|
Глава 17
|
Глава 17
|
|
1
|
1
|
|
(Зач. 56) Сія́ глаго́ла Іису́съ и возведе́ о́чи Свои́ на не́бо и рече́: О́тче, пріи́де ча́съ: просла́ви Сы́на Твоєго́, да и Сы́нъ Тво́й просла́витъ Тя́:
|
Після цих слів Ісус звів очі Свої до неба і сказав: Отче! Прийшов час. Прослав Сина Твого, щоб і Син Твій прославив Тебе;
|
|
2
|
2
|
|
я́коже да́лъ єси́ Єму́ вла́сть вся́кія пло́ти, да вся́ко, є́же да́лъ єси́ Єму́, да́стъ и́мъ живо́тъ вѣ́чный:
|
як Ти дав Йому владу над усякою плоттю, щоб усьому, що Ти дав Йому, дав Він життя вічне.
|
|
3
|
3
|
|
се́ же є́сть живо́тъ вѣ́чный, да зна́ютъ Тебе́ єди́наго и́стиннаго Бо́га, и Єго́же посла́лъ єси́ Іису́съ Христа́.
|
Це ж є життя вічне, щоб пізнали Тебе, Єдиного Істинного Бога, і Того, Кого Ти послав, Ісуса Христа.
|
|
4
|
4
|
|
А́зъ просла́вихъ Тя́ на земли́, дѣ́ло соверши́хъ, є́же да́лъ єси́ Мнѣ́ да сотворю́:
|
Я прославив Тебе на землі, звершив діло, яке Ти доручив Мені виконати.
|
|
5
|
5
|
|
и ны́нѣ просла́ви Мя́ Ты́, О́тче, у Тебе́ Самого́ сла́вою, ю́же имѣ́хъ у Тебе́ пре́жде мі́ръ не бы́сть.
|
І нині прослав Мене Ти, Отче, в Тебе Самого — славою, яку Я мав у Тебе, коли ще не було світу.
|
|
6
|
6
|
|
Яви́хъ и́мя Твоє́ человѣ́комъ, и́хже да́лъ єси́ Мнѣ́ от мі́ра: Твои́ бѣ́ша, и Мнѣ́ и́хъ да́лъ єси́, и сло́во Твоє́ сохрани́ша:
|
Я явив ім’я Твоє людям, яких Ти дав Мені від світу; вони були Твої, і Ти дав їх Мені, і вони зберегли слово Твоє.
|
|
7
|
7
|
|
ны́нѣ разумѣ́ша, я́ко вся́, єли́ка да́лъ єси́ Мнѣ́, от Тебе́ су́ть:
|
Нині зрозуміли, що все, що Ти дав Мені, є від Тебе.
|
|
8
|
8
|
|
я́ко глаго́лы, и́хже да́лъ єси́ Мнѣ́, да́хъ и́мъ, и ті́и прія́ша, и разумѣ́ша вои́стинну, я́ко от Тебе́ изыдо́хъ, и вѣ́роваша, я́ко Ты́ Мя́ посла́лъ єси́.
|
Бо слова, які Ти дав Мені, Я передав їм, і вони прийняли і зрозуміли воістину, що Я зійшов від Тебе, і увірували, що Ти послав Мене.
|
|
9
|
9
|
|
А́зъ о си́хъ молю́: не о [все́мъ] мі́рѣ молю́, но о тѣ́хъ, и́хже да́лъ єси́ Мнѣ́, я́ко Твои́ су́ть:
|
Я за них благаю, — не за весь світ благаю, але за тих, яких Ти дав Мені, тому що вони Твої.
|
|
10
|
10
|
|
и Моя́ вся́ Твоя́ су́ть, и Твоя́ Моя́: и просла́вихся въ ни́хъ:
|
І все Моє — Твоє, і Твоє — Моє; і Я прославився в них.
|
|
11
|
11
|
|
и ктому́ нѣ́смь въ мі́рѣ, и сі́и въ мі́рѣ су́ть, и А́зъ къ Тебѣ́ гряду́. О́тче Святы́й, соблюди́ и́хъ во и́мя Твоє́, и́хже да́лъ єси́ Мнѣ́, да бу́дутъ єди́но, я́коже [и] Мы́.
|
Я вже не в світі, та вони в світі, а Я до Тебе йду. Отче Святий! Збережи їх в ім’я Твоє, тих, кого Ти дав Мені, щоб вони були єдине, як і Ми.
|
|
12
|
12
|
|
Єгда́ бѣ́хъ съ ни́ми въ мі́рѣ, А́зъ соблюда́хъ и́хъ во и́мя Твоє́: и́хже да́лъ єси́ Мнѣ́, сохрани́хъ, и никто́же от ни́хъ поги́бе, то́кмо сы́нъ поги́бельный, да сбу́дется Писа́ніє:
|
Коли Я був з ними у світі, Я зберігав їх в ім’я Твоє; тих, яких Ти дав Мені, Я зберіг, і ніхто з них не загинув, тільки син погибельний, щоб збулося Писання.
|
|
13
|
13
|
|
ны́нѣ же къ Тебѣ́ гряду́, и сія́ глаго́лю въ мі́рѣ, да и́мутъ ра́дость Мою́ испо́лнену въ себѣ́.
|
Нині ж до Тебе йду, і це говорю у світі, щоб вони мали в собі радість Мою повну.
|
|
14
|
14
|
|
А́зъ да́хъ и́мъ сло́во Твоє́, и мі́ръ возненави́дѣ и́хъ, я́ко не су́ть от мі́ра, я́коже [и] А́зъ от мі́ра нѣ́смь:
|
Я дав їм слово Твоє, і світ зненавидів їх, тому що вони не від світу, як і Я не від світу.
|
|
15
|
15
|
|
не молю́, да во́змеши и́хъ от мі́ра, но да соблюде́ши и́хъ от непрія́зни:
|
Не благаю, щоб Ти взяв їх від світу, але щоб зберіг їх від зла.
|
|
16
|
16
|
|
от мі́ра не су́ть, я́коже [и] А́зъ от мі́ра нѣ́смь:
|
Вони не від світу, як і Я не від світу.
|
|
17
|
17
|
|
святи́ и́хъ во и́стину Твою́: сло́во Твоє́ и́стина є́сть.
|
Освяти їх істиною Твоєю; слово Твоє є істина.
|
|
18
|
18
|
|
(Зач. 57) Я́коже Мене́ посла́лъ єси́ въ мі́ръ, и А́зъ посла́хъ и́хъ въ мі́ръ,
|
Як Ти послав Мене у світ, так і Я послав їх у світ.
|
|
19
|
19
|
|
и за ни́хъ А́зъ свящу́ Себе́, да и ті́и бу́дутъ свяще́ни во и́стину.
|
І за них Я освячую Себе, щоб і вони були освячені істиною.
|
|
20
|
20
|
|
Не о си́хъ же молю́ то́кмо, но и о вѣ́рующихъ словесе́ и́хъ ра́ди въ Мя́,
|
Не за них же тільки благаю, але й за віруючих у Мене за словом їхнім.
|
|
21
|
21
|
|
да вси́ єди́но бу́дутъ: я́коже Ты́, О́тче, во Мнѣ́, и А́зъ въ Тебѣ́, да и ті́и въ На́съ єди́но бу́дутъ: да [и] мі́ръ вѣ́ру и́метъ, я́ко Ты́ Мя́ посла́лъ єси́:
|
Щоб усі були єдине: як Ти, Отче, в Мені, і Я в Тобі, так і вони нехай будуть в Нас єдине, — щоб увірував світ, що Ти послав Мене.
|
|
22
|
22
|
|
и А́зъ сла́ву, ю́же да́лъ єси́ Мнѣ́, да́хъ и́мъ: да бу́дутъ єди́но, я́коже Мы́ єди́но єсма́:
|
І славу, яку Ти дав Мені, Я дав їм: щоб були єдине, як і Ми єдине;
|
|
23
|
23
|
|
А́зъ въ ни́хъ, и Ты́ во Мнѣ́: да бу́дутъ соверше́ни во єди́но, и да разумѣ́єтъ мі́ръ, я́ко Ты́ Мя́ посла́лъ єси́ и возлюби́лъ єси́ и́хъ, я́коже Мене́ возлюби́лъ єси́.
|
Я в них, і Ти в Мені; щоб вони були звершені в єдності, і щоб зрозумів світ, що Ти послав Мене і полюбив їх, як полюбив Мене.
|
|
24
|
24
|
|
О́тче, и́хже да́лъ єси́ Мнѣ́, хощу́, да идѣ́же є́смь А́зъ, и ті́и бу́дутъ со Мно́ю, да ви́дятъ сла́ву Мою́, ю́же да́лъ єси́ Мнѣ́, я́ко возлюби́лъ Мя́ єси́ пре́жде сложе́нія мі́ра.
|
Отче! Ті, кого Ти дав Мені, хочу, щоб там, де Я, і вони були зі Мною, щоб бачили славу Мою, яку Ти дав Мені, тому що полюбив Мене раніше від створення світу.
|
|
25
|
25
|
|
О́тче пра́ведный, и мі́ръ Тебе́ не позна́, А́зъ же Тя́ позна́хъ, и сі́и позна́ша, я́ко Ты́ Мя́ посла́лъ єси́:
|
Отче Праведний! І світ Тебе не пізнав; а Я пізнав Тебе, і ці пізнали, що Ти послав Мене.
|
|
26
|
26
|
|
и сказа́хъ и́мъ и́мя Твоє́, и скажу́, да любы́, є́юже Мя́ єси́ возлюби́лъ, въ ни́хъ бу́детъ, и А́зъ въ ни́хъ.
|
І Я відкрив їм ім’я Твоє і відкрию, щоб любов, якою Ти полюбив Мене, в них була, і Я в них.
|
