|
Глава 1
|
Глава 1
|
|
1
|
1
|
|
Яків, раб Бога і Господа Ісуса Христа, дванадцятьом колінам, що в розсіянні, — радуйтеся.
|
Іа́ковъ, Бо́гу и Го́споду Іису́су Христу́ ра́бъ, обѣмана́десяте колѣ́нома, и́же въ разсѣ́яніи, ра́доватися.
|
|
2
|
2
|
|
З великою радістю приймайте, браття мої, коли підпадаєте різним спокусам,
|
Вся́ку ра́дость имѣ́йте, бра́тіє моя́, єгда́ во искуше́нія впа́даєте разли́чна,
|
|
3
|
3
|
|
знаючи, що випробування вашої віри дає терпіння;
|
вѣ́дяще, я́ко искуше́ніє ва́шея вѣ́ры содѣ́ловаєтъ терпѣ́ніє:
|
|
4
|
4
|
|
терпіння ж повинно мати досконалу дію, щоб ви були досконалі в усій повноті без усякого недоліку.
|
терпѣ́ніє же дѣ́ло соверше́нно да и́мать, я́ко да бу́дете соверше́нни и всецѣ́ли, ни въ че́мже лише́ни.
|
|
5
|
5
|
|
Якщо ж у кого з вас не вистачає мудрости, нехай просить у Бога, Який дає всім просто й без докорів, — і дасться йому.
|
А́ще же кто́ от ва́съ лише́нъ є́сть прему́дрости, да про́ситъ от даю́щаго Бо́га всѣ́мъ нелицепріє́мнѣ и не поноша́ющаго, и да́стся єму́.
|
|
6
|
6
|
|
Але нехай просить з вірою, нітрохи не сумніваючись, бо той, хто сумнівається, подібний до морської хвилі, яку вітер здіймає і розвіває.
|
Да про́ситъ же вѣ́рою, ничто́же сумня́ся: сумня́йся бо уподо́бися волне́нію морско́му, вѣ́тры возмета́єму и развѣва́єму.
|
|
7
|
7
|
|
Нехай не думає така людина одержати що-небудь від Господа.
|
Да не мни́тъ бо человѣ́къ о́нъ, я́ко пріи́метъ что́ от Бо́га.
|
|
8
|
8
|
|
Двоєдушна людина нестійка на всіх шляхах своїх.
|
Му́жъ двоєду́шенъ неустро́єнъ во всѣ́хъ путе́хъ свои́хъ.
|
|
9
|
9
|
|
Нехай хвалиться брат смиренний своєю висотою,
|
Да хва́лится же бра́тъ смире́нный въ высотѣ́ своє́й,
|
|
10
|
10
|
|
а багатий — смиренням своїм, бо він перейде, як цвіт трав’яний.
|
бога́тый же во смире́ніи своє́мъ, зане́ я́коже цвѣ́тъ тра́вный мимои́детъ:
|
|
11
|
11
|
|
Сходить сонце, настає спека, і спекою висушує траву; цвіт її опадає, зникає краса її вигляду, так в’яне і багатий на своїх шляхах.
|
возсія́ бо со́лнце со зно́ємъ, и изсуши́ траву́, и цвѣ́тъ єя́ отпаде́, и благолѣ́піє лица́ єя́ поги́бе: си́це и бога́тый въ хожде́ніи своє́мъ увяда́єтъ.
|
|
12
|
12
|
|
Блаженна людина, яка переносить спокуси, бо, будучи випробуваною, вона одержить вінець життя, який обіцяв Господь тим, що люблять Його.
|
Блаже́нъ му́жъ, и́же претерпи́тъ искуше́ніє: зане́ иску́сенъ бы́въ, пріи́метъ вѣне́цъ жи́зни, єго́же обѣща́ Бо́гъ лю́бящымъ Єго́.
|
|
13
|
13
|
|
У спокусі ніхто не кажи: «Бог мене спокушає»; бо Бог не спокушається злом і Сам не спокушає нікого,
|
Никто́же искуша́ємь да глаго́летъ, я́ко от Бо́га искуша́ємь є́смь: Бо́гъ бо нѣ́сть искуси́тель злы́мъ {искуша́ємь злы́ми}, не искуша́єтъ же То́й никого́же,
|
|
14
|
14
|
|
але кожен спокушається, захоплюючись і зваблюючись власною похіттю;
|
кі́йждо же искуша́єтся, от своєя́ по́хоти влеко́мь и прельща́ємь:
|
|
15
|
15
|
|
похіть же, зачавши, породжує гріх, а вчинений гріх породжує смерть.
|
та́же по́хоть заче́нши ражда́єтъ грѣ́хъ, грѣ́хъ же содѣ́янъ ражда́єтъ сме́рть.
|
|
16
|
16
|
|
Не обманюйтесь, браття мої улюблені.
|
Не льсти́теся, бра́тіє моя́ возлю́бленная:
|
|
17
|
17
|
|
Всяке добре даяння і всякий досконалий дар сходять зверху, від Отця світів, у Якого немає зміни і ні тіні переміни.
|
вся́ко дая́ніє бла́го и вся́къ да́ръ соверше́нъ свы́ше є́сть, сходя́й от Отца́ свѣ́товъ, у Него́же нѣ́сть премѣне́ніє, или́ преложе́нія стѣ́нь.
|
|
18
|
18
|
|
Захотівши, Він породив нас словом істини, щоб нам бути якимсь початком Його створінь.
|
Восхотѣ́въ бо породи́ на́съ сло́вомъ и́стины, во є́же бы́ти на́мъ нача́токъ нѣ́кій созда́ніємъ Єго́.
|
|
19
|
19
|
|
Отож, браття мої улюблені, кожна людина нехай буде скорою на слухання, повільною на слова, повільною на гнів,
|
Тѣ́мже, бра́тіє моя́ возлю́бленная, да бу́детъ вся́къ человѣ́къ ско́ръ услы́шати [и] ко́сенъ глаго́лати, ко́сенъ во гнѣ́въ,
|
|
20
|
20
|
|
бо гнів людини не творить правди Божої.
|
гнѣ́въ бо му́жа, пра́вды Бо́жія не содѣ́ловаєтъ.
|
|
21
|
21
|
|
Тому, відкинувши всяку нечистоту і залишок злоби, з лагідністю прийміть насаджене слово, яке може спасти ваші душі.
|
Сего́ ра́ди отло́жше вся́ку скве́рну и избы́токъ зло́бы, въ кро́тости пріими́те всажде́нноє сло́во, могу́щеє спасти́ ду́шы ва́шя.
|
|
22
|
22
|
|
Будьте ж виконавцями слова, а не тільки слухачами, які самих себе обманюють.
|
Быва́йте же творцы́ сло́ва, а не то́чію слы́шатели, прельща́юще себе́ самѣ́хъ.
|
|
23
|
23
|
|
Бо хто слухає слово і не виконує, той подібний до людини, яка розглядає природні риси свого обличчя у дзеркалі:
|
Зане́ а́ще кто́ є́сть слы́шатель сло́ва, а не творе́цъ, таковы́й уподо́бися му́жу смотря́ющу лице́ бытія́ своєго́ въ зерца́лѣ:
|
|
24
|
24
|
|
вона подивилась на себе, відійшла і відразу ж забула, яка вона.
|
усмотри́ бо себе́ и отъи́де, и а́біє забы́, како́въ бѣ́.
|
|
25
|
25
|
|
Але хто вникне в закон довершений, в закон свободи, і перебуватиме в ньому, той, будучи не слухачем, який забуває, а виконавцем діла, блаженний буде у своїй діяльності.
|
Прини́кій же въ зако́нъ соверше́нъ свобо́ды, и пребы́въ, се́й не слы́шатель забы́тливъ бы́въ, но творе́цъ дѣ́ла, се́й блаже́нъ въ дѣ́ланіи своє́мъ бу́детъ.
|
|
26
|
26
|
|
Коли хто з вас гадає, що він побожний і не приборкує свого язика, але спокушає своє серце, то побожність у того пуста.
|
А́ще кто́ мни́тся вѣ́ренъ бы́ти въ ва́съ, и не обуздова́єтъ язы́ка своєго́, но льсти́тъ се́рдце своє́, сего́ су́єтна [є́сть] вѣ́ра.
|
|
27
|
27
|
|
Чиста і непорочна побожність перед Богом і Отцем є в тому, щоб піклуватися про сиріт і вдів у їхніх скорботах і берегти себе неоскверненим від світу.
|
Вѣ́ра бо чиста́ и нескве́рна предъ Бо́гомъ и Отце́мъ сія́ є́сть, є́же посѣща́ти си́рыхъ и вдови́цъ въ ско́рбехъ и́хъ, [и] нескве́рна себе́ блюсти́ от мі́ра.
|
Старий Заповіт
• Бут. • Вих. • Лев. • Чис. • Втор.
• Нав. • Суд. • Руф. • 1 Цар. • 2 Цар. • 3 Цар. • 4 Цар. • 1 Пар. • 2 Пар. • 1 Езд. • 2 Езд. • 3 Езд. • Неєм. • Тов. • Юдиф. • Есф. • 1 Мак. • 2 Мак. • 3 Мак.
• Іов. • Пс. • Притч. • Еккл. • Пісн. • Прем. • Сир.
• Іс. • Єр. • Плач. • Посл. Єр. • Вар. • Єз. • Дан.
• Ос. • Іоїл. • Ам. • Авд. • Іона. • Мих. • Наум. • Авв. • Соф. • Агг. • Зах. • Мал.