Після смерти Ісуса запитували сини Ізраїлеві Господа, говорячи: хто з нас першим піде на хананеян — воювати з ними?

И бы́сть по сконча́ніи Іису́совѣ, и вопроша́ху сы́нове Ізра́илевы Го́спода, глаго́люще: кто́ взы́детъ на́мъ къ Ханане́ю воєво́да, ра́товати на ни́хъ?

І сказав Господь: Іуда піде; ось, Я віддаю землю в руки його.

И рече́ Госпо́дь: Іу́да взы́детъ: се́, да́хъ зе́млю въ ру́ку єго́.

Іуда ж сказав Симеону, братові своєму: ввійди зі мною в жереб мій, і будемо воювати з хананеянами; і я ввійду з тобою у твій жереб. І пішов з ним Симеон.

И рече́ Іу́да къ Симео́ну бра́ту своєму́: взы́ди со мно́ю въ жре́бій мо́й, и ополчи́мся на Ханане́а: и пойду́ и а́зъ съ тобо́ю въ жре́бій тво́й. И по́йде съ ни́мъ Симео́нъ.

І пішов Іуда, і віддав Господь хананеян і ферезеян у руки їх, і убили вони з них під Везеком десять тисяч чоловік.

И взы́де Іу́да, и предаде́ Госпо́дь Ханане́а и Ферезе́а въ ру́цѣ и́хъ: и изби́ша и́хъ въ везе́цѣ до десяти́ ты́сящъ муже́й.

У Везеку зустрілися вони з Адоні-Везеком, воювали з ним і розбили хананеян і ферезеян.

И обрѣто́ша Адонівезе́ка въ Везе́цѣ, и сѣко́шася съ ни́мъ: и изби́ша Ханане́а и Ферезе́а.

Адоні-Везек побіг, але вони погналися за ним і впіймали його і відсікли великі пальці на руках його і на ногах його.

И побѣже́ Адонівезе́къ: и гна́ша вслѣ́дъ єго́, и я́ша єго́, и отсѣко́ша краи́ ру́къ єго́ и краи́ но́гъ єго́.

Тоді сказав Адоні-Везек: сімдесят царів з відсіченими на руках і на ногах їхніх великими пальцями збирали [крихти] під столом моїм; як робив я, так і мені відплатив Бог. І привели його в Єрусалим, і він помер там.

И рече́ Адонівезе́къ: седми́десяти царе́мъ обсѣко́хъ краи́ ру́къ и́хъ и краи́ но́гъ и́хъ, и бы́ша собира́юще [от крупи́цъ] подъ трапе́зою моє́ю: я́коже у́бо сотвори́хъ, та́ко воздаде́ ми Бо́гъ. И приведо́ша єго́ во Ієрусали́мъ, и у́мре та́мо.

І воювали сини Іудині проти Єрусалима і взяли його, й уразили його мечем і місто віддали вогню.

И воєва́ша сы́нове Іу́дины на Ієрусали́мъ, и взя́ша єго́, и порази́ша єго́ о́стріємъ меча́, и гра́дъ сожго́ша огне́мъ.

Потім пішли сини Іудині воювати з хананеянами, які жили на горах і на полуденній землі і на низинних місцях.

И по си́хъ снидо́ша сы́нове Іу́дины воєва́ти на Ханане́а живу́щаго въ го́рнѣй къ ю́гу и въ ра́внѣй.

І пішов Іуда на хананеян, які жили в Хевроні [ім’я ж Хеврону було раніше Кириаф-Арби], і розбив Шешая, Ахимана і Фалмая [з роду Єнакового].

И по́йде Іу́да на Ханане́а живу́щаго въ Хевро́нѣ. И изы́де Хевро́нъ со страны́: и́мя же бѣ́ Хевро́ну пре́жде Каріаѳарво́къ-се́феръ: и уби́ша Сесі́на и Ахіма́на и Ѳолмі́а, ро́ды Єна́ковы.

Звідти пішов він проти жителів Давира; ім’я Давира було раніше Кириаф-Сефер.

И взыдо́ша отту́ду къ живу́щымъ въ даві́рѣ: и́мя же даві́ру бѣ́ пре́жде каріаѳсе́феръ, гра́дъ пи́сменъ.

І сказав Халев: хто розіб’є Кириаф-Сефер і візьме його, тому віддам Ахсу, дочку мою, за дружину.

И рече́ Хале́въ: и́же а́ще порази́тъ гра́дъ пи́сменъ и во́зметъ єго́, да́мъ єму́ Асха́нь дще́рь мою́ въ жену́.

І взяв його Гофониїл, син Кеназа, молодшого брата Халевового, і Халев віддав за дружину йому Ахсу, дочку свою.

И взя́ єго́ Гоѳоніи́лъ сы́нъ Кене́за бра́та Хале́вова юнѣ́йшій, и даде́ єму́ Хале́въ Асха́нь дще́рь свою́ въ жену́.

Коли належало їй іти, Гофониїл навчив її просити у батька її поле, і вона зійшла з осла. Халев сказав їй: що тобі?

И бы́сть внегда́ отходи́ти є́й, и подви́же ю́ Гоѳоніи́лъ проси́ти у отца́ своєго́ села́, и ропта́ше [сѣдя́щи] на осля́ти, и вопія́ше со осля́ти: на зе́млю ю́жную отда́лъ мя́ єси́. И рече́ є́й хале́въ: что́ ти є́сть?

[Ахса] сказала йому: дай мені благословення; ти дав мені землю полуденну, дай мені і джерела води. І дав їй [Халев за бажанням її] джерела верхні і джерела нижні.

И рече́ єму́ Асха́нь: да́ждь ми́ благослове́ніє: я́ко на зе́млю ю́жную отда́лъ єси́ мя́, да да́си мнѣ́ и исхо́дища водна́я. И даде́ є́й хале́въ по се́рдцу єя́ исхо́дища вы́шнихъ и исхо́дища ни́жнихъ.

І сини [Іофора] кенеянина, тестя Мойсеєвого, пішли з міста Пальм із синами Іудиними в пустелю Іудину, що на південь від Арада, і прийшли й оселилися серед народу.

И сы́нове Іоѳо́ра кіне́єва, у́жика Моисе́ова, взыдо́ша от гра́да Фіні́ческа къ сыно́мъ Іу́динымъ въ пусты́ню су́щую на ю́гъ Іу́ды ко исхо́ду Аредо́ву, и поидо́ша, и всели́шася съ людьми́.

І пішов Іуда із Симеоном, братом своїм, і розбили хананеян, які жили в Цефафі, і піддали його закляттю, і тому називається місто це Хорма.

И по́йде Іу́да съ Симео́номъ бра́томъ свои́мъ, и изби́ Ханане́а живу́щаго въ сефе́ѳѣ, и потреби́ша єго́: и прозва́ша и́мя гра́ду потребле́ніє.

Іуда взяв також Газу з передмістями її, Аскалон з передмістями його, і Екрон з передмістями його [і Азот з околицями його].

И взя́ Іу́да Га́зу и предѣ́лъ єя́, и Аскало́на и предѣ́лъ єго́, и аккаро́нъ и предѣ́лъ єго́, и азо́тъ и окре́стная єго́.

Господь був з Іудою, і він оволодів горою; але жителів долини не міг прогнати, тому що в них були залізні колісниці.

И бя́ше Госпо́дь со Іу́дою. И взя́ го́ру, я́ко не возмого́ша потреби́ти живу́щихъ во юдо́ли, зане́ риха́въ противоста́ и́мъ, и колесни́цы желѣ́зныя бя́ху ты́мъ.

І віддали Халеву Хеврон, як говорив Мойсей, [і одержав він там у спадщину три міста синів Єнакових] і вигнав звідти трьох синів Єнакових.

И да́ша хале́ву Хевро́нъ, я́коже глаго́ла Моисе́й: и наслѣ́дствова та́мо три́ гра́ды сыно́въ єна́ковыхъ, и изгна́ отту́ду три́ сы́ны єна́ковы.

Але ієвусеїв, які жили в Єрусалимі, не вигнали сини Веніамінові, і живуть ієвусеями з синами Веніаміна в Єрусалимі до цього дня.

И Ієвусе́а живу́щаго во Ієрусали́мѣ не изгна́ша сы́нове Веніамі́новы, и живя́ше Ієвусе́й съ сынми́ Веніамі́ни во Ієрусали́мѣ да́же до сего́ дне́.

І сини Йосифа пішли також на Вефиль, і Господь був з ними.

И взыдо́ша сы́нове Іо́сифли и сі́и въ Веѳи́ль: и Госпо́дь бя́ше съ ни́ми.

[І зупинилися] й оглядали сини Йосифові Вефиль [ім’я ж місту було раніше Луз].

И ополчи́шася, и согля́даша [сы́нове Іо́сифовы] Веѳи́ль: и́мя же бѣ́ пре́жде гра́ду лу́за.

І побачили вартові чоловіка, який йде з міста, [і взяли його] і сказали йому: покажи нам вхід у місто, і зробимо тобі милість.

И ви́дѣша стрегу́щіи му́жа исходя́щаго изъ гра́да, и я́ша єго́ и реко́ша єму́: покажи́ на́мъ вхо́дъ во гра́дъ, и сотвори́мъ съ тобо́ю ми́лость.

Він показав їм вхід у місто, і розбили вони місто мечем, а чоловіка цього і всіх родичів його відпустили.

И показа́ и́мъ вхо́дъ гра́дный: и порази́ша гра́дъ о́стріємъ меча́, му́жа же и сро́дство єго́ отпусти́ша.

Чоловік цей пішов у землю хеттеян, і побудував [там] місто і нарік ім’я йому Луз. Це ім’я його по цей день.

И отъи́де му́жъ въ зе́млю Хеттіи́мъ, и созда́ та́мо гра́дъ, и прозва́ и́мя єму́ лу́за: сіє́ и́мя єму́ да́же до дне́ сего́.

І Манассія не вигнав жителів Бефсана [який є Скифополь] і залежних від нього міст, Фаанаха і залежних від нього міст, жителів Дора і залежних від нього міст, жителів Івлеама і залежних від нього міст, жителів Мегиддона і залежних від нього міст; і залишилися хананеяни жити в землі цій.

И не разори́ Манассі́й веѳса́на, и́же є́сть ски́ѳскій гра́дъ, ниже́ дще́рей єго́, ниже́ окре́стныхъ [предѣ́лъ] єго́, ниже́ Ѳана́ха, ниже́ дще́рей єго́, ниже́ живу́щихъ въ до́рѣ, ниже́ дще́рей єго́, ниже́ живу́щихъ во Ієвла́мѣ, ниже́ окре́стныхъ єго́, ниже́ дще́рей єго́, и живу́щихъ въ Магеддо́нѣ, ниже́ окре́стныхъ єго́ и дще́рей єго́. И нача́ Ханане́й жи́ти на земли́ се́й.

Коли Ізраїль прийшов у силу, тоді зробив він хананеян данниками, але вигнати не вигнав їх.

И бы́сть єгда́ укрѣпи́ся Ізра́иль, и сотвори́ Ханане́а да́нника: изгна́ніємъ же не изгна́ єго́.

І Єфрем не вигнав хананеян, які живуть у Газері; і жили хананеяни серед них у Газері [і платили їм данину].

И Єфре́мъ не изгна́ Ханане́а живу́щаго въ газе́рѣ: и живя́ше Ханане́й средѣ́ єго́ въ газе́рѣ, и бы́сть єму́ въ да́нника.

І Завулон не вигнав жителів Китрона і жителів Наглола, і жили хананеяни серед них і платили їм данину.

И Завуло́нъ не изгна́ живу́щихъ въ Хевро́нѣ и живу́щихъ во Амма́нѣ: и всели́ся Ханане́й посредѣ́ и́хъ и бы́сть єму́ да́нникъ.

І Асир не вигнав жителів Акко [які платили йому данину, і жителів Дора] і жителів Сидона й Ахлава, Ахзива, Хелви, Афека і Рехова.

И Аси́ръ не изгна́ живу́щихъ во акхо́рѣ, [и бы́сть єму́ да́нникъ,] ни живу́щихъ въ до́рѣ, ни живу́щихъ въ Сідо́нѣ, ни живу́щихъ въ дала́фѣ и во Ахазі́вѣ, и во є́лвѣ и во Афе́кѣ и въ роо́вѣ.

І жив Асир серед хананеян, жителів землі тієї, бо не вигнав їх.

И всели́ся Аси́ръ посредѣ́ Ханане́а живу́щаго на земли́ [то́й], зане́ не возмо́же изгна́ти єго́.

І Неффалим не вигнав жителів Вефсамиса і жителів Бефанафа і жив серед хананеян, жителів землі тієї; жителі ж Вефсамиса і Бефанафа були його данниками.

И Нефѳалі́мъ не изгна́ живу́щихъ въ веѳсами́сѣ, ниже́ живу́щихъ въ веѳана́хѣ: и всели́ся Нефѳалі́мъ средѣ́ Ханане́а живу́щаго на земли́ [се́й]: живу́щіи же въ веѳсами́сѣ и въ веѳана́хѣ бы́ша єму́ да́нницы.

І притисли аморреяни синів Данових у горах, бо не давали їм сходити в долину.

И утѣсни́ Аморре́й сы́ны Да́новы въ горѣ́, я́ко не попусти́ и́мъ низходи́ти во юдо́ль.

І залишилися аморреяни жити на горі Херес [де ведмеді і лисиці], в Аїалоні і Шаалвимі; але рука синів Йосифових подолала [аморреян], і стали вони данниками їх.

И нача́ Аморре́й жи́ти въ горѣ́ чре́пнѣй, идѣ́же медвѣ́ди и лиси́цы, въ мирсіно́нѣ и въ Салаві́нѣ: и отяготѣ́ рука́ до́му Іо́сифля на Аморре́а, и бы́сть єму́ да́нникъ.

Межі аморреян від узвишшя Акравим і від Сели простягалися і далі.

И предѣ́лъ Аморре́йскій Ідуме́й от восхо́да акраві́ня, от ка́мене и вы́ше.

І прийшов ангел Господній з Галгала в Бохим [і у Вефиль до дому Ізраїлевого] і сказав [їм: так говорить Господь]: Я вивів вас з Єгипту і ввів вас у землю, про яку клявся батькам вашим [дати вам], і сказав Я: «не порушу завіту Мого з вами повік;

И взы́де а́нгелъ Госпо́день от Галга́лъ къ мѣ́сту пла́ча и къ Веѳи́лю и къ до́му Ізра́илеву, и рече́ къ ни́мъ: сія́ глаго́летъ Госпо́дь: изведо́хъ ва́съ изъ Єги́пта, и введо́хъ ва́съ въ зе́млю, є́юже кля́хся отце́мъ ва́шымъ да́ти ва́мъ: и реко́хъ: не разорю́ завѣ́та моєго́, и́же съ ва́ми, во вѣ́ки:

і ви не вступайте в союз з жителями землі цієї; [богам їх не поклоняйтеся, ідолів їх розбийте,] жертовники їх зруйнуйте». Але ви не послухали голосу Мого. Що ви це зробили?

и вы́ не завѣща́йте завѣ́та съ сѣдя́щими на земли́ се́й, ниже́ бого́мъ и́хъ да поклоните́ся, но изва́янная и́хъ сокруши́те, и олтари́ и́хъ раскопа́йте: и не послу́шасте гла́са моєго́, я́ко сія́ сотвори́сте:

І тому говорю Я: [не стану вже переселяти людей цих, яких Я хотів вигнати,] не вижену їх від вас, і будуть вони вам петлею, і боги їх будуть для вас сіттю.

и а́зъ рѣ́хъ: не приложу́ пресели́ти люді́й, и́хже рѣ́хъ изгна́ти, ниже́ отиму́ и́хъ от лица́ ва́шего, и бу́дутъ ва́мъ въ те́рніє, и бо́зи и́хъ бу́дутъ ва́мъ въ собла́знъ.

Коли ангел Господній сказав слова ці всім синам Ізраїлевим, то народ підняв голосне волання і заплакав.

И бы́сть єгда́ глаго́ла а́нгелъ Госпо́день словеса́ сія́ ко всѣ́мъ сыно́мъ Ізра́илевымъ, и воздвиго́ша лю́діє гла́съ сво́й, и воспла́кашася.

Від цього і називають те місце Бохим^*. Там принесли вони жертву Господу.

И сего́ ра́ди прозва́ся и́мя мѣ́сту тому́ пла́чь: и пожро́ша та́мо Го́сподеви.

Коли Ісус розпустив народ, і пішли сини Ізраїлеві, [кожен у свій дім і] кожен у свій наділ, щоб одержати в спадщину землю,

И отпусти́ Іису́съ лю́ди, и отидо́ша сы́нове Ізра́илевы кі́йждо въ до́мы своя́ и кі́йждо въ наслѣ́діє своє́ наслѣ́дити зе́млю.

тоді народ служив Господу в усі дні Ісуса і в усі дні старійшин, життя яких продовжилося після Ісуса і які бачили усі великі діла Господні, які Він зробив Ізраїлю.

И рабо́таша лю́діє Го́сподеви во вся́ дни́ Іису́совы и во вся́ дни́ старѣ́йшинъ, єли́цы пожи́ша мно́ги дни́ со Іису́сомъ, єли́цы разумѣ́ша все́ дѣ́ло Госпо́дне вели́коє, є́же сотвори́ Ізра́илю.

Але коли помер Ісус, син Навина, раб Господній, будучи ста десяти років,

И сконча́ся Іису́съ сы́нъ нави́нъ ра́бъ Госпо́день, сы́нъ ста́ и десяти́ лѣ́тъ.

і поховали його в межах наділу його у Фамнаф-Сараі, на горі Єфремовій, на північ від гори Гааша;

И погребо́ша єго́ въ предѣ́лѣхъ наслѣ́дія єго́ въ Ѳамнаѳаре́сѣ, въ горѣ́ Єфре́мли, от сѣ́вера горы́ гаа́съ:

і коли весь народ той відійшов до батьків своїх, і постав після них інший рід, який не знав Господа і діл Його, які Він чинив Ізраїлю, —

и ве́сь ро́дъ о́нъ приложи́шася ко отце́мъ свои́мъ. И воста́ ро́дъ другі́й по си́хъ, и́же не позна́ша Го́спода и дѣ́ла, є́же сотвори́ во Ізра́или.

тоді сини Ізраїлеві стали чинити зле перед очима Господа і стали служити Ваалу;

И сотвори́ша сы́нове Ізра́илевы зло́є предъ Го́сподемъ и послужи́ша Ваа́лу,

залишили Господа Бога батьків своїх, Який вивів їх із землі Єгипетської, і звернулися до інших богів, богів народів, які оточували їх, і стали поклонятися їм, і роздратували Господа;

и оста́виша Го́спода Бо́га оте́цъ свои́хъ, изве́дшаго и́хъ изъ земли́ Єги́петски, и поидо́ша вслѣ́дъ бого́въ ины́хъ, от бого́въ язы́ческихъ, и́же о́крестъ и́хъ, и поклони́шася и́мъ: и разгнѣ́ваша Го́спода,

залишили Господа і стали служити Ваалу й Астарті.

и оста́виша єго́, и послужи́ша Ваа́лу и Аста́ртомъ.

І запалав гнів Господа на Ізраїля, і віддав їх у руки грабіжників, і грабували їх; і віддав їх у руки ворогів, які оточували їх, і не могли вже устояти перед ворогами своїми.

И разгнѣ́вася я́ростію Госпо́дь на Ізра́иля и предаде́ єго́ въ ру́ки плѣня́ющихъ, и плѣни́ша и́хъ: и отдаде́ и́хъ въ ру́ки враго́въ и́хъ, и́же о́крестъ и́хъ, и не возмого́ша ктому́ противоста́ти предъ лице́мъ враго́въ свои́хъ, во всѣ́хъ въ ни́хже прохожда́ху.

Куди б вони не пішли, рука Господня скрізь була їм на зло, як говорив їм Господь і як клявся їм Господь. І їм було дуже скрутно.

И рука́ Госпо́дня бя́ше на ни́хъ во зла́я, я́коже глаго́ла Госпо́дь и я́коже кля́тся Госпо́дь и́мъ, и озло́би и́хъ зѣло́.

І поставив [їм] Господь суддів, які рятували їх від рук грабіжників їхніх;

И возста́ви [и́мъ] Госпо́дь судіи́, и изба́ви и́хъ Госпо́дь от руки́ плѣня́ющихъ я́.

але і суддів вони не слухали, а ходили блудно вслід інших богів і поклонялися їм [і дратували Господа], швидко ухилилися від путі, якою ходили батьки їхні, підкорюючись заповідям Господнім. Вони так не робили.

Но и суді́й не послу́шаша, я́ко соблуди́ша вслѣ́дъ бого́въ ины́хъ и поклони́шася и́мъ, и разгнѣ́ваша Го́спода: и уклони́шася съ пути́ ско́ро, по нему́же ходи́ша отцы́ и́хъ послу́шати за́повѣдій Госпо́днихъ: не сотвори́ша та́ко.

Коли Господь поставляв їм суддів, то Сам Господь був із суддею і рятував їх від ворогів їхніх в усі дні судді: бо жалів їх Господь, коли чув стогін їхній від тих, що гнітили і пригноблювали їх.

И я́ко возста́ви и́мъ Госпо́дь суді́й, и бя́ше Госпо́дь съ судіє́ю, и спасе́ я́ от руки́ враго́въ и́хъ во вся́ дни́ судіи́: я́ко умили́ся Госпо́дь от воздыха́нія и́хъ, от лица́ вою́ющихъ на ня́ и озлобля́ющихъ я́.

Але як тільки помирав суддя, вони знову робили гірше за батьків своїх, ухиляючись до інших богів, слугуючи їм і поклоняючись їм. Не відставали від діл своїх і [не відступали] від непокірливої путі своєї.

И бы́сть єгда́ умира́ше судія́, и отвраща́хуся, и па́ки растлѣва́хуся па́че оте́цъ свои́хъ, иду́ще вслѣ́дъ бого́въ ины́хъ служи́ти и́мъ и покланя́тися и́мъ: не отверго́ша начина́ній свои́хъ и не отступи́ша от путі́й свои́хъ жесто́кихъ.

І запалав гнів Господній на Ізраїля, і сказав Він: за те, що народ цей переступає завіт Мій, який Я уклав з батьками їх, і не слухає голосу Мого,

И разгнѣ́вася я́ростію Госпо́дь на Ізра́иля и рече́: поне́же оста́ви ро́дъ се́й завѣ́тъ мо́й, єго́же заповѣ́дахъ отце́мъ и́хъ, и не послу́шаша гла́са моєго́,

і Я не стану вже виганяти від них жодного з тих народів, яких залишив Ісус, [син Навина, на землі,] коли помирав, —

и а́зъ не приложу́ изгна́ти му́жа от лица́ и́хъ от си́хъ язы́ковъ, и́хже оста́ви Іису́съ сы́нъ нави́нъ на земли́ и у́мре,

щоб спокушати ними Ізраїля: чи стануть вони триматися путі Господньої і ходити по ній, як додержували батьки їхні, чи ні?

є́же искуша́ти въ ни́хъ Ізра́иля, а́ще сохраня́тъ пу́ть Госпо́день ходи́ти въ не́мъ, я́коже сохрани́ша отцы́ и́хъ, или́ ни́.

І залишив Господь народи ці і не вигнав їх невдовзі і не віддав їх у руки Ісуса.

И оста́ви Госпо́дь язы́ки сія́ не истреби́ти и́хъ вско́рѣ, и не предаде́ и́хъ въ ру́ку Іису́сову.

Ось ті народи, яких залишив Господь, щоб спокушати ними ізраїльтян, усіх, які не знали про всі війни ханаанські, —

И сія́ язы́ки, я́же оста́ви Госпо́дь, да иску́ситъ и́ми Ізра́иля, вся́ невѣ́дущыя бра́ней Ханаа́нскихъ,

для того тільки, щоб знали й училися війні наступні роди синів Ізраїлевих, які раніше не знали її:

то́кмо ра́ди родо́въ сыно́въ Ізра́илевыхъ, є́же научи́ти я́ бра́ни, оба́че и́же пре́жде и́хъ не увѣ́даша и́хъ:

п’ять власників филистимських, усі хананеї і, сидоняни й евеї, які живуть на горі Ливан, від гори Ваал-Ермона до входу в Емаф.

пя́ть воєво́дствъ иноплеме́нническихъ, и всего́ Ханане́а и Сідо́нія, и Єве́а живу́щаго въ Ліва́нѣ от горы́ Ваа́лъ-єрмо́нъ до Лавоєма́ѳа.

Вони були залишені, щоб спокушати ними ізраїльтян і довідатися, чи підкорюються вони заповідям Господнім, які Він заповів батькам їхнім через Мойсея.

И бы́сть да иску́ситъ и́ми Ізра́иля, да увѣ́сть, а́ще послу́шаютъ за́повѣдій Госпо́днихъ, я́же заповѣ́да отце́мъ и́хъ руко́ю Моисе́овою.

І жили сини Ізраїлеві серед хананеїв, хеттеїв, аморреїв, ферезеїв, евеїв, [гергесеїв] та ієвусеїв,

И сы́нове Ізра́илевы обита́ша посредѣ́ Ханане́а и Хетте́а, и Аморре́а и Ферезе́а, и Єве́а и Гергесе́а и Ієвусе́а,

і брали дочок їхніх собі за дружин, і своїх дочок віддавали за синів їхніх, і служили богам їх.

и поя́ша дще́ри и́хъ себѣ́ въ жены́, и дще́ри своя́ да́ша сыно́мъ и́хъ, и послужи́ша бого́мъ и́хъ.

І зробили сини Ізраїлеві зле перед очима Господа, і забули Господа Бога свого, і служили Ваалу й Астарті.

И сотвори́ша сы́нове Ізра́илевы зло́є предъ Го́сподемъ и забы́ша Го́спода Бо́га своєго́, и послужи́ша Ваа́лу и дубра́вамъ.

І запалав гнів Господній на Ізраїля, і віддав їх у руки Хусарсафема, царя Месопотамського, і служили сини Ізраїлеві Хусарсафему вісім років.

И разгнѣ́вася я́ростію Госпо́дь на Ізра́иля и предаде́ и́хъ въ ру́ки хусарсаѳе́ма царя́ Месопота́міи Си́рскія: и рабо́таша сы́нове Ізра́илевы хусарсаѳе́му лѣ́тъ о́смь.

Тоді заволали сини Ізраїлеві до Господа, і поставив Господь спасителя синам Ізраїлевим, який спас їх, Гофониїла, сина Кеназа, молодшого брата Халевового.

И возопи́ша сы́нове Ізра́илевы ко Го́споду. И возста́ви Госпо́дь спаси́теля Ізра́илю, и спасе́ и́хъ, Гоѳоніи́ла, сы́на Кене́за бра́та хале́вова юнѣ́йшаго єго́.

На ньому був Дух Господній, і був він суддею Ізраїля. Він вийшов на війну [проти Хусарсафема], і віддав Господь у руки його Хусарсафема, царя Месопотамського, і перемогла рука його Хусарсафема.

И бы́сть на не́мъ Ду́хъ Госпо́день, и суди́ Ізра́иля. И изы́де на ра́ть къ хусарсаѳе́му: и предаде́ Госпо́дь въ ру́цѣ єго́ хусарсаѳе́ма царя́ Си́рска, и укрѣпи́ся рука́ єго́ надъ хусарсаѳе́момъ.

І спочивала земля сорок років. І помер Гофониїл, син Кеназа.

И бы́сть въ поко́и земля́ четы́редесять лѣ́тъ. И у́мре Гоѳоніи́лъ сы́нъ Кене́зовъ.

Сини Ізраїлеві знову стали робити зле перед очима Господа, і укріпив Господь Еглона, царя Моавитського, проти ізраїльтян, за те, що вони робили лихе перед очима Господа.

И приложи́ша сы́нове Ізра́илевы сотвори́ти зло́є предъ Го́сподемъ: и укрѣпи́ Госпо́дь єгло́ма царя́ Моа́вля на Ізра́иля, зане́же сотвори́ша зло́є предъ Го́сподемъ.

Він зібрав до себе [усіх] аммонитян і амаликитян, і пішов і уразив Ізраїля, й оволоділи вони містом Пальм.

И собра́ къ себѣ́ вся́ сы́ны Аммо́ни и Амали́ковы: и и́де, и порази́ Ізра́иля, и взя́ гра́дъ фі́ніческъ.

І служили сини Ізраїлеві Еглону, царю Моавитському, вісімнадцять років.

И рабо́таша сы́нове Ізра́илевы єгло́му царю́ Моа́влю лѣ́тъ осмьна́десять.

Тоді воззвали сини Ізраїлеві до Господа, і Господь поставив їм спасителя Аода, сина Гери, сина Ієминиєвого, який був лівшою. І послали сини Ізраїлеві з ним дари Еглону, царю Моавитському.

И возопи́ша сы́нове Ізра́илевы ко Го́споду: и возста́ви и́мъ Госпо́дь спаси́теля, Ао́да сы́на Гира́ня, сы́на Іємені́ина, му́жа ободеснору́чна: и посла́ша сы́нове Ізра́илевы да́ры руко́ю єго́ єгло́му царю́ Моа́влю.

Аод зробив собі меч із двома вістрями, довжиною в лікоть, і підперезав його під плащем своїм до правого стегна,

И сотвори́ себѣ́ Ао́дъ но́жъ обоюдуо́стръ, на пя́дь єди́ну долгота́ єго́, и припоя́са єго́ подъ ри́зу по бедрѣ́ деснѣ́й своє́й.

[і прийшов,] і підніс дари Еглону, царю Моавитському; Еглон же був чоловіком дуже повним.

И и́де, и принесе́ да́ры єгло́му царю́ Моа́влю: єгло́мъ же му́жъ добротѣле́сенъ бѣ́ зѣло́.

Коли підніс Аод усі дари і випровадив людей, які принесли дари,

И бы́сть єгда́ сконча́ Ао́дъ принося́ да́ры, и отсла́ нося́щихъ да́ры:

то сам повернувся від ідолів, що у Галгалі, і сказав: у мене є таємне слово до тебе, царю. Він сказав: тихіше! І вийшли від нього всі, хто стояв при ньому.

и єгло́мъ обрати́ся от і́долъ и́же въ Галга́лѣхъ. И рече́ Ао́дъ: сло́во мнѣ́ є́сть къ тебѣ́ та́йно, царю́. И рече́ єгло́мъ къ нему́: молчи́. И отсла́ от себе́ всѣ́хъ предстоя́щихъ предъ ни́мъ.

Аод увійшов до нього: він сидів у прохолодній світлиці, що була в нього окремо. І сказав Аод: у мене є до тебе, [царю,] слово Боже. [Еглон] встав зі стільця [перед ним].

И Ао́дъ вни́де къ нему́. Се́й же сѣдя́ше въ го́рницѣ лѣ́тнѣй своє́й єди́нъ. И рече́ Ао́дъ: сло́во Бо́жіє мнѣ́ къ тебѣ́, царю́. И воста́ єгло́мъ со престо́ла бли́зъ єго́.

[Коли він встав,] Аод простяг ліву руку свою і взяв меч із правого стегна свого і встромив його в живіт його,

И бы́сть єгда́ воста́, и простре́ Ао́дъ ру́ку лѣ́вую свою́, и извлече́ но́жъ, и́же надъ стегно́мъ єго́ десны́мъ, и вонзе́ во чре́во єгло́мово:

так що ввійшло за вістрям і руків’я, і жир закрив вістря, тому що Аод не вийняв меча з живота його, і він пройшов до задньої частини.

и вти́сне и рукоя́ть за о́стріємъ, и заключи́ ту́къ за о́стріємъ, я́ко не извлече́ ножа́ изъ чре́ва єго́, [и изы́де лайно́].

І вийшов Аод за поріг, і зачинив за собою двері світлиці, і замкнув.

И изы́де Ао́дъ въ притво́ръ, и про́йде стрегу́щихъ, и затвори́ две́ри го́рницы за собо́ю и заключи́,

Коли він вийшов, раби Еглона прийшли і бачать, ось, двері світлиці замкнуті, і говорять: мабуть, він з необхідности у прохолодній кімнаті.

и са́мъ изы́де. И раби́ єго́ пріидо́ша и узрѣ́ша, и се́, две́ри го́рницы заключе́ны, и рѣ́ша: єда́ у потре́бы сѣди́тъ во отлуче́ніи ло́жа?

Чекали досить довго, але бачачи, що ніхто не відмикає дверей світлиці, взяли ключ і відімкнули, і ось, господар їхній лежить на землі мертвий.

И прежда́ша до́ндеже посрами́шася: и се́, не бы́сть отверза́яй две́ри го́рницы. И взя́ша клю́чь, и отверзо́ша: и се́, господи́нъ и́хъ лежи́тъ на земли́ ме́ртвъ.

Поки вони дивувалися, Аод тим часом пішов, [і ніхто про нього не думав,] пройшов повз ідолів і врятувався в Сеїраф.

И Ао́дъ спасе́ся внегда́ смуща́хуся, и не бѣ́ помышля́ющаго о не́мъ: а о́нъ пре́йде і́долы, и спасе́ся въ сетіро́ѳѣ.

Прийшовши ж [у землю Ізраїлеву, Аод] засурмив трубою на горі Єфремовій, і зійшли з ним сини Ізраїлеві з гори, і він ішов перед ними.

И бы́сть єгда́ пріи́де Ао́дъ въ зе́млю Ізра́илеву, и воструби́ ро́гомъ въ горѣ́ Єфре́мли: и снидо́ша съ ни́мъ съ горы́ сы́нове Ізра́илевы, и то́й предъ ни́ми.

І сказав їм: ідіть за мною, бо віддав Господь [Бог] ворогів ваших моавитян у руки ваші. І пішли за ним, і захопили переправу через Йордан до Моаву, і не давали нікому переходити.

И рече́ къ ни́мъ: иди́те вслѣ́дъ мене́, я́ко предаде́ Госпо́дь Бо́гъ враги́ на́шя Моа́вляны въ ру́ки на́шя. И идо́ша вслѣ́дъ єго́, и предвзя́ша прехо́ды Іорда́на Моа́вля, и ни єди́ному му́жу попусти́ша преити́.

І вбили в той час моавитян близько десяти тисяч чоловік, усе здорових і сильних, і ніхто не втік.

И изби́ша Моа́ва въ то́ вре́мя я́ко де́сять ты́сящъ муже́й, вся́ во́ины, и́же въ ни́хъ, и вся́каго му́жа си́льна: и ни єди́нъ му́жъ спасе́ся.

Так підкорилися в той день моавитяни Ізраїлю, і спочивала земля вісімдесят років. [І був Аод суддею їх до самої смерти.]

И премѣни́ся Моа́въ въ то́й де́нь подъ ру́ку Ізра́илеву, и бы́сть въ поко́и земля́ о́смьдесятъ лѣ́тъ: и суди́ и́хъ Ао́дъ до́ндеже у́мре.

Після нього був Самегар, син Анафів, який шістсот чоловік филистимлян побив волячим рожном; і він також спас Ізраїля.

И по не́мъ воста́ самега́ръ сы́нъ ана́ѳовъ: и изби́ иноплеме́нниковъ ше́сть со́тъ муже́й ра́ломъ воло́вымъ: и спасе́ и се́й Ізра́иля.

Коли помер Аод, сини Ізраїлеві стали знову робити зле перед очима Господа.

И приложи́ша сы́нове Ізра́илевы сотвори́ти зло́є предъ Го́сподемъ: и Ао́дъ у́мре.

І віддав їх Господь у руки Іавина, царя Ханаанського, який царював у Асорі; воєначальником у нього був Сисара, який жив у Харошеф-Гоїмі.

И отдаде́ и́хъ Госпо́дь въ ру́ку Іаві́на царя́ Ханаа́нска, и́же ца́рствова во Асо́рѣ. И воєво́да си́лы єго́ Сіса́ра, и то́й живя́ше во Арісо́ѳѣ язы́ковъ.

І воззвали сини Ізраїлеві до Господа, тому що в нього було дев’ятсот залізних колісниць, і він жорстоко гнітив синів Ізраїлевих двадцять років.

И возопи́ша сы́нове Ізра́илевы ко Го́споду, я́ко де́вять со́тъ колесни́цъ желѣ́зныхъ бя́ше єму́: и то́й озло́би Ізра́иля зѣло́ лѣ́тъ два́десять.

У той час була суддею Ізраїля Девора пророчиця, дружина Лапидофова;

И Девво́ра, жена́ проро́чица, жена́ лафідо́ѳова, сія́ судя́ше Ізра́илю въ то́ вре́мя:

вона жила під Пальмою Девориною, між Рамою і Вефилем, на горі Єфремовій; і приходили до неї [туди] сини Ізраїлеві на суд.

и сія́ живя́ше подъ фі́нікомъ Девво́ра между́ Ра́мою и между́ Веѳи́лемъ, въ горѣ́ Єфре́мли: и восхожда́ху сы́нове Ізра́илевы къ не́й та́мо на су́дъ.

[Девора] послала і покликала Варака, сина Авиноамового, з Кедеса Неффалимового, і сказала йому: повеліває [тобі] Господь Бог Ізраїлів: піди, піднімись на гору Фавор і візьми з собою десять тисяч чоловік із синів Неффалимових і синів Завулонових;

И посла́ Девво́ра, и призва́ Вара́ка сы́на Авінеє́мля изъ Кеде́са Нефѳалі́мова, и рече́ къ нему́: не заповѣ́да ли тебѣ́ Госпо́дь Бо́гъ Ізра́илевъ? и по́йдеши въ го́ру Ѳаво́ръ, и по́ймеши съ собо́ю де́сять ты́сящъ муже́й от сыно́въ Нефѳалі́млихъ и от сыно́въ Завуло́нихъ:

а Я приведу до тебе, до потоку Киссону, Сисару, воєначальника Іавинового, і колісниці його і багатолюдне [військо] його, і віддам його в руки твої.

и приведу́ къ тебѣ́ въ водоте́чь кісо́нь Сіса́ру воєво́ду си́лы Іаві́ни, и колесни́цы єго́, и мно́жество (во́й) єго́, и преда́мъ єго́ въ ру́ки твоя́.

Варак сказав їй: якщо ти підеш зі мною, піду; а якщо не підеш зі мною, не піду; [тому що я не знаю дня, в який пошле Господь ангела зі мною].

И рече́ къ не́й Вара́къ: а́ще по́йдеши со мно́ю, пойду́, и а́ще не по́йдеши со мно́ю, не пойду́: я́ко не вѣ́мъ дне́, въ о́ньже благоустро́итъ Госпо́дь а́нгела со мно́ю.

Вона сказала [йому]: піти піду з тобою; тільки [знай, що] не тобі вже буде слава в цьому поході, в який ти йдеш; але в руки жінки віддасть Господь Сисару. І встала Девора і пішла з Вараком у Кедес.

И рече́ Девво́ра къ нему́: иду́щи пойду́ съ тобо́ю: оба́че вѣ́ждь, я́ко не бу́детъ тебѣ́ сла́ва на пути́, въ о́ньже ты́ и́деши: поне́же въ ру́ку же́нску преда́стъ Госпо́дь Сіса́ру. И воста́ Девво́ра и по́йде съ Вара́комъ до Ка́диса.

Варак скликав завулонян і неффалимлян у Кедес, і пішли слідом за ним десять тисяч чоловік, і Девора пішла з ним.

И воззва́ Вара́къ Завуло́на и Нефѳалі́ма до Ка́диса, и поидо́ша вслѣ́дъ єго́ де́сять ты́сящъ муже́й, и и́де съ ни́мъ Девво́ра.

Хевер кенеянин відокремився тоді від кенеян, синів Ховава, родича Мойсеєвого, і розкинув намет свій біля діброви в Цааннимі біля Кедеса.

И хаве́ръ кіне́й отлучи́ся от ке́ны и от сыно́въ Іова́ва, у́жика Моисе́ова: и потче́ ку́щу свою́ подъ ду́бомъ почива́ющихъ, и́же є́сть при Кеде́сѣ.

І донесли Сисарі, що Варак, син Авиноамів, піднявся на гору Фавор.

И возвѣсти́ша Сіса́рѣ, я́ко взы́де Вара́къ сы́нъ Авінеє́мль на го́ру Ѳаво́ръ.

Сисара скликав усі колісниці свої, дев’ятсот залізних колісниць, і весь народ, який у нього, з Харошеф-Гоїма до потоку Киссону.

И созва́ Сіса́ра вся́ колесни́цы своя́, де́вять со́тъ колесни́цъ желѣ́зныхъ, и вся́ лю́ди и́же съ ни́мъ, от Арісо́ѳа язы́ковъ въ водоте́чь кісо́нь.

І сказала Девора Вараку: встань, тому що це той день, в який Господь віддасть Сисару в руки твої; Сам Господь піде перед тобою. І зійшов Варак з гори Фавор, і за ним десять тисяч чоловік.

И рече́ Девво́ра къ Вара́ку: воста́ни, я́ко се́й де́нь, въ о́ньже предаде́ Госпо́дь Сіса́ру въ ру́ку твою́, зане́ Госпо́дь изы́детъ предъ тобо́ю. И сни́де Вара́къ съ горы́ Ѳаво́ръ, и де́сять ты́сящъ муже́й вслѣ́дъ єго́.

Тоді Господь привів у замішання Сисару і всі колісниці його і все ополчення його від меча Варака, і зійшов Сисара з колісниці [своєї] і побіг пішки.

И сотре́ Госпо́дь Сіса́ру и вся́ колесни́цы єго́ и ве́сь по́лкъ єго́ о́стріємъ меча́ предъ Вара́комъ. И сни́де Сіса́ра съ колесни́цы своєя́ и побѣже́ нога́ми свои́ми.

Варак переслідував колісниці [його] і ополчення до Харошеф-Гоїма, і загинуло все ополчення Сисарине від меча, не залишилося нікого.

И Вара́къ гоня́й вслѣ́дъ колесни́цъ єго́ и вслѣ́дъ полка́, да́же до дубра́вы язы́ковъ. И паде́ ве́сь по́лкъ Сіса́ринъ о́стріємъ меча́: не оста́ся ни єди́нъ.

Сисара ж утік пішки у намет Іаїлі, дружини Хевіра кенеянина; тому що між Іавином, царем Асорським, і домом Хевера кенеянина був мир.

И Сіса́ра убѣже́ нога́ми свои́ми въ ку́щу Іаи́ли, жены́ хаве́ра кіне́єва: я́ко ми́ръ бя́ше между́ Іаві́номъ царе́мъ Асо́рскимъ и между́ до́момъ хаве́ра кіне́єва.

І вийшла Іаїль назустріч Сисарі і сказала йому: зайди, господарю мій, зайди до мене, не бійся. Він зайшов до неї в намет, і вона покрила його килимом [своїм].

И изы́де Іаи́ль во срѣ́теніє Сіса́рѣ и рече́ къ нему́: уклони́ся, господи́не мо́й, уклони́ся ко мнѣ́, не бо́йся. И уклони́ся къ не́й въ ку́щу: и покры́ єго́ оде́ждею своє́ю.

[Сисара] сказав їй: дай мені трохи води напитися, я пити хочу. Вона розв’язала міх з молоком, і напоїла його і знову покрила його.

И рече́ Сіса́ра къ не́й: напо́й мя́ ма́ло воды́, я́ко возжажда́хъ. И отрѣши́ мѣ́хъ мле́чный, и напои́ єго́, и покры́ єго́.

[Сисара] сказав їй: стань біля дверей намету, і якщо хто прийде і запитає в тебе і скаже: «чи немає тут кого?», ти скажи: «ні».

И рече́ къ не́й Сіса́ра: ста́ни во две́рехъ ку́щи, и бу́детъ а́ще кто́ пріи́детъ къ тебѣ́, и вопро́ситъ тя́, и рече́тъ: є́сть ли здѣ́ му́жъ? и рече́ши: нѣ́сть.

Іаїль, дружина Хеверова, взяла кіл від намету, і взяла молот у руку свою, і підійшла до нього тихенько, і встромила кіл у скроню його так, що приколола до землі; а він спав від утоми — і помер.

И взя́ Іаи́ль, жена́ хаве́рова, ко́лъ ку́щный, и взя́ мла́тъ въ ру́ку свою́, и вни́де къ нему́ ти́хо, и водрузи́ ко́лъ во скра́ніи єго́, и пронзе́ до земли́: и се́й утру́ждся спа́ше, и и́здше.

І ось, Варак женеться за Сисарою. Іаїль вийшла назустріч йому і сказала йому: ввійди, я покажу тобі людину, яку ти шукаєш. Він увійшов до неї, і ось, Сисара лежить мертвим, і кіл у скроні його.

И се́, Вара́къ гоня́й Сіса́ру. И изы́де Іаи́ль во срѣ́теніє єму́ и рече́ єму́: пріиди́, и покажу́ тебѣ́ му́жа, єго́же ты́ и́щеши. И вни́де къ не́й, и се́, Сіса́ра лежа́ше ме́ртвъ, и ко́лъ во скра́ніи єго́.

І смирив [Господь] Бог у той день Іавина, царя Ханаанського, перед синами Ізраїлевими.

И покори́ Госпо́дь Бо́гъ въ то́й де́нь Іаві́на царя́ Ханаа́ня предъ сы́ны Ізра́илевыми:

Рука синів Ізраїлевих посилювалася більше і більше над Іавином, царем Ханаанським, доки не знищили вони Іавина, царя Ханаанського.

и хожда́ше рука́ сыно́въ Ізра́илевыхъ ходя́щи, и ожесточи́ся на Іаві́на царя́ Ханаа́нска, до́ндеже истреби́ша єго́.

У той день заспівали Девора і Варак, син Авиноамів, цими словами:

И воспѣ́ Девво́ра и Вара́къ сы́нъ Авінеє́мовъ въ то́й де́нь, и рече́:

Ізраїль помстився, народ показав ревність; прославте Господа!

внегда́ нача́ти вождо́мъ во Ізра́или, въ произволе́ніи люді́й, благослови́те Го́спода.

Слухайте, царі, прислухайтеся, вельможі: я Господу, я співаю, воздаю хвалу Господу Богу Ізраїлевому.

Услы́шите, ца́ріє, и внуши́те, кня́зи: а́зъ Го́сподеви воспою́ и пою́ Бо́гу Ізра́илеву.

Коли виходив Ти, Господи, від Сеїра, коли йшов з поля Едомського, тоді земля тряслася, і небо капало, і хмари проливали воду;

Го́споди, во исхо́дѣ Твоє́мъ от Сиі́ра, внегда́ воздвиза́тися Тебѣ́ от села́ Єдо́мова, земля́ потрясе́ся, и не́бо возмути́ся, и о́блацы иска́паша во́ду:

гори танули від лиця Господа, навіть цей Синай від лиця Господа Бога Ізраїлевого.

го́ры подвиго́шася от лица́ Го́спода Єлоі́, та́я Сіна́ от лица́ Го́спода Бо́га Ізра́илева.

У дні Самегара, сина Анафового, у дні Іаїлі, були порожні дороги, і ті, що ходили раніше путями прямими, ходили тоді обхідними дорогами.

Во дни́ самега́ра сы́на ана́ѳова, во дни́ Іаи́ли, оскудѣ́ша путіє́, и идо́ша въ пути́ кри́вы, и идо́ша въ пути́ развраще́нны:

Не стало мешканців у селищах у Ізраїля, не стало, доки не повстала я, Девора, доки не повстала я, мати в Ізраїлі.

оскудѣ́ша живу́щіи во Ізра́или, оскудѣ́ша до́ндеже воста́ Девво́ра, до́ндеже воста́ ма́ти во Ізра́или:

Обрали нових богів, тому війна біля воріт. Чи видні були щит і спис у сорока тисяч Ізраїля?

избра́ша бо́ги но́вы, я́ко хлѣ́бъ я́ченъ, тогда́ воєва́ша гра́ды князе́й: щи́тъ не яви́ся, ниже́ копіє́ въ четы́редесяти ты́сящахъ во Ізра́или.

Серце моє до вас, начальники Ізраїлеві, до ревнителів серед народу; прославте Господа!

Се́рдце моє́ на учине́нная во Ізра́или: си́льніи люді́й, благослови́те Го́спода.

Ті, хто їздить на ослицях білих, ті, що сидять на килимах і ходять по дорозі, співайте пісню!

Ѣ́здящіи на осля́техъ бѣ́лыхъ въ полу́дне, и сѣдя́щіи на суди́щи, и ходя́щіи на пути́ со́нмовъ, провѣща́йте.

Серед голосів, що збирають стада, біля колодязів, нехай співають хвалу Господу, хвалу вождям Ізраїля! Тоді виступив до воріт народ Господній.

Гла́съ пле́щущихъ посредѣ́ веселя́щихся: та́мо дадя́тъ пра́вду. Го́споди, пра́вды укрѣпи́ во Ізра́или: тогда́ разыдо́шася во гра́ды своя́ лю́діє Госпо́дни.

Піднесися, піднесися, Деворо! піднесися, піднесися! співай пісню! Постань, Вараку! і веди полонених твоїх, сину Авиноамів!

Воста́ни, воста́ни, Девво́ра: воста́ни, воста́ни, глаго́ли съ пѣ́снію: воста́ни, Вара́че, и плѣни́ плѣ́нъ тво́й, сы́не Авінеє́мль.

Тоді небагатьом із сильних підкорив Він народ; Господь підпорядкував мені хоробрих.

Тогда́ возвели́чися си́ла Єго́: Госпо́дь смири́ мнѣ́ крѣ́пльшыя мене́.

Від Єфрема прийшли ті, хто вкорінився в Амалика; за тобою Веніамін, серед народу твого; від Махира йшли начальники, і від Завулона — ті, хто володіє тростиною писаря.

Лю́діє Єфре́мли утоми́ша и́хъ въ доли́нѣ: бра́тъ тво́й Веніамі́нъ въ лю́дехъ твои́хъ: от мене́ Махі́ръ снидо́ша взыску́ющіи, и от Завуло́на укрѣпля́ющіися въ ски́птрѣ повѣствова́нія пи́сменника.

І князі Іссахарові з Деворою, й Іссахар так само, як Варак, кинувся в долину пішки. В племенах Рувимових велика розбіжність.

И нача́лницы во Іссаха́рѣ съ Девво́рою и Вара́комъ: та́ко Вара́къ отпусти́ пѣ́шихъ свои́хъ въ доли́ну, въ раздѣле́нія Руви́мова, вели́ка испыта́нія се́рдца.

Чого сидиш ти між кошарами, слухаючи бекання отар? В племенах Рувимових велика розбіжність.

Вску́ю ми́ сѣди́ши посредѣ́ мосфаѳе́мовъ, слы́шати звизда́ніє востава́ющихъ проити́ въ раздѣле́нія Руви́мля? ве́лія испыта́нія се́рдца.

Галаад живе спокійно за Йорданом, і Дану чого боятися з кораблями? Асир сидить на березі моря й біля пристаней своїх живе спокійно.

Галаа́дъ, объ ону́ страну́ Іорда́на всели́ся: и да́нъ, вску́ю обита́єши въ корабле́хъ? Аси́ръ обита́ при бре́зѣхъ морски́хъ, и въ раздѣле́ніихъ свои́хъ всели́ся.

Завулон — народ, який прирік душу свою на смерть, і Неффалим — на висотах поля.

Завуло́нъ, лю́діє укори́ша ду́шу свою́ на сме́рть: и Нефѳалі́мъ на высота́хъ села́.

Прийшли царі, зітнулися, тоді воювали царі ханаанські у Фанааху біля вод Мегиддонських, але не одержали ніякого срібла.

И пріидо́ша къ нему́ ца́ріє, и ополчи́шася, тогда́ воєва́ша ца́ріє Ханаа́нстіи во Ѳанаа́хѣ, у воды́ Магеддо́: мно́жества сребра́ не взя́ша.

З неба воювали, зірки з путей своїх воювали із Сисарою.

От небесе́ ополчи́шася звѣ́зды, от чи́на своєго́ ополчи́шася съ Сіса́рою.

Потік Киссон потягнув їх, потік Кедумим, потік Киссон. Зневажай, душе моя, силу!

Водоте́чь кісо́новъ изве́рже и́хъ, водоте́чь кадимі́нъ, водоте́чь кісо́новъ: попере́тъ єго́ душа́ моя́ си́льная.

Тоді ламалися копита кінські від утечі, від утечі сильних його.

Тогда́ отсѣко́шася копы́та ко́нская от топта́нія си́льныхъ єго́.

Прокляніть Мероз, говорить ангел Господній, прокляніть, прокляніть жителів його за те, що не прийшли на допомогу Господу, на допомогу Господу з хоробрими.

Проклина́йте Мазо́ра, рече́ а́нгелъ Госпо́день, прокля́тіємъ проклени́те живу́щихъ въ не́мъ, я́ко не пріидо́ша въ по́мощь Госпо́дню, въ по́мощь [Госпо́дню] въ си́льныхъ.

Нехай буде благословенна між жонами Іаїль, дружина Хевера кенеянина, між жонами в наметах нехай буде благословенна!

Да благослови́тся въ жена́хъ Іаи́ль, жена́ хаве́ра кіне́єва, от же́нъ въ ку́щи да благослови́тся:

Води просив він: молока подала вона, у чаші коштовній принесла молока кращого.

воды́ проси́ у нея́, и даде́ єму́ млеко́ въ ча́ши: преиму́щихъ принесе́ ма́сло кра́віє:

[Ліву] руку свою простягнула до кола, а праву свою до молота робітників; ударила Сисару, вразила голову його, розбила і проколола скроню його.

ру́ку свою́ лѣ́вую къ колу́ простре́, и десни́цу свою́ ко мла́ту рабо́тающихъ, и уби́ Сіса́ру: разби́ главу́ єго́, и порази́, прободе́ скра́нія єго́:

До ніг її схилився, упав і лежав, до ніг її схилився, упав; де схилився, там і впав убитий.

между́ нога́ма єя́ повали́ся: паде́ утружде́нъ, и у́мре посредѣ́ но́гъ єя́, и та́мо паде́ бѣ́днѣ.

У вікно виглядає і волає мати Сисарина крізь ґрати: чому довго не йде кіннота його, чому баряться колеса колісниць його?

Око́нцемъ взира́ше ма́ти Сіса́рина, окно́мъ сквозѣ́ реше́тку, что́ заме́дли колесни́ца єго́ пріити́? вску́ю уме́длиша стопы́ колесни́цъ єго́?

Розумні з її жінок відповідають їй, і сама вона відповідає на слова свої:

Му́дріи нача́лствующіи єя́ отвѣща́ша є́й, и сама́ отвѣщава́ше словеса́ своя́ себѣ́:

мабуть, вони знайшли, ділять здобич, по дівчині, по дві дівчини на кожного воїна, у здобич отримано різнобарвний одяг Сисарі, отримано у здобич різнобарвний одяг, вишитий з обох боків, знятий з плечей полоненого.

не обря́щутъ ли єго́ раздѣля́юща коры́сти, удружа́юща друго́мъ на главу́ му́жа си́льна? коры́сти ша́ровъ Сіса́рѣ, коры́сти ша́ровъ разли́чія, ша́ры испещре́нныхъ, сія́ вы́и єго́ коры́сти.

Так нехай загинуть усі вороги Твої, Господи! Ті ж, що люблять Його, нехай будуть, як сонце, що сходить у всій силі своїй! — І спочивала земля сорок років.

Та́ко да поги́бнутъ вси́ врази́ твои́, Го́споди: и лю́бящіи єго́, я́коже восто́къ со́лнца въ си́лѣ своє́й. И бы́сть въ поко́и земля́ четы́редесять лѣ́тъ.

Сини Ізраїлеві стали знову чинити зле перед очима Господа, і віддав їх Господь у руки мадіанитян на сім років.

И сотвори́ша сы́нове Ізра́илевы зло́є предъ Го́сподемъ, и предаде́ и́хъ Госпо́дь въ ру́ку Мадіа́млю се́дмь лѣ́тъ.

Важка була рука мадіанитян над Ізраїлем, і сини Ізраїлеві зробили собі від мадіанитян ущелини в горах і печери й укріплення.

И укрѣпи́ся рука́ Мадіа́мля на Ізра́иля: и сотвори́ша себѣ́ сы́нове Ізра́илевы от лица́ Мадіа́мля огра́ды въ гора́хъ и въ пеще́рахъ и въ тверды́нехъ.

Коли посіє Ізраїль, прийдуть мадіанитяни й амаликитяни і жителі сходу і ходять у них;

И бы́сть єгда́ сѣ́яше му́жъ Ізра́илевъ, и восхожда́ше Мадіа́мъ и Амали́къ и сы́нове восто́чніи, и восхожда́ху на него́,

і стоять у них наметами, і винищують плоди землі до самої Гази, і не залишають для прохарчування Ізраїлю ні вівці, ні вола, ні осла.

и ополча́хуся на ни́хъ, и разоря́ху плоды́ земны́я, до́ндеже вни́ти въ Га́зу: и не оставля́ху бытія́ жи́зненнаго во Ізра́или, и ста́дъ и телца́ и осла́:

Тому що вони приходили з худобою своєю і з наметами своїми, приходили такою безліччю, як сарана; їм і верблюдам їхнім не було числа, і ходили по землі Ізраїлевій, щоб спустошувати її.

я́ко са́ми и ско́ти и́хъ восхожда́ху, и ку́щы и́хъ преноша́ху, и прихожда́ху я́ко пру́зи мно́жествомъ, и самѣ́мъ и велблю́домъ и́хъ не бя́ше числа́: и прихожда́ху на зе́млю Ізра́илеву разори́ти ю́.

І дуже зубожів Ізраїль від мадіанитян, і воззвали сини Ізраїлеві до Господа.

И обнища́ Ізра́иль зѣло́ от лица́ Мадіа́мля.

І коли воззвали сини Ізраїлеві до Господа на мадіанитян,

И возопи́ша сы́нове Ізра́илевы ко Го́споду: и бы́сть єгда́ возопи́ша сы́нове Ізра́илевы ко Го́споду Мадіа́ма ра́ди,

послав Господь пророка до синів Ізраїлевих, і сказав їм: так говорить Господь Бог Ізраїлів: Я вивів вас з Єгипту, вивів вас з дому рабства;

и посла́ Госпо́дь му́жа проро́ка къ сыно́мъ Ізра́илевымъ, и рече́ и́мъ: сія́ глаго́летъ Госпо́дь Бо́гъ Ізра́илевъ: а́зъ є́смь изведы́й ва́съ изъ Єги́пта, и изведо́хъ ва́съ изъ до́му рабо́ты:

визволив вас з руки єгиптян і з руки всіх, що гнобили вас, прогнав їх від вас, і дав вам землю їх,

и изба́вихъ ва́съ от руки́ Єги́петскія и от руки́ всѣ́хъ стужа́ющихъ ва́мъ: и изгна́хъ я́ от лица́ ва́шего, и да́хъ ва́мъ зе́млю и́хъ,

і сказав вам: «Я — Господь Бог ваш; не шануйте богів аморрейських, у землі яких ви живете»; але ви не послухали голосу Мого.

и реко́хъ ва́мъ: а́зъ є́смь Госпо́дь Бо́гъ ва́шъ, не убо́йтеся бого́въ Аморре́йскихъ, въ ни́хже вы́ живете́ въ земли́ и́хъ: и не послу́шасте гла́са моєго́.

І прийшов ангел Господній і сів у Офрі під дубом, що належав Іоасу, нащадкові Авиазеровому; син його Гедеон вибивав тоді пшеницю в точилі, щоб сховати від мадіанитян.

И пріи́де а́нгелъ Госпо́день, и сѣ́де подъ ду́бомъ, и́же є́сть во Єфра́ѳѣ, и́же бы́сть Іоа́са отца́ єзрі́. И гедео́нъ сы́нъ єго́ млача́ше пшени́цу на гумнѣ́ єго́, бѣжа́ти от лица́ Мадіа́мля.

І явився йому ангел Господній і сказав йому: Господь з тобою, чоловіче сильний!

И яви́ся єму́ а́нгелъ Госпо́день и рече́ къ нему́: Госпо́дь съ тобо́ю, си́льный крѣ́постію.

Гедеон сказав йому: господарю мій! якщо Господь з нами, то чого сталася з нами уся ця [біда]? і де всі чудеса Його, про які розповідали нам батьки наші, говорячи: «з Єгипту вивів нас Господь»? Нині залишив нас Господь і віддав нас у руки мадіанитян.

И рече́ къ нему́ гедео́нъ: во мнѣ́, Го́споди мо́й: и а́ще є́сть Госпо́дь съ на́ми, и вску́ю обрѣто́ша ны́ вся́ зла́я сія́? и гдѣ́ су́ть вся́ чудеса́ єго́, єли́ка повѣ́даша на́мъ отцы́ на́ши, глаго́люще: не изъ Єги́пта ли изведе́ на́съ Госпо́дь? и ны́нѣ отве́рже на́съ Госпо́дь и предаде́ на́съ въ ру́ку Мадіа́млю.

Господь, споглянувши на нього, сказав: іди з цією силою твоєю і спаси Ізраїля від руки мадіанитян; Я посилаю тебе.

И воззрѣ́ на него́ а́нгелъ Госпо́день и рече́ єму́: иди́ въ крѣ́пости твоє́й се́й, и спасе́ши Ізра́иля от руки́ Мадіа́мли: и се́, посла́хъ тя́.

[Гедеон] сказав йому: Господи! як спасу я Ізраїля? ось, і плем’я моє в коліні Манассіїному найбідніше, і я в домі батька мого молодший.

И рече́ къ нему́ гедео́нъ: во мнѣ́, Го́споди, въ чесо́мъ спасу́ Ізра́иля? се́, ты́сяща моя́ ху́ждша въ Манассі́и, и а́зъ є́смь мні́й въ дому́ отца́ моєго́.

І сказав йому Господь: Я буду з тобою, і ти подолаєш мадіанитян, як одну людину.

И рече́ къ нему́ Госпо́дь: поне́же а́зъ бу́ду съ тобо́ю, и избіє́ши Мадіа́ма я́ко му́жа єди́наго.

[Гедеон] сказав Йому: якщо я знайшов благодать перед очима Твоїми, то зроби мені знамення, що Ти говориш зі мною:

И рече́ къ нему́ гедео́нъ: и а́ще обрѣто́хъ благода́ть предъ очи́ма твои́ма, и да сотвори́ши мнѣ́ дне́сь зна́меніє, я́ко ты́ глаго́леши со мно́ю:

не йди звідси, доки я не прийду до Тебе і не принесу дара мого і не запропоную Тобі. Він сказав: Я залишуся до повернення твого.

не отиди́ отсю́ду, до́ндеже пріити́ мнѣ́ къ тебѣ́, и принесу́ же́ртву мою́, и пожру́ предъ тобо́ю. И рече́: а́зъ є́смь, преме́длю, до́ндеже обрати́шися ты́.

Гедеон пішов і приготував козеня й опрісноків з ефи борошна; м’ясо поклав у кошик, а юшку влив у горщик і приніс до Нього під дуб і запропонував.

И гедео́нъ вни́де, и сотвори́ ко́злище от ко́зъ, и че́тверть іфі́ муки́ опрѣсно́ковъ, и мяса́ вложи́ въ ко́шницу, и юху́ влія́ въ горне́цъ: и изнесе́ къ нему́ подъ ду́бъ, и поклони́ся.

І сказав йому ангел Божий: візьми м’ясо й опрісноки, і поклади на цей камінь, і вилий юшку. Він так і зробив.

И рече́ къ нему́ а́нгелъ Госпо́день: возми́ мяса́ и хлѣ́бы прѣ́сныя, и положи́ у ка́мене о́наго, и юху́ бли́зъ излі́й. И сотвори́ та́ко.

Ангел Господній простяг кінець жезла, який був у руці його, доторкнувся до м’яса й опрісноків; і вийшов вогонь з каменя і поїв м’ясо й опрісноки; і ангел Господній зник з очей його.

И простре́ а́нгелъ Госпо́день коне́цъ жезла́, и́же въ руцѣ́ єго́, и прикосну́ся мясо́мъ и хлѣ́бомъ прѣ́снымъ: и возгорѣ́ся о́гнь изъ ка́мене, и пояде́ мяса́ и опрѣсно́ки: и а́нгелъ Госпо́день отъи́де от оче́й єго́.

І побачив Гедеон, що це ангел Господній, і сказав Гедеон: горе мені, Владико Господи! тому що я бачив ангела Господнього лицем до лиця.

И ви́дѣ гедео́нъ, я́ко а́нгелъ є́сть Госпо́день, и рече́ гедео́нъ: увы́ мнѣ́, Го́споди, Го́споди, я́ко ви́дѣхъ а́нгела Госпо́дня лице́мъ къ лицу́.

Господь сказав йому: мир тобі, не бійся, не помреш.

И рече́ єму́ Госпо́дь: ми́ръ тебѣ́, не бо́йся, не у́мреши.

І влаштував там Гедеон жертовник Господу і назвав його: Ієгова Шалом^*. Він ще до цього дня в Офрі Авиєзеровій.

И созда́ та́мо гедео́нъ же́ртвенникъ Го́споду, и назва́ єго́ ми́ръ Госпо́день, да́же до дне́ сего́, єще́ су́щу єму́ во Єфра́ѳѣ отца́ єзрі́.

У ту ніч сказав йому Господь: візьми тельця зі стада батька твого й другого тельця семирічного, і зруйнуй жертовник Ваала, який у батька твого, і зрубай священне дерево, яке при ньому,

И бы́сть въ ту́ но́щь, и рече́ єму́ Госпо́дь: возми́ телца́ упита́ннаго [от ското́въ] отца́ твоєго́, и телца́ втора́го седми́ лѣ́тъ, и разори́ши олта́рь Ваа́ловъ, и́же є́сть отца́ твоєго́, и дубра́ву, я́же у него́, да посѣче́ши:

і постав жертовник Господу Богу твоєму, [який явився тобі] на вершині скелі цієї, у порядку, і візьми другого тельця і принеси у всепалення на дровах дерева, яке зрубаєш.

и да согради́ши олта́рь Го́сподеви Бо́гу твоєму́ яви́вшемуся тебѣ́ на верху́ [горы́] маозі́ во предчи́ніи: и да по́ймеши телца́ втора́го и вознесе́ши всесожже́нія на дре́вѣхъ дубра́вы, ю́же посѣче́ши.

Гедеон взяв десять чоловік з рабів своїх і зробив, як говорив йому Господь; але оскільки зробити це вдень він боявся через домашніх батька свого і жителів міста, то зробив уночі.

И поя́ гедео́нъ де́сять муже́й от рабо́въ свои́хъ, и сотвори́, я́коже заповѣ́да єму́ Госпо́дь. И бы́сть я́ко убоя́ся до́му отца́ своєго́ и муже́й гра́да, є́же сотвори́ти во дни́, и сотвори́ но́щію.

Зранку встали жителі міста, і ось, жертовник Ваала зруйнований, і дерево при ньому зрубано, і другий телець принесений у всепалення на новоспорудженому жертовнику.

И обу́треневаша му́жіє гра́дстіи зау́тра: и се́, раско́панъ олта́рь Ваа́ловъ, и дубра́ва я́же у него́ посѣ́чена, и ви́дѣша телца́ втора́го вознесе́на на всесожже́ніє на олта́рь новосогражде́нный.

І говорили одне одному: хто це зробив? Шукали, розпитували і сказали: Гедеон, син Іоасів, зробив це.

И рече́ му́жъ къ бли́жнему своєму́: кто́ сотвори́ ве́щь сію́? И вопроша́ху и иска́ху, и позна́ша, я́ко гедео́нъ сы́нъ Іоа́совъ сотвори́ ве́щь сію́.

І сказали жителі міста Іоасу: виведи сина твого; він повинен померти за те, що зруйнував жертовник Ваала і зрубав дерево, яке було при ньому.

И реко́ша му́жіє гра́дстіи ко Іоа́су: изведи́ сы́на твоєго́, и да у́мретъ, я́ко раскопа́ олта́рь Ваа́ловъ и я́ко посѣче́ дубра́ву я́же надъ ни́мъ.

Іоас сказав усім, хто приступив до нього: чи вам заступатися за Ваала, чи вам захищати його? хто заступиться за нього, той буде відданий на смерть в цей самий ранок; якщо він бог, то нехай сам заступиться за себе, проти того, хто зруйнував його жертовник.

И рече́ Іоа́съ къ муже́мъ воста́вшымъ на него́: єда́ вы́ ны́нѣ су́дъ глаго́лете о Ваа́лѣ? или́ вы́ єго́ спасете́? и́же а́ще кто́ сотвори́ оби́ду, да у́мретъ до зау́трія: а́ще Бо́гъ є́сть, да мсти́тъ себѣ́, я́ко раскопа́ олта́рь єго́.

І став називати його з того дня Ієроваалом, тому що сказав: нехай Ваал сам судиться з ним за те, що він зруйнував жертовник його.

И прозва́ єго́ въ то́й де́нь ієроваа́ломъ, глаго́ля: да отмсти́тъ на не́мъ Ваа́лъ, я́ко раскопа́ олта́рь єго́.

Тим часом усі мадіанитяни й амаликитяни і жителі сходу зібралися разом, перейшли [ріку] і стали станом у долині Ізреельській.

И ве́сь Мадіа́мъ и Амали́къ и сы́нове восто́ковъ снидо́шася вку́пѣ, и преидо́ша [рѣку́], и ополчи́шася въ доли́нѣ Ієзрає́ль.

І Дух Господній надихнув Гедеона; він засурмив трубою, і скликане було плем’я Авиєзерове, щоб іти за ним.

И Ду́хъ Бо́жій укрѣпи́ гедео́на, и воструби́ ро́гомъ, и возопи́ Авієзе́ръ вслѣ́дъ єго́.

І послав послів по всьому коліну Манассіїному, і воно погодилося йти за ним; також послав послів до Асира, Завулона і Неффалима, і ці прийшли назустріч їм.

И посла́ послы́ ко всему́ Манассі́ю, и созва́ся и се́й вслѣ́дъ єго́. Посе́мъ посла́ послы́ во Аси́ръ и въ Завуло́нъ и въ Нефѳалі́мъ, и взыдо́ша во срѣ́теніє и́мъ.

І сказав Гедеон Богу: якщо Ти спасеш Ізраїля рукою моєю, як говорив Ти,

И рече́ гедео́нъ къ Бо́гу: а́ще ты́ спаса́єши руко́ю моє́ю Ізра́иля, я́коже глаго́лалъ єси́,

то ось, я розстелю тут на току стрижену вовну: якщо роса буде тільки на вовні, а на усій землі сухо, то буду знати, що спасеш рукою моєю Ізраїля, як говорив Ти.

се́, а́зъ положу́ руно́ о́вчеє на гумнѣ́: и а́ще бу́детъ роса́ на рунѣ́ то́чію, и по все́й земли́ су́ша, уразумѣ́ю, я́ко спасе́ши руко́ю моє́ю Ізра́иля, я́коже глаго́лалъ єси́.

Так і сталося: на другий день, вставши рано, він став віджимати вовну і віджав з вовни роси цілу чашу води.

И бы́сть та́ко: и ура́ни гедео́нъ нау́тріє, и исцѣди́ руно́, и истече́ роса́ изъ руна́, испо́лненъ окрі́нъ воды́.

І сказав Гедеон Богові: не прогнівайся на мене, якщо ще раз скажу і ще тільки один раз зроблю випробування над вовною: нехай буде сухо на одній тільки вовні, а на всій землі нехай буде роса.

И рече́ гедео́нъ къ Бо́гу: да не разгнѣ́ваєтся я́рость твоя́ на мя́, и возглаго́лю єще́ єди́ною, и искушу́ єще́ єди́ною руно́мъ: да бу́детъ су́ша на рунѣ́ то́кмо, и по все́й земли́ да бу́детъ роса́.

Бог так і зробив у ту ніч: тільки на вовні було сухо, а на всій землі була роса.

И сотвори́ Бо́гъ та́ко въ нощи́ то́й: и бы́сть су́ша на рунѣ́ то́кмо, и по все́й земли́ бы́сть роса́.

Ієроваал, він же і Гедеон, встав зранку і весь народ, який був з ним, і розташувалися станом біля джерела Харода; мадіамський же стан був від нього на північ біля пагорба Море? на долині.

И обу́тренева ієроваа́лъ, се́й є́сть гедео́нъ, и вси́ лю́діє и́же съ ни́мъ, и ополчи́шася у исто́чника Ара́дъ: и по́лкъ Мадіа́мль и Амали́ковъ бя́ше єму́ съ сѣ́вера на хо́лмѣ мосе́ гаваа́ѳъ-аморе́ въ доли́нѣ.

І сказав Господь Гедеону: народу з тобою занадто багато, не можу Я віддати мадіанитян у руки їх, щоб не загордився Ізраїль переді Мною і не сказав: «моя рука спасла мене»;

И рече́ Госпо́дь къ гедео́ну: мно́зи лю́діє и́же съ тобо́ю, сего́ ра́ди не преда́мъ Мадіа́ма въ ру́ку и́хъ, да не когда́ похва́лится Ізра́иль на мя́, глаго́ля: рука́ моя́ спасе́ мя:

отже, виголоси голосно до народу і скажи: «хто боязкий і несміливий, той нехай повернеться і йде назад з гори Галаада». І повернулося народу двадцять дві тисячі, а десять тисяч залишилося.

и ны́нѣ рцы́ во у́шы лю́демъ, глаго́ля: кто́ боязли́въ и ужа́стивъ, да возврати́тся и да отъи́детъ от горы́ Галаа́довы. И возврати́шася от люді́й два́десять двѣ́ ты́сящы, и де́сять ты́сящъ оста́шася.

І сказав Господь Гедеону: все ще багато народу; веди їх до води, там Я виберу з них тобі; про кого Я скажу: «нехай іде з тобою», той і нехай іде з тобою; а про кого скажу тобі: «не повинен іти з тобою», той нехай і не йде.

И рече́ Госпо́дь къ гедео́ну: єще́ лю́діє мно́зи су́ть: сведи́ я́ на во́ду, и искушу́ тебѣ́ и́хъ та́мо: и бу́детъ єго́же а́ще реку́ тебѣ́, се́й да и́детъ съ тобо́ю, то́й да по́йдетъ съ тобо́ю: и вся́къ єго́же а́ще реку́ тебѣ́, се́й да не по́йдетъ съ тобо́ю, то́й да не по́йдетъ съ тобо́ю.

Він привів народ до води. І сказав Господь Гедеону: хто буде хлебтати воду язиком своїм, як хлебче пес, того постав окремо, також і тих усіх, які будуть схилятися на коліна свої і пити.

И сведе́ лю́ди на во́ду, и рече́ Госпо́дь къ гедео́ну: вся́къ и́же поло́четъ язы́комъ свои́мъ от воды́, я́коже ло́четъ пе́съ, да поста́виши єго́ осо́бь: и вся́къ и́же на колѣ́ну паде́тъ пи́ти, отлучи́ єго́ осо́бь.

І було число тих, хто хлебтали ротом своїм з руки, триста чоловік; весь же інший народ схилявся на коліна свої пити воду.

И бы́сть число́ въ го́рстехъ лока́вшихъ язы́комъ три́ста муже́й: и вси́ оста́вшіи лю́діє преклони́шася на колѣ́на своя́ пи́ти во́ду.

І сказав Господь Гедеону: трьомастами тими, що хлебтали, Я спасу вас і віддам мадіанитян у руки ваші, а весь народ нехай іде, кожен у своє місце.

И рече́ Госпо́дь къ гедео́ну: треми́ сты́ муже́й лока́вшими во́ду спасу́ ва́съ, и преда́мъ Мадіа́ма въ ру́ку твою́: и вси́ лю́діє да по́йдутъ, кі́йждо на мѣ́сто своє́.

І взяли вони у народу запас їжі собі і труби їхні, і відпустив Гедеон усіх ізраїльтян по наметах і затримав у себе триста чоловік; стан же мадіамський був у нього внизу в долині.

И взя́ша себѣ́ бра́шно от люді́й въ ру́ку свою́ и ро́ги своя́: и вся́каго му́жа Ізра́илтеска отпусти́ коєго́ждо въ ку́щу свою́, а три́ста муже́й удержа́: по́лкъ же Мадіа́мль бя́ше ни́же єго́ въ доли́нѣ.

У ту ніч сказав йому Господь: встань, зійди в стан, Я віддаю його в руки твої;

И бы́сть въ ту́ но́щь, и рече́ къ нему́ Госпо́дь: воста́въ сни́ди отсю́ду ско́ро въ по́лкъ, я́ко преда́хъ и́хъ въ ру́ку твою́:

якщо ж ти боїшся йти один, то піди в стан ти і Фура, слуга твій;

и а́ще бои́шися ты́ сни́ти, сни́ди ты́ и фара́ ра́бъ тво́й въ по́лкъ,

і почуєш, що говорять, і тоді укріпляться руки твої, і підеш у стан. І зійшов він і Фура, слуга його, до самого полку озброєних, які були в стані.

и услы́шиши, что́ возглаго́лютъ: и по се́мъ укрѣпя́тся ру́цѣ твои́, и сни́деши въ по́лкъ. И сни́де са́мъ и фара́ ра́бъ єго́ въ ча́сть пятьдеся́тниковъ, и́же бы́ша въ полцѣ́.

Мадіанитяни ж і амаликитяни і всі жителі сходу розташувалися на долині в такій безлічі, як сарана; верблюдам їх не було числа, багато було їх, як піску на березі моря.

И Мадіа́мъ и Амали́къ и вси́ сы́нове восто́ковъ стоя́ху въ доли́нѣ я́ко пру́зи мно́жествомъ, и велблю́домъ и́хъ не бя́ше числа́, но бя́ху я́ко песо́къ на краи́ морстѣ́мъ мно́жествомъ.

Гедеон прийшов. І ось, один розповідає іншому сон і говорить: снилося мені, начебто круглий ячмінний хліб котився по стану мадіамському і, прикотившись до намету, вдарив у нього так, що він упав, перекинув його, і намет розпався.

И вни́де гедео́нъ, и се́, му́жъ повѣ́даше со́нъ по́другу своєму́, и рече́: се́й со́нъ єго́же ви́дѣхъ, и се́, тѣ́сто хлѣ́ба я́чна валя́ющеєся въ полцѣ́ Мадіа́мли, и привали́ся къ ку́щи Мадіа́мли, и поби́ ю́, и преврати́ ю́, и паде́ ку́ща.

Інший сказав у відповідь йому: це не що інше, як меч Гедеона, сина Іоасового, ізраїльтянина; віддав Бог у руки його мадіанитян і весь стан.

И отвѣща́ по́другъ єго́ и рече́: нѣ́сть [сіє́ тѣ́сто], но ме́чь гедео́на сы́на Іоа́сова му́жа Ізра́илева: предаде́ Бо́гъ въ ру́ку єго́ Мадіа́ма и ве́сь по́лкъ.

Гедеон, почувши розповідь про сон і тлумачення його, вклонився [Господу] і повернувся в стан ізраїльський і сказав: вставайте! віддав Господь у руки ваші стан мадіамський.

И бы́сть я́ко услы́ша гедео́нъ повѣ́даніє сна́ и разсужде́ніє єго́, и поклони́ся Го́сподеви, и возврати́ся въ по́лкъ Ізра́илевъ и рече́: воста́ните, я́ко предаде́ Госпо́дь въ ру́ки на́шя по́лкъ Мадіа́мль.

І розділив триста чоловік на три загони і дав у руки всім їм труби і порожні глечики і в глечики світильники.

И раздѣли́ три́ста муже́й на три́ нача́лства, и вдаде́ ро́ги въ ру́цѣ всѣ́мъ, и водоно́сы тщы́, и свѣщы́ средѣ́ водоно́совъ,

І сказав їм: дивіться на мене і робіть те саме; ось, я підійду до стану, і що буду робити, те і ви робіть;

и рече́ и́мъ: мене́ смотри́те, и та́кожде твори́те: и се́, а́зъ вни́ду въ ча́сть полка́, и бу́детъ я́коже сотворю́, та́кожде сотвори́те:

коли я і ті, що знаходяться зі мною, засурмимо трубами, сурміть і ви трубами вашими навколо всього стану і кричіть: [меч] Господа і Гедеона!

и а́зъ вострублю́ ро́гомъ, и вси́ и́же со мно́ю, да востру́бите и вы́ въ ро́ги о́крестъ всего́ полка́, и да рече́те: [ме́чь] Бо́гу и гедео́ну.

І підійшов Гедеон і сто чоловік з ним до стану, на початку середньої сторожі, і розбудили вартових, і засурмили трубами і розбили глечики, що були в руках їхніх.

И вни́де гедео́нъ и сто́ муже́й и́же съ ни́мъ въ ча́сть полка́ въ нача́лѣ стра́жи сре́днія: и убуже́ніємъ возбуди́ша стрегу́щихъ, и воструби́ша въ ро́ги, и срази́ша водоно́сы и́же въ рука́хъ и́хъ.

І засурмили всі три загони трубами, і розбили глечики, і тримали в лівій руці своїй світильники, а в правій руці труби, і сурмили, і кричали: меч Господа і Гедеона!

И воструби́ша три́ нача́лства въ ро́ги и сокруши́ша водоно́сы, и удержа́ша въ лѣ́выхъ рука́хъ свои́хъ свѣщы́, и въ десны́хъ рука́хъ и́хъ ро́ги, въ ня́же труби́ти: и возопи́ша: ме́чь Го́сподеви и гедео́ну.

І стояв кожен на своєму місці навколо стану; і стали бігати в усьому стані, і кричали, і кинулися втікати.

И ста́ша кі́йждо о себѣ́ о́крестъ полка́: и смяте́ся ве́сь по́лкъ, и возопи́ша, и побѣго́ша.

У той час як триста чоловік сурмили трубами, повернув Господь меч один на одного в усьому стані, і побігло ополчення до Бефшитти, до Царери, до межі Авелмехоли, поблизу Табафи.

И воструби́ша въ три́ста рого́въ: и положи́ Госпо́дь ме́чь му́жа на по́друга єго́ во все́мъ полцѣ́, и пробѣже́ по́лкъ до Виѳасе́тта, и собра́ся до страны́ Авелмау́ла и къ тава́ѳу.

І скликали ізраїльтян з коліна Неффалимового, Асирового і всього коліна Манассіїного, і погналися за мадіанитянами.

И возопи́ша му́жіє Ізра́илтестіи от Нефѳалі́ма и от Аси́ра и от всего́ Манассі́и, и погна́ша вслѣ́дъ Мадіа́ма.

Гедеон же послав послів на всю гору Єфремову сказати: вийдіть назустріч мадіанитянам і перехопіть у них переправу через воду до Бефвари і Йордан. І скликали всіх єфремлян, і перехопили вони переправи через воду до Бефвари і Йордан;

И посла́ послы́ гедео́нъ во всю́ го́ру Єфре́млю, глаго́ля: сни́дите во срѣ́теніє Мадіа́му и удержи́те и́мъ во́ду до веѳира́ и Іорда́на. И воззва́ вся́къ му́жъ Єфре́мль, и предотъя́ша во́ду до веѳира́ и Іорда́на,

і впіймали двох князів мадіамських: Орива і Зива, і вбили Орива в Цур-Ориві, а Зива в Ієкев-Зиві і переслідували мадіанитян; голови ж Орива і Зива принесли до Гедеона за Йордан.

и я́ша два́ кня́зя Мадіа́мля, ори́ва и зи́ва: и уби́ша ори́ва въ Су́рѣ, и зи́ва уби́ша во Іакефзи́вѣ: и погна́ша Мадіа́ма, и главу́ ори́ва и зи́ва принесо́ша къ гедео́ну от о́ноя страны́ Іорда́на.

І сказали йому єфремляни: навіщо ти це зробив, чому не покликав нас, коли йшов воювати з мадіанитянами? І сильно сварилися з ним.

И реко́ша къ гедео́ну му́жіє Єфре́мли: что́ сіє́ сотвори́лъ єси́ на́мъ, я́ко не позва́лъ єси́ на́съ, єгда́ ходи́лъ воєва́ти на Мадіа́ма? И пря́хуся съ ни́мъ си́льно.

[Гедеон] відповів їм: чи зробив я щось таке, як ви нині? Чи не краще Єфрем добирав виноград, ніж Авиєзер збирав?

И рече́ къ ни́мъ [гедео́нъ]: что́ сотвори́хъ ны́нѣ я́коже вы́? не лу́чше ли грозде́цъ Єфре́мль, не́жели обра́ніє віногра́да Авієзе́рова?

У ваші руки віддав Бог князів мадіамських Орива і Зива, і що міг зробити я такого, як ви? Тоді заспокоївся дух їх проти нього, коли сказав він їм такі слова.

въ ру́ку ва́шу предаде́ Госпо́дь кня́зи Мадіа́мли, ори́ва и зи́ва: и что́ возмого́хъ сотвори́ти я́коже вы́? Тогда́ утоли́ся ду́хъ и́хъ от него́, єгда́ глаго́ла и́мъ сло́во сіє́.

І прийшов Гедеон до Йордану, і перейшов сам і триста чоловік, які були з ним. Вони були стомлені [і голодні], переслідуючи ворогів.

И пріи́де гедео́нъ ко Іорда́ну, и пре́йде са́мъ и и́же съ ни́мъ три́ста муже́й, а́лчни и утружде́ни гоня́ще.

І сказав він жителям Сокхофа: дайте хліба народу, який іде за мною; вони стомилися, а я переслідую Зевея і Салмана, царів мадіамських.

И рече́ муже́мъ сокхо́ѳскимъ: дади́те хлѣ́бы на пи́щу муже́мъ си́мъ и́же со мно́ю, я́ко а́лчни су́ть: а́зъ же гоню́ вслѣ́дъ зеве́а и Салма́на, царе́й Мадіа́мскихъ.

Князі Сокхофа сказали: хіба рука Зевея і Салмана вже у твоїй руці, щоб нам війську твоєму давати хліб?

И реко́ша кня́зи сокхо́ѳстіи: єда́ рука́ зеве́а и Салма́на ны́нѣ въ руцѣ́ твоє́й, я́ко дади́мъ во́ємъ твои́мъ хлѣ́бы?

І сказав Гедеон: за це, коли віддасть Господь Зевея і Салмана в руки мої, я роздеру тіло ваше терням пустельним і молотильними зубчастими дошками.

И рече́ гедео́нъ: не та́ко: но єгда́ преда́стъ Госпо́дь зеве́а и Салма́на въ ру́ку мою́, а́зъ сотру́ пло́ти ва́шя те́рніємъ пусты́ннымъ и волчца́ми.

Звідти пішов він у Пенуел і те саме сказав жителям його, і жителі Пенуела відповіли йому те саме, що відповідали жителі Сокхофа.

И взы́де отту́ду во фануи́лъ и глаго́ла къ ни́мъ та́кожде. И отвѣща́ша єму́ му́жіє фануи́ли, я́коже отвѣща́ша єму́ му́жіє сокхо́ѳстіи.

Він сказав жителям Пенуела: коли я повернуся у мирі, зруйную вежу цю.

И рече́ гедео́нъ муже́мъ фануи́лскимъ, глаго́ля: єгда́ возвращу́ся съ ми́ромъ, раскопа́ю сто́лпъ се́й.

Зевей же і Салман були в Каркорі і з ними їхнє ополчення до п’ятнадцяти тисяч, усе, що залишилося з усього ополчення жителів сходу; загинуло ж сто двадцять тисяч чоловік, які оголюють меч.

И зеве́й и Салма́нъ бы́ша въ карка́рѣ, и по́лкъ и́хъ съ ни́ми до пятьна́десяти ты́сящъ [муже́й] оста́вшихся от всего́ полка́ сыно́въ восто́чныхъ: и уме́ршихъ бя́ше сто́ и два́десять ты́сящъ муже́й держа́щихъ ору́жіє.

Гедеон пішов до тих, що живуть у наметах на схід від Нови й Іогбеги й уразив стан, коли стан спочивав безтурботно.

И взы́де гедео́нъ путе́мъ живу́щихъ въ ку́щахъ от восто́ковъ пря́мо на́вы и Ієгева́ла: и изби́ по́лкъ, по́лкъ же бя́ше наде́женъ.

Зевей і Салман побігли; він погнався за ними і схопив обох царів мадіамських, Зевея і Салмана, і весь стан привів у замішання.

И побѣго́ста зеве́й и Салма́нъ: и гна́ вслѣ́дъ и́хъ, и поима́ о́ба царя́ Мадіа́мля, зеве́а и Салма́на, и ве́сь по́лкъ и́хъ смяте́.

І повернувся Гедеон, син Іоаса, з війни з узвишшя Хереса.

И возврати́ся гедео́нъ сы́нъ Іоа́совъ от ра́ти пре́жде восхо́да со́лнца,

І захопив юнака з жителів Сокхофа і випитав у нього; і він написав йому князів і старійшин сокхофських сімдесят сім чоловік.

и я́тъ о́трочища от муже́й сокхо́ѳскихъ и вопроси́ єго́: и вписа́ от него́ имена́ князе́й сокхо́ѳскихъ и старѣ́йшинъ и́хъ, седми́десяти и седми́ муже́й.

І прийшов він до жителів сокхофських, і сказав: ось Зевей і Салман, за яких ви насміялися з мене, говорячи: хіба рука Зевея і Салмана вже у твоїй руці, щоб нам давати хліб людям твоїм, які стомилися?

И пріи́де гедео́нъ ко князе́мъ сокхо́ѳскимъ и рече́ и́мъ: се́, зеве́й и Салма́нъ, и́хже ра́ди укори́сте мя́, глаго́люще: єда́ рука́ зеве́а и Салма́на ны́нѣ въ руцѣ́ твоє́й, я́ко дади́мъ муже́мъ твои́мъ утру́ждшымся хлѣ́бы?

І взяв старійшин міста і терен пустельний і зубчасті молотильні дошки і покарав ними жителів Сокхофа;

И поя́ кня́зи и старѣ́йшины гра́да, и те́рніє от пусты́ни и волчцы́, и сотре́ и́ми му́жы сокхо́ѳски:

і вежу Пенуельську зруйнував, і перебив жителів міста.

и сто́лпъ фануи́левъ раскопа́, и изби́ му́жы гра́дскія.

І сказав Зевею і Салману: якими були ті, яких ви вбили на Фаворі? Вони сказали: вони були такі, як ти, кожен мав вигляд синів царських.

И рече́ къ зеве́ю и Салма́ну: какови́ му́жіє, и́хже изби́сте въ Ѳаво́рѣ? И рѣ́ша: я́коже ты́, та́ко они́, подо́бенъ ты́ єси́ и́мъ, я́ко подо́біє сыно́въ царе́выхъ.

[Гедеон] сказав: це були брати мої, сини матері моєї. Живий Господь! якби ви залишили їх живими, я не убив би вас.

И рече́ гедео́нъ: бра́тія моя́ и сы́нове ма́тере моєя́ су́ть: жи́въ Госпо́дь, а́ще бы́сте живи́ли и́хъ, не уби́лъ бы́хъ ва́съ.

І сказав Ієферу, первісткові своєму: встань, убий їх. Але юнак не витяг меча свого, тому що боявся, оскільки був ще молодим.

И рече́ Ієѳе́ру пе́рвенцу своєму́: воста́въ убі́й и́хъ. И не извлече́ о́трочищь меча́ своєго́: зане́ убоя́ся, я́ко мла́дъ бя́ше.

І сказали Зевей і Салман: встань сам і убий нас, тому що за людиною і сила її. І встав Гедеон, і убив Зевея і Салмана, і взяв пряжки, що були на шиях верблюдів їхніх.

И рече́ зеве́й и Салма́нъ: воста́ни у́бо ты́, и сопроти́вися на́мъ: зане́ я́ко му́жъ си́ла єго́. И воста́ гедео́нъ, и уби́ зеве́а и Салма́на: и взя́ украше́нія, я́же на вы́яхъ велблю́довъ и́хъ.

І сказали ізраїльтяни Гедеону: володій нами ти і син твій і син сина твого, тому що ти спас нас від руки мадіанитян.

И реко́ша му́жіє Ізра́илстіи ко гедео́ну: владѣ́й на́ми и ты́, и сы́нове твои́, и сы́нове сыно́въ твои́хъ, я́ко ты́ спа́слъ єси́ на́съ от руки́ Мадіа́мли.

Гедеон сказав їм: ні я не буду володіти вами, ні мій син не буде володіти вами; Господь нехай володіє вами.

И рече́ къ ни́мъ гедео́нъ: не возоблада́ю а́зъ ва́ми, и не возоблада́єтъ сы́нъ мо́й ва́ми: Госпо́дь да владѣ́єтъ ва́ми.

І сказав їм Гедеон: прошу у вас одного, дайте мені кожен по серзі зі здобичі своєї. [Бо у ворогів багато було золотих серг, тому що вони були ізмаїльтяни.]

И рече́ къ ни́мъ гедео́нъ: попрошу́ у ва́съ проше́нія, и да да́стъ мнѣ́ вся́къ му́жъ усеря́зь от плѣ́на своєго́: я́ко усеря́зи зла́ты [мно́зи] бя́ху и́мъ, зане́ Ісма́илтяне бя́ху.

Вони сказали: дамо. І розстелили одяг і кидали туди кожен по серзі зі здобичі своєї.

И реко́ша: даю́ще дади́мъ. И простре́ ри́зу, и вверго́ша ту́ му́жіє по усеря́зю от плѣ́на своєго́.

Ваги у золотих сергах, які він випросив, було тисяча сімсот золотих [сиклів], крім пряжок, ґудзиків і пурпурового одягу, що були на царях мадіамських, і крім [золотих] ланцюжків, що були на шиї у верблюдів їхніх.

И бы́сть вѣ́съ усеря́зь златы́хъ, и́хже испроси́, ты́сяща и се́дмь со́тъ Сі́кль зла́та, кромѣ́ плени́цъ и мони́стъ [єнфо́ѳовыхъ], и ри́зъ багря́ныхъ, я́же на царе́хъ Мадіа́млихъ, и кромѣ́ чепе́й златы́хъ, я́же на вы́яхъ велблю́довъ и́хъ.

З цього зробив Гедеон ефод і поклав його у своєму місті, в Офрі, і стали всі ізраїльтяни блудно ходити туди за ним, і був він сіттю Гедеону і всьому дому його.

И сотвори́ от ни́хъ гедео́нъ Єфу́дъ {Гре́ч.: єпомі́съ, славе́н.: нара́мникъ.}, и поста́ви єго́ во гра́дѣ своє́мъ во Єфра́ѳѣ. И соблуди́ ве́сь Ізра́иль по не́мъ та́мо: и бы́сть гедео́ну и всему́ єго́ до́му въ собла́знъ.

Так підкорилися мадіанитяни синам Ізраїля і не стали вже піднімати голови своєї, і спочивала земля сорок років у дні Гедеона.

И смири́ся Мадіа́мъ предъ сы́ны Ізра́илевыми, и не приложи́ша воздви́гнути главы́ своєя́. И бы́сть въ поко́и земля́ четы́редесять лѣ́тъ, во дни́ гедео́новы.

І пішов Ієроваал, син Іоасів, і жив у домі своєму.

И и́де ієроваа́лъ сы́нъ Іоа́совъ, и сѣ́де въ дому́ своє́мъ.

У Гедеона було сімдесят синів, які народилися від стегон його, тому що в нього багато було дружин.

И гедео́ну бы́ша се́дмьдесятъ сыно́въ, изше́дшіи от чре́слъ єго́, я́ко жены́ бя́ху мно́ги єму́.

Також і наложниця, яка жила в Сихемі, народила йому сина, і він дав йому ім’я Авимелех.

И подло́жница єго́ я́же въ Сікі́мѣ и сія́ роди́ єму́ сы́на, и нарече́ и́мя єму́ Авімеле́хъ.

І помер Гедеон, син Іоаса, у глибокій старості, і похований був у гробі батька свого Іоаса, в Офрі Авиєзеровій.

И у́мре гедео́нъ сы́нъ Іоа́совъ въ ста́рости бла́зѣ, и погребе́ся во гро́бѣ Іоа́са отца́ своєго́, во Єфра́ѳѣ, отца́ єзрі́єва.

Коли помер Гедеон, сини Ізраїлеві знову стали блудно ходити вслід Ваалу і поставили собі богом Ваалверифа;

И бы́сть єгда́ у́мре гедео́нъ, и соврати́шася сы́нове Ізра́илевы и соблуди́ша вслѣ́дъ Ваалі́ма, и сотвори́ша себѣ́ со Ваалвері́ѳомъ завѣ́тъ, да и́мъ бу́детъ бо́гъ:

і не згадували сини Ізраїлеві Господа Бога свого, Який спас їх від руки всіх ворогів, які оточували їх;

и не воспомяну́ша сы́нове Ізра́илевы Го́спода Бо́га своєго́, изба́вльшаго и́хъ изъ руки́ всѣ́хъ вра́гъ и́хъ окре́стныхъ:

і дому Ієровааловому, або Гедеоновому, не зробили милости за всі благодіяння, які він зробив Ізраїлю.

и не сотвори́ша ми́лости съ до́момъ ієроваа́ловымъ, се́й є́сть гедео́нъ, по все́й благосты́ни єго́, ю́же сотвори́ со Ізра́илемъ.

Авимелех, син Ієроваалів, пішов у Сихем до братів матері своєї і говорив їм і всьому племені батька матері своєї, і сказав:

И по́йде Авімеле́хъ сы́нъ ієроваа́ловъ въ Сихе́мъ ко бра́тіи ма́тере своєя́ и глаго́ла къ ни́мъ и ко всему́ сро́дству до́му отца́ ма́тере своєя́, глаго́ля:

скажіть усім жителям сихемським: що краще для вас, щоб володіли вами всі сімдесят синів Ієроваалових, чи щоб володів один? і згадайте, що я кість ваша і плоть ваша.

глаго́лите во у́шы всѣ́хъ муже́й Сихе́мскихъ: что́ лу́чше ва́мъ, є́же владѣ́ти ва́ми седми́десяти муже́мъ всѣ́мъ сыно́мъ ієроваа́ловымъ, или́ владѣ́ти ва́ми му́жу єди́ному? и помяни́те, я́ко ко́сть ва́ша и пло́ть ва́ша є́смь а́зъ.

Брати матері його сказали всі ці слова його жителям сихемським; і прихилилося серце їхнє до Авимелеха, бо говорили вони: він брат наш.

И глаго́лаша бра́тія ма́тере єго́ о не́мъ во у́шы всѣ́хъ муже́й Сихе́мскихъ вся́ словеса́ сія́. И уклони́ся се́рдце и́хъ вслѣ́дъ Авімеле́ха, реко́ша бо: бра́тъ на́шъ є́сть.

І дали йому сімдесят сиклів срібла з дому Ваалверифа; Авимелех найняв за них бездільних і свавільних людей, які й пішли за ним.

И да́ша єму́ се́дмьдесятъ сре́бреникъ от до́му Ваалвері́ѳа: и ная́ и́ми Авімеле́хъ муже́й пра́здныхъ и скита́ющихся, и поидо́ша вслѣ́дъ єго́.

І прийшов він у дім батька свого в Офру й убив братів своїх, сімдесят синів Ієроваалових, на одному камені. Залишився тільки Іофам, молодший син Ієроваалів, тому що сховався.

И вни́де въ до́мъ отца́ своєго́ во Єфра́ѳу, и изби́ бра́тію свою́, сы́ны ієроваа́ловы, се́дмьдесятъ муже́й, на ка́мени єди́нѣмъ, и оста́ся Іоаѳа́мъ сы́нъ ієроваа́ль юнѣ́йшій, зане́ скры́ся.

І зібралися всі жителі сихемські і весь дім Милло, і пішли і поставили царем Авимелеха біля дуба, що поблизу Сихема.

И собра́шася вси́ му́жіє Сихе́мстіи и ве́сь до́мъ маа́ловъ, и поидо́ша, и поста́виша Авімеле́ха царе́мъ у ду́ба ста́на, и́же въ Сихе́мѣхъ.

Коли розповіли про це Іофаму, він пішов і став на вершині гори Гаризим і, піднесши голос свій, кричав і говорив їм: послухайте мене, жителі Сихема, і послухає вас Бог!

И повѣ́даша Іоаѳа́му, и по́йде, и ста́ на версѣ́ горы́ гарізі́нъ: и воздви́же гла́съ сво́й, и воззва́, и рече́ и́мъ: послу́шайте мене́, му́жіє Сихе́мстіи, и да услы́шитъ ва́съ Бо́гъ.

Пішли колись дерева помазати над собою царя і сказали маслиновому дереву: царюй над нами.

Иду́ще идо́ша древа́ пома́зати себѣ́ царя́ и рѣ́ша ма́сличинѣ: бу́ди на́мъ ца́рь.

Маслина сказала їм: чи залишу я жир мій, яким ушановують богів і людей і чи піду блукати по деревах?

И рече́ и́мъ ма́сличина: єда́ оста́вивши ту́чность мою́, ю́же во мнѣ́ просла́ви Бо́гъ и человѣ́цы, пойду́ владѣ́ти древа́ми?

І сказали дерева смоковниці: йди ти, царюй над нами.

И реко́ша древа́ смоко́вницѣ: пріиди́, ца́рствуй надъ на́ми.

Смоковниця сказала їм: чи залишу я солодкість мою і гарний плід мій і чи піду блукати по деревах?

И рече́ и́мъ смоко́вница: єда́ оста́вивши мою́ сла́дость и пло́дъ мо́й благі́й, пойду́ владѣ́ти древа́ми?

І сказали дерева виноградній лозі: йди ти, царюй над нами.

И реко́ша древа́ къ лозѣ́ віногра́днѣй: пріиди́, бу́ди на́мъ ца́рь.

Виноградна лоза сказала їм: чи залишу я сік мій, який веселить богів і людей, і чи піду блукати по деревах?

И рече́ и́мъ лоза́ віногра́дная: єда́ оста́вивши віно́ моє́, веселя́щеє Бо́га и человѣ́ки, пойду́ владѣ́ти древа́ми?

Нарешті сказали всі дерева терну: йди ти, царюй над нами.

И реко́ша вся́ древа́ те́рнію: пріиди́, бу́ди на́мъ ца́рь.

Терен сказав деревам: якщо ви дійсно поставляєте мене царем над собою, то йдіть, спочивайте під тінню моєю; якщо ж ні, то вийде вогонь з терну і спалить кедри ливанські.

И рече́ те́рніє ко древа́мъ: а́ще по и́стинѣ помазу́єте себѣ́ царя́ мене́ надъ ва́ми, пріиди́те и вни́дите подъ сѣ́нь мою́: а́ще ли же ни́, да изы́детъ о́гнь изъ те́рнія и поя́стъ ке́дры Ліва́нскія.

Отже, дивіться, чи істино і чи справедливо ви зробили, поставивши Авимелеха царем? І чи добре ви зробили з Ієроваалом і домом його, і чи відповідно до його благодіянь вчинили ви?

И ны́нѣ а́ще по и́стинѣ и по соверше́нству сотвори́сте, и поста́висте Авімеле́ха царе́мъ, и а́ще бла́го сотвори́сте со ієроваа́ломъ и съ до́момъ єго́, и а́ще по воздая́нію руки́ єго́ сотвори́сте єму́,

За вас батько мій воював, не щадив життя свого і визволив вас від руки мадіанитян;

я́коже воєва́ оте́цъ мо́й по ва́съ, и пове́рже ду́шу свою́ въ страну́, и изба́ви ва́съ от руки́ Мадіа́мли:

а ви тепер повстали проти дому батька мого, й убили сімдесят синів батька мого на одному камені, і поставили царем над жителями сихемськими Авимелеха, сина рабині його, тому що він брат ваш.

и вы́ воста́сте на до́мъ отца́ моєго́ дне́сь и изби́сте сы́ны єго́, се́дмьдесятъ муже́й, на єди́нѣмъ ка́мени, и поста́висте царе́мъ Авімеле́ха сы́на рабы́ни єго́ надъ му́жи Сікі́мскими, я́ко бра́тъ ва́шъ є́сть:

Якщо ви нині за істиною і за правдою вчинили з Ієроваалом і домом його, то [нехай буде на вас благословення і] радуйтеся за Авимелеха, і він нехай радується за вас;

и а́ще по и́стинѣ и по соверше́нству сотвори́сте со ієроваа́ломъ и до́момъ єго́ дне́сь, благослове́ни вы́ бу́дите, и возвесели́теся о Авімеле́сѣ, и то́й о ва́съ да возвесели́тся:

якщо ж ні, то нехай вийде вогонь від Авимелеха і нехай спалить жителів сихемських і весь дім Милло і нехай вийде вогонь від жителів сихемських і від дому Милло, і нехай попалить Авимелеха.

а́ще же ни́, да изы́детъ о́гнь от Авімеле́ха и поя́стъ му́жы Сікі́мски и до́мъ маалло́нь: и да изы́детъ о́гнь от муже́й Сікі́мскихъ и от до́му маалло́ня и да поя́стъ Авімеле́ха.

І побіг Іофам, і втік і пішов у Беер, і жив там, ховаючись від брата свого Авимелеха.

И избѣже́ Іоаѳа́мъ, и побѣже́, и по́йде въ ви́ру, и всели́ся та́мо от лица́ Авімеле́ха бра́та своєго́.

Авимелех же царював над Ізраїлем три роки.

И облада́ Авімеле́хъ во Ізра́или три́ лѣ́та.

І послав Бог злого духа на Авимелеха і на жителів Сихема, і не стали підкорятися жителі сихемські Авимелеху,

И посла́ Бо́гъ ду́хъ зо́лъ между́ Авімеле́хомъ и между́ му́жи Сікі́мскими: и возгнуша́шася му́жіє Сікі́мстіи до́момъ Авімеле́ховымъ,

щоб у такий спосіб звершилася помста за сімдесят синів Ієроваалових, і кров їхня повернулася на Авимелеха, брата їхнього, який убив їх, і на жителів сихемських, які укріпили руки його, щоб убити братів своїх.

є́же навести́ непра́вду седми́десяти сыно́въ ієроваа́лихъ и кро́ви и́хъ возложи́ти на Авімеле́ха бра́та и́хъ, и́же уби́ и́хъ, и на му́жы Сікі́мски, я́ко укрѣпи́ша ру́цѣ єго́ изби́ти бра́тію свою́:

Жителі сихемські посадили проти нього в засідку людей на вершинах гір, які грабували кожного, хто проходив мимо них по дорозі. Про це донесено було Авимелеху.

и поста́виша на́нь му́жіє Сікі́мстіи подса́ды на версѣ́хъ го́ръ, и разграбля́ху всѣ́хъ иду́щихъ къ ни́мъ на пути́. И возвѣсти́ся сіє́ Авімеле́ху.

Прийшов же і Гаал, син Еведів, з братами своїми в Сихем, і ходили вони по Сихему, і жителі сихемські поклалися на нього.

И пріи́де гаа́лъ сы́нъ Аве́довъ и бра́тія єго́, и преидо́ша въ Сікі́му, и упова́ша на него́ му́жіє Сікі́мстіи:

І вийшли в поле, і збирали виноград свій, і давили в точилах, і справляли свята, ходили в дім бога свого, і їли і пили, і проклинали Авимелеха.

и изыдо́ша на село́, и обра́ша віногра́ды своя́, и изгнето́ша, и сотвори́ша ли́ки: и ходи́ша во хра́мъ бого́въ свои́хъ, и ядо́ша и пи́ша, клену́ще Авімеле́ха.

Гаал, син Еведів, говорив: хто Авимелех і що Сихем, щоб ми служили йому? Чи не син він Ієроваалів, і чи не Зевул головначальник його? Служіть краще нащадкам Еммора, батька Сихемового, а йому чому ми повинні служити?

И рече́ гаа́лъ сы́нъ Аве́довъ: кто́ є́сть Авімеле́хъ, и кто́ є́сть сы́нъ Сихе́мль, я́ко да порабо́таємъ єму́? не сы́нъ ли ієроваа́ль, и зеву́лъ стра́жъ єго́ ра́бъ єго́ съ му́жи Єммо́ра отца́ Сихе́мля? и почто́ и́мамы рабо́тати єму́?

Якби хто дав народ цей у руки мої, я прогнав би Авимелеха. І сказано було Авимелеху: примнож військо твоє і виходь.

и кто́ да́стъ лю́ди сія́ въ ру́ку мою́? и преста́влю Авімеле́ха, и реку́ ко Авімеле́ху: умно́жи си́лу твою́, и изы́ди.

Зевул, начальник міста, почув слова Гаала, сина Еведового, і запалав гнів його.

И услы́ша зеву́лъ кня́зь гра́да словеса́ гаа́ла сы́на Аве́дова, и разгнѣ́вася я́ростію:

Він хитрим способом відправляє послів до Авимелеха, щоб сказати: ось, Гаал, син Еведів, і брати його прийшли в Сихем, і ось, вони підбурюють проти тебе місто;

и посла́ послы́ ко Авімеле́ху о́тай, глаго́ля: се́, гаа́лъ сы́нъ Аве́довъ и бра́тія єго́ пріидо́ша въ Сихе́му, и се́, сі́и обсѣдя́тъ на тя́ гра́дъ:

отже, встань уночі, ти і народ, який знаходиться з тобою, і постав засідку в полі;

и ны́нѣ воста́ни но́щію ты́ и лю́діє и́же съ тобо́ю, и зася́ди до зау́трія на селѣ́:

вранці ж, при сходженні сонця, встань рано і підійди до міста; і коли він і народ, який з ним, вийдуть до тебе, тоді роби з ними, що може рука твоя.

и бу́детъ ра́но, єгда́ взы́детъ со́лнце, обу́трѣєши и протя́гнешися ко гра́ду: и се́, то́й и лю́діє и́же съ ни́мъ изы́дутъ къ тебѣ́, и сотвори́ши єму́, єли́ко возмо́жетъ рука́ твоя́.

І встав уночі Авимелех і весь народ, який знаходився з ним, і поставили в засідку біля Сихема чотири загони.

И воста́ Авімеле́хъ и вси́ лю́діє, и́же съ ни́мъ, но́щію, и засѣдо́ша на Сихе́мъ на четы́ри ча́сти.

[Вранці] Гаал, син Еведів, вийшов і став біля воріт міських; і встав Авимелех і народ, який був з ним, із засідки.

И бы́сть зау́тра, и изы́де гаа́лъ сы́нъ Аве́довъ и ста́ предъ две́рію вра́тъ гра́дскихъ. И воста́ Авімеле́хъ и лю́діє, и́же съ ни́мъ, от заса́ды.

Гаал, побачивши народ, говорить Зевулу: ось, народ спускається з вершини гір. А Зевул сказав йому: тінь гір тобі здається людьми.

И ви́дѣ гаа́лъ сы́нъ Аве́довъ лю́ди и рече́ къ зеву́лу: се́, наро́дъ люді́й исхо́дитъ съ верхо́въ го́ръ. И рече́ къ нему́ зеву́лъ: стѣ́нь го́ръ ты́ ви́диши я́ко му́жы.

Гаал знову говорив і сказав: ось, народ спускається з узвишшя, і один загін іде від дуба Меонним.

И приложи́ єще́ гаа́лъ глаго́лати и рече́: се́, лю́діє исхо́дятъ при мо́ри от высоты́ земли́, и по́лкъ єди́нъ и́детъ путе́мъ дубра́вы маонені́мъ.

І сказав йому Зевул: де вуста твої, які говорили: «хто Авимелех, щоб ми служили йому?» Це той народ, який ти зневажав; виходь тепер і воюй з ним.

И рече́ къ нему́ зеву́лъ: и гдѣ́ су́ть ны́нѣ уста́ твоя́ глаго́лющая: кто́ є́сть Авімеле́хъ, я́ко порабо́таємъ єму́? не сі́и ли су́ть лю́діє, я́же ты́ уничто́жилъ єси́? изы́ди у́бо ны́нѣ, и ополчи́ся проти́ву и́хъ.

І пішов Гаал попереду жителів сихемських і воював з Авимелехом.

И изы́де гаа́лъ предъ му́жы сихе́мски, и ополчи́ся проти́ву Авімеле́ху:

І погнався за ним Авимелех, і побіг він від нього, і багато впало убитих до самих воріт міста.

и погна́ єго́ Авімеле́хъ, и побѣже́ от лица́ єго́: и падо́ша я́звенніи мно́зи да́же до вра́тъ гра́дскихъ.

І залишився Авимелех в Арумі, а Гаала і братів його Зевул вигнав, щоб вони не жили в Сихемі.

И вни́де Авімеле́хъ во Арі́му: и зеву́лъ изгна́ гаа́ла и бра́тію єго́, да не живу́тъ въ Сихе́мѣ.

На другий день вийшов народ у поле, і донесли про це Авимелеху.

И бы́сть нау́тріє, и изыдо́ша лю́діє на по́ле, и повѣ́даша Авімеле́ху:

Він узяв свій народ і розділив його на три загони і поставив у засідку в полі. І, побачивши, що народ вийшов з міста, повстав на них і побив їх.

и взя́ люді́й, и раздѣли́ и́хъ на три́ ча́сти, и зася́де на селѣ́: и ви́дѣ, и се́, лю́діє изыдо́ша изъ гра́да, и воста́ на ня́, и изби́ и́хъ.

Тим часом як Авимелех і загони, які були з ним, підійшли і стали біля воріт міських, інші два загони напали на всіх, хто був у полі, й убивали їх.

И Авімеле́хъ и нача́лницы, и́же съ ни́мъ, протяго́шася и ста́ша у две́рій вра́тъ гра́дскихъ: и двѣ́ ча́сти пролія́шася на вся́, я́же на селѣ́, и изби́ша я́.

І бився Авимелех з містом увесь той день, і взяв місто, і перебив людей, які були в ньому, і зруйнував місто і засіяв його сіллю.

Авімеле́хъ же добыва́ше гра́да ве́сь де́нь то́й, и взя́ гра́дъ, и лю́ди и́же въ не́мъ изби́, и разори́ гра́дъ, и посѣ́я въ не́мъ со́ль.

Почувши про це, всі, хто був у вежі сихемській, пішли у вежу капища Ваал-Верифа.

И услы́шаша сіє́ вси́ му́жіє столпа́ Сихе́мля и внидо́ша въ тве́рдь до́му [бо́га] веѳилвері́ѳъ.

Авимелеху донесли, що зібралися там усі, хто був раніше у вежі сихемській.

И возвѣсти́ся Авімеле́ху, я́ко собра́шася вси́ му́жіє столпа́ Сихе́мска.

І пішов Авимелех на гору Селмон, сам і весь народ, який був з ним, і взяв Авимелех сокири із собою і нарубав сучків з дерев, і поклав на плечі свої, і сказав людям, які були з ним: ви бачили, що я робив; скоріше робіть і ви те саме, що я.

И взы́де Авімеле́хъ на го́ру селмо́нъ са́мъ и вси́ лю́діє, и́же съ ни́мъ: и взя́ Авімеле́хъ сѣки́ру въ ру́ку свою́, и усѣче́ вѣ́твь от дре́ва, и воздви́же ю́, и возложи́ на ра́му свою́: и рече́ лю́демъ и́же съ ни́мъ: є́же ви́дѣсте мя́ творя́ща, сотвори́те ско́ро я́коже и а́зъ.

І нарубав кожен з усього народу сучків, і пішли за Авимелехом, і поклали до вежі, і спалили за допомогою їх вежу вогнем, і померли всі, хто був у вежі сихемській, близько тисячі чоловіків і жінок.

И усѣко́ша вси́ лю́діє вѣ́твія и взя́ша, и поидо́ша вслѣ́дъ Авімеле́ха, и возложи́ша на тверды́ню, и запали́ша на ни́хъ тверды́ню огне́мъ: и изомро́ша вси́ лю́діє столпа́ Сихе́мска до ты́сящи муже́й и же́нъ.

Потім пішов Авимелех у Тевец і обложив Тевец і взяв його.

И и́де Авімеле́хъ въ Ѳиви́съ и обся́де єго́, и взя́ єго́:

Посеред міста була міцна вежа, і втекли туди всі чоловіки і жінки і всі жителі міста, і замкнулися і зійшли на покрівлю вежі.

и сто́лпъ бѣ́ тве́рдъ средѣ́ гра́да, и вбѣго́ша ту́ вси́ му́жіє и жены́ и вси́ старѣ́йшины гра́да, и заключи́шася, и взыдо́ша на кро́въ столпа́:

Авимелех прийшов до вежі й оточив її і підійшов до дверей вежі, щоб спалити її вогнем.

и пріи́де Авімеле́хъ до столпа́, и супроти́вишася єму́: и приступи́ Авімеле́хъ ко врато́мъ столпа́, є́же запали́ти єго́ огне́мъ:

Тоді одна жінка кинула уламок жорна на голову Авимелеху і проломила йому череп.

и све́рже жена́ єди́на уло́мокъ жерно́вный на главу́ Авімеле́ха, и сокруши́ єму́ те́мя:

[Авимелех] негайно покликав отрока, зброєносця свого, і сказав йому: оголи меч твій і умертви мене, щоб не сказали про мене: жінка убила його. І проколов його отрок його, і він помер.

и возопи́ ско́ро Авімеле́хъ ко о́троку нося́щему сосу́ды єго́ и рече́ єму́: извлецы́ ме́чь тво́й и убі́й мя́, да не реку́тъ, я́ко жена́ уби́ єго́. И прободе́ єго́ о́трокъ єго́, и у́мре.

Ізраїльтяни, бачачи, що помер Авимелех, пішли кожен у своє місце.

И ви́дѣша му́жіє Ізра́илстіи, я́ко у́мре Авімеле́хъ: и отидо́ша кі́йждо на своє́ мѣ́сто.

Так воздав Бог Авимелеху за злодіяння, які він зробив батькові своєму, убивши сімдесят братів своїх.

И воздаде́ Бо́гъ зло́ Авімеле́ху, є́же сотвори́ отцу́ своєму́, уби́въ се́дмьдесятъ бра́тій свои́хъ:

І всі злодіяння жителів сихемських повернув Бог на голову їх; і спостигло їх прокляття Іофама, сина Ієроваалового.

и вся́ку зло́бу муже́й Сихе́млихъ обрати́ Бо́гъ на главы́ и́хъ: и взы́де на ня́ кля́тва Іоаѳа́ма сы́на ієроваа́ля.

Після Авимелеха постав для спасіння Ізраїля Фола, син Фуї, сина Додового, з коліна Іссахарового. Він жив у Шамирі на горі Єфремовій.

И воста́ по Авімеле́сѣ спасти́ Ізра́иля Ѳола́ сы́нъ Фуи́, сы́нъ бра́та отца́ єго́, му́жъ от Іссаха́ра: и се́й живя́ше въ самі́рѣ въ горѣ́ Єфре́мовѣ,

Він був суддею Ізраїля двадцять три роки, і помер, і похований у Шамирі.

и суди́ Ізра́иля лѣ́тъ два́десять три́, и у́мре, и погребе́нъ бы́сть въ самі́рѣ.

Після нього постав Іаїр з Галаада і був суддею Ізраїля двадцять два роки.

И воста́ по не́мъ Іаі́ръ Галааді́тинъ, и суди́ Ізра́иля лѣ́тъ два́десять два́:

У нього було тридцять [два] сини, які їздили на тридцятьох [двох] молодих ослах, і тридцять [два] міста було в них; до цього дня їх називають селищами Іаїра, що в землі Галаадській.

и бы́ша єму́ сы́нове три́десять два́ ѣ́здящіи на три́десяти дву́хъ ослѣ́хъ: и гра́ды и́мъ три́десять два́: и прозыва́ху и́хъ гра́ды Іаі́ровы, да́же до дне́сь, и́же су́ть въ земли́ Галаа́довѣ:

І помер Іаїр і був похований у Камоні.

и у́мре Іаі́ръ, и погребе́нъ бы́сть въ камо́нѣ.

Сини Ізраїлеві продовжували чинити зле перед очима Господа і служили Ваалу й Астарті, і богам арамейським, і богам сидонським, і богам моавитським, і богам аммонитським, і богам филистимським; а Господа залишили і не служили Йому.

И приложи́ша сы́нове Ізра́илевы твори́ти зло́є предъ Го́сподемъ и послужи́ша Ваалі́мамъ и Астаро́ѳамъ и бого́мъ си́рскимъ и бого́мъ Сідо́нскимъ и бого́мъ Моа́влскимъ и бого́мъ сыно́въ Аммо́нихъ и бого́мъ иноплеме́нниковъ: и оста́виша Го́спода и не рабо́таша єму́.

І запалав гнів Господа на Ізраїля, і Він віддав їх у руки филистимлян і в руки аммонитян;

И разгнѣ́вася Госпо́дь я́ростію на Ізра́иля и предаде́ и́хъ въ ру́ку Филісті́мску и въ ру́ку сыно́въ Аммо́нихъ.

вони утискували і мучили синів Ізраїлевих з того року вісімнадцять років, усіх синів Ізраїлевих по той бік Йордану в землі Аморрейській, що у Галааді.

И озло́биша, и сокруши́ша сыно́въ Ізра́илевыхъ въ то́ вре́мя осмьна́десять лѣ́тъ, всѣ́хъ сыно́въ Ізра́илевыхъ, и́же объ ону́ страну́ Іорда́на въ земли́ Аморре́а и́же въ Галаа́дѣ.

Нарешті аммонитяни перейшли Йордан, щоб вести війну з Іудою і Веніаміном і з домом Єфремовим. І дуже тісно було синам Ізраїля.

И преидо́ша сы́нове Аммо́ни Іорда́нъ воєва́ти на Іу́ду и Веніамі́на и на до́мъ Єфре́мовъ: и оскорбле́ни бы́ша сы́нове Ізра́илевы зѣло́.

І воззвали сини Ізраїлеві до Господа, і говорили: згрішили ми перед Тобою, тому що залишили Бога нашого і служили Ваалу.

И возопи́ша сы́нове Ізра́илевы ко Го́споду, глаго́люще: согрѣши́хомъ тебѣ́, я́ко оста́вихомъ Бо́га на́шего и рабо́тахомъ Ваалі́му.

І сказав Господь синам Ізраїлевим: чи не пригнічували вас єгиптяни, й аморреяни, й аммонитяни, і филистимляни,

И рече́ Госпо́дь къ сыно́мъ Ізра́илевымъ: не от Єги́пта ли и от Аморре́а и от сыно́въ Аммо́нихъ и от Филісті́ма

і сидоняни, й амаликитяни, і моавитяни, і коли ви взивали до Мене, чи не спасав Я вас від рук їх?

и от Сідо́нянъ и от Амали́ка и от Мадіа́ма, и́же стужи́ша ва́мъ, и возопи́сте ко мнѣ́, и спасо́хъ вы́ от руки́ и́хъ?

А ви залишили Мене і стали служити іншим богам; за те Я вже не буду спасати вас:

вы́ же оста́висте мене́ и рабо́тасте бого́мъ ины́мъ: сего́ ра́ди не приложу́ спасти́ ва́съ:

підіть, взивайте до богів, яких ви обрали, нехай вони спасають вас у скрутний для вас час.

иди́те и возопі́йте къ бого́мъ, и́хже избра́сте себѣ́, и ті́и да спасу́тъ вы́ во вре́мя ско́рби ва́шея.

І сказали сини Ізраїлеві Господу: згрішили ми; роби з нами все, що Тобі завгодно, тільки визволи нас нині.

И рѣ́ша сы́нове Ізра́илевы ко Го́споду: согрѣши́хомъ, сотвори́ ты́ на́мъ по всему́, єли́ко уго́дно предъ очи́ма твои́ма: то́чію изба́ви на́съ въ се́й де́нь.

І відкинули від себе чужих богів і стали служити [тільки] Господу. І не потерпіла душа Його страждання Ізраїлевого.

И изверго́ша бо́ги чужды́я от среды́ себе́ и послужи́ша Го́сподеви єди́ному: и сжалѣ́ся душа́ єго́ о утружде́ніи Ізра́илевѣ.

Аммонитяни зібралися і розташувалися станом біля Галаада; зібралися також сини Ізраїлеві і стали станом у Массифі.

И взыдо́ша сы́нове Аммо́ни, и ополчи́шася въ Галаа́дѣ: и собра́шася и сы́нове Ізра́илевы, и ополчи́шася въ Массифѣ́.

Народ і князі галаадські сказали одне одному: хто почне війну проти аммонитян, той буде начальником над усіма жителями галаадськими.

И рѣ́ша лю́діє кня́зи Галаа́дстіи кі́йждо ко бли́жнему своєму́: му́жъ, и́же на́чнетъ би́тися съ сынми́ Аммо́новыми, то́й бу́детъ кня́зь всѣ́мъ живу́щымъ въ Галаа́дѣ.

Ієффай галаадитянин був людиною хороброю. Він був сином блудниці; від Галаада народився Ієффай.

И бя́ше Ієфѳа́й Галааді́тянинъ си́ленъ крѣ́постію: и то́й бы́сть сы́нъ жены́ блудни́цы, я́же роди́ Галаа́ду Ієфѳа́я.

І дружина Галаадова народила йому синів. Коли змужніли сини дружини, прогнали вони Ієффая, сказавши йому: ти не спадкоємець у домі батька нашого, тому що ти син іншої жінки.

И роди́ жена́ Галаа́дова сыно́въ єму́: и возмужа́ша сы́нове жены́ и изгна́ша Ієфѳа́я, и реко́ша єму́: не наслѣ́диши въ дому́ отца́ на́шего, я́ко сы́нъ жены́ блу́дныя єси́ ты́.

І втік Ієффай від братів своїх і жив у землі Тов; і зібралися до Ієффая бездільні люди і виходили з ним.

И отбѣже́ Ієфѳа́й от лица́ бра́тіи своєя́ и всели́ся въ земли́ то́въ: и собира́хуся ко Ієфѳа́ю му́жіє пра́здни, и хожда́ху съ ни́мъ.

Через деякий час аммонитяни пішли війною на Ізраїля.

И бы́сть по дне́хъ си́хъ, и воєва́ша сы́нове Аммо́ни на Ізра́иля.

Під час війни аммонитян з ізраїльтянами прийшли старійшини галаадські взяти Ієффая із землі Тов

И єгда́ воєва́ша сы́нове Аммо́ни на Ізра́иля, и поидо́ша старѣ́йшины Галаа́довы поя́ти Ієфѳа́я от земли́ то́въ,

і сказали Ієффаю: прийди, будь у нас вождем, і ми будемо воювати з аммонитянами.

и реко́ша ко Ієфѳа́ю: пріиди́ и бу́ди на́мъ нача́лникъ, и ополчи́мся на сы́ны Аммо́ни.

Ієффай сказав старійшинам галаадським: чи не ви зненавиділи мене і вигнали з дому батька мого? навіщо ж прийшли до мене нині, коли ви в біді?

И рече́ Ієфѳа́й старѣ́йшинамъ Галаа́дскимъ: не вы́ ли возненави́дѣсте мя́, и изгна́сте мя́ изъ до́му отца́ моєго́, и отпусти́сте мя́ от себе́? и почто́ пріидо́сте ко мнѣ́ ны́нѣ, єгда́ ну́жду возъимѣ́сте?

Старійшини галаадські сказали Ієффаю: для того ми тепер прийшли до тебе, щоб ти пішов з нами й воював з аммонитянами і був у нас начальником усіх жителів галаадських.

И реко́ша старѣ́йшины Галаа́дстіи ко Ієфѳа́ю: сего́ ра́ди ны́нѣ пріидо́хомъ къ тебѣ́, да по́йдеши съ на́ми, и ополчи́мся на сы́ны Аммо́ни: и бу́деши на́мъ кня́зь всѣ́мъ живу́щымъ въ Галаа́дѣ.

І сказав Ієффай старійшинам галаадським: якщо ви повернете мене, щоб воювати з аммонитянами, і Господь віддасть їх мені, то чи залишуся я у вас начальником?

И рече́ Ієфѳа́й ко старѣ́йшинамъ Галаа́довымъ: а́ще возвраща́єте мя́ ополчи́тися на сы́ны Аммо́ни, и преда́стъ и́хъ Госпо́дь предо мно́ю, и а́зъ ва́мъ бу́ду ли кня́зь?

Старійшини галаадські сказали Ієффаю: Господь нехай буде свідком між нами, що ми зробимо за словом твоїм!

И реко́ша старѣ́йшины Галаа́дстіи ко Ієфѳа́ю: Госпо́дь да бу́детъ по́слухъ между́ на́ми, а́ще по сло́ву твоєму́ та́ко не сотвори́мъ.

І пішов Ієффай зі старійшинами галаадськими, і народ поставив його над собою начальником і вождем, і Ієффай виголосив усі слова свої перед лицем Господа в Массифі.

И по́йде Ієфѳа́й со старѣ́йшинами Галаа́дскими, и поста́виша єго́ лю́діє надъ собо́ю главу́ и кня́зя: и глаго́ла Ієфѳа́й вся́ словеса́ своя́ предъ Го́сподемъ въ Массифѣ́.

І послав Ієффай послів до царя Аммонитського сказати: що тобі до мене, чому ти прийшов до мене воювати на землі моїй?

И посла́ Ієфѳа́й послы́ къ царю́ сыно́въ Аммо́нихъ, глаго́ля: что́ мнѣ́ и тебѣ́, я́ко прише́лъ єси́ ко мнѣ́ воєва́ти на земли́ моє́й?

Цар Аммонитський сказав послам Ієффая: Ізраїль, коли йшов з Єгипту, взяв землю мою від Арнона до Іавока і Йордану; отже, поверни мені її з миром [і я відступлю].

И рече́ ца́рь сыно́въ Аммо́нихъ къ посло́мъ Ієфѳа́євымъ: я́ко взя́ Ізра́иль зе́млю мою́, єгда́ изы́де изъ Єги́пта, от Арно́на да́же до Іаво́ка и до Іорда́на: и ны́нѣ возврати́ ю́ съ ми́ромъ, и отиду́.

[І повернулися посли до Ієффая.] Ієффай удруге послав послів до царя Аммонитського,

И возврати́шася послы́ ко Ієфѳа́ю. И приложи́ єще́ Ієфѳа́й, и посла́ послы́ къ царю́ сыно́въ Аммо́нихъ, и реко́ша єму́:

сказати йому: так говорить Ієффай: Ізраїль не забирав землі Моавитської і землі Аммонитської;

та́ко глаго́летъ Ієфѳа́й: не взя́ Ізра́иль земли́ Моа́вли и земли́ сыно́въ Аммо́нихъ,

бо коли йшли з Єгипту, Ізраїль пішов у пустелю до Червоного моря і прийшов у Кадес;

поне́же єгда́ исхожда́ше изъ Єги́пта, по́йде Ізра́иль по пусты́ни до мо́ря чермна́го, и пріи́де до Ка́диса:

звідти послав Ізраїль послів до царя Едомського сказати: «дозволь мені пройти землею твоєю»; але цар Едомський не послухав; і до царя Моавитського він посилав, але і той не погодився; тому Ізраїль залишався в Кадесі.

и посла́ Ізра́иль послы́ къ царю́ Єдо́мску, глаго́ля: да прейду́ сквозѣ́ зе́млю твою́: и не послу́ша ца́рь Єдо́мскъ: та́кожде посыла́ и къ царю́ Моа́вску, и не восхотѣ́: и сѣ́де Ізра́иль въ Ка́дисѣ:

І пішов пустелею, й оминув землю Едомську і землю Моавитську, і, прийшовши до східної межі землі Моавитської, розташувався станом за Арноном; але не входив у межі Моавитські, тому що Арнон є межа Моава.

и и́де пусты́нею, и обы́де зе́млю Єдо́млю и зе́млю Моа́влю, и пріи́де на восто́ки со́лнца земли́ Моа́вли, и ополчи́ся объ ону́ страну́ Арно́на, и не вни́де въ предѣ́лы Моа́вли, я́ко Арно́нъ бя́ше предѣ́лъ Моа́вль:

І послав Ізраїль послів до Сигона, царя Аморрейського, царя Есевонського, і сказав йому Ізраїль: дозволь нам пройти землею твоєю в своє місце.

и посла́ Ізра́иль послы́ къ сио́ну царю́ Аморре́йску, царю́ єсево́нску, и рече́ къ нему́ Ізра́иль: да пре́йдемъ по земли́ твоє́й до мѣ́ста на́шего:

Але Сигон не погодився пропустити Ізраїля через межі свої, і зібрав Сигон весь народ свій, і розташувався станом у Іааці, і воював з Ізраїлем.

и не восхотѣ́ сио́нъ Ізра́илю преити́ по предѣ́ломъ свои́мъ, и собра́ сио́нъ вся́ лю́ди своя́, и ополчи́ся во Іа́сѣ, и воєва́ на Ізра́иля:

І віддав Господь Бог Ізраїлів Сигона і весь народ його в руки Ізраїля, і він розбив їх; і одержав Ізраїль у спадщину всю землю Аморрея, що жив у землі тій;

и предаде́ Госпо́дь Бо́гъ Ізра́илевъ сио́на и вся́ лю́ди єго́ въ ру́ки Ізра́иля, и изби́ и́хъ:

і одержали вони у спадщину всі землі Аморрея від Арнона до Іавока і від пустелі до Йордану.

и наслѣ́дова Ізра́иль всю́ зе́млю Аморре́а живу́щаго на земли́ то́й: и взя́ ве́сь предѣ́лъ Аморре́йскъ от Арно́на да́же до Іаво́ка, и от пусты́ни до Іорда́на:

Отже, Господь Бог Ізраїлів прогнав Аморрея від імені народу Свого Ізраїля, а ти хочеш узяти його спадщину?

и ны́нѣ Госпо́дь Бо́гъ Ізра́илевъ изгна́ Аморре́а от лица́ люді́й свои́хъ Ізра́иля, и ты́ ли хо́щеши наслѣ́дити єго́?

Чи не володієш ти тим, що дав тобі Хамос, бог твій? І ми володіємо всім тим, що дав нам у спадщину Господь Бог наш.

ни́, но єли́ко даде́ въ наслѣ́діє тебѣ́ хамо́съ бо́гъ тво́й, сія́ да наслѣ́диши: а всѣ́хъ, и́хже изгна́ Госпо́дь Бо́гъ на́шъ от лица́ на́шего, сія́ мы́ наслѣ́димъ:

Хіба ти кращий за Валака, сина Сепфорового, царя Моавитського? Чи сварився він з Ізраїлем, або воював з ними?

и ны́нѣ єда́ лу́чшій єси́ ты́ Вала́ка сы́на Сепфо́рова, царя́ Моа́вля? не бра́нію ли боря́шеся со Ізра́илемъ, или́ вою́я воєва́ єго́?

Ізраїль уже живе триста років у Есевоні й у залежних від нього містах, у Ароері і залежних від нього містах, і в усіх містах, що біля Арнона; чому ви в той час не віднімали [їх]?

єгда́ всели́ся Ізра́иль во єсево́нѣ и въ предѣ́лѣхъ єго́, и во Арои́рѣ и въ предѣ́лѣхъ єго́, и во всѣ́хъ градѣ́хъ, и́же у Іорда́на, три́ста лѣ́тъ, и почто́ не изба́вилъ єси́ и́хъ во вре́мя о́но?

А я не винен перед тобою, і ти робиш мені зло, виступивши проти мене війною. Господь Суддя нехай буде нині суддею між синами Ізраїля і між аммонитянами!

а́зъ же не согрѣши́хъ тебѣ́, и ты́ твори́ши со мно́ю зло́, вою́я на мя́: да су́дитъ Госпо́дь судя́й дне́сь между́ сы́ны Ізра́илевыми и между́ сы́ны Аммо́ни.

Але цар Аммонитський не послухав слів Ієффая, з якими він посилав до нього.

И не послу́ша ца́рь сыно́въ Аммо́нихъ слове́съ Ієфѳа́євыхъ, я́же посыла́ше къ нему́.

І був на Ієффаєві Дух Господній, і пройшов він Галаад і Манассію, і пройшов Массифу галаадську, і з Массифи галаадської пішов до аммонитян.

И бы́сть на Ієфѳа́и Ду́хъ Госпо́день, и пре́йде Галаа́да и Манассі́ю, и пре́йде стражбу́ Галаа́дову, и от стражбы́ Галаа́довы и́де на о́ну страну́ сыно́въ Аммо́нихъ.

І дав Ієффай обітницю Господу і сказав: якщо Ти віддаси аммонитян у руки мої,

И обѣща́ Ієфѳа́й обѣ́тъ Го́сподеви и рече́: а́ще преда́ніємъ преда́си сы́ны Аммо́ни въ ру́ку мою́,

то після повернення мого з миром від аммонитян, що вийде з воріт дому мого назустріч мені, буде Господу, і принесу це у всепалення.

и бу́детъ исходя́й, и́же а́ще изы́детъ изъ вра́тъ до́му моєго́ во срѣ́теніє мнѣ́, єгда́ возвращу́ся съ ми́ромъ от сыно́въ Аммо́нихъ, и бу́детъ Го́сподеви, и вознесу́ єго́ во всесожже́ніє.

І прийшов Ієффай до аммонитян — воювати з ними, і віддав їх Господь у руки його;

И пріи́де Ієфѳа́й къ сыно́мъ Аммо́нимъ воєва́ти на ня́: и предаде́ я́ Госпо́дь въ ру́цѣ єго́

і вразив їх поразкою дуже великою, від Ароера до Минифа двадцять міст, і до Авель-Керамима, і підкорилися аммонитяни синам Ізраїлевим.

и изби́ и́хъ от Арои́ра, до́ндеже пріити́ въ мені́ѳъ, два́десять градо́въ, и да́же до Аве́ля віногра́довъ, я́звою вели́кою зѣло́. И покоре́ни бы́ша сы́нове Аммо́ни предъ лице́мъ сыно́въ Ізра́илевыхъ.

І прийшов Ієффай у Массифу в дім свій, і ось, дочка його виходить назустріч йому з тимпанами і бубнами: вона була в нього тільки одна, і не було в нього ще ні сина, ні дочки.

И пріи́де Ієфѳа́й въ Массифу́ въ до́мъ сво́й: и се́, дще́рь єго́ исхожда́ше во срѣ́теніє єго́ съ тимпа́ны и ли́ки: и сія́ бя́ше єдиноро́дна єму́ возлю́бленна: и не бѣ́ єму́ сы́на, ни другі́я дще́ре, кромѣ́ єя́.

Коли він побачив її, роздер одяг свій і сказав: ох, дочко моя! ти вбила мене; і ти серед порушників спокою мого! я відкрив [про тебе] вуста мої перед Господом і не можу відректися.

И бы́сть єгда́ уви́дѣ ю́ са́мъ, растерза́ ри́зы своя́ и рече́: о, дщи́ моя́, смуща́ющи смути́ла мя́ єси́: и ты́ ны́нѣ въ претыка́ніє была́ єси́ предъ очи́ма мои́ма: а́зъ бо отверзо́хъ уста́ моя́ на тя́ ко Го́споду и не возмогу́ вспя́ть возврати́ти.

Вона сказала йому: батьку мій! ти відкрив вуста твої перед Господом — і роби зі мною те, що вимовили вуста твої, коли Господь звершив через тебе помсту ворогам твоїм аммонитянам.

И рече́ къ нему́: о́тче, а́ще отве́рзлъ єси́ уста́ твоя́ ко Го́споду, сотвори́ мнѣ́, я́коже изы́де изо у́стъ твои́хъ, зане́же сотвори́ тебѣ́ Госпо́дь ме́сть враго́мъ твои́мъ от сыно́въ Аммо́нихъ.

І сказала батькові своєму: зроби мені тільки ось що: відпусти мене на два місяці; я піду, зійду на гори й оплачу дівоцтво моє з подругами моїми.

И рече́ ко отцу́ своєму́: сотвори́, о́тче мо́й, сіє́ сло́во: оста́ви мя́ два́ мѣ́сяца, да пойду́ и взы́ду на го́ры и пла́чуся дѣ́вства моєго́ а́зъ и други́ни мои́.

Він сказав: піди. І відпустив її на два місяці. Вона пішла з подругами своїми й оплакувала дівоцтво своє в горах.

И рече́: иди́. И отпусти́ ю́ на два́ мѣ́сяца: и и́де сама́ и други́ни єя́, и пла́кася дѣ́вства своєго́ на гора́хъ.

Коли минуло два місяці вона повернулася до батька свого, і він звершив над нею обітницю свою, яку дав, і вона не пізнала чоловіка. І ввійшло у звичай у Ізраїля,

И бы́сть въ концѣ́ двою́ мѣ́сяцу, и возврати́ся ко отцу́ своєму́: и сотвори́ на не́й обѣ́тъ сво́й, и́мже обѣща́ся: и сія́ не позна́ му́жа. И бы́сть въ повелѣ́ніє во Ізра́или:

що щорічно дочки Ізраїлеві ходили оплакувати дочку Ієффая галаадянина, чотири дні на рік.

от дні́й до дні́й исхожда́ху дще́ри Ізра́илевы пла́кати о дще́ри Ієфѳа́я Галааді́тина четы́ри дни́ въ лѣ́тѣ.

Єфремляни зібралися і перейшли в Севину і сказали Ієффаю: для чого ти ходив воювати з аммонитянами, а нас не покликав із собою? ми спалимо дім твій вогнем і з тобою разом.

И собра́шася му́жіє Єфре́мли и пріидо́ша въ сефі́ну, и рѣ́ша Ієфѳа́ю: почто́ ходи́лъ єси́ ополчи́тися на сы́ны Аммо́ни, и на́съ не позва́лъ єси́ ити́ съ тобо́ю? до́мъ тво́й съ тобо́ю сожже́мъ огне́мъ.

Ієффай сказав їм: я і народ мій мали з аммонитянами велику сварку; я кликав вас, але ви не спасли мене від рук їх;

И рече́ къ ни́мъ Ієфѳа́й: имѣ́хъ прю́ а́зъ и лю́діє мои́, и сы́нове Аммо́ни оскорби́ша мене́ зѣло́: и воззва́хъ ва́съ, и не изба́висте мене́ от руки́ и́хъ:

бачачи, що ви не спасаєте мене, я піддав небезпеці життя моє і пішов на аммонитян, і віддав їх Господь у руки мої; навіщо ж ви прийшли нині воювати зі мною?

и ви́дѣхъ, я́ко не бя́ше спаса́ющаго, и положи́хъ ду́шу мою́ въ ру́ку мою́, и пріидо́хъ къ сыно́мъ Аммо́нимъ, и предаде́ я́ Госпо́дь въ ру́ку мою́: и вску́ю пріидо́сте ко мнѣ́ дне́сь, ополчи́ти ли ся на мя́?

І зібрав Ієффай усіх жителів галаадських і воював з єфремлянами, і розбили жителі галаадські єфремлян, говорячи: ви утікачі Єфремові, Галаад же серед Єфрема і серед Манассії.

И собра́ Ієфѳа́й вся́ му́жы Галаа́дски и ополчи́ся на Єфре́ма: и изби́ша му́жіє Галаа́дстіи Єфре́ма, поне́же глаго́лаху: уцѣлѣ́вшіи от Єфре́ма, вы́ Галаа́дъ средѣ́ Єфре́ма и средѣ́ Манассі́и.

І перехопили галаадитяни переправу через Йордан від єфремлян, і коли хто з уцілілих єфремлян говорив: «дозвольте мені переправитися», то жителі галаадські говорили йому: чи не єфремлянин ти? Він говорив: ні.

И зася́де Галаа́дъ прохо́ды у Іорда́на Єфре́мовы. И бы́сть єгда́ рѣ́ша уцѣлѣ́вшіи от Єфре́ма: пре́йдемъ: и реко́ша и́мъ му́жіє Галаа́дстіи: єда́ ли от Єфре́ма вы́? И рѣ́ша: нѣ́смы.

Вони говорили йому: «скажи: шибболет», а він говорив: «сибболет», і не міг інакше вимовити. Тоді вони, узявши його, заколювали біля переправи через Йордан. І загинуло в той час єфремлян сорок дві тисячі.

И рѣ́ша и́мъ: рцы́те, кла́съ. И не упра́виша рещи́ та́ко: и има́ху и́хъ, и закала́ху у прехо́довъ Іорда́нихъ: и падо́ша въ то́ вре́мя от Єфре́ма четы́редесять и двѣ́ ты́сящы.

Ієффай був суддею Ізраїля шість років, і помер Ієффай галаадитянин і похований в одному з міст галаадських.

И суди́ Ієфѳа́й Ізра́илеви лѣ́тъ ше́сть: и у́мре Ієфѳа́й Галааді́тинъ, и погребе́нъ бы́сть во гра́дѣ своє́мъ въ Галаа́дѣ.

Після нього був суддею Ізраїля Есевон з Вифлеєма.

И суди́ по не́мъ Ізра́илеви єсево́нъ от Виѳлеє́ма:

У нього було тридцять синів, і тридцять дочок відпустив він з дому [заміж], а тридцять дочок узяв зі сторони за синів своїх, і був суддею Ізраїля сім років.

и бы́ша єму́ три́десять сы́ны и три́десять дще́ри, я́же отдаде́ во́нъ [муже́мъ], и три́десять же́нъ приведе́ сыно́мъ свои́мъ отвнѣ́: и суди́ Ізра́илеви се́дмь лѣ́тъ:

І помер Есевон і похований у Вифлеємі.

и у́мре єсево́нъ, и погребе́нъ бы́сть въ Виѳлеє́мѣ.

Після нього був суддею Ізраїля Елон завулонянин і судив Ізраїль десять років.

И суди́ по не́мъ Ізра́илеви Єло́нъ Завуло́нянинъ де́сять лѣ́тъ:

І помер Елон завулонянин і похований в Аїалоні, в землі Завулоновій.

и у́мре Єло́нъ Завуло́нянинъ, и погребе́нъ бы́сть во Єлі́мѣ въ земли́ Завуло́ни.

Після нього був суддею Ізраїля Авдон, син Гиллела, пирафонянин.

И суди́ по не́мъ Ізра́илеви Авдо́нъ сы́нъ Єлли́ховъ фараѳоні́тинъ:

У нього було сорок синів і тридцять онуків, які їздили на сімдесяти молодих ослах; він судив Ізраїль вісім років.

и бы́ша єму́ четы́редесять сы́нове и три́десять вну́цы, ѣ́здящіи на седми́десяти ослѣ́хъ: и суди́ Ізра́илеви о́смь лѣ́тъ:

І помер Авдон, син Гиллела, пирафонянин, і похований у Пирафоні в землі Єфремовій, на горі Амаликовій.

и у́мре Авдо́нъ сы́нъ Єлли́ховъ фараѳоні́тинъ, и погребе́нъ бы́сть въ фараѳо́нѣ, въ земли́ Єфре́мли, въ горѣ́ Амали́ковѣ.

Сини Ізраїлеві продовжували чинити зле перед очима Господа, і віддав їх Господь у руки филистимлян на сорок років.

И приложи́ша єще́ сы́нове Ізра́илевы твори́ти зло́ предъ Го́сподемъ: и предаде́ я́ Госпо́дь въ ру́ку Филісті́мску четы́редесять лѣ́тъ.

У той час був чоловік з Цори, із племені Данового, на ім’я Маной; дружина його була неплідна і не народжувала.

И бя́ше му́жъ єди́нъ от Сараи́, от пле́мене Да́нова, и́мя же єму́ Мано́є: и жена́ єму́ бя́ше непло́ды и не ражда́ше.

І явився ангел Господній дружині і сказав їй: ось, ти неплідна і не народжуєш; але зачнеш, і народиш сина;

И яви́ся Ангелъ Госпо́день къ женѣ́ и рече́ къ не́й: се́, ты́ непло́ды и не ражда́ла єси́, и зачне́ши и роди́ши сы́на:

отже, бережися, не пий вина і сикера, і не їж нічого нечистого;

и ны́нѣ блюди́ся, и не пі́й віна́ и сіке́ра, и не я́ждь вся́каго нечи́стаго:

бо ось, ти зачнеш і народиш сина, і бритва не торкнеться голови його, тому що від самої утроби немовля це буде назореєм Божим, і він почне спасати Ізраїля від руки филистимлян.

я́ко се́, ты́ во утро́бѣ пріи́меши и роди́ши сы́на: и желѣ́зо на главу́ єго́ не взы́детъ, я́ко назоре́й Богови бу́детъ сіє́ отроча́ от чре́ва: и се́й на́чнетъ спаса́ти Ізра́иля изъ руки́ Филісті́мли.

Дружина прийшла і сказала чоловіку своєму: чоловік Божий приходив до мене, вигляд якого, як вигляд ангела Божого, дуже величний; я не запитала його, звідки він, і він не сказав мені імені свого;

И вни́де жена́ и рече́ му́жу своєму́, глаго́лющи: человѣ́къ Бо́жій пріи́де ко мнѣ́, и о́бразъ єго́ я́ко о́бразъ Ангела Бо́жія, стра́шенъ зѣло́: и вопроша́хъ єго́, отку́ду єси́? и и́мене своєго́ не повѣ́да ми́,

він сказав мені: «ось, ти зачнеш і народиш сина; отже, не пий вина і сикера і не їж нічого нечистого, бо немовля від самої утроби до смерти своєї буде назореєм Божим».

и рече́ мнѣ́: се́, ты́ во утро́бѣ зачне́ши и роди́ши сы́на: и ны́нѣ не пі́й віна́, ни сіке́ра, и не я́ждь вся́каго нечи́стаго, я́ко назоре́й Бо́гу бу́детъ о́трочищь от утро́бы да́же до дне́ сме́рти своєя́.

Маной помолився Господу і сказав: Господи! нехай прийде знову до нас чоловік Божий, якого посилав Ти, і навчить нас, що нам робити з дитиною, яка має народитися.

И помоли́ся Мано́є ко Го́споду и рече́: во мнѣ́, Го́споди, человѣ́къ Бо́жій, єго́же посла́лъ єси́, да пріи́детъ єще́ къ на́мъ и наста́витъ ны́, что́ сотвори́мъ отроча́ти ражда́ющемуся.

І почув Бог голос Маноя, і ангел Божий знову прийшов до дружини, коли вона була на полі, і Маноя, чоловіка її, не було з нею.

И послу́ша Бо́гъ моли́твы Мано́євы: и пріи́де па́ки Ангелъ Бо́жій къ женѣ́, сія́ же сѣдя́ше на селѣ́, и Мано́є му́жъ єя́ не бя́ше съ не́ю.

Дружина негайно побігла і сповістила чоловіка свого і сказала йому: ось, явився мені чоловік, який приходив до мене тоді.

И потща́ся жена́, и те́кши ско́ро повѣ́да му́жу своєму́, и рече́ къ нему́: се́, яви́ся мнѣ́ му́жъ, и́же приходи́лъ въ де́нь о́нъ ко мнѣ́.

Маной встав і пішов з дружиною своєю, і прийшов до того чоловіка і сказав йому: чи ти той чоловік, який говорив із цією жінкою? [Ангел] сказав: я.

И воста́въ и́де Мано́є вслѣ́дъ жены́ своєя́, и пріи́де къ му́жу и рече́ єму́: ты́ ли єси́ му́жъ глаго́лавый къ женѣ́ [моє́й]? И рече́ Ангелъ: а́зъ.

І сказав Маной: отже, якщо сповниться слово твоє, як нам поводитися з дитиною цією і що робити з нею?

И рече́ Мано́є: ны́нѣ у́бо да пріи́детъ сло́во твоє́, кі́й бу́детъ су́дъ отроча́те, и что́ дѣла́ єго́?

Ангел Господній сказав Маною: нехай він остерігається усього, про що я сказав дружині;

И рече́ Ангелъ Госпо́день къ Мано́ю: от всѣ́хъ, я́же глаго́лахъ къ женѣ́, да сохрани́тся:

нехай не їсть нічого, що вирощує виноградна лоза; нехай не п’є вина і сикера і не їсть нічого нечистого і дотримує всього, що я наказав їй.

от всего́, є́же исхо́дитъ изъ віногра́да, да не я́стъ, и віна́ и сіке́ра да не піє́тъ, и вся́каго нечи́стаго да не я́стъ: и вся́, єли́ка заповѣ́дахъ є́й, да храни́тъ.

І сказав Маной ангелу Господньому: дозволь затримати тебе, доки ми приготуємо для тебе козеня.

И рече́ Мано́є ко Ангелу Госпо́дню: да удержи́мъ тя́ здѣ́, и сотвори́мъ предъ тобо́ю ко́злище от ко́зъ.

Ангел Господній сказав Маною: хоча б ти й затримав мене, але я не буду їсти хліба твого; якщо ж хочеш звершити всепалення Господу, то принеси його. Маной же не знав, що це ангел Господній.

И рече́ Ангелъ Госпо́день къ Мано́ю: а́ще мя́ пону́диши, не бу́ду я́сти хлѣ́ба твоєго́: но а́ще сотвори́ши всесожже́ніє Го́сподеви, то́ вознеси́ є́. Не вѣ́дяше бо Мано́є, я́ко Ангелъ Госпо́день то́й.

І сказав Маной ангелу Господньому: як твоє ім’я? щоб нам прославити тебе, коли сповниться слово твоє.

И рече́ Мано́є ко Ангелу Госпо́дню: что́ и́мя твоє́? да єгда́ сбу́дется сло́во твоє́, просла́вимъ тя́.

Ангел Господній сказав йому: для чого ти запитуєш про ім’я моє? воно чудне.

И рече́ єму́ Ангелъ Госпо́день: почто́ сіє́ вопроша́єши и́мене моєго́? и то́ є́сть чу́дно.

І взяв Маной козеня і хлібне приношення і приніс Господу на камені. І зробив Він чудо, яке бачили Маной і дружина його.

И взя́ Мано́є ко́злища от ко́зъ и же́ртву, и вознесе́ на ка́мень Го́сподеви чу́дная творя́щему: Мано́є же и жена́ єго́ зря́ста.

Коли полум’я стало підніматися від жертовника до неба, ангел Господній піднявся в полум’ї жертовника. Бачачи це, Маной і дружина його впали лицем на землю.

И бы́сть єгда́ пла́мень взы́де вы́ше олтаря́ да́же до небесе́, и взы́де Ангелъ Госпо́день въ пла́мени олтаря́: Мано́є же и жена́ єго́ смотря́ста, и падо́ста лице́мъ свои́мъ на зе́млю.

І невидимим став ангел Господній Маною і дружині його. Тоді Маной зрозумів, що це ангел Господній.

И не приложи́ ктому́ Ангелъ Госпо́день яви́тися Мано́ю и женѣ́ єго́. Тогда́ увѣ́дѣ Мано́є, я́ко Ангелъ Госпо́день є́сть.

І сказав Маной дружині своїй: мабуть, ми помремо, тому що бачили ми Бога.

И рече́ Мано́є къ женѣ́ своє́й: сме́ртію у́мремъ, я́ко Бо́га ви́дѣхомъ.

Дружина його сказала йому: якби Господь хотів умертвити нас, то не прийняв би від наших рук всепалення і хлібне приношення, і не показав би нам усього того, і тепер не відкрив би нам цього.

И рече́ єму́ жена́ єго́: а́ще бы хотѣ́лъ Госпо́дь умертви́ти на́съ, не бы́ взя́лъ от ру́къ на́шихъ всесожже́нія и же́ртвы, и не бы́ показа́лъ на́мъ си́хъ всѣ́хъ, и не бы́ слы́шана сія́ сотвори́лъ на́мъ я́коже ны́нѣ.

І народила дружина сина, і нарекла ім’я йому: Самсон. І росла дитина, і благословляв її Господь.

И роди́ жена́ сы́на, и нарече́ и́мя єму́ Сампсо́нъ. И возмужа́ отроча́, и благослови́ є́ Госпо́дь:

І почав Дух Господній діяти в ній у стані Дановому, між Цорою й Естаолом.

и нача́ Ду́хъ Госпо́день ходи́ти съ ни́мъ въ полцѣ́ Да́новѣ, посредѣ́ Сараи́ и посредѣ́ Єсѳао́ла.

І пішов Самсон у Фимнафу і побачив у Фимнафі жінку з дочок филистимських [і вона сподобалася йому].

И сни́де сампсо́нъ во Ѳамна́ѳу и ви́дѣ жену́ во Ѳамна́ѳѣ от дще́рей Филісті́мскихъ, и уго́дна бы́сть предъ ни́мъ.

Він пішов і оголосив батькові своєму і матері своїй і сказав: я бачив у Фимнафі жінку з дочок филистимських; візьміть її мені за дружину.

И взы́де и повѣ́да отцу́ своєму́ и ма́тери своє́й, и рече́: жену́ ви́дѣхъ во Ѳамна́ѳѣ от дще́рей Филісті́мскихъ, и ны́нѣ поими́те ю́ мнѣ́ въ жену́.

Батько і мати його сказали йому: хіба немає жінок між дочками братів твоїх і в усьому народі моєму, що ти йдеш узяти дружину у филистимлян необрізаних? І сказав Самсон батькові своєму: її візьми мені, тому що вона мені сподобалася.

И рече́ єму́ оте́цъ єго́ и ма́ти єго́: єда́ нѣ́сть дще́рей от бра́тіи твоєя́ и от всѣ́хъ люді́й мои́хъ жены́, я́ко ты́ и́деши поя́ти жену́ от дще́рей иноплеме́нниковъ необрѣ́занныхъ? И рече́ сампсо́нъ ко отцу́ своєму́: сію́ поими́ мнѣ́, я́ко та́ уго́дна є́сть предъ очи́ма мои́ма.

Батько його і мати його не знали, що це від Господа, і що він шукає випадку помститися филистимлянам. А в той час филистимляни панували над Ізраїлем.

Оте́цъ же єго́ и ма́ти єго́ не разумѣ́ша, я́ко сіє́ от Го́спода є́сть, я́ко отмще́нія о́нъ и́щетъ от Филісті́млянъ: въ то́ бо вре́мя владя́ху Филісті́мляне сы́ны Ізра́илевыми.

І пішов Самсон з батьком своїм і з матір’ю своєю у Фимнафу, і коли підходили до виноградників фимнафських, ось, молодий лев, рикаючи, йде назустріч йому.

И сни́де сампсо́нъ и оте́цъ єго́ и ма́ти єго́ во Ѳамна́ѳу, и пріидо́ша до віногра́да Ѳамна́ѳа: и се́, льви́чищь рыка́ющь во срѣ́теніє єму́.

І зійшов на нього Дух Господній, і він роздер лева, як козеня; а в руці в нього нічого не було. І не сказав батькові своєму і матері своїй, що він зробив.

И сни́де на него́ Ду́хъ Госпо́день, и растерза́ єго́ я́ко ко́злища от ко́зъ, и ничто́же бя́ше въ руку́ єго́: и не повѣ́да отцу́ своєму́ и ма́тери своє́й, є́же сотвори́.

І прийшов і поговорив з жінкою, і вона сподобалася Самсону.

И поидо́ша и реко́ша женѣ́, и уго́дна бы́сть предъ очи́ма сампсо́на.

Через кілька днів знову пішов він, щоб узяти її, і зайшов подивитися на труп лева, і ось, рій бджіл у трупі лев’ячому і мед.

И возврати́ся по дне́хъ поя́ти ю́, и обрати́ся ви́дѣти тру́пъ льво́въ, и се́, ро́й пче́лъ во устѣ́хъ льво́выхъ и ме́дъ:

Він узяв його в руки свої і пішов, і їв дорогою; і коли прийшов до батька свого і матері своєї, дав і їм, і вони їли; але не сказав їм, що з лев’ячого трупа взяв мед цей.

и изъя́ єго́ от у́стъ єго́ въ ру́цѣ свои́, и идя́ше иды́й и яды́й: и по́йде ко отцу́ своєму́ и ма́тери своє́й, и даде́ и́мъ, и ядо́ша: и не повѣ́да и́мъ, я́ко от у́стъ льво́выхъ изъя́ се́й ме́дъ.

І прийшов батько його до жінки, і зробив там Самсон [семиденний] бенкет, як зазвичай роблять наречені.

И сни́де оте́цъ єго́ къ женѣ́, и сотвори́ сампсо́нъ та́мо пи́ръ се́дмь дні́й, я́ко та́ко творя́тъ ю́ношы:

І коли побачили його там, вибрали тридцять шлюбних друзів, які були б при ньому.

и бы́сть внегда́ боя́тися и́мъ єго́, приста́виша къ нему́ три́десять друго́въ, и бы́ша съ ни́мъ:

І сказав їм Самсон: загадаю я вам загадку; якщо ви відгадаєте мені її за сім днів бенкету і відгадаєте правильно, то я дам вам тридцять синдонів^* і тридцять змін одягу;

и рече́ и́мъ сампсо́нъ: предлага́ю ны́нѣ ва́мъ гада́ніє, и а́ще отгада́юще повѣ́дите мнѣ́ сіє́ въ се́дмь дні́й пи́ра и обря́щете, да́мъ ва́мъ три́десять поня́въ и три́десять ри́зъ оде́ждъ:

якщо ж не зможете відгадати мені, то ви дайте мені тридцять синдонів і тридцять змін одягу. Вони сказали йому: загадай загадку твою, послухаємо.

а́ще же не возмо́жете сіє́ повѣ́дати мнѣ́, дади́те вы́ мнѣ́ три́десять поня́въ и три́десять ри́зъ измѣ́нныхъ. И реко́ша єму́: предложи́ гада́ніє твоє́, и услы́шимъ є́.

І сказав їм: з того, що поїдає, вийшло те, що їдять, і з сильного вийшло солодке. І не могли відгадати загадки за три дні.

И глаго́ла и́мъ: от яду́щаго ядо́моє изы́де, и от крѣ́пкаго изы́де сла́дкоє. И не мого́ша повѣ́дати гада́нія до тре́хъ дні́й.

В сьомий день сказали вони дружині Самсоновій: умов чоловіка твого, щоб він розгадав нам загадку; інакше спалимо вогнем тебе і дім батька твого; хіба ви покликали нас, щоб обібрати нас?

И бы́сть въ де́нь четве́ртый, и реко́ша женѣ́ сампсо́новѣ: прельсти́ му́жа своєго́, и да повѣ́сть тебѣ́ гада́ніє, да не сожже́мъ тя́ и до́мъ отца́ твоєго́ огне́мъ: или́ оубо́жити призва́сте ны́?

І плакала дружина Самсонова перед ним і говорила: ти ненавидиш мене і не любиш; ти загадав загадку синам народу мого, а мені не розгадаєш її. Він сказав їй: батькові моєму і матері моїй не розгадав її; і чи тобі розгадаю?

И пла́кася жена́ сампсо́нова предъ ни́мъ и рече́: ра́звѣ возненави́дѣлъ єси́ мене́ и не возлюби́лъ єси́ мене́, я́ко гада́нія, є́же єси́ предложи́лъ сыно́мъ люді́й мои́хъ, не повѣ́далъ єси́ єго́ мнѣ́. И рече́ є́й сампсо́нъ: се́, отцу́ моєму́ и ма́тери моє́й не повѣ́дахъ сего́, и тебѣ́ ли повѣ́мъ?

І плакала вона перед ним сім днів, у які продовжувався в них бенкет. Нарешті в сьомий день розгадав їй, бо вона наполегливо просила його. А вона розгадала загадку синам народу свого.

И пла́кася предъ ни́мъ се́дмь дні́й, въ ня́же бѣ́ и́мъ пи́ръ. И бы́сть въ де́нь седмы́й, и повѣ́да є́й, я́ко стужи́ єму́: и та́ повѣ́да сыно́мъ люді́й свои́хъ.

І в сьомий день до заходу сонця сказали йому громадяни: що солодше за мед, і що сильніше за лева! Він сказав їм: якби ви не орали на моїй телиці, то не відгадали б моєї загадки.

И реко́ша єму́ му́жіє гра́дстіи въ де́нь седмы́й пре́жде заше́ствія со́лнца: что́ сла́ждше ме́да? и что́ крѣ́плѣє льва́? И рече́ и́мъ сампсо́нъ: а́ще не бы́сте ора́ли ю́ницею моє́ю, не бы́сте увѣ́дали гада́нія моєго́.

І зійшов на нього Дух Господній, і пішов він в Аскалон, і, убивши там тридцять чоловік, зняв з них одяг, і віддав зміну одягу їхнього тим, що розгадали загадку. І запалав гнів його, і пішов він у дім батька свого.

И нападе́ на него́ Ду́хъ Госпо́день, и сни́де во Аскало́нъ, и изби́ та́мо три́десять муже́й, и взя́ ри́зы и́хъ, и даде́ ри́зы повѣ́давшымъ гада́ніє. И разгнѣ́вася я́ростію сампсо́нъ, и взы́де въ до́мъ отца́ своєго́.

А дружина Самсонова вийшла за шлюбного друга його, який був при ньому другом.

Жена́ же сампсо́нова и́де за ина́го му́жа, и́же бы́сть єди́нъ от друго́въ єго́.

Через кілька днів, під час жнив пшениці, прийшов Самсон побачитися з дружиною своєю, принісши з собою козеня; і коли сказав: «увійду до дружини моєї в спальню», батько її не дав йому ввійти.

И бы́сть по дне́хъ во дни́ жа́твы пшени́цы, и посѣти́ сампсо́нъ жену́ свою́, несы́й ко́злище от ко́зъ, и рече́: да вни́ду къ женѣ́ моє́й въ ло́жницу. И не даде́ єму́ оте́цъ єя́ вни́ти.

І сказав батько її: я подумав, що ти зненавидів її, і я віддав її другові твоєму; ось, менша сестра красивіша за неї; нехай вона буде тобі замість неї.

И рече́ оте́цъ єя́, глаго́ля: рѣ́хъ, я́ко ненави́дя возненави́дѣлъ єси́ ю́, и отда́хъ ю́ єди́ному от друго́въ твои́хъ: не се́ ли сестра́ єя́ ме́ншая добрѣ́йши єя́ є́сть? да бу́детъ тебѣ́ ны́нѣ вмѣ́сто єя́.

Але Самсон сказав їм: тепер я буду правим перед филистимлянами, якщо зроблю їм зло.

И рече́ єму́ сампсо́нъ: чи́стъ є́смь ны́нѣ от Филісті́млянъ, я́ко сотворю́ а́зъ съ ни́ми зло́.

І пішов Самсон, і впіймав триста лисиць, і взяв смолоскипи, і зв’язав хвіст із хвостом, і прив’язав по смолоскипу між двома хвостами;

И по́йде сампсо́нъ, и я́тъ три́ста лиси́цъ, и взя́ свѣщы́, и связа́ о́шибъ ко о́шибу, и устро́и єди́ну свѣщу́ между́ двѣма́ о́шибома:

і запалив смолоскипи, і пустив їх на жниво филистимське, і випалив і копиці і нежатий хліб, і виноградні сади й оливкові.

и разжже́ о́гнь въ свѣща́хъ, и пусти́ я́ въ ни́вы Филісті́мски: и запали́ ни́вы от гуме́нъ и да́же до кла́совъ просты́хъ и до віногра́да и ма́сличія.

І говорили филистимляни: хто це зробив? І сказали: Самсон, зять фимнафянина, бо цей узяв дружину його і віддав другові його. І пішли филистимляни і спалили вогнем її і [дім] батька її.

И реко́ша иноплеме́нницы: кто́ сотвори́ сія́? И реко́ша: сампсо́нъ зя́ть Ѳамнаѳе́євъ, я́ко взя́ жену́ єго́ и даде́ ю́ єди́ному от друго́въ єго́. И взыдо́ша иноплеме́нницы и сожго́ша ю́ и до́мъ отца́ єя́ огне́мъ.

Самсон сказав їм: хоча ви зробили це, але я помщуся вам самим і тоді тільки заспокоюсь.

И рече́ и́мъ сампсо́нъ: а́ще и сотвори́сте вы́ та́ко є́й, а́зъ не благоизво́лю, но отмще́ніє моє́ єди́ному кому́ждо ва́съ сотворю́, и посе́мъ почі́ю.

І перебив він їм гомілки і стегна, і пішов і засів в ущелині скелі Етама.

И порази́ и́хъ го́лени до бе́дръ я́звою ве́лією: и сни́де, и всели́ся у водоте́чи въ пеще́рѣ ка́мене ита́ма.

І пішли филистимляни, і розташувалися станом в Іудеї, і розтягнулися до Лехи.

И изыдо́ша Филісті́мляне, и ополчи́шася во Іу́дѣ, и разсѣ́яшася въ лехі́.

І сказали жителі Іудеї: за що ви вийшли проти нас? Вони сказали: ми прийшли зв’язати Самсона, щоб учинити з ним, як він учинив з нами.

И рече́ и́мъ вся́къ му́жъ Іу́динъ: почто́ пріидо́сте на ны́? И реко́ша иноплеме́нницы: связа́ти сампсо́на пріидо́хомъ и сотвори́ти єму́, я́коже сотвори́ на́мъ.

І пішли три тисячі чоловік з Іудеї до ущелини скелі Етама і сказали Самсону: хіба ти не знаєш, що филистимляни панують над нами? що це ти зробив нам? Він сказав їм: Як вони зі мною вчинили, так і я вчинив з ними.

И снидо́ша три́ ты́сящы муже́й от Іу́ды къ пеще́рѣ ка́мене ита́ма и реко́ша къ сампсо́ну: не вѣ́си ли, я́ко владѣ́ютъ на́ми Филісті́мляне? и вску́ю сія́ сотвори́лъ єси́ на́мъ? И рече́ и́мъ сампсо́нъ: я́коже ми́ сотвори́ша, та́ко сотвори́хъ и́мъ.

І сказали йому: ми прийшли зв’язати тебе, щоб віддати тебе в руки филистимлянам. І сказав їм Самсон: покляніться мені, що ви не уб’єте мене.

И реко́ша єму́: связа́ти тебе́ пріидо́хомъ и преда́ти тя́ въ ру́цѣ иноплеме́нникомъ. И рече́ и́мъ сампсо́нъ: клени́теся мнѣ́, да не убіє́те мене́ вы́.

І сказали йому: ні, ми тільки зв’яжемо тебе і віддамо тебе в руки їхні, а умертвити не умертвимо. І зв’язали його двома новими мотузками і повели його з ущелини.

И реко́ша єму́, глаго́люще: ни́, но то́кмо соу́зомъ свя́жемъ тя́ и предади́мъ тя́ въ ру́ки и́хъ, сме́ртію же не умертви́мъ тебе́. И связа́ша єго́ двѣма́ у́жы но́выми и изведо́ша єго́ от ка́мене того́.

Коли він підійшов до Леха, филистимляни з криком зустріли його. І зійшов на нього Дух Господній, і мотузки, що були на руках його, зробилися, як перегорілий льон, і упали пута з рук його.

И то́й пріи́де до че́люсти: иноплеме́нницы же воскли́кнуша и теко́ша проти́ву єму́. И сни́де на него́ Ду́хъ Госпо́день, и бы́ша у́жя на мы́шцахъ єго́ я́ко изгре́біє, єгда́ зажже́тся огне́мъ: и разрѣши́шася у́зы єго́ от руку́ єго́:

Знайшов він свіжу ослячу щелепу і, простягнувши руку свою, взяв її, і вбив нею тисячу чоловік.

и обрѣ́те че́люсть о́слю пове́ржену, и простре́ ру́ку свою́, и взя́ ю́: и изби́ є́ю ты́сящу муже́й.

І сказав Самсон: щелепою ослячою юрбу, дві юрби, щелепою ослячою убив я тисячу чоловік.

И рече́ сампсо́нъ: че́люстію о́слею потребля́я потреби́хъ и́хъ, я́ко че́люстію о́слею изби́хъ ты́сящу муже́й.

Сказавши це, кинув щелепу з рук своїх і назвав те місце: Рамаф-Лехи^*.

И бы́сть єгда́ преста́ глаго́ля, и пове́рже че́люсть от руки́ своєя́: и нарече́ мѣ́сто то́є избіє́ніє че́люстноє.

І відчув сильну спрагу і воззвав до Господа і сказав: Ти зробив рукою раба Твого велике спасіння це; а тепер помру я від спраги, і потраплю в руки необрізаних.

И возжажда́ зѣло́, и возопи́ ко Го́споду, и рече́: ты́ благоволи́лъ єси́ въ ру́цѣ раба́ твоєго́ спасе́ніє вели́коє сіє́, и ны́нѣ умира́ю жа́ждею, и впаду́ въ ру́ки необрѣ́занныхъ.

І розверз Бог щілину в Леху, і потекла з неї вода. Він напився, і повернувся дух його, і він ожив; від того і наречено ім’я місцю цьому: «Джерело того, хто взиває», яке у Леху до цього дня.

И разве́рзе Бо́гъ я́зву на че́люсти, и изы́де изъ нея́ вода́, и пи́: и возврати́ся ду́хъ єго́, и оживе́: сего́ ра́ди прозва́ся и́мя є́й исто́чникъ призыва́ющаго, и́же є́сть въ че́люсти, да́же до дне́ сего́.

І був він суддею Ізраїля в дні филистимлян двадцять років.

И суди́ Ізра́илю во дни́ Филісті́млянъ два́десять лѣ́тъ.

Прийшов одного разу Самсон у Газу і, побачивши там блудницю, увійшов до неї.

И и́де сампсо́нъ въ Га́зу, и ви́дѣ та́мо жену́ блудни́цу и вни́де къ не́й.

Жителям Гази сказали: Самсон прийшов сюди. І ходили вони навкруги, і підстерігали його всю ніч біля воріт міста, і ховалися всю ніч, говорячи: до світла ранкового почекаємо, і вб’ємо його.

И повѣ́даша га́зяномъ, глаго́люще: пріи́де сампсо́нъ сѣ́мо. И обыдо́ша и подсѣдо́ша єму́ всю́ но́щь у вра́тъ гра́дныхъ, и утаи́шася всю́ но́щь, глаго́люще: до́ндеже освѣта́єтъ у́тро, и убіє́мъ єго́.

А Самсон спав до півночі; опівночі ж, уставши, схопив двері міських воріт з обома одвірками, підняв їх разом із запором, поклав на плечі свої і відніс їх на вершину гори, яка на шляху до Хеврона, [і поклав їх там].

И спа́ сампсо́нъ до полу́нощи: и воста́ въ полу́нощи, и восхи́ти две́ри у вра́тъ гра́да со обѣ́ими верея́ми, и подъя́ о́ныя съ заво́рою, и возложи́ я́ на ра́мена своя́, и вознесе́ я́ на ве́рхъ горы́, я́же предъ лице́мъ Хевро́на, и положи́ и́хъ та́мо.

Після того полюбив він одну жінку, яка жила в долині Сорек; ім’я їй Даліда.

И бы́сть по се́мъ, и возлюби́ жену́ от водоте́чи сори́ховы: и́мя же є́й далі́да.

До неї прийшли власники филистимські і говорять їй: умов його, і вивідай, у чому велика сила його і як нам здолати його, щоб зв’язати його й упокорити його; а ми дамо тобі за те кожен тисячу сто сиклів срібла.

И взыдо́ша къ не́й кня́зи иноплеме́нничи и реко́ша є́й: прельсти́ єго́, и ви́ждь, въ че́мъ є́сть крѣ́пость єго́ вели́кая, и чи́мъ премо́жемъ єго́, и свя́жемъ єго́, я́ко смири́ти єго́: и мы́ тебѣ́ дади́мъ кі́йждо ты́сящу и сто́ сре́брениковъ.

І сказала Даліда Самсону: скажи мені, в чому велика сила твоя і чим зв’язати тебе, щоб упокорити тебе?

И рече́ далі́да къ сампсо́ну: повѣ́ждь ми́ ны́нѣ, въ че́мъ крѣ́пость твоя́ [та́ко] вели́кая, и чи́мъ свя́жешися и смири́шися?

Самсон сказав їй: якщо зв’яжуть мене сімома сирими тятивами, які не висушені, то я зроблюся безсилим і буду як і інші люди.

И рече́ є́й сампсо́нъ: а́ще свя́жутъ мя́ седмію́ тятива́ми сыры́ми неистлѣ́вшими, и изнемогу́, и бу́ду я́ко єди́нъ от человѣ́къ.

І принесли їй власники филистимські сім сирих тятив, які не висохли, і вона зв’язала його ними.

И принесо́ша є́й кня́зи от иноплеме́нникъ се́дмь тяти́въ мо́крыхъ неистлѣ́вшихъ, и связа́ єго́ и́ми:

[Тим часом один таємно сидів у неї в спальні.] І сказала йому: Самсоне! Филистимляни йдуть на тебе. Він розірвав тятиви, як розривають нитку з клоччя, коли перепалить її вогонь. І не пізнана сила його.

и подса́да єму́ сѣдя́ше въ хра́минѣ. И рече́ єму́: иноплеме́нницы на тя́, сампсо́не. И расто́рже тятивы́, а́ки бы кто́ расто́ргнулъ соска́ніє изгре́бій, єгда́ ко́снется єму́ о́гнь: и не увѣ́дася крѣ́пость єго́.

І сказала Даліда Самсону: ось, ти обманув мене і говорив мені неправду; скажи ж тепер мені, чим зв’язати тебе?

И рече́ далі́да къ сампсо́ну: се́, прельсти́лъ єси́ мя́, глаго́ля ко мнѣ́ лжу́: ны́нѣ у́бо повѣ́ждь ми́, чи́мъ свя́жешися?

Він сказав їй: якщо зв’яжуть мене новими мотузками, що не були в ділі, то я зроблюся безсилим і буду, як інші люди.

И рече́ къ не́й: а́ще вя́жуще свя́жутъ мя́ у́жы но́выми, и́миже не дѣ́лано, и изнемогу́, и бу́ду я́ко єди́нъ от человѣ́къ.

Даліда взяла нові мотузки і зв’язала його і сказала йому: Самсоне! Филистимляни йдуть на тебе. [Тим часом один таємно сидів у спальні.] І зірвав він їх з рук своїх, як нитки.

И взя́ далі́да у́жы но́вы и связа́ єго́ и́ми, и рече́ єму́: иноплеме́нницы на тя́, сампсо́не. Подса́да же сѣдя́ше въ хра́минѣ. И расто́рже я́ от руку́ своє́ю а́ки ни́ть.

І сказала Даліда Самсону: все ти обманюєш мене і говориш мені неправду; скажи мені, чим би зв’язати тебе? Він сказав їй: якщо ти увіткнеш сім кіс голови моєї в тканину і приб’єш її цвяхом до ткальної колоди, [то я буду безсилим, як і інші люди].

И рече́ далі́да къ сампсо́ну: да́же до ны́нѣ прельща́лъ мя́ єси́ и глаго́лалъ ко мнѣ́ лжу́: повѣ́ждь ми́ у́бо, чи́мъ свя́жешися? И рече́ є́й: а́ще сплете́ши се́дмь плени́цъ вла́съ главы́ моєя́ спряде́ніємъ и вбіє́ши ко́ломъ въ стѣ́ну, и бу́ду не́мощенъ я́ко єди́нъ от человѣ́къ.

[І приспала його Даліда на колінах своїх. І коли він заснув, узяла Даліда сім кіс голови його,] і прикріпила їх до колоди, і сказала йому: филистимляни йдуть на тебе, Самсоне! Він пробудився від сну свого і висмикнув ткальну колоду разом із тканиною; [і не пізнана сила його].

И успи́ далі́да єго́ на колѣ́нѣхъ свои́хъ, и бы́сть внегда́ усну́ти єму́, взя́ далі́да се́дмь плени́цъ вла́съ главы́ єго́ и сплете́ спряде́ніємъ и вонзе́ ко́ломъ въ стѣ́ну, и рече́: иноплеме́нницы на тя́, сампсо́не. И возбну́ от сна́ своєго́ и исто́рже ко́лъ сплете́ніємъ изъ стѣны́, и не увѣ́дася крѣ́пость єго́.

І сказала йому [Даліда]: як же ти говориш: «люблю тебе», а серце твоє не зі мною? ось, ти тричі обманув мене, і не сказав мені, в чому велика сила твоя.

И рече́ къ нему́ далі́да: ка́ко глаго́леши, возлюби́хъ тя́, и се́рдце твоє́ нѣ́сть со мно́ю? се́, тре́тіє прельсти́лъ єси́ мя́, и не повѣ́далъ єси́ мнѣ́, въ че́мъ крѣ́пость твоя́ вели́кая.

І оскільки вона словами своїми тяготила його кожного дня і мучила його, то душі його стало важко до смерти.

И бы́сть єгда́ стужи́ єму́ словесы́ свои́ми по вся́ дни́, и убѣди́ єго́, и изнемо́же да́же до уме́ртвія.

І він відкрив їй усе серце своє, і сказав їй: бритва не торкалася голови моєї, тому що я назорей Божий від утроби матері моєї; якщо ж обстригти мене, то відступить від мене сила моя; я зроблюся слабким і буду, як інші люди.

И повѣ́да є́й все́ се́рдце своє́, и рече́ къ не́й: желѣ́зо не взы́де на главу́ мою́, я́ко назоре́й є́смь а́зъ Го́споду от утро́бы ма́тере моєя́: а́ще у́бо обрі́юся, отсту́питъ от мене́ крѣ́пость моя́, и изнемогу́, и бу́ду я́коже вси́ человѣ́цы.

Даліда, бачачи, що він відкрив їй усе серце своє, послала і покликала власників филистимських, сказавши їм: йдіть тепер; він відкрив мені все серце своє. І прийшли до неї власники филистимські і принесли срібло в руках своїх.

И ви́дѣ далі́да, я́ко повѣ́да є́й все́ се́рдце своє́, посла́ и призва́ кня́зи иноплеме́нничи, глаго́лющи: взы́дите єще́ єди́ною, я́ко повѣ́да ми́ все́ се́рдце своє́. И взыдо́ша къ не́й вси́ кня́зи иноплеме́нничи, и принесо́ша сребро́ въ рука́хъ свои́хъ.

І приспала його [Даліда] на колінах своїх, і покликала чоловіка, і веліла йому обстригти сім кіс голови його. І почав він слабнути, і відступила від нього сила його.

И успи́ далі́да сампсо́на на колѣ́нѣхъ свои́хъ: и призва́ стригача́, и остриже́ се́дмь плени́цъ вла́съ главы́ єго́: и нача́ смиря́тися, и отступи́ крѣ́пость єго́ от него́.

Вона сказала: филистимляни йдуть на тебе, Самсоне! Він пробудився від сну свого, і сказав: піду, як і раніше, і визволюся. А не знав, що Господь відступив від нього.

И рече́ далі́да: иноплеме́нницы на тя́, сампсо́не. И возбуди́ся от сна́ своєго́ и рече́: изы́ду я́коже и пре́жде, и отрясу́ся. И не разумѣ́, я́ко Госпо́дь отступи́ от него́.

Филистимляни взяли його і викололи йому очі, привели його в Газу й скували його двома мідними ланцюгами, і він молов у в’язниці.

И я́ша єго́ иноплеме́нницы, и избодо́ша єму́ о́чи, и введо́ша єго́ въ Га́зу, и окова́ша єго́ пу́ты мѣ́дяны: и бя́ше меля́ въ хра́минѣ темни́чнѣй.

Тим часом волосся на голові його почало рости, де воно було обстрижене.

И нача́ша власы́ главы́ єго́ расти́ по остриже́ніи.

Власники филистимські зібралися, щоб принести велику жертву Дагону, богу своєму, і повеселитися, і сказали: бог наш віддав Самсона, ворога нашого, в руки наші.

И кня́зи иноплеме́нничи собра́шася пожре́ти же́ртву вели́ку даго́ну бо́гу своєму́ и возвесели́тися, и реко́ша: предаде́ бо́гъ на́шъ въ ру́ки на́шя сампсо́на врага́ на́шего.

Також і народ, бачачи його, прославляв бога свого, говорячи: бог наш видав у руки наші ворога нашого, і спустошувача землі нашої, який убив багатьох з нас.

И ви́дѣша єго́ лю́діє, и похвали́ша бо́га своєго́, я́ко рѣ́ша: предаде́ бо́гъ на́шъ въ ру́ки на́шя врага́ на́шего, опустоши́вшаго зе́млю на́шу, и и́же умно́жи я́звенныхъ на́шихъ.

І коли розвеселилося серце їхнє, сказали: покличте Самсона [з в’язниці], нехай він забавляє нас. І покликали Самсона з в’язниці, і він забавляв їх, [і били його по обличчю] і поставили його між стовпами.

И бы́сть єгда́ возблажа́ се́рдце и́хъ, и реко́ша: призови́те сампсо́на изъ до́му темни́чнаго, и да игра́єтъ предъ на́ми. И призва́ша сампсо́на изъ до́му темни́чнаго, и игра́ше предъ ни́ми: и зауша́ху єго́, и поста́виша єго́ между́ столпы́.

І сказав Самсон юнакові, який водив його за руку: підведи мене, щоб обмацати мені стовпи, на яких утверджений дім, і притулитися до них. [Юнак так і зробив.]

И рече́ сампсо́нъ ко ю́ноши держа́щему єго́ за ру́ку: оста́ви мене́, да осяжу́ столпы́, на ни́хже до́мъ се́й утвержде́нъ є́сть, и опру́ся на ни́хъ. Ю́ноша же сотвори́ та́ко.

Дім же був повен чоловіків і жінок; там були всі власники филистимські, і на покрівлі було до трьох тисяч чоловіків і жінок, які дивилися на Самсона, що забавляв їх.

До́мъ же бя́ше по́лнъ муже́й и же́нъ, и та́мо вси́ кня́зи иноплеме́нничи: на кро́вѣ же то́мъ до тре́хъ ты́сящъ муже́й и же́нъ, зря́ще руга́ємаго сампсо́на.

І воззвав Самсон до Господа і сказав: Господи Боже! згадай мене і зміцни мене тільки тепер, о Боже! щоб мені за один раз помститися филистимлянам за два ока мої.

И воззва́ сампсо́нъ ко Го́споду и рече́: Адонаі́ Го́споди, Го́споди си́лъ, помяни́ мя ны́нѣ, и укрѣпи́ мя єще́ єди́ною, Бо́же, да возда́мъ мще́ніє єди́но за два́ о́ка моя́ Филісті́момъ.

І зрушив Самсон з місця два середніх стовпи, на яких був утверджений дім, упершись у них, в один правою рукою своєю, а в другий лівою.

И объя́ сампсо́нъ о́ба столпа́ сре́днія, на ни́хже хра́мина бя́ше утвержде́на, и опре́ся на ни́хъ, держя́ єди́нъ руко́ю десно́ю, а другі́й лѣ́вою.

І сказав Самсон: помри, душе моя, з филистимлянами! Й уперся з усією силою, й обвалився дім на власників і на весь народ, що був у ньому. І було померлих, яких умертвив [Самсон] у смерті своїй, більше, ніж він умертвив за життя своє.

И рече́ сампсо́нъ: да у́мретъ душа́ моя́ со иноплеме́нники. И преклони́ся крѣ́постію, и паде́ хра́мина на кня́зи и на вся́ лю́ди и́же въ не́й: и бы́сть ме́ртвыхъ, и́хже умертви́ сампсо́нъ при сме́рти своє́й, мно́жає не́же и́хже умертви́ въ животѣ́ своє́мъ.

І прийшли брати його і весь дім батька його, і взяли його, і пішли і поховали його між Цорою й Естаолом, у гробі Маноя, батька його. Він був суддею Ізраїля двадцять років. [Після Самсона постав Емегар, син Енана, й убив з іноплемінників шістсот чоловік, крім худоби. І він спас Ізраїля.]

И снидо́ша бра́тія єго́ и ве́сь до́мъ отца́ єго́, и взя́ша єго́: и взыдо́ша, и погребо́ша єго́ между́ сараи́ и между́ єсѳао́ломъ во гро́бѣ мано́я отца́ єго́. И се́й суди́ Ізра́илю лѣ́тъ два́десять. [И воста́ по сампсо́нѣ Ємега́ръ сы́нъ Єна́нь, и уби́ от иноплеме́нниковъ ше́сть со́тъ муже́й кромѣ́ скота́, и спасе́ и о́нъ Ізра́иля.]

Був хтось на горі Єфремовій, на ім’я Миха.

И бы́сть му́жъ от горы́ Єфре́мли, и и́мя єму́ мі́ха:

Він сказав матері своїй: тисяча сто сиклів срібла, які в тебе взяті і за які ти при мені проголосила прокляття, це срібло в мене, я взяв його. Мати його сказала: благословенний син мій у Господа!

и рече́ ма́тери своє́й: ты́сяща и сто́ сре́брениковъ и́же укра́дены у тебе́, и заклина́ла мя́ єси́ и глаго́лала єси́ во у́шы мои́: се́, сребро́ у мене́, а́зъ взя́хъ є́. И рече́ ма́ти єго́: благослове́нъ сы́нъ мо́й Го́сподеви.

І повернув він матері своїй тисячу сто сиклів срібла. І сказала мати його: це срібло я від себе присвятила Господу для [тебе,] сина мого, щоб зробити з нього ідола і відлитого кумира; отже, віддаю це тобі.

И отдаде́ ты́сящу и сто́ сре́брениковъ ма́тери своє́й. И рече́ ма́ти єго́: освяща́ющи освяти́хъ сребро́ Го́сподеви от руки́ моєя́, тебѣ́ сы́нови моєму́ сотвори́ти [кумі́ръ] изва́янъ и слія́нъ, и ны́нѣ отда́мъ є́ тебѣ́.

Але він повернув срібло матері своїй. Мати його взяла двісті сиклів срібла і віддала їх плавильникові. Він зробив з них ідола і відлитого кумира, який і знаходився в домі Михи.

И отдаде́ сребро́ ма́тери своє́й. И взя́ ма́ти єго́ двѣ́сти сре́брениковъ и даде́ и́хъ сребродѣ́лю, и сотвори́ то́є [кумі́ръ] изва́янъ и слія́нъ: и бы́сть въ дому́ мі́хи.

І був у Михи дім Божий. І зробив він ефод і терафим і посвятив одного із синів своїх, щоб він був у нього священиком.

И до́мъ мі́хинъ єму́ до́мъ Бо́жій. И сотвори́ Єфу́дъ {Гре́ч.: єпомі́съ, славе́н.: нара́мникъ.} и ѳерафі́нъ {і́доли}: и напо́лни ру́ку єди́ному от сыно́въ свои́хъ, и бы́сть єму́ жре́цъ.

У ті дні не було царя в Ізраїля; кожен робив те, що йому здавалося справедливим.

Въ ты́я же дни́ не бя́ше царя́ во Ізра́или: кі́йждо му́жъ, є́же пра́во ви́дяшеся предъ очи́ма єго́, творя́ше.

Один юнак з Вифлеєма Юдейського, з коліна Іудиного, левит, тоді жив там;

И бы́сть ю́ноша от Виѳлеє́ма Іу́дина и от ро́да пле́мене Іу́дина, и се́й Леві́тинъ, и обита́ше та́мо:

цей чоловік пішов з міста Вифлеєма Юдейського, щоб пожити, де трапиться, і йдучи дорогою, прийшов на гору Єфремову до дому Михи.

и по́йде се́й му́жъ от гра́да Виѳлеє́ма Іу́дина обита́ти, идѣ́же обря́щетъ мѣ́сто: и пріи́де до горы́ Єфре́мли и да́же до до́му мі́хина, є́же сотвори́ти пу́ть сво́й.

І сказав йому Миха: звідки ти йдеш? Він сказав йому: я левит з Вифлеєма Юдейського і йду пожити, де трапиться.

И рече́ єму́ мі́ха: отку́ду и́деши? И рече́ єму́ Леві́тинъ: а́зъ є́смь от Виѳлеє́ма Іу́дина, и иду́ обита́ти, идѣ́же обря́щу мѣ́сто.

І сказав йому Миха: залишся у мене і будь у мене отцем і священиком; я буду давати тобі по десять сиклів срібла на рік, потрібний одяг і їжу.

И рече́ єму́ мі́ха: сѣди́ со мно́ю и бу́ди ми́ оте́цъ и жре́цъ, и а́зъ да́мъ тебѣ́ сре́брениковъ де́сять въ го́дъ и дво́и ри́зы, и я́же на житіє́ тебѣ́.

Левит пішов до нього і погодився левит залишитися у цієї людини, і був юнак у нього, як один із синів його.

И по́йде леві́тъ, и нача́ обита́ти у му́жа. И бы́сть ю́ноша єму́ я́ко єди́нъ от сыно́въ єго́.

Миха посвятив левита, і цей юнак був у нього священиком і жив у домі Михи.

И напо́лни мі́ха ру́ку Леві́тину, и бы́сть єму́ ю́ноша жре́цъ, и бя́ше въ дому́ мі́хи.

І сказав Миха: тепер я знаю, що Господь буде мені благодіяти, тому що левит у мене священиком.

И рече́ мі́ха: ны́нѣ увѣ́дѣхъ, я́ко благосотвори́тъ мнѣ́ Госпо́дь, я́ко бы́сть мнѣ́ Леві́тинъ жре́цъ.

У ті дні не було царя в Ізраїля; і в ті дні коліно Данове шукало собі наділ, де б оселитися, тому що до того часу не випало йому повного наділу між колінами Ізраїлевими.

Въ ты́я дни́ не бя́ше царя́ во Ізра́или: и въ ты́я дни́ пле́мя да́ново иска́ше себѣ́ наслѣ́дія всели́тися, я́ко не паде́ єму́ наслѣ́діє до дні́й о́ныхъ средѣ́ племе́нъ сыно́въ Ізра́илевыхъ.

І послали сини Дана від племені свого п’ять чоловік, мужів сильних, з Цори й Естаола, щоб оглянути землю й дізнатися про неї, і сказали їм: підіть, узнайте землю. Вони прийшли на гору Єфремову до дому Михи і ночували там.

И посла́ша сы́нове Да́новы от со́нмовъ свои́хъ пя́ть муже́й от ча́сти своєя́, му́жы си́льны от сараи́ и єсѳао́ла, согля́дати зе́млю и изслѣ́дити ю́, и реко́ша къ ни́мъ: иди́те и изслѣ́дите зе́млю. И пріидо́ша до горы́ Єфре́мли, до до́му мі́хина, и ста́ша та́мо въ дому́ мі́хи.

Перебуваючи біля дому Михи, впізнали вони голос молодого левита і зайшли туди і запитали його: хто тебе привів сюди? що ти тут робиш і навіщо ти тут?

И ті́и позна́ша гла́съ ю́ноши Леві́тина, и уклони́шася та́мо, и реко́ша єму́: кто́ тя́ приведе́ сѣ́мо? и что́ твори́ши въ мѣ́стѣ се́мъ? и что́ тебѣ́ здѣ́?

Він сказав їм: те і те зробив для мене Миха, найняв мене, і я в нього священиком.

И рече́ и́мъ: си́це и си́це сотвори́ мнѣ́ мі́ха, и ная́ мя́, и бы́хъ єму́ жре́цъ.

Вони сказали йому: запитай Бога, щоб знати нам, чи успішною буде путь наша, в яку ми йдемо.

И реко́ша єму́: вопроси́ у́бо Бо́га, и увѣ́мы, а́ще благопоспѣши́тся пу́ть на́шъ, въ о́ньже мы́ и́демъ.

Священик сказав їм: ідіть з миром; перед Господом путь ваша, в яку ви йдете.

И рече́ и́мъ жре́цъ: иди́те съ ми́ромъ: предъ Го́сподемъ пу́ть ва́шъ, въ о́ньже и́дете.

І пішли ті п’ять чоловіків, і прийшли в Лаїс, і побачили народ, який у ньому, що він живе спокійно, за звичаєм сидонян, тихий і безтурботний, і що не було в землі тій, щоб хто кривдив у чому або мав би владу: від сидонян вони жили далеко, і ні з ким не було у них ніякої справи.

И идо́ша пя́ть му́жіє и пріидо́ша въ лаі́съ: и ви́дѣша люді́й живу́щихъ въ не́мъ, сѣдя́щихъ со упова́ніємъ по обы́чаю Сідо́нянъ, въ тишинѣ́ и наде́ждѣ, и не бѣ́ устраша́яй, или́ посрамля́яй словесе́ на земли́, наслѣ́дникъ истязу́яй сокро́вища: зане́ дале́че бя́ху от Сідо́нянъ, и не имя́ху словесе́ съ кі́имъ либо человѣ́комъ.

І повернулися [ті п’ять чоловік] до братів своїх у Цору й Естаол, і сказали їм брати їхні: з чим ви?

И пріидо́ша пя́ть муже́й ко бра́тіи своє́й въ сараю́ и єсѳао́лъ и реко́ша бра́тіи своє́й: что́ вы́ сѣдите́?

Вони сказали: встанемо і підемо на них; ми бачили землю, вона дуже добра; а ви задумалися: не баріться йти і взяти в спадщину ту землю;

И рѣ́ша: воста́ните, и взы́демъ на ня́, зане́ ви́дѣхомъ зе́млю, и се́, блага́ зѣло́, и вы́ молчи́те: не облѣни́теся ити́ и вни́ти є́же наслѣ́дити зе́млю:

коли підете ви, прийдете до народу безтурботного, і земля та велика; Бог віддає її в руки ваші; це таке місце, де немає ні в чому нестатку, що виникає від землі.

и єгда́ пріи́дете, вни́дете въ лю́ди живу́щыя со упова́ніємъ, а земля́ простра́нна: я́ко предаде́ ю́ Бо́гъ въ ру́ки ва́шя, мѣ́сто на не́мже нѣ́сть ску́дости во все́мъ є́же на земли́.

І вирушили звідти з коліна Данового, з Цори й Естаола, шістсот чоловіків, оперезавшись військовою зброєю.

И воздвиго́шася отту́ду от пле́мене да́нова, от сараи́ и єсѳао́ла, ше́сть со́тъ муже́й препоя́сани во ору́жіє ополче́нія,

Вони пішли і стали станом у Кириаф-Іаримі, в Юдеї. Тому і називають те місце станом Дановим до цього дня. Він позаду Кириаф-Іарима.

и взыдо́ша и ополчи́шася въ каріаѳіарі́мѣ во Іу́дѣ: сего́ ра́ди нарече́ся мѣ́сто то́ по́лкъ да́новъ и до сего́ дне́: се́ созади́ каріаѳіарі́ма.

Звідти вирушили вони на гору Єфремову і прийшли до дому Михи.

И преидо́ша отту́ду въ го́ру Єфре́млю и пріидо́ша до до́му мі́хина.

І сказали ті п’ять чоловіків, що ходили оглядати землю Лаїс, братам своїм: чи знаєте, що в одному з домів цих є ефод, терафим, ідол і відлитий кумир? отже, подумайте, що зробити.

И отвѣща́ша пя́ть муже́й ходи́вшіи согля́дати зе́млю лаі́съ и реко́ша ко бра́тіи своє́й: разумѣ́сте ли, я́ко є́сть въ дому́ се́мъ Єфу́дъ и Ѳерафі́нъ, и изва́яно и слія́но? и ны́нѣ увѣ́дите, что́ сотворите́.

І зайшли туди, і ввійшли в дім молодого левита, у дім Михи, і вітали його.

И уклони́шася та́мо и внидо́ша въ до́мъ ю́ноши Леві́тина, въ до́мъ мі́хинъ, и вопроси́ша єго́ въ ми́рѣ.

А шістсот чоловік із синів Данових, оперезані військовою зброєю, стояли біля воріт.

И ше́сть со́тъ муже́й препоя́сани во ору́жіє ополче́нія своєго́, стоя́ще у две́рій вра́тныхъ, и́же от сыно́въ да́новыхъ.

П’ять же чоловік, які ходили оглядати землю, пішли, увійшли туди, взяли ідола й ефод і терафим і відлитого кумира. Священик стояв біля воріт з тими шістьмастами людьми, оперезаними військовою зброєю.

И взыдо́ша пя́ть муже́й ходи́вшихъ согля́дати зе́млю: и вше́дше та́мо взя́ша изва́яно, и Єфу́дъ и Ѳерафі́нъ, и слія́ноє: жре́цъ же стоя́ше у две́рій вра́тныхъ, и ше́сть со́тъ муже́й препоя́сани во ору́жіє во́инско:

Коли вони ввійшли в дім Михи і взяли ідола, ефод, терафим і відлитого кумира, священик сказав їм: що ви робите?

и сі́и внидо́ша въ до́мъ мі́хинъ и взя́ша Єфу́дъ и Ѳерафі́нъ, и слія́но и изва́яно. И рече́ къ ни́мъ жре́цъ: что́ вы́ творите́?

Вони сказали йому: мовчи, поклади руку твою на вуста твої й іди з нами і будь у нас отцем і священиком; чи краще тобі бути священиком у домі однієї людини, ніж бути священиком у коліні або в племені Ізраїлевому?

И рѣ́ша єму́: умолчи́, положи́ ру́ку твою́ на уста́ твоя́ и пойди́ съ на́ми, и бу́ди на́мъ оте́цъ и жре́цъ: єда́ у́не є́сть тебѣ́ бы́ти жерцу́ єди́наго му́жа до́му, не́жели бы́ти жерцу́ пле́мени и до́му и со́нма Ізра́илева?

Священик зрадів, взяв ефод, терафим і ідола [і відлитого кумира], і пішов з народом.

И возблажа́ се́рдце жре́ческо, и взя́ Єфу́дъ и Ѳерафі́нъ, и изва́яноє и слія́ноє, и вни́де посредѣ́ люді́й.

Вони обернулися і пішли, і відпустили дітей, худобу і майно вперед.

И возврати́шася и отидо́ша, и пусти́ша предъ собо́ю ча́да и притяжа́ніє своє́ честно́є.

Коли вони віддалилися від дому Михи, [Миха і] мешканці домів, сусідніх з домом Михи, зібралися і погналися за синами Дана,

Удали́вшымся же и́мъ от до́му мі́хина, и се́, мі́ха и му́жіє и́же въ жили́щахъ, я́же съ до́момъ мі́хинымъ бы́ша, воззва́ша и постиго́ша сы́ны Да́новы,

і кричали синам Дана. [Сини Данові] обернулися і сказали Миху: чого тобі, що ти так кричиш?

и возопи́ша къ сыно́мъ Да́новымъ: и обрати́ша сы́нове Да́новы ли́ца своя́ и рѣ́ша къ мі́хѣ: что́ є́сть тебѣ́, я́ко воззва́лъ єси́?

[Миха] сказав: ви взяли богів моїх, яких я зробив, і священика, і пішли; чого ще більше? як же ви говорите: чого тобі?

И рече́ мі́ха: я́ко изва́яноє моє́, є́же сотвори́хъ, взя́сте, и жерца́, и поидо́сте: и что́ мнѣ́ єще́? и что́ сіє́ глаго́лете мнѣ́: что́ вопіє́ши?

Сини Данові сказали йому: мовчи, щоб ми не чули голосу твого; інакше деякі з нас, розгнівавшись, нападуть на вас, і ти погубиш себе і родину твою.

И реко́ша єму́ сы́нове Да́новы: да не услы́шится ны́нѣ гла́съ тво́й вслѣ́дъ на́съ, да не воста́нутъ на вы́ му́жіє лю́тою душе́ю, и положи́ши ду́шу твою́ и ду́шу до́му твоєго́.

І пішли сини Данові шляхом своїм; Миха ж, бачачи, що вони сильніші за нього, пішов назад і повернувся в дім свій.

И идо́ша сы́нове Да́новы въ пу́ть сво́й. И ви́дѣ мі́ха, я́ко си́льнѣйшіи су́ть па́че єго́, и возврати́ся въ до́мъ сво́й.

А [сини Данові] узяли те, що зробив Миха, і священика, який був у нього, і пішли в Лаїс, проти народу спокійного і безтурботного, і знищили його мечем, а місто спалили вогнем.

И сы́нове Да́новы взя́ша, єли́ка сотвори́ мі́ха, и жерца́, и́же бя́ше у него́, и пріидо́ша въ лаі́съ, къ лю́демъ молча́щымъ и упова́ющымъ наде́ждею, и изби́ша и́хъ о́стріємъ меча́, и гра́дъ сожго́ша огне́мъ:

Нікому було допомогти, тому що він був віддалений від Сидона і ні з ким не мав справи. [Місто це] знаходилося в долині, що поблизу Беф-Рехова. І побудували знову місто й оселилися в ньому,

и не бя́ше избавля́яй, я́ко дале́че бя́ху от Сідо́нянъ, и словесе́ не бя́ше и́мъ съ человѣ́комъ: и се́й [гра́дъ бы́сть] во удо́ліи до́му роо́вля: и согради́ша гра́дъ и всели́шася въ не́мъ,

і нарекли ім’я місту: Дан, за ім’ям батька свого Дана, сина Ізраїлевого; а раніше ім’я місту тому було: Лаїс.

и нареко́ша гра́ду и́мя да́нъ, во и́мя Да́на отца́ своєго́, и́же роди́ся Ізра́илю: и бя́ше пре́жде и́мя гра́ду лаі́съ.

І поставили в себе сини Данові ідола; Іонафан же, син Гирсона, сина Манассії, сам і сини його були священиками в коліні Дановім до дня переселення жителів тієї землі;

И поста́виша себѣ́ сы́нове Да́новы изва́яноє: Іонаѳа́нъ же сы́нъ Гирсо́нь сы́нъ Манассі́инъ, то́й и сы́нове єго́ бя́ху жерцы́ пле́мени да́нову до дне́ преселе́нія земли́:

і мали у себе ідола, зробленого Михою, весь той час, коли дім Божий знаходився в Силомі.

и поста́виша себѣ́ изва́яноє, є́же сотвори́ мі́ха, во вся́ дни́, въ ня́же бя́ше до́мъ Бо́жій въ Сило́мѣ.

У ті дні, коли не було царя в Ізраїля, жив один левит на схилі гори Єфремової. Він узяв собі наложницю з Вифлеєма Юдейського.

И бы́сть въ ты́я дни́ не бя́ше царя́ во Ізра́или: и бы́сть му́жъ Леві́тинъ живы́й во странѣ́ горы́ Єфре́мовы, и поя́ себѣ́ жену́ подло́жницу от Виѳлеє́ма Іу́дина:

Наложниця його посварилася з ним і пішла від нього в дім батька свого у Вифлеєм Юдейський і була там чотири місяці.

и разгнѣ́вася на́нь подло́жница єго́, и отъи́де от него́ въ до́мъ отца́ своєго́ въ Виѳлеє́мъ Іу́динъ, и бѣ́ та́мо четы́ри ме́сяцы:

Чоловік її встав і пішов за нею, щоб поговорити до серця її і повернути її до себе. З ним був слуга його і пара ослів. Вона ввела його в дім батька свого.

и воста́ му́жъ єя́ и и́де вслѣ́дъ єя́ глаго́лати въ се́рдце єя́, обрати́ти ю́ къ себѣ́ и привести́ па́ки къ себѣ́: и о́трокъ єго́ съ ни́мъ, и дво́є осля́тъ: она́ же введе́ єго́ въ до́мъ отца́ своєго́:

Батько цієї молодої жінки, побачивши його, з радістю зустрів його, і затримав його тесть його, батько молодої жінки. І пробув він у нього три дні; вони їли і пили і ночували там.

и ви́дѣ єго́ оте́цъ отрокови́цы и изы́де съ весе́ліємъ во срѣ́теніє єго́, и удержа́ єго́ те́сть єго́ оте́цъ отрокови́цы, и пребы́сть съ ни́мъ три́ дни́, и ядо́ша и пи́ша, и спа́ша та́мо.

На четвертий день встали вони рано, і він встав, щоб іти. І сказав батько молодої жінки зятеві своєму: підкріпи серце твоє шматком хліба, і потім підете.

И бы́сть въ де́нь четве́ртый, и обу́трѣша зау́тра, и воста́ поити́. И рече́ оте́цъ отрокови́цы къ зя́тю своєму́: укрѣпи́ се́рдце твоє́ укру́хомъ хлѣ́ба, и по се́мъ по́йдете.

Вони залишилися, і обоє разом їли і пили. І сказав батько молодої жінки чоловікові тому: залишися ще на ніч, і нехай повеселиться серце твоє.

И сѣдо́ша, и ядо́ша о́ба вку́пѣ и пи́ша. И рече́ оте́цъ отрокови́цы къ му́жу: иди́ ны́нѣ и преспи́, и возблажа́єтъ се́рдце твоє́.

Чоловік той устав, було, щоб іти, але тесть його ублагав його, і він знову ночував там.

И воста́ му́жъ поити́: и пону́ди єго́ те́сть єго́, и сѣ́де, и пребы́сть та́мо.

На п’ятий день устав він вранці, щоб іти. І сказав батько молодої жінки тієї: підкріпи серце твоє [хлібом], і забаріться, доки схилиться день. І їли обоє вони [і пили].

И воста́ ра́но въ пя́тый де́нь да и́детъ. И рече́ оте́цъ отрокови́цы: укрѣпи́ у́бо се́рдце твоє́ хлѣ́бомъ, и пребу́ди до́ндеже преклони́тся де́нь. И ядо́ша и пи́ша о́ба.

І встав той чоловік, щоб іти, сам він, наложниця його і слуга його. І сказав йому тесть його, батько молодої жінки: ось, день схилився до вечора, ночуйте, будь ласка; ось, день незабаром закінчиться, ночуй тут, нехай повеселиться серце твоє; завтра рано встанете в дорогу вашу, і підеш у дім твій.

И воста́ му́жъ да и́детъ са́мъ и подло́жница єго́ и о́трокъ єго́. И рече́ єму́ те́сть єго́ оте́цъ отрокови́цы: се́, уже́ преклони́ся де́нь къ ве́черу, пребу́ди здѣ́, и возблажа́єтъ се́рдце твоє́, и обу́трѣєте у́тро въ пу́ть ва́шъ, и отъи́деши въ селе́ніє своє́.

Але чоловік не погодився ночувати, встав і пішов; і прийшов до Ієвуса, що нині Єрусалим; з ним пара нав’ючених ослів і наложниця його з ним.

И не изво́ли му́жъ пребы́ти, и воста́ и отъи́де: и пріи́де да́же пря́мо Ієву́су, се́й є́сть Ієрусали́мъ, и съ ни́мъ дво́є осля́тъ съ бремены́, и подло́жница єго́ съ ни́мъ.

Коли вони були біля Ієвуса, день уже дуже схилився. І сказав слуга господарю своєму: зайдемо в це місто ієвусеїв і заночуємо в ньому.

И пріидо́ша до Ієву́са, и де́нь преклони́ся къ ве́черу зѣло́: и рече́ о́трокъ ко господи́ну своєму́: гряди́ у́бо, да уклони́мся во гра́дъ се́й Ієву́съ и пребу́демъ въ не́мъ.

Господар його сказав йому: ні, не підемо в місто іноплемінників, які не з синів Ізраїлевих, але дійдемо до Гиви.

И рече́ къ нему́ господи́нъ єго́: не уклони́мся во гра́дъ чу́ждь, въ не́мже нѣ́сть от сыно́въ Ізра́илевыхъ, но пре́йдемъ до гавао́на.

І сказав слузі своєму: дійдемо до одного з цих місць і заночуємо в Гиві або в Рамі.

И рече́ ко о́троку своєму́: гряди́, да присту́пимъ ко єди́ному от мѣ́стъ гавао́нскихъ и пребу́демъ въ гавао́нѣ или́ въ ра́мѣ.

І пішли, і йшли, і зайшло сонце біля Гиви Веніамінової.

И мину́ша, и идо́ша, и за́йде и́мъ со́лнце бли́зъ гавао́на, и́же є́сть Веніамі́нь:

І повернули вони туди, щоб піти заночувати в Гиві. І прийшов він і сів на вулиці в місті; але ніхто не запрошував їх у дім для ночівлі.

и уклони́шася та́мо вни́ти превита́ти въ гавао́нѣ, и внидо́ша и сѣдо́ша на сто́гнахъ гра́да: и не бѣ́ му́жъ вводя́й и́хъ въ до́мъ превита́ти.

І ось, іде один старий з роботи своєї з поля ввечері; він був родом з гори Єфремової і жив у Гиві. Жителі ж місця цього були синами Веніаміновими.

И се́, му́жъ ста́ръ идя́ше съ дѣ́ла своєго́ изъ по́ля въ ве́черъ, и се́й му́жъ от горы́ Єфре́мли, и то́й обита́ше въ гавао́нѣ: и му́жіє мѣ́ста сы́нове Веніамі́ни.

Він, піднявши очі свої, побачив перехожого на вулиці міській. І сказав старий: куди йдеш? і звідки ти прийшов?

И возве́дъ о́чи свои́, ви́дѣ му́жа пу́тника на сто́гнахъ гра́дныхъ, и рече́ му́жъ ста́рецъ: ка́мо и́деши и отку́ду гряде́ши?

Він сказав йому: ми йдемо з Вифлеєма Юдейського на гору Єфремову, звідки я; я ходив у Вифлеєм Юдейський, а тепер іду до дому Господа; і ніхто не запрошує мене в дім;

И рече́ къ нему́: гряде́мъ мы́ от Виѳлеє́ма Іу́дина да́же до стра́нъ горы́ Єфре́мли, отону́дуже а́зъ є́смь: и ходи́хъ до Виѳлеє́ма Іу́дина, и иду́ а́зъ въ до́мъ мо́й: и нѣ́сть му́жа вводя́щаго мя́ въ до́мъ:

у нас є і солома і корм для ослів наших; також хліб і вино для мене і для раби твоєї і для цього слуги є в рабів твоїх; ні у чому немає нестатку.

а пле́вы и пи́ща осля́томъ на́шымъ є́сть, и мнѣ́ хлѣ́бъ и віно́ є́сть, и отрокови́цѣ и о́троку: рабо́мъ твои́мъ нѣ́сть ску́дно ни коєя́ ве́щи.

Старий сказав йому: будь спокійним: весь нестаток твій на мені, тільки не ночуй на вулиці.

И рече́ му́жъ ста́ръ: ми́ръ тебѣ́: и ве́сь недоста́токъ тво́й на мнѣ́, оба́че на сто́гнахъ не ля́зи.

І ввів його в дім свій і дав корм ослам [його], а самі вони обмили ноги свої і їли і пили.

И введе́ єго́ въ до́мъ сво́й, и даде́ мѣ́сто осля́томъ єго́: и омы́ша но́ги своя́, и ядо́ша и пи́ша.

Тоді як вони розвеселили серця свої, ось, жителі міста, люди розпусні, оточили дім, стукали в двері і говорили старому, господареві дому: виведи чоловіка, який увійшов у дім твій, ми пізнаємо його.

Єгда́ же возвесели́ся се́рдце и́хъ, и се́, му́жіє гра́дстіи сы́нове беззако́нниковъ обыдо́ша до́мъ бію́ще въ две́ри, и рѣ́ша му́жу господи́ну до́му ста́рцу, глаго́люще: изведи́ му́жа и́же вни́де въ до́мъ тво́й, да позна́ємъ єго́.

Господар дому вийшов до них і сказав їм: ні, брати мої, не чиніть зла, коли чоловік цей ввійшов у дім мій, не робіть цього безумства;

И изы́де къ ни́мъ му́жъ господи́нъ до́му и рече́: ни́, бра́тія, не сотвори́те зла́ му́жу сему́ повнегда́ вни́ти єму́ въ до́мъ мо́й, и не сотвори́те безу́мія сего́:

ось у мене дочка дівчина, і в нього наложниця, виведу я їх, смиріть їх і робіть з ними, що вам завгодно; а з чоловіком цим не робіть цього безумства.

се́, дще́рь моя́ дѣ́ва, и подло́жница єго́: изведу́ и́хъ, и смири́те и́хъ, и сотвори́те и́мъ є́же бла́го предъ очи́ма ва́шима: а му́жу сему́ не сотвори́те словесе́ безу́мія сего́.

Але вони не хотіли слухати його. Тоді чоловік узяв свою наложницю і вивів до них на вулицю. Вони пізнали її, і глумилися над нею всю ніч до ранку. І відпустили її з появою зорі.

И не изво́лиша му́жіє послу́шати єго́. И взя́ му́жъ подло́жницу єго́ и изведе́ ю́ къ ни́мъ во́нъ: и позна́ша ю́ и руга́шася надъ не́ю всю́ но́щь да́же до у́тра, и отпусти́ша ю́, єгда́ взы́де денни́ца.

І прийшла жінка перед появою зорі, і впала біля дверей дому тієї людини, у якої був господар її, і лежала до світла.

И пріи́де жена́ къ зау́трію, и паде́ у две́рій до́му, идѣ́же бя́ше му́жъ єя́, до разсвѣта́нія.

Господар її встав зранку, відчинив двері дому і вийшов, щоб іти в дорогу свою: і ось, наложниця його лежить біля дверей дому, і руки її на порозі.

И воста́ му́жъ єя́ зау́тра, и отве́рзе две́ри до́му и изы́де поити́ въ пу́ть сво́й: и се́, жена́ єго́ подло́жница лежа́ше при две́рехъ до́му, и ру́цѣ єя́ на преддве́ріи.

Він сказав їй: вставай, підемо. Але відповіді не було, [тому що вона померла]. Він поклав її на осла, встав і пішов у своє місце.

И рече́ къ не́й: воста́ни, да и́демъ. И не отвѣща́ єму́, бя́ше бо мертва́. И возложи́ ю́ на осля́, и воста́ му́жъ и по́йде на мѣ́сто своє́.

Прийшовши в дім свій, він узяв ніж і, взявши наложницю свою, розрізав її за членами її на дванадцять частин і послав в усі краї Ізраїлеві.

И пріи́де въ до́мъ сво́й, и взя́ но́жъ, и взя́ подло́жницу свою́, и раздроби́ ю́ по удесе́мъ єя́ на двана́десять часте́й, и посла́ я́ во вся́ племена́ Ізра́илева.

Всякий, хто бачив це, говорив: не бувало і не бачено було подібного до цього від дня виходу синів Ізраїлевих із землі Єгипетської до цього дня. [Посланим же від себе людям він дав наказ і сказав: так говоріть усьому Ізраїлю: чи бувало коли подібне до цього?] Зверніть увагу на це, порадьтеся і скажіть.

И бы́сть вся́къ ви́дящій глаго́лаше: не бы́сть, ни ви́дѣно бѣ́ си́це от дне́ изше́ствія сыно́въ Ізра́илевыхъ от земли́ Єги́петскія да́же до дне́ сего́. И заповѣ́да муже́мъ, и́хже посла́, глаго́ля: си́це глаго́лите ко всему́ Ізра́илю: а́ще бы́сть по словеси́ сему́? уста́вите са́ми себѣ́ о не́й совѣ́тъ и глаго́лите.

І вийшли всі сини Ізраїлеві, і зібралася вся громада, як одна людина, від Дана до Вирсавії, і земля Галаадська перед Господом у Массифу.

И изыдо́ша вси́ сы́нове Ізра́илевы, и собра́шася ве́сь со́нмъ я́ко єди́нъ му́жъ, от Да́на и до вирсаві́и, и земля́ Галаа́дска къ Го́сподеви въ Массифу́,

І зібралися [перед Господом] начальники всього народу, всі коліна Ізраїлеві, на зібрання народу Божого, чотириста тисяч піших, що оголюють меч.

и ста́ша предъ лице́мъ Госпо́днимъ вся́ племена́ Ізра́илева въ со́нмѣ люді́й Бо́жіихъ, четы́реста ты́сящъ муже́й пѣ́шихъ воздвиза́ющихъ ору́жія.

І сини Веніамінові почули, що сини Ізраїлеві прийшли в Массифу. І сказали сини Ізраїлеві: скажіть, як відбувалося це зло?

И услы́шаша сы́нове Веніамі́ни, я́ко взыдо́ша сы́нове Ізра́илевы въ Массифу́, и реко́ша сы́нове Ізра́илевы: глаго́лите, гдѣ́ бы́сть зло́ба сія́?

Левит, чоловік тієї убитої жінки, відповів і сказав: я з наложницею моєю прийшов ночувати в Гиву Веніамінову;

И отвѣща́ му́жъ Леві́тинъ, му́жъ жены́ уморе́ныя, глаго́ля: въ гавао́нъ Веніамі́нь пріидо́хъ а́зъ и подло́жница моя́ вита́ти:

і повстали на мене жителі Гиви й оточили через мене дім уночі; мене мали намір убити, і наложницю мою замучили, [наглумившись над нею,] так, що вона померла;

и воста́ша на мя́ му́жіє гавао́нстіи и обыдо́ша мя́ во дворѣ́ но́щію, и хотѣ́ша мя́ уби́ти, и подло́жницу мою́ оби́дѣша и обруга́ша, и у́мре:

я взяв наложницю мою, розрізав її і послав її в усі області володіння Ізраїлевого, тому що вони зробили беззаконня і соромітну справу в Ізраїлі;

и взя́хъ подло́жницу мою́ и раздроби́хъ ю́, и посла́хъ ю́ во вся́ предѣ́лы наслѣ́дія Ізра́илева, я́ко сотвори́ша безу́міє во Ізра́или:

ось усі ви, сини Ізраїлеві, розгляньте цю справу і вирішіть тут.

се́, вси́ вы́ сы́нове Ізра́илевы, дади́те себѣ́ сло́во и совѣ́тъ здѣ́.

І повстав весь народ, як одна людина, і сказав: не підемо ніхто в намет свій і не повернемося ніхто в дім свій;

И воста́ша вси́ лю́діє я́ко єди́нъ му́жъ, глаго́люще: не отъи́детъ му́жъ въ селе́ніє своє́, и не возврати́тся му́жъ въ до́мъ сво́й:

і ось що ми зробимо нині з Гивою: [підемо] на неї за жеребом;

и ны́нѣ сло́во сіє́, є́же сотвори́мъ гавао́ну: взы́демъ на него́ по жре́бію,

і візьмемо по десять чоловік зі ста від усіх колін Ізраїлевих, по сто від тисячі і по тисячі від десяти тисяч, щоб вони принесли харчові припаси для народу, який піде проти Гиви Веніамінової, покарати її за соромітну справу, яку вона зробила в Ізраїлі.

то́кмо во́змемъ по десяти́ муже́й от ста́ во всѣ́хъ племенѣ́хъ Ізра́илевыхъ, и сто́ от ты́сящи, и ты́сяща от тмы́, взя́ти бра́шно лю́демъ исходя́щымъ въ гаваю́ Веніамі́ню, сотвори́ти єму́ по всему́ согрѣше́нію, є́же сотвори́ во Ізра́или.

І зібралися всі ізраїльтяни проти міста одностайно, як одна людина.

И собра́шася вси́ му́жіє Ізра́илевы ко гра́ду, я́ко єди́нъ му́жъ изъ градо́въ исходя́ще,

І послали коліна Ізраїлеві в усе коліно Веніамінове сказати: яка це мерзенна справа зроблена у вас!

и посла́ша племена́ Ізра́илева муже́й во все́ пле́мя Веніамі́не, глаго́люще: ка́я зло́ба сія́ бы́вшая въ ва́съ?

Видайте розбещених тих людей, що у Гиві; ми умертвимо їх і викорінимо зло з Ізраїля. Але сини Веніамінові не хотіли послухати голосу братів своїх, синів Ізраїлевих;

и ны́нѣ дади́те муже́й беззако́нныхъ, и́же въ гаваи́, сыно́въ веліа́ловыхъ, и умертви́мъ и́хъ, и очи́стимъ зло́ от Ізра́иля. И не изво́лиша сы́нове Веніамі́ни послу́шати гла́са бра́тіи своєя́ сыно́въ Ізра́илевыхъ.

а зібралися сини Веніамінові з міст у Гиву, щоб піти війною проти синів Ізраїлевих.

И собра́шася сы́нове Веніамі́ни от градо́въ свои́хъ въ гаваю́, изы́ти на бра́нь къ сыно́мъ Ізра́илевымъ.

І налічилося у той день синів Веніамінових, тих, що зібралися з міст, двадцять шість тисяч чоловік, що оголюють меч; крім того, з жителів Гиви нараховано сімсот добірних;

И сочто́шася сы́нове Веніамі́ни от градо́въ въ то́й де́нь два́десять и пя́ть ты́сящъ муже́й воздвиза́ющихъ ору́жія, кромѣ́ живу́щихъ въ гаваи́:

з усього народу цього було сімсот чоловік добірних, які були лівші, і всі ці, кидаючи з пращ камені у волосину, не кидали мимо.

и́хже сочте́ся се́дмь со́тъ муже́й избра́нныхъ от всѣ́хъ люді́й ободеснору́чныхъ: сі́и вси́ пра́щницы ме́щуще ка́меніє ко вла́су и не погрѣша́юще.

Ізраїльтян же, крім синів Веніамінових, нарахували чотириста тисяч чоловік, які оголюють меч; усі вони були здатні до війни.

И всѣ́хъ муже́й Ізра́илевыхъ сочте́ся, кромѣ́ сыно́въ Веніамі́новыхъ, четы́реста ты́сящъ муже́й воздвиза́ющихъ ору́жіє: вси́ сі́и му́жіє во́ини.

І встали і пішли в дім Божий, і запитали Бога і сказали сини Ізраїлеві: хто з нас першим піде на війну із синами Веніаміна? І сказав Господь: Іуда [піде] попереду.

И воста́ша, и взыдо́ша въ Веѳи́ль, и вопроси́ша Бо́га, и реко́ша сы́нове Ізра́илевы: кто́ от на́съ взы́детъ въ нача́лѣ воєва́ти на сы́ны Веніамі́ни? И рече́ Госпо́дь: Іу́да въ нача́лѣ да взы́детъ во́ждь.

І встали сини Ізраїлеві вранці і розташувалися станом біля Гиви;

И воста́ша сы́нове Ізра́илевы зау́тра и ополчи́шася на гаваю́.

і виступили ізраїльтяни на війну проти Веніаміна, і стали сини Ізраїлеві в бойовий порядок біля Гиви.

И изы́де вся́къ му́жъ Ізра́илевъ на бра́нь съ Веніамі́номъ, и срази́шася съ ни́ми му́жіє Ізра́илевы на бра́ни у гаваи́.

І вийшли сини Веніамінові з Гиви і поклали в той день двадцять дві тисячі ізраїльтян на землю.

И изыдо́ша сы́нове Веніамі́новы изъ гаваи́, и изби́ша во Ізра́или въ то́й де́нь два́десять двѣ́ ты́сящы муже́й на земли́.

Але народ Ізраїльський підбадьорився, і знову стали в бойовий порядок на тім місці, де стояли минулого дня.

И укрѣпи́ся вся́къ му́жъ Ізра́илевъ, и приложи́ша сни́тися на бра́нь на мѣ́сто, идѣ́же снидо́шася въ де́нь пе́рвый.

І пішли сини Ізраїлеві, і плакали перед Господом до вечора, і запитували Господа: чи вступати мені ще у війну з синами Веніаміна, брата мого? Господь сказав: ідіть проти нього.

И взыдо́ша сы́нове Ізра́илевы и пла́кашася предъ Го́сподемъ до ве́чера, и вопроси́ша Го́спода, глаго́люще: а́ще приложи́мъ єще́ приступи́ти на бра́нь къ сыно́мъ Веніамі́нимъ бра́тіямъ на́шымъ? И рече́ Госпо́дь: взы́дите къ ни́мъ.

І підступили сини Ізраїлеві до синів Веніаміна на другий день.

И пріидо́ша сы́нове Ізра́илевы къ сыно́мъ Веніамі́нимъ въ де́нь вторы́й.

Веніамін вийшов проти них з Гиви на другий день, і ще поклали на землю із синів Ізраїлевих вісімнадцять тисяч чоловік, що оголюють меч.

И изыдо́ша сы́нове Веніамі́ни проти́ву и́мъ от гаваи́ въ де́нь вторы́й, и изби́ша єще́ от сыно́въ Ізра́илевыхъ осмьна́десять ты́сящъ муже́й на земли́: сі́и вси́ воздвиза́ющіи ору́жіє.

Тоді всі сини Ізраїлеві і весь народ пішли і прийшли в дім Божий і, сидячи там, плакали перед Господом, і постились у той день до вечора, і принесли всепалення і мирні жертви перед Господом.

И взыдо́ша вси́ сы́нове Ізра́илевы и вси́ лю́діє, и пріидо́ша въ Веѳи́ль, и пла́кашася, и сѣдо́ша та́мо предъ Го́сподемъ, и пости́шася въ то́й де́нь да́же до ве́чера:

І запитували сини Ізраїлеві Господа [у той час ковчег завіту Божого знаходився там,

и вознесо́ша всесожже́ніє спасе́нія предъ Го́сподемъ, я́ко та́мо ківо́тъ завѣ́та Го́спода Бо́га во дни́ о́ны,

і Финеєс, син Єлеазара, сина Ааронового, стояв перед ним]: чи виходити мені ще на війну із синами Веніаміна, брата мого, чи ні? Господь сказав: ідіть; Я завтра віддам його в руки ваші.

и Фінеє́съ сы́нъ Єлеаза́ра сы́на Ааро́ня предстоя́ предъ ни́мъ въ ты́я дни́. И вопроси́ша сы́нове Ізра́илевы Го́спода, глаго́люще: а́ще приложи́мъ взы́ти єще́ на бра́нь къ сыно́мъ Веніамі́нимъ бра́тіямъ на́шымъ, или́ оста́вимъ? И рече́ Госпо́дь: взы́дите, зау́тра преда́мъ и́хъ въ ру́ки ва́шя.

І поставив Ізраїль засідку навколо Гиви.

И поста́виша сы́нове Ізра́илевы подса́ду о́крестъ гаваи́.

І пішли сини Ізраїлеві на синів Веніаміна на третій день і стали в бойовий порядок перед Гивою, як раніше.

И взыдо́ша сы́нове Ізра́илевы къ сыно́мъ Веніамі́нимъ въ де́нь тре́тій: и ополчи́шася на гаваю́ я́ко єди́ною и єди́ною.

Сини Веніамінові виступили проти народу і віддалилися від міста, і почали, як раніше, вбивати з народу на дорогах, з яких одна йде до Вефиля, а друга до Гиви полем, і вбили до тридцяти чоловік з ізраїльтян.

И изыдо́ша сы́нове Веніамі́ни проти́ву лю́демъ и протяго́шася изъ гра́да, и нача́ша убива́ти люді́й уя́звленыхъ, я́коже пе́рвоє и второ́є на путе́хъ, от ни́хже є́сть єди́нъ сходя́й въ Веѳи́ль, а другі́й въ гаваю́ на селѣ́, я́ко три́десять муже́й во Ізра́или.

І сказали сини Веніамінові: вони падають перед нами, як і раніше. А сини Ізраїлеві сказали: побіжимо від них і відволічемо їх від міста на дороги. [І зробили так.]

И реко́ша сы́нове Веніамі́ни: па́даютъ предъ на́ми я́коже и пре́жде. И сы́нове Ізра́илевы реко́ша: побѣжи́мъ и отто́ргнемъ и́хъ от гра́да на пути́. И сотвори́ша та́ко.

І всі ізраїльтяни встали зі свого місця і вишикувалися у Ваал-Фамарі. І засідка Ізраїлева кинулася зі свого місця із західного боку Гиви.

И вси́ му́жіє Ізра́илевы воста́ша от мѣ́ста своєго́ и снидо́шася въ Ваа́лъ-ѳама́рѣ: подса́да же Ізра́илева нахожда́ше от мѣ́ста своєго́ от за́пада гаваи́.

І прийшли до Гиви десять тисяч чоловік добірних з усього Ізраїлю, і почався жорстокий бій; але сини Веніаміна не знали, що має бути їм біда.

И пріидо́ша проти́ву гаваи́ де́сять ты́сящъ муже́й избра́нныхъ от всего́ Ізра́иля, и бра́нь бя́ше тяжка́: и ті́и не разумѣ́ша, я́ко постиза́єтъ и́хъ зло́.

І вразив Господь Веніаміна перед ізраїльтянами, і поклали в той день ізраїльтяни з синів Веніаміна двадцять п’ять тисяч сто чоловік, які оголювали меч.

И порази́ Госпо́дь Веніамі́на предъ сы́ны Ізра́илевыми: и изби́ша сы́нове Ізра́илевы от Веніамі́на въ то́й де́нь два́десять пя́ть ты́сящъ и сто́ муже́й: сі́и вси́ воздвиза́ху ору́жіє.

Коли сини Веніаміна побачили, що вони розбиті, тоді ізраїльтяни поступилися місцем синам Веніаміна, бо сподівалися на засідку, яку вони поставили біля Гиви.

И ви́дѣша сы́нове Веніамі́ни, я́ко пораже́ни су́ть. И да́ша мѣ́сто сы́нове Ізра́илевы Веніамі́ну, поне́же упова́ша на подса́ду, ю́же подсади́ша у гаваи́:

Засідка ж поспішила і кинулася до Гиви, і вступила і вразила все місто мечем.

и подви́жеся подса́да, и устреми́ся на гаваю́, и изби́ша ве́сь гра́дъ о́стріємъ меча́.

Ізраїльтяни поставили із засідкою умовним знаком до нападу дим, що піднімається з міста.

И Ізра́илтяне имя́ху зна́меніє съ подса́дою бра́ни, яви́ти зна́меніє ды́ма изъ гра́да.

Отже, коли ізраїльтяни відступили з місця бою, і Веніамін почав уражати й убив ізраїльтян до тридцяти чоловік і говорив: «знову падають вони перед нами, як і в попередньому бою»,

И возврати́ся Ізра́иль на бра́нь, и Веніамі́нъ нача́ убива́ти я́звеныхъ во Ізра́или до три́десяти муже́й, я́ко реко́ша: па́ки паде́ніємъ па́даютъ предъ на́ми, я́коже и пе́рвая бра́нь.

тоді почав підніматися з міста дим стовпом. Веніамін озирнувся назад, і ось, дим від усього міста піднімається до неба.

И зна́меніє взы́де наипа́че надъ гра́домъ, а́ки сто́лпъ ды́ма: и озрѣ́ся Веніамі́нъ вспя́ть, и се́, взы́де сконча́ніє гра́да до небеси́.

Ізраїльтяни повернулися, а Веніамін злякався, тому що побачив, що прийшла його загибель.

И му́жъ Ізра́илевъ возврати́ся: и потща́шася му́жіє Веніамі́ни, ви́дѣша бо, я́ко пости́же и́хъ зло́,

І побігли вони від ізраїльтян по дорозі до пустелі; але військо переслідувало їх, і ті, що виходили з міст, убивали їх там;

и побѣго́ша предъ сы́ны Ізра́илевыми на пу́ть пусты́ни, бра́нь же пости́же и́хъ, и и́же изъ градо́въ избива́ша и́хъ средѣ́ себе́:

оточили Веніаміна, і переслідували його до Менухи й уражали до самого східного боку Гиви.

и побива́ху Веніамі́на, и гна́ша єго́ от нуа́ вслѣ́дъ єго́ до гаваи́ безъ опочива́нія, и порази́ша єго́ да́же проти́ву гаваи́ на восто́къ со́лнца.

І упало з синів Веніаміна вісімнадцять тисяч чоловік, людей сильних.

И падо́ша от Веніамі́на осмьна́десять ты́сящъ муже́й, сі́и вси́ му́жіє си́льніи.

[Ті, що залишилися,] повернулися і побігли до пустелі, до скелі Риммона, й убили ще [ізраїльтяни] на дорогах п’ять тисяч чоловік; і гналися за ними до Гидома і ще вбили з них дві тисячі чоловік.

И озрѣ́шася оста́вшіи, и побѣго́ша въ пусты́ню къ ка́меню реммо́ню: и пожа́ша от ни́хъ сы́нове Ізра́илевы по стезя́мъ я́ко сте́бліє пя́ть ты́сящъ муже́й, и гна́ша вслѣ́дъ и́хъ до гадаа́ма и изби́ша от ни́хъ двѣ́ ты́сящы муже́й.

Усіх же синів Веніамінових, які упали в той день, було двадцять п’ять тисяч чоловік, які оголювали меч, і всі вони були людьми сильними.

И бы́сть всѣ́хъ па́дшихъ от Веніамі́на въ то́й де́нь два́десять пя́ть ты́сящъ муже́й воздвиза́ющихъ ору́жіє, вси́ сі́и му́жіє си́льніи.

І повернулися [ті, що залишилися,] і втекли в пустелю, до скелі Риммона, шістсот чоловік, і залишалися там у кам’яній горі Риммоні чотири місяці.

И озрѣ́шася оста́вшіи, и вбѣго́ша въ пусты́ню къ ка́меню реммо́ню ше́сть со́тъ муже́й, и сѣдѣ́ша въ ка́мени реммо́ни четы́ри ме́сяцы.

Ізраїльтяни ж знову пішли до синів Веніамінових і вразили їх мечем, і людей у місті, і худобу, й усе, що тільки зустрічалося [у всіх містах], і все, що знаходилося на дорозі міста, спалили вогнем.

Сы́нове же Ізра́илевы возврати́шася къ сыно́мъ Веніамі́нимъ, и изби́ша я́ ору́жіємъ от гра́да внѣ́, да́же и до скота́, и все́ є́же обрѣ́теся во всѣ́хъ градѣ́хъ, и гра́ды вся́ обрѣ́тшыяся пожго́ша огне́мъ.

І поклялися ізраїльтяни в Массифі, говорячи: ніхто з нас не віддасть дочки своєї синам Веніаміна заміж.

И сы́нове Ізра́илевы кля́шася въ Массифѣ́, глаго́люще: му́жъ от на́съ да не да́стъ Веніамі́ну дще́ре своєя́ въ жену́.

І прийшов народ у дім Божий, і сиділи там до вечора перед Богом, і підняли голосне волання, і сильно плакали,

И пріидо́ша лю́діє въ Веѳи́ль и сѣдѣ́ша та́мо до ве́чера предъ Бо́гомъ: и воздвиго́ша гла́съ сво́й, и пла́кашася пла́чемъ ве́ліимъ, и реко́ша:

і сказали: Господи, Боже Ізраїлів! для чого трапилося це в Ізраїлі, що не стало тепер у Ізраїля одного коліна?

вску́ю, Го́споди Бо́же Ізра́илевъ, бы́сть си́це дне́сь во Ізра́или, є́же оскудѣ́ти от Ізра́иля пле́мени єди́ному?

На другий день устав народ вранці, і спорудили там жертовник, і принесли всепалення і мирні жертви.

И бы́сть на у́трія, и обу́трѣша лю́діє, и согради́ша та́мо олта́рь, и вознесо́ша всесожже́ніє спасе́нія, и реко́ша сы́нове Ізра́илевы:

І сказали сини Ізраїлеві: хто не приходив на зібрання перед Господом з усіх колін Ізраїлевих? Бо велике прокляття було проголошено на тих, які не прийшли перед Господом у Массифу, і було сказано, що ті віддані будуть на смерть.

кто́ не взы́де въ со́нмъ от всѣ́хъ племе́нъ Ізра́илевыхъ ко Го́споду? Я́ко вели́ка кля́тва бя́ше не вше́дшымъ ко Го́споду въ Массифу́, глаго́люще: сме́ртію да у́мретъ.

І зласкавилися сини Ізраїлеві над Веніаміном, братом своїм, і сказали: нині відсічене одне коліно від Ізраїля;

И умили́шася сы́нове Ізра́илевы о Веніамі́нѣ бра́тѣ своє́мъ, и реко́ша: изсѣ́чено дне́сь єди́но пле́мя от Ізра́иля:

як вчинити нам з тими, що залишилися з них, стосовно дружин, коли ми поклялися Господом не давати їм дружин з дочок наших?

что́ сотвори́мъ оста́вшымся о жена́хъ? и мы́ кля́хомся Го́сподемъ не да́ти и́мъ от дще́рей на́шихъ въ жены́.

І сказали: чи немає кого з колін Ізраїлевих, хто не приходив перед Господом у Массифу? І виявилося, що з Іависа галаадського ніхто не приходив перед Господом у стан на зібрання.

И реко́ша: кто́ єди́нъ от племе́нъ Ізра́илевыхъ, и́же не взы́де ко Го́споду въ Массифу́? И се́, ни єди́нъ пріи́де въ по́лкъ от Іаві́са Галаа́дова въ со́нмъ.

І оглянули народ, і ось, не було там жодного з жителів Іависа галаадського.

И согля́даша люді́й, и се́, не бя́ше та́мо му́жа от живу́щихъ во Іаві́сѣ Галаа́довѣ.

І послала туди громада дванадцять тисяч чоловік, чоловіків сильних, і дали їм наказ, говорячи: йдіть і знищіть жителів Іависа галаадського мечем, і жінок і дітей;

И посла́ша та́мо со́нмъ двана́десять ты́сящъ муже́й от сыно́въ си́лы и заповѣ́даша и́мъ, глаго́люще: иди́те и избі́йте живу́щыя во Іаві́сѣ Галаа́довѣ ору́жіємъ жены́ и наро́ды:

і ось що зробіть: усякого чоловіка і всяку жінку, що пізнала ложе чоловікове, піддайте закляттю, [а дівчат залишайте живими. І зробили так].

и сіє́ сотвори́те: вся́къ му́жескій по́лъ и вся́ку жену́, позна́вшую ло́же му́жеско, побіє́те: дѣви́цы же снабди́те. И сотвори́ша та́ко.

І знайшли вони між жителями Іависа галаадського чотириста дівчат, які не пізнали ложа чоловікового, і привели їх у стан у Силом, що в землі Ханаанській.

И обрѣто́ша от живу́щихъ во Іаві́сѣ Галаа́довѣ четы́ре ста́ отрокови́цъ дѣ́въ, я́же не позна́ша ло́жа му́жеска: и приведо́ша я́ въ по́лкъ въ Сило́мъ, и́же є́сть въ земли́ Ханаа́ни.

І послала вся громада переговорити із синами Веніаміна, які були в скелі Риммоні, і оголосила їм мир.

И посла́ша ве́сь со́нмъ и глаго́лаша къ сыно́мъ Веніамі́новымъ, и́же въ ка́мени реммо́ни, и призва́ша и́хъ съ ми́ромъ.

Тоді повернулися сини Веніаміна [до ізраїльтян], і дали їм [ізраїльтяни] дружин, яких залишили в живих з жінок Іависа галаадського; але виявилося, що цього було недостатньо.

И возврати́ся Веніамі́нъ къ сыно́мъ Ізра́илевымъ въ то́ вре́мя, и да́ша и́мъ сы́нове Ізра́илевы жены́, я́же жи́во сохрани́ша от дще́рей Іаві́са Галаа́дова: и уго́дно бы́сть и́мъ та́ко.

Народ же жалкував за Веніаміном, що Господь не зберіг цілости колін Ізраїлевих.

И лю́діє умили́шася о Веніамі́нѣ, я́ко сотвори́ Госпо́дь истребле́ніє въ племенѣ́хъ Ізра́илевыхъ.

І сказали старійшини громади: що нам робити з тими, що залишилися, стосовно дружин, бо знищені жінки у Веніаміна?

И реко́ша старѣ́йшины со́нма: что́ сотвори́мъ оста́вшымъ о жена́хъ? я́ко поги́бе от Веніамі́на жена́:

І сказали: спадкоємна земля нехай залишається синам Веніаміна, які вціліли, щоб не зникло коліно від Ізраїля;

и ка́ко бу́детъ наслѣ́діє уцѣлѣ́вшихъ от Веніамі́на, да не поги́бнетъ пле́мя от Ізра́иля?

але ми не можемо дати їм дружин з дочок наших; тому що сини Ізраїлеві поклялися, говорячи: проклятий, хто дасть дружину Веніаміну.

и мы́ не возмо́жемъ да́ти и́мъ же́нъ от дще́рей на́шихъ, я́ко кля́шася сы́нове Ізра́илевы, глаго́люще: про́клятъ дая́й жену́ Веніамі́ну.

І сказали: ось, щороку буває свято Господнє у Силомі, що на північ від Вефиля і на схід від дороги, яка веде від Вефиля в Сихем, і на південь від Левони.

И реко́ша: се́, пра́здникъ Госпо́день въ Сило́мѣ от дні́й во дни́, и́же є́сть от сѣ́вера Веѳи́ля, на восто́къ со́лнца на пути́ восходя́щемъ от Веѳи́ля въ Сихе́мъ, и от ю́га лево́ны.

І наказали синам Веніаміна і сказали: підіть і засядьте у виноградниках,

И заповѣ́даша сыно́мъ Веніамі́нимъ, глаго́люще: иди́те и зася́дите въ віногра́дѣхъ,

і дивіться, коли вийдуть дівчата силомські танцювати в хороводах, тоді вийдіть з виноградників і захопіть собі кожен дружину з дівчат силомських і йдіть у землю Веніамінову;

и у́зрите, и се́, єгда́ изы́дутъ дще́ри живу́щихъ въ Сило́мѣ пляса́ти въ ли́ки, да изы́дете изъ віногра́довъ и восхи́тите му́жъ жену́ себѣ́ от дще́рей Сило́млихъ, и иди́те на зе́млю Веніамі́ню:

і коли прийдуть батьки їхні, або брати їхні зі скаргою до нас, ми скажемо їм: простіть нас за них, бо ми не взяли для кожного з них дружини на війні, і ви не дали їм; тепер ви винні.

и бу́детъ єгда́ пріи́дутъ отцы́ и́хъ или́ бра́тія и́хъ суди́тися къ на́мъ, и рече́мъ и́мъ: поми́луйте на́съ и́ми, я́ко не взя́ му́жъ жены́ своєя́ въ полцѣ́: поне́же вы́ не да́ли єсте́ и́мъ я́ко жре́бій, согрѣши́сте.

Сини Веніаміна так і зробили, і взяли дружин за числом своїм з тих, що були у хороводі, яких вони викрали, і пішли і повернулися в наділ свій, і побудували міста і стали жити в них.

И сотвори́ша та́ко сы́нове Веніамі́ни, и поя́ша жены́ по числу́ своєму́ от пля́шущихъ, я́же восхи́тиша: и отидо́ша и возврати́шася въ наслѣ́діє своє́, и созда́ша гра́ды и всели́шася въ ни́хъ.

У той же час ізраїльтяни розійшлися звідти кожен у коліно своє й у плем’я своє, і пішли звідти кожен у наділ свій.

И отидо́ша отту́ду сы́нове Ізра́илевы въ то́ вре́мя, му́жъ во пле́мя своє́ и въ ро́дъ сво́й: и изы́де отту́ду му́жъ въ наслѣ́діє своє́.

У ті дні не було царя в Ізраїлі; кожен робив те, що йому здавалося справедливим.

И въ ты́я дни́ не бя́ше царя́ во Ізра́или: му́жъ є́же уго́дно предъ очи́ма єго́, творя́ше. Коне́цъ кни́зѣ суді́й Исра́илевыхъ: и́мать въ себѣ́ гла́въ 22.