|
Глава 1
|
Глава 1
|
|
1
|
1
|
|
(Зач. 1) Поне́же у́бо мно́зи нача́ша чини́ти по́вѣсть о извѣ́ствованныхъ въ на́съ веще́хъ,
|
Оскільки багато хто почав складати оповіді про добре відомі нам речі,
|
|
2
|
2
|
|
я́коже преда́ша на́мъ, и́же испе́рва самови́дцы и слу́ги бы́вшіи Словесе́:
|
як передали нам ті, що від самого початку були очевидцями і служителями Слова*,
|
|
3
|
3
|
|
изво́лися и мнѣ́ послѣ́довавшу вы́ше вся́ испы́тно, поря́ду писа́ти тебѣ́, держа́вный Ѳеофі́ле,
|
то спало на думку й мені, старанно дослідивши все від початку, по порядку описати тобі, високодостойний Феофиле,
|
|
4
|
4
|
|
да разумѣ́єши, о ни́хже научи́лся єси́ словесѣ́хъ утвержде́ніє.
|
щоб ти пізнав тверду основу того вчення, в якому був наставлений.
|
|
5
|
5
|
|
(Зач. 2) Бы́сть во дни́ И́рода царя́ Іуде́йска, ієре́й нѣ́кій, и́менемъ Заха́ріа, от дневны́я чреды́ Авіа́ни: и жена́ єго́ от дще́рей Ааро́новѣхъ, и и́мя є́й Єлісаве́тъ.
|
У дні Ірода, царя Юдейського, був священик на ім’я Захарія, з денної черги Авиєвої, і жінка його з дочок Ааронових, а ім’я її — Єлисавета.
|
|
6
|
6
|
|
Бѣ́ста же пра́ведна о́ба предъ Бо́гомъ, ходя́ща во всѣ́хъ за́повѣдехъ и оправда́ніихъ Госпо́днихъ безпоро́чна.
|
Обоє вони були праведні перед Богом, виконуючи всі заповіді і настанови Господні бездоганно.
|
|
7
|
7
|
|
И не бѣ́ и́ма ча́да, поне́же Єлісаве́тъ бѣ́ непло́ды, и о́ба заматорѣ́вша во дне́хъ свои́хъ бѣ́ста.
|
У них не було дітей, бо Єлисавета була неплідна, і обоє були вже похилого віку.
|
|
8
|
8
|
|
Бы́сть же служа́щу єму́ въ чину́ чреды́ своєя́ предъ Бо́гомъ,
|
Одного разу, коли він за чином своєї черги служив перед Богом,
|
|
9
|
9
|
|
по обы́чаю свяще́нничества ключи́ся єму́ покади́ти, вше́дшу въ це́рковь Госпо́дню:
|
за звичаєм священства, йому випало покадити, ввійшовши до храму Господнього,
|
|
10
|
10
|
|
и все́ мно́жество люде́й бѣ́ моли́тву дѣ́я внѣ́, въ го́дъ [во вре́мя] ѳиміа́ма:
|
а вся безліч народу молилася зовні під час кадіння.
|
|
11
|
11
|
|
яви́ся же єму́ А́нгелъ Госпо́день, стоя́ о десну́ю олтаря́ кади́лнаго:
|
Тоді з’явився йому ангел Господній, стоячи праворуч жертовника кадильного.
|
|
12
|
12
|
|
и смути́ся Заха́ріа ви́дѣвъ, и стра́хъ нападе́ на́нь.
|
Збентежився Захарія, побачивши його, і страх напав на нього.
|
|
13
|
13
|
|
Рече́ же къ нему́ А́нгелъ: не бо́йся, Заха́ріє: зане́ услы́шана бы́сть моли́тва твоя́, и жена́ твоя́ Єлісаве́тъ роди́тъ сы́на тебѣ́, и нарече́ши и́мя єму́ Іоа́ннъ.
|
Ангел же сказав йому: не бійся, Захаріє, бо почута молитва твоя, і жінка твоя Єлисавета народить тобі сина, і наречеш ім’я йому Іоан;
|
|
14
|
14
|
|
И бу́детъ тебѣ́ ра́дость и весе́ліє, и мно́зи о рождествѣ́ єго́ возра́дуются.
|
і буде тобі радість і втіха, і багато хто народженню його зрадіє,
|
|
15
|
15
|
|
Бу́детъ бо ве́лій предъ Го́сподемъ: и віна́ и сіке́ра не и́мать пи́ти, и Ду́ха Свята́го испо́лнится єще́ изъ чре́ва ма́тере своєя́:
|
бо він буде великий перед Господом; ні вина, ні хмільного напою не питиме, і Духа Святого сповниться ще від утроби матері своєї.
|
|
16
|
16
|
|
и мно́гихъ от сыно́въ Ізра́илевыхъ обрати́тъ ко Го́споду Бо́гу и́хъ.
|
І багатьох з синів Ізраїлевих наверне до Господа Бога їхнього.
|
|
17
|
17
|
|
И то́й предъи́детъ предъ Ни́мъ ду́хомъ и си́лою Иліино́ю, обрати́ти сердца́ отце́мъ на ча́да, и проти́вныя въ му́дрости пра́ведныхъ, угото́вати Го́сподеви лю́ди соверше́ны.
|
І йтиме перед Ним з духом і силою Іллі, щоб навернути серця батьків до дітей, і непокірних — до мудрості праведників, щоб приготувати Господеві народ звершений.
|
|
18
|
18
|
|
И рече́ Заха́ріа ко А́нгелу: по чесому́ разумѣ́ю сіє́? А́зъ бо є́смь ста́ръ, и жена́ моя́ заматорѣ́вши во дне́хъ свои́хъ.
|
І сказав Захарія ангелові: з чого я пізнаю це? Бо я старий, і жінка моя постарілася у днях своїх.
|
|
19
|
19
|
|
И отвѣща́въ А́нгелъ рече́ єму́: а́зъ є́смь Гавріи́лъ предстоя́й предъ Бо́гомъ, и по́сланъ є́смь глаго́лати къ тебѣ́ и благовѣсти́ти тебѣ́ сія́:
|
Ангел сказав йому у відповідь: я Гавриїл, що стою перед Богом, і посланий говорити з тобою і благовістити тобі про це.
|
|
20
|
20
|
|
и се́ бу́деши молчя́ и не могі́й проглаго́лати, до него́же дне́ бу́дутъ сія́: зане́ не вѣ́ровалъ єси́ словесе́мъ мои́мъ, я́же сбу́дутся во вре́мя своє́.
|
І ось ти будеш мовчати і не матимеш можливости говорити до того дня, коли збудеться це, за те, що ти не повірив словам моїм, котрі збудуться свого часу.
|
|
21
|
21
|
|
И бѣ́ша лю́діє жду́ще Заха́рію: и чудя́хуся косня́щу єму́ въ це́ркви.
|
Люди чекали на Захарію і дивувалися, що він забарився в храмі.
|
|
22
|
22
|
|
Изше́дъ же не можа́ше глаго́лати къ ни́мъ: и разумѣ́ша, я́ко видѣ́ніє ви́дѣ въ це́ркви: и то́й бѣ́ помава́я и́мъ, и пребыва́ше нѣ́мъ.
|
Він же, вийшовши, не міг говорити до них; і вони зрозуміли, що він бачив видіння в храмі; і він говорив з ними знаками і залишався німим.
|
|
23
|
23
|
|
И бы́сть я́ко испо́лнишася дні́є слу́жбы єго́, и́де въ до́мъ сво́й.
|
А коли закінчилися дні служіння його, повернувся до свого дому.
|
|
24
|
24
|
|
По си́хъ же дне́хъ зача́тъ Єлісаве́тъ жена́ єго́, и тая́шеся мѣ́сяцъ пя́ть, глаго́лющи:
|
Після тих днів зачала Єлисавета, жінка його, і таїлася п’ять місяців, кажучи:
|
|
25
|
25
|
|
я́ко та́ко мнѣ́ сотвори́ Госпо́дь во дни́, въ ня́же призрѣ́ отъя́ти поноше́ніє моє́ въ человѣ́цѣхъ.
|
так сотворив мені Господь у ті дні, коли зглянувся на мене, щоб зняти з мене ганьбу перед людьми.
|
|
26
|
26
|
|
Въ мѣ́сяцъ же шесты́й по́сланъ бы́сть А́нгелъ Гавріи́лъ от Бо́га во гра́дъ Галіле́йскій, єму́же и́мя Назаре́тъ,
|
Шостого ж місяця був посланий від Бога ангел Гавриїл у галилейське місто, яке називається Назарет,
|
|
27
|
27
|
|
къ Дѣ́вѣ обруче́ннѣй му́жеви, єму́же и́мя Іо́сифъ, от до́му Дави́дова: и и́мя Дѣ́вѣ Маріа́мь.
|
до Діви, зарученої з мужем на ім’я Йосиф, з дому Давидового; ім’я ж Діви — Марія.
|
|
28
|
28
|
|
И вше́дъ къ Не́й А́нгелъ рече́: ра́дуйся, Благода́тная: Госпо́дь съ Тобо́ю: благослове́на Ты́ въ жена́хъ.
|
Ангел, увійшовши до Неї, сказав: радуйся, Благодатна! Господь з Тобою, благословенна Ти в жонах.
|
|
29
|
29
|
|
Она́ же ви́дѣвши смути́ся о словеси́ єго́ и помышля́ше, каково́ бу́детъ цѣлова́ніє сіє́.
|
Вона ж, побачивши його, стривожилася від слів його і міркувала, що б то значило це привітання.
|
|
30
|
30
|
|
И рече́ А́нгелъ Є́й: не бо́йся, Маріа́мь: обрѣла́ бо єси́ благода́ть у Бо́га.
|
І сказав Їй ангел: не бійся, Маріє! Бо Ти знайшла благодать у Бога.
|
|
31
|
31
|
|
И се́ зачне́ши во чре́вѣ, и роди́ши Сы́на, и нарече́ши и́мя Єму́ Іису́съ.
|
І ось зачнеш в утробі і народиш Сина, і наречеш ім’я Йому Ісус.
|
|
32
|
32
|
|
Се́й бу́детъ ве́лій, и Сы́нъ Вы́шняго нарече́тся: и да́стъ Єму́ Госпо́дь Бо́гъ престо́лъ Дави́да отца́ Єго́:
|
Він буде Великий і Сином Всевишнього наречеться, і дасть Йому Господь Бог престіл Давида, отця Його.
|
|
33
|
33
|
|
и воцари́тся въ дому́ Іа́ковли во вѣ́ки, и Ца́рствію Єго́ не бу́детъ конца́.
|
І царюватиме у домі Якова повік, і царству Його не буде кінця.
|
|
34
|
34
|
|
Рече́ же Маріа́мь ко А́нгелу: ка́ко бу́детъ сіє́, идѣ́же му́жа не зна́ю?
|
Марія ж сказала ангелу: як же станеться це, коли Я мужа не знаю?
|
|
35
|
35
|
|
И отвѣща́въ А́нгелъ рече́ Є́й: Ду́хъ Святы́й на́йдетъ на Тя́, и си́ла Вы́шняго осѣни́тъ Тя́: тѣ́мже и ражда́ємоє Свя́то нарече́тся Сы́нъ Бо́жій:
|
Ангел сказав Їй у відповідь: Дух Святий зійде на Тебе, і сила Всевишнього осінить Тебе. Тому і народжуване Святе наречеться Сином Божим.
|
|
36
|
36
|
|
и се́, Єлісаве́тъ ю́жика Твоя́, и та́ зача́тъ сы́на въ ста́рости своє́й: и се́й мѣ́сяцъ шесты́й є́сть є́й нарица́ємѣй непло́ды:
|
Ось і Єлисавета, родичка Твоя, і вона зачала сина в старості своїй, і це вже шостий місяць їй, хоча називають її неплідною,
|
|
37
|
37
|
|
я́ко не изнемо́жетъ у Бо́га вся́къ глаго́лъ.
|
бо не буває безсилим у Бога ніяке слово.
|
|
38
|
38
|
|
Рече́ же Маріа́мь: се́ Раба́ Госпо́дня: бу́ди Мнѣ́ по глаго́лу твоєму́. И отъи́де от Нея́ А́нгелъ.
|
Тоді Марія сказала: Я — раба Господня. Нехай буде Мені за словом твоїм. І відійшов від Неї ангел.
|
|
39
|
39
|
|
Воста́вши же Маріа́мь во дни́ ты́я, и́де въ го́рняя со тща́ніємъ, во гра́дъ Іу́довъ:
|
Уставши ж, Марія у дні ці поспіхом пішла у передгір’я, в місто Іудине,
|
|
40
|
40
|
|
и вни́де въ до́мъ Заха́ріинъ, и цѣлова́ Єлісаве́тъ.
|
і увійшла в дім Захарії, і привітала Єлисавету.
|
|
41
|
41
|
|
И бы́сть я́ко услы́ша Єлісаве́тъ цѣлова́ніє Марі́ино, взыгра́ся младе́нецъ во чре́вѣ єя́: и испо́лнися Ду́ха Свя́та Єлісаве́тъ,
|
Коли ж почула Єлисавета привітання Маріїне, заграло дитя в утробі її, і сповнилася Духа Святого Єлисавета.
|
|
42
|
42
|
|
и возопи́ гла́сомъ ве́ліимъ, и рече́: благослове́на Ты́ въ жена́хъ, и благослове́нъ пло́дъ чре́ва Твоєго́:
|
І вигукнула гучним голосом і сказала: благословенна Ти в жонах, і благословенний плід утроби Твоєї!
|
|
43
|
43
|
|
и отку́ду мнѣ́ сіє́, да пріи́детъ Ма́ти Го́спода моєго́ ко мнѣ́?
|
І звідки це мені, що Мати Господа мого прийшла до мене?
|
|
44
|
44
|
|
Се́ бо, я́ко бы́сть гла́съ цѣлова́нія Твоєго́ во у́шію моє́ю, взыгра́ся младе́нецъ ра́дощами во чре́вѣ моє́мъ.
|
Бо, коли голос вітання Твого дійшов до вух моїх, заграло дитя радісно в утробі моїй.
|
|
45
|
45
|
|
И блаже́нна Вѣ́ровавшая, я́ко бу́детъ соверше́ніє глаго́ланнымъ Є́й от Го́спода.
|
Блаженна ж Та, Яка увірувала, бо збудеться сказане Їй від Господа.
|
|
46
|
46
|
|
И рече́ Маріа́мь: вели́читъ душа́ Моя́ Го́спода,
|
І сказала Марія: величає душа Моя Господа,
|
|
47
|
47
|
|
и возра́довася ду́хъ Мо́й о Бо́зѣ Спа́сѣ Моє́мъ:
|
і зрадів дух Мій у Бозі, Спасі Моїм,
|
|
48
|
48
|
|
я́ко призрѣ́ на смире́ніє Рабы́ Своєя́: се́ бо, отны́нѣ ублажа́тъ Мя́ вси́ ро́ди:
|
бо зглянувся на смирення раби Своєї, ось-бо віднині ублажатимуть Мене всі роди.
|
|
49
|
49
|
|
я́ко сотвори́ Мнѣ́ вели́чіє Си́льный, и свя́то и́мя Єго́:
|
Бо вчинив Мені велич Всемогутній, і святе ім’я Його.
|
|
50
|
50
|
|
и ми́лость Єго́ въ ро́ды родо́въ боя́щымся Єго́:
|
І милість Його з роду в рід на тих, що бояться Його.
|
|
51
|
51
|
|
сотвори́ держа́ву мы́шцею Своє́ю: расточи́ го́рдыя мы́слію се́рдца и́хъ:
|
Явив могутність руки Своєї, розсіяв гордовитих у помислах сердець їхніх;
|
|
52
|
52
|
|
низложи́ си́льныя со престо́лъ, и вознесе́ смире́нныя:
|
скинув сильних з престолів і підніс смиренних;
|
|
53
|
53
|
|
а́лчущыя испо́лни бла́гъ, и богатя́щыяся отпусти́ тщы́.
|
голодних сповнив благами, а тих, що багатіють, відпустив ні з чим.
|
|
54
|
54
|
|
Воспрія́тъ Ізра́иля о́трока Своєго́, помяну́ти ми́лости,
|
Прийняв Ізраїля, отрока Свого, спом’янувши милість,
|
|
55
|
55
|
|
я́коже глаго́ла ко отце́мъ на́шымъ, Авраа́му и сѣ́мени єго́ до вѣ́ка.
|
як говорив отцям нашим, Авраамові і нащадкам його до віку.
|
|
56
|
56
|
|
Пребы́сть же Маріа́мь съ не́ю я́ко три́ мѣ́сяцы и возврати́ся въ до́мъ Сво́й.
|
Пробула ж Марія з нею близько трьох місяців і повернулася в дім Свій.
|
|
57
|
57
|
|
Єлісаве́ти же испо́лнися вре́мя роди́ти є́й, и роди́ сы́на.
|
Єлисаветі ж настав час родити, і вона народила сина.
|
|
58
|
58
|
|
И слы́шаша о́крестъ живу́щіи и у́жики єя́, я́ко возвели́чилъ є́сть Госпо́дь ми́лость Свою́ съ не́ю: и ра́довахуся съ не́ю.
|
І почули сусіди й родичі її, що звеличив її Господь милістю Своєю, і радувалися з нею.
|
|
59
|
59
|
|
И бы́сть во осмы́й де́нь, пріидо́ша обрѣ́зати отроча́, и нарица́ху є́ и́менемъ отца́ єго́, Заха́рію.
|
І восьмого дня прийшли обрізати немовля, і хотіли назвати його ім’ям батька його — Захарією.
|
|
60
|
60
|
|
И отвѣща́вши ма́ти єго́ рече́: ни́, но да нарече́тся Іоа́ннъ.
|
На це мати його сказала: ні, хай буде названий Іоаном.
|
|
61
|
61
|
|
И рѣ́ша къ не́й, я́ко никто́же є́сть въ родствѣ́ твоє́мъ, и́же нарица́єтся и́менемъ тѣ́мъ.
|
І сказали їй: адже нікого нема в роді твоїм, хто звався б ім’ям тим.
|
|
62
|
62
|
|
И помава́ху отцу́ єго́, є́же ка́ко бы хотѣ́лъ нарещи́ є́.
|
І питали знаками в батька його, як би він хотів назвати його.
|
|
63
|
63
|
|
И испро́шь дщи́цу, написа́, глаго́ля: Іоа́ннъ бу́детъ и́мя єму́. И чудя́хуся вси́.
|
Попросивши дощечку, написав слова: Іоан буде ім’я йому. І дивувались усі.
|
|
64
|
64
|
|
Отверзо́шася же уста́ єго́ а́біє и язы́къ єго́, и глаго́лаше, благословя́ Бо́га.
|
І відразу відкрилися уста його і язик його, і він почав говорити, благословляючи Бога.
|
|
65
|
65
|
|
И бы́сть на всѣ́хъ стра́хъ живу́щихъ о́крестъ и́хъ: и во все́й странѣ́ Іуде́йстѣй повѣ́даєми бя́ху вси́ глаго́ли сі́и.
|
І був страх у всіх навколишніх жителів; і в усій країні Юдейській розповідалося про все це.
|
|
66
|
66
|
|
И положи́ша вси́ слы́шавшіи въ се́рдцѣ своє́мъ, глаго́люще: что́ у́бо отроча́ сіє́ бу́детъ? И рука́ Госпо́дня бѣ́ съ ни́мъ.
|
Усі, хто чув, поклали це в серці своїм і говорили: ким буде дитя це? І рука Господня була з ним.
|
|
67
|
67
|
|
И Заха́ріа оте́цъ єго́ испо́лнися Ду́ха Свя́та, и проро́чествова, глаго́ля:
|
І Захарія, батько його, сповнився Духа Святого і пророкував, кажучи:
|
|
68
|
68
|
|
благослове́нъ Госпо́дь Бо́гъ Ізра́илевъ, я́ко посѣти́ и сотвори́ избавле́ніє лю́демъ Свои́мъ:
|
благословен Господь Бог Ізраїлів, що відвідав народ Свій і створив визволення йому.
|
|
69
|
69
|
|
и воздви́же ро́гъ спасе́нія на́мъ, въ дому́ Дави́да о́трока Своєго́:
|
І підніс ріг спасіння нам у домі Давида, отрока Свого,
|
|
70
|
70
|
|
я́коже глаго́ла усты́ святы́хъ су́щихъ от вѣ́ка проро́къ Єго́,
|
як провістив устами святих пророків Своїх, що були від віку,
|
|
71
|
71
|
|
спасе́ніє от вра́гъ на́шихъ и изъ руки́ всѣ́хъ ненави́дящихъ на́съ:
|
що спасе нас від ворогів наших і від руки всіх, хто ненавидить нас;
|
|
72
|
72
|
|
сотвори́ти ми́лость со отцы́ на́шими и помяну́ти завѣ́тъ святы́й Сво́й,
|
сотворить милість батькам нашим і спом’яне святий завіт Свій —
|
|
73
|
73
|
|
кля́тву, є́юже кля́тся ко Авраа́му отцу́ на́шему, да́ти на́мъ,
|
дати нам клятву, якою клявся Він Авраамові, отцю нашому,
|
|
74
|
74
|
|
безъ стра́ха, изъ руки́ вра́гъ на́шихъ изба́вльшымся,
|
щоб ми, визволившись від рук ворогів наших,
|
|
75
|
75
|
|
служи́ти Єму́ преподо́біємъ и пра́вдою предъ Ни́мъ вся́ дни́ живота́ на́шего.
|
безбоязно служили Йому в святості й праведності перед Ним всі дні життя нашого.
|
|
76
|
76
|
|
И ты́, отроча́, проро́къ Вы́шняго нарече́шися: предъи́деши бо предъ лице́мъ Госпо́днимъ, угото́вати пути́ Єго́,
|
І ти, дитя, пророком Всевишнього наречешся, бо йтимеш перед лицем Господа, щоб приготувати путі Йому.
|
|
77
|
77
|
|
да́ти ра́зумъ спасе́нія лю́демъ Єго́, во оставле́ніє грѣ́хъ и́хъ,
|
Дати зрозуміти спасіння людям Його у відпущенні гріхів їхніх,
|
|
78
|
78
|
|
милосе́рдія ра́ди ми́лости Бо́га на́шего, въ ни́хже посѣти́лъ є́сть на́съ Восто́къ свы́ше,
|
з ласкавого милосердя Бога нашого, яким відвідав нас Схід* з неба,
|
|
79
|
79
|
|
просвѣти́ти во тмѣ́ и сѣ́ни сме́ртнѣй сѣдя́щыя, напра́вити но́ги на́шя на пу́ть ми́ренъ.
|
просвітити тих, що у темряві й тіні смертній сидять, спрямувати ноги наші на шлях миру.
|
|
80
|
80
|
|
Отроча́ же растя́ше и крѣпля́шеся ду́хомъ: и бѣ́ въ пусты́нехъ до дне́ явле́нія своєго́ ко Ізра́илю.
|
Дитя ж зростало і міцніло духом, і було у пустелях до дня явлення свого Ізраїлеві.
|
