|
Глава 4
|
Глава 4
|
|
1
|
1
|
|
Глаго́лющымъ же и́мъ къ лю́демъ, наидо́ша на ни́хъ свяще́нницы и воєво́да церко́вный и саддуке́є,
|
Коли вони говорили до народу, до них приступили священики й начальники охорони храму і саддукеї,
|
|
2
|
2
|
|
жа́ляще си́, за є́же учи́ти и́мъ лю́ди и возвѣща́ти о Іису́сѣ воскресе́ніє ме́ртвыхъ:
|
гніваючись на те, що вони навчають народ і проповідують в Ісусі воскресіння з мертвих;
|
|
3
|
3
|
|
и возложи́ша на ни́хъ ру́ки и положи́ша и́хъ въ соблюде́ніє до у́трія: бѣ́ бо ве́черъ уже́.
|
і наклали на них руки, і віддали їх під варту до ранку; бо вже був вечір.
|
|
4
|
4
|
|
Мно́зи же от слы́шавшихъ сло́во вѣ́роваша: и бы́сть число́ муже́й я́ко ты́сящъ пя́ть.
|
Багато з тих, хто слухав слово, увірували; і число таких людей було близько п’яти тисяч.
|
|
5
|
5
|
|
Бы́сть же нау́тріє собра́тися князе́мъ и́хъ и ста́рцемъ и кни́жникомъ во Ієрусали́мъ,
|
На другий день зібралися в Єрусалим начальники їхні, і старійшини та книжники,
|
|
6
|
6
|
|
и А́ннѣ архієре́ю и Каіа́фѣ и Іоа́нну и Алекса́ндру, и єли́цы бѣ́ша от ро́да архієре́йска:
|
і первосвященик Анна, і Каяфа, і Іоан, і Олександр та інші з роду первосвященицького;
|
|
7
|
7
|
|
и поста́вльше и́хъ посредѣ́, вопроша́ху: ко́єю си́лою или́ ко́имъ и́менемъ сотвори́сте сіє́ вы́?
|
поставивши їх посередині, питали: «Якою силою або яким іменем ви зробили це?»
|
|
8
|
8
|
|
Тогда́ Пе́тръ, испо́лнився Ду́ха Свя́та, рече́ къ ни́мъ: кня́зи лю́дстіи и ста́рцы Ізра́илевы,
|
Тоді Петро, сповнившись Духа Святого, сказав їм: «Начальники народу і старійшини ізраїльські!
|
|
9
|
9
|
|
а́ще мы́ дне́сь истязу́єми єсмы́ о благодѣя́ніи человѣ́ка не́мощна, о чесо́мъ се́й спасе́ся,
|
Якщо від нас сьогодні вимагають відповіді за благодіяння немічному чоловікові, як він зцілився,
|
|
10
|
10
|
|
разу́мно бу́ди всѣ́мъ ва́мъ и всѣ́мъ лю́демъ Ізра́илевымъ, я́ко во и́мя Іису́са Христа́ Назоре́а, Єго́же вы́ распя́сте, Єго́же Бо́гъ воскреси́ от ме́ртвыхъ, о Се́мъ се́й стои́тъ предъ ва́ми здра́въ:
|
то нехай буде відомо всім вам і всьому народові ізраїльському, що іменем Ісуса Христа Назорея, Якого ви розп’яли і Якого Бог воскресив із мертвих, Ним поставлений він перед вами здоровий.
|
|
11
|
11
|
|
Се́й є́сть ка́мень укоре́ный от ва́съ зи́ждущихъ, бы́вый во главу́ у́гла, и нѣ́сть ни о єди́нѣмъ же инѣ́мъ спасе́нія:
|
Він є камінь, занедбаний вами, будівничими, Який став наріжним каменем, і нема ні в кому іншому спасіння,
|
|
12
|
12
|
|
нѣ́сть бо ино́го и́мене подъ небесе́мъ, да́ннаго въ человѣ́цѣхъ, о не́мже подоба́єтъ спасти́ся на́мъ.
|
бо немає іншого імені під небом, даного людям, яким належало б спастися нам».
|
|
13
|
13
|
|
Ви́дяще же Петро́во дерзнове́ніє и Іоа́нново и разумѣ́вше, я́ко человѣ́ка некни́жна єста́ и про́ста, дивля́хуся, зна́ху же и́хъ, я́ко со Іису́сомъ бѣ́ста:
|
Побачивши сміливість Петра та Іоана й примітивши, що вони люди некнижні й прості, [вони] дивувались, а разом з тим упізнавали їх, що вони були з Ісусом;
|
|
14
|
14
|
|
ви́дяще же исцѣлѣ́вшаго человѣ́ка съ ни́ма стоя́ща, ничто́же имя́ху проти́ву рещи́.
|
а побачивши зціленого чоловіка, який стояв з ними, нічого не могли сказати проти.
|
|
15
|
15
|
|
Повелѣ́вше же и́ма во́нъ изъ со́нмища изы́ти, стяза́хуся дру́гъ со дру́гомъ,
|
І, наказавши їм вийти геть із синедріону, міркували між собою,
|
|
16
|
16
|
|
глаго́люще: что́ сотвори́мъ человѣ́кома си́ма? Я́ко у́бо наро́читоє зна́меніє бы́сть и́ма, всѣ́мъ живу́щымъ во Ієрусали́мѣ я́вѣ, и не мо́жемъ отврещи́ся:
|
кажучи: «Що нам робити з цими людьми? Бо всім, хто живе в Єрусалимі, відомо, що через них сталося явне чудо, і ми не можемо відкинути цього;
|
|
17
|
17
|
|
но да не бо́лѣє простре́тся въ лю́дехъ, преще́ніємъ да запрети́мъ и́ма ктому́ не глаго́лати о и́мени се́мъ ни єди́ному от человѣ́къ.
|
але, щоб це не розголошувалось більше в народі, погрозою заборонімо їм, щоб не говорили про це ім’я нікому з людей».
|
|
18
|
18
|
|
И призва́вше и́хъ, заповѣ́даша и́ма отню́дъ не провѣщава́ти ниже́ учи́ти о и́мени Іису́совѣ.
|
І, покликавши їх, заборонили їм зовсім говорити і вчити про ім’я Ісуса.
|
|
19
|
19
|
|
Пе́тръ же и Іоа́ннъ отвѣща́вша къ ни́мъ рѣ́ста: а́ще пра́ведно є́сть предъ Бо́гомъ ва́съ послу́шати па́че, не́жели Бо́га, суди́те:
|
Але Петро та Іоан сказали їм у відповідь: «Судіть, чи справедливо перед Богом слухати вас більше, ніж Бога?
|
|
20
|
20
|
|
не мо́жемъ бо мы́, я́же ви́дѣхомъ и слы́шахомъ, не глаго́лати.
|
Ми не можемо не говорити про те, що бачили й чули».
|
|
21
|
21
|
|
Они́ же призапре́щше и́ма, пусти́ша я́, ничто́же обрѣ́тше ка́ко му́чити и́хъ, люді́й ра́ди, я́ко вси́ прославля́ху Бо́га о бы́вшемъ:
|
Вони ж, пригрозивши, відпустили їх, не маючи можливості покарати їх через народ, бо всі прославляли Бога за те, що сталося.
|
|
22
|
22
|
|
лѣ́тъ бо бя́ше мно́жає четы́редесяти человѣ́къ то́й, на не́мже бы́сть чу́до сіє́ исцѣле́нія.
|
Бо було понад сорок років тому чоловікові, з яким сталося це чудо зцілення.
|
|
23
|
23
|
|
Отпуще́на же бы́вша пріидо́ста ко свои́мъ и возвѣсти́ста, єли́ка къ ни́ма архієре́є и ста́рцы рѣ́ша.
|
Коли їх відпустили, вони прийшли до своїх і переказали те, що говорили їм первосвященики й старійшини.
|
|
24
|
24
|
|
Они́ же слы́шавше єдиноду́шно воздвиго́ша гла́съ къ Бо́гу и реко́ша: Влады́ко, Ты́, Бо́же, сотвори́вый не́бо и зе́млю и мо́ре и вся́, я́же въ ни́хъ,
|
Вони ж, вислухавши, однодушно піднесли голос до Бога й сказали: «Владико Боже, Що створив небо, й землю, і море та все, що є в них!
|
|
25
|
25
|
|
и́же Ду́хомъ Святы́мъ усты́ отца́ на́шего Дави́да о́трока Твоєго́ ре́клъ єси́: вску́ю шата́шася язы́цы, и лю́діє поучи́шася тще́тнымъ?
|
Ти устами отця нашого Давида, раба Твого, сказав Духом Святим: «Чого заметушились народи і люди задумують марне?
|
|
26
|
26
|
|
Предста́ша ца́ріє зе́мстіи, и кня́зи собра́шася вку́пѣ на Го́спода и на Христа́ Єго́.
|
Повстали царі земні, і князі зібралися разом на Господа й на Христа Його».
|
|
27
|
27
|
|
Собра́шася бо вои́стинну во гра́дѣ се́мъ на Свята́го О́трока Твоєго́ Іису́са, Єго́же пома́залъ єси́, И́родъ же и Понті́йскій Піла́тъ съ язы́ки и людьми́ Ізра́илевыми,
|
Бо справді зібрались у місті цьому на Святого Сина Твого Ісуса, помазаного Тобою, Ірод і Понтій Пилат з язичниками та народом ізраїльським,
|
|
28
|
28
|
|
сотвори́ти, єли́ка рука́ Твоя́ и совѣ́тъ Тво́й преднарече́ бы́ти:
|
щоб зробити те, чому бути визначила наперед рука Твоя і рада Твоя.
|
|
29
|
29
|
|
и ны́нѣ, Го́споди, при́зри на преще́нія и́хъ и да́ждь рабо́мъ Твои́мъ со вся́кимъ дерзнове́ніємъ глаго́лати сло́во Твоє́,
|
І нині, Господи, споглянь на погрози їхні і дай рабам Твоїм з усією сміливістю промовляти слово Твоє,
|
|
30
|
30
|
|
внегда́ ру́ку Твою́ простре́ти Ти́ во исцѣле́нія, и зна́меніємъ и чудесе́мъ быва́ти и́менемъ Святы́мъ О́трока Твоєго́ Іису́са.
|
коли Ти простягаєш руку Твою на те, щоб зцілення, знамення й чудеса творилися іменем Святого Сина Твого Ісуса».
|
|
31
|
31
|
|
И помоли́вшымся и́мъ, подви́жеся мѣ́сто, идѣ́же бя́ху со́брани, и испо́лнишася вси́ Ду́ха Свя́та и глаго́лаху сло́во Бо́жіє со дерзнове́ніємъ.
|
І після молитви їхньої захиталося місце, де вони зібрались, і сповнилися всі Духа Святого, і промовляли слово Боже з дерзновенням.
|
|
32
|
32
|
|
Наро́ду же вѣ́ровавшему бѣ́ се́рдце и душа́ єди́на, и ни єди́нъ же что́ от имѣ́ній свои́хъ глаго́лаше своє́ бы́ти, но бя́ху и́мъ вся́ о́бща.
|
У людей, що увірували, було одне серце й одна душа; і ніхто нічого з майна свого не називав своїм, а все у них було спільне.
|
|
33
|
33
|
|
И ве́лією си́лою воздая́ху свидѣ́телство апо́столи воскресе́нію Го́спода Іису́са Христа́, благода́ть же бѣ́ ве́лія на всѣ́хъ и́хъ.
|
Апостоли ж із великою силою свідчили про воскресіння Господа Ісуса Христа; і велика благодать була на всіх них.
|
|
34
|
34
|
|
Не бя́ше бо ни́щь ни єди́нъ въ ни́хъ: єли́цы бо госпо́діє се́ломъ или́ домово́мъ бя́ху, продаю́ще приноша́ху цѣ́ны продає́мыхъ
|
Не було між ними жодного вбогого; бо всі, хто володів землею або домами, продавали їх, приносили гроші за продане
|
|
35
|
35
|
|
и полага́ху при нога́хъ апо́столъ: дая́шеся же коєму́ждо, єго́же а́ще кто́ тре́боваше.
|
і клали до ніг апостолів; і давалося кожному, хто чого потребував.
|
|
36
|
36
|
|
Іосі́а же, нарѣче́нный Варна́ва от апо́столъ, є́же є́сть сказа́ємо сы́нъ утѣше́нія, леві́тъ, Ки́прянинъ ро́домъ,
|
Так Іосія, прозваний апостолами Варнавою, що значить «син утіхи», левит, родом кіпрянин,
|
|
37
|
37
|
|
имѣ́я село́, прода́въ принесе́ цѣ́ну и положи́ предъ нога́ми апо́столъ.
|
у якого була своя земля, приніс гроші й поклав до ніг апостолів.
|
