У дванадцятий рік царювання Навуходоносора, який царював над ассиріянами у великому місті Ниневії, — у дні Арфаксада, який царював над мідянами в Екбатанах

Лѣ́та вторагона́десять ца́рства Навуходоно́сора, и́же ца́рствова надъ Ассирі́аны въ Ніневі́і гра́дѣ вели́цѣмъ, во дни́ Арфакса́да, и́же ца́рствова надъ ми́дяны во єквата́нѣхъ

і побудував навколо Екбатан стіни з тесаних каменів, шириною в три лікті, а довжиною в шість ліктів; і зробив висоту стіни в сімдесят, а ширину в п’ятдесят ліктів,

и созда́ во єквата́нѣхъ о́крестъ стѣ́ны от ка́меней те́саныхъ въ широту́ ла́ктей тріє́хъ, а въ долготу́ ла́ктей шести́, и сотвори́ высоту́ стѣны́ ла́ктей седми́десяти, а широту́ єя́ ла́ктей пяти́десяти:

і поставив над воротами вежі в сто ліктів, які мали в основі до шістдесяти ліктів ширини;

и столпы́ єя́ поста́ви на вратѣ́хъ єго́ ла́ктей сто́, и широту́ и́хъ основа́ на ла́ктей шестьдеся́тъ:

а ворота, побудовані ним для виходу сильних військ його і для строїв піхоти його, піднімалися на висоту на сімдесят ліктів, а у ширину мали сорок ліктів:

и сотвори́ врата́ єго́ врата́ воздви́жена въ высоту́ ла́ктей седмьдесятъ, а широту́ и́хъ ла́ктей четы́редесять ко исхо́ду си́лъ си́льныхъ єго́ и устроє́ніємъ пѣшце́въ єго́:

у ті дні цар Навуходоносор почав війну проти царя Арфаксада на великій рівнині, яка у межах Рагава.

и сотвори́ бра́нь во дни́ о́ны ца́рь Навуходоно́соръ на царя́ Арфакса́да на по́ли вели́цѣмъ, є́же є́сть въ предѣ́лѣхъ Рага́влихъ.

До нього зібралися усі, хто живе в нагірній країні, і всі, хто живе біля Євфрату, Тигру й Ідаспису, і з рівнини Ариох, цар Елимейський, і зійшлося дуже багато народів в ополчення синів Хелеуда.

И собра́шася къ нему́ вси́ живу́щіи въ го́рней и вси́ обита́ющіи при Євфра́тѣ и Ті́грѣ и ида́спи и на по́ли Аріо́ха царя́ Єлимео́нска, и собра́шася язы́цы мно́зи зѣло́ на ополче́ніє сыно́въ хелеу́дихъ.

І послав Навуходоносор, цар Ассирійський, до всіх, хто живе у Персії, і до усіх, хто живе на заході, до тих, хто живе у Киликії і Дамаску, Ливані й Антиливані, і до всіх, хто живе на передній стороні примор’я,

И посла́ Навуходоно́соръ ца́рь Ассирі́йскій ко всѣ́мъ обита́ющымъ въ персі́дѣ и ко всѣ́мъ живу́щымъ къ за́падомъ, обита́ющымъ въ кілікі́и и дама́сцѣ, и Ліва́нѣ и антіліва́нѣ, и ко всѣ́мъ живу́щымъ на лицы́ примо́рія,

і між народами Кармила і Галаада й у верхній Галилеї і на великій рівнині Ездрилон,

и къ су́щымъ во язы́цѣхъ карми́ла и въ Галаа́дѣ, и въ вы́шней Галіле́и и на вели́цѣмъ по́ли єсдрило́на,

і до усіх, хто живе у Самарії і містах її, і за Йорданом до Єрусалима, і Ветані і Хела, і Кадиса і ріки Єгипетської, і Тафни і Рамесси й у всій землі Гесемській

и ко всѣ́мъ су́щымъ въ самарі́и и градѣ́хъ єя́, и объ о́нъ по́лъ Іорда́на да́же до Ієрусали́ма и вета́ни, и хе́лла и Ка́диса, и рѣки́ Єги́петскія и тафны́, и Рамесси́ и всея́ земли́ Гесе́мскія,

до входу у верхній Танис і Мемфис, і до всіх, хто живе у Єгипті до входу у межі Ефіопії.

до́ндеже пріити́ вы́ше та́ниса и ме́мфиса, и ко всѣ́мъ обита́ющымъ во Єги́птѣ, до́ндеже пріити́ на предѣ́лы єѳіо́піи.

Але всі, хто жив у всіх цих землях, знехтували слово Ассирійського царя Навуходоносора і не зібралися до нього на війну, тому що вони не боялися його, але він був для них, як один з них: вони відіслали від себе його послів ні з чим, у нечесті.

И ни во что́ вмѣни́ша вси́ обита́ющіи по все́й земли́ сло́во Навуходоно́сора царя́ Ассирі́йска, и не снидо́шася къ нему́ на бра́нь, поне́же не боя́шася єго́, но бы́сть предъ ни́ми а́ки му́жъ єди́нъ: и возврати́ша посла́нниковъ єго́ тщи́хъ со безче́стіємъ от лица́ своєго́.

Навуходоносор дуже розгнівався на всю цю землю і поклявся престолом і царством своїм помститися усім краям Киликії, Дамаска і Сирії, і мечем своїм умертвити всіх, хто живе в землі Моава, і синів Аммона і всю Юдею, і всіх, хто живе у Єгипті до входу в межі двох морів.

И разъяри́ся Навуходоно́соръ на вся́ку зе́млю сію́ зѣло́, и кля́тся престо́ломъ и ца́рствомъ свои́мъ вся́чески отмсти́ти всѣ́мъ предѣ́ломъ кілікі́и и Дама́ска и сирі́и, погуби́ти мече́мъ свои́мъ и вся́ живу́щыя въ земли́ Моа́вли и сы́ны Аммони, и всю́ Іуде́ю и всѣ́хъ су́щихъ во Єги́птѣ, до́ндеже пріити́ на предѣ́лы дву́хъ мо́рь.

І в сімнадцятий рік він ополчився зі своїм військом проти царя Арфаксада і подолав його в битві і примусив утікати все військо Арфаксада, усю кінноту його і усі колісниці його,

И ополчи́ся въ си́лѣ своє́й на Арфакса́да царя́ въ лѣ́то седмоєна́десять, и одолѣ́ на бра́ни своє́й, и побѣди́ всю́ си́лу Арфакса́дову и всю́ ко́нницу єго́ и вся́ колесни́цы єго́,

й оволодів містами його, дійшов до Екбатан, зайняв укріплення, спустошив вулиці міста і красу його перетворив на ганьбу.

и возоблада́ гра́дами єго́: и пріи́де да́же до єквата́нъ, и одержа́ столпы́, и плѣни́ сто́гны єго́, и красоту́ єго́ положи́ во уничиже́ніє єго́:

А Арфаксада схопив на горах Рагава і, проколовши його списом своїм, у той же день погубив його.

и взя́ Арфакса́да на гора́хъ Рага́влихъ, и избоде́ єго́ су́лицами свои́ми, и истреби́ єго́ да́же въ де́нь о́ный:

Потім пішов назад зі своїми в Ниневію, — він і всі союзники його — велика безліч ратних людей; там він відпочивав, і бенкетував з військом своїм сто двадцять днів.

и возврати́ся съ ни́ми въ Ніневі́ю са́мъ и все́ присовокупле́ніє єго́, мно́жество муже́й ра́тныхъ мно́гоє зѣло́, и бѣ́ та́мо почива́я и пи́ршествуя са́мъ и си́ла єго́ дні́й сто́ два́десять.

У вісімнадцятому році, у двадцять другий день першого місяця, було дано в домі Навуходоносора, царя Ассирійського, повеління — зробити, як він сказав, помсту всій землі.

И въ лѣ́то осмоєна́десять, и въ два́десять вторы́й [де́нь] пе́рваго ме́сяца, бы́сть сло́во въ дому́ Навуходоно́сора царя́ Ассирі́йска, отмсти́ти вся́цѣй земли́, я́коже глаго́лаше.

Скликавши всіх служителів і всіх сановників своїх, він відкрив їм таємницю свого наміру і своїми вустами визначив всіляке зло тій землі.

И созва́ вся́ служи́тели своя́ и вся́ вельмо́жы своя́, и сообщи́ съ ни́ми та́йну совѣ́та своєго́, и соверши́ всю́ зло́бу земли́ от устъ свои́хъ:

І вони вирішили погубити всіх, хто не підкорився слову вуст його.

и ті́и суди́ша истреби́ти вся́ку пло́ть, и́же не послѣ́доваша словеси́ у́стъ єго́.

Після закінчення своєї наради, Навуходоносор, цар Ассирійський, покликав головного вождя війська свого, Олоферна, який був другим після нього, і сказав йому:

И бы́сть, єгда́ соверши́ совѣ́тъ сво́й, призва́ Навуходоно́соръ ца́рь Ассирі́йскій Олофе́рна вождонача́лника си́лы своєя́, втора́го су́ща по не́мъ, и рече́ къ нему́:

так говорить великий цар, господар усієї землі: ось, ти підеш від імені мого і візьмеш із собою чоловіків, упевнених у своїй силі, — піших сто двадцять тисяч і безліч коней із дванадцятьма тисячами вершників, —

сія́ глаго́летъ ца́рь вели́кій, господи́нъ всея́ земли́: се́, ты́ изы́деши от лица́ моєго́ и во́змеши съ собо́ю муже́й упова́ющихъ въ крѣ́пости своє́й, пѣшце́въ до ты́сящей сто́ два́десять, и мно́жество ко́ней со вса́дниками ты́сящей двана́десять,

і вийдеш проти усієї землі на заході за те, що не підкорилися слову вуст моїх.

и изы́деши бо срѣ́теніє все́й земли́ на за́пады, я́ко не повину́шася глаго́лу у́стъ мои́хъ:

І оголосиш їм, щоб вони готували землю і воду, тому що я з гнівом вийду на них, покрию все лице землі їхньої ногами війська мого і віддам йому їх на пограбування.

и возвѣсти́ши и́мъ уготовля́ти зе́млю и во́ду, я́ко изы́ду въ я́рости моє́й на ни́хъ, и покры́ю все́ лице́ земли́ нога́ми си́лы моєя́, и да́мъ и́хъ въ расхище́ніє и́мъ:

Доли і потоки наповняться їхніми пораненими, і ріка, загачена трупами їхніми, переповниться;

и я́звенніи и́хъ испо́лнятъ де́бри и пото́ки и́хъ, и рѣка́ наводня́ющаяся ме́ртвыми и́хъ напо́лнится:

а полонених їхніх я розсію по краях усієї землі.

и приведу́ плѣ́нъ и́хъ до коне́цъ всея́ земли́:

Ти ж, вирушивши, заволодій для мене всіма межами їх: які самі здадуться тобі, тих ти збережи до дня викриття їх;

ты́ же изше́дъ приодержи́ши мнѣ́ вся́къ предѣ́лъ и́хъ, и отдаду́тъ тебѣ́ сами́хъ себе́, и соблюде́ши ми́ и́хъ на де́нь обличе́нія и́хъ:

а непокірливих нехай не пощадить око твоє: віддавай їх на смерть і на пограбування по усій землі твоїй.

непокаря́ющихся же не пощади́тъ о́ко твоє́, є́же да́ти и́хъ на убіє́ніє и расхище́ніє во все́й земли́ твоє́й:

Бо живий я, — і міцне царство моє: що сказав, те зроблю моєю рукою.

я́ко жи́въ а́зъ, и держа́ва ца́рства моєго́: глаго́лахъ и сотворю́ сія́ руко́ю моє́ю:

Не переступи ж ні в чому слів господаря твого, але неодмінно виконай, як я наказав тобі, і не барися з виконанням.

ты́ же да не преступи́ши єди́наго ко́єго от глаго́лъ господи́на твоєго́, но соверша́я да соверши́ши, я́коже заповѣ́дахъ тебѣ́, и да не укосни́ши сотвори́ти сія́.

Олоферн, вийшовши від лиця господаря свого, запросив до себе всіх сановників, полководців і начальників війська ассирійського,

И изы́де Олофе́рнъ от лица́ господи́на своєго́, и созва́ вся́ вельмо́жы и воєво́ды и нача́лники си́лы Ассу́рскія,

відрахував для битви добірних чоловіків, як повелів йому господар його, сто двадцять тисяч, і кінних стрільців дванадцять тисяч,

и изчи́сли избра́нныхъ муже́й на ополче́ніє, я́коже заповѣ́да єму́ господи́нъ єго́, до двана́десять те́мъ, и ко́нниковъ стрѣлце́въ двана́десять ты́сящей,

і привів їх у такий порядок, яким шикується військо, яке йде на битву.

и устро́и и́хъ, и́мже о́бразомъ бра́ни мно́жество устроєва́єтся:

Він узяв дуже багато верблюдів, ослів і мулів для обозу їх, а овець, волів і кіз для продовольства їх — без числа,

и взя́ велблю́ды и ослы́ и мски́ припа́совъ ра́ди свои́хъ мно́жество мно́го зѣло́, и о́вцы и волы́ и козлы́ на угото́ваніє и́хъ, и́мже не бѣ́ числа́,

і багато їжі для усіх, і дуже багато золота і срібла з царського дому.

и пи́щи вся́кому му́жу во мно́жествѣ, и зла́та и сребра́ изъ до́му царе́ва мно́го зѣло́:

І вирушив у похід з усім військом своїм, щоб випередити царя Навуходоносора і покрити усе лице землі на заході колісницями, кіннотою й добірною піхотою своєю.

и изы́де са́мъ и вся́ си́ла єго́ въ пу́ть, є́же предъити́ царю́ Навуходоно́сору и покры́ти все́ лице́ земли́ къ за́падомъ колесни́цами и ко́нницами и пѣшца́ми избра́нными свои́ми:

І з ним вийшли союзники в такій безлічі, як сарана і як пісок земний, тому що від безлічі не було і рахунку їм.

и мно́гоє примѣше́ніє я́ко пру́зи изыдо́ша съ ни́ми и я́ко песо́къ земли́, не бо́ бѣ́ числа́ от мно́жества и́хъ.

Пройшовши шлях трьох днів від Ниневії до переднього краю рівнини Вектелеф, вони повернули від Вектелефа, біля гори, що лежить ліворуч від верхньої Киликії.

И изыдо́ша изъ Ніневі́і путе́мъ тріє́хъ дні́й на лице́ по́ля вектіле́ѳъ, и ополчи́шися от вектіле́ѳа бли́зъ горы́ су́щія ошу́юю вы́шнія кілікі́и.

Звідти, взявши все військо своє, піших і кінних і колісниці свої, він вирушив у нагірну країну;

И поя́ всю́ си́лу свою́, пѣшцы́ и ко́нники и колесни́цы своя́, и отъи́де отту́ду въ го́рнюю,

розбив фудян і лудян і пограбував усіх синів Рассиса і синів Ісмаїла, які жили у пустелі на південь до землі Хеллеонської.

и изсѣче́ Фу́да и Лу́да, и поплѣни́ всѣ́хъ сыно́въ рассі́са и сыно́въ Ісма́илевыхъ су́щихъ по лицу́ пусты́ни хеллео́нскія къ ю́гу.

Потім, переправившись через Євфрат, він пройшов Месопотамію і зруйнував усі високі міста біля потоку Аврон до входу в море.

И пре́йде Євфра́тъ, и про́йде Месопота́мію, и раскопа́ вся́ гра́ды высо́кія су́щыя при пото́цѣ Авро́нѣ, до́ндеже пріити́ къ мо́рю:

Зайнявши межі Киликії, він вибив усіх, хто протистояв йому і, пройшовши до країв Іафета, які лежать на південь на передній стороні Аравії,

и объя́тъ предѣ́лы кілікі́йскія, и посѣче́ всѣ́хъ противостоя́щихъ себѣ́: и пріи́де да́же до предѣ́лъ Іа́феѳовыхъ, су́щихъ къ ю́гу на лицы́ Араві́и,

обійшов навкруги усіх синів Мадіама, спалив житла їхні і пограбував стада їхні.

и обы́де всѣ́хъ сыно́въ Мадіа́млихъ, и пожже́ селе́нія и́хъ и плѣни́ стада́ и́хъ:

Потім спустився на рівнину Дамаска, під час жнив пшениці, випалив усі ниви їхні, віддав на знищення стада овець і волів, розграбував міста їхні, спустошив їхні поля і побив усіх юнаків їхніх вістрям меча.

и сни́де на по́ле Дама́сково во дне́хъ жа́твы пшени́цъ, и пожже́ вся́ ни́вы и́хъ, а о́вчія и воло́выя стада́ даде́ въ погубле́ніє, и гра́ды и́хъ поплѣни́, и поля́ и́хъ опустоши́, и порази́ вся́ ю́ношы и́хъ о́стріємъ меча́.

Страх і жах напав на жителів приморської країни, які жили в Сидоні й Тирі, на жителів Сура й Окини і на всіх жителів Іємнаана, — і всі мешканці Азота й Аскалона дуже злякалися його.

И нападе́ стра́хъ и тре́петъ єго́ на всѣ́хъ живу́щихъ въ примо́ріи, су́щихъ въ Сідо́нѣ и ти́рѣ и обита́ющихъ въ Су́рѣ и окі́нѣ и на всѣ́хъ живу́щихъ во Іємнаа́нѣ. И живу́щіи во азо́тѣ и Аскало́нѣ убоя́шася єго́ зѣло́.

І послали до нього вісників з такою мирною пропозицією:

И посла́ша къ нему́ посла́нниковъ словесы́ ми́рными, глаго́люще:

ось ми, раби великого царя Навуходоносора, схиляємося перед тобою: роби з нами, що тобі завгодно.

се́, мы́ о́троцы Навуходоно́сора царя́ вели́каго поверга́ємся предъ тобо́ю, употреби́ на́съ, я́коже уго́дно є́сть лицу́ твоєму́:

Ось перед тобою: і селища наші, і всі місця наші, і всі ниви з пшеницею, і стада овець і волів, і всі будівлі наших жител: використовуй їх, як побажаєш.

се́, се́ла на́ша, и вся́коє мѣ́сто на́ше, и все́ по́ле пшени́цъ, и о́вчія и воло́выя стада́, и вся́ огра́ды селе́ній на́шихъ, су́ть предъ лице́мъ твои́мъ, употреби́, я́коже уго́дно тебѣ́:

Ось і міста наші і ті, що живуть у них, — раби твої: йди і роби з ними, як буде угодно очам твоїм.

се́, и гра́ди на́ши, и живу́щіи въ ни́хъ раби́ твои́ су́ть: ше́дъ срѣ́ти и́хъ, я́коже є́сть бла́го предъ очи́ма твои́ма.

І прийшли до Олоферна чоловіки і передали йому ці слова.

И пріидо́ша му́жіє ко Олофе́рну и возвѣсти́ша єму́ по словесе́мъ си́мъ.

Тоді він прийшов у приморську країну з військом своїм, оточив високі міста вартою і взяв із них добірних чоловіків у соратники собі.

И сни́де на помо́ріє са́мъ и си́ла єго́, и утверди́ стра́жею гра́ды высо́кія и взя́ изъ ни́хъ на споборе́ніє муже́й избра́нныхъ.

А вони і вся околиця їх прийняли його з вінками, ликами і тимпанами.

И прія́ша єго́ ті́и и вся́ окре́стная и́хъ съ вѣнца́ми и ли́ки и тимпа́ны.

Він же зруйнував усі висоти їхні і вирубав діброви їхні: йому наказано було знищити всіх богів тієї землі, щоб усі народи служили одному Навуходоносору, і усі народи і усі племена їх прикликали його, як бога.

И разори́ вся́ предѣ́лы и́хъ, и дубра́вы и́хъ изсѣче́. И бѣ́ заповѣ́дано єму́ истреби́ти всѣ́хъ бого́въ земли́, я́ко да самому́ єди́ному Навуходоно́сору послу́жатъ вси́ ро́ди и вси́ язы́цы, и вся́ племена́ и́хъ да призыва́ютъ єго́ въ бо́га.

Прийшовши до Ездрилона біля Дотеї, що лежить навпроти великої тіснини Юдейської,

И пріи́де на лице́ єсдрило́на бли́зъ доте́и, я́же є́сть проти́ву вели́кія пилы́ Іуде́и,

він розташувався між Гаваєм і містом скіфів і залишався там цілий місяць, щоб зібрати весь обоз свого війська.

и ополчи́ся между́ гава́ємъ и ски́ѳскимъ гра́домъ, и бѣ́ та́мо ме́сяцъ дні́й, ко є́же собра́ти вся́кій припа́съ си́лы своєя́.

Сини Ізраїля, які жили в Юдеї, почувши про все, що зробив з народами Олоферн, воєначальник Ассирійського царя Навуходоносора, і як розграбував він усі святилища їх і віддав їх на знищення,

И услы́шаша сы́нове Ізра́илевы живу́щіи во Іуде́и вся́, єли́ка сотвори́ Олофе́рнъ язы́комъ, вождонача́лникъ Навуходоно́сора царя́ Ассирі́йскаго, и и́мже о́бразомъ расхи́ти вся́ свяще́нная и́хъ и даде́ сія́ во истребле́ніє:

дуже, дуже злякалися його і тремтіли за Єрусалим і храм Господа Бога свого;

и убоя́шася зѣло́ от лица́ єго́, и о ієрусали́мѣ и о хра́мѣ Го́спода Бо́га своєго́ смято́шася,

бо нещодавно повернулися вони з полону, нещодавно увесь народ юдейський зібрався, й освячені від осквернення сосуди, жертовник і дім Господній.

поне́же неда́вно изыдо́ша от плѣне́нія и неда́вно вси́ лю́діє собра́шася Іуде́йстіи, и сосу́ди и олта́рь и до́мъ от оскверне́нія освяще́на бы́ша.

Вони послали в усі краї Самарії і Конії, і Ветерона і Вельмена, і Єрихона, і в Хову й Есору, і в рівнину Салимську,

И посла́ша во вся́кій предѣ́лъ самарі́и и коні́и, и веѳоро́на и велме́на и ієріхо́на, и въ хову́ и єсо́ру и во юдо́ль Сали́мскую,

зайняли усі вершини високих гір, відгородили стінами селища, що знаходяться на них, і відклали запаси хліба на випадок війни, тому що ниви їхні недавно були зжаті,

и предпрія́ша вся́ верхи́ го́ръ высо́кихъ, и огради́ша стѣна́ми су́щыя въ ни́хъ се́ла, и отложи́ша на пи́щу ко приуготовле́нію бра́ни, я́ко неда́вно бы́ша поля́ и́хъ пожа́та.

а великий священик Іоаким, який був у ті дні у Єрусалимі, написав жителям Ветилуї і Ветомесфема, що лежить навпроти Ездрилона, на передній стороні рівнини, близької до Дофаїма,

И писа́ Іоакі́мъ ієре́й вели́кій, и́же бѣ́ во дне́хъ о́нѣхъ во Ієрусали́мѣ, живу́щымъ во ветилу́и и ветомесѳе́мѣ, и́же є́сть проти́ву єсдрило́на, на лицы́ по́ля су́щаго бли́зъ Доѳаі́ма,

щоб вони зайняли входи у нагірну країну, тому що через них був вхід у Юдею, і їм легко було перешкодити тим, що приходили, тому що тісним був прохід навіть для двох людей.

глаго́ля одержа́ти восхо́ды го́рнія, и́бо и́ми бѣ́ вхо́дъ во Іуде́ю, и бѣ́ удо́бно возбраня́ти и́хъ приходя́щихъ, тѣ́сну прохо́ду су́щу, я́ко всѣ́мъ муже́мъ по два́ [проити́].

Сини Ізраїля зробили так, як повелів їм великий священик Іоаким і старійшини всього народу ізраїльського, що перебували у Єрусалимі.

И сотвори́ша сы́нове Ізра́илевы, я́коже повелѣ́ и́мъ Іоакі́мъ ієре́й вели́кій и старѣ́йшинство всего́ со́нма Ізра́илева, и́же сѣдя́ху во Ієрусали́мѣ.

І з великою щирістю взивали до Бога всі мужі Ізраїля і смирили душі свої з великою ревністю:

И возопи́ша вся́кій му́жъ Ізра́илевъ къ Бо́гу съ прилѣжа́ніємъ вели́кимъ и смири́ша ду́шы своя́ въ прилѣжа́ніи вели́цѣмъ:

вони і дружини їхні, і діти їхні, і худоба їхня; і всякий прибулець, і найманець, і куплений за срібло наклали веретища на стегна свої.

са́ми и жены́ и́хъ и младе́нцы и́хъ, и ско́ти и́хъ, и вся́кій пришле́цъ и нає́мникъ, и сребро́мъ ку́пленый и́хъ, возложи́ша вре́тища на чре́сла своя́.

І всякий чоловік ізраїльський і всяка дружина, і діти, і жителі Єрусалима упали перед храмом, посипали попелом свої голови, розстелили перед Господом свої веретища,

И вся́кій му́жъ Ізра́илевъ и жена́, и дѣ́ти, и живу́щіи во і́єрусали́мѣ падо́ша предъ лице́мъ хра́ма, и посы́паша пе́рстію главы́ своя́, и простро́ша вре́тища своя́ предъ лице́мъ Госпо́днимъ,

вдягли жертовник у веретище і ревно й одностайно взивали до Бога Ізраїлевого, щоб Він, на радість язичникам, не віддав дітей їхніх на розкрадання, дружин їхніх на здобич, міста спадщини їхньої на руйнування, святинь їхніх на осквернення і наругу.

и олта́рь вре́тищемъ одѣ́яша, и возопи́ша къ Бо́гу Ізра́илеву єдиноду́шно прилѣ́жно, є́же не да́ти въ расхище́ніє младе́нцевъ и́хъ, и же́нъ въ плѣне́ніє, и градо́въ наслѣ́дія и́хъ въ разоре́ніє, и свята́я во оскверне́ніє и поноше́ніє, обра́дованіє язы́комъ.

І Господь почув голос їхній і зглянувся на скорботу їхню; і в усій Юдеї й Єрусалимі народ багато днів постився перед святилищем Господа Вседержителя.

И услы́ша Госпо́дь гла́съ и́хъ и призрѣ́ на ско́рбь и́хъ. И бя́ху лю́діє постя́щеся дни́ мно́ги во все́й Іуде́и и Ієрусали́мѣ, предъ лице́мъ святы́хъ Го́спода Вседержи́теля.

А Іоаким, великий священик, і усі священики, які стояли перед Господом, служителі Його, оперезавши веретищем стегна свої, приносили безперестанні всепалення, обітниці і добровільні дари народу.

И Іоакі́мъ ієре́й вели́кій, и вси́ предстоя́щіи предъ Го́сподемъ, ієре́є и служа́щіи Го́сподеви, вре́тищами препоя́сани о чре́слѣхъ свои́хъ, приноша́ху всесожже́ніє непреста́нноє и обѣ́ты и произво́льная дая́нія люді́й:

На кидарах їхніх був попіл, і вони з усієї сили взивали до Господа, щоб Він відвідав милістю весь дім Ізраїля.

и бѣ́ пе́пелъ на кіда́рѣхъ и́хъ, и вопія́ху ко Го́споду от всея́ си́лы, да посѣти́тъ во благо ве́сь до́мъ Ізра́илевъ.

Тим часом Олоферну, воєначальникові війська ассирійського, дано було знати, що сини Ізраїля приготувалися до війни: заклали входи у нагірну країну і зміцнили стінами кожну вершину високої гори, а на рівнинах влаштували перешкоди.

И возвѣще́но бы́сть Олофе́рну вождонача́лнику си́лы Ассу́рскія, я́ко сы́нове Ізра́илевы угото́вашася на бра́нь, и прохо́ды го́рнія заключи́ша, и огради́ша стѣна́ми вся́кій ве́рхъ горы́ высо́кія, и положи́ша на поля́хъ преткнове́нія.

Він дуже розгнівався і, покликавши всіх начальників Моава і вождів Аммона і всіх правителів приморської країни, сказав їм:

И разгнѣ́вася я́ростію зѣло́, и созва́ всѣ́хъ нача́лниковъ Моа́влихъ и воєво́дъ сыно́въ Аммо́нихъ и всѣ́хъ вла́стелей помо́рія,

скажіть мені, сини Ханаана, що це за народ, який живе в нагірній країні, які міста населені ними, чи багато у них війська, у чому їхня міцність і сила, хто поставлений над ними царем, проводирем війська їхнього,

и рече́ и́мъ: возвѣсти́те у́бо ми́, сы́нове ханаа́ни, кто́ лю́діє сі́и живу́щіи въ го́рней, и каковы́, въ ни́хже живу́тъ, гра́ди, и мно́жество си́лы и́хъ, и въ че́мъ держа́ва и́хъ и крѣ́пость и́хъ, и кто́ поста́вленъ надъ ни́ми ца́рь во́ждь во́инства и́хъ?

і чому вони більше за усіх, хто живе на заході, уперто не хочуть вийти мені назустріч?

и чесо́ ра́ди сопроти́вишася, є́же не изы́ти во срѣ́теніє мнѣ́, па́че всѣ́хъ живу́щихъ на за́падѣхъ?

Ахиор, проводир усіх синів Аммона, сказав йому: вислухай, господарю мій, слово з вуст раба твого; я скажу тобі істину про цей народ, який живе біля тебе в цій нагірній країні, і не вийде неправда з вуст раба твого.

И рече́ къ нему́ Ахіо́ръ во́ждь всѣ́хъ сыно́въ Аммо́нихъ: послу́шай убо, господи́не мо́й, сло́ва от у́стъ раба́ твоєго́, и возвѣщу́ тебѣ́ и́стину о лю́дехъ си́хъ, и́же обита́ютъ въ го́рней се́й, бли́зъ тебе́ живу́ще, и не изы́детъ ло́жь изъ у́стъ раба́ твоєго́:

Цей народ походить від халдеїв.

лю́діє сі́и су́ть исча́дія халде́овъ

Колись вони оселилися в Месопотамії, тому що не хотіли служити богам батьків своїх, які були в землі Халдейській,

и всели́шася пе́рвѣє въ Месопота́міи, поне́же не восхотѣ́ша послѣ́довати бого́мъ отце́въ свои́хъ, и́же бѣ́ша въ земли́ Халде́йстѣй:

і ухилилися від путі предків своїх і почали поклонятися Богу неба, Богу, Якого вони пізнали; і халдеї вигнали їх від лиця богів своїх, — і вони втекли в Месопотамію і довго там жили.

и отврати́шася от пути́ оте́цъ свои́хъ и поклони́шася Бо́гу небесе́, Бо́гу, єго́же позна́ша: и изгна́ша и́хъ от лица́ бого́въ свои́хъ, и побѣго́ша въ Месопота́мію и обита́ша та́мо дни́ мно́ги:

Але Бог їхній сказав, щоб вони вийшли з місця переселення і йшли в землю Ханаанську; вони оселилися там і дуже збагатилися золотом, сріблом і безліччю худоби.

и рече́ Бо́гъ и́хъ, да изы́дутъ от прише́лствія своєго́ и да и́дутъ въ зе́млю ханаа́ню: и всели́шася та́мо, и умно́жишася зла́томъ и сребро́мъ и скоты́ мно́гими зѣло́:

Звідси перейшли вони в Єгипет, тому що голод покрив лице землі Ханаанської, і там залишалися, поки знаходили їжу, і розмножилися там до того, що не було і числа роду їхньому.

и снидо́ша во Єги́петъ, покры́ бо лице́ земли́ Ханаа́ни гла́дъ, и прише́лствоваша та́мо, до́ндеже прекорми́шася, и бы́ша та́мо во мно́жество мно́го, и не бѣ́ числа́ ро́ду и́хъ:

І постав на них цар Єгипетський, ужив проти них хитрість, обтяжуючи їх працею і виробленням цегли, і зробив їх рабами.

и воста́ на ни́хъ ца́рь Єги́петскій и прехи́три и́хъ, и въ трудѣ́ и плі́нѳѣ смири́ и́хъ, и положи́ и́хъ въ рабы́:

Тоді вони воззвали до Бога свого, — і Він уразив усю землю Єгипетську невиліковними виразками, — і єгиптяни прогнали їх від себе.

и возопи́ша къ Бо́гу своєму́, и порази́ всю́ землю Єги́петскую я́звами, въ ни́хже не бѣ́ изцѣле́ніє, и изгна́ша и́хъ Єги́птяне от лица́ своєго́:

Бог висушив перед ними Червоне море

и изсуши́ Бо́гъ чермно́є мо́ре предъ ни́ми,

і вів їх шляхом Сини і Кадис-Варні; вони вигнали усіх, хто жив у цій пустелі;

и веде́ и́хъ на пу́ть Сіны́ и Ка́дисъ-варни́, и изгна́ша всѣ́хъ живу́щихъ въ пусты́ни,

оселилися в землі аморреїв, своєю силою знищили усіх есевонитян, перейшли Йордан, успадкували всю нагірну країну

и всели́шася въ земли́ Аморре́овъ, и всѣ́хъ єсевоні́товъ истреби́ша крѣ́постію своє́ю, и преше́дше Іорда́нъ наслѣ́диша всю́ го́рнюю:

і, прогнавши від себе Хананея, Ферезея, Ієвусея, Сихема і всіх гергесеян, жили у ній багато днів.

и изгна́ша от лица́ своєго́ Ханане́а и Ферезе́а, и Ієвусе́а и Сихе́ма и всѣ́хъ Гергесе́овъ, и обита́ша въ не́й дни́ мно́ги:

І доки не згрішили перед Богом своїм, щастя було з ними, тому що з ними Бог, який ненавидить неправду.

и до́ндеже не согрѣши́ша предъ Бо́гомъ свои́мъ, бѣ́ша блага́я съ ни́ми, поне́же Бо́гъ ненави́дяй непра́вды съ ни́ми є́сть:

Але коли вони ухилилися від путі, яку Він заповів їм, то у багатьох війнах вони потерпіли дуже сильні поразки, були відведені у полон, у чужу землю, храм Бога їхнього зруйнований, і міста їхні узяті ворогами.

єгда́ же отступи́ша от пути́, єго́же завѣща́ и́мъ, истреби́шася во мно́зѣхъ бра́нехъ на мно́го зѣло́, и плѣне́ни бы́ша въ зе́млю не свою́, и хра́мъ Бо́га и́хъ бы́сть въ попра́ніє, и гра́ди и́хъ одержа́ни бы́ша от супоста́тъ:

Нині ж, навернувшись до Бога свого, вони повернулися з розсіяння, у якому були, оволоділи Єрусалимом, в якому святилище їхнє, й оселилися у нагірній країні, тому що вона була порожня.

и ны́нѣ обрати́вшеся къ Бо́гу своєму́, взыдо́ша от разсѣ́янія, идѣ́же разсѣ́яни бы́ша та́мо, и одержа́ша Ієрусали́мъ, идѣ́же святи́лище и́хъ, и всели́шася въ го́рней, поне́же бѣ́ пуста́:

І тепер, повелителю-господарю, якщо є омана в цьому народі, і вони грішать перед Богом своїм, і ми помітимо, що у них є це спотикання, то ми підемо і переможемо їх.

и ны́нѣ, влады́ко господи́не, а́ще убо є́сть безу́міє въ лю́дехъ си́хъ, и согрѣша́ютъ къ Бо́гу своєму́, и разсмо́тримъ сіє́, я́ко є́сть въ ни́хъ собла́знъ се́й, и взы́демъ и повою́ємъ и́хъ:

А якщо немає в цьому народі беззаконня, то нехай відійде господар мій, щоб Господь не захистив їх, і Бог їхній не був за них, — і тоді ми для всієї землі будемо предметом ганьби.

а́ще же нѣ́сть беззако́нія въ язы́цѣ и́хъ, да пре́йдетъ господи́нъ мо́й, да не когда́ защи́титъ Госпо́дь и́хъ и Бо́гъ и́хъ по ни́хъ, и бу́демъ въ поноше́ніє предъ все́ю земле́ю.

Коли Ахиор закінчив цю розповідь, весь народ, який стояв навколо намету, почав нарікати, а вельможі Олоферна і всі, хто населяв примор’я і землю Моава, заговорили: негайно потрібно вбити його;

И бы́стѣ я́ко преста́ Ахіо́ръ глаго́ля словеса́ сія́, и возропта́ша вси́ лю́діє обстоя́щіи шате́ръ и предстоя́щіи, и рѣ́ша вельмо́жи Олофе́рновы и вси живу́щіи въ примо́ріи и въ Моа́вѣ посѣщи́ єго́:

тому що ми не побоїмося синів Ізраїля: це — народ, у якого немає ні війська, ні сили для міцного ополчення.

не бо́ убои́мся от сыно́въ Ізра́илевыхъ: се́ бо, лю́діє, въ ни́хже нѣ́сть си́лы, ниже́ могу́тства ко ополче́нію крѣ́пкому:

Отже, підемо, повелителю Олоферне, — і вони стануть здобиччю всього війська твого.

тѣ́мже у́бо взы́димъ, и бу́дутъ во снѣ́дь всему́ во́инству твоєму́, влады́ко Олофе́рне.

Коли затих шум навколо зібрання, Олоферн, воєначальник війська ассирійського, сказав Ахиору перед усім народом іноплемінників і всіх синів Моава:

И єгда́ утиши́ся мяте́жъ муже́й су́щихъ о́крестъ засѣда́нія и рече́ Олофе́рнъ вождонача́лникъ си́лы Ассу́рскія ко Ахіо́ру предъ всѣ́мъ наро́домъ иноплеме́нниковъ и ко всѣ́мъ сыно́мъ Моа́влимъ:

хто ти такий, Ахиоре, з найманцями Єфрема, що напророкував нам сьогодні і сказав, щоб ми не воювали з родом Ізраїльським, тому що Бог їх захищає? Хто ж Бог, як не Навуходоносор? Він пошле свою силу і зітре їх з лиця землі, — і Бог їхній не спасе їх.

и кто́ єси ты́, Ахіо́ре, и нає́мницы Єфре́мли, я́ко проро́чествовалъ єси́ въ на́съ, я́коже дне́сь, и ре́клъ єси́ ро́дъ Ізра́илевъ не воєва́ти, я́ко Бо́гъ и́хъ защища́єтъ и́хъ? и кто́ Бо́гъ, а́ще не Навуходоно́соръ? се́й по́слетъ держа́ву свою́ и истреби́тъ и́хъ от лица́ земли́, и не изба́витъ и́хъ Бо́гъ и́хъ:

Але ми, раби його, вразимо їх, як одну людину, і не встояти їм проти сили наших коней.

но мы́ раби́ єго́ порази́мъ и́хъ я́ки человѣ́ка єди́наго, и не претерпя́тъ крѣ́пости ко́ней на́шихъ,

Ми розтопчемо їх; гори їхні уп’ються їхньою кров’ю, рівнини їхні наповняться їхніми трупами, і не стане стопа ніг їхніх проти нашого лиця, але загибеллю загинуть вони, говорить цар Навуходоносор, господар усієї землі. Тому що він сказав, — і не даремні будуть слова повелінь його.

попере́мъ бо и́хъ и́ми, и го́ры и́хъ упію́тся въ кро́ви и́хъ, и поля́ и́хъ испо́лнятся ме́ртвыми и́хъ, и не постои́тъ стопа́ но́гъ и́хъ проти́ву лица́ на́шего, но погубле́ніємъ поги́бнутъ, глаго́летъ ца́рь Навуходоно́соръ, господи́нъ всея́ земли́, рече́ бо: не вотще́ бу́дутъ глаго́лы слове́съ єго́:

А ти, Ахиоре, найманцю Аммона, який висловив слова ці в день неправди твоєї, від цього дня не побачиш більше обличчя мого, доки я не помщуся цьому народові, який прийшов з Єгипту.

ты́ же, Ахіо́ре, нає́мниче Аммо́нь, и́же глаго́лалъ єси́ словеса́ сія́ въ де́нь непра́вды твоєя́, не у́зриши ктому́ лица́ моєго́ от дне́ сего́, до́ндеже не отомщу́ ро́ду су́щихъ изъ Єги́пта,

Коли ж я повернуся, меч війська мого і натовп слуг моїх пройде по ребрах твоїх, — і ти упадеш між пораненими їхніми.

и тогда́ про́йдетъ ме́чь во́инства моєго́ и наро́да рабо́въ мои́хъ ре́бра твоя́, и паде́ши въ я́звенныхъ и́хъ, єгда́ возвращу́ся:

Раби мої відведуть тебе в нагірну країну і залишать в одному з міст на висотах,

и отведу́тъ тя́ раби́ мои́ въ го́рнюю, и оста́вятъ тя́ во єди́нѣмъ от градо́въ восхо́довъ,

і ти не помреш там, доки не будеш з ними знищений.

и не поги́бнеши до́ндеже истребле́нъ бу́деши съ ни́ми:

Якщо ж ти сподіваєшся в серці твоєму, що вони не будуть взяті, то нехай не спадає лице твоє. Я сказав, і жодне зі слів моїх не пропаде.

и а́ще упова́єши се́рдцемъ твои́мъ, я́ко не во́змутся да не испада́єтъ твоє́ лице́: рѣ́хъ, и ничто́же отпаде́тъ от глаго́ловъ мои́хъ.

І наказав Олоферн рабам своїм, які стояли в наметі його, взяти Ахиора, відвести його у Ветилую і віддати в руки синів Ізраїля.

И повелѣ́ Олофе́рнъ рабо́мъ свои́мъ, и́же предстоя́ху въ шатрѣ́ єго́, я́ти Ахіо́ра и отвести́ єго́ къ Ветилу́и и преда́ти въ ру́ки сыно́въ Ізра́илевых.

Раби його схопили і вивели його за стан на поле, а із середовища рівнини піднялися в нагірну країну і прийшли до джерел, що були під Ветилуєю.

И я́ша єго́ раби́ єго́ и изведо́ша єго́ внѣ́ полка́ на по́ле, и воздвиго́шася от среды́ напо́льныя въ го́рнюю и пріидо́ша на исто́чники, и́же бы́ша подъ вети́лу́єю.

Коли побачили їх жителі міста на вершині гори, то взялися за зброю свою і, вийшовши за місто на вершину гори, усі чоловіки-пращники охороняли вхід свій і кидали в них камінням.

И я́ко уви́дѣша и́хъ му́жіє гра́да на верху́ горы́, взя́ша ору́жія своя́ и отидо́ша внѣ́ гра́да на ве́рхъ горы́: и бся́кій му́жъ пра́щникъ одержа́ша восхо́дъ сво́й и мета́ху ка́меніємъ на ни́хъ.

А вони, підійшовши під гору, зв’язали Ахиора і, залишивши його кинутим біля підошви гори, пішли до свого господаря.

И подше́дше подъ го́ру, связа́ша Ахіо́ра и оста́виша пове́рженна подъ ко́ренемъ горы́, и отидо́ша ко господи́ну своєму́.

Сини ж Ізраїля, які вийшли зі свого міста, зупинилися над ним і, розв’язавши його, привели у Ветилую, і представили його начальникам свого міста,

Снизоше́дше же сы́нове Ізра́илевы от гра́да своєго́ ста́ша надъ ни́мъ, и разрѣши́вше єго́ введо́ша въ ветилу́ю и поста́виша єго́ предъ нача́лниками гра́да своєго́,

якими були у ті дні Озія, син Михи з коліна Симеонового, Хаврій, син Гофониїла, і Хармій, син Мелхиїла.

и́же бы́ша во дне́хъ ты́хъ, Озі́а сы́нъ мі́хинъ от пле́мене Симео́ня, и хаврі́й сы́нъ Гоѳоніи́левъ, и Хармі́й сы́нъ Мелхіи́левъ.

Вони скликали всіх старійшин міста, і збіглися на зібрання усі юнаки їхні і дружини, і поставили Ахиора серед усього народу свого, й Озія запитав його про те, що трапилося.

И созва́ша всѣ́хъ старѣ́йшинъ гра́да: и стеко́шася вся́кій ю́ноша и́хъ и жены́ въ собра́ніє, и поста́виша Ахіо́ра посредѣ́ всего́ наро́да своєго́. И вопроси́ єго́ Озі́а о случи́вшемся.

Він у відповідь переказав їм слова зібрання Олофернового й усі слова, які він висловив серед начальників синів Ассура, і всі гордовиті слова Олоферна про дім Ізраїля.

И отвѣща́въ возвѣсти́ и́мъ глаго́лы засѣда́нія Олофе́рнова и вся́ глаго́лы, єли́ка глаго́ла посредѣ́ князе́й сыно́въ Ассу́рскихъ, и єли́ка велерѣ́чева Олофе́рнъ на до́мъ Ізра́илевъ.

Тоді народ упав, поклонився Богу і воззвав:

И па́дше лю́діє поклони́шася Бо́гу и возопи́ша, глаго́люще:

Господи, Боже Небесний! подивися на їхню гординю і помилуй смиренність роду нашого, і зглянься на лице освячених Тобі у цей день.

Го́споди Бо́же небесе́, при́зри на горды́ни и́хъ, и поми́луй смире́ніє ро́да на́шего, и при́зри на лице́ освяще́нныхъ тебѣ́ въ де́нь се́й.

І втішили Ахиора і похвалили його.

И утѣ́шиша Ахіо́ра и похвали́ша єго́ зѣло́.

Потім Озія взяв його із зібрання у свій дім і зробив бенкет для старійшин, — і цілу ніч ту вони закликали Бога Ізраїлевого на допомогу.

И взя́ єго́ Озі́а изъ собра́нія въ до́мъ сво́й и сотвори́ пи́ръ старѣ́йшинамъ, и призыва́ху Бо́га Ізра́илева на по́мощь всю́ но́щь о́ну.

На другий день Олоферн наказав усьому війську своєму і всьому народові своєму, який прийшов до нього на допомогу, підступити до Ветилуї, зайняти висоти нагірної країни і почати війну проти синів Ізраїлевих.

Во у́тріє же объяви́ Олофе́рнъ всему́ во́инству своєму́ и всѣ́мъ лю́демъ свои́мъ, и́же пріидо́ша на споборе́ніє єму́, воздви́гнутися къ ветилу́и и восхо́ды го́рнія предвоспрія́ти и твори́ти бра́нь проти́ву сыно́въ Ізра́илевыхъ.

І у той самий день піднялися всі сильні чоловіки їхні: військо їхнє складалося зі ста сімдесяти тисяч ратників, воїнів піших, і з дванадцяти тисяч кінних, крім обозу і піших людей, які були при них, — а і цих була безліч.

И воздви́жеся въ де́нь то́й вся́къ му́жъ си́льный и́хъ: а си́ла и́хъ муже́й ра́тныхъ, муже́й пѣ́шихъ сто́ се́дмьдесять ты́сящъ, и ко́нниковъ ты́сящей двана́десять, кромѣ́ приуготовле́нія и муже́й, и́же бы́ша пѣшцы́ въ ни́хъ, мно́жество мно́го зѣло́.

Зупинившись на долині біля Ветилуї біля джерела, вони простягнулися в ширину від Дофаїма до Велфема, а у довжину від Ветилуї до Киамона, що лежить навпроти Ездрилона.

И ополчи́шася бо юдо́ли бли́зъ ветилу́и при исто́чницѣ, и протяго́шася въ широту́ от Доѳаі́ма да́же до велѳе́ма, и въ долготу́ от ветилу́и да́же до киамо́на, и́же є́сть проти́ву єсдрило́на.

Сини ж Ізраїля, побачивши безліч їх, дуже збентежилися, і кожен говорив ближньому своєму: тепер вони спустошать усю землю, і ні високі гори, ні долини, ні пагорби не витримають їхньої ваги.

Сы́нове же Ізра́илевы, я́ко уви́дѣша и́хъ мно́жество, смути́шася зѣло́, и рече́ кі́йждо ко бли́жнему своєму́: ны́нѣ поли́жутъ сі́и лице́ земли́ всея́, и ниже́ го́ры высо́кія, ниже́ де́бри, ниже́ хо́лми снесу́тъ тя́жесть и́хъ.

І, взявши кожен свою бойову зброю, і запаливши вогні на вежах своїх, вони всю цю ніч провели на варті.

И взе́мше кі́йждо ору́дія ра́тная своя́ и возже́гше огни́ на ба́шнехъ свои́хъ, пребыва́ша стрегу́ще всю́ но́щь о́ну.

На другий день Олоферн вивів усю свою кінноту перед лице синів Ізраїлевих, які були у Ветилуї,

Во вторы́й же де́нь изведе́ Олофе́рнъ всю́ ко́нницу свою́ проти́ву лица́ сыно́въ Ізра́илевыхъ, и́же бы́ша въ ветилу́и,

оглянув входи міста їхнього, обійшов і зайняв джерела вод їхніх і, оточивши їх ратними людьми, повернувся до свого народу.

и усма́триваше восхо́довъ гра́да и́хъ, и на исто́чники гра́да и́хъ на́йде, и предвоспрія́ и́хъ, и приста́ви къ ни́мъ ополче́нія муже́й ра́тныхъ, а са́мъ возврати́ся къ лю́демъ свои́мъ.

Але прийшли до нього усі начальники синів Ісава і всі вожді народу моавитського і всі воєначальники примор’я і сказали:

И прише́дше къ нему́ вси́ нача́лницы сыно́въ Иса́влихъ и вси́ вожде́ве люді́й Моа́влихъ и воєво́ды примо́рія рѣ́ша:

вислухай, господарю наш, слово, щоб не було втрати у війську твоєму.

да послу́шаєтъ у́бо словесе́ влады́ка на́шъ, да не бу́детъ сокруше́нія въ си́лѣ твоє́й:

Цей народ синів Ізраїля сподівається не на списи свої, але на висоти гір своїх, на яких живуть, тому що незручно підніматися на вершини їхніх гір.

наро́дъ бо се́й сыно́въ Ізра́илевыхъ не упова́ютъ на ко́пія своя́, но на высоты́ го́ръ свои́хъ, въ ни́хже они́ живу́тъ, не бо́ є́сть удо́бно пріити́ верха́ми го́ръ и́хъ:

Отже, господарю, не воюй з ним так, як буває звичайна війна, — і жоден чоловік не впаде з народу твого.

и ны́нѣ, влады́ко, не ра́туй на ни́хъ, я́коже быва́єтъ ра́ть ополче́нія, и не паде́тъ от люді́й твои́хъ му́жъ єди́нъ:

Ти залишся у своєму таборі, щоб зберегти кожного чоловіка у війську твоєму, а раби твої нехай оволодіють джерелом води, що витікає з підошви гори;

пребу́ди въ полцѣ́ твоє́мъ, соблюда́яй вся́каго му́жа от си́лы твоєя́, и да обдержа́тъ о́троцы твои́ исто́чникъ водны́й, и́же исхо́дитъ изъ ко́рене горы́,

тому що звідти беруть воду всі жителі Ветилуї, — і погубить їх спрага, і вони здадуть своє місто; а ми з нашим народом піднімемося на ближні вершини гір і розташуємося на них для сторожі, щоб жодна людина не вийшла з міста.

зане́ отту́ду напая́ются вси́ живу́щіи въ ветилу́и: и погуби́тъ и́хъ жа́жда, и отдадя́тъ гра́дъ сво́й, а мы́ и лю́діє на́ши взы́демъ на бли́зкія верхи́ го́ръ и ополчи́мся на ни́хъ въ предохране́ніє, є́же не изы́ти изъ гра́да му́жу єди́ному:

І будуть знемагати вони від голоду, і дружини їхні і діти їхні, і раніше, ніж торкнеться їх меч, упадуть на вулицях оселення свого;

и иста́ютъ гла́домъ са́ми и жены́ и́хъ и ча́да и́хъ и пре́жде не́же пріити́ мечу́ на ни́хъ, паду́тъ на сто́гнахъ обита́нія своєго́:

і ти віддаси їм злом за те, що вони обурилися і не зустріли тебе з миром.

и возда́си и́мъ воздая́ніє лука́воє, поне́же возкрамо́лствоваша и не срѣто́ша лица́ твоєго́ въ ми́рѣ.

Сподобалися ці слова їхні Олоферну і всім слугам його, і він вирішив зробити так, як вони сказали.

И уго́дна бы́ша словеса́ и́хъ предъ Олофе́рномъ и предъ всѣ́ми слуги́ єго́, и уста́виша сотвори́ти, я́коже глаго́лаша.

І рушив полк синів Аммона і з ними п’ять тисяч синів Ассура і, розташувавшись у долині, оволоділи водами і джерелами вод синів Ізраїля.

И воздви́жеся по́лкъ сыно́въ Аммо́нихъ, и съ ни́ми пя́ть ты́сящей сыно́въ Ассу́рскихъ, и ополчи́шася во юдо́ли и предвоспрія́ша во́ды и исто́чники во́дъ сыно́въ Ізра́илевыхъ.

А сини Ісава і сини Аммона піднялися і зайняли нагірну область навпроти Дофаїма, і відправили частину їх на південь і на схід навпроти Екревиля, що біля Хуса, який стоїть при потоці Мохмур; інше ж ассирійське військо розташувалося на рівнині і покрило усе лице землі: намети й обози їхні з безліччю народу розтяглися на дуже великому просторі.

И взыдо́ша сы́нове Иса́вли и сы́нове Аммо́ни и ополчи́шася въ го́рнѣй проти́ву Доѳаі́ма, и посла́ша от себе́ къ ю́гу и восто́ку проти́ву єкреви́ла, и́же є́сть бли́зъ Ху́са, и́же є́сть при пото́цѣ мохму́ръ: а про́чеє во́инство Ассирі́овъ ополчи́шася на по́ли и покры́ша все́ лице́ земли́: и шатры́ и припа́сы и́хъ разста́вишася въ наро́дѣ мно́зѣ, и бы́ша во мно́жество мно́го зѣло́.

Сини Ізраїля воззвали до Господа Бога свого, тому що вони упали духом, тому що усі вороги їхні оточили їх, і їм не можна було втекти від них.

Сы́нове же Ізра́илевы возопи́ша ко Го́споду Бо́гу своєму́, зане́ возмалоду́шествова ду́хъ и́хъ, я́ко обыдо́ша всѣ́хъ врази́ и́хъ, и не бѣ́ возмо́жно избѣжа́ти изъ среды́ и́хъ.

Навколо них стояло все військо ассирійське, — піші, колісниці і кіннота їх, — тридцять чотири дні; у всіх жителів Ветилуї спорожніли всі сосуди з водою,

И пребы́сть о́крестъ и́хъ все́ ополче́ніє Ассу́рскоє, пѣшцы́ и колесни́цы и ко́нницы и́хъ, дні́й три́десять четы́ре: и оскудѣ́ша всѣ́мъ живу́щымъ во ветилу́и вся́ прія́телища и́хъ водна́я,

спорожніли водойми, і жодного дня вони не могли пити води вдосталь, тому що давали їм пити мірою.

и рвы́ оскудѣва́ша, и не имѣ́яху пи́ти въ сы́тость воды́ дне́ єди́наго, зане́ мѣ́рою дава́ху и́мъ пи́ти.

І засумували діти їхні і дружини їхні і юнаки і, знемагаючи від спраги, падали на вулицях міста й у проходах воріт, і вже не було у них сили.

И смято́шася младе́нцы и́хъ и жены́ и́хъ и ю́ноши, изнемога́ху от жа́жды и па́даху на сто́гнахъ гра́да и въ прохо́дѣхъ вра́тъ, и не бѣ́ крѣ́пости ктому́ въ ни́хъ.

Тоді весь народ зібрався до Озії і до начальників міста, — юнаки, дружини і діти, — і з голосним воланням говорили усім старійшинам:

И собра́шася вси́ лю́діє ко Озі́и и князе́мъ гра́да, ю́ноши и жены́ и о́троцы и возопи́ша гла́сомъ вели́кимъ и рѣ́ша предъ всѣ́ми старѣ́йшинами:

нехай судить Бог між нами і вами; ви зробили нам велику неправду, тому що не запропонували миру синам Ассура;

да су́дитъ Бо́гъ между́ на́ми и ва́ми, я́ко сотвори́сте въ на́съ непра́вду ве́лію, не глаго́люще ми́рная съ сынми́ Ассу́рскими:

і тепер немає у нас помічника: Бог віддав нас у їхні руки, щоб погубити нас спрагою і великою погибеллю.

и ны́нѣ нѣ́сть помо́щника на́мъ, но продаде́ на́съ Бо́гъ въ ру́цѣ и́хъ, є́же низве́рженымъ бы́ти предъ ни́ми жа́ждею и погубле́ніємъ вели́кимъ:

Запросіть же їх тепер і віддайте все місто на розграбування народу Олоферна і всього війська його,

и ны́нѣ призови́те и́хъ и отдади́те гра́дъ ве́сь въ расхище́ніє лю́демъ Олофе́рновымъ и все́й си́лѣ єго́:

бо краще для нас дістатися їм на пограбування: хоч ми будемо рабами їхніми, зате живою буде душа наша, і очі наші не побачать смерти немовлят наших і дружин і дітей наших, що розлучаються з душами своїми.

лу́чше бо на́мъ бы́ти и́мъ въ расхище́ніє, бу́демъ бо въ рабы́, и жива́ бу́детъ душа́ на́ша, и не у́зримъ сме́рти младе́нцевъ на́шихъ во очесѣ́хъ на́шихъ, и же́нъ и ча́дъ на́шихъ изчеза́щихъ душа́ми свои́ми:

Закликаємо перед вами у свідки небо і землю, Бога нашого і Господа батьків наших, Який карає нас за гріхи наші і за гріхи батьків наших, нехай учинить за словами цими в нинішній день.

свидѣ́телствуємъ ва́мъ не́бомъ и земле́ю и Бо́гомъ на́шимъ и Го́сподемъ оте́цъ на́шихъ, и́же отмща́єтъ на́мъ по грѣхо́мъ на́шымъ и по грѣхо́мъ оте́цъ на́шихъ, да не сотвори́тъ по глаго́ломъ си́мъ во дне́шній де́нь.

І підняли вони одностайно великий плач серед зібрання і голосно волали до Господа Бога.

И бы́сть пла́чь ве́лій посредѣ́ собра́нія всѣ́хъ єдиноду́шно, и возопи́ша ко Го́споду Бо́гу гла́сомъ вели́кимъ.

Озія сказав їм: не сумуйте, брати! потерпимо ще п’ять днів, в які Господь Бог наш поверне милість Свою на нас, бо Він не залишить нас до кінця.

И рече́ къ ни́мъ Озі́а: дерза́йте, бра́тія, претерпи́мъ єще́ пя́ть дні́й, въ ни́хже обрати́тъ Госпо́дь Бо́гъ на́шъ ми́лость свою́ на на́съ, не бо́ оста́витъ на́съ въ коне́цъ:

Якщо ж вони пройдуть, і допомога до нас не прийде, — я зроблю за вашими словами.

а́ще же пре́йдутъ сі́и, и не пріи́детъ на на́съ по́мощь, сотворю́ по словесе́мъ ва́шымъ.

І відпустив народ у свій стан, і вони пішли на стіни і вежі свого міста, а дружин і дітей відіслав по домах їхніх; і у великій скорботі залишалися вони в місті.

И распусти́ люді́й ко своєму́ ополче́нію: и на стѣ́ны и ба́шни гра́да своєго́ отидо́ша, а жены́ и ча́да въ до́мы и́хъ отсла́. И бы́ша во смире́ніи мно́зѣмъ во гра́дѣ.

У ці дні почула Юдиф, дочка Мерарії, сина Окса, сина Йосифа, сина Озиїла, сина Елкія, сина Ананії, сина Гедеона, сина Рафаїна, сина Акифона, сина Ілія, сина Елиава, сина Нафанаїла, сина Саламиїла, сина Саласадая, сина Ієіля.

И услы́ша во дне́хъ о́нѣхъ Іуді́ѳъ дще́рь Мерарі́и, сы́на о́ксова, сы́на Іо́сифова, сы́на Озіи́лева, сы́на Єлкі́єва, сы́на Анані́єва, сы́на гедео́нова, сы́на Рафаі́нова, сы́на акіѳо́нова, сы́на илі́єва, сы́на Єліа́вова, сы́на наѳанаи́лева, сы́на Саламіи́лева, сы́на Саласадаі́єва, сы́на Ієи́лева.

Чоловік її Манассія, з одного з нею коліна і племені, помер під час жнив ячменю;

И му́жъ єя́ Манассі́а, от пле́мене єя́ и оте́чества єя́, и у́мре во дне́хъ жа́твы ячме́ня:

тому що, коли він стояв у полі біля тих, що в’язали снопи, спека вдарила його у голову, — і він зліг у постіль і помер у своєму місті Ветилуї; його поховали з батьками його на полі між Дофаїмом і Валамоном.

настоя́ше бо надъ вя́жущими снопы́ на по́ли, и зно́й пріи́де на главу́ єго́, и паде́ на о́дръ и сконча́ся во ветилу́и гра́дѣ своє́мъ: и погребо́ша єго́ со отцы́ єго́ на селѣ́ су́щемъ посредѣ́ Доѳаі́ма и Валамо́на.

І вдовувала Юдиф у своєму дому три роки і чотири місяці.

И бѣ́ Іуді́ѳъ въ дому́ своє́мъ вдо́вствующи лѣ́та три́ и ме́сяцы четы́ри.

Вона зробила для себе на покрівлі дому свого намет, поклала на стегна свої веретище, і був на ній одяг удівства її.

И сотвори́ себѣ́ жили́ще на кро́вѣ до́му своєго́ и возложи́ на чре́сло своє́ вре́тище, и бя́ху на не́й ри́зы вдовства́ єя́:

Вона постилась усі дні удівства свого, крім днів перед суботами і субот, днів перед новомісяччями і новомісяч, і свят і торжеств дому Ізраїлевого.

и постя́шеся вся́ дни́ вдовства́ своєго́ кромѣ́ предсуббо́тій и суббо́тъ, и предновоме́сячій и новоме́сячій, и пра́здниковъ и ра́дованій до́му Ізра́илева:

Вона була красива на вигляд і дуже приваблива поглядом; чоловік її Манассія залишив їй золото і срібло, слуг і служниць, худобу і поля, чим вона і володіла.

и бѣ́ добра́ ви́домъ и красна́ взо́ромъ зѣло́: и оста́ви є́й Манассі́а му́жъ єя́ сребро́ и зла́то, и о́троки и отрокови́цы, и скоты́ и се́ла, и пребыва́ше надъ ни́ми:

І ніхто не докоряв їй злим словом, тому що вона була дуже богобоязка.

и не бѣ́, и́же бы нане́слъ є́й глаго́лъ злы́й поне́же боя́шеся Бо́га зѣло́.

Почула вона про лихі слова народу проти начальника, тому що вони стали слабкодухими через нестачу води, почула Юдиф і про всі слова, які сказав їм Озія, як він поклявся їм через п’ять днів здати місто ассиріянам,

И услы́ша глаго́лы люді́й злы́я на нача́лника, я́ко возмалоду́шествоваша о ску́дости во́дъ: и слы́ша вся́ словеса́ Іуді́ѳъ, я́же глаго́лаше къ ни́мъ Озі́а, я́ко кля́тся и́мъ преда́ти гра́дъ по пяти́ дне́хъ Ассирі́омъ:

і послала вона служницю свою, яка розпоряджалася всім її майном, запросити Озію, Хаврина і Хармина, старійшин її міста.

и посла́вши рабы́ню свою́, приста́вницу всему́ имѣ́нію єя́, призва́ Озі́ю и хаврі́на и Хармі́на, старѣ́йшинъ гра́да своєго́.

Вони прийшли, — і вона сказала їм: вислухайте мене, начальники жителів Ветилуї! не праве слово ваше, яке ви сьогодні сказали перед народом, і поклали клятву, яку вирекли між Богом і вами, і сказали, що здасте місто нашим ворогам, якщо цими днями Господь не допоможе нам.

И пріидо́ша къ не́й, и рече́ къ ни́мъ: послу́шайте у́бо мене́, нача́лницы живу́щихъ во ветилу́и, я́ко непра́во сло́во ва́ше, є́же глаго́ласте предъ людьми́ въ де́нь се́й, и уста́висте кля́тву, ю́же глаго́ласте между́ Бо́гомъ и ва́ми, и рѣ́сте преда́ти гра́дъ враго́мъ на́шымъ, а́ще не въ ты́я обрати́тся Госпо́дь помощи́ на́мъ:

Хто ж ви, що спокушали сьогодні Бога і стали замість Бога посередині синів людських?

и ны́нѣ кто́ єсте́ вы́, и́же искуси́сте Бо́га во дне́шній де́нь, и уста́висте кромѣ́ Бо́га посредѣ́ сыно́въ человѣ́ческихъ?

Ось, ви тепер випробовуєте Господа Вседержителя, але ніколи нічого не довідаєтеся;

и ны́нѣ Го́спода Вседержи́теля испыту́єте, и ничто́же позна́єте да́же до вѣ́ка,

тому що вам не осягнути глибини серця у людині і не зрозуміти слів думки її: як же випробуєте ви Бога, який створив усе це, і пізнаєте розум Його, і зрозумієте думку Його? Ні, брати, не прогнівляйте Господа Бога нашого!

поне́же глубины́ се́рдца человѣ́ческаго не изслѣ́дите и слове́съ мы́сли єго́ не пости́гнете: и ка́ко Бо́га, и́же сотвори́ вся́ сія́, испыта́єте, и у́мъ єго́ увѣ́даєте, и мы́сль єго́ позна́єте? ника́коже, бра́тія, не прогнѣвля́йте Го́спода Бо́га на́шего:

Тому що коли Він не захоче допомогти нам у ці п’ять днів, то Він має владу захистити нас у які завгодно Йому дні, або вразити нас перед лицем ворогів наших.

Зане́ а́ще не восхо́щетъ въ пяти́ днѣ́хъ помощи́ на́мъ, то́й и́мать вла́сть въ кі́ихъ хо́щетъ покры́ти дне́хъ, или́ и истреби́ти на́съ предъ лице́мъ враго́въ на́шихъ:

Не віддавайте ж у заставу рад Господа Бога нашого: Богу не можна погрожувати, як людині, не можна і вказувати Йому, як синові людському.

вы́ же не одолжа́йте совѣ́тами Го́спода Бо́га на́шего, зане́ не я́ко человѣ́ку Бо́гу прети́ти, ниже́ я́ко сы́на человѣ́ча суди́ти:

Тому, очікуючи від Нього спасіння, будемо закликати Його до себе на допомогу, і Він почує голос наш, якщо це Йому буде угодно.

сего́ ра́ди ожида́юще от него́ спасе́нія, призове́мъ єго́ на по́мощь на́шу, и послу́шаєтъ гла́са на́шего, а́ще бу́детъ єму́ уго́дно:

Бо не було у родах наших, і немає в даний час ні коліна, ні племені, ні народу, ні міста в нас, які кланялися б богам рукотворним, як було в давні дні,

и́бо не воста́ въ ро́дѣхъ на́шихъ, ниже́ є́сть во дне́шній де́нь, ниже́ пле́мя, ниже́ оте́чество, ниже́ со́нмъ, ниже́ гра́дъ от на́съ, и́же покланя́ются бого́мъ рукотворе́ннымъ, я́коже бы́сть въ пе́рвыхъ дне́хъ,

за що батьки наші віддані були мечу і пограбуванню і впали великим падінням перед нашими ворогами.

и́хже ра́ди преда́ни бы́ша подъ ме́чь и на расхище́ніє отцы́ на́ши и падо́ша паде́ніємъ вели́кимъ предъ врага́ми на́шими:

Але ми не знаємо іншого Бога, крім Нього, а тому і сподіваємося, що Він не знехтує нас і нікого з нашого роду.

мы́ же ина́го Бо́га не позна́хомъ ра́звѣ єго́, тѣ́мже упова́ємъ, я́ко не пре́зритъ на́съ, ниже́ от ро́да на́шего:

Бо з нашим полоном упаде і вся Юдея, і святині наші будуть розграбовані, і Він стягне осквернення їх від уст наших,

поне́же, внегда́ взя́тымъ бы́ти на́мъ, та́ко ся́детъ вся́ Іуде́а, и расхище́на бу́дутъ свята́я на́ша, и взы́щетъ оскверне́нія и́хъ от у́стъ на́шихъ,

і вбивство братів наших і полон землі і спустошення спадщини нашої поверне на нашу голову серед народів, якими ми будемо поневолені, і будемо на спокусу і ганьбу серед тих, які оволодіють нами;

и убіє́нія бра́тіи на́шея и плѣне́ніє земли́ и опустѣ́ніє наслѣ́дія на́шего обрати́тъ на главу́ на́шу во язы́цѣхъ, идѣ́же а́ще порабо́таємъ та́мо, и бу́демъ въ собла́знъ и въ поноше́ніє предъ стяжа́вшими на́съ,

тому що рабство не послужить нам на честь, але Господь Бог наш поставить його у нечестя.

и́бо не испра́вится слу́жба на́ша въ благода́ть, но въ безче́стіє положи́тъ ю́ Госпо́дь Бо́гъ на́шъ:

Отже, брати, покажімо братам нашим, що від нас залежить життя їхнє, і на нас утверджуються і святині, і дім Господній, і жертовник.

и ны́нѣ, бра́тія, пока́жемъ бра́тіи на́шей, я́ко от на́съ зави́ситъ душа́ и́хъ, и свята́я и до́мъ и олта́рь утвержда́єтся на на́съ:

За все це подякуємо Господу Богу нашому, Який випробовує нас, як і батьків наших.

кромѣ́ си́хъ всѣ́хъ возблагодари́мъ Го́сподеви Бо́гу на́шему, и́же искуша́єтъ на́съ, я́коже и отце́въ на́шихъ:

Згадайте, що́ Він зробив з Авраамом, чим спокушав Ісаака, що́ було з Яковом у Сирській Месопотамії, коли він пас овець Лавана, брата матері своєї:

помяни́те, єли́ка сотвори́ со Авраа́момъ, и єли́кими искуша́ше Ісаа́ка, и єли́ка бы́ша Іа́кову въ Месопота́міи Си́рстѣй, пасу́щу о́вцы Лава́на бра́та ма́тере своєя́,

як їх спокушав Він не для катування серця їх, так і нам не мститься, а тільки для напоумлення карає Господь тих, хто наближається до Нього.

Зане не я́коже о́ныхъ искуси́ во истяза́ніи се́рдца и́хъ, и на́съ не оби́дѣ, но въ науче́ніє наказу́єтъ Госпо́дь приближа́ющихся єму́.

Озія сказав їй: усе, що ти сказала, сказала від доброго серця, і ніхто не буде противитися словам твоїм,

И рече́ къ не́й Озі́а: вся́, єли́ка рекла́ єси́, благи́мъ сре́дцемъ глагола́ла єси́, и нѣ́сть, и́же бы противоста́лъ словесе́мъ твои́мъ,

бо не з сьогоднішнього тільки дня відома мудрість твоя, але від початку днів твоїх весь народ знає розум твій і добрі почуття твого серця.

поне́же не ны́нѣ му́дрость твоя́ я́вна є́сть, но от нача́ла дні́й твои́хъ вѣ́даютъ вси́ лю́діє ра́зумъ тво́й, ка́ко бла́го є́сть смышле́ніє се́рдца твоєго́:

Але народ знеміг від спраги і примусив нас зробити так, як ми сказали їм, і зобов’язав нас клятвою, якої ми не порушимо.

но лю́діє жажда́ху зѣло́ и прину́диша сотвори́ти на́съ, я́коже глаго́лахомъ и́мъ, и навести́ кля́тву на на́съ, єя́же не престу́пимъ:

Помолись же за нас, бо ти жінка побожна, і Господь пошле дощ для наповнення водосховищ наших, і ми більше не будемо знемагати від спраги.

и ны́нѣ моли́ся о на́съ, и́бо жена́ благочести́ва єси́, и по́слетъ Госпо́дь до́ждь во исполне́ніє рво́въ на́шихъ, и оскудѣва́ти не бу́демъ ктому́.

Юдиф сказала їм: послухайте мене, — і я зроблю діло, яке пронесеться синами роду нашого в роди родів.

И рече́ къ ни́мъ Іуді́ѳъ: послу́шайте мене́, и сотворю́ дѣ́ло, є́же простре́тся въ ро́ды родо́въ сыно́мъ ро́да на́шего:

Станьте в цю ніч біля воріт, — а я вийду з моєю служницею, і протягом днів, після яких ви вирішили віддати місто нашим ворогам, Господь відвідає Ізраїля моєю рукою.

вы́ ста́нете при вратѣ́хъ въ но́щь сію́, и изы́ду а́зъ съ рабы́нею моє́ю, и во дне́хъ, по ни́хже рѣ́сте преда́ти гра́дъ враго́мъ на́шымъ, посѣти́тъ Госпо́дь Ізра́иля руко́ю моє́ю:

Тільки не розпитуйте про мій намір, тому що я не скажу вам, доки не звершиться те, що́ я маю намір зробити.

вы́ же не испыту́йте дѣ́ла моєго́, не бо́ реку́ ва́мъ, до́ндеже соверша́тся, я́же а́зъ творю́.

І сказав їй Озія і начальники: йди з миром, і Господь Бог перед тобою на помсту ворогам нашим!

И рече́ Озі́а и нача́лницы къ не́й: иди́ съ ми́ромъ, и Госпо́дь Бо́гъ предъ тобо́ю на отмще́ніє враго́въ на́шихъ.

І вийшли з намету її і пішли до полків своїх.

И возвра́щьшеся от жили́ща, идо́ща ко ополче́ніємъ свои́мъ.

А Юдиф упала на лице, посипала голову свою попелом і скинула із себе веретище, в яке була одягнена; і тільки-но воскурили у Єрусалимі, в домі Господньому, вечірній фіміам, Юдиф гучним голосом воззвала до Господа і сказала:

Іуді́ѳъ же паде́ на лице́, и возложи́ пе́рсть на главу́ свою́, и сложи́, и́мже одѣвашеся, вре́тище. И бя́ше неда́вно приноси́мо во Ієрусали́мѣ въ дому́ Госпо́дни кади́ло въ ве́черъ то́й, и возопи́ глсомъ вели́кимъ Іуді́ѳъ ко Го́споду и рече́:

Господи Боже батька мого Симеона, якому Ти дав у руку меч на помсту іноплемінникам, які відкрили утробу діви для образи, оголили стегно для ганьби й осквернили утробу для посоромлення! Ти сказав: нехай не буде цього, а вони зробили.

Го́споди, Бо́же отца́ моєго́ Симео́на, єму́же да́лъ єси́ въ ру́ку ме́чь во отмще́ніє иноро́дныхъ, и́же растли́ша ложесна́ дѣви́ча во оскверне́ніє и обнажи́ша нѣ́дро въ срамоту́ и оскверни́ша ложесна́ въ поноше́ніє,

І за те Ти віддав князів їхніх на убивання, постіль їхню, яка бачила звабу їхню, обагрив кров’ю і вразив рабів поруч з володарями і володарів на тронах їхніх,

ре́клъ бо єси́: да не бу́детъ та́ко: и сотвори́ша, за я́же да́лъ єси́ кня́зи и́хъ на убіє́ніє, и посте́лю и́хъ, я́же вѣ́дяше прельще́ніє и́хъ, въ кро́вь, и порази́лъ єси́ рабо́въ о влады́цѣхъ и влады́ки на престо́лѣхъ и́хъ,

і віддав дружин їхніх на розкрадання, дочок їхніх у полон і всю здобич на розподіл між синами, улюбленими Тобою, які возревнували Твоєю ревністю, погребували оскверненням крови їх, і закликали Тебе на допомогу. Боже, Боже мій, почуй мене, вдову!

и да́лъ єси́ жены́ и́хъ въ расхище́ніє и дще́ри и́хъ въ плѣне́ніє и вся́ коры́сти и́хъ въ раздѣле́ніє сыно́мъ возлю́бленнымъ от тебе́, и́же и возревнова́ша ре́вностію твоє́ю и мерзи́шася оскверне́ніємъ кро́ве своєя́ и призва́ша тя́ въ помо́щника: Бо́же, Бо́же мо́й, и мене́ услы́ши вдову́:

Ти створив те, що було раніше цього, і це і наступне за цим, і тримав у розумі теперішнє і грядуще, і, що помислив Ти, те й звершилося;

ты́ бо сотвори́лъ єси́, я́же пре́жде о́ныхъ и о́ная, и я́же по си́хъ и я́же ны́нѣ, и гряду́щая проразумѣ́лъ єси́, и собы́шася, я́же мы́слилъ єси́,

що визначив, те й з’явилося і сказало: ось я. Бо всі путі Твої готові, і суд Твій Тобою передбачений.

и предста́ша, я́же уста́вилъ єси́, и рѣ́ша: се́, єсмы́: вси́ бо путіє́ твои́ гото́ви, и су́дъ тво́й во проразумѣ́ніи:

Ось, ассиріяни збільшилися в силі своїй, пишаються конем і вершником, марнославляться силою піших, сподіваються і на щит і на спис і на лук і на пращу, а не знають того, що Ти — Господь, Який сокрушає вíйни.

се́ бо, Ассирі́ане умно́жишася въ си́лѣ своєй, вознесо́шася о кони́ и о вса́дницѣ, возвелича́шася въ мы́шцѣ пѣше́въ, упова́ша на щи́тъ и копіє́ и лу́къ и пра́щу, и не позна́ша, я́ко ты́ єси́ Госпо́дь сокруша́яй бра́ни:

Господь — ім’я Тобі; сокруши ж їхню могутність силою Твоєю, і знищ їхню силу гнівом Твоїм, бо вони замислили осквернити святилище Твоє, насміятися з мирної оселі імені слави Твоєї і залізом розтрощити ріг Твого жертовника.

Госпо́дь и́мя тебѣ́, ты́ сокруши́ и́хъ крѣ́пость си́лою твоє́ю и низложи́ держа́ву и́хъ я́ростію твоє́ю: усовѣ́товаша бо омерзи́ти свята́я твоя́, оскверни́ти селе́ніє упокоє́нія и́мене сла́вы твоєя́ и опрове́ргнути желѣ́зомъ ро́гъ олтаря́ твоєго́:

Поглянь на звеличування їхнє, пошли гнів Твій на голови їхні, дай удовиній руці моїй міцність на те, що задумала я.

воззри́ на го́рдость и́хъ, посли́ гнѣ́въ тво́й на главы́ и́хъ, да́ждь въ ру́ку мою́ вдо́вію, ю́же умы́слихъ, крѣ́пость,

Вустами хитрощів моїх урази раба перед вождем, і вождя — перед рабом його, і скруши гординю їхню рукою жіночою;

порази́ раба́ от усте́нъ хи́трости моєя́ о кня́зи и кня́зя о рабѣ́ єго́, сокруши́ горды́ню и́хъ руко́ю же́нскою:

бо не у численності сила Твоя і не в могутніх могутність Твоя; але Ти — Бог смиренних, Ти — помічник принижених, заступник немічних, покровитель упалих духом, спаситель безнадійних.

не бо́ во мно́жествѣ крѣ́пость твоя́, ниже́ могу́тство твоє́ въ си́льныхъ, но смире́нныхъ єси́ Бо́гъ, малѣ́йшихъ єси́ помо́щникъ, засту́пникъ немощны́хъ, отча́янныхъ покрови́тель, ненаде́жныхъ Спаси́тель:

Так, так, Боже батька мого і Боже спадщини Ізраїля, Владико неба і землі, Творче вод, Царю усякого створіння Твого! Почуй молитву мою,

є́й, є́й, Бо́же отца́ моєго́ и Бо́же насле́дія Ізра́илева, Влады́ко небе́съ и земли́, созда́телю во́дъ, Царю́ всея́ тва́ри твоєя́, ты́ услы́ши моле́ніє моє́

зроби слово моє і хитрість мою раною і виразкою для тих, які задумали жорстоке проти завіту Твого, святого дому Твого, висоти Сиону і дому спадщини синів Твоїх.

и да́ждь сло́во моє́ и хи́трость въ я́зву и ра́ну и́хъ и́же проти́ву завѣ́та твоєго́ и до́му освяще́ннаго твоєго́, и въ верха́ Сіо́ня и до́му одержа́нія сыно́въ твои́хъ усовѣтова́ша же́стокая,

Напоум увесь народ Твій і всяке плем’я, щоб бачили вони, що Ти — Бог, Бог усякої могутности і сили, і немає іншого захисника роду Ізраїлевого, крім Тебе.

и сотвори́ во все́мъ язы́цѣ твоє́мъ и во все́мъ пле́мени позна́ніє, є́же вѣ́дати, я́ко ты єси, Бо́же Бо́гъ всея́ си́лы и держа́вы, и нѣ́сть ина́го защи́тника ро́да Ізра́илева кромѣ́ тебе́.

Коли вона перестала взивати до Бога Ізраїлевого і закінчила всі ці слова,

И бы́сть я́ко преста́ вопію́щи ко Бо́гу Ізра́илеву и сконча́ вся́ глаго́лы сія́,

то піднялася на ноги, покликала служницю свою і ввійшла в дім, в якому вона проводила суботні дні і свята свої.

и воста́ от поверже́нія и призва́ рабы́ню свою́ и сни́де въ до́мъ, въ не́мже пребыва́ше во дни́ суббо́тнія и въ пра́здники своя́,

Тут вона зняла із себе веретище, яке одягала, зняла й одяг удівства свого, обмила тіло водою і намастилася дорогоцінним миром, зачесала волосся й одягла на голову пов’язку, вдяглася в одяг веселощів своїх, у який вона вбиралася у дні життя чоловіка свого Манассії;

и сложи́ вре́тище, и́мже одѣва́шеся, и совлече́ ри́зы вдовства́ своєго́, и обмы́ тѣ́ло водо́ю и пома́зася ми́ромъ бога́тымъ, и разчеса́ власы́ главы́ своєя́ и возложи́ увя́сло на ню́ и облече́ся въ ри́зы весе́лія своєго́, и́миже одѣва́шеся во дни́ живота́ му́жа своєго́ Манассі́и:

взула ноги свої в сандалії і наклала на себе ланцюжки, зап’ястя, кільця, серги і все своє вбрання, і прикрасила себе, щоб спокусити очі чоловіків, які побачать її.

и взя́ санда́лія на но́ги своя́, и обложи́ мони́ста и цѣ́пки, и пе́рстни и усеря́зи и все́ украше́ніє своє́, и украси́ся зѣло́ на прельще́ніє оче́съ му́жескихъ, єли́цы а́ще уви́дятъ ю́:

І дала служниці своїй міх вина і сосуд оливи, наповнила мішок борошном і сушеними плодами і чистими хлібами і, обгорнувши всі ці припаси свої, поклала їх на неї.

и даде́ рабы́ни своє́й оплете́нъ сосу́дъ віна́ и чва́нецъ єле́а, и мѣше́цъ напо́лни муко́ю и плетени́цы смо́квами и хлѣ́бы чи́стыми, и обви́ вся́ сосу́ды своя́, и возложи́ на ню́.

Вийшовши до воріт міста Ветилуї, вони знайшли Озію і старійшин міста, Хаврина і Хармина, що стояли біля них.

И изыдо́стѣ ко врато́мъ гра́да ветилу́и и обрѣто́стѣ стоя́щихъ при ни́хъ Озі́ю и ста́рцевъ гра́да хаврі́на и Хармі́на.

Коли вони побачили її і переміну в її обличчі й одязі, дуже дивувалися красі її і сказали їй:

Я́коже уви́дѣша ю́, и бѣ́ измѣне́но лице́ єя́, и ри́зу премѣне́нну єя́, и удиви́шася о красотѣ́ єя́ попремно́гу зѣло́ и рѣ́ша є́й:

Бог, Бог батьків наших, нехай дасть тобі благодать і нехай звершить твої наміри на радість синів Ізраїля і на звеличення Єрусалима. Вона поклонилася Богу

Бо́гъ, Бо́гъ оте́цъ на́шихъ да да́стъ тя́ въ благода́ть и соверши́тъ начина́нія твоя́ въ вели́чіє сыно́въ Ізра́илевыхъ и возвыше́ніє Ієрусали́ма. И поклони́ся Бо́гу

і сказала їм: звеліть відчинити для мене ворота міста; я вийду для виконання справи, про яку ви говорили зі мною. І звеліли юнакам відчинити для неї, як вона сказала.

и рече́ къ ни́мъ: повели́те отве́рсти ми́ врата́ гра́да, и изы́ду ко соверше́нію слове́съ, и́хже глаго́ласте со мно́ю. И повелѣ́ша ю́ношамъ отве́рсти єй, я́коже глаго́лаше.

Вони виконали це. І вийшла Юдиф і служниця її з нею; а чоловіки міські дивилися вслід їй, поки вона сходила з гори, поки проходила долиною і поки не сховалася від їхніх очей.

И сотвори́ша та́ко. И изы́де Іуді́ѳъ сама́ и рабы́ня єя́ съ не́ю: назира́ху же ю́ му́жіє гра́да, до́ндеже сни́де съ горы́, до́ндеже пре́йде юдо́ль, и ктому́ не уви́дѣша єя́.

Вони йшли прямо долиною і зустріла Юдиф передова варта ассиріян,

И идя́стѣ юдо́лію пря́мо. И срѣ́те ю́ пе́рвая стра́жа Ассирі́йская,

і взяли її і запитали: чия ти, звідки йдеш і куди вирушаєш? Вона сказала: я дочка євреїв, і тікаю від них, тому що вони будуть віддані вам на знищення.

и взя́ша ю́ и вопроси́ша: от ко́ихъ єси́? и отку́ду гряде́ши? и ка́мо и́деши? И рече́: дщи́ є́смь Євре́овъ и убѣга́ю от лица́ и́хъ, я́ко и́мутъ пре́дани бы́ти ва́мъ на поглоще́ніє:

Я йду до Олоферна, вождя вашого війська, сповістити слова істини і показати йому шлях, яким він піде й оволодіє всією нагірною країною, так що не загине з людей його жодна людина і жодна жива душа.

и а́зъ гряду́ предъ лице́ Олофе́рна вождонача́лника си́лы ва́шея, є́же возвѣсти́ти глаго́лы и́стины, и покажу́ предъ лице́мъ єго́ пу́ть, по нему́же по́йдетъ и возоблада́єтъ все́ю го́рнею, и не поги́бнетъ от муже́й єго́ пло́ть єди́на, ниже́ ду́хъ жи́зни.

Коли ці люди слухали слова її і вдивлялися в обличчя її, — вона здалася їм чудом краси, і вони сказали їй:

Я́коже услы́шаша му́жіє глаго́лы єя́ и усмотри́ша лице́ єя́, и бя́ше предъ ни́ми чудна́ красото́ю зѣло́, и рѣ́ша къ не́й:

ти врятувала душу твою, поспішивши прийти до господаря нашого; іди ж до намету його, а наші проводять тебе, поки не передадуть тебе йому на руки.

спасла́ єси́ ду́шу твою́, потща́вшися сни́ти предъ лице́ господи́на на́шего: и ны́нѣ приступи́ ко шатру́ єго́, и от на́съ прово́дятъ тя́, до́ндеже предаду́тъ тя́ въ ру́цѣ єго́:

Коли ти станеш перед ним,– не бійся серцем твоїм, але вислови слова твої, і він тебе облагодіє.

а́ще же ста́неши предъ ни́мъ, да не убои́шися се́рдцемъ твои́мъ, но возвѣсти́ по глаго́ломъ твои́мъ, и бла́го тебѣ́ сотвори́тъ.

І, вибравши зі свого середовища сто чоловік, приставили їх до неї і до служниці її, і вони повели їх до намету Олоферна.

И избра́ша от себе́ муже́й сто́ и присовокупи́ша є́й и рабы́ни єя́, и ведо́ша я́ ко шатру́ Олофе́рнову.

У всьому стані почався рух, тому що звістка про прихід її рознеслася по наметах: ті, що збіглися, оточили її, тому що вона стояла ззовні намету Олоферна, поки не сповістили його про неї;

И бы́сть стече́ніє во все́мъ ополче́ніи, разгласи́ся бо по шатро́мъ прише́ствіє єя́: и прише́дше окружа́ху ю́, я́ко стоя́ше внѣ́ шатра́ Олофе́рнова, до́ндеже возвѣсти́ша єму́ о ней.

і дивувалися красі її, а через неї дивувалися і синам Ізраїля, і говорили кожен ближньому своєму: хто знехтує такий народ, який має таких дружин у себе! Нерозсудливо залишити з них хоч одного чоловіка, тому що ті, що залишаться, будуть у змозі перехитрувати усю землю.

И чудя́хуся о красотѣ́ єя́ и удивля́хуся сыно́мъ Ізра́илевымъ о не́й, и рѣ́ша кі́йждо ко бли́жнему своєму́: кто́ пре́зритъ люді́й си́хъ, и́же и́мутъ у себе́ же́нъ таковы́хъ? я́ко не добро́ є́сть оста́вити изъ ни́хъ му́жа єди́наго, и́же оста́влени бы́вше возмо́гутъ прехи́трити всю́ зе́млю.

Тим часом ті, що спали при Олоферні, і всі служителі його вийшли і ввели її в намет.

И изыдо́ша спя́щіи при Олофе́рнѣ и вси́ служи́теліє єго́ и введо́ша ю́ въ шате́ръ.

Олоферн відпочивав на своїй постелі за завісою, прикрашеною пурпуром, золотом, смарагдом і коштовними каменями.

И бѣ́ Олофе́рнъ опочива́я на одрѣ́ своє́мъ подъ завѣ́сою, я́же бѣ́ от порфи́ры и зла́та и смара́гда и ка́меній многоцѣ́нныхъ втка́нныхъ.

Коли йому доповіли про неї, він вийшов у переднє відділення намету, і перед ним несли срібні лампади.

И возвѣсти́ша єму́ о не́й, и изы́де въ предсѣ́ніє, и лампа́ды сре́бряныя предъидя́ху єму́.

Коли Юдиф представилася йому і служителям його, всі здивувалися красі обличчя її. Вона, впавши на лице, поклонилася йому, і служителі його підняли її.

Єгда́ же пріи́де предъ лице́ єго́ Іуді́ѳъ и слу́гъ єго́, диви́шася вси́ о красотѣ́ лица́ єя́. И па́дши на лице́ поклони́ся єму́: и воздвиго́ша ю́ раби́ єго́.

Олоферн сказав їй: підбадьорся, жінко; не бійся серцем твоїм, тому що я не зробив зла нікому, хто добровільно зважився служити Навуходоносору, царю всієї землі.

И рече́ къ не́й Олофе́рнъ: дерза́й, же́но, да не устраша́єшися се́рдцемъ твои́мъ, зане́ а́зъ не озло́бихъ человѣ́ка, и́же изво́ли служи́ти царю́ Навуходоно́сору всея́ земли́:

І тепер, якби народ твій, який живе у нагірній країні, не зневажив мене, я не підняв би на них списа мого; але вони самі це зробили для себе.

и ны́нѣ лю́діє твои́ живу́щіи въ го́рней, а́ще бы не уничто́жили мя́, не воздви́глъ бы́хъ копія́ моєго́ на ни́хъ, но они́ са́ми себѣ́ сотвори́ша сія́:

Скажи ж мені: чому ти втекла від них і прийшла до нас? Ти знайдеш собі тут порятунок; не бійся: ти будеш жива у цю ніч і після,

и ны́нѣ глаго́ли ми́, чесо́ ра́ди отшла́ єси́ от ни́хъ и пришла́ єси́ къ на́мъ? прихо́диши бо ко спасе́нію: дерза́й, въ но́щь сію́ жива́ бу́деши, и въ про́чеє:

тому що тебе ніхто не скривдить, навпаки, всякий буде благодіяти тобі, як буває з рабами господаря мого, царя Навуходоносора.

нѣ́сть бо, и́же оби́дитъ тя́, но бла́го тебѣ́ сотвори́тъ, я́коже быва́єтъ рабо́мъ господи́на моєго́ царя́ Навуходоно́сора.

Юдиф сказала йому: вислухай слова раби твоєї; нехай раба говорить перед лицем твоїм: я не скажу неправди господареві моєму у цю ніч.

И рече́ къ нему́ Іуді́ѳъ: пріими́ глаго́лы рабы́ твоєя́, и да проглаго́летъ рабы́ня твоя́ предъ лице́мъ твои́мъ, и не возвѣщу́ лжи́ госиоди́ну моєму́ въ но́щь сію́:

І якщо ти зробиш за словами раби твоєї, то Бог через тебе зробить діло, і господар мій не помилиться у своїх намірах.

и а́ще и́маши послѣ́довати словесе́мъ рабы́ни твоєя́, соверше́нно дѣ́ло сотвори́тъ съ тобо́ю Бо́гъ, и не отпаде́тъ господи́нъ мо́й от начина́ній свои́хъ:

Нехай живе Навуходоносор, цар усієї землі, і нехай живе держава його, який послав тебе для очищення всякої душі, тому що не тільки люди через тебе будуть служити йому, але і звірі польові, і худоба, і птахи небесні через твою силу будуть жити під владою Навуходоносора і всього дому його.

жіве́тъ бо ца́рь Навуходоно́соръ всея́ земли́, и живе́тъ держа́ва єго́, и́же посла́ тя во исправле́ніє вся́кія души́, я́ко не то́кмо человѣ́цы тебе́ ра́ди послу́жатъ єму́, но и звѣ́ріє по́льніи и ско́ти и пти́цы небе́сныя крѣ́постію твоє́ю жи́ви бу́дутъ о Навуходоно́сорѣ и все́мъ до́мѣ єго́:

Бо ми чули про твою мудрість і хитрість розуму твого, і всій землі відомо, що ти один добрий у всьому царстві, сильний у знанні і чудовий у військових подвигах.

слы́шахомъ бо прему́дрость твою́ и хи́трости души́ твоєя́, и возвѣсти́ся все́й земли́, я́ко ты́ єди́нъ бла́гъ во все́мъ ца́рствѣ и си́ленъ въ ра́зумѣ и чу́денъ во ополче́ніихъ бра́ни:

А що говорив Ахиор у зібранні твоєму, ми чули слова його, тому що чоловіки Ветилуї залишили його в живих, і він розповів їм усе, про що говорив тобі.

и ны́нѣ́ сло́во, є́же изрече́ Ахіо́ръ въ засѣда́ніи твоє́мъ, слышахомъ глаго́лы єго́, я́ко снабдѣ́ша єго́ му́жіє гра́да ветилу́и, и возвѣсти́ и́мъ вся́, єли́ка изглаго́ла о́нъ у тебе́:

Тому, владико-господарю, не залишай без уваги сло́ва його, але збережи його в серці твоєму, тому що воно істинне: рід наш не карається, меч не має сили над нами, якщо вони не грішать перед Богом своїм.

сего́ ра́ди, влады́ко господи́не, да не преступа́єши словесе́ єго́, но положи́ єго́ въ твоє́мъ се́рдцы, я́ко и́стинно є́сть: не бо́ отмща́єтся ро́дъ на́шъ, не превозмога́єтъ ме́чь на ни́хъ, а́ще не согрѣша́тъ къ Бо́гу своєму́:

Отже, щоб господар мій не був відбитим і безуспішним, і щоб до них прийшла смерть, — оволодів ними гріх, яким вони прогнівляють Бога свого, роблячи те, чого не слід;

и ны́нѣ да не бу́детъ господи́нъ мо́й отве́рженъ и недѣйстви́теленъ, и нападе́тъ сме́рть на лице́ и́хъ, и пости́гнетъ и́хъ согрѣше́ніє, и́мже раздража́тъ Бо́га своєго́, когда́ либо а́ще сотворя́тъ безмѣ́стіє:

тому що в них виявилася нестача їжі, й уся вода вичерпалась, — і ось, вони зважилися кинутися на худобу свою і думають годуватися всім, що Бог суворо заборонив у законі Своєму вживати в їжу.

поне́же бо оскудѣ́ша и́мъ бра́шна, и ума́лися вся́ вода́, восхотѣ́ша устреми́тися на скоты́ своя́, и вся́, єли́ка опредѣли́ и́мъ Бо́гъ въ зако́нѣхъ свои́хъ не я́сти, умысли́ша употребля́ти:

Навіть початки пшениці і десятини вина й олії, що, після освячення, зберігаються для священиків, які стоять перед лицем Бога нашого у Єрусалимі, вони зважилися вжити, тоді як і руками доторкатися до них не слід було нікому з народу.

и нача́тки пшени́цы, и десяти́ны віна́ и єле́а, я́же соблюда́ху освяти́вше ієрео́мъ предстоя́щымъ во Ієрусали́мѣ предъ лице́мъ Бо́га на́шего, суди́ша иждива́ти, и́мже ниже́ рука́ми подоба́ше прикаса́тися кому́ от люді́й:

Вони послали у Єрусалим, оскільки і тамтешні жителі робили це, принести на те дозвіл від зборів старійшин.

и посла́ша во Ієрусали́мъ, я́ко и та́мо живу́щіи сотвори́ша сія́, да принесу́тъ и́мъ разрѣше́ніє от старѣ́йшинъ:

І як тільки дана буде їм звістка, і вони зроблять це, то в той же день будуть віддані тобі на поразку.

и бу́детъ, єгда́ возвѣсти́тся и́мъ, и сотворя́тъ, даду́тся тебѣ́ въ погубле́ніє въ де́нь то́й:

Ось чому я, раба твоя, дізнавшись про усе це, втекла від них, і Бог послав мене зробити разом з тобою такі справи, якими здивується вся земля, де тільки почують про них,

тѣ́мже а́зъ раба́ твоя́, позна́вши сія́ вся́, отбѣго́хъ от лица́ и́хъ: и посла́ мя́ Бо́гъ твори́ти съ тобо́ю дѣла́, о ни́хже ужа́снется вся́ земля́, єли́цы а́ще услы́шатъ сія́,

бо раба твоя побожна і день і ніч служить Богу Небесному. Тепер, господарю мій, я залишуся в тебе; тільки нехай раба твоя ночами виходить на долину молитися Богу, — і Він відкриє мені, коли вони зроблять свій злочин.

зане́ раба́ твоя́ благочести́ва є́сть и служа́щи но́щію и дне́мъ Бо́гу небесе́: и ны́нѣ пребу́ду у тебе́, господи́не мо́й, и да исхо́дитъ раба́ твоя́ въ нощи́ въ де́брь и мо́лится къ Бо́гу: и возвѣсти́тъ ми́, єгда́ сотворя́тъ согрѣше́нія своя́:

Я прийду й оголошу тобі, і ти виходь тоді з усім твоїм військом, — і ніхто з них не протистане тобі.

и прише́дши возвѣщу́ тебѣ́, и изы́деши со все́ю си́лою твоє́ю, и нѣ́сть, и́же воспроти́вится тебѣ́ от ни́хъ:

Я поведу тебе через Юдею, доки не дійдемо до Єрусалима; поставлю посеред нього сідалище твоє, і ти поженеш їх, як овець, що не мають пастуха, — і пес не поворухне проти тебе язиком своїм. Це сказано мені в одкровенні й оголошено мені, і я послана сповістити тебе.

и поведу́ тя сквозѣ́ Іудею, до́ндеже пріити́ пря́мо Ієрусали́ма, и положу́ сѣда́лище твоє́ посредѣ́ єго́, и пожене́ши и́хъ а́ки о́вцы, и́мже нѣ́сть па́стыря, и не возско́млетъ пе́съ язы́комъ свои́мъ проти́ву тебе́: зане́ мнѣ́ сія́ рече́на су́ть по предвѣ́дѣнію моєму́ и возвѣще́на ми́, и послана́ є́смь возвѣсти́ти тебѣ́.

Сподобалися слова її Олоферну і всім слугам його. Вони дивувалися мудрості її і говорили:

И уго́дна бы́ша словеса́ єя́ предъ Олофе́рномъ и предъ всѣ́ми слуги́ єго́, и диви́шася о прему́дрости єя́ и рѣ́ша:

від краю до краю землі немає такої жінки за красою обличчя і за розумними словами.

нѣ́сть таковы́я жены́ от конца́ да́же до конца́ земли́ въ красотѣ́ лица́ и въ ра́зумѣ слове́съ.

Олоферн сказав їй: добре Бог зробив, що попереду цього народу послав тебе, щоб у руках наших була сила, а серед тих, хто знехтував господаря мого, — загибель.

И рече́ къ не́й Олофе́рнъ: бла́го сотвори́ Бо́гъ посла́вый тя́ предъ людьми́, є́же бы́ти въ рука́хъ на́шихъ держа́вѣ, на уничижи́вшихъ же господи́на моєго́ поги́бели:

Прекрасна ти лицем і добрі слова твої. Якщо ти зробиш, як сказала, то твій Бог буде моїм Богом; ти будеш жити у домі царя Навуходоносора і будеш іменита в усій землі.

и ны́нѣ́ красна́ єси́ ты́ взо́ромъ твои́мъ и блага́ во словесѣ́хъ твои́хъ: зане́ а́ще сотвори́ши, я́коже глаго́лала єси́, Бо́гъ тво́й бу́детъ мо́й Бо́гъ, и ты́ въ дому́ царя́ Навуходоно́сора ся́деши и бу́деши имени́та по все́й земли́.

І наказав ввести її туди, де зберігалися срібні сосуди його, і звелів їй користуватися їжею від столу його і пити вино його.

И повелѣ́ ввести́ ю́, идѣ́же положе́ни бы́ша сосу́ди сре́бряніи єго́, и повелѣ́ угото́вити є́й от пи́щей устроєва́ємыхъ себѣ́ и от віна́ своєго́ пи́ти.

Але Юдиф сказала: не буду їсти цього, щоб не було спокуси, але нехай подають мені те, що принесене зі мною.

И рече́ Іуді́ѳъ: не снѣ́мъ от ни́хъ, да не бу́детъ собла́знъ, но от принесе́нныхъ со мно́ю мнѣ́ подава́ємо да бу́детъ.

Олоферн сказав їй: а коли вичерпається те, що з тобою, звідки ми візьмемо, щоб подавати тобі подібне до цього? Бо серед нас немає нікого з роду твого.

И рече́ къ ней Олофе́рнъ: а́ще же оскудѣ́ютъ су́щая съ тобо́ю, отку́ду принесе́мъ тебѣ́ дава́ти подо́бная си́мъ? нѣ́сть бо съ на́ми от ро́да твоєго́.

Юдиф відповіла йому: нехай живе душа твоя, господарю мій; раба твоя не споживе того, що зі мною, раніше, ніж Господь звершить моєю рукою те, що Він визначив.

И рече́ Іуді́ѳъ къ нему́: жива́ є́сть душа́ твоя́, господи́не мо́й, я́ко не иждиве́тъ раба́ твоя́ су́щихъ со мно́ю, до́ндеже сотвори́тъ Госпо́дь руко́ю моє́ю, я́же уста́ви.

І ввели її слуги Олоферна в намет, і спала вона до півночі; а перед ранковою сторожею встала

И ведо́ша ю́ о́троцы Олофе́рновы въ шате́ръ, и спа́ да́же до полу́нощи: и воста́ о у́тренней стра́жи

і послала сказати Олоферну: нехай дасть господар мій повеління, щоб рабі твоїй дозволили виходити на молитву.

и посла́ ко Олофе́рну, глаго́лющи: да повели́тъ у́бо господи́нъ мо́й пуща́ти рабу́ твою́ на моли́тву исходи́ти.

Олоферн наказав своїм охоронцям не перешкоджати їй. І пробула вона в таборі три дні, а ночами виходила в долину Ветилуї, обмивалася біля джерела води біля табору.

И повелѣ́ Олофе́рнъ тѣлохрани́телемъ не возбраня́ти є́й. И пребы́сть въ полку́ дни́ три́: и исхожда́ше въ нощи́ въ де́брь ветилу́и и умыва́шеся во ополче́ніи во исто́чницѣ воды́,

І, виходячи, молилася Господу Богу Ізраїлевому, щоб Він направив путь її до спасіння синів Його народу.

и я́ко взы́де, моля́шеся Господу Бо́гу Ізра́илеву, да упра́витъ пу́ть єя́ ко возставле́нію сыно́въ люді́й свои́хъ:

Після повернення вона перебувала у наметі чистою, а надвечір приносили їй їжу.

и входя́щи чиста́ пребыва́ше въ шатрѣ́, доне́лиже приноша́ше пи́щу свою́ ко ве́черу.

У четвертий день Олоферн зробив бенкет для одних слуг своїх і не запросив до прислуговування нікого з приставлених до служіння.

И бы́сть въ де́нь четве́ртый, сотвори́ Олофе́рнъ пи́ръ рабо́мъ свои́мъ єди́нымъ, и не призва́ въ послуже́ніє ни єди́наго от су́щихъ при слу́жбахъ,

І сказав євнухові Вагою, який управляв усім, що в нього було: іди і переконай єврейську жінку, яка у тебе, прийти до нас їсти і пити з нами:

и рече́ ваго́ю євну́ху, и́же бя́ше приста́вникъ надъ всѣ́ми су́щими єго́: ше́дъ у́бо увѣща́й жену́ Євре́иню, я́же є́сть у тебе́, є́же пріити́ къ на́мъ и я́сти и пи́ти съ на́ми:

соромно нам залишити таку жінку, не поговоривши з нею; вона осміє нас, якщо ми не запросимо її.

се́ бо, сту́дно лицу́ на́шему, а́ще жену́ сицеву́ю оста́вимъ не бесѣ́довавше съ не́ю, зане́ а́ще сея́ не призове́мъ, посмѣє́тся на́мъ.

Вагой, вийшовши від Олоферна, прийшов до неї і сказав: не відмовся, прекрасна молода жінко, прийти до господаря мого, щоб прийняти честь перед лицем його і пити з нами вино в радості і бути у цей день як однією з дочок синів Ассура, які предстоять у домі Навуходоносора.

И изы́де ваго́а от лица́ Олофе́рнова и вни́де къ не́й и рече́: да не облѣни́тся у́бо отрокови́ца до́брая сія́, прише́дши ко господи́ну моєму́, просла́витися предъ лице́мъ єго́ и пи́ти съ на́ми въ весе́ліє віно́ и бы́ти въ де́нь сей, я́ко дщи́ єди́на от сыно́въ Ассу́ровыхъ, я́же предстоя́тъ въ дому́ Навуходоно́соровѣ.

Юдиф сказала йому: хто я, щоб перечити господареві моєму? поспішу виконати усе, що буде завгодно господареві моєму, і це буде служити мені втіхою до дня смерти моєї.

И рече́ къ нему́ Іуді́ѳъ: и кто́ є́смь а́зъ противоглаго́лющи господи́ну моєму́? зане́ все́, є́же бу́детъ предъ очесы́ єго́ уго́дно, потща́вшися сотворю́, и бу́детъ сіє́ ми́ ра́дованіє да́же до дне́ сме́рти моєя́.

Вона встала і вбралася в одяг і в усі жіночі прикраси; а служниця її прийшла і розстелила для неї по землі перед Олоферном килими, які вона одержала від Вагоя для повсякчасного використання, щоб їсти, лежачи на них.

И воста́вши украси́ся одѣя́ніємъ и вся́кимъ украше́ніємъ же́нскимъ: и пріи́де раба́ єя́ и постла́ є́й предъ Олофе́рномъ до́лу ковры́, и́хже взя́ от ваго́и ко повседне́вному употребле́нію своєму́, во є́же я́сти возле́гшей на ни́хъ:

Потім Юдиф прийшла і возлягла. Пробудилося серце Олоферна до неї, і душа його схвилювалася: він сильно бажав зійтися з нею і шукав випадку звабити її з того самого дня, як побачив її.

и вше́дши возлеже́ Іуді́ѳъ. И изступи́ се́рдце Олофе́рново о ней, и подви́жеся душа́ єго́: и бя́ше жела́теленъ зѣло́, є́же сни́тися съ не́ю, и усмотрева́ше вре́мене, є́же обольсти́ти ю́, от него́же дне́ ви́дѣ ю́:

І сказав їй Олоферн: пий же і веселися з нами.

и рече́ къ не́й Олофе́рнъ: пі́й у́бо и бу́ди съ на́ми въ весе́ліи.

А Юдиф сказала: буду пити, господарю, тому що сьогодні життя моє звеличилося в мені більше, ніж в усі дні від народження мого.

И рече́ Іуді́ѳъ: бу́ду у́бо пи́ти, господи́не, я́ко возвели́чися живо́тъ мо́й во мнѣ́ дне́сь па́че всѣ́хъ дні́й рожде́нія моєго́.

І вона брала, їла і пила перед ним те, що приготувала служниця її.

И взе́мши яде́ и пи́ предъ ни́мъ, я́же угото́ва раба́ єя́.

А Олоферн милувався нею і пив вина дуже багато, скільки не пив ніколи, ні в один день від народження.

И возвесели́ся Олофе́рнъ о не́й и пи́ віна́ мно́го зѣло́, єли́ко не пи́ никогда́же въ де́нь єди́нъ, отне́лиже роди́ся.

Коли стало пізно, раби його поспішили вийти, а Вагой, відпустивши тих, хто стояв перед лицем його господаря, зачинив намет іззовні, і вони пішли до своїх постель, тому що всі були стомлені тривалістю бенкету.

Єгда́ же по́здѣ бы́сть, потща́шася раби́ єго́ отити́, и ваго́а заключи́ шате́ръ отвнѣ́ и отпусти́ предстоя́щихъ от лица́ господи́на своєго́, и отидо́ша къ ло́жамъ свои́мъ, бя́ху бо вси́ утружде́ни, зане́ на мно́зѣ пребы́сть пи́ръ.

У наметі залишилася одна Юдиф з Олоферном, який упав на ложе своє, тому що був переповнений вином.

Оста́ся же Іуді́ѳъ єди́на въ шатрѣ́, и Олофе́рнъ пове́рженъ на ло́жи своє́мъ: бя́ше бо преиспо́лненъ віно́мъ.

Юдиф звеліла служниці своїй стати ззовні спальні її й очікувати її виходу, як було кожного дня, сказавши, що вона вийде на молитву. Те саме сказала вона і Вагою.

И рече́ Іуді́ѳъ рабѣ́ своє́й, да стои́тъ внѣ́ ло́жницы єя́ и да смо́тритъ исхо́да єя́ я́коже по вся́къ де́нь: рече́ бо, я́ко изы́ти и́мать на моли́тву свою́: и ваго́ю глаго́ла по словесе́мъ си́мъ.

Коли усі від неї пішли, і нікого у спальні не залишилося, ні малого, ні великого, Юдиф, ставши біля постелі Олоферна, сказала у серці своєму: Господи, Боже всякої сили! зглянься в годину цю на діла рук моїх до звеличення Єрусалима,

И отидо́ша вси́ от лица́ єя́, и ни єди́нъ оста́ся въ ло́жницѣ от ма́ла да́же до вели́ка. И ста́вши Іуді́ѳъ при одрѣ́ єго́, рече́ въ се́рдцы своє́мъ: Го́споди, Бо́же всея́ си́лы, при́зри въ ча́съ се́й на дѣла́ ру́къ мои́хъ ко возвыше́нію Ієрусали́ма,

бо тепер час захистити насліддя Твоє і виконати мій намір, уразити ворогів, які повстали на нас.

я́ко ны́нѣ́ вре́мя помоществова́ти наслѣ́дію Твоєму́ и соверши́ти начина́ніє моє́ ко сокруше́нію враго́въ, и́же воста́ша на на́съ.

Потім, підійшовши до стовпчика постелі, що стояв у головах Олоферна, вона зняла з нього меч його

И приступи́вши къ сто́лпнику одра́, и́же бя́ше у главы́ Олофе́рновы, сня́тъ ме́чь єго́ съ него́,

і, наблизившись до постелі, схопила волосся голови його і сказала: Господи Боже Ізраїля! укріпи мене в цей день.

и прибли́жившися ко одру́, взя́ въ го́рсть власы́ главы́ єго́ и рече́: укрѣпи́ мя, Го́споди Бо́же Ізра́илевъ, въ де́нь се́й.

І з усієї сили двічі вдарила по шиї Олоферна і зняла з нього голову

И уда́ри въ вы́ю єго́ два́жды си́лою сво́єю, и отъя́ главу́ єго́ от него́,

і, скинувши з постелі тіло його, взяла зі стовпів завісу. Невдовзі вона вийшла і віддала служниці своїй голову Олоферна,

и отвали́ тѣ́ло єго́ от посте́ли, и отъя́ завѣ́су от столпо́въ: и по ма́лѣ изы́де и предаде́ рабы́ни своє́й главу́ Олофе́рнову:

а та поклала її у мішок з харчовими припасами, й обидві разом вийшли, за звичаєм своїм, на молитву. Пройшовши стан, вони обійшли навкруги ущелину, піднялися на гору Ветилуї і пішли до воріт її.

и вложи́ ю́ въ мѣше́цъ снѣ́дей свои́хъ. И изыдо́стѣ о́бѣ ку́пно по обы́чаю своєму́ на моли́тву: и прошедшѣ по́лкъ, обыдо́стѣ де́брь о́ную, и взыдо́стѣ на го́ру Ветилу́и, и пріидостѣ ко врато́мъ єя́.

Юдиф здаля кричала охоронцям воріт: відчиніть, відчиніть ворота! з нами Бог, Бог наш, щоб дарувати ще силу Ізраїлю і перемогу над ворогами, як дарував Він і сьогодні.

И рече́ Іуді́ѳъ издале́ча стрегу́щымъ на вратѣ́хъ: отве́рзите ны́нѣ, отве́рзите врата́, съ на́ми Бо́гъ, Бо́гъ на́шъ, сотвори́ти єще́ крѣ́пость во Ізра́или и си́лу на враги́, я́коже и дне́сь сотвори́.

Як тільки почули міські мужі голос її, поспішили прийти до міських воріт і скликали старійшин міста.

И бы́сть я́ко услы́шаша му́жіє гра́да того́ гла́съ єя́, потща́шася сни́ти ко врато́мъ гра́да своєго́ и созва́ша ста́рцевъ гра́да.

І збіглися всі, від малого до великого, тому що прихід її був для них понад очікування, і, відчинивши ворота, прийняли їх, і, запаливши для освітлення вогонь, оточили їх.

И стеко́шася вси́ от ма́ла да́же до вели́ка, я́ко па́че ча́янія бѣ́ имъ, є́же пріити́ є́й, и отверзо́ша врата́ и воспрія́ша и́хъ: и вже́гше о́гнь во свѣще́ніє, окружи́ша и́хъ.

Вона ж сказала їм гучним голосом: хваліть Господа, хваліть, хваліть Господа, що Він не віддалив милости Своєї від дому Ізраїлевого, але в цю ніч скрушив ворогів наших моєю рукою.

Она́ же рече́ къ ни́мъ гла́сомъ вели́кимъ: хвали́те Бо́га, хвали́те: хвали́те Бо́га, И́же не отста́ви ми́лости Своєя́ от до́му Ізра́илева, но сокруши́ враги́ на́шя руко́ю моє́ю въ но́щь сію́.

І, вийнявши голову з мішка, показала її і сказала їм: ось голова Олоферна, вождя ассирійського війська, і ось завіса його, за якою він лежав від сп’яніння, — і Господь уразив його рукою жінки.

И изе́мши главу́ изъ мѣшца́ показа́ и рече́ и́мъ: се́, глава́ Олофе́рна вождонача́лника си́лы Ассу́рскія, и се́, завѣ́са, за не́юже лежа́ше во пія́нствахъ свои́хъ, и порази́ єго́ Госпо́дь руко́ю же́нскою:

Живий Господь, який зберіг мене на путі, якою я йшла! тому що лице моє спокусило Олоферна на загибель його, але він не зробив зі мною скверного і ганебного гріха.

и жи́въ є́сть Госпо́дь, И́же сохрани́ мя въ пути́ моє́мъ, и́мже ходи́хъ, я́ко прельсти́ єго́ лице́ моє́ въ па́губу єго́, и не сотвори́ грѣха́ со мно́ю во оскверне́ніє и срамоту́.

Весь народ надзвичайно здивувався; впали, поклонилися Богу й одностайно сказали: благословенний Ти, Боже наш, що знищив сьогодні ворогів народу Твого!

И ужасо́шася вси́ лю́діє зѣло́, и па́дше поклони́шася Бо́гу, и рѣ́ша єдиноду́шно: благослове́нъ єси́, Бо́же на́шъ, уничто́живый въ день се́й враги́ люді́й Твои́хъ.

А Озія сказав їй: благословенна ти, дочко, Всевишнім Богом більше за усіх жінок на землі, і благословенний Господь Бог, що створив небеса і землю і наставив тебе на ураження голови начальника наших ворогів;

И рече́ є́й Озі́а: благослове́на ты́ єси́, дщи́, Бо́гомъ вы́шнимъ па́че всѣ́хъ же́нъ я́же на земли́, и благослове́нъ Госпо́дь Бо́гъ, И́же созда́ небеса́ и зе́млю, И́же упра́ви тя́ на сокруше́ніє главы́ кня́зя враго́въ на́шихъ:

бо надія твоя не відступить від серця людей, які пам’ятають силу Божу, довіку.

я́ко не отста́нетъ наде́жда твоя́ от се́рдца человѣ́къ, помина́ющихъ крѣ́пость Бо́жію, да́же до вѣ́ка:

Нехай поставить тобі це Бог у вічну славу і нехай нагородить тебе благами за те, що ти життя твого не пощадила у час приниження роду нашого, але виступила вперед, коли ми падали, ти, що право ходила перед Богом нашим. І весь народ сказав: нехай буде, нехай буде!

и да сотвори́тъ тебѣ́ сія́ Бо́гъ въ возноше́ніє вѣ́чноє, є́же посѣща́ти тя́ во благи́хъ, за є́же не пощадѣ́ла єси́ души́ твоєя́ смире́нія ра́ди ро́да на́шего, но посо́бствовала єси́ паде́нію на́шему, въ правотѣ́ ходи́вши предъ Бо́гомъ на́шимъ. И рѣ́ша вси́ лю́діє: бу́ди, бу́ди.

Юдиф сказала їм: послухайте ж мене, брати, візьміть цю голову і повісьте на зубцях вашої стіни.

И рече́ къ ни́мъ Іуді́ѳъ: послу́шайте у́бо мене́, бра́тія, и взе́мше главу́ сію́ повѣ́сите ю́ на забра́лѣ стѣны́ ва́шея:

Коли ж настане ранок і сонце зійде над землею, візьміть кожен бойову свою зброю, йдіть усі сильні за місто і дайте їм вождя, начебто намірюючись зійти на рівнину проти передової сторожі синів Ассура, але не сходьте.

и бу́детъ єгда́ возсія́єтъ утро, и взы́детъ со́лнце на зе́млю, пріимете ко́ждо ору́дія бра́нная ва́ша, и изы́дете вся́къ му́жъ си́льный внѣ́ гра́да, и дади́те воєво́ду надъ ними, а́ки сходя́ще на по́ле ко пе́рвѣй стра́жи сыно́въ Ассу́ровыхъ, и не сни́дете:

Тоді вони, взявши усю свою зброю, підуть у свій стан, розбудять вождів війська ассирійського, і збіжаться до намету Олоферна, але не знайдуть його; від того нападе на них страх, і вони побіжать від вас.

и взе́мше сі́и всеору́жія своя́, по́йдутъ ко ополче́нію своєму́, и возбу́дятъ воєво́ды си́лы Ассу́ровы, и стеку́тся ко шатру́ Олофе́рнову, и не обря́щутъ єго́, и нападе́тъ на ни́хъ стра́хъ, и побѣ́гнутъ от лица́ ва́шего:

А ви і всі, хто живе в усякому краю Ізраїльському, переслідуючи їх, уражайте їх на шляху.

и возслѣ́довавшіи ва́мъ, и вси́ живу́щіи во все́мъ предѣ́лѣ Ізра́илстѣмъ, постила́йте я́ по путе́мъ и́хъ:

Але перш ніж зробите це, запросіть до мене Ахиора аммонитянина: нехай побачить і впізнає він того, хто принижував дім Ізраїля і прислав його до нас начебто на смерть.

пре́жде же є́же сотвори́ти сія́, призови́те мнѣ́ Ахіо́ра Аммані́тина, да ви́дѣвъ позна́єтъ уничтожа́ющаго до́мъ Ізра́илевъ, и сего́ я́ко на сме́рть по́сланнаго къ на́мъ.

І прикликали Ахиора з дому Озії. Коли він прийшов і побачив голову Олоферна в руці одного чоловіка серед зібрання народу, то упав на лице своє й ослаб духом.

И призва́ша Ахіо́ра изъ до́му Озі́ина. Єгда́ же пріи́де и ви́дѣ главу́ Олофе́рнову въ руцѣ́ му́жа єди́наго въ собра́ніи люді́й, паде́ на лице́, и разсла́бися ду́хъ єго́.

Коли ж підняли його, він припав до ніг Юдифі, поклонився їй і сказав: благословенна ти в усякому селищі Іуди й в усякому народі, які, почувши про ім’я твоє, здивуються.

Єгда́ же подъя́ша єго́, припаде́ къ нога́ма Іуді́ѳы, и поклони́ся лицу́ єя́, и рече́: благослове́на ты́ во вся́цѣмъ селе́ніи Іу́динѣ и во вся́цѣмъ язы́цѣ, и́же услы́шавше и́мя твоє́ смяту́тся:

Розкажи ж мені тепер, що ти робила у ці дні? І Юдиф серед народу розповіла йому все, що вона зробила з того дня, як вийшла, до того дня, в який говорила з ними.

и ны́нѣ́ возвѣсти́ ми, єли́ка сотвори́ла єси́ во дне́хъ си́хъ. И возвѣсти́ єму́ Іуді́ѳъ посредѣ́ люді́и вся́, єли́ка сотвори́, от него́же дне́ изы́де, до́ндеже глаго́лаше и́мъ.

Коли вона перестала говорити, народ голосно викликнув, і радісний крик його пролунав у місті.

Єгда́ же преста́ глаго́лющи, воскли́кнуша лю́діє гла́сомъ вели́кимъ и дадо́ша гла́съ весе́лый во гра́дѣ своє́мъ.

Ахиор же, бачачи все, що зробив Бог Ізраїлів, щиро увірував у Бога, обрізав крайню плоть свою і приєднався до дому Ізраїлевого, навіть до цього дня.

Ви́дѣвъ же Ахіо́ръ вся́, єли́ка сотвори́ Бо́гъ Ізра́илевъ, вѣ́рова Бо́гу зѣло́, и обрѣ́за пло́ть кра́йнюю свою́, и приложи́ся къ до́му Ізра́илеву да́же до дне́ сего́.

Коли настав ранок, повісили голову Олоферна на стіну; кожен чоловік узяв свою зброю, і вийшли загонами на схили гори.

Єгда́ же денни́ца взы́де, свѣ́сиша главу́ Олофе́рнову со стѣны́: и воспрія́тъ вся́къ му́жъ Ізра́илевъ ору́жія своя́, и изыдо́ша полка́ми на восхо́ды горы́.

Сини Ассура, побачивши їх, послали до своїх начальників, а вони пішли до вождів, до тисячоначальників і до всякого проводиря свого.

Сы́нове же Ассу́ровы, я́ко уви́дѣша и́хъ, разосла́ша къ вожде́мъ свои́мъ: они́ же пріидо́ша къ воєво́дамъ и ты́сящникомъ и ко вся́кому кня́зю своєму́,

Прийшовши до намету Олоферна, вони сказали тому, хто управляв усім майном його: розбуди нашого господаря, тому що ці раби насмілилися вийти на битву з нами, щоб бути зовсім знищеними.

и пріидо́ша къ шатру́ Олофе́рнову, и рѣ́ша су́щему надъ всѣми єго́: возбуди́ у́бо господи́на на́шего, зане́ дерзну́ша раби́ сходи́ти къ на́мъ на бра́нь, да истребя́тся въ коне́цъ.

Вагой увійшов і постукав у двері намету, бо думав, що він спить з Юдиф’ю.

И вни́де ваго́а и толкну́ во дворъ шатра́, мня́ше бо спа́ти єго́ со Іуді́ѳою.

Коли ж ніхто не відгукнувся йому, то, відчинивши, ввійшов у спальню і знайшов, що Олоферн мертвий лежить біля порогу і голова його знята з нього.

Єгда́ же никто́же послу́шаше, раствори́въ вни́де въ ло́жницу и обрѣ́те єго́ при пра́зѣ пове́ржена ме́ртва, и глава́ єго́ отъя́та бы́сть от него́:

І він голосно викликнув із плачем, стогоном і сильним воланням, і розірвав свій одяг.

и возопи́ гла́сомъ вели́кимъ съ пла́чемъ и стена́ніємъ и во́племъ крѣ́пкимъ, и раздра́ ри́зы своя́:

Потім увійшов у намет, у якому перебувала Юдиф, і не знайшов її. Тоді він вискочив до народу і закричав:

и вни́де въ шате́ръ, идѣ́же бѣ́ Іуді́ѳъ обита́ющи, и не обрѣ́те єя́, и изскочи́ къ лю́демъ и возопи́:

раби вчинили віроломно; одна єврейська жінка зганьбила дім царя Навуходоносора, бо ось Олоферн на підлозі, і голови немає на ньому.

отверго́шася раби́, сотвори́ сту́дъ єди́на жена́ Євре́йская на до́мъ царя́ Навуходоно́сора: зане́ се́, Олофе́рнъ до́лу, и главы́ нѣ́сть на не́мъ.

Коли почули ці слова начальники війська ассирійського, то розірвали одяг свій, і душа їх дуже збентежилася, і пролунав у них крик і дуже велике волання серед стану.

Єгда́ же услы́шаша сія́ глаго́лы кня́зіє си́лы Ассу́ровы, раздра́ша ри́зы своя́, и смяте́ся душа́ и́хъ зѣло́, и бы́сть и́хъ кри́къ и во́пль зѣло́ посредѣ́ полка́.

Коли ті, що були в наметах, почули про те, що сталося, то збентежилися,

И єгда́ услы́шаша въ шатрѣ́хъ су́щіи, ужасо́шася о бы́вшемъ,

і напав на них страх і тремтіння, і жоден з них не залишився на очах ближнього, але усі вони кинулися тікати по усіх дорогах рівнини і нагірної країни.

и нападе́ на ня́ стра́хъ и тре́петъ, и не бѣ́ человѣ́ка пребыва́юща предъ лице́мъ бли́жняго ктому́, но исте́кше єдиноду́шно бѣжа́ху по вся́кому пути́ по́ля и наго́рныя:

І ті, що розташувалися табором у нагірній країні біля Ветилуї, також кинулися тікати. Тоді сини Ізраїля, кожен із них войовничий чоловік, погналися за ними.

и и́же ополчи́вшіися въ го́рней о́крестъ ветилу́и обрати́шася въ бѣ́гство: и тогда́ сы́нове Ізра́илевы вся́къ му́жъ ра́тникъ от ни́хъ устреми́шася на ни́хъ.

Озія послав у Ветомасфем, Виваю, Ховаю і Холу і в усі краї ізраїльські, щоб сповістити про те, що звершилось, і щоб усі погналися за ворогами для знищення їх.

И посла́ Озі́а въ ветомасѳе́мъ и виваю́, и ховаю́ и холу́, и во вся́къ предѣ́лъ Ізра́илевъ, вѣ́стники о соверши́вшихся, и да вси́ потеку́тъ вслѣ́дъ враго́въ на погубленіє и́хъ.

Як тільки почули про це сини Ізраїля, усі дружно напали на них і вражали їх до Хови; також і ті, що прийшли з Єрусалима і з усієї нагірної країни, тому що їм сповіщено було про те, що́ трапилося у стані ворогів їхніх, і з Галаада і Галилеї, з усіх боків наносили їм велику поразку, доки вони не пройшли за Дамаск і за межі його.

Єгда́ же услы́шаша сы́нове Ізра́илевы, вси́ єдиноду́шно нападо́ша на ни́хъ и сѣко́ша и́хъ да́же до ховы́. Та́кожде же и и́же изъ Ієрусали́ма пріидо́ша и изъ всея́ наго́рныя: возвѣсти́ша бо и́мъ бы́вшая ополче́нію враго́въ и́хъ: и и́же въ Галаа́дѣ и въ Галіле́и бодо́ша и́хъ я́звою вели́кою, до́ндеже мину́ша Дама́скъ и предѣ́лы єго́.

Інші жителі Ветилуї напали на стан ассирійський, розграбували його і дуже збагатилися.

Про́чіи же живу́щіи во ветилу́и, нападо́ша на по́лкъ Ассу́ровъ и плѣни́ша и́хъ и обогати́шася зѣло́.

А сини Ізраїля, які повернулися після ураження, оволоділи рештою; і села і селища в нагірній країні і на рівнині одержали велику здобич, тому що її була дуже велика кількість.

Сы́нове же Ізра́илевы возврати́вшеся от сѣ́чи, возоблада́ша про́чими, и ве́си и се́ла, я́же въ го́рней и напо́льнѣй, возоблада́ша мно́гими коры́стьми: бѣ́ бо мно́жество мно́го зѣло́.

Великий священик Іоаким і старійшини синів Ізраїлевих, які жили у Єрусалимі, прийшли подивитись, яке благо сотворив Господь для Ізраїля, і бачити Юдиф і вітати її.

Іоакі́мъ же ієре́й вели́кій и старѣ́йшины сыно́въ Ізра́илевыхъ живу́щіи во Ієрусали́мѣ пріидо́ша є́же зрѣ́ти блага́я, я́же сотвори́ Госпо́дь Ізра́илю, и є́же ви́дѣти Іуді́ѳъ и глаго́лати съ не́ю ми́ръ.

Як тільки вони ввійшли до неї, то всі одностайно благословили її і сказали їй: ти велич Ізраїля, ти велика радість Ізраїля, ти велика слава нашого роду.

Єгда́ же пріидо́ша къ не́й, благослови́ша ю́ вси́ єдиноду́шно и рѣ́ша къ не́й: ты́ возвыше́ніє Ізра́илево! ты́ ра́дованіє вели́ко Ізра́илево! ты́ сла́ва велія ро́да на́шего!

Усе це ти зробила твоєю рукою; ти зробила добро Ізраїлю, і нехай благоволить до нього Бог; будь же благословенна від Господа Вседержителя на вічний час. І увесь народ сказав: нехай буде!

сотвори́ла єси́ вся́ сія́ руко́ю твоє́ю, сотвори́ла єси́ блага́я со Ізра́илемъ, и да благоволи́тъ о ни́хъ Бо́гъ: благослове́на бу́ди у Вседержи́теля Го́спода въ вѣ́чноє вре́мя. И рѣ́ша вси́ лю́діє: бу́ди.

Народ грабував табір протягом тридцяти днів, і Юдифі віддали намет Олоферна і усі срібні сосуди і постелі і чаші і все начиння його. Вона взяла, поклала на мула свого, запрягла колісниці свої і склала це на них.

И плѣня́ху вси́ лю́діє по́лкъ чрезъ дні́й три́десять, и да́ша Іуді́ѳѣ шате́ръ Олофе́рновъ и вся́ сре́бряныя сосу́ды, и одры́ и умыва́лницы, и вся́ устроє́нія єго́. И пріє́мши она́ возложи́ на мска́ своєго́, и впряже́ колесни́цы, и сложи́ я́ на ня́.

І збіглися всі жінки ізраїльські бачити її, і благословляли її і склали із себе для неї хор; а вона взяла у свої руки оповиті виноградним листям жезли і дала жінкам, які були з нею,

И притече́ вся́кая жена́ Ізра́илска є́же ви́дѣти ю́, и благослови́ша ю́ и сотвори́ша є́й ли́къ от себе́. И взя́ ко́пія цвѣта́ми укра́шенная въ ру́цѣ свои́ и даде́ жена́мъ су́щымъ съ не́ю:

і поклали на себе оливкові вінки — вона і ті, що були з нею. Вона йшла попереду всього народу в хорі і вела за собою всіх жінок; за нею йшли всі чоловіки ізраїльські, озброєні, з вінками і з урочистими піснями на своїх устах.

и увѣнча́ся ма́слиною сама́ и я́же съ не́ю, и идя́ше предъ всѣ́ми людьми́ въ ли́цѣ, веду́щи всѣ́хъ же́нъ. И послѣ́доваше вся́къ му́жъ Ізра́илевъ вооруже́ни съ вѣнцы́ и пѣ́сньми во уста́хъ свои́хъ.

Юдиф почала перед усім Ізраїлем подячну пісню, і увесь народ підспівував цю пісню.

И нача́ Іуді́ѳъ исповѣ́даніє сіє́ во все́мъ Ізра́или, и возглаша́ху вси́ лю́діє хвале́ніє сіє́.

І сказала Юдиф: почніть Богу моєму на тимпанах, співайте Господу моєму на кимвалах, злагоджено співайте Йому нову пісню, возносьте і закликайте ім’я Його;

И рече́ Іуді́ѳъ: начни́те Бо́гу моєму́ въ тимпа́нѣхъ, пойте Го́сподеви моєму́ въ кимва́лѣхъ, кра́сно воспо́йте єму́ пѣ́снь но́ву, возноси́те и призыва́йте и́мя єго́:

тому що Він є Бог Господь, Який сокрушає війни, тому що Він ополчився за мене серед народу і вивів мене від руки моїх переслідувачів.

я́ко Бо́гъ сокруша́яй бра́ни Госпо́дь, я́ко во ополченіихъ єго́ посредѣ́ люді́й изъя́тъ мя́ изъ руки́ гоня́щихъ мя́:

Прийшов Ассур з гір півночі, прийшов з міріадами війська свого, і безліч їх загатили воду в джерелах, і кіннота їх покрила пагорби.

пріи́де Ассу́ръ изъ го́ръ от сѣ́вера, пріи́де во тма́хъ си́лы своєя́, и́хже мно́жество загради́ исто́чники, и ко́нница и́хъ покры́ хо́лмы:

Він сказав, що краї мої спалить, юнаків моїх мечем знищить, грудних немовлят кине об землю, малих дітей моїх віддасть на розкрадання, дів моїх полонить.

рече́ пожещи́ предѣ́лы моя́, и ю́ношы моя́ уби́ти мече́мъ, и ссу́щыя моя́ положи́ти въ помо́стъ, и младе́нцы моя́ да́ти въ расхище́ніє, и дѣ́вы моя́ плѣни́ти:

Але Господь Вседержитель подолав їх рукою жінки.

Госпо́дь Вседержи́тель опрове́рже и́хъ руко́ю жены́,

Не від юнаків упав сильний їх, не сини титанів уразили його, і не рослі велетні налягли на нього, але Юдиф, дочка Мерарії, красою лиця свого погубила його;

не бо́ паде́ си́льный и́хъ от ю́ношъ, ниже́ сы́нове тіта́новы порази́ша єго́, ниже́ высо́цы исполи́ни нападо́ша на него́, но Іуді́ѳъ дщи́ Мера́ріна доброто́ю лица́ своєго́ разсла́би єго́:

тому що вона для звеличення тих, що бідували в Ізраїлі, зняла із себе одяг удівства свого, помазала лице своє запашною мастю,

совлече́ся бо одѣя́нія вдовства́ своєго́ на возвыше́ніє бѣ́дствующихъ во Ізра́или, пома́за лице́ своє́ умаще́ніємъ

прикрасила волосся своє головним убором, одягла для зваблення його лляний одяг.

и увѣнча́ власы́ своя́ увя́сломъ и прія́тъ оде́жду льня́ну въ прельще́ніє єго́:

Її сандалії зачарували погляд його, і краса її полонила душу його; меч пройшов по шиї його.

санда́лія єя́ похи́ти о́ко єго́, и добро́та єя́ плѣни́ ду́шу єго́, про́йде ме́чь вы́ю єго́:

Перси жахнулися від відваги її, і ми́дяни розгубилися від сміливости її.

устраши́шася пе́рсы держа́вы єя́, и ми́ды дерзнове́ніємъ єя́ разсѣдо́шася:

Тоді вигукнули смиренні мої, — і вони злякалися; немічні мої, — і вони знітилися; піднесли голос свій, — і вони кинулися тікати.

тогда́ воскли́кнуша смире́нніи мои́ и возопи́ша немощні́и мои́, и устраши́шася: вознесо́ша гла́съ сво́й, и побѣжде́ни бы́ша:

Сини молодих дружин кололи їх і, як дітям рабів-утікачів, наносили їм рани; вони загинули від ополчення Господа мого.

сы́нове отрокови́цъ бодо́ша и́хъ и я́ко рабо́въ бѣглецо́въ уязвля́ху и́хъ, погибо́ша от ополче́нія Го́спода моєго́:

Заспіваю Господу моєму пісню нову. Великий Ти, Господи, і славний, дивний силою і непереможний!

воспою́ Го́сподеви моєму́ пѣ́снь но́ву: Го́споди, ве́лій єси́ и сла́венъ, ди́венъ въ крѣ́пости, непребори́мый,

Нехай працює для Тебе усяке створіння Твоє: бо Ти сказав, — і звершилося; Ти послав Духа Твого, — і влаштувалося, — і немає нікого, хто протистав би гласові Твоєму.

тебѣ́ да рабо́таєтъ вся́ка тва́рь твоя́: я́ко ре́клъ єси́, и бы́ша: посла́лъ єси́ Ду́ха твоєго́, и созда́: и нѣ́сть, и́же противоста́нетъ гла́су твоєму́:

Гори з водами зрушаться з основ, і камені, як віск, розтануть від імені Твого, але до тих, хто боїться Тебе, Ти благомилостивий.

го́ры бо от основа́ніи съ вода́ми подви́гнутся, ка́меніє же от лица́ твоєго́ я́ко во́скъ раста́єтъ: надъ боя́щимися же тебе́ ты́ уми́лостивля́єшися,

Мала всяка жертва для пахощів, і всякий жир незначний для всепалення Тобі, але той, хто боїться Господа, завжди великий.

я́ко ма́ло вся́ка же́ртва въ воню́ благоуха́нія, и малѣ́йшій вся́къ ту́къ во всесожже́ніє тебѣ́: боя́йся же Го́спода вели́къ вы́ну:

Горе народам, які повстають на рід мій: Господь Вседержитель помститься їм у день суду, пошле вогонь і черву на їхні тіла, — і вони будуть відчувати біль і плакати вічно.

го́ре язы́комъ востаю́щымъ на ро́дъ мо́й: Госпо́дь Вседержи́тель отмститъ и́мъ въ де́нь су́дный, да́ти о́гнь и че́рвіє на пло́ти и́хъ, и воспла́чутся въ чу́вствѣ да́же до вѣ́ка.

Коли прийшли в Єрусалим, вони поклонилися Богу, і, коли народ очистився, піднесли всепалення свої і добровільні жертви свої і дари свої.

Єгда́ же внидо́ша во Ієрусали́мъ, поклони́шася Бо́гу: и єгда́ очи́стишася лю́діє, принесо́ша всесожега́ємая своя́ и произво́льная своя́ и да́ры своя́.

Юдиф же принесла всі сосуди Олоферна, які віддав їй народ, і завісу, яку вона взяла зі спальні його, віддала в жертву Господу.

И возложи́ Іуді́ѳъ вся́ сосу́ды Олофе́рновы, єли́ки дадо́ша лю́діє є́й, и завѣ́су, ю́же взя́ она́ от ло́жницы єго́, въ да́ръ Го́споду даде́.

Народ веселився у Єрусалимі перед святилищем три місяці, і Юдиф перебувала з ними.

И бя́ху лю́діє веселя́щеся во Ієрусали́мѣ предъ лице́мъ святы́хъ ме́сяцы три́, и Іуді́ѳъ съ ни́ми пребы́сть.

Але після цих днів кожен повернувся у край свій, а Юдиф вирушила у Ветилую, де залишалася в маєтку своєму, і була у свій час славною по всій землі.

По дне́хъ же си́хъ возврати́ся кі́йждо во наслѣ́діє своє́: и Іуді́ѳъ отъи́де во ветилу́ю, и пребыва́ше надъ стяжа́ніємъ свои́мъ, и бы́сть во вре́мя своє́ сла́вна во все́й земли́.

Багато хто бажав її, але чоловік не пізнав її у всі дні її життя з того дня, як чоловік її Манассія помер і відійшов до народу свого.

И мно́зи жела́ша єя́, и не позна́ му́жъ єя́ вся́ дни́ живота́ єя́, от него́же дне́ у́мре Манассі́а му́жъ єя́ и приложи́ся къ лю́демъ свои́мъ.

Вона придбала велику славу і постаріла в домі чоловіка свого, проживши до ста п’яти років, і відпустила служницю свою на волю. Вона померла у Ветилуї, і поховали її в печері чоловіка її Манассії.

И произы́де вели́ка зѣ́ло́, и состарѣ́ся въ дому́ му́жа своєго́ лѣ́тъ ста́ пяти́, и отпусти́ рабы́ню свою́ свобо́дну, и у́мре во ветилу́и, и погребо́ша ю́ въ пеще́рѣ му́жа єя́ Манассі́и.

Дім Ізраїля оплакував її сім днів. Маєток же свій раніше смерти своєї вона розділила між родичами Манассії, чоловіка свого, і між близькими з роду свого.

И пла́кася єя́ до́мъ Ізра́илевъ дні́й се́дмь. И раздѣли́ имѣ́нія своя́ пре́жде сме́рти своєя́ всѣ́мъ бли́жнимъ Манассі́и му́жа своєго́ и бли́жнимъ ро́да своєго́.

І ніхто більше не страшив синів Ізраїля у дні Юдифі і багато днів після смерти її.

И не бя́ше ктому́ устраша́яй сыно́въ Ізра́илевыхъ во дни́ Іуді́ѳы и по сме́рти єя́ дни́ мно́ги.