Глава 11
1
Тим часом цар Єгипетський, зібравши численне військо, як пісок на березі морському, і безліч кораблів, намагався оволодіти царством Олександра хитрістю і приєднати його до свого царства.
2
Він прийшов у Сирію з мирними словами, і жителі відчиняли йому міста і виходили назустріч, бо дано було від царя Олександра повеління зустрічати його, тому що він був тестем його.
3
Коли ж Птоломей входив у міста, то залишав військо для сторо́жі у кожному місті.
4
Коли наблизився він до Азота, то показали йому спалене капище Дагона, й Азот і навколишні міста зруйновані, і тіла уражені і спалені під час битви, бо склали їх у купи на шляху його,
5
і розповіли цареві про все, що зробив Іонафан, скаржачись на нього; але цар промовчав.
6
Тоді вийшов Іонафан назустріч царю в Іоппію з пошаною, і вітали один одного і ночували там.
7
І йшов Іонафан з царем до ріки, яка називалася Елевфера, і потім повернувся в Єрусалим.
8
Цар же Птоломей оволодів містами на морському березі до Селевкії приморської і складав злі задуми проти Олександра.
9
І послав послів до царя Димитрія, говорячи: прийди сюди, укладемо між собою союз, і я дам тобі дочку мою, яку має Олександр, і ти будеш царювати у царстві батька твого.
10
Я каюся, що віддав йому дочку мою, бо він намагався убити мене.
11
Так обмовляв він його, тому що сам домагався царства його.
12
І, віднявши у нього дочку свою, віддав її Димитрію, і став чужим для Олександра, і виявилася ворожнеча між ними.
13
І ввійшов Птоломей в Антиохію і поклав на свою голову два вінці — Азії та Єгипту.
14
Цар Олександр знаходився у той час у Киликії, тому що жителі тих місць відпали від нього.
15
Почувши про це, Олександр пішов проти нього воювати; тоді Птоломей вивів військо і зустрів його з великою силою, і змусив його втікати.
16
І втік Олександр в Аравію, щоб сховатися там; цар же Птоломей піднісся.
17
Завдиїл, аравитянин, зняв голову з Олександра і послав її Птоломею.
18
Цар же Птоломей на третій день помер, а ті, що залишилися у фортецях, знищені були жителями фортець.
19
І став царювати Димитрій у сто шістдесят сьомому році.
20
У ті дні зібрав Іонафан юдеїв, щоб завоювати фортецю Єрусалимську, і спорудив перед нею безліч машин.
21
Але деякі ненависники народу свого, відступники від закону, пішли до царя і донесли, що Іонафан облягає фортецю.
22
Коли він почув про це, розгнівався і, поспішно зібравшись, вирушив у Птолемаїду, і написав Іонафану, щоб він не облягав фортеці, а якомога швидше йшов йому назустріч у Птолемаїду, щоб переговорити з ним.
23
Але Іонафан, вислухавши це, наказав продовжувати облогу й, обравши зі старійшин ізраїльських і священиків, зважився піддатися небезпеці.
24
Узявши срібла і золота, одягу і багато інших дарів, він пішов до царя у Птолемаїду, і придбав благовоління його.
25
І хоча деякі відступники з того ж народу обмовляли його,
26
але цар учинив з ним так само, як чинили з ним попередники його, і підніс його перед усіма друзями своїми,
27
й утвердив за ним первосвященство й інші почесні відзнаки, які він мав колись, і зробив його одним з перших друзів своїх.
28
І просив Іонафан царя звільнити від податей Юдею і три області й Самарію й обіцяв йому триста талантів.
29
Цар погодився і написав Іонафану про все це лист такого змісту:
30
«Цар Димитрій братові Іонафану і народу юдейському — радуватися.
31
Список листа, який ми писали про вас Ласфену, родичеві нашому, посилаємо і до вас, щоб ви знали.
32
Цар Димитрій Ласфену батькові — радуватися.
33
Народу юдейському, друзям нашим, що вірно виконують свої обов’язки перед нами, ми розсудили зробити благодіяння за їхню добру прихильність до нас.
34
Отже, ми затверджуємо за ними як межі Юдеї, так і три області: Аферему, Лідду і Рамафем, які приєднані до Юдеї від Самарії, і все, що належить усім жерцям їх у Єрусалимі, за ті царські оброки, які раніше щорічно одержував від них цар з плодів землі і з плодів дерев,
35
і все інше, що належить нам віднині з десятин і данини, що припадає нам, солоні озера і вінцевий збір, що нам належить, усе цілком уступаємо їм.
36
І нічого не буде відмінено з цього віднині і назавжди.
37
Отже, потурбуйтеся зробити список з цього, і нехай буде відданий він Іонафану і покладений на святій горі у призначеному місці».
38
І побачив цар Димитрій, що схилилася земля перед ним і ніщо не противилося йому, і відпустив усі війська свої, кожного у своє місце, крім військ чужоземних, які він найняв з островів чужих народів, за що всі війська батьків його ненавиділи його.
