|
Глава 12
|
Глава 12
|
|
1
|
1
|
| Іису́съ же пре́жде шести́ дні́й Па́схи пріи́де въ Виѳа́нію, идѣ́же бѣ́ Ла́зарь уме́рый, єго́же воскреси́ от ме́ртвыхъ. | Ісус же за шість днів до Пасхи прийшов у Вифанію, де був Лазар померлий, якого Він воскресив з мертвих. |
|
2
|
2
|
| Сотвори́ша же Єму́ ве́черю ту́, и Ма́рѳа служа́ше: Ла́зарь же єди́нъ бѣ́ от возлежа́щихъ съ Ни́мъ. | Там приготували Йому вечерю, і Марфа прислуговувала, а Лазар був одним з тих, що возлежали з Ним. |
|
3
|
3
|
| Марі́а же пріє́мши ли́тру ми́ра на́рда писти́ка многоцѣ́нна, пома́за но́зѣ Іису́совѣ, и отре́ власы́ свои́ми но́зѣ Єго́: хра́мина же испо́лнися от вони́ ма́сти [благово́нныя]. | Марія ж, узявши літр нардового чистого дорогоцінного мира, помазала ноги Ісуса і обтерла волоссям своїм ноги Його; і дім наповнився пахощами мира. |
|
4
|
4
|
| Глаго́ла же єди́нъ от учени́къ Єго́, Іу́да Си́моновъ Іскаріо́тскій, и́же хотя́ше Єго́ преда́ти: | Тоді один з учеників Його, Іуда Симонів Іскаріот, який хотів видати Його, сказав: |
|
5
|
5
|
| чесо́ ра́ди ми́ро сіє́ не про́дано бы́сть на тріє́хъ стѣ́хъ пѣ́нязь и дано́ ни́щымъ? | а чому б було не продати це миро за триста динаріїв і не роздати убогим? |
|
6
|
6
|
| Сіє́ же рече́, не я́ко о ни́щихъ печа́шеся, но я́ко та́ть бѣ́, и ковче́жецъ имѣ́яше, и вмета́ємая ноша́ше. | Сказав же він це не тому, що піклувався про убогих, а тому, що був злодієм. Він мав при собі грошову скриньку і носив, що туди вкидали. |
|
7
|
7
|
| Рече́ же Іису́съ: не дѣ́йте єя́, да въ де́нь погребе́нія Моєго́ соблюде́тъ є́: | Ісус же сказав: залиште її; вона зберегла це на день погребіння Мого. |
|
8
|
8
|
| ни́щыя бо всегда́ и́мате съ собо́ю, Мене́ же не всегда́ и́мате. | Бо вбогих завжди маєте з собою, а Мене не завжди. |
|
9
|
9
|
| Разумѣ́ же наро́дъ мно́гъ от Іуде́й, я́ко ту́ є́сть: и пріидо́ша не Іису́са ра́ди то́кмо, но да и Ла́заря ви́дятъ, єго́же воскреси́ от ме́ртвыхъ. | Багато юдеїв дізналися, що Він там, і прийшли не тільки заради Ісуса, але щоб бачити і Лазаря, якого Він воскресив з мертвих. |
|
10
|
10
|
| Совѣща́ша же архієре́є, да и Ла́заря убію́тъ, | Первосвященики ж змовились убити і Лазаря, |
|
11
|
11
|
| я́ко мно́зи єго́ ра́ди идя́ху от Іуде́й и вѣ́роваху во Іису́са. | бо через нього багато хто відходив від юдеїв і вірував в Ісуса. |
|
12
|
12
|
| Во у́трій [же] де́нь наро́дъ мно́гъ прише́дый въ пра́здникъ, слы́шавше, я́ко Іису́съ гряде́тъ во Ієрусали́мъ, | На другий день багато народу прийшло на свято; почувши, що Ісус іде в Єрусалим, |
|
13
|
13
|
| прія́ша ва́іа от фи́никъ, и изыдо́ша въ срѣ́теніє Єму́, и зва́ху [глаго́люще]: оса́нна, благослове́нъ гряды́й во и́мя Госпо́дне, Ца́рь Ізра́илевъ. | взяли пальмове віття, вийшли назустріч Йому і викликували: осанна! Благословен, Хто йде в ім’я Господнє, Цар Ізраїлів! |
|
14
|
14
|
| Обрѣ́тъ же Іису́съ осля́, всѣ́де на не́, я́коже є́сть пи́сано: | Ісус же, знайшовши осля, сів на нього, як написано: |
|
15
|
15
|
| не бо́йся, дщи́ Сіо́ня: се́ Ца́рь тво́й гряде́тъ, сѣдя́ на жребя́ти о́сли. | не бійся, дочко Сионська! Ось Цар твій гряде, сидячи на молодому ослі. |
|
16
|
16
|
| Си́хъ же не разумѣ́ша ученицы́ Єго́ пре́жде: но єгда́ просла́вися Іису́съ, тогда́ помяну́ша, я́ко сія́ бы́ша о Не́мъ пи́сана, и сія́ сотвори́ша Єму́. | Ученики Його спочатку не зрозуміли цього, але коли прославився Ісус, тоді згадали, що так було про Нього написано, і це зробили Йому. |
|
17
|
17
|
| Свидѣ́тел ствоваше у́бо наро́дъ, и́же бѣ́ [пре́жде] съ Ни́мъ, єгда́ Ла́заря возгласи́ от гро́ба и воскреси́ єго́ от ме́ртвыхъ: | Народ, що був з Ним раніш, свідчив, що Він викликав Лазаря із гробу і воскресив його з мертвих. |
|
18
|
18
|
| сего́ ра́ди и срѣ́те Єго́ наро́дъ, я́ко слы́шаша Єго́ сіє́ сотво́рша зна́меніє. | Тому і зустрів Його народ, бо чув, що Він сотворив це чудо. |
|
19
|
19
|
| Фарісе́є у́бо рѣ́ша къ себѣ́: ви́дите, я́ко ника́яже по́льза є́сть? Се́ мі́ръ по Не́мъ и́детъ. | Фарисеї ж говорили між собою: чи бачите, що нічого не вдієте? Весь світ іде за Ним. |
|
20
|
20
|
| Бя́ху же нѣ́цыи Є́ллини от прише́дшихъ, да покло́нятся въ пра́здникъ: | Між тими, що прийшли поклонитися на свято, деякі були еллінами. |
|
21
|
21
|
| сі́и у́бо приступи́ша къ Фили́ппу, и́же бѣ́ от Виѳсаи́ды Галіле́йскія, и моля́ху єго́, глаго́люще: го́споди, хо́щемъ Іису́са ви́дѣти. | Вони підійшли до Филипа, що був з Вифсаїди галилейської, і просили його, кажучи: господарю, хочемо бачити Ісуса. |
|
22
|
22
|
| Пріи́де Фили́ппъ и глаго́ла Андре́ови: и па́ки Андре́й и Фили́ппъ глаго́ласта Іису́сови. | Филип іде і говорить про те Андрієві; а потім Андрій і Филип розповідають про те Ісусові. |
|
23
|
23
|
| Іису́съ же отвѣща́ и́ма, глаго́ля: пріи́де ча́съ, да просла́вится Сы́нъ Человѣ́ческій: | Ісус же сказав їм у відповідь: настав час прославитися Синові Людському. |
|
24
|
24
|
| ами́нь, ами́нь глаго́лю ва́мъ: а́ще зе́рно пшени́чно па́дъ на земли́ не у́мретъ, то́ єди́но пребыва́єтъ: а́ще же у́мретъ, мно́гъ пло́дъ сотвори́тъ: | Істинно, істинно кажу вам: якщо пшеничне зерно, упавши на землю, не помре, то залишиться одне, а якщо помре, то принесе багато плодів. |
|
25
|
25
|
| любя́й ду́шу свою́, погуби́тъ ю́: и ненави́дяй души́ своєя́ въ мі́рѣ се́мъ, въ живо́тъ вѣ́чный сохрани́тъ ю́: | Хто любить душу свою, погубить її, а хто ненавидить душу свою у світі цьому, збереже її в життя вічне. |
|
26
|
26
|
| а́ще кто́ Мнѣ́ слу́житъ, Мнѣ́ да послѣ́дствуєтъ: и идѣ́же є́смь А́зъ, ту́ и слуга́ Мо́й бу́детъ: и а́ще кто́ Мнѣ́ слу́житъ, почти́тъ єго́ Оте́цъ Мо́й: | Хто Мені служить, нехай за Мною йде; і де Я, там і слуга Мій буде. І хто Мені служить, того вшанує Отець Мій. |
|
27
|
27
|
| ны́нѣ душа́ Моя́ возмути́ся и что́ реку́? О́тче, спаси́ Мя от часа́ сего́: но сего́ ра́ди пріидо́хъ на ча́съ се́й: | Нині душа Моя стривожена; і що Мені сказати? Отче, спаси Мене від цієї години! Але задля цього Я і прийшов — на цю годину. |
|
28
|
28
|
| О́тче, просла́ви и́мя Твоє́. Пріи́де же гла́съ съ небесе́: и просла́вихъ, и па́ки просла́влю. | Отче, прослав ім’я Твоє! Тоді зійшов голос з неба: і прославив, і ще прославлю. |
|
29
|
29
|
| Наро́дъ же стоя́й и слы́шавъ, глаго́лаху: гро́мъ бы́сть. Ині́и глаго́лаху: А́нгелъ глаго́ла Єму́. | Народ, який стояв і чув те, говорив: це грім. А інші казали: ангел говорив Йому. |
|
30
|
30
|
| Отвѣща́ Іису́съ и рече́: не Мене́ ра́ди гла́съ се́й бы́сть, но наро́да ра́ди: | Ісус на це сказав: не для Мене був голос цей, а для народу. |
|
31
|
31
|
| ны́нѣ су́дъ є́сть мі́ру сему́: ны́нѣ кня́зь мі́ра сего́ изгна́нъ бу́детъ во́нъ: | Нині суд світові цьому; нині князь світу цього вигнаний буде геть. |
|
32
|
32
|
| и а́ще А́зъ вознесе́нъ бу́ду от земли́, вся́ привлеку́ къ Себѣ́. | І коли Я буду піднесений від землі, то всіх приверну до Себе. |
|
33
|
33
|
| Сіє́ же глаго́лаше, назна́менуя, ко́єю сме́ртію хотя́ше умре́ти. | Це говорив Він, даючи зрозуміти, якою смертю Він помре. |
|
34
|
34
|
| Отвѣща́ Єму́ наро́дъ: мы́ слы́шахомъ от зако́на, я́ко Христо́съ пребыва́єтъ во вѣ́ки: ка́ко Ты́ глаго́леши: вознести́ся подоба́єтъ Сы́ну Человѣ́ческому? Кто́ є́сть Се́й Сы́нъ Человѣ́ческій? | Народ відповів Йому: ми чули із закону, що Христос перебуває повік; як же Ти говориш, що належить піднестися Синові Людському? Хто є Цей Син Людський? |
|
35
|
35
|
| Рече́ же и́мъ Іису́съ: єще́ ма́ло вре́мя свѣ́тъ въ ва́съ є́сть: ходи́те, до́ндеже свѣ́тъ и́мате, да тма́ ва́съ не и́метъ: и ходя́й во тмѣ́ не вѣ́сть, ка́мо и́детъ: | Тоді Ісус сказав їм: ще короткий час світло є з вами. Ходіть, поки є світло, щоб темрява вас не огорнула; а той, що ходить у темряві, не знає, куди йде. |
|
36
|
36
|
| до́ндеже свѣ́тъ и́мате, вѣ́руйте во свѣ́тъ, да сы́нове свѣ́та бу́дете. Сія́ глаго́ла Іису́съ, и отше́дъ скры́ся от ни́хъ. | Доки світло з вами, віруйте у світло, щоб бути вам синами світла. Це промовивши, Ісус відійшов від них і зник. |
|
37
|
37
|
| Толи́ка [же] зна́менія сотво́ршу Єму́ предъ ни́ми, не вѣ́роваху въ Него́, | Стільки чудес сотворив Він перед ними, і вони не вірували в Нього, |
|
38
|
38
|
| да сбу́дется сло́во Иса́іи проро́ка, є́же рече́: Го́споди, кто́ вѣ́рова слу́ху на́шему? И мы́шца Госпо́дня кому́ откры́ся? | щоб справдилося слово пророка Ісаї, який сказав: Господи! Хто повірив тому, що ми чули? І кому відкрилася сила Господня? |
|
39
|
39
|
| Сего́ ра́ди не можа́ху вѣ́ровати, я́ко па́ки рече́ Иса́іа: | Тому не могли вони вірувати, що, як ще сказав Ісая: |
|
40
|
40
|
| ослѣпи́ о́чи и́хъ, и ока́менилъ є́сть сердца́ и́хъ, да не ви́дятъ очи́ма, ни разумѣ́ютъ се́рдцемъ, и обратя́тся, и исцѣлю́ и́хъ. | засліпив очі їхні, закам’янив серця їхні, щоб не бачили очима і не розуміли серцем і не навернулися, щоб Я зцілив їх. |
|
41
|
41
|
| Сія́ рече́ Иса́іа, єгда́ ви́дѣ сла́ву Єго́ и глаго́ла о Не́мъ. | Це сказав Ісая, коли бачив славу Його і говорив про Нього. |
|
42
|
42
|
| Оба́че у́бо и от кня́зь мно́зи вѣ́роваша въ Него́: но фарісе́й ра́ди не исповѣ́доваху, да не изъ со́нмищъ изгна́ни бу́дутъ: | Проте і з начальників багато хто увірував у Нього; та через фарисеїв не признавалися, щоб не відлучили їх від синагоги. |
|
43
|
43
|
| возлюби́ша бо па́че сла́ву человѣ́ческую, не́же сла́ву Бо́жію. | Бо полюбили більше людську славу, ніж славу Божу. |
|
44
|
44
|
| Іису́съ же воззва́ и рече́: вѣ́руяй въ Мя́ не вѣ́руєтъ въ Мя́, но въ Посла́вшаго Мя́: | Ісус же проголосив: хто вірує в Мене, не в Мене вірує, а в Того, Хто послав Мене. |
|
45
|
45
|
| и ви́дяй Мя́ ви́дитъ Посла́вшаго Мя́: | І хто Мене бачить, той бачить Того, Хто послав Мене. |
|
46
|
46
|
| А́зъ свѣ́тъ въ мі́ръ пріидо́хъ, да вся́къ вѣ́руяй въ Мя́ во тмѣ́ не пребу́детъ: | Я Світло, прийшов у світ, щоб усякий, хто в Мене вірує, не залишався у темряві. |
|
47
|
47
|
| и а́ще кто́ услы́шитъ глаго́лы Моя́ и не вѣ́руєтъ, А́зъ не сужду́ єму́: не пріидо́хъ бо, да сужду́ мі́рови, но да спасу́ мі́ръ: | І коли хто почує слова Мої і не повірить, Я не суджу його, бо Я прийшов не судити світ, але спасти світ. |
|
48
|
48
|
| от мета́яйся Мене́ и не пріє́мляй глаго́лъ Мои́хъ и́мать судя́щаго єму́: сло́во, є́же глаго́лахъ, то́ су́дитъ єму́ въ послѣ́дній де́нь: | Хто від Мене відмовляється і не приймає слів Моїх, має собі суддю: слово, яке Я сказав, — воно судитиме його в останній день. |
|
49
|
49
|
| я́ко А́зъ от Себе́ не глаго́лахъ: но посла́вый Мя́ Оте́цъ, То́й Мнѣ́ за́повѣдь даде́, что́ реку́ и что́ возглаго́лю: | Бо Я говорив не від Себе; а Отець, Який послав Мене, Він дав Мені заповідь, що маю сказати і що говорити. |
|
50
|
50
|
| и вѣ́мъ, я́ко за́повѣдь Єго́ живо́тъ вѣ́чный є́сть: я́же у́бо А́зъ глаго́лю, я́коже рече́ Мнѣ́ Оте́цъ, та́ко глаго́лю. | І Я знаю, що заповідь Його є життя вічне. Отже, що Я говорю, то говорю так, як сказав Мені Отець. |
Категорії
Контакти
Співпраця: admin.vira@ukr.net
Наші Телеграм-канали:
