Першу книгу я написав тобі, Феофіле, про все, що Ісус творив і чого вчив від початку

Пе́рвоє у́бо сло́во сотвори́хъ о всѣ́хъ, о, Ѳєо́філе, я́же нача́тъ Іису́съ твори́ти же и учи́ти

до того дня, коли Він вознісся, давши через Святого Духа повеління апостолам, яких Він обрав

да́же до дне́, въ о́ньже, заповѣ́давъ апо́столомъ Ду́хомъ Святы́мъ, и́хже избра́, вознесе́ся:

і перед якими після страждань Своїх являв Себе живим з багатьма вірними доказами, протягом сорока днів являючись їм і говорячи про Царство Боже.

предъ ни́миже и поста́ви Себе́ жи́ва по страда́ніи Своє́мъ во мно́зѣхъ и́стинныхъ зна́меніихъ, де́нми четы́редесятьми явля́яся и́мъ и глаго́ля я́же о Ца́рствіи Бо́жіи:

І, зібравши їх, Він звелів їм: «Не відлучайтесь із Єрусалима, а чекайте обіцяного від Отця, про що ви чули від Мене,

съ ни́миже и яды́й повелѣ́ и́мъ от Ієрусали́ма не отлуча́тися, но жда́ти обѣтова́нія О́тча, є́же слы́шасте от Мене́:

бо Іоан хрестив водою, а ви, через кілька днів після цього, будете охрещені Духом Святим».

я́ко Іоа́ннъ у́бо крести́лъ є́сть водо́ю, вы́ же и́мате крести́тися Ду́хомъ Святы́мъ не по мно́зѣхъ си́хъ дне́хъ.

Тому вони, зійшовшись, питали Його, кажучи: «Чи не в цей час, Господи, відновлюєш Ти царство Ізраїлеві?»

Они́ же у́бо соше́дшеся вопроша́ху Єго́, глаго́люще: Го́споди, а́ще въ лѣ́то сіє́ устроя́єши ца́рствіє Ізра́илево?

Він же сказав їм: «Не ваша справа знати часи й строки, які поклав Отець у Своїй владі,

Рече́ же къ ни́мъ: нѣ́сть ва́ше разумѣ́ти времена́ и лѣ́та, я́же Оте́цъ положи́ во Своє́й вла́сти:

але ви приймете силу, коли зійде на вас Дух Святий; і будете Моїми свідками в Єрусалимі та по всій Юдеї й Самарії та аж до краю землі».

но пріи́мете си́лу, наше́дшу Свято́му Ду́ху на вы́, и бу́дете Ми́ свидѣ́теліє во Ієрусали́мѣ же и во все́й Іуде́и и Самарі́и и да́же до послѣ́днихъ земли́.

Сказавши це, Він вознісся перед їхніми очима, і хмара взяла Його з очей їхніх.

И сія́ ре́къ, зря́щымъ и́мъ взя́тся, и о́блакъ подъя́тъ Єго́ от о́чію и́хъ.

І коли вони дивилися на небо, під час вознесіння Його, раптом перед ними стали два мужі в білому одязі

И єгда́ взира́юще бя́ху на не́бо, иду́щу Єму́, и се́, му́жа два́ ста́ста предъ ни́ми во оде́жди бѣлѣ́,

і сказали: «Мужі галилейські, чого ви стоїте і дивитеся на небо? Цей Ісус, Який вознісся від вас на небо, прийде так само, як ви бачили Його, коли Він сходив на небо».

я́же и реко́ста: му́жіє Галіле́йстіи, что́ стоите́ зря́ще на не́бо? Се́й Іису́съ, вознесы́йся от ва́съ на не́бо, та́кожде пріи́детъ, и́мже о́бразомъ ви́дѣсте Єго́ иду́ща на не́бо.

Тоді вони повернулися до Єрусалима з гори, що зветься Елеон і знаходиться поблизу Єрусалима, на відстані суботньої путі.

Тогда́ возврати́шася во Ієрусали́мъ от горы́ нарица́ємыя Єлео́нъ, я́же є́сть бли́зъ Ієрусали́ма, суббо́ты иму́щія пу́ть.

І, прийшовши, увійшли до світлиці, де й перебували: Петро та Яків, Іоан та Андрій, Филип та Фома, Варфоломій та Матфей, Яків Алфеїв та Симон Зилот, і Іуда, Яковів.

И єгда́ внидо́ша, взыдо́ша на го́рницу, идѣ́же бя́ху пребыва́юще, Пе́тръ же и Іа́ковъ, и Іоа́ннъ и Андре́й, Філі́ппъ и Ѳома́, Варѳоломе́й и Матѳє́й, Іа́ковъ Алфе́овъ и Сі́монъ Зило́тъ и Іу́да Іа́ковль:

Усі вони однодушно перебували у молитві й благанні, з деякими жінками і Марією, Матір’ю Ісуса, та з братами Його.

сі́и вси́ бя́ху терпя́ще єдиноду́шно въ моли́твѣ и моле́ніи, съ жена́ми и Марі́єю Ма́терію Іису́совою и съ бра́тією Єго́.

У ті дні Петро, ставши посеред учеників,

И во дни́ ты́я воста́въ Пе́тръ посредѣ́ учени́къ, рече́,

сказав [зібралося ж близько ста двадцяти чоловік]: «Мужі-браття! Належало статися тому, що у Писанні провістив Дух Святий устами Давидовими про Іуду, колишнього вождя тих, що взяли Ісуса;

бѣ́ же име́нъ наро́да вку́пѣ я́ко сто́ и два́десять: му́жіє бра́тіє, подоба́ше сконча́тися Писа́нію сему́, є́же предрече́ Ду́хъ Святы́й усты́ Дави́довыми о Іу́дѣ, бы́вшемъ вожди́ є́мшымъ Іису́са:

він був зарахований до нас і одержав жереб служіння цього;

я́ко причте́нъ бѣ́ съ на́ми и прія́лъ бя́ше жре́бій слу́жбы сея́:

але придбав землю неправедною мздою і, коли звалився додолу, розпалося черево його і випали всі нутрощі його;

се́й у́бо стяжа́ село́ от мзды́ непра́ведныя, и ни́цъ бы́въ просѣ́деся посредѣ́, и излія́ся вся́ утро́ба єго́:

і це стало відомо всім жителям Єрусалима, тому й земля та названа їхньою мовою «Акелдама́», тобто «Земля крови».

и разу́мно бы́сть всѣ́мъ живу́щымъ во Ієрусали́мѣ, я́ко нарещи́ся селу́ тому́ свои́мъ и́хъ язы́комъ Акелдама́, є́же є́сть село́ кро́ве:

У книзі ж Псалмів написано: «Нехай опустіє двір його, і нехай не буде пожильця у ньому; і гідність його нехай прийме інший».

пи́шется бо въ кни́зѣ Псало́мстѣй: да бу́детъ дво́ръ єго́ пу́стъ, и да не бу́детъ живу́щаго въ не́мъ, и єпі́скопство єго́ да пріи́метъ и́нъ:

Отже, треба, щоб один із тих, котрі були з нами увесь час, коли перебував і ходив із нами Господь Ісус,

подоба́єтъ у́бо от сходи́вшихся съ на́ми муже́й во вся́ко лѣ́то, въ не́же вни́де и изы́де въ на́съ Госпо́дь Іису́съ,

починаючи від хрещення Іоанового до того дня, коли Він вознісся від нас, був разом з нами свідком воскресіння Його».

наче́нъ от креще́нія Іоа́ннова да́же до дне́, въ о́ньже вознесе́ся [на не́бо] от на́съ, свидѣ́телю воскресе́нія Єго́ бы́ти съ на́ми єди́ному от си́хъ.

І поставили двох: Йосифа, званого Варсавою, якого прозвали Юстом, та Матфея.

И поста́виша два́, Іо́сифа нарица́ємаго Варса́ву, и́же нарече́нъ бы́сть Іу́стъ, и Матѳі́а,

І, помолившись, сказали: «Ти, Господи, Серцезнавче всіх, покажи з цих двох одного, якого Ти обрав

и помоли́вшеся рѣ́ша: Ты́, Го́споди, Сердцевѣ́дче всѣ́хъ, покажи́, єго́же избра́лъ єси́ от сею́ двою́ єди́наго,

прийняти жереб цього служіння і апостольства, від якого відпав Іуда, щоб іти у своє місце».

прія́ти жре́бій служе́нія сего́ и апо́столства, изъ него́же испаде́ Іу́да, ити́ въ мѣ́сто своє́.

І кинули про них жереб, і впав жереб на Матфея, і зарахували його до одинадцятьох апостолів.

И да́ша жре́бія и́ма, и паде́ жре́бій на Матѳі́а, и причте́нъ бы́сть ко єдинона́десяти апо́столомъ.

Коли настав день П’ятдесятниці, усі вони були однодушно вкупі.

И єгда́ скончава́шася дні́є Пятьдеся́тницы, бѣ́ша вси́ апо́столи єдиноду́шно вку́пѣ.

І раптом зчинився шум з неба, ніби від сильного вітру, і наповнив увесь дім, де вони перебували.

И бы́сть внеза́пу съ небесе́ шу́мъ, я́ко носи́му дыха́нію бу́рну, и испо́лни ве́сь до́мъ, идѣ́же бя́ху сѣдя́ще:

І з’явились їм розділені язики, мов вогненні, і спочили по одному на кожному з них.

и яви́шася и́мъ раздѣле́ни язы́цы я́ко о́гненни, сѣ́де же на єди́нѣмъ ко́ємждо и́хъ.

І сповнилися всі Духа Святого, і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм провіщати.

И испо́лнишася вси́ Ду́ха Свя́та и нача́ша глаго́лати ины́ми язы́ки, я́коже Ду́хъ дая́ше и́мъ провѣщава́ти.

У Єрусалимі ж перебували юдеї, люди побожні, з усякого народу під небесами.

Бя́ху же во Ієрусали́мѣ живу́щіи Іуде́є, му́жіє благоговѣ́йніи, от всего́ язы́ка, и́же подъ небесе́мъ.

Коли зчинився цей шум, зібрався народ і схвилювався; бо кожний чув, що вони говорять його мовою.

Бы́вшу же гла́су сему́, сни́деся наро́дъ и смяте́ся, я́ко слы́шаху єди́нъ кі́йждо и́хъ свои́мъ язы́комъ глаго́лющихъ и́хъ.

І всі були вражені і дивувалися, кажучи один до одного: «Чи не всі ці, які говорять, галілеяни?

Дивля́хуся же вси́ и чудя́хуся, глаго́люще дру́гъ ко дру́гу: не се́ ли, вси́ сі́и су́ть глаго́лющіи Галіле́ане?

Як же ми чуємо кожен свою рідну мову, в якій народилися.

и ка́ко мы́ слы́шимъ кі́йждо сво́й язы́къ на́шъ, въ не́мже роди́хомся,

Парфяни, і мідяни, і еламіти, і жителі Месопотамії, Юдеї і Каппадокії, Понту та Асії,

Па́рѳяне и Ми́дяне и Єламі́те, и живу́щіи въ Месопота́міи, во Іуде́и же и Каппадокі́и, въ По́нтѣ и во Асі́и,

Фригії і Памфілії, Єгипту і країв Лівії, прилеглих до Киринеї, і захожі з Риму, юдеї та прозеліти^*,

во Фригі́и же и Памфилі́и, во Єги́птѣ и страна́хъ Ліви́и, я́же при Кирині́и, и приходя́щіи Ри́мляне, Іуде́є же и прише́лцы,

критяни й аравитяни, чуємо, що вони говорять нашими мовами про великі діла Божі?»

Кри́тяне и Ара́вляне, слы́шимъ глаго́лющихъ и́хъ на́шими язы́ки вели́чія Бо́жія?

І дивувалися всі і, не розуміючи, казали один одному: «Що це значить?»

Ужаса́хуся же вси́ и недоумѣва́хуся, дру́гъ ко дру́гу глаго́люще: что́ у́бо хо́щетъ сіє́ бы́ти?

А інші, глузуючи, говорили: «Вони напилися вина».

Ині́и же руга́ющеся глаго́лаху, я́ко віно́мъ испо́лнени су́ть.

Петро ж, ставши з одинадцятьма, підвищив голос свій і промовив до них: «Мужі юдейські і всі жителі Єрусалима! Нехай це буде відомо вам, і вислухайте слова мої:

Ста́въ же Пе́тръ со єдинона́десятьми, воздви́же гла́съ сво́й и рече́ и́мъ: му́жіє Іуде́йстіи и живу́щіи во Ієрусали́мѣ вси́, сіє́ ва́мъ разу́мно да бу́детъ, и внуши́те глаго́лы моя́:

вони не п’яні, як ви думаєте, бо зараз третя година дня;

не бо́, я́коже вы́ непщу́єте, сі́и пія́ни су́ть, є́сть бо ча́съ тре́тій дне́:

але це те, що провіщав пророк Іоїль:

но сіє́ є́сть рѣче́нноє проро́комъ Іои́лемъ:

«І буде в останні дні, говорить Господь, — виллю Я від Духа Мого на всяку плоть; і будуть пророкувати сини ваші й дочки ваші, і юнаки ваші видіння бачитимуть, і старці ваші сновидіннями наставлені будуть.

и бу́детъ въ послѣ́днія дни́, глаго́летъ Госпо́дь, излію́ от Ду́ха Моєго́ на вся́ку пло́ть, и прореку́тъ сы́нове ва́ши и дще́ри ва́шя, и ю́ноши ва́ши видѣ́нія у́зрятъ, и ста́рцы ва́ши со́нія ви́дятъ:

І на рабів Моїх і на рабинь Моїх у ті дні виллю від Духа Мого, і будуть пророкувати.

и́бо на рабы́ Моя́ и на рабы́ни Моя́ во дни́ о́ны излію́ от Ду́ха Моєго́, и прореку́тъ:

І покажу чудеса вгорі на небі і знамення внизу на землі, кров і вогонь і куріння диму.

и да́мъ чудеса́ на небеси́ горѣ́ и зна́менія на земли́ ни́зу, кро́вь и о́гнь и куре́ніє ды́ма:

Сонце перетвориться на темряву і місяць на кров, перш ніж прийде день Господній, великий і славний.

со́лнце преложи́тся во тму́, и луна́ въ кро́вь, пре́жде да́же не пріити́ дню́ Госпо́дню вели́кому и просвѣще́нному:

І буде: усякий, хто прикличе ім’я Господнє, спасеться».

и бу́детъ, вся́къ, и́же а́ще призове́тъ и́мя Госпо́дне, спасе́тся.

Мужі ізраїльські! Вислухайте слова ці: Ісуса Назорея, Мужа, засвідченого вам від Бога силами й чудесами і знаменнями, які Бог створив через Нього серед вас, як і самі знаєте,

Му́жіє Ізра́илстіи, послу́шайте слове́съ си́хъ: Іису́са Назоре́а, Му́жа от Бо́га извѣ́ствованна въ ва́съ си́лами и чудесы́ и зна́меніи, я́же сотвори́ Тѣ́мъ Бо́гъ посредѣ́ ва́съ, я́коже и са́ми вѣ́сте,

Його [Ісуса] визначеного радою і передбаченням Божим виданого, ви взяли і, пригвоздивши руками беззаконних, убили;

Сего́ нарекова́ннымъ совѣ́томъ и проразумѣ́ніємъ Бо́жіимъ пре́дана пріє́мше, рука́ми беззако́нныхъ пригво́ждше уби́сте:

але Бог воскресив Його, розірвавши пута смерти: тому що їй неможливо було втримати Його.

Єго́же Бо́гъ воскреси́, разрѣши́въ болѣ́зни сме́ртныя, я́коже не бя́ше мо́щно держи́му бы́ти Єму́ от нея́.

Бо Давид говорить про Нього: «Я бачив Господа перед собою завжди, бо Він праворуч мене, щоб я не похитнувся.

Дави́дъ бо глаго́летъ о Не́мъ: предзрѣ́хъ Го́спода предо мно́ю вы́ну, я́ко о десну́ю мене́ є́сть, да не подви́жуся:

Від того зраділо серце моє і звеселився язик мій; навіть і плоть моя спочине в упованні,

сего́ ра́ди возвесели́ся се́рдце моє́, и возра́довася язы́къ мо́й: єще́ же и пло́ть моя́ всели́тся на упова́ніи,

бо Ти не залишиш душі моєї в пеклі і не даси святому Твоєму побачити тління.

я́ко не оста́виши души́ моєя́ во а́дѣ, ниже́ да́си преподо́бному Твоєму́ ви́дѣти истлѣ́нія:

Ти дав мені пізнати путь життя; Ти сповниш мене радістю перед лицем Твоїм».

сказа́лъ ми́ єси́ пути́ живота́: испо́лниши мя́ весе́лія съ лице́мъ Твои́мъ.

Мужі-браття, нехай буде дозволено з дерзновенням сказати вам про праотця Давида, що він і помер і був похований, і гріб його у нас до цього дня.

Му́жіє бра́тіє, досто́итъ рещи́ съ дерзнове́ніємъ къ ва́мъ о патріа́рсѣ Дави́дѣ, я́ко и у́мре и погребе́нъ бы́сть, и гро́бъ єго́ є́сть въ на́съ да́же до дне́ сего́:

Будучи ж пророком і знаючи, що Бог з клятвою обіцяв йому від плоду стегон його воздвигнути Христа у плоті й посадити на престолі його,

проро́къ у́бо сы́й и вѣ́дый, я́ко кля́твою кля́тся єму́ Бо́гъ от плода́ чре́слъ єго́ по пло́ти воздви́гнути Христа́ и посади́ти Єго́ на престо́лѣ єго́,

він, передбачивши, сказав про воскресіння Христове, що не залишиться душа Його у пеклі, і плоть Його не побачить тління.

предви́дѣвъ глаго́ла о воскресе́ніи Христо́вѣ, я́ко не оста́вися душа́ Єго́ во а́дѣ, ни пло́ть Єго́ ви́дѣ истлѣ́нія.

Цього Ісуса Бог воскресив, чого всі ми свідки.

Сего́ Іису́са воскреси́ Бо́гъ, єму́же вси́ мы́ єсмы́ свидѣ́теліє.

Отже, Він, будучи вознесений десницею Божою і прийнявши від Отця обітницю Святого Духа, дарував те, що ви нині бачите і чуєте.

Десни́цею у́бо Бо́жією вознесе́ся, и обѣтова́ніє Свята́го Ду́ха пріє́мь от Отца́, излія́ сіє́, є́же вы́ ны́нѣ ви́дите и слы́шите.

Бо Давид не зійшов на небеса; але сам говорить: «Сказав Господь Господеві моєму: сиди праворуч Мене,

Не бо́ Дави́дъ взы́де на небеса́, глаго́летъ бо са́мъ: рече́ Госпо́дь Го́сподеви моєму́: сѣди́ о десну́ю Мене́,

доки покладу ворогів Твоїх до підніжжя ніг Твоїх».

до́ндеже положу́ враги́ Твоя́ подно́жіє но́гъ Твои́хъ.

Отже, твердо знай, весь дім Ізраїлів, що Бог учинив Господом і Христом цього Ісуса, Якого ви розп’яли».

Тве́рдо у́бо да разумѣ́єтъ ве́сь до́мъ Ізра́илевъ, я́ко и Го́спода и Христа́ єго́ Бо́гъ сотвори́лъ є́сть, Сего́ Іису́са, Єго́же вы́ распя́сте.

Почувши це, вони зворушилися серцем і сказали Петрові та іншим апостолам: «Що нам робити, мужі-браття?»

Слы́шавше же умили́шася се́рдцемъ и рѣ́ша къ Петру́ и про́чымъ апо́столомъ: что́ сотвори́мъ, му́жіє бра́тіє?

Петро ж сказав їм: «Покайтеся, і нехай охреститься кожен із вас в ім’я Ісуса Христа на відпущення гріхів; і приймете дар Святого Духа,

Пе́тръ же рече́ къ ни́мъ: пока́йтеся, и да крести́тся кі́йждо ва́съ во и́мя Іису́са Христа́ во оставле́ніє грѣхо́въ: и пріи́мете да́ръ Свята́го Ду́ха:

бо вам належить обітниця, і дітям вашим, і всім дальнім, кого тільки покличе Господь Бог наш.

ва́мъ бо є́сть обѣтова́ніє и ча́домъ ва́шымъ и всѣ́мъ да́льнимъ, єли́ки а́ще призове́тъ Госпо́дь Бо́гъ на́шъ.

І іншими багатьма словами він свідчив і умовляв, кажучи: «Спасайтеся від роду цього лукавого».

И ины́ми словесы́ мно́жайшими засвидѣ́телствоваше и моля́ше я́, глаго́ля: спаси́теся от ро́да стропти́ваго сего́.

Отже, ті, які охоче прийняли слово його, охрестилися; і приєдналося того дня близько трьох тисяч душ.

И́же у́бо любе́зно прія́ша сло́во єго́, крести́шася: и приложи́шася въ де́нь то́й ду́шъ я́ко три́ ты́сящы:

Вони ж постійно перебували в ученні апостолів, і в єднанні та переломленні хліба, і в молитвах.

бя́ху же терпя́ще во уче́ніи апо́столъ и во обще́ніи и въ преломле́ніи хлѣ́ба и въ моли́твахъ.

Був же у кожній душі страх; і багато чудес і знамень сталося через апостолів у Єрусалимі.

Бы́сть же на вся́кой души́ стра́хъ: мно́га бо чудеса́ и зна́менія апо́столы бы́ша во Ієрусали́мѣ.

Усі ж віруючі були разом і мали все спільне.

Стра́хъ же ве́лій бя́ше на всѣ́хъ и́хъ. Вси́ же вѣ́ровавшіи бя́ху вку́пѣ и имя́ху вся́ о́бща:

І продавали майно і всяку власність, і ділили між усіма, зважаючи на потребу кожного.

и стяжа́нія и имѣ́нія продая́ху, и раздая́ху всѣ́мъ, єго́же а́ще кто́ тре́боваше:

І щодня однодушно перебували у храмі і, переломлюючи по домах хліб, приймали їжу в радості та простоті серця,

по вся́ же дни́ терпя́ще єдиноду́шно въ це́ркви и ломя́ще по домо́мъ хлѣ́бъ, пріима́ху пи́щу въ ра́дости и въ простотѣ́ се́рдца,

хвалячи Бога і перебуваючи в любові у всього народу. Господь же щодня залучав до Церкви тих, хто спасався.

хва́ляще Бо́га и иму́ще благода́ть у всѣ́хъ люді́й. Госпо́дь же прилага́ше по вся́ дни́ Це́ркви спаса́ющыяся.

Петро та Іоан о дев’ятій годині йшли разом до храму на молитву.

Вку́пѣ же Пе́тръ и Іоа́ннъ восхожда́ста во святи́лище на моли́тву въ ча́съ девя́тый.

І був там чоловік, кривий від утроби матері своєї, якого приносили й клали щодня перед дверима храму, що називалися Красними, просити милостині в тих, хто входив до храму.

И нѣ́кій му́жъ, хро́мъ от чре́ва ма́тере своєя́ сы́й, носи́мь быва́ше, єго́же полага́ху по вся́ дни́ предъ две́рьми церко́вными, реко́мыми Кра́сными, проси́ти ми́лостыни от входя́щихъ въ це́рковь:

Він, побачивши Петра та Іоана, що мали ввійти до храму, просив у них милостині.

и́же ви́дѣвъ Петра́ и Іоа́нна хотя́щыя вни́ти въ це́рковь, проша́ше ми́лостыни.

Петро з Іоаном, пильно вглянувшись у нього, сказали: «Глянь на нас».

воззрѣ́въ же Пе́тръ на́нь со Іоа́нномъ, рече́: воззри́ на ны́.

І він пильно дивився на них, сподіваючись що-небудь одержати від них.

О́нъ же прилѣжа́ше и́ма, мня́ нѣ́что от нею́ прія́ти.

Але Петро сказав: «Срібла й золота у мене нема; а що маю, те даю тобі: в ім’я Ісуса Христа Назорея встань і ходи».

Рече́ же Пе́тръ: сребра́ и зла́та нѣ́сть у мене́, но є́же и́мамъ, сіє́ ти́ даю́: во и́мя Іису́са Христа́ Назоре́а воста́ни и ходи́.

І, взявши його за праву руку, підвів; і одразу зміцніли його ступні й коліна,

И є́мь єго́ за десну́ю ру́ку воздви́же: а́біє же утверди́стѣся єго́ плеснѣ́ и гле́знѣ,

і‚ скочивши, він устав і почав ходити, і ввійшов із ними до храму; і ходив та скакав, хвалячи Бога.

и вскочи́въ ста́ и хожда́ше, и вни́де съ ни́ма въ це́рковь, ходя́ и скачя́ и хваля́ Бо́га.

І весь народ бачив, що він ходить і хвалить Бога;

И ви́дѣша єго́ вси́ лю́діє ходя́ща и хва́ляща Бо́га,

і пізнали його, що це був той, який сидів біля Красних дверей храму ради милостині; і сповнилися жаху й подиву з того, що сталося з ним.

зна́ху же єго́, я́ко се́й бя́ше, и́же ми́лостыни ра́ди сѣдя́ше при Кра́сныхъ две́рехъ церко́вныхъ: и испо́лнишася чу́да и у́жаса о приключи́вшемся єму́.

Оскільки зцілений кривий не відходив від Петра та Іоана, то весь народ, дивуючись, збігся до них у притвор, що називається Соломоновим.

Держа́щужеся исцѣлѣ́вшему хромо́му Петра́ и Іоа́нна, притеко́ша къ ни́ма вси́ лю́діє въ притво́ръ, нарица́ємый Соломо́новъ, ужа́сни.

Побачивши це, Петро сказав народові: «Мужі ізраїльські! Чого дивуєтесь цьому, або чого на нас так дивитесь; ніби ми своєю силою чи побожністю зробили те, що він ходить?

Ви́дѣвъ же Пе́тръ отвѣщава́ше къ лю́демъ: му́жіє Ізра́илтяне, что́ чудите́ся о се́мъ, или́ на ны́ что́ взира́єте, я́ко своє́ю ли си́лою или́ благоче́стіємъ сотвори́хомъ єго́ ходи́ти?

Бог Авраама та Ісаака і Якова, Бог отців наших‚ прославив Сина Свого Ісуса, Якого ви зрадили та від Якого ви відреклися перед Пилатом, коли він хотів звільнити Його.

Бо́гъ Авраа́мовъ и Ісаа́ковъ и Іа́ковль, Бо́гъ оте́цъ на́шихъ, просла́ви О́трока Своєго́ Іису́са, Єго́же вы́ преда́сте, и отверго́стеся Єго́ предъ лице́мъ Піла́товымъ, су́ждшу о́ному пусти́ти:

Але ви від Святого і Праведного відреклись і просили дарувати вам чоловіка-вбивцю,

вы́ же Свята́го и Пра́веднаго отверго́стеся, и испроси́сте му́жа убі́йцу да́ти ва́мъ,

а Начальника життя вбили. Його Бог воскресив із мертвих, чого ми свідки.

Нача́лника же жи́зни уби́сте: Єго́же Бо́гъ воскреси́ от ме́ртвыхъ, єму́же мы́ свидѣ́теліє єсмы́.

І, ради віри в ім’я Його, ім’я Його зміцнило цього, котрого ви бачите і знаєте, і віра, яка від Нього, дарувала йому це зцілення перед усіма вами.

И о вѣ́рѣ и́мене Єго́, сего́, єго́же ви́дите и зна́єте, утверди́ и́мя Єго́: и вѣ́ра, я́же Єго́ ра́ди, даде́ єму́ всю́ цѣ́лость сію́ предъ всѣ́ми ва́ми.

А втім, я знаю, браття, що ви, як і князі ваші, зробили це через невідання.

И ны́нѣ, бра́тіє, вѣ́мъ, я́ко по невѣ́дѣнію сіє́ сотвори́сте, я́коже и кня́зи ва́ши:

Бог же, як провістив устами всіх Своїх пророків постраждати Христу, так і зробив.

Бо́гъ же, я́же предвозвѣсти́ усты́ всѣ́хъ проро́къ Свои́хъ пострада́ти Христу́, испо́лни та́ко.

Отже, покайтеся і наверніться, щоб очистилися гріхи ваші,

Пока́йтеся у́бо и обрати́теся, да очи́ститеся от грѣ́хъ ва́шихъ,

щоб настали часи втіхи від лиця Господа, і нехай пошле Він провіщеного вам Ісуса Христа,

я́ко да пріи́дутъ времена́ прохла́дна от лица́ Госпо́дня, и по́слетъ пронарѣче́ннаго ва́мъ Христа́ Іису́са,

Якого небо повинно було прийняти до часів здійснення всього, про що говорив Бог устами всіх святих Своїх пророків від віку.

Єго́же подоба́єтъ небеси́ у́бо прія́ти да́же до лѣ́тъ устроє́нія всѣ́хъ, я́же глаго́ла Бо́гъ усты́ всѣ́хъ святы́хъ Свои́хъ проро́къ от вѣ́ка.

Мойсей сказав отцям: «Господь Бог ваш дасть вам із братів ваших Пророка, як мене; слухайте Його в усьому, що говоритиме вам;

Моисе́й у́бо ко отце́мъ рече́: я́ко Проро́ка ва́мъ воздви́гнетъ Госпо́дь Бо́гъ ва́шъ от бра́тіи ва́шея, я́ко мене́: Того́ послу́шайте по всему́, єли́ка а́ще рече́тъ къ ва́мъ:

і станеться, що всяка душа, яка не послухає Пророка того, винищиться з народу».

бу́детъ же, вся́ка душа́, я́же а́ще не послу́шаєтъ Проро́ка о́наго, потреби́тся от люді́й.

І всі пророки, від Самуїла і після нього, скільки їх не говорило, також провістили ці дні.

И вси́ же проро́цы от Самуи́ла и и́же по си́хъ, єли́цы глаго́лаша, та́кожде предвозвѣсти́ша дни́ сія́.

Ви сини пророків і завіту, що його заповідав Бог отцям вашим, кажучи Авраамові: «І в потомстві твоїм благословляться всі племена земні».

Вы́ єсте́ сы́нове проро́къ и завѣ́та, єго́же завѣща́ Бо́гъ ко отце́мъ ва́шымъ, глаго́ля ко Авраа́му: и о сѣ́мени твоє́мъ возблагословя́тся вся́ оте́чествія земна́я.

Бог, воскресивши Сина Свого Ісуса, до вас перших послав Його благословити вас, відвертаючи кожного від злих діл ваших».

Ва́мъ пе́рвѣє Бо́гъ, воздви́гій О́трока Своєго́ Іису́са, посла́ Єго́ благословя́ща ва́съ, во є́же отврати́тися ва́мъ кому́ждо от зло́бъ ва́шихъ.

Коли вони говорили до народу, до них приступили священики й начальники охорони храму і саддукеї,

Глаго́лющымъ же и́мъ къ лю́демъ, наидо́ша на ни́хъ свяще́нницы и воєво́да церко́вный и саддуке́є,

гніваючись на те, що вони навчають народ і проповідують в Ісусі воскресіння з мертвих;

жа́ляще си́, за є́же учи́ти и́мъ лю́ди и возвѣща́ти о Іису́сѣ воскресе́ніє ме́ртвыхъ:

і наклали на них руки, і віддали їх під варту до ранку; бо вже був вечір.

и возложи́ша на ни́хъ ру́ки и положи́ша и́хъ въ соблюде́ніє до у́трія: бѣ́ бо ве́черъ уже́.

Багато з тих, хто слухав слово, увірували; і число таких людей було близько п’яти тисяч.

Мно́зи же от слы́шавшихъ сло́во вѣ́роваша: и бы́сть число́ муже́й я́ко ты́сящъ пя́ть.

На другий день зібралися в Єрусалим начальники їхні, і старійшини та книжники,

Бы́сть же нау́тріє собра́тися князе́мъ и́хъ и ста́рцемъ и кни́жникомъ во Ієрусали́мъ,

і первосвященик Анна, і Каяфа, і Іоан, і Олександр та інші з роду первосвященицького;

и А́ннѣ архієре́ю и Каіа́фѣ и Іоа́нну и Алекса́ндру, и єли́цы бѣ́ша от ро́да архієре́йска:

поставивши їх посередині, питали: «Якою силою або яким іменем ви зробили це?»

и поста́вльше и́хъ посредѣ́, вопроша́ху: ко́єю си́лою или́ ко́имъ и́менемъ сотвори́сте сіє́ вы́?

Тоді Петро, сповнившись Духа Святого, сказав їм: «Начальники народу і старійшини ізраїльські!

Тогда́ Пе́тръ, испо́лнився Ду́ха Свя́та, рече́ къ ни́мъ: кня́зи лю́дстіи и ста́рцы Ізра́илевы,

Якщо від нас сьогодні вимагають відповіді за благодіяння немічному чоловікові, як він зцілився,

а́ще мы́ дне́сь истязу́єми єсмы́ о благодѣя́ніи человѣ́ка не́мощна, о чесо́мъ се́й спасе́ся,

то нехай буде відомо всім вам і всьому народові ізраїльському, що іменем Ісуса Христа Назорея, Якого ви розп’яли і Якого Бог воскресив із мертвих, Ним поставлений він перед вами здоровий.

разу́мно бу́ди всѣ́мъ ва́мъ и всѣ́мъ лю́демъ Ізра́илевымъ, я́ко во и́мя Іису́са Христа́ Назоре́а, Єго́же вы́ распя́сте, Єго́же Бо́гъ воскреси́ от ме́ртвыхъ, о Се́мъ се́й стои́тъ предъ ва́ми здра́въ:

Він є камінь, занедбаний вами, будівничими, Який став наріжним каменем, і нема ні в кому іншому спасіння,

Се́й є́сть ка́мень укоре́ный от ва́съ зи́ждущихъ, бы́вый во главу́ у́гла, и нѣ́сть ни о єди́нѣмъ же инѣ́мъ спасе́нія:

бо немає іншого імені під небом, даного людям, яким належало б спастися нам».

нѣ́сть бо ино́го и́мене подъ небесе́мъ, да́ннаго въ человѣ́цѣхъ, о не́мже подоба́єтъ спасти́ся на́мъ.

Побачивши сміливість Петра та Іоана й примітивши, що вони люди некнижні й прості, [вони] дивувались, а разом з тим упізнавали їх, що вони були з Ісусом;

Ви́дяще же Петро́во дерзнове́ніє и Іоа́нново и разумѣ́вше, я́ко человѣ́ка некни́жна єста́ и про́ста, дивля́хуся, зна́ху же и́хъ, я́ко со Іису́сомъ бѣ́ста:

а побачивши зціленого чоловіка, який стояв з ними, нічого не могли сказати проти.

ви́дяще же исцѣлѣ́вшаго человѣ́ка съ ни́ма стоя́ща, ничто́же имя́ху проти́ву рещи́.

І, наказавши їм вийти геть із синедріону, міркували між собою,

Повелѣ́вше же и́ма во́нъ изъ со́нмища изы́ти, стяза́хуся дру́гъ со дру́гомъ,

кажучи: «Що нам робити з цими людьми? Бо всім, хто живе в Єрусалимі, відомо, що через них сталося явне чудо, і ми не можемо відкинути цього;

глаго́люще: что́ сотвори́мъ человѣ́кома си́ма? Я́ко у́бо наро́читоє зна́меніє бы́сть и́ма, всѣ́мъ живу́щымъ во Ієрусали́мѣ я́вѣ, и не мо́жемъ отврещи́ся:

але, щоб це не розголошувалось більше в народі, погрозою заборонімо їм, щоб не говорили про це ім’я нікому з людей».

но да не бо́лѣє простре́тся въ лю́дехъ, преще́ніємъ да запрети́мъ и́ма ктому́ не глаго́лати о и́мени се́мъ ни єди́ному от человѣ́къ.

І, покликавши їх, заборонили їм зовсім говорити і вчити про ім’я Ісуса.

И призва́вше и́хъ, заповѣ́даша и́ма отню́дъ не провѣщава́ти ниже́ учи́ти о и́мени Іису́совѣ.

Але Петро та Іоан сказали їм у відповідь: «Судіть, чи справедливо перед Богом слухати вас більше, ніж Бога?

Пе́тръ же и Іоа́ннъ отвѣща́вша къ ни́мъ рѣ́ста: а́ще пра́ведно є́сть предъ Бо́гомъ ва́съ послу́шати па́че, не́жели Бо́га, суди́те:

Ми не можемо не говорити про те, що бачили й чули».

не мо́жемъ бо мы́, я́же ви́дѣхомъ и слы́шахомъ, не глаго́лати.

Вони ж, пригрозивши, відпустили їх, не маючи можливості покарати їх через народ, бо всі прославляли Бога за те, що сталося.

Они́ же призапре́щше и́ма, пусти́ша я́, ничто́же обрѣ́тше ка́ко му́чити и́хъ, люді́й ра́ди, я́ко вси́ прославля́ху Бо́га о бы́вшемъ:

Бо було понад сорок років тому чоловікові, з яким сталося це чудо зцілення.

лѣ́тъ бо бя́ше мно́жає четы́редесяти человѣ́къ то́й, на не́мже бы́сть чу́до сіє́ исцѣле́нія.

Коли їх відпустили, вони прийшли до своїх і переказали те, що говорили їм первосвященики й старійшини.

Отпуще́на же бы́вша пріидо́ста ко свои́мъ и возвѣсти́ста, єли́ка къ ни́ма архієре́є и ста́рцы рѣ́ша.

Вони ж, вислухавши, однодушно піднесли голос до Бога й сказали: «Владико Боже, Що створив небо, й землю, і море та все, що є в них!

Они́ же слы́шавше єдиноду́шно воздвиго́ша гла́съ къ Бо́гу и реко́ша: Влады́ко, Ты́, Бо́же, сотвори́вый не́бо и зе́млю и мо́ре и вся́, я́же въ ни́хъ,

Ти устами отця нашого Давида, раба Твого, сказав Духом Святим: «Чого заметушились народи і люди задумують марне?

и́же Ду́хомъ Святы́мъ усты́ отца́ на́шего Дави́да о́трока Твоєго́ ре́клъ єси́: вску́ю шата́шася язы́цы, и лю́діє поучи́шася тще́тнымъ?

Повстали царі земні, і князі зібралися разом на Господа й на Христа Його».

Предста́ша ца́ріє зе́мстіи, и кня́зи собра́шася вку́пѣ на Го́спода и на Христа́ Єго́.

Бо справді зібрались у місті цьому на Святого Сина Твого Ісуса, помазаного Тобою, Ірод і Понтій Пилат з язичниками та народом ізраїльським,

Собра́шася бо вои́стинну во гра́дѣ се́мъ на Свята́го О́трока Твоєго́ Іису́са, Єго́же пома́залъ єси́, И́родъ же и Понті́йскій Піла́тъ съ язы́ки и людьми́ Ізра́илевыми,

щоб зробити те, чому бути визначила наперед рука Твоя і рада Твоя.

сотвори́ти, єли́ка рука́ Твоя́ и совѣ́тъ Тво́й преднарече́ бы́ти:

І нині, Господи, споглянь на погрози їхні і дай рабам Твоїм з усією сміливістю промовляти слово Твоє,

и ны́нѣ, Го́споди, при́зри на преще́нія и́хъ и да́ждь рабо́мъ Твои́мъ со вся́кимъ дерзнове́ніємъ глаго́лати сло́во Твоє́,

коли Ти простягаєш руку Твою на те, щоб зцілення, знамення й чудеса творилися іменем Святого Сина Твого Ісуса».

внегда́ ру́ку Твою́ простре́ти Ти́ во исцѣле́нія, и зна́меніємъ и чудесе́мъ быва́ти и́менемъ Святы́мъ О́трока Твоєго́ Іису́са.

І після молитви їхньої захиталося місце, де вони зібрались, і сповнилися всі Духа Святого, і промовляли слово Боже з дерзновенням.

И помоли́вшымся и́мъ, подви́жеся мѣ́сто, идѣ́же бя́ху со́брани, и испо́лнишася вси́ Ду́ха Свя́та и глаго́лаху сло́во Бо́жіє со дерзнове́ніємъ.

У людей, що увірували, було одне серце й одна душа; і ніхто нічого з майна свого не називав своїм, а все у них було спільне.

Наро́ду же вѣ́ровавшему бѣ́ се́рдце и душа́ єди́на, и ни єди́нъ же что́ от имѣ́ній свои́хъ глаго́лаше своє́ бы́ти, но бя́ху и́мъ вся́ о́бща.

Апостоли ж із великою силою свідчили про воскресіння Господа Ісуса Христа; і велика благодать була на всіх них.

И ве́лією си́лою воздая́ху свидѣ́телство апо́столи воскресе́нію Го́спода Іису́са Христа́, благода́ть же бѣ́ ве́лія на всѣ́хъ и́хъ.

Не було між ними жодного вбогого; бо всі, хто володів землею або домами, продавали їх, приносили гроші за продане

Не бя́ше бо ни́щь ни єди́нъ въ ни́хъ: єли́цы бо госпо́діє се́ломъ или́ домово́мъ бя́ху, продаю́ще приноша́ху цѣ́ны продає́мыхъ

і клали до ніг апостолів; і давалося кожному, хто чого потребував.

и полага́ху при нога́хъ апо́столъ: дая́шеся же коєму́ждо, єго́же а́ще кто́ тре́боваше.

Так Іосія, прозваний апостолами Варнавою, що значить «син утіхи», левит, родом кіпрянин,

Іосі́а же, нарѣче́нный Варна́ва от апо́столъ, є́же є́сть сказа́ємо сы́нъ утѣше́нія, леві́тъ, Ки́прянинъ ро́домъ,

у якого була своя земля, приніс гроші й поклав до ніг апостолів.

имѣ́я село́, прода́въ принесе́ цѣ́ну и положи́ предъ нога́ми апо́столъ.

Один же чоловік, на ім’я Ананія, з жінкою своєю Сапфирою, продав маєток,

Му́жъ же нѣ́кій, Ана́ніа и́менемъ, съ Сапфі́рою жено́ю своє́ю, продаде́ село́

і затаїв з ціни, з відома і жінки своєї, а деяку частину приніс і поклав до ніг апостолів.

и утаи́ от цѣны́, свѣ́дущей и женѣ́ єго́: и прине́съ ча́сть нѣ́кую, предъ нога́ми апо́столъ положи́.

А Петро сказав: «Ананіє! Навіщо ти попустив сатані вкласти у серце твоє думку сказати неправду Духові Святому і втаїти з ціни за землю?

Рече́ же Пе́тръ: Ана́ніє, почто́ испо́лни сатана́ се́рдце твоє́ солга́ти Ду́ху Свято́му и утаи́ти от цѣны́ села́?

Чи не твоїм було те, що ти мав, і чи не ти володів тим, що одержав від продажу? Навіщо ти поклав у серці своєму так зробити? Ти сказав неправду не людям, а Богові».

Су́щеє тебѣ́ не твоє́ ли бѣ́, и прода́ноє не въ твоє́й ли вла́сти бя́ше? Что́ я́ко положи́лъ єси́ въ се́рдцы твоє́мъ ве́щь сію́? Не человѣ́комъ солга́лъ єси́, но Бо́гу.

Почувши ці слова, Ананія впав мертвим; і великий страх охопив усіх, хто чув це.

Слы́шавъ же Ана́ніа словеса́ сія́, па́дъ и́здше: и бы́сть стра́хъ вели́къ на всѣ́хъ слы́шащихъ сія́.

Уставши, юнаки взяли його, винесли і поховали.

Вста́вше же ю́ноши взя́ша єго́ и изне́сше погребо́ша.

Години через три після цього прийшла й жінка його, не знаючи, що трапилося.

Бы́сть же я́ко тріє́мъ часо́мъ мину́вшымъ, и жена́ єго́ не вѣ́дущи бы́вшаго вни́де.

Петро ж спитав її: «Скажи мені, чи за стільки ви продали землю?» Вона відповіла: «Так, за стільки».

Отвѣща́ же є́й Пе́тръ: рцы́ ми, а́ще на толи́цѣ село́ отда́ста? Она́ же рече́: є́й, на толи́цѣ.

А Петро сказав їй: «Що це ви змовилися спокусити Духа Господнього? Ось біля дверей ноги тих, які поховали чоловіка твого; і тебе винесуть».

Пе́тръ же рече́ къ не́й: что́ я́ко согласи́стася искуси́ти Ду́ха Госпо́дня? Се́, но́ги погре́бшихъ му́жа твоєго́ при две́рехъ, и изнесу́тъ тя́.

Раптом вона впала біля ніг його і вмерла. Юнаки, ввійшовши, знайшли її мертвою і, винісши, поховали поряд із чоловіком її.

Паде́ же а́біє предъ нога́ма єго́ и и́здше: вше́дше же ю́ноши обрѣто́ша ю́ ме́ртву и изне́сше погребо́ша бли́зъ му́жа єя́.

І великий страх охопив усю церкву і всіх, хто чув про це.

И бы́сть стра́хъ вели́къ на все́й це́ркви и на всѣ́хъ слы́шашихъ сія́.

Руками ж апостолів творилося в народі багато знамень і чудес; і всі однодушно перебували в притворі Соломоновому.

Рука́ми же апо́столскими бы́ша зна́менія и чудеса́ въ лю́дехъ мно́га: и бя́ху єдиноду́шно вси́ въ притво́рѣ Соломо́ни:

Із сторонніх же ніхто не наважувався прилучитися до них, а народ величав їх.

от про́чихъ же никто́же смѣ́яше прилѣпля́тися и́мъ, но велича́ху и́хъ лю́діє.

А віруючих усе більше й більше приєднувалося до Господа, багато чоловіків та жінок,

Па́че же прилага́хуся вѣ́рующіи Го́сподеви, мно́жество муже́й же и же́нъ,

так що й на вулиці виносили недужих і клали на постелях та ліжках, щоб хоч тінь Петра, який проходив, осінила кого з них.

я́ко и на сто́гны износи́ти неду́жныя и полага́ти на посте́лехъ и на одрѣ́хъ, да гряду́щу Петру́ поне́ сѣ́нь єго́ осѣни́тъ нѣ́коєго от ни́хъ.

До Єрусалима також сходилося багато людей з навколишніх міст, які приносили хворих та одержимих нечистими духами, і всі зцілялися.

Схожда́шеся же и мно́жество от окре́стныхъ градо́въ во Ієрусали́мъ, принося́ще неду́жныя и стра́ждущыя от ду́хъ нечи́стыхъ, и́же исцѣлѣва́хуся вси́.

А первосвященик і з ним усі, які належали до єресі саддукейської, сповнилися заздрощів,

Воста́въ же архієре́й и вси́ и́же съ ни́мъ, су́щая є́ресь саддуке́йская, испо́лнишася за́висти,

наклали руки свої на апостолів і кинули їх до загальної в’язниці.

и возложи́ша ру́ки своя́ на апо́столы и посла́ша и́хъ въ соблюде́ніє о́бщеє.

Ангел же Господній уночі відчинив двері в’язниці і, вивівши їх, сказав:

А́нгелъ же Госпо́день но́щію отве́рзе две́ри темни́цы, изве́дъ же и́хъ, рече́:

«Ідіть і, ставши у храмі, говоріть до народу всі ці слова життя».

иди́те и ста́вше глаго́лите въ це́ркви лю́демъ вся́ глаго́лы жи́зни сея́.

Вони, вислухавши, увійшли вранці до храму і навчали. А первосвященик і ті, які з ним, прийшовши, скликали синедріон та всіх старійшин із синів Ізраїлевих і послали до в’язниці привести апостолів.

Слы́шавше же внидо́ша по у́треницѣ {у́тро} въ це́рковь и уча́ху. Прише́дъ же архієре́й и и́же съ ни́мъ, созва́ша собо́ръ и вся́ ста́рцы от сыно́въ Ізра́илевыхъ и посла́ша во узи́лище, привести́ и́хъ.

Слуги ж, прийшовши, не знайшли їх у в’язниці і, повернувшись, доповіли,

Слуги́ же ше́дше не обрѣто́ша и́хъ въ темни́цѣ, возвра́щшежеся возвѣсти́ша,

кажучи: «В’язницю ми знайшли замкненою з усією пильністю і зі сторожею, яка стояла перед дверима; але, відчинивши, ми не знайшли у ній нікого».

глаго́люще, я́ко темни́цу у́бо обрѣто́хомъ заключе́ну со вся́кимъ утвержде́ніємъ и блюсти́тели стоя́щыя предъ две́рьми: отве́рзше же, вну́трь ни єди́наго обрѣто́хомъ.

Почувши ці слова, первосвященик, начальник сторожі та [інші] первосвященики не могли зрозуміти, що б це означало.

Я́коже слы́шаша словеса́ сія́ архієре́й же и воєво́да церко́вный и первосвяще́нницы, недоумѣва́хуся о ни́хъ, что́ у́бо бу́детъ сіє́.

Але один якийсь прийшов і доніс їм, кажучи: «Ось мужі, яких ви ув’язнили, стоять у храмі і навчають народ».

Прише́дъ же нѣ́кто возвѣсти́ и́мъ, глаго́ля, я́ко се́, му́жіє, и́хже всади́сте въ темни́цу, су́ть въ це́ркви стоя́ще и уча́ще лю́ди.

Тоді начальник охорони пішов із служителями і привів їх без насильства, бо боялися народу, щоб не побили їх камінням.

