|
Глава 2
|
Глава 2
|
|
1
|
1
|
|
И єгда́ скончава́шася дні́є Пятьдеся́тницы, бѣ́ша вси́ апо́столи єдиноду́шно вку́пѣ.
|
Коли настав день П’ятдесятниці, усі вони були однодушно вкупі.
|
|
2
|
2
|
|
И бы́сть внеза́пу съ небесе́ шу́мъ, я́ко носи́му дыха́нію бу́рну, и испо́лни ве́сь до́мъ, идѣ́же бя́ху сѣдя́ще:
|
І раптом зчинився шум з неба, ніби від сильного вітру, і наповнив увесь дім, де вони перебували.
|
|
3
|
3
|
|
и яви́шася и́мъ раздѣле́ни язы́цы я́ко о́гненни, сѣ́де же на єди́нѣмъ ко́ємждо и́хъ.
|
І з’явились їм розділені язики, мов вогненні, і спочили по одному на кожному з них.
|
|
4
|
4
|
|
И испо́лнишася вси́ Ду́ха Свя́та и нача́ша глаго́лати ины́ми язы́ки, я́коже Ду́хъ дая́ше и́мъ провѣщава́ти.
|
І сповнилися всі Духа Святого, і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм провіщати.
|
|
5
|
5
|
|
Бя́ху же во Ієрусали́мѣ живу́щіи Іуде́є, му́жіє благоговѣ́йніи, от всего́ язы́ка, и́же подъ небесе́мъ.
|
У Єрусалимі ж перебували юдеї, люди побожні, з усякого народу під небесами.
|
|
6
|
6
|
|
Бы́вшу же гла́су сему́, сни́деся наро́дъ и смяте́ся, я́ко слы́шаху єди́нъ кі́йждо и́хъ свои́мъ язы́комъ глаго́лющихъ и́хъ.
|
Коли зчинився цей шум, зібрався народ і схвилювався; бо кожний чув, що вони говорять його мовою.
|
|
7
|
7
|
|
Дивля́хуся же вси́ и чудя́хуся, глаго́люще дру́гъ ко дру́гу: не се́ ли, вси́ сі́и су́ть глаго́лющіи Галіле́ане?
|
І всі були вражені і дивувалися, кажучи один до одного: «Чи не всі ці, які говорять, галілеяни?
|
|
8
|
8
|
|
и ка́ко мы́ слы́шимъ кі́йждо сво́й язы́къ на́шъ, въ не́мже роди́хомся,
|
Як же ми чуємо кожен свою рідну мову, в якій народилися.
|
|
9
|
9
|
|
Па́рѳяне и Ми́дяне и Єламі́те, и живу́щіи въ Месопота́міи, во Іуде́и же и Каппадокі́и, въ По́нтѣ и во Асі́и,
|
Парфяни, і мідяни, і еламіти, і жителі Месопотамії, Юдеї і Каппадокії, Понту та Асії,
|
|
10
|
10
|
|
во Фригі́и же и Памфилі́и, во Єги́птѣ и страна́хъ Ліви́и, я́же при Кирині́и, и приходя́щіи Ри́мляне, Іуде́є же и прише́лцы,
|
Фригії і Памфілії, Єгипту і країв Лівії, прилеглих до Киринеї, і захожі з Риму, юдеї та прозеліти*,
|
|
11
|
11
|
|
Кри́тяне и Ара́вляне, слы́шимъ глаго́лющихъ и́хъ на́шими язы́ки вели́чія Бо́жія?
|
критяни й аравитяни, чуємо, що вони говорять нашими мовами про великі діла Божі?»
|
|
12
|
12
|
|
Ужаса́хуся же вси́ и недоумѣва́хуся, дру́гъ ко дру́гу глаго́люще: что́ у́бо хо́щетъ сіє́ бы́ти?
|
І дивувалися всі і, не розуміючи, казали один одному: «Що це значить?»
|
|
13
|
13
|
|
Ині́и же руга́ющеся глаго́лаху, я́ко віно́мъ испо́лнени су́ть.
|
А інші, глузуючи, говорили: «Вони напилися вина».
|
|
14
|
14
|
|
Ста́въ же Пе́тръ со єдинона́десятьми, воздви́же гла́съ сво́й и рече́ и́мъ: му́жіє Іуде́йстіи и живу́щіи во Ієрусали́мѣ вси́, сіє́ ва́мъ разу́мно да бу́детъ, и внуши́те глаго́лы моя́:
|
Петро ж, ставши з одинадцятьма, підвищив голос свій і промовив до них: «Мужі юдейські і всі жителі Єрусалима! Нехай це буде відомо вам, і вислухайте слова мої:
|
|
15
|
15
|
|
не бо́, я́коже вы́ непщу́єте, сі́и пія́ни су́ть, є́сть бо ча́съ тре́тій дне́:
|
вони не п’яні, як ви думаєте, бо зараз третя година дня;
|
|
16
|
16
|
|
но сіє́ є́сть рѣче́нноє проро́комъ Іои́лемъ:
|
але це те, що провіщав пророк Іоїль:
|
|
17
|
17
|
|
и бу́детъ въ послѣ́днія дни́, глаго́летъ Госпо́дь, излію́ от Ду́ха Моєго́ на вся́ку пло́ть, и прореку́тъ сы́нове ва́ши и дще́ри ва́шя, и ю́ноши ва́ши видѣ́нія у́зрятъ, и ста́рцы ва́ши со́нія ви́дятъ:
|
«І буде в останні дні, говорить Господь, — виллю Я від Духа Мого на всяку плоть; і будуть пророкувати сини ваші й дочки ваші, і юнаки ваші видіння бачитимуть, і старці ваші сновидіннями наставлені будуть.
|
|
18
|
18
|
|
и́бо на рабы́ Моя́ и на рабы́ни Моя́ во дни́ о́ны излію́ от Ду́ха Моєго́, и прореку́тъ:
|
І на рабів Моїх і на рабинь Моїх у ті дні виллю від Духа Мого, і будуть пророкувати.
|
|
19
|
19
|
|
и да́мъ чудеса́ на небеси́ горѣ́ и зна́менія на земли́ ни́зу, кро́вь и о́гнь и куре́ніє ды́ма:
|
І покажу чудеса вгорі на небі і знамення внизу на землі, кров і вогонь і куріння диму.
|
|
20
|
20
|
|
со́лнце преложи́тся во тму́, и луна́ въ кро́вь, пре́жде да́же не пріити́ дню́ Госпо́дню вели́кому и просвѣще́нному:
|
Сонце перетвориться на темряву і місяць на кров, перш ніж прийде день Господній, великий і славний.
|
|
21
|
21
|
|
и бу́детъ, вся́къ, и́же а́ще призове́тъ и́мя Госпо́дне, спасе́тся.
|
І буде: усякий, хто прикличе ім’я Господнє, спасеться».
|
|
22
|
22
|
|
Му́жіє Ізра́илстіи, послу́шайте слове́съ си́хъ: Іису́са Назоре́а, Му́жа от Бо́га извѣ́ствованна въ ва́съ си́лами и чудесы́ и зна́меніи, я́же сотвори́ Тѣ́мъ Бо́гъ посредѣ́ ва́съ, я́коже и са́ми вѣ́сте,
|
Мужі ізраїльські! Вислухайте слова ці: Ісуса Назорея, Мужа, засвідченого вам від Бога силами й чудесами і знаменнями, які Бог створив через Нього серед вас, як і самі знаєте,
|
|
23
|
23
|
|
Сего́ нарекова́ннымъ совѣ́томъ и проразумѣ́ніємъ Бо́жіимъ пре́дана пріє́мше, рука́ми беззако́нныхъ пригво́ждше уби́сте:
|
Його [Ісуса] визначеного радою і передбаченням Божим виданого, ви взяли і, пригвоздивши руками беззаконних, убили;
|
|
24
|
24
|
|
Єго́же Бо́гъ воскреси́, разрѣши́въ болѣ́зни сме́ртныя, я́коже не бя́ше мо́щно держи́му бы́ти Єму́ от нея́.
|
але Бог воскресив Його, розірвавши пута смерти: тому що їй неможливо було втримати Його.
|
|
25
|
25
|
|
Дави́дъ бо глаго́летъ о Не́мъ: предзрѣ́хъ Го́спода предо мно́ю вы́ну, я́ко о десну́ю мене́ є́сть, да не подви́жуся:
|
Бо Давид говорить про Нього: «Я бачив Господа перед собою завжди, бо Він праворуч мене, щоб я не похитнувся.
|
|
26
|
26
|
|
сего́ ра́ди возвесели́ся се́рдце моє́, и возра́довася язы́къ мо́й: єще́ же и пло́ть моя́ всели́тся на упова́ніи,
|
Від того зраділо серце моє і звеселився язик мій; навіть і плоть моя спочине в упованні,
|
|
27
|
27
|
|
я́ко не оста́виши души́ моєя́ во а́дѣ, ниже́ да́си преподо́бному Твоєму́ ви́дѣти истлѣ́нія:
|
бо Ти не залишиш душі моєї в пеклі і не даси святому Твоєму побачити тління.
|
|
28
|
28
|
|
сказа́лъ ми́ єси́ пути́ живота́: испо́лниши мя́ весе́лія съ лице́мъ Твои́мъ.
|
Ти дав мені пізнати путь життя; Ти сповниш мене радістю перед лицем Твоїм».
|
|
29
|
29
|
|
Му́жіє бра́тіє, досто́итъ рещи́ съ дерзнове́ніємъ къ ва́мъ о патріа́рсѣ Дави́дѣ, я́ко и у́мре и погребе́нъ бы́сть, и гро́бъ єго́ є́сть въ на́съ да́же до дне́ сего́:
|
Мужі-браття, нехай буде дозволено з дерзновенням сказати вам про праотця Давида, що він і помер і був похований, і гріб його у нас до цього дня.
|
|
30
|
30
|
|
проро́къ у́бо сы́й и вѣ́дый, я́ко кля́твою кля́тся єму́ Бо́гъ от плода́ чре́слъ єго́ по пло́ти воздви́гнути Христа́ и посади́ти Єго́ на престо́лѣ єго́,
|
Будучи ж пророком і знаючи, що Бог з клятвою обіцяв йому від плоду стегон його воздвигнути Христа у плоті й посадити на престолі його,
|
|
31
|
31
|
|
предви́дѣвъ глаго́ла о воскресе́ніи Христо́вѣ, я́ко не оста́вися душа́ Єго́ во а́дѣ, ни пло́ть Єго́ ви́дѣ истлѣ́нія.
|
він, передбачивши, сказав про воскресіння Христове, що не залишиться душа Його у пеклі, і плоть Його не побачить тління.
|
|
32
|
32
|
|
Сего́ Іису́са воскреси́ Бо́гъ, єму́же вси́ мы́ єсмы́ свидѣ́теліє.
|
Цього Ісуса Бог воскресив, чого всі ми свідки.
|
|
33
|
33
|
|
Десни́цею у́бо Бо́жією вознесе́ся, и обѣтова́ніє Свята́го Ду́ха пріє́мь от Отца́, излія́ сіє́, є́же вы́ ны́нѣ ви́дите и слы́шите.
|
Отже, Він, будучи вознесений десницею Божою і прийнявши від Отця обітницю Святого Духа, дарував те, що ви нині бачите і чуєте.
|
|
34
|
34
|
|
Не бо́ Дави́дъ взы́де на небеса́, глаго́летъ бо са́мъ: рече́ Госпо́дь Го́сподеви моєму́: сѣди́ о десну́ю Мене́,
|
Бо Давид не зійшов на небеса; але сам говорить: «Сказав Господь Господеві моєму: сиди праворуч Мене,
|
|
35
|
35
|
|
до́ндеже положу́ враги́ Твоя́ подно́жіє но́гъ Твои́хъ.
|
доки покладу ворогів Твоїх до підніжжя ніг Твоїх».
|
|
36
|
36
|
|
Тве́рдо у́бо да разумѣ́єтъ ве́сь до́мъ Ізра́илевъ, я́ко и Го́спода и Христа́ єго́ Бо́гъ сотвори́лъ є́сть, Сего́ Іису́са, Єго́же вы́ распя́сте.
|
Отже, твердо знай, весь дім Ізраїлів, що Бог учинив Господом і Христом цього Ісуса, Якого ви розп’яли».
|
|
37
|
37
|
|
Слы́шавше же умили́шася се́рдцемъ и рѣ́ша къ Петру́ и про́чымъ апо́столомъ: что́ сотвори́мъ, му́жіє бра́тіє?
|
Почувши це, вони зворушилися серцем і сказали Петрові та іншим апостолам: «Що нам робити, мужі-браття?»
|
|
38
|
38
|
|
Пе́тръ же рече́ къ ни́мъ: пока́йтеся, и да крести́тся кі́йждо ва́съ во и́мя Іису́са Христа́ во оставле́ніє грѣхо́въ: и пріи́мете да́ръ Свята́го Ду́ха:
|
Петро ж сказав їм: «Покайтеся, і нехай охреститься кожен із вас в ім’я Ісуса Христа на відпущення гріхів; і приймете дар Святого Духа,
|
|
39
|
39
|
|
ва́мъ бо є́сть обѣтова́ніє и ча́домъ ва́шымъ и всѣ́мъ да́льнимъ, єли́ки а́ще призове́тъ Госпо́дь Бо́гъ на́шъ.
|
бо вам належить обітниця, і дітям вашим, і всім дальнім, кого тільки покличе Господь Бог наш.
|
|
40
|
40
|
|
И ины́ми словесы́ мно́жайшими засвидѣ́телствоваше и моля́ше я́, глаго́ля: спаси́теся от ро́да стропти́ваго сего́.
|
І іншими багатьма словами він свідчив і умовляв, кажучи: «Спасайтеся від роду цього лукавого».
|
|
41
|
41
|
|
И́же у́бо любе́зно прія́ша сло́во єго́, крести́шася: и приложи́шася въ де́нь то́й ду́шъ я́ко три́ ты́сящы:
|
Отже, ті, які охоче прийняли слово його, охрестилися; і приєдналося того дня близько трьох тисяч душ.
|
|
42
|
42
|
|
бя́ху же терпя́ще во уче́ніи апо́столъ и во обще́ніи и въ преломле́ніи хлѣ́ба и въ моли́твахъ.
|
Вони ж постійно перебували в ученні апостолів, і в єднанні та переломленні хліба, і в молитвах.
|
|
43
|
43
|
|
Бы́сть же на вся́кой души́ стра́хъ: мно́га бо чудеса́ и зна́менія апо́столы бы́ша во Ієрусали́мѣ.
|
Був же у кожній душі страх; і багато чудес і знамень сталося через апостолів у Єрусалимі.
|
|
44
|
44
|
|
Стра́хъ же ве́лій бя́ше на всѣ́хъ и́хъ. Вси́ же вѣ́ровавшіи бя́ху вку́пѣ и имя́ху вся́ о́бща:
|
Усі ж віруючі були разом і мали все спільне.
|
|
45
|
45
|
|
и стяжа́нія и имѣ́нія продая́ху, и раздая́ху всѣ́мъ, єго́же а́ще кто́ тре́боваше:
|
І продавали майно і всяку власність, і ділили між усіма, зважаючи на потребу кожного.
|
|
46
|
46
|
|
по вся́ же дни́ терпя́ще єдиноду́шно въ це́ркви и ломя́ще по домо́мъ хлѣ́бъ, пріима́ху пи́щу въ ра́дости и въ простотѣ́ се́рдца,
|
І щодня однодушно перебували у храмі і, переломлюючи по домах хліб, приймали їжу в радості та простоті серця,
|
|
47
|
47
|
|
хва́ляще Бо́га и иму́ще благода́ть у всѣ́хъ люді́й. Госпо́дь же прилага́ше по вся́ дни́ Це́ркви спаса́ющыяся.
|
хвалячи Бога і перебуваючи в любові у всього народу. Господь же щодня залучав до Церкви тих, хто спасався.
|
