Був один чоловік з Рамафаїм-Цофима, з гори Єфремової, ім’я йому Елкана, син Ієрохама, сина Ілія, сина Тоху, сина Цуфа, — ефрафянин;

И бы́сть человѣ́къ от Армаѳе́мъ Сіфы́, от горы́ Єфре́мли, и и́мя єму́ Єлкана́ сы́нъ Ієреміи́ль, сы́на Илі́ина, сы́на Ѳоке́ля въ Насі́вѣ от Армаѳе́ма от горы́ Єфре́мли:

у нього були дві дружини: ім’я однієї Анна, а ім’я другої Феннана; у Феннани були діти, у Анни ж не було дітей.

и сему́ двѣ́ жены́ [бы́ша]: и́мя єди́нѣй Анна и и́мя вторѣ́й Фенна́на: и бя́ху Фенна́нѣ дѣ́ти, Аннѣ же не бя́ше отроча́те.

І ходив цей чоловік з міста свого у визначені дні поклонятися і приносити жертву Господу Саваофу в Силом; там були [Ілій і] два сини його, Офні та Финеєс, священиками Господа.

И восхожда́ше человѣ́къ от дне́ до дне́ изъ гра́да своєго́ Армаѳе́ма покланя́тися и жре́ти Го́споду Бо́гу Савао́ѳу въ Сило́мъ. И та́мо бѣ́ Илі́й и два́ сы́на єго́ Офні́ и Фінеє́съ, жерцы́ Госпо́дни.

У той день, коли Елкана приносив жертву, давав Феннані, дружині своїй, і всім синам її і дочкам її частини;

И бы́сть де́нь, и пожре́ Єлкана́ и даде́ Фенна́нѣ женѣ́ своє́й и сыно́мъ єя́ и дще́ремъ єя́ ча́сти:

Анні ж давав частину особливу, [тому що в неї не було дітей], бо любив Анну [більше, ніж Феннану], хоча Господь закрив утробу її.

Аннѣ же даде́ ча́сть єди́ну, я́ко не бѣ́ є́й ча́да, оба́че Анну любля́ше Єлкана́ па́че Фенна́ны. И Госпо́дь затвори́ ложесна́ єя́:

Суперниця її сильно засмучувала її, спонукуючи її до нарікання на те, що Господь закрив утробу її.

зане́же не даде́ є́й Госпо́дь ча́да по ско́рби єя́ и по сѣ́тованію оскорбле́нія єя́, и сѣ́товаше сего́ ра́ди, я́ко затвори́ Госпо́дь утро́бу єя́ не да́ти є́й ча́да.

Так бувало щороку, коли ходила вона в дім Господній; та засмучувала її, а ця плакала [і нарікала] і не їла.

Та́ко творя́ше от го́да до го́да, внегда́ приходи́ти є́й въ до́мъ Госпо́день: [укоря́ше єя́ та́ко,] и сѣ́товаше, и пла́каше, и не ядя́ше.

І сказав їй Елкана, чоловік її: Анно! [Вона відповіла йому: ось я. І сказав їй:] чого ти плачеш і чому не їси, і від чого сумує серце твоє? чи не краще я для тебе за десять синів?

И рече́ є́й Єлкана́ му́жъ єя́: Анна. И рече́ єму́: се́, а́зъ, го́споди. И рече́ є́й: что́ ти є́сть, я́ко пла́чешися? и почто́ не я́си? и почто́ біє́ши се́рдце твоє́? нѣ́смь ли а́зъ тебѣ́ добрѣ́є па́че десяти́ ча́дъ?

І встала Анна після того, як вони їли і пили в Силомі, [і стала перед Господом]. Ілій же священик сидів тоді на сідалищі біля входу в храм Господній.

И воста́вши Анна по яде́ніи и́хъ въ Сило́мѣ, и ста́ предъ Го́сподемъ. Илі́й же жре́цъ сѣдя́ше на престо́лѣ, при пра́зѣ две́ри хра́ма Госпо́дня.

І була вона в скорботі душі, і молилася Господу, і гірко плакала,

И та́ умиле́нна душе́ю, и помоли́ся Го́споду и пла́чущи пропла́ка,

і дала обітницю, говорячи: Господи [Всемогутній Боже] Саваофе! якщо Ти зглянешся на скорботу раби Твоєї і згадаєш про мене, і не забудеш раби Твоєї і даси рабі Твоїй дитя чоловічої статі, то я віддам його Господу [у дар] на всі дні життя його, [і вина і сикера не буде він пити,] і бритва не торкнеться голови його.

и обѣща́ обѣ́тъ Го́споду, глаго́лющи: Адонаі́ Го́споди Єлоі́ Савао́ѳъ, а́ще призира́я при́зриши на смире́ніє рабы́ твоєя́ и помяне́ши мя́, и да́си рабѣ́ твоє́й сѣ́мя му́жеско, то́ да́мъ є́ предъ тобо́ю въ да́ръ до дне́ сме́рти єго́: и віна́ и пія́нственнаго не испіє́тъ, и желѣ́зо не взы́детъ на главу́ єго́.

Тим часом як вона довго молилася перед Господом, Ілій дивився на вуста її;

И бы́сть єгда́ умно́жи моля́щися предъ Го́сподемъ, Илі́й же жре́цъ смотря́ше на уста́ єя́.

і оскільки Анна говорила у серці своєму, а вуста її тільки рухалися, і не було чутно голосу її, то Ілій вважав її п’яною.

И та́ глаго́лаше въ се́рдцы своє́мъ, то́кмо устнѣ́ єя́ двиза́стѣся, а гла́съ єя́ не слы́шашеся: и мня́ше ю́ Илі́й пія́ну су́щу.

І сказав їй Ілій: доки ти будеш п’яною? витверезься від вина твого [і йди від лиця Господнього].

И рече́ є́й Илі́й: доко́лѣ пія́на бу́деши? отими́ віно́ твоє́ и иди́ от мѣ́ста Госпо́дня.

І відповіла Анна, і сказала: ні, господарю мій; я — дружина, скорботна духом, вина і сикера я не пила, але виливаю душу мою перед Господом;

И отвѣща́ Анна и рече́: ни́, го́споди: жена́ въ же́стокъ де́нь а́зъ є́смь, віна́ и пія́нства не пи́хъ, но излива́ю предъ Го́сподемъ ду́шу мою́:

не вважай рабу твою негідною жінкою, бо від великої печалі моєї і від скорботи моєї я говорила досі.

не да́ждь рабы́ твоєя́ во дще́рь поги́бели, я́ко от мно́жества глумле́нія моєго́ и от мно́жества сѣ́тованія моєго́ иста́яхъ да́же досе́лѣ.

І відповів Ілій і сказав: іди з миром, і Бог Ізраїлів виконає прохання твоє, чого ти просила в Нього.

И отвѣща́ Илі́й и рече́ къ не́й: иди́ съ ми́ромъ, Бо́гъ Ізра́илевъ да да́стъ ти́ все́ проше́ніє твоє́, є́же проси́ла єси́ от него́.

Вона ж сказала: нехай знайде раба твоя милість в очах твоїх! І пішла вона в дорогу свою, і їла, і лице її не було вже сумним, як колись.

И рече́ Анна: обрѣ́те раба́ твоя́ благода́ть предъ очи́ма твои́ма. И и́де жена́ въ пу́ть сво́й, и вни́де во оби́тель свою́, и яде́ съ му́жемъ свои́мъ и пи́, и лице́ єя́ не испаде́ ктому́.

І встали вони вранці, і поклонилися перед Господом, і повернулися, і прийшли в дім свій у Раму. І пізнав Елкана Анну, дружину свою, і згадав про неї Господь.

И у́треневаша зау́тра, и поклони́шася Го́споду, и идо́ша путе́мъ свои́мъ. И вни́де Єлкана́ въ до́мъ сво́й во Армаѳе́мъ и позна́ Єлкана́ жену́ свою́ Анну: и помяне́ ю́ Госпо́дь, и зача́тъ.

Через деякий час зачала Анна і народила сина і дала йому ім’я: Самуїл, бо, [говорила вона], від Господа [Бога Саваофа] я виблагала його.

И бы́сть во вре́мя дні́й, и роди́ Анна сы́на и нарече́ и́мя єму́ Самуи́лъ: и рече́: я́ко от Го́спода Бо́га Савао́ѳа испроси́хъ єго́.

І пішов чоловік її Елкана і вся родина його [у Силом] принести річну жертву Господу й обітниці свої [і всі десятини від землі своєї].

И взы́де человѣ́къ Єлкана́ и ве́сь до́мъ єго́ въ Сило́мъ пожре́ти же́ртву дні́й и обѣ́ты своя́ и вся́ десяти́ны земли́ своєя́.

Анна ж не пішла [з ним], сказавши чоловіку своєму: коли дитя відняте буде від грудей і підросте, тоді я відведу його, і він явиться перед Господом і залишиться там назавжди.

А́нна же не взы́де съ ни́мъ, я́ко рече́ му́жеви своєму́: до́ндеже взы́детъ отроча́, и а́ще отдою́ є́, тогда́ яви́тся лицу́ Госпо́дню и пребу́детъ та́мо до вѣ́ка.

І сказав їй Елкана, чоловік її: роби, що тобі вгодно; залишайся, доки не вигодуєш його грудьми; тільки нехай утвердить Господь слово, [що вийшло з вуст твоїх]. І залишилася дружина його, і годувала грудьми сина свого, доки не вигодувала.

И рече́ є́й Єлкана́ му́жъ єя́: твори́ благо́є предъ очи́ма твои́ма, сѣди́ до́ндеже отдои́ши є́: но да утверди́тъ Госпо́дь [сло́во твоє́], изше́дшеє изъ у́стъ твои́хъ. И сѣ́де жена́, и млеко́мъ пита́ше сы́на своєго́, до́ндеже отдои́ єго́.

Коли ж вигодувала його, пішла з ним у Силом, взявши три тельці [і хліби] і одну ефу борошна і міх вина, і прийшла в дім Господа в Силом, [і хлопчик з нею]; хлопчик же був ще дитя.

И взы́де съ ни́мъ въ Сило́мъ, єгда́ отдои́ єго́, съ телце́мъ трилѣ́тнымъ и съ хлѣ́бы и со є́фі муки́ пшени́чны и мѣ́хомъ віна́: и внидо́ша въ до́мъ Госпо́день въ Сило́мъ, и отроча́ съ ни́ми.

[І привели його перед лице Господа; і приніс батько його жертву, яку приносив Господу у встановлені дні. І привели отрока] і закололи тельця; і привела отрока [Анна мати] до Ілія

И приведо́ша є́ предъ Го́спода: и закла́ оте́цъ єго́ же́ртву, ю́же творя́ше от дні́й на дни́ Го́сподеви: и приведо́ша отроча́, и закла́ телца́. И приведе́ Анна ма́ти отроча́ ко Илі́ю

і сказала: о, господарю мій! нехай живе душа твоя, господарю мій! я — та сама жінка, що тут при тобі стояла і молилася Господу;

И рече́: во мнѣ́, Го́споди, да живе́тъ душа́ твоя́, господи́не мо́й, а́зъ жена́ стоя́вшая предъ тобо́ю, о се́мъ помоли́тися Го́споду:

про це дитя молилася я, і виконав мені Господь прохання моє, чого я просила в Нього;

О отроча́ти се́мъ моли́хся, и даде́ ми Госпо́дь проше́ніє моє́, є́же проси́хъ у него́:

і я віддаю його Господу на всі дні життя його, служити Господу. І поклонилася там Господу.

И а́зъ отдаю́ є́ Го́сподеви во вся́ дни́ живота́ єго́ на служе́ніє Го́сподеви. И поклони́ся та́мо Го́сподеви.

І молилася Анна і говорила: зраділо серце моє в Господі; піднісся ріг мій у Бозі моєму; широко розкрилися вуста мої на ворогів моїх, бо я радію у спасінні Твоєму.

И помоли́ся а́нна и рече́: утверди́ся се́рдце моє́ въ Го́сподѣ, вознесе́ся ро́гъ мо́й въ Бо́зѣ моє́мъ, разшири́шася уста́ моя́ на враги́ моя́, возвесели́хся о спасе́ніи твоє́мъ:

Немає настільки святого, як Господь; бо немає іншого, крім Тебе; і немає твердині, як Бог наш.

я́ко нѣ́сть свя́тъ я́ко Госпо́дь, и нѣ́сть пра́веденъ я́ко Бо́гъ на́шъ, и нѣ́сть свя́тъ па́че тебе́:

Не примножуйте розмов гордовитих; зухвалі слова нехай не виходять з уст ваших; бо Господь є Бог відання, і діла в Нього зважені.

не хвали́теся и не глаго́лите высо́кая въ горды́ни, ниже́ да изы́детъ велерѣ́чіє изъ у́стъ ва́шихъ: я́ко Бо́гъ ра́зумовъ Госпо́дь, и Бо́гъ уготовля́яй начина́нія своя́:

Лук сильних переломлюється, а немічні перепоясуються силою;

лу́къ си́льныхъ изнемо́же, и немощству́ющіи препоя́сашася си́лою:

ситі працюють за хліб, а голодні відпочивають; навіть неплідна народжує сім разів, а багатодітна знемагає.

испо́лненніи хлѣ́ба лиши́шася, и а́лчущіи прише́лствоваша зе́млю: я́ко непло́ды роди́ се́дмь, и мно́гая въ ча́дѣхъ изнемо́же:

Господь умертвляє і оживляє, спускає до пекла і возводить;

Госпо́дь мертви́тъ и живи́тъ, низво́дитъ во а́дъ и возво́дитъ,

Господь робить убогими і збагачує, принижує і піднімає.

Госпо́дь убо́житъ и богати́тъ, смиря́єтъ и вы́ситъ,

З пороху піднімає Він бідного, із бруду піднімає убогого, посаджуючи з вельможами, і престіл слави дає їм у спадщину; бо у Господа основи землі, і Він утвердив на них вселенну.

возставля́єтъ от земли́ убо́га и от гно́ища воздвиза́єтъ ни́ща посади́ти єго́ съ могу́щими люді́й, и престо́лъ сла́вы дая́ въ наслѣ́діє и́мъ:

Стопи святих Своїх Він оберігає, а беззаконні в темряві зникають; тому що не силою міцна людина.

дая́й моли́тву моля́щемуся и благослови́ лѣ́та пра́веднаго, я́ко не въ крѣ́пости си́ленъ му́жъ:

Господь зітре противників Своїх; з небес загримить на них. [Господь святий. Нехай не хвалиться мудрий мудрістю своєю, і нехай не хвалиться сильний силою своєю, і нехай не хвалиться багатий багатством своїм, але хто бажає хвалитися, нехай хвалиться тим, що розуміє і знає Господа.] Господь буде судити краї землі, і дасть кріпкість цареві Своєму і піднесе ріг помазаника Свого.

Госпо́дь не́мощна сотвори́ сопоста́та єго́, Госпо́дь свя́тъ: да не хва́лится прему́дрый прему́дростію своє́ю, и да не хва́лится си́льный си́лою своє́ю, и да не хва́лится бога́тый бога́тствомъ свои́мъ: но о се́мъ да хва́лится хваля́йся, є́же разумѣ́ти и зна́ти Го́спода, и твори́ти су́дъ и пра́вду посредѣ́ земли́: Госпо́дь взы́де на небеса́ и возгремѣ́: то́й су́дитъ конце́мъ земли́, пра́веденъ сы́й, и да́стъ крѣ́пость царе́мъ на́шымъ и вознесе́тъ ро́гъ хріста́ своєго́.

[І залишила Самуїла там перед Господом,] і пішов Елкана в Раму в дім свій, а отрок залишився служити Господу при Ілії священику.

И оста́виша єго́ та́мо предъ Го́сподемъ и отидо́ша во Армаѳе́мъ въ до́мъ сво́й: отроча́ же бѣ́ служа́ лицу́ Госпо́дню предъ лице́мъ илі́и жерца́.

Сини ж Ілія були люди негідні; вони не знали Господа

Сы́нове же илі́и жерца́ [бы́ша] сы́нове поги́белніи, не вѣ́дуще Го́спода,

і обов’язків священиків стосовно до народу. Коли хто приносив жертву, слуга священиків, приходив під час варіння м’яса, з виделкою в руці своїй

ни оправда́нія жре́ческа предъ людьми́ всѣ́ми жру́щими. И прихожда́ше о́трокъ жре́ческъ, єгда́ варя́тся мяса́, и у́дица трезу́бна въ руку́ єго́,

і опускав її в казан, або в каструлю, або на сковороду, або в горщик, і що вийме виделка, те брав собі священик. Так чинили вони з усіма ізраїльтянами, які приходили туди в Силом.

и влага́ше ю́ въ коно́бъ вели́кій, или́ въ мѣ́дяный сосу́дъ, или́ горне́цъ, и все́ є́же вонзе́ся на у́дицу, взима́ше є́ себѣ́ жре́цъ: и та́ко творя́ху всему́ Ізра́илеви приходя́щему пожре́ти Го́сподеви въ Сило́мѣ.

Навіть раніше, ніж спалювали жир, приходив слуга священичий і говорив тому, хто приносив жертву: дай м’яса на печеню священикові; він не візьме в тебе вареного м’яса, а дай сире.

И пре́жде кажде́нія ту́ка, прихожда́ше о́трокъ жре́ческъ и глаго́лаше му́жеви жру́щему: да́ждь мя́са испещи́ жерцу́, и не возму́ от тебе́ мя́са варе́наго от коно́ба.

І якщо хто говорив йому: нехай спалять раніше жир, як має бути, і потім візьми собі, скільки забажає душа твоя, то він говорив: ні, зараз же дай, а якщо ні, то силою візьму.

И глаго́лаше му́жъ жря́й: да покади́тся пе́рвѣє ту́къ, я́коже подоба́єтъ, и тогда́ во́змеши себѣ́ от всѣ́хъ, є́же хо́щетъ душа́ твоя́. И рече́: ни́, ны́нѣ да́ждь: а́ще же не да́си, возму́ си́лою.

І гріх цих молодих людей був дуже великий перед Господом, тому що вони відвертали від жертвоприношень Господу.

И бѣ́ предъ Го́сподемъ грѣ́хъ отроко́въ ве́лій зѣло́, я́ко отмета́ху же́ртву Госпо́дню.

Отрок же Самуїл служив перед Господом, одягаючи лляний ефод.

И самуи́лъ бѣ́ служа́ предъ Го́сподемъ, о́трочищь сы́й опоя́санъ во Єфу́дъ льня́нъ.

Верхній малий одяг робила йому мати його і приносила йому щорічно, коли приходила з чоловіком своїм для приношення належної жертви.

И хлами́ду ма́лу сотвори́ єму́ ма́ти єго́, и приноша́ше єму́ от дні́й во дни́, єгда́ восхожда́ше съ му́жемъ свои́мъ пожре́ти же́ртву дні́й.

І благословив Ілій Елкану і дружину його і сказав: нехай дасть тобі Господь дітей від дружини цієї замість даного, якого ти віддав Господу! І пішли вони в місце своє.

И благослови́ илі́й Єлкану́ и жену́ єго́, глаго́ля: да возда́стъ ти́ Госпо́дь сѣ́мя от жены́ сея́ за да́ръ, єго́же дарова́лъ єси́ Го́сподеви. И отъи́де человѣ́къ въ мѣ́сто своє́.

І відвідав Господь Анну, і зачала вона і народила ще трьох синів і двох дочок; а отрок Самуїл зростав у Господа.

И посѣти́ Госпо́дь Бо́гъ а́нну, и зача́, и роди́ єще́ три́ сы́ны и дще́ри двѣ́. И возвели́чися о́трокъ самуи́лъ предъ Го́сподемъ.

Ілій же був дуже старим і чув усе, як поводяться сини його з усіма ізраїльтянами, і що вони сплять з жінками, які збираються біля входу в скинію зібрання.

Илі́й же состарѣ́ся зѣло́: и услы́ша, я́же творя́ху сы́нове єго́ всѣ́мъ сыно́мъ Ізра́илевымъ, и я́ко быва́ху съ жена́ми предстоя́щими у две́рій ски́ніи свидѣ́нія,

І сказав їм: для чого ви робите такі справи? бо я чую про недобрі вчинки ваші від усього народу [Господнього].

и рече́ и́мъ: почто́ твори́те по глаго́лу сему́, єго́же а́зъ слы́шу изъ у́стъ всѣ́хъ люді́й Госпо́днихъ [о ва́съ]?

Ні, діти мої, недобрий поголос, який я чую [про вас, не робіть так, бо недобрий поголос, який я чую]; ви розбещуєте народ Господній;

ни́, ча́да, ни́: я́ко не бла́гъ слу́хъ, єго́же а́зъ слы́шу о ва́съ: не твори́те та́ко, я́ко не добры́ слу́хи, я́же а́зъ слы́шу, є́же не рабо́тати лю́демъ Бо́гу:

якщо згрішить людина проти людини, то помоляться за неї Богу; якщо ж людина згрішить проти Господа, то хто буде заступником за неї? Але вони не слухали голосу батька свого, бо Господь вирішив уже віддати їх на смерть.

а́ще согрѣша́я согрѣши́тъ му́жъ му́жеви, помо́лятся о не́мъ ко Го́споду: а́ще же Го́сподеви согрѣши́тъ, кто́ помо́лится о не́мъ? И не послу́шаста гла́са отца́ своєго́, я́ко хотя́й восхотѣ́ Госпо́дь погуби́ти я́.

Отрок же Самуїл все більше і більше входив у вік і у благовоління в Господа й у людей.

О́трокъ же самуи́лъ хожда́ше предуспѣва́я, и бѣ́ бла́гъ предъ Го́сподемъ и человѣ́ки.

І прийшов чоловік Божий до Ілія і сказав йому: так говорить Господь: чи не відкрився Я дому батька твого, коли вони були ще в Єгипті, у домі фараона?

И пріи́де человѣ́къ Бо́жій ко илі́ю и рече́: сія́ глаго́летъ Госпо́дь: открыва́яся откры́хся въ дому́ отца́ твоєго́, су́щымъ и́мъ въ земли́ Єги́петстѣй рабо́мъ въ до́му фарао́ни,

І чи не обрав його з усіх колін Ізраїлевих Собі у священика, щоб він піднімався до жертовника Мого, щоб курив фіміам, щоб носив ефод переді Мною? І чи не дав Я дому батька твого від усіх вогнем спалюваних жертв синів Ізраїлевих?

и избра́хъ до́мъ отца́ твоєго́ от всѣ́хъ домо́въ Ізра́илевыхъ мнѣ́ служи́ти, є́же восходи́ти ко олтарю́ моєму́ и кади́ти кади́ломъ и носи́ти Єфу́дъ, и да́хъ до́му отца́ твоєго́ вся́, я́же огня́ же́ртвенная сыно́въ Ізра́илевыхъ, въ снѣ́дь:

Для чого ж ви топчете ногами жертви Мої і хлібні приношення Мої, які заповів Я для оселі Моєї, і для чого ти віддаєш перевагу синам своїм переді мною, наповнюючи себе початками всіх приношень народу Мого — Ізраїля?

и почто́ ты́ воззрѣ́лъ єси́ на ѳиміа́мъ мо́й и на же́ртву мою́ безсту́днымъ о́комъ, и просла́вилъ сы́ны твоя́ па́че мене́, є́же благословля́ти нача́токъ вся́кія же́ртвы Ізра́илевы предо мно́ю?

Тому так говорить Господь Бог Ізраїлів: Я сказав тоді: «дім твій і дім батька твого будуть ходити перед лицем Моїм повік». Але тепер говорить Господь: нехай не буде так, тому що Я прославлю тих, що прославляють Мене, а ті, що знеславлюють Мене, будуть осоромлені.

сего́ ра́ди сія́ глаго́летъ Госпо́дь Бо́гъ Ізра́илевъ, глаго́ля: реко́хъ, до́мъ тво́й и до́мъ отца́ твоєго́ пре́йдетъ предо мно́ю до вѣ́ка: а ны́нѣ глаго́летъ Госпо́дь: ника́коже мнѣ́, зане́ то́кмо прославля́ющыя мя́ просла́влю, и уничижа́яй мя́ безче́стенъ бу́детъ:

Ось, настають дні, в які Я підсічу силу твою і силу дому батька твого, так що не буде старця в домі твоєму [ніколи];

се́, дні́є и́дутъ, и потреблю́ сѣ́мя твоє́ и сѣ́мя до́му отца́ твоєго́, и не бу́детъ ста́рца въ дому́ твоє́мъ во вся́ дни́,

і ти будеш бачити біду дому Мого, при всьому тому, що Господь благодіє Ізраїлю, і не буде в домі твоєму старця в усі дні,

и у́зриши держа́ву мою́ во всѣ́хъ, и́миже разблажа́єтъ Ізра́иля, и не бу́детъ ста́рца въ дому́ твоє́мъ во вся́ дни́:

Я не відкину усіх твоїх від жертовника Мого, щоб томити очі твої і мучити душу твою; але всі нащадки дому твого будуть помирати в середніх літах.

и му́жа не истреблю́ тебѣ́ от олтаря́ моєго́, во є́же оскудѣ́ти очесе́мъ єго́ и иста́яти души́ єго́: и вси́ про́чіи до́му твоєго́ паду́тъ ору́жіємъ му́жескимъ:

І ось тобі знамення, що буде з двома синами твоїми, Офні та Финеєсом: обоє вони помруть в один день.

и сіє́ тебѣ́ зна́меніє, є́же пріи́детъ на о́ба сы́на твоя́ сія́ Офні́ и Фінеє́са: въ де́нь єди́нъ у́мрутъ о́ба:

І поставлю Собі священика вірного; він буде чинити за серцем Моїм і за душою Моєю; і дім його зроблю твердим, і він буде ходити перед помазаником Моїм в усі дні;

и возста́влю себѣ́ жерца́ вѣ́рна, и́же вся́ я́же въ се́рдцы моє́мъ и я́же въ души́ моє́й сотвори́тъ, и сози́жду єму́ до́мъ вѣ́ренъ, и предъи́детъ предъ хрісто́мъ мои́мъ во вся́ дни́:

і всякий, хто залишився з дому твого, прийде кланятися йому за геру срібла і шматок хліба і скаже: «зарахуй мене до якої-небудь левитської посади, щоб мати їжу».

и бу́детъ вся́къ оста́вшійся въ дому́ твоє́мъ пріи́детъ поклони́тися єму́ съ ца́тою сребра́ и хлѣ́бомъ єди́нымъ, глаго́ля: пріими́ мя къ єди́ному от священнослуже́ній твои́хъ, є́же я́сти хлѣ́бъ.

Отрок Самуїл служив Господу при Ілії; слово Господнє було рідкісним у ті дні, видіння були не часто.

И о́трочищь самуи́лъ бѣ́ служа́ Го́сподеви предъ илі́ємъ ієре́ємъ, и глаго́лъ Госпо́день бѣ́ че́стенъ въ ты́я дни́, не бѣ́ видѣ́ніє посыла́ємо.

І було в той час, коли Ілій лежав на своєму місці, — очі ж його почали склеплятися, і він не міг бачити, —

И бы́сть въ де́нь о́нъ, и илі́й спа́ше на мѣ́стѣ своє́мъ, и о́чи єго́ нача́ста тя́жцѣ бы́ти, и не можа́ше зрѣ́ти:

і світильник Божий ще не погас, і Самуїл лежав у храмі Господньому, де ковчег Божий;

и пре́жде не́же угасе́ свѣти́лникъ Бо́жій, и самуи́лъ спа́ше въ це́ркви Госпо́дни, идѣ́же ківо́тъ Бо́жій,

воззвав Господь до Самуїла: [Самуїле, Самуїле!] І відповів він: ось я!

и воззва́ Госпо́дь: самуи́ле, самуи́ле. И рече́: се́, а́зъ.

І побіг до Ілія і сказав: ось я! ти кликав мене. Але той сказав: я не кликав тебе; йди назад, лягай. І він пішов і ліг.

И тече́ ко илі́ю и рече́: се́, а́зъ, я́ко зва́лъ мя́ єси́. И рече́ [илі́й]: не зва́хъ тебе́, возврати́ся и спи́. И возврати́ся и спа́.

Але Господь удруге воззвав до Самуїла: [Самуїле, Самуїле!] Він встав і прийшов до Ілія вдруге, і сказав: ось я! ти кликав мене. Але той сказав: я не кликав тебе, сину мій; іди назад, лягай.

И приложи́ Госпо́дь и воззва́ єще́: самуи́ле, самуи́ле. И воста́ самуи́лъ и и́де ко илі́ю втори́цею, и рече́: се́, а́зъ, я́ко зва́лъ мя́ єси́. И рече́: не зва́хъ тебе́, ча́до моє́, возврати́ся, спи́.

Самуїл ще не знав тоді голосу Господа, і ще не відкривалося йому слово Господнє.

Самуи́лъ же въ то́ вре́мя єще́ не познава́ше Бо́га, пре́жде открове́нія єму́ гла́са Госпо́дня.

І воззвав Господь до Самуїла ще втретє. Він встав і прийшов до Ілія і сказав: ось я! ти кликав мене. Тоді зрозумів Ілій, що Господь кличе отрока.

И приложи́ Госпо́дь призва́ти самуи́ла трети́цею: и воста́въ, и и́де ко илі́ю и рече́: се́, а́зъ, я́ко зва́лъ мя́ єси́. И разумѣ́ илі́й, я́ко Госпо́дь призыва́єтъ о́трочища, и рече́: возврати́ся и спи́, ча́до:

І сказав Ілій Самуїлу: піди назад і лягай, і коли [Той, Хто кличе] покличе тебе, ти скажи: говори, Господи, бо чує раб Твій. І пішов Самуїл і ліг на місці своєму.

и бу́детъ а́ще воззове́тъ тя́ зовы́й, и рече́ши: глаго́ли, Го́споди, я́ко слы́шитъ ра́бъ тво́й. И и́де самуи́лъ, и спа́ на мѣ́стѣ своє́мъ.

І прийшов Господь, і став, і воззвав, як у той і інший раз: Самуїле, Самуїле! І сказав Самуїл: говори, [Господи,] бо чує раб Твій.

И пріи́де Госпо́дь и ста́ и воззва́ єго́ я́коже пе́рвоє и второ́є: самуи́ле, самуи́ле. И рече́ самуи́лъ: глаго́ли [Го́споди], я́ко слы́шитъ ра́бъ тво́й.

І сказав Господь Самуїлу: ось, Я зроблю діло в Ізраїлі, про яке хто почує, у того задзвенить в обох вухах;

И рече́ Госпо́дь къ самуи́лу: се́, а́зъ творю́ глаго́лы моя́ во Ізра́или, я́ко вся́кому слы́шащему сія́ пошуми́тъ во обои́хъ ушесѣ́хъ єго́:

у той день Я виконаю над Ілієм усе те, що Я говорив про дім його; Я почну і закінчу;

въ де́нь то́й воздви́гну на илі́а вся́, єли́ка глаго́лахъ на до́мъ єго́: начну́ и сконча́ю:

Я оголосив йому, що Я покараю дім його навіки за ту провину, що він знав, як сини його нечестять, і не зупиняв їх;

и возвѣсти́хъ єму́, я́ко отмщу́ а́зъ на до́мѣ єго́ до вѣ́ка въ непра́вдахъ сыно́въ єго́, о ни́хже вѣ́дяше, я́ко злосло́виста Бо́га сы́нове єго́, и не наказа́ и́хъ:

і тому клянуся дому Ілія, що провина дому Ілієвого не загладиться ні жертвами, ні приношеннями хлібними повік.

и сего́ ра́ди кля́хся до́му илі́ину, я́ко не очи́стится непра́вда до́му илі́ина въ кади́лахъ и же́ртвахъ єго́ до вѣ́ка.

І спав Самуїл до ранку, [і встав рано] і відчинив двері дому Господнього; і боявся Самуїл оголосити видіння це Ілію.

И спа́ самуи́лъ до у́тра, и у́тренева зау́тра, и отве́рзе две́ри хра́ма Госпо́дня. Самуи́лъ же убоя́ся повѣ́дати видѣ́нія илі́ю.

Але Ілій покликав Самуїла і сказав: сину мій Самуїле! Той сказав: ось я!

И рече́ илі́й къ самуи́лу: самуи́ле ча́до. И рече́: се́, а́зъ.

І сказав Ілій: що сказано тобі? не приховуй від мене; те і те зробить з тобою Бог, і ще більше зробить, якщо ти приховаєш від мене що-небудь із усього того, що сказано тобі.

И рече́ [илі́й]: что́ глаго́лъ глаго́ланный къ тебѣ́? не скры́й у́бо от мене́: сія́ да сотвори́тъ тебѣ́ Бо́гъ и сія́ да приложи́тъ, а́ще утаи́ши от мене́ сло́во от всѣ́хъ слове́съ глаго́ланныхъ къ тебѣ́ во ушеса́ твоя́.

І оголосив йому Самуїл усе і не приховав від нього нічого. Тоді сказав [Ілій]: Він — Господь; що Йому завгодно, те нехай сотворить.

И повѣ́да самуи́лъ илі́ю вся́ словеса́, и не утаи́ от него́ [ни єди́наго глаго́ла]. И рече́ илі́й: Госпо́дь са́мъ, є́же бла́го предъ ни́мъ, да сотвори́тъ.

І підріс Самуїл, і Господь був з ним; і не залишилося жодне зі слів його не сповненим.

И возвели́ченъ бы́сть самуи́лъ, и Госпо́дь бѣ́ съ ни́мъ, и не паде́ от всѣ́хъ слове́съ єго́ на земли́ [ни єди́нъ глаго́лъ].

І дізнався весь Ізраїль від Дана до Вирсавії, що Самуїл удостоєний бути пророком Господнім.

И разумѣ́ша вси́ Ізра́илтяне от Да́на да́же и до вирсаві́и, я́ко вѣ́ренъ самуи́лъ Го́споду во проро́цѣхъ.

І продовжував Господь являтися в Силомі після того, як відкрив Себе Самуїлу в Силомі через слово Господнє. [Й упевнилися в усьому Ізраїлі, від краю до краю землі, що Самуїл є пророк Господній. Ілій же дуже постарів, а сини його продовжували ходити беззаконними путями своїми перед Господом.]

И приложи́ Госпо́дь яви́тися въ Сило́мѣ, яви́ бо ся́ Госпо́дь самуи́лу: и увѣ́рися самуи́лъ проро́къ бы́ти Го́сподеви во все́мъ Ізра́или, от конца́ до конца́ земли́. Илі́й же состарѣ́ся зѣло́, и сы́нове єго́ ходя́ще хожда́ху, и лука́въ пу́ть и́хъ предъ Го́сподемъ.

[І зібралися филистимляни воювати з ізраїльтянами.] І було слово Самуїла до всього Ізраїля. І виступили ізраїльтяни проти филистимлян на війну і розташувалися станом при Авен-Езері, а филистимляни розташувалися при Афеку.

И бы́сть во дни́ о́ны, и собра́шася иноплеме́нницы проти́ву Ізра́иля на бра́нь: и изы́де Ізра́иль во срѣ́теніє и́мъ на бра́нь, и ополчи́шася во Авенезе́рѣ, и иноплеме́нницы ополчи́шася во Афе́цѣ:

І вишикувалися филистимляни проти ізраїльтян, і відбулася битва, і були вражені ізраїльтяни филистимлянами, які побили на полі битви близько чотирьох тисяч чоловік.

и срази́шася иноплеме́нницы на бра́ни со Ізра́илтяны, и преклони́ся бра́нь, и падо́ша му́жіє Ізра́илевы предъ иноплеме́нники, и убіє́ни бы́ша въ бра́ни на селѣ́ четы́ри ты́сящы муже́й.

І прийшов народ у стан; і сказали старійшини Ізраїлеві: за що вразив нас Господь сьогодні перед филистимлянами? візьмемо собі з Силома ковчег завіту Господнього, і він піде серед нас і врятує нас від руки ворогів наших.

И пріидо́ша лю́діє въ по́лкъ, и рѣ́ша старѣ́йшины Ізра́илевы: почто́ порази́ на́съ Госпо́дь дне́сь предъ иноплеме́нники? во́змемъ ківо́тъ Бо́га на́шего от Сило́ма, и изы́детъ посредѣ́ на́съ и спасе́тъ ны́ от руки́ вра́гъ на́шихъ.

І послав народ у Силом, і принесли звідти ковчег завіту Господа Саваофа, Який сидить на херувимах; а ковчег завіту Божого супроводжували і два сини Ілієві, Офні та Финеєс.

И посла́ша лю́діє въ Сило́мъ, и взя́ша отту́ду ківо́тъ Го́спода сѣдя́щаго на херуві́мѣхъ: и [бы́ша] та́мо о́ба сы́на илі́ина съ ківо́томъ Бо́жіимъ, Офні́ и Фінеє́съ.

І коли прибув ковчег завіту Господнього в стан, весь Ізраїль підняв такий сильний крик, що земля стогнала.

И бы́сть єгда́ пріи́де ківо́тъ Госпо́день въ по́лкъ, и возопи́ ве́сь Ізра́иль гла́сомъ вели́кимъ, и возшумѣ́ земля́.

І почули филистимляни шум вигуків і сказали: від чого такі голосні вигуки в стані євреїв? І довідалися, що ковчег Господній прибув у стан.

И услы́шаша иноплеме́нницы гла́съ во́пля и рѣ́ша: что́ се́й во́пль вели́кій въ полцѣ́ Євре́йстѣ? И уразумѣ́ша, я́ко ківо́тъ Госпо́день пріи́де въ по́лкъ.

І злякалися филистимляни, бо сказали: Бог той прийшов до них у стан. І сказали: горе нам! тому що не бувало подібного ні вчора, ні третього дня;

И убоя́шася иноплеме́нницы и рѣ́ша: сі́и бо́зи пріидо́ша къ ни́мъ въ по́лкъ: го́ре на́мъ, изми́ ны, го́споди, дне́сь: я́ко не бы́сть та́ко вчера́ и тре́тіяго дне́:

горе нам! хто визволить нас від руки цього сильного Бога? Це — той Бог, Який уразив єгиптян усякими карами в пустелі;

го́ре на́мъ, кто́ ны и́зметъ от руки́ бого́въ крѣ́пкихъ си́хъ? сі́и су́ть бо́зи, поби́вшіи Єги́пта вся́кими я́звами и въ пусты́ни:

зміцніться і будьте мужніми, филистимляни, щоб вам не бути в поневоленні у євреїв, як вони у вас у поневоленні; будьте мужніми й воюйте з ними.

укрѣпи́теся и бу́дите въ му́жы, иноплеме́нницы, я́ко да не порабо́таєте Євре́омъ, я́коже порабо́таша на́мъ, бу́дите у́бо въ му́жы и бі́йтеся съ ни́ми.

І воювали филистимляни, і вражені були ізраїльтяни, і кожен побіг у намет свій, і була поразка дуже велика, і впало з ізраїльтян тридцять тисяч піших.

И би́шася съ ни́ми: и падо́ша му́жіє Ізра́илевы предъ иноплеме́нники, и побѣже́ кі́йждо въ селе́ніє своє́, и бы́сть я́зва вели́ка зѣло́: и паде́ от Ізра́иля три́десять ты́сящъ чино́въ:

І ковчег Божий був узятий, і два сини Ілієві, Офні та Финеєс, померли.

и ківо́тъ Бо́жій взя́тъ бы́сть, и о́ба сы́ны илі́ины умро́ша, Офні́ и Фінеє́съ.

І побіг один веніамитянин з місця битви і прийшов у Силом у той самий день; одяг на ньому був розідраний і порох на голові його.

И тече́ му́жъ от бра́ни Ієміне́й, и пріи́де въ Сило́мъ въ де́нь о́нъ, и ри́зы своя́ растерза́въ, и пе́рсть бѣ́ на главѣ́ єго́.

Коли прийшов він, Ілій сидів на сідалищі при дорозі біля воріт і дивився, тому що серце його тремтіло за ковчег Божий. І коли чоловік той прийшов і оголосив у місті, то голосно застогнало все місто.

И пріи́де, и се́, илі́й сѣдя́ше на престо́лѣ своє́мъ у две́рій, смотря́ на пу́ть, я́ко бѣ́ се́рдце єго́ во у́жасѣ [вели́цѣ] о ківо́тѣ Бо́жіи. И человѣ́къ вни́де во гра́дъ возвѣща́я: и возопи́ ве́сь гра́дъ гла́сомъ вели́кимъ:

І почув Ілій звуки крику і сказав: від чого такий шум? І негайно підійшов чоловік той і сповістив Ілію.

и слы́ша илі́й гла́съ во́пля и рече́: что́ є́сть гла́съ во́пля сего́? И человѣ́къ потща́вся вни́де и повѣ́да илі́ю.

Ілій був тоді дев’яноста восьми років; і очі його померкли, і він не міг бачити.

И бѣ́ илі́й девяти́десяти осми́ лѣ́тъ, и о́чи єго́ изнемого́ста, и не ви́дяше.

І сказав той чоловік Ілію: я прийшов зі стану, сьогодні ж я прибіг з місця битви. І сказав Ілій: що відбулося, сину мій?

И рече́ илі́й муже́мъ предстоя́щымъ себѣ́: что́ гла́съ во́пля сего́? И му́жъ потща́вся вни́де ко илі́ю и рече́ єму́: а́зъ є́смь прише́дый изъ полка́, и а́зъ прибѣжа́хъ от бра́ни дне́сь. И рече́ илі́й: что́ бы́вшій глаго́лъ, ча́до?

І відповів вісник і сказав: побіг Ізраїль перед филистимлянами, і поразка велика відбулася в народі, і обидва сини твої, Офні та Финеєс, померли, і ковчег Божий взято.

И отвѣща́ о́трочищь и рече́: побѣжа́ша му́жіє Ізра́илевы от лица́ иноплеме́нниковъ, и я́зва ве́лія бы́сть въ лю́дехъ, и о́ба сы́ны твоя́ умро́ша, и ківо́тъ Бо́жій взя́тъ є́сть.

Коли згадав він про ковчег Божий, Ілій упав із сідалища горілиць біля воріт, зламав собі хребет і помер; бо він був старий і важкий. Був же він суддею Ізраїля сорок років.

И бы́сть єгда́ помяну́ о ківо́тѣ Бо́жіи, и паде́ [илі́й] съ престо́ла взна́къ бли́зъ две́рій, и сокруши́ся хребе́тъ єго́, и у́мре, я́ко ста́ръ бѣ́ человѣ́къ и тя́жекъ: и то́й суди́ Ізра́илеви четы́редесять лѣ́тъ.

Невістка його, дружина Финеєсова, була вагітна вже перед пологами. І коли почула вона звістку про взяття ковчега Божого і про смерть свекра свого і чоловіка свого, то впала на коліна і народила, тому що приступили до неї болі її.

И сноха́ єго́ жена́ Фінеє́сова заче́ншая роди́ти, и слы́ша вѣ́сть, я́ко взя́тъ бы́сть ківо́тъ Бо́жій и я́ко у́мре све́коръ єя́ и му́жъ єя́, и воспла́кася [го́рько], и роди́, я́ко обрати́шася на ню́ болѣ́зни єя́.

І коли помирала вона, жінки, що стояли при ній, говорили їй: не бійся, ти народила сина. Але вона не відповідала і не звертала уваги.

И во вре́мя, внегда́ умира́ше, рѣ́ша є́й жены́ предстоя́щыя є́й: не бо́йся, я́ко сы́на родила́ єси́. И не отвѣща́, и не разумѣ́ се́рдце єя́.

І назвала немовля: Іхавод^*, сказавши: «відійшла слава від Ізраїля» — з узяттям ковчега Божого і [зі смертю] свекра її і чоловіка її.

И нарече́ о́трочища уєхаво́ѳъ: и рѣ́ша о ківо́тѣ Бо́жіи и о све́крѣ єя́ и о му́жи єя́: пресели́ся сла́ва от Ізра́иля, я́ко взя́тся ківо́тъ Госпо́день, и я́ко у́мре све́коръ єя́ и му́жъ єя́.

Вона сказала: відійшла слава від Ізраїля, бо взято ковчег Божий.

И рече́: пресели́ся сла́ва Ізра́илева, я́ко взя́тъ бы́сть ківо́тъ Бо́жій.

Филистимляни ж узяли ковчег Божий і принесли його з Авен-Езера в Азот.

И взя́ша иноплеме́нницы ківо́тъ Бо́жій и изнесо́ша єго́ от Авенезе́ра во азо́тъ:

І взяли филистимляни ковчег Божий, і внесли його в храм Дагона, і поставили його поряд з Дагоном.

и взя́ша иноплеме́нницы ківо́тъ Госпо́день и внесо́ша єго́ въ хра́мъ даго́новъ, и поста́виша єго́ бли́зъ даго́на.

І встали азотяни вранці на другий день, і ось, Дагон лежить лицем своїм до землі перед ковчегом Господнім. І взяли вони Дагона і знову поставили його на своє місце.

И обу́треневаша азо́тяне нау́тріє и внидо́ша въ хра́мъ даго́новъ: и уви́дѣша, и се́, даго́нъ паде́ на зе́млю на лице́ своє́ предъ ківо́томъ Бо́жіимъ. И воздвиго́ша даго́на, и поста́виша єго́ на мѣ́стѣ своє́мъ.

І встали вони вранці наступного дня, і ось, Дагон лежить ниць на землі перед ковчегом Господнім; голова Дагона й [обидві ноги його й] обидві руки його [лежали] відсіченими, кожна окремо, на порозі, залишився тільки тулуб Дагона.

И бы́сть єгда́ воста́ша зау́тра, и се́, даго́нъ лежа́ше лице́мъ на земли́ предъ ківо́томъ завѣ́та Госпо́дня: глава́ же даго́нова и о́бѣ плеснѣ́ но́гъ єго́ отъя́ты на пра́зѣ осо́бо ка́яждо, и о́бѣ дла́ни ру́къ єго́ лежа́щѣ при две́рехъ, то́чію тру́пъ даго́новъ оста́ся.

Тому жерці Дагонові й усі, хто приходить у капище Дагона в Азот, не ступають на поріг Дагонів до цього дня, [а переступають через нього].

Того́ ра́ди не вступа́ютъ жерцы́ даго́новы и вси́ входя́щіи въ хра́мъ даго́новъ на пра́гъ до́му даго́нова во азо́тѣ да́же до дне́ сего́: я́ко преступа́юще преступа́ютъ.

І тяжіла рука Господня над азотянами, і Він вражав їх і покарав їх болісними наростами, в Азоті й в околицях його, [а всередині країни розмножилися миші, і був у місті великий розпач].

И отяготѣ́ рука́ Госпо́дня на азо́тѣ, и наведе́ на ни́хъ, и воскипѣ́ и́мъ на сѣда́лищахъ и́хъ, во азо́тѣ и въ предѣ́лѣхъ єго́, и посредѣ́ страны́ єго́ умно́жишася мы́шы: и бы́сть смуще́ніє сме́рти вели́ко во гра́дѣ.

І побачили це азотяни і сказали: нехай не залишиться ковчег Бога Ізраїлевого у нас, бо тяжка рука Його і для нас і для Дагона, бога нашого.

И ви́дѣша му́жіє азо́тстіи, я́ко та́ко [бы́сть], и глаго́лаша: я́ко не пребу́детъ ківо́тъ Бо́га Ізра́илева съ на́ми, я́ко же́стока рука́ єго́ на ны́ и на даго́на бо́га на́шего.

І послали, і зібрали до себе усіх володарів филистимських, і сказали: що нам робити з ковчегом Бога Ізраїлевого? І сказали [гефяни]: нехай ковчег Бога Ізраїлевого перейде [до нас] у Геф. І відправили ковчег Бога Ізраїлевого у Геф.

И посла́вше собра́ша воєво́дъ иноплеме́нничихъ къ себѣ́ и глаго́лаша: что́ сотвори́мъ ківо́ту Бо́га Ізра́илева? И рѣ́ша геѳе́є: да пре́йдетъ ківо́тъ Бо́га Ізра́илева къ на́мъ въ ге́ѳъ. И пре́йде ківо́тъ Бо́га Ізра́илева въ ге́ѳъ.

Після того, як відправили його, була рука Господа на місті — жах дуже великий, і вразив Господь жителів міста від малого до великого, і з’явилися на них нарости.

И бы́сть по преше́ствіи єго́, и бы́сть рука́ Госпо́дня на гра́дѣ, мяте́жъ ве́лій зѣло́: и порази́ му́жы гра́да от ма́ла до вели́ка, и порази́ и́хъ на сѣда́лищахъ и́хъ. И сотвори́ша геѳе́є себѣ́ сѣда́лища [зла́та],

І відіслали вони ковчег Божий в Аскалон; і коли прийшов ковчег Божий в Аскалон, заволали аскалонитяни, говорячи: принесли до нас ковчег Бога Ізраїлевого, щоб умертвити нас і народ наш.

и отпусти́ша ківо́тъ Бо́жій во Аскало́нъ. И бы́сть єгда́ вни́де ківо́тъ Бо́га Ізра́илева во Аскало́нъ, и возопи́ша Аскалоні́тяне глаго́люще: почто́ возврати́сте ківо́тъ Бо́га Ізра́илева къ на́мъ, умори́ти ны́ и лю́ди на́шя?

І послали, і зібрали усіх володарів филистимських, і сказали: відішліть ковчег Бога Ізраїлевого; нехай він повернеться у своє місце, щоб не умертвив він нас і народ наш. Тому що смертельний жах був у всьому місті; дуже тяжіла рука Божа на них, [коли прийшов туди ковчег Бога Ізраїлевого].

И посла́ша и собра́ша вся́ воєво́ды иноплеме́нничи и рѣ́ша: отпусти́те ківо́тъ Бо́га Ізра́илева, и да поста́вится на мѣ́стѣ своє́мъ, и да не умори́тъ на́съ и люді́й на́шихъ. Я́ко бы́сть мяте́жъ сме́рти во все́мъ гра́дѣ тя́жекъ зѣло́, єгда́ вни́де ківо́тъ Бо́га Ізра́илева та́мо.

І ті, які не померли, вражені були наростами, так що волання міста піднімалося до небес.

И живу́щіи и не уме́ршіи уязви́шася на сѣда́лищахъ, и взы́де во́пль гра́да до небесе́.

І пробув ковчег Господній в області Филистимській сім місяців, [і наповнилася земля та мишами].

И бѣ́ ківо́тъ Госпо́день на селѣ́ иноплеме́нниковъ се́дмь ме́сяцъ: и воскипѣ́ земля́ и́хъ мы́шами.

І покликали филистимляни жерців і віщунів [і заклинателів] і сказали: що нам робити з ковчегом Господнім? навчіть нас, як нам повернути його у своє місце.

И призва́ша иноплеме́нницы жерце́въ и волхво́въ и обая́нниковъ свои́хъ, глаго́люще: что́ сотвори́мъ ківо́ту Госпо́дню? скажи́те на́мъ, ка́ко по́слемъ єго́ на мѣ́сто єго́?

Ті сказали: якщо ви хочете повернути ковчег [завіту Господа] Бога Ізраїлевого, то не повертайте його ні з чим, але принесіть Йому жертву за провину; тоді зцілитеся і дізнаєтеся, за що не відступає від вас рука Його.

И рѣ́ша: а́ще отпуща́єте вы́ ківо́тъ завѣ́та Го́спода Бо́га Ізра́илева, да не по́слете єго́ тща́, но отдаю́ще отдади́те єму́ за му́ки [да́ры], и тогда́ исцѣлите́ся, и уми́лостивится ва́мъ: єда́ ли не отсту́питъ рука́ єго́ от ва́съ?

І сказали вони: яку жертву за провину повинні ми принести Йому? Ті сказали: за числом володарів филистимських п’ять наростів золотих і п’ять мишей золотих; бо кара одна на усіх вас і на володарях ваших;

И глаго́лаша: что́ єму́ за му́ки отдади́мъ? И рѣ́ша: по числу́ воєво́дъ и иноплеме́нничихъ пя́ть сѣда́лищъ златы́хъ и пя́ть мы́шей златы́хъ, я́ко прегрѣше́нія въ ва́съ и въ князе́хъ ва́шихъ и въ лю́дехъ:

отже, зробіть зображення наростів ваших і зображення мишей ваших, які спустошують землю, і віддайте славу Богу Ізраїлевому; можливо, Він полегшить руку Свою над вами і над богами вашими і над землею вашою;

и сотвори́те подо́біє сѣда́лищъ ва́шихъ и подо́біє мы́шей ва́шихъ, растлѣва́ющихъ зе́млю, и воздади́те сла́ву Бо́гу [Ізра́илеву], я́ко да облегчи́тъ ру́ку свою́ от ва́съ и от бого́въ ва́шихъ и от земли́ ва́шея:

і для чого вам озлоблювати серце ваше, як озлобили серце своє єгиптяни і фараон? ось, коли Господь показав силу Свою над ними, тоді вони відпустили їх, і ті пішли;

и почто́ отягоща́єте сердца́ ва́ша, я́коже отягчи́ Єги́петъ и фарао́нъ се́рдце своє́? не єгда́ ли поруга́ся и́мъ, отпусти́ и́хъ, и отидо́ша?

отже, візьміть, зробіть одну колісницю нову і візьміть двох корів, що вперше народили, на яких не було ярма, і впряжіть корів у колісницю, а телят їх відведіть від них додому;

и ны́нѣ возми́те и сотвори́те колесни́цу но́ву єди́ну и двѣ́ кра́вы первороди́вшыя безъ теля́тъ, на ни́хже не бя́ше ярмо́: и впрязи́те кра́вы въ колесни́цу, а теля́та и́хъ возврати́те вспя́ть въ до́мъ:

і візьміть ковчег Господній, і поставте його на колісницю, а золоті речі, які принесете Йому в жертву за провину, покладіть в ящик збоку його; і відпустіть його, і нехай іде;

и возми́те ківо́тъ Госпо́день, и возложи́те и́ на колесни́цу, и сосу́ды златы́я отдади́те єму́ за му́ки, и положи́те въ ковче́жцѣ от страны́ єго́: и отпусти́те єго́, да и́детъ:

і дивіться, якщо він піде до країв своїх, до Вефсамиса, то він велике це зло зробив нам; якщо ж ні, то ми будемо знати, що не його рука вразила нас, а зробилося це з нами випадково.

и у́зрите, а́ще путе́мъ предѣ́ловъ свои́хъ по́йдетъ въ веѳсами́съ, то́й сотвори́ на́мъ зло́ вели́коє сіє́: а́ще же ни́, то́ уразумѣ́ємъ, я́ко не рука́ єго́ прикосну́ся на́съ, но приключе́ніє сіє́ бы́сть на́мъ.

І зробили вони так: і взяли двох пе́рвісток корів і впрягли їх у колісницю, а телят їх утримали вдома;

И сотвори́ша иноплеме́нницы та́ко, и взя́ша двѣ́ кра́вы первороди́вшыя, и впряго́ша я́ въ колесни́цу, теля́та же и́хъ затвори́ша въ до́мѣ:

і поставили ковчег Господа на колісницю і ящик з золотими мишами і зображеннями наростів.

и возложи́ша ківо́тъ Госпо́день на колесни́цу, и ковче́жецъ, и мы́шы златы́я, и подо́бія сѣда́лищъ свои́хъ:

І пішли корови прямо на дорогу до Вефсамиса; однією дорогою йшли, йшли і мукали, але не ухилялися ні праворуч, ні ліворуч; володарі ж филистимські йшли слідом за ними до кордону Вефсамиса.

и упра́вишася кра́вы на пути́ въ пу́ть веѳса́мскій, на пути́ и́мже идя́ху, и тружда́хуся, и не совраща́хуся на де́сно, ниже́ на шу́є: и воєво́ды иноплеме́нничи идя́ху вслѣ́дъ єго́ да́же до предѣ́лъ веѳса́мскихъ.

Жителі Вефсамиса жали тоді пшеницю в долині, і, глянувши, побачили ковчег Господній, і зраділи, що побачили його.

И и́же въ веѳсами́сѣ жня́ху жа́тву пшени́цы во юдо́ли: и возведо́ша о́чи свои́, и ви́дѣша ківо́тъ Госпо́день, и возвесели́шася во срѣ́теніє єму́.

Колісниця ж прийшла на поле Ісуса вефсамитянина і зупинилася там; і був тут великий камінь, і розкололи колісницю на дрова, а корів принесли у всепалення Господу.

И колесни́ца вни́де въ село́ осі́єво су́щеє въ веѳсами́сѣ, [и ста́ та́мо,] и поста́виша та́мо при не́мъ ка́мень ве́лій: и иссѣко́ша древеса́ колесни́чная, и кра́вы вознесо́ша на всесожже́ніє Го́споду.

Левити зняли ковчег Господа і ящик, що був при ньому, в якому були золоті речі, і поставили на великому тому камені; жителі ж Вефсамиса принесли в той день всепалення і закололи жертви Господу.

Леві́ти же вознесо́ша ківо́тъ Госпо́день, и ковче́жецъ и́же съ ни́мъ, и я́же въ не́мъ сосу́ды зла́ты, и положи́ша на ка́мени вели́цѣмъ: му́жіє же веѳса́мстіи вознесо́ша всесожже́нія и пожро́ша же́ртву въ то́й де́нь Го́споду.

І п’ять володарів филистимських бачили це і повернулися в той день в Аккарон.

И пя́ть воєво́дъ иноплеме́нничи зря́ху, и возврати́шася во аккаро́нъ въ де́нь то́й.

Золоті ці нарости, які принесли филистимляни в жертву за провину Господу, були: один за Азот, один за Газу, один за Аскалон, один за Геф, один за Аккарон;

И сія́ сѣда́лища злата́я, я́же возда́ша иноплеме́нницы за му́ку Го́споду: азо́тско єди́но, Га́зско єди́но, Аскало́нско єди́но, ге́ѳско єди́но, аккаро́нско єди́но.

а золоті миші були за числом усіх міст филистимських — п’яти володарів, від міст укріплених і до відкритих сіл, до великого каменя, на якому поставили ковчег Господа і який знаходиться до цього дня на полі Ісуса вефсамитянина.

И златы́я мы́шы по числу́ всѣ́хъ градо́въ иноплеме́нничихъ пяти́ воєво́дъ, от гра́да утверже́на и да́же до ве́си Ферезе́овы и до ка́мене вели́каго, на не́мже положи́ша ківо́тъ завѣ́та Госпо́дня, и́же є́сть да́же до сего́ дне́, на селѣ́ осі́и веѳсамисі́тянина.

[Не зраділи сини Ієхонії серед мужів вефсамиських, що бачили ковчег Господа]. І вразив Він жителів Вефсамиса за те, що вони заглядали у ковчег Господа, і вбив з народу п’ятдесят тисяч сімдесят чоловік; і заплакав народ, тому що вразив Господь народ поразкою великою.

И не пора́довашася сы́нове Ієхоні́ины въ муже́хъ веѳса́мскихъ, я́ко ви́дѣша ківо́тъ Госпо́день: и уби́ въ ни́хъ пятьдеся́тъ ты́сящъ и се́дмьдесятъ муже́й. И пла́кашася лю́діє, я́ко порази́ Госпо́дь люді́й я́звою вели́кою зѣло́.

І сказали жителі Вефсамиса: хто може стояти перед Господом, цим святим Богом? і до кого Він піде від нас?

И рѣ́ша му́жіє и́же от веѳсами́са: кто́ возмо́жетъ поити́ предъ Го́сподемъ Бо́гомъ святы́мъ си́мъ? и къ кому́ взы́детъ ківо́тъ завѣ́та Госпо́дня от на́съ?

І послали послів до жителів Кириаф-Іарима сказати: филистимляни повернули ковчег Господа; прийдіть, візьміть його до себе.

И посла́ша послы́ къ живу́щымъ въ каріаѳіарі́мѣ, глаго́люще: возврати́ша иноплеме́нницы ківо́тъ Госпо́день, сни́дите и вознеси́те єго́ къ себѣ́.

І прийшли жителі Кириаф-Іарима, і взяли ковчег Господа, і принесли його в дім Аминадава, на пагорб, а Єлеазара, сина його, посвятили, щоб він охороняв ковчег Господа.

И пріидо́ша му́жіє каріаѳіарі́мстіи и взя́ша ківо́тъ завѣ́та Госпо́дня, и внесо́ша єго́ въ до́мъ Амінада́вль и́же на холмѣ́: и Єлеаза́ра сы́на єго́ освяти́ша сохраня́ти ківо́тъ завѣ́та Госпо́дня.

З того дня, як залишився ковчег у Кириаф-Іаримі, минуло багато часу, років двадцять. І звернувся весь дім Ізраїлів до Господа.

И бы́сть от него́же дне́ бѣ́ ківо́тъ въ каріаѳіарі́мѣ, умно́жишася дні́є, и бы́ти два́десять лѣ́тъ: и воззрѣ́ ве́сь до́мъ Ізра́илевъ вслѣ́дъ Го́спода.

І сказав Самуїл усьому дому Ізраїлевому, говорячи: якщо ви всім серцем своїм звертаєтеся до Господа, то вилучіть зі свого середовища богів іноземних і Астарт і спрямуйте серце ваше до Господа, і служіть Йому одному, і Він визволить вас від руки филистимлян.

И рече́ самуи́лъ ко всему́ до́му Ізра́илеву, глаго́ля: а́ще всѣ́мъ се́рдцемъ ва́шимъ вы́ обраща́єтеся ко Го́споду, отими́те бо́ги чужды́я от среды́ ва́съ, и дубра́вы, и угото́вайте сердца́ ва́ша ко Го́споду, и порабо́тайте єму́ єди́ному, и изба́витъ ва́съ от руки́ иноплеме́нничи.

І вилучили сини Ізраїлеві Ваала й Астарту і стали служити одному Господу.

И отверго́ша сы́нове Ізра́илевы Ваалі́ма и дубра́вы Астаро́ѳа, и порабо́таша Го́споду єди́ному.

І сказав Самуїл: зберіть усіх ізраїльтян у Массифу, і я помолюся за вас Господу.

И рече́ самуи́лъ: собери́те ко мнѣ́ всего́ Ізра́иля въ Массифа́ѳъ, и помолю́ся о ва́съ ко Го́споду.

І зібралися у Массифу, і черпали воду, і проливали перед Господом, і постились у той день, говорячи: згрішили ми перед Господом. І судив Самуїл синів Ізраїлевих у Массифі.

И собра́шася лю́діє въ Массифа́ѳъ, и почерпа́ху во́ду и пролива́ху предъ Го́сподемъ на зе́млю: и пости́шася въ то́й де́нь, и рѣ́ша: согрѣши́хомъ предъ Го́сподемъ. И судя́ше самуи́лъ сы́ны Ізра́илевы въ Массифа́ѳѣ.

Коли ж почули филистимляни, що зібралися сини Ізраїлеві у Массифу, тоді пішли володарі филистимські на Ізраїля. Ізраїльтяни, почувши про те, злякалися филистимлян.

И услы́шаша иноплеме́нницы, я́ко собра́шася вси́ сы́нове Ізра́илевы въ Массифа́ѳъ, и взыдо́ша воєво́ды иноплеме́нничи на Ізра́иля. И слы́шаша сы́нове Ізра́илевы и убоя́шася от лица́ иноплеме́нникъ:

І сказали сини Ізраїлеві Самуїлу: не переставай взивати за нас до Господа Бога нашого, щоб Він урятував нас від руки филистимлян. [І сказав Самуїл: нехай не буде цього зі мною, щоб відступити від Господа Бога мого, і не взивати за вас у молитві!]

и рѣ́ша сы́нове Ізра́илевы къ самуи́лу: не премолчи́ о на́съ вопія́ ко Го́споду Бо́гу на́шему, да изба́витъ ны́ от руки́ иноплеме́нничи. И рече́ самуи́лъ: не бу́ди мнѣ́ є́же отступи́ти от Го́спода Бо́га моєго́ и не вопи́ти о ва́съ съ моле́ніємъ.

І взяв Самуїл одне ягня від сосків, і приніс його [із усім народом] у всепалення Господу, і воззвав Самуїл до Господа за Ізраїль, і почув його Господь.

И взя́ самуи́лъ ягня́ єди́но ссу́щеє, и принесе́ є́ на всесожже́ніє со всѣ́ми людьми́ Го́сподеви: и возопи́ самуи́лъ ко Го́споду о Ізра́или, и послу́ша єго́ Госпо́дь.

І коли Самуїл підносив усепалення, филистимляни прийшли воювати з Ізраїлем. Але Господь прогримів у той день сильним громом над филистимлянами і навів на них жах, і вони були вражені перед Ізраїлем.

И бя́ше самуи́лъ вознося́й всесожже́ніє, и иноплеме́нницы прибли́жишася на бра́нь на Ізра́иля: и возгремѣ́ Госпо́дь гла́сомъ ве́ліимъ въ де́нь о́нъ на иноплеме́нники, и смято́шася и падо́ша предъ Ізра́илемъ:

І виступили ізраїльтяни з Массифи, і переслідували филистимлян, і вражали їх до місця під Вефхором.

и изыдо́ша му́жіє Ізра́илевы от Массифа́ѳа, и погна́ша иноплеме́нниковъ, и би́ша и́хъ да́же до подо́лія веѳхо́ръ.

І взяв Самуїл один камінь, і поставив між Массифою і між Сеном, і назвав його Авен-Езер^*, сказавши: до цього місця допоміг нам Господь.

И взя́ самуи́лъ ка́мень єди́нъ и поста́ви єго́ между́ Массифа́ѳомъ и между́ ве́тхимъ: и нарече́ и́мя єму́ Авенезе́ръ, си́рѣчь ка́мень по́мощи, и рече́: до здѣ́ помо́же на́мъ Госпо́дь.

Так упокорені були филистимляни, і не стали більше ходити в межі Ізраїлеві; і була рука Господня на филистимлянах в усі дні Самуїла.

И смири́ Госпо́дь иноплеме́нники, и не приложи́ша ктому́ ити́ въ предѣ́лы Ізра́илевы: и бы́сть рука́ Госпо́дня на иноплеме́нниковъ во вся́ дни́ самуи́ловы.

І повернуті були Ізраїлю міста, які узяли филистимляни у Ізраїля, від Аккарона і до Гефи, і межі їхні звільнив Ізраїль від рук филистимлян, і був мир між Ізраїлем і аморреями.

И отда́шася гра́ды, и́хже взя́ша иноплеме́нницы от сыно́въ Ізра́илевыхъ, и отда́ша и́хъ Ізра́илю, от аккаро́на да́же до ге́ѳа, и предѣ́лы Ізра́иля свободи́шася от руки́ иноплеме́нничи: и бѣ́ ми́ръ между́ Ізра́илемъ и между́ Аморре́ємъ.

І був Самуїл суддею Ізраїля в усі дні життя свого:

И судя́ше самуи́лъ Ізра́илю во вся́ дни́ живота́ своєго́.

щорічно він ходив і обходив Вефиль, і Галгал і Массифу і судив Ізраїля в усіх цих місцях;

И хожда́ше от го́да до го́да, и о́крестъ Веѳи́ля и Галга́лы и Массифа́ѳа, и сужда́ше Ізра́иля во всѣ́хъ свяще́нныхъ си́хъ.

потім повертався в Раму; тому що там був дім його, і там судив він Ізраїля, і збудував там жертовник Господу.

Бя́ше же єму́ возвраще́ніє во Армаѳе́мъ, я́ко та́мо бя́ше до́мъ єго́: и судя́ше та́мо Ізра́иля, и созда́ та́мо олта́рь Го́сподеви.

Коли ж постарів Самуїл, то поставив синів своїх суддями над Ізраїлем.

И бы́сть єгда́ состарѣ́ся самуи́лъ, и поста́ви сы́ны своя́ суди́ти Ізра́илеви.

Ім’я старшому синові його Іоїль, а ім’я другому синові його Авия; вони були суддями у Вирсавії.

И сія́ имена́ сыно́мъ єго́: пе́рвенецъ Іои́ль, и и́мя второ́му Аві́а, судіи́ въ вирсаве́и.

Але сини його не ходили путями його, а ухилилися в користь і брали подарунки, і судили неправдиво.

И не поидо́ша сы́нове єго́ путе́мъ єго́: и уклони́шася вслѣ́дъ лихоима́нія, и пріима́ху да́ры, и развраща́ху суды́.

І зібралися усі старійшини Ізраїля, і прийшли до Самуїла в Раму,

И собра́шася му́жіє Ізра́илевы, и пріидо́ша къ самуи́лу во Армаѳе́мъ

і сказали йому: ось, ти постарів, а сини твої не ходять путями твоїми; отже, постав над нами царя, щоб він судив нас, як в інших народів.

и рѣ́ша єму́: се́, ты́ состарѣ́лся єси́, сы́нове же твои́ не хо́дятъ по пути́ твоєму́: и ны́нѣ поста́ви надъ на́ми царя́, да су́дитъ ны́, я́коже и про́чіи язы́ки.

І не сподобалося слово це Самуїлу, коли вони сказали: дай нам царя, щоб він судив нас. І молився Самуїл Господу.

И бы́сть лука́въ глаго́лъ предъ очи́ма самуи́ловыма, я́ко рѣ́ша: да́ждь на́мъ царя́, да су́дитъ ны́. И помоли́ся самуи́лъ ко Го́споду.

І сказав Господь Самуїлу: послухай голосу народу в усьому, що вони говорять тобі; бо не тебе вони відкинули, але відкинули Мене, щоб Я не царював над ними;

И рече́ Госпо́дь самуи́лу: послу́шай гла́са люді́й, я́коже глаго́лютъ къ тебѣ́, я́ко не тебе́ уничижи́ша, но мене́ уничижи́ша, є́же не ца́рствовати ми́ надъ ни́ми:

як вони чинили з того дня, в який Я вивів їх з Єгипту, і до сьогодні, залишали Мене і служили іншим богам, так чинять вони з тобою;

по всѣ́мъ дѣло́мъ, я́же сотвори́ша ми́, от него́же дне́ изведо́хъ и́хъ изъ земли́ Єги́петски до дне́шняго дне́, и оста́виша мя́, и послужи́ша бого́мъ ины́мъ, та́ко ті́и творя́тъ и тебѣ́:

отже, послухай голосу їх; тільки представ їм і оголоси їм права царя, який буде царювати над ними.

и ны́нѣ послу́шай гла́са и́хъ: оба́че засвидѣ́телствуя засвидѣ́телствуєши и́мъ и возвѣсти́ши и́мъ пра́вду царе́ву, и́же ца́рствовати бу́детъ надъ ни́ми.

І переказав Самуїл усі слова Господа народу, який просив у нього царя,

И рече́ самуи́лъ вся́ словеса́ Госпо́дня къ лю́демъ прося́щымъ от него́ царя́,

і сказав: ось які будуть права царя, який буде царювати над вами: синів ваших він візьме і приставить їх до колісниць своїх і зробить вершниками своїми, і будуть вони бігати перед колісницями його;

и глаго́ла [и́мъ]: сіє́ бу́детъ оправда́ніє царе́во, и́же ца́рствовати и́мать надъ ва́ми: сы́ны ва́шя во́зметъ и поста́витъ я́ колесни́чники своя́, и на ко́ни вса́дитъ и́хъ, и предтеку́щихъ предъ колесни́цами єго́:

і поставить їх у себе тисячоначальниками і п’ятдесятниками, і щоб вони обробляли поля його, і жали хліб його, і робили йому військову зброю і колісничне приладдя його;

и поста́витъ я́ себѣ́ со́тники и ты́сящники и жа́телми жа́твы своєя́, и объи́мутъ объима́ніємъ гро́здія єго́, и твори́ти ору́дія во́инская єго́ и ору́дія колесни́цъ єго́:

і дочок ваших візьме, щоб вони робили масті, варили страву і пекли хліби;

и дще́ри ва́шя во́зметъ въ мирова́рницы и въ пова́рницы и въ хлѣ́бницы:

і поля ваші і виноградники й оливкові сади ваші кращі візьме, і віддасть слугам своїм;

и се́ла ва́ша и віногра́ды ва́шя и ма́сличины ва́шя благі́я во́зметъ и да́стъ рабо́мъ свои́мъ:

і від посівів ваших і з виноградних садів ваших візьме десяту частину і віддасть євнухам своїм і слугам своїм;

и сѣ́мена ва́ша и віногра́ды ва́шя одеся́тствуєтъ и да́стъ скопце́мъ свои́мъ и рабо́мъ свои́мъ:

і рабів ваших і рабинь ваших, і юнаків ваших кращих, і ослів ваших візьме й використає на свої справи;

и рабы́ ва́шя и рабы́ни ва́шя и стада́ ва́ша блага́я и ослы́ ва́шя отъи́метъ и одеся́тствуєтъ на дѣла́ своя́:

від дрібної худоби вашої візьме десяту частину, і самі ви будете йому рабами;

и па́жити ва́шя одеся́тствуєтъ, и вы́ бу́дете єму́ раби́:

і застогнете тоді від царя вашого, якого ви обрали собі; і не буде Господь відповідати вам тоді.

и возопіє́те въ де́нь о́нъ от лица́ царя́ ва́шего, єго́же избра́сте себѣ́, и не услы́шитъ ва́съ Госпо́дь въ де́нь о́нъ, я́ко вы́ са́ми избра́сте себѣ́ царя́.

Але народ не погодився послухатися голосу Самуїла, і сказав: ні, нехай цар буде над нами,

И не восхотѣ́ша лю́діє послу́шати самуи́ла и рѣ́ша єму́: ни́, но ца́рь да бу́детъ надъ на́ми,

і ми будемо як інші народи: буде судити нас цар наш, і ходити перед нами, і вести війни наші.

и бу́демъ и мы́ я́коже вси́ язы́цы: и суди́ти и́мать на́съ ца́рь на́шъ, и изы́детъ предъ на́ми, и побо́ретъ поборе́ніємъ о на́съ.

І вислухав Самуїл усі слова народу, і переказав їх голосно Господу.

И слы́ша самуи́лъ вся́ глаго́лы люді́й и глаго́ла я́ во у́шы Го́сподеви.

І сказав Господь Самуїлу: послухай голосу їх і постав їм царя. І сказав Самуїл ізраїльтянам: підіть кожен у своє місто.

И рече́ Госпо́дь къ самуи́лу: послу́шай гла́са и́хъ, и поста́ви и́мъ царя́. И рече́ самуи́лъ къ муже́мъ Ізра́илевымъ: да и́детъ кі́йждо ва́съ во сво́й гра́дъ.

Був чоловік із синів Веніаміна, ім’я його Кис, син Авиїла, сина Церона, сина Бехорафа, сина Афія, сина якогось веніамитянина, чоловік поважний.

И бѣ́ му́жъ от сыно́въ Веніамі́новыхъ, єму́же и́мя кі́съ, сы́нъ Авіи́ловъ, сы́на Іа́редова, сы́на вахі́рова, сы́на Афе́кова, сы́на му́жа Ієміне́ова, му́жъ си́ленъ крѣ́постію.

У нього був син, ім’я його Саул, молодий і красивий; і не було нікого з ізраїльтян красивішого за нього; він від плечей своїх був вищим за весь народ.

И сему́ бѣ́ сы́нъ, и́мя єму́ Сау́лъ, добровели́ченъ, му́жъ бла́гъ: и не бѣ́ въ сынѣ́хъ Ізра́илевыхъ бла́гъ па́че єго́, от ра́менъ и вы́ше высо́къ па́че всѣ́хъ люді́й.

І пропали ослиці у Киса, батька Саулового, і сказав Кис Саулу, синові своєму: візьми із собою одного зі слуг і встань, піди, пошукай ослиць.

И заблуди́ша осля́та кі́са отца́ Сау́лова. И рече́ кі́съ къ Сау́лу сы́ну своєму́: возми́ съ собо́ю єди́наго от о́трокъ, и воста́вше иди́те и поищи́те осля́тъ.

І пройшов він гору Єфремову і пройшов землю Шалиша, але не знайшли; і пройшли землю Шаалим, і там їх нема; і пройшов він землю Веніамінову, і не знайшов.

И проидо́ша го́ру Єфре́млю, и проидо́ша зе́млю селха́, и не обрѣто́ша: и проидо́ша зе́млю сегалі́млю, и не бѣ́: и проидо́ша зе́млю Іамі́ню, и не обрѣто́ша.

Коли вони прийшли у землю Цуф, Саул сказав слузі своєму, який був з ним: підемо назад, щоб батько мій, облишивши ослиць, не став хвилюватися за нас.

И прише́дшымъ и́мъ въ зе́млю Сі́фову, и рече́ Сау́лъ ко о́троку своєму́ и́же съ ни́мъ: гряди́ и возврати́мся, да не ка́ко оте́цъ мо́й оста́вя осля́та, пече́тся о на́съ.

Але слуга сказав йому: ось у цьому місті є людина Божа, людина шанована; все, що він скаже, збувається; сходимо тепер туди; можливо, він укаже нам дорогу нашу, якою нам іти.

И рече́ єму́ о́трокъ: се́, здѣ́ человѣ́къ Бо́жій во гра́дѣ се́мъ, и человѣ́къ сла́венъ: все́ є́же а́ще рече́тъ приходя́щымъ къ нему́, бу́детъ и́мъ: и ны́нѣ по́йдемъ та́мо, да возвѣсти́тъ на́мъ пу́ть на́шъ, и́мже по́йдемъ.

І сказав Саул слузі своєму: ось ми підемо, а що ми принесемо тій людині? тому що хліба не стало в торбах наших, і подарунка нема, щоб піднести чоловіку Божому; що у нас?

И рече́ Сау́лъ о́троку своєму́ и́же съ ни́мъ: се́, по́йдемъ, и что́ принесе́мъ къ человѣ́ку Бо́жію? я́ко хлѣ́бы оскудѣ́ша от вре́тищъ на́шихъ, и ктому́ нѣ́сть у на́съ, є́же внести́ къ человѣ́ку Бо́жію от имѣ́нія на́шего.

І знову відповів слуга Саулу і сказав: ось у руці моїй чверть сикля срібла; я віддам чоловіку Божому, і він укаже нам дорогу нашу.

И приложи́ о́трокъ отвѣща́ти Сау́лу и рече́: се́, обрѣта́єтся въ руцѣ́ моє́й четве́ртая ча́сть сі́кля сребра́, и да́си человѣ́ку Бо́жію, и возвѣсти́тъ на́мъ пу́ть на́шъ.

Раніше в Ізраїля, коли хто-небудь ішов запитувати Бога, говорили так: «підемо до провидця»; бо той, кого називають нині пророком, колись називався провидцем.

Пре́жде бо во Ізра́или си́це глаго́лаше кі́йждо, єгда́ кто́ идя́ше вопроша́ти Бо́га: гряди́, да и́демъ къ прозорли́вцу: я́ко проро́ка нарица́ху лю́діє пре́жде прозорли́вцемъ.

І сказав Саул слузі своєму: добре ти говориш; ходімо. І пішли в місто, де чоловік Божий.

И рече́ Сау́лъ о́троку своєму́: до́бръ глаго́лъ тво́й: гряди́, да и́демъ. И идо́ша во гра́дъ, идѣ́же бѣ́ человѣ́къ Бо́жій.

Коли вони піднімалися на гору в місто, то зустріли дівчат, які вийшли черпати воду, і сказали їм: чи є тут провидець?

Восходя́щымъ же и́мъ на восхо́дъ гра́да, и се́, обрѣто́ша дѣви́цъ изше́дшихъ почерпсти́ воды́, и рѣ́ша и́мъ: є́сть ли здѣ́ прозорли́вецъ?

Ті відповіли їм і сказали: є; ось, він попереду тебе; тільки поспішай, бо він сьогодні прийшов у місто, тому що сьогодні у народу жертвоприношення на висоті;

И отвѣща́ша и́мъ дѣви́цы, глаго́лющя: є́сть, се́ предъ лице́мъ ва́шимъ: ны́нѣ же потщи́теся, я́ко дне́ ра́ди гряде́тъ во гра́дъ, я́ко же́ртва дне́сь лю́демъ въ ва́мѣ:

коли прийдете в місто, застанете його, поки він ще не пішов на ту висоту, на обід; бо народ не почне їсти, доки він не прийде; тому що він благословить жертву, і після того стануть їсти звані; отже, йдіть, тепер ще застанете його.

и єгда́ вни́дете во гра́дъ, та́ко обря́щете єго́ во гра́дѣ, пре́жде не́же взы́ти єму́ въ ва́му я́сти: я́ко не и́мутъ я́сти лю́діє, до́ндеже вни́детъ се́й, я́ко то́й благослови́тъ же́ртву, и по си́хъ ядя́тъ стра́нніи: и ны́нѣ взы́дите, я́ко дне́ ра́ди обря́щете єго́.

І пішли вони в місто. Коли ж увійшли всередину міста, то ось і Самуїл виходить назустріч їм, щоб іти на висоту.

И взыдо́ша во гра́дъ. И́мже входя́щымъ среди́ гра́да, и се́, самуи́лъ изы́де во срѣ́теніє и́мъ, є́же взы́ти въ ва́му.

А Господь відкрив Самуїлу за день до приходу Саула і сказав:

И Госпо́дь откры́ во у́хо самуи́лу дне́мъ єди́нымъ пре́жде прише́ствія къ нему́ Сау́ля, глаго́ля:

завтра в цей час Я пришлю до тебе людину із землі Веніамінової, і ти помаж його на правителя народу Моєму — Ізраїлю, і він врятує народ Мій від руки филистимлян; бо Я зглянувся на народ Мій, тому що волання його дійшло до Мене.

я́коже вре́мя сіє́, у́тро послю́ къ тебѣ́ му́жа от пле́мене Веніамі́нова, и да пома́жеши єго́ царя́ надъ людьми́ мои́ми Ізра́илемъ, и спасе́тъ лю́ди моя́ от руки́ иноплеме́нничи: я́ко призрѣ́хъ на смире́ніє люді́й мои́хъ, я́ко взы́де во́пль и́хъ ко мнѣ́.

Коли Самуїл побачив Саула, то Господь сказав йому: ось чоловік, про якого Я говорив тобі; він буде управляти народом Моїм.

И ви́дѣ самуи́лъ Сау́ла, и Госпо́дь рече́ къ нему́: се́, человѣ́къ, о не́мже реко́хъ ти́: се́й бу́детъ въ лю́дехъ мои́хъ ца́рствовати.

І підійшов Саул до Самуїла біля воріт і спитав його: скажи мені, де дім провидця?

И прибли́жися Сау́лъ къ самуи́лу посредѣ́ гра́да и рече́: возвѣсти́ ми, кото́рый до́мъ прозорли́вца.

І відповів Самуїл Саулу, і сказав: я провидець, іди за мною на висоту; і ви будете обідати зі мною сьогодні, і відпущу тебе вранці, і все, що в тебе на серці, скажу тобі;

И отвѣща́ самуи́лъ Сау́лу и рече́: а́зъ са́мъ є́смь: взы́ди предо мно́ю въ ва́му, и я́ждь со мно́ю дне́сь, и отпущу́ тя зау́тра, и вся́ я́же въ се́рдцы твоє́мъ возвѣщу́ ти:

а про ослиць, які у тебе пропали вже три дні, не турбуйся; вони знайшлися. І кому все жадане в Ізраїлі? Чи не тобі і всьому дому батька твого?

и о осля́тѣхъ твои́хъ заблуди́вшихъ дне́сь тре́тій де́нь, не помышля́й въ се́рдцы своє́мъ о ни́хъ, и́бо обрѣто́шася: и кому́ кра́сная Ізра́илева? не тебѣ́ ли и до́му отца́ твоєго́?

І відповів Саул і сказав: чи не син я Веніаміна, одного з менших колін Ізраїлевих? І плем’я моє чи не найменше між усіма племенами коліна Веніаміна? До чого ж ти говориш мені це?

И отвѣща́ Сау́лъ и рече́: не сы́нъ ли є́смь а́зъ му́жа Ієміне́а, ме́ншаго ски́птра пле́мене Ізра́илева? и пле́мене малѣ́йшаго от всего́ ски́птра Веніамі́нова? и оте́чество моє́ ме́ншеє па́че всѣ́хъ оте́чествъ Веніамі́новыхъ? и вску́ю глаго́лалъ єси́ ко мнѣ́ по глаго́лу сему́?

І взяв Самуїл Саула і слугу його, і ввів їх у кімнату, і дав їм перше місце між покликаними, яких було близько тридцяти чоловік.

И поя́тъ самуи́лъ Сау́ла и о́трока єго́, и введе́ я́ во обита́лище, и даде́ и́мъ та́мо мѣ́сто въ пе́рвыхъ зва́ныхъ, я́ко въ седми́десяти муже́хъ.

І сказав Самуїл кухареві: подай ту частину, яку я дав тобі і про яку я сказав тобі: «відклади її у себе».

И рече́ самуи́лъ по́вару: да́ждь ми́ ча́сть, ю́же да́хъ ти́, и о не́йже рѣ́хъ ти́ положи́ти ю́ у себе́.

І взяв кухар плече і що було при ньому і поклав перед Саулом. І сказав [Самуїл]: ось це залишене, поклади перед собою і їж, бо до цього часу збережене це для тебе, коли я скликав народ. І обідав Саул із Самуїлом у той день.

И взя́ по́варъ плече́, и предложи́ є́ Сау́лови. И рече́ самуи́лъ Сау́лу: се́, избы́токъ, предложи́ предъ ся́ и я́ждь, я́ко во свидѣ́телство предложи́ся тебѣ́ па́че ины́хъ, прикосни́ся. И яде́ Сау́лъ съ самуи́ломъ въ то́й де́нь.

І зійшли вони з висоти в місто, і Самуїл розмовляв із Саулом на покрівлі, [і постелили Саулу на покрівлі, і він спав].

И сни́де от ва́мы во гра́дъ, и постла́ша Сау́лови на го́рницѣ, и спа́.

Вранці встали вони так: коли зійшла зоря, Самуїл звернувся до Саула на покрівлі і сказав: встань, я проводжу тебе. І встав Саул, і вийшли обоє вони з дому, він і Самуїл.

И бы́сть єгда́ приближа́шеся у́тро, и воззва́ самуи́лъ Сау́ла на го́рницѣ, и рече́: воста́ни, и отпущу́ тя. И воста́ Сау́лъ, и изы́де са́мъ и самуи́лъ во́нъ.

Коли підходили вони до краю міста, Самуїл сказав Саулу: скажи слузі, щоб він пішов попереду нас, — і він пішов уперед; — а ти зупинися тепер, і я відкрию тобі, що сказав Бог.

И́мже исходя́щымъ въ ча́сть гра́да, и рече́ самуи́лъ къ Сау́лу: рцы́ ю́ноши, да предъи́детъ предъ на́ми: а ты́ ста́ни я́коже дне́сь, и слы́шанъ сотворю́ тебѣ́ глаго́лъ Бо́жій.

І взяв Самуїл сосуд з єлеєм і вилив на голову його, і поцілував його і сказав: ось, Господь помазує тебе на правителя спадщини Своєї [в Ізраїлі, і ти будеш царювати над народом Господнім і врятуєш його від руки ворогів його, які оточують його, і ось тобі знамення, що помазав тебе Господь на царя над спадщиною Своєю]:

И взя́ самуи́лъ сосу́дъ съ єле́ємъ, и возлія́ на главу́ єго́, и лобыза́ єго́, и рече́ єму́: не пома́за ли тебе́ Госпо́дь на ца́рство лю́демъ свои́мъ и́же во Ізра́или? и ты́ ца́рствовати бу́деши въ лю́дехъ Госпо́днихъ, и ты́ спасе́ши я́ от руки́ вра́гъ и́хъ о́крестъ: и сіє́ тебѣ́ зна́меніє, я́ко пома́за тя́ Госпо́дь надъ наслѣ́діємъ свои́мъ въ кня́зя:

коли ти тепер підеш від мене, то зустрінеш двох чоловіків біля гробу Рахилі, в наділі Веніаміновому, у Целцаху, і вони скажуть тобі: «знайшлися ослиці, яких ти ходив шукати, і ось батько твій, забувши про ослиць, хвилюється про вас, говорячи: що із сином моїм?»

єгда́ отъи́деши дне́сь от мене́, обря́щеши два́ му́жа при гробѣ́хъ Рахи́линыхъ въ предѣ́лѣхъ Веніамі́нихъ въ Сило́мѣ, въ вакала́ѳѣ ска́чущихъ зѣ́лно, и реку́тъ тебѣ́: обрѣто́шася осля́та, и́хже ходи́сте иска́ти: и се́, оте́цъ тво́й отве́рже глаго́лъ о осля́техъ и зѣло́ пече́тся ва́съ ра́ди, глаго́ля: что́ сотворю́ о сы́нѣ моє́мъ?

І підеш звідти далі і прийдеш до діброви Фаворської, і зустрінуть тебе там три чоловіки, які йдуть до Бога у Вефиль: один несе трьох козенят, другий несе три хлібини, а третій несе міх з вином;

и отъи́деши отту́ду, и да́лѣє пріи́деши до дубра́вы Ѳаво́ра, и обря́щеши та́мо три́ му́жы восходя́щыя къ Бо́гу въ Веѳи́ль, єди́наго веду́ща тро́є козля́тъ, а друга́го несу́ща три́ вре́тища хлѣ́бовъ, а тре́тіяго несу́ща мѣ́хъ віна́:

і будуть вони вітати тебе і дадуть тобі дві хлібини, і ти візьмеш з рук їхніх.

и вопро́сятъ тя́ я́же о ми́рѣ, и даду́тъ ти́ два́ нача́тка хлѣ́бовъ, и во́змеши от ру́къ и́хъ:

Після того ти прийдеш на пагорб Божий, де охоронний загін филистимський; [там начальники филистимські;] і коли ввійдеш там у місто, зустрінеш зібрання пророків, які сходять з висоти, і перед ними псалтир і тимпан, і сопілка і гуслі, і вони пророкують;

и по си́хъ да взы́деши на хо́лмъ Бо́жій, идѣ́же є́сть собра́ніє иноплеме́нникъ, та́мо нача́лницы иноплеме́нничи: и бу́детъ єгда́ вни́деши та́мо во гра́дъ, сря́щеши ли́къ проро́ковъ исходя́щихъ от ва́мы, и предъ ни́ми свирѣ́ли и тимпа́ны, и сопѣ́ли и гу́сли, и ті́и прорица́ющіи:

і зійде на тебе Дух Господній, і ти будеш пророкувати з ними і станеш іншою людиною.

и сни́детъ на тя́ Ду́хъ Госпо́день, и воспроро́чествуєши съ ни́ми, и обрати́шися въ му́жа ино́го:

Коли ці знамення збудуться над тобою, тоді роби, що може рука твоя, тому що з тобою Бог.

и бу́детъ єгда́ пріи́дутъ знаме́нія сія́ на тя́, твори́ вся́, єли́ка обря́щетъ рука́ твоя́, я́ко Бо́гъ съ тобо́ю:

І ти піди раніше за мене в Галгал, куди і я прийду до тебе для приношення всепалень і мирних жертв; сім днів чекай, доки я не прийду до тебе, і тоді скажу тобі, що тобі робити.

и сни́деши пре́жде мене́ въ Галга́лы, и се́, а́зъ сни́ду къ тебѣ́ вознести́ всесожже́ніє и пожре́ти же́ртвы ми́рны: се́дмь дні́й пожде́ши, до́ндеже пріиду́ къ тебѣ́, и покажу́ ти, что́ сотвори́ши.

Як тільки Саул обернувся, щоб іти від Самуїла, Бог дав йому інше серце, і збулися всі ті знамення в той самий день.

И бы́сть внегда́ отврати́ти єму́ плещы́ своя́ отити́ от самуи́ла, преложи́ єму́ Бо́гъ се́рдце на и́но. И пріидо́ша вся́ знаме́нія сія́ въ де́нь о́нъ.

Коли прийшли вони до пагорба, ось зустрічається їм зібрання пророків, і зійшов на нього Дух Божий, і він пророкував серед них.

И взы́де отту́ду на хо́лмъ, и се́, ли́къ проро́ческій проти́ву єму́: и взы́де на́нь Ду́хъ Бо́жій, и прорица́ше средѣ́ и́хъ.

Усі, хто знав його вчора і третього дня, побачивши, що він з пророками пророкує, говорили в народі одне одному: що це сталося із сином Кисовим? невже і Саул у пророках?

И бы́ша вси́ ви́дѣвшіи єго́ вчера́ и тре́тіяго дне́, и ви́дѣша, и се́, то́й посредѣ́ проро́къ прорица́яй. И рѣ́ша лю́діє кі́йждо ко и́скреннему своєму́: что́ сіє́ бы́вшеє сы́ну кі́сову? єда́ и Сау́лъ во проро́цѣхъ?

І відповів один з тих, що були там, і сказав: а у тих хто батько? Тому ввійшло в прислів’я: «невже і Саул у пророках?»

И отвѣща́ нѣ́кто от ни́хъ и рече́: и кто́ оте́цъ єму́? не кі́съ ли? И сего́ ра́ди бы́сть въ при́тчу: єда́ и Сау́лъ во проро́цѣхъ?

І перестав він пророкувати, і пішов на висоту.

И сконча́ проро́чествуя, и пріи́де отту́ду на хо́лмъ.

І сказав дядько Саулів йому і слузі його: куди ви ходили? Він сказав: шукати ослиць, але, бачачи, що їх нема, зайшли до Самуїла.

И рече́ у́жикъ єго́ къ нему́ и ко о́трочищу єго́: ка́мо ходи́сте? И рѣ́ша: осля́тъ иска́ти, и ви́дѣхомъ, я́ко нѣ́сть и́хъ, и внидо́хомъ къ самуи́лу.

І сказав дядько Саулів: розкажи мені, що сказав вам Самуїл.

И рече́ у́жикъ къ Сау́лу: возвѣсти́ ми ны́нѣ, что́ ти рече́ самуи́лъ?

І сказав Саул дядькові своєму: він оголосив нам, що ослиці знайшлися. А того, що сказав йому Самуїл про царство, не відкрив йому.

И рече́ Сау́лъ у́жику своєму́: вѣ́стію возвѣсти́ ми, я́ко обрѣто́шася осля́та. Словесе́ же о ца́рствѣ не возвѣсти́ єму́, є́же рече́ самуи́лъ.

І скликав Самуїл народ до Господа в Массифу

И заповѣ́да самуи́лъ всѣ́мъ лю́демъ пріити́ ко Го́споду въ Массифа́ѳъ.

і сказав синам Ізраїлевим: так говорить Господь Бог Ізраїлів: Я вивів Ізраїля з Єгипту і визволив вас від руки єгиптян і від руки всіх царств, що гнітили вас.

И рече́ самуи́лъ къ сыно́мъ Ізра́илевымъ: сія́ рече́ Госпо́дь Бо́гъ Ізра́илевъ, глаго́ля: а́зъ изведо́хъ отцы́ ва́шя сы́ны Ізра́илевы изъ Єги́пта, и изъя́хъ вы́ от руки́ фарао́на царя́ Єги́петскаго и от всѣ́хъ ца́рствъ оскорбля́ющихъ вы́:

А ви тепер відкинули Бога вашого, Який спасає вас від усіх бід ваших і скорбот ваших, і сказали Йому: «царя постав над нами». Отже, станьте тепер перед Господом за колінами вашими і за племенами вашими.

и вы́ дне́сь уничижи́сте Бо́га ва́шего, и́же са́мъ є́сть спаса́яй вы́ от всѣ́хъ зо́лъ ва́шихъ и скорбе́й ва́шихъ, и рѣ́сте: ни́, но царя́ да поста́виши надъ на́ми: и ны́нѣ ста́ните предъ Го́сподемъ по хору́гвамъ ва́шымъ и по племене́мъ ва́шымъ и по ты́сящамъ ва́шымъ.

І повелів Самуїл підходити всім колінам Ізраїлевим, і вказане коліно Веніамінове.

И приведе́ самуи́лъ вся́ колѣ́на Ізра́илева, и паде́ жре́бій на хору́гвь Веніамі́ню.

І повелів підходити коліну Веніаміновому за племенами його, і вказане плем’я Матриєве; і приводять плем’я Матриєве за мужами, і названий Саул, син Кисів; і шукали його, і не знаходили.

И приведе́ хору́гвь Веніамі́ню по племена́мъ, и паде́ жре́бій на пле́мя маттарі́ино: и приведо́ша пле́мя маттарі́ино по муже́мъ, и паде́ жре́бій на Сау́ла сы́на кі́сова: и иска́ху єго́, и не обрѣта́шеся.

І запитали ще Господа: чи прийде він ще сюди? І сказав Господь: ось він ховається в обозі.

И вопроси́ самуи́лъ єще́ Го́спода, глаго́ля: а́ще пріи́детъ сѣ́мо му́жъ єще́? И рече́ Госпо́дь: се́, то́й сокры́ся въ сосу́дѣхъ.

І побігли і взяли його звідти, і він став серед народу і був від плечей своїх вищий за весь народ.

И тече́ самуи́лъ, и взя́ єго́ отту́ду, и поста́ви єго́ посредѣ́ люді́й: и бы́сть вы́шше всѣ́хъ люді́й, от ра́менъ и вы́шше.

І сказав Самуїл усьому народові: чи бачите, кого обрав Господь? подібного йому немає у всьому народі. Тоді весь народ викликнув і сказав: нехай живе цар!

И рече́ самуи́лъ ко всѣ́мъ лю́демъ: ви́дѣсте ли, єго́же избра́ себѣ́ Госпо́дь, я́ко нѣ́сть подо́бенъ єму́ во всѣ́хъ ва́съ? И позна́ша вси́ лю́діє и рѣ́ша: да живе́тъ ца́рь.

І виклав Самуїл народу права царства, і написав у книзі, і поклав перед Господом. І відпустив весь народ, кожного в дім свій.

И рече́ самуи́лъ къ лю́демъ оправда́нія ца́рствія, и написа́ въ кни́зѣ, и положи́ предъ Го́сподемъ.

Також і Саул пішов у дім свій, у Гиву; і пішли з ним хоробрі, сердець яких торкнувся Бог.

И отпусти́ самуи́лъ вся́ лю́ди, и идо́ша кі́йждо во своя́ си, и Сау́лъ и́де въ до́мъ сво́й въ гаваю́: и идо́ша съ ни́мъ сы́нове си́лъ, и́хже косне́ся Госпо́дь серде́цъ и́хъ, съ Сау́ломъ.

А негідні люди говорили: чи йому спасати нас? І знехтували його і не піднесли йому дарів; але він ніби не помічав того.

Сы́нове же поги́белніи рѣ́ша: кто́ спасе́тъ на́съ, се́й ли? И безче́ствоваша єго́, и не принесо́ша єму́ даро́въ.

І [коли минуло близько місяця,] прийшов Наас аммонитянин і обложив Іавис галаадський. І сказали всі жителі Іависа Наасу: уклади з нами союз, і ми будемо служити тобі.

И бы́сть а́ки по ме́сяцѣ, и взы́де Наа́съ Амані́тянинъ, и ополчи́ся на Іаві́съ Галаа́дскій. И рѣ́ша вси́ му́жіє Іаві́сстіи къ Наа́су Амані́тянину: положи́ на́мъ завѣ́тъ, и порабо́таємъ ти́.

І сказав їм Наас аммонитянин: я укладу з вами союз, але для того, щоб виколоти в кожного з вас праве око і тим покласти безчестя на весь Ізраїль.

И рече́ къ ни́мъ Наа́съ Амані́тянинъ: се́й завѣ́тъ положу́ ва́мъ, изверчу́ кому́ждо ва́съ о́ко десно́є, и положу́ поноше́ніє на Ізра́иля.

І сказали йому старійшини Іависа: дай нам терміну сім днів, щоб послати нам послів у всі краї Ізраїльські, і якщо ніхто не допоможе нам, то ми вийдемо до тебе.

И рѣ́ша єму́ му́жіє Іаві́са Галаа́дскаго: оста́ви на́мъ се́дмь дні́й, да по́слемъ вѣ́стники во вся́ предѣ́лы Ізра́илевы: и а́ще не бу́детъ спаса́ющаго на́съ, изы́демъ къ ва́мъ.

І прийшли посли в Гиву Саулову і переказали слова ці народу; і весь народ підняв крик і заплакав.

И пріидо́ша вѣ́стницы въ гаваю́ къ Сау́лу и повѣ́даша словеса́ сія́ во у́шы люді́й: и воздвиго́ша вси́ лю́діє гла́съ сво́й и пла́кашася.

І ось, прийшов Саул позаду волів з поля і сказав: що сталося з народом, чого він плаче? І переказали йому слова жителів Іависа.

И се́, Сау́лъ пріи́де по зау́тріи от села́, и рече́ Сау́лъ: что́ я́ко пла́чутъ лю́діє? И повѣ́даша єму́ глаго́лы муже́й Іаві́сскихъ.

І зійшов Дух Божий на Саула, коли він почув слова ці, і сильно запалав гнів його;

И сни́де Ду́хъ Госпо́день на Сау́ла, єгда́ услы́ша словеса́ сія́, и разгнѣ́вася на ни́хъ зѣло́:

узяв він пару волів, і розсік їх на частини, і послав у всі краї Ізраїльські через тих послів, оголошуючи, що так вчинить він з волами того, хто не піде вслід за Саулом і Самуїлом. І напав страх Господній на народ, і виступили всі, як одна людина.

и взя́ двѣ́ кра́вы, и раздроби́ я́ на у́ды, и посла́ во вся́ предѣ́лы Ізра́илевы рука́ми вѣ́стниковъ, глаго́ля: и́же не бу́детъ иды́й вслѣ́дъ Сау́ла и вслѣ́дъ самуи́ла, по сему́ сотворя́тъ говя́домъ єго́. И сни́де у́жасъ Госпо́день на Ізра́илтянъ, и изыдо́ша я́ко єди́нъ му́жъ.

Саул оглянув їх у Везеку, і зібралося синів Ізраїлевих триста тисяч і мужів Іудиних тридцять тисяч.

И сочте́ и́хъ въ везе́цѣ, въ ва́мѣ, и бы́сть всѣ́хъ муже́й Ізра́илтескихъ ше́сть со́тъ ты́сящъ, и муже́й Іу́диныхъ се́дмьдесятъ ты́сящъ.

І сказали послам, які прийшли: так скажіть жителям Іависа галаадського: завтра буде у вас допомога, коли обігріє сонце. І прийшли посли й оголосили жителям Іависа, і вони зраділи.

И рече́ вѣ́стникомъ прише́дшымъ: сія́ повѣ́дите муже́мъ Іаві́са Галаа́дскаго: зау́тра бу́детъ ва́мъ спасе́ніє восходя́щу со́лнцу. И пріидо́ша вѣ́стницы во гра́дъ и возвѣсти́ша муже́мъ Іаві́сскимъ: и возра́довашася,

І сказали жителі Іависа [Наасу]: завтра вийдемо до вас, і чиніть з нами, як вам завгодно.

и рѣ́ша му́жіє Іаві́сстіи къ Наа́су Амані́тянину: у́тро изы́демъ къ ва́мъ, и сотвори́те на́мъ, є́же бла́го предъ очи́ма ва́шима.

Наступного дня Саул розділив народ на три загони, і вони проникли всередину стану під час ранкової сторожі й уразили аммонитян до денної спеки; ті, що залишилися, розсіялися, так що двох з них не залишилося разом.

И бы́сть по зау́тріи, и Сау́лъ раздѣли́ лю́ди на три́ нача́ла: и внидо́ша посредѣ́ полка́ въ стра́жу у́треннюю, и бія́ху сыно́въ Аммоні́тскихъ, до́ндеже разогрѣ́ся де́нь: и бы́сть, и оста́вшіися разбѣго́шася, и не оста́шася ни два́ от ни́хъ вку́пѣ.

Тоді сказав народ Самуїлу: хто говорив: «чи Саулу царювати над нами»? дайте цих людей, і ми умертвимо їх.

И рѣ́ша лю́діє къ самуи́лу: кто́ є́сть рекі́й, я́ко да Сау́лъ не воцари́тся надъ на́ми? преда́ждь муже́й, и избіє́мъ и́хъ.

Але Саул сказав: у цей день нікого не слід умертвляти, тому що сьогодні Господь звершив спасіння в Ізраїлі.

И рече́ Сау́лъ: да не у́мретъ ни єди́нъ въ дне́шній де́нь, я́ко дне́сь сотвори́ Госпо́дь спасе́ніє во Ізра́или.

І сказав Самуїл народу: ходімо в Галгал, і оновимо там царство.

И рече́ самуи́лъ къ лю́демъ, глаго́ля: пріиди́те да и́демъ въ Галга́лы и обнови́мъ та́мо ца́рство.

І пішов весь народ у Галгал, і поставили там Саула царем перед Господом у Галгалі, і принесли там мирні жертви перед Господом. І дуже веселилися там Саул і всі ізраїльтяни.

И идо́ша вси́ лю́діє въ Галга́лы, и пома́за та́мо самуи́лъ Сау́ла на ца́рство предъ Го́сподемъ въ Галга́лѣхъ. И пожро́ша та́мо же́ртвы и ми́рная предъ Го́сподемъ, и возвесели́ся та́мо Сау́лъ и вси́ му́жіє Ізра́илевы зѣло́.

І сказав Самуїл усьому Ізраїлю: ось, я послухався голосу вашого в усьому, що ви говорили мені, і поставив над вами царя,

И рече́ самуи́лъ ко всѣ́мъ муже́мъ Ізра́илевымъ: се́, послу́шахъ гла́са ва́шего о всѣ́хъ, єли́ка ми́ рѣ́сте, и поста́вихъ надъ ва́ми царя́:

і ось, цар ходить перед вами; а я постарів і посивів; і сини мої з вами; я ж ходив перед вами від юности моєї і до цього дня;

и се́, ны́нѣ ца́рь предхо́дитъ предъ ва́ми, а́зъ же состарѣ́хся и сѣдѣ́ти бу́ду, и сы́нове мои́ се́ съ ва́ми: и а́зъ се́, ходи́хъ предъ ва́ми от ю́ности моєя́ и да́же до дне́шняго дне́:

ось я; свідчіть на мене перед Господом і перед помазаником Його, у кого взяв я вола, у кого взяв осла, кого скривдив і кого пригнобив, у кого взяв дарунок і закрив очі мої у справі його, — і я поверну вам.

се́, а́зъ, отвѣща́йте на мя́ предъ Го́сподемъ и предъ хрісто́мъ єго́, єда́ у кого́ телца́ взя́хъ, или́ осля́, или́ кого́ от ва́съ наси́лствовахъ, или́ кого́ утѣсни́хъ, или́ от руку́ нѣ́коєго прія́хъ мзду́, или́ обу́щу? извѣща́йте на мя́, и возвращу́ ва́мъ.

І відповіли: ти не кривдив нас і не утискував нас і ні в кого нічого не взяв.

И рѣ́ша къ самуи́лу: не оби́дѣлъ єси́ на́съ, ниже́ наси́лствовалъ єси́ на́мъ, ниже́ утѣсни́лъ єси́ на́съ, ниже́ взя́лъ єси́ от руки́ чієя́ что́.

І сказав він їм: свідок на вас Господь, і свідок помазаник Його в цей день, що ви не знайшли нічого за мною. І сказали: свідок.

И рече́ самуи́лъ къ лю́демъ: свидѣ́тель є́сть Госпо́дь въ ва́съ, и свидѣ́тель хрісто́съ єго́ дне́сь въ се́й де́нь, я́ко ничто́же обрѣто́сте въ руку́ моє́ю. И рѣ́ша лю́діє: свидѣ́тель.

Тоді Самуїл сказав народу: [свідок] Господь, Який поставив Мойсея й Аарона і Який вивів батьків ваших із землі Єгипетської.

И рече́ самуи́лъ къ лю́демъ, глаго́ля: свидѣ́тель Госпо́дь сотвори́вый Моисе́а и Ааро́на и изведы́й от земли́ Єги́петскія отцы́ на́шя:

Тепер же станьте, і я буду судитися з вами перед Господом за всі благодіяння, що зробив Він вам і батькам вашим.

и ны́нѣ предста́ните, и разсужду́ся съ ва́ми предъ Го́сподемъ и возвѣщу́ ва́мъ вся́ оправда́нія Госпо́дня, я́же сотвори́ ва́мъ и отце́мъ ва́шымъ:

Коли прийшов Яків у Єгипет, і батьки ваші воззвали до Господа, то Господь послав Мойсея й Аарона, і вони вивели батьків ваших з Єгипту й оселили їх на місці цім.

єгда́ вни́де Іа́ковъ и сы́нове єго́ во Єги́петъ, и смири́ша и́хъ Єги́птяне: и возопи́ша отцы́ на́ши ко Го́споду, и посла́ Госпо́дь Моисе́а и Ааро́на, и изведе́ отцы́ на́шя изъ Єги́пта и всели́ и́хъ на мѣ́стѣ се́мъ:

Але вони забули Господа Бога свого, і Він віддав їх у руки Сисари, воєначальника асорського, і в руки филистимлян і в руки царя Моавитського, які воювали проти них.

и забы́ша Го́спода Бо́га своєго́, и вдаде́ я́ въ ру́цѣ Сіса́рѣ архістрати́гу Іаві́на царя́ Асо́рска, и въ ру́ки иноплеме́нничи, и въ ру́ки царя́ Моа́вска, и воєва́ша и́хъ:

Але коли вони воззвали до Господа і сказали: «згрішили ми, бо залишили Господа і стали служити Ваалу і Астарті, тепер визволи нас від руки ворогів наших, і ми будемо служити Тобі»,

и возопи́ша ко Го́споду и рѣ́ша: согрѣши́хомъ, я́ко оста́вихомъ Го́спода и порабо́тахомъ Ваалі́му и дубра́вамъ, и ны́нѣ изми́ ны́ от ру́къ вра́гъ на́шихъ, и порабо́таємъ тебѣ́:

тоді Господь послав Ієроваала, і Варака, й Ієффая, і Самуїла, і визволив вас від руки ворогів ваших, які оточували вас, і ви жили безпечно.

и посла́ Госпо́дь ієроваа́ла и Вара́ка и Ієфѳа́я и самуи́ла, и изъя́тъ вы́ изъ ру́къ вра́гъ ва́шихъ окре́стныхъ, и обита́сте упова́юще:

Але, побачивши, що Наас, цар Аммонитський, іде проти вас, ви сказали мені: «ні, нехай цар царює над нами», тоді як Господь Бог ваш — Цар ваш.

и вѣ́сте, я́ко Наа́съ ца́рь сыно́въ Аммо́нихъ пріи́де на вы́, и рѣ́сте: ни́, но ца́рь да ца́рствуєтъ надъ на́ми: єгда́ Госпо́дь Бо́гъ ца́рствова надъ ва́ми:

Отже, ось цар, якого ви обрали, якого ви вимагали: ось, Господь поставив над вами царя.

и се́, ны́нѣ ца́рь, єго́же избра́сте и єго́же проси́сте: и се́, даде́ Госпо́дь надъ ва́ми царя́:

Якщо будете боятися Господа і служити Йому і слухати голосу Його, і не будете противитися повелінням Господа, і будете і ви і цар ваш, який царює над вами, ходити вслід Господа, Бога вашого, [то рука Господа не буде проти вас];

а́ще убоите́ся Го́спода и порабо́таєте єму́, и послу́шаєте гла́са єго́ и не воспроти́витеся усто́мъ Госпо́днимъ, и бу́дете и вы́ и ца́рь ца́рствуяй надъ ва́ми вслѣ́дъ Го́спода ходя́ще: то́ рука́ Госпо́дня не бу́детъ на ва́съ:

а якщо не будете слухати голосу Господа і будете противитися повелінням Господа, то рука Господа буде проти вас, як була проти батьків ваших.

а́ще же не послу́шаєте гла́са Госпо́дня и воспроти́витеся усто́мъ Госпо́днимъ, бу́детъ рука́ Госпо́дня на ва́съ и на царя́ ва́шего:

Тепер станьте і подивіться на діло велике, яке Господь вчинить перед очима вашими:

и ны́нѣ ста́ните и ви́дите глаго́лъ се́й вели́кій, єго́же сотвори́тъ Госпо́дь предъ очи́ма ва́шима:

чи не жнива пшениці нині? Але я помолюся до Господа, і Він пошле грім і дощ, і ви дізнаєтеся і побачите, наскільки великий гріх, який ви вчинили перед очима Господа, просячи собі царя.

нѣ́сть ли жа́тва пшени́цы дне́сь? призову́ Го́спода, и да́стъ гро́мы и до́ждь, и уразумѣ́єте и уви́дите, я́ко зло́ба ва́ша вели́ка, ю́же сотвори́сте предъ Го́сподемъ, испроси́вше себѣ́ царя́.

І воззвав Самуїл до Господа, і Господь послав грім і дощ у той день; і прийшов весь народ у великий страх від Господа і Самуїла.

И призва́ самуи́лъ Го́спода, и даде́ Госпо́дь гро́мъ и до́ждь въ то́й де́нь: и убоя́шася вси́ лю́діє зѣло́ Го́спода и самуи́ла,

І сказав весь народ Самуїлу: помолися за рабів твоїх перед Господом Богом твоїм, щоб не померти нам; бо до всіх гріхів наших ми додали ще гріх, коли просили собі царя.

и рѣ́ша вси́ лю́діє къ самуи́лу: помоли́ся о рабѣ́хъ твои́хъ ко Го́споду Бо́гу твоєму́, да не у́мремъ: я́ко приложи́хомъ ко всѣ́мъ грѣхо́мъ на́шымъ зло́бу, прося́ще себѣ́ царя́.

І відповів Самуїл народу: не бійтеся, гріх цей вами вчинений, але ви тільки не відступайте від Господа і служіть Господу всім серцем вашим

И рече́ самуи́лъ къ лю́демъ: не бо́йтеся: вы́ сотвори́сте всю́ зло́бу сію́: то́кмо не уклони́теся от послѣ́дованія Госпо́дня и порабо́тайте Го́споду всѣ́мъ се́рдцемъ ва́шимъ,

і не звертайтеся вслід нікчемним богам, які не принесуть користі і не визволять; тому що вони — ніщо;

и не преступи́те вслѣ́дъ ничто́же су́щихъ, и́же не посо́бствуютъ и не изъи́мутъ, я́ко ничто́же су́ть:

Господь же не залишить народу Свого заради великого імені Свого, бо Господу вгодно було обрати вас народом Своїм;

поне́же не отри́нетъ Госпо́дь люді́й свои́хъ и́мене ра́ди своєго́ вели́каго, я́ко кро́тцѣ Госпо́дь прія́тъ ва́съ себѣ́ въ лю́ди:

і я також не допущу собі гріха перед Господом, щоб припинити молитися за вас, і буду наставляти вас на путь добру і пряму;

и да ника́коже ми́ согрѣши́ти Го́споду, оста́вити є́же моли́тися о ва́съ ко Го́споду, и порабо́таю Го́сподеви и покажу́ ва́мъ пу́ть бла́гъ и пра́въ,

тільки бійтеся Господа і служіть Йому істинно, від усього серця вашого, бо ви бачили, які великі діла Він зробив з вами;

то́кмо бо́йтеся Го́спода и рабо́тайте єму́ во и́стинѣ и всѣ́мъ се́рдцемъ ва́шимъ, я́ко ви́дите я́же вели́кая сотвори́ Госпо́дь съ ва́ми:

якщо ж ви будете робити зло, то і ви і цар ваш загинете.

и а́ще зло́бою зло́ сотворите́, то́ вы́ и ца́рь ва́шъ поги́бнете.

Минув рік царювання Саула, і другий рік царював він над Ізраїлем, коли вибрав собі Саул три тисячі з ізраїльтян:

Сы́нъ єди́наго лѣ́та Сау́лъ, єгда́ нача́ ца́рствовати, и два́ лѣ́та ца́рствова надъ Ізра́илемъ.

дві тисячі були із Саулом у Михмасі і на горі Вефильській, тисяча ж була з Іонафаном у Гиві Веніаміновій; а інший народ він відпустив по домах своїх.

И избра́ себѣ́ Сау́лъ три́ ты́сящы муже́й от муже́й Ізра́илевыхъ, и бы́ша съ Сау́ломъ двѣ́ ты́сящы въ Махма́сѣ и въ горѣ́ Веѳи́ли, и ты́сяща бѣ́ша со Іонаѳа́номъ въ гаваи́ Веніамі́новѣ: и оста́нокъ люді́й отпусти́ коєго́ждо во своя́ селе́нія.

І розбив Іонафан охоронний загін филистимський, який був у Гиві; і почули про це филистимляни, а Саул просурмив трубою по всій країні, виголошуючи: нехай почують євреї!

И порази́ Іонаѳа́нъ насі́ва иноплеме́нника и́же въ хо́лмѣ. И услы́шаша иноплеме́нницы, и Сау́лъ воструби́ трубо́ю во всю́ зе́млю, глаго́ля: отверго́шася раби́.

Коли весь Ізраїль почув, що розбив Саул охоронний загін филистимський і що Ізраїль зробився ненависним для филистимлян, то народ зібрався до Саула в Галгалі.

И слы́ша ве́сь Ізра́иль глаго́лющихъ, я́ко порази́ Сау́лъ насі́ва иноплеме́нника, и омерзѣ́ Ізра́иль во иноплеме́нницѣхъ. И собра́шася лю́діє вслѣ́дъ Сау́ла въ Галга́лѣхъ.

І зібралися филистимляни на війну проти Ізраїля: тридцять тисяч колісниць і шість тисяч кінноти, і народу безліч, як пісок на березі моря; і прийшли і розташувалися станом у Михмасі, зі східної сторони Беф-Авена.

И иноплеме́нницы собра́шася на бра́нь на Ізра́иля: и пріидо́ша на Ізра́иля три́десять ты́сящъ колесни́цъ и ше́сть ты́сящъ ко́нникъ и мно́жество люді́й, я́ко песо́къ и́же при мо́ри: и ше́дше ополчи́шася въ Махма́сѣ проти́ву веѳоро́ну на ю́гъ.

Ізраїльтяни, бачачи, що вони в небезпеці, тому що народ був стиснутий, ховалися в печерах і в ущелинах, і між скелями, й у вежах, і в ровах;

И ви́дѣша му́жіє Ізра́илевы, я́ко не мого́ша проти́ву ста́ти, и скры́шася лю́діє въ верте́пѣхъ и въ огра́дѣхъ и въ ка́меніихъ и въ про́пастехъ и во рва́хъ:

а деякі з євреїв переправилися за Йордан у країну Гадову і Галаадську; Саул же перебував ще в Галгалі, і весь народ, який був з ним, був у страху.

и преходя́ще преидо́ша Іорда́нъ въ зе́млю га́дову и Галаа́дску. И Сау́лъ бя́ше єще́ въ Галга́лѣхъ, и вси́ лю́діє ужасо́шася, и́же бя́ху съ ни́мъ.

І чекав він сім днів, до терміну, призначеного Самуїлом, а Самуїл не приходив у Галгал; і став народ розбігатися від нього.

И жда́ше се́дмь дні́й по свидѣ́телству, я́коже рече́ самуи́лъ, и не пріи́де самуи́лъ въ Галга́лы: и разсѣ́яшася лю́діє єго́ от него́.

І сказав Саул: приведіть до мене, що призначено для жертви всепалення і для жертв мирних. І приніс усепалення.

И рече́ Сау́лъ: приведи́те, я́ко да сотворю́ всесожже́ніє и ми́рная. И вознесе́ всесожже́ніє.

Але ледь скінчив він приношення всепалення, ось, приходить Самуїл; і вийшов Саул до нього назустріч, щоб вітати його.

И бы́сть єгда́ соверши́ вознося́ всесожже́ніє, и се́, самуи́лъ пріи́де: и Сау́лъ изы́де на срѣ́теніє єму́ благослови́тися и́мъ.

Але Самуїл сказав: що ти зробив? Саул відповів: я бачив, що народ розбігається від мене, а ти не приходив у призначений час; филистимляни ж зібралися в Михмасі;

И рече́ самуи́лъ: что́ сотвори́лъ єси́? И рече́ Сау́лъ: ви́дѣхъ, я́ко отидо́ша лю́діє от мене́, и ты́ не прише́лъ єси́, я́коже опредѣли́лъ єси́ свидѣ́телствомъ дні́й, иноплеме́нницы же собра́шася въ Махма́съ,

тоді подумав я: «тепер прийдуть на мене филистимляни в Галгал, а я ще не запитав Господа», і тому зважився принести всепалення.

и рѣ́хъ: ны́нѣ пріи́дутъ иноплеме́нницы ко мнѣ́ въ Галга́лы, и лица́ Госпо́дня не умоли́хъ: и не удержа́хся, и вознесо́хъ всесожже́ніє.

І сказав Самуїл Саулу: зле вчинив ти, що не виконав повеління Господа Бога твого, яке дано було тобі, тому що нині укріпив би Господь царювання твоє над Ізраїлем назавжди;

И рече́ самуи́лъ къ Сау́лу: безу́міє бы́сть тебѣ́, поне́же не сохрани́лъ єси́ за́повѣди моєя́, ю́же заповѣ́да ти́ Госпо́дь: я́ко ны́нѣ угото́валъ бы Госпо́дь ца́рство твоє́ во Ізра́или до вѣ́ка:

але тепер не встояти царюванню твоєму; Господь знайде Собі чоловіка за серцем Своїм, і повелить йому Господь бути вождем народу Свого, тому що ти не виконав того, що було повелено тобі Господом.

и ны́нѣ ца́рство твоє́ не ста́нетъ тебѣ́, и изы́щетъ Госпо́дь себѣ́ человѣ́ка по се́рдцу своєму́, и повели́тъ єму́ Госпо́дь властели́ну бы́ти надъ людьми́ свои́ми, я́ко не сохрани́лъ єси́, єли́ка заповѣ́да тебѣ́ Госпо́дь.

І встав Самуїл і пішов з Галгала в Гиву Веніамінову; [люди, які залишилися, пішли за Саулом назустріч ворожому ополченню, яке нападало на них, коли вони йшли з Галгала у Гиву Веніамінову;] а Саул перерахував людей, що були з ним, до шестисот чоловік.

И воста́ самуи́лъ и и́де от Галга́лъ въ пу́ть сво́й: и оста́нокъ люді́й идо́ша вслѣ́дъ Сау́ла на срѣ́теніє лю́демъ ра́тнымъ. И́мже приходя́щымъ от Галга́лъ въ гаваю́ Веніамі́нову, и сочте́ Сау́лъ лю́ди обрѣ́тшыяся съ ни́мъ я́ко ше́сть со́тъ муже́й.

Саул із сином своїм Іонафаном і людьми, які були з ними, засіли у Гиві Веніаміновій [і плакали]; филистимляни ж стояли станом біля Михмаси.

Сау́лъ же и Іонаѳа́нъ сы́нъ єго́ и лю́діє обрѣ́тшіися съ ни́ми сѣдо́ша въ гаваи́ Веніамі́новѣ и пла́кашася: иноплеме́нницы же ополчи́шася въ Махма́сѣ.

І вийшли зі стану филистимського три загони для спустошення землі: один вирушив по дорозі до Офре, в округ Суаль,

И изыдо́ша губя́щіи от села́ иноплеме́нниковъ тремя́ нача́лы: нача́ло єди́но зря́щеє пу́ть гофера́ на зе́млю Сова́лю:

другий загін попрямував по дорозі Вефоронській, а третій пішов по дорозі до кордону долини Цевоїм, до пустелі.

и нача́ло єди́но зря́щеє пу́ть веѳоро́нь: и нача́ло єди́но зря́щеє пу́ть гаваи́, клоня́щійся къ гаісаві́мъ пусты́ни.

Ковалів не було по всій землі Ізраїльській; бо филистимляни побоювалися, щоб євреї не зробили меча або списа.

И кова́чь желѣ́за не обрѣта́шеся во все́й земли́ Ізра́илевѣ, я́ко рѣ́ша иноплеме́нницы, да не сотворя́тъ Євре́є меча́ и копія́.

І повинні були ходити всі ізраїльтяни до филистимлян гострити свої леміші, і свої заступи, і свої сокири, і свої серпи,

И хожда́ху вси́ сы́нове Ізра́илевы въ зе́млю иноплеме́нничу кова́ти кі́йждо своя́ ко́сы и ору́дія своя́, и кі́йждо сѣки́ры своя́ и серпы́ своя́.

коли зробиться щербина на вістрі лемешів, і заступів, і вил, і сокир, або потрібно рожни поправити.

И притупи́шася вся́ ору́дія приспѣ́вшей жа́твѣ, сѣки́ры и серпы́, поправле́нія же и́ма не бы́сть.

Тому під час війни [Михмаської] не було ні меча, ні списа у всього народу, який був із Саулом та Іонафаном, а тільки знайшлися вони в Саула та Іонафана, сина його.

И бы́сть во дни́ бра́ни Махма́сскія, и не обрѣ́теся меча́ и копія́ въ рука́хъ всѣ́хъ люді́й, и́же съ Сау́ломъ и со Іонаѳа́номъ: то́чію у Сау́ла и Іонаѳа́на сы́на єго́.

І вийшов передовий загін филистимський до переправи Михмаської.

И изыдо́ша от ста́на иноплеме́ннича объ ону́ страну́ Махма́са.

Одного дня сказав Іонафан, син Саулів, слузі зброєносцеві своєму: ходімо, перейдемо до загону филистимського, що на тому боці. А батькові своєму не сказав про це.

И бы́сть во єди́нъ де́нь, и рече́ Іонаѳа́нъ сы́нъ Сау́ловъ о́трочищу нося́щему ору́жіє єго́: гряди́, и пре́йдемъ въ месса́ву иноплеме́нниковъ и́же на о́нѣй странѣ́. И отцу́ своєму́ не возвѣсти́ сего́.

Саул же знаходився на околиці Гиви, під гранатовим деревом, що в Мигроні. З ним було близько шестисот чоловік народу

И Сау́лъ сѣдя́ше на верху́ холма́ подъ дре́вомъ я́блоннымъ є́же въ Магдо́нѣ, и бя́ше съ ни́мъ я́ко ше́сть со́тъ муже́й.

і Ахия, син Ахитува, брата Іохаведа, сина Финеєса, сина Ілія, священик Господа в Силомі, який носив ефод. Народ же не знав, що Іонафан пішов.

И Ахі́а сы́нъ Ахі́товъ, бра́та Іохаве́дова, сы́на Фінеє́сова, сы́на илі́и, ієре́й Бо́жій въ Сило́мѣ нося́ Єфу́дъ: и лю́діє не вѣ́дяху, я́ко отъи́де Іонаѳа́нъ.

Між переходами, якими Іонафан шукав, як пробратися до загону филистимського, була гостра скеля з одного боку і гостра скеля з другого: ім’я однієї Боцец, а ім’я другій Сене;

Посредѣ́ же прехо́да, идѣ́же хотя́ше Іонаѳа́нъ прейти́ въ ста́нъ иноплеме́нничь, бы́сть ка́мень о́стрый отсю́ду и ка́мень о́стрый отону́ду: и́мя єди́ному Васе́съ и друго́му сенна́:

одна скеля видавалася з півночі до Михмаса, друга з півдня до Гиви.

ка́мень єди́нъ стоя́ше от сѣ́вера проти́ву Махма́са, и ка́мень вторы́й от ю́га проти́ву гаваи́.

І сказав Іонафан слузі зброєносцеві своєму: ходімо, перейдемо до загону цих необрізаних; можливо, Господь допоможе нам, бо для Господа неважко врятувати через багатьох, або небагатьох.

И рече́ Іонаѳа́нъ ко о́трочищу нося́щему ору́жіє єго́: гряди́, пре́йдемъ въ месса́ву необрѣ́занныхъ си́хъ, не́гли что́ сотвори́тъ на́мъ Госпо́дь, я́ко нѣ́сть Го́споду не удо́бно спасти́ во мно́гихъ или́ въ ма́лыхъ.

І відповів зброєносець: роби все, що на серці у тебе; йди, ось я з тобою, куди тобі завгодно.

И рече́ єму́ нося́й ору́жіє єго́: твори́ все́, на не́же се́рдце твоє́ склоня́єтся: се́, а́зъ съ тобо́ю є́смь, я́коже се́рдце твоє́ се́рдце моє́.

І сказав Іонафан: ось, ми перейдемо до цих людей і станемо на очах у них;

И рече́ Іонаѳа́нъ: се́, мы́ пре́йдемъ къ муже́мъ и яви́мся къ ни́мъ:

якщо вони так скажуть нам: «зупиніться, поки ми підійдемо до вас», то ми зупинимося на своїх місцях і не піднімемося до них;

а́ще сія́ реку́тъ къ на́мъ: поме́длите та́мо, до́ндеже возвѣсти́мъ ва́мъ: то́ постои́мъ са́ми на мѣ́стѣ своє́мъ и не по́йдемъ къ ни́мъ:

а якщо так скажуть: «підніміться до нас», то ми піднімемось, тому що Господь віддав їх у руки наші; і це буде знаком для нас.

а́ще же къ на́мъ си́це реку́тъ: взы́дите къ на́мъ: то́ взы́демъ, я́ко предаде́ и́хъ Госпо́дь въ ру́ки на́шя: сіє́ на́мъ зна́меніє [да бу́детъ].

Коли обидва вони стали на виду у загону филистимського, то филистимляни сказали: ось, євреї виходять з ущелин, в яких сховалися вони.

И внидо́ста о́ба въ месса́ву иноплеме́нниковъ. И глаго́лаша иноплеме́нницы: се́, Євре́є исхо́дятъ изъ разсѣ́линъ свои́хъ, идѣ́же скры́шася.

І закричали люди, які складали загін, до Іонафана і зброєносця його, говорячи: підніміться до нас, і ми вам скажемо щось. Тоді Іонафан сказав зброєносцеві своєму: йди за мною, тому що Господь віддав їх у руки Ізраїля.

И отвѣща́ша му́жіє месса́вли ко Іонаѳа́ну и къ нося́щему ору́жіє єго́, и рѣ́ша: взы́дите къ на́мъ, и яви́мъ ва́мъ глаго́лъ. И рече́ Іонаѳа́нъ къ нося́щему ору́жіє єго́: гряди́ по мнѣ́, я́ко предаде́ и́хъ Госпо́дь въ ру́ки Ізра́илевы.

І почав підніматися Іонафан, чіпляючись руками і ногами, і зброєносець його за ним. І падали филистимляни перед Іонафаном, а зброєносець добивав їх за ним.

И взы́де Іонаѳа́нъ [ползу́щь] на рука́хъ и на нога́хъ свои́хъ, и нося́й ору́жіє єго́ за ни́мъ. И узрѣ́ша иноплеме́нницы лице́ Іонаѳа́не, и порази́ и́хъ: и нося́й ору́жіє єго́ идя́ше вслѣ́дъ єго́.

І загинуло від цієї першої поразки, яку нанесли Іонафан і зброєносець його, близько двадцяти чоловік, на половині поля, яке обробляли парою волів за день.

И бы́сть я́зва пе́рвая, є́юже порази́ Іонаѳа́нъ и нося́й ору́жіє єго́, я́ко два́десять муже́й копі́йцами и каменоверже́ніємъ и креме́ніємъ полевы́мъ.

І стався жах у стані і на полі й у всьому народі; передові загони й ті, що спустошували землю, прийшли в тремтіння [і не хотіли воювати]; здригнулася вся земля, і був жах великий від Господа.

И бы́сть у́жасъ въ полцѣ́ и на селѣ́: и вси́ лю́діє и́же въ месса́вѣ и губя́щіи ужасну́шася, и ті́и не хотя́ху бра́тися: и вострепета́ земля́, и бы́сть у́жасъ от Го́спода.

І побачили вартові Саула в Гиві Веніаміновій, що натовп розсіюється і біжить туди і сюди.

И ви́дѣша согляда́тає Сау́ловы въ гаваи́ Веніамі́ни, и се́, по́лкъ смяте́ся сѣ́мо и она́мо.

І сказав Саул людям, які були з ним; перегляньте і дізнайтеся, хто з наших вийшов. І переглянули, і ось немає Іонафана і зброєносця його.

И рече́ Сау́лъ лю́демъ су́щымъ съ ни́мъ: разсмотри́те ны́нѣ и ви́дите, кто́ отъи́де от ва́съ. И разсмотри́ша, и се́, не обрѣ́теся Іонаѳа́нъ и нося́й ору́жіє єго́.

І сказав Саул Ахиї: «принеси кивот^* Божий», тому що кивот Божий у той час був із синами Ізраїльськими.

И рече́ Сау́лъ ко Ахі́и: принеси́ Єфу́дъ, я́ко бѣ́ ківо́тъ Бо́жій въ то́й де́нь съ сынми́ Ізра́илевыми.

Саул ще говорив до священика, а сум’яття в стані филистимському більше і більше [поширювалося і] збільшувалося. Тоді сказав Саул священикові: склади руки твої.

И бы́сть єгда́ глаго́лаше Сау́лъ ко ієре́ю, и шу́мъ въ полцѣ́ иноплеме́нничи ходя́ идя́ше и мно́жашеся. И рече́ Сау́лъ ко ієре́ю: пригни́ ру́ки твоя́.

І вигукнув Саул і весь народ, який був з ним, і прийшли до місця битви, і ось, там меч кожного був спрямований проти ближнього свого; сум’яття було дуже велике.

И изы́де Сау́лъ и вси́ лю́діє и́же съ ни́мъ, и изыдо́ша до сѣ́чи. И се́, бы́сть ору́жіє коєго́ждо на бли́жняго своєго́, [и бы́сть] мяте́жъ вели́къ зѣло́.

Тоді і євреї, які вчора і третього дня були у филистимлян і які повсюди ходили з ними в стані, пристали до ізраїльтян, які були із Саулом та Іонафаном;

Но и раби́, и́же бы́ша со иноплеме́нники вчера́ и тре́тіяго дне́, вше́дшіи въ по́лкъ, обрати́шася и ті́и є́же бы́ти и́мъ со Ізра́илтяны су́щими съ Сау́ломъ и со Іонаѳа́номъ.

і всі ізраїльтяни, які ховалися в горі Єфремовій, почувши, що филистимляни побігли, також пристали до своїх у битві.

И вси́ Ізра́илтяне скры́вшіися въ горѣ́ Єфре́мли услы́шаша, я́ко отбѣго́ша иноплеме́нницы: приложи́шася и ті́и вслѣ́дъ и́хъ на бра́нь.

І спас Господь у той день Ізраїля; битва ж простяглася навіть до Беф-Авена. [Усіх людей у Саула було до десяти тисяч, і битва відбувалася в усьому місті на горі Єфремовій.]

И спасе́ Госпо́дь въ то́й де́нь Ізра́иля: бра́нь же про́йде да́же до вамо́ѳа: и вси́ лю́діє бя́ху съ Сау́ломъ, я́ко де́сять ты́сящъ муже́й, и бѣ́ бра́нь разсы́пана во ве́сь гра́дъ на горѣ́ Єфре́мли.

Люди Ізраїльські були стомлені в той день; а Саул [дуже нерозважливо] закляв народ, сказавши: проклятий, хто спожив хліба до вечора, доки я не помщуся ворогам моїм. І ніхто з народу не вкусив їжі.

И Сау́лъ сотвори́ безу́міє ве́ліє въ де́нь то́й, и закля́ лю́ди, глаго́ля: про́клятъ человѣ́къ, и́же я́сти бу́детъ хлѣ́бъ да́же до ве́чера, до́ндеже отмщу́ враго́мъ мои́мъ. И не вкуси́ша лю́діє вси́ хлѣ́ба:

І пішов весь народ у ліс, і був там на галявині мед.

и вся́ земля́ обѣ́даше: и се́, бя́ше дубра́ва пче́лная предъ лице́мъ села́:

І ввійшов народ у ліс, говорячи: ось, тече мед. Але ніхто не простягнув руки своєї до рота свого, тому що народ боявся закляття.

и внидо́ша лю́діє во пче́лникъ, и се́, исхожда́ху глаго́люще: [я́ко истече́ ме́дъ,] и не бѣ́ возвраща́ющаго руки́ своєя́ ко усто́мъ свои́мъ, я́ко убоя́шася лю́діє кля́твы Госпо́дни.

Іонафан же не чув, коли батько його заклинав народ, і, простягнувши кінець палки, що була в руці його, умочив її в стільник медовий і підніс рукою до вуст своїх, і просвітліли очі його.

Іонаѳа́нъ же не слы́шаше, єгда́ заклина́ше оте́цъ єго́ лю́ди: и простре́ коне́цъ жезла́ своєго́, и́же въ руку́ єму́, и омочи́ єго́ въ со́тѣ ме́двенѣ, и обрати́ ру́ку свою́ во уста́ своя́, и прозрѣ́ша о́чи єго́.

І сказав йому один з народу, говорячи: батько твій закляв народ, сказавши: «проклятий, хто сьогодні споживе їжу»; від цього народ знемагає.

И рече́ єди́нъ от люді́й, глаго́ля: клены́й прокля́ оте́цъ тво́й лю́ди, глаго́ля: про́клятъ человѣ́къ, и́же я́сти бу́детъ хлѣ́бъ въ де́нь се́й: и изнемого́ша лю́діє.

І сказав Іонафан: засмутив батько мій землю; дивіться, у мене просвітліли очі, коли я спожив трохи цього меду;

И уразумѣ́ Іонаѳа́нъ и рече́: смути́ оте́цъ мо́й зе́млю: ви́ждь, я́ко прозрѣ́ша о́чи мои́, єгда́ вкуси́хъ ма́ло от ме́да сего́:

якби поїв сьогодні народ із здобичі, яку знайшов у ворогів своїх, то чи не більшою була б поразка филистимлян?

о, дабы́ я́ли яду́ще дне́сь лю́діє от коры́стей враго́въ свои́хъ, и́хже обрѣто́ша, мно́жайшая бы дне́сь я́зва была́ во иноплеме́нницѣхъ.

І нищили филистимлян у той день від Михмаса до Аїалона, і народ дуже втомився.

И порази́ша въ де́нь то́й от иноплеме́нниковъ мно́жає не́жели въ Махма́сѣ: и утруди́шася лю́діє зѣло́.

І кинувся народ на здобич, і брали овець, волів і телят, і заколювали на землі, і їв народ із кров’ю.

И устреми́шася лю́діє на коры́сти, и поя́ша лю́діє стада́ и бу́йволы и говя́да: и закала́ху на земли́, и ядо́ша лю́діє съ кро́вію.

І сповістили Саула, говорячи: ось, народ грішить перед Господом, їсть з кров’ю. І сказав Саул: ви згрішили; приваліть тепер до мене великий камінь.

И возвѣсти́ша Сау́лу, глаго́люще: согрѣши́ша лю́діє ко Го́споду, яду́ще съ кро́вію. И рече́ Сау́лъ: от геѳе́ма привали́те мнѣ́ сѣ́мо ка́мень ве́лій.

Потім сказав Саул: пройдіть між народом і скажіть йому: нехай кожен приводить до мене свого вола і кожен свою вівцю, і заколюйте тут і їжте, і не грішіть перед Господом, не їжте з кров’ю. І приводили всі з народу, кожен своєю рукою, вола свого [і свою вівцю] вночі, і заколювали там.

И рече́ Сау́лъ: ше́дше къ лю́демъ рцы́те и́мъ: да принесе́тъ кі́йждо сѣ́мо телца́ своєго́ и кі́йждо о́вцу свою́, и да зако́лютъ на ка́мени се́мъ, и яди́те я́, и не согрѣша́йте Го́споду яду́ще съ кро́вію. И приведо́ша но́щію вси́ лю́діє своє́ кі́йждо, є́же имя́ше въ руцѣ́ своє́й, и закала́ху та́мо.

І спорудив Саул жертовник Господу: то був перший жертовник, поставлений ним Господу.

И созда́ Сау́лъ та́мо олта́рь Го́споду: се́й нача́ Сау́лъ созида́ти олта́рь Го́споду.

І сказав Саул: підемо в погоню за филистимлянами вночі й обберемо їх до світанку і не залишимо в них жодної людини. І сказали: роби все, що добре в очах твоїх. Священик же сказав: приступімо тут до Бога.

И рече́ Сау́лъ: сни́демъ вслѣ́дъ иноплеме́нникъ но́щію, и расхи́тимъ и́хъ, до́ндеже заря́ бу́детъ, и не оста́вимъ от ни́хъ му́жа. И рѣ́ша: все́ є́же бла́го предъ очи́ма твои́ма, твори́. И рече́ ієре́й: присту́пимъ сѣ́мо къ Бо́гу.

І запитав Саул Бога: чи йти мені в погоню за филистимлянами? чи віддаси їх у руки Ізраїля? Але Він не відповів йому в той день.

И вопроси́ Сау́лъ Бо́га: сни́ду ли вслѣ́дъ иноплеме́нниковъ? преда́си ли и́хъ въ ру́ки Ізра́илтяномъ? И не отвѣща́ єму́ Госпо́дь въ де́нь то́й.

Тоді сказав Саул: нехай підійдуть сюди всі начальники народу і розвідають і дізнаються, на кому гріх нині?

И рече́ Сау́лъ: приведи́те сѣ́мо вся́ колѣ́на Ізра́илева, и уразумѣ́йте и увѣ́ждьте, на ко́мъ бы́сть грѣ́хъ се́й дне́сь,

тому що, — живий Господь, Який спас Ізраїля, — якщо виявиться і на Іонафані, синові моєму, то і він помре неодмінно. Але ніхто із усього народу не відповів йому.

я́ко жи́въ Госпо́дь спасы́й Ізра́иля, я́ко а́ще отвѣ́тъ бу́детъ на Іонаѳа́на сы́на моєго́, сме́ртію да у́мретъ. И не бѣ́ отвѣща́ющаго от всѣ́хъ люді́й.

І сказав Саул усім ізраїльтянам: ви станьте по один бік, а я і син мій Іонафан станемо по інший бік. І відповів народ Саулу: роби, що добре в очах твоїх.

И рече́ Сау́лъ всему́ Ізра́илю: вы́ ста́ните на єди́ну страну́, а́зъ же и Іонаѳа́нъ сы́нъ мо́й ста́немъ на другу́ю страну́. И рѣ́ша лю́діє къ Сау́лу: є́же бла́го предъ тобо́ю, твори́.

І сказав Саул: Господи, Боже Ізраїлів! [чого Ти нині не відповів рабу Твоєму? чи моя в тім провина, чи сина мого Іонафана? Господи, Боже Ізраїлів!] дай знамення. [Якщо ж вона в народі Твоєму Ізраїлі, дай йому освячення.] І викриті були Іонафан і Саул, а народ вийшов правим.

И рече́ Сау́лъ: Го́споди Бо́же Ізра́илевъ, что́ я́ко не отвѣща́лъ єси́ рабу́ твоєму́ дне́сь? или́ моя́ є́сть, или́ сы́на моєго́ Іонаѳа́на непра́вда? Го́споди Бо́же Ізра́илевъ, да́ждь зна́меніє: и а́ще рече́ши сія́, да́ждь ны́нѣ лю́демъ твои́мъ Ізра́илю, да́ждь ны́нѣ преподо́біє. И паде́ жре́бій на Іонаѳа́на и Сау́ла, и лю́діє изыдо́ша.

Тоді сказав Саул: киньте жереб між мною і між Іонафаном, сином моїм, [і кого оголосить Господь, той нехай помре. І сказав народ Саулу: нехай не буде так! Але Саул наполіг. І кинули жереб між ним та Іонафаном, сином його,] й упав жереб на Іонафана.

И рече́ Сау́лъ: ве́рзите жре́бій на мя́ и на Іонаѳа́на сы́на моєго́: єго́же объяви́тъ Госпо́дь, сме́ртію да у́мретъ. И рѣ́ша лю́діє къ Сау́лу: нѣ́сть се́й глаго́лъ. И премо́же Сау́лъ лю́ди, и верго́ша о не́мъ и Іонаѳа́нѣ сы́нѣ єго́, и паде́ на Іонаѳа́на жре́бій.

І сказав Саул Іонафану: розкажи мені, що зробив ти? І розповів йому Іонафан і сказав: я покуштував кінцем палки, що у руці моїй, трохи меду; і ось, я повинен умерти.

И рече́ Сау́лъ ко Іонаѳа́ну: возвѣсти́ ми, что́ сотвори́лъ єси́? И возвѣсти́ єму́ Іонаѳа́нъ и рече́: вкуша́я вкуси́хъ ма́ло ме́ду омочи́въ коне́цъ жезла́, и́же въ руку́ моє́ю, и се́, а́зъ умира́ю.

І сказав Саул: нехай те і те зробить мені Бог, і ще більше зробить; ти, Іонафане, повинен сьогодні вмерти!

И рече́ єму́ Сау́лъ: сія́ да сотвори́тъ ми́ Бо́гъ, и сія́ да приложи́тъ ми́, я́ко сме́ртію у́мреши дне́сь.

Але народ сказав Саулу: чи Іонафану вмерти, який здобув таке велике спасіння Ізраїлю? Нехай не буде цього! Живий Господь, і волосина не впаде з голови його на землю, тому що він діяв нині з Богом. І звільнив народ Іонафана, і не вмер він.

И рѣ́ша лю́діє къ Сау́лу: єда́ дне́сь у́мретъ сотвори́вый спасе́ніє сіє́ ве́ліє во Ізра́или? не бу́ди то́, жи́въ Госпо́дь, а́ще паде́тъ вла́съ главы́ єго́ на зе́млю, я́ко ми́лость Бо́жію сотвори́ въ де́нь се́й. И помоли́шася лю́діє о Іонаѳа́нѣ въ де́нь то́й, и не у́мре.

І повернувся Саул від переслідування филистимлян; филистимляни ж пішли у своє місце.

И не и́де Сау́лъ вслѣ́дъ иноплеме́нниковъ: иноплеме́нницы же отидо́ша въ мѣ́сто своє́.

І утвердив Саул своє царювання над Ізраїлем, і воював із усіма навколишніми ворогами своїми, з Моавом і з аммонитянами, і з Едомом [і з Вефором] і з царями Сови і з филистимлянами, і скрізь, проти кого виступав, мав успіх.

И Сау́лъ укрѣпи́ся ца́рствовати во Ізра́или, и побѣжда́ше о́крестъ вся́ враги́ своя́ въ Моа́вѣ и въ сынѣ́хъ Аммо́нихъ и въ сынѣ́хъ Єдо́млихъ и въ веѳо́рѣ и въ ца́рствіи сува́ни и во иноплеме́нницѣхъ: и а́може а́ще обраща́шеся, спаса́шеся.

І зібрав військо, і вразив Амалика, і звільнив Ізраїля від руки грабіжників його.

И сотвори́ си́лу, и побѣди́ Амали́ка, и изба́ви Ізра́иля изъ руки́ попира́ющихъ єго́.

Сини у Саула були: Іонафан, Ієссуй і Мелхисуа; а імена двох дочок його: ім’я старшої — Мерова, а ім’я молодшої — Мелхола.

И бѣ́ша сы́нове Сау́ловы Іонаѳа́нъ и іису́й и Мелхісує́: имена́ же двою́ дще́рію єго́, и́мя перворо́днѣй меро́ва и и́мя вторѣ́й Мелхо́ла:

Ім’я ж дружини Саулової — Ахиноам, дочка Ахимааца; а ім’я начальника війська його — Авенир, син Нира, дядька Саулового.

и́мя же женѣ́ єго́ Ахіноо́ма, дще́рь Ахімаа́сова: и и́мя старѣ́йшинѣ во́й єго́ Авени́ръ сы́нъ ни́ра сы́на у́жика Сау́лова:

Кис, батько Саулів, і Нир, батько Авенира, були синами Авиїла.

кі́съ же оте́цъ Сау́ловъ, и ни́ръ оте́цъ Авени́ровъ сы́нъ Іамі́на сы́на Авіи́лева.

І була запекла війна проти филистимлян у всі часи Саула. І коли Саул бачив яку-небудь людину сильну і войовничу, брав її до себе.

И бѣ́ бра́нь крѣпка́ на иноплеме́нники во вся́ дни́ Сау́ловы: и ви́дѣвъ Сау́лъ вся́ка му́жа си́льна и вся́ка му́жа сы́на си́лы, собира́ше и́хъ къ себѣ́.

І сказав Самуїл Саулу: Господь послав мене помазати тебе царем над народом Його, над Ізраїлем; тепер послухай голос Господа.

И рече́ самуи́лъ къ Сау́лу: посла́ мя Госпо́дь пома́зати тя́ на ца́рство въ лю́дехъ єго́ во Ізра́или: и ны́нѣ послу́шай гла́са слове́съ Госпо́днихъ:

Так говорить Господь Саваоф: згадав Я про те, що зробив Амалик Ізраїлю, як він протипостав йому на шляху, коли він ішов з Єгипту;

сія́ рече́ Госпо́дь Савао́ѳъ: ны́нѣ отмщу́, я́же сотвори́ Амали́къ Ізра́илю, єгда́ срѣ́те єго́ на пути́, восходя́щу єму́ от Єги́пта:

тепер іди і вразь Амалика [й Ієрима] і знищ усе, що в нього; [не бери собі нічого в них, але знищ і віддай закляттю все, що в нього;] і не давай пощади йому, і віддай на смерть від чоловіка до дружини, від отрока до немовляти, від вола до вівці, від верблюда до осла.

и ны́нѣ ты́ иди́, и порази́ши Амали́ка и ієрі́ма, и вся́ я́же су́ть єго́, и не снабди́ши от ни́хъ [ничто́же], и искорени́ши єго́: и проклене́ши єго́ и вся́ су́щая єго́, и не пощади́ши єго́: и да убіє́ши от му́жеска по́лу и до же́нска и от ю́ношъ и до ссу́щихъ млеко́, и от говя́дъ до ове́цъ и от велблю́дъ до осля́тъ.

І зібрав Саул народ і налічив їх у Телаїмі двісті тисяч ізраїльтян піших і десять тисяч з коліна Іудиного.

И собра́ лю́ди Сау́лъ и сочте́ я́ въ Галга́лѣхъ двѣ́стѣ ты́сящъ пѣ́шихъ и де́сять ты́сящъ от Іу́ды въ полцѣ́хъ:

І дійшов Саул до міста Амаликового, і зробив засідку в долині.

и пріи́де Сау́лъ до градо́въ Амали́ковыхъ и зася́де въ пото́цѣ.

І сказав Саул кинеянам: підіть, відокремтеся, вийдіть із середовища Амалика, щоб мені не погубити вас з ним, тому що ви були прихильними до всіх ізраїльтян, коли вони йшли з Єгипту. І відокремилися кинеяни із середовища Амалика.

И рече́ Сау́лъ ко кіне́ови: иди́ и уклони́ся от среды́ Амали́ка, да не погублю́ тя́ съ ни́мъ, ты́ бо сотвори́лъ єси́ ми́лость съ сынми́ Ізра́илевыми, єгда́ исхожда́ху изъ Єги́пта. И уклони́ся кіне́й от среды́ Амали́ка.

І вразив Саул Амалика від Хавили до околиць Сура, що перед Єгиптом;

И порази́ Сау́лъ Амали́ка от Євілы́ да́же до Су́ра, и́же предъ лице́мъ Єги́пта:

і Агага, царя Амаликового, захопив живим, а народ весь знищив мечем [і Ієрима умертвив].

и я́тъ ага́га царя́ Амали́кова жи́ва, и вся́ лю́ди изби́, и ієрі́ма уби́ мече́мъ.

Але Саул і народ пощадили Агага і кращих овець і волів і вгодованих ягнят, і все добре, і не хотіли знищувати, а всі речі маловажливі і погані знищили.

И сохрани́ Сау́лъ и вси́ лю́діє ага́га царя́ жи́ва и блага́я от ста́дъ и бу́йволовъ, и снѣ́дей [и оде́ждъ], и віногра́довъ и от всѣ́хъ благи́хъ: и не хотя́ху искорени́ти я́, то́чію ху́ждшеє и уничиже́ноє истреби́ша.

І було слово Господа до Самуїла таке:

И бы́сть глаго́лъ Госпо́день къ самуи́лу, глаго́ля:

шкодую, що поставив Я Саула царем, бо він відвернувся від Мене і слова Мого не виконав. І засмутився Самуїл і благав Господа цілу ніч.

раска́яхся, я́ко пома́захъ Сау́ла на ца́рство, поне́же отврати́ся от мене́ и слове́съ мои́хъ не соблюде́. И опеча́лися самуи́лъ и вопія́ше ко Го́споду всю́ но́щь.

І встав Самуїл рано-вранці і пішов назустріч Саулу. І сповістили Самуїла, що Саул ходив на Кармил і там поставив собі пам’ятник, [але звідти повернув колісницю] і спустився у Галгал.

И воста́ ра́но самуи́лъ, и идя́ше на срѣ́теніє Ізра́илтяномъ ра́но. И возвѣсти́ша самуи́лу, глаго́люще: и́детъ Сау́лъ въ карми́лъ, и се́, воздви́же ру́ку себѣ́, и возврати́ колесни́цу, и сни́де въ Галга́лы. И пріи́де самуи́лъ къ Сау́лу, и се́, то́й возноша́ше всесожже́ніє Го́споду, пе́рвая от коры́стей, и́хже взя́ от Амали́ковъ.

Коли прийшов Самуїл до Саула, то Саул сказав йому: благословенний ти у Господа; я виконав слово Господа.

И пріи́де самуи́лъ къ Сау́лу, и рече́ єму́ Сау́лъ: благослове́нъ ты́ Го́споду, сотвори́хъ бо вся́, єли́ка [ми́] глаго́ла Госпо́дь.

І сказав Самуїл: а що це за бекання овець у вухах моїх і мукання волів, що я чую?

И рече́ самуи́лъ: и кі́й гла́съ ста́дъ си́хъ во у́шію моє́ю, и гла́съ говя́дъ, єго́же а́зъ слы́шу?

І сказав Саул: привели їх від Амалика, тому що народ пощадив кращих овець і волів для жертвоприношення Господу Богу твоєму; інше ж ми знищили.

И рече́ Сау́лъ: от Амали́ка пригна́хъ я́, и́хже сохрани́ша лю́діє лу́чшая от ста́дъ и от воло́въ, є́же пожре́ти я́ Го́споду Бо́гу твоєму́, про́чая же изби́хъ.

І сказав Самуїл Саулу: почекай, я скажу тобі, що сказав мені Господь уночі. І сказав йому Саул: говори.

И рече́ самуи́лъ къ Сау́лу: потерпи́, и возвѣщу́ ти, я́же глаго́ла Госпо́дь ко мнѣ́ но́щію.

І сказав Самуїл: чи не малим ти був в очах твоїх, коли став главою колін Ізраїлевих, і Господь помазав тебе царем над Ізраїлем?

И рече́ єму́ [сау́лъ]: глаго́ли. И рече́ самуи́лъ къ Сау́лу: єда́ не ма́лъ бы́лъ єси́ ты́ предъ ни́мъ, и не властели́на ли тя́ поста́ви хору́гви колѣ́на Ізра́илева? и пома́за тя́ Госпо́дь на ца́рство Ізра́илево:

І послав тебе Господь у путь, сказавши: «йди і віддай закляттю нечестивих амаликитян і воюй проти них, доки не знищиш їх».

и посла́ тя Госпо́дь путе́мъ и рече́ тебѣ́: иди́ и искорени́ Амали́ка, и погуби́ согрѣ́шшихъ предо мно́ю, и вою́й и́хъ, до́ндеже сконча́єши и́хъ:

Навіщо ж ти не послухав голосу Господа і кинувся на здобич, і зробив зло перед очима Господа?

и почто́ не послу́шалъ єси́ гла́са Госпо́дня по всему́, єли́ко глаго́ла тебѣ́, но устреми́лся єси́ на коры́сти и сотвори́лъ єси́ лука́воє предъ Го́сподемъ?

І сказав Саул Самуїлу: я послухав голос Господа і пішов у путь, куди послав мене Господь, і привів Агага, царя Амаликитського, а Амалика знищив;

И рече́ Сау́лъ къ самуи́лу: послу́шахъ гла́са люді́й и идо́хъ путе́мъ, и́мже посла́ мя Госпо́дь, и приведо́хъ ага́га царя́ Амали́кова, и Амали́ки искорени́хъ:

народ же зі здобичі, з овець і волів, узяв краще з заклятого, для жертвоприношення Господу Богу твоєму, у Галгалі.

и взя́ша лю́діє коры́сти от ста́дъ и бу́йволы, пе́рвая от истребля́ємыхъ на пожре́ніє Го́споду Бо́гу на́шему въ Галга́лѣхъ.

І відповів Самуїл: невже всепалення і жертви настільки ж приємні Господу, як слухняність голосу Господа? Слухняність краще жертви і покірність краще жиру баранів;

И рече́ самуи́лъ: єда́ уго́дны Го́споду всесожже́нія и же́ртвы, я́коже послу́шати гла́са Госпо́дня? се́, послуша́ніє па́че же́ртвы бла́ги, и покоре́ніє па́че ту́ка о́вня:

тому що непокора є такий самий гріх, як чаклунство, і противлення те саме, що ідолопоклонство; за те, що ти відкинув слово Господа, і Він відкинув тебе, щоб ти не був царем [над Ізраїлем].

я́коже грѣ́хъ є́сть чарова́ніє, та́ко [грѣ́хъ є́сть] противле́ніє, и я́коже грѣ́хъ є́сть ідолопоклоне́ніє, та́ко непокоре́ніє: поне́же уничижи́лъ єси́ глаго́лъ Госпо́день, и уничижи́тъ тя́ Госпо́дь не бы́ти тебѣ́ царе́мъ во Ізра́или.

І сказав Саул Самуїлу: згрішив я, бо переступив повеління Господа і слово твоє; але я боявся народу і послухав голосу їх;

И рече́ Сау́лъ къ самуи́лу: согрѣши́хъ, я́ко преступи́хъ сло́во Госпо́дне и глаго́лъ тво́й, убоя́хся бо люді́й и послу́шахъ гла́са и́хъ:

тепер же зніми з мене гріх мій і повернися зі мною, щоб я поклонився Господу [Богу твоєму].

и ны́нѣ возми́ грѣ́хъ мо́й и возврати́ся со мно́ю, да поклоню́ся Го́споду Бо́гу твоєму́.

І відповів Самуїл Саулу: не повернуся я з тобою, тому що ти відкинув слово Господа, і Господь відкинув тебе, щоб ти не був царем над Ізраїлем.

И рече́ самуи́лъ къ Сау́лу: не возвращу́ся съ тобо́ю, я́ко уничижи́лъ єси́ глаго́лъ Госпо́день, и уничижи́тъ тя́ Госпо́дь не бы́ти тебѣ́ царе́мъ во Ізра́или.

І повернувся Самуїл, щоб іти. Але [Саул] схопився за край одягу його і роздер його.

И отврати́ самуи́лъ лице́ своє́ є́же отити́: и я́тъ Сау́лъ за воскри́ліє ри́зы єго́ и раздра́ є́.

Тоді сказав Самуїл: нині відібрав Господь царство Ізраїльське у тебе і віддав його ближньому твоєму, кращому за тебе;

И рече́ єму́ самуи́лъ: раздра́ Госпо́дь ца́рство Ізра́илево от руку́ твоє́ю дне́сь, и да́стъ є́ бли́жнему твоєму́, лу́чшему па́че тебе́,

і не скаже неправди і не розкається Вірний Ізраїлів; бо не людина Він, щоб розкаятися Йому.

и раздѣли́тся Ізра́иль на дво́є: и не обрати́тся, ниже́ раска́єтся святы́й Ізра́илевъ, зане́же не я́ко человѣ́къ є́сть, є́же раска́ятися єму́, запрети́тъ, и не пребу́детъ.

І сказав [Саул]: я згрішив, але вшануй мене нині перед старійшинами народу мого і перед Ізраїлем і повернися зі мною, і я поклонюся Господу Богу твоєму.

И рече́ Сау́лъ: согрѣши́хъ, но просла́ви мя́ ны́нѣ предъ старѣ́йшины Ізра́илевы и предъ людьми́ мои́ми, и возврати́ся со мно́ю, и поклоню́ся Го́споду Бо́гу твоєму́.

І повернувся Самуїл за Саулом, і поклонився Саул Господу.

И возврати́ся самуи́лъ вслѣ́дъ Сау́ла, и поклони́ся Сау́лъ Го́споду.

Потім сказав Самуїл: приведіть до мене Агага, царя Амаликитського. І підійшов до нього Агаг тремтячий, і сказав Агаг: звичайно, гіркота смерти минула?

И рече́ самуи́лъ: приведи́те ми́ ага́га царя́ Амали́кова. И пріи́де къ нему́ ага́гъ трепе́ща, и рече́ ага́гъ: та́ко ли горька́ сме́рть?

Але Самуїл сказав: як меч твій жінок позбавляв дітей, так мати твоя між жінками нехай буде позбавлена сина. І розрубав Самуїл Агага перед Господом у Галгалі.

И рече́ самуи́лъ ко ага́гу: я́коже обезча́дствова же́нъ ору́жіє твоє́, та́ко обезча́дится въ жена́хъ ма́ти твоя́. И закла́ самуи́лъ ага́га предъ Го́сподемъ въ Галга́лѣхъ.

І відійшов Самуїл у Раму, а Саул пішов у дім свій, у Гиву Саулову.

И отъи́де самуи́лъ во Армаѳе́мъ: и Сау́лъ отъи́де въ до́мъ сво́й въ гаваю́.

І більше не бачився Самуїл із Саулом до дня смерти своєї; але засмучувався Самуїл про Саула, бо Господь розкаявся, що поставив Саула царем над Ізраїлем.

И не приложи́ самуи́лъ ктому́ ви́дѣти Сау́ла да́же до дне́ сме́рти своєя́, поне́же пла́каше самуи́лъ о Сау́лѣ, зане́же раска́яся Госпо́дь, я́ко поста́ви Сау́ла царя́ во Ізра́или.

І сказав Господь Самуїлу: доки будеш ти засмучуватися про Саула, якого Я відкинув, щоб він не був царем над Ізраїлем? Наповни ріг твій єлеєм і піди; Я пошлю тебе до Ієссея вифлеємлянина, тому що між синами його Я побачив Собі царя.

И рече́ Госпо́дь къ самуи́лу: доко́лѣ ты́ пла́чеши о Сау́лѣ, а́зъ же уничижи́хъ єго́, не ца́рствовати во Ізра́или? напо́лни ро́гъ тво́й єле́а и пріиди́, послю́ тя ко Ієссе́ю до Виѳлеє́ма, я́ко узрѣ́хъ въ сынѣ́хъ єго́ себѣ́ царя́.

І сказав Самуїл: як я піду? Саул почує й уб’є мене. Господь сказав: візьми в руку твою телицю зі стада і скажи: «я прийшов для жертвоприношення Господу»;

И рече́ самуи́лъ: ка́ко пойду́? и услы́шитъ Сау́лъ, и убіє́тъ мя́. И рече́ Госпо́дь: ю́ницу от воло́въ возми́ въ ру́цѣ твои́ и рече́ши: пожре́ти Го́сподеви иду́:

і запроси Ієссея [і синів його] до жертви; Я вкажу тобі, що робити тобі, і ти помажеш Мені того, про кого Я скажу тобі.

и призове́ши Ієссе́а и сы́ны єго́ къ же́ртвѣ: и а́зъ ти́ покажу́, я́же сотвори́ши, и пома́жеши ми́, єго́же ти́ реку́.

І зробив Самуїл так, як сказав йому Господь. Коли прийшов він у Вифлеєм, то старійшини міста з тремтінням вийшли назустріч йому і сказали: чи мирний прихід твій?

И сотвори́ самуи́лъ вся́, єли́ка рече́ єму́ Госпо́дь: и пріи́де въ Виѳлеє́мъ, и ужасо́шася старѣ́йшины гра́да о прише́ствіи єго́ и рѣ́ша: ми́ръ ли вхо́дъ тво́й, о, прозорли́вче?

І відповів він: мирний, для жертвоприношення Господу прийшов я; освятіться і йдіть зі мною до жертвоприношення. І освятив Ієссея і синів його і запросив їх до жертви.

И рече́: ми́ръ: пожре́ти Го́споду пріидо́хъ: освяти́теся и возвесели́теся дне́сь со мно́ю. И освяти́ Ієссе́а и сы́ны єго́, и призва́ я́ къ же́ртвѣ.

І коли вони прийшли, він, побачивши Елиава, сказав: мабуть, цей перед Господом помазаник Його!

И бы́сть внегда́ вни́ти и́мъ, и ви́дѣ Єліа́ва и рече́: се́й ли предъ Го́сподемъ пома́занникъ єго́?

Але Господь сказав Самуїлу: не дивися на лице його і на висоту зросту його; Я відкинув його; Я дивлюся не так, як дивиться людина; бо людина дивиться на лице, а Господь дивиться на серце.

И рече́ Госпо́дь самуи́лу: не зри́ на лице́ єго́, ниже́ на во́зрастъ вели́чества єго́, я́ко уничижи́хъ єго́: поне́же не та́ко зри́тъ человѣ́къ, я́ко зри́тъ Бо́гъ: я́ко человѣ́къ зри́тъ на лице́, Бо́гъ же зри́тъ на се́рдце.

І покликав Ієссей Аминадава і підвів його до Самуїла, і сказав Самуїл: і цього не обрав Господь.

И призва́ Ієссе́й Амінада́ва и предста́ви єго́ предъ лице́ самуи́ла. И рече́ [самуи́лъ]: ниже́ сего́ избра́ Госпо́дь.

І підвів Ієссей Самму, і сказав Самуїл: і цього не обрав Господь.

И приведе́ Ієссе́й саммаа́. И рече́: и сего́ не избра́ Госпо́дь.

Так підводив Ієссей до Самуїла сім синів своїх, але Самуїл сказав Ієссею: нікого з цих не обрав Господь.

И приведе́ Ієссе́й се́дмь сыно́въ свои́хъ предъ самуи́ла. И рече́ самуи́лъ ко Ієссе́ю: не избра́ Госпо́дь от си́хъ.

І сказав Самуїл Ієссею: чи всі діти тут? І відповів Ієссей: є ще менший; він пасе овець. І сказав Самуїл Ієссею: пошли і візьми його, бо ми не сядемо обідати, доки не прийде він сюди.

И рече́ самуи́лъ ко Ієссе́ю: не доста́ло ли уже́ дѣте́й? И рече́ Ієссе́й: єще́ є́сть єди́нъ ма́лъ, и се́й пасе́тъ на па́жити. И рече́ самуи́лъ ко Ієссе́ю: посли́ и приведи́ єго́, я́ко не возля́жемъ, до́ндеже пріи́детъ то́й сѣ́мо.

І послав Ієссей і привели його. Він був білявий, із красивими очима і приємним лицем. І сказав Господь: встань, помаж його, бо це він.

И посла́, и введе́ єго́: и то́й че́рменъ, до́брыма очи́ма, и бла́гъ взо́ромъ Го́сподеви. И рече́ Госпо́дь къ самуи́лу: воста́ни и пома́жи даві́да, я́ко се́й бла́гъ є́сть.

І взяв Самуїл ріг з єлеєм і помазав його серед братів його, і спочив Дух Господній на Давиді з того дня і після; Самуїл же встав і відійшов у Раму.

И прія́ самуи́лъ ро́гъ со єле́ємъ и пома́за єго́ посредѣ́ бра́тіи єго́. И ноша́шеся Ду́хъ Госпо́день надъ даві́домъ от того́ дне́ и пото́мъ. И воста́ самуи́лъ и отъи́де во Армаѳе́мъ.

А від Саула відступив Дух Господній, і обурював його злий дух від Господа.

И Ду́хъ Госпо́день отступи́ от Сау́ла, и давля́ше єго́ ду́хъ лука́вый от Го́спода.

І сказали слуги Саулові йому: ось, злий дух від Бога обурює тебе;

И рѣ́ша о́троцы Сау́ловы къ нему́: се́, ны́нѣ ду́хъ лука́вый от Го́спода да́витъ тя́:

нехай господар наш накаже слугам своїм, які перед тобою, пошукати людини, майстра гри на гуслях, і коли найде на тебе злий дух від Бога, то він, граючи рукою своєю, буде заспокоювати тебе.

да реку́тъ раби́ твои́ ны́нѣ предъ тобо́ю, и взы́щутъ господи́ну на́шему му́жа зна́юща пѣ́ти въ гу́сли: и внегда́ бу́детъ ду́хъ лука́вый на тебѣ́, и тогда́ да поє́тъ въ гу́сли своя́, и бла́го ти́ бу́детъ, и упоко́итъ тя́.

І відповів Саул слугам своїм: знайдіть мені людину, що добре грає, і представте її мені.

И рече́ Сау́лъ ко отроко́мъ свои́мъ: посмотри́те ми́ му́жа до́брѣ пою́ща и введи́те єго́ ко мнѣ́.

Тоді один із слуг його сказав: ось, я бачив у Ієссея вифлеємлянина сина, який вміє грати, людину хоробру і войовничу, і розумну в словах і видну собою, і Господь з ним.

И отвѣща́ єди́нъ от о́трокъ єго́ и рече́: се́, ви́дѣхъ сы́на Ієссе́ова изъ Виѳлеє́ма, и то́й вѣ́сть пѣ́ніє, и му́жъ разу́менъ, и боре́цъ, и му́дръ въ словеси́, и му́жъ бла́гъ ви́домъ, и Госпо́дь съ ни́мъ.

І послав Саул вісників до Ієссея і сказав: пошли до мене Давида, сина твого, який при отарі.

И посла́ Сау́лъ вѣ́стники ко Ієссе́ю, глаго́ля: отпусти́ ко мнѣ́ даві́да сы́на твоєго́, и́же у ста́да твоєго́.

І взяв Ієссей осла з хлібом і міх з вином і одне козеня, і послав з Давидом, сином своїм, до Саула.

И взя́ Ієссе́й бре́мя хлѣ́бовъ и мѣ́хъ віна́ и козля́ от ко́зъ єди́но, и посла́ къ Сау́лу руко́ю даві́да сы́на своєго́.

І прийшов Давид до Саула і служив перед ним, і дуже сподобався йому і зробився його зброєносцем.

И вни́де даві́дъ къ Сау́лу, и предстоя́ше предъ ни́мъ, и возлюби́ єго́ зѣло́ Сау́лъ, и бы́сть єму́ нося́й ору́жіє єго́.

І послав Саул сказати Ієссею: нехай Давид служить при мені, бо він здобув благовоління в очах моїх.

И посла́ Сау́лъ ко Ієссе́ю, глаго́ля: да предстои́тъ даві́дъ предо мно́ю, я́ко обрѣ́те благода́ть предъ очи́ма мои́ма.

І коли дух від Бога бував на Саулі, то Давид, узявши гуслі, грав, — і втішніше і краще ставало Саулу, і дух злий відступав від нього.

И бы́сть внегда́ бы́ти ду́ху лука́ву на Сау́лѣ, и взима́ше даві́дъ гу́сли и игра́ше руко́ю своє́ю, и отдыха́ше Сау́лъ, и бла́го єму́ бя́ше, и отступа́ше от него́ ду́хъ лука́вый.

Филистимляни зібрали війська свої для війни і зібралися в Сокхофі, що в Юдеї, і розташувалися станом між Сокхофом і Азеком в Ефес-Даммимі.

И собира́ша иноплеме́нницы полки́ своя́ на бра́нь, и собра́шася въ сокхо́ѳѣ Іуде́йстѣмъ, и ополчи́шася средѣ́ сокхо́ѳа и среди́ азика́ во Афесдоммі́нѣ.

А Саул та ізраїльтяни зібралися і розташувалися станом у долині дуба і приготувалися до війни проти филистимлян.

Сау́лъ же и му́жіє Ізра́илевы собра́шася и ополчи́шася во удо́ли тереві́нѳа и устроя́хуся на бра́нь проти́ву иноплеме́нникомъ.

І стали филистимляни на горі з одного боку, й ізраїльтяни на горі з іншого боку, а між ними була долина.

И иноплеме́нницы стоя́ху на горѣ́ отсю́ду осо́бь, Ізра́иль же стоя́ше на горѣ́ отону́ду, и удо́ль между́ и́ми бя́ше.

І виступив зі стану филистимського єдиноборець, на ім’я Голіаф, з Гефа; на зріст він — шести ліктів і п’яді.

И изы́де му́жъ си́ленъ изъ полка́ иноплеме́ннича, и́мя єму́ голіа́ѳъ от ге́ѳа, высота́ єго́ ше́сть лако́тъ и пя́дь:

Мідний шолом на голові його; і одягнений він був у лускату броню, і вага броні його — п’ять тисяч сиклів міді;

и шле́мъ мѣ́дянъ на главѣ́ єго́, и въ броню́ кольча́ту то́й оболче́нъ бя́ше: и вѣ́съ брони́ єго́ пя́ть ты́сящъ Сі́кль мѣ́ди и желѣ́за:

мідні наколінники на ногах його, і мідний щит за плечима його;

и поно́жы мѣ́дяны верху́ го́леній єго́, и щи́тъ мѣ́дянъ на плеща́хъ єго́:

і древко списа його, як валок у ткачів; а сам спис його в шістсот сиклів заліза, і перед ним ішов зброєносець.

и ра́товище копія́ єго́ а́ки ору́діє тку́щихъ, и копіє́ єго́ ше́сть со́тъ Сі́кль желѣ́за: и нося́й ору́жіє єго́ идя́ше предъ ни́мъ.

І став він і кричав до полків ізраїльських, говорячи їм: навіщо вийшли ви воювати? Чи не филистимлянин я, а ви раби Саулові? Виберіть у себе людину, і нехай зійде до мене;

И ста́ и возопи́ предъ полки́ Ізра́илевыми и рече́ и́мъ: почто́ изыдо́сте, ополчи́тися ли на бра́нь проти́ву на́мъ? нѣ́смь ли а́зъ иноплеме́нникъ, вы́ же Євре́є Сау́ловы? избери́те себѣ́ му́жа, и да сни́детъ ко мнѣ́:

якщо він може битися зі мною й уб’є мене, то ми будемо вашими рабами; якщо ж я здолаю його й уб’ю його, то ви будете нашими рабами і будете служити нам.

и а́ще возмо́жетъ со мно́ю бра́тися и одолѣ́єтъ ми́, бу́демъ ва́мъ раби́: а́ще же а́зъ возмогу́ одолѣ́ти єму́, бу́дете вы́ на́мъ раби́ и порабо́таєте на́мъ.

І сказав филистимлянин: сьогодні я посоромлю полки ізраїльські; дайте мені людину, і ми будемо битися вдвох.

И рече́ иноплеме́нникъ: се́, а́зъ дне́сь уничижи́хъ по́лкъ Ізра́илевъ въ се́й де́нь: дади́те ми́ му́жа, и́же побо́рется со мно́ю єди́нъ.

І почули Саул і всі ізраїльтяни ці слова филистимлянина, і дуже злякалися і жахнулися.

И слы́ша Сау́лъ и ве́сь Ізра́иль глаго́лы иноплеме́нничи сія́ и ужасо́шася и убоя́шася зѣло́.

Давид же був сином ефрафянина з Вифлеєма Іудиного, на ім’я Ієссей, у якого було вісім синів. Цей чоловік у дні Саула досяг старости і був старшим між мужами.

Даві́дъ же Єфраѳе́євъ, се́й бѣ́ от Виѳлеє́ма Іу́дина, и́мя же отцу́ єго́ Ієссе́й, єму́же бѣ́ о́смь сыно́въ. Во дни́ же Сау́ловы бѣ́ му́жъ то́й состарѣ́ся въ муже́хъ.

Три старших сини Ієссея пішли із Саулом на війну; імена трьох синів його, які пішли на війну: старший — Елиав, другий за ним — Аминадав, і третій — Самма;

И идо́ша три́ сы́ны Ієссе́євы старѣ́йшіи на бра́нь съ Сау́ломъ: имена́ же сыно́въ єго́ поше́дшихъ на бра́нь, Єліа́въ перворо́дный єго́, и вторы́й Амінада́въ, и тре́тій самма́.

Давид же був менший. Троє старших пішли із Саулом,

Даві́дъ же бѣ́ юнѣ́йшій, и три́ бо́лшіи єго́ идо́ша вслѣ́дъ Сау́ла.

а Давид повернувся від Саула, щоб пасти овець батька свого у Вифлеємі.

Даві́дъ же возврати́вся от Сау́ла, отъи́де пасти́ о́вцы отца́ своєго́ въ Виѳлеє́мъ.

І виступав филистимлянин той вранці і ввечері і виставляв себе сорок днів.

И прихожда́ше иноплеме́нникъ у́тро и въ ве́черъ, явля́яся предъ Ізра́илемъ четы́редесять дні́й.

І сказав Ієссей Давиду, синові своєму: візьми для братів своїх ефу сушених зерен і десять цих хлібів і віднеси скоріше в стан до твоїх братів;

И рече́ Ієссе́й даві́ду сы́ну своєму́: возми́ у́бо бра́тіямъ твои́мъ мѣ́ру є́фі муки́ и де́сять хлѣ́бъ си́хъ, и иди́ въ по́лкъ, и да́ждь бра́тіямъ твои́мъ:

а ці десять сирів віднеси тисячоначальнику і дізнайся про здоров’я братів і довідайся про потреби їхні.

и де́сять сы́ровъ от млека́ сего́, и да́ждь ты́сящнику: и бра́тію свою́ посѣти́ въ ми́рѣ, и єли́кихъ а́ще тре́буютъ, увѣ́си, суббо́тствовати же бу́деши со мно́ю.

Саул і вони і всі ізраїльтяни знаходилися в долині дуба і готувалися до битви з филистимлянами.

Сау́лъ же и вси́ лю́діє бя́ху во удо́ли ду́ба ра́тующеся со иноплеме́нники.

І встав Давид рано-вранці, і доручив овець сторожеві, і, взявши ношу, пішов, як наказав йому Ієссей, і прийшов до обозу, коли військо було виведене у стрій і з криком готувалося до битви.

И воста́ даві́дъ ра́но, о́вцы же оста́ви со стра́жею, и взя́, и отъи́де, я́коже заповѣ́да єму́ оте́цъ єго́ Ієссе́й: и пріи́де на мѣ́сто, идѣ́же исхожда́ху си́льніи на бра́нь и вопія́ху въ полцѣ́хъ.

І розташували ізраїльтяни і филистимляни стрій навпроти строю.

Зане́же вооружа́шеся Ізра́иль проти́ву иноплеме́нникомъ, и иноплеме́нницы вооружа́хуся проти́ву Ізра́иля.

Давид залишив свою ношу обозному сторожеві і побіг у ряди і, прийшовши, запитав братів своїх про здоров’я.

И положи́ даві́дъ бре́мя своє́ въ рука́хъ стра́жа, и тече́ въ по́лкъ, и прише́дъ вопроси́ бра́тію свою́ въ ми́рѣ.

І ось, коли він розмовляв з ними, єдиноборець, на ім’я Голіаф, филистимлянин з Гефа, виступає з рядів филистимських і говорить ті слова, і Давид почув їх.

Глаго́лющу же єму́ съ ни́ми, и се́, му́жъ месе́йскій, єму́же и́мя голіа́ѳъ, Филісті́млянинъ от ге́ѳы, изы́де от полко́въ иноплеме́нничихъ и глаго́ла по словесе́мъ си́мъ, и услы́ша даві́дъ.

І всі ізраїльтяни, побачивши цього чоловіка, тікали від нього і дуже боялися.

И вси́ му́жіє Ізра́илевы єгда́ уви́дѣша му́жа, и бѣжа́ша от лица́ єго́ и убоя́шася зѣло́.

І говорили ізраїльтяни: бачите цю людину, що виступає? Він виступає, щоб ганьбити Ізраїль. Якби хто убив його, обдарував би того цар великим багатством, і дочку свою видав би за нього, і дім батька його зробив би вільним в Ізраїлі.

И рѣ́ша му́жіє Ізра́илтестіи: ви́дѣсте ли му́жа сего́ восходя́ща, я́ко поноси́ти Ізра́иля пріи́де? и а́ще бу́детъ му́жъ, и́же убіє́тъ єго́, обогати́тъ єго́ ца́рь бога́тствомъ ве́ліимъ, и дще́рь свою́ да́стъ єму́, и до́мъ отца́ єго́ сотвори́тъ свобо́денъ во Ізра́или.

І сказав Давид людям, що стояли з ним: що зроблять тому, хто уб’є цього филистимлянина і зніме ганьблення з Ізраїля? бо хто цей необрізаний филистимлянин, що так ганьбить воїнство Бога живого?

И рече́ даві́дъ къ муже́мъ стоя́щымъ съ ни́мъ, глаго́ля: что́ сотворите́ му́жу, и́же убіє́тъ иноплеме́нника о́наго и отъи́метъ поноше́ніє от Ізра́иля? я́ко кто́ є́сть иноплеме́нникъ необрѣ́занный се́й, и́же поно́ситъ полку́ Бо́га жива́го?

І сказав йому народ ті самі слова, говорячи: ось що зроблено буде тій людині, яка уб’є його.

И реко́ша єму́ лю́діє по словеси́ сему́, глаго́люще: та́ко сотвори́тся му́жу, и́же убіє́тъ єго́.

І почув Елиав, старший брат Давида, як говорив він з людьми, і розсердився Елиав на Давида і сказав: навіщо ти сюди прийшов і на кого залишив небагатьох овець тих у пустелі? Я знаю зарозумілість твою і дурне серце твоє, ти прийшов подивитися на битву.

И услы́ша Єліа́въ бра́тъ єго́ бо́лшій, внегда́ глаго́лати єму́ къ муже́мъ: и разгнѣ́вася я́ростію Єліа́въ на даві́да и рече́: почто́ сѣ́мо прише́лъ єси́? и кому́ оста́вилъ єси́ ма́лыя о́вцы о́ны въ пусты́ни? вѣ́мъ а́зъ го́рдость твою́ и зло́бу се́рдца твоєго́, я́ко видѣ́нія ра́ди бра́ни прише́лъ єси́.

І сказав Давид: що ж я зробив? чи не слова це?

И рече́ даві́дъ: что́ сотвори́хъ ны́нѣ? нѣ́сть ли рѣ́чь?

І відвернувся від нього до іншого і говорив ті самі слова, і відповідав йому народ як і раніше.

И отврати́ся от него́ ко ино́му и рече́ по словеси́ сему́. И отвѣща́ша єму́ лю́діє по словеси́ пре́жнему.

І почули слова, які говорив Давид, і переказали Саулу, і той покликав його.

И слы́шаны бы́ша глаго́лы, и́хже глаго́ла даві́дъ, и возвѣсти́ша предъ Сау́ломъ: и поя́ша єго́ лю́діє и приведо́ша єго́ предъ Сау́ла.

І сказав Давид Саулу: нехай ніхто не падає духом через нього; раб твій піде і битиметься з цим филистимлянином.

И рече́ даві́дъ къ Сау́лу: да не ужаса́єтся се́рдце господи́ну моєму́ о се́мъ, ра́бъ тво́й по́йдетъ и побо́рется со иноплеме́нникомъ си́мъ.

І сказав Саул Давиду: не можеш ти йти проти цього филистимлянина, щоб битися з ним, тому що ти ще юнак, а він воїн від юности своєї.

И рече́ Сау́лъ къ даві́ду: не возмо́жеши пойти́ ко иноплеме́ннику сему́ бра́тися съ ни́мъ, я́ко ты́ дѣ́тищь єси́, се́й же му́жъ боре́цъ є́сть от ю́ности своєя́.

І сказав Давид Саулу: раб твій пас овець у батька свого, і коли, бувало, приходив лев або ведмідь і ніс вівцю з отари,

И рече́ даві́дъ къ Сау́лу: єгда́ пася́ше ра́бъ тво́й отца́ своєго́ ста́до, и єгда́ прихожда́ше ле́въ или́ медвѣ́дица и восхища́ше от ста́да о́вцу єди́ну:

то я гнався за ним і нападав на нього і віднімав з пащі його; а якщо він кидався на мене, то я брав його за гриву й уражав його й умертвляв його;

и а́зъ вслѣ́дъ єго́ исхожда́хъ и поража́хъ єго́, и исторга́хъ изъ у́стъ єго́ [взя́тоє]: и а́ще воспротивля́шеся ми́, то́ взе́мъ за горта́нь єго́, поража́хъ и умерщвля́хъ єго́:

і лева і ведмедя убивав раб твій, і з цим филистимлянином необрізаним буде те саме, що з ними, тому що так ганьбить воїнство Бога живого. [Чи не піти мені й уразити його, щоб зняти ганьблення з Ізраїля? Бо хто цей необрізаний?]

и льва́ и медвѣ́дицу бія́ше ра́бъ тво́й, и бу́детъ иноплеме́нникъ необрѣ́занный се́й я́ко єди́нъ от си́хъ: не поиду́ ли, и поражу́ єго́, и отиму́ дне́сь поноше́ніє от Ізра́иля? поне́же кто́ необрѣ́занный се́й, и́же уничижи́ по́лкъ Бо́га жи́ва?

І сказав Давид: Господь, Який спасав мене від лева і ведмедя, визволить мене і від руки цього филистимлянина. І сказав Саул Давиду: йди, і нехай буде Господь з тобою.

И рече́ даві́дъ: Госпо́дь и́же изъя́тъ мя́ от руки́ льво́вы и от руки́ медвѣ́дицы, то́й и́зметъ мя́ от руки́ иноплеме́нника сего́ необрѣ́заннаго. И рече́ Сау́лъ къ даві́ду: иди́, и да бу́детъ Госпо́дь съ тобо́ю.

І вдяг Саул Давида у свій одяг, і поклав на голову його мідний шолом, і надяг на нього броню.

И облече́ Сау́лъ даві́да оде́ждею, и шле́мъ мѣ́дянъ возложи́ на главу́ єго́,

І оперезався Давид мечем його поверх одягу і почав ходити, тому що не звик до такого озброєння; потім сказав Давид Саулу: я не можу ходити в цьому, я не звик. І зняв Давид усе це із себе.

и препоя́са даві́да ору́жіємъ свои́мъ верху́ оде́жды єго́. Даві́дъ же походи́въ [во ору́жіи] сѣ́мо и ова́мо, утруди́ся, я́ко не обы́че. И рече́ даві́дъ Сау́лу: не могу́ ити́ въ си́хъ, я́ко не обыко́хъ. И взя́ша от него́ сія́.

І взяв посох свій у руку свою, і вибрав собі п’ять гладеньких каменів зі струмка, і поклав їх у пастушу сумку, що була з ним; і з сумкою і з пращею в руці своїй виступив проти филистимлянина.

И взя́ па́лицу свою́ въ ру́ку свою́, и избра́ себѣ́ пя́ть ка́меній гла́дкихъ от пото́ка, и вложи́ я́ въ тобо́лецъ па́стырскій єго́же ноша́ше, и пра́щу свою́ имы́й въ руцѣ́ своє́й, и и́де къ му́жу иноплеме́ннику.

Виступив і филистимлянин, ідучи і наближаючись до Давида, і зброєносець ішов попереду нього.

И идя́ше иноплеме́нникъ приближа́яся къ даві́ду, и нося́й ору́жіє єго́ предъ ни́мъ [идя́ше].

І глянув филистимлянин і, побачивши Давида, із презирством подивився на нього, тому що він був молодий, білявий і красивий лицем.

И ви́дѣ голіа́ѳъ иноплеме́нникъ даві́да и обезче́ствова єго́, зане́ то́й дѣ́тищь бѣ́, и че́рменъ и лѣ́пъ очи́ма.

І сказав филистимлянин Давиду: що ти йдеш на мене з палкою [і з камінням]? хіба я собака? [І сказав Давид: ні, але гірше собаки.] І прокляв филистимлянин Давида своїми богами.

И рече́ иноплеме́нникъ къ даві́ду: єда́ пе́съ а́зъ є́смь, я́ко ты́ и́деши проти́ву мене́ съ па́лицею и ка́меніємъ? И рече́ даві́дъ: ни́, но и ху́ждшій пса́. И прокля́ иноплеме́нникъ даві́да бо́ги свои́ми.

І сказав филистимлянин Давиду: підійди до мене, і я віддам тіло твоє птахам небесним і звірам польовим.

И рече́ иноплеме́нникъ къ даві́ду: гряди́ ко мнѣ́, и да́мъ пло́ть твою́ пти́цамъ небе́снымъ и звѣре́мъ земны́мъ.

А Давид відповів филистимлянину: ти йдеш проти мене з мечем і списом і щитом, а я йду проти тебе в ім’я Господа Саваофа, Бога воїнств ізраїльських, які ти ганьбив;

И рече́ даві́дъ иноплеме́ннику: ты́ и́деши на мя́ съ мече́мъ и съ копіє́мъ и щито́мъ, а́зъ же иду́ на тя́ во и́мя Го́спода Бо́га Савао́ѳа, Бо́га ополче́нія Ізра́илева, єго́же ты́ уничижи́лъ єси́ дне́сь:

нині віддасть тебе Господь у руки мої, і я уб’ю тебе, і зніму з тебе голову твою, і віддам [труп твій і] трупи війська филистимського птахам небесним і звірам земним, і дізнається вся земля, що є Бог в Ізраїлі;

и преда́стъ тя́ Госпо́дь дне́сь въ ру́цѣ мои́, и убію́ тя́, и отиму́ главу́ твою́ от тебе́, и да́мъ тѣ́ло твоє́ и тѣлеса́ полка́ иноплеме́ннича въ де́нь се́й пти́цамъ небе́снымъ и звѣре́мъ земны́мъ: и уразумѣ́єтъ вся́ земля́, я́ко є́сть Госпо́дь Бо́гъ во Ізра́или,

і дізнається все це зібрання, що не мечем і списом спасає Господь, бо це війна Господа, і Він віддасть вас у руки наші.

и уразумѣ́єтъ ве́сь со́нмъ се́й, я́ко не мече́мъ ни копіє́мъ спаса́єтъ Госпо́дь, я́ко Госпо́дня бра́нь, и преда́стъ Госпо́дь ва́съ въ ру́ки на́шя.

Коли филистимлянин піднявся і став підходити і наближатися назустріч Давиду, Давид поспішно побіг до строю назустріч филистимлянину.

И воста́ иноплеме́нникъ и и́де во срѣ́теніє даві́ду. И ускори́ даві́дъ и тече́ на сраже́ніє во срѣ́теніє иноплеме́ннику.

І опустив Давид руку свою в сумку і взяв звідти камінь, і кинув із пращі і вразив филистимлянина в чоло, так що камінь встромився в чоло його, і він упав лицем на землю.

И простре́ даві́дъ ру́ку свою́ въ тобо́лецъ, и изъя́ изъ него́ ка́мень єди́нъ, [и вложи́ въ пра́щу,] и ве́рже пра́щею, и порази́ иноплеме́нника въ чело́ єго́, и унзе́ ка́мень подъ шле́момъ єго́ въ чело́ єго́, и паде́ [голіа́ѳъ] на лицы́ своє́мъ на зе́млю.

Так здолав Давид филистимлянина пращею і каменем, і вразив филистимлянина й убив його; меча ж не було в руках Давида.

И укрѣпи́ся даві́дъ надъ иноплеме́нникомъ пра́щею и ка́менемъ, и порази́ иноплеме́нника, и умертви́ єго́: ору́жія же не бѣ́ въ руцѣ́ даві́довѣ.

Тоді Давид підбіг, наступивши на филистимлянина, узяв меч його і вийняв його з піхов, ударив його і відтяв ним голову його; филистимляни, побачивши, що силач їхній помер, побігли.

И тече́ ско́ро даві́дъ, и ста́ надъ ни́мъ, и взя́ ме́чь єго́, и извлече́ єго́ от нѣ́дръ єго́, и умертви́ єго́, и отсѣче́ и́мъ главу́ єго́. И ви́дѣша иноплеме́нницы, я́ко у́мре си́льный и́хъ, и бѣжа́ша.

І піднялися чоловіки ізраїльські та юдейські, і викликнули і гнали филистимлян до входу в долину і до воріт Аккарона. І падали уражені филистимляни по дорозі Шааримській до Гефа, і до Аккарона.

И воста́ша му́жіє Ізра́илевы и Іу́дины и воскли́кнуша, и погна́ша созади́ и́хъ да́же до вхо́да ге́ѳова и до вра́тъ Аскало́нскихъ: и падо́ша уя́звленни [мно́зи] иноплеме́нницы по пути́ вра́тъ и да́же до ге́ѳа и аккаро́на.

І повернулися сини Ізраїлеві з погоні за филистимлянами і розграбували стан їх.

И возврати́шася му́жіє Ізра́илевы гна́вшіи вслѣ́дъ иноплеме́нникъ, и потопта́ша полки́ и́хъ.

І взяв Давид голову филистимлянина і відніс її в Єрусалим, а зброю його поклав у наметі своєму.

И взя́ даві́дъ главу́ иноплеме́нника и внесе́ ю́ во Ієрусали́мъ, и ору́жіє єго́ положи́ во хра́минѣ своє́й.

Коли Саул побачив Давида, який виходив проти филистимлянина, то сказав Авениру, начальникові війська: Авенире, чий син цей юнак? Авенир сказав: нехай живе душа твоя, царю; я не знаю.

И єгда́ ви́дѣ Сау́лъ даві́да исходя́ща во срѣ́теніє иноплеме́нника, рече́ ко Авени́ру кня́зю си́лы: чі́й є́сть сы́нъ ю́ноша се́й, Авени́ре? И рече́ Авени́ръ: да живе́тъ душа́ твоя́, царю́, я́ко не вѣ́мъ.

І сказав цар: так запитай, чий син цей юнак?

И рече́ ца́рь: вопроси́ у́бо ты́, чі́й є́сть сы́нъ ю́ноша се́й?

Коли ж Давид повертався після поразки филистимлянина, то Авенир узяв його і привів до Саула, і голова филистимлянина була в руці його.

Єгда́ же возврати́ся даві́дъ по убіє́ніи иноплеме́нника, взя́ єго́ Авени́ръ и приведе́ єго́ предъ Сау́ла: глава́ же иноплеме́ннича бѣ́ въ руцѣ́ єго́.

І запитав його Саул: чий ти син, юначе? І відповідав Давид: син раба твого Ієссея з Вифлеєма.

И рече́ къ нему́ Сау́лъ: чі́й єси́ сы́нъ, ю́ноше? И рече́ даві́дъ: сы́нъ раба́ твоєго́ Ієссе́а от Виѳлеє́ма.

Коли скінчив Давид розмову із Саулом, душа Іонафана приліпилася до душі його, і полюбив його Іонафан, як свою душу.

И бы́сть єгда́ преста́ глаго́лати къ Сау́лу, и душа́ Іонаѳа́на съ душе́ю даві́довою спряже́ся, и возлюби́ єго́ Іонаѳа́нъ от души́ своєя́.

І взяв його Саул у той день і не дозволив йому повернутися в дім батька його.

И поя́тъ єго́ Сау́лъ во дни́ о́ны и не даде́ єму́ возврати́тися въ до́мъ отца́ єго́.

Іонафан же уклав з Давидом союз, тому що полюбив його, як свою душу.

И завѣща́ Іонаѳа́нъ и даві́дъ завѣ́тъ, поне́же возлюби́ єго́ от души́ своєя́:

І зняв Іонафан верхній одяг свій, який був на ньому, і віддав його Давиду, також і інший одяг свій, і меч свій, і лук свій, і пояс свій.

и совлече́ Іонаѳа́нъ ри́зу свою́ ве́рхнюю и даде́ ю́ даві́ду, и и́ны оде́жды своя́ да́же до меча́ своєго́ и до лу́ка своєго́ и до по́яса своєго́.

І Давид діяв розсудливо скрізь, куди посилав його Саул, і зробив його Саул начальником над військовими людьми; і це сподобалося всьому народові і слугам Сауловим.

И хожда́ше даві́дъ разу́мно во всѣ́хъ, а́може а́ще посыла́ше єго́ Сау́лъ: поста́ви же єго́ Сау́лъ надъ му́жи во́инскими, и уго́денъ бѣ́ предъ очи́ма всѣ́хъ люді́й и предъ слуга́ми Сау́ловыми.

Коли вони йшли, повертаючись після перемоги Давида над филистимлянином, то жінки з усіх міст ізраїльських виходили назустріч Саулу царю зі співом і танцями, з урочистими тимпанами і з кимвалами.

И бы́сть, внегда́ входи́ти и́мъ, єгда́ возврати́ся даві́дъ от побѣ́ды надъ иноплеме́нникомъ: и изыдо́ша [дѣ́вы] ликовству́ющыя во срѣ́теніє Сау́ла царя́ от всѣ́хъ градо́въ Ізра́илевыхъ пою́щя и ска́чущя въ тимпа́нѣхъ съ ра́достію и съ гу́сльми.

І викликували жінки, які грали, говорячи: Саул переміг тисячі, а Давид — десятки тисяч!

И исхожда́ху жены́ лику́ющя и глаго́лющя: побѣди́ Сау́лъ съ ты́сящами свои́ми, а даві́дъ со тма́ми свои́ми.

І Саул сильно засмутився, і неприємно було йому це слово, і він сказав: Давиду дали десятки тисяч, а мені тисячі; йому бракує тільки царства.

И разгнѣ́вася Сау́лъ зѣло́, и лука́вы яви́шася глаго́лы предъ очи́ма Сау́ловыма о словеси́ се́мъ. И рече́ Сау́лъ: даві́ду да́ша тмы́, мнѣ́ же да́ша ты́сящы: и чего́ єму́ [нѣ́сть], то́чію ца́рства?

І з того дня і потім підозріливо дивився Саул на Давида.

И бѣ́ Сау́лъ подзира́я даві́да от дне́ о́наго и пото́мъ.

І було на другий день: напав злий дух від Бога на Саула, і він біснувався в домі своєму, а Давид грав рукою своєю на струнах, як і в інші дні; в руці у Саула був спис.

И бы́сть от у́трешняго дне́, и напада́ше ду́хъ лука́вый от Бо́га на Сау́ла, и прорица́ше посредѣ́ до́му своєго́: и даві́дъ поя́ше руко́ю своє́ю [въ гу́сли], я́коже и по вся́ дни́: копіє́ же въ руцѣ́ Сау́ли:

І кинув Саул спис, подумавши: приб’ю Давида до стіни; але Давид двічі ухилився від нього.

и взя́ Сау́лъ копіє́ и рече́: поражу́ даві́да къ стѣнѣ́. И уклони́ся даві́дъ от лица́ єго́ два́жды.

І став боятися Саул Давида, тому що Господь був з ним, а від Саула відступив.

И убоя́ся Сау́лъ от лица́ даві́дова, я́ко Госпо́дь бѣ́ съ ни́мъ, а от Сау́ла отступи́:

І віддалив його Саул від себе і поставив його у себе тисячоначальником, і він виходив і входив перед народом.

и отста́ви єго́ Сау́лъ от себе́, и поста́ви єго́ себѣ́ тысященача́лника: и исхожда́ше и вхожда́ше предъ людьми́.

І Давид у всіх ділах своїх чинив розсудливо, і Господь був з ним.

И бѣ́ даві́дъ во всѣ́хъ путе́хъ свои́хъ смы́сля, и Госпо́дь бѣ́ съ ни́мъ.

І Саул бачив, що він дуже розсудливий, і боявся його.

И ви́дѣ Сау́лъ, я́ко то́й смы́слитъ зѣло́, и боя́шеся от лица́ єго́.

А весь Ізраїль і Іуда любили Давида, тому що він виходив і входив перед ними.

Ве́сь же Ізра́иль и Іу́да любля́ху даві́да, я́ко то́й вхожда́ше и исхожда́ше предъ лице́мъ люді́й.

І сказав Саул Давиду: ось старша дочка моя, Мерова; я дам її тобі за дружину, тільки будь у мене хоробрим і веди війни Господні. Тому що Саул думав: нехай не моя рука буде на ньому, але рука филистимлян буде на ньому.

И рече́ Сау́лъ къ даві́ду: се́, дщи́ моя́ бо́лшая меро́въ, сію́ тебѣ́ да́мъ въ жену́, то́кмо бу́ди ми́ въ сы́на си́лы и побора́й бра́ни Госпо́дни. И Сау́лъ рече́: да не бу́детъ рука́ моя́ на не́мъ, но да бу́детъ рука́ иноплеме́ннича.

Але Давид сказав Саулу: хто я, і що життя моє і рід батька мого в Ізраїлі, щоб мені бути зятем царя?

И рече́ даві́дъ къ Сау́лу: кто́ а́зъ є́смь? и ко́є житіє́ сро́дства отца́ моєго́ во Ізра́или, я́ко да бу́ду зя́ть ца́рскій?

А коли настав час віддати Мерову, дочку Саула, Давиду, то вона була видана заміж за Адриела з Мехоли.

И бы́сть во вре́мя, єгда́ да́нѣй бы́ти подоба́ше меро́вѣ дще́ри Сау́ловѣ даві́ду, сія́ даде́ся Адріи́лу молаѳі́тскому въ жену́.

Але Давида полюбила друга дочка Саула, Мелхола; і коли сповістили про це Саула, то це було приємно йому.

И возлюби́ Мелхо́ла дще́рь Сау́лова даві́да: и возвѣсти́ся Сау́лу, и уго́дно бы́сть предъ очи́ма єго́ сло́во.

Саул думав: віддам її за нього, і вона буде йому сіткою, і рука филистимлян буде на ньому. І сказав Саул Давиду: через іншу ти поріднишся нині зі мною.

И рече́ Сау́лъ: да́мъ єму́ ю́, и бу́детъ єму́ въ собла́знъ. И бѣ́ на Сау́ла рука́ иноплеме́ннича. И рече́ Сау́лъ къ даві́ду: въ си́лахъ бу́деши ми́ зя́ть дне́сь.

І наказав Саул слугам своїм: скажіть Давиду таємно: ось, цар благоволить до тебе, і всі слуги його люблять тебе; отже, будь зятем царя.

И заповѣ́да Сау́лъ отроко́мъ свои́мъ, глаго́ля: рцы́те вы́ та́йно даві́ду, глаго́люще: се́, благоволи́тъ о тебѣ́ ца́рь, и вси́ о́троцы єго́ лю́бятъ тя́, и ты́ бу́ди зя́ть царю́.

І передали слуги Саулові у вуха Давиду всі слова ці. І сказав Давид: хіба здається вам легко бути зятем царя? я — людина бідна і незначна.

И глаго́лаша о́троцы Сау́ловы во у́шы даві́ду глаго́лы сія́. И рече́ даві́дъ: єда́ легко́ предъ очи́ма ва́шима, є́же бы́ти [ми́] зя́темъ царю́? а́зъ бо є́смь му́жъ смире́нъ и не сла́венъ.

І донесли Саулу слуги його і сказали: ось що говорить Давид.

И возвѣсти́ша о́троцы Сау́лу сія́ словеса́, я́же глаго́ла даві́дъ.

І сказав Саул: так скажіть Давиду: цар не хоче віна, крім ста краєобрізань филистимських, на помсту ворогам царя. Тому що Саул мав на думці погубити Давида руками филистимлян.

И рече́ Сау́лъ: та́ко рцы́те даві́ду: не хо́щетъ ца́рь съ бога́тствомъ [зя́тя], но то́кмо во стѣ́ краєнеобрѣ́заній иноплеме́нническихъ отмсти́ти враго́мъ царе́вымъ. Сау́лъ бо мы́сляше вда́ти даві́да въ ру́цѣ иноплеме́нникомъ.

І переказали слуги його Давиду ці слова, і сподобалося Давиду стати зятем царя.

И возвѣсти́ша о́троцы Сау́ловы глаго́лы сія́ даві́ду, и уго́дна бы́ша словеса́ сія́ предъ очи́ма даві́довыма, є́же бы́ти въ зя́тя царю́.

Ще не минули призначені дні, як Давид встав і пішов сам і люди його з ним, і убив двісті чоловік филистимлян, і приніс Давид краєобрізання їх, і представив їх у повній кількості царю, щоб стати зятем царя. І видав Саул за нього Мелхолу, дочку свою, заміж.

И не по мно́зѣхъ дне́хъ, воста́ даві́дъ и и́де са́мъ и му́жіє єго́ съ ни́мъ, и уби́ от иноплеме́нникъ двѣ́сти муже́й: и принесе́ краєнеобрѣ́занія и́хъ царю́ и вдаде́ я́ єму́, и бы́сть зя́ть царю́, и вдаде́ єму́ ца́рь Мелхо́лу дще́рь свою́ въ жену́.

І побачив Саул і дізнався, що Господь з Давидом [і весь Ізраїль любить його,] і що Мелхола, дочка Саула, любила Давида.

И ви́дѣ Сау́лъ, я́ко Госпо́дь є́сть съ даві́домъ, и ве́сь Ізра́иль лю́битъ єго́:

І став Саул ще більше боятися Давида і зробився ворогом його на все життя.

и приложи́ Сау́лъ отто́лѣ па́че боя́тися даві́да. И бы́сть Сау́лъ вражду́я на даві́да во вся́ дни́.

І коли вожді филистимські вийшли на війну, Давид, від самого виходу їх, діяв розсудливіше за всіх слуг Саулових, і дуже прославилося ім’я його.

И исхожда́ху кня́зи иноплеме́нничи, и бы́сть от нача́ла исхожде́нія и́хъ, даві́дъ разу́менъ бѣ́ па́че всѣ́хъ слу́гъ Сау́ловыхъ, и почте́ся и́мя єго́ зѣло́.

І говорив Саул Іонафану, синові своєму, і всім слугам своїм, щоб умертвити Давида; але Іонафан, син Саула, дуже любив Давида.

И глаго́ла Сау́лъ къ Іонаѳа́ну сы́ну своєму́ и ко всѣ́мъ отроко́мъ свои́мъ, да умертвя́тъ даві́да. Іонаѳа́нъ же сы́нъ Сау́ловъ любя́ше даві́да зѣло́.

І сповістив Іонафан Давида, говорячи: батько мій Саул шукає, як умертвити тебе; отже, бережися завтра; сховайся і будь у потайному місці;

И возвѣсти́ Іонаѳа́нъ даві́ду, глаго́ля: оте́цъ мо́й Сау́лъ и́щетъ тя́ уби́ти: сохрани́ся у́бо зау́тра ра́но, и скры́йся, и ся́ди вта́йнѣ:

а я вийду і стану поруч з батьком моїм на полі, де ти будеш, і поговорю про тебе з батьком моїм, і що побачу, розповім тобі.

и а́зъ изы́ду, и ста́ну при отцѣ́ моє́мъ на селѣ́, идѣ́же єси́ ты́: и а́зъ возглаго́лю отцу́ моєму́ о тебѣ́, и узрю́, что́ бу́детъ, и возвѣщу́ тебѣ́.

І говорив Іонафан добре про Давида Саулу, батькові своєму, і сказав йому: нехай не грішить цар проти раба свого Давида, тому що він нічим не згрішив проти тебе, і справи його дуже корисні для тебе;

И глаго́ла Іонаѳа́нъ о даві́дѣ блага́я къ Сау́лу отцу́ своєму́, и рече́ къ нему́: да не согрѣша́єтъ ца́рь на раба́ своєго́ даві́да, я́ко не согрѣши́ предъ тобо́ю, и дѣла́ єго́ бла́га су́ть зѣло́:

він наражав на небезпеку душу свою, щоб уразити филистимлянина, і Господь учинив велике спасіння всьому Ізраїлю; ти бачив це і радів; для чого ж ти хочеш згрішити проти невинної крові й умертвити Давида без причини?

и положи́ ду́шу свою́ въ руцѣ́ своє́й и побѣди́ иноплеме́нника, и сотвори́ Госпо́дь спасе́ніє вели́ко всему́ Ізра́илю, и вси́ ви́дѣша и возра́довашася: и почто́ согрѣша́єши въ кро́вь непови́нну, є́же уби́ти даві́да ту́не?

І послухав Саул голосу Іонафана і присягнув Саул: живий Господь, Давид не помре.

И послу́ша Сау́лъ гла́са Іонаѳа́ня: и кля́тся Сау́лъ, глаго́ля: жи́въ Госпо́дь, я́ко не у́мретъ [даві́дъ].

І покликав Іонафан Давида, і переказав йому Іонафан усі слова ці, і привів Іонафан Давида до Саула, і він був при ньому, як вчора і третього дня.

И призва́ Іонаѳа́нъ даві́да и возвѣсти́ єму́ вся́ глаго́лы сія́, и введе́ Іонаѳа́нъ даві́да къ Сау́лу, и бѣ́ предъ ни́мъ я́ко вчера́ и тре́тіяго дне́.

Знову почалася війна, і вийшов Давид, і воював з филистимлянами, і наніс їм велику поразку, і вони побігли від нього.

И приложи́ся бра́нь бы́ти на Сау́ла, и укрѣпи́ся даві́дъ, и побѣди́ иноплеме́нники, и изби́ я́звою вели́кою зѣло́, и бѣжа́ша от лица́ єго́.

І злий дух від Бога напав на Саула, і він сидів у домі своєму, і спис його був у руці його, а Давид грав рукою своєю на струнах.

И бы́сть от Бо́га ду́хъ лука́вый на Сау́лѣ, и то́й въ дому́ своє́мъ сѣдя́ше, и копіє́ въ руцѣ́ єго́, даві́дъ же игра́ше рука́ми свои́ми:

І хотів Саул прибити Давида списом до стіни, але Давид відскочив від Саула, і спис встромився в стіну; Давид же втік і врятувався в ту ніч.

и иска́ше Сау́лъ копіє́мъ порази́ти даві́да, и отступи́ даві́дъ от лица́ Сау́ля, и уда́ри Сау́лъ копіє́мъ въ стѣ́ну: даві́дъ же отше́дъ спасе́ся въ но́щь ту́.

І послав Саул слуг у дім до Давида, щоб стерегти його й убити його до ранку. І сказала Давиду Мелхола, дружина його: якщо ти не врятуєш душі твоєї в цю ніч, то завтра будеш убитий.

И посла́ Сау́лъ вѣ́стники въ до́мъ даві́довъ стрещи́ єго́, є́же уби́ти єго́ ра́но. И возвѣсти́ даві́ду Мелхо́ла жена́ єго́, глаго́лющи: а́ще ты́ не спасе́ши души́ твоєя́ въ но́щь сію́, зау́тра у́мреши.

І спустила Мелхола Давида з вікна, і він пішов, і втік і врятувався.

И свѣ́си Мелхо́ла даві́да око́нцемъ, и отъи́де, и убѣжа́, и спасе́ся:

Мелхола ж узяла статую і поклала на постіль, а в узголів’я її поклала козячу шкуру, і покрила одягом.

и прія́тъ Мелхо́ла тщепогреба́лная, и положи́ на одрѣ́, и пе́чень ко́зію положи́ на возгла́віи єго́, и покры́ я́ ри́зами.

І послав Саул слуг, щоб узяти Давида; але Мелхола сказала: він хворий.

И посла́ Сау́лъ вѣ́стники, да и́мутъ даві́да, и реко́ша, я́ко бо́ленъ є́сть.

І послав Саул слуг, щоб оглянути Давида, говорячи: принесіть його до мене на постелі, щоб убити його.

И посла́ Сау́лъ, да огля́даютъ даві́да, глаго́ля: принеси́те єго́ на одрѣ́ ко мнѣ́, є́же умертви́ти єго́.

І прийшли слуги, і ось, на постелі статуя, а в її узголів’ї козяча шкура.

И пріидо́ша слуги́, и се́, тщепогреба́лная на одрѣ́ и ко́зія пе́чень при возгла́віи єго́.

Тоді Саул сказав Мелхолі: для чого ти так обдурила мене і відпустила ворога мого, щоб він утік? І сказала Мелхола Саулу: він сказав мені: відпусти мене, інакше я уб’ю тебе.

И рече́ Сау́лъ къ Мелхо́лѣ: почто́ та́ко обману́ла мя́ єси́, и отпусти́ла єси́ врага́ моєго́, и гонзе́ мене́? И рече́ Мелхо́ла Сау́лу: са́мъ ми́ рече́: отпусти́ мя: а́ще же ни́, погублю́ тя.

І втік Давид і врятувався, і прийшов до Самуїла в Раму і розповів йому все, що робив з ним Саул. І пішов він із Самуїлом, і зупинилися вони в Навафі [біля Рами].

И даві́дъ убѣжа́ и спасе́ся, и и́де къ самуи́лу во Армаѳе́мъ и повѣ́да єму́ вся́, єли́ка сотвори́ єму́ Сау́лъ. И идо́ста даві́дъ и самуи́лъ и сѣдо́ста въ нава́ѳѣ въ ра́мѣ.

І донесли Саулу, говорячи: ось, Давид у Навафі, біля Рами.

И возвѣсти́ша Сау́лу, глаго́люще: се́, даві́дъ въ нава́ѳѣ въ ра́мѣ.

І послав Саул слуг узяти Давида, і коли побачили вони сонм пророків, що пророкували, і Самуїла, який начальствував над ними, то Дух Божий зійшов на слуг Саула, і вони стали пророкувати.

И посла́ слуги́ Сау́лъ я́ти даві́да, и ви́дѣша собо́ръ проро́ковъ, и самуи́лъ стоя́ше настоя́тель надъ ни́ми: и бы́сть Ду́хъ Бо́жій на слуга́хъ Сау́лихъ, и нача́ша прорица́ти.

Донесли про це Саулу, і він послав інших слуг, але і ці стали пророкувати. Потім послав Саул третіх слуг, і ці стали пророкувати.

И возвѣсти́ша Сау́лу, и посла́ другі́я слуги́, и прорица́ти нача́ша и ті́и. И приложи́ Сау́лъ посла́ти слуги́ тре́тія, и нача́ша и ті́и прорица́ти.

[Розгнівавшись,] Саул сам пішов у Раму, і дійшов до великого джерела, що в Сефі, і запитав, говорячи: де Самуїл і Давид? І сказали: ось, у Навафі, біля Рами.

И разгнѣ́вася гнѣ́вомъ Сау́лъ, и и́де и са́мъ во Армаѳе́мъ, и пріи́де да́же до кла́дязя гумна́, є́же є́сть въ се́фѣ, и вопроси́ и рече́: гдѣ́ є́сть самуи́лъ и даві́дъ? И рѣ́ша: се́, въ нава́ѳѣ въ ра́мѣ.

І пішов він туди в Наваф біля Рами, і на нього зійшов Дух Божий, і він ішов і пророкував, доки не прийшов у Наваф біля Рами.

И и́де отту́ду въ нава́ѳъ [и́же] въ ра́мѣ: и бы́сть и на не́мъ Ду́хъ Бо́жій, и идя́ше иды́й и прорица́я, до́ндеже пріити́ єму́ въ нава́ѳъ и́же въ ра́мѣ.

І зняв і він одяг свій, і пророкував перед Самуїлом, і весь день той і всю ту ніч лежав неодягненим; тому говорять: «невже і Саул у пророках?»

И совлече́ ри́зы своя́ и прорица́ше предъ ни́ми: и паде́ на́гъ ве́сь де́нь то́й и всю́ но́щь. Того́ ра́ди глаго́лаху: єда́ и Сау́лъ во проро́цѣхъ?

Давид утік з Навафа біля Рами і прийшов і сказав Іонафану: що зробив я, у чому неправда моя, чим згрішив я перед батьком твоїм, що він шукає душі моєї?

И отбѣже́ даві́дъ от нава́ѳа [и́же] въ ра́мѣ и пріи́де ко Іонаѳа́ну и рече́: что́ сотвори́хъ? и что́ непра́вда моя́? и что́ согрѣши́хъ предъ отце́мъ твои́мъ, я́ко и́щетъ души́ моєя́?

І сказав йому [Іонафан]: ні, ти не помреш; ось, батько мій не робить ні великої, ні малої справи, не відкривши вухам моїм; для чого ж би батькові моєму ховати від мене цю справу? цього не буде.

И рече́ єму́ Іонаѳа́нъ: ника́коже, ты́ не у́мреши: се́, не и́мать сотвори́ти оте́цъ мо́й глаго́ла вели́ка, или́ ма́ла, и не откры́єтъ у́ха моєго́: и что́ я́ко скры́єтъ оте́цъ мо́й глаго́лъ се́й от мене́? не бу́ди сіє́.

Давид клявся і говорив: батько твій добре знає, що я знайшов благовоління в очах твоїх, і тому говорить сам у собі: «нехай не знає про те Іонафан, щоб не засмутився»; але живий Господь і жива душа твоя! один тільки крок між мною і смертю.

И отвѣща́ даві́дъ Іонаѳа́ну и рече́: вѣ́дая вѣ́даєтъ оте́цъ тво́й, я́ко обрѣто́хъ благода́ть предъ очи́ма твои́ма, и глаго́летъ: да не позна́єтъ сего́ Іонаѳа́нъ, не́гли не восхо́щетъ: но жи́въ Госпо́дь и жива́ душа́ твоя́, зане́ я́коже реко́хъ, испо́лнися между́ мно́ю и между́ отце́мъ твои́мъ да́же до сме́рти.

І сказав Іонафан Давиду: чого бажає душа твоя, я зроблю для тебе.

И рече́ па́ки Іонаѳа́нъ къ даві́ду: чесого́ жела́єтъ душа́ твоя́, и что́ сотворю́ тебѣ́?

І сказав Давид Іонафану: ось, завтра новомісяччя, і я повинен сидіти з царем за столом; але відпусти мене, і я сховаюся в полі до вечора третього дня.

И рече́ даві́дъ ко Іонаѳа́ну: се́, новоме́сячіє зау́тра, и а́зъ сѣдя́ не ся́ду съ царе́мъ я́сти, и по́слеши мя́, и скры́юся на по́ли до ве́чера дне́ тре́тіяго:

Якщо батько твій запитає про мене, ти скажи: «Давид відпросився в мене сходити у своє місто Вифлеєм; тому що там річне жертвоприношення всього роду його».

и а́ще смотря́ усмо́тритъ мя́ оте́цъ тво́й, и рече́ши: прося́ упроси́ся от мене́ даві́дъ отити́ до Виѳлеє́ма гра́да своєго́, я́ко же́ртва дні́й та́мо всему́ пле́мени:

Якщо на це він скаже: «добре», то мир рабові твоєму; а якщо він розгнівається, то знай, що зла справа вирішена ним.

а́ще та́ко рече́тъ: бла́го: ми́ръ рабу́ твоєму́: а́ще же же́стоко отвѣща́єтъ тебѣ́, разумѣ́й, я́ко соверши́ся зло́ба от него́:

Ти ж зроби милість рабові твоєму, — тому що ти прийняв раба твого в завіт Господній з тобою, — і якщо є яка провина на мені, то умертви ти мене; навіщо тобі вести мене до батька твого?

и да сотвори́ши ми́лость съ рабо́мъ твои́мъ, я́ко вве́лъ єси́ въ завѣ́тъ Госпо́день раба́ твоєго́ съ собо́ю: и а́ще є́сть непра́вда въ рабѣ́ твоє́мъ, умертви́ мя ты́, а ко отцу́ твоєму́ почто́ та́ко и́маши мя́ вводи́ти?

І сказав Іонафан: ніяк не буде цього з тобою; тому що, коли я довідаюся напевно, що батько мій вирішив зробити злу справа над тобою, то невже не сповіщу тебе про це?

И рече́ Іонаѳа́нъ: ника́коже [бу́ди] тебѣ́: єгда́ а́ще разумѣва́я уразумѣ́ю, я́ко соверши́ся зло́ба отца́ моєго́, є́же пріити́ на тебе́, а́ще и не бу́деши во градѣ́хъ твои́хъ, а́зъ возвѣщу́ тебѣ́.

І сказав Давид Іонафану: хто сповістить мене, якщо батько твій відповість тобі суворо?

И рече́ даві́дъ ко Іонаѳа́ну: кто́ возвѣсти́тъ ми́, а́ще отвѣща́єтъ оте́цъ тво́й же́стоко?

І сказав Іонафан Давиду: йди, вийдемо в поле. І вийшли обидва в поле.

И рече́ Іонаѳа́нъ къ даві́ду: иди́, и пребу́ди на по́ли. И идо́ста о́ба на по́ле.

І сказав Іонафан Давиду: живий Господь Бог Ізраїлів! я завтра близько цього часу, або післязавтра, випитаю у батька мого; і якщо він прихильний до Давида, і я тоді ж не пошлю до тебе і не відкрию перед вухами твоїми,

И рече́ Іонаѳа́нъ къ даві́ду: Госпо́дь Бо́гъ Ізра́илевъ вѣ́сть, я́ко искушу́ отца́ моєго́ во вре́мя [сіє́] зау́тра, или́ тре́тіяго дне́, и сіє́, а́ще бла́го бу́детъ о даві́дѣ, и не и́мамъ посла́ти къ тебѣ́ на по́ле и возвѣсти́ти сія́ во у́шы твои́:

нехай те і те зробить Господь з Іонафаном і ще більше зробить. Якщо ж батько мій замишляє зробити тобі зло, і це відкрию у вуха твої, і відпущу тебе, і тоді йди з миром: і нехай буде Господь з тобою, як був з батьком моїм!

сія́ да сотвори́тъ Бо́гъ Іонаѳа́ну и сія́ да приложи́тъ, а́ще не возвѣщу́ зла́я на тя́, и откры́ю у́хо твоє́, и отпущу́ тя́, и отъи́деши въ ми́рѣ: и бу́детъ Госпо́дь съ тобо́ю, я́коже бѣ́ со отце́мъ мои́мъ:

Але і ти, якщо я буду ще живий, зроби мені милість Господню.

и а́ще у́бо єще́ жи́въ бу́ду а́зъ, да сотвори́ши ми́лость со мно́ю:

А якщо я помру, то не відніми милости твоєї від дому мого повіки, навіть і тоді, коли Господь знищить з лиця землі усіх ворогів Давида.

и а́ще сме́ртію умру́, да не отъи́меши ми́лости твоєя́ от до́му моєго́ до вѣ́ка:

Так уклав Іонафан завіт з домом Давида і сказав: нехай стягне Господь з ворогів Давида!

а́ще же ни́, єгда́ искорени́тъ Госпо́дь враги́ даві́довы, коєго́ждо от лица́ земли́, да обря́щется и́мя Іонаѳа́не въ дому́ даві́довѣ, и изы́щетъ Госпо́дь враги́ даві́довы.

І знову Іонафан клявся Давиду своєю любов’ю до нього, тому що любив його, як свою душу.

И приложи́ Іонаѳа́нъ єще́ кля́тися даві́ду, я́ко возлюби́ ду́шу лю́бящаго єго́.

І сказав йому Іонафан: завтра новомісяччя, і про тебе запитають, тому що місце твоє буде не зайняте;

И рече́ Іонаѳа́нъ къ нему́: зау́тра новоме́сячіє, и присмо́тренъ бу́деши, я́ко пра́здно усмо́трено бу́детъ мѣ́сто твоє́:

тому на третій день ти спустись і поспіши на те місце, де ховався ти колись, і сядь біля каменя Азель;

ты́ же преме́длиши три́ дни́ и пребу́деши на мѣ́стѣ твоє́мъ, идѣ́же скры́єшися въ де́нь дѣ́ланія, и ся́деши при єрга́вѣ о́нѣмъ:

а я в той бік пущу три стріли, начебто стріляючи в ціль;

и а́зъ утро́ю стрѣла́ми стрѣля́я, и стрѣлю́ верга́я до Амагга́ріа:

потім пошлю отрока, говорячи: «піди, знайди стріли»; і якщо я скажу отроку: «ось, стріли позаду тебе, візьми їх», то прийди до мене, тому що мир тобі, і, живий Господь, нічого тобі не буде;

и се́, послю́ о́трока, глаго́ля: иди́ и обря́щи ми́ стрѣлу́: и а́ще реку́ о́троку: здѣ́ стрѣла́ от тебе́, и здѣ́, возми́ ю́: и ты́ гряди́ ко мнѣ́, я́ко ми́ръ тебѣ́, и нѣ́сть о тебѣ́ сло́ва, жи́въ Госпо́дь:

якщо ж так скажу отрокові: «ось, стріли перед тобою», то ти йди, бо відпускає тебе Господь;

а́ще же та́ко реку́ ю́ноши: та́мо стрѣла́ от тебе́ и да́лѣє: иди́, я́ко отсла́ тя Госпо́дь:

а того, про що ми говорили, я і ти, свідок Господь між мною і тобою повіки.

и глаго́лъ єго́же а́зъ и ты́ глаго́лахомъ, се́, Госпо́дь свидѣ́тель между́ тобо́ю и мно́ю до вѣ́ка.

І сховався Давид на полі. І настало новомісяччя, і сів цар обідати.

И скры́ся даві́дъ на по́ли, и пріи́де новоме́сячіє, и пріи́де ца́рь на трапе́зу я́сти,

Цар сів на своєму місці, за звичаєм, на сідалище біля стіни, й Іонафан встав, і Авенир сів поруч із Саулом; місце ж Давида залишилося вільним.

и сѣ́де ца́рь на мѣ́стѣ своє́мъ я́коже и всегда́ на престо́лѣ при стѣнѣ́, и предвари́ Іонаѳа́на, и сѣ́де Авени́ръ от страны́ Сау́ловы, и усмо́трено бы́сть [пра́здно] мѣ́сто даві́дово.

І не сказав Саул у той день нічого, тому що подумав, що це випадковість, що Давид нечистий, не очистився.

И не глаго́ла Сау́лъ ничто́же въ то́й де́нь, помы́сли бо, слу́чай ви́дится, нечи́сту бы́ти, я́ко не очи́стися.

Настав і другий день новомісяччя, а місце Давида залишалося вільним. Тоді сказав Саул синові своєму Іонафану: чому син Ієссеїв не прийшов на обід ні вчора, ні сьогодні?

И бы́сть нау́тріє ме́сяца въ де́нь вторы́й, и усмо́трено бы́сть пра́здно мѣ́сто даві́дово, и рече́ Сау́лъ ко Іонаѳа́ну сы́ну своєму́: что́ я́ко не пріи́де сы́нъ Ієссе́євъ ни вчера́, ни дне́сь на трапе́зу?

І відповів Іонафан Саулу: Давид відпросився в мене у Вифлеєм;

И отвѣща́ Іонаѳа́нъ къ Сау́лу и рече́ єму́: упроси́ся от мене́ даві́дъ до Виѳлеє́ма гра́да своєго́ ити́,

він сказав: «відпусти мене, тому що у нас у місті родинне жертвоприношення, і мій брат запросив мене; отже, якщо я знайшов благовоління в очах твоїх, сходжу я і побачуся зі своїми братами»; тому він і не прийшов на обід царя.

и рече́: отпусти́ мя ны́нѣ [въ Виѳлеє́мъ], я́ко же́ртва колѣ́на на́шего во гра́дѣ, и заповѣ́даша мнѣ́ бра́тія моя́: и ны́нѣ а́ще обрѣто́хъ благода́ть предъ очи́ма твои́ма, да пойду́ ны́нѣ и узрю́ бра́тію мою́: сего́ ра́ди не пріи́де на трапе́зу царе́ву.

Тоді сильно розгнівався Саул на Іонафана і сказав йому: сину негідний і непокірливий! хіба я не знаю, що ти подружився із сином Ієссеєвим на сором собі і на сором матері твоїй?

И разгнѣ́вася гнѣ́вомъ Сау́лъ на Іонаѳа́на зѣло́ и рече́ єму́: сы́не дѣ́вокъ блудни́цъ, не вѣ́мъ ли, я́ко соо́бщникъ єси́ ты́ сы́ну Ієссе́єву въ срамоту́ твою́ и въ срамоту́ открове́нія ма́тере твоєя́?

бо в усі дні, доки син Ієссеїв буде жити на землі, не устоїш ні ти, ні царство твоє; тепер же пошли і приведи його до мене, тому що він приречений на смерть.

я́ко во вся́ дни́, въ ня́же сы́нъ Ієссе́євъ жи́ти и́мать на земли́, не угото́вится ца́рство твоє́: ны́нѣ у́бо посла́въ, поими́ ю́ношу, я́ко сы́нъ сме́рти є́сть се́й.

І відповів Іонафан Саулу, батькові своєму, і сказав йому: за що умертвляти його? що він зробив?

И отвѣща́ Іонаѳа́нъ Сау́лу отцу́ своєму́ и рече́: за что́ умира́єтъ? что́ сотвори́?

Тоді Саул кинув спис у нього, щоб уразити його. І Іонафан зрозумів, що батько його наважився убити Давида.

И ве́рже Сау́лъ копіє́мъ на Іонаѳа́на, є́же умертви́ти єго́. И позна́ Іонаѳа́нъ, я́ко соверши́ся зло́ба сія́ от отца́ єго́, да умертви́тъ даві́да:

І встав Іонафан з-за столу у великому гніві і не обідав на другий день новомісяччя, тому що уболівав за Давида і тому що скривдив його батько його.

и вскочи́ Іонаѳа́нъ от трапе́зы во гнѣ́вѣ я́рости, и не яде́ хлѣ́ба въ де́нь вторы́й ме́сяца, я́ко сокруши́ся о даві́дѣ, зане́ соверши́ [зло́бу] на него́ оте́цъ єго́.

На другой день уранці вийшов Іонафан у поле, в час, який призначив Давиду, і малий отрок з ним.

И бы́сть зау́тра, и изы́де Іонаѳа́нъ на село́, я́коже совѣща́ся о свидѣ́ніи съ даві́домъ, и о́трокъ ма́лъ съ ни́мъ.

І сказав він отрокові: біжи, шукай стріли, які я пускаю. Отрок побіг, а він пускав стріли так, що вони летіли далі отрока.

И рече́ о́троку: тецы́, и обря́щи ми́ стрѣ́лы, и́миже а́зъ стрѣля́ю. И о́трокъ тече́, и о́нъ стрѣли́ стрѣло́ю за него́.

І побіг отрок туди, куди Іонафан пускав стріли, і закричав Іонафан услід отрокові і сказав: дивися, стріла перед тобою.

И пріи́де о́трокъ до мѣ́ста стрѣлы́, идѣ́же стрѣли́лъ Іонаѳа́нъ. И возопи́ Іонаѳа́нъ вслѣ́дъ о́трока и рече́: та́мо стрѣла́ от тебе́ и да́лѣє.

І знову кричав Іонафан вслід отрокові: скоріше біжи, не зупиняйся. І зібрав отрок Іонафанів стріли і прийшов до свого господаря.

И па́ки возопи́ Іонаѳа́нъ вслѣ́дъ о́трока своєго́, глаго́ля: потщи́ся ско́ро, и не сто́й. И собра́ о́трокъ Іонаѳа́ну стрѣ́лы и принесе́ и́хъ къ господи́ну своєму́.

Отрок же не знав нічого; тільки Іонафан і Давид знали, у чому справа.

О́трокъ же не увѣ́дѣ ничесо́же, то́кмо Іонаѳа́нъ и даві́дъ вѣ́дѣста ве́щь.

І віддав Іонафан зброю свою отрокові, який був при ньому, і сказав йому: йди, віднеси в місто.

И отда́ Іонаѳа́нъ ору́жіє своє́ о́троку своєму́ и рече́ о́троку своєму́: поиди́ и отнеси́ во гра́дъ.

Отрок пішов, а Давид піднявся з південного боку й упав лицем своїм на землю і тричі поклонився; і цілували вони один одного, і плакали обоє разом, але Давид плакав сильніше.

И єгда́ отъи́де о́трокъ, и даві́дъ воста́ от єрга́ва, и паде́ на лице́ своє́, и поклони́ся єму́ три́жды, и облобыза́ кі́йждо дру́гъ дру́га, и пла́кася кі́йждо о дру́гъ дру́зѣ до сконча́нія вели́ка.

І сказав Іонафан Давиду: йди з миром; а в чому клялися ми обоє ім’ям Господа, говорячи: «Господь нехай буде між мною і між тобою, і між сіменем моїм і сіменем твоїм», те нехай буде повік.

И рече́ Іонаѳа́нъ даві́ду: иди́ съ ми́ромъ, и я́коже кля́хомся мы́ о́ба и́менемъ Госпо́днимъ, глаго́люще: Госпо́дь да бу́детъ свидѣ́тель между́ мно́ю и тобо́ю и между́ сѣ́менемъ мои́мъ и между́ сѣ́менемъ твои́мъ до вѣ́ка.

І встав [Давид] і пішов, а Іонафан повернувся в місто.

И воста́ даві́дъ и отъи́де. Іонаѳа́нъ же вни́де во гра́дъ.

І прийшов Давид у Номву до Ахимелеха священика, і засмутився Ахимелех при зустрічі з Давидом і сказав йому: чому ти один, і нікого немає з тобою?

И пріи́де даві́дъ въ номву́ ко Авімеле́ху ієре́ю: и ужасе́ся Авімеле́хъ о прише́ствіи єго́ и рече́ єму́: что́ я́ко ты́ єди́нъ, и никто́же съ тобо́ю?

І сказав Давид Ахимелеху священикові: цар доручив мені діло і сказав мені: «нехай ніхто не знає, за чим я послав тебе і що доручив тобі»; тому людей я залишив на відповідному місці;

И рече́ даві́дъ ієре́ю: ца́рь заповѣ́да ми́ глаго́лъ дне́сь и рече́ ко мнѣ́: никто́же да уразумѣ́єтъ глаго́ла, єго́же ра́ди а́зъ посыла́ю тя́ и о не́мже а́зъ заповѣ́даю ти́: и о́троки оста́вихъ на мѣ́стѣ глаго́лемѣмъ Єммоні́мъ:

отже, що є в тебе під рукою, дай мені, хлібів п’ять, або що знайдеться.

и ны́нѣ а́ще су́ть у тебе́ пя́ть хлѣ́бы, да́ждь ми́ єли́ко и́маши.

І відповів священик Давиду, говорячи: немає в мене під рукою простого хліба, а є хліб священний; якщо тільки люди твої втрималися від жінок, [нехай з’їдять].

И отвѣща́ ієре́й даві́ду и рече́: не су́ть хлѣ́бы про́сти у мене́, но то́чію хлѣ́бы у мене́ свяще́нніи: а́ще сохране́ни о́троцы су́ть то́кмо от жены́, снѣдя́тъ.

І відповів Давид священикові і сказав йому: жінок при нас не було ні вчора, ні третього дня, з часу, як я вийшов, і сосуди отроків чисті, а якщо дорога нечиста, то хліб залишиться чистим у сосудах.

И отвѣща́ даві́дъ ієре́ю и рече́ єму́: и [мы́] от же́нъ воздержа́хомся вчера́ и тре́тіяго дне́: отне́лѣже изыдо́хъ а́зъ на пу́ть, бы́ша вси́ о́троцы очище́ни, и се́й пу́ть нечи́стъ, но освяти́тся дне́сь сосу́дъ ра́ди мои́хъ.

І дав йому священик священного хліба; тому що не було в нього хліба, крім хлібів священних, що узяті були від лиця Господа, щоб після зняття їхнього покласти теплі хліби.

И даде́ єму́ Авімеле́хъ ієре́й хлѣ́бы предложе́нія, я́ко та́мо не бѣ́ хлѣ́ба, но то́кмо хлѣ́бы лица́, и́же взя́ты от лица́ Госпо́дня, є́же предложи́тися хлѣ́бу те́плому, въ о́ньже де́нь взя́ и́хъ.

Там знаходився в той день перед Господом один зі слуг Саулових, на їм’я Доїк, ідумеянин, начальник пастухів Саулових.

И бѣ́ та́мо єди́нъ от о́трокъ Сау́ловыхъ въ де́нь о́нъ удержа́нъ предъ Го́сподемъ, и и́мя єму́ дои́къ Си́ринъ, [старѣ́йшина от па́стырь Сау́ловыхъ,] пасы́й мски́ Сау́ловы.

І сказав Давид Ахимелеху: чи немає тут у тебе під рукою списа або меча? тому що я не взяв із собою ні меча, ні іншої зброї, бо доручення царя було спішне.

И рече́ даві́дъ ко Авімеле́ху: ви́ждь, а́ще є́сть здѣ́ у тебе́ копіє́ или́ ме́чь, я́ко меча́ моєго́ и ору́жія моєго́ не взя́хъ съ собо́ю, я́ко царе́во повелѣ́ніє внеза́пу ми́ бы́сть.

І сказав священик: ось меч Голіафа филистимлянина, якого ти вразив у долині дуба, загорнений в одяг, за ефодом; якщо хочеш, візьми його; іншого, крім цього, немає тут. І сказав Давид: немає йому подібного, дай мені його. [І дав йому.]

И рече́ ієре́й: се́, ме́чь голіа́ѳа иноплеме́нника, єго́же ты́ уби́лъ єси́ во юдо́ли Ила́, и то́й обви́тъ бя́ше въ ри́зу за Єфу́домъ: а́ще то́й хо́щеши взя́ти, возми́ себѣ́, нѣ́сть бо ина́го здѣ́ кромѣ́ сего́. И рече́ даві́дъ: се́, нѣ́сть я́коже то́й: да́ждь ми́ єго́. И даде́ єго́ єму́.

І встав Давид, і втік у той же день від Саула, і прийшов до Анхуса, царя Гефського.

И воста́ даві́дъ, и убѣже́ въ то́й де́нь от лица́ Сау́лова, и пріи́де даві́дъ ко Анху́су царю́ ге́ѳску.

І сказали Анхусу слуги його: чи це не Давид, цар тієї країни? чи не йому співали в хороводах і говорили: «Саул уразив тисячі, а Давид — десятки тисяч»?

И рѣ́ша о́троцы Анху́совы къ нему́: не се́й ли даві́дъ ца́рь земли́? не сему́ ли изыдо́ша [жены́] лику́ющыя, глаго́лющя: побѣди́ Сау́лъ съ ты́сящами свои́ми, и даві́дъ со тма́ми свои́ми?

Давид поклав слова ці в серці своєму і сильно боявся Анхуса, царя Гефського.

И положи́ даві́дъ глаго́лы сія́ въ се́рдцы своє́мъ, и убоя́ся зѣло́ от лица́ Анху́са царя́ ге́ѳска.

І змінив лице своє перед ними, і прикинувся божевільним у їхніх очах, і креслив на дверях, [кидався на руки свої] і пускав слину по бороді своїй.

И измѣни́ лице́ своє́ предъ ни́мъ, и притвори́ся въ де́нь то́й, и бія́ше во врата́ гра́да, я́ко въ тимпа́нъ, и па́даше на ру́ки своя́, и паде́ у вра́тъ гра́да, и сли́ны своя́ точа́ше по брадѣ́ своє́й.

І сказав Анхус рабам своїм: бачите, він людина божевільна; для чого ви привели його до мене?

И рече́ Анху́съ ко отроко́мъ свои́мъ: се́, ви́дѣсте му́жа неи́стова, почто́ єго́ введо́сте ко мнѣ́?

хіба мало в мене божевільних, що ви привели його, щоб він юродствував переді мною? невже він ввійде в дім мій?

єда́ не имѣ́ю а́зъ неи́стовыхъ, я́ко введо́сте єго́, да бѣсну́єтся предо мно́ю? се́й да не вни́детъ въ до́мъ мо́й.

І вийшов Давид звідти і втік у печеру Одолламську, і почули брати його і весь дім батька його і прийшли до нього туди.

И отъи́де даві́дъ отту́ду, и спасе́ся, и пріи́де въ пеще́ру Одолла́мску: и слы́шавше бра́тія єго́ и до́мъ отца́ єго́, пріидо́ша къ нему́ та́мо.

І зібралися до нього всі пригноблені і всі боржники і всі засмучені душею, і зробився він начальником над ними; і було з ним близько чотирьохсот чоловік.

И собра́шася къ нему́ вся́къ и́же въ ну́ждѣ, и вся́къ должни́къ, и вся́къ печа́льный душе́ю, и бѣ́ и́ми облада́яй, и бя́ше съ ни́мъ я́ко четы́реста муже́й.

Звідти пішов Давид у Массифу моавитську і сказав цареві Моавитському: нехай батько мій і мати моя побудуть у вас, доки я не дізнаюся, що зробить зі мною Бог.

И отъи́де даві́дъ отту́ду въ Массифа́ѳъ Моаві́тскій и рече́ къ царю́ Моаві́тску: да бу́дутъ ны́нѣ оте́цъ мо́й и ма́ти моя́ у тебе́, до́ндеже позна́ю, что́ сотвори́тъ мнѣ́ Бо́гъ.

І привів їх до царя Моавитського, і жили вони в нього весь час, доки Давид був у тій схованці.

И умоли́ лице́ царя́ Моаві́тска, и пребыва́ху у него́ по вся́ дни́, су́щу даві́ду во о́бласти то́й.

Але пророк Гад сказав Давиду: не залишайся в цьому притулку, але виходь, іди в землю Іудину. І пішов Давид і прийшов у ліс Херет.

И рече́ га́дъ проро́къ къ даві́ду: не сѣди́ во о́бласти се́й: иди́, и да вни́деши въ зе́млю Іу́дину. И и́де даві́дъ и прише́дъ сѣ́де въ гра́дѣ сарі́хъ.

І почув Саул, що Давид з’явився і люди, які були з ним. Саул сидів тоді в Гиві під дубом на горі, зі списом у руці, і всі слуги його оточували його.

И слы́ша Сау́лъ, я́ко позна́нъ бы́сть даві́дъ, и му́жіє и́же съ ни́мъ: и Сау́лъ сѣдя́ше на холмѣ́ подъ дубра́вою я́же въ ра́мѣ, и копіє́ въ руку́ єго́, и вси́ о́троцы єго́ предстоя́ху єму́.

І сказав Саул слугам своїм, що оточували його: послухайте, сини Веніамінові, невже всім вам дасть син Ієссея поля і виноградники і всіх вас поставить тисячоначальниками і сотниками,

И рече́ Сау́лъ ко отроко́мъ свои́мъ предстоя́щымъ єму́: слы́шите ны́нѣ, сы́нове Веніамі́новы, а́ще вои́стинну всѣ́мъ ва́мъ да́стъ сы́нъ Ієссе́євъ се́ла и віногра́ды и поста́витъ ва́съ всѣ́хъ въ со́тники и ты́сящники:

що ви усі змовилися проти мене, і ніхто не відкрив мені, коли син мій вступив у дружбу із сином Ієссея, і ніхто з вас не пожалів про мене і не відкрив мені, що син мій підбурив проти мене раба мого чинити проти мене підступи, як це нині видно?

я́ко вси́ согласи́стеся на мя́, и нѣ́сть открыва́яй во у́хо моє́, єгда́ положи́ завѣ́тъ сы́нъ мо́й съ сы́номъ Ієссе́овымъ, и нѣ́сть от ва́съ ни єди́нъ боля́й о мнѣ́ и возвѣща́яй во у́шы мои́, я́ко воздви́же сы́нъ мо́й раба́ моєго́ на мя́ врага́, я́коже де́нь се́й?

І відповів Доїк ідумеянин, який стояв зі слугами Сауловими, і сказав: я бачив, як син Ієссея приходив у Номву до Ахимелеха, сина Ахитува,

И отвѣща́ дои́къ Си́ринъ приста́вленый надъ мска́ми Сау́ловыми и рече́: ви́дѣхъ сы́на Ієссе́єва прише́дша въ номву́ ко Авімеле́ху сы́ну Ахі́тову ієре́ю:

і той запитав про нього Господа, і дав йому споживу, і меч Голіафа филистимлянина віддав йому.

и вопроша́ше о не́мъ Бо́га, и бра́шно вдаде́ єму́, и ме́чь голіа́ѳа иноплеме́нника вдаде́ єму́.

І послав цар покликати Ахимелеха, сина Ахитува, священика, і весь дім батька його, священиків, які в Номві; і прийшли вони усі до царя.

И посла́ ца́рь призва́ти Авімеле́ха сы́на Ахі́това, и вся́ сы́ны отца́ єго́ ієре́и от номвы́. И пріидо́ша вси́ къ царю́.

І сказав Саул: послухай, сину Ахитува. І той відповів: ось я, господарю мій.

И рече́ Сау́лъ: слы́ши ны́нѣ, сы́не Ахі́товъ. И рече́: се́, а́зъ, глаго́ли, господи́не.

І сказав йому Саул: для чого ви зговорилися проти мене, ти і син Ієссея, що ти дав йому хліби і меч і запитав про нього Бога, щоб він повстав проти мене і чинив проти мене підступи, як це нині видно?

И рече́ єму́ Сау́лъ: почто́ совѣща́лся єси́ на мя́ ты́ и сы́нъ Ієссе́євъ, я́ко вда́лъ єси́ єму́ хлѣ́бъ и ме́чь, и вопроша́лъ єси́ о не́мъ Бо́га положи́ти єго́ на мя́ во врага́, я́коже де́нь се́й?

І відповів Ахимелех царю і сказав: хто з усіх рабів твоїх вірний як Давид? він і зять царя, і виконавець повелінь твоїх, і шанований у домі твоєму.

И отвѣща́ Авімеле́хъ царю́ и рече́: и кто́ во всѣ́хъ рабѣ́хъ твои́хъ вѣ́ренъ я́коже даві́дъ, и зя́ть царе́въ, и кня́зь всѣ́мъ за́повѣдемъ твои́мъ, и сла́венъ въ до́му твоє́мъ?

Чи тепер я став запитувати про нього Бога? Ні, не звинувачуй у цьому, царю, раба твого і весь дім батька мого, тому що в усій цій справі не знає раб твій ні малого, ні великого.

єда́ дне́сь нача́хъ вопроша́ти о не́мъ Бо́га? ника́ко: да не возложи́ши, царю́, на раба́ твоєго́ словесе́ сего́, и на ве́сь до́мъ отца́ моєго́, я́ко не вѣ́дяше ра́бъ тво́й во всѣ́хъ си́хъ словесе́ ма́ла, или́ вели́ка.

І сказав цар: ти повинен померти, Ахимелеху, ти і весь дім батька твого.

И рече́ ца́рь Сау́лъ: сме́ртію у́мреши, Авімеле́хъ, ты́ и ве́сь до́мъ отца́ твоєго́.

І сказав цар охоронцям, які стояли при ньому: йдіть, умертвіть священиків Господніх, бо і їхня рука з Давидом, і вони знали, що він утік, і не відкрили мені. Але слуги царя не хотіли підняти рук своїх на вбивство священиків Господніх.

И рече́ ца́рь скорохо́дцемъ предстоя́щымъ предъ ни́мъ: приведи́те и избі́йте ієре́и Госпо́дни, я́ко рука́ и́хъ съ даві́домъ, и поне́же позна́ша, я́ко бѣжи́тъ то́й, и не возвѣсти́ша во у́шію моє́ю. И не хотя́ху о́троцы царе́вы возложи́ти ру́къ свои́хъ на ієре́и Госпо́дни.

І сказав цар Доїку: йди ти й умертви священиків. І пішов Доїк ідумеянин, і напав на священиків, і умертвив у той день вісімдесят п’ять^* чоловіків, які носили лляний ефод;

И рече́ ца́рь дои́ку: обрати́ся ты́, и устреми́ся на ієре́и. И обрати́ся дои́къ Си́ринъ, и уби́ ієре́євъ Госпо́днихъ въ то́й де́нь, три́ста пя́ть муже́й, всѣ́хъ нося́щихъ Єфу́дъ:

і Номву, місто священиків, уразив мечем; і чоловіків і жінок, і юнаків і дітей, і волів і ослів і овець уразив мечем.

и номву́ гра́дъ ієре́йскій погуби́ о́стріємъ ору́жія от му́жеска по́лу и до же́нска, от о́трока и до ссу́щаго, и телца́ и осла́ и овча́те.

Урятувався один тільки син Ахимелеха, сина Ахитуви, на ім’я Авиафар, і втік до Давида.

И угонзе́ єди́нъ сы́нъ Авімеле́ха сы́на Ахі́това, и́мя єму́ Авіа́ѳаръ, и бѣжа́ вслѣ́дъ даві́да.

І розповів Авиафар Давиду, що Саул умертвив священиків Господніх.

И возвѣсти́ Авіа́ѳаръ даві́ду, я́ко изби́ Сау́лъ вся́ ієре́и Госпо́дни.

І сказав Давид Авиафару: я знав у той день, коли там був Доїк ідумеянин, що він неодмінно донесе Саулу; я винен у всіх душах дому батька твого;

И рече́ даві́дъ ко Авіа́ѳару: вѣ́дяхъ въ де́нь то́й, я́ко та́мо бѣ́ дои́къ Си́ринъ, я́ко возвѣща́я возвѣсти́тъ Сау́лу: а́зъ є́смь вино́венъ о душа́хъ до́му отца́ твоєго́:

залишся в мене, не бійся, тому що, хто буде шукати моєї душі, буде шукати і твоєї душі; ти будеш у мене під охороною.

сѣди́ со мно́ю, не бо́йся, я́ко идѣ́же а́ще взыщу́ души́ моє́й мѣ́сто, взыщу́ и души́ твоє́й, я́ко сохране́нъ бу́деши ты́ у мене́.

І сповістили Давида, говорячи: ось, филистимляни напали на Кеїль і грабують токи.

И возвѣсти́ша даві́ду, глаго́люще: се́, иноплеме́нницы облего́ша кеі́ль, и расхища́ютъ и попира́ютъ плоды́.

І запитав Давид Господа, говорячи: чи йти мені, і чи подолаю я цих филистимлян? І відповів Господь Давиду: йди, ти подолаєш филистимлян і врятуєш Кеїль.

И вопроси́ даві́дъ Го́спода, глаго́ля: а́ще пойду́ и избію́ иноплеме́нники сія́? И рече́ Госпо́дь: иди́, и побѣди́ши иноплеме́нники сія́, и спасе́ши кеі́ль.

Але ті, що були з Давидом сказали йому: ось, ми боїмося тут в Юдеї, як же нам іти в Кеїль проти ополчень филистимських? [ми потрапимо в полон до филистимлян.]

И рѣ́ша му́жіє даві́довы къ нему́: се́, мы́ здѣ́ во Іуде́и бои́мся, и ка́ко бу́детъ, а́ще и́демъ въ кеі́ль, въ плѣ́нъ иноплеме́нниковъ вни́демъ?

Тоді знову запитав Давид Господа, і відповів йому Господь і сказав: встань і йди в Кеїль, тому що Я віддав филистимлян у руки твої.

И приложи́ єще́ даві́дъ вопроси́ти Го́спода. И отвѣща́ єму́ Госпо́дь и рече́ єму́: воста́ни и сни́ди въ кеі́ль, я́ко а́зъ предаю́ иноплеме́нники въ ру́цѣ твои́.

І пішов Давид з людьми своїми в Кеїль, і воював з филистимлянами, і забрав худобу їхню, і наніс їм велику поразку, і врятував Давид жителів Кеїля.

И и́де даві́дъ и му́жіє єго́ съ ни́мъ въ кеі́ль, и бра́шася со иноплеме́нники: и бѣжа́ша [иноплеме́нницы] от лица́ єго́, и взя́ скоты́ и́хъ, и порази́ и́хъ я́звою вели́кою, и спасе́ даві́дъ живу́щыя въ кеі́лѣ.

Коли Авиафар, син Ахимелеха, прибіг до Давида [і пішов з ним] у Кеїль, то приніс із собою й ефод.

И бы́сть єгда́ бѣжа́ Авіа́ѳаръ сы́нъ Авімеле́ховъ къ даві́ду, и то́й съ даві́домъ въ кеі́ль сни́де, имы́й Єфу́дъ въ руцѣ́ своє́й.

І донесли Саулу, що Давид прийшов у Кеїль, і Саул сказав: Бог віддав його в руки мої, бо він замкнув себе, ввійшовши в місто з воротами і запорами.

И возвѣсти́ся Сау́лу, я́ко пріи́де даві́дъ въ кеі́ль. И рече́ Сау́лъ: предаде́ єго́ Бо́гъ въ ру́цѣ мои́, я́ко заключи́ся вше́дъ въ гра́дъ [иму́щь] врата́ и вереи́.

І скликав Саул весь народ на війну, щоб іти до Кеїля, обложити Давида і людей його.

И заповѣ́да Сау́лъ всѣ́мъ лю́демъ на бра́нь сни́ти въ кеі́ль, я́ти даві́да и му́жы єго́.

Коли дізнався Давид, що Саул задумав проти нього зле, сказав священикові Авиафару: принеси ефод [Господній].

И увѣ́дѣ даві́дъ, я́ко не премолка́єтъ зло́бы о не́мъ Сау́лъ, и рече́ даві́дъ ко Авіа́ѳару жерцу́: принеси́ Єфу́дъ Госпо́день.

І сказав Давид: Господи Боже Ізраїлів! раб Твій почув, що Саул хоче прийти в Кеїль, зруйнувати місто заради мене.

И рече́ даві́дъ: Го́споди Бо́же Ізра́илевъ, слы́шавъ услы́ша ра́бъ тво́й, я́ко и́щетъ Сау́лъ пріити́ на кеі́ль растли́ти гра́дъ мене́ ра́ди:

Чи віддадуть мене жителі Кеїля в руки його? І чи прийде сюди Саул, як чув раб Твій? Господи Боже Ізраїлів! відкрий рабові Твоєму. І сказав Господь: прийде.

а́ще заключи́тся? и ны́нѣ а́ще сни́детъ Сау́лъ, я́коже слы́ша ра́бъ тво́й? Го́споди Бо́же Ізра́илевъ, возвѣсти́ рабу́ твоєму́. И рече́ Госпо́дь: заключи́тся.

І сказав Давид: чи видадуть жителі Кеїля мене і людей моїх у руки Саула? І сказав Господь: видадуть.

И рече́ даві́дъ: а́ще предадя́тъ мя́ и́же въ кеі́лѣ, и му́жы моя́ въ ру́ки Сау́ли? И рече́ Госпо́дь: предадя́тъ.

Тоді піднявся Давид і люди його, близько шестисот чоловік, і вийшли з Кеїля і ходили, де могли. Саулу ж було донесено, що Давид утік з Кеїля, і тоді він відмінив похід.

И воста́ даві́дъ и му́жіє єго́ съ ни́мъ, я́ко четы́реста, и изыдо́ша изъ кеі́лы, и идо́ша, а́може хотя́ху. И возвѣсти́ша Сау́лу, я́ко угонзе́ даві́дъ изъ кеі́лы: и оста́ви ити́.

Давид же перебував у пустелі в неприступних місцях і потім на горі в пустелі Зиф. Саул шукав його кожного дня; але Бог не віддав Давида в руки його.

И сѣ́де даві́дъ въ Масере́мѣ въ пусты́ни во узи́нахъ, и сѣдя́ше въ пусты́ни на горѣ́ зі́фъ, въ земли́ зно́йнѣ: и иска́ше єго́ Сау́лъ во вся́ дни́, и не предаде́ єго́ Бо́гъ въ ру́цѣ єго́.

І бачив Давид, що Саул вийшов шукати душу його; Давид же був у пустелі Зиф у лісі.

И ви́дѣ даві́дъ, я́ко исхо́дитъ Сау́лъ иска́ти єго́: и даві́дъ бя́ше на горѣ́ зно́йнѣ, въ дубра́вѣ зі́фъ.

І встав Іонафан, син Саула, і прийшов до Давида в ліс, і зміцнив його упованням на Бога,

И воста́ Іонаѳа́нъ сы́нъ Сау́ловъ и и́де къ даві́ду въ дубра́ву, и утверди́ ру́цѣ єго́ во Го́сподѣ,

і сказав йому: не бійся, бо не знайде тебе рука батька мого Саула, і ти будеш царювати над Ізраїлем, а я буду другим після тебе; і Саул, батько мій, знає це.

и рече́ къ нему́: не бо́йся, я́ко не и́мать обрѣсти́ тебе́ рука́ отца́ моєго́ Сау́ла, и ты́ и́маши ца́рствовати во Ізра́или, и а́зъ бу́ду по тебѣ́ другі́й, и Сау́лъ оте́цъ мо́й увѣ́да та́ко.

І уклали вони між собою завіт перед лицем Господа; і Давид залишився в лісі, а Іонафан пішов у дім свій.

И положи́ста о́ба завѣ́тъ предъ Го́сподемъ: и сѣдя́ше даві́дъ въ дубра́вѣ, а Іонаѳа́нъ отъи́де въ до́мъ сво́й.

І прийшли зифеї до Саула в Гиву, говорячи: ось, Давид ховається в нас у неприступних місцях, у лісі, на пагорбі Гахила, що праворуч від Ієсимона;

И изыдо́ша зіфе́є от зно́йныя земли́ къ Сау́лу на хо́лмъ, глаго́люще: не се́ ли даві́дъ скры́ся у на́съ въ месса́рѣ во узи́нахъ въ дубра́вѣ на холмѣ́ єхела́тстѣ, и́же одесну́ю Ієсемо́на?

отже, за бажанням душі твоєї, царю, йди; а наша справа буде видати його в руки царя.

и ны́нѣ все́ є́же по души́ царе́вѣ ко исхожде́нію, да сни́детъ [у́бо] къ на́мъ: заключи́ша бо єго́ въ ру́ки царе́вы.

І сказав їм Саул: благословенні ви в Господа за те, що пожаліли про мене;

И рече́ и́мъ Сау́лъ: благослове́ни вы́ Го́сподеви, я́ко поболѣ́сте о мнѣ́:

йдіть, упевніться ще, розвідайте і виглядіть місце його, де буде нога його, і хто бачив його там, бо мені говорять, що він дуже хитрий;

иди́те ны́нѣ, и угото́вите єще́, и позна́йте мѣ́сто єго́, идѣ́же бу́детъ нога́ єго́ вско́рѣ, та́мо идѣ́же рѣ́сте, да не ка́ко прехи́тритъ:

і виглядіть, і розвідайте про всі схованки, в яких він ховається, і поверніться до мене з вірною звісткою, і я піду з вами; і якщо він у цій землі, я буду шукати його у всіх тисячах Іудиних.

и ви́дите и уразумѣ́йте о всѣ́хъ мѣ́стѣхъ, идѣ́же то́й кры́єтся, и возврати́теся ко мнѣ́ на гото́во, и иду́ съ ва́ми: и бу́детъ, а́ще є́сть на земли́, изыска́ти и́мамъ єго́ во всѣ́хъ ты́сящахъ Іу́диныхъ.

І встали вони і пішли в Зиф раніше Саула. Давид же і люди його були в пустелі Маон, на рівнині, праворуч від Ієсимона.

И воста́ша зіфе́є, и идо́ша предъ Сау́ломъ: даві́дъ же и му́жіє єго́ бя́ху въ пусты́ни мао́нъ къ за́паду одесну́ю Ієсемо́на.

І пішов Саул з людьми своїми шукати його. Але Давида сповістили про це, і він перейшов до скелі і залишався в пустелі Маон. І почув Саул, і погнався за Давидом у пустелю Маон.

И и́де Сау́лъ и му́жіє єго́ иска́ти даві́да. И возвѣсти́ша даві́ду, и сни́де ко ка́меню и́же въ пусты́ни мао́нъ. И услы́ша Сау́лъ, и погна́ вслѣ́дъ даві́да въ пусты́ню мао́нъ.

І йшов Саул з одного боку гори, а Давид з людьми своїми був на іншому боці гори. І коли Давид поспішав утекти від Саула, а Саул з людьми своїми йшов в обхід Давида і людей його, щоб захопити їх;

И идя́ше Сау́лъ и му́жіє єго́ от страны́ горы́ отсю́ду, даві́дъ же бѣ́ и му́жіє єго́ от страны́ горы́ отону́ду: и бѣ́ даві́дъ укрыва́яся ити́ от лица́ Сау́ля, а Сау́лъ и му́жіє єго́ ополчи́шася на даві́да и на му́жы єго́ я́ти и́хъ.

тоді прийшов до Саула вісник, говорячи: поспішай і приходь, бо филистимляни напали на землю.

И пріи́де вѣ́стникъ къ Сау́лу глаго́ля: потщи́ся и иди́, я́ко нападо́ша иноплеме́нницы на зе́млю твою́.

І повернувся Саул від переслідування Давида і пішов назустріч филистимлянам; тому і назвали це місце: Села-Гаммахлекоф^*.

И возврати́ся Сау́лъ не гна́ти вслѣ́дъ даві́да, и и́де проти́ву иноплеме́нникомъ: сего́ ра́ди нарече́ся мѣ́сто о́но ка́мень раздѣле́нный.