|
Глава 22
|
Глава 22
|
|
1
|
1
|
|
Му́жіє бра́тіє и отцы́, услы́шите мо́й къ ва́мъ ны́нѣ отвѣ́тъ.
|
«Мужі, браття і отці! Вислухайте тепер моє виправдання перед вами».
|
|
2
|
2
|
|
Слы́шавше же, я́ко євре́йскимъ язы́комъ возгласи́ къ ни́мъ, па́че приложи́ша безмо́лвіє. И рече́:
|
Почувши ж, що він заговорив з ними єврейською мовою, вони ще більше стихли. Він сказав:
|
|
3
|
3
|
|
а́зъ у́бо є́смь му́жъ Іуде́анинъ, роди́вся въ Та́рсѣ Кілікі́йстѣмъ, воспита́нъ же во гра́дѣ се́мъ при ногу́ Гамаліи́лову, нака́занъ извѣ́стно оте́ческому зако́ну, ревни́тель сы́й Бо́жій, я́коже вси́ вы́ єсте́ дне́сь:
|
«Я — юдеянин, народився у Тарсі киликійському, вихований у цьому місті при ногах Гамаліїла, ретельно навчений у батьківському законі, ревнитель у Бозі, як і всі ви нині.
|
|
4
|
4
|
|
и́же се́й пу́ть гони́хъ да́же до сме́рти, вяжя́ и предая́ въ темни́цу му́жы же и жены́,
|
Я гнав послідовників цього вчення навіть до смерті, зв’язуючи і віддаючи до в’язниці і чоловіків, і жінок,
|
|
5
|
5
|
|
я́коже и архієре́й свидѣ́телствуєтъ ми́ и вси́ ста́рцы: от ни́хже и посла́нія пріє́мь къ живу́щымъ въ Дама́сцѣ бра́тіямъ, идя́хъ привести́ су́щыя та́мо свя́заны во Ієрусали́мъ, да му́чатся.
|
як засвідчать про мене первосвященик і всі старійшини, від котрих, узявши листи до братії, що живе в Дамаску, я йшов, щоб тамтешніх привести в кайданах до Єрусалима на катування.
|
|
6
|
6
|
|
Бы́сть же ми́ иду́щу и приближа́ющуся къ Дама́ску въ полу́дне, внеза́пу съ небесе́ облиста́ свѣ́тъ мно́гъ о́крестъ мене́.
|
І коли я був у дорозі і наближався до Дамаска, близько полудня несподівано осяяло мене велике світло з неба.
|
|
7
|
7
|
|
Падо́хъ же на зе́млю и слы́шахъ гла́съ глаго́лющь ми́: Са́вле, Са́вле, что́ Мя го́ниши?
|
Я впав на землю і почув голос, що говорив мені: «Савле, Савле! Чому ти гониш Мене?»
|
|
8
|
8
|
|
А́зъ же отвѣща́хъ: кто́ єси́, Го́споди? Рече́ же ко мнѣ́: А́зъ є́смь Іису́съ Назоре́й, Єго́же ты́ го́ниши.
|
Я відповів: «Хто Ти, Господи?» Він сказав мені: «Я Ісус Назорей, Якого ти гониш».
|
|
9
|
9
|
|
Со мно́ю же су́щіи свѣ́тъ у́бо ви́дѣша и пристра́шни бы́ша, гла́са же не слы́шаша Глаго́лющаго ко мнѣ́.
|
Ті, що були зі мною, бачили світло і злякалися, але голосу Того, Хто говорив мені, не чули.
|
|
10
|
10
|
|
Реко́хъ же: что́ сотворю́, Го́споди? Госпо́дь же рече́ ко мнѣ́: воста́въ иди́ въ Дама́скъ, и та́мо рече́тся ти́ о всѣ́хъ, я́же вчине́но ти́ є́сть твори́ти.
|
Тоді я сказав: «Господи! Що мені робити?» Господь же сказав мені: «Устань та йди в Дамаск, і там тобі сказано буде все, що призначено тобі робити».
|
|
11
|
11
|
|
И я́коже не ви́дѣхъ от сла́вы свѣ́та о́наго, за ру́ку ведо́мь от су́щихъ со мно́ю, внидо́хъ въ Дама́скъ.
|
А оскільки я від слави світла того позбувся зору, то ті, що були зі мною, за руку привели мене до Дамаска.
|
|
12
|
12
|
|
Ана́ніа же нѣ́кій, му́жъ благоговѣ́инъ по зако́ну, свидѣ́телствованъ от всѣ́хъ живу́щихъ въ Дама́сцѣ Іуде́й,
|
Один Ананія, чоловік благочестивий за законом, про що свідчать усі юдеї, що живуть у Дамаску,
|
|
13
|
13
|
|
прише́дъ ко мнѣ́ и ста́въ рече́ ми: Са́вле бра́те, прозри́. И а́зъ въ то́й ча́съ воззрѣ́хъ на́нь.
|
прийшов до мене і, підійшовши, сказав мені: «Савле‚ брате! Прозри». І я негайно побачив його.
|
|
14
|
14
|
|
О́нъ же рече́ ми: Бо́гъ оте́цъ на́шихъ изво́ли {предъизбра́} тя́ разумѣ́ти хотѣ́ніє Єго́, и ви́дѣти Пра́ведника, и слы́шати гла́съ от у́стъ Єго́:
|
Він же сказав мені: «Бог отців наших наперед обрав тебе, щоб ти пізнав волю Його, побачив Праведника і почув голос з уст Його,
|
|
15
|
15
|
|
я́ко бу́деши Єму́ свидѣ́тель у всѣ́хъ человѣ́ковъ о си́хъ, я́же ви́дѣлъ єси́ и слы́шалъ:
|
бо ти будеш Йому свідком перед усіма людьми у тому, що бачив і чув.
|
|
16
|
16
|
|
и ны́нѣ что́ ме́длиши? Воста́въ крести́ся и омы́й грѣхи́ твоя́, призва́въ и́мя Го́спода Іису́са.
|
Отже, чого ж ти зволікаєш? Устань, охрестися та обмий гріхи твої, призвавши ім’я Господа Ісуса».
|
|
17
|
17
|
|
Бы́сть же возврати́вшумися во Ієрусали́мъ и моля́щумися въ це́ркви, бы́ти во изступле́ніи
|
Коли я повернувся до Єрусалима і молився в храмі, не тямлячи себе,
|
|
18
|
18
|
|
и ви́дѣти Єго́ глаго́люща ми́: потщи́ся и изы́ди ско́ро изъ Ієрусали́ма, зане́ не пріи́мутъ свидѣ́телства твоєго́, є́же о Мнѣ́.
|
я побачив Його‚ і Він сказав мені: «Поспіши і скоріше вийди з Єрусалима, бо тут не приймуть твого свідчення про Мене».
|
|
19
|
19
|
|
И а́зъ рѣ́хъ: Го́споди, са́ми вѣ́дятъ, я́ко а́зъ бѣ́хъ всажда́я въ темни́цу и бія́ по со́нмищихъ вѣ́рующыя въ Тя́,
|
Я сказав: «Господи, їм відомо, що я тих, хто вірував у Тебе, ув’язнював у темниці і бив у синагогах,
|
|
20
|
20
|
|
и єгда́ излива́шеся кро́вь Стефа́на свидѣ́теля Твоєго́, и са́мъ бѣ́хъ стоя́ и соизволя́я убіє́нію єго́ и стрегі́й ри́зъ убива́ющихъ єго́.
|
і коли проливалася кров Стефана, свідка Твого, я стояв там, схвалюючи вбивство його, і стеріг одежу тих, хто вбивав його».
|
|
21
|
21
|
|
И рече́ ко мнѣ́: иди́, я́ко А́зъ во язы́ки дале́че послю́ тя.
|
І Він сказав мені: «Йди; Я пошлю тебе далеко до язичників».
|
|
22
|
22
|
|
Послу́шаху же єго́ да́же до сего́ словесе́ и воздвиго́ша гла́съ сво́й, глаго́люще: возми́ от земли́ такова́го, не подоба́єтъ бо єму́ жи́ти.
|
До цього слова слухали його; а потім підняли крик, гукаючи: «Знищ із землі такого! Бо йому не слід жити».
|
|
23
|
23
|
|
Вопію́щымъ же и́мъ и ме́щущымъ ри́зы и пра́хъ возмета́ющымъ на возду́хъ,
|
Поки вони кричали, кидали одяг і порох у повітря,
|
|
24
|
24
|
|
повелѣ́ ты́сящникъ отвести́ єго́ въ по́лкъ, ре́къ ра́нами истяза́ти єго́, да разумѣ́єтъ, за ку́ю вину́ та́ко вопія́ху на́нь.
|
тисяцький звелів увести його в фортецю, наказав бичувати його, щоб довідатися: з якої причини так кричали проти нього.
|
|
25
|
25
|
|
И я́коже протяго́ша єго́ вервьми́, рече́ къ стоя́щему со́тнику Па́велъ: человѣ́ка Ри́млянина и неосужде́на лѣ́ть ли є́сть ва́мъ би́ти?
|
Але коли розтягли його ремінням, Павло сказав сотникові, що стояв: «Хіба вам дозволено бичувати римського громадянина, та ще й без суду?»
|
|
26
|
26
|
|
Слы́шавъ же со́тникъ, приступи́ къ ты́сящнику, сказа́, глаго́ля: ви́ждь, что́ хо́щеши сотвори́ти? Человѣ́къ бо се́й Ри́млянинъ є́сть.
|
Почувши ж це, сотник пішов і доповів тисяцькому, говорячи: «Дивись, що ти хочеш робити! Цей чоловік — римський громадянин».
|
|
27
|
27
|
|
Присту́пль же ты́сящникъ рече́ єму́: глаго́ли ми́, Ри́млянинъ ли єси́ ты́? О́нъ же рече́: є́й.
|
Тоді тисяцький, підійшовши до нього, сказав: «Скажи мені, ти римський громадянин?» Він сказав: «Так».
|
|
28
|
28
|
|
Отвѣща́ же ты́сящникъ: а́зъ мно́гою цѣно́ю нарѣче́ніє жи́телства сего́ стяжа́хъ. Па́велъ же рече́: а́зъ же и роди́хся въ не́мъ.
|
Тисяцький на те відповів: «Я за великі гроші придбав це громадянство». Павло ж сказав: «А я і народився в ньому».
|
|
29
|
29
|
|
А́біє у́бо отступи́ша от него́ хотя́щіи єго́ истяза́ти, и ты́сящникъ же убоя́ся, разумѣ́въ, я́ко Ри́млянинъ є́сть, и я́ко бѣ́ єго́ связа́лъ.
|
Тоді відразу відступили від нього ті, хто хотів катувати його, а тисяцький, дізнавшись, що він римський громадянин, злякався, що зв’язав його.
|
|
30
|
30
|
|
На у́тріє же, хотя́ разумѣ́ти и́стину, чесо́ ра́ди оклевета́єтся от Іуде́й, разрѣши́ єго́ от у́зъ и повелѣ́ пріити́ архієре́ємъ и всему́ собо́ру и́хъ: и све́дъ Па́вла, поста́ви [єго́] предъ ни́ми.
|
Другого дня, бажаючи достовірно дізнатися, в чому звинувачують його юдеї, звільнив його від кайданів, і звелів зібратися первосвященикам і всьому синедріону та, вивівши Павла, поставив його перед ними.
|
