|
Соборне послання апостола Якова
|
І҆а́кѡвле
|
|
Глава 1
|
Глава́ а҃
|
|
1
|
1
|
|
Яків, раб Бога і Господа Ісуса Христа, дванадцятьом колінам, що в розсіянні, — радуйтеся.
|
|
|
2
|
2
|
|
З великою радістю приймайте, браття мої, коли підпадаєте різним спокусам,
|
Всѧ́кꙋ ра́дость и҆мѣ́йте, бра́тїе моѧ̑, є҆гда̀ во и҆скꙋшє́нїѧ впа́даете разли̑чна,
|
|
3
|
3
|
|
знаючи, що випробування вашої віри дає терпіння;
|
вѣ́дѧще, ꙗ҆́кѡ и҆скꙋше́нїе ва́шеѧ вѣ́ры содѣ́ловаетъ терпѣ́нїе:
|
|
4
|
4
|
|
терпіння ж повинно мати досконалу дію, щоб ви були досконалі в усій повноті без усякого недоліку.
|
терпѣ́нїе же дѣ́ло соверше́нно да и҆́мать, ꙗ҆́кѡ да бꙋ́дете соверше́нни и҆ всецѣ́ли, ни въ че́мже лише́ни.
|
|
5
|
5
|
|
Якщо ж у кого з вас не вистачає мудрости, нехай просить у Бога, Який дає всім просто й без докорів, — і дасться йому.
|
А҆́ще же кто̀ ѿ ва́съ лише́нъ є҆́сть премꙋ́дрости, да про́ситъ ѿ даю́щагѡ бг҃а всѣ̑мъ нелицепрїе́мнѣ и҆ не поноша́ющагѡ, и҆ да́стсѧ є҆мꙋ̀.
|
|
6
|
6
|
|
Але нехай просить з вірою, нітрохи не сумніваючись, бо той, хто сумнівається, подібний до морської хвилі, яку вітер здіймає і розвіває.
|
Да про́ситъ же вѣ́рою, ничто́же сꙋмнѧ́сѧ: сꙋмнѧ́йсѧ бо оу҆подо́бисѧ волне́нїю морско́мꙋ, вѣ̑тры возмета́емꙋ и҆ развѣва́емꙋ.
|
|
7
|
7
|
|
Hехай не думає така людина одержати що-небудь від Господа.
|
Да не мни́тъ бо человѣ́къ ѡ҆́нъ, ꙗ҆́кѡ прїи́метъ что̀ ѿ бг҃а.
|
|
8
|
8
|
|
Двоєдушна людина нестійка на всіх шляхах своїх.
|
Мꙋ́жъ двоедꙋ́шенъ неꙋстро́енъ во всѣ́хъ пꙋте́хъ свои́хъ.
|
|
9
|
9
|
|
Hехай хвалиться брат смиренний своєю висотою,
|
Да хва́литсѧ же бра́тъ смире́нный въ высотѣ̀ свое́й,
|
|
10
|
10
|
|
а багатий — смиренням своїм, бо він перейде, як цвіт трав’яний.
|
бога́тый же во смире́нїи свое́мъ, занѐ ꙗ҆́коже цвѣ́тъ тра́вный мимои́детъ:
|
|
11
|
11
|
|
Сходить сонце, настає спека, і спекою висушує траву; цвіт її опадає, зникає краса її вигляду, так в’яне і багатий на своїх шляхах.
|
возсїѧ́ бо со́лнце со зно́емъ, и҆ и҆зсꙋшѝ травꙋ̀, и҆ цвѣ́тъ є҆ѧ̀ ѿпадѐ, и҆ благолѣ́пїе лица̀ є҆ѧ̀ поги́бе: си́це и҆ бога́тый въ хожде́нїи свое́мъ оу҆вѧда́етъ.
|
|
12
|
12
|
|
Блаженна людина, яка переносить спокуси, бо, будучи випробуваною, вона одержить вінець життя, який обіцяв Господь тим, що люблять Його.
|
Бл҃же́нъ мꙋ́жъ, и҆́же претерпи́тъ и҆скꙋше́нїе: занѐ и҆скꙋ́сенъ бы́въ, прїи́метъ вѣне́цъ жи́зни, є҆го́же ѡ҆бѣща̀ бг҃ъ лю́бѧщымъ є҆го̀.
|
|
13
|
13
|
|
У спокусі ніхто не кажи: «Бог мене спокушає»; бо Бог не спокушається злом і Сам не спокушає нікого,
|
Никто́же и҆скꙋша́емь да глаго́летъ, ꙗ҆́кѡ ѿ бг҃а и҆скꙋша́емь є҆́смь: бг҃ъ бо нѣ́сть и҆скꙋси́тель ѕлы̑мъ [и҆скꙋша́емь ѕлы́ми], не и҆скꙋша́етъ же то́й никого́же,
|
|
14
|
14
|
|
але кожен спокушається, захоплюючись і зваблюючись власною похіттю;
|
кі́йждо же и҆скꙋша́етсѧ, ѿ своеѧ̀ по́хоти влеко́мь и҆ прельща́емь:
|
|
15
|
15
|
|
похіть же, зачавши, породжує гріх, а вчинений гріх породжує смерть.
|
та́же по́хоть заче́нши ражда́етъ грѣ́хъ, грѣ́хъ же содѣ́ѧнъ ражда́етъ сме́рть.
|
|
16
|
16
|
|
Hе обманюйтесь, браття мої улюблені.
|
Не льсти́тесѧ, бра́тїе моѧ̑ возлю́бленнаѧ:
|
|
17
|
17
|
|
Всяке добре даяння і всякий досконалий дар сходять зверху, від Отця світів, у Якого немає зміни і ні тіні переміни.
|
всѧ́ко даѧ́нїе бл҃го и҆ всѧ́къ да́ръ соверше́нъ свы́ше є҆́сть, сходѧ́й ѿ ѻ҆ц҃а̀ свѣ́тѡвъ, оу҆ негѡ́же нѣ́сть премѣне́нїе, и҆лѝ преложе́нїѧ стѣ́нь.
|
|
18
|
18
|
|
Захотівши, Він породив нас словом істини, щоб нам бути якимсь початком Його створінь.
|
Восхотѣ́въ бо породѝ на́съ сло́вомъ и҆́стины, во є҆́же бы́ти на́мъ нача́токъ нѣ́кїй созда́нїємъ є҆гѡ̀.
|
|
19
|
19
|
|
Отож, браття мої улюблені, кожна людина нехай буде скорою на слухання, повільною на слова, повільною на гнів,
|
|
|
20
|
20
|
|
бо гнів людини не творить правди Божої.
|
гнѣ́въ бо мꙋ́жа, пра́вды бж҃їѧ не содѣ́ловаетъ.
|
|
21
|
21
|
|
Тому, відкинувши всяку нечистоту і залишок злоби, з лагідністю прийміть насаджене слово, яке може спасти ваші душі.
|
Сегѡ̀ ра́ди ѿло́жше всѧ́кꙋ скве́рнꙋ и҆ и҆збы́токъ ѕло́бы, въ кро́тости прїими́те всажде́нное сло́во, могꙋ́щее спⷭ҇тѝ дꙋ́шы ва́шѧ.
|
|
22
|
22
|
|
Будьте ж виконавцями слова, а не тільки слухачами, які самих себе обманюють.
|
Быва́йте же творцы̀ сло́ва, а҆ не то́чїю слы́шатєли, прельща́юще себѐ самѣ́хъ.
|
|
23
|
23
|
|
Бо хто слухає слово і не виконує, той подібний до людини, яка розглядає природні риси свого обличчя у дзеркалі:
|
Занѐ а҆́ще кто̀ є҆́сть слы́шатель сло́ва, а҆ не творе́цъ, таковы́й оу҆подо́бисѧ мꙋ́жꙋ смотрѧ́ющꙋ лицѐ бытїѧ̀ своегѡ̀ въ зерца́лѣ:
|
|
24
|
24
|
|
вона подивилась на себе, відійшла і відразу ж забула, яка вона.
|
оу҆смотри́ бо себѐ и҆ ѿи́де, и҆ а҆́бїе забы̀, како́въ бѣ̀.
|
|
25
|
25
|
|
Але хто вникне в закон довершений, в закон свободи, і перебуватиме в ньому, той, будучи не слухачем, який забуває, а виконавцем діла, блаженний буде у своїй діяльності.
|
Прини́кїй же въ зако́нъ соверше́нъ свобо́ды, и҆ пребы́въ, се́й не слы́шатель забы́тливъ бы́въ, но творе́цъ дѣ́ла, се́й бл҃же́нъ въ дѣ́ланїи свое́мъ бꙋ́детъ.
|
|
26
|
26
|
|
Коли хто з вас гадає, що він побожний і не приборкує свого язика, але спокушає своє серце, то побожність у того пуста.
|
А҆́ще кто̀ мни́тсѧ вѣ́ренъ бы́ти въ ва́съ, и҆ не ѡ҆бꙋздова́етъ ѧ҆зы́ка своегѡ̀, но льсти́тъ се́рдце своѐ, сегѡ̀ сꙋ́етна (є҆́сть) вѣ́ра.
|
|
27
|
27
|
|
Чиста і непорочна побожність перед Богом і Отцем є в тому, щоб піклуватися про сиріт і вдів у їхніх скорботах і берегти себе неоскверненим від світу.
|
Вѣ́ра бо чтⷭ҇а̀ и҆ нескве́рна пред̾ бг҃омъ и҆ ѻ҆ц҃е́мъ сїѧ̀ є҆́сть, є҆́же посѣща́ти си́рыхъ и҆ вдови́цъ въ ско́рбехъ и҆́хъ, (и҆) нескве́рна себѐ блюстѝ ѿ мі́ра.
|
|
Глава 2
|
Глава́ в҃
|
|
1
|
1
|
|
Браття мої, майте віру в Ісуса Христа, нашого Господа слави, не зважаючи на особи.
|
|
|
2
|
2
|
|
Бо, якщо у зібрання ваше ввійде людина із золотим перснем, у багатому одязі, увійде ж і бідний у драному одязі,
|
А҆́ще бо вни́детъ въ со́нмище ва́ше мꙋ́жъ, зла́тъ пе́рстень носѧ̀, въ ри́зѣ свѣ́тлѣ, вни́детъ же и҆ ни́щь въ хꙋ́дѣ ѡ҆дѣ́жди,
|
|
3
|
3
|
|
і ви, дивлячись на одягненого у багатий одяг, скажете йому: «Тобі добре сісти тут», а бідному скажете: «Ти стань там або сідай тут, біля моїх ніг»‚ —
|
и҆ воззритѐ на носѧ́щаго ри́зꙋ свѣ́тлꙋ, и҆ рече́те є҆мꙋ̀: ты̀ сѧ́ди здѣ̀ до́брѣ: и҆ ни́щемꙋ рече́те: ты̀ ста́ни та́мѡ, и҆лѝ сѧ́ди здѣ̀ на подно́жїи мое́мъ:
|
|
4
|
4
|
|
то чи не поділилися ви в собі і чи не стаєте суддями з недобрими думками?
|
и҆ не разсмотри́сте въ себѣ̀, и҆ бы́сте сꙋдїи̑ помышле́нїй ѕлы́хъ.
|
|
5
|
5
|
|
Послухайте, браття мої улюблені: хіба не бідних обрав Бог бути багатими вірою і спадкоємцями Царства, яке Він обіцяв тим, що люблять Його?
|
Слы́шите, бра́тїе моѧ̑ возлю́бленнаѧ, не бг҃ъ ли и҆збра̀ ни́щыѧ мі́ра сегѡ̀ бога̑ты въ вѣ́рѣ и҆ наслѣ́дники црⷭ҇твїѧ, є҆́же ѡ҆бѣща̀ лю́бѧщымъ є҆го̀;
|
|
6
|
6
|
|
А ви зневажили бідного. Хіба не багаті утискують вас і хіба не вони тягнуть вас на суди?
|
вы́ же оу҆кори́сте ни́щаго. Не бога́тїи ли наси́лꙋютъ ва́мъ, и҆ ті́и влекꙋ́тъ вы̀ на сꙋди̑ща;
|
|
7
|
7
|
|
Хіба не вони зневажають те добре ім’я, яким ви називаєтесь?
|
не ті́и ли хꙋ́лѧтъ до́брое и҆́мѧ нарече́нное на ва́съ;
|
|
8
|
8
|
|
Коли ви виконуєте закон царський за Писанням: люби ближнього твого, як самого себе, — добре робите.
|
А҆́ще оу҆́бѡ зако́нъ соверша́ете ца́рскїй, по писа́нїю: возлю́биши и҆́скреннѧго своего̀ ꙗ҆́коже себѐ сама́го, до́брѣ творитѐ:
|
|
9
|
9
|
|
А коли робите, дивлячись на особу, то гріх чините, і перед законом виявляєтеся злочинцями.
|
а҆́ще же на лица̑ зритѐ, то̀ грѣ́хъ содѣва́ете, ѡ҆блича́еми ѿ зако́на ꙗ҆́коже престꙋ̑пницы.
|
|
10
|
10
|
|
Хто дотримується всього закону і зогрішить у чому-небудь одному, той стає винуватим у всьому.
|
И҆́же бо ве́сь зако́нъ соблюде́тъ, согрѣши́тъ же во є҆ди́нѣмъ, бы́сть всѣ́мъ пови́ненъ.
|
|
11
|
11
|
|
Бо Той же, Хто сказав: «Hе перелюбствуй», сказав і: «Hе убий»; тому, якщо ти не перелюбствуєш, але уб’єш, то ти також злочинець перед законом.
|
Рекі́й бо: не прелюбы̀ сотвори́ши, ре́клъ є҆́сть и҆: не оу҆бїе́ши. А҆́ще же не прелюбы̀ сотвори́ши, оу҆бїе́ши же, бы́лъ є҆сѝ престꙋ́пникъ зако́на.
|
|
12
|
12
|
|
Так говоріть і так робіть, як такi‚ що мають бути суджені за законом свободи.
|
Та́кѡ глаго́лите и҆ та́кѡ твори́те, ꙗ҆́кѡ зако́номъ свобо́днымъ и҆мꙋ́щїи сꙋ́дъ прїѧ́ти.
|
|
13
|
13
|
|
Бо немилостивий суд тому, хто не творив милости; милість же підноситься над судом.
|
Сꙋ́дъ бо без̾ ми́лости не сотво́ршемꙋ ми́лости: и҆ хва́литсѧ ми́лость на сꙋдѣ̀.
|
|
14
|
14
|
|
Яка користь, браття мої, коли хто говорить, що він має віру, а діл не має? Чи може ця віра спасти його?
|
|
|
15
|
15
|
|
Якщо брат або сестра нагі і не мають денного прожитку,
|
А҆́ще же бра́тъ и҆лѝ сестра̀ на̑га бꙋ́дета и҆ лишє́на бꙋ́дета дневны́ѧ пи́щи,
|
|
16
|
16
|
|
а хто-небудь з вас скаже їм: «Йдіть із миром, грійтесь і їжте», — але не дасть їм потрібного для тіла, яка користь?
|
рече́тъ же и҆́ма кто̀ ѿ ва́съ: и҆ди́та съ ми́ромъ, грѣ́йтасѧ и҆ насыща́йтасѧ: не да́стъ же и҆́ма тре́бованїѧ тѣле́снагѡ: ка́ѧ по́льза;
|
|
17
|
17
|
|
Так само й віра — коли не має діл, сама по собі мертва.
|
Та́кожде и҆ вѣ́ра, а҆́ще дѣ́лъ не и҆́мать, мертва̀ є҆́сть ѡ҆ себѣ̀.
|
|
18
|
18
|
|
Але скаже хто-небудь: «Ти маєш віру, а я маю діла; покажи мені віру твою без діл твоїх, а я покажу тобі віру мою в ділах моїх».
|
Но рече́тъ кто̀: ты̀ вѣ́рꙋ и҆́маши, а҆́зъ же дѣла̀ и҆́мамъ: покажѝ мѝ вѣ́рꙋ твою̀ ѿ дѣ́лъ твои́хъ, и҆ а҆́зъ тебѣ̀ покажꙋ̀ ѿ дѣ́лъ мои́хъ вѣ́рꙋ мою̀.
|
|
19
|
19
|
|
Ти віруєш, що Бог єдиний: добре робиш; та й біси вірують і тремтять.
|
Ты̀ вѣ́рꙋеши, ꙗ҆́кѡ бг҃ъ є҆ди́нъ є҆́сть: до́брѣ твори́ши: и҆ бѣ́си вѣ́рꙋютъ, и҆ трепе́щꙋтъ.
|
|
20
|
20
|
|
Але чи хочеш ти знати, легковажна людино, що віра без діл мертва?
|
Хо́щеши же ли разꙋмѣ́ти, ѽ, человѣ́че сꙋ́етне, ꙗ҆́кѡ вѣ́ра без̾ дѣ́лъ мертва̀ є҆́сть;
|
|
21
|
21
|
|
Хіба не ділами виправдався Авраам, отець наш, поклавши на жертовник сина свого Ісаака?
|
А҆враа́мъ ѻ҆те́цъ на́шъ не ѿ дѣ́лъ ли ѡ҆правда́сѧ, возне́съ і҆саа́ка сы́на своего̀ на же́ртвенникъ;
|
|
22
|
22
|
|
Чи бачиш, що віра сприяла ділам його, і ділами віра досягла довершености?
|
Ви́диши ли, ꙗ҆́кѡ вѣ́ра поспѣ́шествоваше дѣлѡ́мъ є҆гѡ̀, и҆ ѿ дѣ́лъ соверши́сѧ вѣ́ра;
|
|
23
|
23
|
|
І справдилося слово Писання: «Вірував Авраам Богові, і це було поставлено йому в праведність, і його назвали другом Божим».
|
И҆ соверши́сѧ писа́нїе глаго́лющее: вѣ́рова же а҆враа́мъ бг҃ови, и҆ вмѣни́сѧ є҆мꙋ̀ въ пра́вдꙋ, и҆ дрꙋ́гъ бж҃їй наре́чесѧ.
|
|
24
|
24
|
|
Чи бачите, що людина виправдовується ділами, а не тільки вірою?
|
Зрите́ ли оу҆̀бо, ꙗ҆́кѡ ѿ дѣ́лъ ѡ҆правда́етсѧ человѣ́къ, а҆ не ѿ вѣ́ры є҆ди́ныѧ;
|
|
25
|
25
|
|
Так само і блудниця Раава хіба не ділами виправдалася, прийнявши підглядачів і вивівши їх іншою дорогою?
|
Та́кожде же и҆ раа́въ блꙋдни́ца не ѿ дѣ́лъ ли ѡ҆правда́сѧ, прїе́мши схо́дники и҆ и҆ны́мъ пꙋте́мъ и҆зве́дши и҆̀хъ;
|
|
26
|
26
|
|
Бо як тіло без духу мертве, так і віра без діл мертва.
|
Ꙗ҆́коже бо тѣ́ло без̾ дꙋ́ха мертво̀ є҆́сть, та́кѡ и҆ вѣ́ра без̾ дѣ́лъ мертва̀ є҆́сть.
|
|
Глава 3
|
Глава́ г҃
|
|
1
|
1
|
|
Браття мої, не багато хто ставайте учителями, знаючи, що ми підпадемо під більший осуд,
|
(Заⷱ҇ н҃д҃.) Не мно́зи оу҆чи́тєлїе быва́йте, бра́тїе моѧ̑, вѣ́дѧще, ꙗ҆́кѡ бо́лшее ѡ҆сꙋжде́нїе прїи́мемъ,
|
|
2
|
2
|
|
бо всі ми багато грішимо. Хто не грішить словом, той досконала людина, яка може приборкати і все тіло.
|
мно́гѡ бо согрѣша́емъ всѝ. А҆́ще кто̀ въ сло́вѣ не согрѣша́етъ, се́й соверше́нъ мꙋ́жъ, си́ленъ ѡ҆бꙋзда́ти и҆ всѐ тѣ́ло.
|
|
3
|
3
|
|
Ось ми вкладаємо вуздечки в рот коням, щоб вони слухались нас, і керуємо всім тілом їхнім.
|
Се́ (бо и҆) ко́нємъ оу҆зды̑ во оу҆ста̀ влага́емъ, да повинꙋ́ютсѧ на́мъ, и҆ всѐ тѣ́ло и҆́хъ ѡ҆браща́емъ:
|
|
4
|
4
|
|
Ось і кораблі, хоч які вони великі і як не носяться сильними вітрами, та невеликим кермом спрямовуються, куди хоче керманич;
|
сѐ, и҆ корабли̑ вели́цы сꙋ́ще и҆ ѿ же́стокихъ вѣ́трѡвъ заточа́еми, ѡ҆браща́ютсѧ ма́лымъ корми́лцемъ, а҆́може стремле́нїе пра́вѧщагѡ хо́щетъ:
|
|
5
|
5
|
|
так само і язик — невеликий член, але багато чинить. Подивись, невеликий вогонь‚ а як багато речей спалює!
|
та́кожде же и҆ ѧ҆зы́къ ма́лъ оу҆́дъ є҆́сть, и҆ вельмѝ хва́литсѧ. Сѐ, ма́лъ ѻ҆́гнь, (и҆) ко́ль вели̑ки вє́щи сожига́етъ.
|
|
6
|
6
|
|
І язик — вогонь, прикраса неправди; язик поставлений так між нашими членами, що сквернить усе тіло і запалює круг життя, будучи сам запалюваний від геєни.
|
И҆ ѧ҆зы́къ ѻ҆́гнь, лѣ́пота непра́вды: си́це и҆ ѧ҆зы́къ водворѧ́етсѧ во оу҆́дѣхъ на́шихъ, сквернѧ̀ всѐ тѣ́ло, и҆ палѧ̀ ко́ло рожде́нїѧ на́шегѡ, и҆ ѡ҆палѧ́ѧсѧ ѿ гее́нны:
|
|
7
|
7
|
|
Бо всяке єство звірів і птахів, плазунів і морських тварин приборкується і приборкане людським єством,
|
всѧ́ко бо є҆стество̀ ѕвѣре́й же и҆ пти́цъ, га̑дъ же и҆ ры́бъ, оу҆кроща́етсѧ и҆ оу҆кроти́тсѧ є҆стество́мъ человѣ́ческимъ,
|
|
8
|
8
|
|
а язика приборкати ніхто з людей не може: це — невтримне зло; він повний отрути смертоносної.
|
ѧ҆зы́ка же никто́же мо́жетъ ѿ человѣ̑къ оу҆кроти́ти: не оу҆держи́мо (бо) ѕло̀, и҆спо́лнь ꙗ҆́да смертоно́сна.
|
|
9
|
9
|
|
Hим благословляємо Бога і Отця, і ним же проклинаємо людей, створених за подобою Божою.
|
Тѣ́мъ благословлѧ́емъ бг҃а и҆ ѻ҆ц҃а̀, и҆ тѣ́мъ клене́мъ человѣ́ки бы́вшыѧ по подо́бїю бж҃їю:
|
|
10
|
10
|
|
З тих самих уст виходить благословення і прокляття: не повинно, браття мої, щоб це так було.
|
ѿ тѣ́хже оу҆́стъ и҆схо́дитъ благослове́нїе и҆ клѧ́тва. Не подоба́етъ, бра́тїе моѧ̑ возлю́бленнаѧ, си̑мъ та́кѡ быва́ти.
|
|
11
|
11
|
|
Хіба з одного джерела тече солодка і гірка вода?
|
(Заⷱ҇ н҃е҃.) Є҆да́ ли и҆сто́чникъ ѿ є҆ди́нагѡ оу҆́стїѧ и҆сточа́етъ сла́дкое и҆ го́рькое;
|
|
12
|
12
|
|
Hе може, браття мої, смоковниця родити маслини або виноградна лоза — смокви. Також і з одного джерела не може виливатися солона і солодка вода.
|
Є҆да̀ мо́жетъ, бра́тїе моѧ̑, смоко́вница ма̑слины твори́ти, и҆лѝ вїногра́днаѧ лоза̀ смѡ́квы; та́кожде ни є҆ди́нъ и҆сто́чникъ сла́нꙋ и҆ сла́дкꙋ твори́тъ во́дꙋ.
|
|
13
|
13
|
|
Хто мудрий і розумний між вами? Доведи це на ділі добрим поводженням з мудрою лагідністю.
|
Кто̀ премꙋ́дръ и҆ хꙋдо́гъ въ ва́съ, да пока́жетъ ѿ до́брагѡ житїѧ̀ дѣла̀ своѧ̑ въ кро́тости и҆ премꙋ́дрости.
|
|
14
|
14
|
|
Але якщо у вашому серці ви маєте гірку заздрість і сварливість, то не хваліться і не говоріть неправди проти істини.
|
А҆́ще же за́висть го́рькꙋ и҆́мате и҆ рве́нїе въ сердца́хъ ва́шихъ, не хвали́тесѧ, ни лжи́те на и҆́стинꙋ:
|
|
15
|
15
|
|
Це не та мудрість, яка сходить зверху, але земна, душевна, бісівська,
|
нѣ́сть сїѧ̀ премꙋ́дрость свы́ше низходѧ́щи, но зе́мна, дꙋше́вна, бѣсо́вска:
|
|
16
|
16
|
|
бо де заздрість і сварливість, там безладдя і все лихе.
|
и҆дѣ́же бо за́висть и҆ рве́нїе, тꙋ̀ нестрое́нїе и҆ всѧ́ка ѕла̀ ве́щь.
|
|
17
|
17
|
|
А мудрість, яка сходить зверху, по-перше, чиста, потім мирна, лагідна, покірлива, повна милосердя і плодів благих, неупереджена і нелицемірна.
|
А҆ ꙗ҆́же свы́ше премⷣрость, пе́рвѣе оу҆́бѡ чтⷭ҇а̀ є҆́сть, пото́мъ же ми́рна, кротка̀, бл҃гопокорли́ва, и҆спо́лнь ми́лости и҆ плодѡ́въ бл҃ги́хъ, несꙋмѣ́нна и҆ нелицемѣ́рна.
|
|
18
|
18
|
|
Плід же правди сіється у світі тими, які зберігають мир.
|
Пло́дъ же пра́вды въ ми́рѣ сѣ́етсѧ творѧ́щымъ ми́ръ.
|
|
Глава 4
|
Глава́ д҃
|
|
1
|
1
|
|
Звідкіль у вас ворожнеча і чвари? Чи не звідси, від пристрастей ваших, що воюють у членах ваших?
|
Ѿкꙋ́дꙋ бра̑ни и҆ сва̑ры въ ва́съ; не ѿсю́дꙋ ли, ѿ сласте́й ва́шихъ, вою́ющихъ во оу҆́дѣхъ ва́шихъ;
|
|
2
|
2
|
|
Жадаєте і не маєте; вбиваєте і заздрите‚ і не можете досягти? Сваритесь і ворогуєте — і не маєте, бо не просите,
|
Жела́ете, и҆ не и҆́мате: оу҆бива́ете и҆ зави́дите, и҆ не мо́жете оу҆лꙋчи́ти: сварѧ́етесѧ и҆ бо́рете, и҆ не и҆́мате, занѐ не про́сите:
|
|
3
|
3
|
|
просите — і не одержуєте, тому що просите не на добре, а щоб ужити для пристрастей ваших.
|
про́сите, и҆ не прїе́млете, занѐ ѕлѣ̀ про́сите, да въ сласте́хъ ва́шихъ и҆ждиве́те.
|
|
4
|
4
|
|
Перелюбники і перелюбниці! Чи не знаєте, що дружба зі світом є ворожнеча проти Бога? Бо хто хоче бути другом світові, той стає ворогом Богові.
|
Прелюбодѣ́є и҆ прелюбодѣ̑йцы, не вѣ́сте ли, ꙗ҆́кѡ любы̀ мі́ра сегѡ̀ вражда̀ бг҃ꙋ є҆́сть, и҆́же бо восхо́щетъ дрꙋ́гъ бы́ти мі́рꙋ, вра́гъ бж҃їй быва́етъ.
|
|
5
|
5
|
|
Чи ви думаєте, що даремно Писання говорить: «Ревнощів жадає дух, який вселився в нас»?
|
И҆лѝ мнитѐ, ꙗ҆́кѡ всꙋ́е писа́нїе глаго́летъ: къ за́висти жела́етъ дꙋ́хъ, и҆́же всели́сѧ въ ны̀;
|
|
6
|
6
|
|
Але тим більшу дає благодать; тому й сказано: «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать».
|
Бо́лшꙋю же дае́тъ блгⷣть: тѣ́мже глаго́летъ: гдⷭ҇ь гѡ́рдымъ проти́витсѧ, смирє́ннымъ же дае́тъ блгⷣть.
|
|
7
|
7
|
|
Отже, покоріться Боговi; противтеся дияволові, і він утече від вас.
|
(Заⷱ҇ н҃ѕ҃.) Повини́тесѧ оу҆̀бо бг҃ꙋ, проти́витесѧ же дїа́волꙋ, и҆ бѣжи́тъ ѿ ва́съ.
|
|
8
|
8
|
|
Hаблизьтеся до Бога, і наблизиться до вас; очистіть руки, грішники, виправте серця, двоєдушні.
|
Прибли́житесѧ бг҃ꙋ, и҆ прибли́житсѧ ва́мъ: ѡ҆чи́стите рꙋ́цѣ, грѣ̑шницы, и҆спра́вите сердца̀ ва̑ша, двоедꙋ́шнїи:
|
|
9
|
9
|
|
Страждайте, плачте і ридайте; сміх ваш нехай обернеться на плач і радість — на печаль.
|
постражди́те и҆ слези́те и҆ пла́читесѧ: смѣ́хъ ва́шъ въ пла́чь да ѡ҆брати́тсѧ, и҆ ра́дость въ сѣ́тованїе:
|
|
10
|
10
|
|
Смиріться перед Господом, і піднесе вас.
|
смири́тесѧ пред̾ гдⷭ҇емъ, и҆ вознесе́тъ вы̀.
|
|
11
|
11
|
|
Hе злословте один на одного, браття: бо хто злословить на брата або судить брата свого, той злословить на закон і судить закон: коли ж ти закон судиш, то ти не виконавець закону, а суддя.
|
Не ѡ҆клевета́йте дрꙋ́гъ дрꙋ́га, бра́тїе: ѡ҆клевета́ѧй бо бра́та, и҆лѝ ѡ҆сꙋжда́ѧй бра́та своего̀, ѡ҆клевета́етъ зако́нъ и҆ ѡ҆сꙋжда́етъ зако́нъ: а҆́ще же зако́нъ ѡ҆сꙋжда́еши, нѣ́си творе́цъ зако́на, но сꙋдїѧ̀.
|
|
12
|
12
|
|
Один є Законодавець і Суддя, Який може спасти і погубити; а ти хто, що судиш ближнього?
|
Є҆ди́нъ є҆́сть законополо́жникъ и҆ сꙋдїѧ̀, могі́й спастѝ и҆ погꙋби́ти: ты́ же кто̀ є҆сѝ ѡ҆сꙋжда́ѧй дрꙋ́га;
|
|
13
|
13
|
|
Тепер послухайте ви, що говорите: «Сьогодні або завтра підемо до такого-то міста, і проживемо там один рік, і будемо торгувати й одержувати прибуток»;
|
Слы́шите нн҃ѣ, глаго́лющїи: дне́сь и҆лѝ оу҆́трѣ по́йдемъ во ѡ҆́нъ гра́дъ, и҆ сотвори́мъ тꙋ̀ лѣ́то є҆ди́но, и҆ кꙋ́плю дѣ́емъ и҆ приѡбрѣте́нїе:
|
|
14
|
14
|
|
ви, які не знаєте, що станеться завтра; бо що таке ваше життя? Воно є пара, що з’являється на короткий час, а потім зникає.
|
и҆̀же не вѣ́сте, что̀ оу҆́трѣ слꙋчи́тсѧ: ка́ѧ бо жи́знь ва́ша, па́ра бо є҆́сть, ꙗ҆́же вма́лѣ ꙗ҆влѧ́етсѧ, пото́мъ же и҆счеза́етъ.
|
|
15
|
15
|
|
Замість того, щоб вам говорити: «Коли угодно буде Господеві і будемо живі, то зробимо те або інше», —
|
Вмѣ́стѡ є҆́же бы глаго́лати ва́мъ: а҆́ще гдⷭ҇ь восхо́щетъ, и҆ жи́ви бꙋ́демъ, и҆ сотвори́мъ сїѐ и҆лѝ ѻ҆́но:
|
|
16
|
16
|
|
ви ж нині хвалитесь у гордощах ваших; всяка така похвальба є зло.
|
нн҃ѣ же хва́литесѧ въ горды́нехъ ва́шихъ: всѧ́ка хвала̀ такова̀ ѕла̀ є҆́сть.
|
|
17
|
17
|
|
Отже, хто знає, як добро робити, і не робить, тому гріх.
|
Вѣ́дꙋщемꙋ оу҆̀бо добро̀ твори́ти, и҆ не творѧ́щемꙋ, грѣ́хъ є҆мꙋ̀ є҆́сть.
|
|
Глава 5
|
Глава́ є҃
|
|
1
|
1
|
|
Послухайте ви, багатії; плачте і ридайте від лютих бід ваших, що наближаються до вас.
|
Прїиди́те нн҃ѣ, бога́тїи, пла́читесѧ и҆ рыда́йте ѡ҆ лю́тыхъ ско́рбехъ ва́шихъ грѧдꙋ́щихъ на вы̀.
|
|
2
|
2
|
|
Багатство ваше згнило, і одяг ваш поточений міллю.
|
Бога́тство ва́ше и҆згнѝ, и҆ ри̑зы ва́шѧ мо́лїе поѧдо́ша.
|
|
3
|
3
|
|
Золото ваше і срібло поіржавіло, та іржа їх буде свідчити проти вас і з’їсть плоть вашу, як вогонь: ви придбали собі скарб на останні дні.
|
Зла́то ва́ше и҆ сре́бро и҆зоржа́вѣ, и҆ ржа̀ и҆̀хъ въ послꙋ́шество на ва́съ бꙋ́детъ, и҆ снѣ́сть плѡ́ти ва́шѧ а҆́ки ѻ҆́гнь: є҆го́же сниска́сте въ послѣ̑днїѧ дни̑.
|
|
4
|
4
|
|
Ось плата, яку ви утримали у робітників, що працювали на ваших полях, голосить; і голосіння женців дійшли до вух Господа Саваофа.
|
Сѐ, мзда̀ дѣ́лателей дѣ́лавшихъ ни̑вы ва́шѧ, оу҆держа́наѧ ѿ ва́съ, вопїе́тъ, и҆ вопїє́нїѧ жа́вшихъ во оу҆́шы гдⷭ҇а саваѡ́ѳа внидо́ша.
|
|
5
|
5
|
|
Ви розкошували на землі та зазнали насолоди; наситили серця ваші, ніби на день заколення.
|
Возвесели́стесѧ на землѝ, и҆ наслади́стесѧ: оу҆пита́сте сердца̀ ва̑ша а҆́ки въ де́нь заколе́нїѧ.
|
|
6
|
6
|
|
Ви засудили, убили Праведника; Він не противився вам.
|
Ѡ҆сꙋди́сте, оу҆би́сте првⷣнаго: не проти́витсѧ ва́мъ.
|
|
7
|
7
|
|
Отже, браття, будьте довготерпеливі до пришестя Господа. Ось хлібороб чекає доброго плоду від землі і довго терпить задля нього, поки прийме дощ ранній і пізній.
|
Долготерпи́те оу҆̀бо, бра́тїе моѧ̑, до прише́ствїѧ гдⷭ҇нѧ. Сѐ земледѣ́лецъ жде́тъ честна́гѡ плода̀ ѿ землѝ, долготерпѧ̀ ѡ҆ не́мъ, до́ндеже прїи́метъ до́ждь ра́нъ и҆ по́зденъ:
|
|
8
|
8
|
|
Терпіть же довго і ви, зміцніть серця ваші, бо пришестя Господа наближається.
|
долготерпи́те оу҆̀бо и҆ вы̀, оу҆тверди́те сердца̀ ва̑ша, ꙗ҆́кѡ прише́ствїе гдⷭ҇не прибли́жисѧ.
|
|
9
|
9
|
|
Hе нарікайте, браття, один на одного, щоб і ви не були осуджені: ось Суддя перед дверима стоїть.
|
Не воздыха́йте дрꙋ́гъ на дрꙋ́га, бра́тїе, да не ѡ҆сꙋжде́ни бꙋ́дете: сѐ, сꙋдїѧ̀ пред̾ две́рьми стои́тъ.
|
|
10
|
10
|
|
Візьміть за приклад, браття мої, тяжкі страждання і довготерпіння пророків, які говорили ім’ям Господнім.
|
(Заⷱ҇ н҃з҃.) Ѡ҆́бразъ прїими́те, бра́тїе моѧ̑, ѕлострада́нїѧ и҆ долготерпѣ́нїѧ прⷪ҇ро́ки, и҆̀же глаго́лаша и҆́менемъ гдⷭ҇нимъ.
|
|
11
|
11
|
|
Ось ми ублажаємо тих, які терпіли. Ви чули про терпіння Іова і бачили кінець його від Господа; бо Господь вельми милостивий і щедрий.
|
Сѐ, блажи́мъ терпѧ́щыѧ. Терпѣ́нїе і҆́ѡвле слы́шасте, и҆ кончи́нꙋ гдⷭ҇ню ви́дѣсте, ꙗ҆́кѡ многомлⷭ҇тивъ є҆́сть гдⷭ҇ь и҆ ще́дръ.
|
|
12
|
12
|
|
Перш за все, браття мої, не кляніться ні небом, ні землею, ні іншою якою клятвою, а нехай буде у вас: «так, так»; і «ні, нi», щоб вам не зазнати осуду.
|
Пре́жде же всѣ́хъ, бра́тїе моѧ̑, не клени́тесѧ ни нб҃омъ, ни земле́ю, ни и҆но́ю ко́ею клѧ́твою: бꙋ́ди же ва́мъ є҆́же є҆́й, є҆́й, и҆ є҆́же нѝ, нѝ: да не въ лицемѣ́рїе впаде́те.
|
|
13
|
13
|
|
Якщо хто з вас тяжко страждає, нехай молиться. Хто в доброму настрої, нехай співає псалми.
|
Ѕлостра́ждетъ ли кто̀ въ ва́съ; да моли́твꙋ дѣ́етъ: благодꙋ́шствꙋетъ ли кто̀; да пое́тъ.
|
|
14
|
14
|
|
Чи хто з вас занедужає, нехай покличе пресвітерів Церкви і нехай помоляться над ним, помазавши його оливою в ім’я Господнє.
|
Боли́тъ ли кто̀ въ ва́съ, да призове́тъ пресвѵ́теры церкѡ́вныѧ, и҆ да моли́твꙋ сотворѧ́тъ над̾ ни́мъ, пома́завше є҆го̀ є҆ле́емъ во и҆́мѧ гдⷭ҇не:
|
|
15
|
15
|
|
І молитва віри зцілить недужого і підведе його Господь; і, якщо він гріхи вчинив, простяться йому.
|
и҆ моли́тва вѣ́ры спасе́тъ болѧ́щаго, и҆ воздви́гнетъ є҆го̀ гдⷭ҇ь: и҆ а҆́ще грѣхѝ сотвори́лъ є҆́сть, ѿпꙋ́стѧтсѧ є҆мꙋ̀.
|
|
16
|
16
|
|
Отже, признавайтесь один одному в провинах і моліться один за одного, щоб вам зцілитися, бо багато може щира молитва праведного.
|
И҆сповѣ́дайте оу҆̀бо дрꙋ́гъ дрꙋ́гꙋ согрѣшє́нїѧ и҆ моли́тесѧ дрꙋ́гъ за дрꙋ́га, ꙗ҆́кѡ да и҆сцѣлѣ́ете: мно́гѡ бо мо́жетъ моли́тва првⷣнагѡ поспѣшествꙋ́ема.
|
|
17
|
17
|
|
Ілля був чоловік подібний до нас, а помолився молитвою, щоб не було дощу, і не було дощу на землі три роки і шість місяців.
|
И҆лїа̀ человѣ́къ бѣ̀ подобостра́стенъ на́мъ, и҆ моли́твою помоли́сѧ, да не бꙋ́детъ до́ждь, и҆ не ѡ҆дождѝ по землѝ лѣ̑та трѝ и҆ мцⷭ҇ъ ше́сть:
|
|
18
|
18
|
|
І знову помолився, і небо дало дощ, і земля зростила плід свій.
|
и҆ па́ки помоли́сѧ, и҆ не́бо до́ждь дадѐ, и҆ землѧ̀ прозѧбѐ пло́дъ сво́й.
|
|
19
|
19
|
|
Браття! Якщо хтось із вас відхилиться від істини і хтось наверне його,
|
Бра́тїе, а҆́ще кто̀ въ ва́съ заблꙋ́дитъ ѿ пꙋтѝ и҆́стины, и҆ ѡ҆брати́тъ кто̀ є҆го̀,
|
|
20
|
20
|
|
нехай той знає, що хто звернув грішника з облудної путі, спасе душу від смерти і покриє безліч гріхів.
|
да вѣ́сть, ꙗ҆́кѡ ѡ҆брати́вый грѣ́шника ѿ заблꙋжде́нїѧ пꙋтѝ є҆гѡ̀ спасе́тъ дꙋ́шꙋ ѿ сме́рти и҆ покры́етъ мно́жество грѣхѡ́въ.
|
Старий Заповіт
• Бут. • Вих. • Лев. • Чис. • Втор.
• Нав. • Суд. • Руф. • 1 Цар. • 2 Цар. • 3 Цар. • 4 Цар. • 1 Пар. • 2 Пар. • 1 Езд. • 2 Езд. • 3 Езд. • Неєм. • Тов. • Юдиф. • Есф. • 1 Мак. • 2 Мак. • 3 Мак.
• Іов. • Пс. • Притч. • Еккл. • Пісн. • Прем. • Сир.
• Іс. • Єр. • Плач. • Посл. Єр. • Вар. • Єз. • Дан.
• Ос. • Іоїл. • Ам. • Авд. • Іона. • Мих. • Наум. • Авв. • Соф. • Агг. • Зах. • Мал.