Яків, раб Бога і Господа Ісуса Христа, дванадцятьом колінам, що в розсіянні, — радуйтеся.

Іа́ковъ, Бо́гу и Го́споду Іису́су Христу́ ра́бъ, обѣмана́десяте колѣ́нома, и́же въ разсѣ́яніи, ра́доватися.

З великою радістю приймайте, браття мої, коли підпадаєте різним спокусам,

Вся́ку ра́дость имѣ́йте, бра́тіє моя́, єгда́ во искуше́нія впа́даєте разли́чна,

знаючи, що випробування вашої віри дає терпіння;

вѣ́дяще, я́ко искуше́ніє ва́шея вѣ́ры содѣ́ловаєтъ терпѣ́ніє:

терпіння ж повинно мати досконалу дію, щоб ви були досконалі в усій повноті без усякого недоліку.

терпѣ́ніє же дѣ́ло соверше́нно да и́мать, я́ко да бу́дете соверше́нни и всецѣ́ли, ни въ че́мже лише́ни.

Якщо ж у кого з вас не вистачає мудрости, нехай просить у Бога, Який дає всім просто й без докорів, — і дасться йому.

А́ще же кто́ от ва́съ лише́нъ є́сть прему́дрости, да про́ситъ от даю́щаго Бо́га всѣ́мъ нелицепріє́мнѣ и не поноша́ющаго, и да́стся єму́.

Але нехай просить з вірою, нітрохи не сумніваючись, бо той, хто сумнівається, подібний до морської хвилі, яку вітер здіймає і розвіває.

Да про́ситъ же вѣ́рою, ничто́же сумня́ся: сумня́йся бо уподо́бися волне́нію морско́му, вѣ́тры возмета́єму и развѣва́єму.

Нехай не думає така людина одержати що-небудь від Господа.

Да не мни́тъ бо человѣ́къ о́нъ, я́ко пріи́метъ что́ от Бо́га.

Двоєдушна людина нестійка на всіх шляхах своїх.

Му́жъ двоєду́шенъ неустро́єнъ во всѣ́хъ путе́хъ свои́хъ.

Нехай хвалиться брат смиренний своєю висотою,

Да хва́лится же бра́тъ смире́нный въ высотѣ́ своє́й,

а багатий — смиренням своїм, бо він перейде, як цвіт трав’яний.

бога́тый же во смире́ніи своє́мъ, зане́ я́коже цвѣ́тъ тра́вный мимои́детъ:

Сходить сонце, настає спека, і спекою висушує траву; цвіт її опадає, зникає краса її вигляду, так в’яне і багатий на своїх шляхах.

возсія́ бо со́лнце со зно́ємъ, и изсуши́ траву́, и цвѣ́тъ єя́ отпаде́, и благолѣ́піє лица́ єя́ поги́бе: си́це и бога́тый въ хожде́ніи своє́мъ увяда́єтъ.

Блаженна людина, яка переносить спокуси, бо, будучи випробуваною, вона одержить вінець життя, який обіцяв Господь тим, що люблять Його.

Блаже́нъ му́жъ, и́же претерпи́тъ искуше́ніє: зане́ иску́сенъ бы́въ, пріи́метъ вѣне́цъ жи́зни, єго́же обѣща́ Бо́гъ лю́бящымъ Єго́.

У спокусі ніхто не кажи: «Бог мене спокушає»; бо Бог не спокушається злом і Сам не спокушає нікого,

Никто́же искуша́ємь да глаго́летъ, я́ко от Бо́га искуша́ємь є́смь: Бо́гъ бо нѣ́сть искуси́тель злы́мъ {искуша́ємь злы́ми}, не искуша́єтъ же То́й никого́же,

але кожен спокушається, захоплюючись і зваблюючись власною похіттю;

кі́йждо же искуша́єтся, от своєя́ по́хоти влеко́мь и прельща́ємь:

похіть же, зачавши, породжує гріх, а вчинений гріх породжує смерть.

та́же по́хоть заче́нши ражда́єтъ грѣ́хъ, грѣ́хъ же содѣ́янъ ражда́єтъ сме́рть.

Не обманюйтесь, браття мої улюблені.

Не льсти́теся, бра́тіє моя́ возлю́бленная:

Всяке добре даяння і всякий досконалий дар сходять зверху, від Отця світів, у Якого немає зміни і ні тіні переміни.

вся́ко дая́ніє бла́го и вся́къ да́ръ соверше́нъ свы́ше є́сть, сходя́й от Отца́ свѣ́товъ, у Него́же нѣ́сть премѣне́ніє, или́ преложе́нія стѣ́нь.

Захотівши, Він породив нас словом істини, щоб нам бути якимсь початком Його створінь.

Восхотѣ́въ бо породи́ на́съ сло́вомъ и́стины, во є́же бы́ти на́мъ нача́токъ нѣ́кій созда́ніємъ Єго́.

Отож, браття мої улюблені, кожна людина нехай буде скорою на слухання, повільною на слова, повільною на гнів,

Тѣ́мже, бра́тіє моя́ возлю́бленная, да бу́детъ вся́къ человѣ́къ ско́ръ услы́шати [и] ко́сенъ глаго́лати, ко́сенъ во гнѣ́въ,

бо гнів людини не творить правди Божої.

гнѣ́въ бо му́жа, пра́вды Бо́жія не содѣ́ловаєтъ.

Тому, відкинувши всяку нечистоту і залишок злоби, з лагідністю прийміть насаджене слово, яке може спасти ваші душі.

Сего́ ра́ди отло́жше вся́ку скве́рну и избы́токъ зло́бы, въ кро́тости пріими́те всажде́нноє сло́во, могу́щеє спасти́ ду́шы ва́шя.

Будьте ж виконавцями слова, а не тільки слухачами, які самих себе обманюють.

Быва́йте же творцы́ сло́ва, а не то́чію слы́шатели, прельща́юще себе́ самѣ́хъ.

Бо хто слухає слово і не виконує, той подібний до людини, яка розглядає природні риси свого обличчя у дзеркалі:

Зане́ а́ще кто́ є́сть слы́шатель сло́ва, а не творе́цъ, таковы́й уподо́бися му́жу смотря́ющу лице́ бытія́ своєго́ въ зерца́лѣ:

вона подивилась на себе, відійшла і відразу ж забула, яка вона.

усмотри́ бо себе́ и отъи́де, и а́біє забы́, како́въ бѣ́.

Але хто вникне в закон довершений, в закон свободи, і перебуватиме в ньому, той, будучи не слухачем, який забуває, а виконавцем діла, блаженний буде у своїй діяльності.

Прини́кій же въ зако́нъ соверше́нъ свобо́ды, и пребы́въ, се́й не слы́шатель забы́тливъ бы́въ, но творе́цъ дѣ́ла, се́й блаже́нъ въ дѣ́ланіи своє́мъ бу́детъ.

Коли хто з вас гадає, що він побожний і не приборкує свого язика, але спокушає своє серце, то побожність у того пуста.

А́ще кто́ мни́тся вѣ́ренъ бы́ти въ ва́съ, и не обуздова́єтъ язы́ка своєго́, но льсти́тъ се́рдце своє́, сего́ су́єтна [є́сть] вѣ́ра.

Чиста і непорочна побожність перед Богом і Отцем є в тому, щоб піклуватися про сиріт і вдів у їхніх скорботах і берегти себе неоскверненим від світу.

Вѣ́ра бо чиста́ и нескве́рна предъ Бо́гомъ и Отце́мъ сія́ є́сть, є́же посѣща́ти си́рыхъ и вдови́цъ въ ско́рбехъ и́хъ, [и] нескве́рна себе́ блюсти́ от мі́ра.

Браття мої, майте віру в Ісуса Христа, нашого Господа слави, не зважаючи на особи.

Бра́тіє моя́, не на лица́ зря́ще имѣ́йте вѣ́ру Го́спода на́шего Іису́са Христа́ сла́вы.

Бо, якщо у зібрання ваше ввійде людина із золотим перснем, у багатому одязі, увійде ж і бідний у драному одязі,

А́ще бо вни́детъ въ со́нмище ва́ше му́жъ, зла́тъ пе́рстень нося́, въ ри́зѣ свѣ́тлѣ, вни́детъ же и ни́щь въ ху́дѣ одѣ́жди,

і ви, дивлячись на одягненого у багатий одяг, скажете йому: «Тобі добре сісти тут», а бідному скажете: «Ти стань там або сідай тут, біля моїх ніг»‚ —

и воззрите́ на нося́щаго ри́зу свѣ́тлу, и рече́те єму́: ты́ ся́ди здѣ́ до́брѣ: и ни́щему рече́те: ты́ ста́ни та́мо, или́ ся́ди здѣ́ на подно́жіи моє́мъ:

то чи не поділилися ви в собі і чи не стаєте суддями з недобрими думками?

и не разсмотри́сте въ себѣ́, и бы́сте судіи́ помышле́ній злы́хъ.

Послухайте, браття мої улюблені: хіба не бідних обрав Бог бути багатими вірою і спадкоємцями Царства, яке Він обіцяв тим, що люблять Його?

Слы́шите, бра́тіє моя́ возлю́бленная, не Бо́гъ ли избра́ ни́щыя мі́ра сего́ бога́ты въ вѣ́рѣ и наслѣ́дники Ца́рствія, є́же обѣща́ лю́бящымъ Єго́?

А ви зневажили бідного. Хіба не багаті утискують вас і хіба не вони тягнуть вас на суди?

Вы́ же укори́сте ни́щаго. Не бога́тіи ли наси́луютъ ва́мъ, и ті́и влеку́тъ вы́ на суди́ща?

Хіба не вони зневажають те добре ім’я, яким ви називаєтесь?

Не ті́и ли ху́лятъ до́броє и́мя нарече́нноє на ва́съ?

Коли ви виконуєте закон царський за Писанням: люби ближнього твого, як самого себе, — добре робите.

А́ще у́бо зако́нъ соверша́єте ца́рскій, по Писа́нію: возлю́биши и́скренняго своєго́ я́коже себе́ сама́го, до́брѣ творите́:

А коли робите, дивлячись на особу, то гріх чините, і перед законом виявляєтеся злочинцями.

а́ще же на лица́ зрите́, то́ грѣ́хъ содѣва́єте, облича́єми от зако́на я́коже престу́пницы.

Хто дотримується всього закону і зогрішить у чому-небудь одному, той стає винуватим у всьому.

И́же бо ве́сь зако́нъ соблюде́тъ, согрѣши́тъ же во єди́нѣмъ, бы́сть всѣ́мъ пови́ненъ.

Бо Той же, Хто сказав: «Не перелюбствуй», сказав і: «Не убий»; тому, якщо ти не перелюбствуєш, але уб’єш, то ти також злочинець перед законом.

Рекі́й бо: не прелюбы́ сотвори́ши, ре́клъ є́сть и: не убіє́ши. А́ще же не прелюбы́ сотвори́ши, убіє́ши же, бы́лъ єси́ престу́пникъ зако́на.

Так говоріть і так робіть, як такі‚ що мають бути суджені за законом свободи.

Та́ко глаго́лите и та́ко твори́те, я́ко зако́номъ свобо́днымъ иму́щіи су́дъ прія́ти.

Бо немилостивий суд тому, хто не творив милости; милість же підноситься над судом.

Су́дъ бо безъ ми́лости не сотво́ршему ми́лости: и хва́лится ми́лость на судѣ́.

Яка користь, браття мої, коли хто говорить, що він має віру, а діл не має? Чи може ця віра спасти його?

Ка́я по́льза, бра́тіє моя́, а́ще вѣ́ру глаго́летъ кто́ имѣ́ти, дѣ́лъ же не и́мать? Єда́ мо́жетъ вѣ́ра спасти́ єго́?

Якщо брат або сестра нагі і не мають денного прожитку,

А́ще же бра́тъ или́ сестра́ на́га бу́дета и лише́на бу́дета дневны́я пи́щи,

а хто-небудь з вас скаже їм: «Йдіть із миром, грійтесь і їжте», — але не дасть їм потрібного для тіла, яка користь?

рече́тъ же и́ма кто́ от ва́съ: иди́та съ ми́ромъ, грѣ́йтася и насыща́йтася: не да́стъ же и́ма тре́бованія тѣле́снаго: ка́я по́льза?

Так само й віра — коли не має діл, сама по собі мертва.

Та́кожде и вѣ́ра, а́ще дѣ́лъ не и́мать, мертва́ є́сть о себѣ́.

Але скаже хто-небудь: «Ти маєш віру, а я маю діла; покажи мені віру твою без діл твоїх, а я покажу тобі віру мою в ділах моїх».

Но рече́тъ кто́: ты́ вѣ́ру и́маши, а́зъ же дѣла́ и́мамъ: покажи́ ми́ вѣ́ру твою́ от дѣ́лъ твои́хъ, и а́зъ тебѣ́ покажу́ от дѣ́лъ мои́хъ вѣ́ру мою́.

Ти віруєш, що Бог єдиний: добре робиш; та й біси вірують і тремтять.

Ты́ вѣ́руєши, я́ко Бо́гъ єди́нъ є́сть: до́брѣ твори́ши: и бѣ́си вѣ́руютъ, и трепе́щутъ.

Але чи хочеш ти знати, легковажна людино, що віра без діл мертва?

Хо́щеши же ли разумѣ́ти, о, человѣ́че су́єтне, я́ко вѣ́ра безъ дѣ́лъ мертва́ є́сть?

Хіба не ділами виправдався Авраам, отець наш, поклавши на жертовник сина свого Ісаака?

Авраа́мъ оте́цъ на́шъ не от дѣ́лъ ли оправда́ся, возне́съ Ісаа́ка сы́на своєго́ на же́ртвенникъ?

Чи бачиш, що віра сприяла ділам його, і ділами віра досягла довершености?

Ви́диши ли, я́ко вѣ́ра поспѣ́шествоваше дѣло́мъ єго́, и от дѣ́лъ соверши́ся вѣ́ра?

І справдилося слово Писання: «Вірував Авраам Богові, і це було поставлено йому в праведність, і його назвали другом Божим».

И соверши́ся Писа́ніє глаго́лющеє: вѣ́рова же Авраа́мъ Бо́гови, и вмѣни́ся єму́ въ пра́вду, и дру́гъ Бо́жій наре́чеся.

Чи бачите, що людина виправдовується ділами, а не тільки вірою?

Зрите́ ли у́бо, я́ко от дѣ́лъ оправда́єтся человѣ́къ, а не от вѣ́ры єди́ныя?

Так само і блудниця Раава хіба не ділами виправдалася, прийнявши підглядачів і вивівши їх іншою дорогою?

Та́кожде же и Раа́въ блудни́ца не от дѣ́лъ ли оправда́ся, пріє́мши схо́дники и ины́мъ путе́мъ изве́дши и́хъ?

Бо як тіло без духу мертве, так і віра без діл мертва.

Я́коже бо тѣ́ло безъ ду́ха мертво́ є́сть, та́ко и вѣ́ра безъ дѣ́лъ мертва́ є́сть.

Браття мої, не багато хто ставайте учителями, знаючи, що ми підпадемо під більший осуд,

(Зач. 54) Не мно́зи учи́теліє быва́йте, бра́тіє моя́, вѣ́дяще, я́ко бо́лшеє осужде́ніє пріи́мемъ,

бо всі ми багато грішимо. Хто не грішить словом, той досконала людина, яка може приборкати і все тіло.

мно́го бо согрѣша́ємъ вси́. А́ще кто́ въ сло́вѣ не согрѣша́єтъ, се́й соверше́нъ му́жъ, си́ленъ обузда́ти и все́ тѣ́ло.

Ось ми вкладаємо вуздечки в рот коням, щоб вони слухались нас, і керуємо всім тілом їхнім.

Се́ [бо и] ко́немъ узды́ во уста́ влага́ємъ, да повину́ются на́мъ, и все́ тѣ́ло и́хъ обраща́ємъ:

Ось і кораблі, хоч які вони великі і як не носяться сильними вітрами, та невеликим кермом спрямовуються, куди хоче керманич;

се́, и корабли́ вели́цы су́ще и от же́стокихъ вѣ́тровъ заточа́єми, обраща́ются ма́лымъ корми́лцемъ, а́може стремле́ніє пра́вящаго хо́щетъ:

так само і язик — невеликий член, але багато чинить. Подивись, невеликий вогонь‚ а як багато речей спалює!

та́кожде же и язы́къ ма́лъ у́дъ є́сть, и вельми́ хва́лится. Се́, ма́лъ о́гнь, [и] ко́ль вели́ки ве́щи сожига́єтъ.

І язик — вогонь, прикраса неправди; язик поставлений так між нашими членами, що сквернить усе тіло і запалює круг життя, будучи сам запалюваний від геєни.

И язы́къ о́гнь, лѣ́пота непра́вды: си́це и язы́къ водворя́єтся во у́дѣхъ на́шихъ, скверня́ все́ тѣ́ло, и паля́ ко́ло рожде́нія на́шего, и опаля́яся от геє́нны:

Бо всяке єство звірів і птахів, плазунів і морських тварин приборкується і приборкане людським єством,

вся́ко бо єстество́ звѣре́й же и пти́цъ, га́дъ же и ры́бъ, укроща́єтся и укроти́тся єстество́мъ человѣ́ческимъ,

а язика приборкати ніхто з людей не може: це — невтримне зло; він повний отрути смертоносної.

язы́ка же никто́же мо́жетъ от человѣ́къ укроти́ти: не удержи́мо [бо] зло́, испо́лнь я́да смертоно́сна.

Ним благословляємо Бога і Отця, і ним же проклинаємо людей, створених за подобою Божою.

Тѣ́мъ благословля́ємъ Бо́га и Отца́, и тѣ́мъ клене́мъ человѣ́ки бы́вшыя по подо́бію Бо́жію:

З тих самих уст виходить благословення і прокляття: не повинно, браття мої, щоб це так було.

от тѣ́хже у́стъ исхо́дитъ благослове́ніє и кля́тва. Не подоба́єтъ, бра́тіє моя́ возлю́бленная, си́мъ та́ко быва́ти.

Хіба з одного джерела тече солодка і гірка вода?

(Зач. 55) Єда́ ли исто́чникъ от єди́наго у́стія источа́єтъ сла́дкоє и го́рькоє?

Не може, браття мої, смоковниця родити маслини або виноградна лоза — смокви. Також і з одного джерела не може виливатися солона і солодка вода.

Єда́ мо́жетъ, бра́тіє моя́, смоко́вница ма́слины твори́ти, или́ віногра́дная лоза́ смо́квы? Та́кожде ни єди́нъ исто́чникъ сла́ну и сла́дку твори́тъ во́ду.

Хто мудрий і розумний між вами? Доведи це на ділі добрим поводженням з мудрою лагідністю.

Кто́ прему́дръ и худо́гъ въ ва́съ, да пока́жетъ от до́браго житія́ дѣла́ своя́ въ кро́тости и прему́дрости.

Але якщо у вашому серці ви маєте гірку заздрість і сварливість, то не хваліться і не говоріть неправди проти істини.

А́ще же за́висть го́рьку и́мате и рве́ніє въ сердца́хъ ва́шихъ, не хвали́теся, ни лжи́те на и́стину:

Це не та мудрість, яка сходить зверху, але земна, душевна, бісівська,

нѣ́сть сія́ прему́дрость свы́ше низходя́щи, но зе́мна, душе́вна, бѣсо́вска:

бо де заздрість і сварливість, там безладдя і все лихе.

идѣ́же бо за́висть и рве́ніє, ту́ нестроє́ніє и вся́ка зла́ ве́щь.

