|
Глава 1
|
Глава 1
|
|
1
|
1
|
| Яків, раб Бога і Господа Ісуса Христа, дванадцятьом колінам, що в розсіянні, — радуйтеся. | (Зач. 50) Іа́ков, Бо́гу і Го́споду Ісу́су Христу́ раб, обімана́десяте колі́нома, і́же в разсі́янії, ра́доватися. |
|
2
|
2
|
| З великою радістю приймайте, браття мої, коли підпадаєте різним спокусам, | Вся́ку ра́дость імі́йте, бра́тіє моя́, єгда́ во іскуше́нія впа́даете разли́чна, |
|
3
|
3
|
| знаючи, що випробування вашої віри дає терпіння; | ві́дяще, я́ко іскуше́ніє ва́шея ві́ри соді́ловаєть терпі́ніє; |
|
4
|
4
|
| терпіння ж повинно мати досконалу дію, щоб ви були досконалі в усій повноті без усякого недоліку. | терпі́ніє же ді́ло соверше́нно да і́мать, я́ко да бу́дете соверше́нні і всеці́лі, ні в че́мже лише́ні. |
|
5
|
5
|
| Якщо ж у кого з вас не вистачає мудрости, нехай просить у Бога, Який дає всім просто й без докорів, — і дасться йому. | А́ще же кто от вас лише́н єсть прему́дрости, да про́сить от даю́щаго Бо́га всім нелицеприє́мні і не поноша́ющаго, і да́сться єму́. |
|
6
|
6
|
| Але нехай просить з вірою, нітрохи не сумніваючись, бо той, хто сумнівається, подібний до морської хвилі, яку вітер здіймає і розвіває. | Да про́сить же ві́рою, нічто́же сумня́ся; сумня́йся бо уподо́бися волне́нію морсько́му, ві́три возмета́єму і развіва́єму. |
|
7
|
7
|
| Hехай не думає така людина одержати що-небудь від Господа. | Да не мнить бо челові́к он, я́ко при́йметь что от Бо́га. |
|
8
|
8
|
| Двоєдушна людина нестійка на всіх шляхах своїх. | Муж двоєду́шен неустро́єн во всіх путе́х свої́х. |
|
9
|
9
|
| Hехай хвалиться брат смиренний своєю висотою, | Да хва́литься же брат смире́нний в висоті́ своє́й, |
|
10
|
10
|
| а багатий — смиренням своїм, бо він перейде, як цвіт трав’яний. | бога́тий же во смире́нії своє́м, зане́ я́коже цвіт тра́вний мимоі́деть; |
|
11
|
11
|
| Сходить сонце, настає спека, і спекою висушує траву; цвіт її опадає, зникає краса її вигляду, так в’яне і багатий на своїх шляхах. | возсія́ бо со́лнце со зно́єм, і ізсуши́ траву́, і цвіт єя́ отпаде́, і благолі́піє лиця́ єя́ поги́бе; си́це і бога́тий в хожде́нії своє́м ув'яда́єть. |
|
12
|
12
|
| Блаженна людина, яка переносить спокуси, бо, будучи випробуваною, вона одержить вінець життя, який обіцяв Господь тим, що люблять Його. | Блаже́н муж, і́же претерпи́ть іскуше́ніє; зане́ іску́сен бив, при́йметь віне́ць жи́зні, єго́же обіща́ Бог лю́б'ящим Єго́. |
|
13
|
13
|
| У спокусі ніхто не кажи: «Бог мене спокушає»; бо Бог не спокушається злом і Сам не спокушає нікого, | Нікто́же іскуша́єм да глаго́леть, я́ко от Бо́га іскуша́єм єсьм; Бог бо ність іскуси́тель злим [іскуша́єм зли́ми], не іскуша́єть же Той нікого́же, |
|
14
|
14
|
| але кожен спокушається, захоплюючись і зваблюючись власною похіттю; | ки́йждо же іскуша́ється, от своєя́ по́хоті влеко́м і прельща́єм; |
|
15
|
15
|
| похіть же, зачавши, породжує гріх, а вчинений гріх породжує смерть. | Та́же по́хоть заче́нши ражда́єть гріх, гріх же соді́ян ражда́єть смерть. |
|
16
|
16
|
| Hе обманюйтесь, браття мої улюблені. | Не льсті́теся, бра́тіє моя́ возлю́бленная; |
|
17
|
17
|
| Всяке добре даяння і всякий досконалий дар сходять зверху, від Отця світів, у Якого немає зміни і ні тіні переміни. | вся́ко дая́ніє бла́го і всяк дар соверше́н сви́ше єсть, сходя́й от Отця́ сві́тов, у Него́же ність преміне́ніє, іли́ преложе́нія стінь. |
|
18
|
18
|
| Захотівши, Він породив нас словом істини, щоб нам бути якимсь початком Його створінь. | Восхоті́в бо породи́ нас сло́вом і́стини, во є́же би́ти нам нача́ток ні́кий созда́нієм Єго́. |
|
19
|
19
|
| Отож, браття мої улюблені, кожна людина нехай буде скорою на слухання, повільною на слова, повільною на гнів, | (Зач. 51) Ті́мже, бра́тіє моя́ возлю́бленная, да бу́деть всяк челові́к скор усли́шати (і) ко́сен глаго́лати, ко́сен во гнів, |
|
20
|
20
|
| бо гнів людини не творить правди Божої. | гнів бо му́жа пра́вди Бо́жия не соді́ловаєть. |
|
21
|
21
|
| Тому, відкинувши всяку нечистоту і залишок злоби, з лагідністю прийміть насаджене слово, яке може спасти ваші душі. | Сего́ ра́ди отло́жше вся́ку скве́рну і ізби́ток зло́би, в кро́тості приймі́те всажде́нноє сло́во, могу́щеє спасти́ ду́ші ва́ша. |
|
22
|
22
|
| Будьте ж виконавцями слова, а не тільки слухачами, які самих себе обманюють. | Бива́йте же творці́ сло́ва, а не то́чію сли́шателі, прельща́юще себе́ самі́х. |
|
23
|
23
|
| Бо хто слухає слово і не виконує, той подібний до людини, яка розглядає природні риси свого обличчя у дзеркалі: | Зане́ а́ще кто єсть сли́шатель сло́ва, а не творе́ць, такови́й уподо́бися му́жу смотря́ющу лице́ битія́ своєго́ в зерца́лі: |
|
24
|
24
|
| вона подивилась на себе, відійшла і відразу ж забула, яка вона. | усмотри́ бо себе́ і оти́де, і а́біє заби́, како́в бі. |
|
25
|
25
|
| Але хто вникне в закон довершений, в закон свободи, і перебуватиме в ньому, той, будучи не слухачем, який забуває, а виконавцем діла, блаженний буде у своїй діяльності. | Прини́кий же в зако́н соверше́н свобо́ди, і преби́в, сей не сли́шатель заби́тлив бив, но творе́ць ді́ла, сей блаже́н в ді́ланії своє́м бу́деть. |
|
26
|
26
|
| Коли хто з вас гадає, що він побожний і не приборкує свого язика, але спокушає своє серце, то побожність у того пуста. | А́ще кто мни́ться ві́рен би́ти в вас, і не обуздова́єть язи́ка своєго́, но льстить се́рдце своє́, сего́ су́єтна (єсть) ві́ра. |
|
27
|
27
|
| Чиста і непорочна побожність перед Богом і Отцем є в тому, щоб піклуватися про сиріт і вдів у їхніх скорботах і берегти себе неоскверненим від світу. | Ві́ра бо чиста́ і нескве́рна пред Бо́гом і Отце́м сія́ єсть, є́же посіща́ти си́рих і вдови́ць в ско́рбіх їх, (і) нескве́рна себе́ блюсти́ от ми́ра. |
