І було слово Господнє до Іони, сина Амафиїного:

встань, іди у Ниневію, місто велике, і проповідуй у ньому, бо злодіяння його дійшли до Мене.

І встав Іона, щоб утікати у Фарсис від лиця Господа, і прийшов у Іоппію, і знайшов корабель, який вирушав у Фарсис, віддав платню за проїзд і ввійшов у нього, щоб плисти з ними у Фарсис від імені Господа.

Але Господь здійняв на морі сильний вітер, і зробилася на морі велика буря, і корабель готовий був розбитися.

І злякалися корабельники, і взивали кожен до свого бога, і стали кидати у море поклажу з корабля, щоб полегшити його від неї; Іона ж спустився усередину корабля, ліг і міцно заснув.

І прийшов до нього начальник корабля і сказав йому: чого ти спиш? встань, взивай до Бога твого; можливо, Бог згадає про нас, і ми не загинемо.

І сказали одне одному: підемо, кинемо жереби, щоб дізнатися, за кого осягає нас це лихо. І кинули жереби, й упав жереб на Іону.

Тоді сказали йому: скажи нам, за кого осягла нас ця біда? яке твоє заняття, і звідки ти йдеш? де твоя країна, і з якого ти народу?

І він сказав їм: я єврей, шаную Господа Бога небес, Який створив море і сушу.

І злякалися люди страхом великим і сказали йому: для чого ти це зробив? Бо довідалися ці люди, що він біжить від лиця Господнього, як він сам оголосив їм.

І сказали йому: що зробити нам з тобою, щоб море затихло для нас? Бо море не переставало хвилюватися.

Тоді він сказав їм: візьміть мене і киньте мене у море, і море затихне для вас, бо я знаю, що через мене спостигла вас ця велика буря.

Але ці люди почали посилено гребти, щоб пристати до землі, але не могли, тому що море все продовжувало бушувати проти них.

Тоді воззвали вони до Господа і сказали: молимо Тебе, Господи, нехай не загинемо за душу людини цієї, і не постав нам у провину кров невинну; бо Ти, Господи, зробив те, що угодно Тобі!

І взяли Іону і кинули його у море, і затихло море у люті своїй.

І злякалися ці люди Господа великим страхом, і принесли Господу жертву, і дали обітниці.

І повелів Господь великому киту поглинути Іону; і був Іона в утробі цього кита три дні і три ночі.

І помолився Іона Господу Богу своєму з утроби кита

і сказав: до Господа воззвав я у скорботі моїй, і Він почув мене; з утроби пекла я волав, і Ти почув голос мій.

Ти ввергнув мене у глибину, у серце моря, і потоки оточили мене, усі води Твої і хвилі Твої проходили наді мною.

І я сказав: відкинутий я від очей Твоїх, однак я знову побачу святий храм Твій.

Охопили мене води до душі моєї, безодня обійняла мене; морською травою оповита була голова моя.

До основ гір я зійшов, земля своїми запорами навік закрила мене; але Ти, Господи Боже мій, виведеш душу мою з пекла.

Коли знемогла у мені душа моя, я згадав про Господа, і молитва моя дійшла до Тебе, до храму святого Твого.

Ті, що шанують суєтних і облудних богів, залишили Милосердого свого,

а я гласом хвали принесу Тобі жертву; що обіцяв, виконаю: у Господа спасіння!

І сказав Господь киту, і він вивергнув Іону на сушу.

І було слово Господнє до Іони вдруге:

встань, йди в Ниневію, місто велике, і проповідуй у ній, що́ Я повелів тобі.

І встав Іона і пішов у Ниневію, за словом Господнім; Ниневія ж була містом великим у Бога, на три дні ходи.

І почав Іона ходити по місту, скільки можна пройти в один день, і проповідував, говорячи: ще сорок днів, і Ниневія буде зруйнована!

І повірили ниневитяни Богу, й оголосили пост, і вдяглися у веретища, від великого з них до малого.

Це слово дійшло до царя Ниневії, і він устав із престолу свого, і зняв із себе царське облачення своє, й одягся у веретище, і сів на попелі,

і повелів проголосити і сказати у Ниневії від імені царя і вельмож його: «щоб ні люди, ні худоба, ні воли, ні вівці нічого не їли, не ходили на пасовище і води не пили,

і щоб покриті були веретищем люди і худоба і сильно волали до Бога, і щоб кожен навернувся від злого шляху свого і від насильства рук своїх.

Хто знає, можливо, ще Бог змилосердиться і відверне від нас розпалений гнів Свій, і ми не загинемо».

І побачив Бог діла їхні, що вони навернулися від злого путі свого, і пожалів Бог щодо біди, про яку сказав, що наведе на них, і не навів.

Іона сильно засмутився цим і був роздратований.

І молився він Господу і сказав: о, Господи! чи не це говорив я, коли ще був у країні моїй? Тому я і побіг у Фарсис, бо знав, що Ти Бог благий і милосердий, довготерпеливий і многомилостивий і жалкуєш щодо нещастя.

І нині, Господи, візьми душу мою від мене, бо краще мені померти, ніж жити.

І сказав Господь: невже це засмутило тебе так сильно?

І вийшов Іона з міста, і сів на східній стороні міста, і зробив собі там кущу, і сів під нею у тіні, щоб побачити, що буде з містом.

І виростив Господь Бог рослину, і вона піднялася над Іоною, щоб над головою його була тінь і щоб позбавити його засмучення його; Іона дуже зрадів цій рослині.

І влаштував Бог так, що на другий день з появою зорі черва підточила рослину, і вона засохла.

Коли ж зійшло сонце, навів Бог пекучий східний вітер, і сонце стало палити голову Іони, так що він знеміг і просив собі смерти, і сказав: краще мені померти, ніж жити.

І сказав Бог Іоні: невже так сильно засмутився ти через рослину? Він сказав: дуже засмутився, навіть до смерти.

Тоді сказав Господь: ти шкодуєш за рослиною, над якою ти не трудився і якої не вирощував, яка в одну ніч виросла і в одну ж ніч і пропала:

чи Мені не пожаліти Ниневії, міста великого, у якому понад сто двадцять тисяч чоловік, які не вміють відрізнити правої руки від лівої, і безліч худоби?