Глава 5
1
Тоді цар, сповнений сильного гніву і незмінний у своїй ненависті, покликав Ермона, який завідував слонами, і наказав наступного дня всіх слонів, числом п’ятсот, нагодувати ладаном у якомога більшій кількості й удосталь напоїти цільним вином, і, коли вони розлютуються від даного їм достатньо питва, вивести їх на юдеїв, приречених зустріти смерть.
2
Давши такий наказ, він вирушив на бенкет, запросивши особливо тих зі своїх друзів і воїнів, які ворогували проти юдеїв; а Ермон, який начальствував над слонами, у точності виконав його повеління.
3
Призначені для цього служителі пішли увечері в’язати руки нещасним й інші вживали проти них застережні заходи, думаючи, що через ніч весь народ буде остаточно знищений.
4
Юдеї ж, які здавалися язичникам позбавленими всякого захисту, бо звідусюди вони були стиснені тяжкими путами, прикликали всемогутнього Господа, Який володарює над усякою владою, свого милосердого Бога і Отця, прикликали всі безперестанним воланням зі сльозами, благаючи відвернути від них нечестивий намір і спасти їх від приготованої їм смерти Своїм славним явленням.
5
Старанне моління їхнє зійшло на небо. Ермон, напоївши неприборканих слонів, після споживання ними у великій кількості вина і ладану, вранці з’явився у палац донести про це царю.
6
Але Бог послав цареві міцний сон, цей добрий дар, що від віку посилається Ним і вночі і вдень усім, кому Він хоче.
7
Божим провидінням занурений у приємний і глибокий сон, він забув про свій беззаконний намір і зовсім обманувся у своєму неодмінному рішенні.
8
Юдеї ж, позбавившись призначеної години, прославляли святого Бога свого і знову благали Благопримирителя показати гордим язичникам силу всемогутньої правиці Своєї.
9
Коли минула вже половина десятої години, служитель, якому доручені були запрошення, бачачи, що запрошені вже зібралися, увійшов до царя будити його. Насилу розбудивши його, він оголосив, що час бенкету минає, і дав звіт у своєму дорученні. Повіривши йому і вирушивши пити, цар наказав тим, що прийшли на бенкет, возлягти прямо навпроти себе.
10
Коли це було виконано, він заохочував тих, що зібралися на бенкет, проводити теперішню частину бенкету в цілковитих веселощах.
11
Під час тривалої бесіди, цар, покликавши Ермона, суворо і грізно запитував, з якої причини юдеї допущені пережити нинішній день?
12
Той заявив, що ще вночі виконав доручене йому, і друзі царя підтвердили це. Тоді цар, у жорстокості лютий більше, ніж Фаларис, сказав, що вони повинні бути вдячні сьогоднішньому сну:
13
«А ти неодмінно на завтрашній день так само приготуй слонів на знищення беззаконних юдеїв».
14
Коли цар сказав це, всі присутні з задоволенням і радістю виявили йому своє схвалення, і розійшлися кожен у свій дім. Час ночі вжитий був не стільки на сон, скільки на винаходження усяких наруг над уявними злочинцями.
15
Рано-вранці, лиш тільки заспівав півень, Ермон вивів звірів, і став дратувати на широкому дворі. У місті юрби народу зібралися на жалісне видовище, з нетерпінням очікуючи світанку.
16
Юдеї безперестанно, томлячись духом, творили молитву з многими сльозами і плачевними піснями, і, простягаючи руки до неба, благали найвеличнішого Бога знову послати їм швидку допомогу.
17
Не поширилися ще промені сонця, і цар ще приймав своїх друзів, як постав перед ним Ермон і запрошував на вихід, доповідаючи, що все готове, чого бажав цар.
18
Вислухавши це і здивувавшись пропозиції незвичайного виходу, він зовсім про все забув, і запитував: що це за справа, яку він з таким поспіхом виконав? Було ж це дією Володаря над усім Бога, Який навів на розум його забуття про все, що він сам раніше придумав.
19
Ермон і всі друзі пояснювали, говорячи: царю! звірі і війська приготовані за твоїм настійним велінням.
20
Він же сповнився сильного гніву за такі слова, — бо промислом Божим зруйновані були всі його замисли, — і, блискаючи очима, сказав з погрозою:
21
якби у тебе були батьки, або діти, то вони послужили б багатою їжею для диких звірів, замість безневинних юдеїв, які мені і предкам моїм зберігали незмінну і довершену вірність. Якби не прихильність моя до тебе за вихованням і не заслуги твої, то ти замість них був би позбавлений життя.
22
Так зустрів Ермон несподівану і страшну погрозу, і змінився в погляді й лиці, а кожен із друзів вийшов з невдоволенням, і всіх тих, що зібралися, відпустили кожного на свою справу.
23
Коли юдеї почули про таку прихильність царя, то прославили Бога і Царя царів за допомогу, отриману від Нього.
24
Після таких рішень, цар знову влаштував бенкет, і запрошував віддатися веселощам. Покликавши ж Ермона, грізно сказав: скільки разів я повинен наказувати тобі, негідний, про одне й те саме? Озброй знову слонів на ранок для знищення юдеїв.
25
Тоді родичі, що возлежали разом з ним, дивуючись непостійним його думкам, сказали: чи довго, царю, ти будеш спокушати нас як нерозумних, утретє повеліваючи знищити їх, і знову, коли дійде до справи, відміняєш і скасовуєш свої повеління?
26
Від цього і місто від очікування перебуває у тривозі, наповнюється юрбами народу і часто піддається небезпеці розграбування.
27
Після цього цар, зовсім, як Фаларис, сповнившись безрозсудства і вважаючи за ніщо душевні зміни, які відбувалися у ньому на користь юдеїв,
28
підтвердив найнечестивішою клятвою, і визначив негайно послати їх у пекло, покалічених ногами і ступнями звірів, потім почати похід на Юдею, незабаром спустошити її вогнем і мечем, і недоступний нам, — говорив він, — храм їхній спалити вогнем і зробити його назавжди порожнім для всіх, хто бажає приносити там жертви.
29
Тоді друзі і родичі, дуже зраділі, розійшлися з довірою і розташували у місті в найзручніших місцях війська для варти.
30
А начальник над слонами, привівши звірів, можна сказати, у скажений стан запашним питтям вина, приправленого ладаном, озброїв їх страшними знаряддями, і рано-вранці, коли вже незліченні юрби прямували з міста на кінську арену, прийшов він у палац і нагадав цареві про те, що належало виконати.
31
Цар же, сповнений сильного гніву, з нечестивим задумом, вийшов цілим походом зі звірами, бажаючи з жорстокости серця бачити власними очима жалюгідну і тяжку загибель згаданих людей.
32
Коли юдеї побачили пил, що піднімався від слонів, які виходили з воріт, і від озброєного війська, яке йшло слідом за ними, і також від безлічі народу, і почули виклики, що сильно лунали, то подумали, що настала остання хвилина їхнього життя і кінець їхнього найнещаснішого чекання.
33
Здійнявши плач і волання, вони цілували одне одного, обіймалися з рідними, кидаючись на шиї — батьки синам, а матері дочкам,
34
деякі ж тримали біля грудей новонароджених немовлят, що ссали останнє молоко.
35
Знаючи ж однак заступлення з неба, що раніше були їм, вони одностайно впали ниць, відірвавши від грудей немовлят,
36
і голосно волали до Володаря над усякою владою, благаючи Його помилувати їх і явити допомогу їм, які стоять уже біля врат пекла.
