Порівняти Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) з Біблія церковнослов'янською (unicode) - Глава 5

Порівняти:

⇄

1 2 3 4 5 6 7

Глава 5	Глава́ є҃

1	1
Тоді цар, сповнений сильного гніву і незмінний у своїй ненависті, покликав Ермона, який завідував слонами, і наказав наступного дня всіх слонів, числом п’ятсот, нагодувати ладаном у якомога більшій кількості й удосталь напоїти цільним вином, і, коли вони розлютуються від даного їм достатньо питва, вивести їх на юдеїв, приречених зустріти смерть.	Тогда̀ (ца́рь) тѧ́жцѣ и҆спо́лненъ гнѣ́ва и҆ ꙗ҆́рости, весьма̀ непремѣ́ненъ, призва́въ є҆́рмѡна слонѡ́мъ нача́лника, повелѣ̀ во грѧдꙋ́щїй де́нь и҆з̾ѻби́лнѣ накорми́ти слоны̀ рꙋкоѧ́тьми лїва́нскими и҆ вїно́мъ мно́гимъ несмѣ́шенымъ всѣ́хъ напои́ти, и҆́хже бѣ̀ число́мъ пѧ́ть сѡ́тъ, и҆ разсверѣ́пѣвшихъ ѿ вїна̀ неща́днѡ да́ннагѡ повестѝ во срѣ́тенїе сме́рти і҆ꙋде́йскїѧ.
2	2
Давши такий наказ, він вирушив на бенкет, запросивши особливо тих зі своїх друзів і воїнів, які ворогували проти юдеїв; а Ермон, який начальствував над слонами, у точності виконав його повеління.	Сїѧ̑ же повелѣ́въ возврати́сѧ на пи́ршество, собра́въ наипа́че тѣ́хъ дрꙋгѡ́въ и҆ во́инѡвъ, и҆̀же ненави́дѧхꙋ і҆ꙋде́ѡвъ: а҆ слононача́лникъ є҆́рмѡнъ повелѣ́нное прили́чнѡ соверша́ше.
3	3
Призначені для цього служителі пішли увечері в’язати руки нещасним й інші вживали проти них застережні заходи, думаючи, що через ніч весь народ буде остаточно знищений.	Къ си̑мъ же слꙋзѝ въ ве́черъ и҆сходѧ́ще вѧза́хꙋ рꙋ́цѣ бѣ́дныхъ и҆ про́чꙋю оу҆хищрѧ́хꙋ ѡ҆ ни́хъ стра́жꙋ, мнѧ́ще, ꙗ҆́кѡ въ нощѝ прїи́мꙋтъ і҆ꙋде́є вкꙋ́пѣ коне́чнꙋю поги́бель.
4	4
Юдеї ж, які здавалися язичникам позбавленими всякого захисту, бо звідусюди вони були стиснені тяжкими путами, прикликали всемогутнього Господа, Який володарює над усякою владою, свого милосердого Бога і Отця, прикликали всі безперестанним воланням зі сльозами, благаючи відвернути від них нечестивий намір і спасти їх від приготованої їм смерти Своїм славним явленням.	І҆ꙋде́є же всѧ́кагѡ покро́ва лише́ни бы́ти непщꙋ́еми ꙗ҆зы́кѡмъ, ра́ди ѡ҆б̾е́мшїѧ и҆̀хъ ѿвсю́дꙋ во оу҆́захъ нꙋ́жды, вседержи́телѧ гдⷭ҇а и҆ всѧ́кою си́лою ѡ҆блада́ющаго млⷭ҇тиваго бг҃а своего̀ и҆ ѻ҆ц҃а̀ непреста́ннымъ во́племъ всѝ со слеза́ми призыва́хꙋ молѧ́щесѧ, да совѣ́тъ непра́ведный, и҆́же на ни́хъ, премѣни́тъ и҆ и҆зба́витъ и҆̀хъ ѿ сꙋ́щїѧ пред̾ нога́ма оу҆гото́ванныѧ сме́рти съ великолѣ́пнымъ ꙗ҆вле́нїемъ.
5	5
Старанне моління їхнє зійшло на небо. Ермон, напоївши неприборканих слонів, після споживання ними у великій кількості вина і ладану, вранці з’явився у палац донести про це царю.	Си́хъ оу҆́бѡ прилѣ́жнаѧ моли́тва взы́де на нб҃о: є҆́рмѡнъ же неꙋкроти́мыхъ слонѡ́въ напои́въ и҆спо́лненныхъ подаѧ́нїемъ мно́гагѡ вїна̀ и҆ лїва́номъ напита́въ, ра́нѡ во дво́ръ прїи́де ѡ҆ си́хъ возвѣсти́ти царю̀.
6	6
Але Бог послав цареві міцний сон, цей добрий дар, що від віку посилається Ним і вночі і вдень усім, кому Він хоче.	Ѿ вѣ́чнагѡ же вре́мене благо́е созда́нїе въ нощѝ и҆ во днѝ подава́емое ѿ бл҃годѣ́телствꙋющагѡ всѣ̑мъ, и҆̀мже а҆́ще са́мъ хо́щетъ, сна̀ ча́сть посла̀ царю̀.
7	7
Божим провидінням занурений у приємний і глибокий сон, він забув про свій беззаконний намір і зовсім обманувся у своєму неодмінному рішенні.	Сладча́йшимъ же и҆ глꙋбо́кимъ ѡ҆держи́мь бѣ̀ дѣ́йствїемъ влⷣки, ѡ҆ беззако́ннѣмъ оу҆́бѡ предложе́нїи мно́гѡ прельсти́сѧ, въ непрело́жнѣмъ же совѣ́тѣ ѕѣ́лнѣ ѡ҆больще́нъ бы́сть.
8	8
Юдеї ж, позбавившись призначеної години, прославляли святого Бога свого і знову благали Благопримирителя показати гордим язичникам силу всемогутньої правиці Своєї.	І҆ꙋде́є же предназна́менованнагѡ часа̀ и҆збѣжа́вше, ст҃а́го бг҃а своего̀ восхвалѧ́хꙋ, и҆ па́ки молѧ́хꙋ бл҃гопримири́телнаго, да пока́жетъ великомо́щныѧ своеѧ̀ рꙋкѝ держа́вꙋ ꙗ҆зы́кѡмъ прегѡ́рдымъ.
9	9
Коли минула вже половина десятої години, служитель, якому доручені були запрошення, бачачи, що запрошені вже зібралися, увійшов до царя будити його. Насилу розбудивши його, він оголосив, що час бенкету минає, і дав звіт у своєму дорученні. Повіривши йому і вирушивши пити, цар наказав тим, що прийшли на бенкет, возлягти прямо навпроти себе.	Преполовлѧ́ющꙋсѧ же оу҆жѐ а҆́ки десѧ́томꙋ часꙋ̀, и҆́же ко зва́нїю оу҆чине́нный, ви́дѧ зва́нныхъ собра́вшихсѧ, прише́дъ ко царю̀ толкнꙋ̀, и҆ є҆два̀ возбꙋди́въ є҆го̀, показа̀ пи́ра вре́мѧ преходѧ́щее оу҆жѐ, ѡ҆ си́хъ сло́во предложи́въ: є҆́же ца́рь (въ себѣ̀) размы́сливъ и҆ ѡ҆бра́щьсѧ на пи́ръ, повелѣ̀ прише́дшымъ на пи́ръ комꙋ́ждо проти́вꙋ себє̀ возлещѝ.
10	10
Коли це було виконано, він заохочував тих, що зібралися на бенкет, проводити теперішню частину бенкету в цілковитих веселощах.	Є҆гда́ же бы́сть сїѐ, поѡщрѧ́ше въ пирова́нїе вда́вшихсѧ, дабы̀ настоѧ́щꙋю пи́ршества ча́сть попремно́гꙋ пра́зднꙋюще въ весе́лїи препроводи́ли.
11	11
Під час тривалої бесіди, цар, покликавши Ермона, суворо і грізно запитував, з якої причини юдеї допущені пережити нинішній день?	Мно́зѣй же бесѣ́дѣ бы́вшей, ца́рь є҆́рмѡна призва́въ, съ го́рькимъ преще́нїемъ вопроша́ше, ко́еѧ ра́ди вины̀ ѡ҆ста́влени і҆ꙋде́є въ се́й де́нь жи́ви бы́ти;
12	12
Той заявив, що ще вночі виконав доручене йому, і друзі царя підтвердили це. Тоді цар, у жорстокості лютий більше, ніж Фаларис, сказав, що вони повинні бути вдячні сьогоднішньому сну:	Ѻ҆́номꙋ же показа́вшꙋ, ꙗ҆́кѡ но́щїю повелѣ́нное въ коне́цъ приведѐ, ксемꙋ́ же и҆ дрꙋгѡ́мъ спослꙋ́шествовавшымъ семꙋ̀ бы́ти та́кѡ, свирѣ́пство лютѣ́йшо па́че фаларі́да и҆мѣ́ѧ, речѐ: дне́шнемꙋ снꙋ̀ благода́рство да и҆́мꙋтъ:
13	13
«А ти неодмінно на завтрашній день так само приготуй слонів на знищення беззаконних юдеїв».	ты́ же непрело́жнѣ во грѧдꙋ́щїй де́нь по пре́жнемꙋ оу҆гото́ви слоны̀ въ погꙋбле́нїе беззако́нныхъ і҆ꙋде́євъ.
14	14
Коли цар сказав це, всі присутні з задоволенням і радістю виявили йому своє схвалення, і розійшлися кожен у свій дім. Час ночі вжитий був не стільки на сон, скільки на винаходження усяких наруг над уявними злочинцями.	Сїѧ̑ же ре́кшꙋ царю̀, любе́знѣ всѝ съ ра́достїю присꙋ́тствꙋющїи кꙋ́пнѡ восхвали́вше, кі́йждо въ до́мъ сво́й ѿидо́ша: и҆ не та́кѡ на со́нъ и҆знꙋри́ша вре́мѧ нощно́е, ꙗ҆́кѡ на оу҆хищре́нїе всѧ́кихъ порꙋга́нїй мни̑мымъ ѡ҆каѧ̑ннымъ.
15	15
Рано-вранці, лиш тільки заспівав півень, Ермон вивів звірів, і став дратувати на широкому дворі. У місті юрби народу зібралися на жалісне видовище, з нетерпінням очікуючи світанку.	Є҆гда́ же а҆ле́ктѡръ возгласѝ оу҆́треннїй, и҆ ѕвѣ̑ри воѡрꙋжи́въ є҆́рмѡнъ на вели́цѣмъ дворѣ̀ поѡщрѧ́ше: во гра́дѣ же мно́жество наро́да собра́шасѧ на жа́лостное позо́рище, ѡ҆жида́юще оу҆́тра со тща́нїемъ.
16	16
Юдеї безперестанно, томлячись духом, творили молитву з многими сльозами і плачевними піснями, і, простягаючи руки до неба, благали найвеличнішого Бога знову послати їм швидку допомогу.	І҆ꙋде́є же безпреста́ннѡ ѿ дꙋшѝ стенѧ́ще, многосле́знꙋю моли́твꙋ съ плаче́вными пѣ́сньми (творѧ́хꙋ) простира́юще рꙋ́цѣ на не́бо, молѧ́хꙋ вели́каго бг҃а па́ки и҆̀мъ помощѝ вско́рѣ.
17	17
Не поширилися ще промені сонця, і цар ще приймав своїх друзів, як постав перед ним Ермон і запрошував на вихід, доповідаючи, що все готове, чого бажав цар.	Є҆ще́ же со́лнечнїи лꙋчи̑ не разсѣ́ѧшасѧ, и҆ царю̀ дрꙋгѡ́въ прїе́млющꙋ, є҆́рмѡнъ предста́въ зва́ше ко и҆схожде́нїю, показꙋ́ѧ превозжелѣ́нное царе́мъ гото́во бы́ти.
18	18
Вислухавши це і здивувавшись пропозиції незвичайного виходу, він зовсім про все забув, і запитував: що це за справа, яку він з таким поспіхом виконав? Було ж це дією Володаря над усім Бога, Який навів на розум його забуття про все, що він сам раніше придумав.	Ѻ҆́нъ же оу҆слы́шавъ и҆ оу҆жаснꙋ́всѧ ѡ҆ пребеззако́ннѣмъ и҆зше́ствїи, по всемꙋ̀ невѣ́дѣнїемъ ѡ҆держи́мь бы́въ вопроша́ше: что̀ дѣ́ло сїѐ, є҆́же вско́рѣ є҆мꙋ̀ совершѝ; Сїе́ же бѣ̀ дѣ́йствїе всѣ́ми влⷣчествꙋющагѡ бг҃а, и҆́же пред̾ꙋготѡ́ваннаѧ на і҆ꙋдє́и (мꙋчє́нїѧ) въ забве́нїе є҆мꙋ̀ вложѝ.
19	19
Ермон і всі друзі пояснювали, говорячи: царю! звірі і війська приготовані за твоїм настійним велінням.	Є҆́рмѡнъ же пока́зоваше и҆ всѝ дрꙋ́зи, ꙗ҆́кѡ ѕвѣ́рїе и҆ вѡ́и оу҆гото́вани сꙋ́ть, ѽ, царю̀! по твоемꙋ̀ понꙋжда́ющемꙋ повелѣ́нїю.
20	20
Він же сповнився сильного гніву за такі слова, — бо промислом Божим зруйновані були всі його замисли, — і, блискаючи очима, сказав з погрозою:	Ѻ҆́нъ же ѡ҆ рѣче́нныхъ и҆спо́лнисѧ тѧ́жкїѧ ꙗ҆́рости, ꙗ҆́кѡ ѡ҆ си́хъ про́мысломъ бж҃їимъ разори́сѧ всѐ є҆гѡ̀ оу҆мышле́нїе, воззрѣ́въ речѐ съ преще́нїемъ:
21	21
якби у тебе були батьки, або діти, то вони послужили б багатою їжею для диких звірів, замість безневинних юдеїв, які мені і предкам моїм зберігали незмінну і довершену вірність. Якби не прихильність моя до тебе за вихованням і не заслуги твої, то ти замість них був би позбавлений життя.	а҆́ще тебѣ̀ роди́телє бы́ли бы, и҆лѝ ча̑дъ роди́тєлницы, свирѣ̑пымъ и҆ ди̑вїимъ ѕвѣрє́мъ оу҆гото́вали бы и҆з̾ѻби́лнꙋю пи́щꙋ вмѣ́стѡ непови́нныхъ, мнѣ̀ и҆ прароди́телємъ мои̑мъ показа́вшихъ всецѣ́лꙋю тве́рдꙋю вѣ́рность и҆зрѧ́днѡ і҆ꙋде́євъ: то̀ а҆́ще не любвѐ ра́ди совоспита́телныѧ и҆ потре́бы, живота̀ вмѣ́стѡ си́хъ лише́нъ бы́лъ бы є҆сѝ.
22	22
Так зустрів Ермон несподівану і страшну погрозу, і змінився в погляді й лиці, а кожен із друзів вийшов з невдоволенням, і всіх тих, що зібралися, відпустили кожного на свою справу.	Си́це є҆́рмѡнъ неча́ѧнное и҆ пребѣ́дственное под̾ѧ̀ преще́нїе и҆ зра́комъ и҆ лице́мъ и҆змѣни́сѧ. И҆ кі́йждо ѿ дрꙋ́гѡвъ сѣ́тованїемъ ѡ҆держи́ми бы́вше, со́бранныхъ ѿпꙋсти́ша коего́ждо на своѐ дѣ́ло.
23	23
Коли юдеї почули про таку прихильність царя, то прославили Бога і Царя царів за допомогу, отриману від Нього.	І҆ꙋде́є же ꙗ҆̀же ѿ царѧ̀ оу҆слы́шавше, ꙗ҆вле́ннаго бг҃а (и҆ гдⷭ҇а) и҆ цр҃ѧ̀ царе́й хвалѧ́хꙋ, полꙋчи́вше сїю̀ по́мощь є҆гѡ̀.
24	24
Після таких рішень, цар знову влаштував бенкет, і запрошував віддатися веселощам. Покликавши ж Ермона, грізно сказав: скільки разів я повинен наказувати тобі, негідний, про одне й те саме? Озброй знову слонів на ранок для знищення юдеїв.	По си̑мъ же ѡ҆бы́чаємъ ца́рь па́ки соста́вивъ пи́ръ, молѧ́ше (дрꙋгѡ́въ) на весе́лїе премѣни́тисѧ. Є҆́рмѡна же призва́въ съ преще́нїемъ речѐ: ко́ль кра́ты потре́бно тебѣ̀ ѡ҆ то́мже повелѣва́ти, преѡкаѧ́нне! є҆щѐ и҆ нн҃ѣ воѡрꙋжѝ слоны̀ во оу҆́трїе на погꙋбле́нїе і҆ꙋде́йское.
25	25
Тоді родичі, що возлежали разом з ним, дивуючись непостійним його думкам, сказали: чи довго, царю, ти будеш спокушати нас як нерозумних, утретє повеліваючи знищити їх, і знову, коли дійде до справи, відміняєш і скасовуєш свої повеління?	Совозлежа́щїи же срѡ́дницы непостоѧ́нномꙋ є҆гѡ̀ смы́слꙋ дивѧ́щесѧ, произнесо́ша сїѧ̑: доко́лѣ, ѽ, царю̀, а҆́ки безслове́сныхъ на́съ и҆скꙋша́еши, повелѣва́ѧ оу҆жѐ тре́тїе си́хъ погꙋби́ти и҆ па́ки ѡ҆ ве́щехъ премѣ́ннѡ разрѣша́ѧ, ꙗ҆̀же тобо́ю повелѣ̑ннаѧ;
26	26
Від цього і місто від очікування перебуває у тривозі, наповнюється юрбами народу і часто піддається небезпеці розграбування.	и҆́хже ра́ди гра́дъ ѡ҆ ѡ҆жида́нїи стꙋжа́етъ, и҆ и҆спо́лнисѧ оу҆жѐ смѧте́нїѧ, и҆ бѣ́дствꙋетъ мно́жицею расхище́нъ бы́ти.
27	27
Після цього цар, зовсім, як Фаларис, сповнившись безрозсудства і вважаючи за ніщо душевні зміни, які відбувалися у ньому на користь юдеїв,	Ѿѻнꙋ́дꙋже ца́рь и҆спо́лнивсѧ безслове́сїѧ по всемꙋ̀, а҆́ки фаларі́дъ, и҆ бы̑вшаѧ ко призрѣ́нїю і҆ꙋде́йскꙋ въ себѣ̀ премѣнє́нїѧ дꙋшѝ ни во что̀ вмѣни́въ,
28	28
підтвердив найнечестивішою клятвою, і визначив негайно послати їх у пекло, покалічених ногами і ступнями звірів, потім почати похід на Юдею, незабаром спустошити її вогнем і мечем, і недоступний нам, — говорив він, — храм їхній спалити вогнем і зробити його назавжди порожнім для всіх, хто бажає приносити там жертви.	нечести́вѣйшею подтвердѝ клѧ́твою, ѡ҆предѣли́въ си́хъ оу҆́бѡ неѿло́жнѡ посла́ти во а҆́дъ нога́ми и҆ копы́ты ѕвѣ́рскими сокрꙋше́нныхъ, на і҆ꙋде́ю же поше́дъ съ во́инствомъ, ѻ҆гне́мъ и҆ копїе́мъ со земле́ю соравни́ти вско́рѣ, и҆ невхо́дный на́ми хра́мъ и҆́хъ ѻ҆гне́мъ сожещѝ а҆́бїе, и҆ соверша́ющихъ та́мѡ жє́ртвы пꙋ́стъ въ вѣ́чное вре́мѧ поста́вити.
29	29
Тоді друзі і родичі, дуже зраділі, розійшлися з довірою і розташували у місті в найзручніших місцях війська для варти.	Тогда̀ съ ра́достїю дрꙋ́зи и҆ срѡ́дницы ѿше́дше, съ вѣ́рою повелѣ́ша во́инѡмъ стрещѝ оу҆гѡ́днаѧ мѣста̀ гра́да.
30	30
А начальник над слонами, привівши звірів, можна сказати, у скажений стан запашним питтям вина, приправленого ладаном, озброїв їх страшними знаряддями, і рано-вранці, коли вже незліченні юрби прямували з міста на кінську арену, прийшов він у палац і нагадав цареві про те, що належало виконати.	Слононача́лникъ же ѕвѣ̑ри, а҆́ки бы рещѝ, въ состоѧ́нїе неи́стовое приве́дъ благово́нными питїѧ́ми вїна̀ съ лїва́номъ смѣ́шенагѡ, стра́шными ѻ҆рꙋ́дїѧми оу҆стро́єнныѧ, оу҆́трѡ ра́нѡ, гра́дꙋ оу҆жѐ мно́жествы безчи́сленными на мѣ́стѣ ко́нскагѡ риста́нїѧ напо́лненꙋ бы́вшꙋ, вше́дъ во дво́ръ на предлежа́шее поѡщрѧ́ше царѧ̀.
31	31
Цар же, сповнений сильного гніву, з нечестивим задумом, вийшов цілим походом зі звірами, бажаючи з жорстокости серця бачити власними очима жалюгідну і тяжку загибель згаданих людей.	Ца́рь же гнѣ́вомъ тѧ́жкимъ напо́лнивъ ѕлочести́вое се́рдце, все́ю си́лою со ѕвѣрьмѝ свирѣ́пыми и҆зы́де, хотѧ́щь неꙋкроти́мымъ се́рдцемъ и҆ зѣ́ницами ѻ҆че́съ ви́дѣти болѣ́зненнꙋю и҆ бѣ́дственнꙋю проназна́менованыхъ па́гꙋбꙋ.
32	32
Коли юдеї побачили пил, що піднімався від слонів, які виходили з воріт, і від озброєного війська, яке йшло слідом за ними, і також від безлічі народу, і почули виклики, що сильно лунали, то подумали, що настала остання хвилина їхнього життя і кінець їхнього найнещаснішого чекання.	Є҆гда́ же слоны̀ и҆схожда́хꙋ врата́ми, и҆ спослѣ́доваша и҆̀мъ во́ини воѡрꙋже́ннїи, и҆ ѿ мно́гихъ ше́ствїѧ пра́хъ оу҆ви́дѣвше и҆ тѧ́жка гла́са кли́чь оу҆слы́шавше і҆ꙋде́є, возмнѣ́вше себѣ̀ бы́ти послѣ́днїй коне́цъ живота̀ своегѡ̀ во мгнове́нїи,
33	33
Здійнявши плач і волання, вони цілували одне одного, обіймалися з рідними, кидаючись на шиї — батьки синам, а матері дочкам,	ѿ бѣ́днагѡ ча́ѧнїѧ во оу҆миле́нїе и҆ стена́нїе премѣни́вшесѧ, ѡ҆блобыза́хꙋ дрꙋ́гъ дрꙋ́га сплета́ющесѧ со срѡ́дники и҆ на вы̑и напа́дающе роди́телє ча́дѡмъ и҆ ма́тєри ю҆́нотамъ,
34	34
деякі ж тримали біля грудей новонароджених немовлят, що ссали останнє молоко.	и҆́ны же новорожде́нныхъ оу҆ сосцє́въ и҆мꙋ́щѧ младе́нцєвъ послѣ́днее ссꙋ́щихъ млеко̀:
35	35
Знаючи ж однак заступлення з неба, що раніше були їм, вони одностайно впали ниць, відірвавши від грудей немовлят,	ѻ҆ба́че воспомѧнꙋ́вше и҆ преждебы̑вшаѧ и҆̀мъ съ нб҃се защищє́нїѧ, є҆динодꙋ́шнѣ ни́цъ пове́ргше себѐ и҆ младе́нцы ѿлꙋчи́вше ѿ сосє́цъ, возопи́ша гла́сомъ ве́лїимъ ѕѣлѡ̀,
36	36
і голосно волали до Володаря над усякою владою, благаючи Його помилувати їх і явити допомогу їм, які стоять уже біля врат пекла.	всѧ́кїѧ си́лы ѡ҆блада́телѧ молѧ́ще, да оу҆ще́дритъ и҆̀хъ съ ꙗ҆вле́нїемъ, при вратѣ́хъ а҆́да оу҆жѐ стоѧ́щихъ.

← Глава 4

Глава 6 →

1 2 3 4 5 6 7

Категорії

Контакти

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт