|
Глава 13
|
Глава 13
|
|
1
|
1
|
|
(Зач. 44) Пре́жде же пра́здника Па́схи, вѣ́дый Іису́съ, я́ко пріи́де Єму́ ча́съ, да пре́йдетъ от мі́ра сего́ ко Отцу́, возлю́бль Своя́ су́щыя въ мі́рѣ, до конца́ возлюби́ и́хъ.
|
Перед святом Пасхи Ісус, знаючи, що прийшов Його час перейти з цього світу до Отця, показав на ділі, що, полюбивши Своїх, які були в світі, до кінця полюбив їх.
|
|
2
|
2
|
|
И ве́чери бы́вшей, діа́волу уже́ вложи́вшу въ се́рдце Іу́дѣ Сі́монову Іскаріо́тскому, да Єго́ преда́стъ,
|
І під час вечері, коли диявол уже вклав у серце Іуді Симоновому Іскаріотові видати Його,
|
|
3
|
3
|
|
вѣ́дый Іису́съ, я́ко вся́ даде́ Єму́ Оте́цъ въ ру́цѣ, и я́ко от Бо́га изы́де и къ Бо́гу гряде́тъ:
|
Ісус, знаючи, що Отець усе віддав до рук Його і що Він від Бога вийшов і до Бога відходить,
|
|
4
|
4
|
|
воста́ от ве́чери, и положи́ ри́зы, и пріє́мъ ле́нтіонъ, препоя́сася:
|
встав від вечері, зняв з Себе верхній одяг і, взявши рушник, підперезався.
|
|
5
|
5
|
|
пото́мъ влія́ во́ду во умыва́лницу, и нача́тъ умыва́ти но́ги ученико́мъ и отира́ти ле́нтіємъ, и́мже бѣ́ препоя́санъ.
|
Потім налив води в умивальницю і почав умивати ноги ученикам, і обтирати рушником, яким був підперезаний.
|
|
6
|
6
|
|
Пріи́де же къ Сі́мону Петру́, и глаго́ла Єму́ то́й: Го́споди, Ты́ ли мои́ умы́єши но́зѣ?
|
Підходить і до Симона-Петра, а той говорить Йому: Господи! Чи Тобі умивати мої ноги?
|
|
7
|
7
|
|
Отвѣща́ Іису́съ и рече́ єму́: є́же А́зъ творю́, ты́ не вѣ́си ны́нѣ, уразумѣ́єши же по си́хъ.
|
Ісус сказав йому у відповідь: що Я роблю, ти тепер не знаєш, а зрозумієш потім.
|
|
8
|
8
|
|
Глаго́ла Єму́ Пе́тръ: не умы́єши но́гу моє́ю во вѣ́ки. Отвѣща́ єму́ Іису́съ: а́ще не умы́ю тебе́, не и́маши ча́сти со Мно́ю.
|
Петро каже Йому: не вмиєш ніг моїх повік. Ісус відповів йому: якщо не вмию тебе, не матимеш частини зі Мною.
|
|
9
|
9
|
|
Глаго́ла Єму́ Сі́монъ Пе́тръ: Го́споди, не но́зѣ мои́ то́кмо, но и ру́цѣ и главу́.
|
Симон-Петро каже Йому: Господи, не тільки ноги мої, але й руки і голову.
|
|
10
|
10
|
|
Глаго́ла єму́ Іису́съ: измове́нный не тре́буєтъ, то́кмо но́зѣ умы́ти, є́сть бо ве́сь чи́стъ: и вы́ чи́сти єсте́, но не вси́.
|
Ісус говорить йому: вмитому треба тільки ноги обмити, бо увесь чистий; і ви чисті, але не всі.
|
|
11
|
11
|
|
Вѣ́дяше бо предаю́щаго Єго́: се́го ра́ди рече́, я́ко не вси́ чи́сти єсте́.
|
Бо знав Він зрадника Свого, тому і сказав, що не всі вони чисті.
|
|
12
|
12
|
|
(Зач. 45) Єгда́ же умы́ но́ги и́хъ, прія́тъ ри́зы Своя́, возле́гъ па́ки, рече́ и́мъ: вѣ́сте ли, что́ сотвори́хъ ва́мъ?
|
Коли ж умив їм ноги і надів одяг Свій, то знову возліг і сказав їм: чи знаєте, що Я зробив вам?
|
|
13
|
13
|
|
Вы́ глаша́єте Мя́ Учи́теля и Го́спода: и до́брѣ глаго́лете, є́смь бо.
|
Ви називаєте Мене Учителем і Господом, і добре кажете, бо Я Той і є.
|
|
14
|
14
|
|
А́ще у́бо А́зъ умы́хъ ва́ши но́зѣ, Госпо́дь и Учи́тель, и вы́ до́лжни єсте́ дру́гъ дру́гу умыва́ти но́зѣ:
|
Отже, якщо Я, Господь і Учитель, умив вам ноги, то і ви повинні вмивати ноги один одному.
|
|
15
|
15
|
|
о́бразъ бо да́хъ ва́мъ, да, я́коже А́зъ сотвори́хъ ва́мъ, и вы́ твори́те.
|
Бо Я дав вам приклад, щоб і ви робили так само, як Я зробив вам.
|
|
16
|
16
|
|
Ами́нь, ами́нь глаго́лю ва́мъ: нѣ́сть ра́бъ бо́лій го́спода своєго́, ни посла́нникъ бо́лій посла́вшаго єго́.
|
Істинно, істинно кажу вам: раб не більший за господаря свого, і посланець не більший за того, хто послав його.
|
|
17
|
17
|
|
А́ще сія́ вѣ́сте, блаже́ни єсте́, а́ще творите́ я́.
|
Якщо це знаєте, блаженні ви, коли виконуєте.
|
|
18
|
18
|
|
Не о всѣ́хъ ва́съ глаго́лю: А́зъ [бо] вѣ́мъ, и́хже избра́хъ: но да Писа́ніє сбу́дется: яды́й со Мно́ю хлѣ́бъ воздви́же на Мя́ пя́ту свою́.
|
Не про всіх вас кажу; Я знаю тих, кого обрав. Але нехай здійсниться Писання: той, хто їсть зі Мною хліб, підняв на Мене п’яту свою.
|
|
19
|
19
|
|
Отсе́лѣ глаго́лю ва́мъ, пре́жде да́же не бу́детъ, да, єгда́ бу́детъ, вѣ́ру и́мете, я́ко А́зъ є́смь.
|
Тепер кажу вам, перш ніж те збудеться, щоб, як станеться, ви повірили, що це Я.
|
|
20
|
20
|
|
Ами́нь, ами́нь глаго́лю ва́мъ: пріє́мляй, а́ще кого́ послю́, Мене́ пріє́млетъ: а пріє́мляй Мене́ пріє́млетъ Посла́вшаго Мя́.
|
Істинно, істинно кажу вам: хто приймає того, кого Я пошлю, Мене приймає; а хто Мене приймає, приймає Того, Хто послав Мене.
|
|
21
|
21
|
|
Сія́ ре́къ Іису́съ возмути́ся ду́хомъ и свидѣ́телствова и рече́: ами́нь, ами́нь глаго́лю ва́мъ, я́ко єди́нъ от ва́съ преда́стъ Мя́.
|
Сказавши це, Ісус стривожився духом, і засвідчив, і сказав: істинно, істинно кажу вам, що один з вас видасть Мене.
|
|
22
|
22
|
|
Сзира́хуся у́бо между́ собо́ю ученицы́, недоумѣ́ющеся, о ко́мъ глаго́летъ.
|
Тоді ученики озирались один на одного, не розуміючи, про кого Він говорить.
|
|
23
|
23
|
|
Бѣ́ же єди́нъ от учени́къ Єго́ возлежя́ на ло́нѣ Іису́совѣ, єго́же любля́ше Іису́съ:
|
Один же з учеників Його, якого любив Ісус, возлежав при лоні Ісусовому.
|
|
24
|
24
|
|
поману́ же сему́ Сі́монъ Пе́тръ вопроси́ти, кто́ бы бы́лъ, о не́мже глаго́летъ.
|
Йому Симон-Петро зробив знак, щоб запитав, хто це, про кого Він говорить.
|
|
25
|
25
|
|
Напа́дъ же то́й на пе́рси Іису́совы, глаго́ла Єму́: Го́споди, кто́ є́сть?
|
Той, припавши до грудей Ісуса, сказав Йому: Господи, хто це?
|
|
26
|
26
|
|
Отвѣща́ Іису́съ: то́й є́сть, єму́же А́зъ омочи́въ хлѣ́бъ пода́мъ. И омо́чь хлѣ́бъ, даде́ Іу́дѣ Сі́монову Іскаріо́тскому.
|
Ісус відповів: той, кому Я, вмочивши, подам хліб. І, вмочивши хліб, подав Іуді Симоновому Іскаріоту.
|
|
27
|
27
|
|
И по хлѣ́бѣ тогда́ вни́де въ о́нь сатана́. Глаго́ла у́бо єму́ Іису́съ: є́же твори́ши, сотвори́ ско́ро.
|
І з цим хлібом увійшов у нього сатана. І сказав йому Ісус: що робиш, роби швидше.
|
|
28
|
28
|
|
Се́го же никто́же разумѣ́ от возлежа́щихъ, къ чесому́ рече́ єму́.
|
Але ніхто з тих, що возлежали, не зрозумів, до чого Він це сказав йому.
|
|
29
|
29
|
|
Нѣ́цыи же мня́ху, поне́же ковче́жецъ имя́ше Іу́да, я́ко глаго́летъ єму́ Іису́съ: купи́, є́же тре́буємъ на пра́здникъ: или́ ни́щымъ да нѣ́что да́стъ.
|
Оскільки в Іуди була грошова скринька, то деякі гадали, що Ісус звелів йому купити те, що треба було до свята, або щоб дав що-небудь убогим.
|
|
30
|
30
|
|
Пріи́мъ же о́нъ хлѣ́бъ, а́біє изы́де: бѣ́ же но́щь. Єгда́ изы́де,
|
Він, взявши той хліб, одразу ж вийшов; а була ніч.
|
|
31
|
31
|
|
глаго́ла Іису́съ: (Зач. 46) ны́нѣ просла́вися Сы́нъ Человѣ́ческій, и Бо́гъ просла́вися о Не́мъ:
|
Коли він вийшов, Ісус промовив: нині прославився Син Людський, і Бог прославився в Ньому.
|
|
32
|
32
|
|
а́ще Бо́гъ просла́вися о Не́мъ, и Бо́гъ просла́витъ Єго́ въ Себѣ́, и а́біє просла́витъ Єго́.
|
Якщо Бог прославився в Ньому, то і Бог прославить Його в Собі, і скоро прославить Його.
|
|
33
|
33
|
|
Ча́дца, єще́ съ ва́ми ма́ло є́смь: взы́щете Мене́, и я́коже рѣ́хъ Іуде́омъ, я́ко а́може А́зъ иду́, вы́ не мо́жете пріити́: и ва́мъ глаго́лю ны́нѣ.
|
Діти! Недовго вже бути Мені з вами. Будете шукати Мене і, як Я сказав юдеям, — куди Я йду, ви не можете прийти, так і вам кажу тепер.
|
|
34
|
34
|
|
За́повѣдь но́вую даю́ ва́мъ, да лю́бите дру́гъ дру́га: я́коже возлюби́хъ вы́, да и вы́ лю́бите себе́:
|
Заповідь нову даю вам: щоб ви любили один одного; як Я полюбив вас, так і ви любіть один одного.
|
|
35
|
35
|
|
о се́мъ разумѣ́ютъ вси́, я́ко Мои́ ученицы́ єсте́, а́ще любо́вь и́мате между́ собо́ю.
|
З того знатимуть усі, що ви Мої ученики, якщо будете мати любов між собою.
|
|
36
|
36
|
|
Глаго́ла Єму́ Сі́монъ Пе́тръ: Го́споди, ка́мо и́деши? Отвѣща́ єму́ Іису́съ: а́може [А́зъ] иду́, не мо́жеши ны́нѣ по Мнѣ́ ити́: послѣди́ же по Мнѣ́ и́деши.
|
Симон-Петро сказав Йому: Господи, куди Ти йдеш? Ісус відповів йому: куди Я йду, ти не можеш тепер іти за Мною, а згодом підеш за Мною.
|
|
37
|
37
|
|
Глаго́ла Єму́ Пе́тръ: Го́споди, почто́ не могу́ ны́нѣ по Тебѣ́ ити́? Ны́нѣ ду́шу мою́ за Тя́ положу́.
|
Петро сказав Йому: Господи! Чому я не можу йти за Тобою тепер? Я душу мою покладу за Тебе.
|
|
38
|
38
|
|
Отвѣща́ єму́ Іису́съ: ду́шу ли твою́ за Мя́ положи́ши? Ами́нь, ами́нь глаго́лю тебѣ́: не возгласи́тъ але́кторъ, до́ндеже отве́ржешися Мене́ три́щи.
|
Ісус відповів йому: душу твою за Мене покладеш? Істинно, істинно кажу тобі: не проспіває півень, як тричі зречешся Мене.
|