39
Трифон, один з колишніх прихильників Олександра, бачачи, що всі війська нарікають на Димитрія, вирушив до Емалкуя аравитянина, який виховував Антиоха, малолітнього сина Олександра;
40
і наполягав, щоб він видав його йому, щоб зробити його царем замість нього; і розповів йому про все, що зробив Димитрій, і про неприязнь, яку мають до нього війська його, і пробув там багато днів.
41
І послав Іонафан до царя Димитрія, щоб він вивів залишених ним у Єрусалимській фортеці і укріпленнях, бо вони нападали на Ізраїля.
42
Димитрій послав сказати Іонафану: не тільки це зроблю для тебе і для народу твого, але і вшаную тебе і народ твій великою шаною, як тільки буду мати слушний час.
43
Тепер же ти справедливо вчиниш, якщо надішлеш мені людей на допомогу у війні, бо відійшли від мене усі війська мої.
44
І послав до нього Іонафан у Антиохію три тисячі хоробрих мужів, і прийшли вони до царя, і зрадів цар прибуттю їх.
45
Громадяни ж, зібравшись на середину міста до ста двадцяти тисяч чоловік, хотіли убити царя.
46
Але цар утік у палац, а громадяни зайняли усі вулиці міста і почали облягати його.
47
Тоді цар викликав на допомогу юдеїв, і усі вони негайно зібралися біля нього, і раптово розсипалися по місту, й умертвили у той день у місті до ста тисяч,
48
і запалили місто, і взяли у той день багато здобичі, і врятували царя.
49
І побачили громадяни, що юдеї оволоділи містом, як хотіли, і впали духом, і почали волати до царя, благаючи і говорячи:
50
прости нас, і нехай юдеї перестануть нападати на нас і на місто.
51
І склали зброю й уклали мир. І прославились юдеї перед царем і перед усіма у царстві його і повернулися в Єрусалим з великою здобиччю.
52
І сів цар Димитрій на престолі царства свого, і заспокоїлася земля перед ним.
53
Але він сказав неправду в усьому, що обіцяв, і зрадив Іонафана і не віддячив за зроблене йому добро і дуже образив його.
54
Після того повернувся Трифон і з ним Антиох, ще дуже юний; він воцарився і поклав на себе вінець.
55
І зібралися до нього усі війська, які розпустив Димитрій, і почали воювати з ним, і він кинувся навтіки, і був уражений.
56
І взяв Трифон слонів і оволодів Антиохією.
57
І писав юний Антиох Іонафану, говорячи: надаю тобі первосвященство і поставляю тебе над чотирма областями, і ти будеш у числі друзів царських.
58
І послав йому золоті сосуди і домашнє начиння і надав йому право пити з золотих сосудів і носити порфиру і золоту пряжку,
59
а Симона, брата його, поставив воєначальником від области Тирської до меж Єгипту.
60
І виступив Іонафан у похід, і проходив по той бік ріки [Йордану] і по містах, і зібралися до нього на допомогу всі сирійські війська; і прийшов він до Аскалона, і зустріли його жителі міста з честю.
61
Звідти пішов він у Газу; але жителі Гази замкнулися; і обложив він місто, і спалив вогнем передмістя його, і спустошив їх.
62
І упрохали жителі Гази Іонафана, і він примирився з ними, тільки взяв у заручники синів начальників їхніх і відіслав їх у Єрусалим, і пройшов країну до Дамаска.
63
І почув Іонафан, що прийшли у Кадис, у Галилеї, воєначальники Димитрія з численним військом, щоб вигнати його із країни.
64
Але він пішов назустріч їм, брата ж свого, Симона, залишив у країні.
65
І розташував Симон стан свій при Вефсурі, й облягав його багато днів, і замкнув його.
66
І просили його про мир, і він погодився, але вигнав їх звідти, й оволодів містом, і поставив у ньому сторо́жу.
67
А Іонафан і військо його розташувалися станом біля вод Геннісаретських і ранком стали на рівнині Насор.
68
І ось, військо іноплемінників зустрілося з ним на рівнині, залишивши проти нього засідку в горах, саме ж ішло назустріч йому з протилежного боку.
69
І вийшли ті, що були у засідці, зі своїх місць, і почали битися: тоді всі, що були з Іонафаном, кинулися навтіки,
70
і жодного з них не залишилося, крім Маттафії, сина Авессаломового, й Іуди, сина Халфієвого, начальників військових загонів.
71
І роздер Іонафан одяг свій, і посипав землю на голову свою, і молився.
72
Потім повернувся, щоб воювати з ними й уразив їх, і вони побігли.
73
Побачивши це, ті що утекли від нього, повернулися до нього, і з ним переслідували їх до Кадиса, до самого стану їхнього, і там зупинилися.
74
У той день упало від іноплемінників до трьох тисяч мужів; і повернувся Іонафан у Єрусалим.
