|
Глава 20
|
Глава 20
|
|
1
|
1
|
| И бы́сть во єди́нъ от дні́й о́нѣхъ, уча́щу Єму́ лю́ди въ це́ркви и благовѣству́ющу, пріидо́ша свяще́нницы и кни́жницы со ста́рцы | І сталося в один з тих днів, коли Він навчав народ у храмі і благовістив, прийшли первосвященики і книжники зі старійшинами. |
|
2
|
2
|
| и рѣ́ша къ Нему́, глаго́люще: рцы́ на́мъ, ко́єю о́бластію сія́ твори́ши, или́ кто́ є́сть да́вый Тебѣ́ вла́сть сію́? | І запитали Його: скажи нам, якою владою Ти це робиш, або хто дав Тобі цю владу? |
|
3
|
3
|
| Отвѣща́въ же рече́ къ ни́мъ: вопрошу́ вы и А́зъ єди́наго словесе́, и рцы́те Ми́: | Він сказав їм у відповідь: запитаю і Я вас про одне, скажіть Мені — |
|
4
|
4
|
| креще́ніє Іоа́нново съ небесе́ ли бѣ́, или́ от человѣ́къ? | хрещення Іоанове було з небес чи від людей? |
|
5
|
5
|
| Они́ же помышля́ху въ себѣ́, глаго́люще, я́ко а́ще рече́мъ: съ небесе́, рече́тъ: почто́ у́бо не вѣ́ровасте єму́? | Вони ж, міркуючи між собою, говорили: коли скажемо, що з небес, то Він скаже: чому ж ви не повірили йому? |
|
6
|
6
|
| А́ще ли же рече́мъ: от человѣ́къ, вси́ лю́діє ка́меніємъ побію́тъ ны́: извѣ́стно бо бѣ́ о Іоа́ннѣ, я́ко проро́къ бѣ́. | А коли скажемо, що від людей, то весь народ поб’є нас камінням, бо він упевнений, що Іоан є пророк. |
|
7
|
7
|
| И отвѣща́ша: не вѣ́мы отку́ду. | І відповіли: не знаємо, звідки. |
|
8
|
8
|
| Іису́съ же рече́ и́мъ: ни А́зъ глаго́лю ва́мъ, ко́єю о́бластію сія́ творю́. | Ісус сказав їм: то і Я не скажу вам, якою владою це роблю. |
|
9
|
9
|
| Нача́тъ же къ лю́демъ глаго́лати при́тчу сію́: человѣ́къ нѣ́кій насади́ віногра́дъ, и вдаде́ єго́ дѣ́лателемъ, и отъи́де на лѣ́та мно́га. | І почав Він розповідати людям таку притчу: один чоловік насадив виноградник і віддав його виноградарям, та й відбув на довгий час. |
|
10
|
10
|
| И во вре́мя посла́ къ дѣ́лателемъ раба́, да от плода́ віногра́да даду́тъ єму́: дѣ́латели же би́вше єго́, посла́ша тща́. | І у певний час послав до виноградарів раба, щоб вони дали йому плодів з виноградника; але виноградарі, побивши його, відіслали ні з чим. |
|
11
|
11
|
| И приложи́ посла́ти друга́го раба́: они́ же и того́ би́вше и досади́вше єму́, посла́ша тща́. | Ще послав другого раба; але вони і того, побивши і зневаживши, відіслали ні з чим. |
|
12
|
12
|
| И приложи́ посла́ти тре́тіяго: они́ же и того́ уя́звльше изгна́ша. | І ще послав третього; але вони і того, поранивши, вигнали. |
|
13
|
13
|
| Рече́ же господи́нъ віногра́да: что́ сотворю́? Послю́ сы́на моєго́ возлю́бленнаго, єда́ ка́ко, єго́ ви́дѣвше, усрамя́тся. | Тоді господар виноградника сказав: що мені робити? Пошлю сина мого улюбленого; може, побачивши його, посоромляться. |
|
14
|
14
|
| Ви́дѣв ше же єго́ дѣ́лателе, мы́шляху въ себѣ́, глаго́люще: се́й є́сть наслѣ́дникъ: пріиди́те, убіє́мъ єго́, да на́ше бу́детъ достоя́ніє. | А виноградарі, побачивши його, міркували між собою, кажучи: це спадкоємець, ходім уб’ємо його, щоб спадщина була нашою. |
|
15
|
15
|
| И изве́дше єго́ во́нъ изъ віногра́да, уби́ша. Что́ у́бо сотвори́тъ и́мъ господи́нъ віногра́да? | І, вивівши його геть з виноградника, вбили. Що зробить з ними господар виноградника? |
|
16
|
16
|
| Пріи́детъ и погуби́тъ дѣ́латели сія́, и вда́стъ віногра́дъ инѣ́мъ. Слы́шавше же реко́ша: да не бу́детъ. | Прийде і погубить виноградарів тих, і віддасть виноградник іншим. Ті, що слухали це, сказали: нехай не буде так! |
|
17
|
17
|
| О́нъ же воззрѣ́въ на ни́хъ, рече́: что́ у́бо пи́саноє сіє́: ка́мень, єго́же небрего́ша зи́ждущіи, се́й бы́сть во главу́ у́гла? | А Він, поглянувши на них, сказав: що значить оце написане: камінь, який відкинули будівничі, той самий став наріжним каменем? |
|
18
|
18
|
| Вся́къ пады́й на ка́мени то́мъ, сокруши́тся: а на не́мже паде́тъ, стры́єтъ єго́. | Кожний, хто впаде на той камінь, розіб’ється; а на кого він упаде, того роздавить. |
|
19
|
19
|
| И взыска́ша архієре́є и книжни́цы возложи́ти На́нь ру́цѣ въ то́й ча́съ, и убоя́шася наро́да: разумѣ́ша бо, я́ко къ ни́мъ при́тчу сію́ рече́. | І шукали в цей час первосвященики і книжники, як накласти на Нього руки, та побоялися народу; бо зрозуміли, що про них сказав Він цю притчу. |
|
20
|
20
|
| И наблю́дше посла́ша ла́ятели , притворя́ющихъ себе́ пра́ведники бы́ти: да и́мутъ Єго́ въ словеси́, во є́же преда́ти Єго́ нача́лству и о́бласти иге́моновѣ. | І, слідкуючи за Ним, підіслали лукавих людей, які, вдаючи з себе праведних, зловили б Його на слові, щоб видати Його начальникам і владі правителя. |
|
21
|
21
|
| И вопроси́ша Єго́, глаго́люще: Учи́телю, вѣ́мы, я́ко пра́во глаго́леши и учи́ши, и не на лица́ зри́ши, но вои́стинну пути́ Бо́жію учи́ши: | І вони запитали Його: Учителю, ми знаємо, що Ти правдиво говориш і навчаєш, і не дивишся на особу, але істинно на путь Божу наставляєш; |
|
22
|
22
|
| досто́итъ ли на́мъ ке́сареви да́нь дая́ти, или́ ни́? | чи належить нам давати податок кесареві, чи ні? |
|
23
|
23
|
| Разумѣ́въ же и́хъ лука́вство, рече́ къ ни́мъ: что́ Мя искуша́єте? | Він же, зрозумівши їхнє лукавство, сказав їм: чого Мене спокушаєте? |
|
24
|
24
|
| Покажи́те Ми́ ца́ту : чі́й и́мать о́бразъ и надписа́ніє? Отвѣща́вше же реко́ша: ке́саревъ. | Покажіть Мені динарій — чиє на ньому зображення і напис? Вони відповіли: кесареве. |
|
25
|
25
|
| О́нъ же рече́ и́мъ: воздади́те у́бо, я́же ке́сарева, ке́сареви, и я́же Бо́жія, Богови. | Він сказав їм: отже, віддавайте кесареве кесареві, а Боже — Богові. |
|
26
|
26
|
| И не мого́ша зазрѣ́ти глаго́ла Єго́ предъ людьми́: и диви́шася о отвѣ́тѣ Єго́, и умолча́ша. | І не могли впіймати Його на слові перед народом і, здивувавшись відповіді Його, замовкли. |
|
27
|
27
|
| Приступи́ша же нѣ́цыи от саддуке́й, глаго́лющіи воскресе́нію не бы́ти, вопроша́ху Єго́, | Тоді прийшли деякі з саддукеїв, які не визнають воскресіння, і запитали Його: |
|
28
|
28
|
| глаго́люще: Учи́телю, Моисе́й написа́ на́мъ: а́ще кому́ бра́тъ у́мретъ имы́й жену́, и то́й безча́денъ у́мретъ, да бра́тъ єго́ по́йметъ жену́ и возста́витъ сѣ́мя бра́ту своєму́. | Учителю, Мойсей написав нам: коли у кого помре брат, що мав жінку, і помре бездітним, то нехай брат його візьме жінку його, відродить потомство братові своєму. |
|
29
|
29
|
| Се́дмь у́бо бра́тій бѣ́: и пе́рвый поя́тъ жену́, у́мре безча́денъ: | Отже, було сім братів, і перший взяв жінку і помер бездітним; |
|
30
|
30
|
| и поя́тъ вторы́й жену́, и то́й у́мре безча́денъ: | узяв ту жінку другий, і той помер бездітним; |
|
31
|
31
|
| и тре́тій поя́тъ ю́: та́кожде же и вси́ се́дмь: и не оста́виша ча́дъ, и умро́ша: | узяв її третій, так само і всі семеро; і, не залишивши дітей, померли. |
|
32
|
32
|
| по́слѣжде же всѣ́хъ у́мре и жена́: | Після всіх померла і жінка. |
|
33
|
33
|
| въ воскресе́ніє у́бо, кото́раго и́хъ бу́детъ жена́? Се́дмь бо имѣ́ша ю́ жену́. | Отже, у воскресінні, якому з них буде вона жінкою? Бо семеро мали її за дружину. |
|
34
|
34
|
| И отвѣща́въ рече́ и́мъ Іису́съ: сы́нове вѣ́ка сего́ же́нятся и посяга́ютъ: | Ісус сказав їм у відповідь: сини віку цього женяться і виходять заміж; |
|
35
|
35
|
| а сподо́бльшіися вѣ́къ о́нъ улучи́ти и воскресе́ніє, є́же от ме́ртвыхъ, ни же́нятся, ни посяга́ютъ: | а ті, що сподобилися досягти того віку і воскресіння з мертвих, не женяться і не виходять заміж. |
|
36
|
36
|
| ни умре́ти бо ктому́ мо́гутъ: ра́вни бо су́ть А́нгеломъ, и сы́нове су́ть Бо́жіи, воскресе́нія сы́нове су́ще. | І вмерти вже не можуть; бо вони рівні з ангелами і є сини Божі, ставши синами воскресіння. |
|
37
|
37
|
| А я́ко востаю́тъ ме́ртвіи, и Моисе́й сказа́ при купинѣ́, я́коже глаго́летъ Го́спода Бо́га Авраа́мля и Бо́га Ісаа́кова и Бо́га Іа́ковля. | А що мертві воскресають, і Мойсей показав при купині, коли Господа назвав Богом Авраама, і Богом Ісаака, і Богом Якова. |
|
38
|
38
|
| Бо́гъ же нѣ́сть ме́ртвыхъ, но живы́хъ: вси́ бо Тому́ жи́ви су́ть. | Бог же не є Бог мертвих, а живих. Бо в Нього всі живі. |
|
39
|
39
|
| Отвѣща́вше же нѣ́цый от кни́жникъ реко́ша: Учи́телю, до́брѣ ре́клъ єси́. | На це деякі з книжників сказали: Учителю, Ти добре сказав. |
|
40
|
40
|
| Ктому́же не смѣ́яху Єго́ вопроси́ти ничесо́же. Рече́ же къ ни́мъ: | І більше не насмілювалися запитувати Його ні про що. Він же сказав їм: |
|
41
|
41
|
| ка́ко глаго́лютъ Христа́ Сы́на Дави́дова бы́ти? | як це кажуть, що Христос є сином Давидовим, |
|
42
|
42
|
| Са́мъ бо Дави́дъ глаго́летъ въ кни́зѣ псало́мстѣй: рече́ Госпо́дь Го́сподеви моєму́: сѣди́ одесну́ю Мене́, | А сам Давид говорить у книзі псалмів: сказав Господь Господеві моєму: сиди праворуч Мене, |
|
43
|
43
|
| до́ндеже положу́ враги́ Твоя́ подно́жіє нога́ма Твои́ма. | доки покладу ворогів Твоїх підніжжям ніг Твоїх? |
|
44
|
44
|
| Дави́дъ у́бо Го́спода Єго́ нарица́єтъ, и ка́ко Сы́нъ єму́ є́сть? | Отже, Давид називає Його Господом; як же Він син йому? |
|
45
|
45
|
| Слы́шащымъ же всѣ́мъ лю́демъ, рече́ ученико́мъ Свои́мъ: | І коли увесь народ слухав, Він сказав ученикам Своїм: |
|
46
|
46
|
| внемли́те себѣ́ от кни́жникъ, хотя́щихъ ходи́ти во оде́ждахъ, и лю́бящихъ цѣлова́нія на то́ржищихъ и предсѣда́нія на со́нмищихъ, и преждевозлежа́нія на ве́черяхъ: | стережіться книжників, які люблять ходити в довгому одязі і люблять, щоб їх вітали на народних зібраннях, мати перші місця в синагогах і перші місця на вечерях, |
|
47
|
47
|
| и́же снѣда́ютъ до́мы вдови́цъ, и віно́ю дале́че мо́лятся : сі́и пріи́мутъ ли́шше осужде́ніє. | які з’їдають доми вдів і лицемірно довго моляться; вони приймуть тим більше осудження. |
Категорії
Контакти
Співпраця: admin.vira@ukr.net
Наші Телеграм-канали:
