Глава 14
1
І помітив Іоав, син Саруї, що серце царя навернулося до Авессалома.
2
І послав Іоав у Фекою, і взяв звідти розумну жінку і сказав їй: прикинься, що ти плачеш, і одягни печальний одяг, і не намащуйся єлеєм, і представся жінкою, яка багато днів плакала за померлим;
3
і піди до царя і скажи йому так і так. І вклав Іоав у вуста її, що сказати.
4
І ввійшла жінка фекоїтянка до царя й упала лицем своїм на землю, і поклонилася і сказала: допоможи, царю, [допоможи]!
5
І сказав їй цар: що тобі? І сказала вона: я [давно] вдова, чоловік мій помер;
6
і у раби твоєї було два сини; вони посварилися в полі, і не було кому розняти їх, і вразив один другого й умертвив його.
7
І ось, повстали всі родичі на рабу твою, і говорять: «віддай убивцю брата свого; ми вб’ємо його за душу брата його, якого він згубив, і знищимо навіть спадкоємця». І так вони погасять останню іскру мою, щоб не залишити чоловікові моєму імені і потомства на лиці землі.
8
І сказав цар жінці: йди спокійно додому, я дам наказ про тебе.
9
Але жінка фекоїтянка сказала цареві: на мені, господарю мій царю, нехай буде провина і на домі батька мого, цар же і престіл його невинний.
10
І сказав цар: того, хто буде проти тебе, приведи до мене, і він більше не торкнеться тебе.
11
Вона сказала: пом’яни, царю, Господа Бога твого, щоб не примножилися месники за кров і не погубили сина мого. І сказав цар: живий Господь! не упаде і волосина сина твого на землю.
12
І сказала жінка: дозволь рабі твоїй сказати ще слово господарю моєму царю.
13
Він сказав: говори. І сказала жінка: чому ти так думаєш проти народу Божого? Цар, сказавши це слово, звинуватив себе самого, тому що не повертає вигнанця свого.
14
Ми помремо і будемо, як вода, вилита на землю, яку не можна зібрати; але Бог не бажає погубити душу і помишляє, як би не відкинути від Себе і відкинутого.
15
І тепер я прийшла сказати цареві, господарю моєму, ці слова, тому що народ лякає мене; і раба твоя сказала: поговорю я з царем, чи не зробить він за словом раби своєї;
16
цар вислухає і визволить рабу свою від руки людей, які хочуть знищити мене разом із сином моїм із насліддя Божого.
17
І сказала раба твоя: нехай буде слово господаря мого царя в утіху мені, тому що господар мій цар, як ангел Божий, і може вислухати і добре і лихе. І Господь Бог твій буде з тобою.
18
І відповів цар і сказав жінці: не втаї від мене, про що я запитаю тебе. І сказала жінка: говори, господарю мій царю.
19
І сказав цар: чи не рука Іоава у всьому цьому з тобою? І відповіла жінка і сказала: нехай живе душа твоя, господарю мій царю; ні праворуч, ні ліворуч не можна ухилитися від того, що сказав господар мій, цар; справді, раб твій Іоав наказав мені, і він вклав у вуста раби твоєї усі ці слова;
20
щоб притчею дати ділу такий вигляд, раб твій Іоав навчив мене; але господар мій [цар] мудрий, як мудрий ангел Божий, щоб знати все, що на землі.
21
І сказав цар Іоаву: ось, я зробив [за словом твоїм]; піди ж, поверни отрока Авессалома.
22
Тоді Іоав упав лицем на землю і поклонився, і благословив царя і сказав: тепер знає раб твій, що знайшов благовоління перед очима твоїми, господарю мій царю, тому що цар зробив за словом раба свого.
23
І встав Іоав, і пішов у Гессур, і привів Авессалома в Єрусалим.
24
І сказав цар: нехай він повернеться в дім свій, а лиця мого не бачить. І пішов Авессалом у свій дім, а лиця царевого не бачив.
25
Не було в усьому Ізраїлі чоловіка настільки красивого, як Авессалом, і стільки хвалимого, як він; від підошви ніг до верха голови його не було в нього недоліку.
26
Коли він стриг голову свою, — а він стриг її щороку, тому що вона обтяжувала його, — то волосся з голови його важило двісті сиклів за вагою царською.
27
І народилися в Авессалома три сини й одна дочка, на ім’я Фамар; вона була жінка красива [і стала дружиною Ровоама, сина Соломонового, і народила йому Авию].
28
І залишався Авессалом в Єрусалимі два роки, а лиця царевого не бачив.
29
І послав Авессалом за Іоавом, щоб послати його до царя, але той не захотів прийти до нього. Послав і вдруге; але той не захотів прийти.
30
І сказав [Авессалом] слугам своїм: бачите ділянку поля Іоава поряд з моїм, і в нього там ячмінь; підіть, випаліть його вогнем. І випалили слуги Авессалома ту ділянку поля вогнем. [І прийшли слуги Іоава до нього, роздерши одяг свій, і сказали: слуги Авессалома випалили ділянку твою вогнем.]
31
І встав Іоав, і прийшов до Авессалома в дім, і сказав йому: навіщо слуги твої випалили мою ділянку вогнем?
32
І сказав Авессалом Іоаву: ось, я посилав за тобою, говорячи: прийди сюди, і я пошлю тебе до царя сказати: навіщо я прийшов з Гессура? Краще було б мені залишатися там. Я хочу побачити лице царя. Якщо ж я винен, то убий мене.
33
І пішов Іоав до царя і переказав йому це. І покликав цар Авессалома; він прийшов до царя, [поклонився йому] й упав лицем своїм на землю перед царем; і поцілував цар Авессалома.
