Порівняти Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) з Біблія церковнослов'янською (unicode) - Глава 12

Порівняти:

⇄

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24

Глава 12	Глава́ в҃і

1	1
І послав Господь Нафана [пророка] до Давида, і той прийшов до нього і сказав йому: в одному місті було два чоловіка, один багатий, а другий бідний;	И҆ посла̀ гдⷭ҇ь наѳа́на прⷪ҇ро́ка къ даві́дꙋ. И҆ вни́де къ немꙋ̀ (и҆ речѐ є҆мꙋ̀: ѿвѣща́й мѝ, царю̀, нн҃ѣ сꙋ́дъ се́й:) и҆ речѐ є҆мꙋ̀: два̀ мꙋ̑жа бѣ́ста во є҆ди́нѣмъ гра́дѣ, є҆ди́нъ бога́тъ, а҆ дрꙋгі́й оу҆бо́гъ:
2	2
у багатого було дуже багато дрібної і великої худоби,	и҆ оу҆ бога́тагѡ стада̀ бѧ́хꙋ и҆ бꙋ́йволи мно́зи ѕѣлѡ̀,
3	3
а у бідного нічого, крім однієї овечки, яку він купив маленькою і вигодував, і вона виросла в нього разом з дітьми його; від хліба його вона їла, і з його чаші пила, і на грудях у нього спала, і була для нього, як дочка;	оу҆ оу҆бо́гагѡ же ничто́же бѣ̀, но то́кмѡ а҆́гница є҆ди́на ма́ла, ю҆́же стѧжа̀ и҆ снабдѣ̀, и҆ вскормѝ ю҆̀, и҆ возрастѐ съ ни́мъ и҆ съ сына́ми є҆гѡ̀ вкꙋ́пѣ: ѿ хлѣ́ба є҆гѡ̀ ꙗ҆дѧ́ше и҆ ѿ ча́ши є҆гѡ̀ пїѧ́ше, и҆ на ло́нѣ є҆гѡ̀ почива́ше, и҆ бѣ̀ є҆мꙋ̀ ꙗ҆́кѡ дще́рь:
4	4
і прийшов до багатої людини подорожній, і той пошкодував узяти зі своїх овець або волів, щоб приготувати [обід] для подорожнього, який прийшов до нього, а взяв овечку бідняка і приготував її для чоловіка, який прийшов до нього.	и҆ прїи́де нѣ́кто съ пꙋтѝ къ мꙋ́жꙋ бога́томꙋ, и҆ не восхотѣ̀ взѧ́ти ѿ ста́дъ свои́хъ и҆ ѿ бꙋ́йволицъ свои́хъ на сотворе́нїе ѡ҆бѣ́да пꙋ́тникꙋ прише́дшꙋ къ немꙋ̀: но взѧ̀ а҆́гницꙋ оу҆бо́гагѡ, и҆ оу҆гото́ва ю҆̀ на ѡ҆бѣ́дъ мꙋ́жꙋ прише́дшꙋ къ немꙋ̀.
5	5
Сильно розгнівався Давид на цього чоловіка і сказав Нафану: живий Господь! гідний смерти чоловік, який зробив це;	И҆ разгнѣ́васѧ гнѣ́вомъ ѕѣлѡ̀ даві́дъ на мꙋ́жа (того̀), и҆ речѐ даві́дъ къ наѳа́нꙋ: жи́въ гдⷭ҇ь, ꙗ҆́кѡ сы́нъ сме́рти є҆́сть мꙋ́жъ сотвори́вый сїѐ:
6	6
і за овечку він повинен заплатити вчетверо, за те, що він зробив це, і за те, що не мав жалю.	и҆ а҆́гницꙋ возврати́тъ седмери́цею за сїѐ, ꙗ҆́кѡ сотвори́лъ глаго́лъ се́й, и҆ за сїѐ, ꙗ҆́кѡ не пощадѣ̀.
7	7
І сказав Нафан Давиду: ти — той чоловік, [який зробив це]. Так говорить Господь Бог Ізраїлів: Я помазав тебе на царя над Ізраїлем і Я визволив тебе від руки Саула,	И҆ речѐ наѳа́нъ къ даві́дꙋ: ты̀ є҆сѝ мꙋ́жъ сотвори́вый сїѐ: сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь бг҃ъ і҆и҃левъ: а҆́зъ є҆́смь пома́завый тѧ̀ въ царѧ̀ над̾ і҆и҃лемъ, и҆ а҆́зъ є҆́смь и҆зба́вивый тѧ̀ ѿ рꙋкѝ саꙋ́ловы:
8	8
і дав тобі дім господаря твого і дружин господаря твого на лоно твоє, і дав тобі дім Ізраїлів та Іудин, і, якщо цього [для тебе] мало, додав би тобі ще більше;	и҆ да́хъ тѝ до́мъ господи́на твоегѡ̀ и҆ жєны̀ господи́на твоегѡ̀ на ло́но твоѐ, и҆ да́хъ тѝ до́мъ і҆и҃левъ и҆ і҆ꙋ́динъ: и҆ а҆́ще ма́ло тѝ є҆́сть, приложꙋ̀ тебѣ̀ къ си̑мъ:
9	9
навіщо ж ти зневажив слово Господа, зробивши зле перед очима Його? Урію хеттеянина ти вразив мечем; дружину його взяв собі за дружину, а його ти убив мечем аммонитян;	и҆ что̀ ꙗ҆́кѡ презрѣ́лъ є҆сѝ сло́во гдⷭ҇не, є҆́же сотвори́ти лꙋка́вое пред̾ ѻ҆чи́ма є҆гѡ̀; оу҆рі́ю хетте́анина оу҆би́лъ є҆сѝ мече́мъ, и҆ женꙋ̀ є҆гѡ̀ поѧ́лъ є҆сѝ себѣ̀ въ женꙋ̀, и҆ того̀ оу҆би́лъ є҆сѝ мече́мъ сынѡ́въ а҆ммѡ́нихъ:
10	10
отже, не відступить меч від дому твого повіки, за те, що ти зневажив Мене і взяв дружину Урії хеттеянина, щоб вона була тобі дружиною.	и҆ нн҃ѣ не ѿстꙋ́питъ ме́чь ѿ до́мꙋ твоегѡ̀ до вѣ́ка: занѐ оу҆ничижи́лъ мѧ̀ є҆сѝ и҆ поѧ́лъ є҆сѝ женꙋ̀ оу҆рі́и хетте́анина въ женꙋ̀ себѣ̀:
11	11
Так говорить Господь: ось, Я пошлю на тебе зло з дому твого, і візьму дружин твоїх перед очима твоїми, і віддам ближньому твоєму, і буде він спати з дружинами твоїми перед цим сонцем;	сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь: сѐ, а҆́зъ воздви́гнꙋ на тѧ̀ ѕла̑ѧ ѿ до́мꙋ твоегѡ̀, и҆ возмꙋ̀ жєны̀ твоѧ̑ пред̾ ѻ҆чи́ма твои́ма и҆ да́мъ бли́жнемꙋ твоемꙋ̀, и҆ бꙋ́детъ спа́ти со жена́ми твои́ми пред̾ со́лнцемъ си́мъ:
12	12
ти зробив таємно, а Я зроблю це перед усім Ізраїлем і перед сонцем.	ꙗ҆́кѡ ты̀ сотвори́лъ є҆сѝ вта́йнѣ, а҆́зъ же сотворю̀ гл҃го́лъ се́й пред̾ всѣ́мъ і҆и҃лемъ и҆ пред̾ со́лнцемъ си́мъ.
13	13
І сказав Давид Нафану: згрішив я перед Господом. І сказав Нафан Давиду: і Господь зняв з тебе гріх твій; ти не помреш;	И҆ речѐ даві́дъ къ наѳа́нꙋ: согрѣши́хъ ко гдⷭ҇ꙋ. И҆ речѐ наѳа́нъ къ даві́дꙋ: и҆ гдⷭ҇ь ѿѧ̀ согрѣше́нїе твоѐ, не оу҆́мреши:
14	14
але оскільки ти цим ділом подав привід ворогам Господа хулити Його, то помре народжений у тебе син.	ѻ҆ба́че ꙗ҆́кѡ поѡщрѧ́ѧ и҆з̾ѡстри́лъ є҆сѝ врагѡ́въ гдⷭ҇нихъ глаго́ломъ си́мъ, и҆ сы́нъ тво́й роди́выйсѧ тебѣ̀ сме́ртїю оу҆́мретъ.
15	15
І пішов Нафан у дім свій. І вразив Господь дитя, яке народила дружина Урії Давиду, і воно занедужало.	И҆ ѿи́де наѳа́нъ въ до́мъ сво́й. И҆ сокрꙋшѝ гдⷭ҇ь дѣ́тище, є҆́же родѝ жена̀ оу҆рі́ина даві́дꙋ, и҆ разболѣ́сѧ.
16	16
І молився Давид Богу за немовля, і постився Давид, і, усамітнившись, провів ніч, лежачи на землі.	И҆ взыска̀ даві́дъ бг҃а ѡ҆ дѣ́тищи, и҆ пости́сѧ даві́дъ посто́мъ, и҆ вни́де и҆ водвори́сѧ, и҆ лежа́ше на землѝ:
17	17
І ввійшли до нього старійшини дому його, щоб підняти його з землі; але він не хотів, і не їв з ними хліба.	и҆ внидо́ша къ немꙋ̀ старѣ̑йшины до́мꙋ є҆гѡ̀ воздви́гнꙋти є҆го̀ ѿ землѝ, и҆ не восхотѣ̀, и҆ не ꙗ҆дѐ съ ни́ми хлѣ́ба.
18	18
На сьомий день дитя померло, і слуги Давидові боялися донести йому, що померло немовля; тому що, говорили вони, коли немовля було ще живе, і ми умовляли його, і він не слухав голосу нашого, як же ми скажемо йому: «померло дитя»? Він зробить що-небудь зле.	И҆ бы́сть въ де́нь седмы́й, и҆ оу҆́мре ѻ҆троча̀. И҆ оу҆боѧ́шасѧ рабѝ даві́дѡвы повѣ́дати є҆мꙋ̀, ꙗ҆́кѡ оу҆́мре ѻ҆троча̀, рѣ́ша бо: сѐ, є҆гда̀ ѻ҆троча̀ є҆щѐ жи́во бѧ́ше, глаго́лахомъ къ немꙋ̀, и҆ не послꙋ́ша гла́са на́шегѡ: и҆ ка́кѡ рече́мъ къ немꙋ̀, ꙗ҆́кѡ оу҆́мре ѻ҆троча̀, и҆ сотвори́тъ ѕла̑ѧ;
19	19
І побачив Давид, що слуги його перешіптуються між собою, і зрозумів Давид, що дитя померло, і запитав Давид слуг своїх: померло дитя? І сказали: померло.	И҆ разꙋмѣ̀ даві́дъ, ꙗ҆́кѡ ѻ҆́троцы є҆гѡ̀ ше́пчꙋтъ, и҆ позна̀ даві́дъ, ꙗ҆́кѡ оу҆́мре ѻ҆троча̀. И҆ речѐ даві́дъ ѻ҆трокѡ́мъ свои̑мъ: оу҆́мре ли ѻ҆троча̀; и҆ рѣ́ша: оу҆́мре.
20	20
Тоді Давид встав із землі й умився, і помазався, і перемінив одяг свій, і пішов у дім Господній, і молився. Повернувшись додому, повелів, щоб подали йому хліба, і він їв.	И҆ воста̀ даві́дъ ѿ землѝ, и҆ оу҆мы́сѧ и҆ пома́засѧ, и҆ и҆змѣнѝ ри̑зы своѧ̑, и҆ вни́де въ до́мъ бж҃їй, и҆ поклони́сѧ є҆мꙋ̀, и҆ вни́де въ до́мъ сво́й, и҆ просѝ ꙗ҆́сти хлѣ́ба, и҆ предложи́ша є҆мꙋ̀ хлѣ́бъ, и҆ ꙗ҆дѐ.
21	21
І сказали йому слуги його: що означає, що ти так робиш: коли дитя було ще живе, ти постився і плакав [і не спав]; а коли дитя померло, ти встав і їв хліб [і пив]?	И҆ рѣ́ша ѻ҆́троцы є҆гѡ̀ къ немꙋ̀: что̀ глаго́лъ се́й, є҆го́же сотвори́лъ є҆сѝ ѻ҆троча́те ра́ди, ꙗ҆́кѡ є҆щѐ сꙋ́щꙋ ѻ҆троча́ти жи́вꙋ, пости́лсѧ є҆сѝ и҆ пла́калъ и҆ бдѣ́лъ є҆сѝ: є҆гда́ же оу҆́мре ѻ҆троча̀, воста́лъ, и҆ ꙗ҆́лъ є҆сѝ хлѣ́бъ, и҆ пи́лъ є҆сѝ;
22	22
І сказав Давид: доки дитя було живе, я постився і плакав, бо думав: хто знає, чи не помилує мене Господь, і дитя залишиться живим?	И҆ речѐ даві́дъ: є҆гда̀ бѣ̀ ѻ҆троча̀ є҆щѐ жи́во, пости́хсѧ и҆ пла́кахъ, ꙗ҆́кѡ рѣ́хъ: кто̀ вѣ́сть, поми́лꙋетъ ли мѧ̀ гдⷭ҇ь и҆ жи́во бꙋ́детъ ѻ҆троча̀;
23	23
А тепер воно померло; навіщо ж мені поститися? Хіба я можу повернути його? Я піду до нього, а воно не повернеться до мене.	нн҃ѣ же оу҆́мре, почто̀ мнѣ̀ пости́тисѧ; є҆да̀ возмогꙋ̀ возврати́ти є҆̀ ктомꙋ̀; а҆́зъ и҆́мамъ и҆тѝ къ немꙋ̀, то́е же не возврати́тсѧ ко мнѣ̀.
24	24
І утішив Давид Вирсавію, дружину свою, і ввійшов до неї і спав з нею; і вона [зачала і] народила сина, і нарекла йому ім’я: Соломон. І Господь полюбив його	И҆ оу҆тѣ́ши даві́дъ вирсаві́ю женꙋ̀ свою̀, и҆ вни́де къ не́й и҆ спа̀ съ не́ю, и҆ зача̀ и҆ родѝ сы́на, и҆ наречѐ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ соломѡ́нъ: и҆ гдⷭ҇ь возлюбѝ є҆го̀.
25	25
і послав пророка Нафана, і він нарік йому ім’я: Ієдидія^* за словом Господа.	И҆ посла̀ рꙋко́ю наѳа́на прⷪ҇ро́ка, и҆ наречѐ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ і҆еддеді̀ сло́вомъ гдⷭ҇нимъ.
26	26
Іоав воював проти Равви аммонитської і майже взяв цареве місто.	І҆ѡа́въ же воева̀ въ равва́ѳѣ сынѡ́въ а҆ммѡ́нихъ и҆ взѧ̀ гра́дъ ца́рства.
27	27
І послав Іоав до Давида сказати йому: я напав на Равву й оволодів водою міста;	И҆ посла̀ і҆ѡа́въ вѣ́стники къ даві́дꙋ и҆ речѐ: воева́хъ на равва́ѳъ и҆ взѧ́хъ гра́дъ во́дъ:
28	28
тепер збери інших людей і підступи до міста і візьми його; тому що, коли я візьму його, то моє ім’я буде наречене йому.	и҆ нн҃ѣ соберѝ ѡ҆ста́нокъ люді́й и҆ ѡ҆полчи́сѧ на гра́дъ, и҆ прїимѝ є҆го̀, да не а҆́зъ возмꙋ̀ гра́дъ, и҆ нарече́тсѧ и҆́мѧ моѐ на не́мъ.
29	29
І зібрав Давид весь народ і пішов до Равви, і воював проти неї і взяв її.	И҆ собра̀ даві́дъ всѧ̑ лю́ди, и҆ по́йде въ равва́ѳъ, и҆ ѡ҆полчи́сѧ на́нь, и҆ взѧ̀ є҆го̀:
30	30
І взяв Давид вінець царя їх з голови його, — а в ньому було золота талант і дорогоцінний камінь, — і поклав його Давид на свою голову, і здобичі з міста виніс дуже багато.	и҆ взѧ̀ вѣне́цъ молхо́ма царѧ̀ и҆́хъ съ главы̀ є҆гѡ̀, тала́нтъ зла́та вѣ́съ є҆гѡ̀, и҆ ѿ ка́менїѧ дра́га, и҆ бѣ̀ на главѣ̀ даві́довѣ, и҆ коры́сть и҆знесѐ и҆з̾ гра́да мно́гꙋ ѕѣлѡ̀:
31	31
А людей, які були у ньому, він вивів і поклав їх під пилки, під залізні молотарки, під залізні сокири, і кинув їх у випалювальні печі. Так він учинив з усіма містами аммонитськими. І повернувся після того Давид і весь народ в Єрусалим.	и҆ лю́ди сꙋ́щыѧ въ не́мъ и҆зведѐ, и҆ положѝ на пилы̑ и҆ на трезꙋ́бы желѣ̑зны и҆ сѣки̑ры жєлѣ́зны, и҆ превожда́ше и҆̀хъ сквозѣ̀ пе́щь плі́нѳѧнꙋ. И҆ та́кѡ сотворѝ всѣ̑мъ градѡ́мъ сынѡ́въ а҆ммѡ́нихъ. И҆ возврати́сѧ даві́дъ и҆ ве́сь і҆и҃ль во і҆ерⷭ҇ли́мъ.

← Глава 11

Глава 13 →

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24

Категорії

Контакти

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт