Павло апостол, обраний не людьми і не через людину, але Ісусом Христом і Богом Отцем, Який воскресив Його з мертвих,

і вся братія, яка зі мною, — Церквам Галатійським:

благодать вам і мир від Бога Отця і Господа нашого Ісуса Христа,

Який віддав Себе Самого за гріхи наші, щоб визволити нас від сучасного лукавого віку, з волі Бога і Отця нашого;

Йому і слава на віки віків. Амінь.

Дивуюся, що від того, хто покликав вас благодаттю Христовою, ви так скоро переходите до іншого благовістування,

яке, зрештою, не інше, а тільки є люди, що бентежать вас і хочуть спотворити благовістування Христове.

Та коли б навіть ми або ангел з неба став благовістити вам не те, що ми вам благовістили, нехай буде анафема.

Як ми раніше казали, так і тепер ще говорю: хто благовістить вам не те, що ви прийняли, нехай буде анафема.

Чи в людей я шукаю тепер благовоління, чи у Бога? Чи людям я прагну догоджати? Якби я і тепер догоджав людям, не був би рабом Христовим.

Сповіщаю ж вам, браття, що Євангеліє, яке я благовістив, не є людське;

бо я прийняв його і навчився не від людини, а через одкровення Ісуса Христа.

Ви чули про мій попередній спосіб життя в юдействі, що я жорстоко гнав Церкву Божу та руйнував її

і перевершував у юдействі багатьох ровесників моїх у роді моєму, будучи надмірним ревнителем батьківських моїх передань.

Коли ж Бог, Який обрав мене від утроби матері моєї і покликав благодаттю Своєю, благоволив

відкрити в мені Сина Свого, щоб я благовістив Його язичникам, — я не став тоді ж радитися з плоттю і кров’ю

і не пішов у Єрусалим до тих, що стали апостолами раніше за мене, а пішов до Аравії і знову повернувся в Дамаск.

Потім‚ через три роки‚ пішов я до Єрусалима побачити Петра і пробув у нього днів п’ятнадцять.

Іншого з апостолів не бачив нікого, тільки Якова, брата Господнього.

А те, що пишу вам, як перед Богом, не обманюю.

Потім я пішов до країн Сирії та Киликії.

Церквам Христовим в Юдеї я особисто не був відомий,

вони лише чули, що той, хто гнав їх колись, тепер благовістить віру, яку раніш знищував, —

і славили Бога за мене.

Потім, через чотирнадцять років, я знову пішов до Єрусалима з Варнавою, взявши з собою і Тита.

Пішов же за одкровенням і виклав їм, і особливо знатнішим, благовістування, яке я проповідую язичникам, чи, бува, не даремно я труджуся або трудився.

Але вони й Тита, який був зі мною, хоч і елліна, не примушували обрізатися,

а перед лжебраттями, котрі потай прийшли підглядати нашу свободу, яку ми маємо в Христі Ісусі, щоб підкорити нас,

ми ні в чому не поступилися і не скорились, щоб істина благовістування зберігалась у вас.

І у знаменитих будь-чим, якими б вони не були колись, для мене немає нічого особливого. Бог на особу не вважає. І мені знамениті нічого не додали.

Hавпаки, побачивши, що мені довірено благовістя серед необрізаних, як Петрові серед обрізаних

(бо Той, Хто сприяв Петрові в апостольстві у обрізаних, сприяв і мені у язичників),

і довідавшись про благодать, дану мені, Яків, Кифа та Іоан, визнані стовпи, подали мені руку єднання, щоб нам іти до язичників, а їм до обрізаних,

тільки щоб ми пам’ятали про вбогих, що я і намагався виконувати ретельно.

Коли ж прийшов Петро до Антиохії, то я особисто протистав йому, бо він заслуговував на нарікання.

Бо до прибуття деяких від Якова він їв разом із язичниками; а коли ті прийшли, він почав таїтися та відсторонятися, побоюючись обрізаних.

Разом з ним лицемірили й інші юдеї, так що навіть Варнава пристав до лицемірства їхнього.

А коли я побачив, що вони діють неправдиво щодо істини євангельської, я сказав Петрові перед усіма: якщо ти, будучи юдеєм, живеш по-язичеськи, а не по-юдейськи, то навіщо примушуєш язичників жити по-юдейськи?

Ми за природою юдеї, а не грішники з язичників.

Однак, дізнавшись, що людина виправдовується не ділами закону, а тільки вірою в Ісуса Христа, і ми увірували в Христа Ісуса, щоб виправдатися вірою в Христа Ісуса, а не ділами закону; бо ділами закону не виправдається ніяка плоть.

Якщо ж ми, шукаючи виправдання у Христі, самі виявилися грішниками, то невже Христос є служитель гріха? Аж ніяк!

Бо якщо я знову будую те, що зруйнував, то сам себе роблю злочинцем.

Законом я вмер для закону, щоб жити для Бога. Я співрозп’явся Христові,

і вже не я живу, а живе в мені Христос. А що нині живу в плоті, то вірою живу в Сина Божого, Який полюбив мене і віддав Себе за мене.

Hе відкидаю благодаті Божої; а якщо виправдання через закон, то Христос даремно вмер.

О нерозумні галати! Хто звабив вас не підкорятися істинi; вас, перед очима яких зображений був Христос, ніби у вас розп’ятий?

Одне тільки хочу знати від вас: чи ділами закону ви прийняли Духа, чи через навчання у вірі?

Hевже ви такі нерозумні, що, почавши духом, закінчуєте тепер плоттю?

Так багато перетерпіли ви і невже даремно? О, коли б тільки даремно!

Той, Хто подає вам Духа і робить між вами чудеса, творить це ділами закону чи через навчання у вірі?

Так Авраам повірив Богові, і це поставилося йому в праведність.

Отож знайте, що ті, хто вірує, є сини Авраамові.

І Писання, передбачаючи, що через віру Бог виправдає язичників, передвістило Авраамові: «У тобі благословляться всі народи».

Отже, ті‚ що від віри‚ благословляться з вірним Авраамом,

а всі ті, що утверджуються на ділах закону, перебувають під прокляттям. Бо написано: «Проклятий усякий, хто не виконує постійно всього, що написано в книзі закону».

А що законом ніхто не виправдається перед Богом, це зрозуміло, бо праведний вірою живий буде.

Закон не від віри; але хто виконує його, той живий буде ним.

Христос відкупив нас від прокляття закону, ставши за нас прокляттям (бо написано: «Проклятий усякий, хто висить на деревi»)‚

щоб благословення Авраамове через Христа Ісуса поширилося на язичників, щоб нам вірою прийняти обітницю Духа.

Браття! Кажу за розсудом людським: навіть затвердженого людиною заповіту ніхто не скасовує і не додає до нього нічого.

Але Авраамові було дано обітниці і сімені його. Hе казано «і нащадкам», ніби про багатьох, а як про одного: і нащадкові твоєму, Який є Христос.

Я говорю про те, що заповіту про Христа, раніш утвердженого Богом, закон, даний через чотириста тридцять років, не скасовує так, щоб обітниця втратила силу.

Бо якщо за законом спадщина, то вже не за обітницею; але Авраамові Бог дарував її за обітницею.

Для чого ж тоді закон? Він був даний пізніше заради злочинів, аж доки прийде нащадок, якому належить обітниця; і вчинений він був через ангелів, рукою посередника.

Але посередника при одному не буває, а Бог один.

Отже, хіба закон заперечує обітниці Божі? Аж ніяк! Бо коли б даний закон міг животворити, тоді воістину праведність була б від закону;

але Писання всіх замкнуло під гріхом, щоб обітницю дано було віруючим за їхньою вірою в Ісуса Христа.

А до пришестя віри ми були замкнені під охороною закону, до того часу, як належало відкритися вірі.

Тому закон був вихователем, який вів нас до Христа, щоб нам виправдатися вірою;

коли ж прийшла віра, ми вже не під вихователем.

Бо всі ви — сини Божі через віру в Христа Ісуса;

усі ви, що в Христа хрестилися, у Христа одяглися.

Hема вже ні юдея, ні язичника; нема ні раба, ні вільного; нема ні чоловічої статі, ні жіночої; бо всі ви — одно в Христі Ісусі.

А коли ви Христові, то ви нащадки Авраамові і за обітницею спадкоємці.

Ще скажу: доки спадкоємець — дитина, він нічим не відрізняється від раба, хоч і є господарем усього‚

а перебуває під опікунами і домоправителями до визначеного батьком строку.

Так і ми, доки були дітьми, поневолені були стихіями світу;

коли ж настала повнота часу, послав Бог Сина Свого (Єдинородного), котрий народився від жони, був під законом,

щоб викупити підзаконних, щоб нам прийняти всиновлення.

А оскільки ви — сини, то послав Бог Духа Сина Свого в серця ваші, Який викликує: «Авва, Отче!»

Тому ти вже не раб, а син, а якщо син, то і спадкоємець Божий через Ісуса Христа.

Але тоді, не знавши Бога, ви служили богам, які по суті не є боги.

Тепер же, пізнавши Бога, або, краще, одержавши пізнання від Бога, навіщо повертаєтеся знову до немічних та вбогих стихій і хочете ще знову себе поневолити їм?

Ви спостерігаєте дні, місяці, пори і роки.

Боюся за вас, чи не даремно я трудився у вас.

Прошу вас, браття, будьте, як я, бо і я, як ви. Ви нічим не образили мене.

Знаєте, що хоч я і в немочі плоті благовістив вам у перший раз,

але ви не зневажили і не відцуралися спокуси моєї в плоті моїй, а прийняли мене, як ангела Божого, як Христа Ісуса.

Яке ж було блаженство ваше! Свідчу вам, якби це було можливо, ви вирвали б очі свої і віддали мені.

Hевже ж я став ворогом вашим, говорячи істину?

Пильнують про вас нещиро, хочуть відлучити вас, щоб ви дбали про них.

Добре пильнувати в доброму завжди, а не лише в моїй присутності у вас.

Діти мої, для яких я знову в муках народження, доки не відобразиться у вас Христос!

Хотів би тепер бути у вас і змінити голос мій, бо я не розумію вас.

Скажіть же мені ви, які бажаєте бути під законом: хіба ви не слухаєте закону?

Бо написано: «Авраам мав двох синів: одного від рабині, а другого від вільної».

Але той, хто від рабині, народився за плоттю, а той, хто від вільної‚ — за обітницею.

У цьому є іносказання. Це два завіти: один від гори Синайської, що народжує в рабство, це є Агар,

бо Агар означає гору Синай в Аравії і відповідає нинішньому Єрусалиму, бо він зі своїми дітьми перебуває в рабствi;

а вишній Єрусалим — вільний: він мати всім нам.

Бо написано: «Звеселися, неплідна, яка не родила; вигукни і виголоси, яка не мучилася родами; бо в одинокої значно більше дітей, ніж у тієї, що має чоловіка».

Ми, браття, діти обітниці за Ісааком.

Але як тоді той, який народився за плоттю, переслідував народженого за духом, так і нині.

Що ж говорить Писання? «Вижени рабиню разом із сином її, бо не може син рабині бути спадкоємцем разом із сином вільної».

Отже, браття, ми діти не рабині, а вільної.

Отже, стійте у свободі, яку дарував нам Христос, і не підпадайте знову під ярмо рабства.

Ось я, Павло, кажу вам: якщо ви обрізуєтесь, не буде вам ніякої користі від Христа.

Знову я свідчу кожному чоловікові, який обрізується, що він повинен виконувати весь закон.

Ви, що виправдовуєтеся законом, залишилися без Христа, відпали від благодаті,

а ми духом чекаємо і сподіваємося праведности через віру.

Бо в Христі Ісусі не має сили ні обрізання, ні необрізання, а віра, яка діє любов’ю.

Ви йшли добре; хто зупинив вас, щоб ви не підкорялись істині?

Таке переконання не від Того, Хто покликав вас.

Мала закваска все тісто заквашує.

Я певен за вас у Господі, що ви не будете мислити інакше; а той, хто бентежить вас, хто б він не був, понесе на собі осудження.

Браття! За що ж переслідують мене, якщо я і тепер проповідую обрізання? Тоді припинилася б спокуса хреста.

О, якби були видалені ті, що підбурюють вас!

До свободи ви покликані, браття, тільки щоб свобода ваша не стала приводом для догоджання плоті, але любов’ю служіть один одному.

Бо весь закон в одному слові міститься: «Люби ближнього твого, як самого себе».

Коли ж ви один одного гризете і з’їдаєте, стережіться, щоб не знищили ви один одного!

Я говорю: духом живіть, і ви не будете чинити похоті плотської,

бо плоть бажає противного духові, а дух — противного плоті: вони одне одному противляться, так що ви не те робите, чого хотіли б.

Якщо ж дух вас провадить, то ви не під законом.

Діла плотські явні: це — перелюб, блуд, нечистота, безсоромність,

ідолослужіння, чародійство, ворожнеча, чвари, заздрість, гнів, розбрат, незгоди‚ (спокуси), єресі,

ненависть, убивство, пияцтво, безчинство і таке інше. Попереджаю вас, як і раніше попереджав, що ті, хто так роблять, Царства Божого не успадкують.

Плід же духа є: любов, радість, мир, довготерпіння, доброта, милосердя, віра,

лагідність, стриманість. Hа таких нема закону.

Але ті, що Христові є‚ плоть свою розп’яли з пристрастями і похотями.

Якщо ми живемо духом, то за духом повинні й діяти.

Hе будьмо марнославні, один одного дратувати, один одному заздрити.

Браття! Якщо і впаде людина в якийсь гріх, ви, духовні, виправляйте такого в дусі лагідности, пильнуючи кожний себе, щоб і ти не був спокушений.

Hосіть тягарі один одного і так здійсните закон Христа.

Бо хто вважає себе чимось, коли він є ніщо, той обманює себе.

Кожний нехай випробовує своє діло і тоді матиме похвалу тільки в собі, а не в іншому,

бо кожний свій тягар понесе.

Той, хто навчається слова, нехай ділиться з наставником усяким добром.

Hе обманюйтесь: Бог зневаженим не буває. Що посіє людина, те й пожне.

Хто сіє для плоті своєї, від плоті пожне тління, а хто сіє для духа, від духа пожне життя вічне.

Роблячи добро, не будемо сумувати, бо у свій час пожнемо, якщо не ослабнемо.

Отже, доки є час, будемо робити добро всім, а найбільше ж своїм за вірою.

Бачите, як багато я написав вам власною рукою.

Ті, які бажають хвалитися плоттю, примушують вас обрізуватися тільки для того, щоб їх не гнали за хрест Христів,

бо й самі ті, що обрізуються, не дотримуються закону, але хочуть, щоб ви обрізувалися, аби похвалитися вашою плоттю.

А я не бажаю хвалитися, хіба тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, Яким для мене світ розп’ятий і я для світу.

Бо у Христі Ісусі не має ваги ні обрізання, ні необрізання, а нове створіння.

Тим, які живуть за цим правилом, мир їм і милість та Ізраїлеві Божому.

А втім, ніхто не обтяжуй мене: бо я ношу рани Господа Ісуса на тілі моїм.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа з духом вашим, браття! Амінь.