Порівняти Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) з Біблія церковнослов'янською (unicode) - Глава 6

Порівняти:

⇄

1 2 3 4 5 6 7

Глава 6	Глава́ ѕ҃

1	1
Тим часом якийсь Єлеазар, шанований муж, зі священиків країни, який уже досяг старечого віку і прикрашений у житті своєму всякими чеснотами, запросив старців, які стояли навколо нього, приклика́ти святого Бога і молився так:	Є҆леаза́ръ же нѣ́кто мꙋ́жъ знамени́тый ѿ і҆ерє́й страны̀ тоѧ̀, въ ста́рости лѣ́тъ оу҆жѐ дости́гъ и҆ всѧ́кою добродѣ́телїю въ житїѝ оу҆кра́шенъ, ѡ҆́крестъ себє̀ оу҆стро́ивъ пресвѵ́теры призыва́ти ст҃а́го бг҃а, молѧ́шесѧ си́це:
2	2
«Царю всесильний, найвищий, Боже Вседержителю, що милостиво управляєш усім створінням! споглянь, Отче, на сíм’я Авраама, на дітей освяченого Якова, на народ святого наділу Твого, який подорожував у землі чужій і неправедно знищується.	цр҃ю̀ великодержа́вный, вы́шнїй, вседержи́телю бж҃е, и҆́же созда́нїе всѐ стро́ѧй въ щедро́тахъ, воззрѝ нн҃ѣ на сѣ́мѧ а҆враа́мле, на ѡ҆свѧще́ннагѡ і҆а́кѡва ча̑да, ча́сти свѧще́нныѧ люді́й твои́хъ, въ землѝ чꙋжде́й стра́нствꙋющихъ, непра́веднѡ погиба́ющихъ, ѻ҆́ч҃е!
3	3
Ти фараона, колишнього володаря Єгипту, який мав безліч колісниць, звеличувався беззаконною зухвалістю і зарозумілими промовами, погубив з гордим його військом, потопивши у морі, а роду ізраїльському явив світло милости.	ты̀ фараѡ́на пе́рвѣе є҆гѵ́птомъ си́мъ ѡ҆блада́ющаго, оу҆мно́женаго въ колесни́цахъ, возне́сшагосѧ беззако́нною де́рзостїю и҆ ѧ҆зы́комъ велерѣ́чивымъ, съ го́рдымъ во́инствомъ въ по́нтѣ погрꙋже́нныхъ погꙋби́лъ є҆сѝ, ро́дꙋ же і҆и҃левꙋ свѣ́тъ проѧви́лъ є҆сѝ млⷭ҇ти:
4	4
Ти жорстокого царя Ассирійського Сеннахирима, який марнославився незліченними військами, підкорив мечем усю землю і повстав на святе місто Твоє, який у гордості й зухвалості говорив хулу, скинув, явно показавши багатьом народам Твою силу.	ты̀ безчи́сленными си́лами возвели́чившагосѧ сеннахирі́ма тѧ́жкаго царѧ̀ а҆ссѷрі́йскаго, копїе́мъ подрꙋ́чнꙋ оу҆жѐ сотвори́вшаго всю̀ зе́млю и҆ возне́сшагосѧ на ст҃ы́й тво́й гра́дъ, хꙋ̑льнаѧ глаго́лющаго съ киче́нїемъ и҆ де́рзостїю, влⷣко, сокрꙋши́лъ є҆сѝ, и҆звѣ́стнꙋ показа́въ ꙗ҆зы́кѡмъ мнѡ́гимъ твою̀ держа́вꙋ:
5	5
Ти трьох отроків у Вавилоні, які добровільно віддали життя своє вогню, щоб не служити суєтним ідолам, зберіг неушкодженими до волосини, зросивши розпалену піч, а полум’я повернув на всіх ворогів.	ты̀ въ вавѷлѡ́нѣ трїе́хъ ѻ҆трокѡ́въ ѻ҆гню̀ дꙋ́шы самово́льнѣ преда́вшихъ, за є҆́же не слꙋжи́ти сквє́рнымъ, разжже́ннꙋю ѡ҆роси́въ пе́щь, и҆зба́вилъ є҆сѝ да́же до вла́са невреди́мыхъ, пла́мень на всѧ̑ посла́въ сопроти̑вныѧ:
6	6
