Порівняти Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) з Біблія церковнослов'янською (unicode) - Глава 20

Порівняти:

⇄

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31

Глава 20	Глава́ к҃

1	1
Давид утік з Навафа біля Рами і прийшов і сказав Іонафану: що зробив я, у чому неправда моя, чим згрішив я перед батьком твоїм, що він шукає душі моєї?	И҆ ѿбѣжѐ даві́дъ ѿ наѵа́ѳа (и҆́же) въ ра́мѣ и҆ прїи́де ко і҆ѡнаѳа́нꙋ и҆ речѐ: что̀ сотвори́хъ; и҆ что̀ непра́вда моѧ̀; и҆ что̀ согрѣши́хъ пред̾ ѻ҆тце́мъ твои́мъ, ꙗ҆́кѡ и҆́щетъ дꙋшѝ моеѧ̀;
2	2
І сказав йому [Іонафан]: ні, ти не помреш; ось, батько мій не робить ні великої, ні малої справи, не відкривши вухам моїм; для чого ж би батькові моєму ховати від мене цю справу? цього не буде.	И҆ речѐ є҆мꙋ̀ і҆ѡнаѳа́нъ: ника́коже, ты̀ не оу҆́мреши: сѐ, не и҆́мать сотвори́ти ѻ҆те́цъ мо́й глаго́ла вели́ка, и҆лѝ ма́ла, и҆ не ѿкры́етъ оу҆́ха моегѡ̀: и҆ что̀ ꙗ҆́кѡ скры́етъ ѻ҆те́цъ мо́й глаго́лъ се́й ѿ менє̀; не бꙋ́ди сїѐ.
3	3
Давид клявся і говорив: батько твій добре знає, що я знайшов благовоління в очах твоїх, і тому говорить сам у собі: «нехай не знає про те Іонафан, щоб не засмутився»; але живий Господь і жива душа твоя! один тільки крок між мною і смертю.	И҆ ѿвѣща̀ даві́дъ і҆ѡнаѳа́нꙋ и҆ речѐ: вѣ́даѧ вѣ́даетъ ѻ҆те́цъ тво́й, ꙗ҆́кѡ ѡ҆брѣто́хъ благода́ть пред̾ ѻ҆чи́ма твои́ма, и҆ глаго́летъ: да не позна́етъ сегѡ̀ і҆ѡнаѳа́нъ, не́гли не восхо́щетъ: но жи́въ гдⷭ҇ь и҆ жива̀ дꙋша̀ твоѧ̀, занѐ ꙗ҆́коже реко́хъ, и҆спо́лнисѧ междꙋ̀ мно́ю и҆ междꙋ̀ ѻ҆тце́мъ твои́мъ да́же до сме́рти.
4	4
І сказав Іонафан Давиду: чого бажає душа твоя, я зроблю для тебе.	И҆ речѐ па́ки і҆ѡнаѳа́нъ къ даві́дꙋ: чесогѡ̀ жела́етъ дꙋша̀ твоѧ̀, и҆ что̀ сотворю̀ тебѣ̀;
5	5
І сказав Давид Іонафану: ось, завтра новомісяччя, і я повинен сидіти з царем за столом; але відпусти мене, і я сховаюся в полі до вечора третього дня.	И҆ речѐ даві́дъ ко і҆ѡнаѳа́нꙋ: сѐ, новомчⷭ҇їе заꙋ́тра, и҆ а҆́зъ сѣдѧ̀ не сѧ́дꙋ съ царе́мъ ꙗ҆́сти, и҆ по́слеши мѧ̀, и҆ скры́юсѧ на по́ли до ве́чера днѐ тре́тїѧгѡ:
6	6
Якщо батько твій запитає про мене, ти скажи: «Давид відпросився в мене сходити у своє місто Вифлеєм; тому що там річне жертвоприношення всього роду його».	и҆ а҆́ще смотрѧ̀ оу҆смо́тритъ мѧ̀ ѻ҆те́цъ тво́й, и҆ рече́ши: просѧ̀ оу҆проси́сѧ ѿ менє̀ даві́дъ ѿитѝ до виѳлее́ма гра́да своегѡ̀, ꙗ҆́кѡ же́ртва дні́й та́мѡ всемꙋ̀ пле́мени:
7	7
Якщо на це він скаже: «добре», то мир рабові твоєму; а якщо він розгнівається, то знай, що зла справа вирішена ним.	а҆́ще та́кѡ рече́тъ: бла́го: ми́ръ рабꙋ̀ твоемꙋ̀: а҆́ще же же́стокѡ ѿвѣща́етъ тебѣ̀, разꙋмѣ́й, ꙗ҆́кѡ соверши́сѧ ѕло́ба ѿ негѡ̀:
8	8
Ти ж зроби милість рабові твоєму, — тому що ти прийняв раба твого в завіт Господній з тобою, — і якщо є яка провина на мені, то умертви ти мене; навіщо тобі вести мене до батька твого?	и҆ да сотвори́ши ми́лость съ рабо́мъ твои́мъ, ꙗ҆́кѡ вве́лъ є҆сѝ въ завѣ́тъ гдⷭ҇ень раба̀ твоего̀ съ собо́ю: и҆ а҆́ще є҆́сть непра́вда въ рабѣ̀ твое́мъ, оу҆мертви́ мѧ ты̀, а҆ ко ѻ҆тцꙋ̀ твоемꙋ̀ почто̀ та́кѡ и҆́маши мѧ̀ вводи́ти;
9	9
І сказав Іонафан: ніяк не буде цього з тобою; тому що, коли я довідаюся напевно, що батько мій вирішив зробити злу справа над тобою, то невже не сповіщу тебе про це?	И҆ речѐ і҆ѡнаѳа́нъ: ника́коже (бꙋ́ди) тебѣ̀: є҆гда̀ а҆́ще разꙋмѣва́ѧ оу҆разꙋмѣ́ю, ꙗ҆́кѡ соверши́сѧ ѕло́ба ѻ҆тца̀ моегѡ̀, є҆́же прїитѝ на тебѐ, а҆́ще и҆ не бꙋ́деши во градѣ́хъ твои́хъ, а҆́зъ возвѣщꙋ̀ тебѣ̀.
10	10
І сказав Давид Іонафану: хто сповістить мене, якщо батько твій відповість тобі суворо?	И҆ речѐ даві́дъ ко і҆ѡнаѳа́нꙋ: кто̀ возвѣсти́тъ мѝ, а҆́ще ѿвѣща́етъ ѻ҆те́цъ тво́й же́стокѡ;
11	11
І сказав Іонафан Давиду: йди, вийдемо в поле. І вийшли обидва в поле.	И҆ речѐ і҆ѡнаѳа́нъ къ даві́дꙋ: и҆дѝ, и҆ пребꙋ́ди на по́ли. И҆ и҆до́ста ѻ҆́ба на по́ле.
12	12
І сказав Іонафан Давиду: живий Господь Бог Ізраїлів! я завтра близько цього часу, або післязавтра, випитаю у батька мого; і якщо він прихильний до Давида, і я тоді ж не пошлю до тебе і не відкрию перед вухами твоїми,	И҆ речѐ і҆ѡнаѳа́нъ къ даві́дꙋ: гдⷭ҇ь бг҃ъ і҆и҃левъ вѣ́сть, ꙗ҆́кѡ и҆скꙋшꙋ̀ ѻ҆тца̀ моего̀ во вре́мѧ (сїѐ) заꙋ́тра, и҆лѝ тре́тїѧгѡ днѐ, и҆ сїѐ, а҆́ще бла́го бꙋ́детъ ѡ҆ даві́дѣ, и҆ не и҆́мамъ посла́ти къ тебѣ̀ на по́ле и҆ возвѣсти́ти сїѧ̑ во оу҆́шы твоѝ:
13	13
нехай те і те зробить Господь з Іонафаном і ще більше зробить. Якщо ж батько мій замишляє зробити тобі зло, і це відкрию у вуха твої, і відпущу тебе, і тоді йди з миром: і нехай буде Господь з тобою, як був з батьком моїм!	сїѧ̑ да сотвори́тъ бг҃ъ і҆ѡнаѳа́нꙋ и҆ сїѧ̑ да приложи́тъ, а҆́ще не возвѣщꙋ̀ ѕла̑ѧ на тѧ̀, и҆ ѿкры́ю оу҆́хо твоѐ, и҆ ѿпꙋщꙋ̀ тѧ̀, и҆ ѿи́деши въ ми́рѣ: и҆ бꙋ́детъ гдⷭ҇ь съ тобо́ю, ꙗ҆́коже бѣ̀ со ѻ҆тце́мъ мои́мъ:
14	14
Але і ти, якщо я буду ще живий, зроби мені милість Господню.	и҆ а҆́ще оу҆́бѡ є҆щѐ жи́въ бꙋ́дꙋ а҆́зъ, да сотвори́ши ми́лость со мно́ю:
15	15
А якщо я помру, то не відніми милости твоєї від дому мого повіки, навіть і тоді, коли Господь знищить з лиця землі усіх ворогів Давида.	и҆ а҆́ще сме́ртїю оу҆мрꙋ̀, да не ѿи́меши ми́лости твоеѧ̀ ѿ до́мꙋ моегѡ̀ до вѣ́ка:
16	16
Так уклав Іонафан завіт з домом Давида і сказав: нехай стягне Господь з ворогів Давида!	а҆́ще же нѝ, є҆гда̀ и҆скорени́тъ гдⷭ҇ь врагѝ даві́дѡвы, коего́ждо ѿ лица̀ землѝ, да ѡ҆брѧ́щетсѧ и҆́мѧ і҆ѡнаѳа́не въ домꙋ̀ даві́довѣ, и҆ и҆зы́щетъ гдⷭ҇ь врагѝ даві́дѡвы.
17	17
І знову Іонафан клявся Давиду своєю любов’ю до нього, тому що любив його, як свою душу.	И҆ приложѝ і҆ѡнаѳа́нъ є҆щѐ клѧ́тисѧ даві́дꙋ, ꙗ҆́кѡ возлюбѝ дꙋ́шꙋ лю́бѧщагѡ є҆го̀.
18	18
І сказав йому Іонафан: завтра новомісяччя, і про тебе запитають, тому що місце твоє буде не зайняте;	И҆ речѐ і҆ѡнаѳа́нъ къ немꙋ̀: заꙋ́тра новомчⷭ҇їе, и҆ присмо́тренъ бꙋ́деши, ꙗ҆́кѡ пра́здно оу҆смо́трено бꙋ́детъ мѣ́сто твоѐ:
19	19
тому на третій день ти спустись і поспіши на те місце, де ховався ти колись, і сядь біля каменя Азель;	ты́ же преме́длиши трѝ дни̑ и҆ пребꙋ́деши на мѣ́стѣ твое́мъ, и҆дѣ́же скры́ешисѧ въ де́нь дѣ́ланїѧ, и҆ сѧ́деши при є҆рга́вѣ ѻ҆́нѣмъ:
20	20
а я в той бік пущу три стріли, начебто стріляючи в ціль;	и҆ а҆́зъ оу҆тро́ю стрѣла́ми стрѣлѧ́ѧ, и҆ стрѣлю̀ верга́ѧ до а҆магга́рїа:
21	21
потім пошлю отрока, говорячи: «піди, знайди стріли»; і якщо я скажу отроку: «ось, стріли позаду тебе, візьми їх», то прийди до мене, тому що мир тобі, і, живий Господь, нічого тобі не буде;	и҆ сѐ, послю̀ ѻ҆́трока, глаго́лѧ: и҆дѝ и҆ ѡ҆брѧ́щи мѝ стрѣлꙋ̀: и҆ а҆́ще рекꙋ̀ ѻ҆́трокꙋ: здѣ̀ стрѣла̀ ѿ тебє̀, и҆ здѣ̀, возмѝ ю҆̀: и҆ ты̀ грѧдѝ ко мнѣ̀, ꙗ҆́кѡ ми́ръ тебѣ̀, и҆ нѣ́сть ѡ҆ тебѣ̀ сло́ва, жи́въ гдⷭ҇ь:
22	22
якщо ж так скажу отрокові: «ось, стріли перед тобою», то ти йди, бо відпускає тебе Господь;	а҆́ще же та́кѡ рекꙋ̀ ю҆́ноши: та́мѡ стрѣла̀ ѿ тебє̀ и҆ да́лѣе: и҆дѝ, ꙗ҆́кѡ ѿсла́ тѧ гдⷭ҇ь:
23	23
а того, про що ми говорили, я і ти, свідок Господь між мною і тобою повіки.	и҆ глаго́лъ є҆го́же а҆́зъ и҆ ты̀ глаго́лахомъ, сѐ, гдⷭ҇ь свидѣ́тель междꙋ̀ тобо́ю и҆ мно́ю до вѣ́ка.
24	24
І сховався Давид на полі. І настало новомісяччя, і сів цар обідати.	И҆ скры́сѧ даві́дъ на по́ли, и҆ прїи́де новомчⷭ҇їе, и҆ прїи́де ца́рь на трапе́зꙋ ꙗ҆́сти,
25	25
Цар сів на своєму місці, за звичаєм, на сідалище біля стіни, й Іонафан встав, і Авенир сів поруч із Саулом; місце ж Давида залишилося вільним.	и҆ сѣ́де ца́рь на мѣ́стѣ свое́мъ ꙗ҆́коже и҆ всегда̀ на престо́лѣ при стѣнѣ̀, и҆ предварѝ і҆ѡнаѳа́на, и҆ сѣ́де а҆вени́ръ ѿ страны̀ саꙋ́ловы, и҆ оу҆смо́трено бы́сть (пра́здно) мѣ́сто даві́дово.
26	26
І не сказав Саул у той день нічого, тому що подумав, що це випадковість, що Давид нечистий, не очистився.	И҆ не глаго́ла саꙋ́лъ ничто́же въ то́й де́нь, помы́сли бо, слꙋ́чай ви́дитсѧ, нечи́стꙋ бы́ти, ꙗ҆́кѡ не ѡ҆чи́стисѧ.
27	27
Настав і другий день новомісяччя, а місце Давида залишалося вільним. Тоді сказав Саул синові своєму Іонафану: чому син Ієссеїв не прийшов на обід ні вчора, ні сьогодні?	И҆ бы́сть наꙋ́трїе мцⷭ҇а въ де́нь вторы́й, и҆ оу҆смо́трено бы́сть пра́здно мѣ́сто даві́дово, и҆ речѐ саꙋ́лъ ко і҆ѡнаѳа́нꙋ сы́нꙋ своемꙋ̀: что̀ ꙗ҆́кѡ не прїи́де сы́нъ і҆ессе́евъ ни вчера̀, ни дне́сь на трапе́зꙋ;
28	28
І відповів Іонафан Саулу: Давид відпросився в мене у Вифлеєм;	И҆ ѿвѣща̀ і҆ѡнаѳа́нъ къ саꙋ́лꙋ и҆ речѐ є҆мꙋ̀: оу҆проси́сѧ ѿ менє̀ даві́дъ до виѳлее́ма гра́да своегѡ̀ и҆тѝ,
29	29
він сказав: «відпусти мене, тому що у нас у місті родинне жертвоприношення, і мій брат запросив мене; отже, якщо я знайшов благовоління в очах твоїх, сходжу я і побачуся зі своїми братами»; тому він і не прийшов на обід царя.	и҆ речѐ: ѿпꙋсти́ мѧ нн҃ѣ (въ виѳлее́мъ), ꙗ҆́кѡ же́ртва колѣ́на на́шегѡ во гра́дѣ, и҆ заповѣ́даша мнѣ̀ бра́тїѧ моѧ̑: и҆ нн҃ѣ а҆́ще ѡ҆брѣто́хъ благода́ть пред̾ ѻ҆чи́ма твои́ма, да пойдꙋ̀ нн҃ѣ и҆ оу҆зрю̀ бра́тїю мою̀: сегѡ̀ ра́ди не прїи́де на трапе́зꙋ царе́вꙋ.
30	30
Тоді сильно розгнівався Саул на Іонафана і сказав йому: сину негідний і непокірливий! хіба я не знаю, що ти подружився із сином Ієссеєвим на сором собі і на сором матері твоїй?	И҆ разгнѣ́васѧ гнѣ́вомъ саꙋ́лъ на і҆ѡнаѳа́на ѕѣлѡ̀ и҆ речѐ є҆мꙋ̀: сы́не дѣ́вѡкъ блꙋдни́цъ, не вѣ́мъ ли, ꙗ҆́кѡ соѡ́бщникъ є҆сѝ ты̀ сы́нꙋ і҆ессе́евꙋ въ срамотꙋ̀ твою̀ и҆ въ срамотꙋ̀ ѿкрове́нїѧ ма́тере твоеѧ̀;
31	31
бо в усі дні, доки син Ієссеїв буде жити на землі, не устоїш ні ти, ні царство твоє; тепер же пошли і приведи його до мене, тому що він приречений на смерть.	ꙗ҆́кѡ во всѧ̑ дни̑, въ нѧ́же сы́нъ і҆ессе́евъ жи́ти и҆́мать на землѝ, не оу҆гото́витсѧ ца́рство твоѐ: нн҃ѣ оу҆̀бо посла́въ, поимѝ ю҆́ношꙋ, ꙗ҆́кѡ сы́нъ сме́рти є҆́сть се́й.
32	32
І відповів Іонафан Саулу, батькові своєму, і сказав йому: за що умертвляти його? що він зробив?	И҆ ѿвѣща̀ і҆ѡнаѳа́нъ саꙋ́лꙋ ѻ҆тцꙋ̀ своемꙋ̀ и҆ речѐ: за что̀ оу҆мира́етъ; что̀ сотворѝ;
33	33
Тоді Саул кинув спис у нього, щоб уразити його. І Іонафан зрозумів, що батько його наважився убити Давида.	И҆ ве́рже саꙋ́лъ копїе́мъ на і҆ѡнаѳа́на, є҆́же оу҆мертви́ти є҆го̀. И҆ позна̀ і҆ѡнаѳа́нъ, ꙗ҆́кѡ соверши́сѧ ѕло́ба сїѧ̑ ѿ ѻ҆тца̀ є҆гѡ̀, да оу҆мертви́тъ даві́да:
34	34
І встав Іонафан з-за столу у великому гніві і не обідав на другий день новомісяччя, тому що уболівав за Давида і тому що скривдив його батько його.	и҆ вскочѝ і҆ѡнаѳа́нъ ѿ трапе́зы во гнѣ́вѣ ꙗ҆́рости, и҆ не ꙗ҆дѐ хлѣ́ба въ де́нь вторы́й мцⷭ҇а, ꙗ҆́кѡ сокрꙋши́сѧ ѡ҆ даві́дѣ, занѐ совершѝ (ѕло́бꙋ) на него̀ ѻ҆те́цъ є҆гѡ̀.
35	35
На другой день уранці вийшов Іонафан у поле, в час, який призначив Давиду, і малий отрок з ним.	И҆ бы́сть заꙋ́тра, и҆ и҆зы́де і҆ѡнаѳа́нъ на село̀, ꙗ҆́коже совѣща́сѧ ѡ҆ свидѣ́нїи съ даві́домъ, и҆ ѻ҆́трокъ ма́лъ съ ни́мъ.
36	36
І сказав він отрокові: біжи, шукай стріли, які я пускаю. Отрок побіг, а він пускав стріли так, що вони летіли далі отрока.	И҆ речѐ ѻ҆́трокꙋ: тецы̀, и҆ ѡ҆брѧ́щи мѝ стрѣ́лы, и҆́миже а҆́зъ стрѣлѧ́ю. И҆ ѻ҆́трокъ течѐ, и҆ ѻ҆́нъ стрѣлѝ стрѣло́ю за него̀.
37	37
І побіг отрок туди, куди Іонафан пускав стріли, і закричав Іонафан услід отрокові і сказав: дивися, стріла перед тобою.	И҆ прїи́де ѻ҆́трокъ до мѣ́ста стрѣлы̀, и҆дѣ́же стрѣли́лъ і҆ѡнаѳа́нъ. И҆ возопѝ і҆ѡнаѳа́нъ в̾слѣ́дъ ѻ҆́трока и҆ речѐ: та́мѡ стрѣла̀ ѿ тебє̀ и҆ да́лѣе.
38	38
І знову кричав Іонафан вслід отрокові: скоріше біжи, не зупиняйся. І зібрав отрок Іонафанів стріли і прийшов до свого господаря.	И҆ па́ки возопѝ і҆ѡнаѳа́нъ в̾слѣ́дъ ѻ҆́трока своегѡ̀, глаго́лѧ: потщи́сѧ ско́рѡ, и҆ не сто́й. И҆ собра̀ ѻ҆́трокъ і҆ѡнаѳа́нꙋ стрѣ́лы и҆ принесѐ и҆̀хъ къ господи́нꙋ своемꙋ̀.
39	39
Отрок же не знав нічого; тільки Іонафан і Давид знали, у чому справа.	Ѻ҆́трокъ же не оу҆вѣ́дѣ ничесѡ́же, то́кмѡ і҆ѡнаѳа́нъ и҆ даві́дъ вѣ́дѣста ве́щь.
40	40
І віддав Іонафан зброю свою отрокові, який був при ньому, і сказав йому: йди, віднеси в місто.	И҆ ѿда̀ і҆ѡнаѳа́нъ ѻ҆рꙋ́жїе своѐ ѻ҆́трокꙋ своемꙋ̀ и҆ речѐ ѻ҆́трокꙋ своемꙋ̀: поидѝ и҆ ѿнесѝ во гра́дъ.
41	41
Отрок пішов, а Давид піднявся з південного боку й упав лицем своїм на землю і тричі поклонився; і цілували вони один одного, і плакали обоє разом, але Давид плакав сильніше.	И҆ є҆гда̀ ѿи́де ѻ҆́трокъ, и҆ даві́дъ воста̀ ѿ є҆рга́ва, и҆ падѐ на лицѐ своѐ, и҆ поклони́сѧ є҆мꙋ̀ три́жды, и҆ ѡ҆блобыза̀ кі́йждо дрꙋ́гъ дрꙋ́га, и҆ пла́касѧ кі́йждо ѡ҆ дрꙋ́гъ дрꙋ́зѣ до сконча́нїѧ вели́ка.
42	42
І сказав Іонафан Давиду: йди з миром; а в чому клялися ми обоє ім’ям Господа, говорячи: «Господь нехай буде між мною і між тобою, і між сіменем моїм і сіменем твоїм», те нехай буде повік.	И҆ речѐ і҆ѡнаѳа́нъ даві́дꙋ: и҆дѝ съ ми́ромъ, и҆ ꙗ҆́коже клѧ́хомсѧ мы̀ ѻ҆́ба и҆́менемъ гдⷭ҇нимъ, глаго́люще: гдⷭ҇ь да бꙋ́детъ свидѣ́тель междꙋ̀ мно́ю и҆ тобо́ю и҆ междꙋ̀ сѣ́менемъ мои́мъ и҆ междꙋ̀ сѣ́менемъ твои́мъ до вѣ́ка.
43	43
І встав [Давид] і пішов, а Іонафан повернувся в місто.	И҆ воста̀ даві́дъ и҆ ѿи́де. І҆ѡнаѳа́нъ же вни́де во гра́дъ.

← Глава 19

Глава 21 →

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31

Категорії

Контакти

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт