сторож сказав про це Павлові: «Воєводи прислали, щоб відпустити вас; отже, вийдіть тепер і йдіть з миром».
|
|
37
|
37
|
|
Па́велъ же рече́ къ ни́мъ: би́вше на́ю предъ людьми́, неосужде́нна человѣ́ка Ри́млянина су́ща, всади́ша въ темни́цу, и ны́нѣ о́тай изво́дятъ на́ю? Ни́ бо: но да прише́дше са́ми изведу́тъ на́ю.
|
Але Павло відказав їм: «Нас, римських громадян, без суду прилюдно били, кинули у в’язницю, а тепер тайкома випускають? Ні, нехай прийдуть і самі виведуть нас».
|
|
38
|
38
|
|
Сказа́ша же па́личницы воєво́дамъ глаго́лы сія́: и убоя́шася слы́шавше, я́ко Ри́млянина єста́.
|
Міські служителі сказали ці слова воєводам, і ті злякались, почувши, що це римські громадяни.
|
|
39
|
39
|
|
И прише́дше умоли́ша и́хъ и изве́дше моля́ху изы́ти изъ гра́да.
|
І, прийшовши, вибачились перед ними, і, вивівши, просили йти собі з міста.
|
|
40
|
40
|
|
Изше́дша же изъ темни́цы пріидо́ста къ Лиді́и, и ви́дѣвша бра́тію, утѣ́шиста и́хъ и изыдо́ста.
|
Вони ж, вийшовши з в’язниці, прийшли до Лідії і, побачивши братів, повчали їх, і пішли.
|