Ти Даниїла, наклепами заздрости ввергнутого у рів на розшматування левам, вивів на світло неушкодженим; Ти, Отче, й Іону, коли він безнадійно томився у череві кита, що живе в глибині моря, неушкодженим показав усім його присним.	ты̀ данїи́ла ѡ҆болга́ньми зави́стными вве́ржена въ ро́въ на снѣде́нїе львѡ́мъ ѕвѣрє́мъ свирѣ̑пымъ, на свѣ́тъ и҆зве́лъ є҆сѝ здра́ва: и҆ і҆ѡ́нꙋ во чре́вѣ ки́та морска́гѡ та́ющаго неща́днѣ, всѣ̑мъ свои̑мъ невреди́ма показа́лъ є҆сѝ, ѻ҆́ч҃е!
7	7
І нині, Ти, що помщаєш за образи, многомилостивий, захиснику всіх, явися скоро сущим від роду Ізраїлевого, які терплять образи від мерзенних беззаконних язичників.	и҆ нн҃ѣ, ѡ҆би́дъ ненави́стниче, многомлⷭ҇тиве, всѣ́хъ покрови́телю, вско́рѣ ꙗ҆ви́сѧ сꙋ́щымъ ѿ ро́да і҆и҃лева, ѿ ꙗ҆зы̑къ же беззако́нныхъ ме́рзкихъ ѡ҆би̑димымъ:
8	8
Якщо ж життя наше у переселенні наповнилося нечестям, то, визволивши нас від руки ворогів, погуби нас, Господи, якою Тобі благоугодно, смертю,	а҆́ще же нече́стїемъ ѡ҆б̾ѧ́то є҆́сть въ преселе́нїи житїѐ на́ше, ты и҆зба́вивъ на́съ ѿ рꙋкꙋ̀ вра̑гъ си́хъ, ꙗ҆́коже произво́лиши, влⷣко, погꙋбѝ на́съ сме́ртїю,
9	9
нехай не славословлять марновіри суєтних ідолів за загибель улюблених Твоїх, говорячи: не визволив їх Бог їхній.	да не сꙋ́етными сꙋемꙋ́дреннїи похва́лѧтсѧ ѡ҆ погꙋбле́нїи возлю́бленныхъ твои́хъ, глаго́люще: нижѐ бг҃ъ и҆́хъ и҆зба́ви и҆̀хъ:
10	10
Ти ж, Вічний, що маєш усю силу і всяку владу, споглянь нині:	ты́ же всѧ́кꙋ си́лꙋ и҆ крѣ́пость и҆мѣ́ѧй всю̀, превѣ́чный, нн҃ѣ при́зри,
11	11
помилуй нас, через безумне насильство беззаконних, яких позбавляють життя подібно до зловмисників.	поми́лꙋй на́съ, ѡ҆би́дою беззако́нныхъ безслове́сною живота̀ лиша́емыхъ ѡ҆́бразомъ преда́телей,
12	12
Нехай устрашаться тепер язичники непереможної могутности Твоєї, Преславний, що володієш силою спасти рід Якова.	да оу҆дивѧ́тсѧ нн҃ѣ ꙗ҆зы́цы непобѣди́мѣй крѣ́пости твое́й, пречⷭ҇тне, и҆мѣ́ѧй си́лꙋ ѡ҆ спⷭ҇нїи ро́да і҆а́кѡвлѧ:
13	13
Благає Тебе вся безліч немовлят і батьки їхні зі сльозами: нехай буде явно всім язичникам, що з нами Ти, Господи, і не відвернув лиця Твого від нас;	мо́литъ тѧ̀ всѐ мно́жество младе́нцєвъ и҆ роди́телє и҆́хъ со слеза́ми: да пока́жетсѧ всѣ̑мъ ꙗ҆зы́кѡмъ, ꙗ҆́кѡ съ на́ми є҆сѝ, гдⷭ҇и, и҆ не ѿврати́лъ є҆сѝ лица̀ твоегѡ̀ ѿ на́съ:
14	14
вчини так, як сказав Ти, Господи, що й у землі ворогів їхніх Ти не знехтуєш їх».	но ꙗ҆́коже ре́клъ є҆сѝ, ꙗ҆́кѡ нижѐ въ землѝ врагѡ́въ свои́хъ сꙋ́щихъ презрѣ́лъ є҆сѝ и҆̀хъ, си́це совершѝ, гдⷭ҇и.
15	15
Тільки-но Єлеазар закінчив молитву, як цар зі звірами і з усім страшним військом прийшов на арену.	Є҆леаза́рꙋ же конча́ющꙋ оу҆жѐ моли́твꙋ сїю̀, ца́рь со ѕвѣрьмѝ и҆ все́ю си́лы го́рдостїю прибли́жисѧ ко і҆пподро́мꙋ.
