Порівняти Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) з Біблія церковнослов'янською (unicode) - Послання до Римлян святого апостола Павла

Порівняти:

⇄

← Соборне послання святого апостола Іуди

Перше послання до Коринф’ян святого апостола Павла →

Послання до Римлян святого апостола Павла	Къ ри́млѧнѡмъ

Глава 1	Глава́ а҃

1	1
Павло, раб Ісуса Христа, покликаний апостол, обраний для благовістя Божого,	(Заⷱ҇ о҃ѳ҃.) Па́ѵелъ, ра́бъ і҆и҃съ хрⷭ҇то́въ, зва́нъ а҆пⷭ҇лъ, и҆збра́нъ въ бл҃говѣ́стїе бж҃їе,
2	2
яке Бог раніше обіцяв через пророків Своїх, у Писаннях святих,	є҆́же пре́жде ѡ҆бѣща̀ прⷪ҇рѡ́ки свои́ми въ писа́нїихъ ст҃ы́хъ,
3	3
про Сина Свого, котрий народився від сімені Давидового по плоті	ѡ҆ сн҃ѣ свое́мъ, бы́вшемъ ѿ сѣ́мене дв҃дова по пл҃ти,
4	4
і відкрився Сином Божим у силі, духом святости, через воскресіння з мертвих, — про Ісуса Христа Господа нашого,	нарече́ннѣмъ сн҃ѣ бж҃їи въ си́лѣ, по дх҃ꙋ ст҃ы́ни, и҆з̾ воскрⷭ҇нїѧ ѿ ме́ртвыхъ, і҆и҃са хрⷭ҇та̀ гдⷭ҇а на́шегѡ,
5	5
через Якого ми одержали благодать і апостольство, щоб в ім’я Його підкоряти вірі всі народи,	и҆́мже прїѧ́хомъ блгⷣть и҆ а҆пⷭ҇лство въ послꙋша́нїе вѣ́ры во всѣ́хъ ꙗ҆зы́цѣхъ, ѡ҆ и҆́мени є҆гѡ̀,
6	6
серед яких знаходитесь і ви, покликані Ісусом Христом, —	въ ни́хже є҆стѐ и҆ вы̀, зва́ни і҆и҃сꙋ хрⷭ҇тꙋ̀:
7	7
усім, що перебувають у Римі, улюбленим Божим, покликаним святим: благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа Ісуса Христа.	всѣ̑мъ сꙋ́щымъ въ ри́мѣ возлю́блєннымъ бг҃ꙋ, зва̑ннымъ ст҃ы̑мъ: (Заⷱ҇.) блгⷣть ва́мъ и҆ ми́ръ ѿ бг҃а ѻ҆ц҃а̀ на́шегѡ, и҆ гдⷭ҇а і҆и҃са хрⷭ҇та̀.
8	8
Перш за все дякую Богові моєму через Ісуса Христа за всіх вас, що віра ваша звіщається по всьому світові.	Пе́рвое оу҆́бѡ благодарю̀ бг҃а моего̀ і҆и҃сомъ хрⷭ҇то́мъ ѡ҆ всѣ́хъ ва́съ, ꙗ҆́кѡ вѣ́ра ва́ша возвѣща́етсѧ во все́мъ мі́рѣ:
9	9
Свідок мені Бог, Якому служу духом моїм у благовістуванні Сина Його, — що безперестанно згадую про вас,	свидѣ́тель бо мѝ є҆́сть бг҃ъ, є҆мꙋ́же слꙋжꙋ̀ дꙋ́хомъ мои́мъ во бл҃говѣствова́нїи сн҃а є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ безпреста́ни па́мѧть ѡ҆ ва́съ творю̀,
10	10
завжди благаючи в молитвах моїх‚ щоб воля Божа посприяла коли-небудь прийти мені до вас‚	всегда̀ въ моли́твахъ мои́хъ молѧ́сѧ, а҆́ще оу҆́бѡ когда̀ поспѣ́шенъ бꙋ́дꙋ во́лею бж҃їею прїитѝ къ ва́мъ:
11	11
бо я дуже бажаю побачити вас, щоб дати вам певний духовний дар для вашого утвердження,	жела́ю бо ви́дѣти ва́съ, да нѣ́кое пода́мъ ва́мъ дарова́нїе дꙋхо́вное, ко оу҆твержде́нїю ва́шемꙋ:
12	12
тобто втішитися з вами спільною вірою, вашою і моєю.	сїе́ же є҆́сть, соꙋтѣ́шитисѧ въ ва́съ вѣ́рою ѻ҆́бщею, ва́шею же и҆ мое́ю.
13	13
Hе хочу, браття, від вас таїти, що я багаторазово намагався прийти до вас‚ та досі зустрічав перешкоди, щоб мати який-небудь плід і у вас, як і в інших народів.	Не хощꙋ́ же не вѣ́дѣти ва́мъ, бра́тїе, ꙗ҆́кѡ мно́жицею восхотѣ́хъ прїитѝ къ ва́мъ, и҆ возбране́нъ бы́хъ досе́лѣ, да нѣ́кїй пло́дъ и҆мѣ́ю и҆ въ ва́съ, ꙗ҆́коже и҆ въ про́чихъ ꙗ҆зы́цѣхъ.
14	14
Я заборгував еллінам і варварам, мудрецям і неукам.	Є҆́ллинѡмъ же и҆ ва́рвавѡмъ, мꙋ̑дрымъ же и҆ неразꙋ̑мнымъ до́лженъ є҆́смь:
15	15
Отже, щодо мене, я готовий благовістити і вам, що знаходитесь у Римі.	та́кѡ є҆́сть, є҆́же по моемꙋ̀ оу҆се́рдїю и҆ ва́мъ сꙋ́щымъ въ ри́мѣ благовѣсти́ти.
16	16
Бо я не соромлюсь благовістя Христового, тому що воно є сила Божа для спасіння всякому віруючому, спочатку юдею, потім і еллінові.	Не стыжꙋ́сѧ бо бл҃говѣствова́нїемъ хрⷭ҇то́вымъ: си́ла бо бж҃їѧ є҆́сть во спⷭ҇нїе всѧ́комꙋ вѣ́рꙋющемꙋ, і҆ꙋде́ови же пре́жде и҆ є҆́ллинꙋ.
17	17
У ньому відкривається правда Божа з віри у віру, як написано: «Праведний вірою живий буде».	Пра́вда бо бж҃їѧ въ не́мъ ꙗ҆влѧ́етсѧ ѿ вѣ́ры въ вѣ́рꙋ, ꙗ҆́коже є҆́сть пи́сано: првⷣный же ѿ вѣ́ры жи́въ бꙋ́детъ.
18	18
Бо відкривається гнів Божий з неба на всяке нечестя і неправду людей, які придушують істину неправдою.	(Заⷱ҇ п҃.) Ѿкрыва́етсѧ бо гнѣ́въ бж҃їй съ нб҃сѐ на всѧ́кое нече́стїе и҆ непра́вдꙋ человѣ́кѡвъ, содержа́щихъ и҆́стинꙋ въ непра́вдѣ:
19	19
Бо, що можна знати про Бога, явне для них, тому що Бог явив їм.	занѐ разꙋ́мное бж҃їе [є҆́же возмо́жно разꙋмѣ́ти ѡ҆ бз҃ѣ] ꙗ҆́вѣ є҆́сть въ ни́хъ, бг҃ъ бо ꙗ҆ви́лъ є҆́сть и҆̀мъ:
20	20
Бо невидиме Його, вічна сила Його і Божество, від створення світу через розглядання творіння видимі, так що нема їм виправдання.	неви̑димаѧ бо є҆гѡ̀, ѿ созда́нїѧ мі́ра творе́ньми помышлѧ́єма, ви̑дима сꙋ́ть, и҆ прⷭ҇носꙋ́щнаѧ си́ла є҆гѡ̀ и҆ бжⷭ҇тво̀, во є҆́же бы́ти и҆̀мъ без̾ѿвѣ̑тнымъ.
21	21
А оскільки вони, пізнавши Бога, не прославили Його як Бога і не подякували, а заметушилися в своїх мудруваннях, і затьмарилося нерозумне їхнє серце;	Зане́же разꙋмѣ́вше бг҃а, не ꙗ҆́кѡ бг҃а просла́виша и҆лѝ благодари́ша, но ѡ҆сꙋети́шасѧ помышлє́нїи сво́ими, и҆ ѡ҆мрачи́сѧ неразꙋ́мное и҆́хъ се́рдце:
22	22
називаючи себе мудрими, збожеволіли	глаго́лющесѧ бы́ти мꙋ́дри, ѡ҆б̾юродѣ́ша,
23	23
і славу нетлінного Бога змінили на подобу образу тлінної людини, і птахів, і чотириногих, і гадів, —	и҆ и҆змѣни́ша сла́вꙋ нетлѣ́ннагѡ бг҃а въ подо́бїе ѡ҆́браза тлѣ́нна человѣ́ка и҆ пти́цъ и҆ четверонѡ́гъ и҆ га̑дъ:
24	24
тому й віддав їх Бог у похотях сердець їхніх у нечистоту, щоб вони самі сквернили свої тіла.	тѣ́мже и҆ предадѐ и҆̀хъ бг҃ъ въ по́хотехъ серде́цъ и҆́хъ въ нечистотꙋ̀, во є҆́же скверни́тисѧ тѣлесє́мъ и҆́хъ въ себѣ̀ самѣ́хъ:
25	25
Вони замінили істину Божу неправдою і поклонялися, і служили тварі замість Творця, Який благословенний повіки, амінь.	и҆̀же премѣни́ша и҆́стинꙋ бж҃їю во лжꙋ̀, и҆ почто́ша и҆ послꙋжи́ша тва́ри па́че творца̀, и҆́же є҆́сть блгⷭ҇ве́нъ во вѣ́ки, а҆ми́нь.
26	26
За це і віддав їх Бог ганебним пристрастям: жінки їхні замінили природне єднання на протиприродне;	Сегѡ̀ ра́ди предадѐ и҆̀хъ бг҃ъ въ стра̑сти безче́стїѧ: и҆ жєны́ бо и҆́хъ и҆змѣни́ша є҆сте́ственнꙋю подо́бꙋ въ през̾есте́ственнꙋю:
27	27
так само і чоловіки, облишивши природне єднання з жіночою статтю, розпалювалися похіттю своєю один до одного, чоловіки на чоловіках сором чинячи, одержуючи в собі самих належну відплату за свій блуд.	та́кожде и҆ мꙋ́жїе, ѡ҆ста́вльше є҆сте́ственнꙋю подо́бꙋ же́нска по́ла, разжего́шасѧ по́хотїю свое́ю дрꙋ́гъ на дрꙋ́га, мꙋ́жи на мꙋже́хъ стꙋ́дъ содѣва́юще, и҆ возме́здїе, є҆́же подоба́ше пре́лести и҆́хъ, въ себѣ̀ воспрїе́млюще.
28	28
А що вони не вважали за потрібне мати Бога в розумі, то Бог віддав їх перекрученому розумові — чинити неподобства,	(Заⷱ҇ п҃а҃.) И҆ ꙗ҆́коже не и҆скꙋси́ша и҆мѣ́ти бг҃а въ ра́зꙋмѣ, (сегѡ̀ ра́ди) предадѐ и҆̀хъ бг҃ъ въ неискꙋ́сенъ оу҆́мъ, твори́ти неподѡ́бнаѧ,
29	29
так що вони сповнені всякої неправди, блуду, лукавства, користолюбства, злоби, сповнені заздрости, вбивства, чвар, лестощів, лихих звичаїв,	и҆спо́лненыхъ всѧ́кїѧ непра́вды, блꙋже́нїѧ, лꙋка́вства, лихоима́нїѧ, ѕло́бы: и҆спо́лненыхъ за́висти, оу҆бі́йства, рве́нїѧ, льстѝ, ѕлонра́вїѧ:
30	30
обмовники, наклепники, богоненависники, кривдники, самохвали, гордовиті, винахідливі на зло, непокірні батькам,	шепотникѝ, клеветникѝ, богомє́рзки, досади́тєли, велича̑вы, гѡ́рды, ѡ҆брѣта́тєли ѕлы́хъ, роди́телємъ непокори̑вы,
31	31
безрозсудні, непримиренні, нелюбовні, клятвопорушні, немилостиві.	неразꙋ̑мны, непримири́тєлны, нелюбѡ́вны, неклѧтвохрани́тєлны, неми́лѡстивны.
32	32
Вони знають праведний суд Божий, що хто чинить так, вартий смерти; однак не тільки самі таке роблять, але й тим, що роблять, сприяють.	Нѣ́цыи же и҆ ѡ҆правда́нїе бж҃їе разꙋмѣ́вше, ꙗ҆́кѡ такѡва́ѧ творѧ́щїи досто́йни сме́рти сꙋ́ть, не то́чїю са́ми творѧ́тъ, но и҆ соизволѧ́ютъ творѧ́щымъ.
Глава 2	Глава́ в҃

1	1
Отже, нема тобі виправдання, всякий чоловіче, що судиш іншого; бо тим же судом, яким судиш іншого, осуджуєш себе, чиниш бо те саме й ти‚ що судиш.	Сегѡ̀ ра́ди без̾ѿвѣ́тенъ є҆сѝ, ѽ, человѣ́че всѧ́къ сꙋдѧ́й: и҆́мже бо сꙋдо́мъ сꙋ́диши дрꙋ́га, себѐ ѡ҆сꙋжда́еши, та̑ѧжде бо твори́ши сꙋдѧ́й.
2	2
А ми знаємо, що воістину є суд Божий на тих, хто чинить таке.	Вѣ́мы же, ꙗ҆́кѡ сꙋ́дъ бж҃їй є҆́сть пои́стиннѣ на творѧ́щихъ такова́ѧ.
3	3
Hевже думаєш ти, чоловіче, що, засуджуючи тих, хто чинить таке‚ і роблячи те саме‚ ти втечеш від суду Божого?	Помышлѧ́еши ли же сїѐ, ѽ, человѣ́че, сꙋдѧ́й такова́ѧ творѧ́щымъ и҆ творѧ̀ са́мъ та̑ѧжде, ꙗ҆́кѡ ты̀ и҆збѣжи́ши ли сꙋда̀ бж҃їѧ,
4	4
Або зневажаєш багатство Його милосердя, лагідности і довготерпіння, не розуміючи, що милосердя Боже веде тебе до покаяння?	и҆лѝ ѡ҆ бога́тствѣ бл҃гости є҆гѡ̀ и҆ кро́тости и҆ долготерпѣ́нїи неради́ши, не вѣ́дый, ꙗ҆́кѡ бл҃гость бж҃їѧ на покаѧ́нїе тѧ̀ веде́тъ;
5	5
Але‚ через жорстокість твою і нерозкаяність серця, ти сам собі збираєш гнів на день гніву і об’явлення праведного суду від Бога,	По жесто́кости же твое́й и҆ непока́ѧнномꙋ се́рдцꙋ, собира́еши себѣ̀ гнѣ́въ въ де́нь гнѣ́ва и҆ ѿкрове́нїѧ првⷣнагѡ сꙋда̀ бж҃їѧ,
6	6
Який воздасть кожному за вчинками його:	и҆́же возда́стъ коемꙋ́ждо по дѣлѡ́мъ є҆гѡ̀:
7	7
тим, які терпінням у доброму ділі шукають слави, чести й нетління, — життя вічне;	ѡ҆́вымъ оу҆́бѡ, по терпѣ́нїю дѣ́ла бл҃га́гѡ, сла́вы и҆ че́сти и҆ нетлѣ́нїѧ и҆́щꙋщымъ, живо́тъ вѣ́чный:
8	8
а тим, що впираються і не підкоряються істині, але віддаються неправдi‚ — лютість і гнів.	а҆ и҆̀же по рве́нїю противлѧ́ютсѧ оу҆́бѡ и҆́стинѣ, повинꙋ́ютсѧ же непра́вдѣ, ꙗ҆́рость и҆ гнѣ́въ.
9	9
Скорбота і утиск на всяку душу людини, яка чинить зло, спершу юдея, потім і елліна!	Ско́рбь и҆ тѣснота̀ на всѧ́кꙋ дꙋ́шꙋ человѣ́ка творѧ́щагѡ ѕло́е, і҆ꙋде́а же пре́жде и҆ є҆́ллина.
10	10
Слава ж і честь і мир усякому, хто робить добро, спершу юдею, потім і елліну!	(Заⷱ҇.) Сла́ва же и҆ че́сть и҆ ми́ръ всѧ́комꙋ дѣ́лающемꙋ бл҃го́е, і҆ꙋде́еви же пре́жде и҆ є҆́ллинꙋ.
11	11
Бо Бог не дивиться на особу.	Нѣ́сть бо на лица̑ зрѣ́нїѧ оу҆ бг҃а.
12	12
Ті, які, не маючи закону, згрішили, поза законом і загинуть; а ті, які у законі згрішили, за законом будуть засуджені‚	Є҆ли́цы бо беззако́ннѡ [без̾ зако́на] согрѣши́ша, беззако́ннѡ [без̾ зако́на] и҆ поги́бнꙋтъ: и҆ є҆ли́цы въ зако́нѣ согрѣши́ша, зако́номъ сꙋ́дъ прїи́мꙋтъ:
13	13
бо не слухачі закону праведні перед Богом, але виконавці закону виправдані будуть,	не слы́шателїе бо зако́на пра́ведни пред̾ бг҃омъ, но творцы̀ зако́на, сі́и ѡ҆правдѧ́тсѧ:
14	14
бо коли язичники, що не мають закону, з природи законне чинять, вони, не маючи закону, самі собі закон:	(Заⷱ҇ п҃в҃.) є҆гда́ бо ꙗ҆зы́цы, не и҆мꙋ́ще зако́на, є҆стество́мъ закѡ́ннаѧ творѧ́тъ, сі́и, зако́на не и҆мꙋ́ще, са́ми себѣ̀ сꙋ́ть зако́нъ:
15	15
вони показують, що справа закону написана у них в серцях, про що свідчить їхня совість і думки їхні, які то звинувачують, то виправдовують одна одну‚	и҆̀же ꙗ҆влѧ́ютъ дѣ́ло зако́нное напи́сано въ сердца́хъ свои́хъ, спослꙋ́шествꙋющеи и҆̀мъ со́вѣсти, и҆ междꙋ̀ собо́ю помыслѡ́мъ ѡ҆сꙋжда́ющымъ и҆лѝ ѿвѣща́ющымъ,
16	16
у той день, коли, за моїм благовістям, Бог буде судити таємні діла людей через Ісуса Христа.	въ де́нь, є҆гда̀ сꙋ́дитъ бг҃ъ та̑йнаѧ человѣ́кѡмъ, по бл҃говѣ́стїю моемꙋ̀, і҆и҃сомъ хрⷭ҇то́мъ.
17	17
Ось ти звешся юдеєм, і заспокоюєш себе законом, і хвалишся Богом,	Сѐ, ты̀ і҆ꙋде́й и҆менꙋ́ешисѧ, и҆ почива́еши на зако́нѣ, и҆ хва́лишисѧ ѡ҆ бз҃ѣ,
18	18
і знаєш волю Його, і розумієш те, що краще, навчаючись із закону,	и҆ разꙋмѣ́еши во́лю, и҆ разсꙋжда́еши лꙋ̑чшаѧ, наꙋча́емь ѿ зако́на,
19	19
і певний у собі, що ти провідник сліпих, світло для тих, що в темряві,	оу҆пова́ѧ же себѐ вожда̀ бы́ти слѣпы̑мъ, свѣ́та сꙋ́щымъ во тмѣ̀,
20	20
наставник нерозумних, учитель дітей, той, що має в законі взірець знання і правди:	наказа́телѧ безꙋ̑мнымъ, оу҆чи́телѧ младе́нцємъ, и҆мꙋ́ща ѡ҆́бразъ ра́зꙋма и҆ и҆́стины въ зако́нѣ:
21	21
як же ти, навчаючи іншого, не навчаєш самого себе?	наꙋча́ѧ оу҆̀бо и҆на́го, себе́ ли не оу҆чи́ши,
22	22
Проповідуючи не красти, крадеш? Кажучи: не перелюбствуй, перелюбствуєш, гидуючи ідолами, святотатствуєш?	проповѣ́даѧ не кра́сти, кра́деши: глаго́лѧй не прелюбы̀ твори́ти, прелюбы̀ твори́ши: гнꙋша́ѧсѧ і҆́дѡлъ, ст҃а̑ѧ кра́деши:
23	23
Хвалишся законом, а, порушуючи закон, Бога безчестиш?	и҆́же въ зако́нѣ хва́лишисѧ, престꙋпле́нїемъ зако́на бг҃а безче́ствꙋеши.
24	24
Бо, як написано, «через вас ім’я Боже ганьблять язичники».	И҆́мѧ бо бж҃їе ва́ми хꙋ́литсѧ во ꙗ҆зы́цѣхъ, ꙗ҆́коже є҆́сть пи́сано.
25	25
Обрізання корисне, коли виконуєш закон; а коли ти порушник закону, то обрізання твоє стало необрізанням.	Ѡ҆брѣ́занїе бо по́льзꙋетъ, а҆́ще зако́нъ твори́ши: а҆́ще же зако́на престꙋ́пникъ є҆сѝ, ѡ҆брѣ́занїе твоѐ неѡбрѣ́занїе бы́сть.
26	26
Отже, коли необрізаний дотримується постанови закону, то його необрізання чи не зарахується йому за обрізання?	А҆́ще оу҆̀бо неѡбрѣ́занїе ѡ҆правда́нїе зако́на сохрани́тъ, не неѡбрѣ́занїе ли є҆гѡ̀ во ѡ҆брѣ́занїе вмѣни́тсѧ,
27	27
І необрізаний із природи, який виконує закон, чи не осудить тебе, порушника закону з Писанням і обрізанням?	и҆ ѡ҆сꙋ́дитъ є҆́же ѿ є҆стества̀ неѡбрѣ́занїе, зако́нъ соверша́ющее, тебѐ, и҆́же писа́нїемъ и҆ ѡ҆брѣ́занїемъ є҆сѝ престꙋ́пникъ зако́на.
28	28
Бо не той юдей, хто має такий вигляд, і не те обрізання, що зовні, на тілi;	(Заⷱ҇ п҃г҃.) Не бо̀ и҆́же ꙗ҆́вѣ, і҆ꙋде́й є҆́сть, ни є҆́же ꙗ҆́вѣ во пло́ти, ѡ҆брѣ́занїе:
29	29
але той юдей, хто в душi такий, і те обрізання, яке в серці, за духом, а не за буквою: йому і похвала не від людей, але від Бога.	но и҆́же въ та́йнѣ і҆ꙋде́й, и҆ ѡ҆брѣ́занїе се́рдца дꙋ́хомъ, (а҆) не писа́нїемъ: є҆мꙋ́же похвала̀ не ѿ человѣ̑къ, но ѿ бг҃а.
Глава 3	Глава́ г҃

1	1
Отже, яка перевага бути юдеєм, або яка користь від обрізання?	Что̀ оу҆̀бо ли́шшее і҆ꙋде́ю [ко́е оу҆̀бо преимꙋ́щество і҆ꙋде́а]; и҆лѝ ка́ѧ по́льза ѡ҆брѣ́занїѧ;
2	2
Велика перевага в усіх відношеннях, а найбільше в тому, що їм довірено Слово Боже.	Мно́гѡ, по всѧ́комꙋ ѡ҆́бразꙋ: пе́рвѣе [наипа́че] бо, ꙗ҆́кѡ ввѣ́рєна бы́ша и҆̀мъ словеса̀ бж҃їѧ.
3	3
Бо що ж‚ коли деякі й не вірували? Невіра їхня чи знищить вірність Божу?	Что́ бо, а҆́ще не вѣ́роваша нѣ́цыи; є҆да̀ (оу҆̀бо) невѣ́рствїе и҆́хъ вѣ́рꙋ бж҃їю оу҆праздни́тъ;
4	4
Зовсім ні. Бог вірний, а всяка людина неправдива, як написано: «Ти праведний у словах Твоїх і переможеш у суді Твоєму».	Да не бꙋ́детъ: да бꙋ́детъ же бг҃ъ и҆́стиненъ, всѧ́къ же человѣ́къ ло́жь, ꙗ҆́коже є҆́сть пи́сано: ꙗ҆́кѡ да ѡ҆правди́шисѧ во словесѣ́хъ твои́хъ, и҆ побѣди́ши, внегда̀ сꙋди́ти тѝ.
5	5
Якщо ж наша неправда відкриває правду Божу, то що скажемо? Чи не буде Бог несправедливий, коли виявляє гнів? [Кажу це за людським міркуванням.]	А҆́ще ли непра́вда на́ша бж҃їю пра́вдꙋ составлѧ́етъ, что̀ рече́мъ, є҆да́ ли непрвⷣнъ бг҃ъ наносѧ́й гнѣ́въ, по человѣ́кꙋ глаго́лю.
6	6
Зовсім ні. Бо інакше як Богові судити світ?	Да не бꙋ́детъ: поне́же ка́кѡ сꙋди́ти и҆́мать бг҃ъ мі́рꙋ;
7	7
Бо коли вірність Божа підноситься моєю неправдою на славу Йому, за що ж мене ще й судити, як грішника?	А҆́ще бо и҆́стина бж҃їѧ въ мое́й лжѝ и҆збы́точествова въ сла́вꙋ є҆гѡ̀, что̀ є҆щѐ и҆ а҆́зъ ꙗ҆́кѡ грѣ́шникъ ѡ҆сꙋжда́юсѧ;
8	8
І чи не чинити нам зло, щоб вийшло добро, як деякі лихословлять нас і кажуть, ніби ми так навчаємо? Праведний суд на таких.	И҆ не ꙗ҆́коже хꙋ́лимсѧ, и҆ ꙗ҆́коже глаго́лютъ нѣ́цыи на́съ глаго́лати, ꙗ҆́кѡ сотвори́мъ ѕла̑ѧ, да прїи́дꙋтъ бл҃га̑ѧ: и҆́хже сꙋ́дъ првⷣнъ є҆́сть.
9	9
То що ж‚ чи маємо ми перевагу? Аж ніяк. Бо ми вже довели, що як юдеї, так і елліни, всі під гріхом.	Что̀ оу҆̀бо; преимѣ́емъ ли; Ника́коже: пред̾ꙋкори́хомъ бо [пре́жде бо ѡ҆бвине́ни є҆смы̀] і҆ꙋдє́и же и҆ є҆́ллины всѧ̑ [всѝ] под̾ грѣхо́мъ бы́ти,
10	10
Як написано: «Немає праведного ні одного;	ꙗ҆́коже є҆́сть пи́сано, ꙗ҆́кѡ нѣ́сть првⷣнъ никто́же:
11	11
немає, хто розумів би; немає‚ хто шукав би Бога;	нѣ́сть разꙋмѣва́ѧй и҆ нѣ́сть взыска́ѧй бг҃а:
12	12
всі ухилилися з путі, негідні всі до одного; нема того, хто чинить добро, нема жодного»;	всѝ оу҆клони́шасѧ, вкꙋ́пѣ непотре́бни бы́ша: нѣ́сть творѧ́й бл҃госты́ню, нѣ́сть да́же до є҆ди́нагѡ.
13	13
«гортань їхня — відкритий гріб; язиками своїми обманюють; отрута аспидів на губах їхніх».	Гро́бъ ѿве́рстъ горта́нь и҆́хъ, ѧ҆зы̑ки свои́ми льща́хꙋ: ꙗ҆́дъ а҆́спїдѡвъ под̾ оу҆стна́ми и҆́хъ:
14	14
«Уста їхні повні лихослів’я і гіркоти»;	и҆́хже оу҆ста̀ клѧ́твы и҆ го́рести пѡ́лна сꙋ́ть.
15	15
«ноги їхні швидкі на пролиття крови;	Скѡ́ры но́ги и҆́хъ пролїѧ́ти кро́вь:
16	16
руїни і пагуба на дорогах їхніх;	сокрꙋше́нїе и҆ ѡ҆ѕлобле́нїе на пꙋте́хъ и҆́хъ,
17	17
вони не знають шляху миру».	и҆ пꙋтѝ ми́рнагѡ не позна́ша.
18	18
«Hемає страху Божого перед їхніми очима».	Нѣ́сть стра́ха бж҃їѧ пред̾ ѻ҆чи́ма и҆́хъ.
19	19
Але ми знаємо, що закон, коли щось говорить, говорить до тих, хто під законом, тому всякі уста замикаються і весь світ стає винним перед Богом,	(Заⷱ҇ п҃д҃.) Вѣ́мы же, ꙗ҆́кѡ є҆ли̑ка зако́нъ глаго́летъ, сꙋ́щымъ въ зако́нѣ глаго́летъ: да всѧ̑ка оу҆ста̀ заградѧ́тсѧ, и҆ пови́ненъ бꙋ́детъ ве́сь мі́ръ бг҃ови:
20	20
тому що ділами закону не виправдається перед Hим ніяка плоть; бо законом пізнається гріх.	занѐ ѿ дѣ́лъ зако́на не ѡ҆правди́тсѧ всѧ́ка пло́ть пред̾ ни́мъ: зако́номъ бо позна́нїе грѣха̀.
21	21
Тепер же, незалежно від закону, з’явилася правда Божа, про яку свідчать Закон і Пророки,	Нн҃ѣ же кромѣ̀ зако́на пра́вда бж҃їѧ ꙗ҆ви́сѧ, свидѣ́телствꙋема ѿ зако́на и҆ прⷪ҇рѡ́къ.
22	22
правда Божа через віру в Ісуса Христа у всіх і на всіх‚ хто вірує, бо нема різниці,	Пра́вда же бж҃їѧ вѣ́рою і҆и҃съ хрⷭ҇то́вою во всѣ́хъ и҆ на всѣ́хъ вѣ́рꙋющихъ: нѣ́сть бо ра́знствїѧ,
23	23
тому що всі згрішили і позбавлені слави Божої,	вси́ бо согрѣши́ша, и҆ лише́ни сꙋ́ть сла́вы бж҃їѧ,
24	24
виправдовуються даром, благодаттю Його, через відкуплення у Христі Ісусі,	ѡ҆правда́еми тꙋ́не блгⷣтїю є҆гѡ̀, и҆збавле́нїемъ, є҆́же ѡ҆ хрⷭ҇тѣ̀ і҆и҃сѣ,
25	25
Якого Бог призначив як жертву очищення Його Кров’ю через віру; для свідчення правди Своєї в прощенні гріхів, вчинених раніше,	є҆го́же предположѝ бг҃ъ ѡ҆чище́нїе вѣ́рою въ кро́ви є҆гѡ̀, въ ꙗ҆вле́нїе пра́вды своеѧ̀, за ѿпꙋще́нїе пре́жде бы́вшихъ грѣхѡ́въ,
26	26
за час довготерпіння Божого; для свідчення правди Його нині, щоб Він явився праведним і виправдовував того‚ хто вірує в Ісуса.	въ долготерпѣ́нїи бж҃їи, и҆ въ показа́нїе пра́вды є҆гѡ̀ въ нн҃ѣшнее вре́мѧ, во є҆́же бы́ти є҆мꙋ̀ првⷣнꙋ и҆ ѡ҆правда́ющꙋ сꙋ́щаго ѿ вѣ́ры і҆и҃совы.
27	27
Де ж те, чим би хвалитися? Знищено. Яким законом? Законом діл? Hі, але законом віри.	Гдѣ̀ оу҆̀бо похвала̀, ѿгна́сѧ. Кото́рымъ зако́номъ; дѣ́лы ли; Нѝ, но зако́номъ вѣ́ры.
28	28
Бо ми визнаємо, що людина виправдовується вірою, незалежно від діл закону.	(Заⷱ҇ п҃е҃.) Мы́слимъ оу҆̀бо вѣ́рою ѡ҆правда́тисѧ человѣ́кꙋ, без̾ дѣ́лъ зако́на.
29	29
Hевже ж Бог — тільки юдеїв, а і не язичників? Звичайно, і язичників;	И҆лѝ і҆ꙋде́євъ бг҃ъ то́кмѡ, а҆ не и҆ ꙗ҆зы́кѡвъ; Є҆́й, и҆ ꙗ҆зы́кѡвъ:
30	30
бо є лише один Бог, котрий виправдовує обрізаних за вірою і необрізаних через віру.	поне́же є҆ди́нъ бг҃ъ, и҆́же ѡ҆правди́тъ ѡ҆брѣ́занїе ѿ вѣ́ры и҆ неѡбрѣ́занїе вѣ́рою.
31	31
Чи ми знищуємо закон вірою? Зовсім нi; але закон стверджуємо.	Зако́нъ ли оу҆̀бо разорѧ́емъ вѣ́рою; Да не бꙋ́детъ: но зако́нъ оу҆твержда́емъ.
Глава 4	Глава́ д҃

1	1
Що ж, скажемо, Авраам, отець наш, здобув через плоть?	Что̀ оу҆̀бо рече́мъ а҆враа́ма ѻ҆тца̀ на́шего ѡ҆брѣстѝ по пло́ти;
2	2
Якщо Авраам виправдався ділами, він має похвалу, але не у Бога.	А҆́ще бо а҆враа́мъ ѿ дѣ́лъ ѡ҆правда́сѧ, и҆́мать похвалꙋ̀, но не оу҆ бг҃а.
3	3
Бо що говорить Писання? Повірив Авраам Боговi‚ і це зараховано йому в праведність.	Что́ бо писа́нїе глаго́летъ; вѣ́рова же а҆враа́мъ бг҃ови, и҆ вмѣни́сѧ є҆мꙋ̀ въ пра́вдꙋ.
4	4
Hагорода тому, хто робить, дається не з ласки, а за обов’язком.	(Заⷱ҇ п҃ѕ҃.) Дѣ́лающемꙋ же мзда̀ не вмѣнѧ́етсѧ по блгⷣти, но по до́лгꙋ:
5	5
А тому, хто не робить, але вірує в Того, Хто виправдовує нечестивого, віра його зараховується в праведність.	а҆ не дѣ́лающемꙋ, вѣ́рꙋющемꙋ же во ѡ҆правда́ющаго нечести́ва, вмѣнѧ́етсѧ вѣ́ра є҆гѡ̀ въ пра́вдꙋ.
6	6
Так само і Давид називає блаженним чоловіка, якому Бог зараховує праведність незалежно від діл:	Ꙗ҆́коже и҆ дв҃дъ глаго́летъ бл҃же́нство человѣ́ка, є҆мꙋ́же вмѣнѧ́етъ бг҃ъ пра́вдꙋ, без̾ дѣ́лъ зако́на:
7	7
«Блаженні ті, чиї беззаконня прощені і чиї гріхи відпущені.	бл҃же́ни, и҆́хже ѿпꙋсти́шасѧ беззакѡ́нїѧ и҆ и҆́хже прикры́шасѧ грѣсѝ:
8	8
Блаженна людина, якій Господь не зарахує гріха».	бл҃же́нъ мꙋ́жъ, є҆мꙋ́же не вмѣни́тъ гдⷭ҇ь грѣха̀.
9	9
Блаженство це належить до обрізання чи до необрізання? Ми говоримо, що Авраамові віра зарахована в праведність.	Бл҃же́нство оу҆̀бо сїѐ на ѡ҆брѣ́занїе ли, и҆лѝ на неѡбрѣ́занїе; Глаго́лемъ бо, ꙗ҆́кѡ вмѣни́сѧ а҆враа́мꙋ вѣ́ра въ пра́вдꙋ.
10	10
Коли зарахована? Після обрізання чи до обрізання? Hе після обрізання, а до обрізання.	Ка́кѡ оу҆̀бо вмѣни́сѧ є҆мꙋ̀; во ѡ҆брѣ́занїи ли сꙋ́щꙋ, и҆лѝ въ неѡбрѣ́занїи; Не во ѡ҆брѣ́занїи, но въ неѡбрѣ́занїи.
11	11
І знак обрізання він одержав як печать праведности через віру, яку мав під час необрізання, щоб стати отцем усіх віруючих у необрізанні, щоб і їм була зарахована праведність‚	И҆ зна́менїе прїѧ́тъ ѡ҆брѣ́занїѧ, печа́ть пра́вды вѣ́ры, ꙗ҆́же въ неѡбрѣ́занїи: ꙗ҆́кѡ бы́ти є҆мꙋ̀ ѻ҆тцꙋ̀ всѣ́хъ вѣ́рꙋющихъ въ неѡбрѣ́занїи, во є҆́же вмѣни́тисѧ и҆ тѣ̑мъ въ пра́вдꙋ,
12	12
і отцем обрізаних, що не тільки прийняли обрізання‚ але і ходять по слідах віри отця нашого Авраама, яку він мав ще в необрізання.	и҆ ѻ҆тцꙋ̀ ѡ҆брѣ́занїѧ, не сꙋ́щымъ то́чїю ѿ ѡ҆брѣ́занїѧ, но и҆ ходѧ́щымъ въ стопа́хъ вѣ́ры, ꙗ҆́же (бѣ̀) въ неѡбрѣ́занїи ѻ҆тца̀ на́шегѡ а҆враа́ма.
13	13
Бо не законом була дарована Авраамовi‚ чи нащадкам його‚ обітниця — бути спадкоємцем світу, але праведністю віри.	(Заⷱ҇ п҃з҃.) Не зако́номъ бо ѡ҆бѣтова́нїе а҆враа́мꙋ, и҆лѝ сѣ́мени є҆гѡ̀, є҆́же бы́ти є҆мꙋ̀ наслѣ́дникꙋ мі́рови, но пра́вдою вѣ́ры.
14	14
Коли спадкоємцями є ті, що стверджуються законом, то даремна віра, обітниця недіюча;	А҆́ще бо сꙋ́щїи ѿ зако́на наслѣ̑дницы, и҆спраздни́сѧ вѣ́ра, и҆ разори́сѧ ѡ҆бѣтова́нїе:
15	15
бо закон викликає гнів, тому що, де нема закону, нема і злочину.	зако́нъ бо гнѣ́въ содѣ́ловаетъ: и҆дѣ́же бо нѣ́сть зако́на, (тꙋ̀) ни престꙋпле́нїѧ.
16	16
Отже, по вірі, щоб було з ласки, щоб обітниця була непорушна для всіх, не тільки за законом, а й за вірою нащадків Авраама, який є отцем усім нам,	Сегѡ̀ ра́ди ѿ вѣ́ры, да по блгⷣти, во є҆́же бы́ти и҆звѣ́стнꙋ ѡ҆бѣтова́нїю всемꙋ̀ сѣ́мени, не то́чїю сꙋ́щемꙋ ѿ зако́на, но и҆ сꙋ́щемꙋ ѿ вѣ́ры а҆враа́мовы, и҆́же є҆́сть ѻ҆те́цъ всѣ̑мъ на́мъ,
17	17
як написано: «Я настановив тебе отцем багатьох народів»– перед Богом, Якому він повірив, Який оживляє мертвих і називає неіснуюче як існуюче.	ꙗ҆́коже є҆́сть пи́сано: ꙗ҆́кѡ ѻ҆тца̀ мнѡ́гимъ ꙗ҆зы́кѡмъ положи́хъ тѧ̀, прѧ́мѡ бг҃ꙋ, є҆мꙋ́же вѣ́рова, животворѧ́щемꙋ мє́ртвыѧ и҆ нарица́ющꙋ не сꙋ̑щаѧ ꙗ҆́кѡ сꙋ̑щаѧ.
18	18
Він, всупереч надії, увірував‚ що стане отцем багатьох народів, за сказаним: «Таке численне буде сíм’я твоє».	И҆́же па́че оу҆пова́нїѧ во оу҆пова́нїе вѣ́рова, во є҆́же бы́ти є҆мꙋ̀ ѻ҆тцꙋ̀ мнѡ́гимъ ꙗ҆зы́кѡмъ, по рече́нномꙋ: та́кѡ бꙋ́детъ сѣ́мѧ твоѐ.
19	19
І не знеміг у вірі, і не вважав свого тіла, майже сторічного, за вже змертвіле, і утроби Сариної за омертвілу;	И҆ не и҆знемо́гъ вѣ́рою, ни оу҆смотрѝ своеѧ̀ пло́ти оу҆жѐ оу҆мерщвле́нныѧ, столѣ́тенъ нѣ́гдѣ сы́й, и҆ ме́ртвости ложе́снъ са́рриныхъ:
20	20
не засумнівався в обітниці Божій невірою, але зміцнився у вірі, віддавши славу Боговi‚	во ѡ҆бѣтова́нїи же бж҃їи не оу҆сꙋмнѣ́сѧ невѣ́рованїемъ, но возмо́же вѣ́рою, да́въ сла́вꙋ бг҃ови
21	21
і був цілком упевнений, що Він має силу і виконати обіцяне.	и҆ и҆звѣ́стенъ бы́въ, ꙗ҆́кѡ, є҆́же ѡ҆бѣща̀, си́ленъ є҆́сть и҆ сотвори́ти.
22	22
Тому і зараховано йому у праведність.	Тѣ́мже и҆ вмѣни́сѧ є҆мꙋ̀ въ пра́вдꙋ.
23	23
Та не про нього одного написано, що зараховано йому,	Не пи́сано же бы́сть за того̀ є҆ди́наго то́чїю, ꙗ҆́кѡ вмѣни́сѧ є҆мꙋ̀,
24	24
але й стосовно нас; буде зараховано і нам, віруючим у Того, Хто воскресив із мертвих Ісуса Христа, Господа нашого,	но и҆ за ны̀, и҆̀мже хо́щетъ вмѣни́тисѧ, вѣ́рꙋющымъ въ воскр҃си́вшаго і҆и҃са хрⷭ҇та̀ гдⷭ҇а на́шего и҆з̾ ме́ртвыхъ,
25	25
Який був виданий за гріхи наші і воскрес для виправдання нашого.	и҆́же пре́данъ бы́сть за прегрѣшє́нїѧ на̑ша и҆ воста̀ за ѡ҆правда́нїе на́ше.
Глава 5	Глава́ є҃

1	1
Отже, виправдавшись вірою, ми маємо мир з Богом через Господа нашого Ісуса Христа,	(Заⷱ҇ п҃и҃.) Ѡ҆правди́вшесѧ оу҆̀бо вѣ́рою, ми́ръ и҆́мамы къ бг҃ꙋ гдⷭ҇емъ на́шимъ і҆и҃съ хрⷭ҇то́мъ,
2	2
через Якого вірою і одержали доступ до тієї благодаті, в якій стоїмо і хвалимось надією слави Божої.	и҆́мже и҆ приведе́нїе ѡ҆брѣто́хомъ вѣ́рою во блгⷣть сїю̀, въ не́йже стои́мъ, и҆ хва́лимсѧ оу҆пова́нїемъ сла́вы бж҃їѧ.
3	3
І не цим тільки, але хвалимось і скорботами, знаючи, що від скорботи походить терпіння,	Не то́чїю же, но и҆ хва́лимсѧ въ ско́рбехъ, вѣ́дѧще, ꙗ҆́кѡ ско́рбь терпѣ́нїе содѣ́ловаетъ,
4	4
від терпіння — досвідченість, від досвідчености — надія,	терпѣ́нїе же и҆скꙋ́сство, и҆скꙋ́сство же оу҆пова́нїе:
5	5
а надія не посоромить, тому що любов Божа влилась у серця наші Духом Святим, даним нам.	оу҆пова́нїе же не посрами́тъ, ꙗ҆́кѡ любы̀ бж҃їѧ и҆злїѧ́сѧ въ сердца̀ на̑ша дх҃омъ ст҃ы́мъ да́ннымъ на́мъ.
6	6
Бо Христос, коли ми ще були немічні, в призначений час помер за нечестивих.	Є҆ще́ бо хрⷭ҇то́съ сꙋ́щымъ на́мъ немощны̑мъ, по вре́мени за нечести́выхъ оу҆́мре.
7	7
Бо навряд чи хто помре за праведника; хіба що за добродійника, можливо, хтось і зважиться померти.	Є҆два́ бо за првⷣника кто̀ оу҆́мретъ: за бл҃га́го бо не́гли кто̀ и҆ де́рзнетъ оу҆мре́ти.
8	8
Бог же Свою любов до нас доводить тим, що Христос помер за нас, коли ми були ще грішниками.	Составлѧ́етъ же свою̀ любо́вь къ на́мъ бг҃ъ, ꙗ҆́кѡ, є҆щѐ грѣ́шникѡмъ сꙋ́щымъ на́мъ, хрⷭ҇то́съ за ны̀ оу҆́мре.
9	9
Тож, тим більше нині, будучи виправдані Його Кров’ю, спасемося Hим від гніву.	Мно́гѡ оу҆̀бо па́че, ѡ҆правда́ни бы́вше нн҃ѣ кро́вїю є҆гѡ̀, спасе́мсѧ и҆́мъ ѿ гнѣ́ва.
10	10
Бо коли, бувши ворогами, ми примирилися з Богом смертю Сина Його, то тим більше, примирившись, спасемося життям Його.	(Заⷱ҇ п҃ѳ҃.) А҆́ще бо вразѝ бы́вше примири́хомсѧ бг҃ꙋ сме́ртїю сн҃а є҆гѡ̀, множа́е па́че примири́вшесѧ спа́семсѧ въ животѣ̀ є҆гѡ̀:
11	11
І не тільки це, але і хвалимось у Бозі через Господа нашого Ісуса Христа, через Якого ми одержали нині примирення.	не то́чїю же, но и҆ хва́лимсѧ ѡ҆ бз҃ѣ гдⷭ҇емъ на́шимъ і҆и҃съ хрⷭ҇то́мъ, и҆́мже нн҃ѣ примире́нїе прїѧ́хомъ.
12	12
Тому, як через одного чоловіка гріх увійшов у світ, і з гріхом — смерть, так і смерть перейшла на всіх людей, бо в ньому всі згрішили.	Сегѡ̀ ра́ди ꙗ҆́коже є҆ди́нѣмъ человѣ́комъ грѣ́хъ въ мі́ръ вни́де и҆ грѣхо́мъ сме́рть, и҆ та́кѡ сме́рть во всѧ̑ человѣ́ки вни́де, въ не́мже всѝ согрѣши́ша.
13	13
Бо і до закону гріх був у світі: але гріх не зараховується, коли нема закону.	До зако́на бо грѣ́хъ бѣ̀ въ мі́рѣ: грѣ́хъ же не вмѣнѧ́шесѧ, не сꙋ́щꙋ зако́нꙋ.
14	14
Однак смерть панувала від Адама до Мойсея і над тими, що не згрішили‚ подібно до злочину Адама, який є образ майбутнього.	Но ца́рствова сме́рть ѿ а҆да́ма да́же до мѡѷсе́а и҆ над̾ несогрѣши́вшими по подо́бїю престꙋпле́нїѧ а҆да́мова, и҆́же є҆́сть ѡ҆́бразъ бꙋ́дꙋщагѡ.
15	15
Та не так із злочином‚ як з даром благодатi. Бо коли через злочин одного багато зазнали смерти, то тим більше благодать Божа і дар через благодать одного Чоловіка, Ісуса Христа, щедро вилились на багатьох.	Но не ꙗ҆́коже прегрѣше́нїе, та́кѡ и҆ да́ръ. А҆́ще бо прегрѣше́нїемъ є҆ди́нагѡ мно́зи оу҆мро́ша, мно́жае па́че блгⷣть бж҃їѧ и҆ да́ръ блгⷣтїю є҆ди́нагѡ чл҃вѣ́ка і҆и҃са хрⷭ҇та̀ во мно́гихъ преизли́шествова.
16	16
І дар не такий‚ як суд за одного, що згрішив; бо суд за один злочин — на осуд, а дар благодаті — на виправдання від багатьох злочинів.	И҆ не ꙗ҆́коже є҆ди́нѣмъ согрѣ́шшимъ дарова́нїе: грѣ́хъ бо и҆з̾ є҆ди́нагѡ во ѡ҆сꙋжде́нїе: да́ръ же ѿ мно́гихъ прегрѣше́нїи во ѡ҆правда́нїе.
17	17
Бо коли злочином одного смерть панувала через одного, то тим більше ті, що приймають безмірну благодать і дар праведности, пануватимуть в житті через єдиного Ісуса Христа.	(Заⷱ҇ ч҃.) А҆́ще бо є҆ди́нагѡ прегрѣше́нїемъ сме́рть ца́рствова є҆ди́нѣмъ, мно́жае па́че и҆збы́токъ блгⷣти и҆ да́ръ пра́вды прїе́млюще, въ жи́зни воцарѧ́тсѧ є҆ди́нѣмъ і҆и҃съ хрⷭ҇то́мъ.
18	18
Тому як через злочин одного — всім людям осудження, так виправданням одного — всім людям виправдання життя.	Тѣ́мже оу҆̀бо, ꙗ҆́коже є҆ди́нагѡ прегрѣше́нїемъ во всѧ̑ человѣ́ки вни́де ѡ҆сꙋжде́нїе, та́кожде и҆ є҆ди́нагѡ ѡ҆правда́нїемъ во всѧ̑ человѣ́ки вни́де ѡ҆правда́нїе жи́зни.
19	19
Бо як через непослух одного чоловіка багато людей стали грішними, так і послухом одного багато стануть праведними.	Ꙗ҆́коже бо ѡ҆слꙋша́нїемъ є҆ди́нагѡ человѣ́ка грѣ́шни бы́ша мно́зи, си́це и҆ послꙋша́нїемъ є҆ди́нагѡ првⷣни бꙋ́дꙋтъ мно́зи.
20	20
Закон же прийшов‚ щоб збільшилось злочинів. А коли примножився гріх, стало більше благодаті,	Зако́нъ же привни́де, да оу҆мно́житсѧ прегрѣше́нїе. И҆дѣ́же бо оу҆мно́жисѧ грѣ́хъ, преизбы́точествова блгⷣть:
21	21
щоб, як гріх панував до смерти, так і благодать запанувала через праведність до життя вічного Ісусом Христом, Господом нашим.	да ꙗ҆́коже ца́рствова грѣ́хъ во сме́рть, та́кожде и҆ блгⷣть воцр҃и́тсѧ пра́вдою въ жи́знь вѣ́чнꙋю, і҆и҃съ хрⷭ҇то́мъ гдⷭ҇емъ на́шимъ.
Глава 6	Глава́ ѕ҃

1	1
Що ж скажемо? Чи залишатися нам у гріху, щоб примножилася благодать? Зовсім ні.	Что̀ оу҆̀бо рече́мъ; пребꙋ́демъ ли во грѣсѣ̀, да блгⷣть преꙋмно́житсѧ; Да не бꙋ́детъ.
2	2
Ми померли для гріха: як же нам жити в ньому?	И҆̀же бо оу҆мро́хомъ грѣхꙋ̀, ка́кѡ па́ки ѡ҆живе́мъ ѡ҆ не́мъ [ка́кѡ є҆щѐ жи́ти бꙋ́демъ въ не́мъ];
3	3
Hевже не знаєте, що всі ми, що хрестилися в Христа Ісуса, у смерть Його хрестилися?	(Заⷱ҇ ч҃а҃.) И҆лѝ не разꙋмѣ́ете, ꙗ҆́кѡ є҆ли́цы во хрⷭ҇та̀ і҆и҃са крести́хомсѧ, въ см҃рть є҆гѡ̀ крести́хомсѧ;
4	4
Отже, ми поховані з Hим хрещенням у смерть, щоб, як Христос воскрес із мертвих славою Отця, так і ми в оновленому житті ходити почали.	Спогребо́хомсѧ оу҆̀бо є҆мꙋ̀ кр҃ще́нїемъ въ сме́рть, да ꙗ҆́коже воста̀ хрⷭ҇то́съ ѿ ме́ртвыхъ сла́вою ѻ҆́ч҃ею, та́кѡ и҆ мы̀ во ѡ҆бновле́нїи жи́зни ходи́ти на́чнемъ [да хо́димъ].
5	5
Бо якщо ми з’єднані з Hим подобою смерти Його, то повинні бути з’єднані і подобою воскресіння,	А҆́ще бо соѡбра́зни [снасажде́ни] бы́хомъ подо́бїю см҃рти є҆гѡ̀, то̀ и҆ воскрⷭ҇нїѧ бꙋ́демъ,
6	6
знаючи те, що давній наш чоловік був розп’ятий з Hим, щоб знищене було тіло гріховне, щоб нам не бути вже рабами гріха;	сїѐ вѣ́дѧще, ꙗ҆́кѡ ве́тхїи на́шъ человѣ́къ съ ни́мъ распѧ́тсѧ, да оу҆праздни́тсѧ тѣ́ло грѣхо́вное, ꙗ҆́кѡ ктомꙋ̀ не рабо́тати на́мъ грѣхꙋ̀:
7	7
бо померлий звільнився від гріха.	оу҆ме́рый бо свободи́сѧ ѿ грѣха̀.
8	8
Коли ж ми померли з Христом, то віруємо, що й житимемо з Hим,	А҆́ще же оу҆мро́хомъ со хрⷭ҇то́мъ, вѣ́рꙋемъ, ꙗ҆́кѡ и҆ жи́ви бꙋ́демъ съ ни́мъ,
9	9
знаючи, що Христос, воскреснувши з мертвих, вже не вмирає: смерть уже Hим не володіє.	вѣ́дѧще, ꙗ҆́кѡ хрⷭ҇то́съ воста̀ ѿ ме́ртвыхъ, ктомꙋ̀ оу҆жѐ не оу҆мира́етъ: сме́рть и҆́мъ ктомꙋ̀ не ѡ҆блада́етъ.
10	10
Бо що Він помер, то помер один раз для гріха, а що живе, то живе для Бога.	Є҆́же бо оу҆́мре, грѣхꙋ̀ оу҆́мре є҆ди́ною: а҆ є҆́же живе́тъ, бг҃ови живе́тъ.
11	11
Так і ви вважайте себе мертвими для гріха, живими ж для Бога у Христі Ісусі, Господі нашому.	(Заⷱ҇ ч҃в҃.) Та́кожде и҆ вы̀ помышлѧ́йте себѐ ме́ртвыхъ оу҆́бѡ бы́ти грѣхꙋ̀, живы́хъ же бг҃ови, ѡ҆ хрⷭ҇тѣ̀ і҆и҃сѣ гдⷭ҇ѣ на́шемъ.
12	12
Тож нехай не панує гріх у смертному вашому тілі, щоб вам коритися йому в похотях його;	Да не ца́рствꙋетъ оу҆̀бо грѣ́хъ въ ме́ртвеннѣмъ ва́шемъ тѣ́лѣ, во є҆́же послꙋ́шати є҆гѡ̀ въ по́хотехъ є҆гѡ̀:
13	13
і не віддавайте членів ваших гріхові як знаряддя неправди, але представте себе Богові як таких, що ожили з мертвих, і члени ваші — Богові як знаряддя праведности.	нижѐ представлѧ́йте оу҆́ды ва́шѧ ѻ҆рꙋ̑жїѧ непра́вды грѣхꙋ̀: но представлѧ́йте себѐ бг҃ови ꙗ҆́кѡ ѿ ме́ртвыхъ живы́хъ, и҆ оу҆́ды ва́шѧ ѻ҆рꙋ̑жїѧ пра́вды бг҃ови.
14	14
Гріх не повинен над вами панувати, бо ви не під законом, а під благодаттю.	Грѣ́хъ бо ва́ми да не ѡ҆блада́етъ: нѣ́сте бо под̾ зако́номъ, но под̾ блгⷣтїю.
15	15
Що ж? Чи станемо грішити, тому що ми не під законом, а під благодаттю? Зовсім ні.	Что̀ оу҆̀бо; согрѣши́мъ ли, занѐ нѣ́смы под̾ зако́номъ, но под̾ блгⷣтїю, да не бꙋ́детъ.
16	16
Hевже ви не знаєте, що кому ви віддаєте себе в раби на послух, того ви і раби, кому підкоряєтесь: чи то раби гріха — на смерть, чи то послуху — на праведність?	Не вѣ́сте ли, ꙗ҆́кѡ є҆мꙋ́же представлѧ́ете себѐ рабы̑ въ послꙋша́нїе, рабѝ є҆стѐ, є҆гѡ́же послꙋ́шаете, и҆лѝ грѣха̀ въ сме́рть, и҆лѝ послꙋша́нїѧ въ пра́вдꙋ;
17	17
Дякувати Богові, що ви, бувши раніше рабами гріха, від серця стали слухняні тому родові вчення, якому віддали себе.	Благодари́мъ оу҆̀бо бг҃а, ꙗ҆́кѡ бѣ́сте рабѝ грѣхꙋ̀, послꙋ́шасте же ѿ се́рдца, въ ѻ҆́ньже и҆ преда́стесѧ ѡ҆́бразъ оу҆че́нїѧ.
18	18
Звільнившись же від гріха, ви стали рабами праведности.	(Заⷱ҇ ч҃г҃.) Свобо́ждшесѧ же ѿ грѣха̀, порабо́тистесѧ пра́вдѣ.
19	19
Кажу за людським міркуванням задля немочі плоті вашої. Як віддавали ви члени ваші в раби нечистоті і беззаконню на беззаконня, так нині представте члени ваші в раби праведності на освячення.	Человѣ́ческо глаго́лю, за не́мощь пло́ти ва́шеѧ. Ꙗ҆́коже бо предста́висте оу҆́ды ва́шѧ рабы̑ нечистотѣ̀ и҆ беззако́нїю въ беззако́нїе, та́кѡ нн҃ѣ предста́вите оу҆́ды ва́шѧ рабы̑ пра́вдѣ во ст҃ы́ню.
20	20
Бо, коли ви були рабами гріха, тоді були вільні від праведности.	Є҆гда́ бо рабѝ бѣ́сте грѣха̀, свобо́дни бѣ́сте ѿ пра́вды.
21	21
Які ж плоди ви мали тоді? Такі, яких тепер самі соромитесь, бо кінець їхній — смерть.	Кі́й оу҆̀бо тогда̀ и҆мѣ́сте пло́дъ; Ѡ҆ ни́хже нн҃ѣ стыдите́сѧ, кончи́на бо ѻ҆́нѣхъ, сме́рть.
22	22
А нині, коли ви звільнилися від гріха і стали рабами Богові, маєте плід ваш на освячення, а кінець — життя вічне.	Нн҃ѣ же свобо́ждшесѧ ѿ грѣха̀, порабо́щшесѧ же бг҃ови, и҆́мате пло́дъ ва́шъ во ст҃ы́ню, кончи́нꙋ же жи́знь вѣ́чнꙋю.
23	23
Бо відплата за гріх — смерть, а дар Божий — життя вічне у Христі Ісусі, Господі нашому.	Ѡ҆бро́цы бо грѣха̀, сме́рть: дарова́нїе же бж҃їе живо́тъ вѣ́чный ѡ҆ хрⷭ҇тѣ̀ і҆и҃сѣ гдⷭ҇ѣ на́шемъ.
Глава 7	Глава́ з҃

1	1
Хіба ви не знаєте, браття [бо кажу тим, що знають закон], що закон має владу над людиною, доки вона живе.	(Заⷱ҇ ч҃д҃.) И҆лѝ не разꙋмѣ́ете, бра́тїе: вѣ́дꙋщымъ бо зако́нъ глаго́лю: ꙗ҆́кѡ зако́нъ ѡ҆блада́етъ над̾ человѣ́комъ, во є҆ли́ко вре́мѧ живе́тъ;
2	2
Заміжня жінка зв’язана законом із живим чоловіком; а коли помре чоловік, вона звільняється від закону заміжжя.	И҆́бо мꙋжа́таѧ жена̀ жи́вꙋ мꙋ́жꙋ привѧ́зана є҆́сть зако́номъ: а҆́ще ли же оу҆́мретъ мꙋ́жъ є҆ѧ̀, разрѣши́тсѧ ѿ зако́на мꙋ́жескагѡ.
3	3
Тому, якщо при живому чоловікові вийде за іншого, зветься перелюбницею; коли ж помре чоловік, вона вільна від закону і не буде перелюбницею, вийшовши за іншого чоловіка.	Тѣ́мже оу҆̀бо, жи́вꙋ сꙋ́щꙋ мꙋ́жꙋ, прелюбодѣ́йца быва́етъ, а҆́ще бꙋ́детъ мꙋ́жеви и҆но́мꙋ: а҆́ще ли оу҆́мретъ мꙋ́жъ є҆ѧ̀, свобо́дна є҆́сть ѿ зако́на, не бы́ти є҆́й прелюбодѣ́йцѣ, бы́вшей мꙋ́жꙋ и҆но́мꙋ.
4	4
Так і ви, браття мої, померли для закону через тіло Христове, щоб належати іншому, Воскреслому з мертвих, щоб приносити плід Богові.	Тѣ́мже, бра́тїе моѧ̑, и҆ вы̀ оу҆мро́сте зако́нꙋ тѣ́ломъ хрⷭ҇то́вымъ, во є҆́же бы́ти ва́мъ и҆но́мꙋ, воста́вшемꙋ и҆з̾ ме́ртвыхъ, да пло́дъ принесе́мъ бг҃ови.
5	5
Бо, коли ми жили за плоттю, тоді пристрасті гріховні, виявлені законом, діяли в членах наших, щоб приносити плід смерти;	Є҆гда́ бо бѣ́хомъ во пло́ти, стра̑сти грѣхѡ́вныѧ, ꙗ҆̀же зако́номъ, дѣ́йствовахꙋ во оу҆́дѣхъ на́шихъ, во є҆́же пло́дъ твори́ти сме́рти:
6	6
але тепер, коли ми померли для закону, яким були зв’язані, ми звільнилися від нього, щоб нам служити Богові в оновленні духу, а не за старою буквою.	нн҃ѣ же оу҆праздни́хомсѧ ѿ зако́на, оу҆ме́рше, и҆́мже держи́ми бѣ́хомъ, ꙗ҆́кѡ рабо́тати на́мъ (бг҃ови) во ѡ҆бновле́нїи дꙋ́ха, а҆ не въ ве́тхости пи́смене.
7	7
Що ж скажемо? Hевже від закону гріх? Зовсім ні. Але я не пізнав гріх інакше, як через закон. Бо я не знав би і жадання, якби закон не говорив: «Hе пожадай».	Что̀ оу҆̀бо рече́мъ; зако́нъ ли грѣ́хъ; Да не бꙋ́детъ: но грѣха̀ не зна́хъ, то́чїю зако́номъ: по́хоти же не вѣ́дахъ, а҆́ще не бы̀ зако́нъ глаго́лалъ: не похо́щеши.
8	8
Але гріх, узявши привід від заповіді, викликав у мені всяке жадання: бо без закону гріх мертвий.	Винꙋ́ же прїе́мъ грѣ́хъ за́повѣдїю, содѣ́ла во мнѣ̀ всѧ́кꙋ по́хоть: без̾ зако́на бо грѣ́хъ ме́ртвъ є҆́сть.
9	9
Я жив колись без закону; але коли прийшла заповідь, то гріх ожив,	А҆́зъ же живѧ́хъ кромѣ̀ зако́на и҆ногда̀: прише́дшей же за́повѣди, грѣ́хъ оу҆́бѡ ѡ҆живѐ,
10	10
а я помер; отак заповідь, що мала бути для життя, послужила мені на смерть,	а҆́зъ же оу҆мро́хъ: и҆ ѡ҆брѣ́тесѧ мѝ за́повѣдь, ꙗ҆́же въ живо́тъ, сїѧ̀ въ сме́рть,
11	11
тому що гріх, узявши привід від заповіді, звабив мене і нею умертвив.	грѣ́хъ бо винꙋ̀ прїе́мъ за́повѣдїю, прельсти́ мѧ, и҆ то́ю оу҆мертви́ мѧ.
12	12
Тому закон святий і заповідь свята, і праведна, і добра.	Тѣ́мже оу҆̀бо зако́нъ ст҃ъ, и҆ за́повѣдь ст҃а и҆ првⷣна и҆ бл҃га̀.
13	13
Отже, невже те, що добре, стало для мене смертоносним? Зовсім ні. Але гріх виявив себе гріхом тому, що через добре спричиняє мені смерть; так що гріх стає вельми грішним завдяки заповіді.	Бл҃го́е ли оу҆̀бо бы́сть мнѣ̀ сме́рть; Да не бꙋ́детъ: но грѣ́хъ, да ꙗ҆ви́тсѧ грѣ́хъ, бл҃ги́мъ мѝ содѣва́ѧ сме́рть, да бꙋ́детъ по премно́гꙋ грѣ́шенъ грѣ́хъ за́повѣдїю.
14	14
Бо ми знаємо, що закон духовний, а я плотський, проданий гріху.	(Заⷱ҇ ч҃е҃.) Вѣ́мы бо, ꙗ҆́кѡ зако́нъ дꙋхо́венъ є҆́сть: а҆́зъ же пло́тѧнъ є҆́смь, про́данъ под̾ грѣ́хъ.
15	15
Бо не розумію, що роблю: тому що не те роблю, що хочу, а що ненавиджу, те роблю.	Є҆́же бо содѣва́ю, не разꙋмѣ́ю: не є҆́же бо хощꙋ̀, сїѐ творю̀, но є҆́же нена́виждꙋ, то̀ содѣ́ловаю.
16	16
Коли ж роблю те, чого не хочу, то згоджуюсь із законом, що він добрий,	А҆́ще ли, є҆́же не хощꙋ̀, сїѐ творю̀, хвалю̀ зако́нъ ꙗ҆́кѡ до́бръ,
17	17
а тому не я вже роблю те, а той гріх, що живе в мені.	нн҃ѣ же не ктомꙋ̀ а҆́зъ сїѐ содѣва́ю, но живы́й во мнѣ̀ грѣ́хъ.
18	18
Бо знаю, що не живе в мені, тобто в моєму тілі, добре; бо бажання добра є в мені, але щоб зробити таке, того не знаходжу.	Вѣ́мъ бо, ꙗ҆́кѡ не живе́тъ во мнѣ̀, си́рѣчь во пло́ти мое́й, до́брое: є҆́же бо хотѣ́ти прилежи́тъ мѝ, а҆ є҆́же содѣ́ѧти до́брое, не ѡ҆брѣта́ю.
19	19
Добра, якого хочу, не роблю, а зло, якого не хочу, роблю.	Не є҆́же бо хощꙋ̀ до́брое, творю̀, но є҆́же не хощꙋ̀ ѕло́е, сїѐ содѣва́ю.
20	20
Якщо ж роблю те, чого не хочу, вже не я роблю те, але гріх, що живе в мені.	А҆́ще ли, є҆́же не хощꙋ̀ а҆́зъ, сїѐ творю̀, оу҆жѐ не а҆́зъ сїѐ творю̀, но живы́й во мнѣ̀ грѣ́хъ.
21	21
Тож я знаходжу закон, що‚ коли хочу робити добро, лежить у мені зло.	Ѡ҆брѣта́ю оу҆̀бо зако́нъ, хотѧ́щꙋ мѝ твори́ти до́брое, ꙗ҆́кѡ мнѣ̀ ѕло́е прилежи́тъ.
22	22
Бо за внутрішньою людиною знаходжу насолоду в законі Божому;	Соꙋслажда́юсѧ бо зако́нꙋ бж҃їю по внꙋ́треннемꙋ человѣ́кꙋ:
23	23
але в членах моїх бачу інший закон, що протиборствує законові розуму мого і бере мене в полон закону гріховного, який перебуває в членах моїх.	ви́ждꙋ же и҆́нъ зако́нъ во оу҆́дѣхъ мои́хъ, проти́вꙋ вою́ющь зако́нꙋ оу҆ма̀ моегѡ̀ и҆ плѣнѧ́ющь мѧ̀ зако́номъ грѣхо́внымъ, сꙋ́щимъ во оу҆́дѣхъ мои́хъ.
24	24
Бідна я людина! Хто визволить мене від цього тіла смерти?	Ѡ҆каѧ́ненъ а҆́зъ человѣ́къ: кто́ мѧ и҆зба́витъ ѿ тѣ́ла сме́рти сеѧ̀;
25	25
Дякую Богові моєму через Ісуса Христа, Господа нашого. Отже, той же самий я розумом моїм служу законові Божому, а тілом — законові гріха.	Благодарю̀ бг҃а моего̀ і҆и҃съ хрⷭ҇то́мъ гдⷭ҇емъ на́шимъ. Тѣ́мже оу҆̀бо са́мъ а҆́зъ оу҆мо́мъ мои́мъ рабо́таю зако́нꙋ бж҃їю, пло́тїю же зако́нꙋ грѣхо́вномꙋ.
Глава 8	Глава́ и҃

1	1
Отже, немає нині ніякого осуду тим, котрі у Христі Ісусі живуть не за плоттю, але за духом.	Ни є҆ди́но оу҆̀бо нн҃ѣ ѡ҆сꙋжде́нїе сꙋ́щымъ ѡ҆ хрⷭ҇тѣ̀ і҆и҃сѣ, не по пло́ти ходѧ́щымъ, но по дꙋ́хꙋ:
2	2
Бо закон духу життя в Христі Ісусі звільнив мене від закону гріха і смерти.	(Заⷱ҇ ч҃ѕ҃.) зако́нъ бо дꙋ́ха жи́зни ѡ҆ хрⷭ҇тѣ̀ і҆и҃сѣ свободи́лъ мѧ̀ є҆́сть ѿ зако́на грѣхо́внагѡ и҆ сме́рти.
3	3
А як закон, ослаблений плоттю, був безсилий, то Бог послав Сина Свого в подобі плоті гріховної в жертву за гріх і осудив гріх у плоті,	Немощно́е бо зако́на, въ не́мже немоществова́ше пло́тїю, бг҃ъ сн҃а своего̀ посла̀ въ подо́бїи пло́ти грѣха̀, и҆ ѡ҆ грѣсѣ̀ ѡ҆сꙋдѝ грѣ́хъ во пло́ти,
4	4
щоб виправдання закону здійснилося в нас, які живуть не за плоттю, а за духом.	да ѡ҆правда́нїе зако́на и҆спо́лнитсѧ въ на́съ, не по пло́ти ходѧ́щихъ, но по дꙋ́хꙋ.
5	5
Бо ті, що живуть за плоттю, думають про тілесне, а ті, що живуть за духом, — про духовне.	Сꙋ́щїи бо по пло́ти плотска̑ѧ мꙋ́дрствꙋютъ: а҆ и҆̀же по дꙋ́хꙋ, дꙋхѡ́внаѧ.
6	6
Помисли плотські є смерть, а помисли духовні — життя і мир,	Мꙋдрова́нїе бо плотско́е сме́рть є҆́сть, а҆ мꙋдрова́нїе дꙋхо́вное живо́тъ и҆ ми́ръ,
7	7
тому що помисли плотські є ворожнеча проти Бога; бо законові Божому не підкоряються, та й не можуть.	занѐ мꙋдрова́нїе плотско́е вражда̀ на бг҃а: зако́нꙋ бо бж҃їю не покарѧ́етсѧ, ниже́ бо мо́жетъ.
8	8
Тому ті, що живуть за плоттю, Богові догодити не можуть.	(Заⷱ҇.) Сꙋ́щїи же во пло́ти бг҃ꙋ оу҆годи́ти не мо́гꙋтъ.
9	9
Але ви не за плоттю живете, а за духом, якщо тільки Дух Божий живе у вас. Коли ж хто Духа Христового не має, той і не Його.	Вы́ же нѣ́сте во пло́ти, но въ дꙋ́сѣ, поне́же дх҃ъ бж҃їй живе́тъ въ ва́съ. А҆́ще же кто̀ дх҃а хрⷭ҇то́ва не и҆ма́ть, се́й нѣ́сть є҆гѡ́въ.
10	10
А коли Христос у вас, то тіло мертве для гріха, але дух живий для праведности.	А҆́ще же хрⷭ҇то́съ въ ва́съ, пло́ть оу҆́бѡ мертва̀ грѣха̀ ра́ди, дꙋ́хъ же живе́тъ пра́вды ра́ди.
11	11
Якщо ж Дух Того, Хто воскресив із мертвих Ісуса, живе у вас, то Той, Хто воскресив Христа з мертвих, оживить і ваші смертні тіла Духом Своїм, який живе в вас.	А҆́ще ли же дх҃ъ воскр҃си́вшагѡ і҆и҃са ѿ ме́ртвыхъ живе́тъ въ ва́съ, воздви́гїй хрⷭ҇та̀ и҆з̾ ме́ртвыхъ ѡ҆животвори́тъ и҆ ме́ртвєннаѧ тѣлеса̀ ва́ша, живꙋ́щимъ дх҃омъ є҆гѡ̀ въ ва́съ.
12	12
Отже, браття, ми не боржники плоті, щоб жити за плоттю;	Тѣ́мже оу҆̀бо, бра́тїе, должнѝ є҆́смы не пло́ти, є҆́же по пло́ти жи́ти.
13	13
бо коли живете за плоттю, то помрете, а коли духом умертвляєте діла плотські, то живі будете.	А҆́ще бо по пло́ти живе́те, и҆́мате оу҆мре́ти, а҆́ще ли дꙋ́хомъ дѣѧ́нїѧ пло́тскаѧ оу҆мерщвлѧ́ете, жи́ви бꙋ́дете:
14	14
Бо всі, кого Дух Божий водить, є Божі сини.	(Заⷱ҇ ч҃з҃.) є҆ли́цы бо дх҃омъ бж҃їимъ во́дѧтсѧ, сі́и сꙋ́ть сн҃ове бж҃їи:
15	15
Тому що ви не прийняли духа рабства знову на страх, але прийняли Духа усиновлення, Яким кличемо: «Авва, Отче!»	не прїѧ́сте бо дꙋ́ха рабо́ты па́ки въ боѧ́знь, но прїѧ́сте дх҃а сн҃оположе́нїѧ, ѡ҆ не́мже вопїе́мъ: а҆́вва ѻ҆́ч҃е.
16	16
Цей самий Дух свідчить духові нашому, що ми — діти Божі.	Са́мый дх҃ъ спослꙋшествꙋ́етъ дꙋ́хови на́шемꙋ, ꙗ҆́кѡ є҆́смы ча̑да бж҃їѧ.
17	17
А якщо діти, то і спадкоємці, спадкоємці Божі, співспадкоємці ж Христу, коли тільки з Hим страждаємо, щоб з Hим і прославитися.	А҆́ще же ча́да, и҆ наслѣ̑дницы: наслѣ̑дницы оу҆́бѡ бг҃ꙋ, снаслѣ̑дницы же хрⷭ҇тꙋ̀, поне́же съ ни́мъ стра́ждемъ, да и҆ съ ни́мъ просла́вимсѧ.
18	18
Бо гадаю, що нинішні тимчасові страждання нічого не варті порівняно з тією славою, яка відкриється в нас.	Непщꙋ́ю бо, ꙗ҆́кѡ недостѡ́йны стра́сти нн҃ѣшнѧгѡ вре́мене къ хотѧ́щей сла́вѣ ꙗ҆ви́тисѧ въ на́съ.
19	19
Бо створіння з надією чекає з’явлення синів Божих,	Ча́ѧнїе бо тва́ри, ѿкрове́нїѧ сн҃ѡ́въ бж҃їихъ ча́етъ:
20	20
тому що створіння підкорилося суєті не добровільно, а з волі того, хто його підкорив, у надії,	сꙋетѣ́ бо тва́рь повинꙋ́сѧ не во́лею, но за повинꙋ́вшаго ю҆̀, на оу҆пова́нїи,
21	21
що й саме створіння буде визволене від рабства зотління на свободу слави дітей Божих.	ꙗ҆́кѡ и҆ сама̀ тва́рь свободи́тсѧ ѿ рабо́ты и҆стлѣ́нїѧ въ свобо́дꙋ сла́вы ча́дъ бж҃їихъ.
22	22
Бо знаємо, що всі істоти разом стогнуть і мучаться донинi;	(Заⷱ҇ ч҃и҃.) Вѣ́мы бо, ꙗ҆́кѡ всѧ̀ тва́рь съ на́ми совоздыха́етъ и҆ сболѣ́знꙋетъ да́же донн҃ѣ:
23	23
і не тільки вони, але й ми самі, маючи початок Духа, і ми самі в собі стогнемо, чекаючи усиновлення, відкуплення тіла нашого.	не то́чїю же, но и҆ са́ми нача́токъ дх҃а и҆мꙋ́ще, и҆ мы̀ са́ми въ себѣ̀ воздыха́емъ, всн҃овле́нїѧ ча́юще, и҆збавле́нїѧ тѣ́лꙋ на́шемꙋ.
24	24
Бо ми спаслися в надії. Hадія ж, коли бачить, не є надією; бо коли хто бачить, то чого йому і надіятися?	Оу҆пова́нїемъ бо спасо́хомсѧ. Оу҆пова́нїе же ви́димое, нѣ́сть оу҆пова́нїе: є҆́же бо ви́дитъ кто̀, что̀ и҆ оу҆пова́етъ;
25	25
Але, коли надіємось на те, чого не бачимо, тоді чекаємо в терпінні.	А҆́ще ли, є҆гѡ́же не ви́димъ, надѣ́емсѧ, терпѣ́нїемъ жде́мъ.
26	26
Також і Дух підкріплює нас у немочах наших: бо ми не знаємо‚ про що молитися‚ як належить, але Сам Дух просить за нас зітханнями невимовними.	Си́це же и҆ дх҃ъ спосо́бствꙋетъ на́мъ въ не́мощехъ на́шихъ: ѡ҆ че́сомъ бо помо́лимсѧ, ꙗ҆́коже подоба́етъ, не вѣ́мы, но са́мъ дх҃ъ хода́тайствꙋетъ ѡ҆ на́съ воздыха̑нїи неизглаго́ланными.
27	27
А Той, Хто випробовує серця, знає, яка думка в Духа, тому що Він заступається за святих із волі Божої.	И҆спыта́ѧй же сердца̀ вѣ́сть, что̀ є҆́сть мꙋдрова́нїе дх҃а, ꙗ҆́кѡ по бг҃ꙋ приповѣ́дꙋетъ [хода́тайствꙋетъ] ѡ҆ ст҃ы́хъ.
28	28
До того знаємо, що тим, які люблять Бога, покликаним з Його волі, усе сприяє для добра.	(Заⷱ҇ ч҃ѳ҃.) Вѣ́мы же, ꙗ҆́кѡ лю́бѧщымъ бг҃а всѧ̑ поспѣшествꙋ́ютъ во бл҃го́е, сꙋ́щымъ по пред̾ꙋвѣ́дѣнїю зва́ннымъ:
29	29
Бо кого Він передбачив, тим і наперед визначив бути подібними до образу Сина Свого, щоб Він був первородним між багатьма браттями.	и҆̀хже бо пред̾ꙋвѣ́дѣ, (тѣ́хъ) и҆ пред̾ꙋста́ви соѡбра́зныхъ бы́ти ѡ҆́бразꙋ сн҃а своегѡ̀, ꙗ҆́кѡ бы́ти є҆мꙋ̀ перворо́днꙋ во мно́гихъ бра́тїѧхъ:
30	30
А кого Він наперед визначив, тих і покликав; а кого покликав, тих і виправдав; а кого виправдав, тих і прославив.	а҆ и҆̀хже пред̾ꙋста́ви, тѣ́хъ и҆ призва̀: а҆ и҆̀хже призва̀, си́хъ и҆ ѡ҆правда̀: а҆ и҆̀хже ѡ҆правда̀, си́хъ и҆ просла́ви.
31	31
Що ж сказати про це? Якщо Бог за нас, то хто проти нас?	Что̀ оу҆̀бо рече́мъ къ си́мъ, а҆́ще бг҃ъ по на́съ, кто̀ на ны̀;
32	32
Той, Який Сина Свого не пощадив, а видав Його за всіх нас, як з Hим не дарує і нам всього?	И҆́же оу҆́бѡ своегѡ̀ сн҃а не пощадѣ̀, но за на́съ всѣ́хъ преда́лъ є҆́сть є҆го̀, ка́кѡ оу҆̀бо не и҆ съ ни́мъ всѧ̑ на́мъ да́рствꙋетъ;
33	33
Хто буде звинувачувати обраних Божих? Бог виправдовує їх.	Кто̀ пое́млетъ на и҆збра̑нныѧ бж҃їѧ, бг҃ъ ѡ҆правда́ѧй.
34	34
Хто осуджує? Христос Ісус помер, але й воскрес: Він і праворуч Бога, Він і піклується за нас.	Кто̀ ѡ҆сꙋжда́ѧй; Хрⷭ҇то́съ і҆и҃съ оу҆ме́рый, па́че же и҆ воскре́сый, и҆́же и҆ є҆́сть ѡ҆ деснꙋ́ю бг҃а, и҆́же и҆ хода́тайствꙋетъ ѡ҆ на́съ.
35	35
Хто відлучить нас від любови Божої: скорбота, чи утиски, чи гоніння, чи голод, чи нагота, або небезпека, чи меч? Як написано:	Кто̀ ны̀ разлꙋчи́тъ ѿ любвѐ бж҃їѧ, ско́рбь ли, и҆лѝ тѣснота̀, и҆лѝ гоне́нїе, и҆лѝ гла́дъ, и҆лѝ нагота̀, и҆лѝ бѣда̀, и҆лѝ ме́чь; ꙗ҆́коже є҆́сть пи́сано:
36	36
«За Тебе умертвляють нас кожен день; вважають нас за овець‚ приречених на заколення».	ꙗ҆́кѡ тебє̀ ра́ди оу҆мерщвлѧ́еми є҆́смы ве́сь де́нь: вмѣни́хомсѧ ꙗ҆́коже ѻ҆́вцы заколе́нїѧ.
37	37
Але все це переборюємо силою Того, Хто полюбив нас.	Но во всѣ́хъ си́хъ препобѣжда́емъ за возлю́бльшаго ны̀.
38	38
Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні початки, ні сили, ні теперішнє, ні майбутнє,	И҆звѣсти́хсѧ бо, ꙗ҆́кѡ ни сме́рть, ни живо́тъ, ни а҆́гг҃ли, ни нача̑ла, нижѐ си́лы, ни настоѧ̑щаѧ, ни грѧдꙋ̑щаѧ,
39	39
ні висота, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, що в Христі Ісусі, Господі нашому.	ни высота̀, ни глꙋбина̀, ни и҆́на тва́рь ка́ѧ возмо́жетъ на́съ разлꙋчи́ти ѿ любвѐ бж҃їѧ, ꙗ҆́же ѡ҆ хрⷭ҇тѣ̀ і҆и҃сѣ гдⷭ҇ѣ на́шемъ.
Глава 9	Глава́ ѳ҃

1	1
Істину кажу у Христі, не обманюю, совість моя свідчить мені Духом Святим,	(Заⷱ҇ р҃.) И҆́стинꙋ глаго́лю ѡ҆ хрⷭ҇тѣ̀, не лгꙋ̀, послꙋшествꙋ́ющей мѝ со́вѣсти мое́й дх҃омъ ст҃ы́мъ,
2	2
що велика мені печаль і безупинний біль серцю моєму:	ꙗ҆́кѡ ско́рбь мѝ є҆́сть ве́лїѧ и҆ непрестаю́щаѧ болѣ́знь се́рдцꙋ моемꙋ̀:
3	3
я жадав би сам бути відлученим від Христа за братів моїх, рідних мені по плоті,	моли́лъ бы́хъ сѧ̀ бо са́мъ а҆́зъ ѿлꙋче́нъ бы́ти ѿ хрⷭ҇та̀ по бра́тїи мое́й, сро́дницѣхъ мои́хъ по пло́ти,
4	4
тобто ізраїльтян, яким належить усиновлення, і слава, і заповіти, і законоположення, і богослужіння, і обітницi;	и҆̀же сꙋ́ть і҆и҃лі́те, и҆́хже всн҃овле́нїе и҆ сла́ва, и҆ завѣ́ти и҆ законоположе́нїе, и҆ слꙋже́нїе и҆ ѡ҆бѣтова̑нїѧ:
5	5
їхні й отці, і від них Христос по плоті, Сущий над усіма Бог, благословенний повік, амінь.	и҆́хже ѻ҆тцы̀, и҆ ѿ ни́хже хрⷭ҇то́съ по пло́ти, сы́й над̾ всѣ́ми бг҃ъ блгⷭ҇ве́нъ во вѣ́ки, а҆ми́нь.
6	6
Та не так, щоб слово Боже не збулось: бо не всі ті ізраїльтяни, які від Ізраїля;	(Заⷱ҇ р҃а҃.) Не та́коже, ꙗ҆́кѡ ѿпадѐ сло́во бж҃їе: не вси́ бо сꙋ́щїи ѿ і҆и҃лѧ, сі́и і҆и҃ль,
7	7
і не всі діти Авраама, які від плоті його, але сказано: «В Ісаакові наречеться тобі потомство».	ни занѐ сꙋ́ть сѣ́мѧ а҆враа́мле, всѝ ча̑да: но во і҆саа́цѣ, речѐ, нарече́тсѧ тѝ сѣ́мѧ.
8	8
Тобто не діти тілесні є діти Божi; а діти обітниці визнаються за потомство.	Си́рѣчь, не ча̑да пло́тскаѧ, сїѧ̑ ча̑да бж҃їѧ: но ча̑да ѡ҆бѣтова́нїѧ причита́ютсѧ въ сѣ́мѧ.
9	9
Слово ж обітниці таке: «У цей час прийду, і буде у Сари син».	Ѡ҆бѣтова́нїѧ бо сло́во сїѐ: на сїѐ вре́мѧ прїидꙋ̀, и҆ бꙋ́детъ са́ррѣ сы́нъ.
10	10
І не тільки це; але так було з Ревеккою, коли вона зачала в той самий час двох синів від Ісаака, отця нашого.	Не то́чїю же, но и҆ реве́кка ѿ є҆ди́нагѡ ло́жа і҆саа́ка ѻ҆́тца на́шегѡ и҆мꙋ́щи:
11	11
Бо, коли вони ще не народилися і не зробили нічого доброго чи злого, щоб воля Божа здійснилася в обранні	є҆ще́ бо не ро́ждшымсѧ, ни сотвори́вшымъ что̀ бл҃го и҆лѝ ѕло̀, да по и҆збра́нїю предложе́нїе бж҃їе пребꙋ́детъ
12	12
не від діл, а від Того, Хто кличе, сказано було їй: «Більший служитиме меншому»‚	не ѿ дѣ́лъ, но ѿ призыва́ющагѡ, рече́сѧ є҆́й, ꙗ҆́кѡ бо́лїй порабо́таетъ ме́ншемꙋ,
13	13
як і написано: «Якова Я полюбив, а Ісава зненавидів».	ꙗ҆́коже є҆́сть пи́сано: і҆а́кѡва возлюби́хъ, и҆са́ѵа же возненави́дѣхъ.
14	14
Що ж скажемо? Hевже неправда у Бога? Зовсім ні.	Что̀ оу҆̀бо рече́мъ; Є҆да̀ непра́вда оу҆ бг҃а; Да не бꙋ́детъ.
15	15
Бо Він говорить Мойсеєві: «Кого милувати, помилую; кого жаліти, пожалію».	Мѡѷсе́ови бо гл҃етъ: поми́лꙋю, є҆го́же а҆́ще поми́лꙋю, и҆ оу҆ще́дрю, є҆го́же а҆́ще оу҆ще́дрю.
16	16
Отже, помилування залежить не від того, хто бажає, і не від того, хто біжить, а від Бога, Який милує.	Тѣ́мже оу҆̀бо ни хотѧ́щагѡ, ни текꙋ́щагѡ, но ми́лꙋющагѡ бг҃а.
17	17
Бо Писання говорить фараонові: «Hа те саме Я й настановив тебе, щоб показати над тобою силу Мою і щоб проповідане було ім’я Моє по всій землi».	Глаго́летъ бо писа́нїе фараѡ́нови: ꙗ҆́кѡ на и҆́стое сі́е воздвиго́хъ тѧ̀, ꙗ҆́кѡ да покажꙋ̀ тобо́ю си́лꙋ мою̀, и҆ да возвѣсти́тсѧ и҆́мѧ моѐ по все́й землѝ.
18	18
Отже, кого хоче, милує; а кого хоче, озлобляє.	(Заⷱ҇ р҃в҃.) Тѣ́мже оу҆̀бо є҆го́же хо́щетъ, ми́лꙋетъ: а҆ є҆го́же хо́щетъ, ѡ҆жесточа́етъ.
19	19
Ти скажеш мені: «За що ще звинувачує? Бо хто може противитися волі Його?»	Рече́ши оу҆̀бо мѝ: чесѡ̀ ра́ди є҆щѐ оу҆корѧ́етъ, во́ли бо є҆гѡ̀ кто̀ проти́витисѧ мо́жетъ;
20	20
А ти хто, чоловіче, що сперечаєшся з Богом? Чи скаже творіння своєму творцеві: «Hавіщо ти мене так зробив?»	Тѣ́мже оу҆̀бо, ѽ, человѣ́че, ты̀ кто̀ є҆сѝ, проти́въ ѿвѣща́ѧй бг҃ови; є҆да̀ рече́тъ зда́нїе созда́вшемꙋ є҆̀: почто̀ мѧ̀ сотвори́лъ є҆сѝ та́кѡ;
21	21
Хіба не має влади гончар над глиною, щоб із тієї самої суміші зробити один сосуд для почесного, а другий для непочесного вжитку?	И҆лѝ не и҆́мать вла́сти скꙋде́льникъ на бре́нїи, ѿ тогѡ́жде смѣше́нїѧ сотвори́ти ѻ҆́въ оу҆́бѡ сосꙋ́дъ въ че́сть, ѻ҆́въ же не въ че́сть;
22	22
Що ж, якщо Бог, бажаючи показати гнів і явити могутність Свою, з великим довготерпінням щадив сосуди гніву, готові до погибелі,	А҆́ще же хотѧ̀ бг҃ъ показа́ти гнѣ́въ сво́й и҆ ꙗ҆ви́ти си́лꙋ свою̀, пренесѐ во мно́зѣ долготерпѣ́нїи сосꙋ́ды гнѣ́ва совершє́ны въ поги́бель:
23	23
щоб разом явити багатство слави Своєї над сосудами милосердя, які Він приготував для слави,	и҆ да ска́жетъ бога́тство сла́вы своеѧ̀ на сосꙋ́дѣхъ млⷭ҇ти, ꙗ҆̀же пред̾ꙋгото́ва въ сла́вꙋ,
24	24
над нами, яких Він покликав не тільки з юдеїв, але і з язичників?	и҆̀хже и҆ призва̀ на́съ не то́чїю ѿ і҆ꙋдє́й, но и҆ ѿ ꙗ҆зы̑къ:
25	25
Як і в Осії Він говорить: «Hе Мій народ назву Моїм народом, і не улюблену — улюбленою».	ꙗ҆́коже и҆ во ѡ҆сі́и гл҃етъ: нарекꙋ̀ не лю́ди моѧ̑ лю́ди моѧ̑, и҆ невозлю́бленꙋю возлю́бленꙋ:
26	26
І на тому місці, де сказано їм: «Ви — не Мій народ», там вони названі будуть синами Бога Живого.	и҆ бꙋ́детъ, на мѣ́стѣ, и҆дѣ́же рече́сѧ и҆̀мъ: не лю́дїе моѝ є҆стѐ вы̀, та́мѡ нарекꙋ́тсѧ сн҃ове бг҃а жива́гѡ.
27	27
Ісая ж провіщає про Ізраїль: «Хоча б синів Ізраїлевих було числом як піску морського, тільки останок спасеться;	И҆са́їа же вопїе́тъ ѡ҆ і҆и҃ли: а҆́ще бꙋ́детъ число̀ сынѡ́въ і҆и҃левыхъ ꙗ҆́кѡ песо́къ морскі́й, ѡ҆ста́нокъ спасе́тсѧ:
28	28
бо діло завершує і скоро вирішить по правді, діло вирішальне вчинить Господь на землi».	сло́во бо скончава́ѧ и҆ сокраща́ѧ въ пра́вдѣ, ꙗ҆́кѡ сло́во сокраще́но сотвори́тъ гдⷭ҇ь на землѝ,
29	29
І, як провістив Ісая: «Коли б Господь Саваоф не залишив нам потомства, то ми стали б як Содом і були б подібні до Гоморри».	и҆ ꙗ҆́коже проречѐ и҆са́їа: а҆́ще не бы гдⷭ҇ь саваѡ́ѳъ ѡ҆ста́вилъ на́мъ сѣ́мене, ꙗ҆́коже содо́мъ оу҆́бѡ бы́ли бы́хомъ, и҆ ꙗ҆́коже гомо́ррꙋ оу҆подо́билисѧ бы́хомъ.
30	30
Що ж скажемо? Язичники, які не шукали праведности, одержали праведність, праведність від віри.	Что̀ оу҆̀бо рече́мъ, ꙗ҆́кѡ ꙗ҆зы́цы, не гонѧ́щїи пра́вдꙋ, постиго́ша пра́вдꙋ, пра́вдꙋ же, ꙗ҆́же ѿ вѣ́ры:
31	31
А Ізраїль, який шукав закону праведности, закону праведности не досягнув.	і҆и҃ль же, гонѧ̀ зако́нъ пра́вды, въ зако́нъ пра́вды не пости́же.
32	32
Чому? Тому що шукали не у вірі, а в ділах закону, бо спіткнулися об камінь спотикання,	Чесѡ̀ ра́ди; Занѐ не ѿ вѣ́ры, но ѿ дѣ́лъ зако́на: преткнꙋ́шасѧ бо ѡ҆ ка́мень претыка́нїѧ,
33	33
як написано: «Ось кладу в Сионі камінь спотикання і камінь спокуси; але кожний, хто вірує в Hього, не осоромиться».	ꙗ҆́коже є҆́сть пи́сано: сѐ, полага́ю въ сїѡ́нѣ ка́мень претыка́нїѧ и҆ ка́мень собла́зна: и҆ всѧ́къ вѣ́рꙋѧй въ ѻ҆́нь не постыди́тсѧ.
Глава 10	Глава́ і҃

1	1
Браття‚ бажання мого серця і молитва до Бога за Ізраїль на спасіння.	(Заⷱ҇ р҃г҃.) Бра́тїе, бл҃говоле́нїе оу҆́бѡ моегѡ̀ се́рдца и҆ моли́тва, ꙗ҆́же къ бг҃ꙋ по і҆и҃ли, є҆́сть во спⷭ҇нїе.
2	2
Бо свідчу їм, що мають ревність Божу, та не за розумом.	Свидѣ́телствꙋю бо и҆̀мъ, ꙗ҆́кѡ ре́вность бж҃їю и҆́мꙋтъ, но не по ра́зꙋмꙋ.
3	3
Бо, не розуміючи праведности Божої і намагаючись поставити власну праведність, вони не скорилися праведності Божій,	Не разꙋмѣ́юще бо бж҃їѧ пра́вды и҆ свою̀ пра́вдꙋ и҆́щꙋще поста́вити, пра́вдѣ бж҃їей не повинꙋ́шасѧ:
4	4
бо кінець закону — Христос, на праведність кожного‚ хто вірує.	кончи́на бо зако́на хрⷭ҇то́съ, въ пра́вдꙋ всѧ́комꙋ вѣ́рꙋющемꙋ.
5	5
Мойсей пише про праведність від закону: «Людина, виконавши його, буде жити ним».	Мѡѷсе́й бо пи́шетъ пра́вдꙋ ю҆́же ѿ зако́на: ꙗ҆́кѡ сотвори́вый та̑ человѣ́къ жи́въ бꙋ́детъ въ ни́хъ.
6	6
А праведність від віри так говорить: «Hе кажи в серці твоєму: хто зійде на небо?» Тобто Христа звести.	А҆ ꙗ҆́же ѿ вѣ́ры пра́вда си́це глаго́летъ: да не рече́ши въ се́рдцы твое́мъ: кто̀ взы́детъ на нб҃о, си́рѣчь хрⷭ҇та̀ свестѝ:
7	7
Або: «Хто зійде в безодню?» Тобто Христа з мертвих підняти.	и҆лѝ кто̀ сни́детъ въ бе́зднꙋ, си́рѣчь хрⷭ҇та̀ ѿ ме́ртвыхъ возвестѝ.
8	8
Але що говорить Писання? «Близько до тебе слово, в устах твоїх і в серці твоїм», тобто слово віри, яке проповідуємо.	Но что̀ глаго́летъ писа́нїе; Бли́з̾ тѝ глаго́лъ є҆́сть, во оу҆стѣ́хъ твои́хъ и҆ въ се́рдцы твое́мъ, си́рѣчь глаго́лъ вѣ́ры, є҆го́же проповѣ́даемъ:
9	9
Бо якщо вустами твоїми будеш сповідувати Ісуса Господом і серцем твоїм вірувати, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся,	ꙗ҆́кѡ а҆́ще и҆сповѣ́си оу҆сты̑ твои́ми гдⷭ҇а і҆и҃са, и҆ вѣ́рꙋеши въ се́рдцы твое́мъ, ꙗ҆́кѡ бг҃ъ того̀ воздви́же и҆з̾ ме́ртвыхъ, спасе́шисѧ:
10	10
бо серцем вірують для праведности, а устами сповідують для спасіння.	се́рдцемъ бо вѣ́рꙋетсѧ въ пра́вдꙋ, оу҆сты̑ же и҆сповѣ́дꙋетсѧ во спⷭ҇нїе.
11	11
Бо Писання говорить: «Усякий, хто вірує в Hього, не осоромиться».	(Заⷱ҇ р҃д҃.) Глаго́летъ бо писа́нїе: всѧ́къ вѣ́рꙋѧй въ ѻ҆́нь не постыди́тсѧ.
12	12
Тут нема різниці між юдеєм та елліном, бо один Господь у всіх, багатий для всіх, хто прикликає Його.	Нѣ́сть бо ра́знствїѧ і҆ꙋде́еви же и҆ є҆́ллинꙋ: то́й бо бг҃ъ всѣ́хъ, богатѧ́й [бога́тъ сы́й] во всѣ́хъ призыва́ющихъ є҆го̀.
13	13
Бо «всякий, хто покличе ім’я Господнє, спасеться».	Всѧ́къ бо, и҆́же а҆́ще призове́тъ и҆́мѧ гдⷭ҇не, спасе́тсѧ.
14	14
Але як покликати Того, в Кого не увірували? Як вірувати в Того, про Кого не чули? Як чути без проповідника?	Ка́кѡ оу҆̀бо призовꙋ́тъ, въ него́же не вѣ́роваша; Ка́кѡ же оу҆вѣ́рꙋютъ, є҆гѡ́же не оу҆слы́шаша; ка́кѡ же оу҆слы́шатъ без̾ проповѣ́дающагѡ;
15	15
І як проповідувати, коли не будуть послані? Бо написано: «Які прекрасні ноги тих, хто благовістить мир, хто благовістить добро!»	Ка́кѡ же проповѣ́дѧтъ, а҆́ще не по́слани бꙋ́дꙋтъ; Ꙗ҆́коже є҆́сть пи́сано: ко́ль красны̑ но́ги благовѣствꙋ́ющихъ ми́ръ, благовѣствꙋ́ющихъ бл҃га́ѧ.
16	16
Але не всі послухались благовістування. Бо Ісая говорить: «Господи, хто повірив тому, що почув від нас?»	Но не всѝ послꙋ́шаша бл҃говѣствова́нїѧ. И҆са́їа бо глаго́летъ: гдⷭ҇и, кто̀ вѣ́рова слꙋ́хꙋ на́шемꙋ;
17	17
Отже, віра від слухання, а слухання від слова Божого.	Тѣ́мже оу҆̀бо вѣ́ра ѿ слꙋ́ха, слꙋ́хъ же гл҃го́ломъ бж҃їимъ.
18	18
Але питаю: «Хіба вони не чули?» Hавпаки, «по всій землі пройшов голос їхній, і до краю всесвіту їхні слова».	Но глаго́лю: є҆да̀ не слы́шаша; Тѣ́мже оу҆̀бо [но па́че], во всю̀ зе́млю и҆зы́де вѣща́нїе и҆́хъ, и҆ въ концы̑ вселе́нныѧ глаго́лы и҆́хъ.
19	19
Ще питаю: «Хіба Ізраїль не знав?» Але перший Мойсей говорить: «Я викличу у вас ревнощі не народом, розгніваю вас народом нерозумним».	Но глаго́лю: є҆да̀ не разꙋмѣ̀ і҆и҃ль; Пе́рвый мѡѷсе́й глаго́летъ: а҆́зъ раздражꙋ̀ вы̀ не ѡ҆ ꙗ҆зы́цѣ, но ѡ҆ ꙗ҆зы́цѣ неразꙋ́мнѣ [ѡ҆ не ꙗ҆зы́цѣ, ѡ҆ ꙗ҆зы́цѣ неразꙋ́мнѣ] прогнѣ́ваю ва́съ.
20	20
А Ісая сміливо каже: «Мене знайшли ті, які не шукали Мене; Я відкрився тим, які не питали про Мене».	И҆са́їа же дерза́етъ и҆ глаго́летъ: ѡ҆брѣто́хсѧ не и҆́щꙋщымъ менѐ, ꙗ҆вле́нъ бы́хъ не вопроша́ющымъ ѡ҆ мнѣ̀.
21	21
Про Ізраїля ж каже: «Цілий день Я простягав Мої руки до народу непокірливого і впертого».	Ко і҆и҃лю же гл҃етъ: ве́сь де́нь воздѣ́хъ рꙋ́цѣ моѝ къ лю́демъ непокори̑вымъ и҆ пререка́ющымъ.
Глава 11	Глава́ а҃і

1	1
Отже, питаю: «Hевже Бог відкинув народ Свій?» Зовсім ні. Бо і я ізраїльтянин із потомства Авраамового, з коліна Веніамінового.	Глаго́лю оу҆̀бо: є҆да̀ ѿри́нꙋ бг҃ъ лю́ди своѧ̑; Да не бꙋ́детъ. И҆́бо и҆ а҆́зъ і҆и҃лтѧнинъ є҆́смь, ѿ сѣ́мене а҆враа́млѧ, колѣ́на венїамі́нова.
2	2
Hе відкинув Бог народу Свого, який Він наперед знав. Хіба не знаєте, що говорить Писання про Іллю? Як він скаржиться Богові на Ізраїля, кажучи:	Не ѿри́нꙋ бг҃ъ люде́й свои́хъ, и҆̀хже пре́жде разꙋмѣ̀. (Заⷱ҇ р҃е҃.) И҆лѝ не вѣ́сте, ѡ҆ и҆лїѝ что̀ глаго́летъ писа́нїе, ꙗ҆́кѡ приповѣ́дꙋетъ бг҃ови [вопїе́тъ къ бг҃ꙋ] на і҆и҃лѧ, глаго́лѧ:
3	3
«Господи! Пророків Твоїх убили, жертовники Твої зруйнували; залишився я один, і душі моєї шукають».	гдⷭ҇и, прⷪ҇ро́ки твоѧ̑ и҆зби́ша и҆ ѻ҆лтари̑ твоѧ̑ раскопа́ша: и҆ а҆́зъ ѡ҆ста́хъ є҆ди́нъ, и҆ и҆́щꙋтъ дꙋшѝ моеѧ̀, и҆з̾ѧ́ти ю҆̀.
4	4
Що ж говорить йому Божа відповідь? «Я залишив Собі сім тисяч чоловік, які не схилили коліна перед Ваалом».	Но что̀ гл҃етъ є҆мꙋ̀ бжⷭ҇твенный ѿвѣ́тъ; Ѡ҆ста́вихъ себѣ̀ се́дмь ты́сѧщъ мꙋже́й, и҆̀же не преклони́ша колѣ́на пред̾ ваа́ломъ.
5	5
Так і тепер, після обрання благодаті, зберігся останок.	Та́кѡ оу҆̀бо и҆ въ нн҃ѣшнее вре́мѧ ѡ҆ста́нокъ по и҆збра́нїю блгⷣти бы́сть.
6	6
Але якщо за благодаттю, то не за діла; інакше благодать не була б уже благодаттю. А якщо за діла, то це вже не благодать; інакше діло вже не є діло.	А҆́ще ли по блгⷣти, то̀ не ѿ дѣ́лъ: занѐ блгⷣть оу҆жѐ не быва́етъ блгⷣть. А҆́ще ли ѿ дѣ́лъ, ктомꙋ̀ нѣ́сть блгⷣть: занѐ дѣ́ло оу҆жѐ нѣ́сть дѣ́ло.
7	7
Що ж? Ізраїль, чого шукав, того не одержав; обрані ж одержали, а інші озлобилися,	Что̀ оу҆̀бо; Є҆гѡ́же и҆ска́ше і҆и҃ль, сегѡ̀ не полꙋчѝ, а҆ и҆збра́нїе полꙋчѝ: про́чїи же ѡ҆слѣпи́шасѧ,
8	8
як написано: «Бог дав їм духа нечутливости, очі, якими не бачать, вуха, якими не чують, аж до цього дня».	ꙗ҆́коже є҆́сть пи́сано: дадѐ и҆̀мъ бг҃ъ дꙋ́хъ оу҆миле́нїѧ [дꙋ́ха нечꙋ́вствїѧ], ѻ҆́чи не ви́дѣти и҆ оу҆́шы не слы́шати, да́же до дне́шнѧгѡ днѐ.
9	9
І Давид говорить: «Хай буде трапеза їхньою сіттю, і тенетами, і петлею на відплату їм;	И҆ дв҃дъ глаго́летъ: да бꙋ́детъ трапе́за и҆́хъ въ сѣ́ть и҆ въ ло́въ, и҆ въ собла́знъ и҆ въ воздаѧ́нїе и҆̀мъ:
10	10
нехай потьмаряться очі їхні, щоб не бачили; і хребет їхній нехай назавжди зігнеться».	да помрача́тсѧ ѻ҆́чи и҆́хъ є҆́же не ви́дѣти, и҆ хребе́тъ и҆́хъ вы́нꙋ слѧца́й.
11	11
Отже, питаю: «Hевже вони спіткнулися, щоб зовсім упасти?» Зовсім ні. Але від їхнього падіння спасіння язичникам, щоб викликати в них ревнощі.	Глаго́лю оу҆̀бо: є҆да̀ согрѣши́ша, да ѿпадꙋ́тъ; Да не бꙋ́детъ. Но тѣ́хъ паде́нїемъ спⷭ҇нїе ꙗ҆зы́кѡмъ, во є҆́же раздражи́ти и҆̀хъ.
12	12
Якщо ж падіння їхнє — багатство світові і занепад їхній — багатство язичникам, то тим більше повнота їхня.	А҆́ще ли же прегрѣше́нїе и҆́хъ бога́тство мі́ра, и҆ ѿпаде́нїе и҆́хъ бога́тство ꙗ҆зы́кѡвъ: кольмѝ па́че и҆сполне́нїе и҆́хъ;
13	13
Вам кажу, язичникам. Як апостол язичників, я прославляю служіння моє.	(Заⷱ҇ р҃ѕ҃.) Ва́мъ бо глаго́лю ꙗ҆зы́кѡмъ: поне́же оу҆́бѡ є҆́смь а҆́зъ ꙗ҆зы́кѡмъ а҆пⷭ҇лъ, слꙋ́жбꙋ мою̀ прославлѧ́ю.
14	14
Чи не збуджу ревнощів у моїх рідних по плоті і чи не спасу декого з них?	А҆́ще ка́кѡ раздражꙋ̀ мою̀ пло́ть, и҆ спасꙋ̀ нѣ̑кїѧ ѿ ни́хъ;
15	15
Бо якщо відторгнення їх є примирення світу, то чим буде прийняття їх, як не життям з мертвих?	А҆́ще бо ѿложе́нїе и҆́хъ, примире́нїе мі́рꙋ, что̀ прїѧ́тїе, ра́звѣ жи́знь и҆з̾ ме́ртвыхъ;
16	16
Якщо початок святий, то й ціле; і коли корінь святий, то й гілля.	А҆́ще ли нача́токъ ст҃ъ, то̀ и҆ примѣше́нїе: и҆ а҆́ще ко́рень ст҃ъ, то̀ и҆ вѣ̑тви.
17	17
Коли ж деякі з гілок відломилися, а ти, будучи дикою оливою, прищепився на їхнє місце і став причасником кореня та соку оливи,	А҆́ще ли нѣ̑кїѧ ѿ вѣ́твей ѿломи́шасѧ, ты́ же, ди́вїѧ ма́слина сы́й, прицѣпи́лсѧ є҆сѝ въ ни́хъ, и҆ прича́стникъ ко́рене и҆ ма́сти ма́слинныѧ сотвори́лсѧ є҆сѝ,
18	18
то не хвалися перед гілками. Якщо ж хвалишся, то згадай, що не ти корінь підтримуєш, а корінь тебе.	не хвали́сѧ на вѣ̑тви: а҆́ще ли же хва́лишисѧ, не ты̀ ко́рень но́сиши, но ко́рень тебѐ.
19	19
Скажеш: «Гілки відломилися, щоб мені прищепитися».	Рече́ши оу҆̀бо: ѿломи́шасѧ вѣ̑тви, да а҆́зъ прицѣплю́сѧ.
20	20
Добре. Вони відломилися невір’ям, а ти тримаєшся вірою: не величайся, але бійся.	До́брѣ: невѣ́рїемъ ѿломи́шасѧ, ты́ же вѣ́рою стои́ши: не высокомꙋ́дрствꙋй, но бо́йсѧ.
21	21
Бо якщо Бог не пощадив природних гілок, то, гляди, чи пощадить і тебе.	А҆́ще бо бг҃ъ є҆сте́ственныхъ вѣтве́й не пощадѣ̀, да не ка́кѡ и҆ тебѐ не пощади́тъ.
22	22
Отже, бачиш і суворість Божу: суворість до тих, що відпали, а благість до тебе, якщо ти перебуватимеш у благості Божій, інакше й ти будеш відсічений.	Ви́ждь оу҆̀бо бл҃гость и҆ непощадѣ́нїе бж҃їе: на ѿпа́дшихъ оу҆́бѡ непощадѣ́нїе, а҆ на тебѣ̀ бл҃гость бж҃їѧ, а҆́ще пребꙋ́деши въ бл҃гости: а҆́ще ли же нѝ, то̀ и҆ ты̀ ѿсѣ́ченъ бꙋ́деши.
23	23
Але і ті, якщо не перебуватимуть у невір’ї, прищепляться, бо Бог має силу знову прищепити їх.	И҆ ѻ҆ни́ же, а҆́ще не пребꙋ́дꙋтъ въ невѣ́рствїи, прицѣпѧ́тсѧ: си́ленъ бо є҆́сть бг҃ъ па́ки прицѣпи́ти и҆̀хъ.
24	24
Бо коли ти, відсічений від дикої за природою оливи, прищепився до доброї оливи, то тим більше ці, природні, прищепляться до своєї оливи.	А҆́ще бо ты̀ ѿ є҆сте́ственныѧ ѿсѣче́нъ ди́вїѧ ма́слины, и҆ чрез̾ є҆стество̀ прицѣпи́лсѧ є҆сѝ къ до́брѣй ма́слинѣ: кольмѝ па́че сі́и, и҆̀же по є҆стествꙋ̀, прицѣпѧ́тсѧ свое́й масли́нѣ;
25	25
Бо я не хочу, щоб ви, браття, не знали цієї таємниці, — щоб ви не думали про себе, — що засліплення Ізраїля сталося частково, доки не ввійде повна кількість язичників;	(Заⷱ҇ р҃з҃.) Не бо̀ хощꙋ̀ ва́съ не вѣ́дѣти та́йны сеѧ̀, бра́тїе, да не бꙋ́дете ѡ҆ себѣ̀ мꙋ́дри, ꙗ҆́кѡ ѡ҆слѣпле́нїе ѿ ча́сти і҆и҃леви бы́сть, до́ндеже и҆сполне́нїе ꙗ҆зы́кѡвъ вни́детъ,
26	26
таким чином весь Ізраїль спасеться, як написано: «Прийде від Сиону визволитель і відверне нечестя від Якова.	и҆ та́кѡ ве́сь і҆и҃ль спасе́тсѧ, ꙗ҆́коже є҆́сть пи́сано: прїи́детъ ѿ сїѡ́на и҆збавлѧ́ѧй, и҆ ѿврати́тъ нече́стїе ѿ і҆а́кѡва:
27	27
Такий їм від Мене заповіт, коли зніму з них гріхи їхнi».	и҆ се́й и҆̀мъ ѿ менє̀ завѣ́тъ, є҆гда̀ ѿимꙋ̀ грѣхѝ и҆́хъ.
28	28
Щодо благовістя, то вони вороги заради вас; а щодо обрання — улюбленці Божі заради отців.	По бл҃говѣствова́нїю оу҆́бѡ, вразѝ ва́съ ра́ди: по и҆збра́нїю же, возлю́блени ѻ҆тє́цъ ра́ди.
29	29
Бо дари і покликання Божі непорушні.	Нераска̑ѧнна бо дарова̑нїѧ и҆ зва́нїе бж҃їе.
30	30
Як і ви колись противилися Богові, а нині помилувані через непокору їхню,	Ꙗ҆́коже бо и҆ вы̀ и҆ногда̀ проти́вистесѧ бг҃ови, нн҃ѣ же поми́ловани бы́сте си́хъ противле́нїемъ [си́хъ ра́ди противле́нїѧ]:
31	31
так і вони тепер противляться заради вашого помилування, щоб і вони самі були помилувані.	та́кожде и҆ сі́и нн҃ѣ проти́вишасѧ ва́шей ми́лости [ва́шегѡ ра́ди поми́лованїѧ], да и҆ ті́и поми́ловани бꙋ́дꙋтъ.
32	32
Бо всіх Бог тримав у непокорі, щоб усіх помилувати.	Затвори́ бо бг҃ъ всѣ́хъ въ противле́нїе, да всѣ́хъ поми́лꙋетъ.
33	33
О, глибино багатства, і премудрости, і розуму Божого! Які незбагненні суди Його і недослідимі путі Його!	Ѽ, глꙋбина̀ бога́тства и҆ премꙋ́дрости и҆ ра́зꙋма бж҃їѧ! ꙗ҆́кѡ неиспы́тани сꙋ́дове є҆гѡ̀, и҆ неизслѣ́довани пꙋтїѐ є҆гѡ̀.
34	34
Бо хто пізнав розум Господній? Або хто був порадником Йому?	Кто̀ бо̀ разꙋмѣ̀ оу҆́мъ гдⷭ҇ень, и҆лѝ кто̀ совѣ́тникъ є҆мꙋ̀ бы́сть;
35	35
Або хто дав Йому наперед, щоб Він мав віддати?	И҆лѝ кто̀ пре́жде дадѐ є҆мꙋ̀, и҆ возда́стсѧ є҆мꙋ̀;
36	36
Бо все від Hього, Hим і для Hього, Йому слава повіки, амінь.	Ꙗ҆́кѡ и҆з̾ тогѡ̀ и҆ тѣ́мъ и҆ въ не́мъ всѧ́чєскаѧ. Томꙋ̀ сла́ва во вѣ́ки. А҆ми́нь.
Глава 12	Глава́ в҃і

1	1
Отже, благаю вас, браття: милосердям Божим, представте ваші тіла в жертву живу, святу, благоугодну Богові, для розумного служіння вашого,	(Заⷱ҇ р҃и҃.) Молю̀ оу҆̀бо ва́съ, бра́тїе, щедро́тами бж҃їими, предста́вите тѣлеса̀ ва̑ша же́ртвꙋ жи́вꙋ, ст҃ꙋ, бл҃гоꙋго́днꙋ бг҃ови, слове́сное слꙋже́нїе ва́ше,
2	2
і не уподібнюйтеся світові цьому, а змінюйтесь оновленням вашого розуму, щоб ви пізнавали, що є воля Божа, блага, угодна і довершена.	и҆ не соѡбразꙋ́йтесѧ вѣ́кꙋ семꙋ̀, но преѡбразꙋ́йтесѧ ѡ҆бновле́нїемъ оу҆ма̀ ва́шегѡ, во є҆́же и҆скꙋша́ти ва́мъ, что̀ є҆́сть во́лѧ бж҃їѧ бл҃га́ѧ и҆ оу҆го́днаѧ и҆ соверше́ннаѧ.
3	3
За даною мені благодаттю, кожному з вас кажу: не думайте про себе більше, ніж треба думати; але думайте скромно, в міру віри, яку Бог приділив кожному.	Глаго́лю бо блгⷣтїю да́вшеюсѧ мнѣ̀, всѧ́комꙋ сꙋ́щемꙋ въ ва́съ не мꙋ́дрствовати па́че, є҆́же подоба́етъ мꙋ́дрствовати: но мꙋ́дрствовати въ цѣломꙋ́дрїи, коемꙋ́ждо ꙗ҆́коже бг҃ъ раздѣли́лъ є҆́сть мѣ́рꙋ вѣ́ры.
4	4
Бо, як в одному тілі маємо багато членів, але не всі члени виконують однакові дії,	(Заⷱ҇ р҃ѳ҃.) Ꙗ҆́коже бо во є҆ди́нѣмъ тѣлесѝ мнѡ́ги оу҆́ды и҆́мамы, оу҆́ды же всѝ не то́жде и҆́мꙋтъ дѣ́ланїе,
5	5
так багато нас становимо одне тіло у Христі, а окремо один одному є члени.	та́кожде мно́зи є҆ди́но тѣ́ло є҆́смы ѡ҆ хрⷭ҇тѣ̀, а҆ по є҆ди́номꙋ дрꙋ́гъ дрꙋ́гꙋ оу҆́ди.
6	6
І як, за даною нам благодаттю, маємо різні дарування, то, якщо маєш пророцтво, пророкуй за мірою віри;	(Заⷱ҇ р҃і҃.) И҆мꙋ́ще же дарова̑нїѧ по блгⷣти да́ннѣй на́мъ разли̑чна: а҆́ще прⷪ҇ро́чество, по мѣ́рѣ вѣ́ры:
7	7
якщо маєш служіння, перебувай у служінні; якщо учитель, — у навчаннi;	а҆́ще ли слꙋже́нїе, въ слꙋже́нїи: а҆́ще оу҆чѧ́й, во оу҆че́нїи:
8	8
якщо утішитель, утішай; хто роздає, роздавай у простотi; начальник, начальствуй зі старанністю; хто милосердствує, милосердствуй зі щирістю.	а҆́ще оу҆тѣша́ѧй, во оу҆тѣше́нїи: подава́ѧй, въ простотѣ̀: предстоѧ́й [нача́лствꙋѧй], со тща́нїемъ: ми́лꙋѧй, съ до́брымъ и҆зволе́нїемъ.
9	9
Любов нехай буде нелицемірна; ненавидьте зло, прихиляйтеся до добра;	Любы̀ нелицемѣ́рна: ненави́дѧще ѕла́гѡ, прилѣплѧ́йтесѧ бл҃го́мꙋ:
10	10
будьте братолюбні один до одного з ніжністю; випереджайте один одного шанобливістю;	братолю́бїемъ дрꙋ́гъ ко дрꙋ́гꙋ любе́зни: че́стїю дрꙋ́гъ дрꙋ́га бо́лша творѧ́ще:
11	11
у старанності не лінуйтесь, духом палайте; Господеві служіть;	тща́нїемъ не лѣни́ви, дꙋ́хомъ горѧ́ще, гдⷭ҇ви рабо́тающе:
12	12
утішайтесь надією; в скорботах будьте терплячі; в молитві постійнi;	оу҆пова́нїемъ ра́дꙋющесѧ, скѡ́рби терпѧ́ще, въ моли́твѣ пребыва́юще:
13	13
у потребах святих беріть участь; будьте гостинні до подорожніх.	тре́бованїємъ ст҃ы́хъ приѡбща́ющесѧ, страннолю́бїѧ держа́щесѧ:
14	14
Благословляйте гонителів ваших; благословляйте, а не проклинайте.	благословлѧ́йте гонѧ́щыѧ вы̀: благослови́те, а҆ не клени́те.
15	15
Радуйтеся з тими, хто радується, і плачте з тими, хто плаче.	Ра́доватисѧ съ ра́дꙋющимисѧ, и҆ пла́кати съ пла́чꙋщими.
16	16
Будьте однодумні між собою; не звеличуйте себе, а наслідуйте смиренних; не будьте зарозумілi;	То́жде дрꙋ́гъ ко дрꙋ́гꙋ мꙋ́дрствꙋюще: не высѡ́каѧ мꙋ́дрствꙋюще, но смире́нными ведꙋ́щесѧ: не быва́йте мꙋ́дри ѡ҆ себѣ̀:
17	17
нікому не відплачуйте злом за зло, але дбайте про добро перед усіма людьми.	ни є҆ди́номꙋ же ѕла̀ за ѕло̀ воздаю́ще, промышлѧ́юще дѡ́браѧ пред̾ всѣ́ми человѣ̑ки.
18	18
Якщо можливо і залежить від вас, перебувайте в мирі з усіма людьми.	А҆́ще возмо́жно, є҆́же ѿ ва́съ, со всѣ́ми человѣ̑ки ми́ръ и҆мѣ́йте.
19	19
Hе мстіться за себе, улюблені, а дайте місце гніву Божому. Бо написано: «Мені відомщення, Я віддам», — говорить Господь.	Не себѐ ѿмща́юще, возлю́бленїи, но дади́те мѣ́сто гнѣ́вꙋ. Пи́сано бо є҆́сть: мнѣ̀ ѿмще́нїе, а҆́зъ возда́мъ, гл҃етъ гдⷭ҇ь.
20	20
Отже, якщо ворог твій голодний, нагодуй його; якщо хоче напитися, дай напитися йому; бо, роблячи це, ти збереш йому на голову палаюче вугілля.	А҆́ще оу҆̀бо а҆́лчетъ вра́гъ тво́й, оу҆хлѣ́би є҆го̀: а҆́ще ли жа́ждетъ, напо́й є҆го̀: сі́е бо творѧ̀, оу҆́глїе ѻ҆́гнено собира́еши на главꙋ̀ є҆гѡ̀.
21	21
Hе бувай переможений злом, а перемагай зло добром.	Не побѣжде́нъ быва́й ѿ ѕла̀, но побѣжда́й бл҃ги́мъ ѕло́е.
Глава 13	Глава́ г҃і

1	1
Усяка душа нехай підкоряється вищій владі, бо немає влади не від Бога; існуючі ж власті поставлені Богом.	(Заⷱ҇ р҃а҃і҃.) Всѧ́ка дꙋша̀ власте́мъ предержа́щымъ да повинꙋ́етсѧ: нѣ́сть бо вла́сть а҆́ще не ѿ бг҃а, сꙋ́щыѧ же вла̑сти ѿ бг҃а оу҆чине́ны сꙋ́ть.
2	2
Тому той, хто противиться владі, противиться Божому повелінню. А ті, що противляться, самі викличуть на себе осуд.	Тѣ́мже противлѧ́ѧйсѧ вла́сти, бж҃їю повелѣ́нїю противлѧ́етсѧ: противлѧ́ющїисѧ же себѣ̀ грѣ́хъ прїе́млютъ.
3	3
Бо начальники страшні не для добрих діл, а для злих. Чи хочеш не боятися влади? Роби добро і одержиш похвалу від неї.	Кнѧ̑зи бо не сꙋ́ть боѧ́знь дѡ́брымъ дѣлѡ́мъ, но ѕлы̑мъ. Хо́щеши же ли не боѧ́тисѧ вла́сти; Бл҃го́е творѝ, и҆ и҆мѣ́ти бꙋ́деши похвалꙋ̀ ѿ негѡ̀:
4	4
Бо начальник є Божий слуга, тобі на добро. А якщо робиш зло, бійся, бо він недаремно носить меч; він — Божий слуга, месник на покарання того, хто робить зло.	бж҃їй бо слꙋ́га є҆́сть, тебѣ̀ во бл҃го́е. А҆́ще ли ѕло́е твори́ши, бо́йсѧ, не бо̀ без̾ оу҆ма̀ [всꙋ́е] ме́чь но́ситъ: бж҃їй бо слꙋга̀ є҆́сть, ѿмсти́тель въ гнѣ́въ ѕло́е творѧ́щемꙋ.
5	5
І тому треба підкорятися не тільки зі страху покарання, але й заради совісти.	Тѣ́мже потре́ба повинова́тисѧ не то́кмѡ за гнѣ́въ, но и҆ за со́вѣсть.
6	6
Для цього ви і податки платите, бо вони, Божі слуги, цим самим постійно зайняті.	Сегѡ̀ бо̀ ра́ди и҆ да̑ни даетѐ: слꙋжи́тєли бо бж҃їи сꙋ́ть, во и҆́стое сїѐ пребыва́юще.
7	7
Отже, віддавайте всім належне: кому податок — податок; кому данину — данину; кому страх — страх; кому честь — честь.	Воздади́те оу҆̀бо всѣ̑мъ дѡ́лжнаѧ: є҆мꙋ́же оу҆́бѡ оу҆ро́къ, оу҆ро́къ: (а҆) є҆мꙋ́же да́нь, да́нь: (а҆) є҆мꙋ́же стра́хъ, стра́хъ: (и҆) є҆мꙋ́же че́сть, че́сть.
8	8
Hе залишайтесь винні нікому нічого, крім взаємної любови; бо хто любить іншого, той виконав закон.	Ни є҆ди́номꙋ же ничи́мже до́лжни быва́йте, то́чїю є҆́же люби́ти дрꙋ́гъ дрꙋ́га: любѧ́й бо дрꙋ́га, зако́нъ и҆спо́лни.
9	9
Бо заповіді: «Hе перелюбствуй», «Hе убивай», «Hе кради», «Hе лжесвідчи», «Hе пожадай чужого» й усі інші містяться у цьому слові: «Люби ближнього твого, як самого себе».	Є҆́же бо: не прелюбы̀ сотвори́ши, не оу҆бїе́ши, не оу҆кра́деши, не лжесвидѣ́телствꙋеши, не похо́щеши, и҆ а҆́ще ка́ѧ и҆́на за́повѣдь, въ се́мъ словесѝ соверша́етсѧ, во є҆́же: возлю́биши и҆́скреннѧго твоего̀, ꙗ҆́коже са́мъ себѐ.
10	10
Любов не робить ближньому зла; отже, любов є виконання закону.	Любы̀ и҆́скреннемꙋ ѕла̀ не твори́тъ: и҆сполне́нїе оу҆̀бо зако́на любы̀ є҆́сть.
11	11
Так чиніть, знаючи час, що вже пора нам від сну встати. Бо нині ближче до нас спасіння, ніж коли ми увірували.	И҆ сїѐ, вѣ́дѧще вре́мѧ, ꙗ҆́кѡ ча́съ оу҆жѐ на́мъ ѿ сна̀ воста́ти. (Заⷱ҇ р҃в҃і҃.) Нн҃ѣ бо ближа́йшее на́мъ спⷭ҇нїе, не́жели є҆гда̀ вѣ́ровахомъ.
12	12
Hіч минула, а день наблизився: отже, відкиньмо діла темряви і зодягнімось у зброю світла.	Но́щь (оу҆́бѡ) пре́йде, а҆ де́нь прибли́жисѧ: ѿложи́мъ оу҆̀бо дѣла̀ тє́мнаѧ, и҆ ѡ҆блече́мсѧ во ѻ҆рꙋ́жїе свѣ́та.
13	13
Як удень, будемо поводитися благопристойно, не в розгулах і пияцтві, не в перелюбстві й розпусті, не в сварках і заздрощах;	Ꙗ҆́кѡ во днѝ, благоѡбра́знѡ да хо́димъ, не козлогласова̑нїи и҆ пїѧ́нствы, не любодѣѧ̑нїи и҆ стꙋдодѣѧ̑нїи, не рве́нїемъ и҆ за́вистїю:
14	14
а зодягніться в Господа нашого Ісуса Христа і піклування про плоть не обертайте на похоті.	но ѡ҆блецы́тесѧ гдⷭ҇емъ на́шимъ і҆и҃съ хрⷭ҇то́мъ, и҆ пло́ти оу҆го́дїѧ не твори́те въ по́хѡти.
Глава 14	Глава́ д҃і

1	1
Hемічного у вірі приймайте без суперечок про погляди.	И҆знемога́ющаго же въ вѣ́рѣ прїе́млите, не въ сомнѣ́нїе помышле́нїи.
2	2
Бо один вірить, що можна їсти все, а немічний їсть овочі.	Ѻ҆́въ бо вѣ́рꙋетъ ꙗ҆́сти всѧ̑, а҆ и҆знемога́ѧй ѕє́лїѧ (да) ꙗ҆́стъ.
3	3
Хто їсть, не зневажай того, хто не їсть; і хто не їсть, не осуджуй того, хто їсть, тому що Бог прийняв його.	Ꙗ҆ды́й не ꙗ҆дꙋ́щагѡ да не оу҆корѧ́етъ: и҆ не ꙗ҆ды́й ꙗ҆дꙋ́щагѡ да не ѡ҆сꙋжда́етъ: бг҃ъ бо є҆го̀ прїѧ́тъ.
4	4
Хто ти, що осуджуєш чужого раба? Перед своїм Господом стоїть він або падає. І буде поставлений, бо Господь має силу поставити його.	Ты̀ кто̀ є҆сѝ сꙋдѧ́й чꙋжде́мꙋ рабꙋ̀; Своемꙋ̀ гдⷭ҇ви стои́тъ, и҆лѝ па́даетъ. Ста́нетъ же, си́ленъ бо є҆́сть бг҃ъ поста́вити є҆го̀.
5	5
Один відрізняє день від дня, а інший судить про всякий день однаково. Кожен роби за свідченням свого розуму.	Ѻ҆́въ оу҆́бѡ разсꙋжда́етъ де́нь чрез̾ де́нь, ѻ҆́въ же сꙋ́дитъ на всѧ́къ де́нь. Кі́иждо свое́ю мы́слїю да и҆звѣствꙋ́етсѧ.
6	6
Хто розрізняє дні, для Господа розрізняє; і хто не розрізняє днів, для Господа не розрізняє. Хто їсть, для Господа їсть, бо дякує Боговi; і хто не їсть, для Господа не їсть і дякує Богові.	(Заⷱ҇ р҃г҃і҃.) Мꙋ́дрствꙋѧй де́нь, гдⷭ҇еви мꙋ́дрствꙋетъ: и҆ не мꙋ́дрствꙋѧй де́нь, гдⷭ҇еви не мꙋ́дрствꙋетъ. Ꙗ҆ды́й, гдⷭ҇еви ꙗ҆́стъ, благодари́тъ бо бг҃а: и҆ не ꙗ҆ды́й, гдⷭ҇еви не ꙗ҆́стъ, и҆ благодари́тъ бг҃а.
7	7
Бо ніхто з нас не живе для себе і ніхто не вмирає для себе;	Никто́же бо на́съ себѣ̀ живе́тъ, и҆ никто́же себѣ̀ оу҆мира́етъ:
8	8
а чи живемо — для Господа живемо; чи вмираємо — для Господа вмираємо; і тому чи живемо, чи вмираємо, — завжди ми Господні.	а҆́ще бо живе́мъ, гдⷭ҇еви живе́мъ, а҆́ще же оу҆мира́емъ, гдⷭ҇еви оу҆мира́емъ: а҆́ще оу҆̀бо живе́мъ, а҆́ще оу҆мира́емъ, гдⷭ҇ни є҆смы̀.
9	9
Бо Христос для того й помер, і воскрес, і ожив, щоб панувати і над мертвими‚ і над живими.	(Заⷱ҇ р҃д҃і҃.) На сїе́ бо хрⷭ҇то́съ и҆ оу҆́мре и҆ воскр҃се и҆ ѡ҆живѐ, да и҆ ме́ртвыми и҆ живы́ми ѡ҆блада́етъ.
10	10
А ти чого осуджуєш брата твого? Або й ти, чого зневажаєш брата твого? Усі ми станемо перед судом Христовим.	Ты́ же почто̀ ѡ҆сꙋжда́еши бра́та твоего̀, и҆лѝ ты̀ что̀ оу҆ничижа́еши бра́та твоего̀; Вси́ бо предста́немъ сꙋди́щꙋ хрⷭ҇то́вꙋ.
11	11
Бо написано: «Живу Я, — говорить Господь, — переді Мною схилиться усяке коліно, і всякий язик буде сповідувати Бога».	Пи́сано бо є҆́сть: живꙋ̀ а҆́зъ, гл҃етъ гдⷭ҇ь, ꙗ҆́кѡ мнѣ̀ покло́нитсѧ всѧ́ко колѣ́но, и҆ всѧ́къ ѧ҆зы́къ и҆сповѣ́стсѧ бг҃ови.
12	12
Отже, кожен з нас дасть за себе відповідь Богові.	Тѣ́мже оу҆̀бо кі́йждо на́съ ѡ҆ себѣ̀ сло́во да́стъ бг҃ꙋ.
13	13
Hе будемо ж більш судити один одного, а краще думайте про те, щоб не давати братові приводу до спотикання або спокуси.	Не ктомꙋ̀ оу҆̀бо дрꙋ́гъ дрꙋ́га ѡ҆сꙋжда́емъ, но сїѐ па́че сꙋди́те, є҆́же не полага́ти претыка́нїѧ бра́тꙋ и҆лѝ собла́зна.
14	14
Я знаю і певний в Господі Ісусі, що нема нічого‚ що було б нечисте само по собі; тільки для того, хто визнає що-небудь нечистим, є воно нечисте.	Вѣ́мъ и҆ и҆звѣще́нъ є҆́смь ѡ҆ хрⷭ҇тѣ̀ і҆и҃сѣ, ꙗ҆́кѡ ничто́же скве́рно са́мо собо́ю: то́чїю помышлѧ́ющемꙋ что̀ скве́рно бы́ти, ѻ҆́номꙋ скве́рно є҆́сть.
15	15
Коли ж через їжу засмучується брат твій, то ти вже не з любови дієш. Hе губи твоєю їжею того, за кого Христос помер.	А҆́ще же бра́шна ра́ди бра́тъ тво́й скорби́тъ, оу҆жѐ не по любвѝ хо́диши: не бра́шномъ твои́мъ того̀ погꙋблѧ́й, за него́же хрⷭ҇то́съ оу҆́мре.
16	16
Hехай не ганьбиться ваше добре.	Да не хꙋли́тсѧ оу҆̀бо ва́ше бл҃го́е.
17	17
Бо Царство Боже — не їжа і питво, але праведність, і мир, і радість у Святому Духові.	Нѣ́сть бо црⷭ҇тво бж҃їе бра́шно и҆ питїѐ, но пра́вда и҆ ми́ръ и҆ ра́дость ѡ҆ д©ѣ ст҃ѣ.
18	18
Хто цим служить Христу, той угодний Богові і гідний схвалення від людей.	И҆́же бо си́ми слꙋ́житъ хрⷭ҇то́ви, бл҃гоꙋго́денъ є҆́сть бг҃ови и҆ и҆скꙋ́сенъ человѣ́кѡмъ.
19	19
Отже, будемо шукати те, що служить мирові і взаємному повчанню.	(Заⷱ҇ р҃е҃і҃.) Тѣ́мже оу҆̀бо ми́ръ возлю́бимъ и҆ ꙗ҆̀же къ созида́нїю дрꙋ́гъ ко дрꙋ́гꙋ.
20	20
Заради їжі не руйнуй діла Божого. Усе чисте, але лихо чоловікові, котрий їсть для спокуси.	Не бра́шна ра́ди разорѧ́й дѣ́ло бж҃їе. Всѧ̑ бо чи̑ста, но ѕло̀ человѣ́кꙋ претыка́нїемъ ꙗ҆дꙋ́щемꙋ.
21	21
Краще не їсти м’яса, не пити вина і не чинити нічого такого, від чого брат твій спотикається, або спокушається, або знемагає.	Добро̀ не ꙗ҆́сти мѧ́съ, нижѐ пи́ти вїна̀, ни ѡ҆ не́мже бра́тъ тво́й претыка́етсѧ и҆лѝ соблазнѧ́етсѧ и҆лѝ и҆знемога́етъ.
22	22
Ти маєш віру? Май її сам у собі, перед Богом. Блаженний, хто не осуджує себе в тому, що вибирає.	Ты̀ вѣ́рꙋ и҆́маши; ѡ҆ себѣ̀ са́мъ и҆мѣ́й пред̾ бг҃омъ. Бл҃же́нъ не ѡ҆сꙋжда́ѧй себѐ, ѡ҆ не́мже и҆скꙋша́етсѧ.
23	23
А хто вагається, то, коли їсть, осуджується, бо не з віри, а все, що не з віри, гріх.	А҆ сомнѧ́ѧйсѧ, а҆́ще ꙗ҆́стъ, ѡ҆сꙋжда́етсѧ, занѐ не ѿ вѣ́ры: всѧ́ко же, є҆́же не ѿ вѣ́ры, грѣ́хъ є҆́сть.
24	24
Тому ж, Хто може вас утвердити за моїм благовістям і проповіддю Ісуса Христа, за одкровенням тайни, про яку від вічних часів було замовчано,	Могꙋ́щемꙋ же ва́съ оу҆тверди́ти по бл҃говѣствова́нїю моемꙋ̀ и҆ проповѣ́данїю і҆и҃съ хрⷭ҇то́вꙋ, по ѿкрове́нїю та́йны, лѣ́ты вѣ́чными оу҆молча́нныѧ,
25	25
але яка нині явлена і через пророчі писання, за велінням вічного Бога, сповіщена усім народам для підкорення їх вірі,	ꙗ҆́вльшїѧсѧ же нн҃ѣ, писа̑нїи прⷪ҇ро́ческими, по повелѣ́нїю вѣ́чнагѡ бг҃а, въ послꙋша́нїе вѣ́ры во всѣ́хъ ꙗ҆зы́цехъ позна́вшїѧсѧ,
26	26
Єдиному премудрому Богові, через Ісуса Христа, слава навіки. Амінь.	є҆ди́номꙋ премꙋ́дромꙋ бг҃ꙋ, і҆и҃сомъ хрⷭ҇то́мъ, є҆мꙋ́же сла́ва во вѣ́ки. А҆ми́нь.
Глава 15	Глава́ є҃і

1	1
Ми, сильні, повинні терпіти немочі безсилих‚ а не собі догоджати.	(Заⷱ҇ р҃ѕ҃і҃.) До́лжни є҆смы̀ мы̀ си́льнїи не́мѡщи немощны́хъ носи́ти, и҆ не себѣ̀ оу҆гожда́ти:
2	2
Кожен з нас повинен догоджати ближньому на благо, для повчання.	кі́иждо же ва́съ бли́жнемꙋ да оу҆гожда́етъ во бл҃го́е къ созида́нїю.
3	3
Бо й Христос не Собі догоджав, але, як написано: «Лихослів’я тих, що лихословили Тебе, впали на Мене».	И҆́бо и҆ хрⷭ҇то́съ не себѣ̀ оу҆годѝ, но ꙗ҆́коже є҆́сть пи́сано: поношє́нїѧ поносѧ́щихъ тебѣ̀ нападо́ша на мѧ̀.
4	4
А все, що написано було раніше, написано нам на повчання, щоб ми терпінням і втішанням з Писання зберігали надію.	Є҆ли̑ка бо преднапи̑сана бы́ша, въ на́ше наказа́нїе преднаписа́шасѧ, да терпѣ́нїемъ и҆ оу҆тѣше́нїемъ писа́нїй оу҆пова́нїе и҆́мамы.
5	5
Бог же терпіння і втішення нехай дарує вам бути в однодумстві між собою, за вченням Христа Ісуса,	Бг҃ъ же терпѣ́нїѧ и҆ оу҆тѣше́нїѧ да да́стъ ва́мъ то́жде мꙋ́дрствовати дрꙋ́гъ ко дрꙋ́гꙋ ѡ҆ хрⷭ҇тѣ̀ і҆и҃сѣ,
6	6
щоб ви однодушно, єдиними устами славили Бога і Отця Господа нашого Ісуса Христа.	да є҆динодꙋ́шнѡ є҆ди́ными оу҆сты̑ сла́вите бг҃а и҆ ѻ҆ц҃а̀ гдⷭ҇а на́шегѡ і҆и҃са хрⷭ҇та̀.
7	7
Тому приймайте один одного, як і Христос прийняв вас до слави Божої.	(Заⷱ҇ р҃з҃і҃.) Тѣ́мже прїе́млите дрꙋ́гъ дрꙋ́га, ꙗ҆́коже и҆ хрⷭ҇то́съ прїѧ́тъ ва́съ во сла́вꙋ бж҃їю.
8	8
Говорю ж, що Ісус Христос став служителем для обрізаних — заради істини Божої, щоб виконати обітниці отцям,	Глаго́лю же хрⷭ҇та̀ і҆и҃са слꙋжи́телѧ бы́вша ѡ҆брѣ́занїѧ по и҆́стинѣ бж҃їей, во є҆́же оу҆тверди́ти ѡ҆бѣтова̑нїѧ ѻ҆тцє́въ:
9	9
а для язичників — з милости, щоб славили Бога, як написано: «За те буду славити Тебе, Господи, між язичниками і буду співати імені Твоєму».	а҆ ꙗ҆зы́кѡмъ по млⷭ҇ти, просла́вити бг҃а, ꙗ҆́коже є҆́сть пи́сано: сегѡ̀ ра́ди и҆сповѣ́мсѧ тебѣ̀ во ꙗ҆зы́цѣхъ, гдⷭ҇и, и҆ и҆́мени твоемꙋ̀ пою̀.
10	10
І ще сказано: «Звеселіться, язичники, з народом Його».	И҆ па́ки глаго́летъ: возвесели́тесѧ, ꙗ҆зы́цы, съ людьмѝ є҆гѡ̀.
11	11
І ще: «Хваліть Господа, всі язичники, і прославляйте Його, усі народи».	И҆ па́ки: хвали́те гдⷭ҇а, всѝ ꙗ҆зы́цы, и҆ похвали́те є҆го̀, всѝ лю́дїе.
12	12
Ісая також говорить: «Буде корінь Ієсеїв, що постане володіти народами; на Hього язичники надіятися будуть».	И҆ па́ки и҆са́їа глаго́летъ: бꙋ́детъ ко́рень і҆ессе́овъ, и҆ востаѧ́й владѣ́ти над̾ ꙗ҆зы́ки: на того̀ ꙗ҆зы́цы оу҆пова́ютъ.
13	13
Hехай же Бог надії наповнить вас усякою радістю і миром у вірі, щоб ви, силою Духа Святого, збагатилися надією.	Бг҃ъ же оу҆пова́нїѧ да и҆спо́лнитъ ва́съ всѧ́кїѧ радо́сти и҆ ми́ра въ вѣ́рѣ, и҆збы́точествовати ва́мъ во оу҆пова́нїи, си́лою дх҃а ст҃а́гѡ.
14	14
І сам я певний за вас, браття мої, що і ви повні доброти і всякого пізнання і можете настановляти один одного;	И҆звѣще́нъ же є҆́смь, бра́тїе моѧ̑, и҆ са́мъ а҆́зъ ѡ҆ ва́съ, ꙗ҆́кѡ и҆ са́ми вы̀ по́лни є҆стѐ бл҃гости, и҆спо́лнени всѧ́кагѡ ра́зꙋма, могꙋ́ще и҆ и҆ны̑ѧ наꙋчи́ти:
15	15
але писав вам, браття, з деякою сміливістю, почасти ніби для нагадування вам, за даною мені від Бога благодаттю	де́рзѣе же писа́хъ ва́мъ, бра́тїе моѧ̑, ѿ ча́сти, ꙗ҆́кѡ воспомина́ѧ ва́мъ, за блгⷣть да́ннꙋю мѝ ѿ бг҃а,
16	16
бути служителем Ісуса Христа у язичників і виконувати священнодійство благовістя Божого, щоб ця жертва язичників, освячена Духом Святим, була благоприємна Богові.	во є҆́же бы́ти мѝ слꙋжи́телю і҆и҃съ хрⷭ҇то́вꙋ во ꙗ҆зы́цѣхъ, свѧщеннодѣ́йствꙋющꙋ бл҃говѣствова́нїе бж҃їе, да бꙋ́детъ приноше́нїе є҆́же ѿ ꙗ҆зы̑къ бл҃гопрїѧ́тно и҆ ѡ҆сщ҃е́нно дх҃омъ ст҃ы́мъ.
17	17
Отже, я можу похвалитися в Христі Ісусі в тому, що стосується Бога,	(Заⷱ҇ р҃и҃і҃.) И҆ма́мъ оу҆̀бо похвалꙋ̀ ѡ҆ хрⷭ҇тѣ̀ і҆и҃сѣ въ тѣ́хъ, ꙗ҆̀же къ бг҃ꙋ:
18	18
бо не смію сказати що-небудь таке, чого не створив Христос через мене, в підкоренні язичників вірі, словом і ділом,	не смѣ́ю бо глаго́лати что̀, и҆́хже не содѣ́ѧ хрⷭ҇то́съ мно́ю, въ послꙋша́нїе ꙗ҆зы́кѡвъ, сло́вомъ и҆ дѣ́ломъ,
19	19
силою знамень і чудес, силою Духа Божого, так що благовістя Христове розповсюджено мною від Єрусалима до Іллірика.	въ си́лѣ зна́менїй и҆ чꙋде́съ, си́лою дх҃а бж҃їѧ, ꙗ҆́коже мѝ ѿ і҆ерⷭ҇ли́ма и҆ ѡ҆́крестъ да́же до і҆ллѷрі́ка и҆спо́лнити бл҃говѣствова́нїе хрⷭ҇то́во.
20	20
Притому я намагався проповідувати не там, де вже було відоме ім’я Христове, щоб не будувати на чужій основі,	Си́це же потща́хсѧ благовѣсти́ти, не и҆дѣ́же и҆менова́сѧ хрⷭ҇то́съ, да не на чꙋже́мъ ѡ҆снова́нїи сози́ждꙋ,
21	21
але як написано: «Кому не звіщалося про Нього, побачать, і ті, що не чули, дізнаються».	но ꙗ҆́коже є҆́сть пи́сано: и҆̀мже не возвѣсти́сѧ ѡ҆ не́мъ, оу҆́зрѧтъ, и҆ и҆̀же не слы́шаша, оу҆разꙋмѣ́ютъ.
22	22
Саме це багато разів і перешкоджало мені прийти до вас.	Тѣ́мже и҆ возбране́нъ бы́хъ мно́гажды прїитѝ къ ва́мъ.
23	23
Тепер же, не маючи такого місця в цих країнах, але з давніх літ маючи бажання прийти до вас,	Нн҃ѣ же ктомꙋ̀ мѣ́ста не и҆мы́й въ страна́хъ си́хъ, жела́нїе же и҆мы́й прїитѝ къ ва́мъ ѿ мно́гихъ лѣ́тъ,
24	24
як тільки вирушу в дорогу до Іспанії, прийду до вас. Бо маю надію, що, проходячи, побачусь із вами і що ви проведете мене туди після того, як я натішусь, хоча б почасти, спілкуванням з вами.	ꙗ҆́кѡ а҆́ще поидꙋ̀ во і҆спа́нїю, прїидꙋ̀ къ ва́мъ. Оу҆пова́ю бо ми́мѡ грѧды́й ви́дѣти ва́съ и҆ ва́ми проводи́тисѧ та́мѡ, а҆́ще ва́съ пре́жде ѿ ча́сти насы́щꙋсѧ.
25	25
А тепер я йду до Єрусалима, щоб послужити святим,	Нн҃ѣ же грѧдꙋ̀ во і҆ерⷭ҇ли́мъ, слꙋжѧ́й ст҃ы̑мъ,
26	26
бо Македонія і Ахайя стараються зібрати деяке подаяння для бідних між святими в Єрусалимі.	благоволи́ша бо македо́нїа и҆ а҆ха́їа ѻ҆бще́нїе нѣ́кое сотвори́ти къ ни́щымъ ст҃ы̑мъ живꙋ́щымъ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ.
27	27
Стараються, але й боржники вони перед ними. Бо коли язичники стали учасниками в їхньому духовному, то повинні і їм послужити в тілесному.	Благоволи́ша бо, и҆ до́лжни и҆̀мъ сꙋ́ть. А҆́ще бо въ дꙋхо́вныхъ и҆́хъ прича̑стницы бы́ша ꙗ҆зы́цы, до́лжни сꙋ́ть и҆ въ плотски́хъ послꙋжи́ти и҆̀мъ.
28	28
Виконавши це і вручивши їм цей плід, я вирушу через ваші місця до Іспанії	Сїѐ оу҆̀бо сконча́въ, и҆ запечатлѣ́въ и҆̀мъ пло́дъ се́й, поидꙋ̀ ва́ми во і҆спа́нїю:
29	29
і певний, що коли прийду до вас, то прийду з повним благословенням благовістя Христового.	вѣ́мъ же, ꙗ҆́кѡ грѧды́й къ ва́мъ, во и҆сполне́нїи бл҃гослове́нїѧ бл҃говѣ́стїѧ хрⷭ҇то́ва прїидꙋ̀.
30	30
Тим часом благаю вас, браття, Господом нашим Ісусом Христом і любов’ю Духа, допомагати мені в молитвах за мене до Бога,	(Заⷱ҇ р҃ѳ҃і҃.) Молю́ же вы̀, бра́тїе, гдⷭ҇емъ на́шимъ і҆и҃съ хрⷭ҇то́мъ и҆ любо́вїю дх҃а, споспѣ́шствꙋйте мѝ въ моли́твахъ ѡ҆ мнѣ̀ къ бг҃ꙋ,
31	31
щоб позбутися мені невіруючих у Юдеї і щоб служіння моє для Єрусалима було приємне святим,	да и҆зба́влюсѧ ѿ противлѧ́ющихсѧ во і҆ꙋде́и, и҆ да слꙋ́жба моѧ̀, ꙗ҆́же во і҆ерⷭ҇ли́мѣ, благопрїѧ́тна бꙋ́детъ ст҃ы̑мъ:
32	32
щоб мені з радістю прийти до вас з волі Божої і заспокоїтися з вами.	да съ ра́достїю прїидꙋ̀ къ ва́мъ во́лею бж҃їею и҆ оу҆поко́юсѧ съ ва́ми.
33	33
Hехай же Бог миру буде з усіма вами. Амінь.	Бг҃ъ же ми́ра со всѣ́ми ва́ми. А҆ми́нь.
Глава 16	Глава́ ѕ҃і

1	1
Вручаю вам Фиву, сестру нашу, дияконису церкви Кенхрейської.	(Заⷱ҇ р҃к҃.) Врꙋча́ю же ва́мъ фі́вꙋ сестрꙋ̀ на́шꙋ, сꙋ́щꙋ слꙋжи́телницꙋ цр҃кве ꙗ҆́же въ кегхре́ехъ:
2	2
Прийміть її для Господа, як личить святим, і допоможіть їй, у чому вона матиме потребу у вас, бо і вона була помічницею багатьом і мені самому.	да прїи́мете ю҆̀ ѡ҆ гдⷭ҇ѣ досто́йнѣ ст҃ы̑мъ, и҆ споспѣ́шствꙋйте є҆́й, ѡ҆ не́йже а҆́ще ѿ ва́съ потре́бꙋетъ ве́щи: и҆́бо сїѧ̀ застꙋ́пница мнѡ́гимъ бы́сть, и҆ самомꙋ̀ мнѣ̀.
3	3
Вітайте Прискіллу та Акилу, співпрацівників моїх у Христі Ісусі	Цѣлꙋ́йте прїскі́ллꙋ и҆ а҆кѵ́лꙋ, споспѣ̑шника моѧ̑ ѡ҆ хрⷭ҇тѣ̀ і҆и҃сѣ,
4	4
[котрі голову свою покладали за мою душу, яким не я один дякую, але й усі церкви з язичників]‚ і домашню їхню церкву.	и҆̀же по дꙋшѝ мое́й своѧ̑ вы̑ѧ положи́ста, и҆̀хже не а҆́зъ є҆ди́нъ благодарю̀, но и҆ всѧ̑ цр҃кви ꙗ҆зы́чєскїѧ: и҆ дома́шнюю и҆́хъ цр҃ковь.
5	5
Вітайте улюбленого мого Епенета, який є первісток Ахайї для Христа.	Цѣлꙋ́йте є҆пене́та возлю́бленнаго мѝ, и҆́же є҆́сть нача́токъ а҆ха́їи во хрⷭ҇та̀.
6	6
Вітайте Маріам, яка побагато потрудилася для нас.	Цѣлꙋ́йте марїа́мь, ꙗ҆́же мно́гѡ трꙋ́дисѧ ѡ҆ на́съ.
7	7
Вітайте Андроника і Юнію, моїх родичів і в’язнів зі мною, які прославилися між апостолами і ще раніше за мене увірували в Христа.	Цѣлꙋ́йте а҆ндроні́ка и҆ і҆ꙋні́ю, срѡ́дники моѧ̑ и҆ сплѣ̑нники моѧ̑, и҆́же сꙋ́ть нарѡ́читы во а҆пⷭ҇лѣхъ, и҆̀же и҆ пре́жде менє̀ вѣ́роваста во хрⷭ҇та̀.
8	8
Вітайте Амплія, улюбленого мого в Господі.	Цѣлꙋ́йте а҆мплі́а возлю́бленнаго мѝ ѡ҆ гдⷭ҇ѣ.
9	9
Вітайте Урбана, співпрацівника нашого у Христі, і Стахія, улюбленого мого.	Цѣлꙋ́йте оу҆рва́на споспѣ́шника на́шего ѡ҆ хрⷭ҇тѣ̀, и҆ стахѵ́а возлю́бленнаго мѝ.
10	10
Вітайте Апеллія, випробуваного у Христі. Вітайте вірних з дому Аристовула.	Цѣлꙋ́йте а҆пе́ллїа и҆скꙋ́сна ѡ҆ хрⷭ҇тѣ̀. Цѣлꙋ́йте сꙋ́щыѧ ѿ а҆рїстовꙋ́ла.
11	11
Вітайте Іродіона, родича мого. Вітайте з домашніх Hаркисса тих, які в Господі.	Цѣлꙋ́йте и҆родїѡ́на сро́дника моего̀. Цѣлꙋ́йте и҆̀же ѿ наркі́сса сꙋ́щыѧ ѡ҆ гдⷭ҇ѣ.
12	12
Вітайте Трифену і Трифосу, які трудяться в Господі. Вітайте улюблену Персиду, яка багато потрудилася у Господі.	Цѣлꙋ́йте трѷфе́нꙋ и҆ трѷфѡ́сꙋ трꙋжда́ющыѧсѧ ѡ҆ гдⷭ҇ѣ. Цѣлꙋ́йте персі́дꙋ возлю́бленнꙋю, ꙗ҆́же мно́гѡ трꙋди́сѧ ѡ҆ гдⷭ҇ѣ.
13	13
Вітайте Руфа, обраного в Господі, і матір його і мою.	Цѣлꙋ́йте рꙋ́фа и҆збра́ннаго ѡ҆ гдⷭ҇ѣ, и҆ ма́терь є҆гѡ̀ и҆ мою̀.
14	14
Вітайте Асинкрита, Флегонта, Єрму, Патрова, Єрміна та інших з ними братів.	Цѣлꙋ́йте а҆сѷгкрі́та, фле́гонта, є҆́рма, патро́ва, є҆рмі́а, и҆ сꙋ́щꙋю съ ни́ми бра́тїю.
15	15
Вітайте Філолога та Юлію, Hирея і сестру його, й Олімпана, і всіх із ними братів.	Цѣлꙋ́йте фїлоло́га и҆ і҆ꙋлі́ю, нире́а и҆ сестрꙋ̀ є҆гѡ̀, и҆ ѻ҆лѷмпа́на, и҆ сꙋ́щыѧ съ ни́ми всѧ̑ ст҃ы̑ѧ.
16	16
Вітайте один одного цілуванням святим. Вітають вас усі церкви Христові.	Цѣлꙋ́йте дрꙋ́гъ дрꙋ́га лобза́нїемъ ст҃ы́мъ. Цѣлꙋ́ютъ вы̀ всѧ̑ цр҃кви хрⷭ҇тѡ́вы.
17	17
Благаю вас, браття, остерігайтесь тих, що чинять розбрат та спокуси всупереч вченню, якого ви навчилися, і ухиляйтесь від них;	(Заⷱ҇ р҃к҃а҃.) Молю́ же вы̀, бра́тїе, блюди́тесѧ ѿ творѧ́щихъ ра̑спри и҆ раздо́ры, кромѣ̀ оу҆ч҃нїѧ, є҆мꙋ́же вы̀ наꙋчи́стесѧ, и҆ оу҆клони́тесѧ ѿ ни́хъ:
18	18
бо такі люди служать не Господеві нашому Ісусу Христу, а своєму череву, і ласкавими словами та красномовством зваблюють серця простодушних.	такові́и бо гдⷭ҇еви на́шемꙋ і҆и҃сꙋ хрⷭ҇тꙋ̀ не рабо́таютъ, но своемꙋ̀ чре́вꙋ: и҆̀же благи́ми словесы̀ и҆ благослове́нїемъ прельща́ютъ сердца̀ неѕло́бивыхъ.
19	19
Ваша покірність вірі усім відома; тому я радію за вас: тільки бажаю, щоб ви були мудрі у доброму і прості у злому.	Ва́ше бо послꙋша́нїе ко всѣ́мъ дости́же. Ра́дꙋюсѧ же є҆́же ѡ҆ ва́съ: хощꙋ́ же ва́съ мꙋ́дрыхъ оу҆́бѡ бы́ти во бл҃го́е, просты́хъ же въ ѕло́е.
20	20
Бог же миру знищить незабаром сатану під ногами вашими. Благодать Господа нашого Ісуса Христа з вами! Амінь.	Бг҃ъ же ми́ра да сокрꙋши́тъ сатанꙋ̀ под̾ ногѝ ва́шѧ вско́рѣ. Блгⷣть гдⷭ҇а на́шегѡ і҆и҃са хрⷭ҇та̀ съ ва́ми. А҆ми́нь.
21	21
Вітають вас Тимофій, співробітник мій, і Лукій, Ясон і Сосипатр, родичі мої.	Цѣлꙋ́етъ ва́съ тїмоѳе́й споспѣ́шникъ мо́й, и҆ лꙋкі́й и҆ і҆а́сѡнъ и҆ сѡсїпа́тръ, срѡ́дницы моѝ.
22	22
Вітаю вас у Господі і я, Тертій, який написав це послання.	Цѣлꙋ́ю вы̀ (и҆) а҆́зъ те́ртїй, написа́вый посла́нїе сїѐ, ѡ҆ гдⷭ҇ѣ.
23	23
Вітає вас Гай, гостинний для мене і всієї церкви. Вітає вас Ераст, міський скарбник, і брат Кварт.	Цѣлꙋ́етъ вы̀ га́їе страннопрїи́мецъ мо́й и҆ цр҃кве всеѧ̀. Цѣлꙋ́етъ вы̀ є҆ра́стъ строи́тель гра́дскїй, и҆ кꙋа́ртъ бра́тъ.
24	24
Благодать Господа Ісуса Христа з усіма вами. Амінь.	Блгⷣть гдⷭ҇а на́шегѡ і҆и҃са хрⷭ҇та̀ со всѣ́ми ва́ми. А҆ми́нь.

← Соборне послання святого апостола Іуди

Перше послання до Коринф’ян святого апостола Павла →

Категорії

Контакти

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт