Глава 7
1
У сто п’ятдесят першому році вийшов з Рима Димитрій, син Селевка, і з небагатьма людьми ввійшов в одне приморське місто і там став царем.
2
Коли ж він входив у царський дім батьків своїх, військо схопило Антиоха і Лісія, щоб привести їх до нього.
3
Це стало відомо йому, і він сказав: не показуйте мені облич їхніх.
4
Тоді воїни вбили їх, і сів Димитрій на престолі царства свого.
5
І прийшли до нього всі мужі беззаконні і нечестиві з ізраїльтян, і Алким був на чолі їх, домагаючись священства;
6
і звинувачували вони перед царем народ, говорячи: погубив Іуда і брати його друзів твоїх, і нас вигнали з землі нашої.
7
Отже, пошли тепер мужа, якому ти довіряєш; нехай він піде і побачить усе руйнування, яке вони заподіяли нам і країні царя, і нехай покарає їх і всіх, хто допомагає їм.
8
Цар обрав Вакхида з друзів царських, який керував по той бік ріки, був великий у царстві і вірний цареві,
9
і послав його і нечестивого Алкима, надавши йому священство, і повелів йому вчинити помсту синам Ізраїля.
10
Вони вирушили і прийшли у землю Юдейську з великим військом; і він послав до Іуди і братів його послів з мирною, але підступною пропозицією.
11
Але вони не повірили словам їхнім, тому що бачили, що вони прийшли з великим військом.
12
До Алкима ж і Вакхида зійшлося зібрання книжників шукати справедливости.
13
Перші з синів Ізраїлевих були асидеї; вони шукали у них миру,
14
бо говорили: священик від племені Аарона прийшов разом з військом і не скривдить нас.
15
І він говорив з ними мирно і клявся їм, і сказав: ми не зробимо зла вам і друзям вашим.
16
І вони повірили йому, а він, захопивши з них шістдесят чоловіків, умертвив їх в один день, як сказано у Писанні:
17
«тіла святих Твоїх і кров їх пролили навколо Єрусалима, і нíкому було поховати їх».
18
І напав від них страх і жах на весь народ, і говорили: немає у них істини і правди, бо вони порушили постанову і клятву, якою клялися.
19
Тоді Вакхид відступив від Єрусалима і розташувався станом при Визефі, і, пославши, упіймав багатьох мужів, які втікали від нього, і декого з народу, заколов і кинув їх у глибокий колодязь.
20
Потім, доручивши країну Алкиму і залишивши з ним військо на допомогу йому, Вакхид вирушив до царя.
21
Алким же домагався первосвященства.
22
І зібралися до нього всі, хто підбурював народ свій, і оволоділи землею Юдейською і зробили велику поразку в Ізраїлі.
23
І побачив Іуда все зло, яке заподіяв Алким зі своїми спільниками синам Ізраїлевим, — більше, ніж язичники;
24
і, обійшовши всі межі Юдеї, вчинив помсту відступникам, — і вони перестали входити у цю країну.
25
Коли ж Алким побачив, що Іуда і ті, що знаходилися з ним, підсилилися, і зрозумів, що не може протистояти їм, повернувся до царя і жорстоко звинувачував їх.
26
Тоді цар послав Никанора, одного зі славних вождів своїх, ненависника і ворога Ізраїля, і наказав йому знищити цей народ.
27
Никанор, прийшовши в Єрусалим з великим військом, послав до Іуди і братів його підступно зі словами мирними:
28
нехай не буде війни між мною і вами; я ввійду з небагатьма людьми, щоб бачити лиця ваші у мирі.
29
І прийшов він до Іуди, і вітали вони один одного мирно; а тим часом воїни були готові схопити Іуду.
30
Іуді стало відомо, що він прийшов до нього з підступом, тому він убоявся його і не хотів більше бачити лиця його.
31
Коли Никанор довідався, що намір його відкрився, виступив проти Іуди на битву біля Хафарсалами.
32
І впало з тих, що були з Никанором, близько п’яти тисяч мужів, а інші втекли у місто Давидове.
33
Після того Никанор зійшов на гору Сион; і вийшли зі святилища деякі зі священиків і старійшин народу, щоб мирно вітати його і показати йому всепалення, що приноситься за царя.
34
Але він осміяв їх, наглумився з них й осквернив їх, і говорив зарозуміло,
35
і, поклявшися, з гнівом сказав: якщо не відданий буде нині Іуда і військо його в мої руки, то, коли повернуся благополучно, спалю дім цей. І пішов з великим гнівом.
36
А священики ввійшли і стали перед лицем жертовника і храму, заплакали і сказали:
37
Ти, Господи, обрав дім цей, щоб на ньому нарікалось ім’я Твоє, і щоб він був домом молитви і моління для народу Твого.
38
Зроби помсту чоловікові цьому і війську його, і нехай упадуть вони від меча; згадай злохуління їхні і не дай їм залишатися надалі.
39
І вийшов Никанор з Єрусалима і розташувався станом біля Вефорона, і пристало до нього тут військо сирійське.
40
А Іуда з трьома тисячами мужів розташувався станом біля Адаси; і помолився Іуда, і сказав:
41
Господи! коли послані царя Ассирійського вимовляли злохуління, то прийшов ангел Твій і уразив з них сто вісімдесят п’ять тисяч.
42
Так знищи нині перед нами це полчище, нехай пізнають інші, що вони промовляли хулу на святині Твої, і суди їх за злобою їхньою.
43
І вступили війська у битву в тринадцятий день місяця Адара, і розбите було військо Никанора, і він першим упав у битві.
44
Коли ж воїни його побачили, що Никанор упав, то, покидавши зброю свою, кинулися навтіки.
45
І переслідували їх ізраїльтяни цілий день, від Адаса до самої Газири, і сурмили вслід їм вістовими трубами.
46
І виходили з усіх навколишніх селищ юдейських і оточували їх, — і вони, обертаючись до тих, що переслідували їх, усі упали від меча, і жодного не залишилося з них.
47
І взяли юдеї здобич їхню і награбоване ними, і відрубали голову Никанора і праву руку його, яку він простягав гордовито, і принесли і повісили перед Єрусалимом.
48
Народ дуже радів і провів той день, як день великих веселощів;
49
і встановили щорічно святкувати цей день тринадцятого числа Адара.
50
І заспокоїлася земля Юдейська на якийсь час.