16	16
Коли побачили його юдеї, здійняли гучне волання до неба, так що і прилеглі долини сповнилися луною, і збудили нестримне співстраждання в усьому війську.	Оу҆ви́дѣвше же і҆ꙋде́є, вельмѝ возопи́ша на нб҃о, ꙗ҆́кѡ и҆ прилежа̑щаѧ оу҆дѡ́лїѧ кꙋ́пнѡ съ ни́ми вопїю̑щаѧ неꙋдержи́мь пла́чь сотвори́ша всемꙋ̀ во́инствꙋ.
17	17
Тоді великославний Вседержитель і істинний Бог, явивши святе лице Своє, відкрив небесні врата, з яких зійшли два славних і страшних ангели, видимі усім, крім юдеїв.	Тогда̀ великосла́вный вседержи́тель и҆ и҆́стинный бг҃ъ, ꙗ҆ви́въ ст҃о́е своѐ лицѐ, ѿве́рзе двє́ри нбⷭ҇ныѧ, и҆з̾ ни́хже снидо́ста два̀ сла̑вна, стра̑шна ви́домъ а҆́гг҃ла ꙗ҆вле́ннѣ всѣ̑мъ кромѣ̀ і҆ꙋде́ѡвъ,
18	18
Вони стали навпроти війська, і сповнили ворогів сум’яттям і страхом і зв’язали непорушними путами; також і тіло царя охопив трепет, і роздратовану зухвалість його охопило забуття.	и҆ сопротивоста́ста, и҆ си́лꙋ сꙋпоста̑тъ и҆спо́лниста смѧте́нїѧ и҆ оу҆́жаса, и҆ неподви́жными пꙋ̑ты свѧза́ста: та́кожде и҆ тѣ́ло ца́рское тре́петно бы́сть, и҆ забве́нїе де́рзость є҆гѡ̀ тѧ́жкꙋю ѡ҆б̾ѧ̀.
19	19
Тоді слони обернулися на озброєні війська, що супроводжували їх, топтали їх і погубляли.	И҆ ѡ҆брати́шасѧ ѕвѣ́рїе на послѣ́дꙋющыѧ воѡрꙋжє́нныѧ си̑лы, и҆ попира́хꙋ и҆̀хъ и҆ погꙋблѧ́хꙋ.
20	20
Гнів царя перетворився на жалість і сльози про те, що перед тим він намагався виконати.	И҆ ѡ҆брати́сѧ гнѣ́въ ца́рскїй во оу҆миле́нїе и҆ сле́зы ѡ҆ пред̾ꙋгото́ванныхъ ѿ негѡ̀ мꙋче́нїихъ.
21	21
Бо, коли почув він крик юдеїв і побачив їх усіх, що схилилися на загибель, то, заплакавши, з гнівом погрожував друзям своїм і говорив:	Оу҆слы́шавъ бо во́пль и҆ ви́дѣвъ преклоне́нныхъ всѣ́хъ въ погꙋбле́нїе, прослези́всѧ со гнѣ́вомъ дрꙋгѡ́мъ преща́ше, глаго́лѧ:
22	22
ви зловживаєте владою, і перевершили за жорстокістю тиранів, і мене самого, вашого благодійника, намагаєтеся позбавити влади і життя, замишляючи таємно некорисне для царства.	вы ѕлѣ̀ ца́рство оу҆правлѧ́ете и҆ мꙋчи́телей превосхо́дите лю́тостїю, и҆ менѐ сама́го ва́шего благодѣ́телѧ тщите́сѧ ѿ вла́сти оу҆жѐ и҆ дꙋ́ха низложи́ти, та́йнѡ оу҆хищрѧ́юще неполє́знаѧ ца́рствꙋ:
23	23
Тих, які так вірно охороняли укріплення нашої країни, хто безумно зібрав сюди, виселивши кожного з дому?	кто̀ держа́вшихъ на́шѧ въ вѣ́рности страны̀ твєрды́ни, ѿ до́мꙋ ѿлꙋчи́въ, коего́ждо безслове́снѣ собра̀ сѣ́мѡ;
24	24
Тих, які здавна перевершували всі народи відданістю нам у всьому і часто терпіли найтяжчі гноблення від людей, хто піддав настільки незаслуженій ганьбі?	кто̀ си́хъ, и҆̀же и҆з̾ нача́ла благопрїѧ́тствомъ къ на́мъ по всемꙋ̀ превосхо́дѧтъ всѣ́хъ ꙗ҆зы́кѡвъ и҆ ѕлѣ́йшыѧ мно́жицею ѿ человѣ̑къ под̾ѧ́ша бѣды̑, си́це беззако́нными ѡ҆бложѝ оу҆́зами;
25	25
Розв’яжіть, розв’яжіть неправедні пута, відпустіть їх з миром у свої доми, випросивши прощення у тім, що раніше зроблено; звільніть синів небесного Вседержителя, живого Бога, Який від часів наших предків донині подавав безперервне благоденство і славу нашому царству.	рѣши́те, разрѣши́те непра́вєдныѧ оу҆́зы и҆ во своѧ̑ и҆̀хъ съ ми́ромъ посли́те, ѡ҆ преждесодѣ́ланныхъ примири́вшесѧ: разрѣши́те сы́ны вседержи́телѧ нбⷭ҇нагѡ бг҃а жива́гѡ, и҆́же ѿ на́шихъ прароди́телей да́же донн҃ѣ непреткнове́нно во сла́вѣ благостоѧ́нїе подае́тъ ве́щемъ на́шымъ.
26	26
Ось що сказав цар. У ту ж хвилину звільнені юдеї, врятувавшись від смерти, прославляли свого святого Спасителя Бога.	Ре́кшꙋ же оу҆́бѡ є҆мꙋ̀ сїѧ̑, і҆ꙋде́є вско́рѣ разрѣше́ни бы́вше благословлѧ́хꙋ, оу҆жѐ и҆збѣжа́вше сме́рти, ст҃а́го сп҃си́телѧ бг҃а своего̀.
27	27
Після того цар, повернувшись у місто і покликавши завідувача витратами, наказав упродовж семи днів давати юдеям вино та інше потрібне для бенкету, вирішивши, щоб вони на тому ж місці, на якому очікували своєї загибелі, у повних веселощах святкували своє спасіння.	Посе́мъ ца́рь во гра́дъ возврати́всѧ и҆ призва́въ над̾ росхѡ́ды старѣ́йшаго, повелѣ̀ даѧ́ти вїно̀ и҆ прѡ́чаѧ къ пирова́нїю потрє́бнаѧ і҆ꙋде́ѡмъ на дні́й се́дмь, сꙋди́въ и҆̀мъ та́можде во всѧ́цѣмъ весе́лїи де́нь спасе́нїѧ провожда́ти, въ не́мже мѣ́стѣ мнѣ́ша поги́бель прїѧ́ти.
28	28
Тоді вони, які були перед тим у нарузі і знаходилися біля пекла або краще сходили у пекло, замість гіркої і жалюгідної смерти влаштували бенкет спасіння і сповнені радости розділили для возлежання місце, приготоване їм на погибель і могилу.	Тогда̀ сі́и, и҆̀же пре́жде въ поноше́нїи и҆ бли́з̾ а҆́да бы́ша, па́че же въ него̀ соше́дшїи, вмѣ́стѡ го́рькїѧ и҆ плаче́вныѧ сме́рти, пи́ршество спасе́нїѧ соста́вивше, мѣ́сто оу҆гото́ванное и҆̀мъ ко паде́нїю и҆ гро́бꙋ, на возлєжа́нїѧ раздѣли́ша, и҆спо́лнени ра́дости.
29	29
Облишивши найжаліснішу пісню плачу, вони почали пісню батьків, прославляючи Спасителя Ізраїлевого і Чудотворця Бога, і відкинувши все засмучення і ридання, склали хори на знамення мирних веселощів.	И҆ ѡ҆ста́вивше рыда́нїѧ всеплаче́внꙋю пѣ́снь, воспрїѧ́ша пѣ́снь ѻ҆те́ческꙋю, хва́лѧще сп҃си́телѧ и҆ чꙋдодѣ́телѧ бг҃а: и҆ всѧ́кїй пла́чь и҆ стена́нїе ѿри́нꙋвше, ли́ки соста́виша во зна́менїе весе́лїѧ ми́рнагѡ.
30	30
Також і цар, скликавши з цієї нагоди багатолюдний бенкет, виявляв свою вдячність небу за славне, урочисто дароване їм спасіння.	Та́кожде и҆ ца́рь ѡ҆ си́хъ соста́вивъ пирова́нїе ве́лїе, безпреста́ннѡ на нб҃о и҆сповѣ́дашесѧ великолѣ́пнѣ ѡ҆ пресла́внѣмъ бы́вшемъ себѣ̀ спасе́нїи.
31	31
Ті ж, що прирікали їх на загибель і на їжу хижим птахам і з радістю робили їм перепис, тепер, охоплені соромом, застогнали, і зухвалість, що дихала вогнем, згасла з ганьбою.	Полага́вшїи же і҆ꙋде́євъ пре́жде въ поги́бель и҆ въ снѣ́дь пти́цамъ и҆ съ ра́достїю ѡ҆писа́вшїи, срамото́ю ѡ҆б̾ѧ́ти бы́вше стенѧ́хꙋ, ѻ҆гнедыха́телнѣй и҆́хъ де́рзости безче́стнѡ оу҆га́сшей.
32	32
А юдеї, як сказали ми, склавши згаданий хор, відправляли свято з радісними славослів’ями і псалмоспівами.	І҆ꙋде́є же, ꙗ҆́коже предреко́хомъ, соста́вивше предрѣче́нный ли́къ, со оу҆чрежде́нїемъ во и҆сповѣ́данїихъ весе́лыхъ и҆ ѱалмѣ́хъ провожда́хꙋ,
33	33
Вони зробили навіть громадську постанову, щоб у всякому поселенні їхньому в роди і роди радісно святкувати зазначені дні, не для пиття і пересичення, але в пам’ять спасіння, що було їм від Бога.	и҆ ѻ҆́бщїй ѡ҆предѣли́вше ѡ҆ си́хъ оу҆ста́въ, во всѧ́цѣмъ преселе́нїи свое́мъ въ ро́ды, є҆́же бы предречє́нныѧ дни̑ пра́здновати въ весе́лїи, не питїѧ̀ ра́ди и҆ ꙗ҆де́нїѧ, но сп҃се́нїѧ ра́ди бы́вшагѡ и҆̀мъ ѿ бг҃а.
34	34
Потім вони стали перед царем і просили відпустити їх у доми.	Прїидо́ша же ко царю̀ просѧ́ще ѿпꙋще́нїѧ во своѧ̑ си.
35	35
Перепис їх проходив з двадцять п’ятого дня місяця Пахона до четвертого дня місяця Епифа, протягом сорока днів; знищення їх призначалося від п’ятого дня місяця Епифа до сьомого, протягом трьох днів, у які славним чином явив Свою милість Владика всіх і спас їх усіх неушкоджено і цілком.	Ѡ҆пи́сани же бы́ша ѿ два́десѧть пѧ́тагѡ днѐ мцⷭ҇а пахѡ́на да́же до четве́ртагѡ днѐ мцⷭ҇а є҆пїфа̀, во дне́хъ четы́редесѧтихъ: соста́виша же и҆̀мъ поги́бель ѿ пѧ́тагѡ днѐ мцⷭ҇а є҆пїфа̀ да́же до седма́гѡ, въ трїе́хъ дне́хъ: въ ни́хже и҆ пресла́внѡ ꙗ҆ви́въ млⷭ҇ть свою̀ всеси́льный, и҆зба́ви и҆̀хъ безвре́дныхъ кꙋ́пнѡ.
36	36
Святкували вони, забезпечені усім від царя, до чотирнадцятого дня, в який вони і представили прохання про відпущення їх.	Пи́ршествоваша же всѣ́ми ѿ царѧ̀ снабдѣва́еми да́же до четвертагѡна́десѧть днѐ, въ ѻ҆́ньже и҆ проше́нїе сотвори́ша ѡ҆ ѿпꙋще́нїи свое́мъ.
37	37
Цар, призволивши їм, великодушно написав на їхню користь, за своїм підписом, таке послання до міських начальників:	Похвали́въ же и҆̀хъ ца́рь, написа̀ и҆̀мъ нижепи́санное посла́нїе ко страти́гѡмъ сꙋ́щымъ по градѡ́мъ, великодꙋ́шнѣ оу҆се́рдїе и҆мꙋ́щее.

← Глава 5

Глава 7 →

1 2 3 4 5 6 7

Категорії

Контакти

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Категорії

Контакти

Паперові видання

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Паперові видання

Старий Заповіт

Новий Заповіт