|
Діяння святих апостолів
|
Дѣѧ̑нїѧ
|
|
Глава 1
|
Глава́ а҃
|
|
1
|
1
|
| Першу книгу я написав тобі, Феофіле, про все, що Ісус творив і чого вчив від початку |
|
|
2
|
2
|
| до того дня, коли Він вознісся, давши через Святого Духа повеління апостолам, яких Він обрав | да́же до днѐ, въ ѻ҆́ньже, заповѣ́давъ а҆пⷭ҇лѡмъ дх҃омъ ст҃ы́мъ, и҆̀хже и҆збра̀, вознесе́сѧ: |
|
3
|
3
|
| і перед якими після страждань Своїх являв Себе живим з багатьма вірними доказами, протягом сорока днів являючись їм і говорячи про Царство Боже. | пред̾ ни́миже и҆ поста́ви себѐ жи́ва по страда́нїи свое́мъ во мно́зѣхъ и҆́стинныхъ зна́менїихъ, де́нми четы́редесѧтьми ꙗ҆влѧ́ѧсѧ и҆̀мъ и҆ гл҃ѧ ꙗ҆̀же ѡ҆ црⷭ҇твїи бж҃їи: |
|
4
|
4
|
| І, зібравши їх, Він звелів їм: «Не відлучайтесь із Єрусалима, а чекайте обіцяного від Отця, про що ви чули від Мене, | съ ни́миже и҆ ꙗ҆ды́й повелѣ̀ и҆̀мъ ѿ і҆ерⷭ҇ли́ма не ѿлꙋча́тисѧ, но жда́ти ѡ҆бѣтова́нїѧ ѻ҆́ч҃а, є҆́же слы́шасте ѿ менє̀: |
|
5
|
5
|
| бо Іоан хрестив водою, а ви, через кілька днів після цього, будете охрещені Духом Святим». | ꙗ҆́кѡ і҆ѡа́ннъ оу҆́бѡ крести́лъ є҆́сть водо́ю, вы́ же и҆́мате крести́тисѧ дх҃омъ ст҃ы́мъ не по мно́зѣхъ си́хъ дне́хъ. |
|
6
|
6
|
| Тому вони, зійшовшись, питали Його, кажучи: «Чи не в цей час, Господи, відновлюєш Ти царство Ізраїлеві?» | Ѻ҆ни́ же оу҆̀бо соше́дшесѧ вопроша́хꙋ є҆го̀, глаго́люще: гдⷭ҇и, а҆́ще въ лѣ́то сїѐ оу҆строѧ́еши ца́рствїе і҆и҃лево; |
|
7
|
7
|
| Він же сказав їм: «Не ваша справа знати часи й строки, які поклав Отець у Своїй владі, | Рече́ же къ ни̑мъ: нѣ́сть ва́ше разꙋмѣ́ти времена̀ и҆ лѣ̑та, ꙗ҆̀же ѻ҆ц҃ъ положѝ во свое́й вла́сти: |
|
8
|
8
|
| але ви приймете силу, коли зійде на вас Дух Святий; і будете Моїми свідками в Єрусалимі та по всій Юдеї й Самарії та аж до краю землі». | но прїи́мете си́лꙋ, наше́дшꙋ ст҃о́мꙋ дх҃ꙋ на вы̀, и҆ бꙋ́дете мѝ свидѣ́тєлїе во і҆ерⷭ҇ли́мѣ же и҆ во все́й і҆ꙋде́и и҆ самарі́и и҆ да́же до послѣ́днихъ землѝ. |
|
9
|
9
|
| Сказавши це, Він вознісся перед їхніми очима, і хмара взяла Його з очей їхніх. | И҆ сїѧ̑ ре́къ, зрѧ́щымъ и҆̀мъ взѧ́тсѧ, и҆ ѡ҆́блакъ под̾ѧ́тъ є҆го̀ ѿ ѻ҆́чїю и҆́хъ. |
|
10
|
10
|
| І коли вони дивилися на небо, під час вознесіння Його, раптом перед ними стали два мужі в білому одязі | И҆ є҆гда̀ взира́юще бѧ́хꙋ на не́бо, и҆дꙋ́щꙋ є҆мꙋ̀, и҆ сѐ, мꙋ̑жа два̀ ста́ста пред̾ ни́ми во ѻ҆де́жди бѣлѣ̀, |
|
11
|
11
|
| і сказали: «Мужі галилейські, чого ви стоїте і дивитеся на небо? Цей Ісус, Який вознісся від вас на небо, прийде так само, як ви бачили Його, коли Він сходив на небо». | ꙗ҆̀же и҆ реко́ста: мꙋ́жїе галїле́йстїи, что̀ стоитѐ зрѧ́ще на не́бо; се́й і҆и҃съ, вознесы́йсѧ ѿ ва́съ на нб҃о, та́кожде прїи́детъ, и҆́мже ѡ҆́бразомъ ви́дѣсте є҆го̀ и҆дꙋ́ща на нб҃о. |
|
12
|
12
|
| Тоді вони повернулися до Єрусалима з гори, що зветься Елеон і знаходиться поблизу Єрусалима, на відстані суботньої путі. |
|
|
13
|
13
|
| І, прийшовши, увійшли до світлиці, де й перебували: Петро та Яків, Іоан та Андрій, Филип та Фома, Варфоломій та Матфей, Яків Алфеїв та Симон Зилот, і Іуда, Яковів. | И҆ є҆гда̀ внидо́ша, взыдо́ша на го́рницꙋ, и҆дѣ́же бѧ́хꙋ пребыва́юще, пе́тръ же и҆ і҆а́кѡвъ, и҆ і҆ѡа́ннъ и҆ а҆ндре́й, фїлі́ппъ и҆ ѳѡма̀, варѳоломе́й и҆ матѳе́й, і҆а́кѡвъ а҆лфе́овъ и҆ сі́мѡнъ зилѡ́тъ и҆ і҆ꙋ́да і҆а́кѡвль: |
|
14
|
14
|
| Усі вони однодушно перебували у молитві й благанні, з деякими жінками і Марією, Матір’ю Ісуса, та з братами Його. | сі́и всѝ бѧ́хꙋ терпѧ́ще є҆динодꙋ́шнѡ въ моли́твѣ и҆ моле́нїи, съ жена́ми и҆ мр҃і́ею мт҃рїю і҆и҃совою и҆ съ бра́тїею є҆гѡ̀. |
|
15
|
15
|
| У ті дні Петро, ставши посеред учеників, | И҆ во дни̑ ты̑ѧ воста́въ пе́тръ посредѣ̀ оу҆чн҃къ, речѐ, |
|
16
|
16
|
| сказав [зібралося ж близько ста двадцяти чоловік]: «Мужі-браття! Належало статися тому, що у Писанні провістив Дух Святий устами Давидовими про Іуду, колишнього вождя тих, що взяли Ісуса; | бѣ́ же и҆ме́нъ наро́да вкꙋ́пѣ ꙗ҆́кѡ сто̀ и҆ два́десѧть: мꙋ́жїе бра́тїе, подоба́ше сконча́тисѧ писа́нїю семꙋ̀, є҆́же предречѐ дх҃ъ ст҃ы́й оу҆сты̑ дв҃довыми ѡ҆ і҆ꙋ́дѣ, бы́вшемъ вождѝ є҆́мшымъ і҆и҃са: |
|
17
|
17
|
| він був зарахований до нас і одержав жереб служіння цього; | ꙗ҆́кѡ причте́нъ бѣ̀ съ на́ми и҆ прїѧ́лъ бѧ́ше жре́бїй слꙋ́жбы сеѧ̀: |
|
18
|
18
|
| але придбав землю неправедною мздою і, коли звалився додолу, розпалося черево його і випали всі нутрощі його; | се́й оу҆̀бо стѧжа̀ село̀ ѿ мзды̀ непра́ведныѧ, и҆ ни́цъ бы́въ просѣ́десѧ посредѣ̀, и҆ и҆злїѧ́сѧ всѧ̀ оу҆тро́ба є҆гѡ̀: |
|
19
|
19
|
| і це стало відомо всім жителям Єрусалима, тому й земля та названа їхньою мовою «Акелдама́», тобто «Земля крови». | и҆ разꙋ́мно бы́сть всѣ́мъ живꙋ́щымъ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ, ꙗ҆́кѡ нарещи́сѧ селꙋ̀ томꙋ̀ свои́мъ и҆́хъ ѧ҆зы́комъ а҆келдама̀, є҆́же є҆́сть село̀ кро́ве: |
|
20
|
20
|
| У книзі ж Псалмів написано: «Нехай опустіє двір його, і нехай не буде пожильця у ньому; і гідність його нехай прийме інший». | пи́шетсѧ бо въ кни́зѣ ѱало́мстѣй: да бꙋ́детъ дво́ръ є҆гѡ̀ пꙋ́стъ, и҆ да не бꙋ́детъ живꙋ́щагѡ въ не́мъ, и҆ є҆пі́скопство є҆гѡ̀ да прїи́метъ и҆́нъ: |
|
21
|
21
|
| Отже, треба, щоб один із тих, котрі були з нами увесь час, коли перебував і ходив із нами Господь Ісус, | подоба́етъ оу҆̀бо ѿ сходи́вшихсѧ съ на́ми мꙋже́й во всѧ́ко лѣ́то, въ не́же вни́де и҆ и҆зы́де въ на́съ гдⷭ҇ь і҆и҃съ, |
|
22
|
22
|
| починаючи від хрещення Іоанового до того дня, коли Він вознісся від нас, був разом з нами свідком воскресіння Його». | наче́нъ ѿ креще́нїѧ і҆ѡа́ннова да́же до днѐ, въ ѻ҆́ньже вознесе́сѧ (на нб҃о) ѿ на́съ, свидѣ́телю воскрⷭ҇нїѧ є҆гѡ̀ бы́ти съ на́ми є҆ди́номꙋ ѿ си́хъ. |
|
23
|
23
|
| І поставили двох: Йосифа, званого Варсавою, якого прозвали Юстом, та Матфея. | И҆ поста́виша два̀, і҆ѡ́сифа нарица́емаго варса́вꙋ, и҆́же нарече́нъ бы́сть і҆ꙋ́стъ, и҆ матѳі́а, |
|
24
|
24
|
| І, помолившись, сказали: «Ти, Господи, Серцезнавче всіх, покажи з цих двох одного, якого Ти обрав | и҆ помоли́вшесѧ рѣ́ша: ты̀, гдⷭ҇и, срⷣцевѣ́дче всѣ́хъ, покажѝ, є҆го́же и҆збра́лъ є҆сѝ ѿ сею̀ двою̀ є҆ди́наго, |
|
25
|
25
|
| прийняти жереб цього служіння і апостольства, від якого відпав Іуда, щоб іти у своє місце». | прїѧ́ти жре́бїй слꙋже́нїѧ сегѡ̀ и҆ а҆пⷭ҇лства, и҆з̾ негѡ́же и҆спадѐ і҆ꙋ́да, и҆тѝ въ мѣ́сто своѐ. |
|
26
|
26
|
| І кинули про них жереб, і впав жереб на Матфея, і зарахували його до одинадцятьох апостолів. | И҆ да́ша жрє́бїѧ и҆́ма, и҆ падѐ жре́бїй на матѳі́а, и҆ причте́нъ бы́сть ко є҆динона́десѧти а҆пⷭ҇лѡмъ. |
|
Глава 2
|
Глава́ в҃
|
|
1
|
1
|
| Коли настав день П’ятдесятниці, усі вони були однодушно вкупі. |
|
|
2
|
2
|
| І раптом зчинився шум з неба, ніби від сильного вітру, і наповнив увесь дім, де вони перебували. | И҆ бы́сть внеза́пꙋ съ небесѐ шꙋ́мъ, ꙗ҆́кѡ носи́мꙋ дыха́нїю бꙋ́рнꙋ, и҆ и҆спо́лни ве́сь до́мъ, и҆дѣ́же бѧ́хꙋ сѣдѧ́ще: |
|
3
|
3
|
| І з’явились їм розділені язики, мов вогненні, і спочили по одному на кожному з них. | и҆ ꙗ҆ви́шасѧ и҆̀мъ раздѣле́ни ѧ҆зы́цы ꙗ҆́кѡ ѻ҆́гненни, сѣ́де же на є҆ди́нѣмъ ко́емждо и҆́хъ. |
|
4
|
4
|
| І сповнилися всі Духа Святого, і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм провіщати. | И҆ и҆спо́лнишасѧ всѝ дх҃а ст҃а и҆ нача́ша глаго́лати и҆ны́ми ѧ҆зы́ки, ꙗ҆́коже дх҃ъ даѧ́ше и҆̀мъ провѣщава́ти. |
|
5
|
5
|
| У Єрусалимі ж перебували юдеї, люди побожні, з усякого народу під небесами. | Бѧ́хꙋ же во і҆ерⷭ҇ли́мѣ живꙋ́щїи і҆ꙋде́є, мꙋ́жїе благоговѣ́йнїи, ѿ всегѡ̀ ꙗ҆зы́ка, и҆́же под̾ небесе́мъ. |
|
6
|
6
|
| Коли зчинився цей шум, зібрався народ і схвилювався; бо кожний чув, що вони говорять його мовою. | Бы́вшꙋ же гла́сꙋ семꙋ̀, сни́десѧ наро́дъ и҆ смѧте́сѧ, ꙗ҆́кѡ слы́шахꙋ є҆ди́нъ кі́йждо и҆́хъ свои́мъ ѧ҆зы́комъ глаго́лющихъ и҆̀хъ. |
|
7
|
7
|
| І всі були вражені і дивувалися, кажучи один до одного: «Чи не всі ці, які говорять, галілеяни? | Дивлѧ́хꙋсѧ же всѝ и҆ чꙋдѧ́хꙋсѧ, глаго́люще дрꙋ́гъ ко дрꙋ́гꙋ: не се́ ли, всѝ сі́и сꙋ́ть глаго́лющїи галїле́ане; |
|
8
|
8
|
| Як же ми чуємо кожен свою рідну мову, в якій народилися. | и҆ ка́кѡ мы̀ слы́шимъ кі́йждо сво́й ѧ҆зы́къ на́шъ, въ не́мже роди́хомсѧ, |
|
9
|
9
|
| Парфяни, і мідяни, і еламіти, і жителі Месопотамії, Юдеї і Каппадокії, Понту та Асії, | па́рѳѧне и҆ ми́дѧне и҆ є҆ламі́тє, и҆ живꙋ́щїи въ месопота́мїи, во і҆ꙋде́и же и҆ каппадокі́и, въ по́нтѣ и҆ во а҆сі́и, |
|
10
|
10
|
| Фригії і Памфілії, Єгипту і країв Лівії, прилеглих до Киринеї, і захожі з Риму, юдеї та прозеліти*, | во фрѷгі́и же и҆ памфѷлі́и, во є҆гѵ́птѣ и҆ страна́хъ лївѵ́и, ꙗ҆́же при кѷрині́и, и҆ приходѧ́щїи ри́млѧне, і҆ꙋде́є же и҆ прише́лцы, |
|
11
|
11
|
| критяни й аравитяни, чуємо, що вони говорять нашими мовами про великі діла Божі?» | кри́тѧне и҆ а҆ра́влѧне, слы́шимъ глаго́лющихъ и҆̀хъ на́шими ѧ҆зы̑ки вели̑чїѧ бж҃їѧ; |
|
12
|
12
|
| І дивувалися всі і, не розуміючи, казали один одному: «Що це значить?» | Оу҆жаса́хꙋсѧ же всѝ и҆ недоꙋмѣва́хꙋсѧ, дрꙋ́гъ ко дрꙋ́гꙋ глаго́люще: что̀ оу҆́бѡ хо́щетъ сїѐ бы́ти; |
|
13
|
13
|
| А інші, глузуючи, говорили: «Вони напилися вина». | И҆ні́и же рꙋга́ющесѧ глаго́лахꙋ, ꙗ҆́кѡ вїно́мъ и҆спо́лнени сꙋ́ть. |
|
14
|
14
|
| Петро ж, ставши з одинадцятьма, підвищив голос свій і промовив до них: «Мужі юдейські і всі жителі Єрусалима! Нехай це буде відомо вам, і вислухайте слова мої: | (Заⷱ҇ д҃.) Ста́въ же пе́тръ со є҆динона́десѧтьми, воздви́же гла́съ сво́й и҆ речѐ и҆̀мъ: мꙋ́жїе і҆ꙋде́йстїи и҆ живꙋ́щїи во і҆ерⷭ҇ли́мѣ всѝ, сїѐ ва́мъ разꙋ́мно да бꙋ́детъ, и҆ внꙋши́те глаго́лы моѧ̑: |
|
15
|
15
|
| вони не п’яні, як ви думаєте, бо зараз третя година дня; | не бо̀, ꙗ҆́коже вы̀ непщꙋ́ете, сі́и пїѧ́ни сꙋ́ть, є҆́сть бо ча́съ тре́тїй днѐ: |
|
16
|
16
|
| але це те, що провіщав пророк Іоїль: | но сїѐ є҆́сть рѣче́нное прⷪ҇ро́комъ і҆ѡи́лемъ: |
|
17
|
17
|
| «І буде в останні дні, говорить Господь, — виллю Я від Духа Мого на всяку плоть; і будуть пророкувати сини ваші й дочки ваші, і юнаки ваші видіння бачитимуть, і старці ваші сновидіннями наставлені будуть. | и҆ бꙋ́детъ въ послѣ̑днїѧ дни̑, гл҃етъ гдⷭ҇ь, и҆злїю̀ ѿ дх҃а моегѡ̀ на всѧ́кꙋ пло́ть, и҆ прорекꙋ́тъ сы́нове ва́ши и҆ дщє́ри ва́шѧ, и҆ ю҆́нѡши ва́ши видѣ̑нїѧ оу҆́зрѧтъ, и҆ ста́рцы ва́ши сѡ́нїѧ ви́дѧтъ: |
|
18
|
18
|
| І на рабів Моїх і на рабинь Моїх у ті дні виллю від Духа Мого, і будуть пророкувати. | и҆́бо на рабы̑ моѧ̑ и҆ на рабы̑ни моѧ̑ во дни̑ ѡ҆́ны и҆злїю̀ ѿ дх҃а моегѡ̀, и҆ прорекꙋ́тъ: |
|
19
|
19
|
| І покажу чудеса вгорі на небі і знамення внизу на землі, кров і вогонь і куріння диму. | и҆ да́мъ чꙋдеса̀ на небесѝ горѣ̀ и҆ зна́мєнїѧ на землѝ ни́зꙋ, кро́вь и҆ ѻ҆́гнь и҆ кꙋре́нїе ды́ма: |
|
20
|
20
|
| Сонце перетвориться на темряву і місяць на кров, перш ніж прийде день Господній, великий і славний. | со́лнце преложи́тсѧ во тмꙋ̀, и҆ лꙋна̀ въ кро́вь, пре́жде да́же не прїитѝ дню̀ гдⷭ҇ню вели́комꙋ и҆ просвѣще́нномꙋ: |
|
21
|
21
|
| І буде: усякий, хто прикличе ім’я Господнє, спасеться». | и҆ бꙋ́детъ, всѧ́къ, и҆́же а҆́ще призове́тъ и҆́мѧ гдⷭ҇не, сп҃се́тсѧ. |
|
22
|
22
|
| Мужі ізраїльські! Вислухайте слова ці: Ісуса Hазорея, Мужа, засвідченого вам від Бога силами й чудесами і знаменнями, які Бог створив через Hього серед вас, як і самі знаєте, | (Заⷱ҇ е҃.) Мꙋ́жїе і҆и҃лстїи, послꙋ́шайте слове́съ си́хъ: і҆и҃са назѡре́а, мꙋ́жа ѿ бг҃а и҆звѣ́ствованна въ ва́съ си́лами и҆ чꙋдесы̀ и҆ зна́мєнїи, ꙗ҆̀же сотворѝ тѣ́мъ бг҃ъ посредѣ̀ ва́съ, ꙗ҆́коже и҆ са́ми вѣ́сте, |
|
23
|
23
|
| Його [Ісуса] визначеного радою і передбаченням Божим виданого, ви взяли і, пригвоздивши руками беззаконних, убили; | сего̀ нарекова́ннымъ совѣ́томъ и҆ проразꙋмѣ́нїемъ бж҃їимъ пре́дана прїе́мше, рꙋка́ми беззако́нныхъ пригво́ждше оу҆би́сте: |
|
24
|
24
|
| але Бог воскресив Його, розірвавши пута смерти: тому що їй неможливо було втримати Його. | є҆го́же бг҃ъ воскр҃сѝ, разрѣши́въ бѡлѣ́зни смє́ртныѧ, ꙗ҆́коже не бѧ́ше мо́щно держи́мꙋ бы́ти є҆мꙋ̀ ѿ неѧ̀. |
|
25
|
25
|
| Бо Давид говорить про Hього: «Я бачив Господа перед собою завжди, бо Він праворуч мене, щоб я не похитнувся. | Дв҃дъ бо глаго́летъ ѡ҆ не́мъ: предзрѣ́хъ гдⷭ҇а предо мно́ю вы́нꙋ, ꙗ҆́кѡ ѡ҆ деснꙋ́ю менє̀ є҆́сть, да не подви́жꙋсѧ: |
|
26
|
26
|
| Від того зраділо серце моє і звеселився язик мій; навіть і плоть моя спочине в упованні, | сегѡ̀ ра́ди возвесели́сѧ се́рдце моѐ, и҆ возра́довасѧ ѧ҆зы́къ мо́й: є҆ще́ же и҆ пло́ть моѧ̀ всели́тсѧ на оу҆пова́нїи, |
|
27
|
27
|
| бо Ти не залишиш душі моєї в пеклі і не даси святому Твоєму побачити тління. | ꙗ҆́кѡ не ѡ҆ста́виши дꙋшѝ моеѧ̀ во а҆́дѣ, нижѐ да́си прпⷣбномꙋ твоемꙋ̀ ви́дѣти и҆стлѣ́нїѧ: |
|
28
|
28
|
| Ти дав мені пізнати путь життя; Ти сповниш мене радістю перед лицем Твоїм». | сказа́лъ мѝ є҆сѝ пꙋти̑ живота̀: и҆спо́лниши мѧ̀ весе́лїѧ съ лице́мъ твои́мъ. |
|
29
|
29
|
| Мужі-браття, нехай буде дозволено з дерзновенням сказати вам про праотця Давида, що він і помер і був похований, і гріб його у нас до цього дня. | Мꙋ́жїе бра́тїе, досто́итъ рещѝ съ дерзнове́нїемъ къ ва́мъ ѡ҆ патрїа́рсѣ дв҃дѣ, ꙗ҆́кѡ и҆ оу҆́мре и҆ погребе́нъ бы́сть, и҆ гро́бъ є҆гѡ̀ є҆́сть въ на́съ да́же до днѐ сегѡ̀: |
|
30
|
30
|
| Будучи ж пророком і знаючи, що Бог з клятвою обіцяв йому від плоду стегон його воздвигнути Христа у плоті й посадити на престолі його, | прⷪ҇ро́къ оу҆̀бо сы́й и҆ вѣ́дый, ꙗ҆́кѡ клѧ́твою клѧ́тсѧ є҆мꙋ̀ бг҃ъ ѿ плода̀ чре́слъ є҆гѡ̀ по пл҃ти воздви́гнꙋти хрⷭ҇та̀ и҆ посади́ти є҆го̀ на престо́лѣ є҆гѡ̀, |
|
31
|
31
|
| він, передбачивши, сказав про воскресіння Христове, що не залишиться душа Його у пеклі, і плоть Його не побачить тління. | предви́дѣвъ глаго́ла ѡ҆ воскрⷭ҇нїи хрⷭ҇то́вѣ, ꙗ҆́кѡ не ѡ҆ста́висѧ дш҃а̀ є҆гѡ̀ во а҆́дѣ, ни пл҃ть є҆гѡ̀ ви́дѣ и҆стлѣ́нїѧ. |
|
32
|
32
|
| Цього Ісуса Бог воскресив, чого всі ми свідки. | Сего̀ і҆и҃са воскр҃сѝ бг҃ъ, є҆мꙋ́же всѝ мы̀ є҆смы̀ свидѣ́телїе. |
|
33
|
33
|
| Отже, Він, будучи вознесений десницею Божою і прийнявши від Отця обітницю Святого Духа, дарував те, що ви нині бачите і чуєте. | Десни́цею оу҆̀бо бж҃їею вознесе́сѧ, и҆ ѡ҆бѣтова́нїе ст҃а́гѡ дх҃а прїе́мь ѿ ѻ҆ц҃а̀, и҆злїѧ̀ сїѐ, є҆́же вы̀ нн҃ѣ ви́дите и҆ слы́шите. |
|
34
|
34
|
| Бо Давид не зійшов на небеса; але сам говорить: «Сказав Господь Господеві моєму: сиди праворуч Мене, | Не бо̀ дв҃дъ взы́де на нб҃са̀, глаго́летъ бо са́мъ: речѐ гдⷭ҇ь гдⷭ҇еви моемꙋ̀: сѣдѝ ѡ҆ деснꙋ́ю менє̀, |
|
35
|
35
|
| доки покладу ворогів Твоїх до підніжжя ніг Твоїх». | до́ндеже положꙋ̀ врагѝ твоѧ̑ подно́жїе но́гъ твои́хъ. |
|
36
|
36
|
| Отже, твердо знай, весь дім Ізраїлів, що Бог учинив Господом і Христом цього Ісуса, Якого ви розп’яли». | Тве́рдѡ оу҆̀бо да разꙋмѣ́етъ ве́сь до́мъ і҆и҃левъ, ꙗ҆́кѡ и҆ гдⷭ҇а и҆ хрⷭ҇та̀ є҆го̀ бг҃ъ сотвори́лъ є҆́сть, сего̀ і҆и҃са, є҆го́же вы̀ распѧ́сте. |
|
37
|
37
|
| Почувши це, вони зворушилися серцем і сказали Петрові та іншим апостолам: «Що нам робити, мужі-браття?» | Слы́шавше же оу҆мили́шасѧ се́рдцемъ и҆ рѣ́ша къ петрꙋ̀ и҆ про́чымъ а҆пⷭ҇лѡмъ: что̀ сотвори́мъ, мꙋ́жїе бра́тїе; |
|
38
|
38
|
| Петро ж сказав їм: «Покайтеся, і нехай охреститься кожен із вас в ім’я Ісуса Христа на відпущення гріхів; і приймете дар Святого Духа, | (Заⷱ҇ ѕ҃.) Пе́тръ же речѐ къ ни̑мъ: пока́йтесѧ, и҆ да крести́тсѧ кі́йждо ва́съ во и҆́мѧ і҆и҃са хрⷭ҇та̀ во ѡ҆ставле́нїе грѣхѡ́въ: и҆ прїи́мете да́ръ ст҃а́гѡ дх҃а: |
|
39
|
39
|
| бо вам належить обітниця, і дітям вашим, і всім дальнім, кого тільки покличе Господь Бог наш. | ва́мъ бо є҆́сть ѡ҆бѣтова́нїе и҆ ча́дѡмъ ва́шымъ и҆ всѣ̑мъ да̑льнимъ, є҆ли̑ки а҆́ще призове́тъ гдⷭ҇ь бг҃ъ на́шъ. |
|
40
|
40
|
| І іншими багатьма словами він свідчив і умовляв, кажучи: «Спасайтеся від роду цього лукавого». | И҆ и҆ны́ми словесы̀ мно́жайшими засвидѣ́телствоваше и҆ молѧ́ше ѧ҆̀, глаго́лѧ: спаси́тесѧ ѿ ро́да стропти́вагѡ сегѡ̀. |
|
41
|
41
|
| Отже, ті, які охоче прийняли слово його, охрестилися; і приєдналося того дня близько трьох тисяч душ. | И҆̀же оу҆̀бо любе́знѡ прїѧ́ша сло́во є҆гѡ̀, крести́шасѧ: и҆ приложи́шасѧ въ де́нь то́й дꙋ́шъ ꙗ҆́кѡ трѝ ты́сѧщы: |
|
42
|
42
|
| Вони ж постійно перебували в ученні апостолів, і в єднанні та переломленні хліба, і в молитвах. | бѧ́хꙋ же терпѧ́ще во оу҆че́нїи а҆пⷭ҇лъ и҆ во ѻ҆бще́нїи и҆ въ преломле́нїи хлѣ́ба и҆ въ моли́твахъ. |
|
43
|
43
|
| Був же у кожній душі страх; і багато чудес і знамень сталося через апостолів у Єрусалимі. | Бы́сть же на всѧ́кой дꙋшѝ стра́хъ: мнѡ́га бо чꙋдеса̀ и҆ зна́мєнїѧ а҆пⷭ҇лы бы́ша во і҆ерⷭ҇ли́мѣ. |
|
44
|
44
|
| Усі ж віруючі були разом і мали все спільне. | Стра́хъ же ве́лїй бѧ́ше на всѣ́хъ и҆́хъ. Вси́ же вѣ́ровавшїи бѧ́хꙋ вкꙋ́пѣ и҆ и҆мѧ́хꙋ всѧ̑ ѡ҆́бща: |
|
45
|
45
|
| І продавали майно і всяку власність, і ділили між усіма, зважаючи на потребу кожного. | и҆ стѧжа̑нїѧ и҆ и҆мѣ́нїѧ продаѧ́хꙋ, и҆ раздаѧ́хꙋ всѣ̑мъ, є҆гѡ́же а҆́ще кто̀ тре́боваше: |
|
46
|
46
|
| І щодня однодушно перебували у храмі і, переломлюючи по домах хліб, приймали їжу в радості та простоті серця, | по всѧ̑ же дни̑ терпѧ́ще є҆динодꙋ́шнѡ въ це́ркви и҆ ломѧ́ще по домѡ́мъ хлѣ́бъ, прїима́хꙋ пи́щꙋ въ ра́дости и҆ въ простотѣ̀ се́рдца, |
|
47
|
47
|
| хвалячи Бога і перебуваючи в любові у всього народу. Господь же щодня залучав до Церкви тих, хто спасався. | хва́лѧще бг҃а и҆ и҆мꙋ́ще благода́ть оу҆ всѣ́хъ люді́й. Гдⷭ҇ь же прилага́ше по всѧ̑ дни̑ цр҃кви сп҃са́ющыѧсѧ. |
|
Глава 3
|
Глава́ г҃
|
|
1
|
1
|
| Петро та Іоан о дев’ятій годині йшли разом до храму на молитву. | (Заⷱ҇ з҃.) Вкꙋ́пѣ же пе́тръ и҆ і҆ѡа́ннъ восхожда́ста во свѧти́лище на моли́твꙋ въ ча́съ девѧ́тый. |
|
2
|
2
|
| І був там чоловік, кривий від утроби матері своєї, якого приносили й клали щодня перед дверима храму, що називалися Красними, просити милостині в тих, хто входив до храму. | И҆ нѣ́кїй мꙋ́жъ, хро́мъ ѿ чре́ва ма́тере своеѧ̀ сы́й, носи́мь быва́ше, є҆го́же полага́хꙋ по всѧ̑ дни̑ пред̾ две́рьми церко́вными, реко́мыми кра́сными, проси́ти ми́лостыни ѿ входѧ́щихъ въ це́рковь: |
|
3
|
3
|
| Він, побачивши Петра та Іоана, що мали ввійти до храму, просив у них милостині. | и҆́же ви́дѣвъ петра̀ и҆ і҆ѡа́нна хотѧ́щыѧ вни́ти въ це́рковь, проша́ше ми́лостыни. |
|
4
|
4
|
| Петро з Іоаном, пильно вглянувшись у нього, сказали: «Глянь на нас». | воззрѣ́въ же пе́тръ на́нь со і҆ѡа́нномъ, речѐ: воззрѝ на ны̀. |
|
5
|
5
|
| І він пильно дивився на них, сподіваючись що-небудь одержати від них. | Ѻ҆́нъ же прилѣжа́ше и҆́ма, мнѧ̀ нѣ́что ѿ нею̀ прїѧ́ти. |
|
6
|
6
|
| Але Петро сказав: «Срібла й золота у мене нема; а що маю, те даю тобі: в ім’я Ісуса Христа Hазорея встань і ходи». | Рече́ же пе́тръ: сребра̀ и҆ зла́та нѣ́сть оу҆ менє̀, но є҆́же и҆́мамъ, сїѐ тѝ даю̀: во и҆́мѧ і҆и҃са хрⷭ҇та̀ назѡре́а воста́ни и҆ ходѝ. |
|
7
|
7
|
| І, взявши його за праву руку, підвів; і одразу зміцніли його ступні й коліна, | И҆ є҆́мь є҆го̀ за деснꙋ́ю рꙋ́кꙋ воздви́же: а҆́бїе же оу҆тверди́стѣсѧ є҆гѡ̀ плєснѣ̀ и҆ глє́знѣ, |
|
8
|
8
|
| i‚ скочивши, він устав і почав ходити, і ввійшов із ними до храму; і ходив та скакав, хвалячи Бога. | и҆ вскочи́въ ста̀ и҆ хожда́ше, и҆ вни́де съ ни́ма въ це́рковь, ходѧ̀ и҆ скачѧ̀ и҆ хвалѧ̀ бг҃а. |
|
9
|
9
|
| І весь народ бачив, що він ходить і хвалить Бога; | И҆ ви́дѣша є҆го̀ всѝ лю́дїе ходѧ́ща и҆ хва́лѧща бг҃а, |
|
10
|
10
|
| і пізнали його, що це був той, який сидів біля Красних дверей храму ради милостинi; і сповнилися жаху й подиву з того, що сталося з ним. | зна́хꙋ же є҆го̀, ꙗ҆́кѡ се́й бѧ́ше, и҆́же ми́лостыни ра́ди сѣдѧ́ше при кра́сныхъ две́рехъ церко́вныхъ: и҆ и҆спо́лнишасѧ чꙋ́да и҆ оу҆́жаса ѡ҆ приключи́вшемсѧ є҆мꙋ̀. |
|
11
|
11
|
| Оскільки зцілений кривий не відходив від Петра та Іоана, то весь народ, дивуючись, збігся до них у притвор, що називається Соломоновим. | (Заⷱ҇ и҃.) Держа́щꙋжесѧ и҆сцѣлѣ́вшемꙋ хромо́мꙋ петра̀ и҆ і҆ѡа́нна, притеко́ша къ ни́ма всѝ лю́дїе въ притво́ръ, нарица́емый соломѡ́новъ, оу҆жа́сни. |
|
12
|
12
|
| Побачивши це, Петро сказав народові: «Мужі ізраїльські! Чого дивуєтесь цьому, або чого на нас так дивитесь; ніби ми своєю силою чи побожністю зробили те, що він ходить? | Ви́дѣвъ же пе́тръ ѿвѣщава́ше къ лю́демъ: мꙋ́жїе і҆и҃лтѧне, что̀ чꙋдите́сѧ ѡ҆ се́мъ, и҆лѝ на ны̀ что̀ взира́ете, ꙗ҆́кѡ свое́ю ли си́лою и҆лѝ бл҃гоче́стїемъ сотвори́хомъ є҆го̀ ходи́ти; |
|
13
|
13
|
| Бог Авраама та Ісаака і Якова, Бог отців наших‚ прославив Сина Свого Ісуса, Якого ви зрадили та від Якого ви відреклися перед Пилатом, коли він хотів звільнити Його. | бг҃ъ а҆враа́мовъ и҆ і҆саа́ковъ и҆ і҆а́кѡвль, бг҃ъ ѻ҆тє́цъ на́шихъ, просла́ви ѻ҆́трока своего̀ і҆и҃са, є҆го́же вы̀ преда́сте, и҆ ѿверго́стесѧ є҆гѡ̀ пред̾ лице́мъ пїла́товымъ, сꙋ́ждшꙋ ѻ҆́номꙋ пꙋсти́ти: |
|
14
|
14
|
| Але ви від Святого і Праведного відреклись і просили дарувати вам чоловіка-вбивцю, | вы́ же ст҃а́гѡ и҆ првⷣнагѡ ѿверго́стесѧ, и҆ и҆спроси́сте мꙋ́жа оу҆бі́йцꙋ да́ти ва́мъ, |
|
15
|
15
|
| а Hачальника життя вбили. Його Бог воскресив із мертвих, чого ми свідки. | нача́лника же жи́зни оу҆би́сте: є҆го́же бг҃ъ воскр҃сѝ ѿ ме́ртвыхъ, є҆мꙋ́же мы̀ свидѣ́телїе є҆смы̀. |
|
16
|
16
|
| І, ради віри в ім’я Його, ім’я Його зміцнило цього, котрого ви бачите і знаєте, і віра, яка від Hього, дарувала йому це зцілення перед усіма вами. | И҆ ѡ҆ вѣ́рѣ и҆́мене є҆гѡ̀, сего̀, є҆го́же ви́дите и҆ зна́ете, оу҆твердѝ и҆́мѧ є҆гѡ̀: и҆ вѣ́ра, ꙗ҆́же є҆гѡ̀ ра́ди, дадѐ є҆мꙋ̀ всю̀ цѣ́лость сїю̀ пред̾ всѣ́ми ва́ми. |
|
17
|
17
|
| А втім, я знаю, браття, що ви, як і князі ваші, зробили це через невідання. | И҆ нн҃ѣ, бра́тїе, вѣ́мъ, ꙗ҆́кѡ по невѣ́дѣнїю сїѐ сотвори́сте, ꙗ҆́коже и҆ кнѧ̑зи ва́ши: |
|
18
|
18
|
| Бог же, як провістив устами всіх Своїх пророків постраждати Христу, так і зробив. | бг҃ъ же, ꙗ҆̀же предвозвѣстѝ оу҆сты̑ всѣ́хъ прⷪ҇рѡ́къ свои́хъ пострада́ти хрⷭ҇тꙋ̀, и҆спо́лни та́кѡ. |
|
19
|
19
|
| Отже, покайтеся і наверніться, щоб очистилися гріхи ваші, | (Заⷱ҇ ѳ҃.) Пока́йтесѧ оу҆̀бо и҆ ѡ҆брати́тесѧ, да ѡ҆чи́ститесѧ ѿ грѣ̑хъ ва́шихъ, |
|
20
|
20
|
| щоб настали часи втіхи від лиця Господа, і нехай пошле Він провіщеного вам Ісуса Христа, | ꙗ҆́кѡ да прїи́дꙋтъ времена̀ прохла̑дна ѿ лица̀ гдⷭ҇нѧ, и҆ по́слетъ пронарѣче́ннаго ва́мъ хрⷭ҇та̀ і҆и҃са, |
|
21
|
21
|
| Якого небо повинно було прийняти до часів здійснення всього, про що говорив Бог устами всіх святих Своїх пророків від віку. | є҆го́же подоба́етъ нб҃сѝ оу҆́бѡ прїѧ́ти да́же до лѣ́тъ оу҆строе́нїѧ всѣ́хъ, ꙗ҆̀же гл҃а бг҃ъ оу҆сты̑ всѣ́хъ ст҃ы́хъ свои́хъ прⷪ҇рѡ́къ ѿ вѣ́ка. |
|
22
|
22
|
| Мойсей сказав отцям: «Господь Бог ваш дасть вам із братів ваших Пророка, як мене; слухайте Його в усьому, що говоритиме вам; | Мѡѷсе́й оу҆́бѡ ко ѻ҆тцє́мъ речѐ: ꙗ҆́кѡ прⷪ҇ро́ка ва́мъ воздви́гнетъ гдⷭ҇ь бг҃ъ ва́шъ ѿ бра́тїи ва́шеѧ, ꙗ҆́кѡ менѐ: тогѡ̀ послꙋ́шайте по всемꙋ̀, є҆ли̑ка а҆́ще рече́тъ къ ва́мъ: |
|
23
|
23
|
| і станеться, що всяка душа, яка не послухає Пророка того, винищиться з народу». | бꙋ́детъ же, всѧ́ка дꙋша̀, ꙗ҆́же а҆́ще не послꙋ́шаетъ прⷪ҇ро́ка ѻ҆́нагѡ, потреби́тсѧ ѿ люді́й. |
|
24
|
24
|
| І всі пророки, від Самуїла і після нього, скільки їх не говорило, також провістили ці дні. | И҆ вси́ же прⷪ҇ро́цы ѿ самꙋи́ла и҆ и҆̀же по си́хъ, є҆ли́цы глаго́лаша, та́кожде предвозвѣсти́ша дни̑ сїѧ̑. |
|
25
|
25
|
| Ви сини пророків і завіту, що його заповідав Бог отцям вашим, кажучи Авраамові: «І в потомстві твоїм благословляться всі племена земнi». | Вы̀ є҆стѐ сы́нове прⷪ҇рѡ́къ и҆ завѣ́та, є҆го́же завѣща̀ бг҃ъ ко ѻ҆тцє́мъ ва́шымъ, гл҃ѧ ко а҆враа́мꙋ: и҆ ѡ҆ сѣ́мени твое́мъ возбл҃гословѧ́тсѧ всѧ̑ ѻ҆те́чєствїѧ земна̑ѧ. |
|
26
|
26
|
| Бог, воскресивши Сина Свого Ісуса, до вас перших послав Його благословити вас, відвертаючи кожного від злих діл ваших». | Ва́мъ пе́рвѣе бг҃ъ, воздви́гїй ѻ҆́трока своего̀ і҆и҃са, посла̀ є҆го̀ блгⷭ҇вѧ́ща ва́съ, во є҆́же ѿврати́тисѧ ва́мъ комꙋ́ждо ѿ ѕло́бъ ва́шихъ. |
|
Глава 4
|
Глава́ д҃
|
|
1
|
1
|
| Коли вони говорили до народу, до них приступили священики й начальники охорони храму і саддукеї, | (Заⷱ҇ і҃.) Глаго́лющымъ же и҆̀мъ къ лю́демъ, наидо́ша на ни́хъ свѧще́нницы и҆ воево́да церко́вный и҆ саддꙋке́є, |
|
2
|
2
|
| гніваючись на те, що вони навчають народ і проповідують в Ісусі воскресіння з мертвих; | жа́лѧще сѝ, за є҆́же оу҆чи́ти и҆̀мъ лю́ди и҆ возвѣща́ти ѡ҆ і҆и҃сѣ воскрⷭ҇нїе ме́ртвыхъ: |
|
3
|
3
|
| і наклали на них руки, і віддали їх під варту до ранку; бо вже був вечір. | и҆ возложи́ша на ни́хъ рꙋ́ки и҆ положи́ша и҆̀хъ въ соблюде́нїе до оу҆́трїѧ: бѣ́ бо ве́черъ оу҆жѐ. |
|
4
|
4
|
| Багато з тих, хто слухав слово, увірували; і число таких людей було близько п’яти тисяч. | Мно́зи же ѿ слы́шавшихъ сло́во вѣ́роваша: и҆ бы́сть число̀ мꙋже́й ꙗ҆́кѡ ты́сѧщъ пѧ́ть. |
|
5
|
5
|
| Hа другий день зібралися в Єрусалим начальники їхні, і старійшини та книжники, | Бы́сть же наꙋ́трїе собра́тисѧ кнѧзє́мъ и҆́хъ и҆ ста́рцємъ и҆ кни́жникѡмъ во і҆ерⷭ҇ли́мъ, |
|
6
|
6
|
| і первосвященик Анна, і Каяфа, і Іоан, і Олександр та інші з роду первосвященицького; | и҆ а҆́ннѣ а҆рхїере́ю и҆ каїа́фѣ и҆ і҆ѡа́ннꙋ и҆ а҆леѯа́ндрꙋ, и҆ є҆ли́цы бѣ́ша ѿ ро́да а҆рхїере́йска: |
|
7
|
7
|
| поставивши їх посередині, питали: «Якою силою або яким іменем ви зробили це?» | и҆ поста́вльше и҆̀хъ посредѣ̀, вопроша́хꙋ: ко́ею си́лою и҆лѝ ко́имъ и҆́менемъ сотвори́сте сїѐ вы̀; |
|
8
|
8
|
| Тоді Петро, сповнившись Духа Святого, сказав їм: «Начальники народу і старійшини ізраїльські! | Тогда̀ пе́тръ, и҆спо́лнивсѧ дх҃а ст҃а, речѐ къ ни̑мъ: кнѧ̑зи лю́дстїи и҆ ста́рцы і҆и҃лєвы, |
|
9
|
9
|
| Якщо від нас сьогодні вимагають відповіді за благодіяння немічному чоловікові, як він зцілився, | а҆́ще мы̀ дне́сь и҆стѧзꙋ́еми є҆смы̀ ѡ҆ бл҃годѣѧ́нїи человѣ́ка не́мощна, ѡ҆ чесо́мъ се́й спасе́сѧ, |
|
10
|
10
|
| то нехай буде відомо всім вам і всьому народові ізраїльському, що іменем Ісуса Христа Hазорея, Якого ви розп’яли і Якого Бог воскресив із мертвих, Hим поставлений він перед вами здоровий. | разꙋ́мно бꙋ́ди всѣ̑мъ ва́мъ и҆ всѣ̑мъ лю́демъ і҆и҃лєвымъ, ꙗ҆́кѡ во и҆́мѧ і҆и҃са хрⷭ҇та̀ назѡре́а, є҆го́же вы̀ распѧ́сте, є҆го́же бг҃ъ воскр҃сѝ ѿ ме́ртвыхъ, ѡ҆ се́мъ се́й стои́тъ пред̾ ва́ми здра́въ: |
|
11
|
11
|
| Він є камінь, занедбаний вами, будівничими, Який став наріжним каменем, і нема ні в кому іншому спасіння, | се́й є҆́сть ка́мень оу҆коре́ный ѿ ва́съ зи́ждꙋщихъ, бы́вый во главꙋ̀ оу҆́гла, и҆ нѣ́сть ни ѡ҆ є҆ди́нѣмъ же и҆нѣ́мъ спⷭ҇нїѧ: |
|
12
|
12
|
| бо немає іншого імені під небом, даного людям, яким належало б спастися нам». | нѣ́сть бо и҆но́гѡ и҆́мене под̾ небесе́мъ, да́ннагѡ въ человѣ́цѣхъ, ѡ҆ не́мже подоба́етъ спⷭ҇ти́сѧ на́мъ. |
|
13
|
13
|
| Побачивши сміливість Петра та Іоана й примітивши, що вони люди некнижні й прості, [вони] дивувались, а разом з тим упізнавали їх, що вони були з Ісусом; | (Заⷱ҇ а҃і҃.) Ви́дѧще же петро́во дерзнове́нїе и҆ і҆ѡа́нново и҆ разꙋмѣ́вше, ꙗ҆́кѡ человѣ̑ка некни̑жна є҆ста̀ и҆ прѡ́ста, дивлѧ́хꙋсѧ, зна́хꙋ же и҆̀хъ, ꙗ҆́кѡ со і҆и҃сомъ бѣ́ста: |
|
14
|
14
|
| а побачивши зціленого чоловіка, який стояв з ними, нічого не могли сказати проти. | ви́дѧще же и҆сцѣлѣ́вшаго человѣ́ка съ ни́ма стоѧ́ща, ничто́же и҆мѧ́хꙋ проти́вꙋ рещѝ. |
|
15
|
15
|
| І, наказавши їм вийти геть із синедріону, міркували між собою, | Повелѣ́вше же и҆́ма во́нъ и҆з̾ со́нмища и҆зы́ти, стѧза́хꙋсѧ дрꙋ́гъ со дрꙋ́гомъ, |
|
16
|
16
|
| кажучи: «Що нам робити з цими людьми? Бо всім, хто живе в Єрусалимі, відомо, що через них сталося явне чудо, і ми не можемо відкинути цього; | глаго́люще: что̀ сотвори́мъ человѣ́кома си́ма; ꙗ҆́кѡ оу҆́бѡ наро́читое зна́менїе бы́сть и҆́ма, всѣ̑мъ живꙋ́щымъ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ ꙗ҆́вѣ, и҆ не мо́жемъ ѿврещи́сѧ: |
|
17
|
17
|
| але, щоб це не розголошувалось більше в народі, погрозою заборонімо їм, щоб не говорили про це ім’я нікому з людей». | но да не бо́лѣе простре́тсѧ въ лю́дехъ, преще́нїемъ да запрети́мъ и҆́ма ктомꙋ̀ не глаго́лати ѡ҆ и҆́мени се́мъ ни є҆ди́номꙋ ѿ человѣ́къ. |
|
18
|
18
|
| І, покликавши їх, заборонили їм зовсім говорити і вчити про ім’я Ісуса. | И҆ призва́вше и҆̀хъ, заповѣ́даша и҆́ма ѿню́дъ не провѣщава́ти нижѐ оу҆чи́ти ѡ҆ и҆́мени і҆и҃совѣ. |
|
19
|
19
|
| Але Петро та Іоан сказали їм у відповідь: «Судіть, чи справедливо перед Богом слухати вас більше, ніж Бога? | Пе́тръ же и҆ і҆ѡа́ннъ ѿвѣща̑вша къ ни̑мъ рѣ́ста: а҆́ще првⷣно є҆́сть пред̾ бг҃омъ ва́съ послꙋ́шати па́че, не́жели бг҃а, сꙋди́те: |
|
20
|
20
|
| Ми не можемо не говорити про те, що бачили й чули». | не мо́жемъ бо мы̀, ꙗ҆̀же ви́дѣхомъ и҆ слы́шахомъ, не глаго́лати. |
|
21
|
21
|
| Вони ж, пригрозивши, відпустили їх, не маючи можливості покарати їх через народ, бо всі прославляли Бога за те, що сталося. | Ѻ҆ни́ же призапре́щше и҆́ма, пꙋсти́ша ѧ҆̀, ничто́же ѡ҆брѣ́тше ка́кѡ мꙋ́чити и҆̀хъ, люді́й ра́ди, ꙗ҆́кѡ всѝ прославлѧ́хꙋ бг҃а ѡ҆ бы́вшемъ: |
|
22
|
22
|
| Бо було понад сорок років тому чоловікові, з яким сталося це чудо зцілення. | лѣ́тъ бо бѧ́ше мно́жае четы́редесѧти человѣ́къ то́й, на не́мже бы́сть чꙋ́до сїѐ и҆сцѣле́нїѧ. |
|
23
|
23
|
| Коли їх відпустили, вони прийшли до своїх і переказали те, що говорили їм первосвященики й старійшини. | (Заⷱ҇ в҃і҃.) Ѿпꙋщє́на же бы̑вша прїидо́ста ко свои̑мъ и҆ возвѣсти́ста, є҆ли̑ка къ ни́ма а҆рхїере́є и҆ ста́рцы рѣ́ша. |
|
24
|
24
|
| Вони ж, вислухавши, однодушно піднесли голос до Бога й сказали: «Владико Боже, Що створив небо, й землю, і море та все, що є в них! | Ѻ҆ни́ же слы́шавше є҆динодꙋ́шнѡ воздвиго́ша гла́съ къ бг҃ꙋ и҆ реко́ша: влⷣко, ты̀, бж҃е, сотвори́вый не́бо и҆ зе́млю и҆ мо́ре и҆ всѧ̑, ꙗ҆̀же въ ни́хъ, |
|
25
|
25
|
| Ти устами отця нашого Давида, раба Твого, сказав Духом Святим: «Чого заметушились народи і люди задумують марне? | и҆́же дх҃омъ ст҃ы́мъ оу҆сты̑ ѻ҆тца̀ на́шегѡ дв҃да ѻ҆́трока твоегѡ̀ ре́клъ є҆сѝ: вскꙋ́ю шата́шасѧ ꙗ҆зы́цы, и҆ лю́дїе поꙋчи́шасѧ тщє́тнымъ; |
|
26
|
26
|
| Повстали царі земні, і князі зібралися разом на Господа й на Христа Його». | предста́ша ца́рїе зе́мстїи, и҆ кнѧ̑зи собра́шасѧ вкꙋ́пѣ на гдⷭ҇а и҆ на хрⷭ҇та̀ є҆гѡ̀. |
|
27
|
27
|
| Бо справді зібрались у місті цьому на Святого Сина Твого Ісуса, помазаного Тобою, Ірод і Понтій Пилат з язичниками та народом ізраїльським, | Собра́шасѧ бо вои́стиннꙋ во гра́дѣ се́мъ на ст҃а́го ѻ҆́трока твоего̀ і҆и҃са, є҆го́же пома́залъ є҆сѝ, и҆́рѡдъ же и҆ понті́йскїй пїла́тъ съ ꙗ҆зы̑ки и҆ людьмѝ і҆и҃левыми, |
|
28
|
28
|
| щоб зробити те, чому бути визначила наперед рука Твоя і рада Твоя. | сотвори́ти, є҆ли̑ка рꙋка̀ твоѧ̀ и҆ совѣ́тъ тво́й преднаречѐ бы́ти: |
|
29
|
29
|
| І нині, Господи, споглянь на погрози їхні і дай рабам Твоїм з усією сміливістю промовляти слово Твоє, | и҆ нн҃ѣ, гдⷭ҇и, при́зри на прещє́нїѧ и҆́хъ и҆ да́ждь рабѡ́мъ твои̑мъ со всѧ́кимъ дерзнове́нїемъ глаго́лати сло́во твоѐ, |
|
30
|
30
|
| коли Ти простягаєш руку Твою на те, щоб зцілення, знамення й чудеса творилися іменем Святого Сина Твого Ісуса». | внегда̀ рꙋ́кꙋ твою̀ простре́ти тѝ во и҆сцѣлє́нїѧ, и҆ зна́менїємъ и҆ чꙋдесє́мъ быва́ти и҆́менемъ ст҃ы́мъ ѻ҆́трока твоегѡ̀ і҆и҃са. |
|
31
|
31
|
| І після молитви їхньої захиталося місце, де вони зібрались, і сповнилися всі Духа Святого, і промовляли слово Боже з дерзновенням. | И҆ помоли́вшымсѧ и҆̀мъ, подви́жесѧ мѣ́сто, и҆дѣ́же бѧ́хꙋ со́брани, и҆ и҆спо́лнишасѧ всѝ дх҃а ст҃а и҆ глаго́лахꙋ сло́во бж҃їе со дерзнове́нїемъ. |
|
32
|
32
|
| У людей, що увірували, було одне серце й одна душа; і ніхто нічого з майна свого не називав своїм, а все у них було спільне. | Наро́дꙋ же вѣ́ровавшемꙋ бѣ̀ се́рдце и҆ дꙋша̀ є҆ди́на, и҆ ни є҆ди́нъ же что̀ ѿ и҆мѣ́нїй свои́хъ глаго́лаше своѐ бы́ти, но бѧ́хꙋ и҆̀мъ всѧ̑ ѡ҆́бща. |
|
33
|
33
|
| Апостоли ж із великою силою свідчили про воскресіння Господа Ісуса Христа; і велика благодать була на всіх них. | И҆ ве́лїею си́лою воздаѧ́хꙋ свидѣ́телство а҆пⷭ҇ли воскрⷭ҇нїю гдⷭ҇а і҆и҃са хрⷭ҇та̀, блгⷣть же бѣ̀ ве́лїѧ на всѣ́хъ и҆́хъ. |
|
34
|
34
|
| Hе було між ними жодного вбогого; бо всі, хто володів землею або домами, продавали їх, приносили гроші за продане | Не бѧ́ше бо ни́щь ни є҆ди́нъ въ ни́хъ: є҆ли́цы бо госпо́дїе се́лѡмъ и҆лѝ домовѡ́мъ бѧ́хꙋ, продаю́ще приноша́хꙋ цѣ́ны продае́мыхъ |
|
35
|
35
|
| і клали до ніг апостолів; і давалося кожному, хто чого потребував. | и҆ полага́хꙋ при нога́хъ а҆пⷭ҇лъ: даѧ́шесѧ же коемꙋ́ждо, є҆гѡ́же а҆́ще кто̀ тре́боваше. |
|
36
|
36
|
| Так Іосія, прозваний апостолами Варнавою, що значить «син утіхи», левит, родом кіпрянин, | І҆ѡсі́а же, нарѣче́нный варна́ва ѿ а҆пⷭ҇лъ, є҆́же є҆́сть сказа́емо сы́нъ оу҆тѣше́нїѧ, леѵі́тъ, кѵ́прѧнинъ ро́домъ, |
|
37
|
37
|
| у якого була своя земля, приніс гроші й поклав до ніг апостолів. | и҆мѣ́ѧ село̀, прода́въ принесѐ цѣ́нꙋ и҆ положѝ пред̾ нога́ми а҆пⷭ҇лъ. |
|
Глава 5
|
Глава́ є҃
|
|
1
|
1
|
| Один же чоловік, на ім’я Ананія, з жінкою своєю Сапфирою, продав маєток, | (Заⷱ҇ г҃і҃.) Мꙋ́жъ же нѣ́кїй, а҆на́нїа и҆́менемъ, съ сапфі́рою жено́ю свое́ю, продадѐ село̀ |
|
2
|
2
|
| і затаїв з ціни, з відома і жінки своєї, а деяку частину приніс і поклав до ніг апостолів. | и҆ оу҆таѝ ѿ цѣны̀, свѣ́дꙋщей и҆ женѣ̀ є҆гѡ̀: и҆ прине́съ ча́сть нѣ́кꙋю, пред̾ нога́ми а҆пⷭ҇лъ положѝ. |
|
3
|
3
|
| А Петро сказав: «Ананіє! Hавіщо ти попустив сатані вкласти у серце твоє думку сказати неправду Духові Святому і втаїти з ціни за землю? | Рече́ же пе́тръ: а҆на́нїе, почто̀ и҆спо́лни сатана̀ се́рдце твоѐ солга́ти дх҃ꙋ ст҃о́мꙋ и҆ оу҆таи́ти ѿ цѣны̀ села̀; |
|
4
|
4
|
| Чи не твоїм було те, що ти мав, і чи не ти володів тим, що одержав від продажу? Hавіщо ти поклав у серці своєму так зробити? Ти сказав неправду не людям, а Боговi». | сꙋ́щее тебѣ̀ не твое́ ли бѣ̀, и҆ прода́ное не въ твое́й ли вла́сти бѧ́ше; что̀ ꙗ҆́кѡ положи́лъ є҆сѝ въ се́рдцы твое́мъ ве́щь сїю̀; не человѣ́кѡмъ солга́лъ є҆сѝ, но бг҃ꙋ. |
|
5
|
5
|
| Почувши ці слова, Ананія впав мертвим; і великий страх охопив усіх, хто чув це. | Слы́шавъ же а҆на́нїа словеса̀ сїѧ̑, па́дъ и҆́здше: и҆ бы́сть стра́хъ вели́къ на всѣ́хъ слы́шащихъ сїѧ̑. |
|
6
|
6
|
| Уставши, юнаки взяли його, винесли і поховали. | Вста́вше же ю҆́нѡши взѧ́ша є҆го̀ и҆ и҆зне́сше погребо́ша. |
|
7
|
7
|
| Години через три після цього прийшла й жінка його, не знаючи, що трапилося. | Бы́сть же ꙗ҆́кѡ трїе́мъ часѡ́мъ минꙋ́вшымъ, и҆ жена̀ є҆гѡ̀ не вѣ́дꙋщи бы́вшагѡ вни́де. |
|
8
|
8
|
| Петро ж спитав її: «Скажи мені, чи за стільки ви продали землю?» Вона відповіла: «Так, за стільки». | Ѿвѣща́ же є҆́й пе́тръ: рцы́ ми, а҆́ще на толи́цѣ село̀ ѿда́ста; Ѻ҆на́ же речѐ: є҆́й, на толи́цѣ. |
|
9
|
9
|
| А Петро сказав їй: «Що це ви змовилися спокусити Духа Господнього? Ось біля дверей ноги тих, які поховали чоловіка твого; і тебе винесуть». | Пе́тръ же речѐ къ не́й: что̀ ꙗ҆́кѡ согласи́стасѧ и҆скꙋси́ти дх҃а гдⷭ҇нѧ; сѐ, но́ги погре́бшихъ мꙋ́жа твоего̀ при две́рехъ, и҆ и҆знесꙋ́тъ тѧ̀. |
|
10
|
10
|
| Раптом вона впала біля ніг його і вмерла. Юнаки, ввійшовши, знайшли її мертвою і, винісши, поховали поряд із чоловіком її. | Паде́ же а҆́бїе пред̾ нога́ма є҆гѡ̀ и҆ и҆́здше: вше́дше же ю҆́нѡши ѡ҆брѣто́ша ю҆̀ ме́ртвꙋ и҆ и҆зне́сше погребо́ша бли́з̾ мꙋ́жа є҆ѧ̀. |
|
11
|
11
|
| І великий страх охопив усю церкву і всіх, хто чув про це. | И҆ бы́сть стра́хъ вели́къ на все́й цр҃кви и҆ на всѣ́хъ слы́шашихъ сїѧ̑. |
|
12
|
12
|
| Руками ж апостолів творилося в народі багато знамень і чудес; і всі однодушно перебували в притворі Соломоновому. | (Заⷱ҇ д҃і҃.) Рꙋка́ми же а҆пⷭ҇лскими бы́ша зна́мєнїѧ и҆ чꙋдеса̀ въ лю́дехъ мнѡ́га: и҆ бѧ́хꙋ є҆динодꙋ́шнѡ всѝ въ притво́рѣ соломѡ́ни: |
|
13
|
13
|
| Із сторонніх же ніхто не наважувався прилучитися до них, а народ величав їх. | ѿ про́чихъ же никто́же смѣ́ѧше прилѣплѧ́тисѧ и҆̀мъ, но велича́хꙋ и҆̀хъ лю́дїе. |
|
14
|
14
|
| А віруючих усе більше й більше приєднувалося до Господа, багато чоловіків та жінок, | Па́че же прилага́хꙋсѧ вѣ́рꙋющїи гдⷭ҇ви, мно́жество мꙋже́й же и҆ же́нъ, |
|
15
|
15
|
| так що й на вулиці виносили недужих і клали на постелях та ліжках, щоб хоч тінь Петра, який проходив, осінила кого з них. | ꙗ҆́кѡ и҆ на стѡ́гны и҆зноси́ти недꙋ̑жныѧ и҆ полага́ти на посте́лехъ и҆ на ѻ҆дрѣ́хъ, да грѧдꙋ́щꙋ петрꙋ̀ понѐ сѣ́нь є҆гѡ̀ ѡ҆сѣни́тъ нѣ́коего ѿ ни́хъ. |
|
16
|
16
|
| До Єрусалима також сходилося багато людей з навколишніх міст, які приносили хворих та одержимих нечистими духами, і всі зцілялися. | Схожда́шесѧ же и҆ мно́жество ѿ ѡ҆кре́стныхъ градѡ́въ во і҆ерⷭ҇ли́мъ, приносѧ́ще недꙋ̑жныѧ и҆ стра́ждꙋщыѧ ѿ дꙋ̑хъ нечи́стыхъ, и҆̀же и҆сцѣлѣва́хꙋсѧ всѝ. |
|
17
|
17
|
| А первосвященик і з ним усі, які належали до єресі саддукейської, сповнилися заздрощів, | Воста́въ же а҆рхїере́й и҆ всѝ и҆̀же съ ни́мъ, сꙋ́щаѧ є҆́ресь саддꙋке́йскаѧ, и҆спо́лнишасѧ за́висти, |
|
18
|
18
|
| наклали руки свої на апостолів і кинули їх до загальної в’язниці. | и҆ возложи́ша рꙋ́ки своѧ̑ на а҆пⷭ҇лы и҆ посла́ша и҆̀хъ въ соблюде́нїе ѻ҆́бщее. |
|
19
|
19
|
| Ангел же Господній уночі відчинив двері в’язниці і, вивівши їх, сказав: | А҆́гг҃лъ же гдⷭ҇ень но́щїю ѿве́рзе двє́ри темни́цы, и҆зве́дъ же и҆̀хъ, речѐ: |
|
20
|
20
|
| «Ідіть і, ставши у храмі, говоріть до народу всі ці слова життя». | и҆ди́те и҆ ста́вше глаго́лите въ це́ркви лю́демъ всѧ̑ глаго́лы жи́зни сеѧ̀. |
|
21
|
21
|
| Вони, вислухавши, увійшли вранці до храму і навчали. А первосвященик і ті, які з ним, прийшовши, скликали синедріон та всіх старійшин із синів Ізраїлевих і послали до в’язниці привести апостолів. | (Заⷱ҇ е҃і҃.) Слы́шавше же внидо́ша по оу҆́треницѣ [оу҆́трѡ] въ це́рковь и҆ оу҆ча́хꙋ. Прише́дъ же а҆рхїере́й и҆ и҆̀же съ ни́мъ, созва́ша собо́ръ и҆ всѧ̑ ста́рцы ѿ сынѡ́въ і҆и҃левыхъ и҆ посла́ша во оу҆зи́лище, привестѝ и҆̀хъ. |
|
22
|
22
|
| Слуги ж, прийшовши, не знайшли їх у в’язниці і, повернувшись, доповіли, | Слꙋги̑ же ше́дше не ѡ҆брѣто́ша и҆̀хъ въ темни́цѣ, возвра́щшежесѧ возвѣсти́ша, |
|
23
|
23
|
| кажучи: «В’язницю ми знайшли замкненою з усією пильністю і зі сторожею, яка стояла перед дверима; але, відчинивши, ми не знайшли у ній нікого». | глаго́люще, ꙗ҆́кѡ темни́цꙋ оу҆́бѡ ѡ҆брѣто́хомъ заключе́нꙋ со всѧ́кимъ оу҆твержде́нїемъ и҆ блюсти́тєли стоѧ́щыѧ пред̾ две́рьми: ѿве́рзше же, внꙋ́трь ни є҆ди́нагѡ ѡ҆брѣто́хомъ. |
|
24
|
24
|
| Почувши ці слова, первосвященик, начальник сторожі та [іншi] первосвященики не могли зрозуміти, що б це означало. | Ꙗ҆́коже слы́шаша словеса̀ сїѧ̑ а҆рхїере́й же и҆ воево́да церко́вный и҆ первосвѧще́нницы, недоꙋмѣва́хꙋсѧ ѡ҆ ни́хъ, что̀ оу҆́бѡ бꙋ́детъ сїѐ. |
|
25
|
25
|
| Але один якийсь прийшов і доніс їм, кажучи: «Ось мужі, яких ви ув’язнили, стоять у храмі і навчають народ». | Прише́дъ же нѣ́кто возвѣстѝ и҆̀мъ, глаго́лѧ, ꙗ҆́кѡ сѐ, мꙋ́жїе, и҆̀хже всади́сте въ темни́цꙋ, сꙋ́ть въ це́ркви стоѧ́ще и҆ оу҆ча́ще лю́ди. |
|
26
|
26
|
| Тоді начальник охорони пішов із служителями і привів їх без насильства, бо боялися народу, щоб не побили їх камінням. | Тогда̀ ше́дъ воево́да со слꙋга́ми, приведѐ и҆̀хъ не съ нꙋ́ждею, боѧ́хꙋсѧ бо люді́й, да не ка́менїемъ побїю́тъ и҆̀хъ: |
|
27
|
27
|
| Привівши їх, поставили перед синедріоном; і спитав їх первосвященик, кажучи: | приве́дше же и҆̀хъ, поста́виша на со́нмищи, и҆ вопросѝ и҆̀хъ а҆рхїере́й, глаго́лѧ: |
|
28
|
28
|
| «Чи не суворо заборонили ми вам учити про це ім’я? А ви ось наповнили Єрусалим ученням вашим і хочете навести на нас кров Чоловіка Того». | не запреще́нїемъ ли запрети́хомъ ва́мъ не оу҆чи́ти ѡ҆ и҆́мени се́мъ; и҆ сѐ, и҆спо́лнисте і҆ерⷭ҇ли́мъ оу҆че́нїемъ ва́шимъ и҆ хо́щете навестѝ на ны̀ кро́вь чл҃вѣ́ка сегѡ̀. |
|
29
|
29
|
| Петро ж і апостоли сказали у відповідь: «Богові треба коритися більше, ніж людям. | Ѿвѣща́въ же пе́тръ и҆ а҆пⷭ҇ли рѣ́ша: повинова́тисѧ подоба́етъ бг҃ови па́че, не́жели человѣ́кѡмъ: |
|
30
|
30
|
| Бог отців наших воскресив Ісуса, Якого ви вбили, повісивши на дереві. | бг҃ъ ѻ҆тє́цъ на́шихъ воздви́же і҆и҃са, є҆го́же вы̀ оу҆би́сте, повѣ́сивше на дре́вѣ: |
|
31
|
31
|
| Бог Своєю десницею возніс Його як Hачальника і Спасителя, щоб дати Ізраїлеві покаяння і відпущення гріхів. | сего̀ бг҃ъ нача́лника и҆ сп҃са возвы́си десни́цею свое́ю, да́ти покаѧ́нїе і҆и҃леви и҆ ѡ҆ставле́нїе грѣхѡ́въ: |
|
32
|
32
|
| Свідки Йому в цьому ми і Дух Святий, Якого дав Бог тим, хто кориться Йому». | и҆ мы̀ є҆смы̀ тогѡ̀ свидѣ́телїе глагѡ́лъ си́хъ, и҆ дх҃ъ ст҃ы́й, є҆го́же дадѐ бг҃ъ повинꙋ́ющымсѧ є҆мꙋ̀. |
|
33
|
33
|
| Вони ж, почувши це, розлютилися й радились‚ як убити їх. | Ѻ҆ни́ же слы́шавше распыха́хꙋсѧ и҆ совѣща́ша оу҆би́ти и҆̀хъ. |
|
34
|
34
|
| Підвівшись у синедріоні, один фарисей на ім’я Гамаліїл, учитель закону, якого весь народ поважав, наказав вивести апостолів на короткий час, | Воста́въ же нѣ́кїй на со́нмищи фарїсе́й, и҆́менемъ гамалїи́лъ, законоꙋчи́тель че́стенъ всѣ̑мъ лю́демъ, повелѣ̀ внѣ̀ ма́лѡ что̀ а҆пⷭ҇лѡмъ оу҆стꙋпи́ти, |
|
35
|
35
|
| а їм сказав: «Мужі ізраїльські! Уважно подумайте про людей цих, що маєте робити з ними. | рече́ же къ ни̑мъ: мꙋ́жїе і҆и҃лтѧне, внима́йте себѣ̀ ѡ҆ человѣ́цѣхъ си́хъ, что̀ хо́щете сотвори́ти: |
|
36
|
36
|
| Бо незадовго перед цим з’явився Февда, видаючи себе за когось великого, і до нього приєдналося близько чотирьохсот чоловік; але його вбито, і всі, хто слухав його, розійшлись і зникли. | пред̾ си́ми бо де́нми воста̀ ѳе́ѵда, глаго́лѧ бы́ти вели́ка нѣ́коего себѐ, є҆мꙋ́же прилѣпи́шасѧ число́мъ мꙋже́й ꙗ҆́кѡ четы́реста: и҆́же оу҆бїе́нъ бы́сть, и҆ всѝ, є҆ли́цы повинꙋ́шасѧ є҆мꙋ̀, разыдо́шасѧ и҆ бы́ша ни во что́же: |
|
37
|
37
|
| Після нього під час перепису з’явився Іуда галилеянин і повів за собою чимало народу; але й він загинув, і всі, хто слухав його, розсипались. | по се́мъ воста̀ і҆ꙋ́да галїле́анинъ во дни̑ написа́нїѧ и҆ ѿвлечѐ лю́ди довѡ́лны в̾слѣ́дъ себє̀: и҆ то́й поги́бе, и҆ всѝ, є҆ли́цы послꙋ́шаша є҆гѡ̀, разсы́пашасѧ: |
|
38
|
38
|
| І нині кажу вам, відступіться від людей цих і облиште їх; бо якщо це починання і це діло від людей, то воно зруйнується; | и҆ нн҃ѣ, глаго́лю ва́мъ, ѿстꙋпи́те ѿ человѣ̑къ си́хъ и҆ ѡ҆ста́вите и҆̀хъ: ꙗ҆́кѡ а҆́ще бꙋ́детъ ѿ человѣ̑къ совѣ̑тъ се́й и҆лѝ дѣ́ло сїѐ, разори́тсѧ, |
|
39
|
39
|
| а якщо від Бога, то ви не можете знищити його; стережіться, щоб вам не стати і богоборцями». | а҆́ще ли же ѿ бг҃а є҆́сть, не мо́жете разори́ти то̀, да не ка́кѡ и҆ бг҃обо́рцы ѡ҆брѧ́щетесѧ. |
|
40
|
40
|
| Вони послухались його; і, покликавши апостолів, били їх і, заборонивши їм говорити про ім’я Ісуса, відпустили їх. | Послꙋ́шаша же є҆гѡ̀, и҆ призва́вше а҆пⷭ҇лы, би́вше запрети́ша и҆̀мъ не глаго́лати ѡ҆ и҆́мени і҆и҃совѣ и҆ ѿпꙋсти́ша и҆̀хъ. |
|
41
|
41
|
| Вони ж [апостоли] пішли з синедріону, радіючи, що за ім’я Господа Ісуса сподобилися зазнати безчестя. | Ѻ҆ни́ же оу҆̀бо и҆дѧ́хꙋ ра́дꙋющесѧ ѿ лица̀ собо́ра, ꙗ҆́кѡ за и҆́мѧ гдⷭ҇а і҆и҃са сподо́бишасѧ безче́стїе прїѧ́ти: |
|
42
|
42
|
| І повсякдень у храмі і по домах не переставали вчити й благовістити про Ісуса Христа. | по всѧ̑ же дни̑ въ це́ркви и҆ въ домѣ́хъ не престаѧ́хꙋ оу҆ча́ще и҆ благовѣствꙋ́юще і҆и҃са хрⷭ҇та̀. |
|
Глава 6
|
Глава́ ѕ҃
|
|
1
|
1
|
| У ці дні, коли збільшилася кількість учнів, виникло нарікання елліністів* на євреїв за те, що вони не дбають про їхніх удовиць у повсякденному служінні їм. | (Заⷱ҇ ѕ҃і҃.) Во дне́хъ же си́хъ, оу҆мно́жившымсѧ оу҆чн҃кѡ́мъ, бы́сть ропта́нїе є҆́ллинѡвъ ко є҆вре́ѡмъ, ꙗ҆́кѡ презира́ємы быва́хꙋ во вседне́внѣмъ слꙋже́нїи вдови̑цы и҆́хъ. |
|
2
|
2
|
| Тоді дванадцять апостолів, скликавши багато учнів, сказали: «Hе личить нам, залишивши слово Боже, піклуватися про столи. | Призва́вше же двана́десѧть мно́жество оу҆чн҃къ, рѣ́ша: не оу҆го́дно є҆́сть на́мъ, ѡ҆ста́вльшымъ сло́во бж҃їе, слꙋжи́ти трапе́замъ: |
|
3
|
3
|
| Отже, браття, оберіть з-поміж себе сім мужів доброї слави, сповнених Святого Духа і мудрости; їх поставимо на цю службу, | оу҆смотри́те оу҆̀бо, бра́тїе, мꙋ́жы ѿ ва́съ свидѣ́телствѡваны се́дмь, и҆спо́лнєны дх҃а ст҃а и҆ премꙋ́дрости, и҆̀хже поста́вимъ над̾ слꙋ́жбою се́ю: |
|
4
|
4
|
| а ми постійно перебуватимемо в молитві та служінні слову». | мы́ же въ моли́твѣ и҆ слꙋже́нїи сло́ва пребꙋ́демъ. |
|
5
|
5
|
| І угодна була ця пропозиція всьому зібранню; і обрали Стефана, мужа, сповненого віри і Духа Святого, і Филипа, і Прохора, і Hиканора, і Тимона, і Пармена, і Миколая антиохійця, наверненого з язичників; | И҆ оу҆го́дно бы́сть сло́во сїѐ пред̾ всѣ́мъ наро́домъ: и҆ и҆збра́ша стефа́на, мꙋ́жа и҆спо́лнена вѣ́ры и҆ дх҃а ст҃а, и҆ фїлі́ппа, и҆ про́хора и҆ нїкано́ра, и҆ ті́мѡна и҆ парме́на, и҆ нїкола́а прише́лца а҆нтїохі́йскаго, |
|
6
|
6
|
| їх поставили перед апостолами, а ці, помолившись, поклали на них руки. | и҆̀хже поста́виша пред̾ а҆пⷭ҇лы: и҆ помоли́вшесѧ возложи́ша на нѧ̀ рꙋ́цѣ. |
|
7
|
7
|
| І ширилося слово Боже, і вельми збільшувалося число учеників у Єрусалимi; і дуже багато священиків скорилося вірі. | И҆ сло́во бж҃їе растѧ́ше, и҆ мно́жашесѧ число̀ оу҆чн҃къ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ ѕѣлѡ̀: мно́гъ же наро́дъ свѧще́нникѡвъ послꙋ́шахꙋ вѣ́ры. |
|
8
|
8
|
| А Стефан, сповнений віри і сили, творив великі чудеса і знамення в народі. | (Заⷱ҇ з҃і҃.) Стефа́нъ же и҆спо́лнь вѣ́ры и҆ си́лы творѧ́ше зна́мєнїѧ и҆ чꙋдеса̀ вє́лїѧ въ лю́дехъ. |
|
9
|
9
|
| Дехто з так званої синагоги лібертинців і киринейців і олександрійців та деякі з Киликії й Асії сперечалися зі Стефаном; | Воста́ша же нѣ́цыи ѿ со́нма глаго́лемагѡ лїверті́нска и҆ кѷрине́йска и҆ а҆леѯа́ндрска, и҆ и҆̀же ѿ кїлїкі́и и҆ а҆сі́и, стѧза́ющесѧ со стефа́номъ: |
|
10
|
10
|
| та не могли протистояти мудрості і Духові, Яким він говорив. | и҆ не можа́хꙋ противꙋста́ти премꙋ́дрости и҆ дх҃ꙋ, и҆́мже глаго́лаше. |
|
11
|
11
|
| Тоді вони навчили декого сказати: «Ми чули, як він говорив хулу на Мойсея і на Бога». | Тогда̀ под̾ꙋсти́ша мꙋ́жы глаго́лющыѧ, ꙗ҆́кѡ слы́шахомъ є҆го̀ глаго́люща глаго́лы хꙋ̑лныѧ на мѡѷсе́а и҆ на бг҃а. |
|
12
|
12
|
| І підбурили народ і старійшин, і книжників, і, напавши, схопили його і привели у синедріон. | Сподвиго́ша же лю́ди и҆ ста́рцы и҆ кни́жники, и҆ напа́дше восхи́тиша є҆го̀ и҆ приведо́ша на со́нмище, |
|
13
|
13
|
| І поставили лжесвідків, які говорили: «Цей чоловік не перестає говорити хулу на це святе місце і на закон. | поста́виша же свидѣ́тєли лѡ́жны глаго́лющыѧ, ꙗ҆́кѡ человѣ́къ се́й не престае́тъ глаго́лы хꙋ̑лныѧ глаго́лѧ на мѣ́сто ст҃о́е сїѐ и҆ зако́нъ: |
|
14
|
14
|
| Бо ми чули, як він казав, що Ісус Hазорей зруйнує це місце і змінить звичаї, передані нам Мойсеєм». | слы́шахомъ бо є҆го̀ глаго́люща, ꙗ҆́кѡ і҆и҃съ назѡре́й се́й разори́тъ мѣ́сто сїѐ и҆ и҆змѣни́тъ ѡ҆бы̑чаи, ꙗ҆̀же предадѐ на́мъ мѡѷсе́й. |
|
15
|
15
|
| І всі, хто сидів у синедріоні, дивлячись на нього, бачили лице його, як лице ангела. | И҆ воззрѣ́вше на́нь всѝ сѣдѧ́щїи въ со́нмищи, ви́дѣша лицѐ є҆гѡ̀ ꙗ҆́кѡ лицѐ а҆́гг҃ла. |
|
Глава 7
|
Глава́ з҃
|
|
1
|
1
|
| Тоді запитав первосвященик: «Чи справді воно так?» | Рече́ же а҆рхїере́й: а҆́ще оу҆́бѡ сїѧ̑ та́кѡ сꙋ́ть; |
|
2
|
2
|
| Він же промовив: «Мужі-браття і отці! Послухайте. Бог слави з’явився отцю нашому Авраамові у Месопотамії, до переселення його у Харран, | Ѻ҆́нъ же речѐ: мꙋ́жїе бра́тїе и҆ ѻ҆тцы̀, послꙋ́шайте. Бг҃ъ сла́вы ꙗ҆ви́сѧ ѻ҆тцꙋ̀ на́шемꙋ а҆враа́мꙋ сꙋ́щꙋ въ месопота́мїи, пре́жде да́же не всели́тисѧ є҆мꙋ̀ въ харра́нь, |
|
3
|
3
|
| і сказав йому: «Вийди з землі твоєї, і з роду твого, і з дому батька твого та йди в землю, яку покажу тобi». | и҆ речѐ къ немꙋ̀: и҆зы́ди ѿ землѝ твоеѧ̀ и҆ ѿ ро́да твоегѡ̀ и҆ ѿ до́мꙋ ѻ҆тца̀ твоегѡ̀, и҆ прїидѝ въ зе́млю, ю҆́же а҆́ще тѝ покажꙋ̀. |
|
4
|
4
|
| Тоді він вийшов із землі Халдейської та оселився в Харранi; а звідтіля, після смерти батька його, переселив його Бог у цю землю, в якій ви нині живете. | Тогда̀ и҆зше́дъ ѿ землѝ халде́йскїѧ, всели́сѧ въ харра́нь: и҆ ѿтꙋ́дꙋ, по оу҆ме́ртвїи ѻ҆тца̀ є҆гѡ̀, преселѝ є҆го̀ въ зе́млю сїю̀, на не́йже вы̀ нн҃ѣ живетѐ, |
|
5
|
5
|
| І не дав йому на ній спадщини ані на стопу ноги, а обіцяв дати її у володіння йому і після нього нащадкам його, хоч у нього ще не було дітей. | и҆ не дадѐ є҆мꙋ̀ наслѣ́дїѧ въ не́й, нижѐ стопы̀ нѡ́гꙋ: и҆ ѡ҆бѣща̀ да́ти є҆мꙋ̀ ю҆̀ во ѡ҆держа́нїе и҆ сѣ́мени є҆гѡ̀ по не́мъ, не сꙋ́щꙋ є҆мꙋ̀ ча́дꙋ. |
|
6
|
6
|
| І сказав йому Бог, що нащадки його будуть переселенцями в чужій землі і будуть поневолені і пригноблені років чотириста. | Гл҃а же си́це бг҃ъ, ꙗ҆́кѡ бꙋ́детъ сѣ́мѧ є҆гѡ̀ прише́лцы въ землѝ чꙋжде́й, и҆ порабо́тѧтъ є҆̀ и҆ ѡ҆ѕло́бѧтъ лѣ́тъ четы́реста. |
|
7
|
7
|
| «Але Я, — сказав Бог, — судитиму народ, який поневолить їх; і після того вони вийдуть і служитимуть Мені на цьому місцi». | И҆ ꙗ҆зы́кꙋ, є҆мꙋ́же порабо́таютъ, сꙋждꙋ̀ а҆́зъ, речѐ бг҃ъ: и҆ по си́хъ и҆зы́дꙋтъ и҆ послꙋ́жатъ мѝ на мѣ́стѣ се́мъ. |
|
8
|
8
|
| І дав йому завіт обрізання. І коли він породив Ісаака, то обрізав його восьмого дня; а Ісаак породив Якова, Яків же — дванадцять патріархів. | И҆ дадѐ є҆мꙋ̀ завѣ́тъ ѡ҆брѣ́занїѧ. И҆ та́кѡ родѝ і҆саа́ка и҆ ѡ҆брѣ́за є҆го̀ въ де́нь ѻ҆смы́й: и҆ і҆саа́къ і҆а́кѡва, и҆ і҆а́кѡвъ двана́десѧть патрїа̑рхъ. |
|
9
|
9
|
| Патріархи, із заздрости, продали Йосифа в Єгипет; | И҆ патрїа́рси позави́дѣвше і҆ѡ́сифꙋ прода́ша є҆го̀ во є҆гѵ́петъ: и҆ бѣ̀ бг҃ъ съ ни́мъ, |
|
10
|
10
|
| але Бог був із ним, і визволив його від усіх скорбот, і дав йому мудрість та благовоління царя єгипетського, фараона, який настановив його начальником над Єгиптом та над усім домом своїм. | и҆ и҆з̾ѧ́тъ є҆го̀ ѿ всѣ́хъ скорбе́й є҆гѡ̀, и҆ дадѐ є҆мꙋ̀ благода́ть и҆ премꙋ́дрость пред̾ фараѡ́номъ царе́мъ є҆гѵ́петскимъ: и҆ поста́ви є҆го̀ нача́лника над̾ є҆гѵ́птомъ и҆ над̾ всѣ́мъ до́момъ свои́мъ. |
|
11
|
11
|
| І прийшов голод на всю землю Єгипетську і Ханаанську, і велика скорбота‚ і отці наші не знаходили їжі. | Прїи́де же гла́дъ на всю̀ зе́млю є҆гѵ́петскꙋю и҆ ханаа́ню и҆ ско́рбь ве́лїѧ, и҆ не ѡ҆брѣта́хꙋ сы́тости ѻ҆тцы̀ на́ши. |
|
12
|
12
|
| Почув Яків, що є хліб у Єгипті, і послав туди отців наших у перший раз. | Слы́шавъ же і҆а́кѡвъ сꙋ́щꙋю пшени́цꙋ во є҆гѵ́птѣ, посла̀ ѻ҆тцы̀ на́шѧ пе́рвѣе, |
|
13
|
13
|
| А коли вони прийшли вдруге, Йосиф відкрився братам своїм, і став відомим фараонові рід Йосифів. | и҆ внегда̀ второ́е (прїидо́ша), позна́нъ бы́сть і҆ѡ́сифъ бра́тїи свое́й, и҆ ꙗ҆́вѣ бы́сть фараѡ́нꙋ ро́дъ і҆ѡ́сифовъ. |
|
14
|
14
|
| І, пославши, Йосиф покликав батька свого Якова і всю родину свою, душ сімдесят п’ять. | Посла́въ же і҆ѡ́сифъ призва̀ ѻ҆тца̀ своего̀ і҆а́кѡва и҆ всѐ сро́дство своѐ, се́дмьдесѧтъ и҆ пѧ́ть дꙋ́шъ. |
|
15
|
15
|
| Яків прибув до Єгипту, і помер сам‚ і отці нашi; | Сни́де же і҆а́кѡвъ во є҆гѵ́петъ, и҆ сконча́сѧ са́мъ и҆ ѻ҆тцы̀ на́ши: |
|
16
|
16
|
| і перенесені були у Сихем, і покладені у гробі, який купив Авраам за ціну срібла у синів Еммора Сихемового. | и҆ принесе́ни бы́ша въ сѷхе́мъ и҆ положе́ни бы́ша во гро́бѣ, є҆го́же кꙋпѝ а҆враа́мъ цѣно́ю сребра̀ ѿ сынѡ́въ є҆ммо́ра сѷхе́мова. |
|
17
|
17
|
| А коли наближався час здійснення обітниці, про яку клявся Бог Авраамові, народу більшало і множилося в Єгипті, | И҆ ꙗ҆́коже приближа́шесѧ вре́мѧ ѡ҆бѣтова́нїѧ, и҆́мже клѧ́тсѧ бг҃ъ а҆враа́мꙋ, возрасто́ша лю́дїе и҆ оу҆мно́жишасѧ во є҆гѵ́птѣ, |
|
18
|
18
|
| до того часу, як став інший цар, який не знав Йосифа. | до́ндеже наста̀ ца́рь и҆́нъ (во є҆гѵ́птѣ), и҆́же не зна́ше і҆ѡ́сифа: |
|
19
|
19
|
| Цей, хитруючи проти роду нашого, пригноблював отців наших, приневолюючи їх кидати дітей своїх, щоб не лишалися живими. | се́й ѕлѣ̀ оу҆мы́сливъ ѡ҆ ро́дѣ на́шемъ, ѡ҆ѕло́би ѻ҆тцы̀ на́шѧ, оу҆мори́ти младе́нцы и҆́хъ и҆ не ѡ҆живи́ти [дабы̀ и҆зверга́ли младе́нцы своѧ̑ во є҆́же не бы́ти и҆̀мъ живы̑мъ]. |
|
20
|
20
|
| У цей час народився Мойсей і був угодний Богові. Три місяці годувався він у домі батька свого. | Въ не́же вре́мѧ роди́сѧ мѡѷсе́й и҆ бѣ̀ оу҆го́денъ бг҃ови, и҆́же пита́нъ бы́сть мцⷭ҇ы трѝ въ домꙋ̀ ѻ҆тца̀ своегѡ̀: |
|
21
|
21
|
| А коли він був покинутий, взяла його фараонова дочка і виховала його у себе як сина. | и҆зве́ржена же є҆го̀ взѧ́тъ є҆го̀ дщѝ фараѡ́нова и҆ воспита̀ и҆̀ себѣ̀ въ сы́на: |
|
22
|
22
|
| І навчений був Мойсей усієї єгипетської мудрости, і був сильний у словах та ділах. | и҆ нака́занъ бы́сть мѡѷсе́й все́й премꙋ́дрости є҆гѵ́петстѣй, бѣ́ же си́ленъ въ словесѣ́хъ и҆ дѣ́лѣхъ. |
|
23
|
23
|
| Коли ж виповнилось йому сорок років, спало йому на серце відвідати своїх братів, синів Ізраїлевих. | Є҆гда́ же и҆сполнѧ́шесѧ є҆мꙋ̀ лѣ́тъ четы́редесѧтихъ вре́мѧ, взы́де на се́рдце є҆мꙋ̀ посѣти́ти бра́тїю свою̀ сы́ны і҆и҃лєвы: |
|
24
|
24
|
| І, побачивши одного з них скривдженого, заступився і помстився за ображеного, вбивши єгиптянина. | и҆ ви́дѣвъ нѣ́коего ѡ҆би́дима, посо́бствова и҆ сотворѝ ѿмще́нїе ѡ҆би́димомꙋ, оу҆би́въ є҆гѵ́птѧнина. |
|
25
|
25
|
| Він думав, що зрозуміють брати його, що Бог рукою його дає їм спасіння; але вони не зрозуміли. | Мнѧ́ше же разꙋмѣ́ти бра́тїѧмъ свои̑мъ, ꙗ҆́кѡ бг҃ъ рꙋко́ю є҆гѡ̀ да́стъ и҆̀мъ спасе́нїе: ѻ҆ни́ же не разꙋмѣ́ша. |
|
26
|
26
|
| Hаступного дня, коли дехто з них бився, він з’явився і схиляв їх до миру, кажучи: «Мужі, ви — брати; навіщо кривдите один одного?» | Во оу҆́трїй же де́нь ꙗ҆ви́сѧ и҆̀мъ тѧ́жꙋщымсѧ и҆ привлача́ше и҆̀хъ въ примире́нїе, ре́къ: мꙋ́жїе, бра́тїѧ є҆стѐ вы̀, вскꙋ́ю ѡ҆би́дите дрꙋ́гъ дрꙋ́га; |
|
27
|
27
|
| А той, хто кривдив ближнього, відштовхнув його, кажучи: «Хто тебе настановив начальником і суддею над нами? | Ѡ҆би́дѧй же бли́жнѧго ѿри́нꙋ є҆го̀, ре́къ: кто̀ тѧ̀ поста́ви кнѧ́зѧ и҆ сꙋдїю̀ над̾ на́ми; |
|
28
|
28
|
| Чи не хочеш ти вбити й мене, як учора вбив єгиптянина?» | є҆да̀ оу҆би́ти мѧ̀ ты̀ хо́щеши, и҆́мже ѡ҆́бразомъ оу҆би́лъ є҆сѝ вчера̀ є҆гѵ́птѧнина; |
|
29
|
29
|
| І втік Мойсей від цих слів і став пришельцем у землі Мадіамській, де народилося від нього двоє синів. | Бѣжа́ же мѡѷсе́й ѡ҆ словесѝ се́мъ и҆ бы́сть пришле́цъ въ землѝ мадїа́мстѣй, и҆дѣ́же родѝ сы̑на два̀. |
|
30
|
30
|
| А як минуло сорок років, з’явився йому в пустелі гори Синай ангел Господній у полум’ї вогню тернового куща. | И҆ и҆спо́лньшымсѧ лѣ́тѡмъ четы́редесѧтимъ, ꙗ҆ви́сѧ є҆мꙋ̀ въ пꙋсты́ни горы̀ сїна́йскїѧ а҆́гг҃лъ гдⷭ҇ень въ пла́мени ѻ҆́гненѣ въ кꙋпинѣ̀: |
|
31
|
31
|
| Мойсей, побачивши, дивувався видінню; а коли приступав роздивитися, був до нього голос Господній: | мѡѷсе́й же ви́дѣвъ дивлѧ́шесѧ видѣ́нїю: пристꙋпа́ющꙋ же є҆мꙋ̀ разꙋмѣ́ти, бы́сть гла́съ гдⷭ҇ень къ немꙋ̀: |
|
32
|
32
|
| «Я Бог отців твоїх, Бог Авраама, і Бог Ісаака, і Бог Якова». Мойсей, затремтівши, не смів дивитись. | а҆́зъ бг҃ъ ѻ҆тє́цъ твои́хъ, бг҃ъ а҆враа́мовъ и҆ бг҃ъ і҆саа́ковъ и҆ бг҃ъ і҆а́кѡвль. Тре́петенъ же бы́въ мѡѷсе́й не смѣ́ѧше смотри́ти. |
|
33
|
33
|
| І сказав йому Господь: «Скинь взуття з ніг твоїх, бо місце, на якому ти стоїш, є земля свята. | Рече́ же є҆мꙋ̀ гдⷭ҇ь: и҆зꙋ́й сапогѝ ногꙋ̀ твоє́ю, мѣ́сто бо, на не́мже стои́ши, землѧ̀ ст҃а̀ є҆́сть: |
|
34
|
34
|
| Я бачу пригноблення народу Мого в Єгипті, і чую стогін його, і зійшов звільнити його; отже, йди, Я пошлю тебе в Єгипет». | ви́дѧ ви́дѣхъ ѡ҆ѕлобле́нїе люді́й мои́хъ, и҆̀же во є҆гѵ́птѣ, и҆ стена́нїе и҆́хъ оу҆слы́шахъ, и҆ снидо́хъ и҆з̾ѧ́ти и҆̀хъ: и҆ нн҃ѣ грѧдѝ, послю́ тѧ во є҆гѵ́петъ. |
|
35
|
35
|
| Цього Мойсея, якого вони відцуралися, сказавши: «Хто тебе настановив начальником і суддею?» — цього Бог через ангела, який з’явився йому в терновому кущі, послав начальником і визволителем. | Сего̀ мѡѷсе́а, є҆го́же ѿри́нꙋша, ре́кше: кто̀ тѧ̀ поста́ви нача́лника и҆ сꙋдїю̀; сего̀ бг҃ъ кнѧ́зѧ и҆ и҆зба́вителѧ посла̀ рꙋко́ю а҆́гг҃ла ꙗ҆́вльшагѡсѧ є҆мꙋ̀ въ кꙋпинѣ̀: |
|
36
|
36
|
| Цей вивів їх, створивши чудеса і знамення в землі Єгипетській, і на Червоному морі, і в пустелі протягом сорока років. | се́й и҆зведѐ и҆̀хъ, сотво́рь чꙋдеса̀ и҆ зна́мєнїѧ въ землѝ є҆гѵ́петстѣй и҆ въ чермнѣ́мъ мо́ри, и҆ въ пꙋсты́ни лѣ́тъ четы́редесѧть. |
|
37
|
37
|
| Це той Мойсей, який сказав синам Ізраїлевим: «Господь Бог ваш дасть вам Пророка з братів ваших; як мене, Його слухайте». | Се́й є҆́сть мѡѷсе́й рекі́й сынѡ́мъ і҆и҃лєвымъ: прⷪ҇ро́ка ва́мъ воздви́гнетъ гдⷭ҇ь бг҃ъ ва́шъ ѿ бра́тїи ва́шеѧ ꙗ҆́кѡ менѐ: тогѡ̀ послꙋ́шайте. |
|
38
|
38
|
| Це той, що був у пустелі в єднанні з ангелом, який промовляв до нього на горі Синай, та з отцями нашими і який прийняв живі слова, щоб передати нам, | Се́й є҆́сть бы́вый въ цр҃кви въ пꙋсты́ни со а҆́гг҃ломъ, глаго́лавшимъ є҆мꙋ̀ на горѣ̀ сїна́йстѣй, и҆ со ѻ҆тцы̑ на́шими, и҆́же прїѧ́тъ словеса̀ жи̑ва да́ти на́мъ, |
|
39
|
39
|
| якому отці наші не хотіли коритися, а відмовилися від нього і обернулися серцем своїм до Єгипту, | є҆гѡ́же не восхотѣ́ша послꙋ́шати ѻ҆тцы̀ на́ши, но ѿри́нꙋша и҆̀ и҆ ѡ҆брати́шасѧ се́рдцемъ свои́мъ во є҆гѵ́петъ, |
|
40
|
40
|
| сказавши Ааронові: «Зроби нам богів, які б ішли перед нами; бо ми не знаємо, що сталося з Мойсеєм, який вивів нас із землі Єгипетської». | ре́кше а҆арѡ́нꙋ: сотворѝ на́мъ бо́ги, и҆̀же пред̾и́дꙋтъ пред̾ на́ми, мѡѷсе́ю бо семꙋ̀, и҆́же и҆зведѐ на́съ ѿ землѝ є҆гѵ́петскїѧ, не вѣ́мы, что̀ бы́сть є҆мꙋ̀. |
|
41
|
41
|
| І в ті дні зробили тельця і принесли жертву ідолові, і веселилися перед витворами рук своїх. | И҆ сотвори́ша телца̀ во дни̑ ѡ҆́ны, и҆ принесо́ша же́ртвꙋ і҆́дѡлꙋ, и҆ веселѧ́хꙋсѧ въ дѣ́лѣхъ рꙋкꙋ̀ своє́ю. |
|
42
|
42
|
| Бог відвернувся і попустив їх служити воїнству небесному, як написано в книзі пророків: «Доме Ізраїлів, хіба ви Мені приносили заколене та жертви протягом сорока років у пустелі? | Ѿврати́сѧ же бг҃ъ и҆ предадѐ и҆̀хъ слꙋжи́ти во́ємъ небє́снымъ, ꙗ҆́коже пи́сано є҆́сть въ кни́зѣ прⷪ҇рѡ́къ: є҆да̀ заколє́нїѧ и҆ жє́ртвы принесо́сте мѝ лѣ́тъ четы́редесѧть въ пꙋсты́ни, до́ме і҆и҃левъ; |
|
43
|
43
|
| Ви прийняли скинію Молохову і зірку бога вашого Ремфана, зображення, зроблені вами, щоб поклонятися їм; Я переселю вас аж за Вавилон». | и҆ воспрїѧ́сте ски́нїю моло́ховꙋ и҆ ѕвѣздꙋ̀ бо́га ва́шегѡ ремфа́на, ѡ҆́бразы, ꙗ҆̀же сотвори́сте покланѧ́тисѧ и҆̀мъ: и҆ преселю́ вы да́лѣе вавѷлѡ́на. |
|
44
|
44
|
| У отців наших була в пустелі скинія свідчення, як повелів Той, Хто говорив Мойсею зробити її на зразок, бачений ним. | Сѣ́нь свидѣ́нїѧ бѧ́ше ѻ҆тцє́мъ на́шымъ въ пꙋсты́ни, ꙗ҆́коже повелѣ̀ гл҃ѧй мѡѷсе́ови сотвори́ти ю҆̀ по ѡ҆́бразꙋ, є҆го́же ви́дѣ: |
|
45
|
45
|
| Отці наші з Ісусом, узявши її, внесли у володіння народів, яких Бог вигнав від лиця отців наших. Так було до днів Давида, | ю҆́же и҆ внесо́ша прїе́мше ѻ҆тцы̀ на́ши со і҆исꙋ́сомъ во ѡ҆держа́нїе ꙗ҆зы́кѡвъ, и҆̀хже и҆зри́нꙋ бг҃ъ ѿ лица̀ ѻ҆тє́цъ на́шихъ, да́же до дні́й дв҃да: |
|
46
|
46
|
| який знайшов ласку перед Богом і благав знайти оселю для Бога Якова. | и҆́же ѡ҆брѣ́те блгⷣть пред̾ бг҃омъ и҆ и҆спросѝ ѡ҆брѣстѝ селе́нїе бг҃ꙋ і҆а́кѡвлю. |
|
47
|
47
|
| Соломон же збудував Йому храм. | Соломѡ́нъ же созда̀ є҆мꙋ̀ хра́мъ. |
|
48
|
48
|
| Але Всевишній живе не в рукотворних храмах, як говорить пророк: | Но вы́шнїй не въ рꙋкотворе́нныхъ це́рквахъ живе́тъ, ꙗ҆́коже прⷪ҇ро́къ глаго́летъ: |
|
49
|
49
|
| «Hебо — престіл Мій, і земля — підніжжя ніг Моїх. Який храм збудуєте Мені, — говорить Господь, — або яке місце для спокою Мого? | нб҃о мнѣ̀ прⷭ҇то́лъ є҆́сть, землѧ́ же подно́жїе нога́ма мои́ма: кі́й хра́мъ сози́ждете мѝ, гл҃етъ гдⷭ҇ь, и҆лѝ ко́е мѣ́сто поко́ищꙋ моемꙋ̀; |
|
50
|
50
|
| Чи не Моя рука створила все це?» | Не рꙋка́ ли моѧ̀ сотворѝ сїѧ̑ всѧ̑; |
|
51
|
51
|
| Жорстокосердні! Люди з необрізаним серцем та вухами, ви завжди противитеся Духові Святому, як отці ваші, так і ви. | Жестоковы́йнїи и҆ неѡбрѣ́заннїи сердцы̀ и҆ оу҆шесы̀, вы̀ прⷭ҇нѡ дх҃ꙋ ст҃о́мꙋ проти́витесѧ, ꙗ҆́коже ѻ҆тцы̀ ва́ши, та́кѡ и҆ вы̀: |
|
52
|
52
|
| Кого ж з пророків не гнали отці ваші? Вони повбивали провісників пришестя Праведника, зрадниками та вбивцями Якого нині стали ви, — | кого̀ ѿ прⷪ҇рѡ́къ не и҆згна́ша ѻ҆тцы̀ ва́ши; и҆ оу҆би́ша предвозвѣсти́вшыѧ ѡ҆ прише́ствїи првⷣнагѡ, є҆гѡ́же вы̀ нн҃ѣ преда́телє и҆ оу҆бі̑йцы бы́сте, |
|
53
|
53
|
| ви, які прийняли закон при служінні ангелів і не зберегли». | и҆̀же прїѧ́сте зако́нъ оу҆строе́нїемъ а҆́гг҃лскимъ и҆ не сохрани́сте. |
|
54
|
54
|
| Слухаючи це, вони розлютилися в серцях своїх і скреготали на нього зубами. | Слы́шаще же сїѧ̑, распыха́хꙋсѧ сердцы̀ свои́ми и҆ скрежета́хꙋ зꙋбы̀ на́нь. |
|
55
|
55
|
| А Стефан, сповнений Духа Святого, глянувши на небо, побачив славу Божу й Ісуса, Який стояв праворуч Бога, | Стефа́нъ же сы́й и҆спо́лнь дх҃а ст҃а, воззрѣ́въ на не́бо, ви́дѣ сла́вꙋ бж҃їю и҆ і҆и҃са стоѧ́ща ѡ҆ деснꙋ́ю бг҃а, |
|
56
|
56
|
| і сказав: «Ось, я бачу небеса, що розкрились, і Сина Людського, Який стоїть праворуч Бога». | и҆ речѐ: сѐ, ви́жꙋ небеса̀ ѿвє́рста и҆ сн҃а чл҃вѣ́ча ѡ҆ деснꙋ́ю стоѧ́ща бг҃а. |
|
57
|
57
|
| Вони ж, закричавши гучним голосом, позатуляли вуха свої і одностайно кинулися на нього, | Возопи́вше же гла́сомъ ве́лїимъ, затыка́хꙋ оу҆́шы своѝ и҆ оу҆стреми́шасѧ є҆динодꙋ́шнѡ на́нь, |
|
58
|
58
|
| і, вивівши за місто, стали побивати його камінням. Свідки ж поклали свої одежі біля ніг юнака на ім’я Савл. | и҆ и҆зве́дше внѣ̀ гра́да, ка́менїемъ побива́хꙋ є҆го̀: и҆ свидѣ́телїе (сне́мше) ри̑зы своѧ̑ положи́ша при ногꙋ̀ ю҆́ноши нарица́емагѡ са́ѵла, |
|
59
|
59
|
| І побили камінням Стефана, який молився і говорив: «Господи Ісусе, прийми дух мій». | и҆ ка́менїемъ побива́хꙋ стефа́на, молѧ́щасѧ и҆ глаго́люща: гдⷭ҇и і҆и҃се, прїимѝ дꙋ́хъ мо́й. |
|
60
|
60
|
| І, ставши на коліна, викликнув гучним голосом: «Господи, не вважай їм це за гріх!» І, сказавши це, упокоївся. | Прекло́нь же колѣ̑на, возопѝ гла́сомъ ве́лїимъ: гдⷭ҇и, не поста́ви и҆̀мъ грѣха̀ сегѡ̀. И҆ сїѧ̑ ре́къ оу҆́спе. |
|
Глава 8
|
Глава́ и҃
|
|
1
|
1
|
| Савл же схвалював убивство його. Того дня сталося велике гоніння на церкву в Єрусалимi; і всі, крім апостолів, розсіялися по різних місцях Юдеї та Самарії. | Са́ѵлъ же бѣ̀ соизволѧ́ѧ оу҆бі́йствꙋ є҆гѡ̀. Бы́сть же въ то́й де́нь гоне́нїе ве́лїе на цр҃ковь і҆ерⷭ҇ли́мскꙋю: вси́ же разсѣ́ѧшасѧ по страна́мъ і҆ꙋдє́йскимъ и҆ самарі̑йскимъ, кромѣ̀ а҆пⷭ҇лъ: |
|
2
|
2
|
| Стефана ж поховали люди побожні і вчинили великий плач по ньому. | погребо́ша же стефа́на мꙋ́жїе благоговѣ́йнїи и҆ сотвори́ша пла́чь ве́лїй над̾ ни́мъ. |
|
3
|
3
|
| А Савл нищив Церкву; ходив по домах, тягнув чоловіків та жінок і віддавав їх до в’язниці. | Са́ѵлъ же ѡ҆ѕлоблѧ́ше цр҃ковь, въ до́мы входѧ̀, и҆ влачѧ̀ мꙋ́жы и҆ жєны̀, предаѧ́ше въ темни́цꙋ. |
|
4
|
4
|
| Ті ж, що розсіялися, ходили і благовістили слово. | Разсѣ́ѧвшїисѧ же прохожда́хꙋ, благовѣствꙋ́юще сло́во. |
|
5
|
5
|
| Так, Филип прийшов у самарійське місто і проповідував їм Христа. | (Заⷱ҇ и҃і҃.) Фїлі́ппъ же соше́дъ во гра́дъ самарі́йскїй, проповѣ́даше и҆̀мъ хрⷭ҇та̀: |
|
6
|
6
|
| Hарод однодушно слухав те, що говорив Филип; чув і бачив чудеса, які він творив. | внима́хꙋ же наро́ди глаго́лємымъ ѿ фїлі́ппа є҆динодꙋ́шнѡ, слы́шаще и҆ ви́дѧще зна́мєнїѧ, ꙗ҆̀же творѧ́ше: |
|
7
|
7
|
| Бо нечисті духи з багатьох, хто мав їх, виходили з великим криком, а чимало розслаблених і кривих зцілялося. | дꙋ́си бо нечи́стїи ѿ мно́гихъ и҆мꙋ́щихъ ѧ҆̀, вопїю́ще гла́сомъ ве́лїимъ, и҆схожда́хꙋ, мно́зи же разсла́бленнїи и҆ хро́мїи и҆сцѣли́шасѧ: |
|
8
|
8
|
| І була велика радість у тому місті. | и҆ бы́сть ра́дость ве́лїѧ во гра́дѣ то́мъ. |
|
9
|
9
|
| Перебував же в місті один чоловік на ім’я Симон, який раніш волхвував і дивував самарійський народ, видаючи себе за якогось великого. | Мꙋ́жъ же нѣ́кїй, и҆́менемъ сі́мѡнъ, пре́жде бѣ̀ во гра́дѣ волхвꙋ́ѧ и҆ оу҆дивлѧ́ѧ ꙗ҆зы́къ самарі́йскїй, глаго́лѧ нѣ́коего бы́ти себѐ вели́ка, |
|
10
|
10
|
| Його слухали всі, від малого до великого, кажучи: «Цей є велика сила Божа». | є҆мꙋ́же внима́хꙋ всѝ ѿ ма́ла да́же до вели́ка, глаго́люще: се́й є҆́сть си́ла бж҃їѧ вели́каѧ. |
|
11
|
11
|
| А слухали його тому, що він довгий час дивував їх волхвуванням. | Внима́хꙋ же є҆мꙋ̀, занѐ дово́лно вре́мѧ волхвова̑нїи оу҆дивлѧ́ше и҆̀хъ. |
|
12
|
12
|
| Коли ж повірили Филипові, який благовістив про Царство Боже та про ім’я Ісуса Христа, то хрестились і чоловіки і жінки. | Є҆гда́ же вѣ́роваша фїлі́ппꙋ благовѣствꙋ́ющꙋ ꙗ҆̀же ѡ҆ црⷭ҇твїи бж҃їи и҆ ѡ҆ и҆́мени і҆и҃съ хрⷭ҇то́вѣ, креща́хꙋсѧ мꙋ́жїе же и҆ жєны̀. |
|
13
|
13
|
| Увірував і сам Симон і, охрестившись, не відходив від Филипа; і, побачивши великі чудеса й знамення, що творилися, дивувався. | Сі́мѡнъ же и҆ са́мъ вѣ́рова и҆ кре́щьсѧ бѣ̀ пребыва́ѧ оу҆ фїлі́ппа: ви́дѧ же си̑лы и҆ зна́мєнїѧ вє́лїѧ быва́єма, оу҆жа́сенъ дивлѧ́шесѧ. |
|
14
|
14
|
| Коли почули апостоли, які були в Єрусалимі, що Самарія прийняла слово Боже, послали до них Петра та Іоана, | Слы́шавше же и҆̀же во і҆ерⷭ҇ли́мѣ а҆пⷭ҇ли, ꙗ҆́кѡ прїѧ́тъ самарі́а сло́во бж҃їе, посла́ша къ ни̑мъ петра̀ и҆ і҆ѡа́нна, |
|
15
|
15
|
| котрі, прийшовши, помолилися за них, щоб вони прийняли Духа Святого. | и҆̀же соше́дше помоли́шасѧ ѡ҆ ни́хъ, ꙗ҆́кѡ да прїи́мꙋтъ дх҃а ст҃а́го: |
|
16
|
16
|
| Бо Він не сходив ще на жодного з них, а тільки були вони охрещені в ім’я Господа Ісуса. | є҆ще́ бо ни на є҆ди́наго и҆́хъ бѣ̀ прише́лъ, то́чїю креще́ни бѧ́хꙋ во и҆́мѧ гдⷭ҇а і҆и҃са: |
|
17
|
17
|
| Тоді поклали руки на них, і вони прийняли Духа Святого. | тогда̀ возложи́ша рꙋ́цѣ на нѧ̀, и҆ прїѧ́ша дх҃а ст҃а́го. |
|
18
|
18
|
| Симон же, побачивши, що через покладання рук апостольських подається Дух Святий, приніс їм гроші, | (Заⷱ҇ ѳ҃і҃.) Ви́дѣвъ же сі́мѡнъ, ꙗ҆́кѡ возложе́нїемъ рꙋ́къ а҆пⷭ҇лскихъ дае́тсѧ дх҃ъ ст҃ы́й, принесѐ и҆̀мъ сребро̀, |
|
19
|
19
|
| кажучи: «Дайте й мені таку владу, щоб той, на кого я покладу руки, одержував Духа Святого». | глаго́лѧ: дади́те и҆ мнѣ̀ вла́сть сїю̀, да, на него́же а҆́ще положꙋ̀ рꙋ́цѣ, прїи́метъ дх҃а ст҃а́го. |
|
20
|
20
|
| Але Петро сказав йому: «Hехай срібло твоє буде з тобою на погибель, бо ти помислив дістати дар Божий за гроші. | Пе́тръ же речѐ къ немꙋ̀: сребро̀ твоѐ съ тобо́ю да бꙋ́детъ въ поги́бель, ꙗ҆́кѡ да́ръ бж҃їй непщева́лъ є҆сѝ сребро́мъ стѧжа́ти: |
|
21
|
21
|
| Hема для тебе в цьому ні частки, ні уділу; бо серце твоє неправдиве перед Богом. | нѣ́сть тѝ ча́сти ни жре́бїѧ въ словесѝ се́мъ, и҆́бо се́рдце твоѐ нѣ́сть пра́во пред̾ бг҃омъ: |
|
22
|
22
|
| Отже, покайся у цьому гріху твоєму і благай Бога, щоб відпустив тобі помисел серця твого; | пока́йсѧ оу҆̀бо ѡ҆ ѕло́бѣ твое́й се́й и҆ моли́сѧ бг҃ꙋ, а҆́ще оу҆́бѡ ѿпꙋ́ститсѧ тѝ помышле́нїе се́рдца твоегѡ̀: |
|
23
|
23
|
| бо бачу тебе повного жовчі гіркої і в путах неправди». | въ же́лчи бо го́рести и҆ сою́зѣ непра́вды зрю̀ тѧ̀ сꙋ́ща. |
|
24
|
24
|
| Симон же сказав у відповідь: «Помоліться за мене до Господа, щоб мене ніщо не спіткало із сказаного вами». | Ѿвѣща́въ же сі́мѡнъ речѐ: помоли́тесѧ вы̀ ѡ҆ мнѣ̀ ко гдⷭ҇ꙋ, ꙗ҆́кѡ да ничто́же си́хъ на́йдетъ на мѧ̀, ꙗ҆̀же реко́сте. |
|
25
|
25
|
| Вони ж, засвідчивши та проповідавши слово Господнє, поверталися до Єрусалима і в багатьох самарійських селах проповідували Євангеліє. | Ѻ҆ни́ же оу҆̀бо, засвидѣ́телствовавше и҆ глаго́лавше сло́во гдⷭ҇не, возврати́шасѧ во і҆ерⷭ҇ли́мъ и҆ мнѡ́гимъ ве́семъ самарі̑йскимъ благовѣсти́ша. |
|
26
|
26
|
| А Филипові ангел Господній сказав: «Устань та йди на південь, на дорогу, що йде з Єрусалима в Газу; вона безладна». | (Заⷱ҇ к҃.) А҆́гг҃лъ же гдⷭ҇ень речѐ къ фїлі́ппꙋ, глаго́лѧ: воста́ни и҆ и҆дѝ на полꙋ́дне, на пꙋ́ть сходѧ́щїй ѿ і҆ерⷭ҇ли́ма въ га́зꙋ: и҆ то́й є҆́сть пꙋ́стъ. |
|
27
|
27
|
| Він устав і пішов. І ось чоловік ефіопський, євнух, вельможа Кандакії, цариці ефіопської, хранитель усіх її скарбів, який приїжджав до Єрусалима на поклоніння, | И҆ воста́въ по́йде: и҆ сѐ, мꙋ́жъ мꙋ́рїнъ, є҆ѵнꙋ́хъ си́ленъ кандакі́и цари́цы мꙋ́рїнскїѧ, и҆́же бѣ̀ над̾ всѣ́ми сокрѡ́вищи є҆ѧ̀, и҆́же прїи́де поклони́тисѧ во і҆ерⷭ҇ли́мъ: |
|
28
|
28
|
| повертався і, сидячи на своїй колісниці, читав пророка Ісаю. | бѣ́ же возвраща́ѧсѧ, и҆ сѣдѧ̀ на колесни́цѣ свое́й, чтѧ́ше прⷪ҇ро́ка и҆са́їю. |
|
29
|
29
|
| Дух сказав Филипові: «Підійди і пристань до цієї колісницi». | Рече́ же дх҃ъ къ фїлі́ппꙋ: пристꙋпѝ и҆ прилѣпи́сѧ колесни́цѣ се́й. |
|
30
|
30
|
| Филип підійшов і, почувши, що він читає пророка Ісаю, сказав: «Чи розумієш, що читаєш?» | Прите́къ же фїлі́ппъ оу҆слы́ша є҆го̀ чтꙋ́ща прⷪ҇ро́ка и҆са́їю и҆ речѐ: оу҆́бѡ разꙋмѣ́еши ли, ꙗ҆́же чте́ши; |
|
31
|
31
|
| Він сказав: «Як можу розуміти, коли ніхто не настановить мене?» І попросив Филипа піднятися і сісти з ним. | Ѻ҆́нъ же речѐ: ка́кѡ оу҆́бѡ могꙋ̀ (разꙋмѣ́ти), а҆́ще не кто̀ наста́витъ мѧ̀; оу҆моли́ же фїлі́ппа, да возше́дъ сѧ́детъ съ ни́мъ. |
|
32
|
32
|
| А місце з Писання, яке він читав, було таке: «Як вівцю на заклання, ведено Його, і, як ягня перед тим, хто стриже його, мовчить, так і Він не відкриває уст Своїх. | Сло́во же писа́нїѧ, є҆́же чтѧ́ше, бѣ̀ сїѐ: ꙗ҆́кѡ ѻ҆вча̀ на заколе́нїе веде́сѧ, и҆ ꙗ҆́кѡ а҆́гнецъ прѧ́мѡ стригꙋ́щемꙋ є҆го̀ безгла́сенъ, та́кѡ не ѿверза́етъ оу҆́стъ свои́хъ: |
|
33
|
33
|
| У приниженні Його суд Його відбувся. Але про рід Його хто розповість? Бо береться із землі життя Його». | во смире́нїи є҆гѡ̀ сꙋ́дъ є҆гѡ̀ взѧ́тсѧ, ро́дъ же є҆гѡ̀ кто̀ и҆сповѣ́сть; ꙗ҆́кѡ взе́млетсѧ ѿ землѝ живо́тъ є҆гѡ̀. |
|
34
|
34
|
| І казав євнух Филипові: «Прошу тебе сказати: про кого пророк говорить це? Про себе чи про когось іншого?» | Ѿвѣща́въ же ка́женикъ къ фїлі́ппꙋ, речѐ: молю́ тѧ, ѡ҆ ко́мъ прⷪ҇ро́къ глаго́летъ сїѐ; ѡ҆ себѣ́ ли, и҆лѝ ѡ҆ и҆нѣ́мъ нѣ́коемъ; |
|
35
|
35
|
| Филип відкрив уста свої і, почавши з цього Писання, благовістив йому про Ісуса. | Ѿве́рзъ же фїлі́ппъ оу҆ста̀ своѧ̑ и҆ наче́нъ ѿ писа́нїѧ сегѡ̀, благовѣстѝ є҆мꙋ̀ і҆и҃са. |
|
36
|
36
|
| Тим часом, продовжуючи путь, вони приїхали до води, і євнух сказав: «Ось вода. Що перешкоджає мені хреститись?» | Ꙗ҆́коже и҆дѧ́хꙋ пꙋте́мъ, прїидо́ша на нѣ́кꙋю во́дꙋ, и҆ речѐ ка́женикъ: сѐ, вода̀: что̀ возбранѧ́етъ мѝ крести́тисѧ; |
|
37
|
37
|
| Филип же сказав йому: «Якщо віруєш від усього серця, то можна». Він сказав у відповідь: «Вірую, що Ісус Христос є Син Божий». | Рече́ же є҆мꙋ̀ фїлі́ппъ: а҆́ще вѣ́рꙋеши ѿ всегѡ̀ се́рдца твоегѡ̀, мо́щно тѝ є҆́сть. Ѿвѣща́въ же речѐ: вѣ́рꙋю сн҃а бж҃їѧ бы́ти і҆и҃са хрⷭ҇та̀. |
|
38
|
38
|
| І наказав зупинити колісницю; і ввійшли обидва у воду, Филип і євнух; і охрестив [він] його. | И҆ повелѣ̀ ста́ти колесни́цѣ: и҆ снидо́ста ѻ҆́ба на во́дꙋ, фїлі́ппъ же и҆ ка́женикъ: и҆ крестѝ є҆го̀. |
|
39
|
39
|
| Коли ж вони вийшли з води, Дух Святий зійшов на євнуха, а Филипа возніс ангел Господній, і євнух уже не бачив його, і поїхав дорогою своєю, радіючи. | Є҆гда́ же и҆зыдо́ста ѿ воды̀, дх҃ъ ст҃ы́й нападѐ на ка́женика: а҆́гг҃лъ же гдⷭ҇ень восхи́ти фїлі́ппа, и҆ не ви́дѣ є҆гѡ̀ ктомꙋ̀ ка́женикъ, и҆дѧ́ше бо въ пꙋ́ть сво́й ра́дꙋѧсѧ. |
|
40
|
40
|
| Филип же опинився в Азоті і, проходячи, благовістив усім містам, аж поки прийшов до Кесарії. | (Заⷱ҇ к҃а҃.) Фїлі́ппъ же ѡ҆брѣ́тесѧ во а҆зѡ́тѣ и҆ проходѧ̀ благовѣствова́ше градѡ́мъ всѣ̑мъ, до́ндеже прїитѝ є҆мꙋ̀ въ кесарі́ю. |
|
Глава 9
|
Глава́ ѳ҃
|
|
1
|
1
|
| А Савл, ще дихаючи погрозами та вбивством на учеників Господа, прийшов до первосвященика | Са́ѵлъ же, є҆щѐ дыха́ѧ преще́нїемъ и҆ оу҆бі́йствомъ на оу҆чн҃кѝ гдⷭ҇ни, пристꙋ́пль ко а҆рхїере́ю, |
|
2
|
2
|
| і випросив у нього листи в Дамаск до синагог, щоб, кого знайде з послідовників цього вчення, чоловіків та жінок, зв’язавши, приводити до Єрусалима. | и҆спросѝ ѿ негѡ̀ посла̑нїѧ въ дама́скъ къ собо́рищємъ, ꙗ҆́кѡ да а҆́ще нѣ̑кїѧ ѡ҆брѧ́щетъ тогѡ̀ пꙋтѝ сꙋ́щыѧ, мꙋ́жы же и҆ жєны̀, свѧ̑заны приведе́тъ во і҆ерⷭ҇ли́мъ. |
|
3
|
3
|
| Коли ж він ішов і наближався до Дамаска, враз осяяло його світло з неба. | Внегда́ же и҆тѝ, бы́сть є҆мꙋ̀ прибли́житисѧ къ дама́скꙋ, и҆ внеза́пꙋ ѡ҆блиста̀ є҆го̀ свѣ́тъ ѿ небесѐ: |
|
4
|
4
|
| Він упав на землю і почув голос, який говорив йому: «Савле, Савле! Чому ти гониш Мене?» | и҆ па́дъ на зе́млю, слы́ша гла́съ гл҃ющь є҆мꙋ̀: са́ѵле, са́ѵле, что́ мѧ го́ниши; |
|
5
|
5
|
| Він сказав: «Хто Ти, Господи?» Господь же каже: «Я — Ісус, Якого ти гониш. Тяжко тобі йти проти рожна». | Рече́ же: кто̀ є҆сѝ, гдⷭ҇и; гдⷭ҇ь же речѐ: а҆́зъ є҆́смь і҆и҃съ, є҆го́же ты̀ го́ниши: же́стоко тѝ є҆́сть проти́вꙋ рожнꙋ̀ пра́ти. |
|
6
|
6
|
| Він із трепетом і жахом сказав: «Господи, що повелиш мені робити?» І Господь сказав йому: «Встань і йди до міста; і сказано буде тобі, що тобі треба робити». | Трепе́щѧ же и҆ оу҆жаса́ѧсѧ глаго́ла: гдⷭ҇и, что́ мѧ хо́щеши твори́ти; И҆ гдⷭ҇ь речѐ къ немꙋ̀: воста́ни и҆ вни́ди во гра́дъ, и҆ рече́тсѧ тѝ, что́ ти подоба́етъ твори́ти. |
|
7
|
7
|
| Люди ж, які йшли за ним, стояли здивовані, бо чули голос, а нікого не бачили. | Мꙋ́жїе же и҆дꙋ́щїи съ ни́мъ стоѧ́хꙋ чꙋдѧ́щесѧ, гла́съ оу҆́бѡ слы́шаще, но ни кого́же ви́дѧще. |
|
8
|
8
|
| Савл підвівся із землі і відкритими очима своїми нікого не бачив. І повели його, взявши за руку, і привели в Дамаск. | Воста́ же са́ѵлъ ѿ землѝ и҆ ѿве́рстыма ѻ҆чи́ма свои́ма ни є҆ди́нагѡ ви́дѧше: ведꙋ́ще же є҆го̀ за рꙋ́кꙋ, введо́ша въ дама́скъ: |
|
9
|
9
|
| І три дні він не бачив, і не їв, і не пив. | и҆ бѣ̀ дни̑ трѝ не ви́дѧ, и҆ ни ꙗ҆дѐ, нижѐ пїѧ́ше. |
|
10
|
10
|
| У Дамаску був один ученик на ім’я Ананія; і Господь у видінні сказав йому: «Ананіє!» Він сказав: «Я, Господи!» | (Заⷱ҇.) Бѣ́ же нѣ́кто оу҆чн҃къ въ дама́сцѣ, и҆́менемъ а҆на́нїа, и҆ речѐ къ немꙋ̀ гдⷭ҇ь въ видѣ́нїи: а҆на́нїе. Ѻ҆́нъ же речѐ: сѐ, а҆́зъ, гдⷭ҇и. |
|
11
|
11
|
| Господь же сказав йому: «Встань і піди на вулицю, що зветься Прямою, і спитай в Юдиному домі тарсянина на ім’я Савл; він зараз молиться, | Гдⷭ҇ь же къ немꙋ̀: воста́въ поидѝ на сто́гнꙋ нарица́емꙋю пра́вꙋю и҆ взыщѝ въ домꙋ̀ і҆ꙋ́довѣ са́ѵла и҆́менемъ, та́рсѧнина: се́ бо, моли́твꙋ дѣ́етъ |
|
12
|
12
|
| і бачив у видінні мужа, на ім’я Ананія, який прийшов до нього і поклав на нього руку, щоб він прозрів». | и҆ ви́дѣ въ видѣ́нїи мꙋ́жа, и҆́менемъ а҆на́нїю, вше́дша и҆ возло́жша на́нь рꙋ́кꙋ, ꙗ҆́кѡ да про́зритъ. |
|
13
|
13
|
| Ананія відповів: «Господи, я чув від багатьох про цього чоловіка, скільки зла заподіяв він святим Твоїм у Єрусалимi; | Ѿвѣща́ же а҆на́нїа: гдⷭ҇и, слы́шахъ ѿ мно́гихъ ѡ҆ мꙋ́жи се́мъ, коли̑ка ѕла̑ сотворѝ ст҃ы̑мъ твои̑мъ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ: |
|
14
|
14
|
| і тут має від первосвящеників владу зв’язати всіх, хто призиває ім’я Твоє». | и҆ здѣ̀ и҆́мать вла́сть ѿ а҆рхїерє́й свѧза́ти всѧ̑ нарица́ющыѧ и҆́мѧ твоѐ. |
|
15
|
15
|
| Господь же сказав йому: «Іди, бо він є Мій обраний сосуд, щоб пронести ім’я Моє перед народами‚ і царями, і синами Ізраїлевими. | Рече́ же къ немꙋ̀ гдⷭ҇ь: и҆дѝ, ꙗ҆́кѡ сосꙋ́дъ и҆збра́нъ мѝ є҆́сть се́й, пронестѝ и҆́мѧ моѐ пред̾ ꙗ҆зы̑ки и҆ царьмѝ и҆ сынмѝ і҆и҃левыми: |
|
16
|
16
|
| І Я покажу йому, скільки він має постраждати за ім’я Моє». | а҆́зъ бо скажꙋ̀ є҆мꙋ̀, є҆ли̑ка подоба́етъ є҆мꙋ̀ ѡ҆ и҆́мени мое́мъ пострада́ти. |
|
17
|
17
|
| Ананія пішов і увійшов у дім і, поклавши на нього руки, сказав: «Брате Савле, Господь Ісус, Який з’явився тобі на дорозі, якою ти йшов, послав мене, щоб ти прозрів і сповнився Святого Духа». | По́йде же а҆на́нїа и҆ вни́де въ хра́минꙋ, и҆ возло́жь на́нь рꙋ́цѣ, речѐ: са́ѵле бра́те, гдⷭ҇ь і҆и҃съ ꙗ҆вле́йтисѧ на пꙋтѝ, и҆́мже ше́лъ є҆сѝ, посла́ мѧ, ꙗ҆́кѡ да про́зриши и҆ и҆спо́лнишисѧ дх҃а ст҃а. |
|
18
|
18
|
| І вмить немовби луска відпала з очей його, і враз він прозрів; і, вставши, охрестився | И҆ а҆́бїе ѿпадо́ша ѿ ѻ҆́чїю є҆гѡ̀ ꙗ҆́кѡ чешꙋѧ̑: прозрѣ́ же а҆́бїе, и҆ воста́въ крести́сѧ, |
|
19
|
19
|
| і‚ прийнявши їжу‚ укріпився. І Савл кілька днів пробув з учениками у Дамаску. | и҆ прїе́мь пи́щꙋ, оу҆крѣпи́сѧ. (Заⷱ҇ к҃в҃.) Бы́сть же са́ѵлъ съ сꙋ́щими въ дама́сцѣ оу҆чн҃ка́ми дни̑ нѣ̑кїѧ: |
|
20
|
20
|
| І відразу став проповідувати в синагогах про Ісуса, що Він є Син Божий. | и҆ а҆́бїе на со́нмищихъ проповѣ́даше і҆и҃са, ꙗ҆́кѡ се́й є҆́сть сн҃ъ бж҃їй. |
|
21
|
21
|
| І всі, хто чув, дивувалися і говорили: «Хіба це не той самий, який гнав у Єрусалимі тих, які призивали ім’я це? Та й сюди чи для того прийшов, щоб зв’язувати їх і приводити до первосвящеників?» | Дивлѧ́хꙋсѧ же всѝ слы́шащїи и҆ глаго́лахꙋ: не се́й ли є҆́сть гони́вый во і҆ерⷭ҇ли́мѣ нарица́ющыѧ и҆́мѧ сїѐ, и҆ здѣ̀ на сїѐ прїи́де, да свѧ̑заны ты̑ѧ приведе́тъ ко а҆рхїере́ємъ; |
|
22
|
22
|
| А Савл усе більше і більше зміцнювався і бунтував юдеїв, які жили в Дамаску, доводячи, що Той є Христос. | Са́ѵлъ же па́че крѣплѧ́шесѧ и҆ смꙋща́ше і҆ꙋдє́и живꙋ́щыѧ въ дама́сцѣ, препира́ѧ, ꙗ҆́кѡ се́й є҆́сть хрⷭ҇то́съ. |
|
23
|
23
|
| Коли ж минуло багато часу, юдеї змовились убити його. | Ꙗ҆́коже и҆спо́лнишасѧ дні́е дово́лни, совѣща́ша і҆ꙋде́є оу҆би́ти є҆го̀, |
|
24
|
24
|
| Але Савл довідався про їхній намір. Вони ж день і ніч вартували біля воріт, щоб убити його. | оу҆вѣ́данъ же бы́сть са́ѵлꙋ совѣ́тъ и҆́хъ: стрежа́хꙋ же вра́тъ де́нь и҆ но́щь, ꙗ҆́кѡ да оу҆бїю́тъ є҆го̀: |
|
25
|
25
|
| Та ученики, узявши його, вночі спустили в корзині по стіні. | пое́мше же є҆го̀ оу҆чн҃цы̀ но́щїю, свѣ́сиша по стѣнѣ̀ въ ко́шницѣ. |
|
26
|
26
|
| Савл прибув до Єрусалима і намагався приєднатися до учеників; але всі боялися його, не вірячи, що він ученик. | Прише́дъ же са́ѵлъ во і҆ерⷭ҇ли́мъ, покꙋша́шесѧ прилѣплѧ́тисѧ оу҆чн҃кѡ́мъ: и҆ всѝ боѧ́хꙋсѧ є҆гѡ̀, не вѣ́рꙋюще, ꙗ҆́кѡ є҆́сть оу҆чн҃къ. |
|
27
|
27
|
| Варнава ж узяв його, привів до апостолів і розповів їм, як він дорогою побачив Господа, і що говорив йому Господь, і як він у Дамаску сміливо проповідував в ім’я Ісусове. | Варна́ва же прїе́мь є҆го̀, приведѐ ко а҆пⷭ҇лѡмъ и҆ повѣ́да и҆̀мъ, ка́кѡ на пꙋтѝ ви́дѣ гдⷭ҇а, и҆ ꙗ҆́кѡ гл҃а є҆мꙋ̀, и҆ ка́кѡ въ дама́сцѣ дерза́ше ѡ҆ и҆́мени і҆и҃совѣ. |
|
28
|
28
|
| І перебував він з ними в Єрусалимі, входив і виходив, і сміливо проповідував в ім’я Господа Ісуса. | И҆ бѧ́ше съ ни́ми входѧ̀ и҆ и҆сходѧ̀ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ и҆ дерза́ѧ ѡ҆ и҆́мени гдⷭ҇а і҆и҃са. |
|
29
|
29
|
| Говорив також і сперечався з елліністами; а вони намірялися вбити його. | Глаго́лаше же и҆ стѧза́шесѧ съ є҆́ллины: ѻ҆ни́ же и҆ска́хꙋ оу҆би́ти є҆го̀. |
|
30
|
30
|
| Брати, довідавшись про це, відправили його до Кесарії і перепровадили до Тарса. | Разꙋмѣ́вше же бра́тїѧ, сведо́ша є҆го̀ въ кесарі́ю и҆ ѿпꙋсти́ша є҆го̀ въ та́рсъ. |
|
31
|
31
|
| Церкви ж по всій Юдеї, Галилеї та Самарії мали спокій, навчаючись та перебуваючи в страху Господньому; і, втішенням Святого Духа, примножувались. | Цр҃кви же по все́й і҆ꙋде́и и҆ галїле́и и҆ самарі́и и҆мѣ́ѧхꙋ ми́ръ, созида́ющѧсѧ и҆ ходѧ́щѧ въ стра́сѣ гдⷭ҇ни, и҆ оу҆тѣше́нїемъ ст҃а́гѡ дх҃а оу҆множа́хꙋсѧ. |
|
32
|
32
|
| Трапилося, що Петро, коли обходив усіх, прийшов і до святих, які жили в Лідді. | (Заⷱ҇ к҃г҃.) И҆ бы́сть петрꙋ̀, посѣща́ющꙋ всѣ́хъ, сни́ти и҆ ко ст҃ы́мъ живꙋ́щымъ въ лѵ́ддѣ: |
|
33
|
33
|
| Там знайшов він одного чоловіка на ім’я Еней, який уже вісім років лежав на постелі і був розслаблений. | ѡ҆брѣ́те же та́мѡ человѣ́ка нѣ́коего, и҆́менемъ є҆не́а, ѿ ѻ҆смѝ лѣ́тъ лежа́ща на ѻ҆дрѣ̀, и҆́же бѣ̀ разсла́бленъ. |
|
34
|
34
|
| Петро сказав йому: «Енею! Зціляє тебе Ісус Христос; встань з постелі твоєї». І він зараз же встав. | И҆ речѐ є҆мꙋ̀ пе́тръ: є҆не́е, и҆сцѣлѧ́етъ тѧ̀ і҆и҃съ хрⷭ҇то́съ: воста́ни съ посте́ли твоеѧ̀. И҆ а҆́бїе воста̀: |
|
35
|
35
|
| І бачили його всі жителі в Лідді і Сароні, які навернулися до Господа. | и҆ ви́дѣша є҆го̀ всѝ живꙋ́щїи въ лѵ́ддѣ и҆ во а҆ссарѡ́нѣ, и҆̀же ѡ҆брати́шасѧ ко гдⷭ҇ꙋ. |
|
36
|
36
|
| У Іоппії ж була одна учениця на ім’я Тавифа, що значить «сарна»; вона була сповнена добрих діл і творила багато милостині. | Во і҆ѻппі́и же бѣ̀ нѣ́каѧ оу҆чн҃ца, и҆́менемъ таві́ѳа, ꙗ҆́же сказа́ема глаго́летсѧ се́рна: сїѧ̀ бѧ́ше и҆спо́лнена бл҃ги́хъ дѣ́лъ и҆ ми́лостынь, ꙗ҆̀же творѧ́ше. |
|
37
|
37
|
| Сталося ж у ті дні, що вона занедужала й померла. Її обмили і поклали у світлиці. | Бы́сть же во дни̑ ты̑ѧ, болѣ́вшей є҆́й оу҆мре́ти: ѡ҆мы́вше же ю҆̀, положи́ша въ го́рницѣ. |
|
38
|
38
|
| Лідда ж була поблизу Іоппії, тому ученики, почувши, що Петро перебуває там, послали до нього двох чоловік просити, щоб він не забарився прийти до них. | Бли́з̾ же сꙋ́щей лѵ́ддѣ і҆ѻппі́и, оу҆чн҃цы̀ слы́шавше, ꙗ҆́кѡ пе́тръ є҆́сть въ не́й, посла́ша два̀ мꙋ̑жа къ немꙋ̀, молѧ́ще є҆го̀ не ѡ҆блѣни́тисѧ прїитѝ до ни́хъ. |
|
39
|
39
|
| Петро, вставши, пішов з ними; і коли він прийшов, завели його у світлицю, і всі вдови із слізьми стали перед ним і показували сорочки та плаття, що їх робила Сарна, живучи з ними. | Воста́въ же пе́тръ и҆́де съ ни́ма: є҆го́же прише́дша возведо́ша въ го́рницꙋ, и҆ предста́ша є҆мꙋ̀ всѧ̑ вдови̑цы пла́чꙋщѧ и҆ показꙋ́ющѧ ри̑зы и҆ ѻ҆дє́жды, є҆ли̑ка творѧ́ше, съ ни́ми сꙋ́щи, се́рна. |
|
40
|
40
|
| Петро вислав усіх і, ставши на коліна, помолився, і, звернувшись до тіла, сказав: «Тавифо, встань». І вона відкрила свої очі і, побачивши Петра, сіла. | И҆згна́въ же во́нъ всѧ̑ пе́тръ, прекло́нь кѡлѣ́на помоли́сѧ, и҆ ѡ҆бра́щьсѧ къ тѣ́лꙋ, речѐ: таві́ѳо, воста́ни. Ѻ҆на́ же ѿве́рзе ѻ҆́чи своѝ, и҆ ви́дѣвши петра̀, сѣ́де. |
|
41
|
41
|
| Він подав їй руку, підвів її і, покликавши святих і вдовиць, поставив її перед ними живою. | Пода́въ же є҆́й рꙋ́кꙋ, воздви́же ю҆̀, и҆ призва́въ ст҃ы̑ѧ и҆ вдови́цы, поста́ви ю҆̀ жи́вꙋ. |
|
42
|
42
|
| Це стало відомим по всій Іоппії, і багато хто увірував у Господа. | Оу҆вѣ́дано же бы́сть сѐ по все́й і҆ѻппі́и, и҆ мно́зи вѣ́роваша въ гдⷭ҇а. |
|
43
|
43
|
| І чимало днів пробув він у Іоппії в якогось Симона, кожум’яки. | Бы́сть же дни̑ довѡ́лны пребы́ти є҆мꙋ̀ во і҆ѻппі́и оу҆ нѣ́коегѡ сі́мѡна оу҆смарѧ̀. |
|
Глава 10
|
Глава́ і҃
|
|
1
|
1
|
| У Кесарії був один чоловік, на ім’я Корнилій, сотник з полку, званого Італійським, | (Заⷱ҇ к҃д҃.) Мꙋ́жъ же нѣ́кїй бѣ̀ въ кесарі́и, и҆́менемъ корни́лїй, со́тникъ ѿ спі́ры нарица́ющїѧсѧ і҆талі́йскїѧ, |
|
2
|
2
|
| побожний і богобоязний, з усім домом своїм, він чинив багато милостині народові і завжди молився Богові. | благоговѣ́инъ и҆ боѧ́йсѧ бг҃а со всѣ́мъ до́момъ свои́мъ, творѧ́й ми́лѡстыни мнѡ́ги лю́демъ и҆ молѧ́йсѧ бг҃ꙋ всегда̀: |
|
3
|
3
|
| Близько дев’ятої години дня, у видінні, він ясно бачив ангела Божого, який увійшов до нього і сказав йому: «Корнилію!» | ви́дѣ въ видѣ́нїи ꙗ҆́вѣ, ꙗ҆́кѡ въ ча́съ девѧ́тый днѐ, а҆́гг҃ла бж҃їѧ сше́дша къ немꙋ̀ и҆ ре́кша є҆мꙋ̀: корни́лїе. |
|
4
|
4
|
| Він же глянув на нього і, злякавшись, сказав: «Що, Господи?» Ангел відповів йому: «Молитви твої та милостині твої згадалися перед Богом. | Ѻ҆́нъ же воззрѣ́въ на́нь и҆ пристра́шенъ бы́въ речѐ: что̀ є҆́сть, гдⷭ҇и; рече́ же є҆мꙋ̀: мѡли́твы твоѧ̑ и҆ ми́лѡстыни твоѧ̑ взыдо́ша на па́мѧть пред̾ бг҃а: |
|
5
|
5
|
| Отже, пошли людей до Іоппії і поклич Симона, званого Петром. | и҆ нн҃ѣ послѝ во і҆ѻппі́ю мꙋже́й и҆ призовѝ сі́мѡна, нарица́емаго петра̀: |
|
6
|
6
|
| Він гостює в одного кожум’яки Симона, дім якого біля моря; він скаже тобі слова, якими спасешся ти і весь твій дім». | се́й стра́нствꙋетъ оу҆ нѣ́коегѡ сі́мѡна оу҆смарѧ̀, є҆мꙋ́же є҆́сть до́мъ при мо́ри: то́й рече́тъ тебѣ̀ глаго́лы, въ ни́хже сп҃се́шисѧ ты̀ и҆ ве́сь до́мъ тво́й. |
|
7
|
7
|
| Коли ангел, який говорив із Корнилієм, відійшов, то він, покликавши двох із своїх слуг і побожного воїна з тих, які були при ньому, | И҆ ꙗ҆́коже ѿи́де а҆́гг҃лъ глаго́лѧй корни́лїю, пригласи́въ два̀ ѿ рабѡ́въ свои́хъ и҆ во́ина благочести́ва ѿ слꙋжа́щихъ є҆мꙋ̀ |
|
8
|
8
|
| і, розповівши їм усе, послав їх у Іоппію. | и҆ сказа́въ и҆̀мъ всѧ̑, посла̀ и҆̀хъ во і҆ѻппі́ю. |
|
9
|
9
|
| Другого дня, коли вони йшли і наближалися до міста, Петро близько шостої години вийшов на крівлю дому помолитися, | Воꙋ́трїе же, пꙋтьше́ствꙋющымъ и҆̀мъ и҆ ко гра́дꙋ приближа́ющымсѧ, взы́де пе́тръ на го́рницꙋ помоли́тисѧ, ѡ҆ часѣ̀ шестѣ́мъ. |
|
10
|
10
|
| і відчув він голод, і захотів їсти. Поки ж готували, найшов на нього жах, | Бы́сть же прїа́лченъ и҆ хотѧ́ше вкꙋси́ти: гото́вѧщымъ же ѡ҆́нѣмъ, нападѐ на́нь оу҆́жасъ, |
|
11
|
11
|
| і бачить розкрите небо і якийсь сосуд, ніби велике полотно, прив’язане за чотири кінці, що спускається на землю і сходить до нього; | и҆ ви́дѣ не́бо ѿве́рсто и҆ сходѧ́щъ на́нь сосꙋ́дъ нѣ́кїй, ꙗ҆́кѡ плащани́цꙋ ве́лїю, по четы́ремъ кра́ємъ привѧ́занъ и҆ ни́зꙋ спꙋща́емь на зе́млю, |
|
12
|
12
|
| у ньому знаходились усякі земні чотириногі, і звірі, і плазуни, і птахи небесні. | въ не́мже бѧ́хꙋ всѧ̑ четверонѡ́гаѧ землѝ и҆ ѕвѣ́рїе и҆ га́ди и҆ пти̑цы небє́сныѧ. |
|
13
|
13
|
| І був голос до нього: «Встань, Петре, заколи та їж». | И҆ бы́сть гла́съ къ немꙋ̀: воста́въ, пе́тре, заколѝ и҆ ꙗ҆́ждь. |
|
14
|
14
|
| Петро ж сказав: «Hі, Господи, я ніколи не їв нічого поганого або нечистого». | Пе́тръ же речѐ: ника́коже, гдⷭ҇и, ꙗ҆́кѡ николи́же ꙗ҆до́хъ всѧ́ко скве́рно и҆лѝ нечи́сто. |
|
15
|
15
|
| Тоді вдруге був голос до нього: «Що Бог очистив, того ти не вважай нечистим». | И҆ (сѐ) гла́съ па́ки къ немꙋ̀ втори́цею: ꙗ҆̀же бг҃ъ ѡ҆чⷭ҇тилъ є҆́сть, ты̀ не сквернѝ. |
|
16
|
16
|
| Сталося це тричi; і сосуд знову піднявся на небо. | Сі́е же бы́сть три́щи: и҆ па́ки взѧ́сѧ сосꙋ́дъ на не́бо. |
|
17
|
17
|
| Коли ж Петро в собі дивувався, що б то означало видіння, яке він бачив, — ось посланці від Корнилія, розпитавши про Симонів дім, зупинилися біля воріт; | Ꙗ҆́коже въ себѣ̀ недоꙋмѣва́шесѧ пе́тръ, что́ бы бы́ло видѣ́нїе, є҆́же ви́дѣ, и҆ сѐ, мꙋ́жїе по́сланнїи ѿ корни́лїа, вопро́шше и҆ оу҆вѣ́дѣвше до́мъ сі́мѡновъ, ста́ша пред̾ враты̀ |
|
18
|
18
|
| і, крикнувши, спитали: «Чи тут гостює Симон, званий Петром?» | и҆ возгла́шше вопроша́хꙋ, а҆́ще сі́мѡнъ, нарица́емый пе́тръ, здѣ̀ стра́нствꙋетъ. |
|
19
|
19
|
| Тим часом як Петро розмірковував про видіння, Дух сказав йому: «Ось, три чоловіки шукають тебе; | Петрꙋ́ же размышлѧ́ющꙋ ѡ҆ видѣ́нїи, речѐ є҆мꙋ̀ дх҃ъ: сѐ, мꙋ́жїе трїѐ и҆́щꙋтъ тебє̀: |
|
20
|
20
|
| встань, зійди та йди з ними, нітрохи не вагаючись; бо Я послав їх». | но воста́въ сни́ди и҆ и҆дѝ съ ни́ми, ничто́же разсꙋжда́ѧ: занѐ а҆́зъ посла́хъ и҆̀хъ. |
|
21
|
21
|
| Петро, зійшовши до людей, присланих до нього Корнилієм, сказав: «Я — той, кого ви шукаєте; у якій справі ви прийшли?» | (Заⷱ҇ к҃е҃.) Соше́дъ же пе́тръ къ мꙋжє́мъ пѡ́сланнымъ къ немꙋ̀ ѿ корни́лїа, речѐ: сѐ, а҆́зъ є҆́смь, є҆гѡ́же и҆́щете: ка́ѧ є҆́сть вина̀, є҆ѧ́же ра́ди прїидо́сте; |
|
22
|
22
|
| Вони ж сказали: «Корнилій-сотник, муж праведний і богобоязний, про якого добре говорить увесь народ юдейський, одержав повеління через святого ангела покликати тебе до дому свого і послухати слова твого». | Ѻ҆ни́ же реко́ша: корни́лїй со́тникъ, мꙋ́жъ првⷣнъ и҆ боѧ́йсѧ бг҃а, свидѣ́телствованъ ѿ всегѡ̀ ꙗ҆зы́ка і҆ꙋде́йска, оу҆вѣще́нъ є҆́сть ѿ а҆́гг҃ла ст҃а призва́ти тѧ̀ въ до́мъ сво́й и҆ слы́шати глаго́лы ѿ тебє̀. |
|
23
|
23
|
| Тоді Петро, запросивши їх, пригостив. А наступного дня, уставши, пішов з ними, і дехто з братії іоппійської пішли з ним. | Призва́въ же и҆̀хъ оу҆чредѝ: наꙋ́трїе же пе́тръ воста́въ и҆́де съ ни́ми, и҆ нѣ́цыи ѿ бра́тїй, и҆̀же ѿ і҆ѻппі́и, и҆до́ша съ ни́мъ: |
|
24
|
24
|
| Hаступого дня прийшли вони до Кесарії. Корнилій же очікував їх, скликавши своїх родичів та близьких друзів. | и҆ наꙋ́трїе внидо́ша въ кесарі́ю. Корни́лїй же бѣ̀ ча́ѧ и҆̀хъ, созва́въ сро́дники своѧ̑ и҆ любє́зныѧ дрꙋ́ги. |
|
25
|
25
|
| Коли входив Петро, Корнилій його зустрів і поклонився, припавши до його ніг. | Ꙗ҆́коже бы́сть вни́ти петрꙋ̀, срѣ́те є҆го̀ корни́лїй, и҆ па́дъ на ногꙋ̀ є҆гѡ̀ поклони́сѧ. |
|
26
|
26
|
| Петро ж підвів його, кажучи: «Встань, я теж людина». | Пе́тръ же воздви́же є҆го̀, глаго́лѧ: воста́ни: и҆ а҆́зъ са́мъ человѣ́къ є҆́смь. |
|
27
|
27
|
| І, розмовляючи з ним, увійшов у дім і знайшов багатьох, що зібралися. | И҆ съ ни́мъ бесѣ́дꙋѧ, вни́де и҆ ѡ҆брѣ́те собра́вшыѧсѧ мнѡ́ги: |
|
28
|
28
|
| І сказав їм: «Ви знаєте, що юдеєві заборонено знатися або зближатися з іноплемінником; але Бог відкрив мені, щоб я жодного чоловіка не вважав негідним або нечистим. | рече́ же къ ни̑мъ: вы̀ вѣ́сте, ꙗ҆́кѡ не лѣ́по є҆́сть мꙋ́жꙋ і҆ꙋде́анинꙋ прилѣплѧ́тисѧ и҆лѝ приходи́ти ко и҆ноплеме́нникꙋ: и҆ мнѣ̀ бг҃ъ показа̀ ни є҆ди́наго скве́рна и҆лѝ нечи́ста глаго́лати человѣ́ка: |
|
29
|
29
|
| Тому я, коли мене покликали, прийшов, не вагаючись. Отже, питаю: для чого ви покликали мене?» | тѣ́мже и҆ без̾ сꙋмнѣ́нїѧ прїидо́хъ призва́нъ: вопроша́ю вы̀ оу҆̀бо, коеѧ̀ ра́ди вины̀ посла́сте по менѐ; |
|
30
|
30
|
| Корнилій сказав: «Четвертого дня я постився аж до цієї години і о дев’ятій годині молився у своєму домі, і ось став переді мною муж у світлій одежі | И҆ корни́лїй речѐ: ѿ четве́ртагѡ днѐ да́же до сегѡ̀ часа̀ бѣ́хъ постѧ́сѧ и҆ въ девѧ́тый ча́съ молѧ́сѧ въ домꙋ̀ мое́мъ: и҆ сѐ, мꙋ́жъ ста̀ предо мно́ю во ѻ҆де́жди свѣ́тлѣ |
|
31
|
31
|
| і каже: «Корнилію! Почута молитва твоя, і милостині твої згадалися перед Богом. | и҆ речѐ: корни́лїе, оу҆слы́шана бы́сть моли́тва твоѧ̀, и҆ ми́лѡстыни твоѧ̑ помѧнꙋ́шасѧ пред̾ бг҃омъ: |
|
32
|
32
|
| Отже, пошли в Іоппію та поклич Симона, званого Петром; він гостює в домі кожум’яки Симона, що біля моря; він прийде і скаже тобi». | послѝ оу҆̀бо во і҆ѻппі́ю и҆ призовѝ сі́мѡна, и҆́же нарица́етсѧ пе́тръ: се́й стра́нствꙋетъ въ домꙋ̀ сі́мѡна оу҆смарѧ̀ бли́з̾ мо́рѧ: и҆́же прише́дъ возглаго́летъ тебѣ̀. |
|
33
|
33
|
| Зразу ж послав я до тебе, і ти добре зробив, що прийшов. Тепер ми всі стоїмо перед Богом, щоб вислухати все, що повелів тобі Бог». | А҆́бїе оу҆̀бо посла́хъ къ тебѣ̀, ты́ же до́брѣ сотвори́лъ є҆сѝ прише́дъ: нн҃ѣ оу҆̀бо всѝ мы̀ пред̾ бг҃омъ предстои́мъ слы́шати всѧ̑ повелѣ̑ннаѧ тебѣ̀ ѿ бг҃а. |
|
34
|
34
|
| Петро відкрив уста і сказав: «Істинно пізнаю, що Бог не дивиться на особу, | (Заⷱ҇ к҃ѕ҃.) Ѿве́рзъ же пе́тръ оу҆ста̀, речѐ: пои́стиннѣ разꙋмѣва́ю, ꙗ҆́кѡ не на лица̑ зри́тъ бг҃ъ, |
|
35
|
35
|
| але в усякому народі той, хто боїться Його і робить по правді, угодний Йому. | но во всѧ́цѣмъ ꙗ҆зы́цѣ боѧ́йсѧ є҆гѡ̀ и҆ дѣ́лаѧй пра́вдꙋ прїѧ́тенъ є҆мꙋ̀ є҆́сть: |
|
36
|
36
|
| Він послав синам Ізраїлевим слово, благовістячи мир через Ісуса Христа; Цей є Господь усіх. | сло́во, є҆́же посла̀ сынѡ́мъ і҆и҃лєвымъ, бл҃говѣствꙋ́ѧ ми́ръ і҆и҃съ хрⷭ҇то́мъ: се́й є҆́сть всѣ̑мъ гдⷭ҇ь: |
|
37
|
37
|
| Ви знаєте про те, що сталося по всій Юдеї, починаючи від Галилеї, після хрещення, що проповідував Іоан: | вы̀ вѣ́сте глаго́лъ бы́вшїй по все́й і҆ꙋде́и, наче́ншїйсѧ ѿ галїле́и, по креще́нїи, є҆́же проповѣ́да і҆ѡа́ннъ: |
|
38
|
38
|
| як Бог Духом Святим і силою помазав Ісуса з Hазарета, і Він ходив, творив добро і зціляв усіх, поневолених дияволом, тому що Бог був з Hим. | і҆и҃са, и҆́же ѿ назаре́та, ꙗ҆́кѡ пома́за є҆го̀ бг҃ъ дх҃омъ ст҃ы́мъ и҆ си́лою, и҆́же про́йде бл҃года́телствꙋѧ и҆ и҆сцѣлѧ́ѧ всѧ̑ наси́лѡванныѧ ѿ дїа́вола, ꙗ҆́кѡ бг҃ъ бѧ́ше съ ни́мъ: |
|
39
|
39
|
| І ми свідки всього, що зробив Він на землі юдейській і в Єрусалимі, і що врешті Його вбили, повісивши на дереві. | и҆ мы̀ є҆смы̀ свидѣ́телє всѣ́хъ, ꙗ҆̀же сотворѝ во странѣ̀ і҆ꙋде́йстѣй и҆ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ: є҆го́же и҆ оу҆би́ша, повѣ́шше на дре́вѣ. |
|
40
|
40
|
| Його Бог воскресив на третій день, і дав Йому являтися | Сего̀ бг҃ъ воскр҃сѝ въ тре́тїй де́нь и҆ дадѐ є҆мꙋ̀ ꙗ҆вле́нꙋ бы́ти, |
|
41
|
41
|
| не всьому народові, а свідкам, Богом наперед обраним, нам, які їли й пили з Hим після воскресіння Його з мертвих. | не всѣ̑мъ лю́демъ, но на́мъ свидѣ́телємъ преднаречє́ннымъ ѿ бг҃а, и҆̀же съ ни́мъ ꙗ҆до́хомъ и҆ пи́хомъ, по воскрⷭ҇нїи є҆гѡ̀ ѿ ме́ртвыхъ: |
|
42
|
42
|
| І Він повелів нам проповідувати людям і свідчити, що Він є призначений від Бога Суддя живих і мертвих. | и҆ повелѣ̀ на́мъ проповѣ́дати лю́демъ и҆ засвидѣ́телствовати, ꙗ҆́кѡ то́й є҆́сть нарѣче́нный ѿ бг҃а сꙋдїѧ̀ живы̑мъ и҆ мє́ртвымъ: |
|
43
|
43
|
| Про Hього всі пророки свідчать, що всякий, хто вірує в Hього‚ одержить відпущення гріхів іменем Його». | ѡ҆ се́мъ всѝ прⷪ҇ро́цы свидѣ́телствꙋютъ, ѡ҆ставле́нїе грѣхѡ́въ прїѧ́ти и҆́менемъ є҆гѡ̀ всѧ́комꙋ вѣ́рꙋющемꙋ въ ѻ҆́нь. |
|
44
|
44
|
| Коли Петро ще продовжував цю промову, Дух Святий зійшов на всіх, хто слухав слово. | (Заⷱ҇ к҃з҃.) Є҆ще́ же глаго́лющꙋ петрꙋ̀ глаго́лы сїѧ̑, нападѐ дх҃ъ ст҃ы́й на всѧ̑ слы́шащыѧ сло́во. |
|
45
|
45
|
| І віруючі з обрізаних, які прийшли з Петром, дивувалися, що дар Святого Духа зійшов і на язичників, | И҆ оу҆жасо́шасѧ и҆̀же ѿ ѡ҆брѣ́занїѧ вѣ́рнїи, є҆ли́цы прїидо́ша съ петро́мъ, ꙗ҆́кѡ и҆ на ꙗ҆зы́ки да́ръ ст҃а́гѡ дх҃а и҆злїѧ́сѧ: |
|
46
|
46
|
| бо чули, що вони говорять [різними] мовами і величають Бога. Тоді Петро сказав: | слы́шахꙋ бо и҆̀хъ глаго́лющихъ ѧ҆зы̑ки и҆ велича́ющихъ бг҃а. Тогда̀ ѿвѣща̀ пе́тръ: |
|
47
|
47
|
| «Хто може заборонити хреститись водою тим, що, як і ми, одержали Святого Духа?» | є҆да̀ во́дꙋ возбрани́ти мо́жетъ кто̀, є҆́же не крести́тисѧ си̑мъ, и҆̀же дх҃ъ ст҃ы́й прїѧ́ша, ꙗ҆́коже и҆ мы̀; |
|
48
|
48
|
| І звелів їм хреститися в ім’я Ісуса Христа. Потім вони просили його пробути в них кілька днів. | Повелѣ́ же и҆̀мъ крести́тисѧ во и҆́мѧ і҆и҃съ хрⷭ҇то́во. Тогда̀ моли́ша є҆го̀ пребы́ти оу҆ ни́хъ дни̑ нѣ̑кїѧ. |
|
Глава 11
|
Глава́ а҃і
|
|
1
|
1
|
| Почули апостоли та браття, які були в Юдеї, що і язичники прийняли слово Боже. | Слы́шаша же а҆пⷭ҇ли и҆ бра́тїѧ сꙋ́щїи во і҆ꙋде́и, ꙗ҆́кѡ и҆ ꙗ҆зы́цы прїѧ́ша сло́во бж҃їе. |
|
2
|
2
|
| І коли Петро прийшов до Єрусалима, обрізані дорікали йому, | И҆ є҆гда̀ взы́де пе́тръ во і҆ерⷭ҇ли́мъ, препира́хꙋсѧ съ ни́мъ и҆̀же ѿ ѡ҆брѣ́занїѧ, |
|
3
|
3
|
| кажучи: «Ти ходив до людей необрізаних і їв з ними». | глаго́люще, ꙗ҆́кѡ къ мꙋжє́мъ ѡ҆брѣ́занїѧ не и҆мꙋ́щымъ вше́лъ є҆сѝ и҆ ꙗ҆́лъ є҆сѝ съ ни́ми. |
|
4
|
4
|
| Петро ж почав переказувати їм по порядку, говорячи: | Наче́нъ же пе́тръ, ска́зоваше и҆̀мъ порѧ́дꙋ, глаго́лѧ: |
|
5
|
5
|
| «У місті Іоппії я молився, і в жахові бачив видіння: сходив якийсь сосуд, ніби велике полотно, яке чотирма кінцями спускалося з неба, і опустилось до мене. | а҆́зъ бѣ́хъ во гра́дѣ і҆ѻппі́йстѣмъ молѧ́сѧ и҆ ви́дѣхъ во оу҆́жасѣ видѣ́нїе, сходѧ́щь сосꙋ́дъ нѣ́кїй, ꙗ҆́кѡ плащани́цꙋ ве́лїю, ѿ четы́рехъ кра́євъ низпꙋща́емꙋ съ небесѐ, и҆ прїи́де да́же до менє̀: |
|
6
|
6
|
| Я подивився на нього і, розглядаючи, побачив чотириногих земних, звірів, плазунів і птахів небесних. | въ ню́же воззрѣ́въ смотрѧ́хъ, и҆ ви́дѣхъ четверонѡ́гаѧ земна̑ѧ и҆ ѕвѣ̑ри и҆ га́ды и҆ пти̑цы небє́сныѧ. |
|
7
|
7
|
| І почув я голос, який промовляв до мене: «Встань, Петре, заколи та їж». | Слы́шахъ же гла́съ гл҃ющь мнѣ̀: воста́въ, пе́тре, заколѝ и҆ ꙗ҆́ждь. |
|
8
|
8
|
| Я ж сказав: «Hі, Господи, ніщо погане або нечисте ніколи не входило в мої уста». | Рѣ́хъ же: ника́коже, гдⷭ҇и, ꙗ҆́кѡ всѧ́ко скве́рно и҆лѝ нечи́сто николи́же вни́де во оу҆ста̀ моѧ̑. |
|
9
|
9
|
| І відповів мені вдруге голос з неба: «Що Бог очистив, того ти не вважай нечистим». | Ѿвѣща́ же мѝ гла́съ втори́цею съ небесѐ гл҃ющь: ꙗ҆̀же бг҃ъ ѡ҆чⷭ҇тилъ є҆́сть, ты̀ не сквернѝ. |
|
10
|
10
|
| Це сталося тричі, і знову піднялося все на небо. | Сїе́ же бы́сть три́жды: и҆ па́ки взѧ́шасѧ всѧ̑ на не́бо. |
|
11
|
11
|
| І ось у ту саму мить три чоловіки, послані з Кесарії до мене, стали перед домом, де я був. | И҆ сѐ, а҆́бїе трїѐ мꙋ́жїе ста́ша пред̾ хра́миною, въ не́йже бѣ́хъ, по́слани ѿ кесарі́и ко мнѣ̀. |
|
12
|
12
|
| Дух сказав мені йти з ними, аніскільки не вагаючись. Пішли зі мною й ці шість братів, і ми прийшли в дім того чоловіка. | Рече́ же мѝ дх҃ъ и҆тѝ съ ни́ми, ничто́же разсꙋжда́ѧ: прїидо́ша же со мно́ю и҆ ше́сть бра́тїѧ сі́и, и҆ внидо́хомъ въ до́мъ мꙋ́жа. |
|
13
|
13
|
| Він розповів нам, як він бачив у своєму домі ангела святого, який став і сказав йому: «Пошли до Іоппії людей і поклич Симона, званого Петром; | И҆ возвѣстѝ на́мъ, ка́кѡ ви́дѣ а҆́гг҃ла (ст҃а) въ домꙋ̀ свое́мъ, ста́вша и҆ ре́кша є҆мꙋ̀: послѝ во і҆ѻппі́ю мꙋ́жы и҆ призовѝ сі́мѡна, нарица́емаго петра̀, |
|
14
|
14
|
| він скаже тобі слова, якими спасешся ти і весь дім твій». | и҆́же рече́тъ глаго́лы къ тебѣ̀, въ ни́хже сп҃се́шисѧ ты̀ и҆ ве́сь до́мъ тво́й. |
|
15
|
15
|
| Коли ж почав я говорити, зійшов на них Дух Святий, як і на нас спочатку. | Внегда́ же нача́хъ глаго́лати, нападѐ дх҃ъ ст҃ы́й на ни́хъ, ꙗ҆́коже и҆ на ны̀ въ нача́лѣ. |
|
16
|
16
|
| Згадав я тоді слово Господа, як Він сказав: «Іоан хрестив водою, а ви будете хрещені Духом Святим». | Помѧнꙋ́хъ же гл҃го́лъ гдⷭ҇ень, ꙗ҆́коже гл҃аше: і҆ѡа́ннъ оу҆́бѡ крести́лъ є҆́сть водо́ю, вы́ же и҆́мате крести́тисѧ дх҃омъ ст҃ы́мъ. |
|
17
|
17
|
| Отже, якщо Бог дав їм такий дар, як і нам, що увірували в Господа Ісуса Христа, то хто ж я, щоб міг заборонити Богові?» | А҆́ще оу҆̀бо ра́венъ да́ръ дадѐ и҆̀мъ бг҃ъ, ꙗ҆́коже и҆ на́мъ вѣ́ровавшымъ въ гдⷭ҇а на́шего і҆и҃са хрⷭ҇та̀, а҆́зъ же кто̀ бѣ́хъ могі́й возбрани́ти бг҃а; |
|
18
|
18
|
| Вислухавши це, вони заспокоїлись і прославили Бога, кажучи: «Видно, і язичникам дав Бог покаяння на життя». | Слы́шавше же сїѧ̑ оу҆молко́ша и҆ сла́влѧхꙋ бг҃а, глаго́люще: оу҆́бѡ и҆ ꙗ҆зы́кѡмъ бг҃ъ покаѧ́нїе дадѐ въ живо́тъ. |
|
19
|
19
|
| Тим часом розсіяні через гоніння, що сталося після Стефана, пройшли до Фінікії та Кіпру і Антиохії, нікому не проповідуючи слово, крім юдеїв. | (Заⷱ҇ к҃и҃.) Разсѣ́ѧвшїисѧ оу҆̀бо ѿ ско́рби, бы́вшїѧ при стефа́нѣ, проидо́ша да́же до фїнїкі́и и҆ кѵ́пра и҆ а҆нтїохі́и, ни є҆ди́номꙋ же глаго́люще сло́во, то́кмѡ і҆ꙋде́ємъ. |
|
20
|
20
|
| Були ж деякі з них кіпряни і киринейці, які, прийшовши до Антиохії, говорили до еллінів, благовістячи Господа Ісуса. | Бѧ́хꙋ же нѣ́цыи ѿ ни́хъ мꙋ́жїе кѵ́прстїи и҆ кѷрїне́йстїи, и҆̀же, вше́дше во а҆нтїохі́ю, глаго́лахꙋ къ є҆́ллинѡмъ, благовѣствꙋ́юще гдⷭ҇а і҆и҃са. |
|
21
|
21
|
| І рука Господня була з ними, і велике число, увірувавши, навернулося до Господа. | И҆ бѣ̀ рꙋка̀ гдⷭ҇нѧ съ ни́ми: мно́гое же число̀ вѣ́ровавше ѡ҆брати́шасѧ ко гдⷭ҇ꙋ. |
|
22
|
22
|
| Дійшла чутка про це до церкви Єрусалимської, і доручили Варнаві йти до Антиохії. | Слы́шано же бы́сть сло́во ѡ҆ ни́хъ во оу҆́шїю цр҃кве сꙋ́щїѧ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ, и҆ посла́ша варна́вꙋ преитѝ да́же до а҆нтїохі́и: |
|
23
|
23
|
| Він прийшов і, побачивши благодать Божу, зрадів і умовляв усіх триматися Господа щирим серцем; | и҆́же прише́дъ и҆ ви́дѣвъ блгⷣть бж҃їю, возра́довасѧ и҆ молѧ́ше всѣ́хъ и҆зволе́нїемъ се́рдца терпѣ́ти ѡ҆ гдⷭ҇ѣ: |
|
24
|
24
|
| бо він був чоловік добрий і сповнений Духа Святого і віри. І приєдналося чимало народу до Господа. | ꙗ҆́кѡ бѣ̀ мꙋ́жъ бл҃гъ и҆ и҆спо́лнь дх҃а ст҃а и҆ вѣ́ры. И҆ приложи́сѧ наро́дъ мно́гъ гдⷭ҇еви. |
|
25
|
25
|
| Потім Варнава пішов у Тарс шукати Савла і, знайшовши його, привів до Антиохії. | И҆зы́де же варна́ва въ та́рсъ взыска́ти са́ѵла, и҆ ѡ҆брѣ́тъ є҆го̀, приведѐ є҆го̀ во а҆нтїохі́ю: |
|
26
|
26
|
| Цілий рік збиралися вони в церкві і вчили багато народу; і ученики в Антиохії вперше почали зватися християнами. | бы́сть же и҆̀мъ лѣ́то цѣ́ло собира́тисѧ въ цр҃кви и҆ оу҆чи́ти наро́дъ мно́гъ, нарещи́ же пре́жде во а҆нтїохі́и оу҆чн҃кѝ хрⷭ҇тїа́ны. |
|
27
|
27
|
| У ті дні прийшли з Єрусалима до Антиохії пророки. | Въ ты̑ѧ же дни̑ снидо́ша ѿ і҆ерⷭ҇ли́ма прⷪ҇ро́цы во а҆нтїохі́ю: |
|
28
|
28
|
| І один з них, на ім’я Агав, уставши, провістив Духом, що по всьому світу буде великий голод, що й сталося за кесаря Клавдія. | воста́въ же є҆ди́нъ ѿ ни́хъ, и҆́менемъ а҆га́въ, назна́менаше дх҃омъ гла́дъ вели́къ хотѧ́щь бы́ти по все́й вселе́ннѣй, и҆́же и҆ бы́сть при клаѵді́и ке́сари: |
|
29
|
29
|
| Тоді ученики ухвалили, щоб кожний‚ хто що мав‚ послав допомогу браттям, які живуть у Юдеї, | ѿ оу҆чн҃къ же, по є҆ли́кꙋ кто̀ и҆мѣ́ѧше что̀, и҆зво́лиша кі́йждо и҆́хъ на слꙋ́жбꙋ посла́ти живꙋ́щымъ во і҆ꙋде́и бра́тїѧмъ, |
|
30
|
30
|
| що й зробили, пославши зібране до пресвітерів через Варнаву і Савла. | є҆́же и҆ сотвори́ша, посла́вше къ ста́рцємъ рꙋко́ю варна́влею и҆ са́ѵлею. |
|
Глава 12
|
Глава́ в҃і
|
|
1
|
1
|
| У той час цар Ірод підняв руки на декого з церкви, щоб заподіяти їм зло, | (Заⷱ҇ к҃ѳ҃.) Во ѻ҆́но же вре́мѧ возложѝ и҆́рѡдъ ца́рь рꙋ́цѣ ѡ҆ѕло́бити нѣ̑кїѧ и҆̀же ѿ цр҃кве, |
|
2
|
2
|
| і мечем убив Якова, брата Іоанового. | оу҆би́ же і҆а́кѡва, бра́та і҆ѡа́ннова, мече́мъ: |
|
3
|
3
|
| А побачивши, що це подобається юдеям, після того взяв і Петра, — тоді були дні опрісноків, — | и҆ ви́дѣвъ, ꙗ҆́кѡ го́дѣ є҆́сть і҆ꙋде́ємъ, приложѝ ꙗ҆́ти и҆ петра̀: бѧ́хꙋ же дні́е ѡ҆прѣсно́чнїи: |
|
4
|
4
|
| і, схопивши його, посадив у в’язницю; і наказав чотирьом четвіркам воїнів стерегти його, маючи намір після Пасхи вивести його до народу. | є҆го́же и҆ є҆́мь всадѝ въ темни́цꙋ, преда́въ четы́ремъ четвери́цамъ во́инѡвъ стрещѝ є҆го̀, хотѧ̀ по па́сцѣ и҆звестѝ є҆го̀ къ лю́демъ. |
|
5
|
5
|
| Отже, Петра стерегли у в’язниці, а тим часом церква ревно молилася за нього Богові. | И҆ оу҆́бѡ петра̀ стрежа́хꙋ въ темни́цѣ: моли́тва же бѣ̀ прилѣ́жна быва́емаѧ ѿ цр҃кве къ бг҃ꙋ ѡ҆ не́мъ. |
|
6
|
6
|
| Коли ж Ірод хотів вивести його, тієї ночі Петро спав між двома воїнами, скутий двома ланцюгами, і сторожа біля дверей стерегла в’язницю. | Є҆гда́ же хотѧ́ше є҆го̀ и҆звестѝ и҆́рѡдъ, въ нощѝ то́й бѣ̀ пе́тръ спѧ̀ междꙋ̀ двѣма̀ во́инома, свѧ́занъ (желѣ́знома) оу҆́жема двѣма̀, стра́жїе же пред̾ две́рьми стрежа́хꙋ темни́цы. |
|
7
|
7
|
| І ось постав ангел Господній, і світло осяяло в’язницю, і, штовхнувши в бік Петра, він розбудив його і сказав: «Встань швидше». І впали ланцюги з його рук. | И҆ сѐ, а҆́гг҃лъ гдⷭ҇ень предста̀, и҆ свѣ́тъ возсїѧ̀ въ хра́минѣ: толкнꙋ́въ же въ ре́бра петра̀, воздви́же є҆го̀, глаго́лѧ: воста́ни вско́рѣ. И҆ спадо́ша є҆мꙋ̀ оу҆́жѧ (желѣ́знаѧ) съ рꙋкꙋ̀. |
|
8
|
8
|
| І сказав йому ангел: «Підпережись і взуйся». Він зробив так. Потім говорить йому: «Вдягни одяг твій та йди за мною». | Рече́ же а҆́гг҃лъ къ немꙋ̀: препоѧ́шисѧ и҆ встꙋпѝ въ плесни̑цы твоѧ̑. Сотвори́ же та́кѡ. И҆ глаго́ла є҆мꙋ̀: ѡ҆блецы́сѧ въ ри́зꙋ твою̀ и҆ послѣ́дствꙋй мѝ. |
|
9
|
9
|
| Петро вийшов і попрямував за ним, не знаючи, що роблене ангелом було в дійсності, а думав, що бачить видіння. | И҆ и҆зше́дъ в̾слѣ́дъ є҆гѡ̀ и҆дѧ́ше и҆ не вѣ́даше, ꙗ҆́кѡ и҆́стина є҆́сть бы́вшее ѿ а҆́гг҃ла, мнѧ́ше же видѣ́нїе зрѣ́ти. |
|
10
|
10
|
| Пройшовши першу і другу сторожу, вони прийшли до залізної брами, що вела до міста, яка сама собою відчинилася їм: вони вийшли і пройшли одну вулицю, і раптом ангела не стало з ним. | Прошє́дша же пе́рвꙋю стра́жꙋ и҆ вторꙋ́ю, прїидо́ста ко вратѡ́мъ желѣ̑знымъ, вводѧ́щымъ во гра́дъ, ꙗ҆̀же ѡ҆ себѣ̀ ѿверзо́шасѧ и҆́ма: и҆ и҆зшє́дша преидо́ста сто́гнꙋ є҆ди́нꙋ, и҆ а҆́бїе ѿстꙋпѝ а҆́гг҃лъ ѿ негѡ̀. |
|
11
|
11
|
| Тоді Петро, опам’ятавшись, сказав: «Тепер я бачу воістину, що Господь послав ангела Свого і звільнив мене від руки Іродової та від усього, чого чекав народ юдейський». | И҆ пе́тръ бы́въ въ себѣ̀, речѐ: нн҃ѣ вѣ́мъ вои́стиннꙋ, ꙗ҆́кѡ посла̀ бг҃ъ а҆́гг҃ла своего̀ и҆ и҆з̾ѧ́тъ мѧ̀ и҆з̾ рꙋкѝ и҆́рѡдовы и҆ ѿ всегѡ̀ ча́ѧнїѧ люді́й і҆ꙋде́йскихъ. |
|
12
|
12
|
| І, роздивившись, прийшов до дому Марії, матері Іоана, званого Марком, де багато людей зібралися і молилися. | (Заⷱ҇ л҃.) Смотри́въ же прїи́де въ до́мъ марі́и ма́тере і҆ѡа́нна, нарица́емагѡ ма́рка, и҆дѣ́же бѧ́хꙋ мно́зи со́брани и҆ молѧ́щесѧ. |
|
13
|
13
|
| Коли ж Петро постукав біля воріт, то вийшла послухати служниця на ім’я Рода | Толкнꙋ́вшꙋ же петрꙋ̀ во врата̀ двора̀, пристꙋпѝ слы́шати ѻ҆трокови́ца, и҆́менемъ ро́ди, |
|
14
|
14
|
| і, впізнавши голос Петра, з радости не відчинила воріт, а, вбігши, сказала, що Петро стоїть біля воріт. | и҆ позна́вши гла́съ петро́въ, ѿ ра́дости не ѿве́рзе вра́тъ, прите́кши же сказа̀ петра̀ стоѧ́ща пред̾ враты̀. |
|
15
|
15
|
| А ті казали їй: «Чи при своєму ти розумі?» Але вона твердила, що так і є. Вони ж говорили: «Це ангел його». | Ѻ҆ни́ же къ не́й рѣ́ша: бѣснꙋ́ешисѧ ли; Ѻ҆на́ же крѣплѧ́шесѧ та́кѡ бы́ти. Ѻ҆ни́ же глаго́лахꙋ: а҆́гг҃лъ є҆гѡ̀ є҆́сть. |
|
16
|
16
|
| А Петро і далі стукав. Коли ж відчинили, то побачили його і вжахнулися. | Пе́тръ же пребыва́ше толкі́й: ѿве́рзше же ви́дѣша є҆го̀ и҆ оу҆жасо́шасѧ. |
|
17
|
17
|
| Він же, давши знак рукою, щоб мовчали, розповів їм, як Господь вивів його з в’язниці, і сказав: «Сповістіть про це Якова і братію». Потім, вийшовши, пішов у інше місце. | Помаа́въ же и҆̀мъ рꙋко́ю молча́ти, сказа̀ и҆̀мъ, ка́кѡ гдⷭ҇ь є҆го̀ и҆зведѐ и҆з̾ темни́цы: рече́ же: возвѣсти́те і҆а́кѡвꙋ и҆ бра́тїѧмъ сїѧ̑. И҆ и҆зше́дъ и҆́де во и҆́но мѣ́сто. |
|
18
|
18
|
| Коли настав день, між воїнами зчинилася велика тривога: що сталося з Петром. | Бы́вшꙋ же дню̀, бѣ̀ молва̀ не ма́ла въ во́инѣхъ, что̀ оу҆́бѡ петрꙋ̀ бы́сть: |
|
19
|
19
|
| Ірод же, пошукавши його і не знайшовши, судив сторожів і звелів стратити їх. Потім він відбув з Юдеї до Кесарії і там залишався. | и҆́рѡдъ же, поиска́въ є҆го̀ и҆ не ѡ҆брѣ́тъ и҆ и҆стѧза́въ стра́жы, повелѣ̀ ѿвестѝ и҆̀хъ: и҆ и҆зше́дъ ѿ і҆ꙋде́и въ кесарі́ю, живѧ́ше. |
|
20
|
20
|
| Ірод був розгніваний на тирян і сидонян; вони ж, змовившись, прийшли до нього і, схиливши на свій бік Власта, постельника царського, просили миру, бо їхня країна живилася від його царства. | Бѣ́ же и҆́рѡдъ гнѣ́ваѧсѧ на тѵ́рѧны и҆ сїдѡ́нѧны: и҆̀же є҆динодꙋ́шнѡ прїидо́ша къ немꙋ̀, и҆ оу҆моли́вше вла́ста посте́льника царе́ва, проша́хꙋ ми́ра, поне́же страны̑ и҆́хъ ѿ ца́рства є҆гѡ̀ пита́хꙋсѧ. |
|
21
|
21
|
| Призначеного дня Ірод, одягнувшись у царський одяг, сів на підвищенні і говорив до них; | Въ нарѣче́нный же де́нь и҆́рѡдъ, ѡ҆бо́лксѧ во ѻ҆де́ждꙋ ца́рскꙋ и҆ сѣ́дъ на сꙋди́ще пред̾ наро́домъ, глаго́лаше къ ни̑мъ, |
|
22
|
22
|
| а народ вигукував: «Це голос Бога, а не людини». | наро́дъ же возглаша́ше: гла́съ бж҃їй, а҆ не человѣ́чь. |
|
23
|
23
|
| Та раптом ангел Господній уразив його за те, що він не віддав слави Боговi; і, з’їдений червою, помер. | Внеза́пꙋ же поразѝ є҆го̀ а҆́гг҃лъ гдⷭ҇ень, занѐ не дадѐ сла́вы бг҃ꙋ: и҆ бы́въ червьмѝ и҆з̾ѧде́нъ, и҆́здше. |
|
24
|
24
|
| Слово ж Боже росло і поширювалось. | Сло́во же бж҃їе растѧ́ше и҆ мно́жашесѧ. |
|
25
|
25
|
| А Варнава та Савл, виконавши доручення, повернулися з Єрусалима до Антиохії, взявши з собою Іоана, прозваного Марком. | (Заⷱ҇ л҃а҃.) Варна́ва же и҆ са́ѵлъ возврати́стасѧ и҆з̾ і҆ерⷭ҇ли́ма во а҆нтїохі́ю, и҆спѡ́лнивша слꙋ́жбꙋ, поє́мша съ собо́ю и҆ і҆ѡа́нна, нарица́емаго ма́рка. |
|
Глава 13
|
Глава́ г҃і
|
|
1
|
1
|
| В Антиохійській церкві були деякі пророки і вчителі: Варнава і Симеон, що звався Hігер, і Луцій киринеянин, і Манаїл, вихований з Іродом четвертовладником, і Савл. | Бѧ́хꙋ же нѣ́цыи во цр҃кви сꙋ́щей во а҆нтїохі́и прⷪ҇ро́цы и҆ оу҆чи́телїе: варна́ва же и҆ сѷмеѡ́нъ нарица́емый ні́геръ, и҆ лꙋкі́й кѷрине́анинъ, и҆ манаи́лъ со и҆́рѡдомъ четвертовла́стникомъ воспита́нный, и҆ са́ѵлъ. |
|
2
|
2
|
| Коли вони служили Господеві й постили, Дух Святий сказав: «Відділіть Мені Варнаву та Савла для діла, на яке Я покликав їх». | Слꙋжа́щымъ же и҆̀мъ гдⷭ҇еви и҆ постѧ́щымсѧ, речѐ дх҃ъ ст҃ы́й: ѿдѣли́те мѝ варна́вꙋ и҆ са́ѵла на дѣ́ло, на не́же призва́хъ и҆̀хъ. |
|
3
|
3
|
| Тоді вони, попостившись і помолившись та поклавши руки на них, відпустили їх. | Тогда̀ пости́вшесѧ и҆ помоли́вшесѧ и҆ возло́жше рꙋ́ки на нѧ̀, ѿпꙋсти́ша и҆̀хъ. |
|
4
|
4
|
| Вони, послані Духом Святим, прийшли до Селевкії, а звідтіль відпливли до Кіпру; | Сїѧ̑ оу҆̀бо, пѡ́слана бы̑вша ѿ дх҃а ст҃а, снидо́ста въ селеѵкі́ю, ѿтꙋ́дꙋ же ѿплы́ста въ кѵ́пръ, |
|
5
|
5
|
| і, бувши в Саламіні, проповідували слово Боже в юдейських синагогах; мали ж вони й Іоана для служіння. | и҆ бы̑вша въ саламі́нѣ, возвѣща́ста сло́во бж҃їе въ со́нмищихъ і҆ꙋде́йскихъ: и҆мѣ́ѧста же и҆ і҆ѡа́нна слꙋгꙋ̀. |
|
6
|
6
|
| Пройшовши весь острів до Пафа, знайшли вони одного волхва, лжепророка, юдеянина на ім’я Варіісус, | Прошє́дша же ѻ҆́стровъ да́же до па́фа, ѡ҆брѣто́ста нѣ́коего мꙋ́жа волхва̀ лжепроро́ка і҆ꙋде́анина, є҆мꙋ́же и҆́мѧ варїисꙋ́съ, |
|
7
|
7
|
| який був із проконсулом Сергієм Павлом, чоловіком розумним. Він, покликавши Варнаву та Савла, побажав почути слово Боже. | и҆́же бѣ̀ со а҆нѳѷпа́томъ се́ргїемъ па́ѵломъ, мꙋ́жемъ разꙋ́мнымъ. Се́й призва́въ варна́вꙋ и҆ са́ѵла, взыска̀ оу҆слы́шати сло́во бж҃їе: |
|
8
|
8
|
| А Еліма-волхв [бо те означає ім’я його] противився їм, намагаючись відвернути проконсула від віри. | сопротивлѧ́шесѧ же и҆́ма є҆лѵ́ма во́лхвъ, та́кѡ бо сказꙋ́етсѧ и҆́мѧ є҆гѡ̀, и҆скі́й разврати́ти а҆нѳѷпа́та ѿ вѣ́ры. |
|
9
|
9
|
| Але Савл, він же й Павло, сповнившись Духа Святого і глянувши на нього, | Са́ѵлъ же, и҆́же и҆ па́ѵелъ, и҆спо́лнисѧ дх҃а ст҃а, и҆ воззрѣ́въ на́нь, |
|
10
|
10
|
| сказав: «О, сповнений всякого лукавства і всякого лиходійства, сину дияволів, ворог усякої правди! Чи перестанеш ти збивати з прямих путей Господніх? | речѐ: ѽ, и҆спо́лненне всѧ́кїѧ льстѝ и҆ всѧ́кїѧ ѕло́бы, сы́не дїа́воль, вра́же всѧ́кїѧ пра́вды, не преста́неши ли развраща́ѧ пꙋти̑ гдⷭ҇ни пра̑выѧ; |
|
11
|
11
|
| І нині ось рука Господня на тобі: ти будеш сліпий і не побачиш сонця до часу». І раптом обійняла його темрява й пітьма, і він ходив навпомацки, шукаючи поводиря. | и҆ нн҃ѣ, сѐ, рꙋка̀ гдⷭ҇нѧ на тѧ̀, и҆ бꙋ́деши слѣ́пъ, не ви́дѧ со́лнца до вре́мене. Внеза́пꙋ же нападѐ на́нь мра́къ и҆ тма̀, и҆ ѡ҆сѧза́ѧ и҆ска́ше вожда̀. |
|
12
|
12
|
| Тоді проконсул, побачивши, що сталося, увірував, дивуючись ученню Господньому. | Тогда̀ ви́дѣвъ а҆нѳѷпа́тъ бы́вшее, вѣ́рова, дивѧ́сѧ ѡ҆ оу҆ч҃нїи гдⷭ҇ни. |
|
13
|
13
|
| Відпливши з Пафа, Павло та ті, що були з ним, прибули до Пергії, у Памфілії. А Іоан, відлучившись від них, повернувся до Єрусалима. | (Заⷱ҇ л҃в҃.) Ѿве́зшесѧ же ѿ па́фа па́ѵелъ и҆ сꙋ́щїи съ ни́мъ, прїидо́ша въ пергі́ю памфѷлі́йскꙋю: і҆ѡа́ннъ же, ѿлꙋчи́всѧ ѿ ни́хъ, возврати́сѧ во і҆ерⷭ҇ли́мъ. |
|
14
|
14
|
| Вони ж, проходячи від Пергії, прибули до Антиохії пісидійської і, увійшовши в синагогу суботнього дня, сіли. | Ѻ҆ни́ же, проше́дше ѿ пергі́и, прїидо́ша во а҆нтїохі́ю пїсїді́йскꙋю, и҆ вше́дше въ со́нмище въ де́нь сꙋббѡ́тный, сѣдо́ша. |
|
15
|
15
|
| Після читання Закону і Пророків начальники синагоги послали сказати їм: «Мужі-браття! Якщо у вас є слово повчання до народу, говоріть». | По чте́нїи же зако́на и҆ прⷪ҇рѡ́къ, посла́ша нача̑лницы со́нмища къ ни̑мъ, глаго́люще: мꙋ́жїе бра́тїе, а҆́ще є҆́сть сло́во въ ва́съ оу҆тѣше́нїѧ къ лю́демъ, глаго́лите. |
|
16
|
16
|
| Павло, підвівшись, дав знак рукою і сказав: «Мужі ізраїльтяни і ті‚ що бояться Бога, вислухайте! | Воста́въ же па́ѵелъ и҆ помаа́въ рꙋко́ю, речѐ: мꙋ́жїе і҆и҃лтѧне и҆ боѧ́щїисѧ бг҃а, оу҆слы́шите: |
|
17
|
17
|
| Бог народу цього обрав батьків наших і підніс цей народ під час перебування у землі єгипетській, і силою великою вивів їх із неї, | бг҃ъ люді́й си́хъ и҆збра̀ ѻ҆тцы̀ на́шѧ и҆ лю́ди вознесѐ въ прише́лствїи въ землѝ є҆гѵ́петстѣй, и҆ мы́шцею высо́кою и҆зведѐ и҆̀хъ и҆з̾ неѧ̀ |
|
18
|
18
|
| і близько сорока років годував їх у пустелі. | и҆ до четы́редесѧти лѣ́тъ препита̀ и҆̀хъ въ пꙋсты́ни: |
|
19
|
19
|
| І, знищивши сім народів у землі Ханаанській, розділив їм у спадщину їхню землю. | и҆ низложи́въ ꙗ҆зы̑къ се́дмь въ землѝ ханаа́нстѣй, дадѐ и҆̀мъ въ наслѣ́дїе зе́млю и҆́хъ, |
|
20
|
20
|
| І після цього, близько чотирьохсот п’ятдесяти років, давав їм суддів до пророка Самуїла. | и҆ по си́хъ, ꙗ҆́кѡ лѣ́тъ четы́реста и҆ пѧтьдесѧ́тъ, дадѐ и҆̀мъ сꙋдїи̑ до самꙋи́ла прⷪ҇ро́ка: |
|
21
|
21
|
| Потім просили вони царя, і Бог дав їм Саула, сина Кісового, мужа з коліна Веніамінового. Так минуло років сорок. | и҆ ѿтꙋ́дꙋ проси́ша царѧ̀, и҆ дадѐ и҆̀мъ бг҃ъ саꙋ́ла сы́на кі́сова, мꙋ́жа ѿ колѣ́на венїамі́нова, лѣ́тъ четы́редесѧть: |
|
22
|
22
|
| Усунувши його, настановив їм царем Давида, про якого і сказав, засвідчивши: «Знайшов Я мужа по серцю Моєму, Давида, сина Єссея, який здійснить усі бажання Мої». | и҆ преста́вль є҆го̀, воздви́же и҆̀мъ дв҃да въ царѧ̀, є҆мꙋ́же и҆ речѐ свидѣ́телствовавъ: ѡ҆брѣто́хъ дв҃да сы́на і҆ессе́ова, мꙋ́жа по срⷣцꙋ моемꙋ̀, и҆́же сотвори́тъ всѧ̑ хотѣ̑нїѧ моѧ̑. |
|
23
|
23
|
| З його роду Бог за обітницею підніс Ісуса — Спасителя Ізраїлеві. | Ѿ сегѡ̀ сѣ́мене бг҃ъ по ѡ҆бѣтова́нїю воздви́же і҆и҃лю спⷭ҇нїе і҆и҃са, |
|
24
|
24
|
| Перед самим пришестям Його Іоан проповідував хрещення всьому народові ізраїльському. | проповѣ́давшꙋ і҆ѡа́ннꙋ пред̾ лице́мъ вни́тїѧ є҆гѡ̀ креще́нїе покаѧ́нїѧ всѣ̑мъ лю́демъ і҆и҃лєвымъ. |
|
25
|
25
|
| Закінчуючи ж путь свою, Іоан говорив: «За кого ви мене вважаєте? Я не Той; але ось іде за мною, у Якого я недостойний розв’язати взуття на ногах. | (Заⷱ҇ л҃г҃.) И҆ ꙗ҆́коже скончава́ше і҆ѡа́ннъ тече́нїе, глаго́лаше: кого̀ мѧ̀ непщꙋ́ете бы́ти; нѣ́смь а҆́зъ, но сѐ, грѧде́тъ по мнѣ̀, є҆мꙋ́же нѣ́смь досто́инъ разрѣши́ти реме́нь сапогꙋ̑ є҆гѡ̀. |
|
26
|
26
|
| Мужі-браття, сини роду Авраамового і всі між вами, хто боїться Бога! Вам послано слово спасіння цього. | Мꙋ́жїе бра́тїе, сы́нове ро́да а҆враа́млѧ, и҆ и҆̀же въ ва́съ боѧ́щїисѧ бг҃а, ва́мъ сло́во спⷭ҇нїѧ сегѡ̀ посла́сѧ. |
|
27
|
27
|
| Бо жителі Єрусалима і начальники їхні, не визнавши Його і осудивши, сповнили слова пророчі, що читаються кожної суботи, | Живꙋ́щїи бо во і҆ерⷭ҇ли́мѣ и҆ кнѧ̑зи и҆́хъ, сегѡ̀ не разꙋмѣ́вше, и҆ гла́сы прⷪ҇ро́чєскїѧ по всѧ̑ сꙋббѡ̑ты чтѡ́мыѧ, ѡ҆сꙋди́вше (є҆го̀), и҆спо́лниша, |
|
28
|
28
|
| і, не знайшовши в Hьому ніякої провини, вартої смерти, просили Пилата вбити Його. | и҆ ни є҆ди́ныѧ вины̀ сме́ртныѧ ѡ҆брѣ́тше, проси́ша оу҆ пїла́та оу҆би́ти є҆го̀: |
|
29
|
29
|
| Коли ж сповнилось усе, написане про Hього, то, знявши з дерева, поклали Його до гробу. | ꙗ҆́коже сконча́ша всѧ̑, ꙗ҆̀же ѡ҆ не́мъ пи̑сана, сне́мше съ дре́ва, положи́ша во гро́бѣ. |
|
30
|
30
|
| А Бог воскресив Його з мертвих. | Бг҃ъ же воскр҃сѝ є҆го̀ ѿ ме́ртвыхъ: |
|
31
|
31
|
| Він багато днів являвся тим, які вийшли з Hим із Галилеї до Єрусалима і які нині є свідками Його перед народом. | и҆́же ꙗ҆влѧ́шесѧ во дни̑ мнѡ́ги совозше́дшымъ съ ни́мъ ѿ галїле́и во і҆ерⷭ҇ли́мъ, и҆̀же нн҃ѣ сꙋ́ть свидѣ́телїе є҆гѡ̀ къ лю́демъ. |
|
32
|
32
|
| І ми благовістимо вам, що обітницю, дану батькам, Бог виконав нам, дітям їхнім, воскресивши Ісуса, | И҆ мы̀ ва́мъ благовѣствꙋ́емъ ѡ҆бѣтова́нїе бы́вшее ко ѻ҆тцє́мъ, ꙗ҆́кѡ сїѐ бг҃ъ и҆спо́лнилъ є҆́сть на́мъ ча́дѡмъ и҆́хъ, воздви́гъ і҆и҃са, |
|
33
|
33
|
| як і в другому псалмі написано: «Ти Син Мій: Я нині родив Тебе». | ꙗ҆́коже и҆ во ѱалмѣ̀ вторѣ́мъ пи́сано є҆́сть: сн҃ъ мо́й є҆сѝ ты̀, а҆́зъ дне́сь роди́хъ тѧ̀. |
|
34
|
34
|
| А що воскресив Його з мертвих, так що Він уже не обернеться в тління, про це сказав так: «Я дам вам милості, обіцяні Давидові, вірно». | А҆ ꙗ҆́коже воскр҃сѝ є҆го̀ ѿ ме́ртвыхъ, не ктомꙋ̀ хотѧ́ща возврати́тисѧ во и҆стлѣ́нїе, си́це речѐ: ꙗ҆́кѡ да́мъ ва́мъ прпⷣбнаѧ дв҃дѡва вѣ̑рнаѧ. |
|
35
|
35
|
| Тому й в іншому місці говорить: «Hе даси Святому Твоєму побачити тління». | Тѣ́мже и҆ въ дрꙋго́мъ гл҃етъ: не да́си прпⷣбномꙋ твоемꙋ̀ ви́дѣти и҆стлѣ́нїѧ. |
|
36
|
36
|
| Давид, послуживши у свій час Божій волі, упокоївся, і приєднався до своїх отців, і побачив тління; | Дв҃дъ бо, своемꙋ̀ ро́дꙋ послꙋжи́въ бж҃їимъ совѣ́томъ, оу҆́спе, и҆ приложи́сѧ ко ѻ҆тцє́мъ свои̑мъ, и҆ ви́дѣ и҆стлѣ́нїе: |
|
37
|
37
|
| а Той, Котрого Бог воскресив, не побачив тління. | а҆ є҆го́же бг҃ъ воздви́же, не ви́дѣ и҆стлѣ́нїѧ. |
|
38
|
38
|
| Отже, нехай буде відомо вам, мужі-браття, що заради Hього вам сповіщається відпущення гріхів; | Вѣ́домо оу҆̀бо да бꙋ́детъ ва́мъ, мꙋ́жїе бра́тїе, ꙗ҆́кѡ є҆гѡ̀ ра́ди ва́мъ ѡ҆ставле́нїе грѣхѡ́въ проповѣ́даетсѧ: |
|
39
|
39
|
| і в усьому, в чому ви не могли виправдатися законом Мойсеєвим, виправдовується Hим всякий віруючий. | и҆ ѿ всѣ́хъ, ѿ ни́хже не возмого́сте въ зако́нѣ мѡѷсе́овѣ ѡ҆правди́тисѧ, ѡ҆ се́мъ всѧ́къ вѣ́рꙋѧй ѡ҆правда́етсѧ. |
|
40
|
40
|
| Стережіться ж, щоб не прийшло на вас сказане у пророків: | Блюди́те оу҆̀бо, да не прїи́детъ на ва́съ рѣче́нное во прⷪ҇ро́цѣхъ: |
|
41
|
41
|
| «Дивіться, недбайливі, подивуйтесь і зникніть; бо Я творю діло в дні ваші, діло, якому не повірили б ви, коли б хто розповів вам». | ви́дите, неради́вїи, и҆ чꙋди́тесѧ, и҆ оу҆́зрите и҆ и҆сче́знете: ꙗ҆́кѡ дѣ́ло а҆́зъ содѣ́лаю во дни̑ ва́шѧ, є҆мꙋ́же не и҆́мате вѣ́ровати, а҆́ще кто̀ повѣ́сть ва́мъ. |
|
42
|
42
|
| Як вони виходили з юдейської синагоги, язичники просили їх говорити про те саме й у наступну суботу. | И҆сходѧ́щымъ же и҆̀мъ ѿ со́нмища і҆ꙋде́йска, молѧ́хꙋ ꙗ҆зы́цы въ дрꙋгꙋ́ю сꙋббѡ́тꙋ глаго́латисѧ и҆̀мъ глаго́лѡмъ си̑мъ: |
|
43
|
43
|
| Коли ж присутні розходились, то багато юдеїв і шанувальників Бога, навернених з язичників, пішли слідом за Павлом і Варнавою, які, бесідуючи з ними, умовляли їх перебувати у благодаті Божій. | разше́дшꙋсѧ же собо́рꙋ, послѣ́доваша мно́зи ѿ і҆ꙋдє́й и҆ чести́выхъ пришлє́цъ па́ѵлꙋ и҆ варна́вѣ, и҆̀же, глагѡ́люща и҆̀мъ, оу҆вѣща́ста и҆̀хъ пребыва́ти въ блгⷣти бж҃їей. |
|
44
|
44
|
| Hаступної суботи мало не все місто зібралося слухати слово Боже. | Во грѧдꙋ́щꙋю же сꙋббѡ́тꙋ ма́лѡ не ве́сь гра́дъ собра́сѧ послꙋ́шати сло́ва бж҃їѧ: |
|
45
|
45
|
| Але юдеї, побачивши народ, сповнилися заздрощів і, сперечаючись та лихословлячи, суперечили тому, що говорив Павло. | ви́дѣвше же і҆ꙋде́є наро́ды, и҆спо́лнишасѧ за́висти и҆ вопрекѝ глаго́лахꙋ глаго́лємымъ ѿ па́ѵла, сопроти́въ глаго́люще и҆ хꙋлѧ́ще. |
|
46
|
46
|
| Тоді Павло та Варнава з дерзновенням сказали: «Вам першим належало проповідувати слово Боже, а через те, що ви відкидаєте його й самих себе робите недостойними вічного життя, то ми звертаємось до язичників. | Дерзнꙋ̑вша же па́ѵелъ и҆ варна́ва реко́ста: ва́мъ бѣ̀ лѣ́по пе́рвѣе глаго́лати сло́во бж҃їе: а҆ поне́же ѿверго́сте є҆̀ и҆ недостѡ́йны творитѐ са́ми себѐ вѣ́чномꙋ животꙋ̀, сѐ, ѡ҆браща́емсѧ во ꙗ҆зы́ки: |
|
47
|
47
|
| Бо так заповів нам Господь: «Я поставив Тебе світлом язичникам, щоб Ти був на спасіння аж до краю землi». | та́кѡ бо заповѣ́да на́мъ гдⷭ҇ь: положи́хъ тѧ̀ во свѣ́тъ ꙗ҆зы́кѡмъ, є҆́же бы́ти тебѣ̀ во спⷭ҇нїе да́же до послѣ́днихъ землѝ. |
|
48
|
48
|
| Слухаючи це, язичники раділи і прославляли слово Господнє, і увірували всі, які були наперед визначені до вічного життя. | Слы́шаще же ꙗ҆зы́цы ра́довахꙋсѧ и҆ сла́влѧхꙋ сло́во гдⷭ҇не, и҆ вѣ́роваша, є҆ли́цы оу҆чине́ни бѧ́хꙋ въ жи́знь вѣ́чнꙋю: |
|
49
|
49
|
| І слово Господнє поширилося по всій країні. | проноша́шесѧ же сло́во гдⷭ҇не по все́й странѣ̀. |
|
50
|
50
|
| Але юдеї намовили побожних та почесних жінок і перших у місті людей, і вчинили гоніння на Павла та Варнаву, і вигнали їх за свої межі. | І҆ꙋде́є же наꙋсти́ша чести̑выѧ жєны̀ и҆ благоѡбра̑зныѧ и҆ старѣ́йшины гра́да, и҆ воздвиго́ша гоне́нїе на па́ѵла и҆ варна́вꙋ, и҆ и҆згна́ша ѧ҆̀ ѿ предѣ̑лъ свои́хъ. |
|
51
|
51
|
| Вони ж, обтрусивши на них порох з ніг своїх, пішли до Іконії. | Ѡ҆́на же, ѿрѧ̑сша пра́хъ ѿ но́гъ свои́хъ на ни́хъ, прїидо́ста во і҆коні́ю. |
|
52
|
52
|
| А ученики сповнювались радости й Духа Святого. | Оу҆чн҃цы́ же и҆сполнѧ́хꙋсѧ ра́дости и҆ дх҃а ст҃а. |
|
Глава 14
|
Глава́ д҃і
|
|
1
|
1
|
| В Іконії вони увійшли разом у юдейську синагогу і говорили так, що увірувало дуже багато юдеїв і еллінів. | Бы́сть же во і҆коні́и, вкꙋ́пѣ вни́ти и҆́ма въ со́нмище і҆ꙋде́йское и҆ глаго́лати та́кѡ, ꙗ҆́кѡ вѣ́ровати і҆ꙋде́євъ и҆ є҆́ллинѡвъ мно́жествꙋ мно́гꙋ. |
|
2
|
2
|
| А невіруючі юдеї розпалили і розлютили проти братії серця язичників. | Невѣ́рꙋющїи же і҆ꙋде́є воздвиго́ша и҆ ѡ҆ѕло́биша [къ ѕло́бѣ под̾ꙋсти́ша] дꙋ́шы ꙗ҆зы́кѡвъ на бра́тїю. |
|
3
|
3
|
| Проте вони пробули тут досить часу, сміливо проповідуючи Господа, Який на свідчення слова благодаті Своєї творив їх руками знамення і чудеса. | Дово́лно же оу҆̀бо вре́мѧ пребы́ста дерза̑юща ѡ҆ гдⷭ҇ѣ, свидѣ́телствꙋющемъ сло́вꙋ блгⷣти своеѧ̀ и҆ даю́щемъ зна́мєнїѧ и҆ чꙋдеса̀ бы́ти рꙋка́ма и҆́хъ. |
|
4
|
4
|
| Тим часом народ у місті розділився: одні були на боці юдеїв, а інші — на боці апостолів. | Раздѣли́шажесѧ мно́жество гра́да, и҆ ѻ҆́ви оу҆́бѡ бѧ́хꙋ со і҆ꙋдє́и, ѻ҆́ви же со а҆пⷭ҇лы. |
|
5
|
5
|
| Коли ж язичники та юдеї зі своїми начальниками кинулися на них, щоб осоромити і побити їх камінням, | И҆ є҆гда̀ бы́сть стремле́нїе ꙗ҆зы́кѡмъ же и҆ і҆ꙋде́ємъ съ нача̑лники и҆́хъ досади́ти и҆ ка́менїемъ поби́ти и҆̀хъ, |
|
6
|
6
|
| вони, довідавшись про це, відійшли в лікаонські міста Лістру та Дервію і околиці їх | (Заⷱ҇ л҃д҃.) оу҆вѣ̑дѣвша же прибѣго́ста во гра́ды лѷкаѡ́нскїѧ, въ лѵ́стрꙋ и҆ де́рвїю, и҆ во ѡ҆крє́стныѧ и҆́хъ, |
|
7
|
7
|
| і там благовістили. | и҆ та́мѡ бѣ́ста благовѣствꙋ̑юща. |
|
8
|
8
|
| У Лістрі сидів один чоловік, слабий на ноги, кривий від утроби матері своєї, і ніколи не ходив. | И҆ нѣ́кто мꙋ́жъ въ лѵ́стрѣхъ не́мощенъ нога́ма сѣдѧ́ше, хро́мъ ѿ чре́ва ма́тере своеѧ̀ сы́й, и҆́же николи́же бѣ̀ ходи́лъ. |
|
9
|
9
|
| Він слухав, що говорив Павло, який, поглянувши на нього і побачивши, що він має віру для одержання зцілення, | Се́й слы́шаше па́ѵла глаго́люща: и҆́же воззрѣ́въ на́нь и҆ ви́дѣвъ, ꙗ҆́кѡ вѣ́рꙋ и҆́мать здра́въ бы́ти, |
|
10
|
10
|
| сказав гучним голосом: «Тобі говорю в ім’я Господа Ісуса Христа: стань прямо на ноги твої». І він відразу скочив і почав ходити. | речѐ ве́лїимъ гла́сомъ: тебѣ̀ глаго́лю во и҆́мѧ гдⷭ҇а і҆и҃са хрⷭ҇та̀, вста́ни на ногꙋ̀ твоє́ю пра́въ. И҆ а҆́бїе возскочѝ и҆ хожда́ше. |
|
11
|
11
|
| Hарод же, побачивши, що зробив Павло, підніс голос свій, говорячи по-лікаонськи: «Боги в образі людському зійшли до нас». | Наро́ди же ви́дѣвше, є҆́же сотворѝ па́ѵелъ, воздвиго́ша гла́съ сво́й, лѷкао́нски глаго́люще: бо́зи оу҆подо́бльшесѧ человѣ́кѡмъ снидо́ша къ на́мъ. |
|
12
|
12
|
| І назвали Варнаву Зевсом, а Павла — Єрмієм, бо він передував у слові. | Нарица́хꙋ же оу҆́бѡ варна́вꙋ ді́а, па́ѵла же є҆рмі́а, поне́же то́й бѧ́ше нача́лникъ сло́ва. |
|
13
|
13
|
| А жрець ідола Зевса, що знаходився перед їхнім містом, пригнавши до воріт волів і принісши вінки, хотів разом із народом принести жертву. | Жре́цъ же ді́евъ, сꙋ́щагѡ пред̾ гра́домъ и҆́хъ, приведѐ ю҆нцы̀ и҆ (принесѐ) вѣнцы̀ пред̾ врата̀, съ нарѡ́ды хотѧ́ше жре́ти. |
|
14
|
14
|
| Почувши це, апостоли Варнава та Павло роздерли одяг свій, кинулися між народ і гучно говорили: | Слы̑шавша же а҆пⷭ҇ла варна́ва и҆ па́ѵелъ, растерза̑вша ри̑зы своѧ̑, вскочи́ста въ наро́дъ, зовꙋ̑ща и҆ глагѡ́люща: |
|
15
|
15
|
| «Мужі! Що це ви робите? І ми такі самі люди, як і ви, і благовістимо вам, щоб ви навернулися від цих неправдивих до Бога Живого, Який створив небо і землю, і море, і все, що в них; | мꙋ́жїе, что̀ сїѧ̑ творитѐ; и҆ мы̀ подобостра̑стна є҆сма̀ ва́мъ человѣ̑ка, благовѣствꙋ̑юща ва́мъ ѿ си́хъ сꙋ́етныхъ ѡ҆браща́тисѧ къ бг҃ꙋ жи́вꙋ, и҆́же сотворѝ не́бо и҆ зе́млю и҆ мо́ре и҆ всѧ̑, ꙗ҆̀же въ ни́хъ: |
|
16
|
16
|
| Який у минулих поколіннях попустив, щоб усі народи ходили своїми шляхами, | и҆́же въ мимоше́дшыѧ ро́ды ѡ҆ста́вилъ бѣ̀ всѧ̑ ꙗ҆зы́ки ходи́ти въ пꙋте́хъ и҆́хъ: |
|
17
|
17
|
| хоч і не переставав свідчити про Себе благодіянням, подаючи нам з неба дощі і часи плодоносні та сповнюючи поживою і веселістю серця нашi». | и҆ оу҆́бѡ не несвидѣ́телствована себѐ ѡ҆ста́ви, бл҃готворѧ̀, съ небесѐ на́мъ дожди̑ даѧ̀ и҆ времена̀ плодонѡ́сна, и҆сполнѧ́ѧ пи́щею и҆ весе́лїемъ сердца̀ на̑ша. |
|
18
|
18
|
| І, говорячи це, вони ледве переконали народ не приносити їм жертви і йти кожному додому. | И҆ сїѧ̑ глагѡ́люща, є҆два̀ оу҆ста́виста наро́ды не жре́ти и҆́ма, но ѿитѝ коемꙋ́ждо во своѧ̑ си. Пребыва́ющема же и҆́ма и҆ оу҆ча́щема, |
|
19
|
19
|
| Тим часом як вони, залишившись там, учили, з Антиохії та Іконії прийшли деякі юдеї і, коли апостоли сміливо проповідували, переконали народ відійти від них, кажучи: «Вони не говорять нічого істинного, а все обманюють». І, підбуривши народ, побили Павла камінням і витягли за місто, вважаючи його мертвим. | прїидо́ша ѿ а҆нтїохі́и и҆ і҆коні́и нѣ́цыи і҆ꙋде́є, и҆ стѧза́ющемасѧ и҆́ма съ дерзнове́нїемъ, наꙋсти́ша наро́ды ѿстꙋпи́ти ѿ нею̀, глаго́люще, ꙗ҆́кѡ ничто́же и҆́стинно глаго́лета, но всѐ лже́та. И҆ наꙋсти́вше наро́ды и҆ ка́менїемъ поби́вше па́ѵла, и҆звлеко́ша внѣ̀ гра́да, мнѧ́ще є҆го̀ оу҆ме́рша. |
|
20
|
20
|
| Коли ж ученики зібрались біля нього, він устав і пішов до міста. | Ѡ҆́крестъ же ста́вшымъ є҆гѡ̀ оу҆чн҃кѡ́мъ, воста́въ вни́де во гра́дъ (Заⷱ҇ л҃е҃.) и҆ наꙋ́трїе и҆зы́де съ варна́вою въ де́рвїю. |
|
21
|
21
|
| А другого дня пішов із Варнавою до Дервії. Проповідавши Євангеліє цьому місту і навчивши багатьох, вони повернулися до Лістри, Іконії та Антиохії, | Благовѣствова̑вша же гра́дꙋ томꙋ̀ и҆ наꙋчи̑вша мнѡ́ги, возврати́стасѧ въ лѵ́стрꙋ и҆ і҆коні́ю и҆ а҆нтїохі́ю, |
|
22
|
22
|
| зміцнюючи душі учеників, благаючи перебувати у вірі і навчаючи, що багатьма скорботами належить нам увійти в Царство Боже. | оу҆твержда̑юща дꙋ́шы оу҆чн҃кѡ́въ, молѧ̑ща пребы́ти въ вѣ́рѣ, и҆ ꙗ҆́кѡ мно́гими скорбьмѝ подоба́етъ на́мъ вни́ти въ црⷭ҇твїе бж҃їе. |
|
23
|
23
|
| Рукоположивши ж їм пресвітерів для кожної церкви, вони помолилися з постом і передали їх Господеві, в Якого [ті] увірували. | Рꙋкополѡ́жша же и҆̀мъ пресвѵ́теры на всѧ̑ цр҃кви и҆ помоли̑вшасѧ съ посто́мъ, преда́ста и҆̀хъ гдⷭ҇еви, въ него́же оу҆вѣ́роваша. |
|
24
|
24
|
| І, перейшовши Пісидію, прийшли до Памфилії, | И҆ прошє́дша пїсїді́ю, прїидо́ста въ памфѷлі́ю: |
|
25
|
25
|
| і, проповідавши слово Господнє в Пергії, прийшли до Атталії; | и҆ глагѡ́лавша въ пергі́и сло́во гдⷭ҇не, снидо́ста во а҆тталі́ю |
|
26
|
26
|
| а звідтіль відпливли до Антиохії, звідки були передані благодаті Божій на діло, яке й виконали. | и҆ ѿтꙋ́дꙋ ѿплы́ста во а҆нтїохі́ю, ѿню́дꙋже бѣ́ста прє́дана блгⷣти бж҃їей въ дѣ́ло, є҆́же сконча́ста. |
|
27
|
27
|
| Прибувши туди і зібравши церкву, вони розказали все, що зробив Бог з ними і як Він відкрив двері віри язичникам. | Пришє́дша же и҆ собра̑вша цр҃ковь, сказа́ста, є҆ли̑ка сотворѝ бг҃ъ съ ни́ма и҆ ꙗ҆́кѡ ѿве́рзе ꙗ҆зы́кѡмъ две́рь вѣ́ры: |
|
28
|
28
|
| І перебували там з учениками чимало часу. | пребы́ста же та́мѡ вре́мѧ не ма́ло со оу҆чн҃ки̑. |
|
Глава 15
|
Глава́ є҃і
|
|
1
|
1
|
| Деякі, прийшовши з Юдеї, учили братів: «Якщо не обріжетесь за обрядом Мойсеєвим, не можете спастися». | И҆ нѣ́цыи сше́дше ѿ і҆ꙋде́и, оу҆ча́хꙋ бра́тїю, ꙗ҆́кѡ а҆́ще не ѡ҆брѣ́жетесѧ по ѡ҆бы́чаю мѡѷсе́овꙋ, не мо́жете спасти́сѧ. |
|
2
|
2
|
| Коли ж виникла незгода і чимале змагання Павла та Варнави з ними, то постановили, щоб Павло і Варнава і дехто інший з них пішли в цій справі до апостолів і пресвітерів у Єрусалим. | Бы́вшей же ра́спри и҆ стѧза́нїю не ма́лꙋ па́ѵлꙋ и҆ варна́вѣ къ ни̑мъ, оу҆чини́ша взы́ти па́ѵлꙋ и҆ варна́вѣ и҆ нѣ̑кимъ дрꙋги̑мъ ѿ ни́хъ ко а҆пⷭ҇лѡмъ и҆ ста́рцємъ во і҆ерⷭ҇ли́мъ ѡ҆ вопроше́нїи се́мъ. |
|
3
|
3
|
| Отже, послані церквою, вони проходили через Фінікію та Самарію, розповідаючи про навернення язичників, і творили велику радість усім браттям. | Ѻ҆ни́ же оу҆̀бо, предпо́слани бы́вше ѿ цр҃кве, прохожда́хꙋ фїнїкі́ю и҆ самарі́ю, повѣ́дающе ѡ҆браще́нїе ꙗ҆зы́кѡвъ, и҆ творѧ́хꙋ ра́дость ве́лїю все́й бра́тїи. |
|
4
|
4
|
| Прийшовши до Єрусалима, вони були прийняті церквою, апостолами і пресвітерами і сповістили про все, що Бог учинив з ними і як відкрив двері віри язичникам. | Прише́дше же во і҆ерⷭ҇ли́мъ, прїѧ́ти бы́ша ѿ цр҃кве и҆ а҆пⷭ҇лъ и҆ ста́рєцъ, сказа́ша же, є҆ли̑ка сотворѝ бг҃ъ съ ни́ми и҆ ꙗ҆́кѡ ѿве́рзе ꙗ҆зы́кѡмъ две́рь вѣ́ры. |
|
5
|
5
|
| Тоді встали деякі з фарисейської єресі, які увірували, і говорили, що треба обрізувати язичників та заповісти їм додержувати закон Мойсеїв. | (Заⷱ҇ л҃ѕ҃.) Воста́ша же нѣ́цыи ѿ є҆́реси фарїсе́йскїѧ вѣ́ровавшїи, глаго́люще, ꙗ҆́кѡ подоба́етъ ѡ҆брѣ́зати и҆̀хъ, завѣщава́ти же блюстѝ зако́нъ мѡѷсе́овъ. |
|
6
|
6
|
| Апостоли й пресвітери зібралися для розгляду цієї справи. | Собра́шасѧ же а҆пⷭ҇ли и҆ ста́рцы вѣ́дѣти ѡ҆ словесѝ се́мъ. |
|
7
|
7
|
| Після тривалого обговорення Петро встав і сказав їм: «Мужі-браття! Ви знаєте, що Бог із перших днів обрав з-поміж нас мене, щоб із моїх уст язичники почули слово Євангелія і увірували; | Мно́гꙋ же взыска́нїю бы́вшꙋ, воста́въ пе́тръ речѐ къ ни̑мъ: мꙋ́жїе бра́тїе, вы̀ вѣ́сте, ꙗ҆́кѡ ѿ дні́й пе́рвыхъ бг҃ъ въ на́съ и҆збра̀ оу҆сты̑ мои́ми оу҆слы́шати ꙗ҆зы́кѡмъ сло́во бл҃говѣ́стїѧ и҆ вѣ́ровати: |
|
8
|
8
|
| і Серцезнавець Бог засвідчив їм, давши їм Духа Святого, як і нам; | и҆ срⷣцевѣ́децъ бг҃ъ свидѣ́телствова и҆̀мъ, да́въ и҆̀мъ дх҃а ст҃а́го, ꙗ҆́коже и҆ на́мъ, |
|
9
|
9
|
| і не поклав ніякої різниці між нами і ними, вірою очистивши серця їхні. | и҆ ничто́же разсꙋдѝ междꙋ̀ на́ми же и҆ ѻ҆́нѣми, вѣ́рою ѡ҆чи́щь сердца̀ и҆́хъ: |
|
10
|
10
|
| Що ж ви нині спокушаєте Бога, бажаючи покласти на шию учеників ярмо, яке ні батьки наші, ні ми не могли понести? | нн҃ѣ оу҆̀бо что̀ и҆скꙋша́ете бг҃а, (хотѧ́ще) возложи́ти и҆́го на вы̑и оу҆чн҃кѡ́мъ, є҆гѡ́же ни ѻ҆тцы̀ на́ши, ни мы̀ возмого́хомъ понестѝ; |
|
11
|
11
|
| Але ми віруємо, що благодаттю Господа Ісуса Христа спасемось, як і вони». | но блгⷣтїю гдⷭ҇а і҆и҃са хрⷭ҇та̀ вѣ́рꙋемъ спⷭ҇ти́сѧ, ꙗ҆́коже и҆ ѻ҆нѝ. |
|
12
|
12
|
| Тоді замовкли всі, що зібралися, і слухали Варнаву і Павла, які розповідали про знамення й чудеса, створені Богом через них серед язичників. | Оу҆молча́ же всѐ мно́жество и҆ послꙋ́шахꙋ варна́вы и҆ па́ѵла повѣ́дающєю, є҆ли̑ка сотворѝ бг҃ъ зна́мєнїѧ и҆ чꙋдеса̀ во ꙗ҆зы́цѣхъ и҆́ма. |
|
13
|
13
|
| Коли ж вони замовкли, почав говорити Яків і сказав: «Мужі-браття! Послухайте мене. | По оу҆молча́нїи же є҆ю̀, ѿвѣща̀ і҆а́кѡвъ глаго́лѧ: мꙋ́жїе бра́тїе, послꙋ́шайте менѐ: |
|
14
|
14
|
| Симон розповів, як Бог спершу зглянувся на язичників, щоб зібрати з них народ в ім’я Своє. | сѷмеѡ́нъ повѣ́да, ꙗ҆́кѡ пре́жде бг҃ъ посѣтѝ прїѧ́ти ѿ ꙗ҆зы̑къ лю́ди ѡ҆ и҆́мени свое́мъ: |
|
15
|
15
|
| І з цим згідні слова пророків, як написано: | и҆ семꙋ̀ согласꙋ́ютъ словеса̀ прⷪ҇рѡ́къ, ꙗ҆́коже пи́шетъ: |
|
16
|
16
|
| «Потім повернуся і відбудую скинію Давидову, що впала, і те, що в ній зруйноване, відновлю і виправлю її, | по си́хъ ѡ҆бращꙋ́сѧ и҆ сози́ждꙋ кро́въ дв҃довъ па́дшїй, и҆ раскѡ́панаѧ є҆гѡ̀ сози́ждꙋ и҆ и҆спра́влю є҆го̀, |
|
17
|
17
|
| щоб шукали Господа інші люди і всі народи, серед яких звіститься ім’я Моє», — говорить Господь, Який творить усе це. | ꙗ҆́кѡ да взы́щꙋтъ про́чїи человѣ́цы гдⷭ҇а, и҆ всѝ ꙗ҆зы́цы, въ ни́хже нарече́сѧ и҆́мѧ моѐ, гл҃етъ гдⷭ҇ь, творѧ́й сїѧ̑ всѧ̑. |
|
18
|
18
|
| Відомі Богові споконвіку всі діла його. | Разꙋ̑мна ѿ вѣ́ка сꙋ́ть бг҃ови всѧ̑ дѣла̀ є҆гѡ̀. |
|
19
|
19
|
| Тому, я гадаю, не треба перешкоджати язичникам, які навертаються до Бога, | Сегѡ̀ ра́ди а҆́зъ сꙋждꙋ̀ не стꙋжа́ти ѿ ꙗ҆зы̑къ ѡ҆браща́ющымсѧ къ бг҃ꙋ, |
|
20
|
20
|
| а написати їм, щоб вони утримувалися від оскверненого ідолами, від блуду, задушенини і крови і щоб не робили іншим того, чого не бажають собі. | но заповѣ́дати и҆̀мъ ѡ҆греба́тисѧ ѿ тре́бъ і҆́дѡлскихъ и҆ ѿ блꙋда̀ и҆ оу҆да́вленины и҆ ѿ кро́ве, и҆ є҆ли̑ка неꙋгѡ́дна себѣ̀ сꙋ́ть, и҆ны̑мъ не твори́ти. |
|
21
|
21
|
| Бо закон Мойсеїв з давніх родів має по всіх містах тих, які проповідують його‚ і читається в синагогах кожної суботи». | Мѡѷсе́й бо ѿ родѡ́въ дре́внихъ по всѣ̑мъ градѡ́мъ проповѣ́дающыѧ є҆го̀ и҆́мать, въ со́нмищихъ по всѧ̑ сꙋббѡ̑ты что́мый. |
|
22
|
22
|
| Тоді апостоли і пресвітери з усією церквою розсудили, обравши з свого середовища мужів, послати їх до Антиохії з Павлом і Варнавою, а саме: Іуду, прозваного Варсавою, та Силу, мужів, які начальствували між браттями, | Тогда̀ и҆зво́лисѧ а҆пⷭ҇лѡмъ и҆ ста́рцємъ со все́ю цр҃ковїю, и҆збра́вше мꙋ̑жа ѿ ни́хъ, посла́ти во а҆нтїохі́ю съ па́ѵломъ и҆ варна́вою, і҆ꙋ́дꙋ нарица́емаго варса́вꙋ, и҆ сі́лꙋ, мꙋ̑жа нарѡ́чита въ бра́тїи, |
|
23
|
23
|
| написавши і вручивши їм таке: «Апостоли, і пресвітери і браття — браттям з язичників, які знаходяться в Антиохії, Сирії та Киликії: радійте. | написа́вше рꙋка́ма и҆́хъ сїѧ̑: а҆пⷭ҇ли и҆ ста́рцы и҆ бра́тїѧ, сꙋ́щымъ во а҆нтїохі́и и҆ сѷрі́и и҆ кїлїкі́и бра́тїѧмъ, и҆̀же ѿ ꙗ҆зы̑къ, (ѡ҆ гдⷭ҇ѣ) ра́доватисѧ. |
|
24
|
24
|
| Оскільки ми почули, що деякі, що вийшли від нас, стурбували вас своїми словами і похитнули ваші душі, кажучи, що треба обрізуватися і дотримувати закон, чого ми їм не доручали, | Поне́же слы́шахомъ, ꙗ҆́кѡ нѣ́цыи ѿ на́съ и҆зше́дше возмꙋти́ша ва́съ словесы̀, развраща́юще дꙋ́шы ва́шѧ, глаго́люще ѡ҆брѣ́затисѧ и҆ блюстѝ зако́нъ, и҆̀мже мы̀ не завѣща́хомъ: |
|
25
|
25
|
| то ми, зібравшись, однодушно розсудили: обрати мужів і послати їх до вас з улюбленими нашими Варнавою і Павлом, | и҆зво́лисѧ на́мъ собра́вшымсѧ є҆динодꙋ́шнѡ, и҆збра̑нныѧ мꙋ́жы посла́ти къ ва́мъ, съ возлю́бленныма на́шима варна́вою и҆ па́ѵломъ, |
|
26
|
26
|
| чоловіками, які віддали душі свої за Ім’я Господа нашого Ісуса Христа. | человѣ́кома преда́вшема дꙋ́шы своѧ̑ ѡ҆ и҆́мени гдⷭ҇а на́шегѡ і҆и҃са хрⷭ҇та̀: |
|
27
|
27
|
| Отже, ми послали Юду та Силу, котрі пояснять вам те саме і словами. | посла́хомъ оу҆̀бо і҆ꙋ́дꙋ и҆ сі́лꙋ, и҆ тѣ́хъ сло́вомъ сказꙋ́ющихъ та̑ѧжде: |
|
28
|
28
|
| Бо вгодно Святому Духові і нам не покладати на вас більше ніякого тягаря, крім цього необхідного: | и҆зво́лисѧ бо ст҃о́мꙋ дх҃ꙋ и҆ на́мъ, ничто́же мно́жае возложи́ти ва́мъ тѧготы̀, ра́звѣ нꙋ́ждныхъ си́хъ: |
|
29
|
29
|
| утримуватися від ідоложертовного, і крови, і задушенини, і блуду і не робити іншим того, чого собі не бажаєте. Дотримуючись цього, добре зробите. Будьте здорові!» | ѡ҆греба́тисѧ ѿ і҆дѡложе́ртвенныхъ и҆ кро́ве, и҆ оу҆да́вленины и҆ блꙋда̀: и҆ є҆ли̑ка не хо́щете ва́мъ бы́ти, дрꙋги̑мъ не твори́те: ѿ ни́хже соблюда́юще себѐ, до́брѣ сотворитѐ. Здра́вствꙋйте. |
|
30
|
30
|
| Отже, посланці прийшли до Антиохії і, зібравши людей, вручили послання. | Ѻ҆ни́ же оу҆̀бо по́слани бы́вше прїидо́ша во а҆нтїохі́ю, и҆ собра́вше наро́дъ, вда́ша посла́нїе. |
|
31
|
31
|
| Вони ж, прочитавши, зраділи цьому повчанню. | Проче́тше же, возра́довашасѧ ѡ҆ оу҆тѣше́нїи. |
|
32
|
32
|
| Іуда і Сила, будучи самі пророками, щедрими словами наставляли братію і утвердили її. | І҆ꙋ́да же и҆ сі́ла, и҆ та̑ прⷪ҇рѡ́ка сꙋ̑ща, сло́вомъ мно́зѣмъ оу҆тѣ́шиста бра́тїю и҆ оу҆тверди́ста. |
|
33
|
33
|
| Пробувши там якийсь час, вони з миром були відпущені браттями до апостолів. | Пребы̑вша же та́мѡ вре́мѧ, ѿпꙋщє́на бы́ста съ ми́ромъ ѿ бра́тїй ко а҆пⷭ҇лѡмъ. |
|
34
|
34
|
| Але Силі захотілося зостатися там (а Іуда повернувся до Єрусалима). | И҆зво́лисѧ же сі́лѣ пребы́ти та́мѡ, і҆ꙋ́да же возврати́сѧ во і҆ерⷭ҇ли́мъ. |
|
35
|
35
|
| Павло ж і Варнава жили в Антиохії, навчаючи і благовістячи разом з багатьма іншими слово Господнє. | (Заⷱ҇ л҃з҃.) Па́ѵелъ же и҆ варна́ва живѧ́ста во а҆нтїохі́и, оу҆ча̑ща и҆ благовѣствꙋ̑юща сло́во гдⷭ҇не, и҆ со и҆нѣ́ми мно́гими. |
|
36
|
36
|
| Через деякий час Павло сказав Варнаві: «Ходімо знов і відвідаємо братів наших по всіх містах, де ми проповідували слово Господнє, як вони живуть». | По нѣ́кихъ же дне́хъ речѐ па́ѵелъ къ варна́вѣ: возвра́щшесѧ подоба́етъ посѣти́ти бра́тїю на́шꙋ во всѣ́хъ градѣ́хъ, въ ни́хже проповѣ́дахомъ сло́во гдⷭ҇не, ка́кѡ пребыва́ютъ. |
|
37
|
37
|
| Варнава ж захотів узяти з собою Іоана, званого Марком, | Варна́ва же восхотѣ̀ поѧ́ти съ собо́ю і҆ѡа́нна нарица́емаго ма́рка: |
|
38
|
38
|
| але Павло вважав, що не слід брати з собою того, хто відстав від них у Памфилії і не пішов з ними на діло, на яке вони були послані. | па́ѵелъ же глаго́лаше ѿстꙋ́пльшагѡ ѿ на́ю ѿ памфѷлі́и и҆ не ше́дшагѡ съ на́ма на дѣ́ло, на не́же по́слани бы́хомъ, не поѧ́ти сего̀ съ собо́ю. |
|
39
|
39
|
| Це призвело до незгоди, так що вони розлучилися один з одним; і Варнава, взявши Марка, відплив до Кіпру; | Бы́сть оу҆̀бо ра́спрѧ, ꙗ҆́кѡ ѿлꙋчи́тисѧ и҆́ма ѿ себє̀: варна́ва оу҆́бѡ пое́мь ма́рка ѿплы̀ въ кѵ́пръ: |
|
40
|
40
|
| а Павло, обравши собі Силу, пішов, ввірений братією благодаті Божій, | па́ѵелъ же и҆збра́въ сі́лꙋ и҆зы́де пре́данъ блгⷣти бж҃їей ѿ бра́тїй, |
|
41
|
41
|
| і проходив через Сирію і Киликію, утверджуючи церкви. | прохожда́ше же сѷрі́ю и҆ кїлїкі́ю, оу҆твержда́ѧ цр҃кви. |
|
Глава 16
|
Глава́ ѕ҃і
|
|
1
|
1
|
| Дійшов він до Дервії і Лістри. І ось був там один ученик на ім’я Тимофій, у якого мати була юдеянка, що увірувала, а батько — еллін, | Прїи́де же въ де́рвїю и҆ лѵ́стрꙋ. И҆ сѐ, оу҆чн҃къ нѣ́кїй бѣ̀ тꙋ̀, и҆́менемъ тїмоѳе́й, сы́нъ жены̀ нѣ́кїѧ і҆ꙋде́аныни вѣ́рны, ѻ҆тца́ же є҆́ллина: |
|
2
|
2
|
| і про якого свідчили браття, що перебували в Лістрі та Іконії. | и҆́же свидѣ́телствованъ бѣ̀ ѿ сꙋ́щихъ въ лѵ́стрѣхъ и҆ і҆коні́и бра́тїи. |
|
3
|
3
|
| Павло захотів узяти його з собою; і взявши, обрізав його заради юдеїв, що були в тих місцях; бо всі знали про батька його, що він був еллін. | Сего̀ восхотѣ̀ па́ѵелъ съ собо́ю и҆зы́ти: и҆ прїе́мь ѡ҆брѣ́за є҆го̀, і҆ꙋдє́й ра́ди сꙋ́щихъ на мѣ́стѣхъ ѻ҆́нѣхъ: вѣ́дѧхꙋ бо всѝ ѻ҆тца̀ є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ є҆́ллинъ бѧ́ше. |
|
4
|
4
|
| Проходячи ж по містах, вони передавали вірним дотримуватися постанов, схвалених апостолами і пресвітерами в Єрусалимі. | И҆ ꙗ҆́коже прохожда́хꙋ гра́ды, предаѧ́ше и҆̀мъ храни́ти оу҆ста́вы сꙋждє́нныѧ ѿ а҆пⷭ҇лъ и҆ ста́рєцъ, и҆̀же во і҆ерⷭ҇ли́мѣ. |
|
5
|
5
|
| І церкви утверджувалися вірою і повсякденно зростали кількісно. | Цр҃кви же оу҆твержда́хꙋсѧ вѣ́рою и҆ прибыва́хꙋ въ число̀ по всѧ̑ дни̑. |
|
6
|
6
|
| Коли ж вони пройшли Фригію та Галатійську країну, заборонив їм Святий Дух проповідувати слово в Асії. | Проше́дше же фрѷгі́ю и҆ галаті́йскꙋю странꙋ̀, возбране́ни (бы́ша) ѿ ст҃а́гѡ дх҃а глаго́лати сло́во во а҆сі́и. |
|
7
|
7
|
| Дійшовши до Місії, вони поривалися йти у Вифинію; але Дух не допустив їх. | Прише́дше же въ мѷсі́ю, покꙋша́хꙋсѧ въ вїѳѷні́ю поитѝ: и҆ не ѡ҆ста́ви и҆́хъ дх҃ъ. |
|
8
|
8
|
| Перейшовши ж Місію, вони зійшли в Троаду. | Преше́дше же мѷсі́ю, снидо́ша въ трѡа́дꙋ. |
|
9
|
9
|
| І було Павлові вночі видіння: один муж, македонянин, стояв і благав його, кажучи: «Прийди до Македонії і допоможи нам». | И҆ видѣ́нїе въ нощѝ ꙗ҆ви́сѧ па́ѵлꙋ: мꙋ́жъ нѣ́кїй бѣ̀ македо́нѧнинъ стоѧ̀, молѧ̀ є҆го̀ и҆ глаго́лѧ: прише́дъ въ македо́нїю, помозѝ на́мъ. |
|
10
|
10
|
| Після цього видіння зараз же ми вирішили йти до Македонії, зрозумівши, що нас покликав Господь благовістити там. | И҆ ꙗ҆́коже видѣ́нїе ви́дѣ, а҆́бїе взыска́хомъ и҆зы́ти въ македо́нїю, разꙋмѣ́вше, ꙗ҆́кѡ призва̀ ны̀ гдⷭ҇ь благовѣсти́ти и҆̀мъ. |
|
11
|
11
|
| Отже, вирушивши з Троади, ми прибули до Самофракії, а другого дня до Hеаполя, | Ѿве́зшесѧ же ѿ трѡа́ды, прїидо́хомъ въ самоѳра́къ, воꙋ́трїе же въ неапо́ль, |
|
12
|
12
|
| звідти ж у Филипи; це перше місто в тій частині Македонії, колонія. У тому місті ми пробули кілька днів. | ѿтꙋ́дꙋ же въ фїлі́ппы, и҆́же є҆́сть пе́рвый гра́дъ ча́сти македо́нїи, колѡ́нїа. Бѣ́хомъ же въ то́мъ гра́дѣ пребыва́юще дни̑ нѣ̑кїѧ. |
|
13
|
13
|
| А суботнього дня ми вийшли за місто до річки, де, за звичаєм, було місце молитви, і, сівши, розмовляли з жінками, які посходились. | Въ де́нь же сꙋббѡ́тный и҆зыдо́хомъ во́нъ и҆з̾ гра́да при рѣцѣ̀, и҆дѣ́же мнѧ́шесѧ моли́твенница бы́ти, и҆ сѣ́дше глаго́лахомъ къ собра́вшымсѧ жена́мъ. |
|
14
|
14
|
| І слухала одна жінка на ймення Лідія, з міста Фіатір, що торгувала багряницею, яка шанувала Бога; і Господь відкрив їй серце слухати уважно те, про що говорив Павло. | И҆ нѣ́каѧ жена̀, и҆́менемъ лѷді́а, порфѷропрода́лница ѿ гра́да ѳѷаті́рскагѡ, чтꙋ́щи бг҃а, послꙋ́шаше: є҆́йже гдⷭ҇ь ѿве́рзе се́рдце внима́ти глаго́лємымъ ѿ па́ѵла. |
|
15
|
15
|
| Коли ж вона та її домашні охрестились, то благала нас, кажучи: «Якщо ви визнали мене вірною Господу, то увійдіть у мій дім і живіть у мене»; і переконала нас. | Ꙗ҆́коже крести́сѧ та̀ и҆ до́мъ є҆ѧ̀, молѧ́ше ны̀ глаго́лющи: а҆́ще оу҆смотри́сте мѧ̀ вѣ́рнꙋ гдⷭ҇еви бы́ти, вше́дше въ до́мъ мо́й, пребꙋ́дите. И҆ принꙋ́ди на́съ. |
|
16
|
16
|
| Сталося ж, як ішли ми на молитву, зустріла нас одна служниця, яка мала духа віщування і яка віщуванням давала великий прибуток своїм господарям. | (Заⷱ҇ л҃и҃.) Бы́сть же и҆дꙋ́щымъ на́мъ на моли́твꙋ, ѻ҆трокови́ца нѣ́каѧ и҆мꙋ́щаѧ дꙋ́хъ пытли́въ срѣ́те на́съ, ꙗ҆́же стѧжа́нїе мно́го даѧ́ше господє́мъ свои̑мъ волхвꙋ́ющи. |
|
17
|
17
|
| Йдучи за Павлом і за нами, вона кричала, кажучи: «Ці чоловіки — раби Бога Всевишнього, які звіщають нам путь спасіння». | Та̀ послѣ́довавши па́ѵлꙋ и҆ на́мъ, взыва́ше глаго́лющи: сі́и человѣ́цы рабѝ бг҃а вы́шнѧгѡ сꙋ́ть, и҆̀же возвѣща́ютъ на́мъ пꙋ́ть спⷭ҇нїѧ. |
|
18
|
18
|
| Це вона робила багато днів. Павло, розгнівавшись, обернувся і сказав духові: «Повеліваю тобі ім’ям Ісуса Христа вийти з неї». І дух вийшов відразу. | Се́ же творѧ́ше на мнѡ́ги дни̑. Стꙋжи́въ же сѝ па́ѵелъ и҆ ѡ҆бра́щьсѧ, дꙋ́хови речѐ: запреща́ю тѝ и҆́менемъ і҆и҃са хрⷭ҇та̀, и҆зы́ди и҆з̾ неѧ̀. И҆ и҆зы́де въ то́мъ часѣ̀. |
|
19
|
19
|
| Господарі ж її, побачивши, що втратили надію на їхній прибуток, схопили Павла й Силу і потягли на площу до начальників. | Ви́дѣвше же госпо́дїе є҆ѧ̀, ꙗ҆́кѡ и҆зы́де наде́жда стѧжа́нїѧ и҆́хъ, пое́мше па́ѵла и҆ сі́лꙋ, влеко́ша на то́ргъ ко кнѧзє́мъ, |
|
20
|
20
|
| І, привівши їх до воєвод, сказали: «Ці люди, будучи юдеями, збурюють наше місто | и҆ приве́дше и҆̀хъ къ воево́дамъ, рѣ́ша: сі́и человѣ́цы возмꙋща́ютъ гра́дъ на́шъ, і҆ꙋде́є сꙋ́ще, |
|
21
|
21
|
| і проповідують звичаї, яких нам, римлянам, не личить ні приймати, ні виконувати». | и҆ завѣщава́ютъ ѡ҆бы̑чаи, ꙗ҆̀же не досто́итъ на́мъ прїима́ти ни твори́ти, ри́млѧнѡмъ сꙋ́щымъ. |
|
22
|
22
|
| Hарод також піднявся на них, а воєводи, зірвавши з них одяг, звеліли бити їх палицями | И҆ сни́десѧ наро́дъ на ни́хъ, и҆ воевѡ́ды растерза́вше и҆́ма ри̑зы, велѧ́хꙋ па́лицами би́ти и҆̀хъ: |
|
23
|
23
|
| і, нанісши їм багато ударів, вкинули у в’язницю, наказавши в’язничному сторожеві пильно стерегти їх. | мнѡ́ги же да́вше и҆́ма ра̑ны, всади́ша въ темни́цꙋ, завѣща́вше темни́чномꙋ стра́жꙋ тве́рдѡ стрещѝ и҆̀хъ: |
|
24
|
24
|
| Одержавши такий наказ, він вкинув їх у внутрішню в’язницю і ноги їхні забив у колоду. | и҆́же таково̀ завѣща́нїе прїе́мь, всадѝ и҆̀хъ во внꙋ́треннюю темни́цꙋ и҆ но́ги и҆́хъ забѝ въ кла́дѣ. |
|
25
|
25
|
| Близько опівночі Павло і Сила, молячись, прославляли Бога; в’язні ж слухали їх. | Въ полꙋ́нощи же па́ѵелъ и҆ сі́ла молѧ̑щасѧ поѧ́ста бг҃а: послꙋ́шахꙋ же и҆́хъ ю҆́зницы. |
|
26
|
26
|
| Раптом стався великий землетрус, так що захиталася основа в’язницi; і враз відчинились усі двері, і кайдани на всіх послабли. | Внеза́пꙋ же трꙋ́съ бы́сть ве́лїй, ꙗ҆́кѡ поколеба́тисѧ ѡ҆снова́нїю темни́чномꙋ: ѿверзо́шасѧ же а҆́бїе двє́ри всѧ̑, и҆ всѣ̑мъ ю҆́зы ѡ҆слабѣ́ша. |
|
27
|
27
|
| В’язничний сторож, прокинувшись і побачивши, що двері в’язниці відчинені, вихопив меч і хотів накласти на себе руки, думаючи, що в’язні втекли. | Возбꙋ́ждьсѧ же темни́чный стра́жъ и҆ ви́дѣвъ ѿвє́рсты двє́ри темни́цы, и҆звле́къ но́жъ, хотѧ́ше себѐ оу҆би́ти, мнѧ̀ и҆збѣ́гшѧ ю҆́зники. |
|
28
|
28
|
| Але Павло вигукнув голосно: «Hе роби собі ніякого зла, бо всі ми тут». | Возгласи́ же гла́сомъ ве́лїимъ па́ѵелъ глаго́лѧ: ничто́же сотворѝ себѣ̀ ѕла̀, вси́ бо є҆смы̀ здѣ̀. |
|
29
|
29
|
| Він же, зажадавши світла, вбіг до в’язницi; і припав у тремтінні до Павла і Сили, | Проси́въ же свѣщѝ вскочѝ, и҆ тре́петенъ бы́въ, припадѐ къ па́ѵлꙋ и҆ сі́лѣ, |
|
30
|
30
|
| і, вивівши їх геть, сказав: «Господарі мої, що мені робити, щоб спастися?» | и҆ и҆зве́дъ и҆̀хъ во́нъ, речѐ: госпо́дїе, что́ ми подоба́етъ твори́ти, да сп҃сꙋ́сѧ; |
|
31
|
31
|
| Вони ж сказали: «Віруй у Господа Ісуса Христа і спасешся ти і весь дім твій». | Ѡ҆́на же реко́ста: вѣ́рꙋй въ гдⷭ҇а і҆и҃са хрⷭ҇та̀, и҆ сп҃се́шисѧ ты̀ и҆ ве́сь до́мъ тво́й. |
|
32
|
32
|
| І проповідали слово Господнє йому і всім, хто був у домі його. | И҆ глаго́ласта є҆мꙋ̀ сло́во гдⷭ҇не, и҆ всѣ̑мъ, и҆̀же въ домꙋ̀ є҆гѡ̀. |
|
33
|
33
|
| І, взявши їх тієї ж години ночі, він обмив їхні рани і негайно охрестився сам і всі домашні його. | И҆ пое́мь ѧ҆̀ въ то́йже ча́съ но́щи, и҆змы̀ ѿ ра́нъ и҆ крести́сѧ са́мъ и҆ своѝ є҆мꙋ̀ всѝ а҆́бїе: |
|
34
|
34
|
| І, привівши їх у свій дім, запропонував трапезу і радів з усім домом своїм, що увірував у Бога. | вве́дъ же ѧ҆̀ въ до́мъ сво́й, поста́ви трапе́зꙋ и҆ возра́довасѧ со всѣ́мъ до́момъ свои́мъ, вѣ́ровавъ бг҃ꙋ. |
|
35
|
35
|
| Коли ж настав день, воєводи послали міських служителів сказати: «Відпусти людей тих». | Дню́ же бы́вшꙋ, посла́ша воевѡ́ды па́личники, глаго́люще: ѿпꙋстѝ человѣ̑ка ѡ҆́на. |
|
36
|
36
|
| В’язничний сторож сказав про це Павлові: «Воєводи прислали, щоб відпустити вас; отже, вийдіть тепер і йдіть з миром». | Сказа́ же темни́чный стра́жъ словеса̀ сїѧ̑ па́ѵлꙋ, ꙗ҆́кѡ посла́ша воевѡ́ды, да ѿпꙋщє́на бꙋ́дета: нн҃ѣ оу҆̀бо и҆зшє́дша, и҆ди́та съ ми́ромъ. |
|
37
|
37
|
| Але Павло відказав їм: «Hас, римських громадян, без суду прилюдно били, кинули у в’язницю, а тепер тайкома випускають? Hі, нехай прийдуть і самі виведуть нас». | Па́ѵелъ же речѐ къ ни̑мъ: би́вше на́ю пред̾ людьмѝ, неѡсꙋждє́нна человѣ̑ка ри̑млѧнина сꙋ̑ща, всади́ша въ темни́цꙋ, и҆ нн҃ѣ ѡ҆́тай и҆зво́дѧтъ на́ю; ни́ бо: но да прише́дше са́ми и҆зведꙋ́тъ на́ю. |
|
38
|
38
|
| Міські служителі сказали ці слова воєводам, і ті злякались, почувши, що це римські громадяни. | Сказа́ша же па́личницы воево́дамъ глаго́лы сїѧ̑: и҆ оу҆боѧ́шасѧ слы́шавше, ꙗ҆́кѡ ри̑млѧнина є҆ста̀. |
|
39
|
39
|
| І, прийшовши, вибачились перед ними, і, вивівши, просили йти собі з міста. | И҆ прише́дше оу҆моли́ша и҆̀хъ и҆ и҆зве́дше молѧ́хꙋ и҆зы́ти и҆з̾ гра́да. |
|
40
|
40
|
| Вони ж, вийшовши з в’язниці, прийшли до Лідії і, побачивши братів, повчали їх, і пішли. | И҆зшє́дша же и҆з̾ темни́цы прїидо́ста къ лѷді́и, и҆ ви̑дѣвша бра́тїю, оу҆тѣ́шиста и҆̀хъ и҆ и҆зыдо́ста. |
|
Глава 17
|
Глава́ з҃і
|
|
1
|
1
|
| Пройшовши через Амфіполь і Аполлонію, (вони) прийшли до Фессалоніки, де була юдейська синагога. | (Заⷱ҇ л҃ѳ҃.) Прешє́дша же а҆мфїпо́ль и҆ а҆поллѡ́нїю, внидо́ста въ солꙋ́нь, и҆дѣ́же бѣ̀ со́нмище і҆ꙋде́йское. |
|
2
|
2
|
| Павло, за своїм звичаєм, пішов до них і три суботи говорив з ними з Писання, | По ѡ҆бы́чаю же своемꙋ̀ па́ѵелъ вни́де къ ни̑мъ и҆ по сꙋббѡ̑ты трѝ стѧза́шесѧ съ ни́ми ѿ писа́нїй, |
|
3
|
3
|
| відкриваючи та доводячи їм, що «Христу належало постраждати і воскреснути з мертвих, і що цей Христос є Ісус, Якого я проповідую вам». | сказꙋ́ѧ и҆ предлага́ѧ и҆̀мъ, ꙗ҆́кѡ хрⷭ҇тꙋ̀ подоба́ше пострада́ти и҆ воскрⷭ҇нꙋти ѿ ме́ртвыхъ, и҆ ꙗ҆́кѡ се́й і҆и҃съ, є҆го́же а҆́зъ проповѣ́дꙋю ва́мъ, є҆́сть хрⷭ҇то́съ. |
|
4
|
4
|
| І деякі з них увірували і приєдналися до Павла та Сили, як з еллінів, що визнають Бога, дуже багато, так і зі знатних жінок чимало. | И҆ нѣ́цыи ѿ ни́хъ вѣ́роваша и҆ приложи́шасѧ къ па́ѵлꙋ и҆ сі́лѣ, ѿ чести́выхъ є҆́ллинъ мно́жество мно́го и҆ ѿ же́нъ благоро́дныхъ не ма́лѡ. |
|
5
|
5
|
| Але юдеї, які не увірували, запалившись заздрістю і взявши з майдану деяких негідних людей, зібралися натовпом і збурювали місто і, приступивши до дому Ясонового, намагалися вивести їх до народу. | Возревнова́вше же непоко́ршїисѧ і҆ꙋде́є и҆ прїе́мше крамо́лники нѣ̑кїѧ мꙋ́жы ѕлы̑ѧ, и҆ собра́вше наро́дъ, мо́лвѧхꙋ по гра́дꙋ: наше́дше же на до́мъ і҆ассо́новъ, и҆ска́хꙋ и҆̀хъ и҆звестѝ къ наро́дꙋ. |
|
6
|
6
|
| Hе знайшовши ж їх, потягли Ясона і деяких братів до міських начальників з криком, що ці всесвітні підбурювачі прийшли сюди, | Не ѡ҆брѣ́тше же и҆́хъ, влеча́хꙋ і҆ассо́на и҆ нѣ̑кїѧ ѿ бра́тїй ко градонача́лникѡмъ, вопїю́ще, ꙗ҆́кѡ, и҆̀же разврати́ша вселе́ннꙋю, сі́и и҆ здѣ̀ прїидо́ша, |
|
7
|
7
|
| а Ясон прийняв їх; і всі вони діють проти повелінь кесаря, визнаючи іншого царем — Ісуса. | и҆̀хже прїѧ́тъ і҆ассо́нъ: и҆ сі́и всѝ проти́внѡ велѣ́нїємъ ке́сарєвымъ творѧ́тъ, цр҃ѧ̀ глаго́люще и҆но́го бы́ти, і҆и҃са. |
|
8
|
8
|
| І стривожили народ та міських начальників, що слухали їх. | Смѧто́ша же наро́дъ и҆ градонача́лники слы́шащыѧ сїѧ̑: |
|
9
|
9
|
| Але ті, одержавши від Ясона та інших запоруку, відпустили їх. | взе́мше же дово́лное ѿ і҆ассо́на и҆ ѿ про́чихъ, ѿпꙋсти́ша и҆̀хъ. |
|
10
|
10
|
| Hегайно вночі браття відправили Павла та Силу до Верії, прибувши до якої, вони пішли до синагоги юдейської. | Бра́тїѧ же а҆́бїе въ нощѝ ѿсла́ша па́ѵла и҆ сі́лꙋ въ бе́рїю: и҆̀же пришє́дша, и҆до́ста въ собо́ръ і҆ꙋде́йскїй. |
|
11
|
11
|
| Тутешні були добродушніші, ніж жителі Фессалоніки: вони прийняли слово з усією ревністю, щоденно розбираючи Писання, чи точно це так. | Сі́и же бѧ́хꙋ благоро́днѣйши живꙋ́щихъ въ солꙋ́ни, и҆̀же прїѧ́ша сло́во со всѣ́мъ оу҆се́рдїемъ, по всѧ̑ дни̑ разсꙋжда́юще писа̑нїѧ, а҆́ще сꙋ́ть сїѧ̑ та́кѡ. |
|
12
|
12
|
| І багато з них увірувало, та з еллінських почесних жінок і чоловіків чимало. | Мно́зи оу҆̀бо ѿ ни́хъ вѣ́роваша, и҆ ѿ є҆́ллинскихъ же́нъ благоѡбра́зныхъ и҆ мꙋже́й не ма́лѡ. |
|
13
|
13
|
| Але коли фессалонікійські юдеї довідалися, що і у Верії проповідано Павлом слово Боже, то прийшли і туди, збуджуючи та підбурюючи народ. | И҆ ꙗ҆́кѡ оу҆вѣ́даша и҆̀же ѿ солꙋ́нѧ і҆ꙋде́є, ꙗ҆́кѡ и҆ въ бе́рїи проповѣ́дасѧ ѿ па́ѵла сло́во бж҃їе, прїидо́ша и҆ та́мѡ дви́жꙋще и҆ смꙋща́юще наро́ды. |
|
14
|
14
|
| Тоді браття зараз же відпустили Павла, який ішов немовби до моря; а Сила і Тимофій зосталися там. | А҆́бїе же тогда̀ бра́тїѧ ѿпꙋсти́ша па́ѵла и҆тѝ на помо́рїе: ѡ҆ста́ста же сі́ла и҆ тїмоѳе́й та́мѡ. |
|
15
|
15
|
| Ті, що супроводжували Павла, провели його до Афін і, одержавши наказ щодо Сили й Тимофія, щоб вони швидше прийшли до нього, відбули. | Провожда́ющїи же па́ѵла ведо́ша є҆го̀ да́же до а҆ѳи́нъ, и҆ прїе́мше за́повѣдь къ сі́лѣ и҆ тїмоѳе́ю, да ꙗ҆́кѡ скорѣ́е прїи́дꙋтъ къ немꙋ̀, и҆зыдо́ша. |
|
16
|
16
|
| Чекаючи їх в Афінах, Павло збурився духом, бачачи це місто‚ повне ідолів. | (Заⷱ҇ м҃.) Во а҆ѳи́нѣхъ же ждꙋ́щꙋ и҆́хъ па́ѵлꙋ, раздража́шесѧ дꙋ́хъ є҆гѡ̀ въ не́мъ зрѧ́щемъ і҆́дѡлъ по́лнъ сꙋ́щь гра́дъ. |
|
17
|
17
|
| Тож він говорив у синагозі з юдеями і тими, які шанують Бога, і кого він зустрічав щоденно на майдані. | Стѧза́шесѧ же оу҆̀бо на со́нмищи со і҆ꙋдє́и и҆ съ чести́выми, и҆ на то́ржищи по всѧ̑ дни̑ съ приключа́ющимисѧ. |
|
18
|
18
|
| Деякі з епікурейських філософів та стоїків почали сперечатися з ним; одні говорили: «Що хоче сказати цей марнослівець?» А інші: «Здається, він проповідує про чужі божества», бо він благовістив їм про Ісуса і воскресіння. | Нѣ́цыи же ѿ є҆пїкꙋ́ръ и҆ ѿ стѡ́їкъ фїлосѡ́фъ стѧза́хꙋсѧ съ ни́мъ: и҆ нѣ́цыи глаго́лахꙋ: что̀ оу҆́бѡ хо́щетъ сꙋесло́вивый се́й глаго́лати; И҆ні́и же: чꙋжди́хъ богѡ́въ мни́тсѧ проповѣ́дникъ бы́ти: ꙗ҆́кѡ і҆и҃са и҆ воскрⷭ҇нїе благовѣствова́ше и҆̀мъ. |
|
19
|
19
|
| І, взявши його, привели до ареопагу і говорили: «Чи можемо ми знати, що це за нове вчення, що ти його проповідуєш? | (Заⷱ҇.) Пое́мше же є҆го̀, ведо́ша на а҆реопа́гъ, глаго́люще: мо́жемъ ли разꙋмѣ́ти, что̀ но́вое сїѐ глаго́лемое тобо́ю оу҆ч҃нїе; |
|
20
|
20
|
| Бо щось дивовижне ти вкладаєш у вуха наші. Тому хочемо знати, що це таке?» | стра̑нна бо нѣ̑каѧ влага́еши во оу҆шеса̀ на̑ша: хо́щемъ оу҆̀бо разꙋмѣ́ти, что̀ хотѧ́тъ сїѧ̑ бы́ти; |
|
21
|
21
|
| Усі ж афіняни та чужоземці, які жили серед них, ні в чому так охоче не проводили час, як у тому, щоб говорити або слухати про щось нове. | А҆ѳине́є же всѝ и҆ приходѧ́щїи стра́ннїи ни во что́же и҆́но оу҆пражнѧ́хꙋсѧ, ра́звѣ глаго́лати что̀ и҆лѝ слы́шати но́вое. |
|
22
|
22
|
| Павло, ставши серед ареопагу, сказав: «Афіняни! З усього бачу я, що ви начебто особливо побожні. | Ста́въ же па́ѵелъ посредѣ̀ а҆реопа́га, речѐ: мꙋ́жїе а҆ѳине́йстїи, по всемꙋ̀ зрю̀ вы̀ а҆́ки благочести̑выѧ: |
|
23
|
23
|
| Бо, проходячи і оглядаючи ваші святині, я знайшов і жертовник, на якому написано: «Незнаному Боговi». Саме Цього, Якого ви, не знаючи, шануєте, я і проповідую вам. | проходѧ́ бо и҆ соглѧ́даѧ чествова̑нїѧ ва̑ша, ѡ҆брѣто́хъ и҆ ка́пище, на не́мже бѣ̀ напи́сано: невѣ́домомꙋ бг҃ꙋ. Є҆го́же оу҆̀бо не вѣ́дꙋще (благолѣ́пнѣ) чтетѐ, сего̀ а҆́зъ проповѣ́дꙋю ва́мъ. |
|
24
|
24
|
| Бог‚ що створив світ і все, що в ньому, Він‚ будучи Господом неба і землі, не в рукотворних храмах живе | Бг҃ъ сотвори́вый мі́ръ и҆ всѧ̑, ꙗ҆̀же въ не́мъ, се́й нб҃сѐ и҆ землѝ гдⷭ҇ь сы́й, не въ рꙋкотворе́нныхъ хра́мѣхъ живе́тъ, |
|
25
|
25
|
| і не вимагає служіння людських рук, ніби в чомусь мав би потребу, Сам даючи усьому життя і дихання‚ і все. | ни ѿ рꙋ́къ человѣ́ческихъ оу҆гождє́нїѧ прїе́млетъ, тре́бꙋѧ что̀, са́мъ даѧ̀ всѣ̑мъ живо́тъ и҆ дыха́нїе и҆ всѧ̑: |
|
26
|
26
|
| Від однієї крови створив увесь рід людський для проживання по всій землі, наперед визначивши часи і межі їх перебування, | сотвори́лъ же є҆́сть ѿ є҆ди́ныѧ кро́ве ве́сь ꙗ҆зы́къ человѣ́чь, жи́ти по всемꙋ̀ лицꙋ̀ земно́мꙋ, оу҆ста́вивъ пред̾ꙋчинє́наѧ времена̀ и҆ предѣ́лы селе́нїѧ и҆́хъ, |
|
27
|
27
|
| щоб вони шукали Бога, чи не відчують Його і чи не знайдуть, хоч Він і недалеко від кожного з нас: | взыска́ти гдⷭ҇а, да понѐ ѡ҆сѧ́жꙋтъ є҆го̀ и҆ ѡ҆брѧ́щꙋтъ, ꙗ҆́кѡ не дале́че ѿ є҆ди́нагѡ коегѡ́ждо на́съ сꙋ́ща: |
|
28
|
28
|
| бо ми Hим живемо‚ і рухаємось‚ і існуємо, як і деякі з ваших віршотворців говорили: «Ми Його і рід». | ѡ҆ не́мъ бо живе́мъ и҆ дви́жемсѧ и҆ є҆смы̀, ꙗ҆́коже и҆ нѣ́цыи ѿ ва́шихъ кни̑жникъ реко́ша: сегѡ́ бо и҆ ро́дъ є҆смы̀. |
|
29
|
29
|
| Отже, будучи родом Божим, ми не повинні думати, що Божество подібне до золота, або срібла, або каменя, що приймає образ через мистецтво та домисел людський. | Ро́дъ оу҆̀бо сꙋ́ще бж҃їй, не до́лжни є҆смы̀ непщева́ти подо́бно бы́ти бжⷭ҇тво̀ зла́тꙋ, и҆лѝ сребрꙋ̀, и҆лѝ ка́меню хꙋдо́жнѣ начерта́нꙋ, и҆ смышле́нїю человѣ́чꙋ: |
|
30
|
30
|
| Залишаючи часи невідання, Бог нині повеліває всім людям усюди покаятися; | лѣ̑та оу҆̀бо невѣ́дѣнїѧ презира́ѧ бг҃ъ, нн҃ѣ повелѣва́етъ человѣ́кѡмъ всѣ̑мъ всю́дꙋ пока́ѧтисѧ: |
|
31
|
31
|
| бо Він визначив день, у який праведно судитиме весь світ, через наперед настановленого Hим Мужа, подавши свідчення всім через воскресіння Його з мертвих». | занѐ оу҆ста́вилъ є҆́сть де́нь, въ ѻ҆́ньже хо́щетъ сꙋди́ти вселе́ннѣй въ пра́вдѣ, ѡ҆ мꙋ́жи, є҆го́же пред̾ꙋста́ви, вѣ́рꙋ подаѧ̀ всѣ̑мъ, воскр҃си́въ є҆го̀ ѿ ме́ртвыхъ. |
|
32
|
32
|
| Почувши про воскресіння мертвих, одні глузували, а інші говорили: «Про це послухаємо тебе іншим часом». | Слы́шавше же воскрⷭ҇нїе ме́ртвыхъ, ѻ҆́вїи оу҆́бѡ рꙋга́хꙋсѧ, ѻ҆́вїи же рѣ́ша: да слы́шимъ тѧ̀ па́ки ѡ҆ се́мѣ. |
|
33
|
33
|
| І Павло вийшов з-поміж них. | И҆ та́кѡ па́ѵелъ и҆зы́де ѿ среды̀ и҆́хъ. |
|
34
|
34
|
| Деякі мужі, приєднавшись до нього, увірували; між ними був Діонисій Ареопагіт і жінка на ім’я Дамар та інші з ними. | Нѣ́цыи же мꙋ́жїе прилѣпи́вшесѧ є҆мꙋ̀, вѣ́роваша: въ ни́хже бѣ̀ и҆ дїонѵ́сїй а҆реопагі́тскїй, и҆ жена̀ и҆́менемъ да́марь, и҆ дрꙋзі́и съ ни́ми. |
|
Глава 18
|
Глава́ и҃і
|
|
1
|
1
|
| Після цього Павло, залишивши Афіни, прийшов до Коринфа; | По си́хъ же ѿлꙋчи́всѧ па́ѵелъ ѿ а҆ѳи́нъ, прїи́де въ корі́нѳъ: |
|
2
|
2
|
| і, знайшовши одного юдея, на ім’я Акила, родом із Понту, який недавно прийшов з Італії, і Прискіллу, жінку його, — бо Клавдій звелів усім юдеям покинути Рим, — прийшов до них; | и҆ ѡ҆брѣ́тъ нѣ́коего і҆ꙋде́анина и҆́менемъ а҆кѵ́лꙋ, по́нтѧнина ро́домъ, но́вѡ прише́дша ѿ і҆талі́и, и҆ прїскі́ллꙋ женꙋ̀ є҆гѡ̀: занѐ повелѣ́лъ бѧ́ше клаѵді́й ѿлꙋчи́тисѧ всѣ̑мъ і҆ꙋде́ємъ ѿ ри́ма: прїи́де къ ни̑мъ, |
|
3
|
3
|
| і, за однорідністю ремесла, залишився у них і працював; бо їхнім ремеслом було робити намети. | и҆ занѐ є҆динохꙋдо́жникѡмъ бы́ти и҆̀мъ, пребы́сть оу҆ ни́хъ и҆ дѣ́лаше: бѧ́хꙋ бо скинотво́рцы хи́тростїю. |
|
4
|
4
|
| Кожної суботи він говорив у синагозі і переконував юдеїв та еллінів. | Стѧза́шесѧ же на со́нмищахъ по всѧ̑ сꙋббѡ̑ты и҆ препира́ше і҆ꙋдє́и и҆ є҆́ллины. |
|
5
|
5
|
| А коли прийшли з Македонії Сила і Тимофій, то Павло, ідучи за велінням Духа, свідчив юдеям, що Ісус є Христос. | И҆ є҆гда̀ снидо́ста ѿ македо́нїи сі́ла же и҆ тїмоѳе́й, тꙋжа́ше дꙋ́хомъ па́ѵелъ, свидѣ́телствꙋѧ і҆ꙋде́ѡмъ і҆и҃са бы́ти хрⷭ҇та̀. |
|
6
|
6
|
| Але оскільки вони противились і злословили, то він, обтрусивши одяг свій, сказав до них: «Кров ваша на головах ваших; я — чистий, віднині йду до язичників». | Проти́вѧщымсѧ же и҆̀мъ и҆ хꙋ́лѧщымъ, ѡ҆трѧ́съ ри̑зы своѧ̑, речѐ къ ни̑мъ: кро́вь ва́ша на глава́хъ ва́шихъ: чи́стъ а҆́зъ, ѿнн҃ѣ во ꙗ҆зы́ки и҆дꙋ̀. |
|
7
|
7
|
| І пішов звідти, і прийшов до одного на ім’я Юст, який шанував Бога; дім його був біля синагоги. | И҆ преше́дъ ѿтꙋ́дꙋ, прїи́де въ до́мъ нѣ́коегѡ и҆́менемъ і҆ꙋ́ста, чтꙋ́ща бг҃а, є҆мꙋ́же хра́мина бѣ̀ вскра́й со́нмища. |
|
8
|
8
|
| А Крисп, начальник синагоги, увірував у Господа разом з усім домом своїм, і багато з коринф’ян, слухаючи, увірували і охрестилися. | Крі́спъ же нача́лникъ собо́ра вѣ́рова гдⷭ҇еви со всѣ́мъ до́момъ свои́мъ, и҆ мно́зи ѿ корі́нѳѧнъ слы́шавше вѣ́ровахꙋ и҆ креща́хꙋсѧ. |
|
9
|
9
|
| У видінні вночі Господь сказав Павлові: «Hе бійся, але говори і не замовкай, | Рече́ же гдⷭ҇ь въ видѣ́нїи нощнѣ́мъ па́ѵлꙋ: не бо́йсѧ, но глаго́ли и҆ да не оу҆мо́лкнеши, |
|
10
|
10
|
| бо Я з тобою, і ніхто не вчинить тобі зла, тому що в Мене багато є людей у цьому містi». | занѐ а҆́зъ є҆́смь съ тобо́ю, и҆ никто́же приложи́тъ ѡ҆ѕло́бити тѧ̀: занѐ лю́дїе сꙋ́ть мѝ мно́зи во гра́дѣ се́мъ. |
|
11
|
11
|
| І він залишався там рік і шість місяців, навчаючи їх слова Божого. | Пребы́сть же та́мѡ лѣ́то и҆ мцⷭ҇ъ ше́сть, оу҆чѧ̀ въ ни́хъ сло́вꙋ бж҃їю. |
|
12
|
12
|
| Коли Галліон був проконсулом в Ахаї‚ юдеї однодушно напали на Павла і привели його на судилище, | Галлїѡ́нꙋ же а҆нѳѷпа́тꙋ сꙋ́щꙋ во а҆ха́їи, нападо́ша є҆динодꙋ́шнѡ і҆ꙋде́є на па́ѵла и҆ приведо́ша є҆го̀ на сꙋди́лище, |
|
13
|
13
|
| говорячи, що він навчає людей шанувати Бога не за законом. | глаго́люще, ꙗ҆́кѡ проти́вꙋ зако́нꙋ се́й оу҆вѣщава́етъ человѣ́ки чти́ти бг҃а. |
|
14
|
14
|
| Коли ж Павло хотів відкрити уста, Галліон сказав юдеям: «Юдеї! Якби була будь-яка несправедливість або ж злий умисел, тоді б я мав причину вислухати вас, | Хотѧ́щꙋ же па́ѵлꙋ ѿве́рсти оу҆ста̀, речѐ галлїѡ́нъ ко і҆ꙋде́ємъ: а҆́ще оу҆̀бо непра́вда была́ бы ка́ѧ и҆лѝ дѣ́ло ѕло́е, ѽ, і҆ꙋде́є, по сло́вꙋ послꙋ́шалъ бы́хъ ва́съ: |
|
15
|
15
|
| а коли йде суперечка про вчення та про імена і про закон ваш, то розберіться самi; я не хочу бути суддею в цьому». | а҆́ще ли же стѧза̑нїѧ сꙋ́ть ѡ҆ словесѝ и҆ ѡ҆ и҆́менѣхъ и҆ ѡ҆ зако́нѣ ва́шемъ, вѣ́дите са́ми: сꙋдїѧ́ бо а҆́зъ си̑мъ не хощꙋ̀ бы́ти. |
|
16
|
16
|
| І прогнав їх від судилища. | И҆ и҆згна̀ и҆̀хъ ѿ сꙋди́лища. |
|
17
|
17
|
| А всі елліни, схопивши Сосфена, начальника синагоги, били його перед судилищем; Галліон же анітрохи не турбувався про це. | Є҆́мше же всѝ є҆́ллини сѡсѳе́на нача́лника собо́ра, бїѧ́хꙋ пред̾ сꙋди́лищемъ: и҆ ни є҆ди́но ѡ҆ си́хъ галлїѡ́нꙋ радѣ́нїе бы́сть. |
|
18
|
18
|
| Павло, пробувши ще чимало днів, попрощався з браттями і відплив до Сирії (і з ним Акила і Прискілла), обстригши голову в Кенхреях, за обітницею. | Па́ѵелъ же, є҆щѐ пребы́въ дни̑ довѡ́лны и҆ цѣлова́въ бра́тїю, ѿплы̀ въ сѷрі́ю, и҆ съ ни́мъ а҆кѵ́ла и҆ прїскі́лла, ѡ҆стри́гъ главꙋ̀ въ кегхре́ихъ: ѡ҆бре́ксѧ бо бѣ̀. |
|
19
|
19
|
| Прибувши до Ефеса, залишив їх там, а сам пішов до синагоги і говорив з юдеями. | Приста́ же во є҆фе́сѣ и҆ тѣ́хъ ѡ҆ста́ви та́мѡ, са́мъ же вше́дъ въ со́нмище, стѧза́шесѧ со і҆ꙋдє́и. |
|
20
|
20
|
| Коли ж вони просили його побути у них довше, він не згодився, | Молѧ́щымъ же и҆̀мъ є҆го̀ на мно́го вре́мѧ пребы́ти оу҆ ни́хъ, не и҆зво́ли, |
|
21
|
21
|
| а попрощався з ними, сказавши: «Мені неодмінно треба провести в Єрусалимі свято, що наближається; до вас же повернуся знов, якщо це буде угодно Боговi». І відплив з Ефеса; Акила і Прискілла залишилися в Ефесі. | но ѿрече́сѧ и҆̀мъ, глаго́лѧ, ꙗ҆́кѡ подоба́етъ мѝ всѧ́кѡ пра́здникъ грѧдꙋ́щїй сотвори́ти во і҆ерⷭ҇ли́мѣ: па́ки же возвращꙋ́сѧ къ ва́мъ, бг҃ꙋ хотѧ́щꙋ. И҆ ѿвезе́сѧ ѿ є҆фе́са: а҆кѵ́ла же и҆ прїскі́лла ѡ҆ста́ста во є҆фе́сѣ. |
|
22
|
22
|
| Побувавши в Кесарії, (він) прийшов до Єрусалима, привітав церкву і пішов до Антиохії. | (Заⷱ҇ м҃а҃.) И҆ соше́дъ въ кесарі́ю, возше́дъ и҆ цѣлова́въ цр҃ковь, сни́де во а҆нтїохі́ю, |
|
23
|
23
|
| Пробувши там деякий час, вийшов і проходив по черзі країну Галатійську та Фригію, утверджуючи всіх учеників. | и҆ сотво́рь вре́мѧ нѣ́кое, и҆зы́де, проходѧ̀ порѧ́дꙋ галаті́йскꙋю странꙋ̀ и҆ фрѷгі́ю, оу҆твержда́ѧ всѧ̑ оу҆чн҃кѝ. |
|
24
|
24
|
| Якийсь юдей, на ім’я Аполлос, родом з Олександрії, чоловік красномовний та досвідчений у Писаннях, прийшов до Ефеса. | І҆ꙋде́анинъ же нѣ́кто, а҆поллѡ́съ и҆́менемъ, а҆леѯа́ндрѧнинъ ро́домъ, мꙋ́жъ слове́сенъ, прїи́де во є҆фе́съ, си́ленъ сы́й въ кни́гахъ. |
|
25
|
25
|
| Він був наставлений на шлях Господній і, пломеніючи духом, говорив та вчив про Господа правдиво, знаючи тільки про хрещення Іоанове. | Се́й бѣ̀ ѡ҆глаше́нъ пꙋтѝ гдⷭ҇ню, и҆ горѧ̀ дꙋ́хомъ, глаго́лаше и҆ оу҆ча́ше и҆звѣ́стнѡ ꙗ҆̀же ѡ҆ гдⷭ҇ѣ, вѣ́дый то́кмѡ креще́нїе і҆ѡа́нново. |
|
26
|
26
|
| Він почав сміливо говорити в синагозі. Почувши його, Акила і Прискілла прийняли його і досконаліше пояснили йому шлях Господній. | Се́й же нача́тъ дерза́ти на со́нмищихъ. Слы̑шавша же є҆го̀ а҆кѵ́ла и҆ прїскі́лла, прїѧ́ста є҆го̀ и҆ и҆звѣ́стнѣе томꙋ̀ сказа́ста пꙋ́ть гдⷭ҇ень. |
|
27
|
27
|
| А коли він вирішив іти до Ахаї, браття написали ученикам, щоб прийняли його; і він, прибувши туди, багато сприяв благодаттю тим, хто увірував, | Хотѧ́щꙋ же є҆мꙋ̀ преитѝ во а҆ха́їю, предпосла́вше бра́тїѧ написа́ша оу҆чн҃кѡ́мъ прїѧ́ти є҆го̀: и҆́же прише́дъ та́мѡ посо́бствова мно́гѡ вѣ́ровавшымъ блгⷣтїю: |
|
28
|
28
|
| бо він дуже викривав юдеїв привселюдно, доводячи з Писання, що Ісус є Христос. | тве́рдѡ бо і҆ꙋдє́и не престаѧ̀ ѡ҆блича́ше пред̾ людьмѝ, сказꙋ́ѧ писа́ньми, і҆и҃са бы́ти хрⷭ҇та̀. |
|
Глава 19
|
Глава́ ѳ҃і
|
|
1
|
1
|
| Під час перебування Аполлоса в Коринфі, Павло, пройшовши верхні країни, прибув до Ефеса і, знайшовши там деяких учеників, | (Заⷱ҇ м҃в҃.) Бы́сть же внегда̀ бы́ти а҆поллѡ́сꙋ въ корі́нѳѣ, па́ѵелъ, проше́дъ вы̑шнїѧ страны̑, прїи́де во є҆фе́съ, и҆ ѡ҆брѣ́тъ нѣ̑кїѧ оу҆чн҃кѝ, |
|
2
|
2
|
| сказав їм: «Чи прийняли ви Святого Духа, увірувавши?» Вони ж сказали йому: «Ми навіть і не чули, чи є Дух Святий». | речѐ къ ни̑мъ: а҆́ще оу҆́бѡ дх҃ъ ст҃ъ прїѧ́ли є҆стѐ вѣ́ровавше; Ѻ҆ни́ же рѣ́ша къ немꙋ̀: но нижѐ а҆́ще дх҃ъ ст҃ы́й є҆́сть, слы́шахомъ. |
|
3
|
3
|
| Він сказав їм: «У що ж ви хрестились?» Вони відповідали: «В Іоанове хрещення». | Рече́ же къ ни̑мъ: во что̀ оу҆̀бо крести́стесѧ; Ѻ҆ни́ же реко́ша: во і҆ѡа́нново креще́нїе. |
|
4
|
4
|
| Павло сказав: «Іоан хрестив хрещенням покаяння, говорячи людям, щоб вірували у Грядущого за ним, тобто у Христа Ісуса». | Рече́ же па́ѵелъ: і҆ѡа́ннъ оу҆́бѡ крестѝ креще́нїемъ покаѧ́нїѧ, лю́демъ глаго́лѧ, да во грѧдꙋ́щаго по не́мъ вѣ́рꙋютъ, си́рѣчь во хрⷭ҇та̀ і҆и҃са. |
|
5
|
5
|
| Почувши це, вони хрестилися в ім’я Господа Ісуса, | Слы́шавше же крести́шасѧ во и҆́мѧ гдⷭ҇а і҆и҃са, |
|
6
|
6
|
| і, коли Павло поклав на них руки, зійшов на них Дух Святий, і вони стали говорити іншими мовами і пророкувати. | и҆ возло́жшꙋ па́ѵлꙋ на нѧ̀ рꙋ́цѣ, прїи́де дх҃ъ ст҃ы́й на нѧ̀, глаго́лахꙋ же ѧ҆зы̑ки и҆ проро́чествовахꙋ. |
|
7
|
7
|
| Усіх же їх було чоловік близько дванадцяти. | Бѧ́ше же всѣ́хъ мꙋже́й ꙗ҆́кѡ двана́десѧть. |
|
8
|
8
|
| Прийшовши до синагоги, він безбоязно проповідував три місяці, навчаючи та переконуючи про Царство Боже. | Вше́дъ же въ со́нмище, дерза́ше, не ѡ҆бинꙋ́ѧсѧ трѝ мцⷭ҇ы бесѣ́дꙋѧ и҆ оу҆вѣрѧ́ѧ, ꙗ҆̀же ѡ҆ црⷭ҇твїи бж҃їи. |
|
9
|
9
|
| Але оскільки деякі розлютилися і не вірили, злословлячи шлях Господній перед народом, то він, залишивши їх, відділив учеників і щоденно проповідував в училищі якогось Тирана. | И҆ є҆гда̀ нѣ́цыи ѡ҆жесточа́хꙋсѧ и҆ прѧ́хꙋсѧ, ѕлосло́вѧще пꙋ́ть гдⷭ҇ень пред̾ наро́домъ, ѿстꙋ́пль ѿ ни́хъ ѿлꙋчѝ оу҆чн҃кѝ, по всѧ̑ дни̑ стѧза́ѧсѧ во оу҆чи́лищи мꙋчи́телѧ [власти́телѧ] нѣ́коегѡ. |
|
10
|
10
|
| Це тривало майже два роки, так що всі жителі Асії слухали проповідь про Господа Ісуса: як юдеї, так і елліни. | Сїе́ же бы́сть два̀ лѣ̑та, ꙗ҆́кѡ всѣ̑мъ живꙋ́щымъ во а҆сі́и слы́шати сло́во гдⷭ҇а і҆и҃са, жидѡ́мъ же и҆ є҆́ллинѡмъ. |
|
11
|
11
|
| Бог же творив немало чудес руками Павла, | Си̑лы же не прѡ́сты творѧ́ше бг҃ъ рꙋка́ма па́ѵловыма, |
|
12
|
12
|
| так що на хворих клали хустки і пояси з його тіла, і вони зцілялися від хвороби, і злі духи виходили з них. | ꙗ҆́кѡ и҆ на недꙋ̑жныѧ наноси́ти ѿ (по́та) тѣ́ла є҆гѡ̀ главотѧ́жы и҆ оу҆брꙋ́сцы, и҆ и҆сцѣли́тисѧ и҆̀мъ ѿ недꙋ̑гъ, и҆ дꙋхѡ́мъ лꙋка̑вымъ и҆сходи́ти ѿ ни́хъ. |
|
13
|
13
|
| Hавіть деякі з мандрівних юдейських заклинателів почали призивати ім’я Господа Ісуса над тими, що мали злих духів, говорячи: «Заклинаємо вас Ісусом, котрого Павло проповідує». | Нача́ша же нѣ́цыи ѿ скита́ющихсѧ і҆ꙋдє́й заклина́телей и҆менова́ти над̾ и҆мꙋ́щими дꙋ́хи лꙋка̑выѧ и҆́мѧ гдⷭ҇а і҆и҃са, глаго́люще: заклина́емъ вы̀ і҆и҃сомъ, є҆го́же па́ѵелъ проповѣ́дꙋетъ. |
|
14
|
14
|
| Це робили якісь семеро синів юдейського первосвященика Скеви. | Бѧ́хꙋ же нѣ́цыи сы́нове ске́ѵы і҆ꙋде́анина а҆рхїере́а се́дмь, и҆̀же сїѐ творѧ́хꙋ. |
|
15
|
15
|
| Але злий дух сказав у відповідь: «Ісуса знаю, і Павло мені відомий, а ви хто такі?» | Ѿвѣща́въ же дꙋ́хъ лꙋка́вый речѐ: і҆и҃са зна́ю и҆ па́ѵла свѣ́мъ, вы́ же кто̀ є҆стѐ; |
|
16
|
16
|
| І кинувся на них чоловік, у якому перебував злий дух, і, подолавши їх, узяв над ними таку силу, що вони нагими й зраненими втекли з дому того. | И҆ скачѧ̀ на ни́хъ человѣ́къ, въ не́мже бѣ̀ дꙋ́хъ лꙋка́вый, и҆ ѡ҆долѣ́въ и҆̀мъ, оу҆крѣпи́сѧ на ни́хъ, ꙗ҆́коже наги̑мъ и҆ оу҆ра́нєнымъ и҆збѣжа́ти ѿ хра́ма ѻ҆́нагѡ. |
|
17
|
17
|
| Це стало відоме всім юдеям і еллінам, що проживали в Ефесі, і напав страх на всіх них, і звеличувалося ім’я Господа Ісуса. | Сїе́ же бы́сть разꙋ́мно всѣ̑мъ живꙋ́щымъ во є҆фе́сѣ і҆ꙋде́ємъ же и҆ є҆́ллинѡмъ, и҆ нападѐ стра́хъ на всѣ́хъ и҆̀хъ, и҆ велича́шесѧ и҆́мѧ гдⷭ҇а і҆и҃са: |
|
18
|
18
|
| Багато з тих, що увірували, приходили, сповідаючи і відкриваючи діла свої. | мно́зи же ѿ вѣ́ровавшихъ прихожда́хꙋ, и҆сповѣ́дающе и҆ сказꙋ́юще дѣла̀ своѧ̑: |
|
19
|
19
|
| А досить багато з тих, що займалися чародійством, зібравши свої книги, спалили перед усіма, і склали ціну їх, і виявилось їх на п’ятдесят тисяч драхм. | дово́лни же ѿ сотво́ршихъ чародѣѧ̑нїѧ, собра́вше кни̑ги своѧ̑, сожига́хꙋ пред̾ всѣ́ми: и҆ сложи́ша цѣ́ны и҆́хъ и҆ ѡ҆брѣто́ша сребра̀ пѧ́ть те́мъ. |
|
20
|
20
|
| З такою силою зростало і міцніло слово Господнє. | Си́це крѣ́пкѡ сло́во гдⷭ҇не растѧ́ше и҆ крѣплѧ́шесѧ. |
|
21
|
21
|
| Коли ж це скінчилося, Павло задумав, пройшовши Македонію і Ахаю, йти до Єрусалима, сказавши: «Коли буду там, то я маю побачити і Рим». | И҆ ꙗ҆́коже сконча́шасѧ сїѧ̑, положѝ па́ѵелъ въ дꙋ́сѣ, проше́дъ македо́нїю и҆ а҆ха́їю, и҆тѝ во і҆ерⷭ҇ли́мъ, ре́къ, ꙗ҆́кѡ бы́вшꙋ мѝ та́мѡ, подоба́етъ мѝ и҆ ри́мъ ви́дѣти. |
|
22
|
22
|
| І‚ пославши в Македонію двох із тих, що служили йому, Тимофія та Ераста, сам залишився на деякий час в Асії. | Посла́въ же въ македо́нїю два̀ ѿ слꙋжа́щихъ є҆мꙋ̀, тїмоѳе́а и҆ є҆ра́ста, са́мъ же пребы́сть вре́мѧ во а҆сі́и. |
|
23
|
23
|
| Того часу стався чималий заколот проти путі Господньої, | Бы́сть же во вре́мѧ ѻ҆́но молва̀ не ма́ла ѡ҆ пꙋтѝ гдⷭ҇ни: |
|
24
|
24
|
| бо один срібляник, на ім’я Димитрій, який робив срібні храми Артеміди і давав митцям чималий заробіток, | дими́трїй бо нѣ́кто и҆́менемъ, среброкова́чь, творѧ́й хра́мы срє́брѧны а҆ртемі́дѣ, подаѧ́ше хитрецє́мъ дѣ́ланїе [стѧжа́нїе] не ма́ло, |
|
25
|
25
|
| зібравши їх та інших ремісників, сказав: «Друзі! Ви знаєте, що від цього ремесла залежить наш добробут; | и҆̀хже собра́въ и҆ и҆́ны сицевы́хъ веще́й дѣ́латєли, речѐ: мꙋ́жїе, вѣ́сте, ꙗ҆́кѡ ѿ сегѡ̀ дѣ́ланїѧ дово́лство житїю̀ на́шемꙋ є҆́сть: |
|
26
|
26
|
| проте ви бачите і чуєте, що не тільки в Ефесі, а майже по всій Асії цей Павло своїми переконаннями відвернув немало людей, говорячи, що те, що зроблене руками людськими, не є боги. | и҆ ви́дите и҆ слы́шите, ꙗ҆́кѡ не то́кмѡ є҆фе́съ, но ма́лѡ не всю̀ а҆сі́ю па́ѵелъ се́й препрѣ́въ, ѡ҆братѝ мно́гъ наро́дъ, глаго́лѧ, ꙗ҆́кѡ не сꙋ́ть бо́зи, и҆̀же рꙋка́ми человѣ́ческими быва́ютъ: |
|
27
|
27
|
| Але це нам загрожує тим, що не тільки наше ремесло зазнає зневаги, але й храм великої богині Артеміди не вартий буде нічого, і знищиться велич тієї, котру шанує вся Асія і всесвіт». | не то́кмѡ же сїѧ̀ бѣдꙋ̀ прїе́млетъ на́ша ча́сть, є҆́же бы во ѡ҆бличе́нїе не прїитѝ, но дабы̀ и҆ вели́кїѧ боги́ни а҆ртемі́ды хра́мъ ни во что́же не вмѣни́лсѧ, и҆́мать же разори́тисѧ и҆ вели́чество є҆ѧ̀, ю҆́же всѧ̀ а҆сі́а и҆ вселе́ннаѧ почита́етъ. |
|
28
|
28
|
| Вислухавши це, вони розлютилися і почали кричати, говорячи: «Велика Артеміда Ефеська!» | Слы́шавше же и҆ бы́вше и҆спо́лнени ꙗ҆́рости, вопїѧ́хꙋ глаго́люще: вели́ка а҆ртемі́да є҆фе́сскаѧ. |
|
29
|
29
|
| У всьому місті зчинився заколот. Схопивши македонян Гая і Аристарха, супутників Павлових, вони однодушно кинулися на видовище. | И҆ и҆спо́лнисѧ гра́дъ ве́сь мѧте́жа: оу҆стреми́шасѧ же є҆динодꙋ́шнѡ на позо́рище, восхи́щше га́їа и҆ а҆рїста́рха македо́нѧны, дрꙋ́ги [сопꙋ́тники] па́ѵлѡвы. |
|
30
|
30
|
| Коли ж Павло хотів увійти в народ, ученики не допустили його. | Па́ѵлꙋ же хотѧ́щꙋ вни́ти въ наро́дъ, не ѡ҆ставлѧ́хꙋ є҆гѡ̀ оу҆чн҃цы̀: |
|
31
|
31
|
| Також і деякі з асійських начальників, що були його друзями, пославши до нього, просили не з’являтися на видовищі. | нѣ́цыи же ѿ а҆сі́йскихъ нача̑лникъ, сꙋ́ще є҆мꙋ̀ дрꙋ́зи, посла́вше къ немꙋ̀, молѧ́хꙋ не вда́ти себѐ въ позо́ръ. |
|
32
|
32
|
| А тим часом одні кричали одне, а інші — друге, бо збори були безладні, і більша частина тих, що зійшлися, не знали, для чого вони зібралися. | Дрꙋзі́и же оу҆̀бо и҆́но нѣ́что вопїѧ́хꙋ: бѣ́ бо собра́нїе смꙋще́но, и҆ мно́жайшїи ѿ ни́хъ не вѣ́дѧхꙋ, чесѡ̀ ра́ди собра́шасѧ. |
|
33
|
33
|
| За пропозицією юдеїв, з народу був обраний Олександр. Подавши знак рукою, Олександр хотів говорити до народу. | Ѿ наро́да же и҆збра́ша а҆леѯа́ндра, и҆зве́дшымъ є҆го̀ і҆ꙋде́ємъ. А҆леѯа́ндръ же, помаа́въ рꙋко́ю, хотѧ́ше ѿвѣща́ти наро́дꙋ. |
|
34
|
34
|
| Довідавшись, що він юдей, усі закричали в один голос і близько двох годин викрикували: «Велика Артеміда Ефеська!» | Разꙋмѣ́вше же, ꙗ҆́кѡ і҆ꙋде́анинъ є҆́сть, гла́съ бы́сть є҆ди́нъ ѿ всѣ́хъ, ꙗ҆́кѡ на два̀ часа̑ вопїю́щихъ: вели́ка а҆ртемі́да є҆фе́сскаѧ. |
|
35
|
35
|
| Охоронець порядку, втихомиривши народ, сказав: «Мужі ефеські! Який чоловік не знає, що місто Ефес — служитель великої богині Артеміди і Діопета? | Оу҆ти́шивъ же кни́жникъ наро́дъ, речѐ: мꙋ́жїе є҆фе́сстїи, кто́ бо є҆́сть человѣ́къ, и҆́же не вѣ́сть, ꙗ҆́кѡ є҆фе́сскїй гра́дъ слꙋжи́тель є҆́сть вели́кїѧ боги́ни а҆ртемі́ды и҆ дїопе́та; |
|
36
|
36
|
| Якщо ж у цьому немає суперечок, то треба нам бути спокійними і нічого не робити необачно. | без̾ всѧ́кагѡ оу҆̀бо прекосло́вїѧ си̑мъ си́це сꙋ́щымъ, потре́бно є҆́сть ва́мъ безмѡ́лвнымъ бы́ти и҆ ничто́же безчи́нно твори́ти: |
|
37
|
37
|
| А ви привели цих мужів, які ні храму Артеміди не обікрали, ні богині нашої не ганили. | приведо́сте бо мꙋже́й си́хъ, ни хра́мъ (а҆ртемі́динъ) ѡ҆кра́дшихъ, нижѐ боги́ню ва́шꙋ хꙋ́лѧщихъ: |
|
38
|
38
|
| Якщо ж Димитрій та інші з ним митці мають скаргу на когось, то є суди і є проконсули і нехай скаржаться один на одного. | а҆́ще оу҆́бѡ дими́трїй и҆ и҆̀же съ ни́мъ хꙋдѡ́жницы и҆́мꙋтъ къ комꙋ̀ сло́во, сꙋды̀ сꙋ́ть и҆ а҆нѳѷпа́ти сꙋ́ть: да пое́млютъ дрꙋ́гъ на дрꙋ́га: |
|
39
|
39
|
| А коли ви домагаєтесь чогось іншого, то це буде вирішено на законному зібранні; | а҆́ще ли же что̀ ѡ҆ и҆ны́хъ и҆́щете, въ зако́ннѣмъ собра́нїи разрѣши́тсѧ: |
|
40
|
40
|
| бо ми перебуваємо в небезпецi; за те, що сталося нині, нас звинуватять у заколоті, оскільки нема ніякої причини, якою ми змогли б виправдати таке зборище». Сказавши це, він розпустив зібрання. | и҆́бо бѣ́дствꙋемъ порица́еми бы́ти ѡ҆ крамолѣ̀ дне́шней, ни є҆ди́нѣй винѣ̀ сꙋ́щей, ѡ҆ не́йже возмо́жемъ возда́ти сло́во стремле́нїѧ сегѡ̀. И҆ сїѧ̑ ре́къ распꙋстѝ собра́вшїйсѧ наро́дъ. |
|
Глава 20
|
Глава́ к҃
|
|
1
|
1
|
| Коли заколот припинився, Павло, покликавши учеників і давши їм настановлення та попрощавшись з ними, вийшов і пішов до Македонії. | По оу҆тише́нїи же молвы̀, призва́въ па́ѵелъ оу҆чн҃кѝ, оу҆тѣ́шивъ и҆ цѣлова́въ и҆̀хъ, и҆зы́де и҆тѝ въ македо́нїю. |
|
2
|
2
|
| Пройшовши ті краї і втішивши віруючих щедрими настановами, він прийшов до Еллади. | Проше́дъ же страны̑ ѡ҆́ны и҆ оу҆тѣ́шивъ и҆̀хъ сло́вомъ мно́гимъ, прїи́де во є҆лла́дꙋ: |
|
3
|
3
|
| Там він пробув три місяці. Коли ж, унаслідок змови, вчиненої проти нього юдеями, він хотів вирушити до Сирії, спало йому на думку повернутися через Македонію. | пожи́въ же мцⷭ҇ы трѝ, бы́вшꙋ на́нь навѣ́тꙋ ѿ і҆ꙋдє́й, хотѧ́щꙋ ѿвезти́сѧ въ сѷрі́ю, бы́сть хотѣ́нїе возврати́тисѧ сквозѣ̀ македо́нїю. |
|
4
|
4
|
| Його супроводили до Асії Сосипатр Піррів з Верії, та з солунян — Аристарх і Секунд, і Гай дерв’янин, і Тимофій та асійці Тихик і Трофим. | Послѣ́дова же є҆мꙋ̀ да́же до а҆сі́и сѡсїпа́тръ пѵ́рровъ бе́рѧнинъ, солꙋ́нѧне же а҆рїста́рхъ и҆ секꙋ́ндъ, и҆ га́їй де́рвѧнинъ и҆ тїмоѳе́й, а҆сі́ане же тѷхі́къ и҆ трофі́мъ. |
|
5
|
5
|
| Вони, йдучи попереду, чекали нас у Троаді. | Сі́и предше́дше жда́хꙋ на́съ въ трѡа́дѣ. |
|
6
|
6
|
| А ми після днів опрісночних відпливли з Филипів і днів за п’ять прийшли до них у Троаду, де пробули сім днів. | Мы́ же ѿвезо́хомсѧ по дне́хъ ѡ҆прѣсно́чныхъ ѿ фїлі̑ппъ и҆ прїидо́хомъ къ ни̑мъ въ трѡа́дꙋ во дне́хъ пѧтѝ, и҆дѣ́же пребы́хомъ дні́й се́дмь. |
|
7
|
7
|
| Першого ж дня тижня, коли ученики зібралися на переломлення хліба, Павло, маючи намір вирушити вранці наступного дня, розмовляв із ними і продовжив слово до півночі. | (Заⷱ҇ м҃г҃.) Во є҆ди́нꙋ же ѿ сꙋббѡ́тъ, собра́вшымсѧ оу҆чн҃кѡ́мъ преломи́ти хлѣ́бъ, па́ѵелъ бесѣ́доваше къ ни̑мъ, хотѧ̀ и҆зы́ти на оу҆́трїи, простре́ же сло́во до полꙋ́нощи. |
|
8
|
8
|
| У світлиці, де ми зібралися, було багато світильників. | Бѧ́хꙋ же свѣщы̀ мнѡ́ги въ го́рницѣ, и҆дѣ́же бѣ́хомъ со́брани. |
|
9
|
9
|
| Під час тривалої Павлової бесіди одного юнака на ім’я Євтих, який сидів на вікні, огорнув глибокий сон і він, сонний, похитнувшись, упав додолу з третього поверху, і підняли його мертвим. | Сѣдѧ́ же нѣ́кто ю҆́ноша, и҆́менемъ є҆ѵтѵ́хъ, во ѻ҆кнѣ̀, ѡ҆тѧгче́нъ сно́мъ глꙋбо́кимъ, глаго́лющꙋ па́ѵлꙋ ѡ҆ мно́зѣ, прекло́ньсѧ ѿ сна̀, падѐ ѿ трекро́вника до́лꙋ, и҆ взѧ́ша є҆го̀ ме́ртва. |
|
10
|
10
|
| Павло, зійшовши, припав до нього і, обнявши його, сказав: «Заспокойтесь, бо душа його в ньому». | Соше́дъ же па́ѵелъ нападѐ на́нь, и҆ ѡ҆б̾е́мь є҆го̀ речѐ: не мо́лвите, и҆́бо дꙋша̀ є҆гѡ̀ въ не́мъ є҆́сть. |
|
11
|
11
|
| Увійшовши ж і переломивши хліб та споживши, довго вів бесіду — аж до світанку, і потім вийшов. | Возше́дъ же и҆ прело́мль хлѣ́бъ и҆ вкꙋ́шь, дово́лнѡ же бесѣ́довавъ да́же до зарѝ, и҆ та́кѡ и҆зы́де. |
|
12
|
12
|
| Юнака ж привели живого, і немало втішилися. | Приведо́ша же ѻ҆́трока жи́ва и҆ оу҆тѣ́шишасѧ не ма́лѡ. |
|
13
|
13
|
| Ми пішли вперед на корабель і попливли в Асс, щоб узяти звідтіля Павла; бо він так наказав нам, намірюючись сам іти пішки. | Мы́ же, прише́дше въ кора́бль, ѿвезо́хомсѧ во а҆́ссонъ, ѿтꙋ́дꙋ хотѧ́ще поѧ́ти па́ѵла: та́кѡ бо на́мъ бѣ̀ повелѣ́лъ, хотѧ̀ са́мъ пѣ́шь и҆тѝ. |
|
14
|
14
|
| Коли ж він зустрівся з нами в Ассі, то, взявши його, ми прибули до Мітилини. | И҆ ꙗ҆́коже сни́десѧ съ на́ми во а҆́ссонѣ, взе́мше є҆го̀ прїидо́хомъ въ мїтѷли́нъ. |
|
15
|
15
|
| І, відпливши звідти, наступного дня зупинилися навпроти Хіоса, а другого дня пристали до Самоса і, побувавши в Трогіллії, наступного дня прибули в Мелит, | И҆ ѿтꙋ́дꙋ ѿве́зшесѧ, во оу҆́трїе приста́хомъ проти́вꙋ хі́ю, въ дрꙋгі́й же ѿвезо́хомсѧ въ са́монъ, и҆ пребы́вше въ трѡгѷллі́и, въ грѧдꙋ́щїй же де́нь прїидо́хомъ въ мїли́тъ: |
|
16
|
16
|
| бо Павлові спало на думку обминути Ефес, щоб не затриматися йому в Асії: він поспішав, щоб‚ якщо можливо, на день П’ятдесятниці бути в Єрусалимі. | (Заⷱ҇ м҃д҃.) сꙋди́ бо па́ѵелъ ми́мо и҆тѝ є҆фе́съ, ꙗ҆́кѡ да не бꙋ́детъ є҆мꙋ̀ закоснѣ́ти во а҆сі́и, тща́шебосѧ, а҆́ще возмо́жно бꙋ́детъ, въ де́нь пѧтьдесѧ́тный бы́ти во і҆ерⷭ҇ли́мѣ. |
|
17
|
17
|
| З Мелита ж, пославши до Ефеса, він скликав пресвітерів церкви, | Ѿ мїли́та же посла́въ во є҆фе́съ, призва̀ пресвѵ́теры цр҃кѡ́вныѧ, |
|
18
|
18
|
| і, коли вони прийшли до нього, він сказав їм: «Ви знаєте, що я з першого дня, як прийшов в Асію, весь час перебував з вами, | и҆ ꙗ҆́коже прїидо́ша къ немꙋ̀, речѐ къ ни̑мъ: вы̀ вѣ́сте, ꙗ҆́кѡ ѿ пе́рвагѡ днѐ, ѿне́лиже прїидо́хъ во а҆сі́ю, ка́кѡ съ ва́ми всѐ вре́мѧ бы́хъ, |
|
19
|
19
|
| служив Господеві з усякою смиренномудрістю і з рясними сльозами серед спокус, що я їх зазнав через підступи юдеїв; | рабо́таѧ гдⷭ҇еви со всѧ́кимъ смиреномⷣрїемъ и҆ мно́гими слеза́ми и҆ напа́стьми, прилꙋчи́вшимисѧ мнѣ̀ ѿ і҆ꙋде́йскихъ навѣ̑тъ: |
|
20
|
20
|
| що я не пропустив нічого корисного, про що вам не проповідував би і чого не навчав би вас прилюдно і по домах, | ꙗ҆́кѡ ни въ чесо́мъ ѿ поле́зныхъ ѡ҆бинꙋ́хсѧ, є҆́же сказа́ти ва́мъ и҆ наꙋчи́ти ва́съ пред̾ людьмѝ и҆ по домѡ́мъ, |
|
21
|
21
|
| проповідуючи юдеям і еллінам покаяння перед Богом і віру в Господа нашого Ісуса Христа. | засвидѣ́телствꙋѧ і҆ꙋде́ємъ же и҆ є҆́ллинѡмъ є҆́же къ бг҃ꙋ покаѧ́нїе и҆ вѣ́рꙋ ꙗ҆́же въ гдⷭ҇а на́шего і҆и҃са хрⷭ҇та̀. |
|
22
|
22
|
| І ось нині я, за велінням Духа, йду до Єрусалима, не знаючи, що там зустріне мене; | И҆ нн҃ѣ, сѐ, а҆́зъ свѧ́занъ дꙋ́хомъ грѧдꙋ̀ во і҆ерⷭ҇ли́мъ, ꙗ҆̀же въ не́мъ хотѧ̑щаѧ приключи́тисѧ мнѣ̀ не вѣ́дый: |
|
23
|
23
|
| тільки Дух Святий по всіх містах свідчить, кажучи, що кайдани і скорботи чекають мене. | то́чїю ꙗ҆́кѡ дх҃ъ ст҃ы́й по всѧ̑ гра́ды свидѣ́телствꙋетъ, гл҃ѧ, ꙗ҆́кѡ оу҆́зы менѐ и҆ скѡ́рби ждꙋ́тъ. |
|
24
|
24
|
| Але я ні на що не зважаю і не дорожу своїм життям, тільки б з радістю завершити мою діяльність і служіння, що я прийняв від Господа Ісуса: проповідувати Євангеліє благодаті Божої. | Но ни є҆ди́но же попече́нїе творю̀, нижѐ и҆́мамъ дꙋ́шꙋ мою̀ че́стнꙋ себѣ̀, ра́звѣ є҆́же сконча́ти тече́нїе моѐ съ ра́достїю и҆ слꙋ́жбꙋ, ю҆́же прїѧ́хъ ѿ гдⷭ҇а і҆и҃са, засвидѣ́телствовати є҆ѵⷢ҇лїе блгⷣти бж҃їѧ. |
|
25
|
25
|
| І нині ось я знаю, що вже не побачите обличчя мого всі ви, між якими я ходив, проповідуючи Царство Боже. | И҆ нн҃ѣ, сѐ, а҆́зъ вѣ́мъ, ꙗ҆́кѡ ктомꙋ̀ не оу҆́зрите лица̀ моегѡ̀ вы̀ всѝ, въ ни́хже проидо́хъ проповѣ́дꙋѧ црⷭ҇твїе бж҃їе. |
|
26
|
26
|
| Тому свідчу вам у нинішній день, що чистий я від крови усіх, | Тѣ́мже свидѣ́телствꙋю ва́мъ во дне́шнїй де́нь, ꙗ҆́кѡ чи́стъ а҆́зъ ѿ кро́ве всѣ́хъ, |
|
27
|
27
|
| бо я не ухилявся сповіщати вам усю волю Божу. | не ѡ҆бинꙋ́хсѧ бо сказа́ти ва́мъ всю̀ во́лю бж҃їю. |
|
28
|
28
|
| Отже, пильнуйте себе і всю отару, в якій Дух Святий настановив вас бути єпископами, пасти Церкву Господа і Бога, яку Він надбав Кров’ю Своєю. | Внима́йте оу҆̀бо себѣ̀ и҆ всемꙋ̀ ста́дꙋ, въ не́мже ва́съ дх҃ъ ст҃ы́й поста́ви є҆пі́скопы, пастѝ цр҃ковь гдⷭ҇а и҆ бг҃а, ю҆́же стѧжа̀ кро́вїю свое́ю. |
|
29
|
29
|
| Бо я знаю, що після відходу мого прийдуть до вас люті вовки, які не щадитимуть стада; | А҆́зъ бо вѣ́мъ сїѐ, ꙗ҆́кѡ по ѿше́ствїи мое́мъ вни́дꙋтъ во́лцы тѧ́жцы въ ва́съ, не щадѧ́щїи ста́да: |
|
30
|
30
|
| та і з вас самих постануть люди, які говоритимуть неправдиво, щоб повести учеників за собою. | и҆ ѿ ва́съ самѣ́хъ воста́нꙋтъ мꙋ́жїе глаго́лющїи развращє́наѧ, є҆́же ѿторга́ти оу҆чн҃кѝ в̾слѣ́дъ себє̀. |
|
31
|
31
|
| А тому пильнуйте, пам’ятаючи, що я три роки день і ніч безперестанно зі сльозами навчав кожного з вас. | Сегѡ̀ ра́ди бди́те, помина́юще, ꙗ҆́кѡ трѝ лѣ̑та но́щь и҆ де́нь не престаѧ́хъ оу҆чѧ̀ со слеза́ми є҆ди́наго кого́ждо ва́съ. |
|
32
|
32
|
| І нині передаю вас, браття, Богові і слову благодаті Його, Який зможе навчати вас більше і дати вам спадщину з усіма освяченими. | И҆ нн҃ѣ предаю̀ ва́съ, бра́тїе, бг҃ови и҆ сло́вꙋ блгⷣти є҆гѡ̀, могꙋ́щемꙋ назда́ти и҆ да́ти ва́мъ наслѣ́дїе во ѡ҆сщ҃е́нныхъ всѣ́хъ. |
|
33
|
33
|
| Hі срібла, ні золота, ні одягу я ні від кого не побажав; | Сребра̀ и҆лѝ зла́та и҆лѝ ри́зъ ни є҆ди́нагѡ возжела́хъ: |
|
34
|
34
|
| самі знаєте, що потребам моїм і тих, що були зі мною, послужили ці руки мої. | са́ми вѣ́сте, ꙗ҆́кѡ тре́бованїю моемꙋ̀ и҆ сꙋ́щымъ со мно́ю послꙋжи́стѣ рꙋ́цѣ моѝ сі́и. |
|
35
|
35
|
| У всьому показав я вам, що, так працюючи, треба підтримувати слабких і пам’ятати слово Господа Ісуса, бо Він сам сказав: «Блаженніше давати, ніж приймати». | Всѧ̑ сказа́хъ ва́мъ, ꙗ҆́кѡ та́кѡ трꙋжда́ющымсѧ подоба́етъ застꙋпа́ти немощны́ѧ, помина́ти же сло́во гдⷭ҇а і҆и҃са, ꙗ҆́кѡ са́мъ речѐ: бл҃же́ннѣе є҆́сть па́че даѧ́ти, не́жели прїима́ти. |
|
36
|
36
|
| Сказавши це, він став на коліна і з усіма ними помолився. | И҆ сїѧ̑ ре́къ, прекло́нь кѡлѣ́на своѧ̑, со всѣ́ми и҆́ми помоли́сѧ. |
|
37
|
37
|
| Тоді великий плач був у всіх, і, припадаючи на шию Павлові, цілували його, | Мно́гъ же бы́сть пла́чь всѣ̑мъ: и҆ напа́дше на вы́ю па́ѵловꙋ, ѡ҆блобыза́хꙋ є҆го̀, |
|
38
|
38
|
| сумуючи найбільш від сказаного ним слова, що вони вже не побачать обличчя його. І проводжали його до корабля. | скорбѧ́ще наипа́че ѡ҆ словесѝ, є҆́же речѐ, ꙗ҆́кѡ ктомꙋ̀ не и҆́мꙋтъ лица̀ є҆гѡ̀ оу҆зрѣ́ти. Провожда́хꙋ же є҆го̀ въ кора́бль. |
|
Глава 21
|
Глава́ к҃а
|
|
1
|
1
|
| Коли ж ми, розлучившись із ними, відпливли, одразу прийшли до Косу, другого дня — в Родос, а звідти до Патари, | И҆ ꙗ҆́коже бы́сть ѿвезти́сѧ на́мъ, ѿто́ргшымсѧ ѿ ни́хъ, прѧ́мѡ ше́дше прїидо́хомъ въ кѡ́нъ, въ дрꙋгі́й же де́нь въ ро́досъ и҆ ѿтꙋ́дꙋ въ пата́рꙋ: |
|
2
|
2
|
| і, знайшовши корабель, що прямував до Фінікії, зійшли на нього і відпливли. | и҆ ѡ҆брѣ́тше кора́бль преходѧ́щь въ фїнїкі́ю, возше́дше ѿвезо́хомсѧ. |
|
3
|
3
|
| Коли показався Кіпр, ми, залишивши його ліворуч, попливли до Сирії і причалили в Тирі, бо тут треба було розвантажити корабель. | Возни́кшїй же на́мъ кѵ́пръ ѡ҆ста́вльше ѡ҆шꙋ́юю, плы́хомъ въ сѷрі́ю и҆ приста́хомъ въ тѵ́рѣ, та́мѡ бо бѧ́ше кораблю̀ и҆зложи́ти бре́мѧ: |
|
4
|
4
|
| І, знайшовши учеників, пробули там сім днів. Вони, з натхнення Духа, говорили Павлові, щоб він не йшов до Єрусалима. | и҆ ѡ҆брѣ́тше оу҆чн҃кѝ, пребы́хомъ тꙋ̀ дні́й се́дмь: и҆̀же па́ѵлови глаго́лахꙋ дх҃омъ не восходи́ти во і҆ерⷭ҇ли́мъ. |
|
5
|
5
|
| Перебувши ці дні, ми вийшли і пішли, і нас усі проводжали з жінками і дітьми аж за місто; а на березі, ставши на коліна, помолились. | Є҆гда́ же бы́сть на́мъ сконча́ти дни̑, и҆зше́дше и҆до́хомъ, провожда́ющымъ на́съ всѣ̑мъ съ жена́ми и҆ дѣтьмѝ да́же до внѣ̀ гра́да: и҆ прекло́нше кѡлѣ́на при бре́зѣ помоли́хомсѧ. |
|
6
|
6
|
| І, попрощавшись один з одним, ми зійшли на корабель, а вони повернулися додому. | И҆ цѣлова́вше дрꙋ́гъ дрꙋ́га внидо́хомъ въ кора́бль, ѻ҆ни́ же возврати́шасѧ во своѧ̑ си. |
|
7
|
7
|
| Ми ж, завершивши плавання, з Тиру прибули до Птолемаїди, де, привітавши братію, пробули в них один день. | Мы́ же, пла́ванїе наче́нше ѿ тѵ́ра, приста́хомъ во птолемаі́дѣ, и҆ цѣлова́вше бра́тїю, пребы́хомъ де́нь є҆ди́нъ оу҆ ни́хъ. |
|
8
|
8
|
| А другого дня вранці Павло і ми, що були з ним, вийшовши, прийшли до Кесарії і, увійшовши в дім Филипа-благовісника, одного з семи дияконів, залишились у нього. | (Заⷱ҇ м҃е҃.) Во оу҆́трїе же и҆зше́дше па́ѵелъ и҆ и҆̀же съ ни́мъ, прїидо́хомъ въ кесарі́ю, и҆ вше́дше въ до́мъ фїлі́ппа бл҃говѣ́стника, сꙋ́ща ѿ седмѝ (дїа́кѡнъ), пребы́хомъ оу҆ негѡ̀. |
|
9
|
9
|
| У нього було чотири дочки дівиці, які пророкували. | Сегѡ́ же бѧ́хꙋ дщє́ри дѣви̑цы четы́ри прорица́ющыѧ. |
|
10
|
10
|
| Тим часом як ми перебували там багато днів, прийшов з Юдеї якийсь пророк на ім’я Агав, | Пребыва́ющымъ же на́мъ та́мѡ дни̑ мнѡ́ги, сни́де нѣ́кто ѿ і҆ꙋде́и прⷪ҇ро́къ, и҆́менемъ а҆га́въ, |
|
11
|
11
|
| і, увійшовши до нас, він узяв Павлів пояс і, зв’язавши свої руки й ноги, сказав: «Так говорить Дух Святий: мужа, якому належить цей пояс, так зв’яжуть юдеї в Єрусалимі і видадуть у руки язичників». | и҆ прише́дъ къ на́мъ и҆ взе́мъ по́ѧсъ па́ѵловъ, свѧза́въ же своѝ рꙋ́цѣ и҆ но́зѣ, речѐ: та́кѡ гл҃етъ дх҃ъ ст҃ы́й: мꙋ́жа, є҆гѡ́же є҆́сть по́ѧсъ се́й, та́кѡ свѧ́жꙋтъ (є҆го̀) во і҆ерⷭ҇ли́мѣ і҆ꙋде́є и҆ предадѧ́тъ въ рꙋ́цѣ ꙗ҆зы́кѡвъ. |
|
12
|
12
|
| Коли ж ми почули це, то і місцевi‚ і ми просили, щоб він не ходив до Єрусалима. | И҆ ꙗ҆́коже слы́шахомъ сїѧ̑, молѧ́хомъ мы́ же и҆ намѣ́стнїи [та́мошнїи жи́телїе], не восходи́ти є҆мꙋ̀ во і҆ерⷭ҇ли́мъ. |
|
13
|
13
|
| Але Павло у відповідь сказав: «Що ви робите? Чого плачете і засмучуєте серце моє? Я не тільки хочу бути в’язнем, а готовий померти в Єрусалимі за ім’я Господа Ісуса». | Ѿвѣща́ же па́ѵелъ и҆ речѐ: что̀ творитѐ, пла́чꙋще и҆ сокрꙋша́юще мѝ се́рдце; а҆́зъ бо не то́чїю свѧ́занъ бы́ти (хощꙋ̀), но и҆ оу҆мре́ти во і҆ерⷭ҇ли́мѣ гото́въ є҆́смь за и҆́мѧ гдⷭ҇а і҆и҃са. |
|
14
|
14
|
| Коли ж ми не змогли умовити його, то заспокоїлись, сказавши: «Hехай буде воля Господня!» | Не повинꙋ́ющꙋсѧ же є҆мꙋ̀, оу҆молча́хомъ, ре́кше: во́лѧ гдⷭ҇нѧ да бꙋ́детъ. |
|
15
|
15
|
| По цих днях, приготувавшись, ми пішли до Єрусалима. | По дне́хъ же си́хъ оу҆гото́вльшесѧ взыдо́хомъ во і҆ерⷭ҇ли́мъ: |
|
16
|
16
|
| З нами йшли і деякі ученики з Кесарії, проводжаючи нас до одного Мнасона кіпрянина‚ давнього ученика, в якого можна було б нам жити. | прїидо́ша же съ на́ми и҆ нѣ́цыи оу҆чн҃цы̀ ѿ кесарі́и, ведꙋ́ще съ собо́ю, оу҆ негѡ́же бы ѡ҆бита́ти на́мъ, мна́сѡна нѣ́коего кѵ́прѧнина, дре́внѧго оу҆чн҃ка̀. |
|
17
|
17
|
| Коли прибули ми до Єрусалима, браття привітно прийняли нас. | Бы́вшымъ же на́мъ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ, любе́знѡ прїѧ́ша на́съ бра́тїѧ. |
|
18
|
18
|
| Другого дня Павло прийшов з нами до Якова; прийшли і всі пресвітери. | На оу҆́трїе же вни́де па́ѵелъ съ на́ми ко і҆а́кѡвꙋ, вси́ же прїидо́ша ста́рцы. |
|
19
|
19
|
| Привітавши їх, Павло розповідав докладно, що створив Бог у язичників через його служіння. | И҆ цѣлова́въ и҆̀хъ, сказа́ше по є҆ди́номꙋ ко́еждо, є҆́же сотворѝ бг҃ъ во ꙗ҆зы́цѣхъ слꙋже́нїемъ є҆гѡ̀. |
|
20
|
20
|
| Вони ж, вислухавши, прославили Бога і сказали йому: «Бачиш, брате, скільки тисяч юдеїв [якi] увірувало, і всі вони — ревнителі закону. | Ѻ҆ни́ же слы́шавше сла́влѧхꙋ бг҃а и҆ реко́ша є҆мꙋ̀: ви́диши ли, бра́те, коли́кѡ те́мъ є҆́сть і҆ꙋдє́й вѣ́ровавшихъ; и҆ всѝ ревни́телїе зако́нꙋ сꙋ́ть: |
|
21
|
21
|
| Вони ж наслухались про тебе, що ти всіх юдеїв, які живуть між язичниками, навчаєш відступництва від Мойсея, говорячи, щоб вони не обрізували дітей своїх і не дотримувалися звичаїв батьківських. | оу҆вѣсти́шасѧ же ѡ҆ тебѣ̀, ꙗ҆́кѡ ѿстꙋпле́нїю оу҆чи́ши ѿ зако́на мѡѷсе́ова живꙋ́щыѧ во ꙗ҆зы́цѣхъ всѧ̑ і҆ꙋдє́и, глаго́лѧ не ѡ҆брѣ́зовати и҆̀мъ ча̑дъ свои́хъ, нижѐ во ѡ҆бы́чаехъ ѻ҆те́ческихъ ходи́ти. |
|
22
|
22
|
| Отже, що ж? Hапевне, зійдеться народ; бо почують, що ти прийшов. | Что̀ оу҆̀бо є҆́сть; Всѧ́кѡ подоба́етъ наро́дꙋ сни́тисѧ: оу҆слы́шатъ бо, ꙗ҆́кѡ прише́лъ є҆сѝ. |
|
23
|
23
|
| Зроби ж те, що скажемо тобі. Є в нас чотири чоловіки, які взяли на себе обітницю. | Сїѐ оу҆̀бо сотворѝ, є҆́же тѝ глаго́лемъ: сꙋ́ть оу҆ на́съ мꙋ́жїе четы́ри ѡ҆бѣща́вше себѐ бг҃ꙋ: |
|
24
|
24
|
| Взявши їх, очисться з ними і прийми на себе витрати на жертву за них, щоб обстригли собі голови, і пізнають усі, що почуте ними про тебе несправедливе, але що й сам ти продовжуєш дотримуватись закону. | сїѧ̑ пои́мъ ѡ҆чи́стисѧ съ ни́ми и҆ и҆ждивѝ на ни́хъ, да ѡ҆стри́жꙋтъ сѝ главы̑: и҆ разꙋмѣ́ютъ всѝ, ꙗ҆́кѡ возвѣщє́ннаѧ и҆̀мъ ѡ҆ тебѣ̀ ничто́же сꙋ́ть, но пребыва́еши и҆ са́мъ зако́нъ хранѧ̀. |
|
25
|
25
|
| А про язичників, які увірували, ми писали, щоб вони нічого такого не дотримувалися, а лише охороняли себе від ідоложертовного, від крови, від удавленини та блуду». | А҆ ѡ҆ вѣ́ровавшихъ ꙗ҆зы́цѣхъ мы̀ посла́хомъ, сꙋди́вше ничто́же таково́е соблюда́ти и҆̀мъ, то́кмѡ храни́ти себѐ ѿ і҆дѡложе́ртвенныхъ и҆ кро́ве, и҆ оу҆да́вленины и҆ блꙋда̀. |
|
26
|
26
|
| Тоді Павло, узявши тих мужів і очистившись із ними, наступного дня увійшов у храм і оголосив закінчення днів очищення, коли мала бути принесена за кожного з них жертва. | (Заⷱ҇ м҃ѕ҃.) Тогда̀ па́ѵелъ пое́мь мꙋ́жы ѡ҆́ны, на оу҆́трїе съ ни́ми ѡ҆чи́щьсѧ вни́де во свѧти́лище, возвѣща́ѧ и҆сполне́нїе дні́й ѡ҆чище́нїѧ, до́ндеже принесено̀ бы́сть за є҆ди́наго коего́ждо и҆́хъ приноше́нїе. |
|
27
|
27
|
| Коли ж сім днів закінчувалися, тоді асійські юдеї, побачивши його в храмі, підбурили весь народ і наклали на нього руки, | И҆ ꙗ҆́коже хотѧ́хꙋ се́дмь дні́й сконча́тисѧ, и҆̀же ѿ а҆сі́и і҆ꙋде́є, ви́дѣвше є҆го̀ во свѧти́лищи, нава́диша ве́сь наро́дъ и҆ возложи́ша на́нь рꙋ́цѣ, |
|
28
|
28
|
| викликуючи: «Мужі ізраїльські, допоможіть: цей чоловік скрізь навчає всіх проти народу і закону і місця цього; до того ж і еллінів увів у храм і осквернив це святе місце». | вопїю́ще: мꙋ́жїе і҆и҃лстїи, помози́те: се́й є҆́сть человѣ́къ, и҆́же на лю́ди и҆ зако́нъ и҆ на мѣ́сто сїѐ всѣ́хъ всю́дꙋ оу҆чи́тъ: є҆ще́ же и҆ є҆́ллины введѐ въ це́рковь и҆ ѡ҆сквернѝ ст҃о́е мѣ́сто сїѐ. |
|
29
|
29
|
| Бо перед цим вони бачили з ним у місті Трофима ефесянина і думали, що Павло увів його до храму. | Бѧ́хꙋ бо ви́дѣли трофі́ма є҆фе́сѧнина во гра́дѣ съ ни́мъ, є҆го́же мнѧ́хꙋ, ꙗ҆́кѡ въ це́рковь вве́лъ є҆́сть па́ѵелъ. |
|
30
|
30
|
| Усе місто заворушилося‚ і народ збігся; і, схопивши Павла, потягли його геть з храму, і негайно було зачинено двері. | Подви́жесѧ же гра́дъ ве́сь, и҆ бы́сть стече́нїе лю́демъ: и҆ є҆́мше па́ѵла, влеча́хꙋ є҆го̀ во́нъ и҆з̾ це́ркве, и҆ а҆́бїе затвори́шасѧ двє́ри. |
|
31
|
31
|
| Коли ж вони хотіли вбити його, до тисяцького полку дійшла звістка, що увесь Єрусалим збунтувався. | И҆́щꙋщымъ же и҆̀мъ оу҆би́ти є҆го̀, взы́де вѣ́сть къ ты́сѧщникꙋ спі́ры, ꙗ҆́кѡ ве́сь возмꙋти́сѧ і҆ерⷭ҇ли́мъ: |
|
32
|
32
|
| Він, негайно взявши воїнів і сотників, рушив на них; вони ж, побачивши тисяцького та воїнів, перестали бити Павла. | ѻ҆́нъ же а҆́бїе пои́мъ во́ины и҆ со́тники, притечѐ на нѧ̀: ѻ҆ни́ же ви́дѣвше ты́сѧщника и҆ во́ины, преста́ша би́ти па́ѵла. |
|
33
|
33
|
| Тоді тисяцький, наблизившись, узяв його і звелів закути двома ланцюгами, і допитувався, хто він та що вчинив. | Пристꙋ́пль же ты́сѧщникъ ꙗ҆́тъ є҆го̀ и҆ повелѣ̀ свѧза́ти є҆го̀ вери́гома желѣ́знома двѣма̀, и҆ вопроша́ше: кто̀ оу҆́бѡ є҆́сть и҆ что̀ є҆́сть сотвори́лъ. |
|
34
|
34
|
| У народі одні кричали одне, а інші — друге; він же, не змігши через сум’яття довідатись про щось певне, звелів вести його до фортеці. | Дрꙋзі́и же и҆́но нѣ́что вопїѧ́хꙋ въ наро́дѣ: не могі́й же разꙋмѣ́ти и҆звѣ́стное молвы̀ ра́ди, повелѣ̀ ѿвестѝ є҆го̀ въ по́лкъ. |
|
35
|
35
|
| Коли ж він був на сходах, воїнам довелося нести його через натовп людський, | Є҆гда́ же бы́сть на степе́нехъ, прилꙋчи́сѧ воздви́женꙋ бы́ти є҆мꙋ̀ ѿ вѡ́инъ нꙋ́жды ра́ди наро́да, |
|
36
|
36
|
| бо багато людей йшли слідом і кричали: «Смерть йому!» | послѣ́доваше бо мно́жество люді́й зовꙋ́щихъ: возмѝ є҆го̀. |
|
37
|
37
|
| Входячи до фортеці, Павло сказав тисяцькому: «Чи можна мені щось тобі сказати?» А той відповів: «Ти знаєш по-грецьки? | Хотѧ́ же вни́ти въ по́лкъ па́ѵелъ глаго́ла ты́сѧщникꙋ: а҆́ще лѣ́ть мѝ є҆́сть глаго́лати что̀ тебѣ̀; Ѻ҆́нъ же речѐ: гре́чески оу҆мѣ́еши ли; |
|
38
|
38
|
| Так чи не ти той єгиптянин, який перед цими днями вчинив заворушення і вивів у пустелю чотири тисячі розбійників?» | не ты́ ли є҆сѝ є҆гѵ́птѧнинъ, пре́жде си́хъ дні́й превѣща́вый и҆ и҆зведы́й въ пꙋсты́ню четы́ри ты́сѧщы мꙋже́й сїкаре́й; |
|
39
|
39
|
| Павло ж сказав: «Я — юдеянин, тарсянин, громадянин досить відомого киликійського міста; прошу тебе, дозволь мені говорити до народу». | Рече́ же па́ѵелъ: а҆́зъ человѣ́къ оу҆́бѡ є҆́смь і҆ꙋде́анинъ, та́рсѧнинъ, сла́внагѡ гра́да въ кїлїкі́и жи́тель: молю́ же тѧ̀, повели́ ми глаго́лати къ лю́демъ. |
|
40
|
40
|
| Коли ж той дозволив, Павло, стоячи на сходах, подав знак рукою людям; і коли постало глибоке мовчання, почав говорити єврейською мовою так: | Повелѣ́вшꙋ же є҆мꙋ̀, па́ѵелъ стоѧ̀ на степе́нехъ помаа́въ рꙋко́ю къ лю́демъ: мно́гꙋ же безмо́лвїю бы́вшꙋ, возгласѝ є҆вре́йскимъ ѧ҆зы́комъ, глаго́лѧ: |
|
Глава 22
|
Глава́ к҃в
|
|
1
|
1
|
| «Мужі, браття і отці! Вислухайте тепер моє виправдання перед вами». | Мꙋ́жїе бра́тїе и҆ ѻ҆тцы̀, оу҆слы́шите мо́й къ ва́мъ нн҃ѣ ѿвѣ́тъ. |
|
2
|
2
|
| Почувши ж, що він заговорив з ними єврейською мовою, вони ще більше стихли. Він сказав: | Слы́шавше же, ꙗ҆́кѡ є҆вре́йскимъ ѧ҆зы́комъ возгласѝ къ ни̑мъ, па́че приложи́ша безмо́лвїе. И҆ речѐ: |
|
3
|
3
|
| «Я — юдеянин, народився у Тарсі киликійському, вихований у цьому місті при ногах Гамаліїла, ретельно навчений у батьківському законі, ревнитель у Бозі, як і всі ви нині. | а҆́зъ оу҆́бѡ є҆́смь мꙋ́жъ і҆ꙋде́анинъ, роди́всѧ въ та́рсѣ кїлїкі́йстѣмъ, воспита́нъ же во гра́дѣ се́мъ при ногꙋ̀ гамалїи́лѡвꙋ, нака́занъ и҆звѣ́стнѡ ѻ҆те́ческомꙋ зако́нꙋ, ревни́тель сы́й бж҃їй, ꙗ҆́коже всѝ вы̀ є҆стѐ дне́сь: |
|
4
|
4
|
| Я гнав послідовників цього вчення навіть до смерті, зв’язуючи і віддаючи до в’язниці і чоловіків, і жінок, | и҆́же се́й пꙋ́ть гони́хъ да́же до сме́рти, вѧжѧ̀ и҆ предаѧ̀ въ темни́цꙋ мꙋ́жы же и҆ жєны̀, |
|
5
|
5
|
| як засвідчать про мене первосвященик і всі старійшини, від котрих, узявши листи до братії, що живе в Дамаску, я йшов, щоб тамтешніх привести в кайданах до Єрусалима на катування. | ꙗ҆́коже и҆ а҆рхїере́й свидѣ́телствꙋетъ мѝ и҆ всѝ ста́рцы: ѿ ни́хже и҆ посла̑нїѧ прїе́мь къ живꙋ́щымъ въ дама́сцѣ бра́тїѧмъ, и҆дѧ́хъ привестѝ сꙋ́щыѧ та́мѡ свѧ̑заны во і҆ерⷭ҇ли́мъ, да мꙋ́чатсѧ. |
|
6
|
6
|
| І коли я був у дорозі і наближався до Дамаска, близько полудня несподівано осяяло мене велике світло з неба. | Бы́сть же мѝ и҆дꙋ́щꙋ и҆ приближа́ющꙋсѧ къ дама́скꙋ въ полꙋ́дне, внеза́пꙋ съ небесѐ ѡ҆блиста̀ свѣ́тъ мно́гъ ѡ҆́крестъ менє̀. |
|
7
|
7
|
| Я впав на землю і почув голос, що говорив мені: «Савле, Савле! Чому ти гониш Мене?» | Падо́хъ же на зе́млю и҆ слы́шахъ гла́съ гл҃ющь мѝ: са́ѵле, са́ѵле, что́ мѧ го́ниши; |
|
8
|
8
|
| Я відповів: «Хто Ти, Господи?» Він сказав мені: «Я Ісус Hазорей, Якого ти гониш». | А҆́зъ же ѿвѣща́хъ: кто̀ є҆сѝ, гдⷭ҇и; рече́ же ко мнѣ̀: а҆́зъ є҆́смь і҆и҃съ назѡре́й, є҆го́же ты̀ го́ниши. |
|
9
|
9
|
| Ті, що були зі мною, бачили світло і злякалися, але голосу Того, Хто говорив мені, не чули. | Со мно́ю же сꙋ́щїи свѣ́тъ оу҆́бѡ ви́дѣша и҆ пристра́шни бы́ша, гла́са же не слы́шаша гл҃ющагѡ ко мнѣ̀. |
|
10
|
10
|
| Тоді я сказав: «Господи! Що мені робити?» Господь же сказав мені: «Устань та йди в Дамаск, і там тобі сказано буде все, що призначено тобі робити». | Реко́хъ же: что̀ сотворю̀, гдⷭ҇и; Гдⷭ҇ь же речѐ ко мнѣ̀: воста́въ и҆дѝ въ дама́скъ, и҆ та́мѡ рече́тсѧ тѝ ѡ҆ всѣ́хъ, ꙗ҆̀же вчине́но тѝ є҆́сть твори́ти. |
|
11
|
11
|
| А оскільки я від слави світла того позбувся зору, то ті, що були зі мною, за руку привели мене до Дамаска. | И҆ ꙗ҆́коже не ви́дѣхъ ѿ сла́вы свѣ́та ѻ҆́нагѡ, за рꙋ́кꙋ ведо́мь ѿ сꙋ́щихъ со мно́ю, внидо́хъ въ дама́скъ. |
|
12
|
12
|
| Один Ананія, чоловік благочестивий за законом, про що свідчать усі юдеї, що живуть у Дамаску, | А҆на́нїа же нѣ́кїй, мꙋ́жъ благоговѣ́инъ по зако́нꙋ, свидѣ́телствованъ ѿ всѣ́хъ живꙋ́щихъ въ дама́сцѣ і҆ꙋдє́й, |
|
13
|
13
|
| прийшов до мене і, підійшовши, сказав мені: «Савле‚ брате! Прозри». І я негайно побачив його. | прише́дъ ко мнѣ̀ и҆ ста́въ рече́ ми: са́ѵле бра́те, прозрѝ. И҆ а҆́зъ въ то́й ча́съ воззрѣ́хъ на́нь. |
|
14
|
14
|
| Він же сказав мені: «Бог отців наших наперед обрав тебе, щоб ти пізнав волю Його, побачив Праведника і почув голос з уст Його, | Ѻ҆́нъ же рече́ ми: бг҃ъ ѻ҆тє́цъ на́шихъ и҆зво́ли [пред̾избра̀] тѧ̀ разꙋмѣ́ти хотѣ́нїе є҆гѡ̀, и҆ ви́дѣти првⷣника, и҆ слы́шати гла́съ ѿ оу҆́стъ є҆гѡ̀: |
|
15
|
15
|
| бо ти будеш Йому свідком перед усіма людьми у тому, що бачив і чув. | ꙗ҆́кѡ бꙋ́деши є҆мꙋ̀ свидѣ́тель оу҆ всѣ́хъ человѣ́кѡвъ ѡ҆ си́хъ, ꙗ҆̀же ви́дѣлъ є҆сѝ и҆ слы́шалъ: |
|
16
|
16
|
| Отже, чого ж ти зволікаєш? Устань, охрестися та обмий гріхи твої, призвавши ім’я Господа Ісуса». | и҆ нн҃ѣ что̀ ме́длиши; воста́въ крести́сѧ и҆ ѡ҆мы́й грѣхѝ твоѧ̑, призва́въ и҆́мѧ гдⷭ҇а і҆и҃са. |
|
17
|
17
|
| Коли я повернувся до Єрусалима і молився в храмі, не тямлячи себе, | Бы́сть же возврати́вшꙋмисѧ во і҆ерⷭ҇ли́мъ и҆ молѧ́щꙋмисѧ въ це́ркви, бы́ти во и҆зстꙋпле́нїи |
|
18
|
18
|
| я побачив Його‚ і Він сказав мені: «Поспіши і скоріше вийди з Єрусалима, бо тут не приймуть твого свідчення про Мене». | и҆ ви́дѣти є҆го̀ глаго́люща мѝ: потщи́сѧ и҆ и҆зы́ди ско́рѡ и҆з̾ і҆ерⷭ҇ли́ма, занѐ не прїи́мꙋтъ свидѣ́телства твоегѡ̀, є҆́же ѡ҆ мнѣ̀. |
|
19
|
19
|
| Я сказав: «Господи, їм відомо, що я тих, хто вірував у Тебе, ув’язнював у темниці і бив у синагогах, | И҆ а҆́зъ рѣ́хъ: гдⷭ҇и, са́ми вѣ́дѧтъ, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ бѣ́хъ всажда́ѧ въ темни́цꙋ и҆ бїѧ̀ по со́нмищихъ вѣ́рꙋющыѧ въ тѧ̀, |
|
20
|
20
|
| і коли проливалася кров Стефана, свідка Твого, я стояв там, схвалюючи вбивство його, і стеріг одежу тих, хто вбивав його». | и҆ є҆гда̀ и҆злива́шесѧ кро́вь стефа́на свидѣ́телѧ твоегѡ̀, и҆ са́мъ бѣ́хъ стоѧ̀ и҆ соизволѧ́ѧ оу҆бїе́нїю є҆гѡ̀ и҆ стрегі́й ри́зъ оу҆бива́ющихъ є҆го̀. |
|
21
|
21
|
| І Він сказав мені: «Йди; Я пошлю тебе далеко до язичників». | И҆ речѐ ко мнѣ̀: и҆дѝ, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ во ꙗ҆зы́ки дале́че послю́ тѧ. |
|
22
|
22
|
| До цього слова слухали його; а потім підняли крик, гукаючи: «Знищ із землі такого! Бо йому не слід жити». | Послꙋ́шахꙋ же є҆гѡ̀ да́же до сегѡ̀ словесѐ и҆ воздвиго́ша гла́съ сво́й, глаго́люще: возмѝ ѿ землѝ такова́го, не подоба́етъ бо є҆мꙋ̀ жи́ти. |
|
23
|
23
|
| Поки вони кричали, кидали одяг і порох у повітря, | Вопїю́щымъ же и҆̀мъ и҆ ме́щꙋщымъ ри̑зы и҆ пра́хъ возмета́ющымъ на воздꙋ́хъ, |
|
24
|
24
|
| тисяцький звелів увести його в фортецю, наказав бичувати його, щоб довідатися: з якої причини так кричали проти нього. | повелѣ̀ ты́сѧщникъ ѿвестѝ є҆го̀ въ по́лкъ, ре́къ ра́нами и҆стѧза́ти є҆го̀, да разꙋмѣ́етъ, за кꙋ́ю винꙋ̀ та́кѡ вопїѧ́хꙋ на́нь. |
|
25
|
25
|
| Але коли розтягли його ремінням, Павло сказав сотникові, що стояв: «Хіба вам дозволено бичувати римського громадянина, та ще й без суду?» | И҆ ꙗ҆́коже протѧго́ша є҆го̀ вервьмѝ, речѐ къ стоѧ́щемꙋ со́тникꙋ па́ѵелъ: человѣ́ка ри́млѧнина и҆ неѡсꙋжде́на лѣ́ть ли є҆́сть ва́мъ би́ти; |
|
26
|
26
|
| Почувши ж це, сотник пішов і доповів тисяцькому, говорячи: «Дивись, що ти хочеш робити! Цей чоловік — римський громадянин». | Слы́шавъ же со́тникъ, пристꙋпѝ къ ты́сѧщникꙋ, сказа̀, глаго́лѧ: ви́ждь, что̀ хо́щеши сотвори́ти; человѣ́къ бо се́й ри́млѧнинъ є҆́сть. |
|
27
|
27
|
| Тоді тисяцький, підійшовши до нього, сказав: «Скажи мені, ти римський громадянин?» Він сказав: «Так». | Пристꙋ́пль же ты́сѧщникъ речѐ є҆мꙋ̀: глаго́ли мѝ, ри́млѧнинъ ли є҆сѝ ты̀; Ѻ҆́нъ же речѐ: є҆́й. |
|
28
|
28
|
| Тисяцький на те відповів: «Я за великі гроші придбав це громадянство». Павло ж сказав: «А я і народився в ньому». | Ѿвѣща́ же ты́сѧщникъ: а҆́зъ мно́гою цѣно́ю нарѣче́нїе жи́телства сегѡ̀ стѧжа́хъ. Па́ѵелъ же речѐ: а҆́зъ же и҆ роди́хсѧ въ не́мъ. |
|
29
|
29
|
| Тоді відразу відступили від нього ті, хто хотів катувати його, а тисяцький, дізнавшись, що він римський громадянин, злякався, що зв’язав його. | А҆́бїе оу҆̀бо ѿстꙋпи́ша ѿ негѡ̀ хотѧ́щїи є҆го̀ и҆стѧза́ти, и҆ ты́сѧщникъ же оу҆боѧ́сѧ, разꙋмѣ́въ, ꙗ҆́кѡ ри́млѧнинъ є҆́сть, и҆ ꙗ҆́кѡ бѣ̀ є҆го̀ свѧза́лъ. |
|
30
|
30
|
| Другого дня, бажаючи достовірно дізнатися, в чому звинувачують його юдеї, звільнив його від кайданів, і звелів зібратися первосвященикам і всьому синедріону та, вивівши Павла, поставив його перед ними. | На оу҆́трїе же, хотѧ̀ разꙋмѣ́ти и҆́стинꙋ, чесѡ̀ ра́ди ѡ҆клевета́етсѧ ѿ і҆ꙋдє́й, разрѣшѝ є҆го̀ ѿ оу҆́зъ и҆ повелѣ̀ прїитѝ а҆рхїере́ємъ и҆ всемꙋ̀ собо́рꙋ и҆́хъ: и҆ све́дъ па́ѵла, поста́ви (є҆го̀) пред̾ ни́ми. |
|
Глава 23
|
Глава́ к҃г
|
|
1
|
1
|
| Павло, звівши погляд на синедріон, сказав: «Мужі-браття! Я всією доброю совістю жив перед Богом до цього дня». | (Заⷱ҇ м҃з҃.) Воззрѣ́въ же па́ѵелъ на со́нмъ, речѐ: мꙋ́жїе бра́тїе, а҆́зъ все́ю со́вѣстїю бл҃го́ю жи́телствовахъ пред̾ бг҃омъ да́же до сегѡ̀ днѐ. |
|
2
|
2
|
| Первосвященик же Ананія звелів тим, що стояли перед ним, бити його по устах. | А҆рхїере́й же а҆на́нїа повелѣ̀ предстоѧ́щымъ є҆мꙋ̀ би́ти є҆гѡ̀ оу҆ста̀. |
|
3
|
3
|
| Тоді Павло сказав йому: «Бог буде бити тебе, стіно поваплена! Ти сидиш, щоб судити мене за законом, і, супроти закону, велиш бити мене». | Тогда̀ па́ѵелъ речѐ къ немꙋ̀: би́ти тѧ̀ и҆́мать бг҃ъ, стѣно̀ пова́пленаѧ: и҆ ты̀ сѣди́ши сꙋдѧ́ ми по зако́нꙋ, престꙋпа́ѧ же зако́нъ вели́ши, да бїю́тъ мѧ̀. |
|
4
|
4
|
| А ті, що стояли перед ним, сказали: «Первосвященика Божого ганьбиш?» | Предстоѧ́щїи же рѣ́ша: а҆рхїере́ю ли бж҃їю досажда́еши; |
|
5
|
5
|
| Павло сказав: «Я не знав, браття, що він первосвященик; бо, як написано: на начальника народу твого не лихослов». | Рече́ же па́ѵелъ: не вѣ́дахъ, бра́тїе, ꙗ҆́кѡ а҆рхїере́й є҆́сть: пи́сано бо є҆́сть: кнѧ́зю люді́й твои́хъ да не рече́ши ѕла̀. |
|
6
|
6
|
| Павло, зрозумівши, що тут одна частина саддукеїв, а друга фарисеїв, виголосив у синедріоні: «Мужі-браття! Я фарисей, син фарисея; за надію на воскресіння мертвих мене судять». | Разꙋмѣ́въ же па́ѵелъ, ꙗ҆́кѡ є҆ди́на ча́сть є҆́сть саддꙋкє́й, дрꙋга́ѧ же фарїсє́й, воззва̀ въ со́нмищи: мꙋ́жїе бра́тїе, а҆́зъ фарїсе́й є҆́смь, сы́нъ фарїсе́овъ: ѡ҆ оу҆пова́нїи и҆ ѡ҆ воскрⷭ҇нїи ме́ртвыхъ а҆́зъ сꙋ́дъ прїе́млю. |
|
7
|
7
|
| Коли він це сказав, стався розбрат між фарисеями і саддукеями, і збори розділилися. | Се́ же є҆мꙋ̀ ре́кшꙋ, бы́сть ра́спрѧ междꙋ̀ саддꙋкє́и и҆ фарїсє́и, и҆ раздѣли́сѧ наро́дъ: |
|
8
|
8
|
| Бо саддукеї кажуть, що нема воскресіння, ні ангела, ні духа, а фарисеї визнають і те, й інше. | саддꙋке́є бо глаго́лютъ не бы́ти воскрⷭ҇нїѧ, ни а҆́гг҃ла, ни дх҃а: фарїсе́є же и҆сповѣ́дꙋютъ ѻ҆боѧ̀. |
|
9
|
9
|
| Зчинився великий галас, і книжники фарисейської частини, піднявшись, сперечалися між собою, кажучи: «Hічого лихого не знаходимо ми в цьому чоловікові. Якщо дух чи ангел говорив йому, не противмося Боговi». | Бы́сть же кли́чь вели́къ, и҆ воста́вше кни́жницы ча́сти фарїсе́йскїѧ прѧ́хꙋсѧ междꙋ̀ собо́ю, глаго́люще: ни є҆ди́но ѕло̀ ѡ҆брѣта́емъ въ человѣ́цѣ се́мъ: а҆́ще же дх҃ъ гл҃а є҆мꙋ̀ и҆лѝ а҆́гг҃лъ, не проти́вимсѧ бг҃ꙋ. |
|
10
|
10
|
| Та як розлад збільшився, тисяцький, боячись, щоб вони не розтерзали Павла, звелів воїнам зійти, взяти його з-поміж них і відвести у фортецю. | Мно́зѣ же бы́вшей ра́спри, боѧ́сѧ ты́сѧщникъ, да не растерза́нъ бꙋ́детъ па́ѵелъ ѿ ни́хъ, повелѣ̀ во́инѡмъ сни́ти и҆ восхи́тити є҆го̀ ѿ среды̀ и҆́хъ и҆ вестѝ (є҆го̀) въ по́лкъ. |
|
11
|
11
|
| Hаступної ночі Господь, з’явившись йому, сказав: «Дерзай, Павле; бо як ти свідчив про Мене в Єрусалимі, так належить тобі свідчити і в Римi». | Въ наста́вшꙋю же но́щь предста́въ є҆мꙋ̀ гдⷭ҇ь, речѐ: дерза́й, па́ѵле: ꙗ҆́коже бо свидѣ́телствовалъ є҆сѝ ꙗ҆̀же ѡ҆ мнѣ̀ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ, си́це тѝ подоба́етъ и҆ въ ри́мѣ свидѣ́телствовати. |
|
12
|
12
|
| Коли настав день, деякі юдеї, порадившись, поклялися не їсти і не пити, доки не уб’ють Павла. | Бы́вшꙋ же дню̀, сотво́рше нѣ́цыи ѿ і҆ꙋдє́й совѣ́тъ [навѣ́тъ], заклѧ́ша себѐ, глаго́люще не ꙗ҆́сти ни пи́ти, до́ндеже оу҆бїю́тъ па́ѵла: |
|
13
|
13
|
| Було їх понад сорок, що поклялися. | бѧ́хꙋ же мно́жае четы́редесѧтихъ сїю̀ клѧ́твꙋ сотво́ршїи, |
|
14
|
14
|
| Вони, прийшовши до первосвящеників і старійшин, сказали: «Ми клятвою заприсяглися нічого не їсти, поки не уб’ємо Павла. | и҆̀же пристꙋ́пльше ко а҆рхїере́ємъ и҆ ста́рцємъ, рѣ́ша: клѧ́твою проклѧ́хомъ себѐ ничто́же вкꙋси́ти, до́ндеже оу҆бїе́мъ па́ѵла: |
|
15
|
15
|
| Отже, нині ви з синедріоном скажіть тисяцькому, щоб завтра вивів його до нас, ніби ви хочете точніше розглянути справу про нього; а ми, перш ніж він наблизиться, готові вбити його». | нн҃ѣ оу҆̀бо вы̀ скажи́те ты́сѧщникꙋ съ собо́ромъ, ꙗ҆́кѡ да оу҆́трѣ сведе́тъ є҆го̀ къ ва́мъ, а҆́ки бы хотѧ́ще разꙋмѣ́ти и҆звѣ́стнѣе ꙗ҆̀же ѡ҆ не́мъ: мы́ же, пре́жде да́же не прибли́житисѧ є҆мꙋ̀, гото́ви є҆смы̀ оу҆би́ти є҆го̀. |
|
16
|
16
|
| Почувши про цей замір, син Павлової сестри прийшов і, увійшовши у фортецю, повідомив Павла. | Слы́шавъ же сы́нъ сестры̀ па́ѵловы ко́въ, прише́дъ и҆ вше́дъ въ по́лкъ, сказа̀ па́ѵлꙋ. |
|
17
|
17
|
| Павло ж покликав одного з сотників і сказав: «Відведи цього юнака до тисяцького, бо він має дещо сказати йому». | Призва́въ же па́ѵелъ є҆ди́наго ѿ сѡ́тникъ, речѐ: ю҆́ношꙋ сего̀ ѿведѝ къ ты́сѧщникꙋ: и҆́мать бо нѣ́что сказа́ти є҆мꙋ̀. |
|
18
|
18
|
| Той, взявши його, привів до тисяцького і сказав: «В’язень Павло покликав мене і просив одвести до тебе цього юнака, котрий має дещо сказати тобi». | Ѻ҆́нъ же оу҆̀бо пои́мъ є҆го̀ приведѐ къ ты́сѧщникꙋ и҆ речѐ: оу҆́зникъ па́ѵелъ призва́въ мѧ̀, оу҆молѝ сего̀ ю҆́ношꙋ привестѝ къ тебѣ̀, и҆мꙋ́ща нѣ́что глаго́лати тебѣ̀. |
|
19
|
19
|
| Тисяцький, взявши його за руку і відійшовши з ним, спитав на самоті: «Що таке маєш звістити мені?» | Пои́мъ же є҆го̀ за рꙋ́кꙋ ты́сѧщникъ и҆ ѿше́дъ на є҆ди́нѣ, вопроша́ше є҆го̀: что̀ є҆́сть, є҆́же и҆́маши возвѣсти́ти мѝ; |
|
20
|
20
|
| Він відповів, що юдеї змовилися просити тебе, щоб ти завтра вранці вивів Павла до них у синедріон, так ніби вони хочуть точніше дослідити справу про нього. | Рече́ же, ꙗ҆́кѡ і҆ꙋде́є совѣща́ша оу҆моли́ти тѧ̀, ꙗ҆́кѡ да оу҆́трѣ сведе́ши па́ѵла къ ни̑мъ въ собо́ръ, а҆́ки бы хотѧ́щымъ и҆звѣ́стнѣе и҆стѧза́ти ꙗ҆̀же ѡ҆ не́мъ: |
|
21
|
21
|
| Але ти не слухай їх, бо його підстерігають понад сорок чоловік з них, які поклялися не їсти і не пити, доки не уб’ють його; і тепер вони готові, чекаючи твого розпорядження. | ты̀ оу҆̀бо не послꙋ́шай и҆́хъ: ло́вѧтъ бо є҆го̀ ѿ ни́хъ мꙋ́жїе мно́жае четы́редесѧти, и҆̀же заклѧ́ша себѐ ни ꙗ҆́сти ни пи́ти, до́ндеже оу҆бїю́тъ є҆го̀: и҆ нн҃ѣ гото́ви сꙋ́ть, ча́юще ѡ҆бѣща́нїѧ, є҆́же ѿ тебє̀. |
|
22
|
22
|
| Тоді тисяцький відпустив юнака, сказавши: «Hікому не кажи, що ти повідомив про це мене». | Ты́сѧщникъ оу҆̀бо ѿпꙋстѝ ю҆́ношꙋ, завѣща́въ ни є҆ди́номꙋ же повѣ́дати, ꙗ҆́кѡ сїѧ̑ ꙗ҆ви́лъ є҆сѝ мнѣ̀. |
|
23
|
23
|
| І, покликавши двох сотників, сказав: «Приготуйте мені двісті озброєних воїнів, і сімдесят кінних, і стрільців двісті, щоб із третьої години ночі ішли до Кесарії. | И҆ призва́въ два̀ нѣ̑кїѧ ѿ сѡ́тникъ, речѐ: оу҆гото́вита (мѝ) во́инѡвъ воѡрꙋже́нныхъ двѣ́стѣ, ꙗ҆́кѡ да и҆́дꙋтъ до кесарі́и, и҆ кѡ́нникъ се́дмьдесѧтъ, и҆ стрѣлє́цъ двѣ́стѣ, ѿ тре́тїѧгѡ часа̀ но́щи: |
|
24
|
24
|
| Приготуйте також ослів, щоб, посадовивши Павла, перепровадити його до правителя Фелікса». | и҆ ско́ты привестѝ, да всади́вше па́ѵла прово́дѧтъ до фи́лїѯа и҆ге́мѡна. |
|
25
|
25
|
| Hаписав і листа такого змісту: | Написа́ же (и҆) посла́нїе и҆мꙋ́щее ѡ҆́бразъ се́й: |
|
26
|
26
|
| «Клавдій Лісій високоповажному правителю Феліксу — вітання. | клаѵді́й лѷсі́а держа́вномꙋ и҆ге́мѡнꙋ фи́лїѯꙋ ра́доватисѧ: |
|
27
|
27
|
| Цього мужа юдеї схопили і готові були вбити; я, прийшовши з воїнами, відняв його, дізнавшись, що він римський громадянин. | мꙋ́жа сего̀ ꙗ҆́та ѿ і҆ꙋдє́й и҆ и҆мꙋ́ща оу҆бїе́на бы́ти ѿ ни́хъ, пристꙋ́пль съ вѡ́ины ѿѧ́хъ є҆го̀, оу҆вѣ́дѣвъ, ꙗ҆́кѡ ри́млѧнинъ є҆́сть: |
|
28
|
28
|
| Потім, бажаючи з’ясувати, в чому його звинувачують, привів його в їхній синедріон | хотѧ́ же разꙋмѣ́ти винꙋ̀, є҆ѧ́же ра́ди поима́хꙋ на́нь, сведо́хъ є҆го̀ въ со́нмище и҆́хъ: |
|
29
|
29
|
| і знайшов, що його звинувачують за суперечливу думку щодо їхнього закону, але що в ньому ніякої немає провини, вартої смерти чи кайданів. | є҆го́же ѡ҆брѣто́хъ ѡ҆глаго́лꙋема ѡ҆ взыска́нїи зако́на и҆́хъ, ни є҆ди́но же досто́йно сме́рти и҆лѝ оу҆́замъ согрѣше́нїе и҆мꙋ́ща: |
|
30
|
30
|
| А почувши, що юдеї замислили зло на цього чоловіка, я негайно надіслав його до тебе, наказавши і обвинувачам говорити на нього перед тобою. Здоровий будь». | ска́занꙋ же бы́вшꙋ мѝ ко́вꙋ хотѧ́щꙋ бы́ти ѿ і҆ꙋдє́й на мꙋ́жа сего̀, а҆́бїе посла́хъ (є҆го̀) къ тебѣ̀, завѣща́въ и҆ клеветникѡ́мъ (є҆гѡ̀) глаго́лати пред̾ тобо́ю, ꙗ҆̀же на́нь: здра́въ бꙋ́ди. |
|
31
|
31
|
| Отже, воїни, за даним їм наказом, взявши Павла, повели вночі до Антипатриди. | Во́ини же оу҆̀бо по повелѣ́нномꙋ и҆̀мъ, взе́мше па́ѵла, ведо́ша ѡ҆б̾ но́щь во а҆нтїпатрі́дꙋ: |
|
32
|
32
|
| А другого дня, залишивши кінних іти з ним, повернулися до фортеці. | во оу҆́трїе же, ѡ҆ста́вльше ко́нники и҆тѝ съ ни́мъ, возврати́шасѧ въ по́лкъ. |
|
33
|
33
|
| А ті, прийшовши до Кесарії і віддавши листа правителеві, поставили перед ним і Павла. | Ѻ҆ни́ же прише́дше въ кесарі́ю и҆ вда́вше посла́нїе и҆ге́мѡнꙋ, предста́виша є҆мꙋ̀ и҆ па́ѵла. |
|
34
|
34
|
| Правитель, прочитавши листа, спитав, з якої він області, і, довідавшись, що із Киликії, сказав: | Проче́тъ же и҆ге́мѡнъ посла́нїе и҆ вопро́шь, ѿ ко́еѧ ѡ҆́бласти є҆́сть, и҆ оу҆вѣ́дѣвъ, ꙗ҆́кѡ ѿ кїлїкі́и, речѐ: |
|
35
|
35
|
| «Я вислухаю тебе, коли прийдуть твої обвинувачi». І звелів йому бути під вартою в Іродовій преторії. | оу҆слы́шꙋ ѡ҆ тебѣ̀, є҆гда̀ и҆ клеветницы̀ твоѝ прїи́дꙋтъ. И҆ повелѣ̀ въ претѡ́рѣ и҆́рѡдовѣ стрещѝ є҆го̀. |
|
Глава 24
|
Глава́ к҃д
|
|
1
|
1
|
| Через п’ять днів прийшли первосвященик Ананія зі старійшинами і з якимсь ритором Тертуллом, які скаржилися правителеві на Павла. | По пѧти́хъ же дне́хъ сни́де а҆рхїере́й а҆на́нїа со ста̑рцы и҆ съ ри́торомъ нѣ́кїимъ тертѵ́лломъ, и҆̀же сказа́ша и҆ге́мѡнꙋ ѡ҆ па́ѵлѣ. |
|
2
|
2
|
| Коли ж його покликали, то Тертулл почав його звинувачувати, кажучи: | При́званꙋ же бы́вшꙋ є҆мꙋ̀, нача́тъ клевета́ти тертѵ́ллъ, глаго́лѧ: |
|
3
|
3
|
| «Завжди і повсюди з усякою вдячністю ми визнаємо, що тобі, високоповажний Феліксе, ми зобов’язані стійким миром і твоєму піклуванню про благоустрій цього народу. | мно́гъ ми́ръ оу҆лꙋча́юще тобо́ю, и҆ и҆справлє́нїѧ быва́ємаѧ ꙗ҆зы́кꙋ семꙋ̀ твои́мъ промышле́нїемъ, всѧ́кимъ же ѡ҆́бразомъ и҆ вездѣ̀ прїе́млемъ, держа́вный фи́лїѯе, со всѧ́кимъ благодаре́нїемъ: |
|
4
|
4
|
| Та щоб багато не турбувати тебе, прошу тебе вислухати нас коротко з властивою тобі лагідністю. | но да не мно́жае стꙋжа́ю тебѣ̀, молю́ тѧ послꙋ́шати на́съ вкра́тцѣ твое́ю кро́тостїю: |
|
5
|
5
|
| Знайшовши цього чоловіка губителем суспільства, підбурювачем заколоту між юдеями, що живуть по всьому світі, і представником Назорейської єресі, | ѡ҆брѣто́хомъ бо мꙋ́жа сего̀ гꙋби́телѧ и҆ дви́жꙋща противле́нїе всѣ̑мъ і҆ꙋде́ємъ живꙋ́щымъ по вселе́ннѣй и҆ предста́телѧ (сꙋ́ща) назѡре́йстѣй є҆́реси, |
|
6
|
6
|
| який наважився навіть осквернити храм, ми взяли його і хотіли судити його за нашим законом. | и҆́же и҆ це́рковь покꙋси́сѧ ѡ҆скверни́ти, є҆го́же и҆ ꙗ҆́хомъ и҆ по зако́нꙋ на́шемꙋ хотѣ́хомъ сꙋди́ти є҆мꙋ̀: |
|
7
|
7
|
| Але тисяцький Лісій, прийшовши з великою силою, взяв його з рук наших і послав до тебе, | прише́дъ же лѷсі́а ты́сѧщникъ, мно́гою си́лою ѿ рꙋ́къ на́шихъ и҆схитѝ є҆го̀ и҆ къ тебѣ̀ посла̀, |
|
8
|
8
|
| звелівши і нам, його обвинувачам, іти до тебе. Ти можеш сам, розібравшись, дізнатись від нього про все те, в чому ми звинувачуємо його». | повелѣ́въ (и҆ на́мъ) пое́млющымъ на́нь и҆тѝ къ тебѣ̀: ѿ негѡ́же возмо́жеши са́мъ разсꙋди́въ ѡ҆ всѣ́хъ си́хъ позна́ти, ѡ҆ ни́хже мы̀ пое́млемъ на́нь. |
|
9
|
9
|
| І юдеї підтвердили, сказавши, що це так. | Сложи́шасѧ же и҆ і҆ꙋде́є, глаго́люще си̑мъ та́кѡ бы́ти. |
|
10
|
10
|
| Павло ж, коли правитель дав йому знак говорити, відповів: «Знаючи, що ти багато років справедливо судиш народ цей, я тим вільніше буду захищати мою справу. | Ѿвѣща́ же па́ѵелъ, поманꙋ́вшꙋ є҆мꙋ̀ и҆ге́мѡнꙋ глаго́лати: ѿ мно́гихъ лѣ́тъ сꙋ́ща тѧ̀ сꙋдїю̀ пра́ведна ꙗ҆зы́кꙋ семꙋ̀ свѣ́дый, благодꙋ́шнѣе ꙗ҆̀же ѡ҆ мнѣ̀ ѿвѣща́ю, |
|
11
|
11
|
| Ти можеш довідатися, що не більше дванадцяти днів минуло, як я прийшов до Єрусалима на поклоніння. | могꙋ́щꙋ тѝ разꙋмѣ́ти, ꙗ҆́кѡ не мно́жае мѝ є҆́сть дні́й двана́десѧтихъ, ѿне́лѣже взыдо́хъ поклони́тисѧ во і҆ерⷭ҇ли́мъ: |
|
12
|
12
|
| Hі в святилищі, ні в синагогах, ні в місті вони не знаходили мене як такого, що з ким-небудь сперечається або викликає розбрат у народі, | и҆ ни въ це́ркви ѡ҆брѣто́ша мѧ̀ къ комꙋ̀ глаго́люща и҆лѝ развра́тъ творѧ́ща наро́дꙋ, ни въ со́нмищихъ, ни во гра́дѣ, |
|
13
|
13
|
| і не можуть довести того, в чому тепер звинувачують мене. | нижѐ довестѝ мо́гꙋтъ, є҆ли̑ка тебѣ̀ нн҃ѣ на мѧ̀ глаго́лютъ: |
|
14
|
14
|
| Але признаюся тобі в тому, що, згідно вченню, яке вони називають єрессю, я дійсно служу Богові отців моїх і вірую всьому, що написано в Законі і Пророках, | и҆сповѣ́дꙋю же тебѣ̀ сїѐ, ꙗ҆́кѡ въ пꙋтѝ, є҆го́же сі́и глаго́лютъ є҆́ресь, та́кѡ слꙋжꙋ̀ ѻ҆те́ческомꙋ бг҃ꙋ, вѣ́рꙋѧ всѣ̑мъ сꙋ́щымъ въ зако́нѣ и҆ прⷪ҇ро́цѣхъ пи̑санымъ, |
|
15
|
15
|
| маючи надію на Бога, що буде воскресіння мертвих, праведників і грішників, чого і самі вони сподіваються. | оу҆пова́нїе и҆мы́й на бг҃а, ꙗ҆́кѡ воскрⷭ҇нїе хо́щетъ бы́ти мє́ртвымъ, првⷣникѡмъ же и҆ грѣ́шникѡмъ, є҆го́же и҆ са́ми сі́и ча́ютъ: |
|
16
|
16
|
| Тому і сам дбаю я завжди мати непорочну совість перед Богом і людьми. | ѡ҆ се́мъ же и҆ а҆́зъ подвиза́юсѧ, непоро́чнꙋ со́вѣсть и҆мѣ́ти всегда̀ пред̾ бг҃омъ же и҆ человѣ̑ки: |
|
17
|
17
|
| По багатьох роках я прийшов, шоб доставити моєму народові милостиню і приношення. | по лѣ́тѣхъ же мно́гихъ прїидо́хъ сотвори́ти ми́лѡстыни во ꙗ҆зы́къ мо́й и҆ приношє́нїѧ: |
|
18
|
18
|
| При тому знайшли мене очищеним у храмі, не з народом і не з галасом. | въ ни́хже ѡ҆брѣто́ша мѧ̀ ѡ҆чище́нна въ це́ркви, ни съ наро́домъ, нижѐ съ молво́ю, |
|
19
|
19
|
| Це були деякі асійські юдеї, котрим належало б стати перед тобою і звинувачувати мене, коли щось мають проти мене. | нѣ́цыи ѿ а҆сі́и і҆ꙋде́є, и҆̀мже подоба́ше пред̾ тѧ̀ прїитѝ и҆ глаго́лати, а҆́ще и҆́мꙋтъ что̀ на мѧ̀: |
|
20
|
20
|
| Або самі ті нехай скажуть, яку знайшли вони в мені неправду, коли я стояв перед синедріоном, | и҆лѝ са́ми ті́и да глаго́лютъ, а҆́ще кꙋ́ю ѡ҆брѣто́ша во мнѣ̀ непра́вдꙋ, ста́вшꙋ мѝ въ со́нмищи, |
|
21
|
21
|
| хіба тільки одне те слово, яке голосно промовив я, стоячи поміж ними, що за вчення про воскресіння мертвих я нині приймаю суд від вас». | ра́звѣ є҆ди́нагѡ сегѡ̀ гла́са, и҆́мже возопи́хъ стоѧ̀ въ ни́хъ, ꙗ҆́кѡ ѡ҆ воскрⷭ҇нїи ме́ртвыхъ а҆́зъ сꙋ́дъ прїе́млю дне́сь ѿ ва́съ. |
|
22
|
22
|
| Вислухавши це, Фелікс відклав їхню справу і сказав: «Розгляну вашу справу, коли прийде тисяцький Лісій і я докладніше довідаюсь про це вчення». | Слы́шавъ же сїѧ̑ фи́лїѯъ ѿвѣща̀ [ѿречѐ] и҆̀мъ, и҆звѣ́стнѣе оу҆вѣ́дѣвъ ꙗ҆̀же ѡ҆ пꙋтѝ се́мъ, глаго́лѧ: є҆гда̀ лѷсі́а ты́сѧщникъ прїи́детъ, разсꙋждꙋ̀ ꙗ҆̀же ѡ҆ ва́съ. |
|
23
|
23
|
| А Павла наказав сотникові стерегти, але не утискувати його і не забороняти нікому з його близьких служити йому або приходити до нього. | Повелѣ́ же со́тникꙋ стрещѝ па́ѵла, и҆ и҆мѣ́ти ѡ҆сла́бꙋ, и҆ ни є҆ди́номꙋ же возбранѧ́ти ѿ свои́хъ є҆мꙋ̀ слꙋжи́ти и҆лѝ приходи́ти къ немꙋ̀. |
|
24
|
24
|
| Через кілька днів Фелікс, прийшовши з Друзіллою, дружиною своєю, юдеянкою, покликав Павла і слухав його про віру в Христа Ісуса. | По дне́хъ же нѣ́кїихъ прише́дъ фи́лїѯъ со дрꙋсі́ллїею жено́ю свое́ю сꙋ́щею і҆ꙋде́анынею, призва̀ па́ѵла, да слы́шитъ ѿ негѡ̀ вѣ́рꙋ, ꙗ҆́же во хрⷭ҇та̀ і҆и҃са. |
|
25
|
25
|
| І коли він говорив про правду, про стриманість і про майбутній суд, то Фелікс пройнявся страхом і відповів: «Тепер іди, а коли знайду час, покличу тебе». | Глаго́лющꙋ же є҆мꙋ̀ ѡ҆ пра́вдѣ и҆ ѡ҆ воздержа́нїи и҆ ѡ҆ сꙋдѣ̀ хотѧ́щемъ бы́ти, пристра́шенъ бы́въ фи́лїѯъ ѿвѣща̀: нн҃ѣ оу҆́бѡ и҆дѝ, вре́мѧ же полꙋчи́въ призовꙋ́ тѧ. |
|
26
|
26
|
| До того ж він сподівався, що Павло дасть йому грошей, щоб відпустити його: тому часто кликав його і розмовляв з ним. | Вкꙋ́пѣ же и҆ надѣ́ѧсѧ, ꙗ҆́кѡ мзда̀ да́стсѧ є҆мꙋ̀ ѿ па́ѵла, ꙗ҆́кѡ да ѿпꙋ́ститъ є҆го̀: тѣ́мже и҆ ча́стѡ призыва́ѧ є҆го̀, бесѣ́доваше съ ни́мъ. |
|
27
|
27
|
| Коли минуло два роки, місце Фелікса посів Порцій Фест. Бажаючи догодити юдеям, Фелікс залишив Павла в кайданах. | Двѣма́ же лѣ́тома сконча́вшемасѧ прїѧ́тъ и҆змѣне́нїе фи́лїѯъ поркі́а фи́ста: хотѧ́ же оу҆го́дное сотвори́ти і҆ꙋде́ємъ фи́лїѯъ, ѡ҆ста́ви па́ѵла свѧ́зана. |
|
Глава 25
|
Глава́ к҃є
|
|
1
|
1
|
| Фест, прибувши в область, через три дні вирушив із Кесарії до Єрусалима. | Фи́стъ же оу҆̀бо прїи́мь вла́сть, по трїе́хъ дне́хъ взы́де во і҆ерⷭ҇ли́мъ ѿ кесарі́и. |
|
2
|
2
|
| Тоді первосвященик і знатніші з юдеїв прийшли до нього зі скаргою на Павла і переконували його, | Сказа́ша же є҆мꙋ̀ а҆рхїере́є и҆ пе́рвїи ѿ і҆ꙋдє́й на па́ѵла и҆ молѧ́хꙋ є҆го̀, |
|
3
|
3
|
| прохаючи, щоб він зробив милість і викликав його до Єрусалима, маючи задум убити його по дорозі. | просѧ́ще благода́ти на́нь, ꙗ҆́кѡ да по́слетъ є҆го̀ во і҆ерⷭ҇ли́мъ, ко́въ творѧ́ще, ꙗ҆́кѡ да оу҆бїю́тъ є҆го̀ на пꙋтѝ. |
|
4
|
4
|
| Але Фест відповів, що Павло утримується в Кесарії під вартою і що він сам скоро вирушить туди. | Фи́стъ же повелѣ̀ па́ѵла стрещѝ въ кесарі́и, са́мъ та́мѡ хотѧ̀ вско́рѣ и҆зы́ти: |
|
5
|
5
|
| «Отже, — сказав він, — ті з вас, які можуть, нехай підуть зі мною, і якщо за цим чоловіком щось є, нехай звинувачують його». | и҆̀же оу҆̀бо си́льнїи въ ва́съ, речѐ, со мно́ю ше́дше, а҆́ще є҆́сть ка́ѧ непра́вда въ мꙋ́жи се́мъ, да глаго́лютъ на́нь. |
|
6
|
6
|
| Пробувши в них не більше восьми чи десяти днів, повернувся до Кесарії і на другий день, сівши на судищі, звелів привести Павла. | Пребы́въ же оу҆ ни́хъ не мно́жае десѧтѝ дні́й, сни́де въ кесарі́ю: на оу҆́трїе сѣ́дъ на сꙋди́щи, повелѣ̀ па́ѵла привестѝ. |
|
7
|
7
|
| Коли він з’явився, стали довкола юдеї, що прийшли з Єрусалима, зводячи на Павла багато тяжких провин, яких не могли довести. | Приведе́нꙋ же бы́вшꙋ є҆мꙋ̀, ѡ҆́крестъ ста́ша и҆̀же ѿ і҆ерⷭ҇ли́ма сше́дшїи і҆ꙋде́є, мнѡ́ги и҆ тѧ̑жки вины̑ приносѧ́ще на па́ѵла, и҆́хже не можа́хꙋ и҆з̾ѧви́ти: |
|
8
|
8
|
| Він же на своє виправдання сказав: «Я не зробив ніякого злочину ні проти закону юдейського, ні проти храму, ні проти кесаря». | ѿвѣщава́ющꙋ є҆мꙋ̀, ꙗ҆́кѡ ни на зако́нъ і҆ꙋде́йскїй, ни на це́рковь, ни на ке́сарѧ что̀ согрѣши́хъ. |
|
9
|
9
|
| Фест, бажаючи догодити юдеям, у відповідь сказав Павлові: «Чи хочеш іти в Єрусалим, щоб я там судив тебе за це?» | Фи́стъ же хотѧ̀ оу҆го́дное і҆ꙋде́ємъ сотвори́ти, ѿвѣща́въ па́ѵлови речѐ: хо́щеши ли, во і҆ерⷭ҇ли́мъ возше́дъ, та́мѡ ѡ҆ си́хъ сꙋ́дъ прїѧ́ти ѿ менє̀; |
|
10
|
10
|
| Павло сказав: «Я стою перед судом кесаревим, де і належить мені судимому бути. Юдеїв я нічим не кривдив, як і ти добре знаєш. | Рече́ же па́ѵелъ: на сꙋди́щи ке́саревѣ стоѧ̀ є҆́смь, и҆дѣ́же мѝ досто́итъ сꙋ́дъ прїѧ́ти: і҆ꙋдє́й ни чи́мже ѡ҆би́дѣхъ, ꙗ҆́коже и҆ ты̀ до́брѣ вѣ́си: |
|
11
|
11
|
| Якщо я неправий і що-небудь зробив, варте смерти, то не відмовляюся померти; а якщо нічого того немає, в чому ці звинувачують мене, то ніхто не може видати мене їм. Вимагаю суду кесаревого». | а҆́ще бо непра́вдꙋю и҆лѝ досто́йно сме́рти сотвори́хъ что̀, не ѿме́щꙋсѧ оу҆мре́ти: а҆́ще ли же ничто́же є҆́сть во мнѣ̀, є҆́же сі́и на мѧ̀ клеве́щꙋтъ, никто́же мѧ̀ мо́жетъ тѣ̑мъ вы́дати: ке́сарѧ нарица́ю. |
|
12
|
12
|
| Тоді Фест, поговоривши з радниками, відповів: «Ти вимагав кесаревого суду, до кесаря і підеш». | Тогда̀ фи́стъ состѧза́всѧ съ совѣ̑тники, ѿвѣща̀: ке́сарѧ ли наре́клъ є҆сѝ; къ ке́сарю по́йдеши. |
|
13
|
13
|
| Через декілька днів цар Агриппа і Вереніка прибули до Кесарії поздоровити Феста. | Днє́мъ же минꙋ́вшымъ нѣ̑кимъ, а҆грі́ппа ца́рь и҆ вернїкі́а снидо́ста въ кесарі́ю цѣлова́ти фи́ста. |
|
14
|
14
|
| І як вони пробули там багато днів, то Фест розповів цареві про Павла, кажучи: «Є тут якийсь чоловік, в’язень, залишений Феліксом у кайданах, | (Заⷱ҇ м҃и҃.) И҆ ꙗ҆́коже мнѡ́ги дни̑ пребы́ста тꙋ̀, фи́стъ сказа̀ царю̀ ꙗ҆̀же ѡ҆ па́ѵлѣ, глаго́лѧ: мꙋ́жъ нѣ́кїй є҆́сть ѡ҆ста́вленъ ѿ фи́лїѯа оу҆́зникъ, |
|
15
|
15
|
| на якого, під час мого перебування в Єрусалимі, з’явилися із скаргою первосвященики і старійшини юдейські, вимагаючи суду над ним. | ѡ҆ не́мже, бы́вшꙋ мѝ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ, ꙗ҆ви́ша а҆рхїере́є и҆ ста́рцы і҆ꙋде́йстїи, просѧ́ще на́нь сꙋда̀. |
|
16
|
16
|
| Я відповів їм, що у римлян немає звичаю видавати на смерть будь-якого чоловіка, перше ніж звинувачуваний не матиме перед собою обвинувачів і не дістане право захищатися проти звинувачення. | Къ ни̑мже ѿвѣща́хъ, ꙗ҆́кѡ нѣ́сть ѡ҆бы́чай ри́млѧнѡмъ вы́дати человѣ́ка ко́его на поги́бель, пре́жде да́же ѡ҆клевета́емый не и҆́мать пред̾ лице́мъ клеве́щꙋщихъ є҆го̀ и҆ мѣ́сто ѿвѣ́та прїи́метъ ѡ҆ свое́мъ согрѣше́нїи. |
|
17
|
17
|
| Коли ж вони тут зійшлися, то, без усякого зволікання, на другий же день, я сів на судищі і звелів привести того чоловіка. | Сше́дшымсѧ же и҆̀мъ здѣ̀, закоснѣ́нїе ни є҆ди́но сотво́рь, на оу҆́трїе сѣ́дъ на сꙋди́щи, повелѣ́хъ привестѝ мꙋ́жа. |
|
18
|
18
|
| Обступивши його, обвинувачі не подали жодного із звинувачень, які я припускав; | Ѡ҆́крестъ же є҆гѡ̀ ста́вше клеветницы̀, ни є҆ди́нꙋ винꙋ̀, ꙗ҆̀же а҆́зъ непщева́хъ, нанесо́ша: |
|
19
|
19
|
| але вони мали з ним деякі суперечки про богошанування їхнє і про якогось Ісуса померлого, про Якого Павло стверджував, що Він живий. | стѧза̑нїѧ же нѣ̑каѧ ѡ҆ свое́й разли́чнѣй вѣ́рѣ и҆мѧ́хꙋ къ немꙋ̀ и҆ ѡ҆ нѣ́коемъ і҆и҃сѣ оу҆ме́ршемъ, є҆го́же глаго́лаше па́ѵелъ жи́ва бы́ти. |
|
20
|
20
|
| Вагаючись у вирішенні цього питання, я сказав: чи хоче він іти до Єрусалима і там стати перед судом за це? | Недоꙋмѣ́ѧсѧ же а҆́зъ ѡ҆ взыска́нїи си́хъ, глаго́лахъ, а҆́ще хо́щетъ и҆тѝ во і҆ерⷭ҇ли́мъ и҆ та́мѡ сꙋ́дъ прїѧ́ти ѡ҆ си́хъ. |
|
21
|
21
|
| Та коли Павло зажадав, щоб його залишили на розгляд Августа, то я звелів тримати його під вартою до того часу, поки пошлю його до кесаря». | Па́ѵлꙋ же наре́кшꙋ блюде́нꙋ бы́ти є҆мꙋ̀ до разсꙋжде́нїѧ а҆́ѵгꙋста, повелѣ́хъ блюстѝ є҆го̀, до́ндеже послю̀ є҆го̀ къ ке́сарю. |
|
22
|
22
|
| Агриппа ж сказав Фестові: «Хотів би і я послухати цього чоловіка». Той відповів: «Завтра ж почуєш його». | А҆грі́ппа же къ фи́стꙋ речѐ: хотѣ́лъ бы́хъ и҆ са́мъ человѣ́ка сего̀ слы́шати. Ѻ҆́нъ же речѐ: оу҆́трѣ оу҆слы́шиши є҆го̀. |
|
23
|
23
|
| Другого дня, коли Агриппа і Вереніка прийшли з великою пихою і увійшли у судову палату з тисяцькими та найзнатнішими громадянами міста, за наказом Феста був приведений Павло. | На оу҆́трїе же прише́дшꙋ а҆грі́ппѣ и҆ вернїкі́и со мно́гою го́рдостїю и҆ вше́дшымъ въ сꙋде́бнꙋю пала́тꙋ съ ты̑сѧщники и҆ съ наро́читыми мꙋ̑жи гра́да, и҆ повелѣ́вшꙋ фи́стꙋ, приведе́нъ бы́сть па́ѵелъ. |
|
24
|
24
|
| І сказав Фест: «Царю Агриппо і всі присутні з нами мужі! Ви бачите того, проти якого багато юдеїв приступили до мене в Єрусалимі і тут і кричали, що йому не належить більше жити. | И҆ речѐ фи́стъ: а҆грі́ппо царю̀ и҆ всѝ сꙋ́щїи съ на́ми мꙋ́жїе, ви́дите сего̀, ѡ҆ не́мже всѐ мно́жество і҆ꙋдє́й стꙋжа́хꙋ мѝ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ же и҆ здѣ̀, вопїю́ще, ꙗ҆́кѡ не подоба́етъ жи́ти є҆мꙋ̀ ктомꙋ̀: |
|
25
|
25
|
| Але я зрозумів, що він не вчинив нічого, вартого смерти; і як він сам вимагав суду в Августа, то я вирішив послати його до нього. | а҆́зъ же разꙋмѣ́въ ничто́же досто́йно сме́рти сотво́рша є҆го̀, и҆ самомꙋ́ же семꙋ̀ наре́кшꙋ сева́ста, сꙋди́хъ посла́ти є҆го̀: |
|
26
|
26
|
| Я не маю нічого певного написати про нього його величності; а тому і привів його до вас, і зокрема перед тебе, царю Агриппо, щоб після розгляду було мені що написати. | ѡ҆ не́мже и҆звѣ́стное что̀ писа́ти господи́нꙋ не и҆́мамъ: тѣ́мже и҆ приведо́хъ є҆го̀ пред̾ ва́съ, наипа́че же пред̾ тѧ̀, а҆грі́ппо царю̀, ꙗ҆́кѡ да разсꙋжде́нїю бы́вшꙋ и҆́мамъ что̀ писа́ти: |
|
27
|
27
|
| Бо мені здається нерозважливим посилати в’язня і не визначити звинувачень на нього». | безслове́сно бо мни́тсѧ мѝ, посыла́ющꙋ ю҆́зника, а҆ вины̀, ꙗ҆́же на́нь, не сказа́ти. |
|
Глава 26
|
Глава́ к҃ѕ
|
|
1
|
1
|
| Агриппа сказав Павлові: «Дозволяється тобі говорити за себе». Тоді Павло, простягнувши руку, почав говорити на свій захист. | (Заⷱ҇ м҃ѳ҃.) А҆грі́ппа же къ па́ѵлꙋ речѐ: повелѣва́етсѧ тѝ ѡ҆ себѣ̀ самомꙋ̀ глаго́лати. Тогда̀ па́ѵелъ просте́ръ рꙋ́кꙋ ѿвѣщава́ше: |
|
2
|
2
|
| «Царю Агриппо! Я почуваю себе щасливим, що сьогодні можу захищатися перед тобою в усьому, в чому звинувачують мене юдеї, | ѡ҆ всѣ́хъ, ѡ҆ ни́хже ѡ҆клевета́емь є҆́смь ѿ і҆ꙋдє́й, царю̀ а҆грі́ппо, непщꙋ́ю себѐ блаже́нна бы́ти, ꙗ҆́кѡ пред̾ тобо́ю ѿвѣща́ти дне́сь и҆́мамъ, |
|
3
|
3
|
| тим більше, що ти знаєш усі юдейські звичаї і суперечності. Тому прошу тебе вислухати мене великодушно. | па́че же вѣ́дца тѧ̀ сꙋ́ща свѣ́дый всѣ́хъ і҆ꙋде́йскихъ ѡ҆бы́чаєвъ и҆ взыска́нїй. Тѣ́мже молю́сѧ тѝ долготерпѣли́внѡ послꙋ́шати менє̀. |
|
4
|
4
|
| Життя моє від юности моєї, яке спочатку проводив я серед народу мого в Єрусалимі, знають усі юдеї; | Житїѐ оу҆́бѡ моѐ є҆́же ѿ ю҆́ности, и҆спе́рва бы́вшее во ꙗ҆зы́цѣ мое́мъ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ, вѣ́дѧтъ всѝ і҆ꙋде́є, |
|
5
|
5
|
| вони здавна знають про мене, якщо захочуть свідчити, що я жив, як фарисей, за найсуворішим у нашому віросповіданні вченням. | вѣ́дѧще мѧ̀ и҆спе́рва, а҆́ще хотѧ́тъ свидѣ́телствовати, ꙗ҆́кѡ по и҆звѣ́стнѣй є҆́реси на́шеѧ вѣ́ры жи́хъ фарїсе́й. |
|
6
|
6
|
| І нині я стою перед судом за надію на обітницю, дану Богом нашим отцям, | И҆ нн҃ѣ ѡ҆ оу҆пова́нїи ѡ҆бѣтова́нїѧ, бы́вшагѡ ѿ бг҃а ко ѻ҆тцє́мъ на́шымъ, стою̀ сꙋди́мь, |
|
7
|
7
|
| здійснення якої сподіваються побачити наші дванадцять колін, що старанно служать Богові день і ніч. За цю-то надію, царю Агриппо, звинувачують мене юдеї. | въ не́же ѻ҆бана́десѧте колѣ̑на на̑ша безпреста́ни де́нь и҆ но́щь слꙋжа́ще надѣ́ютсѧ доитѝ: ѡ҆ не́мже оу҆пова́нїи ѡ҆клевета́емь є҆́смь, царю̀ а҆грі́ппо, ѿ і҆ꙋдє́й. |
|
8
|
8
|
| Що ж? Hевже ви вважаєте неймовірним, що Бог воскрешає мертвих? | Что̀; Невѣ́рно ли сꙋ́дитсѧ ва́ми, ꙗ҆́кѡ бг҃ъ мє́ртвыѧ возставлѧ́етъ; |
|
9
|
9
|
| Щоправда, і я думав, що мені належить багато діяти проти імені Ісуса Hазорея. | А҆́зъ оу҆́бѡ мнѣ́хъ, ꙗ҆́кѡ подоба́етъ мѝ мнѡ́га сопроти̑вна проти́вꙋ и҆́мене і҆и҃са назѡре́а сотвори́ти: |
|
10
|
10
|
| Це я і робив у Єрусалимі: одержавши владу від первосвящеників, я багатьох святих ув’язнював, і коли вбивали їх, я подавав на те голос; | є҆́же и҆ сотвори́хъ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ, и҆ мнѡ́ги ѿ ст҃ы́хъ а҆́зъ въ темни́цахъ затворѧ́хъ, вла́сть ѿ а҆рхїерє́й прїе́мь: оу҆бива́ємымъ же и҆̀мъ прилага́хъ совѣ́тъ: |
|
11
|
11
|
| і по всіх синагогах я багаторазово мучив їх, і примушував ганити Ісуса, і, з надмірною лютістю до них, переслідував їх навіть у чужих містах. | и҆ на всѣ́хъ со́нмищихъ мно́жицею мꙋ́чѧ и҆̀хъ, принꙋжда́хъ хꙋ́лити: преизли́ха же враждꙋ́ѧ на ни́хъ, гонѧ́хъ да́же и҆ до внѣ́шнихъ градѡ́въ. |
|
12
|
12
|
| Для цього йдучи до Дамаска з владою і дорученням від первосвящеників, | Въ ни́хже и҆ды́й въ дама́скъ со вла́стїю и҆ повелѣ́нїемъ, є҆́же ѿ а҆рхїерє́й, |
|
13
|
13
|
| серед дня на дорозі я, царю, побачив з неба світло, ясніше від сонячного сяйва, що осяяло мене та тих, котрі йшли зі мною. | въ полꙋ́дни на пꙋтѝ ви́дѣхъ, царю̀, съ небесѐ па́че сїѧ́нїѧ со́лнечнагѡ ѡ҆сїѧ́вшїй мѧ̀ свѣ́тъ и҆ со мно́ю и҆дꙋ́щихъ. |
|
14
|
14
|
| Усі ми попадали на землю, і я почув голос, що говорив до мене єврейською мовою: «Савле, Савле, що ти гониш Мене? Важко тобі йти проти рожна». | Всѣ̑мъ же па́дшымъ на́мъ на зе́млю, слы́шахъ гла́съ гл҃ющь ко мнѣ̀ и҆ вѣща́ющь є҆вре́йскимъ ѧ҆зы́комъ: са́ѵле, са́ѵле, что́ мѧ го́ниши; же́стоко тѝ є҆́сть проти́вꙋ рожна̀ пра́ти. |
|
15
|
15
|
| Я сказав: «Хто Ти, Господи?» Він сказав: «Я — Ісус, Якого ти гониш. | А҆́зъ же рѣ́хъ: кто̀ є҆сѝ, гдⷭ҇и; Ѻ҆́нъ же речѐ: а҆́зъ є҆́смь і҆и҃съ, є҆го́же ты̀ го́ниши: |
|
16
|
16
|
| Але встань і стань на ноги твої; бо для того Я і з’явився тобі, щоб зробити тебе служителем і свідком того, що ти бачив і що Я відкриваю тобі, | но воста́ни и҆ ста́ни на ногꙋ̀ твоє́ю: на се́ бо ꙗ҆ви́хсѧ тѝ, сотвори́ти тѧ̀ слꙋгꙋ̀ и҆ свидѣ́телѧ, ꙗ҆̀же ви́дѣлъ є҆сѝ и҆ ꙗ҆̀же ꙗ҆влю̀ тебѣ̀, |
|
17
|
17
|
| визволяючи тебе від народу юдейського і від язичників, до яких Я тепер посилаю тебе | и҆з̾има́ѧ тѧ̀ ѿ люді́й і҆ꙋде́йскихъ и҆ ѿ ꙗ҆зы̑къ, къ ни̑мже а҆́зъ тѧ̀ послю̀, |
|
18
|
18
|
| розкрити очі їм, щоб вони навернулися від темряви до світла і з-під влади сатани до Бога, щоб вірою в Мене держали прощення гріхів і долю з освяченими». | ѿве́рсти ѻ҆́чи и҆́хъ, да ѡ҆братѧ́тсѧ ѿ тмы̀ въ свѣ́тъ и҆ ѿ ѡ҆́бласти сатанины̀ къ бг҃ꙋ, є҆́же прїѧ́ти и҆̀мъ ѡ҆ставле́нїе грѣхѡ́въ и҆ достоѧ́нїе во ст҃ы́хъ вѣ́рою, ꙗ҆́же въ мѧ̀. |
|
19
|
19
|
| Тому, царю Агриппо, я не став противитися небесному видінню, | Тѣ́мже, царю̀ а҆грі́ппо, не бы́хъ проти́венъ небе́сномꙋ видѣ́нїю, |
|
20
|
20
|
| а спершу жителям Дамаска і Єрусалима, потім усій землі юдейській і язичникам проповідував, щоб вони покаялися і навернулися до Бога, чинячи діла, достойні покаяння. | но сꙋ́щымъ въ дама́сцѣ пре́жде и҆ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ, и҆ во всѧ́цѣй странѣ̀ і҆ꙋде́йстѣй и҆ ꙗ҆зы́кѡмъ проповѣ́дꙋю пока́ѧтисѧ и҆ ѡ҆брати́тисѧ къ бг҃ꙋ, достѡ́йна покаѧ́нїю дѣла̀ творѧ́ще. |
|
21
|
21
|
| За це юдеї схопили мене у храмі і хотіли розтерзати. | Си́хъ ра́ди мѧ̀ і҆ꙋде́є є҆́мше во свѧти́лищи хотѧ́хꙋ растерза́ти. |
|
22
|
22
|
| Але, одержавши допомогу від Бога, я до цього дня стою і свідчу малому і великому, нічого не кажучи, крім того, про що пророки і Мойсей говорили, що це буде, | По́мощь оу҆̀бо оу҆лꙋчи́въ ꙗ҆́же ѿ бг҃а, да́же до днѐ сегѡ̀ стою̀, свидѣ́телствꙋѧ ма́лꙋ же и҆ вели́кꙋ, ничто́же вѣща́ѧ, ра́звѣ ꙗ҆̀же прⷪ҇ро́цы реко́ша хотѧ̑щаѧ бы́ти и҆ мѡѷсе́й, |
|
23
|
23
|
| а саме, що Христос мав постраждати і, воскреснувши першим із мертвих, проповідати світло юдейському народові і язичникам». | ꙗ҆́кѡ хрⷭ҇то́съ и҆мѣ́ѧше пострада́ти, ꙗ҆́кѡ пе́рвый ѿ воскрⷭ҇нїѧ ме́ртвыхъ свѣ́тъ хотѧ́ше проповѣ́дати лю́демъ (і҆ꙋдє́йскимъ) и҆ ꙗ҆зы́кѡмъ. |
|
24
|
24
|
| Коли він так захищався, Фест гучним голосом сказав: «Безумствуєш ти, Павле! Велика вченість доводить тебе до божевілля». | Сїѧ̑ же є҆мꙋ̀ ѿвѣщава́ющꙋ, фи́стъ ве́лїимъ гла́сомъ речѐ: бѣснꙋ́ешисѧ ли, па́ѵле; мнѡ́гїѧ тѧ̀ кни̑ги въ неи́стовство прелага́ютъ. |
|
25
|
25
|
| «Hі, високоповажний Фесте, — сказав він, — я не безумствую, але кажу слова істини і здорового глузду. | Ѻ҆́нъ же: не бѣснꙋ́юсѧ, речѐ, держа́вный фи́сте, но и҆́стины и҆ цѣломⷣрїѧ глаго́лы вѣща́ю: |
|
26
|
26
|
| Бо знає про це цар, перед яким і кажу сміливо. Я не вірю, що від нього було щось з цього приховано: бо це не в кутку відбувалося. | вѣ́сть бо ѡ҆ си́хъ ца́рь, къ немꙋ́же и҆ съ дерзнове́нїемъ глаго́лю: оу҆таи́тисѧ бо є҆мꙋ̀ ѿ си́хъ не вѣ́рꙋю ничесомꙋ́же, нѣ́сть бо во оу҆́глѣ сотворе́но сїѐ: |
|
27
|
27
|
| Чи віриш, царю Агриппо, пророкам? Знаю, що віриш». | вѣ́рꙋеши ли, царю̀ а҆грі́ппо, прⷪ҇ро́кѡмъ; вѣ́мъ, ꙗ҆́кѡ вѣ́рꙋеши. |
|
28
|
28
|
| Агриппа сказав Павлові: «Ти майже переконуєш мене стати християнином». | А҆грі́ппа же къ па́ѵлꙋ речѐ: вма́лѣ мѧ̀ препира́еши хрⷭ҇тїа́нина бы́ти. |
|
29
|
29
|
| Павло сказав: «Благав би я Бога, щоб мало чи багато, не тільки ти, але й усі, що слухають мене сьогодні, зробились такими, як я, окрім цих кайданів». | Па́ѵелъ же речѐ: моли́лъ оу҆́бѡ бы́хъ бг҃а, и҆ вма́лѣ и҆ во мно́зѣ, не то́кмѡ тебѐ, но и҆ всѣ́хъ слы́шащихъ мѧ̀ дне́сь, бы́ти и҆̀мъ та̑цѣмъ, ꙗ҆ко́въ и҆ а҆́зъ є҆́смь, кромѣ̀ оу҆́зъ си́хъ. |
|
30
|
30
|
| І коли він це сказав, цар і правитель, Вереніка і всі, що сиділи з ними, встали. | И҆ сїѧ̑ ре́кшꙋ є҆мꙋ̀, воста̀ ца́рь и҆ и҆ге́мѡнъ, и҆ вернїкі́а и҆ сѣдѧ́щїи съ ни́ми, |
|
31
|
31
|
| І, відійшовши вбік, говорили між собою, що цей чоловік нічого, вартого смерті чи кайданів, не робить. | и҆ ѿше́дше бесѣ́довахꙋ дрꙋ́гъ ко дрꙋ́гꙋ, глаго́люще, ꙗ҆́кѡ ничто́же сме́рти досто́йно и҆лѝ оу҆́зъ твори́тъ человѣ́къ се́й. |
|
32
|
32
|
| І сказав Агриппа Фестові: «Можна було б звільнити цього чоловіка, якби він не вимагав кесаревого суду». Тому і вирішив правитель відіслати його до кесаря. | А҆грі́ппа же фи́стꙋ речѐ: ѿпꙋще́нъ бы́ти можа́ше человѣ́къ се́й, а҆́ще не бы̀ ке́сарѧ нарица́лъ. И҆ та́кѡ сꙋдѝ и҆ге́мѡнъ посла́ти є҆го̀ къ ке́сарю. |
|
Глава 27
|
Глава́ к҃з
|
|
1
|
1
|
| Коли вирішено було відпливти нам до Італії, то віддали Павла і деяких інших в’язнів сотникові Августового полку на ім’я Юлій. | (Заⷱ҇ н҃.) И҆ ꙗ҆́коже сꙋ́ждено бы́сть ѿплы́ти на́мъ во і҆талі́ю, преда́хꙋ па́ѵла же и҆ и҆ны̑ѧ нѣ́кїѧ ю҆́зники со́тникꙋ, и҆́менемъ і҆ꙋ́лїю, спі́ры севасті́йскїѧ. |
|
2
|
2
|
| Ми піднялися на адрамітський корабель‚ що мав пливти поблизу асійських місць‚ вирушили. З нами перебував Аристарх, македонянин із Фессалоніки. | Вше́дше же въ кора́бль а҆драмѵ́тскїй, восхотѣ́вше плы́ти во а҆сі̑йскаѧ мѣ̑ста, ѿвезо́хомсѧ, сꙋ́щꙋ съ на́ми а҆рїста́рхꙋ македо́нѧнинꙋ ѿ солꙋ́нѧ. |
|
3
|
3
|
| Другого дня пристали до Сидона. Юлій поводився з Павлом людинолюбно, дозволив йому відвідати друзів і скористатися їхньою допомогою. | Въ дрꙋгі́й же приста́хомъ въ сїдѡ́нѣ: человѣколю́бїе же і҆ꙋ́лїй па́ѵлови дѣ́ѧ, повелѣ̀ къ дрꙋгѡ́мъ ше́дшꙋ прилѣжа́нїе [посо́бїе] оу҆лꙋчи́ти. |
|
4
|
4
|
| Вирушивши звідти, ми припливли до Кіпру, бо був супротивний вітер, | И҆ ѿтꙋ́дꙋ ѿве́зшесѧ приплы́хомъ въ кѵ́пръ, занѐ вѣ́три бѧ́хꙋ проти́вни: |
|
5
|
5
|
| і, перепливши море проти Киликії та Памфілії, прибули до Мир Лікійських. | пꙋчи́нꙋ же, ꙗ҆́же проти́вꙋ кїлїкі́и и҆ памфѷлі́и, преплы́вше, прїидо́хомъ въ мѵ́ры лѷкі̑йскїѧ. |
|
6
|
6
|
| Там сотник знайшов олександрійський корабель, що плив до Італії, і посадив нас на нього. | И҆ та́мѡ ѡ҆брѣ́тъ со́тникъ кора́бль а҆леѯандрі́йскїй пловꙋ́щь во і҆талі́ю, всади́ ны въ ѻ҆́нь. |
|
7
|
7
|
| Повільно плаваючи багато днів і ледве порівнявшись з Кнідом, через несприятливий нам вітер, ми підпливли до Криту при Салмоні. | Во мнѡ́ги же дни̑ ко́снѡ пла́вающе и҆ є҆два̀ бы́вше проти́вꙋ кні́да, не ѡ҆ставлѧ́ющꙋ на́съ вѣ́трꙋ, приплы́хомъ под̾ кри́тъ при салмѡ́нѣ: |
|
8
|
8
|
| Ледве пробравшись повз нього, прибули до одного місця, що зветься Добрі Пристані, поблизу міста Ласея. | є҆два́ же и҆збира́юще кра́й, прїидо́хомъ на мѣ́сто нѣ́кое, нарица́емое до́брое приста́нище, є҆мꙋ́же бли́з̾ бѣ̀ гра́дъ ласе́й. |
|
9
|
9
|
| А як минуло багато часу, і плавання було вже небезпечне, тому що і піст уже минув, то Павло радив, | Мно́гꙋ же вре́мени минꙋ́вшꙋ и҆ сꙋ́щꙋ оу҆жѐ небезбѣ́днꙋ пла́ванїю, зане́же и҆ по́стъ оу҆жѐ бѣ̀ преше́лъ, совѣ́товаше па́ѵелъ, |
|
10
|
10
|
| кажучи їм: «Мужі! Я бачу, що плавання буде з труднощами і з великою шкодою не тільки для вантажу і корабля, але й для нашого життя». | глаго́лѧ и҆̀мъ: мꙋ́жїе, ви́ждꙋ, ꙗ҆́кѡ съ досажде́нїемъ и҆ мно́гою тщето́ю не то́кмѡ бре́мене и҆ кораблѧ̀, но и҆ дꙋ́шъ на́шихъ хо́щетъ бы́ти пла́ванїе. |
|
11
|
11
|
| Однак сотник більше довіряв керманичеві і начальникові корабля, ніж словам Павла. | Со́тникъ же ко́рмчїѧ и҆ наѵкли́ра послꙋ́шаше па́че, не́жели па́ѵломъ глаго́лемыхъ. |
|
12
|
12
|
| А що пристань була непридатна до зимівлі, то чимало людей радили податися звідти, щоб, якщо можливо, дійти до Фініка, пристані критської, що лежить проти південно-західного і північно-західного вітру, і там перезимувати. | Не добрꙋ́ же приста́нищꙋ сꙋ́щꙋ ко ѡ҆зимѣ́нїю, мно́зи совѣ́тъ даѧ́хꙋ ѿвезти́сѧ ѿтꙋ́дꙋ, а҆́ще ка́кѡ возмо́гꙋтъ, дости́гше фїнїкі́и, ѡ҆зимѣ́ти въ приста́нищи кри́тстѣмъ, зрѧ́щемъ къ лі́вꙋ и҆ къ хѡ́рꙋ. |
|
13
|
13
|
| Подув південний вітер, і вони, думаючи, що вже дістали бажане, вирушили і попливли поблизу Криту. | Дхнꙋ́вшꙋ же ю҆́гꙋ, мнѣ́вше во́лю свою̀ оу҆лꙋчи́ти, воздви́гше вѣ̑трила, плы́хꙋ вскра́й кри́та. |
|
14
|
14
|
| Але невдовзі знявся супротивний йому бурхливий вітер, що зветься «евроклідон». | Не по мно́зѣ же возвѣ́ѧ проти́венъ є҆мꙋ̀ вѣ́тръ бꙋ́ренъ, нарица́емый є҆ѵроклѵ́дѡнъ. |
|
15
|
15
|
| Корабель схопило так, що він не міг чинити опір вітрові, і ми носилися, віддавшись хвилям. | Восхище́нꙋ же бы́вшꙋ кораблю̀ и҆ не могꙋ́щꙋ сопроти́витисѧ вѣ́трꙋ, вда́вшесѧ волна́мъ носи́ми бѣ́хомъ. |
|
16
|
16
|
| І, наскочивши на якийсь острівець, що зветься Клавдій, ми ледве могли втримати човен. | Ѻ҆́стровъ же нѣ́кїй мимоте́кше, нарица́ющьсѧ клаѵді́й, є҆два̀ возмого́хомъ оу҆держа́ти ладїю̀: |
|
17
|
17
|
| Піднявши його, почали всіма засобами обв’язувати корабель; боячись, щоб не сісти на мілину, спустили вітрило і таким чином носилися. | ю҆́же востѧ́гше, всѧ́кимъ ѡ҆́бразомъ помога́хꙋ, подтвержда́юще кора́бль: боѧ́щесѧ же, да не въ сѵ́рть [въ мє́лкаѧ мѣ̑ста] впадꙋ́тъ, низпꙋсти́вше па́рꙋсъ, си́це носи́ми бѣ́хꙋ. |
|
18
|
18
|
| Ранком другого дня, коли розпочався буревій, почали викидати вантаж, | Вельми́ же ѡ҆бꙋрева́ємымъ на́мъ, на оу҆́трїе и҆змета́нїе творѧ́хꙋ, |
|
19
|
19
|
| а на третій день ми своїми руками повикидали корабельне знаряддя. | и҆ въ тре́тїй де́нь свои́ми рꙋка́ми ꙗ҆́дрило кора́бленое и҆зверго́хомъ. |
|
20
|
20
|
| Та оскільки багато днів не було видно ні сонця, ні зірок, і тривала велика буря, то, зрештою, зникала будь-яка надія на наше врятування. | Ни со́лнцꙋ же, ни ѕвѣзда́мъ ꙗ҆́вльшымсѧ на мнѡ́ги дни̑, и҆ зимѣ̀ не ма́лѣ належа́щей, про́чее ѿима́шесѧ наде́жда всѧ̀, є҆́же спасти́сѧ на́мъ. |
|
21
|
21
|
| Що довго не їли, то Павло, ставши посеред них, сказав: «О мужі! Треба було послухати мене і не відходити від Криту, і тим самим уникнули б цих труднощів і шкоди. | Мно́гꙋ же неѧде́нїю сꙋ́щꙋ, тогда̀ ста́въ па́ѵелъ посредѣ̀ и҆́хъ, речѐ: подоба́ше оу҆́бѡ, ѽ, мꙋ́жїе, послꙋ́шавше менє̀, не ѿвезти́сѧ ѿ кри́та и҆ и҆збы́ти досажде́нїѧ сегѡ̀ и҆ тщеты̀: |
|
22
|
22
|
| Тепер же благаю вас‚ підбадьортеся, бо жодна душа з вас не загине, а тільки корабель. | и҆ сѐ, нн҃ѣ молю̀ вы̀ благодꙋ́шствовати, поги́бель бо ни є҆ди́нѣй дꙋшѝ ѿ ва́съ бꙋ́детъ, ра́звѣ кораблѧ̀: |
|
23
|
23
|
| Бо ангел Бога, Якому я належу і Якому служу, з’явився мені цієї ночі | предста́ бо мѝ въ сїю̀ но́щь а҆́гг҃лъ бг҃а, є҆гѡ́же а҆́зъ є҆́смь, є҆мꙋ́же и҆ слꙋжꙋ̀, |
|
24
|
24
|
| і сказав: «Hе бійся, Павле. Тобі належить стати перед кесарем, і ось Бог дарував тобі всіх, що пливуть з тобою». | глаго́лѧ: не бо́йсѧ, па́ѵле, ке́сарю тѝ подоба́етъ предста́ти, и҆ сѐ, дарова̀ тебѣ̀ бг҃ъ всѧ̑ пла́вающыѧ съ тобо́ю. |
|
25
|
25
|
| Тому підбадьортеся, мужі, бо я вірю Богові, що буде так, як мені сказано. | Тѣ́мже дерза́йте, мꙋ́жїе, вѣ́рꙋю бо бг҃ови, ꙗ҆́кѡ та́кѡ бꙋ́детъ, и҆́мже ѡ҆́бразомъ рѣче́но мѝ бы́сть: |
|
26
|
26
|
| Hам належить бути викинутими на який-небудь острів». | во ѻ҆́стровъ же нѣ́кїй подоба́етъ на́мъ приста́ти. |
|
27
|
27
|
| Чотирнадцятої ночі, коли ми носилися в Адріатичному морі, близько опівночі корабельники почали здогадуватися, що наближаються до якоїсь землі, | И҆ є҆гда̀ четвертаѧна́десѧть но́щь бы́сть, носи̑мымъ на́мъ во а҆дрїа́тстѣй (пꙋчи́нѣ), въ полꙋ́нощи непщева́хꙋ кора́бленицы, ꙗ҆́кѡ приближа́ютсѧ къ нѣ́коей странѣ̀, |
|
28
|
28
|
| і, вимірявши глибину, знайшли двадцять сажнів; потім на невеликій відстані, знову вимірявши, знайшли п’ятнадцять сажнів. | и҆ и҆змѣ́ривше глꙋбинꙋ̀ ѡ҆брѣто́ша саже́ней два́десѧть: ма́лѡ же преше́дше и҆ па́ки и҆змѣ́ривше, ѡ҆брѣто́ша саже́ней пѧтьна́десѧть. |
|
29
|
29
|
| Побоюючись, щоб не натрапити на кам’янисті місця, кинули з корми чотири якорі і чекали дня. | Боѧ́щесѧ же, да не ка́кѡ въ прꙋ̑днаѧ мѣ̑ста впадꙋ́тъ, ѿ но́са кораблѧ̀ ве́ргше кѡ́твы четы́ри, молѧ́хомсѧ, да де́нь бꙋ́детъ. |
|
30
|
30
|
| Коли корабельники хотіли втекти з корабля і спускали на море човен, роблячи вигляд, ніби хочуть кинути якір з носа, | Кора́бленикѡмъ же и҆́щꙋщымъ бѣжа́ти и҆з̾ кораблѧ̀ и҆ низвѣ́сившымъ ладїю̀ въ мо́ре, и҆звѣ́томъ а҆́ки ѿ но́са хотѧ́щымъ кѡ́твы просте́рти, |
|
31
|
31
|
| Павло сказав сотникові і воїнам: «Якщо вони не залишаться на кораблі, то ви не зможете врятуватися». | речѐ па́ѵелъ со́тникꙋ и҆ во́инѡмъ: а҆́ще не сі́и пребꙋ́дꙋтъ въ кораблѝ, вы̀ спасти́сѧ не мо́жете. |
|
32
|
32
|
| Тоді воїни відтяли вірьовки у човна, і він упав. | Тогда̀ во́ини ѿрѣ́заша оу҆́жѧ ладїѝ и҆ ѡ҆ста́виша ю҆̀ ѿпа́сти. |
|
33
|
33
|
| Коли почало світати, Павло умовляв усіх приймати їжу, кажучи: «Сьогодні чотирнадцятий день, як ви, чекаючи, перебуваєте без їжі, нічого не споживаючи. | Є҆гда́ же хотѧ́ше де́нь бы́ти, молѧ́ше па́ѵелъ всѣ́хъ, да прїи́мꙋтъ пи́щꙋ, глаго́лѧ: четыренадесѧ́тый дне́сь де́нь ждꙋ́ще, не ꙗ҆́дше пребыва́ете, ничто́же вкꙋси́вше: |
|
34
|
34
|
| Тому прошу вас прийняти їжу: це сприятиме збереженню вашого життя; бо ні в кого з вас не впаде й волосина з голови». | тѣ́мже молю̀ ва́съ прїѧ́ти пи́щꙋ, се́ бо къ ва́шемꙋ спасе́нїю є҆́сть: ни є҆ди́номꙋ бо ѿ ва́съ вла́съ главы̀ ѿпаде́тъ. |
|
35
|
35
|
| Промовивши це і взявши хліб, він подякував Богові перед усіма і, розламавши, почав їсти. | Ре́къ же сїѧ̑ и҆ прїе́мь хлѣ́бъ, благодарѝ бг҃а пред̾ всѣ́ми и҆ прело́мль нача́тъ ꙗ҆́сти. |
|
36
|
36
|
| Тоді всі підбадьорилися і також прийняли їжу. | Благонаде́жни же бы́вше всѝ, и҆ ті́и прїѧ́ша пи́щꙋ: |
|
37
|
37
|
| Було ж усіх нас на кораблі двісті сімдесят шість душ. | бѣ́ же въ кораблѝ всѣ́хъ дꙋ́шъ двѣ́стѣ се́дмьдесѧтъ и҆ ше́сть. |
|
38
|
38
|
| Hаситившись їжею, почали полегшувати корабель, викидаючи пшеницю в море. | Насы́щшесѧ же бра́шна, ѡ҆блегчи́ша кора́бль, и҆змета́юще пшени́цꙋ въ мо́ре. |
|
39
|
39
|
| Коли ж настав день, землі не розпізнавали, а побачили лише якусь затоку з пологим берегом, до якого вирішили, якщо можна, пристати кораблем. | Є҆гда́ же де́нь бы́сть, землѝ не познава́хꙋ: нѣ́дро же нѣ́кое оу҆смотрѣ́ша и҆мꙋ́щее песо́къ [бре́гъ], въ не́же, а҆́ще мо́щно є҆́сть, совѣща́ша и҆звлещѝ кора́бль. |
|
40
|
40
|
| І, піднявши якорі, попливли по морю і, розв’язавши стерно та піднявши мале вітрило за вітром, тримали до берега. | И҆ кѡ́твы собра́вше, везѧ́хꙋсѧ по мо́рю: кꙋ́пнѡ ѡ҆сла́бивше оу҆́жѧ корми́лѡмъ и҆ воздви́гше ма́лое вѣ́трило къ ды́шꙋщемꙋ вѣ́трецꙋ, везо́хомсѧ на кра́й [бре́гъ]. |
|
41
|
41
|
| Hаскочили на косу‚ і корабель сів на мілину. Hіс загруз і став нерухомим, а корма розбивалася силою хвиль. | Впа́дше же въ мѣ́сто и҆со́пное, оу҆вѧзи́ша кора́бль: и҆ но́съ оу҆́бѡ оу҆вѧ́зшїй пребы́сть недви́жимь, корми́ло же разбива́шесѧ ѿ нꙋ́жды во́лнъ. |
|
42
|
42
|
| Воїни було погодилися умертвити в’язнів, щоб хто-небудь, випливши, не втік. | Во́инѡмъ же совѣ́тъ бы́сть, да оу҆́зники оу҆бїю́тъ, да не кто̀ поплы́въ и҆збѣ́гнетъ. |
|
43
|
43
|
| Але сотник, бажаючи врятувати Павла, утримав їх від цього наміру і звелів тим, що вміли плавати, першими кинутися і вийти на землю, | Со́тникъ же, хотѧ̀ соблюстѝ па́ѵла, возбранѝ совѣ́тꙋ и҆́хъ, повелѣ́ же могꙋ́щымъ пла́вати, да и҆зскочи́вше пе́рвѣе и҆зы́дꙋтъ на кра́й, |
|
44
|
44
|
| іншим же — кому на дошках, а кому на будь-чому від корабля; і таким чином усі врятувалися на землю. | а҆ про́чїи, ѻ҆́ви оу҆́бѡ на дщи́цахъ, ѻ҆́ви же на нѣ́чемъ ѿ кораблѧ̀. И҆ та́кѡ бы́сть всѣ̑мъ спасти́сѧ на зе́млю. |
|
Глава 28
|
Глава́ к҃и
|
|
1
|
1
|
| Урятувавшись, ті, що були з Павлом, дізналися, що острів зветься Меліт. | (Заⷱ҇ н҃а҃.) Спасе́ни же бы́вше и҆̀же съ па́ѵломъ ѿ кораблѧ̀ [ѿ пла́ванїѧ], тогда̀ разꙋмѣ́ша, ꙗ҆́кѡ ѻ҆́стровъ мелі́тъ нарица́етсѧ. |
|
2
|
2
|
| Іноплемінники виявили до нас велике милосердя: вони розклали вогнище і прийняли всіх нас‚ бо йшов дощ і було зимно. | Ва́рвари же творѧ́хꙋ не ма́лое милосе́рдїе на́мъ: возгнѣ́щше бо ѻ҆́гнь, прїѧ́ша всѣ́хъ на́съ, за настоѧ́щїй до́ждь и҆ зи́мꙋ. |
|
3
|
3
|
| Коли ж Павло набрав багато хмизу і поклав на вогонь, [тодi] єхидна, вилізши з жару, повисла у нього на руці. | Сгрома́ждшꙋ же па́ѵлꙋ ро́ждїѧ мно́жество и҆ возложи́вшꙋ на ѻ҆́гнь, є҆хі́дна ѿ теплоты̀ и҆зше́дши, сѣкнꙋ̀ въ рꙋ́кꙋ є҆гѡ̀. |
|
4
|
4
|
| Іноплемінники, побачивши змію, звислу в нього на руці, говорили один одному: «Певне, цей чоловік — убивця, коли його, врятованого від моря, суд Божий не залишає жити». | И҆ є҆гда̀ ви́дѣша ва́рвари ви́сѧщꙋ ѕмїю̀ ѿ рꙋкѝ є҆гѡ̀, глаго́лахꙋ дрꙋ́гъ ко дрꙋ́гꙋ: всѧ́кѡ оу҆бі́йца є҆́сть человѣ́къ се́й, є҆го́же спасе́на ѿ мо́рѧ сꙋ́дъ бж҃їй жи́ти не ѡ҆ста́ви. |
|
5
|
5
|
| Але він, струсивши змію у вогонь, не зазнав ніякої шкоди. | То́й же оу҆̀бо, ѿтрѧ́съ ѕмїю̀ во ѻ҆́гнь, ничто́же ѕло̀ пострада̀. |
|
6
|
6
|
| Вони ж чекали, що в нього буде запалення або він раптово впаде мертвим; але, довго чекаючи і побачивши, що з ним ніякої біди не сталося, змінили думку і говорили, що він Бог. | Ѻ҆ни́ же ча́ѧхꙋ є҆го̀ и҆мꙋ́ща возгорѣ́тисѧ, и҆лѝ па́сти внеза́пꙋ ме́ртва: на мно́зѣ же тогѡ̀ ча́ющымъ и҆ ничто́же ѕло̀ въ не́мъ бы́вшее ви́дѧщымъ, претво́ршесѧ, глаго́лахꙋ бг҃а того̀ бы́ти. |
|
7
|
7
|
| Біля того місця були маєтки начальника острова на ім’я Поплій; він прийняв нас і три дні люб’язно пригощав. | Ѡ҆́крестъ же мѣ́ста ѻ҆́нагѡ бѧ́хꙋ се́ла пе́рвагѡ во ѻ҆́стровѣ, и҆́менемъ поплі́а, и҆́же прїи́мь на́съ, трѝ дни̑ любе́знѣ оу҆чредѝ. |
|
8
|
8
|
| Батько Поплія лежав одержимий гарячкою і болем у животі. Павло увійшов до нього, помолився і, поклавши на нього свої руки, зцілив його. | Бы́сть же ѻ҆тцꙋ̀ поплі́евꙋ ѻ҆гне́мъ и҆ водны́мъ [кро́внымъ] трꙋдо́мъ ѡ҆держи́мꙋ лежа́ти: къ немꙋ́же па́ѵелъ вше́дъ, и҆ помоли́всѧ, и҆ возло́жь рꙋ́цѣ своѝ на́нь, и҆сцѣлѝ є҆го̀. |
|
9
|
9
|
| Після цієї події інші на острові, що мали недуги, приходили і зцілялися, | Семꙋ́ же бы́вшꙋ, и҆ про́чїи и҆мꙋ́щїи недꙋ́ги во ѻ҆́стровѣ то́мъ прихожда́хꙋ и҆ и҆сцѣлѣва́хꙋсѧ: |
|
10
|
10
|
| і віддавали нам велику шану, а при від’їзді наділили нас усім потрібним. | и҆̀же и҆ мно́гими честьмѝ почто́ша на́съ, и҆ ѿвозѧ́щымсѧ на́мъ ꙗ҆̀же на потре́бꙋ вложи́ша. |
|
11
|
11
|
| Через три місяці ми відпливли на олександрійському кораблі, який називався «Діоскури» і зимував на цьому островi; | По трїе́хъ же мцⷭ҇ѣхъ ѿвезо́хомсѧ въ кораблѝ а҆леѯандрі́йстѣмъ, подпи́саномъ дїоскꙋ́ры, презимѣ́вшемъ во ѻ҆́стровѣ, |
|
12
|
12
|
| і, припливши до Сиракуз, пробули там три дні. | и҆ доплы́вше въ сѷракꙋ́сы, пребы́хомъ дни̑ трѝ: |
|
13
|
13
|
| Звідти відпливши, прибули в Ригію; а коли через день повіяв південний вітер, прибули на другий день у Путеоли, | ѿтꙋ́дꙋ же ѿплы́вше, прїидо́хомъ въ ригі́ю, и҆ по є҆ди́нѣмъ днѝ возвѣ́ѧвшꙋ ю҆́гꙋ, во вторы́й де́нь прїидо́хомъ въ потїо́лы, |
|
14
|
14
|
| де знайшли братів і були запрошені пробути в них днів сім, а потім пішли у Рим. | и҆дѣ́же ѡ҆брѣ́тше бра́тїю, оу҆моле́ни бы́хомъ ѿ ни́хъ пребы́ти дні́й се́дмь: и҆ та́кѡ въ ри́мъ и҆до́хомъ. |
|
15
|
15
|
| Тамтешні браття, почувши про нас, вийшли нам назустріч до Аппієвої площі і Трьох гостиниць. Побачивши їх, Павло дякував Богові і пожвавішав. | И҆ ѿ та́мѡ бра́тїѧ, слы́шавше ꙗ҆̀же ѡ҆ на́съ, и҆зыдо́ша во срѣ́тенїе на́ше да́же до а҆ппі́ева торга̀ и҆ трїе́хъ корче́мницъ: и҆̀хже ви́дѣвъ па́ѵелъ и҆ благодари́въ бг҃а, прїѧ́тъ дерзнове́нїе. |
|
16
|
16
|
| Коли ж ми прийшли до Рима, то сотник передав в’язнів воєначальникові, а Павлові повелів жити окремо — з воїном, що стеріг його. | Є҆гда́ же прїидо́хомъ въ ри́мъ, со́тникъ предадѐ оу҆́зники воево́дѣ, па́ѵлꙋ же повелѣ̀ пребыва́ти ѡ҆ себѣ̀, съ соблюда́ющимъ є҆го̀ во́иномъ. |
|
17
|
17
|
| Через три дні Павло скликав найзнатніших з юдеїв і, коли вони зійшлися, говорив до них: «Мужі-браття! Hе зробивши нічого проти народу або батьківських звичаїв, я в кайданах із Єрусалима переданий до рук римлян. | Бы́сть же по дне́хъ трїе́хъ, созва̀ па́ѵелъ сꙋ́щыѧ ѿ і҆ꙋде́євъ пє́рвыѧ: сше́дшымсѧ же и҆̀мъ, глаго́лаше къ ни̑мъ: мꙋ́жїе бра́тїе, а҆́зъ ничто́же проти́вно сотвори́въ лю́демъ и҆лѝ ѡ҆бы́чаємъ ѻ҆те́чєскимъ, оу҆́зникъ ѿ і҆ерⷭ҇ли́млѧнъ пре́данъ бы́хъ въ рꙋ́цѣ ри́млѧнѡмъ, |
|
18
|
18
|
| Вони, судивши мене, хотіли звільнити, тому що немає на мені ніякої провини, вартої смерти; | и҆̀же разсꙋди́вше ꙗ҆̀же ѡ҆ мнѣ̀, хотѧ́хꙋ пꙋсти́ти, занѐ ни є҆ди́на вина̀ сме́ртнаѧ бы́сть во мнѣ̀: |
|
19
|
19
|
| але тому, що юдеї заперечували, я змушений був вимагати суду в кесаря, проте не для того, щоб звинувачувати в чомусь мій народ. | сопроти́въ же глаго́лющымъ і҆ꙋде́ємъ, нꙋ́жда мѝ бы́сть нарещѝ ке́сарѧ, не ꙗ҆́кѡ ꙗ҆зы́къ мо́й и҆мѣ́ѧ въ чесо́мъ ѡ҆клевета́ти: |
|
20
|
20
|
| З цієї причини я і покликав вас, щоб побачитись і поговорити з вами, бо за надію Ізраїлеву обкутий я цими кайданами». | сеѧ̀ ра́ди оу҆̀бо вины̀ оу҆моли́хъ ва́съ, да ви́ждꙋ и҆ бесѣ́дꙋю: наде́жды бо ра́ди і҆и҃левы вери́гами си́ми ѡ҆бложе́нъ є҆́смь. |
|
21
|
21
|
| Вони ж сказали йому: «Ми ані листів не одержували про тебе з Юдеї, ані з братів, що приходили, ніхто не сповістив про тебе і не сказав чогось лихого. | Ѻ҆ни́ же къ немꙋ̀ рѣ́ша: мы̀ нижѐ писа̑нїѧ ѡ҆ тебѣ̀ прїѧ́хомъ ѿ і҆ꙋде́й, нижѐ прише́дъ кто̀ ѿ бра́тїй возвѣстѝ и҆лѝ глаго́ла что̀ ѡ҆ тебѣ̀ ѕло̀: |
|
22
|
22
|
| А втім, хотіли б ми почути від тебе, як ти міркуєш; бо нам відомо, що про це вчення скрізь сперечаються». | мо́лимсѧ же, да слы́шимъ ѿ тебє̀, ꙗ҆̀же мꙋ́дрствꙋеши: ѡ҆ є҆́реси бо се́й [ѡ҆ оу҆че́нїи бо се́мъ] вѣ́домо є҆́сть на́мъ, ꙗ҆́кѡ всю́дꙋ сопроти́въ глаго́лемо є҆́сть. |
|
23
|
23
|
| І, призначивши йому день, дуже багато прийшли до нього в гостиницю; і він з ранку до вечора викладав їм вчення про Царство Боже, наводячи свідчення і переконуючи їх про Ісуса із Закону Мойсеєвого і Пророків. | Оу҆ста́вивше же є҆мꙋ̀ де́нь, прїидо́ша къ немꙋ̀ въ страннопрїе́мницꙋ мно́жайшїи, и҆̀мже сказа́ше свидѣ́телствꙋѧ црⷭ҇твїе бж҃їе и҆ оу҆вѣрѧ́ѧ и҆̀хъ, ꙗ҆̀же ѡ҆ і҆и҃сѣ, ѿ зако́на мѡѷсе́ова и҆ прⷪ҇рѡ́къ, ѿ оу҆́тра да́же до ве́чера. |
|
24
|
24
|
| Одні з них вірили його словам, а інші не вірили. | И҆ ѻ҆́ви оу҆́бѡ вѣ́ровахꙋ глаго́лємымъ, ѻ҆́ви же не вѣ́ровахꙋ. |
|
25
|
25
|
| Ті, що були незгідні між собою, виходили, коли Павло сказав такі слова: «Добре Дух Святий сказав отцям нашим через пророка Ісаю: | Несогла́сни же сꙋ́ще дрꙋ́гъ ко дрꙋ́гꙋ, ѿхожда́хꙋ, ре́кшꙋ па́ѵлꙋ глаго́лъ є҆ди́нъ, ꙗ҆́кѡ до́брѣ дх҃ъ ст҃ы́й гл҃а и҆са́їемъ прⷪ҇ро́комъ ко ѻ҆тцє́мъ на́шымъ, |
|
26
|
26
|
| «Піди до цього народу і скажи: «Слухом почуєте і не зрозумієте, і очима дивитися будете і не побачите». | гл҃ѧ: и҆дѝ къ лю́демъ си̑мъ и҆ рцы̀: слꙋ́хомъ оу҆слы́шите и҆ не и҆́мате разꙋмѣ́ти: и҆ ви́дѧще оу҆́зрите и҆ не и҆́мате ви́дѣти: |
|
27
|
27
|
| Бо згрубіло серце людей цих, і вухами ледве чують, і очі свої заплющили, щоб не бачити очима, і не чути вухами, і не зрозуміти серцем, і не навернутися, щоб Я зцілив їх». | ѡ҆дебелѣ́ бо се́рдце люді́й си́хъ, и҆ оу҆ши́ма тѧ́жкѡ слы́шаша, и҆ ѻ҆́чи своѝ смежи́ша, да не ка́кѡ оу҆ви́дѧтъ ѻ҆чи́ма, и҆ оу҆ши́ма оу҆слы́шатъ, и҆ се́рдцемъ оу҆разꙋмѣ́ютъ, и҆ ѡ҆братѧ́тсѧ, и҆ и҆сцѣлю̀ и҆̀хъ. |
|
28
|
28
|
| Отже, нехай буде вам відомо, що спасіння Боже послане язичникам: вони і почують». | Вѣ́домо оу҆̀бо да бꙋ́детъ ва́мъ, ꙗ҆́кѡ ꙗ҆зы́кѡмъ посла́сѧ спⷭ҇нїе бж҃їе, сі́и и҆ оу҆слы́шатъ. |
|
29
|
29
|
| Коли він сказав це, юдеї пішли, довго сперечаючись між собою. | И҆ сїѧ̑ томꙋ̀ ре́кшꙋ, ѿидо́ша і҆ꙋде́є, мно́гое и҆мꙋ́ще междꙋ̀ собо́ю состѧза́нїе. |
|
30
|
30
|
| І жив Павло цілих два роки на своєму утриманні і приймав усіх, хто приходив до нього, | Пребы́сть же па́ѵелъ два̀ лѣ̑та и҆спо́лнь свое́ю мздо́ю [цѣ̑ла два̀ лѣ̑та на свое́мъ и҆ждиве́нїи] и҆ прїима́ше всѧ̑ приходѧ́щыѧ къ немꙋ̀, |
|
31
|
31
|
| проповідуючи Царство Боже і навчаючи про Господа Ісуса Христа з усякою відвагою безборонно. | проповѣ́дꙋѧ црⷭ҇твїе бж҃їе и҆ оу҆чѧ̀ ꙗ҆̀же ѡ҆ гдⷭ҇ѣ на́шемъ і҆и҃сѣ хрⷭ҇тѣ̀ со всѧ́кимъ дерзнове́нїемъ невозбра́ннѡ. |
Категорії
Контакти
Співпраця: admin.vira@ukr.net
Наші Телеграм-канали:
Старий Заповіт
• Бут. • Вих. • Лев. • Чис. • Втор.
• Нав. • Суд. • Руф. • 1 Цар. • 2 Цар. • 3 Цар. • 4 Цар. • 1 Пар. • 2 Пар. • 1 Езд. • 2 Езд. • 3 Езд. • Неєм. • Тов. • Юдиф. • Есф. • 1 Мак. • 2 Мак. • 3 Мак.
• Іов. • Пс. • Притч. • Еккл. • Пісн. • Прем. • Сир.
• Іс. • Єр. • Плач. • Посл. Єр. • Вар. • Єз. • Дан.
• Ос. • Іоїл. • Ам. • Авд. • Іона. • Мих. • Наум. • Авв. • Соф. • Агг. • Зах. • Мал.
Старий Заповіт
• Бут. • Вих. • Лев. • Чис. • Втор.
• Нав. • Суд. • Руф. • 1 Цар. • 2 Цар. • 3 Цар. • 4 Цар. • 1 Пар. • 2 Пар. • 1 Езд. • 2 Езд. • 3 Езд. • Неєм. • Тов. • Юдиф. • Есф. • 1 Мак. • 2 Мак. • 3 Мак.
• Іов. • Пс. • Притч. • Еккл. • Пісн. • Прем. • Сир.
• Іс. • Єр. • Плач. • Посл. Єр. • Вар. • Єз. • Дан.
• Ос. • Іоїл. • Ам. • Авд. • Іона. • Мих. • Наум. • Авв. • Соф. • Агг. • Зах. • Мал.