На початку створив Бог небо і землю.

Въ нача́лѣ сотвори́ Бо́гъ не́бо и зе́млю.

Земля ж була безвидна і порожня, і темрява була над безоднею, і Дух Божий носився над водою.

Земля́ же бѣ́ неви́дима и неустро́єна, и тма́ верху́ бе́здны, и Ду́хъ Бо́жій ноша́шеся верху́ воды́.

І сказав Бог: нехай буде світло. І стало світло.

И рече́ Бо́гъ: да бу́детъ свѣ́тъ. И бы́сть свѣ́тъ.

І побачив Бог світло, що воно добре, і відокремив Бог світло від темряви.

И ви́дѣ Бо́гъ свѣ́тъ, я́ко добро́, и разлучи́ Бо́гъ между́ свѣ́томъ и между́ тмо́ю.

І назвав Бог світло днем, темряву ніччю. І був вечір, і був ранок: день перший.

И нарече́ Бо́гъ свѣ́тъ де́нь, а тму́ нарече́ но́щь. И бы́сть ве́черъ, и бы́сть у́тро, де́нь єди́нъ.

І сказав Бог: нехай буде твердь посеред води, і нехай відділяє вона воду від води. [І стало так.]

И рече́ Бо́гъ: да бу́детъ тве́рдь посредѣ́ воды́, и да бу́детъ разлуча́ющи посредѣ́ воды́ и воды́. И бы́сть та́ко.

І створив Бог твердь, і відокремив воду, що під твердю, від води, що над твердю. І стало так.

И сотвори́ Бо́гъ тве́рдь, и разлучи́ Бо́гъ между́ водо́ю, я́же бѣ́ подъ тве́рдію, и между́ водо́ю, я́же бѣ́ надъ тве́рдію.

І назвав Бог твердь небом. [І побачив Бог, що це добре.] І був вечір, і був ранок: день другий.

И нарече́ Бо́гъ тве́рдь не́бо. И ви́дѣ Бо́гъ, я́ко добро́. И бы́сть ве́черъ, и бы́сть у́тро, де́нь вторы́й.

І сказав Бог: нехай збереться вода, що під небом, в одне місце, і нехай з’явиться суша. І стало так. [І зібралася вода під небом у свої місця, і з’явилася суша.]

И рече́ Бо́гъ: да собере́тся вода́, я́же подъ небесе́мъ, въ собра́ніє єди́но, и да яви́тся су́ша. И бы́сть та́ко. И собра́ся вода́, я́же подъ небесе́мъ, въ собра́нія своя́, и яви́ся су́ша.

І назвав Бог сушу землею, а зібрання вод назвав морями. І побачив Бог, що це добре.

И нарече́ Бо́гъ су́шу зе́млю, и собра́нія во́дъ нарече́ моря́. И ви́дѣ Бо́гъ, я́ко добро́.

І сказав Бог: нехай вирощує земля зелень, траву, що сіє насіння за [родом і за подобою своєю, і] дерево плідне, що приносить за родом своїм плід, у якому насіння його на землі. І стало так.

И рече́ Бо́гъ: да прорасти́тъ земля́ бы́ліє травно́є, сѣ́ющеє сѣ́мя по ро́ду и по подо́бію, и дре́во плодови́тоє творя́щеє пло́дъ, єму́же сѣ́мя єго́ въ не́мъ, по ро́ду на земли́. И бы́сть та́ко.

І виростила земля зелень, траву, що сіє насіння за родом [і за подобою] її, і дерево [плідне], що приносить плід, у якому насіння його за родом його [на землі]. І побачив Бог, що це добре.

И изнесе́ земля́ бы́ліє травно́є, сѣ́ющеє сѣ́мя по ро́ду и по подо́бію, и дре́во плодови́тоє творя́щеє пло́дъ, єму́же сѣ́мя єго́ въ не́мъ, по ро́ду на земли́. И ви́дѣ Бо́гъ, я́ко добро́.

І був вечір, і був ранок: день третій.

И бы́сть ве́черъ, и бы́сть у́тро, де́нь тре́тій.

І сказав Бог: нехай будуть світила на тверді небесній [для освітлення землі і] для відокремлення дня від ночі, і для знамень, і часу, і днів, і років;

И рече́ Бо́гъ: да бу́дутъ свѣти́ла на тве́рди небе́снѣй, освѣща́ти зе́млю и разлуча́ти между́ дне́мъ и между́ но́щію: и да бу́дутъ въ зна́менія и во времена́, и во дни́ и въ лѣ́та,

і нехай будуть вони світильниками на тверді небесній, щоб освітлювати землю. І стало так.

и да бу́дутъ въ просвѣще́ніє на тве́рди небе́снѣй, я́ко свѣти́ти по земли́. И бы́сть та́ко.

І створив Бог два світила великі: світило більше — для управління днем, і світило менше — для управління ніччю, і зорі;

И сотвори́ Бо́гъ два́ свѣти́ла вели́кая: свѣти́ло вели́коє въ нача́ла дне́, и свѣти́ло ме́ншеє въ нача́ла но́щи, и звѣ́зды:

і поставив їх Бог на тверді небесній, щоб світити на землю,

и положи́ я́ Бо́гъ на тве́рди небе́снѣй, я́ко свѣти́ти на зе́млю,

і управляти днем і ніччю, і відокремлювати світло від темряви. І побачив Бог, що це добре.

и владѣ́ти дне́мъ и но́щію, и разлуча́ти между́ свѣ́томъ и между́ тмо́ю. И ви́дѣ Бо́гъ, я́ко добро́.

І був вечір, і був ранок: день четвертий.

И бы́сть ве́черъ, и бы́сть у́тро, де́нь четве́ртый.

І сказав Бог: нехай породить вода плазунів, душу живу; і птахи нехай полетять над землею, під твердю небесною. [І стало так.]

И рече́ Бо́гъ: да изведу́тъ во́ды га́ды ду́шъ живы́хъ, и пти́цы лета́ющыя по земли́, по тве́рди небе́снѣй. И бы́сть та́ко.

І створив Бог риб великих і всяку душу тварин-плазунів, яких породила вода, за родом їх, і всякого птаха пернатого за родом його. І побачив Бог, що це добре.

И сотвори́ Бо́гъ ки́ты вели́кія, и вся́ку ду́шу живо́тныхъ гадо́въ, я́же изведо́ша во́ды по родо́мъ и́хъ, и вся́ку пти́цу перна́ту по ро́ду. И ви́дѣ Бо́гъ, я́ко добра́.

І благословив їх Бог, промовивши: плодіться і розмножуйтеся, і наповнюйте води в морях, і птахи нехай розмножуються на землі.

И благослови́ я́ Бо́гъ, глаго́ля: расти́теся и мно́житеся, и напо́лните во́ды, я́же въ моря́хъ, и пти́цы да умно́жатся на земли́.

І був вечір, і був ранок: день п’ятий.

И бы́сть ве́черъ, и бы́сть у́тро, де́нь пя́тый.

І сказав Бог: нехай родить земля душу живу за родом її, тварин і плазунів, і звірів земних за родом їх. І стало так.

И рече́ Бо́гъ: да изведе́тъ земля́ ду́шу жи́ву по ро́ду, четвероно́гая и га́ды, и звѣ́ри земли́ по ро́ду. И бы́сть та́ко.

І створив Бог звірів земних за родом їх, і худобу за родом її, і всіх плазунів земних за родом їх. І побачив Бог, що це добре.

И сотвори́ Бо́гъ звѣ́ри земли́ по ро́ду, и скоты́ по ро́ду и́хъ, и вся́ га́ды земли́ по ро́ду и́хъ. И ви́дѣ Бо́гъ, я́ко добра́.

І сказав Бог: створімо людину за образом Нашим [і] за подобою Нашою, і нехай володарює вона над рибами морськими, і над птахами небесними, [і над звірами,] і над худобою, і над усією землею, і над усіма плазунами, що повзають по землі.

И рече́ Бо́гъ: сотвори́мъ человѣ́ка по о́бразу На́шему и по подо́бію, и да облада́єтъ ры́бами морски́ми, и пти́цами небе́сными, [и звѣрьми́] и скота́ми, и все́ю земле́ю, и всѣ́ми га́ды пресмыка́ющимися по земли́.

І створив Бог Людину за образом Своїм, за образом Божим створив її; чоловіка і жінку створив їх.

И сотвори́ Бо́гъ человѣ́ка, по о́бразу Бо́жію сотвори́ єго́: му́жа и жену́ сотвори́ и́хъ.

І благословив їх Бог, і сказав їм Бог: плодіться і розмножуйтеся, і наповнюйте землю, і володійте нею, і владарюйте над рибами морськими [і над звірами,] і над птахами небесними, [і над усякою худобою, і над усією землею,] і над усякою твариною, що плазує по землі.

И благослови́ и́хъ Бо́гъ, глаго́ля: расти́теся и мно́житеся, и напо́лните зе́млю, и госпо́дствуйте є́ю, и облада́йте ры́бами морски́ми, [и звѣрьми́] и пти́цами небе́сными, и всѣ́ми скота́ми, и все́ю земле́ю, и всѣ́ми га́дами пресмыка́ющимися по земли́.

І сказав Бог: ось, Я дав вам усяку траву, що сіє насіння, яка є на всій землі, і всяке дерево, яке має плід, що сіє насіння; — вам це буде в їжу;

И рече́ Бо́гъ: се́, да́хъ ва́мъ вся́кую траву́ сѣ́менную сѣ́ющую сѣ́мя, є́же є́сть верху́ земли́ всея́: и вся́коє дре́во, є́же и́мать въ себѣ́ пло́дъ сѣ́мене сѣ́меннаго, ва́мъ бу́детъ въ снѣ́дь:

а всім звірам земним, і всім птахам небесним, і всякому [плазуну,] на землі, в якому душа жива, дав Я всю зелень трав’яну в їжу. І стало так.

и всѣ́мъ звѣре́мъ земны́мъ, и всѣ́мъ пти́цамъ небе́снымъ, и вся́кому га́ду пресмыка́ющемуся по земли́, и́же и́мать въ себѣ́ ду́шу живота́, и вся́ку траву́ зеле́ну въ снѣ́дь. И бы́сть та́ко.

І побачив Бог усе, що Він створив, і ось, добре воно. І був вечір, і був ранок: день шостий.

И ви́дѣ Бо́гъ вся́, єли́ка сотвори́: и се́ добра́ зѣло́. И бы́сть ве́черъ, и бы́сть у́тро, де́нь шесты́й.

Так були створені небо і земля і все воїнство їх.

И соверши́шася не́бо и земля́, и все́ украше́ніє и́хъ.

І звершив Бог до сьомого дня діла Свої, які Він робив, і спочив у день сьомий від усіх діл Своїх, які чинив.

И соверши́ Бо́гъ въ де́нь шесты́й дѣла́ Своя́, я́же сотвори́: и почи́ въ де́нь седмы́й от всѣ́хъ дѣ́лъ Свои́хъ, я́же сотвори́.

І благословив Бог сьомий день, і освятив його, бо спочив від усіх діл Своїх, які Бог чинив і створював.

И благослови́ Бо́гъ де́нь седмы́й, и освяти́ єго́: я́ко въ то́й почи́ от всѣ́хъ дѣ́лъ Свои́хъ, я́же нача́тъ Бо́гъ твори́ти.

Ось походження неба і землі, при створенні їх, у той час, коли Господь Бог створив землю і небо,

Сія́ кни́га бытія́ небесе́ и земли́, єгда́ бы́сть, въ о́ньже де́нь сотвори́ Госпо́дь Бо́гъ не́бо и зе́млю,

і всякий польовий чагарник, якого ще не було на землі, і всяку польову траву, що ще не росла, тому що Господь Бог не посилав дощу на землю, і не було людини для обробки землі,

и вся́кій зла́къ се́лный, пре́жде да́же бы́ти на земли́, и вся́кую траву́ се́лную, пре́жде да́же прозя́бнути: не бо́ одожди́ Госпо́дь Бо́гъ на зе́млю, и человѣ́къ не бя́ше дѣ́лати ю́:

але пара піднімалася з землі й зрошувала усе лице землі.

исто́чникъ же исхожда́ше изъ земли́ и напая́ше все́ лице́ земли́.

І створив Господь Бог людину з пороху земного, і вдихнув у лице її дихання життя, і стала людина душею живою.

И созда́ Бо́гъ человѣ́ка, пе́рсть [взе́мъ] от земли́, и вду́ну въ лицо́ єго́ дыха́ніє жи́зни: и бы́сть человѣ́къ въ ду́шу жи́ву.

І насадив Господь Бог рай у Едемі на сході, і примістив там людину, яку створив.

И насади́ Госпо́дь Бо́гъ ра́й во Єде́мѣ на восто́цѣхъ, и введе́ та́мо человѣ́ка, єго́же созда́.

І виростив Господь Бог із землі всяке дерево, приємне на вигляд і добре для їжі, і дерево життя посеред раю, і дерево пізнання добра і зла.

И прозябе́ Бо́гъ єще́ от земли́ вся́коє дре́во кра́сноє въ видѣ́ніє и до́броє въ снѣ́дь: и дре́во жи́зни посредѣ́ рая́, и дре́во є́же вѣ́дѣти разумѣ́телноє до́браго и лука́ваго.

З Едему витікала ріка для зрошення раю; і потім розділялася на чотири ріки.

Рѣка́ же исхо́дитъ изъ Єде́ма напая́ти ра́й: отту́ду разлуча́єтся въ четы́ри нача́ла.

Ім’я однієї Фисон: вона обтікає всю землю Хавила, ту, де золото;

И́мя єди́нѣй Фісо́нъ: сія́ окружа́ющая всю́ зе́млю Євіла́тскую: та́мо у́бо є́сть зла́то.

і золото тієї землі добре; там бдолах і камень онікс.

Зла́то же о́ныя земли́ до́броє: и та́мо є́сть а́нѳраксъ и ка́мень зеле́ный.

Ім’я другої ріки Гихон [Геон]: вона обтікає всю землю Куш.

И и́мя рѣцѣ́ вторѣ́й Гео́н: сія́ окружа́ющая всю́ зе́млю Єѳіо́пскую.

Ім’я третьої ріки Хиддекель [Тигр]: вона протікає перед Ассирією. Четверта ріка Євфрат.

И рѣка́ тре́тія Ті́гръ: сія́ проходя́щая пря́мо Ассирі́омъ. Рѣка́ же четве́ртая Євфра́тъ.

І взяв Господь Бог людину, [яку створив,] і оселив її в саду Едемському, щоб обробляти його й оберігати його.

И взя́ Госпо́дь Бо́гъ человѣ́ка, єго́же созда́, и введе́ єго́ въ ра́й Сла́дости, дѣ́лати єго́ и храни́ти.

І заповів Господь Бог людині, сказавши: від усякого дерева в саду ти будеш їсти,

И заповѣ́да Госпо́дь Бо́гъ Ада́му, глаго́ля: от вся́каго дре́ва, є́же въ раи́, снѣ́дію снѣ́си:

а від дерева пізнання добра і зла не їж від нього, бо в той день, коли ти з’їси від нього, смертю помреш.

от дре́ва же, є́же разумѣ́ти до́броє и лука́воє, не снѣ́сте от него́: а въ о́ньже а́ще де́нь снѣ́сте от него́, сме́ртію у́мрете.

І сказав Господь Бог: не добре бути чоловікові одному; створімо йому помічника, за його подобою.

И рече́ Госпо́дь Бо́гъ: не добро́ бы́ти человѣ́ку єди́ному: сотвори́мъ єму́ помо́щника по нему́.

Господь Бог створив із землі всіх тварин польових і всіх птахів небесних, і привів [їх] до людини, щоб бачити, як вона назве їх, і щоб, як назве людина всяку душу живу, так і було ім’я їй.

И созда́ Бо́гъ єще́ от земли́ вся́ звѣ́ри се́лныя и вся́ пти́цы небе́сныя, и приведе́ я́ ко Ада́му ви́дѣти, что́ нарече́тъ я́: и вся́ко є́же а́ще нарече́ Ада́мъ ду́шу жи́ву, сіє́ и́мя єму́.

І нарекла людина імена всій худобі і птахам небесним і всім звірам польовим; але для чоловіка не знайшлося помічника, подібного до нього.

И нарече́ Ада́мъ имена́ всѣ́мъ ското́мъ, и всѣ́мъ пти́цамъ небе́снымъ, и всѣ́мъ звѣре́мъ земны́мъ. Ада́му же не обрѣ́теся помо́щникъ подо́бный єму́.

І навів Господь Бог на чоловіка міцний сон; і, коли він заснув, узяв одне з ребер його, і закрив те місце плоттю.

И наложи́ Бо́гъ изступле́ніє на Ада́ма, и у́спе: и взя́ єди́но от ре́бръ єго́, и испо́лни пло́тію вмѣ́сто єго́.

І створив Господь Бог з ребра, яке взяв у чоловіка, жінку, і привів її до чоловіка.

И созда́ Госпо́дь Бо́гъ ребро́, є́же взя́ от Ада́ма, въ жену́, и приведе́ ю́ ко Ада́му.

І сказав чоловік: ось, це кістка від кісток моїх і плоть від плоті моєї; вона буде зватися жінкою, бо взята від чоловіка [свого].

И рече́ Ада́мъ: се́, ны́нѣ ко́сть от косте́й мои́хъ и пло́ть от пло́ти моєя́: сія́ нарече́тся жена́, я́ко от му́жа своєго́ взята́ бы́сть сія́.

Тому залишить чоловік батька свого і матір свою і пристане до жінки своєї; і стануть [два] однією плоттю.

Сего́ ра́ди оста́витъ человѣ́къ отца́ своєго́ и ма́терь и прилѣпи́тся къ женѣ́ своє́й, и бу́дета два́ въ пло́ть єди́ну.

І були вони обоє нагі, Адам і дружина його, і не соромилися.

И бѣ́ста о́ба на́га, Ада́мъ же и жена́ єго́, и не стыдя́стася.

Змій був хитрішим за всіх звірів польових, яких створив Господь Бог. І сказав змій жінці: чи дійсно сказав Бог: не їжте ні від якого дерева в раю?

Змі́й же бѣ́ мудрѣ́йшій всѣ́хъ звѣре́й су́щихъ на земли́, и́хже сотвори́ Госпо́дь Бо́гъ. И рече́ змі́й женѣ́: что́ я́ко рече́ Бо́гъ: да не я́сте от вся́каго дре́ва ра́йскаго?

І сказала жінка змію: плоди з дерев ми можемо їсти,

И рече́ жена́ змі́ю: от вся́каго дре́ва ра́йскаго я́сти бу́демъ:

тільки плодів з дерева, яке посеред раю, сказав Бог, не їжте їх і не доторкайтеся до них, щоб вам не померти.

от плода́ же дре́ва, є́же є́сть посредѣ́ рая́, рече́ Бо́гъ, да не я́сте от него́, ниже́ прикосне́теся єму́, да не у́мрете.

І сказав змій жінці: ні, не вмрете,

И рече́ змі́й женѣ́: не сме́ртію у́мрете:

але знає Бог, що того дня, коли ви з’їсте їх, розкриються очі ваші, і ви будете, як боги, що знають добро і зло.

вѣ́дяше бо Бо́гъ, я́ко въ о́ньже а́ще де́нь снѣ́сте от него́, отве́рзутся о́чи ва́ши, и бу́дете я́ко бо́зи, вѣ́дяще до́броє и лука́воє.

І побачила жінка, що дерево добре для їжі, і що воно приємне для очей і жадане, тому що дає знання; і взяла плодів його і їла; і дала також чоловікові своєму, і він їв.

И ви́дѣ жена́, я́ко добро́ дре́во въ снѣ́дь и я́ко уго́дно очи́ма ви́дѣти и красно́ є́сть, є́же разумѣ́ти: и взе́мши от плода́ єго́ яде́, и даде́ му́жу своєму́ съ собо́ю, и ядо́ста.

І розкрилися очі у них обох, і пізнали вони, що нагі, і зшили вони фігове листя, і зробили собі оперезання.

И отверзо́шася о́чи обѣ́ма, и разумѣ́ша, я́ко на́зи бѣ́ша: и сши́ста ли́ствіє смоко́вноє, и сотвори́ста себѣ́ препоя́санія.

І почули голос Господа Бога, Який ходив по раю під час прохолоди дня; і сховався Адам і жінка його від лиця Господа Бога між деревами раю.

И услы́шаста гла́съ Го́спода Бо́га ходя́ща въ раи́ по полу́дни: и скры́стася Ада́мъ же и жена́ єго́ от лица́ Го́спода Бо́га посредѣ́ дре́ва ра́йскаго.

І покликав Господь Бог Адама і сказав йому: [Адаме,] де ти?

И призва́ Госпо́дь Бо́гъ Ада́ма и рече́ єму́: Ада́ме, гдѣ́ єси́?

Він сказав: почув я голос Твій у раю, і злякався, тому що я нагий, і сховався.

И рече́ Єму́: гла́съ слы́шахъ Тебе́ ходя́ща въ раи́, и убоя́хся, я́ко на́гъ є́смь, и скры́хся.

І сказав [Бог]: хто сказав тобі, що ти нагий? Чи не їв ти від дерева, з якого Я заборонив тобі їсти?

И рече́ єму́ Бо́гъ: кто́ возвѣсти́ тебѣ́, я́ко на́гъ єси́, а́ще не бы́ от дре́ва, єго́же заповѣ́дахъ тебѣ́ сего́ єди́наго не я́сти, от него́ я́лъ єси́?

Адам сказав: жінка, яку Ти мені дав, вона дала мені від дерева, і я їв.

И рече́ Ада́мъ: жена́, ю́же да́лъ єси́ со мно́ю, та́ ми́ даде́ от дре́ва, и ядо́хъ.

І сказав Господь Бог жінці: що це ти зробила? Жінка сказала: змій спокусив мене, і я їла.

И рече́ Госпо́дь Бо́гъ женѣ́: что́ сіє́ сотвори́ла єси́? И рече́ жена́: змі́й прельсти́ мя, и ядо́хъ.

І сказав Господь Бог змієві: за те, що ти зробив це, проклятий ти перед усією худобою і перед усіма звірами польовими; ти будеш ходити на череві твоїм, і будеш їсти прах у всі дні життя твого;

И рече́ Госпо́дь Бо́гъ змі́ю: я́ко сотвори́лъ єси́ сіє́, про́клятъ ты́ от {па́че} всѣ́хъ ското́въ и от всѣ́хъ звѣре́й земны́хъ: на пе́рсехъ твои́хъ и чре́вѣ ходи́ти бу́деши, и зе́млю снѣ́си вся́ дни́ живота́ твоєго́:

і ворожнечу покладу між тобою і між жінкою, і між сіменем твоїм і між сіменем її; воно буде уражати тебе в голову, а ти будеш жалити його в п’яту^*.

и вражду́ положу́ между́ тобо́ю и между́ жено́ю, и между́ сѣ́менемъ твои́мъ и между́ сѣ́менемъ тоя́: то́й твою́ блюсти́ бу́детъ {Євр.: сотре́тъ} главу́, и ты́ блюсти́ бу́деши єго́ пя́ту.

Жінці сказав: примножуючи примножу скорботи твої у вагітності твоїй; у болях будеш народжувати дітей; і до чоловіка твого жадання твоє, і він буде панувати над тобою.

И женѣ́ рече́: умножа́я умно́жу печа́ли твоя́ и воздыха́нія твоя́: въ болѣ́знехъ роди́ши ча́да, и къ му́жу твоєму́ обраще́ніє твоє́, и то́й тобо́ю облада́ти бу́детъ.

Адамові ж сказав: за те, що ти послухав голос жінки твоєї і їв від дерева, про яке Я заповідав тобі, сказавши: не їж від нього, проклята земля через тебе; у скорботі будеш їсти від неї в усі дні життя твого;

И Ада́му рече́: я́ко послу́шалъ єси́ гла́са жены́ твоєя́ и я́лъ єси́ от дре́ва, єго́же заповѣ́дахъ тебѣ́ сего́ єди́наго не я́сти, от него́ я́лъ єси́: проклята́ земля́ въ дѣ́лѣхъ твои́хъ, въ печа́лехъ снѣ́си ту́ю вся́ дни́ живота́ твоєго́:

терня й осот буде родити вона тобі; і ти будеш їсти польову траву;

те́рнія и волчцы́ возрасти́тъ тебѣ́, и снѣ́си траву́ се́лную:

у поті лиця твого будеш їсти хліб, доки не повернешся в землю, з якої ти взятий, бо порох ти і до пороху повернешся.

въ по́тѣ лица́ твоєго́ снѣ́си хлѣ́бъ тво́й, до́ндеже возврати́шися въ зе́млю, от нея́же взя́тъ єси́: я́ко земля́ єси́, и въ зе́млю отъи́деши.

І нарік Адам ім’я жінці своїй: Єва^*, бо вона стала матір’ю всіх, хто живе.

И нарече́ Ада́мъ и́мя женѣ́ своє́й Жи́знь, я́ко та́ ма́ти всѣ́хъ живу́щихъ.

І зробив Господь Бог Адаму і дружині його одяг шкіряний і одягнув їх.

И сотвори́ Госпо́дь Бо́гъ Ада́му и женѣ́ єго́ ри́зы ко́жаны, и облече́ и́хъ.

І сказав Господь Бог: ось, Адам став як один з Нас, знаючи добро і зло; і тепер як би не простяг він руки своєї, і не взяв також від дерева життя, і не з’їв, і не став жити вічно.

И рече́ Бо́гъ: се́, Ада́мъ бы́сть я́ко єди́нъ от На́съ, є́же разумѣ́ти до́броє и лука́воє: и ны́нѣ да не когда́ простре́тъ ру́ку свою́ и во́зметъ от дре́ва жи́зни и снѣ́стъ, и жи́въ бу́детъ во вѣ́къ.

І вислав його Господь Бог із саду Едемського, щоб обробляти землю, із якої він узятий.

И изгна́ єго́ Госпо́дь Бо́гъ изъ рая́ Сла́дости дѣ́лати зе́млю, от нея́же взя́тъ бы́сть.

І вигнав Адама, і поставив на сході біля саду Едемського Херувима і полум’яний меч, який обертався навколо, щоб охороняти путь до дерева життя.

И изри́ну Ада́ма, и всели́ єго́ пря́мо рая́ Сла́дости: и приста́ви Херуві́ма, и пла́менноє ору́жіє обраща́ємоє, храни́ти пу́ть дре́ва жи́зни.

Адам пізнав Єву, дружину свою; і вона зачала, і народила Каїна, і сказала: придбала я людину від Господа.

Ада́мъ же позна́ Є́ву жену́ свою́, и заче́нши роди́ Ка́іна и рече́: стяжа́хъ человѣ́ка Бо́гомъ.

І ще народила брата його, Авеля. І був Авель пастирем овець, а Каїн був хліборобом.

И приложи́ роди́ти бра́та єго́, А́веля. И бы́сть А́вель па́стырь ове́цъ, Ка́інъ же бѣ́ дѣ́лаяй зе́млю.

Через деякий час Каїн приніс від плодів землі дар Господу,

И бы́сть по дне́хъ, принесе́ Ка́інъ от плодо́въ земли́ же́ртву Бо́гу:

і Авель також приніс від первістків отари своєї і від лона їх. І зглянувся Господь на Авеля і на жертву його,

и А́вель принесе́ и то́й от перворо́дныхъ ове́цъ свои́хъ и от ту́ковъ и́хъ. И призрѣ́ Бо́гъ на А́веля и на да́ры єго́:

а на Каїна і на жертву його не зглянувся. Каїн дуже засмутився, і поникло обличчя його.

на Ка́іна же и на же́ртвы єго́ не вня́тъ. И опеча́лися Ка́інъ зѣло́, и испаде́ лице́ єго́.

І сказав Господь [Бог] Каїнові: чому ти засмутився? і від чого поникло обличчя твоє?

И рече́ Госпо́дь Бо́гъ Ка́іну: вску́ю приско́рбенъ бы́лъ єси́? И вску́ю испаде́ лице́ твоє́?

якщо ти робиш добре, то чи не піднімаєш обличчя? а якщо не робиш доброго, то біля дверей гріх лежить; він тягне тебе до себе, але ти пануй над ним.

Єда́ а́ще пра́во прине́слъ єси́, пра́во же не раздѣли́лъ єси́, не согрѣши́лъ ли єси́? Умо́лкни: къ тебѣ́ обраще́ніє єго́, и ты́ тѣ́мъ облада́єши.

І сказав Каїн Авелю, брату своєму: [підемо в поле]. І коли вони були в полі, повстав Каїн на Авеля, брата свого, й убив його.

И рече́ Ка́інъ ко А́велю бра́ту своєму́: по́йдемъ на по́ле. И бы́сть внегда́ бы́ти и́мъ на по́ли, воста́ Ка́інъ на А́веля бра́та своєго́ и уби́ єго́.

І сказав Господь [Бог] Каїнові: де Авель, брат твій? Він сказав: не знаю; хіба я сторож братові моєму?

И рече́ Госпо́дь Бо́гъ ко Ка́іну: гдѣ́ є́сть А́вель бра́тъ тво́й? И рече́: не вѣ́мъ: єда́ стра́жъ бра́ту моєму́ є́смь а́зъ?

І сказав [Господь]: що ти зробив? Голос крови брата твого волає до Мене від землі;

И рече́ Госпо́дь: что́ сотвори́лъ єси́ сіє́? Гла́съ кро́ве бра́та твоєго́ вопіє́тъ ко Мнѣ́ от земли́:

і нині проклятий ти від землі, що розкрила вуста свої прийняти кров брата твого від руки твоєї;

и ны́нѣ про́клятъ ты́ на земли́, я́же разве́рзе уста́ своя́ прія́ти кро́вь бра́та твоєго́ от руки́ твоєя́:

коли ти будеш обробляти землю, вона не стане більш давати сили своєї для тебе; ти будеш вигнанцем і мандрівцем на землі.

єгда́ дѣ́лаєши зе́млю, и не приложи́тъ си́лы своєя́ да́ти тебѣ́: стеня́ и трясы́йся бу́деши на земли́.

І сказав Каїн Господу [Богу]: покарання моє більше, ніж можна знести;

И рече́ Ка́інъ ко Го́споду Бо́гу: вя́щшая вина́ моя́, є́же оста́витися ми́:

ось, Ти тепер зганяєш мене з лиця землі, і від лиця Твого я сховаюсь, і буду вигнанцем і мандрівцем на землі; і всякий, хто зустрінеться зі мною, уб’є мене.

а́ще изго́ниши мя́ дне́сь от лица́ земли́, и от лица́ Твоєго́ скры́юся, и бу́ду стеня́ и трясы́йся на земли́, и бу́детъ, вся́къ обрѣта́яй мя́ убіє́тъ мя́.

І сказав йому Господь [Бог]: за те всякому, хто уб’є Каїна, відомститься всемеро. І зробив Господь [Бог] Каїнові знамення, щоб ніхто, зустрівшись з ним, не убив його.

И рече́ єму́ Госпо́дь Бо́гъ: не та́ко: вся́къ уби́вый Ка́іна седми́жды отмсти́тся. И положи́ Госпо́дь Бо́гъ зна́меніє на Ка́інѣ, є́же не уби́ти єго́ вся́кому обрѣта́ющему єго́.

І пішов Каїн від лиця Господнього й оселився в землі Нод, на схід від Едема.

И изы́де Ка́інъ от лица́ Бо́жія и всели́ся въ зе́млю Наі́дъ, пря́мо Єде́му.

І пізнав Каїн дружину свою; і вона зачала і народила Єноха. І побудував він місто; і назвав місто за ім’ям сина свого: Єнох.

И позна́ Ка́інъ жену́ свою́, и заче́нши роди́ Єно́ха. И бѣ́ зи́ждяй гра́дъ, и именова́ гра́дъ во и́мя сы́на своєго́ Єно́хъ.

В Єноха народився Ірад [Гаїдад]; Ірад народив Мехіаеля [Малелеїла]; Мехіаель народив Мафусала; Мафусал народив Ламеха.

Роди́ся же Єно́ху Гаіда́дъ: и Гаіда́дъ роди́ Малелеи́ла: и Малелеи́лъ роди́ Маѳуса́ла: Маѳуса́лъ же роди́ Ламе́ха.

І взяв собі Ламех дві дружини: ім’я однієї: Ада, й ім’я другої: Цилла [Селла].

И взя́ себѣ́ Ламе́хъ двѣ́ жены́: и́мя єди́нѣй Ада́ и и́мя вторѣ́й Селла́.

Ада народила Іавала: він був батьком тих, хто живе в наметах з отарами.

И роди́ Ада́ Іови́ла: се́й бя́ше оте́цъ живу́щихъ въ селе́ніихъ скотопита́телей.

Ім’я брата його Іувал: він був батьком всіх, хто грає на гуслях і сопілках.

И и́мя бра́ту єго́ Іува́лъ: се́й бя́ше показа́вый пѣвни́цу и гу́сли.

Цилла також народила Тувалкаїна [Фовела], що був ковачем усякого знаряддя з міді і заліза. І сестра Тувалкаїна Ноема.

Селла́ же и та́я роди́ Ѳо́вела: се́й бя́ше млатобі́єцъ, кова́чь мѣ́ди и желѣ́за: сестра́ же Ѳо́велова Ноєма́.

І сказав Ламех дружинам своїм: Ада і Цилла! послухайте голосу мого, дружини Ламехові! слухайте слова мої: я убив чоловіка на виразку собі й отрока на рану собі;

Рече́ же Ламе́хъ свои́мъ жена́мъ: Ада́ и Селла́, услы́шите гла́съ мо́й, жены́ Ламе́ховы, внуши́те моя́ словеса́: я́ко му́жа уби́хъ въ я́зву мнѣ́ и ю́ношу въ стру́пъ мнѣ́:

якщо за Каїна відомститься всемеро, то за Ламеха в сімдесят разів усемеро.

я́ко седми́цею отмсти́ся от Ка́іна, от Ламе́ха же се́дмьдесятъ седми́цею.

І пізнав Адам ще [Єву,] дружину свою, і вона народила сина, і нарекла йому ім’я: Сиф, тому що, [говорила вона,] Бог поклав мені інше сім’я, замість Авеля, якого убив Каїн.

Позна́ же Ада́мъ Є́ву жену́ свою́: и заче́нши роди́ сы́на, и именова́ и́мя єму́ Си́ѳъ, глаго́лющи: воскреси́ бо ми́ Бо́гъ сѣ́мя друго́є, вмѣ́сто А́веля, єго́же уби́ Ка́інъ.

У Сифа також народився син, і він нарік йому ім’я: Єнос; тоді почали призивати ім’я Господа [Бога].

И Си́ѳу бы́сть сы́нъ: именова́ же и́мя єму́ Єно́съ: се́й упова́ призыва́ти и́мя Го́спода Бо́га.

Ось родовід Адама: коли Бог створив людину, за подобою Божою створив її,

Сія́ кни́га бытія́ человѣ́ча, въ о́ньже де́нь сотвори́ Бо́гъ Ада́ма, по о́бразу Бо́жію сотвори́ єго́,

чоловіка і жінку створив їх, і благословив їх, і нарік їм ім’я: людина, в день створення їх.

му́жа и жену́ сотвори́ и́хъ и благослови́ и́хъ: и нарече́ и́мя єму́ Ада́мъ, въ о́ньже де́нь сотвори́ и́хъ.

Адам жив сто тридцять [230] років і породив [сина] за подобою своєю [і] за образом своїм, і нарік йому ім’я: Сиф.

Поживе́ же Ада́мъ лѣ́тъ двѣ́стѣ три́десять и роди́ сы́на по ви́ду своєму́ и по о́бразу своєму́, и нарече́ и́мя єму́ Си́ѳъ.

Днів Адама після народження ним Сифа було вісімсот [700] років, і породив він синів і дочок.

Бы́ша же дні́є Ада́мовы, я́же поживе́, по є́же роди́ти єму́ Си́ѳа, лѣ́тъ се́дмь со́тъ, и роди́ сы́ны и дще́ри.

Усіх же днів життя Адамового було дев’ятсот тридцять років; і він помер.

И бы́ша вси́ дні́є Ада́мовы, я́же поживе́, лѣ́тъ де́вять со́тъ и три́десять: и у́мре.

Сиф жив сто п’ять [205] років і породив Єноса.

Поживе́ же Си́ѳъ лѣ́тъ двѣ́стѣ пя́ть и роди́ Єно́са.

Після народження Єноса Сиф жив вісімсот сім [707] років і породив синів і дочок.

И поживе́ Си́ѳъ, по є́же роди́ти єму́ Єно́са, лѣ́тъ се́дмь со́тъ и се́дмь, и роди́ сы́ны и дще́ри.

Усіх же днів Сифових було дев’ятсот дванадцять років; і він помер.

И бы́ша вси́ дні́є Си́ѳовы лѣ́тъ де́вять со́тъ и двана́десять: и у́мре.

Єнос жив дев’яносто [190] років і породив Каїнана.

И поживе́ Єно́съ лѣ́тъ сто́ де́вятьдесятъ и роди́ Каіна́на.

Після народження Каїнана Єнос жив вісімсот п’ятнадцять [715] років і породив синів і дочок.

И поживе́ Єно́съ, по є́же роди́ти єму́ Каіна́на, лѣ́тъ се́дмь со́тъ и пятьна́десять, и роди́ сы́ны и дще́ри.

Усіх же днів Єноса було дев’ятсот п’ять років; і він помер.

И бы́ша вси́ дні́є Єно́совы лѣ́тъ де́вять со́тъ и пя́ть: и у́мре.

Каїнан жив сімдесят [170] років і породив Малелеїла.

И поживе́ Каіна́нъ лѣ́тъ сто́ се́дмьдесятъ и роди́ Малелеи́ла.

Після народження Малелеїла Каїнан жив вісімсот сорок [740] років і породив синів і дочок.

И поживе́ Каіна́нъ, по є́же роди́ти єму́ Малелеи́ла, лѣ́тъ се́дмь со́тъ и четы́редесять, и роди́ сы́ны и дще́ри.

Усіх же днів Каїнана було дев’ятсот десять років; і він помер.

И бы́ша вси́ дні́є Каіна́новы лѣ́тъ де́вять со́тъ и де́сять: и у́мре.

Малелеїл жив шістдесят п’ять [165] років і родив Яреда.

И поживе́ Малелеи́лъ лѣ́тъ сто́ шестьдеся́тъ пя́ть и роди́ Іа́реда.

Після народження Яреда Малелеїл жив вісімсот тридцять [730] років і породив синів і дочок.

И поживе́ Малелеи́лъ, по є́же роди́ти єму́ Іа́реда, лѣ́тъ се́дмь со́тъ и три́десять, и роди́ сы́ны и дще́ри.

Усіх же днів Малелеїла було вісімсот дев’яносто п’ять років; і він помер.

И бы́ша вси́ дні́є Малелеи́ловы лѣ́тъ о́смь со́тъ и де́вятьдесятъ пя́ть: и у́мре.

Яред жив сто шістдесят два роки і породив Єноха.

И поживе́ Іа́редъ лѣ́тъ сто́ шестьдеся́тъ два́ и роди́ Єно́ха.

Після народження Єноха Яред жив вісімсот років і породив синів і дочок.

И поживе́ Іа́редъ, по є́же роди́ти єму́ Єно́ха, лѣ́тъ о́смь со́тъ, и роди́ сы́ны и дще́ри.

Усіх же днів Яреда було дев’ятсот шістдесят два роки; і він помер.

И бы́ша вси́ дні́є Іа́редовы лѣ́тъ де́вять со́тъ и шестьдеся́тъ два́: и у́мре.

Єнох жив шістдесят п’ять [165] років і породив Мафусала.

И поживе́ Єно́хъ лѣ́тъ сто́ шестьдеся́тъ пя́ть и роди́ Маѳуса́ла.

І ходив Єнох перед Богом, після народження Мафусала, триста [200] років і породив синів і дочок.

Угоди́ же Єно́хъ Бо́гу, и поживе́ Єно́хъ, по є́же роди́ти єму́ Маѳуса́ла, лѣ́тъ двѣ́стѣ, и роди́ сы́ны и дще́ри.

Усіх же днів Єноха було триста шістдесят п’ять років.

И бы́ша вси́ дні́є Єно́ховы лѣ́тъ три́ста шестьдеся́тъ пя́ть.

І ходив Єнох перед Богом; і не стало його, тому що Бог узяв його.

И угоди́ Єно́хъ Бо́гу, и не обрѣта́шеся, зане́ преложи́ єго́ Бо́гъ.

Мафусал жив сто вісімдесят сім років і породив Ламеха.

И поживе́ Маѳуса́лъ лѣ́тъ сто́ о́смьдесятъ се́дмь и роди́ Ламе́ха.

Після народження Ламеха Мафусал жив сімсот вісімдесят два роки і породив синів і дочок.

И поживе́ Маѳуса́лъ, по є́же роди́ти єму́ Ламе́ха, лѣ́тъ се́дмь со́тъ о́смьдесятъ два́, и роди́ сы́ны и дще́ри.

Усіх же днів Мафусала було дев’ятсот шістдесят дев’ять років; і він помер.

И бы́ша вси́ дні́є Маѳуса́ловы, я́же поживе́, лѣ́тъ де́вять со́тъ и шестьдеся́тъ де́вять: и у́мре.

Ламех жив сто вісімдесят два [188] роки і породив сина,

И поживе́ Ламе́хъ лѣ́тъ сто́ о́смьдесятъ о́смь и роди́ сы́на,

і дав йому йому ім’я: Ной, сказавши: він утішить нас у ділах наших й у праці рук наших при оброблянні землі, яку прокляв Господь [Бог].

и нарече́ и́мя єму́ Но́є, глаго́ля: се́й упоко́итъ на́съ от дѣ́лъ на́шихъ и от печа́ли ру́къ на́шихъ, и от земли́, ю́же прокля́ Госпо́дь Бо́гъ.

І жив Ламех після народження Ноя п’ятсот дев’яносто п’ять [565] років і породив синів і дочок.

И поживе́ Ламе́хъ, по є́же роди́ти єму́ Но́а, лѣ́тъ пя́ть со́тъ и шестьдеся́тъ пя́ть, и роди́ сы́ны и дще́ри.

Усіх же днів Ламеха було сімсот сімдесят сім [753] років; і він помер.

И бы́ша вси́ дні́є Ламе́ховы лѣ́тъ се́дмь со́тъ и пятьдеся́тъ три́: и у́мре.

Ною було п’ятсот років і породив Ной [трьох синів]: Сима, Хама і Яфета.

И бѣ́ Но́є лѣ́тъ пяти́ со́тъ, и роди́ сы́ны три́, Си́ма, Ха́ма, Іа́феѳа.

Коли люди почали примножуватися на землі і народилися у них дочки,

И бы́сть єгда́ нача́ша человѣ́цы мно́зи быва́ти на земли́, и дще́ри роди́шася и́мъ:

тоді сини Божі побачили дочок людських, що вони красиві, і брали їх собі за дружин, яку хто обрав.

ви́дѣвше же сы́нове Бо́жіи дще́ри человѣ́чи, я́ко добры́ су́ть, поя́ша себѣ́ жены́ от всѣ́хъ, я́же избра́ша.

І сказав Господь [Бог]: не вічно Духу Моєму бути зневаженим людьми [цими], тому що вони плоть; нехай будуть дні їх сто двадцять років.

И рече́ Госпо́дь Бо́гъ: не и́мать Ду́хъ Мо́й пребыва́ти въ человѣ́цѣхъ си́хъ во вѣ́къ, зане́ су́ть пло́ть: бу́дутъ же дні́є и́хъ лѣ́тъ сто́ два́десять.

У той час були на землі велетні, особливо ж з тих часів, коли сини Божі стали входити до дочок людських, і вони стали народжувати їм: це сильні, спрадавна славні люди.

Исполи́ни же бя́ху на земли́ во дни́ о́ны: и пото́мъ, єгда́ вхожда́ху сы́нове Бо́жіи къ дще́ремъ человѣ́ческимъ, и ражда́ху себѣ́: ті́и бя́ху исполи́ни, и́же от вѣ́ка, человѣ́цы имени́тіи.

І побачив Господь [Бог], що велике розбещення людей на землі, і що всі їх думки і помисли серця їх були злом повсякденно;

Ви́дѣвъ же Госпо́дь Бо́гъ, я́ко умно́жишася зло́бы человѣ́ковъ на земли́: и вся́къ помышля́єтъ въ се́рдцы своє́мъ прилѣ́жно на зла́я во вся́ дни́:

і розкаявся Господь, що створив людину на землі, і засмутився у серці Своєму.

и помы́сли Бо́гъ, я́ко сотвори́ человѣ́ка на земли́, и размы́сли.

І сказав Господь: знищу з лиця землі людей, яких Я створив, від людини до худоби, і плазунів і птахів небесних знищу, бо Я розкаявся, що створив їх.

И рече́ Бо́гъ: потреблю́ человѣ́ка, єго́же сотвори́хъ, от лица́ земли́, от человѣ́ка да́же до скота́, и от га́дъ да́же до пти́цъ небе́сныхъ: зане́ размы́слихъ, я́ко сотвори́хъ я́.

Ной же придбав благодать перед очима Господа [Бога].

Но́є же обрѣ́те благода́ть предъ Го́сподемъ Бо́гомъ.

Ось житіє Ноя: Ной був чоловіком праведним і непорочним у роді своєму; Ной ходив перед Богом.

Сія́ же бытія́ Но́єва: Но́є человѣ́къ пра́веденъ, соверше́нъ сы́й въ ро́дѣ своє́мъ, Бо́гу угоди́ Но́є.

Ной породив трьох синів: Сима, Хама і Яфета.

Роди́ же Но́є три́ сы́ны, Си́ма, Ха́ма, Іа́феѳа.

Але земля розбестилася перед лицем Божим, і наповнилася земля злодіяннями.

Растлѣ́ся же земля́ предъ Бо́гомъ, и напо́лнися земля́ непра́вды.

І споглянув [Господь] Бог на землю, і ось, вона розбещена, тому що всяка плоть спотворила шлях свій на землі.

И ви́дѣ Госпо́дь Бо́гъ зе́млю, и бѣ́ растлѣ́нна: я́ко растли́ вся́ка пло́ть пу́ть сво́й на земли́.

І сказав [Господь] Бог Ною: кінець усякій плоті прийшов перед лицем Моїм, тому що земля наповнилася від них злодіяннями; і ось, Я знищу їх з землі.

И рече́ Госпо́дь Бо́гъ Но́ю: вре́мя вся́каго человѣ́ка пріи́де предъ Мя́, я́ко испо́лнися земля́ непра́вды от ни́хъ: и се́, А́зъ погублю́ и́хъ и зе́млю.

Зроби собі ковчег з дерева гофер; відділення зроби в ковчезі й обсмоли його смолою усередині і ззовні.

Сотвори́ у́бо себѣ́ ковче́гъ от дре́въ [негнію́щихъ] четвероуго́лныхъ: гнѣ́зда сотвори́ши въ ковче́зѣ, и посмоли́ши єго́ внутрьу́ду и внѣу́ду смоло́ю.

І зроби його так: довжина ковчега триста ліктів; ширина його п’ятдесят ліктів, а висота його тридцять ліктів.

И та́ко сотвори́ши ковче́гъ: тре́хъ со́тъ лакте́й долгота́ ковче́га, и пяти́десяти лакте́й широта́, и три́десяти лакте́й высота́ єго́.

І зроби отвір у ковчезі, і в лікоть зведи його вгорі, і двері в ковчег зроби з боку його; влаштуй у ньому нижнє, друге і третє [житло].

Собира́я сво́домъ сотвори́ши ковче́гъ, и въ ла́коть сверши́ши єго́ свы́ше: две́рь же ковче́га сотвори́ши от страны́: обита́лища двокро́вна и трекро́вна сотвори́ши въ не́мъ.

І ось, Я наведу на землю потоп водний, щоб винищити всяку плоть, у якій є дух життя, під небесами; усе, що є на землі, позбудеться життя.

А́зъ же, се́, наведу́ пото́пъ, во́ду на зе́млю, погуби́ти вся́ку пло́ть, въ не́йже є́сть ду́хъ жи́зни подъ небесе́мъ: и єли́ка су́ть на земли́, сконча́ются.

Але з тобою Я укладу завіт Мій, і ввійдеш у ковчег ти, і сини твої, і дружина твоя, і дружини синів твоїх з тобою.

И поста́влю завѣ́тъ Мо́й съ тобо́ю: вни́деши же въ ковче́гъ ты́ и сы́нове твои́, и жена́ твоя́ и жены́ сыно́въ твои́хъ съ тобо́ю.

Введи також у ковчег [з усякої худоби, і з усіх плазунів, і] з усіх тварин, і від усякої плоті по парі, щоб вони залишилися з тобою живими; чоловічої статі і жіночої нехай вони будуть.

И от всѣ́хъ ското́въ и от всѣ́хъ га́дъ, и от всѣ́хъ звѣре́й, и от вся́кія пло́ти, два́ два́ от всѣ́хъ введе́ши въ ковче́гъ, да пита́єши съ собо́ю: му́жескій по́лъ и же́нскій бу́дутъ.

З [усіх] птахів за родом їх, і з [усієї] худоби за родом її, і з усіх плазунів на землі за родом їх, з усіх по парі ввійдуть до тебе, щоб залишилися живими [з тобою, чоловічої статі і жіночої].

От всѣ́хъ пти́цъ перна́тыхъ по ро́ду, и от всѣ́хъ ското́въ по ро́ду, и от всѣ́хъ гадо́въ по́лзающихъ по земли́ по ро́ду и́хъ, два́ два́ от всѣ́хъ вни́дутъ къ тебѣ́, пита́тися съ тобо́ю, му́жескій по́лъ и же́нскій.

Ти ж візьми собі всякої їжі, яку споживають, і збери до себе; і буде вона для тебе і для них споживою.

Ты́ же возми́ себѣ́ от всѣ́хъ бра́шенъ, я́же и́мате я́сти, и собере́ши къ себѣ́, и бу́дутъ тебѣ́ и о́нымъ бра́шно.

І зробив Ной усе: як повелів йому [Господь] Бог, так він і зробив.

И сотвори́ Но́є вся́ єли́ка заповѣ́да єму́ Госпо́дь Бо́гъ, та́ко сотвори́.

І сказав Господь [Бог] Ною: увійди ти і вся сім’я твоя в ковчег, тому що тебе побачив Я праведним переді Мною в роді цьому;

И рече́ Госпо́дь Бо́гъ къ Но́ю: вни́ди ты́ и ве́сь до́мъ тво́й въ ковче́гъ, я́ко тя́ ви́дѣхъ пра́ведна предо Мно́ю въ ро́дѣ се́мъ:

і всякої худоби чистої візьми по семеро, чоловічої статі і жіночої, а з худоби нечистої по двоє, чоловічої статі і жіночої;

от ското́въ же чи́стыхъ введи́ къ себѣ́ се́дмь се́дмь, му́жескій по́лъ и же́нскій: от ското́въ же нечи́стыхъ два́ два́, му́жескій по́лъ и же́нскій:

також і з птахів небесних [чистих] по сім, чоловічої статі і жіночої, [і з усіх птахів нечистих по двоє, чоловічої статі і жіночої,] щоб зберегти сім’я для всієї землі,

и от пти́цъ небе́сныхъ чи́стыхъ се́дмь се́дмь, му́жескій по́лъ и же́нскій: и от всѣ́хъ пти́цъ нечи́стыхъ двѣ́ двѣ́, му́жескій по́лъ и же́нскій, препита́ти сѣ́мя по все́й земли́:

тому що через сім днів Я буду лити дощ на землю сорок днів і сорок ночей; і винищу все, що існує, що Я створив, з лиця землі.

єще́ бо дні́й се́дмь, А́зъ наведу́ до́ждь на зе́млю четы́редесять дні́й и четы́редесять ноще́й: и потреблю́ вся́коє воста́ніє, є́же сотвори́хъ, от лица́ всея́ земли́.

Ной зробив усе, що Господь [Бог] повелів йому.

И сотвори́ Но́є вся́, єли́ка заповѣ́да єму́ Госпо́дь Бо́гъ.

Ной же був шестисот років, коли потоп водний прийшов на землю.

Но́є же бѣ́ лѣ́тъ шести́ со́тъ, и пото́пъ водны́й бы́сть на земли́.

І ввійшов Ной і сини його, і дружина його, і дружини синів його з ним в ковчег від вод потопу.

Вни́де же Но́є и сы́нове єго́, и жена́ єго́ и жены́ сыно́въ єго́ съ ни́мъ въ ковче́гъ, воды́ ра́ди пото́па.

І [з птахів чистих і з птахів нечистих, і] з худоби чистої і з худоби нечистої, [і зі звірів] і з усіх плазунів, що на землі

И от пти́цъ чи́стыхъ и от пти́цъ нечи́стыхъ, и от ско́тъ чи́стыхъ и от ско́тъ нечи́стыхъ, [и от звѣре́й,] и от всѣ́хъ гадо́въ пресмыка́ющихся по земли́,

по парі, чоловічої статі і жіночої, ввійшли до Ноя в ковчег, як [Господь] Бог повелів Ною.

два́ два́ внидо́ша къ Но́ю въ ковче́гъ, му́жескій по́лъ и же́нскій, я́коже заповѣ́да [Госпо́дь] Бо́гъ Но́ю.

Через сім днів води потопу ринули на землю.

И бы́сть по седми́ дне́хъ, и вода́ пото́пная бы́сть на земли́.

В шестисотий рік життя Ноя, у другий місяць, у сімнадцятий [27] день місяця, у цей день відкрилися усі джерела великої безодні, і вікна небесні розчинились;

Въ шестьсо́тноє лѣ́то въ житіи́ Но́євѣ, втора́го ме́сяца, въ два́десять седмы́й де́нь ме́сяца, въ де́нь то́й разверзо́шася вси́ исто́чницы бе́здны, и хля́би небе́сныя отверзо́шася:

і лився на землю дощ сорок днів і сорок ночей.

и бы́сть до́ждь на зе́млю четы́редесять дні́й и четы́редесять ноще́й.

У цей самий день увійшов у ковчег Ной і Сим, Хам і Яфет, сини Ноєві, і дружина Ноєва, і три дружини синів його з ними.

Въ де́нь то́й вни́де Но́є, Си́мъ, Ха́мъ, Іа́феѳъ, сы́нове Но́євы, и жена́ Но́єва, и три́ жены́ сыно́въ єго́ съ ни́мъ въ ковче́гъ.

Вони, і всі звірі [землі] за родом їх, і всяка худоба за родом її, і всі плазуни, що плазують по землі, за родом їх, і всі, що літають за родом їх, усі птахи, усі крилаті,

И вси́ звѣ́ріє земні́и по ро́ду, и вси́ ско́ти по ро́ду, и вся́кій га́дъ дви́жущійся на земли́ по ро́ду, и вся́кая пти́ца перна́тая по ро́ду своєму́,

і ввійшли до Ноя в ковчег по парі [чоловічої статі і жіночої] від усякої плоті, в якій є дух життя;

внидо́ша къ Но́ю въ ковче́гъ два́ два́, му́жескій по́лъ и же́нскій, от вся́кія пло́ти, въ не́йже є́сть ду́хъ живо́тный:

і ті, що ввійшли [до Ноя в ковчег] чоловічої і жіночої статі, від усякої плоті ввійшли, як повелів йому [Господь] Бог. І зачинив Господь [Бог] за ним [ковчег].

и входя́щая му́жескій по́лъ и же́нскій от вся́кія пло́ти, внидо́ша къ Но́ю въ ковче́гъ, я́коже заповѣ́да Госпо́дь Бо́гъ Но́ю: и затвори́ Госпо́дь Бо́гъ ковче́гъ отвнѣ́ єго́.

І тривав на землі потоп сорок днів [і сорок ночей], і примножилася вода, і підняла ковчег, і він піднявся над землею;

И бы́сть пото́пъ четы́редесять дні́й и четы́редесять ноще́й на земли́, и умно́жися вода́ и взя́ ковче́гъ, и возвы́сися от земли́:

вода ж посилювалася і дуже примножувалася на землі, і ковчег плавав по поверхні вод.

и возмога́ше вода́, и умножа́шеся зѣло́ на земли́, и ноша́шеся ковче́гъ верху́ воды́.

І піднялася вода на землі надзвичайно, так що покрилися усі високі гори, які є під усім небом;

Вода́ же возмога́ше зѣло́ зѣло́ на земли́: и покры́ вся́ го́ры высо́кія, я́же бя́ху подъ небесе́мъ:

на п’ятнадцять ліктів піднялася над ними вода, і покрилися [усі високі] гори.

пятьна́десять лакте́й горѣ́ возвы́сися вода́, и покры́ вся́ го́ры высо́кія.

І позбулася життя всяка плоть, що рухається по землі, і птахи, і худоба, і звірі, і всі плазуни, що плазують по землі, і всі люди;

И у́мре вся́кая пло́ть дви́жущаяся по земли́ пти́цъ и ското́въ и звѣре́й, и вся́кій га́дъ дви́жущійся на земли́, и вся́кій человѣ́къ,

усе, що мало дихання духа життя в ніздрях своїх на суші, вмерло.

и вся́ єли́ка и́мутъ дыха́ніє жи́зни, и все́ є́же бѣ́ на су́ши у́мре.

Знищились усі істоти, що були на поверхні [усієї] землі; від людини до худоби, і плазунів, і птахів небесних, усі були знищені на землі, залишився тільки Ной і те, що було з ним в ковчезі.

И потреби́ся вся́коє воста́ніє, є́же бя́ше на лицы́ всея́ земли́, от человѣ́ка да́же до скота́ и гадо́въ и пти́цъ небе́сныхъ, и потреби́шася от земли́: и оста́ Но́є єди́нъ, и и́же съ ни́мъ въ ковче́зѣ.

Вода ж прибувала на землі сто п’ятдесят днів.

И возвы́сися вода́ надъ земле́ю дні́й сто́ пятьдеся́тъ.

І згадав Бог про Ноя, і про всіх звірів, і про всю худобу, [і про всіх птахів, і про всіх плазунів, що плазують,] що були з ним у ковчезі; і навів Бог вітер на землю, і води зупинилися.

И помяну́ Бо́гъ Но́а, и вся́ звѣ́ри, и вся́ скоты́, и вся́ пти́цы, и вся́ га́ды пресмыка́ющыяся, єли́ка бѣ́ху съ ни́мъ въ ковче́зѣ: и наведе́ Бо́гъ ду́хъ на зе́млю, и преста́ вода́.

І закрилися джерела безодні і вікна небесні, і припинився дощ з неба.

И заключи́шася исто́чницы бе́здны и хля́би небе́сныя: и удержа́ся до́ждь от небесе́.

Вода ж поступово поверталася з землі, і стала спадати вода після закінчення ста п’ятдесяти днів.

И вспя́ть по́йде вода́ иду́щая от земли́: и умаля́шеся вода́ по стѣ́ пяти́десятихъ дне́хъ.

І зупинився ковчег у сьомому місяці, у сімнадцятий день місяця, на горах Араратських.

И сѣ́де ковче́гъ въ ме́сяцъ седмы́й, въ два́десять седмы́й де́нь ме́сяца, на гора́хъ Арара́тскихъ.

Вода постійно спадала до десятого місяця; у перший день десятого місяця показалися верхівки гір.

Вода́ же уходя́щи умаля́шеся да́же до деся́таго ме́сяца: и въ деся́тый ме́сяцъ, въ пе́рвый де́нь ме́сяца яви́шася верси́ го́ръ.

Після сорока днів Ной відчинив зроблене ним вікно ковчега

И бы́сть по четы́редесятихъ дне́хъ отве́рзе Но́є око́нце ковче́га, є́же сотвори́,

і випустив ворона, [щоб бачити, чи спала вода з землі,] який, вилетівши, відлітав і прилітав, доки не осушилася земля від води.

и посла́ вра́на [ви́дѣти, а́ще уступи́ла вода́ от лица́ земли́]: и изше́дъ не возврати́ся, до́ндеже изся́че вода́ от земли́.

Потім випустив від себе голуба, щоб побачити, чи зійшла вода з лиця землі,

И посла́ голуби́цу по не́мъ ви́дѣти, а́ще уступи́ла вода́ от лица́ земли́:

але голуб не знайшов місця спокою для ніг своїх і повернувся до нього в ковчег, тому що вода була ще на поверхні всієї землі; і він простягнув руку свою, і взяв його, і прийняв до себе в ковчег.

и не обрѣ́тши голуби́ца поко́я нога́ма свои́ма, возврати́ся къ нему́ въ ковче́гъ, я́ко вода́ бя́ше по всему́ лицу́ всея́ земли́: и просте́ръ ру́ку свою́, прія́тъ ю́ и внесе́ ю́ къ себѣ́ въ ковче́гъ.

І почекав ще сім днів інших і знову випустив голуба з ковчега.

И преме́дливъ єще́ се́дмь дні́й, па́ки посла́ голуби́цу изъ ковче́га.

Голуб повернувся до нього у вечірній час, і ось, свіжий оливковий листок у дзьобі в нього, і Ной дізнався, що вода зійшла з землі.

И возврати́ся къ нему́ голуби́ца къ ве́черу, и имѣ́яше суче́цъ ма́сличенъ съ ли́ствіємъ во устѣ́хъ свои́хъ: и позна́ Но́є, я́ко уступи́ вода́ от лица́ земли́.

Він почекав ще сім днів інших і [знову] випустив голуба; і він уже не повернувся до нього.

И преме́дливъ єще́ се́дмь дні́й други́хъ, па́ки посла́ голуби́цу, и не приложи́ возврати́тися къ нему́ пото́мъ.

Шістсот першого року [життя Ноя] до першого [дня] першого місяця припинилася вода на землі; і відкрив Ной покрівлю ковчега і подивився, і ось, обсохла поверхня землі.

И бы́сть въ пе́рвоє и шестьсо́тноє лѣ́то житія́ Но́єва, въ пе́рвый де́нь пе́рваго ме́сяца, изся́че вода́ от лица́ земли́: и откры́ Но́є покро́въ ковче́га, єго́же сотвори́, и ви́дѣ, я́ко изся́че вода́ от лица́ земли́.

Й у другому місяці, до двадцять сьомого дня місяця, земля висохла.

Въ ме́сяцъ же вторы́й, въ два́десять седмы́й де́нь ме́сяца и́зсше земля́.

І сказав [Господь] Бог Ною:

И рече́ Госпо́дь Бо́гъ Но́єви, глаго́ля:

вийди з ковчега ти і дружина твоя, і сини твої, і дружини синів твоїх з тобою;

изы́ди изъ ковче́га ты́ и жена́ твоя́, и сы́нове твои́ и жены́ сыно́въ твои́хъ съ тобо́ю:

виведи із собою всіх тварин, що з тобою, від усякої плоті, з птахів, і худоби, і всіх плазунів, що плазують по землі: нехай розійдуться вони по землі, й нехай плодяться і розмножуються на землі.

и вся́ звѣ́ри, єли́цы су́ть съ тобо́ю, и вся́ку пло́ть от пти́цъ да́же до ското́въ, и вся́къ га́дъ дви́жущійся по земли́ изведи́ съ собо́ю: и расти́теся и мно́житеся на земли́.

І вийшов Ной і сини його, і дружина його, і дружини синів його з ним;

И изы́де Но́є и жена́ єго́, и сы́нове єго́ и жены́ сыно́въ єго́ съ ни́мъ,

усі звірі, й [уся худоба, й] усі плазуни, й усі птахи, все, що рухається по землі, за родами своїми, вийшли з ковчега.

и вси́ звѣ́ріє, и вси́ ско́ти, и вся́ пти́цы и вси́ га́ди дви́жущіися по ро́ду своєму́ на земли́ изыдо́ша изъ ковче́га.

І влаштував Ной жертовник Господу; і взяв із усякої худоби чистої і з усіх птахів чистих і приніс у всепалення на жертовнику.

И созда́ Но́є же́ртвенникъ Го́сподеви: и взя́ от всѣ́хъ ското́въ чи́стыхъ и от всѣ́хъ пти́цъ чи́стыхъ и вознесе́ во всесожже́ніє на же́ртвенникъ.

І відчув Господь приємні пахощі, і сказав Господь [Бог] у серці Своєму: не буду більше проклинати землю за людину, тому що помисли серця людського — зло від юности його; і не буду більше знищувати усе живе, як Я зробив:

И обоня́ Госпо́дь воню́ благоуха́нія. И рече́ Госпо́дь Бо́гъ размы́сливъ: не приложу́ ктому́ прокля́ти зе́млю за дѣла́ человѣ́ческая, зане́ прилежи́тъ помышле́ніє человѣ́ку прилѣ́жно на зла́я от ю́ности єго́: не приложу́ у́бо ктому́ порази́ти вся́кую пло́ть живу́щую, я́коже сотвори́хъ:

надалі в усі дні землі сівба і жнива, холод і спека, літо і зима, день і ніч не припиняться.

во вся́ дни́ земли́ сѣ́ятва и жа́тва, зима́ и зно́й, лѣ́то и весна́, де́нь и но́щь не преста́нутъ.

І благословив Бог Ноя і синів його і сказав їм: плодіться і розмножуйтеся, і наповнюйте землю, [і володійте нею];

И благослови́ Бо́гъ Но́а и сы́ны єго́ и рече́ и́мъ: расти́теся и мно́житеся, и напо́лните зе́млю и облада́йте є́ю:

нехай бояться вас і нехай тремтять перед вами усі звірі земні, [і вся худоба земна,] і всі птахи небесні, все, що рухається на землі, й усі риби морські: у ваші руки віддані вони;

и стра́хъ и тре́петъ ва́шъ бу́детъ на всѣ́хъ звѣре́хъ земны́хъ [и на всѣ́хъ скотѣ́хъ земны́хъ], на всѣ́хъ пти́цахъ небе́сныхъ и на всѣ́хъ дви́жущихся по земли́ и на всѣ́хъ ры́бахъ морски́хъ: въ ру́цѣ ва́шы вда́хъ [я́].

все, що рухається, що живе, буде вам у їжу; як зелень трав’яну даю вам усе;

И вся́коє дви́жущеєся, є́же є́сть жи́во, ва́мъ бу́детъ въ снѣ́дь: я́ко зе́ліє травно́є да́хъ ва́мъ все́.

тільки плоті з душею її, з кров’ю її, не їжте;

То́чію мя́са въ кро́ви души́ да не снѣ́сте.

Я стягну і вашу кров, у якій життя ваше, стягну її від усякого звіра, стягну також душу людини від руки людини, від руки брата її;

Кро́ви бо ва́шей, ду́шъ ва́шихъ, от руки́ вся́каго звѣ́ря изыщу́ [єя́]: и от руки́ человѣ́ка бра́та изыщу́ єя́.

хто проллє кров людську, того кров проллється рукою людини: бо людина створена за образом Божим;

Пролива́яй кро́вь человѣ́чу, въ єя́ мѣ́сто єго́ проліє́тся: я́ко во о́бразъ Бо́жій сотвори́хъ человѣ́ка.

ви ж плодіться і розмножуйтесь, і розповсюджуйтеся по землі, і примножуйтеся на ній.

Вы́ же расти́теся и мно́житеся, и напо́лните зе́млю, и мно́житеся на не́й.

І сказав Бог Ною і синам його з ним:

И рече́ Бо́гъ Но́єви и сыно́мъ єго́ съ ни́мъ, глаго́ля:

ось, Я укладу завіт Мій з вами і з нащадками вашими після вас,

се́, А́зъ поставля́ю завѣ́тъ Мо́й ва́мъ и сѣ́мени ва́шему по ва́съ,

і з усякою душею живою, що з вами, із птахами і з худобою, і з усіма звірами земними, які у вас, з усіма, що вийшли з ковчега, з усіма тваринами земними;

и вся́кой души́ живу́щей съ ва́ми от пти́цъ и от ско́тъ и всѣ́мъ звѣре́мъ земны́мъ, єли́ка съ ва́ми [су́ть] от всѣ́хъ изше́дшихъ изъ ковче́га:

укладу завіт Мій з вами, що не буде більше знищена всяка плоть водами потопу, і не буде вже потопу на спустошення землі.

и поста́влю завѣ́тъ Мо́й съ ва́ми: и не у́мретъ вся́ка пло́ть ктому́ от воды́ пото́пныя, и ктому́ не бу́детъ пото́пъ водны́й, є́же истли́ти всю́ зе́млю.

І сказав [Господь] Бог: ось знамення завіту, який Я укладаю між Мною і між вами і між усякою душею живою, що з вами, в роди назавжди:

И рече́ Госпо́дь Бо́гъ Но́єви: сіє́ зна́меніє завѣ́та, є́же А́зъ даю́ между́ Мно́ю и ва́ми, и между́ вся́кою душе́ю живо́ю, я́же є́сть съ ва́ми, въ ро́ды вѣ́чныя:

Я покладаю веселку Мою у хмарі, щоб вона була знаменням [вічного] завіту між Мною і між землею.

дугу́ Мою́ полага́ю во о́блацѣ, и бу́детъ въ зна́меніє завѣ́та [вѣ́чнаго] между́ Мно́ю и земле́ю.

І буде, коли Я наведу хмару на землю, то з’явиться веселка [Моя] у хмарі;

И бу́детъ єгда́ наведу́ о́блаки на зе́млю, яви́тся дуга́ Моя́ во о́блацѣ:

і Я згадаю завіт Мій, що між Мною і між вами і між усякою душею живою в усякій плоті; і не буде більше вода потопом на знищення всякої плоті.

и помяну́ завѣ́тъ Мо́й, и́же є́сть между́ Мно́ю и ва́ми, и между́ вся́кою душе́ю живу́щею во вся́кой пло́ти, и не бу́детъ ктому́ вода́ въ пото́пъ, я́ко потреби́ти вся́ку пло́ть.

І буде веселка [Моя] у хмарі, і Я побачу її, і згадаю завіт вічний між Богом [і між землею] і між усякою душею живою в усякій плоті, що на землі.

И бу́детъ дуга́ Моя́ во о́блацѣ: и узрю́ ю́, є́же помяну́ти завѣ́тъ вѣ́чный между́ Мно́ю и земле́ю, и между́ вся́кою душе́ю живу́щею во вся́кой пло́ти, я́же є́сть на земли́.

І сказав Бог Ною: ось знамення завіту, який Я уклав між Мною і між усякою плоттю, що на землі.

И рече́ Бо́гъ Но́єви: сіє́ зна́меніє завѣ́та, єго́же положи́хъ между́ Мно́ю и между́ вся́кою пло́тію, я́же є́сть на земли́.

Сини Ноєві, що вийшли з ковчега, були: Сим, Хам і Яфет. Хам же був батьком Ханаана.

Бы́ша же сы́нове Но́євы изше́дшіи изъ ковче́га, Си́мъ, Ха́мъ, Іа́феѳъ: Ха́мъ же бя́ше оте́цъ Ханаа́нь.

Ці троє були синами Ноєвими, і від них заселилась уся земля.

Тріє́ сі́и су́ть сы́нове Но́євы: от си́хъ разсѣ́яшася по все́й земли́.

Ной почав обробляти землю і насадив виноградник;

И нача́тъ Но́є человѣ́къ дѣ́латель [бы́ти] земли́, и насади́ віногра́дъ:

і випив він вина, і сп’янів, і лежав оголеним у наметі своєму.

и испи́ от віна́, и упи́ся, и обнажи́ся въ дому́ своє́мъ.

І побачив Хам, батько Ханаана, наготу батька свого, і, вийшовши, розповів двом братам своїм.

И ви́дѣ Ха́мъ оте́цъ Ханаа́нь наготу́ отца́ своєго́, и изше́дъ во́нъ повѣ́да обѣ́ма бра́тома свои́ма.

Сим же і Яфет взяли одяг і, поклавши його на плечі свої, пішли задом і покрили наготу батька свого; обличчя їхні були повернені назад, і вони не бачили наготи батька свого.

И взе́мше Си́мъ и Іа́феѳъ ри́зу, возложи́ша [ю́] на о́бѣ ра́мѣ свои́, и идо́ша вспя́ть зря́ще, и покры́ша наготу́ отца́ своєго́: и лице́ и́хъ вспя́ть зря́, и наготы́ отца́ своєго́ не ви́дѣша.

Ной витверезів від вина свого і довідався, що вчинив над ним менший син його,

Истрезви́ся же Но́є от віна́, и разумѣ́ єли́ка сотвори́ єму́ сы́нъ єго́ юнѣ́йшій,

і сказав: проклятий Ханаан; раб рабів буде він у братів своїх.

и рече́: про́клятъ [бу́ди] Ханаа́нъ о́трокъ: ра́бъ бу́детъ бра́тіямъ свои́мъ.

Потім сказав: благословенний Господь Бог Симів; Ханаан же буде рабом йому;

И рече́: благослове́нъ Госпо́дь Бо́гъ Си́мовъ: и бу́детъ Ханаа́нъ о́трокъ ра́бъ єму́:

нехай поширить Бог Яфета, нехай оселиться він у наметах Симових; Ханаан же буде рабом йому.

да распространи́тъ Бо́гъ Іа́феѳа, и да всели́тся въ селе́ніихъ Си́мовыхъ, и да бу́детъ Ханаа́нъ ра́бъ єму́.

І жив Ной після потопу триста п’ятдесят років.

Поживе́ же Но́є по пото́пѣ лѣ́тъ три́ста пятьдеся́тъ.

Усіх же днів Ноєвих було дев’ятсот п’ятдесят років, і він помер.

И бы́ша вси́ дні́є Но́євы лѣ́тъ де́вять со́тъ пятьдеся́тъ: и у́мре.

Ось родовід синів Ноєвих: Сима, Хама і Яфета. Після потопу народилися в них діти.

Сія́ же [су́ть] бытія́ сыно́въ Но́євыхъ, Си́ма, Ха́ма, Іа́феѳа. И роди́шася и́мъ сы́нове по пото́пѣ.

Сини Яфета: Гомер, Магог, Мадай, Іаван, [Єлиса,] Фувал, Мешех і Фирас.

Сы́нове Іа́феѳовы: Гаме́ръ и Маго́гъ, и Мада́й и Іова́нъ, и Єліса́ и Ѳове́лъ, и Мосо́хъ и Ѳі́расъ.

Сини Гомера: Аскеназ, Рифат і Фогарма.

Сы́нове же Гаме́ровы: Асхана́съ и Ріфа́ѳъ и Ѳоргама́.

Сини Іавана: Єлиса, Фарсис, Киттим і Доданим.

Сы́нове же Іова́ни: Єліса́ и Ѳарсі́съ, Киті́йстіи и Роді́йстіи.

Від цих населилися острови народів у землях їх, кожен за мовою своєю, за племенем своїм, у народах своїх.

От си́хъ раздѣли́шася о́строви язы́ковъ [всѣ́хъ] въ земли́ и́хъ: кі́йждо по язы́ку въ племенѣ́хъ свои́хъ и въ наро́дѣхъ свои́хъ.

Сини Хама: Хуш, Мицраїм, Фут і Ханаан.

Сы́нове же Ха́мовы: Ху́съ и Месраі́нъ, Фу́дъ и Ханаа́нъ.

Сини Хуша: Сева, Хавила, Савта, Раама і Савтеха. Сини Раами: Шева і Дедан.

Сы́нове Ху́совы: Сава́ и Євіла́, и Саваѳа́ и Регма́, и Саваѳака́. Сы́нове же Регма́новы: Сава́ и Дада́нъ.

Хуш породив також Нимрода; цей став сильним на землі;

Ху́съ же роди́ Невро́да: се́й нача́тъ бы́ти исполи́нъ на земли́:

він був сильним звіроловом перед Господом [Богом], тому і говориться: сильний звіролов, як Нимрод, перед Господом [Богом].

се́й бѣ́ исполи́нъ лове́цъ предъ Го́сподемъ Бо́гомъ: сего́ ра́ди реку́тъ: я́ко Невро́дъ исполи́нъ лове́цъ предъ Го́сподемъ.

Царство його спочатку складали: Вавилон, Ерех, Аккад і Халне в землі Сеннаар.

И бы́сть нача́ло ца́рства єго́ Вавило́нъ и Оре́хъ, и Арха́дъ и Хала́нни на земли́ Сеннаа́ръ.

З цієї землі вийшов Ассур і побудував Ниневію, Реховофир, Калах

От земли́ тоя́ изы́де Ассу́ръ: и созда́ Ніневі́ю, и Роово́ѳъ гра́дъ, и Хала́хъ.

і Ресен між Ниневією і між Калахом; це місто велике.

И Дасе́мъ между́ Ніневі́єю и между́ Хала́хомъ: се́й є́сть гра́дъ вели́кій.

Від Мицраїма пішли Лудим, Анамим, Легавим, Нафтухим,

Месраі́нъ же роди́ Лудіи́ма и Нефѳалі́ма, и Єнеметіи́ма и Лавіи́ма,

Патрусим, Каслухим, звідки вийшли филистимляни, і Кафторим.

и Патросоніи́ма и Хасмоніи́ма, отню́дуже изы́де Филістіи́мъ, и Гафѳоріи́ма.

Від Ханаана народилися: Сидон, первісток його, Хет,

Ханаа́нъ же роди́ Сідо́на пе́рвенца [своєго́] и Хетте́а,

Ієвусей, Аморрей, Гергесей,

и Ієвусе́а и Аморре́а, и Гергесе́а

Евей, Аркей, Синей,

и Єве́а, и Аруке́а и Асенне́а,

Арвадей, Цемарей і Химафей. Згодом племена ханаанські розсіялися,

и Ара́діа и Самаре́а, и Амаѳі́ю. И посе́мъ разсѣ́яшася племена́ Ханане́йская:

і були межі хананеїв від Сидона до Герара до Гази, звідси до Содома, Гоморри, Адми і Цевоїма до Лаши.

и бы́ша предѣ́лы Ханане́йстіи от Сідо́на да́же пріити́ до Гера́ра и Га́зы, иду́ще да́же до Содо́ма и Гомо́рры, до Адамы́ и Севоі́ма, да́же до Да́са.

Це сини Хамові, за племенами їх, за мовою їх, у землях їх, у народах їх.

Сі́и сы́нове Ха́мовы въ племенѣ́хъ свои́хъ, по язы́комъ свои́мъ, въ страна́хъ свои́хъ и въ наро́дѣхъ свои́хъ.

Були діти й у Сима, батька всіх синів Єверових, старшого брата Яфетового.

И Си́му роди́ся и тому́, отцу́ всѣ́хъ сыно́въ Єве́ровыхъ, бра́ту Іа́феѳа старѣ́йшаго {въ гре́ческомъ перево́дѣ Іа́феѳъ пока́занъ бра́тъ Си́му старѣ́йшій.}.

Сини Сима: Єлам, Ассур, Арфаксад, Луд, Арам [і Каїнан].

Сы́нове Си́мовы: Єла́мъ и Ассу́ръ, и Арфакса́дъ и Лу́дъ, и Ара́мъ и Каіна́нъ.

Сини Арама: Уц, Хул, Гефер і Маш.

И сы́нове Ара́мли: О́съ и У́лъ, и Гате́ръ и Мосо́хъ.

Арфаксад породив [Каїнана, Каїнан породив] Салу, Сала породив Євера.

И Арфакса́дъ роди́ Каіна́на, Каіна́нъ же роди́ Салу́, Сала́ же роди́ Єве́ра.

У Євера народилося два сини; ім’я одному: Фалек, тому що в дні його земля була розділена; ім’я брата його: Іоктан.

И роди́стася Єве́ру два́ сы́на: и́мя єди́ному Фале́къ: во дни́ бо єго́ раздѣли́ся земля́: и и́мя бра́ту єго́ Ієкта́нъ.

Іоктан породив Алмодада, Шалефа, Хацармавефа, Ієраха,

Ієкта́нъ же роди́ Єлмода́да и Сале́фа, и Сармо́ѳа и Іара́ха,

Гадорама, Узала, Диклу,

и Одо́рра и Єви́ла и Декла́,

Овалу, Авимаїла, Шеву,

и Єва́ла и Авімаи́ла и Сове́ва,

Офира, Хавилу та Іовава. Усі ці сини Іоктана.

и Уфі́ра и Єві́ла и Іова́ва: вси́ сі́и сы́нове Ієкта́новы.

Поселення їх були від Меши до Сефара, гори східної.

И бы́сть селе́ніє и́хъ от Ма́си да́же пріити́ до Сафи́ра, горы́ восто́чныя.

Це сини Симові за племенами їх, за мовами їх, у землях їх, у народах їх.

Сі́и сы́нове Си́мовы, въ племенѣ́хъ свои́хъ, по язы́комъ и́хъ, въ страна́хъ и́хъ и въ наро́дѣхъ и́хъ.

Ось племена синів Ноєвих, за родоводом їх, у народах їх. Від них пішли народи на землі після потопу.

Сія́ племена́ сыно́въ Но́євыхъ по родо́мъ и́хъ, по язы́комъ и́хъ: от си́хъ разсѣ́яшася о́строви язы́ковъ на земли́ по пото́пѣ.

На всій землі була одна мова й один говір.

И бѣ́ вся́ земля́ устнѣ́ єди́нѣ, и гла́съ єди́нъ всѣ́мъ.

Рухаючись зі сходу, вони знайшли в землі Сеннаар рівнину й оселилися там.

И бы́сть внегда́ поити́ и́мъ от восто́къ, обрѣто́ша по́ле въ земли́ Сеннаа́рстѣй и всели́шася та́мо.

І сказали одне одному: наробимо цегли і випалимо вогнем. І стала у них цегла замість каменю, а земляна смола замість вапна.

И рече́ человѣ́къ бли́жнему своєму́: пріиди́те, сотвори́мъ плі́нѳы и испече́мъ и́хъ огне́мъ. И бы́сть и́мъ плі́нѳа въ ка́мень, и бре́ніє вмѣ́сто мѣ́ла.

І сказали вони: збудуємо собі місто і вежу, висотою до небес, і зробимо собі ім’я, перш ніж розсіємося по лицю всієї землі.

И реко́ша: пріиди́те, сози́ждемъ себѣ́ гра́дъ и сто́лпъ, єго́же ве́рхъ бу́детъ да́же до небесе́: и сотвори́мъ себѣ́ и́мя, пре́жде не́же разсѣ́ятися на́мъ по лицу́ всея́ земли́.

І зійшов Господь подивитися місто і вежу, що будували сини людські.

И сни́де Госпо́дь ви́дѣти гра́дъ и сто́лпъ, єго́же созида́ша сы́нове человѣ́честіи.

І сказав Господь: ось, один народ, і одна у всіх мова; і ось що почали вони робити, і не відстануть вони від того, що задумали робити;

И рече́ Госпо́дь: се́, ро́дъ єди́нъ, и устнѣ́ єди́нѣ всѣ́хъ, и сіє́ нача́ша твори́ти: и ны́нѣ не оскудѣ́ютъ от ни́хъ вся́, єли́ка а́ще восхотя́тъ твори́ти.

зійдемо ж і змішаємо там мову їхню, так щоб один не розумів мови іншого.

Пріиди́те, и соше́дше смѣси́мъ та́мо язы́къ и́хъ, да не услы́шатъ кі́йждо гла́са бли́жняго [своєго́].

І розсіяв їх Господь звідти по всій землі; і вони перестали будувати місто [і вежу].

И разсѣ́я и́хъ отту́ду Госпо́дь по лицу́ всея́ земли́: и преста́ша зи́ждуще гра́дъ и сто́лпъ.

Тому дано йому ім’я: Вавилон, бо там змішав Господь мову всієї землі, і звідти розсіяв їх Господь по всій землі.

Сего́ ра́ди нарече́ся и́мя єго́ Смѣше́ніє, я́ко та́мо смѣси́ Госпо́дь устна́ всея́ земли́, и отту́ду разсѣ́я и́хъ Госпо́дь по лицу́ всея́ земли́.

Ось родовід Сима: Сим був ста років і породив Арфаксада, через два роки після потопу;

И сія́ бытія́ Си́мова: и бя́ше Си́мъ сы́нъ ста́ лѣ́тъ, єгда́ роди́ Арфакса́да, во второ́є лѣ́то по пото́пѣ:

після народження Арфаксада Сим жив п’ятсот років і породив синів і дочок [і помер].

и поживе́ Си́мъ, повнегда́ роди́ти єму́ Арфакса́да, лѣ́тъ пя́ть со́тъ и роди́ сы́ны и дще́ри: и у́мре.

Арфаксад жив тридцять п’ять [135] років і породив [Каїнана. Після нарождення Каїнана Арфаксад жив триста тридцять років і породив синів і дочок і помер. Каїнан жив сто тридцять років, і породив] Салу.

И поживе́ Арфакса́дъ лѣ́тъ сто́ три́десять пя́ть и роди́ Каіна́на:

Після нарождення Сали Арфаксад [Каїнан] жив чотириста три [330] роки і породив синів і дочок [і помер].

и поживе́ Арфакса́дъ, повнегда́ роди́ти єму́ Каіна́на, лѣ́тъ три́ста три́десять и роди́ сы́ны и дще́ри: и у́мре. И поживе́ Каіна́нъ лѣ́тъ сто́ три́десять и роди́ Салу́: и поживе́ Каіна́нъ, повнегда́ роди́ти єму́ Салу́, лѣ́тъ три́ста три́десять и роди́ сы́ны и дще́ри: и у́мре.

Сала жив тридцять [130] років і породив Євера.

И поживе́ Сала́ лѣ́тъ сто́ три́десять и роди́ Єве́ра:

Після народження Євера Сала жив чотириста три [330] роки і породив синів і дочок [і помер].

и поживе́ Сала́, повнегда́ роди́ти єму́ Єве́ра, лѣ́тъ три́ста три́десять и роди́ сы́ны и дще́ри: и у́мре.

Євер жив тридцять чотири [134] роки і породив Фалека.

И поживе́ Єве́ръ лѣ́тъ сто́ три́десять четы́ри и роди́ Фале́ка:

Після народження Фалека Євер жив чотириста тридцять [370] років і породив синів і дочок [і помер].

и поживе́ Єве́ръ, повнегда́ роди́ти єму́ Фале́ка, лѣ́тъ три́ста се́дмьдесятъ и роди́ сы́ны и дще́ри: и у́мре.

Фалек жив тридцять [130] років і породив Рагава.

И поживе́ Фале́къ лѣ́тъ сто́ три́десять и роди́ Рага́ва:

Після народження Рагава Фалек жив двісті дев’ять років і породив синів і дочок [і помер].

и поживе́ Фале́къ, повнегда́ роди́ти єму́ Рага́ва, лѣ́тъ двѣ́стѣ де́вять и роди́ сы́ны и дще́ри: и у́мре.

Рагав жив тридцять два [132] роки і породив Серуха.

И поживе́ Рага́въ лѣ́тъ сто́ три́десять два́ и роди́ Серу́ха:

Після народження Серуха Рагав жив двісті сім років і породив синів і дочок [і помер].

и поживе́ Рага́въ, повнегда́ роди́ти єму́ Серу́ха, лѣ́тъ двѣ́стѣ се́дмь и роди́ сы́ны и дще́ри: и у́мре.

Серух жив тридцять [130] років і породив Нахора.

И поживе́ Серу́хъ лѣ́тъ сто́ три́десять и роди́ Нахо́ра:

Після народження Нахора Серух жив двісті років і породив синів і дочок [і помер].

и поживе́ Серу́хъ, повнегда́ роди́ти єму́ Нахо́ра, лѣ́тъ двѣ́стѣ и роди́ сы́ны и дще́ри: и у́мре.

Нахор жив двадцять дев’ять [79] років і породив Фарру.

И поживе́ Нахо́ръ лѣ́тъ се́дмьдесятъ де́вять и роди́ Ѳа́рру:

Після народження Фарри Нахор жив сто дев’ятнадцять [129] років і породив синів і дочок [і помер].

и поживе́ Нахо́ръ, повнегда́ роди́ти єму́ Ѳа́рру, лѣ́тъ сто́ два́десять де́вять и роди́ сы́ны и дще́ри: и у́мре.

Фарра жив сімдесят років і породив Аврама, Нахора й Арана.

И поживе́ Ѳа́рра лѣ́тъ се́дмьдесятъ и роди́ Авра́ма и Нахо́ра и Арра́на.

Ось родовід Фарри: Фарра породив Аврама, Нахора й Арана. Аран породив Лота.

Сія́ же бытія́ Ѳа́рры: Ѳа́рра роди́ Авра́ма и Нахо́ра и Арра́на. Арра́нъ же роди́ Ло́та:

І вмер Аран за Фарри, батька свого, у землі народження свого, в Урі халдейському.

и у́мре Арра́нъ предъ Ѳа́ррою отце́мъ свои́мъ въ земли́, въ не́йже роди́ся, въ странѣ́ Халде́йстѣй.

Аврам і Нахор взяли собі дружин; ім’я дружини Аврамової: Сара; ім’я дружини Нахорової: Милка, дочка Арана, батька Милки і батька Іски.

И поя́ста Авра́мъ и Нахо́ръ себѣ́ жены́: и и́мя женѣ́ Авра́мли Са́ра, и и́мя женѣ́ Нахо́ровѣ Ме́льха, дщи́ Арра́ня: се́й є́сть оте́цъ Ме́льхинъ и оте́цъ Є́схинъ.

І Сара була неплідна і бездітна.

Бя́ше же Са́ра непло́ды и не ражда́ше дѣте́й.

І взяв Фарра Аврама, сина свого, і Лота, сина Аранового, онука свого, і Сару, невістку свою, дружину Аврама, сина свого, і вийшов з ними з Ура халдейського, щоб іти в землю Ханаанську; але, дійшовши до Харрана, вони зупинилися там.

И поя́тъ Ѳа́рра Авра́ма сы́на своєго́ и Ло́та сы́на Арра́ня, сы́на сы́на своєго́, и Са́ру сноху́ свою́, жену́ Авра́ма сы́на своєго́: и изведе́ я́ изъ земли́ Халде́йскія ити́ на зе́млю Ханаа́нску: и пріидо́ша да́же до Харра́на и всели́шася та́мо.

І було днів життя Фарри [у Харранській землі] двісті п’ять років, і вмер Фарра в Харрані.

Бы́ша же вси́ дні́є Ѳа́ррины въ земли́ Харра́ни лѣ́тъ двѣ́стѣ пя́ть: и у́мре Ѳа́рра въ Харра́нѣ.

І сказав Господь Авраму: піди з землі твоєї, від роду твого і з дому батька твого [і йди] у землю, яку Я покажу тобі;

И рече́ Госпо́дь Авра́му: изы́ди от земли́ твоєя́, и от ро́да твоєго́, и от до́му отца́ твоєго́, и иди́ въ зе́млю, ю́же ти́ покажу́:

і Я спороджу від тебе великий народ, і благословлю тебе, і звеличу ім’я твоє, і будеш ти благословенням;

и сотворю́ тя въ язы́къ ве́лій, и благословлю́ тя, и возвели́чу и́мя твоє́, и бу́деши благослове́нъ:

Я благословлю тих, що благословляють тебе, і тих, що лихословлять тебе, прокляну; і благословляться у тобі всі племена земні.

и благословлю́ благословя́щыя тя́, и клену́щыя тя́ проклену́: и благословя́тся о тебѣ́ вся́ племена́ земна́я.

І пішов Аврам, як сказав йому Господь; і з ним пішов Лот. Аврам був сімдесяти п’яти років, коли вийшов з Харрана.

И и́де Авра́мъ, я́коже глаго́ла єму́ Госпо́дь, и идя́ше съ ни́мъ Ло́тъ: Авра́мъ же бѣ́ лѣ́тъ седми́десяти пяти́, єгда́ изы́де от [земли́] Харра́нъ.

І взяв Аврам з собою Сару, дружину свою, Лота, сина брата свого, і все майно, яке вони придбали, і всіх людей, яких вони мали в Харрані; і вийшли, щоб іти в землю Ханаанську; і прийшли в землю Ханаанську.

И поя́тъ Авра́мъ Са́ру жену́ свою́, и Ло́та сы́на бра́та своєго́, и вся́ имѣ́нія своя́, єли́ка стяжа́ша, и вся́кую ду́шу, ю́же стяжа́ша въ Харра́нѣ: и изыдо́ша поити́ въ зе́млю Ханаа́ню.

І пройшов Аврам по землі цій [у довжину її] до місця Сихема, до діброви Море́. У цій землі тоді [жили] хананеї.

И про́йде Авра́мъ зе́млю въ долготу́ єя́ да́же до мѣ́ста Сихе́мъ, до ду́ба Высо́каго: Ханане́є же тогда́ живя́ху на земли́ [то́й].

І явився Господь Авраму і сказав [йому]: нащадкам твоїм віддам Я землю цю. І зробив там [Аврам] жертовник Господу, Який явився йому.

И яви́ся Госпо́дь Авра́му и рече́ єму́: сѣ́мени твоєму́ да́мъ зе́млю сію́. И созда́ та́мо Авра́мъ же́ртвенникъ Го́споду я́вльшемуся єму́.

Звідти рушив він до гори, на схід від Вефиля; і поставив намет свій так, що від нього Вефиль був на захід, а Гай на схід; і зробив там жертовник Господу і закликав ім’я Господа [Який явився йому].

И отступи́ отту́ду въ го́ру на восто́къ [лице́мъ] пря́мо Веѳи́лю, и поста́ви та́мо ку́щу свою́ въ Веѳи́ли при мо́ри, и Агге́ къ восто́комъ: и созда́ та́мо же́ртвенникъ Го́споду, и призва́ во и́мя Го́спода [я́вльшася єму́].

І піднявся Аврам і продовжував йти на південь.

И воздви́жеся Авра́мъ, и ше́дъ ополчи́ся въ пусты́ни.

І був голод у тій землі. І прийшов Аврам у Єгипет, щоб пожити там, тому що посилився голод у землі тій.

И бы́сть гла́дъ на земли́: и сни́де Авра́мъ во Єги́петъ всели́тися та́мо, я́ко одолѣ́ гла́дъ на земли́.

Коли ж він наближався до Єгипту, то сказав Сарі, дружині своїй: ось, я знаю, що ти жінка, прекрасна на вигляд;

Бы́сть же єгда́ прибли́жися Авра́мъ вни́ти во Єги́петъ, рече́ Авра́мъ Са́рѣ женѣ́ своє́й: вѣ́мъ а́зъ, я́ко жена́ доброли́чна єси́:

і коли єгиптяни побачать тебе, то скажуть: це дружина його; і вб’ють мене, а тебе залишать живою;

бу́детъ у́бо єгда́ уви́дятъ тя́ Єги́птяне, реку́тъ, я́ко жена́ єго́ є́сть сія́: и убію́тъ мя́, тебе́ же снабдя́тъ:

скажи ж, що ти моя сестра, щоб мені добре було заради тебе, і щоб жива була душа моя через тебе.

рцы́ у́бо, я́ко сестра́ єму́ є́смь, да добро́ мнѣ́ бу́детъ тебе́ ра́ди, и бу́детъ жива́ душа́ моя́ тебе́ ра́ди.

І було, коли прийшов Аврам у Єгипет, єгиптяни побачили, що вона жінка дуже красива;

Бы́сть же єгда́ вни́де Авра́мъ во Єги́петъ, ви́дѣвше Єги́птяне жену́ єго́, я́ко добра́ бя́ше зѣло́,

побачили її і вельможі фараонові і похвалили її перед фараоном; і взята вона була до дому фараонового.

и ви́дѣша ю́ кня́зи фарао́ни и похвали́ша ю́ предъ фарао́номъ, и введо́ша ю́ въ до́мъ фарао́новъ.

І Авраму добре було заради неї; і була у нього дрібна і велика худоба й осли, і раби і рабині, і мули і верблюди.

И Авра́му до́брѣ бя́ше єя́ ра́ди: и бы́ша єму́ о́вцы и телцы́ и ослы́, и рабы́ и рабы́ни, и мски́ и велблю́ды.

Але Господь уразив тяжкими ударами фараона і дім його за Сару, дружину Аврамову.

И му́чи Госпо́дь ка́зньми вели́кими и лю́тыми фарао́на и до́мъ єго́ Са́ры ра́ди жены́ Авра́мли.

І покликав фараон Аврама і сказав: що це ти зробив зі мною? чому не сказав мені, що вона дружина твоя?

Призва́въ же фарао́нъ Авра́ма, рече́ єму́: что́ сіє́ сотвори́лъ єси́ мнѣ́, я́ко не повѣ́далъ ми́ єси́, я́ко жена́ твоя́ є́сть?

чому ти сказав: вона сестра моя? і я взяв було її собі за дружину. І тепер ось дружина твоя; візьми [її] і йди.

Вску́ю ре́клъ єси́, я́ко сестра́ ми є́сть? И поя́хъ ю́ себѣ́ въ жену́. И ны́нѣ се́, жена́ твоя́ предъ тобо́ю: поє́мь ю́ отиди́.

І дав фараон повеління про нього людям, і провели його, і дружину його, й усе, що в нього було, [і Лота з ним].

И заповѣ́да фарао́нъ муже́мъ о Авра́мѣ, проводи́ти єго́ и жену́ єго́, и вся́, єли́ка бы́ша єго́, и Ло́та съ ни́мъ.

І піднявся Аврам з Єгипту, сам і дружина його, й усе, що в нього було, і Лот з ним, на південь.

Изы́де же Авра́мъ от Єги́пта са́мъ и жена́ єго́, и вся́, єли́ка єго́, и Ло́тъ съ ни́мъ въ пусты́ню.

І був Аврам дуже багатий на худобу, і срібло, і золото.

Авра́мъ же бя́ше бога́тъ зѣло́ скоты́ и сребро́мъ и зла́томъ.

І продовжував він переходи свої від півдня до Вефиля, до місця, де колись був намет його між Вефилем і між Гаєм,

И и́де отню́дуже пріи́де, въ пусты́ню до Веѳи́ля, до мѣ́ста, идѣ́же бѣ́ єму́ ку́ща пе́рвѣє, между́ Веѳи́лемъ и между́ Агге́,

до місця жертовника, який він зробив там спочатку; і там прикликав Аврам ім’я Господа.

на мѣ́сто же́ртвенника, идѣ́же сотвори́ єго́ пе́рвѣє: и призва́ та́мо Авра́мъ и́мя Госпо́дне.

І у Лота, який ходив з Аврамом, також була дрібна і велика худоба і намети.

И Ло́ту ходя́щу со Авра́момъ бя́ху о́вцы, и волы́, и ку́щы.

І не вміщала їх та земля, щоб жити разом, бо майно їхнє було таке велике, що вони не могли жити разом.

И не вмѣща́ше и́хъ земля́ жи́ти вку́пѣ, я́ко имѣ́нія и́хъ бя́ху мно́га: и не можа́ху жи́ти вку́пѣ.

І була суперечка між пастухами худоби Аврамової і між пастухами худоби Лотової; і хананеї і ферезеї жили тоді в тій землі.

И бы́сть ра́спря между́ пастухи́ скота́ Авра́мля и между́ пастухи́ скота́ Ло́това: Ханане́є же и Ферезе́є тогда́ живя́ху на земли́ [то́й].

І сказав Аврам Лотові: нехай не буде розбрату між мною і тобою, і між пастухами моїми і пастухами твоїми, тому що ми родичі;

Рече́ же Авра́мъ Ло́ту: да не бу́детъ ра́спря между́ мно́ю и тобо́ю, и между́ пастухи́ твои́ми и между́ пастухи́ мои́ми, я́ко человѣ́цы бра́тія мы́ єсмы́:

чи не вся земля перед тобою? відділись же від мене: якщо ти ліворуч, то я праворуч; а якщо ти праворуч, то я ліворуч.

не се́ ли вся́ земля́ предъ тобо́ю є́сть? Отлучи́ся ты́ от мене́: а́ще ты́ на лѣ́во, а́зъ на де́сно: а́ще же ты́ на де́сно, а́зъ на лѣ́во.

Лот звів очі свої і побачив усю околицю Йорданську, що вона, перш ніж знищив Господь Содом і Гоморру, вся до Сигора зрошувалася водою, як сад Господній, як земля Єгипетська;

И возве́дъ Ло́тъ о́чи свои́, ви́дѣ всю́ окре́стную страну́ Іорда́нскую, я́ко вся́ напая́єма бя́ше водо́ю, пре́жде не́же низврати́ти Бо́гу Содо́мъ и Гомо́рръ, я́ко ра́й Бо́жій, и я́ко земля́ Єги́петска, да́же пріити́ до Зого́ра:

і обрав собі Лот усю околицю Йорданську; і рушив Лот на схід. І відокремилися вони один від одного.

и избра́ себѣ́ Ло́тъ всю́ окре́стную страну́ Іорда́нскую, и отъи́де Ло́тъ от восто́ка: и разлучи́стася кі́йждо от бра́та своєго́.

Аврам став жити в землі Ханаанській; а Лот став жити у містах околиці і розкинув намети до Содома.

Авра́мъ же всели́ся въ земли́ Ханаа́нстѣй, Ло́тъ же всели́ся во гра́дѣ окре́стныхъ стра́нъ и всели́ся въ Содо́мѣ.

Жителі ж содомські були злі і грішні перед Господом.

Человѣ́цы же су́щіи въ Содо́мѣ зли́ и грѣ́шни предъ Бо́гомъ зѣло́.

І сказав Господь Авраму, після того як Лот відокремився від нього: зведи очі твої з місця, на якому ти тепер, подивися на північ і на південь, і на схід і на захід;

Бо́гъ же рече́ Авра́му, повнегда́ разлучи́тися Ло́ту от него́: воззри́ очи́ма твои́ма и ви́ждь от мѣ́ста, идѣ́же ты́ ны́нѣ єси́, къ сѣ́веру, и Лі́вѣ {ю́гу}, и къ восто́ку, и мо́рю:

бо всю землю, що ти бачиш, Я дам тобі і нащадкам твоїм навіки,

я́ко всю́ зе́млю, ю́же ты́ ви́диши, тебѣ́ да́мъ ю́ и сѣ́мени твоєму́ во вѣ́ки,

і зроблю нащадків твоїх, як пісок земний; якщо хто може порахувати пісок земний, то і нащадки твої полічені будуть;

и сотворю́ сѣ́мя твоє́, я́ко песо́къ земны́й: а́ще кто́ мо́жетъ исчести́ песо́къ земны́й, то́ и сѣ́мя твоє́ изочте́тъ:

встань, пройди по землі цій у довжину й у ширину її, бо Я дам її тобі [і нащадкам твоїм назавжди].

воста́въ проиди́ зе́млю въ долготу́ єя́ и въ широту́: я́ко тебѣ́ да́мъ ю́ и сѣ́мени твоєму́ во вѣ́къ.

І зняв Аврам намет, і пішов, і оселився біля діброви Мамре, що в Хевроні; і зробив там жертовник Господу.

И отсели́вся Авра́мъ, прише́дъ всели́ся у ду́ба Мамврі́йскаго, и́же бя́ше въ Хевро́нѣ: и созда́ ту́ же́ртвенникъ Го́споду.

І було у дні Амрафела, царя Сеннаарського, Аріоха, царя Єлласарського, Кедорлаомера, царя Єламського, і Фидала, царя Гоїмського,

Бы́сть же въ ца́рство Амарфа́ла царя́ Сеннаа́рска, и Аріо́хъ ца́рь Єлласа́рскъ, и Ходоллогомо́ръ ца́рь Єла́мскъ, и Ѳарга́лъ ца́рь язы́ческій

пішли вони війною проти Бери, царя Содомського, проти Бирши, царя Гоморрського, Шинава, царя Адми, Шемевера, царя Севоїмського, і проти царя Бели, яка є Сигор.

сотвори́ша ра́ть съ Ва́ллою царе́мъ Содо́мскимъ и съ Варсо́ю царе́мъ Гомо́ррскимъ, и съ Сеннаа́ромъ царе́мъ Адамы́ и съ Симово́ромъ царе́мъ Севоі́мскимъ, и съ царе́мъ Вала́ки: сія́ є́сть Сиго́ръ.

Усі ці з’єдналися в долині Сиддим, де нині море Солоне.

Вси́ сі́и совѣща́шася на юдо́ль Сла́ную: сіє́ є́сть мо́ре Сла́ноє.

Дванадцять років були вони в неволі у Кедорлаомера, а на тринадцятий рік обурилися.

Двана́десять лѣ́тъ ті́и рабо́таша Ходоллогомо́ру: тре́тіяго же на́десять лѣ́та отступи́ша.

В чотирнадцятому році прийшли Кедорлаомер і царі, що з ним, й уразили рефаїмів в Аштероф-Карнаїмі, зузимів у Гамі, емимів у Шаве-Кириафаїмі,

И въ четве́ртоє на́десять лѣ́то, пріи́де Ходоллогомо́ръ, и цари́ и́же съ ни́мъ, и изсѣко́ша Исполи́новъ су́щихъ во Астаро́ѳѣ и въ Карнаі́нѣ, и язы́ки крѣ́пки вку́пѣ съ ни́ми, и Оме́овъ, и́же въ Сави́ гра́дѣ,

і хорреїв у горі їх Сеїрі, до Ел-Фарана, що біля пустелі.

и Хорре́овъ, и́же въ гора́хъ Сиі́рскихъ, да́же до Тереві́нѳа Фара́ня, и́же є́сть въ пусты́ни.

І повернувшись звідти, вони прийшли до джерела Мишпат, що є Кадес, і завоювали всю країну амаликитян, і також аморреїв, що живуть у Хацацон-Фамарі.

И возврати́вшеся пріидо́ша ко исто́чнику Су́дному, и́же є́сть Ка́дисъ: и ссѣко́ша вся́ кня́зи Амали́ковы, и Аморре́овъ живу́щихъ во Асасанѳама́рѣ.

І вийшли цар Содомський, цар Гоморрський, цар Адми, цар Севоїмський і цар Бели, яка є Сигор; і вступили в битву з ними в долині Сиддим,

Изы́де же ца́рь Содо́мскій и ца́рь Гомо́ррскій, и ца́рь Адама́нскій и ца́рь Севоі́мскій, и ца́рь Вала́ки, сія́ є́сть Сиго́ръ: и ополчи́шася проти́ву и́хъ на бра́нь во юдо́ли Сла́ной,

з Кедорлаомером, царем Єламським, Фидалом, царем Гоїмським, Амрафелом, царем Сеннаарським, Аріохом, царем Єлласарським, — чотири царі проти п’яти.

на Ходоллогомо́ра царя́ Єла́мска и Ѳарга́ла царя́ язы́ческа, и Амарфа́ла царя́ Сеннаа́рска и Аріо́ха царя́ Єлласа́рска: четы́ри цари́ на пя́ть.

В долині ж Сиддим було багато смоляних ям. І царі Содомський і Гоморрський, утікаючи, упали в них, а останні втекли в гори.

Юдо́ль же Сла́ная имя́ше кла́дязи смоляны́я. И побѣже́ ца́рь Содо́мскій и ца́рь Гомо́ррскій, и падо́ша та́мо: оста́вшіися же бѣжа́ша въ го́рняя [и одержа́ша я́].

Переможці взяли все майно Содома і Гоморри і весь запас їх і пішли.

Взя́ша же вся́ ко́нныя Содо́мскія и Гомо́ррскія и вся́ бра́шна и́хъ, и отидо́ша.

І взяли Лота, племінника Аврамового, який жив у Содомі, і майно його і пішли.

Взя́ша же и Ло́та сы́на бра́та Авра́мова и имѣ́ніє єго́, и отидо́ша: бѣ́ бо въ Содо́мѣхъ живы́й.

І прийшов один з тих, хто уцілів, і сповістив Аврама єврея, який жив тоді біля діброви Мамре, аморреянина, брата Ешколу і брата Анеру, які були союзниками Аврамовими.

Прише́дъ же єди́нъ от уцѣлѣ́вшихъ, возвѣсти́ Авра́му прише́лцу, и́же живя́ше у ду́ба Мамврі́йскаго, Аморре́а бра́та Єсхо́ля и бра́та Авна́ня, и́же бѣ́ша сою́зницы Авра́мовы.

Аврам, почувши, що [Лот] родич його узятий у полон, озброїв рабів своїх, і народжених у домі його, триста вісімнадцять, і переслідував ворогів до Дана;

Слы́шавъ же Авра́мъ, я́ко плѣне́нъ бы́сть Ло́тъ брата́ничь єго́, сочте́ домоча́дцы своя́ три́ста и осмьна́десять, и погна́ вслѣ́дъ и́хъ да́же до Да́на.

і, розділившись, напав на них уночі, сам і раби його, і подолав їх, і переслідував їх до Хови, що ліворуч від Дамаска;

И нападе́ на ня́ но́щію са́мъ и о́троцы єго́ [съ ни́мъ]: и порази́ и́хъ и гони́ и́хъ да́же до Хова́ла, и́же є́сть ошу́юю Дама́ска:

і повернув усе майно і Лота, родича свого, і майно його повернув, також і жінок і народ.

и возврати́ вся́ ко́нныя Содо́мскія, и Ло́та сы́на бра́та своєго́ возврати́, и вся́ имѣ́нія єго́, и жены́, и лю́ди.

Коли він повертався після поразки Кедорлаомера і царів, що були з ним, цар Содомський вийшов йому назустріч у долину Шаве, що нині долина царська;

Изы́де же ца́рь Содо́мскій въ срѣ́теніє єму́, повнегда́ возврати́тися єму́ от сѣ́ча Ходоллогомо́рскаго, и царе́й су́щихъ съ ни́мъ, въ юдо́ль Сави́ну: сіє́ же бя́ше по́ле царе́во:

і Мелхиседек, цар Салимський, виніс хліб і вино, — він був священик Бога Всевишнього, —

и Мелхіседе́къ ца́рь Сали́мскій изнесе́ хлѣ́бы и віно́: бя́ше же свяще́нникъ Бо́га Вы́шняго.

і благословив його, і сказав: благословенний Аврам від Бога Всевишнього, Владики неба і землі;

И благослови́ Авра́ма, и рече́: благослове́нъ Авра́мъ Бо́гомъ Вы́шнимъ, И́же созда́ не́бо и зе́млю:

і благословенний Бог Всевишній, Який віддав ворогів твоїх у руки твої. [Аврам] дав йому десяту частину з усього.

и благослове́нъ Бо́гъ Вы́шній, И́же предаде́ враги́ твоя́ подъ ру́ки тебѣ́. И даде́ єму́ десяти́ну Авра́мъ от всего́.

І сказав цар Содомський Авраму: віддай мені людей, а майно візьми собі.

Рече́ же ца́рь Содо́мскій ко Авра́му: да́ждь ми́ му́жы, а ко́ни возми́ себѣ́.

Але Аврам сказав цареві Содомському: піднімаю руку мою до Господа Бога Всевишнього, Владики неба і землі,

Рече́ же Авра́мъ къ царю́ Содо́мску: воздви́гну ру́ку мою́ ко Го́споду Бо́гу Вы́шнему, И́же сотвори́ не́бо и зе́млю:

що навіть нитки і ременя від взуття не візьму з усього твого, щоб ти не сказав: я збагатив Аврама;

а́ще от ни́ти до реме́ня сапо́жнаго возму́ от всего́ твоєго́, да не рече́ши, я́ко а́зъ обогати́хъ Авра́ма:

крім того, що з’їли слуги, і, крім частки, що належить людям, які ходили зі мною; Анер, Ешкол і Мамрій нехай візьмуть свою частку.

кромѣ́ си́хъ, я́же снѣдо́ша о́троцы, и ча́сти муже́й, и́же ходи́ша со мно́ю, Єсхо́лъ, Авна́нъ, Мамврі́й: сі́и да во́змутъ ча́сти [своя́].

Після цих подій було слово Господнє до Аврама у видінні [вночі], і сказано: не бійся, Авраме; Я твій щит; нагорода твоя [буде] дуже велика.

По глаго́лѣхъ же си́хъ, бы́сть сло́во Госпо́дне ко Авра́му въ видѣ́ніи но́щію, глаго́ля: не бо́йся, Авра́ме: А́зъ защища́ю тя́, мзда́ твоя́ мно́га бу́детъ зѣло́.

Аврам сказав: Владико Господи! що Ти даси мені? я залишаюся бездітним; розпорядник у домі моєму цей Єлиєзер із Дамаска.

Глаго́ла же Авра́мъ: Влады́ко Го́споди, что́ ми да́си? А́зъ же отпуща́юся безча́денъ: сы́нъ же Масе́къ домоча́дицы моєя́, се́й Дама́скъ Єліє́зеръ.

І сказав Аврам: ось, Ти не дав мені нащадка, і ось, управитель мій спадкоємець мій.

И рече́ Авра́мъ: поне́же мнѣ́ не да́лъ єси́ сѣ́мене, домоча́децъ же мо́й наслѣ́дникъ мо́й бу́детъ.

І було слово Господа до нього, і сказано: не буде він твоїм спадкоємцем, але той, хто народиться з лона твого, буде твоїм спадкоємцем.

И а́біє гла́съ Госпо́день бы́сть къ нему́, глаго́лющій: не бу́детъ се́й наслѣ́дникъ тво́й, но и́же изы́детъ изъ тебе́, то́й бу́детъ наслѣ́дникъ тебѣ́.

І вивів його геть і сказав [йому]: подивися на небо і порахуй зірки, якщо ти можеш порахувати їх. І сказав йому: стільки буде в тебе нащадків.

Изведе́ же єго́ во́нъ и рече́ єму́: воззри́ на не́бо и изочти́ звѣ́зды, а́ще возмо́жеши исчести́ я́. И рече́: та́ко бу́детъ сѣ́мя твоє́.

Аврам повірив Господу, і Він поставив йому це в праведність.

И вѣ́рова Авра́мъ Бо́гу, и вмѣни́ся єму́ въ пра́вду.

І сказав йому: Я Господь, Який вивів тебе з Ура халдейського, щоб дати тобі землю цю у володіння.

Рече́ же къ нему́: А́зъ [є́смь] Бо́гъ изведы́й тя́ от страны́ Халде́йскія, я́ко да́ти тебѣ́ зе́млю сію́ наслѣ́дствовати.

Він сказав: Владико Господи! З чого я довідаюсь, що я буду володіти нею?

И рече́: Влады́ко Го́споди, по чесому́ уразумѣ́ю, я́ко наслѣ́дити ю́ и́мамъ?

Господь сказав йому: візьми Мені трирічну телицю, трирічну козу, трирічного барана, горлицю і молодого голуба.

Рече́ же къ нему́: возми́ Мнѣ́ ю́ницу трилѣ́тну и ко́зу трилѣ́тну и овна́ трилѣ́тна, и го́рлицу и го́лубя.

Він взяв усіх їх, розсік їх навпіл і поклав одну частину навпроти другої; тільки птахів не розсік.

Взя́ же о́нъ вся́ сія́ и раздѣли́ я́ на по́лы, и положи́ я́ противоли́чна єди́на ко друго́му: пти́цъ же не раздѣли́.

І налетіли на трупи хижі птахи; але Аврам відганяв їх.

Слетѣ́ша же пти́цы на тѣлеса́ расте́саная и́хъ: и сѣ́де бли́зу и́хъ Авра́мъ.

Коли заходило сонце, міцний сон напав на Аврама, і ось, напав на нього жах і морок великий.

Заходя́щу же со́лнцу, у́жасъ нападе́ на Авра́ма, и се́, стра́хъ те́менъ ве́лій нападе́ на́нь.

І сказав Господь Авраму: знай, що нащадки твої будуть мандрівниками в землі не своїй, і поневолять їх, і будуть гнітити їх чотириста років,

И рече́но бы́сть ко Авра́му: вѣ́дый увѣ́си, я́ко пресе́лно бу́детъ сѣ́мя твоє́ въ земли́ не своє́й, и порабо́тятъ я́, и озло́бятъ я́, и смиря́тъ я́ лѣ́тъ четы́риста:

але Я вчиню суд над народом, у якого вони будуть у неволі; після цього вони вийдуть [сюди] з великим майном,

язы́ку же, єму́же порабо́таютъ, сужду́ А́зъ: по си́хъ же изы́дутъ сѣ́мо со имѣ́ніємъ мно́гимъ:

а ти відійдеш до батьків твоїх у мирі і будеш похований у старості добрій;

ты́ же отъи́деши ко отце́мъ твои́мъ въ ми́рѣ, препита́нъ въ ста́рости до́брѣй:

у четвертому роді повернуться вони сюди: тому що міра беззаконь аморреїв досі ще не наповнилася.

въ четве́ртѣмъ же ро́дѣ возвратя́тся сѣ́мо: не бо́ испо́лнишася грѣси́ Аморре́овъ до ны́нѣ.

Коли зайшло сонце і настала темрява, ось, дим, ніби з печі, і полум’я вогню пройшли між розсіченими тваринами.

Єгда́ же бы́сть со́лнце на за́падѣ, пла́мень бы́сть: и се́, пе́щь дымя́щися, и свѣщы́ о́гненны, я́же проидо́ша между́ растеса́ніи си́ми.

В цей день уклав Господь завіт з Аврамом, сказавши: нащадкам твоїм даю Я землю цю, від ріки Єгипетської до великої ріки, ріки Євфрату:

Въ де́нь то́й завѣща́ Госпо́дь Авра́му завѣ́тъ, глаго́ля: сѣ́мени твоєму́ да́мъ зе́млю сію́ от рѣки́ Єги́петскія да́же до рѣки́ вели́кія Євфра́та:

кенеїв, кенезеїв, кедмонеїв,

Кене́овъ и Кенезе́овъ и Кедмоне́овъ,

хеттеїв, ферезеїв, рефаїмів,

и Хетте́овъ и Ферезе́овъ и Рафаі́новъ,

аморреїв, хананеїв, [евеїв,] гергесеїв і євусеїв.

и Аморре́овъ и Ханане́овъ, и Єве́овъ и Гергесе́овъ и Ієвусе́овъ.

Але Сара, дружина Аврамова, не народжувала йому. У неї була служниця, єгиптянка, на ім’я Агар.

Са́ра же жена́ Авра́мля не ражда́ше єму́: бя́ше же є́й раба́ Єги́птяныня, є́йже и́мя А́гарь.

І сказала Сара Авраму: ось, Господь закрив утробу мою, щоб я не народжувала; увійди ж до служниці моєї: можливо, я буду мати дітей від неї. Аврам послухався слів Сари.

Рече́ же Са́ра ко Авра́му: се́, заключи́ мя Госпо́дь, є́же не ражда́ти: вни́ди у́бо къ рабѣ́ моє́й, да ча́да сотворю́ от нея́. Послу́ша же Авра́мъ гла́са Са́рина.

І взяла Сара, дружина Аврамова, служницю свою, єгиптянку Агар, після десяти років перебування Аврамового в землі Ханаанській, і дала її Авраму, чоловіку своєму, за дружину.

И пои́мши Са́ра жена́ Авра́мля А́гарь Єги́птяныню рабу́ свою́, по десяти́ лѣ́тѣхъ вселе́нія Авра́мля въ земли́ Ханаа́ни, даде́ ю́ въ жену́ Авра́му му́жу своєму́.

Він увійшов до Агарі, і вона зачала. Побачивши ж, що зачала, вона стала зневажати господиню свою.

И вни́де ко А́гари, и зача́тъ: и ви́дѣ, я́ко во чре́вѣ и́мать, и укоре́на бы́сть госпожа́ [єя́] предъ не́ю.

І сказала Сара Авраму: в обра́зі моїй винен ти; я віддала служницю мою в надра твої; а вона, побачивши, що зачала, стала нехтувати мене; Господь нехай буде суддею між мною і між тобою.

И рече́ Са́ра ко Авра́му: оби́да ми́ от тебе́: а́зъ да́хъ рабу́ мою́ въ нѣ́дро твоє́: она́ же ви́дѣвши, я́ко во чре́вѣ и́мать, укоре́на бы́хъ предъ не́ю: суди́ Бо́гъ между́ мно́ю и тобо́ю.

Аврам сказав Сарі: ось, служниця твоя у твоїх руках; роби з нею, що тобі завгодно. І Сара почала пригноблювати її, і вона втекла від неї.

Рече́ же Авра́мъ къ Са́рѣ: се́, раба́ твоя́ въ руку́ твоє́ю: твори́ є́й, я́коже ти́ є́сть уго́дно. И озло́би ю́ Са́ра: и отбѣже́ от лица́ єя́.

І знайшов її ангел Господній біля джерела води в пустелі, біля джерела на дорозі до Сура.

И обрѣ́те ю́ А́нгелъ Госпо́день у исто́чника воды́ въ пусты́ни, у исто́чника на пути́ Су́ръ.

І сказав [їй ангел Господній]: Агар, служнице Сарина! звідки ти прийшла і куди йдеш? Вона сказала: я втікаю від лиця Сари, господині моєї.

И рече́ є́й А́нгелъ Госпо́день: А́гарь, рабо́ Са́рина, отку́ду и́деши и ка́мо гряде́ши? И рече́: от лица́ Са́ры госпожи́ моєя́ а́зъ бѣгу́.

Ангел Господній сказав їй: повернися до господині своєї і підкорися їй.

Рече́ же є́й А́нгелъ Госпо́день: возврати́ся къ госпожѣ́ своє́й и покори́ся подъ руку́ єя́.

І сказав їй ангел Господній: примножуючи, примножу нащадків твоїх, так що не можна буде й перерахувати їх від безлічі.

И рече́ є́й А́нгелъ Госпо́день: умножа́я умно́жу сѣ́мя твоє́, и не сочте́тся от мно́жества.

І ще сказав їй ангел Господній: ось, ти вагітна, і народиш сина, і наречеш йому ім’я Ізмаїл, тому що почув Господь страждання твоє;

И рече́ є́й А́нгелъ Госпо́день: се́, ты́ во чре́вѣ и́маши и роди́ши сы́на, и нарече́ши и́мя єму́ Ісма́илъ: я́ко услы́ша Госпо́дь смире́ніє твоє́:

він буде між людьми, як дикий осел; руки його на всіх, і руки усіх на нього; жити буде він перед лицем усіх братів своїх.

се́й бу́детъ се́лный человѣ́къ: ру́цѣ єго́ на всѣ́хъ, и ру́ки всѣ́хъ на него́, и предъ лице́мъ всея́ бра́тіи своєя́ всели́тся.

І нарекла [Агар] Господа, Який говорив до неї, цим ім’ям: Ти Бог, що бачиш мене. Бо сказала вона: дійсно я бачила тут у слід Того, Хто бачить мене.

И призва́ А́гарь и́мя Го́спода глаго́лющаго къ не́й: Ты́ Бо́гъ призрѣ́вый на мя́: я́ко рече́: и́бо предо мно́ю ви́дѣхъ я́вльшагося мнѣ́.

Тому джерело те називається: Беер-лахай-рої^*. Воно знаходиться між Кадесом і між Баредом.

Сего́ ра́ди прозва́ кла́дязь то́й: кла́дязь, иде́же предо мно́ю ви́дѣхъ: се́ между́ Ка́дисомъ и между́ Вара́домъ.

Агар народила Авраму сина; і дав [Аврам] ім’я синові своєму, що народився від Агарі: Ізмаїл.

И роди́ А́гарь Авра́му сы́на, и нарече́ Авра́мъ и́мя сы́ну своєму́, єго́же роди́ єму́ А́гарь, Ісма́илъ.

Аврам був вісімдесяти шести років, коли Агар народила Авраму Ізмаїла.

Авра́мъ же бѣ́ лѣ́тъ осми́десяти шести́, єгда́ роди́ А́гарь Авра́му Ісма́ила.

Аврам був дев’яноста дев’яти років, і Господь явився Аврамові і сказав йому: Я Бог всемогутній; ходи переді Мною і будь непорочним;

Бы́сть же Авра́му лѣ́тъ де́вятьдесятъ де́вять: и яви́ся Госпо́дь Авра́му и рече́ єму́: А́зъ є́смь Бо́гъ тво́й, благоугожда́й предо Мно́ю и бу́ди непоро́ченъ:

і поставлю завіт Мій між Мною і тобою, і дуже, дуже розмножу тебе.

и положу́ завѣ́тъ Мо́й между́ Мно́ю и между́ тобо́ю: и умно́жу тя́ зѣло́.

І упав Аврам на лице своє. Бог продовжував говорити з ним і сказав:

И паде́ Авра́мъ на ли́цы своє́мъ, и рече́ єму́ Богъ, глаго́ля:

Я — ось завіт Мій з тобою: ти будеш отцем безлічі народів,

и А́зъ се́, завѣ́тъ Мо́й съ тобо́ю, и бу́деши оте́цъ мно́жества язы́ковъ:

і не будеш ти більше називатися Аврамом, але буде тобі ім’я: Авраам, тому що я зроблю тебе отцем безлічі народів;

и не нарече́тся ктому́ и́мя твоє́ Авра́мъ, но бу́детъ и́мя твоє́ Авраа́мъ: я́ко отца́ мно́гихъ язы́ковъ положи́хъ тя́:

і дуже, дуже розмножу тебе, і народжу від тебе народи, і царі вийдуть від тебе;

и возращу́ тя зѣло́ зѣло́, и положу́ тя въ наро́ды, и ца́ріє изъ тебе́ изы́дутъ:

і поставлю завіт Мій між Мною і тобою і між нащадками твоїми після тебе в роди їх, завіт вічний в тому, що Я буду Богом твоїм і нащадків твоїх після тебе;

и поста́влю завѣ́тъ Мо́й между́ Мно́ю и между́ тобо́ю, и между́ сѣ́менемъ твои́мъ по тебѣ́ въ ро́ды и́хъ, въ завѣ́тъ вѣ́ченъ, да бу́ду тебѣ́ Бо́гъ и сѣ́мени твоєму́ по тебѣ́:

і дам тобі і нащадкам твоїм після тебе землю, по якій ти мандруєш, усю землю Ханаанську, у володіння вічне; і буду їм Богом.

и да́мъ тебѣ́ и сѣ́мени твоєму́ по тебѣ́ зе́млю, въ не́йже обита́єши, всю́ зе́млю Ханаа́ню во одержа́ніє вѣ́чноє, и бу́ду и́мъ Бо́гъ.

І сказав Бог Авраамові: ти ж збережи завіт Мій, ти і нащадки твої після тебе в роди їх.

И рече́ Бо́гъ ко Авраа́му: ты́ же завѣ́тъ Мо́й соблюде́ши, ты́ и сѣ́мя твоє́ по тебѣ́ въ ро́ды и́хъ.

Цей є завіт Мій, який ви повинні зберігати між Мною і між вами і між нащадками твоїми після тебе [в роди їхні]: нехай буде у вас обрізана уся чоловіча стать;

И се́й завѣ́тъ, єго́же соблюде́ши между́ Мно́ю и ва́ми, и между́ сѣ́менемъ твои́мъ по тебѣ́ въ ро́ды и́хъ: обрѣ́жется от ва́съ вся́къ му́жескъ по́лъ,

обрізуйте крайню плоть вашу: і це буде знаменням завіту між Мною і вами.

и обрѣ́жете пло́ть кра́йнюю ва́шу, и бу́детъ въ зна́меніє завѣ́та между́ Мно́ю и ва́ми.

Восьми днів від народження нехай буде обрізане у вас в роди ваші всяке немовля чоловічої статі, народжене у домі і куплене за срібло в якого-небудь іноплемінника, який не від твого сімені.

И младе́нецъ осми́ дні́й обрѣ́жется ва́мъ, вся́къ му́жескій по́лъ въ родѣ́хъ ва́шихъ: и домоча́децъ, и ку́пленый от вся́каго сы́на чужда́го, и́же нѣ́сть от сѣ́мене твоєго́: обрѣ́заніємъ обрѣ́жется домоча́децъ до́му твоєго́ и ку́пленый.

Обов’язково нехай буде обрізаний народжений у домі твоєму і куплений за срібло твоє, і буде завіт Мій на тілі вашому завітом вічним.

И бу́детъ завѣ́тъ Мо́й на пло́ти ва́шей въ завѣ́тъ вѣ́ченъ.

Необрізаний же чоловічої статі, який не обріже крайньої плоті своєї [у восьмий день], знищиться душа його з народу свого, тому що він порушив завіт Мій.

Необрѣ́заный же му́жескій по́лъ, и́же не обрѣ́жетъ пло́ти кра́йнія своєя́ въ де́нь осмы́й, погуби́тся душа́ та́ от ро́да своєго́: я́ко завѣ́тъ Мо́й разори́.

І сказав Бог Аврааму: Сару, дружину твою, не називай Сарою, але нехай буде ім’я їй: Сарра;

И рече́ Бо́гъ Авраа́му: Са́ра жена́ твоя́ не нарече́тся и́мя єя́ Са́ра, но Са́рра бу́детъ и́мя є́й:

Я благословлю її і дам тобі від неї сина; благословлю її, і народяться від неї народи, і царі народів народяться від неї.

благословлю́ же ю́ и да́мъ тебѣ́ от нея́ ча́до: и благословлю́ є́, и бу́детъ въ язы́ки, и ца́ріє язы́ковъ изъ него́ бу́дутъ.

І упав Авраам на лице своє, і розсміявся, і сказав сам у собі: невже від столітнього буде син? і Сарра, дев’яностолітня, невже народить?

И паде́ Авраа́мъ на лице́ своє́, и посмея́ся, и рече́ в мы́сли своє́й, глаго́ля: єда́ столе́тному (му́жу) роди́тся сы́нъ? Єда́ и Са́рра девяти́десяти ле́тъ (су́щи) роди́тъ?

І сказав Авраам Богові: о, хоч би Ізмаїл був живим перед лицем Твоїм!

Рече́ же Авраа́мъ къ Бо́гу: Ісма́илъ се́й да́ живе́тъ пре́дъ Тобо́ю.

Бог же сказав [Аврааму]: саме Сарра, дружина твоя, народить тобі сина, і ти наречеш йому ім’я: Ісаак; і укладу завіт Мій з ним завітом вічним [в тому, що Я буду Богом йому і] нащадкам його після нього.

Рече́ же Бо́гъ ко Авраа́му: вои́стинну, се́, Са́рра жена́ твоя́ роди́тъ тебѣ́ сы́на, и нарече́ши и́мя єму́ Ісаа́къ: и поста́влю завѣ́тъ Мо́й съ ни́мъ въ завѣ́тъ вѣ́ченъ, да бу́ду єму́ въ Бо́га и сѣ́мени єго́ по не́мъ.

І про Ізмаїла Я почув тебе: ось, Я благословлю його, і зроблю його плодовитим, і дуже, дуже розмножу; дванадцять князів народяться від нього; і Я породжу від нього великий народ.

О Ісма́илѣ же се́ послу́шахъ тебе́: и се́ благослови́хъ єго́, и возращу́ єго́, и умно́жу єго́ зѣло́: двана́десять язы́ки роди́тъ: и да́мъ єго́ въ язы́къ ве́лій.

Але завіт Мій укладу з Ісааком, якого народить тобі Сарра в цей самий час на наступний рік.

Завѣ́тъ же Мо́й поста́влю со Ісаа́комъ, єго́же роди́тъ тебѣ́ Са́рра, во вре́мя сіє́, въ лѣ́то второ́є.

І Бог перестав говорити з Авраамом і відійшов від нього.

Сконча́ же [Бо́гъ] глаго́ля къ нему́, и взы́де Бо́гъ от Авраа́ма.

І взяв Авраам Ізмаїла, сина свого, і всіх народжених у домі своїм і всіх куплених за срібло своє, всіх чоловічої статі людей дому Авраамового; і обрізав крайню плоть їх у той самий день, як сказав йому Бог.

И поя́ Авраа́мъ Ісма́ила сы́на своєго́, и вся́ домоча́дцы своя́ и вся́ ку́пленыя, и ве́сь му́жескъ по́лъ муже́й, и́же въ дому́ Авраа́мли, и обрѣ́за пло́ть кра́йнюю и́хъ во вре́мя дне́ того́, я́коже глаго́ла єму́ Бо́гъ.

Авраам був дев’яноста дев’яти років, коли була обрізана крайня плоть його.

Авраа́мъ же девяти́десяти девяти́ лѣ́тъ бя́ше, єгда́ обрѣ́за пло́ть кра́йнюю свою́.

А Ізмаїл, син його, був тринадцяти років, коли була обрізана крайня плоть його.

Ісма́илъ же сы́нъ єго́ бя́ше лѣ́тъ трехна́десяти, єгда́ обрѣ́за пло́ть кра́йнюю свою́.

У тот же самий день обрізані були Авраам і Ізмаїл, син його,

Во вре́мя [же] дне́ о́наго обрѣ́зася Авраа́мъ и Ісма́илъ сы́нъ єго́,

і з ним обрізані були всі чоловічої статі дому його, народжені в домі і куплені за срібло в іноплемінників.

и вси́ му́жіє до́му єго́, и домоча́дцы [єго́] и ку́пленіи от иноро́дныхъ язы́ковъ, и обрѣ́за я́.

І явився йому Господь біля діброви Мамре, коли він сидів при вході в намет [свій], під час спеки денної.

Яви́ся же єму́ Бо́гъ у ду́ба Мамврі́йска, сѣдя́щу єму́ предъ две́рьми сѣ́ни своєя́ въ полу́дни.

Він звів очі свої і глянув, і ось, три мужі стоять навпроти нього. Побачивши, він побіг назустріч їм від входу в намет [свій] і поклонився до землі,

Воззрѣ́въ же очи́ма свои́ма, ви́дѣ, и се́, тріє́ му́жіє стоя́ху надъ ни́мъ: и ви́дѣвъ притече́ въ срѣ́теніє и́мъ от две́рій сѣ́ни своєя́: и поклони́ся до земли́

і сказав: Владико! якщо я знайшов благовоління перед очима Твоїми, не пройди мимо раба Твого;

и рече́: Го́споди, а́ще у́бо обрѣто́хъ благода́ть предъ Тобо́ю, не мини́ раба́ Твоєго́:

і принесуть трохи води, й омиють ноги ваші; і відпочинете під цим деревом,

да принесе́тся вода́ и омы́ются но́ги ва́ши, и прохладите́ся подъ дре́вомъ:

а я принесу хліба, і ви підкріпите серця ваші; потім підіть [у путь свою]; тому що ви йдете мимо раба вашого. Вони сказали: зроби так, як говориш.

и принесу́ хлѣ́бъ, да я́сте, и посе́мъ по́йдете въ пу́ть сво́й, єго́же ра́ди уклони́стеся къ рабу́ ва́шему. И реко́ша: та́ко сотвори́, я́коже глаго́лалъ єси́.

І поспішив Авраам в намет до Сарри і сказав [їй]: скоріше заміси три сати кращого борошна і зроби прісні хліби.

И потща́ся Авраа́мъ въ сѣ́нь къ Са́ррѣ и рече́ є́й: ускори́ и смѣси́ три́ мѣ́ры муки́ чи́сты, и сотвори́ потре́бники.

І побіг Авраам до стада, і взяв теля ніжне і гарне, і дав слузі, і той поспішив приготувати його.

И тече́ Авраа́мъ ко кра́вамъ, и взя́ телца́ мла́да и добра́, и даде́ рабу́, и ускори́ пригото́вити є́.

І взяв олії і молока і теля приготоване, і поставив перед ними, а сам стояв біля них під деревом. І вони їли.

И взя́ ма́сло, и млеко́, и телца́, єго́же пригото́ва: и предложи́ и́мъ, и ядо́ша: са́мъ же стоя́ше предъ ни́ми подъ дре́вомъ.

І сказали йому: де Сарра, дружина твоя? Він відповів: тут, у наметі.

Рече́ же къ нему́: гдѣ́ Са́рра жена́ твоя́? О́нъ же отвѣща́въ, рече́: се́, въ сѣ́ни.

І сказав один з них: Я знову буду в тебе у цей же час [у наступному році], і буде син у Сарри, дружини твоєї. А Сарра слухала при вході в намет, позаду його.

Рече́ же: [се́] возвраща́яся пріиду́ къ тебѣ́ во вре́мя сіє́ въ часы́, и роди́тъ сы́на Са́рра жена́ твоя́. Са́рра же услы́ша предъ две́рьми сѣ́ни су́щи за ни́мъ.

Авраам же і Сарра були старі й у літах похилих, і звичайне у жінок у Сарри припинилося.

Авраа́мъ же и Са́рра ста́ра [бѣ́ста,] заматерѣ́вшая во дне́хъ: и преста́ша Са́ррѣ быва́ти же́нская.

Сарра внутрішньо розсміялася, сказавши: чи мені, коли я постаріла, мати цю втіху? і господар мій старий.

Разсмѣя́ся же Са́рра въ себѣ́, глаго́лющи: не у́ бы́ло ми́ у́бо досе́лѣ, господи́нъ же мо́й ста́ръ.

І сказав Господь Аврааму: чому це [сама в собі] розсміялася Сарра, сказавши: «невже я дійсно можу народити, коли я постаріла»?

И рече́ Госпо́дь ко Авраа́му: что́ я́ко разсмѣя́ся Са́рра въ себѣ́, глаго́лющи: єда́ и́стинно рожду́? А́зъ же состарѣ́хся.

Чи є щось важке для Господа? У призначений час буду Я у тебе в наступному році, і [буде] у Сарри син.

Єда́ изнемо́жетъ у Бо́га сло́во? Въ сіє́ вре́мя возвращу́ся къ тебѣ́ въ часы́, и бу́детъ Са́ррѣ сы́нъ.

Сарра ж не зізналася, а сказала: я не сміялася. Тому що вона злякалася. Але Він сказав [їй]: ні, ти розсміялася.

Отрече́ся же Са́рра, глаго́лющи: не разсмѣя́хся: убоя́ся бо. И рече́ є́й: ни́, но разсмѣя́лася єси́.

І встали ті мужі і звідти вирушили до Содома [і Гоморри]; Авраам же пішов з ними, провести їх.

Воста́вше же отту́ду му́жіє, воззрѣ́ша на лице́ Содо́ма и Гомо́рра: Авраа́мъ же идя́ше съ ни́ми, провожда́я и́хъ.

І сказав Господь: чи утаю Я від Авраама [раба Мого], що хочу вчинити!

Госпо́дь же рече́: єда́ утаю́ А́зъ от Авраа́ма раба́ Моєго́, я́же А́зъ творю́?

Від Авраама дійсно піде народ великий і сильний, і благословляться в ньому всі народи землі,

Авраа́мъ же быва́я бу́детъ въ язы́къ вели́къ и мно́гъ, и благословя́тся о не́мъ вси́ язы́цы земні́и:

тому що Я обрав його для того, щоб він заповів синам своїм і дому своєму після себе, ходити путтю Господньою, творячи правду і суд; і здійснить Господь над Авраамом [усе], що сказав про нього.

вѣ́мъ бо, я́ко заповѣ́сть сыно́мъ свои́мъ и до́му своєму́ по себѣ́, и сохраня́тъ пути́ Госпо́дни твори́ти пра́вду и су́дъ, я́ко да наведе́тъ Госпо́дь на Авраа́ма вся́, єли́ка глаго́ла къ нему́.

І сказав Господь: крик содомський і гоморрський, великий він, і гріх їх, дуже тяжкий він;

Рече́ же Госпо́дь: во́пль Содо́мскій и Гомо́ррскій умно́жися ко Мнѣ́, и грѣси́ и́хъ вели́цы зѣло́:

зійду і подивлюся, чи дійсно вони чинять так, яке волання проти них, що доходить до Мене, чи ні; дізнаюся.

соше́дъ у́бо узрю́, а́ще по во́плю и́хъ гряду́щему ко Мнѣ́ соверша́ются: а́ще же ни́, да разумѣ́ю.

І повернули мужі звідти і пішли до Содома; Авраам же ще стояв перед лицем Господа.

И обрати́вшеся отту́ду му́жіє, пріидо́ша въ Содо́мъ: Авраа́мъ же єще́ бя́ше стоя́й предъ Го́сподемъ.

І підійшов Авраам і сказав: невже Ти погубиш праведного з нечестивим [і з праведником буде те саме, що з нечестивим]?

И прибли́жився Авраа́мъ, рече́: погуби́ши ли пра́веднаго съ нечести́вымъ, и бу́детъ пра́ведникъ я́ко нечести́вый?

може, є в цьому місті п’ятдесят праведників? невже Ти погубиш, і не пощадиш [усього] місця цього ради п’ятдесятьох праведників, [якщо вони перебувають] у ньому?

А́ще бу́дутъ пятьдеся́тъ пра́ведницы во гра́дѣ, погуби́ши ли я́? Не пощади́ши ли всего́ мѣ́ста пяти́десяти ра́ди пра́ведныхъ, а́ще бу́дутъ въ не́мъ?

не може бути, щоб Ти вчинив так, щоб Ти погубив праведного з нечестивим, щоб те саме було з праведником, що з нечестивим; не може бути від Тебе! Суддя всієї землі чи вчинить неправосудно?

Ника́коже Ты́ сотвори́ши по глаго́лу сему́, є́же уби́ти пра́ведника съ нечести́вымъ, и бу́детъ пра́ведникъ я́ко нечести́вый: ника́коже, Судя́й все́й земли́, не сотвори́ши ли суда́?

Господь сказав: якщо Я знайду в місті Содомі п’ятдесят праведників, то Я заради них пощаджу [все місто й] усе місце це.

Рече́ же Госпо́дь: а́ще бу́дутъ въ Содо́мѣхъ пятьдеся́тъ пра́ведницы во гра́дѣ, оста́влю ве́сь гра́дъ и все́ мѣ́сто и́хъ ра́ди.

Авраам сказав у відповідь: ось, я насмілився говорити Владиці, я, порох і попіл:

И отвѣща́въ Авраа́мъ, рече́: ны́нѣ нача́хъ глаго́лати ко Го́споду моєму́, а́зъ же є́смь земля́ и пе́пелъ:

можливо, до п’ятдесяти праведників не вистачить п’яти, невже через недостачу п’яти Ти винищиш усе місто? Він сказав: не винищу, якщо найду там сорок п’ять.

а́ще же ума́лятся пятьдеся́тъ пра́ведницы въ четы́редесять пя́ть, погуби́ши ли четы́редесяти пяти́хъ ра́ди ве́сь гра́дъ? И рече́: не погублю́, а́ще обря́щу та́мо четы́редесять пя́ть.

Авраам продовжував говорити з Ним і сказав: можливо, знайдеться там сорок? Він сказав: не зроблю того і заради сорока.

И приложи́ єще́ глаго́лати къ Нему́, и рече́: а́ще же обря́щутся та́мо четы́редесять? И рече́: не погублю́ ра́ди четы́редесяти.

І сказав Авраам: нехай не прогнівається Владика, що я буду говорити: може, знайдеться там тридцять? Він сказав: не зроблю, якщо знайдеться там тридцять.

И рече́: что́, Го́споди, а́ще возглаго́лю? А́ще же обря́щется та́мо три́десять? И рече́: не погублю́ три́десятихъ ра́ди.

Авраам сказав: ось, я зважився говорити Владиці: можливо, знайдеться там двадцять? Він сказав: не знищу ради двадцяти.

И рече́: поне́же и́мамъ глаго́лати ко Го́споду: а́ще же обря́щутся та́мо два́десять? И рече́: не погублю́, а́ще обря́щутся та́мо два́десять.

Авраам сказав: нехай не прогнівається Владика, що я скажу ще один раз: можливо, знайдеться там десять? Він сказав: не винищу заради десяти.

И рече́: что́, Го́споди, а́ще возглаго́лю єще́ єди́ною? А́ще же обря́щутся та́мо де́сять? И рече́: не погублю́ десяти́хъ ра́ди.

І пішов Господь, припинивши говорити з Авраамом; Авраам же повернувся у своє місто.

Оти́де же Госпо́дь, я́ко преста́ глаго́ля ко Авраа́му: и Авраа́мъ возврати́ся на мѣ́сто своє́.

І прийшли ті два ангели в Содом увечері, коли Лот сидів біля воріт Содома. Лот побачив, і встав, щоб зустріти їх, і поклонився лицем до землі

Пріидо́ста же два́ А́нгела въ Содо́мъ въ ве́черъ: Ло́тъ же сѣдя́ше предъ враты́ Содо́мскими. Ви́дѣвъ же Ло́тъ, воста́ въ срѣ́теніє и́мъ и поклони́ся лице́мъ на зе́млю

і сказав: господарі мої! зайдіть у дім раба вашого і ночуйте, й умийте ноги ваші, і встаньте вранці і підете дорогою своєю. Але вони сказали: ні, ми ночуємо на вулиці.

и рече́: се́, госпо́діє, уклони́теся въ до́мъ раба́ ва́шего и почі́йте, и омы́йте но́ги ва́шя, и обу́треневавше отъи́дете въ пу́ть сво́й. Рѣ́ша же: ни́, но на сто́гнѣ почі́ємъ.

Він же дуже умовляв їх; і вони пішли до нього і зайшли в дім його. Він зробив їм частування і спік прісні хліби, і вони їли.

И прину́ди я́, и уклони́шася къ нему́, и внидо́ша въ до́мъ єго́: и сотвори́ и́мъ учрежде́ніє, и опрѣсно́ки испече́ и́мъ, и ядо́ша.

Ще не лягли вони спати, як міські жителі, содомляни, від молодого до старого, весь народ з усіх кінців міста, оточили будинок

Предъ спа́ніємъ же му́жіє гра́да Содо́мляне объидо́ша до́мъ, от ю́ноши да́же до ста́рца, ве́сь наро́дъ вку́пѣ:

і викликали Лота і говорили йому: де люди, які прийшли до тебе на ніч? виведи їх до нас; ми пізнаємо їх.

и иззыва́ху Ло́та, и глаго́лаху къ нему́: гдѣ́ су́ть му́жіє вше́дшіи къ тебѣ́ но́щію? Изведи́ я́ къ на́мъ, да бу́демъ съ ни́ми.

Лот вийшов до них до входу, і замкнув за собою двері,

Изы́де же Ло́тъ къ ни́мъ въ преддве́ріє, две́ри же затвори́ за собо́ю.

і сказав [їм]: брати мої, не робіть зла;

Рече́ же къ ни́мъ: ника́коже, бра́тіє, не дѣ́йте зла́:

ось у мене дві дочки, що не пізнали чоловіка; краще я виведу їх до вас, робіть з ними, що вам завгодно, тільки людям цим не робіть нічого, тому що вони прийшли під дах дому мого.

су́ть же ми́ двѣ́ дще́ри, я́же не позна́ша му́жа: изведу́ и́хъ къ ва́мъ, и твори́те и́мъ, я́коже уго́дно є́сть ва́мъ: то́чію муже́мъ си́мъ не сотвори́те оби́ды, того́ бо ра́ди внидо́ша подъ кро́въ до́му моєго́.

Але вони сказали [йому]: йди сюди. І сказали: ось прийшлий, і хоче судити? тепер ми гірше вчинимо з тобою, ніж з ними. І дуже приступали до людини цієї, до Лота, і підійшли, щоб виламати двері.

Рѣ́ша же єму́: отиди́ отсю́ду: прише́лъ єси́ [сѣ́мо] обита́ти, єда́ ли и су́дъ суди́ти? Ны́нѣ у́бо тя́ озло́бимъ па́че, не́жели о́ныхъ. И наси́лствоваша му́жа Ло́та зѣло́, и прибли́жишася разби́ти две́ри.

Тоді мужі ті простягли руки свої і ввели Лота до себе в дім, і двері [дому] замкнули;

Просте́рше же му́жіє ру́ки, вовлеко́ша Ло́та къ себѣ́ въ хра́мину, и две́ри хра́мины заключи́ша:

а людей, що були при вході в дім, уразили сліпотою, від малого до великого, так що вони змучилися, шукаючи входу.

му́жы же, су́щыя предъ две́рьми до́му, порази́ша слѣпото́ю от ма́ла да́же до вели́ка: и разсла́бишася и́щуще две́рій.

Сказали мужі ті Лотові: хто в тебе є ще тут? чи зять, чи сини твої, чи дочки твої, і хто б не був у тебе в місті, усіх виведи із цього місця,

Рѣ́ша же му́жіє къ Ло́ту: су́ть ли тебѣ́ здѣ́ зя́тіє или́ сы́нове или́ дще́ри? Или́ а́ще кто́ тебѣ́ и́нъ є́сть во гра́дѣ, изведи́ [я́] от мѣ́ста сего́:

тому що ми винищимо це місце, бо великий крик на жителів його до Господа, і Господь послав нас винищити його.

я́ко мы́ погубля́ємъ мѣ́сто сіє́, поне́же возвы́сися во́пль и́хъ предъ Го́сподемъ, и посла́ на́съ Госпо́дь истреби́ти єго́.

І вийшов Лот, і говорив із зятями своїми, які брали за себе дочок його, і сказав: встаньте, вийдіть із цього місця, бо Господь винищить це місто. Але зятям його здалося, що він жартує.

Изы́де же Ло́тъ и глаго́ла къ зя́темъ свои́мъ, пои́мшымъ дще́ри єго́, и рече́: воста́ните и изыди́те от мѣ́ста сего́, я́ко погубля́єтъ Госпо́дь гра́дъ. Возмнѣ́ся же игра́ти предъ зятьми́ свои́ми.

Коли зійшла зоря, ангели почали прискорювати Лота, говорячи: встань, візьми дружину твою і двох дочок твоїх, які в тебе, щоб не загинути тобі за беззаконня міста.

Єгда́ же у́тро бы́сть, понужда́ху А́нгели Ло́та, глаго́люще: воста́въ, поими́ жену́ твою́ и двѣ́ дще́ри твоя́, я́же и́маши, и изы́ди, да не и ты́ поги́бнеши со беззако́нми гра́да.

І оскільки він барився, то мужі ті [ангели], з милости до нього Господньої, взяли за руку його і дружину його, і двох дочок його, і вивели його і поставили його за містом.

И смути́шася, и взя́ша А́нгели за ру́ку єго́, и за ру́ку жену́ єго́, и за ру́ки дву́хъ дще́рей єго́, поне́же пощадѣ́ и́ Госпо́дь.

Коли ж вивели їх геть, то один з них сказав: спасай душу свою; не оглядайся назад і ніде не зупиняйся в околиці цій; спасайся на горі, щоб тобі не загинути.

И бы́сть єгда́ изведо́ша я́ во́нъ, и рѣ́ша: спаса́я спаса́й твою́ ду́шу: не озира́йся вспя́ть, ниже́ посто́й во все́мъ предѣ́лѣ [се́мъ]: въ горѣ́ спаса́йся, да не когда́ ку́пно я́тъ бу́деши.

Але Лот сказав їм: ні, Владико!

Рече́ же Ло́тъ къ ни́мъ: молю́ся, Го́споди,

ось, раб Твій знайшов благовоління перед очима Твоїми, і велика милість Твоя, яку Ти зробив зі мною, що врятував життя моє; але я не можу спасатися на горі, щоб не застигло мене лихо і я не вмер;

поне́же обрѣ́те ра́бъ Тво́й ми́лость предъ Тобо́ю, и возвели́чилъ єси́ пра́вду Твою́, ю́же твори́ши на мнѣ́, є́же жи́ти души́ моє́й: а́зъ же не возмогу́ спасти́ся въ горѣ́, да не когда́ пости́гнутъ мя́ зла́я, и умру́:

ось, ближче тікати у це місто, воно ж мале; побіжу я туди, — воно ж мале; і збережеться життя моє [заради Тебе].

се́, гра́дъ се́й бли́зъ є́же убѣжа́ти ми́ та́мо, и́же є́сть ма́лъ, и та́мо спасу́ся: не ма́лъ ли є́сть? И жива́ бу́детъ душа́ моя́ Тебе́ ра́ди.

І сказав йому: ось, в угоду тобі Я зроблю і це: не знищу місто, про яке ти говориш;

И рече́ єму́: се́, удиви́хся лицу́ твоєму́, и о словеси́ се́мъ, є́же не погуби́ти гра́да, о не́мже глаго́лалъ єси́:

поспішай, спасайся там, тому що Я не можу зробити справи, доки ти не прийдеш туди. Тому і назване місто це: Сигор.

потщи́ся у́бо спасти́ся та́мо: не возмогу́ бо сотвори́ти дѣ́ла, до́ндеже вни́деши та́мо: сего́ ра́ди прозва́ и́мя гра́ду тому́ Сиго́ръ.

Сонце зійшло над землею, і Лот прийшов у Сигор.

Со́лнце взы́де надъ зе́млю, Ло́тъ же вни́де въ Сиго́ръ.

І пролив Господь на Содом і Гоморру дощем сірку і вогонь від Господа з неба,

И Госпо́дь одожди́ на Содо́мъ и Гомо́рръ жу́пелъ, и о́гнь от Го́спода съ небесе́.

і знищив міста ці, і всю околицю цю, і всіх жителів міст цих, і [всі] рослини землі.

И преврати́ гра́ды сія́, и всю́ окре́стную страну́, и вся́ живу́щыя во градѣ́хъ, и вся́ прозяба́ющая от земли́.

Дружина ж Лотова оглянулася позаду нього, і стала соляним стовпом.

И озрѣ́ся жена́ єго́ вспя́ть, и бы́сть сто́лпъ сла́нъ.

І встав Авраам рано-вранці [і пішов] на місце, де стояв перед лицем Господа,

Воста́въ же Авраа́мъ зау́тра [и́де] на мѣ́сто, идѣ́же стоя́ше предъ Го́сподемъ,

і подивився на Содом і Гоморру і на весь простір околиці і побачив: ось, дим піднімається з землі, як дим із печі.

и воззрѣ́ на лице́ Содо́ма и Гомо́рра, и на лице́ окре́стныя страны́, и ви́дѣ: и се́, восхожда́ше пла́мень от земли́, а́ки ды́мъ пе́щный.

І було, коли Бог винищував [усі] міста околиці цієї, згадав Бог про Авраама і вислав Лота із середовища знищення, коли нищив міста, в яких жив Лот.

И бы́сть єгда́ преврати́ Бо́гъ вся́ гра́ды страны́ тоя́, помяну́ Бо́гъ Авраа́ма и изсла́ Ло́та от среды́ превраще́нія, єгда́ преврати́ Госпо́дь гра́ды, въ ни́хже живя́ше Ло́тъ.

І вийшов Лот із Сигора і став жити в горí, і з ним дві дочки його, тому що він боявся жити в Сигорі. І жив у печері, і з ним дві дочки його.

Изы́де же Ло́тъ от Сиго́ра, и сѣ́де въ горѣ́ са́мъ, и двѣ́ дще́ри єго́ съ ни́мъ: убоя́ся бо жи́ти въ Сиго́рѣ: и всели́ся въ пеще́ру са́мъ и дще́ри єго́ съ ни́мъ.

І сказала старша молодшій: батько наш старий, і немає людини на землі, яка ввійшла б до нас за звичаєм усієї землі;

Рече́ же старѣ́йшая къ юнѣ́йшей: оте́цъ на́шъ ста́ръ, и никто́же є́сть на земли́, и́же вни́детъ къ на́мъ, я́коже обы́чно все́й земли́:

отже, напоїмо батька нашого вином, і переспимо з ним, і відродимо від батька нашого плем’я.

гряди́ у́бо, упои́мъ отца́ на́шего віно́мъ и преспи́мъ съ ни́мъ, и возста́вимъ от отца́ на́шего сѣ́мя.

І напоїли батька свого вином у ту ніч; і ввійшла старша і спала з батьком своїм [у ту ніч]; а він не знав, коли вона лягла і коли встала.

Упои́ша же отца́ своєго́ віно́мъ въ нощи́ о́нѣй: и вше́дши старѣ́йшая, преспа́ со отце́мъ свои́мъ тоя́ но́щи: и не поразумѣ́ о́нъ, єгда́ преспа́ и єгда́ воста́.

На другий день старша сказала молодшій: ось, я спала вчора з батьком моїм; напоїмо його вином і в цю ніч; і ти ввійди, спи з ним, і відродимо від батька нашого плем’я.

Бы́сть же нау́тріє, и рече́ старѣ́йшая къ юнѣ́йшей: се́, [а́зъ] преспа́хъ вчера́ со отце́мъ на́шимъ: упои́мъ єго́ віно́мъ и въ сію́ но́щь, и вше́дши преспи́ съ ни́мъ, и возста́вимъ от отца́ на́шего сѣ́мя.

І напоїли батька свого вином і в цю ніч; і ввійшла молодша і спала з ним; і він не знав, коли вона лягла і коли встала.

Упои́ша же и въ ту́ но́щь отца́ своєго́ віно́мъ: и вше́дши юнѣ́йшая преспа́ со отце́мъ свои́мъ: и не поразумѣ́ о́нъ, єгда́ преспа́ и єгда́ воста́.

І зробилися обидві дочки Лотові вагітними від батька свого,

И зача́ша о́бѣ дще́ри Ло́товы от отца́ своєго́:

і народила старша сина, і нарекла йому ім’я: Моав [говорячи: він від батька мого]. Він батько моавитян донині.

и роди́ старѣ́йшая сы́на и нарече́ и́мя єму́ Моа́въ, глаго́лющи: от отца́ моєго́. Се́й оте́цъ Моаві́томъ да́же до ны́нѣшняго дне́.

І молодша також народила сина, і нарекла йому ім’я: Бен-Аммі [говорячи: він син роду мого]. Він батько аммонитян донині.

Роди́ же юнѣ́йшая сы́на и нарече́ и́мя єму́ Амма́нъ, глаго́лющи: сы́нъ ро́да моєго́. Се́й оте́цъ Аммані́томъ до ны́нѣшняго дне́.

Авраам піднявся звідти на південь і оселився між Кадесом і між Суром; і був тимчасово в Герарі.

И по́йде отту́ду Авраа́мъ на зе́млю полу́денную и всели́ся между́ Ка́дисомъ и между́ Су́ромъ: и обита́ въ Гера́рѣхъ.

І сказав Авраам про Сарру, дружину свою: вона сестра моя. [Тому що він боявся сказати, що це дружина його, щоб жителі міста того не вбили його за неї.] І послав Авимелех, цар Герарський, і взяв Сарру.

Рече́ же Авраа́мъ о Са́ррѣ женѣ́ своє́й, я́ко сестра́ ми є́сть: убоя́ся бо рещи́, я́ко жена́ ми є́сть, да не когда́ убію́тъ єго́ му́жіє гра́дстіи єя́ ра́ди. Посла́ же Авімеле́хъ ца́рь Гера́рскій и взя́ Са́рру.

І прийшов Бог до Авимелеха вночі уві сні і сказав йому: ось, ти вмреш за жінку, яку ти взяв, тому що вона має чоловіка.

И пріи́де Бо́гъ ко Авімеле́ху но́щію во снѣ́ и рече́ єму́: се́, ты́ умира́єши жены́ ра́ди сея́, ю́же поя́лъ єси́: сія́ же є́сть сожи́телствующая му́жу.

Авимелех же не доторкався до неї і сказав: Владико! невже ти погубиш [того, хто не знав цього] і невинний народ?

Авімеле́хъ же не прикосну́ся є́й и рече́: Го́споди, язы́къ невѣ́дущій и пра́веденъ погуби́ши ли?

Чи не сам він сказав мені: вона сестра моя? І вона сама сказала: він брат мій. Я зробив це у простоті серця мого й у чистоті рук моїх.

Не са́мъ ли ми́ рече́: сестра́ ми є́сть? И сія́ ми рече́: бра́тъ ми́ є́сть? Чи́стымъ се́рдцемъ и въ пра́вдѣ ру́къ сотвори́хъ сіє́.

І сказав йому Бог уві сні: і Я знаю, що ти зробив це у простоті серця твого, і стримав тебе від гріха переді Мною, тому і не допустив тебе доторкнутися до неї;

Рече́ же єму́ Бо́гъ во снѣ́: и А́зъ позна́хъ, я́ко чи́стымъ се́рдцемъ сотвори́лъ єси́ сіє́, и пощадѣ́хъ тя́, да не согрѣши́ши ко Мнѣ́: сего́ ра́ди не попусти́хъ ти́ косну́тися єя́:

тепер же поверни дружину чоловікові, бо він пророк і помолиться за тебе, і ти будеш живий; а якщо не повернеш, то знай, що неодмінно помреш ти й усі твої.

ны́нѣ же отда́ждь жену́ му́жу, я́ко проро́къ є́сть, и помо́лится о тебѣ́, и жи́въ бу́деши: а́ще же не отда́си, вѣ́ждь, я́ко у́мреши ты́ и вся́ твоя́.

І встав Авимелех рано-вранці і покликав усіх рабів своїх, і переказав усі слова ці у вуха їхні; і люди ці [усі] дуже злякалися.

И воста́ ра́но Авімеле́хъ, и призва́ вся́ о́троки своя́, и глаго́ла словеса́ сія́ вся́ во у́шы и́хъ: убоя́шася же вси́ человѣ́цы зѣло́.

І покликав Авимелех Авраама і сказав йому: що ти з нами зробив? чим згрішив я проти тебе, що ти навів було на мене і на царство моє великий гріх? Ти зробив зі мною діла, які не роблять.

И призва́ Авімеле́хъ Авраа́ма и рече́ єму́: что́ сіє́ сотвори́лъ єси́ на́мъ? Єда́ что́ согрѣши́хомъ тебѣ́, я́ко наве́лъ єси́ на мя́ и на ца́рство моє́ грѣ́хъ вели́къ? Дѣ́ло, є́же никто́же сотвори́, сотвори́лъ єси́ мнѣ́.

І сказав Авимелех Аврааму: що ти мав на увазі, коли чинив цю справу?

И рече́ Авімеле́хъ Авраа́му: что́ умы́сливъ, сотвори́лъ єси́ сіє́?

Авраам сказав: я подумав, що немає на місці цьому страху Божого, й уб’ють мене за дружину мою;

Рече́ же Авраа́мъ: реко́хъ бо: не́гли нѣ́сть благоче́стія на мѣ́стѣ се́мъ: и убію́тъ мя́ жены́ ра́ди моєя́:

та вона і насправді сестра мені: вона дочка батька мого, тільки не дочка матері моєї; і стала моєю дружиною;

и́бо и́стинно сестра́ ми є́сть по отцу́, а не по ма́тери: бы́сть же ми́ въ жену́:

коли Бог повів мене подорожувати з дому батька мого, то я сказав їй: зроби зі мною цю милість, у яке не прийдемо ми місце, скрізь говори про мене: це брат мій.

и бы́сть єгда́ изведе́ мя Бо́гъ от до́му отца́ моєго́, и рѣ́хъ є́й: пра́вду сію́ сотвори́ши ми́: во вся́ко мѣ́сто, идѣ́же а́ще пріи́демъ, та́мо рцы́ о мнѣ́, я́ко бра́тъ ми́ є́сть.

І взяв Авимелех [срібла тисячу сиклів і] дрібної та великої худоби, і рабів і рабинь, і дав Аврааму; і повернув йому Сарру, дружину його.

Взя́ же Авімеле́хъ ты́сящу дідра́хмъ [сребра́], и о́вцы, и телцы́, и рабы́, и рабы́ни, и даде́ Авраа́му: и отдаде́ єму́ Са́рру жену́ єго́.

І сказав Авимелех [Аврааму]: ось, земля моя перед тобою; живи, де тобі завгодно.

И рече́ Авімеле́хъ Авраа́му: се́, земля́ моя́ предъ тобо́ю: идѣ́же а́ще тебѣ́ уго́дно є́сть, всели́ся.

І Саррі сказав: ось, я дав братові твоєму тисячу сиклів срібла; ось, це тобі покривало для очей перед усіма, хто з тобою, і перед усіма ти виправдана.

Са́ррѣ же рече́: се́, да́хъ ты́сящу дідра́хмъ бра́ту твоєму́: сія́ бу́дутъ тебѣ́ въ че́сть лица́ твоєго́, и всѣ́мъ, я́же су́ть съ тобо́ю, и во все́мъ и́стинствуй.

І помолився Авраам Богові, і зцілив Бог Авимелеха, і дружину його, і рабинь його, і вони стали народжувати;

Помоли́ся же Авраа́мъ Бо́гу, и исцѣли́ Бо́гъ Авімеле́ха и жену́ єго́ и рабы́ни єго́, и нача́ша ражда́ти:

бо закрив Господь усяку утробу в домі Авимелеха за Сарру, дружину Авраамову.

я́ко заключа́я заключи́ Госпо́дь от внѣу́ду вся́ка ложесна́ въ дому́ Авімеле́ха, Са́рры ра́ди жены́ Авраа́мли.

І споглянув Господь на Сарру, як сказав; і зробив Господь Саррі, як говорив.

И Госпо́дь посѣти́ Са́рру, я́коже рече́: и сотвори́ Госпо́дь Са́ррѣ, я́коже глаго́ла.

Сарра зачала і народила Аврааму сина у старості його в час, про який говорив йому Бог;

И заче́нши Са́рра роди́ Авраа́му сы́на въ ста́рости, во вре́мя, я́коже глаго́ла єму́ Госпо́дь:

і нарік Авраам ім’я сину своєму, який народився від нього, якого народила йому Сарра, Ісаак;

и нарече́ Авраа́мъ и́мя сы́ну своєму́ ро́ждшемуся єму́, єго́же роди́ єму́ Са́рра, Ісаа́къ:

і обрізав Авраам Ісаака, сина свого, у восьмий день, як заповідав Бог.

обрѣ́за же Авраа́мъ Ісаа́ка во осмы́й де́нь, я́коже заповѣ́да єму́ Бо́гъ.

Авраам був ста років, коли народився в нього Ісаак, син його.

Авраа́мъ же бѣ́ ста́ лѣ́тъ, єгда́ бы́сть єму́ Ісаа́къ сы́нъ єго́.

І сказала Сарра: сміх зробив мені Бог; хто не почує про мене, розсміється.

Рече́ же Са́рра: смѣ́хъ мнѣ́ сотвори́ Госпо́дь: и́же бо а́ще услы́шитъ, обра́дуєтся со мно́ю.

І сказала: хто сказав би Аврааму: Сарра буде годувати дітей грудьми? бо в старості його я народила сина.

И рече́: кто́ возвѣсти́тъ Авраа́му, я́ко млеко́мъ пита́єтъ отроча́ Са́рра, я́ко роди́хъ сы́на въ ста́рости моє́й?

Дитя виросло й було відлучене від грудей; і Авраам зробив велику вечерю у той день, коли Ісаак [син його] був відлучений від грудей.

И возрасте́ отроча́, и отдоє́но бы́сть: и сотвори́ Авраа́мъ учрежде́ніє ве́ліє, въ о́ньже де́нь отдои́ся Ісаа́къ сы́нъ єго́.

І побачила Сарра, що син Агарі єгиптянки, якого вона народила Аврааму, насміхається [над її сином, Ісааком],

Ви́дѣвши же Са́рра сы́на А́гари Єги́птяныни, и́же бы́сть Авраа́му, игра́юща со Ісаа́комъ сы́номъ свои́мъ,

і сказала Аврааму: вижени цю рабиню і сина її, тому що не успадкує син рабині цієї із сином моїм Ісааком.

и рече́ Авраа́му: изжени́ рабу́ сію́ и сы́на єя́: не наслѣ́дитъ бо сы́нъ рабы́ сея́ съ сы́номъ мои́мъ Ісаа́комъ.

І здалося це Аврааму дуже неприємним заради сина його [Ізмаїла].

Же́стокъ же яви́ся глаго́лъ се́й зѣло́ предъ Авраа́момъ о сы́нѣ єго́ Ісма́илѣ.

Але Бог сказав Аврааму: не засмучуйся заради отрока і рабині твоєї; в усьому, що скаже тобі Сарра, слухайся голосу її, бо в Ісаакові наречеться тобі сíм’я;

И рече́ Бо́гъ Авраа́му: да не бу́детъ же́стоко предъ тобо́ю о о́троцѣ и о рабы́ни: вся́ єли́ка а́ще рече́тъ тебѣ́ Са́рра, слу́шай гла́са єя́: я́ко во Ісаа́цѣ нарече́тся тебѣ́ сѣ́мя:

і від сина рабині Я породжу [великий] народ, тому що він сíм’я твоє.

сы́на же рабы́ни сея́ въ язы́къ вели́къ сотворю́ єго́, я́ко сѣ́мя твоє́ є́сть.

Авраам встав рано-вранці, й узяв хліба і міх води, і дав Агарі, поклавши їй на плечі, й отрока, і відпустив її. Вона пішла, і заблукала у пустелі Вирсавії;

Воста́ же Авраа́мъ зау́тра и взя́ хлѣ́бы и мѣ́хъ воды́, и даде́ А́гари: и возложи́ на плещы́ єя́ отроча́ и отпусти́ ю́. Отше́дши же заблужда́ше въ пусты́ни, у кла́дязя Кля́твеннаго:

і не стало води в міху, і вона залишила отрока під одним кущем

оскудѣ́ же вода́ изъ мѣ́ха: и пове́рже отроча́ подъ є́лію єди́ною.

і пішла, сіла віддалік на відстані одного пострілу з лука. Бо вона сказала: не хочу бачити смерти дитини. І вона сіла [на відстані] навпроти [нього], і підняла крик, і плакала;

Отше́дши же сѣдя́ше пря́мо єму́ издале́че, я́коже дострѣли́ти изъ лу́ка: рече́ бо: да не ви́жду сме́рти дѣ́тища моєго́. И сѣ́де пря́мо єму́ издале́че. Воскрича́въ же отроча́, воспла́кася:

і почув Бог голос отрока [звідти, де він був]; і ангел Божий з неба воззвав до Агарі і сказав їй: що з тобою, Агар? не бійся; Бог почув голос отрока звідти, де він знаходиться;

услы́ша же Бо́гъ гла́съ отроча́те от мѣ́ста, идѣ́же бя́ше: и воззва́ А́нгелъ Бо́жій А́гарь съ небесе́ и рече́ є́й: что́ єсть, А́гарь? Не бо́йся: услы́ша бо Бо́гъ гла́съ о́трочища от мѣ́ста, идѣ́же є́сть:

встань, підніми отрока і візьми його за руку, тому що Я породжу від нього великий народ.

воста́ни и поими́ отроча́, и ими́ руко́ю твоє́ю єго́: въ язы́къ бо вели́къ сотворю́ єго́.

І Бог відкрив очі її, і вона побачила колодязь с водою [живою], і пішла, наповнила міх водою і напоїла отрока.

И отве́рзе Бо́гъ о́чи єя́, и узрѣ́ кла́дязь воды́ жи́вы: и и́де, и налія́ мѣ́хъ воды́, и напои́ отроча́.

І Бог був з отроком; і він виріс, і став жити в пустелі, і став стрільцем з лука.

И бя́ше Бо́гъ со отроча́темъ, и возрасте́, и всели́ся въ пусты́ни, и бы́сть стрѣле́цъ.

Він жив у пустелі Фаран; і мати його взяла із землі Єгипетської.

И посели́ся въ пусты́ни Фара́нъ: и поя́тъ єму́ ма́ти єго́ жену́ от земли́ Єги́петскія.

І було в той час, Авимелех з [Ахузафом, що водив наречену, і] Фихолом, воєначальником своїм, сказав Аврааму: з тобою Бог у всьому, що ти не робив би;

Бы́сть же въ то́ вре́мя, и рече́ Авімеле́хъ, и Охоза́ѳъ невѣстоводи́тель єго́, и Фіхо́лъ воєво́да си́лы єго́, ко Авраа́му, глаго́ля: Бо́гъ съ тобо́ю во всѣ́хъ, я́же твори́ши:

і тепер поклянися мені тут Богом, що ти не скривдиш ні мене, ні сина мого, ні онука мого; і як я добре чинив з тобою, так і ти будеш чинити зі мною і землею, в якій ти гостюєш.

ны́нѣ у́бо клени́ся ми́ Бо́гомъ, не оби́дѣти мене́, ниже́ сѣ́мене моєго́, ниже́ и́мене моєго́: но по пра́вдѣ, ю́же сотвори́хъ съ тобо́ю, сотвори́ши со мно́ю и земли́, идѣ́же ты́ всели́лся єси́ на не́й.

І сказав Авраам: я клянуся.

И рече́ Авраа́мъ: а́зъ клену́ся.

І Авраам докоряв Авимелеху за колодязь з водою, що його відібрали раби Авимелехові.

И обличи́ Авраа́мъ Авімеле́ха о кла́дязехъ во́дныхъ, я́же отъя́ша о́троцы Авімеле́ховы.

Авимелех же сказав [йому]: не знаю, хто це зробив, і ти не сказав мені; я навіть і не чув про те донині.

И рече́ єму́ Авімеле́хъ: не вѣ́дѣхъ, кто́ сотвори́ тебѣ́ ве́щь сію́: ниже́ ты́ ми повѣ́далъ єси́, ниже́ а́зъ слы́шахъ, то́кмо дне́сь.

І взяв Авраам дрібної і великої худоби і дав Авимелеху, і вони обидва уклали союз.

И взя́ Авраа́мъ о́вцы и юнцы́ и даде́ Авімеле́ху: и завѣща́ста о́ба завѣ́тъ.

І поставив Авраам сім агниць з отари дрібної худоби окремо.

И поста́ви Авраа́мъ се́дмь а́гницъ о́вчихъ єди́ныхъ.

Авимелех же сказав Аврааму: для чого тут ці сім агниць [з отари овець], яких ти поставив окремо?

И рече́ Авімеле́хъ Авраа́му: что́ су́ть се́дмь а́гницы ове́цъ си́хъ, я́же поста́вилъ єси́ єди́ны?

[Авраам] сказав: сім агниць оцих візьми від руки моєї, щоб вони були мені свідченням, що я викопав цей колодязь.

И рече́ Авраа́мъ: я́ко се́дмь си́хъ а́гницъ во́змеши у мене́, да бу́дутъ ми́ во свидѣ́телство, я́ко а́зъ ископа́хъ кла́дязь се́й.

Тому і назвав він це місце: Вирсавія, тому що тут вони обоє клялися

Сего́ ра́ди наименова́ и́мя мѣ́сту тому́ кла́дязь Кля́твенный: я́ко та́мо кля́стася о́ба

й уклали союз у Вирсавії. І встав Авимелех, і [Ахузаф, нареченопровідник його, і] Фихол, воєначальник його, і повернулися в землю Филистимську.

и завѣща́ста завѣ́тъ у кла́дязя Кля́твеннаго. Воста́ же Авімеле́хъ, и Охоза́ѳъ невѣстоводи́тель єго́, и Фіхо́лъ воєво́да си́лы єго́, и возврати́шася въ зе́млю Филісті́мску.

І насадив [Авраам] біля Вирсавії гай і призвав там ім’я Господа, Бога вічного.

И насади́ Авраа́мъ ни́ву у кла́дязя Кля́твеннаго, и призва́ ту́ и́мя Го́спода, Бо́га вѣ́чнаго.

І жив Авраам у землі Филистимській, як мандрівник, дні довгі.

Обита́ же Авраа́мъ въ земли́ Филісті́мстѣй дни́ мно́ги.

І було, після цих подій Бог спокушав Авраама і сказав йому: Аврааме! Він сказав: ось я.

И бы́сть по глаго́лѣхъ си́хъ, Бо́гъ искуша́ше Авраа́ма и рече́ єму́: Авраа́ме, Авраа́ме. И рече́: се́ а́зъ.

Бог сказав: візьми сина твого, єдиного твого, якого ти любиш, Ісаака; і піди в землю Моріа і там принеси його у всепалення на одній з гір, про яку Я скажу тобі.

И рече́: поими́ сы́на твоєго́ возлю́бленнаго, єго́же возлюби́лъ єси́, Ісаа́ка, и иди́ на зе́млю Высо́ку и вознеси́ єго́ та́мо во всесожже́ніє, на єди́ну от го́ръ, и́хже ти́ реку́.

Авраам устав рано-вранці, осідлав осла свого, взяв з собою двох слуг своїх та Ісаака, сина свого; наколов дров для всепалення і, вставши, пішов на місце, про яке сказав йому Бог.

Воста́въ же Авраа́мъ у́тро, осѣдла́ осля́ своє́: поя́тъ же съ собо́ю два́ о́трочища и Ісаа́ка сы́на своєго́: и растни́въ дрова́ во всесожже́ніє, воста́въ и́де, и пріи́де на мѣ́сто, є́же рече́ єму́ Бо́гъ, въ тре́тій де́нь.

На третій день Авраам звів очі свої, і побачив те місце здалеку.

И воззрѣ́въ Авраа́мъ очи́ма свои́ма, ви́дѣ мѣ́сто издале́че.

І сказав Авраам слугам своїм: ви залиштеся тут з ослом, а я і син підемо туди і поклонимося, і повернемося до вас.

И рече́ Авраа́мъ отроко́мъ свои́мъ: ся́дите здѣ́ со осля́темъ: а́зъ же и дѣ́тищь по́йдемъ до о́ндѣ, и поклони́вшеся возврати́мся къ ва́мъ.

І взяв Авраам дрова для всепалення, і поклав на Ісаака, сина свого; взяв у руки вогонь і ніж, і пішли обоє разом.

Взя́ же Авраа́мъ дрова́ всесожже́нія и возложи́ на Ісаа́ка сы́на своєго́: взя́ же въ ру́ки и о́гнь, и но́жь, и идо́ста о́ба вку́пѣ.

І почав Ісаак говорити Аврааму, батькові своєму, і сказав: батьку мій! Він відповів: ось я, сину мій. Він сказав: ось вогонь і дрова, де ж агнець для всепалення?

Рече́ же Ісаа́къ ко Авраа́му отцу́ своєму́: о́тче. О́нъ же рече́: что́ єсть, ча́до? Рече́ же: се́, о́гнь и дрова́, гдѣ́ єсть овча́ є́же во всесожже́ніє?

Авраам сказав: Бог угледить Собі агнця для всепалення, сину мій. І йшли далі обоє разом.

Рече́ же Авраа́мъ: Бо́гъ у́зритъ Себѣ́ овча́ во всесожже́ніє, ча́до. Ше́дша же о́ба вку́пѣ,

І пройшли на місце, про яке сказав йому Бог; і влаштував там Авраам жертовник, розклав дрова і, зв’язавши сина свого Ісаака, поклав його на жертовник поверх дров.

пріидо́ста на мѣ́сто, є́же рече́ єму́ Бо́гъ: и созда́ та́мо Авраа́мъ же́ртвенникъ и возложи́ дрова́: и связа́въ Ісаа́ка сы́на своєго́, возложи́ єго́ на же́ртвенникъ верху́ дро́въ.

І простяг Авраам руку свою і взяв ніж, щоб заколоти сина свого.

И простре́ Авраа́мъ ру́ку свою́, взя́ти но́жь, закла́ти сы́на своєго́.

Але ангел Господній воззвав до нього з неба і сказав: Аврааме! Аврааме! Він сказав: ось я.

И воззва́ и́ А́нгелъ Госпо́день съ небесе́, и рече́: Авраа́ме, Авраа́ме. О́нъ же рече́: се́, а́зъ.

Ангел сказав: не здіймай руки твоєї на отрока і не роби з ним нічого, тому що тепер Я знаю, що боїшся ти Бога і не пожалів сина твого, єдиного твого, для Мене.

И рече́: да не возложи́ши руки́ твоєя́ на о́трочища, ниже́ да сотвори́ши єму́ что́: ны́нѣ бо позна́хъ, я́ко бои́шися ты́ Бо́га, и не пощадѣ́лъ єси́ сы́на твоєго́ возлю́бленнаго Мене́ ра́ди.

І підвів Авраам очі свої і побачив: і ось, позаду баран, що заплутався у гущавині рогами своїми. Авраам пішов, узяв барана і приніс його у всепалення замість [Ісаака], сина свого.

И воззрѣ́въ Авраа́мъ очи́ма свои́ма ви́дѣ, и се́, ове́нъ єди́нъ держи́мый рога́ма въ са́дѣ Саве́къ: и и́де Авраа́мъ, и взя́ овна́, и вознесе́ єго́ во всесожже́ніє вмѣ́сто Ісаа́ка сы́на своєго́.

І нарік Авраам ім’я місцю тому: Єгова-іре^*. Тому і нині говориться: на горі Єгови угледиться.

И нарече́ Авраа́мъ и́мя мѣ́сту тому́: Госпо́дь ви́дѣ: да реку́тъ дне́сь: на горѣ́ Госпо́дь яви́ся.

І вдруге воззвав до Авраама ангел Господній з неба

И воззва́ А́нгелъ Госпо́день Авраа́ма втори́цею съ небесе́,

і сказав: Собою клянуся, говорить Господь, що, оскільки ти зробив це діло, і не пожалів сина твого, єдиного твого, [для Мене,]

глаго́ля: Мно́ю Самѣ́мъ кля́хся, глаго́летъ Госпо́дь, єго́же ра́ди сотвори́лъ єси́ глаго́лъ се́й и не пощадѣ́лъ єси́ сы́на твоєго́ возлю́бленнаго Мене́ ра́ди:

то Я благословляючи благословлю тебе і примножуючи примножу сíм’я твоє, як зірки небесні і як пісок на березі моря; й оволодіє сíм’я твоє містами ворогів своїх;

вои́стинну благословя́ благословлю́ тя, и умножа́я умно́жу сѣ́мя твоє́, я́ко звѣ́зды небе́сныя, и я́ко песо́къ вскра́й мо́ря: и наслѣ́дитъ сѣ́мя твоє́ гра́ды супоста́товъ,

і благословляться у сімені твоєму всі народи землі за те, що ти послухався голосу Мого.

и благословя́тся о сѣ́мени твоє́мъ вси́ язы́цы земні́и, зане́же послу́шалъ єси́ гла́са Моєго́.

І повернувся Авраам до слуг своїх, і встали і пішли разом у Вирсавію; і жив Авраам у Вирсавії.

Возврати́ся же Авраа́мъ ко отроко́мъ свои́мъ, и воста́вше идо́ша ку́пно ко кла́дязю Кля́твенному: и всели́ся Авраа́мъ у кла́дязя Кля́твеннаго.

Після цих подій Авраама сповістили, сказавши: ось, і Милка народила Нахору, братові твоєму, синів:

Бы́сть же по глаго́лѣхъ си́хъ, и повѣ́даша Авраа́му, глаго́люще: се́, роди́ Ме́лха и та́ сы́ны бра́ту твоєму́ Нахо́ру,

Уца, первістка його, Вуза, брата його, Кемуїла, батька Арамового,

О́кса пе́рвенца, и Ва́вкса бра́та єго́, и Камуи́ла отца́ Си́рска,

Кеседа, Хазо, Пилдаша, Ідлафа і Вафуїла;

и Хаза́да, и Аза́ва, и Фалде́са, и Єлда́фа, и Ваѳуи́ла:

від Вафуїла народилася Ревекка. Вісьмох цих [синів] народила Милка Нахору, брату Авраамовому;

Ваѳуи́лъ же роди́ Реве́кку: о́смь сі́и сы́нове, и́хже роди́ Ме́лха Нахо́ру бра́ту Авраа́млю:

і наложниця його, на ім’я Реума, також народила Теваха, Гахама, Тахаша і Мааху.

и нало́жница єго́, є́йже и́мя Ре́вма, роди́ и сія́ Таве́ка, и Таа́ма, и Тохо́са, и Моха́.

Життя Сарриного було сто двадцять сім років: ось роки життя Сарриного;

Бы́сть же житіє́ Са́ррино лѣ́тъ сто́ два́десять се́дмь.

і померла Сарра у Кириаф-Арбі, [який у долині,] що нині Хеврон, у землі Ханаанській. І прийшов Авраам ридати за Саррою й оплакувати її.

И у́мре Са́рра во гра́дѣ Арво́цѣ, и́же є́сть въ раздо́ліи: се́й є́сть Хевро́нъ въ земли́ Ханаа́нстѣй. Пріи́де же Авраа́мъ рыда́ти по Са́ррѣ и пла́кати.

І відійшов Авраам від померлої своєї, і говорив до синів Хетових, і сказав:

И воста́ Авраа́мъ от мертвеца́ своєго́ и рече́ сыно́мъ Хетте́овымъ, глаго́ля:

я у вас подорожній і поселенець; дайте мені у власність місце для гробу між вами, щоб мені померлу мою поховати від очей моїх.

пресе́лникъ и пришле́цъ а́зъ є́смь у ва́съ, дади́те ми́ у́бо стяжа́ніє гро́ба между́ ва́ми, да погребу́ мертвеца́ моєго́ от мене́.

Сини Хета відповіли Аврааму і сказали йому:

Отвѣща́ша же сы́нове Хетте́овы ко Авраа́му, глаго́люще: ни́, господи́не:

послухай нас, господарю наш; ти князь Божий посеред нас; у кращому з наших погребальних місць поховай померлу твою; ніхто з нас не відмовить тобі в погребальному місці, для поховання [в ньому] померлої твоєї.

послу́шай же на́съ: ца́рь от Бо́га ты́ єси́ въ на́съ: во избра́нныхъ гробѣ́хъ на́шихъ погреби́ мертвеца́ твоєго́: никто́же бо от на́съ возбрани́тъ гро́ба своєго́ от тебе́, є́же погребсти́ мертвеца́ твоєго́ та́мо.

Авраам встав і поклонився народу землі тієї, синам Хетовим;

Воста́въ же Авраа́мъ поклони́ся наро́ду земли́, сыно́мъ Хетте́овымъ,

і говорив до них [Авраам] і сказав: якщо ви згодні, щоб я поховав померлу мою, то послухайте мене, попросіть за мене Ефрона, сина Цохарового,

и рече́ къ ни́мъ Авраа́мъ, глаго́ля: а́ще и́мате въ души́ ва́шей, я́ко погребсти́ мертвеца́ моєго́ от лица́ моєго́, послу́шайте мене́ и рцы́те о мнѣ́ Єфро́ну Саа́рову:

щоб він віддав мені печеру Махпелу, що у нього на кінці поля його, щоб за задовільну ціну віддав її мені посеред вас, у власність для поховання.

и да да́стъ ми́ пеще́ру Сугу́бую, я́же є́сть єго́, су́щую на ча́сти села́ єго́: сребро́мъ досто́йнымъ да да́стъ ми́ ю́ у ва́съ въ стяжа́ніє гро́ба.

Ефрон же сидів серед синів Хетових; і відповів Ефрон хеттеянин Аврааму, щоб чули сини Хета, і всі, що входили у ворота міста його, і сказав:

Єфро́нъ же сѣдя́ше посредѣ́ сыно́въ Хетте́овыхъ. Отвѣща́въ же Єфро́нъ Хетте́йскій ко Авраа́му, рече́ слы́шащымъ сыно́мъ Хетте́овымъ и всѣ́мъ приходя́щымъ во гра́дъ, глаго́ля:

ні, господарю мій, послухай мене: я даю тобі поле і печеру, що на ньому, даю тобі, перед очима синів народу мого дарую тобі її, поховай померлу твою.

у мене́ бу́ди, господи́не, и послу́шай мене́: село́ и пеще́ру я́же въ не́мъ, тебѣ́ даю́: предъ всѣ́ми гра́жданы мои́ми да́хъ тебѣ́, погреби́ мертвеца́ твоєго́.

Авраам поклонився народу землі тієї

И поклони́ся Авраа́мъ предъ наро́домъ земли́

і промовив до Ефрона, щоб чув [увесь] народ землі тієї, і сказав: якщо послухаєш, я даю тобі за поле срібло; візьми у мене, і я поховаю там померлу мою.

и рече́ Єфро́ну во ушеса́ предъ всѣ́мъ наро́домъ земли́: поне́же по мнѣ́ єси́, послу́шай мене́: сребро́ села́ возми́ у мене́, и погребу́ мертвеца́ моєго́ та́мо.

Ефрон відповів Аврааму і сказав йому:

Отвѣща́ же Єфро́нъ Авраа́му, глаго́ля:

господарю мій! послухай мене: земля коштує чотириста сиклів срібла; для мене і для тебе що це? поховай померлу твою.

ни́, господи́не: слы́шахъ бо, я́ко земля́ четы́рехъ со́тъ дідра́хмъ сребра́: но что́ бы́ло бы сіє́ между́ мно́ю и тобо́ю? Ты́ же мертвеца́ твоєго́ погреби́.

Авраам вислухав Ефрона; і відважив Авраам Ефрону срібла, скільки він оголосив так, щоб чули сини Хетові, чотириста сиклів срібла, яке ходить серед купців.

И послу́ша Авраа́мъ Єфро́на, и даде́ Авраа́мъ Єфро́ну сребро́, є́же глаго́ла во ушеса́ сыно́въ Хетте́овыхъ, четы́ре ста́ дідра́хмъ сребра́ искуше́на купца́ми.

І стало поле Ефронове, що при Махпелі, навпроти Мамре, поле і печера, що на ньому, і всі дерева, що на полі, в усіх межах його,

И бы́сть село́ Єфро́ново, є́же бѣ́ въ Сугу́бѣй пеще́рѣ, є́же є́сть лице́мъ къ Мамврі́и, село́ и пеще́ра я́же бѣ́ въ не́мъ, и вся́коє дре́во, є́же бѣ́ на селѣ́, и все́ є́же є́сть въ предѣ́лѣхъ єго́ о́крестъ,

володінням Авраамовим перед очима синів Хета, усіх, що входять у ворота міста його.

Авраа́му [бы́сть] въ стяжа́ніє предъ сы́ны Хетте́овыми и предъ всѣ́ми приходя́щими во гра́дъ.

Після цього Авраам поховав Сарру, дружину свою, у печері поля в Махпелі, навпроти Мамре, що нині Хеврон, у землі Ханаанській.

По си́хъ погребе́ Авраа́мъ Са́рру жену́ свою́ въ пеще́рѣ се́лнѣй Сугу́бѣй, я́же є́сть проти́ву Мамврі́и: сія́ є́сть Хевро́нъ въ земли́ Ханаа́нстѣй.

Так дістались Аврааму від синів Хетових поле і печера, що на ньому, у власність для поховання.

И утвержде́но є́сть село́ и пеще́ра, я́же бѣ́ на не́мъ, Авраа́му въ стяжа́ніє гро́ба от сыно́въ Хетте́овыхъ.

Авраам був уже старий і в літах похилих. Господь благословив Авраама усім.

Авраа́мъ же бя́ше ста́ръ, заматерѣ́вшій во дне́хъ: и Госпо́дь благослови́ Авраа́ма во всѣ́хъ.

І сказав Авраам рабові своєму, старшому в домі його, який управляв усім, що у нього було: поклади руку твою під стегно моє

И рече́ Авраа́мъ рабу́ своєму́ старѣ́йшему до́му своєго́, облада́ющему всѣ́ми єго́: положи́ ру́ку твою́ подъ стегно́ моє́,

і клянися мені Господом, Богом неба і Богом землі, що ти не візьмеш синові моєму [Ісааку] дружини з дочок хананеїв, серед яких я живу,

и заклену́ тя Го́сподемъ Бо́гомъ небесе́ и Бо́гомъ земли́, да не по́ймеши сы́ну моєму́ Ісаа́ку жены́ от дще́рей Ханане́йскихъ, съ ни́миже а́зъ живу́ въ ни́хъ:

але підеш у землю мою, на батьківщину мою [і до племені мого], і візьмеш [звідти] дружину синові моєму Ісааку.

но то́кмо на зе́млю мою́, идѣ́же роди́хся, по́йдеши, и ко пле́мени моєму́, и по́ймеши жену́ сы́ну моєму́ Ісаа́ку отту́ду.

Раб сказав йому: можливо, не захоче жінка йти зі мною в цю землю, чи повинен я повернути сина твого в землю, з якої ти вийшов?

Рече́ же къ нему́ ра́бъ: єда́ у́бо не восхо́щетъ ити́ жена́ вслѣ́дъ со мно́ю на зе́млю сію́, возвращу́ ли сы́на твоєго́ въ зе́млю, от нея́же изше́лъ єси́?

Авраам сказав йому: бережися, не повертай сина мого туди;

Рече́ же къ нему́ Авраа́мъ: внемли́ себѣ́, да не возврати́ши сы́на моєго́ она́мо.

Господь, Бог неба [і Бог землі], Який взяв мене з дому батька мого і з землі народження мого, Який говорив мені і Який клявся мені, говорячи: [тобі і] нащадкам твоїм дам цю землю, — Він пошле ангела Свого перед тобою, і ти візьмеш дружину синові моєму [Ісааку] звідти;

Госпо́дь Бо́гъ небесе́ и Бо́гъ земли́, И́же поя́ мя изъ до́му отца́ моєго́ и от земли́, въ не́йже роди́хся, И́же глаго́ла мнѣ́ и И́же кля́ся мнѣ́, глаго́ля: тебѣ́ да́мъ зе́млю сію́ и сѣ́мени твоєму́, То́й по́слетъ А́нгела Своєго́ предъ тобо́ю, и по́ймеши жену́ сы́ну моєму́ Ісаа́ку отту́ду:

якщо ж не захоче жінка йти з тобою [у землю цю], ти будеш вільний від цієї клятви моєї; тільки сина мого не повертай туди.

а́ще же не восхо́щетъ жена́ поити́ съ тобо́ю въ зе́млю сію́, чи́стъ бу́деши от закля́тія моєго́: то́чію сы́на моєго́ не возврати́ та́мо.

І поклав раб руку свою під стегно Авраама, господаря свого, і поклявся йому в цьому.

И положи́ ра́бъ ру́ку свою́ подъ стегно́ Авраа́ма господи́на своєго́, и кля́ся єму́ о словеси́ се́мъ.

І взяв раб з верблюдів господаря свого десять верблюдів і пішов. У руках у нього були також різні скарби господаря його. Він встав і пішов у Месопотамію, в місто Нахора,

И взя́ ра́бъ де́сять велблю́дъ от велблю́дъ господи́на своєго́, и от всѣ́хъ бла́гъ господи́на своєго́ съ собо́ю, и воста́въ и́де въ Месопота́мію во гра́дъ Нахо́ровъ:

і зупинив верблюдів за містом, біля колодязя води, надвечір, у той час, коли виходять жінки брати [воду],

и поста́ви велблю́ды внѣ́ гра́да у кла́дязя во́днаго подъ ве́черъ, єгда́ исхо́дятъ [жены́] почерпа́ти воды́,

і сказав: Господи, Боже господаря мого Авраама! пошли її сьогодні назустріч мені і вчини милість з господарем моїм Авраамом;

и рече́: Го́споди, Бо́же господи́на моєго́ Авраа́ма, благоустро́й предо мно́ю дне́сь, и сотвори́ ми́лость съ господи́номъ мои́мъ Авраа́момъ:

ось, я стою біля джерела води, і дочки жителів міста виходять черпати воду;

се́, а́зъ ста́хъ у кла́дязя во́днаго, дще́ри же живу́щихъ во гра́дѣ исхо́дятъ почерпа́ти воды́:

і дівчина, якій я скажу: нахили глечик твій, я нап’юся, і яка скаже [мені]: пий, я й верблюдам твоїм дам пити, [поки не нап’ються,] — ось та, яку Ти призначив рабу Твоєму Ісааку; і з того довідаюсь я, що Ти твориш милість з господарем моїм [Авраамом].

и бу́детъ дѣви́ца, є́йже а́зъ реку́: преклони́ водоно́съ тво́й, да пію́, и рече́тъ ми́: пі́й ты́, и велблю́ды твоя́ напою́, до́ндеже напію́тся: сію́ угото́валъ єси́ рабу́ Твоєму́ Ісаа́ку: и по сему́ увѣ́мъ, я́ко сотвори́лъ єси́ ми́лость съ господи́номъ мои́мъ Авраа́момъ.

Ще не перестав він говорити [у розумі своєму], і ось, вийшла Ревекка, яка народилася від Вафуїла, сина Милки, дружини Нахора, брата Авраамового, і глечик її на плечі її;

И бы́сть пре́жде не́же сконча́ти єму́ глаго́лющу во умѣ́ своє́мъ, и се́, Реве́кка исхожда́ше, я́же роди́ся Ваѳуи́лу, сы́ну Ме́лхи жены́ Нахо́ра, бра́та же Авраа́мля, держа́щи водоно́съ на ра́мѣхъ свои́хъ:

дівчина була прекрасна на вигляд, діва, якої не пізнав чоловік. Вона зійшла до джерела, наповнила глечик свій і пішла нагору.

дѣви́ца же бя́ше доброзра́чна зѣло́: дѣ́ва бѣ́, му́жъ не позна́ єя́. Соше́дши же на кла́дязь, напо́лни водоно́съ сво́й и взы́де.

І побіг раб назустріч їй і сказав: дай мені напитися трохи із глечика твого.

Тече́ же ра́бъ во срѣ́теніє є́й и рече́: напо́й мя́ ма́ло водо́ю от водоно́са твоєго́.

Вона сказала: пий, господарю мій. І негайно спустила глечик свій на руку свою і напоїла його.

Сія́ же рече́: пі́й, господи́не. И потща́ся, и сня́ водоно́съ на мы́шца своя́, и напои́ єго́, до́ндеже напи́ся.

І, коли напоїла його, сказала: я наберу води також і для верблюдів твоїх, доки не нап’ються [усі].

И рече́: и велблю́домъ твои́мъ налію́, до́ндеже вси́ напію́тся.

І негайно вилила воду із глечика свого в поїлку і побігла знову до колодязя почерпнути [води], і набрала для усіх верблюдів його.

И потща́ся, и испраздни́ водоно́съ въ пои́ло: и тече́ па́ки на кла́дязь почерпну́ти воды́, и влія́ велблю́домъ всѣ́мъ.

Чоловік той дивився на неї зі здивуванням у мовчанні, бажаючи зрозуміти, чи благословив Господь путь його, чи ні.

Человѣ́къ же выразумѣва́ше ю́ и помолчева́ше, да уразумѣ́єтъ, а́ще благоустро́и Бо́гъ пу́ть єму́, или́ ни́.

Коли верблюди перестали пити, тоді чоловік той узяв золоту сергу, вагою півсикля, і два зап’ястя на руки їй, вагою в десять сиклів золота;

Бы́сть же єгда́ преста́ша вси́ велблю́ды пію́ще, взя́ человѣ́къ усеря́зи зла́ты вѣ́сомъ по дра́хмѣ и два́ запя́стія на ру́ки єя́: де́сять златни́цъ вѣ́съ и́хъ.

[і запитав її] і сказав: чия ти дочка? скажи мені, чи є в домі батька твого місце, щоб нам переночувати?

И вопроси́ ю́ и рече́: чія́ єси́ дще́рь? Повѣ́ждь ми́, а́ще є́сть у отца́ твоєго́ мѣ́сто на́мъ вита́ти?

Вона сказала йому: я дочка Вафуїла, сина Милки, якого вона народила Нахору.

Она́ же рече́ єму́: дще́рь Ваѳуи́лева є́смь [сы́на] Ме́лхина, єго́же роди́ Нахо́ру.

І ще сказала йому: у нас багато соломи і корму, і є місце для ночівлі.

И рече́ єму́: и плевы́ и сѣ́на мно́го у на́съ, и мѣ́сто вита́ти.

І схилився чоловік той і поклонився Господу,

И благослови́въ человѣ́къ, поклони́ся Го́споду

і сказав: благословенний Господь Бог господаря мого Авраама, Який не залишив господаря мого милістю Своєю й істиною Своєю! Господь прямою дорогою привів мене до дому брата господаря мого.

и рече́: благослове́нъ Госпо́дь Бо́гъ господи́на моєго́ Авраа́ма, И́же не оста́ви пра́вды Своєя́ и и́стины от господи́на моєго́: и мене́ благоустро́и Госпо́дь въ до́мъ бра́та господи́на моєго́.

Дівчина побігла і розповіла про це в домі матері своїй.

И те́кши дѣви́ца въ до́мъ ма́тере своєя́, повѣ́да по глаго́ломъ си́мъ.

У Ревекки був брат, на ім’я Лаван. Лаван вибіг до тієї людини, до джерела.

Реве́кцѣ же бя́ше бра́тъ, єму́же и́мя Лава́нъ: и тече́ Лава́нъ къ человѣ́ку во́нъ на кла́дязь.

І коли він побачив сергу і зап’ястя на руках у сестри своєї і почув слова Ревекки, сестри своєї, яка говорила: так говорив зі мною той чоловік, — то прийшов до чоловіка цього, і ось, він стоїть з верблюдами біля джерела;

И бы́сть єгда́ ви́дѣ усеря́зи, и запя́стія на руку́ сестры́ своєя́, и єгда́ слы́ша словеса́ Реве́кки сестры́ своєя́, глаго́лющія: си́це глаго́ла мнѣ́ человѣ́къ: и пріи́де къ человѣ́ку, стоя́щу єму́ у велблю́дъ у кла́дязя,

і сказав [йому]: ввійди, благословенний Господом; чому ти стоїш ззовні? я приготував дім і місце для верблюдів.

и рече́ єму́: гряди́, вни́ди благослове́нный от Го́спода, почто́ стои́ши внѣ́? А́зъ же угото́вахъ хра́мину и мѣ́сто велблю́домъ.

І ввійшов чоловік. Лаван розсідлав верблюдів і дав соломи і корму верблюдам, і води, щоб умити ноги йому і людям, які були з ним;

И вни́де человѣ́къ въ до́мъ, и разсѣдла́ велблю́ды, и даде́ пле́вы и сѣ́но велблю́домъ, и во́ду умы́ти но́зѣ єго́, и но́ги муже́мъ, и́же бя́ху съ ни́мъ:

і запропонована була йому їжа; але він сказав: не буду їсти, поки не скажу про діло своє. І сказали: говори.

и предложи́ и́мъ хлѣ́бы я́сти, и рече́: не я́мъ, до́ндеже возглаго́лю словеса́ моя́. И рече́: глаго́ли.

Він сказав: я раб Авраамів;

И рече́: ра́бъ Авраа́мль є́смь а́зъ:

Господь дуже благословив господаря мого, і він став великим: Він дав йому овець і волів, срібло і золото, рабів і рабинь, верблюдів і ослів;

Госпо́дь же благослови́ господи́на моєго́ зѣло́, и возвы́сися: и даде́ єму́ о́вцы и телцы́, сребро́ и зла́то, рабы́ и рабы́ни, и велблю́ды и ослы́:

Сарра, дружина господаря мого, вже будучи старою, народила господарю моєму [одного] сина, якому він віддав усе, що в нього;

и роди́ Са́рра, жена́ господи́на моєго́, сы́на єди́наго господи́ну моєму́, состарѣ́вшемуся єму́, и даде́ єму́, єли́ка имя́ше:

і взяв з мене клятву господар мій, сказавши: не бери дружини синові моєму з дочок хананеїв, у землі яких я живу,

и закля́ мя господи́нъ мо́й, глаго́ля: не по́ймеши жены́ сы́ну моєму́ от дще́рей Ханане́йскихъ, въ ни́хже а́зъ обита́ю въ земли́ и́хъ: