|
Глава 12
|
Глава 12
|
|
1
|
1
|
|
(Зач. 41) Іису́съ же пре́жде шести́ дні́й Па́схи пріи́де въ Виѳа́нію, идѣ́же бѣ́ Ла́зарь уме́рый, єго́же воскреси́ от ме́ртвыхъ.
|
Ісус же за шість днів до Пасхи прийшов у Вифанію, де був Лазар померлий, якого Він воскресив з мертвих.
|
|
2
|
2
|
|
Сотвори́ша же Єму́ ве́черю ту́, и Ма́рѳа служа́ше: Ла́зарь же єди́нъ бѣ́ от возлежа́щихъ съ Ни́мъ.
|
Там приготували Йому вечерю, і Марфа прислуговувала, а Лазар був одним з тих, що возлежали з Ним.
|
|
3
|
3
|
|
Марі́а же пріє́мши лі́тру ми́ра на́рда пісті́ка многоцѣ́нна, пома́за но́зѣ Іису́совѣ, и отре́ власы́ свои́ми но́зѣ Єго́: хра́мина же испо́лнися от вони́ ма́сти [благово́нныя].
|
Марія ж, узявши літр нардового чистого дорогоцінного мира, помазала ноги Ісуса і обтерла волоссям своїм ноги Його; і дім наповнився пахощами мира.
|
|
4
|
4
|
|
Глаго́ла же єди́нъ от учени́къ Єго́, Іу́да Сі́моновъ Іскаріо́тскій, и́же хотя́ше Єго́ преда́ти:
|
Тоді один з учеників Його, Іуда Симонів Іскаріот, який хотів видати Його, сказав:
|
|
5
|
5
|
|
чесо́ ра́ди ми́ро сіє́ не про́дано бы́сть на тріє́хъ стѣ́хъ пѣ́нязь и дано́ ни́щымъ?
|
а чому б було не продати це миро за триста динаріїв і не роздати убогим?
|
|
6
|
6
|
|
Сіє́ же рече́, не я́ко о ни́щихъ печа́шеся, но я́ко та́ть бѣ́, и ковче́жецъ имѣ́яше, и вмета́ємая ноша́ше.
|
Сказав же він це не тому, що піклувався про убогих, а тому, що був злодієм. Він мав при собі грошову скриньку і носив, що туди вкидали.
|
|
7
|
7
|
|
Рече́ же Іису́съ: не дѣ́йте єя́, да въ де́нь погребе́нія Моєго́ соблюде́тъ є́:
|
Ісус же сказав: залиште її; вона зберегла це на день погребіння Мого.
|
|
8
|
8
|
|
ни́щыя бо всегда́ и́мате съ собо́ю, Мене́ же не всегда́ и́мате.
|
Бо вбогих завжди маєте з собою, а Мене не завжди.
|
|
9
|
9
|
|
Разумѣ́ же наро́дъ мно́гъ от Іуде́й, я́ко ту́ є́сть: и пріидо́ша не Іису́са ра́ди то́кмо, но да и Ла́заря ви́дятъ, єго́же воскреси́ от ме́ртвыхъ.
|
Багато юдеїв дізналися, що Він там, і прийшли не тільки заради Ісуса, але щоб бачити і Лазаря, якого Він воскресив з мертвих.
|
|
10
|
10
|
|
Совѣща́ша же архієре́є, да и Ла́заря убію́тъ,
|
Первосвященики ж змовились убити і Лазаря,
|
|
11
|
11
|
|
я́ко мно́зи єго́ ра́ди идя́ху от Іуде́й и вѣ́роваху во Іису́са.
|
бо через нього багато хто відходив від юдеїв і вірував в Ісуса.
|
|
12
|
12
|
|
Во у́трій [же] де́нь наро́дъ мно́гъ прише́дый въ пра́здникъ, слы́шавше, я́ко Іису́съ гряде́тъ во Ієрусали́мъ,
|
На другий день багато народу прийшло на свято; почувши, що Ісус іде в Єрусалим,
|
|
13
|
13
|
|
прія́ша ва́іа от фі́нікъ, и изыдо́ша въ срѣ́теніє Єму́, и зва́ху [глаго́люще]: оса́нна, благослове́нъ гряды́й во и́мя Госпо́дне, Ца́рь Ізра́илевъ.
|
взяли пальмове віття, вийшли назустріч Йому і викликували: осанна! Благословен, Хто йде в ім’я Господнє, Цар Ізраїлів!
|
|
14
|
14
|
|
Обрѣ́тъ же Іису́съ осля́, всѣ́де на не́, я́коже є́сть пи́сано:
|
Ісус же, знайшовши осля, сів на нього, як написано:
|
|
15
|
15
|
|
не бо́йся, дщи́ Сіо́ня: се́ Ца́рь тво́й гряде́тъ, сѣдя́ на жребя́ти о́сли.
|
не бійся, дочко Сионська! Ось Цар твій гряде, сидячи на молодому ослі.
|
|
16
|
16
|
|
Си́хъ же не разумѣ́ша ученицы́ Єго́ пре́жде: но єгда́ просла́вися Іису́съ, тогда́ помяну́ша, я́ко сія́ бы́ша о Не́мъ пи́сана, и сія́ сотвори́ша Єму́.
|
Ученики Його спочатку не зрозуміли цього, але коли прославився Ісус, тоді згадали, що так було про Нього написано, і це зробили Йому.
|
|
17
|
17
|
|
Свидѣ́телствоваше у́бо наро́дъ, и́же бѣ́ [пре́жде] съ Ни́мъ, єгда́ Ла́заря возгласи́ от гро́ба и воскреси́ єго́ от ме́ртвыхъ:
|
Народ, що був з Ним раніш, свідчив, що Він викликав Лазаря із гробу і воскресив його з мертвих.
|
|
18
|
18
|
|
сего́ ра́ди и срѣ́те Єго́ наро́дъ, я́ко слы́шаша Єго́ сіє́ сотво́рша зна́меніє.
|
Тому і зустрів Його народ, бо чув, що Він сотворив це чудо.
|
|
19
|
19
|
|
(Зач. 42) Фарісе́є у́бо рѣ́ша къ себѣ́: ви́дите, я́ко ника́яже по́льза є́сть? Се́ мі́ръ по Не́мъ и́детъ.
|
Фарисеї ж говорили між собою: чи бачите, що нічого не вдієте? Весь світ іде за Ним.
|
|
20
|
20
|
|
Бя́ху же нѣ́цыи Є́ллини от прише́дшихъ, да покло́нятся въ пра́здникъ:
|
Між тими, що прийшли поклонитися на свято, деякі були еллінами.
|
|
21
|
21
|
|
сі́и у́бо приступи́ша къ Філі́ппу, и́же бѣ́ от Виѳсаі́ды Галіле́йскія, и моля́ху єго́, глаго́люще: го́споди, хо́щемъ Іису́са ви́дѣти.
|
Вони підійшли до Филипа, що був з Вифсаїди галилейської, і просили його, кажучи: господарю, хочемо бачити Ісуса.
|
|
22
|
22
|
|
Пріи́де Філі́ппъ и глаго́ла Андре́ови: и па́ки Андре́й и Філі́ппъ глаго́ласта Іису́сови.
|
Филип іде і говорить про те Андрієві; а потім Андрій і Филип розповідають про те Ісусові.
|
|
23
|
23
|
|
Іису́съ же отвѣща́ и́ма, глаго́ля: пріи́де ча́съ, да просла́вится Сы́нъ Человѣ́ческій:
|
Ісус же сказав їм у відповідь: настав час прославитися Синові Людському.
|
|
24
|
24
|
|
ами́нь, ами́нь глаго́лю ва́мъ: а́ще зе́рно пшени́чно па́дъ на земли́ не у́мретъ, то́ єди́но пребыва́єтъ: а́ще же у́мретъ, мно́гъ пло́дъ сотвори́тъ:
|
Істинно, істинно кажу вам: якщо пшеничне зерно, упавши на землю, не помре, то залишиться одне, а якщо помре, то принесе багато плодів.
|
|
25
|
25
|
|
любя́й ду́шу свою́, погуби́тъ ю́: и ненави́дяй души́ своєя́ въ мі́рѣ се́мъ, въ живо́тъ вѣ́чный сохрани́тъ ю́:
|
Хто любить душу свою, погубить її, а хто ненавидить душу свою у світі цьому, збереже її в життя вічне.
|
|
26
|
26
|
|
а́ще кто́ Мнѣ́ слу́житъ, Мнѣ́ да послѣ́дствуєтъ: и идѣ́же є́смь А́зъ, ту́ и слуга́ Мо́й бу́детъ: и а́ще кто́ Мнѣ́ слу́житъ, почти́тъ єго́ Оте́цъ Мо́й:
|
Хто Мені служить, нехай за Мною йде; і де Я, там і слуга Мій буде. І хто Мені служить, того вшанує Отець Мій.
|
|
27
|
27
|
|
ны́нѣ душа́ Моя́ возмути́ся и что́ реку́? О́тче, спаси́ Мя от часа́ сего́: но сего́ ра́ди пріидо́хъ на ча́съ се́й:
|
Нині душа Моя стривожена; і що Мені сказати? Отче, спаси Мене від цієї години! Але задля цього Я і прийшов — на цю годину.
|
|
28
|
28
|
|
(Зач.) О́тче, просла́ви и́мя Твоє́. Пріи́де же гла́съ съ небесе́: и просла́вихъ, и па́ки просла́влю.
|
Отче, прослав ім’я Твоє! Тоді зійшов голос з неба: і прославив, і ще прославлю.
|
|
29
|
29
|
|
Наро́дъ же стоя́й и слы́шавъ, глаго́лаху: гро́мъ бы́сть. Ині́и глаго́лаху: А́нгелъ глаго́ла Єму́.
|
Народ, який стояв і чув те, говорив: це грім. А інші казали: ангел говорив Йому.
|
|
30
|
30
|
|
Отвѣща́ Іису́съ и рече́: не Мене́ ра́ди гла́съ се́й бы́сть, но наро́да ра́ди:
|
Ісус на це сказав: не для Мене був голос цей, а для народу.
|
|
31
|
31
|
|
ны́нѣ су́дъ є́сть мі́ру сему́: ны́нѣ кня́зь мі́ра сего́ изгна́нъ бу́детъ во́нъ:
|
Нині суд світові цьому; нині князь світу цього вигнаний буде геть.
|
|
32
|
32
|
|
и а́ще А́зъ вознесе́нъ бу́ду от земли́, вся́ привлеку́ къ Себѣ́.
|
І коли Я буду піднесений від землі, то всіх приверну до Себе.
|
|
33
|
33
|
|
Сіє́ же глаго́лаше, назна́менуя, ко́єю сме́ртію хотя́ше умре́ти.
|
Це говорив Він, даючи зрозуміти, якою смертю Він помре.
|
|
34
|
34
|
|
Отвѣща́ Єму́ наро́дъ: мы́ слы́шахомъ от зако́на, я́ко Христо́съ пребыва́єтъ во вѣ́ки: ка́ко Ты́ глаго́леши: вознести́ся подоба́єтъ Сы́ну Человѣ́ческому? Кто́ є́сть Се́й Сы́нъ Человѣ́ческій?
|
Народ відповів Йому: ми чули із закону, що Христос перебуває повік; як же Ти говориш, що належить піднестися Синові Людському? Хто є Цей Син Людський?
|
|
35
|
35
|
|
Рече́ же и́мъ Іису́съ: єще́ ма́ло вре́мя свѣ́тъ въ ва́съ є́сть: ходи́те, до́ндеже свѣ́тъ и́мате, да тма́ ва́съ не и́метъ: и ходя́й во тмѣ́ не вѣ́сть, ка́мо и́детъ:
|
Тоді Ісус сказав їм: ще короткий час світло є з вами. Ходіть, поки є світло, щоб темрява вас не огорнула; а той, що ходить у темряві, не знає, куди йде.
|
|
36
|
36
|
|
(Зач. 43) до́ндеже свѣ́тъ и́мате, вѣ́руйте во свѣ́тъ, да сы́нове свѣ́та бу́дете. Сія́ глаго́ла Іису́съ, и отше́дъ скры́ся от ни́хъ.
|
Доки світло з вами, віруйте у світло, щоб бути вам синами світла. Це промовивши, Ісус відійшов від них і зник.
|
|
37
|
37
|
|
Толи́ка [же] зна́менія сотво́ршу Єму́ предъ ни́ми, не вѣ́роваху въ Него́,
|
Стільки чудес сотворив Він перед ними, і вони не вірували в Нього,
|
|
38
|
38
|
|
да сбу́дется сло́во Иса́іи проро́ка, є́же рече́: Го́споди, кто́ вѣ́рова слу́ху на́шему? И мы́шца Госпо́дня кому́ откры́ся?
|
щоб справдилося слово пророка Ісаї, який сказав: Господи! Хто повірив тому, що ми чули? І кому відкрилася сила Господня?
|
|
39
|
39
|
|
Сего́ ра́ди не можа́ху вѣ́ровати, я́ко па́ки рече́ Иса́іа:
|
Тому не могли вони вірувати, що, як ще сказав Ісая:
|
|
40
|
40
|
|
ослѣпи́ о́чи и́хъ, и ока́менилъ є́сть сердца́ и́хъ, да не ви́дятъ очи́ма, ни разумѣ́ютъ се́рдцемъ, и обратя́тся, и исцѣлю́ и́хъ.
|
засліпив очі їхні, закам’янив серця їхні, щоб не бачили очима і не розуміли серцем і не навернулися, щоб Я зцілив їх.
|
|
41
|
41
|
|
Сія́ рече́ Иса́іа, єгда́ ви́дѣ сла́ву Єго́ и глаго́ла о Не́мъ.
|
Це сказав Ісая, коли бачив славу Його і говорив про Нього.
|
|
42
|
42
|
|
Оба́че у́бо и от кня́зь мно́зи вѣ́роваша въ Него́: но фарісе́й ра́ди не исповѣ́доваху, да не изъ со́нмищъ изгна́ни бу́дутъ:
|
Проте і з начальників багато хто увірував у Нього; та через фарисеїв не признавалися, щоб не відлучили їх від синагоги.
|
|
43
|
43
|
|
возлюби́ша бо па́че сла́ву человѣ́ческую, не́же сла́ву Бо́жію.
|
Бо полюбили більше людську славу, ніж славу Божу.
|
|
44
|
44
|
|
Іису́съ же воззва́ и рече́: вѣ́руяй въ Мя́ не вѣ́руєтъ въ Мя́, но въ Посла́вшаго Мя́:
|
Ісус же проголосив: хто вірує в Мене, не в Мене вірує, а в Того, Хто послав Мене.
|
|
45
|
45
|
|
и ви́дяй Мя́ ви́дитъ Посла́вшаго Мя́:
|
І хто Мене бачить, той бачить Того, Хто послав Мене.
|
|
46
|
46
|
|
А́зъ свѣ́тъ въ мі́ръ пріидо́хъ, да вся́къ вѣ́руяй въ Мя́ во тмѣ́ не пребу́детъ:
|
Я Світло, прийшов у світ, щоб усякий, хто в Мене вірує, не залишався у темряві.
|
|
47
|
47
|
|
и а́ще кто́ услы́шитъ глаго́лы Моя́ и не вѣ́руєтъ, А́зъ не сужду́ єму́: не пріидо́хъ бо, да сужду́ мі́рови, но да спасу́ мі́ръ:
|
І коли хто почує слова Мої і не повірить, Я не суджу його, бо Я прийшов не судити світ, але спасти світ.
|
|
48
|
48
|
|
отмета́яйся Мене́ и не пріє́мляй глаго́лъ Мои́хъ и́мать судя́щаго єму́: сло́во, є́же глаго́лахъ, то́ су́дитъ єму́ въ послѣ́дній де́нь:
|
Хто від Мене відмовляється і не приймає слів Моїх, має собі суддю: слово, яке Я сказав, — воно судитиме його в останній день.
|
|
49
|
49
|
|
я́ко А́зъ от Себе́ не глаго́лахъ: но посла́вый Мя́ Оте́цъ, То́й Мнѣ́ за́повѣдь даде́, что́ реку́ и что́ возглаго́лю:
|
Бо Я говорив не від Себе; а Отець, Який послав Мене, Він дав Мені заповідь, що маю сказати і що говорити.
|
|
50
|
50
|
|
и вѣ́мъ, я́ко за́повѣдь Єго́ живо́тъ вѣ́чный є́сть: я́же у́бо А́зъ глаго́лю, я́коже рече́ Мнѣ́ Оте́цъ, та́ко глаго́лю.
|
І Я знаю, що заповідь Його є життя вічне. Отже, що Я говорю, то говорю так, як сказав Мені Отець.
|
