Глава 2
1
А первосвященик Симон, схиливши коліна перед святилищем і благоговійно простягнувши руки, творив молитву:
2
«Господи, Господи, Царю небес і Владико всякого створіння, Святий у святих, Єдиноволодарю, Вседержителю! Зглянься на нас, пригноблюваних від безбожника і нечестивця, пихатого зухвалістю і силою.
3
Бо Ти все створив і всім управляєш, праведний Владико: Ти судиш тих, які роблять будь-що із зухвалістю і звеличуванням себе.
4
Ти колись погубив тих, що чинили беззаконня, між якими були велетні, що сподівалися на силу і зухвалість, і навів на них безмірну воду.
5
Ти спалив вогнем і сіркою содомлян, які поводилися пихато, явно роблячи зло, і поставив їх у приклад нащадкам.
6
Ти зухвалого фараона, що поневолив Твій святий народ, Ізраїля, відвідав різними і багатьма карами, явив Твою владу і показав Твою велику силу.
7
І коли він погнався за ним, Ти потопив його з колісницями і безліччю народу в глибині моря, а тих, які надіялися на Тебе, Владику всякого створіння, Ти провів неушкодженими, і вони, побачивши діла руки Твоєї, величали Тебе, Вседержителя.
8
Ти, Царю, Який створив безмежну і незміриму землю, обрав це місто, й освятив це місце на славу Тобі, що ні в чому не маєш нестатку, і прославив його Твоїм величним явленням, обертаючи його на славу Твого великого і достойного поклоніння імені.
9
З любови до дому Ізраїлевого Ти обіцяв, що, коли спіткає нас нещастя й обійме пригнічення, і ми, прийшовши на місце це, помолимося, Ти почуєш молитву нашу.
10
І Ти вірний та істинний, і багато разів, коли батьки наші піддавалися бідам, Ти допомагав їм у їхній скорботі і визволяв їх від великих небезпек.
11
Ось і ми, Святий Царю, за многі і великі гріхи наші бідуємо, віддані ворогам нашим і знемогли від скорбот.
12
У такому падінні нашому, цей зухвалий нечестивець має намір образити це святе місце, присвячене на землі славному імені Твоєму.
13
Бо хоч оселя Твоя, небо небес, недосяжна для людей, але Ти, благозволивши явити славу Твою народу Твоєму, Ізраїлю, освятив місце це.
14
Не мстися нам за нечистоту їхню, і не покарай нас за осквернення, щоб не марнославилися беззаконники у думках своїх і не торжествували у звеличуванні язика свого, говорячи: ми потоптали дім святині, як потоптуються доми скверни.
15
Залиши гріхи наші, відпусти неправди наші і яви милість Твою у годину цю; скоро нехай випередять нас щедроти Твої; дай хвалу вустам тих, що упали духом і скрушені серцем; даруй нам мир».
16
Тоді всевидючий Бог і над усіма Святий у святих, почувши молитву смирення, уразив того, хто надимався насильством і зухвалістю, потрясаючи його туди і сюди, як очерет вітром, так що він, лежачи нерухомим на помості і будучи розслабленим членами, не міг подати навіть голосу, покараний праведним судом.
17
Тоді його друзі й охоронці, бачачи несподівану і тяжку страту, що спіткала його, і побоюючись, щоб він не позбувся життя, поспіхом винесли його, будучи самі уражені надзвичайним страхом.
18
Через якийсь час, прийшовши до тями після пережитого покарання, він ніскільки не прийшов до розкаяння, і відійшов з жорстокими погрозами.
19
Повернувшись до Єгипту і примножуючи діла своєї злоби, він разом зі згаданими учасниками у бенкетах і друзями, які забули всяку справедливість, не тільки пересичувався незліченними соромітними ділами, але дійшов до такої зухвалости, що виголошував там прокляття на юдеїв, і багато друзів його, дивлячись на приклад царя, і самі йшли слідом за його бажаннями.
20
Врешті він зважився привселюдно піддати ганьбі народ юдейський, і поставив на вежі свого палацу стовп, зробивши на ньому напис: «Хто не приносить жертв, тому не входити у свої священні місця; юдеїв же усіх внести в перепис простого народу і зарахувати до рабського стану, а хто буде противитися, тих брати силою і позбавляти життя;
21
внесених же у перепис відзначати, випалюючи їм на тілі знак Діониса — листок плюща, після чого відпускати їх у призначений їм стан з обмеженими правами».
22
Але щоб не зробитися ненависним для усіх, він додав у написі, що коли хто з них побажає жити за обрядами язичницькими, тим давати рівні права з олександрійськими громадянами.
23
Тому деякі, заради права цивільного знехтувавши вітчизняне благочестя, поспіхом передалися, ніби вони могли від майбутнього спілкування з царем прилучитися до великої слави.
24
Але більша частина зміцнилася мужністю духу і не відпала від благочестя; вони віддавали гроші за життя своє, і безбоязно намагалися позбавитися запису, маючи добру надію одержати допомогу, і від тих, що відпали, відверталися, вважаючи їх ворогами свого народу й уникаючи будь-якого спілкування з ними і дружнього поводження.
