Порівняти Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) з Біблія церковнослов'янською (unicode) - Соборне послання апостола Якова

Порівняти:

⇄

Перше соборне послання святого апостола Петра →

Соборне послання апостола Якова	І҆а́кѡвле

Глава 1	Глава́ а҃

1	1
Яків, раб Бога і Господа Ісуса Христа, дванадцятьом колінам, що в розсіянні, — радуйтеся.	(Заⷱ҇ н҃.) І҆а́кѡвъ, бг҃ꙋ и҆ гдⷭ҇ꙋ і҆и҃сꙋ хрⷭ҇тꙋ̀ ра́бъ, ѻ҆бѣмана́десѧте колѣ́нома, и҆̀же въ разсѣ́ѧнїи, ра́доватисѧ.
2	2
З великою радістю приймайте, браття мої, коли підпадаєте різним спокусам,	Всѧ́кꙋ ра́дость и҆мѣ́йте, бра́тїе моѧ̑, є҆гда̀ во и҆скꙋшє́нїѧ впа́даете разли̑чна,
3	3
знаючи, що випробування вашої віри дає терпіння;	вѣ́дѧще, ꙗ҆́кѡ и҆скꙋше́нїе ва́шеѧ вѣ́ры содѣ́ловаетъ терпѣ́нїе:
4	4
терпіння ж повинно мати досконалу дію, щоб ви були досконалі в усій повноті без усякого недоліку.	терпѣ́нїе же дѣ́ло соверше́нно да и҆́мать, ꙗ҆́кѡ да бꙋ́дете соверше́нни и҆ всецѣ́ли, ни въ че́мже лише́ни.
5	5
Якщо ж у кого з вас не вистачає мудрости, нехай просить у Бога, Який дає всім просто й без докорів, — і дасться йому.	А҆́ще же кто̀ ѿ ва́съ лише́нъ є҆́сть премꙋ́дрости, да про́ситъ ѿ даю́щагѡ бг҃а всѣ̑мъ нелицепрїе́мнѣ и҆ не поноша́ющагѡ, и҆ да́стсѧ є҆мꙋ̀.
6	6
Але нехай просить з вірою, нітрохи не сумніваючись, бо той, хто сумнівається, подібний до морської хвилі, яку вітер здіймає і розвіває.	Да про́ситъ же вѣ́рою, ничто́же сꙋмнѧ́сѧ: сꙋмнѧ́йсѧ бо оу҆подо́бисѧ волне́нїю морско́мꙋ, вѣ̑тры возмета́емꙋ и҆ развѣва́емꙋ.
7	7
Hехай не думає така людина одержати що-небудь від Господа.	Да не мни́тъ бо человѣ́къ ѡ҆́нъ, ꙗ҆́кѡ прїи́метъ что̀ ѿ бг҃а.
8	8
Двоєдушна людина нестійка на всіх шляхах своїх.	Мꙋ́жъ двоедꙋ́шенъ неꙋстро́енъ во всѣ́хъ пꙋте́хъ свои́хъ.
9	9
Hехай хвалиться брат смиренний своєю висотою,	Да хва́литсѧ же бра́тъ смире́нный въ высотѣ̀ свое́й,
10	10
а багатий — смиренням своїм, бо він перейде, як цвіт трав’яний.	бога́тый же во смире́нїи свое́мъ, занѐ ꙗ҆́коже цвѣ́тъ тра́вный мимои́детъ:
11	11
Сходить сонце, настає спека, і спекою висушує траву; цвіт її опадає, зникає краса її вигляду, так в’яне і багатий на своїх шляхах.	возсїѧ́ бо со́лнце со зно́емъ, и҆ и҆зсꙋшѝ травꙋ̀, и҆ цвѣ́тъ є҆ѧ̀ ѿпадѐ, и҆ благолѣ́пїе лица̀ є҆ѧ̀ поги́бе: си́це и҆ бога́тый въ хожде́нїи свое́мъ оу҆вѧда́етъ.
12	12
Блаженна людина, яка переносить спокуси, бо, будучи випробуваною, вона одержить вінець життя, який обіцяв Господь тим, що люблять Його.	Бл҃же́нъ мꙋ́жъ, и҆́же претерпи́тъ и҆скꙋше́нїе: занѐ и҆скꙋ́сенъ бы́въ, прїи́метъ вѣне́цъ жи́зни, є҆го́же ѡ҆бѣща̀ бг҃ъ лю́бѧщымъ є҆го̀.
13	13
У спокусі ніхто не кажи: «Бог мене спокушає»; бо Бог не спокушається злом і Сам не спокушає нікого,	Никто́же и҆скꙋша́емь да глаго́летъ, ꙗ҆́кѡ ѿ бг҃а и҆скꙋша́емь є҆́смь: бг҃ъ бо нѣ́сть и҆скꙋси́тель ѕлы̑мъ [и҆скꙋша́емь ѕлы́ми], не и҆скꙋша́етъ же то́й никого́же,
14	14
