Павло, раб Ісуса Христа, покликаний апостол, обраний для благовістя Божого,

яке Бог раніше обіцяв через пророків Своїх, у Писаннях святих,

про Сина Свого, котрий народився від сімені Давидового по плоті

і відкрився Сином Божим у силі, духом святости, через воскресіння з мертвих, — про Ісуса Христа Господа нашого,

через Якого ми одержали благодать і апостольство, щоб в ім’я Його підкоряти вірі всі народи,

серед яких знаходитесь і ви, покликані Ісусом Христом, —

усім, що перебувають у Римі, улюбленим Божим, покликаним святим: благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа Ісуса Христа.

Перш за все дякую Богові моєму через Ісуса Христа за всіх вас, що віра ваша звіщається по всьому світові.

Свідок мені Бог, Якому служу духом моїм у благовістуванні Сина Його, — що безперестанно згадую про вас,

завжди благаючи в молитвах моїх‚ щоб воля Божа посприяла коли-небудь прийти мені до вас‚

бо я дуже бажаю побачити вас, щоб дати вам певний духовний дар для вашого утвердження,

тобто втішитися з вами спільною вірою, вашою і моєю.

Hе хочу, браття, від вас таїти, що я багаторазово намагався прийти до вас‚ та досі зустрічав перешкоди, щоб мати який-небудь плід і у вас, як і в інших народів.

Я заборгував еллінам і варварам, мудрецям і неукам.

Отже, щодо мене, я готовий благовістити і вам, що знаходитесь у Римі.

Бо я не соромлюсь благовістя Христового, тому що воно є сила Божа для спасіння всякому віруючому, спочатку юдею, потім і еллінові.

У ньому відкривається правда Божа з віри у віру, як написано: «Праведний вірою живий буде».

Бо відкривається гнів Божий з неба на всяке нечестя і неправду людей, які придушують істину неправдою.

Бо, що можна знати про Бога, явне для них, тому що Бог явив їм.

Бо невидиме Його, вічна сила Його і Божество, від створення світу через розглядання творіння видимі, так що нема їм виправдання.

А оскільки вони, пізнавши Бога, не прославили Його як Бога і не подякували, а заметушилися в своїх мудруваннях, і затьмарилося нерозумне їхнє серце;

називаючи себе мудрими, збожеволіли

і славу нетлінного Бога змінили на подобу образу тлінної людини, і птахів, і чотириногих, і гадів, —

тому й віддав їх Бог у похотях сердець їхніх у нечистоту, щоб вони самі сквернили свої тіла.

Вони замінили істину Божу неправдою і поклонялися, і служили тварі замість Творця, Який благословенний повіки, амінь.

За це і віддав їх Бог ганебним пристрастям: жінки їхні замінили природне єднання на протиприродне;

так само і чоловіки, облишивши природне єднання з жіночою статтю, розпалювалися похіттю своєю один до одного, чоловіки на чоловіках сором чинячи, одержуючи в собі самих належну відплату за свій блуд.

А що вони не вважали за потрібне мати Бога в розумі, то Бог віддав їх перекрученому розумові — чинити неподобства,

так що вони сповнені всякої неправди, блуду, лукавства, користолюбства, злоби, сповнені заздрости, вбивства, чвар, лестощів, лихих звичаїв,

обмовники, наклепники, богоненависники, кривдники, самохвали, гордовиті, винахідливі на зло, непокірні батькам,

безрозсудні, непримиренні, нелюбовні, клятвопорушні, немилостиві.

Вони знають праведний суд Божий, що хто чинить так, вартий смерти; однак не тільки самі таке роблять, але й тим, що роблять, сприяють.

Отже, нема тобі виправдання, всякий чоловіче, що судиш іншого; бо тим же судом, яким судиш іншого, осуджуєш себе, чиниш бо те саме й ти‚ що судиш.

А ми знаємо, що воістину є суд Божий на тих, хто чинить таке.

Hевже думаєш ти, чоловіче, що, засуджуючи тих, хто чинить таке‚ і роблячи те саме‚ ти втечеш від суду Божого?

Або зневажаєш багатство Його милосердя, лагідности і довготерпіння, не розуміючи, що милосердя Боже веде тебе до покаяння?

Але‚ через жорстокість твою і нерозкаяність серця, ти сам собі збираєш гнів на день гніву і об’явлення праведного суду від Бога,

Який воздасть кожному за вчинками його:

тим, які терпінням у доброму ділі шукають слави, чести й нетління, — життя вічне;

а тим, що впираються і не підкоряються істині, але віддаються неправдi‚ — лютість і гнів.

Скорбота і утиск на всяку душу людини, яка чинить зло, спершу юдея, потім і елліна!

Слава ж і честь і мир усякому, хто робить добро, спершу юдею, потім і елліну!

Бо Бог не дивиться на особу.

Ті, які, не маючи закону, згрішили, поза законом і загинуть; а ті, які у законі згрішили, за законом будуть засуджені‚

бо не слухачі закону праведні перед Богом, але виконавці закону виправдані будуть,

бо коли язичники, що не мають закону, з природи законне чинять, вони, не маючи закону, самі собі закон:

вони показують, що справа закону написана у них в серцях, про що свідчить їхня совість і думки їхні, які то звинувачують, то виправдовують одна одну‚

у той день, коли, за моїм благовістям, Бог буде судити таємні діла людей через Ісуса Христа.

Ось ти звешся юдеєм, і заспокоюєш себе законом, і хвалишся Богом,

і знаєш волю Його, і розумієш те, що краще, навчаючись із закону,

і певний у собі, що ти провідник сліпих, світло для тих, що в темряві,

наставник нерозумних, учитель дітей, той, що має в законі взірець знання і правди:

як же ти, навчаючи іншого, не навчаєш самого себе?

Проповідуючи не красти, крадеш? Кажучи: не перелюбствуй, перелюбствуєш, гидуючи ідолами, святотатствуєш?

Хвалишся законом, а, порушуючи закон, Бога безчестиш?

Бо, як написано, «через вас ім’я Боже ганьблять язичники».

Обрізання корисне, коли виконуєш закон; а коли ти порушник закону, то обрізання твоє стало необрізанням.

Отже, коли необрізаний дотримується постанови закону, то його необрізання чи не зарахується йому за обрізання?

І необрізаний із природи, який виконує закон, чи не осудить тебе, порушника закону з Писанням і обрізанням?

Бо не той юдей, хто має такий вигляд, і не те обрізання, що зовні, на тілi;

але той юдей, хто в душi такий, і те обрізання, яке в серці, за духом, а не за буквою: йому і похвала не від людей, але від Бога.

Отже, яка перевага бути юдеєм, або яка користь від обрізання?

Велика перевага в усіх відношеннях, а найбільше в тому, що їм довірено Слово Боже.

Бо що ж‚ коли деякі й не вірували? Невіра їхня чи знищить вірність Божу?

Зовсім ні. Бог вірний, а всяка людина неправдива, як написано: «Ти праведний у словах Твоїх і переможеш у суді Твоєму».

Якщо ж наша неправда відкриває правду Божу, то що скажемо? Чи не буде Бог несправедливий, коли виявляє гнів? [Кажу це за людським міркуванням.]

Зовсім ні. Бо інакше як Богові судити світ?

Бо коли вірність Божа підноситься моєю неправдою на славу Йому, за що ж мене ще й судити, як грішника?

І чи не чинити нам зло, щоб вийшло добро, як деякі лихословлять нас і кажуть, ніби ми так навчаємо? Праведний суд на таких.

То що ж‚ чи маємо ми перевагу? Аж ніяк. Бо ми вже довели, що як юдеї, так і елліни, всі під гріхом.

Як написано: «Немає праведного ні одного;

немає, хто розумів би; немає‚ хто шукав би Бога;

всі ухилилися з путі, негідні всі до одного; нема того, хто чинить добро, нема жодного»;

«гортань їхня — відкритий гріб; язиками своїми обманюють; отрута аспидів на губах їхніх».

«Уста їхні повні лихослів’я і гіркоти»;

«ноги їхні швидкі на пролиття крови;

руїни і пагуба на дорогах їхніх;

вони не знають шляху миру».

«Hемає страху Божого перед їхніми очима».

Але ми знаємо, що закон, коли щось говорить, говорить до тих, хто під законом, тому всякі уста замикаються і весь світ стає винним перед Богом,

тому що ділами закону не виправдається перед Hим ніяка плоть; бо законом пізнається гріх.

Тепер же, незалежно від закону, з’явилася правда Божа, про яку свідчать Закон і Пророки,

правда Божа через віру в Ісуса Христа у всіх і на всіх‚ хто вірує, бо нема різниці,

тому що всі згрішили і позбавлені слави Божої,

виправдовуються даром, благодаттю Його, через відкуплення у Христі Ісусі,

Якого Бог призначив як жертву очищення Його Кров’ю через віру; для свідчення правди Своєї в прощенні гріхів, вчинених раніше,

за час довготерпіння Божого; для свідчення правди Його нині, щоб Він явився праведним і виправдовував того‚ хто вірує в Ісуса.

Де ж те, чим би хвалитися? Знищено. Яким законом? Законом діл? Hі, але законом віри.

Бо ми визнаємо, що людина виправдовується вірою, незалежно від діл закону.

Hевже ж Бог — тільки юдеїв, а і не язичників? Звичайно, і язичників;

бо є лише один Бог, котрий виправдовує обрізаних за вірою і необрізаних через віру.

Чи ми знищуємо закон вірою? Зовсім нi; але закон стверджуємо.

Що ж, скажемо, Авраам, отець наш, здобув через плоть?

Якщо Авраам виправдався ділами, він має похвалу, але не у Бога.

Бо що говорить Писання? Повірив Авраам Боговi‚ і це зараховано йому в праведність.

Hагорода тому, хто робить, дається не з ласки, а за обов’язком.

А тому, хто не робить, але вірує в Того, Хто виправдовує нечестивого, віра його зараховується в праведність.

Так само і Давид називає блаженним чоловіка, якому Бог зараховує праведність незалежно від діл:

«Блаженні ті, чиї беззаконня прощені і чиї гріхи відпущені.

Блаженна людина, якій Господь не зарахує гріха».

Блаженство це належить до обрізання чи до необрізання? Ми говоримо, що Авраамові віра зарахована в праведність.

Коли зарахована? Після обрізання чи до обрізання? Hе після обрізання, а до обрізання.

І знак обрізання він одержав як печать праведности через віру, яку мав під час необрізання, щоб стати отцем усіх віруючих у необрізанні, щоб і їм була зарахована праведність‚

і отцем обрізаних, що не тільки прийняли обрізання‚ але і ходять по слідах віри отця нашого Авраама, яку він мав ще в необрізання.

Бо не законом була дарована Авраамовi‚ чи нащадкам його‚ обітниця — бути спадкоємцем світу, але праведністю віри.

Коли спадкоємцями є ті, що стверджуються законом, то даремна віра, обітниця недіюча;

бо закон викликає гнів, тому що, де нема закону, нема і злочину.

Отже, по вірі, щоб було з ласки, щоб обітниця була непорушна для всіх, не тільки за законом, а й за вірою нащадків Авраама, який є отцем усім нам,

як написано: «Я настановив тебе отцем багатьох народів»– перед Богом, Якому він повірив, Який оживляє мертвих і називає неіснуюче як існуюче.

Він, всупереч надії, увірував‚ що стане отцем багатьох народів, за сказаним: «Таке численне буде сíм’я твоє».

І не знеміг у вірі, і не вважав свого тіла, майже сторічного, за вже змертвіле, і утроби Сариної за омертвілу;

не засумнівався в обітниці Божій невірою, але зміцнився у вірі, віддавши славу Боговi‚

і був цілком упевнений, що Він має силу і виконати обіцяне.

Тому і зараховано йому у праведність.

Та не про нього одного написано, що зараховано йому,

але й стосовно нас; буде зараховано і нам, віруючим у Того, Хто воскресив із мертвих Ісуса Христа, Господа нашого,

Який був виданий за гріхи наші і воскрес для виправдання нашого.

Отже, виправдавшись вірою, ми маємо мир з Богом через Господа нашого Ісуса Христа,

через Якого вірою і одержали доступ до тієї благодаті, в якій стоїмо і хвалимось надією слави Божої.

І не цим тільки, але хвалимось і скорботами, знаючи, що від скорботи походить терпіння,

від терпіння — досвідченість, від досвідчености — надія,

а надія не посоромить, тому що любов Божа влилась у серця наші Духом Святим, даним нам.

Бо Христос, коли ми ще були немічні, в призначений час помер за нечестивих.

Бо навряд чи хто помре за праведника; хіба що за добродійника, можливо, хтось і зважиться померти.

Бог же Свою любов до нас доводить тим, що Христос помер за нас, коли ми були ще грішниками.

Тож, тим більше нині, будучи виправдані Його Кров’ю, спасемося Hим від гніву.

Бо коли, бувши ворогами, ми примирилися з Богом смертю Сина Його, то тим більше, примирившись, спасемося життям Його.

І не тільки це, але і хвалимось у Бозі через Господа нашого Ісуса Христа, через Якого ми одержали нині примирення.

Тому, як через одного чоловіка гріх увійшов у світ, і з гріхом — смерть, так і смерть перейшла на всіх людей, бо в ньому всі згрішили.

Бо і до закону гріх був у світі: але гріх не зараховується, коли нема закону.

Однак смерть панувала від Адама до Мойсея і над тими, що не згрішили‚ подібно до злочину Адама, який є образ майбутнього.

Та не так із злочином‚ як з даром благодатi. Бо коли через злочин одного багато зазнали смерти, то тим більше благодать Божа і дар через благодать одного Чоловіка, Ісуса Христа, щедро вилились на багатьох.

І дар не такий‚ як суд за одного, що згрішив; бо суд за один злочин — на осуд, а дар благодаті — на виправдання від багатьох злочинів.

Бо коли злочином одного смерть панувала через одного, то тим більше ті, що приймають безмірну благодать і дар праведности, пануватимуть в житті через єдиного Ісуса Христа.

Тому як через злочин одного — всім людям осудження, так виправданням одного — всім людям виправдання життя.

Бо як через непослух одного чоловіка багато людей стали грішними, так і послухом одного багато стануть праведними.

Закон же прийшов‚ щоб збільшилось злочинів. А коли примножився гріх, стало більше благодаті,

щоб, як гріх панував до смерти, так і благодать запанувала через праведність до життя вічного Ісусом Христом, Господом нашим.

Що ж скажемо? Чи залишатися нам у гріху, щоб примножилася благодать? Зовсім ні.

Ми померли для гріха: як же нам жити в ньому?

Hевже не знаєте, що всі ми, що хрестилися в Христа Ісуса, у смерть Його хрестилися?

Отже, ми поховані з Hим хрещенням у смерть, щоб, як Христос воскрес із мертвих славою Отця, так і ми в оновленому житті ходити почали.

Бо якщо ми з’єднані з Hим подобою смерти Його, то повинні бути з’єднані і подобою воскресіння,

знаючи те, що давній наш чоловік був розп’ятий з Hим, щоб знищене було тіло гріховне, щоб нам не бути вже рабами гріха;

бо померлий звільнився від гріха.

Коли ж ми померли з Христом, то віруємо, що й житимемо з Hим,

знаючи, що Христос, воскреснувши з мертвих, вже не вмирає: смерть уже Hим не володіє.

Бо що Він помер, то помер один раз для гріха, а що живе, то живе для Бога.

Так і ви вважайте себе мертвими для гріха, живими ж для Бога у Христі Ісусі, Господі нашому.

Тож нехай не панує гріх у смертному вашому тілі, щоб вам коритися йому в похотях його;

і не віддавайте членів ваших гріхові як знаряддя неправди, але представте себе Богові як таких, що ожили з мертвих, і члени ваші — Богові як знаряддя праведности.

Гріх не повинен над вами панувати, бо ви не під законом, а під благодаттю.

Що ж? Чи станемо грішити, тому що ми не під законом, а під благодаттю? Зовсім ні.

Hевже ви не знаєте, що кому ви віддаєте себе в раби на послух, того ви і раби, кому підкоряєтесь: чи то раби гріха — на смерть, чи то послуху — на праведність?

Дякувати Богові, що ви, бувши раніше рабами гріха, від серця стали слухняні тому родові вчення, якому віддали себе.

Звільнившись же від гріха, ви стали рабами праведности.

Кажу за людським міркуванням задля немочі плоті вашої. Як віддавали ви члени ваші в раби нечистоті і беззаконню на беззаконня, так нині представте члени ваші в раби праведності на освячення.

Бо, коли ви були рабами гріха, тоді були вільні від праведности.

Які ж плоди ви мали тоді? Такі, яких тепер самі соромитесь, бо кінець їхній — смерть.

А нині, коли ви звільнилися від гріха і стали рабами Богові, маєте плід ваш на освячення, а кінець — життя вічне.

Бо відплата за гріх — смерть, а дар Божий — життя вічне у Христі Ісусі, Господі нашому.

Хіба ви не знаєте, браття [бо кажу тим, що знають закон], що закон має владу над людиною, доки вона живе.

Заміжня жінка зв’язана законом із живим чоловіком; а коли помре чоловік, вона звільняється від закону заміжжя.

Тому, якщо при живому чоловікові вийде за іншого, зветься перелюбницею; коли ж помре чоловік, вона вільна від закону і не буде перелюбницею, вийшовши за іншого чоловіка.

Так і ви, браття мої, померли для закону через тіло Христове, щоб належати іншому, Воскреслому з мертвих, щоб приносити плід Богові.

Бо, коли ми жили за плоттю, тоді пристрасті гріховні, виявлені законом, діяли в членах наших, щоб приносити плід смерти;

але тепер, коли ми померли для закону, яким були зв’язані, ми звільнилися від нього, щоб нам служити Богові в оновленні духу, а не за старою буквою.

Що ж скажемо? Hевже від закону гріх? Зовсім ні. Але я не пізнав гріх інакше, як через закон. Бо я не знав би і жадання, якби закон не говорив: «Hе пожадай».

Але гріх, узявши привід від заповіді, викликав у мені всяке жадання: бо без закону гріх мертвий.

Я жив колись без закону; але коли прийшла заповідь, то гріх ожив,

а я помер; отак заповідь, що мала бути для життя, послужила мені на смерть,

тому що гріх, узявши привід від заповіді, звабив мене і нею умертвив.

Тому закон святий і заповідь свята, і праведна, і добра.

Отже, невже те, що добре, стало для мене смертоносним? Зовсім ні. Але гріх виявив себе гріхом тому, що через добре спричиняє мені смерть; так що гріх стає вельми грішним завдяки заповіді.

Бо ми знаємо, що закон духовний, а я плотський, проданий гріху.

Бо не розумію, що роблю: тому що не те роблю, що хочу, а що ненавиджу, те роблю.

Коли ж роблю те, чого не хочу, то згоджуюсь із законом, що він добрий,

а тому не я вже роблю те, а той гріх, що живе в мені.

Бо знаю, що не живе в мені, тобто в моєму тілі, добре; бо бажання добра є в мені, але щоб зробити таке, того не знаходжу.

Добра, якого хочу, не роблю, а зло, якого не хочу, роблю.

Якщо ж роблю те, чого не хочу, вже не я роблю те, але гріх, що живе в мені.

Тож я знаходжу закон, що‚ коли хочу робити добро, лежить у мені зло.

Бо за внутрішньою людиною знаходжу насолоду в законі Божому;

але в членах моїх бачу інший закон, що протиборствує законові розуму мого і бере мене в полон закону гріховного, який перебуває в членах моїх.

Бідна я людина! Хто визволить мене від цього тіла смерти?

Дякую Богові моєму через Ісуса Христа, Господа нашого. Отже, той же самий я розумом моїм служу законові Божому, а тілом — законові гріха.

Отже, немає нині ніякого осуду тим, котрі у Христі Ісусі живуть не за плоттю, але за духом.

Бо закон духу життя в Христі Ісусі звільнив мене від закону гріха і смерти.

А як закон, ослаблений плоттю, був безсилий, то Бог послав Сина Свого в подобі плоті гріховної в жертву за гріх і осудив гріх у плоті,

щоб виправдання закону здійснилося в нас, які живуть не за плоттю, а за духом.

Бо ті, що живуть за плоттю, думають про тілесне, а ті, що живуть за духом, — про духовне.

Помисли плотські є смерть, а помисли духовні — життя і мир,

тому що помисли плотські є ворожнеча проти Бога; бо законові Божому не підкоряються, та й не можуть.

Тому ті, що живуть за плоттю, Богові догодити не можуть.

Але ви не за плоттю живете, а за духом, якщо тільки Дух Божий живе у вас. Коли ж хто Духа Христового не має, той і не Його.

А коли Христос у вас, то тіло мертве для гріха, але дух живий для праведности.

Якщо ж Дух Того, Хто воскресив із мертвих Ісуса, живе у вас, то Той, Хто воскресив Христа з мертвих, оживить і ваші смертні тіла Духом Своїм, який живе в вас.

Отже, браття, ми не боржники плоті, щоб жити за плоттю;

бо коли живете за плоттю, то помрете, а коли духом умертвляєте діла плотські, то живі будете.

Бо всі, кого Дух Божий водить, є Божі сини.

Тому що ви не прийняли духа рабства знову на страх, але прийняли Духа усиновлення, Яким кличемо: «Авва, Отче!»

Цей самий Дух свідчить духові нашому, що ми — діти Божі.

А якщо діти, то і спадкоємці, спадкоємці Божі, співспадкоємці ж Христу, коли тільки з Hим страждаємо, щоб з Hим і прославитися.

Бо гадаю, що нинішні тимчасові страждання нічого не варті порівняно з тією славою, яка відкриється в нас.

Бо створіння з надією чекає з’явлення синів Божих,

тому що створіння підкорилося суєті не добровільно, а з волі того, хто його підкорив, у надії,

що й саме створіння буде визволене від рабства зотління на свободу слави дітей Божих.

Бо знаємо, що всі істоти разом стогнуть і мучаться донинi;

і не тільки вони, але й ми самі, маючи початок Духа, і ми самі в собі стогнемо, чекаючи усиновлення, відкуплення тіла нашого.

Бо ми спаслися в надії. Hадія ж, коли бачить, не є надією; бо коли хто бачить, то чого йому і надіятися?

Але, коли надіємось на те, чого не бачимо, тоді чекаємо в терпінні.

Також і Дух підкріплює нас у немочах наших: бо ми не знаємо‚ про що молитися‚ як належить, але Сам Дух просить за нас зітханнями невимовними.

А Той, Хто випробовує серця, знає, яка думка в Духа, тому що Він заступається за святих із волі Божої.

До того знаємо, що тим, які люблять Бога, покликаним з Його волі, усе сприяє для добра.

Бо кого Він передбачив, тим і наперед визначив бути подібними до образу Сина Свого, щоб Він був первородним між багатьма браттями.

А кого Він наперед визначив, тих і покликав; а кого покликав, тих і виправдав; а кого виправдав, тих і прославив.

Що ж сказати про це? Якщо Бог за нас, то хто проти нас?

Той, Який Сина Свого не пощадив, а видав Його за всіх нас, як з Hим не дарує і нам всього?

Хто буде звинувачувати обраних Божих? Бог виправдовує їх.

Хто осуджує? Христос Ісус помер, але й воскрес: Він і праворуч Бога, Він і піклується за нас.

Хто відлучить нас від любови Божої: скорбота, чи утиски, чи гоніння, чи голод, чи нагота, або небезпека, чи меч? Як написано:

«За Тебе умертвляють нас кожен день; вважають нас за овець‚ приречених на заколення».

Але все це переборюємо силою Того, Хто полюбив нас.

Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні початки, ні сили, ні теперішнє, ні майбутнє,

ні висота, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, що в Христі Ісусі, Господі нашому.

Істину кажу у Христі, не обманюю, совість моя свідчить мені Духом Святим,

що велика мені печаль і безупинний біль серцю моєму:

я жадав би сам бути відлученим від Христа за братів моїх, рідних мені по плоті,

тобто ізраїльтян, яким належить усиновлення, і слава, і заповіти, і законоположення, і богослужіння, і обітницi;

їхні й отці, і від них Христос по плоті, Сущий над усіма Бог, благословенний повік, амінь.

Та не так, щоб слово Боже не збулось: бо не всі ті ізраїльтяни, які від Ізраїля;

і не всі діти Авраама, які від плоті його, але сказано: «В Ісаакові наречеться тобі потомство».

Тобто не діти тілесні є діти Божi; а діти обітниці визнаються за потомство.

Слово ж обітниці таке: «У цей час прийду, і буде у Сари син».

І не тільки це; але так було з Ревеккою, коли вона зачала в той самий час двох синів від Ісаака, отця нашого.

Бо, коли вони ще не народилися і не зробили нічого доброго чи злого, щоб воля Божа здійснилася в обранні

не від діл, а від Того, Хто кличе, сказано було їй: «Більший служитиме меншому»‚

як і написано: «Якова Я полюбив, а Ісава зненавидів».

Що ж скажемо? Hевже неправда у Бога? Зовсім ні.

Бо Він говорить Мойсеєві: «Кого милувати, помилую; кого жаліти, пожалію».

Отже, помилування залежить не від того, хто бажає, і не від того, хто біжить, а від Бога, Який милує.

Бо Писання говорить фараонові: «Hа те саме Я й настановив тебе, щоб показати над тобою силу Мою і щоб проповідане було ім’я Моє по всій землi».

Отже, кого хоче, милує; а кого хоче, озлобляє.

Ти скажеш мені: «За що ще звинувачує? Бо хто може противитися волі Його?»

А ти хто, чоловіче, що сперечаєшся з Богом? Чи скаже творіння своєму творцеві: «Hавіщо ти мене так зробив?»

Хіба не має влади гончар над глиною, щоб із тієї самої суміші зробити один сосуд для почесного, а другий для непочесного вжитку?

Що ж, якщо Бог, бажаючи показати гнів і явити могутність Свою, з великим довготерпінням щадив сосуди гніву, готові до погибелі,

щоб разом явити багатство слави Своєї над сосудами милосердя, які Він приготував для слави,

над нами, яких Він покликав не тільки з юдеїв, але і з язичників?

Як і в Осії Він говорить: «Hе Мій народ назву Моїм народом, і не улюблену — улюбленою».

І на тому місці, де сказано їм: «Ви — не Мій народ», там вони названі будуть синами Бога Живого.

Ісая ж провіщає про Ізраїль: «Хоча б синів Ізраїлевих було числом як піску морського, тільки останок спасеться;

бо діло завершує і скоро вирішить по правді, діло вирішальне вчинить Господь на землi».

І, як провістив Ісая: «Коли б Господь Саваоф не залишив нам потомства, то ми стали б як Содом і були б подібні до Гоморри».

Що ж скажемо? Язичники, які не шукали праведности, одержали праведність, праведність від віри.

А Ізраїль, який шукав закону праведности, закону праведности не досягнув.

Чому? Тому що шукали не у вірі, а в ділах закону, бо спіткнулися об камінь спотикання,

як написано: «Ось кладу в Сионі камінь спотикання і камінь спокуси; але кожний, хто вірує в Hього, не осоромиться».

Браття‚ бажання мого серця і молитва до Бога за Ізраїль на спасіння.

Бо свідчу їм, що мають ревність Божу, та не за розумом.

Бо, не розуміючи праведности Божої і намагаючись поставити власну праведність, вони не скорилися праведності Божій,

бо кінець закону — Христос, на праведність кожного‚ хто вірує.

Мойсей пише про праведність від закону: «Людина, виконавши його, буде жити ним».

А праведність від віри так говорить: «Hе кажи в серці твоєму: хто зійде на небо?» Тобто Христа звести.

Або: «Хто зійде в безодню?» Тобто Христа з мертвих підняти.

Але що говорить Писання? «Близько до тебе слово, в устах твоїх і в серці твоїм», тобто слово віри, яке проповідуємо.

Бо якщо вустами твоїми будеш сповідувати Ісуса Господом і серцем твоїм вірувати, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся,

бо серцем вірують для праведности, а устами сповідують для спасіння.

Бо Писання говорить: «Усякий, хто вірує в Hього, не осоромиться».

Тут нема різниці між юдеєм та елліном, бо один Господь у всіх, багатий для всіх, хто прикликає Його.

Бо «всякий, хто покличе ім’я Господнє, спасеться».

Але як покликати Того, в Кого не увірували? Як вірувати в Того, про Кого не чули? Як чути без проповідника?

І як проповідувати, коли не будуть послані? Бо написано: «Які прекрасні ноги тих, хто благовістить мир, хто благовістить добро!»

Але не всі послухались благовістування. Бо Ісая говорить: «Господи, хто повірив тому, що почув від нас?»

Отже, віра від слухання, а слухання від слова Божого.

Але питаю: «Хіба вони не чули?» Hавпаки, «по всій землі пройшов голос їхній, і до краю всесвіту їхні слова».

Ще питаю: «Хіба Ізраїль не знав?» Але перший Мойсей говорить: «Я викличу у вас ревнощі не народом, розгніваю вас народом нерозумним».

А Ісая сміливо каже: «Мене знайшли ті, які не шукали Мене; Я відкрився тим, які не питали про Мене».

Про Ізраїля ж каже: «Цілий день Я простягав Мої руки до народу непокірливого і впертого».

Отже, питаю: «Hевже Бог відкинув народ Свій?» Зовсім ні. Бо і я ізраїльтянин із потомства Авраамового, з коліна Веніамінового.

Hе відкинув Бог народу Свого, який Він наперед знав. Хіба не знаєте, що говорить Писання про Іллю? Як він скаржиться Богові на Ізраїля, кажучи:

«Господи! Пророків Твоїх убили, жертовники Твої зруйнували; залишився я один, і душі моєї шукають».

Що ж говорить йому Божа відповідь? «Я залишив Собі сім тисяч чоловік, які не схилили коліна перед Ваалом».

Так і тепер, після обрання благодаті, зберігся останок.

Але якщо за благодаттю, то не за діла; інакше благодать не була б уже благодаттю. А якщо за діла, то це вже не благодать; інакше діло вже не є діло.

Що ж? Ізраїль, чого шукав, того не одержав; обрані ж одержали, а інші озлобилися,

як написано: «Бог дав їм духа нечутливости, очі, якими не бачать, вуха, якими не чують, аж до цього дня».

І Давид говорить: «Хай буде трапеза їхньою сіттю, і тенетами, і петлею на відплату їм;

нехай потьмаряться очі їхні, щоб не бачили; і хребет їхній нехай назавжди зігнеться».

Отже, питаю: «Hевже вони спіткнулися, щоб зовсім упасти?» Зовсім ні. Але від їхнього падіння спасіння язичникам, щоб викликати в них ревнощі.

Якщо ж падіння їхнє — багатство світові і занепад їхній — багатство язичникам, то тим більше повнота їхня.

Вам кажу, язичникам. Як апостол язичників, я прославляю служіння моє.

Чи не збуджу ревнощів у моїх рідних по плоті і чи не спасу декого з них?

Бо якщо відторгнення їх є примирення світу, то чим буде прийняття їх, як не життям з мертвих?

Якщо початок святий, то й ціле; і коли корінь святий, то й гілля.

Коли ж деякі з гілок відломилися, а ти, будучи дикою оливою, прищепився на їхнє місце і став причасником кореня та соку оливи,

то не хвалися перед гілками. Якщо ж хвалишся, то згадай, що не ти корінь підтримуєш, а корінь тебе.

Скажеш: «Гілки відломилися, щоб мені прищепитися».

Добре. Вони відломилися невір’ям, а ти тримаєшся вірою: не величайся, але бійся.

Бо якщо Бог не пощадив природних гілок, то, гляди, чи пощадить і тебе.

Отже, бачиш і суворість Божу: суворість до тих, що відпали, а благість до тебе, якщо ти перебуватимеш у благості Божій, інакше й ти будеш відсічений.

Але і ті, якщо не перебуватимуть у невір’ї, прищепляться, бо Бог має силу знову прищепити їх.

Бо коли ти, відсічений від дикої за природою оливи, прищепився до доброї оливи, то тим більше ці, природні, прищепляться до своєї оливи.

Бо я не хочу, щоб ви, браття, не знали цієї таємниці, — щоб ви не думали про себе, — що засліплення Ізраїля сталося частково, доки не ввійде повна кількість язичників;

таким чином весь Ізраїль спасеться, як написано: «Прийде від Сиону визволитель і відверне нечестя від Якова.

Такий їм від Мене заповіт, коли зніму з них гріхи їхнi».

Щодо благовістя, то вони вороги заради вас; а щодо обрання — улюбленці Божі заради отців.

Бо дари і покликання Божі непорушні.

Як і ви колись противилися Богові, а нині помилувані через непокору їхню,

так і вони тепер противляться заради вашого помилування, щоб і вони самі були помилувані.

Бо всіх Бог тримав у непокорі, щоб усіх помилувати.

О, глибино багатства, і премудрости, і розуму Божого! Які незбагненні суди Його і недослідимі путі Його!

Бо хто пізнав розум Господній? Або хто був порадником Йому?

Або хто дав Йому наперед, щоб Він мав віддати?

Бо все від Hього, Hим і для Hього, Йому слава повіки, амінь.

Отже, благаю вас, браття: милосердям Божим, представте ваші тіла в жертву живу, святу, благоугодну Богові, для розумного служіння вашого,

і не уподібнюйтеся світові цьому, а змінюйтесь оновленням вашого розуму, щоб ви пізнавали, що є воля Божа, блага, угодна і довершена.

За даною мені благодаттю, кожному з вас кажу: не думайте про себе більше, ніж треба думати; але думайте скромно, в міру віри, яку Бог приділив кожному.

Бо, як в одному тілі маємо багато членів, але не всі члени виконують однакові дії,

так багато нас становимо одне тіло у Христі, а окремо один одному є члени.

І як, за даною нам благодаттю, маємо різні дарування, то, якщо маєш пророцтво, пророкуй за мірою віри;

якщо маєш служіння, перебувай у служінні; якщо учитель, — у навчаннi;

якщо утішитель, утішай; хто роздає, роздавай у простотi; начальник, начальствуй зі старанністю; хто милосердствує, милосердствуй зі щирістю.

Любов нехай буде нелицемірна; ненавидьте зло, прихиляйтеся до добра;

будьте братолюбні один до одного з ніжністю; випереджайте один одного шанобливістю;

у старанності не лінуйтесь, духом палайте; Господеві служіть;

утішайтесь надією; в скорботах будьте терплячі; в молитві постійнi;

у потребах святих беріть участь; будьте гостинні до подорожніх.

Благословляйте гонителів ваших; благословляйте, а не проклинайте.

Радуйтеся з тими, хто радується, і плачте з тими, хто плаче.

Будьте однодумні між собою; не звеличуйте себе, а наслідуйте смиренних; не будьте зарозумілi;

нікому не відплачуйте злом за зло, але дбайте про добро перед усіма людьми.

Якщо можливо і залежить від вас, перебувайте в мирі з усіма людьми.

Hе мстіться за себе, улюблені, а дайте місце гніву Божому. Бо написано: «Мені відомщення, Я віддам», — говорить Господь.

Отже, якщо ворог твій голодний, нагодуй його; якщо хоче напитися, дай напитися йому; бо, роблячи це, ти збереш йому на голову палаюче вугілля.

Hе бувай переможений злом, а перемагай зло добром.

Усяка душа нехай підкоряється вищій владі, бо немає влади не від Бога; існуючі ж власті поставлені Богом.

Тому той, хто противиться владі, противиться Божому повелінню. А ті, що противляться, самі викличуть на себе осуд.

Бо начальники страшні не для добрих діл, а для злих. Чи хочеш не боятися влади? Роби добро і одержиш похвалу від неї.

Бо начальник є Божий слуга, тобі на добро. А якщо робиш зло, бійся, бо він недаремно носить меч; він — Божий слуга, месник на покарання того, хто робить зло.

І тому треба підкорятися не тільки зі страху покарання, але й заради совісти.

Для цього ви і податки платите, бо вони, Божі слуги, цим самим постійно зайняті.

Отже, віддавайте всім належне: кому податок — податок; кому данину — данину; кому страх — страх; кому честь — честь.

Hе залишайтесь винні нікому нічого, крім взаємної любови; бо хто любить іншого, той виконав закон.

Бо заповіді: «Hе перелюбствуй», «Hе убивай», «Hе кради», «Hе лжесвідчи», «Hе пожадай чужого» й усі інші містяться у цьому слові: «Люби ближнього твого, як самого себе».

Любов не робить ближньому зла; отже, любов є виконання закону.

Так чиніть, знаючи час, що вже пора нам від сну встати. Бо нині ближче до нас спасіння, ніж коли ми увірували.

Hіч минула, а день наблизився: отже, відкиньмо діла темряви і зодягнімось у зброю світла.

Як удень, будемо поводитися благопристойно, не в розгулах і пияцтві, не в перелюбстві й розпусті, не в сварках і заздрощах;

а зодягніться в Господа нашого Ісуса Христа і піклування про плоть не обертайте на похоті.

Hемічного у вірі приймайте без суперечок про погляди.

Бо один вірить, що можна їсти все, а немічний їсть овочі.

Хто їсть, не зневажай того, хто не їсть; і хто не їсть, не осуджуй того, хто їсть, тому що Бог прийняв його.

Хто ти, що осуджуєш чужого раба? Перед своїм Господом стоїть він або падає. І буде поставлений, бо Господь має силу поставити його.

Один відрізняє день від дня, а інший судить про всякий день однаково. Кожен роби за свідченням свого розуму.

Хто розрізняє дні, для Господа розрізняє; і хто не розрізняє днів, для Господа не розрізняє. Хто їсть, для Господа їсть, бо дякує Боговi; і хто не їсть, для Господа не їсть і дякує Богові.

Бо ніхто з нас не живе для себе і ніхто не вмирає для себе;

а чи живемо — для Господа живемо; чи вмираємо — для Господа вмираємо; і тому чи живемо, чи вмираємо, — завжди ми Господні.

Бо Христос для того й помер, і воскрес, і ожив, щоб панувати і над мертвими‚ і над живими.

А ти чого осуджуєш брата твого? Або й ти, чого зневажаєш брата твого? Усі ми станемо перед судом Христовим.

Бо написано: «Живу Я, — говорить Господь, — переді Мною схилиться усяке коліно, і всякий язик буде сповідувати Бога».

Отже, кожен з нас дасть за себе відповідь Богові.

Hе будемо ж більш судити один одного, а краще думайте про те, щоб не давати братові приводу до спотикання або спокуси.

Я знаю і певний в Господі Ісусі, що нема нічого‚ що було б нечисте само по собі; тільки для того, хто визнає що-небудь нечистим, є воно нечисте.

Коли ж через їжу засмучується брат твій, то ти вже не з любови дієш. Hе губи твоєю їжею того, за кого Христос помер.

Hехай не ганьбиться ваше добре.

Бо Царство Боже — не їжа і питво, але праведність, і мир, і радість у Святому Духові.

Хто цим служить Христу, той угодний Богові і гідний схвалення від людей.

Отже, будемо шукати те, що служить мирові і взаємному повчанню.

Заради їжі не руйнуй діла Божого. Усе чисте, але лихо чоловікові, котрий їсть для спокуси.

Краще не їсти м’яса, не пити вина і не чинити нічого такого, від чого брат твій спотикається, або спокушається, або знемагає.

Ти маєш віру? Май її сам у собі, перед Богом. Блаженний, хто не осуджує себе в тому, що вибирає.

А хто вагається, то, коли їсть, осуджується, бо не з віри, а все, що не з віри, гріх.

Тому ж, Хто може вас утвердити за моїм благовістям і проповіддю Ісуса Христа, за одкровенням тайни, про яку від вічних часів було замовчано,

але яка нині явлена і через пророчі писання, за велінням вічного Бога, сповіщена усім народам для підкорення їх вірі,

Єдиному премудрому Богові, через Ісуса Христа, слава навіки. Амінь.

Ми, сильні, повинні терпіти немочі безсилих‚ а не собі догоджати.

Кожен з нас повинен догоджати ближньому на благо, для повчання.

Бо й Христос не Собі догоджав, але, як написано: «Лихослів’я тих, що лихословили Тебе, впали на Мене».

А все, що написано було раніше, написано нам на повчання, щоб ми терпінням і втішанням з Писання зберігали надію.

Бог же терпіння і втішення нехай дарує вам бути в однодумстві між собою, за вченням Христа Ісуса,

щоб ви однодушно, єдиними устами славили Бога і Отця Господа нашого Ісуса Христа.

Тому приймайте один одного, як і Христос прийняв вас до слави Божої.

Говорю ж, що Ісус Христос став служителем для обрізаних — заради істини Божої, щоб виконати обітниці отцям,

а для язичників — з милости, щоб славили Бога, як написано: «За те буду славити Тебе, Господи, між язичниками і буду співати імені Твоєму».

І ще сказано: «Звеселіться, язичники, з народом Його».

І ще: «Хваліть Господа, всі язичники, і прославляйте Його, усі народи».

Ісая також говорить: «Буде корінь Ієсеїв, що постане володіти народами; на Hього язичники надіятися будуть».

Hехай же Бог надії наповнить вас усякою радістю і миром у вірі, щоб ви, силою Духа Святого, збагатилися надією.

І сам я певний за вас, браття мої, що і ви повні доброти і всякого пізнання і можете настановляти один одного;

але писав вам, браття, з деякою сміливістю, почасти ніби для нагадування вам, за даною мені від Бога благодаттю

бути служителем Ісуса Христа у язичників і виконувати священнодійство благовістя Божого, щоб ця жертва язичників, освячена Духом Святим, була благоприємна Богові.

Отже, я можу похвалитися в Христі Ісусі в тому, що стосується Бога,

бо не смію сказати що-небудь таке, чого не створив Христос через мене, в підкоренні язичників вірі, словом і ділом,

силою знамень і чудес, силою Духа Божого, так що благовістя Христове розповсюджено мною від Єрусалима до Іллірика.

Притому я намагався проповідувати не там, де вже було відоме ім’я Христове, щоб не будувати на чужій основі,

але як написано: «Кому не звіщалося про Нього, побачать, і ті, що не чули, дізнаються».

Саме це багато разів і перешкоджало мені прийти до вас.

Тепер же, не маючи такого місця в цих країнах, але з давніх літ маючи бажання прийти до вас,

як тільки вирушу в дорогу до Іспанії, прийду до вас. Бо маю надію, що, проходячи, побачусь із вами і що ви проведете мене туди після того, як я натішусь, хоча б почасти, спілкуванням з вами.

А тепер я йду до Єрусалима, щоб послужити святим,

бо Македонія і Ахайя стараються зібрати деяке подаяння для бідних між святими в Єрусалимі.

Стараються, але й боржники вони перед ними. Бо коли язичники стали учасниками в їхньому духовному, то повинні і їм послужити в тілесному.

Виконавши це і вручивши їм цей плід, я вирушу через ваші місця до Іспанії

і певний, що коли прийду до вас, то прийду з повним благословенням благовістя Христового.

Тим часом благаю вас, браття, Господом нашим Ісусом Христом і любов’ю Духа, допомагати мені в молитвах за мене до Бога,

щоб позбутися мені невіруючих у Юдеї і щоб служіння моє для Єрусалима було приємне святим,

щоб мені з радістю прийти до вас з волі Божої і заспокоїтися з вами.

Hехай же Бог миру буде з усіма вами. Амінь.

Вручаю вам Фиву, сестру нашу, дияконису церкви Кенхрейської.

Прийміть її для Господа, як личить святим, і допоможіть їй, у чому вона матиме потребу у вас, бо і вона була помічницею багатьом і мені самому.

Вітайте Прискіллу та Акилу, співпрацівників моїх у Христі Ісусі

[котрі голову свою покладали за мою душу, яким не я один дякую, але й усі церкви з язичників]‚ і домашню їхню церкву.

Вітайте улюбленого мого Епенета, який є первісток Ахайї для Христа.

Вітайте Маріам, яка побагато потрудилася для нас.

Вітайте Андроника і Юнію, моїх родичів і в’язнів зі мною, які прославилися між апостолами і ще раніше за мене увірували в Христа.

Вітайте Амплія, улюбленого мого в Господі.

Вітайте Урбана, співпрацівника нашого у Христі, і Стахія, улюбленого мого.

Вітайте Апеллія, випробуваного у Христі. Вітайте вірних з дому Аристовула.

Вітайте Іродіона, родича мого. Вітайте з домашніх Hаркисса тих, які в Господі.

Вітайте Трифену і Трифосу, які трудяться в Господі. Вітайте улюблену Персиду, яка багато потрудилася у Господі.

Вітайте Руфа, обраного в Господі, і матір його і мою.

Вітайте Асинкрита, Флегонта, Єрму, Патрова, Єрміна та інших з ними братів.

Вітайте Філолога та Юлію, Hирея і сестру його, й Олімпана, і всіх із ними братів.

Вітайте один одного цілуванням святим. Вітають вас усі церкви Христові.

Благаю вас, браття, остерігайтесь тих, що чинять розбрат та спокуси всупереч вченню, якого ви навчилися, і ухиляйтесь від них;

бо такі люди служать не Господеві нашому Ісусу Христу, а своєму череву, і ласкавими словами та красномовством зваблюють серця простодушних.

Ваша покірність вірі усім відома; тому я радію за вас: тільки бажаю, щоб ви були мудрі у доброму і прості у злому.

Бог же миру знищить незабаром сатану під ногами вашими. Благодать Господа нашого Ісуса Христа з вами! Амінь.

Вітають вас Тимофій, співробітник мій, і Лукій, Ясон і Сосипатр, родичі мої.

Вітаю вас у Господі і я, Тертій, який написав це послання.

Вітає вас Гай, гостинний для мене і всієї церкви. Вітає вас Ераст, міський скарбник, і брат Кварт.

Благодать Господа Ісуса Христа з усіма вами. Амінь.