|
Послання до Римлян святого апостола Павла
|
Къ ри́млѧнѡмъ
|
|
Глава 1
|
Глава́ а҃
|
|
1
|
1
|
|
Павло, раб Ісуса Христа, покликаний апостол, обраний для благовістя Божого,
|
(Заⷱ҇ о҃ѳ҃.) Па́ѵелъ, ра́бъ і҆и҃съ хрⷭ҇то́въ, зва́нъ а҆пⷭ҇лъ, и҆збра́нъ въ бл҃говѣ́стїе бж҃їе,
|
|
2
|
2
|
|
яке Бог раніше обіцяв через пророків Своїх, у Писаннях святих,
|
є҆́же пре́жде ѡ҆бѣща̀ прⷪ҇рѡ́ки свои́ми въ писа́нїихъ ст҃ы́хъ,
|
|
3
|
3
|
|
про Сина Свого, котрий народився від сімені Давидового по плоті
|
ѡ҆ сн҃ѣ свое́мъ, бы́вшемъ ѿ сѣ́мене дв҃дова по пл҃ти,
|
|
4
|
4
|
|
і відкрився Сином Божим у силі, духом святости, через воскресіння з мертвих, — про Ісуса Христа Господа нашого,
|
нарече́ннѣмъ сн҃ѣ бж҃їи въ си́лѣ, по дх҃ꙋ ст҃ы́ни, и҆з̾ воскрⷭ҇нїѧ ѿ ме́ртвыхъ, і҆и҃са хрⷭ҇та̀ гдⷭ҇а на́шегѡ,
|
|
5
|
5
|
|
через Якого ми одержали благодать і апостольство, щоб в ім’я Його підкоряти вірі всі народи,
|
и҆́мже прїѧ́хомъ блгⷣть и҆ а҆пⷭ҇лство въ послꙋша́нїе вѣ́ры во всѣ́хъ ꙗ҆зы́цѣхъ, ѡ҆ и҆́мени є҆гѡ̀,
|
|
6
|
6
|
|
серед яких знаходитесь і ви, покликані Ісусом Христом, —
|
въ ни́хже є҆стѐ и҆ вы̀, зва́ни і҆и҃сꙋ хрⷭ҇тꙋ̀:
|
|
7
|
7
|
|
усім, що перебувають у Римі, улюбленим Божим, покликаним святим: благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа Ісуса Христа.
|
всѣ̑мъ сꙋ́щымъ въ ри́мѣ возлю́блєннымъ бг҃ꙋ, зва̑ннымъ ст҃ы̑мъ: (Заⷱ҇.) блгⷣть ва́мъ и҆ ми́ръ ѿ бг҃а ѻ҆ц҃а̀ на́шегѡ, и҆ гдⷭ҇а і҆и҃са хрⷭ҇та̀.
|
|
8
|
8
|
|
Перш за все дякую Богові моєму через Ісуса Христа за всіх вас, що віра ваша звіщається по всьому світові.
|
Пе́рвое оу҆́бѡ благодарю̀ бг҃а моего̀ і҆и҃сомъ хрⷭ҇то́мъ ѡ҆ всѣ́хъ ва́съ, ꙗ҆́кѡ вѣ́ра ва́ша возвѣща́етсѧ во все́мъ мі́рѣ:
|
|
9
|
9
|
|
Свідок мені Бог, Якому служу духом моїм у благовістуванні Сина Його, — що безперестанно згадую про вас,
|
свидѣ́тель бо мѝ є҆́сть бг҃ъ, є҆мꙋ́же слꙋжꙋ̀ дꙋ́хомъ мои́мъ во бл҃говѣствова́нїи сн҃а є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ безпреста́ни па́мѧть ѡ҆ ва́съ творю̀,
|
|
10
|
10
|
|
завжди благаючи в молитвах моїх‚ щоб воля Божа посприяла коли-небудь прийти мені до вас‚
|
всегда̀ въ моли́твахъ мои́хъ молѧ́сѧ, а҆́ще оу҆́бѡ когда̀ поспѣ́шенъ бꙋ́дꙋ во́лею бж҃їею прїитѝ къ ва́мъ:
|
|
11
|
11
|
|
бо я дуже бажаю побачити вас, щоб дати вам певний духовний дар для вашого утвердження,
|
жела́ю бо ви́дѣти ва́съ, да нѣ́кое пода́мъ ва́мъ дарова́нїе дꙋхо́вное, ко оу҆твержде́нїю ва́шемꙋ:
|
|
12
|
12
|
|
тобто втішитися з вами спільною вірою, вашою і моєю.
|
сїе́ же є҆́сть, соꙋтѣ́шитисѧ въ ва́съ вѣ́рою ѻ҆́бщею, ва́шею же и҆ мое́ю.
|
|
13
|
13
|
|
Hе хочу, браття, від вас таїти, що я багаторазово намагався прийти до вас‚ та досі зустрічав перешкоди, щоб мати який-небудь плід і у вас, як і в інших народів.
|
Не хощꙋ́ же не вѣ́дѣти ва́мъ, бра́тїе, ꙗ҆́кѡ мно́жицею восхотѣ́хъ прїитѝ къ ва́мъ, и҆ возбране́нъ бы́хъ досе́лѣ, да нѣ́кїй пло́дъ и҆мѣ́ю и҆ въ ва́съ, ꙗ҆́коже и҆ въ про́чихъ ꙗ҆зы́цѣхъ.
|
|
14
|
14
|
|
Я заборгував еллінам і варварам, мудрецям і неукам.
|
Є҆́ллинѡмъ же и҆ ва́рвавѡмъ, мꙋ̑дрымъ же и҆ неразꙋ̑мнымъ до́лженъ є҆́смь:
|
|
15
|
15
|
|
Отже, щодо мене, я готовий благовістити і вам, що знаходитесь у Римі.
|
та́кѡ є҆́сть, є҆́же по моемꙋ̀ оу҆се́рдїю и҆ ва́мъ сꙋ́щымъ въ ри́мѣ благовѣсти́ти.
|
|
16
|
16
|
|
Бо я не соромлюсь благовістя Христового, тому що воно є сила Божа для спасіння всякому віруючому, спочатку юдею, потім і еллінові.
|
Не стыжꙋ́сѧ бо бл҃говѣствова́нїемъ хрⷭ҇то́вымъ: си́ла бо бж҃їѧ є҆́сть во спⷭ҇нїе всѧ́комꙋ вѣ́рꙋющемꙋ, і҆ꙋде́ови же пре́жде и҆ є҆́ллинꙋ.
|
|
17
|
17
|
|
У ньому відкривається правда Божа з віри у віру, як написано: «Праведний вірою живий буде».
|
Пра́вда бо бж҃їѧ въ не́мъ ꙗ҆влѧ́етсѧ ѿ вѣ́ры въ вѣ́рꙋ, ꙗ҆́коже є҆́сть пи́сано: првⷣный же ѿ вѣ́ры жи́въ бꙋ́детъ.
|
|
18
|
18
|
|
Бо відкривається гнів Божий з неба на всяке нечестя і неправду людей, які придушують істину неправдою.
|
(Заⷱ҇ п҃.) Ѿкрыва́етсѧ бо гнѣ́въ бж҃їй съ нб҃сѐ на всѧ́кое нече́стїе и҆ непра́вдꙋ человѣ́кѡвъ, содержа́щихъ и҆́стинꙋ въ непра́вдѣ:
|
|
19
|
19
|
|
Бо, що можна знати про Бога, явне для них, тому що Бог явив їм.
|
занѐ разꙋ́мное бж҃їе [є҆́же возмо́жно разꙋмѣ́ти ѡ҆ бз҃ѣ] ꙗ҆́вѣ є҆́сть въ ни́хъ, бг҃ъ бо ꙗ҆ви́лъ є҆́сть и҆̀мъ:
|
|
20
|
20
|
|
Бо невидиме Його, вічна сила Його і Божество, від створення світу через розглядання творіння видимі, так що нема їм виправдання.
|
неви̑димаѧ бо є҆гѡ̀, ѿ созда́нїѧ мі́ра творе́ньми помышлѧ́єма, ви̑дима сꙋ́ть, и҆ прⷭ҇носꙋ́щнаѧ си́ла є҆гѡ̀ и҆ бжⷭ҇тво̀, во є҆́же бы́ти и҆̀мъ без̾ѿвѣ̑тнымъ.
|
|
21
|
21
|
|
А оскільки вони, пізнавши Бога, не прославили Його як Бога і не подякували, а заметушилися в своїх мудруваннях, і затьмарилося нерозумне їхнє серце;
|
Зане́же разꙋмѣ́вше бг҃а, не ꙗ҆́кѡ бг҃а просла́виша и҆лѝ благодари́ша, но ѡ҆сꙋети́шасѧ помышлє́нїи сво́ими, и҆ ѡ҆мрачи́сѧ неразꙋ́мное и҆́хъ се́рдце:
|
|
22
|
22
|
|
називаючи себе мудрими, збожеволіли
|
глаго́лющесѧ бы́ти мꙋ́дри, ѡ҆б̾юродѣ́ша,
|
|
23
|
23
|
|
і славу нетлінного Бога змінили на подобу образу тлінної людини, і птахів, і чотириногих, і гадів, —
|
и҆ и҆змѣни́ша сла́вꙋ нетлѣ́ннагѡ бг҃а въ подо́бїе ѡ҆́браза тлѣ́нна человѣ́ка и҆ пти́цъ и҆ четверонѡ́гъ и҆ га̑дъ:
|
|
24
|
24
|
|
тому й віддав їх Бог у похотях сердець їхніх у нечистоту, щоб вони самі сквернили свої тіла.
|
тѣ́мже и҆ предадѐ и҆̀хъ бг҃ъ въ по́хотехъ серде́цъ и҆́хъ въ нечистотꙋ̀, во є҆́же скверни́тисѧ тѣлесє́мъ и҆́хъ въ себѣ̀ самѣ́хъ:
|
|
25
|
25
|
|
Вони замінили істину Божу неправдою і поклонялися, і служили тварі замість Творця, Який благословенний повіки, амінь.
|
и҆̀же премѣни́ша и҆́стинꙋ бж҃їю во лжꙋ̀, и҆ почто́ша и҆ послꙋжи́ша тва́ри па́че творца̀, и҆́же є҆́сть блгⷭ҇ве́нъ во вѣ́ки, а҆ми́нь.
|
|
26
|
26
|
|
За це і віддав їх Бог ганебним пристрастям: жінки їхні замінили природне єднання на протиприродне;
|
Сегѡ̀ ра́ди предадѐ и҆̀хъ бг҃ъ въ стра̑сти безче́стїѧ: и҆ жєны́ бо и҆́хъ и҆змѣни́ша є҆сте́ственнꙋю подо́бꙋ въ през̾есте́ственнꙋю:
|
|
27
|
27
|
|
так само і чоловіки, облишивши природне єднання з жіночою статтю, розпалювалися похіттю своєю один до одного, чоловіки на чоловіках сором чинячи, одержуючи в собі самих належну відплату за свій блуд.
|
та́кожде и҆ мꙋ́жїе, ѡ҆ста́вльше є҆сте́ственнꙋю подо́бꙋ же́нска по́ла, разжего́шасѧ по́хотїю свое́ю дрꙋ́гъ на дрꙋ́га, мꙋ́жи на мꙋже́хъ стꙋ́дъ содѣва́юще, и҆ возме́здїе, є҆́же подоба́ше пре́лести и҆́хъ, въ себѣ̀ воспрїе́млюще.
|
|
28
|
28
|
|
А що вони не вважали за потрібне мати Бога в розумі, то Бог віддав їх перекрученому розумові — чинити неподобства,
|
(Заⷱ҇ п҃а҃.) И҆ ꙗ҆́коже не и҆скꙋси́ша и҆мѣ́ти бг҃а въ ра́зꙋмѣ, (сегѡ̀ ра́ди) предадѐ и҆̀хъ бг҃ъ въ неискꙋ́сенъ оу҆́мъ, твори́ти неподѡ́бнаѧ,
|
|
29
|
29
|
|
так що вони сповнені всякої неправди, блуду, лукавства, користолюбства, злоби, сповнені заздрости, вбивства, чвар, лестощів, лихих звичаїв,
|
и҆спо́лненыхъ всѧ́кїѧ непра́вды, блꙋже́нїѧ, лꙋка́вства, лихоима́нїѧ, ѕло́бы: и҆спо́лненыхъ за́висти, оу҆бі́йства, рве́нїѧ, льстѝ, ѕлонра́вїѧ:
|
|
30
|
30
|
|
обмовники, наклепники, богоненависники, кривдники, самохвали, гордовиті, винахідливі на зло, непокірні батькам,
|
шепотникѝ, клеветникѝ, богомє́рзки, досади́тєли, велича̑вы, гѡ́рды, ѡ҆брѣта́тєли ѕлы́хъ, роди́телємъ непокори̑вы,
|
|
31
|
31
|
|
безрозсудні, непримиренні, нелюбовні, клятвопорушні, немилостиві.
|
неразꙋ̑мны, непримири́тєлны, нелюбѡ́вны, неклѧтвохрани́тєлны, неми́лѡстивны.
|
|
32
|
32
|
|
Вони знають праведний суд Божий, що хто чинить так, вартий смерти; однак не тільки самі таке роблять, але й тим, що роблять, сприяють.
|
Нѣ́цыи же и҆ ѡ҆правда́нїе бж҃їе разꙋмѣ́вше, ꙗ҆́кѡ такѡва́ѧ творѧ́щїи досто́йни сме́рти сꙋ́ть, не то́чїю са́ми творѧ́тъ, но и҆ соизволѧ́ютъ творѧ́щымъ.
|
|
Глава 2
|
Глава́ в҃
|
|
1
|
1
|
|
Отже, нема тобі виправдання, всякий чоловіче, що судиш іншого; бо тим же судом, яким судиш іншого, осуджуєш себе, чиниш бо те саме й ти‚ що судиш.
|
Сегѡ̀ ра́ди без̾ѿвѣ́тенъ є҆сѝ, ѽ, человѣ́че всѧ́къ сꙋдѧ́й: и҆́мже бо сꙋдо́мъ сꙋ́диши дрꙋ́га, себѐ ѡ҆сꙋжда́еши, та̑ѧжде бо твори́ши сꙋдѧ́й.
|
|
2
|
2
|
|
А ми знаємо, що воістину є суд Божий на тих, хто чинить таке.
|
Вѣ́мы же, ꙗ҆́кѡ сꙋ́дъ бж҃їй є҆́сть пои́стиннѣ на творѧ́щихъ такова́ѧ.
|
|
3
|
3
|
|
Hевже думаєш ти, чоловіче, що, засуджуючи тих, хто чинить таке‚ і роблячи те саме‚ ти втечеш від суду Божого?
|
Помышлѧ́еши ли же сїѐ, ѽ, человѣ́че, сꙋдѧ́й такова́ѧ творѧ́щымъ и҆ творѧ̀ са́мъ та̑ѧжде, ꙗ҆́кѡ ты̀ и҆збѣжи́ши ли сꙋда̀ бж҃їѧ,
|
|
4
|
4
|
|
Або зневажаєш багатство Його милосердя, лагідности і довготерпіння, не розуміючи, що милосердя Боже веде тебе до покаяння?
|
и҆лѝ ѡ҆ бога́тствѣ бл҃гости є҆гѡ̀ и҆ кро́тости и҆ долготерпѣ́нїи неради́ши, не вѣ́дый, ꙗ҆́кѡ бл҃гость бж҃їѧ на покаѧ́нїе тѧ̀ веде́тъ;
|
|
5
|
5
|
|
Але‚ через жорстокість твою і нерозкаяність серця, ти сам собі збираєш гнів на день гніву і об’явлення праведного суду від Бога,
|
По жесто́кости же твое́й и҆ непока́ѧнномꙋ се́рдцꙋ, собира́еши себѣ̀ гнѣ́въ въ де́нь гнѣ́ва и҆ ѿкрове́нїѧ првⷣнагѡ сꙋда̀ бж҃їѧ,
|
|
6
|
6
|
|
Який воздасть кожному за вчинками його:
|
и҆́же возда́стъ коемꙋ́ждо по дѣлѡ́мъ є҆гѡ̀:
|
|
7
|
7
|
|
тим, які терпінням у доброму ділі шукають слави, чести й нетління, — життя вічне;
|
ѡ҆́вымъ оу҆́бѡ, по терпѣ́нїю дѣ́ла бл҃га́гѡ, сла́вы и҆ че́сти и҆ нетлѣ́нїѧ и҆́щꙋщымъ, живо́тъ вѣ́чный:
|
|
8
|
8
|
|
а тим, що впираються і не підкоряються істині, але віддаються неправдi‚ — лютість і гнів.
|
а҆ и҆̀же по рве́нїю противлѧ́ютсѧ оу҆́бѡ и҆́стинѣ, повинꙋ́ютсѧ же непра́вдѣ, ꙗ҆́рость и҆ гнѣ́въ.
|
|
9
|
9
|
|
Скорбота і утиск на всяку душу людини, яка чинить зло, спершу юдея, потім і елліна!
|
Ско́рбь и҆ тѣснота̀ на всѧ́кꙋ дꙋ́шꙋ человѣ́ка творѧ́щагѡ ѕло́е, і҆ꙋде́а же пре́жде и҆ є҆́ллина.
|
|
10
|
10
|
|
Слава ж і честь і мир усякому, хто робить добро, спершу юдею, потім і елліну!
|
(Заⷱ҇.) Сла́ва же и҆ че́сть и҆ ми́ръ всѧ́комꙋ дѣ́лающемꙋ бл҃го́е, і҆ꙋде́еви же пре́жде и҆ є҆́ллинꙋ.
|
|
11
|
11
|
|
Бо Бог не дивиться на особу.
|
Нѣ́сть бо на лица̑ зрѣ́нїѧ оу҆ бг҃а.
|
|
12
|
12
|
|
Ті, які, не маючи закону, згрішили, поза законом і загинуть; а ті, які у законі згрішили, за законом будуть засуджені‚
|
Є҆ли́цы бо беззако́ннѡ [без̾ зако́на] согрѣши́ша, беззако́ннѡ [без̾ зако́на] и҆ поги́бнꙋтъ: и҆ є҆ли́цы въ зако́нѣ согрѣши́ша, зако́номъ сꙋ́дъ прїи́мꙋтъ:
|
|
13
|
13
|
|
бо не слухачі закону праведні перед Богом, але виконавці закону виправдані будуть,
|
не слы́шателїе бо зако́на пра́ведни пред̾ бг҃омъ, но творцы̀ зако́на, сі́и ѡ҆правдѧ́тсѧ:
|
|
14
|
14
|
|
бо коли язичники, що не мають закону, з природи законне чинять, вони, не маючи закону, самі собі закон:
|
(Заⷱ҇ п҃в҃.) є҆гда́ бо ꙗ҆зы́цы, не и҆мꙋ́ще зако́на, є҆стество́мъ закѡ́ннаѧ творѧ́тъ, сі́и, зако́на не и҆мꙋ́ще, са́ми себѣ̀ сꙋ́ть зако́нъ:
|
|
15
|
15
|
|
вони показують, що справа закону написана у них в серцях, про що свідчить їхня совість і думки їхні, які то звинувачують, то виправдовують одна одну‚
|
и҆̀же ꙗ҆влѧ́ютъ дѣ́ло зако́нное напи́сано въ сердца́хъ свои́хъ, спослꙋ́шествꙋющеи и҆̀мъ со́вѣсти, и҆ междꙋ̀ собо́ю помыслѡ́мъ ѡ҆сꙋжда́ющымъ и҆лѝ ѿвѣща́ющымъ,
|
|
16
|
16
|
|
у той день, коли, за моїм благовістям, Бог буде судити таємні діла людей через Ісуса Христа.
|
въ де́нь, є҆гда̀ сꙋ́дитъ бг҃ъ та̑йнаѧ человѣ́кѡмъ, по бл҃говѣ́стїю моемꙋ̀, і҆и҃сомъ хрⷭ҇то́мъ.
|
|
17
|
17
|
|
Ось ти звешся юдеєм, і заспокоюєш себе законом, і хвалишся Богом,
|
Сѐ, ты̀ і҆ꙋде́й и҆менꙋ́ешисѧ, и҆ почива́еши на зако́нѣ, и҆ хва́лишисѧ ѡ҆ бз҃ѣ,
|
|
18
|
18
|
|
і знаєш волю Його, і розумієш те, що краще, навчаючись із закону,
|
и҆ разꙋмѣ́еши во́лю, и҆ разсꙋжда́еши лꙋ̑чшаѧ, наꙋча́емь ѿ зако́на,
|
|
19
|
19
|
|
і певний у собі, що ти провідник сліпих, світло для тих, що в темряві,
|
оу҆пова́ѧ же себѐ вожда̀ бы́ти слѣпы̑мъ, свѣ́та сꙋ́щымъ во тмѣ̀,
|
|
20
|
20
|
|
наставник нерозумних, учитель дітей, той, що має в законі взірець знання і правди:
|
наказа́телѧ безꙋ̑мнымъ, оу҆чи́телѧ младе́нцємъ, и҆мꙋ́ща ѡ҆́бразъ ра́зꙋма и҆ и҆́стины въ зако́нѣ:
|
|
21
|
21
|
|
як же ти, навчаючи іншого, не навчаєш самого себе?
|
наꙋча́ѧ оу҆̀бо и҆на́го, себе́ ли не оу҆чи́ши,
|
|
22
|
22
|
|
Проповідуючи не красти, крадеш? Кажучи: не перелюбствуй, перелюбствуєш, гидуючи ідолами, святотатствуєш?
|
проповѣ́даѧ не кра́сти, кра́деши: глаго́лѧй не прелюбы̀ твори́ти, прелюбы̀ твори́ши: гнꙋша́ѧсѧ і҆́дѡлъ, ст҃а̑ѧ кра́деши:
|
|
23
|
23
|
|
Хвалишся законом, а, порушуючи закон, Бога безчестиш?
|
и҆́же въ зако́нѣ хва́лишисѧ, престꙋпле́нїемъ зако́на бг҃а безче́ствꙋеши.
|
|
24
|
24
|
|
Бо, як написано, «через вас ім’я Боже ганьблять язичники».
|
И҆́мѧ бо бж҃їе ва́ми хꙋ́литсѧ во ꙗ҆зы́цѣхъ, ꙗ҆́коже є҆́сть пи́сано.
|
|
25
|
25
|
|
Обрізання корисне, коли виконуєш закон; а коли ти порушник закону, то обрізання твоє стало необрізанням.
|
Ѡ҆брѣ́занїе бо по́льзꙋетъ, а҆́ще зако́нъ твори́ши: а҆́ще же зако́на престꙋ́пникъ є҆сѝ, ѡ҆брѣ́занїе твоѐ неѡбрѣ́занїе бы́сть.
|
|
26
|
26
|
|
Отже, коли необрізаний дотримується постанови закону, то його необрізання чи не зарахується йому за обрізання?
|
А҆́ще оу҆̀бо неѡбрѣ́занїе ѡ҆правда́нїе зако́на сохрани́тъ, не неѡбрѣ́занїе ли є҆гѡ̀ во ѡ҆брѣ́занїе вмѣни́тсѧ,
|
|
27
|
27
|
|
І необрізаний із природи, який виконує закон, чи не осудить тебе, порушника закону з Писанням і обрізанням?
|
и҆ ѡ҆сꙋ́дитъ є҆́же ѿ є҆стества̀ неѡбрѣ́занїе, зако́нъ соверша́ющее, тебѐ, и҆́же писа́нїемъ и҆ ѡ҆брѣ́занїемъ є҆сѝ престꙋ́пникъ зако́на.
|
|
28
|
28
|
|
Бо не той юдей, хто має такий вигляд, і не те обрізання, що зовні, на тілi;
|
(Заⷱ҇ п҃г҃.) Не бо̀ и҆́же ꙗ҆́вѣ, і҆ꙋде́й є҆́сть, ни є҆́же ꙗ҆́вѣ во пло́ти, ѡ҆брѣ́занїе:
|
|
29
|
29
|
|
але той юдей, хто в душi такий, і те обрізання, яке в серці, за духом, а не за буквою: йому і похвала не від людей, але від Бога.
|
но и҆́же въ та́йнѣ і҆ꙋде́й, и҆ ѡ҆брѣ́занїе се́рдца дꙋ́хомъ, (а҆) не писа́нїемъ: є҆мꙋ́же похвала̀ не ѿ человѣ̑къ, но ѿ бг҃а.
|
|
Глава 3
|
Глава́ г҃
|
|
1
|
1
|
|
Отже, яка перевага бути юдеєм, або яка користь від обрізання?
|
Что̀ оу҆̀бо ли́шшее і҆ꙋде́ю [ко́е оу҆̀бо преимꙋ́щество і҆ꙋде́а]; и҆лѝ ка́ѧ по́льза ѡ҆брѣ́занїѧ;
|
|
2
|
2
|
|
Велика перевага в усіх відношеннях, а найбільше в тому, що їм довірено Слово Боже.
|
Мно́гѡ, по всѧ́комꙋ ѡ҆́бразꙋ: пе́рвѣе [наипа́че] бо, ꙗ҆́кѡ ввѣ́рєна бы́ша и҆̀мъ словеса̀ бж҃їѧ.
|
|
3
|
3
|
|
Бо що ж‚ коли деякі й не вірували? Невіра їхня чи знищить вірність Божу?
|
Что́ бо, а҆́ще не вѣ́роваша нѣ́цыи; є҆да̀ (оу҆̀бо) невѣ́рствїе и҆́хъ вѣ́рꙋ бж҃їю оу҆праздни́тъ;
|
|
4
|
4
|
|
Зовсім ні. Бог вірний, а всяка людина неправдива, як написано: «Ти праведний у словах Твоїх і переможеш у суді Твоєму».
|
Да не бꙋ́детъ: да бꙋ́детъ же бг҃ъ и҆́стиненъ, всѧ́къ же человѣ́къ ло́жь, ꙗ҆́коже є҆́сть пи́сано: ꙗ҆́кѡ да ѡ҆правди́шисѧ во словесѣ́хъ твои́хъ, и҆ побѣди́ши, внегда̀ сꙋди́ти тѝ.
|
|
5
|
5
|
|
Якщо ж наша неправда відкриває правду Божу, то що скажемо? Чи не буде Бог несправедливий, коли виявляє гнів? [Кажу це за людським міркуванням.]
|
А҆́ще ли непра́вда на́ша бж҃їю пра́вдꙋ составлѧ́етъ, что̀ рече́мъ, є҆да́ ли непрвⷣнъ бг҃ъ наносѧ́й гнѣ́въ, по человѣ́кꙋ глаго́лю.
|
|
6
|
6
|
|
Зовсім ні. Бо інакше як Богові судити світ?
|
Да не бꙋ́детъ: поне́же ка́кѡ сꙋди́ти и҆́мать бг҃ъ мі́рꙋ;
|
|
7
|
7
|
|
Бо коли вірність Божа підноситься моєю неправдою на славу Йому, за що ж мене ще й судити, як грішника?
|
А҆́ще бо и҆́стина бж҃їѧ въ мое́й лжѝ и҆збы́точествова въ сла́вꙋ є҆гѡ̀, что̀ є҆щѐ и҆ а҆́зъ ꙗ҆́кѡ грѣ́шникъ ѡ҆сꙋжда́юсѧ;
|
|
8
|
8
|
|
І чи не чинити нам зло, щоб вийшло добро, як деякі лихословлять нас і кажуть, ніби ми так навчаємо? Праведний суд на таких.
|
И҆ не ꙗ҆́коже хꙋ́лимсѧ, и҆ ꙗ҆́коже глаго́лютъ нѣ́цыи на́съ глаго́лати, ꙗ҆́кѡ сотвори́мъ ѕла̑ѧ, да прїи́дꙋтъ бл҃га̑ѧ: и҆́хже сꙋ́дъ првⷣнъ є҆́сть.
|
|
9
|
9
|
|
То що ж‚ чи маємо ми перевагу? Аж ніяк. Бо ми вже довели, що як юдеї, так і елліни, всі під гріхом.
|
Что̀ оу҆̀бо; преимѣ́емъ ли; Ника́коже: пред̾ꙋкори́хомъ бо [пре́жде бо ѡ҆бвине́ни є҆смы̀] і҆ꙋдє́и же и҆ є҆́ллины всѧ̑ [всѝ] под̾ грѣхо́мъ бы́ти,
|
|
10
|
10
|
|
Як написано: «Немає праведного ні одного;
|
ꙗ҆́коже є҆́сть пи́сано, ꙗ҆́кѡ нѣ́сть првⷣнъ никто́же:
|
|
11
|
11
|
|
немає, хто розумів би; немає‚ хто шукав би Бога;
|
нѣ́сть разꙋмѣва́ѧй и҆ нѣ́сть взыска́ѧй бг҃а:
|
|
12
|
12
|
|
всі ухилилися з путі, негідні всі до одного; нема того, хто чинить добро, нема жодного»;
|
всѝ оу҆клони́шасѧ, вкꙋ́пѣ непотре́бни бы́ша: нѣ́сть творѧ́й бл҃госты́ню, нѣ́сть да́же до є҆ди́нагѡ.
|
|
13
|
13
|
|
«гортань їхня — відкритий гріб; язиками своїми обманюють; отрута аспидів на губах їхніх».
|
Гро́бъ ѿве́рстъ горта́нь и҆́хъ, ѧ҆зы̑ки свои́ми льща́хꙋ: ꙗ҆́дъ а҆́спїдѡвъ под̾ оу҆стна́ми и҆́хъ:
|
|
14
|
14
|
|
«Уста їхні повні лихослів’я і гіркоти»;
|
и҆́хже оу҆ста̀ клѧ́твы и҆ го́рести пѡ́лна сꙋ́ть.
|
|
15
|
15
|
|
«ноги їхні швидкі на пролиття крови;
|
Скѡ́ры но́ги и҆́хъ пролїѧ́ти кро́вь:
|
|
16
|
16
|
|
руїни і пагуба на дорогах їхніх;
|
сокрꙋше́нїе и҆ ѡ҆ѕлобле́нїе на пꙋте́хъ и҆́хъ,
|
|
17
|
17
|
|
вони не знають шляху миру».
|
и҆ пꙋтѝ ми́рнагѡ не позна́ша.
|
|
18
|
18
|
|
«Hемає страху Божого перед їхніми очима».
|
Нѣ́сть стра́ха бж҃їѧ пред̾ ѻ҆чи́ма и҆́хъ.
|
|
19
|
19
|
|
Але ми знаємо, що закон, коли щось говорить, говорить до тих, хто під законом, тому всякі уста замикаються і весь світ стає винним перед Богом,
|
(Заⷱ҇ п҃д҃.) Вѣ́мы же, ꙗ҆́кѡ є҆ли̑ка зако́нъ глаго́летъ, сꙋ́щымъ въ зако́нѣ глаго́летъ: да всѧ̑ка оу҆ста̀ заградѧ́тсѧ, и҆ пови́ненъ бꙋ́детъ ве́сь мі́ръ бг҃ови:
|
|
20
|
20
|
|
тому що ділами закону не виправдається перед Hим ніяка плоть; бо законом пізнається гріх.
|
занѐ ѿ дѣ́лъ зако́на не ѡ҆правди́тсѧ всѧ́ка пло́ть пред̾ ни́мъ: зако́номъ бо позна́нїе грѣха̀.
|
|
21
|
21
|
|
Тепер же, незалежно від закону, з’явилася правда Божа, про яку свідчать Закон і Пророки,
|
Нн҃ѣ же кромѣ̀ зако́на пра́вда бж҃їѧ ꙗ҆ви́сѧ, свидѣ́телствꙋема ѿ зако́на и҆ прⷪ҇рѡ́къ.
|
|
22
|
22
|
|
правда Божа через віру в Ісуса Христа у всіх і на всіх‚ хто вірує, бо нема різниці,
|
Пра́вда же бж҃їѧ вѣ́рою і҆и҃съ хрⷭ҇то́вою во всѣ́хъ и҆ на всѣ́хъ вѣ́рꙋющихъ: нѣ́сть бо ра́знствїѧ,
|
|
23
|
23
|
|
тому що всі згрішили і позбавлені слави Божої,
|
вси́ бо согрѣши́ша, и҆ лише́ни сꙋ́ть сла́вы бж҃їѧ,
|
|
24
|
24
|
|
виправдовуються даром, благодаттю Його, через відкуплення у Христі Ісусі,
|
ѡ҆правда́еми тꙋ́не блгⷣтїю є҆гѡ̀, и҆збавле́нїемъ, є҆́же ѡ҆ хрⷭ҇тѣ̀ і҆и҃сѣ,
|
|
25
|
25
|
|
Якого Бог призначив як жертву очищення Його Кров’ю через віру; для свідчення правди Своєї в прощенні гріхів, вчинених раніше,
|
є҆го́же предположѝ бг҃ъ ѡ҆чище́нїе вѣ́рою въ кро́ви є҆гѡ̀, въ ꙗ҆вле́нїе пра́вды своеѧ̀, за ѿпꙋще́нїе пре́жде бы́вшихъ грѣхѡ́въ,
|
|
26
|
26
|
|
за час довготерпіння Божого; для свідчення правди Його нині, щоб Він явився праведним і виправдовував того‚ хто вірує в Ісуса.
|
въ долготерпѣ́нїи бж҃їи, и҆ въ показа́нїе пра́вды є҆гѡ̀ въ нн҃ѣшнее вре́мѧ, во є҆́же бы́ти є҆мꙋ̀ првⷣнꙋ и҆ ѡ҆правда́ющꙋ сꙋ́щаго ѿ вѣ́ры і҆и҃совы.
|
|
27
|
27
|
|
Де ж те, чим би хвалитися? Знищено. Яким законом? Законом діл? Hі, але законом віри.
|
Гдѣ̀ оу҆̀бо похвала̀, ѿгна́сѧ. Кото́рымъ зако́номъ; дѣ́лы ли; Нѝ, но зако́номъ вѣ́ры.
|
|
28
|
28
|
|
Бо ми визнаємо, що людина виправдовується вірою, незалежно від діл закону.
|
(Заⷱ҇ п҃е҃.) Мы́слимъ оу҆̀бо вѣ́рою ѡ҆правда́тисѧ человѣ́кꙋ, без̾ дѣ́лъ зако́на.
|
|
29
|
29
|
|
Hевже ж Бог — тільки юдеїв, а і не язичників? Звичайно, і язичників;
|
И҆лѝ і҆ꙋде́євъ бг҃ъ то́кмѡ, а҆ не и҆ ꙗ҆зы́кѡвъ; Є҆́й, и҆ ꙗ҆зы́кѡвъ:
|
|
30
|
30
|
|
бо є лише один Бог, котрий виправдовує обрізаних за вірою і необрізаних через віру.
|
поне́же є҆ди́нъ бг҃ъ, и҆́же ѡ҆правди́тъ ѡ҆брѣ́занїе ѿ вѣ́ры и҆ неѡбрѣ́занїе вѣ́рою.
|
|
31
|
31
|
|
Чи ми знищуємо закон вірою? Зовсім нi; але закон стверджуємо.
|
Зако́нъ ли оу҆̀бо разорѧ́емъ вѣ́рою; Да не бꙋ́детъ: но зако́нъ оу҆твержда́емъ.
|
|
Глава 4
|
Глава́ д҃
|
|
1
|
1
|
|
Що ж, скажемо, Авраам, отець наш, здобув через плоть?
|
Что̀ оу҆̀бо рече́мъ а҆враа́ма ѻ҆тца̀ на́шего ѡ҆брѣстѝ по пло́ти;
|
|
2
|
2
|
|
Якщо Авраам виправдався ділами, він має похвалу, але не у Бога.
|
А҆́ще бо а҆враа́мъ ѿ дѣ́лъ ѡ҆правда́сѧ, и҆́мать похвалꙋ̀, но не оу҆ бг҃а.
|
|
3
|
3
|
|
Бо що говорить Писання? Повірив Авраам Боговi‚ і це зараховано йому в праведність.
|
Что́ бо писа́нїе глаго́летъ; вѣ́рова же а҆враа́мъ бг҃ови, и҆ вмѣни́сѧ є҆мꙋ̀ въ пра́вдꙋ.
|
|
4
|
4
|
|
Hагорода тому, хто робить, дається не з ласки, а за обов’язком.
|
(Заⷱ҇ п҃ѕ҃.) Дѣ́лающемꙋ же мзда̀ не вмѣнѧ́етсѧ по блгⷣти, но по до́лгꙋ:
|
|
5
|
5
|
|
А тому, хто не робить, але вірує в Того, Хто виправдовує нечестивого, віра його зараховується в праведність.
|
а҆ не дѣ́лающемꙋ, вѣ́рꙋющемꙋ же во ѡ҆правда́ющаго нечести́ва, вмѣнѧ́етсѧ вѣ́ра є҆гѡ̀ въ пра́вдꙋ.
|
|
6
|
6
|
|
Так само і Давид називає блаженним чоловіка, якому Бог зараховує праведність незалежно від діл:
|
Ꙗ҆́коже и҆ дв҃дъ глаго́летъ бл҃же́нство человѣ́ка, є҆мꙋ́же вмѣнѧ́етъ бг҃ъ пра́вдꙋ, без̾ дѣ́лъ зако́на:
|
|
7
|
7
|
|
«Блаженні ті, чиї беззаконня прощені і чиї гріхи відпущені.
|
бл҃же́ни, и҆́хже ѿпꙋсти́шасѧ беззакѡ́нїѧ и҆ и҆́хже прикры́шасѧ грѣсѝ:
|
|
8
|
8
|
|
Блаженна людина, якій Господь не зарахує гріха».
|
бл҃же́нъ мꙋ́жъ, є҆мꙋ́же не вмѣни́тъ гдⷭ҇ь грѣха̀.
|
|
9
|
9
|
|
Блаженство це належить до обрізання чи до необрізання? Ми говоримо, що Авраамові віра зарахована в праведність.
|
Бл҃же́нство оу҆̀бо сїѐ на ѡ҆брѣ́занїе ли, и҆лѝ на неѡбрѣ́занїе; Глаго́лемъ бо, ꙗ҆́кѡ вмѣни́сѧ а҆враа́мꙋ вѣ́ра въ пра́вдꙋ.
|
|
10
|
10
|
|
Коли зарахована? Після обрізання чи до обрізання? Hе після обрізання, а до обрізання.
|
Ка́кѡ оу҆̀бо вмѣни́сѧ є҆мꙋ̀; во ѡ҆брѣ́занїи ли сꙋ́щꙋ, и҆лѝ въ неѡбрѣ́занїи; Не во ѡ҆брѣ́занїи, но въ неѡбрѣ́занїи.
|
|
11
|
11
|
|
І знак обрізання він одержав як печать праведности через віру, яку мав під час необрізання, щоб стати отцем усіх віруючих у необрізанні, щоб і їм була зарахована праведність‚
|
И҆ зна́менїе прїѧ́тъ ѡ҆брѣ́занїѧ, печа́ть пра́вды вѣ́ры, ꙗ҆́же въ неѡбрѣ́занїи: ꙗ҆́кѡ бы́ти є҆мꙋ̀ ѻ҆тцꙋ̀ всѣ́хъ вѣ́рꙋющихъ въ неѡбрѣ́занїи, во є҆́же вмѣни́тисѧ и҆ тѣ̑мъ въ пра́вдꙋ,
|
|
12
|
12
|
|
і отцем обрізаних, що не тільки прийняли обрізання‚ але і ходять по слідах віри отця нашого Авраама, яку він мав ще в необрізання.
|
и҆ ѻ҆тцꙋ̀ ѡ҆брѣ́занїѧ, не сꙋ́щымъ то́чїю ѿ ѡ҆брѣ́занїѧ, но и҆ ходѧ́щымъ въ стопа́хъ вѣ́ры, ꙗ҆́же (бѣ̀) въ неѡбрѣ́занїи ѻ҆тца̀ на́шегѡ а҆враа́ма.
|
|
13
|
13
|
|
Бо не законом була дарована Авраамовi‚ чи нащадкам його‚ обітниця — бути спадкоємцем світу, але праведністю віри.
|
(Заⷱ҇ п҃з҃.) Не зако́номъ бо ѡ҆бѣтова́нїе а҆враа́мꙋ, и҆лѝ сѣ́мени є҆гѡ̀, є҆́же бы́ти є҆мꙋ̀ наслѣ́дникꙋ мі́рови, но пра́вдою вѣ́ры.
|
|
14
|
14
|
|
Коли спадкоємцями є ті, що стверджуються законом, то даремна віра, обітниця недіюча;
|
А҆́ще бо сꙋ́щїи ѿ зако́на наслѣ̑дницы, и҆спраздни́сѧ вѣ́ра, и҆ разори́сѧ ѡ҆бѣтова́нїе:
|
|
15
|
15
|
|
бо закон викликає гнів, тому що, де нема закону, нема і злочину.
|
зако́нъ бо гнѣ́въ содѣ́ловаетъ: и҆дѣ́же бо нѣ́сть зако́на, (тꙋ̀) ни престꙋпле́нїѧ.
|
|
16
|
16
|
|
Отже, по вірі, щоб було з ласки, щоб обітниця була непорушна для всіх, не тільки за законом, а й за вірою нащадків Авраама, який є отцем усім нам,
|
Сегѡ̀ ра́ди ѿ вѣ́ры, да по блгⷣти, во є҆́же бы́ти и҆звѣ́стнꙋ ѡ҆бѣтова́нїю всемꙋ̀ сѣ́мени, не то́чїю сꙋ́щемꙋ ѿ зако́на, но и҆ сꙋ́щемꙋ ѿ вѣ́ры а҆враа́мовы, и҆́же є҆́сть ѻ҆те́цъ всѣ̑мъ на́мъ,
|
|
17
|
17
|
|
як написано: «Я настановив тебе отцем багатьох народів»– перед Богом, Якому він повірив, Який оживляє мертвих і називає неіснуюче як існуюче.
|
ꙗ҆́коже є҆́сть пи́сано: ꙗ҆́кѡ ѻ҆тца̀ мнѡ́гимъ ꙗ҆зы́кѡмъ положи́хъ тѧ̀, прѧ́мѡ бг҃ꙋ, є҆мꙋ́же вѣ́рова, животворѧ́щемꙋ мє́ртвыѧ и҆ нарица́ющꙋ не сꙋ̑щаѧ ꙗ҆́кѡ сꙋ̑щаѧ.
|
|
18
|
18
|
|
Він, всупереч надії, увірував‚ що стане отцем багатьох народів, за сказаним: «Таке численне буде сíм’я твоє».
|
И҆́же па́че оу҆пова́нїѧ во оу҆пова́нїе вѣ́рова, во є҆́же бы́ти є҆мꙋ̀ ѻ҆тцꙋ̀ мнѡ́гимъ ꙗ҆зы́кѡмъ, по рече́нномꙋ: та́кѡ бꙋ́детъ сѣ́мѧ твоѐ.
|
|
19
|
19
|
|
І не знеміг у вірі, і не вважав свого тіла, майже сторічного, за вже змертвіле, і утроби Сариної за омертвілу;
|
И҆ не и҆знемо́гъ вѣ́рою, ни оу҆смотрѝ своеѧ̀ пло́ти оу҆жѐ оу҆мерщвле́нныѧ, столѣ́тенъ нѣ́гдѣ сы́й, и҆ ме́ртвости ложе́снъ са́рриныхъ:
|
|
20
|
20
|
|
не засумнівався в обітниці Божій невірою, але зміцнився у вірі, віддавши славу Боговi‚
|
во ѡ҆бѣтова́нїи же бж҃їи не оу҆сꙋмнѣ́сѧ невѣ́рованїемъ, но возмо́же вѣ́рою, да́въ сла́вꙋ бг҃ови
|
|
21
|
21
|
|
і був цілком упевнений, що Він має силу і виконати обіцяне.
|
и҆ и҆звѣ́стенъ бы́въ, ꙗ҆́кѡ, є҆́же ѡ҆бѣща̀, си́ленъ є҆́сть и҆ сотвори́ти.
|
|
22
|
22
|
|
Тому і зараховано йому у праведність.
|
Тѣ́мже и҆ вмѣни́сѧ є҆мꙋ̀ въ пра́вдꙋ.
|
|
23
|
23
|
|
Та не про нього одного написано, що зараховано йому,
|
Не пи́сано же бы́сть за того̀ є҆ди́наго то́чїю, ꙗ҆́кѡ вмѣни́сѧ є҆мꙋ̀,
|
|
24
|
24
|
|
але й стосовно нас; буде зараховано і нам, віруючим у Того, Хто воскресив із мертвих Ісуса Христа, Господа нашого,
|
но и҆ за ны̀, и҆̀мже хо́щетъ вмѣни́тисѧ, вѣ́рꙋющымъ въ воскр҃си́вшаго і҆и҃са хрⷭ҇та̀ гдⷭ҇а на́шего и҆з̾ ме́ртвыхъ,
|
|
25
|
25
|
|
Який був виданий за гріхи наші і воскрес для виправдання нашого.
|
и҆́же пре́данъ бы́сть за прегрѣшє́нїѧ на̑ша и҆ воста̀ за ѡ҆правда́нїе на́ше.
|
|
Глава 5
|
Глава́ є҃
|
|
1
|
1
|
|
Отже, виправдавшись вірою, ми маємо мир з Богом через Господа нашого Ісуса Христа,
|
(Заⷱ҇ п҃и҃.) Ѡ҆правди́вшесѧ оу҆̀бо вѣ́рою, ми́ръ и҆́мамы къ бг҃ꙋ гдⷭ҇емъ на́шимъ і҆и҃съ хрⷭ҇то́мъ,
|
|
2
|
2
|
|
через Якого вірою і одержали доступ до тієї благодаті, в якій стоїмо і хвалимось надією слави Божої.
|
и҆́мже и҆ приведе́нїе ѡ҆брѣто́хомъ вѣ́рою во блгⷣть сїю̀, въ не́йже стои́мъ, и҆ хва́лимсѧ оу҆пова́нїемъ сла́вы бж҃їѧ.
|
|
3
|
3
|
|
І не цим тільки, але хвалимось і скорботами, знаючи, що від скорботи походить терпіння,
|
Не то́чїю же, но и҆ хва́лимсѧ въ ско́рбехъ, вѣ́дѧще, ꙗ҆́кѡ ско́рбь терпѣ́нїе содѣ́ловаетъ,
|
|
4
|
4
|
|
від терпіння — досвідченість, від досвідчености — надія,
|
терпѣ́нїе же и҆скꙋ́сство, и҆скꙋ́сство же оу҆пова́нїе:
|
|
5
|
5
|
|
а надія не посоромить, тому що любов Божа влилась у серця наші Духом Святим, даним нам.
|
оу҆пова́нїе же не посрами́тъ, ꙗ҆́кѡ любы̀ бж҃їѧ и҆злїѧ́сѧ въ сердца̀ на̑ша дх҃омъ ст҃ы́мъ да́ннымъ на́мъ.
|
|
6
|
6
|
|
Бо Христос, коли ми ще були немічні, в призначений час помер за нечестивих.
|
Є҆ще́ бо хрⷭ҇то́съ сꙋ́щымъ на́мъ немощны̑мъ, по вре́мени за нечести́выхъ оу҆́мре.
|
|
7
|
7
|
|
Бо навряд чи хто помре за праведника; хіба що за добродійника, можливо, хтось і зважиться померти.
|
Є҆два́ бо за првⷣника кто̀ оу҆́мретъ: за бл҃га́го бо не́гли кто̀ и҆ де́рзнетъ оу҆мре́ти.
|
|
8
|
8
|
|
Бог же Свою любов до нас доводить тим, що Христос помер за нас, коли ми були ще грішниками.
|
Составлѧ́етъ же свою̀ любо́вь къ на́мъ бг҃ъ, ꙗ҆́кѡ, є҆щѐ грѣ́шникѡмъ сꙋ́щымъ на́мъ, хрⷭ҇то́съ за ны̀ оу҆́мре.
|
|
9
|
9
|
|
Тож, тим більше нині, будучи виправдані Його Кров’ю, спасемося Hим від гніву.
|
Мно́гѡ оу҆̀бо па́че, ѡ҆правда́ни бы́вше нн҃ѣ кро́вїю є҆гѡ̀, спасе́мсѧ и҆́мъ ѿ гнѣ́ва.
|
|
10
|
10
|
|
Бо коли, бувши ворогами, ми примирилися з Богом смертю Сина Його, то тим більше, примирившись, спасемося життям Його.
|
(Заⷱ҇ п҃ѳ҃.) А҆́ще бо вразѝ бы́вше примири́хомсѧ бг҃ꙋ сме́ртїю сн҃а є҆гѡ̀, множа́е па́че примири́вшесѧ спа́семсѧ въ животѣ̀ є҆гѡ̀:
|
|
11
|
11
|
|
І не тільки це, але і хвалимось у Бозі через Господа нашого Ісуса Христа, через Якого ми одержали нині примирення.
|
не то́чїю же, но и҆ хва́лимсѧ ѡ҆ бз҃ѣ гдⷭ҇емъ на́шимъ і҆и҃съ хрⷭ҇то́мъ, и҆́мже нн҃ѣ примире́нїе прїѧ́хомъ.
|
|
12
|
12
|
|
Тому, як через одного чоловіка гріх увійшов у світ, і з гріхом — смерть, так і смерть перейшла на всіх людей, бо в ньому всі згрішили.
|
Сегѡ̀ ра́ди ꙗ҆́коже є҆ди́нѣмъ человѣ́комъ грѣ́хъ въ мі́ръ вни́де и҆ грѣхо́мъ сме́рть, и҆ та́кѡ сме́рть во всѧ̑ человѣ́ки вни́де, въ не́мже всѝ согрѣши́ша.
|
|
13
|
13
|
|
Бо і до закону гріх був у світі: але гріх не зараховується, коли нема закону.
|
До зако́на бо грѣ́хъ бѣ̀ въ мі́рѣ: грѣ́хъ же не вмѣнѧ́шесѧ, не сꙋ́щꙋ зако́нꙋ.
|
|
14
|
14
|
|
Однак смерть панувала від Адама до Мойсея і над тими, що не згрішили‚ подібно до злочину Адама, який є образ майбутнього.
|
Но ца́рствова сме́рть ѿ а҆да́ма да́же до мѡѷсе́а и҆ над̾ несогрѣши́вшими по подо́бїю престꙋпле́нїѧ а҆да́мова, и҆́же є҆́сть ѡ҆́бразъ бꙋ́дꙋщагѡ.
|
|
15
|
15
|
|
Та не так із злочином‚ як з даром благодатi. Бо коли через злочин одного багато зазнали смерти, то тим більше благодать Божа і дар через благодать одного Чоловіка, Ісуса Христа, щедро вилились на багатьох.
|
Но не ꙗ҆́коже прегрѣше́нїе, та́кѡ и҆ да́ръ. А҆́ще бо прегрѣше́нїемъ є҆ди́нагѡ мно́зи оу҆мро́ша, мно́жае па́че блгⷣть бж҃їѧ и҆ да́ръ блгⷣтїю є҆ди́нагѡ чл҃вѣ́ка і҆и҃са хрⷭ҇та̀ во мно́гихъ преизли́шествова.
|
|
16
|
16
|
|
І дар не такий‚ як суд за одного, що згрішив; бо суд за один злочин — на осуд, а дар благодаті — на виправдання від багатьох злочинів.
|
И҆ не ꙗ҆́коже є҆ди́нѣмъ согрѣ́шшимъ дарова́нїе: грѣ́хъ бо и҆з̾ є҆ди́нагѡ во ѡ҆сꙋжде́нїе: да́ръ же ѿ мно́гихъ прегрѣше́нїи во ѡ҆правда́нїе.
|
|
17
|
17
|
|
Бо коли злочином одного смерть панувала через одного, то тим більше ті, що приймають безмірну благодать і дар праведности, пануватимуть в житті через єдиного Ісуса Христа.
|
(Заⷱ҇ ч҃.) А҆́ще бо є҆ди́нагѡ прегрѣше́нїемъ сме́рть ца́рствова є҆ди́нѣмъ, мно́жае па́че и҆збы́токъ блгⷣти и҆ да́ръ пра́вды прїе́млюще, въ жи́зни воцарѧ́тсѧ є҆ди́нѣмъ і҆и҃съ хрⷭ҇то́мъ.
|
|
18
|
18
|
|
Тому як через злочин одного — всім людям осудження, так виправданням одного — всім людям виправдання життя.
|
Тѣ́мже оу҆̀бо, ꙗ҆́коже є҆ди́нагѡ прегрѣше́нїемъ во всѧ̑ человѣ́ки вни́де ѡ҆сꙋжде́нїе, та́кожде и҆ є҆ди́нагѡ ѡ҆правда́нїемъ во всѧ̑ человѣ́ки вни́де ѡ҆правда́нїе жи́зни.
|
|
19
|
19
|
|
Бо як через непослух одного чоловіка багато людей стали грішними, так і послухом одного багато стануть праведними.
|
Ꙗ҆́коже бо ѡ҆слꙋша́нїемъ є҆ди́нагѡ человѣ́ка грѣ́шни бы́ша мно́зи, си́це и҆ послꙋша́нїемъ є҆ди́нагѡ првⷣни бꙋ́дꙋтъ мно́зи.
|
|
20
|
20
|
|
Закон же прийшов‚ щоб збільшилось злочинів. А коли примножився гріх, стало більше благодаті,
|
Зако́нъ же привни́де, да оу҆мно́житсѧ прегрѣше́нїе. И҆дѣ́же бо оу҆мно́жисѧ грѣ́хъ, преизбы́точествова блгⷣть:
|
|
21
|
21
|
|
щоб, як гріх панував до смерти, так і благодать запанувала через праведність до життя вічного Ісусом Христом, Господом нашим.
|
да ꙗ҆́коже ца́рствова грѣ́хъ во сме́рть, та́кожде и҆ блгⷣть воцр҃и́тсѧ пра́вдою въ жи́знь вѣ́чнꙋю, і҆и҃съ хрⷭ҇то́мъ гдⷭ҇емъ на́шимъ.
|
|
Глава 6
|
Глава́ ѕ҃
|
|
1
|
1
|
|
Що ж скажемо? Чи залишатися нам у гріху, щоб примножилася благодать? Зовсім ні.
|
Что̀ оу҆̀бо рече́мъ; пребꙋ́демъ ли во грѣсѣ̀, да блгⷣть преꙋмно́житсѧ; Да не бꙋ́детъ.
|
|
2
|
2
|
|
Ми померли для гріха: як же нам жити в ньому?
|
И҆̀же бо оу҆мро́хомъ грѣхꙋ̀, ка́кѡ па́ки ѡ҆живе́мъ ѡ҆ не́мъ [ка́кѡ є҆щѐ жи́ти бꙋ́демъ въ не́мъ];
|
|
3
|
3
|
|
Hевже не знаєте, що всі ми, що хрестилися в Христа Ісуса, у смерть Його хрестилися?
|
(Заⷱ҇ ч҃а҃.) И҆лѝ не разꙋмѣ́ете, ꙗ҆́кѡ є҆ли́цы во хрⷭ҇та̀ і҆и҃са крести́хомсѧ, въ см҃рть є҆гѡ̀ крести́хомсѧ;
|
|
4
|
4
|
|
Отже, ми поховані з Hим хрещенням у смерть, щоб, як Христос воскрес із мертвих славою Отця, так і ми в оновленому житті ходити почали.
|
Спогребо́хомсѧ оу҆̀бо є҆мꙋ̀ кр҃ще́нїемъ въ сме́рть, да ꙗ҆́коже воста̀ хрⷭ҇то́съ ѿ ме́ртвыхъ сла́вою ѻ҆́ч҃ею, та́кѡ и҆ мы̀ во ѡ҆бновле́нїи жи́зни ходи́ти на́чнемъ [да хо́димъ].
|
|
5
|
5
|
|
Бо якщо ми з’єднані з Hим подобою смерти Його, то повинні бути з’єднані і подобою воскресіння,
|
А҆́ще бо соѡбра́зни [снасажде́ни] бы́хомъ подо́бїю см҃рти є҆гѡ̀, то̀ и҆ воскрⷭ҇нїѧ бꙋ́демъ,
|
|
6
|
6
|
|
знаючи те, що давній наш чоловік був розп’ятий з Hим, щоб знищене було тіло гріховне, щоб нам не бути вже рабами гріха;
|
сїѐ вѣ́дѧще, ꙗ҆́кѡ ве́тхїи на́шъ человѣ́къ съ ни́мъ распѧ́тсѧ, да оу҆праздни́тсѧ тѣ́ло грѣхо́вное, ꙗ҆́кѡ ктомꙋ̀ не рабо́тати на́мъ грѣхꙋ̀:
|
|
7
|
7
|
|
бо померлий звільнився від гріха.
|
оу҆ме́рый бо свободи́сѧ ѿ грѣха̀.
|
|
8
|
8
|
|
Коли ж ми померли з Христом, то віруємо, що й житимемо з Hим,
|
А҆́ще же оу҆мро́хомъ со хрⷭ҇то́мъ, вѣ́рꙋемъ, ꙗ҆́кѡ и҆ жи́ви бꙋ́демъ съ ни́мъ,
|
|
9
|
9
|
|
знаючи, що Христос, воскреснувши з мертвих, вже не вмирає: смерть уже Hим не володіє.
|
вѣ́дѧще, ꙗ҆́кѡ хрⷭ҇то́съ воста̀ ѿ ме́ртвыхъ, ктомꙋ̀ оу҆жѐ не оу҆мира́етъ: сме́рть и҆́мъ ктомꙋ̀ не ѡ҆блада́етъ.
|
|
10
|
10
|
|
Бо що Він помер, то помер один раз для гріха, а що живе, то живе для Бога.
|
Є҆́же бо оу҆́мре, грѣхꙋ̀ оу҆́мре є҆ди́ною: а҆ є҆́же живе́тъ, бг҃ови живе́тъ.
|
|
11
|
11
|
|
Так і ви вважайте себе мертвими для гріха, живими ж для Бога у Христі Ісусі, Господі нашому.
|
(Заⷱ҇ ч҃в҃.) Та́кожде и҆ вы̀ помышлѧ́йте себѐ ме́ртвыхъ оу҆́бѡ бы́ти грѣхꙋ̀, живы́хъ же бг҃ови, ѡ҆ хрⷭ҇тѣ̀ і҆и҃сѣ гдⷭ҇ѣ на́шемъ.
|
|
12
|
12
|
|
Тож нехай не панує гріх у смертному вашому тілі, щоб вам коритися йому в похотях його;
|
Да не ца́рствꙋетъ оу҆̀бо грѣ́хъ въ ме́ртвеннѣмъ ва́шемъ тѣ́лѣ, во є҆́же послꙋ́шати є҆гѡ̀ въ по́хотехъ є҆гѡ̀:
|
|
13
|
13
|
|
і не віддавайте членів ваших гріхові як знаряддя неправди, але представте себе Богові як таких, що ожили з мертвих, і члени ваші — Богові як знаряддя праведности.
|
нижѐ представлѧ́йте оу҆́ды ва́шѧ ѻ҆рꙋ̑жїѧ непра́вды грѣхꙋ̀: но представлѧ́йте себѐ бг҃ови ꙗ҆́кѡ ѿ ме́ртвыхъ живы́хъ, и҆ оу҆́ды ва́шѧ ѻ҆рꙋ̑жїѧ пра́вды бг҃ови.
|
|
14
|
14
|
|
Гріх не повинен над вами панувати, бо ви не під законом, а під благодаттю.
|
Грѣ́хъ бо ва́ми да не ѡ҆блада́етъ: нѣ́сте бо под̾ зако́номъ, но под̾ блгⷣтїю.
|
|
15
|
15
|
|
Що ж? Чи станемо грішити, тому що ми не під законом, а під благодаттю? Зовсім ні.
|
Что̀ оу҆̀бо; согрѣши́мъ ли, занѐ нѣ́смы под̾ зако́номъ, но под̾ блгⷣтїю, да не бꙋ́детъ.
|
|
16
|
16
|
|
Hевже ви не знаєте, що кому ви віддаєте себе в раби на послух, того ви і раби, кому підкоряєтесь: чи то раби гріха — на смерть, чи то послуху — на праведність?
|
Не вѣ́сте ли, ꙗ҆́кѡ є҆мꙋ́же представлѧ́ете себѐ рабы̑ въ послꙋша́нїе, рабѝ є҆стѐ, є҆гѡ́же послꙋ́шаете, и҆лѝ грѣха̀ въ сме́рть, и҆лѝ послꙋша́нїѧ въ пра́вдꙋ;
|
|
17
|
17
|
|
Дякувати Богові, що ви, бувши раніше рабами гріха, від серця стали слухняні тому родові вчення, якому віддали себе.
|
Благодари́мъ оу҆̀бо бг҃а, ꙗ҆́кѡ бѣ́сте рабѝ грѣхꙋ̀, послꙋ́шасте же ѿ се́рдца, въ ѻ҆́ньже и҆ преда́стесѧ ѡ҆́бразъ оу҆че́нїѧ.
|
|
18
|
18
|
|
Звільнившись же від гріха, ви стали рабами праведности.
|
(Заⷱ҇ ч҃г҃.) Свобо́ждшесѧ же ѿ грѣха̀, порабо́тистесѧ пра́вдѣ.
|
|
19
|
19
|
|
Кажу за людським міркуванням задля немочі плоті вашої. Як віддавали ви члени ваші в раби нечистоті і беззаконню на беззаконня, так нині представте члени ваші в раби праведності на освячення.
|
Человѣ́ческо глаго́лю, за не́мощь пло́ти ва́шеѧ. Ꙗ҆́коже бо предста́висте оу҆́ды ва́шѧ рабы̑ нечистотѣ̀ и҆ беззако́нїю въ беззако́нїе, та́кѡ нн҃ѣ предста́вите оу҆́ды ва́шѧ рабы̑ пра́вдѣ во ст҃ы́ню.
|
|
20
|
20
|
|
Бо, коли ви були рабами гріха, тоді були вільні від праведности.
|
Є҆гда́ бо рабѝ бѣ́сте грѣха̀, свобо́дни бѣ́сте ѿ пра́вды.
|
|
21
|
21
|
|
Які ж плоди ви мали тоді? Такі, яких тепер самі соромитесь, бо кінець їхній — смерть.
|
Кі́й оу҆̀бо тогда̀ и҆мѣ́сте пло́дъ; Ѡ҆ ни́хже нн҃ѣ стыдите́сѧ, кончи́на бо ѻ҆́нѣхъ, сме́рть.
|
|
22
|
22
|
|
А нині, коли ви звільнилися від гріха і стали рабами Богові, маєте плід ваш на освячення, а кінець — життя вічне.
|
Нн҃ѣ же свобо́ждшесѧ ѿ грѣха̀, порабо́щшесѧ же бг҃ови, и҆́мате пло́дъ ва́шъ во ст҃ы́ню, кончи́нꙋ же жи́знь вѣ́чнꙋю.
|
|
23
|
23
|
|
Бо відплата за гріх — смерть, а дар Божий — життя вічне у Христі Ісусі, Господі нашому.
|
Ѡ҆бро́цы бо грѣха̀, сме́рть: дарова́нїе же бж҃їе живо́тъ вѣ́чный ѡ҆ хрⷭ҇тѣ̀ і҆и҃сѣ гдⷭ҇ѣ на́шемъ.
|
|
Глава 7
|
Глава́ з҃
|
|
1
|
1
|
|
Хіба ви не знаєте, браття [бо кажу тим, що знають закон], що закон має владу над людиною, доки вона живе.
|
(Заⷱ҇ ч҃д҃.) И҆лѝ не разꙋмѣ́ете, бра́тїе: вѣ́дꙋщымъ бо зако́нъ глаго́лю: ꙗ҆́кѡ зако́нъ ѡ҆блада́етъ над̾ человѣ́комъ, во є҆ли́ко вре́мѧ живе́тъ;
|
|
2
|
2
|
|
Заміжня жінка зв’язана законом із живим чоловіком; а коли помре чоловік, вона звільняється від закону заміжжя.
|
И҆́бо мꙋжа́таѧ жена̀ жи́вꙋ мꙋ́жꙋ привѧ́зана є҆́сть зако́номъ: а҆́ще ли же оу҆́мретъ мꙋ́жъ є҆ѧ̀, разрѣши́тсѧ ѿ зако́на мꙋ́жескагѡ.
|
|
3
|
3
|
|
Тому, якщо при живому чоловікові вийде за іншого, зветься перелюбницею; коли ж помре чоловік, вона вільна від закону і не буде перелюбницею, вийшовши за іншого чоловіка.
|
Тѣ́мже оу҆̀бо, жи́вꙋ сꙋ́щꙋ мꙋ́жꙋ, прелюбодѣ́йца быва́етъ, а҆́ще бꙋ́детъ мꙋ́жеви и҆но́мꙋ: а҆́ще ли оу҆́мретъ мꙋ́жъ є҆ѧ̀, свобо́дна є҆́сть ѿ зако́на, не бы́ти є҆́й прелюбодѣ́йцѣ, бы́вшей мꙋ́жꙋ и҆но́мꙋ.
|
|
4
|
4
|
|
Так і ви, браття мої, померли для закону через тіло Христове, щоб належати іншому, Воскреслому з мертвих, щоб приносити плід Богові.
|
Тѣ́мже, бра́тїе моѧ̑, и҆ вы̀ оу҆мро́сте зако́нꙋ тѣ́ломъ хрⷭ҇то́вымъ, во є҆́же бы́ти ва́мъ и҆но́мꙋ, воста́вшемꙋ и҆з̾ ме́ртвыхъ, да пло́дъ принесе́мъ бг҃ови.
|
|
5
|
5
|
|
Бо, коли ми жили за плоттю, тоді пристрасті гріховні, виявлені законом, діяли в членах наших, щоб приносити плід смерти;
|
Є҆гда́ бо бѣ́хомъ во пло́ти, стра̑сти грѣхѡ́вныѧ, ꙗ҆̀же зако́номъ, дѣ́йствовахꙋ во оу҆́дѣхъ на́шихъ, во є҆́же пло́дъ твори́ти сме́рти:
|
|
6
|
6
|
|
але тепер, коли ми померли для закону, яким були зв’язані, ми звільнилися від нього, щоб нам служити Богові в оновленні духу, а не за старою буквою.
|
нн҃ѣ же оу҆праздни́хомсѧ ѿ зако́на, оу҆ме́рше, и҆́мже держи́ми бѣ́хомъ, ꙗ҆́кѡ рабо́тати на́мъ (бг҃ови) во ѡ҆бновле́нїи дꙋ́ха, а҆ не въ ве́тхости пи́смене.
|
|
7
|
7
|
|
Що ж скажемо? Hевже від закону гріх? Зовсім ні. Але я не пізнав гріх інакше, як через закон. Бо я не знав би і жадання, якби закон не говорив: «Hе пожадай».
|
Что̀ оу҆̀бо рече́мъ; зако́нъ ли грѣ́хъ; Да не бꙋ́детъ: но грѣха̀ не зна́хъ, то́чїю зако́номъ: по́хоти же не вѣ́дахъ, а҆́ще не бы̀ зако́нъ глаго́лалъ: не похо́щеши.
|
|
8
|
8
|
|
Але гріх, узявши привід від заповіді, викликав у мені всяке жадання: бо без закону гріх мертвий.
|
Винꙋ́ же прїе́мъ грѣ́хъ за́повѣдїю, содѣ́ла во мнѣ̀ всѧ́кꙋ по́хоть: без̾ зако́на бо грѣ́хъ ме́ртвъ є҆́сть.
|
|
9
|
9
|
|
Я жив колись без закону; але коли прийшла заповідь, то гріх ожив,
|
А҆́зъ же живѧ́хъ кромѣ̀ зако́на и҆ногда̀: прише́дшей же за́повѣди, грѣ́хъ оу҆́бѡ ѡ҆живѐ,
|
|
10
|
10
|
|
а я помер; отак заповідь, що мала бути для життя, послужила мені на смерть,
|
а҆́зъ же оу҆мро́хъ: и҆ ѡ҆брѣ́тесѧ мѝ за́повѣдь, ꙗ҆́же въ живо́тъ, сїѧ̀ въ сме́рть,
|
|
11
|
11
|
|
тому що гріх, узявши привід від заповіді, звабив мене і нею умертвив.
|
грѣ́хъ бо винꙋ̀ прїе́мъ за́повѣдїю, прельсти́ мѧ, и҆ то́ю оу҆мертви́ мѧ.
|
|
12
|
12
|
|
Тому закон святий і заповідь свята, і праведна, і добра.
|
Тѣ́мже оу҆̀бо зако́нъ ст҃ъ, и҆ за́повѣдь ст҃а и҆ првⷣна и҆ бл҃га̀.
|
|
13
|
13
|
|
Отже, невже те, що добре, стало для мене смертоносним? Зовсім ні. Але гріх виявив себе гріхом тому, що через добре спричиняє мені смерть; так що гріх стає вельми грішним завдяки заповіді.
|
Бл҃го́е ли оу҆̀бо бы́сть мнѣ̀ сме́рть; Да не бꙋ́детъ: но грѣ́хъ, да ꙗ҆ви́тсѧ грѣ́хъ, бл҃ги́мъ мѝ содѣва́ѧ сме́рть, да бꙋ́детъ по премно́гꙋ грѣ́шенъ грѣ́хъ за́повѣдїю.
|
|
14
|
14
|
|
Бо ми знаємо, що закон духовний, а я плотський, проданий гріху.
|
(Заⷱ҇ ч҃е҃.) Вѣ́мы бо, ꙗ҆́кѡ зако́нъ дꙋхо́венъ є҆́сть: а҆́зъ же пло́тѧнъ є҆́смь, про́данъ под̾ грѣ́хъ.
|
|
15
|
15
|
|
Бо не розумію, що роблю: тому що не те роблю, що хочу, а що ненавиджу, те роблю.
|
Є҆́же бо содѣва́ю, не разꙋмѣ́ю: не є҆́же бо хощꙋ̀, сїѐ творю̀, но є҆́же нена́виждꙋ, то̀ содѣ́ловаю.
|
|
16
|
16
|
|
Коли ж роблю те, чого не хочу, то згоджуюсь із законом, що він добрий,
|
А҆́ще ли, є҆́же не хощꙋ̀, сїѐ творю̀, хвалю̀ зако́нъ ꙗ҆́кѡ до́бръ,
|
|
17
|
17
|
|
а тому не я вже роблю те, а той гріх, що живе в мені.
|
нн҃ѣ же не ктомꙋ̀ а҆́зъ сїѐ содѣва́ю, но живы́й во мнѣ̀ грѣ́хъ.
|
|
18
|
18
|
|
Бо знаю, що не живе в мені, тобто в моєму тілі, добре; бо бажання добра є в мені, але щоб зробити таке, того не знаходжу.
|
Вѣ́мъ бо, ꙗ҆́кѡ не живе́тъ во мнѣ̀, си́рѣчь во пло́ти мое́й, до́брое: є҆́же бо хотѣ́ти прилежи́тъ мѝ, а҆ є҆́же содѣ́ѧти до́брое, не ѡ҆брѣта́ю.
|
|
19
|
19
|
|
Добра, якого хочу, не роблю, а зло, якого не хочу, роблю.
|
Не є҆́же бо хощꙋ̀ до́брое, творю̀, но є҆́же не хощꙋ̀ ѕло́е, сїѐ содѣва́ю.
|
|
20
|
20
|
|
Якщо ж роблю те, чого не хочу, вже не я роблю те, але гріх, що живе в мені.
|
А҆́ще ли, є҆́же не хощꙋ̀ а҆́зъ, сїѐ творю̀, оу҆жѐ не а҆́зъ сїѐ творю̀, но живы́й во мнѣ̀ грѣ́хъ.
|
|
21
|
21
|
|
Тож я знаходжу закон, що‚ коли хочу робити добро, лежить у мені зло.
|
Ѡ҆брѣта́ю оу҆̀бо зако́нъ, хотѧ́щꙋ мѝ твори́ти до́брое, ꙗ҆́кѡ мнѣ̀ ѕло́е прилежи́тъ.
|
|
22
|
22
|
|
Бо за внутрішньою людиною знаходжу насолоду в законі Божому;
|
Соꙋслажда́юсѧ бо зако́нꙋ бж҃їю по внꙋ́треннемꙋ человѣ́кꙋ:
|
|
23
|
23
|
|
але в членах моїх бачу інший закон, що протиборствує законові розуму мого і бере мене в полон закону гріховного, який перебуває в членах моїх.
|
ви́ждꙋ же и҆́нъ зако́нъ во оу҆́дѣхъ мои́хъ, проти́вꙋ вою́ющь зако́нꙋ оу҆ма̀ моегѡ̀ и҆ плѣнѧ́ющь мѧ̀ зако́номъ грѣхо́внымъ, сꙋ́щимъ во оу҆́дѣхъ мои́хъ.
|
|
24
|
24
|
|
Бідна я людина! Хто визволить мене від цього тіла смерти?
|
Ѡ҆каѧ́ненъ а҆́зъ человѣ́къ: кто́ мѧ и҆зба́витъ ѿ тѣ́ла сме́рти сеѧ̀;
|
|
25
|
25
|
|
Дякую Богові моєму через Ісуса Христа, Господа нашого. Отже, той же самий я розумом моїм служу законові Божому, а тілом — законові гріха.
|
Благодарю̀ бг҃а моего̀ і҆и҃съ хрⷭ҇то́мъ гдⷭ҇емъ на́шимъ. Тѣ́мже оу҆̀бо са́мъ а҆́зъ оу҆мо́мъ мои́мъ рабо́таю зако́нꙋ бж҃їю, пло́тїю же зако́нꙋ грѣхо́вномꙋ.
|
|
Глава 8
|
Глава́ и҃
|
|
1
|
1
|
|
Отже, немає нині ніякого осуду тим, котрі у Христі Ісусі живуть не за плоттю, але за духом.
|
Ни є҆ди́но оу҆̀бо нн҃ѣ ѡ҆сꙋжде́нїе сꙋ́щымъ ѡ҆ хрⷭ҇тѣ̀ і҆и҃сѣ, не по пло́ти ходѧ́щымъ, но по дꙋ́хꙋ:
|
|
2
|
2
|
|
Бо закон духу життя в Христі Ісусі звільнив мене від закону гріха і смерти.
|
(Заⷱ҇ ч҃ѕ҃.) зако́нъ бо дꙋ́ха жи́зни ѡ҆ хрⷭ҇тѣ̀ і҆и҃сѣ свободи́лъ мѧ̀ є҆́сть ѿ зако́на грѣхо́внагѡ и҆ сме́рти.
|
|
3
|
3
|
|
А як закон, ослаблений плоттю, був безсилий, то Бог послав Сина Свого в подобі плоті гріховної в жертву за гріх і осудив гріх у плоті,
|
Немощно́е бо зако́на, въ не́мже немоществова́ше пло́тїю, бг҃ъ сн҃а своего̀ посла̀ въ подо́бїи пло́ти грѣха̀, и҆ ѡ҆ грѣсѣ̀ ѡ҆сꙋдѝ грѣ́хъ во пло́ти,
|
|
4
|
4
|
|
щоб виправдання закону здійснилося в нас, які живуть не за плоттю, а за духом.
|
да ѡ҆правда́нїе зако́на и҆спо́лнитсѧ въ на́съ, не по пло́ти ходѧ́щихъ, но по дꙋ́хꙋ.
|
|
5
|
5
|
|
Бо ті, що живуть за плоттю, думають про тілесне, а ті, що живуть за духом, — про духовне.
|
Сꙋ́щїи бо по пло́ти плотска̑ѧ мꙋ́дрствꙋютъ: а҆ и҆̀же по дꙋ́хꙋ, дꙋхѡ́внаѧ.
|
|
6
|
6
|
|
Помисли плотські є смерть, а помисли духовні — життя і мир,
|
Мꙋдрова́нїе бо плотско́е сме́рть є҆́сть, а҆ мꙋдрова́нїе дꙋхо́вное живо́тъ и҆ ми́ръ,
|
|
7
|
7
|
|
тому що помисли плотські є ворожнеча проти Бога; бо законові Божому не підкоряються, та й не можуть.
|
занѐ мꙋдрова́нїе плотско́е вражда̀ на бг҃а: зако́нꙋ бо бж҃їю не покарѧ́етсѧ, ниже́ бо мо́жетъ.
|
|
8
|
8
|
|
Тому ті, що живуть за плоттю, Богові догодити не можуть.
|
(Заⷱ҇.) Сꙋ́щїи же во пло́ти бг҃ꙋ оу҆годи́ти не мо́гꙋтъ.
|
|
9
|
9
|
|
Але ви не за плоттю живете, а за духом, якщо тільки Дух Божий живе у вас. Коли ж хто Духа Христового не має, той і не Його.
|
Вы́ же нѣ́сте во пло́ти, но въ дꙋ́сѣ, поне́же дх҃ъ бж҃їй живе́тъ въ ва́съ. А҆́ще же кто̀ дх҃а хрⷭ҇то́ва не и҆ма́ть, се́й нѣ́сть є҆гѡ́въ.
|
|
10
|
10
|
|
А коли Христос у вас, то тіло мертве для гріха, але дух живий для праведности.
|
А҆́ще же хрⷭ҇то́съ въ ва́съ, пло́ть оу҆́бѡ мертва̀ грѣха̀ ра́ди, дꙋ́хъ же живе́тъ пра́вды ра́ди.
|
|
11
|
11
|
|
Якщо ж Дух Того, Хто воскресив із мертвих Ісуса, живе у вас, то Той, Хто воскресив Христа з мертвих, оживить і ваші смертні тіла Духом Своїм, який живе в вас.
|
А҆́ще ли же дх҃ъ воскр҃си́вшагѡ і҆и҃са ѿ ме́ртвыхъ живе́тъ въ ва́съ, воздви́гїй хрⷭ҇та̀ и҆з̾ ме́ртвыхъ ѡ҆животвори́тъ и҆ ме́ртвєннаѧ тѣлеса̀ ва́ша, живꙋ́щимъ дх҃омъ є҆гѡ̀ въ ва́съ.
|
|
12
|
12
|
|
Отже, браття, ми не боржники плоті, щоб жити за плоттю;
|
Тѣ́мже оу҆̀бо, бра́тїе, должнѝ є҆́смы не пло́ти, є҆́же по пло́ти жи́ти.
|
|
13
|
13
|
|
бо коли живете за плоттю, то помрете, а коли духом умертвляєте діла плотські, то живі будете.
|
А҆́ще бо по пло́ти живе́те, и҆́мате оу҆мре́ти, а҆́ще ли дꙋ́хомъ дѣѧ́нїѧ пло́тскаѧ оу҆мерщвлѧ́ете, жи́ви бꙋ́дете:
|
|
14
|
14
|
|
Бо всі, кого Дух Божий водить, є Божі сини.
|
(Заⷱ҇ ч҃з҃.) є҆ли́цы бо дх҃омъ бж҃їимъ во́дѧтсѧ, сі́и сꙋ́ть сн҃ове бж҃їи:
|
|
15
|
15
|
|
Тому що ви не прийняли духа рабства знову на страх, але прийняли Духа усиновлення, Яким кличемо: «Авва, Отче!»
|
не прїѧ́сте бо дꙋ́ха рабо́ты па́ки въ боѧ́знь, но прїѧ́сте дх҃а сн҃оположе́нїѧ, ѡ҆ не́мже вопїе́мъ: а҆́вва ѻ҆́ч҃е.
|
|
16
|
16
|
|
Цей самий Дух свідчить духові нашому, що ми — діти Божі.
|
Са́мый дх҃ъ спослꙋшествꙋ́етъ дꙋ́хови на́шемꙋ, ꙗ҆́кѡ є҆́смы ча̑да бж҃їѧ.
|
|
17
|
17
|
|
А якщо діти, то і спадкоємці, спадкоємці Божі, співспадкоємці ж Христу, коли тільки з Hим страждаємо, щоб з Hим і прославитися.
|
А҆́ще же ча́да, и҆ наслѣ̑дницы: наслѣ̑дницы оу҆́бѡ бг҃ꙋ, снаслѣ̑дницы же хрⷭ҇тꙋ̀, поне́же съ ни́мъ стра́ждемъ, да и҆ съ ни́мъ просла́вимсѧ.
|
|
18
|
18
|
|
Бо гадаю, що нинішні тимчасові страждання нічого не варті порівняно з тією славою, яка відкриється в нас.
|
Непщꙋ́ю бо, ꙗ҆́кѡ недостѡ́йны стра́сти нн҃ѣшнѧгѡ вре́мене къ хотѧ́щей сла́вѣ ꙗ҆ви́тисѧ въ на́съ.
|
|
19
|
19
|
|
Бо створіння з надією чекає з’явлення синів Божих,
|
Ча́ѧнїе бо тва́ри, ѿкрове́нїѧ сн҃ѡ́въ бж҃їихъ ча́етъ:
|
|
20
|
20
|
|
тому що створіння підкорилося суєті не добровільно, а з волі того, хто його підкорив, у надії,
|
сꙋетѣ́ бо тва́рь повинꙋ́сѧ не во́лею, но за повинꙋ́вшаго ю҆̀, на оу҆пова́нїи,
|
|
21
|
21
|
|
що й саме створіння буде визволене від рабства зотління на свободу слави дітей Божих.
|
ꙗ҆́кѡ и҆ сама̀ тва́рь свободи́тсѧ ѿ рабо́ты и҆стлѣ́нїѧ въ свобо́дꙋ сла́вы ча́дъ бж҃їихъ.
|
|
22
|
22
|
|
Бо знаємо, що всі істоти разом стогнуть і мучаться донинi;
|
(Заⷱ҇ ч҃и҃.) Вѣ́мы бо, ꙗ҆́кѡ всѧ̀ тва́рь съ на́ми совоздыха́етъ и҆ сболѣ́знꙋетъ да́же донн҃ѣ:
|
|
23
|
23
|
|
і не тільки вони, але й ми самі, маючи початок Духа, і ми самі в собі стогнемо, чекаючи усиновлення, відкуплення тіла нашого.
|
не то́чїю же, но и҆ са́ми нача́токъ дх҃а и҆мꙋ́ще, и҆ мы̀ са́ми въ себѣ̀ воздыха́емъ, всн҃овле́нїѧ ча́юще, и҆збавле́нїѧ тѣ́лꙋ на́шемꙋ.
|
|
24
|
24
|
|
Бо ми спаслися в надії. Hадія ж, коли бачить, не є надією; бо коли хто бачить, то чого йому і надіятися?
|
Оу҆пова́нїемъ бо спасо́хомсѧ. Оу҆пова́нїе же ви́димое, нѣ́сть оу҆пова́нїе: є҆́же бо ви́дитъ кто̀, что̀ и҆ оу҆пова́етъ;
|
|
25
|
25
|
|
Але, коли надіємось на те, чого не бачимо, тоді чекаємо в терпінні.
|
А҆́ще ли, є҆гѡ́же не ви́димъ, надѣ́емсѧ, терпѣ́нїемъ жде́мъ.
|
|
26
|
26
|
|
Також і Дух підкріплює нас у немочах наших: бо ми не знаємо‚ про що молитися‚ як належить, але Сам Дух просить за нас зітханнями невимовними.
|
Си́це же и҆ дх҃ъ спосо́бствꙋетъ на́мъ въ не́мощехъ на́шихъ: ѡ҆ че́сомъ бо помо́лимсѧ, ꙗ҆́коже подоба́етъ, не вѣ́мы, но са́мъ дх҃ъ хода́тайствꙋетъ ѡ҆ на́съ воздыха̑нїи неизглаго́ланными.
|
|
27
|
27
|
|
А Той, Хто випробовує серця, знає, яка думка в Духа, тому що Він заступається за святих із волі Божої.
|
И҆спыта́ѧй же сердца̀ вѣ́сть, что̀ є҆́сть мꙋдрова́нїе дх҃а, ꙗ҆́кѡ по бг҃ꙋ приповѣ́дꙋетъ [хода́тайствꙋетъ] ѡ҆ ст҃ы́хъ.
|
|
28
|
28
|
|
До того знаємо, що тим, які люблять Бога, покликаним з Його волі, усе сприяє для добра.
|
(Заⷱ҇ ч҃ѳ҃.) Вѣ́мы же, ꙗ҆́кѡ лю́бѧщымъ бг҃а всѧ̑ поспѣшествꙋ́ютъ во бл҃го́е, сꙋ́щымъ по пред̾ꙋвѣ́дѣнїю зва́ннымъ:
|
|
29
|
29
|
|
Бо кого Він передбачив, тим і наперед визначив бути подібними до образу Сина Свого, щоб Він був первородним між багатьма браттями.
|
и҆̀хже бо пред̾ꙋвѣ́дѣ, (тѣ́хъ) и҆ пред̾ꙋста́ви соѡбра́зныхъ бы́ти ѡ҆́бразꙋ сн҃а своегѡ̀, ꙗ҆́кѡ бы́ти є҆мꙋ̀ перворо́днꙋ во мно́гихъ бра́тїѧхъ:
|
|
30
|
30
|
|
А кого Він наперед визначив, тих і покликав; а кого покликав, тих і виправдав; а кого виправдав, тих і прославив.
|
а҆ и҆̀хже пред̾ꙋста́ви, тѣ́хъ и҆ призва̀: а҆ и҆̀хже призва̀, си́хъ и҆ ѡ҆правда̀: а҆ и҆̀хже ѡ҆правда̀, си́хъ и҆ просла́ви.
|
|
31
|
31
|
|
Що ж сказати про це? Якщо Бог за нас, то хто проти нас?
|
Что̀ оу҆̀бо рече́мъ къ си́мъ, а҆́ще бг҃ъ по на́съ, кто̀ на ны̀;
|
|
32
|
32
|
|
Той, Який Сина Свого не пощадив, а видав Його за всіх нас, як з Hим не дарує і нам всього?
|
И҆́же оу҆́бѡ своегѡ̀ сн҃а не пощадѣ̀, но за на́съ всѣ́хъ преда́лъ є҆́сть є҆го̀, ка́кѡ оу҆̀бо не и҆ съ ни́мъ всѧ̑ на́мъ да́рствꙋетъ;
|
|
33
|
33
|
|
Хто буде звинувачувати обраних Божих? Бог виправдовує їх.
|
Кто̀ пое́млетъ на и҆збра̑нныѧ бж҃їѧ, бг҃ъ ѡ҆правда́ѧй.
|
|
34
|
34
|
|
Хто осуджує? Христос Ісус помер, але й воскрес: Він і праворуч Бога, Він і піклується за нас.
|
Кто̀ ѡ҆сꙋжда́ѧй; Хрⷭ҇то́съ і҆и҃съ оу҆ме́рый, па́че же и҆ воскре́сый, и҆́же и҆ є҆́сть ѡ҆ деснꙋ́ю бг҃а, и҆́же и҆ хода́тайствꙋетъ ѡ҆ на́съ.
|
|
35
|
35
|
|
Хто відлучить нас від любови Божої: скорбота, чи утиски, чи гоніння, чи голод, чи нагота, або небезпека, чи меч? Як написано:
|
Кто̀ ны̀ разлꙋчи́тъ ѿ любвѐ бж҃їѧ, ско́рбь ли, и҆лѝ тѣснота̀, и҆лѝ гоне́нїе, и҆лѝ гла́дъ, и҆лѝ нагота̀, и҆лѝ бѣда̀, и҆лѝ ме́чь; ꙗ҆́коже є҆́сть пи́сано:
|
|
36
|
36
|
|
«За Тебе умертвляють нас кожен день; вважають нас за овець‚ приречених на заколення».
|
ꙗ҆́кѡ тебє̀ ра́ди оу҆мерщвлѧ́еми є҆́смы ве́сь де́нь: вмѣни́хомсѧ ꙗ҆́коже ѻ҆́вцы заколе́нїѧ.
|
|
37
|
37
|
|
Але все це переборюємо силою Того, Хто полюбив нас.
|
Но во всѣ́хъ си́хъ препобѣжда́емъ за возлю́бльшаго ны̀.
|
|
38
|
38
|
|
Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні початки, ні сили, ні теперішнє, ні майбутнє,
|
И҆звѣсти́хсѧ бо, ꙗ҆́кѡ ни сме́рть, ни живо́тъ, ни а҆́гг҃ли, ни нача̑ла, нижѐ си́лы, ни настоѧ̑щаѧ, ни грѧдꙋ̑щаѧ,
|
|
39
|
39
|
|
ні висота, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, що в Христі Ісусі, Господі нашому.
|
ни высота̀, ни глꙋбина̀, ни и҆́на тва́рь ка́ѧ возмо́жетъ на́съ разлꙋчи́ти ѿ любвѐ бж҃їѧ, ꙗ҆́же ѡ҆ хрⷭ҇тѣ̀ і҆и҃сѣ гдⷭ҇ѣ на́шемъ.
|
|
Глава 9
|
Глава́ ѳ҃
|
|
1
|
1
|
|
Істину кажу у Христі, не обманюю, совість моя свідчить мені Духом Святим,
|
(Заⷱ҇ р҃.) И҆́стинꙋ глаго́лю ѡ҆ хрⷭ҇тѣ̀, не лгꙋ̀, послꙋшествꙋ́ющей мѝ со́вѣсти мое́й дх҃омъ ст҃ы́мъ,
|
|
2
|
2
|
|
що велика мені печаль і безупинний біль серцю моєму:
|
ꙗ҆́кѡ ско́рбь мѝ є҆́сть ве́лїѧ и҆ непрестаю́щаѧ болѣ́знь се́рдцꙋ моемꙋ̀:
|
|
3
|
3
|
|
я жадав би сам бути відлученим від Христа за братів моїх, рідних мені по плоті,
|
моли́лъ бы́хъ сѧ̀ бо са́мъ а҆́зъ ѿлꙋче́нъ бы́ти ѿ хрⷭ҇та̀ по бра́тїи мое́й, сро́дницѣхъ мои́хъ по пло́ти,
|
|
4
|
4
|
|
тобто ізраїльтян, яким належить усиновлення, і слава, і заповіти, і законоположення, і богослужіння, і обітницi;
|
и҆̀же сꙋ́ть і҆и҃лі́те, и҆́хже всн҃овле́нїе и҆ сла́ва, и҆ завѣ́ти и҆ законоположе́нїе, и҆ слꙋже́нїе и҆ ѡ҆бѣтова̑нїѧ:
|
|
5
|
5
|
|
їхні й отці, і від них Христос по плоті, Сущий над усіма Бог, благословенний повік, амінь.
|
и҆́хже ѻ҆тцы̀, и҆ ѿ ни́хже хрⷭ҇то́съ по пло́ти, сы́й над̾ всѣ́ми бг҃ъ блгⷭ҇ве́нъ во вѣ́ки, а҆ми́нь.
|
|
6
|
6
|
|
Та не так, щоб слово Боже не збулось: бо не всі ті ізраїльтяни, які від Ізраїля;
|
(Заⷱ҇ р҃а҃.) Не та́коже, ꙗ҆́кѡ ѿпадѐ сло́во бж҃їе: не вси́ бо сꙋ́щїи ѿ і҆и҃лѧ, сі́и і҆и҃ль,
|
|
7
|
7
|
|
і не всі діти Авраама, які від плоті його, але сказано: «В Ісаакові наречеться тобі потомство».
|
ни занѐ сꙋ́ть сѣ́мѧ а҆враа́мле, всѝ ча̑да: но во і҆саа́цѣ, речѐ, нарече́тсѧ тѝ сѣ́мѧ.
|
|
8
|
8
|
|
Тобто не діти тілесні є діти Божi; а діти обітниці визнаються за потомство.
|
Си́рѣчь, не ча̑да пло́тскаѧ, сїѧ̑ ча̑да бж҃їѧ: но ча̑да ѡ҆бѣтова́нїѧ причита́ютсѧ въ сѣ́мѧ.
|
|
9
|
9
|
|
Слово ж обітниці таке: «У цей час прийду, і буде у Сари син».
|
Ѡ҆бѣтова́нїѧ бо сло́во сїѐ: на сїѐ вре́мѧ прїидꙋ̀, и҆ бꙋ́детъ са́ррѣ сы́нъ.
|
|
10
|
10
|
|
І не тільки це; але так було з Ревеккою, коли вона зачала в той самий час двох синів від Ісаака, отця нашого.
|
Не то́чїю же, но и҆ реве́кка ѿ є҆ди́нагѡ ло́жа і҆саа́ка ѻ҆́тца на́шегѡ и҆мꙋ́щи:
|
|
11
|
11
|
|
Бо, коли вони ще не народилися і не зробили нічого доброго чи злого, щоб воля Божа здійснилася в обранні
|
є҆ще́ бо не ро́ждшымсѧ, ни сотвори́вшымъ что̀ бл҃го и҆лѝ ѕло̀, да по и҆збра́нїю предложе́нїе бж҃їе пребꙋ́детъ
|
|
12
|
12
|
|
не від діл, а від Того, Хто кличе, сказано було їй: «Більший служитиме меншому»‚
|
не ѿ дѣ́лъ, но ѿ призыва́ющагѡ, рече́сѧ є҆́й, ꙗ҆́кѡ бо́лїй порабо́таетъ ме́ншемꙋ,
|
|
13
|
13
|
|
як і написано: «Якова Я полюбив, а Ісава зненавидів».
|
ꙗ҆́коже є҆́сть пи́сано: і҆а́кѡва возлюби́хъ, и҆са́ѵа же возненави́дѣхъ.
|
|
14
|
14
|
|
Що ж скажемо? Hевже неправда у Бога? Зовсім ні.
|
Что̀ оу҆̀бо рече́мъ; Є҆да̀ непра́вда оу҆ бг҃а; Да не бꙋ́детъ.
|
|
15
|
15
|
|
Бо Він говорить Мойсеєві: «Кого милувати, помилую; кого жаліти, пожалію».
|
Мѡѷсе́ови бо гл҃етъ: поми́лꙋю, є҆го́же а҆́ще поми́лꙋю, и҆ оу҆ще́дрю, є҆го́же а҆́ще оу҆ще́дрю.
|
|
16
|
16
|
|
Отже, помилування залежить не від того, хто бажає, і не від того, хто біжить, а від Бога, Який милує.
|
Тѣ́мже оу҆̀бо ни хотѧ́щагѡ, ни текꙋ́щагѡ, но ми́лꙋющагѡ бг҃а.
|
|
17
|
17
|
|
Бо Писання говорить фараонові: «Hа те саме Я й настановив тебе, щоб показати над тобою силу Мою і щоб проповідане було ім’я Моє по всій землi».
|
Глаго́летъ бо писа́нїе фараѡ́нови: ꙗ҆́кѡ на и҆́стое сі́е воздвиго́хъ тѧ̀, ꙗ҆́кѡ да покажꙋ̀ тобо́ю си́лꙋ мою̀, и҆ да возвѣсти́тсѧ и҆́мѧ моѐ по все́й землѝ.
|
|
18
|
18
|
|
Отже, кого хоче, милує; а кого хоче, озлобляє.
|
(Заⷱ҇ р҃в҃.) Тѣ́мже оу҆̀бо є҆го́же хо́щетъ, ми́лꙋетъ: а҆ є҆го́же хо́щетъ, ѡ҆жесточа́етъ.
|
|
19
|
19
|
|
Ти скажеш мені: «За що ще звинувачує? Бо хто може противитися волі Його?»
|
Рече́ши оу҆̀бо мѝ: чесѡ̀ ра́ди є҆щѐ оу҆корѧ́етъ, во́ли бо є҆гѡ̀ кто̀ проти́витисѧ мо́жетъ;
|
|
20
|
20
|
|
А ти хто, чоловіче, що сперечаєшся з Богом? Чи скаже творіння своєму творцеві: «Hавіщо ти мене так зробив?»
|
Тѣ́мже оу҆̀бо, ѽ, человѣ́че, ты̀ кто̀ є҆сѝ, проти́въ ѿвѣща́ѧй бг҃ови; є҆да̀ рече́тъ зда́нїе созда́вшемꙋ є҆̀: почто̀ мѧ̀ сотвори́лъ є҆сѝ та́кѡ;
|
|
21
|
21
|
|
Хіба не має влади гончар над глиною, щоб із тієї самої суміші зробити один сосуд для почесного, а другий для непочесного вжитку?
|
И҆лѝ не и҆́мать вла́сти скꙋде́льникъ на бре́нїи, ѿ тогѡ́жде смѣше́нїѧ сотвори́ти ѻ҆́въ оу҆́бѡ сосꙋ́дъ въ че́сть, ѻ҆́въ же не въ че́сть;
|
|
22
|
22
|
|
Що ж, якщо Бог, бажаючи показати гнів і явити могутність Свою, з великим довготерпінням щадив сосуди гніву, готові до погибелі,
|
А҆́ще же хотѧ̀ бг҃ъ показа́ти гнѣ́въ сво́й и҆ ꙗ҆ви́ти си́лꙋ свою̀, пренесѐ во мно́зѣ долготерпѣ́нїи сосꙋ́ды гнѣ́ва совершє́ны въ поги́бель:
|
|
23
|
23
|
|
щоб разом явити багатство слави Своєї над сосудами милосердя, які Він приготував для слави,
|
и҆ да ска́жетъ бога́тство сла́вы своеѧ̀ на сосꙋ́дѣхъ млⷭ҇ти, ꙗ҆̀же пред̾ꙋгото́ва въ сла́вꙋ,
|
|
24
|
24
|
|
над нами, яких Він покликав не тільки з юдеїв, але і з язичників?
|
и҆̀хже и҆ призва̀ на́съ не то́чїю ѿ і҆ꙋдє́й, но и҆ ѿ ꙗ҆зы̑къ:
|
|
25
|
25
|
|
Як і в Осії Він говорить: «Hе Мій народ назву Моїм народом, і не улюблену — улюбленою».
|
ꙗ҆́коже и҆ во ѡ҆сі́и гл҃етъ: нарекꙋ̀ не лю́ди моѧ̑ лю́ди моѧ̑, и҆ невозлю́бленꙋю возлю́бленꙋ:
|
|
26
|
26
|
|
І на тому місці, де сказано їм: «Ви — не Мій народ», там вони названі будуть синами Бога Живого.
|
и҆ бꙋ́детъ, на мѣ́стѣ, и҆дѣ́же рече́сѧ и҆̀мъ: не лю́дїе моѝ є҆стѐ вы̀, та́мѡ нарекꙋ́тсѧ сн҃ове бг҃а жива́гѡ.
|
|
27
|
27
|
|
Ісая ж провіщає про Ізраїль: «Хоча б синів Ізраїлевих було числом як піску морського, тільки останок спасеться;
|
И҆са́їа же вопїе́тъ ѡ҆ і҆и҃ли: а҆́ще бꙋ́детъ число̀ сынѡ́въ і҆и҃левыхъ ꙗ҆́кѡ песо́къ морскі́й, ѡ҆ста́нокъ спасе́тсѧ:
|
|
28
|
28
|
|
бо діло завершує і скоро вирішить по правді, діло вирішальне вчинить Господь на землi».
|
сло́во бо скончава́ѧ и҆ сокраща́ѧ въ пра́вдѣ, ꙗ҆́кѡ сло́во сокраще́но сотвори́тъ гдⷭ҇ь на землѝ,
|
|
29
|
29
|
|
І, як провістив Ісая: «Коли б Господь Саваоф не залишив нам потомства, то ми стали б як Содом і були б подібні до Гоморри».
|
и҆ ꙗ҆́коже проречѐ и҆са́їа: а҆́ще не бы гдⷭ҇ь саваѡ́ѳъ ѡ҆ста́вилъ на́мъ сѣ́мене, ꙗ҆́коже содо́мъ оу҆́бѡ бы́ли бы́хомъ, и҆ ꙗ҆́коже гомо́ррꙋ оу҆подо́билисѧ бы́хомъ.
|
|
30
|
30
|
|
Що ж скажемо? Язичники, які не шукали праведности, одержали праведність, праведність від віри.
|
Что̀ оу҆̀бо рече́мъ, ꙗ҆́кѡ ꙗ҆зы́цы, не гонѧ́щїи пра́вдꙋ, постиго́ша пра́вдꙋ, пра́вдꙋ же, ꙗ҆́же ѿ вѣ́ры:
|
|
31
|
31
|
|
А Ізраїль, який шукав закону праведности, закону праведности не досягнув.
|
і҆и҃ль же, гонѧ̀ зако́нъ пра́вды, въ зако́нъ пра́вды не пости́же.
|
|
32
|
32
|
|
Чому? Тому що шукали не у вірі, а в ділах закону, бо спіткнулися об камінь спотикання,
|
Чесѡ̀ ра́ди; Занѐ не ѿ вѣ́ры, но ѿ дѣ́лъ зако́на: преткнꙋ́шасѧ бо ѡ҆ ка́мень претыка́нїѧ,
|
|
33
|
33
|
|
як написано: «Ось кладу в Сионі камінь спотикання і камінь спокуси; але кожний, хто вірує в Hього, не осоромиться».
|
ꙗ҆́коже є҆́сть пи́сано: сѐ, полага́ю въ сїѡ́нѣ ка́мень претыка́нїѧ и҆ ка́мень собла́зна: и҆ всѧ́къ вѣ́рꙋѧй въ ѻ҆́нь не постыди́тсѧ.
|
|
Глава 10
|
Глава́ і҃
|
|
1
|
1
|
|
Браття‚ бажання мого серця і молитва до Бога за Ізраїль на спасіння.
|
(Заⷱ҇ р҃г҃.) Бра́тїе, бл҃говоле́нїе оу҆́бѡ моегѡ̀ се́рдца и҆ моли́тва, ꙗ҆́же къ бг҃ꙋ по і҆и҃ли, є҆́сть во спⷭ҇нїе.
|
|
2
|
2
|
|
Бо свідчу їм, що мають ревність Божу, та не за розумом.
|
Свидѣ́телствꙋю бо и҆̀мъ, ꙗ҆́кѡ ре́вность бж҃їю и҆́мꙋтъ, но не по ра́зꙋмꙋ.
|
|
3
|
3
|
|
Бо, не розуміючи праведности Божої і намагаючись поставити власну праведність, вони не скорилися праведності Божій,
|
Не разꙋмѣ́юще бо бж҃їѧ пра́вды и҆ свою̀ пра́вдꙋ и҆́щꙋще поста́вити, пра́вдѣ бж҃їей не повинꙋ́шасѧ:
|
|
4
|
4
|
|
бо кінець закону — Христос, на праведність кожного‚ хто вірує.
|
кончи́на бо зако́на хрⷭ҇то́съ, въ пра́вдꙋ всѧ́комꙋ вѣ́рꙋющемꙋ.
|
|
5
|
5
|
|
Мойсей пише про праведність від закону: «Людина, виконавши його, буде жити ним».
|
Мѡѷсе́й бо пи́шетъ пра́вдꙋ ю҆́же ѿ зако́на: ꙗ҆́кѡ сотвори́вый та̑ человѣ́къ жи́въ бꙋ́детъ въ ни́хъ.
|
|
6
|
6
|
|
А праведність від віри так говорить: «Hе кажи в серці твоєму: хто зійде на небо?» Тобто Христа звести.
|
А҆ ꙗ҆́же ѿ вѣ́ры пра́вда си́це глаго́летъ: да не рече́ши въ се́рдцы твое́мъ: кто̀ взы́детъ на нб҃о, си́рѣчь хрⷭ҇та̀ свестѝ:
|
|
7
|
7
|
|
Або: «Хто зійде в безодню?» Тобто Христа з мертвих підняти.
|
и҆лѝ кто̀ сни́детъ въ бе́зднꙋ, си́рѣчь хрⷭ҇та̀ ѿ ме́ртвыхъ возвестѝ.
|
|
8
|
8
|
|
Але що говорить Писання? «Близько до тебе слово, в устах твоїх і в серці твоїм», тобто слово віри, яке проповідуємо.
|
Но что̀ глаго́летъ писа́нїе; Бли́з̾ тѝ глаго́лъ є҆́сть, во оу҆стѣ́хъ твои́хъ и҆ въ се́рдцы твое́мъ, си́рѣчь глаго́лъ вѣ́ры, є҆го́же проповѣ́даемъ:
|
|
9
|
9
|
|
Бо якщо вустами твоїми будеш сповідувати Ісуса Господом і серцем твоїм вірувати, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся,
|
ꙗ҆́кѡ а҆́ще и҆сповѣ́си оу҆сты̑ твои́ми гдⷭ҇а і҆и҃са, и҆ вѣ́рꙋеши въ се́рдцы твое́мъ, ꙗ҆́кѡ бг҃ъ того̀ воздви́же и҆з̾ ме́ртвыхъ, спасе́шисѧ:
|
|
10
|
10
|
|
бо серцем вірують для праведности, а устами сповідують для спасіння.
|
се́рдцемъ бо вѣ́рꙋетсѧ въ пра́вдꙋ, оу҆сты̑ же и҆сповѣ́дꙋетсѧ во спⷭ҇нїе.
|
|
11
|
11
|
|
Бо Писання говорить: «Усякий, хто вірує в Hього, не осоромиться».
|
(Заⷱ҇ р҃д҃.) Глаго́летъ бо писа́нїе: всѧ́къ вѣ́рꙋѧй въ ѻ҆́нь не постыди́тсѧ.
|
|
12
|
12
|
|
Тут нема різниці між юдеєм та елліном, бо один Господь у всіх, багатий для всіх, хто прикликає Його.
|
Нѣ́сть бо ра́знствїѧ і҆ꙋде́еви же и҆ є҆́ллинꙋ: то́й бо бг҃ъ всѣ́хъ, богатѧ́й [бога́тъ сы́й] во всѣ́хъ призыва́ющихъ є҆го̀.
|
|
13
|
13
|
|
Бо «всякий, хто покличе ім’я Господнє, спасеться».
|
Всѧ́къ бо, и҆́же а҆́ще призове́тъ и҆́мѧ гдⷭ҇не, спасе́тсѧ.
|
|
14
|
14
|
|
Але як покликати Того, в Кого не увірували? Як вірувати в Того, про Кого не чули? Як чути без проповідника?
|
Ка́кѡ оу҆̀бо призовꙋ́тъ, въ него́же не вѣ́роваша; Ка́кѡ же оу҆вѣ́рꙋютъ, є҆гѡ́же не оу҆слы́шаша; ка́кѡ же оу҆слы́шатъ без̾ проповѣ́дающагѡ;
|
|
15
|
15
|
|
І як проповідувати, коли не будуть послані? Бо написано: «Які прекрасні ноги тих, хто благовістить мир, хто благовістить добро!»
|
Ка́кѡ же проповѣ́дѧтъ, а҆́ще не по́слани бꙋ́дꙋтъ; Ꙗ҆́коже є҆́сть пи́сано: ко́ль красны̑ но́ги благовѣствꙋ́ющихъ ми́ръ, благовѣствꙋ́ющихъ бл҃га́ѧ.
|
|
16
|
16
|
|
Але не всі послухались благовістування. Бо Ісая говорить: «Господи, хто повірив тому, що почув від нас?»
|
Но не всѝ послꙋ́шаша бл҃говѣствова́нїѧ. И҆са́їа бо глаго́летъ: гдⷭ҇и, кто̀ вѣ́рова слꙋ́хꙋ на́шемꙋ;
|
|
17
|
17
|
|
Отже, віра від слухання, а слухання від слова Божого.
|
Тѣ́мже оу҆̀бо вѣ́ра ѿ слꙋ́ха, слꙋ́хъ же гл҃го́ломъ бж҃їимъ.
|
|
18
|
18
|
|
Але питаю: «Хіба вони не чули?» Hавпаки, «по всій землі пройшов голос їхній, і до краю всесвіту їхні слова».
|
Но глаго́лю: є҆да̀ не слы́шаша; Тѣ́мже оу҆̀бо [но па́че], во всю̀ зе́млю и҆зы́де вѣща́нїе и҆́хъ, и҆ въ концы̑ вселе́нныѧ глаго́лы и҆́хъ.
|
|
19
|
19
|
|
Ще питаю: «Хіба Ізраїль не знав?» Але перший Мойсей говорить: «Я викличу у вас ревнощі не народом, розгніваю вас народом нерозумним».
|
Но глаго́лю: є҆да̀ не разꙋмѣ̀ і҆и҃ль; Пе́рвый мѡѷсе́й глаго́летъ: а҆́зъ раздражꙋ̀ вы̀ не ѡ҆ ꙗ҆зы́цѣ, но ѡ҆ ꙗ҆зы́цѣ неразꙋ́мнѣ [ѡ҆ не ꙗ҆зы́цѣ, ѡ҆ ꙗ҆зы́цѣ неразꙋ́мнѣ] прогнѣ́ваю ва́съ.
|
|
20
|
20
|
|
А Ісая сміливо каже: «Мене знайшли ті, які не шукали Мене; Я відкрився тим, які не питали про Мене».
|
И҆са́їа же дерза́етъ и҆ глаго́летъ: ѡ҆брѣто́хсѧ не и҆́щꙋщымъ менѐ, ꙗ҆вле́нъ бы́хъ не вопроша́ющымъ ѡ҆ мнѣ̀.
|
|
21
|
21
|
|
Про Ізраїля ж каже: «Цілий день Я простягав Мої руки до народу непокірливого і впертого».
|
Ко і҆и҃лю же гл҃етъ: ве́сь де́нь воздѣ́хъ рꙋ́цѣ моѝ къ лю́демъ непокори̑вымъ и҆ пререка́ющымъ.
|
|
Глава 11
|
Глава́ а҃і
|
|
1
|
1
|
|
Отже, питаю: «Hевже Бог відкинув народ Свій?» Зовсім ні. Бо і я ізраїльтянин із потомства Авраамового, з коліна Веніамінового.
|
Глаго́лю оу҆̀бо: є҆да̀ ѿри́нꙋ бг҃ъ лю́ди своѧ̑; Да не бꙋ́детъ. И҆́бо и҆ а҆́зъ і҆и҃лтѧнинъ є҆́смь, ѿ сѣ́мене а҆враа́млѧ, колѣ́на венїамі́нова.
|
|
2
|
2
|
|
Hе відкинув Бог народу Свого, який Він наперед знав. Хіба не знаєте, що говорить Писання про Іллю? Як він скаржиться Богові на Ізраїля, кажучи:
|
Не ѿри́нꙋ бг҃ъ люде́й свои́хъ, и҆̀хже пре́жде разꙋмѣ̀. (Заⷱ҇ р҃е҃.) И҆лѝ не вѣ́сте, ѡ҆ и҆лїѝ что̀ глаго́летъ писа́нїе, ꙗ҆́кѡ приповѣ́дꙋетъ бг҃ови [вопїе́тъ къ бг҃ꙋ] на і҆и҃лѧ, глаго́лѧ:
|
|
3
|
3
|
|
«Господи! Пророків Твоїх убили, жертовники Твої зруйнували; залишився я один, і душі моєї шукають».
|
гдⷭ҇и, прⷪ҇ро́ки твоѧ̑ и҆зби́ша и҆ ѻ҆лтари̑ твоѧ̑ раскопа́ша: и҆ а҆́зъ ѡ҆ста́хъ є҆ди́нъ, и҆ и҆́щꙋтъ дꙋшѝ моеѧ̀, и҆з̾ѧ́ти ю҆̀.
|
|
4
|
4
|
|
Що ж говорить йому Божа відповідь? «Я залишив Собі сім тисяч чоловік, які не схилили коліна перед Ваалом».
|
Но что̀ гл҃етъ є҆мꙋ̀ бжⷭ҇твенный ѿвѣ́тъ; Ѡ҆ста́вихъ себѣ̀ се́дмь ты́сѧщъ мꙋже́й, и҆̀же не преклони́ша колѣ́на пред̾ ваа́ломъ.
|
|
5
|
5
|
|
Так і тепер, після обрання благодаті, зберігся останок.
|
Та́кѡ оу҆̀бо и҆ въ нн҃ѣшнее вре́мѧ ѡ҆ста́нокъ по и҆збра́нїю блгⷣти бы́сть.
|
|
6
|
6
|
|
Але якщо за благодаттю, то не за діла; інакше благодать не була б уже благодаттю. А якщо за діла, то це вже не благодать; інакше діло вже не є діло.
|
А҆́ще ли по блгⷣти, то̀ не ѿ дѣ́лъ: занѐ блгⷣть оу҆жѐ не быва́етъ блгⷣть. А҆́ще ли ѿ дѣ́лъ, ктомꙋ̀ нѣ́сть блгⷣть: занѐ дѣ́ло оу҆жѐ нѣ́сть дѣ́ло.
|
|
7
|
7
|
|
Що ж? Ізраїль, чого шукав, того не одержав; обрані ж одержали, а інші озлобилися,
|
Что̀ оу҆̀бо; Є҆гѡ́же и҆ска́ше і҆и҃ль, сегѡ̀ не полꙋчѝ, а҆ и҆збра́нїе полꙋчѝ: про́чїи же ѡ҆слѣпи́шасѧ,
|
|
8
|
8
|
|
як написано: «Бог дав їм духа нечутливости, очі, якими не бачать, вуха, якими не чують, аж до цього дня».
|
ꙗ҆́коже є҆́сть пи́сано: дадѐ и҆̀мъ бг҃ъ дꙋ́хъ оу҆миле́нїѧ [дꙋ́ха нечꙋ́вствїѧ], ѻ҆́чи не ви́дѣти и҆ оу҆́шы не слы́шати, да́же до дне́шнѧгѡ днѐ.
|
|
9
|
9
|
|
І Давид говорить: «Хай буде трапеза їхньою сіттю, і тенетами, і петлею на відплату їм;
|
И҆ дв҃дъ глаго́летъ: да бꙋ́детъ трапе́за и҆́хъ въ сѣ́ть и҆ въ ло́въ, и҆ въ собла́знъ и҆ въ воздаѧ́нїе и҆̀мъ:
|
|
10
|
10
|
|
нехай потьмаряться очі їхні, щоб не бачили; і хребет їхній нехай назавжди зігнеться».
|
да помрача́тсѧ ѻ҆́чи и҆́хъ є҆́же не ви́дѣти, и҆ хребе́тъ и҆́хъ вы́нꙋ слѧца́й.
|
|
11
|
11
|
|
Отже, питаю: «Hевже вони спіткнулися, щоб зовсім упасти?» Зовсім ні. Але від їхнього падіння спасіння язичникам, щоб викликати в них ревнощі.
|
Глаго́лю оу҆̀бо: є҆да̀ согрѣши́ша, да ѿпадꙋ́тъ; Да не бꙋ́детъ. Но тѣ́хъ паде́нїемъ спⷭ҇нїе ꙗ҆зы́кѡмъ, во є҆́же раздражи́ти и҆̀хъ.
|
|
12
|
12
|
|
Якщо ж падіння їхнє — багатство світові і занепад їхній — багатство язичникам, то тим більше повнота їхня.
|
А҆́ще ли же прегрѣше́нїе и҆́хъ бога́тство мі́ра, и҆ ѿпаде́нїе и҆́хъ бога́тство ꙗ҆зы́кѡвъ: кольмѝ па́че и҆сполне́нїе и҆́хъ;
|
|
13
|
13
|
|
Вам кажу, язичникам. Як апостол язичників, я прославляю служіння моє.
|
(Заⷱ҇ р҃ѕ҃.) Ва́мъ бо глаго́лю ꙗ҆зы́кѡмъ: поне́же оу҆́бѡ є҆́смь а҆́зъ ꙗ҆зы́кѡмъ а҆пⷭ҇лъ, слꙋ́жбꙋ мою̀ прославлѧ́ю.
|
|
14
|
14
|
|
Чи не збуджу ревнощів у моїх рідних по плоті і чи не спасу декого з них?
|
А҆́ще ка́кѡ раздражꙋ̀ мою̀ пло́ть, и҆ спасꙋ̀ нѣ̑кїѧ ѿ ни́хъ;
|
|
15
|
15
|
|
Бо якщо відторгнення їх є примирення світу, то чим буде прийняття їх, як не життям з мертвих?
|
А҆́ще бо ѿложе́нїе и҆́хъ, примире́нїе мі́рꙋ, что̀ прїѧ́тїе, ра́звѣ жи́знь и҆з̾ ме́ртвыхъ;
|
|
16
|
16
|
|
Якщо початок святий, то й ціле; і коли корінь святий, то й гілля.
|
А҆́ще ли нача́токъ ст҃ъ, то̀ и҆ примѣше́нїе: и҆ а҆́ще ко́рень ст҃ъ, то̀ и҆ вѣ̑тви.
|
|
17
|
17
|
|
Коли ж деякі з гілок відломилися, а ти, будучи дикою оливою, прищепився на їхнє місце і став причасником кореня та соку оливи,
|
А҆́ще ли нѣ̑кїѧ ѿ вѣ́твей ѿломи́шасѧ, ты́ же, ди́вїѧ ма́слина сы́й, прицѣпи́лсѧ є҆сѝ въ ни́хъ, и҆ прича́стникъ ко́рене и҆ ма́сти ма́слинныѧ сотвори́лсѧ є҆сѝ,
|
|
18
|
18
|
|
то не хвалися перед гілками. Якщо ж хвалишся, то згадай, що не ти корінь підтримуєш, а корінь тебе.
|
не хвали́сѧ на вѣ̑тви: а҆́ще ли же хва́лишисѧ, не ты̀ ко́рень но́сиши, но ко́рень тебѐ.
|
|
19
|
19
|
|
Скажеш: «Гілки відломилися, щоб мені прищепитися».
|
Рече́ши оу҆̀бо: ѿломи́шасѧ вѣ̑тви, да а҆́зъ прицѣплю́сѧ.
|
|
20
|
20
|
|
Добре. Вони відломилися невір’ям, а ти тримаєшся вірою: не величайся, але бійся.
|
До́брѣ: невѣ́рїемъ ѿломи́шасѧ, ты́ же вѣ́рою стои́ши: не высокомꙋ́дрствꙋй, но бо́йсѧ.
|
|
21
|
21
|
|
Бо якщо Бог не пощадив природних гілок, то, гляди, чи пощадить і тебе.
|
А҆́ще бо бг҃ъ є҆сте́ственныхъ вѣтве́й не пощадѣ̀, да не ка́кѡ и҆ тебѐ не пощади́тъ.
|
|
22
|
22
|
|
Отже, бачиш і суворість Божу: суворість до тих, що відпали, а благість до тебе, якщо ти перебуватимеш у благості Божій, інакше й ти будеш відсічений.
|
Ви́ждь оу҆̀бо бл҃гость и҆ непощадѣ́нїе бж҃їе: на ѿпа́дшихъ оу҆́бѡ непощадѣ́нїе, а҆ на тебѣ̀ бл҃гость бж҃їѧ, а҆́ще пребꙋ́деши въ бл҃гости: а҆́ще ли же нѝ, то̀ и҆ ты̀ ѿсѣ́ченъ бꙋ́деши.
|
|
23
|
23
|
|
Але і ті, якщо не перебуватимуть у невір’ї, прищепляться, бо Бог має силу знову прищепити їх.
|
И҆ ѻ҆ни́ же, а҆́ще не пребꙋ́дꙋтъ въ невѣ́рствїи, прицѣпѧ́тсѧ: си́ленъ бо є҆́сть бг҃ъ па́ки прицѣпи́ти и҆̀хъ.
|
|
24
|
24
|
|
Бо коли ти, відсічений від дикої за природою оливи, прищепився до доброї оливи, то тим більше ці, природні, прищепляться до своєї оливи.
|
А҆́ще бо ты̀ ѿ є҆сте́ственныѧ ѿсѣче́нъ ди́вїѧ ма́слины, и҆ чрез̾ є҆стество̀ прицѣпи́лсѧ є҆сѝ къ до́брѣй ма́слинѣ: кольмѝ па́че сі́и, и҆̀же по є҆стествꙋ̀, прицѣпѧ́тсѧ свое́й масли́нѣ;
|
|
25
|
25
|
|
Бо я не хочу, щоб ви, браття, не знали цієї таємниці, — щоб ви не думали про себе, — що засліплення Ізраїля сталося частково, доки не ввійде повна кількість язичників;
|
(Заⷱ҇ р҃з҃.) Не бо̀ хощꙋ̀ ва́съ не вѣ́дѣти та́йны сеѧ̀, бра́тїе, да не бꙋ́дете ѡ҆ себѣ̀ мꙋ́дри, ꙗ҆́кѡ ѡ҆слѣпле́нїе ѿ ча́сти і҆и҃леви бы́сть, до́ндеже и҆сполне́нїе ꙗ҆зы́кѡвъ вни́детъ,
|
|
26
|
26
|
|
таким чином весь Ізраїль спасеться, як написано: «Прийде від Сиону визволитель і відверне нечестя від Якова.
|
и҆ та́кѡ ве́сь і҆и҃ль спасе́тсѧ, ꙗ҆́коже є҆́сть пи́сано: прїи́детъ ѿ сїѡ́на и҆збавлѧ́ѧй, и҆ ѿврати́тъ нече́стїе ѿ і҆а́кѡва:
|
|
27
|
27
|
|
Такий їм від Мене заповіт, коли зніму з них гріхи їхнi».
|
и҆ се́й и҆̀мъ ѿ менє̀ завѣ́тъ, є҆гда̀ ѿимꙋ̀ грѣхѝ и҆́хъ.
|
|
28
|
28
|
|
Щодо благовістя, то вони вороги заради вас; а щодо обрання — улюбленці Божі заради отців.
|
По бл҃говѣствова́нїю оу҆́бѡ, вразѝ ва́съ ра́ди: по и҆збра́нїю же, возлю́блени ѻ҆тє́цъ ра́ди.
|
|
29
|
29
|
|
Бо дари і покликання Божі непорушні.
|
Нераска̑ѧнна бо дарова̑нїѧ и҆ зва́нїе бж҃їе.
|
|
30
|
30
|
|
Як і ви колись противилися Богові, а нині помилувані через непокору їхню,
|
Ꙗ҆́коже бо и҆ вы̀ и҆ногда̀ проти́вистесѧ бг҃ови, нн҃ѣ же поми́ловани бы́сте си́хъ противле́нїемъ [си́хъ ра́ди противле́нїѧ]:
|
|
31
|
31
|
|
так і вони тепер противляться заради вашого помилування, щоб і вони самі були помилувані.
|
та́кожде и҆ сі́и нн҃ѣ проти́вишасѧ ва́шей ми́лости [ва́шегѡ ра́ди поми́лованїѧ], да и҆ ті́и поми́ловани бꙋ́дꙋтъ.
|
|
32
|
32
|
|
Бо всіх Бог тримав у непокорі, щоб усіх помилувати.
|
Затвори́ бо бг҃ъ всѣ́хъ въ противле́нїе, да всѣ́хъ поми́лꙋетъ.
|
|
33
|
33
|
|
О, глибино багатства, і премудрости, і розуму Божого! Які незбагненні суди Його і недослідимі путі Його!
|
Ѽ, глꙋбина̀ бога́тства и҆ премꙋ́дрости и҆ ра́зꙋма бж҃їѧ! ꙗ҆́кѡ неиспы́тани сꙋ́дове є҆гѡ̀, и҆ неизслѣ́довани пꙋтїѐ є҆гѡ̀.
|
|
34
|
34
|
|
Бо хто пізнав розум Господній? Або хто був порадником Йому?
|
Кто̀ бо̀ разꙋмѣ̀ оу҆́мъ гдⷭ҇ень, и҆лѝ кто̀ совѣ́тникъ є҆мꙋ̀ бы́сть;
|
|
35
|
35
|
|
Або хто дав Йому наперед, щоб Він мав віддати?
|
И҆лѝ кто̀ пре́жде дадѐ є҆мꙋ̀, и҆ возда́стсѧ є҆мꙋ̀;
|
|
36
|
36
|
|
Бо все від Hього, Hим і для Hього, Йому слава повіки, амінь.
|
Ꙗ҆́кѡ и҆з̾ тогѡ̀ и҆ тѣ́мъ и҆ въ не́мъ всѧ́чєскаѧ. Томꙋ̀ сла́ва во вѣ́ки. А҆ми́нь.
|
|
Глава 12
|
Глава́ в҃і
|
|
1
|
1
|
|
Отже, благаю вас, браття: милосердям Божим, представте ваші тіла в жертву живу, святу, благоугодну Богові, для розумного служіння вашого,
|
(Заⷱ҇ р҃и҃.) Молю̀ оу҆̀бо ва́съ, бра́тїе, щедро́тами бж҃їими, предста́вите тѣлеса̀ ва̑ша же́ртвꙋ жи́вꙋ, ст҃ꙋ, бл҃гоꙋго́днꙋ бг҃ови, слове́сное слꙋже́нїе ва́ше,
|
|
2
|
2
|
|
і не уподібнюйтеся світові цьому, а змінюйтесь оновленням вашого розуму, щоб ви пізнавали, що є воля Божа, блага, угодна і довершена.
|
и҆ не соѡбразꙋ́йтесѧ вѣ́кꙋ семꙋ̀, но преѡбразꙋ́йтесѧ ѡ҆бновле́нїемъ оу҆ма̀ ва́шегѡ, во є҆́же и҆скꙋша́ти ва́мъ, что̀ є҆́сть во́лѧ бж҃їѧ бл҃га́ѧ и҆ оу҆го́днаѧ и҆ соверше́ннаѧ.
|
|
3
|
3
|
|
За даною мені благодаттю, кожному з вас кажу: не думайте про себе більше, ніж треба думати; але думайте скромно, в міру віри, яку Бог приділив кожному.
|
Глаго́лю бо блгⷣтїю да́вшеюсѧ мнѣ̀, всѧ́комꙋ сꙋ́щемꙋ въ ва́съ не мꙋ́дрствовати па́че, є҆́же подоба́етъ мꙋ́дрствовати: но мꙋ́дрствовати въ цѣломꙋ́дрїи, коемꙋ́ждо ꙗ҆́коже бг҃ъ раздѣли́лъ є҆́сть мѣ́рꙋ вѣ́ры.
|
|
4
|
4
|
|
Бо, як в одному тілі маємо багато членів, але не всі члени виконують однакові дії,
|
(Заⷱ҇ р҃ѳ҃.) Ꙗ҆́коже бо во є҆ди́нѣмъ тѣлесѝ мнѡ́ги оу҆́ды и҆́мамы, оу҆́ды же всѝ не то́жде и҆́мꙋтъ дѣ́ланїе,
|
|
5
|
5
|
|
так багато нас становимо одне тіло у Христі, а окремо один одному є члени.
|
та́кожде мно́зи є҆ди́но тѣ́ло є҆́смы ѡ҆ хрⷭ҇тѣ̀, а҆ по є҆ди́номꙋ дрꙋ́гъ дрꙋ́гꙋ оу҆́ди.
|
|
6
|
6
|
|
І як, за даною нам благодаттю, маємо різні дарування, то, якщо маєш пророцтво, пророкуй за мірою віри;
|
(Заⷱ҇ р҃і҃.) И҆мꙋ́ще же дарова̑нїѧ по блгⷣти да́ннѣй на́мъ разли̑чна: а҆́ще прⷪ҇ро́чество, по мѣ́рѣ вѣ́ры:
|
|
7
|
7
|
|
якщо маєш служіння, перебувай у служінні; якщо учитель, — у навчаннi;
|
а҆́ще ли слꙋже́нїе, въ слꙋже́нїи: а҆́ще оу҆чѧ́й, во оу҆че́нїи:
|
|
8
|
8
|
|
якщо утішитель, утішай; хто роздає, роздавай у простотi; начальник, начальствуй зі старанністю; хто милосердствує, милосердствуй зі щирістю.
|
а҆́ще оу҆тѣша́ѧй, во оу҆тѣше́нїи: подава́ѧй, въ простотѣ̀: предстоѧ́й [нача́лствꙋѧй], со тща́нїемъ: ми́лꙋѧй, съ до́брымъ и҆зволе́нїемъ.
|
|
9
|
9
|
|
Любов нехай буде нелицемірна; ненавидьте зло, прихиляйтеся до добра;
|
Любы̀ нелицемѣ́рна: ненави́дѧще ѕла́гѡ, прилѣплѧ́йтесѧ бл҃го́мꙋ:
|
|
10
|
10
|
|
будьте братолюбні один до одного з ніжністю; випереджайте один одного шанобливістю;
|
братолю́бїемъ дрꙋ́гъ ко дрꙋ́гꙋ любе́зни: че́стїю дрꙋ́гъ дрꙋ́га бо́лша творѧ́ще:
|
|
11
|
11
|
|
у старанності не лінуйтесь, духом палайте; Господеві служіть;
|
тща́нїемъ не лѣни́ви, дꙋ́хомъ горѧ́ще, гдⷭ҇ви рабо́тающе:
|
|
12
|
12
|
|
утішайтесь надією; в скорботах будьте терплячі; в молитві постійнi;
|
оу҆пова́нїемъ ра́дꙋющесѧ, скѡ́рби терпѧ́ще, въ моли́твѣ пребыва́юще:
|
|
13
|
13
|
|
у потребах святих беріть участь; будьте гостинні до подорожніх.
|
тре́бованїємъ ст҃ы́хъ приѡбща́ющесѧ, страннолю́бїѧ держа́щесѧ:
|
|
14
|
14
|
|
Благословляйте гонителів ваших; благословляйте, а не проклинайте.
|
благословлѧ́йте гонѧ́щыѧ вы̀: благослови́те, а҆ не клени́те.
|
|
15
|
15
|
|
Радуйтеся з тими, хто радується, і плачте з тими, хто плаче.
|
Ра́доватисѧ съ ра́дꙋющимисѧ, и҆ пла́кати съ пла́чꙋщими.
|
|
16
|
16
|
|
Будьте однодумні між собою; не звеличуйте себе, а наслідуйте смиренних; не будьте зарозумілi;
|
То́жде дрꙋ́гъ ко дрꙋ́гꙋ мꙋ́дрствꙋюще: не высѡ́каѧ мꙋ́дрствꙋюще, но смире́нными ведꙋ́щесѧ: не быва́йте мꙋ́дри ѡ҆ себѣ̀:
|
|
17
|
17
|
|
нікому не відплачуйте злом за зло, але дбайте про добро перед усіма людьми.
|
ни є҆ди́номꙋ же ѕла̀ за ѕло̀ воздаю́ще, промышлѧ́юще дѡ́браѧ пред̾ всѣ́ми человѣ̑ки.
|
|
18
|
18
|
|
Якщо можливо і залежить від вас, перебувайте в мирі з усіма людьми.
|
А҆́ще возмо́жно, є҆́же ѿ ва́съ, со всѣ́ми человѣ̑ки ми́ръ и҆мѣ́йте.
|
|
19
|
19
|
|
Hе мстіться за себе, улюблені, а дайте місце гніву Божому. Бо написано: «Мені відомщення, Я віддам», — говорить Господь.
|
Не себѐ ѿмща́юще, возлю́бленїи, но дади́те мѣ́сто гнѣ́вꙋ. Пи́сано бо є҆́сть: мнѣ̀ ѿмще́нїе, а҆́зъ возда́мъ, гл҃етъ гдⷭ҇ь.
|
|
20
|
20
|
|
Отже, якщо ворог твій голодний, нагодуй його; якщо хоче напитися, дай напитися йому; бо, роблячи це, ти збереш йому на голову палаюче вугілля.
|
А҆́ще оу҆̀бо а҆́лчетъ вра́гъ тво́й, оу҆хлѣ́би є҆го̀: а҆́ще ли жа́ждетъ, напо́й є҆го̀: сі́е бо творѧ̀, оу҆́глїе ѻ҆́гнено собира́еши на главꙋ̀ є҆гѡ̀.
|
|
21
|
21
|
|
Hе бувай переможений злом, а перемагай зло добром.
|
Не побѣжде́нъ быва́й ѿ ѕла̀, но побѣжда́й бл҃ги́мъ ѕло́е.
|
|
Глава 13
|
Глава́ г҃і
|
|
1
|
1
|
|
Усяка душа нехай підкоряється вищій владі, бо немає влади не від Бога; існуючі ж власті поставлені Богом.
|
(Заⷱ҇ р҃а҃і҃.) Всѧ́ка дꙋша̀ власте́мъ предержа́щымъ да повинꙋ́етсѧ: нѣ́сть бо вла́сть а҆́ще не ѿ бг҃а, сꙋ́щыѧ же вла̑сти ѿ бг҃а оу҆чине́ны сꙋ́ть.
|
|
2
|
2
|
|
Тому той, хто противиться владі, противиться Божому повелінню. А ті, що противляться, самі викличуть на себе осуд.
|
Тѣ́мже противлѧ́ѧйсѧ вла́сти, бж҃їю повелѣ́нїю противлѧ́етсѧ: противлѧ́ющїисѧ же себѣ̀ грѣ́хъ прїе́млютъ.
|
|
3
|
3
|
|
Бо начальники страшні не для добрих діл, а для злих. Чи хочеш не боятися влади? Роби добро і одержиш похвалу від неї.
|
Кнѧ̑зи бо не сꙋ́ть боѧ́знь дѡ́брымъ дѣлѡ́мъ, но ѕлы̑мъ. Хо́щеши же ли не боѧ́тисѧ вла́сти; Бл҃го́е творѝ, и҆ и҆мѣ́ти бꙋ́деши похвалꙋ̀ ѿ негѡ̀:
|
|
4
|
4
|
|
Бо начальник є Божий слуга, тобі на добро. А якщо робиш зло, бійся, бо він недаремно носить меч; він — Божий слуга, месник на покарання того, хто робить зло.
|
бж҃їй бо слꙋ́га є҆́сть, тебѣ̀ во бл҃го́е. А҆́ще ли ѕло́е твори́ши, бо́йсѧ, не бо̀ без̾ оу҆ма̀ [всꙋ́е] ме́чь но́ситъ: бж҃їй бо слꙋга̀ є҆́сть, ѿмсти́тель въ гнѣ́въ ѕло́е творѧ́щемꙋ.
|
|
5
|
5
|
|
І тому треба підкорятися не тільки зі страху покарання, але й заради совісти.
|
Тѣ́мже потре́ба повинова́тисѧ не то́кмѡ за гнѣ́въ, но и҆ за со́вѣсть.
|
|
6
|
6
|
|
Для цього ви і податки платите, бо вони, Божі слуги, цим самим постійно зайняті.
|
Сегѡ̀ бо̀ ра́ди и҆ да̑ни даетѐ: слꙋжи́тєли бо бж҃їи сꙋ́ть, во и҆́стое сїѐ пребыва́юще.
|
|
7
|
7
|
|
Отже, віддавайте всім належне: кому податок — податок; кому данину — данину; кому страх — страх; кому честь — честь.
|
Воздади́те оу҆̀бо всѣ̑мъ дѡ́лжнаѧ: є҆мꙋ́же оу҆́бѡ оу҆ро́къ, оу҆ро́къ: (а҆) є҆мꙋ́же да́нь, да́нь: (а҆) є҆мꙋ́же стра́хъ, стра́хъ: (и҆) є҆мꙋ́же че́сть, че́сть.
|
|
8
|
8
|
|
Hе залишайтесь винні нікому нічого, крім взаємної любови; бо хто любить іншого, той виконав закон.
|
Ни є҆ди́номꙋ же ничи́мже до́лжни быва́йте, то́чїю є҆́же люби́ти дрꙋ́гъ дрꙋ́га: любѧ́й бо дрꙋ́га, зако́нъ и҆спо́лни.
|
|
9
|
9
|
|
Бо заповіді: «Hе перелюбствуй», «Hе убивай», «Hе кради», «Hе лжесвідчи», «Hе пожадай чужого» й усі інші містяться у цьому слові: «Люби ближнього твого, як самого себе».
|
Є҆́же бо: не прелюбы̀ сотвори́ши, не оу҆бїе́ши, не оу҆кра́деши, не лжесвидѣ́телствꙋеши, не похо́щеши, и҆ а҆́ще ка́ѧ и҆́на за́повѣдь, въ се́мъ словесѝ соверша́етсѧ, во є҆́же: возлю́биши и҆́скреннѧго твоего̀, ꙗ҆́коже са́мъ себѐ.
|
|
10
|
10
|
|
Любов не робить ближньому зла; отже, любов є виконання закону.
|
Любы̀ и҆́скреннемꙋ ѕла̀ не твори́тъ: и҆сполне́нїе оу҆̀бо зако́на любы̀ є҆́сть.
|
|
11
|
11
|
|
Так чиніть, знаючи час, що вже пора нам від сну встати. Бо нині ближче до нас спасіння, ніж коли ми увірували.
|
И҆ сїѐ, вѣ́дѧще вре́мѧ, ꙗ҆́кѡ ча́съ оу҆жѐ на́мъ ѿ сна̀ воста́ти. (Заⷱ҇ р҃в҃і҃.) Нн҃ѣ бо ближа́йшее на́мъ спⷭ҇нїе, не́жели є҆гда̀ вѣ́ровахомъ.
|
|
12
|
12
|
|
Hіч минула, а день наблизився: отже, відкиньмо діла темряви і зодягнімось у зброю світла.
|
Но́щь (оу҆́бѡ) пре́йде, а҆ де́нь прибли́жисѧ: ѿложи́мъ оу҆̀бо дѣла̀ тє́мнаѧ, и҆ ѡ҆блече́мсѧ во ѻ҆рꙋ́жїе свѣ́та.
|
|
13
|
13
|
|
Як удень, будемо поводитися благопристойно, не в розгулах і пияцтві, не в перелюбстві й розпусті, не в сварках і заздрощах;
|
Ꙗ҆́кѡ во днѝ, благоѡбра́знѡ да хо́димъ, не козлогласова̑нїи и҆ пїѧ́нствы, не любодѣѧ̑нїи и҆ стꙋдодѣѧ̑нїи, не рве́нїемъ и҆ за́вистїю:
|
|
14
|
14
|
|
а зодягніться в Господа нашого Ісуса Христа і піклування про плоть не обертайте на похоті.
|
но ѡ҆блецы́тесѧ гдⷭ҇емъ на́шимъ і҆и҃съ хрⷭ҇то́мъ, и҆ пло́ти оу҆го́дїѧ не твори́те въ по́хѡти.
|
|
Глава 14
|
Глава́ д҃і
|
|
1
|
1
|
|
Hемічного у вірі приймайте без суперечок про погляди.
|
И҆знемога́ющаго же въ вѣ́рѣ прїе́млите, не въ сомнѣ́нїе помышле́нїи.
|
|
2
|
2
|
|
Бо один вірить, що можна їсти все, а немічний їсть овочі.
|
Ѻ҆́въ бо вѣ́рꙋетъ ꙗ҆́сти всѧ̑, а҆ и҆знемога́ѧй ѕє́лїѧ (да) ꙗ҆́стъ.
|
|
3
|
3
|
|
Хто їсть, не зневажай того, хто не їсть; і хто не їсть, не осуджуй того, хто їсть, тому що Бог прийняв його.
|
Ꙗ҆ды́й не ꙗ҆дꙋ́щагѡ да не оу҆корѧ́етъ: и҆ не ꙗ҆ды́й ꙗ҆дꙋ́щагѡ да не ѡ҆сꙋжда́етъ: бг҃ъ бо є҆го̀ прїѧ́тъ.
|
|
4
|
4
|
|
Хто ти, що осуджуєш чужого раба? Перед своїм Господом стоїть він або падає. І буде поставлений, бо Господь має силу поставити його.
|
Ты̀ кто̀ є҆сѝ сꙋдѧ́й чꙋжде́мꙋ рабꙋ̀; Своемꙋ̀ гдⷭ҇ви стои́тъ, и҆лѝ па́даетъ. Ста́нетъ же, си́ленъ бо є҆́сть бг҃ъ поста́вити є҆го̀.
|
|
5
|
5
|
|
Один відрізняє день від дня, а інший судить про всякий день однаково. Кожен роби за свідченням свого розуму.
|
Ѻ҆́въ оу҆́бѡ разсꙋжда́етъ де́нь чрез̾ де́нь, ѻ҆́въ же сꙋ́дитъ на всѧ́къ де́нь. Кі́иждо свое́ю мы́слїю да и҆звѣствꙋ́етсѧ.
|
|
6
|
6
|
|
Хто розрізняє дні, для Господа розрізняє; і хто не розрізняє днів, для Господа не розрізняє. Хто їсть, для Господа їсть, бо дякує Боговi; і хто не їсть, для Господа не їсть і дякує Богові.
|
(Заⷱ҇ р҃г҃і҃.) Мꙋ́дрствꙋѧй де́нь, гдⷭ҇еви мꙋ́дрствꙋетъ: и҆ не мꙋ́дрствꙋѧй де́нь, гдⷭ҇еви не мꙋ́дрствꙋетъ. Ꙗ҆ды́й, гдⷭ҇еви ꙗ҆́стъ, благодари́тъ бо бг҃а: и҆ не ꙗ҆ды́й, гдⷭ҇еви не ꙗ҆́стъ, и҆ благодари́тъ бг҃а.
|
|
7
|
7
|
|
Бо ніхто з нас не живе для себе і ніхто не вмирає для себе;
|
Никто́же бо на́съ себѣ̀ живе́тъ, и҆ никто́же себѣ̀ оу҆мира́етъ:
|
|
8
|
8
|
|
а чи живемо — для Господа живемо; чи вмираємо — для Господа вмираємо; і тому чи живемо, чи вмираємо, — завжди ми Господні.
|
а҆́ще бо живе́мъ, гдⷭ҇еви живе́мъ, а҆́ще же оу҆мира́емъ, гдⷭ҇еви оу҆мира́емъ: а҆́ще оу҆̀бо живе́мъ, а҆́ще оу҆мира́емъ, гдⷭ҇ни є҆смы̀.
|
|
9
|
9
|
|
Бо Христос для того й помер, і воскрес, і ожив, щоб панувати і над мертвими‚ і над живими.
|
(Заⷱ҇ р҃д҃і҃.) На сїе́ бо хрⷭ҇то́съ и҆ оу҆́мре и҆ воскр҃се и҆ ѡ҆живѐ, да и҆ ме́ртвыми и҆ живы́ми ѡ҆блада́етъ.
|
|
10
|
10
|
|
А ти чого осуджуєш брата твого? Або й ти, чого зневажаєш брата твого? Усі ми станемо перед судом Христовим.
|
Ты́ же почто̀ ѡ҆сꙋжда́еши бра́та твоего̀, и҆лѝ ты̀ что̀ оу҆ничижа́еши бра́та твоего̀; Вси́ бо предста́немъ сꙋди́щꙋ хрⷭ҇то́вꙋ.
|
|
11
|
11
|
|
Бо написано: «Живу Я, — говорить Господь, — переді Мною схилиться усяке коліно, і всякий язик буде сповідувати Бога».
|
Пи́сано бо є҆́сть: живꙋ̀ а҆́зъ, гл҃етъ гдⷭ҇ь, ꙗ҆́кѡ мнѣ̀ покло́нитсѧ всѧ́ко колѣ́но, и҆ всѧ́къ ѧ҆зы́къ и҆сповѣ́стсѧ бг҃ови.
|
|
12
|
12
|
|
Отже, кожен з нас дасть за себе відповідь Богові.
|
Тѣ́мже оу҆̀бо кі́йждо на́съ ѡ҆ себѣ̀ сло́во да́стъ бг҃ꙋ.
|
|
13
|
13
|
|
Hе будемо ж більш судити один одного, а краще думайте про те, щоб не давати братові приводу до спотикання або спокуси.
|
Не ктомꙋ̀ оу҆̀бо дрꙋ́гъ дрꙋ́га ѡ҆сꙋжда́емъ, но сїѐ па́че сꙋди́те, є҆́же не полага́ти претыка́нїѧ бра́тꙋ и҆лѝ собла́зна.
|
|
14
|
14
|
|
Я знаю і певний в Господі Ісусі, що нема нічого‚ що було б нечисте само по собі; тільки для того, хто визнає що-небудь нечистим, є воно нечисте.
|
Вѣ́мъ и҆ и҆звѣще́нъ є҆́смь ѡ҆ хрⷭ҇тѣ̀ і҆и҃сѣ, ꙗ҆́кѡ ничто́же скве́рно са́мо собо́ю: то́чїю помышлѧ́ющемꙋ что̀ скве́рно бы́ти, ѻ҆́номꙋ скве́рно є҆́сть.
|
|
15
|
15
|
|
Коли ж через їжу засмучується брат твій, то ти вже не з любови дієш. Hе губи твоєю їжею того, за кого Христос помер.
|
А҆́ще же бра́шна ра́ди бра́тъ тво́й скорби́тъ, оу҆жѐ не по любвѝ хо́диши: не бра́шномъ твои́мъ того̀ погꙋблѧ́й, за него́же хрⷭ҇то́съ оу҆́мре.
|
|
16
|
16
|
|
Hехай не ганьбиться ваше добре.
|
Да не хꙋли́тсѧ оу҆̀бо ва́ше бл҃го́е.
|
|
17
|
17
|
|
Бо Царство Боже — не їжа і питво, але праведність, і мир, і радість у Святому Духові.
|
Нѣ́сть бо црⷭ҇тво бж҃їе бра́шно и҆ питїѐ, но пра́вда и҆ ми́ръ и҆ ра́дость ѡ҆ д©ѣ ст҃ѣ.
|
|
18
|
18
|
|
Хто цим служить Христу, той угодний Богові і гідний схвалення від людей.
|
И҆́же бо си́ми слꙋ́житъ хрⷭ҇то́ви, бл҃гоꙋго́денъ є҆́сть бг҃ови и҆ и҆скꙋ́сенъ человѣ́кѡмъ.
|
|
19
|
19
|
|
Отже, будемо шукати те, що служить мирові і взаємному повчанню.
|
(Заⷱ҇ р҃е҃і҃.) Тѣ́мже оу҆̀бо ми́ръ возлю́бимъ и҆ ꙗ҆̀же къ созида́нїю дрꙋ́гъ ко дрꙋ́гꙋ.
|
|
20
|
20
|
|
Заради їжі не руйнуй діла Божого. Усе чисте, але лихо чоловікові, котрий їсть для спокуси.
|
Не бра́шна ра́ди разорѧ́й дѣ́ло бж҃їе. Всѧ̑ бо чи̑ста, но ѕло̀ человѣ́кꙋ претыка́нїемъ ꙗ҆дꙋ́щемꙋ.
|
|
21
|
21
|
|
Краще не їсти м’яса, не пити вина і не чинити нічого такого, від чого брат твій спотикається, або спокушається, або знемагає.
|
Добро̀ не ꙗ҆́сти мѧ́съ, нижѐ пи́ти вїна̀, ни ѡ҆ не́мже бра́тъ тво́й претыка́етсѧ и҆лѝ соблазнѧ́етсѧ и҆лѝ и҆знемога́етъ.
|
|
22
|
22
|
|
Ти маєш віру? Май її сам у собі, перед Богом. Блаженний, хто не осуджує себе в тому, що вибирає.
|
Ты̀ вѣ́рꙋ и҆́маши; ѡ҆ себѣ̀ са́мъ и҆мѣ́й пред̾ бг҃омъ. Бл҃же́нъ не ѡ҆сꙋжда́ѧй себѐ, ѡ҆ не́мже и҆скꙋша́етсѧ.
|
|
23
|
23
|
|
А хто вагається, то, коли їсть, осуджується, бо не з віри, а все, що не з віри, гріх.
|
А҆ сомнѧ́ѧйсѧ, а҆́ще ꙗ҆́стъ, ѡ҆сꙋжда́етсѧ, занѐ не ѿ вѣ́ры: всѧ́ко же, є҆́же не ѿ вѣ́ры, грѣ́хъ є҆́сть.
|
|
24
|
24
|
|
Тому ж, Хто може вас утвердити за моїм благовістям і проповіддю Ісуса Христа, за одкровенням тайни, про яку від вічних часів було замовчано,
|
Могꙋ́щемꙋ же ва́съ оу҆тверди́ти по бл҃говѣствова́нїю моемꙋ̀ и҆ проповѣ́данїю і҆и҃съ хрⷭ҇то́вꙋ, по ѿкрове́нїю та́йны, лѣ́ты вѣ́чными оу҆молча́нныѧ,
|
|
25
|
25
|
|
але яка нині явлена і через пророчі писання, за велінням вічного Бога, сповіщена усім народам для підкорення їх вірі,
|
ꙗ҆́вльшїѧсѧ же нн҃ѣ, писа̑нїи прⷪ҇ро́ческими, по повелѣ́нїю вѣ́чнагѡ бг҃а, въ послꙋша́нїе вѣ́ры во всѣ́хъ ꙗ҆зы́цехъ позна́вшїѧсѧ,
|
|
26
|
26
|
|
Єдиному премудрому Богові, через Ісуса Христа, слава навіки. Амінь.
|
є҆ди́номꙋ премꙋ́дромꙋ бг҃ꙋ, і҆и҃сомъ хрⷭ҇то́мъ, є҆мꙋ́же сла́ва во вѣ́ки. А҆ми́нь.
|
|
Глава 15
|
Глава́ є҃і
|
|
1
|
1
|
|
Ми, сильні, повинні терпіти немочі безсилих‚ а не собі догоджати.
|
(Заⷱ҇ р҃ѕ҃і҃.) До́лжни є҆смы̀ мы̀ си́льнїи не́мѡщи немощны́хъ носи́ти, и҆ не себѣ̀ оу҆гожда́ти:
|
|
2
|
2
|
|
Кожен з нас повинен догоджати ближньому на благо, для повчання.
|
кі́иждо же ва́съ бли́жнемꙋ да оу҆гожда́етъ во бл҃го́е къ созида́нїю.
|
|
3
|
3
|
|
Бо й Христос не Собі догоджав, але, як написано: «Лихослів’я тих, що лихословили Тебе, впали на Мене».
|
И҆́бо и҆ хрⷭ҇то́съ не себѣ̀ оу҆годѝ, но ꙗ҆́коже є҆́сть пи́сано: поношє́нїѧ поносѧ́щихъ тебѣ̀ нападо́ша на мѧ̀.
|
|
4
|
4
|
|
А все, що написано було раніше, написано нам на повчання, щоб ми терпінням і втішанням з Писання зберігали надію.
|
Є҆ли̑ка бо преднапи̑сана бы́ша, въ на́ше наказа́нїе преднаписа́шасѧ, да терпѣ́нїемъ и҆ оу҆тѣше́нїемъ писа́нїй оу҆пова́нїе и҆́мамы.
|
|
5
|
5
|
|
Бог же терпіння і втішення нехай дарує вам бути в однодумстві між собою, за вченням Христа Ісуса,
|
Бг҃ъ же терпѣ́нїѧ и҆ оу҆тѣше́нїѧ да да́стъ ва́мъ то́жде мꙋ́дрствовати дрꙋ́гъ ко дрꙋ́гꙋ ѡ҆ хрⷭ҇тѣ̀ і҆и҃сѣ,
|
|
6
|
6
|
|
щоб ви однодушно, єдиними устами славили Бога і Отця Господа нашого Ісуса Христа.
|
да є҆динодꙋ́шнѡ є҆ди́ными оу҆сты̑ сла́вите бг҃а и҆ ѻ҆ц҃а̀ гдⷭ҇а на́шегѡ і҆и҃са хрⷭ҇та̀.
|
|
7
|
7
|
|
Тому приймайте один одного, як і Христос прийняв вас до слави Божої.
|
(Заⷱ҇ р҃з҃і҃.) Тѣ́мже прїе́млите дрꙋ́гъ дрꙋ́га, ꙗ҆́коже и҆ хрⷭ҇то́съ прїѧ́тъ ва́съ во сла́вꙋ бж҃їю.
|
|
8
|
8
|
|
Говорю ж, що Ісус Христос став служителем для обрізаних — заради істини Божої, щоб виконати обітниці отцям,
|
Глаго́лю же хрⷭ҇та̀ і҆и҃са слꙋжи́телѧ бы́вша ѡ҆брѣ́занїѧ по и҆́стинѣ бж҃їей, во є҆́же оу҆тверди́ти ѡ҆бѣтова̑нїѧ ѻ҆тцє́въ:
|
|
9
|
9
|
|
а для язичників — з милости, щоб славили Бога, як написано: «За те буду славити Тебе, Господи, між язичниками і буду співати імені Твоєму».
|
а҆ ꙗ҆зы́кѡмъ по млⷭ҇ти, просла́вити бг҃а, ꙗ҆́коже є҆́сть пи́сано: сегѡ̀ ра́ди и҆сповѣ́мсѧ тебѣ̀ во ꙗ҆зы́цѣхъ, гдⷭ҇и, и҆ и҆́мени твоемꙋ̀ пою̀.
|
|
10
|
10
|
|
І ще сказано: «Звеселіться, язичники, з народом Його».
|
И҆ па́ки глаго́летъ: возвесели́тесѧ, ꙗ҆зы́цы, съ людьмѝ є҆гѡ̀.
|
|
11
|
11
|
|
І ще: «Хваліть Господа, всі язичники, і прославляйте Його, усі народи».
|
И҆ па́ки: хвали́те гдⷭ҇а, всѝ ꙗ҆зы́цы, и҆ похвали́те є҆го̀, всѝ лю́дїе.
|
|
12
|
12
|
|
Ісая також говорить: «Буде корінь Ієсеїв, що постане володіти народами; на Hього язичники надіятися будуть».
|
И҆ па́ки и҆са́їа глаго́летъ: бꙋ́детъ ко́рень і҆ессе́овъ, и҆ востаѧ́й владѣ́ти над̾ ꙗ҆зы́ки: на того̀ ꙗ҆зы́цы оу҆пова́ютъ.
|
|
13
|
13
|
|
Hехай же Бог надії наповнить вас усякою радістю і миром у вірі, щоб ви, силою Духа Святого, збагатилися надією.
|
Бг҃ъ же оу҆пова́нїѧ да и҆спо́лнитъ ва́съ всѧ́кїѧ радо́сти и҆ ми́ра въ вѣ́рѣ, и҆збы́точествовати ва́мъ во оу҆пова́нїи, си́лою дх҃а ст҃а́гѡ.
|
|
14
|
14
|
|
І сам я певний за вас, браття мої, що і ви повні доброти і всякого пізнання і можете настановляти один одного;
|
И҆звѣще́нъ же є҆́смь, бра́тїе моѧ̑, и҆ са́мъ а҆́зъ ѡ҆ ва́съ, ꙗ҆́кѡ и҆ са́ми вы̀ по́лни є҆стѐ бл҃гости, и҆спо́лнени всѧ́кагѡ ра́зꙋма, могꙋ́ще и҆ и҆ны̑ѧ наꙋчи́ти:
|
|
15
|
15
|
|
але писав вам, браття, з деякою сміливістю, почасти ніби для нагадування вам, за даною мені від Бога благодаттю
|
де́рзѣе же писа́хъ ва́мъ, бра́тїе моѧ̑, ѿ ча́сти, ꙗ҆́кѡ воспомина́ѧ ва́мъ, за блгⷣть да́ннꙋю мѝ ѿ бг҃а,
|
|
16
|
16
|
|
бути служителем Ісуса Христа у язичників і виконувати священнодійство благовістя Божого, щоб ця жертва язичників, освячена Духом Святим, була благоприємна Богові.
|
во є҆́же бы́ти мѝ слꙋжи́телю і҆и҃съ хрⷭ҇то́вꙋ во ꙗ҆зы́цѣхъ, свѧщеннодѣ́йствꙋющꙋ бл҃говѣствова́нїе бж҃їе, да бꙋ́детъ приноше́нїе є҆́же ѿ ꙗ҆зы̑къ бл҃гопрїѧ́тно и҆ ѡ҆сщ҃е́нно дх҃омъ ст҃ы́мъ.
|
|
17
|
17
|
|
Отже, я можу похвалитися в Христі Ісусі в тому, що стосується Бога,
|
(Заⷱ҇ р҃и҃і҃.) И҆ма́мъ оу҆̀бо похвалꙋ̀ ѡ҆ хрⷭ҇тѣ̀ і҆и҃сѣ въ тѣ́хъ, ꙗ҆̀же къ бг҃ꙋ:
|
|
18
|
18
|
|
бо не смію сказати що-небудь таке, чого не створив Христос через мене, в підкоренні язичників вірі, словом і ділом,
|
не смѣ́ю бо глаго́лати что̀, и҆́хже не содѣ́ѧ хрⷭ҇то́съ мно́ю, въ послꙋша́нїе ꙗ҆зы́кѡвъ, сло́вомъ и҆ дѣ́ломъ,
|
|
19
|
19
|
|
силою знамень і чудес, силою Духа Божого, так що благовістя Христове розповсюджено мною від Єрусалима до Іллірика.
|
въ си́лѣ зна́менїй и҆ чꙋде́съ, си́лою дх҃а бж҃їѧ, ꙗ҆́коже мѝ ѿ і҆ерⷭ҇ли́ма и҆ ѡ҆́крестъ да́же до і҆ллѷрі́ка и҆спо́лнити бл҃говѣствова́нїе хрⷭ҇то́во.
|
|
20
|
20
|
|
Притому я намагався проповідувати не там, де вже було відоме ім’я Христове, щоб не будувати на чужій основі,
|
Си́це же потща́хсѧ благовѣсти́ти, не и҆дѣ́же и҆менова́сѧ хрⷭ҇то́съ, да не на чꙋже́мъ ѡ҆снова́нїи сози́ждꙋ,
|
|
21
|
21
|
|
але як написано: «Кому не звіщалося про Нього, побачать, і ті, що не чули, дізнаються».
|
но ꙗ҆́коже є҆́сть пи́сано: и҆̀мже не возвѣсти́сѧ ѡ҆ не́мъ, оу҆́зрѧтъ, и҆ и҆̀же не слы́шаша, оу҆разꙋмѣ́ютъ.
|
|
22
|
22
|
|
Саме це багато разів і перешкоджало мені прийти до вас.
|
Тѣ́мже и҆ возбране́нъ бы́хъ мно́гажды прїитѝ къ ва́мъ.
|
|
23
|
23
|
|
Тепер же, не маючи такого місця в цих країнах, але з давніх літ маючи бажання прийти до вас,
|
Нн҃ѣ же ктомꙋ̀ мѣ́ста не и҆мы́й въ страна́хъ си́хъ, жела́нїе же и҆мы́й прїитѝ къ ва́мъ ѿ мно́гихъ лѣ́тъ,
|
|
24
|
24
|
|
як тільки вирушу в дорогу до Іспанії, прийду до вас. Бо маю надію, що, проходячи, побачусь із вами і що ви проведете мене туди після того, як я натішусь, хоча б почасти, спілкуванням з вами.
|
ꙗ҆́кѡ а҆́ще поидꙋ̀ во і҆спа́нїю, прїидꙋ̀ къ ва́мъ. Оу҆пова́ю бо ми́мѡ грѧды́й ви́дѣти ва́съ и҆ ва́ми проводи́тисѧ та́мѡ, а҆́ще ва́съ пре́жде ѿ ча́сти насы́щꙋсѧ.
|
|
25
|
25
|
|
А тепер я йду до Єрусалима, щоб послужити святим,
|
Нн҃ѣ же грѧдꙋ̀ во і҆ерⷭ҇ли́мъ, слꙋжѧ́й ст҃ы̑мъ,
|
|
26
|
26
|
|
бо Македонія і Ахайя стараються зібрати деяке подаяння для бідних між святими в Єрусалимі.
|
благоволи́ша бо македо́нїа и҆ а҆ха́їа ѻ҆бще́нїе нѣ́кое сотвори́ти къ ни́щымъ ст҃ы̑мъ живꙋ́щымъ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ.
|
|
27
|
27
|
|
Стараються, але й боржники вони перед ними. Бо коли язичники стали учасниками в їхньому духовному, то повинні і їм послужити в тілесному.
|
Благоволи́ша бо, и҆ до́лжни и҆̀мъ сꙋ́ть. А҆́ще бо въ дꙋхо́вныхъ и҆́хъ прича̑стницы бы́ша ꙗ҆зы́цы, до́лжни сꙋ́ть и҆ въ плотски́хъ послꙋжи́ти и҆̀мъ.
|
|
28
|
28
|
|
Виконавши це і вручивши їм цей плід, я вирушу через ваші місця до Іспанії
|
Сїѐ оу҆̀бо сконча́въ, и҆ запечатлѣ́въ и҆̀мъ пло́дъ се́й, поидꙋ̀ ва́ми во і҆спа́нїю:
|
|
29
|
29
|
|
і певний, що коли прийду до вас, то прийду з повним благословенням благовістя Христового.
|
вѣ́мъ же, ꙗ҆́кѡ грѧды́й къ ва́мъ, во и҆сполне́нїи бл҃гослове́нїѧ бл҃говѣ́стїѧ хрⷭ҇то́ва прїидꙋ̀.
|
|
30
|
30
|
|
Тим часом благаю вас, браття, Господом нашим Ісусом Христом і любов’ю Духа, допомагати мені в молитвах за мене до Бога,
|
(Заⷱ҇ р҃ѳ҃і҃.) Молю́ же вы̀, бра́тїе, гдⷭ҇емъ на́шимъ і҆и҃съ хрⷭ҇то́мъ и҆ любо́вїю дх҃а, споспѣ́шствꙋйте мѝ въ моли́твахъ ѡ҆ мнѣ̀ къ бг҃ꙋ,
|
|
31
|
31
|
|
щоб позбутися мені невіруючих у Юдеї і щоб служіння моє для Єрусалима було приємне святим,
|
да и҆зба́влюсѧ ѿ противлѧ́ющихсѧ во і҆ꙋде́и, и҆ да слꙋ́жба моѧ̀, ꙗ҆́же во і҆ерⷭ҇ли́мѣ, благопрїѧ́тна бꙋ́детъ ст҃ы̑мъ:
|
|
32
|
32
|
|
щоб мені з радістю прийти до вас з волі Божої і заспокоїтися з вами.
|
да съ ра́достїю прїидꙋ̀ къ ва́мъ во́лею бж҃їею и҆ оу҆поко́юсѧ съ ва́ми.
|
|
33
|
33
|
|
Hехай же Бог миру буде з усіма вами. Амінь.
|
Бг҃ъ же ми́ра со всѣ́ми ва́ми. А҆ми́нь.
|
|
Глава 16
|
Глава́ ѕ҃і
|
|
1
|
1
|
|
Вручаю вам Фиву, сестру нашу, дияконису церкви Кенхрейської.
|
(Заⷱ҇ р҃к҃.) Врꙋча́ю же ва́мъ фі́вꙋ сестрꙋ̀ на́шꙋ, сꙋ́щꙋ слꙋжи́телницꙋ цр҃кве ꙗ҆́же въ кегхре́ехъ:
|
|
2
|
2
|
|
Прийміть її для Господа, як личить святим, і допоможіть їй, у чому вона матиме потребу у вас, бо і вона була помічницею багатьом і мені самому.
|
да прїи́мете ю҆̀ ѡ҆ гдⷭ҇ѣ досто́йнѣ ст҃ы̑мъ, и҆ споспѣ́шствꙋйте є҆́й, ѡ҆ не́йже а҆́ще ѿ ва́съ потре́бꙋетъ ве́щи: и҆́бо сїѧ̀ застꙋ́пница мнѡ́гимъ бы́сть, и҆ самомꙋ̀ мнѣ̀.
|
|
3
|
3
|
|
Вітайте Прискіллу та Акилу, співпрацівників моїх у Христі Ісусі
|
Цѣлꙋ́йте прїскі́ллꙋ и҆ а҆кѵ́лꙋ, споспѣ̑шника моѧ̑ ѡ҆ хрⷭ҇тѣ̀ і҆и҃сѣ,
|
|
4
|
4
|
|
[котрі голову свою покладали за мою душу, яким не я один дякую, але й усі церкви з язичників]‚ і домашню їхню церкву.
|
и҆̀же по дꙋшѝ мое́й своѧ̑ вы̑ѧ положи́ста, и҆̀хже не а҆́зъ є҆ди́нъ благодарю̀, но и҆ всѧ̑ цр҃кви ꙗ҆зы́чєскїѧ: и҆ дома́шнюю и҆́хъ цр҃ковь.
|
|
5
|
5
|
|
Вітайте улюбленого мого Епенета, який є первісток Ахайї для Христа.
|
Цѣлꙋ́йте є҆пене́та возлю́бленнаго мѝ, и҆́же є҆́сть нача́токъ а҆ха́їи во хрⷭ҇та̀.
|
|
6
|
6
|
|
Вітайте Маріам, яка побагато потрудилася для нас.
|
Цѣлꙋ́йте марїа́мь, ꙗ҆́же мно́гѡ трꙋ́дисѧ ѡ҆ на́съ.
|
|
7
|
7
|
|
Вітайте Андроника і Юнію, моїх родичів і в’язнів зі мною, які прославилися між апостолами і ще раніше за мене увірували в Христа.
|
Цѣлꙋ́йте а҆ндроні́ка и҆ і҆ꙋні́ю, срѡ́дники моѧ̑ и҆ сплѣ̑нники моѧ̑, и҆́же сꙋ́ть нарѡ́читы во а҆пⷭ҇лѣхъ, и҆̀же и҆ пре́жде менє̀ вѣ́роваста во хрⷭ҇та̀.
|
|
8
|
8
|
|
Вітайте Амплія, улюбленого мого в Господі.
|
Цѣлꙋ́йте а҆мплі́а возлю́бленнаго мѝ ѡ҆ гдⷭ҇ѣ.
|
|
9
|
9
|
|
Вітайте Урбана, співпрацівника нашого у Христі, і Стахія, улюбленого мого.
|
Цѣлꙋ́йте оу҆рва́на споспѣ́шника на́шего ѡ҆ хрⷭ҇тѣ̀, и҆ стахѵ́а возлю́бленнаго мѝ.
|
|
10
|
10
|
|
Вітайте Апеллія, випробуваного у Христі. Вітайте вірних з дому Аристовула.
|
Цѣлꙋ́йте а҆пе́ллїа и҆скꙋ́сна ѡ҆ хрⷭ҇тѣ̀. Цѣлꙋ́йте сꙋ́щыѧ ѿ а҆рїстовꙋ́ла.
|
|
11
|
11
|
|
Вітайте Іродіона, родича мого. Вітайте з домашніх Hаркисса тих, які в Господі.
|
Цѣлꙋ́йте и҆родїѡ́на сро́дника моего̀. Цѣлꙋ́йте и҆̀же ѿ наркі́сса сꙋ́щыѧ ѡ҆ гдⷭ҇ѣ.
|
|
12
|
12
|
|
Вітайте Трифену і Трифосу, які трудяться в Господі. Вітайте улюблену Персиду, яка багато потрудилася у Господі.
|
Цѣлꙋ́йте трѷфе́нꙋ и҆ трѷфѡ́сꙋ трꙋжда́ющыѧсѧ ѡ҆ гдⷭ҇ѣ. Цѣлꙋ́йте персі́дꙋ возлю́бленнꙋю, ꙗ҆́же мно́гѡ трꙋди́сѧ ѡ҆ гдⷭ҇ѣ.
|
|
13
|
13
|
|
Вітайте Руфа, обраного в Господі, і матір його і мою.
|
Цѣлꙋ́йте рꙋ́фа и҆збра́ннаго ѡ҆ гдⷭ҇ѣ, и҆ ма́терь є҆гѡ̀ и҆ мою̀.
|
|
14
|
14
|
|
Вітайте Асинкрита, Флегонта, Єрму, Патрова, Єрміна та інших з ними братів.
|
Цѣлꙋ́йте а҆сѷгкрі́та, фле́гонта, є҆́рма, патро́ва, є҆рмі́а, и҆ сꙋ́щꙋю съ ни́ми бра́тїю.
|
|
15
|
15
|
|
Вітайте Філолога та Юлію, Hирея і сестру його, й Олімпана, і всіх із ними братів.
|
Цѣлꙋ́йте фїлоло́га и҆ і҆ꙋлі́ю, нире́а и҆ сестрꙋ̀ є҆гѡ̀, и҆ ѻ҆лѷмпа́на, и҆ сꙋ́щыѧ съ ни́ми всѧ̑ ст҃ы̑ѧ.
|
|
16
|
16
|
|
Вітайте один одного цілуванням святим. Вітають вас усі церкви Христові.
|
Цѣлꙋ́йте дрꙋ́гъ дрꙋ́га лобза́нїемъ ст҃ы́мъ. Цѣлꙋ́ютъ вы̀ всѧ̑ цр҃кви хрⷭ҇тѡ́вы.
|
|
17
|
17
|
|
Благаю вас, браття, остерігайтесь тих, що чинять розбрат та спокуси всупереч вченню, якого ви навчилися, і ухиляйтесь від них;
|
(Заⷱ҇ р҃к҃а҃.) Молю́ же вы̀, бра́тїе, блюди́тесѧ ѿ творѧ́щихъ ра̑спри и҆ раздо́ры, кромѣ̀ оу҆ч҃нїѧ, є҆мꙋ́же вы̀ наꙋчи́стесѧ, и҆ оу҆клони́тесѧ ѿ ни́хъ:
|
|
18
|
18
|
|
бо такі люди служать не Господеві нашому Ісусу Христу, а своєму череву, і ласкавими словами та красномовством зваблюють серця простодушних.
|
такові́и бо гдⷭ҇еви на́шемꙋ і҆и҃сꙋ хрⷭ҇тꙋ̀ не рабо́таютъ, но своемꙋ̀ чре́вꙋ: и҆̀же благи́ми словесы̀ и҆ благослове́нїемъ прельща́ютъ сердца̀ неѕло́бивыхъ.
|
|
19
|
19
|
|
Ваша покірність вірі усім відома; тому я радію за вас: тільки бажаю, щоб ви були мудрі у доброму і прості у злому.
|
Ва́ше бо послꙋша́нїе ко всѣ́мъ дости́же. Ра́дꙋюсѧ же є҆́же ѡ҆ ва́съ: хощꙋ́ же ва́съ мꙋ́дрыхъ оу҆́бѡ бы́ти во бл҃го́е, просты́хъ же въ ѕло́е.
|
|
20
|
20
|
|
Бог же миру знищить незабаром сатану під ногами вашими. Благодать Господа нашого Ісуса Христа з вами! Амінь.
|
Бг҃ъ же ми́ра да сокрꙋши́тъ сатанꙋ̀ под̾ ногѝ ва́шѧ вско́рѣ. Блгⷣть гдⷭ҇а на́шегѡ і҆и҃са хрⷭ҇та̀ съ ва́ми. А҆ми́нь.
|
|
21
|
21
|
|
Вітають вас Тимофій, співробітник мій, і Лукій, Ясон і Сосипатр, родичі мої.
|
Цѣлꙋ́етъ ва́съ тїмоѳе́й споспѣ́шникъ мо́й, и҆ лꙋкі́й и҆ і҆а́сѡнъ и҆ сѡсїпа́тръ, срѡ́дницы моѝ.
|
|
22
|
22
|
|
Вітаю вас у Господі і я, Тертій, який написав це послання.
|
Цѣлꙋ́ю вы̀ (и҆) а҆́зъ те́ртїй, написа́вый посла́нїе сїѐ, ѡ҆ гдⷭ҇ѣ.
|
|
23
|
23
|
|
Вітає вас Гай, гостинний для мене і всієї церкви. Вітає вас Ераст, міський скарбник, і брат Кварт.
|
Цѣлꙋ́етъ вы̀ га́їе страннопрїи́мецъ мо́й и҆ цр҃кве всеѧ̀. Цѣлꙋ́етъ вы̀ є҆ра́стъ строи́тель гра́дскїй, и҆ кꙋа́ртъ бра́тъ.
|
|
24
|
24
|
|
Благодать Господа Ісуса Христа з усіма вами. Амінь.
|
Блгⷣть гдⷭ҇а на́шегѡ і҆и҃са хрⷭ҇та̀ со всѣ́ми ва́ми. А҆ми́нь.
|
Старий Заповіт
• Бут. • Вих. • Лев. • Чис. • Втор.
• Нав. • Суд. • Руф. • 1 Цар. • 2 Цар. • 3 Цар. • 4 Цар. • 1 Пар. • 2 Пар. • 1 Езд. • 2 Езд. • 3 Езд. • Неєм. • Тов. • Юдиф. • Есф. • 1 Мак. • 2 Мак. • 3 Мак.
• Іов. • Пс. • Притч. • Еккл. • Пісн. • Прем. • Сир.
• Іс. • Єр. • Плач. • Посл. Єр. • Вар. • Єз. • Дан.
• Ос. • Іоїл. • Ам. • Авд. • Іона. • Мих. • Наум. • Авв. • Соф. • Агг. • Зах. • Мал.