але кожен спокушається, захоплюючись і зваблюючись власною похіттю;	кі́йждо же и҆скꙋша́етсѧ, ѿ своеѧ̀ по́хоти влеко́мь и҆ прельща́емь:
15	15
похіть же, зачавши, породжує гріх, а вчинений гріх породжує смерть.	та́же по́хоть заче́нши ражда́етъ грѣ́хъ, грѣ́хъ же содѣ́ѧнъ ражда́етъ сме́рть.
16	16
Hе обманюйтесь, браття мої улюблені.	Не льсти́тесѧ, бра́тїе моѧ̑ возлю́бленнаѧ:
17	17
Всяке добре даяння і всякий досконалий дар сходять зверху, від Отця світів, у Якого немає зміни і ні тіні переміни.	всѧ́ко даѧ́нїе бл҃го и҆ всѧ́къ да́ръ соверше́нъ свы́ше є҆́сть, сходѧ́й ѿ ѻ҆ц҃а̀ свѣ́тѡвъ, оу҆ негѡ́же нѣ́сть премѣне́нїе, и҆лѝ преложе́нїѧ стѣ́нь.
18	18
Захотівши, Він породив нас словом істини, щоб нам бути якимсь початком Його створінь.	Восхотѣ́въ бо породѝ на́съ сло́вомъ и҆́стины, во є҆́же бы́ти на́мъ нача́токъ нѣ́кїй созда́нїємъ є҆гѡ̀.
19	19
Отож, браття мої улюблені, кожна людина нехай буде скорою на слухання, повільною на слова, повільною на гнів,	(Заⷱ҇ н҃а҃.) Тѣ́мже, бра́тїе моѧ̑ возлю́бленнаѧ, да бꙋ́детъ всѧ́къ человѣ́къ ско́ръ оу҆слы́шати (и҆) ко́сенъ глаго́лати, ко́сенъ во гнѣ́въ,
20	20
бо гнів людини не творить правди Божої.	гнѣ́въ бо мꙋ́жа, пра́вды бж҃їѧ не содѣ́ловаетъ.
21	21
Тому, відкинувши всяку нечистоту і залишок злоби, з лагідністю прийміть насаджене слово, яке може спасти ваші душі.	Сегѡ̀ ра́ди ѿло́жше всѧ́кꙋ скве́рнꙋ и҆ и҆збы́токъ ѕло́бы, въ кро́тости прїими́те всажде́нное сло́во, могꙋ́щее спⷭ҇тѝ дꙋ́шы ва́шѧ.
22	22
Будьте ж виконавцями слова, а не тільки слухачами, які самих себе обманюють.	Быва́йте же творцы̀ сло́ва, а҆ не то́чїю слы́шатєли, прельща́юще себѐ самѣ́хъ.
23	23
Бо хто слухає слово і не виконує, той подібний до людини, яка розглядає природні риси свого обличчя у дзеркалі:	Занѐ а҆́ще кто̀ є҆́сть слы́шатель сло́ва, а҆ не творе́цъ, таковы́й оу҆подо́бисѧ мꙋ́жꙋ смотрѧ́ющꙋ лицѐ бытїѧ̀ своегѡ̀ въ зерца́лѣ:
24	24
вона подивилась на себе, відійшла і відразу ж забула, яка вона.	оу҆смотри́ бо себѐ и҆ ѿи́де, и҆ а҆́бїе забы̀, како́въ бѣ̀.
25	25
Але хто вникне в закон довершений, в закон свободи, і перебуватиме в ньому, той, будучи не слухачем, який забуває, а виконавцем діла, блаженний буде у своїй діяльності.	Прини́кїй же въ зако́нъ соверше́нъ свобо́ды, и҆ пребы́въ, се́й не слы́шатель забы́тливъ бы́въ, но творе́цъ дѣ́ла, се́й бл҃же́нъ въ дѣ́ланїи свое́мъ бꙋ́детъ.
26	26
Коли хто з вас гадає, що він побожний і не приборкує свого язика, але спокушає своє серце, то побожність у того пуста.	А҆́ще кто̀ мни́тсѧ вѣ́ренъ бы́ти въ ва́съ, и҆ не ѡ҆бꙋздова́етъ ѧ҆зы́ка своегѡ̀, но льсти́тъ се́рдце своѐ, сегѡ̀ сꙋ́етна (є҆́сть) вѣ́ра.
27	27
Чиста і непорочна побожність перед Богом і Отцем є в тому, щоб піклуватися про сиріт і вдів у їхніх скорботах і берегти себе неоскверненим від світу.	Вѣ́ра бо чтⷭ҇а̀ и҆ нескве́рна пред̾ бг҃омъ и҆ ѻ҆ц҃е́мъ сїѧ̀ є҆́сть, є҆́же посѣща́ти си́рыхъ и҆ вдови́цъ въ ско́рбехъ и҆́хъ, (и҆) нескве́рна себѐ блюстѝ ѿ мі́ра.
Глава 2	Глава́ в҃

1	1
Браття мої, майте віру в Ісуса Христа, нашого Господа слави, не зважаючи на особи.	(Заⷱ҇ н҃в҃.) Бра́тїе моѧ̑, не на лица̑ зрѧ́ще и҆мѣ́йте вѣ́рꙋ гдⷭ҇а на́шегѡ і҆и҃са хрⷭ҇та̀ сла́вы.
2	2
Бо, якщо у зібрання ваше ввійде людина із золотим перснем, у багатому одязі, увійде ж і бідний у драному одязі,	А҆́ще бо вни́детъ въ со́нмище ва́ше мꙋ́жъ, зла́тъ пе́рстень носѧ̀, въ ри́зѣ свѣ́тлѣ, вни́детъ же и҆ ни́щь въ хꙋ́дѣ ѡ҆дѣ́жди,
3	3
і ви, дивлячись на одягненого у багатий одяг, скажете йому: «Тобі добре сісти тут», а бідному скажете: «Ти стань там або сідай тут, біля моїх ніг»‚ —	и҆ воззритѐ на носѧ́щаго ри́зꙋ свѣ́тлꙋ, и҆ рече́те є҆мꙋ̀: ты̀ сѧ́ди здѣ̀ до́брѣ: и҆ ни́щемꙋ рече́те: ты̀ ста́ни та́мѡ, и҆лѝ сѧ́ди здѣ̀ на подно́жїи мое́мъ:
4	4
то чи не поділилися ви в собі і чи не стаєте суддями з недобрими думками?	и҆ не разсмотри́сте въ себѣ̀, и҆ бы́сте сꙋдїи̑ помышле́нїй ѕлы́хъ.
5	5
Послухайте, браття мої улюблені: хіба не бідних обрав Бог бути багатими вірою і спадкоємцями Царства, яке Він обіцяв тим, що люблять Його?	Слы́шите, бра́тїе моѧ̑ возлю́бленнаѧ, не бг҃ъ ли и҆збра̀ ни́щыѧ мі́ра сегѡ̀ бога̑ты въ вѣ́рѣ и҆ наслѣ́дники црⷭ҇твїѧ, є҆́же ѡ҆бѣща̀ лю́бѧщымъ є҆го̀;
6	6
А ви зневажили бідного. Хіба не багаті утискують вас і хіба не вони тягнуть вас на суди?	вы́ же оу҆кори́сте ни́щаго. Не бога́тїи ли наси́лꙋютъ ва́мъ, и҆ ті́и влекꙋ́тъ вы̀ на сꙋди̑ща;
7	7
Хіба не вони зневажають те добре ім’я, яким ви називаєтесь?	не ті́и ли хꙋ́лѧтъ до́брое и҆́мѧ нарече́нное на ва́съ;
8	8
Коли ви виконуєте закон царський за Писанням: люби ближнього твого, як самого себе, — добре робите.	А҆́ще оу҆́бѡ зако́нъ соверша́ете ца́рскїй, по писа́нїю: возлю́биши и҆́скреннѧго своего̀ ꙗ҆́коже себѐ сама́го, до́брѣ творитѐ:
9	9
А коли робите, дивлячись на особу, то гріх чините, і перед законом виявляєтеся злочинцями.	а҆́ще же на лица̑ зритѐ, то̀ грѣ́хъ содѣва́ете, ѡ҆блича́еми ѿ зако́на ꙗ҆́коже престꙋ̑пницы.
10	10
Хто дотримується всього закону і зогрішить у чому-небудь одному, той стає винуватим у всьому.	И҆́же бо ве́сь зако́нъ соблюде́тъ, согрѣши́тъ же во є҆ди́нѣмъ, бы́сть всѣ́мъ пови́ненъ.
11	11
Бо Той же, Хто сказав: «Hе перелюбствуй», сказав і: «Hе убий»; тому, якщо ти не перелюбствуєш, але уб’єш, то ти також злочинець перед законом.	Рекі́й бо: не прелюбы̀ сотвори́ши, ре́клъ є҆́сть и҆: не оу҆бїе́ши. А҆́ще же не прелюбы̀ сотвори́ши, оу҆бїе́ши же, бы́лъ є҆сѝ престꙋ́пникъ зако́на.
12	12
Так говоріть і так робіть, як такi‚ що мають бути суджені за законом свободи.	Та́кѡ глаго́лите и҆ та́кѡ твори́те, ꙗ҆́кѡ зако́номъ свобо́днымъ и҆мꙋ́щїи сꙋ́дъ прїѧ́ти.
13	13
Бо немилостивий суд тому, хто не творив милости; милість же підноситься над судом.	Сꙋ́дъ бо без̾ ми́лости не сотво́ршемꙋ ми́лости: и҆ хва́литсѧ ми́лость на сꙋдѣ̀.
14	14
Яка користь, браття мої, коли хто говорить, що він має віру, а діл не має? Чи може ця віра спасти його?	(Заⷱ҇ н҃г҃.) Ка́ѧ по́льза, бра́тїе моѧ̑, а҆́ще вѣ́рꙋ глаго́летъ кто̀ и҆мѣ́ти, дѣ́лъ же не и҆́мать; є҆да̀ мо́жетъ вѣ́ра спⷭ҇тѝ є҆го̀;
15	15
Якщо брат або сестра нагі і не мають денного прожитку,	А҆́ще же бра́тъ и҆лѝ сестра̀ на̑га бꙋ́дета и҆ лишє́на бꙋ́дета дневны́ѧ пи́щи,
16	16
а хто-небудь з вас скаже їм: «Йдіть із миром, грійтесь і їжте», — але не дасть їм потрібного для тіла, яка користь?	рече́тъ же и҆́ма кто̀ ѿ ва́съ: и҆ди́та съ ми́ромъ, грѣ́йтасѧ и҆ насыща́йтасѧ: не да́стъ же и҆́ма тре́бованїѧ тѣле́снагѡ: ка́ѧ по́льза;
17	17
Так само й віра — коли не має діл, сама по собі мертва.	Та́кожде и҆ вѣ́ра, а҆́ще дѣ́лъ не и҆́мать, мертва̀ є҆́сть ѡ҆ себѣ̀.
18	18
Але скаже хто-небудь: «Ти маєш віру, а я маю діла; покажи мені віру твою без діл твоїх, а я покажу тобі віру мою в ділах моїх».	Но рече́тъ кто̀: ты̀ вѣ́рꙋ и҆́маши, а҆́зъ же дѣла̀ и҆́мамъ: покажѝ мѝ вѣ́рꙋ твою̀ ѿ дѣ́лъ твои́хъ, и҆ а҆́зъ тебѣ̀ покажꙋ̀ ѿ дѣ́лъ мои́хъ вѣ́рꙋ мою̀.
19	19
Ти віруєш, що Бог єдиний: добре робиш; та й біси вірують і тремтять.	Ты̀ вѣ́рꙋеши, ꙗ҆́кѡ бг҃ъ є҆ди́нъ є҆́сть: до́брѣ твори́ши: и҆ бѣ́си вѣ́рꙋютъ, и҆ трепе́щꙋтъ.
20	20
Але чи хочеш ти знати, легковажна людино, що віра без діл мертва?	Хо́щеши же ли разꙋмѣ́ти, ѽ, человѣ́че сꙋ́етне, ꙗ҆́кѡ вѣ́ра без̾ дѣ́лъ мертва̀ є҆́сть;
21	21
Хіба не ділами виправдався Авраам, отець наш, поклавши на жертовник сина свого Ісаака?	А҆враа́мъ ѻ҆те́цъ на́шъ не ѿ дѣ́лъ ли ѡ҆правда́сѧ, возне́съ і҆саа́ка сы́на своего̀ на же́ртвенникъ;
22	22
Чи бачиш, що віра сприяла ділам його, і ділами віра досягла довершености?	Ви́диши ли, ꙗ҆́кѡ вѣ́ра поспѣ́шествоваше дѣлѡ́мъ є҆гѡ̀, и҆ ѿ дѣ́лъ соверши́сѧ вѣ́ра;
23	23
І справдилося слово Писання: «Вірував Авраам Богові, і це було поставлено йому в праведність, і його назвали другом Божим».	И҆ соверши́сѧ писа́нїе глаго́лющее: вѣ́рова же а҆враа́мъ бг҃ови, и҆ вмѣни́сѧ є҆мꙋ̀ въ пра́вдꙋ, и҆ дрꙋ́гъ бж҃їй наре́чесѧ.
24	24
Чи бачите, що людина виправдовується ділами, а не тільки вірою?	Зрите́ ли оу҆̀бо, ꙗ҆́кѡ ѿ дѣ́лъ ѡ҆правда́етсѧ человѣ́къ, а҆ не ѿ вѣ́ры є҆ди́ныѧ;
25	25
Так само і блудниця Раава хіба не ділами виправдалася, прийнявши підглядачів і вивівши їх іншою дорогою?	Та́кожде же и҆ раа́въ блꙋдни́ца не ѿ дѣ́лъ ли ѡ҆правда́сѧ, прїе́мши схо́дники и҆ и҆ны́мъ пꙋте́мъ и҆зве́дши и҆̀хъ;
26	26
Бо як тіло без духу мертве, так і віра без діл мертва.	Ꙗ҆́коже бо тѣ́ло без̾ дꙋ́ха мертво̀ є҆́сть, та́кѡ и҆ вѣ́ра без̾ дѣ́лъ мертва̀ є҆́сть.
Глава 3	Глава́ г҃

1	1
Браття мої, не багато хто ставайте учителями, знаючи, що ми підпадемо під більший осуд,	(Заⷱ҇ н҃д҃.) Не мно́зи оу҆чи́тєлїе быва́йте, бра́тїе моѧ̑, вѣ́дѧще, ꙗ҆́кѡ бо́лшее ѡ҆сꙋжде́нїе прїи́мемъ,
2	2
бо всі ми багато грішимо. Хто не грішить словом, той досконала людина, яка може приборкати і все тіло.	мно́гѡ бо согрѣша́емъ всѝ. А҆́ще кто̀ въ сло́вѣ не согрѣша́етъ, се́й соверше́нъ мꙋ́жъ, си́ленъ ѡ҆бꙋзда́ти и҆ всѐ тѣ́ло.
3	3
Ось ми вкладаємо вуздечки в рот коням, щоб вони слухались нас, і керуємо всім тілом їхнім.	Се́ (бо и҆) ко́нємъ оу҆зды̑ во оу҆ста̀ влага́емъ, да повинꙋ́ютсѧ на́мъ, и҆ всѐ тѣ́ло и҆́хъ ѡ҆браща́емъ:
4	4
Ось і кораблі, хоч які вони великі і як не носяться сильними вітрами, та невеликим кермом спрямовуються, куди хоче керманич;	сѐ, и҆ корабли̑ вели́цы сꙋ́ще и҆ ѿ же́стокихъ вѣ́трѡвъ заточа́еми, ѡ҆браща́ютсѧ ма́лымъ корми́лцемъ, а҆́може стремле́нїе пра́вѧщагѡ хо́щетъ:
5	5
так само і язик — невеликий член, але багато чинить. Подивись, невеликий вогонь‚ а як багато речей спалює!	та́кожде же и҆ ѧ҆зы́къ ма́лъ оу҆́дъ є҆́сть, и҆ вельмѝ хва́литсѧ. Сѐ, ма́лъ ѻ҆́гнь, (и҆) ко́ль вели̑ки вє́щи сожига́етъ.
6	6
І язик — вогонь, прикраса неправди; язик поставлений так між нашими членами, що сквернить усе тіло і запалює круг життя, будучи сам запалюваний від геєни.	И҆ ѧ҆зы́къ ѻ҆́гнь, лѣ́пота непра́вды: си́це и҆ ѧ҆зы́къ водворѧ́етсѧ во оу҆́дѣхъ на́шихъ, сквернѧ̀ всѐ тѣ́ло, и҆ палѧ̀ ко́ло рожде́нїѧ на́шегѡ, и҆ ѡ҆палѧ́ѧсѧ ѿ гее́нны:
7	7
Бо всяке єство звірів і птахів, плазунів і морських тварин приборкується і приборкане людським єством,	всѧ́ко бо є҆стество̀ ѕвѣре́й же и҆ пти́цъ, га̑дъ же и҆ ры́бъ, оу҆кроща́етсѧ и҆ оу҆кроти́тсѧ є҆стество́мъ человѣ́ческимъ,
8	8
а язика приборкати ніхто з людей не може: це — невтримне зло; він повний отрути смертоносної.	ѧ҆зы́ка же никто́же мо́жетъ ѿ человѣ̑къ оу҆кроти́ти: не оу҆держи́мо (бо) ѕло̀, и҆спо́лнь ꙗ҆́да смертоно́сна.
9	9
Hим благословляємо Бога і Отця, і ним же проклинаємо людей, створених за подобою Божою.	Тѣ́мъ благословлѧ́емъ бг҃а и҆ ѻ҆ц҃а̀, и҆ тѣ́мъ клене́мъ человѣ́ки бы́вшыѧ по подо́бїю бж҃їю:
10	10
З тих самих уст виходить благословення і прокляття: не повинно, браття мої, щоб це так було.	ѿ тѣ́хже оу҆́стъ и҆схо́дитъ благослове́нїе и҆ клѧ́тва. Не подоба́етъ, бра́тїе моѧ̑ возлю́бленнаѧ, си̑мъ та́кѡ быва́ти.
11	11
Хіба з одного джерела тече солодка і гірка вода?	(Заⷱ҇ н҃е҃.) Є҆да́ ли и҆сто́чникъ ѿ є҆ди́нагѡ оу҆́стїѧ и҆сточа́етъ сла́дкое и҆ го́рькое;
12	12
Hе може, браття мої, смоковниця родити маслини або виноградна лоза — смокви. Також і з одного джерела не може виливатися солона і солодка вода.	Є҆да̀ мо́жетъ, бра́тїе моѧ̑, смоко́вница ма̑слины твори́ти, и҆лѝ вїногра́днаѧ лоза̀ смѡ́квы; та́кожде ни є҆ди́нъ и҆сто́чникъ сла́нꙋ и҆ сла́дкꙋ твори́тъ во́дꙋ.
13	13
Хто мудрий і розумний між вами? Доведи це на ділі добрим поводженням з мудрою лагідністю.	Кто̀ премꙋ́дръ и҆ хꙋдо́гъ въ ва́съ, да пока́жетъ ѿ до́брагѡ житїѧ̀ дѣла̀ своѧ̑ въ кро́тости и҆ премꙋ́дрости.
14	14
Але якщо у вашому серці ви маєте гірку заздрість і сварливість, то не хваліться і не говоріть неправди проти істини.	А҆́ще же за́висть го́рькꙋ и҆́мате и҆ рве́нїе въ сердца́хъ ва́шихъ, не хвали́тесѧ, ни лжи́те на и҆́стинꙋ:
15	15
Це не та мудрість, яка сходить зверху, але земна, душевна, бісівська,	нѣ́сть сїѧ̀ премꙋ́дрость свы́ше низходѧ́щи, но зе́мна, дꙋше́вна, бѣсо́вска:
16	16
бо де заздрість і сварливість, там безладдя і все лихе.	и҆дѣ́же бо за́висть и҆ рве́нїе, тꙋ̀ нестрое́нїе и҆ всѧ́ка ѕла̀ ве́щь.
17	17
А мудрість, яка сходить зверху, по-перше, чиста, потім мирна, лагідна, покірлива, повна милосердя і плодів благих, неупереджена і нелицемірна.	А҆ ꙗ҆́же свы́ше премⷣрость, пе́рвѣе оу҆́бѡ чтⷭ҇а̀ є҆́сть, пото́мъ же ми́рна, кротка̀, бл҃гопокорли́ва, и҆спо́лнь ми́лости и҆ плодѡ́въ бл҃ги́хъ, несꙋмѣ́нна и҆ нелицемѣ́рна.
18	18
Плід же правди сіється у світі тими, які зберігають мир.	Пло́дъ же пра́вды въ ми́рѣ сѣ́етсѧ творѧ́щымъ ми́ръ.
Глава 4	Глава́ д҃

1	1
Звідкіль у вас ворожнеча і чвари? Чи не звідси, від пристрастей ваших, що воюють у членах ваших?	Ѿкꙋ́дꙋ бра̑ни и҆ сва̑ры въ ва́съ; не ѿсю́дꙋ ли, ѿ сласте́й ва́шихъ, вою́ющихъ во оу҆́дѣхъ ва́шихъ;
2	2
Жадаєте і не маєте; вбиваєте і заздрите‚ і не можете досягти? Сваритесь і ворогуєте — і не маєте, бо не просите,	Жела́ете, и҆ не и҆́мате: оу҆бива́ете и҆ зави́дите, и҆ не мо́жете оу҆лꙋчи́ти: сварѧ́етесѧ и҆ бо́рете, и҆ не и҆́мате, занѐ не про́сите:
3	3
просите — і не одержуєте, тому що просите не на добре, а щоб ужити для пристрастей ваших.	про́сите, и҆ не прїе́млете, занѐ ѕлѣ̀ про́сите, да въ сласте́хъ ва́шихъ и҆ждиве́те.
4	4
Перелюбники і перелюбниці! Чи не знаєте, що дружба зі світом є ворожнеча проти Бога? Бо хто хоче бути другом світові, той стає ворогом Богові.	Прелюбодѣ́є и҆ прелюбодѣ̑йцы, не вѣ́сте ли, ꙗ҆́кѡ любы̀ мі́ра сегѡ̀ вражда̀ бг҃ꙋ є҆́сть, и҆́же бо восхо́щетъ дрꙋ́гъ бы́ти мі́рꙋ, вра́гъ бж҃їй быва́етъ.
5	5
Чи ви думаєте, що даремно Писання говорить: «Ревнощів жадає дух, який вселився в нас»?	И҆лѝ мнитѐ, ꙗ҆́кѡ всꙋ́е писа́нїе глаго́летъ: къ за́висти жела́етъ дꙋ́хъ, и҆́же всели́сѧ въ ны̀;
6	6
Але тим більшу дає благодать; тому й сказано: «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать».	Бо́лшꙋю же дае́тъ блгⷣть: тѣ́мже глаго́летъ: гдⷭ҇ь гѡ́рдымъ проти́витсѧ, смирє́ннымъ же дае́тъ блгⷣть.
7	7
Отже, покоріться Боговi; противтеся дияволові, і він утече від вас.	(Заⷱ҇ н҃ѕ҃.) Повини́тесѧ оу҆̀бо бг҃ꙋ, проти́витесѧ же дїа́волꙋ, и҆ бѣжи́тъ ѿ ва́съ.
8	8
Hаблизьтеся до Бога, і наблизиться до вас; очистіть руки, грішники, виправте серця, двоєдушні.	Прибли́житесѧ бг҃ꙋ, и҆ прибли́житсѧ ва́мъ: ѡ҆чи́стите рꙋ́цѣ, грѣ̑шницы, и҆спра́вите сердца̀ ва̑ша, двоедꙋ́шнїи:
9	9
Страждайте, плачте і ридайте; сміх ваш нехай обернеться на плач і радість — на печаль.	постражди́те и҆ слези́те и҆ пла́читесѧ: смѣ́хъ ва́шъ въ пла́чь да ѡ҆брати́тсѧ, и҆ ра́дость въ сѣ́тованїе:
10	10
Смиріться перед Господом, і піднесе вас.	смири́тесѧ пред̾ гдⷭ҇емъ, и҆ вознесе́тъ вы̀.
11	11
Hе злословте один на одного, браття: бо хто злословить на брата або судить брата свого, той злословить на закон і судить закон: коли ж ти закон судиш, то ти не виконавець закону, а суддя.	Не ѡ҆клевета́йте дрꙋ́гъ дрꙋ́га, бра́тїе: ѡ҆клевета́ѧй бо бра́та, и҆лѝ ѡ҆сꙋжда́ѧй бра́та своего̀, ѡ҆клевета́етъ зако́нъ и҆ ѡ҆сꙋжда́етъ зако́нъ: а҆́ще же зако́нъ ѡ҆сꙋжда́еши, нѣ́си творе́цъ зако́на, но сꙋдїѧ̀.
12	12
Один є Законодавець і Суддя, Який може спасти і погубити; а ти хто, що судиш ближнього?	Є҆ди́нъ є҆́сть законополо́жникъ и҆ сꙋдїѧ̀, могі́й спастѝ и҆ погꙋби́ти: ты́ же кто̀ є҆сѝ ѡ҆сꙋжда́ѧй дрꙋ́га;
13	13
Тепер послухайте ви, що говорите: «Сьогодні або завтра підемо до такого-то міста, і проживемо там один рік, і будемо торгувати й одержувати прибуток»;	Слы́шите нн҃ѣ, глаго́лющїи: дне́сь и҆лѝ оу҆́трѣ по́йдемъ во ѡ҆́нъ гра́дъ, и҆ сотвори́мъ тꙋ̀ лѣ́то є҆ди́но, и҆ кꙋ́плю дѣ́емъ и҆ приѡбрѣте́нїе:
14	14
ви, які не знаєте, що станеться завтра; бо що таке ваше життя? Воно є пара, що з’являється на короткий час, а потім зникає.	и҆̀же не вѣ́сте, что̀ оу҆́трѣ слꙋчи́тсѧ: ка́ѧ бо жи́знь ва́ша, па́ра бо є҆́сть, ꙗ҆́же вма́лѣ ꙗ҆влѧ́етсѧ, пото́мъ же и҆счеза́етъ.
15	15
Замість того, щоб вам говорити: «Коли угодно буде Господеві і будемо живі, то зробимо те або інше», —	Вмѣ́стѡ є҆́же бы глаго́лати ва́мъ: а҆́ще гдⷭ҇ь восхо́щетъ, и҆ жи́ви бꙋ́демъ, и҆ сотвори́мъ сїѐ и҆лѝ ѻ҆́но:
16	16
ви ж нині хвалитесь у гордощах ваших; всяка така похвальба є зло.	нн҃ѣ же хва́литесѧ въ горды́нехъ ва́шихъ: всѧ́ка хвала̀ такова̀ ѕла̀ є҆́сть.
17	17
Отже, хто знає, як добро робити, і не робить, тому гріх.	Вѣ́дꙋщемꙋ оу҆̀бо добро̀ твори́ти, и҆ не творѧ́щемꙋ, грѣ́хъ є҆мꙋ̀ є҆́сть.
Глава 5	Глава́ є҃

1	1
Послухайте ви, багатії; плачте і ридайте від лютих бід ваших, що наближаються до вас.	Прїиди́те нн҃ѣ, бога́тїи, пла́читесѧ и҆ рыда́йте ѡ҆ лю́тыхъ ско́рбехъ ва́шихъ грѧдꙋ́щихъ на вы̀.
2	2
Багатство ваше згнило, і одяг ваш поточений міллю.	Бога́тство ва́ше и҆згнѝ, и҆ ри̑зы ва́шѧ мо́лїе поѧдо́ша.
3	3
Золото ваше і срібло поіржавіло, та іржа їх буде свідчити проти вас і з’їсть плоть вашу, як вогонь: ви придбали собі скарб на останні дні.	Зла́то ва́ше и҆ сре́бро и҆зоржа́вѣ, и҆ ржа̀ и҆̀хъ въ послꙋ́шество на ва́съ бꙋ́детъ, и҆ снѣ́сть плѡ́ти ва́шѧ а҆́ки ѻ҆́гнь: є҆го́же сниска́сте въ послѣ̑днїѧ дни̑.
4	4
Ось плата, яку ви утримали у робітників, що працювали на ваших полях, голосить; і голосіння женців дійшли до вух Господа Саваофа.	Сѐ, мзда̀ дѣ́лателей дѣ́лавшихъ ни̑вы ва́шѧ, оу҆держа́наѧ ѿ ва́съ, вопїе́тъ, и҆ вопїє́нїѧ жа́вшихъ во оу҆́шы гдⷭ҇а саваѡ́ѳа внидо́ша.
5	5
Ви розкошували на землі та зазнали насолоди; наситили серця ваші, ніби на день заколення.	Возвесели́стесѧ на землѝ, и҆ наслади́стесѧ: оу҆пита́сте сердца̀ ва̑ша а҆́ки въ де́нь заколе́нїѧ.
6	6
Ви засудили, убили Праведника; Він не противився вам.	Ѡ҆сꙋди́сте, оу҆би́сте првⷣнаго: не проти́витсѧ ва́мъ.
7	7
Отже, браття, будьте довготерпеливі до пришестя Господа. Ось хлібороб чекає доброго плоду від землі і довго терпить задля нього, поки прийме дощ ранній і пізній.	Долготерпи́те оу҆̀бо, бра́тїе моѧ̑, до прише́ствїѧ гдⷭ҇нѧ. Сѐ земледѣ́лецъ жде́тъ честна́гѡ плода̀ ѿ землѝ, долготерпѧ̀ ѡ҆ не́мъ, до́ндеже прїи́метъ до́ждь ра́нъ и҆ по́зденъ:
8	8
Терпіть же довго і ви, зміцніть серця ваші, бо пришестя Господа наближається.	долготерпи́те оу҆̀бо и҆ вы̀, оу҆тверди́те сердца̀ ва̑ша, ꙗ҆́кѡ прише́ствїе гдⷭ҇не прибли́жисѧ.
9	9
Hе нарікайте, браття, один на одного, щоб і ви не були осуджені: ось Суддя перед дверима стоїть.	Не воздыха́йте дрꙋ́гъ на дрꙋ́га, бра́тїе, да не ѡ҆сꙋжде́ни бꙋ́дете: сѐ, сꙋдїѧ̀ пред̾ две́рьми стои́тъ.
10	10
Візьміть за приклад, браття мої, тяжкі страждання і довготерпіння пророків, які говорили ім’ям Господнім.	(Заⷱ҇ н҃з҃.) Ѡ҆́бразъ прїими́те, бра́тїе моѧ̑, ѕлострада́нїѧ и҆ долготерпѣ́нїѧ прⷪ҇ро́ки, и҆̀же глаго́лаша и҆́менемъ гдⷭ҇нимъ.
11	11
Ось ми ублажаємо тих, які терпіли. Ви чули про терпіння Іова і бачили кінець його від Господа; бо Господь вельми милостивий і щедрий.	Сѐ, блажи́мъ терпѧ́щыѧ. Терпѣ́нїе і҆́ѡвле слы́шасте, и҆ кончи́нꙋ гдⷭ҇ню ви́дѣсте, ꙗ҆́кѡ многомлⷭ҇тивъ є҆́сть гдⷭ҇ь и҆ ще́дръ.
12	12
Перш за все, браття мої, не кляніться ні небом, ні землею, ні іншою якою клятвою, а нехай буде у вас: «так, так»; і «ні, нi», щоб вам не зазнати осуду.	Пре́жде же всѣ́хъ, бра́тїе моѧ̑, не клени́тесѧ ни нб҃омъ, ни земле́ю, ни и҆но́ю ко́ею клѧ́твою: бꙋ́ди же ва́мъ є҆́же є҆́й, є҆́й, и҆ є҆́же нѝ, нѝ: да не въ лицемѣ́рїе впаде́те.
13	13
Якщо хто з вас тяжко страждає, нехай молиться. Хто в доброму настрої, нехай співає псалми.	Ѕлостра́ждетъ ли кто̀ въ ва́съ; да моли́твꙋ дѣ́етъ: благодꙋ́шствꙋетъ ли кто̀; да пое́тъ.
14	14
Чи хто з вас занедужає, нехай покличе пресвітерів Церкви і нехай помоляться над ним, помазавши його оливою в ім’я Господнє.	Боли́тъ ли кто̀ въ ва́съ, да призове́тъ пресвѵ́теры церкѡ́вныѧ, и҆ да моли́твꙋ сотворѧ́тъ над̾ ни́мъ, пома́завше є҆го̀ є҆ле́емъ во и҆́мѧ гдⷭ҇не:
15	15
І молитва віри зцілить недужого і підведе його Господь; і, якщо він гріхи вчинив, простяться йому.	и҆ моли́тва вѣ́ры спасе́тъ болѧ́щаго, и҆ воздви́гнетъ є҆го̀ гдⷭ҇ь: и҆ а҆́ще грѣхѝ сотвори́лъ є҆́сть, ѿпꙋ́стѧтсѧ є҆мꙋ̀.
16	16
Отже, признавайтесь один одному в провинах і моліться один за одного, щоб вам зцілитися, бо багато може щира молитва праведного.	И҆сповѣ́дайте оу҆̀бо дрꙋ́гъ дрꙋ́гꙋ согрѣшє́нїѧ и҆ моли́тесѧ дрꙋ́гъ за дрꙋ́га, ꙗ҆́кѡ да и҆сцѣлѣ́ете: мно́гѡ бо мо́жетъ моли́тва првⷣнагѡ поспѣшествꙋ́ема.
17	17
Ілля був чоловік подібний до нас, а помолився молитвою, щоб не було дощу, і не було дощу на землі три роки і шість місяців.	И҆лїа̀ человѣ́къ бѣ̀ подобостра́стенъ на́мъ, и҆ моли́твою помоли́сѧ, да не бꙋ́детъ до́ждь, и҆ не ѡ҆дождѝ по землѝ лѣ̑та трѝ и҆ мцⷭ҇ъ ше́сть:
18	18
І знову помолився, і небо дало дощ, і земля зростила плід свій.	и҆ па́ки помоли́сѧ, и҆ не́бо до́ждь дадѐ, и҆ землѧ̀ прозѧбѐ пло́дъ сво́й.
19	19
Браття! Якщо хтось із вас відхилиться від істини і хтось наверне його,	Бра́тїе, а҆́ще кто̀ въ ва́съ заблꙋ́дитъ ѿ пꙋтѝ и҆́стины, и҆ ѡ҆брати́тъ кто̀ є҆го̀,
20	20
нехай той знає, що хто звернув грішника з облудної путі, спасе душу від смерти і покриє безліч гріхів.	да вѣ́сть, ꙗ҆́кѡ ѡ҆брати́вый грѣ́шника ѿ заблꙋжде́нїѧ пꙋтѝ є҆гѡ̀ спасе́тъ дꙋ́шꙋ ѿ сме́рти и҆ покры́етъ мно́жество грѣхѡ́въ.

← Діяння святих апостолів

Перше соборне послання святого апостола Петра →

Категорії

Контакти

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт