|
Глава 13
|
Главa Gi
|
|
1
|
1
|
| Коли стало пізно, раби його поспішили вийти, а Вагой, відпустивши тих, хто стояв перед лицем його господаря, зачинив намет іззовні, і вони пішли до своїх постель, тому що всі були стомлені тривалістю бенкету. | Е#гдa же п0здэ бhсть, потщaшасz раби2 є3гw2 tити2, и3 вагHа заключи2 шатeръ tвнЁ и3 tпусти2 предстоsщихъ t лицA господи1на своегw2, и3 tид0ша къ л0жамъ свои6мъ, бsху бо вси2 ўтруждeни, занE на мн0зэ пребhсть пи1ръ. |
|
2
|
2
|
| У наметі залишилася одна Юдиф з Олоферном, який упав на ложе своє, тому що був переповнений вином. | Њстaсz же їудjfъ є3ди1на въ шатрЁ, и3 nлофeрнъ повeрженъ на л0жи своeмъ: бsше бо преисп0лненъ він0мъ. |
|
3
|
3
|
| Юдиф звеліла служниці своїй стати ззовні спальні її й очікувати її виходу, як було кожного дня, сказавши, що вона вийде на молитву. Те саме сказала вона і Вагою. | И# речE їудjfъ рабЁ своeй, да стои1тъ внЁ л0жницы є3S и3 да см0тритъ и3сх0да є3S ћкоже по всsкъ дeнь: речe бо, ћкw и3зhти и4мать на моли1тву свою2: и3 вагHю глаг0ла по словесeмъ си6мъ. |
|
4
|
4
|
| Коли усі від неї пішли, і нікого у спальні не залишилося, ні малого, ні великого, Юдиф, ставши біля постелі Олоферна, сказала у серці своєму: Господи, Боже всякої сили! зглянься в годину цю на діла рук моїх до звеличення Єрусалима, | И# tид0ша вси2 t лицA є3S, и3 ни є3ди1нъ њстaсz въ л0жницэ t мaла дaже до вели1ка. И# стaвши їудjfъ при nдрЁ є3гw2, речE въ сeрдцы своeмъ: гDи, б9е всеS си1лы, при1зри въ чaсъ сeй на дэлA рyкъ мои1хъ ко возвышeнію їеrли1ма, |
|
5
|
5
|
| бо тепер час захистити насліддя Твоє і виконати мій намір, уразити ворогів, які повстали на нас. | ћкw нн7Ё врeмz помоществовaти наслёдію твоемY и3 соверши1ти начинaніе моE ко сокрушeнію врагHвъ, и5же востaша на нaсъ. |
|
6
|
6
|
| Потім, підійшовши до стовпчика постелі, що стояв у головах Олоферна, вона зняла з нього меч його | И# приступи1вши къ ст0лпнику nдрA, и4же бsше ў главы2 nлофeрновы, снsтъ мeчь є3гw2 съ негw2, |
|
7
|
7
|
| і, наблизившись до постелі, схопила волосся голови його і сказала: Господи Боже Ізраїля! укріпи мене в цей день. | и3 прибли1жившисz ко nдрY, взS въ г0рсть власы2 главы2 є3гw2 и3 речE: ўкрэпи1 мz, гDи б9е ї}левъ, въ дeнь сeй. |
|
8
|
8
|
| І з усієї сили двічі вдарила по шиї Олоферна і зняла з нього голову | И# ўдaри въ вhю є3гw2 двaжды си1лою св0ею, и3 tS главY є3гw2 t негw2, |
|
9
|
9
|
| і, скинувши з постелі тіло його, взяла зі стовпів завісу. Невдовзі вона вийшла і віддала служниці своїй голову Олоферна, | и3 tвали2 тёло є3гw2 t постeлн, и3 tS завёсу t столпHвъ: и3 по мaлэ и3зhде и3 предадE рабhни своeй главY nлофeрнову: |
|
10
|
10
|
| а та поклала її у мішок з харчовими припасами, й обидві разом вийшли, за звичаєм своїм, на молитву. Пройшовши стан, вони обійшли навкруги ущелину, піднялися на гору Ветилуї і пішли до воріт її. | и3 вложи2 ю5 въ мэшeцъ снёдей свои1хъ. И# и3зыд0стэ џбэ кyпнw по њбhчаю своемY на моли1тву: и3 прошедшэ п0лкъ, њбыд0стэ дeбрь џную, и3 взыд0стэ на г0ру ветmлyи, и3 пріидостэ ко вратHмъ є3S. |
|
11
|
11
|
| Юдиф здаля кричала охоронцям воріт: відчиніть, відчиніть ворота! з нами Бог, Бог наш, щоб дарувати ще силу Ізраїлю і перемогу над ворогами, як дарував Він і сьогодні. | И# речE їудjfъ и3здалeча стрегyщымъ на вратёхъ: tвeрзите нн7э, tвeрзите вратA, съ нaми бGъ, бGъ нaшъ, сотвори1ти є3щE крёпость во ї}ли и3 си1лу на враги2, ћкоже и3 днeсь сотвори2. |
|
12
|
12
|
| Як тільки почули міські мужі голос її, поспішили прийти до міських воріт і скликали старійшин міста. | И# бhсть ћкw ўслhшаша мyжіе грaда тогw2 глaсъ є3S, потщaшасz сни1ти ко вратHмъ грaда своегw2 и3 созвaша стaрцєвъ грaда. |
|
13
|
13
|
| І збіглися всі, від малого до великого, тому що прихід її був для них понад очікування, і, відчинивши ворота, прийняли їх, і, запаливши для освітлення вогонь, оточили їх. | И# стек0шасz вси2 t мaла дaже до вели1ка, ћкw пaче чazніz бЁ и3мъ, є4же пріити2 є4й, и3 tверз0ша вратA и3 воспріsша и5хъ: и3 вжeгше џгнь во свэщeніе, њкружи1ша и5хъ. |
|
14
|
14
|
| Вона ж сказала їм гучним голосом: хваліть Господа, хваліть, хваліть Господа, що Він не віддалив милости Своєї від дому Ізраїлевого, але в цю ніч скрушив ворогів наших моєю рукою. | Nнa же речE къ ни6мъ глaсомъ вели1кимъ: хвали1те бGа, хвали1те: хвали1те бGа, и4же не tстaви млcти своеS t д0му ї}лева, но сокруши2 враги2 нaшz рук0ю моeю въ н0щь сію2. |
|
15
|
15
|
| І, вийнявши голову з мішка, показала її і сказала їм: ось голова Олоферна, вождя ассирійського війська, і ось завіса його, за якою він лежав від сп’яніння, — і Господь уразив його рукою жінки. | И# и3зeмши главY и3з8 мэшцA показA и3 речE и5мъ: сE, главA nлофeрна вождоначaлника си1лы ґссyрскіz, и3 сE, завёса, за нeюже лежaше во піsнствахъ свои1хъ, и3 порази2 є3го2 гDь рук0ю жeнскою: |
|
16
|
16
|
| Живий Господь, який зберіг мене на путі, якою я йшла! тому що лице моє спокусило Олоферна на загибель його, але він не зробив зі мною скверного і ганебного гріха. | и3 жи1въ є4сть гDь, и4же сохрани1 мz въ пути2 моeмъ, и4мже ходи1хъ, ћкw прельсти2 є3го2 лицE моE въ пaгубу є3гw2, и3 не сотвори2 грэхA со мн0ю во њсквернeніе и3 срамотY. |
|
17
|
17
|
| Весь народ надзвичайно здивувався; впали, поклонилися Богу й одностайно сказали: благословенний Ти, Боже наш, що знищив сьогодні ворогів народу Твого! | И# ўжас0шасz вси2 лю1діе ѕэлw2, и3 пaдше поклони1шасz бGу, и3 рёша є3динодyшнw: блгcвeнъ є3си2, б9е нaшъ, ўничт0живый въ день сeй враги2 людjй твои1хъ. |
|
18
|
18
|
| А Озія сказав їй: благословенна ти, дочко, Всевишнім Богом більше за усіх жінок на землі, і благословенний Господь Бог, що створив небеса і землю і наставив тебе на ураження голови начальника наших ворогів; | И# речE є4й nзjа: блгcвeна ты2 є3си2, дщи2, бGомъ вhшнимъ пaче всёхъ жeнъ ±же на земли2, и3 блгcвeнъ гDь бGъ, и4же создA небесA и3 зeмлю, и4же ўпрaви тS на сокрушeніе главы2 кнsзz врагHвъ нaшихъ: |
|
19
|
19
|
| бо надія твоя не відступить від серця людей, які пам’ятають силу Божу, довіку. | ћкw не tстaнетъ надeжда твоS t сeрдца человBкъ, поминaющихъ крёпость б9ію, дaже до вёка: |
|
20
|
20
|
| Нехай поставить тобі це Бог у вічну славу і нехай нагородить тебе благами за те, що ти життя твого не пощадила у час приниження роду нашого, але виступила вперед, коли ми падали, ти, що право ходила перед Богом нашим. І весь народ сказав: нехай буде, нехай буде! | и3 да сотвори1тъ тебЁ сі‰ бGъ въ возношeніе вёчное, є4же посэщaти тS во благи1хъ, за є4же не пощадёла є3си2 души2 твоеS смирeніz рaди р0да нaшегw, но пос0бствовала є3си2 падeнію нaшему, въ правотЁ ходи1вши пред8 бGомъ нaшимъ. И# рЁша вси2 лю1діе: бyди, бyди. |
Зміст ▼
Старий Заповіт
• Бут. • Вих. • Лев. • Чис. • Втор.
• Нав. • Суд. • Руф. • 1 Цар. • 2 Цар. • 3 Цар. • 4 Цар. • 1 Пар. • 2 Пар. • 1 Езд. • 2 Езд. • 3 Езд. • Неєм. • Тов. • Юдиф. • Есф. • 1 Мак. • 2 Мак. • 3 Мак.
• Іов. • Пс. • Притч. • Еккл. • Пісн. • Прем. • Сир.
• Іс. • Єр. • Плач. • Посл. Єр. • Вар. • Єз. • Дан.
• Ос. • Іоїл. • Ам. • Авд. • Іона. • Мих. • Наум. • Авв. • Соф. • Агг. • Зах. • Мал.
