|
Глава 1
|
Глава 1
|
|
1
|
1
|
|
Яків, раб Бога і Господа Ісуса Христа, дванадцятьом колінам, що в розсіянні, — радуйтеся.
|
(Зач. 50) Іа́ков, Бо́гу і Го́споду Ісу́су Христу́ раб, обімана́десяте колі́нома, і́же в разсі́янії, ра́доватися.
|
|
2
|
2
|
|
З великою радістю приймайте, браття мої, коли підпадаєте різним спокусам,
|
Вся́ку ра́дость імі́йте, бра́тіє моя́, єгда́ во іскуше́нія впа́даете разли́чна,
|
|
3
|
3
|
|
знаючи, що випробування вашої віри дає терпіння;
|
ві́дяще, я́ко іскуше́ніє ва́шея ві́ри соді́ловаєть терпі́ніє;
|
|
4
|
4
|
|
терпіння ж повинно мати досконалу дію, щоб ви були досконалі в усій повноті без усякого недоліку.
|
терпі́ніє же ді́ло соверше́нно да і́мать, я́ко да бу́дете соверше́нні і всеці́лі, ні в че́мже лише́ні.
|
|
5
|
5
|
|
Якщо ж у кого з вас не вистачає мудрости, нехай просить у Бога, Який дає всім просто й без докорів, — і дасться йому.
|
А́ще же кто от вас лише́н єсть прему́дрости, да про́сить от даю́щаго Бо́га всім нелицеприє́мні і не поноша́ющаго, і да́сться єму́.
|
|
6
|
6
|
|
Але нехай просить з вірою, нітрохи не сумніваючись, бо той, хто сумнівається, подібний до морської хвилі, яку вітер здіймає і розвіває.
|
Да про́сить же ві́рою, нічто́же сумня́ся; сумня́йся бо уподо́бися волне́нію морсько́му, ві́три возмета́єму і развіва́єму.
|
|
7
|
7
|
|
Hехай не думає така людина одержати що-небудь від Господа.
|
Да не мнить бо челові́к он, я́ко при́йметь что от Бо́га.
|
|
8
|
8
|
|
Двоєдушна людина нестійка на всіх шляхах своїх.
|
Муж двоєду́шен неустро́єн во всіх путе́х свої́х.
|
|
9
|
9
|
|
Hехай хвалиться брат смиренний своєю висотою,
|
Да хва́литься же брат смире́нний в висоті́ своє́й,
|
|
10
|
10
|
|
а багатий — смиренням своїм, бо він перейде, як цвіт трав’яний.
|
бога́тий же во смире́нії своє́м, зане́ я́коже цвіт тра́вний мимоі́деть;
|
|
11
|
11
|
|
Сходить сонце, настає спека, і спекою висушує траву; цвіт її опадає, зникає краса її вигляду, так в’яне і багатий на своїх шляхах.
|
возсія́ бо со́лнце со зно́єм, і ізсуши́ траву́, і цвіт єя́ отпаде́, і благолі́піє лиця́ єя́ поги́бе; си́це і бога́тий в хожде́нії своє́м ув'яда́єть.
|
|
12
|
12
|
|
Блаженна людина, яка переносить спокуси, бо, будучи випробуваною, вона одержить вінець життя, який обіцяв Господь тим, що люблять Його.
|
Блаже́н муж, і́же претерпи́ть іскуше́ніє; зане́ іску́сен бив, при́йметь віне́ць жи́зні, єго́же обіща́ Бог лю́б'ящим Єго́.
|
|
13
|
13
|
|
У спокусі ніхто не кажи: «Бог мене спокушає»; бо Бог не спокушається злом і Сам не спокушає нікого,
|
Нікто́же іскуша́єм да глаго́леть, я́ко от Бо́га іскуша́єм єсьм; Бог бо ність іскуси́тель злим [іскуша́єм зли́ми], не іскуша́єть же Той нікого́же,
|
|
14
|
14
|
|
але кожен спокушається, захоплюючись і зваблюючись власною похіттю;
|
ки́йждо же іскуша́ється, от своєя́ по́хоті влеко́м і прельща́єм;
|
|
15
|
15
|
|
похіть же, зачавши, породжує гріх, а вчинений гріх породжує смерть.
|
Та́же по́хоть заче́нши ражда́єть гріх, гріх же соді́ян ражда́єть смерть.
|
|
16
|
16
|
|
Hе обманюйтесь, браття мої улюблені.
|
Не льсті́теся, бра́тіє моя́ возлю́бленная;
|
|
17
|
17
|
|
Всяке добре даяння і всякий досконалий дар сходять зверху, від Отця світів, у Якого немає зміни і ні тіні переміни.
|
вся́ко дая́ніє бла́го і всяк дар соверше́н сви́ше єсть, сходя́й от Отця́ сві́тов, у Него́же ність преміне́ніє, іли́ преложе́нія стінь.
|
|
18
|
18
|
|
Захотівши, Він породив нас словом істини, щоб нам бути якимсь початком Його створінь.
|
Восхоті́в бо породи́ нас сло́вом і́стини, во є́же би́ти нам нача́ток ні́кий созда́нієм Єго́.
|
|
19
|
19
|
|
Отож, браття мої улюблені, кожна людина нехай буде скорою на слухання, повільною на слова, повільною на гнів,
|
(Зач. 51) Ті́мже, бра́тіє моя́ возлю́бленная, да бу́деть всяк челові́к скор усли́шати (і) ко́сен глаго́лати, ко́сен во гнів,
|
|
20
|
20
|
|
бо гнів людини не творить правди Божої.
|
гнів бо му́жа пра́вди Бо́жия не соді́ловаєть.
|
|
21
|
21
|
|
Тому, відкинувши всяку нечистоту і залишок злоби, з лагідністю прийміть насаджене слово, яке може спасти ваші душі.
|
Сего́ ра́ди отло́жше вся́ку скве́рну і ізби́ток зло́би, в кро́тості приймі́те всажде́нноє сло́во, могу́щеє спасти́ ду́ші ва́ша.
|
|
22
|
22
|
|
Будьте ж виконавцями слова, а не тільки слухачами, які самих себе обманюють.
|
Бива́йте же творці́ сло́ва, а не то́чію сли́шателі, прельща́юще себе́ самі́х.
|
|
23
|
23
|
|
Бо хто слухає слово і не виконує, той подібний до людини, яка розглядає природні риси свого обличчя у дзеркалі:
|
Зане́ а́ще кто єсть сли́шатель сло́ва, а не творе́ць, такови́й уподо́бися му́жу смотря́ющу лице́ битія́ своєго́ в зерца́лі:
|
|
24
|
24
|
|
вона подивилась на себе, відійшла і відразу ж забула, яка вона.
|
усмотри́ бо себе́ і оти́де, і а́біє заби́, како́в бі.
|
|
25
|
25
|
|
Але хто вникне в закон довершений, в закон свободи, і перебуватиме в ньому, той, будучи не слухачем, який забуває, а виконавцем діла, блаженний буде у своїй діяльності.
|
Прини́кий же в зако́н соверше́н свобо́ди, і преби́в, сей не сли́шатель заби́тлив бив, но творе́ць ді́ла, сей блаже́н в ді́ланії своє́м бу́деть.
|
|
26
|
26
|
|
Коли хто з вас гадає, що він побожний і не приборкує свого язика, але спокушає своє серце, то побожність у того пуста.
|
А́ще кто мни́ться ві́рен би́ти в вас, і не обуздова́єть язи́ка своєго́, но льстить се́рдце своє́, сего́ су́єтна (єсть) ві́ра.
|
|
27
|
27
|
|
Чиста і непорочна побожність перед Богом і Отцем є в тому, щоб піклуватися про сиріт і вдів у їхніх скорботах і берегти себе неоскверненим від світу.
|
Ві́ра бо чиста́ і нескве́рна пред Бо́гом і Отце́м сія́ єсть, є́же посіща́ти си́рих і вдови́ць в ско́рбіх їх, (і) нескве́рна себе́ блюсти́ от ми́ра.
|
Старий Заповіт
• Бут. • Вих. • Лев. • Чис. • Втор.
• Нав. • Суд. • Руф. • 1 Цар. • 2 Цар. • 3 Цар. • 4 Цар. • 1 Пар. • 2 Пар. • 1 Езд. • 2 Езд. • 3 Езд. • Неєм. • Тов. • Юдиф. • Есф. • 1 Мак. • 2 Мак. • 3 Мак.
• Іов. • Пс. • Притч. • Еккл. • Пісн. • Прем. • Сир.
• Іс. • Єр. • Плач. • Посл. Єр. • Вар. • Єз. • Дан.
• Ос. • Іоїл. • Ам. • Авд. • Іона. • Мих. • Наум. • Авв. • Соф. • Агг. • Зах. • Мал.