|
Глава 29
|
Глава 29
|
|
1
|
1
|
|
И воста́въ Іа́ковъ на но́зѣ, и́де въ зе́млю восто́чную къ Лава́ну сы́ну Ваѳуи́ла Си́ріна, бра́ту же Реве́кки ма́тере Іа́ковли и Иса́вли.
|
І встав Яків і пішов у землю синів сходу [до Лавана, сина Вафуїла арамеянина, до брата Ревекки, матері Якова та Ісава].
|
|
2
|
2
|
|
Узрѣ́ же, и се́, кла́дязь на по́ли: и бя́ху та́мо три́ ста́да ове́цъ, почива́юще при не́мъ: от того́ бо кла́дязя напая́хуся стада́. Ка́мень же ве́лій бя́ше надъ у́стіємъ кла́дязя.
|
І побачив: ось, на полі колодязь, і там три отари дрібної худоби, що лежала біля нього, тому що із того колодязя напували отари. Над отвором колодязя був великий камінь.
|
|
3
|
3
|
|
И собира́хуся та́мо вся́ стада́: и отваля́ху ка́мень от у́стія кла́дязя и напая́ху о́вцы: и па́ки полага́ху ка́мень на у́стіи кла́дязя на мѣ́стѣ своє́мъ.
|
Коли збиралися туди всі отари, відвалювали камінь від отвору колодязя і напували овець; потім знову клали камінь на своє місце, на отвір колодязя.
|
|
4
|
4
|
|
Рече́ же и́мъ Іа́ковъ: бра́тія, отку́ду єсте́ вы́? Они́ же рѣ́ша: от Харра́на єсмы́.
|
Яків сказав їм [пастухам]: брати мої! звідки ви? Вони сказали: ми з Харрана.
|
|
5
|
5
|
|
Рече́ же и́мъ: зна́єте ли Лава́на сы́на Нахо́рова? Они́ же рѣ́ша: зна́ємъ.
|
Він сказав їм: чи знаєте ви Лавана, сина Нахорового? Вони сказали: знаємо.
|
|
6
|
6
|
|
Рече́ же и́мъ: здра́вствуєтъ ли? Они́ же рѣ́ша: здра́вствуєтъ. И се́, Рахи́ль дщи́ єго́ идя́ше со овца́ми.
|
Він ще сказав їм: чи здоровий він? Вони сказали: здоровий; і ось, Рахиль, дочка його, йде з вівцями.
|
|
7
|
7
|
|
И рече́ Іа́ковъ: єще́ є́сть дне́ мно́го, не у́ ча́съ собира́ти скота́: напои́вше о́вцы, ше́дше паси́те.
|
І сказав [Яків]: ось, день ще довгий; не час збирати худобу; напоїть овець і йдіть, пасіть.
|
|
8
|
8
|
|
Они́ же рѣ́ша: не мо́жемъ, до́ндеже соберу́тся вси́ пастуси́ и отваля́тъ ка́мень от у́стія кла́дязя, и напои́мъ о́вцы.
|
Вони сказали: не можемо, поки не зберуться всі отари, і не відвалять каменя від отвору колодязя; тоді будемо ми поїти овець.
|
|
9
|
9
|
|
Єще́ єму́ глаго́лющу къ ни́мъ, и се́, Рахи́ль дщи́ Лава́ня грядя́ше со овца́ми отца́ своєго́: она́ бо пася́ше о́вцы отца́ своєго́.
|
Ще він говорив з ними, як прийшла Рахиль [дочка Лавана] з дрібною худобою батька свого, бо вона пасла [дрібну худобу батька свого].
|
|
10
|
10
|
|
Бы́сть же я́ко узрѣ́ Іа́ковъ Рахи́ль дще́рь Лава́на бра́та ма́тере своєя́ и о́вцы Лава́на бра́та ма́тере своєя́, и приступи́въ Іа́ковъ отвали́ ка́мень от у́стія кла́дязя:
|
Коли Яків побачив Рахиль, дочку Лавана, брата матері своєї, і овець Лавана, брата матері своєї, то підійшов Яків, відвалив камінь від отвору колодязя і напоїв овець Лавана, брата матері своєї.
|
|
11
|
11
|
|
и напои́ о́вцы Лава́на бра́та ма́тере своєя́, и цѣлова́ Іа́ковъ Рахи́ль, и возопи́въ гла́сомъ свои́мъ, воспла́кася:
|
І поцілував Яків Рахиль і підніс голос свій і заплакав.
|
|
12
|
12
|
|
и повѣ́да Рахи́ли, я́ко бра́тъ отца́ єя́ є́сть и я́ко сы́нъ Реве́ккинъ є́сть. И те́кши повѣ́да отцу́ своєму́ по словесе́мъ си́мъ.
|
І сказав Яків Рахилі, що він родич батька її і що він син Ревекки. А вона побігла і сказала батьку своєму [все це].
|
|
13
|
13
|
|
Бы́сть же я́ко услы́ша Лава́нъ и́мя Іа́кова сы́на сестры́ своєя́, тече́ во срѣ́теніє єму́ и объе́мь єго́ лобза́, и введе́ єго́ въ до́мъ сво́й. И повѣ́да Лава́ну вся́ словеса́ сія́.
|
Лаван, почувши про Якова, сина сестри своєї, вибіг йому назустріч, обійняв його і поцілував його, і ввів його в дім свій; і він розповів Лавану про все це.
|
|
14
|
14
|
|
И рече́ єму́ Лава́нъ: от косте́й мои́хъ и от пло́ти моєя́ єси́ ты́. И бѣ́ съ ни́мъ мѣ́сяцъ дні́й.
|
Лаван же сказав йому: дійсно ти кость моя і плоть моя. І жив у нього Яків цілий місяць.
|
|
15
|
15
|
|
Рече́ же Лава́нъ Іа́кову: поне́же бра́тъ мо́й єси́ ты́, да не порабо́таєши мнѣ́ ту́не: повѣ́ждь ми́, что́ мзда́ твоя́ є́сть?
|
І Лаван сказав Якову: невже ти задарма будеш служити мені, тому що ти родич? скажи мені, що заплатити тобі?
|
|
16
|
16
|
|
У Лава́на же бѣ́стѣ двѣ́ дще́ри: и́мя старѣ́йшей Лі́а, и́мя же юнѣ́йшей Рахи́ль.
|
У Лавана ж було дві дочки; ім’я старшої: Лія; ім’я молодшої: Рахиль.
|
|
17
|
17
|
|
О́чи же Лі́ины болѣ́зненны: Рахи́ль же бѣ́ добра́ ви́домъ и красна́ взо́ромъ зѣло́.
|
Лія була слабка на очі, а Рахиль була красива станом і красива лицем.
|
|
18
|
18
|
|
Возлюби́ же Іа́ковъ Рахи́ль. И рече́: порабо́таю тебѣ́ се́дмь лѣ́тъ за Рахи́ль дще́рь твою́ ме́ншую.
|
Яків полюбив Рахиль і сказав: я буду служити тобі сім років за Рахиль, молодшу дочку твою.
|
|
19
|
19
|
|
Рече́ же єму́ Лава́нъ: лу́чше ми́ тебѣ́ да́ти ю́, не́жели ино́му отда́ти му́жеви: со мно́ю живи́.
|
Лаван сказав [йому]: краще віддати мені її за тебе, ніж віддати її за іншого кого; живи в мене.
|
|
20
|
20
|
|
И рабо́та Іа́ковъ за Рахи́ль се́дмь лѣ́тъ: и бы́ша предъ ни́мъ я́ко ма́лы дни́, зане́же любя́ше ю́.
|
І служив Яків за Рахиль сім років; і вони видалися йому за кілька днів, тому що він любив її.
|
|
21
|
21
|
|
Рече́ же Іа́ковъ Лава́ну: да́ждь ми́ жену́ мою́, поне́же соверши́шася дні́є, да вни́ду къ не́й.
|
І сказав Яків Лавану: дай дружину мою, тому що мені вже виповнився час, щоб увійти до неї.
|
|
22
|
22
|
|
Собра́ же Лава́нъ вся́ му́жы мѣ́ста того́, и сотвори́ бра́къ.
|
Лаван скликав усіх людей того міста і зробив вечерю.
|
|
23
|
23
|
|
И бы́сть ве́черъ, и поє́мь Лава́нъ Лі́ю дще́рь свою́, введе́ ко Іа́кову: и вни́де къ не́й Іа́ковъ.
|
Увечері ж узяв [Лаван] дочку свою Лію і ввів її до нього; і ввійшов до неї [Яків].
|
|
24
|
24
|
|
Даде́ же Лава́нъ Лі́и дще́ри своє́й Зе́лфу рабы́ню свою́, є́й въ рабу́.
|
І дав Лаван служницю свою Зелфу у служниці дочці своїй Лії.
|
|
25
|
25
|
|
Бы́сть же зау́тра, и се́, бя́ше Лі́а, и рече́ Іа́ковъ Лава́ну: что́ сіє́ сотвори́лъ ми́ єси́? Не Рахи́ли ли ра́ди рабо́тахъ у тебе́? Вску́ю же оби́дѣлъ мя́ єси́?
|
Вранці ж виявилося, що це Лія. І [Яков] сказав Лавану: що це зробив ти зі мною? чи не за Рахиль я служив у тебе? навіщо ти обманув мене?
|
|
26
|
26
|
|
Отвѣща́ же Лава́нъ: нѣ́сть та́ко въ на́шемъ мѣ́стѣ вда́ти ме́ншую пре́жде старѣ́йшія.
|
Лаван сказав: у нашому місці так не роблять, щоб молодшу видати раніше за старшу;
|
|
27
|
27
|
|
Сконча́й у́бо седми́ны сея́, и да́мъ ти́ и сію́ за дѣ́ло, є́же дѣ́лаєши у мене́ єще́ се́дмь лѣ́тъ другі́я.
|
закінчи тиждень цією, потім дамо тобі і ту за службу, яку ти будеш виконувати в мене ще сім років інших.
|
|
28
|
28
|
|
Сотвори́ же Іа́ковъ та́ко: и испо́лни седми́ны сея́: и даде́ єму́ Лава́нъ Рахи́ль дще́рь свою́ єму́ въ жену́.
|
Яків так і зробив і закінчив тиждень цією. І [Лаван] дав Рахиль, дочку свою, йому за дружину.
|
|
29
|
29
|
|
Даде́ же Лава́нъ Рахи́ли дще́ри своє́й Ва́ллу рабу́ свою́, є́й въ рабу́.
|
І дав Лаван служницю свою Валлу в служниці дочці своїй Рахилі.
|
|
30
|
30
|
|
И вни́де [Іа́ковъ] къ Рахи́ли: возлюби́ же Рахи́ль па́че, не́же Лі́ю: и рабо́та єму́ се́дмь лѣ́тъ другі́я.
|
[Яків] увійшов і до Рахилі, і любив Рахиль більше, ніж Лію; і служив у нього ще сім років інших.
|
|
31
|
31
|
|
Ви́дѣвъ же Госпо́дь Бо́гъ, я́ко ненави́дима бя́ше Лі́а, отве́рзе ложесна́ єя́: Рахи́ль же бя́ше непло́ды.
|
Господь [Бог] побачив, що Лія була нелюбою, і відкрив утробу її, а Рахиль була неплідна.
|
|
32
|
32
|
|
И зача́тъ Лі́а и роди́ сы́на Іа́кову: нарече́ же и́мя єму́ Руви́мъ, глаго́ля: я́ко призрѣ́ Госпо́дь на моє́ смире́ніє и даде́ ми сы́на: ны́нѣ у́бо возлю́битъ мя́ му́жъ мо́й.
|
Лія зачала і народила [Якову] сина, і нарекла йому ім’я: Рувим, тому що сказала вона: Господь споглянув на моє нещастя [і дав мені сина], бо тепер буде любити мене чоловік мій.
|
|
33
|
33
|
|
И зача́тъ па́ки Лі́а и роди́ сы́на втора́го Іа́кову и рече́: зане́ услы́ша Госпо́дь, я́ко ненави́дима є́смь, и придаде́ ми и сего́. И нарече́ и́мя єму́ Симео́нъ.
|
І зачала [Лія] знову і народила [Якову другого] сина, і сказала: Господь почув, що я нелюба, і дав мені і цього. І нарекла йому ім’я: Симеон.
|
|
34
|
34
|
|
И зача́тъ єще́ и роди́ сы́на и рече́: въ ны́нѣшнеє вре́мя у мене́ бу́детъ му́жъ мо́й, роди́хъ бо єму́ три́ сы́ны. Сего́ ра́ди нарече́ и́мя єму́ Леві́й.
|
І зачала ще і народила сина, і сказала: тепер-то прилучиться до мене чоловік мій, тому що я народила йому трьох синів. Від цього наречено йому ім’я: Левій.
|
|
35
|
35
|
|
И заче́нши єще́ роди́ сы́на и рече́: ны́нѣ єще́ сіє́ исповѣ́мъ Го́споду. Сего́ ра́ди нарече́ и́мя єму́ Іу́да, и преста́ ражда́ти.
|
І ще зачала і народила сина, і сказала: тепер-то я звеличу Господа. Тому нарекла йому ім’я Іуда. І перестала народжувати.
|