А мудрість, яка сходить зверху, по-перше, чиста, потім мирна, лагідна, покірлива, повна милосердя і плодів благих, неупереджена і нелицемірна.

А я́же свы́ше прему́дрость, пе́рвѣє у́бо чиста́ є́сть, пото́мъ же ми́рна, кротка́, благопокорли́ва, испо́лнь ми́лости и плодо́въ благи́хъ, несумѣ́нна и нелицемѣ́рна.

Плід же правди сіється у мирі тими, які зберігають мир.

Пло́дъ же пра́вды въ ми́рѣ сѣ́єтся творя́щымъ ми́ръ.

Звідкіль у вас ворожнеча і чвари? Чи не звідси, від пристрастей ваших, що воюють у членах ваших?

Отку́ду бра́ни и сва́ры въ ва́съ? Не отсю́ду ли, от сласте́й ва́шихъ, вою́ющихъ во у́дѣхъ ва́шихъ?

Жадаєте і не маєте; вбиваєте і заздрите‚ і не можете досягти? Сваритесь і ворогуєте — і не маєте, бо не просите,

Жела́єте, и не и́мате: убива́єте и зави́дите, и не мо́жете улучи́ти: сваря́єтеся и бо́рете, и не и́мате, зане́ не про́сите:

просите — і не одержуєте, тому що просите не на добре, а щоб ужити для пристрастей ваших.

про́сите, и не пріє́млете, зане́ злѣ́ про́сите, да въ сласте́хъ ва́шихъ иждиве́те.

Перелюбники і перелюбниці! Чи не знаєте, що дружба зі світом є ворожнеча проти Бога? Бо хто хоче бути другом світові, той стає ворогом Богові.

Прелюбодѣ́є и прелюбодѣ́йцы, не вѣ́сте ли, я́ко любы́ мі́ра сего́ вражда́ Бо́гу є́сть, и́же бо восхо́щетъ дру́гъ бы́ти мі́ру, вра́гъ Бо́жій быва́єтъ.

Чи ви думаєте, що даремно Писання говорить: «Ревнощів жадає дух, який вселився в нас»?

Или́ мните́, я́ко всу́є Писа́ніє глаго́летъ: къ за́висти жела́єтъ ду́хъ, и́же всели́ся въ ны́?

Але тим більшу дає благодать; тому й сказано: «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать».

Бо́лшую же дає́тъ благода́ть: тѣ́мже глаго́летъ: Госпо́дь го́рдымъ проти́вится, смире́ннымъ же дає́тъ благода́ть.

Отже, покоріться Богові; противтеся дияволові, і він утече від вас.

(Зач. 56) Повини́теся у́бо Бо́гу, проти́витеся же діа́волу, и бѣжи́тъ от ва́съ.

Наблизьтеся до Бога, і наблизиться до вас; очистіть руки, грішники, виправте серця, двоєдушні.

Прибли́житеся Бо́гу, и прибли́жится ва́мъ: очи́стите ру́цѣ, грѣ́шницы, испра́вите сердца́ ва́ша, двоєду́шніи:

Страждайте, плачте і ридайте; сміх ваш нехай обернеться на плач і радість — на печаль.

постражди́те и слези́те и пла́читеся: смѣ́хъ ва́шъ въ пла́чь да обрати́тся, и ра́дость въ сѣ́тованіє:

Смиріться перед Господом, і піднесе вас.

смири́теся предъ Го́сподемъ, и вознесе́тъ вы́.

Не злословте один на одного, браття: бо хто злословить на брата або судить брата свого, той злословить на закон і судить закон: коли ж ти закон судиш, то ти не виконавець закону, а суддя.

Не оклевета́йте дру́гъ дру́га, бра́тіє: оклевета́яй бо бра́та, или́ осужда́яй бра́та своєго́, оклевета́єтъ зако́нъ и осужда́єтъ зако́нъ: а́ще же зако́нъ осужда́єши, нѣ́си творе́цъ зако́на, но судія́.

Один є Законодавець і Суддя, Який може спасти і погубити; а ти хто, що судиш ближнього?

Єди́нъ є́сть Законополо́жникъ и Судія́, могі́й спасти́ и погуби́ти: ты́ же кто́ єси́ осужда́яй дру́га?

Тепер послухайте ви, що говорите: «Сьогодні або завтра підемо до такого-то міста, і проживемо там один рік, і будемо торгувати й одержувати прибуток»;

Слы́шите ны́нѣ, глаго́лющіи: дне́сь или́ у́трѣ по́йдемъ во о́нъ гра́дъ, и сотвори́мъ ту́ лѣ́то єди́но, и ку́плю дѣ́ємъ и приобрѣте́ніє:

ви, які не знаєте, що станеться завтра; бо що таке ваше життя? Воно є пара, що з’являється на короткий час, а потім зникає.

и́же не вѣ́сте, что́ у́трѣ случи́тся: ка́я бо жи́знь ва́ша, па́ра бо є́сть, я́же вма́лѣ явля́єтся, пото́мъ же исчеза́єтъ.

Замість того, щоб вам говорити: «Коли угодно буде Господеві і будемо живі, то зробимо те або інше», —

Вмѣ́сто є́же бы глаго́лати ва́мъ: а́ще Госпо́дь восхо́щетъ, и жи́ви бу́демъ, и сотвори́мъ сіє́ или́ о́но:

ви ж нині хвалитесь у гордощах ваших; всяка така похвальба є зло.

ны́нѣ же хва́литеся въ горды́нехъ ва́шихъ: вся́ка хвала́ такова́ зла́ є́сть.

Отже, хто знає, як добро робити, і не робить, тому гріх.

Вѣ́дущему у́бо добро́ твори́ти, и не творя́щему, грѣ́хъ єму́ є́сть.

Послухайте ви, багатії; плачте і ридайте від лютих бід ваших, що наближаються до вас.

Пріиди́те ны́нѣ, бога́тіи, пла́читеся и рыда́йте о лю́тыхъ ско́рбехъ ва́шихъ гряду́щихъ на вы́.

Багатство ваше згнило, і одяг ваш поточений міллю.

Бога́тство ва́ше изгни́, и ри́зы ва́шя мо́ліє поядо́ша.

Золото ваше і срібло поіржавіло, та іржа їх буде свідчити проти вас і з’їсть плоть вашу, як вогонь: ви придбали собі скарб на останні дні.

Зла́то ва́ше и сре́бро изоржа́вѣ, и ржа́ и́хъ въ послу́шество на ва́съ бу́детъ, и снѣ́сть пло́ти ва́шя а́ки о́гнь: єго́же сниска́сте въ послѣ́днія дни́.

Ось плата, яку ви утримали у робітників, що працювали на ваших полях, голосить; і голосіння женців дійшли до вух Господа Саваофа.

Се́, мзда́ дѣ́лателей дѣ́лавшихъ ни́вы ва́шя, удержа́ная от ва́съ, вопіє́тъ, и вопіє́нія жа́вшихъ во у́шы Го́спода Савао́ѳа внидо́ша.

Ви розкошували на землі та зазнали насолоди; наситили серця ваші, ніби на день заколення.

Возвесели́стеся на земли́, и наслади́стеся: упита́сте сердца́ ва́ша а́ки въ де́нь заколе́нія.

Ви засудили, убили Праведника; Він не противився вам.

Осуди́сте, уби́сте Пра́веднаго: не проти́вится ва́мъ.

Отже, браття, будьте довготерпеливі до пришестя Господа. Ось хлібороб чекає доброго плоду від землі і довго терпить задля нього, поки прийме дощ ранній і пізній.

Долготерпи́те у́бо, бра́тіє моя́, до прише́ствія Госпо́дня. Се́ земледѣ́лецъ жде́тъ честна́го плода́ от земли́, долготерпя́ о не́мъ, до́ндеже пріи́метъ до́ждь ра́нъ и по́зденъ:

Терпіть же довго і ви, зміцніть серця ваші, бо пришестя Господа наближається.

долготерпи́те у́бо и вы́, утверди́те сердца́ ва́ша, я́ко прише́ствіє Госпо́дне прибли́жися.

Не нарікайте, браття, один на одного, щоб і ви не були осуджені: ось Суддя перед дверима стоїть.

Не воздыха́йте дру́гъ на дру́га, бра́тіє, да не осужде́ни бу́дете: се́, Судія́ предъ две́рьми стои́тъ.

Візьміть за приклад, браття мої, тяжкі страждання і довготерпіння пророків, які говорили ім’ям Господнім.

(Зач. 57) О́бразъ пріими́те, бра́тіє моя́, злострада́нія и долготерпѣ́нія проро́ки, и́же глаго́лаша и́менемъ Госпо́днимъ.

Ось ми ублажаємо тих, які терпіли. Ви чули про терпіння Іова і бачили кінець його від Господа; бо Господь вельми милостивий і щедрий.

Се́, блажи́мъ терпя́щыя. Терпѣ́ніє І́овле слы́шасте, и кончи́ну Госпо́дню ви́дѣсте, я́ко многоми́лостивъ є́сть Госпо́дь и ще́дръ.

Перш за все, браття мої, не кляніться ні небом, ні землею, ні іншою якою клятвою, а нехай буде у вас: «так, так»; і «ні, ні», щоб вам не зазнати осуду.

Пре́жде же всѣ́хъ, бра́тіє моя́, не клени́теся ни не́бомъ, ни земле́ю, ни ино́ю ко́єю кля́твою: бу́ди же ва́мъ є́же є́й, є́й, и є́же ни́, ни́: да не въ лицемѣ́ріє впаде́те.

Якщо хто з вас тяжко страждає, нехай молиться. Хто в доброму настрої, нехай співає псалми.

Злостра́ждетъ ли кто́ въ ва́съ? Да моли́тву дѣ́єтъ: благоду́шствуєтъ ли кто́? Да поє́тъ.

Чи хто з вас занедужає, нехай покличе пресвітерів Церкви і нехай помоляться над ним, помазавши його оливою в ім’я Господнє.

Боли́тъ ли кто́ въ ва́съ, да призове́тъ пресви́теры Церко́вныя, и да моли́тву сотворя́тъ надъ ни́мъ, пома́завше єго́ єле́ємъ во и́мя Госпо́дне:

І молитва віри зцілить недужого і підведе його Господь; і, якщо він гріхи вчинив, простяться йому.

и моли́тва вѣ́ры спасе́тъ боля́щаго, и воздви́гнетъ єго́ Госпо́дь: и а́ще грѣхи́ сотвори́лъ є́сть, отпу́стятся єму́.

Отже, признавайтесь один одному в провинах і моліться один за одного, щоб вам зцілитися, бо багато може щира молитва праведного.

Исповѣ́дайте у́бо дру́гъ дру́гу согрѣше́нія и моли́теся дру́гъ за дру́га, я́ко да исцѣлѣ́єте: мно́го бо мо́жетъ моли́тва пра́веднаго поспѣшеству́єма.

Ілля був чоловік подібний до нас, а помолився молитвою, щоб не було дощу, і не було дощу на землі три роки і шість місяців.

Иліа́ человѣ́къ бѣ́ подобостра́стенъ на́мъ, и моли́твою помоли́ся, да не бу́детъ до́ждь, и не одожди́ по земли́ лѣ́та три́ и ме́сяцъ ше́сть:

І знову помолився, і небо дало дощ, і земля зростила плід свій.

и па́ки помоли́ся, и не́бо до́ждь даде́, и земля́ прозябе́ пло́дъ сво́й.

Браття! Якщо хтось із вас відхилиться від істини і хтось наверне його,

Бра́тіє, а́ще кто́ въ ва́съ заблу́дитъ от пути́ и́стины, и обрати́тъ кто́ єго́,

нехай той знає, що хто звернув грішника з облудної путі, спасе душу від смерти і покриє безліч гріхів.

да вѣ́сть, я́ко обрати́вый грѣ́шника от заблужде́нія пути́ єго́ спасе́тъ ду́шу от сме́рти и покры́єтъ мно́жество грѣхо́въ.