Тогда́ ше́дъ воєво́да со слуга́ми, приведе́ и́хъ не съ ну́ждею, боя́хуся бо люді́й, да не ка́меніємъ побію́тъ и́хъ:

Привівши їх, поставили перед синедріоном; і спитав їх первосвященик, кажучи:

приве́дше же и́хъ, поста́виша на со́нмищи, и вопроси́ и́хъ архієре́й, глаго́ля:

«Чи не суворо заборонили ми вам учити про це ім’я? А ви ось наповнили Єрусалим ученням вашим і хочете навести на нас кров Чоловіка Того».

не запреще́ніємъ ли запрети́хомъ ва́мъ не учи́ти о и́мени се́мъ? И се́, испо́лнисте Ієрусали́мъ уче́ніємъ ва́шимъ и хо́щете навести́ на ны́ кро́вь Человѣ́ка Сего́.

Петро ж і апостоли сказали у відповідь: «Богові треба коритися більше, ніж людям.

Отвѣща́въ же Пе́тръ и апо́столи рѣ́ша: повинова́тися подоба́єтъ Бо́гови па́че, не́жели человѣ́комъ:

Бог отців наших воскресив Ісуса, Якого ви вбили, повісивши на дереві.

Бо́гъ оте́цъ на́шихъ воздви́же Іису́са, Єго́же вы́ уби́сте, повѣ́сивше на дре́вѣ:

Бог Своєю десницею возніс Його як Начальника і Спасителя, щоб дати Ізраїлеві покаяння і відпущення гріхів.

Сего́ Бо́гъ Нача́лника и Спа́са возвы́си десни́цею Своє́ю, да́ти покая́ніє Ізра́илеви и оставле́ніє грѣхо́въ:

Свідки Йому в цьому ми і Дух Святий, Якого дав Бог тим, хто кориться Йому».

и мы́ єсмы́ Того́ свидѣ́теліє глаго́лъ си́хъ, и Ду́хъ Святы́й, Єго́же даде́ Бо́гъ повину́ющымся Єму́.

Вони ж, почувши це, розлютилися й радились‚ як убити їх.

Они́ же слы́шавше распыха́хуся и совѣща́ша уби́ти и́хъ.

Підвівшись у синедріоні, один фарисей на ім’я Гамаліїл, учитель закону, якого весь народ поважав, наказав вивести апостолів на короткий час,

Воста́въ же нѣ́кій на со́нмищи фарісе́й, и́менемъ Гамаліи́лъ, законоучи́тель че́стенъ всѣ́мъ лю́демъ, повелѣ́ внѣ́ ма́ло что́ апо́столомъ уступи́ти,

а їм сказав: «Мужі ізраїльські! Уважно подумайте про людей цих, що маєте робити з ними.

рече́ же къ ни́мъ: му́жіє Ізра́илтяне, внима́йте себѣ́ о человѣ́цѣхъ си́хъ, что́ хо́щете сотвори́ти:

Бо незадовго перед цим з’явився Февда, видаючи себе за когось великого, і до нього приєдналося близько чотирьохсот чоловік; але його вбито, і всі, хто слухав його, розійшлись і зникли.

предъ си́ми бо де́нми воста́ Ѳє́вда, глаго́ля бы́ти вели́ка нѣ́коєго себе́, єму́же прилѣпи́шася число́мъ муже́й я́ко четы́реста: и́же убіє́нъ бы́сть, и вси́, єли́цы повину́шася єму́, разыдо́шася и бы́ша ни во что́же:

Після нього під час перепису з’явився Іуда галилеянин і повів за собою чимало народу; але й він загинув, і всі, хто слухав його, розсипались.

по се́мъ воста́ Іу́да Галіле́анинъ во дни́ написа́нія и отвлече́ лю́ди дово́лны вслѣ́дъ себе́: и то́й поги́бе, и вси́, єли́цы послу́шаша єго́, разсы́пашася:

І нині кажу вам, відступіться від людей цих і облиште їх; бо якщо це починання і це діло від людей, то воно зруйнується;

и ны́нѣ, глаго́лю ва́мъ, отступи́те от человѣ́къ си́хъ и оста́вите и́хъ: я́ко а́ще бу́детъ от человѣ́къ совѣ́тъ се́й или́ дѣ́ло сіє́, разори́тся,

а якщо від Бога, то ви не можете знищити його; стережіться, щоб вам не стати і богоборцями».

а́ще ли же от Бо́га є́сть, не мо́жете разори́ти то́, да не ка́ко и богобо́рцы обря́щетеся.

Вони послухались його; і, покликавши апостолів, били їх і, заборонивши їм говорити про ім’я Ісуса, відпустили їх.

Послу́шаша же єго́, и призва́вше апо́столы, би́вше запрети́ша и́мъ не глаго́лати о и́мени Іису́совѣ и отпусти́ша и́хъ.

Вони ж [апостоли] пішли з синедріону, радіючи, що за ім’я Господа Ісуса сподобилися зазнати безчестя.

Они́ же у́бо идя́ху ра́дующеся от лица́ собо́ра, я́ко за и́мя Го́спода Іису́са сподо́бишася безче́стіє прія́ти:

І повсякдень у храмі і по домах не переставали вчити й благовістити про Ісуса Христа.

по вся́ же дни́ въ це́ркви и въ домѣ́хъ не престая́ху уча́ще и благовѣству́юще Іису́са Христа́.

У ці дні, коли збільшилася кількість учнів, виникло нарікання елліністів^* на євреїв за те, що вони не дбають про їхніх удовиць у повсякденному служінні їм.

Во дне́хъ же си́хъ, умно́жившымся ученико́мъ, бы́сть ропта́ніє Є́ллиновъ ко Євре́омъ, я́ко презира́ємы быва́ху во вседне́внѣмъ служе́ніи вдови́цы и́хъ.

Тоді дванадцять апостолів, скликавши багато учнів, сказали: «Не личить нам, залишивши слово Боже, піклуватися про столи.

Призва́вше же двана́десять мно́жество учени́къ, рѣ́ша: не уго́дно є́сть на́мъ, оста́вльшымъ сло́во Бо́жіє, служи́ти трапе́замъ:

Отже, браття, оберіть з-поміж себе сім мужів доброї слави, сповнених Святого Духа і мудрости; їх поставимо на цю службу,

усмотри́те у́бо, бра́тіє, му́жы от ва́съ свидѣ́телствованы се́дмь, испо́лнены Ду́ха Свя́та и прему́дрости, и́хже поста́вимъ надъ слу́жбою се́ю:

а ми постійно перебуватимемо в молитві та служінні слову».

мы́ же въ моли́твѣ и служе́ніи сло́ва пребу́демъ.

І угодна була ця пропозиція всьому зібранню; і обрали Стефана, мужа, сповненого віри і Духа Святого, і Филипа, і Прохора, і Никанора, і Тимона, і Пармена, і Миколая антиохійця, наверненого з язичників;

И уго́дно бы́сть сло́во сіє́ предъ всѣ́мъ наро́домъ: и избра́ша Стефа́на, му́жа испо́лнена вѣ́ры и Ду́ха Свя́та, и Філі́ппа, и Про́хора и Нікано́ра, и Ті́мона и Парме́на, и Нікола́а прише́лца Антіохі́йскаго,

їх поставили перед апостолами, а ці, помолившись, поклали на них руки.

и́хже поста́виша предъ апо́столы: и помоли́вшеся возложи́ша на ня́ ру́цѣ.

І ширилося слово Боже, і вельми збільшувалося число учеників у Єрусалимі; і дуже багато священиків скорилося вірі.

И сло́во Бо́жіє растя́ше, и мно́жашеся число́ учени́къ во Ієрусали́мѣ зѣло́: мно́гъ же наро́дъ свяще́нниковъ послу́шаху вѣ́ры.

А Стефан, сповнений віри і сили, творив великі чудеса і знамення в народі.

Стефа́нъ же испо́лнь вѣ́ры и си́лы творя́ше зна́менія и чудеса́ ве́лія въ лю́дехъ.

Дехто з так званої синагоги лібертинців і киринейців і олександрійців та деякі з Киликії й Асії сперечалися зі Стефаном;

Воста́ша же нѣ́цыи от со́нма глаго́лемаго Ліверті́нска и Кирине́йска и Алекса́ндрска, и и́же от Кілікі́и и Асі́и, стяза́ющеся со Стефа́номъ:

та не могли протистояти мудрості і Духові, Яким він говорив.

и не можа́ху противуста́ти прему́дрости и Ду́ху, И́мже глаго́лаше.

Тоді вони навчили декого сказати: «Ми чули, як він говорив хулу на Мойсея і на Бога».

Тогда́ подусти́ша му́жы глаго́лющыя, я́ко слы́шахомъ єго́ глаго́люща глаго́лы ху́лныя на Моисе́а и на Бо́га.

І підбурили народ і старійшин, і книжників, і, напавши, схопили його і привели у синедріон.

Сподвиго́ша же лю́ди и ста́рцы и кни́жники, и напа́дше восхи́тиша єго́ и приведо́ша на со́нмище,

І поставили лжесвідків, які говорили: «Цей чоловік не перестає говорити хулу на це святе місце і на закон.

поста́виша же свидѣ́тели ло́жны глаго́лющыя, я́ко человѣ́къ се́й не престає́тъ глаго́лы ху́лныя глаго́ля на мѣ́сто свято́є сіє́ и зако́нъ:

Бо ми чули, як він казав, що Ісус Назорей зруйнує це місце і змінить звичаї, передані нам Мойсеєм».

слы́шахомъ бо єго́ глаго́люща, я́ко Іису́съ Назоре́й се́й разори́тъ мѣ́сто сіє́ и измѣни́тъ обы́чаи, я́же предаде́ на́мъ Моисе́й.

І всі, хто сидів у синедріоні, дивлячись на нього, бачили лице його, як лице ангела.

И воззрѣ́вше на́нь вси́ сѣдя́щіи въ со́нмищи, ви́дѣша лице́ єго́ я́ко лице́ А́нгела.

Тоді запитав первосвященик: «Чи справді воно так?»

Рече́ же архієре́й: а́ще у́бо сія́ та́ко су́ть?

Він же промовив: «Мужі-браття і отці! Послухайте. Бог слави з’явився отцю нашому Авраамові у Месопотамії, до переселення його у Харран,

О́нъ же рече́: му́жіє бра́тіє и отцы́, послу́шайте. Бо́гъ сла́вы яви́ся отцу́ на́шему Авраа́му су́щу въ Месопота́міи, пре́жде да́же не всели́тися єму́ въ Харра́нь,

і сказав йому: «Вийди з землі твоєї, і з роду твого, і з дому батька твого та йди в землю, яку покажу тобі».

и рече́ къ нему́: изы́ди от земли́ твоєя́ и от ро́да твоєго́ и от до́му отца́ твоєго́, и пріиди́ въ зе́млю, ю́же а́ще ти́ покажу́.

Тоді він вийшов із землі Халдейської та оселився в Харрані; а звідтіля, після смерти батька його, переселив його Бог у цю землю, в якій ви нині живете.

Тогда́ изше́дъ от земли́ Халде́йскія, всели́ся въ Харра́нь: и отту́ду, по уме́ртвіи отца́ єго́, пресели́ єго́ въ зе́млю сію́, на не́йже вы́ ны́нѣ живете́,

І не дав йому на ній спадщини ані на стопу ноги, а обіцяв дати її у володіння йому і після нього нащадкам його, хоч у нього ще не було дітей.

и не даде́ єму́ наслѣ́дія въ не́й, ниже́ стопы́ но́гу: и обѣща́ да́ти єму́ ю́ во одержа́ніє и сѣ́мени єго́ по не́мъ, не су́щу єму́ ча́ду.

І сказав йому Бог, що нащадки його будуть переселенцями в чужій землі і будуть поневолені і пригноблені років чотириста.

Глаго́ла же си́це Бо́гъ, я́ко бу́детъ сѣ́мя єго́ прише́лцы въ земли́ чужде́й, и порабо́тятъ є́ и озло́бятъ лѣ́тъ четы́реста.

«Але Я, — сказав Бог, — судитиму народ, який поневолить їх; і після того вони вийдуть і служитимуть Мені на цьому місці».

И язы́ку, єму́же порабо́таютъ, сужду́ А́зъ, рече́ Бо́гъ: и по си́хъ изы́дутъ и послу́жатъ Ми́ на мѣ́стѣ се́мъ.

І дав йому завіт обрізання. І коли він породив Ісаака, то обрізав його восьмого дня; а Ісаак породив Якова, Яків же — дванадцять патріархів.

И даде́ єму́ завѣ́тъ обрѣ́занія. И та́ко роди́ Ісаа́ка и обрѣ́за єго́ въ де́нь осмы́й: и Ісаа́къ Іа́кова, и Іа́ковъ двана́десять патріа́рхъ.

Патріархи, із заздрости, продали Йосифа в Єгипет;

И патріа́рси позави́дѣвше Іо́сифу прода́ша єго́ во Єги́петъ: и бѣ́ Бо́гъ съ ни́мъ,

але Бог був із ним, і визволив його від усіх скорбот, і дав йому мудрість та благовоління царя єгипетського, фараона, який настановив його начальником над Єгиптом та над усім домом своїм.

и изъя́тъ єго́ от всѣ́хъ скорбе́й єго́, и даде́ єму́ благода́ть и прему́дрость предъ фарао́номъ царе́мъ Єги́петскимъ: и поста́ви єго́ нача́лника надъ Єги́птомъ и надъ всѣ́мъ до́момъ свои́мъ.

І прийшов голод на всю землю Єгипетську і Ханаанську, і велика скорбота‚ і отці наші не знаходили їжі.

Пріи́де же гла́дъ на всю́ зе́млю Єги́петскую и Ханаа́ню и ско́рбь ве́лія, и не обрѣта́ху сы́тости отцы́ на́ши.

Почув Яків, що є хліб у Єгипті, і послав туди отців наших у перший раз.

Слы́шавъ же Іа́ковъ су́щую пшени́цу во Єги́птѣ, посла́ отцы́ на́шя пе́рвѣє,

А коли вони прийшли вдруге, Йосиф відкрився братам своїм, і став відомим фараонові рід Йосифів.

и внегда́ второ́є [пріидо́ша], позна́нъ бы́сть Іо́сифъ бра́тіи своє́й, и я́вѣ бы́сть фарао́ну ро́дъ Іо́сифовъ.

І, пославши, Йосиф покликав батька свого Якова і всю родину свою, душ сімдесят п’ять.

Посла́въ же Іо́сифъ призва́ отца́ своєго́ Іа́кова и все́ сро́дство своє́, се́дмьдесятъ и пя́ть ду́шъ.

Яків прибув до Єгипту, і помер сам‚ і отці наші;

Сни́де же Іа́ковъ во Єги́петъ, и сконча́ся са́мъ и отцы́ на́ши:

і перенесені були у Сихем, і покладені у гробі, який купив Авраам за ціну срібла у синів Еммора Сихемового.

и принесе́ни бы́ша въ Сихе́мъ и положе́ни бы́ша во гро́бѣ, єго́же купи́ Авраа́мъ цѣно́ю сребра́ от сыно́въ Єммо́ра Сихе́мова.

А коли наближався час здійснення обітниці, про яку клявся Бог Авраамові, народу більшало і множилося в Єгипті,

И я́коже приближа́шеся вре́мя обѣтова́нія, и́мже кля́тся Бо́гъ Авраа́му, возрасто́ша лю́діє и умно́жишася во Єги́птѣ,

до того часу, як став інший цар, який не знав Йосифа.

до́ндеже наста́ ца́рь и́нъ [во Єги́птѣ], и́же не зна́ше Іо́сифа:

Цей, хитруючи проти роду нашого, пригноблював отців наших, приневолюючи їх кидати дітей своїх, щоб не лишалися живими.

се́й злѣ́ умы́сливъ о ро́дѣ на́шемъ, озло́би отцы́ на́шя, умори́ти младе́нцы и́хъ и не оживи́ти {дабы́ изверга́ли младе́нцы своя́ во є́же не бы́ти и́мъ живы́мъ}.

У цей час народився Мойсей і був угодний Богові. Три місяці годувався він у домі батька свого.

Въ не́же вре́мя роди́ся Моисе́й и бѣ́ уго́денъ Бо́гови, и́же пита́нъ бы́сть ме́сяцы три́ въ дому́ отца́ своєго́:

А коли він був покинутий, взяла його фараонова дочка і виховала його у себе як сина.

изве́ржена же єго́ взя́тъ єго́ дщи́ фарао́нова и воспита́ и́ себѣ́ въ сы́на:

І навчений був Мойсей усієї єгипетської мудрости, і був сильний у словах та ділах.

и нака́занъ бы́сть Моисе́й все́й прему́дрости Єги́петстѣй, бѣ́ же си́ленъ въ словесѣ́хъ и дѣ́лѣхъ.

Коли ж виповнилось йому сорок років, спало йому на серце відвідати своїх братів, синів Ізраїлевих.

Єгда́ же исполня́шеся єму́ лѣ́тъ четы́редесятихъ вре́мя, взы́де на се́рдце єму́ посѣти́ти бра́тію свою́ сы́ны Ізра́илевы:

І, побачивши одного з них скривдженого, заступився і помстився за ображеного, вбивши єгиптянина.

и ви́дѣвъ нѣ́коєго оби́дима, посо́бствова и сотвори́ отмще́ніє оби́димому, уби́въ Єги́птянина.

Він думав, що зрозуміють брати його, що Бог рукою його дає їм спасіння; але вони не зрозуміли.

Мня́ше же разумѣ́ти бра́тіямъ свои́мъ, я́ко Бо́гъ руко́ю єго́ да́стъ и́мъ спасе́ніє: они́ же не разумѣ́ша.

Наступного дня, коли дехто з них бився, він з’явився і схиляв їх до миру, кажучи: «Мужі, ви — брати; навіщо кривдите один одного?»

Во у́трій же де́нь яви́ся и́мъ тя́жущымся и привлача́ше и́хъ въ примире́ніє, ре́къ: му́жіє, бра́тія єсте́ вы́, вску́ю оби́дите дру́гъ дру́га?

А той, хто кривдив ближнього, відштовхнув його, кажучи: «Хто тебе настановив начальником і суддею над нами?

Оби́дяй же бли́жняго отри́ну єго́, ре́къ: кто́ тя́ поста́ви кня́зя и судію́ надъ на́ми?

Чи не хочеш ти вбити й мене, як учора вбив єгиптянина?»

Єда́ уби́ти мя́ ты́ хо́щеши, и́мже о́бразомъ уби́лъ єси́ вчера́ Єги́птянина?

І втік Мойсей від цих слів і став пришельцем у землі Мадіамській, де народилося від нього двоє синів.

Бѣжа́ же Моисе́й о словеси́ се́мъ и бы́сть пришле́цъ въ земли́ Мадіа́мстѣй, идѣ́же роди́ сы́на два́.

А як минуло сорок років, з’явився йому в пустелі гори Синай ангел Господній у полум’ї вогню тернового куща.

И испо́лньшымся лѣ́томъ четы́редесятимъ, яви́ся єму́ въ пусты́ни горы́ Сіна́йскія А́нгелъ Госпо́день въ пла́мени о́гненѣ въ купинѣ́:

Мойсей, побачивши, дивувався видінню; а коли приступав роздивитися, був до нього голос Господній:

Моисе́й же ви́дѣвъ дивля́шеся видѣ́нію: приступа́ющу же єму́ разумѣ́ти, бы́сть гла́съ Госпо́день къ нему́:

«Я Бог отців твоїх, Бог Авраама, і Бог Ісаака, і Бог Якова». Мойсей, затремтівши, не смів дивитись.

А́зъ Бо́гъ оте́цъ твои́хъ, Бо́гъ Авраа́мовъ и Бо́гъ Ісаа́ковъ и Бо́гъ Іа́ковль. Тре́петенъ же бы́въ Моисе́й не смѣ́яше смотри́ти.

І сказав йому Господь: «Скинь взуття з ніг твоїх, бо місце, на якому ти стоїш, є земля свята.

Рече́ же єму́ Госпо́дь: изу́й сапоги́ ногу́ твоє́ю, мѣ́сто бо, на не́мже стои́ши, земля́ свята́ є́сть:

Я бачу пригноблення народу Мого в Єгипті, і чую стогін його, і зійшов звільнити його; отже, йди, Я пошлю тебе в Єгипет».

ви́дя ви́дѣхъ озлобле́ніє люді́й Мои́хъ, и́же во Єги́птѣ, и стена́ніє и́хъ услы́шахъ, и снидо́хъ изъя́ти и́хъ: и ны́нѣ гряди́, послю́ тя во Єги́петъ.

Цього Мойсея, якого вони відцуралися, сказавши: «Хто тебе настановив начальником і суддею?» — цього Бог через ангела, який з’явився йому в терновому кущі, послав начальником і визволителем.

Сего́ Моисе́а, єго́же отри́нуша, ре́кше: кто́ тя́ поста́ви нача́лника и судію́? Сего́ Бо́гъ кня́зя и изба́вителя посла́ руко́ю А́нгела я́вльшагося єму́ въ купинѣ́:

Цей вивів їх, створивши чудеса і знамення в землі Єгипетській, і на Червоному морі, і в пустелі протягом сорока років.

се́й изведе́ и́хъ, сотво́рь чудеса́ и зна́менія въ земли́ Єги́петстѣй и въ Чермнѣ́мъ мо́ри, и въ пусты́ни лѣ́тъ четы́редесять.

Це той Мойсей, який сказав синам Ізраїлевим: «Господь Бог ваш дасть вам Пророка з братів ваших; як мене, Його слухайте».

Се́й є́сть Моисе́й рекі́й сыно́мъ Ізра́илевымъ: Проро́ка ва́мъ воздви́гнетъ Госпо́дь Бо́гъ ва́шъ от бра́тіи ва́шея я́ко мене́: Того́ послу́шайте.

Це той, що був у пустелі в єднанні з ангелом, який промовляв до нього на горі Синай, та з отцями нашими і який прийняв живі слова, щоб передати нам,

Се́й є́сть бы́вый въ це́ркви въ пусты́ни со А́нгеломъ, глаго́лавшимъ єму́ на горѣ́ Сіна́йстѣй, и со отцы́ на́шими, и́же прія́тъ словеса́ жи́ва да́ти на́мъ,

якому отці наші не хотіли коритися, а відмовилися від нього і обернулися серцем своїм до Єгипту,

єго́же не восхотѣ́ша послу́шати отцы́ на́ши, но отри́нуша и́ и обрати́шася се́рдцемъ свои́мъ во Єги́петъ,

сказавши Ааронові: «Зроби нам богів, які б ішли перед нами; бо ми не знаємо, що сталося з Мойсеєм, який вивів нас із землі Єгипетської».

ре́кше Ааро́ну: сотвори́ на́мъ бо́ги, и́же предъи́дутъ предъ на́ми, Моисе́ю бо сему́, и́же изведе́ на́съ от земли́ Єги́петскія, не вѣ́мы, что́ бы́сть єму́.

І в ті дні зробили тельця і принесли жертву ідолові, і веселилися перед витворами рук своїх.

И сотвори́ша телца́ во дни́ о́ны, и принесо́ша же́ртву і́долу, и веселя́хуся въ дѣ́лѣхъ руку́ своє́ю.

Бог відвернувся і попустив їх служити воїнству небесному, як написано в книзі пророків: «Доме Ізраїлів, хіба ви Мені приносили заколене та жертви протягом сорока років у пустелі?

Отврати́ся же Бо́гъ и предаде́ и́хъ служи́ти во́ємъ небе́снымъ, я́коже пи́сано є́сть въ кни́зѣ проро́къ: єда́ заколе́нія и же́ртвы принесо́сте Ми́ лѣ́тъ четы́редесять въ пусты́ни, до́ме Ізра́илевъ?

Ви прийняли скинію Молохову і зірку бога вашого Ремфана, зображення, зроблені вами, щоб поклонятися їм; Я переселю вас аж за Вавилон».

И воспрія́сте ски́нію Моло́хову и звѣзду́ бо́га ва́шего Ремфа́на, о́бразы, я́же сотвори́сте покланя́тися и́мъ: и преселю́ вы да́лѣє Вавило́на.

У отців наших була в пустелі скинія свідчення, як повелів Той, Хто говорив Мойсею зробити її на зразок, бачений ним.

Сѣ́нь свидѣ́нія бя́ше отце́мъ на́шымъ въ пусты́ни, я́коже повелѣ́ Глаго́ляй Моисе́ови сотвори́ти ю́ по о́бразу, єго́же ви́дѣ:

Отці наші з Ісусом, узявши її, внесли у володіння народів, яких Бог вигнав від лиця отців наших. Так було до днів Давида,

ю́же и внесо́ша пріє́мше отцы́ на́ши со Іису́сомъ во одержа́ніє язы́ковъ, и́хже изри́ну Бо́гъ от лица́ оте́цъ на́шихъ, да́же до дні́й Дави́да:

який знайшов ласку перед Богом і благав знайти оселю для Бога Якова.

и́же обрѣ́те благода́ть предъ Бо́гомъ и испроси́ обрѣсти́ селе́ніє Бо́гу Іа́ковлю.

Соломон же збудував Йому храм.

Соломо́нъ же созда́ Єму́ хра́мъ.

Але Всевишній живе не в рукотворних храмах, як говорить пророк:

Но Вы́шній не въ рукотворе́нныхъ це́рквахъ живе́тъ, я́коже проро́къ глаго́летъ:

«Небо — престіл Мій, і земля — підніжжя ніг Моїх. Який храм збудуєте Мені, — говорить Господь, — або яке місце для спокою Мого?

не́бо Мнѣ́ престо́лъ є́сть, земля́ же подно́жіє нога́ма Мои́ма: кі́й хра́мъ сози́ждете Ми́, глаго́летъ Госпо́дь, или́ ко́є мѣ́сто поко́ищу Моєму́?

Чи не Моя рука створила все це?»

Не рука́ ли Моя́ сотвори́ сія́ вся́?

Жорстокосердні! Люди з необрізаним серцем та вухами, ви завжди противитеся Духові Святому, як отці ваші, так і ви.

Жестоковы́йніи и необрѣ́занніи сердцы́ и ушесы́, вы́ при́сно Ду́ху Свято́му проти́витеся, я́коже отцы́ ва́ши, та́ко и вы́:

Кого ж з пророків не гнали отці ваші? Вони повбивали провісників пришестя Праведника, зрадниками та вбивцями Якого нині стали ви, —

кого́ от проро́къ не изгна́ша отцы́ ва́ши? И уби́ша предвозвѣсти́вшыя о прише́ствіи Пра́веднаго, Єго́же вы́ ны́нѣ преда́теле и убі́йцы бы́сте,

ви, які прийняли закон при служінні ангелів і не зберегли».

и́же прія́сте зако́нъ устроє́ніємъ А́нгелскимъ и не сохрани́сте.

Слухаючи це, вони розлютилися в серцях своїх і скреготали на нього зубами.

Слы́шаще же сія́, распыха́хуся сердцы́ свои́ми и скрежета́ху зубы́ на́нь.

А Стефан, сповнений Духа Святого, глянувши на небо, побачив славу Божу й Ісуса, Який стояв праворуч Бога,

Стефа́нъ же сы́й испо́лнь Ду́ха Свя́та, воззрѣ́въ на не́бо, ви́дѣ сла́ву Бо́жію и Іису́са стоя́ща о десну́ю Бо́га,

і сказав: «Ось, я бачу небеса, що розкрились, і Сина Людського, Який стоїть праворуч Бога».

и рече́: се́, ви́жу небеса́ отве́рста и Сы́на Человѣ́ча о десну́ю стоя́ща Бо́га.

Вони ж, закричавши гучним голосом, позатуляли вуха свої і одностайно кинулися на нього,

Возопи́вше же гла́сомъ ве́ліимъ, затыка́ху у́шы свои́ и устреми́шася єдиноду́шно на́нь,

і, вивівши за місто, стали побивати його камінням. Свідки ж поклали свої одежі біля ніг юнака на ім’я Савл.

и изве́дше внѣ́ гра́да, ка́меніємъ побива́ху єго́: и свидѣ́теліє [сне́мше] ри́зы своя́ положи́ша при ногу́ ю́ноши нарица́ємаго Са́вла,

І побили камінням Стефана, який молився і говорив: «Господи Ісусе, прийми дух мій».

и ка́меніємъ побива́ху Стефа́на, моля́щася и глаго́люща: Го́споди Іису́се, пріими́ ду́хъ мо́й.

І, ставши на коліна, викликнув гучним голосом: «Господи, не вважай їм це за гріх!» І, сказавши це, упокоївся.

Прекло́нь же колѣ́на, возопи́ гла́сомъ ве́ліимъ: Го́споди, не поста́ви и́мъ грѣха́ сего́. И сія́ ре́къ у́спе.

Савл же схвалював убивство його. Того дня сталося велике гоніння на церкву в Єрусалимі; і всі, крім апостолів, розсіялися по різних місцях Юдеї та Самарії.

Са́влъ же бѣ́ соизволя́я убі́йству єго́. Бы́сть же въ то́й де́нь гоне́ніє ве́ліє на це́рковь Ієрусали́мскую: вси́ же разсѣ́яшася по страна́мъ Іуде́йскимъ и Самарі́йскимъ, кромѣ́ апо́столъ:

Стефана ж поховали люди побожні і вчинили великий плач по ньому.

погребо́ша же Стефа́на му́жіє благоговѣ́йніи и сотвори́ша пла́чь ве́лій надъ ни́мъ.

А Савл нищив Церкву; ходив по домах, тягнув чоловіків та жінок і віддавав їх до в’язниці.

Са́влъ же озлобля́ше Це́рковь, въ до́мы входя́, и влачя́ му́жы и жены́, предая́ше въ темни́цу.

Ті ж, що розсіялися, ходили і благовістили слово.

Разсѣ́явшіися же прохожда́ху, благовѣству́юще сло́во.

Так, Филип прийшов у самарійське місто і проповідував їм Христа.

Філі́ппъ же соше́дъ во гра́дъ Самарі́йскій, проповѣ́даше и́мъ Христа́:

Народ однодушно слухав те, що говорив Филип; чув і бачив чудеса, які він творив.

внима́ху же наро́ди глаго́лемымъ от Філі́ппа єдиноду́шно, слы́шаще и ви́дяще зна́менія, я́же творя́ше:

Бо нечисті духи з багатьох, хто мав їх, виходили з великим криком, а чимало розслаблених і кривих зцілялося.

ду́си бо нечи́стіи от мно́гихъ иму́щихъ я́, вопію́ще гла́сомъ ве́ліимъ, исхожда́ху, мно́зи же разсла́бленніи и хро́міи исцѣли́шася:

І була велика радість у тому місті.

и бы́сть ра́дость ве́лія во гра́дѣ то́мъ.

Перебував же в місті один чоловік на ім’я Симон, який раніш волхвував і дивував самарійський народ, видаючи себе за якогось великого.

Му́жъ же нѣ́кій, и́менемъ Сі́монъ, пре́жде бѣ́ во гра́дѣ волхву́я и удивля́я язы́къ Самарі́йскій, глаго́ля нѣ́коєго бы́ти себе́ вели́ка,

Його слухали всі, від малого до великого, кажучи: «Цей є велика сила Божа».

єму́же внима́ху вси́ от ма́ла да́же до вели́ка, глаго́люще: се́й є́сть си́ла Бо́жія вели́кая.

А слухали його тому, що він довгий час дивував їх волхвуванням.

Внима́ху же єму́, зане́ дово́лно вре́мя волхвова́ніи удивля́ше и́хъ.

Коли ж повірили Филипові, який благовістив про Царство Боже та про ім’я Ісуса Христа, то хрестились і чоловіки і жінки.

Єгда́ же вѣ́роваша Філі́ппу благовѣству́ющу я́же о Ца́рствіи Бо́жіи и о и́мени Іису́съ Христо́вѣ, креща́хуся му́жіє же и жены́.

Увірував і сам Симон і, охрестившись, не відходив від Филипа; і, побачивши великі чудеса й знамення, що творилися, дивувався.

Сі́монъ же и са́мъ вѣ́рова и кре́щься бѣ́ пребыва́я у Філі́ппа: ви́дя же си́лы и зна́менія ве́лія быва́єма, ужа́сенъ дивля́шеся.

Коли почули апостоли, які були в Єрусалимі, що Самарія прийняла слово Боже, послали до них Петра та Іоана,

Слы́шавше же и́же во Ієрусали́мѣ апо́столи, я́ко прія́тъ Самарі́а сло́во Бо́жіє, посла́ша къ ни́мъ Петра́ и Іоа́нна,

котрі, прийшовши, помолилися за них, щоб вони прийняли Духа Святого.

и́же соше́дше помоли́шася о ни́хъ, я́ко да пріи́мутъ Ду́ха Свята́го:

Бо Він не сходив ще на жодного з них, а тільки були вони охрещені в ім’я Господа Ісуса.

єще́ бо ни на єди́наго и́хъ бѣ́ прише́лъ, то́чію креще́ни бя́ху во и́мя Го́спода Іису́са:

Тоді поклали руки на них, і вони прийняли Духа Святого.

тогда́ возложи́ша ру́цѣ на ня́, и прія́ша Ду́ха Свята́го.

Симон же, побачивши, що через покладання рук апостольських подається Дух Святий, приніс їм гроші,

Ви́дѣвъ же Сі́монъ, я́ко возложе́ніємъ ру́къ апо́столскихъ дає́тся Ду́хъ Святы́й, принесе́ и́мъ сребро́,

кажучи: «Дайте й мені таку владу, щоб той, на кого я покладу руки, одержував Духа Святого».

глаго́ля: дади́те и мнѣ́ вла́сть сію́, да, на него́же а́ще положу́ ру́цѣ, пріи́метъ Ду́ха Свята́го.

Але Петро сказав йому: «Нехай срібло твоє буде з тобою на погибель, бо ти помислив дістати дар Божий за гроші.

Пе́тръ же рече́ къ нему́: сребро́ твоє́ съ тобо́ю да бу́детъ въ поги́бель, я́ко да́ръ Бо́жій непщева́лъ єси́ сребро́мъ стяжа́ти:

Нема для тебе в цьому ні частки, ні уділу; бо серце твоє неправдиве перед Богом.

нѣ́сть ти́ ча́сти ни жре́бія въ словеси́ се́мъ, и́бо се́рдце твоє́ нѣ́сть пра́во предъ Бо́гомъ:

Отже, покайся у цьому гріху твоєму і благай Бога, щоб відпустив тобі помисел серця твого;

пока́йся у́бо о зло́бѣ твоє́й се́й и моли́ся Бо́гу, а́ще у́бо отпу́стится ти́ помышле́ніє се́рдца твоєго́:

бо бачу тебе повного жовчі гіркої і в путах неправди».

въ же́лчи бо го́рести и сою́зѣ непра́вды зрю́ тя́ су́ща.

Симон же сказав у відповідь: «Помоліться за мене до Господа, щоб мене ніщо не спіткало із сказаного вами».

Отвѣща́въ же Сі́монъ рече́: помоли́теся вы́ о мнѣ́ ко Го́споду, я́ко да ничто́же си́хъ на́йдетъ на мя́, я́же реко́сте.

Вони ж, засвідчивши та проповідавши слово Господнє, поверталися до Єрусалима і в багатьох самарійських селах проповідували Євангеліє.

Они́ же у́бо, засвидѣ́телствовавше и глаго́лавше сло́во Госпо́дне, возврати́шася во Ієрусали́мъ и мно́гимъ ве́семъ Самарі́йскимъ благовѣсти́ша.

А Филипові ангел Господній сказав: «Устань та йди на південь, на дорогу, що йде з Єрусалима в Газу; вона безладна».

А́нгелъ же Госпо́день рече́ къ Філі́ппу, глаго́ля: воста́ни и иди́ на полу́дне, на пу́ть сходя́щій от Ієрусали́ма въ Га́зу: и то́й є́сть пу́стъ.

Він устав і пішов. І ось чоловік ефіопський, євнух, вельможа Кандакії, цариці ефіопської, хранитель усіх її скарбів, який приїжджав до Єрусалима на поклоніння,

И воста́въ по́йде: и се́, му́жъ Му́рінъ, євну́хъ си́ленъ Кандакі́и цари́цы Му́рінскія, и́же бѣ́ надъ всѣ́ми сокро́вищи єя́, и́же пріи́де поклони́тися во Ієрусали́мъ:

повертався і, сидячи на своїй колісниці, читав пророка Ісаю.

бѣ́ же возвраща́яся, и сѣдя́ на колесни́цѣ своє́й, чтя́ше проро́ка Иса́ію.

Дух сказав Филипові: «Підійди і пристань до цієї колісниці».

Рече́ же Ду́хъ къ Філі́ппу: приступи́ и прилѣпи́ся колесни́цѣ се́й.

Филип підійшов і, почувши, що він читає пророка Ісаю, сказав: «Чи розумієш, що читаєш?»

Прите́къ же Філі́ппъ услы́ша єго́ чту́ща проро́ка Иса́ію и рече́: у́бо разумѣ́єши ли, я́же чте́ши?

Він сказав: «Як можу розуміти, коли ніхто не настановить мене?» І попросив Филипа піднятися і сісти з ним.

О́нъ же рече́: ка́ко у́бо могу́ [разумѣ́ти], а́ще не кто́ наста́витъ мя́? Умоли́ же Філі́ппа, да возше́дъ ся́детъ съ ни́мъ.

А місце з Писання, яке він читав, було таке: «Як вівцю на заклання, ведено Його, і, як ягня перед тим, хто стриже його, мовчить, так і Він не відкриває уст Своїх.

Сло́во же Писа́нія, є́же чтя́ше, бѣ́ сіє́: я́ко овча́ на заколе́ніє веде́ся, и я́ко а́гнецъ пря́мо стригу́щему єго́ безгла́сенъ, та́ко не отверза́єтъ у́стъ Свои́хъ:

У приниженні Його суд Його відбувся. Але про рід Його хто розповість? Бо береться із землі життя Його».

во смире́ніи Єго́ су́дъ Єго́ взя́тся, ро́дъ же Єго́ кто́ исповѣ́сть? Я́ко взе́млется от земли́ живо́тъ Єго́.

І казав євнух Филипові: «Прошу тебе сказати: про кого пророк говорить це? Про себе чи про когось іншого?»

Отвѣща́въ же ка́женикъ къ Філі́ппу, рече́: молю́ тя, о ко́мъ проро́къ глаго́летъ сіє́? О себѣ́ ли, или́ о инѣ́мъ нѣ́коємъ?

Филип відкрив уста свої і, почавши з цього Писання, благовістив йому про Ісуса.

Отве́рзъ же Філі́ппъ уста́ своя́ и наче́нъ от Писа́нія сего́, благовѣсти́ єму́ Іису́са.

Тим часом, продовжуючи путь, вони приїхали до води, і євнух сказав: «Ось вода. Що перешкоджає мені хреститись?»

Я́коже идя́ху путе́мъ, пріидо́ша на нѣ́кую во́ду, и рече́ ка́женикъ: се́, вода́: что́ возбраня́єтъ ми́ крести́тися?

Филип же сказав йому: «Якщо віруєш від усього серця, то можна». Він сказав у відповідь: «Вірую, що Ісус Христос є Син Божий».

Рече́ же єму́ Філі́ппъ: а́ще вѣ́руєши от всего́ се́рдца твоєго́, мо́щно ти́ є́сть. Отвѣща́въ же рече́: вѣ́рую Сы́на Бо́жія бы́ти Іису́са Христа́.

І наказав зупинити колісницю; і ввійшли обидва у воду, Филип і євнух; і охрестив [він] його.

И повелѣ́ ста́ти колесни́цѣ: и снидо́ста о́ба на во́ду, Філі́ппъ же и ка́женикъ: и крести́ єго́.

Коли ж вони вийшли з води, Дух Святий зійшов на євнуха, а Филипа возніс ангел Господній, і євнух уже не бачив його, і поїхав дорогою своєю, радіючи.

Єгда́ же изыдо́ста от воды́, Ду́хъ Святы́й нападе́ на ка́женика: А́нгелъ же Госпо́день восхи́ти Філі́ппа, и не ви́дѣ єго́ ктому́ ка́женикъ, идя́ше бо въ пу́ть сво́й ра́дуяся.

Филип же опинився в Азоті і, проходячи, благовістив усім містам, аж поки прийшов до Кесарії.

Філі́ппъ же обрѣ́теся во Азо́тѣ и проходя́ благовѣствова́ше градо́мъ всѣ́мъ, до́ндеже пріити́ єму́ въ Кесарі́ю.

А Савл, ще дихаючи погрозами та вбивством на учеників Господа, прийшов до первосвященика

Са́влъ же, єще́ дыха́я преще́ніємъ и убі́йствомъ на ученики́ Госпо́дни, присту́пль ко архієре́ю,

і випросив у нього листи в Дамаск до синагог, щоб, кого знайде з послідовників цього вчення, чоловіків та жінок, зв’язавши, приводити до Єрусалима.

испроси́ от него́ посла́нія въ Дама́скъ къ собо́рищемъ, я́ко да а́ще нѣ́кія обря́щетъ того́ пути́ су́щыя, му́жы же и жены́, свя́заны приведе́тъ во Ієрусали́мъ.

Коли ж він ішов і наближався до Дамаска, враз осяяло його світло з неба.

Внегда́ же ити́, бы́сть єму́ прибли́житися къ Дама́ску, и внеза́пу облиста́ єго́ свѣ́тъ от небесе́:

Він упав на землю і почув голос, який говорив йому: «Савле, Савле! Чому ти гониш Мене?»

и па́дъ на зе́млю, слы́ша гла́съ глаго́лющь єму́: Са́вле, Са́вле, что́ Мя го́ниши?

Він сказав: «Хто Ти, Господи?» Господь же каже: «Я — Ісус, Якого ти гониш. Тяжко тобі йти проти рожна».

Рече́ же: кто́ єси́, Го́споди? Госпо́дь же рече́: А́зъ є́смь Іису́съ, Єго́же ты́ го́ниши: же́стоко ти́ є́сть проти́ву рожну́ пра́ти.

Він із трепетом і жахом сказав: «Господи, що повелиш мені робити?» І Господь сказав йому: «Встань і йди до міста; і сказано буде тобі, що тобі треба робити».

Трепе́щя же и ужаса́яся глаго́ла: Го́споди, что́ мя хо́щеши твори́ти? И Госпо́дь рече́ къ нему́: воста́ни и вни́ди во гра́дъ, и рече́тся ти́, что́ ти подоба́єтъ твори́ти.

Люди ж, які йшли за ним, стояли здивовані, бо чули голос, а нікого не бачили.

Му́жіє же иду́щіи съ ни́мъ стоя́ху чудя́щеся, гла́съ у́бо слы́шаще, но ни кого́же ви́дяще.

Савл підвівся із землі і відкритими очима своїми нікого не бачив. І повели його, взявши за руку, і привели в Дамаск.

Воста́ же Са́влъ от земли́ и отве́рстыма очи́ма свои́ма ни єди́наго ви́дяше: веду́ще же єго́ за ру́ку, введо́ша въ Дама́скъ:

І три дні він не бачив, і не їв, і не пив.

и бѣ́ дни́ три́ не ви́дя, и ни яде́, ниже́ пія́ше.

У Дамаску був один ученик на ім’я Ананія; і Господь у видінні сказав йому: «Ананіє!» Він сказав: «Я, Господи!»

Бѣ́ же нѣ́кто учени́къ въ Дама́сцѣ, и́менемъ Ана́ніа, и рече́ къ нему́ Госпо́дь въ видѣ́ніи: Ана́ніє. О́нъ же рече́: се́, а́зъ, Го́споди.

Господь же сказав йому: «Встань і піди на вулицю, що зветься Прямою, і спитай в Юдиному домі тарсянина на ім’я Савл; він зараз молиться,

Госпо́дь же къ нему́: воста́въ поиди́ на сто́гну нарица́ємую Пра́вую и взыщи́ въ дому́ Іу́довѣ Са́вла и́менемъ, Та́рсянина: се́ бо, моли́тву дѣ́єтъ

і бачив у видінні мужа, на ім’я Ананія, який прийшов до нього і поклав на нього руку, щоб він прозрів».

и ви́дѣ въ видѣ́ніи му́жа, и́менемъ Ана́нію, вше́дша и возло́жша на́нь ру́ку, я́ко да про́зритъ.

Ананія відповів: «Господи, я чув від багатьох про цього чоловіка, скільки зла заподіяв він святим Твоїм у Єрусалимі;

Отвѣща́ же Ана́ніа: Го́споди, слы́шахъ от мно́гихъ о му́жи се́мъ, коли́ка зла́ сотвори́ святы́мъ Твои́мъ во Ієрусали́мѣ:

і тут має від первосвящеників владу зв’язати всіх, хто призиває ім’я Твоє».

и здѣ́ и́мать вла́сть от архієре́й связа́ти вся́ нарица́ющыя и́мя Твоє́.

Господь же сказав йому: «Іди, бо він є Мій обраний сосуд, щоб пронести ім’я Моє перед народами‚ і царями, і синами Ізраїлевими.

Рече́ же къ нему́ Госпо́дь: иди́, я́ко сосу́дъ избра́нъ Ми́ є́сть се́й, пронести́ и́мя Моє́ предъ язы́ки и царьми́ и сынми́ Ізра́илевыми:

І Я покажу йому, скільки він має постраждати за ім’я Моє».

А́зъ бо скажу́ єму́, єли́ка подоба́єтъ єму́ о и́мени Моє́мъ пострада́ти.

Ананія пішов і увійшов у дім і, поклавши на нього руки, сказав: «Брате Савле, Господь Ісус, Який з’явився тобі на дорозі, якою ти йшов, послав мене, щоб ти прозрів і сповнився Святого Духа».

По́йде же Ана́ніа и вни́де въ хра́мину, и возло́жь на́нь ру́цѣ, рече́: Са́вле бра́те, Госпо́дь Іису́съ явле́йтися на пути́, и́мже ше́лъ єси́, посла́ мя, я́ко да про́зриши и испо́лнишися Ду́ха Свя́та.

І вмить немовби луска відпала з очей його, і враз він прозрів; і, вставши, охрестився

И а́біє отпадо́ша от о́чію єго́ я́ко чешуя́: прозрѣ́ же а́біє, и воста́въ крести́ся,

і‚ прийнявши їжу‚ укріпився. І Савл кілька днів пробув з учениками у Дамаску.

и пріє́мь пи́щу, укрѣпи́ся. [] Бы́сть же Са́влъ съ су́щими въ Дама́сцѣ ученика́ми дни́ нѣ́кія:

І відразу став проповідувати в синагогах про Ісуса, що Він є Син Божий.

и а́біє на со́нмищихъ проповѣ́даше Іису́са, я́ко Се́й є́сть Сы́нъ Бо́жій.

І всі, хто чув, дивувалися і говорили: «Хіба це не той самий, який гнав у Єрусалимі тих, які призивали ім’я це? Та й сюди чи для того прийшов, щоб зв’язувати їх і приводити до первосвящеників?»

Дивля́хуся же вси́ слы́шащіи и глаго́лаху: не се́й ли є́сть гони́вый во Ієрусали́мѣ нарица́ющыя и́мя сіє́, и здѣ́ на сіє́ пріи́де, да свя́заны ты́я приведе́тъ ко архієре́ємъ?

А Савл усе більше і більше зміцнювався і бунтував юдеїв, які жили в Дамаску, доводячи, що Той є Христос.

Са́влъ же па́че крѣпля́шеся и смуща́ше Іуде́и живу́щыя въ Дама́сцѣ, препира́я, я́ко Се́й є́сть Христо́съ.

Коли ж минуло багато часу, юдеї змовились убити його.

Я́коже испо́лнишася дні́є дово́лни, совѣща́ша Іуде́є уби́ти єго́,

Але Савл довідався про їхній намір. Вони ж день і ніч вартували біля воріт, щоб убити його.

увѣ́данъ же бы́сть Са́влу совѣ́тъ и́хъ: стрежа́ху же вра́тъ де́нь и но́щь, я́ко да убію́тъ єго́:

Та ученики, узявши його, вночі спустили в корзині по стіні.

поє́мше же єго́ ученицы́ но́щію, свѣ́сиша по стѣнѣ́ въ ко́шницѣ.

Савл прибув до Єрусалима і намагався приєднатися до учеників; але всі боялися його, не вірячи, що він ученик.

Прише́дъ же Са́влъ во Ієрусали́мъ, покуша́шеся прилѣпля́тися ученико́мъ: и вси́ боя́хуся єго́, не вѣ́рующе, я́ко є́сть учени́къ.

Варнава ж узяв його, привів до апостолів і розповів їм, як він дорогою побачив Господа, і що говорив йому Господь, і як він у Дамаску сміливо проповідував в ім’я Ісусове.

Варна́ва же пріє́мь єго́, приведе́ ко апо́столомъ и повѣ́да и́мъ, ка́ко на пути́ ви́дѣ Го́спода, и я́ко глаго́ла єму́, и ка́ко въ Дама́сцѣ дерза́ше о и́мени Іису́совѣ.

І перебував він з ними в Єрусалимі, входив і виходив, і сміливо проповідував в ім’я Господа Ісуса.

И бя́ше съ ни́ми входя́ и исходя́ во Ієрусали́мѣ и дерза́я о и́мени Го́спода Іису́са.

Говорив також і сперечався з елліністами; а вони намірялися вбити його.

Глаго́лаше же и стяза́шеся съ Є́ллины: они́ же иска́ху уби́ти єго́.

Брати, довідавшись про це, відправили його до Кесарії і перепровадили до Тарса.

Разумѣ́вше же бра́тія, сведо́ша єго́ въ Кесарі́ю и отпусти́ша єго́ въ Та́рсъ.

Церкви ж по всій Юдеї, Галилеї та Самарії мали спокій, навчаючись та перебуваючи в страху Господньому; і, втішенням Святого Духа, примножувались.

Це́ркви же по все́й Іуде́и и Галіле́и и Самарі́и имѣ́яху ми́ръ, созида́ющяся и ходя́щя въ стра́сѣ Госпо́дни, и утѣше́ніємъ Свята́го Ду́ха умножа́хуся.

Трапилося, що Петро, коли обходив усіх, прийшов і до святих, які жили в Лідді.

И бы́сть Петру́, посѣща́ющу всѣ́хъ, сни́ти и ко святы́мъ живу́щымъ въ Ли́ддѣ:

Там знайшов він одного чоловіка на ім’я Еней, який уже вісім років лежав на постелі і був розслаблений.

обрѣ́те же та́мо человѣ́ка нѣ́коєго, и́менемъ Єне́а, от осми́ лѣ́тъ лежа́ща на одрѣ́, и́же бѣ́ разсла́бленъ.

Петро сказав йому: «Енею! Зціляє тебе Ісус Христос; встань з постелі твоєї». І він зараз же встав.

И рече́ єму́ Пе́тръ: Єне́є, исцѣля́єтъ тя́ Іису́съ Христо́съ: воста́ни съ посте́ли твоєя́. И а́біє воста́:

І бачили його всі жителі в Лідді і Сароні, які навернулися до Господа.

и ви́дѣша єго́ вси́ живу́щіи въ Ли́ддѣ и во Ассаро́нѣ, и́же обрати́шася ко Го́споду.

У Іоппії ж була одна учениця на ім’я Тавифа, що значить «сарна»; вона була сповнена добрих діл і творила багато милостині.

Во Іоппі́и же бѣ́ нѣ́кая учени́ца, и́менемъ Таві́ѳа, я́же сказа́єма глаго́лется се́рна: сія́ бя́ше испо́лнена благи́хъ дѣ́лъ и ми́лостынь, я́же творя́ше.

Сталося ж у ті дні, що вона занедужала й померла. Її обмили і поклали у світлиці.

Бы́сть же во дни́ ты́я, болѣ́вшей є́й умре́ти: омы́вше же ю́, положи́ша въ го́рницѣ.

Лідда ж була поблизу Іоппії, тому ученики, почувши, що Петро перебуває там, послали до нього двох чоловік просити, щоб він не забарився прийти до них.

Бли́зъ же су́щей Ли́ддѣ Іоппі́и, ученицы́ слы́шавше, я́ко Пе́тръ є́сть въ не́й, посла́ша два́ му́жа къ нему́, моля́ще єго́ не облѣни́тися пріити́ до ни́хъ.

Петро, вставши, пішов з ними; і коли він прийшов, завели його у світлицю, і всі вдови із слізьми стали перед ним і показували сорочки та плаття, що їх робила Сарна, живучи з ними.

Воста́въ же Пе́тръ и́де съ ни́ма: єго́же прише́дша возведо́ша въ го́рницу, и предста́ша єму́ вся́ вдови́цы пла́чущя и показу́ющя ри́зы и оде́жды, єли́ка творя́ше, съ ни́ми су́щи, Се́рна.

Петро вислав усіх і, ставши на коліна, помолився, і, звернувшись до тіла, сказав: «Тавифо, встань». І вона відкрила свої очі і, побачивши Петра, сіла.

Изгна́въ же во́нъ вся́ Пе́тръ, прекло́нь колѣ́на помоли́ся, и обра́щься къ тѣ́лу, рече́: Таві́ѳо, воста́ни. Она́ же отве́рзе о́чи свои́, и ви́дѣвши Петра́, сѣ́де.

Він подав їй руку, підвів її і, покликавши святих і вдовиць, поставив її перед ними живою.

Пода́въ же є́й ру́ку, воздви́же ю́, и призва́въ святы́я и вдови́цы, поста́ви ю́ жи́ву.

Це стало відомим по всій Іоппії, і багато хто увірував у Господа.

Увѣ́дано же бы́сть се́ по все́й Іоппі́и, и мно́зи вѣ́роваша въ Го́спода.

І чимало днів пробув він у Іоппії в якогось Симона, кожум’яки.

Бы́сть же дни́ дово́лны пребы́ти єму́ во Іоппі́и у нѣ́коєго Сі́мона усмаря́.

У Кесарії був один чоловік, на ім’я Корнилій, сотник з полку, званого Італійським,

Му́жъ же нѣ́кій бѣ́ въ Кесарі́и, и́менемъ Корни́лій, со́тникъ от спі́ры нарица́ющіяся Італі́йскія,

побожний і богобоязний, з усім домом своїм, він чинив багато милостині народові і завжди молився Богові.

благоговѣ́инъ и боя́йся Бо́га со всѣ́мъ до́момъ свои́мъ, творя́й ми́лостыни мно́ги лю́демъ и моля́йся Бо́гу всегда́:

Близько дев’ятої години дня, у видінні, він ясно бачив ангела Божого, який увійшов до нього і сказав йому: «Корнилію!»

ви́дѣ въ видѣ́ніи я́вѣ, я́ко въ ча́съ девя́тый дне́, А́нгела Бо́жія сше́дша къ нему́ и ре́кша єму́: Корни́ліє.

Він же глянув на нього і, злякавшись, сказав: «Що, Господи?» Ангел відповів йому: «Молитви твої та милостині твої згадалися перед Богом.

О́нъ же воззрѣ́въ на́нь и пристра́шенъ бы́въ рече́: что́ є́сть, Го́споди? Рече́ же єму́: моли́твы твоя́ и ми́лостыни твоя́ взыдо́ша на па́мять предъ Бо́га:

Отже, пошли людей до Іоппії і поклич Симона, званого Петром.

и ны́нѣ посли́ во Іоппі́ю муже́й и призови́ Сі́мона, нарица́ємаго Петра́:

Він гостює в одного кожум’яки Симона, дім якого біля моря; він скаже тобі слова, якими спасешся ти і весь твій дім».

се́й стра́нствуєтъ у нѣ́коєго Сі́мона усмаря́, єму́же є́сть до́мъ при мо́ри: то́й рече́тъ тебѣ́ глаго́лы, въ ни́хже спасе́шися ты́ и ве́сь до́мъ тво́й.

Коли ангел, який говорив із Корнилієм, відійшов, то він, покликавши двох із своїх слуг і побожного воїна з тих, які були при ньому,

И я́коже отъи́де А́нгелъ глаго́ляй Корни́лію, пригласи́въ два́ от рабо́въ свои́хъ и во́ина благочести́ва от служа́щихъ єму́

і, розповівши їм усе, послав їх у Іоппію.

и сказа́въ и́мъ вся́, посла́ и́хъ во Іоппі́ю.

Другого дня, коли вони йшли і наближалися до міста, Петро близько шостої години вийшов на крівлю дому помолитися,

Воу́тріє же, путьше́ствующымъ и́мъ и ко гра́ду приближа́ющымся, взы́де Пе́тръ на го́рницу помоли́тися, о часѣ́ шестѣ́мъ.

і відчув він голод, і захотів їсти. Поки ж готували, найшов на нього жах,

Бы́сть же пріа́лченъ и хотя́ше вкуси́ти: гото́вящымъ же о́нѣмъ, нападе́ на́нь у́жасъ,

і бачить розкрите небо і якийсь сосуд, ніби велике полотно, прив’язане за чотири кінці, що спускається на землю і сходить до нього;

и ви́дѣ не́бо отве́рсто и сходя́щъ на́нь сосу́дъ нѣ́кій, я́ко плащани́цу ве́лію, по четы́ремъ кра́ємъ привя́занъ и ни́зу спуща́ємь на зе́млю,

у ньому знаходились усякі земні чотириногі, і звірі, і плазуни, і птахи небесні.

въ не́мже бя́ху вся́ четвероно́гая земли́ и звѣ́ріє и га́ди и пти́цы небе́сныя.

І був голос до нього: «Встань, Петре, заколи та їж».

И бы́сть гла́съ къ нему́: воста́въ, Пе́тре, заколи́ и я́ждь.

Петро ж сказав: «Ні, Господи, я ніколи не їв нічого поганого або нечистого».

Пе́тръ же рече́: ника́коже, Го́споди, я́ко николи́же ядо́хъ вся́ко скве́рно или́ нечи́сто.

Тоді вдруге був голос до нього: «Що Бог очистив, того ти не вважай нечистим».

И [се́] гла́съ па́ки къ нему́ втори́цею: я́же Бо́гъ очи́стилъ є́сть, ты́ не скверни́.

Сталося це тричі; і сосуд знову піднявся на небо.

Сі́є же бы́сть три́щи: и па́ки взя́ся сосу́дъ на не́бо.

Коли ж Петро в собі дивувався, що б то означало видіння, яке він бачив, — ось посланці від Корнилія, розпитавши про Симонів дім, зупинилися біля воріт;

Я́коже въ себѣ́ недоумѣва́шеся Пе́тръ, что́ бы бы́ло видѣ́ніє, є́же ви́дѣ, и се́, му́жіє по́сланніи от Корни́ліа, вопро́шше и увѣ́дѣвше до́мъ Сі́моновъ, ста́ша предъ враты́

і, крикнувши, спитали: «Чи тут гостює Симон, званий Петром?»

и возгла́шше вопроша́ху, а́ще Сі́монъ, нарица́ємый Пе́тръ, здѣ́ стра́нствуєтъ.

Тим часом як Петро розмірковував про видіння, Дух сказав йому: «Ось, три чоловіки шукають тебе;

Петру́ же размышля́ющу о видѣ́ніи, рече́ єму́ Ду́хъ: се́, му́жіє тріє́ и́щутъ тебе́:

встань, зійди та йди з ними, нітрохи не вагаючись; бо Я послав їх».

но воста́въ сни́ди и иди́ съ ни́ми, ничто́же разсужда́я: зане́ А́зъ посла́хъ и́хъ.

Петро, зійшовши до людей, присланих до нього Корнилієм, сказав: «Я — той, кого ви шукаєте; у якій справі ви прийшли?»

Соше́дъ же Пе́тръ къ муже́мъ по́сланнымъ къ нему́ от Корни́ліа, рече́: се́, а́зъ є́смь, єго́же и́щете: ка́я є́сть вина́, єя́же ра́ди пріидо́сте?

Вони ж сказали: «Корнилій-сотник, муж праведний і богобоязний, про якого добре говорить увесь народ юдейський, одержав повеління через святого ангела покликати тебе до дому свого і послухати слова твого».

Они́ же реко́ша: Корни́лій со́тникъ, му́жъ пра́веденъ и боя́йся Бо́га, свидѣ́телствованъ от всего́ язы́ка Іуде́йска, увѣще́нъ є́сть от А́нгела свя́та призва́ти тя́ въ до́мъ сво́й и слы́шати глаго́лы от тебе́.

Тоді Петро, запросивши їх, пригостив. А наступного дня, уставши, пішов з ними, і дехто з братії іоппійської пішли з ним.

Призва́въ же и́хъ учреди́: нау́тріє же Пе́тръ воста́въ и́де съ ни́ми, и нѣ́цыи от бра́тій, и́же от Іоппі́и, идо́ша съ ни́мъ:

Наступного дня прийшли вони до Кесарії. Корнилій же очікував їх, скликавши своїх родичів та близьких друзів.

и нау́тріє внидо́ша въ Кесарі́ю. Корни́лій же бѣ́ ча́я и́хъ, созва́въ сро́дники своя́ и любе́зныя дру́ги.

Коли входив Петро, Корнилій його зустрів і поклонився, припавши до його ніг.

Я́коже бы́сть вни́ти Петру́, срѣ́те єго́ Корни́лій, и па́дъ на ногу́ єго́ поклони́ся.

Петро ж підвів його, кажучи: «Встань, я теж людина».

Пе́тръ же воздви́же єго́, глаго́ля: воста́ни: и а́зъ са́мъ человѣ́къ є́смь.

І, розмовляючи з ним, увійшов у дім і знайшов багатьох, що зібралися.

И съ ни́мъ бесѣ́дуя, вни́де и обрѣ́те собра́вшыяся мно́ги:

І сказав їм: «Ви знаєте, що юдеєві заборонено знатися або зближатися з іноплемінником; але Бог відкрив мені, щоб я жодного чоловіка не вважав негідним або нечистим.

рече́ же къ ни́мъ: вы́ вѣ́сте, я́ко не лѣ́по є́сть му́жу Іуде́анину прилѣпля́тися или́ приходи́ти ко иноплеме́ннику: и мнѣ́ Бо́гъ показа́ ни єди́наго скве́рна или́ нечи́ста глаго́лати человѣ́ка:

Тому я, коли мене покликали, прийшов, не вагаючись. Отже, питаю: для чого ви покликали мене?»

тѣ́мже и безъ сумнѣ́нія пріидо́хъ призва́нъ: вопроша́ю вы́ у́бо, коєя́ ра́ди вины́ посла́сте по мене́?

Корнилій сказав: «Четвертого дня я постився аж до цієї години і о дев’ятій годині молився у своєму домі, і ось став переді мною муж у світлій одежі

И Корни́лій рече́: от четве́ртаго дне́ да́же до сего́ часа́ бѣ́хъ постя́ся и въ девя́тый ча́съ моля́ся въ дому́ моє́мъ: и се́, му́жъ ста́ предо мно́ю во оде́жди свѣ́тлѣ

і каже: «Корнилію! Почута молитва твоя, і милостині твої згадалися перед Богом.

и рече́: Корни́ліє, услы́шана бы́сть моли́тва твоя́, и ми́лостыни твоя́ помяну́шася предъ Бо́гомъ:

Отже, пошли в Іоппію та поклич Симона, званого Петром; він гостює в домі кожум’яки Симона, що біля моря; він прийде і скаже тобі».

посли́ у́бо во Іоппі́ю и призови́ Сі́мона, и́же нарица́єтся Пе́тръ: се́й стра́нствуєтъ въ дому́ Сі́мона усмаря́ бли́зъ мо́ря: и́же прише́дъ возглаго́летъ тебѣ́.

Зразу ж послав я до тебе, і ти добре зробив, що прийшов. Тепер ми всі стоїмо перед Богом, щоб вислухати все, що повелів тобі Бог».

А́біє у́бо посла́хъ къ тебѣ́, ты́ же до́брѣ сотвори́лъ єси́ прише́дъ: ны́нѣ у́бо вси́ мы́ предъ Бо́гомъ предстои́мъ слы́шати вся́ повелѣ́нная тебѣ́ от Бо́га.

Петро відкрив уста і сказав: «Істинно пізнаю, що Бог не дивиться на особу,

Отве́рзъ же Пе́тръ уста́, рече́: пои́стиннѣ разумѣва́ю, я́ко не на лица́ зри́тъ Бо́гъ,

але в усякому народі той, хто боїться Його і робить по правді, угодний Йому.

но во вся́цѣмъ язы́цѣ боя́йся Єго́ и дѣ́лаяй пра́вду прія́тенъ Єму́ є́сть:

Він послав синам Ізраїлевим слово, благовістячи мир через Ісуса Христа; Цей є Господь усіх.

сло́во, є́же посла́ сыно́мъ Ізра́илевымъ, благовѣству́я ми́ръ Іису́съ Христо́мъ: Се́й є́сть всѣ́мъ Госпо́дь:

Ви знаєте про те, що сталося по всій Юдеї, починаючи від Галилеї, після хрещення, що проповідував Іоан:

вы́ вѣ́сте глаго́лъ бы́вшій по все́й Іуде́и, наче́ншійся от Галіле́и, по креще́ніи, є́же проповѣ́да Іоа́ннъ:

як Бог Духом Святим і силою помазав Ісуса з Назарета, і Він ходив, творив добро і зціляв усіх, поневолених дияволом, тому що Бог був з Ним.

Іису́са, И́же от Назаре́та, я́ко пома́за Єго́ Бо́гъ Ду́хомъ Святы́мъ и си́лою, И́же про́йде благода́телствуя и исцѣля́я вся́ наси́лованныя от діа́вола, я́ко Бо́гъ бя́ше съ Ни́мъ:

І ми свідки всього, що зробив Він на землі юдейській і в Єрусалимі, і що врешті Його вбили, повісивши на дереві.

и мы́ єсмы́ свидѣ́теле всѣ́хъ, я́же сотвори́ во странѣ́ Іуде́йстѣй и во Ієрусали́мѣ: Єго́же и уби́ша, повѣ́шше на дре́вѣ.

Його Бог воскресив на третій день, і дав Йому являтися

Сего́ Бо́гъ воскреси́ въ тре́тій де́нь и даде́ Єму́ явле́ну бы́ти,

не всьому народові, а свідкам, Богом наперед обраним, нам, які їли й пили з Ним після воскресіння Його з мертвих.

не всѣ́мъ лю́демъ, но на́мъ свидѣ́телемъ преднарече́ннымъ от Бо́га, и́же съ Ни́мъ ядо́хомъ и пи́хомъ, по воскресе́ніи Єго́ от ме́ртвыхъ:

І Він повелів нам проповідувати людям і свідчити, що Він є призначений від Бога Суддя живих і мертвих.

и повелѣ́ на́мъ проповѣ́дати лю́демъ и засвидѣ́телствовати, я́ко То́й є́сть нарѣче́нный от Бо́га Судія́ живы́мъ и ме́ртвымъ:

Про Нього всі пророки свідчать, що всякий, хто вірує в Нього‚ одержить відпущення гріхів іменем Його».

о Се́мъ вси́ проро́цы свидѣ́телствуютъ, оставле́ніє грѣхо́въ прія́ти и́менемъ Єго́ вся́кому вѣ́рующему въ О́нь.

Коли Петро ще продовжував цю промову, Дух Святий зійшов на всіх, хто слухав слово.

Єще́ же глаго́лющу Петру́ глаго́лы сія́, нападе́ Ду́хъ Святы́й на вся́ слы́шащыя сло́во.

І віруючі з обрізаних, які прийшли з Петром, дивувалися, що дар Святого Духа зійшов і на язичників,

И ужасо́шася и́же от обрѣ́занія вѣ́рніи, єли́цы пріидо́ша съ Петро́мъ, я́ко и на язы́ки да́ръ Свята́го Ду́ха излія́ся:

бо чули, що вони говорять [різними] мовами і величають Бога. Тоді Петро сказав:

слы́шаху бо и́хъ глаго́лющихъ язы́ки и велича́ющихъ Бо́га. Тогда́ отвѣща́ Пе́тръ:

«Хто може заборонити хреститись водою тим, що, як і ми, одержали Святого Духа?»

єда́ во́ду возбрани́ти мо́жетъ кто́, є́же не крести́тися си́мъ, и́же Ду́хъ Святы́й прія́ша, я́коже и мы́?

І звелів їм хреститися в ім’я Ісуса Христа. Потім вони просили його пробути в них кілька днів.

Повелѣ́ же и́мъ крести́тися во и́мя Іису́съ Христо́во. Тогда́ моли́ша єго́ пребы́ти у ни́хъ дни́ нѣ́кія.

Почули апостоли та браття, які були в Юдеї, що і язичники прийняли слово Боже.

Слы́шаша же апо́столи и бра́тія су́щіи во Іуде́и, я́ко и язы́цы прія́ша сло́во Бо́жіє.

І коли Петро прийшов до Єрусалима, обрізані дорікали йому,

И єгда́ взы́де Пе́тръ во Ієрусали́мъ, препира́хуся съ ни́мъ и́же от обрѣ́занія,

кажучи: «Ти ходив до людей необрізаних і їв з ними».

глаго́люще, я́ко къ муже́мъ обрѣ́занія не иму́щымъ вше́лъ єси́ и я́лъ єси́ съ ни́ми.

Петро ж почав переказувати їм по порядку, говорячи:

Наче́нъ же Пе́тръ, ска́зоваше и́мъ поря́ду, глаго́ля:

«У місті Іоппії я молився, і в жахові бачив видіння: сходив якийсь сосуд, ніби велике полотно, яке чотирма кінцями спускалося з неба, і опустилось до мене.

а́зъ бѣ́хъ во гра́дѣ Іоппі́йстѣмъ моля́ся и ви́дѣхъ во у́жасѣ видѣ́ніє, сходя́щь сосу́дъ нѣ́кій, я́ко плащани́цу ве́лію, от четы́рехъ кра́євъ низпуща́єму съ небесе́, и пріи́де да́же до мене́:

Я подивився на нього і, розглядаючи, побачив чотириногих земних, звірів, плазунів і птахів небесних.

въ ню́же воззрѣ́въ смотря́хъ, и ви́дѣхъ четвероно́гая земна́я и звѣ́ри и га́ды и пти́цы небе́сныя.

І почув я голос, який промовляв до мене: «Встань, Петре, заколи та їж».

Слы́шахъ же гла́съ глаго́лющь мнѣ́: воста́въ, Пе́тре, заколи́ и я́ждь.

Я ж сказав: «Ні, Господи, ніщо погане або нечисте ніколи не входило в мої уста».

Рѣ́хъ же: ника́коже, Го́споди, я́ко вся́ко скве́рно или́ нечи́сто николи́же вни́де во уста́ моя́.

І відповів мені вдруге голос з неба: «Що Бог очистив, того ти не вважай нечистим».

Отвѣща́ же ми́ гла́съ втори́цею съ небесе́ глаго́лющь: я́же Бо́гъ очи́стилъ є́сть, ты́ не скверни́.

Це сталося тричі, і знову піднялося все на небо.

Сіє́ же бы́сть три́жды: и па́ки взя́шася вся́ на не́бо.

І ось у ту саму мить три чоловіки, послані з Кесарії до мене, стали перед домом, де я був.

И се́, а́біє тріє́ му́жіє ста́ша предъ хра́миною, въ не́йже бѣ́хъ, по́слани от Кесарі́и ко мнѣ́.

Дух сказав мені йти з ними, аніскільки не вагаючись. Пішли зі мною й ці шість братів, і ми прийшли в дім того чоловіка.

Рече́ же ми́ Ду́хъ ити́ съ ни́ми, ничто́же разсужда́я: пріидо́ша же со мно́ю и ше́сть бра́тія сі́и, и внидо́хомъ въ до́мъ му́жа.

Він розповів нам, як він бачив у своєму домі ангела святого, який став і сказав йому: «Пошли до Іоппії людей і поклич Симона, званого Петром;

И возвѣсти́ на́мъ, ка́ко ви́дѣ А́нгела [свя́та] въ дому́ своє́мъ, ста́вша и ре́кша єму́: посли́ во Іоппі́ю му́жы и призови́ Сі́мона, нарица́ємаго Петра́,

він скаже тобі слова, якими спасешся ти і весь дім твій».

и́же рече́тъ глаго́лы къ тебѣ́, въ ни́хже спасе́шися ты́ и ве́сь до́мъ тво́й.

Коли ж почав я говорити, зійшов на них Дух Святий, як і на нас спочатку.

Внегда́ же нача́хъ глаго́лати, нападе́ Ду́хъ Святы́й на ни́хъ, я́коже и на ны́ въ нача́лѣ.

Згадав я тоді слово Господа, як Він сказав: «Іоан хрестив водою, а ви будете хрещені Духом Святим».

Помяну́хъ же глаго́лъ Госпо́день, я́коже глаго́лаше: Іоа́ннъ у́бо крести́лъ є́сть водо́ю, вы́ же и́мате крести́тися Ду́хомъ Святы́мъ.

Отже, якщо Бог дав їм такий дар, як і нам, що увірували в Господа Ісуса Христа, то хто ж я, щоб міг заборонити Богові?»

А́ще у́бо ра́венъ да́ръ даде́ и́мъ Бо́гъ, я́коже и на́мъ вѣ́ровавшымъ въ Го́спода на́шего Іису́са Христа́, а́зъ же кто́ бѣ́хъ могі́й возбрани́ти Бо́га?

Вислухавши це, вони заспокоїлись і прославили Бога, кажучи: «Видно, і язичникам дав Бог покаяння на життя».

Слы́шавше же сія́ умолко́ша и сла́вляху Бо́га, глаго́люще: у́бо и язы́комъ Бо́гъ покая́ніє даде́ въ живо́тъ.

Тим часом розсіяні через гоніння, що сталося після Стефана, пройшли до Фінікії та Кіпру і Антиохії, нікому не проповідуючи слово, крім юдеїв.

Разсѣ́явшіися у́бо от ско́рби, бы́вшія при Стефа́нѣ, проидо́ша да́же до Фінікі́и и Ки́пра и Антіохі́и, ни єди́ному же глаго́люще сло́во, то́кмо Іуде́ємъ.

Були ж деякі з них кіпряни і киринейці, які, прийшовши до Антиохії, говорили до еллінів, благовістячи Господа Ісуса.

Бя́ху же нѣ́цыи от ни́хъ му́жіє Ки́прстіи и Киріне́йстіи, и́же, вше́дше во Антіохі́ю, глаго́лаху къ Є́ллиномъ, благовѣству́юще Го́спода Іису́са.

І рука Господня була з ними, і велике число, увірувавши, навернулося до Господа.

И бѣ́ рука́ Госпо́дня съ ни́ми: мно́гоє же число́ вѣ́ровавше обрати́шася ко Го́споду.

Дійшла чутка про це до церкви Єрусалимської, і доручили Варнаві йти до Антиохії.

Слы́шано же бы́сть сло́во о ни́хъ во у́шію це́ркве су́щія во Ієрусали́мѣ, и посла́ша Варна́ву преити́ да́же до Антіохі́и:

Він прийшов і, побачивши благодать Божу, зрадів і умовляв усіх триматися Господа щирим серцем;

и́же прише́дъ и ви́дѣвъ благода́ть Бо́жію, возра́довася и моля́ше всѣ́хъ изволе́ніємъ се́рдца терпѣ́ти о Го́сподѣ:

бо він був чоловік добрий і сповнений Духа Святого і віри. І приєдналося чимало народу до Господа.

я́ко бѣ́ му́жъ бла́гъ и испо́лнь Ду́ха Свя́та и вѣ́ры. И приложи́ся наро́дъ мно́гъ Го́сподеви.

Потім Варнава пішов у Тарс шукати Савла і, знайшовши його, привів до Антиохії.

Изы́де же Варна́ва въ Та́рсъ взыска́ти Са́вла, и обрѣ́тъ єго́, приведе́ єго́ во Антіохі́ю:

Цілий рік збиралися вони в церкві і вчили багато народу; і ученики в Антиохії вперше почали зватися християнами.

бы́сть же и́мъ лѣ́то цѣ́ло собира́тися въ це́ркви и учи́ти наро́дъ мно́гъ, нарещи́ же пре́жде во Антіохі́и ученики́ Христіа́ны.

У ті дні прийшли з Єрусалима до Антиохії пророки.

Въ ты́я же дни́ снидо́ша от Ієрусали́ма проро́цы во Антіохі́ю:

І один з них, на ім’я Агав, уставши, провістив Духом, що по всьому світу буде великий голод, що й сталося за кесаря Клавдія.

воста́въ же єди́нъ от ни́хъ, и́менемъ Ага́въ, назна́менаше Ду́хомъ гла́дъ вели́къ хотя́щь бы́ти по все́й вселе́ннѣй, и́же и бы́сть при Клавді́и ке́сари:

Тоді ученики ухвалили, щоб кожний‚ хто що мав‚ послав допомогу браттям, які живуть у Юдеї,

от учени́къ же, по єли́ку кто́ имѣ́яше что́, изво́лиша кі́йждо и́хъ на слу́жбу посла́ти живу́щымъ во Іуде́и бра́тіямъ,

що й зробили, пославши зібране до пресвітерів через Варнаву і Савла.

є́же и сотвори́ша, посла́вше къ ста́рцемъ руко́ю Варна́влею и Са́влею.

У той час цар Ірод підняв руки на декого з церкви, щоб заподіяти їм зло,

Во о́но же вре́мя возложи́ И́родъ ца́рь ру́цѣ озло́бити нѣ́кія и́же от це́ркве,

і мечем убив Якова, брата Іоанового.

уби́ же Іа́кова, бра́та Іоа́ннова, мече́мъ:

А побачивши, що це подобається юдеям, після того взяв і Петра, — тоді були дні опрісноків, —

и ви́дѣвъ, я́ко го́дѣ є́сть Іуде́ємъ, приложи́ я́ти и Петра́: бя́ху же дні́є опрѣсно́чніи:

і, схопивши його, посадив у в’язницю; і наказав чотирьом четвіркам воїнів стерегти його, маючи намір після Пасхи вивести його до народу.

єго́же и є́мь всади́ въ темни́цу, преда́въ четы́ремъ четвери́цамъ во́иновъ стрещи́ єго́, хотя́ по Па́сцѣ извести́ єго́ къ лю́демъ.

Отже, Петра стерегли у в’язниці, а тим часом церква ревно молилася за нього Богові.

И у́бо Петра́ стрежа́ху въ темни́цѣ: моли́тва же бѣ́ прилѣ́жна быва́ємая от це́ркве къ Бо́гу о не́мъ.

Коли ж Ірод хотів вивести його, тієї ночі Петро спав між двома воїнами, скутий двома ланцюгами, і сторожа біля дверей стерегла в’язницю.

Єгда́ же хотя́ше єго́ извести́ И́родъ, въ нощи́ то́й бѣ́ Пе́тръ спя́ между́ двѣма́ во́инома, свя́занъ [желѣ́знома] у́жема двѣма́, стра́жіє же предъ две́рьми стрежа́ху темни́цы.

І ось постав ангел Господній, і світло осяяло в’язницю, і, штовхнувши в бік Петра, він розбудив його і сказав: «Встань швидше». І впали ланцюги з його рук.

И се́, А́нгелъ Госпо́день предста́, и свѣ́тъ возсія́ въ хра́минѣ: толкну́въ же въ ре́бра Петра́, воздви́же єго́, глаго́ля: воста́ни вско́рѣ. И спадо́ша єму́ у́жя [желѣ́зная] съ руку́.

І сказав йому ангел: «Підпережись і взуйся». Він зробив так. Потім говорить йому: «Вдягни одяг твій та йди за мною».

Рече́ же А́нгелъ къ нему́: препоя́шися и вступи́ въ плесни́цы твоя́. Сотвори́ же та́ко. И глаго́ла єму́: облецы́ся въ ри́зу твою́ и послѣ́дствуй ми́.

Петро вийшов і попрямував за ним, не знаючи, що роблене ангелом було в дійсності, а думав, що бачить видіння.

И изше́дъ вслѣ́дъ єго́ идя́ше и не вѣ́даше, я́ко и́стина є́сть бы́вшеє от А́нгела, мня́ше же видѣ́ніє зрѣ́ти.

Пройшовши першу і другу сторожу, вони прийшли до залізної брами, що вела до міста, яка сама собою відчинилася їм: вони вийшли і пройшли одну вулицю, і раптом ангела не стало з ним.

Проше́дша же пе́рвую стра́жу и втору́ю, пріидо́ста ко врато́мъ желѣ́знымъ, вводя́щымъ во гра́дъ, я́же о себѣ́ отверзо́шася и́ма: и изше́дша преидо́ста сто́гну єди́ну, и а́біє отступи́ А́нгелъ от него́.

Тоді Петро, опам’ятавшись, сказав: «Тепер я бачу воістину, що Господь послав ангела Свого і звільнив мене від руки Іродової та від усього, чого чекав народ юдейський».

И Пе́тръ бы́въ въ себѣ́, рече́: ны́нѣ вѣ́мъ вои́стинну, я́ко посла́ Бо́гъ А́нгела Своєго́ и изъя́тъ мя́ изъ руки́ И́родовы и от всего́ ча́янія люді́й Іуде́йскихъ.

І, роздивившись, прийшов до дому Марії, матері Іоана, званого Марком, де багато людей зібралися і молилися.

Смотри́въ же пріи́де въ до́мъ Марі́и ма́тере Іоа́нна, нарица́ємаго Ма́рка, идѣ́же бя́ху мно́зи со́брани и моля́щеся.

Коли ж Петро постукав біля воріт, то вийшла послухати служниця на ім’я Рода

Толкну́вшу же Петру́ во врата́ двора́, приступи́ слы́шати отрокови́ца, и́менемъ Ро́ди,

і, впізнавши голос Петра, з радости не відчинила воріт, а, вбігши, сказала, що Петро стоїть біля воріт.

и позна́вши гла́съ Петро́въ, от ра́дости не отве́рзе вра́тъ, прите́кши же сказа́ Петра́ стоя́ща предъ враты́.

А ті казали їй: «Чи при своєму ти розумі?» Але вона твердила, що так і є. Вони ж говорили: «Це ангел його».

Они́ же къ не́й рѣ́ша: бѣсну́єшися ли? Она́ же крѣпля́шеся та́ко бы́ти. Они́ же глаго́лаху: А́нгелъ єго́ є́сть.

А Петро і далі стукав. Коли ж відчинили, то побачили його і вжахнулися.

Пе́тръ же пребыва́ше толкі́й: отве́рзше же ви́дѣша єго́ и ужасо́шася.

Він же, давши знак рукою, щоб мовчали, розповів їм, як Господь вивів його з в’язниці, і сказав: «Сповістіть про це Якова і братію». Потім, вийшовши, пішов у інше місце.

Помаа́въ же и́мъ руко́ю молча́ти, сказа́ и́мъ, ка́ко Госпо́дь єго́ изведе́ изъ темни́цы: рече́ же: возвѣсти́те Іа́кову и бра́тіямъ сія́. И изше́дъ и́де во и́но мѣ́сто.

Коли настав день, між воїнами зчинилася велика тривога: що сталося з Петром.

Бы́вшу же дню́, бѣ́ молва́ не ма́ла въ во́инѣхъ, что́ у́бо Петру́ бы́сть:

Ірод же, пошукавши його і не знайшовши, судив сторожів і звелів стратити їх. Потім він відбув з Юдеї до Кесарії і там залишався.

И́родъ же, поиска́въ єго́ и не обрѣ́тъ и истяза́въ стра́жы, повелѣ́ отвести́ и́хъ: и изше́дъ от Іуде́и въ Кесарі́ю, живя́ше.

Ірод був розгніваний на тирян і сидонян; вони ж, змовившись, прийшли до нього і, схиливши на свій бік Власта, постельника царського, просили миру, бо їхня країна живилася від його царства.

Бѣ́ же И́родъ гнѣ́ваяся на Ти́ряны и Сідо́няны: и́же єдиноду́шно пріидо́ша къ нему́, и умоли́вше Вла́ста посте́льника царе́ва, проша́ху ми́ра, поне́же страны́ и́хъ от ца́рства єго́ пита́хуся.

Призначеного дня Ірод, одягнувшись у царський одяг, сів на підвищенні і говорив до них;

Въ нарѣче́нный же де́нь И́родъ, обо́лкся во оде́жду ца́рску и сѣ́дъ на суди́ще предъ наро́домъ, глаго́лаше къ ни́мъ,

а народ вигукував: «Це голос Бога, а не людини».

наро́дъ же возглаша́ше: гла́съ Бо́жій, а не человѣ́чь.

Та раптом ангел Господній уразив його за те, що він не віддав слави Богові; і, з’їдений червою, помер.

Внеза́пу же порази́ єго́ А́нгелъ Госпо́день, зане́ не даде́ сла́вы Бо́гу: и бы́въ червьми́ изъяде́нъ, и́здше.

Слово ж Боже росло і поширювалось.

Сло́во же Бо́жіє растя́ше и мно́жашеся.

А Варнава та Савл, виконавши доручення, повернулися з Єрусалима до Антиохії, взявши з собою Іоана, прозваного Марком.

Варна́ва же и Са́влъ возврати́стася изъ Ієрусали́ма во Антіохі́ю, испо́лнивша слу́жбу, поє́мша съ собо́ю и Іоа́нна, нарица́ємаго Ма́рка.

В Антиохійській церкві були деякі пророки і вчителі: Варнава і Симеон, що звався Нігер, і Луцій киринеянин, і Манаїл, вихований з Іродом четвертовладником, і Савл.

Бя́ху же нѣ́цыи во це́ркви су́щей во Антіохі́и проро́цы и учи́теліє: Варна́ва же и Симео́нъ нарица́ємый Ні́геръ, и Лукі́й Кирине́анинъ, и Манаи́лъ со И́родомъ четвертовла́стникомъ воспита́нный, и Са́влъ.

Коли вони служили Господеві й постили, Дух Святий сказав: «Відділіть Мені Варнаву та Савла для діла, на яке Я покликав їх».

Служа́щымъ же и́мъ Го́сподеви и постя́щымся, рече́ Ду́хъ Святы́й: отдѣли́те Ми́ Варна́ву и Са́вла на дѣ́ло, на не́же призва́хъ и́хъ.

Тоді вони, попостившись і помолившись та поклавши руки на них, відпустили їх.

Тогда́ пости́вшеся и помоли́вшеся и возло́жше ру́ки на ня́, отпусти́ша и́хъ.

Вони, послані Духом Святим, прийшли до Селевкії, а звідтіль відпливли до Кіпру;

Сія́ у́бо, по́слана бы́вша от Ду́ха Свя́та, снидо́ста въ Селевкі́ю, отту́ду же отплы́ста въ Ки́пръ,

і, бувши в Саламіні, проповідували слово Боже в юдейських синагогах; мали ж вони й Іоана для служіння.

и бы́вша въ Саламі́нѣ, возвѣща́ста сло́во Бо́жіє въ со́нмищихъ Іуде́йскихъ: имѣ́яста же и Іоа́нна слугу́.

Пройшовши весь острів до Пафа, знайшли вони одного волхва, лжепророка, юдеянина на ім’я Варіісус,

Проше́дша же о́стровъ да́же до Па́фа, обрѣто́ста нѣ́коєго му́жа волхва́ лжепроро́ка Іуде́анина, єму́же и́мя Варіису́съ,

який був із проконсулом Сергієм Павлом, чоловіком розумним. Він, покликавши Варнаву та Савла, побажав почути слово Боже.

и́же бѣ́ со анѳипа́томъ Се́ргіємъ Па́вломъ, му́жемъ разу́мнымъ. Се́й призва́въ Варна́ву и Са́вла, взыска́ услы́шати сло́во Бо́жіє:

А Еліма-волхв [бо те означає ім’я його] противився їм, намагаючись відвернути проконсула від віри.

сопротивля́шеся же и́ма Єли́ма во́лхвъ, та́ко бо сказу́єтся и́мя єго́, искі́й разврати́ти анѳипа́та от вѣ́ры.

Але Савл, він же й Павло, сповнившись Духа Святого і глянувши на нього,

Са́влъ же, и́же и Па́велъ, испо́лнися Ду́ха Свя́та, и воззрѣ́въ на́нь,

сказав: «О, сповнений всякого лукавства і всякого лиходійства, сину дияволів, ворог усякої правди! Чи перестанеш ти збивати з прямих путей Господніх?

рече́: о, испо́лненне вся́кія льсти́ и вся́кія зло́бы, сы́не діа́воль, вра́же вся́кія пра́вды, не преста́неши ли развраща́я пути́ Госпо́дни пра́выя?

І нині ось рука Господня на тобі: ти будеш сліпий і не побачиш сонця до часу». І раптом обійняла його темрява й пітьма, і він ходив навпомацки, шукаючи поводиря.

И ны́нѣ, се́, рука́ Госпо́дня на тя́, и бу́деши слѣ́пъ, не ви́дя со́лнца до вре́мене. Внеза́пу же нападе́ на́нь мра́къ и тма́, и осяза́я иска́ше вожда́.

Тоді проконсул, побачивши, що сталося, увірував, дивуючись ученню Господньому.

Тогда́ ви́дѣвъ анѳипа́тъ бы́вшеє, вѣ́рова, дивя́ся о уче́ніи Госпо́дни.

Відпливши з Пафа, Павло та ті, що були з ним, прибули до Пергії, у Памфілії. А Іоан, відлучившись від них, повернувся до Єрусалима.

Отве́зшеся же от Па́фа Па́велъ и су́щіи съ ни́мъ, пріидо́ша въ Пергі́ю Памфилі́йскую: Іоа́ннъ же, отлучи́вся от ни́хъ, возврати́ся во Ієрусали́мъ.

Вони ж, проходячи від Пергії, прибули до Антиохії пісидійської і, увійшовши в синагогу суботнього дня, сіли.

Они́ же, проше́дше от Пергі́и, пріидо́ша во Антіохі́ю Пісіді́йскую, и вше́дше въ со́нмище въ де́нь суббо́тный, сѣдо́ша.

Після читання Закону і Пророків начальники синагоги послали сказати їм: «Мужі-браття! Якщо у вас є слово повчання до народу, говоріть».

По чте́ніи же Зако́на и Проро́къ, посла́ша нача́лницы со́нмища къ ни́мъ, глаго́люще: му́жіє бра́тіє, а́ще є́сть сло́во въ ва́съ утѣше́нія къ лю́демъ, глаго́лите.

Павло, підвівшись, дав знак рукою і сказав: «Мужі ізраїльтяни і ті‚ що бояться Бога, вислухайте!

Воста́въ же Па́велъ и помаа́въ руко́ю, рече́: му́жіє Ізра́илтяне и боя́щіися Бо́га, услы́шите:

Бог народу цього обрав батьків наших і підніс цей народ під час перебування у землі єгипетській, і силою великою вивів їх із неї,

Бо́гъ люді́й си́хъ избра́ отцы́ на́шя и лю́ди вознесе́ въ прише́лствіи въ земли́ Єги́петстѣй, и мы́шцею высо́кою изведе́ и́хъ изъ нея́

і близько сорока років годував їх у пустелі.

и до четы́редесяти лѣ́тъ препита́ и́хъ въ пусты́ни:

І, знищивши сім народів у землі Ханаанській, розділив їм у спадщину їхню землю.

и низложи́въ язы́къ се́дмь въ земли́ Ханаа́нстѣй, даде́ и́мъ въ наслѣ́діє зе́млю и́хъ,

І після цього, близько чотирьохсот п’ятдесяти років, давав їм суддів до пророка Самуїла.

и по си́хъ, я́ко лѣ́тъ четы́реста и пятьдеся́тъ, даде́ и́мъ судіи́ до Самуи́ла проро́ка:

Потім просили вони царя, і Бог дав їм Саула, сина Кісового, мужа з коліна Веніамінового. Так минуло років сорок.

и отту́ду проси́ша царя́, и даде́ и́мъ Бо́гъ Сау́ла сы́на Кі́сова, му́жа от колѣ́на Веніамі́нова, лѣ́тъ четы́редесять:

Усунувши його, настановив їм царем Давида, про якого і сказав, засвідчивши: «Знайшов Я мужа по серцю Моєму, Давида, сина Єссея, який здійснить усі бажання Мої».

и преста́вль єго́, воздви́же и́мъ Дави́да въ царя́, єму́же и рече́ свидѣ́телствовавъ: обрѣто́хъ Дави́да сы́на Ієссе́ова, му́жа по се́рдцу Моєму́, и́же сотвори́тъ вся́ хотѣ́нія Моя́.

З його роду Бог за обітницею підніс Ісуса — Спасителя Ізраїлеві.

От сего́ сѣ́мене Бо́гъ по обѣтова́нію воздви́же Ізра́илю Спасе́ніє Іису́са,

Перед самим пришестям Його Іоан проповідував хрещення всьому народові ізраїльському.

проповѣ́давшу Іоа́нну предъ лице́мъ вни́тія Єго́ креще́ніє покая́нія всѣ́мъ лю́демъ Ізра́илевымъ.

Закінчуючи ж путь свою, Іоан говорив: «За кого ви мене вважаєте? Я не Той; але ось іде за мною, у Якого я недостойний розв’язати взуття на ногах.

И я́коже скончава́ше Іоа́ннъ тече́ніє, глаго́лаше: кого́ мя́ непщу́єте бы́ти? Нѣ́смь а́зъ, но се́, гряде́тъ по мнѣ́, Єму́же нѣ́смь досто́инъ разрѣши́ти реме́нь сапогу́ Єго́.

Мужі-браття, сини роду Авраамового і всі між вами, хто боїться Бога! Вам послано слово спасіння цього.

Му́жіє бра́тіє, сы́нове ро́да Авраа́мля, и и́же въ ва́съ боя́щіися Бо́га, ва́мъ сло́во спасе́нія сего́ посла́ся.

Бо жителі Єрусалима і начальники їхні, не визнавши Його і осудивши, сповнили слова пророчі, що читаються кожної суботи,

Живу́щіи бо во Ієрусали́мѣ и кня́зи и́хъ, сего́ не разумѣ́вше, и гла́сы проро́ческія по вся́ суббо́ты что́мыя, осуди́вше [Єго́], испо́лниша,

і, не знайшовши в Ньому ніякої провини, вартої смерти, просили Пилата вбити Його.

и ни єди́ныя вины́ сме́ртныя обрѣ́тше, проси́ша у Піла́та уби́ти Єго́:

Коли ж сповнилось усе, написане про Нього, то, знявши з дерева, поклали Його до гробу.

я́коже сконча́ша вся́, я́же о Не́мъ пи́сана, сне́мше съ дре́ва, положи́ша во гро́бѣ.

А Бог воскресив Його з мертвих.

Бо́гъ же воскреси́ Єго́ от ме́ртвыхъ:

Він багато днів являвся тим, які вийшли з Ним із Галилеї до Єрусалима і які нині є свідками Його перед народом.

и́же явля́шеся во дни́ мно́ги совозше́дшымъ съ Ни́мъ от Галіле́и во Ієрусали́мъ, и́же ны́нѣ су́ть свидѣ́теліє Єго́ къ лю́демъ.

І ми благовістимо вам, що обітницю, дану батькам, Бог виконав нам, дітям їхнім, воскресивши Ісуса,

И мы́ ва́мъ благовѣству́ємъ обѣтова́ніє бы́вшеє ко отце́мъ, я́ко сіє́ Бо́гъ испо́лнилъ є́сть на́мъ ча́домъ и́хъ, воздви́гъ Іису́са,

як і в другому псалмі написано: «Ти Син Мій: Я нині родив Тебе».

я́коже и во псалмѣ́ вторѣ́мъ пи́сано є́сть: Сы́нъ Мо́й єси́ Ты́, А́зъ дне́сь роди́хъ Тя́.

А що воскресив Його з мертвих, так що Він уже не обернеться в тління, про це сказав так: «Я дам вам милості, обіцяні Давидові, вірно».

А я́коже воскреси́ Єго́ от ме́ртвыхъ, не ктому́ хотя́ща возврати́тися во истлѣ́ніє, си́це рече́: я́ко да́мъ ва́мъ преподо́бная Дави́дова вѣ́рная.

Тому й в іншому місці говорить: «Не даси Святому Твоєму побачити тління».

Тѣ́мже и въ друго́мъ глаго́летъ: не да́си Преподо́бному Твоєму́ ви́дѣти истлѣ́нія.

Давид, послуживши у свій час Божій волі, упокоївся, і приєднався до своїх отців, і побачив тління;

Дави́дъ бо, своєму́ ро́ду послужи́въ Бо́жіимъ совѣ́томъ, у́спе, и приложи́ся ко отце́мъ свои́мъ, и ви́дѣ истлѣ́ніє:

а Той, Котрого Бог воскресив, не побачив тління.

а Єго́же Бо́гъ воздви́же, не ви́дѣ истлѣ́нія.

Отже, нехай буде відомо вам, мужі-браття, що заради Нього вам сповіщається відпущення гріхів;

Вѣ́домо у́бо да бу́детъ ва́мъ, му́жіє бра́тіє, я́ко Єго́ ра́ди ва́мъ оставле́ніє грѣхо́въ проповѣ́даєтся:

і в усьому, в чому ви не могли виправдатися законом Мойсеєвим, виправдовується Ним всякий віруючий.

и от всѣ́хъ, от ни́хже не возмого́сте въ зако́нѣ Моисе́овѣ оправди́тися, о Се́мъ вся́къ вѣ́руяй оправда́єтся.

Стережіться ж, щоб не прийшло на вас сказане у пророків:

Блюди́те у́бо, да не пріи́детъ на ва́съ рѣче́нноє во проро́цѣхъ:

«Дивіться, недбайливі, подивуйтесь і зникніть; бо Я творю діло в дні ваші, діло, якому не повірили б ви, коли б хто розповів вам».

ви́дите, неради́віи, и чуди́теся, и у́зрите и исче́знете: я́ко дѣ́ло А́зъ содѣ́лаю во дни́ ва́шя, єму́же не и́мате вѣ́ровати, а́ще кто́ повѣ́сть ва́мъ.

Як вони виходили з юдейської синагоги, язичники просили їх говорити про те саме й у наступну суботу.

Исходя́щымъ же и́мъ от со́нмища Іуде́йска, моля́ху язы́цы въ другу́ю суббо́ту глаго́латися и́мъ глаго́ломъ си́мъ:

Коли ж присутні розходились, то багато юдеїв і шанувальників Бога, навернених з язичників, пішли слідом за Павлом і Варнавою, які, бесідуючи з ними, умовляли їх перебувати у благодаті Божій.

разше́дшуся же собо́ру, послѣ́доваша мно́зи от Іуде́й и чести́выхъ пришле́цъ Па́влу и Варна́вѣ, и́же, глаго́люща и́мъ, увѣща́ста и́хъ пребыва́ти въ благода́ти Бо́жієй.

Наступної суботи мало не все місто зібралося слухати слово Боже.

Во гряду́щую же суббо́ту ма́ло не ве́сь гра́дъ собра́ся послу́шати сло́ва Бо́жія:

Але юдеї, побачивши народ, сповнилися заздрощів і, сперечаючись та лихословлячи, суперечили тому, що говорив Павло.

ви́дѣвше же Іуде́є наро́ды, испо́лнишася за́висти и вопреки́ глаго́лаху глаго́лемымъ от Па́вла, сопроти́въ глаго́люще и хуля́ще.

Тоді Павло та Варнава з дерзновенням сказали: «Вам першим належало проповідувати слово Боже, а через те, що ви відкидаєте його й самих себе робите недостойними вічного життя, то ми звертаємось до язичників.

Дерзну́вша же Па́велъ и Варна́ва реко́ста: ва́мъ бѣ́ лѣ́по пе́рвѣє глаго́лати сло́во Бо́жіє: а поне́же отверго́сте є́ и недосто́йны творите́ са́ми себе́ вѣ́чному животу́, се́, обраща́ємся во язы́ки:

Бо так заповів нам Господь: «Я поставив Тебе світлом язичникам, щоб Ти був на спасіння аж до краю землі».

та́ко бо заповѣ́да на́мъ Госпо́дь: положи́хъ Тя́ во свѣ́тъ язы́комъ, є́же бы́ти Тебѣ́ во спасе́ніє да́же до послѣ́днихъ земли́.

Слухаючи це, язичники раділи і прославляли слово Господнє, і увірували всі, які були наперед визначені до вічного життя.

Слы́шаще же язы́цы ра́довахуся и сла́вляху сло́во Госпо́дне, и вѣ́роваша, єли́цы учине́ни бя́ху въ жи́знь вѣ́чную:

І слово Господнє поширилося по всій країні.

проноша́шеся же сло́во Госпо́дне по все́й странѣ́.

Але юдеї намовили побожних та почесних жінок і перших у місті людей, і вчинили гоніння на Павла та Варнаву, і вигнали їх за свої межі.

Іуде́є же наусти́ша чести́выя жены́ и благообра́зныя и старѣ́йшины гра́да, и воздвиго́ша гоне́ніє на Па́вла и Варна́ву, и изгна́ша я́ от предѣ́лъ свои́хъ.

Вони ж, обтрусивши на них порох з ніг своїх, пішли до Іконії.

О́на же, отря́сша пра́хъ от но́гъ свои́хъ на ни́хъ, пріидо́ста во Іконі́ю.

А ученики сповнювались радости й Духа Святого.

Ученицы́ же исполня́хуся ра́дости и Ду́ха Свя́та.

В Іконії вони увійшли разом у юдейську синагогу і говорили так, що увірувало дуже багато юдеїв і еллінів.

Бы́сть же во Іконі́и, вку́пѣ вни́ти и́ма въ со́нмище Іуде́йскоє и глаго́лати та́ко, я́ко вѣ́ровати Іуде́євъ и Є́ллиновъ мно́жеству мно́гу.

А невіруючі юдеї розпалили і розлютили проти братії серця язичників.

Невѣ́рующіи же Іуде́є воздвиго́ша и озло́биша {къ зло́бѣ подусти́ша} ду́шы язы́ковъ на бра́тію.

Проте вони пробули тут досить часу, сміливо проповідуючи Господа, Який на свідчення слова благодаті Своєї творив їх руками знамення і чудеса.

Дово́лно же у́бо вре́мя пребы́ста дерза́юща о Го́сподѣ, Свидѣ́телствующемъ сло́ву благода́ти Своєя́ и даю́щемъ зна́менія и чудеса́ бы́ти рука́ма и́хъ.

Тим часом народ у місті розділився: одні були на боці юдеїв, а інші — на боці апостолів.

Раздѣли́шажеся мно́жество гра́да, и о́ви у́бо бя́ху со Іуде́и, о́ви же со апо́столы.

Коли ж язичники та юдеї зі своїми начальниками кинулися на них, щоб осоромити і побити їх камінням,

И єгда́ бы́сть стремле́ніє язы́комъ же и Іуде́ємъ съ нача́лники и́хъ досади́ти и ка́меніємъ поби́ти и́хъ,

вони, довідавшись про це, відійшли в лікаонські міста Лістру та Дервію і околиці їх

увѣ́дѣвша же прибѣго́ста во гра́ды Ликао́нскія, въ Ли́стру и Де́рвію, и во окре́стныя и́хъ,

і там благовістили.

и та́мо бѣ́ста благовѣству́юща.

У Лістрі сидів один чоловік, слабий на ноги, кривий від утроби матері своєї, і ніколи не ходив.

И нѣ́кто му́жъ въ Ли́стрѣхъ не́мощенъ нога́ма сѣдя́ше, хро́мъ от чре́ва ма́тере своєя́ сы́й, и́же николи́же бѣ́ ходи́лъ.

Він слухав, що говорив Павло, який, поглянувши на нього і побачивши, що він має віру для одержання зцілення,

Се́й слы́шаше Па́вла глаго́люща: и́же воззрѣ́въ на́нь и ви́дѣвъ, я́ко вѣ́ру и́мать здра́въ бы́ти,

сказав гучним голосом: «Тобі говорю в ім’я Господа Ісуса Христа: стань прямо на ноги твої». І він відразу скочив і почав ходити.

рече́ ве́ліимъ гла́сомъ: тебѣ́ глаго́лю во и́мя Го́спода Іису́са Христа́, вста́ни на ногу́ твоє́ю пра́въ. И а́біє возскочи́ и хожда́ше.

Народ же, побачивши, що зробив Павло, підніс голос свій, говорячи по-лікаонськи: «Боги в образі людському зійшли до нас».

Наро́ди же ви́дѣвше, є́же сотвори́ Па́велъ, воздвиго́ша гла́съ сво́й, ликао́нски глаго́люще: бо́зи уподо́бльшеся человѣ́комъ снидо́ша къ на́мъ.

І назвали Варнаву Зевсом, а Павла — Єрмієм, бо він передував у слові.

Нарица́ху же у́бо Варна́ву Ді́а, Па́вла же Єрмі́а, поне́же то́й бя́ше нача́лникъ сло́ва.

А жрець ідола Зевса, що знаходився перед їхнім містом, пригнавши до воріт волів і принісши вінки, хотів разом із народом принести жертву.

Жре́цъ же Ді́євъ, су́щаго предъ гра́домъ и́хъ, приведе́ юнцы́ и [принесе́] вѣнцы́ предъ врата́, съ наро́ды хотя́ше жре́ти.

Почувши це, апостоли Варнава та Павло роздерли одяг свій, кинулися між народ і гучно говорили:

Слы́шавша же апо́стола Варна́ва и Па́велъ, растерза́вша ри́зы своя́, вскочи́ста въ наро́дъ, зову́ща и глаго́люща:

«Мужі! Що це ви робите? І ми такі самі люди, як і ви, і благовістимо вам, щоб ви навернулися від цих неправдивих до Бога Живого, Який створив небо і землю, і море, і все, що в них;

му́жіє, что́ сія́ творите́? И мы́ подобостра́стна єсма́ ва́мъ человѣ́ка, благовѣству́юща ва́мъ от си́хъ су́єтныхъ обраща́тися къ Бо́гу жи́ву, И́же сотвори́ не́бо и зе́млю и мо́ре и вся́, я́же въ ни́хъ:

Який у минулих поколіннях попустив, щоб усі народи ходили своїми шляхами,

И́же въ мимоше́дшыя ро́ды оста́вилъ бѣ́ вся́ язы́ки ходи́ти въ путе́хъ и́хъ:

хоч і не переставав свідчити про Себе благодіянням, подаючи нам з неба дощі і часи плодоносні та сповнюючи поживою і веселістю серця наші».

и у́бо не несвидѣ́телствована Себе́ оста́ви, благотворя́, съ небесе́ на́мъ дожди́ дая́ и времена́ плодоно́сна, исполня́я пи́щею и весе́ліємъ сердца́ на́ша.

І, говорячи це, вони ледве переконали народ не приносити їм жертви і йти кожному додому.

И сія́ глаго́люща, єдва́ уста́виста наро́ды не жре́ти и́ма, но отити́ коєму́ждо во своя́ си. Пребыва́ющема же и́ма и уча́щема,

Тим часом як вони, залишившись там, учили, з Антиохії та Іконії прийшли деякі юдеї і, коли апостоли сміливо проповідували, переконали народ відійти від них, кажучи: «Вони не говорять нічого істинного, а все обманюють». І, підбуривши народ, побили Павла камінням і витягли за місто, вважаючи його мертвим.

пріидо́ша от Антіохі́и и Іконі́и нѣ́цыи Іуде́є, и стяза́ющемася и́ма съ дерзнове́ніємъ, наусти́ша наро́ды отступи́ти от нею́, глаго́люще, я́ко ничто́же и́стинно глаго́лета, но все́ лже́та. И наусти́вше наро́ды и ка́меніємъ поби́вше Па́вла, извлеко́ша внѣ́ гра́да, мня́ще єго́ уме́рша.

Коли ж ученики зібрались біля нього, він устав і пішов до міста.

О́крестъ же ста́вшымъ єго́ ученико́мъ, воста́въ вни́де во гра́дъ [] и нау́тріє изы́де съ Варна́вою въ Де́рвію.

А другого дня пішов із Варнавою до Дервії. Проповідавши Євангеліє цьому місту і навчивши багатьох, вони повернулися до Лістри, Іконії та Антиохії,

Благовѣствова́вша же гра́ду тому́ и научи́вша мно́ги, возврати́стася въ Ли́стру и Іконі́ю и Антіохі́ю,

зміцнюючи душі учеників, благаючи перебувати у вірі і навчаючи, що багатьма скорботами належить нам увійти в Царство Боже.

утвержда́юща ду́шы ученико́въ, моля́ща пребы́ти въ вѣ́рѣ, и я́ко мно́гими скорбьми́ подоба́єтъ на́мъ вни́ти въ Ца́рствіє Бо́жіє.

Рукоположивши ж їм пресвітерів для кожної церкви, вони помолилися з постом і передали їх Господеві, в Якого [ті] увірували.

Рукополо́жша же и́мъ пресви́теры на вся́ це́ркви и помоли́вшася съ посто́мъ, преда́ста и́хъ Го́сподеви, въ Него́же увѣ́роваша.

І, перейшовши Пісидію, прийшли до Памфилії,

И проше́дша Пісіді́ю, пріидо́ста въ Памфилі́ю:

і, проповідавши слово Господнє в Пергії, прийшли до Атталії;

и глаго́лавша въ Пергі́и сло́во Госпо́дне, снидо́ста во Атталі́ю

а звідтіль відпливли до Антиохії, звідки були передані благодаті Божій на діло, яке й виконали.

и отту́ду отплы́ста во Антіохі́ю, отню́дуже бѣ́ста пре́дана благода́ти Бо́жієй въ дѣ́ло, є́же сконча́ста.

Прибувши туди і зібравши церкву, вони розказали все, що зробив Бог з ними і як Він відкрив двері віри язичникам.

Прише́дша же и собра́вша це́рковь, сказа́ста, єли́ка сотвори́ Бо́гъ съ ни́ма и я́ко отве́рзе язы́комъ две́рь вѣ́ры:

І перебували там з учениками чимало часу.

пребы́ста же та́мо вре́мя не ма́ло со ученики́.

Деякі, прийшовши з Юдеї, учили братів: «Якщо не обріжетесь за обрядом Мойсеєвим, не можете спастися».

И нѣ́цыи сше́дше от Іуде́и, уча́ху бра́тію, я́ко а́ще не обрѣ́жетеся по обы́чаю Моисе́ову, не мо́жете спасти́ся.

Коли ж виникла незгода і чимале змагання Павла та Варнави з ними, то постановили, щоб Павло і Варнава і дехто інший з них пішли в цій справі до апостолів і пресвітерів у Єрусалим.

Бы́вшей же ра́спри и стяза́нію не ма́лу Па́влу и Варна́вѣ къ ни́мъ, учини́ша взы́ти Па́влу и Варна́вѣ и нѣ́кимъ други́мъ от ни́хъ ко апо́столомъ и ста́рцемъ во Ієрусали́мъ о вопроше́ніи се́мъ.

Отже, послані церквою, вони проходили через Фінікію та Самарію, розповідаючи про навернення язичників, і творили велику радість усім браттям.

Они́ же у́бо, предпо́слани бы́вше от це́ркве, прохожда́ху Фінікі́ю и Самарі́ю, повѣ́дающе обраще́ніє язы́ковъ, и творя́ху ра́дость ве́лію все́й бра́тіи.

Прийшовши до Єрусалима, вони були прийняті церквою, апостолами і пресвітерами і сповістили про все, що Бог учинив з ними і як відкрив двері віри язичникам.

Прише́дше же во Ієрусали́мъ, прія́ти бы́ша от це́ркве и апо́столъ и ста́рецъ, сказа́ша же, єли́ка сотвори́ Бо́гъ съ ни́ми и я́ко отве́рзе язы́комъ две́рь вѣ́ры.

Тоді встали деякі з фарисейської єресі, які увірували, і говорили, що треба обрізувати язичників та заповісти їм додержувати закон Мойсеїв.

Воста́ша же нѣ́цыи от є́реси фарісе́йскія вѣ́ровавшіи, глаго́люще, я́ко подоба́єтъ обрѣ́зати и́хъ, завѣщава́ти же блюсти́ зако́нъ Моисе́овъ.

Апостоли й пресвітери зібралися для розгляду цієї справи.

Собра́шася же апо́столи и ста́рцы вѣ́дѣти о словеси́ се́мъ.

Після тривалого обговорення Петро встав і сказав їм: «Мужі-браття! Ви знаєте, що Бог із перших днів обрав з-поміж нас мене, щоб із моїх уст язичники почули слово Євангелія і увірували;

Мно́гу же взыска́нію бы́вшу, воста́въ Пе́тръ рече́ къ ни́мъ: му́жіє бра́тіє, вы́ вѣ́сте, я́ко от дні́й пе́рвыхъ Бо́гъ въ на́съ избра́ усты́ мои́ми услы́шати язы́комъ сло́во Благовѣ́стія и вѣ́ровати:

і Серцезнавець Бог засвідчив їм, давши їм Духа Святого, як і нам;

и Сердцевѣ́децъ Бо́гъ свидѣ́телствова и́мъ, да́въ и́мъ Ду́ха Свята́го, я́коже и на́мъ,

і не поклав ніякої різниці між нами і ними, вірою очистивши серця їхні.

и ничто́же разсуди́ между́ на́ми же и о́нѣми, вѣ́рою очи́щь сердца́ и́хъ:

Що ж ви нині спокушаєте Бога, бажаючи покласти на шию учеників ярмо, яке ні батьки наші, ні ми не могли понести?

ны́нѣ у́бо что́ искуша́єте Бо́га, [хотя́ще] возложи́ти и́го на вы́и ученико́мъ, єго́же ни отцы́ на́ши, ни мы́ возмого́хомъ понести́?

Але ми віруємо, що благодаттю Господа Ісуса Христа спасемось, як і вони».

но благода́тію Го́спода Іису́са Христа́ вѣ́руємъ спасти́ся, я́коже и они́.

Тоді замовкли всі, що зібралися, і слухали Варнаву і Павла, які розповідали про знамення й чудеса, створені Богом через них серед язичників.

Умолча́ же все́ мно́жество и послу́шаху Варна́вы и Па́вла повѣ́дающею, єли́ка сотвори́ Бо́гъ зна́менія и чудеса́ во язы́цѣхъ и́ма.

Коли ж вони замовкли, почав говорити Яків і сказав: «Мужі-браття! Послухайте мене.

По умолча́ніи же єю́, отвѣща́ Іа́ковъ глаго́ля: му́жіє бра́тіє, послу́шайте мене́:

Симон розповів, як Бог спершу зглянувся на язичників, щоб зібрати з них народ в ім’я Своє.

Симео́нъ повѣ́да, я́ко пре́жде Бо́гъ посѣти́ прія́ти от язы́къ лю́ди о и́мени Своє́мъ:

І з цим згідні слова пророків, як написано:

и сему́ согласу́ютъ словеса́ проро́къ, я́коже пи́шетъ:

«Потім повернуся і відбудую скинію Давидову, що впала, і те, що в ній зруйноване, відновлю і виправлю її,

по си́хъ обращу́ся и сози́жду кро́въ Дави́довъ па́дшій, и раско́паная єго́ сози́жду и испра́влю єго́,

щоб шукали Господа інші люди і всі народи, серед яких звіститься ім’я Моє», — говорить Господь, Який творить усе це.

я́ко да взы́щутъ про́чіи человѣ́цы Го́спода, и вси́ язы́цы, въ ни́хже нарече́ся и́мя Моє́, глаго́летъ Госпо́дь, творя́й сія́ вся́.

Відомі Богові споконвіку всі діла Його.

Разу́мна от вѣ́ка су́ть Бо́гови вся́ дѣла́ Єго́.

Тому, я гадаю, не треба перешкоджати язичникам, які навертаються до Бога,

Сего́ ра́ди а́зъ сужду́ не стужа́ти от язы́къ обраща́ющымся къ Бо́гу,

а написати їм, щоб вони утримувалися від оскверненого ідолами, від блуду, задушенини і крови і щоб не робили іншим того, чого не бажають собі.

но заповѣ́дати и́мъ огреба́тися от тре́бъ і́долскихъ и от блуда́ и уда́вленины и от кро́ве, и єли́ка неуго́дна себѣ́ су́ть, ины́мъ не твори́ти.

Бо закон Мойсеїв з давніх родів має по всіх містах тих, які проповідують його‚ і читається в синагогах кожної суботи».

Моисе́й бо от родо́въ дре́внихъ по всѣ́мъ градо́мъ проповѣ́дающыя єго́ и́мать, въ со́нмищихъ по вся́ суббо́ты что́мый.

Тоді апостоли і пресвітери з усією церквою розсудили, обравши з свого середовища мужів, послати їх до Антиохії з Павлом і Варнавою, а саме: Іуду, прозваного Варсавою, та Силу, мужів, які начальствували між браттями,

Тогда́ изво́лися апо́столомъ и ста́рцемъ со все́ю це́рковію, избра́вше му́жа от ни́хъ, посла́ти во Антіохі́ю съ Па́вломъ и Варна́вою, Іу́ду нарица́ємаго Варса́ву, и Сі́лу, му́жа наро́чита въ бра́тіи,

написавши і вручивши їм таке: «Апостоли, і пресвітери і браття — браттям з язичників, які знаходяться в Антиохії, Сирії та Киликії: радійте.

написа́вше рука́ма и́хъ сія́: апо́столи и ста́рцы и бра́тія, су́щымъ во Антіохі́и и Сирі́и и Кілікі́и бра́тіямъ, и́же от язы́къ, [о Го́сподѣ] ра́доватися.

Оскільки ми почули, що деякі, що вийшли від нас, стурбували вас своїми словами і похитнули ваші душі, кажучи, що треба обрізуватися і дотримувати закон, чого ми їм не доручали,

Поне́же слы́шахомъ, я́ко нѣ́цыи от на́съ изше́дше возмути́ша ва́съ словесы́, развраща́юще ду́шы ва́шя, глаго́люще обрѣ́затися и блюсти́ зако́нъ, и́мже мы́ не завѣща́хомъ:

то ми, зібравшись, однодушно розсудили: обрати мужів і послати їх до вас з улюбленими нашими Варнавою і Павлом,

изво́лися на́мъ собра́вшымся єдиноду́шно, избра́нныя му́жы посла́ти къ ва́мъ, съ возлю́бленныма на́шима Варна́вою и Па́вломъ,

чоловіками, які віддали душі свої за Ім’я Господа нашого Ісуса Христа.

человѣ́кома преда́вшема ду́шы своя́ о и́мени Го́спода на́шего Іису́са Христа́:

Отже, ми послали Юду та Силу, котрі пояснять вам те саме і словами.

посла́хомъ у́бо Іу́ду и Сі́лу, и тѣ́хъ сло́вомъ сказу́ющихъ та́яжде:

Бо вгодно Святому Духові і нам не покладати на вас більше ніякого тягаря, крім цього необхідного:

изво́лися бо Свято́му Ду́ху и на́мъ, ничто́же мно́жає возложи́ти ва́мъ тяготы́, ра́звѣ ну́ждныхъ си́хъ:

утримуватися від ідоложертовного, і крови, і задушенини, і блуду і не робити іншим того, чого собі не бажаєте. Дотримуючись цього, добре зробите. Будьте здорові!»

огреба́тися от ідоложе́ртвенныхъ и кро́ве, и уда́вленины и блуда́: и єли́ка не хо́щете ва́мъ бы́ти, други́мъ не твори́те: от ни́хже соблюда́юще себе́, до́брѣ сотворите́. Здра́вствуйте.

Отже, посланці прийшли до Антиохії і, зібравши людей, вручили послання.

Они́ же у́бо по́слани бы́вше пріидо́ша во Антіохі́ю, и собра́вше наро́дъ, вда́ша посла́ніє.

Вони ж, прочитавши, зраділи цьому повчанню.

Проче́тше же, возра́довашася о утѣше́ніи.

Іуда і Сила, будучи самі пророками, щедрими словами наставляли братію і утвердили її.

Іу́да же и Сі́ла, и та́ проро́ка су́ща, сло́вомъ мно́зѣмъ утѣ́шиста бра́тію и утверди́ста.

Пробувши там якийсь час, вони з миром були відпущені браттями до апостолів.

Пребы́вша же та́мо вре́мя, отпуще́на бы́ста съ ми́ромъ от бра́тій ко апо́столомъ.

Але Силі захотілося зостатися там (а Іуда повернувся до Єрусалима).

Изво́лися же Сі́лѣ пребы́ти та́мо, Іу́да же возврати́ся во Ієрусали́мъ.

Павло ж і Варнава жили в Антиохії, навчаючи і благовістячи разом з багатьма іншими слово Господнє.

Па́велъ же и Варна́ва живя́ста во Антіохі́и, уча́ща и благовѣству́юща сло́во Госпо́дне, и со инѣ́ми мно́гими.

Через деякий час Павло сказав Варнаві: «Ходімо знов і відвідаємо братів наших по всіх містах, де ми проповідували слово Господнє, як вони живуть».

По нѣ́кихъ же дне́хъ рече́ Па́велъ къ Варна́вѣ: возвра́щшеся подоба́єтъ посѣти́ти бра́тію на́шу во всѣ́хъ градѣ́хъ, въ ни́хже проповѣ́дахомъ сло́во Госпо́дне, ка́ко пребыва́ютъ.

Варнава ж захотів узяти з собою Іоана, званого Марком,

Варна́ва же восхотѣ́ поя́ти съ собо́ю Іоа́нна нарица́ємаго Ма́рка:

але Павло вважав, що не слід брати з собою того, хто відстав від них у Памфилії і не пішов з ними на діло, на яке вони були послані.

Па́велъ же глаго́лаше отсту́пльшаго от на́ю от Памфилі́и и не ше́дшаго съ на́ма на дѣ́ло, на не́же по́слани бы́хомъ, не поя́ти сего́ съ собо́ю.

Це призвело до незгоди, так що вони розлучилися один з одним; і Варнава, взявши Марка, відплив до Кіпру;

Бы́сть у́бо ра́спря, я́ко отлучи́тися и́ма от себе́: Варна́ва у́бо поє́мь Ма́рка отплы́ въ Ки́пръ:

а Павло, обравши собі Силу, пішов, ввірений братією благодаті Божій,

Па́велъ же избра́въ Сі́лу изы́де пре́данъ благода́ти Бо́жієй от бра́тій,

і проходив через Сирію і Киликію, утверджуючи церкви.

прохожда́ше же Сирі́ю и Кілікі́ю, утвержда́я це́ркви.

Дійшов він до Дервії і Лістри. І ось був там один ученик на ім’я Тимофій, у якого мати була юдеянка, що увірувала, а батько — еллін,

Пріи́де же въ Де́рвію и Ли́стру. И се́, учени́къ нѣ́кій бѣ́ ту́, и́менемъ Тімоѳє́й, сы́нъ жены́ нѣ́кія Іуде́аныни вѣ́рны, отца́ же Є́ллина:

і про якого свідчили браття, що перебували в Лістрі та Іконії.

и́же свидѣ́телствованъ бѣ́ от су́щихъ въ Ли́стрѣхъ и Іконі́и бра́тіи.

Павло захотів узяти його з собою; і взявши, обрізав його заради юдеїв, що були в тих місцях; бо всі знали про батька його, що він був еллін.

Сего́ восхотѣ́ Па́велъ съ собо́ю изы́ти: и пріє́мь обрѣ́за єго́, Іуде́й ра́ди су́щихъ на мѣ́стѣхъ о́нѣхъ: вѣ́дяху бо вси́ отца́ єго́, я́ко Є́ллинъ бя́ше.

Проходячи ж по містах, вони передавали вірним дотримуватися постанов, схвалених апостолами і пресвітерами в Єрусалимі.

И я́коже прохожда́ху гра́ды, предая́ше и́мъ храни́ти уста́вы сужде́нныя от апо́столъ и ста́рецъ, и́же во Ієрусали́мѣ.

І церкви утверджувалися вірою і повсякденно зростали кількісно.

Це́ркви же утвержда́хуся вѣ́рою и прибыва́ху въ число́ по вся́ дни́.

Коли ж вони пройшли Фригію та Галатійську країну, заборонив їм Святий Дух проповідувати слово в Асії.

Проше́дше же Фригі́ю и Галаті́йскую страну́, возбране́ни [бы́ша] от Свята́го Ду́ха глаго́лати сло́во во Асі́и.

Дійшовши до Місії, вони поривалися йти у Вифинію; але Дух не допустив їх.

Прише́дше же въ Мисі́ю, покуша́хуся въ Віѳині́ю поити́: и не оста́ви и́хъ Ду́хъ.

Перейшовши ж Місію, вони зійшли в Троаду.

Преше́дше же Мисі́ю, снидо́ша въ Троа́ду.

І було Павлові вночі видіння: один муж, македонянин, стояв і благав його, кажучи: «Прийди до Македонії і допоможи нам».

И видѣ́ніє въ нощи́ яви́ся Па́влу: му́жъ нѣ́кій бѣ́ Македо́нянинъ стоя́, моля́ єго́ и глаго́ля: прише́дъ въ Македо́нію, помози́ на́мъ.

Після цього видіння зараз же ми вирішили йти до Македонії, зрозумівши, що нас покликав Господь благовістити там.

И я́коже видѣ́ніє ви́дѣ, а́біє взыска́хомъ изы́ти въ Македо́нію, разумѣ́вше, я́ко призва́ ны́ Госпо́дь благовѣсти́ти и́мъ.

Отже, вирушивши з Троади, ми прибули до Самофракії, а другого дня до Неаполя,

Отве́зшеся же от Троа́ды, пріидо́хомъ въ Самоѳра́къ, воу́тріє же въ Неапо́ль,

звідти ж у Филипи; це перше місто в тій частині Македонії, колонія. У тому місті ми пробули кілька днів.

отту́ду же въ Філі́ппы, и́же є́сть пе́рвый гра́дъ ча́сти Македо́ніи, коло́ніа. Бѣ́хомъ же въ то́мъ гра́дѣ пребыва́юще дни́ нѣ́кія.

А суботнього дня ми вийшли за місто до річки, де, за звичаєм, було місце молитви, і, сівши, розмовляли з жінками, які посходились.

Въ де́нь же суббо́тный изыдо́хомъ во́нъ изъ гра́да при рѣцѣ́, идѣ́же мня́шеся моли́твенница бы́ти, и сѣ́дше глаго́лахомъ къ собра́вшымся жена́мъ.

І слухала одна жінка на ймення Лідія, з міста Фіатір, що торгувала багряницею, яка шанувала Бога; і Господь відкрив їй серце слухати уважно те, про що говорив Павло.

И нѣ́кая жена́, и́менемъ Лиді́а, порфиропрода́лница от гра́да Ѳиаті́рскаго, чту́щи Бо́га, послу́шаше: є́йже Госпо́дь отве́рзе се́рдце внима́ти глаго́лемымъ от Па́вла.

Коли ж вона та її домашні охрестились, то благала нас, кажучи: «Якщо ви визнали мене вірною Господу, то увійдіть у мій дім і живіть у мене»; і переконала нас.

Я́коже крести́ся та́ и до́мъ єя́, моля́ше ны́ глаго́лющи: а́ще усмотри́сте мя́ вѣ́рну Го́сподеви бы́ти, вше́дше въ до́мъ мо́й, пребу́дите. И прину́ди на́съ.

Сталося ж, як ішли ми на молитву, зустріла нас одна служниця, яка мала духа віщування і яка віщуванням давала великий прибуток своїм господарям.

Бы́сть же иду́щымъ на́мъ на моли́тву, отрокови́ца нѣ́кая иму́щая ду́хъ пытли́въ срѣ́те на́съ, я́же стяжа́ніє мно́го дая́ше господе́мъ свои́мъ волхву́ющи.

Йдучи за Павлом і за нами, вона кричала, кажучи: «Ці чоловіки — раби Бога Всевишнього, які звіщають нам путь спасіння».

Та́ послѣ́довавши Па́влу и на́мъ, взыва́ше глаго́лющи: сі́и человѣ́цы раби́ Бо́га Вы́шняго су́ть, и́же возвѣща́ютъ на́мъ пу́ть спасе́нія.

Це вона робила багато днів. Павло, розгнівавшись, обернувся і сказав духові: «Повеліваю тобі ім’ям Ісуса Христа вийти з неї». І дух вийшов відразу.

Се́ же творя́ше на мно́ги дни́. Стужи́въ же си́ Па́велъ и обра́щься, ду́хови рече́: запреща́ю ти́ и́менемъ Іису́са Христа́, изы́ди изъ нея́. И изы́де въ то́мъ часѣ́.

Господарі ж її, побачивши, що втратили надію на їхній прибуток, схопили Павла й Силу і потягли на площу до начальників.

Ви́дѣвше же госпо́діє єя́, я́ко изы́де наде́жда стяжа́нія и́хъ, поє́мше Па́вла и Сі́лу, влеко́ша на то́ргъ ко князе́мъ,

І, привівши їх до воєвод, сказали: «Ці люди, будучи юдеями, збурюють наше місто

и приве́дше и́хъ къ воєво́дамъ, рѣ́ша: сі́и человѣ́цы возмуща́ютъ гра́дъ на́шъ, Іуде́є су́ще,

і проповідують звичаї, яких нам, римлянам, не личить ні приймати, ні виконувати».

и завѣщава́ютъ обы́чаи, я́же не досто́итъ на́мъ пріима́ти ни твори́ти, Ри́мляномъ су́щымъ.

Народ також піднявся на них, а воєводи, зірвавши з них одяг, звеліли бити їх палицями

И сни́деся наро́дъ на ни́хъ, и воєво́ды растерза́вше и́ма ри́зы, веля́ху па́лицами би́ти и́хъ:

і, нанісши їм багато ударів, вкинули у в’язницю, наказавши в’язничному сторожеві пильно стерегти їх.

мно́ги же да́вше и́ма ра́ны, всади́ша въ темни́цу, завѣща́вше темни́чному стра́жу тве́рдо стрещи́ и́хъ:

Одержавши такий наказ, він вкинув їх у внутрішню в’язницю і ноги їхні забив у колоду.

и́же таково́ завѣща́ніє пріє́мь, всади́ и́хъ во вну́треннюю темни́цу и но́ги и́хъ заби́ въ кла́дѣ.

Близько опівночі Павло і Сила, молячись, прославляли Бога; в’язні ж слухали їх.

Въ полу́нощи же Па́велъ и Сі́ла моля́щася поя́ста Бо́га: послу́шаху же и́хъ ю́зницы.

Раптом стався великий землетрус, так що захиталася основа в’язниці; і враз відчинились усі двері, і кайдани на всіх послабли.

Внеза́пу же тру́съ бы́сть ве́лій, я́ко поколеба́тися основа́нію темни́чному: отверзо́шася же а́біє две́ри вся́, и всѣ́мъ ю́зы ослабѣ́ша.

В’язничний сторож, прокинувшись і побачивши, що двері в’язниці відчинені, вихопив меч і хотів накласти на себе руки, думаючи, що в’язні втекли.

Возбу́ждься же темни́чный стра́жъ и ви́дѣвъ отве́рсты две́ри темни́цы, извле́къ но́жъ, хотя́ше себе́ уби́ти, мня́ избѣ́гшя ю́зники.

Але Павло вигукнув голосно: «Не роби собі ніякого зла, бо всі ми тут».

Возгласи́ же гла́сомъ ве́ліимъ Па́велъ глаго́ля: ничто́же сотвори́ себѣ́ зла́, вси́ бо єсмы́ здѣ́.

Він же, зажадавши світла, вбіг до в’язниці; і припав у тремтінні до Павла і Сили,

Проси́въ же свѣщи́ вскочи́, и тре́петенъ бы́въ, припаде́ къ Па́влу и Сі́лѣ,

і, вивівши їх геть, сказав: «Господарі мої, що мені робити, щоб спастися?»

и изве́дъ и́хъ во́нъ, рече́: госпо́діє, что́ ми подоба́єтъ твори́ти, да спасу́ся?

Вони ж сказали: «Віруй у Господа Ісуса Христа і спасешся ти і весь дім твій».

О́на же реко́ста: вѣ́руй въ Го́спода Іису́са Христа́, и спасе́шися ты́ и ве́сь до́мъ тво́й.

І проповідали слово Господнє йому і всім, хто був у домі його.

И глаго́ласта єму́ сло́во Госпо́дне, и всѣ́мъ, и́же въ дому́ єго́.

І, взявши їх тієї ж години ночі, він обмив їхні рани і негайно охрестився сам і всі домашні його.

И поє́мь я́ въ то́йже ча́съ но́щи, измы́ от ра́нъ и крести́ся са́мъ и свои́ єму́ вси́ а́біє:

І, привівши їх у свій дім, запропонував трапезу і радів з усім домом своїм, що увірував у Бога.

вве́дъ же я́ въ до́мъ сво́й, поста́ви трапе́зу и возра́довася со всѣ́мъ до́момъ свои́мъ, вѣ́ровавъ Бо́гу.

Коли ж настав день, воєводи послали міських служителів сказати: «Відпусти людей тих».

Дню́ же бы́вшу, посла́ша воєво́ды па́личники, глаго́люще: отпусти́ человѣ́ка о́на.

В’язничний сторож сказав про це Павлові: «Воєводи прислали, щоб відпустити вас; отже, вийдіть тепер і йдіть з миром».

Сказа́ же темни́чный стра́жъ словеса́ сія́ Па́влу, я́ко посла́ша воєво́ды, да отпуще́на бу́дета: ны́нѣ у́бо изше́дша, иди́та съ ми́ромъ.

Але Павло відказав їм: «Нас, римських громадян, без суду прилюдно били, кинули у в’язницю, а тепер тайкома випускають? Ні, нехай прийдуть і самі виведуть нас».

Па́велъ же рече́ къ ни́мъ: би́вше на́ю предъ людьми́, неосужде́нна человѣ́ка Ри́млянина су́ща, всади́ша въ темни́цу, и ны́нѣ о́тай изво́дятъ на́ю? Ни́ бо: но да прише́дше са́ми изведу́тъ на́ю.

Міські служителі сказали ці слова воєводам, і ті злякались, почувши, що це римські громадяни.

Сказа́ша же па́личницы воєво́дамъ глаго́лы сія́: и убоя́шася слы́шавше, я́ко Ри́млянина єста́.

І, прийшовши, вибачились перед ними, і, вивівши, просили йти собі з міста.

И прише́дше умоли́ша и́хъ и изве́дше моля́ху изы́ти изъ гра́да.

Вони ж, вийшовши з в’язниці, прийшли до Лідії і, побачивши братів, повчали їх, і пішли.

Изше́дша же изъ темни́цы пріидо́ста къ Лиді́и, и ви́дѣвша бра́тію, утѣ́шиста и́хъ и изыдо́ста.

Пройшовши через Амфіполь і Аполлонію, (вони) прийшли до Фессалоніки, де була юдейська синагога.

Преше́дша же Амфіпо́ль и Аполло́нію, внидо́ста въ Солу́нь, идѣ́же бѣ́ со́нмище Іуде́йскоє.

Павло, за своїм звичаєм, пішов до них і три суботи говорив з ними з Писання,

По обы́чаю же своєму́ Па́велъ вни́де къ ни́мъ и по суббо́ты три́ стяза́шеся съ ни́ми от Писа́ній,

відкриваючи та доводячи їм, що «Христу належало постраждати і воскреснути з мертвих, і що цей Христос є Ісус, Якого я проповідую вам».

сказу́я и предлага́я и́мъ, я́ко Христу́ подоба́ше пострада́ти и воскре́снути от ме́ртвыхъ, и я́ко Се́й Іису́съ, Єго́же а́зъ проповѣ́дую ва́мъ, є́сть Христо́съ.

І деякі з них увірували і приєдналися до Павла та Сили, як з еллінів, що визнають Бога, дуже багато, так і зі знатних жінок чимало.

И нѣ́цыи от ни́хъ вѣ́роваша и приложи́шася къ Па́влу и Сі́лѣ, от чести́выхъ Є́ллинъ мно́жество мно́го и от же́нъ благоро́дныхъ не ма́ло.

Але юдеї, які не увірували, запалившись заздрістю і взявши з майдану деяких негідних людей, зібралися натовпом і збурювали місто і, приступивши до дому Ясонового, намагалися вивести їх до народу.

Возревнова́вше же непоко́ршіися Іуде́є и пріє́мше крамо́лники нѣ́кія му́жы злы́я, и собра́вше наро́дъ, мо́лвяху по гра́ду: наше́дше же на до́мъ Іассо́новъ, иска́ху и́хъ извести́ къ наро́ду.

Не знайшовши ж їх, потягли Ясона і деяких братів до міських начальників з криком, що ці всесвітні підбурювачі прийшли сюди,

Не обрѣ́тше же и́хъ, влеча́ху Іассо́на и нѣ́кія от бра́тій ко градонача́лникомъ, вопію́ще, я́ко, и́же разврати́ша вселе́нную, сі́и и здѣ́ пріидо́ша,

а Ясон прийняв їх; і всі вони діють проти повелінь кесаря, визнаючи іншого царем — Ісуса.

и́хже прія́тъ Іассо́нъ: и сі́и вси́ проти́вно велѣ́ніємъ ке́саревымъ творя́тъ, царя́ глаго́люще ино́го бы́ти, Іису́са.

І стривожили народ та міських начальників, що слухали їх.

Смято́ша же наро́дъ и градонача́лники слы́шащыя сія́:

Але ті, одержавши від Ясона та інших запоруку, відпустили їх.

взе́мше же дово́лноє от Іассо́на и от про́чихъ, отпусти́ша и́хъ.

Негайно вночі браття відправили Павла та Силу до Верії, прибувши до якої, вони пішли до синагоги юдейської.

Бра́тія же а́біє въ нощи́ отсла́ша Па́вла и Сі́лу въ Бе́рію: и́же прише́дша, идо́ста въ собо́ръ Іуде́йскій.

Тутешні були добродушніші, ніж жителі Фессалоніки: вони прийняли слово з усією ревністю, щоденно розбираючи Писання, чи точно це так.

Сі́и же бя́ху благоро́днѣйши живу́щихъ въ Солу́ни, и́же прія́ша сло́во со всѣ́мъ усе́рдіємъ, по вся́ дни́ разсужда́юще Писа́нія, а́ще су́ть сія́ та́ко.

І багато з них увірувало, та з еллінських почесних жінок і чоловіків чимало.

Мно́зи у́бо от ни́хъ вѣ́роваша, и от Є́ллинскихъ же́нъ благообра́зныхъ и муже́й не ма́ло.

Але коли фессалонікійські юдеї довідалися, що і у Верії проповідано Павлом слово Боже, то прийшли і туди, збуджуючи та підбурюючи народ.

И я́ко увѣ́даша и́же от Солу́ня Іуде́є, я́ко и въ Бе́ріи проповѣ́дася от Па́вла сло́во Бо́жіє, пріидо́ша и та́мо дви́жуще и смуща́юще наро́ды.

Тоді браття зараз же відпустили Павла, який ішов немовби до моря; а Сила і Тимофій зосталися там.

А́біє же тогда́ бра́тія отпусти́ша Па́вла ити́ на помо́ріє: оста́ста же Сі́ла и Тімоѳє́й та́мо.

Ті, що супроводжували Павла, провели його до Афін і, одержавши наказ щодо Сили й Тимофія, щоб вони швидше прийшли до нього, відбули.

Провожда́ющіи же Па́вла ведо́ша єго́ да́же до Аѳи́нъ, и пріє́мше за́повѣдь къ Сі́лѣ и Тімоѳє́ю, да я́ко скорѣ́є пріи́дутъ къ нему́, изыдо́ша.

Чекаючи їх в Афінах, Павло збурився духом, бачачи це місто‚ повне ідолів.

Во Аѳи́нѣхъ же жду́щу и́хъ Па́влу, раздража́шеся ду́хъ єго́ въ не́мъ зря́щемъ і́долъ по́лнъ су́щь гра́дъ.

Тож він говорив у синагозі з юдеями і тими, які шанують Бога, і кого він зустрічав щоденно на майдані.

Стяза́шеся же у́бо на со́нмищи со Іуде́и и съ чести́выми, и на то́ржищи по вся́ дни́ съ приключа́ющимися.

Деякі з епікурейських філософів та стоїків почали сперечатися з ним; одні говорили: «Що хоче сказати цей марнослівець?» А інші: «Здається, він проповідує про чужі божества», бо він благовістив їм про Ісуса і воскресіння.

Нѣ́цыи же от єпіку́ръ и от сто́ікъ філосо́фъ стяза́хуся съ ни́мъ: и нѣ́цыи глаго́лаху: что́ у́бо хо́щетъ суєсло́вивый се́й глаго́лати? Ині́и же: чужди́хъ бого́въ мни́тся проповѣ́дникъ бы́ти: я́ко Іису́са и воскресе́ніє благовѣствова́ше и́мъ.

І, взявши його, привели до ареопагу і говорили: «Чи можемо ми знати, що це за нове вчення, що ти його проповідуєш?

[Зач. 40Б.] Поє́мше же єго́, ведо́ша на ареопа́гъ, глаго́люще: мо́жемъ ли разумѣ́ти, что́ но́воє сіє́ глаго́лемоє тобо́ю уче́ніє?

Бо щось дивовижне ти вкладаєш у вуха наші. Тому хочемо знати, що це таке?»

стра́нна бо нѣ́кая влага́єши во ушеса́ на́ша: хо́щемъ у́бо разумѣ́ти, что́ хотя́тъ сія́ бы́ти?

Усі ж афіняни та чужоземці, які жили серед них, ні в чому так охоче не проводили час, як у тому, щоб говорити або слухати про щось нове.

Аѳине́є же вси́ и приходя́щіи стра́нніи ни во что́же и́но упражня́хуся, ра́звѣ глаго́лати что́ или́ слы́шати но́воє.

Павло, ставши серед ареопагу, сказав: «Афіняни! З усього бачу я, що ви начебто особливо побожні.

Ста́въ же Па́велъ посредѣ́ ареопа́га, рече́: му́жіє Аѳине́йстіи, по всему́ зрю́ вы́ а́ки благочести́выя:

Бо, проходячи і оглядаючи ваші святині, я знайшов і жертовник, на якому написано: «Незнаному Богові». Саме Цього, Якого ви, не знаючи, шануєте, я і проповідую вам.

проходя́ бо и согля́дая чествова́нія ва́ша, обрѣто́хъ и ка́пище, на не́мже бѣ́ напи́сано: невѣ́домому Бо́гу. Єго́же у́бо не вѣ́дуще [благолѣ́пнѣ] чтете́, Сего́ а́зъ проповѣ́дую ва́мъ.

Бог‚ що створив світ і все, що в ньому, Він‚ будучи Господом неба і землі, не в рукотворних храмах живе

Бо́гъ сотвори́вый мі́ръ и вся́, я́же въ не́мъ, Се́й небесе́ и земли́ Госпо́дь сы́й, не въ рукотворе́нныхъ хра́мѣхъ живе́тъ,

і не вимагає служіння людських рук, ніби в чомусь мав би потребу, Сам даючи усьому життя і дихання‚ і все.

ни от ру́къ человѣ́ческихъ угожде́нія пріє́млетъ, тре́буя что́, Са́мъ дая́ всѣ́мъ живо́тъ и дыха́ніє и вся́:

Від однієї крови створив увесь рід людський для проживання по всій землі, наперед визначивши часи і межі їх перебування,

сотвори́лъ же є́сть от єди́ныя кро́ве ве́сь язы́къ человѣ́чь, жи́ти по всему́ лицу́ земно́му, уста́вивъ предучине́ная времена́ и предѣ́лы селе́нія и́хъ,

щоб вони шукали Бога, чи не відчують Його і чи не знайдуть, хоч Він і недалеко від кожного з нас:

взыска́ти Го́спода, да поне́ ося́жутъ Єго́ и обря́щутъ, я́ко не дале́че от єди́наго коєго́ждо на́съ су́ща:

бо ми Ним живемо‚ і рухаємось‚ і існуємо, як і деякі з ваших віршотворців говорили: «Ми Його і рід».

о Не́мъ бо живе́мъ и дви́жемся и єсмы́, я́коже и нѣ́цыи от ва́шихъ кни́жникъ реко́ша: Сего́ бо и ро́дъ єсмы́.

Отже, будучи родом Божим, ми не повинні думати, що Божество подібне до золота, або срібла, або каменя, що приймає образ через мистецтво та домисел людський.

Ро́дъ у́бо су́ще Бо́жій, не до́лжни єсмы́ непщева́ти подо́бно бы́ти Божество́ зла́ту, или́ сребру́, или́ ка́меню худо́жнѣ начерта́ну, и смышле́нію человѣ́чу:

Залишаючи часи невідання, Бог нині повеліває всім людям усюди покаятися;

лѣ́та у́бо невѣ́дѣнія презира́я Бо́гъ, ны́нѣ повелѣва́єтъ человѣ́комъ всѣ́мъ всю́ду пока́ятися:

бо Він визначив день, у який праведно судитиме весь світ, через наперед настановленого Ним Мужа, подавши свідчення всім через воскресіння Його з мертвих».

зане́ уста́вилъ є́сть де́нь, въ о́ньже хо́щетъ суди́ти вселе́ннѣй въ пра́вдѣ, о Му́жи, Єго́же предуста́ви, вѣ́ру подая́ всѣ́мъ, воскреси́въ Єго́ от ме́ртвыхъ.

Почувши про воскресіння мертвих, одні глузували, а інші говорили: «Про це послухаємо тебе іншим часом».

Слы́шавше же воскресе́ніє ме́ртвыхъ, о́віи у́бо руга́хуся, о́віи же рѣ́ша: да слы́шимъ тя́ па́ки о се́мъ.

І Павло вийшов з-поміж них.

И та́ко Па́велъ изы́де от среды́ и́хъ.

Деякі мужі, приєднавшись до нього, увірували; між ними був Діонисій Ареопагіт і жінка на ім’я Дамар та інші з ними.

Нѣ́цыи же му́жіє прилѣпи́вшеся єму́, вѣ́роваша: въ ни́хже бѣ́ и Діони́сій Ареопагі́тскій, и жена́ и́менемъ Да́марь, и друзі́и съ ни́ми.

Після цього Павло, залишивши Афіни, прийшов до Коринфа;

По си́хъ же отлучи́вся Па́велъ от Аѳи́нъ, пріи́де въ Корі́нѳъ:

і, знайшовши одного юдея, на ім’я Акила, родом із Понту, який недавно прийшов з Італії, і Прискіллу, жінку його, — бо Клавдій звелів усім юдеям покинути Рим, — прийшов до них;

и обрѣ́тъ нѣ́коєго Іуде́анина и́менемъ Аки́лу, По́нтянина ро́домъ, но́во прише́дша от Італі́и, и Пріскі́ллу жену́ єго́: зане́ повелѣ́лъ бя́ше Клавді́й отлучи́тися всѣ́мъ Іуде́ємъ от Ри́ма: пріи́де къ ни́мъ,

і, за однорідністю ремесла, залишився у них і працював; бо їхнім ремеслом було робити намети.

и зане́ єдинохудо́жникомъ бы́ти и́мъ, пребы́сть у ни́хъ и дѣ́лаше: бя́ху бо скинотво́рцы хи́тростію.

Кожної суботи він говорив у синагозі і переконував юдеїв та еллінів.

Стяза́шеся же на со́нмищахъ по вся́ суббо́ты и препира́ше Іуде́и и Є́ллины.

А коли прийшли з Македонії Сила і Тимофій, то Павло, ідучи за велінням Духа, свідчив юдеям, що Ісус є Христос.

И єгда́ снидо́ста от Македо́ніи Сі́ла же и Тімоѳє́й, тужа́ше ду́хомъ Па́велъ, свидѣ́телствуя Іуде́омъ Іису́са бы́ти Христа́.

Але оскільки вони противились і злословили, то він, обтрусивши одяг свій, сказав до них: «Кров ваша на головах ваших; я — чистий, віднині йду до язичників».

Проти́вящымся же и́мъ и ху́лящымъ, отря́съ ри́зы своя́, рече́ къ ни́мъ: кро́вь ва́ша на глава́хъ ва́шихъ: чи́стъ а́зъ, отны́нѣ во язы́ки иду́.