|
Глава 44
|
Глава 44
|
|
1
|
1
|
|
И заповѣ́да Іо́сифъ домострои́телю своєму́, глаго́ля: напо́лните вре́тища муже́мъ пи́щи, єли́ко мо́гутъ понести́: и вложи́те кому́ждо сребро́ верху́ у́стія вре́тища:
|
І наказав [Йосиф] начальнику дому свого, говорячи: наповни мішки цих людей харчами, скільки вони зможуть нести, і срібло кожного поклади в отвір мішка його,
|
|
2
|
2
|
|
и ча́шу мою́ сре́бряную вложи́те во вре́тище ме́ншаго, и цѣ́ну пшени́цы єго́. Бы́сть же по словеси́ Іо́сифову, я́коже рече́.
|
а чашу мою, чашу срібну, поклади в отвір мішка до молодшого разом зі сріблом за куплений ним хліб. І зробив той за словом Йосифа, яке сказав він.
|
|
3
|
3
|
|
У́тро возсія́, и му́жіє отпусти́шася са́ми, и осля́та и́хъ.
|
Уранці, коли розвиднилося, ці люди були відпущені, вони й осли їхні.
|
|
4
|
4
|
|
Изше́дше же они́ изъ гра́да, не отидо́ша дале́че: и рече́ Іо́сифъ домострои́телю своєму́: воста́въ гони́ вслѣ́дъ муже́й и пости́гни и́хъ, и рцы́ и́мъ: что́ я́ко возда́сте [ми́] зла́я за блага́я?
|
Ще не далеко відійшли вони від міста, як Йосиф сказав начальникові дому свого: іди, наздоганяй цих людей і, коли наздоженеш, скажи їм: чому ви заплатили злом за добро? [для чого украли в мене срібну чашу?]
|
|
5
|
5
|
|
Вску́ю украдо́сте ча́шу мою́ сре́бряну? Не сія́ ли є́сть, изъ нея́же піє́тъ господи́нъ мо́й? О́нъ же и волхвова́ніємъ волхву́єтъ въ не́й: зла́я соверши́сте, я́же сотвори́сте.
|
Чи не та це, з якої п’є господар мій і він ворожить на ній? Це лихе ви зробили.
|
|
6
|
6
|
|
Обрѣ́тъ же и́хъ, рече́ и́мъ по словесе́мъ си́мъ.
|
Він наздогнав їх і сказав їм ці слова.
|
|
7
|
7
|
|
Они́ же рѣ́ша єму́: вску́ю глаго́летъ господи́нъ словеса́ сія́? Не бу́ди рабо́мъ твои́мъ сотвори́ти по словеси́ сему́:
|
Вони сказали йому: для чого господар наш говорить такі слова? Ні, раби твої не зроблять такої справи.
|
|
8
|
8
|
|
а́ще сребро́, є́же обрѣто́хомъ во вре́тищахъ на́шихъ, возврати́хомъ къ тебѣ́ от земли́ Ханаа́ни, ка́ко бы́хомъ укра́ли изъ до́му господи́на твоєго́ сребро́ или́ зла́то?
|
Ось, срібло, знайдене нами в отворах мішків наших, ми назад принесли тобі із землі Ханаанської: як же нам украсти з дому господаря твого срібло або золото?
|
|
9
|
9
|
|
У него́же а́ще обря́щеши ча́шу от ра́бъ твои́хъ, да у́мретъ: и мы́ бу́демъ раби́ господи́ну на́шему.
|
У кого з рабів твоїх знайдеться [чаша], тому смерть, і ми будемо рабами господаря нашого.
|
|
10
|
10
|
|
О́нъ же рече́: и ны́нѣ, я́коже глаго́лете, та́ко бу́детъ: у него́же а́ще обря́щется ча́ша, бу́детъ мо́й ра́бъ, вы́ же бу́дете чи́сти.
|
Він сказав: добре; як ви сказали, так нехай і буде: у кого знайдеться [чаша], той буде мені рабом, а ви будете не винні.
|
|
11
|
11
|
|
И потща́шася, и све́рже кі́йждо вре́тище своє́ на зе́млю, и отверзо́ша кі́йждо вре́тище своє́.
|
Вони поспіхом опустили кожен свій мішок на землю і відкрили кожен свій мішок.
|
|
12
|
12
|
|
Изыска́ же от старѣ́йшаго заче́нъ, до́ндеже пріи́де до ме́ншаго, и обрѣ́те ча́шу во вре́тищи Веніамі́ни.
|
Він обшукав, починаючи зі старшого і закінчуючи молодшим; і знайшлася чаша в мішку Веніаміновому.
|
|
13
|
13
|
|
И растерза́ша ри́зы своя́, и возложи́ша кі́йждо вре́тище своє́ на осля́ своє́, и возврати́шася во гра́дъ.
|
І роздерли вони одяг свій, і, поклавши кожен на осла свого ношу, повернулися до міста.
|
|
14
|
14
|
|
Вни́де же Іу́да и бра́тія єго́ ко Іо́сифу, єще́ єму́ су́щу ту́, и падо́ша предъ ни́мъ на зе́млю.
|
І прийшли Іуда і брати його в дім Йосифа, який був ще вдома, й упали перед ним на землю.
|
|
15
|
15
|
|
Рече́ же и́мъ Іо́сифъ: что́ дѣ́ло сіє́ сотвори́сте? Не вѣ́дасте ли, я́ко нѣ́сть волхвова́тель человѣ́къ, я́коже а́зъ?
|
Йосиф сказав їм: що це ви зробили? хіба ви не знали, що така людина, як я, звичайно, вгадає?
|
|
16
|
16
|
|
Рече́ же Іу́да: что́ отвѣща́ємъ господи́ну, или́ что́ возглаго́лемъ, или́ чи́мъ оправди́мся? Бо́гъ же обрѣ́те непра́вду рабо́въ твои́хъ: се́, мы́ єсмы́ раби́ господи́ну на́шему, и мы́, и у него́же обрѣ́теся ча́ша.
|
Іуда сказав: що нам сказати господарю нашому? що говорити? чим виправдовуватися? Бог знайшов неправду рабів твоїх; ось, ми раби господарю нашому, і ми, і той, у чиїх руках знайшлася чаша.
|
|
17
|
17
|
|
Рече́ же Іо́сифъ: не бу́ди ми́ сотвори́ти глаго́лъ се́й: му́жъ, у него́же обрѣ́теся ча́ша, то́й бу́детъ ми́ ра́бъ: вы́ же поиди́те въ цѣ́лости ко отцу́ своєму́.
|
Але [Йосиф] сказав: ні, я цього не зроблю; той, у чиїх руках знайшлася чаша, буде мені рабом, а ви йдіть з миром до батька вашого.
|
|
18
|
18
|
|
Приступи́въ же къ нему́ Іу́да, рече́: молю́ тя, господи́не, да рече́тъ ра́бъ тво́й сло́во предъ тобо́ю, и не прогнѣ́вайся на раба́ твоєго́, я́ко ты́ єси́ по фарао́нѣ:
|
І підійшов Іуда до нього і сказав: господарю мій, дозволь рабові твоєму сказати слово у вуха господаря мого, і не прогнівайся на раба твого, бо ти те саме, що фараон.
|
|
19
|
19
|
|
господи́не, ты́ вопроша́лъ єси́ рабо́въ твои́хъ, глаго́ля: а́ще и́мате отца́, или́ бра́та?
|
Господар мій запитував рабів своїх, говорячи: чи є у вас батько або брат?
|
|
20
|
20
|
|
И рѣ́хомъ господи́ну: є́сть на́мъ оте́цъ ста́ръ, и о́трочищь на ста́рость ме́ншій єму́, а бра́тъ єго́ у́мре, о́нъ же єди́нъ оста́ся у ма́тере своєя́, оте́цъ же возлюби́ єго́.
|
Ми сказали господарю нашому, що у нас є батько старий, і [у нього] молодший син, син старости, брат якого помер, а він залишився один від матері своєї, і батько любить його.
|
|
21
|
21
|
|
Ты́ же ре́клъ єси́ рабо́мъ твои́мъ: приведи́те єго́ ко мнѣ́, да ви́жду єго́.
|
Ти ж сказав рабам твоїм: приведіть його до мене, щоб мені поглянути на нього.
|
|
22
|
22
|
|
И рѣ́хомъ господи́ну: не возмо́жетъ о́трочищь оста́вити отца́ своєго́: а́ще же оста́витъ отца́, у́мретъ.
|
Ми сказали господарю нашому: отрок не може залишити батька свого, і якщо він залишить батька свого, то цей помре.
|
|
23
|
23
|
|
Ты́ же ре́клъ єси́ рабо́мъ твои́мъ: а́ще не пріи́детъ бра́тъ ва́шъ ме́ншій съ ва́ми, не приложите́ ктому́ ви́дѣти лица́ моєго́.
|
Але ти сказав рабам твоїм: якщо не прийде з вами менший брат ваш, то ви більше не з’являйтеся перед моїм лицем.
|
|
24
|
24
|
|
Бы́сть же єгда́ пріидо́хомъ къ рабу́ твоєму́ отцу́ на́шему, повѣ́дахомъ єму́ словеса́ господи́на на́шего,
|
Коли ми прийшли до раба твого, батька нашого, то переказали йому слова господаря мого.
|
|
25
|
25
|
|
рече́ же на́мъ оте́цъ на́шъ: иди́те па́ки и купи́те на́мъ ма́ло пи́щи.
|
І сказав батько наш: підіть знову, купіть нам трохи їжі.
|
|
26
|
26
|
|
Мы́ же реко́хомъ: не возмо́жемъ ити́: но а́ще бра́тъ на́шъ ме́ншій и́детъ съ на́ми, по́йдемъ: и́бо не возмо́жемъ ви́дѣти лице́ му́жа, бра́ту на́шему ме́ншему не су́щу съ на́ми.
|
Ми сказали: не можна нам іти; а якщо буде з нами менший брат наш, то підемо; тому що не можна нам бачити лиця тієї людини, якщо не буде з нами найменшого брата нашого.
|
|
27
|
27
|
|
Рече́ же ра́бъ тво́й, оте́цъ на́шъ къ на́мъ: вы́ вѣ́сте, я́ко двои́хъ роди́ мнѣ́ жена́:
|
І сказав нам раб твій, батько наш: ви знаєте, що дружина моя народила мені двох синів;
|
|
28
|
28
|
|
и отъи́де єди́нъ от мене́, и реко́сте, я́ко звѣ́ремъ снѣде́нъ бы́сть, и не ви́дѣхъ єго́ да́же до ны́нѣ:
|
один пішов від мене, і я сказав: очевидно, він розтерзаний; і я не бачив його донині;
|
|
29
|
29
|
|
а́ще у́бо по́ймете и сего́ от лица́ моєго́, и случи́тся єму́ зло́ на пути́, и сведе́те ста́рость мою́ съ печа́лію во а́дъ.
|
якщо і цього візьмете від очей моїх, і трапиться з ним нещастя, то зведете ви сивину мою з печаллю у могилу.
|
|
30
|
30
|
|
Ны́нѣ у́бо а́ще пойду́ къ рабу́ твоєму́, отцу́ же на́шему, и о́трочища не бу́детъ съ на́ми: [душа́ же єго́ свя́зана є́сть съ душе́ю сего́,]
|
Тепер якщо я прийду до раба твого, батька нашого, і не буде з нами отрока, з душею якого пов’язана душа його,
|
|
31
|
31
|
|
и бу́детъ єгда́ уви́дитъ о́нъ не су́ща о́трочища съ на́ми, у́мретъ: и сведу́тъ раби́ твои́ ста́рость раба́ твоєго́, отца́ же на́шего, съ печа́лію во а́дъ:
|
то він, побачивши, що немає отрока, помре; і зведуть раби твої сивину раба твого, батька нашого, із печаллю в могилу.
|
|
32
|
32
|
|
ра́бъ бо тво́й от отца́ взя́ о́трочища, глаго́ля: а́ще не приведу́ єго́ къ тебѣ́ и поста́влю єго́ предъ тобо́ю, грѣ́шенъ бу́ду ко отцу́ вся́ дни́.
|
При цьому я, раб твій, взявся відповідати за отрока батькові моєму, сказавши: якщо не приведу його до тебе [і не поставлю його перед тобою], то залишусь я винним перед батьком моїм на всі дні життя.
|
|
33
|
33
|
|
Ны́нѣ у́бо пребу́ду тебѣ́ ра́бъ вмѣ́сто о́трочища, ра́бъ господи́ну: о́трочищь же да и́детъ съ бра́тією своє́ю:
|
Отже, нехай я, раб твій, замість отрока залишуся рабом у господаря мого, а отрок нехай іде з братами своїми:
|
|
34
|
34
|
|
ка́ко бо пойду́ ко отцу́, о́трочищу не су́щу съ на́ми? да не ви́жду злы́хъ, я́же обря́щутъ отца́ моєго́.
|
бо як піду я до батька мого, коли отрока не буде зі мною? я побачив би біду, що осягла б батька мого.
|
